Page 1

травень/червень │ 2015 │ #03(07)

психологічний журнал для тих, хто думає


У номері

3

Тайм-менеджмент

Ціль як процес Як протидіяти маніпуляціям у переговорному процесі?

Роман Кушнір Юрій Шивала

4 8

Мистецтво спілкування

«Нова мiтла по-новому мете» Геніальність

Дорослий не за роками Щоб розвивати свою пам’ять, потрібно довіряти собі!

Оксана Мокрієнко

14

Тетяна Федчук

18

Гордій Остапович

22

Соломія Чир

24

Соломія Чир

30

Тетяна Кітчак Назар Маєвський

36 42

Тетяна Федчук

46

Тетяна Крисюк

50

Роман Кушнір

56

Віталій Проценко

62

Анна Шпилевська

70

Експеримент

«Синдром Дженовезе», або небезпечний «ефект свідка» Особистість

Жертовна любов педагога Діти

Відверта розмова про «це» Тато у декреті Зоопсихологія

Експерименти над мурахами. Частина 2 Психодіагностика

Кавова лихоманка, або Чи дійсно кофеїн викликає залежність?

Психологія бізнесу

ЦІНА - ВАРТІСТЬ - ЦІННІСТЬ Соціум

Соціальні віруси та колективний «розум» Музика

А пісня – це душа. З усіх потреб потреба… Притча номера

78

Справжній травень/червень


Слово головного редактора

4

Вітаю всіх читачів журналу Експеримент! Ось ми і провели перший рік разом! Він був нелегкий, але цікавий і продуктивний. Коли знаєш, що є для кого створювати і що на тебе очікують і розраховують, вранці прокидаєшся бадьорим і сповненим сил, а відповідальність надає крила! Отже, нам рочок! Разом із Вами ми навчились перевертатися на животик, повзати і зробили перші самостійні кроки, тримаючись за руку з татом і мамою. Пізнали, що світ навколо позитивно налаштований і сприяє реалізації всіх задумів, треба лише відкритись і довіритись йому. Тепер так само, як і маленькій дитині до трьох років, маємо допомогти журналу не розгубити оптимізм, бажання пробувати, вчитись і вміння любити, щоб до п’яти років сформувати його впевненість у собі й віру у власні сили, а також проактивну життєву позицію, щоб до десяти на всю цю платформу у веселий спосіб гри накласти найкращі й необхідні знання, щоб до шістнадцяти вивчити правила гри у суспільстві й не просто перейняти їх, а за потреби почати змінювати. Погодьтеся: скільки всього однакового, що стосується і журналу як проекту, і виховання дітей! Пам’ятаймо: саме незацьковані діти, які мали щасливе дитинство, зможуть зробити цей світ радісним і добрим. Не пропустіть свій момент! І не варто намагатися передчасно увіпхати їх у потрібну соціальну форму і задати соціальну роль, зручну, бо вона не вимагає зусиль від батьків, але хибну для самих дітей, бо позбавляє їх платформи, на якій вони вибудовуватимуть свої досягнення. А як же важко іноді не позбавляти зайвої, на думку батьків, фізичної активності, можливостей для прояву ініціативи і готовності допомогти… Розвиваймо риси у правильній послідовності, і наші малюки виростатимуть із бажанням змін на краще, а також сповнені сил і оптимізму для його (бажання) реалізації! Пам’ятаючи про те, що 1 червня – Міжнародний день захисту дітей, ми вирішили цей номер присвятити дітям. І коли про маленьких (частково на прикладі журналу) ми вже поговорили, то давайте не забувати і про тридцяти-, сорока- і п’ятдесятирічних дітей! Вони теж дуже потребують якщо вже не підтримки, то принаймні розуміння і віри від своїх батьків. Бо інакше якось нечесно, що коли дитині п’ять років і вона хоче стати футболістом чи космонавтом, їй кажуть: у тебе все вийде! А коли їй 30 і вона хоче піти з роботи, аби заснувати власну справу, то батьки намагаються стримати й усіляко відмовити. І на завершення: для виховання дітей ділюсь ще одним принципом, котрий, мені здається, дозволяє знайти вихід із будь-якої ситуації, незалежно від того, про якого віку дитину/людину говорити і в яких ситуаціях його використовувати. Спробуйте його, і Ви зможете змоделювати кого завгодно і як завгодно, включно з самими собою. Отже, принцип звучить так: МОЇ ОБІЙМИ ЗАВЖДИ ВІДКРИТІ ДЛЯ ТЕБЕ! Завжди означає завжди. Однозначно. Безапеляційно. Ви можете сварити, не дозволити щось зробити, просити про своє, хвилюватися, відчувати що завгодно, але «мої обійми завжди відкриті для тебе»! Тільки маючи таке у серці, дитина почуватиметься прийнятою і щасливою. Невичерпної любові Вам! Роман Кушнір

05/06 │ 2015 │ #03(07)


Редакція 5

Роман Кушнір

головний редактор журналу, тренер, засновник Школи розвитку SPE, автор 11-ти книг roman@experyment.com.ua

Соломія Чир

журналіст, дослідниця рубрик «Експеримент», «Особистість» solya_mia@meta.ua

Тетяна Федчук

журналіст, дослідниця рубрики «Геніальність», «Зоопсихологія» dj_anekdot@meta.ua

Назар Маєвський

тато в декреті, дослідник рубрики «Діти» Nazar.Maievsky@gmail.com

Тетяна Кітчак

голова ГО “Психологічна студія “АРТ ХАТА”, практичний психолог, арт-терапевт kitchak_t@ukr.net

Віталій Проценко

публіцист, дослідник рубрики «Соціум» vitalii.prosenko@gmail.com

Оксана Мокрієнко

контент-менеджер, журналіст, дослідниця рубрики “Мистецтво спілкування” mokrijenko@ukr.net

Психологічний журнал «Експеримент» № 3(7) травень/червень 2015 р. Засновник – Роман Кушнір Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 19885-9685Р від 02.04.2013 р. Головний редактор – Кушнір Р.О. Видавець – ФОП Хомин Б.І. Віддруковано у друкарні «Коло», м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8 замовлення № С604 від 19.05.2014 р.

Гордій Остапович

тренер зі швидкочитання і розвитку пам’яті, блогер hordiy@gmail.com

Юрій Шивала

співзасновник та керівник Центру розвитку особистості «Локус», громадський активіст, мандрівник shylik.hochu.shche@gmail.com

Тетяна Крисюк

журналістка, філолог, письменниця tania.geletjuk1200@rambler.ru

Анна Шпилевська

етномузикознавець, музичний критик, anna.shpilevska@gmail.com

Андрій Кучерук верстка anku@ukr.net

Ніна Муравицька

літературний редактор, коректор ninelka_2000@mail.ru

Богдана Кушнір

координатор dana@experyment.com.ua

Роман Чериба

розробник дизайну журналу roman@deep.com.ua Відповідальний за випуск – Кушнір Р.О. Рекомендована ціна – 32 грн. Адреса редакції: м. Львів, 79066 вул. Манастирського, 2/151 Телефон редакції 063 329 88 65 info@experyment.com.ua www.experyment.com.ua Тираж – 1500 примірників Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Фотографії, ілюстрації, джерела: https://vk.com/optimist_diary

травень/червень


6

Роман Кушнір

Тайм-менеджмент

ЦІЛЬ

ЯК ПРОЦЕС

Як би дивно це не звучало, а ціль – це ніколи не ціль, а лише засіб на Шляху. Щоб краще зрозуміти себе, щоразу запитуйте «А яка ціль є за моєю ціллю?». Ми не купуємо квиток, щоб купити квиток, а для того, щоб сісти на потяг, але на потяг ми сідаємо не для того, щоб сісти на потяг, а для того, щоб доїхати на станцію «А», але на станцію «А» ми теж їдемо не для того, щоб доїхати на станцію «А», а для того, щоб взяти участь у конференції, але у конференції ми беремо участь не для того, щоб взяти участь у конференції, а для того, щоб … – і т. д. Ціль є завжди за межею засобу, є чимось вищим. І саме тоді, коли людина вміє їх розрізняти, вона позбувається чималої кількості проблем, бо розуміє, що те, на що вона раніше націлювалась, було лише засобом, а ціль є чимось набагато більшим: якщо вам не вдалось реалізувати якусь ціль з поточним колективом, змінюйте колектив, а не ціль; якщо автобус, який має довезти вас у місто мрії, не приїхав, їдьте потягом; якщо у вашому житті не з’явився принц на білому коні (чи спляча красуня), то ставайте щасливі без нього/неї, напевне, це і буде та сама ціль за ціллю. Життя дає нам змогу здобути одну найбільшу ціль, а все, що дрібніше, жовтою супермаркетівською клейкою стрічкою, наче бонус, примотує до неї. Тому 05/06 │ 2015 │ #03(07)

якщо людина марить і діє заради реалізації великої ідеї – соціальної, культурної, державної чи, наприклад, бізнесової, то все інше (гроші, машини, квартири, поїздки, стосунки) вона отримає у своєму житті додатково, само собою. Якщо ж, наприклад, людина в основу ставить споживацькі цілі – нове авто чи iPhone останньої моделі, – то до них вона отримає не бонуси, а так собі бонусики – модні джинси і сухарики з анчоусами. То яка у вас ціль за ціллю? Засобом до якої більшої цілі є ваша поточна ціль? Чи знаєте ви, чого саме досягаєте насправді, досягаючи того, чого досягаєте зараз? Цілком можливо, що в процесі досягання цілі змінюватимуться: так само буває, коли ми їдемо якоюсь дорогою, а виявляється, що частина її закрита на ремонт. Що ми робимо тоді? Не повертаємось же на початок Шляху, а об’їжджаємо відповідну проблемну ділянку. Коли ваші цілі (місце) побудовані на основі внутрішніх цінностей (напрямок), тобто на основі того, у що ви вірите, то вам не знадобиться їх постійно переглядати і вагатись. Тож спершу визначіться саме зі своїми цінностями – і тоді жоден успіх чи невдача не зможуть зіштовхнути вас з вашого шляху. Втім, якщо напрямок наче є, а цілі змінюються надто часто, що робити тоді? Можливо, хтось навіть поскаржиться на


10 Мистецтво спілкування

Юрій Шивала

ЯК ПРОТИДІЯТИ МАНІПУЛЯЦІЯМ Наше життя – це перемовини Дуже часто, чуючи слова «перемовини», «переговори», у нас виникають асоціації з великими компаніями чи міжнародними самітами, де за круглими столами збираються грошовиті акціонери або політики у ділових костюмах, які вирішують питання розширення та поглинання компаній, укладання угод на великі суми грошей, геополітичних проблем, підписання міжнародних зобов’язань тощо. Так, справді, перемовини відбуваються на таких високих рівнях, але не тільки. У нашому повсякденному житті процес досягнення більшості цілей обов’язково, на певному етапі, включає у себе етап перемовин. Причому домовлятися ми вчимося з ранніх дитячих років. Наприклад: коли дитина хоче отримати якусь іграшку чи солодощі, але батьки відмовляються задовольнити це бажання, то «юний переговорник» починає шука-

ти аргументи, які б дозволили переконати батьків. Ці аргументи можуть починатися з банального жорсткого тиску, себто крику, плачу, відмови обідати. А можуть бути більш витонченими, коли дитина пропонує певну дію, наприклад прибирання у кімнаті, взамін на виконання свого бажання. Ефективність процесу перемовин залежатиме від того, наскільки точно дитині вдалося підібрати аргументи, які б задовольнили цінності, побажання і цілі батьків. Аналогічна модель працює у величезній кількості інших життєвих ситуацій: коли студент намагається переконати викладача поставити кращу оцінку, коли чоловік хоче «відпроситися» у дружини на пиво з 05/06 │ 2015 │ #03(07)

друзями, коли робітник просить роботодавця підвищити йому заробітну платню. Ці та сотні тисяч інших подій, під час яких ми спілкуємося з людьми, вимагають прояву комунікативної гнучкості, котра б дозволила нам досягти бажаного результату. Якщо узагальнити все вищесказане, то можна зробити висновок: перемовини – це процес, в ході якого сторони просуваються з їх початково протилежних позицій у положення, коли може бути досягнена згода сторін.

Комунікативні стратегії Дуже часто досягти «спільного знаменника» під час перемовин непросто, особливо коли на кону принципові інтереси двох конфронтаційних таборів. Переговорний процес у кожній окремій ситуації є особливим і неповторним, тому стверджувати, що існують ефективні або неефективні стратегії для отримання якомога більшої вигоди,

безпідставно. Переговори – це свого роду мистецтво, де обидві сторони повинні проявляти навики гнучкості, побудови адаптивних стратегій, зчитування натяків і сигналів. Тим не менше для кращого розуміння принципів досягнення цілей під час переговорного процесу варто знати, які існують стратегії ведення перемовин. Американська дослідниця, теоретик у сфері організаційної комунікації Лінда Патнем пропонує виділяти п’ять основних комунікативних стратегій:


Як протидіяти маніпуляціям у переговорному процесі? Мистецтво спілкування

11

У ПЕРЕГОВОРНОМУ ПРОЦЕСІ? 1. Пристосування. Одна зі сторін переговорного процесу свідомо «піддається» іншій стороні і займає програшну позицію. Часто ця стратегія використовується у тому випадку, якщо існує розуміння: час і ресурси, затрачені на переговорний процес, не варті того результату, який можна досягнути в результаті перемовин. Наприклад, студент, що отримав недостатню кількість балів для складання одного з іспитів під час зимової сесії, починає просити викладача не ставити йому здачу по талону. Викладач не хоче студенту, який ніколи не вчиться і не відвідує пар, ставити навіть найнижчу оцінку за іспит, але розуміє, що складання іспиту за талоном припадає саме на ті дати, коли він запланував із сім’єю відпочинок у Карпатах. До того ж, це єдиний студент, який знаходиться у зоні ризику, а також відзначається особливою «дістаючістю». Зважаючи на те, що це єдиний студент, ради якого знадобиться відміняти відпочинок у Карпатах та їхати в університет одразу

справи забере певний час і вони будуть змушені бачити одне одного. Тому в підсумку пара відмовляється від котів і віддає їх сусідам. В даній ситуації жодна сторона переговорів не одержала вигоди внаслідок того, що сімейний бізнес був меншою цінністю, ніж бажання не бачити одне одного. Зате сусіди в якості третьої сторони несподівано отримали користь від такого результату перемовин. Часто ця стратегія використовується і для того, щоби відтермінувати мить прийняття рішень до наступного раунду переговорів. 3. Конкуренція. Неформально цю стратегію також називають «віджиманням». Використовується тоді, коли позиція однієї сторони перемовин настільки сильна, що вона може не враховувати жодних побажань іншої сторони і у повному обсязі отримувати бажаний результат. 4. Компроміс. Стратегія, коли обидві сторони перемовин погоджуються на певні поступки заради того, щоб дійти до «спільного знаменни-

після святкування Нового року для проведення іспиту по талону, викладач вирішує піддатися і погодитися на обіцянки студента наступного року стати більш старанним. Для викладача ціна питання не була настільки важливою, тому він вирішив піддатися іншій стороні переговорів, незважаючи на те, що довелося переступити через деякі зі своїх принципів. 2. Ухилення. Стратегія, коли обидві сторони залишаються у програшних позиціях внаслідок небажання брати відповідальність за результати перемовин. Наприклад, розлучається подружжя, яке мало сімейний бізнес із розведення породистих котів. Обидві сторони хочуть якомога швидше роз’їхатися і більше не спілкуватися. Вони розуміють, що поділ маленької сімейної

ка». Зазвичай сторони, які обирають для себе цю стратегію, мають у запасі ряд позицій, якими вони готові поступитися заради задоволення своїх принципових запитів. 5. Співпраця, або стратегія Win-Win. Одна з найпопулярніших у наш час стратегій, оскільки вона допомагає зберегти хороші відносини між сторонами переговорів і одночасно задовольнити їхні запити. На кожному дискусійному етапі перемовин сторони намагаються знайти таке рішення, яке би однаково задовольняло всіх. Стратегія добра тим, що там, де немає переможеного, немає місця для реваншу. Одразу після завершення перемовин обидві сторони сприймають себе партнерами і готові до подальшої співпраці. У випадку стратегії конкуренції чи компромісу сторона, яка зазнала утиску чи поразки, обов’язково буде хотіти «відігратися». травень/червень


Оксана Мокрієнко

16 Мистецтво спілкування

«НОВА МIТЛА ПО-НОВОМУ МЕТЕ», або Помилки новопризначених керівників Вітаємо! Ви отримали підвищення. Ви – керiвник! Але тепер разом із новим статусом на ваші плечі лягли відповідальність і нові обов’язки. Відтепер матиме значення все: що й як ви говорите, що робите і тим більше – чого не робите. Добре, якщо ви від природи володітимете рисами справжнього керiвника або принаймні пройшли відповідне навчання у бізнес-школі. А якщо нi? Доведеться вчитися правил ділового управління, аби щодня демонструвати компетентнiсть та професiоналiзм й уникати помилок. Якими найпоширенішими є помилки новопризначених керiвникiв? Чому буває так, що колектив не сприймає нового керівника? У чому відмінність між керівником і лідером? Спробуємо розібратися. Найпершою і головною помилкою після призначення на вищу посаду є бажання якнайшвидше зробити щось по-своєму і добитися бажаного результату. Недарма в народі кажуть: «Нова мiтла по-новому мете». Така поведінка «нової метли» неодмінно призведе до неврахування (або нерозуміння або й, у гiршому разi, тому, що хотiв помститися або задовольнити свої амбiцiї) важливих для пiдлеглих моментiв мотивацiї. 05/06 │ 2015 │ #03(07)

Наприклад, керівник може знизити рiвень звичної вiдповiдальностi працiвника, перерозподiливши роботу, при тому не взявши до уваги, що саме вiдповiдальнiсть виступає мотивацiйним фактором, приміром, для першого заступника Івана Остаповича. А ще може змiнити сформований за два роки звичний розпорядок, а потiм з’ясується, що це було бонусом для Ірини Олегівни за її сумлінну роботу. А ще новий керiвник може, не зрозумiвши важливостi володiння власною територiєю, позбавити звичного мiсця лояльного старожила органiзацiї Петра Андрійовича, вирішивши «переселити» його в інший кабінет, й тим самим перевести в табiр опозицiї до нового керiвника, тобто до себе. Також є помилкою на перший план виводити особисті симпатії та антипатії, а не професіоналізм. Наприклад, Іван Степанович, новий керівник поліграфічної фірми, після призначення на посаду відмовився продовжити контракт із одним дизайнером – Сергієм М. Причина – особиста нетерпимість. Бо Сергій М. завжди відмовлявся від перекурів та пива в обід у ті часи, коли Іван Степанович представляв рядових менеджерів фірми. «Сидить собі мовчки. Ні


Тетяна Федчук

20 Геніальність

ДОРОСЛИЙ НЕ ЗА РОКАМИ Кожна людина – індивідуальність, що формується завдяки безлічі життєвих чинників та ситуацій. Психологічна особливість абсолютно всіх людей – по-особливому сприймати та переживати ці ситуації. Вони ж, у свою чергу, формують особистість людини. Завдяки їм ми не один раз чули у суспільстві вислів «дорослий не за роками». Адже кожна людина досягає психологічної зрілості по-своєму, при різних обставинах та у різному віці. Психологічна зрілість – це певний стан особистості, який сприяє благополуччю у житті, реалізації таланту, конструктивному спілкуванню з іншими, задоволенню важливих потреб людини соціально прийнятим чином та адекватному оцінюванню дійсності. Зрілість також сприяє професійному зростанню, благополуччю у родині, взаєморозумінню при спілкуванні з навколишніми, а ще психологічна зрілість є якістю психологічно зрілої особистості. Така особистість відповідальна за свої вчинки та слова, відчуває потребу у власному зростанні, як професійному, так і сімейному, приймає всі рішення самостійно, дові-

ряє собі та своїм відчуттям, проявляє свої емоції, здатна думати про потреби інших, вірить у себе і свої сили та знає, що хоче від життя. Згідно з акмеологією яскравою характеристикою зрілості є фактор визнання в групі соціально-психологічних якостей індивіда. Цей показник настільки важливий, що при достатньому значенні він компенсує невдачі в сфері міжособистісних відносин. Коли ж людину не визнають ні на особистісному, ні на груповому рівні, то така ситуація породжує психологічну кризу і тоді ж можна говорити про нерозкривання особистості. Більшість дослідників вважає, що характерними властивостями особистості у зрілому психологічному віці є реалістичність прагнень, підвищена увага до процесу самореалізації в професійній, сімейній і особистій сферах, боротьба за простір свого розвитку, уважне ставлення до власного здоров’я, емоційна гнучкість і потяг до стабільності. Багато релігійних філософій психологічну зрілість розуміють як повернення дитячої невинності, вміння

05/06 │ 2015 │ #03(07)

Акмео логія – наука, яка виникла на стику природничих, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, вона вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на етапі її дорослості, особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.

Абрах ам Мас лоу – видатний американський психолог, засновник гуманістичної психології. Народився 1 квітня 1908 року в Нью-Йорку. Був найстаршим із семи дітей Самуїла Маслова і Рози Шиловської. Стосунки Маслоу зі своїми батьками, єврейськими іммігрантами з Києва, були напруженими. Середню освіту здобув у безкоштовних нью-йоркських школах. За порадою батька вступив в юридичний коледж, однак, втративши інтерес до навчання, навіть не закінчив першого курсу. У кінці 1928 року одружився на Берті, двоюрідній сестрі. Вони вступили у Медісонський університет (Вісконсин), де Маслоу став бакалавром (1930), магістром (1931), і доктором (1934) психології. Помер 8 червня 1970 року також у НьюЙорку.


Гордій Остапович

24 Геніальність

ЩОБ РОЗВИВАТИ СВОЮ ПАМ’ЯТЬ, ПОТРІБНО ДОВІРЯТИ СОБІ! Сорен Дамтофт – чемпіон світу зі спортивного запам’ятовування у віковій категорії 60+. Попри вже поважний вік він має вражаючі результати і регулярно тренує свою пам’ять. Про деякі секрети для літніх людей і не лише він розказав вже на наступний день після світових змагань. – Сорен, скільки часу ви розвиваєте свою пам’ять загалом і скільки приділяєте годин щодня саме цьому зокрема? – Почав цікавитися запам’ятовуванням недавно – з 2012 року. І вже у тому ж 2012-му поїхав на Чемпіонат світу із запам’ятовування до Лондона. Скільки тренуюся? У середньому годину кожного дня. Як правило, з самого ранку. І, як правило, починаю із запам’ятовування чисел на слух. Ця вправа взагалі є дуже хорошим тренажером для пам’яті. Колись мені здавалося неможливим запам’ятати більше восьми чисел, які сприймаю виключно вухами. Але зараз це моя найулюбленіша дисципліна. Особистий рекорд – 128 цифр, які були зачитані в темпі цифра за хвилину. Але на офіційних змаганнях поки вдалося згадати максимум 90 символів. І це не дивно, бо там умови дуже відрізняються від тих, в яких людина тренується. – Що ви можете сказати тим людям, які хочуть почати тренувати свою пам’ять вже у зрілому віці? 05/06 │ 2015 │ #03(07)

– Що ж... Можна розпочати з того самого, з чого розпочав і я, – просто прочитати книгу про розвиток пам’яті. Особисто в мене була книга данського автора, але думаю, що для цієї цілі може придатися будь-яка література з описом методів і технік для запам’ятовування. Однозначно ця тема повинна цікавити людину, яка вчиться. В іншому разі не думаю, що результат буде добрим. Ще одна річ, про яку треба сказати, – не слід боятися свого віку. Так, людина стає повільнішою, коли має багато років. Але якщо тренуватися, то можна стати швидшим, аніж більшість молодих. – А що ви відчули, коли познайомилися з людьми, які вміють багато запам’ятовувати? – Це й насправді було дуже цікаво зустріти інших людей, котрі займаються тим самим, що і я. І мають дуже хороші результати. Після спілкування з ними я й сам відчув деякий ріст. Виявилося, що люди, які займаються запам’ятовуванням, дуже дружелюбні, вони з радістю діляться своїми знаннями, вміннями й особистими техніками.


Соломія Чир

26 Експеримент

«Синдром Дженовезе»,

або Небезпечний «ефект свідка» Кожне вбивство – це жахливий злочин. І не важливо: де, як, чому, хто його вчинив. Адже вбивця забирає найдорожче – життя людини. Тому так хочеться, щоб у світі більше не було жертв насильства та агресії! Проте вже звичними, і навіть буденними, є новини про трагічні результати побутових сварок, розбійних нападів… А що вже говорити про найбільш наболіле сьогодні – вбитих українців внаслідок російського вторгнення! Цікаво, чому ж тоді про вбивство Кітті Дженовезе, простої американської дівчини, вже 50 років говорить увесь світ? Що ж це за «ефект свідка», описаний у всіх підручниках соціальної психології? Щоб наші читачі зрозуміли та проаналізували значення такого вбивства, ми розповімо історію Кітті Дженовезе. РЕЗОНАНСНЕ ВБИВСТВО Після фатальної ночі 13 березня 1964 року ім’я Кетрін «Кітті» Дженовезе (Catherine Genovese, 1935-1964 рр.) було у всіх на устах… Суспільство обурювалося: невже молода дівчина померла через людську байдужість? …Двадцятивосьмирічна Кітті працювала менеджером у барі, тому звикла повертатися додому пізно. Жила вона у спокійному районі нью-йоркського округу Квінз (Queens, New York City). Тієї ночі вона, як завжди, залишила автомобіль недалеко від дому на стоянці. Але через декілька метрів дівчина насторожено оглянулася: її переслідував невідомий. Кетрін поспішила до свого будинку… Нападник швидко наздогнав дівчину та двічі вдарив ножем у спину. Шокована Кітті кричала: «Допоможіть, допоможіть! Він уб’є мене!» Шум розбудив сусідів – у деяких квартирах увімкнули світло, а у вікнах з’являлися зацікавлені обличчя. Один із очевидців крикнув: «Дай дівчині спокій!» Це на деякий час зупинило нападника – він утік до свого автомобіля. А поранена дівчина, стікаючи кров’ю, повільно пішла до будинку… 05/06 │ 2015 │ #03(07)

Проте історія мала трагічне продовження: через декілька хвилин нападник повернувся до своєї жертви, щоб закінчити заплановане. Згодом на допиті він відверто визнав: тієї ночі у нього був твердий намір вбити жінку. Чоловік знайшов Кітті за будинком недалеко від її квартири та продовжив наносити удари ножем. Потім маніяк зґвалтував дівчину, вкрав у неї 49 доларів та втік… Напад тривав близько півгодини. Як іронічно, що через декілька хвилин після цього вбивства чоловік зробив добру справу. Коли нападник чекав на перехресті зелений сигнал світлофора, то побачив у сусідній машині водія, що заснув за рулем. Маніяк вийшов із автомобіля, розбудив його та наголосив, що спати за рулем – небезпечно! Через тиждень після вбивства Кетрін заарештували двадцятидев’ятирічного Уінстона Мослі (Winston Moseley). Кітті Дженовезе стала його третьою жертвою… Мабуть, ніхто не очікував такої жорстокості від сім’янина, батька двох дітей. На допиті Уінстон визнав свою вину. Спочатку чоловіка засудили до страти на електричному стільці, але стороні захисту вдалося довести, що під час розгляду справи їм не дали можливості надати докази неосуд-


Соломія Чир

32 Особистість

ЖЕРТОВНА ЛЮБОВ ПЕДАГОГА

У цьому номері ми вам розповімо про польського педагога, який через любов до своїх єврейських вихованців не побоявся смерті у газовій камері. Мабуть, про таких людей кажуть: «Герої не вмирають». Українці, погодьтеся: слова ці актуальні завжди. Слова, які вселяють віру в Добро… Знайомтеся, добрий, люблячий, героїчний Януш Корчак.

«Stary Doktor» Майбутній педагог народився 22 липня 1878 р. в асимільованій єврейській сім’ї. Назвали його двома іменами: єврейським Гірш на честь дідуся та польським Генрік. Янушем Корчаком (Janusz Korczak) він став згодом, взявши псевдонім. Зростав Генрік у інтелігентній польській родині. Батько хлопчика, Юзеф Хольдшміт, був успішним адвокатом, а дідусь, Гірш Хольдшміт – відомим у Варшаві лікарем. Початкову освіту Генрік здобув у російській гімназії, бо в той час Польща входила до складу Росії. Тут єврейських дітей виховували у строгій дисципліні, рідних вони відвідували рідко. А вчителі кричали й нерідко лупцювали учнів лінійками. Можливо, вже у такому ранньому віці Генрік вперше задумався: а як правильно виховувати, вчити дитину? І які межі цього виховання? Коли хлопчику було 11, у його тата виявили психічні розлади. Звістку про хворобу батька Генрік взяв близько до серця, але вчасно почав боротьбу з негативними думками: багато читав, вивчав мови, писав вірші. А вже у 14 років створив перший роман «Сповідь метелика» («Spowiedź motyla»). Щоб допомогти рідним, юний Генрік у 15 років вимушений був розпочати доросле життя. Вчився хлопець добре, тому зайнявся репетиторством. Хоч Генрік сам ще був дитиною, проте зумів вправно виконати роль 05/06 │ 2015 │ #03(07)

учителя. Він не тільки налагоджував контакт із дітьми, а й спонукав їх до навчання, зацікавлював. Мабуть, не тільки начитаність та шкільні знання допомагали йому, а й любов, повага до дітей. І учні, і рідні Генріка погоджувалися: у хлопця вроджений педагогічний талант! У цей період юнак записав у щоденнику: «Я живу не для того, щоб мене любили чи захоплювалися мною, а для того, щоб самому діяти й любити». У 18 років хлопець опублікував першу статтю. У матеріалі «Гордіїв вузол» («Węzeł gordyjski») Генрік по-дорослому дивувався: чому батьки стільки часу витрачають на розваги й матеріальні блага замість того, щоб виховувати своїх дітей? Після виходу в світ цієї статті матеріали хлопця публікували регулярно. Але коли помер батько, Генрік вирішив обрати перспективну та стабільну професію лікаря. Тому в 1898 р. юнак вступив до Варшавського університету (Uniwersytet Warszawski) на медичний факультет. Писати він не припиняв і саме у цей період взяв псевдонім Януш Корчак. Цікаво, що тривалий час успішним був і умілий лікар «Генрік Хольдшміт», і письменник, педагог «Януш Корчак». Проте згодом про його перше ім’я всі забули. В університеті Януш зацікавився вченням швейцарського педагога Йоганна Песталоцці (Johann Heinrich Pestalozzi, 1746-1827 рр.), а вже 1899 р. поїхав на його батьківщину. У Швейцарії хлопець досліджував


Жертовна любов педагога педагогічні ідеї вченого-гуманіста. Корчака цікавив складний світ дитячої психології, він багато спілкувався з малечею, відвідував школи та дитячі лікарні. Також Януш працював вихователем у літніх таборах. Саме тут, за його словами, він вивчив «азбуку виховної роботи». Під час російсько-японської війни 1905 р. був воєнним лікарем. Цікаво, що Януш не тільки лікував поранених, а й надавав психологічну допомогу військовим. Отримавши диплом лікаря, він розпочав активну практичну діяльність. Стажувався та проходив практику у дитячих лікарнях Німеччини, Франції, Англії. Також постійно співпрацював із дитячими будинками, допомагав сиротам. Важливою віхою у кар’єрі Корчака була робота у варшавській дитячій лікарні імені Берсонів і Бауманів. Упродовж цих років письменницький авторитет лікаря й педагога тільки зростав. Хлопець так жадно поглинав знання та набирався досвіду, ніби знав, що його чекає особлива місія. Ця місія розпочалася 1911 р., коли Корчак призупинив лікарську практику й заснував у Варшаві «Будинок сиріт» для єврейських дітей. У проект Януш вкладав свою душу до кінця життя. У чотириповерховій будівлі завдяки коштам меценатів все було обладнано й організовано для виховання та навчання дітей. Тут Корчак міг втілювати свої новаторські ідеї, педагогічні напрацювання та спостереження. І вже невдовзі після початку роботи у «Будинку сиріт» на вулиці Крохмальній поселилася віра… Віра в те, що кожну дитину там люблять та цінують. Керувати притулком Корчаку допомагало поєднання професійних медичних знань та щирої любові до дітей. Він їх розумів та говорив із ними спільною мовою. В той період у Польщі панували антисемітські настрої, тому Януш був переконаний: саме єврейські діти найбільше потребують захисту. Педагог залишив «Будинок сиріт» тільки під час Першої світової війни – він служив у польовому госпіталі російської армії. Не оминув поляк й України. У м. Тернополі (до 1944 Йоганн Песталоцці (Johann Heinrich Pestalozzi, 1746-1827 рр.) – швейцарський педагог-гуманіст, одним із перших наголосив, що потрібно спостерігати за кожною дитиною, шукати індивідуальний підхід, а не вчити за «мертвими» книжковими порадами. Розробив методику початкової освіти. Виділив три основні людські сили: здатність думати, здатність створювати, здатність відчувати, тобто «сили розуму, руки й серця».

Особистість 33

року – м. Тарнополь) він взяв під опіку безпритульного хлопчика Стефана. А у Києві лікар працював у притулках для українських дітей. У рідну Варшаву Корчак повернувся 1918 р. Крім керівництва «Будинком сиріт», Януш викладав у Вільному польському університеті (Wolna Wszechnica Polska, діяв з 1918 по 1952 р.) та читав лекції на Вищих єврейських педагогічних курсах. Крім того, він знову почав працювати лікарем, а дітей із незабезпечених сімей лікував безкоштовно. Також педагог співпрацював із журналами, публікував свої наукові праці. У 1926-1932 рр. редагував щотижневик «Малий огляд» («Mały Przegląd»). Це був додаток до єврейської газети «Nasz Przegląd» («Наш огляд»). До випуску видання Корчак залучав своїх вихованців. Цікаво, що Корчак навіть захищав інтереси малолітніх правопорушників у судах. Всі свої висновки й спостереження записував у щоденнику вихователя. На радіо Корчак виступав під псевдонімом «Старий Лікар» («Stary Doktor»). Слухачі тепло сприймали його виховні радіобесіди. Сім’ї у Януша не було, отож усі сили й час віддавав роботі й дітям. Що ж до політичних поглядів, то педагог щиро вірив у незалежність Польщі та чекав, що євреї у його державі асимілюються. Проте антисемітизм у Польщі набирав обертів. Хоч Корчак у 1930-ті роки вже був популярним і впливовим вченим, педагогом, проте нерідко лунали думки, що єврей не має права вчити, як виховувати дитину. А у 1937 році радіопередачу «Старого Лікаря» закрили… Був період, коли Януш навіть планував виїхати в єврейські поселення Палестини. Проте він не хотів залишати «Будинок сиріт» та передумав. Згодом він ще двічі відмовиться тікати від переслідувань через своїх вихованців... травень/червень


Тетяна Кітчак

38 Діти

ВІДВЕРТА РОЗМОВА ПРО «ЦЕ», АБО

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО СЕКС Якщо задати у будь-якій пошуковій інтернетсистемі запит: «Як говорити з дитиною про секс», отримаєте безліч дуже корисних порад та реальних життєвих історій про те, як слід і як не варто починати таку бесіду. Зрештою, українською мовою подібного матеріалу однаково не так багато, як іноземними, проте наче все, що можна на цю тему сказати, вже сказано. Іноді трапляється новий, свіжий погляд із незвичного боку. Однак не все так просто. Щось зупиняє. Коли приходить розуміння того, що якщо мене, людину, яка працює з дітьми і з батьками, маму двох власних малят, із якими стосунки довірливі та дружні, зупиняє оте примарне і не окреслене «щось», то тема далеко не така однозначна і пропрацьована, як може здатися на перший погляд. В усіх книгах, статтях про виховання важливе значення надається формуванню довірливих відносин із дітьми. Це основа. Відчуття того, що у будь-який момент і з будь-яким питанням дитина може прийти до батьків, дає їй колосальну підтримку і впевненість. 05/06 │ 2015 │ #03(07)

І діти приходять і запитують. Несміливо просять пояснити про зміни у тілі, дорослішання, про статевість і секс. Принаймні намагаються розпитувати, допоки не стикнуться з розгубленим чи осудливим поглядом, сплутаним поясненням, намаганням перевести розмову на щось інше, більш безпечне, більш зручне. Очевидно, іноді самим батькам бракує розуміння і вміння вибудувати відкритий діалог «про це». Нижче наведено приблизний алгоритм побудови такої бесіди. Розпочинати варто ось із цього: Власна готовність до відвертої розмови Зазвичай нас зупиняє сором. Можна глибоко зануритися у природу цього почуття: шукати його коріння у системі радянського виховання; посилатися на певні релігійні постулати; сімейні традиції тощо, – а можна одразу визнати, що воно просто є, незалежно від причин виникнення, і однаково активно на нас впливає. За соромом, як правило, приховується страх. Його природа також досить різноманітна, але є те, що об’єднує всі його форми, – невідомість. Здається, коли дитина приходить до дорослих із питанням про секс,


Назар Маєвський

44 Діти

Тато у декреті

Серед найбільш значущих подій у житті жінки – поза конкуренцією народження дитини. Це ствердження актуальне досі, хоча на дворі ХХI століття, а роль батька у житті малюка була, є та буде залишатися значною. Можна стверджувати, що батьківство розраховане на довготривалий термін і перші роки життя дитини – виключно жіноча справа, але це не так. Згідно зі словами психотерапевта Сніжани Фурсової батько – перша ланка у ранній ідентифікації малечі. З самого народження тато без зайвих слів одразу заявляє дитині, що ти хлопчик або ти дівчинка. Все: вектор формування особистості обраний. З цього моменту батько починає бути прикладом для наслідування хлопчику та прототипом чоловіка для дівчинки. На перший погляд усе здається просто: вказав вектор – і з чистою совістю пішов на роботу і пашеш на благо родини по 10–12 годин, а для жінки відкривається світ неймовірних розваг із догляду за дитиною. От із такого моменту можуть початися проблеми, і зазвичай це сварки на побутовому рівні з постійними глядачами – малюками. Тоді у дитини вже починається формуватися модель поведінки чоловіка з жінкою (не будемо заглиблюватися в те, до яких наслідків це може призвести, і просто любитимемо своїх дружин, навіть коли вечеря не готова). 05/06 │ 2015 │ #03(07)

Враховуючи, що інстинкт батьківства у чоловіків проявляється набагато пізніше, ніж у жінок, найкраще, що здатен зробити чоловік, – це проявляти увагу, повагу і любов до своєї дружини, і тоді згаданий інстинкт прийде набагато швидше. У моєму випадку він прокинувся через 1,5 роки після народження сина, що спонукало прийняти рішення про декретну відпустку. Крім інстинкту, на цей крок вплинули декілька факторів: психологічний, фінансовий та фізичний (за 3 роки офісної роботи кубиків пресу в мене не з’явилося).


48 Зоопсихологія

Тетяна Федчук

Частина 2

Початок у номері 6

ЕКСПЕРИМЕНТИ НАД МУРАХАМИ Ще один експеримент над мурахами наочно демонструє, який у цих комах потенціал. Експеримент полягає у тому, щоб поспостерігати, наскільки швидко в неочікуваних умовах мурахи знайдуть заповнену кришку від пляшки «Пепсі-коли» та вип’ють солодку воду з неї. Кришку встановили і почали спостерігати: спочатку воду помітили дві мурахи, через кілька хвилин з’явилися ще декілька. Варто зауважити, що кришку було наповнено надмірно, але вже через півгодини мурахи багатенько випили води, а деякі мурахи навіть почали купатися у солодкій воді. Підсумки експерименту такі: дослід розпочався в 15:32, а в 17:08 кришка спорожніла. Висновки очевидні, адже згуртованість мурах може стати прикладом для спільної роботи людей. Мурахи спілкуються з іншими членами колонії не тільки за допомогою феромонів, але і за допомогою звукових сигналів – робочі особини прислухаються до «клацання» лялечок і рятують у першу чергу, якщо їм загрожує якась небезпека, – заявляють біологи в статті, опублікованій у журналі «Current Biology». Одна з приголомшливих рис соціальних комах полягає в здатності до самоорганізації, що дозволяє їх співтовариствам досягати тих висот, яких самостійно одна особа ніколи не досягне. Ці дослідження вперше не тільки показали, що лялечки мурашок використовують звуки для спілкування з робітниками, але й те, що відсутність або наявність цієї здатності визначає їх «соціальний статус» у колонії. Такий висновок опублікував Карстен Шонрогге (Karsten Schoenrogge) з Центру екології та гідрології 05/06 │ 2015 │ #03(07)

в Уоллінгфорді (Великобританія). Науковець разом із колегами спостерігали за поведінкою мурах у колонії, де не вистачало їжі або трапилося якесь лихо (потоп або напад ворогів). Біологи пояснюють, що в мурашнику існує сувора ієрархія навіть серед молодих осіб. Як правило, найменші личинки знаходяться на нижчих щаблях «соціальної піраміди», тоді як великі лялечки опиняються на її вершині й отримують левову частку уваги робітників. Експериментатори помітили, що не всі лялечки були однаково цінними для робітників. Під час потопу вони в першу чергу рятували тих лялечок, які періодично видавали звуки. За словами біологів, подібні звуки можуть видавати робочі та королеви мурашника за допомогою особливої складки на черевці, однак вони ніколи не використовують їх для спілкування з іншими дорослими особинами. Тоді науковці вирішили перевірити, наскільки зміниться соціальний статус лялечки, в якої цю частину черевця буде штучно видалено. Експеримент показав, що робочі мурашки припиняли звертати увагу на «німих» лялечок. Очевидно, «клацання» лялечок є сигналом високого соціального статусу в мурашнику. Як вважають Шонрогге і його колеги, мурашки можуть використовувати й інші види акустичних сигналів, існування яких до теперішнього часу ставилося під сумнів. Наступний експеримент покликаний з’ясувати вплив білкової дієти на мурах. У лабораторії Одрі Дюссьютур жили кілька мурашиних сімей. Вчені сформували з них 128 експериментальних груп по 200 робочих мурах у кожній. Комах відбирали поза гніздом, коли вони збирали корм. У цих однорідних групах не


Експерименти над мурахами. Частина 2 Приватний автоматичний вантажний космічний корабель «Сігнус» доставив на Міжнародну космічну станцію вісім сотень мурах. Тепер астронавти вивчатимуть поведінку цих комах в умовах невагомості. 9 січня 2014 року о 20:07 за київським часом із космодрому НАСА у штаті Вірджинія стартував корабель, пунктом призначення якого стала Міжнародна космічна станція (МКС). Через три дні «Сігнус» прибув у точку призначення. Шатл доставив більше від 1,3 тонни різних вантажів і продовольства, а з-поміж найбільш цікавих наукових матеріалів астронавти отримали вісім колоній мурашок (всього 800 особин). Експеримент із вивчення поведінки комах в умовах невагомості ініційований компанією BioServe Space Technologies (США, штат Колорадо) – базовим майданчиком і замовником більшості досліджень МКС. Директор програми Стефані Кантрімен розповіла, що коли багато мурах знаходиться у замкнутому просторі, то кожна особа починає рухатися по колу, так вони займають меншу площу. Але коли у мурах є вільний простір, то вони рухаються по прямій. Астронавтам належить з’ясувати, що мурахи робитимуть у досить великій для них лабораторії на території МКС, а також в умовах мікрогравітації. Ще один «учасник» експерименту, відправлений у ці дні на МКС, – кишкова паличка Escherichia coli. Астронавти вивчатимуть вплив на неї антибіотиків, що може дати стимул для створення ефективніших ліків. Мурахи – одні з найбільш інтелектуальних мешканців Землі, і Господь навчив їх найскладнішій соціальній організації життя. Тому людям варто зрозуміти, що, хоча вони і є власниками найкращого інтелекту, але все ж повчитися поведінці та звичкам братів наших менших інколи корисно.

ПЕРЛИНИ МУДРОСТІ Зоопсихологія 51 «Свобода – це не те, що Вам дали, а те, що у Вас ніхто не зможе забрати» ВОЛЬТЕР

«Тільки одне робить здійснення мрії неможливим – це страх невдачі» ПАУЛО КОЕЛЬЙО

«Думаю, не помилюсь, якщо промовчу» СТАНІСЛАВ ЄЖИ ЛЕЦ

«Живи так, ніби помреш завтра. Вчись так, ніби житимеш вічно» МАХАТМА ГАНДІ

«Хто визволиться сам, той вільний буде» ЛЕСЯ УКРАЇНКА

«Краплею меду можна спіймати більше мух, ніж галоном отрути» АВРААМ ЛІНКОЛЬН

«Той, хто знає “Для чого?”, здолає будь-яке “Як?”» ФРІДРІХ НІЦШЕ

«Про що думає раб? Про свободу? – Ні! Він думає про те, як самому стати рабовласником!» ПЛАТОН

«Час не любить, коли його вбивають» ЛЬЮЇС КЕРРОЛЛ травень/червень


Тетяна Крисюк

52 Психодіагностика

Кавова лихоманка, або Чи дійсно кофеїн викликає залежність? Сьогодні кава – це один із найпопулярніших напоїв серед жителів планети, цій солодкій і водночас гіркій спокусі у різних куточках світу щодня піддаються люди різних вікових категорій та соціального статусу. Дехто запевняє, що лише з кави може розпочатися бадьорий ранок, оскільки вона заряджає енергією на цілий день та значно покращує розумову діяльність. Проте є й ті люди, які вважають: кава нещадно руйнує живий організм, перетворюючи розумну особистість на не-

рвову та психічно залежну істоту. Що приховує в собі кава та чи дійсно шкодить вона людському здоров’ю? А, може, користь від тонізуючого напою все ж не є вигадкою? Кофеїн – наркотик XXI століття!? Кава – це тонізуючий напій, який містить кофеїн – ксантиновий алкалоїд, який знаходиться безпосередньо у листі бобів кавового дерева. Саме ця безбарвна, кристалічна речовина стимулює діяльність центральної нервової системи. Біль-

05/06 │ 2015 │ #03(07)

К офе їн – речовина (алкалоїд), що міститься в насінні кави, листках чаю та ін.; застосовується в медицині як тонізуючий засіб. « К опаци л » – комбінований препарат, який здійснює знеболювальний, жарознижувальний і протизапальний ефекти за рахунок пригнічення синтезу простагландинів.

ше того, кофеїн входить до складу таких широковідомих лікарських препаратів, як «Копацил», «Екседрин», «Колд-ікс», «Флюколд-N» та багато інших. Також науково доведено, що кофеїн виконує роль пестициду, приглушуючи ріст інших дрібніших рослин. Минулого року вчені дослідили: комахи, що запилюють дерева, у складі яких є кофеїн, стають залежними й згодом прилітають за додатковою порцією. Вперше кофеїн був добутий із кавових зерен у 1821 році німецьким


Роман Кушнір

58 Психологія бізнесу

ЦІНА ВАРТІСТЬ ЦІННІСТЬ:

скільки насправді коштує те, що ми виробляємо? Багато хто у бізнесі намагається визначити «справедливу» ціну або розрахувати собівартість і врахувати можливу надбавку до неї, тобто користуватися сухими математичними методами, обґрунтованими економічно і начебто цілком логічно. Втім, не варто забувати, що у процесі продажів, окрім товарів і послуг, беруть участь передусім люди. Живі люди, які мають свої емоції, які підвладні настрою і які мають мрії на наступний рік, плани на завтра, свої смаки й уподобання у виборі чи їжі на обід, чи коханої людини на все життя. Тож на рішення у процесі покупки впливають насамперед не лише логічні, але і загальнолюдські емоційні чинники. Причому вони діють і на власника малого бізнесу, який, до прикладу, встановлює ціну, і на продавця, якому доводиться її озвучувати, і на клієнта, який її чує. Тож неврахування внутрішніх шкал для оцінки цифр продавця і клієнта призводить до труднощів у продажах. Далі пояснюватиму на прикладах, але спершу треба дати визначення термінам. Отже: Ціна – це число, написане на бірці чи на етикетці товару. Скупа послідовність цифр разом із розмірними одиницями. Та сума, яку нам достатньо витягнути зі свого гаманця і вручити продавцеві, щоб без зайвих запитань отримати свій товар чи послугу. Трейдери на глобальних валютних ринках кажуть, що ціна враховує все: і стратегічні вигоди покупця, і настрій продавця, й економічно обґрунтовану собівартість, і зовнішні коливання на ринку, і світову кон’юнктуру, і психологічні фактори, і будь-що інше. Справді, кому доводилось спостерігати за зміною котирувань вартості, наприклад, валюти на біржі, той знає, що ціна угоди може коливатись вгору і вниз десятки разів щохвилини, а то і щосекунди. Та, на жаль (чи на щастя) у звичайній крамниці ніхто не міняє цінники 05/06 │ 2015 │ #03(07)

кожних декілька секунд. Що би було, якби продавець щоразу ставив вищу ціну, наприклад, коли у крамницю заходив заможний клієнт або у сусідньому магазині піднімали ціни на велосипеди, чи, навпаки вказував на всіх цінниках про 20%-ву знижку у день народження своєї дитини. І таких чинників, які мали б впливати на продавця, – сотні. Тож у окрему категорію виділимо: Вартість – ціна товару чи послуги з позиції продавця. Чому різні люди по-різному продають? Один торговець легко і з усмішкою продає товари на десятки тисяч грошових одиниць багатьом клієнтам, а інший відчуває скутість у озвученні ціни, яка має заледве два нулі. Вся справа у ставленні до ціни самого товару. Припустімо, у крамниці продається взуття (квіти, зошити, туристичні тури, антикваріат, перукарські послуги … тощо), яке коштує 450 од. Власник магазину, який займається закупівлею цього взуття, лю-


Віталій Проценко

64 Соціум

Соціальні віруси та колективний «розум»: Чашка Петрі для інформаційного суспільства Ми вписані у суспільство. Без суспільства сучасна людина – істота, не здатна вижити в природі. З доісторичних часів ми розвивалися колективно. Ми впливаємо та інформаційно заражаємо одне одного. Об’єднуючись у групи, ми створюємо колективну поведінку. Вона може бути корисною, цікавою чи дотепною, більш чи менш розумною, уособлювати конструктив, веселощі або стихійний руйнівний потенціал. Як працює колективна поведінка, яку роль у ній відіграє інформація та що таке інформаційні соціальні віруси? Ice Bucket Virus Десятки мільйонів доларів, зібраних на благодійність, понад мільйон освіжаючих обливань по всьому світі, купа холодних вражень, безліч захоплюючих відео й обговорень, десятки травм із необережності та найменше кілька смертей – те, що супроводжувало недавно бурхливе соціальне явище. Початковою метою «освіжаючого челленджу» було привертання уваги до бічного аміотрофічного склерозу – хвороби, назву якої обов’язково потрібно гуглити, якщо не маєш медичної освіти чи гіркого життєвого досвіду. Попри невиліковність, недуг навіть не входить у двадцятку найпоширеніших смертельних хвороб і вважається рідкісним. Тим не менше увагу світу привернула акція підтримки і фінансування фондів із дослідження даної проблеми – честь, якої цього року не удостоїлися більш серйозні хвороби та глобальні проблеми людства. Вірус Ебола, спалах якого у 2014 році забрав понад шість тисяч життів, не спричинив ніяких масових обливань і не супроводжувався подібним ажіотажем. Автор у жодному разі не хоче применшувати масштабів проблеми бічного аміотрофічного склерозу, а лише бажає поставити під сумнів нашу здатність розставляти пріоритети, зважаючи, на що та яким чином людство звертає свою увагу та спрямовує енергію. 05/06 │ 2015 │ #03(07)


Соціальні віруси та колективний «розум» Серед іншого хотілося би з’ясувати, чому виникають подібні вірусні суспільні явища, які миттєво захоплюють маси людей, мотивуючи чи змушуючи їх поширювати інформацію чи виконувати певні дії – часто незвичні і не зовсім раціональні. Адже за на перший погляд свідомою участю в усіляких рухах маскуються хаотичні й вічні соціальні механізми з чіткими законами і прихованими небезпеками.

Соціум 65

знімаючи класне відео, хтось безплатно піарився, таким чином наближаючись до народу. В Україні це явище влилося в сьогоденні реалії. У відео з’явилися національні символи і політизовані гасла, а згодом стало модно кидати чиновників сумнівної репутації у сміттєві баки. Так ненадовго з’явився «Trash Bucket Challenge». Секрет масовості явищ, подібних до Ice Bucket Challenge чи недавно популярного Harlem Shake, приховується не у поставлених благодійних цілях, а в їх формі. Вона є захоплюючою, епатажною та містить у собі виклик, підкріплений масою навколишніх людей, що його приймають. Вірусного характеру явищу надає соціальний фактор – кількість учасників та мережа людей, якою вірус поширюється. У соціальній психології вірус – це інформація, що запускається спеціально, але розповсюджується самостійно, без додаткових стимулів. Поширюється така резонансна інформація через ЗМІ (включаючи Інтернет) чи просто від людини до людини – старим-добрим «Сарафан-FM».

Феноменальна банальність Феномен Ice Bucket Challenge не новий і не унікальний. Він схожий на багато інших вірусних інформаційних явищ, що періодично спалахують у кожному суспільстві або понад суспільствами, поширюючись глобальними ЗМІ та мережею Інтернет. Змінюється лише форма, в якій часто криється привабливість дійства для учасників, а механізм феномену нічим не відрізняється від звичайних механізмів розповсюдження інформації та інформаційного зараження груп людей. Будь-які інформаційні приводи покликані захопити чиюсь увагу чи мотивувати до дії. Часто мета їх існування зводиться до залучення все більших людських мас. Вони швидко з’являються, можуть забезпечувати певні результати і так само швидко зникати. Подорожуючи країнами, Ice Bucket Challenge втратив початкову форму. Поширюючись різними середовищами, флешмоб мутував, а це вірусам притаманно. Жителі різних країн переробляли його на свій лад. Щодо України, то тут хтось переформатовував допомогу склеротичним хворим на допомогу українській армії, хтось забував, що потрібно розставатися з грошима, і просто героїчно приймав «холодний» виклик,

Проте масові інформаційні вірусні явища є поняттям набагато ширшим. Інформаційні віруси можуть розглядатися не тільки як свідомо запущена інформація з метою досягнення певної реакції. Бо сама «вірусність» – характеристика, що притаманна інформації, а соціум – інформаційно-збудливе середовище, схильне до «вірусного» зараження всілякими інформаційними приводами. Вірусні інформаційні явища створюють у суспільстві тимчасові мережі людей, об’єднаних певною спільною ціллю або просто з метою максимального поширення інформації. Резонансна інформація часто накриває суспільство і починає жити своїм життям, «паразитуючи» в тих чи інших мережах людей. Кожний гучний вірус зникає відразу, коли інформація поширена, а ціль виконана або стала неактуальною. Природа виникнення інформаційного вірусу є свідомою: коли він навмисне запущений для отримання певної реакції суспільства; випадковою: коли будьяка інформація позначається резонансом і привертає увагу величезних мас людей; змішаного характеру: коли свідомо запущена інформація викликає неочікувану реакцію в суспільстві. Прикладом навмисне запущених вірусів можна вважати політтехнологічні прийоми, які використовувала колишня українська влада та опозиція під час Майдану. За інформаційного та емоційного натравень/червень


71

Зовсім скоро ми поширюватимемо журнал лише по редакційній передплаті. Не зволікайте оформити передплату на улюблений журнал на сайті www.experyment.com.ua!

Також нагадужмо що у нас залишилось зовсім мало минулих випусків № 3 і № 4. Скоро вони стануть раритетними, як і перший та другий номер. Замовляйте журнали на сайті травень/червень


Анна Шпилевська

72 Музика

А пісня – це душа. З усіх потреб потреба… «Українська пісня – це геніальна поетична біографія українського народу», – казав відомий кінорежисер та письменник Олександр Довженко. І, звісно, мав рацію. Адже наш народ, котрий сміється, тужить і плаче, відкриває нові сторінки історії у зашифрованих посланнях – піснях. Скажіть мені, будь ласка, чи зможете ви пригадати хоча би одну українську пісню? – Звісно, – обуритеся, – звичайно, зможемо! До прикладу, «Ой, чий то кінь стоїть» – пісня, яку, мабуть, знають усі, бо ж ні одне застілля без неї не обійдеться. Приміром, нагадаєте собі такі перлинки, як «Несе Галя воду», «Чом ти не прийшов» – список можна продовжувати й продовжувати до нескінченності. А знаєте, як це приємно, коли ви впевнено скажете: Я знаю безліч українських народних пісень! Маю надію, саме так відповість кожен справжній українець. Сучасна фолькова музика трішки різниться з тією, яку нам у генетичному коді нації передавали споконвіків. Адже автентична пісня, хоч і лунає й дотепер, проте її чути все рідше й рідше. У цій статті мова піде про етномузику, а також її розвиток в Україні. Розповідатиму про етногурти, які збирають велику кількість слухачів, навіть поділюся рефлексіями щодо того, чи реально популяризувати фолькову музику до таких масштабів, аби стати всесвітньовідомими. І, забігаючи наперед, одразу дам інтригуючу відповідь: немає нічого немож05/06 │ 2015 │ #03(07)

ливого. Зацікавлені таким сміливим твердженням? То гайда дізнаватися, що воно й до чого! «Пісня – це коли душа сповідається» Отож поринаємо в автентику, етноспів, у магічну круговерть українських пісень та згадуємо разом зі мною, яка тематика переважає у репертуарі того чи іншого гурту. Вмощуйтеся зручніше, вмикайте українські пісні, будемо ще й експериментувати. А може, й медитувати?


радить 78

Можливо, Ви ще не читали: Мова рухів тіла. Розширене Видання, Алан і Барбара Пізи, Видавництво Країна мрій, 2015 р. – 416 с. Алан і Барбара Пізи, експерти в галузі комунікації, дослідники мови рухів тіла й автори багатьох всесвітньовідомих бестселерів, навчать вас читати думки, а, отже, передбачати наміри оточуючих по їхнім жестам, міміці та позам. Здобуті у цій книзі знання та навички допомагатимуть вам за будь-яких обставин почуватися впевнено і невимушено, оскільки ви знатимете, що насправді думають чи мають на меті ваші співрозмовники. Вивчайте мову рухів тіла, і ви неодмінно досягнете успіху в особистому, дружньому і діловому спілкуванні, під час прийняття важливих рішень. Як упоратися з неслухняною дитиною, Джеймс Добсон, Видавництво Брайт Букс, 2013 р. – 88 с. Ця книга допоможе батькам, перед якими хоча б раз поставало питання, як заспокоїти свою вередливу дитину. Доктор Джеймс Добсон, ведучий відомої радіопередачі «У фокусі – сім’я», поділиться з вами кількома порадами, як твердо й водночас із любов’ю виховувати дітей і підтримувати дисципліну в домі. Дайте своїм дітям відчути, що ви дбаєте про них і наставляєте на правильний шлях, і вони дякуватимуть вам за це до кінця своїх днів. Величні за власним вибором. Джим Коллінз, Мортен Т. Хансен, Видавництво Наш Формат, 2014 р. – 384 с. В основі книжки – багаторічне дослідження, що мало на меті сформулювати головні принципи ведення бізнесу в несприятливих умовах. Ґрунтуючись на строгих наукових висновках, автори формують гіпотези, які потім підтверджують або спростовують фактами. Чому в умовах економічної нестабільності одні компанії процвітають, інші ж – занепадають? Які риси відрізняють лідерів, що успішно долають негативні обставини, від тих, хто не може впоратися з ними? У пошуках відповіді на ці запитання автори приходять до несподіваних висновків. Прочитавши цю книжку, ви дізнаєтеся, як перемагати в будьяких, навіть найбільш екстремальних умовах, як знаходити правильний шлях і будувати величну компанію, що здатна не просто реагувати на події, а створювати їх. Видання є практичним посібником для підприємців, власників бізнесу, топ-менеджерів і тих, хто прагне стати величними за власним вибором. Для широкого кола читачів. Війна, що змінила Рондо, Романа Романишин, Андрій Лесів, Видавництво Старого Лева, 2015 р. – 40 с. Це книга про те, що війна не має серця і не розуміє жодної мови, зате торкається кожного і на всіх залишає шрами. Та якщо спільно збудувати машину світла і навчитися співати попри все, тоді навіть найтендітніші істоти зможуть вистояти й перемогти. А ще ця книга – це привід для вдумливої розмови з дітьми (або й зі собою) про те, що діється нині в країні чи й деінде у світі, у форматі чарівної історії, яка завжди залишає місце для надії та оптимізму. Шлях. За майбутнє людства, Морен Едгар/пер. з фр. Є.Марічева. Видавництво НікаЦентр, 2014 р. – 256 с. Представники різних культур дедалі більше усвідомлюють необхідність створення універсальної культури, планетарного суспільства для виживання й мирного розвитку. Ця нова універсальна етика повинна створюватися на базі інтеграції різних інтелектуальних і духовних концепцій і глибоких перетворень у свідомості людей. Одним з найяскравіших і значних представників цього напрямку є Едгар Морен, відомий як родоначальник і активний прихильник «комплексного мислення». Морен намагається зрозуміти та реорганізувати знання, суспільство, політику, етику. Відмовляючись від поділу знання на відокремлені дисциплінарні області, Морен закликає відтворити зв’язки між різними областями дисциплінарного знання. Книжка «Шлях. За майбутнє людства» — це синтез усіх ідей, котрі Морен обстоював усе своє життя. Це політичний, філософський та суто людський спадок, спрямований широкій публіці.

05/06 │ 2015 │ #03(07)


80 Притча номера

СПРАВЖНІЙ


82 Оптимістичні історії

Нема так зле, щоб Дякуючи пожежі...

На початку кар’єри Айседори Дункан трапився випадок, який допоміг балерині знайти неповторний образ. Під час гастролей в її готельному номері трапилась пожежа, і всі сценічні костюми згоріли. Не відмінивши виступ, вона накинула на себе напівпрозорий кусок тканини і босоніж вийшла на сцену. В співвідношенні з незвичною манерою танцю цей наряд викликав захоплення у публіки, яка з того моменту боготворила Айседору. P.S. Айседора Дункан першою із сучасних танцівниць протиставила класичній школі балету вільний пластичний танець, ставши основоположницею школи танцю модерн.

Безвихідь допомогла укласти вигідну угоду...

Американець Крістіан Нельсон придумав і запатентував автомат, який робив морозиво в шоколаді, але, всупереч очікуванням, нові солодощі не користувались попитом. Через рік Нельсон був на межі банкрутства, і коли Шарль Жерв’є захотів придбати його автомат, він одразу ж погодився. Жерв’є поїхав у Францію і почав робити морозиво, яке отримало назву «ескімо». Згодом продажі досягли мільйона штук в день, а винахідник автомата казково розбагатів. P.S. В кінотеатрі, де відбувалася перша дегустація морозива, показували фільм про ескімосів, і глядачі дали назву продукту.

Завдяки незворотним наслідкам хвороби...

Луї Брайль осліп в ранньому дитинстві через хворобу. Ця трагедія призвела до революційного відкриття: в 1829 р. двадцятирічний Брайль розробив рельєфний шрифт, що складався з різноманітних комбінацій шести опуклих точок, в який також входили цифри і знаки пунктуації. За основу він взяв армійський шрифт для читання в темноті, який фундаментально змінив. Шрифт Брайля використовуєть-ся у всьому світі і на даний час. 05/06 │ 2015 │ #03(07)


Не більше в 2-ох примірникі в одні руки : ) йті Замовляйте на саa u g. www.spe.or

7web demo  

Демо версія сьомого номеру журналу Експеримент! Не пропустіть дуже цікаві розвиткові статті. Деталі на сайті: www.experyment.com.ua

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you