Page 33

дянин Польщі, як можуть собі сказати американці – я безробітний, але я громадянин США. Мій досвід «ми» й «вони» був, може, навіть гострішим, ніж Адамів. У мене щодня перед очима була та реальність, яку витворювали оті «вони». Це почалося дуже рано. Ще в Лопушній. Там був міліціонер, який походив з Кракова і здавався більш культурним, ніж інші. Він трохи водився з хлопчаками, які ходили до семирічки. З ним можна було поговорити, пограти в м’яча, поплавати. Здавалося, що він належить до «ми». Але якось я дізнався, що в одній із характеристик він написав про мене: «нас не підтримує». Я ніколи йому не зробив нічого поганого. Ми ніколи не мали від нього жодних таємниць. Проте він саме так написав. Тоді я зауважив кристалізацію влади за принципом «хто кого підтримує». Йшлося не про те, що двічі по два чотири, а про те, хто з ким проти кого. З часом це загострилося. Коли я перся до університету, то також було неважливо, як я склав іспити, а хто кого підтримує. Згодом, уже священиком, я входив у польські реалії й одразу ж опинився в осерді конфлікту. То був конфлікт довкола найпростішої справи – «ми» й «вони». Помер чоловік. Дружина хотіла релігійного похорону. Партія чинила опір. Постав конфлікт між дружиною та партією. Дружини зазвичай перемагали, але не завжди, а як перемагали, то втрачали якісь пільги, компенсації тощо. «Ми» й «вони». Ми в такому разі реагували, влаштовуючи особливо урочистий похорон. Парохом у Хшанові був багатолітній катехит гімназії та ліцею. Якось помер член партії, його колишній учень. Того ж дня припав другий похорон. Парох так усе влаштував, що обидва похорони відбулися водночас. Коли партійний похорон входив на вулицю, яка вела повз храм, парох вийшов із церкви, провадячи релігійний похорон, і перегородив першому дорогу. Партійний похорон зупинився, люди тупцяли на місці, грав оркестр, а священик ішов досить повільно. Відтак він винятково довго читав молитву на кладовищі. Той похорон тривав цілих півдня. Все містечко схвалювало цей вчинок. – Ви, отче, кажете: «все містечко», але в тому другому похороні також хтось йшов! Ю.Т.: Ішли члени партії – зламані, скривджені. Вони не надто розуміли, що і як. А.М.: Чи ти тут, Юзю, не стаєш жертвою своєї дитячої віри в мільйони? Ю.Т.: Стаю. Я розповідаю про свої тогочасні відчуття, розповідаю, як у моїй свідомості функціонувало «ми» й «вони».

260

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Advertisement