ÍÎÒÍÈÉ ÑÒÀÍ Валентина КУЗИК
Новознайдений твір Льва Ревуцького Загальновідомо, що кожне покоління посвоєму прочитує спадок митців минулого. Навіть добре знаний твір у новому історичному контексті може розкрити для нащадків неактуалізовані раніше смисли. А що вже говорити про твори, приховані в архівах, забуті часом. Їхня поява в музичному просторі – завжди одкровення, що додає нових граней до творчого портрета Майстра, спонукає до переосмислення його творчого шляху, композиторської долі. Однією з таких «археологічних знахідок» є Струнний квартет Левка Ревуцького
У
знаному композиторському доробку Льва Миколайовича Ревуцького жодного квартету не зазначено. Однак, опрацьовуючи рукописний архів митця, у листопаді 2011 року я натрапила на чернетковий запис Струнного квартету з авторською позначкою «№ 1, Прилуки, 1920 р[ік]». Нотний текст перших трьох частин твору було представлено по-різному: текст І частини неповний, до репризи форми, у клавірному варіанті; з ІІ частини наявний експозиційний фрагмент у вигляді партитури (обидві частини оформлено олівцем); ІІІ частина – теж партитура з повністю викладеним матеріалом (писано чорнилом). Краї аркушів фіналу затерті, вочевидь від перегортання під час гри (з біографічних нотаток митця знаємо, що у 1920-ті роки у Прилуках існував струнний квартет, який брав участь у концертах Прилуцької філії Музичного товариства імені Миколи Леонтовича). Попри позірну неповноту авторського матеріалу, його все ж таки було цілком достатньо для відродження, а точніше – реконструкції твору. З цією ідеєю я звернулася до талановитої композиторки Вікторії Польової, до речі, лауреата Премії імені Левка Ревуцького, а також Премії імені Бориса Лятошинського та премії «Київ» імені Артемія Веделя. Робота тривала протягом грудня 2011 – січня 2012 року. Про цю копітку і творчу працю розповіла сама пані Вікторія: «Із ксерокопій фрагментів рукописів, начерків і чернеток, які принесла мені Валентина Володимирівна, я крок за кроком реконструювала цілу картину Кварте-
28
ту, яскравий потужний твір молодого автора. Ця робота нагадала мені працю археолога з її ретельним і дбайливим ставленням до матеріалу, прагненням не порушити, а відтворити з частин ціле, заново вибудувати втрачене. У чорнових начерках Ревуцького, багато в чому вже довершених, відшліфованих фрагментах, не вистачало зв’язок, гармонічних модуляцій між розділами, формальних логічних завершень, окремих розділів форми тощо. Було зрозуміло, що формуюча енергія композитора “б’є ключем”, шукає виходу, але йому не вистачає майстерності та досвіду. При цьому вражала технологічна досконалість деталей – музичний текст народжувався у молодого Ревуцького вже повністю атрибутованим, із надзвичайно деталізованими скрипковими штрихами, динамікою, іншими нюансами. Можливо, саме ця понад-увага до деталей стала гальмівним чинником для молодого композитора, не дала йому завершити цей чудовий опус. Особисто для мене ця робота відкрила можливість увійти в емоційний стан і творчу лабораторію двадцятирічного студента-юриста Левка Ревуцького. Тут вражаючий вихор інтелектуальної енергії і душевна пластика, чарівна наївність і самоіронія, ліричність і болісне передчуття майбутнього. Усі знання вже є, все вже присутнє». За цими словами сучасного композитора вимальовується постать Левка Ревуцького – автора Другої симфонії, Другого фортепіанного концерту, вокальних циклів, фортепіанних мініатюр. МУЗИКА | 2’2014