Page 1

Дмитро Павличко «Два кольори» Як я малим збирався навеснi Пiти у свiт незнаними шляхами, Сорочку мати вишила менi Червоними i чорними нитками. Два кольори моï, два кольори, Оба на полотнi, в душi моïй оба, Два кольори моï, два кольори: Червоне — то любов. А чорне — то журба. Мене водило в безвiстi життя, Та я вертався на своï пороги, Переплелись, як мамине шиття, Моï сумнi i радiснi дороги. Менi вiйнула в очi сивина, Та я нiчого не везу додому, Лиш згорточок старого полотна, I вишите моє життя на ньому. Два кольори моï, два кольори, Оба на полотнi, в душi моïй оба, Два кольори моï, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба.

ВИСНОВКИ Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицiєю, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберiг, як символ своєï любовi. I це була найдорожча рiч, яку вiн зберiгав протягом довгих рокiв, бо мати нiби вгадала синову долю, вишила ïï на полотнi. Поет пiдiбрав такi задушевнi слова, так зумiв виразити почуття багатьох людей, що вiрш став улюбленою народною пiснею для багатьох поколiнь.

Дмитро_Павличко__Два_кольори  

Переплелись, як мамине шиття, I вишите моє життя на ньому. Пiти у свiт незнаними шляхами, Оба на полотнi, в душi моïй оба, Оба на полотнi, в...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you