DMNTR №3 (375) 2025 Листопад - Грудень

1

МАЙБУТНЄ ВЛАСНОГО МІСТА: СИНЕРГІЯ ТА СТАЛИЙ РОЗВИТОК

Місто-кластер Vlasne Misto

www.vlasnemisto.city

093 953 09 99 | 0 800 33 22 66 sales@vlasnemisto.com.ua Київська обл., с. Дмитрівка

ВІД РЕДАКТОРА:

Анастасія Константинова Головна редакторка журналу DMNTR | info@dom-i.kiev.ua Ілля Неправда Головний дизайнер (дизайн обкладинки) | PRAVDA studio Феріде Арджиніязова Головна дизайнерка журналу DMNTR Дар’я Пустовіт Редакторка журналу DMNTR | dariapustovit446@gmail.com Каріна Могилецька Редакторка журналу DMNTR | dmntrkarina@gmail.com Володимир Костилєв | літ. редактор, коректор Павло Ботанов | фотограф Олеся Позняк Комерційна директорка журналу DMNTR | info@dom-i.kiev.ua Ольга Чумак Директорка з розвитку, керівниця відділу «ЗЕД» Олена Короткова Головна бухгалтерка | glavbuh@dom-i.kiev.ua Наталія Андруніна Директорка медіагрупи DMNTR в Україні | nataliya.andrunina@gmail.com Аліна Сац Комерційна директорка UBC | satsalina@gmail.com Вікторія Білих Директор з розвитку медіа групи DMNTR | victoriabilykh@gmail.com Ірина Федяєва Головна редакторка медіагрупи DMNTR | ifediaievadmntr@gmail.com Славінський Станіслав Керівник аналітичного відділу медіагрупи DMNTR s.slavinskyi@dom-i.kiev.ua Даніїл Гнезділов | Адміністратор бази даних | daniilgnezdilov600@gmail.com Соломія Піляк | Менеджер з продажу | solomiapiliak@gmail.com Рожкован Дамір | Менеджер з продажу | rozhkovan.damir@gmail.com Головач Вероніка | Менеджер з продажу | v.holovach@dom-i.kiev.ua Олександр Струков Менеджерка з продажу | strukovoleksandr39@gmail.com

Фото: Ілля Червонящий

Ігор Парубський CEO DMNTR | i.parubsky@dom-i.kiev.ua Світ митця постійно змінюється. І разом із ним — змінюємось ми. Цей номер DMNTR — про еволюцію: особисту, творчу, суспільну. Про те, як «Я» митця перетворюється на «Ми», і як через мистецтво, архітектуру, дизайн формується нова чутливість до часу.

8–9

RO3KVIT

10 – 11

КАТЕРИНА ЧУЄВА - ВКЛЮЧЕННЯ ОДЕСИ ДО ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО

Ми досліджуємо, як сьогодення, урбанізація, технології та глобальні зміни перезапускають мислення творців. Як з’являються нові форми взаємодії між митцем і середовищем, між ідеєю й дією. У цьому випуску — розмови з тими, хто не боїться переглядати власні підходи, ставити під сумнів усталені правила, створювати з чесності й усвідомлення.

12 – 13

SEPTEMBER FEST

14 – 17

СЕРГІЙ МАХНО - ДИХАЛЬНІ СТІНИ

19

CERSAIE 2025

20 – 21

ВІТАЛІЙ КВИЧ - LEM STATION

22 – 23

ВІКТОР АНІСІМОВ - ФУНКЦІЯ ПОНАД ФОРМУ: ФІЛОСОФІЯ ПОВСЯКДЕННОГО ДИЗАЙНУ

Цей журнал — не про минуле, а про рух уперед. Про силу діалогу, про відповідальність творчості, про пошук рівноваги між особистим і спільним.

27

NOT FOR SALE: УКРАЇНСЬКИЙ EXPO ПОВЕРНУВСЯ В УКРАЇНУ

28 – 29

ОЛЕКСАНДР СВИСТУНОВ - КРОК ЗА КРОКОМ ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ

30 – 31

ОЛЕКСІЙ ВАЛЕНТІРОВ - СВІТЛИЙ ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПРОСТІР

Тож дозвольте собі зануритись у сторінки цього випуску. Усвідомити, як еволюціонує митець — і як разом із ним еволюціонує суспільство.

32 – 33

СКУЛЬПТУРА КРІЗЬ ПРИЗМУ АВТОРСЬКОЇ ІДЕЇ

34 – 35

ЮЛІАН ЧАПЛІНСЬКИЙ - ЖИТНІЙ РИНОК

37

UKRAINE WOW

Анастасія Константинова Головна редакторка DMNTR

38 – 39

САВЕЛІЙ ЛІБКІН - НОСІЙ ІДЕНТИЧНОСТІ: ОДЕСА НА МОЛЕКУЛЯРНОМУ РІВНІ

40 – 43

ОЛЕКСІЙ ОБРАЗЦОВ - HOUSE AMONG THE PINES

44 – 47

YOD GROUP - MOUNTAIN RESIDENCE

48 – 49

ВІКТОРІЯ ЯКУША - THE LAND OF LIGHT

50 – 51

ЮРІЙ ЗИМЕНКО - LUNA LUXE

53

FOUR SEASONS

54 – 55

ОЛЬГА КЛЕЙТМАН - САРЖИН ЯР

56 – 59

SIVAK & PARTNERS - COOSH

61

POLTRONA FRAU

62 – 63

ІРИНА ТАТАРЕНКО - UKRAINIAN FASHION WEEK

64 – 65

REPLUS BUREAU - SYMBOL

66 - 67

VLASNE MISTO

68

ВОЛОДИМИР СЕМКІВ - СКУЛЬПТУРА «БУЛЬБАШКА» ЯК СИМВОЛ КРИХКОСТІ ЧАСУ

70 - 71

ПАВЛО ГУДИМОВ - ЛЬВІВСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ СКУЛЬПТУРИ

72-75

UKRAINIAN DESIGN & INNOVATION WEEK

76-79

NOTERRA

80 – 81

АНТОНІО КАНОВА - ВАЯТЕЛЬ БУТТЯ

82 – 83

AS ARCHITECTURE&DESIGN BUILDING - MASCARA-2

Адреса редакції: Україна, 01601, Київ, б-в Лесі Українки, 34, офіс 515, тел./факс: +38 (044) 461 91 28 (багатоканальний) Editorial Addresses: Ukraine, Kyiv, 34 Lesі Ukrainky blvd, office 515, 01601, tel./fax: +38 (044) 461 91 28 (multi-channel) www.domiinterier.com Тираж паперової версії 7000 екз. Електронної версії 10 000 екз. Ціна договірна. Типографія: Art-print studio asd@artprintstudio.com.ua +38(044) 223 14 65 Київ, вул. Попудренко 18, Офіс 29

8

Персона

Фулько Трефферс - Засновник, генеральний директор Ro3kvit (Нідерланди/Україна) Марго Дідіченко Проєктна менеджерка Ro3kvit

RO3KVIT: УРБАНІСТИЧНА КОАЛІЦІЯ, ЩО ЗМІНЮЄ ПРАВИЛА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ У ЦЕНТРІ УВАГИ — ДВІ ЦІННОСТІ: СТАЛІСТЬ І ДОВГОСТРОКОВЕ МИСЛЕННЯ. СПІВРОЗМОВНИКИ РОЗПОВІДАЮТЬ, ЯК ВІДМОВА ВІД ПОСПІШНИХ РІШЕНЬ, БАЛАНС МІЖ КОРОТКОСТРОКОВИМИ ПОТРЕБАМИ Й ДОВГОСТРОКОВИМИ ПЛАНАМИ ТА СИСТЕМНА АНАЛІТИКА ДОПОМАГАЮТЬ УНИКАТИ ПОМИЛОК, ХАРАКТЕРНИХ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ПІСЛЯ ВОЄН І КАТАСТРОФ.

Ф Фото: Христина Кулаковська Автор тексту: Анастасія Константинова

Фулько Трефферс: Ro3kvit була заснована Олегом Дроздовим і мною, але з самого початку отримав безпосередню підтримку великої групи українських та міжнародних архітекторів, урбаністів та дослідників. Організація ґрунтується на кількох спільних цінностях: люди, сталість, освіта, мережа та етика. Усі ці цінності, але особливо перші дві, безпосередньо впливають на те, як ми бачимо відбудову та будівництво під час війни й після неї. Цінність «люди» означає кілька речей. Передусім ми хочемо проєктувати для людей — те, що ми називаємо «орієнтованим на людину дизайном». Тому нашою рушійною силою є не ство-

рення проєктів як економічного потенціалу чи політичного інструмента. Ми оцінюємо свої пропозиції насамперед через людську призму: чи є простір комфортним, здоровим, чи відповідає він потребам і побажанням людей, які там житимуть або працюватимуть? Цінність «люди» також відображає наше бачення участі громади. Голос звичайних мешканців у процесі проєктування підвищує якість рішень. Вхідні дані та натхнення завжди потрібні, і залучення людей від самого початку процесу дозволяє архітектору та девелоперу значно краще зрозуміти локальний контекст. Ми маємо досвід в Україні та за кордоном, який показує, що такий колективний підхід приносить позитивну енергію та силу, проте процес має бути якісно модерується й скеровується.

Персона

9

ЯК УКРАЇНСЬКІ ТА СВІТОВІ АРХІТЕКТОРИ СТВОРИЛИ ПЛАТФОРМУ, ЯКА ФОРМУЄ НОВУ КУЛЬТУРУ МИСЛЕННЯ ПРО МІСТА ПІД ЧАС ВІЙНИ.

Цінність «сталість» також має два рівні. Передусім ми усвідомлюємо, що будівельний сектор може відігравати значну роль у зміні клімату. Будівництво енергоефективних споруд, використання чистих матеріалів, створення збалансованого співвідношення між забудовою та зеленими функціями на рівні міста — усе це сприяє кращому клімату та здоровішому міському середовищу. Сталість також означає, що ми рекомендуємо проєкти, які поєднують короткострокові термінові рішення з довгостроковими перспективами. Зв’язок між цими часовими горизонтами є критично важливим для відновлення, як показує досвід інших трагедій: районів після землетрусів, поствоєнного планування, цунамі чи повеней. Осіб, що ухвалюють рішення у сфері відновлення, майже завжди спонукають до швидких прагматичних кроків. Усі дослідження доводять: фокусування лише на короткострокових будівельних рішеннях суттєво знижує якість життя та різко збільшує майбутні витрати. Анастасія Константинова: Що стало для вас ключовим поштовхом приєднатися до «Ro3kvit» на самому старті його формування? Марго Дідіченко: Я приєдналася до «Ro3kvit» ще до появи назви навесні 2022 року. Олег Дроздов запросив мене подивитися на процеси та допомогти їх структурувати. Тоді я працювала в Харківській школі архітектури, переосмислюючи освіту під час війни, і це стало можливістю бути корисною в суміжному напрямі. На старті коаліція була відкритою платформою для українських та іноземних фахівців, які шукали нові підходи й аналізували міжнародний досвід відновлення, щоб зрозуміти, що корисне Україні. З часом ключовим напрямом стала освіта на стику з просвітою — поширення знань і нових підходів допомагає впливати на якість майбутньої відбудови. Як ви формуєте освітні програми «Розквіту»? На яких принципах і типах запиту вони базуються? Наші освітні програми починаються з дослідження потреб громад і партнерів. Так виник перший курс на основі аналізу спроможностей муніципалітетів разом із Єврокомісією та Новим Європейським Баухаусом.

Ключове — розуміння аудиторії: ми поєднуємо експертизу з реальними запитами учасників і трансформуємо стратегічні напрацювання у практичні формати. Програми адаптовані, щоб бути доступними та корисними одразу. Ми працюємо з мультидисциплінарними командами та враховуємо спроможність муніципалітетів, надаючи їм інструменти для обґрунтованих рішень. Найбільший виклик — інтегрувати знання у реальні задачі, щоб ефект був відчутним одразу.

та ширший погляд, українські — контекст, політичні й ресурсні реалії. Найкращий результат дають проєкти, що поєднують: • гібридний формат; • практичні кейси; • мультидисциплінарність; • живу взаємодію між громадами; • баланс локальної та міжнародної експертизи. Саме така модель демонструє найбільш відчутний ефект.

Як ваші підходи вдається інтегрувати у роботу муніципалітетів, де часто домінує короткий політичний горизонт?

Як ви оцінюєте розвиток урбаністичної освіти в Україні та перспективи формування нового покоління фахівців?

Це один із найбільших викликів — важливо розмежувати рівні, адже від цього залежить сталість ініціатив і реалізація довгострокових проєктів. Політичний цикл стосується мерів і депутатів, але ми працюємо з департаментами та фахівцями, які щодня ведуть процеси.

Ключова проблема в Україні — відсутність цілісної урбаністичної освіти: знання розпорошені, а роботу з містобудівною документацією може здійснювати лише сертифікований архітектор. Через це виникає розрив між тими, хто аналізує розвиток міста, і тими, хто ухвалює рішення.

Акцент на інституційних знаннях: програми командні та мультидисциплінарні, учасників формуємо так, щоб за одним столом опинялися ті, хто зазвичай не взаємодіє. У «Переосмисленні міст 2.0» архітектори й економісти працювали над однією ідеєю, що змінює підхід до рішень у громаді.

Генплани задають рамку, але реальний вигляд міста формують місцева влада та девелопери. Якісне середовище можливе лише через відкриту взаємодію влади, фахівців і забудовників. Попит на сучасні знання — просторовий аналіз, open data, сценарне моделювання — зріс. Професійній спільноті важливо постійно оновлювати інструменти й методи, щоб готувати нове покоління урбаністів для реальних викликів міст.

Ключове для довгострокових проєктів — покращувати життя мешканців, а не лише здобувати швидкий політичний «плюс». Підтримка всередині адміністрації та серед громади робить проєкт стійким до змін. Який із завершених освітніх проєктів виявився для вас найбільш ефективним і чому? Оцінювати ефективність програм непросто, адже більшість із них триває, а результати залежать від ресурсів громади та внутрішньої мотивації команд. Навчання — це процес, і учасники проходять його у різному темпі. Серед завершених програм ми орієнтуємося на їхню мету: наприклад, просвітницький курс із Новим Європейським Баухаусом успішно запустив дискусію серед муніципалітетів. Повністю онлайн-формати працюють слабше через перевантаженість працівників, тому найефективніші — гібридні програми з офлайн-воркшопами. Освіта для нас також про спільноту: peer-to-peer learning дозволяє громадам швидше обмінюватися практиками. Важливий баланс викладачів: міжнародні фахівці дають методології

Який соціальний ефект «Ro3kvit» ви вважаєте найбільш відчутним — як на рівні муніципалітетів, так і в роботі з громадами? Найочевидніший вплив «Ro3kvit» — на сприйняття й мислення: нові підходи, розуміння правильних рішень і прикладів для орієнтації. На муніципальному рівні є конкретні результати, як-от стратегія міської кліматичної стійкості. Софт-результатів ще більше: муніципалітети змінюють пріоритети та підхід до проєктів, залучають мешканців уже на етапі технічного завдання — як в Івано-Франківську. Основний ефект «Ro3kvit» — розширення інструментів і методологій для системної роботи та формування спільноти фахівців, які бачать виклики з різних боків і спільно шукають рішення.

10

Громадський простiр

Автор тексту: Анастасія Константинова

ОДЕСА ПІД ЗАХИСТОМ СВІТУ: ЧОМУ СТАТУС ЮНЕСКО — ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ СЕБЕ ЧЕРЕЗ КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ КАТЕРИНА ЧУЄВА - НЕЗАЛЕЖНА ДОСЛІДНИЦЯ В ГАЛУЗІ ІСТОРІЇ АРХЕОЛОГІЇ, МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ ТА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ЧЛЕНКИНЯ ПРАВЛІННЯ СПІЛКИ АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ, ЕКСПЕРТКА МЕРЕЖІ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ АНТС. ЕКС-ЗАСТУПНИЦЯ МІНІСТРА КУЛЬТУРИ (2021-2023), З 1998 ПО 2018 НАУКОВИЦЯ, З 2018 ПО 2021 - ГЕНЕРАЛЬНА ДИРЕКТОРКА МУЗЕЮ ХАНЕНКІВ.

А Анастасія Константинова: Коли і чому вам стало очевидно, що історичний центр Одеси повинен мати всесвітній захист ЮНЕСКО? Який момент спонукав вас до активних дій? Катерина Чуєва: Оскільки я сама не досліджую історію архітектури чи містобудування, то в цьому питанні можу покладатися тільки на думку фахівців. Так і у випадку з Одесою. Історія “Одеси в ЮНЕСКО” почалася задовго до внесення до Списку Всесвітньої спадщини 2023 року. Якщо не помиляюся, історичний центр Одеси був поданий до так званого Попереднього списку ЮНЕСКО ще 2009 року, це обов’язковий етап, коли країна офіційно визнає особливе, якщо можна так висловитися, наднаціональне значення певного об’єкта культурної або природної спадщини та демонструє готовність працювати над його включенням до Списку Всесвітньої спадщини. Оскільки внесення до Попереднього списку ЮНЕСКО також потребує підготовки, зрозуміло, що дискусія щодо номінації почалася задовго до того, зокрема, в деяких матеріалах зустрічала згадки щодо 1999 року. Для одеської команди, яка ініціювала процес підготовки номінації (її лідером був Микола Вікнянський), як і для всіх нас, повномасштабне вторгнення і перші удари по Одесі, зокрема, стали поштовхом не відкладати ці питання, а спробувати задіяти усі можливі механізми захисту об’єктів культурної спадщини, які може дати ЮНЕСКО та відповідний статус об’єкта. Вже у перші дні вторгнення Міністерство культури разом з Комітетом Другого протоколу Гаазької конвенції розпочало роботу над наданням українським об’єктам зі Списку Всесвітньої спадщини та Попереднього списку ЮНЕСКО статусу “об’єктів під загрозою”. А дещо згодом постало і питання щодо одеської номінації. У мирний час диску-

сії навколо цього подання точилися б, думаю, відчутно довше. Важливу роль, упевнена, відіграли б результати розкопок відомого одеського археолога Андрія Красножона на Приморському бульварі цього (2025) року. Який етап в розробці концепції для номінації історичного центру Одеси ви вважаєте переломним? Які нові шари чи вимоги довелося додати після цього? На мій погляд, це була ініціатива Миколи Вікнянського 2022 року спочатку підтримати роботу кількох одеських дослідників над проектом досьє, а згодом - перебудувати процес і залучити ще низку провідних експертів, як українських, так і іноземних, зокрема, тих, хто має досвід розробки з такими документами. Коли читаєш номінаційні досьє на різні об’єкти, не лише українські, - здається, усе просто, логічно і само собою зрозуміло. Проте за кожним досьє і планом управління стоїть велика дослідницька робота попередніх десятиліть (а часом і століть) та значне інтелектуальне зусилля команди. Адже цінність дорогої і рідної тобі спадщини, що для тебе як громадянина чи дослідника очевидна, має стати так само очевидною для ширшого кола дуже вимогливих і, сподіваюся, неупереджених експертів, які оцінюють відповідність критеріям. Іноземні експерти бачать нашу спадщину під іншим кутом, тому участь іноземних фахівців у процесі розробки критично важлива. Їхня оптика не передбачає емоційної залученості і сприяє всебічному пропрацюванню матеріалів, щоб обрати саме ті властивості об’єктів, які дозволяють визнати об’єкт значущим на світовому рівні. Часом це може не співпадати з нашим баченням. Що саме визначає це знання, як воно формується - це окреме питання.

Які компроміси ви вважаєте необхідними, щоб забезпечити розвиток Одеси без втрати її історичного обличчя? Як поєднати це з вимогами ЮНЕСКО щодо охоронних зон (враховуючи вразливість старих кварталів у разі незбалансованого будівництва)? Мені здається, поняття “компроміс” у нас занадто часто означає поступитися спадщиною на користь приватного інтересу, який часто не має стосунку до суспільного блага, потреб громади і розвитку міста. Встановлені законодавством та номінаційною документацією обмеження - це необхідний мінімум для збереження історичного обличчя міста. Хаотична забудова з порушеннями має бути виключена як явище і це має стати новою нормою для всіх учасників містобудівних процесів. Розвиток - це не масове будівництво “елітного житла”, ТРЦ чи офісних центрів в історичному осерді міста. Коли зацікавлені особи починають говорити про такий “розвиток”, якому ще й заважає спадщина тоді це не про розвиток, а про чийсь приватний інтерес коштом громади і відсутність бажання розробляти дійсно інноваційні проекти. Тому відкритий діалог і прозоре міське урядування - запорука того, що нарешті на зміну “компромісам” прийде комплексне, інклюзивне бачення розвитку міста. Який аспект системи охорони спадщини Одеси Ви вважаєте найуразливішим (людський, ресурсний, технологічний чи законодавчий)? Які з цих факторів потребують першочергової уваги, аби посилити захист пам’яток? Безумовно, людський. Все інше - ресурси, законодавство та його дотримання чи пошук шляхів обходу, технології, руйнування чи збереження - усе це роблять можливим або неможливим люди. І ті, хто на посадах в органах влади, і ті, хто ні.

Громадський простiр

11

Масштаб друку: 1:12 000 Проєкційна система координат: Odesa_MCK_51_Pulkovo_1942 Базова карта: Одеська міська рада (2022) Дата: вересень 2022 року

Одеська гавань (вид зверху, вулиця Рішельєвська, Одеський національний академічний театр опери та балету) Автор Олексій Ачеповський, Юрій Філоненко, Дмитро Моїсеєв

Які глобальні конкурентні переваги дає історичному центру Одеси статус ЮНЕСКО, і як це відчує місцева громада? Чи відпустить це додаткові туристичні потоки, наповнить бюджет, чи переважно поліпшить комфорт і якість міського простору? Статус об’єкта Всесвітньої спадщини - це визнання внеску попередніх поколінь, але і певний аванс для сьогоднішнього покоління. Зазвичай статус об’єкта Всесвітньої спадщини допомагає розкрити потенціал, у тому числі для всього, про що ви запитуєте - туристичні потоки, наповнення бюджету, поліпшення якості міського простору. Але виключно від самої одеської громади залежить те, як саме вона скористається цим “авансом”. Дуже сподіваюся, що Одеса інвестує його у розвиток і реальне поліпшення якості міського простору, довкілля та, відповідно, життя одеситів. Яку роль ви бачите для мешканців історичного центру Одеси після набуття статусу ЮНЕСКО? Які нові можливості (наприклад, волонтерські ініціативи з відновлення) та обмеження (зміни в будівельних нормах) можуть з’явитися для одеситів? Частково це продовження відповіді на два попередні питання: можливостей безліч, обмеження в містобудуванні - на мій погляд, незначні у порівнянні з можливостями. Ключове - якість міського урядування, якщо воно буде належним, а учасники ринку - до-

Характеристика будівель в історичному центрі Одеси 1. Одеський археологічний музе (історично — Будівля Старої біржі) 2. Одеська філармонія (історично — Будівля Нової біржі) 3. Палац князя Гагаріна 4. Музей Товариства історії та старожитностей 5. Англійський клуб 6. Одеський національний академічний театр опери та балету (історично — Міський театр) 7. Пале-Рояль 8. Потьомкінські сходи 9. Будинок родини Столипіних 10. Будинок Брозіна 11. Півкруглі будинки 12. Палац Сидловського (Палац Шидловського) 13. Будинок Павла Лопухіна 14. Воронцовський палац 15. Одеська Нова єврейська синагога (Нова єврейська синагога) 16. Будівля Акціонерного товариства Одеського приватного ломбардy 17. Пасаж родини Менделевичів 18. Фасадний флігель С. Райха 19. Готель «Бристоль» 20. Будинок Рено 21. Будівля Одеського товариства взаємного кредиту 22. Будівля Облікового банку 23. Палац Абази 24. Будинок Лібмана 25. Будинок Руссова 26. Будівля Рішельєвської гімназії 27. Будівля Рішельєвського ліцею 28. Інститут фізики та хімії (історична будівля університету) 29. Бессарабсько-Таврійський земельний банк 30. Будинок Вагнера 31. Будинок Фраполлі 32. Будинок Фальц-Фейнів 33. Шахський палац в Одесі 34. Комплекс будинків Оттона 35. Церква Святого Петра Апостола (католицька) 36. Будинок Толстого (Одеський будинок учених) 37. Євангельська пресвітеріанська церква 38. Червоний склад 39. Будівля Морського вокзалу (Пасажирський термінал) 40. Будівля Адміністрації Одеського морського порту 41. Пам’ятник Рішельє (Пам’ятник дюку де Рішельє) 42. Ансамбль Катерининської площі

бросовісними, усі обмеження перетворяться на сильні сторони. Стримує розвиток Одеси, як і всієї країни сьогодні, лише агресія росії, а далі справа - за громадою. Які цифрові рішення та технології, на вашу думку, будуть ключовими для збереження і популяризації спадщини історичного центру Одеси в найближчі роки? Розробка та затвердження науково-проектної документації, про що я згадувала у відповіді на попереднє питання, важливі і тут. Цифровізація - це інструмент. Цифрова трансформація в нас поки на початковому етапі, хоча оцифровано в різний спосіб вже чимало об’єктів, але на рівні міста і управління об’єктом ЮНЕСКО це потребує комплексного бачення. Не знаю, чи таке вже є у міста. Якісне наповнення цифрового Реєстру нерухомої спадщини та дотичних реєстрів і кадастрів, як-от земельного - це необхідна база. А щодо популяризації - тут можливості обмежуються хіба уявою учасників і бюджетами, які вдається залучити. Якби у вас була можливість негайної реформи, які три першочергові кроки ви б реалізували в системі охорони культурної спадщини України? Концепт “системи охорони культурної спадщини” ми успадкували з минулого століття, він зберігає певну функціональність до

сьогодні, але з огляду на екзистенційні виклики, які постали перед народом України через вторгнення росії, точкових змін в цій системі вже недостатньо. Можна повернутися щонайменше до створення Кодексу законів про культурну спадщину та нейтралізації деструктивних факторів і неузгодженостей, закладених у законодавстві суміжних галузей. Однак і цього недостатньо. Може прозвучати трохи дивно, але першочергових змін для збереження спадщини і управління нею на засадах сталого розвитку потребують системи і надсистеми, від яких вона залежить. Реформа державного управління, місцевого самоврядування, системи освіти, реформа бюджетного законодавства - усе це в списку. Загалом мені імпонує холістичний підхід, намагаюся розпрацювати концепт національної спадщини, який об’єднує “під одним дахом” культурну, природну, наукову, технічну спадщину тощо - тобто усі ті види спадщини, які традиційно прийнято розділяти. Зараз усе це розділене між різними “міністерствами і відомствами”, внаслідок чого ніхто не бачить (і не дуже хоче бачити) загальної картини, не кажучи вже про якусь національну стратегію збереження у час війни з огляду на фундаментальну роль спадщини у формуванні національної ідентичності. Такий підхід потребує іншої якості взаємодії різних а́кторів, зокрема і зміни підходу до міжвідомчої взаємодії. Але це окрема розмова.

12

Фестиваль

Організатор медіагрупа DMNTR спільно з A Development

18 ВЕРЕСНЯ У ПРОСТОРІ A-STATION ВІДБУВСЯ ГОЛОВНИЙ УРБАН-ФЕСТИВАЛЬ ОСЕНІ — SEPTEMBER FEST 2025 ВІД МЕДІАГРУПИ DMNTR ФЕСТИВАЛЬ ОБ’ЄДНАВ АРХІТЕКТОРІВ, ДЕВЕЛОПЕРІВ, УРБАНІСТІВ, ІНВЕСТОРІВ, КУЛЬТУРНИХ ДІЯЧІВ І МЕШКАНЦІВ МІСТА — ПОНАД 3 500 ГОСТЕЙ ПРОВЕЛИ ДЕНЬ У ДИСКУСІЯХ, НЕТВОРКІНГУ, ЕКСКУРСІЯХ ТА АТМОСФЕРІ ВЕЛИКОГО МІСЬКОГО СВЯТА.

К Ключові учасники: Хрістос Пассас — Zaha Hadid Architects Тема: Архітектура Майбутнього «Царство архітектури нескінченне, і якщо у нас є хороше та позитивне натхнення, ми можемо досягти неймовірних речей.» Хрістос Пассас розказував про підхід Zahad Architects до підвищення сталості та гнучкості висотних будівель, відходячи від парадигми «загальних прототипів» 20-го століття. Ключова ідея полягає у проектуванні фасаду вежі як фільтра навколишнього середовища, використовуючи такі стратегії, як створення непрозорого південного фасаду (Центральний банк Іраку) або використання самозатінення в спекотному кліматі. У довгостроковій перспективі ZHA прагне перетворити будівлі на мережі соціальної інфраструктури, інтегруючи громадські простори, атріуми та навіть досліджуючи повністю автономні, регенеративні екосистеми та використання 3D-друкованих матеріалів з відходів.

Carlo Colombo — урбан-дизайнер (Мілан) Тема: Презентація нового випуску журналу DMNTR «Моя мета — створювати предмети, які витримують випробування часом, об’єднуючи красу, етику й інновацію» Під час виступу Карло Коломбо привітав гостей з виходом нового випуск журналу DMNTR, героєм обкладинки якого став сам. Він поділився ідеями зі свого інтерв’ю про баланс між естетикою, функціональністю та культурним баченням, наголосивши, що сучасний дизайн народжується у діалозі між технологією, ремеслом і людськими емоціями. Він також акцентував увагу на спостереженнях про еволюцію Zona Tortona — серця міланського дизайну, що перетворилося на лабораторію ідей, де поєднуються сталість, цифрові інновації та чуттєве сприйняття простору. Саме цей дух відкритості й взаємодії, за словами дизайнера, сьогодні формує нову культуру архітектури і дизайну. Олексій Баранов — A Development Тема: «Реставрація і ревіталізація як акт перезапуску простору»

«Концепція і локація — це два фактори, які рухають нерухомість. Ми повинні створювати такі проєкти, які змінюють обличчя міста і роблять Київ сучасною європейською столицею.» Олексій Баранов підкреслив, що успішні міські проєкти мають народжуватися первинно з правильної локації й концепції, які можуть змінювати міський імідж. Він бере активну роль не лише як інвестор, а й як фасилітатор просторових трансформацій (зокрема, шляхом екскурсій простором A-Station). Олександр Свистунов — головний архітектор Києва Тема: Міста другого життя: роль головного архітектора у створенні гармонійної урбаністики майбутнього «Київ має право розвиватися, але розвиток повинен бути розумним і гармонійним. Дбайливість — це не застиглість, а виважене поєднання старого й нового» Головний архітектор Києва Олександр Свистунов підкреслив, що майбутнє столиці визначатиме оновлений Генеральний план — документ, який має забезпечити безпеку, збалансований розвиток і конкурентність Києва серед європейських міст. За його словами, пріоритетом є створення міста, стійкого до викликів війни, адаптивного до кліматичних змін і відкритого до діалогу між владою, фахівцями та громадою. Свистунов наголосив, що нова урбаністика має базуватись на принципах прозорості, культурної спадкоємності та адаптивного використання історичних просторів. Андрій Вавриш — Saga Development Тема: Реновація. Ревіталізація: інвестиційні стратегії девелоперів для майбутнього міст «Ми повинні створювати не просто квадратні метри, а сенси, які роблять місто живим. Відновлення — це не про бетон, це про відносини між людьми та середовищем». Основними тезами стали: • Міста потребують нової політики розвитку: попри наявність сильних ідей, девелопери стикаються з відсутністю ефективних механізмів співпраці з органами влади.

• Ревіталізація часто має не лише економічний, а й культур-

ний сенс — є об’єкти, які варто відновлювати «для душі».

• Україна досі не має чіткої містобудівної політики, тому навіть готові до інвестицій гравці змушені чекати на «правила гри».

• Необхідні нові фінансові інструменти: токенізація активів може стати шляхом до розвитку інвестицій у сфері девелопменту.

• Повоєнне відновлення стане поштовхом до переосмислення урбаністичних стратегій.

• Як позитивний приклад ефективної співпраці влади й архітекторів він навів Вінницю.

• Особистою мрією Вавриша є культурна ревіталізація київського Подолу — проєкт перетворення елеватора на готель і культурний центр за аналогією з Silo у Кейптауні.

September Fest 2025 став потужним хабом для архітектурної, дизайнерської та девелоперської спільноти — подією, що поєднала професійний зміст із культурною місією. У фокусі цьогорічного фестивалю — реновація, ревіталізація та людський вимір архітектури. Дискусії показали, що сучасний девелопмент більше не може існувати поза соціальним контекстом. Реновація — це не лише бізнес, а культурна стратегія, що формує ідентичність міста. Спікери наголошували: довіра — головна валюта ринку, а партнерство між архітекторами, владою й інвесторами стає умовою сталого розвитку. Виступи Олексія Баранова, Андрія Вавриша, Олександра Свистунова та Христоса Пасcаса задали тон обговоренням майбутнього міської політики. Онлайн-презентація Карло Коломбо підкреслила важливість дизайну як мови культури та етики, а також представила новий випуск журналу DMNTR, на обкладинці якого сам дизайнер. Серед ключових меседжів події — необхідність нових інвестиційних механізмів, посилення ролі архітекторів у формуванні міських стратегій та створення пілотних культурних проєктів, що можуть стати каталізаторами оновлення міст.

September Fest 2025 утвердився як простір, де архітектура, культура та економіка з’єднуються у спільному баченні відродження українських міст.

Фестиваль

Олексій Баранов, СЕО компанії A Development, Олександр Свистунов Головний архітектор місто Київ, Ігор Парубський, CEO DMNTR

Фото: Павло Ботанов Автор тексту: Анастасія Константинова

13

14

Персона

dmntr Персона

Фото: MAKHNO STUDIO Автор тексту: Анастасія Константинова

СЕРГІЙ МАХНО – ЛАУРЕАТ ПРЕСТИЖНИХ МІЖНАРОДНИХ КОНКУРСІВ, ЗАСНОВНИК КИЇВСЬКОЇ СТУДІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДИЗАЙНУ, АРХІТЕКТУРИ ТА КЕРАМІКИ MAKHNO STUDIO

П Проєкт Дихальні стіни — це не просто матеріал, а фактично маніфест про повернення до сенсів і природи. Як ви для себе визначаєте цей момент — чи це етап творчої еволюції, чи, навпаки, повернення до витоків? Це для мене рух у два боки. З одного боку — я беру все цікаве зі світу сучасної архітектури. З іншого — свідомо повертаюся до витоків. До глини, яка завжди була частиною нашої культури. Цей проєкт — моя відповідь на «стерильні» простори, що не враховують людину. Я хочу архітектуру, яка дихає разом із нами, відчувається тілом і повертає нас до справжнього.

зібраний наш ландшафт і наша традиція, майже генетично. Повернення до нього — це не крок назад у сенсі регресу. Це повернення до точки, з якої можна рухатись далі чесно й свідомо. Через глину я по-новому зрозумів, що таке «дім» і якою має бути архітектура, яка реально служить людині. Глина в цьому проєкті набуває філософського змісту — як матеріал, що дихає, лікує, пам’ятає. Чи можна сказати, що через неї ви говорите про людину, суспільство, або навіть про відновлення чутливості у світі технологій?

Ви часто говорите, що еволюція митця не завжди означає рух уперед, іноді — це шлях назад, до джерела. Що для вас особисто стало цим «джерелом» у проєкті дихальних стін — пам’ять, земля, традиція чи щось інше?

Безумовно. Для мене глина — це спосіб говорити про людину і про наш стан сьогодні. Вона дихає, вирівнює вологість, робить простір здоровішим. І це дуже схоже на те, що потрібно нам самим — трохи «вилікуватися» від шуму й перенавантаження, повернути чутливість.

Для мене це «джерело» — земля і все, що вона в собі тримає. Глина нагадує про первинну чутливість, про те, як тіло реагує на повітря, температуру, натуральні фактури. Це матеріал, у якому

Глина нагадує, що ми частина живого світу, а не додаток до технологій. Через неї я хочу повернути відчуття справжнього — у домі, у тілі, у сприйнятті світу.

У Дихальних стінах відчувається гуманістичний жест — спроба створити не просто архітектурний продукт, а середовище, що дбає про людину. Чи є для вас архітектура формою відповідальності митця перед часом і людьми? Архітектура — це, перш за все, глибока соціальна відповідальність. Ми працюємо з простором, у якому люди живуть, сплять, ростять дітей, відновлюються. Те, що ми створюємо, прямо впливає на їхнє здоров’я і стан. «Дихальні стіни» — це справді гуманістичний жест. Вони ставлять людину в центр, а не форму заради форми. У час, коли масове будівництво часто знецінює людину, я хочу показати інше: архітектура може бути екологічною, чесною й турботливою. Красиве не повинно шкодити — воно має підтримувати. Ви єдиний український митець, який отримав Dezeen Award у світовому фіналі, але при цьому сам проєкт — про тишу, скромність і землю. Чи змінило це ваше ставлення до ролі митця у глобальному контексті — між визнанням і внутрішнім пошуком? Це визнання стало підтвердженням того, що локальний внутрішній пошук може мати глобальне значення. Моє ставлення не змінилося — я й далі вірю в просте, чесне й укорінене. Але відповідальність стала більшою. Коли тебе чують, важливо залишатися собою й не втратити те, з чого все почалося.

15

16

Персона

Дихальні панелі Технічні характеристики Розмір: 495×295×35 мм* Міцність на стиск: клас м25 Морозостійкість: клас f15 Теплопровідність: λ (вт/м·к): 0.34 Стабільність геометрії: (дсту н б в.1.3-1:2009) Кольори: натуральний

• при виготовленні можлива похибка розміру до 10 мм, яку треба враховувати у зазорах для швів

КОЛИ ГЛИНА ГОВОРИТЬ. МАНІФЕСТ НОВОЇ ЕПОХИ ВІД MAKHNO STUDIO

Фото: MAKHNO STUDIO Автор тексту: Анастасія Константинова

М Між землею і повітрям народжується нова архітектура — тиха, тактильна, справжня. Дихальні стіни від MAKHNO Studio — це історія про матеріал, який дихає, і митця, який слухає природу. Світ архітектури переживає момент переосмислення. Технологічний прогрес, швидкість і перенасичення контентом зробили нас чутливими до тиші, фактури, до всього, що «дихає». Серед бетонних міст люди знову шукають природне. І саме тут, у цій точці повернення до суті, з’являються Дихальні стіни від MAKHNO Studio — матеріал, що буквально відновлює зв’язок між людиною, домом і землею. Це не про технологію — це про сенси. Про те, як архітектор може говорити мовою природи.

Повернення до витоків Ідея народилася з пам’яті. У традиційних українських мазанках глиняні стіни з додаванням соломи, полови, льону та трав не просто утримували тепло — вони дихали. Так формувалася архітектура, що була продовженням ландшафту, а не вторгненням у нього. Сьогодні Сергій Махно і його команда повертають цю технологію, надаючи їй нової пластики, змісту й актуальності. Глина, льон, ячмінь, кропива, кавова макуха, деревна стружка — понад 50 локальних компонентів, з яких створюються панелі й блоки, що не потребують випалу чи машинної обробки. Це матеріал, який зберігає природну енергію і пам’ять рук, що його формували. Архітектура, що дихає Дихальні стіни — це живий організм у тілі дому. Панелі природно регулюють вологість, поглинають пил, підтримують мікроклімат і навіть виділяють тонкі аромати трав та деревини. Їхня текстура нагадує подих — рух повітря між тілом і матерією, між минулим і теперішнім. Це — відповідь на перевантажене сучасне середовище. На «інформаційний шум», на психоемоційний тиск, на прагнення людини до тиші, яку можна відчути шкірою. «Дихальні стіни — це наше слово у wellness-дизайні, що турбується про психоемоційний стан людини», — говорить Сергій Махно.

Персона

Дихальні блоки Технічні Характеристики Розмір: 385×190×145 Мм* Міцність на стиск: клас m25 Морозостійкість: клас f15 Теплопровідність: λ (вт/м·к): 0.34 Кольори: натуральний * – при виготовленні можлива похибка розміру до 10 мм, яку треба врахувати у зазорах для швів

ЦЕ НЕ ПРО ТЕХНОЛОГІЮ — ЦЕ ПРО СЕНСИ. ПРО ТЕ, ЯК АРХІТЕКТОР МОЖЕ ГОВОРИТИ МОВОЮ ПРИРОДИ.

Матеріал як маніфест Проєкт уже отримав найвищу міжнародну оцінку — золоту нагороду Dezeen Awards у категорії Surface Design of the Year, де MAKHNO Studio обійшла таких гігантів як Snøhetta. Але головна перемога — не у відзнаці, а в тому, що цей матеріал став символом етичного дизайну, який говорить не про споживання, а про свідомість. Дихальні стіни — це сигнал суспільству, що час знову вчитися у природи й традицій. Це еволюція митця, яка не рухається вперед, а повертається до джерела — туди, де матерія і сенс ще не були розділені. Мистецтво, що лікує простір Коли торкаєшся цих поверхонь, відчуваєш не просто матеріал — відчуваєш процес. Тиша глини, запах трав, тактильну нерівність, у якій є правда. Це не декор, а філософія: житло як жива система, архітектура як форма дихання. У цьому — нова гуманістична роль митця: нагадати, що майбутнє не народжується у лабораторії, а проростає з пам’яті, з того, що було поруч віками.

17

А. Верхогляда, 11 оф. 203 Київ 01103 Україна +38 067 225 55 52 +38 068 225 55 52 email: welcome@listelli.ua listelli.ua

Виставка

19

Пререможець у категорії Ceramic Ceramiche Refin — колекція INK (design by Ceramiche Refin)

Альберто Апостолі: Камінь у русі

Крістіна Челестіно: Кераміка як візуальна поезія

Марсель Вандерс: Гра з формами та відчуттями

Патріція Уркіола: Коли бетон стає витвором мистецтва

Atlas Concorde - Колекція: Nyra

CEDIT - Колекція: Segnature

ABK - Колекція: Nesting Room

Cimento

CERSAIE 2025: ГОЛОВНІ ІМЕНА ТА ІДЕЇ МАЙБУТНЬОГО ДИЗАЙНУ ВИСТАВКА CERSAIE 2025, ЯКА ТРАДИЦІЙНО ВІДБУЛАСЯ В БОЛОНЬЇ, ПІДТВЕРДИЛА СВІЙ СТАТУС КЛЮЧОВОЇ ПОДІЇ У СВІТІ АРХІТЕКТУРИ, ІНТЕР’ЄРУ ТА ПРЕДМЕТНОГО ДИЗАЙНУ. У ЦЬОМУ РОЦІ ВОНА ЗІБРАЛА ВИЗНАНИХ МИТЦІВ ЗІ ВСЬОГО СВІТУ, ЯКІ ПРЕДСТАВИЛИ НОВІ МАТЕРІАЛИ, КОНЦЕПЦІЇ ТА ВІЗІЇ МАЙБУТНЬОГО ЖИТЛОВИХ І ГРОМАДСЬКИХ ПРОСТОРІВ. ОСОБЛИВУ УВАГУ ПРИВЕРНУЛИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ДИЗАЙНЕРІВ І АРХІТЕКТОРІВ, ЧИЇ ІМЕНА СТАЛИ СИМВОЛАМИ СУЧАСНОГО КРЕАТИВУ.

П Патріція Уркіола: Коли бетон стає витвором мистецтва Cimento Стенд та колекція Riva з цементоподібного матеріалу. Патріція Уркіола, одна з найвпливовіших фігур італійського дизайну, створила для бренду Cimento не просто виставковий простір, а художню інсталяцію. Вона представила серію меблів Riva, що переосмислює матеріальність бетону — поєднуючи геометрію, текстуру та емоційність. Уркіола ще раз продемонструвала, що індустріальні матеріали можуть бути живими й експресивними. Її інсталяція стала одним із найбільш обговорюваних об’єктів Cersaie 2025. Марсель Вандерс: Гра з формами та відчуттями.

ABK - Колекція: Nesting Room. Засновник студії Moooi, Марсель Вандерс, уперше презентував керамічну лінію Nesting Room у співпраці з ABK. Колекція прагне передати атмосферу комфорту через архітектурну мову плитки — використовуючи об’єми, орнаменти, кольори як засоби формування сенсорного переживання простору. Його рішення прагнуть об’єднати естетику й функціональність, стимулюючи нову культуру інтер’єру. Крістіна Челестіно: Кераміка як візуальна поезія.

CEDIT - Колекція: Segnature. Італійська дизайнерка Крістіна Челестіно презентувала нову колекцію для CEDIT під назвою Segnature. У ній вона використовує текстури, тонкі лінії й природні мотиви, перетворюючи поверхні на естетичні полотна. Ефектні елементи можуть служити як фоном, так і акцентом інтер’єру. Челестіно продовжує досліджувати межу матеріальності та візуального наративу в дизайні. Альберто Апостолі: Камінь у русі.

Atlas Concorde - Колекція: Nyra. Архітектор Альберто Апостолі спроєктував для Atlas Concorde колекцію Nyra, яка дебютувала на Cersaie 2025 як частина стратегічного стенду бренду. Nyra — це поверхні з акцентом на рельєф, глибину і світлотіні, що перегукуються з динамікою природних форм. Проєкт створює нові способи інтеграції текстури в архітектурні простори, де поверхні стають самостійним художнім елементом.

Cersaie 2025 став яскравою ареною, де матеріали, ідеї й дискусії злилися в новий культурний дискурс. Нові колекції кераміки, меблів і сантехніки були підсилені інтелектуальними виступами й презентаціями міжнародних архітекторів. Присутність таких фігур, як Уркіола, Вандерс, Ділер і Апостолі, підтверджує статус Cersaie як глобального майданчика для тих, хто формує середовище завтрашнього дня.

20

Персона

Локація: Львів, вулиця Дмитра Вітовського, 57 Рік: 2017 - 2026 Площа: 22 400 m2 Команда проєкту: Юліан Чаплінський, Володимир Йосипчук, Віталій Квич, Христина Тхоровська, Ольга Соха-Квич, Софія Єрофєєва, Юлія Музичук, Олександр Шутюк, Аня Кундрюцкова, Юлія Волошин, Микола Пасічник, Назарій Андрущак, Наталія Сулима Компанії партнери та учасники в проекті: HAVA, Creative Directions, Rozkvit, Licht Forum, Данило Кінаш, Андрій Романюк.

Квич Віталій - головний архітектор проектів AVR Development

LEM STATION: РЕВІТАЛІЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОГО ТРАМВАЙНОГО ДЕПО У ЛЬВОВІ ЯК РЕВІТАЛІЗАЦІЯ LEM STATION ВІДНОВЛЮЄ ІНЖЕНЕРНУ ПАМ’ЯТЬ ЛЬВОВА ТА СТВОРЮЄ ПРОСТІР, ЩО ФОРМУЄ НОВІ МІСЬКІ СЦЕНАРІЇ.

Фото: Марина Гриниха Автор тексту: Анастасія Константинова

А Анастасія Константинова: Як Ви приєдналися до проєкту Lem Station і що Вас особисто надихнуло працювати над відновленням історичного трамвайного депо? Якою була Ваша початкова концепція? Віталій Квич: Я приєднався до Lem Station у 2015 році як молодий архітектор AVR Development. Це було символічно, адже ще у студентські роки я виконував курсовий проєкт ревіталізації цього депо й добре знав його просторову структуру. Коли з’явилася можливість працювати над реальним об’єктом, я одразу загорівся — це був нетиповий і амбітний проєкт. Пам’ятаю перший похід всередину ангарів: бруд, хаос і десятиліття занедбаності водночас лякали й надихали. Для людини, яка ще нещодавно будувала ці простори у 3D, опинитися всередині справжньої структури, що мала стати новим міським середовищем, було моментом професійного пробудження. Я

зрозумів, що це шанс доторкнутися до історії міста й змінити її. Початкова ідея полягала у трансформації старого трамвайного депо на перехресті вулиць Сахарова та Вітовського у Львові в інноваційно-креативний простір — платформу для художників, підприємців, науковців і стартапів. Ми прагнули зберегти історичну архітектуру, відкрити територію для подій і створити місце для роботи, відпочинку та взаємодії. Як Ви втілюєте філософію «архітектура — це інструмент, що формує середовище» у Lem Station і яку роль цей простір відіграє у міському житті Львова? Для нас ця філософія проявляється в тому, що ми працювали не з окремою будівлею, а з цілим міським фрагментом, який довго залишався технічною зоною поза увагою львів’ян. Мета була не просто відрес-

таврувати депо, а повернути йому значення у міському житті — так само, як це було у 1894 році, коли тут працювали перші електричні трамваї. Розуміння історичної ролі цього місця формувало інший рівень відповідальності. Архітектура стала медіатором між минулим і майбутнім, між індустріальною спадщиною і сучасними креативними індустріями. Усі рішення були спрямовані на створення середовища: • відкритий двір-площа; • ангар як критий громадський простір; • збережені автентичні конструкції; • інклюзивність і доступність.

Lem Station став каталізатором життя у колишній технічній зоні. Тут відбуваються події, з’являються колаборації, приходять студенти, підприємці та творчі спільноти. Простір став частиною щоденного міського сценарію.

Персона

21

Генеральний план

LEM Station

Головна його роль — повернення Львову інженерної пам’яті та створення платформи для нових сенсів. Це приклад того, як простір може працювати як механізм змін. Які економічні, культурні та технологічні фактори вплинули на ініціативу Lem Station і визначили його стратегічну концепцію? На проєкт вплинули три групи факторів. Економічні: потреба у просторах для креативних індустрій, малого бізнесу та студентських ініціатив. Культурні: унікальна спадщина депо та активний розвиток міської культурної сцени, що зумовило появу великої зали для подій. Технологічні: розвиток ІТ і цифрових професій, які потребують гнучких робочих просторів. У підсумку Lem Station сформувався як відкритий хаб, де поєднуються культура, підприємництво та інновації. Як у проєкті забезпечено сталість і доступність? Сталий розвиток і доступність закладені як базові принципи. Ревіталізація сама по собі є екологічним рішенням — збережено автентичні конструкції та мінімізовано втручання. Простір максимально безбар’єрний: продумані маршрути, пандуси, інклюзивні входи та ліфти, інтегровані в історичну структуру будівлі. Завдяки цьому Lem Station є відкритим і зручним для всіх користувачів. Історично депо й електровня будувалися на околиці міста, але сучасний Львів виріс навколо них, і тепер це фактично центральна частина. Тут сходяться транспортні потоки, розташований один із найбільших міських хабів і складне перехрестя.

Lem Station опинився також у центрі університетського життя — між Політехнікою, Франковим університетом та УКУ. Це формує природний пішохідний трафік і потенціал для якісного міського простору.

Територія лежить на шляху великого зеленого маршруту: Стрийський парк — Парк культури — пагорби Цитаделі — парк Франка. Ми хотіли, щоб Lem Station став його вузлом. Тому до проєкту включено нову пішохідну вулицю, громадський двір, сквери й площу Лема. Площа стане місцем зустрічей, відпочинку й інтегрується зі зупинками громадського транспорту. Проєктування пішохідної вулиці в цьому місці було шансом повернути місту фрагмент міської тканини, втрачений на десятиліття. Старі промзони створюють «дірки» у міському середовищі — глухі паркани, темні проходи, довгі обхідні маршрути. З відкриттям Lem Station ці бар’єри зникають: технічна зона стає публічним простором, мешканці отримують коротші маршрути та безпечне довкілля. Це відновлює цілісність міської тканини та змінює взаємодію львів’ян із районом. Яким Ви бачите довгостроковий вплив Lem Station на розвиток творчих індустрій і культурне життя Львова? Якою є головна спадщина цього проєкту? У довгостроковій перспективі Lem Station стане одним із центрів розвитку креативних індустрій у Львові. Завдяки великій залі, відкритим просторам і гнучким форматам роботи тут постійно виникатимуть події, колаборації та нові проєкти. Для міста це не просто ревіталізація будівлі, а відновлення індустріальної спадщини, інженерної історії Львова й створення сучасної інфраструктури для культури та творчості. Головна спадщина Lem Station — показати, що історичну індустріальну архітектуру можна адаптувати до сучасних потреб і перетворити на живу міську платформу, що працює на майбутнє.

22

Персона

ЯК ПРАКТИЧНІСТЬ І ЕСТЕТИКА ПОЄДНУЮТЬСЯ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СТИЛІ

ВІКТОР АНІСІМОВ — ДИЗАЙНЕР, ЗАСНОВНИК УКРАЇНСЬКОГО БРЕНДУ ЧОЛОВІЧОГО ОДЯГУ VIKTORANISIMOV

«Функція — на першому місці. Війна і фешн — речі несумісні, але ми навчилися поєднувати їх у деталях.» Віктор Анісімов

ФУНКЦІЯ ПОНАД ФОРМУ: viktoranisimov.com Фото: Ілля Червонящий Автор тексту: Анастасія Константинова

А Анастасія Константинова: Давайте почнемо з вступних запитань: про філософію та ідентичність вашого бренду. Як би ви їх описали? Віктор Анісімов: Головне слово для бренду сьогодні — універсальність. Ми створюємо речі, які поєднують функцію й естетику, і я люблю жартувати, що це «наші речі — по гриби». У них можна піти й у ліс, і на зустріч, і на сцену. Якщо піджак можна накинути як плащ, використати як плед чи носити щодня — значить, ми потрапили в ціль. Я починав із жіночих авангардних колекцій — експериментував, шукав нове. Але з часом зрозумів, що найбільше мене цікавить одяг, який працює в реальному житті. Це стало еволюцією: від експерименту до сенсу, від фантазії до практичності. Дизайн — це про діалог: із людиною, із часом, із контекстом. А що сформувало вашу еволюцію — від чогось екстремального, об’єктного до універсального? Мабуть, досвід. Коли починаєш, хочеться здивувати. А потім приходить розуміння: людина, яка одягає твої речі, має в них жити, рухатися, відчувати себе собою. Я довго йшов до цього балансу.

ФІЛОСОФІЯ ПОВСЯКДЕННОГО ДИЗАЙНУ Раніше мені було байдуже, що думає покупець. Тепер — навпаки: мені цікаво, як він мислить, що вибирає, що для нього комфорт. Це і є зріла мода — не про демонстрацію, а про взаєморозуміння. Тобто дизайн у вашій філософії — це про соціальне, про діалог? Так. Я завжди кажу, що функція — це естетика. У мене є певна «квінтесенція» філософії бренду — ковдра або плед, яким можна вкриватися, підстелити, накинути чи взяти на пікнік. Це універсальність у дії. Мені подобається промисловий дизайн, прості й продумані речі, у яких форма випливає з функції. Якщо це вдається, я відчуваю, що зробив щось правильне. Співпраця з Президентом Як почалася ваша взаємодія та співпраця з Президентом? Ми знайомі давно — ще з часів, коли команда Зеленського завершила свою КВН-діяльність і переїхала до Києва. Тоді я був чи не єдиним українським дизайнером, який працював саме з чоловічим одягом. Хлопці звернулися до мене, бо хотіли виглядати по-новому — серйозніше, сучасніше, але з власним характером. Від перших сценічних костюмів ми поступово дійшли до класики. І от у січні цього року в команді Президента з’явилася думка, що його образ треба трохи скоригувати — зробити більш гармонійним і продуманим. Вони подзвонили мені. Ми зробили невелику капсулу, знайшли рішення. Йому сподобалось, і нам теж. І ми продовжуємо.

Персона

А як ви сприймаєте цей новий рівень — одяг для політичних подій, офіційних виступів?

24 лютого 2022 року розділило життя на «до» і «після». Усі ми втратили відчуття легкості. Мені некомфортно говорити про моду під час війни, але робота з Президентом допомогла мені переосмислити це. Його новий образ — не про фешн. Мені важливо, що він у своєму одязі почувається комфортно, впевнено. І що цей одяг не відволікає від головного — від справ, які справді мають значення. Еволюція та філософія дизайну Я би хотіла зробити акцент не на співпраці з Президентом, а на вашій еволюції як митця. Яке воно — життя та творчість? Я часто кажу: дизайн — це 99% аналізу. Ти дивишся на двох людей у схожому вбранні, і розумієш — на одній виглядає ідеально, на іншій ні. І починаєш шукати причину. У цьому й полягає професія: спостерігати, аналізувати, вдосконалювати. Парадна форма VIKTORANISIMOV для української паралімпійської збірної Володимир та Олена Зеленські під час офіційного візиту до Австрії

Я не женуся за модними тенденціями. Якщо щось справді цікаве — воно само тебе знайде. Мене надихає саме життя: люди, їхні рухи, історії. Я люблю, коли речі служать людині, а не навпаки. Яку колекцію ви вважаєте для себе найбільш знаковою? Першу — «Плаття з вішалок», 1997 року. Це була авангардна робота з металевими конструкціями — тоді я ще навіть не думав, що стану дизайнером. Потім з’явились «Трансформери» — колекція, яка перемогла на конкурсі у Вільнюсі. Але якщо говорити про сучасність, то це наша остання колекція, представлена на Тижні моди в Берліні у червні цього року. Вона виконана повністю у чорному кольорі, натхненна співпрацею з Президентом і відображає нашу реальність. А ваше минуле, навчання чи дитинство — відгукується у творчості зараз? Так, військовий інститут вплинув на мене більше, ніж я тоді розумів. Форма, структура, дисципліна — усе це залишилось у підсвідомості. Увесь чоловічий одяг так чи інакше походить із уніформи. І тепер, створюючи колекції, я працюю з тією ж логікою: точність, простота, раціональність. Це мій ДНК-код у дизайні.

VIKTORANISIMOV SS26, за лаштунками Berlin Fashion Week

Універсальність та повільна мода А що для вас означає повільна мода? Ми ніколи не женемось за сезонами. Одна колекція перетікає в іншу. Ми додаємо нові елементи, а сенс залишається — робити речі, які служать довго. Повільна мода — це не про темп виробництва, це про свідомість. Про відсутність метушні. Як щодо планів на майбутнє? Які нові колекції скоро побачимо? Зараз уже готуємо наступну колекцію. Вона буде персоналізованою — про українські реалії й про людей, які залишаються собою за будь-яких обставин. Україна — це країна особистостей, і я хочу, щоб це було видно в кожному образі. Як ви поєднуєте роль креативного директора та менеджера у кризових умовах? Я вже накомандувався у військовому минулому. Тому тепер просто кажу: «Хочу, щоб усе було ось так», — а вони роблять. (Сміється) Кожен із нас чекає кінця війни. І тоді, я думаю, почнеться справжня творчість. А поки — ми робимо те, що можемо, у тій реальності, яка є. Що б ви сказали собі на початку шляху? Я жив у «країні порад», тому не люблю, коли мені щось радять. (Сміється)

23

24

Бренд

Poliform Spa via Montesanto 28 Casella postale n. 1 22044 Inverigo (CO) Italy тел. +39 031 6951 info@poliform.it poliform.it Більше - на сайті poliform.it

Жан-Марі Массо французький архітектор і дизайнер Studio Massaud

LEOPOLD DESIGN JEAN-MARIE MASSAUD К Крісло Leopold має розкішну, обволікаючу подушку, обгорнуту в елегантну дерев’яну раму, яка підкреслює його скульптурний вигляд. Ідеальний баланс між структурою та м’якістю досягнуто завдяки застосуванню передових промислових технологій у дизайні, що має в собі естетику ручної роботи, забезпечуючи винятковий комфорт як сидіння, так і спинки. Стіл, що вражає своєю величчю, є символом гостинності. Стіл Adrien від Жана-Марі Массо (Jean-Marie Massaud) переосмислений у більшому розмірі, доступний у круглій і прямокутній версіях, що робить його ідеальним центральним елементом великих приміщень.

Бренд

ADRIEN

Стiл ADRIEN Design Jean-Marie Massaud Стільниця з глянцевим лакованим покриттям у різних кольорах, чорний в’яз або відшліфований і полірований мармур (за винятком travertino classico, travertino titanium і zecevo).

Крісло Leopold з каркасом з масиву дерева, обробка дуб спессарт, знімний чохол зі шкіри Suede 02 corda.

Конструкція з масиву дерева, пофарбованого в чорний колір в’язу, матового та глянцевого лакованого металу або матового та глянцевого світлого або темного прозорого пофарбованого металу. Стільниця в глянцевих лакованих кольорах, чорному в’язі або матовому і глянцевому мармурі (крім travertino classico, travertino titanium і zecevo). Для столу Ø 98 1/2” доступна опціональна обертова таця, що розміщується на стільниці, в матових лакованих кольорах, горіховому c, дубі spessart, чорному в’язі або матовому і глянцевому мармурі (крім zecevo). Всі колекції Poliform на 100% виготовляються в Італії з використанням компонентів і матеріалів найвищої якості.

25

А . В Е Р Х О ГЛ Я Д А , 1 1

ОФ. 203 КИЇВ 01103 УКРАЇНА

LISTELLI.UA

COPYRIGHT_KALLE VEESAAR-MAFI.COM

+38 067 225 55 52

+38 068 225 55 52

E M A I L : W E LC O M E@ L I S T E L L I . U A

Виставка dmntr

NOT FOR SALE: УКРАЇНСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН EXPO 2025 ПОВЕРНУВСЯ В УКРАЇНУ

27

Юлія Свириденко і Тетяна Бережна ознайомили Володимира Зеленського з прикладом ефективної та ефектної культурної дипломатії країни. Фото з Урядового порталу

ПРЕЗИДЕНТ ВОЛОДИМИР ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЗУСТРІВСЯ З ОРГАНІЗАТОРАМИ

Н Напередодні офіційного відкриття (31 жовтня 2025) Президент України Володимир Зеленський зустрівся в Українському Домі з командою організаторів павільйону «Not For Sale», який репрезентував Україну на Всесвітній виставці EXPO 2025 в Осаці. Цей унікальний проєкт у формі магазину, де «нічого не можна купити», після шести місяців в Японії повернувся додому – щоб розповісти про ті суспільні цінності, що «не мають ціни». Павільйон підготувало Міністерство економіки під керівництвом генеральної комісарки України на EXPO 2025 Тетяни Бережної.

ключові цінності демократичного суспільства (свобода вибору, свобода слова, гідність, інновації тощо). Центральною ідеєю проєкту є наочно продемонструвати, що демократію та права людини неможливо купити. Кожен «товар» у павільйоні містить штрих-код: за допомогою сканера на екрані з’являються відеоісторії з України, що символічно показують ціну, яку наш народ платить за своє майбутнє.

Під час зустрічі також були присутні Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко та віцепрем’єрка з гуманітарних питань – міністерка культури Тетяна Бережна. Організатори зазначили, що за час роботи павільйон відвідали понад 3 мільйони людей і більше 140 офіційних делегацій з усього світу. За цей період було підписано 29 двосторонніх угод – приклад ефективної культурної дипломатії України. Сам факт такого резонансу на Expo свідчить про потужність української ідеї та інноваційності її подачі світовій аудиторії.

Із офіційним відкриттям команду привітала Прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко: «Ми не виставляли на продаж інновації, хоч Україна точно має що показати у цьому напрямку. Ми вирішили говорити зі світом про те, що насправді формує наше майбутнє — про цінності. Ті, за які ми боремось і які неможливо купити і неможливо знищити. Це те, що є всередині нас живе, стійке, пронесене крізь покоління. Павільйон України на EXPO 2025 став можливим завдяки нашим неймовірно сміливим і сильним людям, які щодня не просто декларують, а практикують ці цінності. Культура — це інструмент нашої стійкості і національної безпеки. Дякую всім хто це розуміє і розвиває».Економіка цінностей і мистецтво

Концепція виставки «Not For Sale» Експозиція павільйону оформлена у вигляді «магазину, в якому нічого не можна купити». Замість товарів на полицях – 17 символічних «предметів»: від виборчого бюлетеня до книги – які уособлюють

Окремо в павільйоні діє зона Values-Driven Economy («Економіка, керована цінностями»), де представлені артефакти провідних українських компаній – від пробірки з нафтою до броньованого шолома та динаміка-сирени, яка працює навіть після обстрілу. Ці

експонати демонструють стійкість економіки України і те, як бізнес підтримує націю в умовах війни. Водночас по правилах EXPO будь-які експонати, пов’язані з війною, заборонені, але українські організатори символічно включили «дефенс-зону»: оборонні компанії надали на виставку зразки своєї техніки та спорядження, що захищають цінності країни. Крім того, Президент переглянув відеоінсталяцію «Дім за зорею» – спільний мистецький проєкт понад 30 українських художників, присвячений темі війни та відновлення. Культурно-дипломатичне значення Сам Президент наголосив, що ця виставка стала голосом України на світовій арені: «Кожен експонат експозиції символізує цінності нашого народу й розповідає унікальну відео-історію… Україна — це життя, свобода й гідність — і важливо показати це світу». З такими меседжами павільйон демонструє суттєве значення національних цінностей як для внутрішньої єдності, так і для міжнародного визнання. За словами генеральної комісарки Тетяни Бережної, наступним етапом стане всеукраїнський тур проєкту – усюди демонструватимуть павільйон «Not For Sale» задля промоції України та її цінностей. Експозиція відкрита для всіх охочих у Києві (Український Дім, вул. Хрещатик, 2) до 16 листопада 2025 року – запрошуємо відвідати та особисто ознайомитися з цінностями, що об’єднують наше суспільство.

28

Персона

ОЛЕКСАНДР СВИСТУНОВ КРОК ЗА КРОКОМ ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ

ГОЛОВНИЙ АРХІТЕКТОР КИЄВА ОЛЕКСАНДР СВИСТУНОВ РОЗПОВІДАЄ ПРО ВИКЛИКИ ВОЄННОГО ЧАСУ, ПЛАНИ ЩОДО ГЕНЕРАЛЬНОГО ПЛАНУ ТА ФІЛОСОФІЮ ЗБЕРЕЖЕННЯ АВТЕНТИЧНОСТІ МІСТА.

A

ВІН ДІЛИТЬСЯ ОСОБИСТИМИ МАРШРУТАМИ, ПРОЕКТАМИ ДЛЯ РОЗВИТКУ СПАЛЬНИХ РАЙОНІВ І ПРИНЦИПАМИ ДБАЙЛИВОГО ПЛАНУВАННЯ.

Анастасія Константинова: Якими були ваші початкові амбіції та головні виклики на посаді головного архітектора? Олександр Свистунов: Посада головного архітектора поєднує дві ролі — чиновника та митця. Я за натурою творча людина, але ця робота вимагає балансу між державною службою і творчістю.

Олександр Свистунов Головний архітектор Києва

Мої виклики були такими: • Великим завданням було відновити довіру до департаменту та міської влади. Довіра — це основа будь-якої системи управління містом. Ми прагнули, щоб забудовники, які раніше діяли без поваги до міського середовища, почали мислити не лише бізнесовими категоріями, а й людськими — через якість простору, екологію, архітектуру, комфорт і збереження нашої спадщини.

Фото: Ілля Червонящий Автор Тексту: Анастасія Константинова

• Створити в місті великий рекреаційний каркас вздовж Дніпра на правому та лівому березі. І за рахунок цього об’єднати місто, знайти спільну логіку

розвитку правого і лівого берегів. Хотілося, щоб спальні райони ожили, щоб люди мали повноцінний доступ до Дніпра, рекреацій, парків і громадських просторів. Київ — це місто на воді, і воно має жити у взаємодії з водою, а не відвертатися від неї. Сьогодні є чим пишатися: ми провели масштабні реконструкції рекреаційних зон в різних районах міста. Гарні приклади — Володимирська гірка, Парк Відрадний, алея художників Також парк «Наталка» та Оболонський острів, де триває формування великого рекреаційного кільця — маршруту, який об’єднає зелені зони вздовж набережної правого берега Дніпра Комунікація між владою, громадою та забудовниками зараз набуває нового сенсу: забудовники дедалі частіше звертаються до Містобудівної ради, щоб обговорити свої проєкти й знайти баланс між архітектурною виразністю та контекстом середовища. Ми прагнемо принципів дбайливого розвитку, де безпека, спадщина, природа і людина — рівнозначні складові майбутнього Києва.

Персона

Обговореня звіту з засідання групи по генеральному плану Києва.

Архітектурний макет Києва для презентації проєкту прапора біля монумента «Батьківщина-Мати»

Яке ваше улюблене місце в Києві? Я люблю маршрут уздовж дніпровських схилів — від Лаври до Володимирської гірки, через Маріїнський та Хрещатий парки, Арку Свободи та Алею художників. Раніше ці місця були менш організованими: вузькі стежки, металеві сітки для картин, хаотичний простір. Сьогодні це просторі променади, де люди можуть спокійно сидіти обличчям до краєвиду, насолоджуватися панорамою міста. Я називаю це «п’ятий фасад Києва» — місто відкривається згори, поєднуючи стародавнє й сучасне. Особливо ціную Лівий берег. Він має свій ритм, іншу енергію, але звідти відкриваються найкращі панорами правобережного Києва. Цей маршрут для мене — жива ілюстрація автентичності міста, яке водночас духовне, урбаністичне й сучасне. Яким має бути Генеральний план Києва? Генеральний план — це не просто карта чи набір креслень, а стратегічний документ, який визначає довгострокове бачення розвитку міста. Він має діяти як «конституція міста», що встановлює чіткі та зрозумілі правила гри для всіх — влади, інвесторів, забудовників і мешканців. Генплан формує рамки, у межах яких розвиваються транспорт, енергетика, зелені зони, житло, промисловість, інженерні мережі, соціальна інфраструктура. Наше завдання — створити документ, який забезпечить: сталий розвиток міста з урахуванням екологічних і кліма-

Арка Свободи українського народу. Туристична пам’ятка в Києві

тичних факторів; баланс між забудовою та зеленими територіями; інтеграцію сучасних транспортних, енергетичних і цифрових систем; доступність і безбар’єрність міського середовища; узгодженість з європейськими та національними практиками просторового розвитку. Головна проблема сьогодні — дефіціт фахових інституцій, спроможних якісно розробляти такі документи за сучасними стандартами у зв’язку з реаліями сьогодення. Світова практика доводить: якісний Генплан створюється через конкурс. Ми також прагнемо визначити проєктувальника міжнародним конкурсом, де якість завжди перемагає. Останній публічний варіант Генплану презентували ще у 2019 році, але з того часу світ і Україна докорінно змінилися. Війна трансформувала всі пріоритети: тепер місто має враховувати не лише розвиток, а й питання безпеки, оборонної стійкості, резервного житла, логістики та критичної інфраструктури. Ми прагнемо створити потужний, сучасний і правильний документ державного планування, який не просто впорядкує забудову, а стане основою відновлення, європейської інтеграції та безпечного розвитку столиці України. Є позитивні приклади конкурсів у Києві? Так, наприклад Меморіал пам’яті загиблим киянам-учасникам війни на перетині вулиці Грушевського та Паркової дороги. Це був прозорий конкурс, реалізований за проєктом переможця. Він дуже тактовний, спокійний і на своєму місці.

Ми маємо пам’ятати, що надмірна концентрація місць пам’яті може змінити емоційне сприйняття міського простору. Тому ініціативи меморіалізації потребують чітких правил і координації на рівні державної політики та законодавства. Як Києву ефективно зберігати культурну спадщину та дбайливо ставитися до міста? Київ має унікальну історичну тканину, але багато об’єктів досі не мають визначеного статусу, що спричиняє конфлікти між громадою, інвесторами та владою. Потрібно оновити реєстр спадщини, визначити статус кожної будівлі та запровадити прозорі регламенти втручання. Важливо не лише зберігати архітектуру, а й надавати їй нове життя через адаптивне використання. Приклад велотреку демонструє, як співпраця громади, фахівців і влади робить спадщину сучасним і корисним міським простором. Стратегічні сесії, обговорення змін до Генплану та містобудівні ради показують, що залучення мешканців формує довіру й дозволяє ухвалювати зважені рішення. Дбайливе ставлення — це не застиглість, а поєднання старого й нового. Нові об’єкти не руйнують середовище, а логічно його продовжують. Приклади — пішохідний міст від Софії Київської до Лаври або перетворення Оболонського острова на улюблену паркову зону. Це формує європейську якість урбаністичної культури, де ціну мають не лише метри, а й комфортний міський простір.

29

30

Приватний інтер’єр

Авторський колектив: Олексій Валентіров, Марія Камишна Проєкт кліматичних систем: Роман Покуса Генпідрядник: Valentirov&Partners Будівельні роботи: СТРОБОР “Розумний будинок”: Світ-Плюс Архітектурне бюро: VALENTIROV&PARTNERS © 2005 2025

Місцезнаходження: ЖК “Моцарт”, Дніпро, Україна Загальна площа: 193,1 м2 Реалізація: 2024 - 2025 р. Фото: Андрій Авдєєнко Інтер’єр сучасної квартири у ЖК “Моцарт” у м. Дніпро. Замовник: приватна особа Спроєктована для сім’ї з 4-х людей з двома дітьми. Простір квартири був поділений на денну зону (кухня-студія та зона вітальні) та приватну зону спальних кімнат.

Олексій Валентіров — Головний архітектор VALENTIROV & PARTNERS

--

СВІТЛИЙ ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПРОСТІР

П Простір квартири був логічно поділений на дві основні зони: денну та приватну. Денна частина об’єднує кухню-студію, простору обідню групу та вітальню з виходом на панорамні вікна, що наповнюють інтер’єр світлом упродовж дня. Тут сім’я проводить більшість часу разом — готує, спілкується, приймає гостей. Приватна зона відокремлена від загальної частини квартири та включає спальні кімнати: майстер-спальню з власною ванною і гардеробом, а також дві дитячі кімнати та спільну ванну для дітей. Така організація забезпечує тишу та комфорт для відпочинку, водночас створюючи чітку логіку руху всередині житла. Дизайн-концепція базувалася на створенні функціонального й водночас стриманого за естетикою простору. Інтер’єр побудовано на світлій нейтральній палітрі, де переважають спокійні, природні відтінки та тактильні матеріали. Акценти виконані через фактуру, пропорції та якість предметів. У квартирі реалізована складна й продумана до дрібниць система забезпечення мікроклімату: канальне кондиціювання, припливно-витяжна вентиляція з модулем зволоження повітря. Усе технічне обладнання та повітропроводи інтегровані в конструкцію підвісної стелі, що дозволило зберегти чистоту ліній і цілісність інтер’єру без компромісів щодо естетики.

Приватний інтер’єр

Експлікація приміщень 01 hall 02 kitchen / living 03 utility room 04 child room 01 05 bathroom 06 child room 07 master bedroom 08 bathroom 09 balcony 10 balcony

15,5 84,5 4,9 13,2 5,0 15,4 35,1 3,4 10,2 5,9

total area

193,1 m²

План-схема

Управління всіма інженерними системами — кліматом, освітленням, сценаріями звукових і світлових сцен, елементами сонцезахисту — об’єднано в єдину систему «розумного будинку» на протоколі KNX. Керування здійснюється через персоналізований мобільний додаток, розроблений спеціально для цього проєкту, а також локальні покімнатні контролери Jung F40, що дозволяє адаптувати середовище під потреби кожного члена родини. У проєкті використано меблі Molteni, B&B Italia, Carl Hansen, Flexform; світильники Flos та Delta Light; керамограніт Ariostea і Mirage; сантехніку Duravit, Dornbracht, Antonio Lupi, Agape; рушникосушарки Antrax. Кухня та всі корпусні меблі виготовлені в Україні за авторськими кресленнями та деталізацією, що забезпечило точність відповідності задуму. Тривалість реалізації проєкту становила 15 місяців — від старту планувальних рішень та розроблення технічної документації до повного завершення будівельних робіт, монтажу обладнання та декорування.

31

32

Скульптура

Володимир Семків «Проминання» Фото: Зєра Шевченко Фото скульптури: Гіпп Тарас

«Проминання», як цінність моменту, що особливо гостра в цей страшний час. Ця робота для моєї виставки KINDERGARDEN, що відбувся в Національному музеї у Львові, в рамках Львівського тижня скульптури 2024. Виставка про дитячі стани, чи не про дитячі? Про нас з вами? Про суспільство? KINDERGARDEN?

МАТЕРІАЛ ЯК ВИСЛОВЛЮВАННЯ: СКУЛЬПТУРА КРІЗЬ ПРИЗМУ АВТОРСЬКОЇ ІДЕЇ

М Кириленко Антон - скульптор,основним направленням діяльності є обробка каменю. Велика частина авторських творів знаходиться в приватних колекціях України, Бельгії, Германії та США.

Мистецтво виходить за межі галерей, стаючи важливою частиною урбаністичного контексту. Ми досліджуємо, як скульптурні проєкти інтегруються в публічний простір, трансформують емоційне середовище та стають інструментом діалогу між художниками та містом.

Tors. 2023р.- 38см. Мармур. Дана скульптура являє собою образ людського тіла. Працюючи над нею, автор черпав натхнення в творчості давніх греків. Таким чином поєднуючи класичне мистецтво і сучасний мінімалізм. Кожен глядач, дивлячись на цю роботу, відкриває в ній власний сенс.

Скульптура

33

Василь Татарський Назва: Гра Матеріал: Пластик, метал Розмір: 130 × 109 × 72 см Рік: 2012 Тираж: 1/12

«Гра» — це спогад про мирні дні та безтурботне дитинство. Про той час, коли поруч були батьки, які піклуються, і можна безтурботно сміятися, досліджувати світ і вигадувати власні історії. У пластиці тіл і форм відчувається рух, легкість і тепло — як відлуння щасливих моментів, що залишаються з нами назавжди.

Арт-об’єкт «Усвідомлення», встановлена на Оболоні в Києві Єгор та Микита Зігури алюміній, нержавіюча сталь 300 см, 250 см 2025

На півночі Києва, на Оболоні, з’явився новий публічний арт-об’єкт — «Усвідомлення», створений братами Єгором і Микитою Зігурами. Це не пам’ятник, а радше відкрита візуальна структура, яка працює з темою змін — як внутрішніх, так і суспільних. Скульптура складається з двох людських портретів. Перший — перевернутий, з дзеркальною поверхнею, що нагадує збурену воду. Вона зчитується як метафора шоку, тривоги, втрати опори. Інше обличчя — спокійне, зосереджене, воно передає внутрішню рівновагу. Це про контроль, зібраність, повернення до себе. Між ними — простір, у якому глядач фактично опиняється між двома психоемоційними станами. Мінімум пояснень, максимум глядацького досвіду. Його розташування — не випадкове. Артоб’єкт розмістили у сквері біля станції метро «Героїв Дніпра» – у північній частині

столиці, яка стала одним із ключових рубежів оборони Києва у лютому 2022-го. Скульптура є символом подяки воїнам Сил територіальної оборони, які з перших днів повномасштабного вторгнення долучилися до захисту України. Проте ця робота працює не лише в історичному ключі — вона також порушує універсальні питання: яким для нас був досвід 24 лютого? І що змінилося з того часу? «Усвідомлення» реалізовано в межах корпоративно-громадської ініціативи «ОКО ЗА ОКО», започаткованої компанією ОККО у співпраці з фондом «Повернись живим». За задумом авторів, «Усвідомлення» — це простір для роздумів, об’єкт фіксації моменту, який ми ще довго будемо осмислювати. Можливо, саме така мовчазна й конструктивна форма сьогодні працює найкраще.

34

Архітектура

Юліан Чаплінський — СЕО AVR DEVELOPMENT, колишній головний архітектор Львова.

Автор тексту: Анастасія Константинова

ЯК СТВОРИТИ ПРОСТІР, ЯКИЙ ОДНОЧАСНО МАГНЕТИЧНИЙ, ІСТОРИЧНО ЗНАЧУЩИЙ ТА ЕФЕКТИВНИЙ З ТОЧКИ ЗОРУ ІНВЕСТИЦІЙ

ЮЛІАН ЧАПЛІНСЬКИЙ РОЗПОВІДАЄ ПРО ГЕНЕТИЧНИЙ КОД ЖИТНЬОГО РИНКУ, СТРАТЕГІЧНІ БІЗНЕС-РІШЕННЯ ТА МУЛЬТИФУНКЦІЙНІСТЬ ПРОСТОРУ, ДЕ РИНОК, КУЛЬТУРНІ ЗАХОДИ ТА РЕСТОРАНИ ПРАЦЮЮТЬ У ГАРМОНІЇ.

А Анастасія Константинова: З чого для вас почалася робота над проєктом ревіталізації Житнього ринку? Який контекст або виклик став тим самим поштовхом до архітектурного переосмислення простору? Юліан Чаплінський: Імпульсом було запрошення Андрія Журжія до співпраці. Головним імпульсом стало усвідомлення того, що Житній ринок, який був торговим центром Подолу і місцем, де вирувало життя, став практично безлюдним. Це сталося через місцеву владу і загальну зміну міського середовища, а також через зміну нашого способу життя. Стало зрозуміло, що існує реальна загроза — цей ринок може просто занепасти і зникнути як цінний архітектурний і культурний об’єкт Києва. Яку роль, на вашу думку, має відігравати архітектор у процесах відновлення подібних громадських просторів в Україні — між історичним спадком, економічною доцільністю та новими соціальними сценаріями використання? Є два уявлення про архітекторів. Переважно цінуються ті, хто створює форму, але я вважаю, що важливіші ті, хто створює зміст і додає нові можливості. Очевидним було, що мультифункційність і діалектичність сучасного життя вимагають відходу від монофункції споруд. Виграють моделі, які є мультифункційними, а не монофункційними. Компанія Inzhur, яка стала ініціатором переосмислення Житнього ринку, запросила спеціалістів з Colliers — британських експертів, які займалися оцінкою та збором даних. Ми зі свого боку бачили, що потрібно переглянути профіль вулиці та забезпечити пішу доступність від громадського транспорту. «Генетичний код» Житнього ринку. Як ви його визначаєте у професійному сенсі — у площині історії, архітектури та ідентичності простору? Коди треба шукати у кількох площинах: 1. Історичний пласт: це набуток історії. Існує легенда, що це місце торгівлі ще з часів Русі. Отже, код того, що тут збиралися люди для торгівлі, є історичною частиною його ДНК.

2. Архітектурний код: це каркас із потужних бетонних конструкцій і сталевих вантів, що підтримують дах. Ця структура вражає і створює магнетичний простір. Його історичний ДНК — у функції торгівлі та соціального ядра Подолу.

Архітектура

35

«МОДЕЛЬ, ЯКУ МИ ПРОПОНУЄМО, ГАРАНТУЄ НЕ ТІЛЬКИ ЗБЕРЕЖЕННЯ АРХІТЕКТУРИ, АЛЕ Й НОВЕ ЖИТТЯ ТА РЕАЛЬНІ ПРИБУТКИ ДЛЯ МІСТА.» ЮЛІАН ЧАПЛІНСЬКИЙ

Фрагмент металевого панно «Із варяг у греки» на фасаді Житнього ринку. Автор панно: художник Анатолій Домнич (1924—2007)

Як сучасні урбаністичні підходи можуть бути інтегровані у вже сформоване архітектурне середовище ринку? З чого, на вашу думку, варто починати процес поетапного оновлення подібних об’єктів? Потрібно поєднати два досвіди: почути, чого справді бракує людям, і зрозуміти, що може запропонувати бізнес. Ми пропонуємо гібридну програму — харчові ринки, малі виробництва, гастрономію та подієві простори в єдиній архітектурній оболонці. Сила Житнього — у поєднанні ринкової, гастрономічної й культурної функцій, які працюють у різний час дня для різних груп користувачів. Йдеться не про реставрацію заради реставрації, а про повернення об’єкту сенсу й економіки. Ключ до балансу між архітектурною виразністю, функціональністю та економічною ефективністю — відкритий процес: публічні обговорення, експертиза й прозорий фінансовий контур. Без модерованого діалогу рішення або не приймається, або втрачає довіру. Для успіху потрібен структурований процес: участь громади, бізнесу, експертів і політична воля. Inzhur дотримується іншого підходу: «Якщо ми проголосуємо гривнею і зберемо кошти — це буде свідченням довіри». І в цьому — приклад грамотного діалогу між бізнесом і містом. Як сьогодні вибудовується комунікація між ключовими сторонами — архітекторами, бізнесом, міською владою та громадою? Які формати взаємодії ви вважаєте найрезультативнішими? Довіру повертає природа бізнесу Андрія Журжія: показником є кількість людей, які купують його сертифікати, тобто інвес-

тують свої кошти. Його підхід відкритий і чесний: він скликав збори, залучив експертів, оплатив роботу Colliers і розробку концепції. Замість тіньових схем він пропонує: «Виставімо об’єкт на аукціон». Навіть якщо його купить хтось інший дорожче, це означатиме наповнення бюджету міста. Інвестиції з боку громади — це сигнал довіри і реальний індикатор спроможності. Які, на ваш погляд, найбільші виклики постають перед архітекторами, коли проєкт вимагає не лише візуального рішення, а й продуманої фінансово-управлінської моделі? На розгляд суспільства представили концепт — візуалізацію, що демонструє наміри інвестора. Планування орієнтоване на технологічну гнучкість об’єкта. Потреби та функції: • зберегти ринок із можливістю розміщення всередині й назовні; • створити підземний рівень для паркінгу без надмірного акценту на авто; • забезпечити пішу доступність від метро й трамваю; • поєднати продаж, приготування та споживання продуктів; • передбачити простір, що трансформується під події — івенти, концерти, фестивалі; • підтримувати активність упродовж дня — від ранкового ринку до вечірніх подій. Гігантську випуклу стелю запропоновано використовувати як екран для світлових шоу, підкреслюючи чистоту та естетику конструкції. Йдеться не про ремонт, а про ренесанс простору — збереження автентичності й водночас функціональне оновлення з

урахуванням інклюзивності та безбар’єрності. Яке питання, на вашу думку, бракує публічній дискусії про Житній ринок — те, яке могло б справді вплинути на сприйняття його майбутнього? Питання, якого часто бракує, — це ризики та виживання об’єкта. Є небезпека, що споруда повторить долю інших історичних ринків і втратить функцію. Без втручання вона поступово деградуватиме. Тож киянам варто запитати себе: що ми можемо зробити, щоб цього не сталося? Експертом може бути кожен, хто має досвід у владі чи місцевому самоврядуванні — від колишніх міністрів до головних архітекторів. Найцінніший досвід — той, де були як успіхи, так і невдачі. Я теж належу до таких: п’ять років працював головним архітектором Львова та заступником міністра. З огляду на це, вважаю модель, яку пропонує Inzhur, цілком робочою і реалістичною. Який головний урок або висновок ви винесли для себе, працюючи над концепцією Житнього ринку? Як цей досвід вплинув на ваше розуміння архітектурних і соціальних процесів у містах? У даному випадку це було радше підтвердження. Я прогнозував подібну реакцію: коли хтось починає щось робити, завжди знаходяться люди, які кажуть: «Поклади камінчик назад, бо це наш камінчик». Я переконався ще раз: у час війни, кризи чи занепаду треба робити не одну, а сотню концепцій, щоб хоча б одна вистрілила. Нам ніхто не заважає думати про хороше майбутнє. Криза — це найкращий час планувати і мріяти.

Trafic | design: Marc Sadler

А. Верхогляда, 11, оф. 203, Київ, 01103, Україна, тел.: +38 067 225 55 52, +38 068 225 55 52 e-mail: welcome@listelli.ua listelli.ua

Виставка

37

Фото: Віталій Ухов, Дан Балашов, Ігор Бабинець Автор тексту: Ukraine WOW

Пачка Варвари Карінської Фото: Vitalii Uhov

Ярослава Гресь співзасновниця Ukraine WOW

UKRAINE WOW: УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ, ЯКА НАДИХАЄ НА МАЙБУТНЄ НА ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЗАЛІЗНИЧНОМУ ВОКЗАЛІ У КИЄВІ ВІДБУЛАСЯ ІНТЕРАКТИВНА ВИСТАВКА UKRAINE WOW. ЇЇ МЕТА — ЗАНУРИТИ ВІДВІДУВАЧІВ В УКРАЇНСЬКУ СПАДЩИНУ ТА ІСТОРИЧНУ ТЯГЛІСТЬ, ЩО ДАЮТЬ НАМ СИЛИ ДЛЯ ТВОРЕННЯ МАЙБУТНЬОГО.

Опитування: «Що ви знаєте про свій рід» Фото: Vitalii Uhov

U Ukraine WOW складалася з п’ятьох тематичних блоків: «Земля», «Правителі/Воїни», «Мислителі», «Митці», «Спадкоємці». Тут розмістилися понад сто експонатів і десятки інтерактивних зон: • Шабля Івана Мазепи, меч часів Русі, гетьманська булава; • Оригінальні стародруки зі згадками України — від Боплана (1651) до Маршалла (1772); • Вагон, у якому підписали попередній договір про злуку між УНР та ЗУНР; • Копії золотої пекторалі та Пересопницького Євангелія; • Репліка 20-метрової козацької чайки; • Великі українські «вау» часів незалежності, зокрема «Золотий м’яч» Андрія Шевченка, статуетки «Євробачення», які Україні принесли Руслана, Джамала та Kalush Orchestra, Пулітцерівська премія, нагорода BAFTA за фільм «Камінь, папір, ножиці» за участі Олександра Рудинського, сукня FROLOV, створена для виступу Сабріни Карпентер, та капелюх Руслана Багінського, створений для турне Мадонни; • VR-досвіди, що дозволяють політати над Карпатами, Бакотою, рожевими озерами Сивашу та перенестися на сцену нового мюзиклу «Ребелія» від МУР; • Відтворена хата Поліни Райко та семиметрова декорація з вистави «Конотопська відьма».

«Ukraine WOW» уперше відкрилася у 2019 році на залізничному вокзалі й стала найпопулярнішою виставкою незалежної України: за три з половиною місяці її відвідали 333 000 людей, а зачинилася вона лише через пандемію, — говорять засновниці Ярослава Гресь та Юлія Соловей. — Шість років ми чекали можливості відкрити проєкт знову. Не кожна родина має великий матеріальний спадок, тому важлива спільна спадщина, що примножується, коли її ділиться більше людей. Ми хочемо, щоб кожен відчув причетність до видатних українців минулого та гордість за сучасні досягнення. “Вау” — це дієслово, яке творимо ми всі». Над Ukraine WOW працювала команда з понад 300 фахівців — кураторів, дизайнерів, дослідників, технічних і творчих спеціалістів. За концепцію та реалізацію виставки відповідають ГО Ukraine WOW та агенція Gres Todorchuk. Проєкт став можливим завдяки підтримці українського бізнесу: ключові партнери — мережа «Аврора», ROZETKA та Visa; серед партнерів — «ІнтерХім», «Дарниця», Everstake та Bolt. Виставку створено у партнерстві з Укрзалізницею, за підтримки Міністерства культури України та МЗС. Експонати надали музеї та приватні колекціонери. До експертної групи увійшли Валерій Пекар, Антон Дробович, Олексій Сокирко та Ксенія Малих.

«Ми всі володіємо дивовижними скарбами нашої спадщини. Російська пропаганда намагалася звести її до жартівливих пісень і шароварів — іноді здавалося, що їм це вдалося, — говорить Валерій Пекар, співкуратор виставки. — Але наша спадщина проросла крізь уламки. Незалежній Україні лише 34 роки, але наша історія сягає тисячоліть. Ми — молода нація древньої країни, жива спільнота, що творить майбутнє.

Ukraine WOW просто і водночас глибоко розповідає про це, надихаючи сотні тисяч людей». З продажу кожного квитка 50 грн перераховують на підтримку низки українських музеїв та бібліотек, серед яких Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського, Музей археології при Інституті археології НАН України, Національний науково-природничий музей, Черкаський міський археологічний музей, Національний музей історії України та Чернігівський обласний історичний музей ім. В. В. Тарновського. За перший місяць роботи Ukraine WOW, інтерактивна виставка-присвята Україні, зібрала 80 тисяч відвідувачів та 3,1 млн грн для українських музеїв. Через високий інтерес проєкт продовжили до 30 листопада (і він буде продовжений до кінця року). Завдяки підтримці українського бізнесу безплатні квитки вже з’явилися і доступні для ВПО та членів родин військових.

38

Персона

Автор тексту: Анастасія Константинова

ВІДВЕРТЕ ІНТЕРВ’Ю З ЛЮДИНОЮ, ЯКУ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЧЕРЕЗ МІЛЬЙОН РОКІВ ОПИСУВАТИМЕ ЯК ТИПОВИЙ ОДЕСЬКИЙ ХАРАКТЕР, СКЛАДЕНИЙ ІЗ БУКВ О-Д-Е-С-А НА ВСІ 100%. САВЕЛІЙ ЛІБКІН СТАВИТЬСЯ ДО СВІТУ З ІРОНІЄЮ, АЛЕ ДО ЛОКАЛЬНОЇ КУХНІ — АБСОЛЮТНО СЕРЙОЗНО.

НОСІЙ ІДЕНТИЧНОСТІ: ОДЕСА НА МОЛЕКУЛЯРНОМУ РІВНІ НЕ НАМАГАЙТЕСЯ ВИДІЛЯТИСЯ — ПРОСТО ЗБЕРЕЖІТЬ СВОЮ ІДЕНТИЧНІСТЬ.

А Анастасія Константинова: Чому ви обрали ресторанний бізнес і саме кухню? Савелій Лібкін: Я народився у 1960 році, і коли мені виповнилося 17, настав час обирати професію. Тоді існувала негласна практика, яка фактично забороняла євреям вступати до більшості вузів. Я мріяв стати художником, закінчив дитячу художню школу, подавав документи на архітектуру — але мені відмовили. Тоді я обрав кухню, бо давно готував удома — це було близько і зрозуміло. Спочатку вступив на кондитерське відділення, але в групі були лише дівчата, тому перевівся на кухарське, де навчалися хлопці. Моє рішення було сумішшю авантюри та прагматизму. Хто вас навчив готувати і чому кухня стала справою життя? Думаю, це завдяки доброму прикладу в родині. Бабуся, мама моєї мами, готувала неймовірно тонко й чуттєво. Сподіваюся, саме це я успадкував. Я готую без рецептів — лише на око та на смак. Не дотримуюсь жорстких інструкцій, бо кухня, яку я уявляю, — це не про догми, а про відчуття. Чого саме вас навчала бабуся? Які страви? Вона не навчала конкретним стравам, а підходу до приготування. Я завжди кажу своїм учням: важливо не що готувати, а як готувати. Сам спосіб визначає результат. Вареники, наприклад, можна зробити по-різному — вони можуть нагадувати китайські, іспанські чи польські. А борщ я люблю особливо — наш, одеський: із буряком і капустою, але зовсім інший за смаком. На Дачі саме такий. Чому саме одеська кухня? Чому ви вирішили її популяризувати? Я — одесит на молекулярному рівні, Одеса у мені на 100%. Вважаю себе типовим представником цього міста, тому й хочу працювати з одеською кухнею — вона відображає мою суть. Я ставлюся до життя з іронією, а до їжі — серйозно. Бо їжа — це один зі способів зберегти ідентичність, те, що не підробиш. Що для вас означає одеська кухня?

Це кухня людей Одеси. У нас не було «радянської» їжі, крім шкільної. Ми готували те, що їли вдома, у дворі з сусідами, у колі друзів. Це і стало моїм стилем. У нас вдома презирли «совок» і їжу з нього, а на сходовій клітці пахло фаршированою рибою. Навіть проста їжа, як картопля, може бути різною — усе залежить від того, як її готують. Суть одеської кухні — делікатність, акуратність і чуттєвість. Наприклад, вареник у мене — розміром з фалангу великого пальця: у цьому вся Одеса. Які сімейні традиції ви перенесли в ресторанну кухню? Наприклад, традиція недільного оселедця: гаряча картопля в мундирі з маслом і ялтинською цибулею, холодний оселедець, а поруч — курячий бульйон. Ще один штрих — молоки оселедця «мальчика», які готував мій дід із маслом, оцтом, сіллю, цукром і перцем. Ідеально з чорним хлібом. Недільний обід був ритуалом. Починався опівдні з церемонії миття рук — майже як таїнство. Цю точність, увагу до деталей і повагу до процесу я переніс у професійну кухню. Використовуєте інновації в традиційних рецептах? Інновації доречні, коли вони приносять задоволення. Їх масштаб буває різним — десь 15 крапель, десь 150 грамів. Наприклад, молоки я не чіпаю — це класика, як і форшмак, борщ та шийка. Шийка — особлива страва: з домашньої курки знімають шкіру, цибулю тушкують півтори години в вершковому маслі до стану «білого варення», потім змішують із борошном, жовтками та печінкою, заливають у курку і варять у бульйоні майже дві години. Це делікатес — навіть в Одесі. Для мене справжня їжа — це смак і емоція. Якщо закрив очі й відчув задоволення — значить, вдалося. На що, окрім страв, має звертати увагу ресторатор? На ідентичність. Важливо, щоб усе в закладі було цілісним і відповідало одній ключовій ідеї. І ще — на совість. У шефа, у постачальників, у керівників. Якщо в усіх є совість, усе інше складається само.

Персона

Ресторан «Дача», мiсто Одеса.

РЕЦЕПТ УСПІХУ ВІД САВЕЛІЯ ЛІБКІНА: ДЕЛІКАТНІСТЬ, АКУРАТНІСТЬ, ЧУТТЄВІСТЬ І СОВІСТЬ.

Чим ви відрізняєтеся від інших рестораторів? Я не намагаюся виділятися. Головне — залишатися собою. Зберігати свою ідентичність — ось у чому сила. Україна — це союз безлічі ідентичностей. Тут живуть українці, євреї, татари, латиші, поляки та ще багато талановитих людей різних національностей. До війни нас об’єднувало майже 40 мільйонів різних історій. Ви шукаєте старовинні рецепти? Ні. Я їх автор і співавтор. Носій і продовжувач. Яку роль відіграє локальна кухня в Україні? Шеф має готувати так, щоб їжа відображала культуру місця. У Києві — київську, в Одесі — одеську, у Полтаві — полтавську, у Криму — кримську. Союз цих кухонь і є українська кухня. Як в Італії: немає «італійської кухні», є сицілійська, неаполітанська, тосканська тощо. Чим яскравіші локальні кухні, тим багатша кухня країни. Які кухні вам ще близькі? Мені подобається все справжнє. Ідентичність — це те, що не намагається бути кимось іншим. Наприклад, у Ялті я колись їв справжній кримський плов — не туристичний, а живий. У Самарканді — самаркандський. Справжнє не можна вигадати — його можна лише проявити. Навіщо Україні одеська кухня і чому її важливо зберегти? Тому що українська кухня — це союз локальних кухонь. Одесська — одна з багатьох. Борщ і вареники готують усюди, але скрізь по-різному. Зберігаючи локальні традиції, ми зберігаємо обличчя країни.

39

40

Приватна архітектура

Олексій Образцов - Головний архітектор, засновник бюро ArchObraz

Ground floor

HOUSE AMONG THE PINES

М Місто Дніпро лежить по обидва боки річки з однаковою назвою. Історичний центр міста розташований на схилі правого берега, тоді як лівий берег — це низинна територія із значно меншою щільністю забудови та великою кількістю дрібних приток річки. С появою моторизації, нових технологічних можливостей дистанційної роботи, а також через історично складну екологічну ситуацію в місті — будівництво заміських житлових будинків стало популярним у радіусі до 35 км від центру. Ця тенденція переважно спостерігається вздовж берегів Дніпра — приток Орелі та Самара, а також численних озер і каналів. Ми дуже обережно підходили до цієї тенденції і шукали відповідь на кілька гострих питань.

Приватна архітектура

Проєкт компанії ArchObraz Архітектори: Олексій Образцов, Антоніна Образцова, Світлана Іванча, Валерій Фаїзулін, Костянтин Бусаргін Фото: Андрій Авдєєнко Локація: м. Дніпро, Україна Функція: сімейний будинок Статус: збудовано (2022) Площа ділянки: 0,14 га Площа будинку: 230 м²

Розрiзи

Фото: Андрій Авдєєнко

Чи можлива співіснування нового сучасного будинку й існуючого лісового масиву? Як знайти оптимальне рішення для окремо спроектованої будівлі у котеджному містечку у лісі, яке споруджується одночасно? Будинок, його форма, матеріали і інженерні рішення задають форму діалогу з природою. Яким має бути витрачання природних ресурсів для його побудови і обслуговування, щоб це було етично по відношенню до існуючого мальовничого природного середовища? Як адаптувати всесвітньо відомий образ сучасного приватного будинку до кліматичних й регіональних особливостей цієї місцевості?

41

42

Приватна архітектура

План-схема Експлікація приміщень 1. Хол - 7.9 м2 2. Коридор (з урахуванням сходів) - 25.3 м2 3. Санвузол гостьовий - 2.4 м2 4. Господарська кімната - 11.1 м2 5. Вітальня. Кухня-їдальня - 76.4 м2 6. Спальня батьків - 16.3 м2 7. Гардеробна кімната - 7.7 м2 8. Санвузол батьків - 7.1 м2 10. Хол - 10.0 м2 11. Спальня 1 - 25.8 м2 12. Санвузол дитячий - 7.8 м2 13. Спальня 2 - 29.0 м2

Приватна архітектура

КОТЕДЖ СТИЛІСТИЧНО ГАРМОНІЗУЄ ІЗ СЕРЕДОВИЩЕМ І СТВОРЮЄ ВІДЧУТТЯ ЄДНАННЯ З ПРИРОДОЮ.

В результаті, лаконичний будинок в передмісті Дніпра витончено вписується в оточуючий ліс, мінімально змінюючи природу ландшафту. Аскетична форма будинку приховує загальну енергоефективність: вітражні панелі орієнтовані на південний-схід і південний-захід, а навіс для авто — на північний-схід, що є найбільш ефективним для цього регіону України. Стіни зовнішнього огородження, завдяки оригінальній каркасній структурі, мають опір тепловтратам більш ніж удвічі перевищуючий стандартні вимоги.

Використовується тепловий насос для опалення, гарячої води, кондиціювання та рекуперативної вентиляції. Вітражні панелі мають вбудоване електричне обігрівання для зимового періоду, розроблене місцевою інноваційною компанією. Зовнішня обшивка та внутрішнє оздоблення враховують раціональне використання місцевих ресурсів — металу та дерева. У результаті котедж стилістично гармонізує із середовищем і створює відчуття єднання з природою.

43

44

Громадський простір

Володимир Непийвода

Дмитро Бонеско

Денис Мосейко

Дмитро Дудченко

Сергій Андрієнко

MOUNTAIN RESIDENCE YOD GROUP

Р Розташована в українських Карпатах, Mountain Residence поєднує сучасну гостинність із глибоко вкоріненими традиціями. Кожна деталь дизайну готелю народжується з контексту: природні матеріали, тактильні фактури та елементи, натхненні місцевими легендами, створюють повноцінний занурюючий досвід. Так процює «Теруарний дизайн» - філософія, яку сповудують YOD Group.

Громадський простір

Автор/автори проєкту: YOD Group Команда: Володимир Непийвода, Дмитро Бонеско, Денис Мосейко, Дмитро Дудченко, Сергій Андрієнко, Наталія Тимошенко, Яна Рогожинська Email: general@yod.group Телефон: +38 098 524 85 84 Рік створення проекту; 2025 Країна та місто створення проекту: c. Поляниця, Буковель, Івано-Франківська область (Україна) Площа проєкту: 4280 м² Фото: Андрій Безуглов Автор тексту: YOD Group Наталія Тимошенко

Яна Рогожинська

У лобі ручна робота й натуральні матеріали задають тон усьому готелю. Панно з макраме, сплетене з 14 кілометрів ниток, зображує містичний карпатський ліс, а столітні дерев’яні балки обрамлюють відкритий камін. Над баром у лобі — підвісна інсталяція з лози, що плавно переходить зі стін на стелю. Асиметрична плетена форма нагадує природу, що проривається крізь архітектуру — дика, жива реальність всередині іншої.

План-схема

45

46

Громадський простір

Громадський простір

Ресторан Le Grand з панорамними вікнами та терасою виразно відображає ремісничі традиції. Його ключовий акцент — 90-метрова очеретяна інсталяція «Вітролом», що плавно переходить зі стін на стелю, передаючи рух вітру. У центрі тераси — скульптура Чугайстра, сплетена з 1700 гілок винограду, що стоїть як охоронець. Його пульсуюче світло в серці відбиває ритм навколишнього ландшафту.

Teppan, паназіатський ресторан готелю, занурює у зовсім іншу естетику — стриману, але промовисту. Гості збираються навколо центрального барного острова, поки кухня відкритого типу перетворює приготування страв на перформанс. Перегородка з 7 500 керамічних вогнетривких елементів відсилає до традиційних японських і корейських дахів, поєднуючи ремесло та сучасний дизайн.

Конференц-зал, розрахований на 270 осіб, створений для гнучкості. Обертові двері дозволяють легко зонувати простір, а великі вікна наповнюють залу природним світлом. Стіни, оздоблені термодерев’яною дранкою, відсилають до карпатських дахів, закріплюючи відчуття місця. Над столами — великі світильники у формі хмар, виготовлені на замовлення. На верхньому поверсі розташована зона SPA, що займає і дах — місце як для фізичного відновлення, так і для емоційного перезавантаження. Біодизайн-басейн відтворює природні обриси водойми, а скляний панорамний басейн виступає над горами, стираючи межу між архітектурою та пейзажем. В окремому куточку — Купіль Мольфара, оздоблена чорною глиною, дарує спокій, наповнений духом традицій. «Ми не прагнули змагатися з краєвидом — ми хотіли його підсилити. Кожен матеріал, кожна текстура, кожна форма була обрана для того, щоб наблизити людину до суті цього місця», — говорить Володимир Непийвода, керуючий партнер YOD Group.

47

48

Предметний дизайн

ВІКТОРІЯ ЯКУША - УКРАЇНСЬКА АРХІТЕКТОРКА, ДИЗАЙНЕРКА, ЗАСНОВНИЦЯ ДИЗАЙН-СТУДІЇ YAKUSHA.

МАЛІ ІСТОТИ ВЕЛИКОГО СЕНСУ: HOLIDAY EDITION ВІД THE LAND OF LIGHT HOLIDAY EDITION СТАЛА ПРОДОВЖЕННЯМ СВІТУ THE LAND OF LIGHT — КОЛЕКЦІЇ, ЩО ГОВОРИТЬ МОВОЮ СВІТЛА, ТЕПЛА ТА ЛЮДЯНОСТІ.

Щ Що надихнуло вас створити Holiday Edition серії The Land of Light, і чому саме у цей час вона стала важливою?

Holiday Edition – це природне продовження великої колекції. Оригінальні скульптури мають досить масштабні форми, і ми помітили, що не кожен може розмістити такі великі «створіння» у своєму просторі, хоча запит на них був дуже високим. Тому ми вирішили створити мініатюрні версії – щоб більше людей могли дозволити собі мати частинку цього світу в себе вдома. Кожна скульптура має свій «суперсила» та унікальний характер. Як ви обирали, які здібності відобразити у персонажах? Це було інтуїтивне відчуття – спроба почути, чого найбільше потребує наш світ сьогодні. Під час створення колекції я думала про почуття: про тепло, ясність, рух і надію. Так народилися чотири істоти – як відображення тих якостей, яких нам усім іноді бракує. Кожен персонаж несе певне світло: хтось дарує здатність бачити глибше, хтось – відчувати радість, хтось – рухатися вперед чи передбачати майбутнє. Це чотири сили, які, на мою думку, допомагають людині залишатися цілісною навіть у темні часи. Матеріали, які ви використовуєте (ZTISTA - глина, целюлоза, деревʼяна струшка), — важлива частина вашої філософії. Який принцип керував вашим вибором і як він впливає на сприйняття колекції?

Фото: Faina Design Автор тексту: Анастасія Константинова

Для мене матеріал є продовженням ідеї. Я створила ZTISTA – як живу речовину, що поєднує землю, рослини, руки людини. І коли я створювала цих істот, мені було важливо, щоб вони народилися з того

самого – з матеріалу, який я також створила. Це створює цілісність: форма, сенс і матеріал говорять однією мовою. Через ZTISTA вони набувають природності, тепла, дихання – стають ближчими до живого. Мені хотілося, щоб у цій колекції відчувалася єдність: між творцем і матерією, між ідеєю і тим, як вона проявляється у світі. Чи можна сказати, що ці скульптури створені як «провідники» для людей у складні моменти? Як ви уявляєте їхню взаємодію з власниками? Так, у певному сенсі ці істоти – провідники. Але не лише для складних моментів. Вони створені, щоб бути поруч – як нагадування про світло, яке кожен носить у собі. Іноді вони можуть підтримати, коли темно, іноді – просто підсилити відчуття радості, тепла, присутності. Я не уявляю їхньої взаємодії з людьми наперед – це завжди особиста історія. Коли ми показуємо цих істот на виставках, я бачу, як люди хочуть доторкнутися, побути поруч, відчути їхню енергію. Навіть коротка зустріч може принести спокій або ясність. Мені здається, ці скульптури знаходять тих, кому вони потрібні – і кожного разу це своєрідний обмін світлом.

Dovhovukh, Neboshyj, Shvydkonih, Sontsehryv — чотири різні персонажі. Які емоції або поведінкові ефекти ви хотіли передати через кожного з них? Кожен із чотирьох звірів несе у собі певний стан – емоцію, яку хотілося пробудити в людині.

Dovhovukh – уважність і чутливість до світу, здатність бачити глибше, розпізнавати істинне. Бо довгі вуха - і вони «чують» краще, але тільки справжні свої думки.

Предметний дизайн

Sontsehryv – тепло, ясність і радість, ту енергію, що наповнює світлом і надією. Він має гриву у вигляді сонця, тому уособлює собою Радість.

Shvydkonih – рух і легкість, внутрішню гнучкість, готовність діяти. Він має багато ніг, і тому пришвидшує рух до правильної цілі Neboshyj – далекоглядність і віра у шлях, що попереду. В нього довга шия і він бачить за облаками і може побачити мрію Колекція покликана допомогти людям долати страхи та знаходити внутрішню силу. Які художні прийоми ви застосували, щоб це «оживлення» персонажів було відчутним через дотик і взаємодію? У кожному звірі відчутна присутність людини, яка його створювала: сліди рук, нерівності, теплі поверхні. У ZTISTA залишаються відбитки пальців – як нагадування, що це зроблено з любов’ю, живими руками, а не машиною. Через дотик ця енергія передається далі. Це теж прояв анімізму – віри в те, що кожен предмет має душу. У цих скульптурах вона відчувається особливо: через фактуру, форму, м’якість ліній. Мені хотілося, щоб, торкаючись їх, людина відчувала не просто матеріал, а тепло, спокій і присутність.

Які реакції та взаємодію ви вже помітили у людей, що тримали або контактували з цими скульптурами? Для мене ці істоти ніколи не були лише об’єктами декору. Вони мають форму, яка прикрашає простір, але їхня справжня сила – у відчутті, яке вони приносять. Вони можуть бути центром кімнати, але водночас – тихим нагадуванням про світло, про спокій, про присутність. Я вірю, що справжня краса народжується там, де естетика поєднується з емоцією – коли предмет не просто існує поруч, а взаємодіє з людиною на рівні відчуттів.

Як ви бачите баланс між декоративною функцією скульптур і їхньою метафоричною та емоційною роллю для власників?

Як ви уявляєте еволюцію The Land of Light у майбутньому: чи плануєте розширення світу персонажів, нові матеріали або інші інтерактивні способи взаємодії?

Для мене ці істоти ніколи не були лише об’єктами декору. Вони мають форму, яка прикрашає простір, але їхня справжня сила – у відчутті, яке вони приносять. Вони можуть бути центром кімнати, але водночас – тихим нагадуванням про світло, про спокій, про присутність. Я вірю, що справжня краса народжується там, де естетика поєднується з емоцією – коли предмет не просто існує поруч, а взаємодіє з людиною на рівні відчуттів.

Насправді світ The Land of Light вже розширюється: я створила другу частину колекції – The Land of Light II, яку представлю на Design Miami цього грудня. Там з’явилися ще чотири істоти – Trimudra, Dyvorih, Zorehriv та Laskohraj. Я вірю, що світла ніколи не буває забагато, особливо зараз. Нові персонажі продовжують ідею першої колекції, вони так само створені з матеріалу ZTISTA, несуть у собі енергію та тепло, і запрошують людей взаємодіяти, відчувати і знаходити у цьому світлі підтримку та натхнення.

49

50

Персона

ЮРІЙ ЗИМЕНКО ПРО ТВОРЧИЙ ШЛЯХ, РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО МЕБЛЕВОГО РИНКУ ТА СТВОРЕННЯ КОЛЕКЦІЇ, ДЕ КОЖНА ДЕТАЛЬ МАЄ СЕНС У ЕКСКЛЮЗИВНОМУ ІНТЕРВ’Ю ДИЗАЙНЕР ЮРІЙ ЗИМЕНКО РОЗПОВІДАЄ ПРО СВІЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК, ПІДХІД ДО БАЛАНСУ МІЖ КРАСОЮ ТА ПРАКТИЧНІСТЮ, А ТАКОЖ ПРО КОЛЕКЦІЮ LUNA LUX — МІНІМАЛІСТИЧНУ, АЛЕ РОЗКІШНУ, СТВОРЕНУ ВИКЛЮЧНО З НАТУРАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ. ПРЕДСТАВЛЕНА КОЛЕКЦІЯ ВІДОБРАЖАЄ ФІЛОСОФІЮ ЗИМЕНКА — ДІАЛОГ МІЖ ПОЗАЧАСОВОЮ ЕЛЕГАНТНІСТЮ ТА СУЧАСНОЮ ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЮ, НАРОДЖЕНИЙ ІЗ БАГАТОРІЧНОГО ДОСВІДУ СТВОРЕННЯ ПРОСТОРІВ, ДЕ КОМФОРТ ОРГАНІЧНО ПОЄДНУЄТЬСЯ ЗІ СТИЛЕМ.

А Фото: Андрій Баранов Автор тексту: Анастасія Константинова

Анастасія Константинова: Як ви бачите початок свого професійного шляху й яким відчуваєте себе сьогодні? Яка, на вашу думку, стала найяскравішою зміною у вашій творчій еволюції? Юрій Зименко: Еволюція — це безперервний процес. Я постійно змінююся, додаю нові сенси, відточую майстерність, набуваю досвіду. Кожен етап моєї кар’єри був своєрідною віхою — періодом відкриттів і переосмислення. Спочатку я більше експериментував із кольором, потім почав глибше працювати з деталями, а згодом — з формами. Кожен новий проєкт, кожен клієнт ставить переді мною нові задачі, які визначають напрям подальшого розвитку. І це постійний рух — пошук, у якому я живу як митець. Над чим сьогодні вам хотілося б розвиватися найбільше? Я не ставлю собі конкретну ціль «розвинути ось це». Нові виклики з’являються природно — у процесі роботи над кожним проєктом. Кожен об’єкт має свої унікальні задачі, і саме вони стають поштовхом до розвитку. Незалежно від досвіду чи років у професії, завжди виникають ситуації, які змушують мислити інакше, шукати нові рішення. Тож я не вигадую виклики — вони приходять самі, і це найцінніше. Як ви поєднуєте естетику з функціональністю у своїх проєктах? Як створити предмет чи простір, який не лише виглядає красиво, а й зручний у щоденному користуванні? Функціональність завжди визначається контекстом.

Коли розумієш, яку роль виконує простір — кухня, санвузол чи вітальня — одразу з’являється логіка вибору матеріалів і форм. Важливо знайти баланс між практичністю та красою. Є речі, які чудово виглядають у теорії, але абсолютно не підходять для реального використання. Наприклад, бархатні стіни у ванній чи чорна лакована кухня — естетично ефектно, але непрактично. Тому завжди шукаю компроміс між художньою ідеєю та повсякденним комфортом. Яким поверхням ви віддаєте перевагу — лаковим чи матовим? Я люблю працювати з обома типами поверхонь, адже кожна з них має своє завдання. Лаковані додають глибини простору — особливо там, де її бракує, наприклад, у невеликих приміщеннях або коли стиль вимагає блиску й віддзеркалення. Матові ж створюють спокій, баланс і м’якість. Для мене головне — гармонія: не окремий предмет чи фактура, а те, як усі поверхні взаємодіють між собою. У цьому важливий ритм — чергування матеріалів і текстур, яке створює цілісний, живий простір. Розкажіть про колекцію Luna Lux. Як виникла ідея, як ви інтегрували різні матеріали та чому обрали саме такі форми? Колекція Luna Lux народилася на основі одного з наших архітектурних проєктів. Ми створили меблі спеціально для цього об’єкта, а згодом вирішили винести їх у самостійну колекцію. Замовник хотів мінімалізм із нотами розкоші — не холодний, а м’який, з плавними формами без різких кутів.

У Luna Lux я використовую лише натуральні матеріали — дерево, метал, скло, кераміку. Вони справжні, «живі», мають свою енергетику, з якою мені приємно працювати. Я не використовую штучних або синтетичних матеріалів, бо для мене важливо, щоб предмет не просто виглядав естетично, а ніс у собі відчуття природності та гармонії. Як вам вдається досягти цього природного симбіозу форм і матеріалів — коли поєднуються плавність ліній, природність і водночас емоційна глибина? Природні матеріали самі диктують гармонію. Їх не потрібно спеціально поєднувати — вони вже взаємодіють між собою завдяки своїй природній енергетиці, текстурі, кольору. Природа зробила все за нас, а я лише користуюся цим, спрямовуючи її логіку в дизайн. Чому ви обрали саме таку кольорову гаму, адже природні відтінки можуть бути дуже різними? Ми пішли шляхом універсальності. Основою став горіх у поєднанні з металами — чорним, білим і жовтим. Також використовуємо лаковані поверхні тих самих кольорів. Це поєднання працює в будь-якому інтер’єрі, воно нейтральне, але водночас благородне. Зараз маємо ідею зробити продовження колекції — більш експресивне. Є цікавий шпон із малюнком, не просто текстурою дерева, а графічними геометричними візерунками у чорному та білому. Думаю, на наших формах це виглядатиме зовсім по-новому й створить інший настрій колекції.

Персона

51

Чи є у вас улюблений предмет із колекції? І чому саме ці рішення були обрані? Насправді я не можу виділити щось одне. Можливо, все почалося з консолі на латунних ніжках — вона задала певний тон колекції. Але загалом усі предмети для мене рівнозначні. Якщо мені щось не подобається, я просто не запускаю це у виробництво. Тож у колекції немає речей, до яких я ставлюся з меншою симпатією. Розкажіть детальніше про варіації об’єктів у колекції. Чому саме такий набір предметів? Колекція Luna Lux ще в процесі розвитку — ми постійно її доповнюємо. Уже є обідній стіл, а зараз працюємо над кавовими столиками, приліжковими тумбочками нового дизайну, стільцями. Ми прагнемо створити повну лінійку, яка дозволить легко підбирати предмети для інтер’єру. При цьому хочемо, щоб елементи не були ідентичними, а мали різні варіації в межах однієї концепції — щоб їх можна було міксувати між собою, зберігаючи спільний стиль і настрій. Чи вплинув на створення колекції брак аналогів на ринку? У цьому випадку скоріше через брак. Ніша не закрита в Україні: багато предметів більш прямокутні, у сегменті мінімалізму, але немає люксового мінімалізму з коштовними матеріалами. У нашій колекції — титанові покриття, шпон горіха, глянцевий лак та інші якісні елементи. Такого поєднання високої естетики та матеріалів в Україні ще не було, і саме цей дефіцит спонукав створити колекцію. Стосовно розробки: як відбувався етап від ідеї до реалізації, і чи були інсайти щодо роботи з матеріалами? Ми починали з однієї форми — наприклад, першим з’явився комод із закругленими краями. Від нього пішла консоль, потім крісла, обідній стіл і так далі. Кожен предмет розроблявся у рамках єдиної стилістики, щоб колекція виглядала цілісно. У нас була повна візуалізація об’єкта, і коли ми перейшли до етапу виробництва, підключилася компанія Kassone. Вони взяли на себе виготовлення меблів за моїми кресленнями, і це стало важливим етапом у реалізації цієї колекції.

Поєднувати різні матеріали завжди складно. Спеціалістів, які працюють з конкретними матеріалами, небагато: одні компанії працюють із металом, інші — з деревом, ще інші — зі склом. Тому важливою частиною процесу була колаборація між різними фахівцями, що іноді ускладнювало роботу, але дозволяло досягти бажаного результату. Наскільки складно в Україні інтегрувати сучасні технології у виробництво меблів? Сьогодні це дуже складно, адже меблева галузь в Україні розвивається повільно. Більшість крафтових виробництв не має фінансових ресурсів для сучасного обладнання. Через це процес розвитку уповільнений. Водночас перспективи є: ринок поступово реагує, з’являються нові колекції, і зріс попит на українську продукцію. Якщо є запит і віра в можливості, виробництво розвиватиметься, а інвестиції підуть у розвиток галузі, що дає впевненість у майбутньому українського меблевого сектору. А вся колекція була виготовлена в Україні, вручну чи з автоматизацією? Усе було виготовлено в Україні, переважно ручна праця. Технічні засоби могли б спростити процеси, але наразі їх не використовують. Через це наші меблі не є конкурентними за ціною. Чи плануєте ви масштабувати колекцію? Я готовий до масштабування, але наразі виробництво та ситуація на ринку не дозволяють це зробити. Потенціал і бажання є, але бракує підприємств із відповідними потужностями.

Як поєднуєте своє бачення з баченням клієнта, особливо якщо їхні уподобання відрізняються від вашого стилю? Це дуже складна історія. Я враховую побажання клієнта, рухаюсь у його площині та намагаюся реалізувати його переваги у просторі. Іноді виникає конфлікт між моїм сприйняттям і баченням замовника, коли він уявляє щось по-іншому. В таких випадках важливо приборкати власні амбіції і дати більше свободи клієнту, щоб успішно виконати його завдання. Чи були приклади, коли клієнт наполягав на деталі, яка суперечила вашому баченню, але це позитивно вплинуло на проєкт? Так, таких випадків багато. Я прислухаюся до клієнтів, і це розширює мій кут сприйняття, бо вони приносять нові ідеї та бачення, які я можу перетворити на дизайн. Моє ДНК простежується у всіх проєктах. Навіть у класичному чи мінімалістичному стилі люди впізнають мої «підписи» у роботі. Це дар чи особливість? Скоріше особливість. Моє бачення простежується від одного проєкту до іншого — це мої коди, моє ДНК, які я не хочу змінювати. Як зберегти свою ідентичність? Робіть те, що подобається. Навіть під запит клієнта можна адаптуватися, але предмети мають залишатися вашими. Творча людина не може викреслити себе з процесу; якщо немає вас — процес не має сенсу.

Від приватних резиденцій до готельних проектів: співпраця з архітекторами, дизайнерами та художниками, у взаємному обміні натхненням, досвідом і дослідженнями.

КРЕОО: ПІДНЕСЕННЯ МАРМУРУ КРІЗЬ СТОЛІТТЯ – МИСТЕЦТВО, МАЙСТЕРНІСТЬ І СУЧАСНИЙ ДИЗАЙН

У добу, коли час вимірюється тисячоліттями, а цінність полягає у вічності, італійська компанія приймає красу мармуру з пристрастю та майстерністю предків, дозволяючи йому еволюціонувати до видатної естетичної риторики.

обробки каменю, створюючи сучасні дизайни. Кожен витвір стає одою землі та людському творчому генію, водночас мостом між минулим і сучасністю, а також антологією дизайну та мистецтва

Kreoo відкриває заново первісний шарм матеріалу, який став свідком еволюції цивілізацій і культур. Його присутність у римських руїнах, величних палацах епохи Відродження та шедеврах італійської архітектури свідчить про історичний процес, що викарбував свої стилістичні коди та послання на кам’яних блоках. Згідно з традиціями століть, камінь був сформований, зберігаючи таємні знання та виняткову відданість справі, і все ж переживає час завдяки вмілим рукам майстрів Kreoo, яким довірено зберегти тисячолітнє мистецтво

Kreoo встановлює зв’язок з найбільш автентичним корінням нашої спадщини, зберігає його майстерність і сплітає її з сучасною мовою. Результат — це захоплююча розповідь про благородний, позачасовий і унікальний матеріал. Дизайн, відбір, виготовлення, майстерність, контроль якості та встановлення — це етапи процесу, що формує ідеї, які виникають з найрізноманітніших бажань, і завжди призводять до унікальних результатів.

Подія

Дмитро Васильєв — СЕО та власник компанії Archimatika

Дмитро Струк — Директор з розвитку компанії «Креатор-Буд», інвестор, колекціонер, арт-куратор.

Євгеній Бінявський — комерційний директор BGV Development

Людмила Чумак - виконавча директорка «Креатор-Буд»

Анна Лаєвська — CEO SIGMA+, голова Комітету КБУ з питань девелопменту

Олеся Клюшник, CEO & Owner Eva Landscape Company

Ярослав Корніяченко — Founder & CEO Vlasne Misto

Андрій Вавриш — засновник та CEO Saga Development

53

ЯК FOUR SEASONS BY DMNTR ПЕРЕТВОРЮЄ ПРОФЕСІЙНІ ЗУСТРІЧІ НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОСТІР МАЙБУТНЬОГО ДЕВЕЛОПМЕНТУ ЕВОЛЮЦІЯ ДЕВЕЛОПЕРА: Я. ТИ. СУСПІЛЬСТВО

29 Фото: Андрій Саримсаков Автор тексту: Анастасія Константинова

29 жовтня у просторі «Освіторія» відбулася третя зустріч циклу Four Seasons від DMNTR Media Group і «Креатор-Буд» — події, що формує нову культуру спілкування архітекторів, девелоперів, урбаністів і дизайнерів. Цього разу тема — «Я. Ти. Суспільство» — стала відправною точкою для розмови про еволюцію девелопера: від бізнесмена до куратора спільнот. Комерційний директор BGV Development Євгеній Бінявський наголосив: «Розвиток девелопменту починається з розвитку спільноти». Першу дискусію модерував Дмитро Струк, директор з розвитку компанії «Креатор-Буд», інвестор, колекціонер, арт-куратор.. До обговорення долучилися: • Андрій Вавриш, засновник та CEO Saga Development • Ярослав Корніяченко, Founder & CEO Vlasne Misto • Валерій Лазаренко, засновник і CEO Групи компаній «Максібуд» • Олексій Баранов, власник A Development • Олеся Клюшник, CEO & Owner Eva Landscape Company

• Людмила Чумак, виконавча директорка «Креатор-Буд» • Андрій Котищук, власник Smart Innovation Systems (g-bin.com) Ключові акценти: • Людина в центрі: архітектура переходить від форми до змісту.

• Бізнес і суспільство: соціальна відповідальність — новий стандарт.

• Інновації як норма: smart-рішення, сталість, енергоефективність.

• Синергія професій і нетворкінг — основа розвитку. Модератором другої панелі виступив Дмитро Васильєв, СЕО та власник компанії Archimatikaю. До дискусії долучилися провідні експерти галузі: • Євгеній Бінявський, комерційний директор BGV Development • Євген Бокій, комерційний директор UDP • Олександр Степаниця, комерційний директор HutJet • Тарас Гаращак, засновник Design Studio HEG, співзасновник ProRapp Estate

• Анна Лаєвська, CEO SIGMA+, голова Комітету КБУ з питань девелопменту Що далі? Орієнтири для девелоперів і архітекторів • Враховувати не лише прибуток, а й соціальну, екологічну та естетичну цінність проєктів.

• Інтегрувати сталість і технологічність у всі етапи роботи.

• Співпрацювати з громадами, урбаністами та креативними індустріями.

• Формувати міждисциплінарні команди. Підтримувати обмін досвідом через платформи на кшталт Four Seasons. Візуальний акцент події створив Антон Кириленко, чия скульптура відобразила взаємодію людини, простору й часу. «Еволюція девелопера: Я. Ти. Суспільство» довела: девелопмент майбутнього — це діалог, відповідальність і спільна дія. Архітектори та девелопери стають рушійною силою оновленої України.

54

Громадський простiр

Ольга Клейтман — харківська архітекторка та співзасновниця SBM Studio

САРЖИН ЯР ТА ПОВЕРНЕННЯ ДО ПРАДАВНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК АРХІТЕКТОРКА ПОЄДНУЄ ПРИРОДУ, ВОДУ ТА ІННОВАЦІЇ, ЩОБ ЗМІНИТИ МІСЬКИЙ ПРОСТІР І СВІДОМІСТЬ ГРОМАДИ

Я Як змінилося ваше особисте «Я» як архітектора після роботи над Яром — у розумінні відповідальності перед природою і мешканцями?

Те, що працює як холодильник влітку, взимку перетворюється на батарею. Качкам дуже до вподоби тепла водичка в озері.

Ми реконструювали територію у 17 гектарів. Це був процес довжиною в три роки, креслення буквально з принтера потрапляли на будівництво. Було задіяно багато людей з різною ментальністю і інтересами. Тож більше сил витрачалося на доведення ідей, ніж на проєктування. Я маю на увазі, що саме ми доносили ідею відповідальності перед природою і мешканцями до можновладців і будівельників.

Розкажіть детально про концепт «стакатів» — пішохідно-вело маршрути між кронами дерев над пішоходом. Які інженерні та ландшафтні ідеї лягли в основу, і як забезпечується безпека та довговічність?

Який був найважливіший урок із першого втіленого ставка, коли мова зайшла про баланс між функціональністю (накопичення/утримання води) і природною екосистемою? Висновок такий — там, де ти йдеш за природою і тільки підкреслюєш її принади, там все добре. І навпаки, коли ти йдеш проти — отримуєш негативний зворотний зв’язок. Під тиском замовника ми вимушені були змиритися з діями по штучному дренуванню центральної частини парку. Замовник переживав, що дівчатам на підборах буде незручно ходити поряд із калюжами, бо вони можуть розлитися на асфальт. У результаті постраждали величезні верби. Автор тексту: Анастасія Константинова

Як робота з водою та зеленню змінила зимовий і літній біоритм Яру — зокрема, появу/зимівлю птахів, вологість, температуру повітря?

Це була ідея відомого генпланіста Юрія , вона народилася від бажання розвести потоки пішоходів і велосипедистів, але ми отримали бонуси у вигляді неймовірної насолоди їхати крізь крони. Естакаду прокладали з урахуванням дерев та в декількох місцях прийшлося вирізани перекриття і огорожу, щоби спасти дерева.Також чудовим рішенням було використання градчастого настилу , який не перешкоджає опадам,сонцю і не потребує догляду. Як «стакати» змінюють користування простором (переміщення, досвід, комерційні можливості) і які найближчі плани з їх масштабування? Стакати недешеве задоволення, але коли ми підрахували всі затрати ,то прокладання асфальтових доріжок по землі з урахуванням земельного планування, коштує так само. Та на відміну від асфальту стакати залишають первісний покрив землі.

Громадський простiр

Генеральний план

Якщо подивитися на цю взаємодію як на процес, з чого, на вашу думку, варто починати зміни — з ініціатив “знизу”, освітніх проєктів, партнерств чи політичних рішень? З перевиборів влади. Вона була неефективна до війни, а зараз вона стала просто небезпечною.

САРЖИН ЯР У ХАРКОВІ СТАВ ПРИКЛАДОМ УНІКАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО МІСЬКОГО ПАРКУ: ТУТ ВІДТВОРЮЮТЬ ДАВНІ УКРАЇНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ, СТВОРЮЮТЬ СИСТЕМУ СТАВОК І ЖИВИХ УКРІПЛЕНЬ БЕРЕГІВ, ПРОКЛАДАЮТЬ «СТАКАТИ» НАД ДЕРЕВАМИ ТА ФОРМУЮТЬ ЕКОЛОГІЧНУ КУЛЬТУРУ ГРОМАДИ. В ІНТЕРВ’Ю АРХІТЕКТОРКА РОЗПОВІДАЄ ПРО ВИКЛИКИ, КОМПРОМІСИ З ВЛАДОЮ, МІКРОКЛІМАТ ПАРКУ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЕФЕКТ ДЛЯ МЕШКАНЦІВ, А ТАКОЖ ДІЛИТЬСЯ БАЧЕННЯМ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ ПРОСТОРІВ В ІНШИХ УКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ.

Як змінилася ваша роль як лідера проєкту — від архітектора до екологічного менеджера/медіатора між владою та громадою? Які нові навички довелося опанувати? Ніяк. Я просто вголос кажу, що мене бентежить, і на своєму місці роблю все, що від мене залежить. Якою ви бачите свою місію на найближчі 5–10 років у контексті еволюції практик «повернення до прадавніх технологій» у містах? Хочу будувати щось стовідсотково класне, навіть якщо це буде трамвайна зупинка або собача будка. Тільки ідеальні речі дають наснагу працювати далі.

55

56

Комерційний інтер’єр

Дмитро Сівак

Вікторія Романюк

Олексій Гулеша

Кирило Вербич

COOSH ВИРІЗНЯЄТЬСЯ СКАНДИНАВСЬКИМ МІНІМАЛІСТИЧНИМ СТИЛЕМ ІЗ АКЦЕНТНИМИ ДЕТАЛЯМИ, ТОМУ МИ СТВОРИЛИ ПРОСТІР, ЯКИЙ ПРЕДСТАВЛЯЄ ТОЙ САМИЙ ПІДХІД, БУДУЧИ НЕ ЛИШЕ КОМФОРТНИМ МАГАЗИНОМ, АЛЕ Й ЗОСЕРЕДЖУЮЧИ УВАГУ ВІДВІДУВАЧА НА ПОВЕРХНЯХ, МАТЕРІАЛАХ ТА НЮАНСАХ.

О Оскільки бренд тяжіє до скандинавського мінімалізму та стриманий у колірній палітрі, ми подумали, що було б круто переосмислити скандинавський стиль і повернутися до коріння Скандинавії з її теплими пухнастими матеріалами, що контрастують із холодним середовищем. Ми хотіли додати світло на всі поверхні, наче біля них було якесь багаття, тож тут усі полиці освітлені світлодіодами, і у нас навіть є світлодіодна стіна, щоб зробити акцент на особливому асортименті товарів Coosh.

Комерційний інтер’єр

План-схема

Location: Odesa, Ukraine Area: 239 sq. m.

Team: Alexey Gulesha, Cyrill Verbych, Dmytro Sivak, Victoria Romaniuk Year: 2024

Усі світильники в салоні розділені на окремі диммовані групи, тому легко створити особливу атмосферу для будьякої погоди та часу доби. Основним фокусом бренду є жіночий одяг, тому ми поставили перед собою мету надихнути відвідувачів на творчість і творчість. Усі меблі виготовлені на замовлення, а форма кожного предмета має метафору.

57

58

Комерційний інтер’єр

Комерційний інтер’єр

Іноді вам потрібен лише невеликий поштовх, щоб почати мислити нестандартно. Метафора цієї думки в логотипі COOSH на дивані, зробленому задом наперед, але правильно відображеному в дзеркалі навпроти Величезний пухнастий диван у головній кімнаті натхненний сінником на скандинавській фермі. Ми додали покриття з грубого шпону на задній панелі, щоб посилити враження, але щоб імітація не була надто очевидною.

59

60

Персона

ХРИСТИНА ХОБЗЕЙ

В Ви називаєте ваш підхід «архітектурою емоцій». Коли у вашій кар’єрі виник цей принцип — і що було його першим «експериментом»? Цей принцип з’явився тоді, коли я зрозуміла, що простір впливає не лише на те, як ми живемо, а й на те, як ми себе почуваємо. Для мене архітектура — це не про форму чи функцію, а про стан: спокій, тепло, натхнення, присутність. Я прийшла до цього поступово — через усвідомлення, що найцінніші інтер’єри залишають емоційну пам’ять, а не просто візуальне враження. Перший експеримент стався тоді, коли я перестала проєктувати “для картинки”, а почала проєктувати “для стану”. Це був житловий простір, де кожен матеріал і промінь світла мав емоційний код — не просто камінь, дерево чи текстиль, а відчуття дотику, тепла, ритму життя сім’ї. Відтоді я не дивлюсь на інтер’єр як на об’єкт — це завжди про людей всередині.

люють. Проста деталь, але вона їх об’єднує без примусу. Ваш «Будинок як полотно життя» підкреслює сімейність і мистецтво в просторі. Як ви перетворюєте архітектурну форму на інструмент щоденних ритуалів? Для мене дім — це місце, де народжується щоденність. Архітектура має не лише формувати простір, а й підтримувати звички, ритми та стани людей, які там живуть. Я намагаюсь зрозуміти ритм родини: хто як прокидається, де вони збираються разом, чи люблять готувати спільно, чи є у них свої «кутки». Приклад? Була сім’я, де всі дуже різні — хтось сова, хтось жайворонок, діти постійно в русі. Я запроектувала кухню з великим підвіконням біля панорамного вікна на сад. Тепер вони кажуть, що це їхнє улюблене місце — хтось снідає там зранку, хтось сидить із ноутбуком, діти малюють. Проста деталь, але вона їх об’єднує без примусу.

Ваш «Будинок як полотно життя» підкреслює сімейність і мистецтво в просторі. Як ви перетворюєте архітектурну форму на інструмент щоденних ритуалів? Наведіть конкретний приклад з реалізації.

Яким чином ваші проєкти впливають на суспільні практики — тобто чи може інтер’єр сприяти змінам у родинних моделях, соціальній взаємодії або громадській поведінці? Є приклади?

Для мене дім — це місце, де народжується щоденність. Архітектура має не лише формувати простір, а й підтримувати звички, ритми та стани людей, які там живуть. Я намагаюсь зрозуміти ритм родини: хто як прокидається, де вони збираються разом, чи люблять готувати спільно, чи є у них свої «кутки». Приклад? Була сім’я, де всі дуже різні — хтось сова, хтось жайворонок, діти постійно в русі. Я запроектувала кухню з великим підвіконням біля панорамного вікна на сад. Тепер вони кажуть, що це їхнє улюблене місце — хтось снідає там зранку, хтось сидить із ноутбуком, діти ма-

Дизайн не змінює світ революційно, але він може підштовхувати. Створювати умови. Хорошим прикладом для мене є робота над поєктом ZAG Gallery у Львові. Це не просто виставковий простір, а місце, куди приходять родини, друзі, діти. Там можна не лише дивитись мистецтво, а й відчути, що культура — це частина щоденного життя, а не щось “для обраних”. Мені важливо було створити простір, у якому людям комфортно залишатися — говорити, пити каву, проводити час. Тоді мистецтво перестає бути дистанційним, і виникає нова форма взаємодії — ближча, тепліша, лю-

дяна. Простір може формувати звички, і навіть більше — допомагати людям відчути спільність. У процесі проєктування ви працюєте з матеріалом, світлом та розкладкою сценаріїв життя. Як ви визначаєте, яка емоція має панувати в тій чи тій кімнаті — і як технічно це досягається? Все починається зі світла — воно формує емоцію простору. У житлі воно м’яке й тепле, у horeca — більш виразне, в офісах — спокійне та рівномірне, у галереях — чисте й точне. Матеріали підсилюють це відчуття: дерево, камінь, матові фактури завжди додають природності й спокою. Я шукаю баланс, у якому простір не тисне і не демонструє себе — просто створює правильний настрій. Який найважливіший результат вашої роботи ви б хотіли бачити через 5 років — в контексті сімей, хто живе у ваших просторах, і суспільства загалом? Хотілося б, щоб простори залишались живими — не просто «актуальними візуально», а такими, що працюють. Щоб люди в них і далі добре себе почували, спілкувались, творили. Я мрію, що український дизайн стане більш зрілим — без комплексів, без копіювання, але з глибиною. Щоб ми не боялись бути собою, і водночас були професійними, продуманими, екологічними. Результат — це не «красивий об’єкт», а зміна середовища. Коли люди живуть краще, відчувають себе вільніше, більше поважають простір довкола. Ось це — справжня мета.

Бренд

Організатор: медіагрупа DMNTR Фото: Павло Ботанов

Автор тексту: Анастасія Константинова

POLTRONA FRAU В КИЄВІ: ВІДКРИТТЯ ШОУРУМУ ЛЕГЕНДАРНОГО БРЕНДУ З 112-РІЧНОЮ ІСТОРІЄЮ ВЕЧІР, ЩО ПОЄДНАВ КУЛЬТУРУ РЕМЕСЛА, ІТАЛІЙСЬКУ ЕЛЕГАНТНІСТЬ ТА УКРАЇНСЬКУ ДИЗАЙНЕРСЬКУ СПІЛЬНОТУ.

23 23 жовтня у Києві відбулося відкриття першого в Україні монобрендового шоуруму Poltrona Frau разом із компанією «Венеція» та медіагрупою DMNTR. Захід відвідало понад 150 дизайнерів та архітекторів України, щоб особисто завітати у перший та єдиний монобрендовий шоурум Poltrona Frau Kyiv.

Poltrona Frau — бренд, заснований у 1912 році Ренцо Фрау. За кожною лінією, кожним швом і кожною панеллю стоїть історія: історія комфорту, історія довговічності, історія культури ремесла.

Poltrona Frau — це не просто шкіра, це філософія елегантності і досконалості, втілена руками майстрів. Гості познайомилися з філософією легендарного італійського бренду Poltrona Frau, який уособлює майстерність, вишуканість і бездоганний дизайн.

У програмі вечора — презентація бренду, діджей-сет, неформальне спілкування, розіграш подарунків і благодійна частина на підтримку 1-го стрілецького батальйону зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил ЗСУ. З вітальним словом виступила Альона Черепанова — директорка київського салону «Венеція» компанії «Техногруп». Та бренд-менеджери Poltrona Frau — Катерина Куцевол та Олександр Кантемир. Окремо для гостей події Катерина та Олександр проводили екскурсію простором, показали ключові колекції та розповіли про можливості кастомізації під житлові, офісні та корпоративні проєкти. Завітати до салону Poltrona Frau ви можете за адресою: вул. Велика Васильківська, 67/7, Київ.

61

62

Виставка

Ірина Татаренко - Головна редакторка Harper’s Bazaar Ukraine

Показ the COAT by Katya Silchenko

УКРАЇНСЬКА МОДА ЯК КУЛЬТУРНИЙ КОД: ІРИНА ТАТАРЕНКО ПРО СЕНСИ, ЕВОЛЮЦІЮ ТА РОЛЬ МЕДІА ГОЛОВНА РЕДАКТОРКА HARPER’S BAZAAR UKRAINE — ПРО ТРАНСФОРМАЦІЮ UKRAINIAN FASHION WEEK, АДАПТИВНІСТЬ БРЕНДІВ І ЛЮБОВ ДО СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ.

А Анастасія Константинова: З чого починався ваш шлях у журналістиці, та що привело вас у світ моди? Ірина Татаренко: Я завжди знала, що хочу бути журналісткою. У школі ми робили власний журнал на друкарській машинці, вирізали статті з газет, клеїли колажі, навіть створили своє “радіо”. Мабуть, це й були перші спроби верстки та монтажу. За першою освітою я економіст, але справжнім покликанням стала журналістика. Я дорікала батькам, що отримала “не ту” освіту, і відразу пішла здобувати другу — журналістську. І вже тоді працювала у глянці.

Дебют на подіумі UFW відомої київської театральної художниці Дарії Білої, засновниці бренду MY THEATRE by Dariia Bila

Сьогодні я — головна редакторка Harper’s Bazaar Ukraine. Головний редактор — це не просто керівник, а антикризовий менеджер. Ти маєш зібрати команду, знати, коли підставити плече, а коли підстелити соломку. Я люблю різати тексти, розшифровувати інтерв’ю. Я закохана у свою професію.

Виставка

Дебют MY THEATRE by Dariia Bila

JULIYA KROS & Vivid Fusion

Ви одна з найважливіших персон на UFW. Яким був цьогорічний Ukrainian Fashion Week і що стало його головними сенсами? Цьогорічний Ukrainian Fashion Week став справжнім маркером трансформації. Я люблю спостерігати за тим, як з’являються нові бренди, як посилюється ефект шоу. Згадую неймовірну виставу Івана Фролова з бандуристом і співачкою Соломією, а також шоу Юлії Ярмалюк (ZhM) — це була мультикультурна подія на межі моди та імерсивного театру. Мені здалося, що я потрапила на майданчик фільму “Широко заплющені очі”. Сучасна українська мода давно вийшла за межі подіуму. У 2010 році моє редакційне завдання було питати дизайнерів: “Чи вийде українська мода на вулиці?”. Я щаслива, що сьогодні вона впевнено крокує червоними хідниками і присутня у повсякденності українців. Яку роль відіграють традиційні техніки у сучасних колекціях українських дизайнерів? Одним із важливих акцентів Ukrainian Fashion Week стало відродження артефактних технік і сталих підходів. Наприклад, бренд SAYYA використовує гутне скло — традиційну українську техніку. Ці елементи створені з переробленого скла — це поєднання традицій і сучасного sustainable-підходу. Мене вражає символізм, із яким працюють дизайнери. Світлана Бевза зробила іконічними колоски — потужний український символ, що одночасно говорить про життя, працю й втрату. А Дарія Плаксюк — Podyh, працює на стику моди та архітектури. Це приклади глибокого змісту, що відрізняють українську моду. Чому адаптивність і інклюзивність стали важливою темою для української моди? Те загальний тренд чи потреба? На останньому Fashion Week було кілька колекцій, присвячених адаптивності — серед них роботи Віктора Анісімова, Andreas Moskin, Юлії Крос. Це важлива тема, бо краса і зручність перетинаються дуже рідко. Наше завдання — підтримувати бренди, які враховують потреби людей із протезами чи обмеженнями. Це про людяність і сучасність. Для сене такі приклади мають глибоке емоційне значення. Коли я бачу людину з протезом, яка живе найкращу версію свого життя, — це надихає. Я подивилася фільм “Друге дихання” про ветеранів, які підкорили Кіліманджаро. Це — символ сили й перемоги духу. І мода має підтримувати цю енергію.

Як українські дизайнери утверджуються на світовій сцені? Приклад Лілії Літковської — один із найяскравіших. Вона вже понад п’ять років є частиною офіційного Paris Fashion Week — в один день із Isabel Marant. Її останній показ Disconnection, створений із маскувальної сітки за стандартами НАТО, присвячений видимості невидимих людей — нашим військовим. Це вже не просто фешн, це маніфест. Сьогодні головне завдання українських брендів — залишатися у глобальному контексті. Україна не має зникає з порядку денного, і ми маємо нагадувати про себе через культуру, дизайн і сенси. Що вас надихає поза редакційною роботою? Окрім роботи в медіа, я займаюся колажуванням. Почала під час пандемії, а зараз беру участь у колективних виставках у Парижі, Берліні, Токіо й Києві. Це моя арттерапія. Нещодавно я створювала вкладку для книжки у форматі колажів. Мене надихають українські фільми: «Люксембург-Люксембург», «Мої думки тихі», «Тіні забутих предків». Це поетичне кіно, яке не старіє. Ми повинні з любов’ю ставитися до свого — навіть якщо воно неідеальне. Любов і увага — це найкраща підтримка культури. Як ви бачите свою місію як редакторки впливового видання? У мене є майданчик, щоб говорити про те, що я люблю — сучасну українську культуру, і закохувати у неї інших. Моє завдання — підсвічувати героїв, які цього заслуговують, і створювати контексти, у яких про них говоритимуть. Попри величезну кількість проєктів, я не зупиняюся. Я трудоголік і перфекціоніст. Роблю все лише на відмінно. І хоча іноді не встигаю, усе одно вдячна за можливість робити те, що люблю. Що сьогодні для вас означає Ukrainian Fashion Week? Для мене Ukrainian Fashion Week — не просто подія, а відображення культурного стану країни. Через моду, символи, інклюзивність та діалог із минулим ми формуємо власну ідентичність. А роль медіа, яку я втілюю в Harper’s Bazaar, — зберігати цей дискурс живим і надихати українців пишатися своїм.

63

64

Комерційний інтер’єр

Фотограф: Andriy Bezuglov

SYMBOL — СУЧАСНИЙ БУТИК КРАСИ У СЕРЦІ ЛЬВОВА ВІД REPLUS BUREAU Автор проєкту: Replus Bureau Контактний телефон: +380937698005 Пошта: mail@replusbureau.com Місце реалізації: Львів, Україна Площа: 52 м² Рік реалізації: 2024 Фотограф: Andriy Bezuglov

I Історія У 1914 році в центрі Львова відкрилася аптека Mariacka, а «золота доба» настала у 1919-му, коли заклад придбав фармацевт Степан Стенсель. Сьогодні простір отримав нове життя як Symbol Stensel — бутик сучасної краси. Концепція Простір зберігає історичну суть, але наповнений сучасною естетикою. Полки замість аптечних баночок тепер тримають ексклюзивні парфуми та рідкісні креми. Матеріали та деталі Більшість історичних меблів відреставровано, всередині вітрин додано оксамитові стінки та тепле підсвічування. Підлога відтворена у вигляді мозаїки на замовлення, натхненної класичними британськими пабами. Нові експозиційні острівці з металу з бонічними формами гармонійно поєднуються з історичним інтер’єром.

dmntr Комерційний інтер’єр

Кристина Бадзян Директор з дизайну, співзасновник Replus Bureau

Особливості Сучасна система освітлення та приховані кондиціонери дозволяють зберегти чистоту й легкість простору. Дзеркала, вінтажні радіатори та широкий фасад об’єднують усі деталі у цілісну історію.

SYMBOL — це місце, де столітня історія зустрічається з сучасним ритмом життя, а кожен елемент створює атмосферу розкоші й натхнення.

План-схема

65

66

dmntr Містобудування

Ярослав Корніяченко — Founder & CEO Visne Misto

Автор тексту: Ярослав Корніяченко

МІСТО ЯК СТРАТЕГІЯ: НОВИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНСЬКОГО УРБАНІЗМУ

ЯК «ВЛАСНЕ МІСТО» ПЕРЕОСМИСЛЮЄ ГЕНПЛАН ЯК ЖИВУ ЕКОНОМІЧНУ ТА СОЦІАЛЬНУ СИСТЕМУ

М Містобудування нового покоління починається з головного не з вулиць чи будинків, а з філософії розвитку. Генеральний план «Власного Міста» створений як жива модель, що поєднує інженерію, природу та людську якість життя. Це не просто карта території, а стратегічна система, яка працює як мікроекономіка ТГ і основа майбутнього зростання. У центрі - людиноцентричність: комфорт пішохода, безпека дітей, доступність сервісів і можливості для роботи поруч із домом. Генплан вибудуваний кластерно - освіта, енергія, агро, бізнес-парк, медичні та рекреаційні зони інтегровані й децентралізовані по місту так, щоб кожен елемент посилював інший, формував власний внутрішній попит і не створював хаотичної конкурентності між обʼєктами. Така структура працює як мультиплікатор зростання, де кластери не змагаються, а підсилюють спільну економічну екосистему.

Громадський простiр dmntr

«ВЛАСНЕ МІСТО» - ЦЕ ПРИКЛАД ТОГО, ЯК СТРАТЕГІЯ, ІНЖЕНЕРІЯ ТА ЛЮДИНОЦЕНТРИЧНА ФІЛОСОФІЯ ФОРМУЮТЬ НОВИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНСЬКОГО МІСТОБУДУВАННЯ.

Природа - рівноправний елемент міста. Біотопи, озера, водно-зелені коридори, низька поверховість та дизайн-код формують екологічний баланс. Інженерні рішення - ВДЕ, очищення води, утилізація, енергоспільноти - закладають автономність і стійкість. Генплан передбачає повну інфраструктурну готовність, дорожню карту реалізації на 16 років і можливість масштабування разом із громадою. Це місто, яке розвивається відповідно до принципів модерного Marshall-подібного підходу: інфраструктура, економіка, інвестиції, якість життя.

67

«Там де інші кажуть це не можливо, Я питаю - який бюджет?»

ENDUROV: ВІД РЕМІСНИКА ДО СТУДІЇ

СТУДІЯ ENDUROV РЕАЛІЗУЄ ПРОЄКТИ ДЛЯ АРХІТЕКТОРІВ, ДИЗАЙНЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ КЛІЄНТІВ, ПРАЦЮЮЧИ З БУДЬ-ЯКИМИ МАСШТАБАМИ — ВІД ІНТЕР’ЄРІВ ДО АРТ-ІНСТАЛЯЦІЙ.

Ф Владислав Ендуров понад п’ятнадцять років працює з декоративними покриттями, поєднуючи точність ремісника з почуттям художника.

Свій шлях він починав у компаніях faktura.ua та Artwall.ua де отримав глибоке розуміння фактур, технологій і взаємодії матеріалу з простором. Спочатку працював самостійно, а сьогодні розвиває студію Endurov — команду, що створює авторські декоративні рішення для архітекторів, дизайнерів і приватних клієнтів.

Філософія Endurov — у створенні “живого відчуття фактури”. Владислав уважно дотримується технологічних процесів та умов, завдяки чому відрізняється серед більшості майстрів. Його ретельність та педантичність гарантують якість і впевненість у довговічному результаті. Крім того, кожна поверхня за його словами має «оживати», перетворюючись на частину природнього задуму.

Ці фактури стали визітівкою автора, хоча спектр роботи студії Endurov значно ширший: декоративні штукатурки всіх форматів, створення ексклюзивних фактур, реалізація дизайну інтерьерів та єкстерьерів. Окремим напрямом є предметний дизайн: розробка предметів інтерьеру, арт-об’єкти, пано, та експериментальні форми.

«Бетон — це не просто сірий матеріал, це комбінація єфектів. Переливи холодних та теплих відтінків, повітряні бульбашки, відбитки опалубки, навіть запах».

Студія Endurov реалізує проєкти для архітекторів, дизайнерів та приватних клієнтів, працюючи з будь-якими масштабами — від інтер’єрів до арт-інсталяцій.

«Метал — це рідка суміш, яка зачаровує будь-яку поверхню. Іржа — не дефект а головний персонаж, котрий розкриває справжню, хаотичну красу природи».

Роботи студії можна побачити у виставкових просторах — DVRZ Design Day, Panoptikum Gallery, MLYN hub та Ukrainian Design Week, а також у сотнях приватних проєктів по всій Україні. Сьогодні студія є резидентом MLYN design hub і представляє нову хвилю українських митців, для яких матеріал — це інструмент, а деталі — його життя.

«Камінь — це спогад простору. Кожен шматок має виглядати та відчуватись так, ніби був тут завжди».

Скульптура

Володимир Семків - скульптор Фото: Зєра Шевченко

СКУЛЬПТУРА “БУЛЬБАШКА” ЯК СИМВОЛ КРИХКОСТІ ЧАСУ НА ПЛОЩІ ПЕРЕД ЛЬВІВСЬКИМ НАЦІОНАЛЬНИМ ТЕАТРОМ ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ ВСТАНОВИЛИ НОВУ СКУЛЬПТУРУ АВТОРСТВА ВОЛОДИМИРА СЕМКІВА. ІНСТАЛЯЦІЮ ПРЕЗЕНТУВАЛИ В МЕЖАХ ЛЬВІВСЬКОГО ТИЖНЯ СКУЛЬПТУРИ 2025 РОКУ, ПОВІДОМИЛИ У МІСЬКІЙ РАДІ.

А Анастасія Константинова: Ви зазначили, що площа перед оперою була раніше простором символів влади — пам’ятників різних епох. Наскільки для вас саме ця локація визначальна — і яким чином вона вплинула на форму й зміст «Бульбашки»? Володимир Семків: Тема тижня скульптури цього року «діалог». Всі мої роботи в діалозі з простором де вони розміщені. Площа перед оперою напевно саме популярне місце у Львові, і всі режими намагались використати його в своїх ідеологічних цілях. І «Бульбашка» найбільш актуальна і доречна саме в цьому місці, яке максимально підкреслює її суть - пустоти, в найбільших бажаному місці Львова. Інсталяція називається «Бульбашка» і символізує «крихкість і тимчасовість» монументів та владних символів. Як ви бачите взаємодію між матеріалами/формою скульптури (металева рука + рожева «бульбашка») та її концептом? Я так не казав. Це чудова інтерпретація куратора Павла Гудімова. Коли була прес-конференція, хтось з журналістів його слова подав ніби це я сказав, в інші просто розтиражували) що ще раз показало медійну «бульбашку» яка теж дуже часто не має відношення до реальності, але дуже переконлива. Для мене «бульбашка» це про наші світи ілюзій в які ми хочемо вірити. Які особливо гостро відчуваються в цей страшний час. Для мене це питання, що є реальністю? А що - бульбашкою? Часом комфортною, часом зручною, часом нестерпною.

Чи вона нас рятує чи ізолює, створює небезпечну ілюзію? Чи розглядали ви можливість залишити цю інсталяцію на більш тривалий термін, або навіть зробити постійною? І якщо ні — що ви хотіли передати саме через тимчасовість її розміщення? Постійною точно ні. Оскільки, як на мене тиждень скульптури в першу чергу задумувався як противага сприйняття скульптури в публічному просторі як чогось ідеологічного і на завжди. Власне хочемо показати що скульптура в місті може бути тимчасовою інтервенцією і висловлюванням митця, закликом до діалогу. Вона звісно могла б бути трохи довше, щоб більше людей могли про взаємодіяти з нею, але це не принципово. А от щоб вона подорожувала іншими містами, так, було б добре. Як ви сподіваєтеся, що місцеві мешканці та гості Львова сприймуть цей об’єкт? Чи маєте спостереження або реакції вже після монтажу, які вас особливо вразили? Думки радикально розділились. Переважній більшості подобається або викликає зацікавленість, але є й антагоністи, хоча якоїсь аргументованої критики не зустрічав. Принаймні це все в моїй бульбашці. Але що важливо, часом люди так прекрасно інтерпретують мої роботи, що я б ніколи так не описав. Тому намагаюсь не описувати свої роботи, а дати глядачу шанс на власну думку. Скульптура для мене ключ, яка може відкрити серце глядача.

69

70

Скульптура

Скульптура Дениса Шиманського «Розмова з ЯМО» біля скульптури Ярослава Мотики «Лілея» в озері Стрийського парку, 2025, кераміка. Виготовлено за підтримки фундації Адама Харбера.

МИСТЕЦТВО, ЩО НАВЧАЄ: ЛЬВІВСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ СКУЛЬПТУРИ 2025 ЯК ТИМЧАСОВІ ІНТЕРВЕНЦІЇ ВІДКРИВАЮТЬ НОВІ СЕНСИ У МІСЬКОМУ ПРОСТОРІ ТА ВЗАЄМОДІЮТЬ ІЗ ІСТОРІЄЮ.

Павло Гудімов в просторі Я Галерея, Львів

А Анастасія Константинова: Львівський тиждень скульптури цього року йде під темою «Діалоги» — як ви розумієте цей термін у контексті сучасної скульптури й міського простору? Павло Гудимов: Скульптура виступає лише одною з сторін і вступає у міському просторі у взаємодію з історичними місцями, архітектурою, пам’ятниками і звісно провокує на реакцію яка може бути достатньо жорсткою особливо в мережі Фейсбук де жовч присутня в значній концентрації і багато людей без особливого знання сучасного мистецтва лишають різні коментарі. Яким чином ви обирали митців і локації, щоби забезпечити справжній діалог — між поколіннями, матеріалами, формами чи культурними контекстами? Як правило це двосторонній процес коли куратор і скульптор знаходять спільну тему і в діалозі народжується ідея яку втілює художник. Звісно велика роль міськради де архітектори працюють з нами над найякіснішим просторовим рішенням. Звісно перед розміщенням творів мистецтва маємо пройти комісії, захистити ідею і отримати дозволи.

Автор тексту: Анастасія Константинова

У програмі зазначено, що міський простір стає «сценою» фестивалю — які виклики й можливості це створює для скульптури та для міста? Старе місто з складною історією перетворюється на платформу су-

часного мистецтва і на часових контрастах це працює ще гостріше в якісніше. Виклики це прив’язка або якісна посадка скульптури в місто щоб була одночасно помітна, тематично гостра та органічна в історичному середовищі. Ви говорите про взаємодію сучасних інсталяцій із історичними пам’ятками Львова — як уникнути, щоб це не стало просто декоративним накладанням, а справжнім продовженням міської пам’яті? Дуже гарне питання яке в робочих групах ми ставимо як одне з головних. Мистецтво не прикраса і не міський декор, багато залежить від рівня самого художника і сміливості влади яка готова йти на експерименти щоб наблизити сучасність. Чому саме зараз — у 2025‑му — для Львова важливо говорити через скульптуру про діалог, зміну, тимчасовість? Як це співвідноситься із суспільно‑історичними процесами в Україні? Це вічні теми і ми це усвідомлюємо. Ми не бачимо спекулятивних і коньюктурних тем в запропонованих творах. Художники використовують більш універсальні метафоричні підходи і це дає більше поле інтерпритації для глядача. І саме головне в Лтвівському тижні скульптури немає місця замовленням чи пропозиціям які далекі від поняття свобода творчості що довгі роки була далека від скульптур в публічному просторі які носили чітку ідеологічну функцію.

Скульптура

Скульптура Вінсента Боффіс-Урдіґаса (н. 1978, Франція), Поезія води, 2019, граніт. Колекція скульптур фонду Юрія Сташківа ЧервонеЧорне

Скульптура Володимира Семківа «Діалог», 2025, дерево. Виготовлено за підтримки Андрія Федоріва.

ТИМЧАСОВІСТЬ ЯК ІНДУЛЬГЕНЦІЯ СВОБОДИ. ПАМ’ЯТНИКИ ЦЕ ДАВНО НЕ АКТУАЛЬНА ФОРМА.

Скульптура Дениса Шиманського «Час для себе» біля пам`ятника Івану Федоровичу, 2025, кераміка. Виготовлено за підтримки фундації Адама Харбера. Яка роль тимчасових скульптурних інтервенцій у міському середовищі у порівнянні з «традиційними» пам’ятниками? І як це впливає на статус скульптури як жанру? Тимчасовість як індульгенція свободи. Пам’ятники це давно не актуальна форма. Доречі саме робота Володимира Семківа «Діалог» - великі ступні ніг що ходять до традиційно кічеватих пам’ятників про це. Також його «Бульбашка» про пам’ять місця пов’язана з ідеологічними символами минулого.

Скульптура Дениса Шиманського «Біля Данила», пам`ятник Данилу Галицькому, 2025, кераміка. Виготовлено за підтримки фундації Адама Харбера.

Як ви працюєте із публікою — мешканцями Львова чи гостями міста — щоби залучити їх до цього діалогу, а не лише зробити зону перегляду? Екскурсії, зустрічі, конференції і інтервью та велика кількість публікацій в пресі плюс сайт lvivsculpture.org що несе всю інформацію про мистецькі твори та проєкти фестивалю

Які метрики або критерії ви вважаєте показниками успіху такого фестивалю — чи це кількість митців та локацій, чи якість діалогу, чи щось інше? Головний проєкт фестивалю Гліптотека який ми провели з Львівською політехнікою що отримав надактивне відвідування, велику залученість шкільних груп в студентів, найбільша кількість скульптури в міському просторі, продовження Скульптурного маршруту ( темно 20 скульптур)в Стрийському парку який ми робимо з фондом Юрія сташківа ЧервонеЧорне, велика кількість заявок на конкурс молодої скульптури та більша кількість партнерів та меценатів цього року. Звісно це лише частина плюсів але достатньо щоб бути вдоволеними проведеною роботою.

Наскільки для вас важливою є міжнародна складова (участь зарубіжних митців) в контексті фестивалю, і як вона впливає на локальну скульптурну сцену? Нажаль вона не велика. На сьогодні тільки представники трьох країн взяли участь у фестивалі: минулого року Чехія, цього Литва в Німеччина. Без міжнародних учасників фестиваль з часом задихнеться в локально ті і обмеженій кількості активних авторів.

Яким ви бачите майбутнє такого формату у Львові — чи може він перетворитися на постійний майданчик для скульптури як частини урбаністичного, культурного розвитку? Варіантів розвитку багато. Хочеться більше залученості скульпторів закордону і всієї України до фестивалю, хочеться великого і потрібного Центру скульптури, хочеться більше можливостей по виробничих процесах. Звісно Львів велике в красиве місто тому роботи ще багато на довгі роки.

71

72

Виставка

UKRAINIAN DESIGN & INNOVATION WEEK: ДІАЛОГ ПРО ДИЗАЙН, КУЛЬТУРУ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ UKRAINIAN DESIGN & INNOVATION WEEK (UDIW) ПІДБИВ ПІДСУМКИ П’ЯТОГО СЕЗОНУ, ЩО ВІДБУВСЯ З 29 ВЕРЕСНЯ ПО 5 ЖОВТНЯ ПІД ТЕМОЮ «LIMINAL». ЦЬОГОРІЧ ФЕСТИВАЛЬ УПЕРШЕ ЗАПРОВАДИВ ІНСТИТУТ КУРАТОРСТВА Й ПЕРЕТВОРИВ КИЇВ НА МЕРЕЖУ ПОДІЙ, ДЕ ДИЗАЙН СТАВ ІНСТРУМЕНТОМ СВІДОМОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СЕРЕДОВИЩА.

О Фото: Павло Ботанов Автор тексту: Анастасія Константинова

Основні результати сезону: • Понад 10 000 відвідувачів у різних локаціях міста • 160 українських брендів у DESIGN HALL у Мистецькому Арсеналі • понад 40 подій: лекції, воркшопи, дискусії, презентації, дегустації • 2,2 млн переглядів у соціальних мережах DESIGN HALL у Мистецькому Арсеналі став серцем події – тут були представлені нові колекції меблів, світла, декору та інтер’єрних рішень, а також відбувся відкритий лекторій із провідними дизайнерами, архітекторами та митцями. Поза Арсеналом фестиваль розширив межі дизайну – від дискусій про збереження культурної спадщини до практичних зустрічей про розвиток велоінфраструктури та міської доступності. Двір Арсеналу вперше прийняв Food Design Hall – простір із вуличною їжею, барами та маркетом декору, який став місцем невимушеного спілкування та натхнення.

Виставка

Юрій Зименко - Design Studio Yuriy Zimenko, куратор зони Лекторію

73

МИ ЗАПУСТИЛИ РОЗМОВУ, ЯКОЇ БРАКУВАЛО НОВИЙ АКЦЕНТ ЛЕКТОРІЮ: ГЛИБИНА ЗАМІСТЬ ТРЕНДІВ

Анастасія Константинова: Цьогоріч ви оновили лекторій. Які саме зміни відбулися — у темах, підходах, структурі? Чому саме зараз виникла потреба говорити не про тренди, а про глибшу проблематику? Юрій Зименко: Я не назвав би зміни радикальними, але вони справді суттєві. Ми відмовилися від «легких» тем — трендів, кольорів, прогнозів — і зайшли в площину, про яку в дизайні довго мовчали. Йдеться про внутрішній стан дизайнерів, про психологічну взаємодію з клієнтом, про конфлікти, особистий розвиток, професійне вигорання. Ці питання стосуються абсолютно кожного практикуючого дизайнера, але чомусь ніхто не наважувався винести їх на публічне обговорення. Це не ті теми, які можна розкрити за одну годину, і навіть не ті, де існує одна правильна відповідь. Наше завдання було іншим — започаткувати розмову. Запустити процес, а не завершити його. І я відчуваю, що ми зробили саме це — зрушили важливу тему з місця, дали спільноті сигнал: «Так, про це можна говорити. Так, це професійно. Так, це необхідно». Як ви вибудовували програму та обирали спікерів? Чому саме ці люди і саме такі теми? Ми відбирали теми не за принципом «що буде популярним», а за принципом «що справді болить». Психологія стосунків між дизайнером і клієнтом — це фундамент професії. Саме тут виникають конфлікти, стреси, емоційне виснаження. Саме тут дизайнери часто губляться, бо немає інструментарію, немає психологічної освіти, а допомога психотерапевтів досі недооцінена. Тому нам потрібні були спікери, які говорять чесно, з власного досвіду, а не повторюють загальні фрази. У програмі були дизайнери, які щодня взаємодіють із замовником і добре знають, як важко буває знаходити баланс між творчістю, логістикою та людським фактором. Кожен із них мав власний «внутрішній запит» — своє питання до теми. Це робило розмову живою та дуже особистою. Якою була реакція аудиторії? Чи були очікування, які ви відчули? Люди прийшли за відповідями. За конкретикою. Але тема така, що дати універсальне рішення просто неможливо. Психологічні стани різні. Запити різні. Хтось пережив втрату роботи, хтось — конфлікт із клієнтом, хтось — професійне вигоряння. У кожного власна «історія хвороби», і за годину її не опрацюєш. Наша роль — не роздати «рецепти», а запустити в людині думку, яка з часом приведе її до особистої відповіді. І так, було видно, що аудиторія хоче більше — більше часу, більше зв’язків, більше досліджень у цьому напрямку. Нам навіть завадила повітряна тривога — людей, що хотіли потрапити, було більше, ніж змогли зайти. Це теж показник.

Дизайнери в Україні зараз переживають непростий період. Які теми сьогодні життєво необхідні для практиків? Так, цей період непростий для всіх, але особливо — для творчих професій. По-перше, психологічна напруга в країні колосальна. По-друге, нестабільність ринку: роботи менше, замовлення нерівномірні, клієнти часто в стресі, а це накладає додаткові труднощі. Саме тому теми психології, конфліктології, емоційної стійкості, тайм-менеджменту, балансування власних ресурсів — критично важливі. І так, інколи питання навіть не в психології, а у простій потребі заробляти. Це не робить теми менш важливою — тільки складнішою. Як лекції можуть стати практичними для людей, які шукають рішень? Ми не обіцяємо магічної формули. Але ми створюємо майданчик, де люди можуть почути, що вони не одні. Хтось упізнає себе у словах спікера. Хтось наважиться піти до психолога. Хтось зрозуміє, як краще комунікувати з клієнтом. Хтось просто знайде підтримку. Кожен виходить із власним «ключем». І це найцінніше. Що вас особисто найбільше зачепило під час цієї програми? Те, наскільки тема «неконкретна». Я завжди люблю чіткі відповіді: коротко, ясно, по суті. А тут так не працює. Це питання, де універсальної істини немає й бути не може. І саме це було для мене головним внутрішнім відкриттям. Які, на вашу думку, якості потрібні куратору такої зони? Куратор має бути зацікавленим. Не заради галочки, не заради того, щоб просто «провести зустріч», а заради пошуку відповіді. Потрібно мати внутрішній інтерес до теми й бажання отримати конкретний результат — навіть якщо результатом є дискусія, яка змінить чиюсь професійну поведінку. Я не люблю розмови заради розмов. Мені важливо, щоб люди вийшли з користю. Яким ви бачите 2026 рік? Що хочете привнести у наступний сезон? Моє велике бажання — щоб захід не перетворився на чергове місце «зустрічі знайомих». Головне — нові роботи, нові витвори мистецтва, нові концепції. Щоб кожен сезон був іншим, щоб дизайнери приносили свіже, а не переносили старі проєкти з року в рік. Це потрібно для інтересу, для розвитку, для руху вперед.

74

dmntr Виставка

Богдан Кривошея — Творчий керівник GORN, 22F, K19, куратор експозиції “Liminal”

LIMINAL: ПРИНЦИП МИСЛЕННЯ, ЩО НЕ КЕРУЄТЬСЯ КОМЕРЦІЄЮ ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ДИЗАЙН ДОСЛІДЖУЄ СЕБЕ, АБИ РОЗКРИТИ СВІЙ ПОТЕНЦІАЛ Анастасія Константинова: Як виникла тема Liminal для експозиції та яка її основна концепція? Богдан Кривошея: Тема Liminal була визначена організаторами загального Українського дизайн тижня. Це не була моя ідея назвати експозицію так; я допрацював концепцію Liminal під те, що мав тут експозиціонувати. Якщо казати про слово Liminal, воно в перекладі з латині означає перехід від невідомого у відоме. Коли це асоціюється з дизайном, виробництвом чи мистецтвом, то це стосується моменту дослідження — процесу, коли митець, дизайнер чи виробник експериментує з матеріалом, технологією чи формами. Зазвичай цей процес пошуку залишається за лаштунками. Він не завжди естетично красивий чи закінчений, і звичайні люди готові бачити лише фінальний виріб. Основна ідея цієї експозиції — показати цей відвертий процес пошуків через призму прототипів, ескізів, незакінчених виробів та виробничих процесів, які відбуваються прямо тут (наприклад, відливають свічки, роблять вишивку). Цілі експозиції: 1. Показати людям, не зі сфери, як цей процес відбувається.

2. Додати цінність готовим продуктам, адже люди бачать, наскільки процес може бути складним і ресурсовитратним.

3. Підняти питання принципу мислення. На відміну від комерційних брендів, які фокусуються на дешевій собівартості та тиражуванні, творчий пошук спрямований на створення об’єкта, що надихає та досліджує межі дизайну.

4. Показати, що український дизайн може самоіснувати і має унікальну ідентичність, не черпаючи натхнення лише з зовнішніх джерел (наприклад, Pinterest).

5. Люди, що працюють у перспективі творчого пошуку, досліджують себе, розкриваючи свій потенціал і створюючи щось унікальне, на відміну від комерційно орієнтованих продуктів, які робляться «для когось». Як ви будете вимірювати вплив інсталяції та хто на ній представлений? У сфері дизайну та мистецтва успіх вимірюється в три етапи: 1) привернути увагу, 2) викликати емоцію, 3) за цим повинна виникнути дія. Очікувані результати, якщо ідея експозиції зрозуміла: • Для пересічного глядача: Краще ознайомлення з дизайном, розуміння послідовності процесів і вища цінність до вже

наявних виробів, розуміння, чому вони платять «нормальні гроші за гарні предмети».

• Для виробників та дизайнерів: Це може стати натхненням робити не тільки те, що хочуть клієнти, а й відтворювати щось власне, глибинне.

• Для організаторів подій/галерей: Розуміння, що не завжди потрібно показувати лише закінчений і відполірований предмет; можна показувати щось проміжкове, чесно та відверто. Наразі, за перші години події, вже є багато приємних та цікавих відгуків як від дизайнерів, так і від звичайних людей, що свідчить про те, що експозиція працює. На експозиції представлені: • 22F: Кривошея Богдан, Ілля Іващенко, Вєллс Браун, Василій Фроляк • GORN: Юрій Мирко • Andrii Khvorostianov • AM+O • Vitaly Fedorchuk • Sasha Kozynets • Sabi • DIDUH • Kyiv Metal Head Які висновки ви зробили під час створення експозиції та які творчі плани на 2026 рік? Висновки засвоюються з часом, але загалом є задоволення тим, як вийшла експозиція. Вона склалася як пазл — незважаючи на те, що багато дизайнерів мали несхожі вироби, завдяки спільній хвилі та підтримці, експозиція вийшла краще, ніж планувалося. Звісно, є поле для розвитку. Планування зараз є динамічним, оскільки тяжко планувати щось конкретне надовго вперед. Проте, на 2026 рік є три основні цілі: 1. Продовжувати мислити у творчому полі і робити більше власних виробів, а не лише на замовлення.

2. Знайти підхід до того, як формувати правильну цінність до того, що створюється.

3. Продовжувати шукати своїх людей, оскільки подібні події допомагають знайомитися з тими, хто цінує цю історію та може до неї долучитися.

Виставка

75

Павло Гудімов, куратор і засновник артцентру Ya Gallery, куратор арт-експозиції “Українська Квартира”

УКРАЇНСЬКА КВАРТИРА: АРТ-КАЛЕЙДОСКОП, ЯКИЙ ОБ’ЄДНУЄ КРАЇНУ

Анастасія Константинова: Які ваші очікування щодо виставки, зважаючи на її селекційний принцип? Павло Гудімов: Мені цікава залученість людей. Принцип таких селекційних виставок полягає в тому, що ти вибираєш певну кількість зовсім різних експонатів: і книгу, і мистецтво, і предмети дизайну, і якісь вінтажні речі, і щось із суміжних дисциплін. Ми використовуємо певні етнографічні експонати в поєднанні з сучасними творами. Я також дуже радий партнерству; тут є приблизно 15 партнерів, які використовують старе, роблячи прекрасні речі в ресайклінгу, рятуючи спадщину (наприклад, відреставровані стільці або столики з кахлями від Re Stare). Тут представлений наш великий архів, пов’язаний з мистецтвом і предметним дизайном, зокрема частина колекції кераміки і скла ЛКСФ. Також є книжкові новинки нашого видавництва та видавництв, що спеціалізуються на візуальній книзі. Задум виставки починається в голові. Спершу ми робимо те, що називається ескіз. Потім підбір експонатів який переноситься вже у простір. По суті, тут калейдоскоп різних речей, об’єднаних однією вибіркою, яку зробили я і співкураторка Анна Годун. Мото «Вікна на захід, вікна на схід» написано на підлозі символізує єдність України, оскільки представлені роботи з Дніпра, Харкова, Луганської області, Одеси, Києва, Центру та Заходу (Львів, Франківськ, Гуцульщина). Мені страшенно приємно, що тут представлена робота «Вогнище» Олександра Короля, художника з Дніпра, якого я надзвичайно ціную. Вона явно центральна. Звісно, тут впізнаваний миколаївський Дмитро Молдованов. Ми взяли три нові роботи львівʼянина Андрія Сагайдаковського які написані на килимках. Одну з них ми взяли прямо з майстерні, свіжу; він зараз готує виставку в Львівській Національній галереї. Ми не можемо нівелювати всіх інших: представників промислів, сучасних скульпторів, сучасних дизайнерів. Серед них — Re Stare, які відкрили дуже гарний новий шоурум у Львові на Ківші. Також Андрій Дудченко зі своїми мозаїками та Іра Максимова з живописом і текстилем. Це мегаталановиті художники. Я згадую і Христину Вершину (Codex V) яка для мене нове відкриття. Я очікую залученості як художників так в колекціонерів, оскільки підібраний нами дизайн-код працюватиме на формування нової смакової та, можливо, навіть проєктної рамки. Виставка «Українська квартира» — це узагальнення, оскільки це проєкт про Україну в візуальних проявах. Але по музиці звучить різне але з вінілів. Я зараз захоплююсь музикою 70-х, особливо чорними виконавцями, хоча їх тут небагато знають (звучить Донна Самер, Джеймс Браун). Я вважаю, що ми маємо переосмислювати світову спадщину. Зараз у музиці йде серйозне повернення до першоджерел популярної музики, тому соул, фанк і раннє диско для мене дуже цікаві напрямки для дослідження і колекціонування. Музика тут представлена, щоб люди могли дізнатись і вибрати щось із моєї фонотеки. Як ви знаходите баланс між естетикою виставки та потребою зробити простір зрозумілішим для відвідувача? Я не впевнений, чи ставимо ми собі за мету бути «більш зрозумілими», оскільки відвідувач має різний бекграунд. Хтось добре розбирається і вважатиме простір легковажним, а хтось взагалі нічого не знає і скаже: «Це заскладно». Тому ми балансуємо на більш мейнстрімному рівні. Цей проєкт спрямований скоріше на те, щоби розвивати відвідувача, глядача й аудиторію, а не просто розважати.

Через візуальні органи це заходить у голову, і ти по-іншому закладаєш авдиторії певну свою оптику. Я завжди працюю на межі між мистецтвом, дизайном, архітектурою, дослідженням, спадщиною та сучасністю, що допомагає мені мати широкий погляд і інструментарій. Якщо аудиторія з вузьким поглядом (наприклад, любить тільки сучасне мистецтво або тільки арт-книгу) приходить сюди, її фокус спершу направлений на свій напрямок, але потім вона бічним зором помічає і…. Глядач шукає підказку, що ще може об’єднати всі ці напрямки, окрім суб’єктивної кураторської думки, і знаходить це для себе або ні. Що стало поштовхом, щоб поєднати локацію «Арсеналу» з вашою експозицією? Ми постійно ведемо діалог з Анатолієм (організатор Дизайн маркету). Коли ми обговорювали спецпроєкт, ми вирішили, що класно зробити його не на проході а в торці простору, а власне, закінчити ним весь маршрут. Я вважаю, що фестиваль набуває зовсім іншого рівня, а регулярність (два рази на рік) — це мегаклас. Кожен раз ми готові вносити сюди якусь родзинку, скоріше партнерську, а не просто учасники, адже така участь — це співдія. Чому ви обрали назву «Українська квартира», і яка кімната є вашою найулюбленішою в цій експозиції? Ми давно в Україні перейшли в урбаністичну стадію, тому обрали «квартиру». Моя улюблена кімната — це кухня. Вона бурхлива за своїм начинням і така смачна. Потім, напевно, вітальня, тому що там є музика і вогонь. А далі, можливо, спальня (бо я люблю поспати), і кабінет, де можна провести час, вибравши щось своє. Чому для експозиції був обраний саме такий музичний стиль, і хто його відбирав? Музику відбирав я. Я вважав, що вона має контрастувати з виставкою. Якби ми ставили тут українську сучасну чи фольклорну музику, це був би етнопроєкт, а мені хотілося підкреслити урбанізм. У більшості випадків я взяв музику 70-х років. Це музика від домашньої (як Джо Дассен чи Барбра Стрейзанд) до танцювальної. Які KPI ви ставите перед собою перед початком та по завершенні виставки? По-перше, задовольнити найбільшу аудиторію. Ми розуміємо, що є люди, які приходять просто подивитися, а є ті, які хочуть щось придбати. Другий момент: ми аналізуємо, що є недооціненим, і вкладаємо більше зусиль у розкрутку. Наприклад, я обожнюю художника Сергія Радька, але аудиторія поки що не до кінця знає і розуміє, як він міксує народні традиції з сучасним мистецтвом. Ми готуємо виставку в львівській Я Галерея, і деякі предмети привезли як тест. Це дуже потужний напрямок, який несе величезну кількість символічних меседжів для України. KPI не вимірюється лише в кількості продажів, а й у тому, щоби поговорити з людьми і винести певні висновки, на що треба робити більшу ставку в промоції. Ну, і, звісно, ми прагнемо показати молодих авторів. У нас є молоді автори, які ще ніколи не виставлялися на наших платформах, наприклад, Христина Вершина, яка має неймовірний запит від аудиторії і потенціал.

76

Приватна архітектура

Локація: Верховина, Карпати Відкриття: 16 серпня 2024 року Засновник: Приватний вищий навчальний заклад Інституту психології і підприємництва

НОВА СТОРІНКА ДІАЛОГУ З ГОРАМИ У С А М О М У С Е Р Ц І У К Р А Ї Н С Ь К И Х К А Р П А Т, Д Е В І Т Е Р Ш Е П О Ч Е Т И С Я Ч О Л І Т Н І І С Т О Р І Ї, В І Д К Р ИВ А Ю Т Ь С Я Н О В І М О Ж Л И В О С Т І Д О Д І А Л О Г У М І Ж Л Ю Д И Н О Ю Т А П Р И Р О Д О Ю. Е К О Б І О Л О Г І Ч Н И Й Ц Е Н Т Р N O T E R R A — Ц Е Н Е П Р О С Т О Н А В Ч А Л Ь Н И Й Ц Е Н Т Р, Ц Е А Р Х І Т Е К Т У Р Н Е П Р О Д О В Ж Е Н Н Я Ф І Л О С О Ф І Ї Г У М А Н І З М У Т А С А М О Р Е А Л І З А Ц І Ї. В І Д К Р И Т И Й І Н С Т И Т У Т О М П С И Х О Л О Г І Ї Т А П І ДП Р И Є М Н И Ц Т В А 16 С Е Р П Н Я 2024 Р О К У, В І Н С Т А Є У Н І К А Л Ь Н О Ю П Л А Т Ф О Р М О Ю, Д Е А Р Х І Т Е КТ У Р А В И С Т У П А Є Н Е Т І Л Ь К И Ф О Н О М, А Й А К Т И В Н И М У Ч А С Н И К О М П Р О Ц Е С У Т Р А Н С Ф О Р М А Ц І Ї О С О Б И С Т О С Т І.

N NOTERRA: АРХІТЕКТУРА, ЩО НАВЧАЄ ГАРМОНІЇ В САМОМУ ЦЕНТРІ КАРПАТ

Noterra є філософським продовженням надбань вчення Антоніо Менегетті (9 березня 1936 - 20 травня 2013) - італійського професора та засновника наукового напряму онтопсихології. Він був глибоким поціновувачем життя в усіх його аспектах, витонченим спостерігачем світу та людської природи. Він здійснив революційний крок у розумінні глибинної природи людської псиxіки. Професор А. Менегетті не лише систематизував її принципи, але й виокремив ключове поняття «Онто Ін-се» — внутрішнє ядро людини, що є джерелом її ідентичності та напрямку до здоров’я та успіху. Головний внесок А. Менегетті полягає у розробці практичного інструментарію, зокрема онтопсихологічний метод, який дозволяє розшифрувати мову несвідомого, він проявляється через мови несвідомого: семантичне поле, вісцеротонічні відчуття, сновидіння, результат тощо. Це надало людині унікальний ключ до розпізнавання власних екзистенційних проектів та внутрішніх бар’єрів.

Приватна архітектура

77

Антоніо Менегетті — італійський психолог, філософ та художник, засновник онтопсихології та автор напряму ОнтоАрт

Таким чином, онтопсихологія набуває виняткової важливості для розвитку особистості, оскільки вчить не просто аналізувати себе, але й точно діагностувати та усувати те, що блокує природний потік життя, приводячи людину до автентичності, відповідності самій собі та реалізації свого унікального потенціалу в усіх сферах буття. Окрім наукової практики А. Менегетті також був митцем. Теми, які він досліджував у своїх роботах, різноманітні, від фігуративних до мінімалістичних, де чорний та білий кольори є суттєвими та абсолютними, що представляють найвищий вираз. Що особливо важливо для розвитку особистості, так це те, що він показав, як ядро «Ін-се» прояв-

ляється у навколишньому середовищі. Концепції «живої архітектури» та «живої кухні» є практичним продовженням онтопсихології. «Жива архітектура» створює простір, що не суперечить, а підсилює природню енергію людини, сприяючи її психофізичній гармонії та креативності. А «жива кухня», понад просто здорове харчування, вчить розпізнавати, як їжа впливає на енергетику та емоційний стан, перетворюючи харчування на акт самопізнання та турботи про себе. Разом ці підходи надають людині унікальний ключ для повної інтеграції: від розпізнавання власних екзистенційних проектів через сновидіння до створення навколишнього середовища та способу життя, які приводять її до автентичності та реалізації свого унікального потенціалу.

78

Приватна архітектура

Архітектурна концепція: архітектура як педагог Кожен простір у комплексі створений з метою розкриття людського потенціалу. Перебування серед недоторканої краси природи усувають зайві стимули, сприяючи концентрації та внутрішньому діалогу. Комплекс не домінує над ландшафтом, а інтегрується в нього. Будівлі з використанням натуральних матеріалів повторюють рельєф, створюючи враження, ніби вони були тут завжди. Це не випадково: мета — показати, що розвиток людини має бути таким самим органічним і невимушеним.

Noterra — це не просто будівлі, це фізичне втілення філософії, спрямованої на розкриття потенціалу людини. Соціальна інфраструктура, успадкована від такого центру, як Aletheia — освітній центр гуманістичної культури ПВНЗ «Інститут психології і підприємництва (Київська обл), формує освітнє середовище, орієнтоване на системне набуття знань та всебічний особистісний розвиток і включає в себе:

Приватна архітектура

Експлікація приміщень 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

79

План-схема

Будинки для відпочинку (11 шт) Будівля персоналу Гараж Альтанка Ставок Чоловіча лазня Конференцзал Будинок студента Навіс 1 Майданчик для паркування автомобілів Трансформаторна підстанція Дизель-генератор Каналізаційні очисні споруди Технічне приміщення

• Гостьові резиденції • Кампус для студентів • Конференц зал та офіс викладача • Чоловічий та жіночі банні комплекси • Альтанка на озерці для зустрічей • Господаркькі та технічні приміщення • Паркувальний майданчик Розмиті межі (Blurred Boundaries) У Noterra зникає чітка межа між навчанням і відпочинком, між архітектурою та природним середовищем Літні освітні активності можуть без зусиль переходити з конференц-зали на свіже повітря, а зимові воркшопи – прово-

дитись біля каміну. Природа задає ритм навчанню і сприяє отриманню унікального освітнього досвіду. Екологічна відповідальність Збереження природних ландшафтів Мінімальні втручання в екосистему Карпат, зберігає природний рельєф, ґрунти та місцеву рослинність. Цей підхід зменшує ризик ерозії та підтримує стабільність природних процесів. Раціональне використання ресурсів Застосування натуральних, локальних матеріалів оптимізує процес реалізації та скорочує транспортні витрати, дозволяючи комплексу природньо старіти, зливаючись з

ландшафтом. Такий підхід відображає етику дбайливого ставлення до довкілля та людини, водночас підтримуючи ремісничі традиції регіону й зменшуючи залежність від “важкої” індустріальної продукції Еко-біологічний комплекс Noterra — це амбітний експеримент, де архітектура, освіта й природа поєднуються у цілісну систему з потужним синергетичним ефектом. Це не просто сучасний навчальний центр у Карпатах — це прототип майбутнього, що формує зрілу, свідому та відповідальну особистість. Noterra пропонує найвищу форму розкоші — розкіш внутрішньої рівноваги й автентичного співіснування з довкіллям.

80

АРТ

АНТОНІО КАНОВА — СКУЛЬПТОР, ЯКИЙ ІЗ МАРМУРУ ТВОРИВ НЕ СТАТУЇ, А ВІБРАЦІЇ БУТТЯ.

Антоніо Канова, «Борці», 1775

Sculptor Antonio Canova 1757-1822, by Johann Baptist II Lampi

Антоніо Канова — «Тесей і Мінотавр» — Музей Вікторії та Альберта (1781–1783)

АНТОНІО КАНОВА: ВАЯТЕЛЬ БУТТЯ АНТОНІО КАНОВА (1757–1822) ТВОРИВ НЕ ПРОСТО СКУЛЬПТУРИ — ВІН ПРАГНУВ ОСЯГНУТИ САМУ СУТЬ БУТТЯ. ЙОГО МАРМУРОВІ ФІГУРИ — ЦЕ НЕ ЗАСТИГЛІ ТІЛА, А ВІДКРИТІ ЗАПИТАННЯ ПРО ПРИРОДУ ЛЮДИНИ, ПРО ТОНКУ ГРАНЬ МІЖ МАТЕРІАЛЬНИМ І ДУХОВНИМ.

Н Народжений у маленькому італійському Поссаньо, Канова з юних років відчував: істинне мистецтво не лише створює образи — воно пробуджує в людині щось вічне. “Буття — це не річ, а шлях,” — писав Мартін Гайдеґґер. І Канова крокував цим шляхом, перетворюючи холодний мармур на живий простір, де замирає час і народжується світло.

Текст підготував: Ігор Парубський

Його знамениті твори — «Психея, оживлена поцілунком Амура», «Три грації», «Геба», «Італійська Венера» — уособлюють вічний пошук гармонії душі й тіла. Канова бачив тіло не як оболонку, а як прояв духу. “Краса є сяйвом істини,” — стверджував Платон. І справжню красу Канова знаходив не у зовнішньому блиску, а у тихій внутрішній досконалості. Особливу увагу майстер приділяв очам своїх скульптур. Він

залишав їх майже без виразних деталей, дозволяючи світлу та тіні завершити образ у свідомості глядача. Психея, Амур, Грації — їхні погляди сповнені присутності Буття, яке відчувається за межами матеріальної форми. “Буття — це чудо, що потребує усвідомлення,” — нагадував Карл Ясперс. Скульптури Канови допомагають це чудо побачити і відчути, не через логіку, а через тишу серця. Кожен дотик різця Канови до мармуру був актом творення не речей, а станів. “Справжнє мистецтво — це проєкт Буття через форму,” — говорив Антоніо Менегетті. І в цьому проєкті Канова втілював одвічне прагнення людини до єдності з вищим сенсом. Сьогодні шедеври Канови розкидані по світу.

АРТ

Деталь Психеї, відродженої поцілунком Амура

Три грації, 1814–1817

“КРАСА — ЦЕ ОБІЦЯНКА ЩАСТЯ.” ФРІДРІХ НІЦШЕ

Його «Три грації» вражають у Ермітажі (Санкт-Петербург) та Музеї Вікторії і Альберта (Лондон). «Психея та Амур» зберігаються у Луврі (Париж) та у Лувр-Лансі. «Персей із головою Медузи» височіє у Ватиканських музеях. А в Поссаньо, у Галереї Канови, мармур дихає пам’яттю великого майстра.

головну таємницю мистецтва — здатність матеріалізувати те, що невидиме. “Буття — це енергія істини в людині,” — писав Антоніо Менегетті.

Але справжнє життя його скульптур триває не у стінах музеїв — воно живе у кожному, хто дозволяє собі бачити глибше: бачити душу у тілі, вічність у миті, красу у правді буття.

Сьогодні, коли ми знову шукаємо у просторі свого життя гармонію, сенс і тишу, звернення до творчості Канови — це не тільки повернення до класики. Це подорож до себе справжнього. У його мармурі немає минулого — у ньому вічне теперішнє, де краса залишається найчистішою мовою Буття.

Канова вчив: тіло — це не в’язниця для душі, а її видиме відлуння. І в цій взаємодії він розкривав

Твори Канови нагадують про це через кожну лінію, кожну тінь, кожне мовчазне порухання мармуру.

Aмур та Психея, 1788-1793 Мармур, Лувр, Париж

Тріумфальний Персей, Ватикан

81

82

Приватний інтер’єр

Назва студії: AS ARCHITECTURE&DESIGN BUILDING Телефон: +38 073 070 7008 Рік реалізації: 2023 Країна та місто створення: Україна, Київ Площа: 278 м2

MASCARA 2

Головний архітектор/дизайнер: Ксенія Батищева, Андрій Шабаєв

Експлікація приміщень Хол Кухня-вітальня Спальня гостьова Санвузол Гардероб Санвузол гостьовий Котельня Гараж

14,58 78,24 15,48 4,74 4,62 2,49 9,37 42,37

Загальна площа Тераса

171,89 14,82

Експлікація приміщень

План-схема

Коридор Спальня господарів Санвузол господврів Санвузол дитячий Спальня дитяча №1 Гардероб №1 Спальня дитяча №2 Гардероб №2 Гардероб господарів

14,04 18,19 5,08 5,18 17,98 3,62 18.0 3,6 5,1

Загальна площа

91,15

Фотограф: Андрій Авдєєнко

Приватний інтер’єр

М Mascara 2 – це незвідана планета, атмосфера якої, така гаряча, що повітря містить розпечені метали. Таким же незвіданим є і наш проєкт розкішного будинку біля лісу, де стиль інтер’єру, натхненний природними атмосферними деталями і сучасними формами віддалених незвіданих планет. Основним елементом проєкту є зелений камінь, який символізує енергію та натхнення. Простір, створений дизайн-бюро AS Architecture & Design Building, занурює незвіданий світ нової, наповненої повітрям та магічним світлом планети. Унікальний підхід AS до проєкту, дає змогу формувати живу, не схожу на інші простори. Атмосферу, яка стає одним цілим з навколишнім середовищем ландшафту.

83

84

Персона

Ісаак Данилович Євзеров — доктор технічних наук, український учений і головний ідеолог програмного комплексу ПК ЛІРА. Саме він стоїть за створенням одного з найпотужніших інструментів для розрахунку будівельних конструкцій, який сьогодні використовують тисячі інженерів в Україні та у всьому світі. Його професійний шлях охоплює понад пів століття роботи в галузях математичної фізики, будівельної механіки та інженерного програмування. Євзеров навчався у видатних математиків світового рівня, серед яких Марк Красносельський, Селім Крейн та Павло Соболєвський, і захистив дві кандидатські та докторську дисертації, присвячену нелінійним і нестаціонарним задачам.

ЛІДЕРИ ІНЖЕНЕРНОЇ ДУМКИ ІСААК ЄВЗЕРОВ: «СЬОГОДНІ УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНА СПІЛЬНОТА — ЦЕ ПРО СТІЙКІСТЬ. ПК ЛІРА ЗАВЖДИ ПОРУЧ З ТИМИ, ХТО БУДУЄ, ВІДНОВЛЮЄ ТА ШУКАЄ НЕСТАНДАРТНІ РІШЕННЯ»

Персона

85

М Міцність і стійкість — поняття, які набувають у наш час особливого значення. Зараз як ніколи інженери-будівельники стикаються з викликами, які вимагають вдосконалення надійності конструкцій і ефективних інструментів для проєктування. Програма ПК ЛІРА, розроблена фахівцями компанії LIRA soft, забезпечує точність, стабільність та швидкість обчислення і головне — практично не має аналогів. Цей програмний комплекс успішно застосовують не тільки великі українські підприємства та компанії, але й передові інженери по всьому світу. Його автор і головний ідеолог — Ісаак Євзеров, лауреат державної премії, доктор технічних наук,людина, яка понад 50 років присвятила будівельній науці та програмній інженерії. Ісааку Даниловичу, лише людина з унікальними здібностями та знаннями могла створити такий проєкт як ПК Ліра — проєкт, яким користуються передові компанії та найкращі інженери світу. Розкажіть, будь ласка, коли ви відкрили в собі пристрасть до обчислення, проєктування і хто вплинув на розвиток вашого потенціалу? Здібності до математики в мене проявилися ще в дитинстві, і я навчався в математичній школі в Києві. У 1966 році вступив на математичний факультет, закінчив аспірантуру й захистив кандидатську дисертацію. Хоча, мушу сказати, її не затвердила Вища Атестаційна Комісія, не надавши для цього адекватних пояс-

нень, — по-своєму, це теж цікавий досвід. Та насправді мені неймовірно пощастило, бо я навчався в найкращих математиків світового рівня: Марка Олександровича Красносельського, Селіма Григоровича Крейна, Павла Євсєєвича Соболєвського — мого наукового керівника. Це справді сильно вплинуло на мій професійний розвиток. Моя математична спеціалізація — функціональний аналіз та диференційні рівняння, зокрема, рівняння математичної фізики. Чим ви займалися після закінчення університету і як професійний шлях привів вас до ПК ЛІРА? Після аспірантури я працював у відділі математичних методів проєктування в інституті «Діпрохіммаш» у Києві. Саме там виникла ідея створити програму ЛІРА і я почав працювати над її розробкою. Це і був мій перший крок до ЛІРИ, але, маю визнати, це була випадковість, просто я дуже хотів працювати в Києві. З якими викликами ви зіштовхнулися під час роботи над програмним комплексом? У1978 році я обійняв посаду старшого наукового співробітника в НДІ автоматизованих систем у будівництві, куди раніше перейшли розробники ПК ЛІРА. Там я зрозумів, що для продуктивної роботи потрібно суттєво розширювати знання. Вивчав математичну теорію методу скінченних елементів, праці провідних вчених: C. Г

. Міхліна, Ф. Сьярле, Л. А. Розіна та інших. Окремо заглиблювався в нелінійні диференціальні рівняння та різницеві схеми для нестаціонарних задач за монографіями Ж.-Л. Ліонса та його учнів. Щоб зробити якісний внесок у програму, мені довелося вчити не тільки математику, а й механіку суцільного середовища за книгами Л. Д. Ландау, Е. М. Ліфшица, Ж.-Л. Ліонса, А. А. Ільюшина та інших. А ще — будівельну механіку й опір матеріалів за підручниками. Удосконалювати знання з механікидопомагали колеги, особливо д. т. н. В. С. Здоренко. Цей урок залишився зі мною на все життя: щоб створювати серйозні інженерні інструменти, треба самому постійно вчитися. Яким був ваш перший суттєвий внесок у розвиток ПК ЛІРА і українську науку? Пам’ятаю, це були теоретичні основи неконформних скінчених елементів, завдяки чому були розроблені трикутні і чотирикутні елементи пластин. Це моя друга кандидатська дисертація, вже за спеціальністю «Будівельна механіка». Перед захистом здав кандидатський іспит за новою спеціальністю. У 1993 році став доктором технічних наук. Докторська дисертація присвячена нелінійним та нестаціонарним задачам. Обидва захисти були у Київському інженерно-будівельному інституті, зараз КНУБА. За весь час опублікував понад 50 наукових статей, виступаю на наукових конференціях та семінарах.

БУВ СПІВАВТОРОМ МОНОГРАФІЇ «ЧИСЕЛЬНІ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРОЄКТУВАННЯ ТА ЗВЕДЕННЯ КОНСТРУКТИВНИХ СИСТЕМ», ЗА ЯКУ В 2020 РОЦІ ОТРИМАВ ДЕРЖАВНУ ПРЕМІЮ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ НАУКИ І ТЕХНІКИ.

Такий ефективний програмний комплекс, як ЛІРА, повинен бути досконалим не тільки в теорії, а й на практиці. Зараз він має тисячі, якщо не десятки тисяч користувачів. Чи підтримуєте ви з ними зв’язок, щоб допомогти втілити всі можливості вашого продукту, проаналізувати відгуки та запити? Я особисто знаю багатьох користувачів і регулярно з ними спілкуюся. Це дуже кваліфіковані інженери, які прагнуть не просто натискати кнопки за інструкцією, а справді розібратися у можливостях програми. ПК ЛІРА також застосовують багато науковцівдля своїх досліджень. Напряму чи через службу технічної підтримки я співпрацюю з колегами з провідних українських компаній, користувачами програмного комплексу ЛІРА. На думку спадають одразу такі компанії, як СО ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО», ТОВ «Укрінсталькон ім. Шимановського», ПрАТ «УКРГІДРОПРОЕКТ» та інші — довго всіх перераховувати. До окупації ми також співпрацювали з ПрАТ «Сєвєродонецький оргхім» і ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча». Чому інженери обирають програму ЛІРА для проєктування таких важливих конструкцій? У чому її переваги? ЛІРА — це програмне забезпечення,створене для тих, хто проєктує конструкції з відповідальністю — з урахуванням специфіки навантажень, нелінійної поведінки конструкцій, сейсмічних та вибухових ефектів, різних будівельних норм. Українські інженери не довіряють обіцянкам і запевненням. Вони самі перевіряють, тестують, уточнюють, ставлять питання. І якщо рішення працює — тоді довіряють. ЛІРА розвивається разом з ними. Сьогодні інженерна спільнота — це про стійкість. Про здатність проєктувати, коли навколо лунають сирени. Відновлювати, коли руйнується. І шукати рішення, коли здається, що їх нема. Команда ЛІРА підтримує ці зусилля. Ми поруч із тими, хто працює над відбудовою критичної та соціальної інфраструктури, ділимося тим, що знаємо: як адаптувати розрахунки під нові реалії, як вико-

ристовувати програму для проєктування укриттів, для моделювання вибухового навантаження, для складних реконструкцій. Наша компанія завжди відкрита до співпраці, обміну досвідом, та запуску нових рішень. Як виглядає типовий робочий день розробника ЛІРА? Мій день типовий для математика: думаю над новою задачею, пишу формули, перевіряю їх. Якщо бачу, що задача розв’язана, програмую формули і тестую їх на простих прикладах — скажімо, на одному стрижні чи прямокутній плиті. Чи правда, що ви не користуєтесь графічним середовищем ЛІРА, а працюєте напряму з кодом програми? Так, це правда. Мені достатньо перевірки на простих тестах і роботи з формулами. Тому графічним середовищем я практично не користуюсь. Графічною частиною ПК ЛІРА займаються інші учасники команди. Ви згадали про свою команду. Як вона змінювалася протягом багатьох років роботи над проєктом ЛІРА? Команда змінюється постійно — і кількісно, і якісно. Ми робимо інноваційний продукт, тому не можемо дозволити собі спочивати на лаврах, виїжджати на старих напрацюваннях і не міняти своїх поглядів. Шалену конкуренцію між програмними комплексами теж ніхто не скасовував, тільки в Україні я знаю чотири серйозні компанії для проєктування, які на слуху, а ще десятки — за кордоном. Тож наш інженерний світогляд постійно змінюється, підлаштовуємося і стараємося бути попереду в багатьох напрямах, часто це вдається. За останні шістьроків у нас почали працювати молоді люди, які внесли в проєкт багато нового. Дехто перейшов від нас у пошуках викликів та нового досвіду в інші компанії, і це для творчих людей абсолютно нормально. Найцінніше те, що у нас в команді залишається незмінним: кожен працює з натхненням і справжньою відданістю своїйсправі. У нас поєднується робота й хобі, кожен займається тим, що його захоплює. Загалом ми відкриті до нових людей у проєкті, які добре обізнані в бу-

дівельній механіці та хочуть зануритися в середовище проєктувальників. Тож, якщо ваші читачі мають відповідні навички і бажання вдосконалювати наш продукт, звертайтеся, будемо раді познайомитися та почати співпрацю. Чи є у вас «внутрішні правила» в компанії? Яку мету ви ставите перед собою та командою в найближчій перспективі? Головна мета — зробити ПК ЛІРА ще зручнішою для інженерів і водночас потужнішою в обчисленнях. Кожна нова версія повинна давати користувачам суттєві інструменти, яких раніше не вистачало. Ми цінуємо глибоке знання та чесність. ЛІРА — це не тільки продукт, це люди, які його творять. Ми дослухаємося до думкикористувачів — інженерів-практиків. Щороку проводимо глибоке опитування. Також слідкуємо за світовими тенденціями. Ви вже понад 50 років успішно працюєте у своїй галузі. Що вас мотивує продовжувати роботу? І як ви відпочиваєте та надихаєтеся? Мене мотивує розвиток. Я не втомився, бо ця сфера змінюється щороку. Кожна нова версія програми ЛІРА — це як окрема історія. Коли бачу, що наш продукт допомагає колегам проєктувати складні об’єкти — це найкраща мотивація. Інженерія — це як музика. Якщо ти справді її любиш, ти живеш нею і не можеш зупинитися. Дійсно, інженер — це навіть не професія, а спосіб життя і мислення. І, звісно, це неабиякі виклики. Що б ви могли порадити молодим фахівцям-інженерам? Як подолати труднощі й досягти успіху в професії? Шукайте глибину. Автоматизація — це добре, але спершу треба розуміти, що саме ви автоматизуєте. Не лінуйтеся розуміти глибину розрахунків. Програма — це не чарівна паличка. Вона сильна настільки, наскільки сильним є інженер, який її використовує. І ще: працюйте в команді. Найкращі рішення народжуються не наодинці.

СУЧАСНИЙ СВІТ — ВІКНА, ЩО ВТІЛЮЮТЬ ІННОВАЦІЮ ТА ЕСТЕТИКУ Стратегічне бачення компанії «Сучасний Світ» — це поєднання інноваційних технологій, багаторічного досвіду та бездоганного дизайну. Протягом своєї діяльності компанія сформувала репутацію надійного партнера для архітекторів, забудовників і приватних клієнтів, пропонуючи індивідуальні рішення у сфері вікон та дверей, які поєднують естетику, енергоефективність та довговічність. МИСТЕЦТВО ФУНКЦІОНАЛЬНОСТІ Завдяки власному виробництву, «Сучасний Світ» контролює кожен етап створення продукції — від відбору матеріалів до монтажу. Такий підхід гарантує високу якість, точність і надійність кожного виробу. Компанія впроваджує сучасні технології теплого монтажу за ДСТУ, що забезпечує максимальну герметичність, енергозбереження та комфорт у будь-яку пору року. ІНДИВІДУАЛЬНІ РІШЕННЯ Кожен проект — це результат ретельного опрацювання деталей. Команда фахівців підбирає профільні системи під технічне

завдання, враховуючи архітектурні особливості об’єкта та побажання замовника. Від класичних форм до сучасних дизайнерських конструкцій — рішення «Сучасного Світу» підкреслюють стиль і характер простору, роблячи його енергоефективним та гармонійним.

Анатолій Пахно Власник Компанії

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Місія компанії — створювати вікна й двері майбутнього, які сприяють збереженню довкілля та підвищенню якості життя. «Сучасний Світ» підтримує принципи сталого розвитку, впроваджуючи екологічні матеріали та рішення, що знижують енергоспоживання будівель.

Олена Пахно Співвласник компанії, директор

НАДІЙНІСТЬ. КОМФОРТ. ПРЕСТИЖ. Синергія професіоналізму, сучасних технологій та естетики робить продукцію «Сучасного Світу» вибором тих, хто цінує якість, стиль та впевненість у результаті. Компанія активно розвиває ключові напрями співпраці — з забудовниками, девелоперами та котеджними містечками, забезпечуючи високий рівень сервісу та прозорість взаємодії. А також, роздрібні продажі, участь у тендерах, партнерство з благодійними організаціями.

Адреса офісу: Київська область, Біла Церква, Вул .Київська 72 а (097) 990-09-09 секретар, (068) 694-40-01 керівник тендерного відділу.

(067) 135-66-03 керівник відділу продажів

dilersv@gmail.com

dmntr

Вчитися у майстра в усі часи логічно

ЛЕОНІД КРУКОВСЬКИЙ АРХІТЕКТОР ЗІ СТАЖЕМ. З ДИТИНСТВА Я БУВ ОТОЧЕНИЙ АРХІТЕКТУРОЮ ЗАВДЯКИ СВОЄМУ БАТЬКОВІ, ЯКИЙ ПРИСВЯТИВ СВОЄ ЖИТТЯ ЦІЙ ДИВОВИЖНІЙ ПРОФЕСІЇ. ОДНИМ ІЗ НАЙЯСКРАВІШИХ СПОГАДІВ МОГО ДИТИНСТВА СТАЛО ВІДВІДУВАННЯ МАЙСТЕРНІ ЙОГО КОЛЕГ, ДЕ Я ВПЕРШЕ ПОБАЧИВ МАКЕТ БУДІВЛІ, ВИСТАВЛЕНИЙ НА СТІНІ. ЦЕЙ МОМЕНТ СПРАВИВ НА МЕНЕ ПРИГОЛОМШЛИВЕ ВРАЖЕННЯ: ДЕТАЛІ, ФОРМИ ТА ІДЕЇ, ВТІЛЕНІ В ЦЬОМУ МАКЕТІ, НЕМОВ ОЖИВАЛИ ПЕРЕДІ МНОЮ. Я ВІДЧУВ, ЯК АРХІТЕКТУРА МОЖЕ НЕ ЛИШЕ ФОРМУВАТИ ПРОСТІР, А І ВПЛИВАТИ НА ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ. ЦЯ ЗМІНА СПРИЙНЯТТЯ СТАЛА ВИРІШАЛЬНОЮ В МОЄМУ ВИБОРІ ПРОФЕСІЇ. У ЦІЙ СТАТТІ Я ХОЧУ ПОДІЛИТИСЯ ТИМ, ЯК РАННІЙ ДОСВІД ВЗАЄМОДІЇ З АРХІТЕКТУРОЮ ТА ПРАКТИКОЮ ВПЛИНУВ НА МЕНЕ ТА СФОРМУВАВ МОЄ РОЗУМІННЯ ЦІЄЇ ПРОФЕСІЇ, А ТАКОЖ НА ТЕ, ЯК ВІН МОЖЕ ВПЛИНУТИ НА СТУДЕНТІВ, ЯКІ ВИВЧАЮТЬ АРХІТЕКТУРУ.

Д Дуальна освіта для креативних професій архітектора/дизайнера — обов’язкова. Вона надає студентам унікальну можливість навчатися на денній формі в університеті та, паралельно працюючи за фахом на реальних підприємствах, здобувати практичний досвід. Ми з колегами в Одесі практикували такий прийом ще 10 років тому, до війни. Із найбільш просунутими в режимі реального бізнесу створювали проєкт. Приїжджали на місцевість до замовника, обмірювали в натурі, прив’язку до місцевості, проводили мозковий штурм. Досліджували можливі комбінації із ландшафтом. Згодом — студенти почали практично працювати з виконробом на будівництві, виконуючи реальні замовлення «під ключ». Основним протиріччям, яке важливо нівелювати за використання дуального принципу навчання, щоби бізнес та університет залишалися рівноправними партнерами під час підготовки програми навчання в дуальний спосіб. Мені було «легко» розпочинати навчання за цією моделлю в Одесі, бо я був власником бізнесу й мав тісний контакт з університетськими викладачами. Хто складає навчальну програму та формує завдання студенту архітектору на практику? Такого питання в моїй практиці не стояло. А за кожного наступного прикладу застосування, це предмет переговорів та альянсів. Не завжди практикуючі архітектори оплесками «зустрічатимуть» нових конкурентів у діючих бюро. Важливо, щоб воля власника бізнесу, який «приймає» на практичне навчання студентів, могла бути реалізована, як замислювався принцип дуальності. Студенти мають можливість працювати над конкретним завданням, а не абстрактним навчальним. Подивитись у вічі замовнику, послухати його думки. Відстоювати свою точку зору та вчитися брати відповідальність на себе. І тут я хочу поділитися гіпотезою: яких співробітників архітектурного бюро можна залучати до роботи зі студентами. Це мають бути звісно емпативні особи, які мають практичний досвід і вже самі дійшли усвідомлення необхідності підвищення власної кваліфікації. Буде чудово,

якщо вдасться поєднати енергію цих двох процесів. Бажання молодих людей дізнатися більше про професію зсередини та потребу людей, які працюють архітекторами, підвищити власний професіоналізм. Тоді не буде потреби просто відволікатися фахівцям на перенавчання. Освоєння нових, спеціальних видів робіт архітекторами можна поєднати з поясненням молодим людям критеріїв цих процесів, їхню важливість. Бажано також залучати як консультантів діючих професорів з університетів. Щоб ці викладачі змогли свої задуми реалізувати, які їм у академічному закладі неможливо втілити з огляду консервативних рамок. Відповідальність за результати підготовки дуальним способом, зрештою, лежить на бізнесі, де працює студент. Тому деякі організації йдуть назустріч університетам в організації практики. Що виконуватимуть студенти під час практичної роботи, хто їх наставляє та готує до творчих конкурсів та виконання реальних завдань? Організації заважають і зовнішні чинники, відсутність підготовлених спеціалістів у складі бюро та фірм, які мають досвід роботи зі студентами, не завжди є соціальні партнери, з якими можна проконсультуватись. Мій міжнародний досвід, який я маю за десятиліття на обох берегах Атлантики, дає змогу мати певний оптимізм. Готовий ділитися власним досвідом. Із задоволенням послухаю зауваження. Головне перспективне завдання: подолання розриву між набутими студентами навичками, теоретичними знаннями та запитами ринку, які пред’являються до молодого архітектора. Фахівця, який «дозрівав» на твоїх очах за безпосередньої участі в завданнях, твого бізнесу, можна спантеличувати найскладнішими проєктами. Людині немає необхідності «притиратися» довго входити в курс і творчий почерк саме вашого бюро. Зрештою немає необхідності витрачатися на «хедхантинг» і чекати якогось фахівця. Думаю, фахівці з HR можуть висловити свої слушні поради на мою пропозицію.

87

Марина Круглова архітекторка, засновниця проєктного бюро Ecobud Project

Автор тексту: Анастасія Константинова

АРХІТЕКТУРА ЯК СПАДОК: ГАРМОНІЯ ПРОСТОРУ І ЖИТТЯ У ПРОЄКТАХ МАРИНИ КРУГЛОВОЇ МАРИНА КРУГЛОВА РОЗПОВІДАЄ, ЯК ПСИХОЛОГІЯ, ВАСТУ АРХІТЕКТУРА ТА ЕКОЛОГІЧНІ РІШЕННЯ ФОРМУЮТЬ ЇЇ ФІЛОСОФІЮ СТВОРЕННЯ ДОВГОВІЧНИХ І ГАРМОНІЙНИХ ПРОСТОРІВ.

А Анастасія Константинова: Як ваш життєвий досвід і цінності вплинули на формування вашої архітектурної філософії? Марина Круглова: Для мене архітектура тісно пов’язана з психологією. Я створюю простори, які відображають цінності та спосіб життя мешканців. Досвід роботи з клієнтами преміального сегмента навчив, що архітектор має бути не лише фахівцем, а й тонким комунікатором і психологом, здатним відчути потреби людей, які вкладають значні ресурси у свій дім.

лише керівник, і веду десятки проєктів одночасно, а й мама трьох дітей. Вчасно помічати втому і не доводити себе до виснаження — найцінніша практика балансу, яку я засвоїла. Як ви вибудовуєте комунікацію з клієнтом, щоб знайти взаєморозуміння і створити гармонійний результат?

тектури та поїздок у США: медичні клініки довели, що правильне планування прискорює одужання на 30%, а в районах Лос-Анджелеса медитаційні практики та сприятливі простори допомагали відновлювати соціальний порядок. Якою ви бачите роль архітектора сьогодні та як вона може змінитися впродовж кількох років?

Особливу роль у моєму професійному становленні відіграло вивчення Васту-архітектури. Кожен будинок — це місце сили, і завдання архітектора — знайти точку гармонії та підсилити її, враховуючи розташування центрального входу, вікон, зон. Свої знання з васту-архітектури використовую навіть у проектах, де клієнт цього не знає — головне, щоб простір підтримував людей.

Гармонія починається з діалогу: ми спілкуємося з клієнтом, задаємо правильні питання і шукаємо рішення навіть там, де раніше казали «так не можна». Довіра, яка народжується через спілкування, створює гарну архітектуру. Чесність і прозорість важливі: бюджет має бути зрозумілим з першого дня, а матеріали — довговічними та природними: камінь, HPL-панелі, які замінюють дерево, але служать набагато довше. Особливі запити клієнта не перешкода, а виклик, який народжує найкращі рішення. Важливо, щоб простір відгукувався емоційно і відображав його власника, а не лише естетику архітектора.

Роль архітектора надзвичайно важлива: ми стоїмо на порозі відновлення України. Після Другої світової війни архітектори формували цінність ідентичності через будівлі, які ставали знаковими. Зараз ми на стартовій точці, і завдання — створювати простори, які визначатимуть майбутнє міста та країни.

При такій глибокій залученості у життя клієнтів, як ви знаходите внутрішній ресурс і відновлюєте енергію?

Чи є у вас приклади, де зміна простору суттєво вплинула на соціальні потреби людей та їхню взаємодію?

Які основні уроки ви винесли зі своєї практики? Що порадите молодим спеціалістам?

Мій основний інструмент відновлення — медитація. Понад 15 років практикую трансцендентальну медитацію, яка допомагає тримати баланс, очищати свідомість і залишатися в ресурсі. Також постійно працюю над собою з психологами та коучами, адже кожен день ми отримуємо досвід який потрібно прожити та інтегрувати. Особливо важливо стежити за власним станом, адже я не

Так, один із прикладів — проєкт парку для ОТГ під Києвом. Ми працюємо над проєктом цього простору так, щоб люди виходили і взаємодіяли між собою. В українській ментальності часто присутня установка «Моя хата скраю», і люди рідко виходять у публічні простори. Але правильне планування парку стимулює соціальні зв’язки та формує активні громади. Подібні принципи я бачила вивчаючи вплив Васту-архі-

Архітектура сьогодні впливає на всі аспекти життя: нові технології та комфорт людей починаються саме з будівель. Архітектори формують не лише простір, а й настрій нації: сучасні, гармонійні будівлі дають надію та впевненість у майбутньому.

Важливо постійно розвиватися і не казати собі: «Я не витримаю». Архітектура — надскладна справа, і поганих замовників не буває; бувають лише ситуації, де ми не дотягуємо своїми знаннями. Кожна складна задача — це нова сходинка для розвитку. Молодим спеціалістам раджу сприймати труднощі не як перешкоди, а як можливості для зростання. Архітектура залишає спадок: майбутні покоління оцінюватимуть нас як професіоналів і людей.

Gravity Park — перший енергонезалежний житловий комплекс від компанії «Креатор-Буд», розташований в оточенні природи поруч з озером. Для мешканців діє тариф електропостачання Free Watt — вартість електроенергії становить лише 2,30 грн за кВт-год, що вдвічі дешевше порівняно з тарифами в інших житлових комплексах.

Gravity Park спроектований архітектурним бюро Archimatika — тому на території буде все, що потрібно для щасливого життя. Власна школа, дитячий садок і торговельно-розважальний центр із супермаркетом, кінотеатром, фітнес-клубом, басейнами та ресторанами.

вул. Дегтярівська, 17-19, 380442907985 sales_manager@creatorcity.com.ua

www.kreator-bud.com

92