ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ
оБоронний вiсник
12
№
2016
ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ
оБоронний вiсник
12
№
2016
ЗМІСТ Україна-НАТО
Стандарти Альянсу
Політика стандартизації
Актуально
Єдині принципи та підходи
Інновації військової освіти
10
Зброя ХХІ століття
Роботи на полі бою
4
Не вистачає солдатів
Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893
15
Гібридна війна
22
Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua
28
з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове
© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук
ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор
СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор
ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник
БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор
РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор
СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор
ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор
КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник
СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор
Воробйов Г.П. — начальник Національного університету оборони України, генерал-полковник, кандидат історичних наук
ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук
№12/2016
1
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
новини
«Барс-8»: випробування полігоном Довідка «Барс» — тактичний броньований автомобіль виробництва української корпорації «Богдан» Екіпаж:
2 особи Десант:
8 чоловік Бойова масса:
8 тонн Марка двигуна:
турбодизельний Cummins, об'єм 6,7 л Потужність двигуна:
385 к.с. Швидкість:
до 110 км/год (по шосе) Колісна формула :
4х4 Подоланий брід: 0,76 м Кліренс: 280 мм
Недофінансування держзамовлення Державний концерн «Укроборонпром» виконує роботи для Збройних Сил України лише у розмірі 32,6% відсотків від всіх запланованих призначень на Державне оборонне замовлення. З розподілених державою 13,5 мільярдів гривень, які спрямовані на ремонт, модернізацію і виготовлення нового озброєння, ДК «Укроборонпром» отримав замовлення лише на 4,4 мільярда гривень. З цих коштів 1,6 мільярдів було направлено на ремонт техніки, а 2,8 — на створення нових зразків озброєння.
2
К
орпорація «Богдан» передала багатоцільовий бронеавтомобіль «Барс-8» на випробування в Збройні Сили України. Демонстраційні випробування будуть проходити на полігонах в Бердичеві, Кропивницькому та Хмельницькому. Машина забезпечує захист від мін і куль відповідно до стандарту бронезахисту STANAG 4569 Level 2. Доступні модифікації з 6-ступінчастою механічною і 6-ступінчастою автоматичною трансмісією. Бронеавтомобиль має вантажопідйомність 1,5 тонни, його максимальна пасажиромісткість ста-
Відновлення Т-84 Збройні Сили України отримали шість відновлених і модернізованих танків Т-84 (об'єкт 478ДУ9), які були відновлені і частково модернізовані на ДП «Завод імені Малишева» в Харкові. Харківським конструкторським бюро з машинобудування та Харківським конструкторським бюро з двигунобудування були розроблені спеціальні програми з відновлення бойових якостей танків Т-84, де викладено перелік необхідних ремонтних робіт з розбирання, повної глибокої дефектації та ремонту.
новить 8 солдатів і 2 члени екіпажу. За результатами випробувань корпорація «Богдан» розраховує отримати замовлення від силових структур мінімум на 10 багатофункціональних автомобілів «Барс-8» в рамках контракту на суму близько 60 млн. грн. При необхідності багатофункціональний броньований автомобіль може бути оснащений різними бойовими модулями, переобладнаний під різні бойові завдання такі, як оперативно-тактичний, санітарний, командирський автомобіль, автомобіль управління БПЛА тощо.
Вода в польових умовах У модельному ряду спецтехніки КрАЗ з’явилася автоцистерна на шасі всюдихода КрАЗ-5233ВЕ. Спецмашина із 5-кубовою цистерною призначена для транспортування і короткочасного зберігання питної води в польових умовах. Термоізольована цистерна складається з двох секцій, має вакуумну систему заповнення із електричним контролем, час заповнення однієї секції становить 20-26 хв. Внутрішня обшивка ємності виконана з нержавіючої корозійностійкої сталі.
Ухиляння від військової служби За результатами минулого призову понад 300 тис. осіб, громадян віком від 20 до 27 років, які підлягали призову відповідно до Указу, не з’явилися до військових частин. Як зазначають у оборонному відомстві, з кожним роком посилюється тенденція ухилення від строкової служби. Це порушує процес комплектування Збройних Сил України, підриває їх боєготовність, а отже і обороноздатність країни, а також дезорганізує діяльність державних органів, що здійснюють таке комплектування.
№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Державна підтримка для здобуття освіти Урядом затверджено Порядок та умови надання державної цільової підтримки для 5 категорій громадян щодо здобуття професійно-технічної та вищої освіти, яка надаватиметься їм протягом навчання, серед яких учасники бойових дій та їх діти, отримають державно-цільову підтримку для здобуття професійної та вищої освіти. Підтримка надаватиметься: • особам, що визнані учасниками бойових дій; • дітям осіб, визнаних учасниками бойових дій; • дітям, один із батьків яких загинув (пропав безвісти або помер) внаслідок захворювання, одержаного в період участі в антитерористичній операції; • дітям, що зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Постановою передбачено різні для кожної категорії види надання державної цільової підтримки. Загалом вона буде надаватися у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів загального фонду державного або місцевого бюджетів, пільгових довгострокових кредитів на навчання, соціальної стипендії, безоплатного забезпечення підручниками, безоплатного проживання в учнівських гуртожитках та безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах.
СТАВЛЕННЯ ДО МІНСЬКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ Лише кожен 11-й українець позитивно оцінює результати Мінських домовленостей щодо ситуації на Донбасі. Отже, розподіл відповідей на запитання: «Як Ви оцінюєте поточні результати Мінських домовленостей щодо ситуації на Донбасі?» виглядає наступним чином:
12,1%
9,2%
30,2%
16%
32,6% Позитивно Негативно Нейтрально Нічого про них не знаю Важко відповісти
Дані: Центр Разумкова №12/2016
Інститут інструкторів У
Міністерстві оборони та Генеральному штабі разом з експертами НАТО розглядається Проект Концепції розвитку інституту інструкторів Збройних Сил України. Реформування системи підготовки військовослужбовців передбачає розвиток інституту інструкторів та системи їхньої підготовки, яка передбачає три рівні — базовий, підвищений та академічний. У Збройних Силах України вже створено інститут інструкторів — введені посади сержантів-інструкторів у відділеннях, взводах, ротах навчальних центрів. Підготовку сержантів-інструкторів розпочато у 2013 році, а з 2014-го вона проводиться у 197 Центрі підготовки сержантського складу за напрямками:
•
сержант-інструктор з водіння бойових машин та танків; • сержант-інструктор з вогневої підготовки для механізованих та танкових підрозділів; • сержант-інструктор з тактики механізованих та танкових підрозділів; • сержант-інструктор з підготовки за програмою «Бойова система виживання воїна». Особливістю Центру є те, що у його штаті — лише сержанти. Інструктори Центру пройшли спеціальну підготовку в Україні та за кордоном, мають бойовий досвід Антитерористичної операції. Цього року у закладі підготовлено понад 500 інструкторів, у наступному їх кількість подвоїться. Планується, що система підготовки сержантів-інструкторів завершиться у 2018 році.
«Бойовий досвід української армії переконливо засвідчив, що ефективне застосування Збройних Сил можливо лише за умови впровадження сучасної системи підготовки особового складу та наявності потужної матеріальної і навчальної бази». Петро Порошенко, Президент України
3
Україна-НАТО
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Стандарти Альянсу Досягнення стандартів НАТО з огляду на їх ефективність та перспективи використання в майбутньому в архітектурі світової та європейської систем безпеки покладено в основу стратегічних документів з оборонного планування України
Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, начальник Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України
В
важається, що реформування української армії саме за стандартами НАТО є одним із найоптимальніших шляхів підвищення рівня її боєздатності, а відтак і обороноздатності всієї країни в цілому. Проте, не зважаючи на це, у військовому середовищі все ще залишається низький рівень розуміння необхідності реформування української армії за стандартами НАТО загалом, а також інструментів та механізмів, за допомогою яких можна досягти якісних змін у
4
Литовченко В.М., капітан 1 рангу, заступник начальника Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України
Збройних Силах України. Тож спробуємо розібратися у тому, що являє собою словосполучення «стандарти НАТО», яке стало шаблоном та обов’язковим атрибутом виступів переважної більшості керівників та начальників і не тільки у військовому середовищі, а й центральних органів виконавчої влади, політиків, громадських діячів, журналістів тощо. Звичайно, розгляд стану впровадження стандартів НАТО у повсякденну діяльність Збройних Сил України
Тютюнник К.Є., майор, старший офіцер відділу співробітництва з міжнародними безпековими організаціями Центру забезпечення миротворчої діяльності та реалізації міжнародних договорів Збройних Сил України
слід розпочати з оцінки положень стратегічних державних документів у сфері безпеки та оборони. Положеннями Стратегії національної безпеки України передбачається «забезпечення максимальної взаємосумісності Збройних Сил України зі збройними силами держав-членів НАТО шляхом запровадження стандартів Північноатлантичного альянсу». Воєнною доктриною України визначається розвиток Збройних Сил України за західними стандартами та №12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
досягнення ними до 2020 року повної сумісності з відповідними силами держав-членів НАТО. З метою реалізації зазначеного, у кінці минулого року Міністром оборони України було затверджено План виконання основних заходів щодо переходу Збройних Сил України на стандарти НАТО. При формуванні згаданого Плану основний акцент робився не стільки на механічне кількісне впровадження стандартів Альянсу – скільки на досягнення, у кінцевому результаті, максимально можливої, реальної сумісності Збройних Сил України з підрозділами збройних сил країн-членів НАТО. Слід зазначити, що виконання положень статті 5 Вашингтонського договору передбачає високий рівень взаємосумісності між збройними силами країн-членів Альянсу для успішного виконання бойових та оперативних завдань у контексті здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки. Значущість цього фактору зростає разом з виникненням нових для Альянсу викликів сьогодення та необхідністю адаптації до них. Головною метою стандартизації в НАТО є сприяння досягненню необхідного рівня взаємосумісності. При цьому взаємосумісність не вимагає користуватися, наприклад, однаковим
№12/2016
озброєнням, але передбачає здатність використовувати спільну матеріальну базу, бути дієвою частиною загальної системи, зокрема системи управління та зв'язку. Стандартизація НАТО має три рівні взаємодії: • сумісність (compatibility) – нижчий рівень, коли використовуються різні системи, різні бази даних, але спільні процедури/інтерфейси; • взаємозамінність (interchangeability) – при якому використовуються різні системи, але єдині бази даних та спільні процедури/інтерфейси; • уніфікація (commonality) – вищий рівень стандартизації, при якому використовуються як спільні системи, бази даних, так і процедури/інтерфейси. На сьогоднішній день близько 65% стандартизаційних угод НАТО (STANAGs – Standardization Agreements), які ми називаємо «стандартами», складають документи оперативного напряму, близько 20% — матеріальні і технічні документи, та близько 15% — адміністративні. При цьому кожні 3 роки усі стандарти переглядаються. Оперативні стандарти відносяться до сфери оперативного планування застосування військ та можуть застосовуватися у доктринах, тактиці, методиках, процедурах, підготовці, організації обміну інформацією, підготовці бойових
документів з управління військами (рішень, топографічних карт тощо). Матеріально-технічні стандарти визначають єдині вимоги до озброєння і військової техніки союзників, управління життєвим циклом, а також кодифікації предметів постачання. Адміністративні стандарти визначають процеси управління та обміну інформацією, порядок роботи з документацією. Впровадження стандартів НАТО у діяльність Збройних Сил України передбачає виконання наступних заходів: • визначення стандартів НАТО для опрацювання;
виконання положень статті 5 Вашингтонського договору передбачає високий рівень взаємосумісності між збройними силами країн-членів Альянсу для успішного виконання бойових та оперативних завдань у контексті здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки
»
5
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
• •
замовлення визначених стандартів НАТО; опрацювання стандартів НАТО та прийняття рішення щодо застосування в Збройних Силах України їх положень (норм, вимог); • розроблення на основі стандартів НАТО відповідних національних нормативно-правових чи нормативних документів (внесення відповідних змін та/чи доповнень до нормативно-правових актів або нормативних документів); • інформування Офісу НАТО зі стандартизації та уповноваженого керівного органу НАТО (замовника стандарту) про розроблення на основі визначених стандартів НАТО відповідних національних нормативно-правових чи нормативних документів та набуття ними чинності; • застосування національних нормативноправових чи нормативних документів, що розроблені на основі положень (норм, вимог) стандартів НАТО. Варто зауважити, що ключовою вимогою успішного впровадження стандартів НАТО в Збройних Силах України є безумовне врахування їх під час розробки програмних документів розвитку Збройних Сил України. І саме цю вимогу було дотримано під час підготовки Стратегічного оборонного бюлетеня України. Одним із найдієвіших практичних механізмів військового співробітництва України з НАТО є Процес планування та оцінки сил (ППОС/PARP), який дозволяє державі-партнеру здійснювати підготовку визначених сил для їх подальшої ефективної взаємодії (іншими словами – «набуття взаємосумісності») зі збройними силами інших держав в операціях, які проводяться під егідою НАТО. Головна мета програми ППОС – надання державам-партнерам можливості для визначення та підготовки сил, здатних ефективно взаємодіяти зі збройними силами інших держав в операціях під егідою НАТО, а також створення механізму для обміну інформацією з питань оборонного та бюджетного планування в рамках програми »Партнерство заради миру» (ПЗМ/PfP). Україна залучається до участі у програмі ППОС з 1995 року. Для досягнення взаємосумісності на кожному етапі ППОС розробляються Цілі партнерства (ЦП/PGs), які фактично надають партнерам напрями в роботі. Цілі партнерства розробляються експертами НАТО спільно з українськими фахівцями та затверджуються Комітетом НАТО з питань політики і партнерства, кожні два роки уточнюються на підставі відповідної оцінки, результатом якої є щорічний Підсумковий документ щодо оцінки участі України у ППОС.
6
Цілі партнерства визначають кількісні та якісні показники, що враховуються при розробці програм розвитку збройних сил та планів їх утримання і розвитку. У Збройних Силах України прийнято новий пакет Цілей партнерства України з НАТО на 2016 рік. Зазначений пакет розглядається в якості практичного механізму реалізації завдань з реформування сектору безпеки і оборони до 2020 року та включає: • 25 цілей партнерства для Збройних Сил та Міноборони України (17 загальних, 1 — для Сухопутних військ, 3 — для Військово-Морських Сил, 3 — для Повітряних Сил, 1 — для Сил спеціальних операцій). • 2 цілі партнерства для Національної гвардії України; • 3 цілі партнерства для Державної прикордонної служби України; • 6 цілей партнерства для Державної служби України з надзвичайних ситуацій; • 1 ціль партнерства для Служби безпеки України. Із зазначених цілей партнерства
дві безпосередньо стосуються стандартизації: • G0020 – «Імплементація стандартів НАТО», в рамках якої здійснюється імплементація стандартів НАТО, визначених пакетом цілей партнерства для реалізації. • G5005 – «Менеджмент у сфері національної стандартизації», спрямованої на розроблення системи управління у сфері стандартизації в Міноборони та Збройних Силах України, як невід’ємної частини національної системи стандартизації з метою забезпечення ефективного впровадження стандартів НАТО. Генеральним штабом Збройних Сил України складено перелік нормативних документів НАТО, які потребують першочергового впровадження в Збройних Силах України. У 2016 році до зацікавлених органів військового управління доведено 337 стандартів НАТО. Крім того, на даний час вже розроблено 68 національних та військових нормативних документів на основі 118 стандартів НАТО. Водночас триває виконання Дорожньої карти з реформування системи
№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
стандартизації у сфері оборони на 20152018 роки, в рамках якої здійснюється створення сумісної з НАТО системи стандартизації у Міністерстві оборони України та, в подальшому, в оборонній сфері і оборонно-промисловому комплексі, для чого національним органом стандартизації організовано перегляд стандартів колишнього Радянського союзу та розроблення нових стандартів для життєвого циклу озброєння та військової техніки. В рамках реалізації заходів Дорожньої карти: • представники Збройних Сил України беруть участь у засіданнях Комітету зі стандартизації НАТО та діяльності його робочих груп; • проводиться стажування фахівців зі стандартизації в органах та структурах НАТО; • український офіцер розпочав працювати на посаді офіцера Штабних елементів партнерства НАТО у складі Офісу НАТО зі стандартизації; • в рамках реалізації Трастового фонду НАТО з реформування системи логістики та стандартизації здійснюється спеціалізо-
Головною метою стандартизації в НАТО є сприяння досягненню необхідного рівня взаємосумісності. При цьому взаємосумісність не вимагає користуватися, наприклад, однаковим озброєнням, але передбачає здатність використовувати спільну матеріальну базу, бути дієвою частиною загальної системи, зокрема системи управління та зв'язку» вана фахова мовна підготовка особового складу, залученого до виконання робіт зі стандартизації. На сьогодні в Міністерстві оборони та Збройних Силах України створено систему, яка дозволяє здійснювати отримання, облік, збереження та розповсюдження стандартів НАТО, планування та реалізацію заходів по їх впровадженню. У перспективі Збройні Сили України мають бути зацікавлені у переході від виконання Цілей партнерства (Partnership Goals) до реалізації Цілей досягнення спроможностей (Capability Targets), як це робиться в країнах-членах НАТО, з метою максимального наближення українських процесів оборонного планування до таких, що прийняті в Альянсі. Беручи до уваги наявний рівень та досвід співпраці, на початку процесу переходу на стандарти Альянсу пріоритет доцільно надавати тим стандартам, які необхідні для досягнення Цілей партнерства у рамках ППОС. У контексті розвитку Збройних Сил №12/2016
України, процес переходу на стандарти Альянсу у першу чергу має сприяти досягненню взаємосумісності на оперативному та стратегічному рівнях шляхом впровадження в повсякденну діяльність положень доктрин, концепцій, спільних процедур тощо. Впровадження у Збройних Силах України стандартів НАТО здійснюється за методикою, визначеною Органом стандартизації. Відповідно до встановлених процедур, які застосовуються в НАТО, країни-члени НАТО впроваджують спільні стандарти шляхом приєднання до стандартизаційних угод Альянсу у повному обсязі або із зауваженнями до окремих положень, відповідно до вимог національного законодавства. Зазначені стандарти не підлягають обов’язковій ратифікації парламентами та вступають в дію з часу їх публікації. Спільні стандарти НАТО використовуються країнами-членами НАТО як доповнення до національних нормативних документів. На відміну від країн-членів НАТО,
7
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Головна мета програми Процесу планування та оцінки сил — надання державам-партнерам можливості для визначення та підготовки сил, здатних ефективно взаємодіяти зі збройними силами інших держав в операціях під егідою НАТО
»
країни-учасниці програми ПЗМ впроваджують стандарти НАТО шляхом внесення змін до положень національних нормативних документів або шляхом розробки національних нормативних документів на основі стандартів НАТО. На сьогоднішній день, у контексті впровадження стандартів НАТО у рамках організаційно-штатних заходів у Міністерстві оборони України створено єдиний орган, відповідальний за організацію і координацію робіт з стандартизації та кодифікації у воєнній сфері – Управління стандартизації, кодифікації та каталогізації (з 15.07.2016). Ураховуючи досвід країн Східної Європи, процес переходу на стандарти Альянсу доцільно поділити на два основні етапи – введення та впровадження стандартів, що на практиці буде означати:
8
•
під час першого етапу (ведення стандартів) – відбір та проведення аналізу необхідних стандартів НАТО, розроблення на їх основі нових (або уточнення існуючих) національних стандартів (наказів, директив, положень тощо) та їх затвердження; • під час другого етапу (впровадження стандартів) – безпосереднє впровадження вимог та положень розроблених (уточнених) національних стандартів у повсякденну діяльність складових елементів сектору безпеки та оборони, зокрема Збройних Сил України. Підсумовуючи викладене та повертаючись до вимог керівних документів (Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України), зокрема у контексті розвитку Збройних Сил України за західними стандартами та досягнення ними до 2020 року повної сумісності з відповідними силами держав-членів НАТО, перехід на стандарти Альянсу буде полягати у виконанні двох основних етапів: • до кінця 2018 року завершення етапу введення стандартів; • до кінця 2020 року завершення етапу впровадження стандартів • (у першу чергу адміністративних та оперативних). Ураховуючи те, що впровадження стандартів (особливо матеріально-технічних), як правило, потребує значно-
го ресурсного супроводження, часові рамки переходу на них залежатимуть у тому числі і від питань фінансування оборонної сфери держави. Таким чином, завершення процесів переходу на них Збройних Сил України слід очікувати у довгостроковій перспективі, яка за своїми часовими показниками, може вийти за часові рамки вимог, що визначені основними стратегічними документами з оборонного планування держави та її збройних сил – Стратегії національної безпеки України, Воєнної доктрини України, Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України та проекту Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2022 року. Варто відзначити, що і Організація Північноатлантичного договору також робить потужні кроки назустріч досягненню партнерами Альянсу зазначеної мети. Так, рішенням Уельського саміту НАТО, що відбувся у 2014 році, було започатковано Ініціативу з питань розвитку взаємосумісності з операційними партнерами, покликану забезпечити подальший розвиток, розширення спеціалізації та збільшення чисельності сил і засобів (poolof forces) держав-партнерів, які отримали відповідну сертифікацію та готові взяти участь у майбутніх операціях НАТО, а також, за потребою, у Силах реагування НАТО. Реалізація №12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
цієї Ініціативи передбачає залучення програм та механізмів, спрямованих на покращення спільних можливостей держав-членів НАТО та держав-партнерів у подоланні викликів системі безпеки, у тому числі шляхом проведення операцій НАТО та виконання заходів з реагування на кризові ситуації. З метою підвищення ефективності реалізації зазначеної ініціативи, розвитку діалогу та посилення практичного співробітництва між Альянсом і партнерами з питань взаємосумісності було започатковано новий спеціалізований формат співпраці – Платформу взаємосумісності, яка спрямована на: • забезпечення ефективного та результативного використання існуючих програм і механізмів партнерства у сфері взаємосумісності, а також їх відповідності потребам держав-партнерів, що прагнуть досягнення взаємосумісності з НАТО; • посилення підтримки усіх партнерів, які беруть участь у програмах з питань досягнення взаємосумісності; • розширення можливостей для державпартнерів щодо призначення ними та забезпечення значних за обсягами сил та засобів для використання в інтересах Альянсу. Також НАТО розробило низку програм, спрямованих на досягнення та підтримання взаємосумісності між збройними силами країн Альянсу та держав-партнерів, які довели свою дієвість та ефективність, зокрема це стосується ППОСта Концепції оперативних можливостей (КОМ). Окрім згаданих програм, Альянс намагається забезпечувати підтримання постійного діалогу з питань взаємосумісності. Такий діалог має відбуватись у рамках засідань Платформи взаємосумісності у форматі «28+n», які можуть бути скликані на рівні Північноатлантичної ради, а також під егідою інших відповідних військових та цивільних комітетів. Для держав-партнерів, що братимуть участь у Платформі взаємосумісності, передбачена розширена підтримка з боку НАТО, яка може включати: • залучення до заходів, що сприятимуть розширенню участі у навчаннях НАТО в межах наявних ресурсів; • підготовку та проведення, в межах наявних ресурсів, навчань НАТО чи за підтримки НАТО, на яких відпрацьовуватимуться питання досягнення взаємосумісності; • розширену участь у проектах з питань узагальнення досвіду, розробки концепцій та проведення експериментів, а також інших №12/2016
заходах, спрямованих на досягнення взаємосумісності; • сприяння отриманню державами-партнерами, які беруть участь у СРН, відповідних документів за потребою; • спрощення процедури доступу державампартнерам до документів НАТО у галузі взаємосумісності, необхідних для досягнення Цілей партнерства, та стандартів для проходження оцінок в рамках КОМ; • визначення пріоритетів при розподілі навчальних місць для участі в конференціях, семінарах та інших освітніх заходах у сфері взаємосумісності. Крім того, у рамках Саміту НАТО у Варшаві (08-09.07.2016) під час засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів оборони було схвалено Дорожню карту Платформи взаємосумісності щодо врегулювання криз та взаємосумісності на 2016-2017 роки. Зазначеною Дорожньою картою було визначено завдання щодо підвищення ефективності використання наявних програм і механізмів НАТО за такими напрямами: • індивідуальна освіта та підготовка; • колективна підготовка та навчання;
•
розвиток спроможностей, технологій, стандартів; • оцінка спроможностей по врегулюванню криз; • удосконалення інструментів та механізмів співпраці. Також треба зауважити, що рішення Уельського та Варшавського самітів НАТО –це лише вікно можливостей, відкрите стороною НАТО для України та інших держав-партнерів. Інше питання – яким чином Україна скористається цими можливостями. І відповідь на це запитання залежить багато в чому саме від України – від того наскільки Україна готова проводити реформи як в оборонній, так і в інших сферах. А що стосується позиції Організації Північноатлантичного договору, то, як було спільно зазначено під час підсумкової прес-конференції за результатами засідання Комісії Україна-НАТО у рамках останнього саміту НАТО у Варшаві, Альянс надає і продовжуватиме надавати Україні допомогу настільки, наскільки Україна буде готова отримувати та належним чином її використовувати.
Ключовою вимогою успішного впровадження стандартів НАТО в Збройних Силах України є безумовне врахування їх під час розробки програмних документів розвитку Збройних Сил України. І саме цю вимогу було дотримано під час підготовки Стратегічного оборонного бюлетеня України»
9
Політика стандартизації
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Єдині принципи та підходи
Ключова роль, яку НАТО відіграє у організації оборони країн-членів і проведенні багатонаціональних військових операцій, ставить жорсткі вимоги до питань оборонного планування, оперативної і технічної сумісності та стандартизації у збройних силах коаліції
Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент
Возняк С.М., полковник, начальник відділу, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник
кладна і багаторівнева система стандартизації Північноатлантичного Альянсу, яка діє вже 65 років, сьогодні включає організаційно-штатні структури, процедури розробки і прийняття документів із
стандартизації та базу даних стандартів. Впровадження стандартів НАТО в секторі безпеки і оборони України вимагає від національних фахівців як володіння предметною сферою і англійською мовою, так і розуміння політики НАТО в
С
10
Комолаєва Т.М., науковий співробітник
галузі стандартизації. Протягом останніх років понад 70-ти країн світу — партнерів Альянсу на різних рівнях (Партнерство заради миру, Середземноморський діалог, Стамбульська ініціатива співпраці та інших), проявили за№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
№12/2016
bility): різні технічні системи, різні інформаційні потоки, єдиний інтерфейс; • оперативної взаємозамінності (interchangeability): різні технічні системи, єдині інформаційні потоки; • уніфікації (commonality): єдині технічні системи, єдині інформаційні потоки. Існує певна залежність між рівнями стосунків країн з НАТО і рівнями стандартизації, які вимагаються. Так, співробітництво без взаємних зобов’язань вимагає досягнення рівня функціональної сумісності, партнерство із зобов’язання взаємодопомоги рівня оперативної взаємозамінності, інтеграція відповідає рівню уніфікації. Хартія 1997 р. визначає рівень співробітництва між Україною і НАТО як особливе партнерство. 6. Зворотній зв'язок: огляд та сертифікація стандартів та угод по стандартизації є невід'ємною частиною процесу стандартизації. 7. Національні зобов’язання: стандарти ухвалюються консенсусом, реалізуються повністю або частково, із зауваженнями або без. Спільні стандарти застосовуються кожною країною в максимально можливій мірі, в окремих випадках країни відмовляються від обов'язкового впровадження конкретних стандартів. Разом з тим стандарти, які пов'язані з вимогами до функціональної сумісності збройних сил, мають пріоритет,
На сьогодні база даних стандартів (NATO Standardisation Documents Database, NSDD) налічує понад 2000 угод із стандартизації, об’єднаних в 43 функціональні групи, та понад 8000 інших документів Альянсу з питань стандартизації» який визначається відповідними комітетами Північноатлантичної Ради. 8. Відповідальність за впровадження: імплементація покладається на структури Альянсу. 9. Єдина термінологія. Всі документи з питань стандартизації об'єднані в єдину взаємопов'язану ієрархію керівних документів Альянсу. До документів НАТО з питань стандартизації відносяться: • стандарти (NATO STDs); • угоди із стандартизації (STANAGs); • рекомендації із стандартизації (STANRECs); • інші міжнародні стандарти, прийняті для використання (non-NATO STDs); • інші документи, які мають відношення до процесів стандартизації (SRD): доктрини,
Система органів НАТО, відповідальних за політику і процес стандартизації
Мал. 1
ЦИВІЛЬНІ
Північноатлантична Рада (NAC) З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ (CEPC) ЛОГІСТИКИ (LC)
ОПЕРАТИВНІ
ЛОГІСТИКИ (LC) ПРОТИПОВІТРЯНОЇ ОБОРОНИ (ADC) ВОЄННИЙ (MC) СТАНДАРТИЗАЦІЇ (CS) ТЕХНІЧНІ/ ТЕХНОЛОГІЧНІ
цікавленість політикою Альянсу в сфері стандартизації. Існує багато причин для такого інтересу, до основних з яких відносяться прагнення партнерів до підвищення рівня національної безпеки через інтеграцію в демократичну спільноту та економія власних ресурсів і зусиль. Таким чином, стандартизація є актуальним питанням діяльності як Альянсу, так і всіх його членів і партнерів. Стандартизація в НАТО визначається як «розробка і реалізація концепцій, доктрин, процедур і планів оперативної діяльності, матеріальнотехнічного забезпечення і адміністрування з метою досягнення і підтримки функціональної сумісності, взаємозамінності і уніфікації, необхідних для забезпечення належного рівня взаємосумісності (interoperability) та оптимізації використання ресурсів». Незважаючи на те, що процеси стандартизації в Альянсі були розпочаті у 1951 р., політика в галузі стандартизації була розроблена і затверджена тільки у 2000 р. і повністю переглянута у 2010 році. Політика НАТО щодо стандартизації спрямована на забезпечення спільної розробки, погодження та впровадження підходів, принципів, концепцій, доктрин, критеріїв та планів розвитку національних збройних сил, процедур оборонного планування, проведення операцій, обміну інформацією, адміністрування і логістики для досягнення і підтримки необхідних рівнів взаємосумісності. Принципами НАТО в сфері стандартизації є наступні: 1. Направленість на досягнення стратегічних цілей: cтандартизація є процесом забезпечення досягнення загальних політичних цілей, які визначаються Стратегічною концепцією Альянсу та Керівництвом (на рівні міністрів) з оборонного планування НАТО. 2. Системність: оборонне планування, взаємосумісність і стандартизація є цілісною множиною елементів військової діяльності Альянсу. 3. Узгодженість і координація діяльності: зведеня до мінімуму дублювання шляхом проведення консультацій, зв'язку та обміну інформацією з країнами-членами і партнерами, комітетами Північноатлантичної Ради Альянсу, стратегічними командуваннями. 4. Відкритість: використання стандартів Міжнародної організації із стандартизації (ISO), Міжнародної електротехнічної комісії (IEC) та інших, тільки там, де не можливо застосувати цивільний стандарт, розробляється стандарт НАТО. 5. Ієрархічність: система стандартизації включає три базових рівня: • функціональної сумісності (compati-
АГЕНСТВО ІЗ СТАНДАРТИЗАЦІЇ (NSA)
НАЦІОНАЛЬНИХ КЕРІВНИКІВ З ОЗБРОЄННЯ (CNAD) УПРАВЛІННЯ І ЗВ’ЯЗКУ (CЗВ)
ШТАБНІ ГРУПИ ІЗ СТАНДАРТИЗАЦІЇ (NSSG)
11
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Менеджмент процесу стандартизації НАТО • • • • • • •
СПРОМОЖНОСТІ
Мал. 2
Планування сил Оборонне планування НАТО Процес планування та огляду сил Міжнародний військовий штаб Стратегічне командування операцій Стратегічне командування трансформації Країни-члени Альянсу
ВЗАЄМОСУМІСНІСТЬ
РЕТРОГРАДНИЙ СПОСІБ («ЗГОРИ ДО НИЗУ»)
СТАНДАРТИ
ЗАВДАННЯ ПРОЦЕС СТАНДАРТИЗАЦІЇ НАТО ПРОПОЗИЦІЇ УЗАГАЛЬНЕНИЙ ДОСВІД ВІЙСЬКОВИХ ОПЕРАЦІЙ
НАВЧАНЬ
директиви, оперативні і тактичні оцінки, результати вивчення бойового досвіду, отриманого на навчаннях та в реальних бойових операціях, стратегічні плани організації із стандартизації НАТО і національних агентств стандартизації (NSO/NSA Strategic Plan). Стандарт НАТО – документ, який розробляється і впроваджується в рамках процесу стандартизації та відповідає наступним вимогам: • є самостійним і функціонально повним і унікальним; • не містить даних, що посилаються на національні можливості або інші організації (якщо необхідно, такі дані наводяться в супровідних документах); • публікується як документ Альянсу з питань стандартизації (NATO Allied Publications, APs) або багатонаціональний документ (NATO Multinational Publications, MPs), однією або обома офіційними мовами (англійська, французька), має чотиризначний реєстраційний номер; • супроводжується органом, яким поставлено завдання на розробку стандарту. За функціональним призначенням стандарти підрозділяються на оперативні, матеріально-технічні (технологічні) і адміністративні. Оперативні охоплюють питання військової практики: стратегії, тактики, бойової підготовки, проведення навчань, узагальнення досвіду, відображення графічної інформації і картографії. В оперативній сфері стандартизації існує п'ять доменів: об’єднаний, сухопутний, повітряний, морський та медичний.
12
ПОВСЯКДЕННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРОГРЕСИВНИЙ СПОСІБ («ЗНИЗУ ДОГОРИ»)
Матеріально-технічні стандарти визначають загальні технічні вимоги протягом всього його життєвого циклу озброєння і військової техніки, комплексні системи, в тому числі системи управління, командування і контролю (C3), інтерфейси, вузли, комплектуючі, запасні частини і витратні матеріали, в тому числі боєприпаси і паливо. Адміністративні стандарти стосуються питань управління Альянсом, термінології, фінансів, людських ресурсів і військових звань. Публікації НАТО з питань стандартизації (APs) офіційні документи, які для всіх або окремих країн-членів встановлюють єдину термінологію і визначають порядок і процедури впровадження і застосування угод із стандартизації та адміністративних процедур, прийнятих в Альянсі. APs є офіційними коментарями і роз’ясненнями щодо прийнятої термінології і порядку впровадження угод із стандартизації. До основних публікацій з питань стандартизації відносяться: • процедури стандартизації ААР-3 (Production, Maintenance and Management of NATO Standartization Documents); • реєстр угод і публікацій із стандартизації AAP-4 (NATO Standardization Agreements and Allied Publications); • глосарій AAP-6 (NATO Glossary of Terms and Definitions); • перелік прийнятих скорочень (абревіатур) AAP-15 (Glossary of Abbreviations Used in NATO Documents). Угода країн НАТО із стандартизації (STANAGs) — це міжнародний договір,
який регламентує загальні правила і порядок дій, уніфікацію адміністративних, технічних і процесів забезпечення (логістики), озброєння і військової техніки, іншої матеріальної частини збройних сил країн Альянсу і країн-партнерів. Угодами про стандартизацію також визначаються критерії здатності до оперативної сумісності країн-членів і партнерів. На сьогодні база даних стандартів (NATO Standardisation Documents Database, NSDD) налічує понад 2000 угод із стандартизації, об’єднаних в 43 функціональні групи, та понад 8000 інших документів Альянсу з питань стандартизації, визначенні 15 тис. термінів англійською і французькою мовами. Частина цих документів — близько 1200, доступна для ознайомлення партнерами за запитом, у відкритому доступі на офіційному сайті НАТО знаходиться 212 стандартів та публікацій. Ряд інших ресурсів з питань міжнародних стандартів вміщують, в тому числі, і стандарти НАТО. Щоденно до інформації з питань стандартизації НАТО звертається в середньому більше 13 тис. осіб, які скачують більше 800 документів. Наведені цифри не є постійними, так як безперервно триває робота з підготовки нових угод із стандартизації та публікацій з питань стандартизації, виключенню застарілих і тих, які втратили свою актуальність документів. Головним органом з визначення політики НАТО у сфері стандартизації є Комітет із стандартизації (CS), безпосередньо підзвітний вищому політичному органу НАТО – Північноатлантичній №12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Політика НАТО щодо стандартизації спрямована на забезпечення спільної розробки, погодження та впровадження підходів, принципів, концепцій, доктрин, критеріїв та планів розвитку національних збройних сил»
Раді. З вересня 2000 року країни-партнери активно залучаються до роботи Комітету. Політику за напрямками стандартизації визначають Комітети Північноатлантичної Ради НАТО (мал.1). Безпосередньо організація (менеджмент) підготовки і погодження документів з питань стандартизації, підтримка роботи NSDD покладається на Агентство із стандартизації (NATO Standardisation Agency, NSA). Агентство веде свою історію з 1951 р., коли через два роки після підписання Вашингтонської угоди розпочало свою діяльність. Агентство військової стандартизації із штабом в Лондоні. Остання реформа Агентства була проведена в 2010-2011 рр. в рамках рішень самміту в Лісабоні. Сьогодні NSA розташована в Брюсселі і має невеликий штат із 18 цивільних та 27 військових фахівців, річний бюджет складає 2,6 млн. евро. Директор NSA є головним радником з питань стандартизації генерального секретаря і Військового комітету НАТО. 12 березня 2013 р. була підписана «Дорожня карта» щодо співпраці ЗСУ з NSA, яка спрямована на організацію співпраці і отримання експертної консультативної підтримки, методичної та практичної допомоги з боку NSA щодо впровадження нормативних документів НАТО в Україні. Менеджмент процесу стандартизації в НАТО здійснюється комбіновано, відповідно до так званого принципу зустрічного потоку: ретроградним способом – «згори до низу» і прогресивним способом – «знизу догори» (мал. 2). №12/2016
Перший спосіб передбачає вирішення питань стандартизації в рамках процесу оборонного планування (NATO Defence Planning Process, NDPP), а для країн-партнерів – в рамках «Процесу планування та огляду сил» (Planning and Review Process, PARP). Україна є учасником цього процесу з 2005 р. Обидва процеси, як NDPP, так і PARP базуються на вимогах стратегічних командувань в частині як формування оперативних можливостей сил Альянсу, так і досягнення взаємосумісності для кожної країни окремо. Вимоги викладаються в необхідності досягнення конкретного пакету цілей, кожна з яких зв’язана з завданнями в сфері стандартизації. Другий спосіб реалізується за ініціативою країн або робочих груп від декількох країн, які повідомляють НАТО через комітет із стандартизації про необхідність розробки тих чи інших стандартів. Історично склалося, що більшість стандартів була і продовжує розроблятися за способом «знизу догори». В декількох робочих групах працюють і українські фахівці. При такому принципі менеджменту передбачається багаторазовий процес узгодження на кількох рівнях управління. Процес розробки стандарту включає наступні етапи (мал.3): • валідація пропозиції – процедура, що дає високий ступінь впевненості в тому, що
впровадження стандарту буде послідовно приводити до результатів, які заздалегідь відповідають встановленим критеріям прийнятності; • розробка проекту стандарту; • ратифікація стандарту країнами-членами Альянсу; • промульгація (вступ в дію і розповсюдження); • імплементація (впровадження); • оцінка, уточнення, оновлення. Потенціал і можливості Альянсу щодо ефективної оборони країн-членів і проведення міжнародних операцій поза їх межами базується на ефективній реалізації трьох основних компонентів: оборонного планування, взаємосумісності і стандартизації. Всі документи з питань стандартизації об'єднані в єдину взаємопов'язану ієрархію керівних документів Альянсу. Національні документи з питань безпеки і оборони, які розробляються за участю експертів НАТО та отримали підтримку на заходах НАТО, можливо вважати таким, що відповідають політиці НАТО в сфері стандартизації. Надання військової допомоги, як матеріально-технічної, так і оперативної, в тому числі проведенні спільних військових операцій, напряму залежить від готовності тієї або іншої країни до роботи за спільними стандартами та досягненню певного рівня взаємосумісності.
Процес розробки стандарту в НАТО
Мал. 3
ПРОПОЗИЦІЯ («ЗНИЗУ — ДОГОРИ») ЗАВДАННЯ («ЗГОРИ ДО НИЗУ») ЗАПИТ (Національний орган із стандартизації)
АНАЛІЗ, ОЦІНКА (Робоча група: члени/ партнери + комітет із стандартизації)
РОЗРОБКА (Робоча група: національні представники + комітет із стандартизації)
ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ (члени і партнери, комітет із стандартизації)
РАТИФІКАЦІЯ (Національні столиці) ПРОМУЛЬГАЦІЯ (Вступ в дію і розповсюдження) Агентство із стандартизації (NSA)
13
Актуально
Виклики, що постали перед державою та армією у зв’язку із подіями на Сході, іншими докорінними змінами у зовнішньому і внутрішньому безпековому середовищі вимагають якісно нового рівня підготовки військових фахівців усіх ступенів освіти та ланок управління для Збройних Сил України
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Інновації ві
Тимошенко Р.І., генерал-майор, доктор військових наук, старший науковий співробітник, начальник Центру воєнно-стратегічних досліджень НАУО ім. Івана Черняховського Приходько Ю.І., кандидат педагогічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного управління проблем розвитку військової освіти та науки Центру воєнно-стратегічних досліджень НАУО ім. Івана Черняховського Прохоров О.А., полковник, кандидат педагогічних наук, доцент, начальник науково-дослідного управління проблем розвитку військової освіти та науки Центру воєнно-стратегічних досліджень НАУО ім. Івана Черняховського
•
• • •
С
вітовий цивілізаційний розвиток останніми роками характеризується: посиленням ролі військових, інформаційних, психологічних, кібернетичних факторів у вирішенні міжнародних політичних, територіальних, ресурсних, економічних, етнічних, міжконфесійних та інших проблем і конфліктних ситуацій; поширенням неконтрольованої міграції населення, діяльності екстремістських, терористичних організацій; стрімким зростанням обсягів військовонаукових знань; пошуком, розробленням та випробуванням новітніх систем озброєння та вій-
14
ськової техніки, принципів їх системного бойового застосуванням в конфліктних регіонах з наслідками та ознаками згубного руйнівного інфраструктурного, соціального, економічного, гуманітарного, науково-технічного та історико-культурного характеру. Викладені чинники актуалізують функції держави щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки, Стратегією національної безпеки України в контексті викладеного визначені такі основні цілі: • мінімізація загроз державному суверені-
тету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави; • утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО. Досягнення поставлених цілей, – відзначається в Стратегії, – потребує якісно нової державної політики, спрямованої на ефективний захист національних інтересів, комплексне реформування системи забезпечен№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
ійськової освіти
ня національної безпеки та створення ефективного сектору безпеки і оборони України. Необхідною та невід’ємною складовою сектору безпеки і оборони держави є система військової освіти (СВО) – основне джерело підготовки та комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань офіцерськими кадрами. Актуалізація проблеми виходу системи військової освіти на якісно новий рівень функціонування зумовлена такими чинниками: 1) сучасним її станом, що потребує реагування відповідно до вимог оборонної політи№12/2016
ки держави, потреб ЗС України, що мають кардинально змінитися, в першу чергу, в напрямі суттєвого підвищення якості підготовки військових фахівців; 2) прийняттям низки нормативно-правових документів щодо безпекової, оборонної, освітньої політики держави; 3) необхідністю ґрунтовного аналізу реформування СВО за попередні роки та відповідного коригування засадничих основ підготовки військових фахівців усіх ступенів вищої освіти; 4) потребою врахування аналітичних матеріалів щодо участі військових фахівців в антитерористичній операції, загроз, викликів, що постали перед державою;
5) необхідністю запровадження кращого досвіду військових навчальних закладів провідних країн НАТО щодо структури, змісту та технологій навчання, організації практичної підготовки, інформаційного, матеріальнотехнічного та фінансового забезпечення. Базис військової освіти Реформування та поступальний розвиток СВО нашої держави протягом 25 років здійснювалися у відповідності з Концепціями, прийнятими постановами Уряду в 1992 та 1997 рр. та іншими загальнодержавними і відомчими нормативно-правовими документами з питань оборони, освіти, науки. За цей
15
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
час потужними зусиллями влади, багатьох управлінців усіх рівнів, військових і цивільних науковців, освітян вдалося визначити нові пріоритети розвитку військової освіти та науки, створити відповідну нормативно-правову базу та цілісну інфраструктуру, розв’язати найголовнішу проблему військової освіти – побудувати міцне підґрунтя для підготовки нової генерації офіцерських кадрів – національно свідомих громадян України. Ці військові кадри здатні на високому професійному рівні вирішувати бойові й оперативні завдання в умовах мирного та воєнного часу, а саме: 1) спроможні з високою ефективністю виконувати завдання щодо безпеки та оборони Вітчизни, захисту її територіальної цілісності, національних інтересів, управління військами (силами) в бою (операції); 2) експлуатувати й застосовувати найскладніші системи озброєння та військової техніки; 3) навчати й виховувати підлеглий особовий склад на засадах національного патріотизму, відданості Батьківщині, психологічної стійкості, формувати стійкий морально-психологічний клімат у підрозділах і частинах; 4) спроможні розвивати власну наукову, творчу, лідерську індивідуальність, наполегливо здобувати й засвоювати нові знання протягом військової служби, наукової, педагогічної діяльності та кар’єрного зростання; 5) ефективно діяти у міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки під егідою ООН, гідно виконуючи покладені на них міжнародним співтовариством обов’язки, співпрацювати зі штабами багатонаціональних сил НАТО. На сьогодні система військової освіти є інтегрованою складовою національної системи освіти, побудована за видовим принципом на засадах неперервного ступеневого навчання офіцерських кадрів, тісно поєднана з військовою наукою, базується на чинній загальній і відомчій нормативно-правовій базі та включає органи військового управління, мережу вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ), військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів (ВНП ВНЗ), ліцеїв, науково-методичних установ. До цієї мережі входять: • Національний університет оборони України (НУОУ), • Харківський національний університет Повітряних Сил); • 3 академії; • 3 військових інститути, • 2 факультети військової підготовки; • 6 коледжів; • 15 кафедр військової підготовки; • 3 кафедри медицини катастроф та військової медицини;
16
•
військовий ліцей; військово-морський ліцей; • 17 ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою. Також у складі ВВНЗ, ВНП ВНЗ функціонують науково-дослідні центри (НДЦ) за відповідними напрямами наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. У військовій освітній системі здійснюється підготовка військових фахівців для Збройних Сил та інших військових формувань України за повним переліком спеціальностей, спеціалізацій у межах державного замовлення, перепідготовка та підвищення кваліфікації офіцерського складу з реалізацією курсу на європейську інтеграцію та поглиблення партнерства з НАТО, до чого залучено понад півтори тисячі науково-педагогічних працівників, з яких більше 1100 докторів і кандидатів наук. Науково-педагогічні, педагогічні працівники готуються в докторантурах та ад’юнктурах ВВНЗ, ВНП ВНЗ, Гуманітарному інституті НУОУ, на відповідних курсах підвищення кваліфікації. В цілому вдалося створити та підвищити ефективність діяльності у військовій освіті національних наукових шкіл з військових, військово-технічних, психолого-педагогічних наук, інфармаційно-комп’ютерних систем. Стандартизація військової освіти, розроблення та запроваджен-
•
• •
•
•
•
• •
ня у ВВНЗ, ВНП ВНЗ сучасних педагогічних технологій дало можливість: здійснити системний, комплексний підхід до організації освітнього процесу, його інформатизацію і, як наслідок, – підвищити ефективність; поліпшити управління освітнім процесом, його планування та прогнозування кінцевого результату; забезпечити наступність змісту навчання та професійної підготовки військових фахівців різних ступенів освіти, адаптацію освітнього процесу до психологічних, фізіологічних та індивідуальних особливостей курсантів, слухачів; використати на практиці сучасні досягнення педагогіки, психології, дидактики, інформатики, теорії систем; здійснити гуманізацію педагогічного процесу, його особистісно орієнтовану спрямованість; реалізувати діагностику якості підготовки тих, хто навчається. Інтеграція військової освіти та науки шляхом включення до складу ВВНЗ, ВНП ВНЗ профільних НДЦ дала можливість: суттєво підвищити ефективність наукових досліджень, якість освітнього процесу, залучити науково-педагогічних працівників ВВНЗ, ВНП ВНЗ до проведення наукових досліджень; зменшити бюджетні видатки на утримання військової науки; структурувати систему НДЦ за науковою №12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Стратегією національної безпеки України визначені такі основні цілі, як мінімізація загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаного державного кордону, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави»
проблематикою, рівнем наукових досліджень і підпорядкованістю; • виключити дублювання у проведенні досліджень за науковими напрямами; • зберегти наукові школи ВВНЗ в умовах реформування ЗС та зміцнити існуючий науковий потенціал; • оперативно впроваджувати результати наукових досліджень у повсякденну діяльність військ (сил) ЗС України; • створити єдині потужні спеціалізовані вчені ради; • спрямувати тематику дисертаційних робіт ад’юнктів, докторантів НДЦ, ВВНЗ, ВНП ВНЗ у відповідність до реальних потреб Збройних Сил. Вжиті змістові та структурні заходи щодо поєднання освіти та науки в СВО відповідають європейським та світовим тенденціям. Системні зрушення відбулися з вивчення іноземних мов. На сьогодні вивчення іноземних мов здійснюється в системі мовних курсів на засадах Концепції навчання іноземним мовам і відповідних нормативно-правових документів. Мовні курси є структурними підрозділами ВВНЗ, призначеними для удосконалення мовної підготовки особового складу ЗС України, що направляється за кордон на навчання, для проходження військової служби (роботи) у складі миротворчих підрозділів, а також військовослужбовців (службовців), яким знання іноземних мов необ№12/2016
хідні для якісного виконання службових обов’язків. Набула розвитку підготовка юнаків, яка проводиться у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна, Військовоморському ліцеї та 17 ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою. Досягнута головна мета діяльності ліцеїв – забезпечення соціального захисту та надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, дітей з сімей учасників антитерористичної операції (АТО), дітей військовослужбовців, дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, формування у молоді високої патріотичної свідомості, національної гідності, готовності до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо захисту національних інтересів України, відданого служіння Батьківщині, любові до військової служби та свідомого прагнення до оволодіння професією офіцера. Важливим фактором розвитку СВО є міжнародні зв’язки з військовими навчальними закладами іноземних держав. Особлива увага приділяється обміну досвідом щодо підготовки випускників ВВНЗ, ВНП ВНЗ для проходження військової служби у багатонаціональних штабах, їх участі в миротворчих операціях. Встановлені тісні зв’язки з провідними військови-
ми навчальними закладами США, Канади, Китаю, Туреччини та провідних країн Європи. Відповідно до щорічних програм і планів міжнародного співробітництва між міністерствами оборони України та країн-партнерів у галузі військової освіти передбачено навчання українських військовослужбовців у військових навчальних закладах низки іноземних держав. Щороку для навчання на мовних і фахових курсах країни-партнери надають для структур ЗС України близько 200 навчальних місць без фінансових витрат з боку нашої держави. Протягом останніх років під впливом проведення антитерористичної операції на Сході нашої держави, визначеного державою курсу на євроінтеграцію та на зближення з НАТО відбулися суттєві зрушення в системі підготовки військових фахівців щодо: • реалізації курсу військової освіти на європейську інтеграцію та поглиблення партнерства з НАТО, переходу підготовки військових усіх ступенів і ланок управління до стандартів НАТО; • організації дострокових випусків офіцерських кадрів у ВВНЗ, ВНП ВНЗ, що сприяло суттєвому кадровому поповненню підрозділів і частин ЗС України, зміцненню оборонних спроможностей в зоні проведення АТО; • виконання ряду науково-дослідних робіт з
17
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
•
•
•
•
•
•
проблем подальшого розвитку СВО, змісту освіти, якості освіти, моніторингу якості освіти та освітньої діяльності, дослідження дій військових фахівців різних категорій в ході проведення АТО із застосуванням соціологічних опитувань з метою визначення шляхів подальшого підвищення якості підготовки фахівців у ВВНЗ, ВНП ВНЗ; імплементації в освітній процес положень Закону України «Про вищу освіту» з розробленням низки відомчих нормативно-правових документів, а саме: Положення про ВВНЗ, ВНП ВНЗ; Інструкція з організації навчальних практик та військових стажувань, Положення про порядок заміщення вакантних посад наукових та науково-педагогічних працівників та ін.; впровадження в освітній процес ВВНЗ, ВНП ВНЗ досвіду з проведення АТО на сході нашої держави: внесено зміни в програми тактичних, тактико-спеціальних, військово-технічних навчальних дисциплін; збільшено час на практичні заняття з бойового застосування озброєння та військової техніки; кардинально змінено підходи до загальновійськової, психологічної та фізичної підготовки; практикується запрошення до проведення навчальних занять з курсантами фахівців з військових частин, що задіяні в зоні АТО; посилено творчі зв’язки з військовими навчальним закладами європейських країн НАТО тощо; формування змісту підготовки військових фахівців на засадах компетентнісного підходу, приведення його у відповідність до державних і галузевих стандартів вищої освіти, сучасного воєнного мистецтва, бойового застосування ЗС України за визначеними варіантами, обставинами, ситуаціями, узагальненого досвіду проведення миротворчих, антитерористичних операцій, а також планів, процедур і дій багатонаціональних штабів в операціях НАТО; посилення практичної складової у підготовці військових фахівців, особливо з механізованих, артилерійських та льотних спеціальностей, на що значно збільшено кількість навчальних годин; спрямування освітнього процесу ВВНЗ, ВНП ВНЗ на формування та розвиток у військових фахівців таких якостей, знань і здібностей при виконанні посадових обов’язків: лідерства, активності; творчого підходу; гнучкості; критичного аналізу; умінь знаходити й узагальнювати інформацію, обмінюватися нею; знань соціальних процесів; витримки в критичних ситуаціях; готовності узяти відповідальність за прийняте рішення, сприйняття критики; здатність забезпечувати єдність таких складових: грунтовне вивчення обставин, прийняття рішення, підготовка особового складу, всебічність забезпечення, організація виконання, аналіз дій;
18
•
реалізації заходів з впровадження дистанційного навчання; • покращення фінансування СВО, матеріально-технічної бази, в першу чергу, польової, оснащення ВВНЗ, ВНП ВНЗ тренажерами, засобами імітаційного моделювання, комп’ютерною технікою. Але система військової освіти має динамічно розвиватися, оперативно реагувати на події, що відбуваються як в Україні, так і на міжнародній арені. У цьому сенсі до основних напрямів і шляхів подальшого інноваційного розвитку системи підготовки військових фахівців слід віднести такі: • створення організаційно-правових, фінансово-економічних і матеріально-технічних умов для задоволення потреб ЗС України у компетентних військових фахівцях з урахуванням європейських освітніх стандартів та особливостей розвитку основних складових сектору безпеки і оборони України щодо їх сумісності зі структурами країнчленів НАТО; • удосконалення системи допризовної підготовки молоді, її військово-професійної орієнтації, національно-патріотичного виховання та відбору кандидатів на навчання у ВВНЗ, ВНП ВНЗ; • оптимізація всіх складових системи військової освіти (мережа ВВНЗ; рівні та ступені (кваліфікації) освіти; галузі знань, напрями, спеціальності і спеціалізації; освітні та наукові програми; стандарти освітньої діяльності та стандарти освіти; учасники освітнього процесу; органи, що здійсню-
• •
• •
• •
•
ють управління у сфері військової освіти); забезпечення якості військової освіти та освітньої діяльності у ВВНЗ, ВНП ВНЗ; приведення змісту та технологій підготовки військових фахівців у відповідність із сучасними вимогами до реформування ЗС України з пріоритетами військово-професійної спрямованості та національнопатріотичного виховання; посилення практичної підготовки військових фахівців усіх ступенів вищої освіти; підвищення дієвості систем: підготовки, перепідготовка та підвищення кваліфікації науково-педагогічних, педагогічних і наукових працівників ВВНЗ з урахуванням досвіду проведення міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки, а також антитерористичних операцій на території держави та поза її межами; конкурсного відбору офіцерів на посади наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників з наданням пріоритету тим з них, які мають досвід ведення бойових дій; приведення матеріально-технічної бази ВВНЗ, ВНП ВНЗ у повну відповідність до вимог військових освітніх стандартів; вжиття дієвих заходів із запровадження у підготовці військових фахівців, підвищенні рівня їх професійної і мовної підготовки системи дистанційного навчання; впровадження наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень, здійснення підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації і використання отриманих результатів в освітньому процесі, забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі ВВНЗ, ВНП ВНЗ освітньої, вихов-
№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
• •
ної, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності; запровадження централізованої системи моніторингу якості освіти та освітньої діяльності; активізація міжнародного співробітництва в сфері військової освіти з провідними країнами світу та відповідними структурами країн-членів НАТО.
Проблеми та як їх вирішувати Незважаючи на здобутки, в системі підготовки військових фахівців є деякі проблемні питання, які є дискусійними і потребують комплексного підходу до їх вирішення. В першу чергу, це відноситься до структури, розгалуженості мережі СВО та термінів підготовки в ній фахівців. Аналіз військових освітніх систем країн НАТО, чисельність збройних сил яких співрозмірна з чисельністю ЗС України (Велика Британія, Італія, Франція, ФРН) показує, що в зазначених країнах створені та функціонують потужні та доволі розгалужені видові системи підготовки військових фахівців для збройних сил різних рівнів освіти та ланок управління за принципом диференціації. Кожний з видів збройних сил, залежно від їх функціонального призначення та прийнятою воєнною доктриною, має практично автономну систему підготовки фахівців, яка налічує декілька десятків військових навчальних закладів різної військово-спеціальної спрямованості. Значна увага при-
№12/2016
ділена кафедрам (курсам) підготовки офіцерів резерву при вищих навчальних закладах (аналоги кафедр військової підготовки в Україні). Наприклад, у США таких курсів при цивільних вищих навчальних закладах більше 1000 з потенційним збільшенням у разі необхідності до 1200. Значна кількість офіцерів-випускників цих кафедр (курсів) щороку поповнює кадровий офіцерський корпус збройних сил. Зазначені видові військово-освітні системи містять такі навчальні заклади: 1) на тактичному рівні: навчальні центри, школи, коледжі, кафедри військової підготовки, училища, інститути, академії; 2) на оперативно-тактичному та оперативностратегічному рівні: курси, інститути, академії, університети. В основу підготовки фахівців жорстко покладено принцип ступневості з чітким просуванням по службі спланованого кадрового резерву та відповідним навчанням атестованих кандидатів на курсах перед призначенням на вищі посади. Терміни підготовки військових фахівців при цьому встановлено в залежності від їх функціонального призначення, тобто функцій, які вони мають виконувати у військах. На первинному тактичному рівні ці терміни складають від одного до чотирьох років, залежно від навчального закладу, де їх готують, та посадового призначення. Фахівців-офіцерів вузької спеціалізації готують на засадах прак-
тичного спрямування на курсах, у військових частинах і навчальних центрах, в школах, коледжах з термінами від одного до двох років. Організація підготовки таких фахівців не передбачає фундаментальності навчання, наявності викладацького складу з науковими ступенями та вченими званнями і має виключно практичний характер – підготовку фахівців до бойового застосування озброєння та військової техніки. Фахівців-офіцерів з інженерних галузей знань, спеціальностей, спеціалізацій готують на засадах науковості, фундаментальності з одночасним створенням умов для якісної практичної підготовки (здебільшого, у видових навчальних центрах). Терміни підготовки фахівців у таких закладах складають 4-5 років. Функціонування таких військових навчальних закладів пов’язано з наявністю досвідченого наукового та викладацького складу, всебічного та якісного науково-методичного, інформаційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Такі військові навчальні заклади у провідних країнах світу не є об’єктами постійних реформувань, є базовими, навколо яких функціонує мережа закладів спеціалізованого, практичного спрямування, мають сталий поступальний розвиток, славні традиції, високий авторитет на міжнародній арені. Інша справа, яким має бути співвідношення офіцерських кадрів тактичної ланки управління у збройних силах, які готуються у відповідних військових навчальних закладах за розглянутими схемами та підходами. Підготовка офіцерських кадрів оперативно-тактичної та оперативно-стратегічної ланок управління у провідних країнах світу має переважно ступеневий характер з реалізацією як на засадах здобуття певного освітнього рівня (університети, академії), так і шляхом проходження низки курсів у форматі післядипломної освіти (університети, академії). Терміни такої підготовки – від одного до двох років на кожному рівні. Важливим є питання оптимальної реалізації системного підходу до таких важливих завдань в структурі безпеки, обороноздатності держави та її Збройних Сил, як: • визначення спеціальностей (спеціалізацій), за якими необхідно готувати військових фахівців; • формування державного замовлення на їх підготовку, а також встановлення мережі ВВНЗ, ВНП ВНЗ, навчальних центрів для виконання завдань цієї підготовки. На сьогодні кожне з наведених вище
19
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Удосконалення військової освіти в даний час зумовлено викликами, що постали перед державою, ЗС України у зв’язку із подіями на Сході, іншими докорінними змінами у зовнішньому і внутрішньому безпековому середовищі держави
»
завдань, успадковане ще з часів заснування СВО, виконується в автономному режимі різними органами управління, що апріорі не може призвести до належної оптимальності як кожного з них, так і їх сукупності в цілому. Системоутворюючим фактором при цьому є цільова установка – задоволення потреб ЗС України у висококваліфікованих військових фахівцях усіх категорій з оптимізованими складовими, а саме: • воєнно-економічне обгрунтування; • перелік спеціальностей (спеціалізацій) військових фахівців відповідно до посадових призначень; • державне замовлення на їх підготовку; • мережа ВВНЗ, навчальних центрів; • фінансове та матеріально-технічне забезпечення. Щодо якості підготовки військових фахівців у СВО та їх подальшої служби за посадовими призначеннями. Особливо це питання актуалізувалося останнім часом, що пов’язано з проведенням АТО на Сході нашої держави. І тут, на нашу думку, не все нормально з логікою причинно-наслідкових зв’язків. Якщо мова йдеться про випускників, які щойно закінчили ВВНЗ, ВНП ВНЗ, набули фундаментальну теоретичну підготовку і з відомих причин недостатні практичні навички, – з такою критикою з певними застереженнями можна погодитись. Адже добре відомо, що на становлення молодих офіцерів у військах потрібен час, що в середньому складає 1-1,5 роки з практичного оволодіння усіма функціональними обов’язками. Інша справа – офіцери, котрі прослужили у військах 5-10 років, навчалися в системі професійної підготовки у військах і на курсах підвищення кваліфікації. В чому ж причина їх недостатньої практичної підготовленості? Спробу знайти відповідь на це питання було зроблено шляхом проведення соціологічного опитування саме такої категорії офіцерів, які минулого року були зараховані на навчання до НУОУ (оперативно-тактичний рівень підготовки).
20
Наведемо узагальнені дані щодо структур, які, на думку опитаних, більшою мірою могли б сприяти підвищенню професійної підготовленості офіцерів до виконання службово-бойових функцій в зоні АТО: 1) ВВНЗ, ВНП ВНЗ; 2) війська, сили; 3) курсова підготовка; 4) особистісні якості щодо самовдосконалення. 1. Розподіл відповідальності, на думку опитаних офіцерів, між ВВНЗ, ВНП ВНЗ і військами (силами) щодо формування професійної підготовленості військових фахівців за визначеними в опитувальнику показниками із максимальними значеннями (у %), що близькі або збігаються між собою, в середньому складає 34,8%/40,4%. В цілому дані опитування свідчать про пріоритети у формуванні професійної підготовленості офіцерів саме у військах (силах) по відношенню до інших структур. 2. Низка військово-професійних показників, що переважно мають формуватися у військах (силах) і відмічалися як недостатня підготовленість до дій в зоні АТО, на думку опитаних офіцерів, складає 45-58 %. 3. Низка військово-професійних показників, що переважно мають формуватися у період проходження курсової підготовки і відмічалися як недостатня підготовленість до дій в зоні АТО, на думку опитаних офіцерів, складає 32-35 %. 4. Низка військово-професійних показників, що переважно мають формуватися в процесі самовдосконалення і відмічалися як недостатня підготовленість до дій в зоні АТО, на
думку опитаних офіцерів, складає 2035 %. З викладеного вочевидь, що якість військово-професійної підготовки – системна категорія. Набувши вищу освіту, офіцер отримує посадове призначення. Його подальша професійна підготовленість і кар’єрне зростання в повній мірі будуть залежати від службової діяльності у військах, системи професійної, курсової підготовки, особистісного самовдосконалення протягом усієї служби. Актуальною за всі часи функціонування СВО та такою, що потребує комплексного підходу, є проблема відбору кандидатів на навчання у ВВНЗ, ВНП ВНЗ зі стійкою мотивацією, достатнім ступенем психологічної, фізичної і за-
№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
гальноосвітньої підготовленості, спроможних успішно оволодіти професією офіцера за обраними спеціальностями. Зазначені фактори є критичними і не можуть не викликати суттєвого занепокоєння. бо саме ці фактори, в першу чергу, в значній мірі визначають якість підготовки майбутніх офіцерів. Намагання звести проблему набору до чисто формально-технічної функції, де, зазвичай. відповідальність перекладається на СВО чи ВВНЗ, ВНП ВН, в тому числі за якість підготовки фахівців, не витримує критики. Проблема відбору кандидатів на навчання та якості освіти містить, на нашу думку, такі складові: 1) мотивація кандидатів, сформована на основі їх особистісних якостей та соціальних гарантій; 2) підготовленість кандидатів; 3) організаційне та інформаційне забезпечення відбору кандидатів; 4) діяльність ВВНЗ, ВНП ВНЗ: проведення вступних випробувань; організація освітнього процесу та всебічність його забезпечення. Не можна обійти і такого питання як залучення до викладацької діяльності у ВВНЗ, ВНП ВНЗ досвідчених старших офіцерів з оперативно-тактичним чи оперативно-стратегічним рівнем освіти – учасників АТО. Як показує практика, їх діяльність конче потрібна у військах і командири військових частин і з’єднань не схильні до таких дій. В певній мірі їх зрозуміти можна. Становлення старших офіцерів – тривалий процес, тим більше тих, хто має досвід участі в АТО. Але, не-
№12/2016
зважаючи на викладене, проблема має вирішуватись. Відзначимо, що відбір та атестування таких категорій офіцерів як кандидатів на посади викладачів – переважно прерогатива кадрових органів, командирів військових частин і з’єднань. Що ж до керівництва СВО, ВВНЗ, ВНП ВНЗ, то вони готові прийняти такий контингент досвідчених офіцерів і забезпечити їм належну спеціальну, психолого-педагогічну та методичну підготовку на відповідних курсах підвищення кваліфікації. Продуктивна реалізація проблемних питань, притаманних військовій освітній системі у великій мірі залежить від управлінської діяльності на всіх рівнях і, в першу чергу, на рівні ВВНЗ. Серед проблем, що потребують вжиття дієвого управлінського впливу на рівні ВВНЗ, слід відзначити такі: • недостатня вимогливість на всіх рівнях і складових освітнього процесу; • зниження мотивації і активності постійного та змінного складу в навчальній, методичній, науковій, повсякденній діяльності; відсутність системних засад у проектуванні та реалізації компетентнісної моделі військового фахівця за обраною спеціальністю; • спрямованість змісту оперативно-тактичних, тактичних, військово-технічних, загальноінженерних навчальних дисциплін на застарілі зразки озброєння, військової техніки, на принципи їх побудови, умови експлуатації, бойового застосування, що не відповідають сучасному стану військово-технічної науки та практики, оперативного мистецтва;
•
низька ефективність застосовуваних технологій навчання, їх невідповідність вимогам формування та розвитку у військових фахівців компетенції, системних знань, умінь, навичок; • невизначеність з підходами щодо теоретичної та практичної підготовки військових фахівців за часом, формами та методами організації, місцем проведення, інформаційним і матеріально-технічним забезпеченням; • низька об'єктивність оцінки науково-педагогічним складом рівня знань, умінь, навичок курсантів (слухачів); нераціональність обраних при цьому методик та інструментарію; • недостатнє застосування в освітньому процесі на управлінні ним моніторингових процедур. Викладені проблеми та напрями інноваційного розвитку військової освітньої сфери потребують, на нашу думку, вжиття системних заходів на основі виважених рішень з урахуванням належної освітянської, кадрової політики, матеріально-технічного та фінансового забезпечення. При цьому важливо усвідомити, що удосконалення військової освіти в даний час зумовлено викликами, що постали перед державою, ЗС України у зв’язку із подіями на Сході, іншими докорінними змінами у зовнішньому і внутрішньому безпековому середовищі держави, потребами подальшого розвитку основних складових сектору безпеки і оборони, сумісними з певними структурами країн-членів НАТО, а також необхідністю забезпечення якісно нового рівня підготовки військових фахівців усіх ступенів освіти та ланок управління для ЗС України. Вочевидь, що системні зміни передбачають вирішення низки складних, комплексних нормативно-правових, управлінських, структурно-організаційних, психолого-педагогічних, теоретико-методологічних, фінансово-економічних, матеріально-технічних та інших завдань, що мають реалізовуватися на принципах цілеспрямованості, системності, динамічності, адаптивності, еволюційності та поліфункціональності. Успішне їх подальше дослідження та розв’язання має забезпечити перехід до нового типу інноваційної військової освіти, що сприятиме зростанню військово-професійного, інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу військових фахівців, подальшому динамічному розвитку військової освіти, підвищенню її престижності у майбутньому інформаційному суспільстві, вагомому внеску у справу надійного зміцнення обороноздатності держави та її Збройних Сил.
21
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Зброя ХХІ століття
Для останнього десятиліття характерним є зростання уваги до проблем створення роботизованих систем військового призначення. Це обумовлюється намаганням до збереження життя солдата в бою
Роботи на полі бою Котельников В.В., полковник, старший викладач Національного університету оборони Республіки Казахстан імені Першого президента Республіки Казахстан — Лідера Нації
Антонов А.М., полковник, начальник відділу забезпечення службової діяльності адміністративного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України
ксперти вважають, що війни майбутнього будуть переважно вестись в міських умовах, де ефективність традиційної зброї значно знижується. Крім того, ця тенденція пояснюється стрімким розвитком новітніх технологій в інформаційній сфері, тобто «роботизація» різноманітних напрямів діяльності людини, зокрема, військової сфери, цілком логічно відповідає змісту сучасних концепцій постіндустріального суспільства. В сучасній війні використанню традиційних сил і засобів все частіше відводиться допоміжна функція. У зв’язку з цим військова організація держави в більшості технологічно-
розвинутих країнах включає в себе два основних компонента: потенціал стримування, що складається з традиційних збройних сил, та потенціал ведення війн нового типу. В майбутніх військових конфліктах вирішальну роль будуть грати високоточна зброя і зброя, заснована на нових фізичних принципах. Очікується, що ця нова зброя стане основою збройних сил багатьох держав уже через 10-15 років. Зброю, яка заснована на використанні різних видів випромінювань, іноді називають «нелетальною», оскільки її застосування не призводить до загибелі людей, а викликає ушкодження різної важкості. При цьому тимчасовий
Е
22
вихід з ладу особового складу забезпечить «неруйнівне» виведення з ладу військової техніки. Вважається, що нова зброя не просто підвищить бойові можливості збройних сил, а й змінить їх склад, структуру. Армії стануть нечисленними, в них буде всього два види військ: стратегічне оборонне і стратегічне наступальне. Для успішної протидії ймовірному противнику, що застосовує високоточну зброю та зброю, яка заснована на нових фізичних принципах, потрібно використовувати техніку, здатну не тільки ефективно виконувати поставлені завдання, але і при №12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
необхідності діяти без втручання людини, тобто багатофункціональні мобільні робототехнічні комплекси (МРТК). Основні цілі створення багатофункціональних МРТК наступні: • підвищення бойової ефективності і мобільності озброєння і військової техніки під час виконання бойових завдань в різних умовах; • зменшення чисельності особового складу, який безпосередньо бере участь у бойових діях, зниження втрат і своєчасна евакуація виведеного зі строю особового складу; • виконання технічних робіт в умовах, при яких неможливо або неефективно використання особового складу внаслідок фізіологічних обмежень. Практика ведення бойових дій армією США в зонах локальних конфліктів (Ірак, колишня Югославія, Афганістан та ін.) показала, що високий технічний рівень оснащення збройних сил сучасними типами озброєнь, наприклад МРТК, важливіше за їх кількісні показники. Зокрема, при веденні бойових дій в зоні Перської затоки застосування дистанційно керованих безпілотних літальних апаратів, роботизованої військової техніки з можливістю її використання для швидкого прориву мінно-вибухових загороджень створили умови великої військово-технічної переваги. Крім того, вони забезпечили високі темпи наступу військ країн НАТО на головних напрямках і зниження втрат особового складу і бойової техніки. Тому зараз у всіх промислово розвинених країнах ведуть широкомасштабні роботи щодо створення МРТК. На сьогодні впровадження роботизованих комплексів розглядається вій-
№12/2016
ськовим керівництвом провідних країн як магістральний напрям розвитку засобів збройної боротьби. Підвищення рівня оснащення збройних сил роботизованими засобами повітряного та наземного базування в умовах сучасних мережецентричних війн забезпечує досягнення переваги над противником при одночасному скороченні чисельності військовослужбовців і техніки, а також дозволяє суттєво знизити втрати особового складу. Безперечним лідером в сфері створення роботизованих наземних комплексів залишаються Сполучені Штати Америки, однак значні успіхи на сьогодні мають і низка інших країн. Активно проводяться роботи в Канаді, Німеччині, Австралії, Великої Британії, Польщі, Франції, Ізраїлі, Італії. При цьому основна увага приділяється створенню складних інтегрованих систем розвідки, систем управління та контролю, елементів штучного інтелекту, а також підвищенню ергономічності інтерфейсів людина-машина. Зараз військові роботи наземного застосування використовують в розвідувальних операціях збройні сили провідних країн, при виявленні саморобних вибухових пристроїв, при пошуку придорожніх мін тощо. Необхідно відзначити, що збройні сили США активно продовжують досліджувати потенціал застосування наземної робототехніки на полі бою. Використовуючи результати попередніх робіт, Пентагон сконцентрував фінансові та технічні ресурси і направив їх на перспективні дослідження з інтелектуальних систем, а також на розробку технологій з автоматизації існуючих наземних машин військового застосування. Водночас США успішно адаптують для військових цілей телекеровані роботи комерційного застосування, призначені для очищення від мін і проведення розвідки в міській інфраструктурі. Наземні роботи, що знаходяться на сьогодні в стадії розробок і вдосконалення, все ще вимагають частого втручання людини в процес управління, оскільки вони не автономні. Тому оператори повинні бути добре треновані і сприйнятливі до перенавчання для роботи з такою технікою. На сьогодні вже досягнутий певний прогрес в розробці наземних роботів з автономним режимом руху. При автономної навігації безекіпажні наземні
транспортні засоби повинні використовувати свій штучний інтелект і сенсорні пристрої (датчики різного типу) для проходження за запрограмованим маршрутом, а також уникати перешкод, які можуть вивести МРТК з ладу. Наземні МРТК мають істотні відмінності в порівнянні, наприклад, з безпілотними літальними апаратами, оскільки першим доводиться працювати в постійно мінливих умовах місцевості, долати різні перешкоди (природні і штучні), які в повітрі практично виключені. Однак стратегія і тактика бойового застосування наземних роботів в операціях сухопутних військ на даний момент практично не вивчена. Залишаються нез'ясованими такі важливі моменти, як автономний рух машин в колоні на марші, подолання природних і штучних перешкод та ін. Фінансування розробок військових МРТК проводять за національними програмами країн НАТО в інтересах різних родів військ. Наприклад, на реалізацію поточних програм роботизації збройних сил США Пентагоном було виділено $127 млрд. Міністерство оборони США в 2015 році модернізувало третину всього парку моторизованої техніки і зробило її дистанційно керованою, а в найближчій перспективі — автономною з елементами штучного інтелекту. Відповідно до планів міністерства оборони США передбачається створення й впровадження у війська до кінця 2034 року понад 170 типів наземних роботів. Аналогічна тенденція спостерігається у області розробки і впровадження безпілотних авіаційних комплексів, масова частка яких за планами командування збройних сил США до 2025 має складати 90% від усього парку авіації. При цьому більшу частину роботизованих засобів повітряного базування складають безпілотні літальні апарати тактичної та оперативно-тактичної ланки, а також БПЛА поля бою, які застосовуються підрозділами сухопутних військ США. Цілеспрямовано в цьому напрямку просувається і Китай, керівництво якого уважно стежить за всіма кроками в області впровадження нових технологій у військовій сфері. Значний досвід мають Ізраїль, Канада, Швейцарія, Франція та Німеччина. Таким чином, перехід провідних країн світу до нових високотехнологічних систем диктує необхідність впровадження у війська безпілотних (роботизованих) комплексів, що дозволяють досягнути підвищення ефективності,
23
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Зараз військові роботи наземного застосування використовують в розвідувальних операціях збройних сил провідних країн, при виявленні саморобних вибухових пристроїв, при пошуку придорожніх мін тощо» зміни характеру, форм та способів ведення збройної боротьби. Водночас, як показав досвід, Україна та Казахстан виявилися не готовими до здійснення такого переходу. Перспективи України Недооцінка значення роботизованих систем вищим керівництвом України на протязі останніх десятиліть, проведення Антитерористичної операції, разом з недостатнім фінансуванням та відставанням у високотехнологічному секторі, призвели до того, що Україна лише на початковій стадії розробки та впровадження (роботизованих) комплексів власного виробництва. Так, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року №19-р «Про схвалення Концепції Державної цільової програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2020 року», заплановано повний перехід ОПК на стандарти НАТО, створення нових секторів виробництва, зокрема розробка безпілотних та роботизованих комплексів. На сьогодні в Україні представлені дистанційні наземні безпілотні комплекси власного виробництва «Фантом», «Піранья» та бойовий безпілотник «Горлиця», який сконструйовано київським підприємством «Антонов». Аналізуючи технічні характеристики безпілотного комплексу «Фантом», необхідно зазначити, що даний наземний бойовий робот – це дистанційно керований шестиколісний мінібронетранспортер. Денний та нічний комплекси прицілювання дозволятимуть вести вогонь у будь-який час доби на відстані понад 1 км. Запас ходу становить до 20 км, керування здійснюється за захищеним радіоканалом або через волоконний кабель довжиною 5 км. Крім того, його можливо оснастити високоточним протитанковим ракетним озброєнням. Також зазначений робот озброєний кулеметом, здатний використовуватися для евакуації людей з поля бою або для підвозу боєприпасів. Проте недоліком використання даного бойового роботу є малий радіус дії системи управління і великий ризик втратити апарат в умовах дії систем радіоелектронного придушення. Крім того, в Україні розроблений
24
роботизований спостережно-вогневий комплекс «Мисливець», який є одним з концептуальних варіантів використання вогневого комплексу на мобільній платформі. РСВК (безпосередньо вогневий комплекс) — це єдиний в своєму класі високоточний, дистанційно керований спостережно-вогневий комплекс, який надає можливість корекції наведення на ціль 0.15 МОА. Комплекс зібрано для роботи з кулеметом НСВТ 12,7 та в базовому варіанті налаштовано на здвоєні постріли («двійками»). РСВК (без платформи) є самостійною системою, був протестований в бойових умовах та може успішно застосовуватися окремо від мобільної платформи. Для того, щоб перемогти в конфлікті, який відбувається, та забезпечити своєчасне реагування на виклики і загрози сьогодення та майбутнього, їх запобігання, стримування та нейтралізацію, необхідно негайно формувати дієву високотехнологічну основу сучасної армії. В Україні на цей час зазначена компонента в цілому та її окремі складові в силу ряду причин – відсутні. А саме: не функціонують системи інформаційної та кібернетичної безпеки, відсутні підрозділи та фахівці з бойового застосування роботизованих систем та систем оперативного управління силами і засобами, воєнна розвідка та її технологічне оснащення не відповідає реаліям сьогодення. За таких умов необхідно більше уваги приділити розвитку вітчизняних безпілотних (роботизованих) комплексів; виготовлення й поставка у Збройні Сили України пілотних зразків робототехнічних комплексів і їх експериментальна експлуатація; оснащення військ бойовими безпілотними (роботизованими) комплексами, а також створення інфраструктури для їхнього обслуговування, матеріально-технічного забезпечення, застосування й навчання особового складу. Для практичного вирішення зазначених питань в провідних країнах світу створені Головні центри безпілотних (роботизованих) систем. Для проведення системної роботизації озброєння та військової техніки в Україні у довгостроковому плані необхідно передбачити роботи щодо створення сімейств робототехнічних
комплексів та оснащення їх елементами штучного інтелекту, створення спеціалізованої елементної бази військової робототехніки з метою мінімізації масогабаритних характеристик, створення сенсорних систем надрозрізнення. Перспективи Казахстану Розвиток робототехніки у Казахстані переживає великі труднощі, відповідної галузі в Казахстані практично немає. Стан справ необхідно терміново міняти: розвивати робототехніку за допомогою національних проектів, які повинні прийматися і займатиметься на республіканському рівні, в тому числі і у військовій сфері. Розвиток робототехніки в Казахстані залежить від багатьох причин. Безсумнівно, робототехніка — №12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
важлива і перспективна галузь промисловості, оскільки за допомогою роботів і їх комплексів керівники підприємств можуть створювати високоефективне виробництво з мінімальними витратами і високою якістю продукції. Очевидно, що в цьому випадку збройні сили Республіки Казахстан повинні володіти високою мобільністю, швидкою реакцією на загрози ззовні, здатністю нанести адекватний удар у відповідь, а також бути пристосованими до дій в різних фізико-географічних районах і кліматичних умовах. На жаль, розробки роботизованих зразків озброєння і військової техніки в Казахстані ведуть при відсутності достатньої уваги та необхідної підтримки з боку держави. №12/2016
Окремі роботи з роботизації ОВТ проводилися тільки в рамках одиночних проектів. Незважаючи на успіхи в розробці окремих зразків роботів, слід зазначити загальні недоліки в організації робіт цього напрямку, які особливо сильно проявляються в умовах незначних обсягів фінансування. Існуючий рівень організації робіт досить низький. При відсутності єдиної національної програми внаслідок жорстких відомчих кордонів роботи слабо координуються, виконуються розрізнено з дублюванням окремих напрямків. Відсутній ефективний механізм відбору першочергових проектів, їх планового коригування. Практично не використовується світовий передовий досвід при розробці
«локомотивних» проектів, що дозволяють створювати випереджаючі науковотехнічні напрацювання по критичним проблемам і прискорено проходити етапи розробки і виробництва складної техніки. Відсутня нормативна база і єдині вимоги до створюваних МРТК військового призначення. Відсутність офіційної політики в області розвитку військової робототехніки призводить до того, що профінансувати першочергові проекти, не виходячи при цьому за рамки державного бюджету, практично неможливо. Технічні проблеми сучасного етапу розвитку вітчизняної наземної військової робототехніки необхідно вирішувати за такими основними напрямками:
25
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Наземний бойовий робот «Фантом» – шестиколісний міні бронетранспортер, керування яким здійснюється за захищеним радіоканалом або через волоконний кабель довжиною 5 км
»
• • •
• •
• •
•
•
створення сімейств МРТК різних масогабаритних параметрів і оснащення елементами штучного інтелекту; розробка компоновок базових військових МРТК різного призначення; створення елементної бази військової робототехніки з метою реалізації мінімальних маси і габаритних розмірів як в рамках технологій проектування, так і виробництва окремих модулів; створення систем очувствленія МРТК (датчиків і блоків обробки інформації); розробка і створення перспективних систем автоматичного водіння та управління рухом МРТК по пересіченій місцевості. В умовах обмеженого і нестабільного фінансування відповідно до основними цілями роботизації ОВТ найближчими завданнями є: визначення основних напрямів розвитку робіт з бойової робототехніки; вибір і розробка проектів, що забезпечують швидку реалізацію наявних науковотехнічних досягнень, в першу чергу по дистанційно-керованим військовим роботам; створення випереджаючого науково-технічного доробку, вибір і постановка фундаментальних і пошукових прикладних науково-дослідних робіт, які вирішують «проривні» проблеми перспективної військової робототехніки; розробка вимог і затвердження відповід-
26
них нормативних документів на розробку МРТК; • визначення вимог до технічних систем суміжних напрямів (механічним системам, бортовим комп'ютерам, каналам зв'язку, елементної бази). Областями застосування МРТК в видах збройних сил Республіки Казахстан є: • бойові дії — використання дистанційнокерованої і автономної (в перспективі) техніки для ураження живої сили і військової техніки супротивника; • оперативне (бойове) забезпечення — бойова розвідка, придушення інформаційних систем противника, інженерне і хімічне забезпечення, охорона об'єктів, проведення пошуково-рятувальних робіт та ін.; • спеціально-технічне забезпечення — заходи, пов'язані з експлуатацією, досягненням безвідмовності техніки і швидким її відновленням; • тилове забезпечення — виконання транспортних, вантажно-розвантажувальних робіт, підвезення боєприпасів, евакуація поранених і т.п. Для основних областей наземного застосування МРТК доцільним видається створення бойових та комплексів забезпечення. Бойові МРТК призначені для знищення живої сили і техніки противника. Серед таких в перспективі можуть бути розглянуті роботизований розвідувально-ударний комплекс, танковий комплекс, протитанкова установка, зенітноракетний комплекс та ін. До перспективних робототехнічні засобів забезпечення бойових дій сухопутних військ можуть бути віднесені: • для бойового забезпечення — дистанційно-керовані наземні засоби для ведення бойової, радіаційної, хімічної, бактеріоло-
гічної розвідок; наземні засоби для робіт з дезактивації, дегазації, дезінфекції техніки; машини для прокладання проходів в загородженнях; засоби мінування і розмінування; дистанційно-керовані і автономні патрульні машини для охорони об'єктів та ін.; • для спеціально-технічного забезпечення — дистанційно керована (або автономна) транспортна машина, тягач, бульдозер, засоби технічного обслуговування ядерних установок і боєприпасів і ін.; • для тилового забезпечення — роботизовані системи складування і навантаження боєприпасів, дистанційно-керовані машини евакуації поранених, дистанційно-керовані машини відновлення і ремонту злітнопосадочних смуг та ін. МРТК бойового та інших видів забезпечення повинні володіти великим діапазоном дій в складних умовах, в небезпечних і агресивних середовищах; застосовуватися при виконанні різних технологічних операцій як в народногосподарському комплексі (атомна, нафтогазова, будівництво, екологія та ін.), так і в надзвичайних ситуаціях при ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних аварій. Можливості успішного розвитку робототехніки в Казахстані в останні роки визначаються наступними факторами: • збільшеними потребами в підвищенні рівня автоматизації перспективного озброєння; • можливістю застосування багатьох типових задач робототехніки (радіаційний, хімічний і бактеріологічний контроль; екологічний моніторинг, збір і обробка небезпечних відходів та ін.; • вивільненням (в умовах скорочення збройних сил Республіки Казахстан) великої кількості агрегатів (наприклад, робочих виконавчих механізмів, електронних №12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
блоків), на базі яких можна створювати МРТК з новим функціональним призначенням, наприклад, дистанційно-керовані. Основною перешкодою успішного розвитку військової робототехніки в Казахстані є той факт, що в зв'язку з недостатнім обсягом фінансування на фундаментально-пошукові дослідження, науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки відбувся відтік фахівців. З огляду на позитивні і негативні моменти, в умовах, що склалися з низьким і нестабільним рівнем бюджетного фінансування необхідні наступні підходи і принципи організації робіт: 1. Використання програмно-цільових методів планування і управління. Дослідження і розробки слід виконувати в рамках програми, що забезпечує гнучке управління роботами при різних рівнях ресурсного забезпечення. 2. Застосування першочергових і «локомотивних» проектів. Першочергові проекти потрібно виконувати на замовлення видів збройних сил Республіки Казахстан, використовувати існуючий науково-технічні напрацювання і направлятися на створення конкретних зразків робототехніки з термінами реалізації не більше трьох років. «Локомотивні» проекти можна виконувати як довгострокові з термінами реалізації від трьох до десяти років. Об'єднуючи передові технології робототехніки і досягнення в області систем обчислювальної техніки, такі проекти дозволять сформувати випереджаюче науково-технічні напрацювання і забезпечать створення перспективних зразків з оптимальними технічними і експлуатаційними характеристиками. Аналіз зарубіжних матеріалів в області військової робототехніки показує, що відставання Казахстану від США на сьогодні складає, на жаль, близько 20-25 років. Головною проблемою, яка в значній мірі визначає вказане відставання, є відсутність виробленої технічної політики в області роботизації ОВТ з боку держави. Така політика повинна бути орієнтована на вирішення низки ключових проблем прикладного характеру, серед яких першочерговими є: • розробка концепції розвитку військових МРТК наземного застосування; • розробка і створення базових комплектів механічних систем МРТК; • створення високонадійних бортових обчислювальних машин; • розробка інформаційного і математичного забезпечення, що реалізує принципи штучного інтелекту, включаючи взаємодію між функціонуючими автономно роботами і органами управління; №12/2016
•
розробка базових методів конструювання, виробництва та повсякденної експлуатації роботизованих засобів. Необхідно відзначити, що прийняття на озброєння військових мобільних роботехнічних комплексів, спричинить за собою зміну в організації військ — але це вимога часу. Роботизація бойових дій набуває характеру одного з домінуючих напрямків удосконалення систем озброєння та військової техніки провідних країн світу. Успіхи, досягнуті в розробці бойових машин, нано-, біо-, когнітивних технологій сприяють появі нових роботів з високим рівнем
штучного інтелекту, робототехнічних засобів, що трансформуються, крилатих ракет, безпілотних літальних апаратів, космічних засобів, які дають змогу використовувати їх в автономних високоінтелектуальних системах. Розвиток методів їх групового застосування дозволяє наносити випереджуючі удари по противнику до візуального контакту з ним, здатен змінити не тільки характер бойових дій, але й саму суть війни, перетворивши її в змагання штучних інтелектів, на тактичному рівні фактично в електронно-роботизований вогневий бій.
Роботизація бойових дій набуває характеру одного з домінуючих напрямків удосконалення систем озброєння та військової техніки провідних країн світу»
27
Гібридна війна
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Останнім часом, у зв’язку із подальшою окупацією РФ суверенних територій України, а саме Автономної республіки Крим та окремих районів Луганської та Донецької областей, а також активної участі російських військовослужбовців у конфлікті в Сирії, перед Кремлем постала значна проблема з комплектування кваліфікованими військовими спеціалістами підрозділів та частин вторгнення і окупації
Не вистачає солдатів 28
№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
•
Куницький С.В., незалежний експерт
•
П
ричому, якщо на початковій стадії конфліктів в Україні та Сирії ці кадрові питання вирішувалися в основному за рахунок залучення підготовлених завчасно військовослужбовців сил спеціального призначення, а також іншого потенціалу ФСБ, ГРУ, то з інтенсифікацією конфлікту, зростанням безповоротних втрат серед особового складу російських силових структур, зміни масштабу та характеру завдань, що виконуються, кадрова проблема почала набувати критичного значення для реалізації планів Кремля. Можливе планування та вирішення завдань стратегічного рівня збройними силами РФ та іншими російськими силовими структурами проти України у 2016, 2017 та подальших роках вже призвело до розгортання на території Криму та на східних кордонах України нових з’єднань, інтенсифікації військового будівництва та активізації майже безперервних військових навчань довкола України. Більш того, значна увага приділяється можливості швидкого нарощування чисельності збройних сил РФ за часом та напрямом дій для досягнення стратегічної переваги за рахунок залучення всіх можливих, в тому числі й людських ресурсів. Мобілізація людських ресурсів силових структур РФ Як показує ситуація, для реалізації поточних та стратегічних планів керівництва РФ вже недостатньо особового складу підрозділів спеціального призначення та мотострілецьких, танкових та інших підрозділів у складі батальйонних тактичних груп вторгнення, а також підрозділів спеціального призначення, що застосовувалися проти України у 2014-16 роках. Тому, вирішення завдання із залучення до силових структур максимально можливих людських ресурсів розглядається вищим керівництвом РФ як одне з першочергових і здійснюється на наступних пріоритетних напрямах: • розширення бази комплектування особовим складом збройних сил РФ, інших №12/2016
•
•
силових структур для проходження контрактної служби та прискорення процесу змін у законодавстві РФ щодо умов проходження військової служби в РФ. недопущення процесів ухиляння військовослужбовців за контрактом від участі в агресії в Україні шляхом судового переслідування «відмовників». розширення бази комплектування особовим складом збройних сил РФ, інших силових структур РФ для проходження контрактної служби здійснюється за рахунок відповідного законодавчого забезпечення на двох основних напрямах: удосконалення процесу, ліквідація юридичних нестиковок щодо залучення громадян РФ — військових спеціалістів потрібної військово-облікової спеціальності, що вже проходять військову службу за призовом, а також військовозобов’язаних військових спеціалістів запасу; залучення осіб без громадянства та іноземців, які відповідають вимогам Міністерства оборони РФ.
необхідність підвищення мобільності військ (сил), формування зведених та нештатних підрозділів і укомплектування їх у короткі строки військовослужбовцями, що проходять військову службу за контрактом, для оперативного вирішення короткочасних, але важливих завдань, пов’язаних з їх участю в операціях з підтримання миру та боротьби з терористичними та екстремістськими організаціями». У цьому контексті необхідно відмітити, що на сьогодні на законодавчому рівні РФ визначено, що перший контракт на військову службу за контрактом з військовослужбовцем служби за призовом або іншим громадянином, що поступає на військову службу на посаду для якої штатом передбачено військове звання солдата, матроса, сержанта, старшини, укладається на строк два або три роки за вибором кандидата, на штатні посади, яким відповідають військові звання прапорщика, мічмана, офіцера
Кремль приділяє значну увагу можливості швидкого нарощування чисельності збройних сил РФ за часом та напрямом дій для досягнення стратегічної переваги за рахунок залучення всіх можливих, в тому числі й людських ресурсів» З метою найширшого залучення громадян РФ до контрактної служби підготовлений та поданий на схвалення у Державну думу РФ вже узгоджений законодавчий пакет урядових документів «О внесении проекта федерального закона «О внесении изменений в Федеральный закон «О воинской обязанности и военной службе» від 14 жовтня 2016 року № 7742п-П4 за підписом голови уряду РФ Д. Медведєва, який спрямований на внесення суттєвих змін до умов проходження військової служби за контрактом. Законопроект спрямований на залучення до короткочасної (менш ніж на рік, або взагалі на одну визначену місію за часом) військової служби за контрактом військовослужбовців, що вже проходять військову службу за призовом, а також інших громадян у військовому запасі. Очікується його схвалення Державною думою РФ найближчим часом, тому як станом на 01 листопада 2016 року документ вже рекомендовано Комітетом з оборони Державної думи до прийняття у першому читанні. Головною причиною змін у документі зазначено «…зміни у воєнно-політичній обстановці, активізацію діяльності міжнародних терористичних організацій» внаслідок якої «виникла
– на п’ять років. Вказані категорії осіб мають можливість підписання контрактів на строк від 6 місяців до одного року лише у випадку «ліквідації наслідків стихійного лиха, виконання заходів надзвичайного стану, відновлення конституційного порядку та інших надзвичайних ситуацій або для участі в діяльності з підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки». Таким чином, з прийняттям зазначених змін, керівництво РФ фактично буде мати підставу щодо легалізації протиправної практики залучення військовослужбовців за призовом до «короткочасних відряджень» на територію України в якості контрактника, а також отримання можливості залучення необхідної маси «добровольців», «учасників навчань» зі складу законтрактованих на одну військову або спеціальну операцію «запасників-найманців» за формально «законними» національними підставами. Для України у військовому контексті це означає, що РФ може у надзвичайно короткі строки розгорнути та використати масову армію вторгнення та окупації під виглядом операції військових підрозділів РФ «з підтримання миру та боротьби з терористичними та екстремістськими організаціями».
29
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
В Росії вже недостатньо особового складу підрозділів спеціального призначення та мотострілецьких, танкових та інших підрозділів у складі батальйонних тактичних груп вторгнення, що застосовувалися проти України у 2014-16 роках
»
Таким чином, крім суто військових переваг та економії засобів, керівництво РФ такими заходами страхує себе від кримінальної відповідальності за розв’язання збройної агресії та використання незаконних сил та засобів ведення війни проти України Суттєвими є й зміни до порядку залучення та проходження військової служби за контрактом в збройних силах РФ особами без громадянства та іноземцями. Зокрема, 2 січня 2015 року указом президента РФ №3 (діє з моменту оприлюднення) були внесені зміни до документу «Положение о порядке прохождения военной службы» від 16 вересня 1999 року, в результаті яких значно розширені можливості до залучення осіб без громадянства та громадян інших країн до проходження військової служби за контрактом в збройних силах РФ (залучення до служби в інших силових структурах РФ заборонено). Відповідні зміни вносяться і до значної кількості підзаконних актів, що регламентують проходження військової служби в РФ. Серед головних «винаходів» в рамках змін нової редакції – можливість військової служби за контрактом іноземців віком від 18 до 30 років, які «не порушували закон», без набуття громадянства РФ взагалі, а також їх участь у бойових діях, в т.ч. за кордоном, під час «міжнародних конфліктів». Причиною такої уваги до цієї категорії потенційних контрактників збройних сил РФ є намагання вищого керівництва РФ компенсувати зростаючу нестачу військовослужбовців контрактної служби для виконання масштабних прихованих та звичайних військових операцій, що ведуться або плануються на території України, Сирії та в інших кризових регіонах світу, в тому числі і на територіях «країн-партнерів» СНД та ОДКБ. Заходи РФ у військовій сфері вимагають значної кількості підготовлених та мотивованих військовослужбовців, в той час як демографічна ситуація в Росії має тенденцію до подальшого погіршен-
30
ня в контексті чисельності потенційно призовного та військовозобов’язаного контингенту населення. Водночас, загальна база російськомовних осіб в іноземних країнах, як основа для потенційного вербування на військову службу в РФ за контрактом, оцінюється російськими експертами у майже 25 млн. чоловік, головним чином у країнах СНД. Іншим фактором є поширення серед місцевого населення різних регіонів РФ, незважаючи на інтенсивну мілітаристську пропаганду, крім незадоволення погіршенням соціально-економічної ситуації і зниженням життєвого рівня, незадоволення значними людськими втратами серед громадян РФ – військовослужбовців та «добровольців» внаслідок авантюр російського керівництва в Україні. На думку іноземних експертів, кількість російськомовних осіб з громадянством країн Західної Європи, Близького Сходу та Америки не буде значною внаслідок низьких стандартів з грошового та соціально-побутового забезпечення контрактників у порівнянні із світовими стандартами. Зважаючи на ці обставини, а також на дещо інші морально-психологічні погляди російськомовного населення цих регіонів світу, місцеві потенційні кандидати до російської військової служби за контр-
актом будуть відноситися до маргінальних груп населення, в тому числі представників радикально-екстремістських угруповань націоналістичного та релігійного спрямування. На думку військових експертів, нововведення у військовій службі за контрактом в РФ має на меті не створення військових окремих підрозділів за прикладом елітного «Іноземного легіону» збройних сил Франції з його високими стандартами оплати та соціальних пільг і переваг для іноземних громадян (хоча по формі і використовує подібні обіцянки з отримання громадянства РФ у майбутньому і можливість займати посади рядового та сержантського складу), а лише розширення бази комплектування на первинні посади низького рівня з мінімальною оплатою та без отримання кандидатами посад, що вимагають доступу до державної таємниці. Причому, в збройних силах РФ не планується створення окремих «іноземних» підрозділів, а пропонується розподіл контрактників з різним громадянством серед звичайних штатних підрозділів збройних сил РФ. На основі проведеного аналізу можна зробити висновки щодо основної потенційної бази для комплектування ЗС РФ за контр№12/2016
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
актом, на яку й розраховані законодавчі дії керівництва РФ: • по-перше, військовослужбовці за призовом та «запасники» РФ, які погодяться на ризикові, але короткотривалі контракти; • по-друге, це значна кількість громадян з країн Середньої Азії, Кавказу та самопроголошених республік і країн на території колишнього СРСР, які в силу різних обставин вже находяться на території РФ або планують в’їхати на територію РФ, а також громадяни пострадянських країн, на території яких розгорнуті військові бази РФ, зокрема, Молдови, Вірменії та Таджикистану; • і головне та надзвичайно важливе для національної безпеки України – можливе намагання забезпечити заходи із значного залучення, в силу різних обставин, громадян України, що знаходяться на території РФ або території України, що окупована РФ, до служби за контрактом в збройних силах РФ. Це значно підвищує небезпеку ескалації конфлікту в Україні на сучасному етапі та, в разі розширення у подальшому збройної агресії, надає можливість формування різного роду «національних армій визволення» або «українських національних підрозділів» на базі ЗС РФ. На сьогодні спостерігається намагання керівництва РФ максимально №12/2016
використати потенціал пострадянських країн у суто своїх владних та неоімперських інтересах. Слід зазначити, що у разі реалізації залучення значної кількості громадян країн СНД до військової служби за контрактом в збройних силах РФ, Кремль отримує потужний важіль силового впливу на зазначені країни в рамках реалізації новітньої імперської політики вищого керівництва РФ та ведення так званої «гібридної» війни під прикриттям дій незаконних збройних формувань, які можуть у будь-який час перетворитися на відкриту збройну агресію збройних сил РФ. Можливі правові заходи з метою протидії агресії РФ проти України Враховуючи прискорення процесу змін у законодавстві РФ щодо військової служби за контрактом, можливо провести низку правових заходів з протидії та засудження російської агресії. Зважаючи на те, що внутрішня ситуація в РФ характеризується практично повним придушенням реальної опозиційної преси і правозахисних організацій та фондів і їх тотальна заміна сурогатними організаціями із «захисту прав людини», «захисту прав військовослужбовців», що діють під контролем спецслужб РФ, не має сенсу апелювати
до представників підставних російських «опозиційних» та «правозахисних організацій» з метою припинення агресії Росії проти України. В цих умовах доцільно залучати до документування військових злочинів РФ на території України представників авторитетних міжнародних офіційних та недержавних організацій, зокрема організацій ООН, ОБСЄ, «Human Rights Watch», «Transparency International», «Лікарі без кордонів та інших авторитетних організацій, використання правових механізмів міжнародних судів різної компетенції. Залучення російських свідків військових злочинів можливе за умов реалізації їх програми захисту та заохочення. Їх свідчення можуть набути великого значення в ході організації та проведення у майбутньому міжнародних судових процесів проти російських військових злочинців за зразком Нюрнберзького та по військових злочинах у колишній Югославії. Про можливість цього розвитку подій свідчить нещодавня активізація діяльності Гаазького міжнародного кримінального суду і офіційного визнання 14 листопада поточного року ним фактів агресії РФ проти України. Таким чином, відповідно до національних і міжнародних правових норм: • агресія РФ проти України є незаконною і злочинною як в межах норм міжнародного права, так і національного законодавства України. Всі учасники агресії будуть виявлені публічно; • навіть в межах «редагованого» в 2015 та у 2016 році законодавства РФ участь громадян РФ, осіб без громадянства та іноземців у складі військової контрактної служби в ЗС РФ в злочинних операціях на території України є військовим злочином, що не має строку давності; • участь будь-яких російських військовослужбовців в бойових діях на території України є злочином навіть за нормами законодавства РФ, особливо до грудня 2015 року. Після зміни влади в РФ ці учасники військових злочинів будуть засуджені. Виїзд до країн ЄС, в США, Канаду та більшості інших цивілізованих країн світу буде їх заборонений пожиттєво; • представники «влади» в АРК, так званих «ДНР» та «ЛНР», учасники НВФ є кримінальними злочинцями за нормами законодавства України та міжнародного права, є маріонетками керівництва РФ і нічого самостійно не вирішують. Їх очікує кримінальна відповідальність. Вся реальна влада і відповідальність за злочини та загальну ситуацію на окупованій території України полягає на керівництві РФ, в тому числі на «відряджених» генералах та офі-
31
Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»
Заходи РФ у військовій сфері вимагають значної кількості підготовлених та мотивованих військовослужбовців, в той час як демографічна ситуація в Росії має тенденцію до подальшого погіршення в контексті чисельності потенційно призовного та військовозобов’язаного контингенту»
•
•
•
•
церах, а також інших військовослужбовців силових структур РФ; у майбутньому буде обов’язково проведений міжнародний суд (аналог суду у м. Нюрнберг та по військових злочинах у колишній Югославії), на якому будуть засуджені всі керівники, інші військовослужбовці збройних сил РФ, в т.ч. контрактники іноземного походження, що брали участь в окупації України; всі виявлені військовослужбовці РФ та інші громадяни РФ та інших країн в складі НВФ, що незаконно знаходяться на території України, підлягають притягненню до відповідальності відповідно до положень міжнародної Конвенції «Про боротьбу з вербуванням, використанням фінансуванням і навчанням найманців»; всі військовослужбовці РФ, які відмовилися виконувати злочинні розпорядження свого командування можуть розраховувати на амністію та правову допомогу у разі необхідності. Україна у цьому питанні тісно співпрацює з опозиційними демократичними силами РФ, суспільними організаціями, в т.ч. з регіональними відділами організації «Солдатські матері» в РФ, а також прогресивними російськими діячами культури, мистецтва та науки (А.Макаревич, Б.Акунін, В.Войнович та інші); військовослужбовці РФ, які відмовилися брати участь у бойових діях проти України є справжніми героями, виконали свій конституційний обов’язок і не виконали злочинний наказ, є зразками для дій інших військовослужбовців РФ;
32
•
всі російські та іноземні діячі мистецтва та культури, суспільних організацій, які незаконно перебувають на окупованій території України є порушниками закону, ті з них, що пропагандують війну проти України та рекламують злочинні дії найманців та військовослужбовців силових структур РФ в Україні є злочинцями і будуть переслідуватися згідно з міжнародним та національним законодавством України (організація судових процесів, санкцій та заборони в’їзду на територію України та більшості країн світу); • з метою перехоплення ініціативи, Україна запрошує всіх етнічних українців, росіян та громадян країн СНД та інших країн світу, не брати участь у злочинній війні проти України, відстоювати демократичний вибір українського народу в ході акцій в своїх країнах. В разі поширення практики контрактної служби для іноземців в ЗС України – пропонувати кращі умови для проходження служби ніж в РФ, в т.ч. на основі морального, соціально-психологічного і матеріального фактору. Також Україна послідовно виступає за припинення конфлікту, відведення всіх окупаційних сил з її території включно з АР Крим, вітає з цією метою розгортання миротворчих міжнародних сил, проведення чесних виборів за законодавством України. Запропоновані заходи з протидії агресії РФ на рівні міжнародного та національного права не є вичерпними, і будуть обов’язково постійно оновлюватися відповідно до виявлених дер-
жавними структурами України фактів, а також результатів розслідувань міжнародних офіційних і недержавних організацій. Протистояти російській інформаційній агресії можливо тільки в тісній взаємодії з інформаційними ресурсами та спеціальними структурами країн НАТО, в тому числі із «Центром передового досвіду в області стратегічних комунікацій НАТО» в м. Рига, Латвія, а також інших країн демократичного світу, направляючи й координуючи спільну роботу не тільки в плані роз'яснення поточних російських інформаційних акцій, але й на їхнє попередження й активну протидію. Суттєву роль відіграє також поєднання зусиль офіційних державних структур з інформаційної боротьби із зусиллями громадських організацій України та інших країн, наприклад, такими як Міжнародне громадське об’єднання «Міжнародний інформаційний консорціум «Бастіон», яке було створено в червні 2016 року і тісно координує свої зусилля з відповідними структурами Ради національної безпеки і оборони України та іншими силовими структурами України. Ціль діяльності цієї організації – протидіяти пропаганді РФ, об’єднання зусиль для моніторингу інформаційного простору, виявлення і протидії поширенню пропаганди Російської Федерації. Резюмуючи висловлені вище думки можливо зазначити, що серед ключових факторів, що впливають на стан національної безпеки України, є усвідомлення небезпеки і адекватне реагування на реалізацію вищим керівництвом РФ низки заходів законодавчого спрямування, що повинні зміцнити силові структури РФ шляхом збільшення кількості підрозділів і чисельності особового складу збройних сил РФ, переслідування «відмовників» від військової служби в російській армії та ігнорування норм міжнародного та національного права. Потрібне формування і забезпечення діяльності об’єднаних структур із стратегічної комунікації, інформаційної боротьби на державному та відомчому рівнях, які повинні мати тісну взаємодію з недержавними партнерами, в першу чергу з структурами ЗМІ та громадськими організаціями. Ефективність зазначеної діяльності також обов’язково потребує тісної координації і взаємодії з діяльністю відповідних структур союзників України, в першу чергу із США та інших країн НАТО. №12/2016