Ov 09 2015 ukr

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

9

2015

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

9

2015

ЗМІСТ «П’ята колона»

Соціальна база гібридної війни

6

Національна безпека

Некласична війна

10

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

Проект «ОВ»: На захисті Державного кордону

Військове співробітництво України з НАТО: сучасний стан та перспективи 15

49893

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

управління персоналом

кадровий менеджмент

Іноземний досвід

19

Кар’єра військового

26

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Модернізація та оновлення «Анів» Довідка Ан-30 (з кодифікації НАТО: Clank — «Брязкіт») — літак повітряного спостереження та аерофотозйомки Екіпаж:

7 чоловік Максимальна швидкість:

540 км/год Крейсерська швидкість:

З

430 км/год Практична дальність:

1240 км Практична висота польоту:

8300 м Максимальна злітна маса:

23000 кг Силова установка (потужність двигунів):

2хТурбогвинтовий АІ-24ВТ, (2х2820 к.с.) Довжина розгону:

710 м Довжина пробігу:

525-670 м

Призовна кампанія «Осінь-2015» Осінній призов на строкову службу почнеться 1 жовтня, а закінчиться 30 листопада. Призову на строкову службу в 2015 році підлягають особи віком від 20 до 27 років. А 18-и 19-річні юнаки зможуть піти служити до війська лише за власним бажанням. Служба в армії триватиме півтора року. Призовників не мають права відправляти для участі в антитерористичній операції.

бройні Сили України отримали 5 модернізованих транспортних літаків Ан-26: на літаках посилили фюзеляж та проклали необхідні джгути, встановили контейнери з тепловими пастками для дезорієнтації ракет від ДАХК «Артем». Ан-26 -— військово-транспортний турбогвинтовий літак, розроблений в КБ Антонов, базова модель випускалась з 1968 року. Завдяки великій ширині прорізу вантажного люка (2,4 м) і встановленню спеціальної трап-стулки, можливе зручне завантаження як із землі, так і з кузова автомобіля, що значно прискорює і полегшує вантажно-розвантажуваль-

КрАЗ «Feona» З нагоди 70-річчя Кременчуцького автозаводу вперше презентовано тривісний бронеавтомобіль КрАЗ “Feona”. Він базується на шасі вантажівки КрАЗ-6322 (6х6) та з успіхом дебютував на Міжнародній виставці озброєння IDEX-2015 в Абу-Дабі (ОАЕ).

“Feona” створена спільно з канадсько-еміратською компанією Streit Group. Обидві ці машини оснащені двигуном Cummins і автоматичною коробкою передач Allison, мають балістичну захист рівня Level 2 за стандартом Stanag 4569.

ні роботи. Вітчизняний парк літаків Ан-26 складає понад 300 одиниць, найближчим часом «Укроборонпром» модернізує понад 50 бортів для української армії. Крім того, Президент Петро Порошенко присвоїв літаку Ан-30Б ім’я Героя України Костянтина Могилко і передав його Збройним Силам України. Підполковник Костянтин Могилко загинув 6 червня 2014, він був командиром екіпажу літака Ан-30Б, який був збитий в районі Слов’янська. Ціною власного життя, військовий льотчик відвід палаючу машину від міста та врятував його мешканців від наслідків авіакатастрофи.

Військова допомога від США Сполучені Штати Америки офіційно передали Україні високотехнологічний військово-польової експедиційний госпіталь вартістю $7,6 млн. Експедиційна система медичної підтримки (EMEDS) являє собою легку, компактну реанімаційну споруду, яку можна висунути в район бойових операцій. Госпіталь може надавати медичну допомогу 3000 пораненим. Складається з чотирьох наметів, розгортається протягом 24 годин і може діяти автономно до 10 діб.

Безпілотники FlyEye Україна закупила у Польщі два комплекти безпілотних авіаційних комплексів FlyEye. За допомогою міні-безпілотника FlyEye у Польщі була створена система артилерійської розвідки. Літальний апарат отримав високі оцінки українських військових.

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вітаємо! Колектив Центру воєнної політики та політики безпеки щиро вітає з 60-річним ювілеєм першого заступника командуючого ВМС Збройних Cил України контр-адмірала Ігоря Володимировича Тимчука. Зичимо Вам міцного здоров’я, родинного благополуччя, невичерпної енергії та плідної професійної діяльності в ім’я України. Все Ваше багатограннє та насичене життя – яскравий приклад самовідданого служіння на користь держави та її Збройних Сил. Й надалі Ваші знання й уміння, помножені на багатий життєвий досвід, стають надійним підґрунтям для нових здобутків у роботі, сприятимуть успішній реалізації усіх планів і задумів задля процвітання України!

Трастові фонди НАТО Міністерство оборони України готується до старту п’яти трастових фондів НАТО на суму в 5,4 млн євро. Допомога буде здійснюватися за наступними напрямками: модернізація системи зв’язку та автоматизації вартістю 2 млн 90 тис. євро, реформування систем логістики та стандартизації ЗСУ вартістю 1 млн 195 тис. євро, фізична реабілітація і протезування військовослужбовців, поранених в АТО, вартістю 845 тис. євро, кіберзахист вартістю 815 тис. євро, а також перепідготовка та соціальна адаптація військовослужбовців вартістю 410 тис. євро.

Оцінка ситуації на Донбасі Даючи загальну оцінку конфлікту на Донбасі, більшість респондентів вважають його загарбницькою війною Росії проти України. Розподіл відповідей на питання «Яка Ваша загальна оцінка конфлікту на Сході України?» виглядає наступним чином:

25,9%

50,4% 10%

13,6%

Загарбницька війна Росії проти України Боротьба між Росією і США за сфери впливу, що ведеться на території України Громадянський конфлікт між проукраїнськи і проросійськи налаштованими жителями України. Важко відповісти

Дані: Центр Разумкова №9/2015

Флотські справи У

Військово-Морських Силах Збройних Сил України планують зняти з озброєння застарілі протичовнові та пошуково-рятувальні літакиамфібії Бе-12. Їх замінять універсальними патрульними транспортними літаками КБ Антонова, які будуть нести ракетну зброю. Також планується, що авіацію ВМС поповнять ударні вертольоти і літаки. До кінця року ряди ВМС поповнять два катери класу «Гюрза», будівництво яких завершується на заводі «Ленінська кузня». Екіпажі вже зна-

ходяться на підприємстві, де вивчають технічну і спеціальну документацію. На листопад-грудень заплановані державні випробування катерів у прісних водоймах і на морі. На тому ж заводі з 2016 року починається будівництво катерів класу «Кентавр», кожен з яких зможе взяти на борт 36 морських піхотинців. Крім того, ВМС мають намір продати недобудований ракетний крейсер «Україна» (колишній «Адмірал флоту Лобов», проект 1164 «Атлант»), а виручені кошти направити на будівництво нових кораблів і катерів.

«Що ми могли робити? Дві речі. Перше — люди повинні були стати мужніми та хоробрими. Вони повинні були зрозуміти, що у нас немає вибору — ми повинні тільки перемогти… Друге — оскільки у нас не було зброї, ми почали її виробляти. Щоб удосконалювати армію, нам довелося розвивати інформаційні технології». Шимон Перес, під час Ялтинської Європейської Стратегії (YES) вересень 2015 року

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

28040, Lesa (NО)

PARNISARI INDUSTRIA • лідер на світовому ринку з 1949 року; • найновіші технології; • італійська якість матеріалів і роботи; • індивідуальний підхід до клієнта; • оптимальне співвідношення «ціна – якість».

БРОНЕЖИЛЕТИ ЗОВНІШНЬОГО НОСІННЯ (ТАКТИЧНІ) БРОНЕЖИЛЕТИ СКРИТОГО НОСІННЯ (VIP) БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ Продукція має український сертифікат

МОДЕЛЬ КОМБАТ •

• • • •

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА (при додаванні додаткових пластин з композитних матеріалів – ступінь захисту IV). Матеріал Kevlar або Gold Flex. Захисна поверхня 5246 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета не перевищує: IV класу – 6 кг; V класу – 7 кг; VI класу – 8 кг.

• • • • • •

МОДЕЛЬ ALFA 2

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІV. Матеріал Gold Flex Захисна поверхня 3100 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета – 2,6 кг +2,5 кг ступінь ІV. В змозі стримати кулю калібру 30.06, 30.06 APM2, вагою 10,60 гр. при швидкості 875 м/с.

• • •

БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА. Вага – 1,3 кг/2 розмір. Шоломи для підрозділів спеціального призначення мають додаткові пристрої для кріплення навісного обладнання.

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Italy –Via Opifici, 2 tel.: +393398502408, e-mail: info@parnisari.com

PROTEZIONI BALISTICHE •

корпоративний імідж у всьому світі, розвинена клієнтська база – перші особи держав, елітні військові підрозділи, поліція і охоронні структури багатьох країн світу (США, Канада, Швейцарія, Австрія, Німеччина, Італія, Саудівська Аравія, Туреччина, Китай, Іран, Мексика, Марокко, Ірак і багато інших); • відповідність найсуворішим військовим стандартам, максимальна наближеність бронежилета по зручності до звичайного одягу, можливість прихованого використання, оснащення системою «Антітравма» і розвантажувальною системою «MOLLE» та спеціальні моделі для жінок; • надсучасне виробництво, власні запатентовані технології, менша вага ніж у інших виробників та гарантована відповідність кожної пластини заявленим характеристикам; • повний технологічний цикл від розробок ескізів, виготовлення експериментальних зразків, тестування до сертифікації та можливість залучення виробничих потужностей замовника; • увага до клієнта, його побажань і можливостей, широкий вибір вигляду, ступеню захисту і комплектації продукції, гнучка система знижок.

№9/2015

Офіційний представник PARNISARI INDUSTRIA PROTEZIONI BALISTICHE в Україні Тел. (+39) 3890-0038-08,

Тел. (+38) 093-590-60-05

«П’ята колона»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Соціальна Для джерел «м’якої сили», яку агресор використовує на ранніх стадіях війни, мусить існувати соціальна база, котрою агресор маніпулює на етапі підготовки до прямого втручання

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

база гібридної війни Рущенко І.П., професор Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор соціологічних наук

Б

агато можна почути розмов про «п’яту колону» та її роль у гібридній війні. Дійсно, російсько-українська війна демонструє: активна інвазія у тому вигляді, як це відбувалося у Криму та на Донбасі, без відчутної присутності цього соціального компонента була б не можливою. Що є джерелом «п’ятої колони»? На кого може розраховувати агресор, коли він тільки складає свої плани та розгортає перші таємні операції на території майбутнього театру воєнних дій? Апріорі у кожному суспільстві є «хиткі соціальні сегменти», саме вони

№9/2015

можуть бути «будівельним матеріалом», з якого агресор здатен побудувати «п’яту колону» та використати її як «м’яку силу» в структурі гібридної війни. За критерієм соціальної інтегрованості націю можна уявити так, як це показано на мал.1. Прокоментуємо зміст сегментів 1-4.

1. Національне ядро: національна еліта, знакові фігури та референтні групи, що репрезентують націю; до національного ядра можна віднести як сучасних діячів, так і історичні постаті, що закарбувалися в історичній пам’яті народу як фундатори нації, держави. Нації і етноси певним чином сполучаються. Сучасні політичні нації консолідуються довкола доволі чисельних і потужних етносів, які пройшли шлях внутрішньої мобілізації, боротьби за незалежність та створення держави. Нації включають також представників інших етнічних груп, діаспори, малочисельні корінні народи. Проте національне ядро переважно «належить» так

званому титульному етносу, чий етнонім, як правило, стає частиною назви держави. Мал. 1

Структура політичної нації за критерієм інтегрованості

4 3 2 1

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Отже, певний етнос, його найбільш активна та цілеспрямована група, стають центром кристалізації політичної нації. Але критерієм членства у нації є не етнічність, а громадянство, паспорт, що засвідчує цей факт.

2. Патріоти: усі громадяни, що займають виразно патріотичну позицію, є «національними націоналістами» без поділу на етнічні групи; під час війни ідуть добровільно на фронт, стають волонтерами, роблять пожертви тощо.

3. Пересічні громадяни: основна маса населення, люди, що чітко усвідомлюють своє громадянство, виконують основні конституційні вимоги, а під час війни не будуть ховатися, і коли держава проголошує загальну мобілізацію, – прийдуть у своїй більшості до військкоматів. В цілому – це достойні громадяни, на які навряд чи може розраховувати агресор.

4. Хиткі елементи – національна периферія, люди, які погано усвідомлюють факт громадянства, ставляться до нього формально, сповідують філософію: «риба шукає, де глибше, а людина, де краще». Це є «недостойні» громадяни, що пам’ятають про свої конституційні права, але забувають щодо обов’язків. Під час війни ховаються від мобілізації, легко зраджують, а у мирні часи можуть бути репрезентантами прихованої «п’ятої колони». Нас цікавлять передусім «хиткі сегменти», бо саме їх шукає в соціальній структурі країни-жертви агресор, коли планує створити на театрі військових дій керований хаос. Належність до «ядра» або «периферії» можна дослідити за системою критеріїв інтеграції, які у сукупності виражають загальну кумулятивну характеристику «твердого» або «хиткого» стану людей (Табл. 1). Відповідно до вказаних критеріїв можна описати кілька соціальних прошарків, що становлять «хиткі сегменти», і саме вони можуть бути об’єктами маніпуляцій на етапі підготовки гібридної війни.

Маргінальні прошарки – доволі широка категорія, за визначенням (від лат. margo, marginis – край, межа) вбирає усіх, хто на узбіччі, займає відцентровану позицію, знаходиться умовно «на краю» спільноти. Можна сприймати як родове поняття, що конкретизується у видових термінах. На Донбасі маргіналами називали, передусім, мешканців депресивних територій, де чоловіки не мали роботи після закриття шахт й ставали дезадаптованими у соціальному сенсі. Довкола зруйнована інфраструктура, житло нічого не вартує, проте бажаючих купувати недвижимість немає. В цьому зруйнованому світі люди обирають різні стратегії виживання: дехто виїжджає в інші регіони назавжди або тимчасово на заробітки, інші залишають та намагаються адаптуватися до нових умов. На жаль, нормальна адаптація є не доступною для багатьох мешканців, і вони стають на шлях злочинності, наркоторгівлі, контрабанди або деградують, спиваються, стають наркоманами. Від цих прошарків годі очікувати ідентичності та солідарності у національному контексті. Правий виявився Маркс, що стверджував: «пролетарії не мають батьківщини», щоправда, мова іде не про робітників в цілому, а саме про люмпен-пролетарів. Етноцентризм тут набуває регіонального або містечкового характеру, і може легко сполучатися з шовінізмом, антисемітизмом. Не випадково, саме чоловіки з цих депресивних регіонів, яких спостерігачі подій на Донбасі так і називали – «маргінали» – легко узяли в руки зброю, і за грошову винагороду влилися у незаконні збройні формування (НЗФ). Ми не будемо обговорювати тему, чому так сталося; яку роль зіграв центральний уряд та місцеві владні еліти в тому, що десятки тисячі українських робітників, шахтарів

Критерії інтеграції осіб до політичної нації

Табл. 1

Ідентичність

Ознаки (об’єктивні), що сполучають людину з групою; самоідентифікація – бажання репрезентувати групу, тобто політичну націю, внутрішня психологічна узгодженість стосовно членства у групі.

Солідарність

У широкому сенсі, як це визначив Дюркгайм, дотримання норм, традицій, правил, характерних для спільноти. Людина, що солідарна з іншими, поділяє також спільні цінності, наразі національні цінності. Якщо громадянин дотримується конституційних вимог, законів країни, поділяє основні національні цінності – він є солідарним з іншими, якщо ні – має, скоріше, відношення до «хитких сегментів».

Пристосування до умов проживання в межах нації, наявність роботи або бізнесу, розуміння спільної етики та культурних особливостей, ментальної Адаптованість специфіки оточення, вміння спілкуватися і взаємодіяти з іншими членами нації, у т.ч. знання мов спілкування. Етноцентризм

Підсвідомий потяг до членів групи, поділ світу на «Ми» і «Вони», приписування членам власної групи кращих якостей та ставлення з певним скепсисом або підозрою до чужаків. (Властивості етноцентризму, як і сам термін, були обґрунтовані американським вченим Самнером).

перетворилися на маргіналів, наповнили «хиткі сегменти», а потім ситуативно були використані ворогом. Проте урок полягає у тому, що якщо на узбіччі є громадяни, то вони не поспішають інтегруватися до нації, їх свідомість звужена на повсякденних проблемах виживання, і за гроші вони можуть прийняти будь яку не пристойну пропозицію. Злочинці, члени організованих кримінальних угруповань – в широкому сенсі належать до маргіналів, проте їх соціальний стан і життєва філософія є своєрідними. Злочинці, особливо спритні, не погано пристосовані до соціуму, проте їх адаптація здійснюється у кримінальний, тобто не законний спосіб. Вони – на периферії, бо не солідарні з основною масою громадян; держава – їх природний ворог; вони мають власні ідентичності та етноцентричні «силові лінії». Професійні злочинці, члени мафії гуртуються довкола власних лідерів та субкультурних осередків. Ці обставини може використати агресор, домовляючись з кримінальною елітою про узгоджені дії. Кримінальні елементи в українських подіях відіграли особливу роль, ми нижче присвятимо цій темі окремий підрозділ. Соціальне дно (андерклас, декласовані маргінали) – прошарки тих, хто скотився вниз по соціальній драбині через алкоголізм, наркоманію, згубну пристрасть до азартних ігор тощо. Є «радикальними» маргіналами, вони не відповідають жодному з критеріїв інтеграції, як правило, порушують закон та моральні норми, не мають роботи, дезадаптовані; згодні заради невеликого заробітку, випивки, дози наркотику на будь-яку дію. Агресор може використовувати для організації провокацій, залучати до масових акцій і НЗФ. №9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Саме чоловіки з депресивних регіонів, яких спостерігачі подій на Донбасі так і називали — «маргінали» — легко узяли в руки зброю, і за грошову винагороду влилися у незаконні збройні формування

»

«Радянські люди» – залишкова або рудиментарна ідентичність, специфічна українська маргінальність. В деяких регіонах України, на Донбасі, зокрема, в таких містах як Стаханов, Краснодон є масовою формою самоідентифікації населення. Ці люди нібито живуть у минулому, сучасність не визнають та критикують, до української держави ставляться доволі ворожо. В їх свідомості радянське минуле дивним чином асоціюється з сучасною Росією. Агресор вміло використовував ці настрої, намагаючись при підготовці інвазії підтримувати і розширювати спільноту «радянські люди». Це яскраво було видно на прикладі регіонів, які контролювалися ставлениками Кремля. Тут відбувалася «насильственна совєтизація»: гучно святкувалися радянські дати, вивішувалися червоні прапори, транслювалися фільми радянського кінематографа, проводилися військово-патріотичні заходи у ретростилі, малювалися величезні пано розміром зі стінку будинку, на яких зображувалися сюжети Другої світової війни (зокрема, у Харкові) тощо. Не інтегровані діаспори та малочисельні етноси – етнічні прошарки, що за різних причин не інтегрувалися остаточно до політичної нації. Серйозна проблема може виникнути, якщо не інтегровані етнічні прошарки компактно проживають у прикордонних областях, що межують з потенційним агресором, де титульним етносом є той самий народ. Така ситуація була у прикордонні Чехословаччина – Німеччина (Судетська область); вона об’єктивно існує вдовж межі Російська Федерація – Україна (Крим, Схід України). Прикордонна ситуація зі змішаним населенням є типовим явищем, в цьому немає нічого а ні дивного, а ні протиприродного. Не нормальною №9/2015

стає ситуація, коли одна країна намагається використати діаспору у власних агресивних цілях та перетворює її на «п’яту колону». Такі не інтегровані діаспори є строкатими у соціальному вимірі: від олігархів до люмпенських елементів. Наприклад, на Півдні та Сході України у великих містах поширився тип «культурного українофоба», більшість цих людей – етнічні росіяни. Вони уникають порушень законів, є добре адаптованими у соціально-економічному вимірі, мають роботу, прибутки, гарне службове становище, вищу освіту і, власне, усім мають бути зобов’язані Україні. Проте Україну не вважають своєю Батьківщиною, вороже ставляться до всього українського, мови, традицій, культури. Тобто вони не виявляють української ідентичності, тяжіють до іншої нації. Можуть використовуватися агресором для розхитування ситуації головним чином у ідеологічній сфері, для формування громадської думки. Не інтегровані діаспори завжди можуть використовуватися як привід та пояснення агресії. Так робив Гітлер, так чинить Путін, коли висуває тезу про знущання з «руських людей» та необхідність їх захисту. Окремі релігійні спільноти та конфесії – за умови релігійних конфліктів, пригноблення тих, хто не сповідує офіційну або панівну релігію. В Україні релігійний фактор активно не використовувався, проте таке мало місце у протистояннях між країнами в Азії (конфлікти Індії та Пакистану), на Близькому Сході. Проте священики УПЦ Московського патріархату в Криму і на Донбасі внесли посильну лепту у сепаратистський рух. Політична опозиція, політичні дисиденти та не системні політичні партії і рухи – прошарки тих, хто не згоден з

політичним курсом правлячої верстви, ідеологічно протистоїть курсу країни, мріє про радикальні зміни, можливо, революцію або переворот. Може бути об’єктом розробки агентів ворожої країни. Так чинив Сталін, коли починав війну з Фінляндією у 1939 році — він покладався на місцевих лівих – комуністів та соціалістів, створив народний уряд під керівництвом діяча Комінтерну Отто Куусінена (голова уряду та міністр оборони фейкової «Фінляндської демократичної республіки»), аби активізувати «п’яту колону» в середині Фінляндії. Проте його плани не виправдалися, до честі лівих, вони масово не стали на шлях національної зради. В Україні агресор широко використовував саме умовно ліві партії – комуністів, прогресивних соціалістів – для розхитування ситуації у мирний час. Умовність «лівизни» полягає у тому, що ці партії фінансувалися з Кремля, не захищали інтереси робітничого класу, а лобіювали законопроекти на користь Росії, очолювали боротьбу проти європейської інтеграції. Підкреслимо, що ми не розглядаємо інтегрованість соціальних прошарків як вираз лояльності громадян до держави. Саме патріоти можуть бути найбільшими критиками власної держави. Але їх критика – це дискурс зацікавлених суб’єктів, що прагнуть не зруйнувати вщент державну машину, а зробити її більш ефективною, людяною та відповідальною. Інтегрованість до нації має дві складові: суб’єктивна – означає «чуття великої родини», духовну спорідненість з великим соціальним колом на рівнях свідомого і підсвідомого; об’єктивна – присутність людини у спільності, соціальні зв’язки з членами нації, соціальні позиції та диспозиції, які людина посідає або вважає за потрібне мати в соціумі. Це як дві ноги – на одну спиратися можна, але важко. Саме цих опор і бракує представникам «хитких сегментів». Цікаво, але певна їх частина вельми лояльно ставилася до української держави за часів Януковича, а потім з легкістю зрадила. Для патріота такий поворот є неможливим. Бо тоді треба змінюватися докорінно, ставати геть іншою людиною.

Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Одночасно з початком нового століття в США і Росії розробляються стратегії потужної і складної форми сучасної війни — гібридного конфлікту. За останні роки гібридні конфлікти розпочалися в Іраку, Афганістані, Сирії, Грузії, Україні. Але на сьогодні не існує єдиного чіткого визначення поняття «гібридна загроза», «гібридний конфлікт» та системних поглядів як на стратегію підготовки та ведення такого конфлікту, так і сценарії протидії гібридним загрозам

Некласична війна Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент

С

тратегію гібридного конфлікту обґрунтував ще СуньЦзи: «Сто разів битися і сто разів перемогти — не краще з кращого, краще підкорити військо противника, не борючись». У 50-х роках минулого століття з’являється декілька теоретичних праць, в яких обґрунтовуються стратегії конфліктів наступного століття. Так, полковник Генерального штабу царської Росії Євген Месснер розробляє стратегію третьої світової війни. Він передбачив епоху «некласичних воєн», назвав го-

10

Шпура М.І., кандидат військових наук, старший науковий співробітник

ловні форми збройної боротьби майбутнього: повстанство, партизанство, глобальний тероризм і ідеологічні диверсії. Суміш цих форм разом з «плутаниною ідеологій, безідейної злоби, принципового протесту і безпринципного буйства» він назвав «заколот-війною» і зазначив: «Воювання повстанцями, диверсантами, терористами, саботажниками, пропагандистами прийме в майбутньому величезні розміри ... Насильство (залякування і терор) та партизанство — головна зброя цієї війни». Капітан збройних сил Великобри-

Полякова О.В., науковий співробітник

танії, військовий історик і теоретик сер Б. Г. Ліддел Гарт, відомий значним впливом на розвиток механізованої війни в XX столітті, складає енциклопедію стратегії і тактики непрямих дій, яка фактично стала основою теорії і стратегії гібридного конфлікту. Гібридні загрози Нове століття внесло принципові зміни в характер сучасних конфліктів. Стратегії гібридних конфліктів протягом останніх років активно розробляються як в США, так і Росії. Загаль№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

на суть змін зводиться до посилення впливу на підготовку, хід і результат гібридного конфлікту як військової, так і іррегулярної складової контингенту, широке використання високоточної зброї, активного залучення потенціалу цивільних компонентів, супроводження конфлікту потужним інформаційнопсихологічним впливом. Разом з тим, теорія протидії гібридним загрозам досі не розроблена. З 2014 року поняття гібридного конфлікту (hybrid warfare) і гібридної загрози (hybrid warfare threats) використовуються в офіційних документах США і НАТО. Визначення, складові та приклади – дії Росії у Криму і Східній Україні, ІГІЛ у Іраку і Сірії, стали одним із ключових елементів нової (червень 2015 року) Національної воєнної стратегії США. Воєнна доктрина Росії 2014 року також наводить основні признаки сучасного гібридного конфлікту та декларує необхідність підготовки до протидії гібридним загрозам. Відомі середньострокові прогнози розвитку міжнародної обстановки об’єднує висновок про зростання глобальної нестабільності, яка буде супроводжуватися: • зростанням ролі недержавних суб’єктів; • зростанням кількості можливих політиковійськових комбінацій і союзів, що включають державних і недержавних учасників; • поширенням інформаційних і військових технологій; • демографічними змінами, включаючи прискорену урбанізацію; • посиленням суперництва з доступу до глобальних ресурсів; • застосуванням сучасних видів високоточної зброї при збереженні ролі ядерної зброї як засобу стримування. Комплексний вплив зазначених чинників призводить до появи нового типу загроз — гібридних, джерелами яких можуть бути як держави, так і інші суб’єкти. Визначимо гібридні загрози як такі, що створюються противником з одночасним, системним та адаптивним використанням традиційних та нетрадиційних, військових і цивільних засобів для досягнення цілей конфлікту. Комплекс гібридних загроз формується за заздалегідь визначеним стратегічним задумом і визначає широкий спектр військових і цивільних цілей противника, включаючи населення. Кінцева мета полягає в підриві сукупної могутності держави, позицій і впливу уряду всередині країни і на міжнародній арені. Таким чином, на відміну від інших №9/2015

видів загроз, комплекс гібридних загроз орієнтується суворо на обраний об’єкт впливу — конкретну країну-мішень, має чітко визначений формат і заздалегідь визначену кінцеву мету та являє собою ядро стратегічного задуму операції. Успішна реалізація комплексу гібридних загроз залежить від наявності джерела, здатного забезпечити необхідні сили і засоби, а також можливості доступу до них. Такий синергетичний ефект застосування гібридних загроз обумовлює їх особливу небезпеку для існуючих систем забезпечення національної безпеки країни. До числа найбільш важливих характеристик гібридних загроз можна віднести: • джерела загроз: держава, терористична організація, структури транснаціональної організованої злочинності, олігархічні клани; • склад загроз, який визначається можливостями і цілями того, хто їх формує, а також уразливими місцями об’єкта впливу; • масштаб або розмах загроз, що визначає межі зони їх впливу, які залежать від кількості та доступності об’єктів загроз, а також можливостей їх попереднього розтину і вивчення. Комплексний характер гібридних загроз ускладнює завдання ідентифікації їх джерела, яке, як правило, є анонім-

ним. Створювана таким шляхом невизначеність дозволяє істотно сповільнити цілеспрямовану відповідну реакцію з боку країни, що зазнала нападу, або міжнародного співтовариства. Для завдань забезпечення національної безпеки в сучасних умовах важливо враховувати можливість адаптивного та систематичного використання однієї зі згаданих чи якихось інших загроз або комбінації декількох з них супротивником, який переслідує довготривалі політичні цілі. Таким противником може бути окрема держава, міжнародна організація або група зацікавлених країн, а також деякі приватні особи. Неоднозначність гібридної стратегії На відмінну від класичного воєнного конфлікту, гібридний конфлікт відбувається на геополітичному, воєнно-політичному і воєнному рівнях та складається із багаторівневих дій, спрямованих на дестабілізацію. На геополітичному рівні гібридний конфлікт поєднує жорстку протидію з виникаючим загрозам міжнародної безпеки та боротьбу з екстремізмом державних і недержавних суб’єктів. Використовуються комбінації звичайних, нерегулярних та асиметричних засобів невійськового характеру у поєднанні з

Комплекс гібридних загроз орієнтується суворо на обраний об’єкт впливу — конкретну країну-мішень, має чітко визначений формат і заздалегідь визначену кінцеву мету та являє собою ядро стратегічного задуму операції»

11

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Нова російська стратегія опирається на солдатів «нізвідки», які начебто не належать ніякій державі і завдяки цьому не підпадають під будь-які закони і конвенції. «Зелені чоловічки» на Сході України — це своєрідний гібрид, щось середнє між солдатами і терористами: невідомо, хто вони, і хто ними командує» постійними маніпуляціями політичним та ідеологічним конфліктом. Гібридний конфлікт супроводжують традиційні, нестандартні, катастрофічні і підривні загрози. На воєнно-політичному рівні гібридний конфлікт є сукупністю заздалегідь підготовлених і оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного, економічного і інформаційно-психологічного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. На воєнному рівні гібридний конфлікт об’єднує локальну війну, збройний конфлікт та інформаційно-психологічний вплив, базується на нових технологіях та сучасних методах мобілізації і ведеться на трьох полях: серед населення конфліктної зони, населення в тилу і міжнародного співтовариства, включає комбінацію партизанської та громадянської воєн, заколоту і тероризму. Для досягнення воєнних цілей противник на полі бою миттєво і злагоджено використовує складну комбінацію сучасної зброї, партизанську війну, дії сил спеціальних операцій, тероризм і злочинну поведінку. На цьому рівні гібридний конфлікт включає неоголошені, таємні військові дії, в ході яких воююча сторона атакує державні структури і регулярну армію противника за допомогою місцевих бунтівників і сепаратистів, підтримуваних зброєю і фінансами з-за кордону і деякими внутрішніми структурами (олігархами, організованою

12

злочинністю, націоналістичними і псевдорелігійними організаціями). Використовуються «гібридні військовослужбовці», що знаходяться в конспірації серед цивільного населення. Гібридний конфлікт стане реальним, коли противник застосовує тактику повстанців, використовує при цьому якісно оснащені збройні сили та складні технології В цілому гібридний конфлікт є потужною і складною формою сучасної війни. Основні елементи стратегії гібридного конфлікту можливо визначити наступним: 1. Гібридний конфлікт є процесом, який триває у часі та не має чітких рамок його початку.

2. Цей процес здійснюються за єдиним планом збройними силами, партизанськими і іншими іррегулярними формуваннями та різними цивільними компонентами.

3. В рамках розробки стратегії гібридного конфлікту реалізуються наступні кроки: • виявлення суспільних груп, здатних брати участь у планованих акціях ненасильницького, а потім і силового характеру, аж до громадянської війни; • організація сталого фінансування протестного руху, а потім збройних формувань як з боку зовнішніх зацікавлених сил, так і з використанням внутрішніх можливостей; • визначення практичних гасел, максимально наближених до реальних вимог протестних суспільних груп, дії яких у підсумку можуть використовуватися для де легітимації і зламу існуючої влади;

•

визначення політичних об’єднань та підготовка лідерів, здатних очолити політичний протест; • підготовка в спеціалізованих таборах польових командирів і бойовиків для силових акцій, організація мобілізаційних пунктів за кордоном і маршрутів перекидань найманців; • забезпечення підтримки опозиції та здійснення її експансії в регіони, насамперед за рахунок координованого використання контрольованих опозицією електронних вітчизняних і зарубіжних ЗМІ.

• завоювання підтримки з боку міжнародних організацій та міжнародної громадськості; • організація мережевих структур управління підривними діями, постачання, зв’язку та моніторингу обстановки.

4. Інформаційний та психологічний вплив визначається як наскрізна діяльність на всіх етапах конфлікту і в постконфліктний період.

5. Стратегія гібридного конфлікту передбачає наступні фази: • підготовка інтервенції з використанням психологічних, ідеологічних та дипломатичних методів; • введення в оману політичних лідерів ведучих країн світу і дезінформація локальних керівників; • залякування і підкуп високопоставлених людей з армії і адміністрації, а також місцевих олігархів; • поява озброєних банд, захоплення будівель держустанов; • встановлення зони заборони польотів №9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

над зайнятими сепаратистами районами; • точкові удари по ключових об’єктах; • терористичні атаки; • повномасштабне вторгнення; • систематична ліквідація решти пунктів опору. Така стратегія ставить під питання сенс існування всього Північноатлантичного альянсу. Проблема стосується п’ятої статті Вашингтонського договору, в якій міститься базовий принцип «один за всіх, всі за одного», що запускає оборонні плани НАТО, але лише у випадку »збройного нападу» на одного з членів. Якби проти якого-небудь члена НАТО була застосована гібридна стратегія, підстав для застосування п’ятої статті не з’явилося б аж до п’ятого пункту, який наведено вище, включно. Адже мова б не йшла про «збройний напад», хоча одночасно агресія розвивалася б настільки стрімко, що гіпотетична захист атакованої держави за допомогою авіації і сил спеціальних операцій, швидше за все, вже не мав би сенсу.

6. Нова російська стратегія опирається на солдатів «нізвідки», які начебто не належать ніякій державі і завдяки цьому не підпадають під будь-які закони і конвенції. «Зелені чоловічки» на Сході України — це своєрідний гібрид, щось середнє між солдатами і терористами: невідомо, хто вони, і хто ними командує. А якщо немає командирів, ні з ким вести переговори про капітуляцію, ні з ким обговорювати умови перемир’я.

7. Військові дії припускають точковий вплив по ключовим елементам системи національної безпеки противника на всій його території №9/2015

разновідових (різновідомчих) тактичних угруповань, які керуються з єдиного стратегічного центру. Тактичними одиницями можуть бути як регулярні частини і підрозділи, так і різнотипні іррегулярні військові формування та цивільні структури, наприклад, організації з області високих технологій. Така неоднозначність гібридної стратегії дозволяє стороні, яка володіє стратегією гібридного конфлікту перебувати на крок попереду від тих, хто дивиться на події через класичні окуляри Рецепти протидії З урахуванням масштабів і реального характеру загрози успішне вирішення комплексу завдань щодо забезпечення національної безпеки може бути досягнуто за рахунок консолідації суспільства, зміцнення національної оборони, розвитку зв’язків з союзниками і партнерами, використанням потенціалу існуючих міжнародних організацій з безпеки і протидією деструктивному впливу у сфері міжнародних відносин. Особливої уваги набуває своєчасне розкриття комплексу проведених заходів з підготовки противника до гібридного конфлікту, починаючи від планування первісних етапів ненасильницьких дій і аж до переходу до жорсткої силової конфронтації. Важливим кроком з підготовки до гібридного конфлікту є рішення про формування у складі збройних сил поряд з підрозділами сухопутних військ, авіації і флоту, сил спеціальних опера-

цій. Комплексний склад таких сил дозволяє їх залучати для вирішення двох принципово різних завдань: запобігання диверсійно-розвідувальним діям противника в особливий період, боротьбі з іррегулярними формуваннями на власній території та організація підривної роботи на території противника за рахунок створення іррегулярних мережевих структур. Розробка сценаріїв протидії, планування і створення спроможностей протидії здійснюється з урахуванням важливості зовнішньої підтримки. Загальні сценарії протидії гібридним загрозам включають наступні елементи: • надійне перекриття каналів фінансування підривних сил, • використанню дипломатичних засобів для ізоляції і покарання держав-спонсорів, • націлюванню всіх видів розвідки на визначення та ідентифікацію лідерів та інфраструктури як першочергових об’єктів для наступного знищення ударами високоточної зброї. На відміну від антитерористичних операцій, значний спектр яких здійснюється в стислі терміни, тимчасові рамки планування, здійснення і координації дій в гібридному конфлікті набагато ширші. Переконливим мірилом успіху в антитерористичній операції може служити знищення або полонення лідерів, то в гібридному конфлікті настільки очевидних показників немає. Для оцінки результатів такої війни доводиться вдаватися до зіставлення територій, контрольованих повстанцями і урядовими силами. В рамках підготовки сценаріїв протидії гібридним загрозам: • формується відповідна довгострокова військово-політична стратегія як основа протидії противнику; • вдосконалюються законодавчі та юридичні процедури прийняття рішень на використання військової сили з урахуванням важко передбачуваних трансформацій меж районів, охоплених гібридним конфліктом.

• створюється спеціальний орган для координації зусиль на всіх рівнях, починаючи від стратегічного національного до тактичного; • виробляються принципові підходи щодо ефективного використання сил спеціальних операцій; • проводиться адаптація оперативного мистецтва і методів оборонного планування; • визначається перелік потенційних цілей і проводиться підготовка до нанесення ударів високоточною зброєю;

13

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

визначаються райони, які можуть бути охоплені гібридним конфліктом, вивчаються всі їх характеристики; • організовується тісна координація між міністерствами оборони, внутрішніх справ, спеціальних і правоохоронних органів та високотехнологічних цивільних організацій.

• проводяться навчання по відпрацюванню спільних дій військових, правоохоронних, спеціальних і цивільних сил. Особлива увага приділяється формуванню регіональних і глобальних органів управління в гібридному конфлікті. Такі органи за природою також повинні мати гібридний характер, володіти гнучкістю і здатністю до адаптації від тактичного до стратегічного рівня, відповідними кадрами, системами зв’язку та обміну інформацією, можливостями взаємодії з партнерами. Наявність таких органів дозволить прискорити процес планування і скоротити час реакції з урахуванням надзвичайно швидкого розвитку обстановки. В цілому створення надійної та ефективної системи управління новим видом конфлікту можливе за рахунок серйозної реструктуризації всієї системи державних і військових органів управління для надання їм необхідних гібридних властивостей, підвищення оперативності та гнучкості управління.

гулярних формувань противника з-за свого нерегулярного характеру. Високу інтенсивність такого роду конфлікту неможливо утримувати нескінченно, рано чи пізно вона переродиться в повзучий і перманентний конфлікт. Безперервний і не занадто інтенсивний конфлікт може виявитися убивчим для демократії, оскільки він роз’їдає всі її базові цінності на чолі зі свободою. Противник розробляє комплекси гібридних загроз, кожна з яких базується на: • ретельному врахуванню всіх особливостей району конфлікту; • маніпулювання транснаціональними фінансовими взаємозв’язками; • віртуозному проведенні інформаційного ї психологічного впливу, в тому числі з використанням світових засобів масової інформації; • реконфігурації геополітичних альянсів.

Гібридний конфлікт ведеться не на полях битв або вулицях міст, а в першу чергу в головах людей. Щоб знищити противника, треба отримати над ним вплив, найкраще такий, якого він сам не усвідомлює. В основі стратегії гібридних воєн лежить цілеспрямована робота з прогнозування та стратегічного планування. В таких умовах назріла необхідність відобразити в доктринальних документах України, в тому числі у Воєнній доктрині, викликів, ризиків, небезпек і загрози, пов’язані з підготовкою ймовірного противника до ведення проти нашої країни гібридного конфлікту. У подальшому необхідна розробка і впровадження в практику системи критеріїв і ознак, що дозволяють оперативно, з використанням переважно кількісних методів, проводити оцінку здатності країни протистояти гібридним загрозам.

Висновок Мета гібридного конфлікту — довести до ситуації, коли застосування воєнної сили стане просто зайвим. У гібридному конфлікті немає ні початку, ні кінця, що притаманно класичному розумінню війни (оголошення війни, капітуляція). Безпосередні зіткнення солдатів «обличчям до обличчя» стануть рідкістю, їм на зміну прийдуть точні ракетні удари з великої відстані. Зітреться грань між військовими і цивільними. Цивільні, у разі озброєння і відповідної підготовки, стануть серйозною загрозою для ре-

Гібридний конфлікт включає неоголошені, таємні військові дії, в ході яких воююча сторона атакує державні структури і регулярну армію противника за допомогою місцевих бунтівників і сепаратистів 14

» №9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ 10 КЛАС, група юнаків (дівчат за їх власним бажанням) Розділ 1. Збройні Сили України на сучасному етапі. (2 години) Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України в миротворчих місіях ООН. Військове співробітництво України з Північноатлантичним альянсом (НАТО), напрями розвитку взаємовідносин.

Військове співробітництво України з НАТО: сучасний стан та перспективи Історія існування та розвитку світу супроводжується побудовою систем міждержавної взаємодії та пошуком адекватних підходів до забезпечення безпеки. Політичні та економічні мотиви поряд з викликами і загрозами, що поставали перед країнами на етапах їх розвитку, були і залишаються рушійною силою під час формування безпекової політики, а об’єднання військових потенціалів – природним шляхом її забезпечення. Суттєво зросли перелік, масштаби та складність сучасних, так званих асиметричних загроз, серед яких – міжнародний тероризм, організована злочинність, розповсюдження зброї масового знищення, енергетична безпека, атаки у кібернетичному просторі та піратство на морі. Своєрідними каталізаторами їх багатоваріантності та швидкоплинності стають процеси глобалізації світової економіки, фінансово-економічні кризи та зміни у кліматі. В таких умовах чинники взаємопов’язаності світу стають настільки потужними, що подолання їх стає спільною справою міжнародного співтовариства. У більшості випадків об’єднання військових потенціалів відбувається шляхом утворення союзів (альянсів) коаліцій, та багатонаціональних військових формувань в їх складі. Це дозволяє державам, які економічно не в змозі самостійно утримувати власні повномасштабні і збалансовані збройні сили, забезпечувати свою територіальну цілісність та недоторканність. Для часів «холодної» війни характерним було об’єднання військових потенціалів для протидії спільному ворогу. Після її завершення створення багатонаціональних формувань розглядалось як важливий інструмент європейської інтеграції. Ініціаторами виступили країни ЄС (створення Єврокорпусу на початку 1990-х), хоча практична реалізація даної ідеї – заслуга НАТО. На брюссельському саміті Альянсу у 1994 році була прийнята концепція Багатонаціональних оперативно-тактичних сил (Combined Joint Task Forces). З моменту набуття незалежності, Україна стверджувала свій статус надійного партнера у вирішенні питань міжнародної політики та безпеки. Така позиція була зумовлена її потенціалом як європейської демократичної країни, значущої регіональної держави, що має свою частку відповідальності за мир, стабільність і розвиток регіонального геополітичного простору. У ті часи, серед першочергових завдань з розбудови державності, перед країною постали питання розвитку власних Збройних Сил. Прийняття воєнної доктрини, що базувалася на без’ядерному статусі України, принципі розумної достатності та відмові від визнання будь-якої країни потенційним противником визначило шляхи подальшого воєнного будівництва нашої держави. За орієнтири у ньому були взяті стандарти обороноздатності провідних країн світу, а шляхами досягнення розглядалися налагодження оборонного і військового співробітництва з країнами світу та безпековими організаціями, особливо з тими, на яких побудована сучасна система європейської безпеки – Організацією Північноатлантичного договору та Європейським Союзом. Відносини України з НАТО супроводжувалися періодами підйомів та спадів, але, в цілому, вони стало просувалися вперед із розширенням кола питань взаємовигідної співпраці. Найбільша частка співробітництва відбувалась за суттєвого фінансового сприяння Альянсу та його країн-членів, зосереджуючи основні зусил-

№9/2015

ля на проектах щодо реформування сектору оборони і безпеки та безпосередньо заходах військової співпраці. Після проголошення Україною позаблокового статусу, рівень взаємного інтересу у військовій сфері залишився на достатньо високому рівні, набувши рис конструктивного партнерства та прагматизму. Якщо відійти від практики наведення хронології підписання основних документів, що регламентують співробітництво або започаткування спільних проектів, то неформально еволюцію відносин України з НАТО умовно можливо розділити на три періоди. Перший – закладання підвалин співробітництва, пошук формули відносин, яка б задовольняла потреби та інтереси сторін. Другий – поступовий розвиток, створення надійної бази для подальшої співпраці, особливо, що стосується впровадження основних механізмів (інструментів), а також формування експертного середовища в Збройних Силах України, необхідних для просування нашої держави у відносинах з Альянсом. Третій, сучасний період, – перехід до «конструктивного партнерства» на засадах практичності, прагматизму та взаємного інтересу. Головними завданнями розвитку конструктивного партнерства України з НАТО є зміцнення обороноздатності України, а також розвиток спроможностей для спільної з країнами-членами та партнерами НАТО участі в операціях і реагування на загрози невоєнного характеру. Пріоритетами у діалозі з Альянсом вважаються: • реформа сектору безпеки і оборони України та мінімізація її негативних соціальних наслідків; • військове співробітництво спрямоване на досягнення взаємосумісності між підрозділами Збройних Сил України та держав-членів Альянсу; • підвищення ефективності існуючого інструментарію співробітництва та галузевої практичної взаємодії. Безпосередньо воєнно-політичний діалог в оборонній сфері та військове співробітництво з Альянсом налагоджені та здійснюються в рамках роботи таких форматів: • Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів оборони та постійних представників; • Військового комітету Україна-НАТО на рівні начальників генеральних штабів та військових представників; • Спільних робочих груп Україна-НАТО з питань військової реформи високого рівня, оборонно-технічного співробітництва та співробітництва з питань науки та довкілля; • Робочої групи Військового комітету НАТО з питань військового співробітництва у форматі з Україною; • комітетів, підкомітетів, груп та підгруп за функціональним спрямуванням діяльності Збройних Сил України. Розкриваючи поняття «конструктивний та прагматичний підхід», його слід розуміти як: • долучення України до процесів підтримки миру і стабільності як у регіональному, так і у глобальному вимірах; • практичний внесок у систему міжнародної безпеки шляхом участі в операціях з підтримання миру і безпеки під проводом НАТО; • підтримання регулярного військово-політичного діалогу (консультацій) з широкого спектру питань; • вивчення та визначення в кожній ініціативі чи проекті Альянсу (відкритих для країн-партнерів) цілей і завдань, що сприятимуть розвитку «національних інтересів»;

15

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» •

спрямованість на отримання «конкретних практичних результатів» у плануванні та виконанні заходів військового співробітництва, включаючи багатонаціональні навчання, штабні переговори, семінари та стажування, тощо; • формування та впровадження «взаємовигідних» пілотних проектів в оборонній та військових сферах. Основним документом, що окреслює напрями та завдання співпраці, залишається Річна національна програма співробітництва України з НАТО. Вона органічно доповнюється Індивідуальною програмою партнерства та дворічним Робочим планом Військового комітету Україна-НАТО. На практиці спільна робота з Альянсом знаходить своє відображення в реалізації заходів зазначених планів (програм) і під час підготовки та участі підрозділів Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки. Визначення пріоритетів військової співпраці Збройних Сил України з Альянсом, здійснюється, перш за все, з опорою на ті сфери, які ефективно сприяють реформуванню і розвитку українського війська. На даному етапі серед таких комплексних сфер: • оборонне планування; • освіта та підготовка військ (сил); • участь у багатонаціональних формуваннях високої готовності та операціях під проводом Альянсу. Реалізація пріоритетів відбувається через низку практичних механізмів які довели свою ефективність. Серед них слід виділити Процес планування та оцінки сил (ППОС), Концепцію оперативних можливостей (КОМ), Програму з обміну даними про повітряну обстановку (ОДПО), Програму НАТО «Удосконалення військової освіти» (DEEP), участь у силах реагування НАТО (СРН) та інші. Говорячи про здобутки, перш за все, необхідно відмітити співробітництво у питаннях оборонного планування в рамках Процесу планування та оцінки сил, яке дозволяє, з урахуванням реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та економічних можливостей Держави здійснювати обґрунтування перспектив розвитку і реформування Збройних Сил. У контексті розвитку оперативних спроможностей, основна увага приділяється підвищенню рівня оперативної взаємосумісності визначених підрозділів Збройних Сил України з підрозділами збройних сил країн-членів НАТО. Завдяки наполегливій роботі у цій сфері, у Збройних Силах України з’явилися сертифіковані за стандартами Альянсу штатні підрозділи, що на регулярній основі залучаються до чергувань у складі Сил реагування НАТО, виконують завдання у рамках операцій Альянсу, а також регулярно беруть участь у міжнародних навчаннях. З метою реалізації Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, в рамках дворічного Робочого плану Військового комітету Україна-НАТО на 2014-2015 роки визначені такі завдання: • удосконалення систем військового управління і зв’язку та організації бойової підготовки Збройних Сил України, підвищення ефективності системи кадрового забезпечення, розбудова ефективної системи реагування на кризові ситуації; • реформування систем матеріально-технічного та медичного забезпечення.

• впровадження сучасних методик та стандартів НАТО у повсякденній діяльності ЗС України; • розвиток оперативних спроможностей та участь в операціях під проводом НАТО. За масштабами змін ініційована Президентом України військова реформа є чи не найбільшою і радикальною з часів створення Збройних Сил України. Для її реалізації за підтримки військових експертів НАТО передбачається суттєво удосконалити існуючу систему оборонного планування та запровадити ефективні механізми і процедури управління оборонними ресурсами. Співпраця з Альянсом – процес «живий та творчий», під час якого відбувається «удосконалення» існуючих та закладення нових перспективних проектів та напрямів. Щорічно, за підсумками роботи та на основі аналізу нових потреб до Індивідуальної програми партнерства України з НАТО вносяться необхідні корегування. Так, наповнення Індивідуальної програми партнерства на поточний рік здійснювалося з урахуванням таких ключових завдань як:

16

• •

мовна підготовка військовослужбовців Збройних Сил України; розвиток оперативних спроможностей (КОМ/СРН) з подальшою участю в операціях під проводом НАТО; • участь експертів у засіданнях Робочих груп, підгруп виконавчих органів НАТО (MC, NSA, NSPA, CNAD). Особливо варто зупинитися докладніше на наступних напрямах співробітництва. Мовна підготовка Однією з перших «перешкод», що постала на порядку денному у відносинах України з Альянсом була проблема мовного бар’єру, вирішення якої розпочалось з перших років співробітництва. Прийняте керівництвом Міністерства оборони України та Генерального штабу рішення стосовно поширення вимог щодо володіння іноземною мовою на військовослужбовців усіх рівнів (у тому числі керівної ланки), надають військовій співпраці з НАТО окремого імпульсу та практичної спрямованості. Наразі підготовка у цій сфері проводиться не лише в рамках відповідних курсів в Україні та за кордоном, а й організована в пунктах постійної дислокації військових частин. Мовний чинник стає невід’ємною частиною професійної підготовки та дедалі частіше відіграє визначальну роль не тільки під час відбору кандидатів для участі в операціях з підтримання миру і безпеки, а й враховується як додатковий критерій поряд з іншими фаховими навичками під час прийняття рішення щодо просування військовослужбовця по службі. Програма обміну даними про повітряну обстановку За задумом фахівців НАТО програма з обміну даними про повітряну обстановку (ASDE) створювалась як засіб взаємного обміну інформацією про повітряну обстановку між НАТО і країноюпартнером. Участь у цій програмі передбачає: • процедурну та технічну підготовку партнерів Альянсу до можливої участі у Об’єднаній інтегрованій системі протиповітряної оборони НАТО; • створення системи раннього попередження та реагування на порушення повітряного простору та потенційні терористичні повітряні загрози. Крім цього, для країн-партнерів Альянсу це — можливість ознайомитись з прийнятими в НАТО процедурами і отримати цінний досвід. Спільна робота України з Альянсом у цій сфері була започаткована у 2008 році, а практичний обмін інформацією розпочався з січня 2009 року. Можливості програми були задіяні на практиці під час проведення чемпіонату Європи з футболу. Тоді Україна, як країн-господарка міжнародного спортивного заходу, обмінювалася даними про повітряну обстановку в межах своєї зони відповідальності, одночасно одержуючи в аналогічному режимі дані про повітряні об’єкти над сусідніми державами – Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. З урахуванням позитивного досвіду участі в програмі, за ініціативою України відбулося розширення її формату – відкриття додаткової зони обміну даними. Участь у Силах реагування НАТО Вперше Україна заявила про наміри взяти участь у складі Сил реагування НАТО наприкінці 2007 року. У травні 2009 року під час засідання Оборонної групи НАТО високого рівня з проблематики розповсюдження зброї масового знищення у форматі з Україною (Senior Defence Group on Proliferation – DGP) було прийнято рішення щодо запрошення України до участі у 15-й ротації Сил реагування НАТО. Був проведений великий за обсягом комплекс заходів, починаючи від видання відповідного Указу Президента України і завершуючи перевіркою українського підрозділу під час сертифікаційного навчання підрозділів 15-ї ротації Сил реагування НАТО на військовому полігоні Збройних сил ФРН, участь у якому відбулася за активного сприяння та допомоги з боку Польщі та Німеччини. З 1 липня по 31 грудня 2010 року український зведений підрозділ РХБ захисту перебував на оперативному чергуванні 15-ї ротації Сил реагування НАТО. Підрозділ знаходився в пункті постійної дислокації, а його залучення до можливої операції Сил реагування

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НАТО планувалось відповідно до вимог чинного законодавства. У подальшому, з метою реалізації довгострокової політики України з посилення можливостей долучатись до міжнародних операцій, Радою національної безпеки і оборони України 21.04.2011 року було ухвалено рішення «Про участь Збройних Сил України у багатонаціональних військових формуваннях високої готовності». Це створило необхідне правове підґрунтя для участі миротворчих підрозділів у Бойових тактичних групах ЄС і Силах реагування НАТО. Під час участі у зазначених формуваннях, Збройні Сили України надавали до переліку та засобів Сил реагування НАТО різноманітні підрозділи та техніку. Участь у Концепції оперативних можливостей НАТО Концепція оперативних можливостей (КОМ) (Operational Capabilities Concept – OCC) була затверджена НАТО у 1999 році в якості складової частини Ініціативи «Політико-військові рамки співробітництва в контексті поглибленого та більш оперативного партнерства» в рамках програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ). У поєднанні з Процесом планування та оцінки сил (Planning and Review Process – PARP) концепція є основним механізмом досягнення необхідного рівня взаємосумісності військ (сил) та їх готовності до ефективного виконання завдань за призначенням в операціях з урегулювання кризових ситуацій під проводом НАТО та інших спільних заходах. Участь у концепції відкрита для країнпартнерів і не залежить від рівня співробітництва, стратегічних цілей чи наявних сил та засобів. До основних елементів КОМ відносяться: • Спільний фонд оперативних сил та можливостей (Pool of Forces and Capabilities); • Програма перевірки та зворотного зв’язку (OCC Evaluation and Feedback Programme, OCC E&F); • база нормативних документів НАТО (стандарти, публікації, формалізовані документи); • організація управління, зв’язку та взаємодії. Умови залучення до концепції передбачають проведення оцінювання на різних рівнях, включаючи самооцінки силами національних фахівців. За три останніх роки на міжнародних курсах підготовки фахівців з питань оцінок у рамках КОМ підготовлено близько 70 військовослужбовців Збройних Сил України. На сьогодні в рамках зазначеної Концепції визначено чотирнадцять підрозділів Збройних Сил України для досягнення оперативних спроможностей та необхідного рівня взаємосумісності з підрозділами країн-учасниць програми ПЗМ. Керівництвом Генерального штабу Збройних Сил України прийнято рішення щодо інтеграції алгоритмів та принципів КОМ у заходи з бойової підготовки. Співробітництво у сфері стандартизації Вироблення конкурентоспроможної продукції, заощадливе використання ресурсів та захист навколишнього середовища – головні сучасні чинники сталого розвитку країн. Значну роль при цьому відіграє система технічного регулювання, відповідно до якої здійснюється управління відносинами у сфері встановлення, застосування та виконання обов’язкових вимог до продукції або пов’язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу та органів управління. На сучасному етапі особливо така система впливає на процеси глобалізації торгових відносин, прискорення науково-технічного прогресу, охорони довкілля та раціонального використання ресурсів. Першому процесу притаманне усунення кордонів на шляху вільного руху капіталу, товарів, людей, ідей та інформації. Другому – прискорення науково-технічного прогресу, стрімкий розвиток прогресивних галузей і сфер діяльності, в першу чергу, інформаційних і комунікаційних технологій та біотехнологій. Третій пов’язаний з комплексом завдань щодо забезпечення прийнятної якості життя. Стандартизація один з механізмів системи технічного врегулювання. Впровадження єдиних стандартів сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, підвищенню ефективності виробництва, зростанню якості продукції, удосконаленню процесів управління

№9/2015

господарством, розвитку міжнародного економічного, наукового і технічного співробітництва. У воєнній сфері стандартизація складається з двох головних напрямів: • військового – забезпечення максимальної ефективності функціонування збройних сил; • економічного – раціональне використання ресурсів держави, що спрямовуються на забезпечення оборони. З огляду на певні розбіжності у системі стандартизації Альянсу та системі, що залишилася Україні «у спадок» від радянських часів, фахівцями органів військової стандартизації Збройних Сил України започаткована велика робота у цій сфері. З метою підвищення оперативних можливостей та ефективності використання національних оборонних ресурсів, шляхом прийняття необхідних нормативних документів (стандартів) в оперативній, адміністративній та матеріально-технічній сферах, планується досягти передових критеріїв стандартизації, які використовуються в НАТО. Головною структурою, яка відповідає за питання стандартизації в Альянсі є Агенція НАТО із стандартизації. Починаючи з 2012 року Генеральним штабом Збройних Сил України та Агенцією НАТО із стандартизації було розроблено низку документів, серед яких «Дорожня карта» із напрямами співробітництва у сфері стандартизації та Комплексний план впровадження військових стандартів у діяльності Збройних Силах України. На регулярній основі представники Збройних Сил України беруть участь у курсах та семінарах за тематикою стандартизації, наприкінці поточного року заплановано стажування представника Генерального штабу Збройних Сил України в Агенції НАТО з стандартизації. Створення у Збройних Силах України системи вивчення та узагальнення передового досвіду В останнє десятиліття розвиток системи аналізу і узагальнення досвіду в об’єднаних збройних силах НАТО набув суттєвого поштовху за рахунок використання можливостей сучасних інформаційних технологій. Центр НАТО з питань вивчення та узагальнення передового досвіду (Joint Analysis and Lessons Learned Centre – JALLC) та інші спеціалізовані центри досконалості (Centre of Excellency – СОЕ) – основні структури Альянсу, що проводять роботу з вивчення та узагальнення практичного досвіду. Вже ближчим часом буде започаткована співпраця фахівців Збройних Сил України із зазначеними структурами. Генеральний штаб Збройних Сил України спільно з Центральним науково-дослідним інститутом Збройних Сил України розпочали роботу із створення системи вивчення та узагальнення бойового досвіду участі українських контингентів (персоналу) в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки. Співробітництво у сфері кібернетичної безпеки Тотальна інформатизація сучасного суспільства, висока вразливість «життєво важливих систем управління та інформації», останні тенденції щодо виникнення «протистояння» у кіберпросторі привело до включення цих питань до численних програм міжнародного співробітництва. Перше масштабне використання кібернетичних атак проти суверенної держави відбулось у 2007 році. Тоді упродовж трьох тижнів інформаційні системи Естонії піддавалися кібератакам, які паралізували роботу не лише сайтів уряду, парламенту та естонських газет, але й зупинили роботу онлайн-системи найбільшого банку країни. Провівши аналіз подій, Естонія, як країна-член НАТО, прийняла рішення щодо створення Центру вивчення та узагальнення досвіду у сфері кібернетичного захисту (Cooperative Cyber Defence Centre of Excellence), акредитація і міжнародний статус якого у подальшому були затверджені Північноатлантичною радою Альянсу. Таким чином, Таллінн на сьогодні став одним із провідних світових центрів у сфері кібернетичного захисту. Створення згаданого центру в Естонії пов’язано ще з тим, що ця пострадянська країна з 1998 року проводить курс на докорінну інформатизацію суспільства у всіх сферах життя,

17

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» розробивши відповідну стратегію, яка передбачає введення: електронних посвідчень особи; електронного виборчого процесу; електронних послуг для громадян; електронного документообігу в державних установах. На сьогодні у багатьох країнах світу використовуються експортовані Естонією інформаційні рішення такі як електронний уряд, електронний паспорт громадянина, електронне волевиявлення. Основними завданнями Центру вивчення та узагальнення досвіду у сфері кібернетичного захисту НАТО є: • вдосконалення захисту інтернет-простору НАТО та його можливостей; • розвиток механізмів міжнародної співпраці у сфері кіберзахисту; • розробка відповідної доктринальної бази із захисту веб-простору; • організація навчань із кібернетичної оборони; • участь у дослідженнях та моделюванні ситуацій, пов’язаних з використанням інформаційних технологій. Попередні контакти з Альянсом стосовно можливих шляхів співробітництва у цих питаннях показали, що на сьогодні, і в ближчій перспективі, практичну взаємодію доцільно зосередити переважно на навчанні та обміні досвідом. Наразі, в Збройних Сил України створено підрозділ з питань кібернетичного захисту, налагоджується співпраця з зазначеним Центром НАТО.

• • • •

Співробітництво Збройних Сил України з Агенцією НАТО з забезпечення Агенція НАТО з забезпечення була утворена у 2012 році в ході адміністративної реформи НАТО шляхом об’єднання Агенції НАТО з матеріально-технічного обслуговування і постачання (NATO Maintenance and Supply Agency – NAMSA), Агенції з управління центральноєвропейськими трубопроводами (Central Europe Pipeline Management Agency – CEPMA) та Агенції НАТО з управління авіаційними перевезеннями (NATO Airlift Management Agency – NAMA). Агенція стала правонаступницею попередніх структур та перебрала на себе всі зобов’язання щодо виконання попередньо укладених контрактів. У свою чергу, це дає можливість продовжувати співробітництво з NSРA на підставі Меморандуму про взаєморозуміння між Україною та Організацією НАТО з матеріально-технічного обслуговування і постачання (NAMSO) від 2001 року. Найбільш важливими сферами співробітництва України з NSРA є Програма «Проміжне рішення проблеми стратегічних авіаперевезень» (Strategic Airlift Interim Solution – SALIS) та Проект Трастового фонду НАТО/ПЗМ з утилізації переносних зенітно-ракетних комплексів, легких озброєнь, стрілецької зброї та звичайних боєприпасів. У контексті зазначеного найбільший інтерес для України можуть становити наступні проекти: • партнерська група користувачів озброєння та військової техніки колишнього Радянського Союзу (Eastern Vehicles & Equipment – EVE); • партнерська група з питань військово-морської підтримки (Naval Logistics Support Partnership – NLSP). Співробітництві з Альянсом в рамках Концепції НАТО «Розумна оборона» Світові економічна і фінансова кризи останніх років призвели до зменшення оборонних видатків більшості країн-членів НАТО, що змусило Альянс започаткувати у 2011 році нову ініціативу – «Розумна оборона» (Smart Defence). Зазначений комплекс поглядів окреслює заходи з практичної реалізації принципово нових підходів до коаліційного воєнного будівництва. На цей час концепція охоплює 24 багатонаціональні програми і проекти, що передбачають об’єднання зусиль країн-членів НАТО в певних галузях співробітництва, таких як медичне забезпечення розгорнутих військ, стратегічні авіаційні перевезення, спільне патрулювання прибережної зони літаками патрульної авіації, розвиток і вдосконалення розвідувальних можливостей. За попереднім вивченням переліку, відкритих для країн-партнерів проектів, заслуговує на увагу вивчення можливості започаткування співробітництва з Альянсом у наступних з них: • демонтаж, демілітаризація та утилізація військової техніки (Dismantling,

18

• •

• • •

Demilitarization and Disposal of Military Equipment); універсальний інтерфейс озброєння літаків (NATO Universal Armaments Interface); багатонаціональне співробітництво у сфері боєприпасів. Управління життєвим циклом боєприпасів (Multinational Cooperation on Munitions. Multinational Munitions Life-Cycle Management); багатонаціональний авіаційний навчальний центр (Multinational Aviation Training Centre); міжвидова група тилового забезпечення (Joint Logistic Support Group); захист портів (Harbour Protection).

Співробітництво Збройних Сил України з НАТО в рамках «Ініціативи з поєднаних сил» Рішення щодо започаткування Ініціативи поєднаних сил було прийнято керівництвом Альянсу у 2012 році та спрямовано на покращення взаємосумісності та підвищення здатності сил НАТО діяти разом при виконанні завдань в операціях. За задумом фахівців НАТО ініціатива, у короткостроковій перспективі, має сприяти реалізації проектів Концепції розумної оборони Альянсу, а за рахунок спільного використання наявного озброєння ще й заощадженню коштів. Концепція охоплює три основі сфери: • посилення підготовки військ та індивідуальної підготовки персоналу; • збільшення кількості спільних військових навчань (особливо СРН); • спільне використання сучасних технологій та озброєння. Наразі в НАТО триває дискусія щодо можливих форм та варіантів залучення країн-партнерів до зазначеної ініціативи. Участь Збройних Сил України у проекті розглядається як перспективна, особливо у контексті удосконалення підготовки ЗС України з урахуванням сучасних тенденцій та стандартів, практики залучення національних сил до заходів колективної підготовки, підтримання позитивної динаміки партнерства. Говорячи про концепцію НАТО «Розумна оборона», необхідно зазначити, що її започаткування стосується не лише питань раціонального використання ресурсів. Сьогодні в основу підходу закладається принцип диференціації відповідальності країн-членів Альянсу з різними можливостями. За задумом фахівців НАТО формування комплексної системи оборони відбуватиметься за рахунок спеціалізації країн в окремих сферах військово-технічного забезпечення. НАТО шукає точки дотику з іншими організаціями: в першу чергу з Євросоюзом, інтереси якого в галузі безпеки значною мірою збігаються з інтересами Альянсу. Участь в міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки Зазначений напрям розглядається як один з пріоритетних, його виконання позитивно впливає на зміцнення міжнародного авторитету України, сприяє розвитку співробітництва з євроатлантичними та регіональними структурами безпеки і тому має виняткове значення для національних інтересів нашої держави. На сьогодні підрозділи та особовий склад Збройних Сил України (більше тисячі осіб) беруть участь у 13 міжнародних операціях (місіях) з підтримання миру і безпеки. При цьому варто зазначити, що Україна єдина країна-партнер, чиї підрозділи беруть участь у всіх операціях та місіях Альянсу. Представники Збройних Сил України виконують завдання у складі Багатонаціональних сил в Косово та Міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан. З огляду на стратегічний характер партнерства ЄС-НАТО, тісні формальні та неформальні зв’язки між двома організаціями, обидва напрями можна розглядати як складові цілісного підходу до вирішення проблем безпеки. Військове співробітництво з НАТО органічно доповнює спрямовану на забезпечення воєнної безпеки загальну воєнну політику України та сприяє досягненню ключового пріоритету зовнішньої політики України – європейській інтеграції, позитивно впливає на розвиток і підготовку Збройних Сил України, удосконалення оперативних спроможностей та досягнення взаємосумісності необхідних для виконання спільних завдань зі збройними силами інших держав.

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

управління персоналом

кадровий менеджмент На сьогодні в Збройних Силах України відбір, навчання та розстановка кадрів не охоплені єдиною ідеологією (використання та управління можливостями людини для досягнення найкращого результату) та штучно поділені між різними органами

Т

Вєтров В. І., заслуженій працівник освіти України, кандидат військових наук, доцент

ому замість кадрового менеджменту використовуємо поняття кадрове забезпечення, яке може існувати окремо від інших важливих елементів, у тої час як кадровий менеджмент охоплює всі сторони «управління можливостями людини» на всіх рівнях від «людських ресурсів» до «кадрів» частин та з’єднань. №9/2015

Управління л ю дс ь к и ми ресурсами – • система заходів з метою вивчення, оцінки стану та можливостей держави щодо утримання, збереження, поновлення, підготовки (навчання), забезпечення охорони здоров’я населення держави як джерела поповнення виробництва та збройних сил підготовленим та придатним персоналом для виконання завдань підвищення економічного стану та обороноздатності держави. Управління персоналом –

•

система організаційних, соціально-економічних, психологічних, моральних та правових відносин, яка забезпечує ефективну реалізацію можливостей людини, як в інтересах самої людини, так і організації (частини, з’єднання) в цілому. Система управління персоналом передбачає формування цілей, функцій, організаційної структури системи,

19

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Політичний рівень кадрового менеджменту представлений кадровою політикою, яка розглядається як соціальне явище, що відображає найбільш загальні, стратегічні напрями діяльності суб’єкта соціального управління по формуванню, розвитку і раціональному використанню професійного та кадрового потенціалу суспільства, збройних сил. Це об’єктивно обумовлена практика і теорія соціального управління, що виражає стратегію суб’єкта управління в роботі з людськими ресурсами, персоналом, кадрами.

Метою кадрової політики Збройних Сил України є забезпечення їх кваліфікованим персоналом, необхідним для реалізації завдань щодо захисту національних інтересів держави»

вертикальних і горизонтальних функціональних взаємозв’язків керівників і фахівців у процесі обґрунтування, вироблення, прийняття і реалізації кадрових рішень. Задача управління персоналом – оцінити рівень професіоналізму людини, як фахівця, визначити ступінь відповідності його особистісних, індивідуально-психічних, психофізіологічних якостей вимогам посади, і на цій основі прийняти рішення і пропону-

20

вати військовослужбовцю майбутній розвиток і реалізацію його кар’єри. У системі кадрового менеджменту можливо виділити: 1) політичний рівень (розробка та контроль за реалізацією кадрової політики); 2) стратегічний рівень (домінує управління людськими ресурсами); 3) оперативний рівень (домінує управління персоналом); 4) тактичний рівень (домінує кадрова робота – управління кар’єрою).

Елементи кадрового менеджменту Кадрова політика у збройних силах будь якої держави існувала завжди. Різниця залежить від розуміння поняття «кадрова політика», способів використання її складових, а також врахування факторів, які діють у процесі розробки та реалізації кадрової політики. Такими факторами є: • військово-політичні; • соціально-економічні; • морально-психологічні. Військово-політичні фактори залежать від політичного курсу держави, економічного стану, складу та відносин з державами, які оточують країну. Ці фактори грають основну роль у створення збройних сил, визначенні їх чисельності, структурі, складу персоналу, способів комплектування, засобів виховання та рівнів навчання, визначення та забезпечення соціального статусу військовослужбовців, працівників збройних сил, військових пенсіонерів. Соціально-економічні фактори визначають можливості держави щодо забезпечення необхідного рівня розвитку економіки держави та відповідного рівня добробуту населення. Їхня роль полягає в тому, що оцінка свого матеріального становища значною мірою визначає характер відносин громадян до політичної діяльності урядові країни, у тому числі в сфері будівництва збройних сил, а також визначають ступінь впливу засобів масової інформації та відповідних організаційних структур, включаючи військові, на окремі категорії населення й персонал збройних сил. Національні морально-психологічні фактори. Під ними розуміються особливості менталітету населення держави, його морального стану та психологічного здоров’я, що впливають на формування поглядів персоналу Збройних Сил та його відношення до вимог військової служби. №9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 1

Складові системи кадрового менеджменту Елементи системи кадрового менеджменту

Кадрова політика

Відбір персоналу

Державна кадрова політика — це політика держави з формування й раціонального використання її людських ресурсів, її людського потенціалу. Формування людського потенціалу здійснюється у результаті діяльності систем освіти та виховання, а використання — діяльністю органів зі спеціально підготовленими кадровими менеджерами (HR) в організаціях та структурах роботодавців, від Кабінету міністрів до приватного підприємця. Метою державної кадрової політики є забезпечення всіх сфер життєдіяльності держави кваліфікованими кадрами, необхідними для реалізації національних інтересів у контексті розвитку держави з розвинутою ринковою економікою. За поглядами багатьох фахівців кадрова політика відображає політику та стратегію суб’єкта управління в його роботі з персоналом: його відтворенням, вихованням, навчанням, професіоналізацією, використанням, пенсійним забезпеченням.

№9/2015

Навчання персоналу

Кадрова політика у розвинутих країнах світу формувалася на протязі багатьох років і має декілька типів. Найбільш розповсюдженим типом є кадрова політика централізованого типу, основним змістом якої є використання технологій кадрового менеджменту. У переважній більшості країн, які на сьогодні входять до військово-політичного блоку НАТО, під час Другої світової війни кадрова політика мала багато схожого з тією системою, що існувала в збройних силах Радянського Союзу. Але з 1970-х років у збройних силах країн-членів НАТО здійснено чимало послідовних і принципових змін. Наприклад, виросла цінність кожної людини, кожного військовослужбовця, особливо — офіцерського складу. Тож постала необхідність переходу на систему кадрового менеджменту централізованого типу. По перше, враховуючи суб’єктивність прийняття рішень командирами (начальниками) у вирі-

Оцінка персоналу

Розстановка кадрів

шеній кадрових питань, докорінно змінилася їхня участь в кадрових процесах. За ними залишилася функція оцінки діяльності підлеглих, а також функція контролю за здійсненням оцінки підлеглими командирами (начальниками). По друге, було впроваджено принцип централізованого управління персоналом при відсутності кадрових ієрархій, тобто т.з. «номенклатур призначення». Зазначене дозволило зосе-

Кадрова політика у Збройних Силах визначає стратегічні завдання комплектування підготовленим персоналом, який спроможний з найвищою ефективністю виконувати завдання забезпечення безпеки держави у будьяких ситуаціях та умовах

»

21

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 2

Змістовна структура кадрового менеджменту Рівні кадрового менеджменту

Політичний рівень – кадрова політика

Стратегічний рівень – управління людськими ресурсами

редити в видових (а в деяких країнах і в одному, на всі збройні сили) кадрових центрах всі механізми управління кар’єрою військовослужбовців. Армії — професіоналів та патріотів Кадрова політика Збройних Сил України будується та реалізується на підставі виконання вимог державної кадрової політики, Стратегія якої до 2020 року проголошена Указом Президента України. Як відмічається в Указі Президента «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки»: Головними причинами, які зумовили необхідність розроблення Стратегії державної кадрової політики є: • стримування розвитку та функціонування системи кадрового забезпечення в державі; • відсутність ефективної системи моніторингу потреб суспільства і держави у фахівцях із відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки, недосконалість механізму формування державного замовлення на підготовку фахівців; • відсутність збалансованої системи управління професійною орієнтацією молоді, об’єктивних принципів її відбору і навчання, повільні темпи впровадження сучасних технологій професійного розвитку; • недостатнє застосування наукових підходів, результатів наукових досліджень при формуванні та реалізації дер-жавної кадрової політики». Метою кадрової політики Збройних Сил України є забезпечення їх кваліфікованим персоналом, необхідним для

Кадрова політика у розвинутих країнах світу формувалася на протязі багатьох років і має декілька типів. Найбільш розповсюдженим типом є кадрова політика централізованого типу, основним змістом якої є використання технологій кадрового менеджменту 22

Оперативний рівень – управління персоналом

реалізації завдань щодо захисту національних інтересів держави, тому її реалізація повинна бути спрямована на високий рівень розвитку військово-професійного потенціалу персоналу, його морально-психологічного стану, надання можливості професійного зростання та самореалізації. А це можливо забезпечити запровадженням новітніх технологій кадрового менеджменту, удосконаленням системи управління персоналом. Кадрова політика у Збройних Силах визначає стратегічні завдання комплектування підготовленим персоналом, який спроможний з найвищою ефективністю виконувати завдання забезпечення безпеки держави у будьяких ситуаціях та умовах. І кадрова політика повинна проводитися цілеспрямовано відповідно до призначення, цілей і задач Збройних Сил, як військового інструмента реалізації політики забезпечення національної безпеки країни на основі воєнної доктрини. Завданнями кадрової політики в Збройних Силах України є: • приведення структури та чисельності

• • • •

• •

•

•

Тактичний рівень – кадрова робота Збройних Сил до економічних можливостей та завдань із забезпечення воєнної безпеки держави; визначення та удосконалення системи комплектування Збройних Сил; забезпечення постійного підвищення рівня професійної підготовки військовослужбовця; здійснення заходів щодо підвищення престижу військової служби; розробка та удосконалення механізму підготовки та утримання мобілізаційних резервів в умовах становлення ринкових відносин; формування та управління системою державного замовлення на підготовку кадрів для Збройних Сил; постійне удосконалення системи виховання і морально-психологічної підготовки особового складу Збройних Сил та військово-патріотичного виховання молоді; підвищення рівня соціально-правового захисту військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, пенсіонерів Збройних Сил; вдосконалення механізму соціальної адаптації під час та після звільнення військовослужбовців у запас та у відставку. Мал. 3

Змістовна структура кадрового менеджменту Державні органи управління Людські ресурси

Державна система освіти

Персонал

Військова освіта змінний склад) Військова освіта (постійний склад)

Служба у резерві (Резервна армія)

Склад запасу

Органи військового управління Частини, з’єднання

»

Кадри

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кадрова політика не займається навчанням, відбором, управлінням кар’єрою, оцінкою результатів діяльності, нагородженнями та призначеннями персоналу будь-якого рівня. Кадрова політика визначає політику та стратегію цих питань. Кадрова політика Збройних Сил вирішує питання: • визначення виду комплектування Збройних Сил (за призовом, на добровільної основі або за змішаним принципом); • технології управління персоналом (кадрове забезпечення, кадровий менеджмент або кадрова робота); • джерела та обсяги людських, матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для ефективного функціонування, в залежності від зовнішніх (світова криза, загрози ззовні, бойові дії) та внутрішніх факторів (економічного та демографічного стану держави, ринку праці, змін в організаційно-штатної структурі Збройних Сил). Якщо розглянути напрямки діяльності у рамках кадрової політики, то у загальному вигляді складовими кадрової політики, повинні бути: №9/2015

Політичний рівень кадрового менеджменту представлений кадровою політикою, яка розглядається як соціальне явище, що відображає найбільш загальні, стратегічні напрями діяльності суб’єкта соціального управління по формуванню, розвитку і раціональному використанню професійного та кадрового потенціалу суспільства, збройних сил» • •

•

•

•

визначення та розробка загальних принципів комплектування Збройних Сил; встановлення принципів створення системи розвитку персоналу: системи навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації, виховання, визначення програм розвитку; профорієнтація населення й адаптація військовослужбовців, забезпечення наявності ефективної системи стимулювання персоналу; визначення принципів проведення оцінювання персоналу та використання його результатів, аналіз результатів діяльності персоналу, кадрів; організація морально-психологічного забезпечення – передбачення можливих впливів зовнішніх та внутрішніх факторів на людину, посилення дій керівництва та оточення на зміцнення морально-психологічного стану військових колективів та

кожного окремого військовослужбовця; аналіз ефективності кадрової політики, виявлення проблем у комплектуванні військ, оцінка кадрового потенціалу Збройних Сил; • організаційно-штатні питання — передбачення та планування необхідних змін, формування структури збройних сил і штатів, виходячи з вимог часу, зовнішньої та внутрішньої ситуації, зразків озброєння; • встановлення принципів створення і підтримки функціонування внутрішніх та зовнішніх інформаційних систем. Безпосередній зміст кадрової політики реалізується в управлінні персоналом, управлінні кадрами – важкої і комплексної технології роботи, яка призвана раціональним засобом розпоряджатися здібностями і професійними можливостями людини.

•

23

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 4

Система управління персоналом Управління персоналом Набір персоналу: моніторинг и оцінка людських ресурсів; визначення потреб у персоналі; визначення обсягу та формування резерву; оцінка потенціалу збройних сил та його змін. Відбір персоналу: визначення вимог посади; оцінка якостей кандидата; порівняння вимог та якостей; оцінка підготовленості.

Навчання персоналу:

профорієнтація молоді; відбір кандидатів; оцінка результатів та оцінка якості навчання; розподіл випускників.

Розстановка кадрів: управління кар’єрою; оцінка результатів. Завдання кадрової політики Збройних Сил України Визначення та розробка загальних принципів комплектування залежить, перш за все, від соціально-економічного фактору, якій визначає можливість держави матеріального та фінансового утримання, добре озброєної сучасною зброєю, армії не обтяжливої для економіки держави. Прогнозування потреби у кваліфікованих кадрах здійснюється на підставі розгляду структури та чисельності ЗС України, наявності та складності зразків озброєння, врахуванні природних та можливих безповоротних втрат в ході бойових дій. Формування та забезпечення виконання державного замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів з необхідними рівнями освіти в залежності від вимог посад призначення. Встановлення принципів створення системи розвитку персоналу вимагає, по-перше, рахувати систему освіті складовою частиною кадрового менеджменту, а по-друге, мати також єдину систему розвитку персоналу, яка повинна включати: системи навчання, професійної і бойової (індивідуальної) підготовки, підвищення кваліфікації, виховання, визначення прохідних програм розвитку особистості на протязі всієї служби. Одним з принципів слідує рахувати удосконалення системи військової освіти з метою забезпечення

24

основних принципів та напрямків розвитку, навчання, підготовки персоналу з метою вирішення існуючих та майбутніх завдань збройних сил, Визначення принципів проведення оцінювання персоналу та результатів його діяльності здійснюється на основі аналізу та удосконалення системи оцінювання результатів професійної діяльності військовослужбовців та працівників Збройних Сил, що включатиме проведення оцінки рівня досягнутих результатів професійної діяльності, професійного розвитку, наявності необхідних професійно-важливих якостей та їх відповідності вимогам посади, забезпечення стимулювання за результатами оцінювання.

Організація розробки сучасних систем підбору та відбору персоналу придатного до військової служби на конкретних посадах, які передбачають формування сучасних вимог до персоналу різних профілів діяльності (командири, інженери та інші) та різних рівнів управління, підбір персоналу з урахуванням їх професійних та психологічних якостей з використанням заходів професійного психологічного відбору. Організація морально-психологічного забезпечення – передбачення можливих впливів зовнішніх та внутрішніх факторів на людину, посилення дій керівництва та оточення на зміцнення морально-психологічного стану №9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зміст кадрової політики реалізується в управлінні персоналом, управлінні кадрами — важкої і комплексної технології роботи, яка призвана раціональним засобом розпоряджатися здібностями і професійними можливостями людини

»

військових колективів та кожного окремого військовослужбовця. Розробка та визначення мотиваційних, перш за все, матеріальних заходів з метою підвищення зацікавленості населення у службі в Збройних Силах, підняття престижу військової служби в очах суспільства, а серед персоналу — підняття відповідальності за несення служби, якості виконання завдань та функціональних обов’язків за конкретними напрямами діяльності та посадами; розробка та реалізація соціальних програм щодо захисту військовослужбовців, членів їх сімей, військових пенсіонерів. Забезпечення необхідних організаційно-штатних змін з урахуванням №9/2015

нових воєнних загроз, засобів, способів ведення озброєної боротьби, нових типів озброєння та військової техніки. Разом з тим досвід антитерористичних операцій у світі, у тому числі ведення АТО на Сході України, змінили погляди на способи ведення бойових дій та змусили повернутися до класики XVIII сторіччя: «поки солдат не ступив на землю ворога – не можна говорити про перемогу». Інформаційне забезпечення кадрової політики передбачає створення єдиної автоматизованої інформаційної системі управління та обліку з метою забезпечення ефективної взаємодії об’єктів формування та реалізації кадрової політики, що вимагає розроб-

лення складу та структури необхідної інформації необхідної для прийняття кадрових рішень, а також встановлення принципів створення і підтримки функціонування внутрішніх та зовнішніх інформаційних систем. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення кадрової політики передбачає здійснення прогнозування та планування потреби у матеріальних та фінансових ресурсах з метою: • забезпечення ефективної діяльності органів військового управління, підготовки, перепідготовки (при крайньої необхідності) та підвищення кваліфікації персоналу, кадрів; • розвитку матеріально-технічної база системи військової освіти, бойової підготовки; • визначення джерел та порядку фінансування програм реалізації кадрової політики. Кадровий менеджмент базується і тісно пов’язаний з такими дисциплінами як теорія організації, загальна економічна теорія, право та психологія, філософія, теорія особистості, педагогіка, практика навчання та виховання. А також і логіка, інформатика, людина і суспільство, література, культура та мистецтво, іноземна мова тощо. Тобто у системі кадрового менеджменту повинні працювати фахівці, які мають відповідну спеціальну професійну освіту (за професією типа «людина – людина») і переходять до роботи у системі кадрового менеджменту після декількох років служби на посадах того рівня, фахівців якого рівня вони будуть потім відбирати та управляти їхньою кар’єрою. Вони повинні бути професіоналами у своїй справі тому, що несуть особисту відповідальність за законом при прорахунках, а тим більш, при умисному порушенні правил призначення на посаду, присвоєння військового звання, нагороди, направлення на навчання, у миротворчі контингенти тощо.

25

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кар’єра військового Зміна форм, методів і способів застосування збройних сил, переведення їх на контрактну основу суттєво підвищує значимість кожного військовослужбовця Шпанчук Г.В., полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник начальник науково-дослідної лабораторії (проблем підготовки військ (сил) та кадрового менеджменту) кафедри керівництва військами (силами) в мирний час командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони Україн

Н

еобхідно не тільки забезпечити комплектування підрозділів особовим складом, а й найбільш ефективно використовувати потенціал кожного військовослужбовця, що повинно досягатися за рахунок ефективного управління його кар’єрою. Одним з напрямків якого є

26

об’єктивність оцінки діяльності військовослужбовців та індивідуальних спроможностей, які визначені їм для набуття відповідно до займаних посад з метою ефективного використання її результатів. Крім того, неможливо не звернути увагу на те, що існуюча система кадрової роботи у Збройних Силах України та забезпечення потреб військових формувань в спеціально навчених кадрах на протязі тривалого часу носила екстенсивний та номенклатур-

ний характер, внаслідок чого спостерігаються: • прояви авторитаризму під час вирішення кадрових питань через намагання забезпечити значні переваги для обмеженого кола осіб; • п і д в и щення ролі суб’єктивного

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№9/2015

27

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

фактору у прийнятті кадрових рішень, як наслідок, прояви корумпованості посадових осіб різноманітних ланок управління; • відсутність контролю за дотриманням вимог соціальної справедливості та професіоналізму в питаннях просування по службі, направлення на навчання та ротації; • недостатня прозорість вирішення кадрових питань в Збройних Силах України, що призводить до падіння престижу військової служби та відтоку найбільш професійно підготовлених кадрів до інших державних та комерційних структур. Зазначені негативні явища тягнуть за собою не тільки невиправдані матеріальні витрати, але й серйозні моральні збитки для людей та зниження ефективності їх діяльності. Основним завданням управління кар’єрою є пошук, ефективне збере-

Сержантський склад комплектується в основному з числа тих, хто закінчив армійські професійні коледжі і школи, спеціальні навчальні військові частини і підрозділи, а також з рядових, що прослужили у збройних силах не менше року

»

28

ження і відтворення, цілеспрямоване формування і раціональне використання професійно підготовлених, відданих людей, які відповідають потребам національної безпеки та оборони України. Управління кар’єрою військовослужбовців передбачає: • атестування (оцінювання) та рейтинговий відбір військовослужбовців до резерву кандидатів для призначення на вищі посади; • обов’язкова зміна служби на командних і штабних посадах через ротацію; • підготовку резерву кандидатів для призначення на посади і на навчання. Основним механізмом реалізації кар’єрного розвитку особового складу Збройних Сил України є складання рейтингу (оцінка спроможності військовослужбовця виконувати більший рівень обов’язків у вищому званні або посаді у порівнянні з іншими військовослужбовцями) з метою просування по службі на підставі щорічного оцінювання. Управління кар’єрою військовослужбовців здійснюється також на основі типового алгоритму управління кар’єрою за відповідними військово-обліковими спеціальностями. Існуючі системи кадрового менеджменту армій провідних країн світу розглянемо на прикладі збройних сил Великої Британії і Сполучених Штатів Америки.

Поетапна кар’єра на Туманному Альбіоні На теперішній час фахівцями міністерства оборони Великої Британії використовується структура просування офіцерів по службі, в основу якої покладена ідея поетапної кар’єрної структури, яка відображає той факт, що невелика кількість людей вже з самого початку служби планує повністю присвятити всю трудову діяльність військовій службі. Дана поетапна кар’єрна структура офіцерів Сухопутних військ базується більше на досвіді військової служби, ніж на їх віковому цензі, та використовує політику послідовного збільшення повноважень і підвищення посади. Тобто використовується принцип кар’єрного розвитку офіцерського складу. Його суть полягає в тому, що відлік різних кадрових дій (ротації, призначення на посади, присвоєння звань, тощо) проводиться не на підставі вікових показників, а на підставі вислуги (термінів) проходження військової служби. Існують три кар’єрних етапи в службі офіцерів: 1) від лейтенанта до капітана; 2) від майора до підполковника; 3) від полковника до виходу на пенсію. Кожний кар’єрний етап характеризується тим, що на його протязі проводиться підвищення рівня освіти та фахової підготовки, набуття досвіду

№9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

роботи на різних посадах. Кожний етап військової служби офіцерів відслідковують та супроводжують за всіма показниками спеціальні підрозділи кадрового центру (ключовий орган системи управління кар’єрою у збройних силах Великої Британії). Базовою основою, на якій будується кар’єра військовослужбовців є система оцінювання (атестування). Оцінювання проводиться щорічно, відповідно до графіків. Щорічну оцінку на офіцерів здійснюють як мінімум два командири: безпосередній (перший), який робить детальну оцінку діяльності підлеглого та прямий (другий) командир, який також здійснює незалежну від першого командира власну оцінку. Головне завдання другого командира — визначити потенціал розвитку особи, яка оцінюється в порівнянні з іншими офіцерами. Призначення на посади (присвоєння військових звань) здійснюють комісії з призначення, які складаються з позаштатних членів, що не входять до складу кадрового центру. Комісії формуються з офіцерів різних військових профілів діяльності та спеціальностей (командири, інженери, штабні офіцери, юристи, тощо). Головою Комісії є представник кадрового центру. Два рази на №9/2015

У Великій Британії використовується структура просування офіцерів по службі, в основу якої покладена ідея поетапної кар’єрної структури, яка відображає той факт, що невелика кількість людей вже з самого початку служби планує повністю присвятити всю трудову діяльність військовій службі» рік зазначені Комісії збираються в кадровому центрі, розглядають всіх кандидатів для призначення на посади (присвоєння військових звань) і приймають відповідні рішення. Кожний офіцер два рази на весь період військової служби проходить так званий «огляд кар’єри» в кадровому центрі. Перший раз він проводиться напередодні отримання військового звання «майор», другий раз – напередодні закінчення терміну перебування у військовому званні «підполковник». Для огляду кар’єри офіцер викликається в кадровий центр, де сумісно з ним проводиться детальний аналіз пройденої військової служби, напрацювання точок зору стосовно можливої оптимізації напрямків розвитку кар’єри в подальшому. Викликано це тим, що напрямки ротації по мірі кар’єрного росту звужуються, і, наприклад, якщо в зван-

ні «капітан» у офіцера може бути три – чотири напрямки ротації (командна, штабна, інженерна, адміністративна), то у військовому званні «полковник» – їх кількість зменшується до одного. Офіцери кадрового центру постійно уточнюють ротаційні схеми у відповідності до основних принципів формування кар’єри офіцерів, побажань військовослужбовців, врахування комплексу соціальних та психологічних чинників, а саме головне – принципу доцільності в інтересах збройних сил. Основними принципами формування кар’єри офіцерського складу є: • сумісна відповідальність за кар’єру військовослужбовця (як з боку командирів, представників кадрових центрів, так і самих військовослужбовців); • постійне формування та супроводження кар’єри військовослужбовця;

29

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

залежність кар’єрного росту від результатів оцінювання службової діяльності, здійснення призначення на посади на конкурсній основі; • постійна фахова підготовка; • відкритість та прозорість при прийнятті кадрових рішень. Кадрова Стратегія збройних сил Великої Британії здійснюється за наступними принципами: • обробляти – «готувати підгрунтя» для укомплектування; • отримувати – залучати, набирати та тренувати висококваліфікований мотивований персонал; • утримувати – надавати кадрам заохочувальну кар’єрну перспективу, яка стимулює та розвиває їх та забезпечує фундамент для можливості створення другої кар’єри після закінчення військової служби; • захищати – забезпечувати сприятливу атмосферу для військовослужбовців та їхніх родин з метою заохочення їх до бездоганного виконання обов’язків; • пам’ятати – надавати колишньому персоналу збройних сил та їхнім родинам допомогу та підтримку, особливо під час їхньої адаптації до умов цивільного життя. Сержантський склад комплектується в основному з числа тих, хто закінчив армійські професійні коледжі і школи, спеціальні навчальні військові частини і підрозділи, а також з рядових, що прослужили у збройних силах не менше року. Найбільш підготовлені сержанти або цивільні особи, що мають технічну освіту, займають проміжне положення між офіцерами та сержантами – стають особливою категорією, уорент-офіцерами. До 85% уорент-офіцерів проходить службу у сухопутних військах. Американський підхід У військовій системі Сполучених Штатів Америки військовий кадровий менеджмент визначається як процес планування, організації, управління, координації та контролю, пов’язаний з прийняттям військовослужбовців на службу, їх підготовкою (освітою), призначенням на посади (використанням на посаді), подальшим розвитком, мотивацією та виходом у відставку або завершенням служби, та спрямований на успішне виконання поставлених завдань. Система управління кар’єрою військовослужбовців базується на дотриманні таких принципів: • призначення здійснюється на основі відповідності кваліфікації, освіти (підготовки), набутого досвіду, відповідності вимогам посади; • забезпечення справедливого (конкурсно-

30

• • •

• •

•

го) підходу до розподілу посад на основі рівних можливостей для усіх військовослужбовців. Алгоритм управління кар’єрою для кожної військової спеціальності є типовим та проводиться наступним чином: визначаються посади, які потребують укомплектування; формується повний список кандидатів до призначення на посади та визначаються особи, які згодні на переїзд до нового місця служби; проводиться розподіл кандидатів за фахом, вмінням та досвідом; проводиться відбір кандидатів з урахуванням рейтингу кожного кандидата та рівня посад, також враховується побажання військовослужбовця; ведеться персональна робота з відібраними кандидатами (вивчення відібраних кандидатів за документами персонального обліку та шляхом особистого спілкування);

•

проводиться оцінювання військовослужбовців. Головна особливість системи атестування офіцерів і сержантів армії Сполучених Штатів Америки – це постійнодинамічна процедура збору інформації про діяльність військовослужбовця. В персональний банк даних військовослужбовця безпосереднім командиром заносяться всі поточні аспекти службової діяльності. Причому при здійсненні аналізу діяльність військовослужбовця оцінюється комплексно, не за якийсь період, а з початку проходження ним військової служби. Поряд з критеріальною оцінкою (10-бальна шкала) існує якісна оцінка діяльності військовослужбовця, його підготовленості (фахової та освітньої). Якісну оцінку, порівняння критеріїв службової діяльності здійснюють незалежні комісії вищих органів. Оцінювання військовослужбовців проводиться відповідними комісіями №9/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тичного досвіду виконання функцій за посадами; • наявності потенціалу для кар’єрного росту; • обов’язкової фахової підготовки перед зайняттям нової посади (курсова підготовка);

Головна особливість системи атестування офіцерів і сержантів армії Сполучених Штатів Америки — це постійно-динамічна процедура збору інформації про діяльність військовослужбовця» два рази на рік. До складу комісії входять до 20 офіцерів з високим рейтингом, рівнем освіти та досвідом роботи на командних посадах в збройних силах Сполучених Штатів Америки. Звання голови комісії повинно бути на два ступеня вищим ніж звання військовослужбовців, що розглядаються. Термін підготовки та проведення комісії від одного до двох місяців. Спілкування членів комісії між собою заборонено. Особові справи військовослужбовців, що розглядаються, є конфіденціальними та членам комісії не видаються. Для них робляться електронні виписки з №9/2015

особових справ в частині, що їх стосується. Чіткі пріоритети для кар’єри Отже, реалізація кар’єри осіб офіцерського складу збройних сил Великої Британії та Сполучених Штатів Америки залежить від: • відповідності освітнього рівня (цивільна, військова освіта) кваліфікаційним вимогам посади; • наявності та якості прак-

31

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Система кадрового менеджменту провідних країн світу базується на прозорості, відкритості, справедливості, рівності та набутого досвіду

»

•

врахування віку офіцера при управлінні його кар’єрою. Основою для реалізації кар’єри є оцінка діяльності офіцера і його особисті претензії на зайняття посад більш високого рівня. На думку американських військових фахівців, щоб стати повноцінним сержантом, підніматись по кар’єрній драбині, військовослужбовець повинен досягти необхідного рівня військової освіти, накопичити практичний досвід у сфері своєї військової спеціальності, постійно займатися самоосвітою шляхом читання та проходження курсів у системі заочного навчання. Мистецтво в практичній роботі, теоретичні знання і ставлення до військової служби встановлені як головні критерії, що визначають професійний рівень сержанта та початку розгляду його кар’єрного зросту. Первинний курс удосконалення навиків керівництва є необхідним для отримання військового звання сержанта: основний – для отримання звання штаб-сержанта, підвищений – для присвоєння звання сержант першого класу і курс головного сержанта – для отримання звання головний сержант. Чергове військове звання сержанта залежить від освітнього рівня. При цьому визначений первинний курс: для сержанта – чотирирічний термін служби, з яких не менше 1-2 років солдатом; основний курс – для штаб-сержанта – 7 років служби; підвищений курс – для сержанта першого класу – 12 років служби; курс головного сержанта – 21 рік служби.

Ще однією з найважливіших умов кар’єрного зросту є відмінна фізична підготовка, яку сержанти не мають право здавати на «добре» та нижче. Таким чином, система кадрового менеджменту збройних сил провідних країн світу – це система, яка динамічно розвивається та удосконалюється в залежності від умов функціонування збройних сил, що дозволяє їй успішно функціонувати, і це дозволяє зробити висновки, які будуть корисними для вдосконалення системи управління кар’єрою військовослужбовців в Збройних Силах України. Система кадрового менеджменту провідних країн світу базується на принципах: • прозорості, відкритості, справедливості (конкурсного підходу до розподілу посад на основі рівних можливостей для усіх

•

• •

1.

• •

військовослужбовців) та рівності (запровадження єдиних стандартів при просуванні по службі на основі відповідності кваліфікації, освіти (підготовки), набутого досвіду, відповідності вимогам посади) у вирішенні кадрових питань; сумісної відповідальності за кар’єру військовослужбовця (як з боку командирів (начальників), кадрових менеджерів, так і самих військовослужбовців); активного менеджменту (постійне формування та супроводження кар’єри військовослужбовця); «оцінка-конкурс-якість», що передбачає залежність кар’єрного росту від результатів оцінювання службової діяльності, здійснення призначення на посади на конкурсній основі, в результаті чого отримується якісний офіцерський склад; постійної фахової підготовки; інтегрованості (міцний зв’язок між кар’єрним менеджментом, освітою, підготовкою і особистим розвитком військовослужбовця). Вплив командира (начальника) на кар’єру офіцера здійснюється через систему оцінки діяльності підлеглого (з правом можливого оскарження). Причому якість здійснення оцінки командирами (начальниками) жорстко контролюється. Порушення процедури оцінки, необ’єктивність мають надзвичайно негативні службові наслідки для тих командирів, які провели необ’єктивне оцінювання. У збройних силах провідних країн світу визначені чіткі пріоритети, які спонукають до служби за контрактом та бажанням робити кар’єру сержанта, до яких належать створення системи мотивацій, що дозволяє зробити вибір на користь військової служби за контрактом та існування відповідних сучасних умов для проходження служби.

2.

3.

32

№9/2015