6
реаЛіЇ
№ 96 (280) 27 жовтня 2011, четвер
http://dponline.cn.ua
від Cередньовіччя у новгородісіверському утвердилися три головні цвинтарі: троїцьке кладовище, георгіївське та Покровське. А ще, як і повсюдно, проводилися поховання на церковних погостах. у письмових джерелах інформація про поховання досить обмежена, але кілька десятків могил сіверських достойників просто дивом збереглися...
невиннА ЖертвА
плакучої верби
«Чортове» колесо на Троїцькому кладовищі
Сумний фінал
Т
Х
ягарем лягає на серце згадка про дикунський суботник комуністів зі знищення такої форми пам’яті та зв’язку з минулим як поховання на давніх міських кладовищах. Добре, що документи лишилися! У тридцяті роки у Новгороді-Сіверському покінчили з історичними цвинтарями, де впродовж століть ховали городян. Їх зруйнували, а могильні плити та пам’ятники використали як будівельний матеріал для підмурівок новонародженого суспільства. Райкомівські зайди наказали пустити за вітром совість та віру, забути про осуд майбутніх поколінь. Поруйнували все, що навіть краєчком нагадувало про зв’язок поколінь! Не оминули й території Спасо-Преображенського монастиря. Спромоглися походити брудними ногами, осквернивши поховання в обителі. Он дивись, аж до наших днів валяється у клунях монастиря плита зі склепу міністра освіти Російської імперії графа Розумовського, нащадка останнього українського гетьмана! Та чи знищено назавжди той вірус зловісної ідеї? Відправивши на смітник пам’ятні плити та зрівнявши з землею останнє нагадування про попередників, більшовики під кінець 30-х років минулого століття перетворили Троїцький цвинтар на зону відпочинку пролетаріату з різними розвагами: від каруселів і «чортового» колеса до «забігайлівки» під назвою «Голубий Дунай»! Гектари цвинтаря, звільненого від хрестів та пам’ятників, забрали під стадіон. У стилі «аля-ампір» у парку у другій половині 50-х
ронічний спокій міської влади виправила природа. У неї, як відомо, все відбувається не за штучно встановленими стрілками «московського часу», а у відпрацьованому ритмі тисячоліть. 1 жовтня, ближче до вечора, плакуча верба, стомившись від неуважності громади до поважного місця і більше не сподіваючись на море пролитих за довге життя сліз, з тріском впала, переломившись навпіл від потужного удару об голову бетонної скульптури над братським похованням. І дарма, що заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань Павло Плотніков вже через двадцять хвилин, перервавши відпочинок, постав на місті «події тижня». Допомогти пам’ятнику, вщент зруйнованому, як і старій вербі, за якою ніхто не слідкував, він був безсилий. Єдине, що вдалося почути з вуст стривоженого від побаченого керівника гуманітарної царини, так це слова про потребу виправлення ситуації. Хоча, здається, зробити це буде вкрай важко…
халепа завтрашнього дня
А
за сотню метрів, у напрямку монастиря, ще кілька поховань, позначених залізними хрестами, гранітними плитами, пам’ятниками. Добре, що притулилася ближче до високої стіни обителі могила відомого артиста кінця ХІХ – початку ХХ століття Іллі Уралова. А ось дві могилки із залізними хрестами без імен… Поруч з ними, чи навіть на них,
Пам’ятник на могилі Героя Радянського Союзу Анатолія Комоси
Бетонні скульптури у стилі «аля-ампір»
років з’явилися півтора десятка бетонних скульптур. Це для робітників і колгоспників, щоб ті морально гартувалися задля нових перемог комунії. А що так нахабно прискорили забуття про минуле, нехай життя вибачає...
«Секретний» пам’ятник герою Радянського Союзу
П
ісля війни влада повернулася на простори зони відпочинку з досить делікатною метою. У парках та скверах міст та сіл атеїсти торували дорогу новій традиції поховань людей поза старими кладовищами. Так і у НовгородіСіверському заповнили цю досить галасливу територію з каруселями пам’ятниками, обелісками, могильними плитами! Поховали майже впритул до футбольного поля півсотні червоноармійців (відомих та безіменних), які полягли на обох берегах Десни пекельного 1943-го, щоб тут упокоївся їхній прах. Як і всюди у великій Країні Рад, ховати на цвинтарях героїв нового соціалістичного суспільства ставало для влади незручною справою, бо ж безбожниками зростали! У http://dponline.cn.ua
всякому разі для народних очей такими прагнули бути. У ті ж повоєнні десятиліття відвели тут місце для вічного спочинку ще кільком людям. Пізніше, теж поруч, поставили кілька пеньків, зрозуміло для чого. Отже, тут за будь-якого свята постає вічне запитання: поминати чи гуляти? Дивно тільки, що навіть батьків одного з найталановитіших військових Новгород-Сіверщини – майстра повітряних боїв Другої світової, льотчика А. С. Комоси, який збив 23 німецькі літаки і загинув у 1952 році за загадкових обставин, начебто змусили погодитися на поховання поза кладовищем. І через 50 років по смерті Героя Радянського Союзу не припиняються розмови очевидців, що талановитого інструктора вищого пілотажу убив інкасатор на підґрунті бажання певних номенклатурних осіб розправитися з популярністю, незалежністю і принциповістю у стосунках з владою 36-річного земляка. Так і стоїть пофарбована у 50-ті роки «сріблянкою» залізна конструкція (пам’ятник?), куди навіть доріжка напряму не підходить...
Плач верби
С
юди, до типової скульптури «радянського воїна», на свята для масовки приводили учнів, юнаків ставили у так звану «почесну варту». От тільки очільникам міста та району останніми десятиліттями бракувало бажання навести тут лад. Та воно й не дивно, бо головні дійові особи свят обертаються не тут, а в місцях облаштованих, де зручно та людно. А традиція махати рукою на те, що не видно народу, спонукала менших начальників до забуття. Тутешні пам’ятники, гранітні дошки настільки обшарпані, що майже неможливо щось на них прочитати. І тільки потужна тінь від плакучої верби, яка впродовж півстоліття стояла за кілька метрів від кам’яної фігури воїна, надійно і сором’язливо прикривала бездіяльність чиновників на меморіальному пантеоні.
хрести без імен...
років десять тому місцеві авантюристи поставили водонапірну башту. Казали, що для потреб «чотиризіркового» готелю «Слов’янський». Можливо. Та й сам готель осів на кістках двадцяти тисяч радянських військовополонених 1941-1943 років. Де надалі падатимуть дерева і чи не «з’їде» остаточно у провалля глибокого яру розкішна коробка зі скла, заліза та бетону легендарного готелю? Втім берези і липи щоденно, разом з великим шаром ґрунту, потихеньку рухаються униз, на дно ущелини. Так само, як і плакуча верба біля пам’ятника, не погоджуючись з долею духовного простору старого містечка… Борис ДОМОЦЬКИЙ Фото автора м. Новгород-Сіверський
Чотиризіркова водонапірна вежа