Page 1

Українська молодь

осінь-зима 2011, № 2 (2)


зміст Головна тема: українська молодь

Журнал «Діалог Євразії» Культурно-інформаційне видання Українського національного комітету Міжнародної громадської організації Платформа «Діалог Євразії» Видання зареєстровано в Міністерстві юстиції України Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 12525–1409Р від 28.04.2007 Засновник: ПП «Діалог культур» Осінь-зима, 2011 р. №2 (2) Платформа «Діалог Євразії»: Голова – Володимир Сергійчук Співголова – Гарун Токак Генеральний секретар – Ісмаїл Тас Український національний комітет Платформи «Діалог Євразії»: Голова – Сергій Телешун Координатор – Ґьокхан Демір Редакція журналу «Діалог Євразії»: Редакційна рада: Богдан Андрусишин Ґьокхан Демір Омер Дерменджі Іван Драч Діана Дуцик Юрій Кочубей Андрій Курков Марія Матіос Микола Рижков Володимир Сергійчук Сергій Телешун Ігор Турянський Григорій Халимоненко Юрій Шайгородський Олександер Шокало Над випуском працювали: Мустафа Аметов Ґьокхан Демір Володимир Сергійчук Олександер Шокало Адреса редакції: 01004, м. Київ, вул. Басейна, 21А, офіс 6. Тел/факс: +38 (044) 234 70 90; 234 72 10; 234 96 00 E-mail: ukraynadap@gmail.com www.daplatform.org.ua Друк: ТОВ “Київ Сіті Принт” м. Київ, проспект Перемоги, 53, оф. 5 (044)2228719 Наклад 2 000 примірників Застереження: Відповідальність за достовірність усіх фактів несуть автори публікацій. Відповідальність за зміст реклами несуть рекламодавці. Використання матеріалів із журналу «Діалог Євразії» в будь-якій формі дозволяється тільки з письмової згоди редакції.

4

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

Володимир Сергійчук Вічний рушій української революції

6-9

Василь КРЕМЕНЬ Молодь як сьогодення і майбутнє України

10-14

Інтерв’ю Ґьокхана ДЕМІРА з Борисом ЖЕБРОВСЬКИМ “Освіта - це надія кожної країни”

15-17

Богдан АНДРУСИШИН Молодь та освіта

18-21

Сергій ТЕЛЕШУН Світ перед кардинальними змінами: місце молоді в новій політичній культурі світу

22-24

Діана ДУЦИК Молодь проти приватності? Про ризики на небезпеки світової мережі

25-27

Григорій СЕРГІЙЧУК Соціальний оптимізм молоді - чинник розвитку сучасного українського суспільства

28-30

Олександер ШОКАЛО Світоглядні орієнтири української молоді

32-35

постаті: духовність Інтерв’ю з Любомиром ГУЗАРОМ “Духовний авторитет - це людина, яка має чітке поняття моральних вартостей”

36-39


зміст Мистецтво: традиція в сьогоденні Українське мистецтво на Венеційській бієнале

40-41

Іван ПАВЛЕНКО “Роксоланія” в Манісі

42-45

Шабен ГЮЛЬ Гарбуз-тиква: творчий шлях однієї рослини

46-48

ГеОГРАФІЯ ДІАЛОГУ: індійський досвід Мрідула ҐОШ Демократія і національна строкатість: індійський досвід

50-53

екологія: люди й вода Дмитро МОТРИЧ Сім кроків до води

54-57

Олександр ПОПОВ Заради чого ми п’ємо воду?

58-60

Ферідун ТЮФЕКЧІ Між Дністром і Прутом

62-63

Дмитро ШЕРИХ Що тече з крану?

64-65

Хроніка: діяльність платформи “діалог євразії” З’їзд Платформи “Діалог Євразії” Угода про співпрацю: Київ і Стамбул «Кляса» зблизила українських і турецьких письменників У Києві інтелектуалів поєднала толерантність «Хочу Жити! Дружити! Радіти!»

66 68-69 70-71 72-73 74-75

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

5


головна тема українська молодь

6

осінь-зима 2011 • № 2 (2)


головна тема українська молодь

К

оли в середині ХVІІ століття українська нація під проводом Богдана Хмельницького піднялася на збройну боротьбу за відродження власної державності, наша молодь активно прилучилася до цього всенародного здвигу. Тоді, за висловом українського літописця Самовидця, справді, все, що живе піднялося в козацтво. Відтак поряд з досвідченими запорожцями до повстанських лав ставали тисячі молодих юнаків, які згодом виростали в талановитих воєначальників, здібних дипломатів, особливо ж ті, хто встиг здобути освіту в Києві, Острозі чи Європі, водночас опанувавши іноземні мови. Саме з таких висунувся в провідники нації Іван Мазепа, іменем якого й досі називають українських самостійників. І він став символом для майбутніх поколінь, як треба згоріти в самопожертві заради всієї України. Приклад цей через сто років повторив Тарас Шевченко, який своїм генієм служив рідному народові з молодих літ в ім’я відродження української нації, який покликав до святої боротьби нові покоління молодих. І з-поміж тисяч і тисяч імен безіменних героїв, що згоряли на вівтарі боротьби за українське відродження, чи не найчастіше палали смолоскипами самопожертви наші юнаки. Це вони після смерті Шевченка першими взялися будити українське суспільство, створюючи громади. І саме в київській студентській громаді зусиллями Володимира Антоновича, Тадея Рильського, їхніх побратимів готувався ґрунт для усвідомлення власне українського єства. Знову ж таки з молодечих лав, бо молоді енергійніші, ще не пов’язані родинними узами, а відтак вільніші у виборі, з рештою, відчайдушніші. Це саме студенти-наддніпрянці зібралися на Зелені свята 1891 року на могилі Шевченка в Каневі й утворили „Братство тарасівців”, яке поставило собі за мету добиватися визволення рідного народу від чужоземного поневолення. І саме з лав тарасівців вийшов студент Київського університету Святого Володимира Микола Міхновський, який на Шевченківські роковини в 1900 році проголосив з Полтави й Харкова на весь світ революційну програму дій нашого народу на найближче майбутнє: „Самостійна Україна” – одна-єдина, нероздільна від Сяну по Кавказ! А ті з учнівської молоді, яким російський царат не давав можливості на рідній землі повноцінно сповідувати кодекс честі патріотаукраїнця, прилучали до відродження нашого єства своїх земляків на розселеннях, як полтавець Симон Петлюра на Кубані, де за революційну діяльність його двічі кидали за ґрати.

Водночас на західноукраїнських теренах, що на той час перебували в складі АвстроУгорщини, українська молодь через спортивні організації «Соколи» та «Січі» розгортала масове залучення до своїх лав юнаків і дівчат, які готуватимуться опановувати і військову справу в майбутньому. І коли з перших днів Першої світової українська справа покличе до життя подібні формування, то галичани одразу ж відгукнуться всенародним молодіжним здвигом січового стрілецтва. І на Наддніпрянщині наша молодь у ті нелегкі для України часи першою виходила на зримі й незримі барикади, аби відстоювати честь і гідність України. Скажімо, це вшанування в 1914 році в Києві Великого Кобзаря всупереч забороні царського уряду, хоч багатьом спудеям тоді довелося зазнати ув’язнення за участь у панахиді й маніфестації під синьожовтими прапорами. Але саме на той чин виявився запит української національної революції після лютого 1917 року по всій Україні, поділений на росій-

Володимир Сергійчук Голова Міжнародної громадської організації Платформа «Діалог Євразії», професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

7


головна тема українська молодь

Студентська ніч на Майдані. 2004 р.

І з-поміж тисяч і тисяч імен безіменних героїв, що згоряли на вівтарі боротьби за українське відродження, чи не найчастіше палали смолоскипами самопожертви наші юнаки.

8

ську й австрійську. І коли сини нашого народу в чужих шинелях зустрілися в бою один проти одного під синьо-жовтим прапором, вони зрозуміли, що брат воює проти брата. Відтак на фронтах розпочинається масове братання українців, вони усвідомлюють життєву потребу бути разом, як за козацької доби. І коли надто довірливим до російських соціалістів керівникам Центральної Ради не вистачило тверезого розуміння творити власну збройну силу, і українська державність через відсутність свого війська опинилась перед смертельною загрозою більшовицьких полків Муравйова, то під бойові прапори стала студентська й гімназійна молодь Києва. Саме студентський курінь, сформований в актовій залі університету Святого Володимира, виступив назустріч жорстокому ворогові під Крути. Так, тоді був нерівний бій, і столиця України не була порятована від орди Муравйова, але був порятований Державний акт незалежності УНР, ціною трьох сотен молодих життів, що затримали більшовицький наступ на Київ. І коли незалежність визнли 9 лютого 1918 року центральні держави в Бересті, Україна змогла стати рівноправною серед світового співтовариства. Відтоді молодь усвідомлювала свою причетність до утвердження права нашого народу на власне життя на рідній землі. Українське юнацтво не лише боролося під прапорами УНР, а й продовжувало національний здвиг у повстанських загонах протягом 1920-х років. А багато нашого молодого цвіту, здобувши в той час освіту на своїй землі, пішли з рідним словом до мільйонів українців, що розсели-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

лися компактними масами на далеких і близьких теренах від батьківщини. Завдяки самопожертві й подвигу ось таких носіїв знань відроджувалися тисячами українських шкіл простори «Сибіру несходимого», Сірої чи Зеленої України, Поволжя, Північного Кавказу, Слобідщини... Чимало з тих молодих українців, не забуваючи материнську мову, приносили писемність для малих народів, що її ще й не мали. Скажімо, селянський син Петро Скорик, який народився біля Владивостока, не тільки став першим учителем чукотських дітей, а й створив граматику чукотської та інших мов північних народів. Молодечий крутянський дух передався і через Збруч після 1920 року, коли за активної участі студентської молоді у вигнанні починає наростати енергія національного відродження, яке сформувалася 1929 року в ОУН. І активним чинником її в 1930-х роках у Краєві була студентська молодь. Згадаймо процес проти українських націоналістів після вбивства міністра Пєрацького в Польщі – всі ті, хто був засуджений спочатку до смертної кари, так уже й не змогли закінчити свої студії, оскільки перейшли в тюремні університети, такі як Береза Картузька. Подібним чином не давала можливості закінчувати університети студентам-оунівцям і більшовицька влада – за приклад тут може бути хоча б Львівський процес 1941 року. Але наше студентство, а за ним і ширші маси молоді й далі вели боротьбу за незалежність України. І не тільки участю в похідних групах ОУН на східні терени українських земель – аж до Вороніжчини, Кубані й Криму, але й у протигітлерівському й протисталінському підпіллі, у збройних лавах УПА. І цей чин був пронесений і важкими повоєнними роками, коли молодь провадила підпільну боротьбу проти більшовицького режиму не лише на західних окраїнах, а й на Наддніпрянщині. Скільки ж їх упало далеко від Батьківщини у комуністичних гулагах, включно з школярами, бо та нелюдська влада засуджувала до тюремного ув’язнення і дітей! Але цей революційний чин виявлявся в нашої молоді і в 60-х - 70-х роках минулого століття, зокрема виступом проти тоталітаризму щороку 22 травня, в день перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій Горі в Каневі, коли


головна тема українська молодь

українська молодь ушановувала Великого Так, багато сподівань молоді, яка добилася Кобзаря біля його пам’ятника в Києві. перемоги Помаранчевої революції, не виЗ горбачовською “перестройкою” першиправдали політики-демократи, від чого в нами до активної політичної діяльності взялася ших громадян опускаються руки. Але я глибосаме молодь. Як свідок можу говорити це про ко переконаний, що коли Україна покличе, вся своїх студентів з Київського національного наша молодь знову вийде її захищати – як у університету імені Тараса Шевченка, які вже 1918 під Крутами, як у 1990 на граніті в Києві… взимку 1988 року створили „Громаду”, що неБо молодь – це справжній і вічний рушій сла слово відродження українства в маси. Як української революції. наслідок – незбагненний для компартійної номенклатури потужний виступ українськоДорогою мети го студентства через голодування на майдані Незалежності в 1990 році. Цей виступ сколихЗ історії не вирвеш ні сторінки: нув усе українське суспільство, і це він готував Народну волю вже не зупинить! Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 Скажу я гордо: “Так, я – українка! року. Без активної участі нашого студентства не В мені вирує сивий дух століть.” відбулося б Помаранчевої революції в УкраїХай від Карпат і аж до шахт Донбасу ні. Це вони першими заполонили майдан НеОдин народ це небо поєдна. залежності, це саме вони написали на своїх В майбутнє світле ми підемо разом. прапорах: „Нас – багато, і нас не подолати!”. І саме за таких обставин викристалізовувалися Багато правд, а істина – одна. глибокі переконання української молоді, про Вже годі нам стояти на колінах! що засвідчує патріотичний вірш київської стуНароду вир в ярмо не запрягти! дентки Діани Руденко, яка передала настрої Іде мільйонолюдна Україна багатьох тих, хто був на майданах нашої держави. Вони чітко дали зрозуміти, що пора очиДорогою одвічної мети. щати нашу свідомість від багаторічного наму лу брехні, аби повертати справжню історичну Діана Руденко пам’ять, поважати рідну мову.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

9


головна тема українська молодь

МОЛОДЬ ЯК СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

У

Василь КРЕМЕНЬ Президент НАПН України, академік НАН і НАПН України, доктор філософських наук, професор

10

всі часи суспільство приділяло щонайпильнішу увагу молоді. Це пов’язано, по-перше, з тим, що порівняно з іншими соціально-демографічними групами вона має, за виразом Миколи Головатого, “найбільшу соціальну, професійну і в цілому життєву перспективу”, і, отже, від того, з якою життєвою позицією, з яким інтелектуальним і моральним багажем входять у велике життя молоді люди, вирішальною мірою залежить майбутнє будь-якої країни. А, по-друге, молодь уже і в своєму нинішньому, актуальному стані – це доволі великий і винятково важливий сегмент суспільства: молоді люди віком від 14 до 35 років складають в Україні приблизно третину населення – понад 15 мільйонів, при цьому їх справедливо вважають найбільш демографічно активною частиною суспільства, ядром економічного потенціалу ринку праці.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

Особливо зростає значення молодості як вікового періоду і молоді як специфічної соціально-демографічної групи в сучасному глобалізованому світі, що динамічно змінюється. Стрімкий технологічний і суспільний розвиток значною мірою знецінює знання, які передаються від покоління до покоління, і цей процес дедалі прискорюється. Тому варто прислухатися до думки провідних зарубіжних фахівців з молодіжних проблем, які наголошують, що переваги старшої генерації в знаннях і досвіді за сучасних умов помітно зменшуються або й узагалі зникають. У багатьох випадках батьки не мають готових відповідей на запитання своїх дітей, відтак настанови та приписи, до яких звикли старші покоління, в очах сучасної молоді нерідко позбавлені сенсу. І часто-густо вже не молодь бере за взірець алгоритми поведінки дорослих, а, навпаки,


головна тема українська молодь

характеристики, притаманні молоді та молодості, стали настільки важливими, що багато дорослих, на думку Кая Мюллера, переймають типовий для молодої людини життєвий репертуар. Отже, молодь, з одного боку, істотно визначає сьогоденне обличчя українського суспільства, з другого – дає точку відліку щодо напрямку, в якому воно буде рухатися в найближчому майбутньому і більш віддаленій перспективі. Під цим кутом зору, із цієї двоєдиної позиції, на мою думку, і слід обговорювати нині молодіжні проблеми. Аналіз даних соціологічних досліджень, зокрема і за участю науковців Інституту соціальної і політичної психології НАПН України, засвідчує, що попри всі можливі застереження молодь відіграє в українському суспільстві інноваційну, прогресивну роль. Молоді українці, світогляд яких сформувався вже за часів державної незалежності України, виявляють зазвичай вищий рівень державницької і національної свідомості, ніж старші покоління. Наприклад, 74,5 % молодих респондентів вважають, що хоч які б труднощі були на шляху нашої державності, Україна повинна бути незалежною, тоді як серед населення в цілому цей показник становить 67,7 %. Про патріотичні настановлення української молоді свідчать також результати міжнародного дослідження, в якому брали участь українські студенти: понад половину з них (55,4 %) заявили, що пишаються своїм громадянством. Це, знову ж таки, більше, ніж серед населення України в цілому (49,4 %). У символічному просторі української молоді центральне місце посідає державна символіка – синьо-жовтий прапор, тризуб, Державний Гімн. Як особистісно значущі символи України їх сприймають майже 54 % молодих респондентів віком від 18 до 29 років, тоді як у середній віковій групі (до 55 років) – лише 45,4 %, а в старшій (56 років і більше) – 42,1 %. Частіше, ніж представники старших поколінь, молодь називає серед символів України також національне вбрання, національні страви і напої, українську народну пісню, національні музичні інструменти, Майдан Незалежності в Києві, Тарасову могилу на канівській кручі тощо. Патріотичні преференції молоді здебільшого поєднуються з євроінтеграційними устремліннями. Понад 61% молодих громадян упевнені, що Україна – європейська держава і має прямувати в Європу (серед населення в цілому – 50,5 %). Майже така сама частка молоді (близько 60 %) висловлюється за вступ України до Євросоюзу (у середній віковій групі – 48,9 %, у старшій – 38,1 %). Інноваційна роль молоді чітко простежуєть-

ся також в економічній сфері, реформування якої на ринкових засадах є ключовим напрямом і найголовнішим чинником модернізації суспільства. На запитання про те, чи бажали б вони започаткувати власний бізнес, 53,1 % молодих людей відповіли “так” і 25,3 % – “скоріше так”. Наміри середньої і старшої вікових груп у цьому плані значно скромніші: у першій твердо відповідають “так” 33 % опитаних, у другій – лише 19 %. Нарешті, безперечною перевагою молоді є активне освоєння сучасного інформаційного простору, новітніх інформаційнокомунікаційних технологій. Серед молодих людей віком від 18 до 29 років комп’ютером користуються 79 %, мережею інтернет – 69,6 % (у середній віковій групі відповідно – 49,4 % і 39,5 %, у старшій – 10,3 % і 9,2 %). Є також дані, згідно з якими у віковому складі інтернеткористувачів України “питома вага” молоді 15–35 років сягає 85 %! Усе це виводить молоде покоління на передній край суспільного прогресу, робить відкритим до сучасного світу, “своїм” у його глобальних координатах, сприйнятливим до науково-технологічних і соціальних змін. Водночас помилкою було б закривати очі на ті проблеми, що існують і нерідко загострюються та нагромаджуються в молодіжному середовищі, викликаючи стурбованість як за долю молодого покоління, так і за майбутнє України. Виділю деякі із цих проблем. Перша. Попри, здавалося б, надмірний і всеосяжний прагматизм сучасної молоді, наріканнями, на який рясніють наукові праці й публіцистичні виступи в ЗМІ, дедалі очевиднішими стають тенденції нереалістичного, а почасти й безвідповідального планування свого майбутнього значною її частиною. Так, здійснюючи первинний професійний вибір, нинішні старшокласники кладуть у його основу передусім інтерес до професії, очікуване задоволення від праці (50,3 %), у чому, зрозуміло, немає нічого поганого, але прикро, що при цьому менше третини враховують власні здібності та запити на фахівців на ринку праці і лише кожний п’ятий спирається на знання про майбутню професію. Тож і не дивно, що майже половина працюючої молоді (47 %) сьогодні трудиться не за фахом, не кажучи вже про тих, хто взагалі залишився без роботи (частка молодих людей віком від 15 до 28 років серед безробітних становить 35 %). Друга. Стан громадянської свідомості й, відповідно, громадянських практик молоді мають вади. Це виявляється, з одного боку, в низькому рівні політичної та правової компетентності молодих людей (трохи більше третини з них (34,7 %) добре уявляють, що нині відбувається

Тож будьмо оптимістами. Наша молодь має шанси вивести Україну в найближчому майбутньому на якісно вищий рівень розвитку. Але водночас пам’ятаймо, що це залежить від того, чи вдасться нам сьогодні вивести на якісно вищий рівень українську освіту.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

11


головна тема українська молодь

в політиці та в поточних державних справах, і ще менше (18,1 %) знають, що робити, аби їхній голос був почутий, коли йдеться про важливі державні проблеми), з другого – в суперечливому, індиферентному, а подекуди й нігілістичному ставленні до правових норм, недостатній повазі до законів держави або й схильності їх порушувати. Як наслідок, нерідко складається парадоксальна ситуація: молоді люди потерпають від порушень чинного законодавства й разом із тим самі беруть у них участь. Це простежується, скажімо, на прикладі ставлення українського студентства до таких ганебних явищ, як корупція та хабарництво. Відповідаючи на запитання “Як Ви вчинили б, якби хтось із викладачів запропонував Вам за певну винагороду допомогти держати бажану оцінку?”, 27,8 % студентів зізнаються, що скористалися б цією пропозицією, 15 % – що порадили б скористатися нею знайомим, які в ній зацікавлені. Зрозуміло, з таким рівнем толерантності молодого покоління до корупційних діянь перспективи розбудови в Україні громадянського суспільства і правової держави опиняються під великим питанням. Третя. Молоді люди здебільшого віддають перевагу таким смисложиттєвим цінностям, як

12

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

здоров’я, міцна сім’я, матеріальний добробут, створення в суспільстві рівних можливостей для всіх, цікава робота. На перший погляд, особливих сумнівів такі орієнтації викликати не повинні. Дослідники, як правило, акцентують увагу хіба на тому, що в системі ціннісних орієнтацій молоді занадто велике місце часом посідають гедоністичні пріоритети (розваги і задоволення), а прагнення добробуту не завжди поєднується з поціновуванням головного засобу його досягнення – роботи. Але справа не тільки в цьому. У розвинених країнах світу ще в другій половині минулого століття розпочався процес, що його відомий американський політолог і соціолог Р. Інглехарт назвав “тихою революцією свідомості”. Суть його полягає, як відомо, в переході від “матеріалістичних” цінностей, пов’язаних із матеріальним добробутом, фізичною і психологічною безпекою, до “постматеріалістичних”, під якими розуміють цінності особистісної свободи і незалежності, збереження соціального і природного середовища, пізнання і творчості, саморозвитку і самореалізації. А вони в сучасної української молоді зазвичай перебувають на периферії ціннісної свідомості. Отже, ціннісні преференції більшості юнаків та дівчат є, на жаль, преференціями не завтрашнього і навіть не сьогоднішнього, а вчорашнього дня. Четверта. Безпосередню загрозу майбутньому України, національній безпеці становить катастрофічне зниження рівня здоров’я молоді. Хоча вона, відносить здоров’я до найважливіших цінностей, проте здебільшого не поспішає піклуватися про нього: під час одного з усеукраїнських “молодіжних” опитувань лише 32,2 % респондентів зважилися зазначити, що добре піклуються про своє здоров’я, інші вказали, що піклуються посередньо ( 57,8 % ) або й погано ( 8,4 %) чи утримались од відповіді (1,6 %). Чим це пояснити? Мабуть, не в останню чергу браком у сучасної молоді здатності до адекватних самооцінок. Адже близько 70 % молодих респондентів вважають стан свого здоров’я задовільним (74% старшокласників, 68 % студентів та 64 % працюючої молоді), що явно суперечить об’єктивним показникам. Дошукуючись коріння окреслених і багатьох інших проблем, що існують у молодіжному середовищі, можна називати найрізноманітніші причини – соціальні, економічні, політичні. Однак найважливіша з них вочевидь полягає в тому, що українське суспільство досі не позбулося успадкованого з радянських часів ставлення до молоді переважно як до об’єкта впливу, пасивного успадковувача матеріальних надбань та світоглядних приписів, а не суб’єкта суспільних перетворень і творця власного життя.


головна тема українська молодь

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

13


головна тема українська молодь

Доволі симптоматичним у цьому плані є, наприклад, те, що молоді люди, за їхнім власним визнанням, як правило, не мають змоги впливати на суспільні процеси (73%) і на дії влади (62%), невдоволені можливостями свого впливу на умови, в яких протікає їхнє життя (54%). Це неминуче обертається гострим дефіцитом суб’єктності в самої молодої людини. Свої життєві невдачі молодь пояснює переважно зовнішніми причинами: завадила ситуація в суспільстві, бракувало можливостей (38,5%), несприятливо складалися обставини (29%), не було справедливості (19,2 %), ніхто не допоміг (15,1%). І тільки менше чверті опитаних (23,7%) намагаються побачити причини невдач у самих собі – у тому, що не вистачило сміливості, здібностей, упевненості у своїх силах тощо. Отже, дбаючи про майбутнє України, слід наполегливо і цілеспрямовано примножувати суб’єктний потенціал молодого покоління. Головну роль у цьому покликана відіграти вітчизняна система освіти, перебудована з урахуванням викликів сучасного світу. Інтереси дальшого розвитку суспільства вимагають такої організації навчально-виховного процесу, яка б забезпечувала формування самодостатньої творчої особистості, інноваційної людини, здатної не просто повторювати те, що було зроблено до неї, та адаптуватися до вже зробленого, а оволодівати знаннями для створення нового, самостійно робити відповідальний, морально виважений життєвий вибір, органічно сприймати і творити зміни. Чи реально цього домогтися? Досвід кращих

14

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

педагогів-новаторів, зокрема тих, яки беруть участь в експериментах, що їх проводять наукові установи НАПН України, доводить, що так. Пошлюся лише на один приклад. Нещодавно завершився експеримент усеукраїнського рівня, що протягом трьох років проходив на базі Канівської гімназії імені Івана Франка Черкаської області і мав на меті перебудову навчально-виховного процесу на засадах розробленого вченими академії суб’єктно-вчинкового підходу. Про його результативність свідчать статистично достовірні емпіричні дані, згідно з якими випускники гімназії порівняно зі своїми однолітками вирізняються значно вищим ступенем психологічної готовності до вчинку, духовного і морального розвитку, зовсім іншим розумінням сенсу життя. Так, з-поміж термінальних цінностей (за методикою М. Рокича) учасники експерименту найвищі рангові місця відводять активному і діяльному життю, творчості, свободі, пізнанню, самостійності в судженнях і діях, з-поміж інструментальних – відповідальності, впевненості у своїх силах, сміливості в обстоюванні своєї думки, твердій волі та широті поглядів. Як бачимо, їхні ціннісні орієнтації докорінно відмінні від тих рутинно “матеріалістичних”, про які йшлося. Тож будьмо оптимістами. Наша молодь має шанси вивести Україну в найближчому майбутньому на якісно вищий рівень розвитку. Але водночас пам’ятаймо, що це залежить від того, чи вдасться нам сьогодні вивести на якісно вищий рівень українську освіту.


головна тема українська молодь

Борис Жебровський: «Освіта – це надія кожної країни» Інтерв’ю Ґьокхана Деміра з заступником Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Борисом Жебровським. - Борисе Михайловичу, чим живе сьогодні освіта України? - Як і годиться, надією. І підставу для цього маємо. Третій Всеукраїнський з’´їзд працівників освіти одностайно (1000 делегатів) проголосував за Національну стратегію розвитку освіти на 2012-2021 роки. Визначилися, куди йдемо. Окрім того, Уряд затвердив Державні стандарти середньої школи, і з 1 вересня 2012 року вона житиме з новим змістом. - І що у ньому нового? - Якщо дуже стисло – намагаємося максимально розвантажити освітні програми. Щоб дерево ожило, потрібно позбавитись від сухих гілок, а їх уже занадто багато. Розширюємо поле для творчості шкільних колективів – на 70% ÷ 50% скоротили питому вагу Держстан-

дарту в освітніх програмах. Іноземні мови всі школярі України вивчатимуть з 1-го класу, інформатику – з 2-го. З 5-го класу – друга іноземна. Уроки фізичної культури перетворяться на заняття будь-яким видом спорту, і без оцінок. У цілому весь навчальний процес буде підпорядкований головному – піклуванню про здоров’я дітей. - А як учительство, готове до цього? - Не зовсім. Тому починаємо глибоку реформу педагогічної освіти. Опора – на талановитих. Буде складно. Відмінною рисою останніх років є відсутність вакансій у школах країни. Отже, з’явилася конкуренція. Це стимулює. Якщо на початку 2011 року лише 40% учителів володіли комп’ютером, то на кінець року – практично всі 100 %. - Це нові вимоги?

Ґьокхан Демір Координатор Українського національного комітету Платформи “Діалог Євразії”

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

15


головна тема українська молодь

Не кажи «я не вмію», потрібно казати «я навчуся».

16

- Так, це – один з пунктів Державної програми широкомасштабного застосування ІКТ у навчальному процесі з красномовною назвою «100 відсотків». - А це правда, що на засіданні Уряду розглядаються питання дошкільної освіти, а міністр Дмитро Табачник оголосив «хрестовий похід» за повернення дитячих садків? - Ще яка правда! У нас навіть Президент усі виступи на освітні теми починає з дошкільної освіти. Існує Державна програма її розвитку до 2017 року, відбувся І Всеукраїнський з’їзд працівників дошкільної освіти. Нова вимога Закону – обов’язкова дошкільна освіта з 5 років. Для 5-ти річних затверджено програму «Упевнений старт». Створено Асоціацію дошкільних працівників, уже нікому не потрібно доводити, що саме у нас вважається фундаментом освіти. До речі: лише у 2011 році були відновлені тисячі місць у дитячих садочках. - Стандарти, нові технології, сучасний зміст, але все одно головна фігура – учитель. Чи не так? - Звичайно. До класу заходить учитель. Хто він? І заради чого прийшов до дітей? Щоб учитель любив дітей, необхідно, аби суспільство поважало і піклувалося про вчителя. На жаль….. - Болюча тема? - Була і залишається, але це – окрема велика розмова. - А що Вас іще турбує? - Звичайно, управління. Знаєте, здійснювати глибокі реформи в період економічної кризи – занадто сміливе заняття. Але реальне! А по-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

трібно всього лише знайти й дати можливість працювати розумним, творчим керівникам від міністерства до школи й дитячого садка. - Що ж стає на заваді? - Політика. Інертність. Як звільнити? Де знайти? Ордени на лацканах. Звання та титули. Вертикаль управління освітою, утворена за десятки років, як фортеця. Але настав час її штурму. - А може, варто застосувати досвід інших країн? Ви, як президент Міжнародного педагогічного клубу європейських країн, обізнані на цьому. - Досвід інших допомагає будувати, а своє ламати потрібно самим. - До речі, про міжнародний досвід. У Києві в кінці вересня відбувся Форум міністрів освіти Європи. Що вирішували міністри? - Одностайно прийшли до висновку, що настав час створення єдиного освітнього простору – від дитячих садочків до університетів. Визначили можливі напрямки. Усе це склало зміст підсумкового документа «Київське комюніке». Раджу прочитати. Розміщено на сайті Ради Європи англійською, французькою та російською мовами. - Обов’язково це зроблю. Але, якщо можна, декілька прикладів: що саме пропонується? - Пропонується максимально розвивати прямі контакти навчальних закладів, як свого часу це зробили Київ і Стамбул, створювати міжнародні школи. Велике починаеться з малого. Крім цього, кардинально переглянути шкільні програми з історії. Розробка спільних посібників і підручників.


головна тема українська молодь

Спільний досвід підготовки й перепідготовки учителів. Вивчення іноземних мов, дистанційна освіта. Спільні практичні акції й справи. І найголовніше – толерантність має стати сучасною ідеологією молоді. Ми живемо в одному домі. Так, на різних поверхах, але це вже не кордони. І наші діти – в одному дворі, де 2-3 тисячі кілометрів уже нічого не означають. - Але у дворі, буває, хлопці б’ються… - Якщо захищають слабких або за справедливість – нехай, це життя. - А що це за «бронепоїзд» з українськими прапорами 16 вересня прибув з Києва до Москви, де на Київському вокзалі під звуки духового оркестру його зустрічало все «освітнє» начальство Росії, яке очолив міністр Андрій Фурсенко? - Ну, «бронепоїзд» залишився на «запасних путях», а до Москви прибув педагогічний склад: майже 400 кращих освітян прибули на Дні освіти і науки України в Російській Федерації, від вихователів дитячих садків до університетських професорів. До речі, у сфері освіти міжнародна співпраця у такий спосіб застосована вперше. - А результати? - Десятки угод, можливість порівнянь, нові ідеї, друзі, чудове спілкування й творчий настрій. Наступного року чекаємо на російських колег у себе. - Борисе Михайловичу, а якою Ви бачите школу років так через 20-30? - Школою з особистим освітнім маршрутом для кожного учня, адже ми дуже різні. Але заради однієї мети – максимального

розкриття творчих можливостей кожної дитини. І звичайно, виховати в кожному любов до всього живого, людяність і піклування про довкілля. - А це реально? - Звичайно ж, ні, якщо над цим не працювати і не ставити такої мети. Але вибору не бачу. - І останнє: в Інтернеті з’явилося багато афоризмів із Вашої книжки «Сам собі думаю», а як на Вас, які найбільш влучні? - Усі. А науку маю від своєї 4-річної внучки Марусі: – Не кажи «я не вмію», потрібно казати «я навчуся».

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

17


головна тема українська молодь

Молодь та освіта

М Богдан АНДРУСИШИН Доктор історичних наук, професор, академік Української академії політичних наук, проректор Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

18

олоді люди всього світу розуміються між собою краще, ніж з своїми попередніми поколіннями, навіть в силу релігійних, політичних та національних розбіжностей. Молодь різних країн по духу ближча одна до одної, ніж до свої батьків, через те, що на неї діють сучасні зовнішні чинники: лінгвістичний глобалізм, виховання Інтернетом, комп’ютерними іграми, масовою культурою, сучасними неформальними течіями та філософією комерціолізації. Проблеми, з якими стикається сьогодні молодь Десять найпопулярніших вакансій на ринку праці США в 2010-му році не існували в 2004 р. Молода людина до 40-річного віку змінить 10-14 місць роботи, а кожен четвертий змінюватиме роботу не менше одного разу на рік, кожен другий – кожні десять років. Кількість технічної інформації збільшуєть-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

ся вдвічі кожні два роки, а це означає, що для студента технічної спеціальності інформація, засвоєна в перші два роки, не буде актуальною уже на третьому році навчання. І цей список можна продовжувати до нескінченності. Із ним можна погоджуватися або не погоджуватися, але неможливо заперечити той факт, що однією з найбільших проблем сучасної молодої людини є невизначеність. Вище зазначені факти наведені на сайті: http://jess3.com/, що спеціалізується на візуалізації фактів (інформаційних даних). Молодь не знає чого очікувати? Невизначеність та прагнення уникнути проблем? Бажання уникнути критичних ситуацій? Відсутність тих, хто може порадити? Адже в силу нівелювання авторитетності церкви, держави, інституту сім’ї для молодої людини практично не залишилось тих, хто може дати актуальну і цінну пораду. Інколи деякі з вищезазначених


головна тема українська молодь

інстанцій, може замінювати та взаємодоповнювати освіта (наприклад, в Україні опитування говорять, що молода людина довіряє першій вчительці більше, ніж батькам чи священику). Інформаційна революція породила кризу цінностей. І сьогодні у величезних потоках інформації не тільки батьки, вчителі, духовні наставники нездатні надати правильні поради, які молодь готова сприйняти, адже не всі вони можуть сприймати світ, як молодь, і перебудовуватися. На превеликий жаль, криза цінностей має місце і в середовищі самої молоді, адже виникає підміна понять, і все більше авторитетів нівелюються. Прикладів для наслідування немає, винятки становлять телевізійні та Інтернет-образи. Молодь закривається в собі, у неформальних об’єднаннях, де розуміють один одного, де проблеми близькі та ясні. Яскравим прикладом того, що молодь (у даному випадку мається на увазі студентська молодь виключно) намагається шукати вирішення своїх проблем у собі, у своєму середовищі є студентське кураторство, тюторство. У пост-радянських країнах у системі освіти збереглося таке поняття як академічне кураторство. Коли викладач отримує академічну групу як опікун і в ході спілкування з нею займається її вихованням, розв’язанням поточних проблем та моделюванням її розвитку й поведінки. Але як механізм соціалізації воно себе потроху почало відживати, адже викладачі не завжди могли дати актуальні поради, спрямувати у потрібне русло. Також не слід забувати, що існує «так званий» комунікативний бар’єр між студентом та викладачем. Розв’язанням ситуації стало “студентське кураторство”, коли замість викладачів у групи першого та другого курсів почали приходити студенти-куратори старших курсів. Студенти, які добре знали всі проблеми даного періоду і вдало їх пережили, зробили правильні й потрібні висновки. Партнери, які знали всі тонкощі академічного життя, вміли подати всю потрібну інформацію. Саме з їхніх вуст інформація сприймалася адекватно та незаангажовано. Таким чином, студентські куратори мають кредит довіри від своїх молодших колег, авторитет та певного роду духовне лідерство, яке спричиняє бажання наслідувати й бути таким же успішним, здібним, реалізованим. Звичайно, така форма виховання молоді та пошуку відповідей на вікові питання є дещо ризиковано, але вона дає свої плоди. Можливо, у західних країнах це і не нове рішення, але воно дуже вдало працює сьогодні в Україні, пройшовши певні перехідні етапи.

Шанси та можливості, які сьогодні доступні молодим людям Якщо говорити про шанси та можливості молоді, то, як писав Біл Гейтс у статті „11 речей, які Тебе забули навчити у школі”: “смажити бургери у Макдональдсі – не нижче Твоєї гідності. Твої діди та прадіди назвали б будьяку, навіть таку можливість, прекрасним шансом.” Беззаперечний факт, що спектр можливостей сучасної молодої людини надзвичайно широкий, тому я волів би виділити три найважливіші, які, на мою думку, є найбільш значущими: - Доступність освіти. Звичайно, говорити про доступність освіти в повному обсязі ми не можемо, але, порівнюючи з попередніми століттями, коли освіта залишалась елітарною, коли доступ до знань та інформації був обмежений, сьогодні ми маємо дещо іншу ситуацію. Зараз існують Вільні (Відкриті) університети, дистанційні центри навчання, віртуальні школи, центри навчання протягом життя (long life learning center), інклюзивні центри освіти та уряди країн, що констатують постійну стурбованість рівнем освіченості населення. Ми можемо говорити про певний рівень доступності освіти, але зауважимо, що від ідеального рівня вона дуже далека. - Академічна мобільність та діяльність освітніх фондів (Fullbright, DAAD, Tempus, B&M Gates foundation, фонди великих (зокрема, ІТ корпорацій, etc). Діяльність таких установ дають змогу молодим людям навчатися та проходити стажування в інших університетах, у інших країнах, на інших континентах. Нові стандарти освіти, різні підходи, методики, програми. Все це формує сильну особистість, яка знає та поважає полікультурність, глобалізм, мир, свободу, демократію. Діяльність міжнародних освітніх та культурних фондів є важливим інструментом у вихованні молодої людини в глобальному плані. - Свобода висловлювань, обмін думками та ідеями, свобода комунікації, що базується на основі мережі Інтернет. Це можливість черпати інформацію від раніше закритих джерел та бути присутнім на заходах (конференціях, семінарах, лекціях), на яких ні фізичної, ні економічної змоги бути присутнім не було. Це можливість спілкуватися з людьми, які колись могли бути закриті у стінах маленької кафедри провінційного містечка чи студентами твоєї спеціальності іншого навчального закладу на іншому континенті. Усе вищезазначене формує новий тип молодої людини як комунікабельної, глобальної та освідченої особистості, яка прагне розвитку,

На превеликий жаль, криза цінностей має місце і в середовищі самої молоді, адже виникає підміна понять, і все більше авторитетів нівелюються. Прикладів для наслідування немає, винятки становлять телевізійні та Інтернет-образи.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

19


головна тема українська молодь

...на сьогодні спостерігається надто великий ступінь комерціалізації освіти, і, власне, наявність таких понять, як кредит на навчання уже говорить про те, що сучасне суспільство розглядає освіту як товар...

20

миру та реалізації власних ідей, у комплексі індивідуальної та професійної самореалізації. Саме така людина змінює стереотип багатьох: Молодь vs Освіта; перетворивши її на Молодь + Освіта. Освіта як рушій розвитку та джерело рішень не тільки професійних, але дуже часто і особистих. Освіта як простір незалежності, виховання та досягнення результату. Освіта як простір міжкультурного, наукового, глобального діалогу. Критичні ситуації Молодь, а особливо студентська – політично активна частина суспільства, реактивне паливо, що живить двигун суспільних змін. Про це особливо яскраво свідчить весна 2011 року, яка запам’яталася низкою революцій у Північній Африці та на Близькому Сході, коли молодь вирішувала долю всієї країни, виходила на вулиці й змітала режими. Молодь поєднала все найкраще, що їй притаманне від природи: молодіжний максималізм та патріотизм, бажання жити краще та віру в гарне майбутнє. Хоча дуже часто і констатували, що молодь спить, вона пасивна, не готова брати все у свої руки. Але у критичні моменти, у моменти максимальної відповідальності молодь вирішувала напрямок розвитку. Ми знаємо і виступи студентів у Пекіні наприкінці 80-х, і Празьку весну, і початок 90-х на пострадянському просторі. Але повернемося до революцій 2011 року, з чого вони розпочалися? Коли на торговому ринку в Тунісі молодик Мухаммед Буазізі, отримавши диплом місцевого вишу, не зміг знайти роботу за спеціальністю, був змушений торгувати фруктами, які згодом відібрали, адже на них не було ліцензії, яку законним шляхом отримати було неможливо, з відчаю підпалив себе. Це стало початком масових виступів. Даний інцидент демонструє дивне поєднання понять молоді та освіти, коли остання не виправдала надій першої. Коли освіта, яка вважається пере-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

пусткою в гарне життя, твердою сходинкою кар’єри, еталоном якості та запорукою успіху, стала причиною розчарування, втрати надії, опускання рук та великої депресії й відчаю, що призвело до акту самоспалення. У такі моменти ми розуміємо, як тісно пов’язана освітня політика із життям молоді. Особливо гостро відбиваються на добробуті держави невдалі соціальні обставини, треті зовнішні чинники, непристижність освіти, її відірваність від реальних потреб ринку, трудова дезорієнтованість, соціальна безвідповідальність. Вищезазначені приклади – це не тільки проблематика Сходу чи Африки, це й актуальні будні стабільної та розвиненої Європи, адже буденним явищем стали виступи молоді Іспанії та Греції, яка вимагає роботи за фахом, Сполучених Штатів, що вимагає доступних навчальних кредитів та гарантій на незбільшення відсоткових ставок на вже взяті. Але найбільш показовими в даній ситуації будуть приклади демонстрацій у Лондоні наприкінці 2010 року, коли студенти почали захоплювати університети, нападати на офіс правлячої партії, чинити безпорядки на вулицях міст та навіть атакувати авто Принца Чарльза. Виступи британської молоді були пов’язані з прийняттям закону, що дозволяв університетським автономіям


головна тема українська молодь

підвищувати вартість навчання у кілька разів, демонстрації в Австрії, коли студенти завели в навчальні аудиторії бомжів та самі поселилися в аудиторіях, були спрямовані проти урізання соціальних гарантій студентів. Таких прикладів безліч, але вони зазвичай часто говорять про одне й те саме: уряди багатьох країн недостатньо приділяють уваги питанням молоді та освіти. Адже на сьогодні спостерігається надто великий ступінь комерціалізації освіти, і, власне, наявність таких понять, як кредит на навчання уже говорить про те, що сучасне суспільство розглядає освіту як товар, що має свою конкретну цільову аудиторію, яка у переважній більшості полягає у молоді. Також дуже часто ми можемо спостерігати велику заполітизованість стосовно молоді та освіти, коли керівники держав, остерігаючись виступів та демонстрацій молоді, обмежують користування мережею Інтернет чи відключають певні сайти, обмежують доступ незалежної преси в країну чи обмежують вільні збори (Іран, Північна Корея, Китай). Висновок Молодь переживає не найкращий час. Коли не всі дорослі можуть зорієнтуватися в сучасних умовах ринку праці, освіти, політичних реаліях, молодь намагається будувати своє майбутнє. І саме в такій ситуації, коли одвічні канони, цінності та інституції типу церкви, сім’ї, класичного університету, влади втрачають свою авторитетність, молодь дуже легко може стати інструментом зовнішнього впливу третіх сторін, вона може бути інструментом державних переворотів, революцій, суспільних заворушень або гарантією диктатур та політичних режимів. Проте це одна сторона медалі, а є й інша.

Наприклад, Марк Цукерберг, будучи студентом другого курсу, в стінах рідного Гарвардського університету заснував Facebook. Проект, який станом на 2011 рік об’єднав до одного мільярда користувачів по всьому світу і далі об’єднує, дає платформу для обміну думками, ідеями, новинами та бажаннями. Дещо раніше Сергій Брін та Ларі Пейдж, випускники Стенфорду, заснували Google, який тотально змінив і сам Інтернет, і суспільство в цілому і, що найцікавіше, змінює й далі. Саме пошуковик змінив ставлення людства до інформації, маса якої у найближчі кілька років буде подвоюватися кожну добу. І скажіть, хто може уявити сьогодення без винаходу цих двох молодих людей? Вдале поєднання молодіжного максималізму, креативності, нестандартного бачення світу, незаангажованості цінностей та вільної академічної атмосфери можуть творити дива, гарний, прекрасний результат, результат, який може змінювати саме суспільство. Але поєднання цих, на перший погляд простих понять – молодь та освіта – може кардинально відрізнятися від депресії та самознищення, як у випадку з Мухаммедом Буазізі в Тунісі, до створення нових позитивних проектів, які міняють суспільство та світ уцілому, як у випадку з Цукербергом, Пейджем та Бріном у США. Тому саме у рамках діалогу, маючи прекрасний потенціал молоді, її максималізм, творчість, бажання зростати й небажання миритися з несправедливостями та нереальністю ситуацій з однієї сторони та традиціями академічності, науковими напрацюваннями, навчальними традиціями, ми маємо запропонувати правильне поєднання цих простих понять: молодь та освіта.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

21


головна тема українська молодь

СВІТ ПЕРЕД КАРДИНАЛЬНИМИ ЗМІНАМИ:

МІСЦЕ МОЛОДІ В НОВІЙ ПОЛІТИЧНІЙ КУЛЬТУРІ СВІТУ

М Сергій ТЕЛЕШУН Професор, доктор політичних наук, голова Національного комітету Платформи «Діалог Євразії».

22

ежа між добром і злом, особливо в умовах кардинальних суспільних змін, стає дедалі тоншою і не завжди зрозумілою для більшості населення. Чергові інформаційні цикли розвитку людства створюють нові суспільно-політичні, соціально-економічні та гуманітарні виклики, які вимагають кардинальних змін у соціальній структурі суспільства і адекватного реагування на них з боку національних еліт. Як відомо формула соціальноекономічних змін полягає у чергуванні фаз – фази піднесення і фази криз, при яких відбувається руйнування усталених форм людського співіснування. Соціальні кон-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

флікти стають фундаментом утворення нових форм суспільної поведінки найбільш активних соціальних груп населення. Насамперед мова йде про соціокультурне та інформаційне середовище молоді. Каталізатором структурних змін у перше десятеріччя ХХІ ст. стали кризові явища, що охопили у тій чи іншій мірі більшість країн світу. Їх поява свідчила про крах масової культури «неконтрольованого споживання і швидких грошей». Хибна монетарна політика, нерозумі банківські ризики, безвідповідальність управлінського менеджменту і соціальна стагнація породили таке явище, як віртуальна економіка, яка в свою чергу сформувала покоління нових соціальних


головна тема українська молодь

акторів, яких можна назвати «безвідповідальними споживачами». За цих умов рецидиви або друга хвиля кризи можуть спровокувати не тільки економічну катастрофу в окремих реґіонах світу, а й насамперед кардинально змінити соціальну інфраструктуру і суспільні відносини у найбільш розвинутих країнах світу. Неефективність існуючих суспільнополітичних, соціально-економічних і міжнародних інституцій, деградація офіційної етики й традиційних ідеологій, виникнення нових політичних течій і масових субкультур, економічні кризи, обмеженість ресурсів провокують системні громадянські конфлікти у вигляді контрольованого хаосу, де традиційно основною рушійною силою є молоде покоління. Масові протести, особливо з боку молоді виникають тоді, коли в них, можуть бути зацікавлені реальні політичні, релігійні, етнічні сили та групи впливу, або ж за умов соціально-духовної нереалізованості активної частини населення (при достатньому освітньому рівні) в існуючій системі суспільних відносин. Молоде покоління європейців, і не тільки європейців, стикається з радикальною зміною гуманітарних пріоритетів. Відбувається процес переформатування «консенсусного поля», яке визначало основні пріоритети і мотивації різних соціальних, етнічних, релігійних груп, щодо бажання жити разом у суспільстві й дотримуватися спільно визнаних правил проживання на конкретній території, поважаючи її закони, звичаї й традиції. За цих обставин, цілком логічно, втрачаються традиційні суспільні зв’язки й комунікації між державними, громадськими, політичними інституціями. А вивільнена агресія спрямовується на формування нових субкультур та нелегітимних груп тиску, які намагаються інтегруватися в політикоекономічний простір сучасного світу через негативні й позитивні канали комунікацій: транснаціональну корупцію, злочинність, тероризм, наркотрафік, моду, мистецтво, нові технології тощо. Варто ще раз зазначити, що дати однозначну оцінку багатьом новим явищам, які можуть стати базовими у новій політичній і гуманітарній культурі, поки достатньо важко. Проте молоде покоління більш чутливо реагує на зміну суспільних відносин і виникнення нових культурних тенденцій. На відміну від космополітичного полікультуралізму, в умовах кризи і домінування нових інформаційних технологій, виникають осередки «нових нігілістів еклектиків», що на-

магаються знайти своє місце у системі традиційних відносин сталих демократичних суспільств або так званих транзитивних суспільств перехідного типу. Насамперед мова йде про «культурні революції» у Старій Європі, Китаї, США, на середньому Сході тощо. Проте в багатьох випадках методи так званої «соціальної реабілітації» сучасної молодої людини викликають багато запитань. Сучасний стан речей можна охарактеризувати, як втома суспільства від «традиційної політкоректності», яка не змогла відповісти на глобальні виклики, щодо співіснування різних культур у сучасних умовах. Молоді активні громадяни втратили можливість легально відстоювати свої погляди й вирішувати актуальні проблеми сучасності, в окремих випадках скочуючись на шлях свідомого чи несвідомого екстремізму. Натомість європейська політична еліта не змогла швидко відреагувати на суспільні загрози і запропонувати нову стратегію «домінуючого соціок ульт уралізму», яка б

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

23


головна тема українська молодь

Моральний виклик перед різними поколіннями, етнічними групами, конфесіями, політиками, бізнесом полягає в тому, аби бути соціально відповідальними за власні вчинки й узгоджувати власні інтереси з суспільною правдою, яка не повинна стати заручницею політичної чи економічної доцільності.

24

забезпечила відносно стійкий баланс між інтересами: національних держав, як станового хребта соціального порядку; інтересами громадянина, як платника податків та ключового носія культурних і демократичних традицій громадянського суспільства, а також інтересами представників нових етнічних культур і звичаїв. Насамперед мова йде про те, що зручний стан мультикультуралізму в умовах демографічної кризи і економічних негараздів провокує до виникнення стихійної хвилі антиміграційних процесів та міжетнічних конфліктів, що в цілому дискредитує демократичні інститути й цінності. Ми можемо говорити про те, що в середовищі молодого покоління формується думка про «чужу Європу», як для більшості корінного населення так і новоприбулих, але їх трактування цієї тези є суперечливим. Крім того, світ поступово опиняється в «посткомп’ютерній ері», коли наша персональна інформація стає дедалі більш публічною і контрольованою, а громадяни можуть стати об’єктом масових маніпуляцій через систему «контекстного інтелекту» з боку третьої сторони. Все це разом формує пул системних загроз, особливо для молодого покоління, яке буде формувати наступну політику співіснування. Адекватна ж інтелектуальна реакція з боку національних еліт на виклики сьогодення зможе запобігти соціальним катаклізмам і не втратити молоде покоління як для власних держав, так і для Європи і всього світу. Мова насамперед іде про загрози соціально-економічного ха-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

рактеру для молоді: - дорогі кредити для навчання і житла; - нестійкі ціни на продукти харчування; - нестабільність світових валют; - недостатній рівень професійної та освітньої підготовки; - неконкурентність на ринку праці; - недостатній доступ до правових і владних механізмів впливу на прийняття суспільно значущих рішень; - залучення до актів міжнародного тероризму, транснаціональної злочинності й корупції; - пандемії, інфекційні захворювання; - наркоманія та різні види технологічних залежностей; - втрата сімейних цінностей та гуманітарний нігілізм . Все це та багато іншого вимагає від суспільства ясного бачення проблем і відкритої розмови про них насамперед серед тих, від кого залежить наше майбутнє. Моральний виклик перед різними поколіннями, етнічними групами, конфесіями, політиками, бізнесом полягає в тому, аби бути соціально відповідальними за власні вчинки й узгоджувати власні інтереси з суспільною правдою, яка не повинна стати заручницею політичної чи економічної доцільності. Тільки тоді наш соціальний, історичний і приватний досвід може бути корисний у формуванні нових культурних засад і традицій, а національні й державні амбіції свідчитимуть про освітній, моральний рівень і авторитет наших народів.


головна тема українська молодь

Молодь проти приватності? Про ризики та небезпеки світової мережі

Е

ра приватності закінчилась. Тепер, із розвитком нових медіа, у першу чергу соціальних мереж, шанувальники права на приватність – у меншості. Більшість воліє щодня сповіщати світові через свої сторінки у мережах про те, з чашки кави чи чаю вона розпочинає ранок, які сни їй сняться, про що вона мріє, кого вона любить або розлюбила, в якому місці земної кулі вона знаходиться зараз і багато чого іншого, інтимного і не дуже про все своє життя.

Майбутнє народжується на уламках зруйнованих кордонів – етнічних, культурних, соціальних… Проте радіючи народженню нового світу, в якому начебто має бути більше свободи, не варто втрачати пильність. Адже нові медіа – це не просто більше свободи. Нові медіа – це також і нові ризики. На початку 2011 року Кафедра превентивної освіти і соціальної політики ЮНЕСКО оприлюднила результати дослідження «Рівень обізнаності українців щодо питання безпеки дітей в Інтернеті», яке було прове-

Діана ДУЦИК

Викладач Могилянської школи журналістики

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

25


головна тема українська молодь

дено у партнерстві з «Майкрософт Україна» у жовтні-грудні 2010 року. Вибірка дослідження склала 16850 респондентів, у тому числі 7 600 дітей віком від 10 до 17 років, 4 000 батьків та 5 150 вчителів. Дослідження проводилось в 11 областях України: Харківській, Тернопільській, Рівненській, Львівській, Київській, Запорізькій, Черкаській, Донецькій, Луганській, Житомирській та АР Крим.

Результати дослідження не дуже втішні. В Україні 96% дітей віком від 10 до 17 років користуються інтернетом. Більше половини з них і не підозрюють, які небезпеки є у світовій мережі. Дослідники у першу чергу звертають увагу на таку проблему, як легковажне ставлення до розповсюдження особистої інформації. Ось про що говорять цифри. 44% дітей перебувають у потенційній зоні ризику (надають особисту інформацію) і 24,3% вже були в ризикових ситуаціях (ходили на зустрічі з віртуальними знайомими). Серед тих, кому 15-17 років, цей показник склав 60,3%. 52% дітей виходять в Інтернет задля спілкування в соціальних мережах. З них 46% залишають там свій но-

26

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

мер телефону, 36% - домашню адресу, 51% - особисті фото. Також 6,5% підлітків віком 15-17 років розповсюджували в Інтернеті особисту інформацію про батьків, серед молодшої групи віком 10-11 років таких значно менше – лише 0,4%. «Сьогодні існує тренд – як правило, молоді люди найменше потребують приватної сфери. Так триватиме й далі. Проте нестача приватної сфери призведе до проблеми: адже якщо я знаю, що все, що я скажу, стане відоме будь-кому, з’явиться багато речей, які я не скажу ніколи» - цитує Якоб Штайншаден у своїй книжці «Соціальна мережа. Феномен Facebook» професора Масачусетського технологічного інституту Томаса В. Малоне. Але це лише частина проблеми. Бо порушення сфери приватності інколи тягне й навіть трагічні наслідки. У першу чергу йдеться про насильство у світовій мережі. Діти не завжди розуміють, що відкриваючи інформацію про себе та про свої родини, вони стають вразливими для різних зловмисників (у тому числі й тих, хто займається поширенням порнографії). Так, навмисні образи, погрози, домагання та повідомлення іншим компрометуючих даних за допомогою сучасних засобів комунікації називають кібермоббінгом. Уже згаданий вище Якоб Штайншаден наводить у своїй книжці низку прикладів про те, як нерозуміння всіх небезпек інтернет-простору призводило до трагічних наслідків. Так, один із них про 13-річну дівчинку Меган Майер (Міссурі, США), яку переслідували мати та дочка. Для цього вони підробили профіль у MySpace, видали себе за 16-річного підлітка і стали фліртувати з цією дівчинкою. Коли Меган довірилася їм, вони її травмували, написавши, що без неї світ був би кращим. Дівчинка, яка і так мала нестійку психіку, покінчила життя самогубством. Інший приклад – про 17-річну британську школярку Ешлі Холл, яку зґвалтував та вбив Піт Чапмен, заманивши її у пастку за допомогою фальшивого профілю на Facebook. Окрім того, вчені з різних країн звертають увагу на те, що діти та підлітки, які надмірно захоплюються Інтернетом, мають згодом проблеми психологічного характеру. Зокрема, дослідження, проведене під керівництвом професора психології Каліфорнійського університету Ларрі Розена показало, що підлітки, які захоплюються соціальними


головна тема українська молодь

мережами, схильні до самозакоханості (нарцисизму), а також вони частіше піддаються депресивним настроям. Схожі результати демонструють й інші дослідження. А соціологи говорять про нову суспільну тенденцію – так званий «культурний нарцисизм». Професор Оксфордського університету Сьюзан Грінфілд стверджує, що захоплення соцмережами знижує рівень концентрації уваги та є ознакою «кризи ідентичності», тобто втрати людиною уявлення про своє місце в суспільстві і про свою самоцінність. Що можна цьому протиставити? Різні країни по-різному розв’язують проблеми насильства в мережі. Але, як правило, всі рухаються у двох напрямках: по-перше, це відповідне законодавче поле або нормативна база; а по-друге, просвітницька робота серед дітей та їхніх батьків. Так, у 2009 році під тиском європейських парламентарів 17 соціальних мереж підписали Угоду про підвищення безпеки в соціальних мережах, основним завданням якої був у першу чергу захист неповнолітніх користувачів. Британці, наприклад, після вбивства Ешлі Холл домоглися того, що Facebook надав можливість підліткам встановлювати на своєму профілі так звану «кнопку тривоги». Якщо на неї натиснути, то інформація про небезпечний контент перейде не тільки в управління Facebook, але й в урядові структури. У Росії в грудні минулого року був прийнятий закон «Про захист дітей від інформації, що наносить шкоду їхньому здоров’ю та розвитку». А у вересні цього, 2011 року, депутати Держдуми звернулися до вітчизняних провайдерів з пропозицією про створення спеціального інтернет-пакету для дітей, щоб обмежити їм доступ до порнографії, сцен насильства, даних про наркотики тощо. У європейських країнах існує величезна кількість освітніх програм і для дітей, і для їхніх батьків, які навчають поводженню в світовій мережі та попереджають про можливі ризики. А також існує чимало консультацій, які допомагають тим, хто постраждав від насилля чи від шахрайства в інтернеті. Україна у цьому сенсі відстає не лише від країн ЄС, але й від північної сусідки – Росії. Нещодавно цим питанням перейнялася Національна комісія з питань захисту

суспільної моралі. Вона визначила список так званих безпечних сайтів, рекомендованих для перегляду дітьми, до якого увійшли сайти бібліотек, музеїв та картинних галерей, освітньо-інформаційні ресурси, спеціалізовані сайти дитячої літератури тощо – загалом 200 сайтів. Хоча дуже сумнівно, що дітям буде цікаво заходити на ці рекомендовані комісією ресурси, занадто нудні та занадто академічні. Очевидно, потрібно шукати інші шляхи розв’язання проблеми, бо складання списків – то швидше марна трата часу. В пошуках позитивних прикладів наштовхнулася в мережі на сайт під назвою «Oнляндія – безпечна веб-країна» (www. onlandia.org.ua). Це портал, створений Коаліцією за безпеку дітей в Інтернеті, що заснована компанією «Майкрософт Україна». Цей проект розрахований не лише на дітей, але й батьків та вчителів. Діти в ігровій формі можуть ознайомитися з правилами безпечного користування Інтернетом, а для батьків та вчителів розроблені окремі рекомендації. Але це – крапля в морі. Держава мала б подбати, щоб діти навчалися медіаграмотності ще зі шкільної парти, так як це є в багатьох країнах світу. Діти та молодь повинні орієнтуватися в морі тієї інформації, яку продукують різні медіа та знати, як користуватися цими медіа, у першу чергу – соціальними мережами; вони, як і їх батьки, мають також знати про ті небезпеки, які на них чигають у всесвітній мережі. Адже поінформований, означає - попереджений.

Діти та молодь повинні орієнтуватися в морі тієї інформації, яку продукують різні медіа та знати, як користуватися цими медіа, у першу чергу – соціальними мережами; вони, як і їх батьки, мають також знати про ті небезпеки, які на них чигають у всесвітній мережі.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

27


головна тема українська молодь

Соціальний оптимізм молоді чинник розвитку сучасного українського суспільства

Н Григорій СЕРГІЙЧУК Молодший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

28

а нинішньому етапі розвитку, коли людство вступило в епоху системних, глобальних зрушень і змін, загострюється потреба в конструктивному оновленні багатьох сфер суспільного життя України. Соціально-економічні й політико-правові перетворення в нашій державі обумовлюють необхідність пошуку нових форм оновлення суспільства. Відтак, запровадження інновацій є однією з головних передумов розвитку України в найближчому майбутньому. Практично, це – безальтернативний сценарій розв’язання проблеми входження її в групу розвинутих країн світу в результаті реорганізації економіки на основі розвитку наукоємних виробництв, впровадження прогресивних

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

високотехнологічних процесів розробки та випуску нової конкурентоспроможної продукції. Цей процес потребує розвитку інноваційної активності особистості. Чинником, який зумовлює конструктивні вияви цього, є соціальний оптимізм. Саме він завдяки його світоглядній, мотиваційній, регулюючій та аксіологічній функції може виступати в якості своєрідного механізму, який інтегрує інноваційну активність особистості, стимулюючи процеси її самовизначення, самоактуалізації та самореалізації, що особливо актуально для нинішньої української молоді. Розвинутий інноваційний потенціал особистості характеризує в цілому здатність людини до конструктивного, нестереотип-


головна тема українська молодь

ного мислення й поведінки в рамках нової ситуації, до виявлення нових способів розв’язання проблем, усвідомлення й розвитку свого інноваційного досвіду. А опосередковувати адекватне відображення в мотиваційній сфері особистості нагальних потреб суспільства в різнопланових інноваціях, зумовлюючи при цьому високий рівень її інноваційної активності, може соціальний оптимізм. Саме він дієво впливає як і на соціальну «самовіддачу» особистості, так і на якість того інноваційного внеску, який вона привносить у життя суспільства. Людям із високими показниками інноваційної активності властиві такі ознаки самоактуалізації й зрілості: тенденція виявляти гнучкість у реалізації своїх цінностей у поведінці, взаємодія з довколишніми, здатність швидко й адекватно реагувати на ситуацію, що змінюється, підвищена спонтанність, простота й природність, високий ступінь прийняття відповідальності на себе, висока здатність до встановлення глибоких і тісних емоційно-насичених контактів, творчий потенціал. Найбільш яскраво наведені висновки стосуються саме нинішньої молоді. Скажімо, дослідження Н. Лебедєвої і О. Татарка в результаті опитування студентів і керівників дало можливість виділити 15 основних ха-

рактеристик особистості, що позитивно ставиться до інновацій: 1) бажання займатися творчістю; 2) незалежність; 3) конструктивне ставлення до помилок; 4) прагнення до дослідження, допитливість; 5) заохочення креативності в інших людях; 6) готовність вкладати грошові засоби в інновації; 7) здатність діяти в нестабільному середовищі; 8) упевненість у тому, що зміни – це шлях до успіху; 9) націленість на майбутнє; 10) готовність до ризику; 11) креативність; 12) відкритість усьому новому; 13) прагнення до різноманіття; 14) сміливе ставлення до невідомого; 15) активний пошук нових можливостей. Увага на сучасному етапі розвитку суспільства до молоді, особливо студентства як потенційно інноваційної групи не випадкова: якщо раніше соціальна активність майбутніх фахівців пов’язувалась насамперед із посиленою діяльністю по реалізації поставлених перед ними соціально значущих завдань за суворо визначеними нормами, то нині визнається, що тільки сама людина є автором такого соціального замовлення. У зв’язку з цим, М. Яковенко визначає інноваційну активність студента як якісну характеристику його особистості, що свідчить про орієнтацію останнього на творчість, пропозицію нових продуктів, послуг і запровадження їх у життя.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

29


головна тема українська молодь

Важливо, що наша молодь усвідомлює необхідність знаходження особистісних смислів серед цінностей інноваційної культури...

30

А мотивація до творчої діяльності, позитивне ставлення до нововведень, ініціативність і новаторство, активне включення, ділова зацікавленість, готовність до конструктивних дій, упевненість у собі, відповідальність, усвідомлюваність, схильність до ризику обумовлюють соціальнопсихологічні чинники інноваційної активності особистості. Вони викликають інтерес до творчості, нетрадиційних видів діяльності, урізноманітнюють спосіб мислення, елемент прогнозування наслідків інновацій, когнітивний стиль прийняття рішень, креативність, ризик заради успіху, орієнтація на майбутнє. Як важливий феномен соціального оптимізму молодої особистості багато вчених визначають також ініціативність, самостійність, оригінальність, гнучкість, глибину і критичність мислення, високий рівень пошукової активності й евристичної діяльності, розвинуту творчу уяву, рішучість, підприємливість, прогностичні здібності, нонконформізм, внутрішній локус контролю, соціальну відповідальність, індивідуальні особливості сприйняття змін в окремих сферах людського життя і нового в образі світу в цілому. Загальновідомо: у людській свідомості потреба в інновації формується під впливом суперечності між бажаною і реальною ситуацією. А під впливом цієї суперечності народжується ідея, думка про зміну. Таким чином, інноваційність постає як зміна про-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

фесійної свідомості. У свою чергу це формує позитивне емоційно-ціннісне ставлення до нового, до себе та своєї діяльності. При цьому треба враховувати, що мотиваційноціннісне ставлення студентів до нового є відображенням потреби у самовдосконаленні. Звичайно, стереотипи можуть протидіяти інноваціям у молодіжному середовищі. Зокрема, на думку Н. Шуст, тоді спостерігається сильна залежність використання нововведень від групових і особистих якостей користувачів; прагнення до руху вперед і прагнення самозбереження й безпеки; страх перед небезпекою й чимось невідомим; намагання уникнути ризику стримують цей рух уперед. На сьогоднішньому етапі розвитку нашого суспільства інновація як процес і як результат виступає однією з найвищих цінностей особистості, оскільки є творенням нового у лоні традиційного. Тому цілком можна підтримати думку М. Кроз’є, що здатність людей до ініціативи стає в сучасних умовах більш значущим чинником розвитку, ніж оперування матеріальними ресурсами. Важливо, що наша молодь усвідомлює необхідність знаходження особистісних смислів серед цінностей інноваційної культури, вона готова до подолання постійно діючих перешкод, у неї вже виявляється розвинена здібність до рефлексії, самоаналізу як складових інноваційного мислення. А це може впливати на ефективність інноваційного пошуку.


головна тема українська молодь

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

31


головна тема українська молодь

Світоглядні орієнтири української молоді

С Олександер ШОКАЛО Сходознавець, культурософ

32

вітоглядна основа. Нині людство переживає епоху глобального економізму, фінансової колонізації життєвого простору: матеріальні й фінансові ресурси цивілізації перетворено з засобів культурного розвитку в самоціль збагачення, торг і споживацтво тяжіють над прагненням людської душі жити, перекриваючи духовну перспективу самоздійснення людини в системі питомої культури – перспективу досягнення щастя. Головні причини нинішньої комплексної духовно-економічної кризи в світі – втрата людьми ціннісних духовних ідеалів та світоглядних орієнтирів у житті й самого вольового прагнення душі жити, а натомість ними заволоділа масова залежність від потреб організму вижити. Для багатьох жаданим ідеалом стали дармові гроші – лихварське щастя. До такого ганебного стану довели людей чужоїди, яким потурають самі ж люди. Саме на обмеженні людського існування потребами організму й меркантильними знаннями прагматичного розуму тримається паразитарна антисистема з кабальними тенетами фінансової колонізації, цинічно нехтуючи духовно-природними прагненнями людей. Людям навіюють дезорієнтуючу догму про

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

неминучі першопричинні зміни в глобальному світі. А світ сам собою не змінюється, бо живе за одвічно незмінними законами природи. Змінюються самі люди, втрачаючи традиційну світогляду основу й нехтуючи всеєдиним моральним законом і совістю – своїм внутрішнім суддею. І ті зміни виявляються передусім у втраті відчуття радості, бо меншає щастя в житті. Так дезорієнтовані люди перетворюються на пожиточну масу, що постачає ресурси для антисистеми глобального економізму – так званої фінансової цивілізації. Надто потерпає від дезорієнтації молодь, позбавлена світоглядних орієнтирів на основі традиційних духовних цінностей. Значна частина її виростає взагалі без будь-яких духовних прагнень та ідеалів, а намагається досягти тільки матеріального успіху. Нинішні навчальні заклади ігнорують нематеріальні цінності культурної традиції й випускають виконавців для глобальної ринкової антисистеми. Такі «треновані, але неосвічені» робочі кадри, в яких не сформовано внутрішнього духовного осердя й самостійного мислення, легко піддаються контролю зовні (Фетхуллах Ґюлен). Молодь, позбавлена самостійного світоглядного базису, найдужче піддається маніпуляції зовнішніх деструктивних сил, які


головна тема українська молодь

використовують її як фермент стихійних соціальних збурень і конфліктів, як призвідця контрольованого ними суспільного хаосу. Дезорієнтована молодь стає несвідомим чинником поширення облудних псевдоцінностей – принад глобальних тенет фінансової колонізації. Збільшує дезорієнтацію молодого покоління втрата зв’язків із попередніми поколіннями. Для українського суспільства розірваність спадкоємних зв’язків між поколіннями стала хронічною соціальною недугою, що обертається колосальними збитками людських ресурсів, а головне – виснаженням сили національного духу. Бо кожне нове покоління змушене починати на голому місці, марнуючи на своє моральне, етнокультурне й соціальне самостановлення важливу творчу духовну енергію, що мала б спрямовуватися на цілісне зростання «збірної особи народу» (Пантелеймон Куліш). Дезорієнтовані покоління знесиленого народу через втрату духовних цінностей і світоглядних орієнтирів призводять своє етнічне єство до остаточного винародовлення й занепаду. Винародовлення починається з обмеження соціального функціонування національної самосвідомості: передусім у сфері національної мови, яка є її основною функцією, в інформаційній сфері, у сфері освіти й науки, у сфері права й державотворення. Все це деформує особисту життєву програму людини, руйнує національну ідею – життєву програму нації та національний світогляд – універсальну систему ціннісних життєвих орієнтирів особистості й збірної

особи народу. Через винародовлення настає втрата людьми духовно-природної, моральносоціальної єдності в збірній особі народу та розчленування етнічного соціуму на супротивні групи за політичними партіями, релігійними конфесіями, фінансово-економічними й іншими кланами, що призводить до виродження народу в озлиднілу масу населення. Занепад настає незалежно від бідності чи багатства – люди деградують через втрату світоглядного базису, моральності, совісті, духовних цінностей та духовного сенсу життя, що виявляється в щасті. А щастя – найвища програмна мета людського життя. Покликання людини в Білому світі – здійснити свою життєву програму-долю, записану від народження в душі. Так само й народ покликаний здійснити свою збірну життєву програму, що виявляється в його національній ідеї. Людина, самоздійснюючи свою індивідуальну програму, творить світ особистої культури. Культура – процес і субстанція, сутність людського життя. В культурному саморозвитку розкривається духовна сутність людини й народу. За Г. Сковородою, «культура – це друге, духовне, народження людини» через осягнення «заповітного, священного в собі». Так удруге, духовно, народжується й збірна особа народу і, саморозвиваючись власною волею з ресурсу самостійної сили, здійснює свою національну ідею – творить світ національної культури. Культура як система працює завдяки вияву духовної сутності в кожній дії людини й етнічної спільноти. Сутнісною ознакою культури

Покликання людини в Білому світі – здійснити свою життєву програму-долю, записану від народження в душі. Так само й народ покликаний здійснити свою збірну життєву програму, що виявляється в його національній ідеї.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

33


головна тема українська молодь

Ясний моральний світогляд – вихідна позиція, основа основ людського культурного життя.

34

є моральний світогляд – ставлення людської особистості й збірної особи народу до світу та до інших людей і народів, як до самих себе. Культурне життя людей – це владоване життя. А на основі культурної самовладованості

своєї життєвої програми в душі й через «споріднену працю» за покликанням: «Щасливий, хто з’єднав свою приватну справу з загальною. Се є істинне життя». Головне джерело особистого й суспільного гаразду – споріднена праця.

збірної особи народу можливий і справедливий суспільний лад. Лад – духовний принцип самоорганізованості, самовладованості, провідний чинник культурного життя в Українському світі. У цьому контексті надзвичайно своєчасні тези: «Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури» (Михайло Туган-Барановський) та «Держава, багатша за своїх громадян, є ворожим культурі чинником» (Володимир Державин). За низького рівня культурної самоорганізованості суспільства низький рівень і його політичної самоорганізованості, що призводить до існування в ньому паразитарної держави в державі. Та не зупиняймось на очевидному – на недосконалості зовнішніх способів управління суспільними процесами, а зосередьмось на внутрішній суті культурної самоорганізації людини й народу – на моральній волі людського серця й волі національного духу як джерельній основі щасливого життя. Джерело щастя. Щодо сутності життя, то людина прагне до щастя, незалежно від її індивідуальних та національних особливостей. Прагнення до щастя є основним змістом світоглядного орієнтиру людини й суспільства. За Сковородою, людина може досягти щастя через самопізнання суті

Людина щаслива у своїй праці, коли не вона для праці як засобу нагромадження власного багатства чи визиску її чужоїдами, а праця для неї заради здійснення свого духовного покликання, закладеного в індивідуальній програмі душі. Людина сповнена щастя, коли праця відповідає її вродженим здібностям – глибинній сутності життєвої програми. Така праця забезпечує розвиток особистості й збірної особи народу, гарантує радість суспільної творчості за всієї різнорідності індивідуальних людських здібностей та етнічних особливостей. Мірилом людського щастя є радість. Радість – це й результат праці, й відновлення, повернення сили, вкладеної в працю. В щасті людина відчуває повноту самостійної життєвої сили – основи культурного саморозвитку, духовного зростання. В ідеї щастя поєднуються висока особиста мета людського життя – священне призначення людини та висока життєва мета збірної особи народу – священне призначення нації. В цьому суть національної ідеї й джерело суспільного ладу. Для успіху спільної справи кожен має здійснювати своє священне призначення з необхідною самостійною силою, волею духу, відвагою й належною відповідальністю. Приклад моральної відповідальності за спільну справу подають подвижники – мораль-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)


головна тема українська молодь

ні авторитети в суспільстві. Навіть у періоди найбільшого морального занепаду, подвижники є генераторами й провідниками духовності в Білому світі: вони працюють і не шукають вигоди, створюють і не привласнюють, досяга-

метою в самій собі й виявляється в радості духу людського серця, сповненого щастям. Саме до цієї головної мети, до цього найвищого стану духу прагне людина, здійснюючи ідею-програму своєї душі: «Головна мета люд-

ють успіху і не вихваляються, стають великим і не панують. Керуючись моральною волею серця, подвижники долають роз’єднаність суспільства й спонукають людей до взаємності, взаємодопомоги – запоруки цілісності збірної особи народу й суспільного щастя. Аби людській особистості здійснити життєву програму своєї душі, а збірній особі народу – свою національну ідею-програму, передусім необхідно мати ресурс самостійної сили, явленої в волі особистого духу людини й волі національного духу народу. А для результативного застосування самостійної сили необхідно мати власну опору – традиційний світогляд і духовно-господарський досвід. Ясний моральний світогляд – вихідна позиція, основа основ людського культурного життя. Завдяки базису національного світогляду різні покоління єднаються в збірну особу народу й ясно бачать перспективу свого культурного поступу. В національному світогляді закорінені духовносоціально-правові орієнтири національної ідеології – світоглядного вчення про національну ідею. Система національного світогляду – вестибулярний апарат в етнічному єстві. Ціннісні світоглядні орієнтири визначають поза всіма життєвими цілями найвищу мету людського життя – духовне довершення. Духовна мета є

ського життя... Голова людських справ є дух людини, думки, серце. Кожен має мету в житті, та не кожен має головну мету, тобто не кожен займається головою життя. Один займається черевом життя, тобто спрямовує всі свої справи, щоб дати життя череву; інший – очам, інший – волоссю, інший ногам та іншим членам тіла; а ще інший – одягові й іншим бездушним речам; …любов мудрості, спрямовує все коло справ своїх..., щоб дати життя нашому духові, благородство серцю, світлість думкам як голові всього. Коли дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне» (Григорій Сковорода). Щастя неможливо купити чи отримати в подарунок – щастя людина може досягнути лише в самоздійсненні. Щастя в особистому житті людини неповне. Відчуття повноти щастя починаєтся з родинного життя, а виповюється в житті народу. Бо щастя є цілісне відчуття життя. Щастя ні в минулому, ні в майбутньому, щастя – в нинішньому житті. Людина здатна жити в щасті тільки тоді, коли вона знає програму своєї душі й прагне до щастя волею власного духу. А цілковите суспільне щастя можливе, коли людські серця пульсують в єдиному ритмі збірного серця рідного народу. Джерело щастя – в самоздійсненні людини й народу.

Щастя неможливо купити чи отримати в подарунок – щастя людина може досягнути лише в самоздійсненні.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

35


постаті

духовність

Любомир Гузар: «Духовний авторитет – це людина, яка має чітке поняття моральних вартостей»

П

латформа «Діалог-Євразії» пропонує інтерв’ю з кардиналом Блаженнійшим Любомиром Гузаром, який донедавна був предстоятелем Української греко-католицької церкви. Однак, хоч за статистикою греко-католиків в Україні не більше 10%, Любомира Гузара визнають моральним авторитетом для себе і суспільства більше ніж 30% опитуваних. До його думки прислухаються українці незалежно від місця проживання та конфесійної приналежності.

«Діалог Євразії (ДЄ)»: Блаженніший Владико, ми вдячні Вам за надану честь спілкуватися з Вами. Значна частина українців, незлежно від конфесійної приналежності, вважає Вас одним з важливіших духовних авторитетів сьогодення. Можливо, з погляду християнської етики наше питання нестиме долю суб’єктивності, однак хочемо поговорити про роль духовного авторитета у суспільстві, яким він має бути сьогодні, зокрема, в Україні?

36

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

Любомир Гузар: У сьогоднішній ситуції, я би наголосив – саме сьогодні, бо за нами, може звучати трохи певно, але за нами, я думаю, є сто років – ціле століття, коли почав сильно розхитуватися моральний авторитет. Бо тоді почалися дві світові війни, були різного роду диктатури, були різного роду спроби створити нібито якийсь новий світ. Слід також взяти до уваги те, що дуже пішла вперед наука, технологія. За те століття, може, було більше науковців, ніж за всі століття, разом


постаті

духовність узяті перед тим. Чому я це згадую, бо вважали, що з наукою, способом науки розв’яжемо усі проблеми, буде ідеальний світ. Але скінчилося все атомною бомбою, і це створило також моральне страхіття, стривоження. Отже, ми є спадкоємцями дуже прикрого століття, в якому захиталися всі авторитети. І тому, якщо ми справді хочемо чогось, мріємо, скажімо, про якийсь світ, у якому людина буде почуватися собою, буде почуватися свобідно, буде почуватися вдома, не боятиметься інших, то ми мусимо повернутися до авторитетів, але не авторитарного минулого століття, а до людей, які є моральними авторитетами. До людей які мають дуже чітке поняття моральних вартостей і які в своєму житті засвідчили, що залишилися людьми, до яких інші можуть ставитися, як до своїх духовних вчителів, до прикладів такої поведінки, такої мудрості – не тільки знання, а мудрості, що вони стають свого роду дороговказами. Одне слово, треба відродити поняття морального авторитету в суспільстві, як певної групи людей, які є взорами, прикладами для інших. І мені здається сьогодні, після того прикрого століття, коли вся моральна структура захиталася, нам необхідно повернутися до стабільності, до твердої основи, на підставі якої можна будувати краще життя. Але щоб збудувати таке життя, що люди будуть у ньому, як я вже казав, почуватися добре, мусимо відродити моральні авторитети. ДЄ: Висловлена Вами думка співзвучна святим книгам. Коли людина прагне добра і творить його, Господь виявляє свою прихильність до неї перед іншими, і пошана приходить сама собою. Л.Г.: Це так і для біблійної історії, історії християнства також, але це писано взагалі для всіх, скажімо, нормальних суспільств. Кожне нормальне суспільство, не залежно від того, яке релігійне віровизнання воно має, мусить мати вчителів, мусить мати людей, у яких бачить приклад. І це означає «жити за певними моральними правилами». ДЄ: Ваше Блаженство, Ви щойно наголосили, що минуле й нинішнє століття є важкими часами для людства. Сьогодні немає єдності в уявленні про майбутнє людства. Хтось стверджує, що буде зіткнення цивілізацій, що одна сторона за свої цінності буде знищувати іншу. Є й інший погляд, зокрема, Платформа «Діалог-Євразії» представляє такий рух, засадничим для якого є порозуміння: хоч якими різними були б люди, вони мають прагнути розуміти одне одного. З цього погляду зіткнення цивілізацій – це сценарій, прагнення певних

сил, втручання у природний процес. Яка ваша думка з цього приводу? Л.Г.: Все залежить від того, які взірці люди матимуть перед своїми очима і за ким вони схочуть піти. Ми маємо, може, дуже яскраві випадки – Ленін і Гітлер. Вони, безумовно, мали великий вплив на своє довкілля, на політичну ситуацію, також на світоглядову ситуацію. Та чи можна називати їх моральними авторитетами? Ні, бо вони були наставлені на знищення. Одним словом, їхнє поняття було, що вони представляють якусь вартість, і треба всіх інших усунути, не дати їм доступу до слова, до влади, вони можуть бути в кращому випадку слугами. Ми маємо цей дуже гіркий досвід. Але маємо й приклад людини, яка працювала дуже ревно на користь свого народу й якою всі нормальні люди захоплюються – Махатма Ґанді. Я назву ще один такий, дуже модерний приклад, може, хтось скаже, дуже вузький приклад, але все ж таки загальнознаний – Мартин Лютер Кінґ. Він був людиною, яка не була ані видатним науковцем, ані величезним якимось бізнесменом, багатим чи що, це був пастор, звичайний пастор, духовний провідник громади. Але він перед очима багатьох людей , навіть, людей не прихильних до його ідей, стоїть як взірець морального авторитета. Бачите, навіть у минулому столітті, хоч яке воно було трагічне, були люди моральні авторитети. І може завдяки їм, тим небагатьом чисельно, вдалося врятувати суспільство, взагалі людство. Коли такі, скажімо,

Кожне нормальне суспільство, не залежно від того, яке релігійне віровизнання воно має, мусить мати вчителів, мусить мати людей, у яких бачить приклад.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

37


постаті

духовність

як Ленін чи Гітлер, думали нищити, думали дуже вузькими категоріями, які не були загальнолюдськими вартостями, то супроти їх стоять такі люди, як Махатма Ґанді, як Мартин Лютер Кінґ. Це такі два звичайні приклади, думаю, можна було б і інші знайти. Навіть у тій же Німеччині, може, такі, як Аденауер, який мав колосальний моральний вплив, не тільки політичний, а політичний завдяки своєму моральному авторитетові. Ми маємо такі моральні авторитети, як Іван Павло ІІ як релігійний провідник. Чи може такий, як був у православному світі патріарх Атенабора Царгородський. Ці люди, які не лише жили згідно з певними моральними засадами, але їх уособлювали. Вони були живими прикладами повноти тих моральних засад, і тим самим вони надавали напрям іншим людям, які захоплювалися ними. І в той спосіб вони рятувалися й рятували світ. Щоб не йти дуже далеко поза межі України, ми мали таких людей, які віддали життя за свою віру, які були мучениками. Вони мали імена, але вони не знані, і ці люди також були

38

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

тими моральними авторитетами в дещо інший спосіб, як, скажімо, ті, яких я перед утим назвав. Але, мені здається, одні доповнюють інших. В кожному разі, потреба моральних авторитетів є абсолютно ясна. Тут не розходиться про знання, тут розходиться про мудрість. У будь-якій культури, в будь-якому релігійному віровизнанні, маємо людей правди, мудрих, які вміють дивитися широко і розуміти глибину, суть людського життя. Вони, так би мовити, своїм жіттям, своїми поглядами є людьми позитивними, творчими, які вчать людей того, що, властиво, в житті є найважливішим. Не слава, не гроші, не якісь там привілеї, а бути людиною, бути собою, людиною, яка в повному сенсі цього слова розуміє свою власну гідність. І вона випромінюють духовне світло на ціле суспільство. ДЄ: Справді, перелічені Вами постаті є визначальними у своєму часі. Як ви сказали, і в Німеччині, і з України дуже багато людей гинули, але пам’ять про їхні вчинки жива. Як добра слава, так і слава погана має здатність пов’язуватися зі спільнотою. Хоча в ісламі вбивство людини – чи себе, чи іншого – є найтяжчим гріхом, у суспільній думці тероризм спороднився з ісламом. Як подалати такі уявлення у світі? Л.Г.: Бачите, в нашому світі, кінець ХХпочаток ХХІ століття, поширився такий певний спосіб розуміння – фундаменталізм. Це є дуже особливе розуміння, головно, я сказав би, своєї релігії. Це розуміння є дуже вузьке і виключає всякі інші можливості. Це виявляється дуже сильно сьогодні в ісламі. Люди забувають, що, як я правильно розумію, слово «іслам» означає «мир», то повинно бути навпаки. Іслам покликаний нести мир. Але для тих людей мир означає володіння. Таке саме володіння, як думав Гітлер про свій нацизм, ідентично та сама ситуація. Це таке уявлення, що тільки ми маємо розв’язку, а все інше мусить загинути. Це і є той фундаменталізм. Певний фундаменталізм є сьогоді й поміж християн. Є такі, які вважають, що у світі може бути тільки християнство, а для чогось іншого місця нема. Цей фундаменталізм противиться життєвій мудрості. І в тих різних, так званих великих релігіях – християнстві та інших, немає цьому місця. Хоч завжди знаходяться групи, які в такий спосіб цю релігію інтепретують. І тому сьогодні неправильно казати, що мусульманин – то є терорист. Терористами є фундаменталісти будь-якого ґатунку. Ви подивіться таку річ: Мартин Лютер Кінґ – він був оборонцем чорношкірих. Але ж були куклуксклани, де були всі білошкірі, які хотіли фізично винищувати чорношкірих, або, принаймні,


постаті

духовність тримати їх на мінімальному рівні. Отже, як бачимо, кожною релігією, нажаль, можна зловживати. Але ми не повинні на те зважати, а дивитися, власне, на позитиви і виховувати людей, головно, виховувати молодь, у дусі позитивного зрозуміння. Поняття людської гідності, людських прав – звідки воно прийшло? Бог мене сотворив, я є витвір Божий. Зрозуміти це – означає зрозуміти свою гідність. А як Бог мене сотворив, то сотворив і тебе, і тебе, і тебе. Отже, бачите, тут маємо те, що ми повінні робити, старатися робити – виховувати молодь в дусі позитивного розуміння своєї релігії. І якщо в нас, скажімо, в Україні це головно – не виключно, але головно, християнство, і так як в інших державах, хай це буде держава де переважна більшість є мусульманами чи євреями, то всюди люди повинні підходити з такого зрозуміння, що релігія нас вчить, що розуміння є ключ своєї гідності. Не тільки моєї чи якоїсь маленької групи навколо мене, але розуміння широке, людське. ДЄ: Справді, коренем проблем є вузькість розуміння, коли люди вважають себе виключно правими, а інших намагаються усунути. Подібний процес пережило ціле покоління в Туреччині, ситуацію на початку 90-х років врятували заклики духовних авторитетів до спілкування між собою, між представниками інших релігій тощо. Тоді люди помітили, наскільки багато спільного є між ними, і ці спільні цінності є вагомішими за розбіжності. Одним із тих духовних авторитетів був і є Феттулах Ґюлен. Він сам подав нам приклад діалогу, коли у 1993 році відвідав Ватикан і зустрівся з Папою Іваном Павлом Другим. Для Туреччини це був захоплюючий момент, адже Папа з різних причин був близьким Туреччині. Хоч це і не провина народу, але один турок вчинив замах на життя Папи. Тому ця зустріч мала особливе значення. Л.Г.: Бачите, замах.. То не був замах ісламу, то був замах одної людини, яку там ще інші післали. Він стріляв у Папу не тому, що був турок, за ним стояла ціла інша інституція. І Папа

зреагував правильно. В значенні, що нема що заради однієї особи, так би мовити, засуджувати цілий народ. Бачите, у чому ще є важлиі ці моральні авторитети? Що вони, будучи мудрими людьми, вміють бачити не дрібниці, а вміють бачити широко, глибоко, великими поняттями. І тому мені видається дуже важливим, коли ми виховуємо молодь, звертати увагу молодих людей на ті великі авторитети. Якщо є можливість, якщо живі ті люди, тоді дати нагоду зустрітися з ними. Я пригадую, в Римі був День молоді, який організовує католицька церква тепер щотри роки. Там зібралося два мільйони молодих людей, які хотіли почути щось від того старенького (усміхається – ДЄ) – Папа не був молодий, йому було вже за вісімдесят років. Коли він до них говорив, то вони відчували, що та людина має їм щось сказати, щось цікавого, щось, що їх торкне за струни душі. Ось ті струни є. Ми маємо дуже багато людей: і естрадних співаків, і наших багачів, і бізнесменів. Якийсь юнак дивиться на це, але це його, так би мовити, не зворушує. А натомість є такий духовний, моральний авторитетпро якого я щойно нагадав. Котрий із наших політиків сьогодні міг би зібрати два мільйони людей, які з власної волі хотіли б його слухати? Нема такого. То можуть тільки моральні авторитети. І люди, бачите, та молодь – ніхто їх конкретно не приневолив, вони самі прийшли послухати авторитет, моральний авторитет. І ті діти з чимось вийшли й понесли його з собою.

...кожною релігією, нажаль, можна зловживати. Але ми не повинні на те зважати, а дивитися, власне, на позитиви і виховувати людей, головно, виховувати молодь, у дусі позитивного зрозуміння.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

39


мистецтво

традиція в сьогоденні

Українське мистецтво на Венеційській бієнале За матеріалами збірника “OKSANA MAS”. 54-а Міжнародна Виставка Сучасного Мистецтва - La Biennale di Venezia

Оксана МАСЬ народилась у 1969 році в місті Іллічівськ на Одещині. У 1986 році закінчила Школу мистецтв в Іллічівську, а в 1992 – Одеське художнє училище імені М. Грекова. У 2003 одержала ступінь бакалавра філософії в Одеському державному університеті імені І. Мечникова. Живе й працює в Одесі.

Венеційська бієнале відбувається вже понад 100 років, а тому, набувши чималого досвіду, є найбільш авторитетним і поважним форумом сучасного світового мистецтва. У першому десятиріччі XXI століття Україна активно позиціонує себе на Венеційській бієнале самобутніми й амбітними у мистецькому сенсі показами. Але й у XX сторіччі українське мистецтво, хоч і опинилось на світовій периферії та в політичній ізоляції через історичні обставини, все ж потрапляло на Венеційське бієнале: у 1920-ті, 1930-ті та 1950-ті роки. Там тоді прозвучали імена таких непересічних митців, як Федір Кричевський, Михайло і Тимофій Бойчуки, Віктор Пальмов, Василь Седляр, Карпо Трохименко, Олександр Богомазов, Іван Падалка, Гаврило Глюк, Тетяна Яблонська... А ще до революційних подій, у 1910 році там брав участь Олександр Мурашко. Тому можемо оцінювати актуальність і престижність виставки упродовж усього минулого століття й неодмінну присутність українських митців у контексті світового мистецтва. А національна українська експозиція з'явилася на Венеційській бієнале лише 2001 року – через десять років після здобуття Україною незалежності. Причина цього – почасти в непоінформованості влади, а також у її неготовності організовувати подібну міжнародну участь. Мені довелося бути присутнім на Венеційській бієнале у двох іпостасях: як автор проекту «Жорна часу» (2003) і як співкуратор проекту «Поема про внутрішнє море» (2007). І тепер, уже як комісар національного павільйону, добре розумію високу відповідальність і важливу роль не лише художника, а й усього колективу, який реалізовує такий масштабний задум. В експозиції цьогорічної бієнале «ILLUMInations» ми репрезентуємо національний проект, автором якого є художниця Оксана Мась. Проект під назвою «POST-vs-PROTO-RENAISSANCE» містить ідею нерозривної єдності традицій і новаторства, а також трансформації у свідомості людини понять прекрасного й гріховного. Яскрава кураторська команда об'єднала відомих мистецтвознавців – італійця А. Б. Оліву, українця О. Роготченка та співкураторів Уте Кільтер та Діану Федорову-Печерську. Віктор СИДОРЕНКО Комісар українського національного проекту

40

осінь-зима 2011 • № 2 (2)


мистецтво

традиція в сьогоденні

Сфери добра й духовного відродження …Україна – колиска та благодатний ґрунт, що зростив багатьох славнозвісних майстрів і новаторів у всіх сферах культури. Саме звідси вийшли видатні класики літератури, такі як Микола Гоголь, Михайло Булгаков і Антон Чехов, майстри класичної музики, такі як Сергій Прокоф'єв і Петро Чайковський... Їхня творчість уособлює надзвичайний культурний дух України. Результуюча творча сила, яка неодноразово, протягом багатьох століть, генерувала революційні інновації, порівнянна з незмінним потоком творчої енергії. ...І саме ця художня міць, поєднана з глибоким метафізичним сприйняттям, властивим українській душі, надихала покоління художників, таких, як Казимир Малевич, Володимир Татлін і Олександр Архипенко, виявляється зараз у творчості Оксани Мась. Творчість Оксани Мась належить до нерозривного ланцюга традиції художньої майстерності й творчого новаторства. У створеному нею циклі «Сфери добра й духовного відродження» символічні елементи українського народного мистецтва наповнюються філософським, метафізичним і, врешті-решт, духовним змістом. ...У діалогах «Республіка» Платон описує Сонце, порівнюючи його з дитиною, або паростком Форми Добра. Подібно до Сонця, яке робить видимими всі предмети й завдяки якому зароджується все живе на Землі, Добро наділяє змістом усі інші універсалії й сутністю всі інші форми. Згідно з філософією Платона, все суще черпає свою корисність і цінність, як справедливість, правда, рівність і краса, з Добра. У повній гармонії з філософською традицією, сфера представляється Оксані Мась найдовершенішою геометричною формою, символом Сонця, Землі, первинного Яйця, з якого зародилося Життя, всіх основних форм і самого природного Ладу. Саме тому її монументальні сфери зібрані з тисяч розписаних вручну дерев'яних яєць. Яйце – універсальний символ, воно має величезну духовну змістову значимість, шанується в багатьох країнах споконвіку як символ родючості й незмінно відроджуваного життя. Яйце як символ було присутнє й далі присутнє в традиціях усіх народів, по всій Землі… У космогонічних теоріях творіння, що дійшли до нас у численних міфах і легендах, також присутній мотив Яйця. Воно сприймається як символ надії, воскресіння й духовності. Аристофан славить його такими словами: «Ніч, од вітру зачавши, знесла Першородок-Яйце. Та мінялись роки швидкоплинні, й хтивий Ерос з'явився з Яйця». ...Оксана Мась у власній оригінальній манері створює симбіоз чіткої форми, урівноваженої естетики й наповненого значимістю змісту, в якому кожне з яєць є компонентом більшого, глобального образу й змісту. Вона сприймає кожне яйце, саме по собі, як потужний символ енергії й духовності. Коли вони зібрані разом у величезній сфері, міць і значущість витвору в цілому зростають експоненційно. …М'які, але, при цьому, й на диво чіткі контури сфери виокремлюються з навколишнього простору, долаючи існуючу архітектурну недомовленість, завдяки чому виникає глибинний зв'язок глядача з твором, подібний до медитативного занурення. Етторе Гуальтьєро РОББІЯНІ

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

41


мистецтво

традиція в сьогоденні

Фото Оксани Марченко

«РОКСОЛАНІЯ» В МАНІСІ

А Іван Павленко Професор кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

42

нсамбль «Роксоланія» Київського національного університету імені Тараса Шевченка за сприяння Посольства України в Туреччині гідно представив українську традиційну культуру на 471-му фестивалі «Месір» у старовинному місті Маніса. Фестиваль проводиться тут щорічно за участі фольклорних колективів і посольств країн, переважно Чорноморського реґіону. Цей міжнародний культурний захід відіграє важливу роль у популяризації традиційних культур країн-учасниць, що є важливим консолідуючим і об’єднавчим чинником у розвитку народної дипломатії та засвоєння духовних цінностей усіма його учасниками. Щороку на фестивалі «Месір» головує одна із країн-учасниць, яка представляє свої національні культурні цінності через виставкипрезентації, ЗМІ, зустрічі з видатними діячами науки й культури, а в завершальній частині фестивалю дає великий концерт традиційної музики для всього фестивального загалу й

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

громадян мільйонного міста Маніса. Цього року на міжнародному фестивалі головувала Україна. Отже, цю вельми важливу, місію виконав ансамбль «Роксоланія», концертна програма якого стала апофеозом усієї міжнародної події, що й було відзначено у листі посла України в Туреччині С.В. Корсунського до ректора КНУ імені Тараса Шевченка Л. В. Губерського. А тепер про подорож. Студенти – учасники ансамблю із захопленням сприйняли пропозицію взяти участь у «Месір – 471» і стали готуватися до подорожі (уже вкотре) в Туреччину, хоч на заваді ставала скрута у фінансуванні поїздки колективу. Але допомогла університетська профспілка та оргкомітет фестивалю взяв на себе половину витрат за дорогу і мрія збулася: долетіла «Роксоланія» спочатку до славного Стамбула, а звідти автобусом за 10 годин доправили нас до, без перебільшення, казково красивого й колоритного міста Маніса (центр сучасної провін-


мистецтво

традиція в сьогоденні ції Маніса), розташованого у міжгір’ї поблизу Егейського моря. У давнину ця місцевість називалася Анатолією й ме-жувала із сусідньою Іонією. Це були територіальні частини реґіону Лідія на Егейському узбережжі. Столицею Лідії було місто Сарта, руїни якого знаходяться за сімдесят кілометрів від Маніси. Учасники «Роксоланії» мали можливість, бодай побіжно, ознайомитися з давніми історикокультурними пам’ятками, рештки яких збереглися на цій території. По дорозі до моря проїздили стародавні Кушедаси (у перекладі означає «Острів птахів»), зупинялися в культовому місті Ефес, де, за легендами, знайшла своє останнє пристанище Діва Марія Богородиця. Ефес – місто першого століття н. е., в якому й досьогодні збереглися кам’яні фундаменти тогочасних будівель. Його символіка присвячена східній богині родючості, а пізніше Артеміді, статуя якої й нині прикрашає центр міста. Збереглося тут і приміщення знаменитої бібліотеки Цельсія, руїни давнього грецького театру, дім Марії Богородиці та храм із могилою Іоана Богослова, куди щодня приходить безліч відвідувачів, хто ради цікавості, а хто з бажанням поклонитися святим мощам. А поряд вирує сучасне місто, звичайно ж із місцевим архітектурним колоритом, мечетями, серед яких вирізняються модерні будівлі дуже дорогих санаторних комплексів, доступних лише багатим. Природний ландшафт навколишньої місцевості досить різноманітний, але в основі всього колориту є стрімкі гори, вкриті хвойними лісами, а селища й містечка ховаються по ущелинах і долинах у міжгір’ях. Багато по-

селень розташовані на гірських підвищеннях і безпосередньо в горах, де є рівнини з необхідною для життя рослинністю й водними джерелами. Житлові будівлі там традиційно сільські – приземисті, з маленькими віконечками, біля яких туляться невеличкі хлівці для худоби, переважно овець, кіз і віслюків, хоч зрідка трапляється й велика рогата худоба, що пасеться собі вільно, бо навкруги є природні загорожі – скелі або урвища, від яких дух перехоплює. Контрастно на цьому ідилічному тлі виглядають сучасні авто, що стоять у кожному такому дворику. Особливо ми завважили це, коли піднімалися на гору Спіль, де на висоті 1400 м. над рівнем моря знаходиться національний парк відпочинку з досить розвинутою інфраструктурою. Обабіч довгої серпантинової траси, яка веде до центральної частини парку, безліч більших чи менших полянок, які по-господарськи доглянуті. Місцями трапляються гірські хутірці, де живуть селяни з традиційним укладом. Отже, з 24 по 29 березня 2011 року Маніса відзначала чотириста сімдесят першу річницю свого традиційного міського свята й зустріла учасників фестивалю у всій своїй красі. Усі вулиці міста були вбрані у плетиво гірлянд, на яких серед різнокольорових прикрас вирізнялася національна символіка країни, зокрема державний прапор Туреччини майорів на всіх усюдах. Громада Маніси успадкувала високі духовні первені своїх предків, що створили власну культуру ще до Римської імперії. З 1313 року місто Маніса опинилось на території, могутньої тоді, Оттоманської імперії. За часів

Природний ландшафт навколишньої місцевості досить різноманітний, але в основі всього колориту є стрімкі гори, вкриті хвойними лісами, а селища й містечка ховаються по ущелинах і долинах у міжгір’ях.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

43


мистецтво

традиція в сьогоденні

...турки вміють відзначати свої свята: вони єдинодушні у праці й у святі, дуже делікатні, привітні й щедрі до гостей.

44

владарювання султана Сахухам Бея (з 1410 р.) у це місто, де корінними були греки, масово переселяється турецьке населення, а з 1537 року до міста вселилися іудеї, що тікали з Іспанії від переслідувань як іновірці. Увесь той люд тривалий час жив у злагоді, одначе немусульман карали суворіше за порушення законів: вони платили більші штрафи й пеню, аніж мусульмани. Але в місті утверджується демократична традиція, основною рисою якої стала добродійність і щедрість султана. Цієї традиції дотримується й сучасна влада. До кінця XVI ст. султани посилали своїх синів (сехзадів) у Манісу для здобуття освіти. Часто вони залишалися в місті назавжди, що, безумовно, сприяло його економічному й культурному розвитку. Так, відомо, що у 1530 роках у Манісі владарював син Сулеймана і онук султана Хафси сехзад Мустафа. Він і його близьке оточення жили в палаці з високими мурами у центрі міста. Це був період коли тут активно розвивалось виробництво й торгівля тканинами, шкірою, хутром, зерном, виноградом тощо, і тому люд Маніси жив досить заможно. У цій атмосфері формувалися й культурні цінності громади. Так, 471 рік тому започатковане свято міста під назвою «Месір», що в перекладі означає «прогулянка». Воно також пов’язане з фактом винайдення нових рецептів солодощів. За переказами, дружина султана Беязіта II (1481-1512) винайшла чудодійний еліксир – цілющу цукерку, в якій поєднано близько півсотні різних спецій. У день свята «Месір» ці цукерки для мирян міста необмежено розкидали з мінаретів головної мечеті «Мурадіє», збудованої на честь

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

Сулеймана Пишного його матір’ю Айше під орудою відомого архітектора Сінана. Це була знакова, символічна церемонія благодійності на початку весни, яка на сучасних фестивалях «Месір» є кульмінативною подією й відзначається урочистою ходою всіх учасників фестивалю до цієї мечеті. І цього разу велику радість життя випромінювали очі близько мільйона жителів Маніси й навколишніх селищ під час проведення основного символічного ритуалу свята, коли з мінаретів мечеті султана сипалися цілющі цукерки, які відразу знаходили свого володаря. На свято «Месір» стали запрошувати гостей з інших міст, а згодом і з інших країн. Так воно перетворилося на міжнародний фестиваль, що надало Манісі особливого статусу в Середземноморському реґіоні. Учасники «Роксоланії» стали свідками величної урочистості свята «Месір», загального піднесення, що панувало в місті протягом усіх днів перебування. Справді, турки вміють відзначати свої свята: вони єдинодушні у праці й у святі, дуже делікатні, привітні й щедрі до гостей. Особливо це було помітно під час урочистої ходи учасників фестивалю із смолоскипами у вечірній час по головних вулицях міста. Тисячі вогнів злилися в довгу палахкотливу стрічку, яка простяглася від центру міста, де звелися в небо високі мінарети головної мечеті. Колона рухалась ритмічно, в одному темпі і, певно, здійснювала свою магічну роль – очищення, і здавалося, що та концентрована енергія, яку випромінювала хода тисяч учасників діставала неба й з’єднувала сьогочасне, минуле й


мистецтво

традиція в сьогоденні

майбутнє. А обабіч дороги, по якій рухалась колона учасників, стояли мешканці з навколишніх будинків і привітно плескали в долоні, засвідчуючи тим самим свою солідарність і прихильність до такої важливої події. На заключному гала-концерті, що відбувся на центральній площі міста, ансамбль «Роксоланія» представляв годинну програму української традиційної музики. Це були обрядові ліричні й танцювальні пісні, вокально-хореографічні композиції, які захоплено сприйняли місцеві мешканці й гості фестивалю. З цього приводу Посол України в Туреччині С. В. Корсунський написав у листі до ректора Л. В. Губерського: «Зокрема, виступ художньо-мистецького колективу «Роксоланія» на вечорі, присвяченому Дню української культури в рамках проведення 471-го фестивалю «Месір», здобув найвищу оцінку як серед представників муніципальної влади провінції Маніса, присутніх на урочистостях уповноважених представників дипломатичного корпусу, акредитованих у Туреччині, так і місцевих турецьких ЗМІ».

Заключний акорд фестивалю відбувся на горі Спіль у національному парку, де зібралися всі його учасники й творили там суцільне дійство-суцвіття з пісень і танців національних культур: турецької, болгарської, арабської (Йорданія) й української. Безперечно, для студентів Інституту філології, які, переважно, є учасниками «Роксоланії», ця подорож (як і недавня до Японії) відкрила світ нового, можливо, небаченого, що стане їхнім великим надбанням у контексті світової духовної культури й усвідомленням твореного ними величного і прекрасного українського народного мистецтва, яке гідно стає в ряд із світовими культурними досягненнями. У кожного з нас велике почуття вдячності за те, що доля посилає нам таку можливість інтегруватися з нашими піснями, з нашою традиційною культурою у великий світ інших культур і тим самим любити, поціновувати й утверджувати своє українське, творене нашими попередниками й нами самими. То ж будьмо гідні свого високого покликання!

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

45


мистецтво

традиція в сьогоденні

Гарбуз-тиква: творчий

шлях однієї рослини Шабен Гюль Помічник генерального секретаря Платформи «Діалог Євразії»

46

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

В

одному з містечок Бодрума – Гюмюшлюке живе майстер Осман Тюрк, який виготовляє вироби з гарбуза-тикви. Він працює разом із своїми синами шести й десяти років, навчає їх секретам ремесла. Якщо ви колись будете в Бодрумі, раджу обов’язково заїхати в Гюмюшлюк і знайти майстра Османа. Зробіть гарбузяний абажур власними руками або придбайте найкрасивіший гарбуз-тикву. До цього я бачив подібного роду витвори зі скла і кераміки, але процес створення виробів з гарбуза-тикви захопив мене. Перетворення в люстру гарбуза, який можна легко виростити в домашніх умовах, вражає. На тикву терпляче й акуратно наносять тисячу, а іноді й десять тисяч маленьких отворів. Кожен отвір у процесі стає лілією, трояндою чи іншою квіткою, краплиною води, фігуркою тварини, символом улюбленої спортивної команди, логотипом фірми, ім’ям коханої чи коханого. А різнобарвні скляні намистинки, вставлені у ці отвори, у світлі лампи притягують до себе погляд, заворожують, заспокоюють... У розповіді про перетворення гарбуза-тикви, який в давнину використовували як посудину для води, у витвір мистецтва, слід коротко описати стадії підготовки: вирощування, збір, висушування, зовнішню і внутрішню очистку. Усе це триває близько року. Насіння гарбуза висівають у квітні-травні, добре поливають і вдобрюють. У вересні-жовтні спілі плоди зривають і залишають на відкритому повітрі, щоб вони повністю висохли та були придатні до подальшої обробки. Поверхню очищають від бруду за допомогою води й тонкого наждачного паперу. Потім роблять круглий отвір, крізь який гарбуз очищують із середини металевою щіткою. Вирішивши, який візерунок буде зображено на


мистецтво

традиція в сьогоденні

гарбузові, майстер створює зразок малюнка. Потім, використовуючи шило, він робить отвори на відстані від 1,6 до 6 мм один від одного – залежно від обраного візерунка. Якщо майстер вирішує зберегти природний колір гарбуза, він спочатку вбиває молотком в отвори різнокольорові скляні намистинки, а тоді покриває гарбуз лаком. Якщо вирішено надати виробу іншого кольору, гарбуз спочатку фарбують, а потім вбивають намистинки. На завершення гарбуз завжди покривають лаком, подовжуючи його життя. Потім усередину вмонтовують пристрій, необхідний для освітлення. Якщо тикву збираються підвішувати до стелі, у її верхній частині роблять спеціальний отвір. Такий абажур повністю природного походження. Завдяки кольору та нанесеним візерункам сприяє релаксації. Тиква росте не тільки в Туреччині, вона широко розповсюджена по всьому світу. Застосування цієї рослини також широке: її використовують для харчування, а листя й насіння – як ліки. Відомо, що з підходящих за формою гарбузів роблять миски, горщики для квітів (особливо красиві підвісні кашпо), вази, глечики, термоси, посуд для зберігання насіння й злаків, рятувальні круги чи пояси, олійні лампи, цукорниці... А ще є музичний інструмент кабак кемане – гарбузяна скрипка, корпус якої також виготовлений із цієї рослини. У наш час із гарбуза-тикви роблять підставки для олівців і ручок, різноманітні кухонні та офісні предмети. Ціна виробу в залежності від кількості використаних намистин і аксесуарів – від 20 до 500 лір (від 10 до 300 доларів США). Ці вироби ручної роботи, якими особливо відомі Бодрум і Аланья, користуються великою популярністю як у місцевих мешканців, так і в туристів.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

47


Розповідає гарбузових справ майстер Осман Тюрк: Створення лампи з гарбуза-тикви приносить велике задоволення, але виснажує й вимагає великого терпіння. Ми наносимо на гарбуз у середньому від 2 до 13 тисяч маленьких отворів – це велике навантаження для очей. Але в результаті на світ з’являється витвір мистецтва. Моделі є виключно результатом роботи уяви. На сьогоднішній день ми створили 70 моделей. З одного боку, ми намагаємося зберегти цей вид мистецтва, який зникає, а з другого – пропонуємо нову, оригінальну за своєю сутністю діяльність. Це дуже тонка робота, яка вчить людину терпінню. Нею можна займатися лише з любов’ю . Для майстра в першу чергу важливі не гроші, які він отримує, а висока оцінка його творчості.


географія діалогу індійський досвід

Демократія і національна строкатість: індійський досвід

Святкування “Холі” (Свято барв) в Індії

П

Мрідула ҐОШ Кандидат історичних наук, голова правління Східно-Європейського інституту розвитку

50

ісля падіння Берлінського муру восени 1989 року велику кількість публікацій було присвячено темі суперництва між тоталітарними й демократичними політичними системами, а також активніше стала вестися дискусія щодо демократії як такої. Але прикметним є те, що у відповідних масштабних працях (кількість яких і досі зростає) майже нічого не сказано про індійський досвід із цього приводу. Безперечно, доволі велика Індійська Республіка з притаманними їй культурним розмаїттям та історією могла б послугувати джерелом політичного досвіду, який дав би змогу конкретизувати й переосмислити теорії, сформульовані на Заході. Останні шістдесят років Індії якось вдавалося співіснувати з сусіднім Китаєм, який, будучи більшим не лише за розмірами, але й за чисельністю

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

населення, функціонував як держава з однопартійною системою. Інші сусіди індусів жили в режимі військової диктатури (Пакистан і Бангладеш, яким судилося роками існувати в такій атмосфері) та абсолютної монархії (Непал, що й досі нею залишається). Протягом стількох же років в Індії – країні, де більшість населення становлять індуси – існувала доволі значна мусульманська меншина, представники якої мали ті ж самі права, що й корінні жителі. Індія займає друге місце після Індонезії за чисельністю мусульман, що проживають на її території. З того часу минуло понад п’ятдесят років, а в багатьох західних країнах теж сформувалися потужні мусульманські меншини. Таким чином, Індія створила прецедент, що став своєрідним іспитом для демократії, яку й без цього не критикував тільки лінивий; ця країна


географія діалогу індійський досвід

також кинула виклик тій соціальній гармонії, досягнення якої ставить за мету будь-яка багатоконфесійна країна, а це, в свою чергу, викликає дедалі більший подив через те, чому сьогодні цій державі приділяється так мало уваги при обговоренні політичних питань і проблем громадянства. Політична дискусія, яку започаткував ще Махатма Ґанді, справила глибокий вплив на розбудову Індії та її визнання, а також забезпечила їй незалежність і такий суспільний устрій, що, базуючись на принципах поваги до всіх конфесій і гендерній рівності, сприяв намаганням перемогти соціальну дискримінацію, спричинену багатовіковою кастовою системою. Згодом ці ідеї почали спонукати тогочасного прем’єр-міністра Індії Джавахарлала Неру вивести їх на рівень державної політики. Таким

чином, Неру чітко визначив свої позиції відносно, наприклад, прийняття мультипартійної демократичної системи, що засновувалася на принципі надання повнолітнім громадянам права голосу; крім цього, він наголосив на важливості економічного планування й надання рівних прав національним меншинам, а також забезпечив Індії нейтралітет під час Холодної війни. У часи глобалізації подібний досвід індусів має спричинити широкий суспільний резонанс на інших континентах, таких як Африка, Європа, Північна й Латинська Америка, де проживають прибічники різних релігій, яким теж слід навчитися жити одне з одними, а також покращити становище незаможних і на державному рівні надати більше прав бідним, гостро поставити проблему людської гідності тощо. Одне слово, перед цими націями стоїть одне й те саме завдання, що полягає у визначенні: зводити свої держави до монокультурних утворень чи, навпаки, дозволити представникам своїх меншин розквітнути, немов троянди. Оскільки демократія поширюється на країни, що розвиваються, то ідеї Ґанді, Таґора, Неру та Амбедкара можуть виявитися слушними. Зважаючи на те, що країни Європи та Америки стають дедалі більш багатонаціональними, постійно приймаючи нових імміґрантів-носіїв різних мов і представників різних конфесій, які раніше вважалися чужими й незнайомими, слід зауважити, що сучасним націям не завадило б тверезо оцінити й зробити для себе висновки щодо багатого історичного досвіду Індії, яку за правом вважають найрізноріднішою країною в світі. Звичайно ж, не можна не помітити, що на фоні такого лінгвістичного розмаїття, яке в Індії не лише прописано в законі, а й затверджено відповідною практикою, в країні й досі триває боротьба між національною більшістю й меншинами, яка зайвий раз вказує на необхідність подолання тенденції до пригноблення одних і піднесення інших, що завжди має негативні наслідки. Знову ж таки, це має привернути увагу до дилеми, що виникла на Заході, і до його прагнення примирити всі національності; можливо, Індія послугує для нього прикладом. Шістдесят років індійської історії переконливо засвідчили той факт, що ця країна категорично спростувала європейську концепцію, а, може, й просто нав’язливу ідею про те, що багатонаціональне суспільство має спілкуватися єдиною мовою. Це вже справило благотворний вплив на Південну Африку, що, перемігши апартеїд, офіційно проголосила себе багатомовною державою. Подібна ситуація може по-

...доволі велика Індійська Республіка з притаманними їй культурним розмаїттям та історією могла б послугувати джерелом політичного досвіду, який дав би змогу конкретизувати й переосмислити теорії, сформульовані на Заході.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

51


географія діалогу

Джавахарлал Неру

індійський досвід

Індія може представити світові образ держави і, відповідно, конституції, що захищають лінгвістичне й релігійне розмаїття так натхненно, як ніде більше.

52

сприяти покращенню ставлення до тих мов, значущість яких применшується домінантною нацією, підкріплюючись силою закону й традицій. Індія може представити світові образ держави і, відповідно, конституції, що захищають лінгвістичне й релігійне розмаїття так натхненно, як ніде більше. Незважаючи на високі показники бідності й неосвіченості, Індії вдалося навчити молоді нації того, як слід впроваджувати демократичну багатопартійну систему, що базується на наданні повнолітнім громадянам універсального права голосу. Крім того, країна довела, що націоналізм може співіснувати з інтернаціоналізмом. До того ж, незважаючи на те, що ми пережили часи ієрархічного суспільного устрою, нам вдалося не лише підготувати, але й втілити в життя перспективні програми боротьби з бідністю й дискримінацією. В останні роки світова спільнота, хоч і з певним запізненням, але визнала індійський експеримент. Індією починають дедалі більше цікавитись хоча б тому, що ця величезна, неоднорідна й бідна країна, на відміну від своїх сусідів, які не змогли протистояти військовій диктатурі й однопартійній системі, спромоглася встановити стійку мультипартійність, що спирається на принципи свободи й прозорості виборів. Таким чином, на сучасному етапі в Індії вітається свобода самовиявлення

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

й вибору свого лідера, а світ і досі не може зрозуміти, як індусам удається залишатися єдиною нацією за умови такої динамічної національної й культурної строкатості. Ідейна та інституційна природа індійської демократії та її державність із різних причин заслуговують на значно більшу увагу, ніж ту, що до них виявляється. Але обмін інформацією й набутим досвідом має бути взаємним. Колись у минулому індійські політичні традиції послуговувалися західними ідеалами та цінностями. Один із перших реформаторів – Раммогун Рой – з цікавістю й користю для себе зачитувався працями Жан-Жака Руссо та Джеремі Бентхема. Ліберал з міста Пуна, Ґопал Крішна Ґокхейл, якого Ґанді назвав своїм «політичним гуру», навіть переклав мовою маратхі книжку Джона Морлі, автора і дослідника біографії британського громадського діяча Вільяма Еварта Гледстоуна. Сам Ґанді дуже захоплювався ідеями таких західних мислителів як Лев Толстой і Джон Раскін. На Амбедкара уплинула прагматична теорія Джона Дьюї, який був його викладачем у Колумбійському університеті. А Неру надзвичайно сильно пройнявся європейською традицією соціальної демократії. Індії й сьогодні є, що запозичити в інших країн. Незважаючи на величні ідеї, втілені в індійській конституції, багато критиків наголошують на тому, що нація й досі є недостатньо згуртована, її демократії не вистачає довершеності, економіка не сприяє досягненню ідеалу рівності, а населення не є вже таким мирно налаштованим. Націоналістичні індійські маніфести проголошують сепаратисти Кашміра, що на північному сході країни. Багатопартійна система перебуває під загрозою маоїстських повстань, пригноблених народів. Ці акції протесту, стаючи все частішими, поширюються територією Індії. Здобутки місцевої демократії також зводяться нанівець неефективною діяльністю корумпованих політиків, державних служб, поліції й служителів Феміди. Аби краще зрозуміти сутність цих та інших проблем, ми повертаємося до тих індійських діячів, які детально досліджували цю тему в порівняно недалекому минулому. Глибше ознайомлення з ними та їхніми концепціями, можливо, покращить становище Індії. Як би там не було, доречним буде зазначити, що традиція обговорення й дискутування перетворилася на окрему індійську інституцію, що допомогла створити адаптовану демократію, яка хоч і має свої недоліки, але стабільно функціонує, не загрожуючи державі поверненням до авторитаризму.


географія діалогу індійський досвід

Індія: історія й сучасність. Ліворуч “Imperial Towers” (Мумбаї), праворуч Кутб-Мінар (Делі).

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

53


екологія Сім кроків до води люди й вода

Дмитро МОТРИЧ

Біля трьох десятків країн ледь не вимирають від хронічної нестачі води, і становище погіршується з кожним роком. Цілі райони Китаю, Індії, Малої Азії змушені економити кожну краплю. Нестача води загрожує економічному і соціальному становищу і може бути причиною війн і конфліктів

54

«О

дин ковток води вартує семи кроків шляху», – каже стародавнє турецьке прислів’я. Але часи змінюються, і ковток води щороку дорожчає. Чому? Спробуємо зробити ці легендарні сім кроків і зрозуміти. Крок перший. Що? Що таке вода? Кожен знає зі шкільної програми, що це об’єднані дві молекули водню і одна – кисню. Вода є однією з найпоширеніших речовин на Землі: три чверті поверхні планети вкриті водою. Можна назвати нашу планету не Земля, а Вода. 97,5% води на Землі припадає на моря й океани, ця вода непридатна для пиття. А прісної – лише 2,5%. Але і з цієї кількості 70% знаходяться в льодовиках Антарктиди та Арктики. Ще близько третини припадає на підземні резервуари прісної води. І лише третина відсотка – мізерне число – тече поверхнею Землі у вигляді річок і накопичується у прісноводних озерах. Крок другий. Де? Де ж зосереджені основні запаси води на нашій планеті? На жаль, не завжди там, де бажано. У Гренландії якісної води, наприклад, хоч залийся – ось тільки заливатися особливо немає кому. А найбільш густонаселені райони Землі потерпають від спраги. Біля трьох десятків країн ледь не вимирають від хронічної нестачі води, і становище погіршується з кожним роком. Уявіть собі Африку, де щодня жінки змушені йти по кілька кілометрів під палючим сонцем, щоб наповнити свої глечики живильною вологою. Цілі райони Китаю, Індії, Малої Азії змушені економити кожну краплю. «У всьому світі джерела води забруднюються і стають непридатними. Наслідки цього для людства вкрай складні. Нестача води загрожує економічному й соціальному становищу і може бути причиною війн та конфліктів», – заявив генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, виступаючи на Азійсько-Тихоокеанському саміті води. Вже сьогодні третина населення Землі живе в районах, де відчувається значна нестача води. Крок третій. Коли? Коли виникає нестача прісної води, можна очікувати на відчутні ускладнення, в тому числі збройні конфлікти. У наші дні дефіцит чистої води відчувається дедалі дужче. Літр стічних вод надовго робить непридатними вісім літрів питної. Забрудненість прісної води перетворило її на цінний товар, нестача якого стала серйозною проблемою для десятків держав і сотень мільйонів людей. Зараз у країнах, де

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

показник забезпечення водою нижчий за нормальний рівень, проживає понад два мільярди людей, а питна вода придатної якості недоступна вже цілому мільярду – шостій частині населення планети. Три з половиною мільйони населення щорічно вмирає від спраги. Прогнози теж невтішні: до 2025 року дефіцит води в країнах, що розвиваються, зросте на 50%, а в розвинених – на 20%. На той час брак води відчуватимуть дві третини населення планети. Для людей вода стане ціннішою за нафту. І тоді загримлять постріли. «Чи є реальною третя світова через дефіцит води? Не думаю. Але небезпека локальних і реґіональних конфліктів дуже велика, – вважає завідувач кафедрою фінансової стратегії міжнародної школи економіки МДУ Володимир Квінт. – Наприклад, одна країна – Сірія – забирає значну частину водопотоку в реґіоні, а Туреччині води вже не вистачає. Є позитивні приклади – країни басейну Нілу підписали угоду про спільне раціональне використання водних ресурсів. У Центральноазійських республіках колишнього СРСР така проблема також існує. Надміру забираються стоки вод Амудар’ї і Сирдар’ї, і це сягає масштабів екологічної катастрофи. Аральське море практично зникло. Крок четвертий. Як? Як же можуть вибухнути подібні конфлікти? На думку більшості експертів, у будь-який час через нестачу води можуть серйозно посваритися Таджикистан і Узбекистан. Причина – плани будівництва цілої низки ГЕС на річках Вахш і Пяндж, які утворюють при злитті головну ріку Центральної Азії – Амудар’ю, і на притоці Амудар’ї - річці Зеравшан. Оскільки енергоносіії за міжнародними цінами Таджикістану недоступні, влада намагається розв’язати проблеми енергозабезпечення саме за рахунок гідроенергетики. Однак у результаті Узбекистан ризикує залишитися без води, яка потрібна для вирощування сільськогосподарських культур, які значною мірую складають основу економіки країни. В обох випадках вода потрібна для виживання нації, й суперечки навколо її використання вже найближчим часом можуть ускладнити становище в цьому реґіоні. В Африці сьогодні також назріває новий серйозний конфлікт через воду, який загрожує перетворитися на повномасштабну війну. З однго боку барикад - Судан і Єгипет, до яких у перспективі може приєднатися Еритрея. З другого боку - Бурунді, Руанда, Уганда, Кенія, Танзанія, Демократична Республіка Конго, Ефіопія й Пів-


екологія

люди й вода

денний Судан. Саме на їхній території бере початок водна система великого Нілу, тому вони й вирішили покінчити з тим, що Єгипет і Судан визначили для всіх інших міру використання води. Африканські країни тропічного поясу не визнають договору 1959 року і вважають, що у ньому абсолютно не враховані їхні інтереси. Ефіопія, яка дає 86% стоку в Ніл, використовує лише близько 1% цього колосального об’єму води. І в умовах тривалого демографічного росту владі доведеться перейти на інтенсивніше зрошення. До 2025 року населення Ефіопії може скласти вже 100 мільйонів – як, до речі, й населення Єгипту. Відомий арабіст Сергій Демиденко вважає, що «з часом ситуація лише погіршуватиметься. Адже 97%, а це 80 мільйонів єгипетського населення, живуть на 4% території країни. Це райони, які наближені до Нілу. Але це фактично - межа. І, очевидно, тому Каїр намагається за рахунок зрошення зробити придатними для життя інші райони країни». Ще у травні 2010 року глава МЗС Єгипту попередив Ефіопію, що права Єгипту на нільську воду є його національним пріоритетом, і загрожував їй суворими наслідками. Однак Ефіопія уклала антиєгипетський за суттю союз в Ентебі, в який увійшли Танзанія, Руанда, Уганда і Кенія. Ефіопську ініціативу підтримує і Бурунді, яка, як побоюються в Єгипті, може перекрити стоки у Великий Ніл з Білого Нілу. Єгипетська революція і поява в реґіоні нової політичної одиниці – Південного Судану, який щойно отримав незалежність, спокою також не додають. Традиційні конфлікти навколо доступу до

води і на Близькому Сході. Аріель Шарон якось сказав, що Шестиденна війна 1967 року між Ізраїлем і Сирією виникла через те, що сирійські інженери почали практичні роботи з забору води з ріки Іордан – одного з головних ресурсів Ізраїля. Зі слів колишнього генерала, Ізраїль не мав альтернативи силовому рішенню проблеми. Крок п’ятий. Чому? Чому ж прісної води не вистачає на всіх? Німецький хімік Клаус Ланц, автор книжки про природні ресурси, вважає, що катастрофічне становище з водою в багатьох реґіонах пояснюється не відсутністю природних водних ресурсів, а їх нераціональним використанням: «Більше двох третин світових запасів прісної води йде на потреби сільського господарства. І це зрозуміло, бо без неї неможливо вирощувати ні рис, ні пшеницю, ні будь-які інші культури. Але проблема прихована в тому, що люди намагаються обробляти землю, на якій нічого або майже нічого не росло. Не росло саме через відсутність вологи. Але що особливо непокоїть, що на таких полях значна кількість дорогоцінної води використовується для вирощування не життєво необхідних продовольчих продуктів, а бавовни чи, наприклад, квітів». Ви любите апельсиновий сік? Уявіть собі: щоб виготовити для вас один літровий пакет апельсинового соку, в Бразилії витрачають 25 літрів води. Ось так розвинені країни побіжно імпортують дорогоцінну вологу з засушливих реґіонів планети. За останні півстоліття аграрне виробництво

В Африці сьогодні також назріває новий серйозний конфлікт через воду, який загрожує перетворитися на повномасштабну війну. З однго боку барикад – Судан і Єгипет, до яких у перспективі може приєднатися Еритрея. З другого боку – Бурунді, Руанда, Уганда, Кенія, Танзанія, Демократична Республіка Конго, Ефіопія й Південний Судан.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

55


екологія

люди й вода на Землі кардинально змінилося. Високопродуктивні сорти пшениці, кукурудзи і рису витіснили такі традиційні для посушливих реґіонів культури, як просо й чечевиця. Щоб ці нові злакові давали хороші врожаї, їм необхідні мінеральні добрива й пестициди, а також велика кількість води. Від добрив ґрунт стає непридатним: за рік це становить близько п’яти мільйонів гектарів. Це означає, що необхідно зрошувати нові землі, які потребують ще більше води. Крок шостий. Хто? Хто ж спроможеться розірвати це замкнене коло? Лише ми самі. У Мінародному інституті управління водними ресурсами вважають, що необхідно терміново діяти: будувати водосховища, активніше використовувати дощову воду для зрошення полів і садів, а також масово переходити на менш вологолюбні сільськогосподарські культури. Хороший рецепт. Та ось діємо ми поки що частіше не за рецептами. За даними наглядових органів, у Росії до 60% питної води не відповідає санітарним нормам. Причина цього й у зношеності систем водопостачання, і в недосконалості технологій, і в нашому власному безвідповідальному ставленні до води. Проектування «Водної стратегії Росії», яку опрацьовують депутати в Держдумі – справа, звичайно, вкрай необхідна. Але крани за собою закривати теж необхідно, щоб не стікала в каналізацію дорогоцінна чиста вода. Та й скидати виробничі відходи в Байкал (як і в інші озера й річки) на теперішній час надто неекономно. А головне – потрібно навчитися домовлятися з сусідами про спільне використання водних ресурсів. Крок сьомий. Куди? Куди ж ми прийдемо насамкінець? Швидше за все, нікуди – бо кінця шляху бути не може. Берегти й цінити воду потрібно постійно, усвідомлюючи, що вона – спільне всепланетне добро, і якщо ми забруднюємо чи розтринькуємо «свою» воду (бачте, маємо право), то завдаємо шкоди і громадянам своєї країни, і сусідніх країн, і всім мешканцям планети. Та на поміркованому шляху, якщо з нього не звертати, кожен землянин матиме свій ковток чистої води. Завдання того варте.

Діарея внаслідок вживання неякісної води залишається основною причиною дитячої смертності в Африці (щоденно це захворювання забирає життя 2000 африканських дітей). Половина жителів африканського континенту не має доступу до якісної питної води.

56

осінь-зима 2011 • № 2 (2)


екологія

люди й вода

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

57


екологія

люди й вода

Заради чого ми п’ємо воду? Олександр ПОПОВ

58

З

давніх часів вода є найважливішим компонентом у ритуалах усіх релігій. У багатьох релігійних обрядах головному джерелу життя відводили найважливішу роль. У Стародавній Греції володар морів Посейдон був одним з найбільш вартих поваги богів. Аби переплисти річку, греки на знак поваги до Посейдона кидали у воду монети, пригорщі зерна. У Давньому Римі святкували Фонтаналій, присвячений богу джерел Фонту. Квітами прикрашали не лише береги річок, а навіть вуличні колонки, які також вважалися житлом богів. А в Індії донедавна новонародженого спочатку напували водою з медом, і лише потім мати годувала його молоком. Очищення у водах. У священній книзі іудаїзму Торі ритуальне обмивання водою є обов’язковим атрибутом усіх очисних обрядів. Але до банальної гігієни ця дія практично не мала відношення. Іудейські традиції вельми строго розрізняли ці два поняття. В одному з приписів говориться: «Навіть тоді, коли жінка буде митися в лазні ретельно й довго, навіть тоді, коли вона змиється всіма водами світу, вона все ж не буде вважатися чистою, поки не здійснить ритуал обмивання». Раббі Іоханан бен Заккай, який жив у I столітті по Р. Х., говорив: «Не труп забруднює і не вода очищує. Це – веління Бога, і не нам

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

ставити його під сумнів». Віруючі напередодні суботи та інших релігійних свят мали здійснювати занурення у резервуар для обмивання – мікве, затим перед кожною молитвою обмивати руки. А під час служіння в Йом-Кіппур першосвященик здійснював обмивання цілих п’ять разів, і навіть входити до Храму було дозволено лише тим, хто ритуально очистився. Вода в іудаїзмі слугувала у деякому сенсі символом Бога, який не лише з’являвся «в густій хмаринці», але й «зробив покривом Своїм, осінив навколо Себе морок вод, хмарин повітряних». За твердженням Талмуду, імператор Тіт і взагалі вважав, що «сила єврейського Бога – у воді, що всі дива Він творив на воді. Коли Яхве звільнив єврейський народ від єгипетського рабства, він розсік Червоне море, коли Яхве ввів євреїв у Палестину, він перед цим розсік води Йордану, ворогів Ізраїлю він топив у воді». Хрещення у водах. Схоже, саме від іудейської традиції обмивання відбувається обряд хрещення в християнстві. Іоанн Хреститель, підготовляючи іудеїв до приходу Месії, занурював їх у води ріки Йордан, тим самим, очищаючи, змивав з них гріхи. Пізніше, вже в християнстві, ця дія набула ще глибшого змісту: людина, занурюючись при хрещенні у воду, не просто змиває з себе гріхи, а вмирає для старого життя, вступаючи в нове.


екологія

люди й вода Перше диво Христа пов’язане з водою: на весіллі в Кані Галілейській він перетворив воду на вино. Широко відомо й ходіння Христа по водам Галілейського озера. Не дивно, що з водою в християнстві пов’язаний ряд ритуалів. З II століття до Р. Х. відоме освячення води, нині спільне й для православ’я, й для католицизму. Тількі у православних це «агіасма», «свячена вода», а у католиків – «аква бенедикта», «благословенна вода». Вона використовується в таїнстві хрещення, при освяченні храмів та всіх богослужебних предметів, при освяченні осель. І відмінність між агіасмою й аквою бенедикта лише в тому, що католики освячену воду не п’ють, а православні нерідко вважають її за лікарський засіб. Наприклад, Серафим Вирицький радив хворим вживати по столовій ложці свяченої води щогодини. У православ’ї найбільш відома «водна процедура» — Велике водосвячення, яке здійснюється 18 січня за григоріанським календарем, напередодні свята Хрещення. На найближчій до храму водоймі вирубують у льоду хрестоподібну ополонку – Йордань, освячують триразовим зануренням хреста, а потім усі, хто бажає, занурюються у цю воду або вмиваються нею. Вважають, що в цю ніч освячуються води в усіх джерелах, і навіть вода з водопровідного крану, якщо набрати її опівночі, має ті самі якості. Вважається, що хрещенськая вода не може втратити своїх якостей, це відбувається, тільки в тому разі, коли до неї торкнеться «нечиста» людина. І це справді так. Наукових пояснень – багато, але жодне не заслуговує на довіру. Зцілення водами. Іслам, як і інші релігії Книги, наділяє воду священними якостями. В Корані не лише зазначається про основоположне значення води, а й на відміну від Біблії, де сказано, що людину було сотворено з «праху земного», Коран говорить, що Аллах сотворив людину з води. При цьому цінність води підкреслюється особливо: «Чи думали ви про воду, яку п’єте? Чи ви нею наділяєтеся з хмар чи Ми наділяємо? Якби Нам було до вподоби, то Ми створили б воду гіркою. Так чому ж ви не дякуєте?» Значення води в Ісламі підкреслюється словами пророка Мугаммада: «Чистота є наполовину віра». В обмиваннях, які прийняті в Ісламі, з’являється одне з кардинальних його відмінностей від християнства. Якщо християни усвідомлюють душу й

тіло як дві сутності, то для мусульманина це є одним цілим, і бруд тіла душа віддзеркалює так само, як і тіло віддзеркалює гріхи душі. І тому молитви, здійснені в нечистоті, не є дійсними. Ще одна цікава відмінність: в Ісламі вода не потребує освячення. Вважають, що будь-яка дощова чи взята з природного джерела вода апріорі є чистою й придатною для обмивання. Пророк говорив: «Вода чиста, і ніщо її не забруднить». Але по-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

59


екологія

люди й вода

над усе в ісламі викликає почуття поваги вода джерела Зам-Зам, місцезнаходженням якого є Мекка, лише у 18 метрах від священного Чорного каменю. Розмірковуючи про воду Зам-Зам, Пророк вказував, що вона ситна, подібно до їжі, й зцілює від багатьох хвороб. Також, за свідченням Абдуллах Ібн Аббаса, родича й учня Мугаммада, той давав конкретні рецепти лікування водою з священного джерела: «Жар застуди йде з Вогню Пекла, – говорив Він, – отже охолоджуйте його водою Зам-Зам». Але й звичайній воді Мугаммад надавав великого значення: пе-

60

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

ред смертю, тяжко хворий, він відмовився приймати відвари і попрохав принести води з сімох колодязів Медини й облити його. Особливе ставлення до води вже багато тисяч років залишається одним з ознак людської цивілізації. Навіть атеїст, кидаючи у воду монетку заради бажання знову повернутися на це місце, повторює стародавнє фінікійське жертвопринесення богу води. Людина, вживаючи воду, отримує те, заради чого вона її п’є: для втамування спраги та для справдження бажань.


екологія

люди й вода

2120 Carey Avenua Chyenne. WY 82001 U.S.A. Ukraine Tlf: (+38) 044 499 63 92 Faks: (+38) 044 499 63 91 Turkey Tlf: (+90) 216 316 22 62 Faks: (+90) 216 316 22 62 globus@globus-llc.com Kiev–UKRAINE globustr@globus-llc.com İIstanbul-TURKEY

International trade and export of timber and wood

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

61


екологія

люди й вода

Між Дністром і Прутом

Ферідун ТЮФЕКЧІ Координатор Молдавського національного комітету Платформи “Діалог Євразії”

62

М

олдова з її м’якою зимою й зануреним у зелень літом лежить у межиріччі Дністра й Пруту. Ці найбільші джерела води – чудова база для створення й розвитку системи водопостачання. Однак якість води поступово погіршується. Проблема в першу чергу є в тому, що, хоча води й багато, пити її можна не завжди. Усі внутрішні малі річки республіки – сезонні, вони пересихають у літку. У 3500 штучних озерах і водоймах вода перенасичена мінералами й солями, тому не може бути використаною для споживання. А з 4716 підземних джерел води в Молдові лише 2195 придатні для експлуатації, причому близько 1000 не відповідають нормативним вимогам. Лише 1295 із них – придатні для користування і 17 – мають лікувальні властивості; ще 357 – джерела господарської, 36 – поливної й 215 – технічної води. Стратегічне питання. Постачання населенню питної води – одна з найболючіших соціальних проблем Молдови. 1 620 000 громадян країни не мають доступу до безпечної для здоров’я води. Це 45% населення. Відповідно, великий ризик як інфекційних, так і неінфекційних захворювань: вживання непридатної для пиття води – причина 20% випадків гострих кишкових і сечокам’яних захворювань, порушень імунної системи. У найбільш небезпечному становищі опинилися Шолденештський, Додюшенський і Сорокський райони, де майже в усіх сільських населених пунктах відсутній водопровід, не кажучи вже про каналізацію. Розуміння гостроти проблеми й покликало до життя загальнодержавну «Стратегію водопостачання та водокористування населених пунктів Республіки Молдова», затверджену парламентом ще у 2007 році. Ця найважливіша державна програма передбачає цілу низку заходів, спрямованих на створення систем водопостачання й каналізації. Однак багато з запланованих інновацій поки залишаються на

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

папері. Так, за даними державного нагляду за охороною здоров’я, навіть у великих сільських населених пунктах до цього часу відсутні (або не працюють) каналізаційні системи й очисні споруди для стічних вод, а населення користується туалетами вигрібного типу. В результаті у 2009 році зафіксовано різке зниження якості питної води з природних джерел і водопровідних мереж у дванадцати районах республіки і навіть в муніципальних Бельцях – «Північній столиці» Молдови. Сучасні технології. Для подолання затяжної водної кризи застосовуються різноманітні підходи. За словами Галини Буду-Казімир, голови неурядової організації SEAM, яка спеціалізується на проблемах питної води, сьогодні в Молдові впроваджуються нові очисні технології. Йдеться частково про сантехнічні технології «Екосан» – «сухі» санвузли, які перетворюють відходи життєдіяльності в екологічно чисте добриво. – Це завжди було для нас справжньою бідою – забруднені підземні води, – говорить Галина Буду-Казімир. – І ось ми нарешті сказали: «Досить!», вирішивши використовувати неминуче зло – на добро людям. Більше за все впровадженню «Екосану» радіють сільські діти, яким тепер немає необхідності, як раніше, відвідувати «зручності» надворі. Крім того, в рамках європейської солідарності швейцарська Агенція розвитку і співпраці (SDC) за фінансової підтримки Агенції розвитку Австрії (ADA) збудувала до 2009 року 16 децентралізованих систем водопостачання у Ніспоренському, Хинчештському і Страшенському районах. У цих селах бенефіціари об’єднались в асоціацію водокористувачів, які самостійно обслуговують свої системи водопостачання й збирають відповідну платню за надані послуги. Також силами SDC побудовано чотири комплекси для очищення стічних вод із застосуванням нової технології Constructed


екологія

люди й вода

Wetlands, а в сільських школах центральних районів Молдови з’явилось 25 нових біотуалетів. Перспективи рішення. Але поки що проблема питної води в Молдові далека від кінцевого розв’язання. Це не може не тривожити як уряди, так і громадськість країн Європи. У березні 2009 року це питання було винесене на порядок денний Всесвітнього форуму з водних ресурсів, який проходив у Стамбулі. В ньому взяли участь 2800 осіб – державні діячі, експерти, журналісти й представники неурядових організацій і приватних компаній. Сьогодні Молдова має підтримку європейських сусідів у рамках спеціальної програми Європейської комісії взаємодопомоги (BSP). Бюджет програми складає 45 млн євро, з яких 37 млн спрямовуються на підтримку національних проектів. Екологічні проекти в Молдові щорічно фінансують Міжнародний банк розвитку (8,9 млн євро), Турецька асоціація співпраці і розвитку TIКA (6,56 млн євро), Швейцарська асоціація співпраці та розвитку (1 млн євро), уряд Чехії, АDА – Агентство розвитку Австрії (900 тис. євро) і Національний екологічний фондо Молдови (5,8 млн євро). Триває й реалізація «Стратегії водопостачання та водокористування». Міністр охорони довкілля Молдови Георгій Шалару заявив, що його відомство докладе всіх зусиль, щоб реалізувати програму. Міністр фінансів республіки В’ячеслав Негруца вніс уточнення: у 2011 році на постачання сільського населення Молдови питною водою й обладнання каналізації з державного бюджету буде виділено понад 170 млн леїв (приблизно 10 млн євро). – Ефективне впровадження відповідних проектів, можливість їх реалізації, – сказав прем’єр-міністр Володимир Філат, – не лише принесе користь громадянам Молдови і підніме імідж країни, а й допоможе також залучити нові інвестиції в інші сфери економіки.

Старовинна молдавська притча. Батько повчав сина: «Щоб зрозуміти, що таке справжнє життя, ти маєш одружитися. Найпрекраснішими плодами твого життя будуть діти. Але, щоб завести родину, потрібно мати своє вогнище. Найкращий дім – той, поряд із яким росте великий сад. Але щоб сад виріс, його потрібно поливати, а отже – викопати колодязь. Викопавши колодязь і посадивши дерева, ти залишиш про себе довгочасну й добру пам’ять своїм дітям». Весільний звичай. У гагаузів, які живуть поряд із молдаванами, є звичай: перед одруженням дівчина має витягти з колодязя відро води. Вважається, що якщо вона зробить це швидко, не проливши й краплини, родина буде благополучна й міцна.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

63


екологія

люди й вода

Що тече з крану? Дмитро ШЕРИХ Шеф-редактор газети «Санкт-Петербургские ведомости»

64

В

игляд стамбульської водопровідної станції «Ікітеллі», яка розташована неподалік від Олімпійського стадіону, доволі прагматичний: низенькі функціональні будівлі, прямокутні бетонні басейни для очистки води, чисті асфальтові доріжки. Зелені насадження, хоч і не занадто пишні. А ось що здивувало на станції, так це присутність групи молодших школярів. Виявляється, управління водопостачання й каналізації Стамбула (ISKI) вважає принципово важливим, щоб юні громадяни наочно побачили, якою працею досягається доставка й очистка тієї са-

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

мої водопровідної води, яка тече у них удома з кранів. Працею й справді великою ISKI заснували у 1981 році. На той час водні розкоші часів розквіту Османської імперії залишились далеко позаду, місто потерпало від нестачі води. Картини стамбульського життя могли нагадати картини з життя російської провінції: в окремих районах міста воду давали лише у визначені години і при цьому ще й не щодня. Сьогодні усі ці проблеми – зі сфери спогадів. Інвестиції останніх п’ятнадцати-двадцати років, забезпечені менеджментом ISKI, повернули в Стамбул часи водних розкошів. Яскраве порівняння: якщо у 1995 році загальна довжина водогонів до найбільшого міста Туреччини складала 385 кілометрів, то сьогодні – майже 1800 кілометрів. Збільшення багатократне! Система водопостачання поповнилася новими джерелами, а надійною підмогою в роботі стали звички жителів міста, які й далі ставляться до води бережно. Наприклад, Петербург витрачає понад 2 млн 100 тисяч кубометрів води на добу, а Стамбул, де населения майже втричі більше, за даними ISKI – приблизно 2 млн. Порівняйте чисельність населення двох міст, і ви зрозумієте, наскільки бережні стамбульці у своєму ставленні до води. Директор станції «Ікітеллі» доктор Ісмаїл Айдин у деталях розповів, як функціонує сьогодні стамбульське водопостачання. Система, як і в часи Візантії, досить розгалужена: вода подається в місто кількома водогонами. Один із головних несе воду з району Халкалі – строго за заповітом імператора Валента II. Кількість і якість цієї води сьогодні, правда, принципово вища: технологія пішла далеко вперед, а стамбульські водних справ майстри прагнуть триматися на вершині прогресу. На «Ікітеллі» й інших аналогічних станціях вода проходить ґрунтовну фільтрацію, очистку з допомогою хлору, озону й сульфату алюмінію. Усі процеси комп’ютеризовані, попадання надмірної кількості реагентів у воду неможливе. 400–500 щоденних проб підтверджують відповідність води хімічним і медичним показникам. Завдяки цьому, стверджують представники ISKI, стамбульську воду можна пити просто з крану без найменшої загрози для здоров’я. Жаркий і не надто передбачуваний стамбульський клімат відбивається на роботі ISKI. Доводиться акумулювати у водосховищах неабиякий запас води, який дозволяє пережити без проблем один-два роки засухи. Таке вже траплялося: рік 2006-й, наприклад, приніс таку велику засуху, що навіть водосховища майже використали свій запас. Саме тоді ISKI пору-


екологія

люди й вода шила питання про принципово нові джерела води для міста – в тому числі про будівництво опріснювальних заводів на березі Чорного моря. Однак природа дала послаблення: 2008 рік приніс рекордну кількість опадів, і питання про використання чорноморської води в міському господарстві відійшло на другий план. – А як ви оцінюєте майстерність будівничих візантійських цистерн? – спитав я доктора Айдина. – Дуже високо, – сказав директор станції «Ікітеллі», – цистерни зроблені просто відмінно. – Мабуть, вони й сьогодні могли б послужити місту для зберігання води? – Теоретично. Правда, на практиці таке навряд чи має сенс: сучасні труби до старовинної цистерни, яка знаходиться під охороною держави, не підведеш – і як би вибирали стамбульці ці запаси води? Навряд чи хтось з них пішов би з глечиком до підземного водосховища, – відповів Ісмаїл Айдин. Сучасні стамбульці вже звикли: вода постачається в житло без перебоїв. До хорошого, звісно, звикаєш швидко. Трапляються втрати води через зношені комунікації, нелегальні подключення до мереж. У Стамбулі з цим борються настійливо і досить ефективно: якщо у 1995 році втрати складали 52 % загального обсягу води, то в 2009-му вони зменшились до 24 %. Тепер про ще один момент роботи ISKI. Управління відповідає за очистку каналізаційних стоків у місті. І тут також прогрес наяву. Якщо в 1994 році в Стамбулі очищалося 208 тисяч кубометрів води за добу, то в 2002 – вже 942 тисячі, а в 2009 – вже 2 мільйона 404 тисячі. Приріст за п’ятнадцять років більше як десятикратний. А ще стамбульські спеціалісти займаються очисткою природних водойм і берегової лінії. Окремим і вкрай важливим проектом стала очистка легендарної бухти Золотий Ріг, який розділяє навпіл Європейську частину Стамбула. Ще у давні часи бухта славилась як окраса міста, а з початком промислової революції її оточили нескінченні майстерні, заводи й фабрики. У води Золотого Рогу тонами скидалися відходи виробництва, серед них і досить токсичні. До середини XX століття життя в глибинах бухти практично завмерло, її назвали клоакою Стамбула. Відомий турецький письменник Орхан Памук у своїй книжці про Стамбул цитує емоційну газетну публікацію 1968 року: «Золотий Ріг вже більше не Золотий Ріг, ми вбили його. Він перетворився на брудну водойму, оточену фабриками, майстернями й скотобойнями, запруджений уламками кораблів і споганений відходами, нечистотами й мазутом».

Вигляд бридкого Золотого Рогу довго був як зашпора у серці кожного стамбульця, хто любив своє місто. Але в середині 1980-х знайшлися кошти, щоб розпочати роботи з очистки бухти з одночасним будівництвом колекторів, які дозволяли відводити й очищати промислові стоки. Натхненна робота дала результат: сьогодні в глибинах Золотого Рогу живе багато риб, а на Галатському мосту над бухтою щоденно стоять десятки рибалок з вудками, і, буває, клює непогано. Додам якраз ще про одну дивину, яка не має стосунку до ISKI, але має до води. Мешканці Стамбула взагалі не дуже полюбляють їсти рибу, хоч і живуть на воді. Віддають перевагу м’ясу в усіх можливих варіантах. Серед масштабних проектів ISKI – очистка берегів протоки Босфор, і ця робота триває і нині. Як сказав доктор Ісмаїл Айдин, «заплановано довести до ладу 42 км босфорського берега в межах Стамбула – аби мешканці міста могли там купатися». Можна не сумніватися, що ці плани буде здійснено.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

65


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

З'їзд Платформи "Діалог Євразії" Довгоочікуваний з'їзд голів національних комітетів Платформи "Діалог Євразії" відбувся 24 вересня 2011 року в Стамбулі. У ньому взяли участь понад десять країн. Головний організатор з’їзду - Генеральний секретаріат платформи "Діалог Євразії" (ПДЄ). Головував на з’їзді нинішній голова ПДЄ професор Володимир Сергійчук. З’їзд складался з трьох засідань, в першому з яких голова Володимир Сергійчук, співголова Харун Токак та голова Турецького національного комітету Наджи Бостанджи виступили зі своїми промовами. Володимир Сергійчук зробив наголос на тому, що Платформа "Діалог Євразії" знаходить своє місце у світі й спрямовує всю свою діяльність на добро всього людства. Провідна теза голови: «Ми повинні працювати, розвиватися й бути цікавими. Поки ми будемо цікавими й зможемо пропонувати людям розв’язання проблем, ми будемо їм потрібні!» У з'їзді взяли участь представники комітетів ПДЄ Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туреччини й

66

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

України. Також приєдналися представники Автономної Республіки Крим і Республіки Татарстан. На першому засіданні представники кожної з країн виголошували вітання учасникам з’їзду. На другому засіданні, генеральний секретар ПДЄ Ісмаїл Тас звітував про проведену роботу Платформи за поточний рік. Після нього інші країни-члени Платформи поділилися інформацією про діяльність своїх комітетів. Третє засідання виявилося найгарячішим, оскільки на ньому відбулися бурхливі дебати та обмін пропозиціями й думками з приводу проектів і планів роботи на наступний рок. На цій зустрічі також винесли на обговорення і діяльність редакції журналу “ДА”, що займається пошуком розв’язань проблем Євразії. Борис Клементьєв, редактор журналу “ДА”, надав коротку інформацію про публікації, які плануються до випуску наступного року. У кінці засідання головуючий Володимир Сергійчук підбив підсумки і побажав своїм колегам успіхів у роботі: «Сподіваюся, і цього року ми не підведемо. Працюватимемо і ще раз працюватимемо!». Після зборів генеральний секретар Платформи “Діалог Євразії” запросив своїх колег на вечерю у свій новий офіс організайії, де й відсвяткували 75-річчя голови Національного комітету Молдови Бориса Маріана, 60-річчя голови Національного комітету Киргизстану професора Асана Ормушева, а також 50-річчя весілля голови Національного комітету Російської Федерації професора Ростислава Рибакова.


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

У 2011 році Платформа «Діалог

Наприкінці листопада 2011 року

Євразії» організувала кілька важливих міжнародних конференцій у стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зокрема, 3 березня в Залі Вченої Ради відбувся перший етап Міжнародної наукової конференції "Двадцять років діалогу взаєморозуміння і взаємодії між незалежною Україною і Туреччиною", 13 травня – Міжнародна наукова конференція "Філософська спадщина як дієвий чинник розвитку сучасного світу". В організації цих конференцій керівництво ПДЄ одержало підтримку з боку ректора університету академіка Леоніда Губерського. Він, до речі, узяв участь у другому етапі Міжнародної наукової конференції "Двадцять років діалогу взаєморозуміння і взаємодії між незалежною Україною і Туреччиною", що відбувся в Університеті "Газі" (Анкара). Тож коли Леонід Губерський 4 жовтня 2011 року відзначав своє 70-річчя, голова Платформи «Діалог Євразії» Володимир Сергійчук і її координатор в Україні Гьокхан Демір привітали ректора Шевченкового університету з цим ювілеєм й обговорили майбутні спільні акції.

голова Платформи «Діалог Євразії» Володимир Сергійчук відвідав Астану, де взяв участь у заходах, присвячених 20-річчю проголошення незалежності Республіки Казахстан. Зокрема, він привітав від імені Платформи ДЄ Міжнародну конференцію «Незалежність. Лідер нації. Національна єдність», виступив на ній з доповіддю про співробітництво Платформи ДЄ з елітою Казахстану і головував під час роботи однієї з секцій. Під час перебування в Астані професор Володимир Сергійчук прочитав цикл лекцій магістрантам і докторантам Євразійського національного університету імені М. Гумільова.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

67


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

Угода про співпрацю: Київ і Стамбул Із 7 по 11 жовтня 2011 року делегація з Києва у складі Начальника Головного управління освіти і науки міста Києва Віри Зіновіївни Горюнової та начальників районних управлінь освіти і науки столиці перебувала в Стамбулі з метою підписання угоди про співпрацю між Києвом та Стамбулом у галузі освіти. Цей візит було здійснено у відповідь на приїзд до Києва 1 вересня цього року начальника Головного управління освіти міста Стамбула Муаммера Йилдиза. Муаммер Йилдиз перебував у Києві три дні з метою обговорення подальшої співпраці, основу якої закладено ще 2005 року тодішнім начальником Головного управління освіти і науки міста Києва Борисом Жебровським та, відповідно, тодішнім начальником Головного управління освіти міста Стамбула Омером Балибеєм. Муаммер Йилдиз запросив київських освітян до Стамбула для остаточного обговорення та підписання протоколу про співпрацю. П’ять днів перебування в Стамбулі пройшли досить плідно й цікаво. Сторони знайшли можливість поділитися досвідом у сфері освіти, новими досягненнями, обрати райони та школи-партнери для співпраці, відвідати виставку новітніх освітніх технологій Джебіт, приватні та державні навчальні заклади, в тому числі, й дитячі садки. А також, просто незабутньо провести час, відвідавши історичні місця Стамбула та насолодившись вечірнім туром по Босфору. На першій офіційній зустрічі, яка пройшла 8 жовтня в Будинку вчителя імені Зюбейде Ханим у районі Аташехір, Головне управління

68

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

освіти міста Стамбула презентувало проект електронного управління державою, в тому числі й сферою освіти, основним досягненням якого стало автоматичне реєстрація дітей шкільного віку в базі міністерства освіти та місцевих управлінь, відстеження їхнього навчального процесу, а також виготовлення електронного підпису, що значно прискорює роботу адміністрацій. Українська сторона поділилася досвідом дошкільного виховання та новим методом освіти за допомогою відвідування музеїв. Важливе місце у виступах зайняла також програма «Вдалий старт», яку розробило Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України для дітей п’ятирічного віку з метою підготовки їх до школи в спеціальних підготовчих класах. Закінчилась робота делегацій підписанням двостороннього договору про співпрацю терміном на п’ять років між Стамбулом та Києвом. Ось його основні пункти: 1. Розвиток партнерських відносин між містами Києвом та Стамбулом у галузі освіти. 2. Популяризація та двостороннє ознайомлення з історичною, культурною спадщиною Києва та Стамбула. 3. Взаємний обмін інноваційною педагогічною діяльністю, сучасними методиками у галузі освіти. 4. Взаємодопомога у забезпеченні навчальною, довідковою та методичною літературою. 5. Упровадження на базі шкіл-партнерів


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії” вивчення турецької (м. Київ) і української (м. Стамбул) мов. 6. Спільна участь у міжнародних освітніх проектах. 7. Обмін освітянськими делегаціями між Києвом та Стамбулом. 8. Налагодження інформаційної бази через оперативне інформування про важливі освітні події у містах Києві та Стамбулі. 9. Безпостереднє партнерське спостереження за навчально-виховним процесом у навчальних закладах Києва та Стамбула. 10. Презентація найкращих проектів освітньої діяльності та шкіл-лідерів. Згідно останнього договору, що було підписано, наступні райони стали районамипобратимами: 1) Оболонь - Кадикьой 2) Поділ - Шішлі 3) Шевченківський - Бешікташ 4) Святошинський - Фатіх 5) Солом’янський - Аташехір 6) Деснянський - Кючюкчекмедже 7) Голосіївський - Бейоглу 8) Дніпровський - Бахчелієвлєр 9) Печерськ - Бакиркьой 10) Дарниця - Зейтінбурну

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

69


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

«Кляса» зблизила українських і турецьких письменників У Стамбулі 31 жовтня 2011 р. відбулася зустріч українських та турецьких письменників з нагоди презентації роману Павла Вольвача “Кляса” в перекладі турецькою Омера Дерменджі. У засідання круглого столу «Письменник і суспільство», яке відбулося після презентації, брали участь представники письменництва обох країн. Гарун Токак, письменник, співголова Платформи «Діалог Євразії» висловив своє захоплення з приводу презентації твору, який дає привід до роздумів. Генеральний секретар Платформи «Діалог Євразії» Ісмаїл Тас повідомив, що збори голів Комітету Платформи «ДА» у рамках проекту «100 художніх творів літератур народів Євразії» визначили список творів, які будуть перекладатися різними мовами. Учасники круглого столу обмінялися своїми думками: Бешір Айвазоглу, письменник: «Відстань

70

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

до України можна подолати за півтори-дві години. Це має сприяти нашим зустрічам. Такі зустрічі розвивають наші відносини. Якщо проект «100 творів» буде реалізовано, у наших літературах настане новий Ренесанс». Павло Вольвач, письменник: «Я намагався розповісти у своєму романі про один день з життя українського міста». Неввал Севінді, журналіст, письменник: «Я завжди кажу, що ХХІ століття є століттям культури. Тільки шляхом заглиблення в літератури інших країн ми можемо осягнути культуру та менталітет народу». Марія Матіос, письменниця: «Письменники можуть дати життя добру, знищивши зло. Маємо більше писати про добро та справедливість, ми несемо відповідальність за стан моральних цінностей нашого сьогодення». Олександер Шокало, письменник, перекладач, культурософ: «Ми думаємо й говоримо про культуру, а стурбовані невідповідною їй по-


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

літикою. Але як визначив український вченийекономіст і державний діяч Михайло ТуганБарановський, «…Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури». Тож заради піднесення рівня політики людям передусім необхідно подбати про власний культурний саморозвиток. За Григорієм Сковородою, культура – друге, духовне, народження людини. Цілісність українського світоглядного орієнтиру тотожна визначенню сучасного турецького просвітителя Фетхуллаха Ґюлена: «Культура з’являється й розвивається в колисці характеру нації чи суспільства. А функціонування світоглядних орієнтирів національних культур забезпечують «фільтри національного духу».

Андрій Курков, письменник: «Зараз народжується новий етап розвитку української літератури. Дуже важливо для наших відносин, щоб передусім молоде покоління турецьких письменників навідувалися до України, а українські поети та письменники приїжджали до Туреччини. У підсумку з написаних есе можна робити книги та писати спільні літературні твори». Баттал Чевік, голова Клубу «ДА» університету Сюлєйман Шаха: «Повинен визнати, що роман Павла Вольвача викликає зворушення, особливо останніми розділами. Я побачив наших людей 70-80-х років, які були розділені на соціально-партійні групи».

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

71


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

У Києві інтелектуалів поєднала толерантність Фото Юнуса Ердогду

В умовах, коли війни та хаос охопили земну кулю, в Київському університеті ім. Бориса Грінченка пройшла міжнародна наукова конференція «Людські цінності і толерантність у сучасному світі: міжконтинентальний діалог інтелектуалів». В рамках конференції обговорювали питання толерантності та взаєморозуміння. У конференції, організованій Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Київським університетом ім. Бориса Грінченка та Платформою «Діалог Євразії», взяли участь науковці з України, Туреччини, Росії, Грузії, Білорусі, Азербайджану, Ізраїлю, Індії, США, Німеччини, Польщі та Словаччини. На відкритті конференції виступили студенти, які грали на традиційному українському інструменті «бандура». З вітальним словом до учасників звернувся ректор Київського університету ім. Бориса Грінченка, доктор філософських наук, професор Віктор Огнев’юк. Робота конференції здійснювалась за такими напрямами, як трансформація цінностей у сучасному глобалізованому світі, феномен толерантності та її теоретико-методологічні основи, етичні принципи толерантності, формування толерантної особистості як умова гармонізації суспільства. Доповіді читалися українською, російською та англійською мовами. Відчути дух толерантності. «Ми живемо в різних країнах, дотримуємося різних культурних цінностей, розмовляємо різними мовами та сповідуємо різні релігії. Але ми зібралися заради блага людства. Мені дуже приємно бачити поряд представників різних націй», - зазначив ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор Огнев’юк. В інтерв’ю для інформаційного агентства «Джіхан» пан ректор констатував відзначив успішне проведення конференції спільно із Платформою «Діалог Євразії» та констатував, що «спільна праця інтелектуалів різних країн дала змогу відчути дух толерантності». Неможливо навчити толерантності, не ввібравши заздалегідь її дух. Голова комітету Платформи «Діалог Євразії» в Російській Федерації, академік Ростіслав Рибаков зауважив, що «неможливо навчити толерантності, не ввібравши заздалегідь її дух. Перш ніж намагатися навчити духу толерантності, треба залучити його до принципів виховання. Ми повинні вчити толерантності та виховувати на її прикладах учнів. Цей принцип висунув сучасний філософ Фетхуллах Гюлен. У школах, які засновані в багатьох країнах світу, виховують толерантних членів суспільства». В інтерв’ю для інформаційного агентства

72

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

«Джіхан» пан Рибаков зазначив: «Конференція пройшла дуже гарно тому, що була організована щирими людьми. Те, що молодь намагається зробити щось корисне, вселяє надію. Найголовніше те, що ця конференція була підготовлена серцем. Обговорюючи численні проблеми, ми мали змогу зустрітися із старими друзями та завести нових. Дай Боже, щоб такі конференції проводилися регулярно». Кадрове питання. Радник Президента Грузії Петер Метревелі так оцінив конференцію: «Усі культури – наші, тобто належать людині. Немає такого терміна, як чужа культура. Я повністю підтримую ідею виховання молоді в дусі толерантності. Якщо ми цього не зробимо, в людства не буде майбутнього. Щоб впроваджувати принципи толерантності, потрібні люди виховані, висококультурні, які поважають та розуміють один одного. Висококультурні, цивілізовані люди поважатимуть як свою, так і іншу культуру. Тільки тоді ми можемо говорити про мир у світі». Розділення світу на Схід та Захід – міф. Представник Туреччини, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Омер Дерменджі сказав: «Розподіл на Схід та Захід – міф, тобто штучно створена легенда, яка мала вплив на історію людства у ХХ ст. До того ж, ця концепція розподілу має безліч суперечливих понять (конфлікт цивілізацій, міграції, розвинутість та відсталість, європейський централізм), які можуть привести до виникнення конфліктів. Принцип розподілу на Схід та Захід уособлює також війни та процеси колонізації. Але ж ніде не сказано, що відносини між людьми можуть розгортатися тільки в напрямку Схід – Захід. Вони також розвивалися у напрямку північ – південь, що було природно і не нанесло багато шкоди». Наголошуючи на тому, що Україна та Туреччина є своєрідними мостами, пан Дерменджі зауважив, що «подібне положення має як свої переваги, так і певні труднощі. На арені світової політики ці країни немов стражі біля воріт. Поняття «міст» теж сфабриковано міфічним розподілом світу на схід та захід. Начебто вони повинні знаходитися між державами, які «повинні відрізнятися одна від одної». Учасники конференції ухвалили рішення про необхідність розвитку толерантності в процесі освіти та виховання, про важливість спонукати ЗМІ до подання новин, які створюють умови для розвитку толерантності в суспільстві, поліпшують сімейні зв’язки. Також ухвалили рішення про створення «Міжнародного комітету з питань толерантності» в рамках діяльності Платформи «ДА».


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

73


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

«Хочу Жити! Дружити! Радіти!» Інга Вишневська Фото Марії Савоскули, Сергія Полежаки Під таким гаслом в Україні діє соціальний проект із метою допомоги онкохворим дітям. Упродовж життя ми доволі часто проходимо повз важливі проблеми, не звертаючи уваги на тих, кому дуже потрібна наша допомога. І як добре, що є люди небайдужі до життя дітей і до проблем, до яких вони не мають безпосереднього стосунку, але в розв»язання яких вони спроможні зробити нехай і незначний, а все-таки важливий внесок. Організатори проекту – Молодіжний клуб лідерів «МоКоЛад» і Платформа «ДіалогЄвразії» в Україні долучилися до допомоги дітям з онкологічними захворюваннями. Програма соціального проекту передбачає відвідування Національного інституту раку та знайомство з його маленькими пацієнтами. Молодь віком від 20 до 30 років влаштувала дітям свято – Всесвітній День Усмішки й подарували їм найголовнішу підмогу для одужання – добрий настрій і усмішку. Упродовж дня молодь і діти гралися, малювали на футболках, складали конструктори й просто спілкувалися.

74

осінь-зима 2011 • № 2 (2)


хроніка

діяльність платформи “діалог євразії”

Основою проекту стала виставка українського фотожурналіста Євгена Малолєтки про дітей з онкозахворюваннями. Його фотопроект представив серію світлин, над якими автор працював кілька місяців із глибоким співчуттям до дітей. Відвідувачі виставки побачили проникливі фотопортрети хлопчиків і дівчаток з онкологічними недугами. На доброчинному вечорі «Хочу Жити! Дружити! Радіти!», що відбувся в приміщенні Київського міського Будинку вчителя, зібрано кошти для адресної допомоги онкохворим дітям, які лікуються в Національному інституті раку. Лотами аукціону стали розмалювані дітьми футболки й складені з конструкторів композиції. Стартова ціна лота – 100 грн. І досить багато людей з радістю взяли участь в аукціоні, допомогши зібрати значну суму. Загальна сума коштів від продажу лотів та від надходжень благодійників склала 44 030 гривень. На всю суму придбано лікувальні засоби й передано в дитяче відділення Національного інституту раку.

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

75


головна тема українська молодь

76

Міжнародна школа «Меридіан» Meridian International School осінь-зима 2011 • № 2 (2)


головна тема Життя школи триває … Рог Олена Валентинівна директор Міжнародної школи «Меридіан»

на правах реклами

українська молодь

М

іжнародну школу «Меридіан» започатковано як навчальний заклад, що з одного боку став спадкоємцем давніх традицій у системі української освіти, педагогіки, науки, культури, а з другого боку як заклад інноваційний, що за змістом і формою відповідає міжнародним стандартам. Рік заснування – 2001.

Розглядаючи пройдені роки, можна з впевненістю сказати, що у стінах нашої школи було цікаве минуле. А нині готується не менш захоплююче майбутнє. У перше десятиріччя закладалася традиція школи. Колектив вів настільки цікаву й різноманітну роботу, що випускники тих років, зустрічаючись у рідних стінах, із захопленням згадують і конкурси, й цікаві уроки та незабутні спектаклі, поїздки, екскурсії. Учні виступали у спортивних і художніх змаганнях, олімпіадах та конкурсах, здобуваючи для рідної школи кубки переможців, грамоти нагороди з різних творчих та спортивних оглядів, міжнародних інтелектуальних змагань. Життя школи триває… Нинішні учні та педагоги розвивають традицію школи, реалізують сучасні форми та методи роботи. Збираючись у стінах школи, вчителі, випускники з гордістю відзначають, що школа й далі виховує, розвиває й випускає у самостійне життя зрілих творців власного майбутнього. Школа сьогодні – це визнаний у національному та міжнародному освітньому просторі навчальний заклад, де створено й апробовано педагогічні інновації. Школа – ініціатор проектів і програм, у яких щороку беруть участь інші навчальні заклади. Успішне проведення школою освітнього експерименту «Інтеросвіта» дало можливість сформувати модель викладання іноземних мов згідно з міжнародними стандартами. Конкурентоспроможності школи, в контексті вибору європейського вектору розвитку освіти, формуванню життєвої компетентності учнів та їх самореалізації, значною мірою сприяє використання сучасних мультимедійних технологій, проведення інтерактивних уроків із носіями мов, підготовка до здачі міжнародних екзаменів, TOEFL, FCE.IGCSE.SAT, участь у культурно-освітніх обмінах.

Kvitnevy Provulok 5a, 04108 Kyiv tel: (044) 433 97 48 (044) 434 88 80 fax: (044) 463 50 03 inform@miskiev.com www.mischool.com.ua

Унікальність Міжнародної школи «Меридіан» полягає в тому, що в ній поєднано високопрофесійний штат учителів-іноземців та українських учителів. Такі дисципліни, як біологія, фізика, алгебра, геометрія, хімія тут викладаються українською та англійськими мовам, й тому учні опановують основи наук двома мовами, що відповідає вимогам сьогодення. У школі панує взаємоповага, товариськість і дисципліна, що сприяє виховуванню та розвитку найкращих якостей дитини. Кожен учень знаходить тут основу для особистісного удосконалення завдяки широкому спектру додаткових дисциплін, факультативів, гуртків та занять спортом. Затишна атмосфера сучасного інноваційного закладу спонукає своїх вихованців до творчості, відкриттів, постійного пошуку нового, відчуття й усвідомлення радості від знань, які допомагають стати самостійною творчою особистістю. Тому учні успішно засвоюють навчальні програми, що підтверджують міські моніторинги, беруть участь в олімпіадах, різних інтелектуальних конкурсах, змаганнях. Із року в рік зростає наша Меридіанівська родина, розширюється партнерська мережа. У школі «Меридіан» навчаються діти з 20 країн світу. Невтомною працею педагогічного колективу в закладі створено полікультурне середовище, в якому всі учні почуваються комфортно і впевнено. Виховна робота планується за тематичними місяцями, у рамках яких проводяться різноманітні заходи та захисти шкільних тематичних проектів. Особливо цікаво учні різних національностей презентують свою рідну країну: створюють її своєрідну візитну картку або рекламний ролик про культуру історію, пригощають друзів національними стравами. У таких фестивалях беруть участь батьки, представники дипломатичних місій в Україні. Саме атмосфера емоційної доброзичливості забезпечує кожній дитині успіх у навчально-виховному процесі Міжнародної школи «Меридіан». Процес розвитку школи неможливо визначити або точно запрограмувати раз і назавжди. Історія школи твориться щоденною кропіткою працею неординарних особистостей, які довели своє працею цінність та пріоритет загальнолюдських ідеалів, моральних принципів. Педагоги підтверджують свою спроможність разом із батьками виховувати й навчати учнів у різних галузях знань та готувати їх до професійної діяльності. Школа як інноваційний навчальний заклад щодня підтверджує високу якість виховання й освіти. У свій десятирічний ювілей ми з вдячністю згадуємо всіх, хто працював і навчався в Міжнародній школі «Меридіан» і докладав зусиль для її зростання.

w w w.mischool.com.ua

Vul. Tiralspilska, 43, 04136 Kyiv tel: (044) 443 73 17 (044) 443 86 33 fax: (044) 443 86 33 misprimary@ miskiev.com

Vul. Kapilivska, 55, 04073 Kyiv tel: (044) 468 22 71 (044) 468 31 12 fax: (044) 468 31 12 kindergarten@ miskiev.com www.sadokmeridian.com.ua

осінь-зима 2011 • № 2 (2)

77


Журнал "Да-Україна"  

другий випуск журналу

Advertisement