Issuu on Google+

http://dponline.cn.ua

e-mail: despravda@ukr.net

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

с лі дст в о ве д у т ь зн ат о к и

Кабінет Міністрів України схвалив проект постанови «Деякі питання використання коштів державного бюджету задля надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла», яким передбачається нинішнього року направити 150 млн грн на реалізацію Державної цільової соціальноекономічної програми будівництва доступного житла на 2010–2017 рр. Про це вчора повідомив віце-прем’єр-міністр, міністр регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства вік тор Тихонов. За словами віце-прем’єр-міністра, Міністерство клопотало про виділення 340 млн грн на реалізацію цієї програми у нинішньому році. Тихонов зазначив, що на сьогодні кілька тисяч громадян в Україні виявили бажання укласти угоди на будівництво доступного житла. За його даними, міжвідомча комісія з відбору об’єктів незавершеного житлового будівництва відібрала для участі у програмі 133 об’єкти, загальна вартість квартир у яких, запропонована забудовниками, становить 2783 684,48 тис. грн. Міністр зазначив, що після освоєння 150 млн грн Мінрегіонбуд клопотатиме про додаткове виділення коштів на будівництво доступного житла у 2011 році. Він нагадав, що у 2010 році вперше було передбачено кошти для надання державної підтримки громадянам, які виявили бажання взяти участь у придбанні доступного житла. «Ці кошти надійшли тільки у вересні. Майже за 2 місяці роботи з громадянами було освоєно приблизно 70 млн грн державного бюджету, що дозволило залучити 180,9 млн власних коштів громадян і направити додатково у житлове будівництво близько 250 млн грн. Крім того, це дозволило відновити будівництво 38-ми об’єктів практично по всій Україні, з яких 11 вже введено в експлуатацію у 2010 році, а 27 будинків передбачається ввести у першому півріччі 2011 року», – сказав Тихонов.

Студенти б’ють у барабани

Інспектори патрульної служби Леонід Склезь та Сергій Шуман, які і затримали хулігана

Дали 150 мільйонів замість 340

протест

У Києві вчора близько 300-т студентів пікетували будівлю комітетів Верховної Ради України, протестуючи проти ухвалення закону про вищу освіту. Поряд – близько 100 правоохоронців. За словами учасників акції, здебільшого вони представляють Національний університет «Києво-Могилянська академія», але були студенти й інших вузів Києва. Протестувальники також вимагають відставки міністра освіти та науки, молоді та спорту Дмитра Табачника.

Телефонного жартівника затримали майже відразу

З

ш о у- б і з

Участь Міки Ньютон у Євробаченні під питанням?

атримати телефонного хулігана, та ще й у першу годину після того, як він так безглуздо пожартував, здавалося б, нереально. Дістатися до цих «жартівників» зазвичай складно. Правоохоронці проводять розслідування, щоб вирахувати, хто телефонував, наприклад, на номер «102» і повідомив про хибне замінування. Чимало таких правопорушень і досі нерозкрито.

А ось у лютому вдача посміхнулася міліціонерам. Допоміг і людський фактор, точніше, деякі риси характеру особи, яка зробила хибний виклик. Це – надзвичайна самовпевненість у собі, у своїй безкарності. Все відбувалося так. 22-го лютого невідомий чоловік зателефонував на номер «102» і повідомив про замінування одного з нічних клубів. Через кілька хвилин той самий голос сказав, що заміновано ще й Центральний ринок. Неподалік від місць так званих «замінувань» якраз пролягав маршрут двох інспекторів патрульної служби. Міліціонери одразу ж після отримання повідомлення чергового міського відділу міліції вирушили на місце події. Прибувши до нічного клубу, правоохоронці почали розпитувати охорону, чи не було того вечора конфліктів між/з відвідувачами закладу. З’ясувалося, що сварки таки були. А одного, найбільш активного відвідувача, навіть довелося виставити. Але через деякий час дебошир повернувся і на той момент якраз перебував у приміщенні. Інспектори вирішили поспілкуватися з ним. Молодий

чоловік був напідпитку. Патрульні попросили його показати свій мобільний телефон. Той неохоче, але дістав апарат і надав для огляду. Виявилося, що в телефоні немає сім-карти. На запитання міліціонерів, де вона, чоловік відповів, що мобільний щойно придбав, тому і немає карти. Інспектори попросили показати документи на щойно куплений апарат. Зрозуміло, що надати їх чоловік не зміг, сказав, що вони вдома. Це викликало у правоохоронців ще більшу підозру. Як так може бути: телефон щойно купив, а документи вже вдома? Інспектори провели подальшу перевірку мобільника. Виявилося, що телефонна книга в ньому фактично заповнена. Далі з молодиком розмовляли вже у відділку. І 19річний чернігівець зізнався, що це таки він зробив хибний виклик. Проти нього порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 259 (завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності) Кримінального кодексу України. Назар ПОЛІЩУК

Новини підготував Віталій АДРУГ

до ст у п н е Ж и тло

Як відомо, на конкурсі з відбору кандидатури від України на Євробачення перемогла Міка Ньютон. Але це ще не значить, що вона поїде туди представляти нашу країну. Як і рік тому навколо переможця-представника згущуються чорні хмари. І, в першу чергу, і кандидат, і сам процес відбору не сподобався Ганні Герман... І тепер вона ініціюватиме створення комісії для перевірки відбору кандидатури від України на Євробачення, про що вона заявила офіційно. – У багатьох людей, які пишуть і телефонують до Адміністрації Президента, і в мене особисто як члена журі цього конкурсу, залишився дуже неприємний і гіркий осад від усього, що відбувалося там, я думаю, що правильно буде ще раз все перевірити, причому разом з представниками прокуратури», – підкреслила Ганна Герман. – Я думаю, що варто прислухатися до тих десятків тисяч людей, які за ці два дні телефонували і висловлювали своє невдоволення тим, як відбувся цей конкурс. Відповідаючи на запитання, у чому полягають її сумніви щодо результатів конкурсу, Герман сказала: «У мене багато сумнівів, але я не хотіла б їх оприлюднити до того, як комісія, яка, сподіваюся, буде створена, надасть свої висновки»...

ШУКАЙТе ГАЗеТУ

у пунктах продажу преси вашого міста

ПеРеДПлАТІТь,

або якщо хочете, щоб «Деснянку вільну» приносили вам додому Передплату можна оформити у будь-якому поштовому відділенні

ПеРеДПлАТНІ ІНДеКСи: триразовий – 49086 триразовий пільговий – 49087 четверговий випуск – 49088


cmyk

2

реґіон реґіон

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок

 Новини

н ові в и д а н н я

Корюківська козацька січ уже понад шість років славиться благочинністю

«Хто є хто в Чернігівській міській раді шостого скликання...» Саме таку назву має брошура, яку презентував у пресклубі «Чиста політика» чернігівський освітній центр «Ініціатива».

К

озаки допомагають дітям-інвалідам, малозабезпеченим, а також багатодітним родинам. Про їхні добрі справи знають у сільських школах району, які вони забезпечують приладдям для навчання. Цього разу, до сіл Рибинська, Олександрівки, Тютюнниці, Сахутівки, Забарівки та Шишківки козаки з Корюківської козацької січі доставили десятки комплектів одягу для дітей різного віку.

Пам’ятник ліквідаторам

У

Корюківці зібрано 90 тисяч гривень на виготовлення пам’ятника Героям Чорнобиля. В цьому допомагали організації, установи, підприємства міста та району. Левову частку коштів виділив благодійний фонд «Слов’янський» – 65 тисяч гривень. Скульптуру ліквідаторам на ЧАЕС виготовляє Юрій Курилін, який за своє життя створив сотні пам’ятників. Було у нього півдесятка робіт, які присвячені Чорнобильській трагедії. Пам’ятник встановлять на центральній вулиці міста, навпроти Корюківського центру поштового зв’язку до 25-ї річниці пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи.

Дорога легка для малюка

О

лександрівський дитячий садок – один з кращих у районі. Там є всі потрібні умови для дітлахів: щоденні калорійні страви, велика кількість іграшок та літератури. За будь-якої пори року підтримується оптимальна температура. Але найприємнішою звісткою для сільських родин стала звістка про шкільний автобус. Тепер вісім малюків із сусідньої Забарівки їздять в теплому шкільному автобусі, який забирає їх із самих домівок морозними ранками.

Перший гуморист сільської школи

В

Охрамієвицькій сільській школі майже щомісяця вчителі та учні організовують різні конкурси і змагання. Серед школярів є і співаки, і танцюристи, і спортсмени… А цього разу найвищий рейтинг «народного артиста» здобула гумористка Ірина Котляр. Вона, як справжня артистка, розповідала гуморески під щирий сміх глядачів.

Відкрито першу українську світлицю в окрузі

Т

орік з ініціативи художнього керівника Оксани Мелашич і бібліотекаря Юлії Литвненко при Білошицько-Слобідському будинку культури створено українську світлицю. Протягом півріччя у селі зібрано понад сотню старовинних речей. Серед них: скриня, ступа, українське дерев’яне ліжко, діжечки. Крім того, там є різноманітні рушники, вишиванки, картини, які надають світлиці привабливості. Сюди час від часу приходять учні, щоб глибше ��ізнатися про історію рідного краю. Часті гості тут і дітлахи з місцевого садочка «Струмок». До речі, це перша світлиця в Корюківському районі.

Сніжана БОЖОК

Корюківський район

http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

Н

Павло Пущенко

а сторінках нового видання читачі можуть знайти інформацію про результати виборчої кампанії в місті Чернігові, склад та короткі персональні дані депутатів Чернігівської міської ради шостого скликання, передвиборні обіцянки міського голови та партій, представлених у раді. Одним із завдань цього видання є бажання зафіксувати перелік передвиборних обіцянок політичних партій міської ради. Адже виборці мають пам’ятати, що їм обіцяли народні об-

ранці, а останні – докладати зусиль для реалізації обіцяного. Автори запевняють, «...провівши порівняльний аналіз передвиборних обіцянок, стало очевидним, що реальні претенденти на перемогу давали розмиті, неконкретні обіцянки і навпаки, політичні сили, що не розраховували на перемогу, давали популістські, часто фантастичні обіцянки». Найменше конкретних обіцянок містить програма провладної Партії регіонів. Найбільшу публічну програму на місцевих виборах 2010 року мали партія «Громадянська солідарність» та представники партії «Сильна Україна». За словами політичного експерта Павла Пущенка склад міської ради оновився майже на 70%. Родинні зв’язки в раді шостого скликання теж є. Два брати Тарасовці – Юрій та Олександр стали депута-

тами від партій УДАР та «Батьківщина» відповідно. З вченими званнями в депутатському корпусі двоє депутатів – доктор Микола Носко і кандидат наук Олег Шеремет. У складі ради в три рази більше чоловіків ніж жінок. В попередній міськраді п’ятого скликання гендерний баланс був на одну позицію менший – тоді в раді було 11 представниць прекрасної статі. Більшість «слуг народу» працюють у сфері бізнесу – 56%. В освіті – 16%, в медицині – 6%, чиновників – 12%, громадсько-політичних діячів – 6% і 4% – тимчасово не працюють. Учасники конференції запевнили, що брошуру вручать кожному депутатові, щоб не забували про свої обіцянки. А ще розповсюдять по бібліотеках, серед журналістів, щоб кожна людина мала вільний доступ до книги. Сніжана БОЖОК

віс т і з М е н щ и н и

Селяни не хочуть здавати Податківці зібрали молоко за безцінь більше грошей

С

еред основних питань, які порушують селяни на традиційних зимових сходах, низькі закупівельні ціни на молоко. На базарі воно коштує у кілька разів дорожче, але ж не кожен може повезти його туди. Така ситуація з молоком триває цілу зиму. На сходах представники влади обіцяють розібратися і допомогти. Хоча всі чудово розуміють, що і розбиратися нічого, просто переробники для отримання надприбутків оббирають власників корів до нитки. Останні ж змушені будуть скорочувати кількість рогатого поголів’я. Та чи є в нас кому боротися з монополістами, які підривають економіку села, і чи хоче хтось з цим взагалі боротися, питання риторичне.

З

а результатами роботи, торік працівники Менської державної податкової інспекції зібрали до бюджетів усіх рівнів 40 млн 952 тисячі грн. Це на 7 млн 797 тис. грн більше, ніж у 2009-му році. До державного бюджету менські податківці торік мобілізували 13 млн 668 тис. грн. Це на 4 млн 775 тисяч грн, або 54% більше, ніж за 2009-й рік. Інші цифри теж свідчать про зростання результатів роботи. Менські податківці серед інших інспекцій області посіли п’яте місце. Мабуть за нинішній рік до бюджетів різних рівнів з району буде напрвлено ще більше коштів. Адже держава ставить завдання забезпечити сплату податків тими суб’єктами підприємницької діяльності, які раніше від цього ухилялися. Це дасть додаткові надходження до бюджету. А ось чи підвищиться життєвий рівень громадян, час покаже.

Валерій Магула

З о с та н н ь ої п о ш т и

Серед добрих людей

О

станнім часом серед людей мого покоління існує думка про те, що нинішні держчиновники черстві, не знають наших бід, не думають, як допомогти простій людині. Нічого гріха таїти, є такі. Але не всі. У цьому власне переконалася. Я одинока, безпомічна, стара жінка. Проживала не так давно в селі Велика Вісь Ріпкинського району. Повірте, у 92 роки самотній страшно жити в селі. Якось із вашої газети дізналася про чернігівський будинок престарілих, у якому такі старенькі, як я, доживають останні роки. І з’явилось у мене бажання поміняти місце проживання. Але сільрадівські працівники сказали, що не так то просто туди влаштуватися. Я навіть і не думала, що мені пощастить. Одного дня до моєї хати у

супроводі сільського голови завітав незнайомий чоловік. Це був начальник обласного управління праці та соціального захисту населення Іван Коробка. Тепер він обіймає посаду першого заступника голови облради. Я розхвилювалася, не могла повірити в те, що мене, просту пенсіонерку, відвідав обласний керівник. Іван Іванович поцікавився моїм життям, уважно вислухав моє прохання і пообіцяв допомогти. Це була така радість, що й передати не можна. Сільський голова Ірина Костирко швидко оформила потрібні документи. І невдовзі я стала постійною мешканкою пансіонату. Скільки Бог відміряв жити мені, не забуду цих чуйних керівників. Тепер я спокійна: у теплі, не голодую. Колектив працівників доброзичливий, до нас ставиться з повагою.

За станом здоров’я уважно слідкують медики. Я задоволена, що живу серед добрих людей. Спасибі їм за добро і ласку! Є у мене прохання: через газету хочу поздоровити Великовіського сільського голову Ірину Костирко з днем народження. А вона відзначатиме його 2 березня. Бажаю їй доброго здоров’я, щастя родинного, успіхів на життєвому шляху. Їй і присвячую ці рядки: Пусть мир улыбается, Солнце сияет. И жизнь только радость Вам доставляет. И пусть непременно Любые желанья Всегда исполняются Сверх ожиданья! Ганна Тугай


№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок http://dponline.cn.ua

3

«Мій батько був священиком» 1–3 березня – Дні пам’яті жертв Корюківської трагедії в роки Великої Вітчизняної війни Корюківка – українська Хатинь. На початку березня 1943-го року тут було розстріляно й спалено майже 7 тисяч жителів. Пожежу, яка зайнялася від рук фашистів і поліцаїв, було видно за десятки кілометрів. Смерть дітей, жінок, стариків не можна пробачити. Не можна й забути…

1. лист у ленінград 2. Бондаревські Хіба не буває: перебираєш старі папери і раптом знаходиш й Доброволянські щось цікаве й тривожне? Оце й мені так потрапив на очі лист, якому вже більш ніж два десятиліття. Точніше, не лист-оригінал, а копія. Датований він 1990 роком. Написаний 29 червня. Як потрапив до мене? Пам’ятаю, надіслав цю копію відомий на Чернігівщині журналіст Ілля Оліферовський, який довгі роки працював у «Деснянській правді». Тепер уже важко згадати подробиці його прохання. Колега-старійшина звертався, щоб допомогли йому відшукати точну адресу автора листа: «Писала бабуся й забула вказати вулицю й номер будинку». Тоді щось перешкодило довести справу до кінця, та й Оліферовський сам приїздив і проводив журналістське розслідування, писав про корюківську трагедію, згадуючи про те, як нелюди, не побоявшись навіть Бога, по-звірячому розправилися не тільки зі священнослужителями, а й з парафіянами, які в храмі шукали спасіння. Знайдений старий лист не переказую, а викладаю повністю. Як він потрапив тоді до Оліферовського? Мабуть, з Ленінграда шукали адресу автора, переславши копію листа в Чернігів:

Про загиблих від рук фашистських карателів священиків у нашому місті ще пам’ятають. Правда, ні прізвищ не можуть згадати, ні імен. Хто ж вони такі? Судячи з листа Олени Олександрівни, Бондаревські з’явилися в Корюківці у 1935-му році, коли вже церква стала… кінотеатром. Зокрема, корюківчанка Діна Степанівна Корюківська згадує, як сюди їх водила мама із сестричкою в кіно. Мабуть, Бондаревські приїхали в наше місто не випадково. Чи не обставини змусили – тоді священиків переслідували. й вони вибрали тихий куточок Полісся. Шукаю старожилів. Ольга Романівна Суровець, вчителькапенсіонерка, якій уже далеко за вісімдесят, нині живе у доньки в Чернігові. Вона розповіла: – Я жила до війни на Олексіївці, поруч з будинком, де квартирували Бондаревські. Священики Бондаревські якісь родичі вчительці Оксані Павлівні Савченко. Вона деякий час працювала десь на заході України. Повернулася в Корюківку з Бондаревськими. Доньку і зятя Олександра Бондаревського я знала особисто. Вони

«Ректору Ленінгра Духовної Академії і семдської професору Сорокіну Воло інарії димиру Пише Вам лис та з міс та Кор Україні, Доброволянська Оле юківки Чернігівської області, що на на Олександрівна, 1910 рок ня. Я нині живу тут разом у народженНам уже по 80 років. Род зі своїм чоловіком. Квартира державна. ичів немає ніяких. Моє жіноче прізвище з 1935 року по 1943-й. БатБондаревська. Батьки жили в Корюківці ько, Бондаревський Олекс вич, – священик. Матір зва ли Марією Петрівною. андр ВасильоМій батько служив у корюк Васильович, теж священик івській церкві. Брат його – Кос тянтин вчотирьох в одному місці. , і їхня сес тра Євдокія Василівна жили У 1943-му році мої батьки , а також батьків брат і сес нули. Їх вбили у церкві нім тра загиступив і просив, щоб не вбиецькі фашисти. Батько з хресто�� вивбили і кинули у вогонь. вали мирне населення. Його першого У мене було тільки два Олександрович. Вони до війбрати – Василь Олександрович і Петро ни працювали директора загинули на фронті. ми шкіл. Обоє Ось так я втратила усіх сво їх рідних. Мій чоловік працював пу, на трудодні. На пенсії у колгоспі агрономом – як член колгосвін уже 21 рік. Спочатку отр карбованців, а тепер додали ував по 70 ще 20. Мій Кузьма Федорим не може ходити. У мене теж ови ч хворий, діабет у, ще й зоб. На одн багато різних хвороб. Крім цукрового е око зов сім не бачу. Ми живемо бідно, нема ніякої допом дуже оги У мене до Вас велике про . хан ня: пор адьте, хто може нам надати допомогу – пожертвувати війни працювала, та про гроші. Я пенсії зовсім не одерж ую. До тітки – вчительки. Одніє пали документи. Піс ля війни ми жили в тирі немає меблів, лишеї пенсії не вис тачає й на продук ти. У кварсті Дуже бідуємо. У мене часл та диван. Немає радіо і телевізора. Пробачте мене за те, що то малокрів’я, лягаю в лікарню. нам може допомогти. Нап пот урбувала. Жду Вашої поради, хто для того, щоб Ви переконалишіть нам лис та. Висилаю Вам газету ися, що мої батьки загину ли. З повагою, Олена Олександрівна і Кузьма Федорович».

мешкали в тому ж будинку, що й я – номер 108 на центральній вулиці, двоповерховий дерев’яний – якраз навпроти, через дорогу стоїть пам’ятник жертвам корюківської трагедії. Перебралися вони вже старими із Семенівщини. Мабуть, душі забажалося жити там, де загинули батьки. – Я теж жила в цьому будинку, – повідомила інша вчителькапенсіонерка Агнеса Юріївна Тарасенко. – Пам’ятаю цих людей. Дуже інтелігентні. Завжди ходили разом, дружні. З ними мешкала й Оксана Павлівна. На початку 80-х років цей будинок знесли, хто одержав інші квартири, хто будувався, як ми. Куди переселили Доброволянських, не пам’ятаю. Оксана Павлівна померла. – Доброволянська? Рідкісне прізвище. Але згадую, що були такі. Діда пам’ятаю – високий, інтелігентний, а бабусі – ні, – доповнює колишній секретар міськради Наталія Василівна Карманова. Дехто стверджує, що в Доброволянських була донька й вона приїздила один раз. Але інші заперечують. На жаль, у книзі реєстрації померлих, починаючи з 1990 року, в РАГСі немає прізвищ Доброволянських. Виходить, старі Доброволянські знову кудись перебралися і там знайшли вічний спокій.

3. Просили не вбивати людей Про самих Бондаревських дещо розповіла Євдокія Семенівна Тихоновська, якій теж скоро виповниться 90 років: – Усі Бондаревські квартирували у моєї сестри Нюри Луговець в Корюківці, у віддаленому районі – Олексіївці. Це біля ставка, вулиця Набережна, 2. До війни ці священики працювали на деревообробному підприємстві. Називали його «Кустпромом». Згодом там збудували меблеву фабрику. Олександр та Костянтин Бондаревські правили в храмі, коли його відкрила но-

ва влада. Служили людям, а не ворогам. Розстріляли їх не 1 березня, як почалася бійня, а 2-го. Тоді вдалося врятуватися лише двом – моєму родичу, двоюрідному брату – Сергію Грищенку і ще одному корюківцю. Вони вилізли на дзвіницю і там сиділи, чули крики людей, постріли… Першими розстріляли священиків, які просили помилувати людей. Коли, нарешті, Сергій з

Ми з братом ховалися у хмизу. Поліцаї з німцями поспилювали ліс, аби не знайшли там порятунок партизани і не влаштували засідок. А всі інші хуторяни йшли від осель подалі, на острівець серед болота, – згадує моя старенька співрозмовниця. Вона ще багато чого розповіла про знущання ворогів над хуторянами під час війни. Але про пережите Авраменками напишу пізніше.

учителем спустилися вниз, побачили жахливу картину. Сергій був зовсім сивий, білий, мов молоко. Ви не можете не знати його. Він деякий час після війни працював головним бухгалтером райлікарні. Жив недовго. Сама Євдокія Семенівна Тихоновська (дівоче прізвище Авраменко) в молоді літа мешкала на хуторі Авраменки поблизу Корюківки, біля шляху зі Щорса. Під час кривавої трагедії її двом сестрам вдалося врятуватися з палаючого міста. – 1 березня повз хутір проїхало 18 автомашин із гестапівцями та поліцаями у напрямку Корюківки. І поверталося увечері стільки. Я рахувала. П’яно горланили пісні й викидали на сніг пляшки з-під шнапсу. Великі, як з-під шампанського. Моторошно! Як можна вбивати людей, а потім пити і співати?..

– У мене добра згадка про Бондаревських, – закінчує розповідь Євдокія Семенівна. – Я бачила їх у сестри – добрі й чуйні люди. Вічна їм пам’ять! У якій вони могилі лежать? У березні 1943-го великі поховання не переписували. Знали лише рідні, яких залишилося мало. Донька Олександра Бондаревського у цей страшний час жила десь далеко з чоловіком, залишилася живою, щоб через багато літ приїхати у Корюківку і поселитися в будинку, з віком якого видно вічний вогонь пам’яті загиблих. Тільки старість у них була не солодкою. В історії багато білих плям, навіть і не в такій далекій. Вклонімося тим, хто колись радів сонцю і хотів його для всіх людей! Зоя ШМАТОК

м. Корюківка

http://dponline.cn.ua


cmyk

4

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок

сокроВенне сокроВенне

http://dponline.cn.ua

Цвіт життя, освячений поетом

До 120-річчя від дня народження Павла Тичини

Т

ичина увійшов у моє серце ще в дитинстві. Приносила з дитячої бібліотеки книжки, а там така краса: Щось мріє гай – над річкою, Ген неба край – як золото. Мов золото-поколото, Горить-тремтить ріка, як музика… Та це ж про наш край, про Бобровиччину, про нашу несмілозамріяну річку, що обгортає теплим сріблом, про наші гаї, що озиваються арфами золотими, голосними. Звісно, і собі хотілося змалювати цей світ дивовижний, таємний, незнаний. І тоді (на уроках) народжувалися перші рядки. Мама працювала завідувачкою районної бібліотеки, все життя була захопленим, допитливим читачем. Тож першою пробудила любов до літератури, поклоніння перед духовними вождями суспільства – письменниками. Якраз на іменини Тичини часто запрошувала на літературну гостину письменників-земляків. На таких вечорах районний будинок культури був переповнений вдячними читачами: люди стояли і в проходах, коли виступали Юрій Збанацький, Андрій Динник, Віктор Кава, Дмитро Ткач. Мені ж, четвертокласниці, доручали декламувати вірші знаменитого земляка. Яка особлива, захоплена тиша стояла у залі, коли звучали його безсмертні рядки: Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я – живу. А через кілька років на Бобровиччину приїхав сам Павло Григорович Тичина. З якимсь благоговінням слухали поета земляки… До залу було важко потрапити. А нас, старшокласників, проймала особлива гордість, адже в президії поруч із знаменитостями сиділа ровесниця: однокласниця, відмінниця, артистка і поетеса Тамара Мовчан. Ще й читала свої перші вірші.

Тамара, моя задушевна подруга, – яскрава, смілива, різнобічно обдарована дівчина. Для нас вона була вже трохи «класиком», адже друкувалась у районній газеті, знала тодішніх журналістів «Жовтневої зорі» – Олександра Олійника, Івана Зацаринного, Олексія Шульгу, Івана Ушету, Володимира Нємченка. Її твір про Павла Тичину було визнано кращим в області. (До речі, він зберігається в музеї Павла Тичини в Пісках).

Павло Тичина із юними пісківцями під час приїзду в рідне село. 1964 рік

Із Тамарою ми дружили. Скільки дівочих таємниць вислухали верби біля Лукашівського ставка (подруга жила в дуже поетичному місці). А скільки захоплених вражень переповіла мені дівчина про поїздку на нараду молодих літераторів у столицю. Там вона познайомилась із творчою молоддю Києва: Тамарою Коломієць, Іриною Жиленко, Володимиром Дроздом, Леонідом Горлачем… Тоді, в старших класах, услід за мною й Тамарою, почали дописувати до райгазети й інші однокласники: Наталя Зазимко, Ніна Даруга, Микола Плескач. Із Ніною Даругою ми кілька десятиліть відпрацювали в «Жовтневій зорі». Наталя Зазимко (їй судилась учительська доля) пише гарні ліричні вірші і досі. Що поробиш, Тичинине благословення… Тамара Мовчан рано вийшла заміж, виїхала на батьківщину чоловіка, живе десь у Пушкінських місцях. …Якою чарівно незбагненною була дорога до моїх подруг. Береги річки виколошувалися дивним квітом, що сяяв проти сонця всіма кольорами райдуги. Таємною глибиною і прозорістю зустрічала криниця – якою смачною була ця свята вода нашого дитинства

Хліб-сіль гостям села – учасникам свята «Чуття єдиної родини» вручає керівник Пісківського господарства Анатолій Дробот

http://dponline.cn.ua

і юності! Пізніше береги ці якось згасли, відквітували, замулилось джерельце. Краса залишилась у спогадах. Як же можна її забути? Це все одно, що забути себе. …Згодом Тамарині редакційні друзі стали моїми колегами. Друковане слово рідного краю було для мене святим, а редакційні класики Олександр Олійник і Олексій Шульга – взірцями. Між іншим, саме в той період, наприкінці 60-х, у них і народились кращі твори. Олександр Олійник,

кореспондент Укрінформу, нині редактор чернігівської «Білої хати», назвав свою першу книжку на честь скульптурної групи на Бобровицькому вокзалі: «Олені на станції». Ми всі, тодішні початківці, були схожі на тих оленів – відвертістю, незахищеністю. Так, саме Павло Григорович подарував мені не лише професію, а й справжню дружбу. А пізніше – навіть любов. �� останні роки свого життя поет писав у «Жовтневу зорю» листи. Певно, вони зберігаються в Чернігівському обласному музеї. Оскільки я працювала у відділі листів, то першою читала ті дорогі послання. Звісно, для мене це були одкровення генія. І ось рядки з одного: «На Бобровиччині є талановитий поет – Віктор Надоленко. Він із Новоселиці. Допоможіть хлопцю». А пізніше надіслав свої перші поезії з військової частини і сам Віктор. Звісно, коли прибув до редакції, відразу після служби, в одній гімнастерці, Володимир Нємченко зважив на рекомендацію Павла Тичини – взяв хлопця на роботу. Саме віршами, зрілими, самобутніми, полонив Надоленко і моє серце. Виявляється, Віктор ще до армії, коли навчався у столичному геолого-розвідувальному технікумі, ходив зі своїми поезіями до Павла Тичини – прямо на квартиру. Словом, гарного мав духовного батька. Тим більш найдорожчого, адже зростав Віктор Надоленко сиротою. Знаменитий земляк влаштував сільського хлопця на роботу у Спілку письменників України – референтом у кабінет молодого автора. Письменники його і в армію виряджали. У військовому квитку так і зазначено: «референт». Незабутні літературні вечори, коли на Бобровиччину приїздили відомі українські письменники – Віктор Кава, Станіслав Тельнюк,

Анатолій Сапєгін, Микола Сом. Творчу молодь рідного краю на тих вечорах доводилось представляти нам, юним журналістам. (Старші газетярі називали нас тоді редакційними салажатами). Тичинівські струни звучали в моєму житті завжди. Скільки знайомств, творчих зустрічей відбулося під час проведення Всесоюзного свята «Чуття єдиної родини». Зі сцени Пісківського клубу звучала поезія різними мовами – російською, башкирською, вірменською, білоруською, індійською… Кращими творами звітувалися перед земляками Павла Тичини Платон Воронько, Леонід Вишеславський, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Леонід Горлач, Олександр Олійник. Освячував своєю присутністю свято Олесь Гончар. Багато талановитих людей прийшло в літературу з Бобровиччини завдяки Павлу Тичині. Серед них – лауреат премії імені Шевченка, професор столичного університету Анатолій Погрібний, письменники Дмитро Головко, Іван Сидоренко та інші. Творчим осередком завжди була для початківців «Жовтнева зоря». Працювало літературне об’єднання «Сонячні кларнети». На струнах цих кларнетів визріла творчість цікавої поетеси Таїсії Шаповаленко (вона працювала поруч зі мною у відділі листів). У бобровицький період у Таїсії визріло дві поетичні книжки: «Здрастуй, ластівко!», «І скрикне твоїм іменем душа».

Олена Гоголь-Дьошина. Журналістами стали Наталія Волошин із Пісок, Лариса Несін, Лариса Фаринюк, Вікторія Шипко, Наталія Литовець, Світлана Красуля, Олена Маковей, Валентина Батечко з Бобровиці, Ігор Неділько з Вороньків, Анатолій Сєріков із Веприка, Микола Гринь із Козацького, Ніна Домарацька із Браниці. Всім цим вихованцям робсількорівської школи і літоб’єднання давала характеристики-рекомендації на факультет журналістики Київського держуніверситету редакція «Жовтневої зорі». Нашим рекомендаціям вірили, адже до райгазети дописували найталановитіші, кращі з кращих. Донька колишнього коректора газети Ніни Даруги Інна – нині провідний викладач педуніверситету імені Драгоманова, донька колишнього шофера редакції Миколи Глухенка Тетяна працює в колективі Першого каналу Українського телебачення… Пробуджувати творчість у слухачів школи робсількорів і членів літоб’єднання допомагали зустрічі з видатними письменниками України. Так, бували в редакції Дмитро Головко, Леся Клименко, Олексій Довгий, Василь Юхимович. Тепло приймали на районному рівні ліричну поетесу, дружину Андрія Малишка Наталію Забілу. А скільки земляків зійшлося на творчий вечір професора, викладача факультету журналістики Анатолія Погрібного…

Марія Комісарова, поетеса з Росії, Лукерія Дейнеко, орденоносець, ланкова Пісківського господарства, Євген Тичина, племінник Павла Григоровича – вони познайомились у Пісках під час свята «Чуття єдиної родини»

Часто відвідував літстудію поет із Кобижчі – лірик, гуморист – Іван Минко. Наприкінці життя він все ж таки видав збірку поезій. Ще одна поетеса із Кобижчі Олександра Данилевська надрукувала свої твори у колективному збірнику вчителів. О, скільки молодої щасливої порослі вийшло із нашого літоб’єднання! На Львівщині нині живе і працює в журналістиці талановита поетеса із Нової Басані Наталія Замула. Вона видала поетичні книжки, народила трьох синочків. Провідною журналісткою «України молодої» стала Валентина Кащенко. Пристрасно ліричні поезії писала Валентина Бабініна, що стала дружиною військового, нині живе в Росії. На Бобровиччині професійно утвердились її однокласниці і подруги, що в юності заявили себе в поезії, – Тамара Редькіна,

3вісно, життя нашої творчої молоді було освячене Тичинівським благословенням: Де твердо ступить молоді нога – Там буде цвіт, життя, там буде дія… …О, юнь, ти не надійсь на самосій: Хай дух знання буяє молодий. (П. Тичина. «До молодих поетів»). Всім нам пощастило жити й утверджуватися на ґрунті безсмертного слова земляка, якого знають і шанують у всьому світі. Святе його благословення, адже батьки – священнослужителі. Отож і Павло Григорович недарма став пастором, духовним батьком мільйонів людей. м. Бобровиця

Світлана СКРИПКА


http://dponline.cn.ua

З З нароДноГо нароДноГо каЛенДаря каЛенДаря

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок

5

«Покинь сани, бери віз, віддай шубу, з печі злізь!..» З березнем до нас приходить довгождана весна-красна, оживає довколишній світ. Радіє природа – радіють люди. Недарма у давнину наші пращури-слов’яни саме з першим весняним місяцем пов’язували новолітування.

Ч

и не найпершими на життєдайний поклик теплих сонячних променів відгукуються наші білокорі красуні-берізки, які й дали у давні часи назву березню, або березілю. Колись цієї пори трударіхлібороби вирубували березові гаї, – звільняли ділянки для землеробства. Вирубані деревця спалювали й заготовляли деревне вугілля для гутників, які в спеціальних печах-гутах варили скло. Окремо заготовляли березову кору з якої лісові чаклуни-дігтярі виробляли цілющі народні ліки і для людей, і для тварин – чудодійний березовий дьоготь. Його також використовували для змащування возів, шкіряної упряжі, взуття. У березні заготовляли також і традиційний напій – березовий сік. Наш земляк, відомий український історик, дослідник і знавець народних звичаїв Микола Маркевич, ще у першій половині XIX століття записав старовинний рецепт цього смачного напою. Ось як його готували у нас на Прилуччині у ті часи: ставили в коморі дерев’яну діжку і зливали у неї свіжий березовий сік. Коли діжку наповнювали, клали туди вощину, підсмажений горох, або гарячий житній хліб прямо з печі. Через півтора тижня цей смачний і корисний напій можна було вживати, зберігався він протягом трьох-чотирьох місяців. З березою й березовим соком пов’язані й народні прикмети: багато соку – на дощове літо. Якщо береза раніше опушиться ніж клен чи вільхи, буде сухе літо, а пізніше – дощове. Допомагала береза хліборобам і з сівбою: розпускаються листочки – сій овес, якщо раніше розпускається верхівка берези – сій хліб рано, якщо низ – сій пізніше. У березні слідкували й за іншими рослинами: почала цвісти ліщина – час виставляти вулики, з’явилися підсніжники – пора висівати овочі та квіти на розсаду. По первоцвіту передбачували погоду: якщо проліски чи підсніжники розкриті, буде гарна погода, а коли бутони закриті й пониклі – чекай негоди. А ось кілька прикмет, пов’язаних з пташками: качки прилетіли вгодовані – весна буде затяжною, рано прилетіли жайворонки – на теплу весну, якщо гуси летять високо – буде багато води, а якщо низько – мало, ворони купаються ранньою весною – до тепла, прилетіли журавлі – скоро лід зійде, з’явився в небі жайворонок – буде тепло, а зяблик – холодно. Пташки також віщували, яким буде літо на корми: якщо в гніздах менше яєць, ніж зазвичай, – чекай неврожаю. Саме у березні з’являється найперший весняний гриб-зморшок. Можна побачити метеликів-лимонниць і кропив’янок. Прилітають пташки – граки, шпаки. Заєць скидає зимову шубку. На перший весняний місяць припадають народні та церковні свята, з якими пов’язані самобутні обряди,

прикмети. Цього року березень розпочинається з Масляної, яка відзначається в останній тиждень перед Великим постом і триває сім днів. Кожен день цього тижня має свою назву і свій зміст. З понеділка починали пекти млинці. 1 березня – МАСлЯНА: загравання. З ранку молодих людей запрошували кататися з гірок на санчатах, поїсти млинців. Звали рідних і знайомих: «У нас гірки готові і млинці випечені – просимо приходити». 2 березня – МАСлЯНА: ласуни. Цього дня зять приходив «до тещі на млинці». Окрім зятя, теща запрошувала й інших гостей. 3 березня – МАСлЯНА: гуляння у розпалі. Народ вдавався до всіляких утіх: влаштовував балагани, гойдалки, катання на конях, карнавали, кулачні бої тощо. 4 березня – МАСлЯНА: вечірки тещ. Зяті запрошували у гості своїх тещ, пригощали їх млинцями. 4 березня – КАЗиМиРА. Якщо на Казимира погода, то буде на бараболю урода. 5 березня – МАСлЯНА: зовичні посиденьки. Молоді невістки запрошували в гості до себе зовиць. Невістка мала подарувати зовиці якийсь сувенір. 5 березня – леВКА. Люди примічали, якщо цього весняного дня розтаватиме і курка біля порога води нап’ється – чекай теплої весни. За давнім повір’ям на Левка не дивилися в небо, щоб не побачити падаючої зірки – це була зловісна прикмета. 6 березня – МАСлЯНА: прощена неділя. Всі просять одне в одного пробачення, кланяються в ноги, а у відповідь чують: «Бог простить, і я прощаю». 6 березня – ТиМОШи-ВеСНОГРІЯ, ХОМи. У давнину мовили: «Прийде Хома, то не страшна й зима», або «Прийшов Хома – зими вже нема», або «на Тимоша-весногрія і старцям надія». 7 березня – розпочинається ВелиКиЙ ПІСТ. На сім тижнів аж до Великодня, що у цьому році припадає на 24 квітня, з раціону виключаються молоко, м’ясо, риба і взагалі вся їжа тваринного походження. В християнській традиції піст – це відмова не лише від певної

їжі, але й від усіх шкідливих звичок і веселощів. Тому, наприклад, гніватися або сумувати під час посту вважається грішною справою, як і пити вино або їсти м’ясо. Від посту, звичайно, звільнялися важко хворі люди, вагітні жінки, матері, які годують грудьми, воїни, робітники, які фізично важко працювали, а також люди, які перебували в дорозі. У народному календарі перший день Великого посту називався чистим понеділком – тому що господині обіду не варили і їхні горщики лишалися чистими.

9 березня – ОБРеТІННЯ, ІВАНА ПРеДТеЧІ. Примічали, що цього дня повертаються з вирію пташки і шукають собі місця для гнізд, а ще казали, що на Предтечу птахи повертаються до гнізд, діти до хліба, а чоловіки до жінок і до роботи. Люди спостерігали за перелітними птахами, які повертались у рідні краї, говорили так, що коли цього дня співатиме синичка – буде тепло, а якщо прилетіли граки й відразу гніздяться – буде дружна весна. 10 березня – ТАРАСА БеЗСОННОГО. Вважалося, що після цього дня не можна спати вдень, бо нападе лихоманка. Крім того, хто спить вдень – проґавить роботи у полі й залишиться без зимового запасу. 13 березня – ВАСилЯ-ПлАКСиВЦЯ. Вважалося, що цього дня весна «повністю забирає своє право від

зими», бо «Василь зі стріхи капає – зиму поквапує». Якщо цього дня іде дощ, то літо видасться щедрим на урожай хліба. Ранній приліт жайворонків – прикмета теплої весни. 14 березня – ЄВДОКІЇ, Явдохиплющихи. З найдавніших часів і до XV століття в Україні-Русі Новий рік відзначали саме в цей день, на Явдохи. А потім це свято стало першим днем весни. На Явдохи прокидається і починає підсвистувати бабак, що вважалося однією з ознак приходу весни. Важливою прикметою був приліт птахів із теплих країв. Першою здебільшого прилітала вівсянка, і тому, почувши її спів, селяни вкладали в цю мелодію свої слова: «Покинь сани, бери віз, віддай шубу, з печі злізь!» З цим днем пов’язували багато прикмет і завбачень про майбутній урожай та погоду.  Якщо на Явдохи сонячний день, то буде врожай пшениці, конопель, льону, огірків, опеньок. Увесь день погожий – усе літо буде чудове, а якщо похмурий, дощовий – літо виявиться теплим й мокрим, треба сіяти просо й гречку. Звідки вітер на Явдоху – звідти буде ціле літо, теплий вітер – на мокре, вітер з півночі – на холодне, із заходу – буде добре ловитися риба, зі сходу – плодитимуться бджоли, а з півдня – врожай на хліб. На Явдоху висівали капусту на розсаду, тоді вона не боятиметься морозів. 15 березня – ФеДОТА.  Якщо цього дня вітряно й холодно, то довго не з’являтиметься трава, а тому казали: «Федот кошматий – паші не мати». Якщо в цей день повіє теплий вітер, слід чекати теплого і вологого літа, а якщо сніг – буде холодним, а дощ – на дощове. 18 березня – КОНОНА. Чоловіки цього дня приділяли увагу власним коням, оскільки Конон вважався покровителем цих тварин. А жінки передивлялися й перебирали городнє насіння: «На Кононовій днині город сниться господині». Готували теплиці, а на півдні України селяни починали копати городи. 22 березня – СОРОК СВЯТиХ МУЧеНиКІВ. Колись вважалося, що саме з цього дня, коли сорока має покласти в гніздо сорок паличок, і розпочиналася

Прикмети березня  Перший грім при північному вітрі – холодна весна, при східному – суха й тепла, при південному – тепла, при західному – мокра.  Грім ранньою весною – на різке похолодання.  Якщо береза раніше від вільхи викине листя, літо буде сухе, якщо вільха розпуститься першою – холодне й дощове.  Дуб раніше від ясена лист розпустить – на сухе літо.  Павук на відкритому повітрі старанно трудиться, натягуючи довгі нитки або лагодячи порване павутиння, – буде гарна погода.  Мухи гучно дзижчать – на негоду.  Довгі бурульки – на довгу весну, на врожай ярини.  Місяць у великому туманному колі – за два дні буде негода.  Сонце у темнуватому, прозорому колі – чекай вітру.  Гуси сидять, поховавши голови під крила, – на похолодання.

весна. До свята господині випікали з тіста печиво у вигляді «жайворонків» чи «голубців» і посилали з ними дітей на вулицю «закликати весну», або «закликати пташок із вирію», щоб скоріше прилітали й приносили на своїх крилах весну. Символічним був дуже давній обряд «топтати ряст», тобто первоцвіт. Виходили навіть дуже старі й немічні дідусі й бабусі, які всю зиму просиділи на печі й, притопуючи по першій зелені, примовляли: «Топчу, топчу ряст, дай Боже і на той рік топтати». Є народні прикмети і до цього свята: якщо на сорок святих тепло, то сорок днів буде сонячно й тепло, а холодно – чекай сорока приморозків, коли ж хмарно і морозець, то скоро потепліє і можна сіяти. 25 березня – ГРиГОРІЯ. До цього дня у селян є багато прикмет, пов’язаних із туманами. Вранці туман огорнув шлях за селом – щедро вродять конопля та льон. Якщо на Григорія захворіє кінь, то хворітиме усе літо, його не можна буде залучити на польові роботи. 30 березня – теплого ОлеКСІЯ, ОлеКСи. Цього дня, як правило, не працювали, лише пасічники обов’язково виставляли вулики «для обльоту» бджоли. З теплого Олексія починалася вже справжня весна.

На жаль, усе більше забуваються добрі старі обряди і звичаї, пов’язані з початком весни. Колись цієї пори вже закінчували «хатні» розваги молодь – вечорниці й досвітки, в березні відзначали веснянки й гаївки, яких нині уже ніде не почуєш і не побачиш. За народними прикметами погода на Олексія прогнозує погоду на Великдень. 31 березня – КиРилА. Цієї пори часто псуються дороги і бувають заморозки. Селяни говорили: «Минув Олексій, Кирило каже: «ще не сій!» Зацвіла мати-й-мачуха – бути теплу. Тому чоловіки ще раз ретельно перевіряли реманент, збіжжя, а жінки – насіння городніх культур. Найобережніші не планували ближчими днями якихось робіт на городі, пам’ятаючи, що «після Кирила святого ще морозу буває много» Підготував Сергій ГАйДУК

http://dponline.cn.ua


cmyk

6

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок http://dponline.cn.ua

«Призначення жінки – об’єднувати, а не шукати ворогів»

Валентина Семенюк-Самсоненко:

Життєва мудрість цього політика не перестає дивувати. Ані спокуси на високих посадах, ані затяжні протистояння у владі не позначилися на здатності Валентини СеменюкСамсоненко прислухатися до думки іншої людини і чутливо сприймати її проблеми. Голова Союзу жінок України «За майбутнє дітей» може вже наприкінці березня обійняти ще одну посаду – вона є кандидатом на пост голови Федерації профспілок України. Наша розмова з нею – про роботу і про життя водночас. Валентина Петрівна ці поняття не розділяє.

– Валентино Петрівно, на своїй попередній державній посаді як голова Фонду держмайна, Ви запам’яталися насамперед тим, що чинили опір будь-яким продажам об’єктів державної власності. Навіть незважаючи на затверджену програму приватизації, Ви робили все, щоб майно залишалося державним. Чи не шкодуєте про таку позицію тепер? – Ні. Можливо, я часом діяла не як державний чиновник, який має беззаперечно виконувати поставлені перед ним завдання, а більше як українська жінка, яка дбає, щоб в її господарстві все було на обліку, доглянуте і приносило користь. Ще у 2002 році, коли я очолила парламентську комісію з приватизації, почала бити в набат, що приватизація в Україні відбувається хаотично. Уявіть собі, що до 2005 року ніхто не знав, якими об’єктами та активами володіє держава і громадські організації. Не було жодного реєстру! – Майно профспілок також вперше порахували лише завдяки Вашому приходу в Фонд держмайна. – Так, якими об’єктами володіли громадські об’єднання та асоціації – також ніхто не знав. За наполяганням нашої комісії у 2003 році Парламент ухвалив рішення про інвентаризацію об’єктів державної власності. Але знали б ви, який чинився опір! Тільки у 2005 році, коли я прийшла працювати в Фонд, ми розробили методику, створили реєстр об’єктів і змусили профспілки порахувати своє майно. Шкодую лише, що не встигла зробити оцінку інтелектуальної власності, якою володіє держава. А після мене це вже ніхто не робив. – Інтелектуальну власність теж «прихватизували»? – Ще й як. Чи отримує нині держава відрахування від використання таких назв продуктів, як цукерки «Червоний мак» або «Советское шампанское»? На цьому наживаються приватні особи. Я вже не кажу про інтелектуальну власність у військово-промисловому комплексі, яка зазвичай задарма віддавалася із недобудованими об’єктами. – Постає тоді питання, наскільки ефективним власником є держава чи та сама профспілка, якщо вона навіть не цікавиться, яке майно в неї є? – І держава, і профспілка можуть бути дуже ефективним власником. Просто у нас приватизація відбу-

валась під гаслом – «Продаємо прибуткові об’єкти, а збиткові залишаємо державі». Водночас можу сказати про досвід Німеччини, оскільки я добре з ним знайома. Після війни їхнього міністра власності зненавиділи і розстріляли. Тому що він мав дуже принципову позицію: нерентабельні об’єкти продавав за одну марку, але водночас виписував величезні соціальні зобов’язання для нового власника – відновити виробництво, створити робочі місця, підвищити зарплати. Цей досвід я використала в Фонді, коли контролювала виконання зобов’язань інвесторами «Криворіжсталі». Так у 2006 році Міттал не хотів підвищувати зарплати працівникам. Ми разом з профспілкою відстояли працівників. У 2007 році власники не схотіли виплачувати 13-ту зарплату. Але ми змусили їх, також вони виплатили дивіденди державі та штрафні санкції у розмірі 400 мільйонів гривень. У 2008 році мені надійшов лист від Тимошенко з вимогою зменшити умови конкурсу і соціальні зобов’язання власників «Криворіжсталі» у зв’язку з економічною кризою. Я відмовилася. Це й стало причиною мого незаконного звільнення з посади. Коли минулого року я дізналася, що після мене переписали умови конкурсу, і на підприємстві загинули люди, я звернулася до всіх профспілкових організацій із закликом подавати до суду, щоб відстояти права працівників. І ми виграли! – ще раз переконалася, що Ви людина небайдужа. – Мені часом кажуть – ти вже не обіймаєш цієї посади, вже не депутат, чому не заспокоїшся і не поживеш для себе? А я на своєму прикладі побачила, що в суді можна відстояти інтереси людини праці. – Як Ви ставитесь до того, що Вас обрано кандидатом на пост голови Федерації профспілок України? – Вважаю, що ми маємо об’єднуватися, навіть навколо профспілкового руху. Сильна первинна організація – сильна федерація – сильна країна. Політики нас роз’єднують, а нам потрібно думати про права людей і про те, як їх захищати, та й самим людям потрібно навчитись відстоювати себе. Не шукати ворогів, а діяти спільно. І головне – не треба бути байдужим. Як голова Союзу жінок України «За майбутнє дітей» я об’єднала ще 21 громадську організацію. Ми зробили свою експертизу Житлового і Трудового кодексів, направили свої пропозиції, і до нас прислухалися, для

подальшого опрацювання документи відкликані з Парламенту. – що б хотіли змінити у профспілковому русі? – Потрібно розширювати поле діяльності профспілок. Коли я очолила Фонд держмайна, я мало не першим розпорядженням ввела профспілки до складу комісій з оцінки та приватизації об’єктів. Тепер при місцевих органах влади створюються громадські колегії. Чому б профспілкам там не брати участь? Адже вони мають неабиякі права у місцевому самоврядуванні. Хто, як не профспілки, подбає про збереження соціальної інфраструктури? – Ви за характером «командний гравець»? – Я, скажімо, людина колективна. У мене велика родина, у нас дослухаються до думки кожного. І я розумію, якою важливою є роль жінки і матері. Нині, наша жіноча миролюбність може врятувати ситуацію. Ми об’єднуємо – до того ж не навколо майнових питань, а навколо ідей. Я багато їжджу по Україні, спілкуюсь з людьми. Вони всі чекають, що хтось прийде і захистить їх. І водночас, вони готові об’єднуватися навколо конкретних справ. – Свого часу я ініціювала газифікацію рідного села на Житомирщині. То була ціла епопея – ми возили картоплю на завод, обмінювали її на труби, кожен житель мав за графіком вичистити свою траншею. Можу вам сказати, що люди, які працювали спільно, досі з повагою ставляться до результатів своєї праці. Тепер, коли рівень води у колодязях на нашій вулиці впав, вони вирішили прокласти і водогін. І роблять це так само дружно і відповідально. Люди вміють домовлятися. Треба лише вірити в них. – І не боїтеся конфліктів? – Ні. Колись, ще в дитинстві, я дуже переймалась через свої принципи. Мене ледь з комсомолу не виключили, бо я своїй бабусі допомагала нести кошик у церкву на Великдень. Є в моєму селі «наша церква» – там вінчалися мої батьки, мої доньки. Мій дід свого часу не дав зруйнувати цей старовинний храм, за що й поплатився. І я завжди пам’ятала це. Два роки тому ми з чоловіком допомогли оновити церкву та дзвіницю, і часто там буваємо. Мені здається, що в людині має бути якийсь стрижень. Не треба піддаватися чужому натиску і діяти всупереч своїм принципам. Ольга РУДЕНКО

конкурси

Найсвятіший на землі храм – природа Це наша радість і любов. До цього храму потрібно ставитися шанобливо і дбати про примноження його багатств. Саме такі роздуми висвітлені у творах школярів середнього віку, надісланих на конкурс епістолярного жанру Всесвітнього поштового союзу (ВПС) «Уявіть себе деревом, що росте у лісі» до Чернігівської дирекції Укрпошти.

Т

вори вражають чистотою і щирістю одкровень та помислів юних учасників конкурсу, їхнє перевтілення в ліричних героїв, що уособлюють храм природи. Для школярки Аліни Нестеренко з Линовиці, що на Прилуччині, таким героєм став старий дуб, під вітами якого відпочивав колись Тарас Шевченко, гостюючи у свого друга художника Якова де Бальмена, якому присвятив поему «Кавказ». Болить школярці, що земляки скидають сміття в річку поблизу парку, «щоб далеко не ходити», топчуть рослини, занесені http://dponline.cn.ua

до Червоної книги, «щоб скоротити шлях», розводять під шатами дерев багаття, «бо тут так затишно». Від імені старого дуба написав зворушливого листа восьмикласник Чернігівської ЗОШ №33 Максим Міщенко. Він рішуче виступає на захист матінкиприроди. Солідарна з ним однокласниця Євгенія Носик, яка перевтілившись у берізку, гнівно засуджує тих, хто залишає після себе «туристичні смітники» на природі та збирає весною березовий сік, завдаючи цим шкоду дереву. «Людина і природа – єдине ціле. І доки природа буде у небезпеці, людина не має права

жити спокійно на землі»,– пише дівчина. Її думки продовжує шестикласниця з селища Куликівка Дарина Федоренко. «Якщо не берегти природу сьогодні, то що ж матимуть наступні покоління?» – запитує з тривогою вона. П’ятикласники Владислава Кіскіна з Чернігова (ЗОШ №20), Вікторія Павленко з села Горбове Куликівського району, Ірина Торбіна, вихованка Яблунівської школи-інтернату, що на Прилуччині, у своїх листах-творах занепокоєні сумною долею мільйонів лісових красунь-ялинок, які після новорічних свят опиняються на смітниках. Не можна ж так по-варварськи винищувати при-

роду заради кількаденних святкових радощів, обурюються юні природолюби. А семикласниця Катя Маруженко з Чернігова (ЗОШ №1) дуже любить закосичену вербу. Вона обрала ліричним героєм твору саме це красиве дерево, оспіване у народних билинах. Дівчина оригінально, стисло і переконливо висвітлила тему охорони природи. Щиру розповідь про ліс надіслала на конкурс семикласниця Оксана Марухно з Корюківського району. Дівчина народилася у мальовничому селі Верхолісся. «Дуже люблю доглядати за квітами,– пише вона,– весною садити дерева: вишні і берізки, люблю

спостерігати як вони розпускаються весною та як перевдягаються в осінні шати». А це рядки з іншого твору. «Руйнуючи природу, ми руйнуємо себе, – робить висновок восьмикласниця Чернігівської гімназії №31 Анастасія Андрійчук. – Скаржимось на поганий екологічний стан вулиці, села, міста. А хто ж винен у цьому? Самі!» Дівчинка просить вибачення у природи за людські гріхи, перед нею. Учасники конкурсу одностайні у своїх судженнях: щоб не завдавати шкоди природі, треба усім нам палко полюбити рідну землю, познайомитися з її тваринним і рослинним світом, з їхнім життям на землі. Адже цей світ невід’ємний від нас. Журі реґіонального етапу конкурсу ВПС визначило найкращі роботи з епістолярного жанру школярів області. Першого місця вирішено не присуджувати. Друге дісталося семикласниці Каті Маруженко з Чернігова, третє – восьмикласнику Максиму Міщенку також із Чернігова. Іван КУЖІЛЬНИй, власкор газети «Поштовий вісник» у Чернігівській області


№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок http://dponline.cn.ua П а м ’я т і т о в а р и ш а

Залишив добрий слід на Чернігівщині

7

Зн і м о к із с у п у т н и к а

 Чернігів

2 березня, минає 40 днів як у с. Саливонки Васильківського району на Київщині помер А. М. Басараб – колишній голова колгоспу імені Фрунзе (с. Тупичів) Городнянського району, колишній депутат Ради національностей Верховної Ради Союзу РСР, депутат обласної, районної, сільської рад багатьох скликань.

А

натолій Миколайович Бесараб народився 17 червня 1937 року в с. Козин Миронівського району Київської області в сільській сім’ї. Батько його – один з перших сільських механізаторів – загинув на війні. Мати – працювала дояркою. П’ятирічному синові довелось виростати спершу під опікою матері, а згодом при підтримці вітчима. Анатолій ��ісля десятирічки і служби в армії, закінчив Білоцерківський сільгоспінститут і став працювати зоотехніком в радгоспі, що в с. Макошино Менського району на Чернігівщині. Тут після п’яти років самовідданої праці він залишив помітний слід у розвитку тваринницької галузі. У 1971 році А. М. Бесараб був призначений директором радгоспу «Городнянський», землі якого розташовані навколо с. Невклі та ближніх хуторів. Маючи певний досвід, новий директор за кілька років змінив ставлення людей до землі, і господарство почало змінюватись. З’явились в радгоспі нові виробничі будівлі, істотно збільшилась віддача землі.

У січні 1977 року райком Компартії України рекомендував талановитого організатора і спеціаліста головою тупичівського колгоспу імені Фрунзе з надією надати йому нові імпульси розвитку виробництва продукції. Анатолій Миколайович Бесараб виправдав це довір’я. Уміло використовуючи наявні потужності цього господарства, він вивів його в один з кращих у районі і області. Колгосп імені Фрунзе став флагманом по виробництву тваринницької продукції, картоплі та зернових. Він здобував перехідні прапори у Всесоюзному соціалістичному змаганні, був учасником ВДНГ СРСР, йому присвоєно звання високої культури землеробства. Багато його трудівників відзначені високими державними нагородами, а А. М. Бесараб удостоєний ордена Жовтневої Революції. У березні 1984 року Анатолій Миколайович Бесараб був обраний депутатом Верховної Ради СРСР. Це високе довір’я він використав, щоб зробити життя сільських друдівників заможним, а їхню працю творчою.

За його безпосереднім сприянням було газифіковано с. Тупичів, побудовано комплекс будівель для механізаторів, завершено спорудження тваринницького комплексу і введено його в дію, будувалось житло для колгоспників. У 90-і роки минулого століття перебудовчі процеси в суспільстві, початок так званих економічних реформ негативно позначились на розвитку сільськогосподарського виробництва. До того ж здружений колектив працівників тупичівського колгоспу почали роз’їдати внутрішні незгоди та чвари. А. М. Бесараб вимушений був залишити посаду керівника і став працювати головним зоотехніком, а згодом виїхав на проживання в Київську область. Анатолій Миколайович Бесараб мав особливий талант керівника і виняткові професійні здібності. Він любив життя і людей, ніколи не цурався чорнової роботи, мав багато друзів. Таким він і залишиться назавжди в нашій пам’яті

NOAA-19  28.02.2011 13:29

Гід р о м е т ц е н т р п овід о м л я є

1-го березня очікується мінлива хмарність, без істотних опадів, на дорогах ожеледиця. Вітер північно-східний 5–10 м/сек. Температура повітря по області вночі –14 ... –19 °C, вдень –5 ... –10 °C, по Чернігову вночі –15 ... –17 °C, вдень –7 ... –9 °C. 2-го та 3-го березня – мінлива хмарність, без опадів, лише вдень 3-го місцями невеликий сніг, на дорогах ожеледиця. Вітер східний 3–8 ­м/сек. Температура вночі –16 ... –21 °C, вдень –4 ... –9 °C. п о г о д а н а с о н ц і ( д а н і S O H O)

Група товаришів

GOES-14  28.02.2011 01:06 LASCO C2  28.02.2011 05:12

оголошен н я

ЗАТ «Чернігівський м’ясокомбінат»

повідомляє про проведення Загальних зборів акціонерів 18.04.2011 р. о 9 год. за адресою: м. Чернігів, вул. Любецька, 80. ПОРЯДОК ДЕННИЙ: 1. Визначення порядку проведення загальних зборів акціонерів. 2. Звіт правління про підсумки фінансово-господарської діяльності товариства за 2010 р. 3. Звіт спостережної ради про роботу у 2010 р. 4. Звіт ревізійної комісії за 2010 р. 5. Затвердження висновку ревізійної комісії та річного фінансового звіту та балансу товариства за 2010 р. 6. Визначення порядку прибутку та покриття збитків на 2010 р. та основні напрямки діяльності товариства на 2011 рік. 7. Про припинення повноважень та обрання органів управління товариства. Визначення уповноваженої особи, яка буде підписувати договір з членами наглядової ради. 8. Про зміну типу та найменування закритого акціонерного товариства «Чернігівський м’ясокомбінат» у зв’язку з приведенням діяльності товариства у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства». 9. Про затвердження нової редакції статуту товариства згідно із законом України «Про акціонерні товариства». 10.Затвердження внутрішніх положень товариства: положення про загальні збори, положення про правління, положення про спостережну раду, положення про ревізійну комісію. Реєстрація учасників зборів або їхніх представників буде проводитись 18.04.2011 року від 8:00 до 9:00 за ухваленою адресою. Учасникам зборів потрібно мати при собі паспорт або документ, який посвідчує особу, а для представників – доручення про передачу їм права на участь у зборах. Акціонери товариства можуть ознайомитися з документами щодо питань порядку денного від 9:00 до 15:00 год. за адресою: м. Чернігів, вул. Любецька, 80. Додаткову інформацію можна отримати за телефоном: (0462) 651-508. Основні показники фінансово-господарської діяльності Закритого акціонерного товариства «Чернігівський м’ясокомбінат» (тис. грн) Найменування показників Усього активів Основні засоби Довгострокові фінансові інвестиції Запаси Сумарна дебіторська заборгованість Грошові кошти та їх еквіваленти Нерозподілений прибуток (збиток) Власний капітал Статутний капітал Довгострокові зобов´язання Поточні зобов´язання Чистий прибуток (збиток) Середньорічна кількість акцій (шт.) Кількість власних акцій, викуплених протягом року (шт.) Загальна сума коштів, витрачених на викуп власних акцій протягом періоду Чисельність працівників на кінець періоду (осіб)

Звітний Попередній період на період 01.01.2011 на 01.01.2010 9862 12722 1334 481 1542 11 (982) 4247 2250 – 5615 (982) 4500000

9171 12894 1334 509 724 7 (1058) 5229 2250 – 3942 (1058) 4500000

55

57

Правління ЗАТ «Чернігівський м’ясокомбінат»

ЗАТ «Чернігівський ремонтно-монтажний комбінат» повідомляє, що загальні збори акціонерів ЗАТ «ЧРМК» призначені на 14 квітня 2011 р. на 9:00 за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 58.

Порядок денний: 1. Затвердження річних результатів фінансово– господарської діяльності товариства за 2010 рік. 2. Затвердження звіту і висновків ревізійної комісії за підсумкам діяльності товариства у 2010 році. 3. Затвердження порядку розподілу прибутку та визначення порядку покриття збитків за підсумками діяльності товариства у 2010 році. 4. Визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів на 2011 рік. 5. Зміна найменування товариства та затвердження нової редакції статуту товариства. 6. Затвердження положення про наглядову раду та ревізійну комісію товариства у новій редакції. 7. Припинення повноважень та обрання членів наглядової ради та ревізійної комісії товариства. Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства № п/п

Найменування показників

1. Всього активів 2. Основні засоби 3. Довгострокові фінансові інвестиції 4. Запаси 5. Сумарна дебіторська заборгованість 6. Грошові кошти та інші еквіваленти 7. Нерозподілений прибуток 8. Власний капітал 9. Статутний капітал 10. Довгострокові зобов’язання 11. Поточні зобов’язання 12. Чистий прибуток (збиток) 13. Середньорічна кількість акцій (шт.) 14. Кількість власних акцій, викуплених протягом періоду (шт.) 15. Загальна сума коштів витрачених на викуп власних акцій протягом періоду 16. Чисельність працівників на кінець періоду (осіб)

Показники Звітний Поперед­ ній 2010 р. 2009 р. 1556,1 779,7

1689,3 761,6

388,1

388,1

60,9

107,1

327,6

428,9

0,4

3,6

700,3 286,6 114,1 – 166,8 (107,1) 28166

984,4 286,6 114.1 – 109,1 53,0 28166

46

43

календар

Сьогодні Сонце зійшло о 6 год. 45 хв., зайде о 17 год. 40 хв. День триватиме 10 годин 54 хвилини. Остання чверть 25 лютого. Місяць у Козорозі, Водолії. За релігійним календарем сьогодні – мучеників Памфіла пресвітера, Валентина диякона та інших. Святителя Московського Макарія. Мучеників Персидських у Мартирополі. Масляна. Завтра – священномученика Єрмогена, пат­ ріарха Московського і всієї Русі, чудотворця. Преподобного Феодора мовчазного, Печерського. Праведниці Маріамни, сестри апостола Филипа. Масляна. Іменинниками будуть: сьогодні – Самійло, Ярема, Данило, Ілля, Павло; завтра – Федір, Роман, Мар’яна, Пилип, Мина. Ц и м и д н я м и н арод илися

Італійський живописець Сандро Боттічеллі (1444); видатний польський 01.03 композитор і піаніст Фридерик Шопен (1810); український актор Борислав Брондуков (1938). Український письменник Архип Тес02.03 ленко (1882). Н е с п р и я тл и ві д ні у бе ре зні

3, 12, 13, 15, 23, 26, 28

Колектив Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» висловлює глибоке співчуття начальнику відділу з мобілізаційної підготовки, цивільної оборони та надзвичайних ситуацій ЧД УДППЗ «Укрпошта» Івану Леонтійовичу Кулішу з приводу тяжкої втрати – смерті матері Єфросинії Костянтинівни КУЛІШ. Колектив корпорації «Чернігівоблагропромбуд» висловлює глибоке співчуття Ніні Захарівні Дем’янець у зв’язку зі смертю матері – Марфи Лукінічни. http://dponline.cn.ua


cmyk

8

№ 25 (209) 1 березня 2011, вівторок

Остання Остання сторінка сторінка

М і н і- ф у т б о л

Чернігівцям і мороз в радість

http://dponline.cn.ua

Святкування

Фестиваль борщу

Традиційний міжнародний турнір з міні-футболу серед ветеранів відбувся у підмосковному місті Митищі. Незважаючи на морозну погоду, пронизливий вітер, ігри відбувалися просто неба, на штучному газоні з підігрівом. Кожен матч складався з двох таймів по 20 хвилин. За команду одночасно виступали 8 польових гравців і воротар.

Н

езмінний учасник цих турнірів – ветеранська команда чернігівської «Десни». Стартову гру наші земляки зіграли проти команди «Ангара» (Ангарськ, Іркутська обл.). Принципове протистояння закінчилося нічиєю – 1:1 (у деснянців відзначився Петро Пилипейко). На цей турнір господарі – команда «Митищі-1» зібрала під свої прапори провідних ветеранів-гравців. Зокрема, деснянцям завдавав клопоту Вадим Євсєєв, який ще півроку тому грав за професійну команду вищої ліги Росії «Сатурн» (Роменськ). Він вміло керував діями своїх товаришів, тому і перемогли господарі чернігівців – 3:0. Зробивши певні висновки після двох невдалих матчів, полісяни у третьому турі без проблем розібрались з іншою митищенською командою – 4:0 (відзначився Сергій Чесноков (тричі) та Сергій Демченко). Чотири м’ячі побували у воротах торпедівців із Жодіно (Білорусь) від деснянців. Голи забивали Олександр Корміч (двічі), Сергій Демченко і один суперник зрізав у власні ворота. Бойовий склад вийшов на поле в «Екранаса» (Пеневежіс, Литва). Головними виконавцями у прибалтійців були колишні гравці вільнюського «Жалгіріса», які чудово грали ще у вищій лізі чемпіонату СРСР наприкінці 80-х років минулого століття, – майстер спорту Станісловас Данисявічус і майстер спорту міжнародного класу Віргініюс Балтушнікас (бронзовий призер 1987 року). Однак ні вони, ні їхні напарники не встояли перед натиском чернігівської «Десни» – 0:3 (Сергій Чесноков, Олег Клименок, Сергій Демченко). За підсумками усіх зустрічей чернігівці посіли третє місце, пропустивши вперед переможця – команду «Митищі-1» і другого призера – «Ангара». Бронзові медалі нашим землякам вручив олімпійський чемпіон 1976 року у складі хокейної збірної СРСР, заслужений майстер спорту Віталій Шалімов. Кращим воротарем турніру визнано голкіпера «Десни» Івана Леонова. На турнірі опікувались ветеранською «Десною» керівник чернігівської делегації Олександр Стецько, президент клубу Павло Бобров, віце-президент Анатолій Бегоян. За команду грали воротарі Іван Леонов, Олександр Мітько, польові гравці Сергій Чесноков, Володимир Лисенко, Віталій Аринін, Петро Пилипейко, Володимир Мацута, Костянтин Позняк, Андрій Кужельний, Сергій Демченко, Олег Клименок, Ігор Жирняк, Олександр Корміч. Чернігівці відвідали пам’ятні місця Митищ, переглянули матч чемпіонату Росії з міні-футболу між командами «Митищі» і «Діна» (Москва) і зустріч континентальної хокейної ліги, де грали «Атлант» (Митищі) і «Югра» (Ханти-Мансійськ).

Мороз і сонце – день чудовий! Звичайний зимовий день, і не віриться, що така погода, ненадовго. Час зиму проводжати і весну стрічати, що і робили жителі Чернігова у Центральному парку культури та відпочинку цієї неділі.

Д

о свята готувалися заздалегідь. Усі чернігівські школи тиждень ліпили снігові фігури. Конкурс на кращий скульптурний витвір в останню неділю зими відбувається вже традиційно.  Люди фотографувались, слухали гуморески, пісні, смакували шашлики й український борщ. Того дня у Чернігові вперше проводився фестиваль борщу. Готувати його почали з самого ранку. На дегустації було представлено страву за двома рецептами: класичним та чернігівським. Подейкують, що бурякову закваску для «чернігівського» настоювали два тижні, а ще додавали яблука та кабачки. 800 порцій борщу розмели за годину... Віктор КОШМАЛ Фото автора

Звузилось коло претендентів

Ч

емпіонат Чернігівщини з міні-футболу зібрав рекордну кількість команд – 33. На першому етапі учасники змагались у семи зонах. По дві кращі команди з кожної групи виходили у півфінал. Такої честі удостоїлись дві кореклама манди зі Славутича, чернігівські – «Нікос», «Кіт і пес», «Стиль», а також «Зернопром» (Анисів), ФК «Ніжин», «Фаворит» (Ніжин), «Зірка» (Ніжин), ФК «Бахмач», «ПЧ-1» (Бахмач), «Ревна»(Семенівка), ФК «Короп», ФК «Мена». Тепер 14 команд, які розбиті на три групи, розіграють у Славутичі, Ніжині і Коропі шість путівок до фіналу. Підготував Віктор БЕРЕГОВИЙ

Деснянка вільна 

Засновник та видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда». Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. Головний редактор Лариса Мілова. Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГРОМОВИЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир ЛИСЕНКО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДРУГ. Тел. 4-21-92. Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО. Коректори: Альона ШЕВЧЕНКО, Світлана СОКОЛ, Олена ШЕРЕМЕТ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

Адреса редакції: 14000, м.  Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх. Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. Електронна пошта: despravda@ukr.net. Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда», 14000, м.  Чернігів, пр-т Перемоги, 62. Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). Тираж тижня – 27 179. Розповсюджується по передплаті. Редакція не завжди поділяє п ­ огляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. позначені матеріали рекламного змісту. Знаком Листування з читачами – тільки на сторінках газети.


Деснянка вільна №209