Page 1

НУРЕЛ Д - ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ПРОТИ ПРИХОВАНОХОБОТНИКІВ НА ОЗИМОМУ РІПАКУ The Ukrainian Farmer, 22.03.2018 http://tv_and_press.com/cp_fermer_1803223_38_html_The_Ukrainian_Farmer_d3/22/2018_12_00_00_AM [Номер издания: 3] [Страница: 38-42] В сучасних умовах аграрного виробництва однією з найбільш рентабельних, господарськоважливих, а отже, й актуальних польових культур є ріпак озимий. На сьогодні у світі він — найпоширеніша олійна сільськогосподарська рослина родини капустяних, адже в насінні сучасних сортів уміст олії— найціннішої фракції переробки врожаю — сягає 38-50%. Зважаючи на постійне зростання попиту у світі на рослинні жири, господарське значення ріпаку переоцінити дуже важко. Про це свідчить факт стабільно високої ціни на ріпак, яка у 2015-2017 pp. в Україні була на рекордно високому рівні, досягаючи 400 дол./т, а іноді й навіть більше. Окрім того, що ріпакова олія є важливою сировиною для різних галузей промисловості (виробництва лаків, фарб, пластмас тощо), вона ще і є важливим продуктом харчування. Завдяки виведенню у 1980-х pp. минулого століття «двонульових» («00») і «тринульових» («000») сортів, що мають низький уміст шкідливих ерукових кислот і глюкозинолатів, її дедалі частіше використовують на харчові цілі. Окремо варто сказати про роль ріпаку у виробництві біодизеля, сировиною для якого є олія цієї культури. Біодизель — це екологічно чисте паливо для двигунів, бо воно згоряє повністю, не утворюючи шкідливі сполуки. Враховуючи «екологічну спрямованість» економіки й життя країн Західної Європи, плановані рівні квот та попит на біодизель у них щороку збільшуються і вже сьогодні в окремих країнах континенту перевищують 10% загального обсягу палива. Так, лише в Німеччині від початку нинішнього століття й дотепер потужності з переробки ріпаку на біодизель зросли в кілька разів. З іншого боку, успішне вирощування ріпаку не є надто простим, оскільки лімітується низкою природних чинників і визначається правильним підбором агротехнічних заходів. По-перше, ріпак досить вимогливий до умов вирощування: ця рослина полюбляє високородючі ґрунти, площі яких у світі загалом та й у Європі зокрема є обмеженими. Водночас ріпак активно реагує на фітосанітарну ситуацію і, відповідно, чутливий до пошкоджень шкідниками й ураження хворобами. З огляду на це останній забезпечує високу продуктивність лише за правильної переміни культур у сівозмінах, що унеможливлює накопичення й розмноження небезпечних для ріпаку та спільних з іншими культурами збудників хвороб і шкідників. Отже, єдиним шляхом збільшення обсягу врожаїв для задоволення постійного зростання попиту є інтенсифікація вирощування цієї культури. Більшість сучасних сортів і гібридів озимого ріпаку справді є високоінтенсивними й забезпечують значну віддачу за максимуму витрат. Однак, аби досягти цього, треба докладати зусиль для якнайретельнішого виконання всіх елементів технології вирощування, одним із яких (можливо, одним із найбільш пріоритетних) є захист рослин від шкодочинних організмів. У цій статті зосередимося на весняному захисті посівів озимого ріпаку від групи прихованохоботників («хрестоцвітих» довгоносиків) — шкідників, небезпеку від яких в агровиробництві досить часто недооцінюють; а більшість декларованих засобів і методів боротьби з ними фактично є недостатньо ефективними, зважаючи на особливості біології та поведінки фітофагів цієї біологічної групи. Щоб правильно зорієнтуватися у виборі дієвих заходів захисту, потрібно насамперед розібратися з видовим складом даної групи шкідників і з особливостями біології та етології кожного з домінантних в Україні. В агроценозах ріпакових полів трапляються такі прихованохоботники: капустяний стебловий (Ceuthorrynchus quadridens Panz.), ріпаковий насіннєвий (Ceuthorrynchus assimilis Payk.), великий ріпаковий (Ceuthorrynchus парі Gyll.) і хрестоцвітий, або чорний стебловий (Ceuthorrynchuspicitarsis Gyll.). Варто зауважити, що всі названі представники групи шкідників належать до роду довгоносиків (Curculionidae, sp.), унаслідок чого їх біологічні особливості (за винятком деяких особливостей


поведінки й розвитку в окремих видів) дуже схожі, а різниця між стадіями розвитку становить лише кілька днів (табл. 1,2). Отже, час і температурні режими виходу жуків після зимівлі, тривалість яйцекладки, ембріонального періоду, строки розвитку личинок, лялечок й імаго майже збігаються і проходять в однакових або дуже близьких календарних періодах. З-поміж відмінностей, що є важливими для вчасного захисту посівів, які слід знати й ураховувати в плануванні захисних заходів, варто зазначити пізніший початок розвитку нового покоління в насіннєвого прихованохоботника на озимому ріпаку навесні. Це зумовлено тим, що личинки й лялечки цього виду розвиваються тільки в плодах рослин культури, які утворюються тільки в травні. Хоча вихід імаго після перезимівлі й в капустяного стеблового, і в ріпакового насіннєвого прихованохоботників відбувається майже одночасно, проте в останнього період додаткового живлення на культурних чи дикорослих капустяних є більш тривалим і розтягнутим. Отже, враховуючи особливості живлення й розвитку цього виду, відкладання яєць і відродження з них личинок на посівах озимого ріпаку розпочинається вже після цвітіння (із середини — другої половини травня), коли самиці відкладають яйця у стручки вже після їх формування. Характерною ж особливістю живлення у хрестоцвітого, або чорного стеблового, прихованохоботника, що останнім часом значно поширився в ріпакових агроценозах Центрального Лісостепу України, є осіннє заселення цієї культури у фазу сходів і розвитку листкової розетки, тобто ще на початку вересня (В. П. Федоренко, А. М. Касьянов, 2012). Тоді жуки нового покоління перелітають із полів після збирання різноманітних капустяних культур на нові посіви озимого ріпаку, і їх міграція збігається у часі з появою на рослинах хрестоцвітих блішок. Якщо за результатами моніторингу на посівах було виявлено саме хрестоцвітого прихованохоботника, то увагу потрібно зосереджувати на плануванні й застосуванні насамперед осінніх заходів захисту. Однак імаго С picitarsis також можуть заселяти поля озимого ріпаку й у весняний період після перезимівлі, коли температура повітря перевищує поріг +5 °С. Проте найпоширенішими серед відомих і водночас найшкодочиннішими видами прихованохоботників є капустяний стебловий (Ceuthorrynchus quadridens Panz.) і ріпаковий насіннєвий (Ceuthorrynchus assimilis Payk.) (фото 1,2). Екологічні параметри й закономірності розвитку цих фітофагів, а також їх трофічна спеціалізація, зумовлюють їхнє успішне розмноження на хрестоцвітих рослинах і поширення практично по всій території України. Відповідно, вони присутні в посівах озимого та ярого ріпаку в усіх зонах його фактичного вирощування. Зимують ці шкідники в стадії жуків під рослинними рештками або у верхніх прошарках ґрунту — в лісосмугах, на узліссі, в садах й інших стаціях із деревночагарниковою рослинністю. Після зимової діапаузи та наступної весняної реактивації вони заселяють посіви озимого ріпаку саме у квітні-трав-ні, коли й проявляють свою основну шкідливість, живлячись рослинами цієї культури. Протягом року розвиваються в одному поколінні; шкодять як імаго, такі личинки. Жуки капустяного стеблового прихованохоботника вигризають невеликі виразки в стеблах, черешках або жилках листків, у квітконіжках й інших частинах рослин ріпаку, спричиняючи часткове або повне відмирання пошкоджених тканин і органів. Проте імаго значних збитків не завдає. Більш небезпечними є пошкодження личинками, які, відроджуючись із яєць, одразу проникають всередину великих жилок листків, черешків або в серцевину стебел (залежно від локалізації яйцекладок на рослині), де утворюють ходи (фото 3). Досить часто личинки, які спочатку потрапили в жилки, потім переходять у черешки листя, й далі — навіть у стебло, мігруючи в низхідному напрямку та продовжуючи свій хід аж до кореневої шийки. В результаті вони перегризають провідні пучки, порушуючи сокорух, постачання води й поживних речовин ксилемою та флоемою; уражені листки в'януть, засихають, обламуються й опадають; як наслідок, міцність стебел різко знижується, що суттєво погіршує стійкість рослин до вилягання, відбувається ураження кореневої шийки некрозом. Нерідко спостерігається й загнивання пошкоджених тканин унаслідок їх інфікування патогенними мікроорганізмами. Пошкодження, що спричиняють личинки, викликають загалом значне відставання в рості й розвитку рослин, із яких сильно ушкоджені гинуть; стручки й насіння формуються дрібними, недорозвинутими й вимушено дозрівають на 1,5-2 тижні раніше, що істотно знижує загальну продуктивність посівів — недобір урожаю насіння за відсутності захисних заходів може сягати 18-20% (О. В. Сніжок, 2014; В. П.


Федоренко, А. М. Касьянов, 2012). Відповідно, у грошовому виразі (враховуючи діапазон цін на ріпак та врожайність сучасних сортів і гібридів останніми роками) втрати варіюватимуть від 3500 до 7500 грн/га. На відміну від капустяного стеблового в ріпакового насіннєвого приховано-хоботника імаго є досить шкодочинними, оскільки вони (разом із личинками) пошкоджують переважно генеративні органи озимого та ярого ріпаку, з яких безпосередньо формується врожай (фото 4). Жуки, живлячись, вигризають на квітконіжках, бутонах (також і на стеблах) характерні виразки, що в результаті погіршує умови формування, знижує кількість і якість майбутньої насіннєвої продукції. У цього фітофага самиці відкладають яйця в стручки ріпаку, спочатку прогризаючи в них спеціальні отвори. Відповідно, личинки, що відроджуються через 7-10 днів, пошкоджують насіння, об'їдаючи його поверхню або вгризаючись у нього; за період свого життя одна личинка здатна знищити від 5-6 насінин заселеного нею стручка до всіх повністю. Спочатку ушкоджений плід зовні майже не відрізняється від здорового, але потім він усе ж змінює забарвлення й передчасно достигає, що призводить до кількісних і якісних втрат урожаю. За даними деяких авторів (М. П. Секун, В. С. Журавський, 2008), пошкодження насіннєвим прихованохоботником призводить до зменшення маси 1000 насінин на 16,2%, умісту олії — на 2,2%, схожості насіння — на 40,5%. Враховуючи таку високу шкідливість капустяних прихованохоботників, сучасна технологія захисту ріпаку має будуватися за профілактичним принципом, тобто має ґрунтуватися на застосуванні інсектицидів на випередження, коли ці шкідники ще не встигли завдати значних пошкоджень рослинам і не розпочали на них свого розвитку. Тобто хімічний контроль має плануватись і проводитися саме проти імаго, що перезимували і з'явилися на посівах. Відкладання яєць і наступне відродження з них личинок (найшкідливішої стадії прихованохоботників) свідчить про зволікання з обробкою, бо останні відразу проникають всередину вегетативних чи генеративних органів ріпаку і знищити їх уже майже неможливо. В такому разі навіть найбільш високоефективні контактно-системні інсектициди будуть не здатні завдати їм серйозної шкоди. Ефективність хімічного захисту буде мінімальною. Зважаючи на це, дуже важливими й необхідними є саме весняні обприскування посівів інсектицидами. До того ж їх цілком реально провести, адже часу від виявлення імаго й до початку розвитку передімагінальних стадій на ріпаку достатньо (до спарювання й відкладання яєць жуки спочатку додатково живляться органами рослин культури). Хоча з обробками не можна й зволікати, адже імаго (хоч і не так, як личинки) також шкодочинні. Особливо значною є загроза від жуків ріпакового насіннєвого приховано-хоботника, що знищують генеративні органи культури. Для оцінювання рівня загрози від прихованохоботників і, відповідно, ухвалення рішення про застосування інсектицидів потрібно проводити послідовний моніторинг за популяціями цієї групи шкідників. Розпочинати спостереження й обліки потрібно ранньої весни, коли середньодобова температура повітря досягне показника + 5 °С (температурний поріг весняної реактивації великого ріпакового та деяких інших видів прихованохоботників). За середніми багаторічними даними, такі умови настають ще в середині або наприкінці березня (південні області України) чи наприкінці березня — на початку квітня (центральні й західні області). Для виявлення фітофагів на посівах ріпаку й установлення щільності їх популяцій застосовують різноманітні методи обліку. Одним із них є метод облікових рослин, за якого жуків ідентифікують шляхом візуального огляду, а їх чисельність визначають способом підрахунку кількості екземплярів на 1 рослині (зіставляючи з ЕПШ) (табл. 1). Проте такий метод є трудомістким і технічно проблематичним, адже за найменшого руху жуки прихованохоботників раптово проявляють танатоз: вони падають із рослин на ґрунт, непорушно завмирають, зливаються з його поверхнею й завдяки своєму маскувальному забарвленню їх не видно. З огляду на це більш практичними й ефективними є жовті чашки-пастки, які виставляють у посівах ріпаку і потім щодня оглядають. У разі виявлення в одній пастці 8-10 жуків протягом 3 діб необхідно розпочинати обробку інсектицидами. Одним із найефективніших препаратів проти прихованохоботників є Нурел™ Д 500 ЕС, к. е. з нормою витрати 0,6 л/га. Цей контактно-кишковий інсектицид забезпечує потужний миттєвий ефект і досить тривалий період захисту (до 3 тижнів, залежно від умов довкілля). Нурел™ Д має широкий спектр дії проти різноманітних гризучих і сисних шкідників, зокрема й проти різних видів довгоносиків, до яких належать і прихованохоботники.Така позитивна характеристика цього препарату є доволі важливою й знаковою, бо представники родини Curculionidae загалом


дуже стійкі до інсектицидів. Із відомого їх асортименту далеко не всі проявляють достатню ефективність дії. Препарат є комбінованим (сумішевим) і містить дві діючі речовини різних хімічних класів і з різними механізмами дії на організми комах-шкідників. Хлорпірифос — діюча речовина групи фосфорорганічних сполук (ФОС), яка є інгібітором ацетилхолінестерази — ферменту, що має важливе значення в нервовій системі комах і відповідає за гідроліз (розщеплення) ацетилхоліну. Останній є своєрідним медіатором в передачі нервових імпульсів серед нервових закінчень, і його надлишкове утворення спричииняє параліч м'язових тканин. Зменшення активності ацетилхолінестерази від хлорпірифосу і, відповідно, накопичення надлишкового ацетилхоліну зумовлює незворотне отруєння організмів комах-фітофагів. Характеризується стабільною ефективністю проти шкідників за різних погодних умов, термостабільністю, відносно повільною деструкцією (на поверхні рослин хлорпірифос утримується до 30 днів, а його залишки — до 40 днів) та фумігантним ефектом, що дозволяє знищувати шкідників у важкодоступних місцях. Циперметрин — активна речовина групи синтетичних піретроїдів, що впливає на передачу нервових імпульсів серед нервових клітин. Хоча симптоми отруєння комах від піретроїдів і ФОС багато в чому схожі (параліч органів дихання та руху), механізм дії і фізіологічні процеси, що передують отруєнню й загибелі, дещо інші. Циперметрин є модулятором натрієвих каналів і діє, порушуючи обмін іонів натрію та калію в пресинаптичних мембранах нервових клітин. Вирізняється високою контактною токсичністю проти шкідників різних видів і багатьох біологічних груп, а також вираженим нокдаун-ефектом — високою стартовою ефективністю. Завдяки такому вдалому поєднанню діючих речовин Нурел™ Д є надійним й універсальним інсектицидом, що забезпечує стабільно високу ефективність дії проти жуків прихованохоботників, яка завжди перевищує 90%; водночас він характеризується багатьма іншими позитивними якостями. Отже, головними перевагами інсектициду Нурел™ Д є: термостабільність; широкий спектр контрольованих шкідників; швидка інсектицидна дія; ефективність уже від +8 °С; дві діючі речовини з різних класів запобігають виникненню резистентності; завдяки фумігатній дії знищує шкідників у важкодоступних місцях. Щоб спланувати надійну систему захисту ріпаку від прихованохоботників, яка дозволить вчасно й ефективно застосувати хімічний контроль, треба знати особливості біології й етології головних видів цих шкідників, а також ураховувати зазначені вище характеристики й переваги інсектициду Нурел™ Д. За прохолодної та затяжної весни, коли міграція прихованохоботників на посіви ріпаку є тривалою й «розтягнутою» або за умови повторного заселення культури жуками, виникає потреба додаткового контролю, що був би достатньо ефективним упродовж тривалішого періоду. Згідно з офіційними регламентами застосування та рекомендаціями компанії «Сингента» Нурел™ Д у такому разі можна й треба застосовувати двічі, тобто двома послідовними обприскуваннями з інтервалом 2-3 тижні. Така схема інсектицидного захисту забезпечує найбільш повний і тривалий контроль імаго практично всіх видів прихованохоботників: тих, що заселяють ріпакові агроценози рано навесні відразу після виходу із зимової діапаузи, тобто починаючи з кінця березня (великий ріпаковий прихованохоботник), і тих, що мігрують на посіви культури пізніше, тобто в квітні — на початку травня (капустяний стебловий, ріпаковий насіннєвий прихованохоботник). Подвійне обприскування ріпаку озимого препаратом Нурел™ Д у цей період дозволяє знищити більшу частину популяцій цих шкідників на етапі заселення посівів, коли вони ще не встигли завдати значної шкоди рослинам і відкласти яйця. Проте не потрібно забувати, що остання обробка (в першій половині вегетації


культури) має завершуватися максимум у фазу бутонізації, до настання цвітіння, що пов'язано з небезпекою для бджіл й інших корисних комах-запилювачів. В іншій ситуації за високої чисельності насіннєвого прихованохоботника (яка перевищує 7 екз./м2) або за тривалого заселення ним ріпакових агроценозів, що може тривати навіть до середини травня, обприскування посівів інсектицидами лише в першій половині вегетації культури (до фази бутонізації включно) не зможе гарантувати збереження врожаю. Слід зауважити, що концентрація жуків цього шкідника на посівах культури без хімічного контролю зазвичай досягає максимуму в період цвітіння. В такому разі 1-ше обприскування інсектицидом Нурел™ Д роблять до цвітіння, а конкретний час його проведення визначають за результатами моніторингу фітофагів. Далі, щоб не допустити відкладання яєць шкідником у генеративні органи, 2-ге обприскування проводять вже після цвітіння, тобто на початку фази стручкування — потрібно враховувати і в жодному разі не перевищувати допустимий період очікування (мінімальний час від останньої обробки до збору врожаю)! Для Нурел™ Д на ріпаку він становить 30 днів. Усе ж варто зазначити, що така система на практиці застосовується не часто і є доцільною у виняткових (описаних вище) умовах. Здебільшого достатньо 1 або 2 послідовних обробок посівів у першій половині вегетації, щоб знищити більшість наявних особин прихованохоботників або звести чисельність їх популяцій до мінімуму. Крім того, окреме обприскування рослин у фазу бутонізації та/або у фазу цвітіння проти квіткоїда іншими, безпечними для запилювачів, препаратами буде одночасно й додатковою інсектицидною обробкою проти прихованохоботників, що, можливо, перебуватимуть у цей час на посівах. Прикладом, що підтверджує високу ефективність препарату Нурел™ Д проти прихованохоботників, є результати порівняльної оцінки дії різних інсектицидів у польових умовах, що проводилася дослідниками на озимому ріпаку в 2011 -2012 pp. в зоні Західного Полісся (О. В. Сніжок, 2014) (рис). Отримані дані продемонстрували очевидну перевагу інсектициду Нурел™ Д над іншими препаратами за обприскування посівів у період утворення плодів. Так, його технічна ефективність проти жуків ріпакового насіннєвого прихованохоботника через 3 доби після обробки досягала 92,6%. Отже, Нурел™ Д хоч і не новий, проте надійний і високоефективний засіб проти широкого спектру шкідників, зокрема й проти прихованохоботників на посівах ріпаку. На аграрному ринку України він відомий давно і з року в рік має постійний і стабільний попит. Й до сьогодні Нурел™ Д має почесний титул «стандарту» серед інсектицидів, що є ефективними проти довгоносиків — однієї з найстійкіших до хімічного захисту груп шкідників.

Profile for ecosap

Нурел Д - ефективний засіб проти прихованохоботників на озимому ріпаку  

Нурел Д - ефективний засіб проти прихованохоботників на озимому ріпаку  

Profile for ecosap
Advertisement