__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

11

2016


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

11

2016


ЗМІСТ Врегулювання збройних конфліктів

Нова роль ООН у миротворчості

ІТ-технології

Практикум

Технології на службі армії 10

Облік особового складу

Іноземний досвід

Нормативне забезпечення оборонної реформи

4

Проаналізувати все

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

16

Управління державної охорони України

20

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

26

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

Воробйов Г.П. — начальник Національного університету оборони України, генерал-полковник, кандидат історичних наук

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№11/2016

1


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Варан»: зроблено в Україні Довідка БТР «Варан» — бойова колісна плаваюча бронемашина, призначена для транспортування особового складу та вогневої підтримки Екіпаж:

3 осіб Десант:

7 чоловік Бойова масса:

12,5 тонн Марка двигуна:

Deutz Потужність двигуна:

320 к.с. Швидкість:

110 км/год (по шоссе) Запас ходу:

750 км (по шоссе) Тип броні: сталева катана гомогенна Кліренс: 475 мм

Санітарний автомобіль Перші санітарні автомобілі Богдан-2251 в кількості 60 машин надійдуть до Збройних Сил України до кінця 2016 року - корпорація «Богдан Моторс» почала виробництво нового автомобіля для армійської санітарної служби. Санітарний автомобіль Богдан-2251 призначений для доставки поранених із поля бою і покликаний замінити застарілі УАЗ. У відсіку Богдан-2251 помістяться четверо лежачих або вісім сидячих поранених, передбачено кріплення для нош. Ціна Богдан-2251 становить 32 тис. доларів.

2

К

омпанія «НВК «Техімпекс» продемонструвала нову поліпшену версію колісної бойової машини піхоти «Варан-3» з словацьким дистанційно керованим бойовим модулем (турель) Turra 30, розроблений EVPU . БТР оснащений дизельним двигуном Deutz потужністю 320 к. с., який розміщений праворуч від механіка і командира, а також автоматичною коробкою передач Allison. Корпус БТР може забезпечити захист від куль калібру 7,62-мм, а в лобовій і кормовій проекції — від куль 12,7мм. На замовлення можлива установка на машину балістико-акустичного захисту (БАЗ), який захищає екіпаж від бронебійно-запальних куль типу Б-32

Техніка для Нацгвардії Національна гвардія України отримала 14 спеціалізованих вантажопасажирських повнопривідних автомобілів Great Wall Wingle 5 для перевезення особового складу і вантажів. Автомобіль з колісною формулою 4х4 має рамний посилений кузов вантажопідйомністю до 1 тонни і пасажиромісткістю — 5 чол., кліренс — 20 см.Додатково автомобілі були укомплектовані герметичним КУНГом зі скловолокна підвищеної міцності. Раніше Національна гвардія закупила декілька десятків позашляховиків Great Wall Н3.

калібру 7,62 і 12,7-мм, а також від вторинного потоку осколків. Також на «Варан» може бути встановлений комплекс активного захисту. БТР «Варан» може виготовлятися в різних комплектаціях: машина управління, зв'язку, медична, а також ремонтно-евакуаційна. Бронетранспортер «Варан-3» сконструйований за такою компоновкою, що й сучасні колісні бронетранспортери, такі як Patria/Rosomak AFVs, Otokar ARMA 8Ч8 чи FNSS PARS 8Ч8. Конструкція колісного бронетранспортера «Варан-3» дозволяє перевозити його в таких транспортних літаках, як Lockheed Martin C-130 Hercules або Ан-70.

Бортова система самозахисту "Омут" На листопад розробником та виробником засобів радіоелектронної боротьби українською компанією Radionix заплановано льотні випробування на підвісці літака версії своєї бортової системи самозахисту «Омут». РЕБ «Омут» випускається в двох основних варіантах один для зовнішньої підвіски, а інший для внутрішньої інтеграції з набором бортового обладнання та станція попередження про опромінення літака (RWR).

Боротьба з корупцією Військова прокуратура Центрального регіону України розслідує факт закупівлі 95 тисяч комплектів неякісної літньої військової форми на суму більш ніж в 500 тис. доларів - розпочато кримінальне провадження щодо службових осіб головного військового представництва, які не перевірили військовий одяг на відповідність до державних вимог. Службові особи не здійснили перевірку та отримавши форму неналежної якості, підписали акти, на підставі яких Міноборони перерахувало на рахунки підрядників понад 15 млн грн.

№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Новий комплекс ДП КБ «Південне» спільно з німецьким партнером веде розробку в інтересах ЗС України нового зенітноартилерійського комплексу ближнього радіуса дії. Планується, що нове озброєння має замінити радянські зенітні системи типу ЗСУ «Шилка» і ЗПРК «Тунгуска». Передбачається, що до складу перспективного зенітно-артилерійського комплексу увійде розміщений на базі шасі колісного БТР типу БТР-4 35-мм зенітний арткомплекс від німецької Rheinmetall, а також пункт управління і ведення розвідки на шасі легкого бронетранспортера або бронеавтомобіля високої прохідності. В рамках проекту КБ «Південне» забезпечить інтеграцію всіх систем наведення і управління вогнем нового озброєння. Вага пушки — 450 кг, планова скорострільність нового зенітноартилерійського комплексу — близько 100 пострілів на хвилину, кожен снаряд містить 152 балістичних елемента вагою 3,3 г, які забезпечують високий вражаючий ефект боєприпасу, що дасть змогу успішно боротися не тільки з вертольотами, літаками, що низько летять, а й з безпілотниками. Також бойова машина зможе застосовуватися проти наземних цілей, для придушення живої сили і знищення легкої бронетехніки.

Куди має йти Україна? Переважна більшість українців вважає необхідним напрямком зовнішньої політики для країни курс на приєднання до Європейського Союзу, однак третина населення налаштована як проти ЄС, так і проти Митного союзу і вважає, що Україна має йти незалежним шляхом, не приєднуючись до жодного з цих союзів. Отже, розподіл відповідей на питання: «Яким інтеграційним напрямком має йти Україна? - Вступ до Європейського Союзу, Вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном або неприєднання ані до ЄС, ані до Митного союзу» виглядає наступним чином:

12,9%

30,3%

45,7%

11,1% приєднання до Європейського Союзу приєднання до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії і Вірменії неприєднання ані до Європейського Союзу, ані до Митного важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології

№11/2016

Нові умови набору на контрактну службу В

сі контракти на проходження військової служби громадяни будуть укладати з визначенням чіткого терміну їх дії: планується скасувати контракти до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Також контракти на шість місяців в особливий період укладатимуть за бажанням мобілізовані військовослужбовці та солдати строкової служби, які під час особливого періоду вислужили не менше 11 місяців. Крім того, укладати контракт на 6 місяців зможуть особи, звільнені від військової служби під час дії особливого періоду та які вирішили ще послужити в рядах Збройних Сил за контрактом. При цьому після шести місяців служби такі військовослужбовці матимуть право продовжувати контракти ще на 6 місяців або більші терміни. Законопроектом планується ввести в особливий період такий вид військової служби, як військова служба за призовом терміном на 18 місяців осіб офіцерського складу.

Відповідно до Указу Президента України від 14.11.2016 №503 «Про внесення змін до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», право прийому офіцерів запасу на військову службу за контрактом, крім Міністра оборони України, надано ще двадцяти посадовим особам. Незважаючи на незначний перерозподіл кадрових повноважень, командири так і не отримали реальних повноважень адекватних рівню покладеної відповідальності та особливих умов застосування військ. Реальні повноваження досі залишаються занадто централізовані та ускладнені бюрократичними процедурами. Більшість військових, відмічають стрімке повернення «паперових» порядків та бюрократичних процедур у військах, що на фоні провалу кадрової політики вищого командування, не сприяє укомплектуванню Збройних Сил вмотивованим персоналом.

«Мінські домовленості є єдиним підґрунтям вирішення конфлікту. Необхідно досягти стабільного припинення вогню, це важко, але на мій погляд – це варто усіх зусиль. Ми домовилися продовжувати роботу над «дорожньою картою» і наступного місяця буде зустріч на рівні міністрів закордонних справ, зараз дуже важливо проводити подібні зустрічі аби не втрати цих обертів в даному процесі». Ангела Меркель, Федеральний канцлер Німеччини

3


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Врегулювання збройних конфліктів

Нова роль ООН у Дилемою сучасної миротворчої діяльності ООН є очікування врегулювання збройних конфліктів і реальна нездатність міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки, які тривають десятиліття, забезпечити умови для вирішення конфлікту. Тільки кардинальні зміни стратегії миротворчої діяльності ООН здатні вирішити цю проблему

Іващенко А. М., кандидат технічних наук, доцент

С

ьогодні в конфліктних регіонах світу тривають 16 миротворчих операцій та діють 23 миротворчі місії ООН різних типів. Якщо у 2000 році в операціях за мандатами ООН брали участь приблизно 34 000 осіб, то зараз ця цифра становить понад 108 000 військових і поліцей-

4

Комолаєва Т.М., науковий співробітник

ських та майже 20 000 цивільних дипломатів і фахівців. Такі зусилля варті світовій спільноті близько 10 мільярдів доларів США на рік. Незважаючи на вкрай важку ситуацію в галузі національної безпеки і оборони, Україна продовжує робити внески у миротворчу діяльність ООН.

Грицюк В.В., старший лейтенант, науковий співробітник

За останні два роки в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки прийняли участь понад 1000 військовослужбовців Збройних Сил України. Сьогодні більше як 500 українських військовослужбовців беруть участь в 10 міжнародних операціях у восьми країнах світу та районі Аб’єй. Стратегічний

№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

миротворчості

№11/2016

5


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Існуючий підхід до планування миротворчих операцій ООН базується на достатньо пасивній стратегії: заморожування будь-якого конфлікту, припинення кровопролиття, роз’єднання сторін і надання місця і часу для врегулювання та подальшого досягнення політичного рішення

»

оборонний бюлетень України визначає метою проведення оборонної реформи в тому числі і створення спроможностей сил оборони для виконання завдань в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (стратегічна ціль № 3). В останні роки зроблено ряд послідовних спроб реформувати різні аспекти миротворчої діяльності ООН. За підтримки Генерального секретаря ООН у 2014-2015 роках працювала Незалежна група високого рівня з миротворчих операцій у складі досвідчених експертів, дипломатів і військових різних країн. Широка дискусія щодо звіту, представленого групою та змін, що плануються у стратегії миротворчої діяльності ООН, відбулася під час міжнародної конференції «Діяльність ООН з підтримання миру», яка пройшла 8 вересня цього року у м. Лондон. У роботі конференції прийняли участь делегації 78 держав світу, сорок з яких очолили міністри оборони. На конференції були розглянуті політичні і доктринальні аспекти миротворчої діяльності ООН, порядок надання і зміст мандату на проведення миротворчої операції, базові принципи миротворчої діяльності, формування національних контингентів, фінансування операцій, відносини з регіональними організаціями з безпеки. Був порушений цілий ряд актуальних проблем миротворчої діяльності, розглянуті результати, проведено глибокий аналіз як успішних, так і невдалих міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки. Широкий спектр змін, які запропоновано внести у миротворчу діяльність ООН, можливо звести до трьох ключових напрямків: • зміни у концепції миротворчої діяльності ООН, • зміни у стратегії проведення миротворчих операцій, • зміни в системі логістики миротворчих сил.

6

До основних змін у концепції миротворчої діяльності відносяться: • об’єднання різних видів миротворчих операцій ООН (від самих м’яких посередницьких і попереджувальних до найжорсткіших силових) в єдиний механізм встановлення миру; • перегляд трьох базових принципів миротворчості: згода сторін, неупередженість, застосування сили тільки в цілях самооборони; • віднесення до миротворчої діяльності антитерористичних операцій (АТО) і завдань з протидії силовому екстремізму. Існуючий підхід до планування миротворчих операцій ООН базується на достатньо пасивній стратегії: заморожування будь-якого конфлікту, припинення кровопролиття, роз’єднання сторін і надання місця і часу для врегулювання та подальшого досягнення політичного рішення. Миротворчий контингент, відповідно до статутних принципів неупередженості та рівновіддаленості від сторін конфлікту, не повинен займати будь-яку політичну позицію щодо конфлікту або підтримувати будь-яку із політичних сил, задіяних в конфлікті. Однак на практиці роз’єднання сторін і заморожування бойових дій виявляється недостатнім. Як правило, у сторін конфлікту бракує політичної волі для

компромісів. Лідери ворогуючих угруповань змінюються, інфраструктура переговорів відсутня, відновлюються бойові дії, зриваються угоди, які намітилися. Так, операції в Іраку (1991 р. і 2003-2010 рр.), колишній Югославії (1994-1999 рр.), Афганістані (з 2001 р. по теперішній час), Лівії (2011 р.) — відрізняються від класичних миротворчих операцій тим, що ставили від імені світової спільноти політичні цілі і політичні умови, які націлені на зміну способу дій різних сил в регіоні конфлікту, аж до їх ліквідації. У зв’язку з цим запропоновано переглянути межу меж між операціями з підтримання миру, які адмініструє Департамент операцій з підтримки миру та миротворчими місіями, які здійснюються Департаментом з політичних питань по мандатам Ради Безпеки ООН. Різні види операцій (Conflict Prevention Operations; Peacemaking Operations; Peace Enforcement Operations; Peacekeeping Operations; Operations to Enable Stabilization; Humanitarian Operations). об’єднуються в єдиний механізм встановлення миру, який включає арсенал всіх миротворчих засобів ООН: від неозброєних спостережних місій, превентивної дипломатії і посередництва, операцій з підтримання угод про припинення вогню до жорстких силових №11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

операцій із встановлення миру відповідно до принципів глави VII Статуту ООН (мал. 1). Такий підхід обґрунтований загрозою міжнародному миру і безпеці, яку необхідно усунути колективними зусиллями. Разом з тим, багато політиків і фахівців, в тому числі, в самій ООН, вважають подібні зміни такими, що заперечують класичній миротворчій діяльності. Надана нова інтерпретація принципу згоди сторін на міжнародне втручання. Цей принцип був сформульований свого часу щодо конфліктів, в яких обидві сторони були суверенними державами – членами Організації Об’єднаних Націй. Тільки легітимні уряди дають згоду на міжнародне втручання з боку ООН. Якщо протидіючі сторони укладають угоду про припинення вогню, ООН допомагає підтримати досягнутий мир, організовує об’єктивний моніторинг імплементації мирних угод, змушує окремих порушників (наприклад, угруповання, які відмовляються скласти зброю) виконати умови мирних угод. В цьому полягають відмінності між операціями з підтримання миру, які засновані на принципах ненасильницької миротворчості, закріпленої главою VI Статуту ООН (Peacekeeping) і операціями по силовому встановленню №11/2016

миру, заснованими на більш жорстких принципах глави VII Статуту, яке передбачає колективне застосування сили світовою спільнотою щодо держав-порушників (Peace Enforcement). В сучасних умовах більшість конфліктів не є міждержавними. Частіше одна із сторін – легітимна державна влада, а друга – недержавні суб’єкти, сепаратистські угруповання, партизани, внутрішня опозиція, які претендують на владу. У таких умовах вирішальною є згода на втручання ООН з боку тільки легітимної влади, на території якої відбувається конфлікт. Відсутність згоди недержавних суб’єктів не повинна зупиняти розгортання місій ООН, тим більше що реальні керівники подібних угруповань, які приймають рішення від їхнього імені, не визнають себе стороною конфлікту. У недержавних сторін конфлікту немає і легітимного механізму демократичного прийняття рішення про згоду або незгоду на втручання зовнішніх сил – зазвичай незрозумило, яка з їх ряду суперечливих заяв є офіційною або остаточною. В результаті, на практиці ООН слід піклуватися про узгодження своїх дій з розгортання операцій тільки з державними суб’єктами – легітимними урядами. Згода недержавних суб’єктів в конфліктах може бути додатково враховована, але не бути вирішальною. Концептуальні зміни передбачають, що принцип неупередженості не буде вимогою повної нейтральності та однакового ставлення до всіх сторін конфлікту з боку миротворчих сил. Часто одна сторона конфлікту являє собою агресора і порушника міжнародних угод, а інша – жертву агресії. Тому на певних етапах миротворчої операції си-

лам ООН доводиться сильніше тиснути на одну зі сторін конфлікту та захищати іншу. Коли одна з сторін переходить в наступ і порушує перемир’я, сили ООН тимчасово зосереджують свої зусилля на протидії саме цій стороні конфлікту, фактично порушуючи баланс сил і захищаючи іншу сторону. Тому неупередженість буде дотримуватися в рамках операції в цілому – за підсумками багатьох місяців або років миротворчої операції, однак на окремих етапах операції може забезпечувати тимчасову підтримку одній із конфліктуючих сторін. Нове трактування надається принципу застосування сили з боку ООН. Сьогодні цей принцип трактується достатньо вузько, як «самооборона контингенту ООН». Якщо на миротворців безпосередньо нападали, їм дозволяється захищатися. У інших випадках вони повинні залишатися військовими спостерігачами без застосування сили. З розвитком практики миротворчих операцій з’явився новий принцип – захист мандату (Defence of the Mandate). Формулювання його достатньо розпливчасте, змінюється від стримування конфлікту тільки завдяки присутністі збройного контингенту ООН (Containment) до збройного запобігання використанню сили сторонами конфлікту (Deterrence), застосуванню форм примушення до миру з боку сил ООН (Coersion) і прямої збройної конфронтації сил ООН з сторонами конфлікту (Combat). Іншими словами, коли дії конфліктуючих сторін ставлять під сумнів продовження миротворчої місії і перспективи досягнення миру, контингентам ООН тепер дозволяється застосовувати зброю. Такий підхід дозволяє керівникам місій ООН самостій-

Єдиний механізм встановлення миру Інтенсивність конфлікту (гуманітарна ситуація)

Розгортання багатонаціональних сил Конфлікт

Вивід основних багатонаціональних сил Вивід багатонаціональних спеціалізованих формувань Стабільність

Криза Етап 0 Моніторинг

Етап 1 Запобігання

Операція з підтримання миру

Етап 2 Встановлення/ примушення/підтримка миру Миротворча операція

Етап 3 Стабілізація

Етап 4 Відновлення

Час

Цивільно-військова операція

7


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Концептуальні зміни передбачають, що принцип неупередженості не буде вимогою повної нейтральності та однакового ставлення до всіх сторін конфлікту з боку миротворчих сил» но приймати рішення про застосування зброї. Так, бригада силового вторгнення ООН (UN Intervention Brigade), склад якої включав контингенти збройних сил Південно-Африканської республіки, Танзанії і Малаві, почала бойові дії у Демократичній Республіці Конго (ДРК) ще до того, як РБ і Секретаріат ООН визначили умови використання зброї. Значне напруження при плануванні міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки викликають ситуації, коли миротворчі сили ООН доводиться застосувати в АТО або при виконанні завдань з протидії силовому екстремізму. На конференції відмічалося, що «сили ООН з підтримання миру за складом і характером діяльності не пристосовані до участі в АТО. Вони не мають необхідного спеціального спорядження, розвідувальних даних, матеріальнотехнічного забезпечення, сил і засобів спеціальних операцій». У випадках, коли оперативна обстановка в зоні конфлікту вимагає міжнародного силового втручання, застосування важких озброєнь і сил спеціальних операцій, пропонується залучати спеціально навчені сили кризового реагування окремих країн, коаліцій держав, або колективні постійні збройні сили таких організацій, як НАТО. Такі сили, на відміну від збірних контингентів під прапорами ООН, проходять регулярні спільні тренування, мають бригадну структуру з компонентами військової розвідки, транспортної авіації, механізованих під-

8

розділів, хімічної і радіаційної розвідки, спираються на підтримку генеральних штабів своїх країн. Прикладом є застосування в операції «Enduring Freedom» у 2001-2014 рр. збройних сил США, підпорядкованих Пентагону, паралельно з операцією міжнародних сил ООН по сприянню Афганістану (UNAMA). До основних змін у стратегії проведення миротворчих операцій відносяться: • зміни у системі оперативного планування, • зміна ролі в вирішенні регіонального конфлікту, • об’єднання паралельних міжнародних, національних і регіональних операцій. Якщо забезпечується реалізація угоди про припинення вогню, а перемир’я зірвано однією із сторін і бойові дії відновилися, ООН не повинна згортати операцію з підтримання миру, а швидко забезпечити зміну виду операції на інший та застосувати нові силові засоби для примушення сторін до нового примирення. Обґрунтування такого підходу базується на прикладах ряду невдалих операцій останнього часу, які значною мірою були викликані неготовністю ООН оперативно міняти характер і вид миротворчої операції. У Південному Судані операція UNMISS по підтриманню миру і становлення нової держави захлинулася в новому оберті громадянської війни. Замість політичного урегулювання знадобився фізичний самозахист миротворців, які опинилися під перехресним вогнем. Під час операції MINUSMA у Малі почали-

ся бойові напади на миротворців. Операція ООН MONUSCO у ДРК після 16 років спроб підтримання миру опинилася під загрозою зриву в результаті сутичок місцевих сил. ООН була змушена прийняти доповнення до мандату, які дозволили бойові дії наступального характеру з витіснення конфліктуючих сторін з ключових територій. У дарфурському конфлікті спільна місія ООН і Африканського Союзу UNAMID не змогла реалізувати мандат щодо підтримання миру і звели свою діяльність до пасивного моніторингу, що призвело до розгортання конфлікту. Тільки з 2013 року по теперішній час миротворці ООН в чотирьох операціях (в Центральноафриканській республіці, Лівії, Сирії, Ємені) змушені були евакуюватися з місць основної дислокації в результаті нападу конфліктуючих сторін на миротворчі сили. Конференція запропонувала ООН зайняти позицію лідера в політичному врегулюванні: не стільки просто підтримувати примирення, а і послідовно брати на себе лідерство в веденні переговорів, розробку компромісів, досягненню політичного рішення. ООН не слід витрачати сили і кошти на конфлікти, в яких протиборчі сторони не дозволяють їй зайняти місце провідної сили у врегулюванні. В такому випадку створені умови перемир’я виявляться марними, невизначеність і невирішеність конфлікту будуть тягнутися роками і десятиліттями, а ООН, витрачаючи величезні зусилля і кошти не зможе врегулювати конфлікт. В ООН приходять до практики об’єднання паралельних національних, регіональних і міжнародних операцій. Використовується термінологія «мережевого партнерства». Підкреслюється, що будь-яка миротворча операція ООН вже є по суті партнерством ряду країн, які поєднують свої сили, кошти, війська, цивільний персонал для виконання спільних завдань. Розвиток мережевого партнерства передбачає підключення до врегулювання регіональних організацій з безпеки і співробітництва: ОБСЄ, НАТО, ЄС, Африканського Союзу, Ліги Арабських Держав та інших. У деяких випадках, як це було в Афганістані і Іраку, здійснюється розгортання національних військових підрозділів групи держав під національним або коаліційним командуванням. Це підвищує гнучкість військово-поліцейсько-цивільного конгломерату, який вирішує комплекс різнотипних завдань в зоні проведення операції.. Інфраструктура миротворчих операцій, в яких одночасно залучено понад №11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

100 000 чоловік в десятках країн, являє собою складну логістичну структуру глобального масштабу. Для миротворчого контингенту і персоналу необхідно щодня доставляти в різні кінці планети продовольства на один мільйон доларів США, а вартість бензину та іншого палива для автотранспортних засобів і бойової техніки ООН, задіяної в 16 операціях і 23 політичних місіях, перевищує 1,5 млн. доларів щодня. До основних змін в системі логістики миротворчих сил відносяться: • створення регіональних логістичних хабів; • оновлення технічної сторони: створення центрів збору і обробки інформації, використання безпілотних літальних апаратів, використання мереж мобільного зв’язку; • створення єдиного фонду фінансування миротворчої діяльності. Підтримана пропозиція створення логістичних хабів: регіональних центрів комплектації і підготовки, які забезпечують всі операції, як правило, в межах одного континенту. Такі центри вже створені в Центральній і Західній Африці, з проміжними центрами комплектування в Європі. Так, центр логістики ООН в Ентеббе (Уганда), сконцентрував комплектування контингентів, обладнання та озброєння для восьми операцій ООН на африканському континенті. По морю і повітрю в Уганду перекидаються контейнери з озброєнням і військовою технікою, медичне забезпечення, комп’ютерна та комунікаційна техніка – все, що потрібно в різних регіонах проведення операцій. Сюди ж прибувають військовий і цивільний контингент з різних країн, проходить

№11/2016

інструктаж, вивчає особливості і правові норми країни проведення операції, формуються підрозділи і контингенти, які після злагодження перекидаються в район операції. У практиці роботи ООН з’явилися оснащені сучасним комп’ютерним і комунікаційним обладнанням центри збору і обробки інформації, де в одній мережі працюють представники миротворчих контингентів, міжнародної поліції і цивільні фахівці. Вони мають доступ до спільних інформаційних ресурсів, каналів супутникового зв’язку, підтримують онлайн контакт із штабквартирою ООН і базами миротворчих сил в різних країнах. Розпочато використання безпілотних літальних апаратів для збору інформації і розвідки. Використання практики збору і аналізу розвідданих з метою забезпечення миротворчої операції є нововведенням, оскільки традиційно вважалося, що миротворчі операції не повинні включати компоненти важких озброєнь, авіації, розвідки. У цій сфері виявлено ряд практичних проблем, пов’язаних, наприклад, з тим, що ряд країн забороняють польоти безпілотних апаратів над своєю територією, а деякі держави забороняють запис і ретрансляцію за межі країни відео місцевості з безпілотних апаратів, дозволивши лише спостереження в режимі онлайн. Виникають проблеми і з правом власністю на зображення, які отримані з дронів. З розвитком покриття мережами мобільного телефонного зв’язку впроваджується практика регулярного зв’язку спостерігачів з місцевого населення з

місіями ООН. В ряді миротворчих операцій невеликі підрозділи миротворців на вертольотах або автомобілях терміново висуваються з баз постійного розташування в райони, з яких отримані телефонні повідомлення від місцевих жителів про застосування сили конфліктуючими сторонами або іншими проблемами, які вимагають втручання з боку миротворців. Підтримана і пропозиція щодо створення єдиного фонду фінансування миротворчої діяльності з гнучкими процедурами перекидання ресурсів між операціями, замість існуючих нині паралельних фінансових потоків для кожної операції. Тож, можна зробити висновок, що широке коло представників високого рівня країн-членів ООН розглянули і підтримали значну кількість практичних рекомендацій щодо змін в стратегії миротворчої діяльності, планування і управління миротворчими операціями, логістичного забезпечення миротворчих контингентів ООН. Можливо очікувати, що значна частина цих рекомендацій буде втілена в практичну діяльність ООН. Разом з тим, система миротворчої діяльності в цілому може буде реформована тільки разом з глибокою реформою самої ООН, до чого і закликав Президент України П. Порошенко під час виступу на Генеральній Асамблеї ООН 21 вересня 2016 р. Розуміння змін у стратегії миротворчої діяльності ООН дозволяє краще розуміти сучасні і потенційні можливості цієї організації у вирішенні конфлікту на Сході України.

9


ІТ-технології

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Технології на службі армії

Із затвердженням Стратегічного оборонного бюлетеня України можна вважати завершеними теоретичні обговорення того, які саме ІТ-системи є пріоритетними для забезпечення життєдіяльності та підтримки бойових дій Збройних Сил України та повинні бути розгорнуті у першочерговому порядку

Крижанівський О.А., полковник, заступник начальника Управління інформаційних технологій МОУ, кандидат технічних наук

В

же у вступній частині Стратегічного оборонного бюлетеня (СОБ) зазначається, що відсутність автоматизованої системи управління у сфері матеріально-технічного забезпечення була однією з найбільш важливих проблем функціонування українських сил оборони в умовах існуючих та потенційних загроз, виявлених у рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони, оцінки стану воєнної безпеки держави та набутого досвіду участі ЗСУ у антитерористичній операції. Далі ж СОБ чітко визначає необхідність і конкретне завдання щодо створення єдиної інформаційної системи управління оборонними ресур-

10

Бабенко Л.П., старший науковий співробітник Інституту програмних систем Національної Академії Наук України

сами (Defense resources management information system – DRMIS) та забезпечення її належної взаємодії з національною телекомунікаційною мережею оперативного (бойового) управління, зв’язку, розвідки і спостереження (C4ISR). Оскільки ціль можна вважати остаточно визначеною, треба зосередити увагу на загальних підходах і принципах побудови DRMIS, а також на функціональних сферах діяльності Міноборони та ЗС України, які саме DRMIS повинна охоплювати та обслуговувати. З урахуванням того, що всі останні рішення у оборонній сфері України базуються на досвіді та підходах НАТО, необхідно, у першу чергу, ознайомитись

Овчінніков О.Є., член Робочої Групи з питань створення інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України

з положеннями стандартів, адміністративних публікацій та інших документів Альянсу, які унормовують та регулюють здійснення діяльності за відповідними напрямами. У цьому зв’язку, видається доцільним, насамперед, взяти до уваги положення затвердженої у рамках НАТО у квітні 2011 року Спільної доктрини союзників для систем зв’язку та інформації. Ця Доктрина є всеохоплюючим керівництвом щодо організації систем зв’язку та інформації (СЗІ) та їх інтеграції для потреб проведення спільних військових операцій Альянсу. Відповідно, згаданий документ переважно стосується питань використання СЗІ для потреб командування та контролю. №11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Водночас, у Доктрині приведено опис характеристик СЗІ, їх загальну структуру, розподіл ролей та відповідальності. Цей документ також містить перелік ключових принципів управління інформацією, які потрібно належним чином враховувати для розробки та побудови ефективно функціонуючих СЗІ. Документ відносить до ключових такі принципи: 1) Право власності та безпечне зберігання інформації. Інформація повинна мати автора, чітко визначені права власності, і опікунство, присвоєне на весь життєвий цикл. 2) Керівництво та організаційна структура. Управління інформацією – це основна відповідальність, що вимагає відповідального управління за участю топ-рівня і створення та підтримки ефективної організаційної структури. 3) Спільне використання інформації. Інформація повинна управлятися з акцентом на відповідальність за спільне використання, збалансованого принципом безпеки, а саме необхідністю ознайомлення з секретними матеріалами. 4) Стандартизація інформації. Інформація повинна мати стандартну структуру і логічне уявлення для забезпечення сумісності, взаємодії і більшої ефективності процесів. 5) Забезпечення цілісності та безпеки інформації. Інформація повинна бути захищена застосуванням принципу забезпечення безпеки інформації. 6) Інформаційні потреби. Інформаційні потреби повинні бути визначені, як частина

процесів планування та архітектури для підтримки досягнення визначених цілей. Крім цього, у Доктрині вказується, що, у разі належного врахування перелічених вище принципів, інформаційні системи повинні включати у себе певні основні елементи, які дозволять їм бути ефективними за самих різних умов. Такими елементами є: • Чітка структура СЗІ; • Належне управління інформацією в СЗІ. Суворе дотримання дисципліни СЗІ стосується управління потоком інформації від збору, зберігання, обробки і спрямування до доповіді. Структура доповіді, стандартизовані текстові формати повідомлень і доповіді, можливості визначення першочерговості, переваг, покажчиків маршрутизації та інші фізичних і процедурних заходів мають регулювати рух інформації в СЗІ. Виходячи з необхідності отримання відповідних інформаційних матеріалів для своєї діяльності і забезпечення процесів, всі «споживачі інформації» повинні описати свої вимоги до інформаційного забезпечення (обміну інформацією) як основи управління інформацією (потоком інформації); • Економічність СЗІ. Недопущення дублювання, ретельне визначення і управління вимогами користувачів та встановлення суворої дисципліни передачі дозволяє досягти економічності при застосуванні СЗІ. Для підвищення ефективності і задоволення очікувань користувачів, вимоги повинні розроблятися за участю самих

Впровадження DRMIS можна інтерпретувати як перетворення та поєднання сукупності інформаційних систем Міністерства оборони і Генерального штабу Збройних Сил України у єдину інформаційну систему управління оборонними ресурсами з сервісноорієнтованою архітектурою»

№11/2016

користувачів і бути чітко визначені ще на ранній стадії планування. Проте необхідно враховувати, що надмірний акцент на економії СЗІ може скоротити вигоди від їх застосування; • Взаємодія. СЗІ командування, країнчленів та країн-партнерів НАТО мають бути стандартизовані наскільки це можливо і корисно для забезпечення спільної роботи. У порядку зростання, рівнями стандартизації є сумісність, взаємозамінність і спільність. Для забезпечення відповідного рівня взаємодії необхідне узгодження інформації, семантики і розвитку управління даними. Крім того, важливо впроваджувати узгоджені оперативні, процедурні та технічні стандарти; • Гнучкість. Гнучкість забезпечує реагування розгорнутої СЗІ на усі ситуативні зміни. Необхідно, щоб СЗІ враховувала актуалізований стан справ і різноманітність завдань з мінімальними шкодою і затримкою у її функціонуванні; • Забезпечення цілісності та безпеки інформації. Системи та мережі, які використовуються для управління важливою інформацією, мають бути надійними і безпечними. Повинні бути визначені процедури виявлення і протидії шкідливій для СЗІ діяльності. Необхідно, щоб забезпечення безпеки даних включало у себе елементи фізичної безпеки, такі як безпека персоналу і документів, та інформаційну безпеку. Такий підхід передбачає застосування широкого спектру електронних технологій, таких як забезпечення безпеки комунікацій (COMSEC), що включає забезпечення безпеки роботи радіоелектронних засобів РЕЗ (ЕМКОН) і конфіденційність передачі даних, комп'ютерної безпеки (COMPUSEC), безпеку передачі, методи захисного моніторингу та технічного огляду, боротьбу з перехопленням повідомлень, обмежений електронний огляд, і аналіз уразливості. Інформація повинна бути належним чином захищена, забезпечуючи доступ до достовірної інформації уповноваженим користувачам і не дозволяючи доступ до інформації особам, які не мають відповідних повноважень. Таким чином, забезпечення безпеки інформації – це захист інформації та інформаційних систем шляхом забезпечення доступності, цілісності, аутентифікації, конфіденційності та безвідмовності. Згаданий документ називає їх стовпами інформаційного забезпечення та дає опис цих понять, визначаючи: а) доступність як засіб забезпечення системи або системного ресурсу, який гарантує доступність і придатність до використання на вимогу уповноваженого користувача системи. Доступність є однією з основних характеристик безпечної системи. У комплект має

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

входити контроль доступу, де конкретний користувач має санкціонований доступ до системи для виконання конкретної функції або діяльності. Доступність забезпечується шляхом ефективного управління інформацією і надійних процесів СЗІ, включаючи копіювання, резервування і локальне зберігання важливої інформації; б) цілісність як спосіб забезпечення того, щоб дані або інформація, включаючи метадані та формат, не зазнали жодних змін чи не були знищені несанкціонованим чином. Відповідні ризикм можуть бути зведені до мінімуму шляхом використання довірених джерел і цифрових підписів; в) аутентифікацію як засіб забезпечення безпеки, призначений для встановлення дійсності передачі, повідомлення, джерела або засобів підтвердження авторизації особи для отримання конкретної категорії інформації. Це забезпечується за рахунок використання повідомлень про прочитання і доставку, асиметричного шифрування і цифрових сертифікатів. Аутентифікація гарантує, що джерела інформації можуть бути підтверджені при отриманні або первинному доступі; г) конфіденційність як спосіб забезпечення того, що інформація захищена таким чином, що доступ до її змісту надано тільки авторизованому персоналу. Це досягається за допомогою процедур безпеки, шифрування і системи шлюзів; д) незаперечність як спосіб забезпечення безпеки передачі інформації, за допомогою якого відправник даних забезпечується підтвердженням доставки, а одержувач може бути впевнений в ідентичності відправника, так що ніхто не зможе пізніше заперечувати обробку даних. Крім того, у ще одному із найбільш важливіших документів НАТО за напрямом створення та розвитку ІТ-систем, а саме у Адміністаривній публікації Альянсу щодо стандартів та профілів інтероперабільності НАТО зазначається, що останнім часом «інформаційні технології зазнали фундаментальних змін від платформо-орієнтованих до мережево-орієнтованих». При цьому, «перехід від використання платформ до мереж дозволяє забезпечити більш гнучке і більш динамічне мережево-орієнтоване функціонування. Якщо раніше НАТО і країни, що взаємодіють з організацією, розглядалися як незалежні партнери, то сьогодні вони можуть вважатися частинами

мережевої системи, які постійно адаптуються і забезпечують широкий обмін інформацією». У Публікації, зокрема, йдеться про те, що «одним з найбільш важливих чинників підтримки мережевих операцій є сервісно-орієнтована архітектура (СОА). СОA являє собою архітектурний стиль, який використовує різнорідність, і, таким чином, по суті своїй, є нейтральним у відношенні платформ. Він орієнтований на композицію сервісів у гнучкі процеси. СОА дозволяє користувачам і архітекторам сервісів компонувати сервіси у процеси, а потім управляти ними і розвивати їх». Приймемо за основу, що будь-яка система управління може розглядатись як підприємство, ресурсами якого є інформація (дані та знання) та засоби її обробки, а продукцією – також інформація або зміна її стану. Сучасні підходи розглядають архітектуру підприємства (АП) як сукупність його стратегічних напрямів, бізнес-послуг, технологічних ресурсів та потоків інформації. Загальна модель архітектури підприємства має вигляд формули: AП = С + Б + T + І, тобто архітектура підприємства = стратегія + бізнес + технологія + інформація. На відміну від традиційної архітектури, яка стосується проектування фізичних речей, AП є моделлю опису віртуальних речей – структури організації і можливостей підприємства в аспектах вищезазначених С, Б, T, І, тобто документує все, що пов`язане з ним, створюючи каркас інформаційного середовища розробки і функціонування підприємства. Саме такою моделлю доцільно користуватися і при розгляді будь-якої системи управління, зокрема, і DRMIS. Як вже згадувалося вище, найбільш перспективним типом архітектури підприємства на даний час є так звана сервісно-орієнтована архітектура (СОА). У відповідності з «Еталонною моделлю СОА», розробленою OASIS – неприбутковою організацією, яка займається підготовкою відкритих стандартів для світової інформаційної спільноти, базовими властивостями сервісно-орієнтованої архітектури є наступні: • дії підприємства з СОА мають можливість

залучення ресурсів, які належать різним власникам, тобто розподілені по кордонам власності; • люди і системи, залучені до підприємства, взаємодіють один з одним через кордони власності; • управління і керівництво безпекою підприємства так само розподілені за кордонами власності; • взаємодія між людьми і системами, здебільшого, здійснюється шляхом обміну повідомленнями з необхідною надійністю; • підприємство з СОА націлене на узгодження між собою потреб і можливостей, незалежно від кордонів власності. Механізмом такого узгодження є сервіс. Сервіс – це послуга, що дозволяє доступ до однієї або багатьох можливостей підриємства, при цьому доступ забезпечується використанням визначеного наперед інтерфейсу і здійснюється відповідно до обмежень і політик, визначених власником сервісу. Люди, які взаємодіють з підприємством, мають назву учасників, і поділяються на наступні ролі: користувача, постачальника, власника і посередника. Кожна з зазначених вище ролей може поєднуватись з роллю дійової особи – учасника, який безпосередньо взаємодіє з сервісами. Постачальник (розробник) є учасником, який пропонує послугу. Користувач є учасником, що взаємодіє із сервісом з метою задоволення своєї потреби. Посередник або провайдер є учасником, який полегшує взаємодію

У 2004 році на основі оборонних інформаційних інфраструктур США та Великої Британії була ухвалена Рамкова інформаційна архітектура НАТО (NAF), яка може слугувати для визначення орієнтовного переліку елементів архітектури країн-членів та партнерів Альянсу» 12

№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та зв'язок при пропонуванні та використанні сервісу. Власник (у цій ролі може бути замовник або стейкхолдер та провайдер) є учасником, що заявляє і здійснює право власності на сервіс. Надання сервісу здійснюється низкою важливих процесів: власник або провайдер має забезпечити потенційному користувачеві отримання інформації щодо спектру можливостей, які надають існуючі сервіси, і співставлення їх зі своїми потребами. Цю функцію забезпечує каталог сервісів підприємства або його функціональних підрозділів, який містить достатньо зрозумілий опис функцій кожного з доступних сервісів, правила його використання, узгодження рівня сервісу тощо. Для опису сервісів у каталозі напрацьована певна система понять, таких як: 1) Видимість, що є здатністю для тих, у кого є потреби і тих, у кого є можливості, взаємодіяти один з одним шляхом надання описів для таких аспектів, як функції і технічні вимоги, пов'язані із рівнем доступності сервісу а також механізмів для доступу до нього або отримання відповіді. 2) Взаємодія, що стосується взаємодії між постачальниками і користувачами сервісу. Зазавичай здійснюється у якості низки інформаційних обмінів (шляхом обміну повідомленнями) і спричинених ними дій. Результатом взаємодії є ефект в реальному світі. 3) Реальний ефект, який є фактичним результатом використання сервісу. Це може бути надання певної інформації або зміна

№11/2016

стану об'єктів (відомих або невідомих), які беруть участь у взаємодії. 4) Політика, що являє собою визначені будьяким учасником будь-які обмеження або умови використання, розгортання або опису суб'єкта, який перебуває у його власності. 5) Контракт представляє собою угоду двох або більше сторін стосовно використання сервісів. Наведена система понять визначає коло інформації, необхідної і достатньої кожній з ролей, визначених у СОА, для виконання визначеної ролі функціональності. «Еталонна модель СОА» також визначає три точки зору на специфікацію архітектури: участь у СОА, реалізація СОА, володіння у СОА. Що стосується точки зору участі у СОА, то вона розглядає обмеження і контекст, у якому користувачі СОА ведуть справи з її допомогою. Домінуючим видом зв'язку у СОА є електронна підтримка ІТ-ресурсів і артефактів, проте користувачі є люди, тому, коли люди і системи взаємодіють за допомогою електронних засобів, виникає невід`ємна опосередкованість для представлення і здійснення дій. Дія в моделі СОА відображає дії сервісів. Їх реальний ефект (ефект у реальному світі) дозволяє користувачеві досягти своїх цільових результатів. Дія визначається як застосування зусиль дійової особи з метою викликати бажаний ефект. У СОА кілька дійових осіб можуть виконувати спільні дії за допомогою комунікації та

обміну повідомленнями. Поняття комунікації у цьому документі тлумачиться як формулювання, передача, отримання та інтерпретація повідомлень між дійовими особами системи з урахуванням кордонів власності. При цьому зазначається, що: • дії повинні бути належним чином задокументовані в описі сервіса у каталозі, чітко визначаючи їх реальні ефекти за результати діяльності дійових осіб; • дії повинні бути розроблені так, щоб забезпечувати добре визначену сферу своєї функціональності та можливість композиції у ширший спектр дій; • для сервісів, відповідним діям, деталі реалізації дій повинні бути непрозорими для користувача; • дія, яка є композицією інших дій, не повинна демонструвати користувачеві деталі композиції. Останній зі загадних принципів має виняткове значення для опису сервісів з метою їх зберігання, пошуку та використання, оскільки декларує неприпустимість включення у процеси СОА, орієнтовані на користувача, деталей реалізації сервісів, тим самим звільняючи його від необхідності знати їх і враховувати при використанні. Точка зору реалізації СОА зосереджена на елементах, які необхідні для підтримки процесів знаходження сервісів і взаємодії з ними. Такими елементами є каталог сервісів та формати описів сервісів, які він зберігає. Ці формати базуються на моделі опису сервіса, моделі видимості сервіса, моделі взаємодії з сервісом та моделі політик та контрактів. На сьогодні, не існує загально прийнятих стандартів для цих моделей, хоча кожна з них визначає успішність СОА. При виборі форматів доцільно керуватися аналізом відповідних напрацювань, які зокрема містяться, у Проміжному каталозі Агентства зв’язку та інформатизації НАТО. Володіння у системі СOA визначається як набір претензій щодо прав та обов'язків, які стейкхолдер має по відношенню до певного ресурсу. Це може включати в себе право на передачу права власності (або деяку підмножину прав і обов'язків) іншій особі. Ресурсом у даній моделі є будь-яка сутність, яка має однозначний ідентифікатор. Право власності полягає у праві надання дозволу будь-якому іншому учаснику користуватися сервісом або ресурсом на визначених умовах (політиці). Ця функція отримала назву управління рівнем сервісу (Service-level management) шляхом визначення та узгодження рівня сервісу (Service-level agreement). Важливим правом власника є право змінювати ресурс або сервіс

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

аж до його знищення у будь-який час. Інакше кажучи, власник реалізує процес управління сервісом на кожній фазі його життєвого циклу. Останній складається з таких фаз: • визначення стратегії сервісу (рішення про його створення і його мотивація); • розробка сервісу; • поставка сервісу, в тому числі постійні зміни з метою удосконалення; • надання сервісу. При цьому, СОА забезпечує середовище, в якому її учасники взаємодіють через кордони володіння, тобто користуються ресурсами, якими володіє хтось інший. Необхідно також враховувати, що у 2004 році, на основі оборонних інформаційних інфраструктур США та Великої Британії була ухвалена Рамкова інформаційна архітектура НАТО (NAF), яка може слугувати для визначення орієнтовного переліку елементів архітектури країн-членів та партнерів Альянсу, механізмів їх взаємодії та засобів для забезпечення зовнішньої інтероперабельності. У 2007 році була схвалена третя версія NAF, яка на сьогодні залишається чинною і охоплює сім сфер (точок зору), а саме: • загальну (NAV) • спроможностей (NCV) • оперативну (NOV) • сервісно-орієнтовану (NSOV) • системну (NSV) • технічну (NTV) • програмну (NPV).

14

При цьому, розвиток і вдосконалення NAF продовжується. Наразі здійснюється розробка версії 4 інформаційної інфраструктури НАТО. За інформацією розробників на даний час здійснюється підготовка методології, у основу якої передбачено покласти Методологію і набір інструментів підтримки (TOGAF), що була розроблена незалежним консорціумом The Open Group, у який входять більше 200 впливових компаній, включаючи Oracle, IBM, HP, NASA, Boeing, BP. TOGAF є наступницею Рамкової технічної архітектури Інформаційного управління (TAFIM), розробленої у 1996 році міністерством оборони США. Діюча з 2011 року і чинна на сьогодні версія 9.1 TOGAF вже була використана низкою відомих компаній, зокрема тих, що складають 80% від включених до переліку 50 топ-компаній за версією Forbes, для створення власних інформаційних архітектур. Розробники нової версії NAF, вважають за необхідне, при проведенні відповідної роботи, спиратись на положення Методу покрокової розробки архітектури підприємства (ADM – одна з основних складових частин TOGAF) та Стандарту Міжнародної організації зі стандартизації ISO15288, яким визначені погоджені Рамки опису процесів життєвого циклу ІТ-систем. Вони також напрацювали орієнтовний новий перелік сфер (точок зору) та проект спрощеної метамоделі NAF у діаграмному форматі з якими можна ознайомитися за посиланням 9. Підсумовуючи вищевикладене, мо-

жемо дійти висновку про те, що основні вимоги до побудови DRMIS та документи, у яких вони містяться, є відомими і зрозумілими. Водночас, постає питання про те, які функціональні напрями управління оборонними ресурсами має охоплювати і інтегрувати сервісно-орієнтована архітектура DRMIS. Відповідь на це питання знаходимо у пункті 1.4.8 Матриці досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи (додаток №1 до Стратегічного оборонного бюлетеня України), який відносить до таких напрямів: • управління особовим складом; • управління організаційною структурою; • управління оборонним плануванням; • управління матеріально-технічним забезпеченням; • управління медичним забезпеченням; • управління іншими видами забезпечення; • управління закупівлями; • управління майном; • управління фінансами та бюджетом; • управління адміністративно-господарською діяльністю; • управління документообігом та ін. Кожен з перелічених напрямків має функціонувати за єдиною схемою і включати базу даних (можливо –централізовану систему реєстрів даних), що будується на уніфікованих засобах збору, реєстрації, класифікації, правилах володіння, перевірках надання права доступу та/або внесення змін даних. Першочерговий перелік таких баз даних (реєстрів), на погляд авторів статті, повинен складатися з: • бази даних (БД) організацій ЗС України; • БД особового складу; • БД озброєння та військової техніки; • БД матеріально-технічних засобів; • БД медичних установ та засобів; • БД основних фондів (будівель, споруд, земельних ресурсів); • БД наказів, розпоряджень, доручень керівництва Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України; • БД керівних органів щодо МО і ГШ ЗС України та наданих їм доручень; • оперативної БД спеціальних операцій, бойових дій тощо. Зазначені БД (реєстри) мають бути базовими елементами інформаційного середовища Інформаційної Інфраструктури Міноборони, які містять консолідовані дані з ресурсів ЗС України, необхідних для повноцінного функціонування всіх інших інформаційних систем МО та ГШ ЗСУ, які будуть залучені до єдиного інформаційного середовища. Ці реєстри повинні представля№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • • • •

• • •

ти собою сервісно-орієнтовані версії існуючих та створюваних інформаційних систем, призначених для вирішення окремих завдань обліку ресурсів та процесів, а саме: підтримки процесів оборонного планування; планування мобілізаційного розгортання ЗС України; обліку персонального складу ЗС України; підтримки планування розвитку озброєння; підтримки і ведення інформаційних процесів, пов’язаних з повсякденною діяльністю військових частин ЗС України; оцінки ефективності застосування ЗС України у перспективному складі і структурі при вирішенні завдань середньострокового планування; створення захищених автоматизованих технологічних комплексів для центрів обробки інформації оборонного планування Генерального штабу Збройних Сил України і органів військового управління; кодифікації, каталогізації і ідентифікації предметів постачання ЗС України. Перелічені вище системи дозволять забезпечувати підтримку основних складових управління ресурсами ЗС України, зокрема: мобілізаційного планування (ведення даних про склад, дислокацію та чисельність, ведення штатів та табелів, управління організаційними заходами з реформування, управління мобілізаційними ресурсами, планування мобілізаційного розгортання у напрямах «військовий» та «військкоматівський»); оборонного планування (накопичення даних у розрізах факт/норма/план щодо кількісного, якісного та вартісного стану ресурсного забезпечення військових частин, моніторинг ресурсного стану ЗС України, формування перспективного складу і структури ЗС України та оцінка їх ефективності, планування та моделювання реформування, оцінка та оптимізація планів); оперативного планування (оцінювання боєздатності військових формувань, планування стратегічного розгортання, ведення даних про потенційно небезпечні об’єкти); управління персоналом (персональний облік особового складу; штатно-посадовий облік, ведення наказів та звітності, підбір і розстановка кадрів); розвитку озброєння та матеріального забезпечення (ведення програми розвитку озброєння, планування потреби озброєння та військової техніки (далі – ОВТ) і матеріальних засобів, ведення Державного оборонного замовлення, класифікація ОВТ і матеріальних засобів, управління нерухомим та надлишковим майном, житлове забезпечення військовослужбовців);

№11/2016

фінансової та логістичної діяльності (формування пропозицій до бюджету, фінансовий облік централізованого постачання, бухгалтерський та матеріальний облік, грошове забезпечення військовослужбовців та працівників, ведення договорів на закупку і розробку, логістичні процеси). Сервісно-орієнтована версія кожної із систем повинна містити відповідний каталог сервісів, обслуговуючих потреби її внутрішніх користувачів і запити зовнішніх користувачів вищого керівного рівня та відповідати за поглиблений аналіз даних певного реєстру. З точки зору реалізації СОА, необхідно, щоб усі каталоги мали уніфікований доступ до описів сервісів, моделей опису функцій сервісів, їх видимості та взаємодії, політик і контрактів їх використання. Згадане відноситься до повторновикористовуваних компонентів другого виміру архітектури підприємства, яким у даному випадку є DRMIS. Другим повторно використовуваним ресурсом для всіх напрямків функціонування є регіональні Центри обробки даних, які несуть повну відповідальність за достовірність даних реєстрів, своєчасність їх поповнення і модифікації. Третім повторно використовуваним ресурсом для всіх напрямків функціонування є уніфіковані реакції сервісів системи на нестандартні ситуації (випадковий інцидент, несанкціоновані дії, помилкове звернення, порушення або недоступність потрібного сервісу ресурсу тощо). Четвертим повторно використовуваним ресурсом для всіх напрямків функціонування стане використання єдиних базових

довідників та класифікаторів у межах єдиної системи державних Реєстрів, таких як: • Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів (Держатель – Державна фіскальна служба); • Державний реєстр актів цивільного стану громадян (Держатель – Мін’юст); • Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (Держатель – Мін’юст); • Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Держатель – Мін’юст); • Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень (Держатель – Мін’юст); • Автоматизована система Державний земельний кадастр (Адміністратор – ДП «Центр ДЗК»). Прикладами повторно використовуваних ресурсів для всіх напрямків функціонування на технологічному рівні є: • Уніфікована модель вимог до сервісів, що замовляються; • Єдине вікно доступу до усіх реєстрів; • Уніфіковані механізми автентифікації та авторизації користувачів; • Уніфіковані механізми доступу до виклику сервіса через певний портал, термінал, смартфон тощо. Таким чином, з огляду на все викладене вище, завдання з розробки та впровадження DRMIS можна інтерпретувати як перетворення та поєднання сукупності інформаційних систем Міністерства оборони і Генерального штабу Збройних Сил України у єдину інформаційну систему управління оборонними ресурсами з сервісно-орієнтованою архітектурою, яка відповідає стандартам, доктринам і рекомендаціям НАТО та належним чином враховує сучасні напрацювання у сфері ІТ.

15


Практикум

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Облік особового складу

Система управління особовим складом є однією з найбільш важливих складових частин майбутньої Єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами, адже це зумовлено визначально важливою роллю людини у забезпеченні ефективної діяльності у будь-якій сфері

Попенко В.Д., начальник зв'язку ремонтновідновлювального батальйону 53 ОМБР, кандидат технічних наук

Р

озглянемо перспективи проведення роботи зі створення інформаційної системи управ-

16

Сіницин І.П., Головний конструктор інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України

ління особовим складом оборонної сфери в Україні, акцентувавши увагу на первісному обліку, а саме – на рівні

Огневой В.В., полковник, начальник відділу Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України

військової частини. Управлінські процеси та документообіг обліку особового складу ЗС України визначаються від№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

повідними відомчими нормативними документами. Втім, практика розставляє певні пріоритети, і реально існуючий паперовий процес управління тримається на невеликій кількості досить важливих документів, а всі інші документи є похідними. Подивимось на ці процеси «знизу», спираючись на практику роботи штабу батальйону механізованої бригади. Розглянемо реальні процеси обліку і управління кадрами в батальйоні, та на один рівень вище – у штабі бригади. Для командира підрозділу (зокрема, батальйону) основним джерелом інформації щодо наявного особового складу є Штатно-посадовий список (ШПС), який підтримується в актуальному стані для військової частини (зокрема, бригади) силами військовослужбовців штабу частини. В цьому документі міститься перелік штатних посад і для зайнятих посад особисті дані військовослужбовців, що їх обіймають. Для поточної роботи з особовим складом заступнику по роботі з особовим складом батальйону необхідна повна особиста інформація щодо військовослужбовців підрозділу (зокрема, дати народження, призову і звільнення з ЗС України, освіта, адреса, члени сім’ї (включаючи дітей) з адресами і телефонами). Таку анкету військовослужбовець заповнює в момент початку служби в підрозділі. Разом з анкетою зберігається Службова картка військовослужбовця, куди записуються його заохочення і стягнення. Для планування робіт батальйону на найближчий час командирам батальйону, рот необхідно мати інформацію щодо тимчасово відсутніх осіб по видах відсутності персоналу (відпустка, відрядження, лікування, самовільне залишення частини (СЗЧ), перебування у пункті постійної дислокації (ППД) з плановими і фактичними термінами повернення. Ці дані крім іншого є підставою для видачі підрозділу продуктів. Для здобуття цієї інформації по результатах вечірньої перевірки наявності особового складу штабом батальйону складається відомість «Розхід особового складу по батальйону на «дату»» («Добова відомість») в розрізах: • По батальйону в цілому, деталізовано по званнях: офіцери, прапорщики-сержанти, солдати (для штабу бригади): • Кількість по списку. • Кількість відсутніх по видах відсутності. • Кількість в наявності. • По кожному підрозділу батальйону (для командира батальйону): • Кількість по списку, кількість в наявності по званнях. №11/2016

Списки відсутніх по видах відсутності. Підсумкові дані добової відомості по батальйону після вечірньої перевірки доповідаються відповідальним черговому по частині. Цей звіт для штабу бригади може виглядати так. Одночасно може бути необхідна Добова відомість з розбиттям по офіцерах і солдатах/сержантах, а також місцях дислокації підрозділу (Полігон або ППД – Пункт постійної дислокації). Для планування нарядів, чергувань, поточних робіт підрозділу начальнику штабу батальйону необхідна інформація як щодо поточного стану, так і щодо історії призначень у наряди і чергування. Більшість з перелічених вище видів інформації потрібна також і для обліку кадрів у бригаді. Маючи інформацію стосовно відсутності військовослужбовців, начальник штабу батальйону на наступну добу (наприклад, з 18-ї години до 18-ї години наступного дня) призначає добовий наряд, а також (з числа офіцерів) чергового по військовій частині і його помічників. Після призначення добового наряду на майбутню добу визначаються військовослужбовці, які наступного дня є в вільному розпорядженні керівництва батальйону і його підрозділів. Найважливіші функції керівництва батальйону, для яких потрібна означена вище кадрова інформація: • Начальник штабу: • Планування нарядів; • Визначення чергових і помічників чергового по військовій частині. • Заступник по роботі з особовим складом батальйону: • Планування і контроль відпусток; • Планування звільнень (в місто). Розслідування випадків СЗЧ та інших порушень дисципліни, проводиться спільно з командирами і їх заступниками по роботі з особовим складом підрозділів батальйону. Заступник по роботі з особовим складом підрозділу батальйону (роти): • Безпосередня робота з особовим складом підрозділу на основі повних особистих даних, включаючи групи ризику (алкогольна/ наркотична залежність, минулі судимості, особисті неприязні стосунки в колективі, проблеми в сім’ї та інше). Заступник командира батальйону з озброєння (ЗКО) та ЗКО рот: • Облік особистої зброї; • Облік здібностей і кваліфікацій військовослужбовців; • Планування поточних робіт; • Планування відряджень.

Командир батальйону: Узгодження планів відпусток і клопотання перед вищим начальством щодо відпусток; • Клопотання перед вищим начальством щодо заохочень, стягнень, присвоєння чергових звань, переведень на іншу посаду або в інший підрозділ. З точки зору управлінських процесів керівництво батальйону виступає в ролі користувача інформаційної бази (на паперових або електронних носіях), яку створює і підтримує штаб батальйону. Офіцери підрозділів батальйону також користуються цією інформацією (зокрема, щомісяця отримують зі штабу батальйону поіменний список для вечірньої перевірки). •

Функції обліку кадрів на рівні бригади Найважливішою функцією обліку кадрів для штабу військової частини, так само як і для штабу батальйону, є підтримання актуальної інформації щодо наявності і руху кадрів. Тобто важливо знати, хто служить або служив у частині на кожний день, хто де знаходиться або знаходився кожного дня. На підставі подань з підрозділів або від вищих рівнів управління штаб військової частини щоденно готує накази по кадрах, а саме, по наступних видах руху кадрів: • Прибуття в військову частину; • Призначення на посаду; • Вибуття у відпустку, повернення з відпустки; • Вибуття в відрядження, повернення з відрядження; • Вибуття в шпиталь на лікування, повернення зі шпиталю; • Самовільне залишення частини, повернення з СЗЧ; • Присвоєння військового звання; • Переведення з іншої частини або в іншу частину; • Демобілізація з виключенням зі списку. Цей список не вичерпний, але маємо впевненість, що додаткові види руху кадрів не змінять принципово структуру інформаційної бази. Отже, сформулюємо основні функції користувачів бази даних по обліку кадрів і відповідні облікові процеси. Умовно-постійна нормативнодовідкова інформація (історія змін для неї не потрібна): • Облік штатних посад типових частин і підрозділів; • Облік військових частин; • Облік місць дислокації; • Облік військових звань. • Змінна інформація (історія змін для неї потрібна):

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ТАБЛ. 1 Зміст

Деталізація

Присвоєння військового звання Дата, військовослужбовець, військове звання військовослужбовцю Призначення на посаду

Дата, військова частина, військовослужбовець, штатна посада

Рух персоналу

Дата, військова частина, військовослужбовець, місце дислокації, вид відсутності

Служба в підрозділі • • • • •

Облік особистих даних персоналу (військовослужбовців і службовців); Облік присвоєння військовослужбовцям військових звань; Облік наявності і руху персоналу по посадах; Наявності і руху персоналу по місцях знаходження або видах відсутності (відпустки, відрядження, інші види відсутності); Облік службового стану військовослужбовців у підрозділі (наряди, чергування по в/ч, звільнення в місто, звільнення від нарядів по хворобі) – для керівництва підрозділу.

Пропонована структура бази даних для обліку кадрів на рівні бригади і батальйону Вимоги до структури бази даних (БД). Основне питання – як зберігати різноманітні стани, в яких може перебувати військовослужбовець, і підтримувати як історію цих станів (як-от минулі відпустки), так і заплановані його стани (як-от графік відпусток на майбутнє). Переваги універсальної структури БД. Неможливо раз і назавжди зафіксувати і запрограмувати облік усіх необхідних станів і типів первинних документів. Тому структура БД має бути достатньо універсальною, не прив’язаною до конкретики предметної області. Наприклад, в БД не має бути спеціальної таблиці для відпускних квитків; відпустка – це лише один з видів відсутності, представлений рядком у довіднику видів відсутності. Тоді стає можливим вільно, без зміни структури БД, додати облік нового виду відсутності. Тобто, структура БД, сама залишаючись незмінною, має дозволяти її постійну добудову по змісту. Вимоги до структури БД і, відповідно, гнучкості системи: • Обліковується множина станів військовослужбовця, причому як їх історія, так і заплановані стани. Має бути можливість додавати облік нових станів без програмування і зміни структури БД. • Стани змінюються первинними документами (ПД) різних типів (як-от накази). Один

18

Дата, військова частина, військовослужбовець, службовий стан військовослужбовця в підрозділі

документ може містити багато рядків різних типів з багатьма військовослужбовцями і відповідно лише ПД може змінювати їх стани. Нові типи ПД мають додаватись без програмування і зміни структури БД. Іншими словами, БД повинна мати «відкриту» архітектуру, яка дозволяє додавати значне число функцій на стадії експлуатації без зміни структури БД. Online Analytical Processing На щастя, існують архітектурні шаблони (патерни) для структур БД з області управлінського обліку та ERP. В основу концепції покладемо загальновідомий паттерн, який спирається на абстракцію деталізованих фактів і має назву Online Analytical Processing (OLAP). Крім нього, існує паттерн, що спирається на абстракцію деталізованих залишків, який варто розглядати в контексті даної задачі, але за межами даної публікації. Ідея паттерну багатовимірного моделювання даних під назвою Online Analytical Processing (OLAP) полягає у збереженні деталізованих фактів у БД, призначеної спеціально для цього. Деталізація фактів визначається вимірами (для фактів продажу, наприклад – дата, товар, покупець, продавець). Самі факти визначаються мірою – значенням, імовірно, числовим (у класичному прикладі для фактів продажу це може бути кількість проданого товару). Факт посилається на конкретні значення своїх вимірів. Значення міри не завжди потрібне, в останньому разі факт інформує про зв’язок між вимірами. Множина однорідних по змісту фактів утворює так званий куб даних, або OLAP-куб (для нашого прикладу – множина даних щодо продажів товарів). Важливо, що OLAP-база має універсальну структуру, яка не залежить від предметної області, що дозволяє нарощувати її зміст, коли з’являються нові міри і виміри. Більше інформації щодо технології OLAP можна знайти в різноманітних підручниках. Технологія OLAP призначена для

оперативного аналізу накопичених даних. Ми вважаємо доцільним застосувати лише частину технології, а саме архітектурний шаблон OLAP, «не за призначенням» – в системі обліку і управління класу ERP для задачі, що розглядається. Застосування структури OLAP для обліку кадрів на рівні бригади і батальйону Отже, необхідно визначити факти, виміри і міри для даної предметної області. Виміри: • Військові частини (в/ч); • Персонал (військовослужбовці та цивільні працівники; останніх об’єднаємо з військовослужбовцями, надавши їм певне звання); • Штатні посади типових підрозділів; • Місця дислокації; • Військові звання; • Види відсутності персоналу (відпустка, відрядження, лікування, звільнення, СЗЧ); • Службовий стан військовослужбовця в підрозділі (наряди, чергування по в/ч, звільнення). Наявність обліку і деталізації по військових частинах дозволяє використання БД пропонованої структури для з’єднань, у які входить бригада, або для ЗС України в цілому. Перелік не вичерпний, в разі необхідності можна додати виміри. Набір вимірів у значній мірі спільний для різних видів деталізованих фактів (тобто кубів). Під фактами в контексті задачі, що розглядається, будемо розуміти факти набуття військовослужбовцем певної ознаки (як-от місце дислокації, військове звання, вид відсутності). Тобто факт розуміємо не як перебування у стані, а як набуття стану. В цьому сенсі визначимо необхідний набір OLAP-кубів. Значення фактів у даному разі не потрібні (див. Табл. 1). Типи документів Документи повинні містити достатньо інформації для створення нових №11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ТАБЛ. 2 Тип ПД

В тілі ПД

Тип рядка

В рядку

Присвоєння звання

в/ч

Звання

Людина Звання

Призначення на посаду

в/ч, підроз.1 в/ч, підроз.2

Посада

Людина Штатна посада

в/ч

Вибуття

Людина Вид відсутності

в/ч

Прибуття

Людина Вид відсутності

в/ч

Набуття службового стану

Вид службового стану в підрозділі

Рух персоналу

Служба в підрозділі

фактів. Користувач мусить мати можливість доповнювати набір типів ПД. Тіло ПД – область для збереження інформації, загальної для екземпляру ПД. Зазвичай у ній містяться дата і номер ПД, а також посилання на деякі виміри. ПД може містити довільну кількість рядків, аналогічно рядкам накладної. В кадрових документах в рядку майже завжди є посилання на військовослужбовця та, можливо, ще на один вимір. Тип рядка визначає тип створюваного факту. Для початку можна запропонувати наступний набір типів ПД та їх структуру (див. Табл. 2). Аналогічно проведенню ПД в бухгалтерському обліку, при проведенні ПД створює факти, а при відміні – видаляє факти або робить їх недійсними. Пропонована структура БД на рівні множин сутностей, тобто таблиць В одній БД доцільно розмістити як інформацію, яка містить як первинні документи (традиційно оперативна інформація документообігу об’єднується назвою OLTP – Online Transactional Processing), так і інформацію OLAP – факти і виміри. Ці два види інформації тісно пов’язані, зокрема, виміри фактів задіяні як у OLTP, так і в OLAP.

Спільна частина • Виміри (вище їх перелічено 5); • Значення вимірів (переліки людей, військових частин і т.д. в одній таблиці. OLTP, тобто документообіг • Типи первинних документів; • Первинні документи (посилається на тип ПД і на в/ч, містить дату і номер); • Типи рядків ПД (посилається на тип ПД); • Рядки ПД (посилається на ПД, 2 посилання на вимір, одне з них – на людину). OLAP, тобто уніфіковане збереження фактів • Види фактів; • Факти (посилається на вид фактів, виміри – до 6 посилань, ПД). Цей перелік таблиць не є вичерпним, можливо, будуть передбачені додаткові таблиці (зокрема, для опису дизайну типу ПД, залежно від потрібної глибини проробки питання). Але очевидно, що така структура БД є водночас простою і універсальною. Питання розробки системи для БД описаної структури • Розробці підлягають деякі універсальні блоки, і робиться це один раз для різноманітної множини станів військовослужбовця, вимірів та типів ПД. Це: • Форма ПД для введення інформації користувачем • Проведення/відміна ПД Крім того, велику трудомісткість

мають питання, які важко реалізувати універсально: це різноманітна звітність, а саме, як друковані форми ПД, так і узагальнюючі звіти. Але будь-яка звітність буде базуватись на уніфікованій структурі БД. Врахування вимог до розподіленості БД На сьогодні доцільно вважати, що функції обліку кадрів бригади багато в чому повторюють функції обліку кадрів на рівні батальйону, і тому доцільно було б їх мати в одній БД. У той же час функції обліку кадрів на рівні Генерального штабу ЗС України суттєво ширші і доцільно їх залишити в окремій БД. Питання використання цієї БД на проміжних рівнях (ОТУ, ОК) залишимо відкритими. Як мінімум БД має бути доступна на цих рівнях. Підрозділи бригади, як правило, розташовані в різних населених пунктах. Сучасні технічні засоби здатні забезпечувати між ними зв’язок, підтримуючи цифрову телефонію і мережу передачі даних. Для бригади та її підрозділів має проектуватись єдина база, але вона може бути централізована або розподілена. Обидва варіанти є можливими, мають переваги і недоліки. (див. Табл. 3) Процедури синхронізації, в разі їх необхідності, мають максимально базуватись на стандартних процесах реплікації, передбачених в сучасних СУБД.

ТАБЛ. 3 Архітектура БД

Перевага Не потрібні процедури синхронізації

Централізована

Розподілена

№11/2016

Вся БД знаходиться в одному місці, що полегшує захист інформації

Тимчасова відсутність зв’язку не заважає продовжувати роботу

Недолік

Тимчасова відсутність зв’язку тягне перерву в роботі

Потрібна процедура синхронізації після відновлення зв’язку Копії БД знаходяться в підрозділах, що ускладнює захист інформації

19


Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Нормативне забезпечення оборонної реформи Створення ефективних, мобільних, оснащених сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою сил оборони зразка 2020 року є метою оборонної реформи в Україні, що здійснюватиметься відповідно до принципів та стандартів, прийнятих у державах-членах НАТО Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України

Мірошниченко В.Я., старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України

наліз досвіду держав-членів Альянсу в цьому контексті має визначальне значення. Цікавим є досвід Республіки Польща (РП) щодо підготовки та забезпечення національної безпеки і оборони. Тут відпрацьований певний алгоритм законодавчих та інших нормативно-правових актів, який позитивно впливає на забезпечення оборони цієї сусідньої нам держави. Розробленню стратегічного плану міністерством оборони РП передує підготовчий етап на якому обирається група фахівців, яка формує стратегічні ініціативи, на основі яких складається стратегічний план. Далі визначається місія міністерства та вимоги до плану, а також загальні та оперативні цілі. Щоправда, особливістю польського досвіду у сфері забезпечення національ-

ної безпеки і оборони є те, що Польща відносно плавно здійснила перехід від системи Організації Варшавського Договору до системи колективної безпеки НАТО. При цьому були збережені позитивні напрацювання, зокрема кращі кадри, основний професійний кістяк правоохоронних органів та спецслужб тощо. Важливу роль реформування цієї системи у РП зіграла незмінність і послідовність курсу країни на вступ до НАТО і ЄС, незалежно від перебування при владі різних урядів та політичних сил. У контексті підготовчих заходів щодо вступу до НАТО та ЄС у Польщі проводились теоретичні дослідження, які супроводжувались нормативно-правовим закріпленням їх результатів. Зокрема, в листопаді 1992 року Комітет охорони країни схвалив «Основи поль-

А

20

№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№11/2016

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основні засадничі оборонні документи Республіки Польща

Мал. 1

Довгострокова стратегія розвитку держави Стратегія національної безпеки

Середньострокова стратегія розвитку держави

Оборонна політично-стратегічна директива План реагування РП у сфері оборони

Операційний план функціонування державних адміністрацій в умовах загрози та воєнного стану

Національні: • План управління в умовах кризи; • Програма оборони критичної інфраструктури; • Перелік заходів в системі управління в умовах кризи.

Операційний план збройних сил РП Облік об’єктів першої категорії

Перелік організаційних одиниць що підлягають мобілізації ської політики безпеки», який визначив засади державної політики у сферах зовнішньої та внутрішньої безпеки. З метою розвитку та подальшого унормування цих засад одночасно були затверджені «Політика безпеки та оборонна стратегія», що містили наміри і напрями подальшої діяльності, спрямовані на зміцнення суверенітету та безпеки РП. Основним напрямом діяльності РП проголошувався курс на приєднання

22

Стратегія розвитку системи національної безпеки РП Основні напрямки розвитку збройних сил РП, а також їх підготовки до оборони держави Конкретні напрямки перебудови і модернізації збройних сил РП Рекомендації Ради міністрів щодо програм дій в галузі оборони Завдання відділів держадміністрації та інших державних установ в рамках реалізації Цілей НАТО Програми мобілізації економіки

до Північноатлантичного альянсу, перетворення її на європейську опору НАТО і важливий чинник європейської системи колективної безпеки. Після вступу до НАТО концепція планування РП визначається на основі спроможностей. Наголос робиться на «завданнях, які вона здатна виконати», а не «скільки дивізій у неї є». Це стало основним принципом процесу планування на основі спроможностей.

Національний опитувальний лист з позавійськової підготовки в сфері оборони Оцінка позавійськової підготовки у сфері оборони Звіт про стан обороноздатності Поняття «військові спроможності» розуміються як взаємодія сукупності систем, що забезпечують результат дій. Іншими словами, це поєднання доктрин, організаційно-штатної структури, підготовки, ОВТ, лідерства, особового складу, устаткування та взаємосумісності, що спрямоване на забезпечення необхідного результату, яке в Альянсі визначається абревіатурою DOTMLPFI (Doctrine, Organization, Training, Material, Leadership, Personnel, Facilities and Interoperability). Експерти переконують, що спроможність дає можливість описувати бойові одиниці у системі DOTMLPFI та їх спроможності для виконання завдань за прямим призначенням. На стратегічному рівні спроможності, як правило, поділяються на підкатегорії, що описують їхнє загальне призначення. Такий розподіл використовується для полегшення їх розуміння. І хоч категоріальна система спроможностей у НАТО, ЄС та в польській методології відрізняється між собою, спроможності групують за кількома категоріями: командування й управління, інформування, ведення бойових дій, захист, забезпечення та розгортання. Зазначений розподіл спроможностей може бути корисним для процесу стра№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тегічного планування, але їх точний перелік має враховувати структуру та організацію кожного суб’єкта планування. Серед основних засадничих документів з питань оборони у РП є такі як Довгострокова стратегія розвитку держави до 2030 року, Середньострокова стратегія розвитку країни – базова, у якій визначено основні передумови, цілі та напрямки розвитку РП на період 4-10 років. Вони схвалюються Радою міністрів РП переважно на 10-річну перспективу з оновленням кожних 4 роки (мал. 1). Національні інтереси та стратегічні цілі РП у сфері безпеки, виклики і загрози державі визначаються у Стратегії національної безпеки РП, яка є базовим документом для опрацювання виконавчих директив та документів. Перегляд і формулювання основних складових стратегій здійснюється на основі Стратегічного Перегляду Національної Безпеки для чого готується Біла Книга національної безпеки РП. Серед них Стратегія розвитку системи національної безпеки РП – одна з 9 інтегрованих стратегій, що спрямованих на реалізацію довго- і середньострокових стратегій. Вона також приймається на 10-річну перспективу з оновленням щонайменше кожних 4 роки. Виконавчою стратегічною директивою до Стратегії національної безпеки

№11/2016

(СНБ) є Оборонна політично-стратегічна директива РП, що видається на строк дії Стратегії національної безпеки. На центральному рівні ініціатором унормування оборонних питань переважно виступає міністерство національної оборони. Зокрема, за його ініціативи розробляються і затверджуються розпорядженням Президента РП на 10 років з правом оновлення кожних 4 роки про Основні напрямки розвитку ЗС РП та їх підготовки до оборони країни, а також Рекомендації Ради міністрів щодо програм дій в галузі оборони. Спільно з представниками урядової адміністрації та Бюро Національної Безпеки періодично генеральним штабом Війська Польського розробляються на 6-річну перспективу з оновленням кожних 2 роки Конкретні напрямки перебудови і модернізації збройних сил, які затверджуються постановою Ради міністрів РП. План реагування у сфері оборони РП, як базовий документ політичностратегічного планування в сфері обо-

рони теж розробляється міністерством національної оборони спільно з представниками урядової адміністрації та Бюро Національної Безпеки на строк дії довго- і середньострокових стратегій та затверджується Головою Ради Міністрів РП. З питань застосування збройних сил РП у випадку виникнення військово-політичної кризи або війни, з врахуванням підтримки, що надаватиметься позавійськовою системою, розробляється Операційний план збройних сил РП, а також Програма розвитку збройних сил РП на 10 років з оновленням її кожних 4 роки та можливістю внесення корективів кожних 2 роки. Інші плани (другорядні) до цієї Програми, тобто плани розвитку систем збройних сил РП, родів військ, що враховують заходи майнового та фінансового характеру в багаторічній перспективі теж розробляються на 10 років з оновленням кожних 4 роки та з можливістю їх корегування кожних 2 роки. Крім зазначеного міністерством національної оборони РП (МНО) розроб-

Важливим фактором, який доцільно враховувати в Україні, є те, що Польща як член НАТО і ЄС повинна бути в змозі проводити операції, котрі базуються на національних і союзницьких стратегіях та потребах»

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Республіка Польща має певний позитивний досвід створення ефективної системи стратегічних нормативно-правових документів оборонного характеру з підготовки держави до оборони та реагування на воєнні кризи

»

лені Рекомендації щодо планування і програм в сфері оборони в оборонному відомстві на 2013-2022 рр. та Рекомендації щодо планування діяльності на рік, передбачені процесом планування. Останній документ готується на основі Стратегії розвитку системи національної безпеки РП та рекомендацій МНО щодо планування і програм у сфері оборони на рік. Міністерством з питань економіки спільно з іншими міністерствами, зокрема міністерством національної оборони та органами урядової адміністрації РП, до компетенції яких віднесені питання безпеки і обороноздатності держави, кризового управління та захисту критичної інфраструктури і безпеки, здоров’я та правопорядку, а також з тими, що здійснюють контроль за реалізацією цих завдань розробляється Урядова програма стратегічних резервів, яка містить аналіз ризиків виникнення загроз безпеці і обороноздатності держави та стратегічних резервів. Програма довгострокова, але оновлюється щороку. МНО також є відповідальним за підготовку Програми невійськової підготовки у сфері оборони, що розробляється спільно з іншими органами урядової адміністрації на 10-річний період з можливим оновленням кожних 4 роки та щорічним її корегуванням. Програма позавійськової підготовки у сфері оборони міністрів, керівників і директорів центральних управлінь, керівників областей розробляється в рамках підготовки програм в сфері оборони на 10-річний період. Рекомендації МНО для міністрів, керівників центральних управлінь та керівників областей щодо військової підготовки оновлюються кожних два роки. Національний план управління в умовах кризи, Національна програма оборони/захисту критичної інфраструктури, Перелік заходів і процедур в рамках системи управління в умовах кризи розробляються для визначення завдань органів державної адміністрації

24

та інших суб’єктів у випадку виникнення кризової ситуації в контексті Закону про управління в кризових ситуаціях. На місцевому рівні державними адміністраціями розробляються відповідні операційні плани, зокрема Операційний план функціонування відділів урядової адміністрації, національної оборони в умовах зовнішньої загрози безпеці держави і у воєнний час. Органами державної адміністрації та іншими суб’єктами, в обов’язки яких входить підготовка таких документів розробляються й інші плани і програми, які стосуються підготовки держави до оборони, які визначені у різноманітних

постановах та нормативних актах і документах. Важливим фактором, який доцільно враховувати в Україні, є те, що Польща як член НАТО і ЄС повинна бути в змозі проводити операції, котрі базуються на національних і союзницьких стратегіях та потребах. У зв’язку з цим процес оборонного планування РП потребує певної гнучкості, адаптивності та взаємосумісності з союзниками. Він в РП складається з трьох основних етапів: планування, розробки програм та бюджетування і має довгостроковий характер (розрахований на 10 років) та проводиться на основі чотирирічних №11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

циклів з можливістю перегляду його в середині циклу (кожні 2 роки). Сам процес планування пристосовується до організаційної структури установ, які приймають певні оборонні рішення. Таке планування у РП здійснюється на трьох рівнях – політичному, стратегічному та експертному. Політичне керівництво і контроль забезпечуються на рівні міністерства національної оборони та заступника державного секретаря з оборонної політики, який координує роботу кількох департаментів і підпорядковується безпосередньо міністру національної оборони. Стратегічний аналіз, а також №11/2016

координація всього процесу ведеться Управлінням стратегічного планування Генерального штабу збройних сил РП (J5). Основне завдання Управління полягає в розробленні середньострокових та довгострокових планів з розвитку збройних сил РП. Це Управління є найбільш прийнятною структурою для контролю за роботою управлінців та експертів зі спроможностей. Окремі питання можуть контролюватися й координуватися менеджерами інших управлінь генерального штабу. Наприклад, підрозділ J3 є менеджером щодо спроможностей у категорії «бойові дії та захист», J4 – з «тилового й

матеріально-технічного забезпечення», J6 – відповідає за інформаційні системи та комунікації. Їхня роль полягає у забезпеченні зв’язку стратегічного планування й аналізу на тактичному рівні. Отже, Республіка Польща має певний позитивний досвід створення ефективної системи стратегічних нормативно-правових документів оборонного характеру з підготовки держави до оборони та реагування на воєнні кризи. Ця система охоплює не тільки силову складову органів державної влади, а й цивільну, включаючи місцеві адміністрації. Левова частка щодо прийняття управлінських рішень, планування та відповідальності за підготовку держави до оборони покладається на міністерство національної оборони РП. Цей досвід та підходи РП може бути використаний в Україні для більш ефективної реалізації Плану дій щодо впровадження оборонної реформи у 2016-2020 роках (Дорожня карта оборонної реформи), затвердженого Міністром оборони України 15 серпня 2016 року. Тим паче, що Концепцією, затвердженою Указом Президента України від 14 березня 2016 року №92/2016 Міноборони визначено головним відповідальним органом у секторі безпеки і оборони України за організацію планування, реагування та застосування сил і засобів для оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості. В Україні сформована певна нормативно-правова база з питань планування, та забезпечення оборони держави. Однак, як показує досвід та практика, вона потребує суттєвого вдосконалення. Зокрема, на національному рівні доцільно продовжити відпрацювання проекту Закону України «Про планування в секторі безпеки і оборони України» та ін. На центральному рівні Міністерству оборони України для виконання функції головного відповідального (уповноваженого) органу із зазначених вище питань варто організувати розроблення загального нормативного документу (положення) з організації та здійснення спільного планування та реагування складових сил оборони на кризові ситуації воєнного характеру. Для цього, як показує досвід РП, доцільно розробити і відповідні рекомендації з цих питань іншим міністерствам та місцевим адміністраціям. Окрему увагу необхідно приділяти підготовці відповідних менеджерів з усіх питань впровадження оборонної реформи.

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Прогнозування геополітичної обстановки

Проаналізувати все Оцінка будь-якої геополітичної ситуації від початку до кінця підкоряється певним і чітко вираженим практичним цілям і завданням та вимагає наукового супроводу, далекоглядних і всебічно обґрунтованих геополітичних оцінок і прогнозів

В

Костенко Г.Ф., кандидат військових наук, доцент, полковник у відставці

ітчизняне законодавство в сфері військової безпеки та оборони містить ряд прогресивних положень. По-перше, Закон України «Про оборону України» передбачає в мирний час оцінку загроз і викликів, по-друге, Закон України «Про основи національної безпеки України» зобов'язує враховувати геополітичну обстановку в діяльності всіх державних органів влади. На сьогодні науковими публікаціями, пов'язаними з оцінкою таких загроз, переповнені багато провідних видань, а матеріали, пов'язані з оцінкою військових небезпек практич-

26

но відсутні. Більш того, методи оцінки загроз не передбачують виявлення переходу загроз (намірів) у небезпеку (силові дії по реалізації намірів), що стало основною причиною втрати нашим суспільством почуття небезпеки. Багато військових фахівців, які виховані на методах оцінки військово-політичної обстановки (ВПО), яка зазнала кілька етапів свого природного розвитку, не сприймають нові методи геополітичного аналізу, під якими розуміються історичний, системний і функціональний, орієнтований на глобальних, регіональних, субрегіональних та національних підходах при розгляді суспільства як цілого і живого організму. Сучасна Україна переживає складний період своєї державності. Будучи історичним і духовним центром східно-православної цивілізації, маючи на своїй території географічний центр Європи, залишаючись в епіцентрі східноправославної, західно-християнської та ісламської цивілізацій, на лінії зіткнен-

ня європейської та азійської культур, на лінії протистояння непримиренних ідеологій «Схід – Захід», Україна тим самим виявилася в епіцентрі європейської системи військових небезпек. Структура цієї системи визначається розпадом федеративних, регіональних, поліетнічних, поліконфесіональних держав, а динаміка розвитку – загостренням глобальних проблем виживання. Особливість розташування нашої країни в географічному просторі визначила актуальність оцінки ВПО. Беручи до уваги складність оцінки ВПО, проблема полягає в пошуку відповіді на питання – яка послідовність роботи військового експерта при реалізації методу геополітичного аналізу? Геополітичний метод – дозволяє визначити ознаки поведінки держави у зв’язку з її географічним розташуванням, а також встановити особливості ментальності різних етносів, що виникли відповідно до регіону мешкання та етнокультурними традиціями. №11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ретроспективний аналіз методів оцінки воєнної обстановки проведений у поєднані із системним аналізом методів оцінки обстановки суміжних наук, дозволяють на основі зроблених при цьому висновків, здійснити подальший розвиток методів оцінки геополітичної обстановки при прийнятті стратегічних рішень. Отримані результати дослідження дають підстави стверджувати, що оцінка геополітичної обстановки як специфічний процес пізнання найзначніших властивостей і тенденцій зміни геополітичних ситуацій здійснюється на основі визначеної системи методів, показників та критеріїв. Стає очевидним, що наукова оцінка геополітичної обстановки – складний і творчий процес, багато в чому подібний до науково-дослідницької роботи. Вона належить до області пізнавальних процесів, тобто є формою усвідомленого відбитка об'єктивно існуючої геополітичної ситуації. При цьому аналіз виступає ніби відправним пунктом процесу оцінки, тому що дозволяє розкрити об'єктивний зміст обстановки, яка досліджується. Оцінка будь-якої геополітичної ситуації від початку до кінця підкоряється певним і чітко вираженим практичним цілям і завданням. Її істинність і ефективність у кінцевому результаті перевіряються на практиці і, виходячи з ускладнення завдань, які виникають, усе більше вимагає наукового супроводу, далекоглядних і всебічно обґрунтованих геополітичних оцінок і прогнозів. Оцінка геополітичної обстановки як елементів загальної політичної обстановки може бути ретроспективною, поточною і перспективною (прогностичною). Замість перспективної оцінки нерідко використовується поняття «прогнозування», тим самим підкреслюється його відносна самостійність. Прогноз будується на основі єдиних оцінок як минулих, так і поточних подій. В інтересах адекватності аналітичних дій ці поняття розрізняються: оцінюється те, що реально існувало й існує, а прогнозуються варіанти розвитку подій, які поки ще не наступили, але можуть відбутися. При цьому під геостратегічною обстановкою розуміється певний стан геополітичних відносин різного рівня і масштабу, безпосередньо пов'язаний з підготовкою і можливим використанням суб'єктами зовнішньої і внутрішньої політики засобів збройного насильства для досягнення ними своїх стратегічних цілей. До основних методів оцінки геополітичної обстановки (ГПО) належать: №11/2016

Наукова оцінка геополітичної обстановки – складний і творчий процес, багато в чому подібний до науководослідницької роботи. Вона належить до області пізнавальних процесів, тобто є формою усвідомленого відбитка об'єктивно існуючої геополітичної ситуації»

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • • • • •

історичний підхід; єдність політичного і воєнного аналізу; соціокультурний підхід; всебічність і комплексність; виявлення основної події; облік структури динаміки розвитку; перевірка отриманих оцінок за результатами дійсного розвитку геополітичних ситуацій. Критерієм істинності результатів проведеної оцінки виступає воєнно-політична практика. Саме тому про діяльність конкретного суб'єкта воєнної політики робиться висновок не тільки за його офіційними програмами, але і виходячи з його реальних дій, а точніше, їх сукупності, оскільки окремі акції можуть здійснюватися для введення в оману сторони, що протистоїть, і створення у неї невірного уявлення про справжню мету (наміри). Наприклад, постійні заяви воєнно-політичного керівництва НАТО про його схильність до розрядки і роззброювання перебувають у різкому протиріччі з практичними діями щодо модернізації своїх збройних сил. Результати практичної перевірки оцінних суджень використовуються для виправлення можливих помилок у ході подальшої оцінки обстановки. У протилежному випадку закріпляться помилкові дії, викликані невірними оцінками, що неминуче призведе до подальших прорахунків. Оцінка ГПО базується на основі всебічного обліку особливостей сучасних міжнародних відносин, розстановки і співвідношення політичних сил на глобальному, регіональному і локальному рівнях, нових воєнно-політичних і соціально-етнічних тенденцій у світі. Загальнонаукові методи оцінки ГПО поділяються на емпіричні (спостереження і опис фактів, вивчення документів, досвід експертів, збір інформації та ін.) і теоретичні (аналіз і синтез, порівняння, аналогія, узагальнення, математичні та ін.). Основним серед них є метод системного підходу, суть якого полягає у виявленні системно-утворюючих елементів загальної геополітичної обстановки, а також основних факторів, що визначають її формування і тенденції розвитку. У числі спеціальних методів отримав широке поширення метод аналізу ієрархій (мозкової атаки), ситуаційного аналізу, розробка сценаріїв, математичне моделювання на базі ЕВМ, проведення воєнно-політичних ігор. Однак вони результативні й ефективні тільки тоді,

28

коли поєднуються кваліфікованим воєнно-політичним і воєнно-стратегічним аналізом. Істинність оцінки ГПО значною мірою залежить від правильного вибору і обґрунтування системи показників і критеріїв, під якими розуміються суб'єктивні еквіваленти найважливих аспектів обстановки, що скла-

лася, і знайшли своє підтвердження на практиці. При цьому визначення і розстановка відповідних акцентів обстановки будуть залежати від мети оцінки. У першому випадку необхідно виявити тенденції, які ведуть до якісних зрушень у розставлянні і співвідношенні сил на регіональному (субрегіональному) рівні, в іншому – уточнити союзників, взаємодія з якими дозволила б нейтралізувати дію джерел воєнних загроз і небезпек. Метою оцінки внутрішньої і зовнішньої ГПО в умовах мирного часу є визначення причин і джерел, характеру і рівня воєнних загроз і воєнних небезпек в інтересах запобігання збройної

агресії або внутрішнього збройного конфлікту (аналізуються умови і фактори, які визначають воєнно-технічні можливості виникнення воєнного конфлікту, його хід і результати). В умовах воєнного часу – у встановленні політичних цілей сторін і виявленні політичних факторів, що визначають можливості припинення боротьби на початковому етапі воєнного конфлікту. Методика оцінки ГПО застосовується у визначеній послідовності. Спочатку виявляються й уточняють№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ся найбільш істотні риси і протиріччя загальної геополітичної обстановки, головні напрямки світової політики. Після цього: надається характеристика основних міждержавних коаліцій і окремих учасників, їх воєнно-політичних курсів і геостратегічних цілей; розглядаються найбільш небезпечні джерела напруженості і причини їх виникнення, виявляються найважливіші фактори і тенденції розвитку обстанов№11/2016

ки у світі. Потім на основі існуючої інформації детально аналізуються конкретні елементи змісту обстановки меншого рівня – у регіонах і субрегіонах, воєнно-географічних районах, стратегічних і операційних напрямках, окремих країнах. Закінчується оцінка ГПО узагальненими висновками, що включають характеристику складу і розстановки воєнно-політичних сил (противники,

союзники, нейтральні держави), визначення рівня напруженості і стабільності відносин між ними, загального співвідношення потенціалів воєнної могутності сторін, характеру створюваної ними воєнної загрози, а в умовах воєнного часу – можливостей їх конкретного впливу на хід і результати конфлікту. Узагальнені матеріали щодо оцінки обстановки оформлюються у вигляді логічного опису, карт об-

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

становки, відомостей (журналів) обліку бойового і чисельного складу збройних сил сторін, різних таблиць, графіків, схем. На сучасному етапі дуже актуальною стає можливість виявляти і оцінювати стійкість тенденцій розвитку ГПО, змін, що відбуваються у розстановці сил, характер і спрямованість воєнної підготовки, щоб із попередженням відпрацьовувати ефективні контрзаходи. У зв'язку з цим розвиток методів аналізу, оцінки і прогнозування ГПО здійснюється постійно з накопиченням відповідної інформації, що дозволить підвищити якість прогнозу і знизити дію фактору невизначеності. Методика оцінки геополітичної обстановки застосовується у визначеній послідовності, у якій можна виділити три основні етапи роботи. Попередній етап – етап визначення цілей. Він пов'язаний з рішенням організаційних, інформаційних і методичних задач. У ході нього визначається об'єкт вивчення (світова, регіональна, локальна ГПО), мета і завдання (поточна або перспективна оцінка ГПО,

30

призначення цієї оцінки, питання, що вимагають особливої уваги), коло виконавців і організація їх роботи, час на вирішення завдань і форма, у якій повинні бути подані результати аналізу. Організовується і підтримується постійна взаємодія розвідки і воєнної науки. Інформація розвідки сприяє супроводу рішення наукою завдань програм військового будівництва. Наука, у свою чергу, пропонує розвідці сучасні і перспективні методи аналізу. У якості експертів залучаються виконавці, що володіють методиками аналізу і класифікації (систематизації) сучасних знань. Головна мета оцінки ГПО полягає в тому, щоб визначити причини і джерела зовнішніх і внутрішніх воєнних загроз і небезпек. Для цього вирішується ряд аналітичних завдань, пов'язаних із виявленням і оцінкою факторів, що визначають сучасну та перспективну ГПО. Безпосередня робота з оцінки ГПО починається зі збору і знаходження необхідних вихідних даних. Головні джерела вихідних даних для аналізу, оцінки і прогнозування ГПО складають

п'ять груп документів, підготовлених на єдиній понятійно-категорійній основі. Перша група – це правові документи: Статут ООН, Закони України, договори, угоди, що містять у собі значну кількість встановлених оціночних показників і критеріїв. Друга – це офіційні відкриті документи державних органів, у тому числі воєнних та впливових громадських організацій. Особлива увага приділяється воєнній доктрині, директивам і наказам Воєнно-політичного керівництва України та інших держав. Третя група – інформаційні і довідкові матеріали з різних сфер громадського життя, у тому числі щодо воєнних питань, які відкрито публікуються відповідними відомствами, а також засобами масової інформації у глобальній інформаційній мережі Інтернет. Четверта група – розвідувальні відомості, повідомлення і звіти науково-дослідних робіт. П'ята група – довідники і словники. Основний етап – етап вирішення завдань, який охоплює процес аналізу, оцінки й узагальнення результатів. У ньому можна виділити два підетапи. На першому підетапі здійснюєть№11/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оцінка геополітичної обстановки як елементів загальної політичної обстановки може бути ретроспективною, поточною і перспективною (прогностичною). Замість перспективної оцінки нерідко використовується поняття «прогнозування», тим самим підкреслюється його відносна самостійність»

ся збір, первинне опрацювання вихідних даних про обстановку і вибір методик, що відповідають предмету аналізу, а саме визначення: • легітимності суб'єктів політики; • правових порушень суб'єктами політики; • причин і джерел конфліктів; • рівня зовнішніх і внутрішніх загроз і небезпек; • мобілізаційних можливостей держави; • воєнних потенціалів сторін; • форм і способів інформаційно-психологічної боротьби; • центрів сили, політичного (стратегічного) ризику; • морально-психологічного стану сторін; • сильних і слабких сторін противника, можливості противника вести тривалі бойові дії. А також, оцінюються можливі втрати, фізико-географічні умови району бойових дій. На другому підетапі здійснюється безпосередня оцінка ГПО. Об'єктивність результатів досягається застосуванням методик, що відповідають предмету аналізу, а в якості оціночних показників і критеріїв залучаються №11/2016

класифіковані і систематизовані дані. При їх відсутності в якості оціночних показників і критеріїв застосовуються параметри, вироблені на першому підетапі. Обидва ці процеси використовуються в організаційній єдності. На заключному етапі отримання результатів здійснюється оформлення і подання одержаних результатів до відповідних органів державного і воєнного управління. Ця робота завершується занесенням результатів у відповідні документи, які є основою для вироблення і прийняття політичних (стратегічних) рішень та прогнозування можливих змін у найближчий час та на перспективу. Робота воєнного експерта Теорія як вища форма організації знань бере на себе наступні функції: орієнтуючу, методологічну, класифікуючу і прогностичну. Тому глибокі теоретичні знання і методологічні навички лежать в основі сучасних професійних дій при виконанні експертом свого функціонального призначення. Як правило, робота експерта здійснюється у формі політичного (стратегічного) аналізу, що не завжди піддається класифікації. З цієї причини геополітичний аналіз є одним із найскладніших видів діяльності, тим більше, що його кінцевим результатом має бути прогноз. Методична робота як

основна ознака професійного мистецтва проявляється у високому рівні теоретичних знань і методологічних навичок, що забезпечують успіх у даній функціональній сфері діяльності. Основними ознаками експерта як методолога є: • критичний підхід, схематизація, програмування, конструювання, нормування, онтологічний аналіз при пошуку відповіді на поставлене питання, тобто не стільки у пізнанні традиційних знань, скільки одержання нових; класифікація знань про предмет аналізу при максимально можливому їхньому нормуванні (вимірі); • типізація знань шляхом створення складних композицій і формування відповідних типів мислення; • облік розходжень і множинності позицій дослідників стосовно предмета аналізу з об'єднанням їх у єдиний фокус; • об'єднання знань не за схемами предмета аналізу, а за схемами діяльності людей; • уміння коректно формулювати проблему у формі запитання; • поєднання знань про мислення зі знаннями про діяльність; • методологічна рефлексія (самоменеджмент) – самоаналіз власних розумових і практичних дій, з одержаними при цьому результатами. Послідовність проведення аналізу: • перша процедура – визначення всієї сукупності матеріалів (документів), яку

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

необхідно проаналізувати з метою одержання політичної (стратегічної) інформації; • друга процедура – використання відповідного понятійно-категорійного апарату для класифікації знань за кожною процедурою аналізу; • третя процедура – систематизація інформаційних матеріалів за схемою: офіційні (міністерства і відомства); персональні (провідні вчені); засобів масової інформації (провідні публіцисти і просвітителі); • четверта процедура – вибір методичного підходу для аналізу визначеного процесу або явища; • п'ята процедура – об'єднання конвентаналізу та івент-аналізу в єдине ціле з метою захисту від дезінформації, яка може мати місце у інформаційних матеріалах. Зважаючи на те, що методична робота – це сукупність застосування принципів і методів вирішення теоретичної чи практичної проблеми, для воєнного експерта надзвичайно важливо визначити вихідні принципи своєї роботи.

• • •

• •

За вихідні принципи можуть бути прийняті наступні: освоєння предмета наукових (професійних) інтересів (починається з критичного вивчення його основних понять, категорій і визначень); перевага віддається тим поняттям і категоріям, що більшою мірою відповідають етимології рідної мови (не забуваючи, що найнебезпечніша диверсія – це диверсія зміщення понять); засвоєння нових понять і категорій (здійснюється з обов'язковим вивченням їх багатоваріантності та синонімічності); постійне врахування антропологічної позиції людини (вона має культурну природу, тобто є носієм цінностей та інтересів); виявлення цінностей та інтересів людей (здійснюється з урахуванням багатоваріантності інтерпретацій сучасної політичної дійсності); проведення аналізу з урахуванням детермінізму (причин обумовленості усіх явищ природи і суспільства); кінцевим результатом аналізу є виявлення

Оцінка геополітичної обстановки базується на основі всебічного обліку особливостей сучасних міжнародних відносин, розстановки і співвідношення політичних сил на глобальному, регіональному і локальному рівнях, нових воєнно-політичних і соціально-етнічних тенденцій у світі»

32

закономірностей і тенденцій із визначенням їх стійкості; • вищою формою кінцевого результату аналізу є прогноз подальшого розвитку динаміки політичних процесів і явищ (воєнних конфліктів). На підставі всієї сукупності встановлених закономірностей і тенденцій прогнозування воєнних конфліктів здійснюється за можливими процедурами. Додатково, у висновках з оцінки ГПО вказується: • наявність країн і народів, які формують єдине військово-економічний простір; • транснаціоналізація військово-господарської діяльності; • транснаціональний вплив корпорацій і банків на ситуацію в світі і регіоні; • формування єдиного військово-комунікаційного простору; • розширення сфери відповідальності, збільшення повноважень, зростання впливу посилення ролі позадержавних і наддержавних регуляторів світової економіки і міжнародних відносин; • область державної зовнішньої політики, в якій враховуються особливості фізичної, економічної і політичної географії країн і народів; • держави знаходяться в стані розпаду: наявність спірних територій (акваторій).

№11/2016

Profile for Defense bulletin

Оборонной вісник 11_2016  

Оборонной вісник 11_2016  

Advertisement