Оборонний вісник №5/2018

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

5

2018


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

5

2018


ЗМІСТ Актуально

Індикатори воєнної безпеки

Сектор безпеки і оборони України

Управління кар’єрою

Розвиток оборонних спроможностей

Паспорт посади

12

Заборонена зона

Захистити периметр

4

Британські «територіали»

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

16

Іноземний досвід

22

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

28

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№5/2018

1


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Мисливець»: вогонь ведуть роботи Довідка «Мисливець» — роботизований спостережно-вогневий комплекс, мобільний, другого покоління

У

Габарити:

довжина: 2м, висота: 0,7м, ширина: 1,25м Маса: 110 кг Швидкість:

до 10 км/год Двигуни:

електричні, 6 шт х 800 Вт Запас ходу:

15-20 км (в залежності від поверхні) Час автономної роботи без підзарядки:

36 год Радіус відеоконтролю та управління:

1500 м (опціонально: 3000 м) Канал управління та передачі даних:

цифровий, захищений Озброєння:

12,7-мм НСВТ

Корупційні схеми в ОПК Національне антикорупційне бюро викрило факти корупції на щонайменше 15 підприємствах оборонно-промислового комплексу, якими завдано шкоди державі на суму понад 620 млн грн. Серед найчастіших випадків на підприємствах є привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, а також закупівля товарів за завищеними цінами. Ключову роль у корупційних схемах на підприємствах ОПК відіграють посадовці держструктур.

2

Державному науково-випробувальному центрі Збройних Сил України, що у Чернігові, під час практичного етапу випробування роботизованого спостережно-вогневого комплексу (РСВК) «Мисливець», розробленого компанією «Конструкторське бюро «Роботікс», вивчається можливість його застосування для вирішення інженерних, медичних (порятунку поранених), вогневих та розвідувальних завдань. Комплекс працює сумісно з приладами наведення розробки компанії. Для дистанційного керування платформою обрали захищений канал та діапазон частот від 5 до 6 ГГц. Щоб придушити такий сигнал, противник вимушений ставити свої засоби РЕБ на передову, тому що з далекої відстані вони неефективні проти наземних засобів. Однак розташування систем РЕБ на лінії вогню робить їх вразливими.

Захисні окуляри-маски Міністерство оборони планує закупити цього року 25 000 балістичних захисних окулярів-масок. Їхнім основним призначенням є забезпечення захисту очей від осколків та уламків і від дрібних каменів, сміття, пилу, води, туману, вітру тощо, а також від променів лазерних прицілів й ультрафіолетового випромінювання. За стандартом НАТО MIL-DTL43511D захисні окуляри-маски мають витримувати удар кулі 22 калібру (5,58 мм), що летить зі швидкістю 170 м/с.

Роботизований спостережно-вогневий комплекс «Мисливець» створений на базі дистанційно керованої платформи. РСВК «Мисливець» адаптований для роботи в парі з кулеметом НСВТ-12,7. Робот може працювати в режимі ведення вогню як одиничними пострілами, так і короткими чергами у 2-3 патрони. Також на платформу можна встановити інше озброєння, наприклад, автоматичний гранатомет, ПТРК, гармата тощо. Раніше «Мисливець» успішно пройшов випробування на військових полігонах і в зоні АТО.

Підготовка військовослужбовців Україна та Литва домовилися про залучення інструкторів збройних сил Литви для підготовки українських військовослужбовців за программою «Багатонаціональній тренувальній місії – Україна» (Joint Multinational Training Group – Ukraine). Українців будуть навчати плануванню операцій, проводити і оцінювати навчання, стрільби та інше. Навчання здійснюється у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ, що у Яворівському районі Львівської області.

Падіння престижу військової служби Військова служба втрачає позиції на ринку праці України. Наприклад, у 2016 році було прийнято 69 тисяч осіб, у 2017 році темпи впали і в підсумку було прийнято вдвічі менше — 30 740 осіб. Перші чотири місяці 2018 року показують подальше падіння темпів залучення на службу. Цьогоріч очікуються хвиля звільнення після набуття чинності закону, що надає право на звільнення військовослужбовцям, які уклали контракт до закінчення особливого періоду і не набули права на звільнення до 07.01.2018 року.

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стратегія відродження авіабудування 10 травня Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію відродження авіабудування до 2020 року. Прогнозний обсяг фінансування становить 23,14 млрд гривень щорічно (у тому числі 6,97 млрд гривень із державного бюджету). Реалізація заходів стратегії забезпечить збереження в авіапромі не менше 60 тисяч робочих місць і створення близько 8 тисяч нових робочих місць, а також забезпечити до 2022 року обсяги виробництва української авіатехніки на загальну суму понад 100 млрд грн і збільшення обсягу її експорту, включаючи країни ЄС, Індію, Китай, до 75,3 млрд грн. Серед основних заходів стратегії: • перетворення ДП «Антонов» в холдингову компанію «Антонов»; • організація для потреб армії і силових структур, а також на експорт поглибленої модернізації та виробництва вертольотів Мі-2МСБ і Мі-8МСБ; • створення і організація багатоцільового легкого вертольота злітною масою 4-5 тонн в рамках НДДКР «Корольок» МСБ-2; • організація виробництва вертольота злітною масою 7-8 тонн; • організація виробництва лопатей і головних вертолітних редукторів для вертольотів сімейства «Мі».

Куди має йти Україна? Майже половина українців вважають, що Україна має рухатися до Європейського союзу, але третина українців дотримується думки, що держава не повинна орієнтуватися на жоден з політико-економічних союзів. Отже, розподіл відповідей на запитання «Яким інтеграційним напрямком має йти Україна?» виглядає наступним чином:

8,9%

Гірокоптери для армії

У

країнська авіакомпанія «Хорс» профінансувала розробку літальних апаратів – гірокоптерів для потреб Збройних Сил України. Це — літальний апарат, що піднімається вгору за рахунок зустрічного повітря, яке обертає гвинт. Тому гірокоптер найбезпечніший літальний транспорт – в разі відмови двигуна він приземлиться за рахунок гвинта, який обертає повітря. Другий гвинт позаду апарата штовхає його вперед. Апарат може досягати швидкості 200 км/год, дальність польоту 350 км, корисне навантаження 350 кг. Особливість гірокоптера у тому, що він може підніматися у повітря як зі злітної смуги, так і з непідготовленої ділянки. Приземлитися машина може майже вертикально, також на непідготовлену ділянку. Варто зазначити, що апарат може наблизитися впритул до ворога непоміченим, адже його можна почути на відстані всього лиш 350 метрів, а можливість низько літати маскує його серед дерев на лінії горизонту.

Зараз триває етап державних випробувань та сертифікації літального апарату. Крім того, проводяться навчання особового складу щодо керування гірокоптером. Чотири військовослужбовці: двоє з десантно-штурмових та двоє з сухопутних військ вже мають сертифікати міжнародного зразка, який дозволяє їм працювати пілотами. Планується до кінця липня завершити проведення відомчих випробувань з метою прийняття на озброєння або допуску до експлуатації зазначених апаратів. Після чого дані бойові машини будуть використовуватися в Десантно-штурмових військах для доставки матеріально-технічних засобів, особового складу, евакуації поранених. А в майбутньому передбачається експлуатація гірокоптерів, як засобів вогневого ураження. До кінця року планується формування повітряного підрозділу в Десантно-штурмових військах, який буде виконувати завдання на гірокоптерах.

31,6%

45,9%

12,9%

0,7% вступ до Європейського Союзу, вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном,

неприєднання ані до Європейського Союзу, ані до Митного союзу,

«Практика показує, що безпековий компонент Мінських домовленостей неможливо виконати без повноцінної миротворчої місії на окупованому українському Донбасі».

важко відповісти, відмовилися відповідати.

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №5/2018

Петро Порошенко, Президент України

3


Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Індикатори воєнної безпеки Забезпечення готовності держави до оборони і відбиття зовнішньої агресії є ключовим пріоритетом політики безпеки Герасимов А.П., провідний науковий співробітник регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень України у м. Дніпро, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

Куплевацька О.І., науковий співробітник регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень України у м. Дніпро

загальній теорії національної безпеки оцінка її стану необхідна, передусім, для завчасного виявлення і попередження загроз безпеці та ставиться у пряму залежність від певного набору індикаторів, що дозволяють з достатнім ступенем вірогідності оцінити рівень поточного стану безпеки особистості, суспільства і держави. Така оцінка потребує розроблення системи кількісних показників, що відображають зміст конкретних інтересів цих об’єктів. Актуалізація цього питання в експертному середовищі пов'язується також із забезпеченням ефективності демократичного управління і контролю і здійснюваних реформ. Офіційно завдання «підготовки пропозицій» щодо системи індикаторів (показників) стану національної безпеки поставлене Уряду та Національному інституту стратегічних досліджень у рішенні РНБО від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» (пролонговане рішення РНБО про затвердження Стратегії 2012 р.). Стратегія стала відгуком на об'єктивні зміни середовища безпеки навколо України і визначила актуальні загрози національної безпеки (НБ), основні напрями й пріоритети держав-

ної політики безпеки та необхідні реформи. Стратегія є документом, обов'язковим для виконання. Тож результативний моніторинг цих «зобов’язань» вимагає первинного розуміння того, що конкретно має означати в заданий термін реалізація її положень, насамперед «вузьких місць» у системі забезпечення НБ. Для цього також необхідна відповідна шкала індикаторів. Одним з основних напрямів державної політики Стратегія визначає підвищення обороноздатності держави, формулює основні завдання в цій сфері та напрями їх вирішення. При цьому потужні збройні сили (ЗС) та інші військові формування (ІВФ), які складають сили оборони (СО), забезпечені сучасним озброєнням і військовою технікою (ОВТ), представлені запорукою НБ. А забезпечення готовності держави до оборони і відбиття зовнішньої агресії – ключовим пріоритетом політики безпеки. У теорії НБ визначення методів вимірювання її рівня подається як складне й слабко розроблене теоретичне і практичне завдання. Однією з найбільш актуальних проблем тут є:

У

4

пошук інтегральних показників, які мають відповідати вимогам конкретності та ясності як для теоретиків, так і для практиків, зайнятих в галузі забезпечення безпеки країни; • ґрунтуватися на доступній і достовірній інформації; • забезпечувати можливість порівняння в різних сферах безпеки. Основна складність тут пов’язана з формалізацією підходу до різнорідної за складом системи показників, яка являє собою великий комплекс політичних, економічних, соціальних, військових та інших факторів, і приведення їх до єдиної шкали виміру. У загальному випадку єдність вимірів забезпечується кількісними показниками. Однак отримання їх для складних систем безпеки на сьогоднішній день становить фундаментальну проблему. Сьогодні превалюють два основних напрями вирішення завдання оцінки рівня НБ. Перше ґрунтується на встановленні граничних або порогових значень якогось набору природних, соціальноекономічних та інших показників (точок біфуркації). До недоліків такого підходу відносять слабку кореляцію між безпекою та цими показниками; орієнтованість винятково на визначення припустимого порогу погіршення №5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

і державний моніторинг стану національної безпеки Російської Федерації», в якому враховувалося понад 60 критеріїв і показників, за якими можна оцінювати відповідність стану НБ у тій або іншій сфері прийнятному рівню. Стосовно безпосередньо ВБ слід зазначити, що в профільній літературі через те, що визначальною умовою її рівня традиційно вважається стан економіки держави, в основному фігурує воєнноекономічна безпека. У той же час вважається, що вивчення критеріїв ВБ є відносно просунутим напрямом. У воєнностратегічному плануванні вже тривалий час використовуються критерії рівня воєнної загрози національним інтересам країни, адекватності протидії супротивнику, оборонної достатності, ефективностівартості, військовоекономічної доцільності структури і складу ЗС, засновані на досвіді світових, регіональних і локальних війн і збройних конфліктів. Ці критерії служать мірою для оцінки військовоекономічних і науковотехнічних можливостей держави, мобілізаційних резервів, рівня бойової готовності, кількості і якості ОВТ, моральнопсихологічної стійкості населення країни і ЗС, підготовленості командних кадрів, розробленості воєнної доктрини й воєнної теорії тощо. Проте ситуації в різних сферах; умовність і неефективність. Тим більш суперечливою є сама доцільність відходу від класичних схем управління за допомогою заданих показників і розвиненої системи зворотного зв'язку, яка може мати і превентивний характер, забезпечуючи неприпустимість точок біфуркації. Та й за визнанням самих авторів напряму, «вичерпаної відповіді на питання про граничні можливості управління безпекою в тих або інших умовах ще немає». Другий напрям заснований на оцінці ступеня небезпеки загроз безпеці. Тут пропонується сформувати набір вимірюваних показників за кожною загрозою і регулярно здійснювати по них моніторинг стану з виходом на кількісну оцінку рівня загрози і ступеня її впливу на стан безпеки. Такий підхід вбачається більше плідним, оскільки він орієнтований на оцінку одного з найважливіших елементів системи безпеки – потенційних і реальних загроз, характер і масштаби яких визначають конкретні вимоги до системи забезпечення НБ, її складу та структури. Цей напрям є найбільш обґрунтованим і з методологічної точки зору. Такий підхід, очевидно, використовувався апаратом Радбезу РФ в 2015 р. при підготовці Положення «Про оцінку №5/2018

Одним з основних напрямів державної політики Стратегія національної безпеки визначає підвищення обороноздатності країни, формулює основні завдання в цій сфері та напрями їх вирішення»

5


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

деякі питання, що стосуються кількісної оцінки достатності оборонного потенціалу держави, через різноманітність поглядів і підходів дотепер не вирішені. Вищезгадане Положення РФ враховує дві важливі характеристики, що стосуються військової сфери: рівень оновлення ОВТ та рівень забезпеченості військовими та інженернотехнічними кадрами. Ці показники вважаються одними з головних в оцінці боєздатності ЗС, а також оцінці завершеності військової реформи. Основні індикатори стану ВБ Білорусії додатково включають рівень розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій. Українська військова наука виділяє два «загальновідомих» підходи до оцінки рівня ВБ. Перший базується на теорії ймовірностей, на основі формули повної групи подій: безпека – загроза. Але реальна різнорідність такої групи не відповідає умовам використовуваної теорії і, отже, робить некоректним визначення рівня ВБ через рівень загрози. Другий підхід базується на методиці, що використовує таксонометричні прийоми. Він передбачає експертне визначення множини показників з подальшим обробленням їх через таксонометричні відстані та наступне згортання в єдиний інтегральний показник. Але перелік показників тут є суб'єктивним – залежним від рівня професіоналізму експертів, базування підходу на статистичних вихідних даних характеризує сам процес забезпечення ВБ як статистичний та такий, що має обмеження за часом накопичення даних . З урахуванням означених недоліків пропонується підхід, який ґрунтується на визначенні ефективності функціонування системи забезпечення ВБ на основі загальної теорії систем. Однак він залишає безліч питань. Починаючи з реального змісту поняття ефективності; правомірності (коректності) по-

6

дання достатньо складної системи лише трьома обраними властивостями, тієї ж суб'єктивності в оцінці ваги та у визначенні значень обраних показників (яка піддається критиці в «загальновідомому» підході) тощо. Відтак, як може оцінюватися ефективність системи забезпечення ВБ без урахування її головного чинника – ОВТ? У загальному випадку військовий компонент передбачає наявність певних кількісних і якісних показників: • технічна оснащеність ЗС та ІВФ; • їх чисельність; • рівень підготовки військ і сил; • наявність запасів ОВТ; • стан військової інфраструктури, призначеної для навчання військ (сил), стратегічного й оперативного розгортання та ведення воєнних дій; • морально-психологічний компонент, який включає духовні можливості населення країни, суспільний статус військовослужбовців, морально-психологічний стан особового складу ЗС та ІВФ. Серед найважливіших чинників військової сили також виділяють: • налагодженість системи військового управління; • оснащеність новітніми зразками ОВТ всіх видів і родів військ (сил); • мобільність; • могутність засобів вогневого ураження; • можливості розвідки; • реальність перебування військ у стані повної бойової готовності; • наявність союзників. У кількісному вираженні ці показники використовуються в сучасному стратегічному плануванні, зокрема у методиках, заснованих на понятті оборонно-наступального балансу. Важливе місце серед чинників, що визначають ВБ, приділяється також договірноправовому забезпеченню. Загальний стан питання в Україні

характеризується відсутністю адекватного відгуку на рішення РНБО з боку Кабінету Міністрів і, отже, встановлених відповідно до цього рішення показників ВБ. Водночас – використанням у практиці стратегічного планування вільних і не зовсім адекватних індикаторів. Як, наприклад, у Стратегічному оборонному бюлетені (СОБ), де «результативні (індикативні) показники», виписані для себе самими ж військовими і не забезпечують необхідну достовірність оцінок. Що в черговий раз підтверджує теоретичне положення про те, що система сама себе контролювати та ефективно реформувати не може. При цьому вони представлені як «вперше передбачений механізм імплементації і контролю оборонної реформи» (треба розуміти – управління), який «ґрунтується на оцінці стану досягнення конкретних показників цієї реформи» і спрямований на подолання «одного з головних недоліків трансформації оборонного сектору – неефективності імплементації і контролю планів і програм відповідних реформ». У такому поданні важливими є наступні аспекти. Перший – підкреслення (словом «вперше») того факту, що до цього часу процес оборонної реформи був безконтрольним і, отже, некерованим. Що у черговий раз підтверджує ігнорування рішення РНБО в частині індикаторів. Другий – виділення в ієрархії недоліків «неефективності імплементації і контролю планів і програм відповідних реформ». Хоча до не менш «головних» недоліків, як мінімум вищих за ієрархією, варто віднести низьку якість тих самих планів і програм та самого управління, виділену Стратегією. Третій – невиправдана характеристика показників цієї реформи як «конкретних». І четвертий – «спеціальний механізм» є механізмом зворотного зв'язку, який визначає суть процесу управління і свідомої діяльності загалом. У цьому механізмі «оцінка стану досягнення» передбачає порівняння заданих і фактичних значень показників, різниця між якими служить основою для прийняття відповідних управлінських рішень, спрямованих на усунення цієї різниці. Для такого порівняння необхідні саме конкретні показники, які мають змістовну й чітку – вимірювану основу. Тим більше така конкретність стосується ДЦК, висунутого розробниками СОБ на першу позицію (п.1.1 Матриці) у системі запланованих заходів. І, безумовно, кінцевої – генеральної мети (ГМ). Слід зазначити, що в адміністративно-управлінських стандартах НАТО, №5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

прагнення досягнення яких багаторазово декларується в СОБ, фігурують чітко означені критерії оцінки цілей і результатів, чіткий розподіл функцій, повноважень і відповідальності між суб'єктами управління і контролю, які забезпечують прозорість, зрозумілі й зручні для реалізації і контролю умови, а також захист від вільних – суб'єктивних рішень і дій. Проте активне декларування прагнень до цих стандартів наразі не отримало реального втілення. Переважна більшість результативних показників (РП), використовуваних у Матриці СОБ, не має під собою реального змісту. На що власне й скаржиться періодично глава оборонного відомства. А експерти – на недостатню кількість кваліфікованих кадрів на керівних посадах в органах військового управління стратегічного рівня. Але без реального – дієвого зворотнього зв’язку (ЗЗ), що спирається на конкретні РП, не може бути «дієвим і реальним» і згаданий «спеціальний механізм». Як і без дієвого органу управління (ОУ). Серед 379 результативних показників матриці СОБ (значну підмножину яких складають малозначні) переважна більшість не відповідає належним вимогам. До типових з них можна віднести «відповідні нормативні акти», «внесені зміни», «забезпечена абсолютна нетерпимість до корупції», «зменшена кількість військовослужбовців», «переглянуті повноваження й функції» тощо. Показовим прикладом якості (адекватності) РП, що застосовуються, служить вже перший пункт Стратегічної цілі 1, де ДЦК над СО «здійснюється за рахунок підвищення ефективності діяльності Міністерства оборони» (?). При цьому відповідальними (за ДЦК) призначені саме міністерство та інші складові СО, а РП виступає «ефективна організація МО і Генерального штабу». Що вона означає – не зрозумило. Але «гнучкість» такого формулювання дає широкі можливості трактувати досягнення. Так, у сьогоднішніх реаліях міністр оборони до основних досягнень відносить впровадження принципів ДЦК (за реальної відсутності навіть адміністративного цивільного контролю), звітує про майже 100% досягнення намічених заходів (коли не виконаними до кінця 2016 р. залишилися три (з великою натяжкою) з п'яти та 19 з 22 РП, або про впровадження раціонального розподілу ресурсів на ОВТ, персонал тощо у відповідності до практики членів НАТО, забуваючи про інші стандарти НАТО щодо «чесності» оперативних повідомлень і зведень для громадськості, реального стану воєнної готовності. №5/2018

Водночас розглянута множина не містить РП, які «супроводжують» кінцеву мету оборонної реформи і ключовий пріоритет, визначений Стратегією, – готовність держави до оборони. Не кажучи вже про чіткість (обґрунтованість) змісту і конкретних параметрів останньої, а також чинників, що її визначають. Таких як СДУ з чітко визначеним механізмом керівництва, контролю і притягнення до відповідальності, з централізованим ОУ; необхідна (обґрунтована) технічна оснащеність СО сучасним ОВТ; випереджальний розвиток ОПК тощо. Не містять РП і конкретних стандартів НАТО. Звичайно ці питання виходять за межі компетенції МО (як і частина завдань СОБ), але, очевидно, інших реальних суб'єктів імплементації цих та інших положень Стратегії і відповідних програм не передбачено. Хоча лише невизначеність кінцевої мети обумовлює і вільне її трактування, і таку ж якість шляхів її досягнення. А отже, велику ймовірність відсутності належних результатів і неефективних витрат бюджетних коштів. На традиційну помилку створеної ситуації, яка призводила до провалу всіх попередніх реформ, вже давно вказують як національні (серед яких і вище керівництво ЗСУ), так і іноземні експерти. Вона полягає в тому, «що відповідальність за реформу бере на себе не вся влада, уряд і Президент, а саме МО.

Реформа при цьому залишається внутрішньовідомчим інтересом». В тому, що «нераціонально розглядати стратегію реформ СО у відриві від реформи безпеки всієї держави, від реформи галузей забезпечення армії». В тому, що «реформа СО – це має бути рішення та відповідальність Президента і уряду. І вона має стосуватися, насамперед, ОПК». Система забезпечення воєнної безпеки. Головною внутрішньою загрозою в розглянутій сфері Стратегія визначає «неефективність системи забезпечення НБ», обумовлену, насамперед, «несформованістю сектора безпеки і оборони (СБО) як цілісного функціонального об'єднання, керованого з єдиного центру». Окремою загрозою в цьому контексті виділена неефективність СДУ. Останній чинник експертне співтовариство і воєнна наука визначають серцевиною проблеми забезпечення обороноздатності держави. Виходячи з цих положень, в основних напрямах державної політики поставлене завдання забезпечення «централізованого управління СБО», а в рамках комплексного вдосконалення законодавства – визначення «механізму керівництва в сфері НБ і оборони, унормування структури і складу сектору безпеки і оборони, системи управління, координації та взаємодії його органів».

Cтруктура озброєнь є наріжним каменем оборонного планування, на якому будуються програми розвитку збройних сил, ОВТ, концепція розвитку ОПК»

7


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У стандартах НАТО чітко означені критерії оцінки цілей і результатів в сфері безпеки та оборони, а також чіткий розподіл функцій, повноважень і відповідальності між суб'єктами управління і контролю» 3.1. «Цілісне функціональне об'єднання». Структурна організація. Базова умова сформованості СБО (СО) як цілісного функціонального об'єднання закладається його структурною організацією, яка спрямована на досягнення належного системного впливу кожного (необхідного) її елемента на кінцевий результат, усуває визначену Стратегією структурну незбалансованість органів СБО і забезпечується функціональним організаційнотехнічним сполученням та інтеграцію підсистем управління на всіх рівнях. Основними показниками такої організації є чітке нормування її складу і структури; правильне визначення функцій і повноважень, відповідальності та контролю всіх ланок і, насамперед, об'єкта управління. При цьому, у відповідності до міжнародної практики, функції і обов'язки кожного інституту безпеки, конституційні основи діяльності кожної складової СБО, відповідальність персоналу перед законом мають бути чітко визначені законодавством. Базова умова дієздатності такого об'єднання досягається створенням єдиної та надійної системи управління, що забезпечує через законодавчо встановлений механізм керівництва і залучення до відповідальності ефективне управління, точне й повне виконання концептуальних положень і настанов, планів і програм, високу виконуваність, раціональне використання ресурсів, що виділяються. До достатньо важливих аспектів структурної організації (особливо актуальних в українських реаліях) теорія керування відносить питання координації і сумісності ланок системи, що беруть участь у керуванні. Мова йде, насамперед, про здатність кожної наступної ланки системи та об'єкта керування в тому числі, сприймати весь корисний спектр сигналу керування від попередньої ланки. Коли помилка його проходження або його втрата може бути виявлена не тільки за кінцевим результатом, тобто через відхилення параметрів об’єкта керування, а й на всьому

8

контурі керування. Це стосується і міжвідомчої координації між органами виконавчої влади – співвиконавцями імплементації завдань і РП СОБ. У сучасних вимогах системного підходу цей аспект диктує необхідність тісної координації зусиль різних державних органів і відомств в галузі стратегічного планування, будівництва і підготовки ЗС, їх більш тісної взаємодії з МО. У контексті ефективності управління особливе місце належить системі контролю – зворотньому зв’язку. Тому закріплена законодавчо регламентація адміністративного, а тим більше ДЦК, якісне вдосконалення якого віднесене Стратегією до основних напрямів політики НБ, займає особливе місце в умовах його успішності, як і успішності державного управління в цілому. У загальному випадку параметри системи ЗЗ мають визначати: • контрольовані, крім безпосереднього об'єкту управління, органи державної влади (при цьому СДУ в цілому є об’єктом ДЦК); • перелік параметрів контролю на кожній стадії проходження – перетворення сигналу управління і, насамперед, на виході об'єкта управління (ГМ); • умови контролю: предмет, механізм (процедура), частота (періодичність) тощо;

склад і функції ланок самого контуру контролю (у системі ДЦК останнє пов’язане, зокрема, з забезпеченням предметного обговорення принципових питань оборонної політики в суспільстві); • первинних споживачів сигналів ЗЗ; • параметри системи внутрішнього контролю органів СО. У відповідності до практики НАТО, для забезпечення підзвітності необхідні механізми, які визначають хто перед ким відповідає, хто кого контролює, правила здійснення внутрішнього контролю виконавчої влади, точне визначення обов’язків оборонних інститутів. Критерії ефективності ДЦК апробовані та загальновідомі. Таким чином, до основних показників стану ВБ для блоку структурної організації СО мають бути віднесені: • склад і структура СО (схема підпорядкування, взаємодії і контролю їх органів); • чіткі й узгоджені функції і повноваження складових СО, насамперед ОУ, що забезпечують їх тісну координацію і взаємодію, відповідальність і предмет контролю; • основні (обґрунтовані) параметри всіх органів СО, у тому числі чисельність та обсяги фінансування; • організація системи ЗЗ – регламентація контролю (див. вище); №5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

механізм безперервного і відповідального управління, в якому дії, результати та оцінки присутні на кожному кроці. 3.2. «Централізоване управління». Передбачає наявність в СДУ єдиного ОУ з усіма притаманними йому атрибутивними ознаками і, передусім, відповідними – законодавчо встановленими повноваженнями і механізмом керівництва, який діятиме стратегічно та буде демократично підзвітним, наявність якого є умовою успішного впровадження Стратегії НБ. У відповідності до євроатлантичного бачення, «реформа оборони – це розуміння керівництва та ефективне застосування принципів керівництва». До атрибутивних ознак ОУ, які є показниками його дієздатності та ефективності СДУ в цілому, належать: • наукове обґрунтування ГМ і часткових цілей підготовки держави до оборони, етапність їх досягнення та стратегії такої підготовки; обґрунтування складу і структури СО з розподілом ув'язаних з ГМ функцій і завдань їх органів та інших ознак структурної організації (див. вище); • організація розвиненої системи ЗЗ (контролю), включаючи ДЦК; • узгодження концепцій реформування СО та ОПК; №5/2018

узгодження з позиції системного підходу програм розвитку складових СО; • обґрунтування необхідного ресурсного забезпечення СО в цілому і їх органів, спрямованого на вдосконалення бюджетної політики в сфері оборони шляхом збільшення частки коштів на розвиток і підготовку (завдання Стратегії); • здійснення ефективного, безперервного і відповідального управління, що забезпечує поетапне досягнення часткових цілей і ГМ у цілому на основі: правового забезпечення поставлених цілей і завдань; • наукового забезпечення процесів підготовки і прийняття управлінських рішень; • аналізу виконання концептуальних і програмних документів; • координації і контролю за діяльністю всіх органів державної влади та інших недержавних органів у сфері, що розглядається; аналізу стану СО у процесі поетапного досягнення ГМ у розумінні готовності їх до виконання покладених на них завдань; • аналізу змін зовнішніх умов. У відповідності до світової практики і логіки речей, у складі СБО, представленому в Концепції, ця керівна роль належить РНБО (з її апаратом) на чолі з Президентом. Тим більше, що контроль за виконанням СОБ і Державної програми розвитку ЗС покладене на секретаря Радбезу. І частина наведених ознак відповідає «основним напрямам розвитку» РНБО (його апарату), передбаченим Концепцією розвитку СБО. Встановлені ж цим документом функції «координації та контролю» РНБО також передбачають категорію управління. Адже контролю без управління не буває. З іншого боку, «координація не є простою справою передачі інформації або створення належних структур управління – вона передбачає використання влади». Правда, останнє «працює» лише у зв'язці з іншими атрибутами категорії управління: насамперед, волею і здатністю керуючого органа до здійснення необхідних дій. У РФ до системи чинників, що розглядаються, включають якість СДУ. 3.3. Генеральна мета. Визначення ГМ, яка задає орієнтир цілеспрямованого функціонування всіх учасників системи забезпечення ВБ, є основою для формування часткових цілей, що її забезпечують, безумовно, є ключовим пунктом стратегічного планування і управління. Така роль ГМ настільки ж безумовно передбачає цілком зрозуміле – змістовний опис, а також комплекс показників (критеріїв) її оцінки, які повною мірою описують бажаний (необхідний) стан об'єкту управління та часові рамки його досягнення. За стандартами НАТО, ГМ має бути

прозорою, підзвітною, з конкретними параметрами та механізмами, «які гарантують, що «продукт» вироблено у підзвітний, дієвий, та ефективний спосіб». Надзвичайна важливість питання та супутніх ризиків, а також негативний досвід застосування евристичних підходів до визначення необхідного рівня обороноздатності диктують необхідність наукового обґрунтування кількісноякісних характеристик, яким має відповідати об'єкт управління і які придана система управління повинна забезпечувати. Разом з тим задання ГМ у вигляді «необхідного рівня обороноздатності» держави не несе в собі належної визначеності та не відповідає вимогам до цілей як до управлінської категорії. Зокрема, конкретності, тобто чіткості й однозначності трактування значень його окремих показників: • вимог до об'єкта управління; • вимірюваності – подання окремих показників у характеристиках, що передбачають кількісні оцінки; • досяжності – опори на реальні ресурси; • хронометрируваності – визначення термінів досягнення проміжних цілей і ГМ. Слід зауважити, що у зазначених вимогах мова йде про «часткові показники», що, загалом, передбачає управління не за єдиною метою, а паралельно за кількома і значно ускладнює організацію управління та контролю об'єкта управління. Не кажучи вже про теоретичні аспекти (коректності) вичленовування в складних багатоаспектних системах «самостійних» окремих показників, оцінки їх значимості (ваги) та ієрархії за відмінності їх розмірності і ступеня кореляції між собою. В українській практиці управління оборонним будівництвом це виливається у низку проблем, пов’язаних з визначенням пріоритетності напрямів підготовки держави до оборони в конкретний період, з неможливістю оцінки результативності окремих її складових наявними методиками, а в загальному плані – з відсутністю належного наукового забезпечення рішень, що приймаються. Звідси, наприклад, необґрунтоване завдання Стратегії 2007 р. щодо визначення «порогових значень показників», усунуте у наступних її редакціях. За відсутності самої «системи індикаторів» – розроблення «Положення про систему індикаторів», яке «встановлює основи взаємодії державних органів (включаючи Міністерство культури) щодо введення її у дію», головним розробником якого виступає МО.

9


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Про якість нового Положення свідчить, зокрема, його норма про проведення моніторингу НБ самими ж виконавцями, яка порушує умови незалежності контролю з усіма наслідкам, що випливають і вже відомі в українській практиці. Характерно й те, що в межах розроблення цього Положення Міністерство закордонних справ, а не Міністерство оборони (!) висунуло вимогу про необхідність науково-методичного забезпечення питання, яка була відхилена через те, що останнє потребує проведення НДР, час на виконання якої не передбачений розробленим Положенням. Все це підтверджує про відсутність реального вирішення завдання, що розглядається, навіть у теоретичній площині. У той же час підхід до вирішення більшої частини зазначених питань і проблем та реального зрушення у виконанні поставленого завдання є відомим. У світовій практиці основою для визначення необхідного рівня обороноздатності і його складових є характер і масштаби воєнної загрози, переважною мірою обумовленої кількісно-якісним складом (структурою) основних озброєнь (супротивника), а на перші позиції в системі базових критеріїв оцінки достатності, ефективності та відповідності ЗС сформованим умовам висувається їх організованість, оснащення і підготовка. Матеріальна основа воєнної загрози у вигляді структури основних озброєнь передбачає втілення власної технічної оснащеності в тому ж вимірі – в структурі власних основних озброєнь, вираженій в кількості конкретних зразків танків, літаків, систем ППО тощо. Саме структура основних озброєнь ви-

10

значає необхідний вигляд військової сили, є базовим носієм її бойового потенціалу і тому – підпорядковуючим фактором всіх її основних параметрів, у тому числі видової структури ЗС (СО), їх чисельності тощо. Саме структура озброєнь є наріжним каменем оборонного планування, на якому будуються програми розвитку ОВТ, ЗС, концепція розвитку ОПК. Тому оптимальна з позиції воєнної потреби та економічних можливостей держави структура основних озброєнь має розглядатися основним і системоутворюючим елементом оборони і її організації, а отже і головним параметром управління і контролю, які повинна забезпечувати придана система управління. Вона ж повинна виступати основою системного розрахунку інших параметрів об’єкта управління і обґрунтування його ресурсного забезпечення. В методологічному також плані такий підхід дає цілий ряд переваг, серед яких: • максимальна відповідність вимозі конкретності – можливість кількісноякісного представлення мети та забезпечення стійкого прямого і зворотного зв’язку процесу управління в системі забезпечення ВБ; • забезпечення реальної основи для критеріальних оцінок, використовуваних у світовій практиці: оборонної достатності, адекватності загрозі, ефективностівартості, яка забезпечує в тому числі можливість оптимізації рішень; • можливість використання прямої відповідності структурі ОВТ деяких часткових показників, наприклад чисельності особового складу. В українській практиці, незважаючи на періодичне анонсування необхіднос-

ті наукового обґрунтування структури озброєнь, що забезпечує оборонну достатність, ставлення до неї залишалося неадекватним, що давало можливість вільного трактування не лише кінцевої мети, але й шляхів її досягнення, а також залежних параметрів, зокрема тієї ж чисельності особового складу. Свого часу Регіональним філіалом Національного інституту стратегічних досліджень України у місті Дніпрі (ДФ НІСД) була вирішена задача оптимізації структури основних озброєнь оборонної достатності, що включає розробку математичної моделі співвідношення сил сторін, апробацію її на конкретному протистоянні сторін тощо. Результати цієї роботи були схвалені опонентами провідних НДІ МО і опубліковані в його центральному виданні. Ці результати можуть бути використані у вирішенні поставленого завдання – з певними доповненнями, що диктуються новими умовами. До часткових показників згаданого компонента прийнятої ГМ слід віднести: • рівень оновлення структури ОВТ, виражений у відсотках нового й новітнього озброєння (завдання Стратегії); • чисельність СО, відсоток професіоналів; • рівень підготовки військ і сил, виражений у кількості льотних годин, навчальних стрільб, спільних навчань тощо; • відсоток бойових частин, що перебувають у повній бойовій готовності; • рівень мобільності військ: вид і кількість засобів перебазування; • кількість і якість запасів ОВТ; • кількісні характеристики реального економічного та іншого забезпечення, у тому числі структури оборонного бюджету; №5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • •

кількість мобілізаційних резервів; кількість і якість об'єктів інфраструктури; можливості розвідки; ефективність військового управління, тилового забезпечення і зв'язку; • рівень підготовки командних кадрів; • ефективність інформаційних технологій і телекомунікацій; • моральнопсихологічний компонент; • наявність і готовність союзників. Ці показники у кількісному вираженні використовуються в сучасному стратегічному плануванні, зокрема у методиках, основаних на понятті оборонно-наступального балансу. Висновки 1. Поставлене РНБО завдання з розроблення індикаторів (показників) стану НБ покликане забезпечити основу для предметного контролю і управління в цій сфері. Це завдання особливо актуальне для українських реалій, де механізм зворотного зв'язку (як невід'ємна частина будьякого дієвого управління) використовується вперше. 2. Незважаючи на важливість поставленого завдання, сьогодні в практичній площині немає суттєвих зрушень щодо його вирішення – навіть у теоретичному плані. За відсутності дієвих (обґрунтованих) показників у практиці стратегічного планування, наприклад у СОБ, використовуються прийняті МО на свій розсуд показники, які не відповідають вимогам, що до них висуваються, насамперед щодо їх змістовності, дають можливість трактування результатів, які не завжди відповідають дійсності. Разом з іншими чинниками – неналежної наступності зі Стратегією і її пріоритетами, невизначеності генеральної мети, невиправданими ієрархією стратегічних цілей та термінами їх виконання тощо ставить під сумнів доцільність подальшого виконання СОБ у сформованих умовах. Принаймні, до виконання рішення РНБО й встановлення належних індикаторів (показників) ВБ. 3. За узгодженою думкою вітчизняних і європейських експертів, основною причиною наявної ситуації є «традиційна помилка» – надання МО права самостійно вирішувати завдання, які не перебувають у його компетенції, без належного контролю (навіть адміністративного, не кажучи вже про демократичний). 4. Серед 379 результативних показників СОБ переважна більшість не відповідає належним вимогам і фактично є малозначущими. Водночас ця №5/2018

множина не містить РП, які «супроводжують» та забезпечують кінцеву мету оборонної реформи і ключовий пріоритет, визначений Стратегією, – готовність держави до оборони. У розумінні конкретизації змісту й параметрів мети. Що з великою ймовірністю передбачає відсутність належних результатів. Поза зоною належної уваги залишилися й інші пріоритети Стратегії: • СДУ з чітко визначеним механізмом керівництва, контролю і залучення до відповідальності, а також централізованим ОУ; • необхідна (обґрунтована) технічна оснащеність сил оборони сучасним ОВТ; • випереджальний розвиток ОПК тощо. Не містять РП і конкретних стандартів НАТО – за наявності можливостей їх впровадження. Ці питання виходять за межі компетенції МО (як і частина завдань СОБ), але інших реальних суб'єктів імплементації цих та інших положень Стратегії та відповідних програм не передбачено. 5. Головна проблема в забезпеченні виконання рішення РНБО і досягнення необхідної ефективності СБО і сил оборони пов'язана з недостатньою ефективністю системи державного управління (віднесеною Стратегією до загроз НБ), яка допускає невиконання рішення РНБО, розмитість атрибутивних ознак органу управління, недосконалість законодавчого забезпечення дієвого управління, організації адміністративного і демократичного цивільного контролю. 6. «Централізоване управління», задане Стратегією, передбачає наявність у системі забезпечення ВБ єдиного органу управління з притаманними йому атрибутивними ознаками, який здійснює безперервне і відповідальне управління. Концепція цю роль покладає на РНБО (з його апаратом) на чолі з Президентом. Про те ж свідчать і визначені нею напрями розвитку Радбезу, і поглиблене розуміння контролю (якого без управління не буває), і передбачене «координацією» використання влади. Водночас рамки «координаційного органу» залиша-

ють відкритими питання щодо низки важливих повноважень, наприклад наукового обґрунтування ГМ, складу і структури СБО та сил оборони тощо, призводять до неправомірної передачі цих функцій іншим органам – з відповідними негативними наслідками. 7. Генеральна мета через надзвичайну важливість і супутні ризики, а також негативний досвіду використання евристичних підходів потребує наукового обґрунтування. Поняття «необхідного рівня обороноздатності» не несе в собі належної визначеності і не відповідає вимогам до цілей управлінської категорії. Представлення необхідного рівня обороноздатності (у відповідності до світової практики) однією з головних її складових – структурою основних озброєнь, забезпечує вирішення більшої частини проблемних питань, у тому числі методологічного характеру, і реальне зрушення у розв’язанні поставленого завдання. 8. Отримані за результатами проведеного аналізу індикатори (показники) стану ВБ у більшості мають основу для кількісного вираження, тобто відповідають вимозі необхідної конкретності, і можуть бути базою поглибленого вирішення завдання. Методологія наукового обґрунтування структури озброєнь, виходячи з принципу оборонної достатності, свого часу розроблена ДФ НІСД, може бути використана з урахуванням нових умов.

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сектор безпеки і оборони України

В умовах гібридної війни проти України розвиток оборонних спроможностей Збройних Сил та інших складових сил оборони для ефективного їх застосування й активної протидії агресору набуває все більшої актуальності

Розвиток оборонних спроможностей Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Семененко В.М., кандидат технічних наук, начальник науково-дослідного управління — заступник начальника Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Овчаренко С.М., старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

ля якісного виконання визначених сучасними концептуальними документами завдань, зокрема щодо впровадження в секторі безпеки і оборони України планування розвитку необхідних силам безпеки і оборони спроможностей, потрібне розроблення окремого нормативно-правового акту, як це зроблено в державах-претендентах на вступ до НАТО. Варіант такого нормативно-правового документу та загальні методичні рекомендації до нього фахівцями Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

вже розроблені. І, до речі, вони підготовлені з врахуванням рекомендованих міністерством економіки України загальних Методичних рекомендацій щодо розроблення планів такої спільної діяльності. Представляється, що зазначені документи загальнодержавного рівня, у разі їх прийняття, сприятимуть розвитку спроможностей усіх складових сектора безпеки і оборони України для більш ефективного виконання ними визначених їм спільних завдань щодо оборони держави від агресора, наближення їх до принципів і стандартів, прийнятих в арміях держав-членів НАТО.

Такий формат планування на основі спроможностей (Capabilities Based Planning (CBP) і управління військами (strategic generic tasks list) застосовується в НАТО. Багато держав-членів НАТО впроваджують або вже впровадили СВР, але втім, як досліджено науковцями, єдиної моделі СВР у немає. Через певні відмінності законодавства, структур збройних сил, процесів планування тощо кожна країна відпрацьовує власний варіант, який безперечно враховує позитивні підходи інших партнерів. Розглядаючи наявні погляди щодо поділу стратегічного планування на

Д

12

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

види (підсистеми) за термінами, варто прислухатись до рекомендацій військових фахівців, які переконують, що такий поділ «за часовими межами горизонту» на довгострокове, середньострокове та короткострокове є недоречним. Тим паче, що Положенням про організацію стратегічного планування в Міністерстві оборони України тривалий час передбачались й інші види такого планування, зокрема за структурою, формою, напрямами його здійснення, ступенем деталізації тощо. Виходячи із досвіду організації стратегічного планування в Міноборони, фахівцями Центру воєнно-стратегічних досліджень запропоновані наступні його види для сектора безпеки і оборони України: • стратегічне планування розвитку сектора безпеки і оборони України, включаючи в певній мірі оборонне планування; • стратегічне планування спільної підготовки та застосування сил безпеки і оборони. Стратегічне планування розвитку Збройних Сил охоплює заходи, які спрямовані на формування та визначення державної політики у сфері оборони, оборонного планування та діяльності Міністерства оборони і Генерального штабу з цих питань. Оборонне планування визначалось як складова частина системи стратегічного планування та управління державними ресурсами у сфері оборони, що здійснюється з метою забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави шляхом обґрунтування перспектив розвитку Збройних Сил з урахуванням характеру реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та економічних можливостей держави, із зазначенням конкретних заходів, виконавців та термінів їх реалізації. Представляється, що цей підхід доречно зберегти так само в секторі безпеки і оборони як засадничий. Стратегічне планування розвитку Збройних Сил полягає у визначенні пріоритетних напрямів та завдань для досягнення стратегічних цілей у сфері оборони, затверджених на стратегічному рівні, розробленні відповідних нормативно-правових, програмних і планувальних документів з урахуванням довгострокових прогнозних показників, ресурсного забезпечення та раціонального розподілу наявних сил і засобів, що варто поширити й на інші складові сил оборони, які задіяні у обороні держави, захисті її суверенітету і територіальної цілісності. При цьому стратегічне планування застосування Збройних Сил передбачає розроблення відповідних сценарі№5/2018

їв та ситуацій застосування Збройних Сил та інших складових сил оборони, визначення стратегічних цілей та оперативних завдань, форм і способів їх застосування, необхідного складу сил і засобів, встановлення й узгодження потреб в матеріально-технічних та інших ресурсах. Стратегічне планування в секторі безпеки і оборони як функція державного управління має полягати у визначенні його місії, цілей та завдань, пріоритетів й комплексу заходів щодо реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення протидії агресору, іншим реальним та потенційним загрозам воєнного характеру і має здійснюватися в інтересах консолідованого розвитку оборонних спроможностей Збройних Сил та інших складових сил оборони для забезпечення ефективного їх функціонування та застосування на основі принципів і стандартів, наближених до прийнятих у державах-членах НАТО.

Відмінною рисою запропонованих видів стратегічного планування в секторі безпеки і оборони зараз є деяка їх трансформація відповідно до потреб відбиття російської агресії на сході України та переходу сил безпеки і оборони до стандартів міжнародних безпекових структур, таких як НАТО. Щоправда, в НАТО термін «стратегічне планування» не використовується але його процедури ефективно застосовуються для розвитку спроможностей об’єднаних збройних сил Альянсу. Одним із керівних документів такого планування в НАТО є саме міністерське керівництво (Ministerial Guidance), що

Формат планування на основі спроможностей (Capabilities Based Planning і управління військами (strategic generic tasks list) застосовується в НАТО»

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

розробляється кожних два роки, у якому формулюються політичні, економічні, технологічні та військові аспекти будівництва й розвитку Альянсу. Визначення цілей НАТО щодо формування та розвитку найважливіших його складових, таких як озброєння, управління у кризових ситуаціях, зв’язок, тилове забезпечення, ядерне та ресурсне планування здійснюється у інших планових документах. Їх перегляд забезпечується за допомогою специфічної процедури – оборонного огляду (Defence Review). Саме за його результатами кожні два роки видаються оновлені та уточнені варіанти згаданих вище планових документів. Оборонне планування у окремих державах-членах НАТО має свої особливості. Однак базовими (визначальними) компонентами та складовими розвитку їх спроможностей, які застосовуються комплексно у більшості з них, є певні уніфіковані категорії (Capability categories). Їх абревіатура (DOTMLPFI) складається саме із початкових букв цих основних базових компонентів. Аналіз досвіду держав-членів НАТО показує, що тут основна увага має приділятися не етапам визначення засад державної політики чи потреб у спроможностях військ (сил) та їх розподілу, як зазначається у деяких публікаціях, а розвитку базових складових компонентів спроможностей, які у більшості згаданих вище держав майже ідентичні. У Міністерстві оборони та Генеральному штабі Збройних Сил України, як вбачають експерти Центру воєнної політики та політики безпеки, здійснюються певні заходи щодо переходу до планування на основі спроможностей (ПОС). Щоправда тут ще є суттєві проблеми. Зокрема, не зовсім вдосконалена нормативно-правова база, тобто сама доктринальна компонента, подекуди ще спостерігається недостатнє усвідомлення та сприйняття цього процесу управлінським складом військ (сил), а відтак і недостатня організація та підготовка необхідного персоналу, відповідальних фахівців за цей процес на усіх управлін-

ських щаблях тощо. Не зовсім налаштований на ефективне вирішення цих проблем за згаданими вище компонентами і Комітет реформ Міністерства оборони України, як дорадчий орган. Саме він займається координацією, моніторингом та оцінкою оборонної реформи і опікується втіленням в життя п’яти стратегічних цілей, визначених Стратегічним оборонним бюлетенем України та Планом дій (Дорожня карта оборонної реформи). Як відомо, за кожною із зазначених стратегічних цілей в Комітеті визначений окремий відповідальний підкомітет, а за оперативні – окрема робоча група. Вони працюють автономно, аналізують можливі варіанти досягнення стратегічних цілей та пропонують доречні зміни до національної нормативно-правової

бази, доктринальних документів, системи підготовки та управління військами, організаційної структури сил безпеки і оборони, інфраструктури тощо. Поряд із позитивними їх досягненнями тут, на погляд досвідченого військового фахівця і науковця, колишнього командувача Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенанта С. Фролова, є низка прорахунків як організаційного, так і функціонального характеру. Зокрема, спостерігаються порушення пріоритетності та послідовності і незбіг певних планових заходів за термінами їх проведення, не зовсім належне врахування результатів роботи інших підкомітетів та робочих груп за загальноприйнятими категоріями (Capability categories). Іноді вбачаться недостатня фахова

В НАТО термін «стратегічне планування» не використовується, але його процедури ефективно застосовуються для розвитку спроможностей об’єднаних збройних сил Альянсу» 14

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

кваліфікація делегованих Міністерством оборони у ці підкомітети представників тощо. Окрім цього Україна бере участь у одному з видів оборонного планування держав-членів НАТО та здійснює заходи щодо інтеграції до цього процесу (Defence Planning Process, DPP). Аналіз його інструментів свідчить про те, що одним з ефективних механізмів гармонізації його процедур є визначення функцій і завдань усім складовим сектора безпеки з врахуванням наявних методичних підходів Альянсу. Їх цінністю є те, що реалізація методики та механізму визначення функцій і завдань дозволяє побудувати логічну послідовність документів оборонного планування, запобігти їх дублюванню, а також створити систему логічного об-

№5/2018

ґрунтування ресурсів, які необхідні для підтримання та розвитку оборонних спроможностей військ (сил). Системою планування НАТО передбачені й відповідні рівні завдань: 1) стратегічний (strategic generic tasks list) 2) оперативний (operational generic tasks list); 3) тактичний (tactical generic tasks list). Стратегічний (національний) загальний список завдань передбачає їх визначення усім структурам держави, що діють в інтересах оборони на стратегічному piвні. Проте, такі процеси стратегічного планування в секторі безпеки і оборони України мають бути унормовані у відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актах.

З урахуванням дослідженого вважаємо за доцільне: • продовжити удосконалення нормативноправової бази сектора безпеки і оборони, а саме — розробити та прийняти на основі рамкового закону про національну безпеку України, проект якого представлений на розгляд Верховної Ради, Закон України «Про сектор безпеки і оборони України», рекомендований постановою Верховної Ради України від 05.07.12 № 5086-VI, так само Закон України «Про планування в секторі безпеки і оборони України», розроблення якого призупинено; • розробити та прийняти встановленим порядком відповідний нормативно-правовий акт загальнодержавного рівня «Про організацію та здійснення стратегічного планування в секторі безпеки і оборони України», та відповідні Рекомендації МО України щодо методики й порядку його реалізації усіма складовими сил оборони; • скоригувати порядок реалізації запланованих заходів щодо вдосконалення стратегічного планування в секторі безпеки і оборони України та реалізації оборонної реформи з урахуванням сучасних загальнодержавних рішень та положень, які визначені Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII та іншими виданими на його виконання законодавчими й нормативно-правовими актами; • розглянути в ході вдосконалення чинного законодавства стосовно сектора безпеки і оборони України питання щодо визначення та унормування в ньому його моделі і структури, переліку складових, їх функцій та підготовки до виконання спільних завдань з оборони держави, організацію взаємодії, наблизивши цю систему до сучасних потреб, європейських та євроатлантичних стандартів; • організувати роботу щодо вдосконалення спільної функціональної діяльності складових сектора безпеки і оборони України в конкретній обстановці та кризових ситуаціях воєнного характеру, як це, наприклад визначено у функціональних стратегіях та планах США. Впроваджуючи сучасні підходи та методи стратегічного планування в секторі безпеки і оборони України, необхідно підготувати для цього відповідних для ПОС фахівців на всіх рівнях і щаблях управлінських структур, автоматизувати його процеси та процедури, комплексно підійти до розв’язання організаційних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, ресурсних, кадрових та інших проблем.

15


Управління кар’єрою

Вранешич О.В., науковий співробітник

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Штанько В.В., старший науковий співробітник

Протягом останніх років у Збройних Силах України активно діє система централізованого управління кар’єрою військовослужбовців, яка зорієнтована на надання можливості кожному військовослужбовцю реалізувати свій потенціал та бачити перспективи свого подальшого кар’єрного росту

Т

акож продовжується робота щодо запровадження новітніх технологій управління персоналом, зокрема паспортів посад військовослужбовців та алгоритмів управління їх кар’єрою. Нагадаємо, що паспорт посади — це документ , який визначає стислу характеристику посади і перелік вимог до кандидатів, які можуть бути призначені на цю посаду. Він призначений для ефективного управління кар’єрою військовослужбовця, визначення професійної придатності до службової діяльності і порядку підготовки до її заняття. Командири (начальники), працівники органів управління персоналом за допомогою паспортів посад мають можливість підбирати кандидатів для просування по службі, планувати кар’єру підлеглих, висувати їх на вищі або інші посади, направляти на навчання і визначати зміст курсової підготовки військових фахівців і компетентностей (рівень, об’єм знань, умінь, навичок та досвіду), які необхідні для ефективного виконання посадових обов’язків.

16

Пасп

Паспорт складається з двох блоків: характеристики посади і вимог до кандидатів на посаду (основна і додаткова вимога). Характеристика посади складається з даних про організаційну підлеглість, номенклатуру призначення на посаду, військово-облікову спеціальність, посадовий оклад.

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

порт посади

№5/2018

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Професіограма являє собою узагальнену еталонну модель успішного фахівця в даній області, хоча іноді відзначається, що професіограма повинна враховувати і варіанти виконання професійної діяльності на «середньому» рівні» Серед вимог до кандидата висуваються, зокрема, такі: • освітньо-кваліфікаційний рівень (науковий ступень, вчене звання), • спеціальність, спеціалізація, курсова підготовка до призначення на посаду, • рівень знань іноземної мови, • перелік необхідних індивідуально-психологічних, професійно важливих якостей працівника (військовослужбовця) тощо. Разом з тим у існуючому Паспорті посади відсутні вимоги до кандидата, які відображали б вимоги до його професійно важливих якостей (або відображали б перелік необхідних професійно важливих якостей), що є важливим для конкретної посади (командир десантно-штурмової роти або командир артилерійської батареї). Визначення цих вимог вимагає психологічного вивчення діяльності військовослужбовців на різних посадах. Психологічне вивчення професійної діяльності вперше було здійснено в 20-30-х рр. XX ст. психотехніками (Б.Г. Ананьєв, Г.С. Геллерштейн, А.А. Толчинський та ін.) для розробки науково обґрунтованих засобів раціонального розподілу робітничих кадрів, вирішення завдань профвідбору, профконсультації, профнавчання, перевтоми, реконструкції та проектування робочих місць. Опис професійної діяльності є першим і найважливішим етапом будьякого дослідження в психології праці, воно ґрунтується на всебічному її вивченні і певної систематизації даних. Такий комплексний метод вивчення та опису змістовних і структурних характеристик професій для встановлення особливостей взаємини суб'єкта праці з компонентами діяльності (її змістом, засобами, умовами, організацією) і її функціонального забезпечення отримав назву професіографії. Без професіографічного аналізу діяльності неможливо скласти повне уявлення про особливості професійної діяльності. Як зазначає Б. В. Кулагін, «тільки в результаті професіографії може бути реалізований діяльнісній під-

18

хід, який передбачає співвіднесення дій та операцій, оцінюваних за допомогою тестів, з діями і операціями, що входять в структуру професійної діяльності». Основним результатом професіографії як методу є складання професіограми. Конкретна професіограма розробляється за певною схемою і для вирішення певних завдань. У процесі розробки професіограми на основі описово-технологічних характеристик професії за певною схемою виділяються професійно важливі якості (ПВЯ) для даної професії. Професіограма (від лат. Professio — спеціальність, gramma — запис) являє собою опис особливостей конкретної професії, що розкриває специфіку професійної праці і вимог, які пред'являються до фахівця. Вона включає опис виробничо-технічних, соціально-економічних умов діяльності, а також психофізіологічних вимог, що пред'являються професією до людини. Психологічні, психофізіологічні вимоги, що пред'являються професією до

людини відображаються у психограмі, яка є складовою професіограми. Тому професіограма — це докладний опис психофізіологічних, психологічних, ергономічних, виробничих, технічних вимог до даної професії, спеціальності, яке дозволяє оцінити відповідність працівника цим вимогам, його придатність до цього роду діяльності. Вона дозволяє системно описати соціальні, психологічні та інші вимоги до суб'єкта певної професії, спеціальності, посади і визначає виходячи з цих вимог необхідні для даного виду діяльності якості особистості, що становлять основу професійної придатності людей. Професіограма являє собою узагальнену еталонну модель успішного фахівця в даній області, хоча іноді відзначається, що професіограма повинна враховувати і варіанти виконання професійної діяльності на «середньому» рівні. З професіограми людина отримує відомості про об'єктивний зміст праці, психологічні якості, які необхідні людині, і на підставі порівняння індивідуальних №5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

особливостей працівника з нормативами, описаними в професіограмі, можна зробити висновок про професійну придатність до даного виду праці. Вона відображає: • психофізіологічні й особистісні особливості, що перешкоджають здійсненню професійної діяльності; • професійні шкідливості — конфлікти з співробітниками, постійна напруга, одноманітність діяльності та все те, що може стати причиною професійної деформації співробітника; • можливість підвищення кваліфікації або перекваліфікації, якщо цього вимагає професійна діяльність; • моральні стимули праці, які надають мотивуючу дію на фахівця; • навчальні професійні заклади, що здійснюють підготовку конкретної спеціальності. При побудові професіограми необхідно: • чітко виділяти предмет і основні результати праці (на що спрямовані головні зусилля людини в праці); №5/2018

підкреслювати спрямованість кожного праці в кінцевому рахунку на благо конкретної людини (гуманістичний людиноцентризм), так як усі, в тому числі технічні професії, повинні, хоча і в опосередкованій формі, полегшувати життя конкретної людини; • виділяти не окремі компоненти і сторони професії, а описувати її цілісно в системі характеристик, особливо підкреслюючи при цьому стрижневі, пріоритетні, ядерні складові і відрізняючи їх від похідних, другорядних, допоміжних; • показувати можливі лінії розвитку людини засобами професії, динаміку психічних новоутворень в ході праці, з яких людина може вибрати напрямку росту з урахуванням своєї індивідуальності; • показувати перспективи зміни в самій професії (яким може бути фахівець завтрашнього дня, найближчого майбутнього); • мати спрямованість на вирішення практичних завдань (професійне навчання, профвідбір, раціоналізацію нових видів праці та ін.); • описувати необхідні психологічні професійні якості що не компенсуються іншими показниками, а також психологічні властивості людини, які хоч і відсутні у нього, але можуть бути компенсовані. Виділяють два види професіограм: профессіокарти і повні професіограми. Перший вид — профессіокарти, — які виконують функцію самої загальної орієнтації у професії. Це короткий опис характеру діяльності працівника, результатів його праці та їх значення для людей. У структуру цих професіокарт входить: • офіційна сучасна назва описуваної професії, спеціальності; • опис результатів праці та їх значення для людей; • опис трудових дій і основних особистісних якостей, необхідних для професії; • опис предметних і соціальних умов праці; • можливі шляхи навчання, види навчальних закладів, перелік необхідних дисциплін Про МОН Паспорта 8 спеціальностей. Другий вид — повні професіограми з описом виробничо-технічних, соціально-економічних, медико-гігієнічних умов трудової діяльності і психофізіологічних вимог, що пред'являються професією до людини. Повні професіограмі вказують функції даної професії і труднощі в її освоєнні, пов'язані з певними психофізіологічними якостями людини і з організацією виробництва. Вона включає в себе психограмму — портрет ідеального або типового професіонала, сформульований в термінах психологічно вимірних властивостей.

Психологічна професіограма виходить в ході психологічного аналізу професійної діяльності. Представником вітчизняної школи психології професії К.К. Платоновим були розроблені наступні принципи професіографічних досліджень, на які слід звернути увагу при проведенні професіографічного аналізу діяльності та побудови професіограми: • цілеспрямованості (психологічне вивчення професії повинно проводитися не саме по собі, а для вирішення дослідницьких чи практичних завдань, які визначають рівень вивчення професій, предмет дослідження, методи); • особистісного підходу (слід враховувати можливі варіації індивідуального стилю діяльності та можливості компенсації одних індивідуально-особистісних властивостей іншими); • допусків (у разі профвідбору необхідно вказувати не тільки набір ПВЯ і протипоказань, а й кількісні межі мінімуму і максимуму при їх вимірі); • надійності (не можна обмежуватися тільки сприятливими умовами праці, важливо виявити, описати і врахувати також рідкісні, екстремальні ситуації. Це особливо важливо при вивченні небезпечних професій); • диференціації та типізації (слід враховувати внутрішньо-професійні відмінності, а також об'єднувати в групи подібні по якихнебудь параметрами професії); • перспективності і реальності (рекомендується враховувати тенденції розвитку професії, розглядати професії в культурно-історичному аспекті); • етичний (важливо дотримуватися рівного поваги до представників різних професій, не допускати знецінення якихось видів праці заради реклами будь-якої професії); • конкретності (для аналізу професії недостатньо перерахування завдань, що виконуються працівником, важливо з'ясувати також ступінь значимості цих задач, частоту їх зустрічальності, розподіл у часі, послідовність; ці характеристики можуть бути встановлені лише при вивченні конкретних трудових постів в організаціях і поступовому узагальненні приватних видів праці в групи за спеціальностями і професіями); • цілісності (професійна діяльність людини не повинна розглядатися лише як механічна сума елементарних дій, операцій, а його психіка — як сума відносно самостійних психічних функцій). Розробляти професіограму доцільно за певною методологічною схемою, яку можна представити у такому вигляді: професія – «професійно значущі вимоги до працівника — професійно

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

важливі якості — рівень вимог до відповідних професії психофізіологічним властивостям (ПФВ) -> методи дослідження — ранжування рівня розвиненості ПФВ -> норми оцінки ПВЯ — психограмма -> професійний відбір та адаптація працівника -> прогнозування його професійного маршруту -> види і форми додаткової підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації). Існує цілий ряд класифікацій видів професіографічного дослідження. Так, М.А. Дмитрієва відзначає, що їх структура і зміст залежать від теоретичного фундаменту дослідження, особливостей професії і цілей її вивчення. Самим зручним і таким, що відповідає задачам професійного відбору є використання класифікації професій за класифікаційною ознакою – психологічними критеріями. Цей підхід сприятливий для здійснення військово-професійної орієнтації молоді, дає можливість проводити профвідбір одночасно в групі психологічно споріднених спеціальностей, дозволяє вирішити проблему раціонального розподілу контрактників з урахуванням їх індивідуальних можливостей, використовувати методичний апарат, розроблений для будь-якої однієї професії, під час вирішення аналогічної задачі в спорідненій професії. Така класифікація, по-перше, – є виключно психологічною, тобто єдиним критерієм класифікації, який найбільш повно відповідає її цільовим установкам, є лише спорідненість вимог різних видів діяльності до індивідуально-психологічних характеристик спеціалістів, тобто спорідненість професійно важливих якостей. Можливість використання психологічного критерію при розподілі спеціаль-

20

ностей за групами обґрунтовується відомим у психології праці фактом, що самі різні, іноді на перший погляд, не схожі один на одного види діяльності (наприклад, такі, що відносяться до різних підрозділів і навіть до різних видів військ), можуть складатись з окремих операцій, реалізація яких потребує наявності у людини одних і тих самих психічних якостей Наприклад, головним психологічним критерієм для командної ланки діяльності є наявність у кандидата: • чітко виражених лідерських якостей; • вміння йти на розумний ризик; • творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень; • емоційно-вольова та психологічна стійкість в екстремальних ситуаціях тощо. По-друге, кожен клас професій має свій, виключно психологічний образ (або область придатності), тобто сукупність якостей, в однаковому ступені професійно важливих для всіх спеціальностей, які увійшли до нього. Наприклад, для військовослужбовця за будь-якою спеціальністю:

Опис професійної діяльності є першим і найважливішим етапом будь-якого дослідження в психології праці, воно ґрунтується на всебічному її вивченні і певної систематизації даних»

• •

вимогливість до себе; підвищена відповідальність за результати діяльності; • працелюбність; • військово-професійна компетентність; • емоційно-вольова та психологічна стійкість в екстремальних ситуаціях; фізична загартованість (витривалість). Дана вимога безпосередньо пов’язана з попередньою. Наявність єдності між професіями всередині груп за всією сукупністю їх вимог до людини як до об’єкта праці дозволяє чітко визначити психологічний образ кожного класу (групи) професій, що, в свою чергу, дає можливість на стадії виявлення профпридатності безпосередньо порівнювати характеристики кандидатів з характеристиками професій різних груп. По-третє, класифікація є беззаперечною і зручною для практичного застосування. Досвід зарубіжних країн показує, що загальна кількість груп професій, спеціальностей за якими планується розподіляти контрактників, не повинна перевищувати семи-десяти. В іншому випадку, реальна процедура розподілу стає вкрай складною. Разом з тим, класифікація, створена для раціонального розподілу кадрів, охоплює всі спеціальності, а не лише ті, які потребують проведення професійного відбору. По-четверте, класифікація не носить умоглядний характер, оскільки побудована за результатами емпіричного вивчення всіх видів військової діяльності, які підлягають порівняльному аналізу та групуванню. На основі вищевикладеного та на підставі матеріалів досліджень НДЦ Гуманітарних проблем Міністерства оборони України, фахівці лише уточнили деякі позиції отриманих на

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Склад груп професійно важливих якостей у класах споріднених військових посад за результатами професіографічних досліджень (%) Клас споріднених військових посад

практиці психограм ключових військових спеціальностей для кожного класу і перевірили розподіл спеціальностей за класами у відповідності до критерію однорідності, методом експертної оцінки з використанням математичних методів. Під час проведення даного дослідження вони виходили з того, що психологічна спорідненість професій в рамках кожного класу є об’єктивна реальність, яка повинна себе проявити незалежно від методу систематизації вихідних даних. Збіг результатів у такому випадку можна розглядати в якості значимого свідчення про їх достовірність. Таким чином, були визначені наступні класи споріднених військових посад: • командні (організаторські); • операторські (сенсорно-гностичні); • зв’язку і спостереження (сенсорні); • водійські (сенсорно-моторні); • спеціального призначення (моторно-вольові); • технологічні; • інші. Запропонована класифікація розрахована на подальше розширення можливостей профвідбору. Психологічний профіль кожного класу (групи), визначеного в класифікації, представлено у вигляді структури професійно важливих якостей, яка відображає одночасно нейродинамічні, психомоторні, сенсорно-перцептивні, інтелектуальні, емоційно-вольові, особистісні та інші компоненти. Наприклад, кандидати для підготовки за спеціальністю радіотелеграфіст класу зв’язку та спостереження повинні володіти такими психофізіологічними якостями: • достатньою диференційною чутливістю слухового аналізатора до сприйняття змін інтенсивності звуку та висоти тону; • низьким порогом маскування; високою маніпуляційною рухливістю кисті руки; №5/2018

• • • • •

• • • • • • • • • • • • •

Табл. 1

Соціальнопсихологічні якості

Психологічні якості

Психофізіологічні якості

Організаторські

35

40

25

Операторські

5

45

50

Зв’язку і спостереження

15

50

35

Водійські

5

45

50

Технологічні

20

55

25

Спец. призначення

10

50

40

розбірливим почерком і високою швидкістю письма; високо розвиненим відчуттям ритму; високою функціональною рухливістю нервових процесів; достатньою силою (витривалістю) нервової системи по слуховому та руховому аналізаторам; достатнім рівнем загального розвитку. Кандидати для підготовки за спеціальністю телеграфіст класу зв’язку та спостереження повинні володіти такими психофізіологічними якостями: високим обсягом просторових відношень; достатнім рівнем розвитку якостей уваги; добре розвиненим відчуттям ритму; високою функціональною рухливістю нервових процесів; достатньою силою (витривалістю) нервової системи по руховому аналізатору; достатнім рівнем загального розвитку. Професійно важливі якості для кандидатів класу посад зв’язку: технічні здібності; швидке сприйняття і розуміння письмової інформації; хороша дикція і виразна мова; швидке запам’ятовування слухової інформації; схильність аналізувати ситуації, які складаються в процесі діяльності, шляхом практичного маніпулювання з об’єктом; швидке запам’ятовування зорової інформації; уміння виділити в інформації головне. Результати досліджень важливі тому, що змістовно-психологічний аналіз професійно важливих якостей показав, що вони можуть бути згруповані за трьома складовими: соціально-психологічні якості, які формуються, розвиваються і проявляються в мікросоціальному середовищі, опосередкованому спілкуванням і сумісною діяльністю; психологічні якості, рівень розвитку яких

обумовлено переважно індивідуальнопрактичною діяльністю в професійному середовищі; • психофізіологічні якості, рівень розвитку яких обумовлено переважно можливостями організму людини. Склад професійно важливих якостей, які входять до кожної складової, представлено у відсотках від всього виявленого переліку, по кожному класу споріднених військових посад. Склад професійно важливих якостей, які входять до кожної складової, представлено у відсотках від всього виявленого переліку, по кожному класу споріднених військових посад, наведено в табл. 1. Ці дані вказують на те, що різні види діяльності вимагають від кандидатів на посади, кандидатів на навчання за спеціальностями відповідних особистісних професійно важливих, психологічних, психофізіологічних якостей. Це підвищує вимоги до організації та проведення заходів професійного психологічного відбору у військкоматах при прийомі (призову) на військову службу, вимагає психолого-педагогічного супроводження (забезпечення) підготовки військових фахівців у навчальних закладах, оцінювання та відбір кандидатів на просування по службі для прийняття обґрунтованих кадрових рішень. Тому так важливо, використовуючи військовий Паспорт посад, мати інформацію про усі якості людини, його потенціал, рівень професіоналізму, його наявну придатність до посади. Ці кроки, які вже зроблені щодо впровадження нової системи, дають надію у майбутньому на покращення у Збройних Силах України кадрової ситуації, реалізації потенціалу кожного військовослужбовця перспективи його кар’єрного росту, боєздатності та мотивації до найкращого виконання обов’язків та бажання служити народу України.

21


Заборонена зона

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Захистити периметр Стримання, недопущення на об’єкт, навіть фізичне знищення порушників — головне завдання спеціальних технічних засобів охорони

22

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Швець М.М., полковник, начальник Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

днією з проблем зміцнення обороноздатності держави є забезпечення надійної охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки Збройних Сил України від пограбувань, можливих терористичних актів і диверсій, надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. В умовах поширення тероризму, особливо міжнародного, проведення диверсій та терористичних актів на військових об’єктах, активізації діяльності кримінальних елементів, збільшення обсягів робіт щодо утилізації вибухопожежонебезпечних речовин особливе значення на даний час набувають питання, що пов’язані із забезпеченням їх надійної охорони та гарантованого захисту. Технічні засоби охорони (ТЗО) та засоби автоматичної пожежної сигналізації (АПС) застосовують для підвищення надійності охорони та захисту військових об’єктів, їх використання є необхідними умовами для створення передумов для скорочення кількості особового складу варт та добового наряду, що залучається до несення вартової і внутрішній служби. Політика безпеки і захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки та особового складу Збройних Сил України заснована на комплексному використанні технічних засобів охорони, пожежної сигналізації, технічного захисту інформації і засобів забезпечення живучості, повинна відповідати вимогам чинного законодавства та міжнародним стандартам, які спрямовані на: • забезпечення організаційними заходами та інженерно-технічними засобами надійної охорони і захист військових об’єктів, особливо підвищеної небезпеки, забезпечення безпеки особового складу Збройних Сил; • забезпечення тільки санкціонованого доступу на військові об’єкти, до зброї, боєприпасів, військової та іншої техніки, документів та інформації, що циркулює на об’єктах захисту, місць розташування особового складу; • захист військових об’єктів та особового

складу від можливих диверсій і терористичних актів, забезпечення особистої безпеки та захисту особового складу (обслуговуючого персоналу); • адекватне реагування та вплив системи охорони на події і стихійні лиха, на порушення та дії порушників; • своєчасне автоматичне оповіщення особового складу, керівництва частини, місцеві органи Державної служби України з надзвичайних ситуацій та місцевого населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій. Технічні засоби протидії (ТЗПд) входять до складу комплексів технічних засобів охорони військового об’єкту та відносяться до спеціальних технічних засобів охорони (засобів нелітального впливу). Це обладнання, прилади та речовини, які використовуються для протидії порушникам (стримання, недопущення на об’єкт, примусової зупинки тощо), аж до їх фізичного знищення. Технічні засоби протидії встановлюються на військових об’єктах особливої важливості та підвищеної небезпеки Збройних Сил України з метою недопущення несанкціонованого проникнення в заборонену зону (на технічну територію) та перешкодити знищенню та викраденню порушниками зброї, боєприпасів, вибухових, наркотичних, отруйних, високоточних і радіоактивних речовин, майна, дорогоцінних металів та паперів, грошей, документів і носіїв інформації, що містять державну таємницю, а також недопущення терористичних актів та диверсійних дій на військових об’єктах та проти особового складу військової частини. Разом з тим ТЗПд, як засоби нелітального впливу, представляють собою засоби активного захисту від порушників (нападників, терористів тощо). Перевагою даних засобів у порівнянні з засобами вогневого враження є можливість взяття порушника (терориста) живим з метою отримати від нього відомості про загрозу військовому об’єкту (таких, як чисельність та бойове оснащення терористів, інших порушників, типи та місця закладки вибухових речовин, час і ха-

О

№5/2018

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рактер терористичних актів, що готуються та ін.). Встановлення та застосування технічних засобів протидії повинно відповідати вимогам чинного законодавства та Статутам Збройних Сил України. Щоб застосування технічних засобів протидії персоналом охорони об’єкту було правомірним, обов’язково потрібна сукупність правової та фактичної підстав для цього. Правова підстава – це наявність об’єктивно зафіксованого складу правопорушення у діях особи, що є правопорушником проти військового об’єкту; а фактична підстава – необхідність негайного припинення цього правопорушення із застосуванням спеціальних технічних засобів охорони. Якщо дії особи, що має намір проникнути у заборонену зону ВОПН, припинено за допомогою застосування спеціальних технічних засобів охорони за умов наявності правової та фактичної підстав, військова частина не нестиме відповідальності, передбаченої кримінальним законодавством щодо застосування технічних засобів протидії. Застосуванню технічних засобів протидії має передувати попередження про намір їх використання. Для візуального попередження осіб (випадкових людей, порушників та ін.) про можливість дії технічних засобів протидії мають бути застосовані покажчики та інші засоби попередження. Вид спеціального технічного засобу охорони об’єкту, час початку та інтенсивність його застосування визначаються персоналом охорони об’єкту з урахуванням оперативної ситуації, що склалася, характеру правопорушення та особи правопорушника. Перед застосуванням спеціальних засобів активної оборони повинно бути зроблене попередження про застосування спеціальних засобів активної оборони. Якщо порушник після попередження не виконує вимог постового, проти нього застосовуються спеціальні засоби активної оборони. Заходи впливу ТЗПд на військових об’єктах можуть застосовуватися без попередження у разі: • раптового нападу правопорушників (терористів, диверсантів); • нападу чи опору з використанням зброї або предметів, що становлять загрозу життю та здоров’ю особовому складу

24

військової частини або з використанням механічних транспортних засобів. Технічні засоби протидії розподіляються на засоби активної та пасивної охорони (оборони), технічні засоби — стаціонарні й автономні засоби смертельної та несмертельної дії. До технічних засобів протидії (спеціальних технічних засобів охорони) на ВОПН входять: • засоби активної охорони (оборони) – вогнепальна зброя, гумові палиці, упаковки з препаратами сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики); • засоби пасивної охорони (оборони) – шоломи, бронежилети, службові собаки; • стаціонарні засоби смертельної та несмертельної дії — електричні та електрошокові (електропульсатори тощо), встановлені на периметрі, спряжені з технічними засобами виявлення;

• •

• •

автономні засоби несмертельної дії – індивідуальні ручні електрошокери. Стаціонарні технічні засоби протидії повинні забезпечувати: цілодобово надійну роботу за різних погодних умов та у різні пори року; автоматичну передачу сигналу на пульт централізованого спостереження та управління, встановленого у вартовим приміщенні (кімнату чергового частини або об’єкту за окремим рішення при проектуванні комплексу ТЗО) у разі спрацювання проти порушників; санкціонований доступ до вимикачів та перемикачів режимів роботи; відсутність випромінювань або інших шкідливих факторів, які б негативно впливали на особовий склад підрозділу охорони під час несення служби або виходили за межі встановлених зон дії; можливість дистанційного контролю обслуговуючим персоналом справності та №5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Політика безпеки і захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки та особового складу Збройних Сил України заснована на комплексному використанні технічних засобів охорони, пожежної сигналізації, технічного захисту інформації і засобів забезпечення живучості»

основних технічних параметрів, а також визначення зон дії ТЗПд; • відповідність вимогам техніки безпеки та правилам обладнання електроустановок споживачів. Стаціонарні технічні засоби протидії встановлюються на військових об’єктах у відповідності до проектної документації. Внесення змін до проектної документації без погодження з замовником і проектною організацією не допускається. Технічні засоби протидії індивідуального застосування повинні забезпечувати: • надійну роботу за різних погодних умов і можливість швидкого (не більше 2 с) переведення в робочий режим та можливість неодноразового застосування протягом доби; • наявність запобіжних пристроїв, які б ви№5/2018

ключали можливість випадкового вмикання засобів у робочій режим; • неможливість вмикання робочого режиму без порушення контрольних пломб (відтисків печаток і т.п.); • зручність заміни засобів автоматичного електроживлення, якщо вони використовуються, або підзарядки їх протягом доби без пошкодження пломб; • неможливість свавільного спрацювання ТЗПд при вимкнутих запобіжниках. Рішення про застосування ТЗПд несмертельної дії приймається персоналом охорони військового об’єкту самостійно, зважаючи на оцінку обстановки, що склалася. Забороняється застосовувати спеціальні засоби активної оборони у випадках, коли при застосуванні спеціальних засобів активної оборони можуть бути травмовані інші особи. Зона впливу електричних пери-

метрових технічних засобів протидії в обов’язковому разі огороджується, щоб виключити можливість випадкового враження військовослужбовців та інших осіб. Крім того, електричні засоби протидії (електропульсатори), встановлені на периметрових засобах виявлення (огорожах) повинні спрацьовувати тільки при наявності (знаходженні) в зоні дії технічних засобів охорони периметру (виявлення порушників) та мати несмертельну дію. Технічні засоби смертельної дії в режимі знищення порушників у мирний час дозволяється застосовувати тільки на об’єктах першої категорії та об’єктах, що відносяться до першої групи третьої категорії, тільки за умови: • приведення об’єкту у вищі ступені бойової готовності; • при введенні в районах розташування

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Застосуванню технічних засобів протидії має передувати попередження про намір їх використання. Для візуального попередження осіб (випадкових людей, порушників та ін.) про можливість дії технічних засобів протидії мають бути застосовані покажчики та інші засоби попередження» військових об’єктів надзвичайного стану у відповідності до чинного законодавства, а також за письмовим наказом начальника об’єкту (командира частини) у загрозливий період, коли викрадення зброї, боєприпасів, вибухових або високотоксичних речовин і технічних засобів, порушення систем управління та інші можливі диверсійні дії можуть привести до тяжких для держави наслідків. Про прийняте рішення командир (начальник) зобов’язаний за підлеглістю негайно доповісти по команді начальнику Генерального штабу Збройних Сил України, заступнику Міністра оборони України (через Військову службу правопорядку у Збройних Сил України); • за рішенням Міністра оборони України або начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України за поданням відповідних командирів (начальників) за підлеглістю. За інших умов у мирний час на військових об’єктах технічні засоби протидії дозволяється застосовувати тільки в несмертельному (черговому, відштовхуючому, больовому, електрошоковому тощо) режимі. У разі використання периметрових засобів протидії в мирний час у режимі знищення порушників командир військової частини (начальник об’єкту) повинен встановленим порядком доповісти вищестоящому командуванню за підпорядкованістю та територіальному органу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, органу Національної поліції за місцем вчинення правопорушення. Забороняється навмисне використання індивідуальних технічних засобів протидії та зброї проти жінок з явними ознаками вагітності, пристарілих людей і підлітків, якщо їх дії не становлять безпосередньої загрози життю та здоров’ю інших людей і не мають за мету проведення терористичних актив та диверсійних акцій.

26

До експлуатації та обслуговування ТЗПд допускаються особи (оператори та техніки ТЗО) за наказом командира військової частини (начальника об’єкту), які пройшли курс навчання, успішно здали залік і мають відповідну групу з техніки безпеки. При роботі ТЗПд електрошокової дії (електропульсаторів) необхідно виконати «Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів», що поширюються на роботи в зовнішніх електроустановках напругою до 1000 В. Корпус електричних засобів протидії має бути надійно заземлений. При роботі з електричними засобами протидії під час експлуатації забороняється: • допускати до роботи осіб, що не мають необхідних знань та навичок до обслуговування електричних засобів протидії та які не пройшли відповідний інструктаж щодо техніки безпеки; • проводити заміну погорілих запобіжників та ремонт іншої техніки під напругою; • застосувати саморобні запобіжники та запобіжники, які не відповідають встановленим технічною документацією нормам; • проводити ремонтні роботи на електроогорожі під час злив, а також знаходитися на відстані менш 20 м від неї.

Забороняється торкатися проводів та інших частин електроогорожі (електропульторів) при включеній напрузі. Для здійснення контролю робочої напруги на електроогорожі електропульторів, інших засобів електричних ТЗПд обов’язково використовувати щуп-пробник з комплекту приладу. Після здійснення ураження ТЗПд випадкового правопорушника (за умов цього визначення правоохоронними органами) йому в разі необхідності надається медична допомога. Про всі факти припинення правопорушення стосовно несанкціонованого проникнення на об’єкт охорони, загрози життя персоналу охорони від правопорушників, застосування спеціальних технічних засобів охорони (у тому числі використання службових собак) обов’язково здійснюється документування його використання, а персонал охорони військової частини (командування військової частини) зобов’язаний негайно в усній або письмовій формі повідомити свого безпосереднього керівника і територіальні органи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національної поліції України, а в разі нанесення тілесних ушкоджень правопорушнику — негайно викликати швидку медичну допомогу. №5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У разі виявлення ознак кримінального правопорушення персонал охорони зобов’язаний до прибуття працівників спеціальних правоохоронних органів вжити всіх можливих заходів для охорони місця події та

№5/2018

збереження слідів кримінального правопорушення, виявлення очевидців і фіксації їхніх персональних даних. Після прибуття працівників правоохоронних органів персонал охорони зобов’язаний діяти за їх вказівкою. Затримання особи персоналом охорони за допомогою ТЗПд не є адміністративним затриманням. Затримана особа негайно передається територіальному органу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, органу Національної поліції за місцем вчинення правопорушення. Персонал охорони під час і в місцях виконання заходів охорони має право використовувати службових собак, які пройшли у встановленому порядку відповідний курс дресирування, визнані придатними для службового використання та мають ветеринарний паспорт, винятково для виявлення та пасивної протидії: • проникнень (спроб проникнень) на об’єкти, що охороняються; • осіб, які незаконно перебувають на об’єктах, що охороняються. Забороняється використання службових собак в охоронній діяльності без наявності провідника собаки загальнодоступних місцях військових частин. При цьому собаки мають бути на повідку та стосовно них мають дотримуватися установлені ветеринарні правила. На закритих територіях, де відсутні люди, дозволяється тримати

собак без прив’язі, якщо на видних місцях розміщені чіткі та розбірливі попереджувальні написи про охорону об'єкта за допомогою службових собак. При цьому за ними повинен забезпечуватися постійний контроль з боку персоналу охорони. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення персонал охорони зобов’язаний до прибуття працівників спеціальних правоохоронних органів вжити всіх можливих заходів для охорони місця події та збереження слідів кримінального правопорушення, виявлення очевидців і фіксації їхніх персональних даних. Після прибуття працівників правоохоронних органів персонал охорони зобов’язаний діяти за їх вказівкою. Затримання особи персоналом охорони за допомогою ТЗПд не є адміністративним затриманням. Затримана особа негайно передається територіальному органу Військової служби правопорядку у ЗС України, органу Національної поліції за місцем вчинення правопорушення.

Персонал охорони під час і в місцях виконання заходів охорони має право використовувати службових собак, які пройшли у встановленому порядку відповідний курс дресирування»

27


Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

План міністерства оборони Великої Британії «Майбутні резерви-2020», розроблений у 2011 році передбачає зміни у системі підготовки армійських резервістів — їхня кількість складатиме 35 тисяч осіб при 84 тисячах військовослужбовців Сухопутних військ

Британські «т 28

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

територіали» №5/2018

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., старший науковий співробітник відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

Витоки появи у Великій Британії сил територіальної оборони сягають епохи середньовіччя. У новітній історії офіційною датою їх заснування вважається 1 квітня 1908 р., коли на підставі закону «Про територіальні та резервні сили», прийнятого роком раніше, у британській армії були проведені певні військові реформи — відбулося об’єднання цивільних Добровольчих сил та кавалерійських підрозділів Територіальних добровольчих частин йоменів, а колишня міліція перетворилася на спеціальний резерв регулярної армії. З початком цього процесу була уніфікована штатна структура різнорідних підрозділів, які отримали однакову військову форму, екіпірування та оснащення і після реорганізації стали територіальними батальйонами регулярної англійської армії. Водночас, кілька полків зберегли свою унікальність та залишили деякі ознаки ідентичності. На час створення територіальні сил нараховували у своїх лавах 269 тисяч осіб. Їх основним завданням була територіальна оборона Британських островів, окремі підрозділи залучалися до охорони правопорядку в містах та селищах у ролі констеблів та бальї. Пізніше функції територіальних сил розширювалися й особовий склад став залучатися до посилення регулярних частин британської армії. Підрозділи «територіалів», як правило, несли службу лише у межах власної країни, але у період Першої світової війни понад 70 батальйонів добровільно вирушили воювати на французькому театрі воєнних дій, а потім – до Єгипту, Індії та інших колоній Британської імперії. У 1918 р. територіальні сили були розформовані, але вже за два роки почався новий набір до цього формування, яке отримало назву Територіальна армія (ТА). З врахуванням тогочасних реалій, у складі ТА зменшувалась кількість піхотних батальйонів та кавалерії. Замість скорочених частин створювались артилерійські підрозділи, на озброєння «територіалів» надходили бронеавтомобілі. У 1922 р. були сформовані 2 бригади протипо-

30

вітряної оборони, які мали захищати Лондон від нальотів ворожої авіації. Під час Другої світової війни чисельність ТА збільшилась майже вдвічі – до 440 тисяч осіб. Після її закінчення «територіалів» знову скоротили, та з початком холодної війни британський уряд був змушений зміцнювати допоміжні сили британської армії, створюючи навіть нові підрозділи ТА (зокрема, у Північній Ірландії). У 1950-і роки частина армійських резервістів брала участь у Корейській війні та у військовому конфлікті, відомому як Суецька криза. У 1967 р. відбулася наступна реорганізація ТА з ліквідацією її полкової та дивізійної структури. Підрозділи новоствореного Територіального та добровольчого армійського резерву (TДАР) були розділені на чотири категорії: • TДАР I – могли бути використані для проведення будь-яких операцій; • TДАР II – могли бути задіяні в операціях НАТО, зокрема, для підтримки рейнського угрупування британської армії на території ФРН; • TДАР III – суто територіальна оборона;

TДАР IV – корпус підготовки офіцеріврезервістів. У 1998 р., за висновками Стратегічного оборонного огляду, чисельність ТА поступово піддавалася скороченню і на 2006 р. становила 34 тисячі осіб. За штатним розкладом мало бути 42 тисячі, але британці неохоче записувались на службу в «територіали». У відповідності до плану «Майбутні резерви-2020», розробленого міністерством оборони Великої Британії у 2011 р., були передбачені певні зміни у системі підготовки армійських резервістів (за прикладом підрозділів Національної гвардії США). Територіальна армія вкотре змінила назву, ставши тепер Армійським резервом (АР). Також заплановано, що його кількість складатиме 35 тисяч резервістів при 84 тисячах військовослужбовців Сухопутних військ ЗС Великої Британії (на 2017 р. це співвідношення оцінювалось, як 26 тисяч до 80 тисяч). АР поділяється на три види підрозділів: національного рівня, регіонального рівня і так звані спонсоровані. Усього в країні — 236 підрозділів АР, дислокованих у 206 містах. Підрозді-

№5/2018


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лів першого рівня – лише 14, і вони більш спеціалізовані, ніж регіональні. Посади у них адресовані кандидатам, які мають відповідний досвід та кваліфікацію у громадянському житті, за такими напрямками: зв’язок, медицина, інженерні науки, управління персоналом, логістика, розвідка (зокрема, лінгвістика). Обов’язковий термін навчання становить як мінімум 19 днів (зазвичай, складається з двох вихідних та 15 днів щорічного тренувального табору). Недоліком служби у цих підрозділах є те, що «територіалам» доводиться подорожувати на значну відстань до свої частин. Водночас усі витрати на відрядження відшкодовуються, а кількість навчань протягом року менша, ніж у підрозділах інших видів. Підрозділи регіонального рівня (їх налічується 222) розосереджені по всій країні і мають різну спеціалізацію: піхотні, технічні, логістичні, зв’язку. Більшість з них не потребують спеціальних навичок. Обов’язковий термін навчання становить як мінімум 27 днів (зокрема, два тижні щорічного тренувально-

го табору), яке проводиться у вихідні дні, а іноді й у вечірній час. Останній вид підрозділів створюється на основі угоди між компанією та міністерством оборони Великої Британії. Особи, які висловили бажання проходити службу в АР, продовжують працювати за своїми цивільними спеціальностями, але у рамках завдань, поставлених перед АР. Близько 2 тисяч таких резервістів служили в Іраку та Афганістані. Для добровольців, які хочуть долучитися до АР, існує спеціальний веб-сайт — http://www. armyjobs.mod.uk. На цій сторінці викладені базові вимоги до кандидатів: • вік від 17 до 43 років; • громадянство Великої Британії, Ірландії чи однієї з держав Британської Співдружності; • 5-річний ценз проживання у країні на момент подачі заяви про прийом до АР. Якщо кандидат відповідає цим вимогам, він повинен звернутися до Військового бюро інформації і кар’єри, яке є першим етапом на шляху до служби у АР, і пройти там співбесіду

з одним із професійних радників стосовно усіх аспектів цієї служби. Потім доброволець має зробити наступне. По-перше, вибрати вид підрозділу (найпростіше можна потрапити до підрозділів регіонального рівня, які набирають особовий склад з місцевих жителів). По-друге, встановити контакт з вибраним підрозділом і домовитися про його відвідання для вивчення умов і прийняття остаточного рішення про вступ на службу. По-третє, отримати запрошення на кваліфікаційну співбесіду. Якщо доброволець вибирає підрозділ національного рівня, то йому прийдеться пройти її вже під час відвідання підрозділу. По-четверте, виконати фізичні та психологічні тести. У разі їх успішного виконання, особа вважається формально прийнятою до АР і може розпочати базову підготовку. Кандидати на офіцерські посади, крім зазначеного, повинні мати ще й вищу освіту і виконати низку тестів на придатність і вміння керувати підлеглими. У разі отримання позитивної оцінки, такі кандидати проходять курс підготовки, який складається з декількох модулів і загалом триває 59 днів, у навчальному центрі або у Королівській військовій академії у Сандхерсті. Базова підготовка для тих, хто вже зарахований на службу до АР, зазвичай, триває близько року. У підрозділах регіонального рівня вона проходить у вихідні у самому підрозділі або в одному з багатьох міжрегіональних навчальних центрів АР. Для бійців підрозділів національного рівня ця підготовка проводиться на подібних засадах на базі підрозділів регіонального рівня або на централізованих чотиритижневих курсах. У ході базової підготовки «територіали» вивчають статути, військову термінологію, основи тактики, штатне озброєння, правила першої допомоги, картографію. Підготовка завершується дво-

Кількість Армійського резерву складатиме 35 тисяч осіб при 84 тисячах військовослужбовців Сухопутних військ збройних сил Великої Британії (на 2017 р. це співвідношення оцінювалось, як 26 тисяч до 80 тисяч)» №5/2018

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тижневими табірними зборами при одному з армійських навчальних центрів та виконанням серії випускних тестів. Після цього боєць АР відбуває у розпорядження свого підрозділу, де й проходить службу, згідно з визначеними обов’язками. За участь у навчаннях «територіали» отримують грошову винагороду, яка розраховується на основі річного грошового забезпечення солдата регулярної армії з тією ж спеціальністю, військовим званням та досвідом. Гроші виплачуються один раз на квартал за кожний повний день навчання. Новобранець АР отримує 35 фунтів стерлінгів за день, після закінчення базової підготовки сума збільшується до 43 фунтів стерлінгів, а потім зростає залежно від посадових обов’язків та звання. Раз на квартал також компенсуються витрати на поїздки, харчування тощо. Після виконання вимог проходження мінімального річного навчання (27 днів у підрозділі регіо-

За участь у навчаннях «територіали» отримують грошову винагороду, яка розраховується на основі річного грошового забезпечення солдата регулярної армії з тією ж спеціальністю, військовим званням та досвідом»

32

нального рівня або 19 днів у підрозділі національного рівня), «територіал» отримує щорічну додаткову винагороду, яка протягом п’яти років може зрости від квоти 424 до понад 1600 фунтів стерлінгів. Якщо боєць АР бере участь у зарубіжних операціях, він отримує доплату за різницю з його цивільною заробітною платою (якщо вона є) і право на оплачувану відпустку при поверненні. Крім фінансових переваг, АР пропонує «територіалам» додаткові бонуси: екскурсії, заняття спортом або товариські заходи (вечірки для друзів і рідних). Екскурсії організовуються у

навчальних центрах як за кордоном, так і у Великій Британії, зазвичай, у рамках відпочинку під кінець навчального процесу. Вони фінансуються різними спортивними товариствами АР, а «територіали» мають можливість отримати додаткові кваліфікації, наприклад, з дайвінгу, стрибків з парашутом чи альпінізму. Наступним бонусом є можливість займатися індивідуальними чи командними видами спорту. Кожний підрозділ АР має власних інструкторів з фізичного виховання, які допомагають «територіалам» вибирати та розвивати спортивні уподобання.

№5/2018


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.