Оборонний вісник №11/2018 by Defense bulletin

ЗМІСТ Національна безпека

На захисті країни

Огляд сил оборони

Тенденції розвитку ВМС

На лінії оборони – «територіали»

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Сучасне озброєння

В акваторії Чорного моря

БПЛА «ПРЕДЕЙТОР»: ПОГЛЯД ІЗ СЕРЕДИНИ

Іноземний досвід

Без грифа «таємно»

Болгарський рецепт освіти 22

Під ковпаком контррозвідки

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Bayraktar TB2: турецький рекордсмен Довідка Bayraktar TB2 — оперативнотактичний безпілотний літальний апарат виробництва компанії Baykar Makina Практична стеля:

6750 м Автономність:

24 год Радіус дії: 150 км Довжина:

6,5 метрів Максимальна злітна маса

560 кг Вантажопідйомність:

50 кг Розмах крила:

12 м Максимальна швидкість:

222 км/год Двигун/потужність:

Rotax 912/80 к.с.

Військово-медична доктрина України Кабінет Міністрів затвердив Військово-медичну доктрину України. Документ містить єдині організаційні вимоги до медичного забезпечення ЗС України та інших формувань. Доктрина визначає шляхи формування та впровадження єдиних підходів до збереження здоров'я військовослужбовців, надання медичної допомоги, лікування та реабілітації, а також об'єднання на основі єдиного медичного простору можливостей і зусиль військово-медичних служб.

країна розглядає можливість закупівлі турецьких оперативно-тактичних безпілотних літальних апаратів Bayraktar TB2 виробництва компанії Baykar Makina. Також розглядається можливість локалізації частини виробництва оперативно-тактичних безпілотних літальних апаратів Bayraktar TB2 на потужностях ДП «Антонов». Корпус БПЛА виконаний з композитних матеріалів та оснащений системою автоматичного зльоту та посадки.

Виробництво гвинтів ПАТ «Мотор Січ» запускає нову виробничу лінію з виробництва та ремонту несучих і рульових гвинтів для вертольотів в І-ІІ кварталі 2019 року. Нова лінія вже закуплена в США, вартість обладнання оцінюється в $ 150 млн. Потужності виробництва дозволять збирати до 25-50 одиниць комплектів гвинтів на рік, в залежності від замовлення. Ще у 2017 році на вертолітному заводі «Мотор Січ» була введена в експлуатацію виробнича лінія по виробництву редукторів VR-17МС для вертольотів типу Мі-8/17.

Bayraktar TB2 побив світовий рекорд серед безпілотних літальних апаратів у класі тактичних середньовисотних БПЛА за тривалістю польоту. Під час тестових польотів у червні та серпні 2014 року на висоті 8 км він знаходився у небі 24 години 34 хвилини. БПЛА може нести керовані протитанкові ракети та авіаційні бомби: ще у 2015 році відбулись тестові запуски ПТРК UMTAS, у а 2016 з’явилась офіційна інформація про їх успішне бойове застосування проти курдських загонів.

Фонд розвитку інновацій В Україні буде створено Фонд розвитку інновацій. Він повинен забезпечити стимулювання інноваційної діяльності та комерціалізацію результатів науково-технічних розробок, в тому числі в сфері ОПК. Також заплановано, що Фонд забезпечить вихід на ринок нових товарів і послуг, надання фінансової підтримки інноваційним компаніям і проектам. В Україні досі не існувало інституції, яка могла б надавати гранти на дослідження і розробки на умовах відкритих конкурсів і незалежно від відомчих ознак.

Супутники для армії Для Збройних Сил України розробляють три супутники оптико-електронного зондування землі. Для військових потреб використовують супутники кількох типів: супутники оптичної розвідки та телекомунікаційні супутники-ретранслятори. Зараз на орбіті немає жодного українського супутника дистанційного зондування землі. Останній був запущений у 2011 році і, відпрацював трохи менше, ніж півтора року. Поки що українська армія отримує космічні фотознімки Донбасу із супутників країн-партнерів, зокрема, США.

№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Житло для військових: законодавчі зміни 16 жовтня набула чинності нова Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міноборони від 31.07.2018 №380. Документ уточнює та врегульовує питання: • організації роботи житлових комісій військових частин; • надання службових жилих приміщень; • оренди житла та виплати грошової компенсації за піднайом (найм) житла; • обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання; • виплати грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення; • надання житлових приміщень для постійного проживання; • забезпечення жилими приміщеннями під час ведення бойових дій (проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії); • порядок передання квартир (будинків) у власність громадян.

Корупція душить країну Переважна більшість громадян вважає корупцію найбільш серйозною проблемою, яка заважає розвитку країни. Отже розподіл відповідей на питання: «Наскільки гострою в Україні є проблема корупції, якщо порівнювати її з іншими проблемами у країні?» виглядає наступним чином:

0,5%

«Барс-8ММК» М

обільний мінометний комплекс «Барс-8ММК», який розроблений ДП «Укроборонсервіс», успішно пройшов етап визначально-відомчих випробувань на артилерійському полігоні. Мобільний мінометний комплекс створено на базі бронеавтомобіля «Барс-8». Бойова машина споряджена автоматизованою системою розгортання та управління вогнем. "Барс-8ММК» – унікальна розробка, яка оснащена 120-мм мінометом та призначена для підтримки вогнем наземних підрозділів в умовах сучасної маневрової війни. «Барс» дозволяє за мінімальний термін вийти на рубіж, відкрити точний вогонь та оперативно покинути позицію, уникнувши ворожого вогню. Комплекс може швидко пересу-

ватися до необхідної точки ведення вогню, його комп’ютерна система дозволяє позиціонуватися на місцевості, час підготовки до стрільби з похідного положення – всього 1 хвилина. «Барс-8ММК» інтегрований у систему обміну інформацією на полі бою, коли розрахунок мобільного мінометного комплексу отримує точні координати ворога у режимі реального часу. Така інформація може одночасно поступати від дронів, контрбатарейної РЛС, а також інших систем спостереження. Ця система значно підвищує точність та ефективність вогню, при цьому возимий боєкомплект «Барс-8ММК» складається з 60 мін. Окрім того, автоматизація та комп’ютеризація машини дозволила скоротити екіпаж всього до трьох осіб.

4,1%

60,7%

4,3%

30,4% Корупція є найбільш серйозною проблемою України Проблема корупції досить серйозна, але є й більш актуальні проблеми Проблема корупції існує, але вона не надто серйозна

«Україна виконує свої зобов’язання щодо Мінського процесу. Німеччина буде на боці України у цьому питанні. Територіальна цілісність є визначальною і суттєвою. А також потрібно посилити роботу із запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі».

Проблема корупції взагалі надумана Важко сказати

Дані: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №11/2018

Ангела Меркель, Канцлер Німеччини

Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Огляд сил обор

У сучасних безпекових умовах, коли Росія продовжує агресивні дії проти України з використанням різноманітних гібридних технологій, підвищення бойової потужності Збройних Сил України та інших складових сил оборони, посилення їх спроможності та ефективного застосування й активної протидії агресору набуває все більшої актуальності

Фролов В.С., кандидат військових наук, старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України

лючовими індикаторами для вирішення зазначеної проблеми мають стати оборонний огляд сил оборони та Стратегія воєнної безпеки України, яка розроблятиметься Міністерством оборони за результатами

Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України

оборонного огляду після затвердження Стратегії національної безпеки, що визначено Законом України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року № 2469-VIII. Представляється, що визначені за-

Павленко В.І., старший науковий співробітник

коном індикатори становлять правову основу оборонного огляду сил оборони (табл. 1). Відповідно до п.3 ст. 27 зазначеного Закону порядок оборонного огляду та інших передбачених законом оглядів, №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

орони

складових сил оборони відповідні Методичні рекомендації щодо організації та проведення оборонного огляду сил оборони. Цим документом на основі вітчизняного досвіду та стандартів армій держав-членів НАТО бажано рекомендувати проведення оборонного огляду складових сил оборони не тільки задля розвитку необхідних їм спроможностей і виконання завдань за призначенням, а й ефективні шляхи та механізми підвищення їх бойових потужностей через

додаткові та посилені спроможності для їх застосування, у разі необхідності, та для оборони держави «у поточних і прогнозованих умовах безпекового середовища», як визначено п.8 ст.1 зазначеного Закону. Бойові потужності у державах-членах НАТО визначаються як сума руйнівних, конструктивних та інформаційних спроможностей, яких війська можуть набувати. До них відносять вісім елементів таких потужностей, а саме керівництво,

Правові та організаційні основи оборонного огляду сил оборони № з/п

що включені до комплексного, визначається Кабінетом Міністрів. Такий порядок Урядом був затверджений 31 жовтня 2018 року. Однак для його практичної реалізації, особливо комплексно в усіх складових сил оборони, є потреба в більш ґрунтовному дослідженні та науково-методичного забезпеченні, оскільки належне проведення оборонного огляду сил оборони для підвищення їх бойової потужності через посилення спроможності, потребує певної конкретизації, методологічного наповнення та методичного забезпечення, визначення єдиних форм документів, що мають розроблятися та надаватися складовими сил оборони Міністерству оборони для узагальнення й прийняття подальших рішень. Однак у зв’язку з цим оборонному відомству доцільно розробити і затвердити наказом Міністерства оборони за погодженням з керівниками інших №11/2018

Індикатори

Сутність

Табл. 1

Визначено Законом [1]

Поняття оборонного огляду (ОО)

п. 11 ст. 1 Це процедура оцінювання: • стану і готовності сил оборони (СО) до виконання завдань щодо оборони України; • стану кадрового, фінансового, матеріального та інших видів забезпечення СО.

Ознаки

п. 11 ст. 1 Процедура оцінювання стану і готовності СО: • складова комплексного огляду сектору безпеки і п. 1 ст. 27 п. 11 ст. 1 оборони; • суб’єкти оборонного огляду – сили оборони.

Мета проведення

п. 8 ст. 1 Збір об’єктивних даних для: • розроблення та уточнення концептуальних документів розвитку складових сектору безпеки і оборони (СБіО); визначення заходів, спрямованих на досягнення ними необхідних спроможностей до виконання завдань за призначенням у поточних і прогнозованих умовах безпекового середовища.

Порядок проведення та звітування

Здійснюється: • в рамках комплексного огляду відповідно до Стратегії НБУ та інших документів довгострокового планування; за рішенням РНБО у разі необхідності може проводитися окремо. Міністерством оборони України (МО) до повноважень якого належать: • організація в СО заходів оборонного планування; засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони; • координації діяльності державних органів та місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони; звітність про результати огляду МО надає на розгляд та затвердження РНБО України. Порядок проведення визначає КМ України.

Шляхи реалізації результатів ОО

п. 6 ст. 27 1. Формування перспективної моделі СБіО. 2.Нарощування спроможностей складових СБіО для п. 1 та 3 ст. 28 виконання завдань за призначенням. 3.Формування боєздатних, мобільних, підготовлених на належному рівні, всебічно забезпечених сил безпеки (СБ) і СО, здатних захистити національні інтереси України та брати активну участь у міжнародних заходах з підтримання миру і безпеки. 4.Розроблення МО за рішенням РНБО (після затвердження. Стратегії НБУ) Стратегії воєнної безпеки України як основи для розроблення СОБ України, програмних документів з питань оборони та розвитку СО, ОВТ, оперативних планів і планів застосування сил та засобів оборони.

п. 1 ст. 27 п. 1-2 ст. 15 п. 7 ст. 27 п. 3 ст. 27

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Базові компоненти спроможностей, що застосовуються в арміях держав-членів НАТО Складові спроможностей

США

Канада

Австралія

Болгарія

Doctrine Доктрина, концепція

•

Organization Організація

•

Training Колективна підготовка

•

Materiel Логістика Озброєння

•

Leadership Командування і управління

•

Personne Персонал

•

Facilities Інфраструктура

•

Interoperability Взаємосумісність

•

інформацію, переміщення і маневр, розвідувальне забезпечення бойових дій, вогневе ураження, життєзабезпечення, командування та управління і захист. Про це йдеться у їхніх бойових документах та Військовому посібнику (FM 3.0), який містить і деякі застереження, згідно яким бойові потужності не повинні проявлятися у кількісній формі, а у порівнянні з «потужностями та спроможностями противника». У воєнних операціях потужність військ (сил) є визначальною основою та орієнтиром для нарощування її за рахунок посилення необхідних спроможностей. Базові категорії спроможностей (Capability categories) у арміях більшості держав-членів НАТО уніфіковані. Їх абревіатура складається із початкових букв (DOTMLPFI). Вирішальним серед зазначених компонентів у Військовому посібнику визнається керівництво та майстерність командирів. Саме вони уповноважені осмислювати спроможності з точки зору потреб підвищення бойових потужностей для ведення ефективних бойових дій через посилення або розвиток відповідних компонентів спроможностей, які стосуються передусім стану фахової майстерності керівництва складовими сил оборони й військового управління. Разом із наведеним у ході оборон-

Велика Британія

Табл. 2

•

• •

ного огляду військ (сил) потрібно враховувати і те, що організація військового управління за стандартами НАТО суттєво відрізняється від прийнятої у Збройних Силах України, у першу чергу організаційно-штатною структурою штабів усіх рівнів. Зокрема, в основу об’єднаного штабу Joint staffу них покладено розподіл завдань за функціональним принципом. Завдання з планування та управління поточними операціями покладаються на структурний підрозділ J-3, до складу якого входять секції планування, оперативного забезпечення, вогневого ураження, обробки та аналізу ведення поточної операції. А функції перспективного планування операцій та військово-цивільного співробітництва (планування гуманітарних дій, контакти з місцевим населенням та органами влади, допомога у ліквідації наслідків ведення бойових дій тощо – на підрозділ J-5. Матеріально-технічним забезпеченням військ (сил) опікується підрозділ J-4. Особливим у згаданих арміях є підрозділ J-7, на який покладаються завдання з розроблення, корегування, уточнення та затвердження керівних документів, що встановлюють порядок підготовки військ (сил) відповідно до їх оперативного (бойового) призначення та визначених форм застосування, що встановлено відповідними керівними документами.

В Україні відповідальність за підготовку програм, що розробляються для посилення обороноздатності держави, покладені на міністра оборони, про що йдеться у згадану законі (ст. 33). Інші міністерства та центральні органи виконавчої влади вносять пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів та Ради національної безпеки і оборони щодо стратегічних документів, а також із коригування державних цільових оборонних програм; розробляють плани утримання та розвитку відповідних органів сектору безпеки і оборони, бюджетні запити та сукупність документів державного оборонного замовлення на плановий бюджетний період, а також пропозиції до прогнозних показників видатків Державного бюджету України. Проте, фінансове забезпечення сектору безпеки і оборони між силами оборони не розмежовано. Не менш прискіпливу оцінку в ході оборонного огляду сил оборони доцільно приділяти організаційній складові їх спроможностей, у першу чергу в порівнянні з потужностями та спроможностями противника, який на сході України проявив себе як держава-агресор. Тут він, як наведено у офіційних джерелах, сконцентрував потужні військові угруповання та воєнні бази. Водночас активно нарощує воєнну потужність у Криму і на Донбасі та на чорноморськоазовському оперативному напрямку. №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Базові категорії спроможностей (Capability categories) у арміях більшості державчленів НАТО уніфіковані» спроможності противника мають бути ключовим індикатором для нарощування необхідних спроможностей сил оборони для активної їх протидії і оборони України.

На Донбасі військові сили Росії представлені двома корпусами, чисельність яких сягає до 35 тисяч військових. Вони виконують функцію прикриття основних військових сил РФ, які концентруються на українському кордоні. Ці потужні війська та засоби готові до ведення масштабної континентальної війни. Також налагоджена і особлива система військового управління (мал. 1).

Не менш небезпечними належить оцінювати і враховувати в ході оборонного огляду й інші потужності та спроможності окупаційних військ агресора, а за його результатами, і для прийняття адекватних рішень та документів нормативно-правового характеру щодо підвищення бойової потужності сил оборони України для більш ефективної протидії агресору. Саме потужності та Мал. 1

Система військового управління окупаційними угрупованнями на Донбасі

№11/2018

Висновки 1. Правові та організаційні основи оборонного огляду сил оборони визначені Законом «Про національну безпеку України» та іншими виданими на його виконання нормативноправовими актами. Однак для ефективної їх реалізації у силах оборони вони потребують певної конкретизації, методологічного наповнення та організаційно-методичного забезпечення, визначення єдиних форм документів, що мають розроблятися та надаватися складовими сил оборони Міністерству оборони для узагальнення й прийняття подальших рішень тощо. Такі методичні рекомендації щодо організації та проведення оборонного огляду сил оборони доречно розробити та затвердити наказом Міністерства оборони за погодженням з керівниками інших складових сил оборони. 2. Для якісної підготовки та проведення в Україні оборонного огляду сил оборони доцільно вдосконалити певні методологічні та організаційні підходи, а також методики та способи ефективної реалізації їх на практиці, наблизити до принципів і стандартів, прийнятих у арміях держав-членів НАТО задля підвищення бойових потужностей сил оборони через посилення необхідних їм спроможностей і надійного протистояння агресору, захисту й активної оборони України, як цього вимагає чинна Воєнна доктрина (п.21, 22).

На захисті країни

Збройна агресія Російської Федерації проти України вимагає принципово нових поглядів і підходів до оборони держави, серед яких одним із найважливіших є підвищення спроможностей системи територіальної оборони

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На лінії оборо

Семененко В.М., полковник, кандидат технічних наук, начальник науково-дослідного управління — заступник начальника Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського Лобко М.М., кандидат військових наук, доцент, генерал-майор у відставці, провідний науковий співробітник ЦВСД Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Кириченко С.О., кандидат військових наук, генерал армії України у відставці

Овчаренко С.М., старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

реба зазначити, що переважна більшість країн світу використовує системи територіальної оборони (ТрО) як суттєве підґрунтя для підвищення власної обороноздатності. Розвиток поглядів на організацію та ведення територіальної оборони в кожній країні здійснюється з урахуван-

№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

они – «територіали»

№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основні завдання системи територіальної оборони України

Охорона та захист державного кордону Охорона та захист важливих об’єктів і комунікацій Забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил)

Боротьба із диверсійнорозвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та незаконно утвореними антидержавними озброєними формуваннями

Здійснення евакуаційних заходів

Проведення аварійнорятувальних та інших невідкладних робіт, у небезпечних районах, захист населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористичними актами та диверсіями

Підтримання правового режиму воєнного стану

ням геостратегічного положення, розвитку економіки, інфраструктури тощо. Наприклад, у Польщі війська територіальної оборони входять до складу сухопутних військ, в Угорщині війська (захисту тилу) складаються з військових частин центрального та обласного підпорядкування. Останні розгортаються лише у загрозливі періоди. У Румунії сили територіальної оборони створюються тільки під час війни. У сучасних умовах, коли рівень загроз повномасштабної агресії Росії проти України значно зростає, є потреба вдосконалити систему ТрО з врахуванням активного застосування методів гібридної війни, що є ключовим пріоритетом та одним з основних завдань, визначених чинною Стратегією національної безпеки України (п. 4.3). Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що утримання підрозділів ТрО за собівартістю значно дешевше ніж утримання регулярних військ. Зокрема, в США утримання сил ТрО в 6 разів дешевше ніж утримання армійських підрозділів, а в Швеції та Німеччині – у 10 разів. В Україні формування та розвиток системи ТрО здійснюється найбільш дешевим і найменш ефективним шляхом. Незважаючи на роки, протягом яких продовжується російська агресія, донині в Україні ще завчасно вести мову про ТрО як про цілісну систему, здатну

виконувати завдання з достатнім ступенем ефективності . Аналіз показує, що єдина система ТрО держави остаточно ще не сформована і має низку проблем, які потребують розв’язання. Вони стосуються як законодавчого внормування, так і формування, комплектування, розміщення, підготовки та застосування сил ТрО в сучасних умовах, починаючи від завчасної їх підготовки у мирний час до виконання завдань в особливий період. Як свідчить досвід локальних війн і збройних конфліктів другої половини минулого та нинішнього століть, проведення АТО на сході України, підготовлені підрозділи ТрО можуть значно збільшити обсяги завдань, що на них покладаються, та надавати відчутну допомогу регулярним військам, зокрема, щодо прикриття флангів військових угруповань, контролю комунікацій, що використовуються військами (силами), утримання районів території на менш важливих напрямках, а також посилити охорону державного кордону України тощо. Тому питання підготовки та розвитку системи ТрО в Україні є одним із пріоритетних завдань зміцнення обороноздатності держави. Система ТрО може сприяти істотному спрощенню та здешевленню всебічного забезпечення власних підрозділів, оскільки матиме можливості використовувати місцеві ресурси та матеріаль№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підготовлені підрозділи територіальної оборони можуть значно збільшити обсяги завдань, що на них покладаються, та надавати відчутну допомогу регулярним військам щодо утримання районів території на менш важливих напрямках, а також посилити охорону державного кордону України» но-технічні запаси місцевих баз і складів, як основні джерела забезпечення. З початку створення системи ТрО в Україні до сьогодні в теоретичному плані вона набула значних змін. Особливо це стосується періоду, який почався після анексії Криму Росією та та збройного конфлікту на сході України. У новій редакції ст. 18 Закону України «Про оборону України» натепер визначені нові підходи до ТрО. Проте в чинному Положенні суттєва частина вимог зазначеного закону не врахована. Не визначені повноваження регіональних органів влади та місцевого самоврядування з питань організації і ведення ТрО, не уточнені їх завдання. Відсутні й завдання щодо вдосконалення системи управління ТрО. Доцільно також розширити коло суб’єктів забезпечення цієї важливої сфери діяльності. До них

варто залучити відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та військового управління, правоохоронні органи, ради оборони областей, що створюються в особливий період, війська (сили) та засоби, що залучаються до виконання завдань ТрО. При цьому варто відновити функціонування спеціальних формувань (автомобільні, авіаційні, водні, залізничні, медичні тощо), які, відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мають утворюватися в мирний час підприємствами, установами і організаціями, а після відповідної підготовки, передаватися у встановленому порядку до Збройних Сил чи інших військових формувань. Нині у теоретичному та правовому плані надзвичайно важливо остаточно визначитись із поняттям «територі-

Туреччина

Змішаний

Швеція Добровільний Польща Добровільний Латвія Добровільний Естонія Добровільний Чехія

Призов

Білорусь

Призов

Казахстан

Призов

Україна

Призов

№11/2018

+ + + + + + – – + – – –

+ – + + – – – – + – – –

+ – + + – + – – – – – –

+ +

– – –

+ + + + + + + + + + –

Захист території, охорона та оборона об’єктів, комунікацій, підсилення державного кордону, боротьба з ДРГ та сприяння мобілізаційного розгортанню військ

+ + + + + + + + + – – –

Підтримка та забезпечення бойових дій збройних сил

– – – – + + + + + – – –

Табл. 1

Основні завдання сил ТрО Матеріальне та фінансове стимулювання особового складу

Наявність бойової техніки та важкого озброєння у підрозділів, що формуються

Призов

Наявність органів управління ТрО (штабу, командування)

Німеччина

Наявність кадрового керівного складу у мирний час

Канада Добровільний

Наявність баз підготовки та персоналу для навчання сил

США Добровільний

Участь військово-патріотичних організацій комплектування

Країна

Принцип комплектування військ ТрО

Основні елементи сил ТрО та напрями їх завчасної підготовки в країнах світу

+ + + + + + + – + + + 11

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Системи територіальної оборони Вид

Визначення

Комплекс державних і воєнних заходів, що проводяться з метою безпосередньої оборони території держави та підтримки на своїй території бойових дій військ, які входять до складу воєнно-політичного блоку НАТО

У більшості країн-членів НАТО (США, ФРН, Велика Британія тощо) ЗС виконують завдання захисту національних інтересів у складі об’єднаних сил або самостійно. Для оборони національної території застосовуються сили ТрО. ЗС можуть залучатися до оборони території, якщо виконання таких завдань не впливає на виконання заходів оборони держави

ІІ

Комплекс державних і воєнних заходів, спрямованих на підтримку та забезпечення бойових дій ЗС

Система застосовувалась В’єтнамом у війні зі США. Нині планується до застосування в деяких пострадянських країнах. Сили ТрО застосовуються для охорони важливих об’єктів (зокрема, військових), посилення охорони кордону, оборони населених пунктів, участі в протидиверсійних операціях та ведені бойових дій в тилу агресора «партизанськими» способами. ЗС застосовуються лише для оборони держави, а сили ТрО – для підтримки та всебічного забезпечення ЗС

ІІІ

Комплекс державних заходів, що здійснюються в регіонах, де немає регулярних військ, і спрямовуються на координацію управління діяльністю місцевих органів державної влади, органів військового управління, правоохоронних органів і сил цивільного захисту населення для підтримки правового режиму воєнного стану, організації протидії противнику, ліквідації наслідків катастроф і застосованих противником засобів масового ураження

Система була організована в СРСР. За змістом схожа але масштабніша, яка формується в країнах Азії (Китай, Північна Корея тощо); до ТрО залучається все населення країни. У мирний час запроваджується обов’язкова військова підготовка.Управління системою покладалося на командування військового округу воєнного часу. Для підсилення військ ТрО з інших військових округів можуть передаватися регулярні війська – частини Сухопутних військ, авіація, сили ППО, а під час оборони морського узбережжя – військові кораблі.Основні угруповання ЗС залучаються до захисту національних інтересів за межами національних кордонів. Завдання ТрО покладаються на сили ТрО та військові частини, які спеціально виділені для підсилення формувань ТрО.

Де застосовується, суть

альна оборона України», її системою, завданнями та періодами функціонування чи реалізації в сучасних умовах, повноваженнями органів державної влади, місцевого самоврядування та органів військового управління до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та виконання визначених завдань в особливий період. Досвід розвитку та функціонування системи ТрО в Україні у 2014 році свідчить, що визначені нормативні показники щодо формування та підготовки не були реалізовані в належному обсязі. Навіть часткове розгортання системи ТрО в окремо визначених зонах відбувалося значно пізніше встановлених часових показників. В останніх редакціях нормативноправових актів не враховано визначене у Воєнній доктрині України 2004 року (п. 10б) поняття «загрозливий період». Однак потреба завчасної підготовки системи ТрО на загрозливий період мала би налаштовувати її так само на максимально швидкий перехід до дій у разі введення воєнного стану чи особливого періоду. Практично ніяких завдань не визначено суб’єктам зі створення системи ТрО у мирний час. З огляду на ці недоліки, найбільш доцільним шляхом розвитку системи ТрО нині було б розроблення та прийняття Закону України «Про територіальну оборону» та вдосконалення чинного Положення про ТрО, у якому бажано визначити, яку систему ТрО слід розвивати в Україні у сучасних безпекових умовах, у тому числі в мирний час, «загрозливий період» чи інших кризових ситуаціях, засади її функціонування, порядок організації та підготовки тощо. Зокрема, основні заходи підготовки територіальної оборони мають здійснюватися, не лише в особливий період, як визначено Законом України «Про оборону України» (ст. 18), а завчасно як у мирний час, так і з виникненням кризової ситуації, а саме у «загрозливий період» та у разі початку війни (збройного конфлікту). Підготовка має складатись із завчасної та безпосередньої. Завчасну підготовку доцільно здійснювати згідно із затвердженими планами, які повинні, як вбачається, включати: планування ТрО, організаторську роботу; підготовку системи та органів управління; підготовку військ (сил) та засобів і ресурсів та вирішення питань завчасної їх підготовки до ведення ТрО тощо. Інша проблема. Сьогодні система комплектування військових частин та підрозділів ТрО особовим складом так само залишається невпорядкованою. №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Якість його підбору не повною мірою відповідає сучасним вимогам. Наприклад, переважна більшість офіцерів підрозділів не проходили військової служби у ЗС України. Зараз в Україні військові частини та підрозділи ТрО комплектуються переважно на основі мобілізації. Законодавчо не передбачене залучення до складу сил ТрО добровольців. Поза увагою військових комісаріатів залишається питання спроможностей громадських організацій патріотичного налаштування допомагати цьому процесу. Така практика використовується лише в окремих прикордонних районах. Органи місцевої влади та місцевого самоврядування недостатньо приділяють уваги і не несуть належної відповідальності за підбір особового складу до сил ТрО в своїй зоні чи районі відповідальності. Недостатня увага приділяється і військово-патріотичному вихованню, не використовується позитивний вплив засобів масової інформації, а також на недостатньому рівні проводиться протидія російській пропаганді. Практика розгортання підрозділів ТрО у 2014-2015 роках свідчить про те, що вже в мирний час вони потребують нових підходів до уточнення завдань щодо створення військового резерву людських ресурсів, призначеного для комплектування органів, загонів, підрозділів, які беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони та організації підготовки особового складу, який призначений для комплектування підрозділів ТрО. Результати узагальнення досвіду формування системи ТрО та напрями, за якими здійснюється завчасна підго-

№11/2018

товка сил ТрО у деяких країнах світу, наведено в табл. 1. Аналіз досвіду формування системи ТрО в різних країнах світу, в порівнянні з Україною, дає змогу дійти висновку, що відсутність основних елементів сил ТрО та напрямів їх завчасної підготовки в Україні негативно впливає на створення та ефективне функціонування системи ТрО, яка б спромоглася в короткі строки розгорнутися та почати функціонування. Для розв’язання зазначених проблем, з урахуванням досвіду зарубіжних країн, доцільно: 1) військове управління підрозділами ТрО покласти на кадрових офіцерів, які знаходяться на військовій службі, володіють сучасними знаннями і практикою дій військ (сил) у сучасних умовах, специфікою дій підрозділів ТрО та здатні у стислі терміни провести бойове злагодження цих підрозділів і приведення їх у готовність до виконання завдань; 2) набір особового складу до підрозділів ТрО здійснювати за змішаним принципом, залучаючи як добровольців, які виявили бажання служити у силах ТрО, так і підібраних військовими комісаріатами за участю відповідних органів СБУ та МВС громадян; 3) під час формування підрозділів ТрО доцільно взяти до уваги позитивний досвід прибалтійських держав і надавати перевагу членам військово-патріотичних організацій, діяльність яких спрямована на сприяння захисту батьківщини, що значно посилюватиме ефективності цієї роботи; 4) визначити статус військових частин і підрозділів ТрО у структурі ЗС України (у законодавстві й інших нормативно-правових документах вони не вказані); 5) вдосконалити на законодавчому рівні систему фінансового та матеріального заохо-

чення тих осіб, які залучаються до підрозділів ТрО. Зокрема, в Республіці Польща, кожен військовозобов’язаний, який проходить підготовку у складі військ ТрО, щомісячно отримує додатково понад 160 євро, а у деяких інших країнах їм надають додаткові вихідні дні або збільшують термін щорічної оплачуваної відпустки. Додаткове фінансування цих заходів здійснюється завдяки як державному бюджету, так і місцевим бюджетам областей та районів. Суттєвою проблемою, яка так само потребує вирішення в Україні, залишається завчасна підготовка особового складу підрозділів ТрО. Висновок Аналіз наявних проблем у системі ТрО України свідчить, що сучасна воєнно-політична обстановка та інші загрозливі безпекові реалії сьогодення вимагають термінового удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази щодо створення та функціонування системи ТрО, пошуку нових шляхів та механізмів для підвищення ефективності її функціонування та швидкого впровадження у практику дій військ. Напрямами подальших досліджень вважаємо: • вдосконалити законодавство України щодо ТрО, визначити в ньому систему ТрО, як складову оборони України, її організацію та завдання; • визначити повноваження та завдання суб’єктів ТрО в мирний час, переглянути терміни готовності окремих елементів системи, інші необхідні елементи та порядок їх взаємодії в ході підготовки та ведення ТрО для забезпечення ефективної оборони держави від агресора на всій її території.

Тенденції розвитку ВМС

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В акваторії Чорного моря Протягом останнього десятиріччя відбулася низка подій, які безпосередньо торкнулися країн Чорноморського регіону. Членство Болгарії та Румунії в НАТО, грузино-російський конфлікт, незаконна анексія Криму Російською Федерацією та зміни політичних векторів частини держав призвели до певних зміщень у балансі сил в регіоні

Шуляк П.І., генерал-полковник у відставці, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

ійськово-політичні інтереси всіх цих країн безпосередньо перетинаються в акваторії Чорного моря, а їх військово-морські сили становлять важливу частину збройних сил. Тому аналіз планів розвитку даного виду збройних сил країн зазначеного регіону може відображати їх інтереси та наміри на перспективу. Найбільш інформативним показником перспектив розвитку ВМС є процес переоснащення бойового корабельного

Колодін О.М., старший науковий співробітник

складу, який безпосередньо впливає на ефективність даного виду збройних сил. Але інформація про плани з переозброєння збройних сил конкретних країн не відображає загальну динаміку розвитку ВМС регіону. Тому існує необхідність її узагальнення для відстеження глобальних процесів розвитку ВМС, технічного переоснащення корабельного складу ВМС країн Чорноморського регіону та складання прогнозів воєнно-політичної обстановки в регіоні.

•

• •

Вплив міжнародних санкцій Відповідно до «Державної програми озброєнь РФ на 2018-2027 рр.» основними видами ОВТ для потреб ЧФ ЗС РФ визначені: сторожові кораблі проекту 11356Р, призначені для знищення надводних кораблів та суден, підводних човнів та наземних об’єктів противника, дозорної служби, патрулювання, охорони морських комунікацій; багатоцільові дизель-електричні підводні човни проекту 636.3 «Варшавянка», призначені для упереджувального виявлення та знищення кораблів противника; багатоцільові малі ракетні кораблі проекту 21631 «Буян-М», призначені для охорони та захисту економічної зони держави; патрульні кораблі відкритого моря проекту 22160 «Василій Биков», призначені для несення прикордонно-патрульної служби, попередження контрабандної та піратської №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

діяльності, пошуку та надання допомоги постраждалим, екологічного моніторингу, охорони кораблів та суден на морських шляхах, охорони баз та водних районів. Порівняльні кількісні показники корабельного складу ЧФ РФ до та після проведення заходів з оновлення корабельного складу наведено у вигляді діаграми у табл. 1. Після анексії Кримського півострова РФ, керівництвом російської армії було прийнято рішення щодо переозброєння та оновлення корабельного складу ЧФ. Але у зв’язку із загостренням обстановки на Західному (Балтійському) стратегічному напрямку (нарощення сил НАТО) РФ намагається створити потужну систему оборони на Північному (Арктичному) та Західному (Балтійському) стратегічних напрямках. Через нестачу фінансування та вплив міжнародних санкцій перео№11/2018

Табл. 1

Кількісні показники корабельного складу Чорноморського флоту РФ Поточна кількість

Перспективна кількість

підводні човни

ракетні кораблі (крейсери)

ракетні фрегати

великі десантні кораблі

ракетні кораблі на повітряній подушці (корвети)

малі ракетні кораблі (корвети)

тральщики

бойові ракетні катери

бойові десантні катери

середні розвідувальні кораблі

корабель управління

Найменування

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл. 2

Кількісні показники корабельного складу ВМС Туреччини Поточна кількість

Перспективна кількість

підводні човни

фрегати

корвети

десантний корабель-док

Найменування

зброєння корабельного складу ЧФ проводиться з від термінуванням. Натомість нарощення кількості підводних човнів та сторожових кораблів свідчить про прагнення РФ зберегти паритет сил в акваторії Чорного моря з одночасною можливістю стримування великого угруповання морських сил ворога. Створення групи десантних катерів надасть змогу швидкого реагування та можливість підтримки операцій на суходолі. Кардинальне оновлення Основними напрямами реформування та розвитку ВМС Туреччини є оновлення корабельного складу, зокрема за рахунок збільшення кількості корветів, патрульних катерів та танкодесантних плаваючих засобів; посилення потенціалу та можливостей флоту з маневрування, протимінної, протичовнової, протиповітряної оборони; забезпечення ефективного контролю надводної обстановки; оновлення арсеналу боєприпасів (придбання протикорабельних ракет).

• •

•

До оновлення корабельного складу ВМС Туреччини належать такі заходи: Програма будівництва підводних човнів проекту 214ТН, що мають протикорабельну спеціалізацію; Програма будівництва корветів типу «Ада», призначених для пошуково-рятувальних операцій, патрулювання та боротьби з підводними човнами противника; Програма будівництва багатоцільових фрегатів типу «TF-2000», призначених для розвідувальної діяльності, спостереження, ідентифікації цілей, завчасного попередження, боротьби з підводними човнами, надводними кораблями та ведення протиповітряної оборони; Програма проектування та будівництва десантного корабля-дока (LPD), укомплектованого десантними кораблями на повітряній подушці; Програма закупівлі двох фрегатів типу «О.Х.Перрі», призначених для протичовнового захисту та протиповітряної оборони транспортних конвоїв, амфібійних з’єднань та протичовнових груп. Порівняльні кількісні показники

корабельного складу ВМС Туреччини до та після проведення заходів з оновлення корабельного складу наведено у вигляді діаграми у табл. 2. Кардинальне оновлення корабельного складу військово-морських сил Туреччини здебільшого спрямовано на оборонні цілі (практично увесь корабельний склад, що оновлюється та модернізується, призначений для боротьби з підводними човнами та кораблями противника). Виключенням є десантний корабель-док, призначений для підтримки наземних операцій з моря. За рахунок модернізації В умовах обмеженого фінансування військово-політичне керівництво Болгарії продовжує виконання «Довгострокової програми розвитку військ та сил до 2020 року». Виконуються заходи з приведення з’єднань і частин національних ВМС у відповідність до стандартів НАТО та ЄС. До програми реформування військово-морських сил, зокрема, належить закупівля у французької компанії DCNS модульних корветів типу «ГоВінд», призначених для забезпечення морської безпеки та боротьби з піратством. Порівняльні кількісні показники корабельного складу ВМС Болгарії до та після проведення заходів з оновлення корабельного складу наведено у вигляді діаграми у табл. 3. У морських силах Румунії виконуються заходи з приведення з’єднань і частин у відповідність до стандартів НАТО та ЄС.

№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл. 3

Кількісні показники корабельного складу ВМС Болгарії Поточна кількість

Перспективна кількість

фрегати

корвети

ракетні катери

тральщики

Найменування

Табл. 4

Кількісні показники корабельного складу ВМС Румунії Поточна кількість

Перспективна кількість

Підводний човен

фрегати

корвети

ракетні катери

тральщики

Найменування

Стратегія реформування ВМС Румунії передбачає модернізацію фрегатів типу 22, які призначені для протикорабельної боротьби. Порівняльні кількісні показники корабельного складу ВМС Румунії до та після проведення заходів з оновлення корабельного складу наведено у вигляді діаграми у табл. 4. Стосовно реформування військово-морських сил Болгарії та Румунії, то через нестачу фінансування воно відбувається здебільшого за рахунок модернізації наявних кораблів, які зможуть виконувати завдання в будь-яких районах Світового океану, в тому числі і у складі міжнародних сил. Продовжуються також заходи з приведення у відповідність військово-морських сил до стандартів НАТО та ЄС. Розформування та загальні тенденції Після грузино-російського конфлік-

ту 2008 року частини та з’єднання Сил морської охорони Грузії були розформовані та включені до складу Департаменту охорони державного кордону Міністерства внутрішніх справ Грузії. Табл. 5

Кількісні показники корабельного складу берегової охорони Грузії Найменування

№11/2018

Поточна кількість

Бойових кораблів

Бойових катерів

Сторожових катерів

Десантних катерів

Патрульних катерів

Власна програма розвитку відсутня. У розвитку департаменту берегової охорони активну участь беруть США, які керують плануванням, розробляють відповідні документи та фінансують проекти. Кількісні показники поточного корабельного складу берегової охорони Грузії наведено у табл. 5. Загальними тенденціями у переоснащенні військово-морських сил країн чорноморського регіону є переважання універсальної спеціалізації модернізованих та нових кораблів над кораблями з вузькою спеціалізацією, спрямованість на ведення розвідки та спостереження, охоронні та сторожові функції, а також прикордонні функції, зокрема, боротьба з контрабандою та проявами піратства.

Сучасне озброєння

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

БПЛА «ПРЕДЕЙТОР»: ПОГЛЯД Проект щодо створення «Предейтора» розпочався ще в 1980-роках як спеціальна програма Агентства по перспективним оборонним науково-дослідним розробкам з метою створення розвідувального апарату з великою тривалістю польоту. Виробництво «Предейтора А» закінчилося у 2011 році, але «Предейтор В», так званий «Ріпер», — більш важка модель, у котрій у два рази більше запас по швидкості та дальності польоту і у десять разів більше вантажопідйомність — продовжує сходити з конвеєрів

Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

обільний пункт управління «Предейтором», який знаходиться на озброєнні збройних сил США, являє собою трейлер, де є робочі місця для пілота, який командує бойовим польотом, оператора засобів розвідки, який спостерігає за обстановкою, і для координатора бойового завдання, який знаходиться в контакті з наземними військами в зоні бойових дій, а також з аналітиками розвідувальної служби та іншими фахівцями в ланцюжку командування. У безпілотника постійно виникають регулярні складнощі, пов’язані зі збоєм у роботі комп’ютера та його «зависанням» у критичні періоди. Завдяки отриманому досвіду команда навчається не натискувати відповідні комбінації клавіш, не вводити швидко команди, не плутати кнопки з сусідніми. Навіть прості дії виконуються у декілька кро-

ків. Наприклад, треба більше двадцяти натискувань клавіш, щоб включити автопілот апарату. Це вважається наслідком того, що розробники БПЛА не знали вимоги військових і міркували більше з позиції техніки, що також відобразилося на змісті керівництв з експлуатації, котрі написані складно та не завжди зрозуміло для військових. «Предейтор» здійснює значну частину свого польоту автоматично. Разом з тим у пілота залишається можливість управляти апаратом у ручному режимі за допомогою джойстика, використовуючи дистанційний зв’язок. При цьому мають місце труднощі дистанційного польоту, що обумовлені складністю конструкції безпілотника. У наслідку цього у «Предейтора» дуже складний, громіздкий, багатокроковий інтерфейс, рукоятка управління (джойстик) і кнопки, щоб треммірувати управлін-

ня, тобто задавати відповідні параметри кута тангажу та швидкості повітряного потоку, і стабілізувати апарат. У результаті досліджень 2011 року був зроблений висновок про те, що поганий інтерфейс «Предейтора» викликає у екіпажу велике емоціональне вигорання, ніж стрес від присутності на полі бою. До цього слід додати, що приміщення екіпажа, у наслідок вимушених технічних нововведень з боку військових фахівців, перетворилося на не досить комфортне по показнику ергономічності, у зв’язку з чим під час тривалих місій втома наростає дуже швидко. Є складнощі з розташуванням кнопок на рукоятці управління: на літаках ВПС США кнопка скидання бомб для зручності розташована зверху і ліворуч від рукоятки управління, а на «Предейторі» натискання кнопки, розташованої №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПОГЛЯД ІЗ СЕРЕДИНИ

на цьому місці, відключає систему стабілізації, у результаті чого апарат може легко вийти з під контролю пілота. Дистанційне ручне управління також ускладнюється затримкою сигналу в 1,8 секунди, що обумовлено передаванням команди на безпілотник і отриманням відповіді: команди відправляються фактично через півсвіту через супутниковий зв’язок. Останній час витрачається компресорами відеосигналів, роутерами та іншим обладнанням для обробки даних. Система зв’язку була розроблена для покращення якості зображення, а не швидкості відповіді. Система формування зображень має деякі автоматичні функції, що дозволяє виконувати налаштування розвідувальної апаратури, але найчастіше операторам вдається зробити це краще, ніж комп’ютерам, завдяки розумінню №11/2018

тонкощів контексту: розрізнити працюючий і зупинений двигун, відрізнити людей від домашнього скота чи пристосуватися до часу суток або пустельної місцевості. Інженери-дослідники та інженериконструктори, здійснюючи новаторську розробку, сфокусували свою увагу на невеликій вазі, тривалості польоту та надійності безпілотника, не розуміючи, що його користувачам треба було надати можливість пристосуватися до великих мереж взаємодій. Автономність, на досягнення якої були налаштовані інженери, призвела до нерозуміння ними важливості наземних станцій управління. Як наслідок, інтерфейс користувача «Предейтора» був розроблений інженерами для інженерів: значна частина критично важливих польотних даних з’являлася на екрані у вигляді цифр, а не у вигляді

кругової чи стрічкової шкали, до яких звикли льотчики. Мали місце складності з управлінням безпілотником: помилка з натисканням не тої кнопки не в той момент могла призвести до «підвисання» програмного забезпечення чи відключення двигуна літака. Незважаючи на швидке доопрацювання військовими фахівцями БПЛА «Предейтор», було витрачено ще декілька років на те, щоб потрібним чином інтегрувати безпілотники до ВПС США, а також у відповідні логістичні системи. Незважаючи на те, що керівництво по льотній експлуатації «Предейтора», розроблене інженерами, перевищувало 1500 сторінок, деякої критичної інфор-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

мації для пілотів не вистачало. Саме зусиллями самих пілотів було розроблено 198 карточок зі стандартними процедурами перевірки. Для здійснення польотів безпілотників ВПС США були потрібні підготовлені пілоти. У 1995 р. була поновлена 11-та розвідувальна ескадрилья, що управляла дронами під час війни у В’єтнамі та 1970-ті роки. Новий набір в ескадрилью складався в основному з пілотів літаків-заправників і транспортних літаків, які вимушені були перекваліфікуватися. Психологічно це була складна ситуація для пілотів, тому що морально вони відчували себе як вигнанці в пустелі. Цей стан посилювало розташування ескадрильї безпілотників на авіабазі ВПС США «Нелліс» у Неваді, яка вважається еквівалентом відомого військово-морського училища Top Gun. Неозброєне тактичне спостереження і розвідувальні місії мали низький статус у ВПС США, а безпілотні польоти на «Предейторі» лише більше понизили пілотів на сходах соціального престижу. Безпілотник розглядався ними не більше як іграшка. Більшість з них бажали відбути час на базі та повернутися до своїх літаків. У наслідок такої ситуації біля входу на свою базу недалеко від Лас-Вегасу екіпажі 11-ї ескадрильї розташували плакат «Колонія прокажених». Кадрові проблеми зростали через напруження стосовно розподілу ролей і конфліктуючих моделей сприйняття польотів «Предейтора»: це традиційне для ВПС США покладання на хоробрість і здатність командувати чи це просте спостереження за системами безпілотника через екрани комп’ютерів і натискування на кнопки в процесі спостерігання кілометрів польоту, сидячи в зручних кріслах? І це вважалося не просто філософськими питаннями, бо вони наносили реальні удари по кар’єрі та платіжним відомостям. До того ж виникла серйозна розбіжність стосовно того, вважати пілотів «Предейтора» льотним складом чи операторами літальних апаратів. У субкультурі ВПС США льотним екіпажем вважаються пілоти, які отримують грошову надбавку та додаткову плату за час виконання бойового завдання, тоді як оператори літальних апаратів таких надбавок не отримували. Різниця між справжніми солдатами, що діяли на передньому краї, і тисячами фахівців забезпечення у військовій соціальній структурі була значною. Саме «Предейтор» підточив це розмежування, створив «віддалених солдат». Складним питанням виявилося

інтегрування БПЛА у глобальну військову систему. До сертифікації «Предейтора» міністерством оборони США для прямого зв’язку з мережами засекреченого зв’язку прийом відеозаписів, оцифровка їх, а також розміщення в захищеній мережі для передавання аналітикам розвідувальної служби, відбувалися в окремому місці із значною втратою якості відео та часу. Ще одним питанням, що вимагало оперативного вирішення, виявилося виконання вимоги до екіпажу щодо утримання зображення наземного об’єкту на екрані нерухомим. Після декількох годин польоту, під час якого треба було утримувати перехрестя прицілу камери на цілі,

ми для підсвічування цілі), що, у свою чергу, дозволило збільшити тривалість роботи операторів. Подальші нововведення дозволили операторам «Предейтора» передавати відеозаписи безпосередньо на літак чи на переносні дисплеї наземних військ і зв’язуватися з ними по радіо. Потреба в оперативному реагуванні на отриману безпілотником розвідувальну інформацію призвело до потреби доопрацювання апарату, що в підсумку повністю змінило його характеристики. За наказом Д. Джампера, який у 2000 році очолив Бойове авіаційне командування ВПС США, «Предейтор» почали озброювати. В якості зброї були обрані ракети «Хеллфайер». Той факт, що беспилотник міг убивати людей у віддалених місцях, до подій 11 вересня 2001 року викликав етичні та юридичні побоювання в армії та ЦРУ: проведення такої бойової операції при управлінні безпілотником, наприклад, з території Німеччини без

Дослідження стресу і «вигорання» серед операторів «Предейтора» виявило, що їхні проблеми пов’язані з високою інтенсивністю операцій, стомлюючою складністю інтерфейсу користувача і непевністю в можливості їх кар’єрного росту» операторів засобів розвідки починало «трясти», що вимагало робити їм перерву на відпочинок. Вирішенням зазначеного питання стало впровадження комп’ютерного режиму супроводження з використанням кращого за технічними характеристиками засобу розвідки з двома лазерами (одного – для підсвічування цілі для визначення відстані до неї та супроводження бомб, що скидалися з іншого літака; другого – для зв’язку з дружніми наземними війська№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

повідомлення про неї керівництва держави могло призвести до політичних та юридичних ускладнень. Виходом з цієї ситуації стало створення віддаленого управління з території США шляхом прокладки трансатлантичного оптиковолоконного кабелю. При віддаленому управлінні сам апарат знаходиться на театрі воєнних дій. Команда його приземлення та обслуговування складається приблизно з 50 фахівців, які здійснюють технічне обслуговування «Предейтора», і місцевого пілота, який на наземній станції виконує зліт, після чого управління передається пілоту, що знаходиться на авіабазі в США. Лазери, ракети і віддалене управління перетворили «Предейтор» з «блукаючого ока» на глобальну зброю, що значно вплинуло на членів його екіпажу. Вони перестали бути просто операторами, які спостерігають, як апарат бездумно летить по запрограмованій траєкторії. Вони перетворилися на тих, хто міг вбивати людей і знищувати наземні об’єкти, – на «війська». Цей термін означав підвищення їх статусу всередині армії воєнного часу. Разом з тим зміни ускладнили їх етичний і професійний статус, бо вони діяли не безпо-

№11/2018

середньо на полі бою, а з трейлерів, що знаходилися в іншій частині планети, що ставило питання стосовно того, чи проявляють вони героїзм на полі битви? Це питання було обумовлено також і тим, що діяльність екіпажів БПЛА була специфічною. Вони кожний день йшли з дому на війну, а потім поверталися до дому, до своїх щоденних і сімейних обов’язків. Вони не літали над полем бою і не ризикували своїми життями. Разом з тим, на відміну від звичайних льотних екіпажів, вони працюють позмінно, постійно, безперервно роками. Темп та інтенсивність такої роботи здійснюють негативні психологічні та соціальні впливи. Дослідження стресу і «вигорання» серед операторів «Предейтора» виявило, що їхні проблеми пов’язані з високою інтенсивністю операцій, стомлюючою складністю інтерфейсу користувача і непевністю в можливості їх кар’єрного росту. За даними Головного контрольно-ревізійного управління США, що були отримані у 2014 році, виявлено кадрові проблеми, низький бойовий дух, погані умови праці, незрозумілі перспективи кар’єрного росту та нестачу серед пілотів БПЛА. Також

було зафіксоване, що пілоти БПЛА звільняються з ВПС США в три рази частіше, ніж звичайні пілоти. Для мотивації праці пілотів й операторів БПЛА та їм аналогічних, була заснована спеціальна нагорода – медаль «За відміну в бойових операціях», для отримання якої не вимагалося проявляти героїзм у реальних умовах і ризикувати під час бою. В ієрархії нагород вона мала розташовуватися над «Бронзовою зіркою», що надавалася за героїзм на полі бою. Це викликало погану реакцію в суспільстві з боку ветеранів і кавалерів інших бойових нагород. Дискусія закінчилася скасуванням медалі, і відповідно, скасуванням одного зі способів мотивації пілотів та операторів БПЛА «Предейтор». Погляд із середини показує, що пілоти та оператори безпілотника проходять через кризу самовизначення. З одного боку, над ними посміхаються і обзивають їх «диванними солдатами», які не здатні ризикнути своїм життям у реальному бою. З іншого боку, вони перебувають у стресовому стані, оскільки їх діяльність користується великим попитом і дозволяє їм, залишаючись на великій відстані, осунутися в жахи нового, невідомого досі виду війни. При цьому вони завжди задаються риторичним питанням: чи не позбавляться вони слави, якщо будуть огороджені від небезпеки? З іншого боку застосування такої високотехнологічної глобальної зброї, як БПЛА «Предейтор» вимагає розуміння та зміни ставлення до його застосування з віддаленим управлінням, у якому беруть участь екіпажі, які повинні бути технологічно та професійно високопідготовленими, максимально мотивованими, здатними витримувати кожній день великі психологічні, фізичні та емоційні навантаження під час виконання бойових завдань. Погляд із середини на проблематику БПЛА такого класу, як «Предейтор», є важливим на теперішньому етапі для Збройних Сил України, особливо Повітряних Сил, де тільки відбуваються процеси розуміння та становлення безпілотної авіації. Треба також чітко розуміти потребу взаємодії конструкторів з військовими фахівцями на етапах розробки та створення безпілотників, аби уникнути виникнення вище розглянутих проблемних питань. При цьому слід розуміти всі складнощі застосування та експлуатації БПЛА, що вимагає потребу в мотивації військових спеціалістів до усвідомленого вступу до складу пілотів і операторів БПЛА.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Іноземний досвід

Болгарський рецепт освіти У військовій педагогічній практиці різних країн світу існують загальні методичні підходи, які доцільно враховувати і використовувати для підготовки та навчання українських військовослужбовців Черних Ю.О., кандидат технічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Черних О.Б., старший науковий співробітник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

цьому контексті цікаво дослідити шлях сучасної трансформації систем військової освіти збройних сил країн, що входили до складу колишньої організації Варшавського договору, зокрема в армії Республіки Болгарія (РБ). Порядок проходження військової служби військовослужбовцями збройних сил РБ визначається наказом міністра оборони «Про затвердження моделі розвитку кар'єри військовослужбовців міністерства оборони, структур прямого підпорядкування міністру оборони і болгарської армії». Ним визначено, що побудова кар’єри офіцерів здійснюється з урахуванням займаних раніше ними посад та у відповідності до отриманого рівня вищої освіти.

При цьому модель кар’єри передбачає дві траєкторії: 1) «командна» — включає посади, для заняття яких військовослужбовець повинен мати військове звання офіцера і військову спеціальність (спеціалізацію), отриману після закінчення вищого військового навчального закладу (ВВНЗ); 2) «професійна» — включає посади, для заняття яких військовослужбовець повинен мати військове звання офіцера і цивільну спеціальність (спеціалізацію), отриману після закінчення вищого цивільного навчального закладу. Курсантам, які закінчили ВВНЗ та здобули вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня (ОКР) «бакалавр» за замовленням міністерства оборони, присвоюється військове звання «лейтенант» №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

і вони призначаються на вакантні офіцерські посади в міністерстві оборони (військових частинах безпосереднього підпорядкування міністерству оборони), а також в збройних силах, відповідно до отриманої військової спеціальності (спеціалізації). Курсантам, які закінчили ВВНЗ на замовлення інших міністерств, теж присвоюється військове звання «лейтенант» та їх зараховують у запас. Курсанти, які не склали державні іспити або не захистили дипломну роботу, присвоюється військове звання кандидата в офіцери 1-го класу. Особам після завершення навчання у цивільних вищих навчальних закладах або ВВНЗ за кордоном для потреб міністерства оборони, присвоюється військове звання «лейтенант» та вони тимчасово призначаються на посади слухачів ВВНЗ РБ, проходять спеціальний курс підвищення військової кваліфікації терміном до 4-х місяців, після чого призначаються на відповідну посаду. За рішенням вченої ради ВВНЗ в залежності від спеціальності підготовки та вищого навчального закладу, де прохо-

Офіцери, які отримали вищу освіту освітньокваліфікаційного рівня «бакалавр», можуть займати посади, що мають штатно-посадові категорії від лейтенанта до капітана»

дило навчання, для слухача складається індивідуальний план для придбання ним кваліфікації офіцера тактичного рівня військового управління. Офіцери, які отримали вищу освіту ОКР «бакалавр», можуть займати посади, що мають штатно-посадові категорії від лейтенанта до капітана (капітан-лейтенанта). Умови переходу до наступної категорії офіцерів з підвищенням у військовому званні: старший офіцер (для командних посад) — після завершення навчання у військової академії (ВА) і здобуття ОКР «магістр» за спеціальністю «Організація і управління військовими формуваннями на оперативно-тактичному рівні» в галузі «Військова справа» або у закордонному військовому закладі, еквівалентному ВА або здобуття ОКР «магістр» за цивільною спеціальністю (для професійних посад). Кваліфікаційні вимоги до офіцерів, які направляються на навчання до ВА, для здобуття ОКР «магістр» за спеціальністю «Організація і управління військовими формуваннями на оперативно-тактичному рівні» — перебування у військовому званні капітана (капітаналейтенанта) не менше 2-х років, або знаходженні на посаді з штатно-посадовою категорією «капітан» («капітан-лейтенант») не менше 1-го року, або більш високе офіцерське звання. Максимальний вік для направлення офіцера на навчання: очна форма навчання — 40 років; заочна форма навчання — 45 років. Офіцери, які отримали вищу освіту ОКР «магістр», можуть

займати посади, що мають штатно-посадові категорії «майор» («капітан 3-го рангу») та «підполковник» («капітан 2-го рангу»). Для призначення на посади з штатно-посадовою категорією «полковник» («капітан 1-го рангу») та вище, офіцер повинен мати ОКР «магістр» за спеціальністю «Стратегічне управління обороною і збройними силами» (для офіцерів, які займають командні посади) або за спеціальністю «Стратегічне управління безпекою та обороною» (для офіцерів, які займають професійні посади), який отриманий у ВА або в закордонному військовому закладі, еквівалентному ВА. Кваліфікаційні вимоги до офіцерів, які направляються на навчання за спеціальністю стратегічного рівня управління у ВА — перебування у військовому званні підполковни» (капітана 2-го рангу) не менше 2-х років або перебування у військовому званні полковника. Максимальний вік для направлення офіцера на навчання — 49 років. Військова освіта в Болгарії інтегрована до національної системи освіти на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази з урахуванням особливостей підготовки військових фахівців для збройних сил та інших військових формувань держави. СВО забезпечує підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації осіб рядового, сержантського (старшинського) та офіцерського складу, побудована за видовим принципом і поєднана з системою воєнної науки. Вона, як система, містить такі структурні елементи: • органи управління, що здійснюють керівництво у сфері військової освіти; • мережа навчальних закладів, учасники освітнього процесу; • нормативно-правові акти, що врегульовують питання підготовки військових фахівців; • рівні та ступені освіти; • кваліфікації; • галузі знань, спеціальності і спеціалізації; • ліцензії на провадження освітньої діяльності, стандарти освітньої діяльності та стандарти освіти. Управління СВО здійснюється безпосередньо міністром оборони. Підготовка осіб на посади офіцерського складу тактичного рівня військового управління для збройних сил здійснюється у Національному військовому університеті імені Василя Левського (м. Велико Тирново) та у Вищому морському училищі «Н. Я. Вапцаров» (м. Варна). Національний військовий університет (НВУ) був створений за рішенням Національних зборів РБ в 2002 році шляхом перетворення Вищої військової №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Військова освіта в Болгарії інтегрована до національної системи освіти на засадах єдиної нормативно-правової бази з урахуванням особливостей підготовки фахівців для збройних сил та інших військових формувань»

школи співдружності «Василь Левскі» (м. Велико Тирново), Вищого військового училища артилерії та протиповітряної оборони «Панайот Волов» (м. Шумен) і Вищої школи протиповітряної оборони «Георгій Беньковсій» (м. Долна Митрополія). У 2004-2005 роках у НВУ була впроваджена система управління якістю, крім того, були успішно завершені процедури інституційної акредитації. 10 червня 2016 року НВУ отримав інституційну акредитацію в Акредитаційній Раді Національного агентства з оцінки та акредитації (NEAA) терміном на 6 років. NEAA надало позитивну оцінку організації дистанційного навчання в університеті. Загальна чисельність тих, хто навчається (курсантів, студентів, ад’юнктів та аспірантів) – 4200 осіб. Відповідно до наданої ліцензії підготовка фахівців може проводитися у галузях: • «Військова справа» (чисельність тих, хто навчається, за ОКР «бакалавр» — до 1000 осіб, спеціальність «Управління військовими підрозділами на тактичному рівні», форма навчання — очна); • «Національна безпека», • «Адміністрація та управління»; • «Електротехніка, електроніка та автоматизація»; • «Комунікаційне та комп'ютерне обладнання; • «Транспорт, навігація та авіація», • «Загальна інженерія» за певними цивільними спеціальностями. Підготовка осіб на посади офіцерського складу тактичного рівня військового управління здійснюється з ОКР «бакалавр» за очною формою навчання. Зазначена підготовка проводиться за спеціальністю «Організація та управління військовими підрозділами на тактичному рівні» з відповідними спеціальностями. Прийом на навчання до НВУ за відповідною військовою спеціалізацією №11/2018

здійснюється у разі якщо чисельність військових фахівців, що замовляється, встановлена не менш ніж 5 осіб. Так, у 2017 році здійснено прийом курсантів на 1-й курс навчання загальною чисельністю 265 осіб. Термін навчання за всіма військовими спеціалізаціями становить 5 років. До кандидатів на навчання висуваються наступні вимоги: • мати повну середню освіту; • бути придатним для військової служби; • бути громадянами РБ та не мати іншого громадянства; • не мати судимість за умисний злочин загального характеру; • не страждати на психологічну хворобу; • мати вік до 23 років станом на 31 грудня року вступу; • мати зріст – понад 150 см і вагу – понад 50 кг (для чоловіків), зріст – понад 150 см і вагу – понад 48 кг (для жінок). Для кандидатів на навчання за фахом військового льотчика існують додаткові вимоги: максимальний зріст – 185 см і максимальна вага – 80 кг. Кандидати, старші 23 років, можуть бути допущені до конкурсних іспитів відповідно до дозволу міністра оборони. Під час конкурсного відбору кандидати проходять: • загальний освітній тест; • іспит з фізичної підготовки; психологічне оцінювання; • медичний огляд; • письмовий тест на знання англійської, французької чи німецької мови – необов’язковий. За участь у конкурсному відборі, у тому числі проходження медичного огляду, психологічного оцінювання, кандидати сплачують особисті кошти (3070 болгарських левів). Іспит з фізичної підготовки проводиться за вправами та нормами оцінки відповідно до Єдиного тесту для військовослужбовців збройних сил РБ. Тривалість іспиту — до 5 годин. Він також передбачає перевірку фізичної підготовки, а психологічне оцінювання здійснюється за авторськими методиками, які розроблені фахівцями НВУ. Кандидати на навчання за спеціалізаціями «Військовий льотчик» та «Управління польотами» проходять додаткове психологічне оцінювання, що проводиться за спеціальними методиками у Військово-медичної академії. Підготовка майбутніх офіцерів має

такі складові: академічна, військова, лідерська, мовна (вивчення іноземних мов) та фізична. В основу підготовки покладається принцип посилення практичної складової навчання. Академічна підготовка забезпечує отримання ОКР «бакалавр» за цивільною спеціальністю. Вона дає необхідні теоретичні знання, логічні моделі та практичні навички, які складають основу для підготовки військового фахівця. Військова підготовка включає в себе такі складові як початкове військове навчання, базове військове навчання, загальнотактичне та тактичне спеціальне навчання, військове спеціальне навчання, технічне навчання та практичне навчання (військове стажування). Лідерська підготовка відбувається на модульній основі під час проведення як теоретичних, так й практичних занять протягом усього навчального курсу. Мовна підготовка (вивчення іноземної мови) завершується обов'язковим визначенням рівня володіння іноземною мовою (СМР-2 за вимогами стандарту НАТО STANAG 6001). Фізична підготовка відбувається протягом навчального курсу під час проведення навчальних занять та факультативно. Вона оцінюється один раз на рік і завершується державною атестацією. Навчання курсантів з отриманням ОКР «бакалавр» забезпечує: • отримання відповідної професійної підготовки у галузі знань «Військова справа» та фундаментальне навчання за однією з цивільних спеціальностей; • засвоєння широких теоретичних знань та прищеплення певних практичних навичок; • набуття навичок щодо самостійної професійної роботи та роботи в команді; • створення умов для навчальної мобільності та міжнародного визнання отриманих знань та набутих компетенцій; • набуття навичок самостійної адаптації відповідно до змін умов у реалізації фахових знань. Підготовка за відповідним фахом здійснюється шляхом вивчення обов’язкових, вибіркових та факультативних навчальні дисципліни. Обов’язкові навчальні дисципліни забезпечують базову підготовку, яка є основою для засвоєння професійних компетенцій офіцера. Вибіркові навчальні дисципліни дають конкретні фахові знання та навички. Факультативні навчальні курси дають можливість здобувачу набути знань та навичок у різних

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Існуюча система військової освіти Болгарії успішно пройшла період трансформації збройних сил до вимог НАТО та дозволяє створити значний кадровий потенціал для національного війська» галузях науки відповідно до інтересів тих, хто навчається. Навчання для отримання ОКР «бакалавр» завершується державними іспитами або захистом дипломної роботи. Випускники НВУ, які успішно виконали навчальний план та засвоїли відповідну навчальну програму, отримують дипломи про вищу освіту ОКР «бакалавр» за відповідною спеціальністю з професійною кваліфікацією офіцера, а також з професійною кваліфікацією, яка відповідає спорідненої цивільної спеціальності. Вони мають можливість продовжити навчання за спеціальністю ОКР «магістр» як у цивільній, так й у військової галузі знань. Підготовка військових моряків здійснюється у Вищій військово-морській школі «Н. Я. Вапцаров» (м. Варна) (ВВМШ), яка є найстарішою технічною школою у Болгарії та найавторитетнішим навчальним центром для підготовки моряків. ВВМШ у 2012 році отримала інституційну акредитацію в NEAA терміном на 6 років. Загальна чисельність, тих хто навчається (курсантів, студентів, ад’юнктів та аспірантів) може складати понад 3300 осіб. Підготовка фахівців проводиться у галузях: • «Військова справа» (чисельність тих, хто навчається, за ОКР «бакалавр» — до 250 осіб, спеціальність «Управління військовими підрозділами на тактичному рівні», форма навчання — очна); • «Адміністрація та управління»; • «Транспорт, навігація та авіація» за певними цивільними спеціальностями. Термін навчання за всіма спеціальностями ОКР «бакалавр» – 4 роки, а з військовою спеціалізацією, що передбачає отримання 2-х дипломів, становить 5 років. Паралельно з військовою підготовкою курсанти вивчають певні навчальні дисципліни за цивільною спеціальністю «Судоводіння» та «Судова радіоелектроніка». Підготовка морських офіцерів забезпечена потужної навчально-матеріальною базою, всі лабораторії створено з урахуванням найвищих стандартів

освіти з використанням сучасної бази та технічних рішень провідних компаній у відповідних напрямках. Зміст багатьох навчальних дисциплін відповідає змісту курсів академічних програм Cisco Networking Academy і Microsoft IT Academy. Це дозволяє курсантам здобувати міжнародні визнані сертифікати в області інформаційних технологій. З цією метою в ВВМШ працюють центри сертифікації Pearson VUE і Prometric. Можливість придбати міжнародні визнані ІТ-сертифікати під час навчання – гарантія успішної професійної реалізації випускників школи як в Болгарії, так і в усьому світі Навчання закінчується складанням державних іспитів з профільної навчальної дисципліни, морської тактики та англійської мови. Підготовка військових лікарів для збройних сил РБ здійснюється у Військово-медичної академії, яка розташована у Софії. Вона має кілька філій та менших клінік в інших містах країни. ВМА була заснована в 1891 році як військовий госпіталь і була перетворена у Головний військово-медичний інститут у 1960 році. Сучасна структура ВМА датована 1989 роком, коли військовомедичний інститут був об'єднаний з головною державною лікарнею, військово-морською лікарнею м. Варна та аеромедичним науково-дослідним інститутом в м. Софія.

Підготовка військових лікарів здійснюється за спеціальністю «Військовий лікар» у галузі «Медицина» та за спеціальністю «Організація і управління військовими підрозділами на тактичному рівні» у галузі «Військова справа». Навчання проводиться навчальним комплексом у складі Військово-медичної академії (м. Софія), Медичного університету (м. Варна), Національного військового університету (м. ВеликоТирново) і Вищої військово-морської школи (м. Варна) з очною формою навчання за комплексним навчальним планом. Після закінчення навчання випускники здобувають вищу освіту ОКР магістра медицини і ступінь бакалавра за спеціальністю «Організація і управління військовими підрозділами на тактичному рівні". Навчання за спеціальністю «Військовий лікар» відповідає національним і міжнародним стандартам. Підготовка здійснюється в звичайному порядку, згідно з навчальним планом, розробленим на основі уніфікованих державних вимог до спеціальності. Курс навчання складає 6 років, включає 10 семестрів навчальних занять і переддипломну практику Навчання завершується державним іспитом. Підготовка осіб офіцерського складу на посади оперативно-тактич№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ного та оперативно-стратегічного рівнів здійснюється у Військової академії «С. Раковський» з числа тих офіцерів, які мають певний рівень військової підготовки, а саме: • болгарських офіцерів і цивільних працівників для отримання вищої освіти з ОКР «магістр» за 15 спеціальностями; • ад’юнктів, які навчаються за 11 докторськими програмами для здобуття наукового ступеню доктора PhD. • іноземних студентів та аспірантів з країн Європейського Союзу, Європейського економічного та соціального простору т а інших країн — відповідно до болгарського законодавства та двосторонніх угод. Крім того, ВА організовує та проводить 80 спеціальних курсів для підвищення кваліфікації фахівців, які працюють в галузі національної безпеки та оборони. Академія сертифікована регістром Ллойда на відповідність вимогам системи менеджменту якості ISO 9001 до липня 2018 року. Вона також має інституційну акредитацію, надану Радою з акредитації АЕА NEAA до 2022 року. В академії навчається 1400 слухачів, студентів та ад’юнктів. Також є можливість дистанційного навчання в академії, зокрема за спеціальностями «Історія та археологія»; «Психологія»; «Інформатика і комп’ютерні науки»; «Комунікаційна і комп’ютерна техніка»; «Національна безпека» і «Вій№11/2018

ськова справа». Це надає ВА дозвіл здійснювати підготовку як військових, так й цивільних фахівців. Підготовка офіцерських кадрів здійснюється у галузі «Військова справа» за спеціальностями: «Стратегічне управління оборонною та збройними силами» з кваліфікацією «офіцер оперативно — стратегічного рівня військового управління» та «Організація та управління військовими формуваннями на оперативно — тактичному рівні» з кваліфікацією «офіцер оперативно — тактичного рівня військового управління». Оперативно-тактичний рівень військової освіти та ОКР «магістр» за спеціальністю «Організація і управління військовими формуваннями на оперативному рівні» в галузі «Військова справа» може бути отримані офіцерами, які мають ступінь бакалавра в галузі військового професійного навчання. Термін навчання — 1 рік 2 місяці (форма навчання — очна) та 2 роки (форма навчання — заочна). Кандидати на навчання під час конкурсного відбору здають іспит з тактичної підготовки (письмово та усно) та з фізичної підготовки. Навчання здійснюється за спеціалізаціями: • «Сухопутні війська»; • «Військово-повітряні сили»; • «Військово-морські сили»; • «Логістика»; • «Комунікаційні та інформаційні системи»; • «Адміністративні процеси та заходи»; • «Інформація про безпеку та оборону». Оперативно-стратегічний рівень військової освіти та ОКР «магістр» за спеціальністю «Стратегічне управління обороною і збройними силами» може бути отриманій офіцерами, які мають ОКР «магістр» в галузі військового професійного навчання. Кандидати на навчання під час конкурсного відбору здають іспити з оперативного мистецтва (письмово та усно) та з фізичної підготовки. Термін навчання — 1 рік (форма навчання — очна). Протягом навчання слухачі отримують знання щодо проблем міжнародної і національної безпеки, функціонування органів системи національної безпеки, теорії та практики стратегічного управління обороною та збройними силами. Удосконалюються їх практичні навички прийняття стратегічних рішень, планування та управління операціями збройних сил у різних умовах навколишнього середовища. Навчання розвиває здатність працювати в багатокультурному середовищі та багатонаціональних штабах, які відповідають вимогам НАТО. Ці знання та навички є ключовими для керування військовими з’єднаннями

та об’єднаннями з врахуванням основних чинників, що формують стратегічне середовище національної безпеки та оборони, включаючи планування та керівництво збройними силами. Випускники можуть бути призначені на керівні посади стратегічного рівня в міністерстві оборони, збройних сил Болгарії, в структурах НАТО та ЄС. Ступінь магістра за акредитованими спеціальностями в галузі «Національна безпека» може бути отримана цивільними особами, які мають ОКР «бакалавр» або «магістр» в інших галузях освіти. Термін їх навчання залежить від спеціальності, раніш здобутого рівня вищої освіти та форми навчання: очно (1 рік або 1 рік і 4 місяці), вечірня (1,5 роки), заочна (2 роки) та дистанційна (2 роки). Навчальна програма надає можливість для міждисциплінарної підготовки фахівців з питань національної та міжнародної безпеки, цивільно-військових відносин, а також управління збройними силами. Ті, хто навчаються, здобувають систематизовані знання про нові виклики та проблеми безпеки, перспективи процесу європейської інтеграції та загальної політики безпеки і оборони ЄС, нинішній стан НАТО і трансатлантичних відносин, особливо в країнах Південно-Східної Європи, регіону Чорного моря та Близького Сходу. У процесі навчання слухачі знайомляться з системою національної безпеки, вивчають актуальні питання стратегії безпеки, криз, як соціальний феномен і особливості антикризового управління. Випускники отримують кваліфікацію «магістр національної безпеки та оборони» та мають право бути призначені на посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, організаціях, що займаються питаннями національної безпеки, в міжнародних органах управління колективною безпекою. Отже, можна зробити висновок, що існуюча система військової освіти Болгарії успішно пройшла період трансформації збройних сил до вимог НАТО, використовує досвід підготовки військових фахівців у країнах Альянсу з урахуванням особливостей національної системи освіти, має низку переваг, а саме — дозволяє створити значний кадровий потенціал для збройних сил, забезпечує потреби у сфері підготовки кандидатів на проходження професійної військової служби та удосконаленні професійної підготовки офіцерських кадрів; має значний науковий потенціал у сфері військової техніки і національної безпеки; має необхідний матеріально-технічний потенціал (інфраструктура, забезпечення лабораторій тощо).

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Без грифа «таємно»

Під ковпаком контррозвідки

Західні спецслужби протягом останніх років звертають увагу на все більш активну розвідувальну діяльність Росії, що фактично досягла рівня часів «холодної війни». Особливо вразливим до шпигунської діяльності Москви залишається східний фланг НАТО

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

раїни, які раніше входили до складу Організації Варшавського договору, та колишні республіки СРСР, що знаходяться на цьому фланзі, дають собі з цим раду, хто як може. Однією з найгарячіших ділянок цього «фронту» таємної війни, безсумнівно, є Естонія як з огляду на місце розташування, так і на «баласт»

радянського періоду історії (зокрема, значний відсоток етнічних росіян серед населення). Але такі складні умови не завадили естонцям створити ефективний контррозвідувальний апарат. Навряд чи є якась інша країна НАТО, в якій б так часто затримували б російських шпигунів. Поліція безпеки (естонською – №11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Kaitsepolitseiamet), відома як «КАПО», вважається однією з найкращих та найбільш стійких до російської інфільтрації спецслужб колишнього Східного блоку. Зрештою, це визнають і самі росіяни, для яких естонська контррозвідка віддавна є одним із найбільш серйозних противників у Європі. Вже на початку 1990-х років «КАПО» встановила тісні партнерські контакти з британськими спецслужбами. Це було однією з причин того, що Василь Мітрохін – колишній полковник КДБ СРСР — зі своїм дорогоцінним архівом про роботу радянської розвідки потрапив через Таллінн саме до Великої Британії, а не за океан. За останнє десятиліття в Естонії мала місце низка затримань російських агентів, серед яких були й співробітники «КАПО». Найважливіше значення мала справа Германа Сімма, оскільки йшлося про безпеку не лише Естонії, але усього Північноатлантичного альянсу. Великим успіхом «КАПО» стало затримання шпигуна у власних лавах. Справа Олексія Дрессена демонструє, що естонці мусять постійно і всюди дотримуватися принципу надзвичайно обмеженої довіри, тому що невідомо, де ще сидять подібні «сплячі» агенти. Тягар радянського минулого залишається проблемою і для самої спецслужби,

№11/2018

у чому переконує справа Володимира Вейтмана. Характерно, що починаючи з 2014 року, ймовірно, у зв’язку зі швидким зростанням загрози з боку Росії, естонці стали ставитися до ворожих агентів дуже суворо. Якщо у випадку шпигунів на високому рівні «КАПО» планує оперативні комбінації на довгострокову перспективу, то агентуру нижчого рівня, яка не має доступу до державної таємниці та не обіймає високих посад, а займається переважно спостереженням, естонці швидко затримують, судять і доводять інформацію про це до суспільства. Така позиція свідчить про підвищену пильність естонської сторони, яка чудово усвідомлює, що у відносинах з Москвою треба поводитися твердо. За словами колишнього аналітика Агентства національної безпеки США Джона Шиндлера, естонці так довго мали справу з росіянами, а раніше – з Радянським Союзом, що інтуїтивно відчувають російську розвідувальну «культуру» і методи їх роботи. «КАПО» не замовчує і не легковажить фактів затримання та депортації російських шпигунів. У щорічному звіті про стан державної безпеки, який випускається з 1998 р., спецслужба викриває методи роботи розвідувальних органів РФ, називаючи людей та організації, які підозрюються в контактах з ними. Згаданий детальний звіт про роботу «КАПО», до речі, був першою публікацією такого роду у світі. Той факт, що Естонія має

одну з найбільш результативних контррозвідувальних служб на східному напрямку, підтверджується ефективною інформаційною війною (йдеться не лише про оприлюднення інформації про затримання шпигунів), а також суворістю системи правосуддя: іноземні агенти зазвичай отримують максимальне покарання. Звідки ж походять джерела такої результативності? Позитивну роль відіграли повна люстрація апарату органів безпеки та застосування так званого «нульового варіанту». Хоча, могло статися й інакше, про що говорить історія діяльності агента впливу Росії в Естонії Едгара Савісаара. Коли у 1990 р. він очолив Раду міністрів Естонської РСР, то організував з колишніх офіцерів МВС нову спецслужбу (Eriteenistus). Після відновлення Естонією своєї незалежності Едгар Савісаар автоматично став прем’єр-міністром. У 1991 р. була створена «КАПО», однак глава уряду не підпорядковував їй Eriteenistus, і навіть почав працевлаштовувати там колишніх офіцерів КДБ. У 1992 р. Едгар Савісаар пішов у відставку, а його спецслужба була розпущена. Пізніше політик заснував приватну охоронну фірму SIA, основу якої складали співробітники Eriteenistus. Перебуваючи у 1995 р. на посаді міністра внутрішніх справ, Едгар Савісаар використовував цю фірму для негласного спостереження за членами уряду та президентом.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Влада незалежної Естонії однією з важливих проблем визнала колишніх офіцерів КДБ та радянської армії, але була змушена частину з них використовувати для роботи у нових державних органах. Наприклад, єдиними вузькоспеціалізованими фахівцями в країні були співробітники оперативнотехнічного відділу КДБ ЕРСР, тому керівництво «КАПО» залишило їх на службі для того, щоб вони підготували собі зміну. Це була дуже незначна кількість людей, яких не допускали до важливої оперативної інформації. Як потім з’ясувалося, більша частина цієї групи мала контакти з російськими спецслужбами. У 1995 р. був прийнятий закон «Про порядок реєстрації та викриття осіб, котрі служили або співпрацювали з розвідувальними чи контррозвідувальними органами безпеки або збройними силами країн, що окупували Естонію», який мав мінімізувати ризики, пов’язані з колишніми співробітниками КДБ ЕРСР. Але він не зміг кардинально вирішити цю проблему. Багато осіб, які підпадали під дію закону, в обмін на безкарність і анонімність добровільно призналися у співпраці з КДБ. Це серйозно ускладнило росіянам контакти з ними, хоча повністю такої можливості не усунуло. У кожному з гучних шпигунських скандалів останніх років виявлялося, що офіцери ФСБ або СЗР РФ, які вербували або мали на зв’язку агентуру в Естонії, свого часу проходили службу в КДБ ЕРСР (так, з Германом Сіммом та Володимиром Вейтманом контактували Валерій Зенцов та Микола Єрмаков). Розвідувальну діяльність на території Естонії проводять усі три головні російські спецслужби: СЗР, ФСБ та ГРУ ГШ ЗС РФ. Найбільшу активність ФСБ проявляє у прикордонних районах, залучаючи до співробітництва російськомовних жителів Естонії, які часто подорожують до рідних у Росію. Указом президента РФ від 17

червня 2007 р. етнічним росіянам з країн Балтії дозволений безвізовий в’їзд до РФ. ФСБ вербує агентуру й з кримінального середовища, зокрема з числа контрабандистів. Нелегальний перетин кордону використовується росіянами як основа для вербування. З іншого боку, для естонської контррозвідки однією з найбільших проблем залишається недостатній контроль над сухопутним кордоном з Росією. Переважна його частина проходить через лісисту та горбисту місцевість, а контрабандисти дуже добре знають, де знаходяться камери спостереження і легко їх обходять. СЗР, у свою чергу, працює з цінними агентами, які часто є співробітниками важливих інституцій і мають доступ до державної таємниці. Зовнішньополітична розвідка активно працює теж в економічній сфері. Натомість всі три спецслужби зацікавлені у здобуванні інформації на тему НАТО, передусім, щодо підрозділів Альянсу, розквартированих в Естонії, або багатонаціональних навчань, що проходять на її території. Особливий інтерес Москва проявляє до Об’єднаного центру передових технологій з кіберзахисту НАТО. СЗР та ГРУ націлюють свою агентуру на отримання закритих даних про оборонне планування, співробітництво у рамках Альянсу, розвиток збройних сил, оборонну промисловість, сили територіальної самооборони, інфраструктуру. Відомо, що російські «дипломати» збирають детальну інформацію про мости, розташовані на півдні Естонії вздовж автомагістралі, яка з’єднує кордон РФ з Балтійським морем, та стратегічної залізничної лінії. Росіяни ведуть розвідувальну ді-

яльність проти Естонії як з власної території, так і з території посольства РФ у Таллінні та Генеральних консульств у Тарту і Нарві. У естонській контррозвідці вважають, що майже кожен третій співробітник цих представництв – офіцер спецслужб. На відміну від російських «дипломатів», які працюють, скажімо, у Польщі або Чехії, їх колеги у країнах Балтії не лише збирають розвідувальну інформацію, але й займаються підривною діяльністю проти влади. В останніх звітах «КАПО» звертається увага на те, що спецслужби РФ поступово змінюють вид прикриття для своїх співробітників, які все частіше виступають не як дипломати, а як бізнесмени чи журналісти. Крім того, для зв’язку з агентурою використовуються нелегали. Російські розвідники тепер надають перевагу зустрічам зі своїми агентами на території третіх країн, що демонструє, як Москва боїться естонської контррозвідки. У січні 2017 р. Поліція безпеки затримала співробітника ГРУ, який потім був засуджений на п’ять років позбавлення волі. Це був перший випадок затримання військового розвідника у сучасній історії країн Балтії. Для ГРУ РФ Естонія є «воротами» до НАТО, до проблематики всього Альянсу. Росіяни не приховують, що мають підвищений розвідувальний інтерес до невеликої сусідньої держави. За словами завідувача відділом Прибалтики Інституту СНД Михайла Александрова, «нас цікавить план НАТО щодо прикриття Прибалтійського регіону в разі загострення відносин між Росією і НАТО, у разі початку військових дій. Оскільки естонці дуже сильно інтегровані в розвідувальне співтовариство НАТО, є одним з

Поліція безпеки (Kaitsepolitseiamet), відома як «КАПО», вважається однією з найкращих та найбільш стійких до російської інфільтрації спецслужб колишнього Східного блоку» 30

№11/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

його активних учасників, вони, звісно, знайомі і з сучасними методами роботи проведення операцій проти Росії, тому і така інформація теж представляє для нас суттєвий інтерес». Активність російської розвідки особливо посилюється під час проведення в Естонії великих навчань НАТО. У таких випадках ГРУ використовує не тільки агентуру, але й БПЛА, якими оснащений військовий спецназ. Багато дронів з камерами було зафіксовано в естонському небі у квітні 2015 р., коли проходили маневри Trident Jaguar. Роком раніше, у ході підготовки спеціальних сил НАТО в тому ж регіоні, росіяни

«КАПО» не замовчує і не легковажить фактів затримання та депортації російських шпигунів. У щорічному звіті про стан державної безпеки, який випускається з 1998 р., спецслужба викриває методи роботи розвідувальних органів РФ, називаючи людей та організації, які підозрюються в контактах з ними» встановили дві телефонні «вежі-привиди», за допомогою яких вони отримали номери ІМЕІ мобільних телефонів військовиків Альянсу. Наявність таких даних дає можливість спостерігати за рухом особового складу спецпідрозділів НАТО. Штаб згаданих навчань знаходився на базі Еаметса, поблизу міста Пярну. Це один з трьох найбільш цікавих для росіян естонських військових об’єктів, крім Вову та Емарі (тут розташовані літаки НАТО). Протягом 2016 р. «КАПО» зафіксувала тут одинадцять підозрілих випадків фото- та відеозйомки бази та її персоналу. Недалеко від бази Еаметса знаходиться село Сінді, населене переважно етнічними росіянами. У Поліції безпеки вважають, що серед них є особи, які співпрацюють зі спецслужбами РФ.

№11/2018

За часів президентства Володимира Путіна ФСБ отримала право проводити розвідувальну діяльність на усьому пострадянському просторі. Розвідувальні відділи Прикордонної служби (з 2003 р. у складі ФСБ) працюють на суміжній з Естонією території. За проведення «глибокої» розвідки відповідають Управління ФСБ по Псковській області та Управління ФСБ по Санкт-Петербургу і Ленінградській області, хоча більш важливі операції (такі, як викрадення співробітника «КАПО» Естона Кохвера у 2014 р.) організовує Центральний апарат ФСБ у Москві. Відомо, що на початку 2007 р. полковник Андрій Лобанов з Управління ФСБ по Санкт-Петербургу і Ленінградській області здійснив кілька спроб вербовки естонських громадян. Незабаром після цього відбулися вуличні заворушення, спровоковані про-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

російськими радикалами під приводом захисту пам’ятника радянським воїнам у Таллінні. Поліція безпеки не отримала безпосередніх доказів того, що саме розвідка керувала цією операцією (яка, до речі, супроводжувалась потужною кібератакою на Естонію), але було встановлено, що з проросійськими активістами таємно зустрічалися «дипломати» з посольства РФ. За офіційними даними, у 2015-2016 рр. в Естонії було затримано і засуджено п’ятьох агентів ФСБ (жоден з них не був естонцем за національністю). Три з них мали подвійне громадянство (естонське та російське), один — естонське, ще один був особою без громадянства. Олександр Руднєв працював на російські спецслужби протягом двох років. Він збирав інформацію про армійські підрозділи, ситуацію на військових базах, систему охорони державного кордону та про співробітників Південної префектури поліції і прикордонної служби. Максим Груздєв «спеціалізувався» на висвітленні діяльності органів безпеки та поліції. Павло Романов, завербований ФСБ ще у 1994 р., був досвідченим контрабандистом і доставляв до Росії не тільки товари, але й інформацію про пости охорони кордону, місця розташування камер спостереження, методи роботи прикордонників. Артем Малишев працював на ФСБ з 2011 р., повідомляючи своїх кураторів про пересування частин естонської армії та підрозділів союзників по НАТО. Алік Хучбаров мав 4-річний «стаж» співробітництва і «контролював» прикордонну заставу біля населеного пункту Піуса. Агентурна діяльність ФСБ в Естонії не обмежується подібним «моніторингом». У Москві йдуть в ногу з прогресом і готують плани на майбутнє. У листопаді 2017 р. «КАПО» затримала

20-річного Олексія Васильєва, підозрюваного у шпигунській діяльності та кіберзлочинах. Він закінчив технічне училище у місті Сілламяе, де поглиблено вивчав комп’ютерне програмування. Пропрацювавши три роки, юнак на деякий час виїхав до Росії (у Поліції безпеки вважали, що там він проходив спецпідготовку). Повернувшись до Естонії, Олексій Васильєв вступив на навчання до філії Талліннського технічного університету у місті Кохтла-Ярве на спеціальність «автоматизація технологічних процесів». В одному з останніх щорічних звітів «КАПО» говориться про так звану доктрину Герасимова (начальника ГШ ЗС РФ), згідно з якою війна може вестися невійськовими засобами, щоб зменшити «готовність, волю і цінності» противника. Загроза з боку Росії для Естонії — це більше, ніж просто класична розвідувальна діяльність. Тому, крім боротьби з агентурою ФСБ, СЗР та ГРУ, контррозвідка приділяє особливу увагу моніторингу ділового та медійного середовищ. Естонці ретельно контролюють, хто і куди хоче вкласти інвестиції в їх країну, якою є структура капіталу, де зареєстрований суб’єкт господарювання. Зрештою, сам Володимир Путін у грудні 2010 р. наголошував на потребі захисту російського бізнесу за кордоном і на необхідності використання технічного та інтелектуального потенціалу російської розвідки для реалізації економічних інтересів держави. Розвідувальна діяльність, яка проводиться через ЗМІ та журналістів, є ще більш небезпечною. За словами представника «КАПО» Мартіна Арпо, росіяни нічого не зроблять військовою силою, не створивши внутрішньої загрози або враження в її наявності. Кореспонденти, які прибувають з Росії часто «суміщають»

посади зі службою в розвідці. Їхні репортажі готуються за сценаріями, написаними у штаб-квартирах спецслужб у Москві. Вони змальовують картину пострадянської Естонії як економічно, соціально та культурно відсталої країни на периферії Європи, де процвітає неонацизм, а російськомовне населення піддається дискримінації. Не кращою є ситуація і з російськомовними ЗМІ в Естонії, які інфільтровані іноземною агентурою. Наприклад, журнал «Балтийский мир» опосередковано фінансується Міністерством закордонних справ Росії, а його головний редактор, колишній кореспондент агентства Regnum Дмитро Кондрашов, за даними Поліції безпеки, пов’язаний з російською розвідкою. У свою чергу, власник видавництва Tarbeinfo і активіст російської громади Володимир Ільяшевич є колишнім офіцером ПГУ (розвідка) КДБ СРСР. ЗМІ — важливий елемент агентурної боротьби РФ з Естонією. Ефективно протидіяти цьому дуже важко, бо майже 40% етнічних росіян взагалі не знають естонської мови, а дві третини з них не стикаються з естонськими ЗМІ. Російські медіа є потужним інструментом для маніпулювання свідомістю значної маси естонських росіян. Згідно з дослідженнями, проведеними у 2014 р., у разі суперечливих повідомлень лише 6% росіян довіряють естонським ЗМІ. Більшість вірить у те, що їм повідомлять російські медіа.

Активність російської розвідки особливо посилюється під час проведення в Естонії великих навчань НАТО»

№11/2018