Оборонний вісник №10/2019 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

10 №

2019

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

10 №

2019

ЗМІСТ ПРОТИДІЯ ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ

КОЛЕКТИВНА ДОПОМОГА

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

ОБЕРЕЖНО, МІНИ

МОДЕЛІ ОБОРОНИ

ПРИХОВАНА ЗАГРОЗА

ОЦІНКА ЗАГРОЗ

ПРОТИМІННА ДІЯЛЬНІСТЬ: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

50 РОКІВ НА РОЗМІНУВАННЯ

СТІЙКІСТЬ І ОПІР: ЗАПОРУКА ОБОРОНИ ДЕРЖАВ БАЛТІЇ

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

САУ «Гвоздика»: «гроза» піхоти Довідка 2С1 «Гвоздика» — самохідна артилерійська установка на базі шасі МТ-ЛБ, яка призначена для знищення живої сили, артилерійських батарей Бойова маса:

15,7 тонн Екіпаж:

4 особи Основне озброєння/боєкомплект:

122-мм гаубиця 2А31/40 пострілів Дальність стрільби:

до 15,2 км Двигун/потужність:

дизельний ЯМЗ-238Н/299 к.с. Швидкість по шосе:

60 км/год Швидкість по перетятій місцевості:

26-32 км/год Запас ходу:

500 км (по шоссе) Подоланний брід:

плаває

УКРАЇНЦІ ОПАНУВАЛИ BAYRAKTAR TB2 Фахівці Повітряних Сил ЗС України успішно завершили підготовку з експлуатації та технічного обслуговування безпілотного авіаційного комплексу Bayraktar TB2 та отримали сертифікати й дозволи, що підтверджують право на його експлуатацію Підготовка українських фахівців відбувалася на навчальновиробничій базі виробника БпАК — компанії Baykar Machine та передбачена контрактом на постачання Bayraktar TB2 до України.

країнський спецекспортер – «Укрінмаш» купив у чеської компанії Excalibur Army Spol.S.R.O. 16 вживаних САУ 2С1 «Гвоздика» за $1,565 млн, а також ще дві артилерійські частини (башти із гаубицями 2А31 у комплекті) за $120 тис, які також перебували у вжитку. Серійне виробництво почалося на Харківському тракторному заводі з 1971 року і тривало до початку 90-х років ХХ століття. Станом на 1992 рік Україна мала 563 одиниці 122-мм самохідних артилерійських установок 2С1 «Гвоздика», проте через технічний стан та зміни у військовій доктрині в 2013 році Міноборони прийняло

ВІЙСЬКОВИЙ БЮДЖЕТ Бюджет Міноборони в 2020 році становитиме 136,6 мільярдів гривень, що складає 3% відсотки від ВВП. Відповідно до Стратегії нацбезпеки та Концепції розвитку сектору безпеки і оборони, щорічне бюджетне фінансування сектору безпеки і оборони має становити не менше 5% від ВВП. Згідно проекту Державного бюджету України на 2020 рік, ця сума повинна скласти 245,7918 млрд грн, що становить 5,4% ВВП.

рішення про зняття установки 2С1 з озброєння Сухопутних військ. Тому початок війни на Донбасі застав артилерійські підрозділи в стадії розформування. Станом на 2014 рік ЗС України мали на озброєні 312 одиниць САУ, проте значна частина з них — 159 одиниць перебували на базах зберігання. Зараз над відновленням та капітальним ремонтом 2С1 «Гвоздика» (а також іншого артилерійського озброєння) в Україні працює ДП «Шепетівський ремонтний завод». Також треба зазначити, що весною Україна придбала у польської компанії Wtorplast 40 одиниць САУ 2С1 «Гвоздика».

ПРОДАЖ JAVELIN Державний департамент США затвердив продаж Україні 150 ракет до ПТРК Javelin та пов’язаного з ними обладнання на суму до $39,2 млн. Поставка зброї відокремлена від дозволеної Конгресом військової допомоги Україні в розмірі $250 млн, яка утримувалася адміністрацією Трампа протягом декількох місяців. У квітні 2018 року, США вже поставили Україні 37 пускових установок Javelin (з них 2 на запчастини) та 210 ракет до них на загальну суму $47 млн.

ЧЕРГУВАННЯ У СКЛАДІ СИЛ РЕАГУВАННЯ НАТО Підрозділи ЗС України залучатимуть до чергування у складі Сил реагування НАТО в 2020 році — успішно пройшли оцінювання, отримавши оцінку НАТО другого рівня, авіаційнотранспортний підрозділ на базі літака Іл-76 МД і підрозділ зі складу Сил спеціальних операцій. Сили швидкого реагування НАТО (NRF) створили на саміті НАТО 2002 року у Празі на заміну Союзного командування Європи мобільними силами.

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Бути на зв’язку Держкомпанія «Спецтехноекспорт» підписала контракт з турецькою компанією Aselsan щодо поставки нових партій УКХ-радіостанцій для ЗС України на суму $6 млн. Цей контракт є частиною рамкової угоди між «Спецтехноекспортом» та Aselsan на поставку турецьких засобів радіозв’язку в Україну, що була укладена у 2016 році. Ця угода реалізується за механізмом офсетних зобов’язань між компаніями і передбачає запуск їх виробництва в Україні. Йдеться про лінійку радіостанцій VRC-9661 (потужністю 10 Вт та 50 Вт), ручну радіостанцію PRC-9651 (5 Вт) та радіостанцію PRC-5712 (125 мВт). Нові партії систем військового зв’язку будуть поставлені у війська протягом 2020 року і стануть першими, що вироблені на території України. Налагодження виробництва турецьких систем радіозв’язку в Україні дозволяє Мініоборони отримати доступ до найсучасніших технологій у сфері зв’язку.

ПРОБЛЕМА ДОНБАСУ Більше половини українців підтримують невоєнні заходи з врегулювання питання окупованого Донбасу. На запитання «Який з варіантів вирішення проблеми на Донбасі Ви підтримуєте?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

14%

Реформа системи управління армією У

Збройних Силах України до кінця 2019 року завершать формування Командування військ зв’язку та кібербезпеки і Командування сил логістики. Формування двох нових командувань відбувається у рамках приведення Генштабу та інших органів військового управління у відповідність до структури, прийнятої у штабах НАТО. Загалом усі заходи стосовно переведення як Генштабу на J-структуру, так і органів військового управління оперативної ланки на J (G, A, N)структури будуть завершені до кінця 2020 року. Водночас готуються пропозиції щодо внесення змін до нормативноправових актів, які забезпечать введення протягом 2020 року окремих посад Головнокомандувача ЗС України та начальника Генерального штабу ЗС України, а також набуття Генеральним

штабом та іншими органами військового управління спроможностей у складі J (G, A, N)-структур. Також планується впровадити нову, вдосконалену, організаційно-штатну структуру Об’єднаного оперативного штабу та продовжити подальшу його трансформацію в Командування об’єднаних сил (протягом 2020 року). Функцію застосування військ (сил) покладено на Об’єднаний оперативний штаб, який нині реалізує це в операції об’єднаних сил. Водночас, відповідно до діючого законодавства за Генеральним штабом зберігається функція стратегічного керівництва силами оборони в разі повномасштабної агресії. За командувачами видів залишено повноваження з проведення видових операцій поза межами відповідальності командувача об’єднаних сил.

34%

23%

23% За припинення військових дій і визнання цих територій тимчасово окупованими, замороження конфлікту. За надання цим територіям статусу автономії у складі України. За продовження військових дій до повного відновлення української влади на всьому Донбасі. За відділення цих територій від України. Важко сказати.

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №10/2019

«Євроатлантичний курс України – незмінний і нам важливо покращення взаємин з державамичленами НАТО. Ми маємо велику кількість перемовин та нових домовленостей з нашими іноземними партнерами, повністю переглядаємо деякі аспекти нашого співробітництва, щоб досягти взаємосумісності з ними у набагато коротші терміни, ніж це планувалося раніше». Андрій Загороднюк, Міністр оборони України

ПРОТИДІЯ ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

КОЛЕКТИВНА ДОПОМОГА У відновленні територіальної цілісності та миру на сході держави важливе значення має підтримка міжнародної спільноти та іноземна воєнна допомога

Павліковський А.К., кандидат військових наук, доцент

ривалість конфлікту та його наслідки для цивільного населення, як на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей так і на підконтрольних Україні територіях у зоні конфлікту свідчить про необхідність залучення існуючих та пошуку нових механізмів (інструментів), для протидії загрозам територіальній цілісності нашої держави. Досвід врегулювання сучасних воєнних конфліктів показав, що така протидія повинна обмежуватися суто воєнною сферою. Сьогодні необхідно використовувати механізми (інструменти) в усіх сферах національної безпеки, а також міжнародні для запобігання зростанню масштабності та

Федянович Д.Л., кандидат військових наук, старший науковий співробітник

Устименко О.В., кандидат наук з державного управління, старший науковий співробітник

інтенсивності конфлікту та встановлення миру. Дієвим засобом стабілізації обстановки та відновлення миру є підвищення спроможностей національних сил оборони протидіяти факторам, вплив яких дестабілізує обстановку в районі конфлікту. Враховуючи стан національної економіки, здатність оборонно-промислового комплексу щодо забезпечення зростання спроможностей національних сил оборони питання отримання іноземної воєнної допомоги та залучення можливостей міжнародних безпекових організацій, як дієвих механізмів протидії загрозам гібридного характеру є вкрай актуальним. Досвід нейтралізації загроз суверенітету, територіальної цілісності та економічній незалежності України засвідчив необхідність посилення спроможностей сил оборони держави не

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тільки і воєнній, а й у інформаційній сфері та шляхом комплексного використання військових та невійськових сил та засобів для забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки держави. Для сучасних воєнних конфліктів, які мають ознаки гібридних характерним є те, що метою їх розв’язання є не стільки оволодіння територіями і природними ресурсами, скільки прагнення контролювати настрій громадян країниопонента завдяки контролю за інформаційним простором та нав’язуванні власної політики. Це вимагає пошуку принципово нових форм і способів протидії. Мета одна – відновлення територіальної цілісності та миру на сході нашої держави. Під терміном воєнна допомога (military assistance) розуміється підтримка, сприяння ззовні, що надається державі №10/2019

або іншим суб’єктам міжнародного права у військовому будівництві у різних формах та форматах не виключаючи можливість надання військ (сил) для нейтралізації загроз національній безпеці, що мають воєнний характер. На Уельському саміті 2014 року держави-члени НАТО вирішили заснувати п’ять цільових фондів для до-

отримала з 2014 року Україна від США для сектору безпеки і оборони

помоги Україні в критично важливих сферах: управління, контроль, зв’язок та комп’ютеризація; логістика і стандартизація; кібернетична безпека; перепідготовка і соціальна адаптація військовослужбовців; медична реабілітація. Загальний бюджет нових цільових фондів становить більше 10 млн. євро. Окрім того, на прохання України, в червні 2015 року Альянс погодився започаткувати шостий цільовий фонд – для боротьби із саморобними вибуховими пристроями та утилізації вибухонебезпечних предметів. Наприкінці 2015 року НАТО також ініціювало створення об’єднаної багатонаціональної групи з підготовки підрозділів для Збройних Сил і Національної гвардії України (Joint Multinational Training Group — Ukraine), яка включає радників від збройних сил США, Вели-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ДОПОМОГА ВІД АЛЬЯНСУ Держави-члени НАТО заснували 6 цільових фондів для допомоги Україні в критично важливих сферах

1 2 3 4 5

Управління, контроль, зв’язок та комп’ютеризація

Логістика і стандартизація

Кібернетична безпека

Перепідготовка і соціальна адаптація військовослужбовців

Медична реабілітація

Боротьба із саморобними вибуховими пристроями та утилізації вибухонебезпечних предметів

Бюджет нових цільових фондів становить понад 10 млн. євро.

кої Британії, Канади, Польщі, Естонії, Литви и Латвії. В червні 2016 року було ухвалене рішення про розширення підтримки України, запровадженням Комплексного пакету допомоги, що покликаний сприяти розбудові оборонного потенціалу. Тобто з часу Варшавського саміту НАТО в липні 2016 року, практична допомога Україні з боку НАТО надається у вигляді Комплексної пакету допомоги. В рамках цієї допомоги Альянс підтримує реформування сектору безпеки і оборони відповідно до стандартів НАТО шляхом надання консультацій на стратегічному рівні, а також втілення в життя 40 спеціально розроблених заходів підтримки. С початком конфлікту на Сході було переглянуто низку ініціатив спрямованих на надання допомоги, у тому числі щодо реабілітації військовослужбовців, що приймали участь в бойових діях. Досвід врегулювання воєнних конфліктів в Афганістані, Іраку, Грузії, Україні показав, що у протистоянні як асиметричним так і гібридним загрозам вкрай важлива міжнародна підтримка. І не тільки у дипломатичній, економічній, інформаційній сферах. Значну вагу має підтримка у воєнній сфері. І сьогодні ми відчуваємо таку підтримку з боку багатьох держав-членів Північноатлантичного альянсу у протистоянні загрозам, що мають гібридний характер. Вагому допомогу надають Сполучені Штати Америки. Починаючи з 2014 року Україна отримала від США допомоги на загальну суму понад 3 мільярди доларів. Для сектору безпеки і оборони було надано обладнання близько 1,3 млрд. доларів США. Однак обсяги допомоги ЗС України складають лише 361 млн. доларів США: прилади нічного бачення, бронежилети, транспортні засоби, контрбатарейні радари, бронеавтомобілі, катери для ВМС тощо. Минулого року почалися поставки Україні сучасних протитанкових ракет «Джавелін». Нині ж американські законодавці підготували законопроект, що передбачає дозвіл надати Україні зенітні ракети «поверхня-повітря». Крім цього, законопроектом пропонується надати Україні протикорабельні ракети і озброєння для посилення берегової оборони. На сьогодні питання про види, масштаби, форми та способи іноземної військово-технічної допомоги залишається відкритим. Є цифри, які трохи різняться, але в цілому можна говорити, що левову частку безоплатних поставок у 2014-2018 роках взяли на себе США. Так, якщо на літо 2016 року загальні об-

сяги нелетальної допомоги у сфері воєнної безпеки оцінювалися у майже 164 млн. дол. США, то 118 млн. з них (або 70%) припадало на поставки з США. Ще один з видів допомоги, що надається Україні сьогодні, є Допомога в рамках нової ініціативи, проголошеної на саміті НАТО у Великій Британії, яка отримала назву «Підтримка і розвиток спроможностей сектора безпеки і оборони (Security Force Assіstance — SFA). Під SFA розуміється спроможність «тренувати та розвивати національні сили в кризових зонах» для «досягнення національними органами влади №10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Досвід нейтралізації загроз суверенітету, територіальній цілісності та економічній незалежності України показав необхідність посилення спроможностей сил оборони держави не тільки у воєнній, а й у інформаційній сфері»

країн-партнерів спроможностей щодо ефективної підтримки безпеки без міжнародної допомоги». Враховуючи, що головну роль у протидії загрозам національній безпеці у воєнній сфері належить силам безпеки і оборони співпраця з НАТО в рамках SFA є перспективним для протидії гібридним загрозам, оскільки безпосередньо спрямована на зміцнення спроможностей сектору безпеки і оборони країн-партнерів. У загальному контексті, SFA охоплює всі заходи, спрямовані на розвиток і підготовку національного сектору безпеки і оборони і проводить№10/2019

ся на тактичному, оперативному, стратегічному і воєнно-політичному рівнях. Основні документи, які регламентують нову ініціативу НАТО є: концепція (MCM-0034-2014, NATO Security Force Assistance Concept, dated 28 March 2014), доктрина (AJP-3.16 Allied Joint Doctrine for Security Force Assistance, Edition A Version 1) та керівництво NATO Special Operational Forses. Military Assistance. HandBook), які визначають засади підтримки сил безпеки країн-партнерів. Крім того, окремі питання SFA викладені в концепціях стратегічного рівня, таких як

«Розвиток спроможностей оборони і безпеки» (Defence and Related Security Capacity Building Initiative (DCB); PO(2013)0590-rev.1.), «Завдання розвитку спроможностей оборони і безпеки» (Tasking on Defense and Related Security Capacity Building, 02 December 2013; PO (2010) 0169.), «Плані дій щодо всебічного підходу» (PO (2011) 0045. Updated List of tasks for the Implementation of the Comprehensive Approach Action Plan and the Lisbon Summit Decisions on the Comprehensive Approach, 04 March 2011). У відповідності до цих документів «Ініціатива SFA» хоча і має воєнну спрямованість, включає також заходи, щодо запобігання воєнним конфліктам, у політичній, економічній, інформаційній, правовій та інших сферах національної безпеки. Це є важливим з огляду на необхідність комплексного використання наявних в державі сил і засобів для протидії гібридним загрозам. Аналіз вищезазначених документів та дослідження проведені у Центрі воєнно-стратегічних досліджень дозволили визначити «Ініціативу SFA», як пріоритетну форму допомоги в умовах протидії гібридним загрозам та важливим чинником, що може впливати на врегулювання конфлікту на Сході України. Можливості застосування заходів в рамках нової концепції НАТО ще потребують вивчення. У першу чергу щодо оцінювання їх впливу на зміцнення воєнної безпеки в умовах протистояння гібридним загрозам. Існуючі механізми надання міжнародної допомоги в межах «Ініціативи SFA», дозволяють мати суттєву підтримку з боку державчленів НАТО у ході протидії гібридним загрозам, оскільки проведення операцій в рамках 6-ї та 7-ї глав Статуту ООН на Сході України не можуть бути реалізованими для припинення конфлікту. Проведення операції за принципами глави VI Статуту ООН «операції з підтримання миру» (peace-keeping) можливо при виконанні ряду умов: якщо офі-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ційна влада України направить в ООН документовану згоду на проведення операції, якщо при цьому керівництво невизнаних сепаратистських територій також висловить згоду на втручання з боку світової спільноти в особі ООН, якщо одночасно РФ як постійний член РБ ООН не накладе вето на план такої операції (у разі якщо питання буде винесено на розгляд РБ ООН), або якщо операція буде в обхід РБ ООН делегована регіональним організаціям (наприклад, НАТО або ОБСЄ) з посиланням на наявність документованої згоди конфліктуючих сторін. Проведення ж «політичної місії ООН» з елементами примусових дій за принципами ст. 42 і ст. 43 глави VII Статуту ООН (Операції по силовому встановленню миру (peace enforcement) можливо лише в разі наявності відповідного мандату РБ ООН – що можливо лише при згоді РФ та інших постійних (а також більшості непостійних) членів РБ ООН, проте не вимагає згоди ЛНР/ ДНР і навіть згоди України. Прикладами подібних силових операцій ООН є операції в Боснії, Косово, Афганістані, Іраку, Лівії – всі вони проводилися за рішенням РБ ООН всупереч волі влади держав, на території яких відбувався конфлікт, і включали істотний силовий компонент і примусові дії. Однак в сучасних умовах існування режиму припинення вогню прийняття мандата ООН на силову операцію на Сході України є практично неможливим. Не отримав підтримки з боку РБ

ООН і ЄС і запит української сторони на проведення операції по відновленню українського контролю над російськоукраїнським кордоном. Слід ще раз підкреслити, що самопроголошені республіки при політичній підтримці РФ, з одного боку, і Україна – з іншого, фактично мають на увазі під потенційним миротворчим зовнішнім втручанням різні райони операції: в одному випадку – це поділ по лінії бойового зіткнення в глибині української території, в іншому – контроль українсько-російського кордону. Отже, незважаючи на значний обсяг допомоги від країн Альянсу та інших міжнародних безпекових організацій, на наш погляд, існують певні проблемні питання: • невизначеність у керівних документах пріоритетність окремих складових сектору безпеки і оборони під час виконання завдань з протидії гібридним загрозам (в зоні проведення ООС у першу чергу); • відсутність єдиних поглядів на сутність, мету, принципи, підходи, цільові наста-

У 2018 році США розпочали поставки до України сучасних протитанкових ракет «Джавелін». Нині ж американські законодавці підготували законопроект, що передбачає дозвіл надати Україні зенітні ракети «поверхня-повітря»

нови, методи та механізми використання можливостей НАТО, інших міжнародних безпекових організацій та окремих країн щодо підтримки сил безпеки і оборони України; • недостатнє врахування в діяльності з отримання воєнної допомоги міжнародно-правових підстав для легітимного використання збройних сил однієї держави на території іншої. У цілому наявні проблемні питання не дозволяють системно підходити до політики отримання іноземної воєнної допомоги та у повному обсязі використовувати потенціал міжнародних безпекових організацій для протистояння гібридним загрозам. Які ми бачимо шляхи вирішення вищезазначених проблемних питань. По-перше – проведення наукових досліджень з метою визначення пріоритетності завдань та заходів, які покладаються на з’єднання (частини) складових сил оборони, що приймають участь в операції Об’єднаних сил для протидії загрозам гібридного характер. Метою таких досліджень є визначення раціонального складу угруповання військ (сил) в зоні проведення Операції об’єднаних сил та внеску окремих складових сектору оборони для досягнення мети операції. По-друге – ми бачимо необхідність у розробленні власної Концепції, яка повинна визначити сутність, мету, принципи, підходи, цільові настанови, методи та механізми використання можливостей НАТО, інших міжнарод-

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

них безпекових організацій та окремих країн щодо підтримки сил безпеки і оборони України. Основні положення цієї Концепції мають слугувати основою розробки інших керівних документів, які конкретизують цілі та завдання окремих суб’єктів сектору безпеки і оборони, передусім визначення необхідності воєнної допомоги для виявлення, запобігання і нейтралізації загроз, що мають гібридний характер. Складність вирішення цього завдання полягає у тому, що застосування інструментів (механізмів) надання воєнної допомоги за різних обставин може бути просто неможливо, або вони тільки тимчасово не можуть бути реалізовані протягом певного часу. Тому необхідно вибудовувати гнучку систему (комбінацію) заходів в рамках різних форматів підтримки, яка буде адекватна реаліям процесу протидії гібридним загрозам. По-третє – підвищення інтенсивності діалогу щодо використання існуючих методів надання воєнної допомоги ООН заснованих на актах міжнародного права, що обумовлене наявністю загрози розгортання повномасштабної війни РФ проти України, а саме: • право держави на самооборону на підставі статті 51 Статуту ООН; • колективна протидія світової спільноти агресії однієї держави проти іншої (колективне застосування сил міжнародної коаліції по мандату ООН на підставі глави VII Статуту); • колективна протидія світової спільноти державі або політичній силі, що несе загрозу міжнародному миру і безпеці (за мандатом ООН на підставі принципів VII глави Статуту, яка залишається об'єктом суперечливих політичних інтерпретацій); • договори (угоди) про військове співробітництво, військові бази, спільні операції або навчання; • звернення легітимної влади однієї держави до влади іншої з документованим проханням про військову допомогу. Невизначена у керівних документах пріоритетність окремих складових сектору безпеки і оборони під час виконання завдань міжвідомчим угрупованням військ у конфлікті на Сході не дає можливість обґрунтовано та раціонально визначати потребу в наданні допомоги від інших країн та міжнародних безпекових організацій окремим складовим сектору безпеки і оборони. Це створює додаткові труднощі у плануванні заходів, що спрямовуються на отримання воєнної допомоги від держав-членів НАТО та безпекових організацій. №10/2019

Досвід врегулювання воєнних конфліктів в Афганістані, Іраку, Грузії, Україні показав, що у протистоянні як асиметричним так і гібридним загрозам вкрай важлива міжнародна підтримка»

Вирішення цього проблемного питання, як показали дослідження дозволить підвищити ефективність комплексного використання військових та невійськових сил, а також засобів сектору безпеки і оборони України для протидії гібридним загрозам. Результати останніх досліджень свідчать, що у першу чергу результативність протидії гібридним загрозам може бути досягнутою шляхом запровадження адекватних та взаємоузгоджених дій (заходів) не тільки у воєнній сфері, а й в інших сферах національної безпеки. Комплексність застосування сил та

засобів з різних сфер національної безпеки дозволить не тільки раціонально використовувати для протидії гібридним загрозам наявний у держави потенціал, а й обґрунтовано визначати першочерговість у отриманні іноземної допомоги. Впровадження запропонованих шляхів у практику протидії гібридним загрозам дозволить більш ефективно використовувати інструменти (механізми) двосторонньої та багатосторонньої співпраці з країнами-партнерами, передусім у напрямі інтенсифікації оборонно-технічного співробітництва, а також отримання від них воєнної допомоги.

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

МОДЕЛІ ОБО В різних країнах для надійного захисту виробляються різні моделі оборони — в залежності від економічних спроможностей та ментальних особливостей, держава обирає власний шлях будівництва армії

Кириченко С.О., генерал армії України, радник начальника Генерального штабу — Головнокомандувача ЗС України, кандидат військових наук

ожна модель має певні переваги та недоліки, й в основному, держави обрирають симбіоз декількох оборонних моделей

війська. Отже, щоб зрозумити, який стиль оборони найбільш сприятливий для нашої країни, проаналізуємо різні моделі оборони. РАЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ Конструкція захисту «Дійсність» – оборонна модель тих країн, які бажають використовувати свої війська для серйозних зовнішньополітичних надбань і готові вести бій та перемагати. Вони намагаються тренувати та наймати воїнів. Для досягнення та підтримання цього, їх бюджети тонко збалансовані між пер-

соналом, обладнанням та діяльністю. Вони обирають лідерів за результатами та потенціалом. Вони швидко реагують на зміни середовища. У результаті, зміни та нововведення для створення умов для якісних перетворень є постійною темою та частиною оборонного мислення, як у воєнних так і у державних службовців. Їх армія завжди готова до розгортання, вони рахують час реагування та готовності в годинах, а не днях або тижнях. Утримання сил, які не можна розгорнути є неприпустимим. Вони прагнуть досконалості в усьому, №10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОРОНИ

що вони роблять, і завжди готові перейти до кращої моделі або ідеї оборони. Вони мають сильну керівну політику та координуються і кооперуються з іншими, коли це потрібно, навіть якщо це непросто. Війська зазвичай повністю складаються з професіоналів та використовують волонтерів, які також йдуть на військові операції, тренуються та регулярно роблять фізичні вправи (регулярно – означає щотижнево, а не щорічно або рідше, як в інших оборонних моделях). Завжди є проблеми з пошуком най№10/2019

вищої якості. Ці країни не завжди добре співпрацюють з міжнародними військами. Причиною цьому є те, що оборонні штаби країн, що використовують таку модель, часто вважають себе кращими за всіх та їх безсумнівний професіоналізм може легко проявлятись як інституційна, воєнна та інтелектуальна зарозумілість. Країни, що використовують цю модель також хочуть зберегти свою політичну незалежність для військових операцій. Це може прискорити їх внутрішній час реагування, але цей внутрішній фокус може зменшити

загальний військовий потенціал для операції іншого рівня, хоча й більш повільного, але ширшого та глибшого за своєю організаційною складовою багатонаціонального об’єднання. Бажання надати ефективну здатність для надійного проведення військових операцій та «обожнювання» як політичного, так і в ЗМІ, також може відділити частини, такі як служби розвідки або служби спеціального призначення від головної течії оборонної системи. Це може призвести до несприятливих довгострокових наслідків в широкому діапазоні

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

операційних, моральних, політичних, фінансових та правових питань для країни, оборонної організації та військ у цілому. Національна організація оборони, в результаті, стає незбалансованою. Раціональну модель непросто підтримувати. Завжди є ризик втратити велику суму грошей, намагаючись на 10% збільшити ефективність їх використання. Дуже часто багато другорядних організацій з оборони та безпеки також прагнуть досконалості там, де в ній немає реальної потреби, і це також марнує гроші. Постійні високі рівні готовності до операцій можуть створити внутрішнє загострення обставин, що може призвести до воєнно-соціального «мертвого ходу» у вигляді високого рівня витрат та збитків. Політичний клас та вищі посадовці часто прагнуть просування їх воєнної справи, забуваючи, що сили, на які вони покладаються, є людськими. Чим більше такі сили використовуються, тим більше грошей має бути виділено для їх повноцінного забезпечення та підтримки, відпочинку та спорту. Серйозну небезпеку для раціональної моделі створює те, що ці життєво важливі компоненти задля створення гідних умов праці, які насправді лежать в основі людського фактору і змушують цю модель працювати, частогусто є першими на черзі до виключення з бюджету. Раціональну модель важко досягти та підтримувати і легко зруйнувати. Але будучи правильно побудованою, це є тільки єдина організаційна модель, яка може надійно забезпечити застосування воєнної сили країни – коли, де і як це буде необхідно.

дистанції влади» в країнах, де політична еліта домінує і є занадто сильною для військ, таким чином блокуючи їх нормальний розвиток. За такої моделі політична еліта не в змозі передати назовні справжній рівень можливостей для оборонної установи, знаючи, що з боку військ буде поступливість та задоволення – або ніякого опору – з боку громадськості. Таке може статись з різних причин. Політики можуть бажати витрачати гроші деінде в уряді, це може бути фальшива національна гордість, деякі політики можуть вірити в те, що стан речей набагато кращий, ніж він насправді є, або просто безнадійне сподівання заплутати потенційного ворога, роблячи вигляд, що країна здатна на більше, ніж насправді. Ця модель також має культурні засади, засновані на владі. Вона покладається на політичний вибір генералів та пропорційно слабкі та беззаперечні

ЗМІ. Це, зазвичай, симптоми слабкого політичного керівництва в міністерстві оборони та слабких і, можливо, вже політизованих завдань оборонному відомству. Така система ніколи не може бути зручною. Всі налякані, і ніхто не почувається в безпеці, навіть якщо цей страх більше нелогічний, аніж справжній. Але старі звички керівництва та відсутність адекватного сприйняття та усвідомлення реальності так просто не зникають. Політична влада, інколи дуже емоційно бере верх над здоровим глуздом у прийнятті рішень. Керівництво доволі часто засноване більше на здобутті та утриманні влади і розповсюдженні страху, ніж у наданні позитивного управління. В укладених союзах ця модель може бути утримана лише шляхом ігнорування існуючих реалій в окремій країні, на які пізніше можуть покладатись політики та війська. Вони або не хочуть приймати дійсність союзника з політичних

ЕМОЦІЙНА МОДЕЛЬ Ця модель є протилежністю конструкції захисту «Дійсність». Ця модель часто стає основною, коли політичне керівництво та міністерства оборони менш досвідчені в фінансах, управлінні та обороні та змушені приймати рішення, спираючись на емоції, аніж на логіку, фінанси та факти. Вона також може переважати у випадку «великої

Раціональну модель важко досягти та підтримувати, але будучи правильно побудованою, це є тільки єдина організаційна модель, яка може надійно забезпечити застосування воєнної сили країни — коли, де і як це буде необхідно» 12

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

або соціальних міркувань, або просто не можуть його кваліфіковано оцінити через недостатній досвід. На захист політичної дійсності можна сказати, що ця конструкція могла б розвинутись з часом на основі базису, на якому колись був створений Варшавський договір; або стати новою демократією, але тоді народ перебуває у системі захисту, яка потребує радикальних змін. Міністри оборони та начальники генеральних штабів, можливо, забажають змінити цю модель, але задля цього недостатньо політичної волі та влади на національному рівні, а також, ймовірно, відсутнє розуміння сучасного управління змінами або ділових якостей, щоб досягти цього. Але в деяких випадках цей міф нібито добре працюючої оборони залишається, бо політики просто не можуть встояти перед громадськістю. Аналогічно, подекуди генерали та адмірали

№10/2019

утримують свої численні війська як обґрунтування свого соціального статусу, або гірше – доходів. Навіть якщо реформи проводяться, нова структура може бути захоплена партією – з робочими місцями, створеними для друзів, аніж для найкращих солдатів – і, таким чином, цілі групи неефективних військових частин та збройних систем зберігаються заради утримання людей, в протилежність раціональній реструктуризації для операційної ефективності, об’єднаній з фінансовою рентабельністю. Війська, певно, матимуть мало ефективних сучасних можливостей. Щодо готовності, то вони можуть бути в змозі надати обмежені можливості міжнародним військовим операціям, або для невоєнних задач третього рівня, як допомога громадськості під час повеней та снігових заметів «вдома», але вони, ймовірно, ще не скоро будуть спро-

можні якісно забезпечити реалізацію своїх функціональних можливостей для оборонної системи. Кораблі стоятимуть в портах, а літаки на землі, техніка старітиме в гаражах, і казарми неухильно псуватимуться в той час, коли фінанси спрямовуються на щось інше. Бюджет буде сильно перекошений в сторону підтримання кількості особового складу або утримання великих кількостей корпусів суден або старих літаків. Справжня оборонна діяльність та осучаснення будуть погано підтримуватись. Але це не обходитиме самих військовослужбовців. Вони можуть бути сміливими та здібними (а окремі солдати такі ж вправні як будь-хто і будьде), але з обмеженими тренуваннями та підтримкою, їх можливості як воїнів погіршуються і зменшуються щорічно. Вони все більше і більше віддаляються від справжнього духу захисту, від таких здібностей як лідерство та бойовий вишкіл, а підтримка громадськості навколо них занепадає. Модель легко впізнати ззовні за широким розмаїттям діяльностей, які бере на себе міністерство оборони, мало з яких мають хоч якесь відношення до проведення операцій. Міністри оборони будуть продовжувати подорожувати та говорити, генерали регулярно потискатимуть руки перед громадськістю, зазвичай з зарубіжними та акредитованими генералами, міністерство оборони буде проводити численні семінари та писатиме відволікаючі статті на непрофільні та профільні теми, але завуальовані оманливою красномовністю. Потрібні зміни будуть «вивчені», можливо навіть консультантами «вищого гатунку», але потім тихо відкладені. Оборонні академії спрямовуватимуть зусилля на низькорівневе тактичне мислення та дисципліни «м’якої сили» за рахунок «справжніх бойових дисциплін». Відкрита оборонна діяльність буде обмежена, рідко показуючи більше, ніж кілька «спецпризначенців» або поодиноких гелікоптерів з високою активністю та шумом, виступаючи на публіку більше, ніж тренуючи. Таку модель, мабуть, найпростіше підтримувати, і деякі країни продовжували зберігати ці показні паради протягом багатьох років. Коли правда нарешті на політичному та національному рівні це усвідомлюється, тоді єдиним рішенням стають радикальні зміни у вигляді збалансування бюджету та зменшення його до насправді сталого розміру. Створення видимої активності, гучні розмови перед громадськістю та намагання зробити поступові зміни можуть допомогти на виступах, але ніколи не можуть вирі-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

шити справжні, кореневі проблеми виснаженої системи та незбалансованого бюджету. Навіть навпаки – відстрочка зміни цієї моделі подовжує цю очевидну «гангренозну агонію», пізніше не залишаючи вибору окрім ампутації. Але з тієї ж причини, що ця зміна потребує сильної та твердої політичної волі, яка була відсутня протягом років, цілком ймовірно, що саме ця «пародія» триватиме допоки не настане повна недоречність оборони, країна програє війну, або покаже себе з гіршого боку під час міжнародної військової операції. ПОЛІТИЧНО-ДОМІНАНТНА МОДЕЛЬ Ця модель є там, де країна використала політичну доцільність, щоб слідувати конкретній, єдиній та довгостроковій моделі національної оборони (але не раціональній моделі, описаній вище). Вона бачить це як те, що найкраще підходить її культурі, географії, або бюджету. Зазвичай, це засновується на таких конструкціях, як територіальна оборона, військова повинність або сильна залежність від суспільства або резервів. Така модель зазвичай пов’язана із деякими іншими політичними ідеями, як позаблоковість, нейтралітет, тощо. Модель часто спирається на політичне рішення мобілізувати країну до війни з «надією», в крайньому разі створити працюючу оборонну організацію. Безглуздо очікувати того, що воєнна система, яка може раптом з’явитися за політичним бажанням, одразу ж стане функціонувати ефективно. Незалежно від того, наскільки ретельно та якісно опрацьовуються рішення (переважно планування на папері та накопичення планів дій), й хоча це рідко піддається сумнівам, але є повсюдним. Така масова омана постійно підтримується політичними міркуваннями з тимчасовими горизонтами бачення, рідко вибираючись за межі офісу, в той же час здійснюючи витрати на оборону, які за своїми основними показниками є меншими, ніж це потрібно задля забезпечення оптимального рівня оборонних можливостей. Так як це політично виправдана конструкція ігнорування реального воєнного світу, рідко має місце ставлення під сумнів або випробування справжніх воєнних можливостей такої системи (доки не настане катастрофа). У більшості випадків, після тривалого періоду, модель розвивається в форму національної «релігії» і просто стає безсумнівною для парламенту, військ, або громадськості. Не зважаючи на те, що система була розроблена як політичностратегічна конструкція, вона з часом

стає «тактичним стрічковим транспортером, що повторюється» з обмеженими операційними або стратегічними можливостями. Для нації, модель здається «чимось добрим», але висловлюючись воєнними термінами, «насправді король-то – голий». Справжня безпека може насправді надходити від національної політичної позиції, але вона виявиться слабкою, навіть під найменшим натиском, бо фундаментальна оборонна модель є міражем, готовим зникнути при першому ж реальному національному воєнному випробовуванні. Бюджети в цій моделі зазвичай вкрай «перекошені» в бік особового складу, інколи — в бік придбання високотехнологічного обладнання та часто накопичення складів для оборонних резервів, щоб використати їх, коли прийде «страшний ворог». Цей фокус на накопиченні насправді виснажує сили нації сьогодні. Але гроші, які виділяються на оборону рідко направляються задля реально потрібних кількостей боєприпасів для забезпечення достатнього рівня тренування, необхідного для створення належного рівня боєздатності та стійких оборонних можливостей.

Час підготовки та надання тренованих та дієздатних військових підрозділів зазвичай занадто довгий для поточного середовища, і в деяких випадках мають місце прояви безвідповідальності. Через те, що військові підрозділи рідко приймають участь у реальних бойових діях або виконують тренувальні завдання без урахування вимог до проведення сучасних військових операцій, багато аспектів та ключових можливостей будуть або дуже слабкими або взагалі відсутніми. Підрозділи існують на папері, але не насправді. За винятком ініціативних офіцерів, охочих до участі у бойових операціях, переважна кількість офіцерів протягом тривалого періоду рідко проходить навчання в польових умовах, які побудовані на реальності та зосереджені на виконанні спеціальних військово-прикладних вправ у складі підрозділів, які вимагають від них суттєвих розумових зусиль та психологічної та емоційної стійкості. Не маючи такого справжнього виклику, більшість офіцерів розвиває навички, більш близькі до вчителів аніж воїнів. Внаслідок цього за відсутності кваліфікованих «воїноподібних» офіцерів, які могли б бути вчителями та наставниками, якість бойових №10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Але таке розгортання часто є символічного розміру та рідко відбувається в зонах проведення інтенсивних бойових дій. Війська часто складаються з абияк зібраних підрозділів із волонтерів, які недостатньо та не належним чином треновані як бійці і як команда. Вони зазвичай нездатні самостійно діяти в бойових операціях та постійно потребують міжнародної допомоги. Така конструкція не надає абсолютно ніякої можливості розвивати інституціональні потужності або організаційну пам’ять для самонавчання та самовдосконалення, що є ключовим принципом ефективного розвитку військової організації, це також обмежує, як спадковість, так і розвиток військової культури та бойових традицій в цілому. Воєнна організація країни має обмежену інституційну здатність покращуватись шляхом навчання навіть разом із сучасними можливостями оволодіння новими способами дій, навичками та техніками, але й вона марнується. Частини системи перевіряються та тренуються проведенням операцій. Але що є найбільш важливим – воєнна організація країни в цілому сама по собі ніколи не розвивається. Гірше за це, в деяких країнах, що показують таку модель, до тих осіб, що виконують міжнародні завдання або їдуть за кордон для отримання професійної військової освіти або служити міжнародними воєнними співробітниками, навичок солдатів також стає низькою та обмеженою. «Прийнявши» таку модель, війська можуть розвиватись одним з двох шляхів. Вони можуть просто стати бездіяльними та незацікавленими в усуненні недоліків, ігноруючи вимоги до створення та забезпечення справжніх оборонних можливостей, і знадобитися більш як вчителі та адміністратори, аніж солдати. З іншого боку, вони можуть використовувати цю модель як «релігію» та за деяких обставинах перетворити її в воєнно-домінантну модель, залишаючи найгірші недоліки моделі, переслідуючи свої власні корпоративні цілі. В обох випадках ті, кому не подобається таке відношення, йдуть. Підтримувана слабкими та не ставлячими критичних запитань ЗМІ, ця модель продовжує існувати, незважаючи на очевидні недоліки. Це, зазвичай, симптоми слабкого політичного керівництва міністерством оборони, підтримуваного слабкими, оманливими та політизованими діями власне оборонного відомства. У цієї моделі є і винятки, наприклад, коли уряд дозволяє військам розгортатись на міжнародних військових операціях, де процвітає індивідуальна якість. №10/2019

після їх повернення до них дуже погано ставляться представники «старої школи», і тому вони ніколи повноцінно не реалізуються, і навіть часто носять ярмо ганьби перед громадськістю як найманці. Сучасні військові операції розглядаються як якимось чином відмінні від існуючої політико-військової конструкції оборони, а отже у військовому значенні вважаються неактуальними або недоречними. Справжні воїни з незавершеними кар’єрами рано йдуть у відставку, і від цього страждає вся система. Головне питання та лінія недієздатності цієї моделі – це залежність від політичного рішення мобілізувати або надати кошти. Таке міркування суперечить всьому попередньому досвіду, логіці та реалізму, бо практика показує, що вибір та прийняття такого рішення були б політично і фінансово неефективними для будь-якого уряду. Зробити це було б всерівно, що оголосити війну будь-якому ворогу, тим самим погіршуючи ситуацію, яка і спонукала таку потребу. Й на додаток, якщо воєнна організація країни і має людський потенціал та мобілізаційні потужності для розширення в розумних часових рамках, як це вимагає модель, цього дуже мало. Навіть якби так і було зроблено, це були б погано треновані установи на тактичному рівні, і більше нічого. Питання, хто годує та підтримує цих

Національна організація оборони не обов’язково повністю залишається в одній моделі, але може бути в балансі, створеному з часом між двома або навіть трьома силами»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

солдатів, або хто тепер керує бізнесом в мобілізованій країні здається зручно забутим та ігнорованим всіма, включаючи ЗМІ та оборонні штаби. Ще раз: ця модель покладається на ігнорування союзниками реалій країни, на яку вони пізніше можуть покластись. ВОЄННО-ДОМІНАНТНА МОДЕЛЬ За такої оборонної моделі війська мають політичну владу або вплив та керують воєнною організацією в своїх цілях. Має місце повна втрата громадянського політичного контролю, і стає надзвичайно важко його повернути. Це може тривати десятиліттями. Ця модель містить широкий спектр можливих субмодальностей, – від взяття збройними силами федеральної влади до простого створення корумпованого, м’якого і простого життя для військової еліти, або навіть і те і інше. Для того, щоб це відбулося, потрібен політичний хаос, моральне занепадання, або повна втрата політичної волі зі сторони політичної та громадянської еліти. Є також менш політичні та більш доброякісні форми цієї конструкції, коли військові зловживають ресурсами для підвищення свого соціального благополуччя за рахунок бюджету оборони. Оборонні установи марнують бюджет, переоцінюючи роботу, створюючи занадто багато генералів, набираючи багато марнотратного персоналу, призначаючи автомобілі та водіїв людям без справжніх оперативних потреб та

надаючи надлишкові бюджети, підтримуючи щедрі витрати на курорти, воєнні подорожі та яскраві форми. Офіцери стають лінивими, зменшують кількість важких тренувань та рано йдуть додому під час робочого тижня. Таке може легко статись через правонаступництво слабких міністрів оборони або через державу, що сприймає оборону та безпеку як інтермедію, яка не варта їх уваги. Ця «м’яка» воєнна корупція в якійсь мірі є більш підступною через фасадне уявлення та ставлення політиків і суспільства до оборони країни, що робить цю систему повністю недієздатною та марнотратною. Такий незадовільний стан справ дуже важко бачити й аналізувати людям ззовні, які не можуть знати реальної картини, що насправді відбувається в оборонних структурах. Часто має місце політична поступливість, коли політики задобрюють військових з допомогою закордонних подорожей, марнотратних військових вечерь, вправ на трибунах та парадів, – все це з мінімумом військового змісту та задумане для догоджання, підлещування та підкупу, і створюючи видимість політичної законності. Також можуть бути сильні зв’язки з «жорсткою» корупцією, коли старші офіцери та представники міністерства оборони змінюють вимоги в бік дорогих закупівельних програм. Вони отримують політичне схвалення придбання, але з надлишковими коштами, які потім переходять для задоволення особистих

Багато націй не помічають, що керівництво оборонними відомствами та методи управління, які вони використовують, є застарілими та контрпродуктивними для забезпечення нацбезпеки»

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

потреб представників політичної та військової еліти. Старші офіцери та чиновники часто можуть віддавати сили для роботи над проектами, насамперед, для отримання особистої вигоди. Коли політична еліта нарешті починає щось робити для того, щоб змінити цю модель, наприклад, коли країна переходить до демократії, залишаючи тоталітарну політичну систему повного симбіозу військової еліти з політикою, – тоді є потреба в повній зміні вищого військового керівництва. Це також означає позбавлення зв’язків з будьякою колишньою політичною елітою, яка відноситься до оборони, оскільки жорстка корупція створює дуже сильні зв’язки симбіозу. Ті, хто мали владу, вже показали справжніх себе та свою моральну слабкість. В такому випадку, якщо старший офіцерський корпус в кадровому відношенні не замінюється повністю, перехідний період буде затягнутим, можливо на декілька поколінь. Внаслідок жорсткої політичної діяльності неминуче страждають і добрі у моральному відношенню люди. Політикам потрібно бути обережними, щоб не втратити тих, хто не міг робити все правильно через нестачу влади або впливовості, або були під ризиком усунення або навіть смерті. ВЗАЄМОДІЯ МІЖ МОДЕЛЯМИ Жодна країна не може повністю або з легкістю залишатись в рамках однієї моделі, бо зовнішня та внутрішня напруженість, особливо бюджет, завжди

№10/2019

тягнутиме всі частини системи в напрямку іншої моделі. Найважче досягти конструкції реальності, бо здоровий глузд та спостереження показують, що у наш час дуже мало країн з цим справляються. Оборона в більшій частині світу знаходиться ближче до трьох інших моделей з однією або двома країнами, які дрейфують всередині, показуючи заплутаність в своєму політичному напрямку та військовій послідовності. Їх скоріше можна сприймати за тим, чим вони не є, аніж за тим, чим вони є. Важливо мати на увазі те, що національна організація оборони не обов’язково повністю залишається в одній моделі, але може бути в балансі, створеному з часом між двома або навіть трьома силами, що впливають на різні аспекти установи на різних організаційних рівнях. Загострення, які потребують змін, чисельні та різноманітні. Війна змушує воєнні організації ставати раціональними дуже швидко – навіть якщо досягнення справжніх військових та організаційних стандартів проходить не один рік. Оборонним союзам також властиве тяжіння до покращення та підвищення ефективності всієї організації; однак і навпаки, перебування в військово-політичному союзі часто послаблює політичну волю та мужність, які небезпека приносить поодиноким націям. Парадоксально, але слабші члени союзів віддаляються від реальності. Багато країн страждають від невпев-

нених політиків, які, замість того, щоб розібратись з реальністю, просто шукають легкого та швидкого вирішення проблеми задля збереження свого обличчя, занадто просто звертаючись до воєнних за порадою «експертів». Єдиним наслідком цього є неминуча зневага до політичного класу з боку військових, яке, якщо це не приборкати політичною силою, інтелектом і чистою політикою, дуже швидко перетворюється на військове панування. На операційному рівні є фундаментальне бажання багатьох службовців стати професіоналами і словом і ділом, навіть якщо і з гордості. Коли гарні солдати служать в організаційно непрофесійних установах, вони розширять межі, щоб виправити це. Це завжди притягуватиме нереальні моделі в бік реальних у деяких сферах, але рідко змінюють організацію повністю, бо їх ентузіазм є загрозою для особисто зацікавлених в системі. З іншого боку, зловживання професійними солдатами або наявність готівки часто викликатимуть потребу в більших витратах на соціальну підтримку. Дійсно, крім моделі реальності, три інші моделі є неоптимальними для країни в політичних та організаційних умовах, навіть якщо вони забезпечують важливі соціальні вигоди. В кращому випадку, вони виконуватимуть вимоги до військових операцій союзу з підтримкою від сильніших союзників. Але в гіршому випадку, вони просто марно витрачатимуть громадські кошти та діятимуть як соціальна служба, політичний «театр», або як прибуткове джерело для симбіотичної військово-політичної корупції. З погляду культури, багато націй, здається, не можуть або не хочуть помічати той факт, що керівництво оборонними відомствами та його методи управління, які вони зараз використовують є застарілими та в багатьох випадках абсолютно контрпродуктивними для забезпечення національних інтересів в оборонній сфері. Велика дистанційованість у відносинах між старшими офіцерами і їх підлеглими – які вважалися необхідними для Другої світової війни – стали тягарем для оборони. Ті лідеригерої політики, старші військовослужбовці і керівники оборонних відомств, які досі підписують кожен документ і приймають кожне рішення, самі й стали головною проблемою на шляху до реформ та модернізації. Вони підтримують оборонну культуру, яка відноситься до сучасних бойових дій, як «кінь» до сучасної броньованій техніки.

ОБЕРЕЖНО, МІНИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПРИХОВАНА ЗАГР 18

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Як свідчить світовий досвід, у повномасштабних війнах роль мінної зброї зводиться до мінімуму, незважаючи на її вдосконалення з урахуванням новітніх досягнень науково-технічного прогресу Курсеітов Т.Л., полковник, доктор технічних наук, професор, начальник кафедри оперативного та бойового забезпечення інституту забезпечення військ (сил) та інформаційних технологій Національного університету оборони України

РОЗА №10/2019

оряд з цим мають місце війни низької інтенсивності, до складу яких відноситься гібридна війна, де ракетна і авіаційна зброя масово не застосовується, а на перше місце виходить стрілецька та артилерійська зброя малих калібрів, легка бронетехніка (інколи танки) і міни. Одним з напрямів забезпечення надійної оборони вважається застосування мінної зброї, що підтверджується також і досвідом ведення гібридної війни сході України. Разом з тим, суперечливе ставлення військових експертів до ефективності застосування мінної зброї вимагає аналізу її ролі в сучасних локальних війнах і збройних конфліктах. Це є важливим, у першу чергу, для України, яка втягнута вже шостий рік у гібридну війну і робить все для захисту своєї територіальної цілісності. Світовий досвід свідчить, що використання мін здатне урівняти шанси воюючих сторін, а також нейтралізувати переваги противника в інших видах озброєння. Так, наприклад, у ході війни в Кореї (1950-1953 рр.) на міни приходилося 38% усіх втрат танків армії США. Міни в значному ступені нейтралізували переваги американців у всіх інших видах зброї в ході війни у В’єтнамі. Аналіз втрат бойової техніки за період з листопада 1968 р. по травень 1969 р. показав, що втрати американців на мінах склали 73% від усіх втрат танків і 78% від усіх втрат бронетранспортерів. Основу бойових дій моджахедів у Афганістані (1979-1989 рр.) також складали міни. У Кувейті в 1991 р. армія Іраку створила потужну інженерну оборону, де міни грали важливу роль. В очікуванні наступу військ коаліції іракська армія встановила уздовж кордону Кувейту із Саудівською Аравією близько 2 млн. різнотипних мін. Головна полоса оборони іракських військ мала глибину 15-30

Нероба В.Р., викладач кафедри загальновійськових дисциплін факультету охорони та захисту державного кордону Національної академії Державної прикордонної служби України

км. Полоса забезпечення (глибина 2-17 км) включала опорні пункти піхотних і танкових підрозділів, розвинену систему інженерних загороджень (дротяні загородження, протитанкові та протипіхотні мінні поля тощо). Значні втрати в танках багатонаціональних сил в Іраку були обумовлені їх підривами саме на мінах. Так, у перший день наступу після тривалого за часом авіаційного етапу операції багатонаціональних сил (38 діб) 6-та дивізія морської піхоти США тільки на мінах втратила 11 од. військової техніки, у тому числі 7 танків, а також 14 солдат. У ході грузино-абхазького збройного конфлікту (1992-1993 рр.) протипіхотні натискні міни фугасної дії використовувалися грузинськими й абхазькими військами в мінних полях як самостійно, так і в інтересах забезпечення протитанкових мін біля м. Сухумі та по правому берегу р. Інгурі на території Гальського району. Мінно-вибухові пристрої (МВП) активно використовувалися чеченськими збройними формуваннями під час бойових дій проти російських військ у Чечні, особливо під час розвідувальнодиверсійних дій. Так, у ході першої війни в Чечні (1994-1996 рр.) за весь період бойових дій відбулося 217 підривів на МВП особового складу та техніки внутрішніх військ МВС РФ, у результаті яких загинуло 105 осіб, було поранено 478 осіб і втрачено (виведено з ладу) 93 од. військової техніки. Також з боку чеченських збройних формувань застосовувалися керовані та некеровані протипіхотні осколкові фугаси, створені як на основі артилерійських снарядів, мінометних мін, протитанкових мін, авіабомб, так і зарядів, що підсилювалися камінням, цеглою, шматками заліза тощо. Найбільші втрати російські силові підрозділи, що дислокувалися в гірських районах Чечні в ході другої війни у Чечні (1996-2006 рр.), несли через

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вибухи на мінних полях, встановлених військовими в ході Першої чеченської кампанії з метою захисту місць своїх тимчасових дислокацій від нападів з боку чеченських збройних формувань. Більшість цих мінних полів, розкиданих по всій території республіки, російські військові самі заклали без обов’язкових для них карт встановлення вибухових пристроїв. Як свідчить аналіз, у 2002 р. 51% бойових втрат російських військ склали підриви на мінах, з них 17% – незворотні втрати. За період жовтень 2002 р. – лютий 2003 р. тільки 42-а мотострілецька дивізія втратила вбитими і пораненими близько 200 військовослужбовців. Більшість з них постраждали в результаті мінно-підривної діяльності на території м. Грозного. За період проведення другої чеченської компанії жертвами мінної війни стали 696 осіб, а 2349 осіб отримали поранення. Більшість з числа загиблих склали жінки та діти: загинуло 99 жінок, поранено 572 жінки; загинуло 130 дітей, поранено 616 дітей. Бойові дії, що відбувалися на території колишньої Югославії (1991-1995 рр.) – у Словенії, Боснії і Герцеговині; 1988-2002 рр. – у Косметі, Південній Сербії та Македонії), показали, що міни та фугаси відіграють значну роль у бойових діях, а в низці випадків вона була домінуючою. Так, рівень втрат у ході бойових дій у Хорватії (1991-1992 рр.) від мін досягав 30%.

У період другої війні в Іраку (20032011 рр.) головну роль у захисті проти військ США та Великої Британії відігравало застосування мін. Завдяки світовим засобам масової інформації та пропаганді іракське командування заздалегідь отримало інформацію не тільки про склад сил і засобів з боку нападаючих, але й про основні напрями наступу. Це дозволило підготувати потужну оборону, в тому числі завдяки масовим мінним загородженням. Іракці підготували на переважній більшості напрямів великі протитанкові мінні поля. Мінними полями вони також оточили опорні пункти та вузли опору. У наслідок застосування саморобних вибухових пристроїв з боку іракців коаліційні війська понесли значні втрати – 50% від загальної чисельності убитих і поранених. Із загального числа втрачених коаліцією танків та інших бронемашин 25% прийшлось на міни. Не стали виключенням бойові дії в Сирії (з 2011 р.): з боку сірійської армії, як і з боку бойовиків, активно застосовувалося мінування. Так, Сирійська Арабська армія широко застосовувала протипіхотні та протитанкові міни. Мінна війна не є виключенням на кордонах. Так, у 2017 р. влада М’янми прийняла рішення про встановлення мін на кордоні з Бангладеш, ймовірно, щоб не дати повернутися представникам народності рохінджа, які втекли у свій час із країни.

У вірмено-азербайджанському протистоянні вірменська сторона у військових цілях використовує протипіхотні та протитанкові міни. На лінії зіткнення військ і вдовж вірмено-азербайджанського кордону відбувається щільне мінування. У той же час азербайджанською стороною незаконно мінувалася територія Грузії з тією метою, щоб вірменські групи не заходили з боку кордону Грузії на їх територію. Проблемним з позиції мінної обстановки залишається кордон між Таджикистаном і Узбекистаном. Міни на таджицько-узбецькому кордоні були встановлені в односторонньому порядку з узбецької сторони на початку 2000-х років унаслідок загострення відносин між двома державами. На той час Ташкент обґрунтовував таку ініціативу необхідністю захисту кордону від бойовиків-ісламістів. За 18 років на мінах підірвалося біля 800 законослухняних мирних громадян, з яких 474 людини загинули, у т.ч. жінки і діти. Мінування гірських районів та-

Міни та вибухові пристрої розкидані по всій території конфліктної зони на сході України, особливо уздовж лінії бойового зіткнення і являють собою серйозну загрозу для цивільних осіб, включаючи дітей»

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

джицько-узбецького кордону почалося в 1999-му році, після спроби прориву до Сурхандарьїнської області Узбекистану групи бойовиків Ісламського руху Узбекистану (ІРУ) з Таджикистану. Бойовики ІРУ базувалися в Афганістані, а важкодоступні гірські райони Таджикистану використовували як плацдарм для нападів. Ташкент звинувачував сусідів, а таджицькі пастухи і селяни регулярно підривалися на безладно встановлених протипіхотних мінах. Державні кордони між двома республіками узгоджені та врегульовані на 90%, але залишаються найскладніші райони та мінні поля, що вимагають значних ресурсів і часу. Смертельно небезпечними залишаються 54 ділянки прикордонної території, близько 11 тисяч мін (для порівняння, на таджицько-афганському кордоні закладено до 220 тисяч мін). Починаючи з 2018 р., сторони приступили до розмінування кордону. Тривалий час залишався замінованим кордон між Південною Кореєю і №10/2019

Північною Кореєю. У демілітаризованій зоні знаходилося декілька десятків тисяч мін. Гібридна війна, що триває у південно-східному регіоні України з 2014 р., не стала виключенням у застосуванні мінної зброї. Відповідно до даних Міноборони України, на сході країни унаслідок підриву на мінах та інших вибухонебезпечних залишках війни з 2014 р. постраждало 833 цивільні особи, 269 з них загинули, інші зазнали поранень і каліцтва. З поміж згаданих жертв – 27, тобто кожна десята, це діти. Унаслідок підриву на мінах і вибухових пристроях у зоні збройного конфлікту тільки за три місяці 2017 р. загинуло більше трьох десятків цивільних, кількість поранених перевищило півтори сотні людей. Міни та вибухові пристрої розкидані по всій території конфліктної зони, особливо уздовж лінії бойового зіткнення і являють собою серйозну загрозу для цивільних осіб, включаючи дітей. Це на 70% більше, ніж за такий же період 2016 р. За даними ООН, тільки з січня по

вересень 2017 р. у зоні бойових дій від мін загинуло і поранено 103 особи. Протягом 2018 р. в окремих районах Донецької і Луганської областей, тимчасово непідконтрольних уряду України, і в сірій зоні було зафіксовано 65 підривів військослужбовців на мінах, у результаті яких загинуло 25 осіб. Крім того поранення отримали 84 особи, серед яких були також сапери. Україна в 2016 р. випередила за кількістю жертв підриву на мінах такі «гарячі точки», як Афганістан, Сирія, Ємен та ін. Міни вбили і скалічили біля 2 тис. осіб. Як показує аналіз, наприкінці XX ст. було виявлено дві особливості щодо мінної війни. Перша полягає в тому, що традиційні міни, які встановлюються вручну або засобами механізації, не тільки не втратили своїх позицій, але стали більш досконалими і такими, що складно виявляються. До них додалися дистанційно встановлювані міни, що роблять мінну війну більш динамічною і такою, що вписується в сучасну маневрену війну. Разом взяті, ці дві категорії мін зробили мінну війну більш привабливою як для регулярних армій, так і для іррегулярних збройних формувань. Друга особливість проявилася в значному відставанні засобів протимінної боротьби, входженні їх у стан затяжної системної кризи, що теж зробило мінну війну ще більш привабливою. На теперішній час немає жодного скількинебудь надійного засобу пошуку мін. Навіть раніше абсолютно бездоганний спосіб пошуку за допомогою примітивного щупу на тлі неконтактних датчиків цілі (сейсмічних, геофонних, інфрачервоних, радіолокаційних) стає абсолютно незадовільним: міна не дає можливості наблизитися до неї. Разом з тим, міни не завжди знаходяться тільки на мінному полі, бо їх часто ставлять, використовуючи засоби маскування, у стороні від нього. Аналіз досвіду застосування мін у локальних війнах і збройних конфліктах, а також у прикордонних конфліктах показує, що мінній боротьбі притаманні такі характерні риси: • замість протяжних мінних полів зазвичай ставлять невеликі групи мін і навіть окремі міни (останнє особливо характерно для мін-фугасів і мін-пасток); • ці мінні групи й окремі міни найчастіше ставлять безсистемно, дуже часто – безграмотно; • захоплюються установкою керованих мін (у т.ч. фугасів і пасток); • мінні поля, групи мін, а тим більше окремі міни прикривають вогнем;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

встановлені мінні групи і поля не фіксують у документах; • використовується величезна кількість мін, детонаторів і вибухових речовин кустарного та напівкустарного виготовлення, небезпечних у виробництві і застосуванні для самих виробників. Отже, для сучасного періоду властиво, з одного боку, поява нових, технічно складних і вельми досконалих мін, а з іншого боку – величезне збільшення номенклатури примітивних мін, що активно застосовуються в умовах партизанської, напівпартизанської та гібридної війн, а також на кордонах конфліктуючих держав. Мінна війна залишається одним з основних способів партизанської боротьби. Міни в поєднанні зі штучними та природними перешкодами і прикриттям їх стрілецьким вогнем і засобами вогневої підтримки забезпечують стримування переважаючих сил противника. Так, під час війни у В’єтнамі Армія визволення Південного В’єтнаму за допомогою мін змогла звести до нуля технічну перевагу американської армії.

Після цього війна найрозвиненішої у військово-технічному відношенні армії світу з противником, у якого переважала лише стрілецька зброя, пішла фактично на рівних. У результаті США зазнали нищівної поразки, якої вони ніколи не знали в своїй історії. Спостерігається також гнучка зміна тактики незаконних збройних формувань з мінування місцевості та доріг, застосування МВП різного принципу дії в залежності від характеру дій військ, порядку руху військових колон і тактики дій інженерних підрозділів з перевірки на мінування шляхів руху військ, місцевості й об’єктів. Широко використовуються нестандартні, специфічні способи протидії військам, що характеризуються прихованістю, раптовістю і підступністю, широким застосуванням воєнної хитрості. Прийняттям у 1997 р. Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення переслідувалася мета щодо позбавлення людства від одного з видів смертоносної

зброї – мін. Разом з тим, Оттавська конвенція зіграла роль потужного поштовху в розвитку мінної зброї, переведення її на якісно новий рівень. У першу чергу, це обумовлено недостатньою конструктивністю самого документу, що залишило багато «білих плям», які дозволяють державам, що мають достатні фінансові ресурси, розробляти та приймати на озброєння міни, які мають набагато більші вражаючі властивості, є більш чутливими, і здатні самостійно вибирати ціль і вражати її в найвигідніший момент. Таким прикладом може слугувати поява так званих «інтелектуальних» мін, що мають кілька боєголовок і встановлюються з БПЛА. До їх завдання відноситься виявлення танків противника з відстані в кілька кілометрів, впізнавання їх і, запускаючи по черзі боєголовки, ураження цих танків ударним ядром у корпус або башту (найбільш вразливі місця), контролювання ураження цілі і, у разі необхідності, її повне знищення. Одна така міна, за прогнозами фахівців, зможе забезпечувати

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

контроль площі в кілька квадратних кілометрів. Особливістю мінної боротьби є те, що сучасні зразки мін цілком забезпечують можливість, при порівняно невеликих витратах власних сил і засобів, знизити темпи наступу противника (агресора), нанести йому досить істотних втрат. Так, німецька міна PARM-2 призначена для захисту території від бронетанкових армад противника і, за своєю суттю, являє собою автоматичний гранатомет, що метає опіряну кумулятивну гранату діаметром 128 мм на відстані до 40 метрів. Міна PARM-2 встановлена на невисоку триногу і може обертатися по горизонталі на 360°, а по вертикалі – від 45° до 90°. Мікропроцесор обчислює «ідеальний» момент пострілу. За твердженням військових фахівців, боєприпас вибухає всередині броньованої машини і не несе будь-якої небезпеки для піхоти. Іншим прикладом є розробки російських фахівців, які створили противертольоті міни, що автоматично стріляють по вертольотах противника кумулятив-

№10/2019

ними снарядами. Виявити таку міну за допомогою радіолокаційних засобів неможливо, що робить її смертельно небезпечною для вертольотів. На відстані приблизно 1 км акустична система виявляє шум гвинтокрилої машини, а потім багаточастотний інфрачервоний датчик забезпечує точне націлювання і, якщо ціль знаходиться в зоні 150 м від бойової частини міни, відбувається постріл. У американців знаходиться на озброєнні міна М86 від переслідування, яка зазначена як боєприпас, щоб формально не порушувати умови Оттавської конвенції. Зазначений боєприпас призначений для затримки наступаю-

Бойові дії, що відбувалися на території колишньої Югославії, показали, що міни та фугаси відіграють значну роль у бойових діях, а в низці випадків ця роль була домінуючою»

чого противника в умовах бою, коли доводиться швидко залишати позиції. Через 25 сек. після установки з нього викидаються до семи розтяжок довжиною 6 м. Якщо солдат противника зачіпає один з тросів, боєприпас, подібно ракеті, спрямовується вгору і на висоті 8 футів (приблизно 2,5 м) вибухає, вражаючи все навколо осколками. За прогнозами експертів, міни з пасивних боєприпасів стрімко перетворюються на зброю особливого роду, що у перспективі призведе до ситуації, коли замість армії оборону держави будуть здійснювати «інтелектуальні» мінні поля. Таким чином, мінна зброя продовжує залишатися важливим фактором у сучасних війнах і збройних конфліктах. Підводячи підсумок, слід звернути увагу на зростання ролі мінної зброї не тільки у війнах низької інтенсивності та прикордонних конфліктах, а також у сучасних навіть повномасштабних війнах у зв’язку з появою «інтелектуальних» мін і мінних полів, що свідчить про реальність існування проблеми розмінування та протидії мінній зброї.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПРОТИМІННА ДІЯЛЬНІСТЬ: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

Сьогодні на сході України однією із головних загроз життю та здоров’ю як українських військовослужбовців, так і громадян, є міни, нерозірвані снаряди та залишки вибухових пристроїв, над ліквідацією яких працюють сапери

50 РОКІВ НА РОЗМІНУВАННЯ Куницький С.В., військовий експерт

днак, досвід Західних Балкан, територія яких до цього часу ще повністю не очищена, показує, що комплексне й ефективне вирішення цієї проблеми можливе тільки завдяки всеохоплюючій міжнародній допомозі. Оскільки окупована частина Донецької і Луганської областей становить близько 18 тис. км2, а з врахуванням при-

леглих районів не менше 20 тис. км2 варто вважати територією, яка може забруднена вибухонебезпечними предметами і підлягає комплексній перевірці. За досвідом Хорватії, реально забруднена територія складає приблизно 36% сумнівної поверхні, що у перерахунку для сходу України може становити щонайменше 7-8 тис. км2. За даними експертів, на повне очищення всієї території може знадобитись близько 50 років. Для того, щоб отримати очищену територію, придатну для господарського використання, необхідно проводити гуманітарне розмінування. Саме воно, на відміну від військового, передбачає комплексний огляд усієї території, де тривали бойові дії, визначення небезпечних районів, виявлення забруднених вибухонебезпечними предметами діля-

нок та їх очищення, після чого місцевість стає повністю придатною для використання. В різних регіонах світу таке розмінування проводилось як спеціалізованими державними, так і неурядовими організаціями, а також комерційними компаніями, військовими підрозділами та міжнародними організаціями. Україна потребує введення системи гуманітарного розмінування, у якій має бути створений окремий урядовий орган координації, документування і контролю протимінної діяльності та сертифікації забруднених й очищених ділянок. Система гуманітарного розмінування має базуватись на міжнародних стандартах ООН з протимінної діяльності (МСПМД – IMAS), оскільки вони дозволять створити умови для широкого залучення міжнародної допомоги. №10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Україні потрібен міжвідомчий координаційний орган, який, наприклад, існує у балканських країнах. БАЛКАНСЬКИЙ ДОСВІД Поряд з досвідом інших країн, Україна може скористатись балканським досвідом. Там донорами розмінування стали ЄС, ПРООН, США (Міжнародний трастовий фонд), Туреччина, Норвегія («Норвезька народна допомога»), Японія, Канада, Китай та інші країни, але також і недержавні організації та приватні компанії. Це стало можливим завдяки схваленню національних законів щодо гуманітарного розмінування, якими вводяться відповідні системи і механізми, та створенню міжвідомчих координаційних органів – центрів розмінування. Основним прикладом законодавчого закріплення та міжвідомчої координації стала Хорватія. Там був створений Хорватський центр розмінування, як міжвідомчий орган, на який покладено усі функції з координації і контролю протимінної діяльності, а також міжнародного співробітництва. Закон Хорватії про протимінну діяльність від 2015 року, який був схвалений на заміну закону про гуманітарне розмінування 2005 року, зобов’язав усіх суб’єктів протимінної діяльності інформувати цей центр про будь-які дії такого роду. Система протимінних дій у Хорватії регулюється так: 1. Уряд — виконавчий орган, який відповідає за досягнення цілей, викладених у Плані дій стосовно мін. 2. Офіс із питань протимінної діяльності в уряді координує надання допомоги жертвам мін і заходи, спрямовані на підвищення інформування населення про мінні ризики. 3. МВС моніторить виконання положень Закону про протимінну діяльність. 4. CROMAC — юридична особа, наділена державними повноваженнями, створена урядом, і основне її завдання — контроль якості розмінованих профільними компаніями територій та потенційно забруднених мінами місць. Відповідно до конкретних правил, центр також визначає завдання з розмінування компаніям через процедуру відкритих торгів. Всю діяльність, пов'язану з гуманітарним розмінуванням, координує CROMAK. Вони зробили чітку карту забрудненої місцевості, створили систему контролю, яка унеможливила повторне забруднення, та створили наглядову раду (членів якої призначає уряд), що контролює діяльність центру CROMAK. У координації з іншими суб’єктами Хорватський центр розмінування готує проекти національної програми, яку схвалює парламент за поданням уряду, та плани гуманітарного розмінування, №10/2019

які схвалює уряд. План визначає райони гуманітарного розмінування, терміни і характер робіт, виконавців та джерела фінансування (із державного бюджету або інших джерел). Щороку уряд звітує перед парламентом про виконання плану та витрачені кошти. Нагляд за функціонуванням Хорватського центру розмінування та видами діяльності здійснює МВС Хорватії. Практична діяльність з очищення (розмінування) територій здійснюється на основі проектного підходу – усі види робіт з розмінування прописуються окремими проектами, що дозволяє більш якісно планувати роботу, підбирати виконавців, визначати джерела фінансування, залучати донорів. Цей підхід дозволяє краще координувати діяльність суб’єктів протимінної діяльності, підвищує можливість контролю робіт і витрати коштів, зменшує корупційні ризики. Хорватським законом визначено, що роботи з обстеження і розмінування може проводити хорватська або іноземна юридична особа, яка має дозвіл від МВС і відповідні ліцензію та реєстрацію. Така особа повинна надати в Хорватський центр розмінування докази здатності ви-

конувати роботи та комплект внутрішніх технічних прописів щодо організації і методики проведення робіт з обстеження і розмінування території. Замовлення робіт здійснюється у відповідності до закону про державні закупівлі, якщо ці роботи передбачені планом. Виконавці робіт з розмінування, які мають самостійні джерела фінансування, можуть виконувати позапланові роботи з розмінування за погодженням і отриманням дозволу з цього центру. В усіх випадках укладається договір. Роботу приймає Хорватський центр розмінування, який має повноваження визначати статус місцевості (підозріла, забруднена чи очищена). Законом визначається порядок підготовки і сертифікації осіб з проведення гуманітарного розмінування, положення про їхній соціальний захист, медичне забезпечення, страхування, а також система покарань за невиконання закону. Усі

З 1998 по 2011 роки донори (88% з них — іноземні) надали Хорватії 75,5 млн. євро, що склало 17% усіх витрат на гуманітарне розмінування»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Впродовж 20 років після закінчення конфлікту, в Боснії і Герцеговині нерозмінованими залишилося 1018 км2» прописи, технічні регламенти, інструкції, тощо мають посилання на відповідні міжнародні стандарти IMAS. В цілому, хорватський закон має технічне спрямування і націлений на організацію та впорядкування робіт з практичного очищення мінно-забруднених територій. Він є досить простим у визначеннях та термінах, не містить складних організаційних структур та громіздких переліків функцій суб’єктів протимінної діяльності, визначає взаємозв’язок з іншими законами та підзаконними актами. Законодавча база інших балканських країн, зокрема, Боснії і Герцеговини (закон про розмінування 2002 року) та Сербії (закон про міністерства 2003 року), схожі на хорватську, а їхні національні системи гуманітарного розмінування є подібними. Це дозволяє спростити діяльність міжнародних структур з розмінування або надання фінансової допомоги у регіоні Західних Балкан в цілому. Наприклад, з 1998 по 2011 роки донори (88% з них – іноземні) надали Хорватії 75,5 млн. євро, що склало 17% усіх витрат на гуманітарне розмінування. Хорватською Національною програмою з розмінування території на період 20092019 років передбачено 550 млн. євро, не менше 10% з яких – від зовнішніх донорів. На сьогодні 411 км2 хорватської території все ще підлягає очищенню. БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА Забруднення мінами та вибухонебезпечними предметами територій Боснії і Герцеговини, площа яких сягала близько 4200 квадратних кілометрів, становило загрозу життю понад півмільйона людей, а також території, що постраждали від збройної агресії, були не придатними для проживання. Впродовж 20 років після закінчення конфлікту, в Боснії і Герцеговині провадилась діяльність з розмінування, і на сьогодні очищено більшу частину забруднених земель – 3189 км2, а очищені території повернуті громадам у користування. Нерозмінованими залишилася лише 1018 км2, однак роботи щодо очищення територій від мін та вибухонебезпечних предметів тривають і досі. В системі протимінної діяльності Боснії і Герцеговини головним органом є Міжвідомча комісія з розмінування, яка відповідає за формування стратегічного

бачення у сфері протимінної діяльності, довгострокове проведення протимінної діяльності та усунення мінної небезпеки в державі. Окрім того, для координації заходів з протимінної діяльності у 2002 році в країні створено спеціальну державну установу – Центр протимінної діяльності, підпорядкований Міжвідомчій комісії з розмінування, який відповідає за координацію і моніторинг національної стратегії з протимінної діяльності, реалізацію плану з протимінної діяльності, ведення системи управління інформацією, акредитацію операторів, проведення навчання з мінної небезпеки та ін. Центр має центральний офіс, два головних (Сараєво і Баня-Лука) та 8 регіональних офісів по всій країні. Треба зазначити, що Міжвідомча комісія з розмінування Боснії і Герцеговини, як і підпорядкований їй Центр протимінної діяльності, є цивільними структурами. Усвідомлюючи важливість очищення територій від мін та вибухонебезпечних предметів, держава з 2009 року щороку виділяє десятки мільйонів євро на здійснення протимінної діяльності. Приблизно у такому ж обсязі додатково здійснюється фінансування за участі донорської підтримки. Для планування і реалізації заходів з протимінної діяльності дуже важливо побудувати правильну систему управління інформацією. Визначення небез-

печних ділянок, їх розмірів, характеру і ступеню забруднення, визначення пріоритетів розмінування, здійснення маркування та забезпечення інформування населення про мінну небезпеку, навчання людей безпечній поведінці, здійснення розрахунку фінансування та планування робіт по обстеженню територій, їх розмінуванню та передачі очищених ділянок громаді – все це неможливо без комплексної системи управління інформацією. В Боснії і Герцеговині розроблена національна система, яка дозволяє впорядкувати всі ці процеси у рамках реалізації заходів протимінної діяльності. Система управління інформацією постійно вдосконалюється та дозволяє відслідковувати заходи, що проводяться на тій чи іншій забрудненій мінами ділянці, запобігає їх дублюванню різними державними структурами і операторами, які проводять розмінування. Впродовж 23-х років операторами протимінної діяльності на території Боснії і Герцеговини вилучено 66 тис протипіхотних мін, 8 тис протитанкових мін та 59 тис частин нерозірваних вибухонебезпечних предметів. Однак, не тільки сапери долучаються до процесу розмінування. Одні з кращих шукачів мін у Боснії і Герцеговини – бельгійські вівчарки — енергійні, здатні працювати протягом тривалого часу в різних кліматичних умовах, особливо у спеку. №10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вівчарок впродовж двох років навчають у спеціальному Центрі. Навчання побудоване на основі гри: собака має думати, що вона грається, хоча насправді проходить комплексну тривалу підготовку. У Центрі проживає більше ста собак, більшість з яких залучені до розмінування. Разом з дорослими шукачами навчаються цуценята. До проведення робіт з обстеження і виявлення мін залучаються собаки від 2 до 9, а іноді до і 11 років. Після завершення своєї кар’єри (9-11 років) собаки залишаються в Центрі, і там про них піклуються до останніх днів. Навчені собаки-сапери демонструють чудові показники: залежно від рельєфу, кінолог (оператор) зі своїм підопічним здатні обстежити за день від 100 до 1000 м2. Собаки реагують на запах хімічних сполук, які використовуються для вибухівки, тому жоден вибухонебезпечний предмет не залишається без уваги оператора. Проведення обстеження із залученням собак користується великим попитом й в інших країнах, які потребують очищення від забруднення мінами. За 23 роки діяльності Центру жоден пес не постраждав.

місце у світі після Афганістану та Сирії за загальною кількістю постраждалих від мін та вибухонебезпечних предметів. За даними Міноборони внаслідок гібридного конфлікту на Сході зазнали забруднення мінами близько 16 тис км2 територій Луганської та Донецької областей. З них 7 тис км2 — підконтрольні Україні. Наявність мін та боєприпасів, що не вибухнули, впливає на життя близько 2 млн осіб, які мешкають на цій території. На сьогодні від вибухонебезпечних предметів на Донбасі постраждало понад 2,5 тис. людей (загинуло 977, поранено 1528, з них — 125 дітей). Із початку бойових дій групи розмінування ЗС України та ДСНС розмінували 1,5% забрудненої мінами території та знешкодили понад 440 тис. вибухонебезпечних предметів. Неурядові організації ідентифікували 200 небезпечних ділянок площею 1900 га, очистили 410 га та виявили 1450 вибухонебезпечних предметів. Знищення більшості виявлених ДНСН та неурядовими організаціями мін та снарядів, що не вибухнули, здійснюють підрозділи ЗС України. Нині від Збройних Сил на Донбасі залучено 37 груп розмінування (152 військовослужбовця), від ДСНС — 5 (41 спеціаліст). Для прискорення очищення територій, Міноборони з 2016 року залучило міжнародні організації: The HALO Trast, Данську групу з розмінування та Швейцарський фонд протимінної діяльності (загалом 35 груп чисельністю 373 особи). За висновком ООН один рік бойових дій призводить до 10 років очищення територій. Якщо бойові дії на Донбасі припиняться найближчим часом, то піротехнікам роботи вистачить на 50 років. На

думку фахівців, для цього може знадобитися близько $ 800 млн. У той же час, за підрахунками експертів НАТО — понад $1 млрд. ВИСНОВКИ Досвід балканських країн свідчить, що навіть через 23 роки після закінчення конфлікту вибухонебезпечні залишки війни калічать і вбивають людей, загрожують мирному життю. Україні варто більш ретельно вивчити досвід іноземних країн щодо організації процесу реалізації з протимінної діяльності. Перейняти практичне налагодження координації між державними і недержавними організаціями, взаємодію між місцевою громадою і центральними органами влади. Також цінним є досвід не лише щодо використання новітніх методик та досягнень, але й помилок, які були зроблені до започаткування якісної системи. Повністю систему протимінної діяльності не можна скопіювати. Кожна країна має свої особливості, своє законодавство, традиції, культуру. Але це не означає, що деякі програми не можуть бути пристосовані до ситуації й використані в Україні.

Із початку бойових дій групи розмінування ЗС України та ДСНС розмінували 1,5% забрудненої мінами території та знешкодили понад 440 тис. вибухонебезпечних предметів»

СУМНЕ ЛІДЕРСТВО За оцінками ООН Україна належить до найбільш постраждалих від мін та вибухонебезпечних залишків війни (ВЗВ) країн світу. Нині Україна посідає третє №10/2019

ОЦІНКА ЗАГРОЗ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СТІЙКІСТЬ І ОПІР: ЗАПОРУКА ОБОРОНИ ДЕРЖАВ БАЛТІЇ Авторитетний американський аналітичний центр RAND Corporation презентував дослідження «Стримування російської агресії в державах Балтії за допомогою стійкості і опору», де розглядається, зокрема, найгірший сценарій, при якому Росія окупує Естонію, Латвію та Литву, а також надаються поради щодо організації руху опору на різних етапах кризи 28

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

лід зазначити, що дослідження було замовлене Апаратом Міністра оборони США ще напередодні саміту НАТО у Варшаві (липень 2016 р.). У документі наголошується, що уряди та громадяни країн Балтії майже щоденно стають об’єктами російських інформаційних операцій та пропагандистських заходів. Ця спланована Кремлем кампанія націлена на підрив довіри до державних інституцій, розпалювання етнічного та соціального напруження, «розмивання» впевненості щодо обов’язку колективної оборони, гарантованої участю у НАТО. Естонія, Латвія та Литва теж є дуже вразливими до загроз як з боку сил спеціальних операцій (ССО), так і розгорнутих поблизу їхніх кордонів регулярних армійських формувань РФ. У контексті цих проблем та дисбалансу між звичайними збройними силами Росії та НАТО в Балтійському регіоні, політичне керівництво згаданих трьох країн вносить відповідні корективи при підготовці національних оборонних планів. Коментуючи їх, автори дослідження оперують двома поняттями, які використовуються як взаємозамінні: тотальна оборона (total defense) і нетрадиційні бойові дії (unconventional warfare). Можливості для застосування цього типу методів ведення війни у державах Балтії вже створюються, і вони можуть відігравати значну роль у стримуванні або протидії різним формам російської агресії. До того ж, експерти RAND Corporation вбачають у згаданих методах потенційну підтримку кампанії під проводом НАТО, спрямованої на звільнення країн Балтії, у разі їх окупації. А після закінчення військових дій це може сприяти встановленню миру. Певні відмінності в національних оцінках загроз та в оборонних планах кожної з держав Балтії формують різні підходи до тотальної оборони/нетрадиційних бойових дій. Так, в Естонії вже давно існує високорозвинена система територіальної оборони («Кайтселійт») та проводяться заходи, націлені на зміцнення національної стійкості, з одночасним розвитком конвенціональних збройних сил. Латвійський уряд №10/2019

протягом останнього десятиліття надає пріоритет розвитку професійної армії, яка зараз модернізується. Крім того, мають бути збільшені чисельність та спроможності Національної гвардії («Земессардзе») і посилена стійкість суспільства, щоб ефективно протистояти новим загрозам. Уряд Литви раніше надавав перевагу розвитку конвенціональних збройних сил, але зараз здійснює заходи щодо поліпшення підготовки Добровольчих сил захисту країни та активного резерву, а також докладає значних зусиль, щоб виховувати своїх громадян у дусі стійкості та готовності до опору у разі вторгнення агресора. Усі три країни, за сприяння США та інших партнерів по НАТО, постійно підвищують професійний рівень власних, хоча й відносно невеликих ССО. На думку експертів RAND Corporation, для організації ефективного руху опору державам Балтії необхідно забезпечити відповідні умови. Для цього потрібне обладнання для проведення операцій у кіберпросторі, прилади нічного бачення, системи мобільного зв’язку як на тактичному рівні, так і на далекі відстані, переносні зенітно-ракетні та протитанкові комплекси, безпілотні літальні апарати (БПЛА), стрілецька зброя, автомобільна техніка (позашляховики) та зброя нелетальної дії. Вартість такої екіпіровки груп опору в усіх трьох балтійських країнах може сягати майже 125 мільйонів доларів. Ця сума не включає коштів на підготовку особового складу, проведення операцій і утримання вже наявного обладнання та зброї.

Автори дослідження пропонують створювати чотири типи груп опору: дві бойові (одна — краще озброєна, інша — менш озброєна); одна — для підтримки; одна — для ненасильницьких дій. Визначені теж завдання, кількість, структура, спорядження та озброєння кожної з таких груп. Завданням краще озброєних бойових груп має стати, зокрема, організація засідок для російських танків, атаки на штаби та звільнення полонених. Такі групи повинні формуватися з військовослужбовців регулярної армії, ССО та бійців сил територіальної оборони. Менш озброєні бойові групи мають складатися з добровольців (наприклад, з поліції чи парамілітарних громадських організацій) і бути підсиленими солдатами регулярної армії. Завдання цих груп — засідки на конвої, атаки на окремі невеликі підрозділи противника, організація диверсій. Групи підтримки, в основному, будуть виконувати функції логістики та розвідки. Групи ненасильницьких дій призначені для випуску інформаційних матеріалів,

Американські аналітики вважають, що балтійським країнам не вистачає готовності саме до проведення тотальної оборони/ нетрадиційних бойових дій, щоб захиститися від повномасштабного вторгнення з боку РФ»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Постійна присутність союзників, безперервний розвиток механізмів реагування НАТО і зростання національних можливостей зменшує ймовірність негативних сценаріїв» організації громадянської непокори та так званих «партизанських театрів». Останні два типи груп мали б складалися лише з цивільних осіб. За розрахунками RAND Corporation, у державах Балтії потрібно створити 1000 груп опору, з яких 100 краще озброєних бойових груп і по 300 груп інших трьох типів. Якщо згадану вище суму у 125 мільйонів доларів розділити на п’ять років, то кожна з балтійських країн витрачала б на підготовку груп опору близько 8 мільйонів доларів на рік. Це цілком підйомна квота для оборонних бюджетів Естонії, Латвії та Литви, хоча й прийдеться шукати компроміс з витратами на звичайні збройні сили. Частину витрат на зміцнення східного флангу НАТО може взяти на себе Вашингтон. Організація структур руху опору на державному рівні має певні потенційні вигоди та ризики. На думку американських дослідників, тотальна оборона/ нетрадиційні бойові дії вимагають, за-

галом, таких можливостей, розширення яких, у порівнянні зі зміцненням звичайних збройних сил, буде важче назвати провокацією або ескалацією напруги. Під час вторгнення та окупації групи опору можуть пошкоджувати лінії комунікації та постачання противника, знищувати його інфраструктуру та перешкоджати використанню інфраструктури окупованої країни. Все це дало б НАТО більше часу на підготовку заходів реагування. Водночас експерти RAND Corporation застерігають від використання озброєння та спорядження, яке готується для забезпечення майбутнього руху опору, для боротьби зі злочинністю або проти політичних опонентів. Цей ризик можна мінімізувати, передавши сучасні системи зброї структурам територіальної оборони або підрозділам ССО, процес підбору особового складу до яких повинен супроводжуватися ретельним вивченням та перевіркою кандидатів. Дослідження RAND Corporation не залишає ілюзій відносно того, що реакція Росії на рух опору може призвести до чималих втрат серед цивільного населення та серйозних збитків інфраструктурі. У цьому контексті нагадується про російські антипартизанські кампанії у Чечні і вказується на те, що Москва може знову використовувати тактику, яка завдає непропорційно великої шкоди мирним мешканцям.

Американські аналітики вважають, що балтійським країнам не вистачає готовності саме до проведення тотальної оборони/нетрадиційних бойових дій, щоб захиститися від повномасштабного вторгнення з боку РФ. Свого часу,

№10/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

у 1940-1950 роки, рух опору в анексованих СРСР республіках Прибалтики пішов на спад, коли з’ясувалося, що Захід не має наміру звільняти їх від радянської окупації. Тому тотальна оборона/ нетрадиційні бойові дії мають бути пов’язані з діями звичайних збройних сил, передусім, з реагуванням НАТО на агресію протягом тижнів або місяців, а не років або десятиліть. Без цього рух опору буде позбавлений сенсу існування і не буде сприяти стримуванню противника або обороні. У дослідженні звертається увага на те, що ландшафт країн Балтії не сприяє веденню партизанської війни. Немає гір і великих лісових масивів, тому групам руху опору доведеться діяти переважно у містах. Відзначаються також зміни, які відбулися в західних суспільствах, зокрема й під впливом російської пропаганди. Швидше за все, підбір кандидатів для формування груп опору буде складнішим, ніж у минулому. Можливо, виникнуть проблеми і з політичною та матеріальною підтримкою деяких союзників по НАТО, оскільки Росія активно намагається розколоти євроатлантичну єдність. Експерти RAND Corporation висловили свої рекомендації як для урядів Естонії, Латвії та Литви, так і для адміністрації США. Це, насамперед, продовження заходів з планування та навчан-

ня у сфері врегулювання криз, цивільної оборони та протидії гібридним загрозам. Існує необхідність збільшення скоординованих зусиль у боротьбі з російською пропагандою. Важливою є підтримка національних розвідувальних центрів у країнах Балтії (доцільно створити єдиний розвідувальний центр для поліпшення обміну інформацією) та надання прикордонним службам відповідної сучасної техніки у поєднанні з навчанням персоналу. Мова йде також про підвищення рівня боєздатності ССО та сил територіальної оборони балтійських держав з одночасним розширенням їх арсеналів за рахунок переносних зенітно-ракетних та протитанкових комплексів і мін. США могли б надати своїм союзникам радіостанції, малогабаритні БПЛА, прилади нічного бачення. Нарешті, рекомендується створити мережу децентралізованих сховищ для необхідного озброєння та спорядження. Коментуючи дослідження «Стримування російської агресії в державах Балтії за допомогою стійкості і опору», міністр оборони Латвії Артіс Пабрікс зазначив, що у разі серйозної кризи для забезпечення безпеки необхідна участь всього суспільства, тому оборонне відомство виступило з пропозицією запровадити в країні всеосяжну систему державної оборони. Саме такий підхід здатний сформувати в довгостроковій перспективі відповідальне ставлення жителів Латвії до своєї країни та її безпеки, зменшуючи розрив між населенням і державними управлінськими установами і сприяючи усуненню розколу у суспільстві. Постійна присутність союзників, безперервний розвиток механізмів реагування НАТО і зростання національних можливостей зменшує ймовірність таких негативних сценаріїв. Але все ж в рамках військового планування завжди слід готуватися до найгіршого варіанту, який і був проаналізований в RAND Corporation. Ще до офіційного оприлюднення згаданого дослідження Кабінет міністрів Латвії створив координаційну робочу групу з питання впровадження всеосяжної системи державної оборони. На початковому етапі планується фокусуватися на розвитку військових можливостей і вдосконаленні стратегії оборони, співробітництві між приватним і державним сектором в оборонній

сфері, викладанні основ державності у школах, на цивільній обороні, психологічному захисті, стратегічній комунікації та стійкості економіки. Державні органи мають надати свою оцінку і відповідні пропозиції до координаційної робочої групи. Там теж очікують широкої громадської дискусії з цього важливого питання і пропозицій з боку суспільства. Не відстають від Латвії і її сусіди. Так, на початку квітня 2019 р. Литва і США підписали «дорожню карту» оборонного співробітництва на п’ять років, яка визначила такі найбільш важливі напрями: спільні навчання та підготовка особового складу; розробка заходів стримування; участь у міжнародних операціях; розвиток можливостей кібербезпеки. У плані реалізації цього документа американська сторона, зокрема, поставить обладнання для боротьби з БПЛА. Загальна вартість контракту становить близько 1,3 мільйонів доларів, а вся сума буде повністю покрита за рахунок коштів Фонду стратегічного партнерства (США). 29 квітня 2019 р. на території Естонії стартували найбільші тритижневі навчання Сил оборони «Весняний шторм», в яких візьмуть участь понад 9000 військовослужбовців з 13 країн, включаючи Україну. У цих навчаннях, крім підрозділів регулярної армії, задіяний особовий склад ополчення «Кайтселійт» та дислокованих в Естонії тактичних груп НАТО. Москва уважно слідкує за тим, як держави Балтії зміцнюють свою обороноздатність і намагається переконати їх керівництво у миролюбній політиці Кремля. Під час недавнього візиту президента Естонії Керсті Кальюлайд до Росії та її переговорів з Володимиром Путіним була обговорена проблема побоювання балтійських країн у сфері безпеки. За словами прес-секретаря президента РФ Дмитра Пєскова, такі побоювання є «абсолютно безпідставними, і вони майстерно підігріваються воєначальниками НАТО та заокеанськими політиками. Росія ніколи не становила і не становить загрози нікому зі своїх сусідів». Хоча після анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі навряд чи у столицях держав Балтії хтось серйозно може сприймати ці запевнення.

Вартість екіпіровки груп опору в усіх трьох балтійських країнах може сягати майже $125 млн. Ця сума не включає коштів на підготовку особового складу, проведення операцій і утримання вже наявного обладнання та зброї» №10/2019

SKYSTEP ™ — це поєднання зручності та моди, повсякденності та вишуканості, якості та ціни. Наше взуття виготовлено на сучасному обладнанні, із застосуванням новітніх технологій і матеріалів. Розробкою, дизайном, підбором матеріалів і запуском у виробництво нових моделей займаються висококваліфіковані фахівці, які мають великий досвід роботи як в Україні, так і за кордоном. Нашою родзинкою є ручна робота — 90% операцій у збірці взуття здійснюється вручну.

Кожен процес виробництва контролюється на вищому рівні, і проходить суворий контроль якості. До кожного клієнта ми ставимося з незмінною повагою, максимально виконуючи його побажання. Ми ставимо перед собою завдання — робити взуття, що відповідає найвищим стандартам якості, зручності і конкурентоздатної ціни. З нами вигідно і легко співпрацювати!

Взуття від виробника — це взаємини без посередників. Це формування ціни в індивідуальному порядку.

Виробництво: м. Київ, вул. Богатирська, 9

Салон-магазин: м.Київ, вул. Юрія Іллєнка, 32

тел. 068-965-69-61 тел. 073-121-24-16