Page 11

казати кенкарти, побачив, що всі польські, й усі подер. Усе почалося спочатку. Не було й мови про патріотизм. Ішлося про те, як безпечно вийти з цього глухого кута. В околицях Лопушної, високо в горах, стояв самотній будинок, у якому впродовж усієї окупації переховувалася єврейська родина. Звісно, селянин про всяк випадок узяв гуральську кенкарту. Але повернемося до Роґожника. Через кілька місяців після справи з кенкартами прийшли партизани та розстріляли Лятоху. То було приголомшливо, але означало, що Польща існує і далі бореться. Я досі пам’ятаю голос його сина, котрий прибіг до нас позичити в батька велосипеда. Він сказав: «Татуся нам убили», – що наче показало зворотний бік справи. Бо ж, попри те, ким Лятоха був для Польщі, він був також татусем, і його «нам» урешті вбили. Одне це речення показало зав’язок усієї ситуації. Мій батько дуже засмутився, але одразу позичив велосипеда, хоча той хлопець їхав до поліції, щоб повідомити, що сталося. Донині будинок Лятохів стоїть пусткою. Він був дуже гарний, а тепер – єдина руїна в селі. Вся сім’я емігрувала до Америки. А.М.: Повернімося до ґораленфольку. Чи було це проблемою для твоєї родини? Ю.Т.: Ні, але, зважаючи на прізвище, німці намагалися переконати батьків визнати себе фольскдойчами*. А ті мусили довести польське походження. Виявилося, що десь у XIX столітті наш прадід на прізвище Столярський служив у австрійському війську, і там його перетлумачили на Тішлера. Потім якийсь канцелярист помилився, «л» перетворилася на «н», і вийшло Тішнер. Цього німцям вистачило на доказ нашого польського походження. Натомість у мене був однокласник, котрий мав цілком польське прізвище Янковський, а водночас належав до фольксдойчів. Але то була нечисленна група. Гуралі чулися поляками і в ідеї ґораленфольку відчували німецький підступ. Це було очевидно. Може, хтось і вірив у ті расистські помисли, але мені такі не траплялися. Багато років згодом я знайшов видану у Відні гітлерівську книжку про Генеральну губернію. Вона містила докладний опис ґораленфольку з поділом на гуралів пенінських, татранських, підгалянських. Серед іншого була така фраза, що гуралі є особливою расою, бо їм притаманна відвага в бою. Також там писали, що попри відвагу, гуралі не здужають жити без керівництва. Як доказ надрукували фото із зображенням двох гуралів, які працюють на тартаку, і німця, котрий стоїть поруч і вказує, що їм слід робити. Навіть в ідеології ґораленфольку німці не визнавали гуралів повноцінними людьми. А.М.: Ким був для тебе Оґєнь*?

10

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Адам Міхніх, о. Юзер Тішнер, Яцек Жаковський. Розмови між паном і панотцем  

Пер. з польськ. – А. Павлишин. – К.: Дух і Літера. – 2013. – 624 с. – Мова укр. – Обкл. тверд. – Форм. 60х84/16– ISBN 978-966-378-314-7

Advertisement