Оборонний вісник №10/2020

Page 1

ЗМІСТ АСПЕКТИ БЕЗПЕКИ

ВИЯВИТИ. ОЦІНИТИ. ПРОТИСТОЯТИ

ІНША РЕАЛЬНІСТЬ

4

ВІД КІБЕРБЕЗПЕКИ ДО КІБЕРОБОРОНИ

А ЯК У НИХ

РЕГІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

ПОЛЬСЬКА СТРАТЕГІЯ НАЦБЕЗПЕКИ

АФРИКАНСЬКІ ПРІОРИТЕТИ

16

ВІЙСЬКОВА ОСВІТА

У ФАРВАТЕРI ІННОВАЦІЙНИХ ЗМІН

10

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

20

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

26

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ЮНІГРАФ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОЇ АВІАЦІЇ

30

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РАДКОВЕЦЬ Ю.І. — військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

№10/2020

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

1


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

«Барс-8»: «стрибок» до армії Довідка «Барс-8» – багатофункціональний броньований автомобіль виробництва української компанії «Богдан Моторс» Колісна формула:

4х4 Екіпаж:

2 особи Десант:

6 осіб Повна вага:

Д

10 000 кг Вантажопідйомність:

2 000 кг Двигун/потужність:

Дизельний об’ємом 6.7 л/385 к.с. Коробка передач:

6-ступінчаста, механічна Максимальна швидкість руху:

до 120 км/год (по шоссе) Бронювання:

STANAG 4569 Level 2

РЕОРГАНІЗАЦІЯ «УКРОБОРОНПРОМУ» Державний концерн «Укроборонпром» реорганізують в дев’ять холдингових компаній. Загалом мова йде про понад 60 підприємств, що зараз входять до складу «Укроборонпрому», та увійдуть до складу холдингів. Шість з цих компаній увійдуть до складу майбутнього холдингу під робочою назвою «Оборонні системи України», три — в «Аерокосмічні системи». Державні підприємства, які вже не здійснюють виготовлення продукції оборонного призначення, не будуть включені до складу цих холдингів.

2

ержавна компанія «Укроборонсервіс» придбала у корпорації «Богдан» шість бронеавтомобілів Барс-8. В «Укроборонпромі» підтвердили, що машини поставлятимуться для виконання державного оборонного замовлення в інтересах Міністерства оборони України. Ціну бронемашини було знижено до 5,4 млн грн. Причому сама угода купівлі була фактично укладена у січні 2019 року та тривалий час була під загрозою зриву. Нагадаємо, що 10-тонний бронеав-

РЕМОНТ ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ «БУЛАТІВ» Чергову партію танків БМ «Булат», що надійшла із зони проведення операції Об’єднаних сил, відремонтував харківський завод імені В.О. Малишева.Фахівці заводу усунули всі пошкодження, що отримали бойові машини, крім того провели модернізацію танків із заміною комплектуючих. Зокрема «Булати» отримали сучасні цифрові засоби зв'язку, прилади прицілювання і спостереження, а також навігаційну апаратуру. Відновлені «Булати» пройшли випробування на спеціальному полігоні.

томобіль Барс-8 побудований на шасі Dodge Ram, прийнятий на озброєння ЗС України у 2019 році за результатами дворічного циклу державних випробувань. Барс-8 використовується в якості базового шасі для вогневих машин мобільного мінометного комплексу та машин артилерійської розвідки. Минулого року одна з військових частин Збройних Сил України отримала перші шість мобільних мінометів, які встановлено на базі бронеавтомобіля БАРС-8ММК.

WINDHOVER: ПОЛІТ ДО АРМІЇ До експлуатації у Збройних Силах України допущений безпілотний авіаційний комплекс (БпАК) Windhover розробки та виробництва приватного науково-виробничого підприємства Spaitech. Мультикоптер на сьогодні є єдиним вітчизняним мультироторним безпілотником, який пройшов визначальні відомчі випробування та допущений до експлуатації в армії. БпАК Windhover призначений для аеророзвідки, патрулювання, картографування місцевості із можливістю передачі оперативної інформації у режимі реального часу.

ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА ВІД США Корпорація L3Harris цього року поставить Збройним Силам України сучасні засоби зв’язку на понад $45 млн, а також обладнання на $10 млн отримає Національна гвардія. Це — новітні короткохвильові радіостанції RF-7800H як в ранцевому виконанні, так і для встановлення на командно-штабні машини, стаціонарні вузли зв’язку та кораблі. Постачання здійснюватиметься відповідно до рішення міноборони США про надання допомоги Україні в 2020 році за програмою USAI в розмірі $250 млн.

№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Закупівля безпілотників Міноборони України планує закупити в Туреччині та поставити на озброєння до ЗСУ 48 безпілотних літальних апаратів Bayraktar. Зараз Київ та Анкара узгоджують організацію великовузлового збирання турецьких дронів на території України, наразі триває вибір місця для локалізації такого виробництва. Вартість кожного комплексу у такому разі зменшиться на 35%. У 2018 році Україна закупила 6 апаратів, 2-х станцій управління і 200 керованих ракет. Також угодою передбачено поставку комплекту запасних частин, сервісний супровід, навчання персоналу. Вартість контракту — $69 мільйонів.

СТАВЛЕННЯ ДО СУСІДІВ Після анексії Криму і початку військових дій на Донбасі відбулося різке падіння позитивного ставлення українців до Росії (з 90% до 30%), але після закінчення активних бойових дій ставлення українців до Росії знову дещо покращилося. Ставлення росіян до України дещо покращилося і другий раз за історію спостережень росіяни краще ставляться до України, ніж українці до Росії. Отже, на запитання «Як Ви загалом зараз ставитеся до України/Росії?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином: Ставлення в Україні до Росії:

16%

42%

42% Ставлення в Росії до України:

9%

48%

43% Добре Погано Важко сказати

Дані: Спільне опитування Київського міжнародного інституту соціології і російської недержавної дослідницької організації «Левада-Центр» №10/2020

Поглиблення відносин П

ід час візиту української делегації до Стамбула, у присутності Президента України Володимира Зеленського та Президента Турецької Республіки Реджепа Таїпа Ердогана було підписано низку двосторонніх документів. Міністр оборони України Андрій Таран та голова Державного агентства з питань оборонної промисловості Турецької Республіки Ісмаїл Демір підписали Меморандум про наміри між Міністерством оборони України та Державним агентством з питань оборонної промисловості Турецької Республіки про проєкти в галузі оборонно-промислових проєктів. У документі окреслюються наміри сторін започаткувати й імплементувати спільні проєкти з будівництва бойових кораблів, БПЛА та всіх видів турбінних двигунів. Додатково було підписано Рамкову військову угоду, яка, зокрема, визначає напрями співпраці, принципи співробітництва, режим безпеки класифікованої інформації, порядок обміну розвідувальною інформацією, правове регулювання діяльності фахівців, відряджених кожною зі сторін, відшкодування мож-

ливих збитків, порядок вирішення спорів тощо. Крім того, Командувачі Військово-Морських Сил України та Туреччини обговорили розвиток воєнно-технічної співробітництво в морській галузі та співпрацю щодо регіональної безпеки. Зокрема розглянуті питання підготовки особового складу українських Військово-Морських Сил та залучення до навчального процесу спеціалістів від Туреччини. Також нагадаємо, що під час нещодавнього візиту Президента України до Лондону було підписано Меморандум про наміри між Міністерствами оборони України і Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії щодо співробітництва з розвитку та підвищення спроможностей ВМС України. Йдеться про постачання сучасних зразків військової техніки та новітнього високоточного озброєння, налагодження виробництва окремих видів військової продукції в Україні, а також будівництво об’єктів базування ВМС України. Києву буде надано кредит у розмірі $1,6 млрд для переоснащення ВМС сучасними ракетними катерами, які відповідають стандартам НАТО.

«Діалог між Україною й Туреччиною динамічно розвивається, країни готові поглиблювати стратегічне партнерство. Ми маємо спільну точку зору і щодо подальшої співпраці у сфері безпеки та оборони, зокрема безпеки на Чорному морі та реалізації євроатлантичного курсу України. А співпраця у сфері оборонної промисловості є визначальною для розвитку нашого стратегічного партнерства». Володимир Зеленський, Президент України

3


АСПЕКТИ БЕЗПЕКИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВИЯВИТИ. ОЦІНИТИ. ПРОТИСТОЯТИ 4

№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Аналіз головних тенденцій розвитку безпекового середовища у світі доводить, що у переважній більшості з них застосуванню військової сили відводиться важлива роль як аргументу у відносинах між країнами

Дублян О.В., Державний секретар Міністерства оборони України

Сиротенко А.М., генерал-лейтенант, начальник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, доктор військових наук

О

днією з тенденцій, які впливають на формування та розвиток безпекового середовища у світі та навколо України, є перенесення ваги у воєнних конфліктах на асиметричне застосування військової сили не передбаченими законом збройними формуваннями, зміщення акцентів у веденні воєнних конфліктів на комплексне використання військових і невійськових інструментів (економічних, політичних, інформаційно психологічних тощо), що принципово змінює характер збройної боротьби та висуває більш високі вимоги до системи забезпечення воєнної безпеки. Відомо, що середовище безпеки в XXI ст., сформоване глобалізацією, виявляється якісно небезпечним і потребує готовності до протидії складнішим загрозам суспільству. Сучасна дійсність доводить, що загрози національній безпеці України у сфері воєнної безпеки, тобто загрози застосування військової сили проти України, не тільки існують, а вже деякі перетворилися у реальні події. І хоча ці загрози мають різні назви (воєнні загрози, загрози воєнного характеру, загрози воєнній безпеці, загрози застосування військової сили), усі вони віддзеркалюють одну сутність – застосування збройного насилля для досягнення відповідної мети. З огляду на це ми будемо вживати термін «загроза воєнного характеру» як такий, що відображає ширше розуміння суті таких загроз та їх безпосередній вплив на воєнну безпеку держави. Від інших загроз, які за своїми наслідками мають такий самий ефект, що й застосування військових засобів, їх відрізняє цілеспрямований характер, а не якийсь випадковий збіг обставин з тим самим ефектом. Таким чином, цілеспрямований, адаптивний щодо держави-мішені та №10/2020

Загрози національній безпеці України у сфері воєнної безпеки, тобто загрози застосування військової сили проти України, не тільки існують, а вже деякі перетворилися у реальні події»

Богданович В.Ю., доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного інституту ЗС України

конкретної політичної ситуації характер загроз воєнного характеру, що поєднують у собі суто військові і цивільні складові, ми вважаємо їх основною особливістю. Саме цілеспрямований характер і висока динаміка перетворення цих загроз із категорії потенційних до реальної їх реалізації потребують ретельного попереднього опрацьовування на державному рівні з розробленням заходів щодо адекватної протидії їм. Звідси можна сформулювати головну мету (ціль) заходів щодо протидії загрозам воєнного характеру – своєчасне виявлення загрози та недопущення перетворення її із потенційної до настання реальних наслідків дії формуючих загрозу чинників. Зрозуміло, що сучасні загрози воєнного характеру, які формуються не тільки суто військовими чинниками, а й невійськовими, характеризуються різною «потужністю», потребують такої самої комплексної адекватної реакції, на що держава-мішень не завжди може знайти необхідні ресурси. У широкому розумінні мова йде про інтеграцію зусиль військових і невійськових інструментів сил оборони (формування інтегрованого потенціалу щодо протидії тим загрозам воєнній безпеці держави, на які у неї при реагуванні симетричними способами не вистачає ресурсів. Вирішення цього завдання асиметричними способами покладається на сектор безпеки і оборони України. Незважаючи на задекларовану необхідність інтеграції зусиль (сумісного залучення) складових СБОУ, організація процесу інтеграції (технологія формування інтегрованого потенціалу асиметричної протидії) не визначена, що засвідчує появу як наукової, так і організаційної проблеми. На наш погляд, визначення мети, виконавчих суб’єктів, форм та способів формування інтегрованого потенціалу асиметричної протидії загрозам

5


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

воєнного характеру можна вважати одним з етапів вирішення зазначеної вище наукової проблеми. Складність вирішення цієї проблеми потребує застосування системного підходу, який за своєю природою є міждисциплінарним, загальнонауковим і спрямованим на інтеграцію досягнень суспільних, природничих і технічних наук, а також досвіду практичної діяльності, насамперед в галузі організації та управління. Оскільки системний підхід забезпечує розроблення концептуальних, тобто змістовних і формальних засобів відображення досліджуваних об’єктів як системи, а також побудову узагальнених моделей систем, формування вимог до їх властивостей, цілеспрямованої поведінки, розвитку, ієрархічної побудови, процесів управління в системах, то його можна використати для побудови системи протидії описаним вище загрозам. Системний підхід потребує розглядати можливу сукупність військових та невійськових сил і засобів СБОУ для протидії загрозам воєнного характеру як складну систему. В основу формування (синтезу) цієї системи, її інтегративних якостей покладено цілеспрямованість системи як системо-утворюваного фактору. Саме визначена вище мета (цілі) такої системи, будучи об’єктивним критерієм вибору із середовища всіх елементів і відносин, що створюють систему, визначатиме необхідний склад (групу)

6

Протидія загрозам воєнного та гібридного характеру є складним процесом, що зумовлено великою кількістю формуючих загроз різнорідних чинників та складністю прогнозу змін інтенсивності їхньої дії» суб’єктів СБОУ та їх функції. Подальша декомпозиція та формалізація мети створюють можливості для її коректного опису. По суті йдеться про створення відповідної системи протидії загрозам воєнного характеру. Слід зазначити, що для кожної загрози створюватиметься своя система протидії. Таким чином, з огляду на сутність загрози воєнного характеру, метою інтеграції військових і невійськових сил та засобів для асиметричної протидії цим загрозам є таке організаційне поєднання сил і засобів суб’єктів СБОУ, які б у разі застосування за умов єдиного керівництва та відповідного планування були б здатні ефективно зменшити дію чинників, що формують таку загрозу, до прийнятних значень. Декомпозиція зазначеної мети із застосуванням одного з методів побудови системи цілей – побудови «дерева» цілей (підцілей) з асиметричної протидії загрозі воєнного характеру – дасть змогу вибудовува-

ти взаємозв’язки між цілями різних рівнів, поділяти великі цілі на етапи, надавати чітку загальну картину системи цілей. Кількість складових (підцілей) головної мети та їх ієрархічних рівнів залежатиме від обраної стратегії протидії загрозі, можливостей залучених до протидії суб’єктів СБОУ та їх структурних підрозділів за підпорядкуванням. Таке «дерево» цілей зв’язує воєдино довго і короткострокові цілі, що дає змогу бачити загальну стратегічну картину асиметричної протидії. При цьому можна виокремити такі види цілей: • стратегічні – формуються під час визначення довготривалого процесу протидії загрозам; • тактичні – формуються для вирішення оперативних завдань суб’єктам СБОУ; • траєкторні – визначають загальний напрям,у якому має змінюватися об’єкт впливу (чинник або група чинників, що формують загрозу). Під час формування «дерева» цілей дотримуються таких основних вимог, як виключення неважливих та малоефективних заходів і заходів, виконанню яких перешкоджає недостатність ресурсів. Основними системними вимогами до переліку підцілей найнижчого рівня є класичні – їх повнота, ненадлишковість та вимірність. Саме вимірність цілей уможливлює пошук оптимального (раціонального) розподілу зусиль між суб’єктами №10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СБОУ та організацію контролю за результатами їхніх дій на всіх етапах протидії загрозам. Проте, зважаючи на специфічність суб’єктів СБОУ (різних за функціями та підпорядкованістю у загальній системі державних органів, наявність недержавних організацій), слід очікувати, що на відміну від технічних та організаційних систем у створюваній системі протидії конкретній загрозі за рахунок військових та невійськових сил і засобів вимірність цілей забезпечити буде дуже важко. Таким чином, враховуючи те, що формування «дерева» цілей буде визначальним для організації процесу інтеграції військових і невійськових сил та засобів щодо протидії загрозам воєнного характеру, це питання потребує детальнішого розгляду. З урахуванням викладеного можна сформулювати основні принципи, за якими має відбуватися формування інтегрованого потенціалу асиметричної протидії загрозам воєнного характеру: 1. Достатність сформованого потенціалу асиметричної протидії, під яким розуміється інтегрована сукупність різнорідних (військових і невійськових) сил та засобів, що залучаються під єдиним управлінням для деескалації виявленої загрози. Даний принцип закладається в основу розробки

№10/2020

методу формування групи суб’єктів СБОУ для асиметричної протидії. 2. Комплексна уразливість держави – джерела загроз, що означає розробку таких заходів з протидії, які б одночасно деструктивно впливали перш за все на політичну сферу та політичне керівництво недружньої держави, її економіку, формували у міжнародної спільноти її негативний імідж, агресивність її зовнішньої політики, образ порушника міжнародного права тощо. 3. Нарощування «потужності» протидії за рахунок використання коаліційної протидії недружній державі. Це означає, що для нарощування «потужності» протидії у найкоротший термін держава-мішень має звернутися до своїх союзників та стратегічних партнерів за їх підтримкою щодо протидії загрозам з боку недружньої держави. 4. Швидкоплинність реалізації асиметричних заходів. Асиметричні заходи мають здійснюватися в короткі терміни з тим, щоб супротивна сторона не встигала оговтатися, здійснити передислокацію сил та

Для створення відповідної системи протидії загрозам воєнного характеру повинна створюватися своя система протидії для кожної загрози»

засобів, адаптуватися до дій держави-мішені. 5. Максимізація шкоди недружній державі урізних сферах життєдіяльності до такого рівня, який би спонукав недружню державу до припинення деструктивних дій проти держави-мішені. 6. Гіпертрофія завданих збитків недружній державі в очах світової спільноти (тиражування в ЗМІ морального розладу, алкоголізму, наркоманії, безчинств по відношенню до окремих верств свого населення, росту злочинності тощо). 7. Прихованість і мінімізація ознак державної приналежності (легендування) операцій асиметричних дій (здійснювати інформаційне прикриття своїх дій, звинувачувати у всьому недружню державу та її партнерів, не залишати слідів на території проведення спеціальних операцій). Слід зазначити, що протидія загрозам воєнного та гібридного характеру є складним процесом, що зумовлено великою кількістю формуючих загрози різнорідних чинників та складністю прогнозу змін інтенсивності їхньої дії. Потребує суттєвого удосконалення науково-методичний апарат аналізу безпекового середовища, виявлення та оцінювання рівня загроз воєнного та гібридного характеру, визначення необхідних ресурсів, потрібного часу і рівня деескалації загрози та формування необхідної для цього

7


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

протидії, тому що є локальною, конкретною за метою чи цілями, а тому обмеженою за часом і гравцями формою асиметричної протидії вибраній загрозі як воєнного так і гібридного характеру. Враховуючи той факт, що загрози воєнного та гібридного характеру формуються багатьма різними чинниками, окреслені форми і способи інтеграції військових і невійськових сил та засобів можуть мати велику кількість варіантів та не завжди бути беззаперечними.

групи суб’єктів сил оборони, а також їх потрібних спроможностей для формування потенціалу асиметричної протидії щодо завдання противнику неприйнятного збитку, в т.ч. і в невійськових сферах. Звісно, що така діяльність суб’єктів сил оборони потребує визначення притаманних процесу протидії специфічних форм і способів їх застосування. Як і у воєнному мистецтві, форми і способи застосування визначених суб’єктів сил оборони будуть залежати від противника, обстановки, що склалася, наявних сил і засобів, їх можливостей, якісних характеристик кадрів, на які покладатимуться розроблення як загальної стратегії асиметричних дій, так і постановка та виконання конкретних завдань. Якщо підсумувати все вищенаведене, можна запропонувати кілька основних способів формування інтегрованого потенціалу асиметричної протидії: • інтеграція військових і невійськових сил та засобів із наданням пріоритету несиловим засобам із застосуванням силових для підтримки; • військових і невійськових сил тазасобів із наданням пріоритету силовим засобам із застосування несилових для підтримки. Зрозуміло, що кожен із зазначених способів інтеграції може мати безліч варіантів конкретного переліку застосованих сил і засобів суб’єктів сил оборони та ступеня їх участі у асиметричній протидії загрозі з плином часу. Ми вважаємо, що більш глибокий розгляд способів інтеграції військових і невійськових сил та засобів для протидії загрозам воєнного характеру потребує окремого дослідження.

8

Щодо форм застосування вибраних суб’єктів для асиметричної протидії, то пропонується використовувати термін «спеціальна операція», як «координовані дії різнорідних сил та засобів, що об’єднані єдиною метою». Тобто «спеціальна операція» стає формою досягнення стратегічної мети протидії вибраній загрозі. Її складовою може бути «локальна спеціальна операція», як форма досягнення однієї з тактичних цілей

ВИСНОВКИ Уточнено термінологію загроз воєнній безпеці держави. Запропоновано із усього вживаного спектру загроз: воєнна загроза, загроза воєнного характеру, загроза воєнній безпеці, загроза застосування військової сили вживати термін «загроза воєнного характеру» як такий, що відображає ширше розуміння суті такої загрози та її безпосередній вплив на воєнну безпеку держави, що забезпечить більш якісну підготовку заходів на державному рівні щодо адекватної протидії таким загрозам. На системному рівні сформульовано головну мету (ціль) заходів щодо

№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

протидії загрозам воєнного характеру – своєчасне виявлення загрози та недопущення перетворення її із потенційної до настання реальних наслідків дії формуючих загрозу чинників, що дає змогу формалізувати системну цільову функцію асиметричної протидії та у подальшому використати методичний апарат багатопараметричної оптимізації. Вперше запропоновано організацію комплексної адекватної реакції на загрозу воєнного характеру здійснювати шляхом формування у секторі безпеки і оборони України інтегрованого потенціалу асиметричної протидії тим загрозам, на які у держави при реагуванні симетричними способами не вистачає ресурсів. Метою інтегра-

Сучасні загрози воєнного характеру, які формуються не тільки суто військовими чинниками, а й невійськовими, характеризуються різною «потужністю» та потребують комплексної адекватної реакції»

№10/2020

ції військових і невійськових сил та засобів для асиметричної протидії цим загрозам вперше визначено таке організаційне поєднання сил і засобів суб’єктів СБОУ, які б у разі застосування за умов єдиного керівництва та відповідного планування та ресурсного забезпечення були б здатні ефективно зменшити дію чинників, що формують таку загрозу, до прийнятних значень. Запропоновано методичний підхід

до побудови «дерева» цілей (підцілей) з асиметричної протидії загрозі воєнного характеру, який дає змогу вибудовувати взаємозв’язки між цілями різних рівнів, поділяти великі цілі на етапи, надавати чітку загальну картину системи цілей. Таке «дерево» цілей зв’язує воєдино довго і короткострокові цілі, що дає змогу бачити загальну стратегічну картину асиметричної протидії, сформулювати принципи та синтезувати систему асиметричної протидії. Обґрунтовано потребу щодо суттєвого удосконалення науково-методичного апарату аналізу безпекового середовища, виявлення та оцінювання рівня загроз воєнного та гібридного характеру, визначення необхідних ресурсів, потрібного часу і рівня деескалації загрози та формування необхідної для цього групи суб’єктів сил оборони, а також їх потрібних спроможностей для формування потенціалу асиметричної протидії щодо завдання противнику неприйнятного збитку, в т.ч. і в невійськових сферах. Надані рекомендації щодо визначення притаманних процесу протидії специфічних форм і способів дій суб’єктів СБОУ, що залучаються до виконання конкретних завдань асиметричної протидії. Запропоновано використовувати термін «спеціальна операція», як «координовані дії різнорідних сил та засобів, що об’єднані єдиною метою». Отже, запропоновані принципи, цілі, форми й способи організації та ведення асиметричних дій, спрямованих на зниження впливу окремих загроз на визначальні сфери життєдіяльності держави, можна вважати подальшим розвитком методології забезпечення воєнної безпеки держави.

9


ІНША РЕАЛЬНІСТЬ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КІБЕРБЕЗПЕКА ДО КІБЕРОБОРОНИ Більшість країн світу, а також країни ЄС, НАТО та ОБСЄ зосереджують значні зусилля щодо забезпечення спроможностей зі своєчасного виявлення, запобігання, нейтралізації і ліквідації загроз в кіберпросторі, зокрема у сфері оборони

Даник Ю.Г., генерал-майор, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

С

трімкий розвиток та масове впровадження сучасних інформаційних та кібер- технологій призвели до формування нового спектру ризиків та загроз у сфері національної безпеки і оборони держави, які реалізуються у кіберпросторі та (або)

10

Вдовенко С.Г., полковник, Національний університет оборони України

через кіберпростір. Відбувається стрімке зростання інформатизації та автоматизації всіх сфер людської діяльності, кількості інформації що зберігається, обробляється і передається, швидкості її передачі і обробки, ускладнення систем управління, взаємодії між ними і

зв’язків між процесами управління. Кіберзагрози охоплюють всі базові сфери суспільної діяльності (політичну, воєнну, правову, економічну, енергетичну, інфраструктурну, соціальну, духовну, технологічну тощо), деструктивно впливаючи на національну безпеку в цілому. У сучасному світі питання кібербезпеки та кібероборони стали найбільш актуальними й разом з тим найбільш проблемними в забезпеченні національної безпеки і оборони практично для всіх держав світу. На даний час інформаційні та кібер- фактори стають системоутворюючими у сучасних кофліктах та збройній боротьбі у всіх її проявах. І це особливо проявляється в умовах криз (як, напри№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

клад, при проведенні ООС (АТО), сьогоднішньої пандемії COVID-19 тощо), коли кількість кібератак та кіберінцидентів значно зростає. ДЕЩО З ІСТОРІЇ Поняття «кібернетика» з’явилося в стародавній Греції, як похідне від слова «кюбернетес», що означає «керманич». З цим словом пов’язана етимологія інших слів, що широко вживаються у багатьох мовах світу. Так, давні римляни перетворили його на «губернатор» (gubernator), англійці – на «уряд» (government), в сучасній українській мові це – «керівник». В давнину під кібернетикою розумі№10/2020

ли «мистецтво управління». Древньогрецький філософ Платон у своїх творах кібернетику визначає, як мистецтво управління кораблем, або колісницею, а також як мистецтво правити людьми. Відомий французький вчений-фізик А. Ампер в першій частині своєї праці «Досвід про філософію наук, або Аналітичний виклад природної класифікації всіх людських знань» у 1834 р. зазначив кібернетику як політичну науку про управління державою (народом), яка допомагає урядові вирішувати конкретні завдання з управління державою і забезпечує досягнення при цьому миру для держави та процвітання для народу. У другій частині роботи, опублікованої

після його смерті в 1843 р., він визначив кібернетику як мистецтво управління взагалі, управління відносинами між народами зокрема. Роль кібернетики в політиці порівняна ним зі значенням стратегії в військовому мистецтві, з тією відмінністю, що перша націлена на збереження миру між народами. Початок розвитку сучасної кібернетики, як самостійного наукового напрямку, відносять до 1948 р., коли Норберт Вінер опублікував роботу «Кібернетика, або управління і зв’язок у тварині і машині», в якій узагальнив закономірності, притаманні системам управління різної природи (біологічних, технічних, соціальних) та визначив, що кібернетика це

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

наука про загальні закономірності процесів управління і передачі інформації в живих організмах, суспільстві та машинах. Пізніше, у 1954 р., у книзі «Кібернетика й суспільство» питання управління в соціальних системах ним були розглянуті більш докладно. У цей же період, у 1945 р., Клод Шеннон виступає в Конгресі США із секретною доповіддю «Теорія зв’язку в секретних системах», яка стала точкою відліку для самостійної науки – криптологія. Доповідь була розсекречена у 1949 р. та видана у вигляді монографії разом з роботою «Математична теорія зв’язку», в якій була доведена теорема відліків, або теорема Віттакера – Найквиста – Шеннона – Котельникова. Теорема незалежно була доведена ще у 1933 р. радянським вченим В. Котельниковим у роботі «Щодо перепускної спроможності етеру та дроту в електрозв’язку», яка тоді ж була представлена Генеральному штабу РСЧА у вигляді секретної доповіді. У грудні 1949 р. Джон фон Нейман читає в Іллінойському університеті серію лекцій «Теорія і організація складних автоматів», матеріали яких та низки інших лекцій стали основою теорії самовідтворення автоматів. У 1955 р. опублікована стаття С. Соболева, А. Кітова, О. Ляпунова «Основні риси кібернетики». Поряд з цим публікуються дослідження В. Глушкова, які разом склали основи методології сучасної кібернетики, а надалі й кібербезпеки, як галузі знань про забезпечення захищеності процесів управління в усіх сферах (технічній, соціальній, соціотехнічній, економічній тощо) від різноманітних кіберзагроз різної природи та для забезпечення їх ефективності. Опублікована у 1975 р. робота У. Діффі, та Э. Хеллмена «Захищеність та імітостійкість. Введення у криптографію» відкрила еру відкритої криптографії та змінило інформаційну структуру суспільства. З’явилася реальна можливість перенести у кіберпростір низки соціально значущих, в тому числі і соціоуправлінських функцій, заощаджуючи час та кошти, а також мінімізуючи корупційну складову. У 2016 р. українськими вченими І. Горбенко, О. Замулою та Є. Семенко запропоновано визначення криптографічного дискретного сигналу (КДС), сформульовано в загальному вигляді і вирішено задачу синтезу й аналізу КДС. Це значною мірою може вплинути на забезпечення захисту військових кіберфізичних систем (КФС). НОВІ ПОНЯТТЯ Питання та передумови виникнення

12

напрямів кібербезпеки та кібероборони в тому чи іншому контексті пов’язані із появою та розвитком радіотехніки і радіоелектроніки, електронної техніки і технічних засобів шифрування та криптоаналізу, обчислювальної техніки і інформатики, кібернетики, теорії зв’язку та інформації, стрімким розвитком кібернетичних, інформаційно-телекомунікаційних систем та їх впровадженням в усі галузі й сфери людської діяльності. Однією з перших країн, яка на державному рівні означила кібербезпеку як окремий вид безпеки, були США. У лютому 2003 р. у США була оприлюднена «Національна стратегія щодо забезпечення безпеки кібер-простору» (National Strategy to Secure Cyberspace), в якій були визначені об’єкти критичної кіберінфраструктури, що підлягають кіберзахисту, а саме: державні та приватні установи різних галузей господарства, промисловості, уряду, оборонного комплексу, телекомунікацій, енергетики, транспорту, банківської справи та фінансового сектору, хімічної промисловості та виробництва небезпечних речовин, судноплавства тощо. Зокрема, у стратегії було відмічено, що усі вони об’єднані у рамках одного

Однією з перших країн, яка на державному рівні означила кібернетичну безпеку як окремий вид безпеки, були США. У лютому 2003 р. у США була оприлюднена «Національна стратегія щодо забезпечення безпеки кіберпростору» простору – кіберпростору, який складається із сотень тисяч об’єднаних між собою комп’ютерів, серверів, маршрутизаторів, комутаторів, волоконно-оптичних кабелів, інших електронних систем і пристроїв, які забезпечують роботу об’єктів критичної кіберінфраструктури. Задачею кібербезпеки у рамках цієї стратегії було визначено забезпечення безпеки кіберпростору за рахунок координації цілеспрямованих зусиль уряду та громадян. Вперше у міжнародний обіг термін кібербезпека офіційно було введено на засіданні підготовчого комітету Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з питань побудови інформаційного суспільства у №10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тиборчої сторони використовувалися притаманні для свого часу методи, комунікації та засоби. Питання досягнення успіху за рахунок інформаційних дій свого часу розглядалися на теоретичному рівні Сунь-Цзи, Карлом фон Клаузевіцем, Лідделлом Гартом, який в своїй роботі аналізує досвід попередніх поколінь в досягненні мети війни та робить висновок, що дійсною метою війни є створення вигідної стратегічної обстановки яка забезпечить перемогу. У 1996 р. у військовій доктрині США (Concept Force XXI) вперше в світі на законодавчому рівні було визнано необхідність захисту кіберпростору. До цього моменту де-юре мова йшла лише щодо інформаційної безпеки. Але, де-факто, на практиці такі питання фрагментарно та ситуативно вирішувалися від початку практичного застосування радіохвиль, а щодо криптографії – значно раніше.

лютому 2003 р. у Женеві. У першому наближенні під кібербезпекою розумілися питання, пов’язані з проблемами забезпечення безпеки даних та захисту інформації в інформаційному суспільстві, а також проблема недоторканості приватного життя. Але, до того часу вже стали реаліями життя дії в електромагнітному спектрі випромінювання з метою передачі та отримання інформації і протидії цим процесам у кіберпросторі та через кіберпростір. Для формування науково обґрунтованого підходу щодо визначення напрямків розвитку воєнної, воєннотехнічної, воєнно-наукової, воєнно-економічної, воєнно-дипломатичної політики держави у сфері кібероборони, стратегії кібероборони тощо, слід згадати декілька етапів розвитку окремих питань управління у воєнній сфері, та деяких інших аспектів, що з точки зору воєнно-історичного аналізу впливають на досягнення мети статті. В усіх без виключення війнах та військових конфліктах була, є і буде присутньою інформаційна складова. З метою приховування своїх намірів та дій, а також для взяття під контроль процесів управління населенням та силами про№10/2020

ВІД СКЛАДНОГО ДО НАДСКЛАДНОГО Історію розвитку та еволюції поглядів людства на кіберінформаційні аспекти управління військами, бойовими діями та війною умовно можна поділити на декілька етапів. І етап. Початок – перша третина ХХ сторіччя. Використання електронних засобів для передачі інформації та здійснення інформаційних впливів на широкі маси населення стало можливим з винаходом радіо. Початок застосування електронних засобів для порушення роботи засобів зв’язку та отримання інформації про противника, зафіксовано невдовзі після винаходу радіо (19041905. Російсько-Японська війна), що надало поштовх розвитку напрямків радіорозвідки, радіоподавлення (РЕР, РЕБ) та заборони застосування засобів радіовипромінювання без кріптозахисту інформації, якою обмінювалися. Необхідність дотримання скритності управління військами при масовому використанні засобів зв’язку (1914-1918 роки, І світова війна та 1920-1930 роки), призвела до стрімкого розвитку криптографії та криптоаналізу, що згодом поєдналися в єдину науку – криптологія. З врахуванням висновків з теорії Джуліо Дуе щодо панування в повітрі, та розвитку засобів повітряного, нападу, формуються військово-повітряні та протиповітряні сили держав, як окремі види збройних сил, військово-повітряні та протиповітряні компоненти видів збройних сил, як роди військ, з відповідними командуваннями, системами управління та забезпечення бойового функціонування. Для їх ефективних дій

формуються системи повітряного спостереження, оповіщення та зв’язку ІІ етап. Друга третина ХХ сторіччя. В ході та після ІІ Світової війни, що мала характер «війни моторів», на озброєння приймаються атомна зброя, засоби масового ураження, високотехнологічні засоби їх доставки (літаки, гелікоптери, ракети, атомні підводні човни). З’являється можливість масового застосування радіо та телебачення для пропаганди (масовий вплив) А для розвідувальних операцій й управління військами держав та коаліцій – радіозасобів, засобів радіолокації, радіорозвідки, дезінформації, електромеханічних та електронних пристроїв для криптографічного захисту інформації та криптоаналізу (прообраз сучасних комп’ютерів). Виникли та отримали розвиток нові напрямки науки: теорія зв’язку та інформації, криптологія, кібернетика. Для боротьби з засобами військовоповітряного, а далі і ракетно-ядерного нападу, які набули стратегічного значення формується протиповітряна оборона держав, як окремий вид збройних сил, або складова частина ВПС (в деяких державах), компоненти ППО інших видів збройних сил, а далі і війська ракетно-космічної оборони (РКО) з компонентами попередження про ракетний напад та протиракетної оборони, контролю космічного простору та протикосмічної оборони з відповідними командуваннями, системами управління військами і зброєю та забезпечення їх бойового функціонування системами з високим рівнем автоматизації. В них вперше в збройних силах комплексно впроваджуються складні системи автоматизації (автоматизовані системи управління АСУ), технічні (електронні) системи і комплекси розвідки, наземного, повітряного та космічного базування, об’єднані в єдину систему, системи передачі даних та обміну інформацією, кіберінформаційні системи та системи підтримки прийняття рішень. Утворюються та розвиваються стратегічні ядерні сили, у вигляді ядерної тріади з відповідними командуваннями, системами управління та забезпечення бойового функціонування. Ступінь автоматизації та інтеграції автоматизованих систем управління ядерними силами РВСП, ВПС, ВМС, РКО на наступному ІІІ етапі буде досягнута рівня майже 100%. ІІІ етап. Кінець 60-х — середина 90-х років ХХ сторіччя. Стрімкий розвиток електроніки, комп’ютеризація, інтеграція систем управління до моделей С2 та С3І (Comand, Control, Comunication,

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Intelegence), виконання космічних програм призвели до: • появи космічних систем суто воєнного призначення та застосування їх з метою моніторингу земної поверхні, ведення розвідки, телекомунікації, геоінформаційного та навігаційного забезпечення, управління високоточною зброєю; • формування концепції мережецентричних війн (дій), проксі та «заколот» війн, так званих 4GW війн (за західною класифікацією, 1989 рік); • визнання можливості застосування інформаційної, психологічної та когнітивної зброї. Особливістю цього етапу стало масове використання реалізованих передових військових технологій для забезпечення потреб суспільства. Як приклад, можна привести Інтернет, мобільний зв’язок, космічні та інформаційні технології. В свою чергу, це підвищило можливості розвідки (OSINT) за рахунок багатократного збільшення відкритих джерел та засобів їх аналізу. Космос де-факто визнано четвертою сферою ведення бойових дій, хоча міжнародна правова заборона на мілітаризацію космосу продовжує діяти. В окремих державах (США, колишньому СРСР), вже де-юре формуються та розвиваються військово-космічні сили з відповідними командуваннями, системами управління та забезпечення бойового функціонування з повною інтеграцією їх систем управління. В інших державах світу, наприклад КНР, це відбулося пізніше, умовно на IV етапі. IV етап. Кінець ХХ сторіччя. Потужності і можливості кіберінформаційних систем стрімко зросли, відбувся якісний стрибок у швидкодії і продуктивності електронних засобів та обсягів інформації, що обробляється, зберігається та пере-

14

Особливістю кібероборони є необхідність захисту кіберсистем об’єктів критичної інфраструктури свого сектору національної безпеки та оборони» дається. Що, одночасно створило безліч нових вразливостей в системах управління (в тому числі і в оборонній сфері), тобто, кібервразливостей, і дозволило практично розглядати перехід до принципу функціонального ураження, як безпекової і оборонної складових держави так і їх окремих елементів. Поряд з цим, технічні засоби отримання (розвідки), обробки та передачі інформації, управління і наведення засобів впливу, забезпечили ефективне застосування сил та засобів збройної боротьби відповідно до задачі не лише на стратегічному та оперативному рівнях, але й на тактичному. Можливості таких систем, в наслідок посилення науково-технічних, виробничо-технологічних та фінансових спроможностей держав дозволяють створювати бойові підрозділи нового типу, які призначені для нанесення ураження противнику не лише в кінетичний (вогневого ураження) спосіб, але й в енергетичний (електронний) та інформаційнокогнитивний та широкого застосування, в тому числі групового і комплексного, робототехнічних засобів повітряного, наземного та морського (надводного і підводного) базування. Проникнення інформаційних технологій в усі сфери життя людини та суспільства дозволило розглядати інформаційну зброю, як зброю першого

удару. Згідно концепції Уордена-Бойда в «операціях на основі ефектів» (EBO – Effect-based-Operations), що ставили за мету системні порушення управління та функціонування держав противника до кризового рівня, в якості цілей для ураження або взяття під контроль стали розглядатися не лише збройні сили, їх системи управління, інфраструктура та комунікації, але й об’єкти економіки, населення і керівництво держав протиборчої сторони. Формується функціональна модель бойового управління силами та засобами, що мають нові бойові спроможності. Це обумовило необхідність захисту вищезазначених об’єктів на новому рівні, складність та масштабність завдань якого дозволить розпочати його виконання лише на наступному V етапі. V етап. Початок ХХІ сторіччя. Нове неймовірно стрімке зростання у розвитку можливостей ІТ-технологій в цілому та особливо кіберсистем щодо обробки великих обсягів даних та швидкодії, глобальна комп’ютерізація всіх областей існування та функціонування людини та суспільства призвели до створення інтернету речей (ІоТ), теле та кібермедицини, а у воєнній сфері високо інтегрованих мережецентрічних систем управління воєнними діями (Network-centric Warfare, NCW), або С5ІSR (Command, Control, Communication, Computers, Combat System, Intelligence, Surveillance, Reconnaissance), кіберзброї, когнітивної та консцієнтальної (руйнуючої свідомість) зброї. Відбулося визнання кіберпростору п’ятою сферою ведення бойових дій. У більш ніж 60 країнах світу формуються кібервійська (кіберсили) з відповідними командуваннями, системами управління та забезпечення бойового функціонування. Базою та технічною основою цих систем є безпосередньо кіберсистеми. Сфера їх бойового застосування – кіберпростір. Подальший розвиток кіберсистем пов’язаний із технологіями збору і обробки великих масивів даних та обміну ними, ІоТ, глобальною роботизацією та штучним інтелектом. Суттєво розширюється комплексне застосування різноманітної кіберзброї проти кіберфізичних та інших вразливих до неї систем, сферою діяльності яких є кіберпростір, поєднаний з іншими чотирма природними фізичними просторами. Кіберфізична система (КФС – Cyber Physical system, CPS) — система, яка інтегрує обчислювальні, комунікаційні та керуючі технології для регулювання діяльності фізичних об'єктів під контролем фізичних осіб. До КФС відносять, №10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

наприклад, системи управління різного призначення, зокрема енергетикою, транспортом, робототехнічні системи, самокеровані літальні апарати, безпілотні автомобільні системи, бойові кораблі та підводні човни, Інтернет речей тощо. Нездатність захистити ці системи від деструктивних впливів, зокрема кібератак, може мати катастрофічні наслідки. З метою підвищення рівня захищеності своїх кіберфізичних систем, а також збільшення рівня ефективності впливу на кіберфізичні системи противника, провідні країни світу створюють науково-дослідні установи, як то Лабораторія кіберфізичних систем Академії ВМС США. Особливістю кібероборони є необхідність захисту кіберсистем об’єктів критичної інфраструктури свого сектору національної безпеки та оборони, військового управління, комплексів озброєння та військової техніки, а також досягнення необхідних спроможностей деструктивного впливу на кіберфізичні та кіберсистеми противника (порушення функціонування, взяття під свій контроль та управління, фізичне знищення тощо). Особливого значення в цьому контексті набувають питання застосування робототехнічних комплексів. Можливість порушення функціонування кіберсистем робототехнічних комплексів (РТК) потребує розвитку засобів і способів їх надійного захисту від подібних впливів, а також засобів і способів моніторингу та впливу на РТК противника та боротьби з ними шляхом некінетичного (ЕМ, енергетичного, програмного тощо) впливу на Hard and Soft Wear їх кіберсистем.

№10/2020

АРМІЯ ТА СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ У кінці березня 2020 р. Космічні сили США прийняли на озброєння систему спостереження за супутниками Space Fence («Космічний паркан»). Для боротьби з ворожими безпілотниками США розміщують на закордонних базах лазерні системи боротьби з БПЛА HELWS (High-Energy Laser Weapon System) з багато спектральними системами наведення, електромагнітні системи THOR та імпульсні системи PHASER. HELWS може робити кілька десятків пострілів на одному заряді та відрізняється підвищеною точністю. PHASER здатна виводити з ладу дрони за одну мікросекунду та дозволяє атакувати кілька цілей одночасно. Завдання електромагнітної системи THOR — знищення груп безпілотників. Системи пройдуть випробування в бойових умовах на базах в Іраку і Сирії, після чого будуть розміщені на базах у США. В США ведуться роботи над створенням технології виробництва великих безпілотників-носіїв, які зможуть запускати групу невеликих розвідувальних або бойових дронів. У 2017 р. успішно відбулися випробування прообразу такої системи, в ході яких з літака-носія F-18 було випущено рій зі 103 нано-дронів Perdix. В цьому ж році, на фестивалі

Для підвищення бойової ефективності піхотних підрозділів на тактичному рівні збройні сили Великої Британії формують роботизовані взводи»

в Гуанчжоу Китайська компанія Ehang продемонструвала управління з одного пульту роєм з 1000 дронів та виконання ним 6 різних тактичних завдань. Для підвищення бойової ефективності піхотних підрозділів на тактичному рівні збройні сили Великої Британії формують роботизовані взводи. На озброєнні взводу перебувають чотири вантажні роботизовані машини Mission Master-Cargo, які можуть бути як вантажними, так і бойовими й легко адаптуються під різні завдання (захист, розвідка, спостереження, вогнева підтримка, медична евакуація, зв’язок). Міністерство оборони Франції для потреб сухопутних військ закуповує багатоцільові мікророботи NERVA, які мають три модифікації. Вони здатні в будь-яких умовах вести розвідку та приховане стеження в автономному режимі, а також можуть бути використані для розмінування. Керуються за допомогою будь-якого стандартного комп’ютера, планшета чи смартфона. У 2014 р. Управління військовоморських досліджень США продемонструвало можливість супроводження бойового корабля невеличким роєм безпілотних човнів. А вже у 2019 р. військово-морський флот США замовив чотири роботизованих кораблі. В Корпусі морської піхоти будуть розформовані низка частин авіації та вертолітних ескадрилій, зняті з озброєння танки M1 Abrams та більшість ствольної артилерії. Натомість на озброєння надійдуть робототехнічні засоби і реактивні системи залпового вогню. Продовження у наступному номері

15


А ЯК У НИХ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПОЛЬСЬКА СТРАТЕГІЯ НАЦБЕЗПЕКИ Польща вважає, що останнім часом значно зросла кількість різного характеру загроз та викликів для безпеки держави. І найбільш серйозною загрозою поляки вважають неоімперську політику Російської Федерації, яка реалізується також з використанням військової сили

Паливода В.О., головний консультант відділу нових викликів Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень

Врахувавши порушення основних принципів міжнародного права та європейської системи безпеки, Польща розробила нову редакцію Стратегії національної безпеки. Вперше подібний документ під назвою «Політика безпеки та оборонної

16

стратегії Республіки Польща» був прийнятий у 1992 р. Комітетом національної оборони при Президентові РП. У 2000 р. прийнята «Стратегія безпеки Республіки Польща», а попередні редакції Стратегії (під нинішньою назвою) приймалися у 2003 р., 2007 р. та у 2014 р. 12 травня 2020 р. Президент Республіки Польща Анджей Дуда затвердив нову редакцію Стратегії національної безпеки (далі – Стратегія), попередньо схвалену Радою міністрів РП. Слід зазначити, що робота над проектом Стратегії розпочалася у Бюро національної безпеки РП ще у грудні

2018 р. У вересні 2019 р. було видано розпорядження Прем’єр-міністра РП про створення міжвідомчої групи з розробки цього документа. Відповідно до положень розпорядження, керівник групи, яким призначили заступника Міністра національної оборони, повинний був до 31 грудня 2019 р. подати до Ради Міністрів РП проект нової Стратегії для подальшого її опрацювання. Як очікувалось, Президент РП Анджей Дуда мав затвердити нову Стратегію у березні 2020 р., щоб використати це у ході передвиборчої кампанії як одне із досягнень своєї 5-річної каденції. Проте, з початком розповсюджен№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня у Польщі та на глобальному рівні коронавірусу політичне керівництво країни було змушене відтермінувати затвердження Стратегії для її актуалізації з врахуванням обставин, викликаних пандемією COVID-19. На початку квітня 2020 р. впливове польське видання Rzeczpospolita, експертам якого вдалося отримати текст проекту Стратегії, констатувало, що «його зміст, основні положення та цілі ґрунтуються на світопорядку до пандемії. Її наслідки – економічні, політичні та соціальні, а також міжнародні, – сьогодні неможливо оцінити, тому важко визнати цей документ актуальним матеріалом. Це так, якби ми ставили діагноз і форми лікування пацієнтові, який вже мертвий». Колишній Президент РП Александр Квасьнєвський теж піддав різкій критиці проект Стратегії. У статті «В тіні коронавірусу: «Стратегія національної безпеки – 2020» годиться для кошика для сміття» (розміщеній на сайті польської редакції російського агентства новин Sputnik), він зазначив: «Не секрет, що важливі польські документи, які стосуються державної безпеки, написані під диктовку і з чітко визначеним наміром. Це випливає з того, що найближчий союзник Польщі – США сприймають Китай та Росію як найбільшу загрозу у цій сфері, тому польська Стратегія національної безпеки не може бути інакшою. Проблема полягає в тому, що американська Стратегія національної безпеки є проявом суверенітету держави, а наша Стратегія є складовою частиною американської». Політик заявив, що проект Стратегії не може претендувати на роль одного з фундаментальних документів держави, оскільки він підготовлений на рівні передвиборчої партійної пропаганди. Зважаючи на ситуацію, що склалася, міжвідомчою групою до проекту Стратегії були внесені відповідні корективи, зокрема, щодо проблеми епідеміологічної загрози. У ході церемонії підписання Стратегії Президент Республіки Польща Анджей Дуда звернув увагу на те, що з часу прийняття у 2014 р. її попередньої редакції у Польщі відбулися кардинальні зміни з точки зору політичної, військової, економічної та медичної безпеки. Особливе значення для країни має розміщення військ НАТО та набуття статусу східного флангу Альянсу, що є очевидним елементом безпеки для самої РП, держав Балтії та членів цієї організації, розташованих у південній частині Європи. Структурно Стратегія поділяється на такі розділи: №10/2020

ВСТУП. БЕЗПЕКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ЦІННОСТІ, НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ ТА СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ. І «СТОВП» . БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯН. • Управління національною безпекою. • Життєстійкість держави та загальна оборона. • Збройні сили Республіки Польща. • Кібербезпека. • Інформаційний простір. ІІ «СТОВП». ПОЛЬЩА У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ. • Північноатлантичний Союз і Європейський Союз. • Двостороннє, регіональне співробітництво та співробітництво у глобальному вимірі. ІІІ «СТОВП». ІДЕНТИЧНІСТЬ І НАЦІОНАЛЬНА СПАДЩИНА. • Національна ідентичність Республіки Польща. • Створення позитивного іміджу Польщі. IV «СТОВП». СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК. ЗАХИСТ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА. • Здоров’я та охорона сім’ї.

Зміни у міжнародній обстановці негативно впливають на безпеку Польщі, перешкоджаючи реалізації її національних інтересів та стратегічних цілей»

• • • • •

Міграційна політика. Економічна безпека. Енергетична безпека. Захист природного середовища. Науковий та технологічний потенціал. ЗАКІНЧЕННЯ. У Стратегії, зокрема, зазначається, що зміни у міжнародній обстановці негативно впливають на безпеку Польщі, перешкоджаючи реалізації її національних інтересів та стратегічних цілей. В результаті цих змін (передусім, відсутності поваги до міжнародного права та невиконання міжнародних зобов’язань) формується безпекове середовище, яке характеризується невизначеністю та непередбачуваністю. Зростає кількість загроз та викликів різного характеру для безпеки РП. Найбільш серйозною загрозою є неоімперська політика Російської Федерації, яка реалізується також з використанням військової сили. Агресія проти Грузії, незаконна анексія Криму та дії Кремля на сході України порушили основні принципи міжнародного права та підірвали «стовпи» європейської системи безпеки. У попередній редакції Стратегії, прийнятій у 2014 р., наголошувалось, що відносини Росії із Заходом залишаться важливим фактором, який впливає на безпеку Польщі, регіону та Європи. Відновлення Росією статусу наддержави за рахунок свого оточення та посилення її конфронтаційної політики, прикладом чого є конфлікт з Україною, зокрема, анексія Криму, негативно відображається на стані безпеки в регіоні. РФ інтенсивно розширює свій наступальний військовий потенціал, включно із західним стратегічним напрямом. Москва розвиває так звані «зони заборони доступу» (між іншим, у регіоні Балтійського моря та Калінінградської області), проводить масштабні військові навчання на основі сценаріїв, пов’язаних із конфліктом із країнами НАТО, зі швидкою передислокацією великих військових угруповань і навіть з використанням ядерної зброї. Російська Федерація теж проводить діяльність «передпорогового» рівня (гібридного характеру), яка несе в собі ризик виникнення конфлікту, зокрема, випадкового, що може розпочатися внаслідок швидкої ескалації в результаті інциденту, особливо збройного. Кремль здійснює всебічні та комплексні дії з використанням невійськових засобів (кібератаки, дезінформаційні акції) з метою дестабілізації структур західних країн та їхніх суспільств і спричинення протиріч між союзними країнами. Можна припускати, що РФ буде продовжувати свою

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

політику підриву нинішнього світопорядку, заснованого на міжнародному праві, задля відновлення статусу наддержави та повернення сфер впливу. Риторика нинішньої Стратегії стосовно Росії кардинальним чином відрізняється від тих підходів до відносин з РФ, які були описані у Стратегії, прийнятій у 2014 р. У цьому документі зазначалося, що Польща стоїть на позиції, згідно з якою як двосторонні відносини, так і відносини НАТО-Росія та ЄСРосія повинні розвиватися на основі повної поваги до міжнародного права, зокрема, суверенітету та територіальної цілісності держав, а також свободи вибору власного шляху розвитку, політичних та військових союзів. На глобальному рівні важливим явищем є загострення стратегічного суперництва між Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та Російською Федерацією, яке впливає на всю систему міжнародних відносин. У контексті цифрової революції Польщі слід враховувати особливу роль кіберпростору та інформаційного простору. Розвиток нових технологій створює поле для поширення дезінформації та маніпулювання інформацією, що вимагає проведення ефективних заходів у сфері стратегічної комунікації. Ключове значення для Польщі має забезпечення енергетичної безпеки. На ринках Польщі, інших країн Центральноєвропейського регіону та на Балканах переважають поставки газу та нафти з РФ. Нові проекти, особливо «Північний потік-2», посилять залежність цих країн від енергоносіїв зі Сходу та створять ризик використання вибіркових поставок газу як інструменту політичного тиску. Одночасно з використанням шансів на зміцнення національної безпеки та розвитку держави, Польща також прагне посилити зовнішні «стовпи» безпеки, зокрема, через членство у Північноатлантичному альянсі та Європейському Союзі, стратегічне партнерство зі США та регіональне співробітництво з питань безпеки. Стратегія визначає національні інтереси РП у сфері національної безпеки, які включають у себе: 1. Захист незалежності, територіальної цілісності, суверенітету і забезпечення безпеки держави та громадян. 2. Формування міжнародного порядку, заснованого на солідарній співпраці та повазі до міжнародного права, що гарантує безпечний розвиток Польщі. 3. Зміцнення національної ідентичності та захист національної спадщини.

18

4. Забезпечення умов для стійкого та збалансованого соціально-економічного розвитку, а також захисту природного середовища. Згадані вище національні інтереси формують «стовпи» національної безпеки Республіки Польща. Реалізація цих інтересів здійснюється шляхом досягнення стратегічних цілей, що виникають з них. Такі цілі вимагають планування та виконання конкретних завдань, наявності та використання відповідних сил, ресурсів та можливостей. Вони включають в себе ключові напрямки та стратегічні дії, які детально описані у кожному з розділів про чотири «стовпи» національної безпеки РП. Стратегія вносить певні зміни в управління національною безпекою. Згідно з положеннями цього документа, планується створити інтегровану систему управління національною безпекою шляхом поєднання існуючих систем управління національною безпекою, управління кризовими ситуаціями та управління кібербезпекою. Повинна

Польща вживатиме заходів для зміцнення незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, Грузії та Республіки Молдова»

бути забезпечена здатність цієї системи швидко адаптуватися до нових викликів та загроз. Передбачено створення позавідомчого механізму координації управлінням національною безпекою у вигляді Комітету Ради міністрів, відповідального на стратегічному рівні за розгляд питань у сфері політики, відповідних стратегій та програм для забезпечення їхньої узгодженості та послідовної реалізації. Необхідно теж погодити функції цього органу з новою роллю та компетенцією Урядової групи управління кризовими ситуаціями і Урядового центру безпеки. Національна система управління кризовими ситуаціями має бути адаптована до системи кризового реагування НАТО, щоб вона охоплювала область військово-політичного конфлікту та уможливлювала плавний перехід від мирного стану до стану кризи і стану війни, а також створювала ефективні інструменти протидії та боротьби із загрозами, включно з тими, що мають гібридний характер. Буде здійснений перегляд стратегічних документів та документів, пов’язаних з плануванням у сфері національної безпеки, оборони держави та соціально-економічного розвитку країни, з метою встановлення їхньої ієрархії та взаємозалежності і механізмів імплементації. Для вирішення поставлених завдань передбачено розробити

№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

закон про управління національною безпекою. Посилення життєстійкості держави до загроз буде здійснюватися шляхом створення системи загальної оборони, що базується на зусиллях усієї нації та формування розуміння необхідності розвитку можливостей опору ворогу та оборонних можливостей РП. З метою посилення оперативних можливостей ЗС РП для стримування та захисту від загроз національній безпеці особлива увага буде приділятися підвищенню рівня мобільності та технічної модернізації. До 2024 р. планується збільшити витрати на оборону, досягнувши рівня 2,5 відсотки ВВП. У сфері кібербезпеки зусилля держави будуть націлені на підвищення рівня стійкості до кіберзагроз та рівня захисту інформації в державному, військовому та приватному секторах, а також поширення знань і практичного досвіду, які дозволяють громадянам краще захищати свою інформацію. Для забезпечення безпечного функціонування держави та громадян в інформаційному просторі планується створити єдину систему стратегічної комунікації, завданням якої має бути прогнозування, планування та реалізація узгодженої комунікаційної діяльності з використанням широкого спектру каналів комунікації та медіа. З метою посилення спроможностей

№10/2020

НАТО та Європейського Союзу забезпечувати безпеку Польщі та всього євроатлантичного простору передбачається, зокрема, дотримуватись подвійної політики Північноатлантичного альянсу щодо РФ, яка полягає у посиленні стримування та оборони при одночасній готовності до діалогу на певних умовах. У сфері розвитку двостороннього, регіонального співробітництва та співробітництва у глобальному вимірі для зміцнення позицій Польщі як важливого елемента системи міжнародної безпеки буде, зокрема, розвиватися стратегічне співробітництво зі Сполученими Штатами Америки, особливо у сферах безпеки та оборони (включно з формою постійної присутності ЗС США в РП), технології, торгівлі та енергетики. З ключовими європейськими партнерами Польща буде поглиблювати двостороннє та регіональне співробітництво, особливо у рамках «Бухарестської дев’ятки», Вишеградської групи та Веймарського трикутника. У попередній редакції Стратегії, прийнятій у 2014 р., зазначалося, що ключовими регіональними партнерами Польщі у сфері міжнародної безпекової політики є країни Веймарського трикутника та Вишеградської групи. Поява на першому місці «Бухарестської дев’ятки» (формат співробітництва в рамках НАТО) свідчить про зміщення акцентів у цій сфері. Польща буде вживати заходів для зміцнення незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, Грузії та Республіки Молдова, підтримуючи прагнення цих країн до європейської та євроатлантичної інтеграції, та брати участь у стабілізаційній діяльності у регіоні, зокрема, у рамках Східного партнерства. Якщо у попередній редакції Стратегії, прийнятій у 2014 р., Україна згадувалась лише один раз, то у нинішній Стратегії – двічі. Зміцнення національної ідентичності та охорона національної спадщини буде здійснюватися, зокрема, шляхом формування та розвитку патріотичних настроїв як безумовного чинника зародження польської національної ідентичності, що ґрунтується на християнській спадщині та загальнолюдських цінностях. Планується удосконалювати інструменти та процедури охорони культурної спадщини на випадок війни та кризових ситуацій із залученням органів, які реалізують завдання у сфері забезпечення безпеки держави. РП буде посилювати зв’язки Полонії з батьківщиною та прагнути до більш широкого

її залучення до справи підтримки Польщі на світовій арені. Створення позитивного іміджу Польщі, її культурної та економічної привабливості буде проводитися шляхом використання публічної і культурної дипломатії та технології соціальної комунікації, з врахуванням цілей, що виникають, зокрема, з історичної політики РП. Позитивний імідж Польщі також буде створюватися через пропагування польської мови, культури, науки, історії та християнської спадщини нації. Умови для тривалого і збалансованого соціально-економічного розвитку будуть забезпечуватися, зокрема, через підтримку діяльності, яка посилює стійкість до міжнародних фінансових криз, передусім, зміцнення стабільності системи державних фінансів з одночасним забезпеченням умов для стабільного та збалансованого зростання економіки країни. Передбачена координація міграційної політики з економічною, соціальною та безпековою політикою держави. Основним напрямком забезпечення енергетичної безпеки держави на основі традиційних джерел енергії буде створення умов для їхньої диверсифікації. Для забезпечення екологічної безпеки держави передбачено створити умови для ефективного виконання положень екологічного законодавства, формування цілісної політики щодо охорони, реконструкції та управління водними ресурсами з урахуванням продовольчої безпеки країни. Планується також посилити зусилля для боротьби зі смогом, розвивати електромобільний транспорт, використовувати альтернативні види палива, підтримувати розвиток енергії на основі нульових викидів вуглецю та покращити ситуацію у сфері поводження з побутовими відходами. З метою розвитку людського капіталу та науково-технічного потенціалу для економічного розвитку країни будуть забезпечені умови, сприятливі для розвитку інновацій, зокрема, шляхом державної допомоги у фінансуванні проектів, їхній комерціалізації та інтернаціоналізації, а також протидії відтоку людського капіталу та проектів за кордон. Згідно із заявою Прем’єр-міністра РП Матеуша Моравецького, найближчим часом буде сформована міжвідомча група, яка почне розробку закону про управління національною безпекою. На підставі прийнятої Стратегії буде опрацьована низка документів щодо конкретних дій органів державної влади у контексті реалізації її положень. Ці документи, на відміну від Стратегії, матимуть закритий характер.

19


РЕГІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

На сьогодні НАТО має власні позиції по відношенню до регіонів північної Африки та Сахелю, зважаючи на африканський інтерес як Росії так і Китаю. Альянс у середньостроковій перспективі розглядає різні сценарії розвитку подій на Африканському континенті, включаючи найбільш ймовірний

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

АФРИКАНСЬКІ

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант начальник Головного управління військового співробітництва і верифікації Збройних Сил України

На

перший погляд важливість регіону центральної та північної Африки для України є досить спірною. Але так здається тільки на перший погляд. Цей регіон заслуговує на увагу з декількох причин, а саме: 1) саме до цього регіону прикута значна увага з боку впливових країн світу – головним чином, США, Китаю та Російської Федерації; 2) з огляду на такі небезпечні глобальні тренди як зміна клімату, політична нестабільність, а також на регіональний тренд значного неконтрольованого росту населення, конфліктний потенціал регіону значно підвищується; 3) країни північної Африки, зокрема, Лівія, Алжир та Єгипет, є важливим постачальником до держав Європи природних копалин, головним чином – нафти та газу; 4) з урахуванням зростаючого тиску державчленів Організації Північноатлантичного договору, які знаходяться на півдні Європи, регіон набуває додаткової значущості для НАТО. На користь останнього аргументу свідчить і проведене експертами Стратегічного командування НАТО з Трансформації (далі – СКТ) протягом останнього півроку дослідження, метою якого є вивчення стану справ та трендів в регіоні Сахель, а також, частково, в північній Африці. Сьогодні можна впевнено говорити, що в НАТО чітко розуміють той

20

№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

І ПРІОРИТЕТИ

№10/2020

рівень небезпеки, який становить агресивно-ревізіоністська зовнішня політика Кремля. Водночас, з урахуванням певного тренду на зміну пріоритетів Альянсу, перш за все акцентування уваги на небезпеці з боку Китаю, а також зростаючої неконтрольованої міграції на півдні Європи, російська агресія поступово може зникати з «радарів» не тільки Брюсселю, а й інших впливових країн НАТО. Саме розуміння проблем регіону Сахель, а також політики, яку проводитиме по відношенню до цих країн Альянс, допоможе Україні вірно корегувати свою політику, спрямовану на інтеграцію до НАТО, повніше враховуючи інтереси Брюсселю, включаючи можливий внесок в натовську стабілізаційно-безпекову формулу в регіоні. Отже, перший аспект – політичний. Він, на думку фахівців СКТ, є найбільш динамічним та впливовим з огляду на перспективу розвитку подій у майбутньому, перш за все – підтримання миру, безпеки та стабільності в окремих країнах та в регіоні в цілому. На думку СКТ, саме зовнішні гравці в короткостроковій та середньостроковій перспективі відіграватимуть ключову роль на континенті та формуватимуть порядок денний подальшого розвитку регіону Сахель. Серед таких зовнішніх гравців є як Китай, Росія та США, так і такі організації, як Європейський Союз (далі – ЄС) та Організація Об’єднаних націй (далі – ООН). Політика Пекіну в регіоні визначатиметься необхідністю офіційного досягнення Китаєм та визнання світом статусу цієї держави як найпотужнішої в світі до 2049 року. Крім постійно зростаючого рівня інвестицій в африканські країни, які здійснюються головним чином в рамках широко відомої ініціативи «Один пояс, один шлях», Китай цікавлять і інші аспектів поглиблення співпраці із згаданими вище країнами. З одного боку гарантування постійного сталого розвитку країни потребуватиме збільшення імпорту природних ресурсів, якими так багаті регіони північної Африки та Сахелю. З іншого боку, з огляду на постійно зростаючу кількість жителів Африки, а також досить невибагливий характер потенційних покупців, Китай справедливо розглядає країни африканського континенту як перспективний потужний ринок для реалізації широкого спектру товарів китайського виробництва. Іншими, не менш потужними важелями впливу з боку Китаю є участь в міжнародній миротворчій діяльності на африканському континенті, а також постачання в зазна-

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стратегічною метою політики Росії є фрагментація та зниження ефективності політики США, НАТО та ЄС як в окремих країнах, так і регіонах північної Африки та Сахелю» чені регіони озброєння та військової техніки китайського виробництва. З огляду на зазначені вище чинники, політичний вплив Піднебесної в регіоні з часом тільки зростатиме. І не останню роль в цьому процесі відіграватиме запропонована саме Пекіном схема «капіталізму без демократії», яка насправді є досить привабливою для схильних до авторитаризму правлячих режимів країн північної Африки та Сахелю. В обмін на експорт своєї моделі державного устрою (або її адаптованих варіантів), Китай, з високою долею ймовірності отримає прихильне ставлення, перш за все під час голосування щодо важливих для Пекіну питань в рамках Організації Об’єднаних націй. Схожими на викладені вище китайські є також цілі та засоби політики Російської Федерації на континенті. Особливостями цієї політики є більша концентрація на співпраці з країнами Африки в енергетичному та військовому напрямах. Водночас, стратегічною метою політики Росії є фрагментація та зниження ефективності політики США, НАТО та ЄС як в окремих країнах, так і в зазначених вище регіонах. Засобами реалізації такої політики є нарощування постачання зброї російського виробни-

22

цтва, політична співпраця спрямована, головним чином на доступ до північно-африканських портів Середземного моря. Саме маючи свої війська в низці портів країн північної Африки, Москва отримає важливу для себе спроможність загрожувати діяльності НАТО в Середземномор’ї – традиційній зоні впливу та відповідальності Альянсу. Ще одним механізмом реалізації політики Кремля в країнах регіону є співпраця, в тому числі і військова на двосторонній основі. Цікавим є той факт, що в період 2015-2019 років у російських військово-навчальних закладах різного рівня освіти пройшли навчання більше 2500 військових з країн Африки. А в щорічних військових змаганнях «АрМИ-19», які проходили на російській території, взяли участь представники 11 країн африканського континенту. Знаковою подією такої співпраці може слугувати саміт Росії та країн Африки під назвою «За мир, безпеку та розвиток», який пройшов у Москві 24 жовтня 2019 року. На саміті, крім іншого, було запропоновано започаткувати ініціативу надання допомоги країнам Африки в галузі реформування їх правоохоронних органів та пара-військових формувань.

Розуміючи важливість регіонів північної Африки та Сахелю для глобальної стабільності та безпеки, а також уважно спостерігаючи за активністю інших країн та організацій в зазначених регіонах, Вашингтон, очевидно, має свій порядок денний, який головним чином спрямований на зменшення впливу Китаю та включає прямі інвестиції, надання допомоги (в тому числі й консультативно-дорадчої), а також економічні відносини в широкому контексті. Військова складова американської політики на континенті є досить незначною у порівнянні з іншими регіонами світу. Так загальна кількість військового контингенту та персоналу станом на квітень 2018 року складала не більше 7 тисяч осіб, включаючи близько 1000 військових на території Нігеру, Малі та Нігерії. Хоча експорт американського озброєння та військової техніки до країн зазначених регіонів дещо зменшився, обсяг його постачання до Африки в цілому зріс на 26% в період з 2009 по 2018 роки. Усвідомлюючи рівень неконтрольованої міграції до Європи, головним чином, з країн північної Африки, а також враховуючи уроки так званої «арабської весни», Європейський Союз просто змушений активізувати свою політику в Африці в цілому та країнах зазначених регіонів, зокрема. Але, на відміну від інших гравців на африканському полі, Брюссель декларує та імплемен-

№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тує саме гуманітарну та дорадчу складову Європейської політики сусідства (European Neighborhood Policy) з метою надання допомоги в досягненні миру, стабільності та безпеки в усіх країнах континенту. Протягом 2014-2019 років ЄС надав допомогу в розвитку країн регіону Сахель в обсязі 8 мільярдів євро, включаючи 100 мільйонів євро на розвиток військових компонентів та 250 мільйонів євро на гуманітарну допомогу. Також досить успішно реалізуються заходи підготовки в рамках тренувальних місій в Малі та Нігері, метою яких є підготовка місцевої поліції та працівників прикордонних служб. На думку експертів НАТО, ситуація зі складним політичним забарвленням в країнах регіону істотно не зміниться на краще протягом наступних 20 років. Ситуацію на континенті ускладнюватимуть діяльність екстремістських ісламських організацій на кшталт Боко Харам, ISIS, DAESH, Аль-Каїда, транснаціональних кримінальних угрупувань, багатонаціональних корпорацій, а також активізація застосування приватних військових та безпекових компаній, а також недержавних військових формувань. Другий аспект – економічний. Хоча цей аспект і не є головним, економічні фактори продовжують впливати на порядок денний впливових держав світу, які вибудовують свої відносини з країнами регіону.

Військова складова американської політики на Африканському континенті є досить незначною у порівнянні з іншими регіонами світу — загальна кількість контингенту на квітень 2018 року складала не більше 7 тисяч осіб» Основною особливістю економічного аспекту є його відмінність від країни. Якщо, наприклад, Туніс залежить головним чином від туризму, то Алжир – від експорту гідрокарбонатів, а Єгипет – від якості централізованого управління країною. Хоча левова частина економіки кожної з країн зазначених регіонів знаходиться в так званому «неформальному секторі», протягом останніх 10-15 років можна спостерігати певне економічне зростання в країнах північної Африки та Сахелю. Але цей тренд знаходиться під загрозою, головним чином із-за швидкого збільшення населення, корупції, соціальних потрясінь, зміни клімату, тощо. До речі, саме глобальне потепління та спричинене ним збільшення буревіїв та ураганів досить часто призводить до знищення урожаїв та, пов’язаних з цим наслідків в цілих регіонах Африки. Хоча останнім часом в країнах північної Африки спостерігається певна позитивна динаміка, а саме – зниження

№10/2020

кількості бідних з 13% в 1981 році до 2% в 2013 році, бідність населення та розшарування суспільства за матеріальними ознаками також є однією з найважливіших проблем. Про це свідчить і не значне зниження рівня бідності в країнах Сахелю – з 59% в 1993 році до 45% в 2015 році. Об’єктивно, рівень безробіття в країнах важко оцінити враховуючи частку тіньової економіки. Водночас, за даними статистики, найуразливішими є випускники вищих навчальних закладів. Так, в Єгипті 60% та Тунісі 32% випускників університетів не можуть знайти собі роботу зо фахом. Якщо говорити мовою тільки цифр, то регіон Сахелю менш страждає від безробіття (5,7% – офіціальний показник), ніж регіон північної Африки (13,1%). В перспективі, очікується продовження тенденції поступового росту економік країн зазначених регіонів на тлі боротьби з корупцією та результатів покращення системи державного управління. Водночас, існуючий конфліктний потенціал може спонукати зовнішніх гравців, перш за все, Росію та Китай до провокацій збройних конфліктів та, як наслідку – введення стабілізаційних (миротворчих) військ з метою врегулювання локального конфлікту на території країн. Наступний аспект – гуманітарний. Він тісно пов’язаний з попереднім та має ключове значення для формування потенційних викликів та загроз для тих країн НАТО, які розташовані на півдні Європейського континенту.

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

За оцінками аналітиків, кількість мешканців Землі до 2050 року сягне 9,8 мільярдів. А населення Африки до того ж часу збільшиться приблизно вдвічі, тобто, кожен четвертий житель нашої планети буде африканцем. Ба більше, за попередніми оцінками в 2100 році чотири з десяти мешканців Землі будуть з Африки. Такий стан справ потребуватиме, перш за все, значного збільшення робочих місць, бажано на території рідних країн мешканців. Водночас, найбільш ураженими безробіттям будуть жінки. Також, швидкий ріст населення ставитиме перед політиками складні завдання із забезпеченням належного рівня харчування, освіти, охорони здоров’я, тощо. Саме такий стан справ створює значні ризики, пов’язані із неконтрольованою міграцією населення. Враховуючи географічне положення по відношенню до Європи, головними «країнами-постачальниками» нелегалів є Марокко, Туніс та Алжир. Водночас, на думку експертів, кількість таких країн буде невпинно збільшуватися, поступово включаючи країни Сахелю та центральної Африки. Швидке збільшення мешканців континенту, помножене на безробіття, триваючу урбанізацію та обмеженість їжі й питної води, в перспективі призведуть до подальшої сегрегації сільського населення від міського, відриву від історичних традицій. Наявність значної кількості молодого населення, яке не бачить перспектив та має значні труднощі з працевлашту-

24

ванням змушуватиме владу вдаватися до силових кроків у підтримці порядку та вибудови більш стресо-стійких авторитарно-керованих суспільних формувань. Отже, на думку експертів НАТО, ситуація в країнах регіону розвиватиметься за такими можливими сценаріями. Перший – так званий сценарій «арабська весна 2.0», яким прогнозується виникнення та швидке поширення суспільних безладів та протестів одночасно в низці країн регіону. За таким сценарієм, на думку експертів, події можуть розвиватися двома шляхами: перший – проведення швидких або повільних реформ в країні (країнах) повстання з подальшою стабілізацією ситуації та сталим розвитком у майбутньому; другий – повний колапс в країні на кшталт тих подій, які відбувалися та ще тривають в Лівії. Другий – сценарій стрімкого зростання впливу на країни зазначених регіонів Китаю та Росії з одночасним суттєвим зменшенням впливу ООН, ЄС, та Сполучених Штатів Америки. За таким сценарієм, при відсутності арбітрів у вигляді міжнародних організацій, цілком ймовірним є розпад основних країн регіонів, таких, як наприклад, Алжир, Малі, Нігер та Чад, на менші територіальні утворення, створені за племінними ознаками або за районами наявності природних ресурсів. В подальшому, за інтенсивної військової підтримки з боку Москви та Пекіну, прогнозується стрімка мілітаризація, перш за все, країн північної Африки та створення на Середземному узбе-

Протягом 2014-2019 років ЄС надав допомогу в розвитку країн регіону Сахель в обсязі 8 мільярдів євро, включаючи 250 мільйонів євро на гуманітарну допомогу» режжі, а також в інших вигідних місцях російських та китайських військових баз. У цьому випадку не виключається навіть розгортання в потенційно кризових районах африканського континенту тактичної ядерної зброї. Третій – поступове але швидке захоплення контролю над країнами регіонів північної Африки та Сахелю екстремістськими організаціями на кшталт ISIS та DAESH зі зростаючою ймовірністю проголошення чергового халіфату. Прихід до влади радикальних екстремістів легітимним шляхом виборів та/або за допомогою революцій (як спонтанних, так і спровокованих ззовні), отримання ними контролю над збройними силами та природними ресурсами призведе до загальної дестабілізації безпекової ситуації та збільшення ймовірності міждержавних збройних конфліктів. Такий варіант розвитку подій надовго занурить увесь африканський континент в глибину збройних конфліктів, спричинених широким спектром факторів, починаючи з доступу до питної води і закінчуючи спробами догодити транснаціональним корпораціям з ме№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тою отримання швидкого кримінального прибутку. Четвертий – подальше продовження поступового розвитку країн регіону без раптових масштабних змін та принципових потрясінь. За такого сценарію головною рушійною силою для змін, на думку експертів СКТ НАТО, будуть політичні події в країнах, а також кліматичні зміни в регіоні. Таким чином, збільшення рівня світового океану призведе до змін берегової лінії континенту й подальшого переміщення населення країн північної Африки, перш за все мешканців Лівії та Єгипту, вглибину континенту. В політичній площині слід очікувати створення стабільного легітимного уряду в Лівії, а також збереження внутрішньополітичного статус-кво в інших країнах регіону. Водночас, тривалість політичного життя того або іншого лідера значною мірою залежатиме від його здатності забезпечити основні життєві потреби своїх громадян, що, в свою чергу, призведе до зниження рівня демократизації суспільств та збільшення вірогідності «сповзання» правлячих режимів в країнах регіону до авторитаризму. Ба більше, значне збільшення кількості населення, помножене на обме-

№10/2020

женість водних ресурсів та активність радикальних ісламістських організацій призведе в короткостроковій та середньостроковій перспективі до збільшення міграційних потоків з країн Сахеля до північної Африки та, згодом, до держав південної Європи. Водночас, регіони північної Африки (в більшій мірі) та Сахелю будуть відчувати на собі збільшення тиску з боку впливових зовнішніх гравців, в першу чергу – Китаю та Росії. Досвід останньої в Сирії спонукатиме Кремль до використання країн північної Африки в якості території для нарощування воєнної присутності в регіоні, і, таким чином, збільшення ризику протистояння з НАТО в басейнах Червоного та Середземного морів. Разом з тим, з урахуванням наявності низки внутрішніх проблем, обмежених вільних ресурсів, а також зміни зовнішньополітичних пріоритетів, вплив ЄС та США в регіонах буде поступово зменшуватися. Саме останній сценарій, на думку експертів СКТ, є найбільш ймовірним навіть з урахуванням світової пандемії, спричиненої вірусом COVID-19. Підставою для такого висновку є поточна відсутність каталізаторів, вплив яких призвів би до радикальної зміни ситуації в безпековому контексті. Крім того,

як не парадоксально звучатиме ця теза, але важливим чинником збереження стабільності в країнах регіону є саме різний рівень їх розвитку – тобто криза в одній з країн, досить ймовірно, не призведе до «запалення» всього регіону. В таких умовах для України важливо зберегти реноме надійного партнера для Організації Північноатлантичного договору, одночасно розглядаючи питання нарощування своєї присутності в операціях під проводом Альянсу. Також важливим буде аналітичне забезпечення спостереження реалізації іншими країнами світу, в першу чергу – Російською Федерацією, своїх африканських пріоритетів. Відволікання уваги та ресурсів Кремля на реалізацію політики в Африці може знизити градус напруги на Сході України, де Росія продовжує підтримувати незаконні військові формування. В перспективі також доцільно розглянути питання розширення спектру участі миротворчого персоналу (контингенту) Збройних Сил України в міжнародній миротворчій діяльності на африканському континенті в цілому та в районах північної Африки та Сахелю, зокрема. Водночас, головним питанням для прийняття такого рішення має бути безпекова ситуація в тій або іншій країні зазначених регіонів.

25


ВІЙСЬКОВА ОСВІТА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У ФАРВАТЕРI ІННОВАЦІЙНИХ ЗМІН З огляду на системні зміни, які відбувалися в секторі безпеки і оборони України, що було обумовлено анексією Криму та збройною агресією Російської Федерації на Сході України,стали гостро відчуватися прорахунки в системі військової освіти Крилов С.А., начальник управління призову та комплектування — заступник начальника Головного управління особового складу Генерального штабу Збройних Сил України (у 2008-2013 рр.), полковник запасу

В

они накопичувалися з року в рік і врешті-решт призвели до вкрай низької дієвості системи, що не дозволяло, з урахуванням сучасних викликів і загроз національної безпеки і оборони та пріоритетів розвитку Збройних Сил України, ефективно виконувати її основну функцію – забезпечувати належний рівень підготовки військових фахівців - від тактичного до оперативно - стратегічного рівнів. Застережливими дзвониками такої ситуації стали висновки екзаменаційних комісій, матеріали інспекційних перевірок, відгуки з військ на випускників ВВЗО, ВНП ВЗО (далі – ВВЗО), низький рівень укомплектованості частин і підрозділів офіцерами тактичної ланки, а також ре-

26

зультати соціологічних досліджень. Але головним випробуванням та екзаменом на відповідність освітньої підготовки офіцерського корпусу, на жаль, стали бойові дії, де реальна оцінка виставлялась ціною життя та смерті військовослужбовців. Більш того, критичні і безапеляційні висновки відірваності освітнього процесу від військових реалій сьогодення робили самі офіцери - учасники бойових дій об’єднаних сил (ООC) та антитерористичної операції (АТО). Другим чинником, який вимагав акцентувати увагу на необхідності перегляду змістовної частини військової освіти та нагальній потребі в удосконаленні практичної складової підготовки офіцерів, став динамічний розвиток процесів європейської та євроатлантичної інтеграції України, поглиблення співпраці з Альянсом у напряму досягнення взаємосумісності Збройних Сил України з арміями країн цього безпекового воєнно-політичного союзу, з метою подальшого набуття повноправного членства України в НАТО. Ці фактори стали своєрідним поштовхом для прийняття низки важли-

вих нормативних документів щодо безпекової та оборонної політики держави, реформування ЗС України, подальшого розвитку воєнної стратегії, оперативного мистецтва, а також початком інноваційних перетворень у системі військової освіти, зокрема: Стратегія національної безпеки України, Воєнна доктрина України (Указ Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015, Концепція розвитку сектору безпеки і оборони (Указ Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016), Стратегічний оборонний бюлетень України (Указ Президента України від 6 червня 2016 року № 240/2016). У Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України серед основних завдань реформування визначено здійснення професіоналізації сил оборони, а однією з оперативних цілей оборонної реформи, відповідно до Стратегічного оборонного бюлетеня України, є удосконалення системи військової освіти та підготовки кадрів. При цьому зазначена оперативна ціль конкретизована в безпосередніх завданнях, які стосуються та№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

кож і вищих військових закладів освіти. Серед них виділимо, в першу чергу, такі: підвищення ефективності системи військової освіти практичного спрямування навчання, впровадження в навчальний процес передових методик підготовки збройних сил держав-членів НАТО і технологій дистанційного навчання; приведення змісту освіти та якості підготовки військових фахівців у відповідність із потребами сил оборони з урахуванням досвіду операцій об’єднаних сил (ООС) та антитерористичної операції (АТО), бойових дій та міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки; підвищення рівня професійної підготовки посадових осіб органів військового управління, їх відповідальності за прийняття управлінських рішень підвищення ефективності підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів; реалізація Концепції дистанційного навчання у Збройних Силах України та інше. У контексті реалізації цих завдань на базі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка було започатковано проведення науково-практичних досліджень, які мали на меті: • забезпечення цілісності якісних змін у педагогічній системі вищого військового закладу освіти, зумовлених потребою модернізації системи підготовки військовослужбовців у зв’язку з актуальним військовим досвідом країни; • необхідність засвоєння кращого досвіду підготовки військовослужбовців за кордоном та вимогами нормативних документів у галузі безпеки та оборони держави, що визначають вектори реформування вищої військової освіти в напрямах удосконалення системи управління закладами освіти; • оновлення змісту підготовки офіцерів та досягнення нового якісного рівня технологій дистанційного навчання майбутніх військовослужбовців. Практична спрямованість проведених досліджень було обумовлено необхідністю кардинального перегляду складових навчального процесу та його змістовної частини. За результатами впроваджених заходів вдалося реформувати систему управління вищим військовим закладом освіти, яка набула гнучкості й ефективності з урахуванням корегування цілей та змісту підготовки офіцерів за рахунок використання сучасних навчальних технологій, моніторингу якості підготовки військових фахівців, набуття суб’єктами управління більш високого рівня управлінської культури внаслідок створення педагогічних умов та системи формування управлінської культури офіцерів №10/2020

ВВЗО через відповідне обґрунтування теоретичних положень, проведення навчальних занять у системі індивідуальної підготовки, а також із градацією адміністративного та педагогічного управління. У ході дослідження опрацьовано та запроваджено нові підходи щодо військово-педагогічного управління. У тому числі обґрунтовано систему педагогічного менеджменту як засобу оптимізації освітнього процесу у ВВЗО, вимоги до організаційно-управлінської діяльності науково-педагогічного працівника ВВЗО щодо управління поведінкою, дисципліною, освітньо -виховним процесом у цілому і пізнавальною діяльністю курсантів та визначено критерій оптимальності педагогічного менеджменту у військовій освіті. Впроваджено новий елемент професійної підготовки майбутніх офіцерів — формування в них управлінської культури через створення професіограми (аспект управлінської культури) офіцера Збройних Сил України та запровадження навчального курсу «Управлінська культура офіцера», а також спеціально розроблених рольових ігор, зокрема

за темою «Методи роботи командира і штабу щодо практики прийняття і усвідомлення поставленого завдання та доведення до підлеглих». Створено та запроваджено систему моніторингу якості підготовки військових фахівців, що передбачає застосування методики моніторингу нормативно-правової бази підготовки військових фахівців, державного замовлення на підготовку військових фахівців, умов функціонування педагогічної системи ВВЗО, військово-професійного відбору кандидатів на навчання у ВВЗО, якості постійного складу ВВЗО, якості змінного складу, виконання стандарту вищої освіти (професійного стандарту) та навчальних завдань. У змісті підготовки майбутніх офіцерів урахований передовий досвід та стандарти держав-членів НАТО як інституції, що відіграє ключову роль у зміцненні міжнародної безпеки та її держав-членів. Це дозволяє використовувати сучасні навчальні технології, досягти високої якості підготовки курсантів щодо оволодіння сучасними знаннями у військовій галузі та, як наслідок, надає можливість отримати диплом про вищу освіту не тільки Київського національного університету імені Тараса Шевченка або іншого ВВЗО, а й військового вишу однієї з держав-членів НАТО. Особливу увагу приділено врахуванню в освітньому процесі бойового досвіду проведення ООС (АТО), що позначилося на внесення змін до змісту загальної й спеціальної військової підготовки та спеціальної фізичної підготовки курсантів. Зокрема, розроблено сучасні спеціалізовані навчальні класи з вогневої, інженерної та тактичної підготовки. Опрацьовано і впроваджено у повсякденну діяльність фізичні вправи в умовах чергування та супутнє фізичне тренування в ході занять з бойової підготовки, вдосконалено методику проведення занять з рукопашного бою. Запроваджено як елемент спеціальної фізичної підготовки Бойову армійську систему (БАрC), яка моделює тактичні бойові ситуації. Піднесено на новий рівень питання виховання особистості майбутнього офіцера в процесі фізичної підготовки. У тому числі, розкрито можливості виховання засобами фізичної підготовки психологічної та емоційної стійкості, сміливості й рішучості, ініціативи й винахідливості, наполегливості та цілеспрямованості, витримки й самовладання, стійкості уваги, впевненості у власних цілях. Результати дослідження отримали високу оцінку з боку Комітету Державної премії України в галузі освіти, що

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

повинно стати стимулюючим фактором продовження реформ у СВО, адже зроблено лише перші кроки, а йдеться про системні зміни та відчутне підвищення якості всієї військової освіти. Державі сьогодні вкрай, як ніколи, потрібні професійні та інтелектуально підготовлені військові фахівці, які відповідають сучасним вимогам щодо теорії та практики сучасної збройної боротьби, здатні на всіх етапах своєї службової кар’єри оволодівати новими знаннями, вміло керувати військами (силами) в бою (операції), організовувати навчання, виховання, розвиток та психологічну підготовку особового складу в мирний та воєнний час. Випускники закладів військової освіти повинні мати впевнені навички з експлуатації та застосовування найскладніших систем озброєння та військової техніки; супроводжувати та здійснювати фундаментальні, прикладні військово-наукові дослідження; організовувати, проводити й контролювати науково-дослідні, дослідно - конструкторські роботи з випереджувального створення нових поколінь озброєння, військової та спеціальної техніки; готувати нові покоління військових науковців; ефективно діяти при виконанні завдань, які виникають під час здійснення міжнародних антитерористичних і миротворчих операцій, участі в ліквідації локальних воєнних конфліктів. Цілком очевидно, що такі наміри та завдання мають реальні перспективи та потребують вжиття комплексних заходів і прийняття виважених управлінських рішень щодо створення передумов для прискорення реформування в галузі військової освіти. Зважаючи на це, переконаний, що основними напрямами та шляхами реформування СВО повинно стати: 1. Підвищення рівня управління військовою освітою на основі: відповідного нормативноправового забезпечення (прозорість розроблення, експертиза, апробація, затвердження); функціонального підходу до управління на різних ієрархічних рівнях з чітким розподілом функцій; шляхами реформування, системного прогнозування та моделювання; короткострокових і довгострокових програмно-цільових методів; запровадження новітніх інформаційно-управлінських та комп'ютерних технологій; удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації військових навчальних закладів освіти; підвищення компетентності управлінського персоналу всіх рівнів та відповідальності за прийняті рішення; виключення випадків прийняття суперечливих рішень, що призводять до дестабілізації діяльності СВО в цілому чи її окремих структурних складових. Формування цілісної моделі управління

28

військовою освітою має передбачати, насамперед, оцінку ресурсного та кадрового потенціалу існуючої системи військової освіти, показників перспективного планування реальних потреб у кваліфікованих кадрах та визначення категорій кадрів, необхідних для ефективного забезпечення національної безпеки. 2. Забезпечення раціонального розподілу та практичного функціонування за спрямованістю різноманітних видів підготовки персоналу (допризовна пiдготовка юнаків у військових ліцеях, ліцеях (коледжах) з посиленою військово-фізичною підготовкою, мережі Товариства сприяння обороні України; військово-професійної підготовки осіб рядового, сержантського (старшинського) складу строкової військової служби та військової служби за контрактом, що здійснюється на основі базової, профільної середньої, професійної (професійно-технічної) чи фахової передвищої освіти в освітних закладах загальної та професійно-технічної освіти, фахова підготовка рядового та сержантського (старшинського) складу у військах, навчальних військових частинах (центрах, коледжах) (далі – навчальних частин); підготовка офіцерських кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і ланок управління, офіцерів запасу, наукових і науково-педагогічних кадрів у ВВЗО (військових структурних підрозділах закладів вищої освіти), науково-дослідних установах; органах військового управління, закладах, установах, військах тощо; курсова підготовка. Військова освіта передбачає також її здобуття в закладах спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю та у військових структурних підрозділах закладів освіти. 3. Запровадження системного підходу в питаннях визначення переліку спеціальностей (спеціалізацій) від тактичного до оперативностратегічного pівнів з урахуванням перспективної моделі розвитку Збройних Сил України

та її матеріально-технічного забезпечення, формування державного замовлення на підготовку військових фахівців; оптимізація та структуризація мережі ВВЗО (військових структурних підрозділах закладів вищої освіти), навчальних частин. 4. Перегляд порядку військово-професійного відбору кандидатiв на навчання в ВВЗО (військових структурних підрозділах закладів вищої освіти) та впорядкування конкурсних показників і вимог до вступників (кандидатів), створення незалежних рейтингових списків, що сприятиме виключенню випадків корупційної спрямованості під час вступу. 5. Перехід до сучасної дидактичної системи в підготовці військових фахівців, що передбачатиме: коригування цільових установок; оптимізацію інтеграційних процесів військової освіти з цивільною; удосконалення структури та змісту підготовки фахівців усіх освітньокваліфікаційних рівнів; теоретико-прикладну підготовку військових фахівців у ВВЗО (військових структурних підрозділах закладів вищої освіти) застосування інформаційно-комунікаційних, інноваційних технологій, інтегрованих навчальних середовищ, тренажерів тощо; практичну пiдготовку військових фахівців у навчальних центрах, військових частинах за посадовим призначенням на озброєнні та військовій техніці в умовах, наближених до бойових; застосування особистісно орієнтованих технологій у підготовці військових фахівців; підвищення ефективності інноваційної діяльності в yсіх складових військово-педагогічного процесу; достатність матеріально-технічного, фінансового та навчально-методичного забезпечення; формування освітніх програм на усіх рівнях вищої освіти у ВВЗО (військових структурних підрозділах закладів вищої освіти), спрямованих на підготовку кадрів, спроможних вирішувати стратегічні завдання за№10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

безпечення національної безпеки. 6. Перегляд підходів та принципів інтеграції військової і цивільної освіти та дотримання нормативної складової державних освітніх стандартів і уніфікацію навчальних програм з урахуванням стандартів НАТО. 7. Впровадження дієвих ротаційних кадрових механізмів щодо підбору викладацького та командного складу ВВЗО з урахуванням бойового досвіду під час участі в міжнародних миротворчих контингентах (місіях) та операціях ООС (АТО), відповідного освітнього рівня та отримання мовної або фахової підготовки за кордоном, досягнень у науковій діяльності. 8. Удосконалення матеріально-технічної бази ВВЗО шляхом забезпечення пріоритетної поставки до ВВЗО, навчальних центрів нових зразків озброєння та військової техніки, навчально-тренувальних комплексів, сучасної комп'ютерної техніки, систем управління та демонстраційного устаткування, сполученого з комп'ютерними системами, необхідними для самостійного вивчення військовими фахівцями навчального матеріалу. 9. Створення за відповідними напрямами підготовки фахівців і наукових досліджень ВВЗО сучасної науково-експериментальної, навчальної та інформаційної бази. 10. Впровадження комплексу контрольно-діагностичних, моніторингових та аналітико-коригувальних заходів і дій у процесі підготовки військових фахівцiв. 11. Удосконалення системи фінансування ВВЗО, яка повинна забезпечуватися шляхом визначення таких кошторисних джерел: державного бюджету; надання додаткових освітніх засобів

Центр воєнної політики та політики безпеки та редакційна колегія журналу «ОБОРОНИЙ ВІСНИК» вітає колектив фахівців у галузі військової освіти - представників Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Толока І.В., Прохорова О.А., Кучерявого А.О., Рижикова В.С., Бурого С.В. та Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в особі Мельника С.М. з присудженням їм Указом Президента України від 2 жовтня 2020 року № 418/2020 Державної премії України в галузі освіти 2019 року в номінації «Вища освіта» за виконання роботи «Педагогічна система вищого військового закладу освіти в контексті розвитку сектору безпеки і оборони України». №10/2020

зв'язку; запровадження навчальних, та інших послуг; здійснення економічної діяльності, регламентованої державою; виконання науково-педагогічними працівниками досліджень із договірних науково-дослідних та дослідноконструкторських робіт; підготовка студентів за контрактом та офіцерів запасу; підготовка іноземних військових фахівців. Запровадження в необхідних випадках у системі фінансування ВВЗО організаційних підходів, що ґрунтуються на засадах державно-приватного партнерства, зокрема в сфері розробки необхідного програмного забезпечення та апаратних комплексів (у контексті надання освітніх послуг, передбачених ст. 4 Закону України «Про державно-приватне партнерство»). 12. Стимулювання активної самостійної роботи під час підготовки військових фахівців, долучення до моніторингу необхідних ресурсів у мережі Інтернет, розповсюдження отриманої інформації з електронних джерел між військовими фахівцями та науково-педагогічним складом. 13. Діджиталізація СВО, яка передбачає впровадження новітніх інформаційних технологій та сучасних технічних засобів навчання, що спрямовані на інтенсифікацію навчання, забезпечення його гнучкої адаптації до мінливих об’єктивних умов, формування інформаційної культури майбутніх військовослужбовців, їхньої здатності активно протидіяти інструментам «інформаційної війни» та іншим загрозам інформаційного середовища, а також сприяти пропагуванню військової служби та військово-професійної орієнтації молоді.

14. Активне впровадження в навчальному процесі дистанційної форми навчання з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, перевагами яких є гнучкість, зручність, економічна ефективність, можливість подолати територіальну обмеженість розташування закладів ЗЗВО, відсутність обмежень у часі для засвоєння матеріалу. 15. Впровадження системного підходу до вивчення іноземної мови, що набуває особливої актуальності на етапах євроатлантичної інтеграції України та гармонізації СВО з програмами підготовки військових спеціалістів країнчленів НАТО. Це сприятиме обміну досвідом, запровадженню в Україні кращих іноземних практик організації та функціонування військової сфери, посиленню співробітництва зі стратегічними партнерами нашої держави у сфері безпеки та оборони, а також розкриватиме можливості здійснювати фахові дослідження та підтримувати безпосередню комунікацію викладачів закладів ВО та здобувачів військової освіти з іноземними партнерами однією з офіційних мов Північноатлантичного Альянсу – англійською або французькою. Сучасні інноваційні підходи до реформування військової освітньої системи мають набути комплексного характеру, відповідати і сприяти реалізації державної політики в галузі безпеки і оборони, забезпечувати концентрацію та ефективне використання на всіх рівнях управління інформаційних, технологічних, фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, сприяти підвищенню якості підготовки офіцерських кадрів, здатних з високим ступенем ефективності виконувати покладені на них завдання в умовах мирного та воєнного часу, участі в складі підрозділів міжнародних миротворчих контингентів (місій).

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

ЮНІГРАФ

ДЛЯ ВІЙСЬКОВОЇ АВІАЦІЇ

Обробка польотної інформації за допомогою комплексу військової авіації «ЮНІГРАФ» дозволяє ефективно проводити аналіз стану повітряного судна, збирати статистику по відмовах обладнання, фіксувати нестандартні ситуації, що виникають під час польоту та оцінювати техніку пілотування екіпажів

Алексєєв А.Л., Директор наукововиробничого підприємства «ЮНІК»

П

рактичне застосування комплексу військової авіації «ЮНІГРАФ» розробки науково-виробничого підприємства «ЮНІК» почалося наприкінці 80-х —

30

початку 90-х років, коли, в зв’язку з перебудовою всієї економічної системи країни, з’явилася можливість впровадження нових програмних і технічних розробок. Пройшовши всі необхідні випробування і отримавши допуск авіаційного Департаменту України на експлуатацію «ЮНІГРАФ», підприємство «ЮНІК» почало пропонувати свій програмний продукт авіаційним підприємствам України і зарубіжних країн. Першим підприємством України, яке встановило у 1994 році комплекс зрозшифровки польотної інформації і почали його використання, була авіа-

компанія «Дніпроавіа». Підприємство «ЮНІК» організувало курси по навчанню фахівців компанії використанню комплексу ЮНІГРАФ. Фахівцям, що успішно склали іспит, «ЮНІК» видав сертифікати на право експлуатації. В авіакомпанії «Дніпроавіа» в ті роки експлуатувалося велике число повітряних суден різних типів, які були обладнані бортовими реєстраторами. Процес обробки польотної інформації проходив в кілька етапів. Для зчитування польотної інформації з магнітних носіїв використовувалися різні пристрої введення, які через інтерфейсний блок (виріб №10/2020


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

підприємства «ЮНІК, що входить до складу комплексу) приєднувалися до комп’ютера. Зчитана інформація з кодів реєстратора перетворювалася на внутрішній формат комплексу ЮНІГРАФ, і потім оброблялася за допомогою програмного забезпечення. У 2001 році підприємство «ЮНІК» виграло тендер і встановило комплекс ЮНІГРАФ в авіакомпанії «Одеські авіалінії» в Одесі для обробки польотної інформації літака АН-140. У 2006 році в м. Тріполі (Лівія) був створений Міжнародний Центр по ремонту та відновленню повітряних суден Ан-26, Ан-32, Ан-72 та інших. Для організації обробки польотної інформації вищеназваних літаків фахівцями підприємства ЮНІК встановлений комплекс ЮНІГРАФ і організовані курси з навчання лівійських авіаційних фахівців роботі на комплексі. Навесні 2008 року колумбійською авіакомпанією «АРВ Карибах» в Україні був організований тендер на кращий комплекс для розшифровки і обробки польотної інформації літаків серії Антонов. Підприємство ЮНІК успішно виграло цей тендер і направило своїх фахівців до Боготи для установки комплексу ЮНІГРАФ і навчання колумбійських фахівців. Почалася багаторічна плідна співпраця підприємства «ЮНІК» з колумбійською авіакомпанією «АРВ Карибах», яке триває до сьогоднішнього дня. Кожні два роки «ЮНІК» направляє фахівців для оновлення програмного забезпечення комплексу та перенавчання авіаційних фахівців авіакомпанії. У 2013 році кубинською національною авіакомпанією Cubanadeaviacion був організований тендер на кращий комплекс для обробки польотної інформації для нової серії літаків Антонов – Ан-158. Підприємство «ЮНІК» успішно виграло тендер і направило своїх фахівців в Гавану для установки комплексу ЮНІГРАФ і навчання кубинських авіаційних фахівців. У 2015 році авіакомпанія «АРВ Карибах» відкрила філію в Лімі (Перу), куди також були запрошені фахівці «ЮНІК» для установки комплексу ЮНІГРАФ і навчання перуанських авіаційних фахівців. У 2018 році в авіакомпанії «АРВ Карибах» було встановлено програмне забезпечення для обробки польотної інформації літаків Боїнг-737. За роки роботи програмне забезпечення комплексу удосконалювалося і розширювалося. Результати обробки №10/2020

польотної інформації, отримані за допомогою комплексу, неодноразово дозволяли виявляти неполадки в роботі устаткування, даючи можливість більш точно діагностувати його стан на ранніх стадіях розвитку відмов, не доводячи ситуацію до повного виходу з ладу устаткування. Також, за допомогою результатів обробки інформації льотчики могли побачити не тільки свої помилки пілотування, а й позитивні приклади того, як треба діяти в нестандартних ситуаціях, і отримати з цього уроки на майбутнє. Отримані за допомогою комплексу результати обробки польотної інформації давали можливість з високою достовірністю проводити аналіз стану повітряного судна, збирати статистику по відмовах обладнання, фіксувати нестандартні ситуації, що виникають під час польоту і оцінювати техніку пілотування екіпажів. Підсумовуючи вище сказане можна підсумувати, що застосування комплексу ЮНІГРАФ в цивільній авіації істотно впливає на весь процес експлуатації повітряних суден: • полегшує технічне обслуговування і ремонт; • знижує трудовитрати на виявлення та усунення відмов; • підвищує рівень професійної підготовки екіпажів; • допомагає забезпечувати високий рівень безпеки польотів. Використання комплексу для обробки польотної інформації літаків військової авіації має свої особливості. З них можна виділити наступні: • різниця в розв’язуваних задачах; • різниця в використовуваних швидкостях і траєкторіях. У цивільній авіації швидкості польоту значно нижче та існує досить виразний критерій економічної доцільності, тобто, якщо говорити про техніку, то мова йде про те, щоб вона довше функціонувала, легше обслуговувалася, щоб собівартість обслуговування була менше. Якщо говорити про льотчиків, то якість виконання польотного завдання знову-таки неминуче позначається на економічній ефективності. За цих причин застосування систем об’єктивного контролю в цивільній авіації дозволило «поглинути» зростаюче число параметрів яке збільшувалося в міру збільшення ємності реєстраторів. В подальшому це дозволило забезпечити більш високу ефективність використання авіаційної техніки за рахунок більш глибокої діагностики, про-

гнозування і використання всього цього в навчальному процесі льотчиків, інженерів і техніків. У військовій авіації, так склалося історично, системи об’єктивного контролю не були використані повною мірою через мале параметричне поле, яке консервативно не збільшується. До останнього часу у військовій авіації використовувалися реєстратори типу САРП, МСРП-12, МСРП-64, БУР-1, які мали низьку роздільну здатність, низькі частоти зчитування, які не дозволяли їм мати велике параметричне поле. Перелік параметрів, які могли бути використані, був досить короткий. У військовій авіації економічна ефективність не є першочерговим завданням, у неї немає рейсових польотів як у комерційній авіації; всі польоти, по суті, навчальні, або навчально-бойові, і природно, що основним завданням цих польотів є підготовка до вирішення бойових завдань, а це зовсім інша сфера. Тут потрібен інший підхід. Використання цих реєстраторів певним чином дозволяло вирішувати задачу використання обробки польотної інформації, але не в повній мірі. Фактичним прикладом можуть служити параметричні поля САРП-12 або МСРП12. Навіть поява реєстраторів щодо більшої місткості типу ТЕСТЕР і ТЕСТЕР-М, реєстрація 8-ми розрядними даними 3 години запису польоту, здавалося б, це був крок вперед у порівнянні з тим, що було раніше, але життя довело, що отримати хороші достовірні дані з такою технікою для вирішення завдань 21-го століття було досить проблематично. Поява нових систем реєстрації з цифровими обчислювачами і твердотільними блоками зберігання даних, в тому числі вітчизняного виробництва, а саме підприємства ПАТ «НТК«Електронприлад», де розрядність аналогових параметрів збільшена до 16-ти, дозволяє істотно збільшити точність реєстрації. Заміна магнітного носія на твердотільний різко скорочує кількість збоїв, що в свою чергу зменшує накладні витрати на їх усунення. На сьогоднішній день ПАТ «НТК«Електронприлад» — провідне підприємство з розробки та виготовлення систем реєстрації для ПС ЗС України. Нині вертольоти типу Мі-2, Мі-8, Мі-24 та літаки типу Л-39, Су-24, Су-25, Су-27, МіГ-29 ПС України при модернізації обладнуються системами реєстрації польотної інформації БУР-4 -1-05 (-07, -08), БУР-4-1-07-01 (-02), БУР-41-10, БУР-4-1-10-01. Також варто від-

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

значити, що частина з перерахованих систем є не тільки реєстраторами параметричної інформації, а здатні реєструвати аудіо або навіть відео інформацію, що також сприяє підвищенню ефективності навчання льотного складу. Збільшення ємності накопичувачів польотної інформації дозволяє записувати значно більше число польотів, або більш тривалі польоти, (що з реєстратором ТЕСТЕР було проблематично). Це дозволяє вирішувати завдання, які раніше, якщо в певній мірі і вирішувалися, то з набагато меншим успіхом. Як приклад можна проаналізувати структуру реєстрованих параметрів на літаку СУ-27 з реєстратором БУР-4-110-01. Наявність трьох барометричних висот – відносної, абсолютної і просто висоти, оцифрованої з істотно більш високою розрядністю, дає можливість значно більш точно визначати положення літака в просторі. З іншого боку, наявність великої кількості реєстрованих швидкостей (в значній мірі дублюючих одна одну), є надмірним. Також як підвищення частоти реєстрації до 8 Гц для деяких параметрів, на наш погляд, теж є вкрай надмірним. Однак, використання підвищених частот реєстрації прискорень, кутів повороту рульових поверхонь, оборотів двигунів, положення важелів управління повітряним судном дозволяють отримати досить чітке уявлення про дії екіпажу і роботі обладнання. Якщо розглянути бінарні параметри, то можна побачити, що їх збільшення також істотно підвищує можливість оцінки стану літака (екіпажу), як об’єкта контролю. Однак, і тут є недоліки. У багатьох випадках ми бачимо надмірну інформацію, представлену параметрами з низь-

32

кою інформативністю, які не те, щоб заважають, але ускладнюють використання більш важливих параметрів. Фактичний приклад – використання бінарного параметра «Важіль управління випуском шасі» для випуску шасі, двоканальний, і ще для прибирання шасі, теж двоканальний, кожен їх яких ще в свою чергу, реєструється двома 4-ми або 8-ми опитувальними БІНАР. Природно, що використання такої кількості інформаційних даних для такого примітивного параметра, є вкрай надмірним, і для військової авіації в тому числі. Проте, не дивлячись на недоліки то параметричне поле, яке існує – наявність розпізнавальних даних, тобто астрономічного часу, дати польоту, чого не було раніше, дає можливість ідентифікувати ці польоти при тривалому зберіганні, будувати з них бази даних, з тим, щоб виробляти статистичну оцінку дій екіпажу і роботи обладнання. Методи, які в цивільній авіації використовуються вже багато років, у військовій авіації з’являються тільки зараз, так як до цього вважалося, що для військової авіації в розпізнавальних даних немає необхідності. Оцінка параметричного поля в системі ЮНІГРАФ завжди проводилася з використанням декількох напрямків. Для кількісної оцінки використовувалися системи, так званої, «плоскої» візуалізації у вигляді таблиць параметрів або графіків в залежності від абсолютного або відносного часу, що давало можливість виробляти «розтяжку» графіків або таблиць за часом, незалежно від частоти реєстрації параметрів з коректним розкладанням всіх вимірювань по осі часів. Однак при навчанні льотчиків не всі можуть уявити собі тривимірну траєкторію на «плоскому» графіку. Наявність в складі комплексу двох

систем тривимірної візуалізації – старої і нової, дозволяє отримати істотно більш точну якісну оцінку дій екіпажу, особливо при високій частоті реєстрації. Однак і тут слід виділити деякі особливості: 1. Маршрути цивільних повітряних суден в значно мірою монотонні. Маршрути військових як правило немонотонні. 2. Поведінка цивільного повітряного судна в польоті підпорядковується законам монотонності (наприклад, крен повинен знаходитися в межах + - 30 градусів, і т.д.). У військових вихід за обмеження визначити значно важче через їхню відсутність. Тому в навчальному процесі краще використовувати системи просторової візуалізації. Істотною перевагою використання таких систем під час розборі польотів і навчанні є те, що з’являється можливість використовувати ефект присутності, коли учасники даного польоту можуть поділитися своїми враженнями, емоціями і досвідом дій в тих чи інших ситуаціях, які виникли в реальному польоті. Системи логічної обробки, які використовуються в цивільній авіації будучи застосовані для військової, на наш погляд, дозволили б допомогти у вирішенні багатьох завдань: • істотно спростити технічне обслуговування повітряних суден цього класу; • спростити діагностику тих чи інших порушень; • стежити за тенденціями змін вібраційних характеристик, так як існують параметри по вібрації, тяговим характеристикам двигуна, витрати палива, люфтам рульових поверхонь; • врахувати багато інших факторів, що впливають на працездатність систем і якість виконання польотного завдання.

№10/2020


Turn static files into dynamic content formats.

Create a flipbook
Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.