Page 34

А.М.: Таке відчуття мусило постати, адже людина потребує упорядкувати власний світ, повсякдення, найближче оточення. До містечка, на підприємство приїжджав хтось із повіту, з об’єднання чи комітету, й казав: «Має бути так і так». То була влада. Але пізніше, коли ми після роботи йшли на пиво, все це перемішувалося. Я часто був свідком, як за пивом такий член партії нарікав на владу. Тому на щодень я того поділу так гостро не зауважував. Скажу більше. Я сидів у пеенерівській в’язниці добрих кілька років. Який ще поділ може бути виразнішим, ніж розмежування між наглядачем і в’язнями? Але через якийсь час, коли той наглядач відчиняв двері, заходив, починав говорити з тобою, він переставав бути наглядачем, а ти в’язнем. У тому й полягало все сум’яття. Ю.Т.: Особливість Польщі в тому, що міжособистісний досвід був, попри все, сильнішим, ніж оболонка, яку нам нав’язували. Однак, ця нав’язана оболонка той досвід нищила. – Конвіцький не втомлюється повторювати свою тезу, що сутність польської ідентичності полягає в неоднозначності, що все тут розлазиться, немає нічого виразного. У Франції революція – це мільйони жертв. У нас усе може обійтися навіть без поранених. Ю.Т.: Тим більш драматично це функціонувало. Якби ці поділи усталилися: «Той пан, а той хам», – все було би відомо. А в ПНР усе було розмите. Тебе в будь-яку мить могли виштовхати в спину. Сьогодні той міліціонер грав з тобою в футбол, а завтра писав: «Нас не підтримує». Були, втім, такі місця, де в мене було відчуття абсолютного відчуження. То було Управління у справах релігії або кураторія, куди я ходив, коли нас викидали зі шкіл. Там я зустрічав якихось людей, дідько його знає звідки. Ніде більше я таких пик ніколи не бачив. І настрій цих зустрічей був дивний. Складалося враження, що з дна розігнулася ота справжня пружина, яка править світом. Кожна така зустріч залишала в моїй психіці слід, який тривав ще довгий час. А.М.: Я думаю, що гостре провалля між «ми» й «вони» затерлося десь між 1953 і 56-м роками. Якщо воно й зосталося, то лише в емоціях доволі нечисленної категорії непохитних. Їх була дещиця в Церкві, дещиця серед ветеранів, але, з точки зору всього суспільства, то були невеличкі групи. Самоомана зумовлювала, що непохитні ставилися до влади в ПНР як до режиму квіслінґівського типу. Вони щиро вірили, що збережуть у собі Істину і Польщу. В певному сенсі вони мали рацію. Але водночас відчуття переважної більшості суспільства були іншими. Я сам, послідовний опозиціонер, багато років поспіль мав враження, що роблюся дедалі більш античним, що стаю спогадом про якусь

261

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Advertisement