Page 1


Валентин СИЛЬВЕСТРОВ

ДОЧЕКАТИСЯ МУЗИКИ Лекції – бесіди За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим

ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 1

10.05.2011 14:13:38


Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Ця книга – зустріч зі світом музики й думки Валентина Сильвестрова, одного з тих композиторів, які визначили тенденції розвитку світової музики рубежу століть. В основу книги покладені публічні виступи композитора на зустрічах, організованих у Києві у 2007-му році. Валентин Сильвестров розповідає про твори, які він створював упродовж понад сорока років, а також відповідає на різноманітні, іноді провокаційні питання ведучих і слухачів. Книга зацікавить як музикантів-професіоналів, так і всіх, залюблених у класичну музику. До видання додається компактдиск із записами основних творів композитора. Дякуємо Кристіянні Хулльманн і посольству Федеративної Республіки Німеччини за участь у виданні книги Видавці: Костянтин Сігов та Леонід Фінберг Літературна обробка і редагування тексту: Алла Вайсбанд Науковий консультант: Олена Залевська Переклад українською: Валерія Богуславська Підготовка текстів: Зоя Барабанщикова Комп’ютерна верстка: Вадим залевский, Юрій Кореняк Художнє оформлення: Ірина Пастернак Над книгою працювали: Надія Азаренко, Зоя Барабанщикова, Ольга Дехтяренко, Леся Іванченко, Дарья Залевська, Юлія Каденко, Тетяна Литвинова, Лідія Лозова, Дарина Морозова, Володимир Покидайло, Артем Пальян, Катерина Салата, Олексій Сігов, Яна Чапайло Валентин Сильвестров. Дочекатися музики. Лекції – бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим. – К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ. 2011. – 376 с. УДК: 7.071.1(047.53) ISBN: 978-966-378-199-0

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 2

© Валентин Сильвестров, 2010 © Сергій Пілютиков, 2010 © ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2011

10.05.2011 14:13:38


ЗМІСТ Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

1. Шлях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 2. Авангардний період . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 3. Модуляція . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 4. Мова музики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89 5. Поезія та музика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111 6. Занурення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 137 7. Текст, який пам'ятає сам себе . . . . . . . . 159 8. Мелодії – подяки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195 9. Симфонія – підсумок . . . . . . . . . . . . . . . . . 217 10. Щоб музика була не вигаданою, а почутою . . . . . . . . . . 239 11. Роззброєння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265 12. Продовження авангарду зі зворотнього боку Місяця . . . . . . . . 295 13.«Дочекатися музики»: Із розмов у видавництві «ДУХ І ЛІТЕРА» . . . . . . . . 321 Предметний покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 333 Іменний покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 353 Твори В.В. Сильвестрова, записані на диску . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 363 В.С. Брюховецький. Післямова . . . . . . . . . . . . . . 374

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 3

10.05.2011 14:13:38


ПЕРЕДМОВА Сергій Пілютиков Розмовляючи одного разу за чашкою чаю з Валентином Васильовичем Сильвестровим, я раптом із сумом подумав: який жаль, що його глибоких, іскрометних, іронічних думок більше ніхто не чує. Цю несправедливість треба виправити. Так виникла ідея незвичайних лекцій-бесід, які змогли би почути всі бажаючі. Спочатку Валентин Васильович не вірив в успіх таких зустрічей, та, поміркувавши, погодився. Для себе він виправдав їх, назвавши “месами”: як відомо, служба у храмі відбувається незалежно від кількості присутніх. Та, несподівано для композитора, бажаючих почути своєрідну “месу” виявилося дуже багато. З кожним разом зал Спілки композиторів наповнювала все більша кількість слухачів, і це при тому, що зустрічі часом тривали по 4 – 5 годин. Оскільки бесіди з Валентином Васильовичем Сильвестровим стали справжньою подією в житті Києва, Костянтин Сігов запропонував опублікувати їх у вигляді книги. Це думки нашого сучасника від першої особи. Його широка ерудиція, незвичні погляди на звичні речі, надемоційність, яка збереглася навіть у друкованому тексті, – все це стане справжньою насолодою для читачів книги. Валентин Сильвестров1 Сергій Пілютиков давно хотів організувати ці зустрічі. Проте я весь час відмовлявся. Аж доти, поки він приніс мені якийсь підручник із сучасної композиції 2. Коли я почав читати там про те, що таке сучасна композиція, мене це страшенно обурило. Я знав усі описані там методи. Та підручник переконав мене в тому, що його автор дає дуже цінні вказівки із втечі від музики. Саме втечі. Притому викличної. Це було настільки очевидним, що я зрозумів, що необхідно шукати якусь противагу. Саме тому я погодився

4

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 4

10.05.2011 14:13:39


Передмова

на пропозицію Сергія: я хотів щось протиставити цьому підручнику. Посібники із втечі від музики писалися й раніше. Підручники з контрапункту, наприклад, – їх теж можна розглядати як технічну річ. Але у ХХ столітті технічний бік почав переважати. Багато хто зі славетних композиторів – Булез, Ксенакіс, Лахенманн – набули відомості завдяки своїм методам, тобто своїм способам маніпуляції зі звуками, а не тому, що їхні твори хтось любить і слухає багаторазово. Ці твори часто є зразками такого методу, та метод дивним чином домінує. Це одна з музичних єресей, її можна назвати методоцентризмом: коли метод бере гору над сутністю, і оскільки йому можна навчити, з’являється величезна кількість людей, що ним користуються. У принципі, методи були і в Баха, і в Бетховена, проте їх важко передати. Через те, що, аби їм навчитися, треба підпасти під вплив не тільки музики, а й духу цих людей, тобто річ тут не в самому методі, а у стані духу. Під час зустрічей я не намагався описувати якийсь особливий метод. Я тільки намагався сказати про те, що до музики треба ставитися більш обережно, а не просто ганяти звуки табунами туди-сюди. А також – що є інша форма новизни. Та новизна, яка була нав’язана мистецтву ХХ століттям, в якомусь сенсі дійшла межі: музика перейшла в інсталяції, у “звукове мистецтво” і залишилася ні з чим. Із музики зникла наївність – а музика ж – це, насправді, дитяче зайняття. У мистецтві – чи в музиці, чи в малярстві – є тексти неспростовні, персональні, а є речі, котрі пишуться в зоні “взагалі”: демонструють якесь узагальнене вміння або навіть якийсь узагалі світ. Під виглядом текстів вони виконують службову функцію: одразу справити враження, зразу домогтися ефекту, з першого разу перемогти. За доби інформаційної перенасиченості ця одноразовість набула величезної поширеності, тому що композитори знають, що другого прослуховування їхнього твору може й не відбутися. А між тим культура завжди засновувалася саме на текстах персональних, неспростовних, тобто на текстах, до яких ти можеш звертатися знову і знову, і що більше ти до них повертаєшся, то більше вони стверджуються як певна самостійна сутність. Мені здається, що таких текстів не вистачає сьогодні не тільки в музиці, а й узагалі в культурі. Тому основний сенс цих зустрічей – у ствердженні персоналізму, а не в заклику до повернення назад.

5

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 5

10.05.2011 14:13:39


Валентин Сильвестров. Дочекатися музики

Ніна Олександрівна Герасимова-Персидська3 Усім відомо, що сучасна музика конче потребує супроводжувального слова. Іноді це пов’язано з необхідністю пояснити, як вона писалася, які техніки були використані. Проте інколи композитори намагаються, наскільки це можливо, сформулювати свою концепцію. Не викласти зміст музики – передати його буває вкрай складно, – а розповісти про те, що саме вони хотіли створити. Окрім того, під час зустрічі з музичним твором, як, мабуть, і під час зустрічі з людиною, на нас мимоволі впливає перше слово, воно спрямовує нас у певне річище. Чи потребує такого супроводжувального слова музика Сильвестрова? Чи повинні ми щось сказати перед концертом, аби публіка її розуміла? Мені здається, ні. Та не думати про цю музику і не говорити про неї з якимсь особливим почуттям неможливо. Музика Валентина Сильвестрова звертається до нас напрямý, без усіляких перекладів. Не тільки тому, що це людина особливого таланту. І навіть не тому, що його твори спираються на конкретні ідіоми, котрі склалися, котрі ми розуміємо. А тому, що як композитор він постійно прагне дістатися до нас. На відміну від музики, в якій є приховані шари (зараз багато уваги приділяють дослідженню того, скільки шарів можна зняти у творі), вона нічого не приховує. Приховані шари – це дуже цікаво. Проте це музика достеменно іншого типу. Вона розрахована на інше слухання. Музика Сильвестрова чудова тим, що вона може нас супроводжувати. А супроводжувати нас здатна тільки та музика, котру можна навіть наспівати, тому що вона володіє не тільки мелодією, а й інтонацією. Найбільш радикальна, найбільш спрямована музика наших днів (яку ми в жодному разі не заперечуємо!) звернена до ідей і концепцій величезного масштабу. Для інтонації там просто не залишається місця. Це інший світ. Цей світ так само наш. Його бачить людина. Про нього пише людина, ніхто інший. Тобто це ми говоримо через тих композиторів. Однак інтонації там немає, її там просто не може бути. Тому що інтонація – це щось близьке. А те – далеке. У музиці Сильвестрова є інтонація, причому вона виявляється в тій сфері, яку неможливо не любити. Тому вона весь час запам’ятовується. Але от що іще примітно. У музиці іншого, несильвестрівського складу йде постійний

6

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 6

10.05.2011 14:13:39


Передмова

пошук нових засобів, нового способу вираження. Не тому, що композитори не можуть сказати інакше, а тому, що вони відчувають необхідність шукати і створювати новий матеріал. Справді, спочатку треба знайти матеріал, а потім зробити з нього твір. Але у Валентина Васильовича доконечно інша установка. Він просто не може не говорити. Йому не треба нічого шукати і нічого утаювати. Він повинен устигнути висловитися, музика весь час виливається з нього сама собою, вона справді народжується із натхнення. Є й інше натхнення. Натхнення відкриттів. Однак воно пов’язане із працею та пошуком. А для Сильвестрова процес творення, здається, жодних труднощів не складає: просто підвівся й заспівав. Без цього неможливо і цього не можна позбутися. Встигнути сказати щось іще. Сказати ще витонченіше, проте не в сенсі – елегантніше та вишуканіше, а ще більш щиро, ще більш точно висловити те, що він відчуває. “Один праведник здатен урятувати світ”, – світ не треба рятувати: у сучасній музиці є багато прекрасного! І все ж один Сильвестров ніби врівноважує величезну царину того, що прагне, шукає, відображує сучасний тип сприйняття світу і його масштабів. Безперечно, це сприйняття також наше, його відображення також необхідне, але щось має його врівноважувати, щоб музика не була однобічною. Валентин Васильович каже, що він новатор в іншому сенсі. Це так і є. Проте, ймовірно, повністю осягнути його новаторство спроможемося вже не ми. Бо на нас тисне те, що ми його знаємо. Ми знаємо, з чого він зростав. Через це ми можемо не помітити того, що він у своїй музиці щось змінив, можливо, навіть не в інтонації, а просто у своєму ставленні до звуку. У цьому сенсі він, звичайно, також шукає нових шляхів. Але при цьому хоче зберегти живу творчість. Хоч би скільки чудової хорової та оркестрової музики він написав, залишається цей символ ХІХ століття – фортепіано. Ми надзвичайно збагатилися різноманітними звучаннями, ми чуємо набагато більш диференційовані і розмаїті їхні складові (наприклад, у сонорах), наш слух навдивовижу витончився, ми зробилися дуже чутливими до тембру, та все ж фортеп’яно – це наша перша любов. Нам дорогий цей звук – і це якраз той звук, який є в Сильвестрова: ось це тануче, кришталеве звучання, що розлітається вгорі, а потім скочується вниз. Якщо рокотання – воно не грізне, в ньому може щось народжуватися. І головне – це достеменно шопенівська легкість, фактура, напоєна повітрям. Особливо

7

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 7

10.05.2011 14:13:39


Валентин Сильвестров. Дочекатися музики

це відчувається в його виконанні, ніхто не може так зіграти його музику, як він сам. Усі інші – видатні музиканти – намагаються її зобразити, підійти до неї якомога ближче. Йому не треба підходити ближче. Він уже там. Особлива м’яка пластика його рук. Звук, який ніби тягнеться за його довгими пальцями. Його особливе ставлення до фортепіано: він торкається клавіш настільки обережно і трепетно, що ти одразу налаштовуєшся на сторожке слухання, а потім його руки ведуть нас за собою. Він піднімає руку, прислуховується – і ми чекаємо наступного акорду разом із ним. Він змушує нас прислуховуватися так само, як дослухається він сам, ми дослухаємося разом із ним – у цьому є найбільша насолода. Твори його раннього і середнього періодів не розчаровують нас зараз. Вони звучать так само привабливо, так само щиро. Тому що у своїх пошуках він увесь час прагне до глибин душі, де щось зачаєне, звідки все походить. Зрозуміло, ми ніколи до цієї глибини не дійдемо, та самий рух у цьому напрямку вже створює відчуття близькості. Сильвестрова неможливо виконувати у палаці “Україна”. Він потребує близького контакту. Тому незабутні зустрічі у Спілці композиторів, під час яких він говорив про свою музику і показував її. Зустрічі справили надзвичайне враження, більше, ніж концерт, хоча показувалися записи. Тому що все визначала його присутність, вмикавсь якийсь магнетизм. Як людина особливого дару і дару відкритого, Сильвестров впливає на людей, абсолютно не збираючись на них впливати – хоча він говорить дуже просто, не намагаючись надати сказаному особливо красивої форми. В нього є рідкісний талант: він створює, певніше – навкруг нього сам по собі створюється простір, наповнений якимись хвилями. Я знаю це ще по 60-х роках, коли я приходила до нього, щоб слухати нову музику. (Будь-яку, не тільки його). Слухати з ним – достеменно не одне й те саме, що слухати той же твір наодинці. Взагалі, слухати музику з кимсь іще – це важливий момент, дуже важливий. Тому я сподіваюся, що концертні зали не спустіють. Музика – в усякому разі, така – вимагає присутності людей. Тоді створюється саме та атмосфера, яка бувала за тих часів, коли музика звучала у замкненому колі людей, об’єднаних тим, що вони зараз слухають. У такому колі Сильвестров є центром тяжіння. Він визначає його атмосферу навіть тоді, коли говорить. Тому, коли починає звучати його музика, ми вже готові почути там те, про що він тільки-но сказав. Він щось скаже між іншим, – і

8

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 8

10.05.2011 14:13:40


Передмова

це одразу відкриє для нас двері. Ми ввійдемо туди і ми будемо там, будемо цим складом там. Ми відсторонимося від швидкоплинного, гамірного життя і перебуватимемо там. Це ще одна чудова властивість його музики: вона творить час і місце перебування. Ідеальне, тому що зараз таких місць немає, і воно нічим не відгороджене. Він створює його тепер, у цьому часі, а не сто років тому. Алла Вайсбанд Аудіозаписи зустрічей із Валентином Васильовичем Сильвестровим, покладені в основу цієї книги, простіше за все було би перетворити на такий собі прозорий текст, легкий для сприйняття, що якнайкраще відповідає звичним очікуванням читача і домінуючим уявленням про норми писемного слова. В цього підходу були свої прихильники та резони. Але погодитися на нього мені не дозволили дві речі. Острах, що вкорінені в усному слові яскраві метафори Валентина Васильовича на тлі вивіреного і вихолощеного писемного тексту сприйматимуться як чужоземці. А також упевненість у тому, що найвищою мірою своєрідне усне мовлення Валентина Сильвестрова (на відміну від усного мовлення багатьох із нас) у жодному разі не є такою собі мимоволі недосконалою формою мови писемної. (Точнісінько так само, як його неповторна манера виконання власних пісень – “сам наспівую” – жодним чином не є недосконалою формою їхнього “справжнього” філармонійного виконання). Усне слово Валентина Васильовича є словом не стільки недосконалим, скільки принципово іншим, так би мовити, принципово (а не тільки фактично) усним 4, причому його форма має для розуміння музики і композиторської справи заледве не менше значення, ніж самий зміст5. Виходячи з цього переконання (і сподіваючись на зустріч із читачем, готовим здійснити у процесі знайомства з цією книгою певне зусилля) в остаточній редакції тексту я спробувала, наскільки можливо, відтворити деякі риси, що складають принципову інакшість усного мовлення композитора 6. Маю на увазі її лаконізм та ескізність; її “невмілість” 7, відсутність штучності і деяку “кострубатість”8 (рішуча байдужість до зовнішньої довершеності і категоричне уникнення всіляких літературних “красивостей”); її спонтанність, реактивність, антиімперативність і незавершеність (зокрема – неодмінні “ось”, “ну”, “такий”, “ніби” “чи не”, що підриває претензію

9

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 9

10.05.2011 14:13:40


Валентин Сильвестров. Дочекатися музики

на визначеність і завершеність традиційного письмового тексту); її спорядження різного роду побутовостями 9, що потаємно релятивує протилежність високого й низького стилю, і багато ін.10 Текст, що склався в результаті цієї спроби – спроби створити певний писемний еквівалент принципово усного мовлення Валентина Сильвестрова, – у кращому разі може претендувати лише на роль репродукції. Проте й репродукцію здатен оживити образ оригіналу, існуючого в нашій свідомості й пам’яті. Тому на аудіодиску, доданому до цієї книги, ми відтворили не тільки музику Сильвестрова, а й одну з бесід із ним, що відбулась у видавництві “Дух і літера”11. За їхньої допомоги всі читачі книги (зокрема й ті, кому поки що не доводилося слухати Валентина Васильовича) зможуть, перш ніж ознайомитися з цією репродукцією, познайомитися з самим оригіналом – унікальною і найвищою мірою красномовною манерою висловлювань геніального музиканта.

Костянтин Сіґов Нова зустріч музики та слова Арво Пярт може здивувати (тих, хто на нашій нечуйній планеті не надто знайомий із музикою київського Майстра) своїм вагомим свідченням: “Якби мені було загадано назвати ім’я сучасного композитора, то першим я промовив би ім’я Сильвестрова. Валентин є, безумовно, найцікавішим композитором сучасності, навіть якщо більшість буде здатна збагнути це набагато пізніше…” 12 Ви б не хотіли запізнитися разом із більшістю? І я з вами, читачу та слухачу! Перед нами напрочуд стрімка мандрівка. Власне кажучи – миттєва. Почути голос музичної миті, допомогти їй виповісти себе (а нам – вловити її в собі): чи не в цьому тихий, під сурдину, мотив Сильвестрова? Дві форми відчуження від справжньої музики домінують сьогодні: 1) ігнорування її гуртом і вроздріб; 2) декоративне шанування її філармонічних фасадів.

10

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 10

10.05.2011 14:13:40


Передмова

По той бік обох тенденцій ведуть нас нечувано вільні звуки сильвестрівських мелодій. Притаманний їм первень звільнення з несподіваного боку освітлює нові форми сполучення музики та слова: від сучасної поезії через класику вони повертаються до літургійних віршів і псалмів. Нова музика “розморожує” застиглі й замерзлі тексти, знайомі, проте забуті, не всупереч, а завдяки отій їхній знаності й завченості. Сенс сильвестрівської актуалізації “закоркованих” текстів аж ніяк не обмежується музичним середовищем. Адже обидві згадані тенденції відчуження – ігнорування та псевдошанування – блокують сприйняття не лише музики, а й будь-якої живої традиції загалом. Прикметний зразок руху Валентина Сильвестрова проти течії наших стереотипів – його переосмислення “перлин лірики”, увібганих у негнучкі рамки романсів. На перший погляд вибухає злютована конфігурація: вірш класика Х + музика класика Y. Нова музика раптово відкриває можливість нового народження вірша, неначе він виник не в ХІХ ст. (до чи після Р.Х.), а написаний сьогодні. Він – наш сучасник, а ми – його. Сильвестров дає нам набагато більше від свіжого відчитування “знакового тексту”. У термінах Поля Рикера, він заступає колишню конфігурацію класики новими обріями її творчої рефігурації. “Тихі пісні” Сильвестрова й далі дивують. Чому він не дає замість “шлягера ХХ ст.” свій “сучасніший шлягер”? Його дарунок – багатший, а завдання – складніше. Він не вдовольняється принадою запропонувати свій ключ до “реприватизації” символічної нерухомості. Сильвестрівська мелодія не “прикипає” до слуху, а допомагає йому стати уважнішим, відкритішим, чути по-справжньому. Її не насвистуватимеш, як арію з опери, однак вона звучить у мені, змінюючи сприйняття себе та світу. У ній ледь чутне пригадування тієї тиші, з якої й нині лунає живий голос, що відкрив Августинові світ слова й увесь світ безпосереднім зверненням: “Tolle! Lege!” – “Візьми і прочитай!” Кенотичний голос Сильвестрова, що поволі стихає у зіянні пауз, віддає все новому життю слова, якому не збутися без кореня безмовності. Структура нечутного прозирає з його інтонації: обережно, без найменшого тиску свавілля, він артикулює не звуки, а прозору тканину тиші (яка все тримає). І

11

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 11

10.05.2011 14:13:41


Валентин Сильвестров. Дочекатися музики

найлюдянішу форму тиші, її екзистенціал – очікування. Серпанок чекання очищує від порохів і мотлоху поріг сприйняття майбутнього. І в нас з’являється шанс – разом із ним – “дочекатися музики”. Тож не пропало її насіння й не викресленно з нотних реєстрів ту музику, до якої пасують дві перехрещені низки заперечень і тверджень, виголошені про любов: вона “не заздрить, не величається, не гордиться, не шукає свого, не спалахує гнівом…; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить…” (1 Кр, 13, 4–7). Рвучкий перелік її прикмет охоплений обрієм мовчання, яке “ніколи не минає”. Вона звернена не тільки до коринтян чи киян, а до мене й до тебе тут і зараз. Cтирається межа, що відділіє поміж смертними дієслова “віддавати”/“збирати”, “дарувати”/“зберігати”. Виходить на яв таємна (не чутна нам через внутрішні завади) тиша, майже дотикальна серед доторків уважних до неї клавіш. Так кількома лініями на чистому полотні майстер створює сад. Не зникла (не розмінялася на дрібняки попси, не перевелася від прагнення сподобатися) ще музика, сповнена свого найпершого призначення – охороняти тишу. І ми свідки того, як посеред нас живе її Дарохранитель. Текст створено на підставі усної розповіді Валентина Васильовича. 2 Мається на увазі навчальний посібник “Теория современной композиции”, створений на кафедрі теорії музики Московської консерваторії у 2005-му році і присвячений проблемам музичного мистецтва другої половини ХХ століття. 3 Передмова являє усний текст Ніни Олександрівни, відтворений практично без змін. 4 У цьому сенсі ідею створити на підставі усного мовлення Валентина Васильовича такий собі “правильний” літературний текст можна порівняти, для прикладу, з претензією Анрі Руссо “дописати” полотна великого Сезанна. 5 У наступних примітках я намагатимуся вказати на певні паралелі між словом і музикою Валентина Сильвестрова, що лежать на поверхні. Тут хочеться відзначити, що принципово усний характер мовлення Валентина Васильовича, його закоріненість у стихію повсякденного слова, деякою мірою перетинається з принциповим уявленням композитора, згідно з яким у “писемній” музиці має потонути музика усна (див. ст. 178). 1

12

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 12

10.05.2011 14:13:41


Передмова 6 Користуюся можливістю подякувати керівникам видавництва “Дух і Літера” Костянтинові Сігову і Леонідові Фінбергу за підтримку цього підходу в літературній транскрипції тексту. 7 Пор. запропонований Валентином Васильовичем опис його пісень: “Але самий виклад ніби ескізний; це ескізність, яка не доводиться до кінцевого продукту, а залишається в зоні ескізності” (див. ст. 124). 8 Пор.: “...одна справа – прагнення до довершеності, у цьому теж є свій пафос, зовсім інша – прагнення до істинності, тут тип музики пов’язаний із “так” і “ні”. Можна сказати, що довершеність – це теж істинність, проте істинність якогось іншого виміру. А тут важливо висловитися. І ось тоді те, що вийшло, можливо, стане довершеним за всієї своєї кострубатості. Музика, яку характеризує “зробленість”, вона ніби приховує свою “кострубатість”, і тексти стають більш пригладженими... А ознака речі не вигаданої – це певне відчуття “кострубатості” в лапках, деякої “невмілості” (див. ст. 224). 9 Пор.: “Виходить, що те, що я називаю “багательністю” в музиці, це воно і є: піднесена незначущість. Якщо ти вийдеш на неї, то вже відчуваєш, як собака, що оце ось – воно. Звичайно ж, це пов’язано із дзенівською ідеєю – не дивитися скоса на якісь повсякденні речі. Не сприймати їх упереджено, подолати дуалізм “високе – низьке” (див. ст. 154). 10 Пор., для прикладу, збережені в письмовій версії лекцій “до лампочки”, “тусовочність”, “чос”, або незмінне сильвестрівське “річ” замість “твір” або “творіння”. 11 На диску записаний коментар до “Псалма” на слова апостола Павла (1Кор. 12:31 – 13:8), написаного Валентином Васильовичем під враженням прочитання книги Н.Й. Сігової “Объяснение в любви. Борис Сигов в письмах и воспоминаниях”, с. 373. “Псалом” присвячений Костянтину Сігову. 12 Сильвестров В. «Музыка – это пение мира о самом себе…». Сокровенны разговоры и взгляды со стороны. Беседы, статьи, письма (автор статей, составитель, собеседница – Марина Нестьева), К., 2004, – с. 4 (курсив – К.С.) .

13

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 13

10.05.2011 14:13:41


З питань замовлення і придбання прохання звертатися: м. Київ –0470, Видавництво “Дух i Лiтера”, вул. Волоська 8/5, корп. 5, кімн. 210 тел./факс: (38-044) 425 60 20 E-mail: duh-I-litera@ukr.net – відділ збуту litera@ukma.kiev.ua – видавництво http://www.duh-i-litera.kiev.ua

Silvestrov.Dochekatus muzuku.23.03.2011.indd 376

10.05.2011 14:17:44


Сильвестров В. Дочекатися музики. Лекції – бесіди  

За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим. К.: Дух і літера, 2011. – 376 с., з DVD – Мова укр. – Обкл. твреда – Форм. 60х1...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you