Page 1

http://dponline.cn.ua

e-mail: despravda@ukr.net

№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

навЧання

Проблема

у Чернігові «ожила» професійнотехнічна освіта ало не вперше за роки Незалежності

Фото Олександра БОЖКА

М

Річка чи смердючка? стор.2 мовоЮ ц ифр

бЮдЖет

в Україні вже засіяно

11,1

тис. га

озимими,

з них на зерно –

9,8

тис. га.

Почали сівбу озимої пшениці аграрії п’яти областей – Полтавської, Сумської, Житомирської, Львівської та Чернігівської. Жита вже засіяно 5,2 тис. га, що становить 2% від плану.

Крім того, в Україні вже засіяно 404,7 тис. га ріпаком (33% від плану).

На місцеві вибори не вистачає БільШе 300 МільйоНів

«Сьогодні ми виходимо на 302 млн грн дефіциту бюджетних коштів, які мають бути виділені як субвенції для місцевих бюджетів. Тобто, 620 тисяч членів державної виконавчої комісії та 216 – територіальної можуть не отримати вчасно свою зарплату», – заявила заступник голови Центрвиборчкому Жанна Усенко-Чорна. Крім того, за її словами, ЦВК не вдалося модернізувати електронну систему «Вибори», а «без автоматизованої обробки даних вкластися у встановлений законом чотириденний термін буде вкрай складно». Адже потрібно відсіяти двійників, перевірити, чи не включена одна і та ж особа до складу різних комісій, що траплялося раніше дуже часто. Та й підготовка документів на низькому рівні. Тому існують серйозні побоювання, що окремі виборчі процедури, і навіть цілі етапи виборчого процесу, буде виконано із запізненням. Нагадаємо, виборча кампанія в Україні розпочнеться в суботу, 11 вересня. Відповідне рішення прийняла Центральна виборча комісія 3 вересня.

Під сівбу озимих культур на 1 вересня підготовлено 86% площі. Всього планується засіяти 9,2 млн га.

Не все вдається вмістити в газеті. Багато залишається поза увагою.

України училища та технікуми Чернігова заповнені студентами. Два тижні тому всі обласні заклади профтехосвіти закінчили прийом на 2010/11 навчальний рік. Як розповів начальник відділу професійнотехнічної освіти Управління освіти Чернігівської облдержадміністрації Володимир Глузд, вперше за два десятиліття в більшості навчальних закладів II-III-го рівнів акредитації був конкурс. Практично всі місця виявилися зайняті вже до середини серпня. Лише у Професійному ліцеї хімічної промисловості (колишнє ПТУ №1) на деякі спеціальності студентів не набирали. Це пояснюється тим, що основний «споживач» випускників цього навчального закладу – підприємство «Хімволокно», яке наразі не потребує фахівців професій, котрі замовляло раніше. Зате на інших «фронтах» все йде з явним випередженням графіка. Причому так, що тепер Чернігів просить у Міністерства освіти і науки дозволу набрати додаткові групи на такі спеціальності, як столяр-верстатник деревообробних верстатів (Ліцей деревообробної промисловості) і зварювальник (Професійний будівельний ліцей). Хоча ще минулого року за цими напрямками студентів було недостатньо. Довідково: план держзамовлення для ПТУ в середньому по Україні виріс на 14%. На 26 серпня кількість діючих професійно-технічних закладів зросла на 20%, порівняно з минулим навчальним роком. Всього в ПТУ буде вчитися на 40% студентів більше, ніж замовляло Міністерство.


cmyk

2

РеґіоН РеґіоН

№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок

http://dponline.cn.ua

Проблема

з Ю ві л е Є м!

Завтра свій сороковий

день народження

відзначає генеральний директор ПП «Агропрогрес», депутат обласної ради

Михайло ШуМЕйКО

М

ихай ло Якович – високопрофесійний вченийагр оно м , ініціатор впровадження у го сп о д ар с т в і новітніх енергозберігаючих технологій, чудовий організатор. Тому і врожаяться тутешні ниви. А їх немало – понад 20 тисяч гектарів. Незважаючи на тривалу цьогорічну спеку, агропрогресівці мають непоганий ужинок пшениці, ячменю, вівса, інших культур. Збіжжя надійно зберігається і відвантажується на зерновий ринок з виробничого підрозділу сільгосппідприємства – Бобровицького хлібоприймального підприємства і його Новобиківського філіалу. У вересні запрацює інший підрозділ – Носівський цукрозавод, який розпочне 125-й сезон після дворічної перерви. На двох тисячах гектарів для цього набирають вагу і цукристість солодкі корені. Вже понад 200 цукроварів знову мають роботу і зарплату. Шановний Михайле Яковичу! Від щирого серця вітаємо Вас з ювілеєм. Бажаємо, щоб Ваші зусилля і всього колективу «Агропрогресу» завжди приносили успіх. Козацького Вам здоров’я, родинного щастя, добра і всілякого благополуччя. Іван КУРОВСЬКИЙ, народний депутат України Олександр ШАПЧЕНКО, голова Бобровицької районної ради Микола КРАВЧЕНКО, депутат Носівської районної ради

д о св я та

у чернігівській міськраді нагородили кращих підприємців 3-го вересня у міськраді відбулася зустріч з підприємцями міста з нагоди професійного свята – Дня підприємця.

З

аступник міського голови Станіслав Віхров наголосив, що запровадження цього свята на державному рівні – це визнання тієї ролі, яку відіграють у розвитку вітчизняної економіки підприємництво і приватна ініціатива. Адже розвиток підприємництва і збільшення на цій основі надходжень до місцевого бюджету дає можливість вирішувати найактуальніші соціальноекономічні проблеми, передбачає зміцнення економіки, надає їй гнучкості, створює нові робочі місця. Кращі підприємці цього дня отримали Почесні грамоти міської ради. Так, за багаторічну сумлінну працю та з нагоди професійного свята грамотами відзначені директор мистецької галереї «Круті сходи» Тетяна Жогалко, директор приватного підприємства «Жаквін» Володимир Казаков, фізична особа-підприємець Зоя Федорчук, директор товариства з обмеженою відповідальністю «Ктесій» Леонід Грих, директор зв’язків із громадськістю товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Стріт» Сергій Демченко. Подяку Чернігівського міського голови оголошено директору Дому Шпалер «АРТ-ДЕКОР» Ірині Іващевській, директору приватного підприємства «Біт» Юрію Степанову, заступнику директора Туристичної компанії «Селена-тур» Тетяні Войтех, фізичній особі-підприємцю Сергію Ковальову та колективу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Сінком-Чернігів «Кафе «Предслава».

Річка чи смердючка? С

триЖенЬ – так офіційно називається річка, що тече майже всією територією Чернігова. Колись на її берегах гралися діти, відпочивали батьки, в її водах купалися і рятувалися від спеки гості та жителі міста. Про неї складали легенди. Містичності додавав збудований Красний міст із унікальним освітленням. Минулого року чиновники навіть відновили його в первозданному вигляді, з червоними ліхтарями й такого ж кольору перилами. Аби додати річці привабливості та якогось шарму. На одному з берегів (поряд із РАГСом) нові, комфортні лавочки змонтували та урни поставили, туди частіше почали приходити люди з мітлами. Проте як би влада не прибирала річку ззовні, та Стрижень вже тривалий час люди називають інакше – річкасмердючка. Це не просто вигадка, аби дошкулити «незрячій» владі, що остаточно втратила нюх. Вона справді смердить. До річки більше не приходить малеча та батьки. В її водах ніхто навіть ноги не мочить. Щоправда, зарослі береги стали притулком для бомжів і тих, кому ніде хильнути чарчину. Кожна передвиборча гонка кандидатів на посаду мера розпочиналася з однієї обіцянки: «Ми зробимо місто кращим і почистимо Стрижень». Проте жоден з кандидатів так і не взявся за цю «брудну» справу. Ті, хто хотів критикувати чиновників, залюбки «відігравалися» на Стрижні. Мовляв, як текла і смерділа, так і тече та смердить. Згадується, що й передвиборними гаслами діючого мера Олександра Соколова було три головні обіцянки: Льодовий палац, очищення Стрижня і сміттєпереробний завод. Вже настав час нових виборів, а ці обіцянки так і залишилися на папері… Жахливо виглядав Стрижень наприкінці червня, коли влада нарешті перейшла від слів до діла. Воду з річки спустили в Десну, через дамбу вниз за течією. Чого тільки не несло водяним потоком! Сподівалися побачити кілька врізаних труб з каналізаційними стоками (інакше, чого б річці аж так смердіти) та інші безпечніші «знахідки». Воду спустили. Місто ще дов-

го відчувало їдкий сморід, що розповсюдився не тільки в районі дамби. Трактори, бульдозери й інша спецтехніка інтенсивно розгрібали русло та вичищали мул. Та на цьому все й зупинилося. Протягом місяця річка мало того, що залишилася без води та риби, так у неї знову накидали автомобільних шин, пляшок та іншого непотребу. Весь цей час влада мовчала. Натомість усі, навіть найлінивіші громадські діячі і діячки, висували різні версії, чому ж призупинили роботи. Минулого тижня заговорив і відповідальний за очищення річки – начальник управління житловокомунального господарства міської ради вадим антоШин. алла ПУЗиркова – санітарний лікар з комунальної гігієни міської сес:

– Ми справді розглядали проекти, точніше не ми, а обласна санстанція – такий порядок. І ми дуже зраділи, коли знайшлися ентузіасти, що розпочали ці роботи. Ми самі щороку писали звернення до міського голови з попередженням про те, що річка небезпечна. Я знаю, що раніше відходи в Стрижень скидав автозавод, потім вони поставили очисні споруди і викидів стало трохи менше. А тому, коли почали витягувати мул, ми не могли вважати його просто піском чи землею. Перевірка затяглася, тому що на цю експертизу грошей у бюджеті немає. Тож комунальники самі звернулися до спеціалістів. Проте ми отримали уже лист від начальника ЖКГ Вадима Антошина, і найближчим часом роботи відновлять. Марічка СМІЯН Фото Олександра БОЖКА

о світ ній П р о стір

в області з’явиться ще один

ЮРиДиЧНий виШ?.. У Чернігові може з’явитися вищий навчальний заклад, де готуватимуть фахівців для кримінально-виконавчої служби із загальним дипломом про юридичну освіту. Принаймні, не виключається перспектива перетворення ближчим часом Чернігівського юридичного коледжу, який є базовим навчальним закладом Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДУПВП), у юридичний інститут.

Ж

оден виш в Україні не проводить такої вузькопрофільної підготовки фахівців, зазначив заступник голови ДДУПВП Сергій Зінченко. «Тому Департамент вийшов з відповідною пропозицією на рівень вищого керівни-

цтва держави – Президента і Прем’єр-міністра. І нас почули», – наголосив він. На запитання про перспективи створення нового відомчого вишу Держдепартаменту України з питань виконання покарань Сергій Зінченко відповів: «Не зага-

дуватимемо, а будемо працювати». Тим часом Чернігівський юридичний коледж продовжує готувати українських юнаків та дівчат до служби на посадах, зокрема, соціальнореабілітаційних, оперативних працівників, працівників

слідчих ізоляторів у закладах кримінально-виконавчої служби. Так, четвертого вересня присягу склали ще 200 курсантів. Усього ж за 18 років заклад підготував та випустив понад 3 тисячі офіцерів.

Сніжана БОЖОК Фото Віктора КОШМАЛА


http://dponline.cn.ua

суспільство суспільство

Політ и к а і політ и к и

Реформування медицини від «Сильної України»

З

наближенням місцевих виборів активізувалися всі політичні сили українського суспільства. Ак­тивності їм додали й останні зміни, внесені на позачерговому засіданні Верховної Ради України у виборче законодавство. До найбільш амбітних політичних сил належить і молода партія «Сильна Україна». Молода, але з найбільш структурованих. На центральному рівні створено експертні комісії з важливих сфер суспільного життя, зокрема, охорони здоров’я й освіти, інноваційної політики, правових питань, транспорту і зв’язку, агропромислового комплексу, підприємництва тощо. На територіальному рівні діють експертні групи. Вони мають узагальнювати кращий досвід, щоб потім втілювати його в законодавчі ініціативи, урядові рішення, нові законодавчі акти. Днями у Чернігові відбулася пресконференція, яку провели голова експертної комісії з питань охорони здоров’я партії «Сильна Україна» Володимир Дудка та координатор регіональних експертних груп Анна Патентная. На запитання кореспондента «Деснянки вільної», яке нинішнє бачення «Сильної України» основних напрямів реформування охорони здоров’я, Володимир Володимирович чітко їх сформулював. – Перше. Варто збільшити фінансування медицини. Сьогодні воно на рівні 3,5% від внутрішнього валового продукту. А за рекомендацією Все­ світньої організації охорони здоров’я ці відсотки мають бути не нижчі 5-ти. Успішні ж країни дозволяють собі і 10–15%. Треба виходити з того, що, за Конституцією, людина та її здоров’я – найвища соціальна цінність. Якщо ж ми фінансуватимемо охорону здоров’я за залишковим принципом, то це ніяк не відповідає принциповим засадам розвитку галузі. По-друге. Належить ввести загаль­ нообов’язкове державне соціальне медичне страхування, що забезпечить додаткове фінансування галузі,

№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок

3

 Україна і світ

ДАІ визначатиме ступінь сп’яніння за 5 секунд

На Тернопільщині працівники обласної Держ­автоінспекції отримали і почали використовувати прилади, які за 5 секунд дозволяють визначити ступінь сп’яніння водія. У відділі зв’язків із громадськістю тернопільського обласного управління міліції повідомили, що німецький газоаналізатор «Алкотест» одразу після використання видає точний результат вимірювання в проміле. За потреби він може друкувати квитанцію, у якій вказано дату, час і ступінь сп’яніння людини. Цей засіб, за даними міліції, успішно застосовують поліцейські в європейських країнах з 2007 року.

Буде введено податок на нерухомість?

дозволить відійти від залишкового принципу. Адже це не бюджетні кошти. У поліпшенні якості надання медичних послуг мають бути зацікавлені не тільки держава, але й пацієнти, і страхувальники. Третє – підвищення престижності лікарської професії. Вона визначальною мірою залежить від рівня оплати праці, соціально-побутової облаштованості медичних працівників, особливо в сільській місцевості. Наступний пункт – підвищення якості медичних послуг, що передбачає належне забезпечення кадрами медичних установ, а також сучасним медичним обладнанням. Звісно, все це зводиться знову до фінансів. Серед найважливіших напрямів реформування – надання більшої господарської самостійності лікувальним закладам. Сьогодні це бюджетні установи, які не мають можливості самостійно визначати штатний розклад, кількість ліжок, вносити структурні зміни в організацію медичного обслуговування населення. Якщо ж вони матимуть статус некомерційних комунальних підприємств, їхні керівники вже одержать більше можли-

економіка

востей для маневрів зі штатом, проводити структурні реорганізації залежно від конкретних потреб, специфіки захворювань у тому чи іншому регіоні тощо. І останнє – це акцент у системі охорони здоров’я на розвитку медичної допомоги на засадах сімейної медицини. Вона в кілька разів дешевша стаціонарної допомоги. Та й за нестачі кадрів людям інколи нікуди звертатися по допомогу. Звідси висока смертність, інвалідність. Запущені хвороби обходяться дорого. Профілактика з точки зору здоров’я нації – найефективніший пункт докладання лікарських зусиль. На завершення Володимир Дудка зазначив, що в роботі експертної комісії беруть участь і лікарі, і вчені, і менеджери, і пацієнти. «Ми, як політична партія, – підкреслив Володимир Володимирович, – зацікавлені чути правду». Одним із таких заходів у пошуку правди став круглий стіл, проведений із представниками громадськості обласного центру відразу ж після прес-конференції. Олекса ДОРОШ Фото автора

за конод авство

«Нафтогаз» Кабмін заборонить позичив у росіян лікарям рекламувати ліки 400 млн доларів «Нафтогаз України» домовився з російським банком «ВТБ капітал ПЛС» про кредит у розмірі 400 мільйонів доларів. Про це повідомили в Міністерстві економіки. «Нафтогаз» бере кредит без відкритих торгів за процедурою «закупівля в одного учасника» на період 2010–2013 рр. Вартість обслуговування кредиту становитиме 1,055 мільярда гривень. З них 112,2 мільйона гривень українська компанія заплатить російському банку в 2010 році.

Д

ержспоживстандарт України виступив з ініціативою внесення зміни до Закону України «Про лікарські засоби», «Про захист прав споживачів» і «Про рекламу» в одному законопроекті. Пропозицію підтримав Уряд, і робота над відповідним документом вже почалася. На думку фахівців Комітету, в рекламі всіх товарів і послуг потрібно заборонити використання зображення медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує лікарів. «Доведено, що образ лікаря в рекламі є одним з найпривабливіших для споживачів, викликає довіру і впевненість у правдивості інформації. На нашу думку, це діє на підсвідомість споживачів реклами і заважає їм зробити об’єктивний та усвідомлений вибір», – зазначила перший заступник голови Держспоживстандарту України Владислава Хижняк.

Прем’єр-міністр України Микола Азаров під час офіційної презентації доопрацьованого проекту Податкового кодексу заявив, що новим проектом Кодексу вводиться податок на нерухомість. За його словами, «поки що ставка буде м’яка» – не оподатковуватимуться квартири і будинки площею до 100 кв. м у місті й до 200 кв. м у селах. Микола Азаров зазначив, що таким чином близько 90% українців не підпадатимуть під це оподаткування. Ті ж громадяни, у яких помешкання мають більшу площу, платитимуть по 10 грн за 1 кв. м на рік.

У школах відмінять шестиденку Міністр освіти і науки Дмитро Табачник

повідомив, що 6-денного навчального тижня не буде. «Нині він існує лише в тих гімназіях, де це вирішив педагогічний колектив разом із батьками. Звичайно, ми нічого тут не ламаємо, не забороняємо. Проте є чіткі межі навантаження», – зазначив міністр.

Україна обійшла Швейцарію, Британію та Японію... Індекс людського розвитку в Україні нині становить 0,796, що вище, ніж у середньому по світу, проте нижче, ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Крім того, як повідомила директор Інституту демографії і соціальних досліджень Ела Лібанова, індекс рівня освіти в нашій державі також високий і становить 0,960. «Це дуже добре. Ми виграємо у багатьох країн, які входять до першої групи, зокрема у Швейцарії, Великої Британії, Ліхтенштейну, Японії. Тобто, за рівнем освіти, за кількісними показниками начебто все чудово», – наголосила Елла Лібанова. Чого не скажеш про середню тривалість життя українців. За її словами, у 1960 році Україна посідала 7-ме місце у світі за цим показником, і випереджала Японію та Німеччину. Нині ж наша країна на передостанньому місці серед країн Центральної та Східної Європи. Новини підготувала Сніжана БОЖОК


cmyk

4

№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок

Постаті Постаті

http://dponline.cn.ua

«Мати навчила мене не заздрити тим, хто багатший і успішніший»

З

Миколою Тимошиком нас об’єднує і професія, і газета. Обоє починали в Ніжинській міськрайонці, яка в 70-ті роки називалася «Під прапором Леніна». Я – ще старшокласниця, запам’ятала його вже студентом-практикантом факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т.  Г. Шевченка. І хоч наше людське і професійне зростання відбувалося за різних умов, через багато років ми залишаємося однодумцями. Очевидно, це і від редактора газети заслуженого журналіста України Григорія Миколайовича Зорки, і від наставників альма-матері, які ставили перед нами дуже високу планку. Отож, кожен в міру сил і таланту, тягнемося до неї все життя. Такий висновок напросився після прочитання надісланого вже професором Тимошиком навчального посібника «Історія одного журналістського курсу», написаного ним у співавторстві з однокурсницями Галиною Дацюк та Катериною Таран і виданого у 2008 році в Київському науково-видавничому центрі «Наша культура і наука». Про це – інтерв’ю, яке може бути цікавим і для земляків відомого журналіста, вченого й письменника, і для студентів, які вивчають журналістику і видавничу справу за підручниками доктора філологічних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіка АН вищої освіти України, директора науково-видавничого центру «Наша культура і наука», голови Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнка) Миколи Степановича ТИМОШИКА.

– Як склалося Ваше життя після закінчення факультету журналісти­ки? – Першим місцем моєї самостійної роботи після одержання диплома журналіста стала редакція чернівецької обласної газети «Радянська Буковина». Туди ще на п’ятому курсі, в полоні юначого передчуття романтики від пізнання незвіданих доріг і зустрічей, поїхав на переддип­ ломну практику. Пройшовши її, одержав пропозицію переїха­ ти в Чернівці на роботу. Охоче погодився, оскільки, вирісши на рівнині, в лісостеповій частині Чернігівщини, відразу залюбився в дивовижний гірський «край Черемошу й Прута», що на вісім літ став місцем моєї нової прописки. Коли їхав, уже як молодий спеціаліст, у фірмовому потягу «Буковина» (Київ – Чернівці) на свою першу в житті самостійну роботу, згадувалися весь час останні миті прощання на обійсті рідного дому. Проводжати мене зійшлася мало не вся вулиця, а надто ті, хто працював із матір’ю в ланці. «Навіщо ти оце, синочку, вибрав собі таку далеку дорогу на оту бандерівщину», – питали мене ті згорьовані й спрацьовані жіночки з маминої ланки. – Там же вб’ють тебе, як і отих наших». Справді, в селі й тепер пам’ятають, що два перші наші молоді односельчани, хто по війні здобув вищу освіту в Ніжинському педінституті, направлені були за розподілом на роботу в західні області України, де їх незабаром і було вбито. Хто, за яких обставин, – про це достеменно й тепер ніхто не знає. За роки роботи в заснованій ще Юрієм Федьковичем «Буко­ вині» жодного разу не пошкодував, що бездумно, як казали мої друзі, відмовився від цільової аспірантури. Адже її закінчен­ня гарантувало і столичну прописку, і квартиру, і наукову кар’єру. Однак пе­ревагу чомусь надав невідомим і незна­ ним досі Чернівцям. Дуже пощастило з колективом, у якому віддавна панувала здорова творча атмосфера. Незабаром довелося полишати улюблених колег. У серп-

ні 1986 року мене призначили головним редактором крайової молодіжної газети «Молодий буковинець», що виходила також у Чернівцях. А в лю­тому наступного року несподівано надійшло запрошення з Києва на роботу в сектор преси ЦК ЛКСМУ. З поверненням до Києва поступово вир життя закручувався, немов у калейдоскопі: робота в секторі молодіжної преси, а згодом у Головному видавничому управлінні Дежкомвидаву України була багатою на цікаві відрядження Україною. Пе­рехід на конкурсній основі до видавництва «Либідь» при Київському університеті 1990 року на посаду завідувача ре­ дакції, а згодом – головного редактора, наблизив мене до альма-матер. Кандидатська, а згодом докторська дисертації, початок викладання журналістики на рідному факультеті за сумісництвом, кілька тривалих у часі наукових стажувань в університетах Європи, Азії та Америки, створення власного видавництва. 1999 року повністю перейшов на викладацьку і наукову роботу до рідного факультету – тепер уже Інституту жур­ налістики. Проте, незважаючи на всілякі посади, був і досі залишаюся діючим журналістом. Підтримую жур­налістську форму публікаціями на сторінках, зокрема, «Літературної України», «Урядового кур’єра», «Дзеркала тижня». – Назвіть людей, що мали на Вас найбільший вплив? – Найперше, мої батьки – Галина Іванівна та Степан Елізарович Тимошики. Мама, рано залишившись сиротою після так званого розкуркулення батька і висилки на Соловки, все життя, від зорі до зорі, відпрацювала на колгоспному полі та тваринницькій фермі; ніколи не знала, що таке відпустка; копійчані заробітки весь час відкладала для своїх чотирьох дітей. Саме вона навчила мене працелюбності і працевитривалості, навчила любити й шанувати ближнього, допомагати нужденнішому, не заздрити тим, хто багатший

і успіш­ніший, на добро відповідати сторицею. Батько, будучи призваним до Радянської Армії в 1939 році, залишився солда­ том після закінчення строкової служби ще на чотири довгих роки війни. Був увесь час на передовій, кілька разів поранений, інвалід І групи. Повернувшись із фронту в село, так же чесно, як і мати, відбував колгоспну панщину. Він привчив мене не пасувати перед труднощами, не принижуватися перед хамом, стискати непомітно кулаки, коли тобі боляче, коли важко, коли щось здається непереборним. Від обох перейняв почуття людської й національної гідності, любов до української пісні і мови. Третім учителем було саме життя. – Де Вашій душі найкомфортніше? – Раніше, у моменти своїх творчих злетів і наукових по­ шуків, як не дивно, – в архівах. Наодинці зі справді безцінними документами доби, що їх не торкалася людська рука десятками років, а то й століттями. Не раз переживав відчуття справжнього «драйву» в ту мить, коли між писаними різними почерками текстами проглядалися обриси творців таких непроминальних шедеврів. Тепер моїй душі найкомфортніше на хуторі неподалік фастівської Мотовилівки. Кілька літ тому, нарешті, зре­алізував свою давню мрію про власний будинок і шмат землі не в дачному кооперативі. Це диво природи розташоване посеред лісів. Неподалік мого нового обійстя, прямо з-під землі потужно б’є струмок із цілющою водою. Ця місцина так схожа на передгірну частинку милої моєму сер­цеві Буковини. Там тиша, спокій і неймовірна природна краса. Там немає фальші і бруду, немає тієї щоденної суєти-суєт за своє місце під сонцем, яка спустошує душу, робить людину байдужою і цинічною. – Які риси характеру радикально змінилися, а які залишилися? – Я виростав і формувався з дитячих літ у віддаленому від

цивілізації селі чернігівської глибинки, де з давніх-давен толерувалися вічні людські цінності, свято береглися родинні і народні українські традиції. Тривале перебування в урбанізованому середовищі та ще на зламі суспільно-політичного ладу країни, в якій живемо, безумовно не могло не вплинути на характер. Хоча, перекона­ний, не сильно. Скажімо, став менш довірливим до людей у цілому і до реальних чи потенційних партнерів зокрема. Став більш вимогливим, менш категоричним. Незмінними залиши­лися основні риси характеру. З-поміж них – таке ж, як і в юності, загострене відчуття несправедливості; бажання від­стояти правду від брехні, непрофесіоналізму, зверхності, не сприйняття профанації у професійній справі; прагнення дізна­тися більше, побачити ширше; невдоволення результатом зробленого своєю творчою чи науковою працею. – Ваше найбільше розчарування? – Якщо в глобальному плані, то найсильніше в житті розчарування пережив незабаром після Помаранчевої революції. Розчарувався в тих політиках, кому щиро повірив сам у числі мільйонів співвітчизників. В українців був шанс національного пробудження, духовного очищення, вдалого старту довгоочікуваного оновлення усіх сфер життя в державі, об’єднання навколо національної ідеї, яку довго шукали. У черговий раз ми були ошукані. Наша політична верхівка виявилася до безміри цинічною в плані особистого чи кланового збагачення, духовно обмеженою і зовсім далекою від того народу, інтере­ сами якого вона нахабно прикривається. Коли ж опуститися до дрібнішого, – не перестаю розча­ровуватися у нахабстві й невдячності тих із близького ото­чення, кому щиро робив добро, кого безкорисливо підтри­ мував. У цьому контексті не раз задумувався: чому добро часто карається і чи варто з цим і далі йти так же безкорис­ливо до людей?

П іс л я м о в а п р о ф е с о ра Д м и т ра С т е п о в и к а идання Миколи Тимошика вважаю за Цікава деталь: багатогранну наукову, просвітню, видавничу новаторські у жанрі навчальної літе- працю Миколи Тимошика на різних напрямах українознавства ратури не тільки з погляду бездоган- помічають і достойно поціновують різноманітні міжнародні та ної структуризації складових тексту, всеукраїнські організації та установи. Але жодного разу – там, аргументованості й переконливості, а й де він працював чи працює, – на рівні державних чиновників. літературної довершеності. Не випадково, Так, 1995 року він став першим в Україні лауреатом Всеукраскажімо, «Історія видавничої справи» отри- їнської премії ім. Івана Огієнка. 2004 року – лауреатом премії мала поважні нагороди від журі Львівського імені Якова Гальчевського «за подвижництво у державотворенфоруму видавців, Київського міжнародного ні», 2009 – лауреатом премії ім. І. Франка в номінації «за краще книжкового ярмарку, а «Книга для автора, наукове видання в інформаційній сфері». Щойно в цьому році – редактора, видавця» була названа в числі кращих в одній із пре- лауреатом престижної міжнародної премії імені Галини та Олекстижних номінацій Всеукраїнської акції «Книга року». сія Воскобійників із США (за книгу «Лишусь навіки з чужиною…»:

В

– Чи часто сумуєте за студентським періодом? За чим, наприклад? – Скоріше, це ностальгія за скороминущою порою юності. Сумую за атмосферою щирості, доброти, яка панувала у студентському середовищі. Більшість із нас, не маючи дос­татку, ділилися в гуртожитку останнім карбованцем «до сти­пендії», цибулиною, картоплиною. Дух товариськості, ко­лективізму, взаємовиручки, відчуття відповідальності один перед одним були тоді сильнішими… Нині бракує непідроб­ного вміння радіти успіхам іншого, допомогти тому, хто по­трапив у біду. У наші часи було набагато менше тих, хто приходив до університету лише за дипломом. У цьому контексті сумую з того, що серед багатьох сучасних студентів об’єктивно, че­рез відомі причини, пропадає мотивація до чесного, вперто­го, наполег­ ливого навчання – живемо в країні з вкрай амо­ральною і корумпованою верхівкою. Талант, чітко вираже­на принципова громадянська позиція й високі моральні чесноти зазвичай у такому середовищі є невитребуваними. – Чи часто Ви буваєте на малій батьківщині? – Моя маленька батьківщина – рідна Данина, до якої раніше завжди поспішав повертатися після близьких і далеких доріг у перед­чутті теплих хвилюючих зустрічей з рідними, близькими, вже більше десяти літ озивається у моєму серці невимовною печаллю і щемким болем. Спочатку поховав батьків, що відійшли у вічність майже одночасно, з різницею у півроку. А за кілька років, з такою ж піврічною різницею у часі (чи не фа-

тум долі?) – двох рідних братів. Свою першу книгу я присвятив світлій пам’яті батьків, а одну з наступних, перевидану нещодавно, – Андрію та Івану, «що відійшли у вічність молодими, не зібравши засіяну хлібну ниву в Данині на Чернігівщині». Так зазначено у посвяті. Тепер буваю в рідному селі щонайменше двічі на рік – у грудні, на день пам’яті матері, та в час поминального тижня, що настає після Великодня. Та все ж, перебуваючи в полоні печалі, інколи приїжджаю в рідні краї і з інших оказій. Шкільній бібліотеці зібрав і пода­рував понад тисячу українських книг. Таку ж кількість пере­дав для бібліотеки Ніжинського університету. Цього року добру частину своєї колосальної домашньої бібліотеки відправив у Чернігів для тамтешнього педагогічного університету. Допоміг у виданні поетичних збірок двом талановитим данинцям: Галині Приліпко-Пономаренко («Букет для мами») та Ніні Кугут-Ісаєнко («Квіти на морозі»). Презентація останньої книги з успіхом відбулася в Данині під час традиційного свята села, яке упродовж багатьох років проводить невтомний ентузіаст єднання великої данинської родини директор тамтешньої десятирічки Василь Петрик. Позаминулої осені разом із колективом своєї кафедри здійснив хвилюючу поїздку місцями своєї шкільної юності – до старовинного Ніжина, до меморіалу в Крути та на хутір Мотронівку до Пантелеймона Куліша. По дорозі назад заїхали в мою рідну Данину. То була особливо дорога для мене поїздка. Надія ОНИЩЕНКО

Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) і українське відродження», написану на основі опрацювання архівів української діаспори у Канаді). Після триразового наукового стажування в Канаді, читання лекцій в освітніх і навчальних закладах цієї країни, Сенат Колегії Св. Андрія при Манітобському університеті вручає йому мантію почесного професора тамтешнього навчального закладу. Восени Миколу Тимошика номінували почесним професором Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Проте з рук представників українських владних структур за останні 19 років Микола Тимошик жодної нагороди не отримав...


http://dponline.cn.ua

Духовність Духовність

№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок

Монастир преподобного Лаврентія ламає стереотипи

Я

к часто ми звертаємося до Бога? А чи відвідуємо духовну обитель? Особисто я не вбачала в цьому потреби. Церковні канони були мені нецікаві, доки не вирішила написати про один монастир, а саме – про монастир преподобного Лаврентія, що в селі Вересоч Куликівського району. На його території багато допоміжних будівель. Зводиться церква – робота кипить. Перші, кого я зустріла – діти. Вони бігали там, як вдома. Помітно, що сюди вони прийшли вже не вперше. Якщо дитина змалечку ходить до церкви, то за її духовне здоров’я можна бути спокійним. Я прийшла до монастиря саме тоді, коли йшла служба. Але матушка Маріам люб’язно погодилася розповісти мені про монастир, про історію його заснування.

– Тут колись розміщалась сільська лікарня, але її закрили, тому що ні коштів ні ліків на ії утримання не було. Але коли розробляли проект цієї лікарні, то архітектор побачив у небі образ церкви, і зрозумів, на цьому місці буде монастир. Цей архітектор нині вже священик, отець Анатолій. Але ще раніше отець Никифор та отець Феодосій говорили: «Ось побачите, тут буде монастир!» А отець Іринарх пророкував: «У Дроздівці буде полин і бур’ян, через Жуківку пробіжать миші, а у Вересочі буде монастир». І ось у 2001 році закривають лікарню. Місце стає притулком для наркоманів і п’яниць, заростає чагарником та бур’яном. Будівля майже розвалюється, вікна повибивали, дах прохудився. Душа в багатьох розривалася! Доля колишньої лікарні турбувала й місцеву жительку Аллу Пець, яка працювала в цій лікарні. Вона настільки переживала, що одного разу, коли доїла корову, почула голос: «Тут має бути монастир!» Налякана цим голосом, думала, що це просто галюцинації. Але голос пролунав і вдруге, і втретє. Вражена жінка одразу ж зателефонувала настоятелю Свято-Троїцького кафедрального собору Чернігова Іоанну. Він, у свою чергу, звернувся до митрополита Антонія, а той – до єпископа Амвросія. Протоієрей відвідав місце майбутньої духовної обителі разом з матушкою Нонною, і невдовзі отримав благословення та дозвіл на «відновлення чагарників». Справ – непочатий край. Скільки нечистот, шприців, бруду винесено зі стін старої лікарні! Першопрохідцями стають три матушки, які в перший рік живуть на межі виживання, адже умов не було ніяких. Будують кухоньку, влітку варять на відкритому вогні – про який газ мова! Люди допомагають, хто чим може: хто харчами, хто копійкою, хто по господарству. Про проблеми монастиря дізнається голова Куликівської районної ради Микола Бушко і дає дозвіл на проведення газу. – Важко було, – згадує матушка Маріам. – Ремонт робили своїми силами. Добре, одна з матушок була штукатуром. – А чи були меценати? Адже, не маючи коштів, ремонту не зробиш... – Спочатку не було. Люди допомагали. Як то кажуть, з миру по нитці – голому сорочка. З часом почали приїжджати паломники. Жертвували, хто скільки міг. Відбудували за ці кошти комору, ігуменський корпус, баню. Нині будується надвірна церква, на честь Новодворської Божої Матері. – А жінки приходять сюди за покликом душі, чи декому просто більше нікуди іти? – По-різному буває. За деякими просто нікому доглядати. У нас була матушка Капітоліна, яка померла у віці аж 96 років. Дуже сердечна жінка була. Вона розповіла мені цікаву історію зі свого життя. Якось вона дізналася, що чоловік їй зраджує. Це було для неї велике потрясіння. Пішла до свого духовного наставника, батюшки Лаврентія, і розповіла про свої негаразди. Той ії пора-

див: «Зустрічай свого чоловіка як з роботи. Ніби нічого й не було». Ксенія (мирське ім’я матушки Капітоліни) була гарною послушницею, і вчинила саме так. А через короткий проміжокчасу чоловік прийшов до неї і впав на коліна. Просивпробачення, каявся. Це дуже гарний приклад зміцнення сім’ї. Комусь треба бути меншим. Сім’я варта того, щоб у чомусь поступатись чоловікові. Справа в тому, якщо людина обирає собі духівника, то всю свою волю вона передає у його руки. Він дає поради з духовних і мирських питань. Духівника кожен сам собі обирає. І його потрібно слухати. Адже якщо не слідувати його порадам, то навіщо він вам тоді?   У кімнаті, де правляться служби, багато ікон. Майже всі принесла матушка Нонна. Підходимо до Новодворської ікони. Ій уже більше 150 років, вона лікує рак. Приїжджав якось один чоловік помолитися перед операцією з видалення ракової пухлини. Помолився та й з чистою душею в Київ на операцію. А там після рентгену лікарі тільки руками сплеснули – нема чого вирізати! Пухлини немає! А ось ще одна ікона – «Призри на смирення». Вона сама відновилася! Якось 2007-го року одна жіночка взяла стареньку келейну ікону для того, щоб зробити їй пристойний оклад. Поки шукали майстрів, час минав. А одного ранку жінка почула з кімнати, де стояла ікона, зойк чоловіка. Коли прибігла, мало не впала. Стара ікона, на якій ледь проглядалося зображення, оновилася! Вона була немов нова! Десь зникли кіптява, наліт! Під однією іконою помічаю вирізьблений з дерева людський череп, з перехрещеними під ним кістками, ніби піратський символ. – А це що? – запитую. – Мало хто знає, що Ісус був розп’ятий на Голгофі, а це ж могила Адама! І коли кров капала з тіла Христа, то краплина просочилася через тріщину в горі, і впала на череп та кістки Першолюдини. І сталося так, як і пророкували: «Все буде спокутувано кров’ю Спасителя». – Матушко Маріам, у вас в монастирі дуже цікаві імена: Досифея, Капітоліна, Маріам… Це імена святих? – Так. Їх дають після постригу в монахи, в іноки, або в схимонахи.  Коли хтось приходить в монастир, то спочатку проходить «послушання». В миру – це період виконання обов’язків. «Послушання» може тривати і три місяці, і рік. Обов’язки можуть змінюватися. Але до кожного потрібно ставитися трепетно. Взагалі є кілька ступенів затворницького життя: послушник, інок, монах, схимонах (ангельський образ людини, коли вона повністю зрікається своєї волі). Коли людину постригли в іноки, вона вже не може повернутися в мир. Послушники ще мають час подумати, а всі інші дають обітницю не виходити зі стін монастиря. – А чи було таке, коли хтось повертався? – На жаль. Наслідки ж для тих людей були жахливі: психічні розлади, інші напасті.

А у тих, хто створював сім’ю, народжувалися хворі діти. – А як течуть дні у монастирі? Є якийсь розпорядок? – Так. Служби правяться щодня. О п’ятій годині ранку підйом, потім о шостій тридцять – вранішня молитва. Далі – часи Божественної літургії. Після чого трапеза, і всі розходяться виконувати свої обов’язки: хто іде шити, хто на город, хто на трапезну. О пів на третю – обід. О четвертій годині вечірнє Богослужіння, потім знову всі йдуть на послушання. А десь годині о десятій всі розходяться по своїх келіях. Хто відпочиває, хто вивчає келейні правила... – А хто допомагав придбати худобу? Наскільки мені відомо, ви тримаєте чотирьох корів. Також люди? – Дещо купили самі, люди можуть курку принести. А ще нам дуже допоміг Вихвостівський голова. Він нам і корівок з колгоспу дав, і причеп до трактора. – А що це за історія із зціленням душевнохворої? – Коли був постриг трьох сестер у монашки, ікона «По небу шествующая» почала мироточити. Спочатку маленькі крапельки виступили, потім все сильніше і сильніше. Одна жінка була одержима злим духом, і коли підходила до причастя, то втрачала свідомість. Але через таїнство покаяння сповідувала свої гріхи та гріхи батьків. Вона вилікувалася. Коли в людину вселяється нечистий, то навіть тендітну дівчину четверо дужих чоловіків не можуть підвести до ікони, адже її тілом володіє легіон бісів. Коли ту жінку підводили,  у неї був жахливий вираз обличчя, вона вся корчилась та кричала. То була страшна картина. А чи допомагають пересічні громадяни? – Так. І не тільки грошима. Приходять прибрати у монастирі, цеглу розвантажити, на городі попоратися. Допомагали і будматеріалами. Нині будівництвом церкви опікується ієромонах Єлісей. Він знайшов людей з Києва, які прислали робітників і платять їм за роботу з власних коштів. Дехто дає і гроші. Розповідь настільки захопила мене, що я не помітила часу. Запитала у матушки Маріам поради щодо сімейного життя. Вона подивилася на мене своїми ласкавими і мудрими очима і мовила лише пару речень. Але в них були відповіді на всі мої запитання. Розмова добігала кінця і я пішла фотографувати образи. А повернулась – матушка тримала в руках ікону Казанської Божої Матері, яка оберігає сімейне життя. «Тримайте, це – вам. Нехай вона буде вашим оберегом». Це було так несподівано, що я просто не могла знайти слів вдячності. Та що там слова вдячності – бодай хоч слово! В моїй свідомості міцно засів стереотип, що тільки люди щось дарують церкві. Церква ж тільки приймає пожертви. Та я на власному досвіді переконалася у невірності моїх суджень... Ксенія НАЗИМКО

5


cmyk

6

реґіон реґіон

№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок

в а ш е з д о р о в’я

Підвищуйте імунітет, самі не лікуйтеся

М

еняни останнім часом стурбовані випадками смертей від пневмонії двох жінок-пенсіонерок. Обидві особливо не хворіли. Коли ж звернулися до лікарні, було вже пізно. Жінки «згоріли» від двосторонньої легеневої пневмонії за лічені дні. Медики запевняють, що «свинячого» грипу не виявлено, але через аномальну спеку в багатьох людей помітно знизився імунітет. Остаточний висновок буде після дослідження у спеціалізованій лабораторії в обласному центрі. А медики закликають вживати побільше овочів та фруктів і не самолікуватися, а за перших симптомів застуди звертатися до лікарні.

Профогляди зроблено. Аналізи – у борг

в

ідповідно до чинного законодавства працівники освітянської галузі району пройшли медичні огляди у визначені терміни. Охорона здоров’я у нас, як стверджує Конституція, безкоштовна. Чого не скажеш про бак. аналізи, які в районі може робити санепідемстанція. За кожного освітянина райвідділ освіти має заплатити 49 грн. Однак, перерахунок 15 тисяч гривень затримався. Тепер керівництво райсанепідемстанції сподівається отримати гроші хоча б частинами. Сподіватися ж на те, щоб за бак. аналізи була передоплата, теж не доводиться. Коштів на це щороку не вистачало і надходили вони із затримкою.

Обережно – раки!

Г

оловний лікар Менської райсанепідемстанції Володимир Захарченко заявив про те, що існує загроза зараження лептоспірозом та псевдотуберкульозом. Найчастіше цими хворобами можуть заразитися рибалки або мисливці. Лептоспіра здатна проникнути через дрібні ушкодження шкіри. Нещодавно з підозрою про зараження лептоспірозом госпіталізовано жителя села Волосківці. Поки тривало дослідження, хворий отримував курс лікування. Адже головне тут – звернутися по медичну допомогу не пізніше одного-двох днів після зараження. Коли ж стали з’ясовувати, де людина могла заразитися, то виявилося, що чоловік полюбляв ловити раків.

На гризунів – суцільною дератизацією

Н

инішнє літо сприяло великому поши­ ренню гризунів. Відповідно до постанови головного санітарного лікаря області, боротьба зі шкідниками має вестися активно і наступально як в об’єктах торгівлі, громадського харчування, лікувальнопрофілактичних закладах, так і самих населених пунктах. Тепер санітарні паспорти не видаватимуть, якщо на підприємстві не розроблено та не затверджено заходи із дератизації*, дезінфекції** та дезінсекції***. Тобто треба знищувати не лише гризунів, а й комах, які переносять «заразу». Доведено і план до двору – райсанепідемстанція має протягом року надати послуг на 93 тисячі гривень. Є над чим працювати. * дератизація – комплекс заходів зі знищення гризунів; ** дезінфекція – комплекс заходів зі знищення мікроорганізмів; *** дезінсекція – комплекс заходів зі знищення комах. Валерій Магула Менський район

http://dponline.cn.ua

Криза і м и

«Віддам поросят

у надійні руки…» Л

юдиною вона буде тільки 1 вересня. Тоді корів з пасовища не приганятимуть на денне доїння. Не треба їх зустрічати й проводжати. Вранці поспати можна на годину більше. На душі спокійніше… А поки що не життя, а марафон. Треба все встигнути, всіх нагодувати, за всіма дивитися. Корови – це тільки частина роботи. На вулиці в жодному дворі їх уже ніхто не тримає, то ж так і дивляться, щоб Катеринина Берізка не вщипнула квітів, які тепер модно садити перед парканом, або не заляпала білий пісочок перед двором. Хоч на крилах лети з коровою! Гусей треба відігнати на річку і час від часу бігати дивитися, чи не подалися вони з води в чужі городи, чи не поцупили їх. Індиків ніде пасти. У дворі тиняються й чекають, поки Катерина кропиви нарве й накришить, ще й кисляком обмішає. Курчат дві квочки водять, але внадилась якась звірина – то трьох потягла, то двох… Ще й свині – двоє старих і четверко маленьких. Дев’ять Катерина вже продала. – Боже, ніколи не думала, що буду це робити! – господиня береться за голову. – Якби моя матінка встала з могили, то відразу б і лягла: «Чи ви, діти, захворіли? Пожалійте себе. Із такими «хвостами» на хуторі треба жити, а не в Корюківці. Кругом люди, машини!.. Схаменіться!» Хіба Катя не розуміє, що треба скорочувати оберти отого домашнього колеса, яке ніколи не зупиняється? Її руки ніби хтось приклеїв до ручки і весь час наказує: «Крути! Не зупиняйся!» Сама була б – не крутила. Чоловіку треба кожен день борщ із м’ясом. Дітям і онукам – торби. А що в матері диплом, то всі вже забули. Її світ ось тут, вдома, де мукає, хрюкає, сокоче, гелгоче… Своє, домашнє, – смачніше, ніяких поганих домішок, свіже й ароматне. Чужого молока не хочеться й чужого м’яса. Катя ніколи не рахувала: вигідно це чи ні. І так видно у що це обходиться. – Хай цього року все буде так, як є, – любить повторювати Катерина, – а в наступному ми не будемо з Петром такі дурні. Ото що в сараї стоїть, те й наше. Нагодуєш – мовчить собі. А птаству скільки не кидай – мало й мало… І свиноматку нехай Петро ріже. Уже рік сала не бачили. Купиш кілограм – день, і немає. За цими клопотами жінка не знає, що у світі робиться. Телевізор не дивиться, а радіо мовчить. Газети тільки лякають. Петро, правда, вигадує час присісти на диван і ввімкнути голубий екран. Трохи послухає і спить. Катя кричить, щоб свиням виносив, а він спить. Вона сердиться: – Продавай усе й тоді спи, скільки хочеш… Слава Богу, сінокісна пора закінчилася. А тривала ж понад місяць! Трави погані, шукав Петро нові ділянки. У спеку гребти і складати – пропасти можна. Невістка сина не пускає в поміч і сама не спішить: «Нам вашого молока не треба! Люди в хату принесуть і не слід спину гнути!» Спасибі, зять не відмовляє… Та скільки б помічників не назбиралося, Катерині все одно потрібно всіх нагодувати, і самій за граблі братися. – Трудись, жінко, – чи насміхається, чи серйозно любить повторювати Петро, – не будеш товста. Дивись, яка в

тебе фігурка гарна, в жодної сусідки такої немає… Катерина сердиться: «Яка фігура! Та я наче з концтабору!» – Мені видніше! – сміється Петро, а сам теж томиться, бідолашний. – Заспокойся, будемо потроху все збувати… Катерині віриться й ні: – Ти хоча б одне порося продав, а то все я, та я… Усім колишнім колгоспним свинаркам Катерина б поставила пам’ятник. Важке це діло! Ніч стережи, поки свиня опороситься, пупи зав’язуй, немає червоної лампи – пляшки грій. Через кожні дві години поросяток годувати треба… Було, сходить Катерина на базар, поцікавиться, по чім продають поросят і яких. А гарні! Аж блищать! Куди їй зі своїми?.. Набралася сміливості й спитала в однієї сільської жіночки у фартушку, чим годує, що такі товстенькі: – Супчик варю з картопелькою, ще й макарончиків добавляю… Підгодовувати поросяток – ціла наука. Справилась! І в неї тепер гарнесенькі!.. А от продати як? На базарі стояти не буде. Всі, хто її знають, скажуть: «Дожилася, зі свиньми возиться». Почала Катя набиватися зі своїм добром друзям, знайомим, родичам, сусідам: – Ніночко, – телефонувала на далеку вулицю жіночці, з якою колись у лікарні лежали і тепер вітаються. – Купи в мене порося. Не пожалкуєш! Рябеньке, довге. Виросте – сараю буде мало. Немає грошей? Віддаси, коли будуть. Умовила. Ніна з Василем старою машиною, ніби возом, приїхали й забрали. Висока свинка поїхала в інший кінець – знайшлися знайомі ще по дитсадку, куди дітей водила. Ще однією набилася добрим людям. Четверту забрала однокласниця тільки через три тижні, бо дезінфекцію робила в сараї, де її поросятко пропало від набряку: «Віддаю тобі гроші зараз. Але погодуй, Катю, поки все буде нормально. Доплачу ще за догляд». Хіба це жарт ще три тижні годувати? Тут один день прожити важко!.. Але годувала. Хотіла купувати порося дружина лісничого, та не наважилась: – Це ж клопоту скільки! Правда, коли підросте, так ціле відро з’їдає? Де я

стільки корму наберуся? Краще в Щорсі дешевшого м’яса куплю!.. Катерина нічого не відповіла, подумала тільки: «Артистка! Хоче, щоб кабан ріс, але нічого не їв!.. Можна і в Щорсі м’яса купити, але яке воно?..» Ще одна сусідка носом крутила: брати чи ні. Й гроші є, але ж це – робота! Давня подруга Світлана відмовилася навідріз: – Я хочу влітку відпочити, а ти зі своїм поросям!.. Катерині хоч сядь і плач. І плакала. Не втерпить, поговорить зі своїми поросятами. А вони ж такі хороші! – Що мені з вами діяти? Маленькими п’ятачками до рук туляться… Вони ж не винні, що хазяйка продати не може. – Все! – вирішила. – Оголошення в газету напишу: «Віддам поросят у надійні руки!..» – Жартуєте? – відповіли їй у редакції. – Тільки цуценят і котенят віддають, а ви – поросят!.. Нині свині подешевшали, ніхто держати не хоче, картопля не вродила, та щоб дарувати якомусь ледарю?.. Ці слова ніби розбудили в Катерини почуття власної гідності: – Ледарю? Ні, ледарю я не віддам. Нехай краще в сараї сидять!.. Вона помітила, що в жінки з редакції такі ж натруджені руки, як і в неї. Хотіла спитати, яке в жіночки господарство, та не наважилася. Маленька втіха розпирала груди: «Не одна вона, Катерина, така заклопотана! Ще люди трудяться!..» Поверталася додому легко і швидко. Що там світ, що там політичні вітри на Україні!.. Це все так далеко від трудящої Катерини. Відчинить двері і заговорить зі своєю малечею. Хто їх нагодує, як не вона?.. *** кода, не скоро ще наші жінки житимуть так, аби був час милуватися небом і зорями, насолоджуватися килимами пахучих квітів, далекими й близькими дивами. Невже цього ніколи не буде і ми не станемо іншими? Можливо, треба щось і в собі змінити? Не кожна змінить. Простіть їх, таких несамовито трудящих. Себе не жаліють – усе живе їм жаль. І зрозумійте: буде криза чи ні – іншими вони не стануть і ніколи не наробляться.

Ш

Зоя ШМАТОК

м. Корюківка


№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок http://dponline.cn.ua з когорти зн а н и Х

жив у нас і осип БоДЯНсьКий Н ещодавно отримав листа з Варви. Колишній мій знайомий, колекціонеркраєзнавець писав: «Знаю, у вас велике зібрання поштових марок, конвертів, листівок, присвячених нашим землякам, які у різний час жили, творили, прославляли рідну землю, підносячи її славу до вершин світового значення. Шлю вам конверт, на якому портрет ще одного нашого земляка Осипа Бодянського, якщо ви не маєте такого видання, то долучіть його до своєї колекції. Хай воно доповнить портретну галерею видатних людей Сіверського краю. Думаю, ім’я цієї людини заслуговує бути серед когорти знаних…». У мене тоді і справді не виявилось такого конверта (на знімку). І я, не гаючись, з радістю, як і просив колега, долучив його до колекції «Земляки-чернігівці». Ім’я Осипа Максимовича Бодянського (1808-1877) поправу може стояти поруч з іменем не лише видних діячів науки і культури древньої Чернігівської землі, а й України, Росії. Шкода тільки, що ми не досить обізнані з життям та творчістю цієї непересічної людини. Масове поштове видання, про

яке мова, видно, і «дорікає» нам за це. То ж кілька слів про О. М. Бодянського, про те, чим прославив він себе і свою Вітчизну. Двісті років тому у Варві, тоді Полтавської губернії, в сім’ї священика народився хлопчик Осип. Як і всі діти, пізнаючи життя, бігав під зеленими шатами своєї невеличкої вулиці (за радянських часів ця вулиця дістала назву його імені). Батьки робили все, аби малий Осип пішов їхньою стежкою – служіння Богу. І хоч хлопець увірував у святість, бачив себе в іншому – у світській науці. Здобував її у початковій школі у Варві. Потім – у Прилуках. Потяг до знань

привів юнака до Московського університету. Вже там з’являються його перші публікації зі слов’янської тематики, розкриттю якої присвятив усе своє творче життя. Шляхи шліфування знань молодого науковця можна окреслити хоч би такими етапами: кандидатська, магістерська та докторська дисертації… Теми його історичних розвідок: «Про погляди щодо походження Русі», «Про народну поезію слов’янських племен», «Про час виникнення слов’янських письмен». У названих та інших працях автор гаряче відстоює самобутність мови слов’янських народів, зо-

оголошен н я

ШановниЙ акЦіонер!

Відкрите Акціонерне Товариство «Чернігівський ремонтно-механічний завод «Жовтневий молот» повідомляє про скликання

ЗаГалЬних ЗБорів акЦіонерів,

які відбудуться 22 жовтня 2010 року об 11.00 за адресою: м. Чернігіві проспект Миру, 194 в приміщенні клубу.

ПорЯДок ДенниЙ:

1. Затвердження звіту Правління про результати роботи та фінансово-господарської діяльності товариства за 2009 рік. 2. Затвердження звіту та висновкі ревізора товариства за 2009 рік. 3. Затвердження звіту наглядової ради за результатами діяльності товариства за 2009 рік. 4. Затвердження річного звіту та балансу товариства за 2009 рік та порядок розподілу прибутку. 5. Переведення випуску іменних акцій, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму існування (дематеріалізація акцій). реєстрація акціонерів товариства та їх представників відбуватиметься 22 жовтня 2010 року від 10.00 до 10.50 за місцем проведення зборів. Для участі у зборах акціонерам потрібно мати: документ, що посвідчує особу (паспорт), а представникам акціонерів – паспорт та доручення на право участі у зборах засвідчине відповідно до діючого законодавства України.

Телефон для довідок:

(04622) 5-31-50.

Правління ВАТ «ЧРМЗ «Жовтневий молот»

ви к л и к до суд у

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області викликає в якості відповідача сіренко валентину Миколаївну, зареєстровану за адресою: вул. Київська, 186, кв. 5, 17500, м. Прилуки Чернігівської області в судове засідання на 10 год. 10 вересня 2010 року у цивільній справі за позовом КП «Прилукитепловодопостачання» до Сіренко Валентини Миколаївни про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Адреса суду: м. Прилуки Чернігівської області, вул. Котляревського, 62, каб. №11. До зазначеного строку Сіренко Валентина Миколаївна може подати до суду письмові пояснення та заперечення. В разі неявки в судове засідання відповідачки Сіренко Валентини Миколаївни справу буде розглянуто у її відсутності.

Колектив редакції газет «Деснянка вільна» та «Деснянська неделя» висловлюють щире співчуття водію володимиру Миколайовичу Бендику з приводу тяжкої втрати – смерті сина.

крема, української. Прогресивних поглядів на цю проблему дотримується і в період перебування в ряді слов’янських країн, і при виконанні обов’язків професора кафедри слов’янських літератур Московського університету. Пишається тим, що був серед засновників славістики в Росії. У творчому доробку О. М. Бодянського помітно виділялись публікації з історії рідної України, її літературної та пісенної творчості. Важливе місце в діяльності науковця займала популяризація серед слов’янських народів творчості Т. Г. Шевченка, з яким мав тісні дружні зв’язки. Знався й з М. В. Гоголем, М. О. Максимовичем, іншими видатними діячами науки, культури того часу. Такий він – наш Осип Бодянський з провінційної раніше Варви: філолог-славіст, історик, письменник, перекладач. Вдячні його нащадки у пам’ять про свого славного земляка назвали одну з вулиць містечка його іменем. На фасаді будинку №3, в якому народився та провів дитячі роки майбутній вчений, встановлено меморіальну дошку.

7

зн і м о к із с у П у т н и к а

 Чернігів

NOAA-19

06.09.2010 12:53

гід р о м е т ц е н т р П овід о м л я Є

Найближчої доби на погоду області впливатиме виступ північного антициклону. 7-го вересня очікується мінлива хмарність, без опадів. Вітер східний 5–10 м/сек. Температура повітря +15 ... +20 °C, по Чернігову +17 ... +19 °C. 8-го та 9-го вересня – мінлива хмарність, 8-го – невеликий короткочасний дощ, місцями гроза. Вітер північно-східний 5–10 м/сек. Температура вночі +9 ... +14 °C, вдень +14 ... +19 °C. Радіаційний фон по області: Семенівка – 11, Щорс, Покошичі – 10, Чернігів, Ніжин, Остер – 12, Прилуки – 11 мкр/год. Температура води в Десні – 16,2 °C. П о г о д а н а с о н ц і ( д а н і S O H O)

Андрій ФОМІЧОВ

м. Чернігів

митниця

зілля ховав... у трусах У неділю, 5 вересня о пів на 14 годину, в зону спрощеного контролю митного посту «Нові Яриловичі» заїхав автомобіль «Seat» з пасажирами під керуванням громадянина Республіки Білорусь. Автомобіль слідував з Мінська до Ялти.

П

ісля переведення автомобіля та пасажирів із «зеленого» до «червоного» коридора при огляді автомобіля було виявлено люльку для паління із залишками слідів паління з характерним запахом марихуани. Власником визнав себе один із пасажирів. При проведенні особистого огляду цього пасажира той добровільно віддав згорток, з речовиною рослинного походження світлозеленого кольору із запахом марихуани. Згорток той тримав у трусах. Після зважування вага виявленої речовини склала 13 грамів. Призначено хімічне дослідження. Після висновку експертизи буде вирішено питання щодо притягнення до відповідальності згідно з чинним законодавством. За повідомленням прес-служби Чернігівської митниці

календар

сьогодні сонце зійшло о 6 год. 22 хв., зайде о 19 год.32 хв. День триватиме 13 годин 11 хвилин. остання чверть 1 вересня. Місяць у Леві, Діві. За релігійним календарем сьогодні – перенесення мощей апостола Варфоломія. Апостола від 70-ти Тита, єпископа Критського. Святителів Варсиса та Євлогія, єпископів Едеських, і Протогена, єпископа Каррійського. Святителя Мини, патріарха Константинопольського. Завтра – стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці. Мучеників Адріана і Наталії. Преподобного Адріана Ондрусівського. Ікони Божої Матері Псково-Печерської «Розчулення». День пісний. іменинниками будуть: сьогодні – Варфоломій, Тит, Мина; завтра – Адріан, Наталія, Георгій, Віктор. ц и м и д н я м и н арод илися

Російський письменник олександр іванович купрін (1870); український живо07.09 писець, педагог і громадський діяч олександр олександрович Мурашко (1875); український маляр сергій Максимович солодовник (1915). Англійський король (з 1189 року) з династії Плантаґенетів річард I левине серце (1157); українська театральна і кі08.09 ноактриса наталія Михайлівна Ужвій (1898); український архітектор Григорій Маркович слуцький (1916); український письменник василь Павлович сологуб (1928). Італійський фізик і фізіолог, один з основоположників вчення про електрику луїджі Гальвані (1737); російський письмен09.09 ник і громадський діяч лев толстой (1828); український художник-оформлювач, заслужений майстер народної творчості УРСР Борис Головко (1928). н е с П р и я тл и ві д ні у ве ре с ні

12, 13, 19, 26, 30


cmyk

8

№ 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок

Остання Остання сторінка сторінка Благодій н и й кон церт

Ф у т б о л. Ч е м п і о н а т У к р а ї н и . Д р у га л і га

На черзі – побачення

з лідером

«Десна» (Чернігів) − «Динамо» (Хмельницький) − 3:2 Група А. 7-й тур. 4 вересня. «Чорно­мо­рець-2» (Одеса) − ФК «Суми» − 0:2, МФК «Миколаїв» − «Бастіон» (Іллічівськ) − 1:0, «Рось» (Біла Церква) − «Нива» (Тернопіль) − 1:2, «Верес»(Рівне) − «Скала» (Моршин) − 0:4, «Єдність» (Плиски) − «Енергія» (Нова Каховка) − 0:0.

«Джаз запрошує друзів»

У п’ятницю, 3 вересня, за участю молодих артистів Чернігова та музикантів відомого українського джаз-квартету Сергія Овсяннікова (Jazz Manouche) в обласній філармонійній залі відбувся благодійний концерт «Джаз запрошує друзів». Організатор заходу – центр АХАЛАР.

У

суботу, 4 вересня, відбувся 7-й тур першості України серед команд другої ліги, після якого не залишилось команд, котрі з початку сезону не втрачали б очок. Останнім це зробив лідер групи В донецький «Олімпік», котрий після шести поспіль перемог поступився у виїзному матчі другому складу маріупольського «Іллічівця» − 1:2. А у дивізіоні А лідер − новокаховська «Енергія» − також втратив залікові бали, розійшовшись миром на виїзді з плисківською «Єдністю» (0:0). Чернігівська ж «Десна» після домашньої перемоги над хмельницьким «Динамо» забралася навіть на другу сходинку турнірної таблиці. До лідера зовсім нічого, але й на п’яти конкуренти наступають... Становище лідерів: «Енергія» − 17 очок, «Десна» − 14, ФК «Суми» та МФК «Миколаїв» − по 13. Наступний тур відбудеться 11 вересня. Чекатимемо, мабуть, найцікавішого матча першого кола, адже гратимуть лідери – «Енергія» прийматиме «Десну». Віктор М’ЯЧИНСЬКИЙ Фото Валерія СЕНЧУКА

Ж і н о ч и й ф у т б о л.Ч е м п і о н а т У к р а ї н и

А «Легенда» все ще не грає

4 вересня. 11 тур. «Житлобуд-1» (Харків) – «Родина» (Костопіль) – 4:0; АТЕКС (Київ) – «Чорноморочка» (Одеса) – 6:2; «Дончанка» (Донецьк) – «Іллічівка» (Маріуполь) – 3:2. ісля занадто вже затяжної перерви відновилися ігри чемпіонату України. Але чернігівська «Легенда» не грала: згідно з календарем мала б їхати на побачення до Херсона з «Южанкою», проте ті знялися з розіграшу. Зміцнив свої позиції, начебто, «Житлобуд-1», але це уявна перевага. Просто харків’янки зіграли аж на три матчі більше! Дійсний стан речей стане зрозумілим після повторної зустрічі з «Легендою» 9 жовтня.

П

«Я

вдячна АХАЛАРУ за відродження в суспільстві найшляхетнішої з традицій – безкорислива допомога тим, хто цього потребує. Я рада, що ті, хто зібрався в залі, як і ті, хто виступатиме на сцені, є єдиними в своємому щирому устремлінні допомогти талановитій чернігівській молоді. Вірю, що спільними зусиллями нам справді під силу це зробити», – саме такими словами голова обласної ради Наталія Романова привітала зі сцени філармонії учасників та глядачів цього благодійного дійства. За словами керівника Центру гуманістичних ініціатив АХАЛАР Юрія Трофименка, концерт відбувся в рамках програми «Чернігівський Ренесанс Милосердя». Це перша в реґіоні програма підтримки талановитої молоді, що здійснюється за рахунок внес­ ків жителів та коштів, зібраних під час проведення благодійних акцій. Програма допомагає створити міст між обдарованою молоддю і тими, хто хоче і може їй допомогти. Всі кошти, отримані від реалізації вхідних квитків на концерт, підуть на розвиток стипендіальної програми «Ренесанс милосердя», мета якої – підтримка обдарованих дітей з малозабезпечених родин. Як повідомив Юрій Трофименко, з 2005-го року в рамках цієї програми щорічно проводяться благодійні заходи (концерти, бали, інші соціальні акції), на яких збираються добровільні пожертвування від продажу вхідних квитків, аукціону дитячих робіт, благодійної лотереї. Кошти акумулюються на рахунку фонду «Ренесанс» і становлять стипендіальний капітал програми. Конкурсна комісія, до складу якої входять сім незалежних експертів, визначає стипендіатів з-поміж тих, що подали заявки в номінаціях: художники, вокалісти, інструменталісти. Фіналом програми є святковий концерт за участю стипендіатів та вручення стипендій. За час існування програми було зібрано близько 80 тис. гривень, проведено 5 конкурсів, підтримано 95 дітей. У 2010-му році сума однієї стипендії становила близько 1000 гривень.

Відділ інформаційного забезпечення та зв’язків з громадськістю виконавчого апарату Чернігівської обласної ради

ТУРНІРНА ТАБЛИЦЯ І

М

О

1. «Житлобуд-1»

9

61:2

22

2. «Легенда»

6

40:4

18

3. «Дончанка»

9

27:14

18

4. «Іллічівка»

7

14:7

16

5. «Ятрань»

8

13:37

9

6. АТЕКС

9

17:32

7

7. «Родина»

8

6:29

3

8. «Чорноморочка»

8

6:59

1

Наступний тур 25-26 вересня. «Легенда» гратиме вдома з АТЕКСом. Віктор М’ЯЧИНСЬКИЙ

Деснянка вільна 

Засновник та видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда». Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. Головний редактор Лариса Мілова. Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГРОМОВИЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир ЛИСЕНКО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДРУГ. Тел. 4-21-92. Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО. Коректори: Альона ШЕВЧЕНКО, Світлана СОКОЛ, Олена ШЕРЕМЕТ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

Адреса редакції: 14000, м.  Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх. Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. Електронна пошта: despravda@ukr.net. Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда», 14000, м.  Чернігів, пр-т Перемоги, 62. Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота). Тираж тижня – 39 406. Розповсюджується по передплаті. Редакція не завжди поділяє п ­ огляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. позначені матеріали рекламного змісту. Знаком Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

http://dponline.cn.ua

Деснянка вільна №137  

озимими, з них на зерно – Не все вдається вмістити в газеті. Багато залишається поза увагою. № 97 (137) 7 вересня 2010, вівторок в Україні в...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you