Page 20

А.М.: Ти обрав жанр свідчення в захопливому світі віри. Чому ти на це зважився, хоча це було такою проблемою для твого батька? Як ти до цього прийшов? Ю.Т.: Це покликання. Людина мислить, мислить, і раптом доходить до такого моменту, коли усвідомлює, що «як захоче, то зможе». А якщо зможе, то чом би й ні? І що ти на своєму місці. Розумієш? – Я не розумію. Ю.Т.: Мій колега, який був заступником в Оґєня, сказав мені: «Знаєш, Церква – це єдине місце, де люди не зраджують одні одних». – А священики-патріоти*? Ю.Т.: То була пізніша справа. А тоді, в 1949 році, для людини з комплексом зради Церква була відкриттям як місце вірності. Не йшлося тільки про те, щоб сховатися. Він хотів оту вірність кріпити. Моя свідомість не кристалізувалася подібним чином, бо я не мав комплексу зради. Але я чувся в Церкві цілковито на своєму місці й досі переконаний, що то моє місце. Якби я опинився в іншому місці, я б ніколи не здійснив того, що здійснив, прищеплюючи Благу Вість. Врешті-решт, це неможливо раціонально пояснити. Якби це вдалося, то можна було б когось переконати стати священиком. Але це неможливо. Моє покликання є аксіологічним, воно є спробою вибору цінностей. Існує також, очевидно, проблема безшлюбності. Проте, коли йдеш до семінарії, то ще не маєш повного усвідомлення дому. А безшлюбність – це передусім проблема посідання дому. Тільки пізніше ми дізнаємося, що ми, священики, є бездомними. Наче перелітні птахи. Кандидат у семінаристи не може того розуміти, бо він усе ще у віці свободи. Як у тій пісеньці: «Anim ci jo nie twój, aniś ty nie moja, jak mnie przenocujesz, dobra wola twoja».5 Ті дівчата, які тоді оберталися навколо мене, не заперечували. Якби були якісь заперечення, то все могло би закінчитися інакше. Але їх не було. Потім, коли я вже увійшов у стіни семінарії, котра виявилась антипатичною у своїх зовнішніх виявах, дособорною, закостенілою, холодною – аж важко повірити, що хтось там витримував, – коли я вже познайомився з хлопцями, з якими я мав учитися, то відчув спільність 5

«Ані я не твій, / ані ти не моя, / якщо пустиш мене на ніч, / добра воля твоя».

19

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Advertisement