Page 14

Ю.Т.: Одне призвело до іншого. Після війни він став професором на факультеті теології у Братиславі. Намагався рятуватися. Мабуть, його чекав вирок. Моя кузина, також онучка дідуся з Юрґова, в Братиславі опікувалася ним перед смертю. У будь-якому разі, саме в Юрґові проминула більша частина мого дитинства. Там були коні, корови, були вівці для випасу. Там я навчився гуральської мови та звичаю. До Старого Сонча ми їздили дуже рідко. В часи окупації виїзди до Юрґова припинилися, бо нас розділив кордон, але після війни я часто туди повертався. Я виховувався у традиціях мого дідуся, який був незвичайною людиною. Важко сказати, в чому це полягало, проте він був для мене важливим зразком. Дідусь поєднував у собі велике самовладання, дистанціювання від світу, здатність розуміти людей. – А батько? Ю.Т.: Мій батько був учителем. Ота педагогічна жилка в мене від нього. Я, зрештою, до нестями його ошелешив, коли в 1949 році, в пору всевладдя сталінізму, вирішив податися до семінарії та стати священиком. У ті часи то був незвичний вибір долі. А.М.: Як народжувалося це рішення в тебе, в інших? Звідки ви приходили до семінарії? Ю.Т.: Дуже по-різному. Четверо прийшли від Оґєня. Один із них був навіть заступником керівника слідчого відділу в Новому Тарґу, коли Оґєня зробили там начальником. Відтак він повернувся з Оґєнєм до лісу. – І просто з лісу пішов до семінарії? Ю.Т.: Спершу він мусив здобути атестат зрілості. Колега складав іспити в Опольому, бо остерігався, що на Підгаллі його посадять. Той, котрий опинився у в’язниці, пізніше потрапив під опіку отця Станіслава Чарториського, котрий прилаштував його згодом в ліцей у Кракові. Там він якось прослизнув. Третій спокійно закінчив школу у Мшаному. Четвертий складав у Величці. У нього був відстрелений шматок пальця. Колеги жартували, що він був навідником – вказував іншим, куди цілитися, аж урешті йому того пальця відстрелили. То були чудові хлопці. Коли вони сідали й починали оповідати, то помітно було в них докори сумління, – не тому, що в людей стріляли, а тому, що кепсько цілилися. А.М.: Чи для батька твоє рішення стати священиком було несподіванкою? Ю.Т.: Несподіванкою, а передовсім величезною загрозою. Воно загрожувало втратою учительської посади, а він же мав іще на утриманні двох молодших синів. Батько дуже тверезо оцінював ситуацію. Він був одним із небагатьох, хто не вірив, що спалахне Третя світова

13

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Advertisement