Page 29

І відповів: так, це має сенс. А якщо я раз вирішив, що це має сенс, то згодом уже до цього запитання не повертався. – Який то був сенс? А.М.: Сенс побудови громадянського суспільства. Сенс появи нового покоління, частина якого отримує допомогу в розумінні нефальшованого світу. Патент на наше мислення якраз і полягав у тому, що була винайдена спільна площина для порятунку світу й душі: утвердження правди та відкидання насильства. – Сталося кілька подій, що неодмінно мусили поставити перед тобою і групою твоїх друзів, які складали осердя опозиції, питання про відповідальність. Скажімо, смерть Пияса, чи нальоти на помешкання Куроня та побиття його сина. А.М.: Кожного з нас можна було вбити, як Пияса, але жоден із нас не мав відчуття двозначності власного становища. По-іншому було б, якби ми організовували боївки, і під час сутички хтось загинув. Тоді можна було б вести мову про нашу відповідальність. Але ж ми відмовилися від застосування сили. Щонайбільше, ми могли стати жертвами насильства. Пияс нікому не заподіяв нічого лихого і нікого не поставив у становище, яке б виправдовувало застосування насильства. Натомість із нападом на помешкання Яцека справа була дещо складнішою. Його батько опинився в лікарні, сина Мацека тяжко побили. Тут перед Яцеком постала серйозна дилема, і він зіткнувся з необхідністю дати дуже особисту відповідь на запитання: «Чи припустимо аж так ризикувати рідними?» Кожен із нас вирішував цю проблему самотужки. Я, наприклад, мешкав із літнім батьком, тому, зважаючи на нього, не влаштовував лекції вдома. Я піклувався про його здоров’я. Загалом кажучи, я вважав, що моя справа полягає у створенні світу пропозицій. Пропонувати людям незалежні книжки, газети, лекції, які вони могли послухати. Натомість справою інших була оцінка ризику, пов’язаного зі вступом на цей замінований терен незалежної культури. Я ніколи не вважав, що ті, хто на цей терен не ступають, чимось гірші від мене. Коли KOР зміцнів, я почав побоюватися «синдрому Першої бригади». Я мав на цю тему доволі гучну полеміку з Пьотром Вєжбіцьким* після публікації його «Трактату про гнид». Тут ми повертаємося до того, що Юзек говорив про мої дискусії з Кшисем Міхальським, життєвий вибір якого ніколи не здавався мені гіршим, ніж мій. – Повертаємося до пихи опозиціонера. А.М.: Так, тієї пихи, якою був сповнений Вєжбіцький. Мабуть, важко сказати, що ми обрали два різні шляхи, бо тих шляхів було настільки ж багато, скільки було людей. У мене було два критерії: не

256

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Advertisement