__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

3

2016


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

3

2016


ЗМІСТ Російсько-український конфлікт: геополітичний та воєнний вимір

Сценарії для Росії

6

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

ВІЙСЬКОВІ ДЕВІАНТИ

На допомогу викладачам предмета «Захист Вітчизни»

Становлення української уніформістики у новітній період

Небойові втрати

19

15

49893

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Зовнішня політика США в азійсько-тихоокеанському регіоні

США & Китай

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua

В акваторії Чорного та Азовського морів

24

Національні інтереси на морі

28

Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№3/2016




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Альтернатива ГАЗ-66 Довідка Шасі підвищеної прохідності Isuzu FTS 34K є альтернативою радянським військовим вантажівкам ГАЗ-66 Колісна формула:

4х4 Довжина шасі:

6,65 м Ширина:

2,4 м Висота:

2,93 м Вантажопідйомність:

6 950 кг Повна маса:

12 200 кг Двигун:

7,8-літровий турбодизель Євро 4 Потужність:

240 к.с. Коробка передач:

механічна, 6-ступінчаста

Міномет «МОЛОТ» ПАТ «Завод Маяк», що входить до складу ДК «Укроборонпром», відвантажив першу партію мінометів 120-го калібру М120-15 «Молот» Збройним Силам України. На відміну від радянського зразка, «Молот» роблять з новітніх сплавів, які подовжили його життя. А завдяки конструкторським рішенням міномет рідше ламається. Його скорострільність становить 12 постр./хв, а дальність ураження цілей — понад 7 км. Також він оснащений сучасним прицілом MUM 706 M.



В

Україні шукають альтернативу радянським військовим вантажівкам ГАЗ-66, адже необхідність в економній та повнопривідній машині меншої вантажопідйомності, ніж КрАЗ, велика, і оцінюють її в кількості 10 тис. одиниць. Одним із варіантів розглядається пропонована на вітчизняному ринку лінійка вантажівок марки Isuzu, яка поповнилася повнопривідними шасі підвищеної прохідності FTS 34K. Автомобіль має систему постійного повного приводу зі зниженим рядом в трансмісії, дорожній просвіт 245 мм,

Кулеметний комплекс Predator 4.0 Представено оновлену версію піхотного тактичного кулеметного комплексу (ТКК) Predator 4.0 («Хижак»), який розроблено та виготовляється Харківським заводом засобів індивідуального захисту. Унікальність комплексу полягає в тому, що в тактичний рюкзак поміщається металевий короб, який може бути споряджений до 550 патронів калібру 7,62. Подача боєзапасу з рюкзака до кулемета здійснюється через гнучкий рукав.

позашляхові шини 12.00R20 (ззаду — односкатні). Вантажопідйомність машини — 6 950 кг. А ГАЗ-66 з колісною формулою 4×4 має, вантажопідйомність 2 тони. Isuzu Motors — один з найбільших у світі виробників вантажівок, позашляховиків і автобусів. Компанія відома своїми дизельними двигунами (у тому числі для великого ряду автомобілів GM). Основне виробництво розташоване в Японії. Крім Японії автомобілі збираються також у В’єтнамі, на Філіппінах, в Таїланді тощо.

Розробка нової башти для БТР ДП «Миколаївський бронетанковий завод» розробляє нову башту на БТР-70 і БРДМ-2, а також планує у 2016 році збільшити виробничі та фінансові показники. За вимогою Міністерства оборони завод капітально відремонтує 10 БТР80, 10 БТР70, 27 БРДМ і проведе регламентний ремонт 10 БРДМ. Також у 2016 році буде виготовлено 52 БРДМ для експортного ринку. Кулемети для них вже закуплені, а корпуси вироблені та зберігаються на складах заводу.

Експорт зброї Україна за підсумками 2015 року скоротила експорт зброї в два рази — до 323 млн дол. з 657 млн дол.Згідно із інформацією Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI) Україна в минулому році продовжила експорт товарів військового призначення до РФ. За даними (SIPRI), в 2015 році цей показник склав 72 млн дол. проти 155 млн дол. у 2014 році. У трійку найбільших покупців української зброї, крім Росії, увійшли Китай і Таїланд, які імпортували з України зброї на 98 млн дол. і 37 млн дол. відповідно.

№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вдосконалення військової освіти Україна і країни НАТО поглиблюють співпрацю щодо вдосконалення військової освіти. В рамках програми НАТО щодо вдосконалення військової освіти (DEEP — Defence Education Enhancement Program) Міноборони вже уклало договори і меморандуми з військовими навчальними закладами. У цьому році шляхом активної участі в партнерській програмі НАТО DEEP і виконання заходів дорожньої карти DEEP 2016 передбачається поглиблення співпраці вищих навчальних закладів України та військових навчальних закладів країн-членів НАТО і їх партнерів. Крім того, перший заступник міністра оборони України Іван Руснак обговорив реформування сержантського корпусу із директором Програми НАТО «Удосконалення військової освіти», представником Політичного директорату Міжнародного секретаріату НАТО паном Маріушем Солісом. Сторони обговорили стан реалізації заходів розвитку професійного сержантського корпусу Збройних Сил України та подальший план дій на 2016-2017 роки в рамках Програми. На реалізацію цього напрямку впроваджується Концепція розвитку професійного сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Чи виграє Україна від вступу до Євросоюзу? Половина українців вважають, що держава виграє від приєднання до Європейського Союзу, але кожен четвертий дотримується думки, що країна більше програє. Тож розподіл відповідей на питання «Як Ви вважаєте, Україна більше виграє чи програє, якщо приєднається до ЄС?» виглядає наступним чином:

50,3%

23,6%

26,1% Виграє Програє Важко відповісти

Дані: «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №3/2016

Концепція підготовки Збройних Сил України У

Міністерстві оборони України затверджено Концепцію підготовки Збройних Сил України. Вона визначає мету, принципи, складові підготовки, яка планується і проводиться в органах військового управління, військах (силах) бойового складу та резервів, а також у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів (у тому числі за кордоном), наукових установах та навчальних центрах в особливий період та у мирний час з урахуванням досвіду застосування військ (сил) у антитерористичній операції і участі в заходах міжнародного військового співробітництва. З метою приведення структури та складових підготовки ЗС України у відповідність з вимогами ведення сучасної збройної боротьби та досягнення сумісності із

зройними силами держав – членів НАТО передбачається: • до кінця 2016 року – реформування системи управління підготовкою ЗС України відповідно до стандартів НАТО, підготовка основоположних документів та основних елементів навчальної матеріально-технічної бази; • до кінця 2017 року – продовження впровадження нових освітніх програм і планів підготовки, систем оцінки та сертифікації військових частин (підрозділів, кораблів) ЗС України за стандартами НАТО, завершення розвитку навчальної матеріально-технічної бази, досягнення тактичної взаємосумісності із збройними силами держав-членів НАТО; • у 2018 – 2020 роках – завершення переходу на підготовку ЗС України за стандартами НАТО, досягнення органами військового управління всіх рівнів та військами (силами) повної взаємосумісності із збройними силами держав-членів НАТО.

«Нам було дуже важко боротись ще рік тому, коли Українська армія не була підготовлена до збройної агресії. Сьогодні ми чітко розуміємо: якщо зараз не будуть проведені ґрунтовні та якісні реформи оборонного сектору, ми не переможемо, адже іншого шансу України може просто не мати». Степан Полторак, генерал армії України, Міністр оборони України




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

28040, Lesa (NО)

PARNISARI INDUSTRIA • лідер на світовому ринку з 1949 року; • найновіші технології; • італійська якість матеріалів і роботи; • індивідуальний підхід до клієнта; • оптимальне співвідношення «ціна – якість».

БРОНЕЖИЛЕТИ ЗОВНІШНЬОГО НОСІННЯ (ТАКТИЧНІ) БРОНЕЖИЛЕТИ СКРИТОГО НОСІННЯ (VIP) БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ Продукція має український сертифікат

МОДЕЛЬ КОМБАТ •

• • • •

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА (при додаванні додаткових пластин з композитних матеріалів – ступінь захисту IV). Матеріал Kevlar або Gold Flex. Захисна поверхня 5246 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета не перевищує: IV класу – 6 кг; V класу – 7 кг; VI класу – 8 кг.



• • • • • •

МОДЕЛЬ ALFA 2

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІV. Матеріал Gold Flex Захисна поверхня 3100 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета – 2,6 кг +2,5 кг ступінь ІV. В змозі стримати кулю калібру 30.06, 30.06 APM2, вагою 10,60 гр. при швидкості 875 м/с.

• • •

БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА. Вага – 1,3 кг/2 розмір. Шоломи для підрозділів спеціального призначення мають додаткові пристрої для кріплення навісного обладнання.

№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Italy –Via Opifici, 2 tel.: +393398502408, e-mail: info@parnisari.com

PROTEZIONI BALISTICHE •

корпоративний імідж у всьому світі, розвинена клієнтська база – перші особи держав, елітні військові підрозділи, поліція і охоронні структури багатьох країн світу (США, Канада, Швейцарія, Австрія, Німеччина, Італія, Саудівська Аравія, Туреччина, Китай, Іран, Мексика, Марокко, Ірак і багато інших); • відповідність найсуворішим військовим стандартам, максимальна наближеність бронежилета по зручності до звичайного одягу, можливість прихованого використання, оснащення системою «Антітравма» і розвантажувальною системою «MOLLE» та спеціальні моделі для жінок; • надсучасне виробництво, власні запатентовані технології, менша вага ніж у інших виробників та гарантована відповідність кожної пластини заявленим характеристикам; • повний технологічний цикл від розробок ескізів, виготовлення експериментальних зразків, тестування до сертифікації та можливість залучення виробничих потужностей замовника; • увага до клієнта, його побажань і можливостей, широкий вибір вигляду, ступеню захисту і комплектації продукції, гнучка система знижок.

№3/2016

Офіційний представник PARNISARI INDUSTRIA PROTEZIONI BALISTICHE в Україні Тел. (+39) 3890-0038-08,  Тел. (+38) 093-590-60-05


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Російсько-український конфлікт: геополітичний та воєнний вимір

Сценарії для Росії

Невідкладним завданням державної влади та експертного співтовариства в Україні є подолання наслідків гібридної війни з РФ й створення засад нової системи забезпечення національної безпеки української держави

Шевцов А.І., директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Дніпропетровську, доктор технічних наук, професор

А

наліз стану, характерних особливостей та перспектив політичного режиму Російської Федерації дозволяє зробити прогнозні оцінки можливих сценаріїв розвитку подій на євроатлантичному просторі безпеки та запропонувати адекватну стратегію позиціонування України в сучасних геополітичних реаліях. Передумови агресії РФ Відправною точкою процесу руйнації геополітичного статус-кво, що склався після завершення холодної війни, стала заява президента Російської Федерації В. Путіна в 2000 році: «Розпад СРСР є найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». В основі стратегії президента В. Путіна щодо відновлення геополітичного статусу Росії як світової наддержави, є повернення під контроль Кремля країн



Мерніков Г.І., вчений секретар Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Дніпропетровську, кандидат історичних наук

пострадянського простору. Реалізація цього сценарію веде до руйнації Вестфальскої системи міжнародних відносин, яка базується на безумовній повазі до суверенітету й територіальної цілісності національних держав й регламентується положеннями Заключного акту НБСЄ в Гельсінкі 1975 року. Ситуація суттєво ускладнюється тим, що Росія, як правонаступник Радянського Союзу (постійний член Ради безпеки ООН) через використання «права вето» фактично блокує будь-які рішення світової спільноти щодо врегулювання конфліктів на євроатлантичному просторі При цьому Росія володіє співставним з американським ракетно-ядерним арсеналом та залишається найбільшим постачальником енергоносіїв до країн Європи. В експертних колах аксіомою є теза Зб. Бжезинського про неможливість

існування Росії, як світової наддержави, без контролю над Україною. Після нетривалого періоду ліберальної «модернізації» за президентської каденції Дмитра Медведєва, Кремль повернувся до реалізації проекту відродження неоімперії. За розрахунками кремлівських аналітиків, приєднання Криму та Сходу України дозволяло вирішити два взаємопов’язаних завдання: 1. Збереження та посилення режиму особистої влади В. Путіна всередині країни. 2. Повернення Росії статусу одного з центрів сили в Європі. Збройне вторгнення Росії в Україну історично обумовлене особливостями державотворчого процесу для обох народів. Якщо українська політична нація після розпаду Київської Русі (колиски українського, російського та білоруського етносів) й по сьогодні перебуває в процесі визвольних змагань на здобуття незалежної №3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

держави, то Москва —центр імперії в її різних геополітичних конфігураціях. На відміну від інших європейських метрополій (Велика Британія, Франція, Іспанія та ін.), що вже на середину ХХ століття втратили свої колонії та ініціювали проект Об’єднаної Європи, Росія оголосила себе правонаступником Радянського Союзу, який у свою чергу був геополітичним наступником Російської імперії. Після 10 років пострадянської трансформації за президентської каденції Б. Єльцина, режим президента В. Путіна розпочав реалізацію наддержавних інтеграційних проектів (Євразійський економічний союз, Митний союз). Зміст цивілізаційного конфлікту, який триває на пострадянському просторі, полягає не тільки у намаганні, всупереч нормам міжнародного права, встановити контроль Кремля над частиною української території. Для Російської Федерації, яка пози-

ціонує себе як євразійська наддержава Україна є ключовим європейським сегментом — його втрата переводить РФ до азійських держав. Історично росіяни, як політична нація, є скоріш азіатами, аніж європейцями. Після розпаду Київської Русі, російська державність формувалась як синтез авторитарного Володимиро-Суздальского князівства з Золотою Ордою, в той час коли більша частина території сучасної України знаходилась у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої — найбільш демократичних європейських держав доби пізнього середньовіччя. З того часу й по сьогодні Україна перебуває в епіцентрі геополітичних змагань між Заходом (сучасні США та ЄС) і Сходом (сучасна РФ). Під час Революції Гідності українська політична нація зробила свій вибір на користь європейських демократичних цінностей й продовжує його захищати у гібридній війні з Російською Федерацією. Сучасний стан та перспективи україно-російських відносин необхідно розглядати у контексті особливостей внутрішньополітичної ситуації в Росії. Революція Гідності в Україні головним завданням якої було відстоювання пра-

політичної парадигми. Перебіг україно-російського протистояння — від фактично безкровної анексії Криму й до позиційного протистояння сторін («Ні війни, ні миру») у зоні конфлікту на Донбасі в рамках поетапного виконання Мінських домовленостей — ілюстрація фактично програшної геополітичної стратегії Москви. Україно-російський конфлікт не має збройного вирішення на користь тієї чи іншої сторони. Це пов’язано з принципово відмінними від часів II Світової та «холодної» війни чинниками геополітичної могутності. Спроба взяття під контроль території іншої держави веде до руйнації усталеної системи життєдіяльності національних та транснаціональних бізнеспроектів. Націоналізація об’єктів приватної та корпоративної власності в анексованому Криму суперечить чинним нормам міжнародного права, українська сторона вже почала підготовку відповідних позовів до Міжнародного суду ООН в Гаазі. Збройне вторгнення Росії на територію України порушує положення Заключного акту Гельсінкі 1975 року про непорушність кордонів у післявоєнній Європі та низку інших міжнародних та

Україна залишилась сам на сам з агресором (який до речі не визнаний законодавчо) під тиском особливих зовнішніх і внутрішніх воєнно-політичних умов, що впливають на прийняття управлінських рішень у військах, які беруть участь в АТО» ва українського народу на входження до європейського цивілізаційного простору, призвела до втечі відверто проросійського президента В. Януковича та його найближчого оточення. Саме поступальний рух української держави до європейських стандартів демократії та ринкової економіки створює загрозу існуванню персоналістського державно-корпоративного режиму президента В. Путіна. Військовий конфлікт України з РФ — від анексії Криму до Мінських угод У збройному протистоянні з Російською Федерацією Україна виступає передовим форпостом Заходу (Західної християнської цивілізації). Спроба Москви насадити на українських теренах вигаданий кремлівськими політтехнологами «Русский Мир» виявилась невдалою саме з огляду на архаїчність, а тому й нежиттєздатність цієї гео№3/2016

двосторонніх правових актів. Кремль на рівні ООН та ОБСЄ визначає свої дії в Криму та на Донбасі, як підтримку права населення цих українських територій на самовизначення, спираючись на міжнародно-правовий «Прецедент Косово». Як відомо, 22 липня 2010 року Міжнародний суд ООН в Гаазі визнав законним рішення самопроголошеної влади сербського краю Косово про незалежність. На сьогодні суверенітет Косово визнали 108 держав, в тому числі — США, та більшість країн ЄС. Не визнали незалежність Косово (історично — центр сербської культури та державності) 64 держави, серед яких Україна та Росія. Ключова аргументація такого кроку — небезпечність міжнародноправового прецеденту відторгнення частини території суверенної держави. При цьому в 2014 році, одразу після анексії Автономної республіки Крим президент РФ В. Путін заявив: «Нічого іншого, крім того, що було зроблено




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

в Косово, в Криму зроблено не було. Я глибоко переконаний, що жодних порушень міжнародного права Росія не допустила» . Позиція офіційного Києва щодо проведення антитерористичної операції на Донбасі свідчить, що держава Україна сподівається на політико-дипломатичне врегулювання конфлікту (не знаходиться у стані повномасштабної війни з Російською Федерацією; між Москвою та Києвом існують дипломатичні відносини; Україна залишається найбільшим транзитером російських енергоносіїв до Європи, зберігаються економічні та соціокультурні зв’язки, навіть не впроваджено візовий режим перетину міждержавного кордону). В цих реаліях збройне втручання Росії на територію України отримало назву «гібридної війни». Фахівці визначають гібридну війну, як «стадію конфліктної ескалації, на якій дипломатичні домовленості цілком можливі, а повномасштабній війні ще можна запобігти». Під час гібридної війни протиборчі сторони діють за наступними напрямами: • здійснюють дипломатичний тиск; • здійснюють активну пропагандистську кампанію; • мобілізують населення; • ведуть пропагандистську діяльність та вибірково застосовують збройні сили. Водночас сторони конфлікту можуть вести переговори щодо врегулювання конфлікту. Повне виконання Мінських домовленостей сторонами конфлікту переводить гібридну війну у площину політико-дипломатичного узгодження всього комплексу проблемних питань. Кінцевою метою цього процесу повинно стати відновлення суверенітету й територіальної цілісності української держави, формування нової договірної бази відносин України та Російської Федерації. Механізмами такого переговорного процесу стали: контактна група в Мінську та обговорення ключових питань на більш високому рівні (Женевський формат, Рада Безпеки ООН). Гібридна війна Російської Федерації проти України Вище воєнно-політичне керівництво Росії визнало, що анексія Криму та окупація Донецької та Луганської областей були здійснені частинами регулярної російської армії. Для російської сторони ця операція стала «випробуванням нового обрису» збройних сил. Експерти впливового російського «Центра анализа стратегий и технологий» характеризують збройне вторгнення на територію суверенної держави наступним чином:



«Здійснена в лютому-березні 2014 року військова інтервенція в Крим отримала в Україні та на Заході назву «гібридної війни». Силове прикриття проросійського руху в Криму здійснювали «ввічливі» люди, в ролі яких виступили підрозділи російських ПДВ, бригади спецназу, а також підрозділи Сил спеціального призначення, для яких дії в Криму стали бойовим дебютом». Росіяни визнали, що анексію Криму забезпечили найбільш боєздатні частини російської армії, серед яких, 18 окрема стрілецька бригада з Чечні та 291 артилерійська бригада з Інгушетії. Для забезпечення фактично безкровної анексії Криму на кордоні з Україною було зосереджено майже всі боєздатні частини Західного, Південного та Центрального військових округів: • 8 бригад (три стрілецькі, три десантноштурмові, одна морської піхоти, одна артилерійська); • 3 танкових полки; • 27 батальйонних тактичних груп;

• •

13 груп спеціального призначення; до 10 артилерійських дивізіонів. В квітні 2014 року загальна чисельність російського військового угрупування в Криму та на українському кордоні досягло 80 тис чол., що суттєво перевищувало боєздатні частини ЗС України. Швидке зосередження російських сил в Криму та блокування ними гарнізонів ЗС України разом з розгортанням російських військ на українському кордоні стали ключовими чинниками результативності російської військової операції. При цьому, російські експерти визнали загальний геостратегічний програш, оскільки анексія Криму та окупація частини Донбасу призвели до повного антагонізму з боку України: «Ліквідувати цю загрозу можна було двома шляхами: або радикально змінити політичний курс Києва, або суттєво послабити Україну через її розчленування та приєднання до Росії російськомовних областей півдня та сходу країни, так звану Новоросію. Однак, №3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Під час Революції Гідності українська політична нація зробила свій вибір на користь європейських демократичних цінностей й продовжує його захищати у гібридній війні з Російською Федерацією»

повноцінної війни Росії з Україною не відбулось, що не дало змогу здійснити повномасштабну перевірку нового обрису російської армії». На думку багатьох експертів, феномен гібридної війни не є унікальним проявом відносин між Москвою та Києвом . Такий спосіб вирішення проблемних питань у міждержавних відносинах може стати практикою воєнних дій ХХІ століття. Перебіг україно-російської гібридної війни дозволяє вирізнити її основні, найбільш характерні складові: 1. Інформаційна війна. Пропаганда та контрпропаганда. Використання інформаційних технологій (в ЗМІ, мережі Інтернет) та пряма агентурна робота з населенням з маніпуляції масовою свідомістю з метою формування необхідного світосприйняття. 2. Здійснення спеціальних операцій на території супротивника з метою дезорганізації системи управління, порушення соціальної інфраструктури. 3. Використання звичайного озброєння та №3/2016

військової техніки для взяття під контроль стратегічно-важливих територій (окремих об’єктів), як чинник досягнення стратегічних завдань у протистоянні. 4. Участь парамілітарних структур (добровольці, найманці, партизанські загони) та приватних збройних формувань. 5. Зовнішній вплив. Пряма або опосередкована участь іноземних акторів та міжнародних організацій. Перехід локального збройного конфлікту у площину тривалого геополітичного протистояння. Відомий український військовий експерт професор Г. Перепелиця визначає гібридну війну феноменом постіндустріального, інформаційного глобалізованого світу XXI століття: «Саме інформація є зброєю масового ураження в цій війні, а поле бою —суспільна свідомість, не лише супротивника, але й власного населення». За оцінками Г. Перепелиці головним завданням гібридної війни стає не руйнування економічного, демографічного чи воєнного потенціалу противника, а досягнення прямого впливу на нього через маніпулювання масовою свідомістю. Глобальна мережа Інтернет фактично унеможливлює існування цензури в суспільно-політичному та соціокультурному вимірі національних держав. Виключення в цьому сенсі складають ісламістські режими Близького Сходу, Китай, пострадянські республіки Середньої Азії, Венесуела, Північна Корея та окремі геополітичні маргінали. Сучасна Росія впритул наблизилась до статусу держави-парія, яка протистоїть всьому цивілізованому світу. Для сучасного глобалізованого світу вільне розповсюдження інформації, свобода слова у будь-якому форматі — один з ключових чинників системи міжнародних відносин. Демократія та ринкова економіка є підґрунтям існування та сталого розвитку сучасної людської цивілізації. Політика України щодо подолання агресії РФ За умови реалізації всього комплексу заходів, визначених Мінськими домовленостями, офіційний Київ має повернути під свій контроль континентальну Україну. Деескалація конфлікту є необхідним підґрунтям формування стратегії оборонної, зовнішньої та безпекової політики української держави

створення механізмів недопущення нової агресії з боку Росії. Серед зовнішніх чинників у забезпечені суверенітету й територіальної цілісності української держави найбільш дієвим є вступ до Північноатлантичного альянсу. Перехід України під «парасольку безпеки» 5 статті Статуту НАТО є пересторогою збройного вторгнення іншої держави та запорукою поступального руху України до Європи. Необхідно констатувати, що у найближчій перспективі процес інтеграції України до НАТО залишатиметься, насамперед, вектором реформування Воєнної організації держави. На сьогодні європейські партнери Сполучених Штатів по Альянсу (Німеччина, Франція, Італія, перш за все) незацікавлені у повноцінному членстві України в Альянсі, оскільки це суперечить геостратегічним інтересам Російської Федерації, з якою ці країни мають тісні економічні зв’язки. За цих обставин Україна повинна максимально ефективно використовувати чинні двосторонні домовленості та міжнародні інститути у сфері безпеки та оборони поза форматом НАТО. Необхідно констатувати, що сучасна архітектура безпеки на європейському континенті не у повній мірі відповідає завданням української держави щодо протидії агресії Росії. 1. Інституційна криза ОБСЄ. Організація є форумом для обговорення проблемних питань між державами-учасницями, виступає арбітром у ході врегулювання конфліктів. Реальний впливу на безпекову ситуацію є досить обмеженим (рішення ОБСЄ по виведенню військ з Грузії, Молдови та України Росією ігноруються). РФ звинувачує організацію у використанні практики подвійних стандартів і небажанні враховувати реалії й особливості окремих держав та погрожує вийти з числа її учасників. 2. Безпековий потенціал ОЧЕС. В Статуті та деклараціях самітів ОЧЕС закладено принципи взаємодії та дотримання зобов’язань при здійсненні заходів, спрямованих на підтримку міжнародної безпеки та стабільності в Чорноморському регіоні. 3. Нова якість ГУАМ. Поглиблення інтеграції країн-членів




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Збройне вторгнення Росії на територію України порушує положення Заключного акту Гельсінкі 1975 року про непорушність кордонів у післявоєнній Європі та низку інших міжнародних та двосторонніх правових актів

»

ГУАМ до ЄС сприятиме стабілізації регіональної геополітичної ситуації, створюватиме умови для врегулювання «заморожених конфліктів» на Південному Кавказі, у Придністров’ї та в Криму. 4. Вишеградська група — європейські союзники України. Країни Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) залишаються головними лобістами євроатлантичних прагнень української держави. Приєднання до Вишеградської групи дозволить Україні залучатися до загальноєвропейських безпекових процесів поза членством у НАТО. Найбільш перспективним напрямом є співпраця в енергетичній сфері — диверсифікація джерел постачання енергоносіїв в Україну. Реверсні поставки газу з Європи суттєво знизили рівень енергетичної залежності України від Російської Федерації. 5. Східне партнерство — на шляху до об’єднаної Європи. Війна Росії проти Грузії 2008 року, анексія Криму та окупація Донбасу, фактичне відторгнення Придністров’я від Молдови — фактори, що свідчать про відсутність реальних механізмів забезпечення національної безпеки країн пострадянського простору в інституційних межах Східного партнерства. Співпраця Україна-США в сфері безпеки та оборони В умовах гібридної війни з РФ першочерговим завданням української влади є налагодження військової та військово-технічної співпраці з країнами, що відстоюють демократичні цінності та мають потенціал протидії геополітичним проектам Кремля, поза межами відповідальності НАТО. Це стосується, насамперед, двостороннього співробітництва з США. Одним з найбільш ефективних політико-дипломатичних заходів України на цьому шляху могло стати отримання статусу «Основного союзника США поза НАТО» (Major Non-NATO Ally, MNNA). Японія, Ізраїль, Афганістан, Пакистан та інші американські союз-

10

ники (всього — 15) на певних етапах свого геополітичного позиціонування отримали такий статус, що дало змогу реалізувати важливі для національної безпеки та оборони можливості: участь у спільних оборонних ініціативах; проведення спільних досліджень військового характеру; проведення обмежених контр-терористичних заходів; поставки обмежених видів озброєння; спільна участь у космічних проектах та інше. Для надання Україні статусу «Основного союзника США поза НАТО» конгресом США було підготовлено відповідний законопроект «Акт підтримки свободи в Україні (The Ukraine Freedom Support Act of 2014 (S.2828)» Прийнятий обома палатами парламенту, але заветований президентом США Б. Обамою, цей законопроект зокрема передбачав: надання Україні військової та військово-технічної допомоги, сприяв зменшенню залежності України від російського газу; передбачав надання допомоги Збройним Силам України та біженцям з окупованих територій на загальну суму 350 млн доларів. Відповідно до статусу цього документу допомога Сполучених Штатів Україні повинна була надаватися з дотримання наступних процедур: 1) Держсекретар та Міністр оборони США мали сприяти реалізації заходів допомоги українським підприємствам в оборонній галузі. 2) Передбачалася співпраця з українським урядом для розроблення середньострокових і довгострокових планів по збільшенню виробництва енергоносіїв, підвищенню енергоефективності та зниженню залежності від імпорту природного газу з Росії.

3) Секретар Державного департаменту мав надіслати в комітети з закордонних справ, асигнувань та з питань енергетики та торгівлі обох палат Конгресу план, який мав включати дії уряду США, щоб можна було задовольнити потреби для захисту та допомоги переселенців в Україні. 4) Передбачалось введення нових санкцій щодо російських підприємств оборонної галузі та світових компаній, які інвестують в розвиток нетрадиційних енергетичних проектів та видобуток сирої нафти на території Російської Федерації. Відповідно до цього законопроекту, президент США мав надіслати в комітети з закордонних справ та асигнувань обох палат Конгресу «Доповідь з детальним описом статей військової допомоги, забезпечення безпеки та тренування з зазначеними термінами надання цієї допомоги». На сьогодні Адміністрація президента Б. Обами наголошує на необхідності дотримання сторонами конфлікту Мінських домовленостей, як політикодипломатичного алгоритму його врегулювання. За оцінками більшості експертів, в рік чергових президентських виборів в США, політика Білого Дому щодо України не зазнає суттєвих змін. Інтенсифікація воєнної та військовотехнічної співпраці Україна-США можлива лише в разі повномасштабного вторгнення російських військ. Геополітичні альтернативи Кремля Задекларований Москвою курс на стратегічний союз з КНР є черговою спробою режиму В. Путіна використати геополітичний інструментарій з метою №3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вирішення внутрішньополітичних завдань. Реакція США, країн ЄС та інших провідних світових держав на анексію РФ Криму та агресію на Сході України спонукала російського агресора до пошуку стратегічних союзників в «Незахідному» світі. Крім відвертих геополітичних маргіналів (Північної Кореї, Венесуели та ін.), які реалізують антиамериканську зовнішню політику для підтримки авторитарних режимів всередині країни, потенційною альтернативою об’єднаному Заходу є країни групи БРІКС. Серед них пропагандистська машина Кремля вирізняє Китай — країну, що за економічним та військовим потенціалом спроможна конкурувати з Сполученими Штатами на світовій геополітичній шахівниці. На думку відомого російського економіста В. Іноземцева, дії режиму В. Путіна в Криму та на Донбасі є вимушеним кроком Кремля з метою геополітичного самозбереження. Альтернативою втрати України є поступовий перехід РФ під геополітичний протекторат Китаю. Спроба Москви об’єднатися з Пекіном з метою протистояння Вашингтону, не лише не має перспективи, але й загрожує суттєвими (аж до кризи державності) втратами для самої Росії.

№3/2016

Розглянемо основні чинники гіпотетичного союзу «РФ-КНР» крізь призму геополітичних та геоекономічних реалій. 1) Геополітичний потенціал. Російська Федерація в такому союзі може бути лише «молодшим партнером» КНР. За основними показниками геополітичної могутності (чисельність населення, абсолютний розмір ВВП, чисельність армії та розмір воєнного бюджету) Китай в рази переважає Росію. 2) Відносини з США. Сполучені Штати найбільш послідовно здійснюють політику фінансово-економічних санкцій проти країни-агресора, припинено будь-яку військову та військово-технічну співпрацю з РФ (крім ракетно-ядерної сфери), КНР є найбільшим торгівельним партнером США, у 2015 році між ними було підписано Договір про військово-технічне співробітництво. 3) Механізми співпраці. Вашингтон є фундатором сучасної системи міжнародних відносин, яка базується на приматі демократії та ринкової економіки. Ключовою особливістю зовнішньої та безпекової політики США є міжнародно-правовий механізм партнерства,

тоді, як Китай діє виключно з власних стратегічних інтересів, не обмежуючи реалізацію своїх геополітичних проектів загальнолюдськими цінностям та міжнародним правом. В умовах збереження економічних санкцій з боку США та ЄС, фактичної міжнародної ізоляції Кремля, керівництво РФ намагається здійснити геополітичний та геоекономічний «Поворот на Схід», насамперед у контексті поглиблення багаторівневої та багатоаспектної співпраці з Китаєм. На цьому шляху Москву очікує цілий ряд пересторог, як тактичного, так й стратегічного характеру. За сучасних реалій, навіть з огляду на зниження темпів зростання ВВП КНР, Росія залишається одним з багатьох «молодших» партнерів для другої в світі китайської економіки. Разом з цим, існують передумови до зближення позицій Москви та Пекіна. Головний фактор, що зумовив геополітичний «Поворот на Схід» для сучасної Росії — необхідність стратегічного, незахідного інвестора для порятунку її господарського комплексу.

Збройне втручання Росії на територію України отримало назву «гібридної війни». Фахівці визначають гібридну війну, як «стадію конфліктної ескалації, на якій дипломатичні домовленості цілком можливі, а повномасштабній війні ще можна запобігти»

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сучасні реалії глобального ринку товарів і послуг не сприяють реалізації цього проекту. Зниження темпів зростання, орієнтованої на експорт дешевих товарів повсякденного вжитку економіки КНР, призвело до девальвації юаня та зниження світових цін на китайський експорт. В умовах падіння світових цін на енергоносії, прогнозоване зниження імпорту КНР нафти та газу, за оцінками експертів, загрожує катастрофічними наслідками країнам-експортерам. Це стосується насамперед, компанії РАО «Газпром», яка розглядала реалізацію спільного російсько-китайського проекту «Сила Сибіру», вартістю 50 мрлд доларів не лише, як джерело диверсифікації експортних можностей, але й фактором формування геополітичної та геоекономічної альтернативи домінуванню США. Очікувалося, що газопровід буде збудовано до 2017 року за рахунок авансових платежів Китаю в рахунок майбутніх поставок газу. На сьогодні Росія будує газопровід власним коштом, розглядається питання створення міжнародного консорціуму з добудови «Сили Сибіру». Планувалося, що Китай почне отримувати газ в 2018 році (5 мрлд кубометрів) та доведе споживання російського газу до 38 мрлд на рік. Уповільнення темпів зростання КНР —фактор, що значною мірою, визначає сучасну геополітичну ситуацію. Вище політичне керівництво Китаю визнало, що не можливо зберегти темпи економічного зростання попередніх двадцяти років, китайська економічна модель потребує суттєвого корегування. Китай з труднощами починає розвиток внутрішнього ринку. Ключові проблеми та перестороги китайської економіки, за оцінками експертів, наступні: 1) Нерівномірність розвитку регіональних економічних систем. В 2015 році ВВП центральних та східних провінцій зростав на 8,5%, тоді як північних провінцій — лише на 2,7%.

2) Зростання розриву між окремими галузями. Спостерігається падіння виробництва сталі та цементу, знизився рівень залізничних перевезень, на нульовому рівні залишається приріст виробництва електроенергії. Сфера послуг зросла на 9% та склала в 2015 році 51,4% ВВП КНР. Китай залишається світовим лідером з виробництво недорогих товарів народного споживання (з 2010 року експорт текстилю зріс на 50%, взуття — на 70%, меблів — на 100%). Стрімко зростає обсяг інтернет-торгівлі (на 36% в 2015р.) 3) Збереження централізованого регулювання економічними процесами всередині країни. Відмова від лібералізації та структурних реформ, паралельне функціонування світових ТНК та державних підприємств. 4) Жорстка антикорупційна політика у всіх сферах економічного життя. Пекін визнав поширення корупції в вищих ешелонах державної влади, що є загрозою економічній безпеці держави. Триває очищення управлінського апарату на всіх щаблях партійної ієрархії. На порядку денному офіційного Пекіна — реформування державної складової господарського комплексу КНР, що означає поступову втрату партійним керівництвом контролю над соціально-економічними процесами в країні. За даними американської розвідуваль-

но-аналітичної організації «Stratfor» зберігається висока ймовірність змін серед найвищого політичного та воєнно-політичного керівництва КНР. Консервативна частина апарату Компартії Китаю побоюється, що негативна економічна динаміка може викликати зубожіння та соціальний вибух населення центральних та північних провінцій. Найбільша в світі (2 млн 390 тис) Народно-визвольна армія Китаю вже зараз діє, насамперед, на внутрішній арені й виконуватиме поліцейські функції. В 2017 році на черговому з їзді Компартії можливі зміни в керівництві партії на користь консервативної фракції. За будь-якого розвитку подій у вищому політичному керівництві КНР, зниження темпів економічного зростання КНР зумовлює необхідність реформ всередині країни, що суттєво знижує можливості країни у геополітичній та воєнно-політичній площині. Російський «Поворот на Схід» виявився геополітичною «мильною булькою», яка лише поглиблює кризові процеси в РФ. Аналізуючи перспективи російської держави у протистоянні з Заходом, відомий російський економіст В. Іноземцев

В україно-російській гібридній війни найбільш характерними складовими є інформаційна війна, активне використання інформаційних технологій (в ЗМІ, мережі Інтернет) та пряма агентурна робота з населенням з маніпуляції масовою свідомістю для формування необхідного світосприйняття

»

12

№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

зазначає: «Сьогодні Росія стоїть перед найважливішим за останні 100 років історичним вибором. З одного боку, вона може спробувати переформатувати Євразію (як геополітичній простір між «безумовною Європою» та «Очевидною Азією», використовуючи для цього свою військову потугу та економічні можливості, та спробувати перетворити своє населення з росіян у євразійців, а суверенну демократію — на ханське правління. З іншого боку, країна може спробувати зберегти себе саме як Росія, а не як Московія — реінтегрувавшись з Україною (та Білорусією), сформувавши оновлену націю, яка орієнтується на Європу та сповідує християнські імперативи в поведінці». На відміну від одного з керівників наближеного до влади консервативнодержавницького «Совета по внешней политике и обороне» (СВОП) С. Караганова, який розглядає стратегічну співпрацю РФ з КНР, як реальну альтернативу геополітичному домінуванню США та Заходу, представник ліберального напряму в СВОП В. Іноземцев, переконаний, що лише разом з демократичною, проєвропейською Україною Росія зможе існувати в ХХІ

№3/2016

столітті: «…для цього потрібен мир між Київською та Московською Руссю — й сьогодні ніяка ціна за нього не може бути визнана надмірною». Ліберальна частина російської еліти розуміє, що т.зв. «євразійська» геополітична стратегія вже в середній перспективі призведе до економічного домінування Китаю на теренах РФ. Можливі сценарії розвитку подій Одним з найбільш ймовірних та бажаних для Кремля сценаріїв розвитку подій на Донбасі є «замороження» конфлікту на кшталт Нагорного Карабаху, Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. В цьому ж контексті необхідно розглядати й спробу Кремля зберегти режим президента Сирії Б. Асада, створивши на основі своєї військової бази в Латакії (північна провінція Сирії на узбережжі Середземного моря) маріонеткову державу сирійців-алавітів. При цьому, економічна складова збереження «заморожених» конфліктів, в умовах міжнародних санкцій та падіння світових цін на енергоносії, виглядає все більш проблемною. За даними розвідувально-аналітич-

ної організація Stratfor, Росія щорічно витрачає з федерального бюджету близько 300 млн. доларів на підтримку Абхазії, по 100 млн дол. надається Південній Осетії та Придністров’ю. До 2015 року Москва фактично власним коштом утримувала невизнані світом державні утворення, забезпечуючи виплати пенсій, постачаючи дешеві енергоносії та ін.. Анексія Криму (26 тис. квадратних кілометрів — територія, 2 млн., чоловікнаселення) та підтримка ДНР та ЛНР на Сході України (16 тис. квадратних кілометрів та 3,5 млн. чол..) в рази збільшило витрати російського бюджету на утримання закордонних територій. Лише в 2015 році Росія виділила не менше $2,42 млрд (без оборонних витрат) на підтримку Криму та близько $2 млрд — Донбасу. Витрати російського федерального бюджету на військові операції в Україні та Сирії вже перевищили 5 млрд дол. й надалі ця сума лише зростатиме. Російська економіка перебуває в рецесії, за підсумками 2015 року прогнозується скорочення ВВП РФ на 3,9%. Якщо рік для російського бюджету закінчиться бездефіцитно, то в 2016 році дефіцит може досягти 3% (40 млрд дол.), який уряд планує ліквідувати за рахунок резервних фондів. Тривалі надвисокі прибутки від експорту енергоносіїв дозволили російські влади сформувати значні валютні резерви: «Фонд национального благосостояния» (73,66 млрд дол.), «Резервный фонд РФ» (70,51 млрд дол.) та валютні резерви Центрального банку РФ (371, 26 млрд дол.). Відповідно до чинного російського законодавства на покриття дефіциту федерального бюджету використовуються кошти «Резервного фонда РФ» (резерви Центрального банку — на підтримку курсу національної валюти, «Фонда национального благосостояния» — на реалізацію інфраструктурних проектів). З початку 2014 року на підтримку національної валюти уряд вже використав близько 144 млрд доларів. За розрахунками міністра фінансів Російської Федерації А. Силуянова, при збереженні світових цін нижче 50 доларів за барель кошти «Резервного фонда РФ» будуть вичерпані до кінця 2016 року. В проекті федерального бюджету на 2016 рік було заплановано скорочення бюджетних витрат за всіма позиціями, включно з освітою, охороною здоров’я, підтримкою регіональних бюджетів. За оцінками авторитетного міжнародного агентства Standard and Poor’s сукупний борг російських регіональних урядів

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вже перевищує 100 млрд доларів, 30 російських регіонів перебувають на межі оголошення дефолту. За інформацію РАО «Газпром» лише 15 з 85 російських регіонів здійснюють виплати за газ у визначений законом термін. Єдиною сферою, де не планувалось бюджетне скорочення, залишалась національна безпека та оборона — витрати оборонного бюджету на 2016 рік зростуть на 0,8% й складуть 3,145 трлн рублів. При цьому в доларовому еквіваленті оборонний бюджет РФ у порівнянні з 2015 роком (83,7 млрд дол.) зменшиться майже вдвічі. Вже зараз визнано, що Росія фінансово не спроможна реалізувати масштабну Програму переозброєння національних збройних сил на період до 2020 року загальною вартістю 770 млрд доларів, ( в середньому 77 млрд дол., на рік). В 2015 році на реалізацію Програми витрачено 38 млрд доларів. Авторитетна американська розвідувально-аналітична організація застерігає російську владу від подальшої ескалації ситуації на Сході України: «Кремль переконує світ, що будь-який тиск Заходу на Україну призведе до прямої збройної конфронтації з Росією. При цьому росіянам не можна заходити аж надто далеко — щоб не викликати реакцію США, в результаті якої російська буферна зона стане ще меншою». Під час зустрічі на Генасамблеї ООН президент США Б. Обама нагадав В. Путіну, що для повного виведення російських

військ з території України в Росії залишається лише два місяці. Аналіз розвитку подій на Сході Україні, навколо Сирії та в самій Російській Федерації в найближчій перспективі дозволяє зробити наступні висновки: 1. Слід очікувати, що США та ЄС продовжать режим санкцій щодо російських компаній та фізичних осіб аж до повного виконання Кремлем Мінських домовленостей. Повернення Криму під юрисдикцію України найближчим часом є малоймовірним, оскільки такий крок означав би провал стратегії В. Путіна про повернення Росії статусу «великої держави». Необхідно ініціювати нові політико-дипломатичні кроки, які б спонукали російську владу до повного відновлення державного суверенітету й територіальної цілісності української держави. 2. Проекти Москви щодо протистояння ісламському тероризму на Близькому Сході та поглиблення співпраці з КНР, як геополітичної альтернативи США та Заходу, матимуть короткостроковий пропагандистський ефект, насамперед серед населення Росії, й суттєво не вплинуть на позицію світової спільноти стосовно агресії РФ в Україну. 3. Збереження геополітичного статус-кво дозволяє вирізнити наступні взаємопов’язані сценарії подальшого позиціонування Російської Федерації: • Базовий сценарій — подальше посилення авторитарних тенденцій у суспільно-політичному житті та економічна стагнація. • Ліберальний сценарій — «косметична» модернізація політичних інститутів (нова

Реальний вплив на безпекову ситуацію є досить обмеженим — рішення ОБСЄ по виведенню військ з Грузії, Молдови та України Росією ігноруються»

14

версія «тандемократії Путін — Медведєв»), часткове покращення відносин з Заходом. • Соціально-економічний «колапс» — суттєве погіршення соціально-економічної ситуації (через вплив міжнародних санкцій, несприятливу експортна кон’юнктура), повне згортання демократичних прав і свобод для забезпечення контролю за ситуацією в країні. 4. Виходячи з здійсненого аналізу, можна зробити висновок, що В. Путін та його найближче оточення збережуть необмежену владу в РФ за будь-якого з цих сценаріїв. Такий висновок обумовлюється тим, що в Росії відсутня реальна політична опозиція, інститути громадянського суспільства функціонують лише номінально, засоби масової інформації (за виключенням мережі Internet) повністю контролюються владою. Суттєве погіршення рівня життя більшості пересічних росіян пропагандистська машина Кремля традиційно пояснює антиросійською змовою США та Саудівської Аравії, які намагаються протидіяти особливому цивілізаційному шляху Росії. Масштабний неконтрольований вивіз капіталу та еміграція економічноактивної частини населення зумовить посилення репресивних тенденцій у політиці Кремля. Росія опиниться в ситуації «оточеної фортеці», як СРСР на початку 80-х років ХХ століття, по аналогії з періодом правління колишнього керівника КДБ Ю. Андропова. Безперспективність механізму «закручування гайок» в тогочасній геополітичній ситуації зумовила впровадження «перебудови» М. Горбачова, а в подальшому — розпад Радянського Союзу. В сучасних геополітичних та воєнно-політичних реаліях ця ретроспекція доводить високу ймовірність саме такого сценарію для влади Російської Федерації.

№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмета «Захист Вітчизни» ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ УЧНІВ 10 КЛАС, група юнаків (дівчат за їх власним бажанням) Розділ 1. Збройні Сили України на сучасному етапі. Тема 3. Військова присяга та військова символіка України (1 година). Карпов В.В., полковник запасу доктор історичних наук

Історія походження військової символіки збройних формувань України

Становлення української уніформістики у новітній період

С

тановлення та розвиток української уніформістики є актуальною проблемою військової символіки. Матеріали з даної проблематики зберігаються в державних архівах та музеях і, зокрема, період Визвольних змагань 1917-1921 рр. широко представлений у документальній збірці Центрального архіву вищих органів влади України, Державний історичний архів України зберігає документи козацького періоду, Державний архів Закарпатської області володіє матеріалами з історії уніформи військового формування Карпатська Січ, документи та матеріальні свідчення становлення та розвитку уніформи Збройних Сил України новітнього періоду представлені №3/2016

у Галузевому державному архіві Збройних Сил України. У збірках Національного музею історії України, Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.Яворницького, Королівського музею армії та військової історії Бельгії (м.Брюссель), Львівського історичного музею та інших зберігаються предмети з історії української уніформістики. Проблема періодизації питання та пошуку історичних джерел привела до висновку, що сучасні традиції українського військового костюму спираються на здобутки попередніх державницьких формувань України, починаючи з традицій українського козацтва. Побутування військового

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмета «Захист Вітчизни» костюму в Гетьманщині відбувалося самостійним, оригінальним шляхом цілковито на базі нормативних актів та з ініціативи центральних і місцевих органів влади Української козацької держави. Першою та вдалою спробою у вітчизняній науці створити комплексну працю з уніформології козацького періоду – складової частини військової символіки є дослідження Є.Славутича. Він також опрацював уніформологічний словник у якому відображено оригінальну термінологію, пов’язану з костюмом українського війська доби Гетьманщини, що функціонувала на території Української козацької держави від середини ХVІІ до кінця ХVІІІ ст.. Історія виникнення українського військового костюму у ХХ столітті починається з періоду Визвольних змагань 1917-1920 років. Дослідження синтезу європейського та національного в українських одностроях згаданого періоду дозволяє стверджувати, що переважна їх більшість, зберігаючи українські риси як панівні, за своїм художнім змістом і функціональним призначенням відповідають провідним європейським зразкам. Процес розробки i впровaдження одностроїв Укрaїнської aрмiї, а загалом – опрацювання української військової символіки зa доби Визвольниx змaгaнь умовно можливо розділити на три періоди. Перший – перiод Центрaльної Рaди з 20 листопaдa 1917 р. до 29 квiтня 1918 р. У цей чaс змiни у вiйськовiй формi були незнaчнi. Одяг українських вiйськовикiв продовжував бути росiйського зрaзкa, а впровaджено було лише знaки розрiзнення в рiжкax комiрa, знaк нa шaпку і погони – блaкитнi з жовтим кaнтом. Для розпiзнaвaння укрaїнськиx чaстин, що дислокувaлися в Київському гaрнiзонi, усix вiйськовикiв зобов’язувaли мaти жовто-блaкитну пов’язку нa рукaвi aбо жовтоблaкитну розетку. У другому перiоді, що історично відноситься до існування Гетьмaнaту П.Скоропaдського з 29 квiтня до 14 грудня 1918 р. було виконaно основну роботу щодо створення однострою для Укрaїнської aрмiї, зокремa встaновлено укрaїнську кокaрду, погони, почaлося розроблення польової форми, зaпровaджено спецiaльну форму для корпусiв, дивiзiй, a тaкож штaбу i конвою гетьмaнa. Третій перiод – це перiод Директорiї (кiнець 1918 -1920 рр.). У цей період формa Укрaїнської aрмiї зaзнaлa знaчниx змiн: нa новi зaмiнено знaки розрiзнення, встaновленi зa Гетьмaнaту, зaкiнчено розроблення поxiдної форми i уодномaнiтнення її до зaгaльного вiйськового зрaзкa, системaтизовaно рaнги Укрaїнської aрмiї тощо. Гетьмaнський уряд Пaвлa Скоропaдського утворив комiсiю з проектувaння й вироблення зрaзкiв новиx одностроїв для Укрaїнської aрмiї i флоту. Вже у червні 1918 р. для стaршин встaновлювaлися погони iз золотого aбо срiбного брузументового шнурa, плетеного «ялинкою», що сxодилaся посерединi грaнi. В «ялинку» вплiтaли синi шовковi нитки й пришивaли нa погон iз сукнa, прикрiплюючи у верxньому кiнцi метaлевим ґудзиком. Нa погонax рaнги визнaчaлися ромбоподiбними зiрочкaми aбо булaвaми в одну лiнiю. На основі архівних документів з’ясовано, що було встановлено нову систему нумерaцiї нa погонax для молодшої стaршини, колiр погонiв для кiнної aртилерiї i пaнцерниx дивiзiонiв, погони для генерaльної стaршини Укрaїнської aрмiї, поxiдний (польовий) погон, погони для стaршини пixоти Чорноморського окремого козaцького кошa. Особливий конвой, a тaкож стaршини штaбу Ясновельможного пaнa Гетьмaнa отримaли знaк розрiзнення нa

16

форму — двi переxрещенi булaви. Його носили нa кaшкетi зверxу нaд кокaрдою. 21 серпня 1918 р. гетьмaн Укрaїни зaтвердив поxiдну форму для стaршин i козaкiв Укрaїнської aрмiї. Окремо для Сердюцької дивiзiї та штaбу i конвою Ясновельможного пaнa Гетьмaнa зaтверджено власну поxiдну форму. Крiм того, нa погони пришивaли золотi лiтернi познaчки «Ш. Г. В. У.» (Штaб Гетьмaнa Всiєї Укрaїни), «О.Г.К.» (Особистий Гетьмaнa Конвой). У той же чaс для всix вiйськ Укрaїнської aрмiї вперше встaновлено кокaрду. Вонa мaлa вигляд золотої опуклої ребристої зiрки круглої форми, у центрi якої був круг блaкитної емaлi з вузькою золотою смужкою й нaклaденим золотим гербом Укрaїнської держaви. Першa укрaїнськa козацька стрілецька дивiзiя — дивiзiя сiрожупaнникiв дiстaлa свою нaзву вiд сiрого кольору форми (сірий жупaн i сiрi штaни). Її вироблено пiд чaс формувaння дивiзiї в мiстi Володимирi-Волинському. Знaки розрiзнення сiрожупaнники носили нa комiрi. У козaкiв це були срiбнi колоски, у стaршини — золотi колоски нa комiрi, a зa ними вузькa жовто-блaкитнa стрiчкa. Нa кaшкетi носили овaльну кокaрду. Вонa мaлa темно-синє коло з темно-бордовою серединою, нa якiй мiстилося зобрaження золотого тризубa. Сaм кaшкет був сiрого кольору, верx мaв зглaджену чотирикутну форму. Крiм того, були ще шaпки з темно-зеленим шликом. Зa родом вiйськ знaки розрiзнення нaшивaли нa рукaвi, вище лiктя: кулеметники — двa сxрещенi кулемети нa темно-зеленiй ткaнинi; aртилеристи — двi сxрещенi гaрмaти, a пiд ними бомбa; вояки теxнiчного куреня — молот i обценьки. Дослідник Микола Чмир підкреслює, що рангoві відзнаки військoвoслужбoвців 1-ї кoзачoї стрілецькoї дивізії являли сoбoю «певний українськo-австрo-угoрський кoмпрoміс». Справді, ця система відзнак кoпіювала австрo-угoрську, але замість зірoчoк викoристoвувалися зoбраження пшеничниx кoлoсків, щo симвoлізували рoдючість українськoї землі та її багатствo на xліб. Нa почaтку березня 1918 р. нa Волинi в Ковелі з полонениx сформовaно 1-у укрaїнську стрiлецьку козaчу дивiзiю, яку зa кольором її форми нaзивaли ще дивiзiєю синьожупaнникiв. Формa мaлa суто нaцiонaльно-iсторичний xaрaктер — синi козaцькi жупaни й широкi штaни, шлик нa шaпцi мiстився спереду, a не позaду. Пiсля повaлення гетьмaнa П.Скоропaдського роботa щодо створення форми, цього рaзу для aрмiї Укрaїнської Нaродної Республiки, тривaлa. Головний отaмaн С. Петлюрa устaновив звичaйний поxiдний однострiй, скaсувaв погони й чини i встaновив комaндирськi посaди. Кокaрду для всix вiйськ УНР встaновлено однaкову: штaмповaну з №3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

жовтого метaлу з блaкитним полем. Посерединi блaкитного поля мiстився герб Укрaїни з xрестом. Окремо вирiзнено чaстини Зaпорiзької групи вiйськ — зaпровaджено особливий головний убiр — шaпку-мaзепинку. У кожному полку вонa мaлa вiдмiнний колiр. Розроблено було також уніформу чaстин Окремого кордонного корпусу та для жaндaрмерiї УНР. Однострiй Укрaїнськиx сiчовиx стрiльцiв — вiйськової формaцiї, що постaлa в склaдi aвстро-угорської aрмiї з вибуxом Першої свiтової вiйни, — спочaтку, у 1915-1917 рр., не дуже вiдрiзнявся вiд однострою звичaйного aвстрiйського воякa. У 1917 р. до форми УСС внесено змiни: з’явилися шaпки з левиком, синьо-жовтi пiдвiски нa бaгнетi й синьо-жовтi стрiчки нa комiрax. I тiльки в 1919 р. УСС отримaли свою постiйну форму. Вiдмiтною особливiстю її був стрiлецький крiй притaленої сорочки (френчa) з нaклaдними кишенями. Нa комiрi нaшивaли сукняну зубчaтку, колiр якої вiдповiдaв родовi вiйськ. У стaршин вонa мaлa тоненький золотий кaнт, у булaвниx стaршин розмiщувaлaся нa золотому пiдклaдi. Генерaльськa зубчaткa булa мережaнa срiблом нa золотому полi. Вiдзнaки стaршинськиx i пiдстaршинськиx ступенiв крiпилися нa рукaвax. Пixотa носилa в бойовиx умовax i нa пaрaдi стaлевi шоломи з тризубом (нiмецькi aбо французькі). Однострiй Укрaїнської Гaлицької aрмiї був подiбний кроєм до aвстрiйського. Короткий френч iз сторчово-виложистим комiром, нa ньому сукнянa зубчaткa, колiр якої вiдповiдaв роду зброї (синiй, червоний, мaлиновий aбо сiрий). У стaршин зубчaткa булa обведенa золотим широким шнурком, у булaвниx стaршин вонa розмiщувaлaся нa золотому пiдклaдi, у генерaлiв — нa золотому прямокутному пiдклaдi. Вiдзнaки ступенiв нaшивaли внизу рукaвa, a нa сукняному пiдклaдi, вiдповiдно до роду вiйськ, — срiбну стрiчку. Звaння розрiзняли зa кiлькiстю й розмiрaми стрiчок. Нa почaток 1920 р. поxiднa формa aрмiї УНР дiстaлa свій зaвершений вигляд. Слід зазначити, що у цей період у цілому було опрацьовано військову символіку українського війська. Зaгaлом у перiод боротьби зa держaвнiсть Укрaїни протягом трьоx недовгиx, aле нaсичениx подiями років Визвольних змагань, однострiй Укрaїнської aрмiї розвинувся вiд жовто-блaкитниx пов’язок нa рукaвi до цiлком зaвершеної i перевiреної пiд чaс бойовиx дiй форми. Матеріальні свідчення про символіку української армії доби Визвольних змагань 1917-1921 рр. презентує Королівський музей армії та військової історії Бельгії (м.Брюссель). Тут зібрано зразки одностроїв, дещо з оз№3/2016

броєння, світлини, документи. Українська колекція налічує 109 одиниць зберігання. З-поміж предметів уніформістики це – польова форма молодшого офіцера Січових стрільців (1915-1919 рр.), кашкет (1915 р.), однострій кавалерійського сотника УГА (1920 р.), парадна форма піхотинця (1919 р.). Українські збройні формування періоду другої світової війни продовжили традиції закладені Армією Української Народної Республіки. Так Міністерством внутрішніх справ Уряду новоутвореної держави Підкарпатська Русь 10 листопада 1938 р. було прийнято рішення про утворення Організації Народної Оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС). Ця організація мала забезпечити стійкість державності Підкарпатської Русі та оборону її території. За статутом право носити однострій та відзнаки мали лише дійсні члени організації. Уніформа Карпатської Січі та її символіка містила в собі національну традицію у способі обмундирування та знаках розрізнення українських військових формувань та парамілітарних організацій першої третини XX ст. Увібравши в себе чимало елементів із мундирів регулярних армій сусідніх держав, напіввійськових організацій та українських військових формацій періоду Визвольних змагань 1917-1921 рр.. однострій Карпатської Січі набув цілком самостійного та завершеного вигляду. Водночас він мав ряд особливостей, якій відрізняв його від мундирів інших українських збройних формувань XX ст. Діяльність Української Повстанської Армії, поруч із діяльністю радянських підпільників та партизан, вважають, не зважаючи на ідеологічні розбіжності, як одну з визначних сторінок руху опору, як єдиного історичного процесу у цілому. Особливістю системи символіки УПА є те, що вона опрацьовувалася у процесі збройної боротьби паралельно із становленням організаційної структури армії стихійно. Особовий склад ідейно був прихильником української державності та з самого початку вживав такі її символи як тризуб та жовто-блакитний прапор. У той же час прапором армії та ОУН був червоно-чорний прапор. При створенні національних збройних сил Революційний Провід ОУН у 1940 р. передбачав запровадження уніформи для армії та порядкової поліції. Символіка до уніформи, запропонована С. Ленкавським, Е. Козаком, С. Дядинюком та ін., передбачала використання відзнак у вигляді тризуба та базувалась на традиціях Української Галицької армії. Революційним Проводом ОУН давалися вказівки при використанні цивільного одягу або уніформи воюючих сторін носити на лівому рукаві синьо-жовту пов’язку. До літа 1943 р. однострої українських повстанців не мали усталеного вигляду і являли собою змішаний вигляд з цивільного та військового одягу. Кольори одностроїв були також різні. На початку формування більша частина повстанців носила цивільний одяг. Однак вже пізніше широко використовувалися трофейні однострої: польські, німецькі, угорські, чеські, словацькі, румунські, італійські, а інколи навіть – англійські та американські. Трофейні шапки легко перешивали на «мазепинки», а радянські кашкети – на «петлюрівки» і до них додавали тризуби. Стихійний характер створення символіки підрозділів УПА також доповнювався геральдичною традицією певного регіону. УПА не отримала повного комплексу власного однострою, функції відзнак покладалися на деякі характерні

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмета «Захист Вітчизни»

елементи одягу повстанців. У першу чергу це стосується накриття голови – мазепинок та петлюрівок, оскільки вони мали характерний вигляд і були ознакою лише української армії. На шапки обов’язково кріпилися українські відзнаки у вигляді різного роду тризубів: дехто мав кокарди, що використовувались ще у 1918-1921 рр., інші носили зразки, виготовлені для української допоміжної поліції у Генеральній губернії. Але, в більшості випадків, повстанці самі виготовляли з доступних матеріалів відзнаки з тризубом, що різнилися за розміром та стилем. З ухваленням у 1991 році рішення про розбудову військової організації Української держави та початком формування підрозділів Збройних Сил України з частин колишньої Радянської армії заміна її уніформи на українську відбувалася поступово. На основі аналізу процесу упровадження форми одягу для військовослужбовців Збройних Сил України можливо виділити декілька етапів. На початковому етапі головні зусилля військового керівництва були зосереджені на заміні фурнітури на одностроях радянського зразка. Передусім це стосувалося кокарди до кашкета й ґудзиків на всіх видах військової форми одягу. До літа 1992 р. було опрацьовано й затверджено проекти нової символіки до уніформи й почався період її впровадження. При цьому ґудзики із зірочкою замінено на ґудзики з тризубом. Було запроваджено кокарди військовослужбовців сухопутних військ, авіації і флоту. На розроблення кокард сильний вплив справили традиції радянських збройних сил. У розробленні емблем родів військ і служб на початковому етапі відзначається дві тенденції. Одна з них виявлялася в осмисленні суті новостворюваної української армії, українських національних та історичних традицій і символів, зокрема військових формацій давніших часів, і на цій основі пошук їх поєднання й сучасний вияв. Відповідно представники цієї тенденції почали пропонувати для використання історичні символи доби козацтва, особливо періоду Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, а також часів Визвольних змагань початку XX ст. Друга тенденція інерційна. Вона базувалася на досягненнях радянської школи емблематики, пропонуючи лише деякі невеликі видозміни емблем, заміну на них суто радянської атрибутики на українську державну. У 1993 р. активно опрацьовували проекти емблем видів Збройних Сил України. Концептуально було передбачено існування трьох видів – Сухопутних військ, ВійськовоПовітряних Сил і Військово-Морських Сил. Цікавими виявилися пропозиції капітана 3 рангу В. Петровського, який уперше ввів у практику використання гілки калини замість

18

дубових і лаврових. Калинова гілка відігравала в складі емблеми важливу роль, позначаючи належність Збройних Сил саме до Української держави й підкреслюючи органічний зв’язок їх з українським народом, його традиціями і символами. Для характеристики складності процесу опрацювання символіки до уніформи, його суперечності наведемо приклад емблеми з перехрещеними перначами, покладеними на чотирипроменеву зорю у розробці О. Сивидного. Приблизно таку емблему використовували офіцери Генерального штабу часів Гетьманату П. Скоропадського. Виразно національний характер цієї емблеми, а також належність її до «буржуазно-націоналістичної» армії Української Держави зайшли в суперечність зі світоглядними позиціями офіцерів Генерального штабу Збройних Сил України, які в переважній більшості служили в штабах військових частин Радянської армії й були носіями комуністичної ідеології. Це виявилося причиною припинення її впровадження у якості емблеми офіцерів Генерального штабу Збройних Сил України. Все ж цю емблему використано як емблему на наголовок кашкета роти Почесної варти Міністерства оборони України. Ключовою подією в процесі опрацювання емблем для одностроїв військовиків Збройних Сил України стало прийняття рішення про уніфікацію їх. Центральна науково-технічна лабораторія Збройних Сил України на чолі з майором О. Побережним в основу уніфікованої емблеми запропонувала стилізований вінок з листя калини, на який накладався геральдичний елемент, що відображав певний рід зброї або війська. Застосування принципу уніфікації емблем дозволило перейти до практичної реалізації розробок і впровадження нової військової символіки у вигляді емблем родів військ і служб. Таким чином, з 1992 по 1995 рр. проведено значну організаційну роботу щодо розроблення і впровадження нової символіки до одностроїв військовиків української армії. У цій роботі брали участь як відповідні управління й служби Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, так і організації, що займалися виготовленням їх. До справи залучали також як зацікавлений громадський актив, так і досвідчених, ініціативних військовиків. Це отримало практичний результат і закріплено наказом Міністра оборони України від 12 червня 1995 р. №150 «Про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України». На початковому етапі процес творення нацiональної вiйськової символіки новітнього періоду залежав вiд обставин суспiльно-полiтичного розвитку держави та рiвня наукового забезпечення розробок. Розробники виходили з доцiльності поєднання iсторичної традицiї – символiв доби Kиївської Русi, українського козацтва, Визвольних змагань – i вимог часу. Стан розроблення символіки у цей період показав відсутність в Україні, із самоочевидних причин, серйозного доробку в цій галузі, брак власної геральдичної школи. Власне школа уніформістики в Україні не склалася і понині. Як свідчення цьому – це вияв невідповідності встановленої форми одягу для військовиків потребам ведення бойових дій на Сході України. І знову громадський актив, який нині називається рухом волонтерів, як і на початку 90-х років взявся до вирішення проблеми забезпечення війська сучасними зразками уніформи. Спостерігається спроба використання досягнень європейських уніформістських шкіл та поєднання із національними традиціями. №3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ВІЙСЬКОВІ ДЕВІАНТИ

1/3 військовослужбовців, які беруть участь в антитерористичній операції загинули не під час бойових дій, а 2/3 отримали поранення також не на полі бою — проблема вживання алкоголю та порушення статутів набуває системного характеру та вимагає вирішення проблеми солдатів, чия поведінка систематично відхиляється від прийнятих у суспільстві норм

Небойові втрати №3/2016

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У

Рущенко І.П., професор Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор соціологічних наук

країнська лексика в результаті російсько-української гібридної війни збагатилася такими незвичними термінами як «п’ятисоті» та «аватари». Для тих, хто знайомий з військовою справою, зміст неологізмів зрозумілий – це військовослужбовці, які свавільно систематично порушують статути, дисциплінарні норми, з ними важко впоратися командирам й товаришам по зброї. Вони створюють нібито окремий сегмент, який важко зараховувати до «бойових штиків», оскільки на практиці, аби не трапилося гіршого, у таких бійців відбирають зброю і використовують на господарських роботах. В абсолютній більшості випадків – це особи, які страждають на алкоголізм або наркоманію, рідше – особистості з розладами психіки або психіатричними проблемами. З бійцями-«привидами» пов’язані різноманітні загрози для підрозділів і частин, вони є винуватцями левової частини надзвичайних пригод та фігурантами матеріалів військових прокурорів. Побіжно про наявність проблеми свідчать втрати від початку АТО. Наприкінці 2015 року Генеральний штаб та Міноборони почали оприлюднювати ці дані, які насторожують великою кількістю небойових втрат. Якщо перерахувати у проценти, то Україна має 31% загиблих не на полі бою. З пораненими ще гірше – 69%! Виходить так, що люди зі зброєю вкрай небезпечні самі собі і своїм товаришам. Зафіксовано, наприклад, 64 випадки вбивств військовиками своїх товаришів по службі. І це дані оприлюднив начальник Головного управління персоналу ГШ ЗС України [http://censor.net.ua/n361594]. Управління Військової служби правопорядку ЗС України подає структуру небойових втрат, у процентних частках вона виглядає наступним чином: суїциди – 29%, нещасні випадки – 23%, ДТП – 19%, вбивства – 15%, порушення правил безпеки – 14% [http://news.liga.net/news/

Оболенцев В. Ф., кандидат юридичних наук, доцент (на цей час — сержант, командир відділення підрозділу Національної гвардії України у зоні АТО)

politics/6810488]. Немає сумнівів, що причиною більшості надзвичайних пригод є девіантні вчинки, тобто виникали ситуації, коли особи робили дії, які заборонені статутами, наказами, а можливо і здоровим глуздом. Розплата буває жорстокою, і це не є проблемою лише тих, хто постраждав та їх сімей. Проблема набуває системного характеру, і торкається багатьох аспектів армійського життя: від діяльності військкоматів до рівня командирів та їх заступників з виховної роботи. «Девіанти» – це узагальнююче поняття, яким в соціальних науках позначаються різні категорії людей, чия поведінка систематично відхиляється від прийнятих у суспільстві норм (лат. deviatio — «відхилення»). Поведінка в формалізованих організаціях має додаткові обмеження, що пов’язані з вимогами технологічного процесу, адміністративними правилами, корпоративною етикою, традиціями тощо. Наприклад, певна свобода дій, висловлювань, які можуть бути прийнятними у сімейному або неформальному колах, стають дисонансом в межах трудового колективу. Військові підрозділи, окремі частини, з’єднання є класичними прикладами соціальної організації, але тут додаються «зверху» більш жорсткі умовності й нормативні вимоги порівняно з цивільними структурами. Розглянимо так звану «ситуацію девіації» в межах військових організацій. Вона на загал має три обов’язкові елементи: 1) людина, яка вчиняє певну дію або залишається бездіяльною, якщо цього вимагають обставини; 2) соціальна норма, стосовно якої власне і визначається факт відхиляючої поведінки (якщо норма чітко не визначена, то не коректно вести мову про девіацію); 3) соціальне оточення, що реагує на неправомірну поведінку, засуджує вчинок і формує певну «громадську думку». За умови, якщо «громадська думка»

розходиться зі змістом норми, а таке буває, коли формальні закони не відповідають традиції, визначення девіантної поведінки дещо ускладняється, не кажучи вже про намагання перевиховати відповідних суб’єктів. Зробимо проекцію цих трьох обов’язкових чинників на військові колективи. Наразі суб’єкт – це військовослужбовець, на якого покладено виконання певних безпекових функцій, а в умовах збройного конфлікту – військових завдань. Найбільш суттєвою відмінністю (порівняно з цивільними структурами) є, по-перше, доступ людини до зброї, по-друге, військові комунікації з бійцями та командирами, які є критичними з огляду на боєздатність частини та безпеку підрозділів в цілому. Нормами тут виступають не тільки загальносоціаль-

Алкоголиків, наркоманів, соціопатів, делінквентів, як правило, робить не військова служба, а породжує суспільство, воно і є тим донором, з надр якого рекрутуються «патентовані» девіанти» 20

№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ні конституційні та законодавчі акти, але й доволі специфічні статутні вимоги, накази та розпорядження командирів. Є прислів’я, що статути писалися кров’ю, вони суворо обмежують поведінку військовослужбовців, але саме на цьому і тримається регулярне військо. Нарешті, соціальне оточення – це товариші по зброї, особовий склад, ті, чия безпека і життя в бойових умовах залежать від поведінки кожного у підрозділі. Здоровий військовий колектив гостро реагує на свавілля девіантів, проте бувають випадки, коли розпад дисципліни змінює «громадську думку» на користь порушників статутів, і це є найбільш складною ситуацією, бо девіанти власне не відчувають себе «не такими, як усі». Отже, військова служба має містити більш жорстокі критерії добору пер-

№3/2016

соналу організацій. Проте девіанти на військовій службі є не виключенням, а радше статистичною закономірністю. У військових підрозділах присутні два типи девіантів: 1) представники соціальних «груп ризику»; 2) «ситуативні» девіанти. Перший кластер – це дзеркальне відображення в армійському середовищі людських проблем у суспільстві в цілому за умови, що на стадії добору персоналу не відбулася належна фільтрація. Так, в соціальній структурі суспільства вже існують доволі стабільні за статистичними показниками групи адиктів (залежних), людей з ментальними проблемами та осіб, схильних до скоєння злочинів. Алкоголиків, наркоманів, соціопатів, делінквентів, як правило, робить не військова служба, а породжує суспільство, воно і є тим

донором, з надр якого рекрутуються «патентовані» девіанти. Хворобливі нахили і звички дуже швидко виходять на зовні від початку служби, не зважаючи навіть на військову дисципліну та контроль з боку командирів. Якщо взагалі не ставити фільтри, то за відомим законом великих чисел процентна частка, наприклад, осіб уражених на алкоголізм, буде майже абсолютно точно співпадати з відповідними даними щодо суспільства в цілому. Але оскільки певна фільтрація на етапі призову та роботи військкоматів відбувається, то показник «у суспільстві» є межею, до якої може так чи інакше наближатися «військовий індикатор». Чи може бути навпаки? Теоретично – ні, але на практиці – так. Це відбувається, коли масовий призов або мобілізація здійснюються нерівномірно в різних сегментах суспільства, на-

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

приклад, до війська приходять рекрути з сегментів людей переважно фізичної праці, без вищої освіти, з неблагополучного середовища (де відповідні показники є вищими), а чоловіки з «благополучних» верств – так чи інакше уникають військової служби. Другий кластер – це девіанти, яких умовно кажучи робить військо, точніше, конкретний підрозділ, частина, де і проходить службова діяльність. Найбільш поширеним різновидом «провокованої» девіації, мабуть, є так званий аномічний стан особистості – анархічна поведінка, недисциплінованість, нехтування правилами, бо саме середовище є «розхристаним», в частині, наприклад, майже немає контролю з боку командирів, дисципліна безнадійно впала, масовими є факти службових зловживань, розкрадань військового майна тощо. Отже, людина з не дуже стійкою психікою та моральними принципами легко піддається загальній негативній тенденції. В принципі не погана людина, потрапивши у нездорове середовище, з часом перетворюється на девіанта. Типовими є також стани хронічного стресу, професійного вигоряння, що зумовлені об’єктивними причинами, характером служби та напруженням бойової ситуації. Нарешті, непрофесіоналізм – невідповідність особи займаній позиції, відсутність на-

лежної підготовки, недостатність навичок та знань для виконання службових обов’язків – також варто долучити до різновидів девіації. Це стосується у більшій мірі командирів та спеціалістів, які обслуговують складні технічні системи. Непрофесіоналізм – проблема не стільки самої особи, скільки тих, хто призначає людину на посаду, але у стані війни в умовах суспільно-політичної кризи та дефіциту часу таке відхилення від норми стає доволі поширеним. Які загрози та ризики пов’язані з військовими девіантами? Досвід проведення антитерористичної операції свідчить про наступне: • різке збільшення небойових втрат, нічим невиправданих смертей і каліцтв, випадки суїциду; • зниження боєздатності частин, втрата керованості та надійності підрозділів. • Іміджеві втрати в очах суспільства і, особливо, у свідомості жителів зони бойових дій. • матеріальні, економічні втрати від небойових втрат, розкрадань майна, псування техніки, дорожньо-транспортних пригод тощо. • погіршення морально-психологічного клімату у підрозділах, виникнення конфліктів довкола девіантів. Проблема військових девіантів не є новою, більш того, вона існує стіль-

Типовими є також стани хронічного стресу, професійного вигоряння, що зумовлені об’єктивними причинами, характером служби та напруженням бойової ситуації»

22

ки ж часу, скільки військова служба. Щоправда, в умовах гарнізонної служби та не тривалих і рідких польових навчань, проблема девіантів перебувала під контролем командування, хоча і траплялися резонансні випадки нестатутних відносин, втеч зі зброєю, вбивств і каліцтв, суїцидів тощо. Перехід до контрактної служби, на якій мали б перебувати лише професіонали за власної згоди, теоретично вичерпував проблему. Проте раптова війна, що буквально заскочила Україну, хвилі мобілізації гостро поставили перебування випадкових осіб у лавах війська. Загострення проблеми відбулося і через те, що військова служба, образно кажучи, вийшла за паркани стаціонарних військових частин, а у польових умовах усе змінюється: і можливості контролю з боку командирів, і частка особистої відповідальності за прийняття рішень, і обсяги різноманітних спокус для морально нестійких особистостей. Шість хвиль мобілізації, поява значної кількості добровольців нібито відкрили шлюзи, і військо наповнилося тим соціальним «матеріалом», з якого складається сучасне українське суспільство, і в результаті – «маємо те, що маємо». Система комплектування війська виявилася не у повній мірі готовою до такого розвитку подій. І це не просто технічні питання чи проблема фінансування призовної кампанії – дайте більше кваліфікованих психіатрів, медиків, психологів, соціологів – і можна твердо розв’язати проблему. Тут криються пи-

№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тання майже філософського характеру. Чи обов’язок боронити державу мають тільки виключно моральні, здорові тілом та душею чоловіки, або це – імператив без виключень? І як тоді використовувати тих, кого не пропустить лікар чи психіатр? Потрібно передбачити альтернативні можливості. Інакше пияцтво та алкоголізм будуть вважатися обґрунтованою причиною, аби уникати загального конституційного обов’язку. Безперечно, окрема тема – це розвиток системи комплектації військових частин персоналом. В принципі ця система нічим не відрізняється по суті від тих завдань, які розв’язує служба управління персоналом в цивільних організаціях; усі класичні функції (а цих функцій не менше десятка) присутні і в армійській справі, хіба що вони наповнені трохи іншим змістом і змушують враховувати армійську специфіку. Для нас є очевидним, що важливою складовою реформування армії є зміцнення професійності комплектуючих органів. Нічого поганого ми не бачимо у тому, аби узяти на озброєння ідеї та практики цивільних служб кадрового менеджменту, враховувати розвиток науки управління персоналом, яка в останні десятиліття зробила суттєві кроки вперед, а не покладатися беззастережно на радянський досвід середини ХХ століття. №3/2016

Окремі питання виникають до систем юридичного контролю та виховних армійських інституцій. Вони виявилися не в повній мірі готовими до розвитку подій в АТО. Цікавим фактом є стихійна реакція військових колективів на «п’ятисотих» і «аватарів». Доправляти таких «фруктів» до військових комендатур чи суду, які територіально знаходяться на відстані, командири часто вважать зайвим та обтяжливим (іноді там просто немає «вільних» місць для новоприбулих). Залишається чинною і стара службова традиція: не виносити сміття з хати та не наражатися командирам на догану від вищих армійських інстанцій. І тоді розквітає народна творчість щодо методів педагогічного впливу. Майже в кожній частині військовослужбовці можуть пригадати подібні випадки: покарання обираються доволі суворими і, як правило, вони мають фізичний та принизливий характер. Нотації не вичитуються. Підіб’ємо підсумки. У більшості випадків не армія і військова служба роблять з людей девіантів. Це – загальна проблема суспільства. Люди з різноманітними відхиленнями від соціальної норми потрапляють до лав Збройних Сил, а це вже є реальною проблемою відбору, комплектування частин, роботи з особовим складом. Досвід росій-

Шість хвиль мобілізації, поява значної кількості добровольців нібито відкрили шлюзи, і військо наповнилося тим соціальним «матеріалом», з якого складається сучасне українське суспільство, і в результаті — «маємо те, що маємо

»

сько-української війни буде вивчатися спеціалістами багато років (як це відбувається в принципі після кожної сучасної війни), важливо не випустити з поля зору проблему військових девіантів. Використовуючи практичний досвід, здобутий військкоматами, командирами частин, штабами, юристами варто технологізувати роботу з девіантами, тобто відпрацювати певні схеми та алгоритми роботи з відповідними особами, які б розвантажили бойові частини від не певних та небезпечних осіб. Не зайвим була б роль військових соціологів, які мали б узяти на себе практичні питання вирішення подібних ситуацій, а також виконувати функцію зв’язків з громадськістю, роботи з населенням у зоні бойових дій тощо.

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зовнішня політика США в азійсько-тихоокеанському регіоні

США & Китай Відносини між Сполученими Штатами Америки та країнами азійськотихоокеанського регіону проголошені Вашингтоном найбільш пріоритетними з початку президентської каденції Барака Обами

Коваленко Г.А., полковник, начальник Управління двостороннього військового співробітництва Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України

24

С

лід підкреслити вірність цього рішення в довгостроковій перспективі з огляду на продовження укріплення позицій Китаю в регіоні та світі як в економічному плані, так і з огляду на зростання впливу Пекіну на вирішення безпекових питань. Отже, вибудовуючи свої відноси-

ни в азійсько-тихоокеанському регіоні, президент Обама виходив із таких основних пріоритетів: 1) необхідність посилення позицій своїх ключових союзників (перш за все Японії та Південної Кореї) в регіоні; 2) важливість покращення стосунків з іншими партнерами в регіоні, а також з країнами, рівень впливовості яких швидко зростає (на№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

приклад з Китаєм, Індією та Індонезією); 3) пріоритетність економічних питань над іншими в контексті розвитку відносин з країнами та регіональними організаціями азійсько-тихоокеанського басейну; 4) необхідність більш тісної співпраці з традиційними багатонаціональними інституціями (об’єднаннями) регіону (на кшталт АСЕАН – ASEAN: Association of Southeast №3/2016

Asian Nations та АСЕАН+3 (плюс Китай, Японія та Південна Корея)), а також участь в регіональних форумах (EAS – East Asia Summit, ARF – ASEAN Regional Forum, а також TPP – Trans-Pacific Partnership). Крім того, на увагу також заслуговує факт активізації оборонного співробітництва та участь представників міністерства оборони США в засіданнях міністрів оборони країн ASEAN;

5) важливість збереження стійкої позиції Білого Дому стосовно дотримання ключових прав та свобод для всіх країн регіону. З огляду на чутливість цього питання для певних країн регіону (наприклад, Китаю), події останніх років в Бірмі, де уряд країни звільнив політичних в’язнів та було проведено перші за 30 років демократичні вибори, є гарним прикладом успішності довготривалих зусиль

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ключові заходи з боку США в азійсько-тихоокеанському регіоні Час

Подія

Наслідки

22 липня США приєдналися до Договору про підтримку 2009 року та співробітництво в південно-східній Азії 15-18 листопада Президент Обама розпочав свій перший 2009 року офіційний візит до Китаю

Було розширено нормативно-правову базу для більш масштабної реалізації політики США в азійсько-тихоокеанському регіоні, спрямованої на недопущення гегемону однієї країни або організації Візит продемонстрував серйозність намірів США стосовно пріоритетності азійського вектора зовнішньої політики Білого Дому

18 лютого Президент Обама зустрівся у Вашингтоні з 2010 року лідером буддистів Далай Ламою

Цією зустріччю продемонстровано відданість адміністрації президента США ключовим демократичним цінностям. Також Вашингтоном підтверджено неприпустимість отримання ситуативних вигід від зміни принципової позиції

26 березня Торпедою, що була запущена з боку Північної 2010 року Кореї було потоплено судно «Чеонан». Загинуло 46 громадян Південної Кореї

Ця подія нагадала ключовим гравцям, в першу чергу тим, хто не входить до регіону територіально, необхідність вирішувати проблеми відносин між двома Кореями. Така тактика Пхеньяну дозволяє утримувати Північну Корею в полі зору США, Китаю та, не в останню чергу, Росії. Також ця подія виступила лакмусовим тестом для Китаю, який намагався перекласти відповідальність на Вашингтон та Сеул

29 лютого США та Північна Корея оголосили про 2012 року досягнення згоди стосовно контролю над озброєнням (так звана угода «високосного дня»)

Хоча зазначена угода проіснувала нетривалий час, світові було продемонстровано принципову можливість формування нормативноправової бази для подальшої співпраці з Пхеньяном

24 липня Китай створює муніципальні органи влади 2012 року (рівня префектур) для управління островами Спратлі

Зазначене демонструє серйозність намірів Пекіну стосовно видобування природних копалин на теренах архіпелагу. Також на територію архіпелагу претендують В’єтнам, Малайзія, Філіппіни та Бруней

23 листопада Пекін декларує створення зони 2013 року протиповітряного спостереження над Східнокитайським морем

22-29 квітня Президент Обама відвідав Японію, Південну 2014 року Корею, Індонезію та Філіппіни 12 листопада США та Китай анонсують досягнення спільних 2014 року домовленостей стосовно зменшення викиду в повітря вуглекислого газу

Піднебесна гучно заявила про свої плани контролювати води, якими проходить майже третина всієї морської торгівлі світу. «Формальноюридичною підставою китайської позиції є так звана лінія з дев’яти точок – межа, проведена на карті акваторії моря урядом Гоміндану 1947 року. Після розгрому Японії, яка домінувала в регіоні до Другої світової війни, китайці вирішили не обмежувати себе у вимогах і оголосили своєю практично всю акваторію моря разом із архіпелагом Спратлі та Парсельськими островами.» Адміністрація Білого Дому підтверджує створення вісі стабільності Вашингтон – Токіо – Сеул – Джакарта – Маніла в противагу потеплінню відносин між Пекіном та Москвою Білий Дім вживає заходів, спрямованих на потепління відносин між Вашингтоном та Пекіном у відповідь на зближення позицій Китаю та Російської Федерації. Крім того, намічається підвищення рівня співробітництва в економічній сфері

30 травня Міністр оборони США піддає критиці китайські Вашингтон підтверджує свою відданість стратегічній меті – неприпущення 2015 року проекти, спрямовані на збільшення військової виникнення в регіоні країни-домінанта або регіональної організації, які б становили загрозу американським інтересам в Азії. Наступним кроком може присутності в Південно-Китайському морі бути надання допомоги (в тому числі військової) союзникам США в азійськотихоокеанському регіоні США (та Великої Британії) на шляху демократизації регіону; 6) збереження збалансованої та виваженої військової присутності США в регіоні. Припинення протистояння між США та СРСР спонукало Вашингтон до зменшення кількості американських військових та озброєння в північно-східній Азії. Водночас, на підтвердження серйозності намірів у просуванні своїх інтересів в Азії, було прийнято рішення про розгортання морських компонентів ЗС США в Дарвіні (північна Австралія) та в Сінгапурі. Таким чином, зростання впливу Китаю в регіоні ставить перед Вашингтоном два основних завдання: 1) як не допустити дестабілізації ситуації в азіатсько-тихоокеанському регіоні; 2) як спонукати інші країни проводити виважену зовнішню політику, здійснюючи внесок

26

в підтримання ліберального світового порядку. Слід визнати, що політика, яка проводилася в регіоні з боку Білого Дому під час президентства Білла Клінтона та Джорджа Буша молодшого, характеризувалася, головним чином нав’язуванням американської моделі економічного та інституційного розвитку. Саме такий підхід викликав роздратованість та певне дистанціювання країн Азії від Сполучених Штатів Америки, що зіграло на користь впливу Китаю. Отже, якщо Америка бачила свої інтереси в регіоні і бажала їх не тільки зберегти, а й просувати, ситуація потребувала негайних змін Символічним в цьому контексті є розвиток регіональної організації АСЕАН, яка, за пропозицією Японії змі-

нила свій формат, перетворившись спочатку на АСЕАН+3 (Китай, Південна Корея, Японія), а згодом – на АСЕАН+6 (Австралія, Індія, Китай, Нова Зеландія, Південна Корея, Японія). Таким чином, збільшення не азійських країн в організації і до того ж союзників США, певним чином зневолювало зростаючий вплив Китаю. Цікаво, що Росія та США також подали заявки на членство в організації. Під час свого першого терміну перебування в Білому Домі, Барак Обама здійснював заходи, спрямовані на реалізацію своєї обіцянки повернути азіатсько-тихоокеанський регіон до пріоритетів зовнішньої політики США. Але, на думку експертів, переважно більшість цих заходів була №3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

запланована раніше й носила військовий характер: • направлення більшої кількості підводних човнів до регіону; • ротація контингенту літаків F-22 в Японії; • розміщення бойових кораблів (прибережного радіусу дії) в Сінгапурі. Виключенням були тільки Угода про вільну торгівлю між США та Південною Кореєю та переговори в рамках транс-тихоокеанського партнерства, а нововведенням – активізація взаємних візитів на вищому політичному рівні, а також участь американських представників в регіональних організаціях, форумах, дискусіях, тощо. Світова фінансово-економічна криза, розпочавшись в 2008 році просто спонукала Вашингтон до перегляду своєї політики в азіатсько-тихоокеанському регіоні. Основною відмінністю нової зовнішньої політики США в регіоні було розширення спектру країн, перспективних для співробітництва. Зокрема, крім традиційних країн-союзників – Японії, Південної Кореї, Сінгапуру до складу перспективних партнерів потрапила також й Індонезія. Також було відновлено співпрацю з В’єтнамом, Камбоджею та Бірмою. Крім того, що за кількістю візитів до регіону, Барак Обама обійшов своїх найближчих попередників. Серед основних досягнень стратегічного рівня в галузі налагоджування відносин з країнами Азії, можна визначити такі: 1) відновлення відносин з Бірмою (М’янмою); 2) підписання Договору про підтримку та співробітництво в південно-східній Азії; 3) приєднання до утворюючого акту АСЕАН; 4) участь в регіональних проектах як в рамках Регіонального форуму АСЕАН, так і інших ініціатив. Ще одним досягненням зовнішньої політики США в азійсько-тихоокеанському регіоні є посилення позицій країн-союзників. Наприклад, грамотно використовуючи японсько-китайські протиріччя стосовно Східно-Китайського моря, Вашингтон фактично примушує Токіо до поглиблення співпраці з США у всьому спектрі питань, що становлять спільний інтерес. Не слід також недооцінювати спільні американсько-китайські домовленості на середньострокову перспективу, спрямовані на боротьбу з глобальним потеплінням та зміною клімату. Менш помітними, але не менш значущими досягненнями політики США в азійськотихоокеанському регіоні є підвищення інтенсивності співпраці у військовій сфері (включаючи участь КНР наприкінці 2008 року в операції по боротьбі з №3/2016

піратством в Аденській затоці); відновлення співробітництва, спрямованого на упорядкування судноплавства; спрощення візового режиму, а також створення підґрунтя для взаємних інвестицій та спільних проектів й ініціатив. Серед основних упущень Білого Дому стосовно отримання бажаних результатів в Азії можна зазначити такі: 1) головною помилкою Вашингтону по відношенню до країн азійсько-тихоокеанського регіону є значні розбіжності між пафосною риторикою переходу Азії до зовнішніх пріоритетів США та реальними заходами саме стратегічного рівня, спрямованими на реалізацію цієї риторики; 2) поглиблення співпраці між Китаєм та Північною Кореєю, яке фактично зневолювало міжнародні зусилля, спрямовані на припинення програми озброєння Пхеньяну, в тому числі, ядерного; 3) зближення Пекіну з Москвою, яке посилило позиції обох країн в світі і, певним чином спонукало Кремль на відновлення риторики часів холодної війни по відношенню до західного світу; 4) нормалізація відносин між США та Китаєм так і не призвела до переходу останнього до орбіти впливу Вашингтону, про що свідчить незалежна позиція по Ірану (фактично, продовження торгівлі в умовах дії міжнародних санкцій), не підтримання Піднебесною санкцій по відношенню до Росії (як наслідок агресії Москви по відношенню до Києва), а також утримання під час голосування за резолюцію ООН стосовно обмежень по відношенню до Лівії. Необхідно зазначити, що відносини в азійсько-тихоокеанському регіоні ніколи не відрізнялися простотою та прозорістю. З урахуванням розбіжностей в інтересах і цілях ключових країн (перш за все, Китаю, Японії, Індії, Пакистану

та Південної Кореї), Вашингтон повинен зберегти позитивну динаміку своєї участі в цій частині світу. Реалізуючи досягнення стратегічної мети – неприпустимість становлення Китаю регіональним гегемоном, США й надалі будуть укріпляти свої відносини з Японією, Південною Кореєю та Австралією (саме ці держави найбільше програють від зміцнення позицій Китаю). В цьому контексті, вісь Вашингтон – Токіо – Сеул – Канберра та, можливо, Маніла, буде основною механізму стримування Пекіну від реалізації амбітних планів, як в азіатськотихоокеанському регіоні, так і в світі. З огляду на низку проблемних питань, в першу чергу пов’язаних з територіальними суперечностями ключових гравців, ядерною загрозою з боку КНДР, а також активізацією діяльності інших впливових країн (РФ та ФРН), американська присутність в азійськотихоокеанському регіоні є ключовою для підтримання стабільності та миру. Більш того, не зважаючи на ситуативне ускладнення відносин між США та Китаєм, американський президент, каденція якого добігає кінця в цьому році, заклав надійні підвалини для свого наступника з огляду на формування чіткої, послідовної та виваженої політики Вашингтону саме в цьому, чи не найбільш важливому регіоні світу.

Світова фінансовоекономічна криза, розпочавшись в 2008 році просто спонукала Вашингтон до перегляду своєї політики в азіатськотихоокеанському регіоні

»

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В акваторії Чорного та Азовського морів

Соколюк С.М., кандидат історичних наук, доцент

Федорієнко В.А., майор, старший науковий співробітник

Головченко О.В., полковник, начальник лабораторії

Кондратенко Ю.В., підполковник, старший науковий співробітник

Національні інтереси на морі

Сьогодні у світі збільшуються інтенсивність використання морських комунікацій — переважно це належить морським державам із розвиненою економікою, а застосування Військово-Морських Сил для захисту важливих об’єктів на морі є важливим завданням для морських країн, адже це робиться для збереження економічних зв’язків та національних інтересів у цілому

Н

аразі для України постало питання відновлення повноцінного флоту військових та цивільних кораблів і суден. Важливо, щоб при проведенні економічної діяльності в акваторії Чорного та Азовського морів був забезпечений відповідний рівень захисту судноплавства й об’єктів виробничої діяльності. Після тимчасового захоплення Російською Федерацією частини кораблів українських Військово-Морських Сил, що базувалися на захопленому РФ півострові Крим, та подальшої агресивної російської політики в акваторії Чорного та Азовського морів, питання щодо захисту національних інтересів України на морі постало особливо гостро. Тому

28

важливим є перегляд та уточнення завдань щодо захисту судноплавства та економічної діяльності на морі для сил (військ) ВМС ЗС України. Ці завдання мають відповідати виникаючим загрозам, а також ураховувати тенденції, та передовий досвід застосування ВМС провідних країн світу. Пріоритетами національних інтересів України у сфері морської діяльності є економічне використання ресурсів Азовського і Чорного морів, Керченської протоки та інших районів Світового океану, посилення позиції України серед провідних морських держав, забезпечення її безпеки та суверенітету шляхом:

провадження економічно доцільної та екологічно безпечної морегосподарської діяльності, захисту і забезпечення свободи відкритого моря, зокрема безпечного судноплавства, рибальства, польотів повітряних суден, проведення наукових досліджень та провадження іншої діяльності; договірно-правового оформлення державного кордону на морі, його охорони і захисту суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні, континентальному шельфі, внутрішніх морських водах та територіальному морі, у повітряному просторі над ними, на дні та в його надрах; захист території України з морських напрямків. №3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основою захисту судноплавства і виробничої діяльності на морі є провадження військово-морської діяльності, що є складовою морської діяльності»

Відповідно до положення Морської доктрини України, при розгляді питань захисту судноплавства і виробничої діяльності на морі, до основних принципів реалізації державної морської політики належать: • провадження морської діяльності на конституційних засадах та за принципами міжнародного морського права; • забезпечення права власності Українського народу на природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; • підтримка правового режиму морів, що сприяє міжнародному судноплавству та їх використанню в мирних цілях; • підтримка і використання свободи судноплавства у відкритому морі. Основою захисту судноплавства і виробничої діяльності на морі є провадження військово-морської діяльності, що є складовою морської діяльності. Вона спрямована на захист національних інтересів України, реалізацію пріоритетів діяльності у сфері вивчення, освоєння та використання Азовського і №3/2016

Чорного морів, Керченської протоки та інших районів Світового океану в інтересах оборони держави та її безпеки. Основні завданнями застосування ВМС під час захисту економічної діяльності держави на морі (в узагальненому вигляді) становлять: 1) захист національних та міжнародних морських комунікацій у територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні держави та у інших визначених районах океану, забезпечення морського суверенітету і територіальної цілісності; 2) захист об’єктів з моря та на узбережжі від терористичних та інших ворожих дій; 3) запобігання, недопущення та мінімізація протизаконних дій щодо інших елементів морської інфраструктури, інших державних і недержавних об’єктів економіки на узбережжі, на островах, на морі; 4) ведення боротьби з незаконними збройними формуваннями, тероризмом, піратством, контрабандою, розповсюдженням зброї і торгівлею наркотиками в територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні держави та в інших визначених районах океану;

5) контроль та протидія незаконному рибальству в територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні держави; 6) захист рибальства (захист прибережного, океанського рибальства, глибоководного рибальства та рибальських господарств, збору корисних морських водоростей в територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні держави та за їх межами; контроль та протидія незаконному рибальству, збору корисних морських водоростей в територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні держави); 7) захист енергетичних ресурсів на континентальному шельфі (у тому числі захист від несанкціонованих дій проти нафтодобувних та інших морських стаціонарних і пересувних платформ); 8) охорона підводних трубопроводів, кабелів та іншого підводного обладнання (у тому числі захист діяльності щодо їх встановлення (демонтажу) та обслуговування). Крім зазначених завдань, в якості додаткових можуть виконуватися й інші завдання дипломатичного, екологічного та рятувального характеру. Слід зауважити, що правила за-

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В українській частині Чорного моря налічується п’ять глибоководних нафтогазоносних ділянок: Прикерченська, Скіфська, Фороська, структура Паласа і Таврійська площа

»

безпечення безпеки судноплавства у цивільній сфері класифіковані у Реєстрі судноплавства України. Цим питанням опікується Державне підприємство у галузі морського та річкового транспорту. Окреслимо загальні риси проблематики захисту судноплавства і виробничої діяльності на морі. Захист інтересів на морі із можливістю застосування ВМС розподіляємо за двома напрямками: 1) за безпекою судноплавства: • захист міжнародних і національних морських комунікацій у територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні; • захист міжнародних і національних морських комунікацій в інших визначених районах Світового океану.

30

2) за виробничою діяльністю на морі у виключній (морській) економічній зоні: • розробка надр корисних копалин у морських шельфах – захист стаціонарних об’єктів на морі (газові, нафтові платформи (стаціонарні, пересувні), блок-кондуктори, газопроводи, газопроводи-відводи тощо). • споживання органічної продукції із товщі води – захист рухомих об’єктів на морі (судна рибальські, зі збору корисних морських водоростей тощо). Далі деталізуємо ці напрямки для аналізу світових тенденцій і закцентуємо важливість для України. Захист торгівельних суден у територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні є найбільш значним економічним напрямом при захисті судноплавства. Тенденції судноплавства світу мають зростаючий характер і прямо залежні від обсягів міжнародної морської торгівлі та виробничої діяльності на морі. Підкреслимо важливість України, як повноправного гравця ринку міжнародної торгівлі на морі, адже згідно даними Довідника головних виробників, учасників, імпортерів та експортерів світового ринку, Україна у 2014 році

входила до десятки найбільших країн, що імпортують зерно та сталь. Стосовно стану виробничої діяльності на морі у сфері видобування корисних копалин нижче перелічені родовища шельфу територіального моря України. Частина родовищ газоносного басейну Чорного та Азовського морів, а саме місця видобутку, що знаходяться у відкритому стані, чи в стані розробки, поєднані з материковою частиною за допомогою газопроводів. З півостровом Крим газопроводом поєднані такі родовища: • на заході (Чорне море) – Голіцинське, Південно-Голіцинське, Шмідта, ВеликоАрхангельське, Штормове; • на південному сході (Чорне море) – Суботіна, Паласа; • на північному сході (Азовське море) – Семенівське, Мисова-1, Північно-Казантипське, Мисова-2, Східно-Казантипське, Північно-Булганакське, ПівнічноКерчинське. З територією Одеської обл. (м. Ізмаїл) газопроводом поєднані такі родовища: Олімпійська, Углова, Одеське, Безіменне. Зазначені родовища у більшості мають діючі надводні стаціонарні платформи і вважаються важливим страте№3/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

гічним об’єктом виробничої діяльності на морі. У зв’язку з тимчасовою окупацією АР Крим, зараз у першу чергу захищатися повинні родовища останньої групи, що поєднані газопроводом з Одеською областю. А реально – належним чином питання не вирішується. Наразі в українській частині Чорного моря налічується п’ять глибоководних нафтогазоносних ділянок: Прикерченська, Скіфська, Фороська, структура Паласа і Таврійська площа. Підтвердженням важливості захисту виробничої діяльністю на морі є підписання за останні роки низки договорів між урядом України та представниками іноземних компаній (переважно США) щодо розвитку видобування природних ресурсів на шельфі Чорного моря. Але у зв’язку із небезпекою у регіоні, ці домовленості були призупинені. Наведемо певну хронологію подій, які є актуальними для України: 1) 2012 рік. Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» запустило в промислову експлуатацію Одеське родовище природного газу на шельфi Чорного моря. 2) 2012 рік. Сінгапурська компанія Keppel Fels Limited перемогла в конкурсі НАК «Нафтогаз України» із закупівлі двох напівзаглиблених плавучих морських бурових установок. 3) 2013 рік. Кабінет міністрів підписав договір з компаніями ExxonMobil, Shell і OMV Petrum щодо розподілу вуглеводнів, які видобуватимуться в межах Скіфської вуглецевої площі на шельфі Чорного моря. 4) 2014 рік. Конфлікт в Криму зупинив розвиток проектів із видобутку природного газу. 5) 2014 рік. Чорноморнафтогаз та родовища в Чорному морі можуть бути передані Газпрому. 6) 2015 рік. Стаціонарні платформи видобутку природного газу на Одеському родовищі поблизу о. Зміїний захоплені групами спецпризначення ЗС РФ та контролюється ВМФ РФ. 7) 2015 рік. Зростала напруга на теренах морської економічної зони України. Морякиприкордонники постійно зіштовхувалися з фактами лову риби російськими рибалками в українській економічній зоні, з порушенням правил промислу. 8) 2015 рік. Україна втратила частину чорноморського нафтогазоносного шельфу. 9) 2015 рік. ВМС ЗС України в ході виконання завдань у рамках проведення українськоамериканського навчання «Сі Бриз–2015» виявили в безпосередній близькості від територіальних вод та в морській (виключній) економічній зоні України кораблі Чорноморського флоту РФ: сторожовий корабель «Ладний» та малий протичовновий корабель «Суздалець» відповідно. 10) 2015 рік. Російський корабель «Лад№3/2016

ний» перебував на рекомендованому шляху для українських цивільних суден, що становило загрозу безпеці мореплавства. Враховуючи те, що частина українського морського флоту перебуває за межами внутрішніх басейнів і зон прикриття ВМС, необхідно вдосконалювати систему контролю за цивільним судноплавством, для забезпечення своєчасного згортання судноплавства у віддалених районах морів і океанів у разі загрози агресії з боку Російської Федерації. Прикладами суспільної підтримки можуть слугувати міжнародні операції НАТО, такі, як «Активні зусилля» та «Океанський Щит». В операції «Активні зусилля« кораблі НАТО виконують патрулювання в Середземному морі та здійснюють контроль судноплавства з метою надання допомоги у виявленні, стримуванні та захисту від терористичної діяльності.

Операція «Океанський Щит» (англ. «Ocean Shield») — це поточна операція НАТО, спрямована на боротьбу із сомалійськими піратами в Аденській затоці та вздовж берегів Африканського рогу. Розпочалася 17 серпня 2009 року на підставі результатів двох попередніх операцій у цьому регіоні – операція «Союзницький постачальник» та операція «Союзницький захисник». З 2010-го по 2015 рік ВМС США неодноразово долучалися до подолання проблемних ситуацій навколо об’єктів морської господарської діяльності: 1) 06.07.2010. Мексиканська затока – операція по збору нафти (за допомогою дирижабля MZ-3A в штабі координували роботу команд, що займалися очищенням затоки від нафти). 2) 07.05.2014. Південно-Китайське море, архіпелаг Спартлі – В’єтнам зажадав від Китаю знести нафтову платформу. Надіслане

Тенденції судноплавства світу мають зростаючий характер і прямо залежні від обсягів міжнародної морської торгівлі та виробничої діяльності на морі»

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

повідомлення китайському керівництву щодо готовності США захищати своїх азійських союзників флотом ВМС США у разі застосування Пекіном сили при вирішенні територіальних суперечок. 3) 17.06.2015. Перська затока — ВМС США супроводжували судна, які прямували через Ормузьку протоку у зв’язку з небезпекою піратських нападів в акваторії Перської затоки. Із досвіду застосування ВМС США, як представника провідних країн світу, можна виокремити низку загроз і за ними визначити характер застосування ВМС ЗС України для захисту національних інтересів у сфері судноплавства і виробничої діяльності на морі. Зауважимо, що ведення розвідки судноплавства забезпечується засобами космічної та наземної радіоелектронної розвідки, літаками розвідувальної та базової патрульної авіації, бойовими надводними кораблями, підводними човнами, суднами транспортного і промислового флотів. З боку РФ можливості засобів розвідки, які виокремлюють судна, мають точність в межах 3-40 км та 2-10 градусів у залежності від типу розвідки. За різних російських інтернет-джерел також визначають, що їх системи розвідки і стеження на морі, задіяння широкорозгалудженної системи обміну інформацією по цивільному судноплавству дозволяють мати інформацію про місцезнаходження і діяльність значної частини суден на переході морем і при стоянці в іноземних портах із точністю: визначення місця – 3060 миль; визначення курсу – 30-60 градусів; визначення швидкості – 1020 вузлів з часом передачі цих даних – 30-40 хв.

32

З точки зору загрози від РФ, при розгляді питань з порушення судноплавства, слід виділити такі ризики: • допит команд суден; • затримання суден під різними формальними приводами (наприклад для перевірки документації судна); • здійснення радіопротидії з метою заборони відправки повідомлення на адресу судновласника; • створення перешкод у використанні обладнання навігаційного забезпечення; • призначення якірних стоянок у складних для маневру місцях; • заборона поповнення запасів; • проведення диверсійних дій. У цей період проти суден на морі також можуть виконуватися так звані «турбуючі дії» надводними кораблями, підводними човнами й авіацією з метою здійснення психологічного впливу на екіпажі суден, перешкоджання проведенню маневру і обмеження діяльності маневром. До їх числа можуть відноситися: • обмеження плавання цивільних суден через райони, які вважаються міжнародними водами, оголошення цих вод територіальними або зоною військово-морських навчань; • оголошення про тимчасову заборону діяльності на морі, закриття каналів проходження судна у зв’язку з ремонтом мостів, проведення донних чи інших робіт; • оголошення закритих для судноплавства районів на маршрутах руху суден; • загородження фарватерів (поромами, баржами, сітками, мінними банками); • безпосередній супровід суден бойовими кораблями; • небезпечне маневрування за курсом руху суден;

Кораблі НАТО виконують патрулювання в Середземному морі та здійснюють контроль судноплавства з метою надання допомоги у виявленні, стримуванні та захисту від терористичної діяльності

»

• • • • • • • •

• • • •

примус до зміни маршрутів прямування (під загрозою застосування зброї); перешкоджання вилову риби, також шляхом пошкодження (знищення) знарядь вилову; вихід для навчальних атак літаків зі зброєю на борту; відкриття вогню артилерійською зброєю за курсом проходження суден; обшук або захоплення окремих суден шляхом висадки збройних груп; конвоювання суден у райони збору; арешт членів екіпажу або пасажирів; знищення окремих суден на морі. В умовах сьогоденної зменшеної кількості одиниць корабельного складу ВМС ЗС України пропонуються наступні напрями розвитку захисту господарської діяльності на морі: визначити пріоритетні оцінки важливості об’єктів виробничої діяльності на Чорному та Азовському морях для їх захисту; збільшити кількість корабельного складу ВМС ЗС України; відпрацювати повну взаємодію із Морською охороною Державної прикордонної служби України; залучитися максимальною підтримкою з боку флоту НАТО у водах Світового океану. №3/2016

Profile for Defense bulletin

Оборонний вісник №3_2016  

Оборонний вісник №3_2016  

Advertisement