Олександр КАРПЕНКО
Життя з чистого аркуша Український дослідник з Австралії Теодозій Ляхович, спираючись на статистичні документи окупаційних військ у Німеччині, дійшов висновку, що протягом перших місяців після війни на території Західної Німеччини й Австрії проживало вісім із половиною мільйонів громадян інших країн, загнаних сюди війною. Два мільйони було з СРСР, а 800 тисяч — з України
Шлях на Захід Навесні 1945 року під егідою ООН розпочалася репатріація цих людей до країн, з яких вони походили. За рік із Німеччини вислали переважно силоміць 6,5 млн. осіб. На черзі була нова хвиля репатріації, але два мільйони людей відмовилися повертатися. Чисельність українців на кінець березня 1946 року була така: в американській зоні проживало 104 024, англійській — 54 580, у французькій — 19 026, в Австрії — 29 241. Та ж статистика свідчить, що 65,4% наших біженців були вихідцями з Галичини, а решта 33% — з інших регіонів України. Чомусь так вийшло, що найбільше українців проживало в Баварії. За три-чотири роки перебування у цьому краї вони встигли згуртуватися за схожістю поглядів, доль, за віком, за принципом земляцтва. Стали відновлюватися традиційні українські організації: «Пласт», «СУМ», «Просвіта» імені Т. Шевченка, були засновані перші українські еміграційні часописи. Тобто національне життя поступово оживало.
66
Тим часом попри волю українців та біженців інших національностей сильні світу цього вирішували їхню долю. СРСР та його караючій десниці НКВС не терпілося зайнятися «выяснением обстоятельств, при которых бывшие граждане советской страны оказались на территории врага». Ясна річ, країни вільного світу не хотіли віддавати цих людей на розтерзання Берії. Точилася напружена боротьба ідеологій, розвідок і дипломатичних місій. Остаточно цю справу було вирішено на засіданні Пленуму ООН 12 лютого 1946 року, який ухвалив, що кожен біженець дістає право цілковитого вибору нової країни поселення. ООН створила організацію ІРО, яка мала опікуватися переміщеними. Вісімнадцять країн зібрали 430 млн. доларів для їхнього переселення. Комусь із наших випало їхати до Канади, комусь — до Аргентини, а ще комусь — до Австралії. Кораблі курсом на п’ятий континент відпливали, як правило, із портів Італії. На переселенців чекала дворічна робота за контрактом на фабриках, шахтах, цукрових плантаціях та деінде.