__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

5

2017


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

5

2017


ЗМІСТ Міжнародне право

Принципи війни

Воєнна безпека держави

Протидія загрозам

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Реформа сектору безпеки і оборони

12

Актуально

Обрати стратегію

4

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Цивільний захист

16

Психофізіологічне здоров’я

22

Повернення до мирного життя

28

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — старший науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№5/2017

1


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Мрія» та супутники Довідка Ан-225 «Мрія» (кодове ім’я НАТО — «Cossack») — найбільший та найпотужніший у світі транспортний літак, створений київським КБ імені Антонова Екіпаж:

6 осіб Максимальна кількість місць:

К

70 осіб Максимальна довжина вантажу:

70 м Максимальне комерційне навантаження:

250 тонн Двигун/потужність:

6хТР ДД Д-18Т/229,5 кН Крейсерська швидкість польоту:

800 км/год Крейсерська висота польоту:

9 000 м Максимальна дальність польоту:

15 400 км Довжина розбігу/пробігу:

3 000 м/3 500 м

Система логістики Система логістики, яка створюється у Збройних Силах України, буде повністю сумісною з відповідними системами країн НАТО. Вже у поточному році у складі Генерального штабу буде сформовано Головне управління логістики. Наступного року розпочнеться формування Командування сил логістики, яке безпосередньо відповідатиме за облік, накопичення, зберігання і постачання відповідного майна і озброєння до військових частин як в пунктах постійної дислокації, так і під час виконання бойових завдань.

2

итайська корпорація Airspace Industry Corporation (AICC) підписала угоду з ДП «Антонов» щодо розробки сучасної версії Ан-225 для запуску супутників: проектом передбачається розміщувати на верхній частині фюзеляжу «Мрії» супутник і запускати його з висоти семи миль. Переговори щодо залучення китайських інвесторів велися ще в травні 2016 року. Планується, що перший китайський Ан-225 вже буде випущений в першій половині 2019 року. Президент компанії Aerospace Industry Corporation of China (AICC) Чжан Йоушен заявив, що АН-225 компанії потрібен виключно для «задоволення потреб міжнародної повітряної логістики AICC». За його словами, компанія працює по всьому світу, пла-

Відновлення арсеналів З резервного фонду держави додатково виділено 200 мільйонів гривень на відновлення живучості військових складів і арсеналів. Близько 99 мільйонів гривень виділено на відновлення пошкоджень, завданих пожежею на складі в Балаклії, з них 9 мільйонів – на розмінування території. Крім цього, з резервного фонду держави додатково виділено 200 мільйонів гривень на відновлення живучості військових складів і арсеналів. На забезпечення повного відновлення арсеналів і складів потрібно 5 мільярдів гривень.

нуючи довести парк експлуатованих вантажних літаків до тисячі. «Мрію» вони вважають найбільш економічно ефективним літаком для доставки великого обсягу вантажів на далекі відстані. Ан-225 «Мрія» є найважчим вантажопідйомним літаком, що коли-небудь піднімалися в повітря та був спеціально спроектований для створення авіаційної транспортної системи для проекту радянського багаторазового космічного корабля «Буран». Літак існує в єдиному екземплярі.

Танки для ВДВ ДП «Харківський бронетанковий завод» підготував до передачі чергову партію основних бойових танків Т-80 для Високомобільних десантних військ. За короткий термін проведено комплекс робіт із відновлення двигуна, трансмісії, ходової частини, електронного устаткування, системи управління вогню, підвищення захисту машини тощо. Кожен танк пройшов приймальноздавальне випробування на полігоні, під час якого були перевірені всі системи танку, включаючи виконання стрільб та марш на 100 кілометрів.

Гранотомет «Інгул» Держпідприємство «Луч» вперше продемонструвало переносний реактивний гранатомет РК-4 «Інгул». Дальність стрільби переносного реактивного гранатомету становить від 70 м до 2 км, а дальність прямого пострілу сягає 600 м. Застосування нового оптико-електронного прицілу автоматизує та спрощує роботу стрілка, забезпечує високу точність попадання при максимальній дальності стрільби.

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оперативний резерв війська В рамках реалізації п’ятої стратегічної цілі Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року, кількість оперативного резерву першої черги має зрости до 130 тис. осіб. На сьогодні понад 100 тис. осіб перебувають в оперативному резерві першої черги. Це ті люди, які підписали контракти та проходять службу в резерві. В особливий період до цього резерву також зараховуються всі, хто відслужив в зоні проведення АТО. Структура резерву Збройних Сил чітко визначена постановою Кабінету Міністрів України і поділяється на оперативний резерв першої та другої черги, і мобілізаційний резерв. Офіцери запасу, у тому числі випускники військових кафедр цивільних ВУЗів, є військовозобов’язаними і входять до оперативного резерву другої черги. Вони можуть призиватися для комплектування військових частин стратегічного резерву, а також направлятися в частини територіальної оборони.

Навчитися рятувати життя солдату У

ГЕОПОЛІТИЧНІ УПОДОБАННЯ Бажаним напрямком зовнішньої політики майже половина українців вважає приєднання України до Європейського союзу, але разом з тим, багато хто дотримується думки проте, що Україна має розвиватися незалежно, не входячи до жодного із міжнародних союзів. Отже, розподіл відповідей на питання: «Як Ви вважаєте, яким напрямком зовнішньої політики має йти Україна?» виглядає наступним чином:

11,1% 46,7%

14,3%

27,9%

приєднання до Європейського Союзу приєднання до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії і Вірменії неприєднання ані до Європейського союзу, ані до Митного союзу важко сказати

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №5/2017

Збройних Силах України відкрили 205-й навчальний центр тактичної медицини. Новостворений центр першим в Україні навчатиме військових медичних фахівців надавати домедичну допомогу пораненим і хворим бійцям за принципами та стандартами НАТО. Перший експериментальний навчальний курс для здобуття кваліфікації «бойовий медик» розпочнеться наприкінці цієї весни в Десні на базі 169-го Навчального центру Сухопутних військ і триватиме 16 тижнів, з яких більша частина буде присвячена практичним заняттям.

Курсантами стануть військовослужбовці ЗС України, які вже мають бойовий досвід. Кращі випускники після завершення курсу зможуть лишитися в Центрі тактичної медицини на посадах інструкторів. До кінця поточного року Центр планує випустити понад 200 медиків, яких підготують за новою програмою. Інструктори курсу пройшли навчання у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, що на Львівщині, за методикою аналогічної підготовки «бойового медика» (68W), яка застосовується в армії США.

«Україна виявилася об’єднаною і рішучою у своєму поступі в напрямку Європейського Союзу. Безумовно, що на сьогоднішній день, наш рух вперед буде продовжено. Ми не маємо зупинятися на Угоді про Асоціацію і безвізовому режимі». Петро Порошенко, Президент України

3


Міжнародне право

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Принципи війни Незважаючи на декларативні заяви про перевагу політичних, економічних, дипломатичних та інших засобів в рамках існуючого міжнародно-правового поля, застосування воєнної сили у врегулюванні конфліктів не втратило свого значення

Возняк С.М., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

П

рактика останніх років показує, що воєнне втручання в конфлікти стало практичною нормою. Сучасні воєнні конфлікти та способи застосування військової сили характеризуються зниженням ролі права в питаннях врегулювання міжнародних відносин. Розгляд практики використання міжнародної нормативно-правової бази при застосуванні збройних сил США та РФ в воєнних конфліктах є актуальною. Міжнародно-правовою основою застосування збройних сил будь-якої

4

Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент

країни світу є норми міжнародного загального і гуманітарного права, закони та звичаї ведення війни (бойових дій), положення міждержавних і союзних (коаліційних) договорів та угод. Стосовно воєнної сфери, міжнародне право визначається як поширення міжнародних угод, правових норм, а також принципів, визнаних більшістю держав, на воєнні операції і бойові дії. Ці положення визначаються Статутом ООН, резолюціями Ради Безпеки ООН, Гаазькою конвенцією 1907 року, чотирма Женевськими конвенціями

Полякова О.В., науковий співробітник

від 12 серпня 1949 року та Додатковими протоколами I і II до них від 8 червня 1977 року та рядом інших. Україна ратифікувала Женевські конвенції у серпні 1954 року, а Додаткові протоколи до них у січні 1990 року. Відповідно до даних документів, правове регулювання воєнних конфліктів визначається нормами міжнародного гуманітарного права, яким встановлюються закони ведення війни. Основне значення цих документів полягає в тому, що вони закріплюють принцип гуманізації як основополож№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ний. Норми міжнародного гуманітарного права (МГП) спрямовані на усунення найбільш жорстоких форм ведення бойових дій, поліпшення долі поранених і хворих, гуманне поводження з військовополоненими, захист мирного населення і цивільних об’єктів. Так, в ст. 35 Додаткового Протоколу I сформульовано таке положення: «в разі будь-якого збройного конфлікту право сторін, що беруть участь в ньому, вибирати методи і засоби ведення війни не є необмеженим». З цього положення випливають два основних правила правового характеру. Перше забороняє застосовувати зброю, снаряди, речовини, а також методи ведення військових (бойових) дій, які за своєю природою можуть викликати зайві руйнування і людські жертви. Друге визнає різницю між цивільним населенням (цивільними об’єктами) і комбатантами. Ст. 48 вищевказаного протоколу чітко вказує, що сторони конфлікту повинні вести бойові дії тільки проти комбатантів і воєнних об’єктів. При цьому МГП не ставить перед собою мету визначити відповідальність за розв’язання збройних конфліктів. Це відноситься виключно до компетенції ООН. Слід підкреслити, що велика частина норм МГП, що регламентують участь національних збройних сил у військових конфліктах, повинні бути закріплені в національному цивільному і військовому законодавстві. Статут ООН вперше заклав правові основи функціонування системи безпеки, яка на сьогодні розвивається і вдосконалюється. Однією з цілей створення ООН й було обмеження застосування збройної сили державами в міжнародних відносинах. У зв’язку з цим суть одного з головних принципів сучасного міжнародного права полягає у виключенні застосування сили або погроз силою з практики міжнародного спілкування (п. 4 ст. 2 Статуту ООН). Цей принцип доповнюється іншим, не менш важливим: всі міжнародні конфлікти і суперечки повинні вирішуватися тільки мирними засобами (п. 3 ст. 2 Статуту ООН). Інтегральним аспектом цих положень є принцип невтручання (nonintervention), що передбачає утримання будь-якої держави від втручання у внутрішні справи іншої, тобто повага державного суверенітету. Однак досвід свідчить про те, що на практиці не завжди суворо дотримуються цих принципів і норм. Як правило, причиною таких порушень є необхідність вирішення пріоритетних воєнно-політичних і воєнно-стратегіч№5/2017

них завдань, що відповідають національним інтересам країни, а також виконання союзницьких зобов’язань. ООН, використовуючи покладені на неї повноваження, покликана вживати необхідних заходів для попередження і припинення інцидентів, що виникають між державами, в тому числі із застосуванням збройної сили. Допускаючи можливість виникнення конфліктних ситуацій, міжнародне співтовариство прагне поставити їх учасників, схильних до вирішення суперечки збройним шляхом, в рамки дотримання правил застосування сили. У преамбулі Статуту ООН проголошується, що народи Об’єднаних Націй ставлять перед собою мету усунути війни зі сфери міждержавних відносин. Принципи вирішення міжнародних суперечок мирними засобами, що не піддають загрозі міжнародний мир і безпеку, дотримання територіальної недоторканності та політичної незалежності будь-якої держави, закріплені в ст. 2 Статуту ООН і інших міжнародних документах, спонукають держави утримуватися від застосування та загрози застосування сили. Винятком є самооборона. Ст. 51 Статуту ООН дозволяє державі – члену цієї організації здійснювати колективну чи індивідуальну самооборону із

застосуванням сили тільки в тому випадку, коли на нього скоєно збройний напад. Необхідно особливо відзначити, що останнім часом спостерігається прагнення розширити поняття «самооборона». При цьому питання про те, якою мірою та чи інша конкретна ситуація дозволяє говорити про правомірність застосування сили в порядку самооборони, віддається ними на розсуд не тільки Ради Безпеки, а й по суті самих держав. І як наслідок, поява концепції «превентивного» і «попереджувального» застосування сили в якості «природного розвитку поняття самооборони», що дозволяє державі формально законно використовувати збройні сили для нанесення превентивних ударів. Останнім часом намітилася тенденція необгрунтованого застосування збройної сили при проведенні воєнних операцій без відповідної санкції Ради Безпеки ООН. Тим самим порушується ключовий елемент Статуту ООН – принцип незастосування сили в міжнародних відносинах. Однак військово-політичне керівництво деяких держав для обґрунтування застосування своїх збройних сил нібито в рамках міжнародного права приводить низку аргументів, до яких відносяться «особливі повнова-

5


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ження», «виняткові обставини» і «гуманітарне втручання». Закони ведення війни, яких дотримуються в період збройних конфліктів, як специфічна галузь міжнародного права, містять свої принципи, якими повинні керуватися воюючі сторони. Ці принципи регулюють відносини в період збройних конфліктів, як міждержавних, так і міжнародного характеру. Їх можна об’єднати в такі групи: 1) обмежують воюючих у засобах і методах ведення війни; 2) захищають жертв війни, законні права комбатантів і некомбатантів, а також права цивільного населення; 3) забезпечують нейтралітет і відносини воюючих і нейтральних держав. Специфічним предметом регулювання даної галузі права є як аспекти, що стосуються безпосередньо збройної боротьби (засоби, способи, методи ведення війни, бойових дій), так і опосередковано пов’язані з нею (режим поранених, хворих, військовополонених, осіб, які зазнали корабельної аварії, укладання угод про перемир’я, підписання мирних договорів та ін.). Норми МГП адресовані насамперед збройним силам воюючих сторін, які зобов’язані їх знати та виконувати. Вони також мають на меті захистити жертви війни та обмежити застосування воюючими державами певних методів і засобів

Військово-політичне керівництво Росії вважає, що для направлення військ за кордон достатньо тільки внутрішнього законодавства»

6

її ведення. Таким чином, існує реальна можливість мінімізації наслідків збройних конфліктів шляхом посилення правових норм, що обмежують свавілля держав-учасників, а також формування інституту юридичної відповідальності держав, їх збройних сил та окремих фізичних осіб за порушення зазначених норм. Однак на практиці така можливість дискредитується в ряді випадків неправовими діями. Важливий аспект міжнародно-правової бази застосування збройних сил – обгрунтування легітимності їх використання за межами національної території. Військово-політичне керівництво РФ вважає, що для направлення військ за кордон достатньо тільки внутрішнього законодавства. У зв’язку з вбивством 7 липня 2006 року російських дипломатів в Іраку, Рада Федерації РФ прийняла постанову, якою президенту РФ дозволено направляти підрозділи збройних сил РФ та підрозділи спеціального призначення за межі національної території для припинення міжнародної терористичної діяльності проти РФ або її громадян та осіб без №5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

громадянства, які постійно проживають на території Росії. Після війни з Грузією в серпні 2008 року, були внесені зміни в закон РФ «Про оборону», якими визначено перелік підстав для застосування збройних сил за межами країни. Підрозділи збройних сил РФ можуть бути використані для: • відбиття агресії; • запобігання агресії проти іншої держави; • захисту громадян РФ за кордоном; • боротьби з піратством та забезпечення безпеки судноплавства; • відбиття нападу на збройні сили або інші війська, дислоковані за межами території країни. Так, у США вважається, що правовими основами будь-якого перебування американських військ за кордоном є міжнародні договори, передбачені ст. 102 Статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. Тим часом, ці документи повинні відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, гарантувати повагу суверенітету держав, що приймають війська, дотримання іноземними вій№5/2017

ськами національного законодавства, традицій, невтручання у внутрішню та зовнішню політику цих країн, незастосування проти них сили або загрози силою. Питання відповідальності за незаконне застосування збройних сил регламентуються «Кодексом поведінки, що стосуються військово-політичних аспектів безпеки» 1994 року. Ст. 31 даного документа закріплює наступні принципи: «Держави-учасники будуть забезпечувати положення, щоб особовий склад збройних сил, наділений командними повноваженнями, здійснював їх в рамках національного законодавства та міжнародного права, а також щоб він був обізнаний про те, що згідно з цим правовим нормам він може залучатися до індивідуальної відповідальності за протизаконне здійснення таких повноважень. Накази, що суперечать національному законодавству і міжнародному праву, віддаватися не повинні. Відповідальність вищих осіб ні в якій мірі не звільняє підлеглих від їх власної відповідальності». На практиці в разі проведення операцій в особливих умовах мирного часу, і, перш за все, міжнародних (коаліційних) під егідою ООН, до яких залучаються контингенти збройних сил США, виходять в правовому відношенні з вимог так званого оперативного права. Це поняття визначається як сукупність юридичних принципів і норм міжнародного, внутрішнього права, а також права інших іноземних держав, які роблять безпосередній вплив на ведення воєнних операцій. В рамках даного права використовуються конкретні деталізовані

документи оперативного характеру, що враховують загальні положення і вимоги інших міжнародно-правових документів. До їх числа відносяться мандат ООН, «Угода щодо статусу збройних сил», «Угода по завданням» і «Правила застосування сил». Мандат ООН (UN Mandate) – це резолюція Ради Безпеки або Генеральної асамблеї, який визначає міжнародну підтримку (проведення) миротворчих операцій в формі залучення багатонаціональних військових контингентів під егідою ООН, а також політичну мету і конкретних учасників таких операцій. Термін дії мандата обмежений і вимагає продовження СБ або Генеральною асамблеєю ООН. У правовому відношенні мандат надає країнам-учасницям міжнародної операції юридично законне право застосування збройних сил. Як правило, документ містить перелік таких питань: • основна мета операції; • роль, завдання і функціональні обов’язки залучених військових контингентів; • склад і організація цих сил; • призначення командувача силами ООН і визначення його юридичної і функціональної відповідальності; • органи, що відповідають за нагляд і правовий контроль операції; • юридична та функціональна відповідальність органів ООН і національних органів учасників операції; • права, пільги і принципи недоторканності міжнародних сил учасників операції; • термін та умови, на яких країна перебування згодна на присутність сил ООН; • термін дії мандата ООН.

7


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Угода по статусу збройних сил» (Status of Forces Agreement) є міжнародним документом, який визначає юридичну і функціональну відповідальність (обов’язки) збройних сил, які розгорнуті або перебувають за кордоном на постійній основі, тобто їх правовий статус і легітимність перебування на території іншої держави. Ця угода може являти собою договір або меморандум про взаєморозуміння, що укладається між ООН в особі Секретаріату і країною перебування в разі проведення операцій під егідою міжнародної організації. На відміну від мандата ООН, вона не вимагає постійного відновлення і, за домовленістю між сторонами, є фактично постійно діючим правовим документом. З огляду на те, що такий документ регулює питання, які зачіпають відносини між військовими структурами, цивільною владою і населенням країни перебування, його можна віднести до категорії угод зі зв’язків з цивільною адміністрацією (Civil Affairs Agreements). У разі проведення міжнародних операцій поза мандатом ООН така угода може укладатися індивідуально між країною-контрибутором і країною перебування, або, якщо не потрібно обов’язкової згоди на воєнну присутність в країні перебування, взагалі не розглядатися. «Угода щодо статусу збройних сил» охоплює такі основні питання: • здійснення контрольних та владних повноважень в зоні дії збройних сил;

8

свобода пересування і миротворчі дії в зоні операції; • регламентація матеріального і фінансового забезпечення; • використання засобів забезпечення країни перебування (зв’язок, водо- і електропостачання, аеропорти, морські порти та ін.); • забезпечення права недоторканності: захист від насильницького захоплення або затримання особового складу, приміщень, документів або їх перегляду; • канали взаємодії і зв’язку між військовим командуванням і місцевою владою країни перебування; • залучення місцевого цивільного персоналу; • використання символіки (прапори, розпізнавальні знаки та ін.); • процедури вирішення спірних питань і розбіжностей. У правовому плані ключовим моментом вищерозглянутого документа є регламентація цивільної та кримінальної відповідальності особового складу збройних сил США. Якщо в ньому не міститься спеціальна домовленість, то особовий склад американського військового контингенту несе цивільну та кримінальну відповідальність відповідно до законів, традицій (звичаїв) і процесуального кодексу країни перебування. При виникненні труднощів командувач (командир) контингенту зобов’язаний консультуватися зі своєю військово-юридичною службою і представником посольства (консульства). «Правила застосування сил» (Rules of Engagement) визначаються як: «ди-

рективні вказівки уряду і воєнного керівництва, які встановлюють умови і обмеження, при яких застосовуються збройні сили і починаються або продовжуються бойові дії проти сил противника». Основні цілі цих Правил поділяються на політичні, воєнні та правові. Політичні визначаються директивними вказівками до командувачів (командирів) залучених воєнних формувань. Воєнні цілі визначають параметри, в рамках яких командувач (командир) повинен діяти в інтересах вирішення поставлених завдань. Крім того, ці цілі передбачають: визначення масштабу і рівня операції, що проводиться з метою уникнення небажаної ескалації бойових дій, регламентацію можливостей командування впливати на хід бойових дій, забезпечення при необхідності зміщення (переорієнтування) акцентів вирішуваних завдань. Правові цілі визначають обмеження на дії залучених угруповань військ (сил) в інтересах їх відповідності як внутрішньому законодавству, так і міжнародному праву. Слід зазначити, що обмеження, які вводяться, можуть носити навіть більш жорсткий характер, ніж це передбачається внутрішніми і міжнародними законами. Крім того, правові цілі та особливо обмеження, можуть ув’язуватися зі змістом відповідних резолюцій Ради безпеки ООН, що найбільш характерно при проведенні миротворчих операцій. Загальною основою для розробки та використання вищезазначеного до-

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ООН, використовуючи покладені на неї повноваження, покликана вживати необхідних заходів для попередження і припинення інцидентів, що виникають між державами, в тому числі із застосуванням збройної сили» кумента в усьому діапазоні проведення військових операцій (від мирного часу до стану війни), є інструкція комітету начальників штабів (КНШ) «Постійно діючі правила застосування сил» (CJCS Standing Rules of Engagement). Цей документ являє собою практичний посібник із застосування збройних сил і використання права на самооборону (визначає його рамки). У сфері оперативного права «Постійно діючі правила застосування сил» поширюються на всі операції та надзвичайні ситуації за межами США, а всередині країни – на повітряні й морські операції, що проводяться в рамках забезпечення внутрішньої безпеки. У сучасних умовах часто проводяться багатонаціональні операції (multinational environment). При цьому зі санкції міністра оборони розробляється спеціальний документ «Правила застосування сил в умовах багатонаціональності» (Multinational Rules of Engagement) або використову№5/2017

ються «Правила КНШ». У будь-якому випадку збройні сили зберігають право на самооборону у відповідь на ворожий акт або прояв загрози. При діях у складі міжнародної військової коаліції в рамках вищезазначених Правил створюються єдині загальні правові основи ведення операцій об’єднаним угрупуванням. Саме ці документи включають такі конкретні нормативно-правові положення і вимоги: • всі військові операції ведуться в рамках законів і правил ведення війни; • застосування військової сили розглядається лише як останній, винятковий засіб; • ніщо не обмежує права командувача (командира) вживати всіх необхідних і адекватних заходів в інтересах самооборони (самозахисту); • війська можуть відкривати у відповідь вогонь у разі вогневого впливу протилежної сторони або наявності чіткої ознаки ворожого наміру чи скоєння ворожих дій (при цьому під ворожим наміром мається на увазі загроза негайного застосування сили іншою іноземною державою, терористичною групою або окремими особами, а під ворожими діями розуміються дії, що спрямовані на припинення або ускладнення виконання завдань і/або зобов’язань союзницьких військ); • у разі нападу на війська неозброєних цивільних елементів або заколотників, командування повинно використовувати мінімум сил в залежності від обстановки та адекватно до загрози, в цьому випад-

ку, наприклад, командувач контингентом має право вжити таких заходів щодо ліквідації загрози: словесне попередження через відповідні технічні засоби, демонстрацію сили, відкриття попереджувальної стрільби та ін.; • забороняється захоплення чужої власності для виконання поставленого завдання; • затримання цивільних осіб дозволяється лише в цілях безпеки або самооборони. Документ визначає, коли і як можуть бути застосовані виділені сили, відображає закони і правила ведення операцій, вимоги оперативної обстановки і містить обмеження на використання військової сили. Крім того, в правовому відношенні, за оцінкою американських фахівців, він є головним засобом доведення командувачем (командиром) до своїх підлеглих правових, політичних, дипломатичних і військових вказівок. У зв’язку з цим «Правила» обов’язково включаються в оперативний план і бойові накази. Слід підкреслити, що цей документ ретельно розглядається військово-юридичною службою, має несекретний гриф і в скороченому варіанті (включає тільки основні нормативні положення) видається особовому складу контингенту у вигляді спеціальних текстуальних карток для того, щоб військовослужбовці неухильно дотримувалися основних положень і вимог, що містяться в ньому. В цілому, всі види «Правил засто-

9


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

сування сил» є головним інструментом регулювання, в тому числі й правового застосування збройних сил, що робить ці документи фундаментальними засадами дотримання оперативного права. Крім вищерозглянутих документів, юридична основа проведення міжнародних операцій з залученням збройних сил формується директивами генерального секретаря ООН, «директивними розробками ООН» і директивою командувача миротворчими силами ООН. Директива генерального секретаря ООН (UN Sec Gen Directive) є офіційним письмовим документом, яка направляється командувачу міжнародними силами ООН і визначає загальні умови та процедури застосування миротворчих сил і проведення миротворчих операцій. Директиви ООН (UN Regulations), які готуються в рамках та на виконання директиви генерального секретаря ООН, включають такі основні питання: • загальні положення проведення операції, а також термінологію та поняття, які використовується; • сфера відповідальності командувача миротворчих силами (управління, зв’язок, командування, передача повноважень, дисциплінарна практика, взаємодія з військовою поліцією); • права, обов’язки та відповідальність особового складу щодо місцевих законів, поведінки і юридичної захищеності, інформаційне забезпечення особового складу з правових питань; • перелік ключових положень і вимог міжнародних угод, що регламентують дану операцію; • міжнародна символіка, пільги, правовій імунітет. Директива командувача миротворчими силами ООН (Force Commander’s Directive), що розробляється на основі вищевказаних документів ООН, є оперативним документом, який регламентує проведення даної операції за участю багатонаціональних військових контингентів. У зв’язку зі специфікою кожної операції директиви можуть відрізнятися, але їх спільною основою є наступні аспекти:

• • •

командно-штабні можливості; організаційна структура; ведення операції (цілі, завдання, задум, план реалізації та ін.); • правове забезпечення; • інформаційне забезпечення; • ведення повітряних операцій; • тилове і фінансове забезпечення операції; • зв’язок з ООН і громадськістю. Слід підкреслити, що міжнародноправове поняття і збройні сили розділене з внутрішньодержавним поняттям та тлумачиться ширше. Проте така різниця допускається віденською «Конвенцією про право міжнародних договорів» 1969 року, однак практика показує, що відмінності в поняттях призводять часом до нерозуміння тією чи іншою стороною окремих її положень, особливо в тих випадках, коли в міжнародному договорі будь-які поняття чітко не визначені. Зокрема, п. 3 ст. 43 I Додаткового протоколу до III Женевської конвенції

містить положення, відповідно до якого сторона конфлікту, в разі включення в свої збройні сили напіввійськової або збройної організації, яка забезпечує охорону порядку, зобов’язана повідомити про це інші сторони конфлікту. Порушення зазначеної процедури може мати негативні наслідки для особового складу напіввійськових формувань, який може втратити свій привілейований статус в полоні і переслідуватися за кримінальним законодавством. Практика застосування збройних у сучасних умовах в рамках проведення міжнародних (коаліційних) воєнних операцій (операції в зоні Перської затоки, в Іраку, Афганістані, Лівії) виявила необхідність особливої уваги до міжнародно-правових аспектів операцій. У зв’язку з цим намітилася стійка тенденція створення об’єднаних міжнародних юридичних груп. Поряд з основними правовими документами міжнародного співто-

Правове регулювання воєнних конфліктів визначається нормами міжнародного гуманітарного права, яким встановлюються закони ведення війни» 10

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вариства важливим елементом міжнародно-правової бази застосування національних збройних сил є дво- і багатосторонні міжнародні угоди. До їх числа відносяться договори про заборону і поширення зброї масового знищення, ракетно-ядерних технологій, використання протипіхотних мін та розмінування в зонах військових конфліктів, розробки і застосування запалювальних боєприпасів і лазерної зброї і ін. Однак необхідно підкреслити, що низка таких міжнародних угод або не підписані окремими країнами, або не ратифіковані парламентом. Разом з тим необхідно відзначити, що багато положень вищезазначених міжнародних угод і конвенцій включені до статутів і настанов збройних сил США, які регламентують правові аспекти їх застосування та ведення військових операцій. До проблемних аспектів МГП в сучасних умовах та на перспективу щодо застосування зброй-

№5/2017

• • •

них сил можна віднести наступні: основоположні норми, що стосуються застосування збройних сил за межами національних територій; регулювання правового співробітництва держав при здійсненні миротворчої діяльності; координація діяльності з імплементації норм МГП в національне право, його поширення і практичного застосування в збройних силах держав; визначення відповідності нових видів зброї, що розробляється чи вже прийнята на озброєння, вимогам МГП і міжнародних договорів; питання, що стосуються завдань і порядку застосування військ, що не входять до складу збройних сил держав, визначення чіткого порядку і форм використання останніх при виникненні міжнародного збройного конфлікту.

Висновки Міжнародно-правова база застосування збройних сил в сучасних во-

єнних конфліктах охоплює велику кількість правових документів – від міжнародних до конкретних оперативних: угоди по статусу військових контингентів, директиви командувача миротворчими силами ООН, «Правила застосування збройних сил» та інші. Вони ґрунтується на загальноприйнятих міжнародною спільнотою правових принципах з обов’язковим урахуванням національних інтересів країни, навіть у випадку не відповідності міжнародному гуманітарному праву і законам ведення війни. Розглянуті основи формування і використання нормативно-правової бази застосування збройних сил взаємопов’язані та забезпечують певну гнучкість практичної діяльності. Необхідно також відзначити, що в даний час з боку Росії спостерігається тенденція звузити сферу дії міжнародного принципу незастосування сили та обґрунтувати законність односторонніх кроків у порушення Статуту ООН.

11


Воєнна безпека держави

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В умовах реформування сектора безпеки і оборони України актуальним є раціональне використання наявних сил та засобів, інтеграція яких дозволить позбавитися дублювання завдань та нераціонального використання вкрай обмежених ресурсів, що є в державі для забезпечення її безпеки

Протидія загрозам •

С

Богданович В.Ю., доктор технічних наук, професор

учасний стан складових сектору безпеки і оборони не дає змоги забезпечити гарантоване реагування на актуальні загрози національній безпеці України. Нерозв’язаними проблемами у секторі безпеки і оборони залишаються: • неефективність механізму запобігання та нейтралізації сучасних загроз національній безпеці України; • недосконалість процесу формування, координації та взаємодії складових сектору безпеки і оборони під час вирішення спільних завдань із забезпечення національної безпеки; • незавершеність процесу побудови ефективної системи управління ресурсами у

12

Павловський О.В., полковник, начальник науково-дослідного управління Центрального науково-дослідного інституту Збройних Сил України

• •

кризових ситуаціях, що загрожують національній безпеці; недосконала система планування та спільного застосування військ (сил) та засобів, їх підготовки та забезпечення тощо. Концепцією визначені першочергові завдання реформування сектору безпеки і оборони, серед яких: об’єднання оперативних спроможностей складових сектору безпеки і оборони для забезпечення своєчасного та адекватного реагування на кризові ситуації, які загрожують національній безпеці; створення ефективної системи управління сектором безпеки і оборони як цілісною функціональною системою; постійне підтримання визначених сил безпеки і оборони в готовності до виконання завдань за призначенням;

удосконалення системи планування у секторі безпеки та оборони, забезпечення раціонального використання державних ресурсів. Основні зусилля з розвитку сектору безпеки і оборони передбачається зосередити на поетапному та узгодженому нарощуванні оперативних спроможностей сил безпеки і оборони та рівня їх готовності до невідкладного реагування на виклики й загрози національній безпеці України, зокрема на: удосконаленні концептуальних та доктринальних засад підготовки та застосування військ (сил) і засобів сектору безпеки і оборони; централізації управління сектором безпеки і оборони у мирний час, у кризових ситуаціях, що загрожують національній безпеці, та в особливий період, підвищенні рівня міжвідомчої координації і взаємодії; узгодженні концепцій, стратегій і програм реформування та розвитку складових сектору безпеки і оборони та оборонно-промислового комплексу; удосконаленні системи державного прогнозування та стратегічного планування, №5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

системи планування застосування військ (сил) і засобів сектору безпеки і оборони. Основними напрямами досягнення необхідних спроможностей концепцією визначено: • раціональний розподіл завдань у секторі безпеки і оборони, формування системи управління силами безпеки і оборони залежно від типу кризової ситуації (загрози) та з урахуванням багатогранності ризиків національній безпеці; • удосконалення системи планування застосування, управління та взаємодії сил безпеки і оборони під час ліквідації (нейтралізації) актуальних загроз; • створення єдиної системи ситуаційних центрів державних органів, що входять до сектору безпеки і оборони, а також інших органів державної та місцевої влади, забезпечення її ефективної координації з використанням можливостей Головного ситуаційного центру України; • удосконалення системи територіальної оборони з метою формування активного резерву Збройних Сил України, запровадження практичної моделі взаємодії підрозділів територіальної оборони зі збройними формуваннями держави; • створення системи моніторингу, аналізу, прогнозування, моделювання та підтримки прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони за єдиними методиками, підготовленими з використанням можливостей Головного ситуаційного центру України. Природно, що рішення, які приймаються в інтересах забезпечення обороноздатності держави, досить відповідальні, потребують системного врахування впливу багатьох чинників, що можливо лише за умов попереднього дослідження їх впливу на рівень воєнної безпеки в державі. Практична реалізація зазначених у концепції напрямів досягнення необхідних спроможностей сектору безпеки і оборони щодо забезпечення визначеного рівня воєнної безпеки держави ускладнюється через відсутність розробленої відповідної науково-методологічної бази та науково-методичного забезпечення. Слід зазначити, що в сучасних умовах саме через відсутність системних досліджень і науково обґрунтованої практики щодо розв’язання проблем воєнної безпеки, виявляється недостатня результативність здійснюваних заходів у сфері оборони і створюваних для їх реалізації державних і недержавних організацій і структур. При цьому зі збільшенням останніх знижується результативність їх діяльності (через дублювання певних функцій і боротьби за «виживання»). Водночас економічні й №5/2017

Сучасний стан складових сектору безпеки і оборони не дає змоги забезпечити гарантоване реагування на актуальні загрози національній безпеці України» матеріальні витрати на розв’язання вказаних проблем істотно зростають. Результати проведених досліджень показують, що досягнення поставлених цілей у сфері забезпечення воєнної безпеки держави практично неможливе без розроблення й послідовного проведення єдиної гнучкої державної політики, інтеграції сил та засобів сектору безпеки і оборони, створення та впровадження в життя єдиної системи взаємоузгоджених і всебічно зважених заходів економічного, політичного, інформаційного й організаційного характеру, адекватних загрозам життєво важливим інтересам суспільства і держави. Безперечно, що всебічне дослідження можна провести лише за допомогою відповідних моделей, серед яких центральне місце займає комплексна модель управління інтегрованим потенціалом протидії (КМУІПП) загрозам воєнного характеру. Основою створення КМУІПП загрозам воєнного характеру повинні стати такі принципи: • відкритість моделі, що дає можливість нарощувати модель додатковими модулями у разі потреби, використовувати єдину базу даних сектору безпеки і оборони і гарантувати надійний інформаційний захист від різного роду інформаційних дій; • генерація сценаріїв, що дає змогу моделювати ймовірні сценарії розвитку воєнно-політичної і геополітичної ситуації в регіоні;

фільтрація запропонованих заходів, що дає можливість обґрунтовувати варіанти інтеграції сил та засобів на підставі певних критеріїв, пріоритетність використання несилових методів нейтралізації загроз воєнній безпеці держави, гарантій, що діють, і обмежень у секторі безпеки та оборони України; адаптація до існуючої воєнно-політичної ситуації, що дає можливість обґрунтовувати заходи щодо забезпечення воєнної безпеки держави, адекватні реальному рівню, напряму, характеру і масштабу воєнних загроз державі; модульність, відповідно до якої допускається заміна певних часткових моделей (модулів) точнішими і вдосконалішими, а також нарощування загальної моделі. У зв’язку з цим до КМУІПП загрозам воєнного характеру висуваємо такі основні вимоги: забезпечення об’єктивного оцінювання воєнно-політичної обстановки в регіоні і можливостей щодо протидії виявленим загрозам; оцінювання потрібного (достатнього) потенціалу сил та засобів сектору безпеки і оборони для нейтралізації виявлених (прогнозованих) загроз; формування множини варіантів інтеграції сил та засобів сектора безпеки і оборони, які відповідають вимогам щодо нейтралізації загроз з врахуванням діючих обмежень у системі забезпечення воєнної безпеки держави;

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

формування пріоритетного ряду варіантів інтеграції сил та засобів за величиною їх інтегрованого потенціалу; • реалізація логіко-математичних процедур вибору найбільш раціонального варіанту інтеграції сил та засобів, який би забезпечував підтримку достатнього рівня воєнної безпеки та відповідав діючим обмеженням у системі забезпечення воєнної безпеки держави; • обгрунтування достатнього рівня воєнної безпеки держави для нейтралізації розглянутих воєнних загроз, у разі потреби – визначення необхідних фінансових і матеріальних ресурсів; • обґрунтування рекомендацій щодо адаптації воєнно-політичної моделі держави, її зовнішньої, воєнно-економічної і воєннотехнічної політики до реальної воєнно-політичної обстановки в регіоні на конкретний проміжок часу і на перспективу. КМУІПП загрозам воєнного характеру розробляється на методології системного аналізу, методах дослідження операцій, аналізу ієрархій, теорії імовірності і прогнозування, експертного оцінювання й моделювання та може використовуватися вищим воєнно-політичним керівництвом держави в ситуаційних центрах управління при плануванні й проведенні цілеспрямованої політики із забезпечення необхідного рівня воєнної безпеки держави, а також в учбових, наукових і дослідницьких установах при вивченні кризових ситуацій і шляхів виходу з них. Оскільки практична розробка КМУІПП загрозам воєнного характеру виходить за рамки цієї публікації, то обмежимося в основному лише її узагальненою структурною схемою (мал. 1) і короткими коментарями щодо при-

значення, вимог, вирішуваних завдань, вхідної інформації і вихідних даних для деяких модулів комплексної моделі. Адаптація здійснюється за рахунок багатоканального зворотного зв’язку, за яким визначаються реальні можливості сформованих варіантів інтеграції сил та засобів щодо нейтралізації виявлених (прогнозованих) загроз для забезпечення нормативно встановленого достатнього рівня воєнної безпеки держави. КМУІПП загрозам воєнного характеру дає змогу вирішувати як пряме завдання щодо розрахунку реальних можливостей держави із забезпечення воєнної безпеки, так і зворотне завдання, що забезпечує розрахунок необхідного інтегрованого потенціалу сил та засобів для забезпечення нормативно встановленого рівня воєнної безпеки держави. Коротко охарактеризуємо основні модулі КМУІПП загрозам воєнного характеру. Воєнно-політична модель держави. Вихідною інформацією для розроблення воєнно-політичної моделі (ВПМ) України служать: Декларація про державний суверенітет України, Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», Стратегія національної безпеки України, Воєнна доктрина України, Закон України «Про оборону України» та інші законодавчі акти щодо функціонування держави і забезпечення оборони України. Вхідними даними для ВПМ, як правило, обираються:

національні інтереси держави у воєнній сфері; • масштаб, напрям, характер можливого застосування військової сили, а також можливі стратегічні партнери, союзники (очевидні і приховані), їх можлива реакція на агресію проти України (держава вестиме політику невтручання, стороннього спостерігача, підтримає Україну, підтримає агресора і так далі); • можливі розміри допомоги або підтримки з боку сусідніх держав (блокування шляхів підходу військ, відмова в наданні повітряного простору для прольотів засобів повітряного нападу, готовність до прийому і тимчасового розміщення біженців та надання гуманітарної допомоги, готовність і здатність виступити посередником у врегулюванні конфлікту та ін.); • можливий масштаб підтримки агресора (надання коридорів прольоту засобам повітряного нападу і ведення розвідки, надання аеродромів, портів, території для розміщення баз, військ та ін.). Модель загроз воєнній безпеці держави. Представляє собою базу даних, що виявлені у різний час та прогнозованих загроз воєнного характеру, кожна з яких описується характеристиками типового паспорту загроз. Під загрозою воєнного характеру розглядатимемо загрозу, реалізація якої супроводжується використанням методів, сил та сучасних засобів ведення контактних та безконтактних війн або іншого впливу, що спричиняє такі ж самі наслідки (руйнування, каліцтва і загибель людей, порушення штатних режимів функціонування й життєзабезпечення складових сектору безпеки і оборони, ОПК та важливих об’єктів інфраструктури держави). Мал. 1

Комплексна модель управління інтегрованим потенціалом протидії загрозам воєнного характеру для забезпечення визначеного рівня Воєнної безпеки держави Модель загроз воєнній безпеці держави

Модель системи моніторингу загроз воєнній безпеці держави

Модель оцінювання рівня воєнної небезпеки і можливостей щодо його деескалації

Рішення застосування jосн варіанту інтегрованого потенціалу

Модель оцінювання потрібного потенціалу силових і несилових сил і засобів

Модель формування (J) варіантів інтегрованого потенціалу

j >J

Так

Uвбд

Ні

Так Воєнно-політична модель держави

Uвб

j=j+1

Ні

Uвб > Uвбд Так

ОПР

Так

Rп > Rв

Модель реагування системи забезпечення ВБ jосн варіантом інтегрованого потенціалу

Нормативно встановлений достатній рівень воєнної безпеки держави

Законодавчий орган

Фіксація j = jосн

Ні

14

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Модель системи моніторингу загроз воєнній безпеці держави. Дана модель описує нормативно визначену в державі процедуру виявлення загроз, на які система забезпечення воєнної безпеки повинна ефективно реагувати. Особливостями даної системи моніторингу є формування пріоритетного ряду виявлених загроз, для нейтралізації яких у державі достатньо ресурсів, та оцінювання результативності реалізації вибраного варіанту інтеграції сил та засобів для протидії загрозі, що досліджується. Модель оцінювання рівня воєнної небезпеки і можливостей щодо його деескалації. Модель дає змогу кількісно в межах від 0 до 1 оцінювати рівень воєнної небезпеки за сукупністю виявлених загроз (небезпек) як на визначений інтервал часу, так і на вибрану перспективу. Модель будується на основі удосконаленого методу аналізу ієрархій. Особливістю даної моделі є те, що вона дозволяє концептуально визначити можливості сектора безпеки і оборони щодо деескалації виявленого рівня воєнної небезпеки та визначити ті сили та засоби, які доцільно залучити для формування інтегрованого потенціалу протидії виявленим загрозам. Модель оцінювання потрібного потенціалу силових і несилових сил та засобів. №5/2017

Модель дозволяє визначити потрібні спроможності системи забезпечення воєнної безпеки для нейтралізації визначеного (прогнозованого) рівня воєнної небезпеки. Шляхом вирішення зворотної задачі, модель дає змогу визначити потрібні сили та засоби (потрібний потенціал), які б забезпечили формування потрібних спроможностей. Ці спроможності, у свою чергу, залежать від багатьох факторів, із яких визначальним виступає воєнно-політична модель держави. Модель формування множини варіантів інтегрованого потенціалу. Оскільки потрібні спроможності можна отримати різними варіантами комбінації сил та засобів сектору безпеки і оборони, що є у розпорядженні держави, то модель дозволяє не тільки сформувати декілька варіантів [J], але і проранжувати їх за певними показникам, наприклад, ряд за ефективністю деескалації виявленого рівня воєнної небезпеки, за тривалостю проведення, за чисельністю залучених осіб тощо. Вибір того чи іншого варіанту комбінації сил та засобів і представляє собою управління інтегрованим потенціалом протидії загрозам воєнного характеру за критерієм забезпечення достатнього рівня воєнної безпеки при ресурсах Rп, що не перевищують виділені Rв. Варіант, що найкращим чином задовольняє даному критерію, приймається за основний jосн, який рішенням осо-

би, що приймає рішення, у подальшому впроваджується в системі забезпечення воєнної (національної) безпеки, а ефективність його реалізації відстежується системою моніторингу загроз. У разі неможливості забезпечити деескалацію загроз за вибраним критерієм, модель допускає проведення процедур корегування воєнно-політичної моделі держави, встановленого достатнього рівня воєнної безпеки та пошуку нових можливостей щодо протидії виявленим (прогнозованим) загрозам. Висновок Запропонована комплексна модель управління інтегрованим потенціалом протидії дає можливість не тільки обгрунтовувати найбільш раціональний склад сил та засобів для деескалації виявлених (прогнозованих) загроз, оцінювати реальні можливості з нейтралізації конкретних загроз воєнного характеру згідно прийнятих в державі стратегій забезпечення воєнної безпеки, але й оцінювати результативність окремих складових сил та засобів сектору безпеки і оборони, що інтегруються для деескалації загроз державі. Розглянуті концептуальні описи часткових моделей містять доктринальні положення, які необхідно використовувати при формуванні технічних завдань на розроблення часткових комп’ютерних програм, інформаційно стикованих з програмним забезпеченням Головного ситуаційного центру управління.

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Реформа сектору безпеки і оборони

Цивільний захист

Анексія Криму та воєнно-політичний конфлікт на Сході України актуалізували питання необхідності удосконалення системи забезпечення національної безпеки держави, у першу чергу основної її складової — сектора безпеки і оборони 16

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Лещенко О.Я., заступник директора Департаменту організації заходів цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, аспірант Національного інституту стратегічних досліджень

Не

залишається осторонь цього процесу і така безпекова функція сучасної держави як цивільний захист, тобто забезпечення захисту населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, а також в особливий період. Загальні засади реалізації конституційних положень щодо безпеки населення і територій від негативних

№5/2017

наслідків надзвичайних ситуацій регулюються Кодексом цивільного захисту України, який введено в дію 1 липня 2013 року. Відповідно до статті 6 цього Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України» суб’єктами забезпечення цивільного захисту, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами Кодексу цивільного захисту України – у мирний час, а також в особливий період – у межах реалізації заходів держави щодо оборони України. Тобто, Кодекс встановлює взаємозв’язок цивільного захисту із заходами щодо забезпечення національної безпеки держави у мирний час, а також в особливий період.

Потрібно відзначити, що у тексті Закону України «Про основи національної безпеки України», який діяв до лютого 2015 року, словосполучення «цивільний захист» не застосовувалось, а деякі питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій відображались у сфері екологічної безпеки. Зокрема, до пріоритетів національних інтересів України віднесено «забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів». Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 12 лютого 2015 року №186-VIII внесено зміни до Закону України «Про основи національної безпеки України», які внесли певні

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новації стосовно питань цивільного захисту як безпекової функції. Зокрема, визначено цивільний захист окремою сферою національної безпеки держави, а органи та сили цивільного захисту – окремими суб’єктами забезпечення національної безпеки. Також цим законом внесено зміни, які уточнюють загрози національним інтересам і національній безпеці України у сфері цивільного захисту (стаття 7) та деталізують основні напрямки державної політики з питань національної безпеки щодо цивільного захисту (стаття 8). Крім цього, у статті 9 конкретизовано завдання органів і підрозділів цивільного захисту, як суб’єктів забезпечення національної безпеки, а саме – здійснення заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період. У оновленій Стратегії національної безпеки України від 06.05.2015 року визначено як одну із актуальних загроз національної безпеки України – «незадовільний стан єдиної державної системи та сил цивільного захисту, системи моніторингу довкілля» (пункт 3.9). Також у цьому документі зазначено, що «однією зі складових основних завдань щодо підвищення обороноздатності держави є підвищення здатності системи цивільного захисту до функціонування в умовах кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці та особливого періоду» (пункт 4.3). Тобто підкреслено важливу роль системи цивільного захисту у вирішенні питань обороноздатності країни. Крім цього, Стратегією національної безпеки вперше на стратегічному рівні визначено пріоритетні напрямки реформування та розвитку Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), як основного центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту. Так, у пункті 4.4 цього документу зазначено «Розвиток Державної служби України з надзвичайних ситуацій має забезпечити підвищення її спроможності щодо ефективного управління єдиною державною системою цивільного захисту, оснащення сил цивільного захисту сучасними видами техніки, засобами та спорядженням, оптимізацію розміщення її підрозділів, упровадження системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером, підготовки та просвіти населення щодо норм і правил поведінки в умовах надзвичайних ситуацій». Вищезазначені новації щодо питань цивільного захисту, які відображені в

18

оновленій Стратегії національної безпеки України, свідчать про підвищення взаємозв’язку цивільного захисту із заходами щодо забезпечення національної безпеки держави. Результати проведення останнього комплексного огляду сектору безпеки і оборони України лягли в основу концептуальних документів розвитку системи забезпечення національної безпеки, а саме – Воєнної доктрини, Концепції розвитку сектору безпеки і оборони, а також Стратегічного оборонного бюлетеня. Відповідно до Воєнної доктрини України сили цивільного захисту визнано складовою сил безпеки, що входять до сектора безпеки і оборони держави. Одним із факторів, що негативно впливають на спроможності України щодо адекватного реагування на виклики та ризики воєнній безпеці

(пункт 12), визначено «невідповідність сучасним викликам сил цивільного захисту та їх технічного оснащення». Пунктом 22 Воєнної доктрини України передбачено, що «під час реалізації оборонних заходів органами управління та силами єдиної державної системи цивільного захисту забезпечується ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, спричинених застосуванням зброї, та захист населення і територій від наслідків ведення воєнних дій». Враховуючи наявність на території України та сусідніх держав екологічно небезпечних об’єктів, а також певну ймовірність застосування у війні з боку противника зброї масового знищення, одним із основних завдань воєнної політики держави (пункт 23) визначено, що «сили безпеки і оборони та населення України готуються до дій в умовах №5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Враховуючи наявність на території України екологічно небезпечних об’єктів, одним із основних завдань воєнної політики держави визначено, що сили безпеки і оборони та населення України готуються до дій в умовах радіаційного, хімічного забруднення та бактеріологічного зараження та великих пожеж»

радіаційного, хімічного забруднення та бактеріологічного зараження, великих пожеж і значних зон затоплення». Одним із шляхів формування національних оборонних спроможностей держави (пункт 47) є «удосконалення єдиної державної системи цивільного захисту, приведення її у відповідність із стандартами ЄС та забезпечення ефективного функціонування, а також оснащення сил цивільного захисту сучасними видами техніки, засобами та спорядженням». Статтею 50 Воєнної доктрини України деталізовано роль складових сектору безпеки і оборони України у розв’язанні завдань із забезпечення воєнної безпеки України. Зокрема передбачено, що ДСНС України здійснюватиме безпосереднє керівництво діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ) щодо №5/2017

ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, викликаних у результаті застосування зброї, та захисту населення і територій від наслідків ведення воєнних дій. Таким чином, можливо констатувати що пункти Воєнної доктрини України щодо питань цивільного захисту підтверджують та деталізують відповідні норми Закону України «Про основи національної безпеки України» та Стратегії національної безпеки України, зокрема стосовно визначення стану ЄДС ЦЗ та сил цивільного захисту, напрямків їх розвитку і удосконалення, а також їх ролі в системі обороноздатності держави. Стратегічний оборонний бюлетень України є дорожньою картою оборонної реформи з визначенням шляхів її впровадження на засадах і принципах, якими керуються держави-члени НАТО. Враховуючи, що сили цивіль-

ного захисту не є складовою сил оборони держави, у тексті цього документу не має пунктів стосовно питань цивільного захисту. Разом з цим, у додатку 1 до Стратегічного оборонного бюлетня ДСНС України визначено співвиконавцем деяких завдань та заходів оборонної реформи. Це пов’язано із необхідністю досягнення сумісності сил оборони і безпеки з питань підготовки до спільних дій, логістики, медичного забезпечення, соціального забезпечення особового складу тощо, а також їх адаптації до вимог, якими керуються держави-члени НАТО. Більш конкретні напрямки розвитку ЄДС ЦЗ та ДСНС України у розрізі забезпечення національної безпеки держави визначено Концепцією розвитку сектора безпеки і оборони України (Концепція РСБО), яка розроблена та введена у дію вперше за роки незалежності України. Одним із основних завдань сектора безпеки і оборони визначено «надання допомоги органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у запобіганні та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, а також воєнного характеру, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері» (пункт 2 розділу II). У переліку нерозв’язаних проблем у секторі безпеки і оборони відмічається «невідповідність сучасним викликам єдиної державної системи цивільного захисту і сил цивільного захисту та їх технічного оснащення» (пункт 3 розділу II). Формування перспективної моделі сектору безпеки і оборони передбачає реалізувати комплекс завдань, до яких віднесено «удосконалення та забезпечення ефективного функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, приведення її у відповідність зі стандартами Європейського Со-

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

юзу» (пункт 1 розділу III). До основних шляхів досягнення необхідних оперативних та інших спроможностей складових сектору безпеки і оборони віднесено «підвищення спроможності Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ефективного управління єдиною державною системою цивільного захисту, оснащення сил цивільного захисту сучасними видами техніки, засобами та спорядженням» (пункт 2 розділу III). Найбільш детально основні напрямки розвитку ДСНС України, як

складової сектору безпеки і оборони, відображені у пункті 3.8 розділу III. Зокрема, метою розвитку ДСНС України визначено «забезпечення ефективної реалізації державної політики у сфері цивільного захисту шляхом удосконалення єдиної державної системи цивільного захисту, приведення її у відповідність зі стандартами Європейського Союзу та забезпечення її ефективного функціонування в мирний час та в особливий період, а також оснащення сучасними видами техніки, засобами та спорядженням сил ци-

Держслужба з надзвичайних ситуацій керує діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, викликаних у результаті застосування зброї, та захисту населення і територій від наслідків ведення воєнних дій»

20

вільного захисту». Крім цього, у цьому пункті деталізовано основні заходи, які необхідно реалізувати для досягнення поставленої мети на короткострокову перспективу (до кінця 2017 року), а також до кінця 2020 року. Необхідно відзначити, що у додатку до Концепції РСБО вперше унормовано розподіл відповідальності складових сектору безпеки і оборони України за організацію планування, реагування на загрози та під час виконання завдань за призначенням. Відповідно до цього розподілу, деталізовано участь ДСНС України у можливих кризових ситуацій, які потребуватимуть застосування сил і засобів сектора безпеки і оборони України. При цьому зазначено, що ДСНС України безпосередньої участі у бойових діях не бере, а здійснює захист населення і територій від наслідків ведення воєнних дій (примітка 2 до додатка). Також ДСНС України визначено головним виконавцем заходів стосовно надання допомоги органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у запобіганні та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. У решті сценаріїв застосування сектору безпеки і оборони України ДСНС України приймає безпосередню участь, або відіграє допоміжну роль щодо сприяння у виконанні визначених завдань та заходів. Таким чином, можливо констатувати, що відображення питань цивільного захисту у Концепції РСБО є послідовним і логічним продовженням вимог Закону України «Про основи національної безпеки України», Стратегії національної безпеки України, а також Воєнної доктрини України. Разом з цим, зазначений документ найбільш детально відображає та конкретизує напрямки розвитку і удосконалення ДСНС України, як основного суб’єкта забезпечення цивільного захисту в системі національної безпеки держави. На виконання вимог вищезазначених документів розвитку системи забезпечення національної безпеки України розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 р. №61-р схвалено Стратегію реформування системи ДСНС України. Цей документ розроблено ДСНС України спільно із МВС України, як центральним органом виконавчої влади що формує політику у сфері цивільного захисту, Консультативною місією Європейського Союзу в Україні з реформування сектору цивільної безпеки, а також експертами Генерального директорату з гуманітарної допомоги та цивільного захисту Європейської комісії (ECHO). №5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Метою Стратегії є реформування системи ДСНС України та підвищення її спроможності щодо забезпечення виконання у взаємодії з іншими складовими сектору безпеки і оборони завдань з протидії загрозам національній безпеці у сфері цивільного захисту. Реалізацію Стратегії передбачається здійснювати трьома етапами протягом 2017-2020 років. Стратегія передбачає розв’язання існуючих проблеми наступним шляхом: • переходу від системи державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки до системи запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та профілактики пожеж; • удосконалення законодавства щодо виконання основних завдань (функцій) у сфері пожежної та техногенної безпеки органами місцевого самоврядування; • надання методичної та практичної допомоги органам місцевого самоврядування щодо утворення нових та реформування існуючих пожежно-рятувальних підрозділів (пожежних частин) місцевої і добровільної пожежної охорони в об’єднаних територіальних громадах; №5/2017

• •

оптимізації структури та чисельності ДСНС України на всіх рівнях, реорганізації сил цивільного захисту, які входять до системи ДСНС України, з урахуванням покладених на них завдань; нарощування матеріально-технічної бази сил цивільного захисту та їх технічного переоснащення сучасною технікою. Реалізація Стратегії сприятиме забезпеченню: належного рівня безпеки життєдіяльності населення, захисту суб’єктів господарювання і територій від загрози виникнення надзвичайних ситуацій; створення ефективної сучасної європейської системи запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та профілактики пожеж; удосконалення системи реагування на пожежі, надзвичайні ситуації та інші небезпечні події, скорочення часу прибуття пожежно-рятувальних підрозділів до місця виклику (до 10 хвилин у місті та до 20 хвилин у сільській місцевості); зменшення збитків національної економіки та населення у разі виникнення пожеж, надзвичайних ситуацій, небезпечних гідрометеорологічних явищ;

створення оптимальної системи управління єдиною державною системою цивільного захисту та підвищення ефективності її функціонування. Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що в основних концептуальних документах розвитку системи забезпечення національної безпеки України, які прийнято на сучасному етапі розвитку держави, достатньо послідовно та детально відображено комплекс питання щодо забезпечення цивільного захисту (дано оцінку стану функціонування ЄДС ЦЗ, її проблем, окреслено роль цивільного захисту в системі оборонних та безпекових заходів, визначено основні напрямки розвитку ЄДС ЦЗ та ДСНС України). Зазначене свідчить, що безпека життєдіяльності населення є пріоритетним напрямком державної політики при забезпеченні національної безпеки України, а цивільний захист, як функція держави, що полягає у забезпеченні захисту населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій різного характеру, є невід’ємною складовою безпекової політики України.

21


Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Обрати стра Галаган В.І., провідний науковий співробітник, кандидат військових наук, доцент

Ш

ляхи досягнення цієї мети можуть мати різноманітні погляди на її виконання. Також цьому сприяє складна зовнішньополітична обстановка, ведення антитерористичної операції на Сході

22

Бондарчук С.В., науковий співробітник

України, часті зміни керівного складу ЗС України та різний рівень їх підготовки. Усі вказані чинники можуть викликати ситуацію, коли з’являється необхідність вибору та застосування певної

Ворона Т.О., науковий співробітник

системи збалансованих показників (СЗП) функціонування військової організації (структури). При цьому, існує значна кількість підходів до вибору стратегій управління організацією (структурою), у т.ч. мар№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Прийняття Концепції реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року ознаменувало новий етап військової реформи, головною метою якої є створення у короткі строки якісно нової армії європейського типу, професійної та мобільної, добре оснащеної та підготовленої, спроможної адекватно реагувати на сучасні загрози національній безпеці у воєнній сфері

атегію кетингових стратегій. У більшості випадків вибір стратегії має суб’єктивний характер, також існує ряд матричних моделей, які враховують лише два фактори, але вибір стратегії вимагає більш комплексного, системного підходу саме таким є збалансована система показників. Система збалансованих показників значно розширює можливості стратегічного планування, роблячи його більш реальним. З цієї причини розробки щодо формування і використання концепції в системі управління військовою організацією (структурами) мають велике перспективне значення і №5/2017

заслуговують на увагу з боку науковців і практиків. Утім, можливі ситуації, коли система збалансованих показників може не застосовуватися. При цьому виникає доречне питання, як оцінити вказану ситуацію та які ознаки даного стану, який інструмент використати для вирішення цього питання та як його застосовувати. Для успішної реалізації розробленої стратегії військової організації (структури) необхідно, щоб кожна посадова особа працювала відповідно до поставленого їй завдання. При цьому, питання контролю та оцінки діяльності завдан-

ня досить складне, тому під час його вирішення є бажання покластися на будь-який надійний інструмент. Одним із сучасних, та мабуть, одним із самих розповсюджених є система збалансованих показників. Вона впроваджується як раз для того, щоб донести стратегію до кожного співробітника через набір цільових для нього показників і за допомогою контролю їх виконання забезпечити реалізацію стратегії. Тобто цей інструмент може бути дуже корисний для успішного виконання завдань. Саме «може бути», оскільки потенційна ефективність СЗП і економічна доцільність її впровадження залежать від спе-

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

цифіки організації (структури) і поточної ситуації в ній. Тим часом, можлива ситуація, коли СЗП може не застосовуватися. Ґрунтуючись на досвіді впровадження, можна виділити наступні чинники, коли СЗП не потрібна: • кризова ситуація (фінансова, стратегічна, будь-яка інша); • брак довіри між рівнями управління; • стратегічна невизначеність; • невеликий масштаб бізнесу; • слабкість фінансового та управлінського обліку; • недостатня ініціативність співробітників; • відсутність відкритого інформаційного поля. Кризова ситуація. Розроблення і впровадження системи показників – завдання, що вимагає великих витрат часу і ресурсів ключових фахівців організації (структури), а також значних фінансових затрат – особливо якщо до цього процесу залучаються сторонні фахівці. Крім того, СЗП – тільки інструмент, який дає змо-

гу відстежувати розвиток самих процесів, він не підштовхує цей розвиток в ту чи іншу сторону. Якщо у процесі є очевидні, істотні проблеми, СЗП, можливо, дасть змогу побачити їх детальніше, але при цьому їх не вирішить. Тому, якщо в організації (структурі) виникає чи виникла будь-яка кризова ситуація і керівник передбачає, що процес виходить з-під контролю, тож буде набагато доцільніше на цьому етапі не впроваджувати СЗП, а спрямувати всі сили та ресурси на подолання нагальних проблем. І тільки після подолання кризової ситуації (етап стабілізації) можливе повернення до питання впровадження СЗП. Брак довіри між рівнями управління. Наочним прикладом такої ситуації може бути така, коли керівники вищого рівня (ланки) не впевнені в тому, що процес управляється дійсно ефективно та оперативно. При цьому фінансові показники задовільні, підрозділи начебто функціонують, але інтуїція та досвід вказують на те, що темпи розвитку орга-

Для успішної реалізації розробленої стратегії військової організації (структури) необхідно, щоб кожна посадова особа працювала відповідно до поставленого їй завдання»

24

нізації (структури) недостатні, результат міг би бути більш якісним, рівень більш високим і т.п. У такій ситуації може виникнути ідея розроблення СЗП, ґрунтуючись на тому, що в ній багато нефінансових критеріїв, отже, можна повніше оцінити роботу керівників підрозділів і пересвідчитися в тому, що все в порядку і їм можна довіряти, або знайти обґрунтований привід для його більшої мотивації або заміни. При цьому, слід пам’ятати, що сформулювати «корисні» для конкретного процесу не фінансові критерії можна лише всередині самого процесу, адже вони повинні відображати його специфіку і бути зрозумілі підлеглим. А, як правило, керівники вищої ланки, у яких виникають подібні сумніви, зазвичай, не надто глибоко розуміються в тонкощах конкретного процесу, щоб запропонувати зі свого боку типові і не завжди показові критерії. Якщо ж залучаються сторонні фахівці, то за бажанням керівники нижнього рівня можуть приховати реальний стан справ у процесі та запропонувати відповідні своїм цілям показники. Таким чином, впровадження СЗП як спробу вирішити проблему нестачі довіри між вищим і нижчим керівником, між різними підрозділами може стати марною

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тратою часу і коштів. Відсутність зацікавленого колективу, по суті, є приватним і, можливо, менш масштабним випадком нестачі довіри. Коли частина високих керівників з різних причин не зацікавлена у впровадженні СЗП, не вірить в доцільність витрачання часу на це завдання, швидше за все результат буде досить формальним і навряд чи корисним для організації (принаймні, з погляду фінансових вкладень). Стратегічна невизначеність. Перш за все, система збалансованих показників орієнтована на вимірювання досягнення організацією (структурою) своїх стратегічних цілей. Відповідно, якщо є проблеми з формулюванням чітких і зрозумілих цілей, то не зрозуміло, що необхідно визначити та виміряти. На жаль, багато керівників, в тому числі й у Збройних Силах України, намагаються вирішити за допомогою розроблення та впровадження СЗП проблеми сьогодення, незважаючи на відсутність продуманої, чіткої та далекоглядної стратегії розвитку. Можливо, що без детально прописаної стратегії при розробленні показників (особливо це стосується верхнього рівня) можна обійтися, але без розуміння ключових стратегічних пріоритетів таке завдання втрачає сенс. Невеликий масштаб діяльності структури. У невеликій організації (структурному підрозділі), що займається однимдвома видами діяльності, з кількома підрозділами і досить простим обліком, побудувати СЗП можливо, але часто недоцільно і неефективно. Таким чином, витрати на створення СЗП у не№5/2017

великій організації будуть, швидше за все, більше виграшу від впровадження системи. Пояснити це можна тим, що в рамках великої організації СЗП дає змогу постійно оцінювати внесок тієї чи іншої ланки організації (структури) в досягнення загальних цілей, а в малих структурах «видимість» всієї діяльності робить цю задачу неактуальною. Слабкість фінансового та управлінського обліку. У цій ситуації на шляху ефективного впровадження СЗП виникають як мінімум дві проблеми. По-перше, фінансовий і управлінський облік є джерелами інформації для розрахунку багатьох показників і якщо їх немає, то завдання перетворюється з формулювання ключових показників у постановку всеосяжної системи збору та аналізу інформації в організації (структурі), що набагато складніше і довше. Крім того, коли в організації (структурі) не збережена базова інформація за минулі періоди діяльності, на основі якої можна розрахувати фактичне значення обраного показника на даний момент, керівники, зазвичай, відмовляються брати на себе відповідальність за досягнення певного цільового значення за вказаним показником у майбутньому. Побоюючись, що цільове значення виявиться занадто високим і тому важко досяжним, спеціалісти організації нерідко пропонують відмовитися від включення цього показника в систему взагалі. У результаті СЗП втрачає досить цінні параметри. По-друге, маючи навички роботи в

будь-якій системі обліку, спеціалісти організації набувають культуру розрахунку і аналізу показників. У цьому випадку СЗП може сприйматися «в багнети» як інструмент пошуку причин для покарання. Сучасні організації (структури) військової спрямованості не можуть існувати без системи обліку (бухгалтерія ведеться в будь-якому випадку). На жаль, наявність бухгалтерського обліку не має ніякого значення для системи аналізу. Оскільки за своєю природою (орієнтованої на ведення фінансової документації) бухгалтерський облік часто не відображає особливостей конкретного процесу, то і спеціалістами, як правило, сприймається формально. У організації, яка робить спробу розробити СЗП, формально вже існує управлінський облік. Однак реально він ведеться тільки для відображення єдиної картини руху фінансових потоків між декількома підрозділами, що входять до загальної структури організації, і не включає в себе, здавалося б, очевидні й без СЗП показники. Наприклад, оскільки розподіл витрат між різними напрямами діяльності не проводиться, управлінський облік не дає змоги оцінювати рентабельність кожного з них. Введення системи показників означає, що планувальні органи повинні провести значну кількість нових розрахунків і, як правило, без залучення додаткових фахівців. Більш того, нові розрахунки можуть викликати і незадоволення керівників (начальників) різних ланок, оскільки вони не хочуть отримати реальну оцінку ефективності їх підрозділу. У результаті на етапі

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

впровадження можуть відмовитися від ряду важливих показників, які створюють додаткове навантаження. Недостатня ініціативність співробітників. Розроблення ефективної СЗП процес, до якого повинні бути залучені фахівці організації: тільки тоді співробітники будуть розуміти вибрані показники і вірити в їх адекватність. До того ж, найбільш цінні ідеї з багатьох специфічних для конкретних процесів показниками (саме вони становлять головну перевагу системи) надходять з нижньої ланки. Тобто, співробітники організації повинні мати можливість не боятися висловлювати власну думку і брати повноцінну участь у процесі розроблення. При цьому важливо пам’ятати (особливо для структур та підрозділів Збройних Сил України), що низька ініціативність працівників нерідко буває обумовлена зовсім не їх недостатньою кваліфікацією, а жорсткою централізацією рішень в організації та вимогливим ставленням керівництва до будь-яких помилок.

Відсутність відкритого інформаційного поля. Система показників ефективно працюватиме, тільки тоді, коли інформація за поточними значеннями обраних показників стане доступною всім зацікавленим особам і вони зможуть відстежувати її динаміку. В іншому випадку в організації почнуться суперечки про справедливість прийнятих рішень та адекватності обраних показників. В умовах існуючої в організації (структурі) системи інформаційного обміну, складності системи розрахунків і великої кількості співробітників складно організувати індивідуальні роз’яснення для кожного. Однак саме через це вся система, на створення і підтримку якої було витрачено багато зусиль, може не дати очікуваного ефекту. Таким чином, наведені чинники дають змогу не використовувати СПЗ як «догму», а підходити до оцінки ефективності організації (структури) винахідливіше та творчо. На сьогодні в світовій практиці проходить ефективне використання систем контролю, як

«замінників» СПЗ. За їх допомогою практично будь-яка організація здатна впоратися з проблемою контролю, не вдаючись до СЗП, а застосовуючи інші, більш прості системи або використовуючи її в «усіченому» варіанті. До таких систем контролю можна віднести Tableau de bord («Бортове табло»), Performance Measurement in Servise Business («Вимірювання результатів підприємств сервісу»), ProMES (Productivity Measurement and Enhancement System – «Система вимірювання та підвищення продуктивності»), Performance Pyramid («Піраміда результатів») тощо. Останнє нововведення TPS (Total Performance Scorecard – «Універсальна система показників діяльності»). Деякі з цих систем претендують на універсальність, оскільки використовують переваги попередніх і здатні вирішити максимальний набір завдань (у тому числі стратегічне планування, охоплення всіх сфер діяльності, моделювання, план-фактний аналіз, мотивація тощо). Однак для досягнення ряду

Фінансовий і управлінський облік є джерелами інформації для розрахунку багатьох показників — і якщо їх немає, то завдання перетворюється з формулювання ключових показників у постановку всеосяжної системи збору та аналізу інформації, що набагато складніше і довше»

26

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

інших цілей саме універсальні системи не є оптимальною альтернативою. Тут необхідні інші програми, які спеціалізуються на вирішенні конкретних проблем. Такі програми базуються на наступних підходах. Перший підхід не спирається ні на які теоретичні концепції та керується виключно власною логікою. Так були розроблені нові системи, орієнтовані на задоволення потреб конкретної організації (підприємства). Вони були розроблені й впроваджені, наприклад, у таких компаніях: Caterpillar, Ernst & Young, J. I. Case Agricultural Equipment Group і Hewlett Packard. Основна ідея цього підходу полягає в тому, що жоден шаблон не буде оптимальним для конкретної організації та підрозділу з їх унікальними завданнями і характеристиками. Як показує досвід, найефективнішими нерідко виявляються саме «індивідуальні» системи контролю, які народжуються в надрах самої організації за реальними можливостями, навичками і задачами.

№5/2017

Якщо в організації раніше не існувало будь-якого системного підходу до обліку результативності, то завдання формування системи контролю зводиться для початку до постановки елементарного управлінського обліку, що є системою показників з усіх, або з найбільш важливих сфер діяльності у залежності від поставленого завдання забезпечення комплексності контролю або фокусування на критичних процесах і аспектах процесів. Ці показники можуть бути не пов’язані між собою і, на відміну від СЗП, не дадуть кількісного уявлення, якою мірою певні фактори вплинули на результат періоду. Однак найчастіше керівнику (начальнику) і без розрахунків зрозуміло, які саме чинники мали найбільше значення. У ході вирішення проблем, які свого часу перешкодили застосувати СЗП або іншу складну систему із самого початку, ця індивідуальна модель може еволюціонувати разом з організацією і з часом стати базою для побудови тієї ж СЗП. За вказаний час організація може бути готова до її впровадження: накопичить

базу за певними показниками, отримає розуміння того, які сфери необхідно найбільш ретельно відстежувати, придбає навички регулярного обліку і аналізу за показниками. Другий підхід до побудови системи контролю полягає в тому, щоб, спираючись на базові принципи СЗП, в міру необхідності відходити від її «догм». При такому підході ми отримаємо засновану на СЗП, але більш просту і ефективну систему КПЕ (ключових показників ефективності). При розробленні подібної системи використовується традиційна логіка побудови СЗП (від визначення стратегічних цілей та їх каскадування до визначення набору показників і їх значень), але наповнення етапів залежить не від «прописних істин» концепції, а від можливостей і завдань організації та її підрозділів. Тобто, ключові показники ефективності прив’язуються до стратегічних цілей, але без математичного балансування; їх склад і структура (співвідношення загальних і специфічних, фінансових і нефінансових показників) визначаються виходячи із специфіки і поточних завдань організації, при цьому перевага, скоріше, віддається специфічним і нефінансовим критеріям. Як правило, така система розробляється тільки для верхнього рівня (ланки) управління, а глибоке каскадування цілей і розроблення показників для кожного працівника не розробляються. Оригінальна ідеологія СЗП у такій системі зберігається у прив’язці показників до стратегічних пріоритетів, використанні як фінансових, так і нефінансових параметрів оцінки і групування показників за перспективами. Тобто, використання СЗП не є обов’язковою умовою підвищення ефективності функціонування організації. У кожному окремому випадку необхідний індивідуальний підхід до вибору системи оцінки, яка може залежати від зовнішніх та внутрішніх умов діяльності організації. Таким чином, непорушних постулатів про використання СЗП немає. Стандартні рішення призводять до стандартних результатів, і для того, щоб вирішувати унікальні питання, нерідко необхідно шукати власний шлях. Не обов’язково перекроювати СЗП. Але важливо розуміти, що перспектив, за якими будуть формуватися показники, може бути декілька. Важлива не їх кількість і назви, а те, що в них будуть зібрані показники за критичними областями управління організацією (підрозділами), які будуть давати комплексне якісне уявлення про стан процесів.

27


Психофізіологічне здоров’я

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Повернення до мирного життя

Відновлення здоров’я та функціонального стану бійців після виведення їх із зони безпосереднього бойового контакту, коли у них є висока ймовірність розвитку бойового стресу, на сьогодні є актуальною проблемою

Кальниш В.В., професор кафедри авіаційної, морської медицини та психофізіології Української військової медичної академії, доктор біологічних наук, професор

Б

ойовий стрес є передпатологічним дестабілізаційним станом, що вичерпує функціональний резерв організму, збільшує ризик дезінтеграції психічної діяль-

28

Пишнов Г.Ю., професор кафедри медицини праці, психофізіології та медичної екології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Швець А.В., підполковник медичної служби, начальник науково-дослідного відділу Науково-дослідного інституту проблем військової медицини Української військової медичної академії, доктор медичних наук, старший науковий співробітник

ності, психосоматичних розладів та виникнення стійких сомато-вегетативних дисфункцій. Тому з’являється багато завдань для профілактичної медицини (так званої ментальної превентології),

від вирішення яких залежить як боєздатність армії, так і рівень функціональних резервів організму, тобто боєготовність військовослужбовців. Відомо, що психіка виступає посе№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

редником між суб’єктивним, людським і об’єктивним, зовнішнім світом і забезпечує ефективність людської діяльності для цілеспрямованого перетворення навколишнього природного і соціального середовища, а психологічні процеси, існуючи як продукт взаємодії індивіда із зовнішнім середовищем, самі є активним причинним фактором поведінки. Оскільки психіка відрізняється такими властивостями, як безтілесність, нематеріальність, невидимість, специфіка її природи полягає в тому, що, будучи тісно пов’язаною з матеріальним світом, вона разом з тим за низкою своїх властивостей не збігається з його фізичними проявами, так як психічні властивості лише інколи опосередковано виходять назовні і можуть позначатися в словах, жестах і діях людей, тобто тільки частково матеріалізуються. Тому при дослідженні психіки виникає проблема неможливості точної фіксації, фізичної або хімічної реєстрації психічних процесів, що відбуваються в нервовій системі, особливо в мозку, неможливість об’єктивного визначення думок і почуттів, що виникають у людини. Їх можна сприйняти лише умовно, за допомогою здатності дослідника до абстрактного мислення. Для уточнення актуальних завдань має сенс звернутися до наказу МО України «Про затвердження Положення про психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України, які брали участь в антитерористичній операції, під час відновлення боєздатності військових частин (підрозділів)», де наголошено про необхідність психологічної реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України, які брали участь в АТО, під час відновлення боєздатності військових частин (підрозділів) і являє собою комплекс заходів психологічного характеру, спрямованих на збереження, відновлення та корекцію психофізіологічних та психічних функцій, оптимального рівня боєздатності військовослужбовців, які були піддані впливу психотравмуючих чинників та постраждали внаслідок цього (далі – військовослужбовці), а також створення сприятливих умов для подальшого успішного виконання ними службових обов’язків. Психофізіологія є міждисциплінарною наукою, що виникла на стику психіатрії, неврології, психології і нейрофізіології та вивчає фізіологічні основи і механізми цілісних форм психічної діяльності і поведінки людини у взаємодії з нейрофізіологічними процесами, а також ураховує роль біолого-гігієнічних факторів, в тому числі властивостей №5/2017

нервової системи в реалізації психічної діяльності. Психофізіологія сформувалася в результаті об’єктивної необхідності надати підґрунтя для пояснення певних елементів психічних явищ за допомогою фізіологічних процесів, які можна об’єктивно оцінити. Можливість такого пояснення на сьогоднішній день найбільш повно обґрунтована теорією функціональних систем академіка П. Анохіна. При застосуванні цієї теорії

порівнюються різні форми поведінкових реакцій людини з фізіологічними процесами різного ступеня складності, де психічні та фізіологічні процеси розвиваються на основі формування функціональних систем. В цих системах окремі механізми дії їх компонентів об’єднані спільним завданням, спрямованим на досягнення корисного пристосувального результату. Використання різноманітних засобів математичного аналізу при дослідженні таких процесів

Після виведення з району проведення бойових дій, для військової частини з метою відновлення її бойової готовності розпочинається етап психофізіологічної діагностики військовослужбовців»

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

відносно здорової людини з пограничними психічними розладами та деякими іншими станами, що не включені до міжнародної класифікації хвороб. Як показує великий перелік завдань, що вирішуються психофізіологією в даний час, у фахівця цього профілю є надзвичайно важливі завдання, які не вирішуються в області психології. Так, психофізіолог може розв’язувати низку завдань реабілітації, після встановлення діагнозу і призначення лікування профільним лікарем (психіатром, неврологом і навіть нейрохірургом). Світовий досвід свідчить про те, що відділення психофізіологічної реабілітації, як правило, є складовою частиною психоневрологічних клінік. І завдання, які виконує лікар-психофізіолог досить своєрідні. До них можна віднести тренування окремих психофізіологічних функцій: пам’яті, уваги, мислення та інших, які здійснюються специфічними психофізіологічними методами. Важливим є також вирішення проблеми визначення функціонального стану і працездатності (боєздатності) людини для оцінки їх ефективності при проведенні різноманітних фізіотерапевтичних процедур. Оскільки методи оцінки функціонального стану не є специфічними, психофізіолог може брати активну участь у визначенні ефективності і корекції лікування та реабілітації хворих, особливо тих, які мають порушення когнітивних функцій (пам’яті, уваги, мислення тощо) при травмах голови. Наприклад, у багатьох розвинутих країнах Європи, а також Північної Америки виконуються наукові роботи, які спрямовані на встановлення реабілітаційного потенціалу осіб з контузією головного мозку, а також рекомендацій щодо найшвидшого відновлення працездатності. Це пов’язано з тим, що зниження працездатності таких осіб пов’язано не з органічними змінами, а з порушенням нейронної взаємодії клітин мозку, які віддзеркалюються на функціональному стані таким чином, що не сприяють виконанню опедає можливість охарактеризувати ступінь і характер участі окремих нервових центрів і особливості їх взаємодії в процесі реалізації психічних функцій. Вирішенню перерахованих завдань, які є актуальними в даний час, приділяють увагу багато наукових напрямів: нейрофізіологія, психофізіологія, психологія, нейропсихологія тощо. Як видно з наведених вище визначень, зазначені науки, в основному не перетинаючись, швидше доповнюють одна одну. Об’єднання їх зусиль, багато в чому пе-

30

рекриває рішення поставлених завдань. Відмінності в предметах дослідження дозволяють їм комплементарно взаємодіяти для вирішення загальної для них проблеми – збереження здоров’я населення і військовослужбовців, актуальної в складній військовій ситуації. Однак об’єктивно існують і корінні відмінності фахівців, що займаються розвитком цих наук. Так, психолог не виставляє медичний діагноз і не призначає лікування. Найчастіше, його компетенцією є проблеми, що з’являються у

Враховуючи досвід США під час бойового застосування військ, на 25 тис. осіб потрібно 6 груп спеціально підготовлених санітарних інструкторів, які можуть надавати медикопсихологічну допомогу 50 військовослужбовцям протягом 3 діб

»

№5/2017


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

раторських видів діяльності (водіння транспортними засобами, управління безпілотниками тощо). У військовій психофізіології також відпрацьовуються заходи привчання до бойової ситуації і стимулювання бойової активності, пристосування до бойової техніки і ін. Якщо повернутися до обговорюваного наказу МО України, то в ньому психофізіологічна складова декларується у багатьох випадках (психофізіологічні функції, психофізіологічне обстеження, психофізіологічна діагностика, психофізіологічні особливості, психофізіологічні стани, психофізіологічна спроможність). Таку оцінку можна проводити психологічними і психофізіологічними методами. Причому отримана таким чином психофізіологічна оцінка заснована на аналізі серцевого ритму, артеріального тиску, тобто має об’єктивний і кількісний характер, що дозволяє надавати командуванню конкретні, обґрунтовані висновки про корисність застосування даного військовослужбовця на службі і можливих заходах з його реабілітації. Одним із завдань, представлених в обговорюваному документі є забезпечення психологічної підготовки за напрямом підготовки до роботи в кожній військовій спеціальності − навчання прийомам самоконтролю та саморегуляції психоемоційного стану. Таке на-

№5/2017

вчання більш ефективно і швидко може проводитися за допомогою психофізіологічних прийомів із застосуванням біологічного зворотного зв’язку, яке здійснюється з використанням об’єктивних методів оцінки функціонального стану людини та відстеження його зміни на різних етапах навчання. Зазначена оцінка об’єктивизується за допомогою визначення параметрів температури тіла, серцевого ритму, шкірного опору і інших фізіологічних індикаторів. Окрім того, передбачається визначення порядку організації та проведення психологічного вивчення і психофізіологічного обстеження, заходів корекції функціонального стану військовослужбовців; проведення консультування керівного складу частин (підрозділів) з раціонального використання військовослужбовців для виконання службових обов’язків з урахуванням їх психофізіологічних особливостей. Ця теза вимагає пояснень. По-перше, для з’ясування психофізіологічних особливостей військовослужбовців необхідно розробити критерії оцінки цих особливостей, неоднакових для різних професійних груп. По-друге, необхідно розробити інформаційні технології, застосування яких допоможе раціонально використовувати військовослужбовців при виконанні ними службових завдань. По-

третє, необхідно здійснити професійну підготовку лікарів-психофізіологів, які могли б адекватно використовувати ці методики. Все перераховане вимагає проведення глибокої наукової роботи, спрямованої на підготовку підґрунтя для проведення зазначених заходів. Враховуючи досвід США під час бойового застосування військ, на 25 тис. осіб потрібно 6 груп спеціально підготовлених санітарних інструкторів, які можуть надавати медико-психологічну допомогу 50 військовослужбовцям протягом 3 діб. Забезпечує діяльність цих 6 груп окреме відділення у кількості 10 чоловік. В стандартизованих угодах країн НАТО посада психіатра – керівника групи з підтримки психічного здоров’я передбачається на рівні військово-мобільного шпиталю. У положенні про психологічну реабілітацію констатується, що після виведення з району проведення бойових дій, для військової частини з метою відновлення її бойової готовності розпочинається етап психофізіологічної діагностики військовослужбовців. На цьому етапі особовий склад військової частини проходить обов’язкове психодіагностічне обстеження, яке проводитися штатними посадовими особами та силами позаштатний груп. У цій сентенції є невизначеність, пов’язана з тим, що в

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

такій групі лікар загальної практики повинен виконувати функції лікаря-психофізіолога, який має юридичне право постановки відповідних діагнозів. В цьому відношенні думка психолога або капелана має тільки допоміжне значення. Проте в документі декларується, що необхідно проводити діагностику індивідуальних психофізіологічних станів військовослужбовців із виявленням гострих реакцій на стрес. На додаток: підставою для визначення необхідності направлення військовослужбовців до закладу охорони здоров’я також є рекомендації представників позаштатних груп, що надаються за результатами проведення психофізіологічної діагностики. При цьому основними функціональними обов’язками та повноваженнями представників позаштатної групи є: роботи з особами, яких за результатами психофізіологічного обстеження та психологічного вивчення особистості віднесено до групи підвищеного психологічного впливу. Для проведення такої роботи потрібно, принаймні, мати психофізіологічні критерії віднесення людини до групи ризику. Причому, такі критерії повинні бути розроблені для кожної з наявних професійних груп. Оскільки виводяться із зони АТО тисячі людей, практично неможливо силами позаштатних груп провести психофізіологічну оцінку і трактування отриманих результатів. Просто з тієї причини, що мінімальне обстеження і формулювання обґрунтованого висновку для кожного військовослужбовця може зайняти кілька годин. Досвід свідчить про те, що мінімальний обсяг психофізіологічного обстеження з використанням об’єктивних апаратних методів діагностики групою фахівців у кількості чотири особи за робочий день можливий для 30 військовослужбовців. Тому для

32

батальйону таке обстеження може затягнутись на два тижні. Тільки після завершення етапу психофізіологічної діагностики військовослужбовців розпочинається відновлювальний етап. За своїм змістом цей етап має дещо іншу природу та напрям здійснення роботи. Для відновлення і корекції психофізіологічних функцій також потрібна робота відповідного фахівця. Проведення такої роботи неможливо без попереднього з’ясування ступеня впливу на психофізіологічні функції бійця тих чи інших стресових факторів, методів і меж їх відновлення, критеріїв для оцінки психофізіологічних станів. Все це можливо зробити при створенні відповідних умов для проведення вказаних наукових пошуків. Нарешті, після проведення відповідних відновлювальних заходів передбачається: • уточнення подальшого раціонального використання особового складу для виконання ним службових обов’язків з урахуванням поточного психофізіологічного стану військовослужбовців; • визначення оцінки стану психофізіологічної спроможності й готовності виконувати службові обов’язки; • надання рекомендацій щодо підтримання стану психофізіологічної спроможності й готовності виконувати службові обов’язки на досягнутому рівні. У цьому випадку також простежується необхідність виконання зазначених робіт лікарем-психофізіологом вже в пункті постійної дислокації. Перш за все, необхідно обґрунтувати, як враховувати поточний функці-

ональний стан військовослужбовця для виконання службових обов’язків осіб різних професійних груп. Визначення стану психофізіологічної готовності виконувати службові обов’язки для фахівців різних професій також вимагає розробки окремих підходів. А завдання формування рекомендацій з підтримки стану психофізіологічної можливості до виконання різноманітних за своїм змістом і обсягом трудовитрат службових обов’язків на досягнутому рівні взагалі породжує низку окремих завдань, вирішення яких вимагає виконання великого обсягу наукових робіт та навчання цим прийомам групи фахівцівпсихофізіологів. Вирішення актуальних на даний час завдань, що стосуються збереження здоров’я військовослужбовців, їх боєздатності, соціальної адаптації, фізичної і медико-психологічної реабілітації, має спільно здійснюватися комплексними зусиллями фахівців в галузі психіатрії, психофізіології та психології з урахуванням специфіки їх професійної діяльності. Для цього потрібно ввести в госпітальну ланку медико-психологічної реабілітації військовослужбовців посаду лікаря-психофізіолога, який поряд з психіатром та психотерапевтом має також юридичне право постановки відповідних діагнозів, так як думка психолога або капелана в цій царині має тільки допоміжне значення. Тоді стане можливим формування позаштатних спеціалізованих мобільних груп з підтримки психічного здоров’я, які зможуть надавати як медико-психологічну допомогу, так і проводити наукову діяльність засновану на принципах доказової медицини.

№5/2017

Profile for Defense bulletin

Оборонний вісник №5/2017  

Оборонний вісник №5/2017  

Advertisement