Page 1

http://dponline.cn.ua

e-mail: despravda@ukr.net

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

стат и ст и к а

В країні стрімко зростають ціни на овочі За минулий тиждень вартість плодоовочевого кошика збільшилася ще на 2,6%, відповідно з початку березня плодоовочева продукція вже подорожчала на 9%. Зростання цін на минулому тижні відбувалося тільки за рахунок традиційних овочів борщового набору, тоді як тепличні овочі подешевшали.

акція

«Автомайдан» проти урядових реформ

цеРква

Папа Римський затвердив нового голову греко-католиків Владика Святослав Шевчук став новим главою Церкви, Верховним архієпископом КиєвоГалицьким. Досі владика Святослав був Апостольським адміністратором єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Уведення на престол нового глави УГКЦ відбудеться в неділю, 27 березня, у Патріаршому cоборі Воскресіння Христового в Києві, що неподалік станції метро «Лівобережна». Урочиста літургія розпочнеться о 10:00. га с та Р б а й т е Р с т в о

Українці отримали 13 тисяч дозволів на роботу в Польщі Гр о м а д я ни України торік одержали близько 13,2 тис. офіційних дозволів на роботу в Польщі, що майже на 3,7 тис., більше від показника 2009 року. За даними польського Міністерства праці і соціальної політики, серед іноземців, які одержали дозволи на роботу найбільше українців – 35% (від усіх виданих). Громадяни Китаю одержали 6,3 тисячі дозволів, в’єтнамці – 2,3, білоруси й громадяни Непалу приблизно по дві, турки – півтори тисячі дозволів. Найбільше дозволів польська влада видала українцям для роботи в домашньому господарстві (2,3 тис.), у будівельній сфері (майже 2 тис.), у промисловості (1,4 тис.) і торгівлі (1,2 тис.).

м истецьк и й пРоект

Ікону людських гріхів цього року буде представлено на Венеціанській бієнале, яка відбудеться з 4 червня по 27 листопада

Це вівтар, зібраний із дерев’яних яєць, які розписували громадяни тридцяти країн. Автор роботи – художниця Оксана Мась. Вона відтворює з розписних яєць мозаїчну копію Гентського вівтаря, який створили брати Ян і Хуберт ван Ейки у 1432 році. Для виготовлення вівтаря цілком, художниці буде потрібно кілька років і 3 млн 480 тис. дерев’яних яєць. Досягатиме він 92 м заввишки й 134 м завширшки. На Венеціанській бієнале планується показати лише 10–12 фрагментів цієї роботи. Дерев’яні яйця для проекту виготовляють у Карпатах. Потім їх фарбують у потрібний колір і розсилають ченцям, в’язням, чиновникам і взагалі різним людям із трьох десятків країн. «Вони зображають на заготівках свої гріхи, звички й переваги – все те, чим вони замінили собі Бога», – розповіла Оксана Мась.

Шукайте щосереди

у пунктах продажу преси В Україні триває масштабна акція протесту проти реформ влади. Її учасники під гаслом «Відбери в олігархів Україну, поверни її громадянам!» вирушили автоколонами зі Львова і Луганська в Київ. Дорогою протестувальники зупиняються у містах і проводять мітинги. До Чернігова вони прибули в четвер, 24 березня. Десять автомобілів із Краматорська, Кривого Рогу, Маріуполя, Запоріжжя і Прилук розмістилися на Красній площі обласного центру. Організатор «Автомайдану» – «Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу України». – Малий і середній бізнес активно згортає свою діяльність, – зазначила голова Чернігівського профсоюзу підприємців Олена Варнакова. – Чимало підприємців працюють за тіньовими схемами. Ми вимагаємо від влади рішучих дій, а також переглянути податкове законодавство. Голова Чернігівської обласної партійної організації ВО «Батьківщина» Олександр Кодола сказав, що цим протестом учасники акції вимагають від центральної влади зберегти спрощену систему оподаткування, доопрацювати Податковий кодекс і перенести його запровадження на наступний рік. Також він висловив своє бачення щодо Пенсійного, Трудового, Житлового кодексів. Точки зору чернігівців, які були свідками проведення протесту, різняться. Валентина нагорна, медпрацівник: – Я теж хочу заробляти більше. Але якщо ми всі вийдемо на площу, хто працюватиме? Та й навряд чи щось зміниться.

катерина карпенко, підприємець: – Молодці, що вийшли. Тільки в такий спосіб можна розв’язати ці проблеми.

Іван кошель, пенсіонер: – Мітингами не все вирішується, треба потерпіти – і зміни будуть.

«Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу України» об’єднала близько ста організацій підприємців. «Автопробіг» підтримали Конфедерація вільних профспілок, молодіжний рух «Відсіч», Асоціація правозахисників України, Всеукраїнська спілка ветеранів, Спілка офіцерів України та Асоціація українських банків. Лариса ГАЛЕТА

«Деснянку вільну»

ще й у новому форматі –

НА 28 СТОРІНКАХ З ТЕЛЕПРОГРАМОЮ

66 -ти КАНАЛІВ!

оцінити праці квартири заклади системи гуртожиток студенти Придесення працюють дотаційні кадрів майстерні навчання юнаків робітничі проблеми секції 4 тисячі можна молоді інформації будь-де більш

сучасним кордоном процес підсумував професійно-технічні працевлаштування спортивна


2

РЕґІОН

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

http://dponline.cn.ua

новини

Ефективна профілактика – запорука зниження травматизму на дорогах

«Як поліпшити безпеку пішоходів на дорозі в темний час, що може зробити «видимим» та стати на заваді загибелі людини на неосвітленій ділянці дороги, і яку роль у цьому відіграє світлоповертаючий елемент?» – ці актуальні питання розглядались 22 березня на ознайомчому семінарі для працівників управління ДАІ МВС України в Чернігівській області. к експертів, запросили представників північної префектури поліції республіки Естонія, де у 7 разів знизили смертність на дорогах у темну пору доби, використовуючи світлоповертаючі елементи. На заході також був Яан Хейн, Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Естонія в Україні.

Я

Навчання МНСників

Чернігівські рятувальники провели навчання на очисних спорудах «Чернігівводоканалу», що у селі Гущин. б’єкт належить до категорії потенційнонебезпечних. При очищенні використовується хлор, отруєння високою концентрацією якого може призвести до смертельних наслідків. У зоні можливого зараження проживає дві сотні людей. За легендою, на складі розлилася ємність із хлором. Постраждав черговий оператор хлораторної.

О

На місце виклику прибули спецпідрозділи МНС. Евакуйовано персонал. Рятувальники за допомогою крану занурили ушкоджену ємність у спеціальний басейн. Таким чином, ліквідували викид хлору в повітря. Одночасно встановили водяну завісу та осадили хмару небезпечної хімічної речовини.

Володимир ПЕТРЕНКО

Головне управління юстиції у Чернігівській області

оголошує конкурс

на заміщення вакантних посад: 1) старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Корюківського районного управління юстиції (на час відсутності основного працівника). Вимоги: повна вища юридична освіта, стаж роботи за фахом на державній службі на посаді спеціаліста І або ІІ категорій (державного виконавця) не менше одного року або стаж роботи за фахом в інших сферах не менше двох років; громадянство України, досконале володіння державною мовою, знання комп’ютера; 2) державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції. Вимоги: вища юридична освіта за освітньокваліфікаційним рівнем спеціаліста, бакалавра, громадянство України, досконале володіння державною мовою, знання комп’ютера. Додаткову інформацію щодо основних функціональних обов’язків, розміру та умов оплати праці надає кадрова служба. Документи слід подавати протягом 30 календарних днів з дня опублікування оголошення за адресою: м. Чернігів, пр-т Миру, 43, каб. 109, тел. 698-068.

http://dponline.cn.ua

З а б у та га л у зь

Де бджола водиться, там урожай родиться Ще недавно, коли були на плаву великі сільгосппідприємства, кожне обов’язково мало свою пасіку. І то не забаганка керівників, а технологічна потреба. Без бджіл не може бути високих урожаїв. Та й мед ніколи не був зайвим. В останні десятиліття пасічникують переважно лише приватники. І досить непогано. На відміну від гречки дефіциту меду не бачимо. Втім, вартість півлітра солодкого продукту сягає 20–30 грн, але він того вартий. Мед не лише є продуктом харчування, а й відомий своїми лікувальними властивостями. А ще ж, продукцією пасіки є прополіс, віск, маточне молочко, квітковий пилок, бджолина отрута… Та як же нині працюється бджолярам? Ось що сказав голова Менської райорганізації бджолярів-любителів Геннадій ПОЛОСЬМАК:

– Н

а жаль, ЗМІ в останні роки не порушують проблем бджільництва. Держава махнула рукою на галузь, і вона поволі занепадає. Старі пасічники, професіонали відходять, а молодь до сільгоспвузів та технікумів, де готують пасічників, не поспішає. Професія стала непрестижною. Багато на меду не заробиш. До того ж, кормова база для комах помітно звузилася. Тваринницьких ферм не стало, тож ніхто вже не сіє на луках та пасовищах білу та рожеву конюшину, а раніше ж під ними були сотні гектарів площі. Про гречку і говорити нічого – її майже не вирощують. Радує, правда, те, що стали сіяти рапс, гірчицю, коріандр, які є непоганими медоносами. Та й дехто з фермерів, які працюють на перспективу, як от Олексій Бутенко, пасічникують, сіють гречку. Менщина – традиційно ме-

доносний район. Тут немало луків, боліт, лісів. Тож можна збільшувати виробництво солодкої продукції. От тільки племінна робота у пасічникуванні занепала. Справді, Чернігівщина має великі традиції розвитку бджільництва. Ще у Київській Русі мед не лише збирали, а й торгували ним із сусідніми державами. Область відома ще й тим, що саме тут жив основоположник вітчизняної науки про бджільництво Петро Прокопович. Це він у 1814 році вперше у світі сконструював напіврозбірний рамковий вулик і запровадив нову систему заходів щодо утримання бджіл. Раніше ж, для отримання меду використовували прості дублянки. У колекції Геннадія Полосьмака є і давня дублянка, і вулик Прокоповича. Що, до речі, зроблений зовсім без цвяхів, а рамки відрізняються від сучасних стандартів.

Пасіка Геннадія Полосьмака восени

Дублянка

Вулик Петра Прокоповича

Минулий рік став дуже складним для пасічників. Аномальна спека швидко спалила цвіт акації, липи та інших медоносів. І цьогорічне літо синоптики прогнозують спекотним. Але пасічники рук не опускають. «Через тижденьдва бджоли робитимуть перші обльоти після зимівлі», – каже Геннадій Полосьмак. – Як правило, на теплого Олексія 30 березня комахи вже вилітають із вуликів. Втім, років п’ять тому, коли зима була теплою, бджоли вилітали ще в лютому. Після перших обльотів бджоли шукають квіти.

Починають цвісти ліщина, вільха, лоза, підсніжники, ряст, сон-трава, верба, а потім вже й сади». У господарстві Геннадія Полосьмака аж 120 вуликів. Минулого літа він вивозив їх під Дягову та Бірківку. Хоч далося це йому нелегко. Кілька років тому до нього підкралася важка недуга. «Але дякуючи саме бджолам та продуктам бджільництва, я тримаюся на цьому світі і далі буду клопотатися, про цих божих комах», – сказав на прощання Геннадій Полосьмак. Валерій МАГУЛА

Ре йти нг розвитк у

Чернігів –

32-й серед 45-ти міст України

З

а інформацією газети «Коментарі», кількість міст, обраних для порівняння рейтингу розвитку, визначалося бажанням охопити не лише обласні центри, а й усі міста, чисельність населення в яких перевищує найменший обласний центр – Ужгород, у якому 116,4 тис. жителів. Порівняння проводилося за 25 критеріями, що створює п’ять груп по п’ять критеріїв у кожній. Ці групи можна умовно назвати так: «демографічна ситуація і безпека життя», «зайнятість і доходи населення», «витрати насе-

лення», «витрати міських бюджетів на населення», «розвиток міської інфраструктури». Найбільшим сюрпризом рейтингу стало 27-ме місце Харкова, який набагато відстав від інших містмільйонників, не тільки від Києва, який очікувано став лідером, але і від Донецька (6-те місце), Одеси (7-ме) і Дніпропетровська (13-те). З усіх обласних центрів нижче Харкова в сумарному рейтингу опустилися лише п’ять міст: Кіровоград (29-те місце), Чернігів (32-ге), Луганськ (34-те), Херсон (35-те) і Запоріжжя (36-те).


№ 35 (219) 26 березня 2011, субота http://dponline.cn.ua

 Україна і світ

Н о тат к и з п р е с-к о н ф е р е н ц ії

Про продовольчу безпеку.

3

Одесу вже відключили від тепла. За борги

І не лише продовольчу В Минулого четверга відбулося розширене засідання колегії облдержадміністрації, яка розглянула стан та перспективи забезпечення реґіонального продовольчого ринку, а також реґіональну цільову програму розвитку сімейних форм виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, дітейсиріт, подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2011–2016 роки, яку депутати обласної ради затвердили вчора на сесійному засіданні.

Чи будемо з власним хлібом?

В

олодимир Хоменко оприлюднив цікавий факт: кожен четвертий буханець хліба доводиться завозити в область з інших реґіонів. Правда, і наші хлібопекарі виходять на ринки збуту своєї продукції за межі реґіону. Проте статистика не на користь чернігівців. «Імпорт» хлібобулочних виробів істотно переважає «експорт». Тому вживаються заходи щодо врегулювання ситуації на хлібному ринку. Зрештою, це й питання власного розвитку. Виконавча влада підтримуватиме хлібопекарів, насамперед сировиною. Але якщо власник комерційного об’єкту працює неефективно, то тут ситуація складніша. В цьому випадку можливості виконавчої влади обмежені. Та й тут готові сприяти приватникам і в придбанні сировини, і в реалізації продукції через відповідні точки продажу. Це спільна відповідальність.

«Чорнобильські» села не залишаться поза увагою

О

К

оментуючи, чому саме ці питання обговорила колегія, голова обл­держадміністрації Володимир Хоменко нагадав на важливості забезпечення реґіонального продовольчого ринку. Чернігівщина має можливості, щоб задовольнити власні потреби у більшості продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Харчова проблема, як показує світовий досвід, почала набувати глобального характеру. Причому питання продовольчої безпеки поставатиме дедалі гостріше. Чому? Якщо раніше гектар землі працював, щоб виростити зерно, спекти хліб, нагодувати людей, а потім і худобу, без чого не будемо мати молока і м’яса, інших продуктів харчування, то сьогодні земля стає важливим інструментом забезпечення енергетичної безпеки. Нині світ шукає альтернативні шляхи вирішення енергетичного балансу. Підземні ресурси поступово вичерпуються, і рано чи пізно люди змушені будуть шукати відновлювальні джерела. І важливе значення матимуть біотехнології, завдяки яким будемо мати відновлювальну енергетику. Володимир Хоменко навів приклади, що у країнах Латинської Америки вже виробляють до 30 відсотків пального із сировини, вирощеної на полі. Країни ЄЕС також поставили завдання на 10 відсотків перейти на виробницт­ во відновлювальних видів пального. Тобто, щоб гектар землі годував уже не лише людей, але й автомобілі та трактори. На енергоринку вже почалася конкуренція. Така реальність життя. Тому земля – одна з найважливіших

багатств України. Її маємо відповідно шанувати, берегти і пишатися нею. Сказане стосується не лише земель сільськогосподарського призначення, а й лісових угідь.

Передусім – рання діагностика і профілактика

К

олегу з Новгорода-Сіверського занепокоїло можливе закриття туберкульозного відділення місцевої лікарні. Як це може узгоджуватися із заходами боротьби з цією хворобою, яка вже набуває епідемії? Голова облдержадміністрації зазначив, що протитуберкульозні заходи лише посилюватимуться. Ними, зокрема, передбачено ранню діагностику, а потім і профілактику хвороби. Ці два етапи дозволять ефективніше протистояти наслідкам небезпечної хвороби. На першому плані – обстеження населення. Причому мають їхати не люди в медичні заклади, а медики в село. Надто коли йдеться про соціально ризиковані верстви населення. Хворі спілкуються зі здоровими людьми, і відкриті форми хвороби можуть завдати останнім великої шкоди. Зав­ дання полягає в тому, щоб раз на рік обстежувати все населення. Особливо тих людей, котрі перебувають на обліку. Медицину варто розглядати не як середовище, де працює лікар, а як створення нормальних, комфортних умов для здорового життя кожної людини.

дне із запитань на пресконференції стосувалося продовження газифікації населених пунктів, розташованих на уражених радіацією територіях. Насамперед у Придніпровській зоні. Голова облдержадміністрації запевнив, що ставлення влади до їх жителів особливе. Сьогодні, напередодні 25-річчя з дня трагедії, вшановуючи пам’ять людей, які загинули, ліквідуючи наслідки аварії, треба подбати і про тих, які проживають на забруднених територіях. Остаточно програму газифікації (і не тільки газифікації) ще не визначено, але фінансування передбачатиме кілька джерел, а не лише бюджетні кошти. Сьогодні влада аналізує, як виконуються шість «чорнобильських» програм, бачить проблеми і напругу в їх реалізації. Реакція буде адекватною.

Про молоко з селянських господарств

Ж

урналісти не обійшли на пресконференції і цю тему. Дві третини молока в області виробляють і реалізують саме селянські господарства. Влада прагне зберегти їх. Адже це не лише незамінний продукт харчування, а й добробут самих селян. До речі, вчорашня сесія затвердила програму передачі нетелей багатодітним сім’ям, які проживають у сільській місцевості, на шестирічний період. Такі сільгоспвиробники й надалі матимуть підтримку. Колгоспи-радгоспи розпалися. Людям потрібні робота і гроші. В молочному селянському виробництві дві проблеми: закупівельні ціни переробників і якість молока. Це вже стосується організації нормальної роботи заготівельних пунктів, забезпечення виробників сучасною доїльною технікою, співпраці з переробниками. Володимир Хоменко відповів і на інші запитання представників засобів масової інформації.

Олекса ДОРОШ Фото Віктора КОШМАЛА

ніч з 23 на 24 березня, коли температура повітря в Одесі становила 4 градуси тепла, Дочірня компанія «Газ України» відключила будинки жителів міста від газопостачання, мотивуючи це багатомільйонною заборгованістю населення за енергоносії в розмірі понад 262 млн грн. Коментуючи відключення будинків від теп­ лопостачання, в.о. віце-мера Одеси з ТЕК Микола РУБЛЯ заявив: «Населення заборгувало тепловикам понад 200 млн грн. І приблизно таку суму їм винна держава – як компенсацію різниці у тарифах. При цьому два підприємства «Теплопостачання міста Одеси» і «Одеська ТЕЦ» заборгували ДК «Газ України» близько 300 млн грн». У свою чергу, представники ДК «Газ України», які напередодні прибули до Одеси, відзначають, що населення сумлінно і своєчасно оплачує вартість спожитих комунальних послуг, зокрема теплової енергії, проте сплачені кошти вчасно до компанії не надходять. Зокрема, комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» станом на 21 березня заборгувало 187 млн грн (45%), а «Одеська ТЕЦ» – 78 млн грн (35%).

Хей підписав контракт на бій із Кличком

А

нонсований раніше поєдинок Девіда Хея з Володимиром Кличком тепер має статус офіційного: британець підписав контракт на бій. Але ще не визначено з датою та місцем проведення першого за останні три роки об’єднавчого поєдинку в суперважкій вазі. Відомо, що бій планується на 25 червня або 2 липня. Місцем майбутнього проведення називають Німеччину, але за даними російських ЗМІ, команда Кличка також веде переговори з керівництвом Москви.

Померла відома актриса Елізабет Тейлор

Н

а початку лютого ц.р. 79річну Тейлор, дворазову лауреатку премії «Оскар» було госпіталізовано в медичний центр CedarsSinai в Лос-Анджелесі із симптомами серцевої недостатності. Елізабет Тейлор двічі була удостоєна премії «Оскар» за найкращу жіночу роль. Вона – перша актриса, гонорари якої обчислювалися мільйонами доларів. Не менше уваги, ніж її акторська робота, привертали перипетії особистого життя голівудської зірки, а саме – вісім її шлюбів. Причому з британським актором Річардом Бертоном вона поєднувала свою долю двічі. http://dponline.cn.ua


Життя як Є 4 по той бік колючого дроту, або № 35 (219) 26 березня 2011, субота

http://dponline.cn.ua

«СВЯТиЙ БЕЗСМЕРТНиЙ, ПОМиЛУЙ НАС...» В Україні протягом двох років не було амністії. Починаючи з 2008 року, число ув’язнених зросло майже на 10 тисяч і перевищило 152 тисячі. За кількістю засуджених Україна лідирує в Європі. З нагоди 20-ї річниці Незалежності України Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект «Про амністію». Президент звернувся до Парламенту з пропозицією якнайшвидше розглянути документ у цілому. Відповідно до законопроекту, насамперед мають бути звільнені неповнолітні в’язні.

У

Прилуцькій виховно-трудовій колонії (ВТК) відбувають покарання юнаки, які скоїли злочини в період, коли їм було 14–22 роки. У закладі можна утримувати 360 ув’язнених, нині ж тут перебуває 140. У виправній колонії створено всі умови для малолітніх в’язнів, щоб вони могли отримати середню освіту, набути спеціальність у професійному училищі, яке діє при установі і закріпити її безпосередньо на виробництві.

В’ячеслав Радченко, начальник установи, зазначає, що у школі викладають досвідчені педагоги і рівень підготовки учнів доволі високий. Адже багато їхніх вихованців дистанційно навчаються у вищих навчальних закладах. Є й такі, хто мріє присвятити своє життя педагогіці, а є й інші, котрі у 19-20 років не вміли ні читати, ні писати. В училищі засуджені набувають професії столярів, автослюсарів, зварювальників, токарів, майстрів з обробки дерева та металу. На виробництві задіяно 90% вихованців. Працюють вони від 4 до 6 годин, залежно від віку, і отримують заробітну плату в сумі 360 грн. Якщо зважити, що в установі відбувають покарання хлопці переважно з

неповних сімей, сироти й ті, до кого родичі приїхати не можуть, то на зароблені гроші вони можуть придбати солодощі. Адже більшість із них іще діти. Харчування в колонії централізоване, продуктами забезпечені на три місяці вперед. Окрім того, є підсобне господарство, де вирощують овочі та фрукти для їдальні. Вільний час засуджені проводять у спортивній залі, обладнаній сучасними тренажерами, відвідують театральний, літературний, музичний гуртки. На засіданнях батьківського комітету, що відбуваються щомісяця, обговорюються питання про подальше працевлаштування та навчання звільнених. Начальник Прилуцької ВТК розповів, що нещодавно у них створено службу підготовки до звільнення, яка вирішуватиме питання отримання паспортів, дітям-сиротам – пенсій, допомог та пільг. Приміром, якщо звільненому немає куди йти, його ставлять у пільгову чергу на отримання житла за попереднім місцем проживання. Через соціальні служби та центри зайнятості колишніх засуджених працевлаштовують. Тобто, доля кожного вихованця відслідковується з моменту, коли він потрапив до установи і протягом одного-двох років після звільнення. Здавалося б, усе не так погано. Та якою б зразковою не була установа, але це своєрідна держава в державі, де діють свої правила і закони. Тут усе за розкладом і графіком. А там, за високим парканом, радіють життю, кохають, сподіваються, мріють... Мріють і засуджені, що більше не схиблять, не порушать закону, не вчинять злочину. Мріють про оплачувану роботу, сім’ю, власних дітей. А ще моляться щонеділі та в релігійні свята під час Богослужінь у невеличкій православній церкві, що діє в колонії. Тут вони сповідуються отцю Георгію – духовному наставнику, пораднику, людині, яка, на їхню думку, розрадить і допоможе спокутувати гріхи.

Артем – прилучанин

Відбуває покарання за крадіжку мідного дроту. «Піймався» тоді, як намагався здати метал до пункту прийому. Засуджений на 4,5 роки, раніше вже мав умовний термін покарання за пограбування кіосків та крамниць. Вдома залишилась безробітна мати та дідусь.

17-річний Дмитро з міста Ніжина

З товаришем вкрав метал із сусіднього двору. Термін покарання – рік, через місяць – на волю. Можливо, і обійшлося б, якби не мав умовного покарання за те, що катався на чужому мотоциклі. Планує повернутися до рідного міста, навчатися у професійному ліцеї з подальшим працевлаштуванням. Вдома на нього чекають мати і бабуся.

Олександр, 19 років, з міста Обухова

Засуджений за вбивство. Його історія схожа з більшістю тих, хто скоїв тяжкі злочини. Випивали з друзями на вулиці. Коли вечірка була в розпалі, до веселого гурту приєднався незнайомець, почалася бійка, тренований юнак не розрахував сили, запал підігрівав алкоголь... Коли отямився і побіг викликати «швидку», було вже запізно: незнайомець помер від побоїв. Термін покарання у Олександра – 8 років. У Прилуцькій ВТК перебуває вже два роки, тут закінчив школу, ПТУ, працює на виробництві, отримує кошти. Вдома залишилася ма-

Ч

ти. Невдовзі його переводять до колонії для дорослих. А там уже інші закони й інше життя.

Руслан зі Щорса

Відбуває покарання за те, що поцупив гаманця у майстра з професійнотехнічного училища, де навчався. Термін покарання – 4 роки, бо крав і раніше. Вдома на нього чекають мати і брат, які через скрутне матеріальне становище його не відвідують.

19-річний Олексій, уродженець Шостки

Відбуває покарання за вбивство. Вночі з однокласником та товаришем поверталися напідпитку додому, зустріли незнайомого чоловіка, чогось не поділили, як це часто буває між нетверезими. У одного з компанії був ніж, якого хлопці і використали у бійці. В результаті конфлікту незнайомець помер, усі троє – за ґратами. Батьків у хлопця немає, лише бабуся. Він мріє про волю, навчання, професію кухаря-кондитера. Та поки це здійсниться, доведеться «попрактикувати» на дорослій зоні.

Киянин Денис, 16 років Засуджений на 5 років за крадіжку мобільних телефонів, які продавав, а гроші витрачав на розваги. В колонії працює на виробництві, отримує заробітну плату і не перестає дивуватися, що все так просто: працюй і отримуй свої кревні. Тепер мріє після звільнення обов’язково працевлаштуватися.

и судилося їхнім мріям здійснитися, залежатиме не лише від них, але й від суспільства. Чи зможуть ці хлопці адаптуватися до життя в середовищі, де їх, зазвичай, вважають безнадійними, не довіряють і остерігаються? Важко сказати, чи розкаюються засуджені, чи не потраплять знову за ґрати. В чужу душу не зазирнеш. Нині вони прислухаються до гамірливої вулиці по той бік паркану, а в неділю церковний дзвін покличе їх на літургію, під час якої кожен із них пошепки промовлятиме: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас...»

Ірина МИХАЙЛІЧЕНКО

кРимінал

Міліціонери «накрили» нарколабораторію в Прилуках Затримано злочинну групу з числа жителів міста та району. Вони виготовляли і збували наркотики в особливо великих розмірах. http://dponline.cn.ua

А

би надто «не світитися» в рідному місті, наркоторговці вирішили налагодити мережу торгівлі в найближчих районах Чернігівщини. Склад злочинної групи – семеро жителів Прилук та Прилуцького району, в тому числі одна жінка. Всі вони не працювали. Крім одного, вже були раніше засуджені за аналогічні порушення. З’ясувалося, що свою злочинну діяльність група розпочала в минулому році, а нещодавно їх затримали співробітники обласного та Прилуцького міського підрозділів боротьби з незаконним обігом наркотиків за підтримки бійців роти міліції особливого призначення «Беркут».

Володимир ПЕТРЕНКО


інтернаціоналізм

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

http://dponline.cn.ua

Тепло потиску Н е за б у т н і з уст рі ч і

президентової руки – Знаю, знаю ваше Придесення. Доводилось бувати у вашому краї, – говорив, тиснучи мені руку, Президент братньої, ще єдиної на той час Чехословацької Соціалістичної Республіки Людвік Свобода. – У вас гартувалася моя бойова молодість. Тут міцнів я духом… Той потиск, те тепло президентської руки відчуваю і досі – через багато-багато років. Що ж то була за зустріч – давня, незабутня? Чим пам’ятна мені, хоч відтоді минула, здається, вічність?

9

травня 1968 року. Весь світ урочисто відзначав чергову річницю Великої Перемоги у Вітчизняній війні над фашистською Німеччиною. Групі журналістів України, у складі якої був і я – завідуючий відділом обласної газети «Деснянська правда», пощастило розділити світле, радісне свято разом із друзями з братньої Чехословаччини. Вони тоді, до речі, водночас відзначали і річницю визволення їхньої країни від коричневого гніту. Прага того дня вдяглась у нарядне вбрання. Всюди майоріли червоні прапори, прапори ЧССР і СРСР – символи дружби братніх народів. Радісні обличчя, усмішки пражан, які сходились до центрального парку культури та відпочинку імені Юліуса Фучика. Тут відбувалося головне дійство свята. Вшанувати своїх визволителів – воїнів Радянської армії – прийшли і керівники республіки: Президент Людвік Свобода, перший секретар ЦК КПЧ Олександр Дубчек, голова Національних зборів Юзеф Смрковський, інші. Запрошення взяти участь в урочистих зборах одержали і ми. Наші місця на відкритій естраді, обрамленій густими шатами весняної зелені, виявились поряд із названими керівниками. Людвік Свобода поцікавився: звідки ми. Я назвався: з Чернігова. Отоді він і потис мені руку і, на хвильку замислившись, ніби щось згадував, сказав оте «Знаю, знаю ваше Придесення…» З хвилюванням дивився я на нього – бадьорого, життєрадісного, красивого, хоч літа невблаганно посріблили його волосся. Мені, недосвідченому тоді журналісту, навіть не вірилось, що поряд зі мною Президент дружньої держави, Герой ЧССР, Герой Радянського Союзу, Народний Герой Югославії, кавалер орденів Леніна, Жовтневої революції, Суворова, Червоного Прапора, ряду високих нагород Польщі, Франції, Великобританії, Сполучених Штатів Америки... Президент не перебільшував, коли говорив, що його бойова молодість гартувалася у нас. Це так. Згадаймо хоча б тривожні дні далекого 1918 року, коли в боротьбі за молоду республіку Рад міцніла і братерська дружба слов’янських народів. Численні вороги прагнули задушити нашу країну, не дати їй зіп’ятись на ноги. Жорстокі бої точилися тоді і за Бахмач – крупний залізничний вузол, якому надавалось величезне значення. На перепоні окупантів, захищаючи місто, сміливо стали загони червоногвардійців. На допомогу їм прийшли воїни Чехословацького корпусу, сформованого з солдатів і офіцерів, які відмовились воювати на боці інтервентів. Насмерть, пліч-о-пліч з червонозоряними бійцями стояли чехи і словаки 4, 5, 6

і 7-го Татринських піхотних полків. Разом били ворога, разом здобували перемогу. У важких боях міцніла дружба двох народів. «Ми ніколи не забудемо тої братньої допомоги, яку надав нам Чехословацький корпус у боротьбі народу України з бандами хижого імперіалізму», – писав у своєму наказі від 18 березня 1918 року головно­

5

А ф га н

Замість служби – майже два роки війни Коли 1-го квітня 1983 року Василя Саєнка призвали до армії, він уже знав, що буде водієм. А ще в Менському райвійськкоматі сказали, що чекає його далека дорога у спекотний Афганістан...

С

Людвік Свобода. Президент. 1968 р.

З часом уряд Чехословаччини заснував пам’ятну медаль, присвячену героїчним бахмацьким боям. Бронзова медаль підвішувалась до муарової стрічки, скомбінованої, що цікаво, зі стрічок чехословацького воєнного Хреста 1918 року і георгіївської. Нагорода – вагома, почесна. У мирний час бойовий офіцер Свобода, підвищуючись у званні, залишався вірним військовому обов’язку. На його погонах з’явилися зірки генерала армії. Досвід воєначальника, громадського і політичного діяча проявився і в період боротьби проти коричневої чуми, що нависла над Чехословаччиною. А коли фашисти посунули на нашу землю, він знову, як і в 1918 році, став у ряди захисників своїх братів по духу. Старшому поколінню добре відома битва із загарбниками в районі села Соколово Харківської області. Тут у березні 1943 року вперше у Великій Вітчизняній війні вступив у бій з фашистами сформований на території СРСР Чехословацький окремий піхотний батальйон під командуванням генерала Свободи. Батальйон у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу брав участь у визволенні від окупантів Харкова, Києва, інших міст і сіл України. Великих втрат зазнали мужні легіони, але показали високий моральний дух і бойові якості. За мужність і відвагу ба-

початку був збірний пункт у Чугуєві, потім курс «молодого бійця» та присяга у Вірменії. Ніякими військовими премудростями не вчили – лише зробили по сім пострілів на навчальних стрільбах та кинули по дві гранати з урвища. А вже 21 червня літаком з Єревану необстріляних і ненавчених 18– річних юнаків доставили у Кабул, де на околиці міста дислокувався бойовий мотострілковий полк. Один з його батальйонів охороняв дорогу Баграм–Кабул. Інші виконували конкретні завдання: особовий склад сідав на бронетранспортери, автомашини і виїздив у визначений пункт та при потребі вступав у бій. – Мені було довірено автомашину-тягач «УРАЛ – 375»,– розповідає Василь Саєнко, – нею я вивозив не надто пошкоджену техніку, яку потім можна було відремонтувати і знову використовувати. Такі машини, як правило, йшли в кінці колони під прикриттям танка чи БМП. У походи нас направляли часто. Бувало, що і по два тижні, і по місяцю не повертались на базу. Там, куди нас посилали, точилася справжня вій­ на. Найнебезпечнішими військовими професіями були: розвідники та сапери, які завжди йшли першими і могли загинути. Водіям було трохи легше, але ж для моджахедів, які воювали на своїй землі і добре знали гірську місцевість, наша техніка була хорошою мішенню. За майже два роки служби мені довелося змінити три тягачі. Бронежилети, якими обвішував та обкладав кабіну, мало допомагали. І все ж без них не можна було. Одного разу тягач підірвався на фугасі. Мене майже не зачепило, хоча потім кілька днів у вухах гуло. Щодо якихось особливих пригод, то можу згадати, як невеличка група у складі танка, бронетранспортера і тягача змушена була зупинитись і відстала від основної колони, яка мала виконувати бойове завдання. Більше, ніж півтори доби вісім чоловік: екіпаж танка і четверо водіїв перебували у зоні обстрілу противника. Спати вночі не могли – нас постійно обстрілювали. І лише на другий вечір до нас надійшло підкріплення і ми змогли вийти із зони обстрілу та повернутись на базу.

Людвік Свобода. Офіцер. 1918 р.

командуючий війсь­ ками України наш відважний земляк В. Антонов-Овсієнко. То була, по суті, подяка і молодому бойовому офіцеру Свободі. Адже він, нагадаємо, в ту лиху годину командував однією з військових частин згаданого корпусу. Героїчна епопея на Чернігівській землі була для нього, як він говорив при нашій зустрічі, першим бойовим гартом його молодості. Про ті далекі і пам’ятні дні, вже у ранзі міністра Національної оборони країни, Людвік Свобода з гордістю розповідав у своїй книзі, виданій, до речі, і в СРСР. Про героїзм того часу не раз йшлося в періодичних друкованих виданнях. Спільним діям у боротьбі за нове життя присвячена в Чехословаччині і поштова марка (на знімку). На мініатюрі зоб­ражені воїни у довгих шинелях з нашими прославленими трьохлінійками в руках. На купоні марки ті ж трьохлінійки, зіставлені пірамідою, і напис «Бахмач».

Командир частини майор Череватенко вручає медаль «За бойові заслуги» командиру відділення Василю Саєнку

тальйон удостоївся заслужених нагород нашої Віт­чизни – орденів Суворова і Богдана Хмельницького. На грудях генерала засяяла Золота Зірка Героя Радянського Союзу. Таким бачився мені Президент Чехословацької республіки, коли у далекому 1968 році у дні святкування у Празі 23-ї річниці Великої Перемоги він потис мені руку і на теплий спомин про зустріч залишив свій автограф. *** Через роки світ сколихнула сумна звістка, від якої защеміло серце: на 84-му році життя Людвіка Свободи не стало. Не стало доброї, мудрої, мужньої людини, нашого щирого друга.

Андрій ФОМІЧОВ, член Національної спілки журналістів України м. Чернігів

За неодноразове успішне виконання бойових зав­ дань, командира відділення водіїв Василя Саєнка нагородили медаллю «За бойові заслуги». За час його служби у відділенні втрат не було. Хоча бувало, що у боях, радянські воїни гинули десятками. Їх потім, запакованих у плащ-палатки, вивозили, щоб пізніше «вертушками», «чорними тюльпанами» відправити на батьківщину, несучи горе рідним і близьким. В одній з книг, виданій на Україні у 2006 році, наводяться імена тих українців, які загинули в Афганістані. А їх більше ніж 3280. Серед воюючих на чужій землі росіян було 50 відсотків, українців – 25. Представників середньоазіатських та закавказьких республік воювало неспівмірно мало. Тодішній комуністичний режим розумів, якими ненадійними воїнами можуть бути представники держав з мусульманською релігією. Понад 160 тисяч українців пройшли дорогами цієї непопулярної війни. Вони чесно виконали свій військовий обов’язок, а ініціаторів введення «обмеженого контингенту військ» вже давно оцінила історія... Валерій МАГУЛА

http://dponline.cn.ua


6

сПОРт

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

Театр починається з в А ФУТБОЛ – ЗІ СТАДІОНУ Головна спортивна арена Чернігівщини. Офіційно структура, яка опікується цією спорудою, називається: «Державне підприємство «Олімпійський навчально-спортивний центр «Чернігів» (директор Олександр Овчаренко). Це – державна структура, яка фінансується з Києва, адже тут базується важкоатлетична збірна України, використовуючи для підготовки спортзал, обладнаний найсучаснішим спортінвентарем. Крім того, вже три роки свої домашні матчі на Гагарін-стадіоні проводить жіноча збірна з футболу, левова частка гравців якої – вихованці чернігівської «Легенди». Тож футбольний газон відповідає міжнародним стандартам. А ще тут проводить свої матчі футбольний клуб «Десна», який виступає у другій лізі чемпіонату України. Місце для стадіону на Бобровиці було відведено ще до Великої Вітчизняної. Але то було лише поле та ряд лавочок обабіч нього. Будівництво нового розпочалося в кінці 50-х років минулого століття. Спочатку було зведено західну трибуну на 7 тисяч місць із чотирма спортивними залами та готелем під нею, потім – меншу, східну, на 4 тисячі місць. Урочисте відкриття стадіону відбулося 2 травня 1960 року. А наступного року йому присвоєно ім’я першого космонавта Землі. У 80-х роках, Гагарін-стадіон реконструювали. Східну трибуну було знесено, а на її місці зведено нову, більшу, на 9,5 тисячі чоловік. Такою вона є і тепер. Проте на західній трибуні було оновлено шість секторів. Кожен з яких на 810 окремих пластикових сидінь, загалом – 4 тис. 860 місць. А тепер порівняйте: 7 тисяч колись і 4860 тепер. Але і вони ніколи повністю зайняті не бувають. Хоча і вхід зачасту на стадіон безкоштовний. Не ті часи нині, коли спорт у полі зору суспільства. Сумарна кількість місць на Гагарін-стадіоні на сьогоднішній день становить 14 тисяч 333. Але це все одно неостаточні цифри. Коли буде переобладнано і східну трибуну індивідуальними сидіннями, тоді можна буде говорити про точну цифру. У Чернігові є ще більш-менш пристойні футбольні поля на стадіонах «Текстильник», де проводить домашні матчі жіночий клуб «Легенда», «Юність» та «Хімік». По області – у Добрянці та Плисках.

Фото Віктора кошМАлА

Гагарін-стадіон (Чернігів)

Одним із пріоритетних завдань, які стоять сьогодні перед країною, є підготовка до Євро Проведення європейського футбольного форуму неможливе без якісного транспортного с готельного обслуговування. А найголовніше – потрібні високоякісні стадіони. Два – в До Харкові – вже готові, інші – у Львові та Києві – будуються. І взагалі, які спортивні арени ексклюзивні, та який вигляд на цьому тлі має Чернігів...

НСК «Олімпійський» (Київ)

Донбас Арена (Донецьк)

Лужники (Москва, Росія)

А це – головна спортивна арена країни і один з найбільших стадіонів Європи. Будівництво цієї спортивної споруди розпочалося ще у 1936 році, на місці старої арени «Червоний стадіон» (відкритої у 1923 році). За задумом архітекторів стадіон мав вміщувати 50 тисяч глядачів. Відкрити його планували 22 червня 1941 року. Але довелося перенести свято на 5 років. У різні часи стадіон мав різні назви: Сталінський Республіканський, ім. Хрущова, Київський Центральний, Республіканський. Остання назва і нинішня – НСК «Олімпійський». У 1966–68 роках було проведено масштабну реконструкцію – добудовано другий ярус і стадіон вміщував вже 100 тисяч глядачів. Після установки пластикових сидінь у 1999 році кількість місць суттєво зменшилася – до 83 450. В ході підготовки стадіону до Євро – 2012 цей спортивний комплекс нині на черговій, тепер уже наймасштабнішій реконструкції. Роботи планують закінчити цьогоріч і обійдеться це «задоволення» у 4,5 млрд грн. Кількість місць знову зменшиться – до 69 004. Проте збільшаться проходи, кількість VІР-лож, місць для коментаторів, людей з обмеженими можливостями тощо. Буде зведено навіс, який накриє всі посадкові місця. Після завершення робіт, в Україні буде два стадіони класу «еліт».

Місткість 51 504 чол. Новий стадіон. Раніше, місцевий футбольний клуб «Шахтар» грав на іншому, який не відповідав світовим стандартам. Новий будували три роки. Проект дизайну – англійської компанії «АрупСпорт», генеральний підрядчик будівництва – турецька компанія Enka. Урочисте відкриття відбулося 29 серпня 2009 року. Під час Чемпіонату Європи з футболу 2012 року планується провести матчі групового етапу, чвертьфінал і півфінал.

78 360 чол. Будівництво стадіону ім. Леніна розпочалося у квітні 1955 року, а вже через рік (!) відбулось урочисте відкриття. Оце темпи! Тоді він був стотисячником. Це була головна спортивна арена колишнього Радянського Союзу. Але для глядачів було незручно: події на футбольному полі без бінокля не побачиш. Це і нині найбільший стадіон у Росії. В 1992 році змінив назву на «Лужники», а у 1998 році включений до списку п’ятизіркових європейських стадіонів.

http://dponline.cn.ua


№ 35 (219) 26 березня 2011, субота http://dponline.cn.ua

вішалки,

7

футЗа л

Зупинилися за крок до нагород Тиждень у національному

Маракана (Ріо-де-Жанейро, Бразилія)

о – 2012. сполучення, онецьку і и світу цікаві та

Легендарний стадіон, уже хоча б тим, що тут колись вміщалося 200 тисяч глядачів! Втім, рекорд було встановлено давно, в 1950 році. На фінальному матчі четвертого за ліком чемпіонату світу. Господарі, бразильці, тоді програли. Цікаво, яким дивом переможцям, уругвайцям, вдалося вирватися додому живими, знаючи імпульсивність і неврівноваженість місцевих вболівальників? Минулося. А от рекорд не побито і досі. Назва стадіону походить від назви річечки, що протікає неподалік, Маракани. Хоча офіційна – Маріо Філ’ю, на честь бразильського журналіста, завдяки якому проект було втілено у життя. Матч відкриття між збірними Ріо-де-Жанейро та СанПаулу відбувся у червні 1950 року, першого гола забив знаменитий Діді. Маракана нині – диво спортивної архітектури, а також храм бразильської релігії – футболу. Домашня арена клубів «Фламенго» та «Флуміненсе», всіх збірних Бразилії, крім того, два інші гранди футболу штату – «Ботафого» та «Васко да Гама» – незважаючи, що мають особисті 40-тисячні стадіони, всі значимі матчі проводять на Маракані. Примітна деталь – футбольне поле від трибун відділене ровом з водою. Поряд з головною ареною розміщений «Мараканасиньо» – критий спортивний зал, де відбуваються змагання з боксу, тенісу, а також різноманітні фестивалі і концерти. Орієнтовна вмістимість на матчах чемпіонату світу-2014 має становити 82 тисячі глядачів. Поки що там може спостерігати за грою 95 тисяч. Що далі – то менше і менше. Такі вимоги ФІФА.

центрі паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів, що в Євпаторії (Автономна Республіка Крим), тривав розіграш кубка України з футзалу серед команд, за які виступали гравці, вражені дитячим церебральним паралічем. За почесний приз змагалося одинадцять команд, котрі були розбиті на дві групи. Збірна Чернігівщини потрапила до групи «А».

У

стартовому поєдинку дніпропетровці переграли наших земляків з рахунком 4:1. У переможених голом відзначився Олег Лень. Цей гравець в наступному матчі двічі вразив ворота рівненської команди – 2:2. Нелегко склався третій матч. Команді з Києва всі віддавали перевагу, однак влучні удари Олександра Прокопенка і Сергія Вакуленка принесли перемогу чернігівцям – 2:1. Щоб потрапити до півфіналу, полісянам потрібно було обіграти луганчан. Із цим завданням вони успішно впоралися – 5:2. Відзначились Олександр Прокопенко і Сергій Вакуленко та Олег Лень. Не все із задуманого склалося у грі з хмельничанами. Заслужений майстер спорту Сергій Вакуленко сміливо атакував противника, навіть забив гол, але його не підтримали товариші по команді. Результат невтішний, програш – 1:5. Тому дорога до фіналу нашим землякам закрилася. У боротьбі за третє місце чернігівці не змогли нічого протидіяти навалу команди з Волині – 1:6 (Олег Лень) і в кінцевому підсумку стали четвертими. Високу спортивну форму продемонстрував гравець збірної України Сергій Вакуленко. Його знову долучено до головної команди. А ось виклик під знамена «синьо-жовтих» Олега Леня стало приємною звісткою для молодого спортсмена. Фахівці відзначають його швидку гру, витривалість, нестримне бажання вразити ворота, добре поставлений удар. А ще – відчуття бути у вирішальний момент в потрібному місці. Віктор БЕРЕГОВИЙ

Ж і н о ч и й ф у т б о л. л і га ч е м п іо н і в у є ф а

Без егіди «Звезда» згасла... Альянц Арена (Мюнхен, Німеччина)

Уемблі (Лондон, Англія) 90 000 глядачів. Відкрито в 1923 році. Мабуть, це найтитулованіший стадіон світу. Які футбольні матчі тут тільки не проводилися, особливо після Другої світової війни! І фінали Олімпіад. І фінали чемпіонатів світу, Європи, фінали Кубків європейських чемпіонів та володарів кубків. Але і ця спортивна арена капітально реконструйована. Нові часи – нові вимоги, нове технічне оснащення. Восени 2002 року стадіон знесли для того, щоб на цьому ж місці збудувати нову спортивну арену. Відкрили на початку 2007-го. Нині це другий за вмістимістю стадіон Європи після Ноу Камп в Барселоні. В його підтрибунних приміщеннях є ресторани, магазини тощо. Єдине, що залишиться без змін, так це Королівська ложа: так що за кубками і медалями переможцям, як і раніше, доведеться підніматися сходами.

Йому лише п’ять років. І будувався спеціально під чемпіонат світу 2006 року. Обійшовся у 280 млн євро. Вміщує 69 901 глядача. Зовні споруда нагадує надувного човна, обклеєного з усіх боків прозорими ромбами. Унікальна система освітлення. Коли грає «Баварія», ромби горять червоним світлом. Коли суперників приймає «Мюнхен-1860», ромби стають синіми. А коли свої домашні матчі проводить збірна країни – ромби горять білим світлом.

23 березня. 1/4 фіналу. Матчі-відповіді «Ліон» (Франція) – «Звезда-2005» (Росія) – 1:0 (0:0) «Лінчепінг» (Швеція) – «Арсенал» (Англія) – 2:2 (1:1) «Дуйсбург» (Німеччина) – «Евертон» (Англія) – 2:1 (3:1) «Турбіне» (Німеччина» – «Жювізі» (Франція) – 6:2 (3:0) ермська «Звезда-2005», де виступає шестеро українок, вихованок чернігівської «Легенди», і яку тренує теж наша, чернігівська, Наталя Зінченко, розпрощалася із мрією про єврокубок принаймні до осені наступного року. Як не старалися у матчі-відповіді проти французького «Ліона», але роботи було багато не у нападників, а у воротаря Надії Баранової. А тут ще на 77-й хв. Людмилу Пекур за дві жовті картки вилучили з поля...

П

Ц

е лише короткий і дуже неповний екскурс футбольними полями світу. В кожній країні є чудовий стадіон і не один. І вони не схожі один на одного. А нині будівництво спортивних арен, яке зазвичай приурочується якій-небудь значимій спортивній події – Олімпіаді, чемпіонату світу, Європи тощо – це і змагання найсучасніших технологій. Чи стане Україна «поперед планети всієї» хоча б у цьому питанні, невдовзі побачимо. А ще ж хочеться, щоб і в Чернігові стадіон відповідав своїй назві, адже Гагарін був першим космонавтом Землі. Першим!

Швейцарка Лара Дікенманн («Ліон») на 60-й хвилині забиває переможний гол у ворота «Звезды-2005».

Півфінальні поєдинки відбудуться 9/10 та 16/17 квітня. «Дуйсбург-2001» – «Турбіне» «Арсенал» – «Ліон». Ситуація «одна до одної», як і рік тому.

Віктор М’ЯЧИНСЬКИЙ

http://dponline.cn.ua


8

культура

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

Ю віл е й хору

Пісня

Справжній життєвої

За хоплен н я

жити й працювати допомагає У Мені відбулися збори представників ветеранського активу району.

Виступає ветеранський хор

Й

шлося про роботу райорганізації ветеранів за рік минулий, проаналізували стан медичного обслуговування, накреслили плани на рік нинішній. Ветерани хотіли б, щоб їх забезпечували ліками за пільговими цінами, більше виділяли слухових апаратів (торік було аж… 12), допомагали у лікуванні зору, протезуванні зубів, щоб виділялися інвалідні візки (торік надійшло 48). Автомобіля не надійшло жодного. Проблемним залишається забезпечення за рецептами кардіостимуляторами, кришталиками для очей. Торік кришталик замінили лише одному ветерану. А до санаторію «Остреч», який розміщений на території району, не було виділено жодної путівки. Тобто у наших ветеранів все так, як і по всій Україні. На словах влада обіцяє дбати про ветеранів не лише раз на рік – 9-го Травня, а й усі 365 днів. На ділі ж – усе навпаки. Але ветерани – люди терплячі, до життєвих негараздів давно звикли. Настрій піснею піднімають. Ще десять років тому у Мені було створено хор районної ветеранської організації. Спочатку в ньому було небагато любителів пісні. А нині стільки, що в кабінеті райради не вміщуються. – Наш хор налічує 30 учасників, – розповідає голова Менської райради ветеранів війни і праці Раїса Москальська. – Найстаршому Михайлу Ющенку у серпні виповниться 90 років. Інші молодші. Але всі, як один, закохані в пісню. Репертуар у нас досить широкий. Виконуємо військово-патріотичні пісні, як україно-, так і російськомовні. Гарно звучать українські народні пісні. Є в нас і свої солісти: Тетяна Жураковська, Антоніна Головата, подружжя Солов’їв – Віра та Григорій. Останнім часом свої таланти демонструють Олександр Супрун із Жовтневого, Петро Крук та Леонід Мельниченко з Дягової, Дмитро Кушніренко з Мени та інші. Доклала зусиль до підготовки хору і молода акордеоністка Оксана Луговець. Самодіяльні артисти влаштували концерт у Менському районному будинку культури. Вдячні глядачі, а серед них було і керівництво району, не шкодували оплесків. Ось тільки глядачів було небагато. Можливо далася взнаки холодна погода чи недопрацювали з рекламою. Однак, цей концерт не останній. Ветеранський хор регулярно бере участь у районних заходах, їздив і до обласного центру, і по селах району. Побажаймо ж колективу нових творчих здобутків, міцного здоров’я і довголіття. Валерій Магула Фото автора

На сцені – подружжя Солов’їв: Віра та Григорій

http://dponline.cn.ua

На таких людей варто витрачати час, навіть якщо його геть не вистачає! Адже від них маємо встигнути почути якомога більше про минулу епоху. Їх називають старожилами. Скільки хорошого міг би зробити для міської громади цей чоловік, якби хоча б на мить позбувся перешкод теперішнього життя – Сергій Іванович Іваницький обмежений у пересуванні багато років. Доводиться послуговуватися милицями, бо дуже дошкуляє біль у ногах. Але за всіх негараздів він продовжує покладатися на власну систему чітко визначених принципів щоденного життя – від елементарних до суттєвих. Така наполегливість та вимогливість Сергія Івановича до співрозмовника інколи навіть може здивувати новачка, якщо аудієнція з патріархом новгород-сіверського фотомистецтва виявилася для нього першою.

С

ергій Іванович Іваницький народився 1920 року в інтелігентній родині земських вчителів, які знали ціну справжній освіченості. Його батьки – Іван Федорович та Ганна Захарівна – за часів Російської імперії отримали пристойну освіту, тому і за радянської влади не лише не загубилися у комуно-більшовицькій стихії, а й набули поваги і шани у культурних колах Новгорода-Сіверського. Під вінець ХІХ – на початку ХХ ст., коли ще дідівська родина нашого співрозмовника жила у містечку Грем’яч, яке й тепер вартує український спокій на кордоні з Росією, батько Сергія Івановича – Іван Іваницький – завоював ще у юному віці авторитет серед місцевих селян. Природна кмітливість, раннє пізнання грамоти сформували з нього розумну особистість, яка проявила себе у служінні і допомозі селянській громаді. Йому доводилося мало не щодня писати різні звернення, скарги, запити до повітового земства, місцевого панства, вищого представництва влади. За словами Сергія Івановича, складав навіть прохання до царського двору Миколи ІІ. Тож грем’ячани не мали клопоту у тій царині життя, де зазвичай потерпають люди, у яких бракує можливостей достукатися до істини за елементарної причини – невміння писати. Тут було все по-іншому. І коли хлопчик подорослішав, сільська громада зібрала потрібні кошти, щоб допомогти хлопцеві здобути хорошу освіту. Тож Іван Федорович Іваницький закінчив спочатку початкове училище з відмінними оцінками (є навіть примірник Біблії, подарованої на знак гарного навчання здібного хлопчини), гімназію, а згодом – Глухівський учительський інститут. Батько Сергія Івановича багато років працював у сільських народних училищах, а напередодні голодомору 1932–1933 років прибув уже з сім’єю у Новгород-Сіверський.

Сергій Іваницький. У березовому гаю. Автофото 1975 року.

На той час він вже був одружений на молодій вчительці початкових класів, котра зовсім не відставала від чоловіка у рівні освіти. Після завершення навчання на Новгород-Сіверських дворічних жіночих педагогічних курсах у місцевій жіночій гімназії вона вже практикувала класною дамою у школі 1915–1916 навчального року. Коли по переїзді до міста вони влаштовувалися на роботу до шкіл №1 та №2, у їхніх трудових книжках вже були записи про роботу педагогами. Так, у Івана Федо-

ровича було двадцять вісім років стажу, а Ганна Захарівна встигла попрацювати двадцять. З того часу вони не покидали педагогічної ниви: мати Сергія аж до виходу на пенсію навчала дітей у початкових класах місцевої школи №1, а батько був останнім директором школи №2, наказ до виконання обов’язків якого отримав у районному відділі освіти 28 червня 1941 року! Ця школа через кілька тижнів перетвориться на руїни під першими ж бомбовими ударами німців.

Іван Іваницький, батько Сергія Іваницького, учитель народних училищ Новгород-Сіверського повіту. Фото 1913 року. За рік до мобілізації на Першу світову війну

Ганна Іваницька, мати Сергія Іваницького, учителька народних училищ. Фото 1917 року. Другий рік роботи після закінчення дворічних жіночих педагогічних курсів у Новгороді-Сіверському


№ 35 (219) 26 березня 2011, субота http://dponline.cn.ua

МАйстер фотографії Після звільнення від загарбників, З АрХІВу сергІЯ ІВАнИЦЬкого фотоапарат, він впродовж 50–70-х Іван Федорович очолив у місті середроків став відомим фотомайстром у Києві, увійшовши до десятки краню школу №1, а Ганна Захарівна продовжувала викладати у початкових щих фотографів. Його запрошували знімати різні заходи у столиці класах. Цю ж школу закінчить за рік України. до війни і син подружжя Іваницьких Та понад усе Сергій Іваницький по– Сергій, котрого одразу ж призвали любив природу Подесення, пейзажі на строкову службу до війська. Новгорода-Сіверського, які полонили ійну 1941–45 років Радянйого душу. Світлини майстра і досі, ського Союзу з Німеччиною через десятиліття, радують око. Ось Сергій Іваницький розглядає вулиці провінційного містечка зі стакритично. рою брамою, з монастирськими стіПроходив службу з 1940 року на нами та знесеними будиночками. А західному кордоні в артилерійськотут – симпатичні паркові алеї з ще му підрозділі. Спостерігав, як напенепоруйнованими скульптурними редодні вторгнення, у травні-червні фігурами у стилі ампір, такими мод1941 року, німці підтягували впритул ними у сталінсько-хрущовські часи. І до нового державного кордону танки, багато-багато іншого, зафіксованого накриваючи їх сіном. Так само і з наапаратом фотографа. Світлини доношого боку постійно підходили нові сять історію разом з неперевершесили. Як очевидець, Сергій Іванович ною природною красою, яку, на жаль, розповідає про відкриту неприховаповернути вже не можна. ність і прагнення обох вождів переСергій Іванович Іваницький грати один одного у грі на випереддобре знає життя як зсередини, ження. так і ззовні, адже за плечима – Зовсім не про військовий хист чердев’яносто років. Чого тільки воних командирів йшлося у «Золоті ворота» у Києві після реставрації. Фото 1980-х років. не перебачив на довжезній розповідях ветерана Другої дорозі життя. Мабуть, тосвітової, на противагу книжму і небайдужий до негакам про війну, коли полк відраздів сьогодення. З болем ходив на Схід, і застрянувши згадує голодні 1932–33 роу Пінських болотах, залишав ки. Каже, що неподалік від гармати і втопив усіх тяглових їхнього будинку, що стояв коней!? Або про командира, недалеко від колишнього який три доби водив лісом Козацького майдану біля кілька сотень вояків, обіцяУспенського храму, бачив, ючи ось-ось вийти до насеяк лежали, впавши з лавленого пункту. «Чи то карти ки четверо людей з села, не знав, чи працював на воякі прорвалися у місто по рога?» – каже Сергій Іванович. їжу. Скоріш за все, каже, У його розповідях – справжня На Десні у передмісті Новгорода-Сіверського.Фото 80-х років з’їли щось після великого війна очима солдата. голодування та остаточно У сорокових та п’ятидесятих знесилились. Говорив і про роках минулого століття Серсвій похід з батьком уздовж гій Іваницький наполегливо Десни уверх до Росії того ж вчився, продовжуючи родинтаки лихого 1932–33-го, де ну традицію, тягу до знань. А вдалося обміняти рулон павони – знання довоєнної деперу на чотири кілограми сятирічки – були міцними, а борошна. А ще батько, Іван тому на родючому підґрунті Федорович, десь роздобув родового коріння спонукали за роботу (вмів працювати до продовження в оволодінні з бляхою) кінську ногу. Так і наукою у серйозних технічних пережили лиху годину. навчальних закладах РадянСьогодні хоча і здоров’я ського Союзу. Спочатку закінТихе плесо Десни у Щурівці під Новгородом-Сіверським. слабке – погано бачить і чив Київський електромехаФото 1970-х років пересувається на милицях нічний технікум з відзнакою, – Сергій Іванович не дає а потім – Московський елекспокою тим, хто не бажає і не вміє тромеханічний інститут інженерів запрацювати як слід. Він телефонує лізничного транспорту. до місцевої газети, пропонуючи олодість розкрила ще одне критичні нотатки з життя міста, дарування долі, зростивши іноді пише до Кабміну чи служнеперевершеного майстра би з питань звернень громадян у чорно-білої фотографії. «КоСекретаріаті Президента України. ли вперше мали знайомство з фотоА оце попросив текст Конституції графією як жанром мистецтва?» – поУкраїни – хоче попрацювати над цікавився у ветерана. «Навчаючись у пропозиціями щодо змін чи вдостарших класах, вперше почав праксконалення статей Основного Затикувати фотографування у шкільному кону. Нещодавно вранці зателефогуртку. Мав певну можливість фотонував, сказав, що хоче дізнатися графувати і в армії. А коли з автомапро адресу відомства у Києві, яке том йшов Польщею та Німеччиною, опікується залізницею, бо є прото все мріяв знайти на військових позиції щодо грамотного обладорогах... фотоапарат! Та не вдалося, штування безпечних залізничних хоча немало невідомого радянській переїздів, які останнім часом пелюдині майна зустрічали у багатих і ретворилися на справжню пастку, звичайних будинках німецьких госв якій гинуть люди. подарів», – каже Сергій Іванович. Бойовий ветеран! Розпочавши систематично працювати над світлиною як аматор у стуБорис ДОМОЦЬКИЙ Андріївська церква у Києві. Фото 70-х років. м. Новгород-Сіверський дентському середовищі, маючи свій

В

М

9

сокРовенне

Два листи

Р

аніше корюківчанка Галина Дмитрівна Черниш часто писала до газети. Тепер – рідше. Домашні клопоти й роки!.. Аж ось обізвалася. Взятися знову за перо її примусили життєві обставини. На щастя, радісні. Її можна зрозуміти: чекала своє 75-річчя з тривогою. Літа великі, у людей свої турботи, не до неї. Але помилилася. Ніхто не забув! Та й хіба можна таку щиру трудівницю й добру душу забути?! Отож, ювілей для Галини Черниш – день великого сонця. Світить і досі на її далекій вулиці. А ще захотілось їй написати про своїх невтомних друзів – подружжя Устименків. Своїми щедрими рядками Галина ніби говорить: «Щасливий той, хто має таку опору в житті». Спасибі Вам за листи, Галино Дмитрівно!

Зоя ШМАТОК, кор. «Деснянки вільної»

Від імені матері

В

ідсвяткувала я своє 75-річчя, хоча нелегкими були в мене дитинство і життя. Але я переборола всі свої труднощі і дожила до такого віку. 37 років пропрацювала на фабриці техпаперів, у 55 років пішла на заслужений відпочинок. Думала, хоча б рік пожити на пенсії, і то добре. А я вже 20 років на пенсії! 10 з них пропрацювала у раді ветеранів фабрики. І в день народження я зрозуміла, що недаремно я прожила ці 75 років, заслужила таку увагу від рідних, друзів, колег по роботі і просто хороших людей. Як приємно було, коли всі вони й рада ветеранів фабрики поздоровили мене. Низький уклін вам усім від мене. А скільки було сказано добрих, щирих слів і побажань від дітей, яких я виростила і в люди вивела, двох синів та доньку. Поздоровили і племінники з квітами, і подруги. Як радісно було на душі! Але є такі діти, що не цінують своїх батьків, зобижають їх. То прошу, як матір, прочитайте мій лист і замисліться: потрібно любити стареньких матерів, які дали вам життя, вклали всю свою душу, любов і здоров’я, ростивши вас. Нам багато не потрібно, просто щире, ласкаве слово, і вони будуть раді і вдячні вам. Не забувайте своїх стареньких батьків. Цінуйте їх.

Р

Друзі на все життя

озповім про гарну сім’ю Устименків, яка живе в Корюківці, Анатолія Івановича та Антоніну Дмитрівну. Анатолія я знаю давно, ще в школі з ним училися, а Антоніну – як на фабриці техпаперів працювали. Анатолій служив в армії, там і познайомився з Тонею. Відслужив, приїхав додому, поговорив з рідними і поїхав по свою Тоню. Одружилися, і вже 51 рік разом. Нелегке в них було дитинство. Анатолія виховувала мати, хоча і був батько. Антоніна ж кругла сирота – з дитбудинку. Але сім’я в них склалася дружна, міцна. Більше 35-ти років пропрацювали разом на фабриці техпаперів у фарбувальному цеху, звідти і на пенсію пішли. Потім Антоніна ще більше 10 років відпрацювала в раді ветеранів фабрики, а нині працює там уже Анатолій. Відгуки від пенсіонерів про нього дуже гарні. Хороша він людина. Нікому не відмовить у допомозі: і старому, і малому, за що його і поважають люди. Антоніна теж нікого не залишить у біді. Кожному допоможе і морально, і матеріально, і завжди дасть пораду. Скільки вони допомагали і мені, і моїм дітям, онукам. Низький уклін їм за це і міцного здоров’я. Вони для нас як рідні. Сестер у мене вже нема, померли. І Тоня для мене як рідна сестра. Я їх дуже поважаю і ціную. Виростили вони і виховали двох доньок, мають внучку і внука. Старша донька живе в Росії, закінчила торговий інститут. Менша Іра – академію, живе і працює в Києві. Внучка Віка закінчила академію, а нині заочно навчається на юридичному факультеті при уряді Російської Федерації. Внучок Дмитрик у 7 класі і знає вже французьку мову. Хороших виховали вони дітей, за це їм любов і шана від них. Зараз Антоніна у вільний час вишиває гарні подушки і портрети. Хороша господиня, маринує грибочки, які привозить Анатолій, консервує, не сидить без діла. Анатолій більше часу працює на городі влітку, та гриби, ягоди возить з лісу. А які він посадив біля річки дерева! Поливав кожне деревце. Виросли вже великі берізки, ялинки наче парк над річкою. Влітку косить траву, сміття збирає, доглядає за кожним деревцем, бо любить він природу. А перед Новим роком якась зла душа по-варварськи зрубала 4-метрову ялинку. Душа в Анатолія болить, що є такі злі люди. Галина ЧЕРНИШ, матір трьох дітей, чотирьох внуків і трьох правнуків

м. Корюківка

http://dponline.cn.ua


10

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

особистості http://dponline.cn.ua

Всіх захистила своїм серцем...

На похороні Лесі Коцюби людей було небагато. Родичі, сусіди і викладачі Ніжинського держуніверситету ім. Миколи Гоголя, які не побоялися висловити свою пошану колишній колезі і її громадянському вчинку. Сусідка Зоя Олександрівна Чіплінська працювала тоді в комбінаті громадського харчування і допомагала сестрі покійної та її сину влаштовувати поминальний обід. Пригадує, що частину великої бібліотеки Лесі Йосипівни родичі передали в університет, а решту – викинули, як макулатуру. Той спогад і досі ятрить їй душу – здавалося, що із книжками викидають на смітник і саме життя цієї незвичайної жінки. Із сестрою вони облаштовували могилу, і Зоя Олександрівна запропонувала зробити напис на пам’ятнику: «Навіки в пам’яті людській». Кандидат філологічних наук Григорій Аврахов у восьмому номері журналу «Дивослово» за 2005 рік назвав Лесю Коцюбу однією з найславетніших українських патріоток, які самовіддано боролися за державу і націю. Це Люба Гайовська («Рута»), Галина Дидик, Алла Горська, Ірина Калинець, Ліна Костенко, Оксана Мешко, Надія і Леоніда Світличні, Надія Суровцева, Марта Чорна («Медея»), Наталя Шухевич...

«Мій Маркович!»

Н

ародилася Олександра Коцюба 18 березня 1921 року в с. Веселому Хортицького райо­ну Запорізької області в сім’ї селянина. У 1939-му вступила до Запорізького університету на україн­ську філологію. В часи окупації працювала швейцаромприбиральницею в дитячій бібліотеці Січеслава. Після звільнення обласного центру її було зарахо­вано на III курс. Закінчила навчання 1945-го, здо­бувши спеціальність «викладач української літера­тури». Протягом 1945–48 рр. викладала укра­їнську літературу в Дрогобицькому вчительському інституті, а в 1949–51 – у Чернігівському пед­ інституті. Вела гуртки виразного чи­ тання, була режисером аматорських вистав і концерт­них програм, адже володіла мистецьким хистом. Від 1 вересня 1956 року працювала старшим викладачем Ніжинського педінституту, де розквітли її неорди­ нарні таланти педагога, науковця, діяча українсько­го національного відродження. Відбувши річну аспірантуру при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії, у 1964 році успішно захистила дисертацію в Київському педінсти­туті ім. Максима Горького. Із квітня 1969-го вона – доцент за спеціальністю «Фольклористика». Олександра Коцюба багато працює над проблемами української фольклористики, результати своїх досліджень систематично друкує в журналах і газетах. Лише в 1971 році опубліковано чотири статті, дві з них – у збірниках «Наукова думка». Бере участь у наукових конференціях, проводить громадську роботу. До 200-ліття Ніжинської вищої школи (2005 рік) доцент Ніжинського держуніверситету ім. Миколи Гоголя Тамара Пінчук видає у Ніжині збірку «Зірки залишають слід»… і серед видатних постатей Гоголевого вишу розповідає про Лесю Коцюбу: «Леся Йосипівна якось зненацька з’явилась у нашому вузі. Дружина ректора Марка Повода була у Чернігові головою державної комісії, їй там сподобалась викладачка Коцюба, тому й була запрошена до нас. І квартирку – маленьку кімнатку з одним віконцем – вона з сином Богданом одержала. Кафедра української літератури нашого інституту одержала кваліфікованого викладача. Вона була емоційною людиною, красномовною і щирою, своїм літературним словом захоплювала студентів. Її любили, поважали, намагались наслідувати. Була ще одна справа, в якій Леся Йосипівна кохалась. Це процес написання і http://dponline.cn.ua

захисту дисертації. Тема її дисертації була просто чудова: «Опанас Маркович – видатний український фольклорист». Це був, як добре пам’ятає читач, чоловік української письменниці Марко Вовчок. Знаю, що не перша Леся Йосипівна прийшла до висновку, що просякнуті українством твори за російськомовну дружину писав Опанас Маркович. Знаючи добре Марковича, не могла мовчати».

Інтернаціоналізм чи русифікація?

роки, – пише Григорій Аврахов, який працював у Ніжині деканом філологічного факультету. – Тоді довкола Лесі Йо­сипівни утворився доволі потужний осередок патріотів-україністів. Вони активно впливали на студентське життя, оновлення навчальновиховного процесу, залучення студентської громади до пізнан­ня «нової хвилі» літературно-мистецького ренесансу. Щораз пафоснішими ставали дискусій-

Н

ауковий працівник Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського Наталія Дмитренко побачила у фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України листування викладача Гоголевого вишу кандидата філологічних наук Григорія Васильківського з Володимиром Даниловим – фольклористом і літературознавцем з Ніжина, який працював у Ленінграді і підтримував творчі стосунки з Лесею Коцюбою. «Леся Коцюба приїхала в Ніжин з Чернігова, років 35-ти, гарної зовнішності, дружить з дружиною ректора Марка Повода, має сина Богдана, пише дисертацію, – писав він колезі. – У 1962 році урядовою постановою відмінили видання і друк у педінститутах «Наукових записок», Леся Коцюба їздила в Київ і добилася у Головліті дозволу на друк останнього збірника. У 1964 році в Ніжин приїздив Ульріх Фохт, який читав лекції про творчість Михайла Лермонтова. На урочистому вечорі Леся Коцюба декламувала українською уривок з поеми Тараса Шевченка «Лілея». Близько 18 років роботи в Ніжинсь­ кому педінституті знаменували розквіт викладацької, науково-дослідної, гро­ мадсько-політичної діяльності Лесі Йосипівни. Її лекції з давньої україн­ської літератури, фольклору, мистецькознавчі гуртки охоче відвідували сту­денти різних факультетів, а організо­вані нею екскурсійні поїздки Шев­ченківськими місцями, до пам’яток віт­чизняної історії збирали численні гро­мади небайдужих. З року в рік – робота в архівах Чернігова, Києва, Глухова, Канева... Лесі Йо­сипівні належить 20 публікацій, зокрема фунда­ментальні студії про життя й творчість Опанаса Марковича. Можна тільки здогадуватись, як багато полишила вона ще неопублікованого. Позбавлена права викладати, що було суттю її життя, цькована місцевою пресою, подвижниця згасла, як свіча, на 66-му році життя. «Аби прояснити першопричини наглої згуби, зга­даймо знаменні 60-ті

ні зустрічі з молодими, передусім київськими майстрами «нового слова», які голосно заявили про себе. Особливо зна­чущим був приїзд Миколи Вінграновського, Івана Драча, Євгена Гуцала, Бориса Олійника, Григора Тютюнника. Яскраве свято єднання душ викликало жорсткі ре­пресивні заходи до учасників та організаторів дійст­ва. Бродильним ферментом став бунтівний трактат Івана Дзюби. Викривальне слово, якого вже не сподівала­ся почути знекровлена терорами Україна, заохотило діяти рішучіше й наступально: світ має по­чути голос пробудже­ної до спротиву свідо­мої себе України. І нам пощастило здійснити неймовірне: ми переда­ли цю працю за кордон. Конспіративні заходи спрацювали бездоган­но – з нашого боку. Ніхто з утаємничених не споганився зрадою». 26 серпня 1974 року ректор Василь Горбач зму­сив Лесю Йосипівну подати заяву на звіль­нення «за власним бажанням». На прохання видати характеристику для пошуків іншого місця роботи він прописав: «Тов. Коцю­ба О. Й. піддавалась різкій критиці на кафедрі, раді факультету та інституту за те, що мала та пе­редала іншій особі ідейно-шкідливий матеріал». Керівник і вчений убоявся назвати філософськосоціологічний документ, що побачив світ 1968 року в Мюнхені. Замовчування епохального явлення, мовби його

не існувало зовсім, тривало роки. Зате «нєдрємноє» КҐБ й надалі катувало «провинців». До честі Лесі Йосипівни, усі допити, «очні ставки», перехресні напосідання слідчих вона ви­тримала предостойно.

«Буржуазна націоналістка»

У

газеті «Літературна Україна» за 9 листопада 1973 року Іван Дзюба заявив про те, що його писанина: «…містила в собі глибоко помилкове розуміння ряду національних проблем, інтернаціональної природи нашого соціалістичного суспільства, перекручено її трактувала і по суті була виступом проти національної політики партії». І далі на 125 сторінках він намагається переконати нас у перевагах соціалістичної культури. Уявляю, як тяжко йому було тоді. А як почувалася після цього Леся Коцюба? Вона, очевидно, запитувала себе: «Коли ж Іван Дзюба був правдивим?» Вона жодних публічних заяв не робила. Жила одна у своїй квартирібібліотеці, без роботи, без грошей, часом і без хліба. Син мешкав окремо, в іншому місті і надіятися на його підтримку вона не могла. Колишні колеги, які проживали в цьому ж будинку, мовчки обходили її. Інші сусіди співчутливо розповідали: «Леся Йосипівна так кашляла, що ми через стіну чули». Але не наважилися зайти і розпитати, чому вона кашляє. Не через душевну черствість, а зі страху втратити власне благополуччя. Серед них, вочевидь, були й ті, хто ще пам’ятав «чорні воронки». Та й як було не боятися, коли у будинку жив «сексот», який не приховував, що слідкує за Зоєю Олександрівною та її київською подругою лише тому, що вони відвідують «буржуазну націоналістку». Доктор філологічних наук професор Павло Михед згадує. «Я ніколи не належав до кола друзів чи учнів Лесі Йосипівни, не слухав її лекцій, не складав їй іспитів. Зрештою, як на мене, не так було багато людей, які могли б похвалитися дружбою з нею (хіба що Віра Митрофанівна Олійник); бо вела вона замкнений cпосіб життя, особливо в останні роки. Про Лесю Йосипівну багато й шанобливо говорилося у студентському колі, особливо про її вимогливість. Вже викладачем сам переконався в цьому, бо став невільним свідком того, як вона поставила затятій боржниці «трійку», а та почала дякувати, на що викладач гнівно обірвала: «Не треба мені дякувати!» Коли ж та пішла, жбурнула на стіл

залікову книжку зі словами: «Це злочин! Ставити трійку за такі знання – злочин!» За цим – викладацький максималізм, висока вимогливість до себе і до своїх учнів. Як далеко це від сьогоднішніх «новацій», що сусідять з криміналом, але є прикрою повсякденністю. Ближче я зазнайомився з Лесею Йосипівною, коли почав вже викладав. Тоді перед лекціями і в перерві ми збиралися в «лекторській» і обмінювалися новинами, дискутували. Я не раз переконувався: Леся Йосипівна була в курсі усіх подій, вона читала все, що було помічене критикою, або поголосом, хоч академічно і науково досліджувала історію літератури. А коли пішов поголос про участь ніжинців у розповсюдженні праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Леся Йосипівна взяла на себе основну провину, і її звільнили, а пенсію оформили лише через два роки. КДБ не залишало її в спокої, відслідковуючи всі пересування, зустрічі, телефонні розмови. Потрапивши в скруту, Леся Йосипівна почала продавати свою багату бібліотеку. Саме біля букіністичного відділу у книгарні на Гоголівській ми випадково зустрілися. Я запропонував купити більшість із того, що вона принесла. Пам’ятаю, це були окремі томи історії Соловйова, праці з історії української літератури і фольклору. Я сказав, що охоче куплю й інші видання. Вона запросила прийти на квартиру, попросила зателефонувати, а потім, ніби похопившись, уточнила: приходьте об одинадцятій, телефонувати не варто. Це я зрозумів, коли зайшов у квартиру. Леся Йосипівна красномовно підняла подушку, яка лежала на телефоні, й шпурнула її туди знову, переконавшись, що я все зрозумів. «Знайшли ворога!» – зі злою іронією сказала вона. Ми довго гомоніли про книги; було видно, що вона не хотіла з ними розлучатися. Я вибирав, показував, чи можна взяти ту або іншу, вона брала в руки і сама клала на мою купку. Так відбувався ритуал розставання. Такими були мої нечисленні зустрічі з Лесею Йосипівною, непересічною людиною, залюбленою в українське слово, українську пісню, що й складало чи не головне в її житті. Залишилася добра пам’ять, а ще книги з автографом «Л.Коцюба». 20 листопада 1976 року в газеті «Під прапором Леніна» – ніжинському партійному органі, на останній сторінці з’являється стаття «Під маскою добропорядності». Державі захотілося парадно проїхатися по грудях немолодої жінки всією міццю своїх танків, як написала про себе Анна Ахматова. Автора, який заховався за псевдо «І. Стоян», можливо, знав редактор Григорій Зорка. А міг і не знати – такі тексти приносили в редакцію з відповідного органу і наказували публікувати. Аврахова і Коцюбу назвали нікчемними людьми. Грамотно маніпулюючи аргументами, цитуючи покаянну заяву Дзюби, пересічному обивателю навіювали думку про них, як про осіб облудних і аморальних. І це випробування Леся Йосипівна витримала мужньо. Не хочеться ділити героїв цієї історії на позитивних і негативних. Кожен з них зробив свій вибір: одні сповідували при цьому власну вигоду, інші – принципи. Бог їм суддя. Іван Дзюба через публічне покаяння зберіг себе для родини, для літератури. Я чула його виступ на Всесвітньому форумі українців у 2001 році, коли він обережно, але аргументовано, говорив про важливість збереження української мови задля збереження нації. Його наукові розвідки – золоті злитки в історії української культури. Він дожив до належного пошанування в незалежній Україні. Леся Коцюба померла у 1986 році після інфаркту. Їй виповнилося 65. У довірливих розмовах з сусідкою, з колишніми колегами вона ніколи не пожалкувала про свій вчинок. Вона була правдивою в усьому і за це залишилася в пам’яті людській. Надія ОНИЩЕНКО


оголошення

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

http://dponline.cn.ua Ви к л и к до суд у Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд цивільної справи за позовом публічного акціонерного товариства «Індекс Банк» до Олени Євгенівни Потапенко про стягнення заборгованості за кредитним договором, відкладено на 7 квітня 2011 р. на 11 год. Для участі в справі як відповідача викликається Олена Євгенівна Потапенко (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, вул. Попудренка, 12-б/14). Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідачка вважається повідомленою про час та місце розгляду справи, тому у разі неявки Потапенко О. С., повідомленої належним чином, чи причину буде визнано судом неповажною – суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Справу буде розглянуто у приміщенні суду (м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17) під головуванням судді Гордійко Ю. Г. (каб. 18).

Кредитна спілка «МОЯ РОДИНА» (код ЄДРПОУ 34259312) інформує про скликання чергових загальних зборів членів КС «МОЯ РОДИНА», які відбудуться 28 квітня 2011 року за адресою: м. Чернігів, пр-т Перемоги, 139. Реєстрація учасників зборів від 15:00 до 15:40. Початок загальних зборів о 16:00. На порядок денний загальних зборів пропонується винести такі питання: 1. Про заслуховування та затвердження звітів органів управління КС «МОЯ РОДИНА» за 2010 рік. 2. Про заслуховування та затвердження висновку ревізійної комісії КС «МОЯ РОДИНА» за 2010 рік. 3. Про заслуховування аудиторського висновку, яким підтверджена річна звітність КС «МОЯ РОДИНА» (річна фінансова звітність і звітні дані КС «МОЯ РОДИНА» за 2010 рік) та затвердження річної звітності, а також результатів діяльності КС «МОЯ РОДИНА» за 2010 рік. 4. Про визначення незалежного аудитора (аудиторської фірми) для підтвердження достовірності і повноти річної звітності КС «МОЯ РОДИНА» за 2011 фінансовий рік. 5. Про ознайомлення з бюджетом на 2011 фінансовий рік. 6. Про внесення змін до статуту КС «МОЯ РОДИНА». 7. Про затвердження положень в новій редакцій про органи управління КС «МОЯ РОДИНА». 8. Про затвердження порядку розподілу доходу та покриття збитків КС «МОЯ РОДИНА». 9. Різне. Спостережна рада КС «МОЯ РОДИНА»

Чи впливає страховий стаж на розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною? Розмір допомоги в залежності від страхового стажу встановлений Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 №2240, а саме статтею 37. Допомога по тимчасовій непрацездатності (в тому числі допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною) виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах: • 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до п’яти років; • 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років; • 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років. • 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту», особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів». Чернігівська міська виконавча дирекція ЧОВ ФСС з ТВП

Шановне абоненте ФОП Буренко К. І.!

Продам:

КУПОН

безкоштовного оголошення

Рубрика: ‰‰ Продам ‰‰ Куплю ‰‰ Міняю ‰‰ Зніму ‰‰ Здам

Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):

Телефон, адреса: Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково) Прізвище, ім’я, по батькові: Адреса: Телефон:

Підпис:

 Чернігів

Шановне абоненте ФОП Калінін А. О.!

Повідомляю Вам, що з 01.04.2011 р. розмір абонентної плати за надання послуг з сервісного обслуговування сегменту будинкової розподільчої мережі та пов’язаних послуг становитиме 15 грн 00 коп. на місяць.

Шановне абоненте ФОП Юрченко А. В.! Відповідно до Регламенту сервісного обслуговування сегменту будинкової розподільчої мережі та надання пов’язаних послуг розмір щомісячної абонентної плати за надання послуг з сервісного обслуговування з 1 квітня 2011 року становитиме 15 грн 00 коп.

Телефон рекламного відділу «Деснянки вільної» – 4-40-07

NOAA-19  25.03.2011 12:29

Гід р о м е т ц е н т р п овід о м л я є

26-го березня очікується хмарна погода з проясненнями, невеликі опади, місцями слабке налипання мокрого снігу. Вітер північно-західний 7–12 м/сек. Температура повітря по області вночі –3 ... +2 °C, вдень 0 ... +5 °C, по Чернігову вночі –1 ... +1 °C, вдень +2 ... +4 °C. 27-го та 28-го березня – хмарна погода з проясненнями, без істотних опадів, лише вдень 28-го невеликий мокрий сніг з дощем. Вітер північно-західний з переходом на південносхідний 5–10 ­м/сек. Температура вночі –7 ... –12 °C, вдень 27-го 0 ... +5 °C, 28-го +2 ... +7 °C. п о г о д а н а с о н ц і ( д а н і S O H O)

«КОМФОРТ» М Е ТА Л О П Л А С Т И К О В І

GOES-14  25.03.2011 01:12

LASCO C2  25.03.2011 08:12

календар

м. Чернігів, Готель «Градецький», офіс 205. Тел.: 612-184, (093) 455-12-47. м. Короп, маг. «Panasonic». Тел. 2-11-53

• Гараж в а/к № 29 в р-ні кондитерської фабрики. Тел. 775-415. • Дачу в Пролетарському Гаю неподалік Земснаряду, дерев’яний дім, 6 соток, до озера 50 м. 5500 у.о. Тел. 952-408. • Трактор «МТЗ-50», у робочому стані. Тел. (098) 903-54-53. • Вікна ОС 130х150. Тел. 2-23-40. • Дачу в Жавинці «Горизонт», 2-поверховий цегляний будинок, 4 сотки, полив, світло, до затоки Десни 100 м. 10000 у.о. Тел.: 930-379, (066) 710-47-30. • Корову, 5 років. Ціна договірна. Тел.: 685-091, (097) 922-23-84. • Газифікований будинок (літня кухня, сарай, гараж, 0,54 га землі) в с. Вересоч Куликівського району Чернігівської обл. Тел.: 2-51-58, 2-52-19.

Металопластикові вікна, рами, двері, москитні сітки. Балкони під ключ. Обшивка будинків сайдингом. Низкі ціни. Швидко. Якісно. Тел.: (093) 787-92-91, (067) 944-80-17, 937-310. Продаються насіння овочів, великий вибір квітів, а також буряк, трава, цибуля, засіб проти бур’яну, засоби захисту рослин «Престиж», «Матадор» і «Шедевр» – оптом та в роздріб на оптовій базі у Чернігові по вул. Ріпкинська (біля 2-х воріт). Тел.: (093) 732-32-89, (22) 639-773 (увечері).

Зн і м о к із с у п у т н и к а

З 1 квітня 2011 року розмір щомісячної абонентної плати за сервісне обслуговування сегменту будинкової розподільчої мережі та пов’язаних послуг становитиме 15 грн 00 коп.

Пр и в а т н і о г о л о ш е н н я

• Вхідні двері, б/в, у хорошому стані. Недорого. Тел.: 5-94-35, (093) 755-54-61. • В’язальну машину «Нева-5» у хорошому стані. Недорого. Тел.: 5-94-35, (093) 755-54-63. • Пружини перехідних амортизаторів, скло заднього ліхтаря на «Запорожець». Нові. Недорого. Тел.: 5-94-35; (093) 755-54-61. • Інкубатор на 1000 і 80 шт. яєць. Ціна договірна. Тел. 3-63-26. • Недорого ліжко дерев’яне з пружинним матрасом; стіл кухонний дерев’яний, розсувний і 4 табурети; вітальню з шафою-пеналом і дзеркалом. Тел. 959-046 (від 18 до 21 год.). • Приватизовану земельну ділянку (10 соток) під забудову в с. Старий Білоус. Тел. 4-50-99.

11

Агроном, садовод професійно обріже і спиляє плодові дерева. Тел.: 623-690, (098) 488-86-11. Металопластикові вікна від виробника, балконні рами, двері, підвіконня, відливи, москитні сітки. Помірна ціна, найкраща якість. Виїзд на райони, доставка, монтаж, гарантія. Тел.: (093) 787-92-91, (067) 944-80-17, 937-310.

Сьогодні Сонце зійшло о 5 год. 50 хв., зайде о 18 год. 22 хв. День триватиме 12 годин 30 хвилин. Остання чверть (15.14). Місяць у Стрільці, Козорозі. За релігійним календарем сьогодні – перенесення мощей святителя Никифора, патріарха Константинопольського. Мученика Савина. Мученика Олександра. Мучениці Христини Персидської. Преподобного Аніна пресвітера. Великий піст. Завтра – преподобного Венедикта. Святителя Феогноста, митрополита Київського і всієї Русі. Благовірного великого князя РостиславаМихаїла. Святителя Євсхимона сповідника. Феодорівської ікони Божої Матері. Великий піст. Післязавтра – мученика Агапія і з ним семи мучеників. Священномученика Олександра, ієрея у Сиді. Священномученика Михаїла пресвітера. Мученика Никандра. Великий піст. 29 березня – мученика Савина. Мученика Папи. Святителя Серапіона, архієпископа Новгородського. Священномученика Трофима і Фала, пресвітерів Лаодикійських. Великий піст. Іменинниками будуть: сьогодні – Олександр, Христина, Терентій, Никифор, Африкан; завтра – Ростислав, Михайло, Федосій, Бенедикт; післязавтра – Олександр, Денис, Никанор; 29 березня – Олександр, Трохим, Іван, Роман. Ц и м и д н я м и н арод илися

Український та російський актор Олексій Петренко (1936). Німецький фізик, перший лауреат Нобелівської премії з фізики Вільгельм 27.03 Рентґен (1845); гуморист, письменник, журналіст, видавець Аркадій Аверченко (1881); російський віолончеліст Мстислав Ростропович (1927). Радянський публіцист, письменник, 28.03 основоположник соцреалізму Максим Горький (1868); український співак Дмитро Гнатюк (1925). 26.03

Н есп ри я тл и ви й д е н ь у бе резні

26

Головне управління юстиції у Чернігівській області висловлює глибоке співчуття заступнику начальника Козелецького районного управління юстиції – начальнику відділу державної реєстрації актів цивільного стану Валентині Дмитрівні Мартинюк з приводу тяжкої втрати – смерті сина Вадима.

http://dponline.cn.ua


12

№ 35 (219) 26 березня 2011, субота

Остання сторінка http://dponline.cn.ua

Ч е р н і г і в щ и н а у ф о т о о б’є к т и в і

Сти хія

Японський Чорнобиль

не відбувся 23 березня в Києві відбулося відкриття найбільшої і найавторитетнішої туристичної виставки України – UITT 2011 «Україна – подорожі та туризм». Міжнародний виставковий центр зібрав професіоналів галузі туризму і курортів більш ніж з 50-ти країн світу. Чернігівщина представила на виставці свій туристичний потенціал.

Мистецький проект «Вітер з Карпат» Володимира Сандюка та Олега Чуйка завітав до Чернігова. У Художньому музеї розгорнута виставка цих двох художників.

Ось уже котрий день з телеекранів, повідомлень радіо та друкованих засобів масової інформації не сходить тема катастрофічного землетрусу в Японії. До потужних і тривалих поштовхів долучилися велетенські хвилі цунамі, які практично зруйнували все східне побережжя країни вранішнього сонця. На головному рахунку землетрусу багато людських жертв. За останніми даними, загинуло 9700 людей, 16,5 тисячі пропали безвісти.

З

-поміж руйнувань найбільшу небезпеку становили події на атомній електростанції «Фукусіма-1». Тут вийшли з ладу системи охолодження ядерних реакторів. На трьох із шести нарешті вдалося відновити енергозабезпечення. Але досі рівень радіації в радіусі 20 кілометрів від АЕС перевищує природний фон в сотні разів. Проби морської води, взяті у 100 метрах від берега, де розміщується аварійна станція, також засвідчили підвищений вміст радіоактивного йоду та цезію. В окремі дні змушені були навіть евакуювати ліквідаторів аварії. Півдесятка чоловік загинуло. Влада префектури Фукусіма заборонила вживати радіаційно заражені водопровідну воду, молоко і шпинат. Наслідки стихії ускладнили холодна погода зі снігом у перші дні після аварії, а потім рясні дощі. Вже мало хто сподівається, що під руїнами можна знайти живих людей. Хоча окремі винятки бувають. Минулої неділі серед руїн міста Ісіномакі знайшли 80-річну бабусю та 16-річного її онука. Їм вдалося протриматися під завалами майже 9 діб завдяки йогурту, який зберігався на кухні. Зрозуміло, японці стійко переносять лихо, хоча понад 300 тисяч їх перебуває у спеціальних таборах. Бракує продуктів харчування, чистої питної води. Та все ж вони проявляють неабияку витримку, вже наступного після удару стихії дня добровільно виходили на рятівні роботи. За підрахунками фахівців, збитки, завдані землетрусом, вже перевищують півтори сотні мільярдів доларів. На наші гривні – це близько трильйона, тобто кілька річних бюджетів. Що могло спровокувати стихію? Земна кора – не щось непорушне. Вона буквально плаває по розплавленому ядру Землі. До певних зрушень у земній корі спонукає і те, що планета наша обертається навколо своєї осі. Спонукальним моментом трагедії міг стати і факт максимального наближення траєкторії обертання Місяця навколо земної кори. Таке явище спостерігалося 18 років тому. Саме це обертання зумовлює припливи і відпливи в океанах, підняття земної кори майже на півметра услід за рухом Місяця. 22 березня наше нічне сонце наблизилося до Землі ближче майже на 7 тисяч кілометрів, ніж зазвичай. І хоча минулого вівторка катастрофічних явищ не зафіксовано, все ж таки наступного дня Японію знову трясло магнітудою в 6,6 бала.

К о н к у р с д и тя ч ог о ч и та н н я

«Найкращий читач–2011» Юні читачі Корюківщини є активними учасниками всеукраїнського читацького конкурсу. В кожній шкільній, сільській бібліотеці проводились літературні вікторини, турніри ерудитів, за результатами яких були визначені учасники II районного етапу конкурсу, що відбувся в Корюківській дитячій бібліотеці. Ще одна виставка розпочала свою роботу в Художньому музеї Чернігова. Різьбярства. Представлені роботи знаних майстрів цієї справи: Анатолія та Андрія Колошиних, Олександра Колоші, Антона Штепи, Миколи Панька, Анатолія Ярового, Віталія Костюченка. Фото Віктора КОШМАЛА

Деснянка вільна 

Н

а свято-конкурс «Діти, що читають – майбутнє України» були запрошені найкращі юні читачі району, які змагалися у конкурсах «Чи уважний я читач?», «Контрольна з української», «Літературний лабіринт». Учасники презентували свої улюблені книги, їхніх героїв, представляли на розгляд журі свої читацькі щоденники. Глибокі літературні знання, ерудицію, артистизм, вміння висловлювати свої враження від прочитаного показали учні шостих класів: Віталіна Гарбуз, Юлія Ісаченко (Корюківська ЗОШ №1), Вадим Щиголь, Наталія Коршун (Корюківська ЗОШ №4), Каріна Тищенко, Дарина Лупин-

Засновник та видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда». Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. Головний редактор Лариса Мілова. Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГРОМОВИЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир ЛИСЕНКО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДРУГ. Тел. 4-21-92. Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО. Коректори: Альона ШЕВЧЕНКО, Світлана СОКОЛ, Олена ШЕРЕМЕТ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

ська (Корюківська гімназія), Вероніка Пономаренко (Наумівська ЗОШ), Марина Пастушенко (Холминська ЗОШ), а також семикласники: Надія Козік, Вікторія Кун (Корюківська ЗОШ №1), Денис Науменко та Роман Рябець (Корюківська ЗОШ №4), Оксана Марухно (Олександрівська ЗОШ), Ірина Тищенко (Корюківська гімназія). А звання «Найкращий читач року» вибороли шестикласниця гімназії Аліна Нафтольська та учениця сьомого класу Холминської ЗОШ Наталія Клименко, які братимуть участь в обласному етапі цього конкурсу. Усі учасники конкурсу отримали подарунки.

Володимир ПЕТРЕНКО

Адреса редакції: 14000, м.  Чернігів, проспект Перемоги, 62, 3-й поверх. Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. Електронна пошта: despravda@ukr.net. Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда», 14000, м.  Чернігів, проспект Перемоги, 62. Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). Тираж тижня – 28 054. Розповсюджується по передплаті. Редакція не завжди поділяє п ­ огляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком та імідж позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

®

Лесь ГОМІН

Деснянка вільна №219  

мистецький пРоект яка відбудеться з 4 червня по 27 листопада катерина карпенко, підприємець: – Молодці, що ви- йшли. Тільки в такий спосіб м...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you