Оборонний вісник №7/2018 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

7 2018

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

7 2018

ЗМІСТ Національна безпека

Стандарти планування

Актуально

Перемогти на психологічному фронті

Поєднати процеси оцінювання

Протистояння у гібридній війні

Кадрові перспективи

На службі державі

Збройні сили країн Вишеградської групи

Армія «V-4»

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893 з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Новатор»: сучасний продукт ОПК Довідка «Новатор» — спеціалізований броньований автомобіль, який є розробкою конструкторсько-виробничого підприємства ТОВ «Українська бронетехніка» Бойова маса:

9 тонн Максимальна швидкість: 120 км/год (по шосе)

Запас хода:

700 км Двигун/ потужність:

турбодизель Power Stroke/300 к.с. Трансмісія:

6-ступінчата 6 TorgShift Колісна формула:

4x4 Вантажопідйомність:

1000 кг Довжина/ширина/висота:

5,8/2,40/2,16 м Подоланний брід:

0,7 м

«Північна фортеця» На Чернігівщині відбулося тактичне навчання з територіальної оборони «Північна фортеця» — вперше в історії України вони проводилися відразу повним складом бригади територіальної оборони. Відпрацьовані питання застосування підрозділів для прикриття ділянки держкордону, ізоляції району бойових дій, боротьби з диверсійно-розвідувальними силами противника, ведення бойових дій в місті та лісі.

ронеавтомобіль «Новатор» може бути поставлений на озброєння у ЗС України. Також на нього можуть встановити протитанковікомплекси «Стугна» та «Корсар». «Новатор» був розроблений компанією «Українська бронетехніка». Бронемашина створювалася для підрозділів швидкого реагування. За своїми характеристиками близька до КрАЗ «Спартан» і Богдан «Барс-8» та створена на посиленому шасі Ford F-550. Автомобіль виготовлено зі сталі шведської компанії ARMOX різної твердості (до 560) та товщини в залежності від зони бронювання і в цілому машина відповідає класу бронювання ПЗСА-4 або ПЗСА-5. Всі двері облад-

Нові РЛС Радіотехнічні бригади отримали новітні радіолокаційні станції виробництва Запорізького науково-виробничого комплекса «Іскра», які призначені для виявлення цілей на низьких і середніх висотах. Також військові отримали модернізовані радари 36Д6, які призначені для виявлення цілей на малих і середніх висотах в умовах впливу активних і пасивних перешкод з видачею координатної та трасової інформації. За період з 2014 по 2017 рр. підприємство виробило і здало в експлуатацію 32 одиниці військової техніки.

нані спеціальними підсиленими ригелями і замками підвищеної надійності та мають можливість відкривання ззовні у екстрених ситуаціях. У вантажному відсіку розміщено місце для сидіння та передбачено місце для фіксації санітарних нош. Три борти вантажного відсіку відкидаються. Бокові борти легко знімаються для полегшення завантаження/розвантаження та перевезення вантажів різного розміру. «Новатор» обладнано системою пожежогасіння в салоні та в моторному відсіку. В той же час, перші випробування виявили низку недоліків, тому після їх усунення конструкція автомобіля зазнає певних змін.

Катери для ВМС Бронекатери «Вишгород», «Кременчук», «Лубни» та «Нікополь» включено до корабельного складу ВМС. Вони призначені для несення бойової вахти в прибережній морській смузі. Озброєння катера складає два дистанційно керованих морських бойових модуля БМ-5М.01 «Катран-М» з 30-мм автоматичної гарматою ЗТМ-1, 30-мм автоматичним гранатометом КБА-117 та 7,62-мм кулеметом КТ, а також дві ПТРК «Бар'єр» . Катер оснащений оптико-електронною системою керування вогнем, а також має комплект переносного ЗРК.

Фінансова допомога від США Комітет з питань асигнувань Палати представників Конгресу США пропонує збільшити у бюджеті 2019 року кошторис допомоги, який надається Україні через програми Держдепу і Пентагону. Сукупний обсяг коштів, які можуть бути виділені для підтримки України у 2019 бюджетному році, становить 691 млн доларів — це на понад 70 млн. доларів більше, ніж передбачено асигнуваннями поточного року.

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Нові особливості проходження військової служби Законом щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби надається можливість звільнитися або укласти новий контракт військовослужбовцям, які уклали контракт до закінчення особливого періоду та не набули права на звільнення до 07.01.2018 року. Також цим Законом: • надана можливість продовжувати в особливий період військову службу за новим контрактом на строк від 1 до 10 років; • підвищено граничний вік для вступу до вищих військових навчальних закладів, тепер курсантами зможуть стати громадяни до 30 років (в тому числі військовослужбовці); • підвищено граничний вік перебування на військовому обліку для жінок до 60 років (було 50); • визначено підстави звільнення з військової служби військовослужбовців з числа іноземців та осіб без громадянства, які не пройшли випробувальний строк; • удосконалено окремі норми щодо забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій та призову під час мобілізації; • надано можливість військовослужбовцям, визнаним рішеннями військово-лікарських комісій непридатними за станом здоров’я до військової служби, продовжувати проходження служби. Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Рухаємося не туди Суспільно-політичний настрій жителів України переконливо демонструє, що переважна більшість населення вкрай не задовільна напрямком, у якому рухається країна. отже, розподіл відповідей на питання: «Ви задоволені чи не задоволені напрямком, в якому рухається наша країна?» виглядає наступним чином:

11,2%

5,1%

83,7% Не задоволені Задоволені Важко відповісти

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №7/2018

Закон про нацбезпеку З

акон України «Про національну безпеку України» визначає основну архітектуру в секторі безпеки та оборони – чітко визначені ролі, обов’язки та повноваження всіх учасників сектору, систему стратегічного планування, прозорість та механізми демократичного цивільного контролю над збройними силами та структурами безпеки та інші. Це і є ключові принципи, на яких ґрунтується ефективна організація системи оборони країн НАТО. Найбільш важливі зміни торкнуться Міноборони і ЗС України. Наприклад, очільник оборонного відомства має призначатися на посаду Верховною Радою за поданням Президента України з числа цивільних осіб. Перший заступник і заступник міністра оборони так само мають бути цивільними, що відповідає принципу, який сповідують в країнах НАТО, а також Стратегічному оборонному бюлетеню. Окрім цього, із введенням воєнного стану Нацгвардія України підпоряд-

ковуватиметься не Міноборони, а напряму Головнокомандувачу ЗСУ. Так само, як і Державна спеціальна служба транспорту. Серед фундаментальних національних інтересів держави називається інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та НАТО. Також розмежовуються посади начальника Генштабу та головнокомандувача Збройних Сил України. Найвищою військовою посадовою особою у Збройних Силах стане Головнокомандувач ЗСУ. Керівництво армією він здійснюватиме через Генштаб, а територіальною обороною – напряму. Головнокомандувача призначатиме та звільнятиме Президент, який є Верховним Головнокомандувачем. Важливо, що у Законі виділяється окрема стратегія кібербезпеки, яка має схвалюватися рішенням РНБО і затверджуватися Президентом.

«Законом «Про національну безпеку» ми твердо підкреслюємо курс України на європейську і євроатлантичну інтеграцію. Ми підтверджуємо, що наша держава, український народ чітко визначився із своїм майбутнім – це майбутнє в родині народів вільного світу». Петро Порошенко, Президент України

Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стандарти планування

Забезпечення процесу національного оборонного планування повинно відбуватися на стандартах НАТО — саме це визначено однією з цілей оборонної реформи в Україні

Крикун П.М., старший науковий співробітник

инішня історична доба породила новий вид міждержавного протистояння – гібридні

війни. Для таких війн характерно: • відсутність класичного збройного вторгнення; • широке застосування, поряд зі зброєю, невоєнних засобів боротьби; • стирання межі між війною і миром; • активне застосування колабораціоністських

Павленко В.І., старший науковий співробітник

формувань – «внутрішньої армії». Україна фактично стала першою державою, проти якою розв’язана гібридна війна. Результати аналізу оборонних оглядів свідчать, що методичні рекомендації, які приймалися для окремих процедур оборонного планування, зокрема оборонного огляду, середньострокового та короткострокового планування у Міністерстві оборони та Збройних Силах

Полякова О.В., науковий співробітник

України системно не охоплювали всі процеси і процедури оборонного планування для сил оборони в цілому. Це негативно вплинуло на його ефективність та взаємозв’язок з бюджетним плануванням, значно ускладнювало досягнення поставлених стратегічних цілей системного реформування та розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань, реалізацію програмно-цільового методу планування. Дисбаланс обо№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ронного і бюджетного планування став однією з причин невиконання практично всіх оборонних програм, які були прийняті у минулі роки. Саме тому, питання розроблення методичного забезпечення перспективного оборонного планування, яке відповідає сучасним реаліям, автори статті вважають актуальним і невідкладним. Відсутність системного методичного забезпечення негативно вплинуло на регуляторні процеси, зокрема Закону України «Про організацію оборонного планування», який уже є застарілим і не враховує повною мірою вітчизняний досвід та не відповідає принципам і стандартам оборонного планування НАТО. Однією з оперативних цілей оборонної реформи в Україні визначено впровадження процесу оборонного планування у сфері оборони відповідно до євроатлантичних принципів та підходів. Фактично, мова йде про створення перспективної системи оборонного планування, яка спиралася б на досвід держав Альянсу і разом з тим враховувала особливості України в широкому їх прояві: від навколишньої воєнно-політичної обстановки до ресурсних можливостей. Серед чинників, які обумовлюють актуальність цього завдання виділяються наступні. Перший чинник. Зміни в характері загроз воєнній безпеці України та сучасних воєнних конфліктів. Завершення на початку 1990-х років «холодної війни» докорінно змінило воєнно-політичну обстановку у світі і, зокрема, на європейському континенті. Відійшла у минуле загроза глобальної війни із застосуванням ядерної зброї. Ширилась надія на беззастережний пріоритет мирних засобів врегулювання міждержавних конфліктів. За таких умов в державах-членах НАТО, як і в Альянсі в цілому, основним методом планування у сфері оборони було визнано оборонне планування на основі спроможностей (Capability-based planning). Його методика зорієнтована на планування за відсутності реальних воєнних загроз і при широкому спектрі викликів безпеці. Останнє створює певну невизначеність, а тому потребує проведення функціонального аналізу усіх можливих операцій потенційного противника. Подібний метод превалював і в оборонному плануванні в Україні, оскільки прогнози втягування її у воєнні конфлікти обмежувалися лише збройним конфліктом на державному кордоні. В західних державах і в Україні при появі реальних воєнних загроз основним методом визнавалося планування на основі загроз (Threat-based planning). Воно характеризується концентрацією №7/2018

уваги на певному противнику, оцінці його спроможностей і суттєвому збільшенні витрат на оборону. На фоні такої воєнно-політичної обстановки використання виключно одного із наведених методів оборонного планування не дозволяє забезпечити необхідний рівень обороноздатності держави в умовах гібридних загроз. Проведений аналіз їх методик свідчить про доцільність виділення в них положень, які можуть бути застосовані в умовах наявності гібридних загроз. Саме на основі згаданих положень, доповнених специфікою, притаманною нинішнім загрозам, може бути створена методика перспективної системи оборонного планування.

Перспективна система оборонного планування має об’єднувати щонайменше два взаємопов’язаних процеси: планування спроможностей і планування ресурсів» Другим чинником, який викликав потребу в змінах у системі оборонного планування є створення сил оборони держави. У цьому функціональному об’єднанні, при збереженні головної ролі за Збройними Силами, зріс внесок в оборону держави інших військових формувань і правоохоронних органів. Для них в гібридній війні окреслилися завдання з протистояння специфічним діям агресора, які мають високий потенціал небезпеки для держави. Мова йде про: кібератаки; дії незаконних збройних формувань, диверсійних і терористичних груп; провокування масових безпорядків серед населення, міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів. Все це потребує передбачити при оборонному плануванні забезпечення сумісності усіх складових сил оборони, безперервності і стійкості управління ними в кризових ситуаціях, максимального використання їх спроможностей при оптимальних витратах ресурсів. За діючою системою оборонного планування проведено декілька повних циклів оборонного планування з розробленням документів довгострокового, середньострокового і короткострокового планування. Одночасно, минулі роки були і періодом її апробації в умовах складної воєнно-політичної обстановки та в рамках реалізації Україною курсу на євроатлантичну інтеграцію. Усе це дало змогу виділити як позитивні сторони системи, так і її недоліки.

Поряд з вищезазначеними системними недоліками простежується також: • дисбаланс між оборонним і бюджетним плануванням, що часто ставало однією з причин невиконання державних програм з питань оборони; • відсутність охоплення оборонним плануванням, яке здійснювалося Міністерством оборони та Генеральним штабом, усієї оборонної проблематики, що перебуває у полі відповідальності інших військових формувань і правоохоронних органів. Крім того, органи управління останніх так і не набули статусу повноцінних суб’єктів оборонного планування. Попереднім національним досвідом та результатами вивчення досвіду наших західних партнерів підтверджується, що першим і найскладнішим кроком у створенні перспективної системи оборонного планування має стати розробка її методичного забезпечення. Під методичним забезпеченням оборонного планування розуміється розроблення та затвердження вимог і рекомендацій щодо організації оборонного планування, розроблення і корегування його документів. Перспективна система оборонного планування має об’єднувати щонайменше два взаємопов’язаних процеси: планування спроможностей і планування ресурсів. При цьому, постає проблема в досягненні компромісу між потребами в ресурсах для досягнення спланованого рівня спроможностей і реальними можливостями держави щодо забезпечення таких потреб. Компроміс досягається із застосуванням механізму управління ризиками, методи і форми якого є складовою загальної методики оборонного планування. Така перспективна система планування може мати низку особливостей, обумовлених, зокрема: • підвищеною увагою і перерозподілом ресурсів на користь сил оборони, які протидіють гібридним загрозам (кіберзагрози, терористичні і диверсійні групи, незаконні збройні формування, сепаратистські рухи тощо); • підготовкою сил і засобів, призначених для локалізації загроз, зародження яких провокується потенційним противником на території України в загрозливий період (до початку відкритих агресивних дій); • формуванням спроможностей сил оборони до ведення тривалих низькоінтенсивних бойових дій в умовах масштабного інформаційно-психологічного впливу противника на особовий склад; • удосконаленням територіальної оборони з широкою опорою на місцеві ресурси; • налагодженням тісної взаємодії між силами

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

оборони і силами безпеки, а, відповідно, погодженням заходів оборонного планування із заходами планування у сфері безпеки. Саме в контексті загально прийнятих процедур оборонного планування та згаданих особливостей пропонується формувати основи методики перспективної системи оборонного планування. У ній слід розкрити організаційні, аналітичні, виконавчі заходи та заходи із забезпечення процесу планування, а також з підготовки підсумкових інформаційноаналітичних матеріалів та документів. Правовою базою методики мають бути визначені Стратегією національної безпеки України та Стратегією воєнної безпеки України стратегічні цілі, місія і завдання сил оборони в конкретних історичних умовах, а також напрями розвитку їх спроможностей. У подальшому будемо оперувати Стратегією воєнної безпеки, а не нині діючою Воєнною доктриною України. Саме до такої Стратегії ми маємо перейти при адаптації національного законодавства до законодавства держав-членів НАТО і Європейського Союзу. Методика планування в узагальненому вигляді може включати: • аналіз безпекового середовища та міжнародних зобов’язань України у військовій сфері; оцінку воєнних загроз; • розроблення положень воєнно-політичного керівництва обороною держави, зокрема переліку завдань оборони, вимог до сил оборони тощо; • планування сил оборони, визначення та опис сценаріїв планування; • оцінка спроможностей наявних військ (сил) та визначення необхідних спроможностей перспективного складу сил оборони; • визначення спроможностей сил оборони, які потрібно створювати, підтримувати, нарощувати та розвивати відповідно до визначених їм завдань/місій та ресурсних можливостей держави; • формування інформаційно-аналітичних матеріалів та розроблення концептуальних, доктринальних, програмних та планових документів оборонного планування; • аналіз виконання спланованих заходів, підготовка звітних документів та створення дієвої системи управління ризиками. При такому підході процес планування може забезпечити виконання двох важливих функцій: • оптимізації структури складових сил оборони, їх потреб та спроможностей виконати місії або завдання оборони; • забезпечення відповідності існуючих військових спроможностей з необхідними спроможностями сил оборони, які обумовлені їх потребами. Виходячи з вимог системності методика оборонного планування має бути

Логічна послідовність процедур оборонного планування та розроблення основних вихідних документів Довгострокове планування (5 і більше років)

Стратегія воєнної безпеки України планування можливостей Воєнно-політичні вказівки Міністерства оборони України планування Стратегічний замисел застосування Збройних Сил України (Національна воєнна стратегія України)

Середньострокове планування (до 5 років)

Мал. 1

Стратегічний план застосування ЗС України (Strategic Campaign Plan)

Стратегічний план розвитку ЗС України (Strategic Capability Roadmap)

Система управління ризиків (аналіз задоволення потреб, рішення щодо виділення додаткових ресурсів, корегування стратегічних цілей, стратегій/концепцій тощо)

програмування Комплексна програма розвитку можливостей ЗС України (Defence Capability Plan, Investment Plan) бюджетування Короткострокове планування (1-3 роки)

Бюджет МО України (бюджетні програми, за які відповідають структурні підрозділи МО України та ГШ ЗС України) бюджетування Моніторинг та періодичні звіти щодо стану ЗС України, виконання оборонних і бюджетних програм та досягнення ними додаткових можливостей) планування ресурсів

прийнятною як для Збройних Сил, їх видів (окремих родів військ/сил), військових частин, органів військового управління усіх рівнів, так і для інших складових сил оборони. Крім того, вона повинна бути адаптованою до умов діяльності цивільних організацій, які опікуються питаннями оборони. За таких умов методика може представляти логічну послідовність процесів і процедур: від політики управління, через фази (етапи) процесів, до зворотної реакції через систему управління ризиками, що базується на щорічних звітах/доповідях. Така послідовність у загальному вигляді представлена на мал. 1. У більш деталізованому вигляді система може включати додаткові заходи, процедури, обхідні шляхи тощо. Таким чином, встановлюючи логічний зв'язок процесів і основних документів планування, його методика буде передбачати аспекти воєнно-політичного рівня керівництва у форматі Стратегії

національної безпеки, Стратегії воєнної безпеки та Цільового пакету спроможностей сил оборони, середньострокових та короткострокових процесів планування і програмування у форматі Стратегічного плану застосування сил оборони, планів операцій, програм і планів щодо розвитку складових сил оборони та їх спроможностей, а також процесу бюджетування. Ці процеси мають бути національною справою, а планові заходи щодо підготовки до набуття членства в НАТО є додатковими заходами забезпечення обороноздатності держави та інтеграції національного оборонного планування до оборонного планування НАТО. Для забезпечення практичної направленості методики оборонного планування доцільно виділяти наступні його фази (етапи). Перша фаза оборонного планування має більш загальнонаціональну спрямованість. Головна її ціль – визначення вимог до сил оборони, що базуються №7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

на положеннях Стратегії національної безпеки України та Стратегії воєнної безпеки України, а також визначення необхідних спроможностей, які повинні відповідати цим вимогам. Документом цієї фази планування може бути Цільовий пакет спроможностей сил оборони або інший документ довгострокового планування, у якому доцільно відобразити: • обсяг амбіційних завдань застосування сил оборони; • стратегічні цілі досягнення необхідних спроможностей складових сил оборони для виконання цих завдань; • положення щодо перспектив розвитку основних зразків озброєння, військової і спеціальної техніки, військової інфраструктури; • питання планування необхідних оборонних ресурсів; • розроблення державних оборонних програм; • інші аспекти реалізації державної політики у сфері оборони. Цей документ інтегрується з системою управління ризиками та результатами планувального процесу на довгострокову перспективу. Друга фаза оборонного планування – це програмування. Вона базується на результатах попередньої фази. Основними елементами фази програмування є оцінювання спроможностей та визначення проблем і недоліків з огляду на оперативні вимоги. За результатами оцінювання визначається різниця між необхідними та існуючими спроможностями, приймаються управлінські рішення щодо підтримки, нарощування, створення або позбавлення зайвих спроможностей складових сил оборони, а також визначення шляхів досягнення цілей і виконання завдань досягнення необхідних спроможностей сил оборони в цілому. Досягнення визначених спроможностей сил оборони забезпечуються виконанням завдань, визначених стратегічними (оперативними) планами застосування сил оборони, щодо готовності до спільних дій з силами безпеки держави та участі у міжнародних місіях відповідно до міжнародних зобов’язань України. Ця фаза передбачає розроблення середньострокових програм (планів) реформування та розвитку складових сил оборони і набуття ними необхідних спроможностей. Деталізація цих документів здійснюється: • у Збройних Силах України – до виду (окремого роду) військ (сил); • в інших складових сил оборони – до окре№7/2018

мих організаційних структур, що задіяні в обороні держави. За окремими напрямами діяльності складових сил оборони та для розв’язання окремих проблем розробляються державні цільові оборонні програми, відповідні концепції, доктрини та стратегії застосування (діяльності) складових сил оборони тощо. Організаційні засади цієї фази оборонного плануванням мають визначатися наказом Міністерства оборони. Оскільки оборонне планування відноситься до повноважень цього відомства, то згаданий наказ є обов’язковим для виконання органами управління інших складових сил оборони. У короткостроковому циклі планування розробляються План утримання і розвитку Збройних Сил України (інших військових формувань), плани діяльності (дій) міністерств та інших центральних органів державної влади, які спрямовані на: • визначення заходів з досягнення стратегічних цілей розвитку складових сил оборони; • реалізацію середньострокових документів оборонного планування. Важливим елементом цієї фази є планування держоборонзамовлення на постачання (закупівлю) продукції, виконанням робіт та наданням послуг оборонного призначення. Координація діяльності з реалізації оборонного замовлення покладена на Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Третьою фазою системи оборонного планування є ресурсне планування (бюджетування), яке базується на результатах фази програмування. Результатами цієї фази є щорічний оборонний бюджет, що формується на основі Плану утримання і розвитку Збройних Сил України (інших військових формувань) та планів діяльності (дій) міністерств, у підпорядкуванні яких перебувають сили оборони. Для узгодженості процесів оборонного та бюджетного планування формат цих планів має бути максимально наближений до формату державного бюджету. Щорічний оборонний бюджет є основним документом виконавчого процесу планування ресурсів, у тому числі бюджетування. Підготовка документів фази бюджетування є завершенням прямого циклу оборонного планування в цілому. Четвертою фазою системи оборонного планування є процес підготовки та надання звітних доповідей. Ця фаза відбувається в двох взаємопов’язаних процесах оборонного планування, який базується на спроможностях і який базується на ресурсах.

За результатами реалізації заходів оборонного планування готуються щорічні доповіді щодо виконання заходів підтримки, розвитку, створення та нарощування спроможностей складових сил оборони, а за результатами бюджетного планування – про стан фінансування сфери оборони у порядку (за нормою), встановленому Міністерством фінансів. Ці доповіді мають бути взаємоузгодженими між собою, містити об’єктивну оцінку цільовому та ефективному використанню коштів і бути основним критерієм ефективності оборонного планування. Доповіді щодо набуття військових спроможностей Збройними Силами та іншими складовими сил оборони готує Генеральний штаб і за підписом Головнокомандувача Збройних Сил України надає Міністру оборони та Президенту України – Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України. Міністерство оборони спільно з іншими складовими структурами сил оборони узагальнює результати використання (освоєння) виділених на оборону ресурсів та щорічно звітує перед Урядом України. Результативні показники зазначених доповідей є основою для прийняття рішень щодо реагування на ризики досягнення необхідних спроможностей складових сил оборони та цільового використання оборонних ресурсів. При визначенні результативних показників оцінки досягнення спроможностей сил оборони доцільно використовувати методологію, описану відповідними стандартами НАТО: AFS Vol. VII (CREVAL), AFS Vol. VI (TACEVAL), AFS Vol. VIIІ (MAREVAL), AFS Vol. IX (Evaluation of Joint HQs), AFS Vol. XI (SOFEVAL) та інші. Таким чином, запропоновані основи методичного забезпечення планування будуть базуватися на таких етапах (елементах): 1) визначаються амбіційні політичні завдання та шляхи їх досягнення; 2) концентрації діяльності персоналу у системі планування на практичних заходах середньострокового та короткострокового періоду; 3) визначення механізму оптимізації процесу створення логічної послідовності плануючих документів, що, в свою чергу, забезпечує цільову спрямованість заходів оборонного планування та максимальну їх узгодженість з іншими видами планування у сфері оборони. Використовуючи таку методику можна забезпечити більш збалансований розвиток спроможностей сил оборони, підвищити ефективність планування та використання ресурсів, досягти прийнятних ризиків, що в цілому буде відповідати вимогам планування НАТО.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зміст основних елементів методики оборонного планування бажано визначати і на рівнях управління (керівництва) разом з розробленням його вихідних документів. На рівні воєнно-політичного керівництва – керівництво у сфері оборони здійснюється: Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Міністром оборони України. При цьому, його основи визначаються Конституцією, законами «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України», «Про внутрішню і зовнішню політику України», іншими законами України, Стратегією національної безпеки України, Стратегією воєнної безпеки України та міжнародними зобов’язаннями України з питань безпеки та оборони. Одними з ключових документів для безпосереднього планування та реалізації державної політики у сфері оборони є Стратегія національної безпеки, Стратегія воєнної безпеки України та Цільовий пакет спроможностей сил оборони, які визначають довгострокові стратегічні перспективи розвитку сил оборони та їх застосування. Міністерству оборони в рамках реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва та системного вирішення питань оборони було б доцільним видання Організаційних засад оборонного плануванням. Цим документом, який слід видавати на кожний цикл оборонного планування, надавалися б інструкції, визначалися пріоритети, цілі і завдання стосовно досягнення показників складу, ступеню готовності, необхідних спроможностей сил оборони, сфери співпраці між складовими сил оборони та з іншими урядовими установами, які займаються питаннями оборони. Організаційні засади мають поєднати зусилля органів управління усіх складових сил оборони, а також інших державних органів у процесі оборонного планування. У цей документ можуть періодично вноситися зміни, які б уточнювали порядок подальшої спільної роботи, у тому числі з питань управління ризиками. Для військового командування повноваження у сфері оборонного планування визначаються для стратегічної, оперативної та тактичної ланок. Основні повноваження стратегічної ланки полягають у визначенні потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних та інших ресурсах, необхідних

для належного виконання завдань силами оборони. Такі потреби є вихідними даними для оборонного планування і визначаються на основі оцінки можливих варіантів застосування сил оборони при відсічі збройній агресії проти України, у внутрішньому збройному конфлікті, прогнозної оцінки стосовно масштабів залучення сил оборони до виконання завдань у рамках міжнародних договорів України та інших законодавчо визначених їм завдань. Військове командування оперативної і тактичної ланок готує і надає Генеральному штабу пропозиції щодо перспективного обрису сегменту Збройних Сил, в якому вони перебувають (оперативне командування, повітряне командування, військово-морська база, військовий навчальний заклад, бригада, полк тощо). Такі пропозиції можуть, зокрема, стосуватися: структури і чисельності з’єднань та військових частин видів Збройних Сил, родів військ (сил) і спеціальних військ; типів і кількості озброєння та військової техніки, якими доцільної їх оснастити; системи логістики і медичного забезпечення; системи оперативної і бойової підготовки. Такі пропозиції перш за все мають спиратися на оцінку досвіду бойового застосування військ, висновки за результатами навчань і тренувань, а також на аналіз повсякденної діяльності органів управління, з’єднань і військових частин. Дані, які стосуються усіх видів потреб для виконання завдань оборони держави, надають Генеральному штабу

не лише військове командування Збройних Сил, а й органи управління інших складових сил оборони. Розподіл повноважень у сфері оборонного планування між різними рівнями управління дозволяє оптимально поєднати переваги двох способів планування — «зверху вниз» і «знизу вверх». Перший з них дає можливість повноцінно використати відповідні наукові дослідження та прийнятний для сил оборони України іноземний досвід, другий – максимально врахувати вітчизняний досвід, викладений з позиції військового командування оперативної і тактичної ланок. Ключовим елементом організації оборонного планування є розподіл завдань, ролей і відповідальності між його суб’єктами. Задля цього доцільно створювати інтегровану матрицю з чітким алгоритмом такого розподілу в залежності від відповідей на питання: • «хто що робить?»; • «яка структура повинна готувати вихідні документи?»; • «яка структура координує заходи?»; • «яка структура несе головну відповідальність за виконання завдання?»; • «яка структура забезпечує фінансування?». Перелік суб’єктів планування, які попадають у поле матриці, достатньо значний. Серед них, у першу чергу, державні структури, які відповідальні за виконання завдань оборони як військовими, так і невійськовими засобами. Одна із перших спроб офіційно розподілити №7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

таку відповідальність була здійснена у рамках Стратегічного оборонного бюлетеня України, схваленого Указом Президента України від 29 грудня 2012 року №771. Однак, набутий досвід показує необхідність розширення переліку згаданих суб’єктів за рахунок залучення до нього науково-дослідних установ та неурядових організацій, сфера діяльності яких зачіпає оборонні питання. Розподіл завдань, ролей та відповідальності варто здійснювати за складовими: управління, підтримка, головна роль, координація та інші напрями діяльності складових сил оборони. У форматі матриці може визначатися: перелік/сфера завдань оборони; список/ перелік органів/структур та установ з окремою сферою завдань оборони; перелік сценаріїв планування та обсяг заходів для різного рівня загроз і відповідних цим рівням ступенів готовності сил оборони. Матричну форму завдань, ролей і відповідальності доцільно оновлювати (корегувати) у випадку змін щодо: • основ воєнно-політичного керівництва (прийняття нової редакції Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України); • законодавства у сфері оборони (зміни системи комплектування військ (сил), структури складових сил оборони та інших системних реформаторських заходів); • міжнародних зобов’язань України. У процесі оборонного планування важливо якомога повно враховувати умови виконання силами оборони ви№7/2018

значених їм завдань. Такі умови доцільно поділяти на цивільні/соціальні, фізичні, військові та інші. Цивільні/соціальні умови характеризуються, зокрема: етнічним і конфесійним складом населення в районах можливого проведення військових операцій, його відношенням до української держави і її сил оборони; політикою регіональних ЗМІ, їх підтримкою дій сил оборони; ступенем міжнародної підтримки воєнної політики України. Фізичні умови передбачають перш за все топографічні елементи місцевості, на якій можливе розгортання бойових дій сил оборони, а саме: рельєф місцевості, ґрунти і рослинне покриття, гідрографія (ріки, озера та інші природні і штучні водоймища), населені пункти, дорожня мережа, об’єкти інфраструктури. До фізичних умов відноситься і клімат в регіоні. Військові умови відображають фактори, які відносяться до завдань/місій, органів військового управління, та військ (сил). Ці фактори оцінюються як відносно сил оборони України, можливих її союзників, а також стосовно збройних сил імовірного противника. До таких факторів можна, зокрема, віднести: • прогноз оперативної обстановки, яка може скластися при відбитті агресії проти України; • співвідношення в чисельності особового складу і основних видів озброєння; • рівень підготовки органів військового управління і особового складу, наявність бойового досвіду; • рівень взаємосумісності сил оборони України і збройних сил можливих союзників; • запаси матеріально-технічних засобів і можливості їх поповнення. Характеристика умов виконання завдань оборони у процесі оборонного планування зводяться у базу даних, які готуються відповідними органами військового керівництва, у тому числі усіма органами розвідки та представниками органів державної влади. Ця база даних забезпечує процес оборонного планування у ході програмування, бюджетування та реалізації спланованих заходів. Вона допомагає аналізувати об’єктивні і суб’єктивні фактори впливу, які при цьому проявляються. Одним із документів оборонного планування є Стратегія національної безпеки України, яка передбачає «забезпечення максимальної взаємосумісності Збройних Сил України зі збройними силами держав-членів НАТО шляхом запровадження стандартів Північноатлантичного альянсу». Запровадження оперативних стандартів НАТО зачіпає і оборонне плану-

вання. Як відомо, оперативні стандарти – це стандарти, які стосуються розробки, підготовки і проведення військових операцій. Вони викладені у доктринах, настановах, методиках тощо. Але, дотримання стандартів НАТО при проведенні згаданих оперативних заходів, вимагає створення для цього відповідних спроможностей. За цим, у багатьох випадках, стоїть необхідність проведення трансформації певних структур Збройних Сил, змін у складі і повноваженнях органів управління, системі зв’язку тощо. А це вже сфера оборонного планування. Серед оперативних стандартів, які сили оборони України мають освоїти, можна згадати стандарт НАТО «Allied Forces Standard» (AFS Vol. I (General force standards) щодо загальних вимог до спроможностей військ (сил). Всього ж, Програмою Міністерства оборони України з військової стандартизації на 20162018 роки передбачено розроблення понад 130 стандартів. Серед них, зокрема, розробка бойових статутів Сухопутних військ та настанов з підготовки та застосування військ, що, загалом, сприятиме підвищенню рівня взаємосумісності Збройних Сил України зі збройними силами країн-членів НАТО. Важливим елементом у системі оборонного планування є визначення сукупності сценаріїв планування в залежності від варіантів застосування сил оборони. Сценарії планування повинні відповідати можливим рішенням воєнно-політичного керівництва щодо реагування на ризики і загрози воєнного характеру: за яких умов, у якій формі, у якому складі і при якій чисельності воєнно-політичне керівництво держави передбачає застосовувати сили оборони. Обов’язковою умовою при розробленні сценарію є врахування положень Стратегії національної безпеки, Стратегії воєнної безпеки, Доктрини застосування сил оборони, інших керівних документів оборонного та оперативного планування. В умовах гібридних загроз необхідно враховувати не тільки військові, а й цивільні (військово-цивільні) заходи реагування на воєнні загрози. Важливим у цьому процесі є усвідомлення політичним та воєнно-політичним керівництвом держави наслідків (результатів) досягнення політичних цілей при застосуванні військових спроможностей, сфери та обсягів їх застосування при безпосередньому реагуванні та запобіганні кризовим ситуаціям. Це має бути відповідальністю цивільного Міністерства оборони. Для кожного сценарію планування, що відповідає певному варіанту застосування сил оборони, необхідно відпрацю-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вати опис/перелік спроможностей, які потрібно мати для успішного виконання силами оборони завдань за згаданим варіантом застосування. У подальшому здійснюється їх узагальнення, як для окремих складових сил оборони, так і в цілому для сил оборони. Процес визначення необхідних спроможностей розглядається як складова оборонного планування. У найбільш загальній формі він може включати: • визначення необхідних спроможностей для виконання завдань оборони; • аналіз наявних спроможностей та оцінка їх відповідності вимогам (здатності до виконання визначених завдань оборони); • оцінювання недостатніх або надлишкових спроможностей шляхом порівняння необхідних та наявних спроможностей; • визначення пріоритетності набуття спроможностей відповідно до завдань з урахуванням перспективи їх розвитку; • формування переліку необхідних спроможностей та відповідного їм перспективного складу сил оборони. Узагальнення опису/переліку спроможностей має бути орієнтовано на сценарій, який передбачає необхідні спроможності сил оборони та максимальний обсяг затратних ресурсів. На основі узагальнених необхідних спроможностей визначаються планові заходи щодо спроможностей складових сил оборони, які необхідно підтримувати, створювати або нарощувати. Для цього, здійснюються розрахунки потреб у ресурсному забезпеченні досягнення спроможностей сил оборони для врахування їх при плануванні ресурсів. Важливим у цьому процесі буде визначення

можливостей держави у форматі прогнозних показників видатків державного бюджету на оборону на середньострокову та довгострокову перспективу. Це дасть можливість визначити ступінь задоволення державою фінансових потреб оборони та ризику виконання завдань, які покладені на сили оборони. Не менш значимим елементом системи оборонного планування має бути формування Каталогу спроможностей складових сил оборони, що містить перелік основних спроможностей (оперативних, бойових, спеціальних), опис їх характеристик та вимог до них. Він може використовуватися в процесах оперативного (стратегічного) планування застосування сил оборони, оборонного планування, підготовки військ (сил), розвитку військової науки, технологій, озброєння і військової техніки, а також для планів (програм) державних закупівель та постачання тощо. Каталог спроможностей, який прийнято для Збройних Сил розроблено на основі вимог до підготовки, застосування органів військового управління, військ (сил) та їх всебічного забезпечення, які визначені відповідними національними нормативними документами (бойовими статутами, настановами, положеннями, інструкціями тощо), а також відповідними стандартами НАТО (Allied Forces Standards). Було б доцільним по аналогічному формату та з урахуванням особливостей діяльності визначати спроможності для інших складових сил оборони. Часові рамки довгострокового та середньострокового циклів оборонного планування визначаються виходячи з обсягу заходів, що будуть передбачатися

засадами планування та рекомендаціями органів управління, які організовують цей процес. Вони залежатимуть також і від цілей, які намічено досягти та обсягу і характеру заходів, спрямованих на це. Часові показники циклів оборонного планування, особливо короткострокового, повинні узгоджуватися зі строками бюджетного планування, які визначені Бюджетним кодексом України. За таких вимог, програми (плани) оборонного планування, у першу чергу План утримання та розвитку Збройних Сил та плани діяльності центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають сили оборони, повинні бути прийняті до складання бюджетних запитів на наступний рік. Для забезпечення своєчасного і скоординованого оборонного планування було б доцільно відпрацьовувати Календар планування. Опираючись на міжнародний та вітчизняний досвід, термін проведення оборонного огляду та підготовки вихідних документів оборонного планування може складати, орієнтовно, півтора – два роки. Враховуючи циклічність та строки виконання діючих концептуальних і програмних документів оборонного планування, наступний цикл оборонного планування доцільно розпочати у 2018 році. Це забезпечить повноцінне впровадження програмно-цільового методу планування оборонних ресурсів починаючи з 2021 року. Ресурсне планування (бюджетування) починається з управлінських вказівок щодо циклу бюджетного планування, а закінчується схваленням оборонного бюджету. Початок бюджетного планування має свідчити, що фаза програмування завершена, прийнято рішення щодо визначення стратегічних цілей і пріоритетів розвитку складових сил оборони та виконання заходів оборонного планування, які фінансуються за відповідними бюджетними програмами. При цьому, формування бюджетних програм можна вважати більш технічним процесом, який здійснюється під контролем визначених головних розпорядників бюджетних коштів. Для учасників оборонного планування обов’язковим має бути дотримання норм Бюджетного кодексу України, а також бюджетних параметрів, визначених Міністерством фінансів. Особливістю процесу формування показників фінансового забезпечення складових сил оборони є участь у ньому Ради національної безпеки і оборони України. РНБО розглядає на своєму засіданні і приймає рішення щодо проекту закону про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національ№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ної безпеки і оборони України. У подальшому, Уряд разом з проектом цього Закону подає на розгляд Верховної Ради і інформацію пропозиції РНБО, що потребують врегулювання. В основу управління ризиками в оборонному плануванні покладається системний аналіз документів оборонного і бюджетного планування. За його результатами приймаються та реалізуються управлінські рішення щодо отримання максимальної ефективності оборонного планування при забезпеченні прийнятного рівня ризиків. Процес управління ризиками передбачає проведення процедур щодо ідентифікації та оцінки ризиків, визначення форм і способів дій відповідних органів управління (структур) на процес оборонного планування щодо зменшення або нейтралізації наявних ризиків. Управління ризиками здійснюється відповідними органами військово-політичного керівництва та військового командування. При цьому, особлива роль і відповідальність має бути покладена на аналітичні центри та наукові установи, які мають бути задіяні у об’єктивному аналізі результатів виконання документів оборонного та бюджетного планування. Аналізу підлягають звітні доповіді щодо набуття визначених спроможностей складовими сил оборони та використання (освоєння) виділених на оборону ресурсів. Науково обґрунтовані висновки такого аналізу мають бути основою рішень при управлінні ризиками. У процес системного аналізу стану та перспектив розвитку сил оборони важливе значення має оборонний огляд. Роль оборонного огляду в оборонному плануванні обумовлена завданнями, які ним вирішуються, а саме: • аналіз стану досягнення довготривалих стратегічних цілей в оборонній сфері; • комплексна оцінка воєнної безпеки України, існуючих та потенційних воєнних загроз; • огляд готовності території та населення до оборони держави; • оцінка значимості раніше взятих Україною міжнародних зобов’язань у воєнній сфері для національної безпеки і оборони України, а також орієнтовний обсяг ресурсів на виконання цих зобов’язань; • визначення місій, завдань оборони та вимог щодо набуття оборонних спроможностей у середньо- та довгостроковій перспективі. Кінцевим етапом оборонного огляду є формування висновків та пропозицій щодо перспектив розвитку сил оборони. Як показує досвід, оборонний огляд доцільно об’єднувати з аналізом економічних можливостей держави щодо забезпечення потреб оборони. №7/2018

Мета та основні завдання оборонного огляду визначаються вищим воєнно-політичним керівництвом держави у форматі рішення Ради національної безпеки і оборони, що вводиться в дію Президентом України. Оборонний огляд може бути як окремий процес, так і в рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони. У ході оборонного огляду має визначатися весь спектр існуючих та потенційних викликів, ризиків та загроз воєнного характеру, розроблятися сценарії планування, оцінюватися спроможності кожної із складових сил оборони до виконання завдань оборони. Готуються аналітичні висновки щодо визначення перспективних структур складових сил оборони з необхідними спроможностями та можливостей досягнення стратегічних цілей розвитку сил оборони. Враховуючи практику здійснення аналогічних оглядів у країнах-членах НАТО, процес аналізу спроможностей сил оборони доцільно здійснювати відповідно до їх розподілу за основними функціональними групами. У практичному розумінні процес огляду оборонної сфери корисно здійснювати системно, відповідно до установлених циклів або за окремим рішенням. Цей процес може бути всеохоплюючим щодо стану та перспектив розвитку сил оборони або частковим стосовно набуття окремих спроможностей складових сил оборони. Організація та проведення оборонного огляду входить до компетенції Міністерства оборони, яке розробляє документи щодо його організаційного і інформаційно-аналітичного забезпечення. Ці документи мають бути узгоджені і обов’язковими для виконання всіма складовими сил оборони. Безпосередньо аналітичну складову оборонного огляду доцільно реалізовувати на базі науково-дослідних установ

Міністерства оборони та Збройних Сил України, інших науково-дослідних установ, що здійснюють дослідження у сфері оборони. Результати оборонного огляду мають бути основою для розроблення відповідними структурами Міністерства оборони проектів основних документів оборонного планування. Висновки 1. Зміни в характері загроз воєнній безпеці України та сучасних воєнних конфліктів, а також створення сил оборони держави як функціонального об’єднання, обумовлюють необхідність створення перспективної системи оборонного планування. Методичне забезпечення такої системи має об’єднати позитивні і прийнятні для нинішньої безпекової ситуації елементи двох методів оборонного планування — планування на основі спроможностей і планування на основі загроз. Крім того, методика перспективного оборонного планування повинна враховувати відповідні процедури і стандарти НАТО. 2. Зростаюча роль невоєнних засобів боротьби (політико-дипломатичних, економічних, інформаційних тощо) в умовах гібридних війн потребує обов’язкового врахування їх можливостей і потенціалу в процесі оборонного планування. 3. Досвід минулого періоду у питаннях військового будівництва показує необхідність об’єднання оборонного огляду з аналізом економічних можливостей держави щодо забезпечення потреб оборони. Аналізу мають підлягати: фінансові можливості щодо забезпечення розвитку сил оборони, їх технічного оснащення, створення інфраструктури в інтересах оборони, соціального забезпечення особового складу та членів їхніх сімей; можливості вітчизняної промисловості щодо задоволення потреб сил оборони в озброєнні, військовій техніці, боєприпасах та інших матеріально-технічних засобах. Слід також оцінювати можливості закупівлі необхідного військового майна за імпортом.

Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Поєднати процеси оцінювання Питання удосконалення оборонного планування на основі спроможностей є одним із пріоритетів реформування сил оборони Україні, адже система планування, яка сьогодні існує в державі, не відповідає вимогам сучасності щодо розвитку спроможностей сил оборони

Корендович В.С., кандидат технічних наук, доцент

ардинальна зміна пріоритетів при переході від існуючої системи оборонного планування до планування на основі можливостей з орієнтацією її на кращі європейські стандарти має стати основою реформування національних сил оборони. Зазначене актуалізує питання підвищення ефективності оборонного планування на основі спроможностей (ПОС) за рахунок запровадження системи оці-

Наливайко А.Д., кандидат технічних наук, доцент

нювання спроможностей та управління вимогами щодо розвитку спроможностей у силах оборони. Впродовж 2017-2018 років у Міністерстві оборони та Збройних Силах України розробляються та впроваджуються новітні підходи до ПОС, прийняті ряд нормативно-правових актів з оборонного планування на основі спроможностей, розгорнута науково-пошукова діяльність щодо запровадження

Поляєв А.І., науковий співробітник

системи оцінювання спроможностей (ОС) та системи управління вимогами (СУВ). ПОС відіграє важливу роль у створенні сучасних сил оборони. Водночас система ОС є ключовим елементом ПОС у складових сил оборони. Відомо, що опрацьовані в ході ОС пропозиції стосовно розвитку окремої спроможності чи їх групи носять рекомендаційний характер. Їх реалізація має бути №7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

узгоджена з пропозиціями щодо інших спроможностей. Зважаючи на вищезазначене виникає необхідність схвалення пропозицій стосовно ОС, які надаються за складовими спроможностей (базовими компонентами спроможностей) та визначення пріоритетів та завдань щодо їх подальшої реалізації. Ця робота буде проводитись в рамках функціонування системи управління вимогами (СУВ), яку доцільно запровадити в складових сил оборони. У якості прикладу на мал. 1 наведено структурну схему системи управління вимогами ПОС у Міністерстві оборони та ЗС України. Основними завданнями СУВ можуть бути: • забезпечення всебічного розгляду та оцінки результатів ОС відповідними структурами складових сил оборони; • визначення пріоритетності спроможностей в рамках кожної із функціональних груп (ФГ), а також в рамках всіх ФГ; • супроводження реалізації прийнятих рішення щодо розвитку спроможностей. Діяльність СУВ має відповідати наступним принципам: • відповідальність певним стандартам (які мають бути єдиними по відношенню до всіх документів, що надаються до СУВ); • забезпечення єдиного підходу при розгляді результатів (пропозицій) всіх ОС; • прозорість при розгляді (виконавці мають знати де і як опрацьовується їх документ, внесений на розгляд). Виходячи із зазначеного, в СУВ реалізуються три основні процеси: 1) проведення ОС та внесення пропозицій до СУВ;

2) розгляд та оцінка пропозицій ОС фаховими робочими групами (експертами); 3) менеджмент рішеннями. В СУВ всебічно та колегіально розглядаються пропозиції ОС, фахівці можуть висловлювати певні заперечення щодо їх придатності, реалістичності та прийнятності, але остаточне рішення приймається однією особою (Керівником СУВ). Загальне керівництво СУВ доцільно здійснювати одному із заступників керівника органу управління (ОУ) складової сил оборони, діяльність якого буде підтримуватися відповідними структурними підрозділами. Стосовно ЗС України такою особою може бути заступник начальника ГШ ЗС України. СУВ також має здійснювати моніторинг виконання прийнятих рішень щодо розвитку спроможностей: • через розвиток складових спроможностей (базових компонентів спроможностей); • в рамках проведення наукових досліджень; • в ході програмування та бюджетування, закупівлі, експериментування, реалізації політики розвитку СО в цілому. Структура СУВ включатиме: • керівництво (визначені відповідні посадові особи для виконання керівних функцій в СУВ); • визначені структурні підрозділи (штатні або тимчасово сформовані); • експерти, які діють як на постійній, так і на тимчасовій основі. Можливий порядок розгляду пропозицій в СУВ наведений на мал. 2. Першою із посадових осіб, яку до-

цільно віднести до керівництва, слід назвати Керівника робочої групи (РГ), який є ініціатором проведення ОС, очолює цей процес і підписує відповідні рекомендації ОС. Наприклад, при оцінюванні спроможностей артилерії Керівником РГ ОС доцільно призначати Начальника ракетних військ і артилерії. На початковому етапі, функціонування СУВ в ході ОС, Керівник РГ визначає вимоги до спроможностей та пропозиції щодо їх розвитку. На наступному етапі (в подальшому) документи (для узгодження в рамках проходження штабних процедур) направляються Секретарю СУВ ОУ складової сил оборони. Секретар СУВ ОУ складової ОС перевіряє відповідність внесених на розгляд документів ОС встановленим вимогам. У випадку невідповідності документу ОС формальним вимогам Секретар СУВ призупиняє його розгляд та повертає документи ОС Керівнику РГ. В разі відповідності документів вимогам, вони передаються в групу рецензування (Рецензенту). Секретар СУВ має підпорядкуватися безпосередньо Рецензенту СУВ. Рецензент СУВ організовує розгляд результатів ОС, вирішення конфліктних питань, що виникають в ході розгляду пропозицій ОС, та направляє для подальшого розгляду експертам зацікавлених структурних підрозділів або експертам ФГ спроможностей. Рецензент за своїм статусом має бути не нижче керівників функціональних груп спроможностей. З іншого боку Ре-

Структурна схема системи управління вимогами оборонного планування на основі спроможностей у Міністерстві оборони та Збройних Силах України

Мал. 1

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ВИМОГАМИ Перший заступник Міністра оборони України

КЕРІВНИК функціональної групи спроможностей КЕРІВНИК РГ: Оцінювання спроможностей; • Рекомендації ОС •

Дорадчі органи

КЕРІВНИЦТВО системи управління вимогами Структурні підрозділи Міністерства оборони України

Структурні підрозділи Генерального штабу Збройних Сил України

ПЛАН розвитку спроможностей Розвиток спроможностей Проекти, Програми, Портфелі №7/2018

Міністерство оборони України Бюджетна комісія Міністерство оборони України Бюджетний запит

Верховна Рада України (затвердження бюджету)

Міністерство оборони України Бюджет

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Розгляд пропозицій в системі управління вимогами Керівник РГ (Замовник та ініціатор проведення ОС. Направляє документи з результатами ОС до СУВ)

Секретар (СУВ) Здійснює перевірку документів ОС, направляє їх для подальшого розгляду

Група визначення пріоритетів Рецензент (СУВ) Організовує розгляд результатів ОС, вирішення конфліктних питань, направлення для подальшого розгляду експертам МО та ГШ ЗСУ

Експерти МО та ГШ Здійснення експертизи результатів ОС

цензенту доцільно бути співголовою в керівництві ФГ, адже така співпраця є доцільною для досягнення виважених і збалансованих рішень. З іншого боку Рецензенту доцільно бути співголовою у підгрупі визначення пріоритетів і працювати спільно з Менеджером, який відповідає за пріоритизацію спроможностей. Рецензентом, як правило, призначається представник структурного підрозділу, що займається розвитком спроможностей, який входить до ОУ складової сил оборони. Бажано щоб він був зі структурного підрозділу, який за своїм статусом не нижчий ніж ті, з яких визначені керівники функціональних груп спроможностей. Тісна взаємодія Рецензента з Менеджером, який є представником органу управління складової сил оборони, також сприятиме об’єктивному розгляду наданих пропозицій та прийняттю всіх наступних рішень. У Рецензента повинні бути повноваження щодо можливості залучення представників ОУ складової сил оборони для виконання дорадчих функцій. Важливим питанням є призначення керівництва функціональних груп та визначення їх стосунків з СУВ. Незважаючи на те, що рішення приймає Рецензент, майже завжди воно обговорюється з керівником ФГ, адже він є відповідальним фахівцем за даним напрямом. Значну роль при прийнятті рішень відіграють і дорадчі органи (групи). Дорадча група не є постійним органом. До її складу призначаються представники із відповідних функціональних груп, старші офіцери з ГШ ЗС України, Міністерства оборони та видів ЗС України, інших установ (які є експертами у визначеній галузі) з однією метою — прозоро та об’єктивно розгля-

Мал. 2

Менеджер СУВ Організовує розгляд рекомендацій ОС за результатами експертизи, встановлює пріоритетність даної спроможності та визначає завдання щодо її подальшого розвитку Група супроводження розвитку спроможностей

нути документ, що містить пропозиції ОС, та провести їх оцінку. При цьому слід зазначити, що окремі представники у керівництві ФГ мають працювати на постійній основі (можуть бути штатними). Після отримання позитивних висновків щодо експертизи експертами функціональних груп та зацікавленими структурними підрозділами складової сил оборони, які забезпечують прийняття рішення Рецензентом СУВ, документи ОС погоджуються та направляються до групи Менеджера СУВ. Менеджер забезпечує визначення пріоритету спроможності у ФГ, а також пріоритету спроможності серед всіх груп спроможностей; підписує рекомендації ОС для реалізації; здійснює нагляд за виконанням (включаючи оцінку виконання) прийнятих рішень. Він же є головою в групі з визначення пріоритетів. Доцільно Менеджером СУВ призначити офіцера (генерала або адмірала) чи цивільну особу зі структурного підрозділу ОУ сил оборони, який займається розвитком спроможностей. Менеджер також повинен мати певні повноваження щодо постановки завдань з розвитку спроможностей у складових СО, а також прямі владні повноваження над посадовими особами, які супроводжують та оцінюють реалізацію розвитку спроможностей. Менеджер СУВ організує визначення пріоритетності спроможностей, що розглядаються, та визначає завдання щодо їх подальшого розвитку. Ця робота здійснюється за підтримкою двох підгруп: підгрупи з пріоритизації і підгрупи супроводження та оцінки реалізації спроможностей. Підгрупа з пріоритизації розглядає та оцінює всі рекомендації документа ОС та визначає пріоритетність реалізації спроможностей в межах окремих ФГ

та серед всіх ФГ. Вона надає пріоритет окремим спроможностям та пропозиції щодо їх подальшого розвитку. Група визначення пріоритетів працює не на постійній основі. Вона збирається декілька разів на рік, адже визначений пріоритет не може часто змінюватися, а тільки в окремих випадках важливих змін (подій). Наприклад, зміна керівництва держави або МО та ГШ ЗС України, яка може обумовити певну зміну пріоритетів, або коли в ході ОС опрацьовані радикальні пропозиції, які доцільно врахувати в існуючих пріоритетах. До складу групи мають входити: на правах співголів – Менеджер та Рецензент, керівники кожної ФГ (з правом голосу), інші фахівці із зацікавлених структур (без права голосу). Процес визначення пріоритетів має бути прозорим. Визначення пріоритетності розвитку спроможностей може здійснюватися за допомогою рейтингу, оцінка якого проводиться експертним шляхом за методикою, яка враховує: • ймовірність виникнення завдання в рамках сценарію та можливий вплив на процес досягнення цілі у разі невиконання цього завдання;

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

потреба певної спроможності для виконання визначеного завдання та ступінь негативного ефекту на виконання завдання через незастосування спроможності. Група супроводження та оцінки реалізації спроможностей займається питаннями реалізації спроможностей (після визначення пріоритету спроможностей і постановки завдань щодо їх розвитку), в подальшому вона супроводжує виконання прийнятих рішень щодо їх розвитку. Доцільно ці функції надати відповідному структурному підрозділу. Група також супроводжує виконання рекомендацій відповідно до завдань, визначених Менеджером СУВ, за критеріями своєчасності виконання рекомендацій та надання бюджетних асигнувань; оцінює прийнятність реалізації планів розвитку спроможностей для досягнення визначених показників. Група може бути постійним підрозділом, підпорядкованим Менеджеру СУВ. До неї можуть також залучатися на тимчасовій основі фахівці з ФГ, які безпосередньо зацікавлені у розвитку спроможності ФГ відповідно до визначених показників. Менеджер підписує документ з визначеними завданнями та надає його

посадовій особі, що здійснює загальне керівництво СУВ (наприклад, у ГШ ЗС України нею може бути заступник начальника ГШ ЗС України), а також керівнику РГ, який надав пропозиції з ОС. У подальшому пропозиції подаються до Бюджетної комісії ОУ складовій сил оборони для розгляду. Вищезазначена модель роботи СУВ є досить простою, проте більш складним завданням є визначення відповідальних посадових осіб та структурних підрозділів в ОУ складових сил оборони, які будуть реалізовувати вищезазначені функції СУВ. Велике значення має призначення посадових осіб до структури СУВ, які залучаються до виконання зазначених вище функцій. При цьому важливо, щоб ці особи знаходились у визначеній системі підпорядкування за службовою вертикаллю. Доцільно не створювати нові структурні підрозділи, а максимально використати існуючі структури, які вже вирішують завдання ПОС, і при необхідності, уточнити (змінити) функціональні обов’язки їх посадових осіб. Зазначений підхід дозволить гармонізувати діяльність структурних підрозділів ОУ складових сил оборони, забез-

печивши їх більш ефективну спільну діяльність. Визначення змісту діяльності функціональних груп спроможностей здійснюється переважно у структурних підрозділах органу управління сил оборони. Формування політики щодо розвитку та забезпечення спроможностей здійснюється в ОУ сил оборони. Виходячи з цього Рецензентом та Менеджером СУВ мають бути представники ОУ складової сил оборони. При цьому Менеджер СУВ має бути спроможним здійснювати взаємодію з посадовими особами, що забезпечують планування та розвиток спроможностей у функціональних групах. Не виключено, що функції Рецензента та Менеджера СУВ може виконувати одна особа, але при цьому буде виникати багато питань в процесі формування політики розвитку спроможностей та її ресурсної підтримки. Отже, за підсумками оцінювання спроможностей в рамках системи ОС та розгляду їх результатів у СУВ в складових сил оборони з’являються обґрунтовані оцінки стану спроможностей на довгострокову перспективу, які дозволяють визначити напрями розвитку спроможностей за їх складовими. Слід зазначити, що більшість рекомендацій за підсумками ОС та розгляду їх в СУВ не пов’язані із значними матеріальними рішеннями. Тому вони можуть бути враховані в рамках коротко — та середньострокового планування після розгляду бюджетною комісією. Проте матеріальні рішення, пов’язані із вартісною закупівлею ОВТ, НДКР, радикальною модернізацією потребує додаткового аналізу та апробації перш ніж буде прийнято рішення щодо їх реалізації в рамках окремих програм. Висновок Таким чином, запропоновані підходи до створення та функціонування системи управління вимогами щодо розвитку спроможностей дозволять поєднати процеси з оцінки як окремих спроможностей, так і груп (функціональних груп) спроможностей в ОУ складових сил оборони в єдиний процес. Такий підхід забезпечить обґрунтовану та якісну підготовку документів з оцінки спроможностей та їх розвитку у складових сил оборони, функціонально об’єднає учасників процесу оцінки спроможностей, надасть можливість підвищити відповідальність посадових осіб за реалізацію розвитку спроможностей.

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перемогти на психологічному фронті

Ведення гібридної війни ніколи не буває випадковим або відособленим, а містить узгоджену діяльність по використанню інформації як зброї для ведення бойових дій — будь-то на реальному полі бою, або в економічній, політичній, соціальній та інформаційній сферах

Протистоянн у гібридній 16

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ння війні №7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

наліз досвіду ведення у світі гібридних війн підтверджує факт використання прихованого негативного інформаційно-психологічного впливу деяких країн на визначену цільову (особливо ключову) аудиторію для реалізації своїх воєнно-політичних цілей, які мають на меті викликати масові заворушення та акції протестів населення проти діючої влади, що з часом переростають та/або у збройні протистояння, конфлікти, навіть у терористичні акти. Гібридна війна — це війна завжди і скрізь, та в першу чергу в інформаційному просторі. Ці війни включають як відкриті, так й приховані та таємні дії військ збройних сил, особливо сил спеціальних операцій, у поєднанні з політичними, розвідувальними, дипломатичними і фінансовими методами ведення війни, щоб найбільш ефективно протистояти діяльності протиборчої держави. Фронтів у цієї війни безліч (мільйони). Загальна перемога складається підсумовуванням перемог на кожному з цих фронтів, зараз гібридні війни стали реальністю. Основна зброя в цій війні – інформація, яка складає основу новій зброї сучасності — інформаційній зброї. Тому одним із актуальних завдань, яке виникає під час протистояння держав у гібридній війні, є виявлення прихованого негативного інформаційно-психологічного впливу (ІПсВ) та оперативної протидії такому впливу. Організація завдання з протидії передбачає виконання етапів: 1) розвідки (моніторингу) інформаційного простору; 2) виявлення інформаційних повідомлень з ознаками негативного ІПсВ; 3) визначення рівня загрози від негативного ІПсВ, його нейтралізації та формування пропозицій щодо подальшого розвитку ситуації відповідним органам державного та військового управління. Незважаючи на те, що сьогодні в Україні завданню з забезпечення інформаційної безпеки держави приділяється достатня увага, одним з проблемних питань залишається формування єдиного методичного підходу щодо своєчасного виявлення та оперативного визначення

рівня негативного ІПсВ на цільову аудиторію. У загальному значенні оцінювання потенційних можливостей негативного ПсВ на цільову аудиторію (ЦА) здійснюється за такими етапами: 1) встановлення цілі негативного ПсВ (відомості про ЦА, методи ПсВ, терміни досягнення очікуваних результатів); 2) вибір способу (критеріїв) оцінювання результатів ПсВ; 3) встановлення оптимального механізму збирання інформації. Одним з підходів до оцінювання рівня негативного ПсВ є підхід, запропонований Скотом Катлипом, який досліджував питання зв’язків з громадськістю та вважається одним з засновників теорії Public Relations. Оцінювання негативного ПсВ може здійснюватися за трьома етапами: 1. Оцінювання якості підготовки до психологічних заходів, якому підлягає: адекватність початкової інформації загальному задуму; відповідність змісту повідомлення цілі, яку передбачається досягнути за допомогою психологічної акції; якість подання інформації. 2. Оцінювання дій полягає у вимірюванні кількості: повідомлень, які було поширено; повідомлень, які було отримано ЦА; кількості повідомлень, на які зреагувала ЦА. 3. Оцінювання рівня впливу, який спрямований на зміну переконань, поглядів та поведінки ЦА. Оцінювання рівня ПсВ на ЦА полягає у визначенні ефекту (рівня), який він спричинив: • кількість осіб з числа ЦА, які змінили свою думку на іншу або протилежну; • кількість осіб з числа ЦА, які одноразово виконали дії відповідно до змісту повідомлення; • кількість осіб з числа ЦА, які слідують поведінці, яка нав’язується повідомленням; • зміни у соціальній та культурній сферах. Запропонований підхід частково дозволить забезпечити психологічний захист особового складу Збройних Сил України від негативного ІПсВ шляхом виявлення певних ознак, які повинні стати засобом для розкриття цілей психологічних операцій (акцій) противника. Ефективність інформаційно-психологічної протидії досягається тим, що вона планується та здійснюється з урахуванням особливостей деструктивного впливу, реального морально-психологічного стану особового складу і населення та обстановки, що складається, ведеться безперервно і комплексно. Метою протидії є нейтралізація де-

структивного інформаційно-психологічного впливу (недопущення деморалізації особового складу військ (сил) військових формувань) і подальша зміна на свою користь співвідношення морально-психологічної стійкості протиборчих сторін, підтримка її на рівні, необхідному для успішного виконання покладених (бойових) завдань. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: • аналіз суспільно-політичної обстановки та морально-психологічного стану особового складу військ (сил); • збір, аналіз і узагальнення даних про можливості здійснювати деструктивний інформаційно-психологічний вплив противника на місцеве населення; • аналіз змісту матеріалів ЗМІ (особливо електронних), прогнозування вірогідного характеру та можливих наслідків здійснюваних деструктивних операцій інформаційно-психологічного впливу; • участь у визначенні основних завдань і плануванні заходів з урахуванням особливостей інформаційно-психологічних впливів; №7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ефективність інформаційнопсихологічної протидії досягається тим, що вона планується та здійснюється з урахуванням особливостей деструктивного впливу, реального моральнопсихологічного стану особового складу і населення»

•

участь в проведенні заходів щодо послаблення (нейтралізації, нівелювання, усунення) деструктивного інформаційнопсихологічного впливу; • недопущення поширення дезинформації, прояві паніки, розгубленості серед особового складу військ (сил) та місцеве населення; • організація взаємодії з можливими союзниками на користь спільної реалізації інформаційно-психологічного протиборства. Основними засобами інформаційно-психологічної протидії є: • превентивне регулярне інформування, що передбачає: а) роз’яснення цілей і завдань деструктивних інформаційно-психологічних акцій (їх спрямованості, істинних намірах та інтересів); б) роз’яснення прийомів і техніки ведення деструктивних інформаційно-психологічних акцій; в) прогнозування тематики і символіки деструктивних інформаційно-психологічних акцій з метою попередження дій і тим самим зниження їх ефективності або нейтралізації; • цензорський контроль матеріалів ЗМІ, посилення режиму заходів на теле- і ра№7/2018

•

• •

• • •

•

діостанціях, в редакціях, видавництвах та поліграфічних підприємствах; виявлення осіб, що ширять чутки та домисли, літературу, аудіо- і відеоматеріали, що компрометують владу, розпалюючи національну та релігійну різницю; контроль громадської думки в умовах деструктивної інформаційно-психологічного впливу; оцінка уразливості масової свідомості від деструктивної інформаційно-психологічного впливу, прогнозування їх наслідків. Інформаційно-психологічне протиборство повинне відповідати певним вимогам: активність — досягається визначеністю цілей і завдань, організацією попереджуючих впливів; актуальність та конкретність — забезпечується націленістю на найбільш значущі проблеми; систематичність — досягається постійним збором і аналізом інформації про морально-психологічний стан особового складу та населення, здійсненням протидії відповідно до вирішуваних завдань; динамічність і своєчасність — забезпечується оперативним реагуванням на

зміну суспільно-політичної, оперативної та бойової обстановки; • дохідливість — досягається використанням простих і доступних для особового складу аргументів; • емоційність — забезпечується проведенням емоційно-насичених інформаційних та психологічних заходів, поєднанням раціональних і емоційних начал психіки. Практика показує, людина неспроможна захиститися від впливу всіх вкладених у нього маніпуляцій. По-перше, кількість впливів на нас така велика, що іноді не можна проконтролювати і проаналізувати всі свої власні стани й зрушення поведінки партнера на ситуації. По-друге, часто адресат сприймає маніпуляцію тільки підсвідомому рівні, навіть здогадуючись факт її присутності. У такій ситуації необхідно постійно виробити готовність до того що, так чи інакше людською свідомістю маніпулюють, і часто не задля користі, а навпаки, на шкоду. Однак засоби впливу усе ж таки можна виявити й не допустити. Саме тому дуже важливо мати навички з виявлення цих засобів впливу і, зниження ступеня схильності особистості психологічним маніпуляціям. З іншого боку, слід ознайомитися зі збереженням цілісності свого «Я», прислухатися до свого внутрішньому голосу і співставляти його сигнали з зовнішньою поведінкою опонента. Важливим завданням при організації інформаційно-психологічної протидії є прогнозування тематики та символіки психологічних операцій, можливих ІПсО з метою попередження і зниження їх ефективності чи нейтралізації, розвиток стратагемного та критичного мислення військовослужбовців; роз’яснення особовому складу суті, цілей, завдань, тематики, форм і методів проведення психологічних операцій.

Кадрові перспективи

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На слу

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ужбі державі Наближення України до стандартів Європейського Союзу передбачає не тільки адаптацію національного законодавства, свідомості суспільства, реорганізацію органів державної влади, а й створення умов для якісного використання кадрового потенціалу країни

Думенко М.П., генерал-майор, перший заступник начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України

роходження державної служби в структурі Міністерства оборони та органах військового управління (місцевого військового управління) Збройних Сил України знаходиться у єдиному правовому полі інституту державної служби та не може відрізнятися від проходження служби державними службовцями інших міністерств та відомств за винятком деяких регуляторних особливостей регламентованих внутрішньовідомчими керівними документами, які не суперечать законодавству про державну службу та національному трудовому законодавству. Сьогодні одними із визначальних принципів державної служби при доборі кадрів є професіоналізм та доброчесність. Для залучення найбільш компетентних і кваліфікованих спеціалістів необхідно гарантувати призначення на посади виключно на конкурсній основі, за результатами електрон-ного тестування, оціночної співбесіди та розв’язання ситуаційних завдань. Відсутність прогалин та законодавчих перепон під час проходження державної служби в органах військового управління ЗС України є одним із основних завдань законодавства, яке повинно максимально ефективно сприяти діяльності державних службовців із практичного виконання завдань обороноздатності держави. Протягом більше двадцяти років в Україні тривав процес трансформа№7/2018

Литвин В.М., полковник, заступник начальника відділу по роботі з державними службовцями та учасниками бойових дій управління кадрового супроводження військ (сил) Головного управління персоналу ГШ ЗС України

ції державної служби для наближення її принципів та засад до міжнародних стандартів. Найбільш демократичних ознак та стандартів Європейського союзу інституція державної служби в Україні знайшла своє відображення в Законі від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу», який набрав чинності з 1 травня 2016 року. З цієї дати розпочався важливий етап реформування системи державної служби в Україні, орієнтований на більш професійне функціонування в інтересах держави і суспільства, який визначає принципи, засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, орієнтованої на громадян державної служби. Зазначений процес, перш за все, мав на меті: • створення умов для реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях; • підвищення професіоналізму державних службовців; • запровадження нових умов вступу і проходження державної служби; • оптимізацію штатної чисельності державних службовців з одночасним підвищенням їх соціального статусу. Історичний екскурс Перших ознак виконання функцій та завдань держави, державна служба набула ще за часів Давньоруської Доби. Перші органи державного управління які перебували на території сучасної

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

України, були утворені у Давньоруській державі та Галицько-Волинському князівстві, а княжий двір був прообразом державної адміністрації. «Руська правда» князя Ярослава Мудрого (ХІ – ХІІІ ст.) дає можливість зробити припущення, що службовці князя мали досить високий соціальний статус і вже тоді були захищені правовим документом від зовнішніх впливів. Однією з ключових адміністративних посад княжого двору у ГалицькоВолинському князівстві (ХІ – ХІІІ ст.) була посада печатника, який зберігав княжу печатку і прикладав її до княжих документів. Ускладнення структури державної адміністрації відбулося у період Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (ХIV – XVII ст.). Вже у Литовському статуті (1588 р.) проявляється одна з фундаментальних засад сучасної державної служби – несумісність з іншою оплачуваною діяльністю. Особливий автономний та політико-адміністративний устрій склався на Запорізькій Січі (XVI – XVIII ст.), де існувала процедура січового парламентаризму. Ефективною виявилася політико-адміністративна система Української козацько-гетьманської держави, адміністративну вертикаль якої складали полковники, сотники, міські та сільські урядники. Впливовою посадовою особою на Січі був військовий писар. У його віданні було майже все січове діловодство, у його підпорядкуванні також була канцелярія, яка вела активний об-

мін документацією внутрішнього і зовнішнього характеру. У міру історичного розвитку державна служба ускладнюється, удосконалюється, перетворюючись поступово в цивілізовану професійну форму реалізації функцій держави. У ХІХ столітті відбулася професіоналізація державної служби, було створено вищі державні установи галузевого характеру. У своєму розвитку державна служба в українських губерніях Російської імперії пройшла кілька етапів, визначальним з яких став етап дворянської бюрократії, коли кожен стан хоч і не до кінця сформований, виконував повинності на користь монарха, а вищі державні посади обіймали за знатністю соціального походження. Система одноразових доручень поступилася постійній і спеціалізованій службі з державними посадами, повністю залежними від верховної влади. «Генеральний регламент» (1720 р.) та «Табель про ранги» (1722 р.) раціоналізували державну службу Російської імперії, визначивши чітку систему залежності посад і чинів, порядок проходження служби, починаючи з найнижчих рангів, суттєво перемістивши наголос на особисті заслуги і поділили її на дві групи: табельне чиновництво та

канцелярських службовців. Фактично це було перше законодавче визначення статусу службовців царської Росії, що суттєво підняло значення державних осіб у суспільстві, сприяло росту привабливості державної служби, дало можливість оновити управлінські кадри. На початку ХХ ст. чиновницький корпус у Російській імперії складав близько 385 тис. осіб. Однак ця чисельність відставала від європейських показників приблизно в двічі а то й у тричі. З кінця ХVIII до середини ХХ ст. українські землі входили до складу Австрійської (Австро-Угорської імперії), ІІ Речі Посполитої, Угорщини та королівської Румунії. Об’єктивні складнощі створення власної системи державного апарату в умовах громадянської війни, проблема його кадрового наповнення завадили українським національним урядам вибороти незалежність у 1917 – 1921 рр. Найважливіші державотворчі процеси відбулися за існування Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Статус державних службовців уперше в історії українського державотворення був закріплений у «Законі про нормальний розпис утримання службовців у центральних уря-

Оцінювання службової діяльності було та залишається важливим інструментом для здійснення контролю, з боку керівників, за ефективністю трудової діяльності підлеглих»

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дових установах цивільних відомств», ухваленому Радою Міністрів Української Держави та затвердженому Гетьманом Павлом Скоропадським 26 червня 1918 року. Законом було визначено хто такі державні службовці, їх ранги, посадові оклади та пенсійне забезпечення. Тоді започаткували традицію складання присяги на вірність народу. Отже, українська державна служба бере початок з княжої доби (Х-ХVI ст.), її національна структура та традиції формуються протягом козацької доби (XVІI-XVIII ст.), остаточне законодавче та інституційне оформлення відбулося у 1918 році.

Незважаючи на вкрай короткий час який минув після набуття чинності нового Закону, Національному агентству України з питань державної служби вдалося максимально наблизити законодавство до європейських стандартів та завдяки прийняттю понад 70 важливих нормативноправових та інституційних засад досягти здобутків на шляху професіоналізації держслужби, основними з яких є: • ведення та оприлюднення на Інтернетресурсах Нацагенства переліку вакантних посад державної служби;

• •

•

Сучасний стан Початок цілеспрямованої діяльності щодо створення системи державної служби в незалежній Україні закладено у 1994 році – з прийняттям Закону України «Про державну службу». Професійне свято державних службовців, відповідно до спеціального Указу Президента України, відзначається 23 червня – у день державної служби Організації Об’єднаних Націй. Це є визнанням тієї важливої ролі, яку відіграють органи державної влади, державна служба загалом у розбудові країни. Як показує історичний досвід, створення професійної державної служби становить відносно тривалий процес. Історія державної служби переконливо доводить: якщо інтереси громадян є пріоритетом державної політики, повсякденною турботою державних чиновників, то влада має високий рівень довіри, а отже, таке консолідоване суспільство спроможне протистояти сучасним викликам. №7/2018

• •

• • •

• •

•

організовано супровід онлайн тестувань та оприлюднення переможців конкурсів; запроваджено інститут Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств; розпочато процес створення сучасних служб управління персоналом державних органів; розроблено та схвалено Урядом Стратегію реформування державного управління України на 2016-2020 роки; відсутність таких обмежень як наявність вищої освіти та досвіду роботи на посадах державної служби дали можливість молоді займати відповідні посади категорії «В»; оновлено процедуру проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців; схвалено Концепцію впровадження інформаційної системи управління людськими ресурсами в державних органах та затверджено план заходів щодо її реалізації (HRMIS); утворено: Генеральний департамент з пи-

тань управління персоналом на державній службі; управління кадрового менеджменту і персоналу; Департамент інформаційних технологій та ресурсного забезпечення; Всеукраїнський центр підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування Нацагенства; вдосконалено проведення щорічного Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець»; впроваджено нову модель оплати праці державних службовців яка нараховується за формулою 70 % – основні виплати, 30% – стимулюючі виплати, що забезпечує конкурентно-здатну заробітну платню на ринку праці України; зміцнюються партнерські відносини з Європейським союзом та НАТО.

Держслужба у війську На жаль, сьогодні поряд з чисельними досягненнями у державній службі можна спостерігати певні негативні явища такі як недосконалість порядку проведення конкурсного відбору на заміщення вакантних посад державної служби, недоліки у процедурі оцінювання службової діяльності державних службовців та прогалини в Законі відносно Збройних Сил України. Для визначення ефективності проведення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби та у зв’язку із відсутністю офіційних статистичних даних, скористаємось даними зібраними громадськими діячами та волонтерами. Зупинимося на посадах категорії «В», як найчисельнішою в органах військового управління ЗС України. Опитування впродовж десятиденного терміну показало чітку картинку, щодо відношення громадян до процедури проведення конкурсів. Серед респондентів 50% кандидатів на посади державної служби – молоді активні люди у віці 25-35 років. Прагнення омолодити вікову структуру кількісного складу державних службовців отримало свій відгук – і молодь відразу після закінчення навчальних закладів намагається отримати посаду, скориставшись можливістю пройти за конкурсом. 37,9% – це особи у віці 35-45 років. 12,1% – у віці 45-55 років. Слід зазначити, що остання категорія конкурсантів — це люди, що прагнуть шляхом проходження конкурсів підвищити свій соціальний статус. Чимало серед них осіб, що вийшли на спецпенсії. 60% опитаних претендували на категорію «В», 35,6% – на категорію «Б» і 4,4% на категорію «А». Це підтверджу-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ється віковою ознакою: молодь не може за умовами конкурсу претендувати на вищу посаду, ніж категорія «В». 69,4% опитаних вивчали законодавство і готували відповіді до тестів самостійно, 20,4% скористалися послугами суб'єктів щодо платного придбання відповідей на тести для конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби. 51% респондентів вважають, що тести необхідно диференціювати для різних структур державної служби. 26,5% говорять, що диференціація має бути за різними категоріями посад. 22,4% вважають, що диференціація не потрібна. Щодо загальної картини конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби, то найбільш негативними явищами, що присутні при конкурсному відборі вважають: • попередню домовленість з комісією – 37,5%; • відкриту корупцію (сприяння у працевлаштуванні) – 20,4%; • упереджене ставлення членів комісії до конкурсантів – 18,4%; • складність самого процесу проходження конкурсу – 12,2%; • низька фаховість членів комісії – 4%. У цілому, за результатами опитування громадян напрошується висновок: відкритості та справедливості у процедурі проведення конкурсного відбору відверто не вистачає. За словами кандидатів, які пройшли перший етап «Незалежне електронне тестування» та отримали максимальний бал, на другому етапі конкурсного відбору «Співбесіді» комісія завжди віддасть перевагу так званому «своєму» кандидату, який колись мав трудові відносини з даним державним органом, або якого рекомендував, за умовчуванням, його майбутній безпосередній начальник або інший старший начальник цього державного органу. Але як кандидат, який ні дня не пропрацювавши в даній сфері, із своєю специфікою, у разі перемоги зможе негайно включитися до якісного виконання завдань та функцій держави державного органу? Адже якому керівнику потрібен такий виконавець, на підготовку

якого необхідно додатково витрачати дорогоцінний час. Як наслідок впровадження нового Закону про держслужбу, нових підходів набрала і процедура щорічного порядку оцінювання результатів службової діяльності державних службовців. Безумовно, оцінювання службової діяльності було та залишається важливим інструментом для здійснення контролю, з боку керівників, за ефективністю трудової діяльності підлеглих. Запропонована новим законодавством європейська модель щорічного порядку оцінювання має на меті визначення якості виконання державними службовцями поставлених завдань та прийняття відповідних рішень щодо їх преміювання, планування кар'єри, визначення потреби у професійному навчанні. Про це зазначено в пункті другому Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 р. №640 (зі змінами). Зазначений Порядок детально розкриває всю процедуру оцінювання, її критерії, учасників процесу оцінювання, тощо. Але чомусь толерантні автори даної постанови у пункті другому Порядку не зазначили про можливість звільнення державного службовця у разі отримання ним двох підряд незадовільних оцінок за результатом оцінювання, про що йдеться у пункті десятому статті 44 Закону. Цікавим є те, що пунктом дванадцятим зазначеного Порядку визначено, що кожному державному службовцю встановлюється від трьох до п’яти завдань на період, що підлягає оцінюванню, але не зазначено про обсяги таких завдань та не запропоновано час, в який їх виконувати, в робочий чи у вільний від роботи. Якщо порівняти зазначені вимоги Закону та Порядку, та врахувати національну ментальність, то вийде досить

дієвий механізм для недобропорядних керівників, щоб позбавлятися від «інакодумців», звільняти державних службовців за результатами оцінювання. Експерти вважають, що ця процедура потребує обов’язкового удосконалення. Державні службовці органів військового управління у робочий час не повинні відволікатися на виконання додаткових завдання, вони повинні зосереджено та сумлінно виконувати завдання, що визначені керівництвом в межах своїх посадових обов’язків, від якості виконання яких, в цілому, залежить безпека національних інтересів держави. Або завдання, які визначаються їм на період що підлягає оцінюванню, повинні співпадати з поточними завданнями органу військового управління, а враховуючи різкі зміни зовнішньої та внутрішньої сучасної політичної обстановки це є мало ймовірним. Що стосується виконання державними службовцями визначених йому завдань для оцінювання у поза робочий час, то такий підхід взагалі можна розцінювати як порушення конституційного права працюючих громадян на відпочинок. Прогалини та колізії Під час реалізації Закону про держслужбу та його практичного впровадження в органах військового управління ЗС України, виникла низка проблемних питань, які потребують уточнення та внесення змін в його положення. Проблема перша. Відповідно до підпункту 16 пункту 3 статті 3 дія Закону не поширюється на військовослужбовців ЗС України, а відповідно до пункту 1 статті 17 Закону, керівник державної служби в органні військового управління ЗС України, який є військовослуж-

Під час реалізації Закону про держслужбу та його практичного впровадження в органах військового управління ЗС України, виникла низка проблемних питань» 24

№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

бовцем, не підпадає під жоден із п’яти запропонованих критеріїв, якими визначено повноваження керівника державної служби в державному органі, а саме: • в органах військового управління не передбачено посади державного секретаря та посади керівника апарату (секретаріату); • органи військового управління не відносяться до центральних органів виконавчої влади; • як вже наголошувалось військовослужбовці ЗС України та інших військових формувань, утворених відповідно до Закону не належать до посад державної служби. Тобто державна служба в органі військового управління передбачена, а повноваження керівника державної служби Законом не визначено, що у разі виникнення спірної ситуації між підлеглими та керівником, може ставити під сумнів законність прийнятого керівником органу військового управління правового рішення по відношенню до державного службовця. Проблема друга. Після введення в дію Закону, органи військового управління ЗС України, в організаційноштатних структурах яких утримуються посади державної служби, в умовах особливого періоду зіштовхнулися з додатковими проблемами щодо комплектування зазначених посад. Проблема полягає в тому, що Законом скасовано дію норми Постанови Кабінету Міністрів від 17.061994 №423 «Про деякі питання застосування статей 4, 15, 27 Закону України «Про державну службу», якою передбачалася в умовах особливого періоду спрощена процедура призначення на посади державної служби, тобто без оголошення конкурсу, виключно на рішення керівника. Процедура призначення відповідно до нового законодавства передбачає щонайменше 28 днів з моменту розміщення оголошення про проведення конкурсного відбору. На сьогоднішній день завдан-

№7/2018

ня щодо проведення процедури призначення на вакантні посад державної служби у найкоротші терміни, особливо на такі, до компетенції яких належить виконання завдань з бойової і мобілізаційної готовності, оперативної роботи, від чого в свою чергу, залежить адекватне та своєчасне реагування на загрози національній безпеці держави – є не можливим. Наступна проблема. Відповідно до статті 69 Закону, з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», у кожному державному органі, керівник державної служби утворює дисциплінарну комісію. Дисциплінарна комісія діє на громадських засадах у складі не менше шести членів. Однією із вимог до комісії є те, що до її складу повинна бути включена щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом. Як відомо, в організаційно-штатних структурах органів військового управління ЗС України, із-за специфіки, переважно передбачено посади військових юристів, але відповідно до статті 3 дія Закону не поширюється на військовослужбовців ЗС України. Маємо ще одне спірне питання в Законі по відношенню до органів військового управління. Крім того, ми знаємо, що дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів, а кількість державних службовців в більшості органів місцевого військового управління, переважно районного рівня, відповідно до їхніх організаційно-штатних структур, становить менше шести осіб. У таких випадках, статтею 69 Закону передбачена норма що у разі неможливості створення в державному органі постійної дисциплінарної комісії, справи про дисциплінарні проступки, вчинені державними службовцями цього органу, розглядаються дисциплінарною комісією державного органу вищого рівня в порядку підпорядкування. Застосуємо вимоги зазначеної статті відносно ЗС України.

Отже, у разі необхідності здійснення дисциплінарного провадження в районному військовому комісаріаті, дисциплінарній комісії з обласного військового комісаріату необхідно буде переміщуватися у межах області, на відстані, які можуть становити до ста кілометрів, протягом декількох днів, а можливо й тижнів. У разі необхідності здійснення дисциплінарного провадження в одному із Повітряних командувань Повітряних сил ЗС України, дисциплінарній комісії Командування Повітряних сил ЗС України необхідно буде переміщуватись по території всієї України. Виникає питання: хто буде виконувати обов’язки за посадами тимчасово відсутніх державних службовців, які залучаються до проведення дисциплінарного провадження? Генеральним штабом Збройних Сил України неодноразово зазначені питання порушувалося перед Нацагенством, в частині його врегулювання в інтересах ЗС України. В свою чергу Нацагенством було розроблено відповідний законопроект, який з листопада 2017 року знаходиться на розгляді у відповідних комітетах Верховної Ради України. Висновок Поряд із значними здобутками нового законодавства про державну службу, проглядається його недосконалість і це тільки у військовій сфері. Враховуючи внутрішньополітичну ситуацію сьогодення хотілося б щоб компетентні державні установи належним чином, оперативно реагували на вирішення проблемних питань по відношенню до ЗС України, які майже 23 роки були обділені належною увагою з боку держави. Що стосується думки суспільства стосовно порядку проведення конкурсного відбору на посади державної служби, стосовно можливих негативних наслідків оцінювання державних службовців, то ця та інша проблематика є предметом для дискусій та прийняття демократичних рішень з боку Національного агентства України з питань державної служби, державного органу уповноваженого на реалізацію державної політику у сфері державної служби. Адже якщо найближчим часом не буде знайдено компромісу для її вирішення, держава може втратити довіру до державної служби з боку суспільства, а з нею і найцінніше – молоді та перспективні кадри, які готові до перемін та прагнуть жити в Україні за європейськими мірками.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Збройні сили країн Вишеградської групи

Армія «V-4»

У лютому 1991 року в угорському місті Вишеград президент Польщі Лех Валенса і Чехословаччини Вацлав Гавел та прем’єр-міністр Угорщини Йожеф Антал підписали декларацію про співробітництво на шляху до євроатлантичної інтеграції

Паливода В.О., старший науковий співробітник відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

одночас, спільність історичного минулого, цілей закордонної політики та географічна близькість спричинили появу нового регіонального утворення, названого після розпаду Чехословаччини «Вишеградською четвіркою» або «V-4». Зусилля цих країн не були змарновані, — у 1999 році Польща, Чехія та Угорщина

приєдналися до НАТО (Словаччина вступила до Альянсу через п’ять років). А у 2004 році усі держави «V-4» стали членами Європейського союзу. У контексті реалізації Спільної безпекової та оборонної політики ЄС, а також політики регіональної безпеки, націленої на взаємодію між Євросоюзом і НАТО, у травні 2011 р. керівники №7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

оборонних відомств «Вишеградської четвірки» домовилися про створення багатонаціональної бригади швидкого реагування, призначеної для несення бойового чергування в ЄС. Але відповідний документ щодо цього був підписаний лише у березні 2013 р., а на завершення процесу формування такої структури знадобилося ще три роки. Основу бригади склали польські військові (1200 осіб, включаючи командування і штаб), а інші 1800 військовослужбовців відкомандировані від Словаччини, Угорщини та Чехії. Крім цього, остання передала у розпо№7/2018

рядження бригади бойову техніку та забезпечує логістику. Угорська сторона представлена військовими інженерами, а словацька – спеціалістами захисту від зброї масового ураження. Бригада, готовність якої до повного розгортання складає 15 днів, призначена для використання в районах конфліктів або криз, де її бійці мають охороняти поставки гуманітарної допомоги або брати участь в миротворчих операціях. Фактичне домінування Польщі у цій бригаді пояснюється низкою причин. Полякам краще за всіх у «Вишеградській четвірці» вдалося зберегти

свої збройні сили. У 2017 р. військовий бюджет Польщі ($8,7 млрд) більш ніж удвічі перевищував аналогічні бюджети її партнерів разом узяті ($3,8 млрд). До того ж, Варшава завжди намагалася виступати у ролі самого активного гравця співдружності «V-4», утвореної всередині ЄС. У 2015 р. Польща приступила до масштабної модернізації збройних сил з бюджетом у $32,7 млрд і розрахованої до 2022 року. Свої оборонні програми Польща свідомо протиставляє модернізації російської армії та зовнішній політиці Кремля. На думку фахівців,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У 2015 р. Польща приступила до масштабної модернізації збройних сил з бюджетом у $32,7 млрд і розрахованої до 2022 року» дисбаланс, який виник у політиці безпеки всередині «Вишеградської групи», швидше змусить Варшаву посилювати свою військову кооперацію з Німеччиною і країнами Північної Європи, центром яких є Швеція, ніж шукати важелі впливу на Словаччину, Угорщину та Чехію. Починаючи з Валлійського саміту НАТО (вересень 2014 р.), партнери Польщі по «Вишеградській групі» стали поступово збільшувати витрати на оборону, але «наздогнати» Варшаву їм навряд чи вдасться. Виконати вимогу Альянсу щодо доведення цих витрат до рівня 2% ВВП угорці та словаки збираються не раніше, ніж у 2024-2026 рр. Чехія планує довести військовий бюджет до рівня 1,4% ВВП, але ставить це у залежність від економічної ситуації. Збройні сили Словаччини, Угорщини і Чехії беруть участь в операціях під проводом НАТО та ЄС. Підрозділи, які відповідають за протиповітряну оборону, співпрацюють із союзниками по Альянсу в рамках Інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони НАТО. Чеська 4-а бригада швидкого реагування та 252-ий дивізіон

25-го зенітного полку входять до складу Сил реагування НАТО, 7-а механізована бригада є частиною багатонаціональної дивізії «Північ-Схід». Угорщина і Чехія брали участь у місії НАТО з патрулювання повітряного простору країн Балтії, Чехія – повітряного простору Ісландії, а Угорщина – повітряного простору Словаччини. У рамках зміцнення свого східного флангу 17 країн-членів НАТО створили так звані батальйонні бойові групи розширеної передової присутності. Чеський підрозділ із 250 військовослужбовців увійшов до складу такої групи, дислокованої у Литві, а мінометний взвод із 30 військовослужбовців, — у Латвії. Угорщина бере участь у програмі стратегічних повітряних перевезень НАТО (спільна експлуатація трьох транспортних літаків «C-17», які розміщені на авіабазі на угорській території), а Словаччина і Чехія – у програмі наземного спостереження з використанням стратегічних розвідувальних БПЛА «RQ-4 Global Hawk Block 40». Угорщина та Чехія ведуть переговори про створення об’єднаної авіаційної ескадрильї, оснащеної шведськими літаками «JAS-39 Gripen», що знаходяться на озброєнні ВПС обох країн. Підключитися до цієї ініціативи пропонувалося і Словаччині, але на перешкоді стоїть рішення Братислави про подальше використання винищувачів «МіГ-29». Останнім часом країни «V-4», з огляду на ситуацію в Україні та агре-

сивну політику Росії, стали активніше залучатися до різних видів навчань, що проводяться, в основному, в рамках НАТО. Наприклад, в Угорщині, за участю американських військовослужбовців, пройшли військові маневри «Steadfast Javelin III», сценарій яких передбачав спільну відсіч збройній агресії. Чехія У 2015 р. була затверджена нова стратегія оборони Чеської Республіки та план довгострокового розвитку збройних сил до 2030 року. Протягом найближчих років чеський уряд планує подвоїти суму коштів на потреби збройних сил і збільшити їх чисельність (з нинішніх 21,3 тисяч до 26-27 тисяч осіб у 2025 р.). З 2004 р. чеська армія повністю переведена на професійну основу, хоча зараз розглядається можливість відновлення загального (або часткового) військового обов’язку і формування корпусу резервістів (5 тисяч осіб). У чеському війську 13 % штатних посад заміщені жінками, а у травні 2017 р. вперше в історії країни жінка отримала генеральське звання. Міністром оборони теж є жінка, при чому вже третя на цій посаді. Передбачається поступове збільшення оборонних витрат, яке у 2020 р. має становити 1,4% ВВП. Це означатиме реальне збільшення обсягів фінансування до більш ніж $3 млрд , які будуть витрачені на забезпечення нових посад, підготовку резервістів та модернізацію армії. У першу чергу, планується при№7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дбання нових багатоцільових вертольотів, літаків, бойових машин піхоти, створення нової системи ППО, заміна зброї і спорядження на зразки, що відповідають стандартам НАТО. На сьогодні сухопутні війська складаються з двох бригад (на їх озброєнні стоять австрійські бронемашини «Pandur II», чеські модифікації радянських БМП-2 і танків «T-72M4CZ») та підрозділів підтримки (артилерійських, інженерних, хімічних, електронної розвідки тощо). На етапі формування — третя бригада, оснащена бронемашинами британського, італійського та чеського виробництва («Land Rover Defender 130 Kajman», «Iveco LMV», «Tatra»). У стані модернізації знаходяться сили спеціальних операцій, інженерні війська та компонент логістичного забезпечення. Усім цим підрозділам необхідне сучасне оснащення, передусім, новітні системи управління, зв’язку та розвідки (планується, зокрема, придбати 60 систем «C4ISTAR» та 20 командно-штабних машин «Pandur»). До 2025 р. планується також придбання нових 155-мм артилерійських систем (дві батареї), 18 протитанкових керованих ракет або 310 гранатометів та танків. Ізраїль нещодавно запропонував Чехії закупити модифікований варіант танка «M60 Sabra». Не виключено, що Прага у рамках програми Європейського оборонного агентства отримає надлишкові танки «Leopard 2» (модернізовані до стандарту «2A7»). Протягом останніх кількох років відбувається процес заміни старих автоматів власного виробництва зразка 1958 р. під патрон 7,62 мм на нові «CZ 805A1/A2 Bren» під патрон 5,65 мм. Партіями до війська надходять вантажні автомобілі «Tatra» (в експлуатації вже понад 3100 одиниць), які використовуються для транспортних цілей або встановлення на них спеціалізованих систем, та австрійські колісні бронетранспортери «Pandur». Зараз в експлуатації знаходяться багатоцільові бронемашини «Iveco LMV» італійського виробництва (зокрема, розвідувальна «LOV-PZ») та німецька «Dingo 2», в основному, в спеціалізованих версіях. З протитанкової зброї збройні сили Чехії мають на озброєнні 103 ізраїльські багатофункціональні протитанкові ракетні комплекси «Spike LR» та радянські — «Фагот». У в майбутньому у рамках програми міністерства оборони США з продажу військового спорядження іноземним державам (FMS) планується придбати ПТРК «Javelin». На 2020 р. запланована закупівля пор№7/2018

тативних ракетних систем розмінування з подовженим зарядом, після 2020 р. — нових штурмових мостів, а після 2021 р. — понтонних. Серед фаворитів на оновлення парку БМП експерти називають німецькі «Puma» та «Lynx», австрійсько-іспанську «Ascod 2» та шведську «CV90». Свої вироби запропонували теж турецькі компанії «FNSS Savunma Sistemleri» (БМП «Kaplan-20») та «Otokar Savunma Sanayi» (БМП «Tulpar»), чеська компанія «Zetor Engineering» (БМП «Wolfdog»). Усього Чехія планує у 2019-2020 рр. укласти контракти на закупівлю 210 нових БМП. Крім цього, сухопутні війська отримають ще майже 300 французьких бронемашин «Titus» різних модифікацій (у липні 2017 р. підписано контракт на постачання 62 одиниць, з яких 6 — командно-штабних, 20 — для коригування артилерійського вогню та 36 – машин зв’язку). До недавнього часу планувалося модернізувати 33 (із 48 наявних) 152-мм самохідні артилерійські уста-

новки «Dana» власного виробництва. Загалом, це мали бути чотири батареї, оснащені новими засобами зв’язку, навігації та системою управління вогнем, що, нарешті, дозволило б використовувати 3 шведські контрбатарейні РЛС «ARTHUR». Однак, міністр оборони Карла Шлехтова заявила, що в одній із країн НАТО за $490 млн будуть закуплені нові САУ, оскільки «Dana» має занадто малий бойовий потенціал. Чеська армія ще має на озброєнні 40 одиниць 120-мм мінометів «M1982» і 8 120-мм самохідних мінометів «M85 PRAM-L» власного виробництва. Одним з пріоритетів модернізації буде заміна 17 ударних вертольотів «Mі-24В» і транспортних вертольотів «Мі-8» (обидва – радянського виробництва) на нову багатоцільову машину. На першому етапі передбачено придбання 12 гвинтокрилів. Серед можливих варіантів – англо-італійський «AW139M», французький «AS565 Panther» і американські «UH-1Y Venom» та «Black Hawk». У жовтні 2017 р. Державний

З 2004 року чеська армія повністю переведена на професійну основу, хоча зараз розглядається можливість відновлення загального (або часткового) військового обов’язку і формування корпусу резервістів»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Cили спеціальних операцій, інженерні війська та компонент логістичного забезпечення чеської армії знаходяться у стані модернізації» департамент США дав згоду на продаж Чехії у рамках згаданої вище програми FMS 12 вертольотів «UH-1Y Venom», але міністерство оборони Чехії оголосило, що на закупку не вистачало виділеного бюджету. Військо-повітряні сили складаються з ескадрильї з 14 багатоцільових шведських літаків «JAS-39C/D Gripen» (на правах оренди), ескадрильї підтримки з 21 літака «L-159 ALCA» власного виробництва, навчальної ескадрильї з 9 літаків «L-39» та двох ескадрилей транспортної авіації (2 іспанські літаки «C-295M», 6 — чеських «L-410», два — радянських «Як-40», 2 — французьких «А-319» і 1 — канадський — «CL-601»). Крім цього, є група для проведення пошуково-рятувальних операцій, оснащена польськими вертольотами «PZL W-3 Sokół». У 2019 р. буде закуплено 8 модифікованих навчальних літаків «L-159T1» і «L-159T2». У 2021-2022 рр. очікується придбання невеликих транспортних літаків з можливістю пристосування їх для медичної евакуації, а після 2024 р. — 2 бразильських транспортних літаків «KC-390». У довгостроковій перспективі (після 2025 р.) планується закупити 2 літаки VIPкласу на заміну застарілих «Як-40». Одночасно з модернізацією авіапарку буде проведена реорганізація авіаційних баз та оновлення їх технічного оснащення. Це стосується, зокрема, систем, пов’язаних із безпекою та можливостями зльоту/посадки за будь-яких умов. Для захисту повітряного простору Чехії використовуються модернізовані зенітно-ракетні комплекси «2K12» («Куб») радянського виробництва та 16 шведських універсальних переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) «RBS 70». У планах закупки ще 16 одиниць «RBS 70 NG», кілька сумісних з ними радіолокаційних станцій (РЛС) «ReVISOR» місцевого виробництва та ПЗРК для сухопутних військ. Розглядаються американський «FIM-92» («Stinger»), польський «Grom» та французький «Mistral». У довгостроковій перспективі (2020-ті роки) планується придбати контрартилерійські системи «C-RAM» та «C-UAV». Основою системи спостереження за повітряним простором є італійські РЛС

«RAT-31DL», які є елементом системи ППО НАТО. На озброєнні ще залишаються радянські РЛС «П-37» та радіовисотомір «ПРВ-17», РЛС «ST-68U CZ» (виготовлена за радянською ліцензією) та чеська РЛС «RL-4AS». За часів існування Організації Варшавського договору ВПК Чехословаччини входив до першої десятки світових експортерів зброї. Після розпаду країни та значного скорочення армії, його можливості значно скоротилися. Лише в останні роки спостерігається поступове збільшення експорту озброєнь (на сьогодні майже 90 % спеціальної продукції йде за кордон). Міністерство оборони Чехії намагається закупати нові зразки зброї, в першу чергу, на вітчизняних підприємствах, як-от «Tatra», «Česká zbrojovka», «Aero Vodochody», «Interlink CS», «STV», «SVOS» чи «Retia». Саме останнє виробляє РЛС «ReVISOR». Чехо-словацька холдингова компанія «Czechoslovak Group a.s.» об’єднує багато відомих на світових ринках підприємств-виробників озброєння двох країн, серед яких «Excalibur Army», «Tatra Trucks», «Avia Motors» та інші. У свою чергу, державна компанія «VOP-025» займається розробкою, виробництвом, ремонтом та модернізацією зброї та військового спорядження, а також управлінням його експлуатаційним циклом. Фірма «ERA» — відомий виробник автоматизованих станцій пасивної радіотехнічної розвідки «Vers-NG» i «MSS». У 2015 р. компанія «Česká zbrojovka» оголосила про побиття власного ре-

корду продаж та очікуваний ще більший прибуток у наступні роки. Найбільш популярними у світі є автомати «Scorpion EVO 3A1» і «BREN», одну з модифікацій якого придбала Франція для Групи спеціального призначення Національної жандармерії. Чехія продає відремонтовані БМП і танки, зокрема, до Нігерії (16 «Т-72», отриманих від Угорщини). Компанія «Ray Service» надає електричне оснащення для шведського самохідного 120-мм міномета «Mjölner», а компанія «Meopta», яка спеціалізується на оптичному обкладанні, постачає приціли для шведської БМП «CV90». Для польських Сил спеціальних операцій компанія «ZEVETA Bojkovice a.s.» продала одноразові гранатомети «RPG-75». Компанія «Excalibur Army» відправила до Індонезію першу партію бронемашин «Pandur II». Навіть Росія мала намір придбати у Чехії легкі транспортні літаки «L-410 Turbolet». Підприємство «Avia Motors» постачає літаки «L-159A ALCA» для Іраку та американської компанії «Draken International», яка надає послуги з льотної підготовки. Словаччина У вересні 2016 р. Рада безпеки і уряд Словацької Республіки затвердили так звану «Білу книгу», підготовлену міністерством національної оборони, яка підсумовувала результати і визначала нові пріоритети на шляху підвищення оборонної спроможності країни. Згідно з прийнятим раніше «Довгостроковим планом національної оборони до №7/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

2030 року», на модернізацію збройних сил передбачається виділити майже 6,5 млрд. євро. Зараз військовий бюджет витрачається 1,1% ВВП Словаччини (близько 900 млн. євро). Очікується, що цей рівень збільшиться до 1,6% ВВП у 2020 р. та 2,0 % ВВП до 2024 р. Чисельність словацького війська складає 17,5 тисяч осіб (у 2001 р. – 33 тисячі осіб), з яких 4,8 тисячі – цивільний персонал. У 2002-2005 рр. відбувся перехід від загального військового обов’язку до комплектування армії на контрактній основі. Сухопутні війська (понад 9 тисяч осіб) складаються з 2 механізованих бригад, бригади підтримки, окремого розвідувального полку, артилерійського дивізіону, інженерного батальйону і батальйону хімічного захисту. На озброєнні – радянські танки «Т-72» (30 одиниць) та БМП-1 і БМП-2 (136 одиниць), чехословацько-польські БТР «ОТ-64» та словацькі «Tatrapan» (15). Артилерія складається з вітчизняних 155-мм самохідних артилерійських установок (САУ) «Zuzana» і 152-мм «Dana» чеського виробництва. Недавно закуплена партія 84-мм шведських ручних протитанкових гранатометів «Carl-Gustaf» останньої модифікації та чеських автоматів «BREN». У планах міністерства оборони — придбання 81-ї нової бронемашини (більш за все,

№7/2018

це буде БТР «AMV» фінського виробництва), універсальних БТР «Aligator» німецького виробництва та модернізація 18 бойових розвідувальних машин «Svatava» чехословацького виробництва, пристосованих для потреб створеного батальйону швидкого реагування. На озброєнні у Військово-повітряних сил (майже 4 тисячі осіб) стоять 12 винищувачів «Міг-29АС/УБС» радянського виробництва, 15 чехословацьких навчальних літаків «L-39», 2 італійсько-американські транспортні літаки «C-27J», 5 модернізованих десантно-транспортних вертольотів «Mi17» та 4 вертольоти «Mi-17», призначені для пошуково-рятувальних операцій (усі – радянського виробництва). Їх ресурс вичерпується у 2019 р., тому на їх заміну Словаччина закупить 7 американських вертольотів «Black Hawk UH-60M». Всього ж для підтримання оперативних можливостей авіації потрібно, як мінімум, 18 вертольотів. Братислава розглядає два варіанти придбання нових багатоцільових літаків: американського «F-16» або шведського

Чисельність словацького війська складає 17,5 тисяч осіб (у 2001 р. — 33 тисячі осіб), з яких 4,8 тисячі — цивільний персонал»

«JAS-39C/D Gripen». Договір з РФ про обслуговування техніки, виробленої в СРСР, закінчується восени 2019 р. Як і в Чехії, у Словаччині використовуються радянські зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) «2K12» («Куб») та «С-300ПМУ» (5 батарей і 1 батарея, відповідно). Крім того, в експлуатації знаходяться радянські переносні зенітно-ракетні комплекси «Ігла-2» та «Стріла-2М», які використовуються разом із автоматизованою системою управління «Astra» словацького виробництва на базі словацького БТР «Tatrapan». Згадана вище «Біла книга» наголошує на важливості зміцнення ППО і передбачає заміну або модернізацію ЗРК. Планується теж закупити 3-4 трикоординатні радіолокаційні станції (РЛС) на суму близько $100 млн на заміну радянських двокоординатних РЛС «П-37» та радіовисотомірів «ПРВ-11». Словацький ВПК, подібно до чеського, переживав складні часи через відсутність достатньої кількості замовлень та обмеження можливостей, викликаного нав’язуванням йому невигідних угод з російськими компаніями з обслуговування та ремонту радянського озброєння. Але останнім часом ситуація стала покращуватися. У 2015 р. підприємства «ZVS Holding a.s.» і «ZVS Impex a.s.» об’єдналися з приватною фірмою «MSM Martin» і створили групу ком-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Згідно з «Довгостроковим планом розвитку ЗС Угорщини до 2026 року», передбачається поступове збільшення оборонних витрат: до 1,4% ВВП у 2022 р. та 2% ВВП у 2026 р.» паній «MSM», яка працює на оборонну промисловість. «ZVS Holdings a.s.» є відомим виробником боєприпасів та стрілецької зброї. Фірма «EVPŬ Defense» — розробник дистанційно-керованого бойового модуля «TURRA-30», постачає, в основному, електронні, оптоелектронні системи та системи управління. Компанія «Konstrukta Defense» нещодавно представила 155-мм самохідну артилерійську установку «EVA». У пакеті пропозицій також 81-мм та 98-мм міномети. Угорщина Річний оборонний бюджет країни становить $1,2 млрд (1% ВВП). Згідно з «Довгостроковим планом розвитку ЗС Угорщини до 2026 р.», передбачається поступове збільшення оборонних витрат: до 1,4% ВВП у 2022 р. та 2% ВВП у 2026 р. У 2018 р. 30% бюджету міністерства оборони буде виділено на закупку нового озброєння та модернізацію армії. Чисельність збройних сил Угорщини – 31 тисяча осіб. У військовому резерві – понад 8 тисяч осіб, а до 2026 р. його чисельність планується збільшити до 20 тисяч. Сухопутні війська складаються з 2 піхотних бригад та батальйону спеціальних операцій. На їх

озброєнні 44 танки «Т-72», близько 600 БТР-80/80А і 30 152-мм гармат-гаубиць «Д-20» (все – радянського виробництва). Авіапарк ВПС складається з 12 літаків «JAS-39 Gripen» («позичені» у Швеції до 2026 р.), 4 транспортних «Ан26», 9 навчальних машин «Як-52», 12 ударних вертольотів «Мі-24» (практично, зняті з експлуатації) і 12 десантнотранспортних вертольотів «Мі-8Т/17» (все — радянського виробництва). У 2017 р. Угорщина оголосила про намір придбати 2 європейські літаки «А-319» для забезпечення реалізації завдань у рамках місій НАТО. У перспективі передбачено замінити «Як-52» новою машиною, а літаки «JAS-39 Gripen» доозброїти американськими авіаційними бомбами з лазерним наведенням «GBU12». Одним із пріоритетів модернізації угорської армії є придбання нових вертольотів, при чому вони не обов’язково, як заявляють в уряді, мають бути закуплені у партнерів по НАТО. На кошти США планується відремонтувати та переоснастити новою технікою авіабазу Кечкемет. Важливим завданням також є створення спеціальних структур, призначених для забезпечення кібербезпеки.

Основою ППО є 16 модернізованих радянських ЗРК «2K12» («Куб»), 45 французьких ЗРК «Mistral». Останні використовуються з командним пунктом «MCP SHORAR» (РЛС «X-TAR 25» німецького виробництва та французькі оптико-електронні приціли «Matis MP3»). На озброєнні теж перебувають 3 італійські РЛС «RAT-31DL», модернізовані радянські РЛС «П-18М», «П-37» та РЛС «ST-68U CZ» (виготовлена за радянською ліцензією). Передбачається закупка кількох нових трьохкоординатних РЛС. Для залучення додаткових коштів угорська армія періодично продає партіями зброю, накопичену на складах ще з часів розпуску Організації Варшавського договору. Наприклад, у 2013 р. на експорт пішли, зокрема, літаки «Міг29» і танки «Т-72». Сьогодні Угорщина закупає сучасне озброєння, в основному, за кордоном. Свого часу країна мала розвинений ВПК, але він почав занепадати у 1990і роки. Стрілецька зброя, вироблена компанією «Fegyver- еs Gepgyаr», свого часу користувалася значною популярністю серед партизанських та повстанських рухів у країнах «третього світу». Зараз у місті Дьєр для потреб армії виготовляється вантажівка «Rаba H25». Угорський уряд має намір відроджувати національний ВПК, випускаючи власну продукцію у сферах, пов’язаних із комунікаційними та інформаційними системами і кібербезпекою. №7/2018