Issuu on Google+


Шановні земляки та дорогі моєму серцю Прикарпатці! Сьогодні ми обираємо не депутатів – ми обираємо президента. Той факт, що за бортом партійних списків опинилося багато справжніх опозиціонерів та патріотів, – це свідчення того, що підступний «План–300» уже починає здійснюватися «регіоналами». Суть цього плану – зібрати в новому парламенті 300 «своїх» депутатів, які змінять Конституцію України. Вони хочуть зробити просту і цинічну справу – відібрати в народу право обирати президента. І зробити так, аби президент обирався Верховною Радою. Тоді Янукович може бути обраний на другий, третій, четвертий строки. І взагалі – пожиттєво. Вони чудово розуміють, що інших шансів у них немає. Рейтинг Януковича настільки низький, що йому ніколи не виграти чесних народних виборів. А програш для нього означає втратити все – владу, статки, відповідати перед законом за всі свої дії. У владі механізм самозахисту працює наповну: або регіонали збирають у парламенті більшість, або йдуть під суд за зраду національних інтересів. Регіонали діють за принципом «зозулі». Вони «підсаджують» своїх людей до списків опозиційних партій і в їхні штаби та виштовхують справжніх опозиціонерів. Таким чином «регіонали» вбивають двох зайців – отримують свого кандидата та ліквідують тих, хто є для них небезпечним. Це можна помітити по тому, яка чорна кампанія розгортається сьогодні проти самодостатніх та незалежних кандидатів. І проти мене також. Мета влади – зіграти на випередження та спробувати знешкодити тих, хто може викрити їх та їхні плани.

2


Шляхом інтриг та маніпуляцій, що відбулися, перш за все, на обласному рівні, та завдяки «любим друзям», які проникли в опозиційні партії для реалізації «Плану–300», на з’їзді Об’єднаної опозиції, що відбувся 30 липня, я дізнався, що по нашому 87-му округу Об’єднана опозиція не висунула нікого, натомість віддавши цей округ «Свободі». Ця партія висунула кандидата із дуже низьким рейтингом підтримки. А це пряма загроза втратити цей округ і дати можливість спрацювати методу «зозулі». Я розумію важливість для демократичного майбутнього України перемоги кожного опозиційного кандидата на мажоритарному окрузі. Зі мною сила тих людей, які висловили свою довіру та поставили підпис на мою підтримку. А це більше як 53 тисячі земляків. Виконуючи Вашу волю, Прикарпатці, несучи відповідальність перед кожним із 53 456 людей, що довірилися мені, я прийняв рішення брати участь у виборах шляхом самовисування. Прийнявши це рішення, я припинив членство у політичній партії «Фронт Змін». Дрібні партійні інтриги не є підставою змінювати свої переконання та те, у що ти віриш. Мої цінності та принципи залишаються незмінними. Я був, є і буду дієвим опозиційним політиком до діючої влади. У Парламенті відстоюватиму ту програму, яку ми разом напрацьовували в Об’єднаній опозиції, захищатиму національні інтереси України та патріотичні цінності українців. Я йду до Парламенту, щоб виконувати волю громади та відстоювати інтереси Прикарпаття. Сьогодні я підконтрольний та підзвітний виключно громаді, а не партійним босам, вождям чи бізнес-групам. Я знаю кожну проблему нашого села і міста та готовий її вирішувати, і вважаю, що саме це є одним із важливих завдань депутата-мажоритарника. Я прийшов до вас не напередодні виборів, коли мені потрібні тільки ваші голоси. А прийшов тоді, коли було потрібно разом із вами думати і вирішувати першочергові проблеми села, селища, міста чи громади. І ми це робили. Робимо. І будемо робити.

3


В опозиційних силах залишається багато достойних людей, а всі пристосуванці, які туди випадково потрапили, мають пройти цей природний відбір для того, щоб потім бути остаточно відправленими на політичний смітник. Нам потрібно голосувати за одну з опозиційних політичних сил на цих виборах, а у бюлетені, де ми будемо обирати мажоритарного кандидата – обрати того, кому довіряємо. Сьогодні наша зброя – це бюлетень, і спільними зусиллями ми зможемо закласти основу для позитивних змін не тільки в нашому Прикарпатті, а і в Україні. Країні потрібна реальна і дієва опозиція. Україна чекає не на гасла та обіцянки, а на реальні справи, нових політиків і рішучі вчинки як ті, що колись чинили наші діди-прадіди, виборюючи незалежність нашої Батьківщини! З вірою у Вашу підтримку і нашу спільну перемогу!

Юрій ДЕРЕВ’ЯНКО, кандидат у народні депутати України по виборчому округу №87

4


БІОГРАФІЯ Юрій Дерев’янко – депутат Івано-Франківської обласної ради, економіст, громадський діяч, засновник і голова Всеукраїнського благодійного фонду.

ВИХОВАННЯ ТА ОСВІТА Народився 7 травня 1973 року в місті Надвірна Івано-Франківської області. Мати – Людмила Олександрівна, вчитель англійської мови, батько – Богдан Миколайович, інженер-механік нафтогазової галузі. Батьки виховувалися в будинку-інтернаті. Юрій Дерев’янко ріс у сім’ї, яка дотримувалася традиційних українських цінностей – християнської моралі й віри, поваги до мови, культури, історії народу, людської гідності. Свої шкільні канікули проводив у бабусі в селищі Солотвин Богородчанського району, де народився батько і звідки походить велика родина. Прадід – Богославець, прабабуся та бабуся поховані в селищі Солотвино. Рід Юрія Дерев’янка складається із прізвищ Богославець, Дерев’янко, Боднарчук, Гуменяк, Коцур, Саїв, Прокопишин. «Я вдячний людям, які проживають на моїй рідній землі, яка підживлює мене силою й енергією і надихає на добрі справи», – каже Юрій Дерев’янко. Батько зумів назавжди прищепити Юрію пристрасть до занять спортом і звичку до здорового способу життя. «Мій батько – затятий спортсмен. Плавання, лижі, хокей, футбол, ковзани, спільні походи в гори – це все було моє дитинство. Це було справді повноцінне життя, де гроші були якоюсь умовною категорією. Є чим зайнятися, є що їсти – от і все, що потрібно», – згадує Дерев’янко. 5


До дев’ятого класу Юрій Дерев’янко виступав за юнацьку збірну України з гірськолижного спорту і відстоював честь Яблунецької дитячоюнацької спортивної школи «Динамо». Закінчив музичну школу, клас фортепіано. У 1990 році Юрій Дерев’янко закінчив Надвірнянську середню школу №1 та у 1991 році він вступив до Київського інституту народного господарства ім. Д.С. Коротченка (нині – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана). «Коли виникло питання вибору майбутньої професії, був твердо переконаний, що це має бути саме економічний фах», – каже Юрій Дерев’янко. Забезпечувати себе в столиці довелося самотужки: батьки не мали змоги утримувати сина-студента. Тому Юрій Дерев’янко вже з першого курсу влаштувався на роботу охоронцем, вночі – працював, вдень – вчився. У свої 18 років розпочав займатися підприємницькою діяльністю, що тільки зароджувалася в Україні. Як і десятки тисяч підприємців, розпочав із дрібної торгівлі, яка згодом виросла до оптової. 1996 року отримав диплом магістра Київського державного економічного університету за спеціальністю «Облік і аудит», програма – «Облік і аудит у банках».

ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Багато хто пам’ятає основну ознаку початку дев’яностих. Зарплати, які знецінювались щогодинно, часто видавались тим, що отримали по бартеру, купони на всі товари, наявність яких не змогла бодай чимось заповнити порожні полиці в тодішніх магазинах, шалена невпевненість у завтрашньому дні... Хоча віра в Бога і в майбутнє незалежної України тримала нас тоді в житті й спонукала до дій. Усвідомлюючи це все своєю студентською головою, розуміючи розпач батьків, які хотіли допомогти Юрію і не мали чим, Дерев’янко зі своїми одногрупниками, майбутніми економістами, почав шукати шляхи заробітку. Багато прикарпатців у ті часи їздили за кордон продавати те, що вдалось купити, вірніше – дістати «по блату» у магазинах чи на базах. А в Києві, як і в інших великих містах, зупинялися заводи, зупинялося виробництво, бо величезна відлагоджена машина під назвою «Союз» розвалилася, а разом із нею – всі зв’язки та напрацьовані схеми роботи між підприємствами. Молодий Юрій Дерев’янко швидко зрозумів, що той, хто знає, в кого, наприклад, можна купити цукор і яке підприємство його потребує, може заробити на такому посередництві. Так Юрій Дерев’янко розпочав свій бізнес. 6


«Перші реально зароблені гроші надихали мене, перш за все, можливістю допомогти батькам – мамі та батькові, продемонструвати їм свої можливості жити самостійно, виконувати синівський обов’язок», – згадує Юрій. Після перших вдалих спроб у сфері торгівлі ще студентом, маючи всього 18 років, Юрій Дерев’янко наважився розпочати власний бізнес та почав створювати власні фірми. Протягом наступних 15 років Юрій Дерев’янко заснував багато успішних підприємств, постійно вкладав кошти в нові проекти в галузях фармацевтики, нерухомості, програмного забезпечення, мультиплікації. У 2005 році Юрій Дерев’янко прийняв рішення про вихід із бізнесу. Він продав свої частки інвесторам, які зацікавилися його компаніями. Продаж компанії – це тривалий та складний процес, на відміну від продажу будинку чи квартири. Бо тут мова йде про людей, про трудові колективи, які ��ають продовжувати ефективно працювати. Тому повний перехід підприємств до нових власників остаточно завершився до економічної кризи 2008 року. Продаж бізнесу на піку ділової активності в країні виявився дуже вдалим рішенням. Усі кошти, які Юрій Дерев’янко має, він заробив власною працею. Із цих коштів сплачені податки, що підтверджується декларацією про доходи. Він ніколи не хизувався своїми статками, але й не приховував їх, оскільки переконаний, що чесно зароблених грошей ніхто не має соромитися.

БЛАГОДІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ «Мені доля подарувала шанс багато подорожувати світом. Завжди в новій країні я дивився, як там живуть люди, як функціонує бізнес, що дає держава для громадян. Повертаючись додому в Україну, а особливо до справжнього дому – до мами і батька в Надвірну, у рідні гори, мене постійно хвилювало одне питання – чому в нас, незважаючи на уже другий десяток років незалежного розвитку, нічого не змінюється? Вірніше – нам, простим громадянам, не стає жити краще, навіть навпаки, усе, що було – руйнується, і найгірше – люди, не маючи змоги заробити гроші, аби елементарно годувати власних дітей, купити їм якийсь одяг і за необхідності ліки, – змушені покидати дітей на родичів і масово їхати на заробітки в Італію, Португалію, Чехію, Польщу. Їхати нелегально, без будь-яких гарантій для себе. Я розумів, що так не має бути, що треба щось міняти в державі. Я людина, яка звикла діяти», – саме такі роздуми підштовхували Юрія Дерев’янка до того, що тепер фактично стало його роботою – громадської діяльності. 7


У 2009 році Юрій Дерев’янко розпочав свою благодійну діяльність. Першою справою стало спорудження футбольних майданчиків із штучним покриттям у місті Надвірна та в селі Чорний Потік Надвірнянського району. Після перших кроків на ниві громадської роботи в нього визріло внутрішнє переконання, що вирішувати складні питання на благо дітей, громади – це його справа. Восени 2009 року він створив Всеукраїнський благодійний фонд Юрія Дерев’янка. Спочатку Фонд працював тільки в його рідному Надвірнянському районі. Поступово Фонд поширив свою діяльність на інші райони Прикарпаття. «Я хочу зробити максимально корисних справ у тому місці, де народився та виріс. Це елементарна вдячність своїй малій батьківщині», – каже Дерев’янко. За три роки існування Фонд надав допомогу більш як 250 юридичним особам. Головний принцип роботи Фонду – кошти мають принести користь усій громаді. Тому Фонд допомагає тільки юридичним особам – закладам освіти й культури, медичним установам, спортивним і громадським організаціям. Єдиною програмою Фонду, за якою кошти виділяють фізичним особам, є програма нагородження стипендіями дітей – переможців обласних та всеукраїнських шкільних олімпіад та їх учителів. За три роки дії програми кількість стипендіатів зросла майже удвічі. Окремим напрямом діяльності Фонду є безкоштовні юридичні консультації для громадян. Юридичні приймальні відкриті в дев’яти районах Івано-Франківської області. Залучені Фондом юристи допомогли прикарпатцям виграти понад 1 600 судових справ. У 2011 році Фонд розпочав свій перший проект міжнародного масштабу – Міжнародний благодійний фестиваль футболу «Великий м’яч». 8


ПОЛІТИЧНА І ДЕПУТАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У 2010 році земляки обирають Юрія Дерев’янка депутатом ІваноФранківської обласної ради по мажоритарному округу. Депутатство дало можливість органічно поєднати політичну діяльність із громадською. Як депутат обласної ради Юрій Дерев’янко отримав нові можливості для відстоювання ініціатив і потреб міст, селищ та сіл. Результатом депутатської роботи стали десятки вирішених проблем людей та громад, які Юрій Дерев’янко відстоював завдяки депутатським зверненням так активній роботі в Обласній раді. «Саме завдяки спільній дії зароджується справжнє самоорганізоване суспільство, яке здатне захистити себе та вирішувати свої проблеми», – наголошує депутат. Юрій Дерев’янко регулярно проводить особисті прийоми громадян, підготував та подав десятки депутатських звернень. Як переконаний опозиціонер до нинішнього владного режиму Юрій Дерев’янко завжди підтримував і голосував за всі патріотичні заяви і звернення обласної ради – про вимогу відставки антиукраїнського уряду Азарова і зокрема міністра, який паплюжить українську історію та традиції – Дмитра Табачника, на захист української мови, історії тощо.

ЖИТТЄВА ПОЗИЦІЯ Юрій Дерев’янко – переконаний оптиміст. Він упевнений, що добрими думками, вчинками і наполегливою працею ми змінимо країну, створимо таку Україну, якою будемо пишатися. Вважає, що людина є настільки щасливою, наскільки вона хоче бути такою. А гроші – це як гострий інструмент у руках хірурга, яким можна зробити добро, а можна й нашкодити. Найбільше цінує в людях порядність та здоровий глузд.

9


СІМ’Я Юрій Дерев’янко одружився у 23 роки. Дружина – Анастасія. Виховують трьох дітей: донечку Софію, 6 років, синочка Ярослава, 3 роки, та новонародженого синочка Олександра (народився 19 серпня 2012 року). Увесь свій вільний від громадських справ час Юрій Дерев’янко присвячує сім’ї та активним заняттям спортом із дітьми. «Найкраще заняття – це влітку кататися з донечкою Софійкою на роликах у парку, а взимку – на лижах і ковзанах. А Ярослав, як і всі хлопці, любить машинки».

10


10 ЗАПИТАНЬ, ЩО ЗАДАЮТЬ НАЙЧАСТІШЕ 1. Чи працюватиме після виборів Благодійний фонд Юрія Дерев’янка? Я віруюча людина і живу християнськими цінностями. Вважаю, що десятину потрібно віддавати для своєї громади. Також я вірю в те, що допомагати потрібно тому місцю, де твоє коріння, де ти народився. Маючи такі переконання та спробувавши зробити декілька добрих справ на рідній Надвірнянщині, у 2009 році я вирішив створити Благодійний фонд Юрія Дерев’янка. Чому іменний, тому що коли ми почали приїжджати до людей, то виникало дуже багато запитань: а хто за цим стоїть, чиї кошти? Щоб внести ясність, я дав відповідь на це запитання у назві Фонду. Відразу було прийнято рішення, що Фонд надає допомогу лише юридичним особам. Це є системною громадською роботою за такими напрямами як освіта, охорона здоров’я, спорт та здоровий спосіб життя, культура, духовність, із сільськими радами, амбулаторіями, школами, будинками культури тощо. Фонд переживає вже свої треті вибори і перед кожними виборами люди однаково питаються, чи це Фонд не під вибори робиться і чи буде він працювати після них. Я завжди відповідаю: якщо дасть Бог будемо живі та здорові, то все буде добре і будемо працювати далі. Такими були президентські вибори, потім – місцеві вибори, а тепер – вибори до Верховної Ради. Притому, коли Фонд тільки створювався, то за законом вибори були тільки за партійними списками – на пропорційній основі, й ніхто навіть не міг подумати, що ми повернемося до моделі 2002 року, коли голосували і за мажоритарних кандидатів. Тому моя відповідь однозначна – так, Фонд буде працювати після виборів. На 2012-2013 роки Фонд удосконалює підхід до роботи та працюватиме за проектним принципом. Це означає, що протягом виборчого періоду, поки Фонд не надає допомоги, ми збираємо заявки на підтримку проектів від громад, установ, організацій. Ці заявки заповнюють та подають самі громади. Рада Фонду приймає рішення, який проект підтримати до фінансування, опираючись на те, наскільки він підтриманий самою громадою. Таким чином, уже на початку року ми будемо знати, які проекти Фонд підтримує, наприклад, у січні, які в березні, а які в липні. З кожним роком Фонд намагається залучати більше коштів для своєї роботи. І коли Фонд лише був створений, усі 100 % коштів були моїми власними, то тепер лише 50 % коштів – це мої, 10-20 % – це кошти місцевої громади, яка долучається до спільного фінасування проекту, ще 10 % – кошти сільської ради чи органу виконавчої влади, які також долучаються до фінансування, а ще 20 % – кошти моїх колег та підприємств, які підримують таку мою діяльність. Жодна політична партія чи бюджет будь-якого рівня не фінансують Фонд, який завжди будував свою роботу виключно на законних засадах і виконував те, що обіцяв. 11


2. Як Юрій Дерев’янко заробив гроші? Починаючи з першого курсу університету, я протягом 15 років займався підприємницькою діяльністю: купував, продавав товари, створюв, розвивав успішні фірми. Це все була сфера приватного бізнесу (фармацевтика, мультиплікація, нерухомість, поліграфія, програмне забезпечення тощо), який не мав справи з бюджетними коштами. У 2005 році я розпочав продаж тих компаній, які були у моїй власності. Продаж компанії та пошук інвесторів – це дуже складний процес, адже мова йде не просто про юридичну особу, а про людей, про трудові колективи. У 2005 році у нас налічувалося до 1500 працівників на різних фірмах. Продаж тривав три роки, до кінця 2008 року. Прийняти таке рішення було досить складно. На це я мав дві причини. Перша причина – це розуміння того, що ця підприємницька діяльність уже нічого якісно не змінює в моєму житті. Я заробив достатньо коштів, щоб допомогти батькам, забезпечувати свою родину. Я розумів, як працює бізнес і які кроки потрібно зробити наступними, з якими проблемами зіштовхнутися, щоб додати ще один «нулик» до своїх статків. Але це нічого не змінювало в моєму житті, коли я виходив на вулицю. Я приїжджав до батьків у Надвірну і бачив, що проходять роки і нічого не міняється. Українці зупинилися в часі й живуть принизливо. У 2005 році стався ще один із найважливіших моментів у моєму житті – у мене народилася донька. І я зрозумів, що не хочу, щоб пройшло ще 15 років, вона виросла, а в нашій державі й далі все буде без змін, і дай Боже, щоб вона залишалася незалежною. Я також розумів, що способом щось змінювати є громадська діяльність та політика. Але я добре бачив, що роблять із моїми друзями, які намагаються зберегти бізнес, навіть переписавши його на жінку чи тещу і бути в політиці. Влада, чи то Кучма, чи то «регіонали», як зараз, починали знищувати такий бізнес, тиснути на нього і в людини залишався вибір – або дозволити знищити свій бізнес, або стати тим, що зараз називають «тушками», тобто перейти в іншу політичну силу. Я розумів, що цього точно не хочу. Другою причиною стало те, що ми вже пережили одну величезну кризу у 1998 році. Тоді наша компанія, що займалася дистрибуцією лікарських засобів по всій Україні та входила до п’яти найбільших, за одну ніч стала винною близько 5 мільйонів доларів. За цю ніч курс долара зріс удвічі, а ми ліки купували в доларах, а розраховувалися в Україні з нами гривнями. Ми тоді думали, що це кінець світу. Але ми з мужністю протягом трьох років повернули всі борги і зберегли компанію та людей. В університеті нас дуже добре вчили, що кризи мають тенденцію повторюватися через приблизно 10 років. Тому ми припускали, що наступна криза настане орієнтовно в 2009 році. Це було другою причиною того, що ми почали продаж. І як виявилося, це було дуже правильним рішенням. 12


Отримані кошти я розміщував на банківські депозитні рахунки або купував на них цінні папери, які дають мені пасивні доходи. Усі зароблені кошти задекларовані, сплачені податки. Моя декларація є публічною, її можете побачити на моєму сайті. Я ці кошти чесно заробив, ними не хизуюся, але коли мене про кошти питають, мені не соромно про них говорити. Частину доходів, які я отримую від розміщення коштів у банках на депозитних рахунках та в цінних паперах, я спрямовую до Благодійного фонду для забезпечення його діяльності.

3. З яких причин Юрія Дерев’янка не висунули мажоритарним кандидатом від Об’єднаної опозиції? Як приймалося рішення в політичній силі Об’єднаної опозиції достеменно не знаю, бо участі в цьому не брав. Маю підстави припускати, що на остаточне рішення вплинули два ключові моменти. Перший – це мої стосунки з обласною організацією «Фронту Змін». Питання: чи зацікавлена обласна організація, щоб Юрій Дерев’янко був кандидатом на 87 окрузі? На мою думку – не зацікавлена. Поясню чому. В обласній раді я є депутатом-мажоритарником. У фракції «Фронту Змін» таких всього троє. Більшість – списковики, які потрапили в обласну раду не волею конкретних виборців на окрузі, а завдяки популярності партії та тим, хто їх до списку записав. Відповідно, мажоритарники, які зобов’язані своїм мандатом виборцям, а не очільникам партії, завжди менш комфортні для керівництва, вони не кишенькові, самодостатні. Я розумію, що самодостатність депутата-мажоритарника, з точки зору контролю за голосуванням фракції на сесіях, не вигідна керівництву. Тому що більшість питань, як ми переконалися, вирішуються не на сесійному засіданні, а через домовленості керівництва і зацікавлених осіб. Я пам’ятаю кілька голосувань, які яскраво проявили різницю між депутатамимажоритарниками і списковиками. Наприклад, голосування за дозвіл «Карпатнафтохіму» на розробку Струтинського родовища солі. Власником «Карпатнафтохіму» є російський концерн «Лукойл». Родовище зачіпає територію кількох населених пунктів. Коли обласне партійне керівництво запропонувало підтримати це рішення, ми заперечили. Бо бачили категоричну позицію громад Верхнього і Нижнього Струтина. Вони навіть на сесію приїхали на знак протесту. Зрештою, така величезна російська компанія мала б шукати порозуміння з громадами, а не ігнорувати їхню думку. А в цих селах чимало проблем: садочки там у незадовільному стані, школа схожа на шевченківську хату, вся сільська інфраструктура занедбана. Чому б багатому «Лукойлу» не долучитися до вирішення цих проблем, отримавши взамін прихильність громади? Але компанія знайшла інший спосіб – вона вирішила будувати діалог з керівниками фракцій в обласній раді. Ми бачили, що це активно підтримує влада, і зрозуміли, що щось тут не так. 13


Обласна організація підтримала «Карпатнафтохім», у тому числі і голова Рожнятівської районної ради, який відверто лобіював інтереси російського бізнесу, а тепер кандидує до Верховної Ради. Усе це видається мені неприємним і незрозумілим. Ми чітко проголосували проти. Але наших голосів виявилося замало. Для мене загадка, чому все так вийшло. Висновок напрошується, що, мабуть, так зручніше і дешевше – домовитися з лідерами фракцій, які змусять своїх рядових партійних солдатів підняти руки, ніж домовлятися з громадами. А мажоритарники надто незалежні, аби так просто коритися. Вони не голосують за вказівкою. Друга причина полягала в тому, що я виступив проти дій і підходів щодо висування кандидатів по мажоритарних округах, які протирічать самим принципам політичної партії «Фронт Змін» і принципам Об’єднаної опозиції. Я підозрюю, що ці кроки були часткою маніпуляцій «любих друзів», що діють за методом «зозулі». Для яких гроші є важливіші за інтереси України. Мажоритарні округи повинні вигравати опозиційні кандидати! Аби перемагати, кандидати мають працювати в окрузі. Щоб визначити, хто з опозиційних кандидатів найкращий, потрібно перед висуванням проводити дослідження. Саме так і планувалося робити. Неодноразово на всіх засіданнях і зборах лідер «Фронту Змін» говорив, що по кожному округу буде висуватися кращий із кращих, той, хто має найбільшу підтримку у людей. А якщо є внутрішня конкуренція, то мали висувати кандидата з найвищим рейтингом, щоб перемога була переконливою й однозначною. Тільки один є критерій – це підтримка людей. І що ж на практиці? На 86 окрузі ми мали двох потенційних кандидатів від партії, які могли претендувати на висунення від Об’єднаної опозиції. А сталося те, проти чого я й виступив. Обласна організація партії почала просувати кандидатуру, яка має меншу підтримку виборців, але для керівництва зручніша і вигідна. З точки зору моєї власної гідності та переконань, я вважаю, що це не припустимо. Не говорити про це, ігнорувати і вдавати, що все гаразд, навіть якщо у мене тут на окрузі все добре, я не можу. Я розумів, що коли висловлю свої погляди, вони багатьом не сподобаються. Мені натякали, що якщо у мене на окрузі все добре, то не потрібно займати таку категоричну позицію відносно інших округів, так як це може зашкодити моїй кар’єрі в партії. Бо я вступив у партію не для того, щоб будувати собі партійну кар’єру чи заробляти гроші, а тому що поділяв ті принципи та ідеї, які партія декларувала та впродовж майже трьох років їх відстоював, переконуючи інших. А наступає момент, коли стає зрозуміло, чи відповідають декларації діям чи ні. Адже йдеться не про чиїсь амбіції, а про загальну справу. Натомість дрібні штабні інтриги й конфлікти спрацювали проти спільної мети.

14


4. Чому Юрій Дерев’янко пішов шляхом самовисування? Мене підтримало 53 456 земляків. Це не тільки довіра мені, це моя відповідальність перед кожним із цих людей. А це кожен третій виборець у нашому 87-му окрузі. Якщо проігнорувати це волевиявлення, відмовитись від боротьби – це означає зрадити довіру й очікування людей.

5. Чому Юрій Дерев’янко припинив членство в політичній партії «Фронт Змін»? Виступивши проти тих підходів та дій щодо висунення мажоритарних кандидатів, які суперечили раніше заявленим принципам партії, я прийняв рішення вийти із партії. Але і тут не обійшлося без інтриг і все відбулося у кращих «комсомольських» традиціях. Зранку 10 серпня я подав та оприлюднив у ЗМІ заяву про вихід із партії «Фронт Змін», а того ж дня о 17:58 (кінець робочого дня п’ятниці) на веб-сайті «Фронту Змін» з’являється повідомлення, що мене та інших самовисуванців, виявляється, виключили ще два дні тому. Але це вже не має значення. Висновок один: моє членство у цій політичній силі припинене.

6. Чому Юрій Дерев’янко не підтримав кандидата від «Свободи» на 87-му окрузі, а висунув свою кандидатуру? По-перше, станом на червень 2012 року, після того, як я пройшов співбесіду в центральному штабі Об’єднаної опозиції в Києві, моя кандидатура як кандидата по 87 округу від Об’єднаної опозиції була погодженою, про що на засіданні обласного штабу Об’єднаної опозиції оголошували його керівники, крім того, мені навіть була дана команда здати до 20 липня документи як кандидату від Об’єднаної опозиції по 87 округу. Інформацію про те, що не висувають нікого, я дізнався на з’їзді Об’єднаної опозиції 30 липня. Інформацію про те, що планувалась зміна мого статусу за відношенням до 87 округу до з’їзду від керівництва партії та обласної організації, я не отримував, більше того, я цим постій��о цікавився. Дивна поведінка партійців полягала в уникненні спілкування на цю тему, при тому, що різноманітні чутки розповсюджувались, мені ніхто нічого не говорив і не говорить досі, а все, що можна було дізнатись, – тільки з преси. Мабуть, для того, щоб партійцю, тобто мені, який має дуже високий рейтинг і якому потрібно було прийняти рішення про те, щоб підтримати іншого канидата, про це, як мінімум, потрібно керівникам партії сісти і по-чоловічому поговорити. По-друге, коли ми опинилися у повному інформаційному вакуумі і коли на своїй прес-конференції 17 липня керівник обласного штабу Об’єднаної опозиції заявляє, що по округу по Надвірній кандидатура не погоджена, і що всі соціологічні виміри, праймеріз – це «все від лукавого», то мені почали дзвонити люди, питатися в чому справа, а депутати від районних осередків «Фронту Змін» самі телефонували обласному 15


керівнику, вияснити чи правда, що округ віддають «Свободі». Той сказав, що це неправда, що все вирішується в Києві. Тоді люди ініціювали збір підписів під зверненням до лідерів Об’єднаної опозиції із проханням все-таки висунути кандидата, якого підтримують. Я сам не очікував і щиро вдячний людям і відчуваю величезну відповідальніть перед ними. Адже за сім днів було зібрано 53 456 підписів земляків на мою підтримку! Ігнорувати це волевиявлення, відмовитись від боротьби – це означає зрадити довіру й очікування людей. Я цих людей зрадити не можу! А довіра людей – це не щось, що можна взяти і передати. Це те, чим не торгують і що не передають. По-третє, я переконаний, що опозиційний кандидат має вигравати округи. Мені здається це дивним і виглядає як здача округу, коли у мене рівень підтримки людей у 5-6 разів більший, ніж у людини, яку висуває партія «Свобода». По-четверте, висунення моєї кандидатури повністю відповідає оголошеному принципу партії «Фронт Змін», Об’єднаної опозиції, іншим опозиційним партіям, які входять до Комітету опору диктатурі, щодо висунення по кожному мажоритарному округу найбільш рейтингового, підтримуваного людьми опозиційного кандидата, єдине, чому це може не відповідати, – думці обласного керівництва чи комусь із «любих друзів». Ми не можемо дати владі перемогти на окрузі. Переконаний, що життєво важливо для України, щоб на кожному мажоритарному окрузі перемагав опозиційний кандидат. Поразка опозиції на парламентських виборах неминуче посилила б авторитарний кримінально-олігархічний режим чинної влади, що загрожує фатальними наслідками для української демократії й незалежності країни.

7. За кого голосуватиме Юрій Дерев’янко на цих виборах до Верховної Ради України? Я кажу виборцям: коли ви обираєте мажоритарного кандидата – це один бюлетень, коли політичну силу – інший бюлетень. Ці вибори, що відбуваються за пропорційномажориторною системою, дають нам хороший шанс голосувати окремо за партію та її список, а окремо – за людину. Потрібно зробити усе для того, щоб до парламенту пройшло якнайбільше представників опозиційних партій. Тому я голосуватиму за одну із них. За яку саме – визначуся ближче до виборів, адже чим ближче настає час виборів – спадають усі маски і стає зрозумілим хто є хто. А на округах потрібно обирати перевірених кандидатів, яких люди добре знають, яким вірять, яких розуміють, які зможуть відстоювати інтереси громади, регіону, України в цілому. Обирати людину, що буде відданою громаді, а не доводити свою відданість партійним босам. На моє переконання, у кандидата-мажоритарника два основних завдання у Верховній Раді: дивитися чи той чи інший закон відповідає інтересам громади та 16


вирішення проблем населених пунктів, що входять до округу, використовуючи свої повноваження та додаткові можливості. Наприклад, якщо я знаю, що Нафтопереробний завод у Надвірній не працює, люди втрачають робочі місця через те, що існує законодавство, яке робить ввіз готових нафтопродуктів (бензин, дизельне паливо) дешевшим та вигіднішим за її переробку нафти на заводах, які є в Україні, то я б ніколи не проголосував за такий закон, бо це суперечить інтересам нашої громади. Я був фактично у кожному селі Надвірнянського, Богородчанського районів, Яремчанської міськради, селах Коломийського району, які входять у наш округ, і знаю цю проблематику не з байок. Село Красна – клуб розвалюється. Село Маркова – клуб існує на папері уже багато років. Село Чорний Потік – жахлива школа, діти просто втрачають здоров’я, у початкових класах дошка встановлена на відстані півтори метра від першої парти, пічне опалення, дихати неможливо, а вікна не відкриваються, настільки старі. І в таких умовах навчається 400 дітей… У великих селах немає дитячих садочків, як у селі Пнів, де 6 тисяч мешканців, у селі Дзвиняч, Бабче тощо. ФАПи знаходяться в непристосованих приміщеннях, як у підвальному приміщенні школи в селі Назавизів… Подібне я можу розповісти про кожне село, можу сказати, що є добре, а що зле, які проблеми нагальні. Це саме ті завдання, які ми маємо вирішувати разом із громадами, використовуючи повноваження депутата Верховної Ради. Люди повинні відчути, що у них є депутат, за якого вони віддали свої голоси.

8. З якою політичною силою Юрій Дерев’янко буде в парламенті? Усі народні обранці, які потраплять до Верховної Ради, поділяться на два табори: один – проти діючої влади і проти Януковича, інший – за. Я буду у тому таборі, що виступає проти режиму Януковича та відстоює демократичний «європейський шлях» розвитку України.

9. Чи не стане Дерев’янко «тушкою», чи не піде під «регіони»? Механізм як депутати стають «тушками» цілком зрозумілий: їх або «купують», причому суми тут йдуть на мільйони доларів, або це люди, у яких є бізнес і на цей бізнес тиснуть або загрожують його знищенням. Свій бізнес я продав інвесторам ще 4-5 років тому, усі мої кошти є на банківських рахунках або цінних паперах, тому, власне, так тиснути на мене не можна. Як кажуть, «спокусу грішми» я давно пройшов. Для того, щоб нормально жити і займатися тим, що я роблю, коштів у мене достатньо і це мені не цікаво. Крім того, ми всі добре знаємо, що в нашому Карпатському краї роблять із тими депутатами, які зрадили та продалися – їх хати плюндрують, батьків зневажають, а той депутат уже ніколи не приїде сюди. Для людини, яка тут виросла, де її родина, де живуть її батьки – гіршої ганьби немає.

17


10. З якою програмою Юрій Дерев’янко йде на вибори? Моя програма стосується питань загальнодержавних і питань регіональних, питань нашого округу. Серед питань загальнодержавних буду відстоювати основні ідеї опозиційних політичних сил. Зокрема, це такі: - необхідність негайного припинення кримінально-олігархічного режиму чинної влади; - повний контроль виборця за обраними ним депутатами усіх рівнів та можливість їх відкликання; - звільнення всіх політичних в’язнів; - захист української мови, церкви та українських духовних цінностей; - недопущення економічного чи іншого кабального союзу з Росією, включаючи митні союзи, газотранспорні угоди; - підтримка європейського шляху розвитку України. Я є фаховим економістом, тому в економічному блоці питань одним із своїх основних завдань у Парламенті бачу зміну системи фінансування місцевих бюджетів. На моє переконання – це є основа розвитку усіх сіл та районних центрів. Це ключеве питання фінансування потреб місцевих громад. Сьогодні ми маємо місцеве самоврядування, представлене сільськими, селищними, міськими, районними й обласними радами, депутатів до яких обирають громади. Начебто все добре. Але ж коштів, щоб місцеве самоврядування могло повноцінно виконувати свої функції, ми не маємо. В Україні надмірно централізована система фінансування життєдіяльності територіальних громад. Тому найважливіше – прийняти законодавство, яке забезпечить ще на етапі потрапляння коштів до бюджету їхнє розщеплення, розподіл у відсотковій частині. Одразу частина грошей має залишатися на забезпечення місцевих громад. А друга частина – вже до держбюджету. Що це дасть? Це дасть можливість уникнути таких ганебних явищ як тотальна корупція та зловживання владним становищем, незважаючи на те, яка саме політична команда при владі. Так, сьогодні всі голови держадміністрацій – це вертикаль президента, представника певної політичної сили. І виходить, що якщо той чи інший голова села, селища, міста чи відповідно громада не надто лояльні до Партії регіонів, то фінансування вони можуть не отримати. Тобто місцеві мешканці залежні від мінливої політичної ситуації. А якби кошти розділялися одразу, коли збираються, громадам було б байдуже, яка партія при владі та до якої партії належить нинішній голова села, селища чи міста. Територіальна громада має самостійно вирішувати, яку школу, дитячий садок, лікарню, дорогу будувати чи ремонтувати. Люди краще знають, на що саме їм треба витрачати гроші, та й контроль за витратами зріс би. А коли фінансування централі18


зоване, то адміністрації тихцем проводять потрібні тендери. І від невеликих коштів, які виділяються на потреби громад, взагалі мало що залишається. Якщо законодавчо закріпити децентралізацію бюджетної системи, як я пропоную, ефективність використання коштів одразу зросте, а кількість випадків корупції та крадіжок одразу зменшиться.

РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ПРОГРАМИ Якісні дороги, гостинна рекреаційна інфраструктура та екологічно чисте господарювання – три кити, які можуть перетворити Прикарпаття на процвітаючий край. Є в програмі пропозиції, які можуть підштовхнути розвиток туризму в регіоні. Це стосується електроенергії та доріг. Треба нашим громадам допомогти в головному – з рештою вони самі дадуть собі раду. Крім питань доріг, які стосуються проблем усіх населених пунктів, є питання газифікації, будівництва школи, дитячого садочка, медичного закладу, клубу чи будинку культури, підтримки їх в належному стані, спорудження спортивних майданчиків. Також я переконаний, що у кожному районному центрі має бути плавальний басейн та спортивний комплекс. І в Надвірній він точно буде! Я йду до Парламенту виконувати завдання Прикарпатців!

19


Відео- та фотозвіти із зустрічей з громадами, програмні виступи Юрія Дерев’янка ви можете переглянути на особистому сайті

www.derevyanko.org Контакти: Приймальня Юрія Дерев”янка м. Надвірна, вул. І. Мазепи 24а, 3-ій пов. тел. (03475) 2-91-71, 2-36-70 ел. адреса info@derevyanko.org www.derevyanko.org

Замовник: Гладиш О.І. надруковано:  ТОВ «СКІМП» Тираж: 30 000 штук. Відповідальний за випуск: Кузнецов Д.А.


Юрій Дерев'янко. Кандидат народної довіри. Життєвий шлях