Issuu on Google+

№ 11-12 (1007-8), 2012 www.uaculture.com МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНОЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО

НОВИЙ ПОГЛЯД СВІТУ НА УКРАЇНУ

Скульптури Іоанна Пінзеля в Луврі

ХРАМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ У СПИСКУ ЮНЕСКО: ПЕРСПЕКТИВА

УКРАЇНІ — АКТУАЛЬНИЙ ТЕАТР

Нова драма в українському театральному просторі


Українська культура # 11-12 (1007-8), 2012 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Наклад: 2000

Журнал виходить з червня 1921 року Засновник: Міністерство культури України Видавець: ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1; тел. +38 (044) 498-23-65 Генеральний директор: Олеся Білаш Видавнича рада: Олеся Білаш, Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Ольга Дарибогова, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Олена Чередниченко, Михайло Швед, Ігор Гирич, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Алла Підлужна, Наталія Потушняк, Оксана Гайдук, Надія Соколенко Головний редактор: Оксана Гайдук Над номером працювали: Оксана Гайдук, Лариса Гончаренко, Катерина Кот, Яна Левицька, Віра Карпенко Дизайн, верстка: Оксана Женжера Автори: Оксана Гайдук, Лариса Гончаренко, Віктор Вечерський, Катерина Кот, Олег Вергеліс, Альона Саффір, Софія Триколенко, Надія Яремчук, Антон Філатов, Алла Чердинцева, Любов Кияновська, Аліна Мордюк, Анна Пароваткіна Світлини на обкладинці: Самсон розриває пащу лева Кін.1750-х рр. Автор світлини: Костянтин Сачек

Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року Друкарня: ТОВ «Видавничо-поліграфічна компанія «Експрес-Поліграф», 04080, Київ, вул. Фрунзе, 47б, корп. 2 тел. +38 (044) 417-25-93

ДОРОГІЙ РЕДАКЦІЇ «УК», ЧИТАЧАМ І ДОПИСУВАЧАМ Передусім хочу подякувати вам за те, що провели цей 2012 рік разом із журналом «Українська культура». Наша команда докладала максимальні зусилля, щоб ви мали змогу ознайомлюватися із найактуальнішими та найвагомішими тенденціями українського культурного простору. За цей період ми подбали, аби наш журнал залишався цікавим не лише зовні, а й утілив сподівання наших читачів за своїм наповненням. У підсумковому номері «УК» за 2012 рік ми аналізуємо культурне життя нашої країни. Рік, що минає, став одним із найуспішніших для української культури, особливо — для візуальних мистецтв: від ARSENALE 2012 до паризького Лувру, де відкрилася виставка робіт Іоанна-Георгія Пінзеля. Значення такого роду події переоцінити неможливо. Мистецтвознавці, арт-критики досі задаються питанням: хто ж він, цей геніальний митець, загадковий скульптор XVIII ст.? І які ще невідкриті таємниці, пов’язані з Пінзелем, чекають на свій час? У цьому числі «УК» читайте про «кризу особистості» в українському театрі; про храми Київської Русі XI–XIII століть, над внесенням яких до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО активно працюють спеціалісти трьох держав; про надбання та втрати українського кінематографа у 2012 році; а також дізнайтеся про формулу хорошої історії від відомого голлівудського сценарного гуру — Роберта Маккі; та ще багато приємних інформаційних «бонусів» чекають на вашу читацьку увагу.

Підписано до друку: 30 листопада 2012 року Редакція залишає за собою право на редагування отриманих матеріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій можуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця.

© «Українська культура»

Передплатний індекс у Каталозі видань України 95220

Висловлюю щиру вдячність усій редакції «УК» і з вірою у нашу спільну справу перегортаю сторінку в рік 2013. Щасти! Оксана Гайдук, головний редактор журналу «Українська культура»

1


ВІЗАВІ

ІНТЕРВ’Ю

НАТАЛІЯ СУМСЬКА: ГЛЯДАЧУ ПОТРІБНІ П’ЄСИ, ЯКІ НЕСУТЬ СВІТЛО…

KNIGLI — НЕЗВИЧАЙНИЙ ПРОЕКТ НА ОДНОМУ АРКУШІ

АЛЬОНА САФФІР

ОКСАНА ГАЙДУК

ФОТОРЕПОРТАЖ

ТЕМА

РОБОТИ ІОАННА-ГЕОРГІЯ ПІНЗЕЛЯ У ЛУВРІ

«КОМА» У СТОЛИЧНОМУ МОЛОДОМУ ТЕАТРІ. ВИСТАВА З ВОЖАТИМИ

ОКСАНА ГАЙДУК

НАДІЯ ЯРЕМЧУК

А ТА К О Ж У Н О М Е Р І : 4–7

Подія

НОВИЙ ПОГЛЯД СВІТУ НА УКРАЇНУ 10–11

Оксана Гайдук Тема

ОЙ, ЧИЙ ТО КІНЬ СТОЇТЬ? (СТАРА ПІСНЯ ПРО НОВИЙ ТЕАТР) 16–20

Олег Вергеліс Тема

21–23

Софія Триколенко Тема

ТЕАТРАЛЬНІ ЮВІЛЕЇ 2012 РОКУ 30–34

Тема

УКРАЇНІ — АКТУАЛЬНИЙ ТЕАТР! 40–43

Катерина Кот Кіно

УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ: НАДБАННЯ ТА ВТРАТИ 2012 РОКУ Антон Філатов

q

СЦЕНОГРАФІЯ +


ГІСТЬ

ВОЯЖ

МАЙБУТНЄ ПИСЬМЕННИКІВ — ПРЕКРАСНЕ

ВАХ, САКАРТВЕЛО!

КАТЕРИНА КОТ

АЛІНА МОРДЮК

ВИСТАВКА

РОЗДУМ

ВІД ARSENALE ДО ЛУВРУ

КУЛЬТУРА ПАМ’ЯТІ

ЛАРИСА ГОНЧАРЕНКО

АЛЛА ЧЕРДИНЦЕВА

50–57

Архітектура

ХРАМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ У СПИСКУ ЮНЕСКО: ПЕРСПЕКТИВИ 60–62

Віктор Вечерський Музика

ЮВІЛЕЙНІ Й НЕЮВІЛЕЙНІ ПОДІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ОСЕНІ 16–20

Любов Кияновська Тема

СЦЕНОГРАФІЯ + 64–69

Софія Триколенко Мистецтво

ГРА У КЛАСИКІВ 74–75 76–77

Анна Пароваткіна Афіша Новорічний архів

«ЩОБ РІК ЦЕЙ БУВ МОГУТНІМ І БАГАТИМ…» Лариса Гончаренко


ОКСАНА ГАЙДУК

НОВИЙ ПОГЛЯД СВІТУ НА УКРАЇНУ 21 листопада 2012 року в найбільшому музеї сучасності — паризькому Луврі — відкрилася виставка українського Майстра — «Іоанн-Георгій Пінзель, український скульптор бароко XVIII століття». Тут, у залі «Каплиця», де колись складали присягу французькі монархи, розмістилися скульптури неперевершеного різьбаря. Ці 27 унікальних шедеврів сяяли у живому світлі — вікна спеціально відчинили для цієї визначної події. Пінзель постав перед світом в усій своїй неповторності

ПРО ЗНАЧЕННЯ ЦІЄЇ ПОДІЇ В КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ ВІД ЖУРНАЛУ «УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА» В ЕКСКЛЮЗИВНИХ КОМЕНТАРЯХ МИХАЙЛО КУЛИНЯК, МІНІСТР КУЛЬТУРИ Це величезна подія в житті Української держави й української культури. Насправді, це вперше за роки незалежності українська виставка відбувається тут, у Луврі, в серці Європи. Вона присвячена пам'яті Бориса Возницького. На жаль, він не може бути фізично з нами, але його дух витає серед скульптур тут. Упевнений, що успіх Пінзеля в Луврі дасть світові новий погляд на Україну і приверне увагу світової спільноти до багатої високої культури нашої землі.

4


Святий Франциск Борджіа

Святий Вікентій а Пауло

Святий Фелікс з Дитиною

Алегорія Віри (зліва), Алегорія Мужності (справа)

Алегорія Мужності

Святий Фелікс з Дитиною

8

Алегорія Віри

Алегорія Любові

Товій


ОЛЕГ ВЕРГЕЛІС

ОЙ, ЧИЙ ТО КІНЬ СТОЇТЬ? (Стара пісня про новий театр) «Українському театру нагально необхідна ефективна реформа! Адже провінційні театри нидіють у бідності, економічній стагнації та відсутності яскравих творчих подій. Тихою сапою українську сцену окупували сумнівні драматургічні витівки, які щедро профінансовані західними фондами-інститутами, а от рідна українська драматургія, ніби та наймичка (чи безталанна) забилась у куток, та мовчки піч колупає. Держава Україна виявляє цинічну байдужість до сценічного процесу, адже цій державі цікава лишень культура масова та шансон кримінальний. За роки незалежності в Україні, на жаль, так і не з’явилося бодай одного театрального організму, який міг би бути конкурентоспроможним у західноєвропейському контексті. І навіть авангардно-налаштованого Андрія Жолдака штурханами «вижили» з рідного театрального дому, отже він і поневіряється чужими краями, відлетівши в далекий вирій. Поміж тим, колеги-критики (не всі, але «деякі») налаштовані на піар-просування економічно цікавих їм «проектів». Вони ж закривають очі на художні неподобства та комерційні забаганки театральних директорів, відводять погляд від невігластва, яке стало рушійною силою театрального життя в Україні… Де, на жаль, театр, як бідна невістка — чоловіком бита і свекрухою залякана…» Можливо, саме так я би і міг написати про сьогодення українського театру? Про його хронічне «колядування» (як дасте гроші, то будете хороші!). Про його відірваність від контекстів — європейського, російського, світового. Міг би. Але не хочу. І не напишу. Оскільки — посеред «сузір’я» сьогоденної театральної проблематики — є лишень одна, на мій погляд, яка й варта нашої уваги. Яка і повинна провокувати дискусії, суперечки, полеміку. І саме така тема (на мій погляд) — «криза особистості» в українському театрі. А вже потім (і як наслідок) — і криза ідей, і криза

фінансів… До речі, не така вже й «криза фінансів». Згідно зі статистичними зведеннями 2010 року (і це не вигадки, а довідка Державного комітету статистики України) за роки незалежності кількість професійних театрів у нашій країні все збільшується і збільшується! Наприклад, у 1990-му їх налічувалося 125. А от у 2010-му — вже аж 140. Тобто не донизу, а догори. Щоправда, за цей же період кількість справжніх театралів помітно розтанула. Ще двадцять літ назад статистика фіксувала майже 18 млн відвідувачів театральних закладів, а два роки тому їх виявилося — чомусь — аж утричі менше. Чому ж? Якщо і гроші на театр держава з лихом навпіл виділяє. І дах над головами багатьох майстрів сцени майже не протікає. А от глядач нібито втрачає довіру до магічного мистецтва сцени... І, можливо, я знаю відповідь на питання — «чому?» Тому що в мистецтві театру часто «першою скрипкою» виступає не бюджет, не декоратор, не міністерство, не управління культури… А лишень — особистість. Особистість, звісно ж, талановита. Яка спроможна стати в театрі центром магічного тяжіння — глядача, спонсора, ідеології. Здавалося б, це такі прості дитячі речі, утім майже ніхто не звертає на них уваги. Кричать, лементують, знову і знову жаліються на недофінансування… Виправдовуються саме безгрошів’ям, намагаючись «залатати» дірки на протертому жупані своїх творчих негараздів. Які там фінанси? Ви краще зізнайтеся, які Особистості — на зламі тисячоліть — визначили ритм, пульс, енергетику і якість нашого сценічного життя? Традиційно озираємося в українське радянське минуле. Б’ємо чолом великому Богданові Ступці та багатьом його колегам — і живим, і мертвим… Але не хочемо второпати суттєве: в українському театрі саме у «нульові» — суцільна криза фактору особистості… Ті, про кого пишемо і говоримо, майже всі спалахнули і довели свою творчу спроможність ще «до» рубікону нового ти-

Театр починається не з вішалки. Театр починається з особистості

10


12


АЛЬОНА САФФІР

НАТАЛІЯ СУМСЬКА: ГЛЯДАЧУ ПОТРІБНІ П’ЄСИ, ЯКІ НЕСУТЬ СВІТЛО… Щира та відкрита, одна з найхаризматичніших актрис сучасності, вона заполонила серця мільйонів українців. Її театральні героїні — такі різні, але завжди знайомі та цікаві глядачеві. Народна артистка України Наталія Сумська розповіла нам про свій тернистий шлях, формулу успіху та улюблені ролі

— Чесно сказати, як і в більшості дітей, десь років до десяти мої спогади дуже розмиті, вони скоріше чуттєві, ніж візуальні. У той період я дуже безпосередньо ставилася до всього, що відбувалося, не виникало такого відчуття, що це якесь особливе оточення. Скажу відверто, я безмежно вдячна батькам за те, що, окрім міського театрального дитинства, пізнала сільське життя. Головною своєю перевагою вважаю саме той сільський досвід, без якого мої спогади були б набагато біднішими. Адже саме в дитинстві закладаються цеглини світосприйняття, пошуки свого призначення у світі. У той період в мене були закладені ті початки, з яких розвинулася безмежна любов до своєї Батьківщини. Я така людина, що мені небайдуже, де я живу, працюю. Завжди, коли виїжджала за кордон на гастролі, було дуже сутужно, і я знову й знову усвідомлювала, що Україна — моя єдина Батьківщина, де Кіровоградщина з її степами, запахом дерези і лісова Київщина. Дитина, коли вона позбавлена таких відчуттів, спогадів, зростає зовсім іншою. Діти, замкнені у блоках мегаполісів, збіднюються емоційно. Сільські діти мають глибший погляд. Мені так боляче зараз чути звідусіль про проблеми українських сіл. Завжди переживаю за ту Україну, яка знаходиться поза межами міст. Зменшилося піклування про культурне середовище на селі, тому честь і хвала тим людям, які намагаються самотужки відродити культуру. Наша етніка, забарвлення нації походять саме із селищ. Міста стають все більше схожими на західні, приймають навіть подобу іншоконтинентальних, а село залишається скарбницею традицій. — Напевно, саме дитячі роки у селі та власні переживання за долю народу допомогли Вам зробити Марусю із «Кайдашевої сім’ї» настільки улюбленою героїнею багатьох глядачів? — Можливо. Чим швидше осучаснюється довколишній простір, тим більша моя туга за своїм справжнім, українським. Гадаю, не лише я так думаю. Як представник свого народу, природно, що ніколи не забуваю про своє минуле, коріння. Це, звісно, про-

являється і у виставах. П’ять років ми граємо перлину національної класики — «Кайдашеву сім’ю». Звісно, це вже не те саме, як у часи, коли мама й тато грали в театрі Марії Заньковецької — все змінюється. Пам’ятаю, тоді на сцені була простелена зелена тканина у вигляді травички, штучні дерева нависали над сценою — усе зроблено під натуру. Зараз вже інші прийоми, інше оформлення, частіше умовне. У будь-якому сценічному просторі моє головне завдання — донести українство, хоча б у своєму персонажі, який граю. У героїні, яку зображаю, обов’язково має бути характер. Часто говорять, що в образі Марусі Кайдашихи впізнають своїх рідних матерів, тіток, бабусь. Мені було з кого грати цей персонаж саме завдяки дитячому досвіду. Відтворювала пластику, інтонацію бабусі, сусідки, тітки. Усі ці спогади входять у єство актриси. Довгий час це жевріло у мені, чекало своєї миті і, нарешті, знайшло свого персонажа. Із задоволенням і раніше грала б ролі з української класики, але якось не випадало. До мого репертуару потрапляли більше євро-

Найголовніше — виходити на сцену і там доводити істини, про які ми говоримо пейські героїні, наприклад, з легкої французької комедії Клода Маньє «Блез», де головна героїня, покоївка Марія, стає заможною спадкоємицею; або улюблена доня сеньйора Папагатто з італійської комедії — Фіорелла, яка теж зустріла свого юного нареченого з вищого світу; чи незграбна, із смішливою манерою вимови передмістя Лондона, а зрештою — чарівна леді Еліза Дулітл. Також історичний персонаж французької святої Жанни Д’Арк, що

q

— Усі ми родом з дитинства. Ваші дитячі роки проходили у театральному середовищі. Який найяскравіший спогад із тих часів?

13


СОФІЯ ТРИКОЛЕНКО

СЦЕНОГРАФІЯ + Сценограф — особлива професія. Художник-сценограф прагне створити на сцені середовище, що якнайкраще розкривало би тему драматичного твору та проблематику, на якій наголошує режисерське рішення, а глядачів занурювало б у вир сценічних пристрастей, переносячи їх в іншу — театральну — реальність з її особливими вимірами та естетикою

Станіслав Петровський. Ескіз декорації до вистави «Майська ніч»

Наскільки філософія режисерського задуму й акторська гра підкріплювалися декораціями, костюмами персонажів, як саме трактовані час та місце дії сценічного твору, власне, саме положення сцени й вигляд глядацької зали часто залежать від вирішення художника-постановника. Міра умовності декорацій і костюмів визначається спільно режисером і художником. Сучасна техніка дає значні можливості для оригінального й вражаючого театрального дійства — і художники із задоволенням використовують різноманітну машинерію та освітлювальну техніку, проекційні зображення, сучасні матеріали для костюмів. Улітку цього року у галереї «Мистець» проходила виставка відомих київських художників-сценографів «Сценографія +». Назва виставки пояснюється тим, що окрім безпосередньо театральних ескізів та костюмів на ній були представлені інші творчі роботи:

16

графічні ілюстрації, пейзажі, натюрморти. У виставці взяли участь четверо митців — Марія Левитська, Віктор Бариба, Наталія Кучеря та Станіслав Петровський. Ці імениті художники, які оформили безліч вистав у Києві та інших містах, присвятили театру багато років, вирішили познайомити відвідувачів з особливостями своєї професії і з тим, що дає їм натхнення. Роботи різнопланові: Марія Левитська представила костюми до вистави «Дон Карлос» та серію пастельних пейзажів, Віктор Бариба — ескізи сценографії до різних вистав та книжкові ілюстрації, Наталія Кучеря — ескізи та кілька готових костюмів до вистави «Наталка Полтавка» і натюрморт з квітами, Станіслав Петровський — дуже оригінальні ескізи до кількох вистав та театральні маски. Костюми Марії Левитської є взірцем осучасненого сценічного історичного вбрання. Вона створює неповторні образи класичних


ТЕАТРАЛЬНІ ЮВІЛЕЇ 2012 РОКУ ЯСКРАВИЙ СЕЗОН КИЇВСЬКОЇ ОПЕРИ Найстаріший театр Києва, Національна опера, розпочав ювілейний 145-й сезон. Призначення на посаду головного балетмейстера Дениса Матвієнка дозволяє прогнозувати подальші резонансні новинки від театру, який ще зовсім недавно звинувачували у консервативності та небажанні експериментувати. У вересні театр приєднався до низки всеукраїнських заходів, присвячених 80-річчю від дня народження Героя України, народного артиста України Анатолія Борисовича Солов'яненка. Це був Гала-концерт за участю українських оперних зірок та Олега Кулька, народного артиста Росії, соліста Большого театру.

ній сценах. Також на підмостках опери з’явиться нова постановка балету «Баядерка» під керівництвом видатної балерини і хореографа Наталії Макарової. Іще один пункт із багатого списку — фестиваль балетних вистав у постановці Анатолія Шекери. Планується і подарунок дітям — опера М. Римського-Корсакова «Казка про Царя Салтана» і, можливо, ще одна балетна прем'єра. У лютому — одразу два цікавих ювілеї: українського композитора та співака Семена Гулака-Артемовського та легендарного українського диригента Стефана Турчака. Іван Пономаренко, Тарас Штонда, Тетяна Анісімова — творчі ювілеї цих неперевершених солістів Національної опери також, беззаперечно, прикрасять сезон. Буде продовжено і традицію вечорів романсу.

Національна опера запланувала два масштабні фестивалі: «Українські оперні зірки в світі» і «Серж Лифар де ля Данс» за участю українських зірок сцени, які починали свій шлях у нас, а нині здобули світове визнання на оперній та балет-

ОПЕРА НА БЕРЕЗІ ЧОРНОГО МОРЯ

Одеський театр є унікальним не тільки своїм архітектурним рішенням і вишуканим ліпленням, але й акустикою — голоси артистів однаково добре чутні в будь-якій частині залу, розрахованого, між іншим, на 1636 місць (у тій же Віденській опері –1473 місця). А якщо вибрати потрібну точку на сцені, то від вібрацій голосу навіть починає деренчати люстра. До речі, вага кришталевої люстри — 2,5 тонни!

Цікаво, що одеський храм Мельпомени може побити всі рекорди з інтриг і скандалів, які відбувалися тут. З 1995-го керівництво театру змінювалося 11 разів! Попри це, життя в опері вирує, а планів — безліч. Кожен рік Опера видає 4-5 прем'єр. Нещодавно одесити побачили нову постановку «Аїди», а скоро будуть насолоджуватися балетним проектом «Дон Кіхот» і музикою Вівальді, яка не звучала тут майже 30 років! На 2013-й заплановано балети Стравінського «Жар-птиця» і «Весна священна». Також ідуть переговори про постановку дитячої вистави «Чарівник Смарагдового міста».

q

125 років тому в жовтні відкрив свої двері відновленний після пожежі Одеський театр опери та балету, що став гордістю і головною перлиною міста. Американський журнал Forbes включив його до списку 11 найцікавіших визначних пам'яток Східної Європи, порівнюючи його красу з красою Віденської опери. «Вражень — не менше, але при цьому вартість квитка значно нижча», — пише Forbes.

21


НАДІЯ ЯРЕМЧУК

«КОМА» У СТОЛИЧНОМУ МОЛОДОМУ ТЕАТРІ.

ВИСТАВА З ВОЖАТИМИ Спектакль «КомА» режисера Андрія Мая — один із найцікавіших театральних експериментів останніх років. Вибір нестандартних локацій уже став характерною рисою цього режисера. Андрій Май ніби вишукує будь-яку можливість уникнути театрального помосту, підштовхуючи акторів до зближення з публікою. Форма постановки у першу чергу викликає інтерес глядачів і, здається, залишається найсильнішою його складовою

q

Між юними агресорами Домініком (Олексій Доричевський) і Штефаном (Василь Скакун)

25


ДОБА «ТРИПІЛЛЯ» Ви втомилися від голосного, забіганого міста і мрієте почути пташиний сюркіт у гулкій тиші лісового міждерев’я та вдихнути до запаморочення повітря, просоченого ароматами моху, хвої, прілого осіннього листя, першого морозцю? Ви давно не куштували чогось такого, з дитинства знайомого й запашного, приготованого маминими чи бабусиними руками з любов’ю та турботою? А ще ви так хотіли б розчинитися в атмосфері затишку родинного дому, де було б спокійно, смачно і цікаво усім членам вашої сім’ї… Тоді ви — людина доби «Трипілля». Саме таку назву має заміський ресторанно-готельний комплекс, що розкинувся на 27-му кілометрі Нової Обухівської траси та витриманий у стилістиці трипільської культури, яка, на думку багатьох істориків, стала основою для традицій сучасного українства. Будівля ресторану, так само як здебільшого і помешкання древніх трипільців, має два поверхи, а кожна деталь — ліпнина, художній розпис, виконані талановитими українськими майстрами власноруч, переносить нас у добу Трипілля. Уже з порога відвідувачі занурюються в атмосферу затишного дому. Та й сам поріг має незвичний вигляд — це найбільший в Україні керамічний глек! Цей глек — не єдиний ексклюзивний предмет на території «Трипілля»: тут «мешкає» найбільша, занесена до Книги рекордів України, трипільська сорочка, довжина якої сягає 5,5 метрів і яка стала оберегом ресторану.

28

Ще одним символом ресторації є велика «мамина» сковорода, на якій готують смачнючу кашу зі шкварками, мамалигу, смажать ковбаски та інші страви. Відвідувачі під керівництвом досвідчених кухарів із захопленням долучаються до процесу приготування цих страв. До речі, у «Трипіллі» постійно експериментують, намагаючись надати кожній страві своєрідну родзинку. А найголовніше, що для приготування страв використовуються виключно натуральні та екологічно чисті продукти власного виробництва. А страви ж які! «Капусняк у хлібному горщику», «Кролик у прянощах», «Качина ніжка «Конфі», «Мамина грибівка з диво пельменями», спеціалітет для гурманів — «Окорок свинячий запечений в хлібі», запашне «Свиняче коліно з травами у діжечці», смажені карасики, кров’янка, свиняча ковбаса по-домашньому, голубці і, звісно ж, вареники! Усі страви з дичини в ресторані готують із м’яса диких тварин, яких розводять у власному мисливському господарстві на Вінниччині. Гостям ресторану до вподоби «Крученики із м’яса кабана», «Ребро косулі з тушкованими овочами та грінками» й ін. А ще не можна не насолодитися смаком власноруч випеченого за давнім рецептом домашнього хліба, що духмяно рум’яниться у печі… Та не тільки смачно попоїсти можна у «Трипіллі». Якщо ви із сім’єю захочете залиши-

тися на вихідні, то вам люб’язно запропонують номери у затишному готелі, унікальний інтер’єр яких виконаний у пастельних тонах з оригінальними орнаментами. Також тут передбачено можливість проведення ділових засідань, переговорів, зустрічей із іноземними партнерами — конференц-зала, що вміщує до 80 осіб, дозволяє проводити подібні заходи. Не забули у «Трипіллі» і про маленьких відвідувачів. Спеціально для них обладнано дитячий майданчик, де малеча перебуває під постійним наглядом спеціаліста. Дітки не тільки граються і розважаються на атракціонах — для них проводяться майстер-класи з прикладного мистецтва. Кожних вихідних на території ресторанноготельного комплексу відбуваються заняття з гончарства: за гончарний круг з великим задоволенням сідають не лише діти, а й їхні батьки. Велике захоплення у наймолодших гостей викликають виступи лялькового театру клубу для дітей «Казкова країна Трипілля» та майстеркласи зі створення ляльки-мотанки. Та й нагодувати вашого малюка можна смачно стравами зі спеціального дитячого меню. І все це разом сприяє створенню неповторної аури сімейного затишку, де кожен член родини почуватиметься ніби удома — саме такою є філософія ресторанно-готельного комплексу «Трипілля».


КАТЕРИНА КОТ

УКРАЇНІ — АКТУАЛЬНИЙ ТЕАТР! Тиждень актуальної п’єси зголосився на цікаве й непросте завдання — упровадження нової драми в український театральний простір — над чим працює ось уже третій рік поспіль у форматі міжнародного освітнього драматургічного фестивалю П’ЄСИ Серед українських драматургів упевнено лідирують соціальні та політичні теми з вкрапленнями гендерних та міжнаціональних стосунків. На жаль, більшість текстів за змістом, а частково й формою, були схожими на телевізійні шоу та серіали. Проте відчувалося, що мету автори ставили високу й глибоку. Якщо ж вони врешті зрозуміють очевидне: для створення якісного мистецького продукту необхідно більше, ніж просто називати і вважати себе митцем — обов’язково щось вийде.

Драматург Андрій Бондаренко та режисер Ігор Білиць під час обговорення п'єси «Літній сум»

Тетяна Кіценко, автор п'єси «Бал бетменів»

30

Ще одна типова непрофесійна помилка — хороший початок, зіжмакана кінцівка. Історія починається цікавим знайомством із персонажами, дії й тексти незакуйовджені, репліки сповнені прихованим змістом, слухач втягується в сюжет ненав’язливо і… бац — гостра потреба усе глядачеві розтовкмачити й пояснити негайно. І понеслися — довжелезні монологи, деталізовані діалоги, повна відсутність будь-якої дії, надумані причинно-наслідкові зв’язки, від чого твір починає тріщати, реципієн позіхати, а актор старанно битися в емоційному екстазі, аби довести собі й усім — що він робить щось важливе й цікаве. Або автори до завершення своїх творів стомлюються, або ж надто поспішають прийти до фіналу, щоби не залишилося жодного читача (глядача), який їх не зрозуміє, або ж недостатньо працюють над своїми текстами. Останнє зауваження може бути найбільш достовірним, адже зо п’ять драматургів на фестивалі заявили, що писали п’єси в останній момент, аби встигнути на конкурс. Утім були навіть дуже приємні моменти. Першим сюрпризом стала читка «Мініп’єс» драматурга Віталія Ченського. Короткі історії максимум на три персонажі. Такі мініп’єси як «Нудота», «Дитина» і «Кмин» склали своєрідну трилогію про стосунки між чоловіком і жінкою. У першій — «Нудота», він і вона освідчуються один одному в коханні, проте обох починає нудити від їхніх шоколадно-мурмеладних слів, і обоє блюють: слова любові — блювота, компліменти — те ж саме, обіцянки вірності — сильні напади блювоти, мрії про майбутнє — нестримна блювота. Уся ця трагікомедія продовжується в наступній мініп’єсі — «Дитина», коли жінка пропонує чоловікові використати ще одну «опцію» для розвитку їхніх стосунків — завести дитину. Він наче не проти, та розповідає історію, як не зміг доглянути хом’яка в дитинстві, хом’як так і помер, бо господарю було на нього начхати. Він хвилюється, чи не буде і до дитини байдужим. Вона запевняє, що сама про все дбатиме, якщо він не проти. Він не проти, та наводить ще з десяток прикладів, чому з нього може вийти поганий батько. Вона не заперечує. Вони вирішують таки використати не-


ОКСАНА ГАЙДУК

KNIGLI — НЕЗВИЧАЙНИЙ ПРОЕКТ НА ОДНОМУ АРКУШІ Моя респондентка — співзасновниця унікального українського проекту «KNIGLI» (Кніглі) Анна Біла, відома як організатор Lomofest in Ukraine (2011) й активна учасниця багатьох книжкових заходів, соціальних і освітніх проектів не лише в Україні, а й за її межами. Анна впевнена, у «KNIGLI» — велике майбутнє, а сам проект покликаний дивувати й дарувати задоволення своїм поціновувачам

— Що таке KNIGLI? — KNIGLI — це дивовижна картина-книга, зображення на якій створюється із повного тексту книги. — Яка ідея створення проекту KNIGLI? Якого результату очікуєте? — Популяризація процесу читання серед молоді. Дуже хочеться, щоб «читати» у нас у країні стало модно, а з нашого проекту вийшов модний бренд. — У чому корисність такого подарунка? — Це, насамперед, інтелектуальний + дизайнерський подарунок, зорієнтований на креативних людей, що відкриті до такого роду експериментів. Якщо хочете здивувати людину за допомогою такого презента — то це у вас обов’язково вийде.

На одному аркуші формату А2 розташований повний текст книги у вигляді ілюстрації до неї 36

«Всевидюще око» Анни Білої

— Але ж ніщо не замінить запах нової книги, шурхіт паперових сторінок, таїнство пізнання, коли тримаєш цікавий роман у руках? — Звісно, ні. Але коли KNIGLI висить на стіні поруч із робочим столом, це відчуття ще більше загострюється й, можливо, вечір людина проведе в компанії нової чи давно улюбленої книги. А значить, і ми робимо щось корисне.


АНТОН ФІЛАТОВ

УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ: НАДБАННЯ ТА ВТРАТИ 2012 РОКУ Рік, що минає, заклав фундамент повноцінної вітчизняної кіноіндустрії, в якій з’явилися всі ланки, необхідні для виробництва фільмів. Разом із тим невирішеною проблемою залишається брак ідей в українському кіно. Сьогодні воно нагадує оркестр, що налаштовується перед концертом: в основному чутно какофонію, серед якої проступають уривки повноцінних мелодій…

У

цьому році на кіновиробництво із держбюджету загало було виділено 163 млн грн, що майже у півтора рази більше ніж торік і майже в сім разів більше ніж у 2010 році. Збільшення фінансових вливань призвело до кількісного росту нових українських стрічок. Окрім того, завдяки підвищенню фінансування стало можливим освоєння нових технологій і налагодження кінематографічного менеджменту. На українських екранах протягом усього року з’явилося близько 250 фільмів, з яких українських (враховуючи копродукцію) — усього вісім. Однак більшість наших стрічок були в обмеженому прокаті. Першою повнометражною українською картиною, яка вийшла в повноцінний прокат в усій країні, став «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка. Загалом фільм зібрав близько 2 млн грн, що у вісім разів менше за його бюджет. Головна причина того, що вітчизняний кінопродукт не може окупитися в нашій країні — брак кінотеатрів. Сьогодні в Україні лише близько 380 екранів, тому без виходу в закордонний прокат стрічка приречена.

РЕСТАВРАЦІЯ РЕТРО-ФІЛЬМІВ Національний центр імені Олександра Довженка протягом цього року відреставрував 36 ретро-фільмів. Окрім відновлення візуальної частини цих стрічок, спеціально для них створювалася музика, а також влаштовувалися спецпокази в Україні й за кордоном. Таким чином іноземні кінознавці дізнаються про те, що українське кіно виникло не сьогодні, а має довгу, майже столітню традицію. Ретро-фільми помітно розширюють палітру нашої культури, адже в них чудово показано міські реалії України початку ХХ століття. Враховуючи те, що нині переважна частина населення країни живе в містах, більшості сучасників легше ідентифікувати себе саме з міщанами в цих стрічках, а не із «сілянсько-козацькою» спільнотою, образ якої найчастіше експлуатує кінематограф.

40

ОСВОЄННЯ 3D ТЕХНОЛОГІЇ На початку 2013 року на широкі екрани мають вийти анімація «Микита Кожум’яка» (реж. Ростислав Гарбар) та фільм жахів «Синевир» (реж. В’ячеслав та Олександр Альошечкіни), які обіцяють вивести вітчизняну технологію 3D на пристойний рівень. До цього у вітчизняних кінематографістів уже була невдала спроба зняти повнометражну картину в цьому форматі — мелодрама «Люблю і крапка». А також у копродукції з Україною було зафільмовано комедію «Ржевський проти Наполеона», однак 3D-технологією в ній займалися іноземні спеціалісти.


АЛЛА ЧЕРДИНЦЕВА

ВІД ARSENALE ДО ЛУВРУ Усупереч новому витку світової економічної кризи, 2012 рік став одним із найуспішніших для української культури. І в першу чергу — для вітчизняних візуальних мистецтв. Можна сказати, що саме наш контемпорарі арт переміг у Євро-2012, адже відгомін Першої Київської міжнародної бієнале ARSENALE, яка пройшла паралельно зі світовою спортивною першістю, буде чутно ще багато років

Перший Центр сучасного мистецтва в Харкові «ЕрміловЦентр»

«Переламний», «знаковий» — якщо мова заходить про візуальні мистецтва, 2012 рік можна називати якими завгодно гучними епітетами. І всі вони, у принципі, відповідатимуть суті. Звісно, успіх ще належить закріплювати справами у подальші роки, але... ARSENALE 2012. І цим все сказано. Уперше в Україні нарешті відбулася власна представницька бієнале, і завдяки їй про нас (у позитивному ключі) заговорив увесь світ, а вітчизняне сучасне мистецтво опинилося хай не застрільником світового контексту «арту», проте і не на маргінесах культурного процесу.

44

Нагадаємо, що комісаром і одним з головних ідейних натхненників бієнале, яка проходила з 24 травня до 31 липня, стала генеральний директор Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» (основного майданчика арт-форуму) Наталія Заболотна, а куратором — Девід Еліот, «письменник та історик мистецтва, який керував одними з найбільш інноваційних та динамічних музеїв сучасного мистецтва по всьому світу. Він був куратором 17-ї міжнародної бієнале у Сіднеї (THE BEAUTY OF DISTANCE: Songs of Survival in


КАТЕРИНА КОТ

МАЙБУТНЄ ПИСЬМЕННИКІВ — ПРЕКРАСНЕ Роберт Маккі, автор настільної книги сценариста «Історія на мільйон», відвідав Київ з чотириденним семінаром. Із кращим тренером сценарної майстерності та голлівудським сценарним гуру розмову вела кореспондент «Української культури»

Під час інтерв’ю із Робертом Маккі

— Марк Твен говорив: «Той, хто розказує історії, володіє світом». Що скажете Ви? — Марк Твен правий. Є ще один вислів: «Історії — це обладнання для життя». Адже життя не підказує нам, як жити. Воно дуже заплутане і складне, і часто робить боляче. Тому без мистецтва, без історії як основи мистецтва ми будемо загубленими. Люди розповідають історії відтоді, як вони стали людьми. І з хаосу дня вони щораз вибирали найважливіше, сідали навколо вогнища і розповідали, що сталося сьогодні, чого навчилися, що змінилося. І це давало можливість розуміти, що таке життя, хто така людина, чого вони варті, що є цінним і заради чого варто жити. Історії дійсно споряджають нас устаткуванням для виживання. Якщо ж історії розказуються погано — наслідком є декаданс. Люди втрачають приклад і орієнтир. Вони стають грубими, нецивілізованими, на заміну любові приходять іронія та цинізм. Погана історія робить життя пустим, вона підмінює змісти і виховує викривлені погляди на світ. Якщо історія пуста, декоративна і повна кліше — вона тягне за собою декаданс, повний занепад. Наприклад, у кінематографі України і Росії є свої кліше — це потяги і війна. Так, Друга світова — це дуже драматичний період в

48

історії і наслідки його грандіозні, проте не слід зациклюватися. Життя триває і воно багатовимірне. У Франції — інше кліше: історії про митців. Я запитав у французів, чи знають вони інші професії, окрім мистецьких? (Сміється.) Це прояв нарцисизму з боку авторів кіно, адже вони створюють фільми про себе і для себе — а це чистий нарцисизм. У Голлівуді інші кліше — це 3D, видовище, спеціальні ефекти. Як наслідок, ми отримуємо все більше форми і все менше змісту. І це недобре. Якщо ми втратимо якісні історії, які б висвітлювали темні сторони людської душі, людських стосунків, політики, якщо ніхто не освітлюватиме ці темні закутки нашого існування, — людство ставатиме дедалі грубішим, цинічнішим і менш цивілізованим. Тому так, Марк Твен правий. — За Голлівудом закріпилося ще одне кліше — любов до «хепіендів». Усе тому, що фільм із хепіендом легше продати? — Щасливий чи трагічний кінець — це неважливо. Важливо — щоб кінцівка задовольняла. Є безліч фільмів із трагічним фіналом, але якщо він виправданий, як, наприклад, у фільмі «Хрещений батько-2», глядач залишається задоволеним. У фільмах «Касабланка», «Читач» глядач плаче на фінальних титрах, але


АРХІТЕКТУРА

ВІКТОР ВЕЧЕРСЬКИЙ

ХРАМИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ У СПИСКУ ЮНЕСКО:

ПЕРСПЕКТИВА

Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові

52


АРХІТЕКТУРА

Успенський (Мстиславів) собор у Володимирі-Волинському

Василівська церква в Овручі

Борисоглібська (Коложська) церква в Гродно (Білорусь). Акварель Наполеона Орди 1869 року Щоправда, політика в усьому цьому таки є, але це — добре осмислена і виважена політика Комітету всесвітньої спадщини, яка віддає пріоритет не одиничним унікумам (їх уже достатньо у Списку ЮНЕСКО), а саме серійним транскордонним номінаціям, які принципово вирішують дві глобальні проблеми: беруть під міжнародний захист максимально можливу кількість пам'яток і сприяють міждержавній співпраці у цій сфері.

Cьогодні унікальні давньоруські церковні пам'ятки представлені у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вкрай неповно й уривками

Попереднє обґрунтування номінації «Храми Київської Русі ХІ–ХІІІ століть» виходить із того, що сьогодні унікальні давньоруські церковні пам'ятки представлені у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вкрай неповно й уривками, і це не відображає істинну вагу внеску східнослов'янських народів у розвиток світової цивілізації. Це Софійський собор у Києві, Києво-Печерська лавра (Україна, одна номінація), «Історичні пам'ятки Новгорода й околиць», «Білокам'яні пам'ятки Володимира і Суздаля» (Росія, дві номінації). У так званому Попередньому списку з 2002 року значиться Великий Псков (Росія), а також із 2004 року — Софійський собор у Полоцьку, Борисоглібська церква в Гродно (обидві номінації — Білорусь).

та Білорусі. Усі вони нині відреставровані і перебувають у належному технічному стані, включені в національні та міжнародні туристичні маршрути.

Серійною транскордонною номінацією «Храми Київської Русі ХІ–ХІІІ століть» передбачається охопити найдавніші православні храми східнослов'янських земель, які будувалися в єдиній давньоруській державі на візантійській традиції, а зараз розташовані у трьох країнах — Україні, Росії

Нижче подаємо орієнтовний список храмів, які можуть увійти до цієї номінації, із зазначенням основних видових визначень, відповідно до законодавства з охорони культурної спадщини:

56


АРХІТЕКТУРА

Софійський собор у Полоцьку (Білорусь). Акварель Наполеона Орди 1875 року УКРАЇНА: 1. Кирилівська церква в Києві серед. ХII ст. (архітектура, живопис) 2. Михайлівський собор Видубицького монастиря в Києві ХII ст. (архітектура, живопис, ландшафт) 3. Успенський (Георгіївський) собор у Каневі 1144 р. (архітектура, ландшафт) 4. Спасо-Преображенський собор у Чернігові 1033–1041 рр. (архітектура, ландшафт) 5. Борисоглібський собор в Чернігові 1123 р. (архітектура) 6. Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові серед. ХII ст. (архітектура) 7. Іллінська церква в Чернігові ХII ст. (архітектура, печерний монастир, ландшафт) 8. П'ятницька церква в Чернігові кін. ХII ст. (архітектура) 9. Успенський (Мстиславів) собор у Володимирі-Волинському 1160 р. (архітектура, ландшафт) 10. Василівська ротонда у Володимирі-Волинському кін. ХIII ст. (архітектура) 11. Церква Св. Пантелеймона в Галичі (с. Шевченкове) 1194 р. (архітектура, ландшафт) 12. Василівська церква в Овручі кін. ХІІ ст. (архітектура, ландшафт)

РОСІЯ: 1. Успенська церква в Старій Ладозі 1160-х рр. (архітектура, живопис, ландшафт) 2. Георгіївська церква в Старій Ладозі 1160-х рр. (архітектура, живопис, ландшафт)

3. Спасо-Преображенський собор в Переславлі-Заліському 1152–1157 рр. (архітектура, живопис, ландшафт) 4. Георгіївський собор в Юр'єві-Польському 1234 р. (архітектура, скульптура) 5. Церква Петра і Павла на Городянці у Смоленську 1146 р. (архітектура) 6. Церква Іоанна Богослова на Варяжках у Смоленську 1170-х рр. (архітектура) 7. Церква Михайла Архангела (Свірська церква) у Смоленську 1194 р. (архітектура, ландшафт)

БІЛОРУСЬ: 1. Софійський собор у Полоцьку 1050-х рр. (архітектура, ландшафт) 2. Спаський собор Спасо-Євфросиніївського монастиря в Полоцьку 1150-х рр. (архітектура) 3. Борисоглібська (Коложська) церква в Гродно кін. ХII ст. (архітектура, декор, ландшафт) 4. Благовіщенська церква у Вітебську 1140-х рр. (архітектура) Загалом маємо 23 храми, з яких 12, тобто понад половина — на території України, що відображає об'єктивні характеристики історичного розвитку архітектури Київської Русі. Тож зараз на часі — підготовка попереднього номінаційного досьє для внесення цієї номінації до так званого Tentative List (Попереднього списку) і подальша копітка праця для реалізації такого амбітного міжнародного проекту, де Україна є ініціатором.

Фото: Віктор Вечерський

57


ЛАРИСА ГОНЧАРЕНКО

КУЛЬТУРА ПАМ’ЯТІ ДО 80 РІЧНИЦІ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 рр. В УКРАЇНІ

Хіба у когось викликає сумнів теза, що складовою будь-якої національної культури є також культура пам’яті? У контексті української історії та культури — ця тема є болючою, трагічною, роз’ятреною: голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр. і 1946-1947 рр., насильницька колективізація, «Розстріляне Відродження», Друга світова війна, ОУН та УПА, Гельсінська спілка, дисидентський рух «шістдесятників», репресії, русифікація, тоталітаризм… Чи можна говорити про культуру пам’яті в колишньому СРСР з огляду на десятиліття посиленого усіма ймовірними ідеологічними механізмами промивання мізків, наслідки якого ми переживаємо нині і ще довго відчуватимемо? Адже, з одного боку: міста-герої, незліченні пам’ятники, вулиці, меморіали, музеї, бібліотеки, неспинний літературний шквал, кінематографічний, пісенний, заходи із вшанування, жовтенятія-піонерія-комсомолія з усім шкільним потужним виховним потенціалом, «партія — наш рулє-

58

вой» тощо — могутній ідеологічний комплекс. З іншого: однобоке, безальтернативно пропаговане, затребуване компартією висвітлення історичних подій. Чи може бути історична пам’ять вибірковою? Як в Україні подолати цю «вибірковість» пам’яті? Які перспективи розв’язання цієї цивілізаційної, за суттю, проблеми в Україні? Чого і в кого нам треба повчитися? Які інституції та дії в Україні реально можуть переломити совєцький стереотип вибірковості пам’яті? Ходом історії людства загалом та нашого народу зокрема наглядно і жорстко показано, до яких трагічних наслідків призводить маніпулювання масовою свідомістю. Хіба потрібно доводити, що застереженням від подібних історичних катаклізмів має бути озброєння знанням правди та усвідомленням, що забуттю це не підлягає.


«Відновлення пам’яті є процесом болючим і важким. Ми хочемо, щоб наші діти жили щасливими у своїй незалежній державі, і тому не хочемо травмувати їхню свідомість важкими спогадами про трагічне минуле нашого народу. Але ж приглушення народної пам’яті призводить до відчуття приреченості, відчуття власної меншовартості. Озирнімося назад і скажімо собі: ми вижили, нас не зігнули. Знайдімо в собі силу жити і пам’ятати, бо тільки пам’ять збереже нас як націю, як народ, як державу. Спільно започаткуймо процес духовно-моральної революції в наших душах. Скиньмо з себе ярмо бездержавності, національного та соціального поневолення імперіями, їх тоталітарними ідеологіями та політичними міфами. Якщо ми хочемо бути кращими, то ставаймо ними, пізнаваймо себе у своїй історії, не ховаючись від світу. Не дозволяймо іншим перекручувати, фальсифікувати, ховати від світу нашу правду, нашу історію». (Роман Круцик. Зі «Вступу» до книжки-довідника «Забуттю не підлягає», 2003.)

59


ЛЮБОВ КИЯНОВСЬКА

ЮВІЛЕЙНІ Й НЕЮВІЛЕЙНІ ПОДІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ОСЕНІ Цьогорічний осінній Львів дивує численними і різноманітними музичними фестивалями. Навіть для міста, здавна славного своїми традиціями, осінь 2012 запам’ятається просто неймовірною концентрацією концертних подій

Композитор Софія Губайдуліна та професор Любов Кияновська з учасниками зустрічі Деякі з них мають вже свою тривалу історію — як міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». Інші пройшли вже кілька разів у Львові — з незмінним успіхом, як «Шимановськийквартет і друзі», IV Міжнародний фестиваль єврейської музики та культури чи Фестиваль старовинної музики. Ще інші відбулися вперше, але теж отримали вельми позитивний резонанс львівських меломанів, як унікальний фестиваль французької музики «Міст Олександра ІІІ», організований знаменитим скрипалем Олександром Брусиловським ще 2000 року і вперше проведений у Львові, або IV Молодіжна музична академія країн СНД, організована маестро Юрієм Башметом, у рамках якої студенти вищих навчальних музичних закладів з усього пострадянського простору з’їхалися до Львова на тиждень для занять з відомими музикантами-педагогами.

60

Якщо вірити висновкам музичних антропологів, що рівень музичної культури найточніше відображає рівень суспільного розвитку даного «часу і місця», то на Львів повинно очікувати винятково світле майбутнє — насичене, розмаїте й успішне. Але якщо не керуватися містичними припущеннями, то, очевидно, для багатого концертного врожаю є об’єктивні інформаційні приводи. Адже цього року свої ювілеї святкують троє видатних музикантів сучасності: український композитор Євген Станкович, російська композиторка Софія Губайдуліна та скрипаль Олег Криса. Кожен із них був представлений у концертних акціях осені, які вписали вагому сторінку в історію львівської музичної культури. Твори Євгена Станковича — однієї з наймонументальніших постатей української композиторської школи — пройшли червоною


АННА ПАРОВАТКІНА

ГРА У КЛАСИКІВ

З 1 до 18 листопада 2012 року у Мистецькому арсеналі пройшли головні оглядини сучасного мистецтва України — ART KYIV contemporary 2012. Цьогоріч колишній ярмарок змінив формат і вперше перетворився на форум. Тим самим дуже нагадавши бієнале, але за участі, переважно, вітчизняних художників

Хоч би що не кажи, а сімка (авжеж, «Арт Київ» відбувся у Києві саме всьоме) не на порожньому місці вважається числом не простим, а найсакральнішим із сакральних! Ще рік тому хто б міг передбачити чи не докорінну зміну усталеного формату мистецької мегаакції, яка й без будь-яких концептуальних трансформацій давно вже сягнула статусу провідної у галузі сучасного мистецтва України і протягом цілого року після свого завершення так чи інакше впливала на перебіг культурних процесів у країні. Але після ARSENALE 2012 — тобто Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва — благородна мета «піднесення» вітчизняного арт-ринку, у першу чергу налаштуванням продажу творів мистецтва, і справді дещо… потьмяніла, якщо, звісно, можна так висловитися. Отже, не відмовляючись від бізнес-складової, незмінні натхненники і головна рушійна сила всіх «арсенальських» подій, гендиректор Мистецького арсеналу Наталія Заболотна та її команда, вирішили «поставити» на просвітництво і виховання вітчизняного глядача. (А разом із ним — і колекціонерів, адже збирати саме українське контемпорарі з легкої руки, зокрема й особисто Заболотної та її команди, в останні роки стало дуже модним серед українських багатих та освічених.) І — не помилилися. Водночас, до речі, примудрившись догодити смакам і запитам як масової, так і забезпеченої авдиторії, і ще й не забути при цьому про власні вподобання.

64

ВСІ ЛЮБЛЯТЬ МЕРИЛІН, РОЙТБУРДА І СТРАЗИ Протягом майже трьох тижнів у Мистецькому арсеналі свої найкращі твори демонстрували (кому — просто подивитися, а кому й придбати до колекції) 20 провідних галерей з України, Австрії, Росії, Італії, Німеччини та Франції. Окремим спецпроектом було представлено так звану Італійську платформу (задля лаконічності, процитуємо прес-реліз): «відомі італійські галереї Aria Art Gallery, White Room Art System Contemporary Gallery, Barbara Paci Gallery та інституцію Free Art Lab. Окрасою Італійської платформи стала експозиція робіт сучасних митців, виконаних у такому традиційному та складному матеріалі, як мармур, від галереї Barbara Paci Gallery. Також, Aria Art Gallery представила добірку найкращого італійського відеоарту 2000-х та творчість молодих авторів». З-поміж найпомітніших тенденцій «ярмарково-виставкової» (назвемо її, за звичкою, таким чином) ART KYIV contemporary 2012 потрібно назвати намагання закордонних галерей виставити, тобто продати в Україні справді коштовні твори світових класиків сучасного мистецтва. Що цікаво, на думку «освіченого Заходу», попитом в українських колекціонерів має користуватися у першу чергу картатий, веселий, плакатно-кольоровий, не без ухилу у відвертий кітч поп-арт. Від представлених на виставці творів


Павло Керестей. Із серії Діти, що б’ються за Луїсом Бунюелем та Бернардом Ларсоном. 2009

У ДЗЕРКАЛІ ВАЗАРЕЛІ Всесвітньо відомі гості та ненав’язливі, проте постійні нагадування публіці, що й у наших землях і досі народжуються та живуть загальновизнані у світовому масштабі «зірки» мистецтва (на кшталт того ж Олександра Дубовика чи Володимира Наумця і навіть Олександра Ройтбурда), — це, звісно, гарна практика. Проте найприємнішим у цьогорічному «Арт Києві» стала… все ж таки можливість порівняння. На тлі, безперечно, найгучнішого проекту форуму «Творчий доробок та міф Віктора Вазарелі» (демонструвався він у рамках Угорської платформи за підтримки Міністерства закордонних справ Угорщини), або ж,

інакше кажучи, першої дійсно масштабної експозиції в Україні творів легендарного засновника поп-арту Віктора Вазарелі, твори сучасних українських художників не «губилися», як це спостерігалося ще кілька років тому, не здавалися провінційними і незграбними, а, навпаки, повною мірою вписувалися у світовий контекст історії і сьогодення сучасного мистецтва. Що ж, заради цього варто було, як Наталія Заболотна та її команда, роками працювати, ініціюючи спочатку народження, а потім і розвиток різноманітних форумів мистецтва. А зокрема, й ART KYIV contemporary. Далі — більше? Що там, до речі, на небокраї?..

69


АЛІНА МОРДЮК

ВАХ, САКАРТВЕЛО! Сакартвело, як називають свою батьківщину її темпераментні мешканці, завжди вирізнялася з-поміж інших країн національним колоритом і гостинністю. Так тепло, як тут, приймають хіба що в окремих регіонах України. Це, певно, тому нашим тут особливо раді. Тільки й доводиться чути від місцевих: «О! Україна, наші рідненькі! А йдіть-но сюди, генацвале!» Грузія — країна величної природи, налитого сонцем винограду, аджарського хачапурі, імпозантних грузинів та… бджіл з довгими хоботками

У

цій маленькій, але гордій країні на східному узбережжі Чорного моря мешкає близько чотирьох з половиною мільйонів людей. Це трохи більше, ніж неофіційно проживає в Києві. Утім, грузинський характер дозволяє мешканцям Кавказу виживати в будь-яких умовах: за віру і державу вони здатні на все. Такий вже темперамент: чорне або біле, так або ні. Третього не дано. Для того, аби наповну вдихнути в себе Грузію, треба їхати в село. Наприклад, у Вайо — поселення на 100 хат в Автономній Республіці Аджарія. Тут люди живуть серед

Тут перш за все сімейство обриває листочки винограду сорту чхавері — улюбленого вина Сталіна. Сім’ю вино «годує»: його запасають у погребі, а потім продають. Та й — чого ж там! — самі п’ють. У грузинських родинах вино — що в нас компот. Іноді й школярі сьорбають, бо воно, мовляв, «коннектінг піпл» і пожвавлює розмову. Попити і поїсти у цієї нації — то узагалі процедура сакральна. Свої страви вони поважають і вважають найкращими у світі. Як-от аджарське хачапурі. Його випікають у печі, у вигляді човна, а всередину, на сир,

Що найцікавіше — в Грузію вкладають гроші українські інвестори гір, тут цвіте лавро-вишня і достигають сливи ткемалі. Тут через гірські річки збудовані мости Тамари, а корів штрафують, бо ті ходять дорогами і заважають рухові машин. Ладо Шавішвілі теж має у Вайо свою хатину. Її ледь розгледиш здалеку — враження, що та сховалася і крадькома визирає з-під шапок густих дерев. Ладо має велику родину — 11 душ. Зі своїм найменшим онуком він щодня виходить на город.

70

розбивають яйце. Схоже на сонце, що потопає в морі. Їсти його треба, спершу змішавши начинку, а далі відламувати тісто з країв і вмочати у смакоту. Грузини жартують: не їсти того, що готують у них, — це брати гріх на душу! У перервах між споживанням їжі прийнято заводити пісні і говорити тости. Перший — за Бога, другий — за Батьківщину, третій — за Віру. Далі — тост за померлих, а потім пішло-поїхало:

за здоров’я, дітей, батьків, друзів, любов, жінок… Завершальний — за всіх Святих. Як пити і не п’яніти, до слова, — ще одна загадка грузинської душі. Для туристів мешканці цього села (і 60-ти інших — саме стільки їх у цьому муніципалітеті) будують житло на своїх подвір’ях. Ладо також приймає людей на нічліг. А вдень — ловить із ними рибу у гірській річці поблизу і поїть вином. А ще — показує свою гордість — пасіку. Господар нас запевнив: «Тільки грузинські бджоли мають дуже довгі хоботки, що дозволяє їм збирати найсмачніший нектар з найрідкісніших квітів!» Чим заманювати туристів, знають і в містах. Дівчат, які боязко ступають вулицями, оглядаючись, аби тільки не вкрали, можна заспокоїти: нині ніхто їх не поцупить. Лише за взаємної згоди. Принаймні так запевняють грузини. Але будьте


ВИСТАВКА СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «AIRPORT DONETSK CONTEMPORARY» 10 відомих донецьких сучасних художників представляють свій живопис у стилі CONTEMPORARY в новому терміналі донецького аеропорту ім. Прокоф’єва. Організатори виставки: художники і куратори Артгрупи «Вони»: Антон Шевченко, Олександра Єськова та Олена Ємченко. Мистецтво у стилі CONTEMPORARY, як індикатор часу, відображає внутрішню суть речей, образів, світобудови. Художник подібно чарівникові за допомогою ліній, штрихів, колірних плям і головного елемента — своєї енергії створює образи.

У виставці беруть участь члени Національної спілки художників України Володимир Бауер, Марат Магасумов, Равіль Акмаєв, Наталя Максимова, Олена Ємченко, Олександра Єськова, Антон Шевченко, Ганна Хорошавцева, Олександр Гребенюк та Валентина Єськова. Роботи художників виставлені в залі очікування зони вильоту аеропорту. Твори присвячені дослідженню соціуму й індивіда, взаємодії людини із середовищем існування, що постійно змінюється. У багатьох роботах присутні мотиви подорожей, повітряних перельотів, які є невід'ємною частиною сучасного життя. Виставка триватиме до 22 грудня.

ЗИМОВИЙ ЯРМАРОК «МЕДВІН»: КНИЖКОВА КОЛЯДА» Книжковий ярмарок відбудеться з 6 до 8 грудня в КиївЕкспоПлазі. Цьогорічна програма кардинально відрізнятиметься від попередніх. Організатори, окрім книжок та літературних подій, вперше пропонують спеціальну програму — Коляда University — де відвідувачі зможуть навчитися святкувати цикл зимових свят. У містах втрачено традицію святкування Андрія, Миколая, Різдва, Василя. На МЕДВІНі всіх охочих вчитимуть цього безкоштовно. Майстер-класи для

дітей та дорослих із колядування, щедрування, народних танців, «кусання калити», ворожіння… Це ще не повний перелік того, чого вчитимуть «кандидати народних наук» на книжковому ярмарку. Окремим підрозділом Коляда University стане найпопулярніша та найсмачніша програма книжкового МЕДВІНу — письменницька кухня, яка цього разу буде представлена Фестивалем Куті.

ВИСТАВКА ТЕАТРАЛЬНИХ ФОТОГРАФІЙ У ХАРКОВІ У галереї «Мистецтво Слобожанщини» будуть представлені роботи переможців конкурсу театральної світлини «П’ята стіна». На виставці покажуть 50 кращих робіт, відібраних журі конкурсу В ��кспозиції представлені роботи професійних фотографів з України, Росії та Біло-

русі. Конкурс проводився восени 2012 року в рамках фестивалю недержавних професійних театрів «Курбалесія». На думку організаторів, виставка — це «спроба проникнути в сутність взаємин фотографії та театру. Зрозуміти, де та межа, за якою проста фіксація стає мистецтвом». Триватиме виставка до 15 грудня.

XII МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «JAZZ BEZ» Львівський фестиваль «Jazz Bez» — один із найвідоміших та найбільш тривалих джазових фестивалів України, (успішно «прожив» більше 10 років), якому вдається щоразу збільшувати аудиторію, запрошувати титулованих виконавців з цілого світу та приєднувати

до джазового руху нові міста. Розчавшись 2000 року виступами кількох джазових колективів у Львові та Перемишлі, тепер фестиваль «Jazz Bez» поширився на культурні центри України та Польщі і щороку дивує грою найкращих джазових музикантів. Міжнародний фестиваль «Jazz Bez 2012» цьогоріч проходитиме з 7 до 16 грудня. Джаз з'єднає 15 міст України та Польщі: Львів, Луцьк, Київ, Харків, Тернопіль, Івано-Франківськ, Рівне, Севастополь, Одесу, Перемишль, Люблін, Санок, Новицю, Ярослав і Білосток. Фестиваль «Jazz Bez» — це десять днів джазу: традиційного і авангардного, українського та світового, класичного та сучасного, елітарного і водночас доступного. Щороку фестиваль «Jazz Bez» представляє різноманітні барви джазу, експериментальної та імпровізаційної музики відомих колективів і нових проектів іменитих музикантів. Родзинкою фестивалю «Jazz Bez» є поєднання в рамках одного фестивалю максимальної кількості джазових стилів (свінг, ф'южн, бі-боп, джаз-рок, фанк, кул, фрі-джаз ...) та імпровізаційної музики. Упродовж фестивалю джазуватиме понад 100 музикантів зі США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Швейцарії, Великобританії, Португалії, Росії, Литви, Словаччини, Польщі та України.

74


ЛАРИСА ГОНЧАРЕНКО

«ЩОБ РІК ЦЕЙ БУВ МОГУТНІМ І БАГАТИМ…» (Із новорічного віршика 1963 року) Готуючи останній номер 2012 року, «УК» вирішила заглянути в архів нашого журналу, що нині зберігається в електронній бібліотеці «Культура України». Ми шукали старі новорічні обкладинки та вітання. При цьому з’ясували, що журнал наш мав загалом 12 назв, серед яких «Робочий клуб», «Селянський будинок», «Культробітник», «Культфронт», «Колбуд». А перший номер журналу під назвою «Путь к коммунизму» вийшов у червні 1921 року. Через три роки він був перейменований на «Шлях до комунізму». Під час Другої світової війни журнал не видавався. У 1954 році отримав назву «Соціалістична культура». А з 1991 року, від проголошення незалежності України, журнал має сучасну назву — «Українська культура». Переглядаючи архів, ми знайшли перші новорічні ілюстрації та вітання у виданнях наприкінці 30-х років минулого століття — певно, після офіційного кремлівського дозволу випустити «з підпілля» ялинку як символ святкування Нового року та старорежимного Діда Мороза, радянський образ якого остаточно був доопрацьований саме у ті роки. Загадковий за своїм походженням персонаж Снігуроньки «воскресили» наприкінці 50-х. А далі так вони й ходили парою — ідеологічно підкуті. Пропонуємо вашій увазі деякі найцікавіші, на нашу думку, архівні новорічні знахідки. Хтось здивується, хтось усміхнеться, хтось не зрозуміє, а хтось згадає молодість. І таке було…

Відлига дещо вплинула на зміст новорічних Рекомендації з читання. віршованих вітань. «Соціалістична культура» «Культфрон т № 12, грудень 1963р. січень 1931 р » № 1, .

ний новоріч вр». й и в о г еде Чер аний «ш віршов нтарів. е Без ком стична і л а і «Соц 12, ра» № у т ь л ку . р 1964 грудень

Майже фривольний віршований текст. «Соціалістична культура» № 12, грудень 1965р.

76

Інструктаж для культурно-освітніх працівників щодо релігійних свят


Обдідоморозені та оснігурені майже всі верстви населення: пролетаріат, селяни, жінки та діти

Майже як у Рокфеллер центрі...

Перші ознаки «глянцю». Новорічне вітання від союзних буфетниць?

Дід Мороз — активний пропагандист протипожежних заходів

Зимові забави. «Соціалістична культура» № 1, січень 1957 р.

Творчий колектив журналу «Українська культура» щиро вiтає своїх вiдданих прихильникiв та майбутнiх читачiв iз прийдешнiм Новим роком та Рiздвом Христовим i зичить усiх гараздiв!

«Соціалістична культура» № 12, грудень 1965р. У переддень Нового року, аналізуючи пройдений відрізок шляху, ми хочемо звернутися до нас усіх. Нехай культура буде для нас не виставковим експонатом, не об’єктом споглядання і не простором поза середовищем нашого існування. Бо культура — це не тільки художнє мистецтво, музика, театр, література, кіно, архітектура, фольклор… — це і культура думки, побуту, почуттів, стосунків і висловлювань, культура пам’яті і ставлення один до одного, до своєї родини, роботи, до своєї землі. Нехай культура буде життєвою необхідністю для все більшої кількості нас, представників українського суспільства. Адже відважившись впустити культуру у своє життя, дозволивши їй торкнутися нашої душі, ми всі разом і кожен окремо збільшуємо питому вагу загальної культури нації, народу, суспільства.

Новий рік, як і кожне свято, повинно було демонструвати дружбу серед «єдиної спільноти — І в новому, 2013 році, творімо культуру разом! радянського народу». «Колбуд» № 9, «УК» дякує за допомогу у пошуку архівних матеріалів співрогрудень 1936р. бітницям нового інтегрованого ресурсу — електронної бібліотеки «Культура України» — Світлані Бакан та Анні Микитенко

77


№ 11-12 (1007-8), 2012 www.uaculture.com THE MINISTRY OF CULTURE OF UKRAINE NATIONAL NEWSPAPER AND JOURNAL EDITION

WORLD IS TO VIEW UKRAINE IN A NEW WAY

TEMPLES OF KYIVAN RUS IN UNESCO LIST

Johann Pinsel Sculptures In the Louvre

Perspective


Ukrainian Culture #11-12 (1007-8), 2012 Vasylkivska St. 1, Kyiv, 03040 +38 (044) 498-23-61 pr.uaculture@gmail.com Edition: 2000

The magazine has been publishing since June 1921 Founder: The Ministry of Culture of Ukraine Publisher: State Enterprise «National newspaper and magazine publishing» 03040, Kyiv, Vasylkivska Str., 1; tel. +38 (044) 498-23-64 General director: Olesya Bilash Editorial board: Olesya Bilash, Victor Pasak, Maxym Budarin, Victor Vechersky, Olena Voronko, Olga Darybogova, Oksana Ionova, Eugeniya Krutogolov, Ivan Mechkov, Larysa Nykyforenko, Olena Cherednychenko, Mykhaylo Shved, Igor Gyrych, Lyudmyla Gnatiuk, Olga Golynska, Alla Pidluzhna, Natalia Potushnyak, Oksana Gayduk, Nadiya Sokolenko Chief еditor: Oksana Gayduk The issue has been worked out by: Oksana Gayduk, Larysa Honcharenko, Kateryna Kot, Yana Levytska, Vira Karpenko Design, layout: Oksana Zhenzhera Authors: Oksana Gayduk, Lsrysa Honcharenko, Viktor Vecherskyy, Kateryna Kot, Oleg Verhelis, Alyona Saffir, Sophiya Trykolenko, Anton Filatov, Nadiya Yaremchuk, Alla Cherdyntseva, Lubov Kyyanovska, Alina Mordyuk, Anna Parovatkina Cover photos: «Abraham's Sacrifice» Late 1750th Author: Kostyantyn Sachek

Distribution, subscription, advertisement: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 nvu.kultura.sale@gmail.com Official registration licence of the media organisation: CR № 1118 from 08.12.1994 The printery: «Publishing and Printing Company «Express Polygraph», LLC 04080, Kyiv, Str., Frunze, 47B, Bldg. 2, tel. +38 (044) 417-25-93

FOR DEAR «UC» EDITORIAL, READERS AND CONTRIBUTORS First of all I want to thank you for have spent this 2012 year with the magazine «Ukrainian Culture». Our team has made the best effort so you could got acquainted with the most urgent and the most significant trends of the Ukrainian cultural space. We have been trying to make our magazine not only good looking but primarily interesting by its content. In the final issue of «UC» for 2012 we analyze the cultural life of our country. The past year has become one of the most successful for the Ukrainian culture, especially for the Visual Arts of Ukraine. These are such events as ARSENALE 2012 and the Louvre exhibition of Johann George Pinsel works. The value of this kind of event can not be overstated. Art critics, cognoscente still wonder, who this genius artist and enigmatic sculptor of XVIII century is? And what undiscovered secrets related to Pinsel do still wait for their time? In this issue of «UC» you can read about «identity crisis» in Ukrainian theater, about temples of Kyivan Rus of XI-XIII centuries and professionals of three states who actively work to add them the World Heritage List of UNESCO, about the gains and losses of Ukrainian cinema in 2012, and learn the formula of a good story from famous Hollywood screenwriting guru Robert McKee, and a lot of nice information «bonuses» that are waiting for your reader's attention. I express my sincere gratitude to the editorial board of the «UC» and turn the page in the year 2013 with faith in our common cause. Good luck!

Signed for publication on: October 30, 2012 Publishers have a right to edit received materials without the author consent. The authors’ opinions may be oposite to the publisher position. Reprinting and reproduction of text and illustrations is possible with the prior written permission of the publisher. © «Ukrainian culture»

Subscription index in the Catalog of Publications Ukraine 95220

Oksana Gayduk, Chief Editor of «Ukrainian Culture»


ARCHITECTURE

VOYAGE

TEMPLES OF KYIVAN RUS IN UNESCO LIST PERSPECTIVE

WAH, SAKARTVELO! ALINA MORDYUK

VICTOR VECHERSKY

EVENT

MOVIES

WORLD IS TO VIEW UKRAINE IN A NEW WAY

UKRAINIAN CINEMA GAINS AND LOSSES OF 2012

OKSANA GAYDUK

ANTON FILATOV

8–10

TOPIC THEATRICAL ANNIVERSARIES IN 2012

18–19

EVENTS


OKSANA GAYDUK

WORLD IS TO VIEW UKRAINE IN A NEW WAY On the 21st of November 2012 in the biggest museums of our time — the Louvre — an exhibition of Ukrainian artists «Johann Georg Pinsel, A Baroque Sculptor in 18th Century Ukraine» was opened. In the hall «Chapel» where French monarchs formerly took the oath, unsurpassed Pinsel sculptures are located. These 27 unique masterpieces sparkles in the natural light, as windows were specifically opened for this outstanding event. Pinsel faces the world in all its uniqueness

ABOUT THE SIGNIFICANCE OF THIS EVENT IN UKRAINIAN CULTURAL LIFE READ IN EXCLUSIVE COMMENTS FOR «UKRAINIAN CULTURE» MYKHAYLO KULYNYAK, MINISTER OF CULTURE This is a huge event in the life of Ukrainian state and Ukrainian culture. In fact, this is the first time since independence Ukrainian exhibition takes place here in the Louvre, in the heart of Europe. It is dedicated to the memory of Boris Voznytskyi. Unfortunately, he can not be with us physically, but his spirit soars here among the sculptures. I am confident that Pinsel success in the Louvre will make world to look at Ukraine with a new view and will draw attention to rich and high culture of our land.

4


THEATRICAL ANNIVERSARIES IN 2012 BRIGHT SEASON IN KYIV OPERA The oldest theater in Kyiv, National Opera, has started 145-anniversary season. Appointment to the post of the chief choreographer Denis Matvienko allows to predict the next high-profile news from the theater, which has been accused of conservatism and unwillingness to experiment until recently. The theater joined several national events on the 80th anniversary of the Hero of Ukraine, People's Artist of Ukraine Anatoliy Solovyanenko in September. It was a gala concert featuring Ukrainian opera stars and People's Artist of Russia, soloist of the Big Theatre Oleg Kulyok.

and ballet scenes. There will also appear a new ballet «La Bayadere»in operas stage, led by an outstanding dancer and choreographer Nataliya Makarova. Another item in a rich list is a Festival of ballets staged by Anatoliy Shekera. A gift to children is also planned, the opera by Rimsky-Korsakov's «The Tale of Tsar Saltan» and maybe another ballet premiere. Two major anniversaries at once in February, one of Ukrainian composer and singer Gulak-Artemovsky and another of legendary Ukrainian conductor Stephen Turchak. Ivan Ponomarenko, Taras Shtonda, Tetyana Anisimova also have creative anniversaries, and these splendid soloists of National Opera will also undoubtedly adorn season. The tradition of romance evenings will be continued.

National Opera plans two large-scale festivals «Ukrainian Opera Stars In the World» and «Serge Lifar de la Dance» with Ukrainian scene stars who began their journey at National Opera, and they are renowned in the world now for, respectively, the opera

OPERA AT THE BLACK SEA SHORE

Recovered after the fire Odessa Opera and Ballet Theater was opened in October 125 years ago and became the pride and main jewel of the city at once. American magazine «Forbes» included the theatre in the list of 11 the most interesting sights in Eastern Europe, comparing its beauty with beauty of Vienna Opera. «I get not less impressions, but the ticket price is much lower,» — «Forbes» writes. Odessa theater is unique not only for its architectural solutions and sophisticated modeling, but fоr acoustics as well. Artists voices are equally audible in any part of the hall, designed, among other things, for 1636 seats (1473 in the Vienna Opera). And if you choose the right point in the stage, even chandelier begins to buzz from voice vibrations. By the way, the weight of the crystal chandeliers is 2.5 tons!

8

Interestingly, that Odessa temple of Melpomene can beat all the records of intrigues and scandals that took place here. The theater management has changed for 11 times since 1995! However, life in the opera seethes and plans grow. Opera gives 4-5 premieres each year. Odessa has seen a new production of «Aida» recently, it will enjoy the ballet project «Don Quixote» soon, and Vivaldi music, that haven’t sounded here almost for 30 years, is coming back! Stravinsky ballets «The Firebird» and «The Rite of Spring» are planned for 2013. The production of children's play «The Wizard of Oz» is under negotiation too.


DNIPROPETROVSK ACADEMIC THEATER OF DRAMA HAS A JUBILEE

Dnipropetrovsk Academic Theater of Russian drama named after Maxim Gorkiy is 85 years old. The theater building, which was established in 1927, is an architectural monument of national importance. In the formation of the theatre repertory and troupe participated the actor and director of famous Moscow Small Theatre Vladimir ErmolovBorozdin together with like-minded actors Vladimir Polezhayev and Yuri Golovin. Today the theater is headed by artistic director People's Artist of Ukraine Jean Melnykov. Its performances, concert programs, charitable activities, creative work with youth are known not only in Dnipropetrovsk and Ukraine. Audience of Lithuania, Latvia, Russia, Belarus, Moldova, Poland applauded Gorkiy theatre performances.

Creative team approaches the works of the writer, whose name their theater has repeatedly. But there is of any play by the famous playwright in the repertoire. On the occasion of the anniversary creative team decided to start the season with the play by Maxim Gorkiy. «Latest» is a little-known play that was banned for some reasons in the Tsar’s and Soviet times. Despite the serious social and civic links it will appear in the genre of family drama in the stage of Dnipropetrovsk theater. Volodymyr Saranchuk, the director, added excellent play dialogues with songs and choreography. Costume drama of eleven actors is like a piece of life that has gone long ago. In such a scenery, with music of Rachmaninov and Schnittke, Gorkiy appears as the author who combines times and makes classic heroes modern. The creative team hopes that the show «Latest» will become the visiting card of the theater.

THE UNIQUE ARTISTIC EVENT IN KIROVOGRAD Kirovohrad celebrated a double holiday this autumn. On the 27th of October the professional Ukrainian theater founded by Marco Kropyvnyckyi, Panas Saksahanskyi, Mykola Sadowskyi and Mariya Zankovetska had 130-years-old anniversary. It was in Kirovograd, Elizabethgrad then, where they have performed their first play «Natalka Poltavka». Significant date in the homeland of Ukrainian theater was met with rebuilt building of Kirovohrad Regional Academic Ukrainian Musical Drama Theater named after M.L. Kropyvnytskyi. 125 million UAH was spent on the theater restoration. Kirovograd has been always pride of its local theater. Of course! It was the first Ukrainian professional theatre, founded 130 years ago. And after restoring it is the first theater built in the independent Ukraine. The theater got twice large after restoration. There are spacious lounges on the

10

first and the second floors now, a small hall with a dressing room, a pantry, a grand staircase. And, any theater begins with, the wardrobe. Thousands of square yards united all Ukraine together. Unique professionals from across the state worked there: Kirovograd carpenters, painters and sculptors from Kharkiv, lighters from Ternopil and Odessa. The curtain and chairs are St. Petersburg production, they have a special refractory tissue. We do not produce such. But masters say: we tried to maximize the potential of Ukrainian specialists. Following the first performance in the theater the season will be open. «Natalka Poltavka» by Kotlyarevskyi will be performed again just like 130 years ago. That is the play that was set by Marco Kropyvnytskyi on October, the 27th in 1882.


ARCHITECTURE

VICTOR VECHERSKY

TEMPLES OF KYIVAN RUS IN UNESCO LIST

PERSPECTIVE All photos by the author

The idea of serial transboundary nomination «Temples of Kyivan Rus of XI–XIII centuries» and prospects of adding it to the World Heritage List of UNESCO is being discussed among professionals recently.

The idea of this nomination arose spontaneously in an attempt to rethink the way of further work on the clearly failure proposal of the former leadership of the National Reserve «Sophia» to expand the existing world heritage object «'Kyiv: Hagia Sophia and the adjacent monastery buildings, Kyiv-Pechersk Lavra» by St. Cyryl and St. Andriw's churches. A similar rethinking the nominated «The Historical Center of Chernihiv, IX–XIII centuries» is also waiting for, it was included in the socalled Tentative List in 1989 and is still there with no hope for further progress. In our opinion, Cyryl's Church and the ancient temples of Chernihiv have the prospect of inclusion in the prestigious UNESCO list only as a part of a new serial transboundary nomination «Temples of Kyivan Rus of XI–XIII centuries», which should be prepared and be

Assumption Cathedral of Eletski Monastery in Chernihiv

12

Saint Sophia Cathedral in Polotsk (Belarus). Watercolor by Napoleon Orda, 1875

made jointly by three Eastern Slavic countries, Ukraine, Russia and Belarus. And there is no politics in the usual sense of the word, as politicians of «cheer patriotic» camp have managed to accuse us with. They think that Ukrainian monument will serve as «engine» that entails Russian and Belarusian objects in UNESCO List. Even if that is so, Ukraine prestige will benefit from this. And the fact that medieval architecture and art of three East Slavic nations (Ukraine, Russia and Belarus) developed on the basis of the common heritage of Kyivan Rus, which belonged to the Byzantine cultural circles, this is an alphabetical truth, which no one could deny reasonably. As well as the assertion that Ukrainian lands were the center of Kyivan Rus, they actually were Rus.

Preliminary reasoning of «Temples of Kyivan Rus of XI–XIII centuries» nomination comes from the fact that today unique ancient religious monuments are represented in the World Heritage List extremely incomplete and sporadically, and it does not reflect the true weight of the contribution of Eastern people to world civilization. These are Sophia Cathedral in Kyiv, Kyiv-Pechersk Lavra (Ukraine, one nomination), «Historical Monuments of Novgorod and Surroundings», «White Stone Monuments of Vladimir and Suzdal» (Russia, two nominations). In the Tentative List there are Great Pskov (Russia), listed since 2002, and St. Sophia Cathedral in Polotsk, listed since 2004, Borysoglibsk Church in Grodno (both nominations are Belarus).

However, there really is politics, but it's a well thought out and deliberate policy of the World Heritage Committee, which gives priority not to isolated uniques (they have enough of them in the UNESCO list) but namely transboundary serial nominations, which fundamentally solve two global problems: to take the maximum possible number of monuments under the international protection and to promote interstate cooperation in this field.

Serial transboundary nomination «Temples of Kyivan Rus of XI–XIII centuries» is expected to encompass the most ancient Orthodox churches of Eastern lands, which were built in a single ancient Rus state due to the Byzantine tradition, and are located now in three countries – Ukraine, Russia and Belarus. All of them are restored and in stay good condition now, they are also included in the national and international tours.


ARCHITECTURE

The following is a tentative list of churches that can fit into this nomination, indicating major species definitions under the law for the protection of cultural heritage:

UKRAINE: 1. Cyryl Church in Kyiv, middle of XII century (architecture, painting) 2. St. Michael's Cathedral of Vydubytsky Monastery in Kyiv, XII century (architecture, painting, landscape) 3. Assumption (St. George's) Cathedral in Kaniv, 1144 (architecture, landscape) 4. Cathedral of the Transfiguration in Chernihiv, 1033-1041 (architecture, landscape) 5. Borys and Glib Cathedral in Chernihiv, 1123 (architecture) 6. Assumption Cathedral of Eletski Monastery in Chernihiv, middle of XII century (architecture) 7. Elias Church in Chernihiv, XII century (architecture, cave monastery, landscape) 8. Friday Church in Chernihiv, late XII century (architecture) 9. Assumption (Mstyslav) Cathedral in Volodymyr-Volynsky, 1160 (architecture, landscape) 10. Basil Rotunda in Volodymyr-Volynsky, late XII century (architecture) 11. Church of St. Panteleimon in Galych (Shevchenkove village), 1194 (architecture, landscape) 12. Basil Church in Ovruch, late XII century (architecture, landscape)

RUSSIA:

BELARUS:

1. Assumption Church in Stara Ladoga, 1160-ies (architecture, painting, landscape) 2. Church of Saint George in Stara Ladoga, 1160-ies (architecture, painting, landscape) 3. Transfiguration Cathedral in Pereslavl, 1152–1157 (architecture, painting, landscape) 4. St. George Cathedral in Yuriev-Polish, 1234 (architecture, sculpture) 5. Peter and Paul Church on Horodyanka in Smolensk, 1146 (architecture) 6. Church of St. John the Divine on Varyazhka in Smolensk, 1170-ies (architecture) 7. Church of the Archangel Michael (Svirskaya church) in Smolensk, 1194 (architecture, landscape)

1. Saint Sophia Cathedral in Polotsk, 1050-ies (architecture, landscape) 2. Savior Cathedral of Savior Yevfrosiniy Monastery in Polotsk, 1150-ies (architecture) 3. Borys and Glib (Kolozhska) Church in Grodno, late XII century (architecture, decor, landscape) 4. Annunciation Church in Vitebsk, 1140-ies (architecture) We have 23 churches in overall, 12 of them, that makes more than a half, are in Ukraine, it reflects the objective characteristics of the historical development of the architecture of Kyivan Rus. So it is actual at the moment the preparation of prior nomination dossier for submission of nomination to the Tentative List, and further painstaking work to implement such an ambitious international project, initiated by Ukraine.

Assumption (St. George's) Cathedral in Kaniv Cyryl Church in Kyiv

Assumption (Mstyslav) Cathedral in Volodymyr-Volynsky

Church of St. Panteleimon With a Bell Tower in Galych (Shevchenkove village)

Basyl Church in Ovruch

St. Mychail's Cathedral of Vydubytsky Monastery in Kyiv

13


ANTON FILATOV

UKRAINIAN CINEMA GAINS AND LOSSES OF 2012 The passing year laid the foundation for a complete domestic film industry, that filled with all the elements necessary for film production. However the lack of ideas in Ukrainian cinema is still an unsolved problem. Today it remains an orchestra that tunes before the show: the cacophony is mostly heard, but some passages of real melodies appear among it... 163 million UAH has been allocated for the film industry by state this year, that is a half times more than it was last year and almost seven times more than in 2010. Increase in financial investments led to quantitative growth of new Ukrainian films. Thanks to increased funding the development of new technologies and establishing of cinematic management became possible. About 250 films appeared at Ukrainian screens this year, and only 8 Ukrainian among them (including co-production). However, most of our films were in limited distribution. The first full-length Ukrainian movie that was released in full rolling all around the country was «Firecrosser» by Mykhaylo Illienko. In general, the film grossed around 2 million UAH, that is eight times less than its budget. The main reason why domestic cinematic product can not be recouped in our country is the lack of cinemas. There are only about 380 screens in Ukraine today, so without entering foreign rolling the film is doomed.

VINTAGE FILMS RESTORATION Olexander Dovzhenko National Center has restored 36 retro movies this year. In addition to restoring visual part of these films, music was specially created for them and special screenings were arranged in Ukraine and abroad. Thus foreign film critics get to know that Ukrainian cinema has not arisen recently but it do has a long, nearly century-old tradition. Retro movies markedly expand the palette of our culture, because they perfectly show an urban realities of Ukraine at the beginning of the twentieth century. As the vast majority of the population lives in cities today, it is more natural for most contemporaries to identify oneself with the commoners in these films instead of «agri-Cossack» ethnography, which is incorrectly raises to the rank of the main features of an ordinary Ukrainian sometimes.

MASTERING IN 3D TECHNOLOGY In early 2013 animation «Mykyta Kozhumyaka» (director Rostyslav Garbar) and the horror movie «Synevyr» (director Vyacheslav and Olexander Alyoshechkin) are coming out in wide screens that promises to bring native 3D technology on a decent level. Ukrainian filmmakers have already had one unsuccessful attempt to remove full-length film in this format previously, it was a melodrama «Clonidine». The comedy «Rzewski against Napoleon» was filmed in co-production with Ukraine, but they involved foreign specialists of 3D-technology.

14

UKRAINE AT FOREIGN FILM FESTIVALS Domestic films had got to respected world film forums in rare cases previously, but our movies have appeared at five prestigious international cinema festivals this year. As the most notorious picture was declared «Dom s Bashenkoy» («House With a Tower») by Eva Neumann, which was shown at film festivals in London, as well as at two class «A» film forums in Shanghai (the largest in Asia) and Carlsbad. The last one gave her the main award in the «From East to West» program. Myroslav Slaboshpytsky short film «Nuclear waste» won in the «Leopard Future» at class «A» festival in Locarno. A new picture of Kira Muratova «Eternal return. Casting» was in the main competition of ambitious Roman film fest.


ALINA MORDYUK

WAH, SAKARTVELO! This publication was supported by Ambassador Extraordinary and Plenipotentiary of Georgia to Ukraine Mr. Grigol Katamadze

Sakartvelo, as temperamental residents call their homeland has always differed from other countries with national flavor and hospitality. Just in some regions of Ukraine you can be welcomed as warm as there. That is probably why they are so glad to meet our people at their home. One thing you always hear from the local: «Oh! Ukraine, our dear! Come in here, genatsvalev!» Georgia is a country of magnificent nature, sun poured grapes, Ajarian khachapuri, imposing Georgian and... bees with long proboscis

compote in ours. Even schoolchildren sip it time to time because it supposedly “connecting people” and animates conversation.

Ministry of Justice (Batumi)

About four and a half million people settle this small but proud country on the eastern coast of Black Sea. That's a little more than informally lives in Kyiv. However, the Georgian character makes Caucasus inhabitants survive in any circumstances: they are capable of everything for the faith and the state. Such a temperament: it is black or white, it is yes or no. There is no third. To breathe Georgia full breasts you must go to the village. For example, to Vayo — a settlement of 100 houses in the Autonomous Republic of Adjara. People live among the mountains, laurel and cherry bloom and plums tkemali get ripen there. Bridges of Tamara are built on the mountain rivers, and cows can be fined because they walk the roads and prevent motor vehicles. Lado Shavishvili also has his hut in Vayo. It can be barely seen in a distance and it seems that the house has hidden and sneak peeks from thick trees caps. Lado has a big family of 11 souls. Every day he goes to the croft with his youngest grandchildren. First of all, the family pluck leaves of chhaveri grapes — Stalin's favorite wine sort. Wine «feeds» the family: they store it in the cellar to sell later. And — of course! — they drink it too. Wine in Georgian families is like

16

To drink and to eat is a sacred procedure for this nation. People respect their dishes and consider them as the best in the world. Ajarian khachapuri is one of such dishes. They bake it in a shape of a boat in the oven and dislodge the egg on the cheese inside a boat. It looks like the sun sinking in the sea. It must be eaten in a right order: mixing the filling first, nip off baking edges then and dip it in goodies. Georgians joke: do not eat what they cook is to take a sin in a soul! In the breakes between meals it is usual to sing and tell toast. First toast is for God, the second is for the Motherland, and the third is for the Faith. Next toast is for the dead, and then off they'd go: toasts for health, children, parents, friends, love, women... The final toast is for all the Saints. How to drink and not get drunk, by the way, is another mystery of Georgian soul. Inhabitants of this village (and 60 others villages, there are so much to them in this municipality) build housing for tourists in their own backyards. Lado also takes people for the night. He drinks wine and fishing with them in a mountain river nearby during the day. He also shows his pride for the guests, his apiary. The landlord assured us: «Only Georgian bees have very long proboscis, that allow them to collect the most delicious nectar of the rarest flowers!» People in cities also know how to lure tourists. Girls, who tread streets gingerly and look back all the time just not to be stolen, can calm down, nobody does it now. It can happen only by the mutual consent. At least Georgians as-

sure about that. But still beware, the country do is temperamental! Nobody steals girls as well as things, residents of Batumi convince (the city we’ll continue speaking about). Cars can be left open, and the door unlocked. Like everything is different now, there is no crime. The city has had a plenty of changes recently and Georgians love to tell about them if you just ask. They say about their city that it has turned from the ugly duckling into a handsome swan. They do not recognize it themselves: the roads are smooth like a mirror, and the miles of freshly paved boulevards and promenades beckon to walk or ride a bike. Hotels are growing by leaps and bounds. Musical fountains show a laser show every evening in the city, and a new art sculpture appears monthly. Such Georgian transformations people calls a «Batumi miracle». So it starts just from the airport. We have witnessed such an occasion: small Georgian boys and girls in national costumes regale all newcomers who passed customs control with baklava. And the visitors get very pleased, so that is a place to think why tourist flow in Georgia increased fivefold compared with the 2011 year... Batumi as well as the whole country is experiencing a tourist boom. Anyone who was there about five years ago is not to recognize the city. It has grew in four times during that period! Centennial plumbing and sewerage are completely replaced. 35 skyscrapers hotels are under construction now. In comparison, there were two full hotels there till 2012. «7,000 hotel beds in Batumi are getting to be ready till the end of this year, but that is still not enough according to our forecasts», - said


CONTEMPORARY ART EXHIBITION «AIRPORT DONETSK CONTEMPORARY» 10 famous Donetsk contemporary artists present their CONTEMPORARY painting style in the new terminal of Donetsk airport of Prokofyev. Organizers, artists and curators of the exhibition is an Art Group «They», Anton Shevchenko, Olexandra Yeskova and Olena Yemchenko. Art style CONTEMPORARY is as an indicator of time, it reflects the inner essence of things, images, universe. Artist as magician use lines, strokes, color spots and the main element, his energy, to create images. The painting, created by the artist, is not just a beautiful image, it interweaving of soul energy threads and thought, that finds its place in space.

The exhibition involved members of the National Union of Artists of Ukraine Volodymyr Bauer, Marat Mahasumov, Ravil Akmayev, Natalia Maksymova, Olena Yemchenko, Olexandra Yeskova, Anton Shevchenko, Anna Horoshavtseva, Olexander Grebenyuk and Valentine Yeskova. Artists works are exhibited in the waiting room of relegation airport zone. The works are devoted to the researching of society and individual, human interaction with environment that is constantly changing. A lot of works have motifs of travelling, air traveling, which is an integral part of modern life. The exhibition runs until 22nd of December.

WINTER FAIR «MEDVIN»: BOOK CAROL» Book Fair will be held from the 6th to 8th of December in KyivExpoPlaza. This year program is fundamentally different from previous ones. Organizers except books and literary events offer a special program for the first time, the Caroling University, where visitors will be able to learn how to celebrate Christmas cycle. Tradition of celebrating Andrew, Nicholas, Christmas, Basil holly days is lost in cities. Everyone will be taught this for free in MEDVIN.

Workshops for children and adults with caroling, Basil singing, folk dances, biting Kalyta, divination... this is not a complete list of what will be taught by «candidates of folk science» at the book fair. Individual unit of Caroling University is the most popular and tastiest program of book MEDVIN, writers cuisine, which will be presented as Kutya Festival this time.

THE EXHIBITION OF THEATRICAL PHOTOGRAPHS IN KHARKIV In the gallery «Slobozhanshchina Art «the winners works of the theatrical pictures «The Fifth Wall» will be shown. The exhibition will present the top 50 works selected by the jury. The exhibition features the work of professional photographers from Ukraine, Russia and Belarus. The competition was held in au-

tumn 2012 in the framework of the non-professional theaters «Kurbalesiya». According to the organizers, the exhibition is «an attempt to penetrate the essence of relationships between photography and theater. It is to understand where the limit is at which a simple fix becomes an art». Exhibition will continue until December, the 15th.

XII INTERNATIONAL FESTIVAL «JAZZ BEZ» Lviv festival «Jazz Bez» is one of the most famous and long existed jazz festivals in Ukraine not only successfully managed to live more than for 10 years, but who also manages to increase the audience and to invite titled artists from around the world each time and connect to

the jazz movement new cities. Beginning in 2000 with performances of several jazz groups in Lviv and Przemysl, festival «Jazz Bez» spread to the cultural centers of Ukraine and Poland and surprise with playing of the best jazz musicians yearly. International festival «Jazz Bez 2012» will be held from the 7th to 16th of December this year. Jazz wiil connect 15 cities of Ukraine and Poland, such as Lviv, Lutsk, Kyiv, Kharkiv, Ternopil, Ivano-Frankivsk, Rivne, Sevastopol, Odessa, Przemysl, Lublin, Sanok, Novytsia, Jars and Bialystok. Festival «Jazz Bez» is ten days of jazz, traditional and avant-garde, Ukrainian and international, classic and modern, elitist and yet affordable. Each year the festival «Jazz Bez» represents the diverse colors of jazz, experimental and improvisational music of famous bands and new projects of eminent musicians. The highlight of «Jazz Bez» is the combination of maximum number of jazz styles in a single festival (swing, fusion, bebop, jazz-rock, funk, cool, free jazz...) and improvised music. More than 100 musicians will jazz during the festival, they are from U.S., Canada, Israel, Germany, Switzerland, Great Britain, Portugal, Russia, Lithuania, Slovakia, Poland and Ukraine.

18


«BOOK CONTRACTS 2012» III International Book Fair «Book Contracts 2012» will be held on December, 15th-18th in Kyiv. The exhibition will be widely represented with fiction, scientific, information, educational, historical, local history books, gift editions manufacturer priced, albums about art, antique books, periodicals, music and children's books for all tastes and preferences. Traditionally a charity event «Buy a book and gift children deprived of parental warmth with holiday» will be held during the «Book Con-

tracts», as result the books will be given to schoolchildren of boarding schools in different regions of Ukraine. Publishers, politics, culture and art figures, show business stars and all who cares the plight of orphans will take part in the action. The «Book Contracts» also includes numerous presentations of new publications, meetings with popular writers, seminars, open debates and entertainment for children on St. Nicholas Day.

FESTIVAL «CHRISTMAS LAND OF DREAMS» AT «MAMAEVA SLOBODA» Christmas holidays cycle in the Cossack village «Mamaev Sloboda» will be accompanied by a winter festival «Land of Dreams». Starting on December, the 19th at St. Nicholas Day, «Christmas Land of Dreams» at «Mamaeva Sloboda» continues on January, the 7th with Christmas festivities that will last for 2 days.

The holiday program of «Christmas Land of Dreams 2013» is caroling and Basil singing with folk groups, dancing and Cossack fun accompanied by folk music, a performance of renowned modern performers as part of the Fifth Winter «Christmas Land of Dreams 2013». Optionally, you can try the Cossack Kulesha and grilled on a skewer boar, participate in workshops of craftsmen.

CHRISTMAS MUSIC FESTIVAL «ROCK-CAROLING» On the 13th and 14th of January the festival of «Rock-Caroling» will be held in Lviv. The festival takes place in Lviv since 2009, but this year it will last for two days for the first time. «Rock-Caroling» is a unique event that combines ancient Christmas tradition and contemporary Ukrainian music of different genres, from acoustic folk to rock, ska and punk. Participants of the festival are known Ukrainian folk-rock group, whose names have not been called by the organizers yet.

continuation of Christmas holidays. People come to «Rock-Caroling» to carol in a new way with Ukrainian groups.

Each group that participates in the «Rock-Caroling» will perform in addition to their own works, carols in the author's treatment. This is a beautiful singing

MALANKA FEST IN CHERNIVTSI Malanka Festival on January, the 15th will gather malankari from all over the Bukovina for the third time in Chernivtsi. Malanka is a national holiday in Bukovina, it is very specific and colorful. A funny carnival with dressing is usually arranged in the villages of Bukovina to the feast of St. Melania on January, the 13th. Malanka in Vashkivtsi has a specific reputation.

Chernivtsi citizen and visitors can see colorful Bukovina Malankas. Malanka teams from all the region will gather in Chernivtsi to demonstrate their performing skills, creative individuality, to create a feast for the guests of Chernivtsi and Bukovina. At the «Malanka Fest» festival festive march through the city streets will be held.

«DOCUDAYS UA – 2012» IN CRIMEA From 3rd to 21st of December errant International Documentary Film Festival on Human Rights «Docudays UA – 2012» will visit Crimea. There are film screenings, discussions on human rights and master classes in the festival program. On December, the 14th screenings of films is also organized in Kerch (cinema «Ukraine»), and Theodosia (cinema «Pioneer»). The annual festival Docudays UA was founded in 2003. Screenings will be held

in Kiev this year, then the festival starts in regions of the country. Overall documentary films on human rights Docudays UA may be seen by more than 110 cities and regions of Ukraine. International festival is held to raise Ukrainian documentary cinema, becoming of open dialogue about moral issues of society and human rights in Ukraine, formation of democratic values in society.

19


Українська Культура