Page 1


ДОРОГІ ЧИТАЧІ!

ри, розповідає про талановиту молодь, яка перемагає на найп р е с т и ж н і ш и х музичних змаганнях в Україні та за кордоном, повертає читачам незаслужено забуті імена видатних митців, в п е р ш е публікує с п о г а д и і матеріали відомих діячів мистецтва. На сторінках журналу можна прочитати про життя митців української діаспори і про п р е м ' є р и оперних, балетних, опереткових вистав в музичних театрах України, і дізнатися про нові методики викладання музичних дисциплін в школах, консерваторіях.

У ці весняні квітневі дні 80 років тому народився п е р ш и й в Україні п р о ф е с і й н и й музичний журнал, з а с н о в а н и й Муз и ч н и м т о в а р и с т в о м ім. М. Л е онтовича. Протягом свого життя він виходив під р і з н и м и назвами: "Музика — масам", " М у з и ка мас", "Радянська м у з и к а " , але завжди на його обкладинці залишалося слово " м у з и к а " . Якщо переглянути 3 3 7 ж у р І » 2 3 налів від дня виходу п е р ш о г о номера (квітень 1923), то м о ж на знайти не тільки цікаві маМи намагаємося своїми теріали, н а п и с а н і відомими змістовними матеріалами музикознавцями, композитод о п о м а г а т и українським мурами, виконавцями, д и р и г е н з и к а н т а м , творча діяльність яких с п р я м о в а н а тами, педагогами, а й п р о с т е ж и т и становлення на піднесення духовності наших людей. українського м у з и ч н о г о мистецтва і м у з и к о з Редакція журналу вдячна всім постійним авнавчої д у м к и п р о т я г о м різних періодів р о з в и т т о р а м за їх високопрофесіональні статті з суку нашого суспільства. "І сьогодні журнал " М у ч а с н о г о м у з и ч н о г о життя. зика" є с в о є р і д н и м м и с т е ц ь к и м " к а м е р т о н о м " В и с л о в л ю є м о т а к о ж щиру подяку читачам, сучасних музично-культурних процесів, — як які підтримують наше науково-популярне вивідзначила у с в о є м у привітанні Національна дання і як п е р е д п л а т н и к и , і як активні д о п и с у Спілка к о м п о з и т о р і в України, — д о звучання вачі. П о в а ж н и й вік ч а с о п и с у не заважає й о м у якого з о с о б л и в о ю у в а г о ю прислухаються найпоєднувати багаторічний досвід з п о ш у к а м и ширші кола читачів — і м у з и к а н т и - п р о ф е с і о н а нових ф о р м подачі матеріалів. ли, і мистецька громадськість. В с т у п и в ш и у т р е т є тисячоліття, " М у з и к а " Часопис друкує матеріали з питань теорії та с п р и я т и м е с в о ї м и публікаціями подальшому історії музики, естетики, знайомиться з творчістю р о з в и т к у у к р а ї н с ь к о г о мистецтва. українських композиторів, пише про міжнародні РЕДАКЦІЯ конкурси і фестивалі, на яких виконуються нові тво-


НО

МУЗИКА 2003 СІЧЕНЬ - КВІТЕНЬ 1 - 2 (336-337) НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ З ПИТАНЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСНОВНИКИ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ, НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КОМПОЗИТОРІВ УКРАЇНИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ВСЕУКРАЇНСЬКА МУЗИЧНА СПІЛКА Виходить раз на два місяці. Рік заснування 1923. Київ, Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і мистецтв України © "Музика" ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР Е. Н. ЯВОРСЬКИЙ РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: АВДІЄВСЬКИЙ А. Т. ГРИЦА С. Й. ЗІНЬКЕВИЧ О. С. КОЛОДУБ Л. М. КИЯНОВСЬКА Л. О. ЛАЩЕНКО А. П. СТЕПАНЕНКО М. Б. ЧЕРКАЩИНА М. Р. ШВАЧКО Т. О. Адреса редакції: 01032 Київ-32, бульвар Шевченка, 50/52, Будинок державних художніх колективів, кімната 605. Здано до набору 26.01.2003. Підписано до друку 11.03.2003. Формат паперу 60, 84 1/8. Папір офсетний №1. Офсетний друк. Умовн.-друк. арк. 4,0. Ум. фарб.-відб. 5,0. Обл.-вид.арк. 5,5. Тираж 910 пр. Замовлення №8. Ціна договірна. Реєстраційне свідоцтво KB № 954 від 25.08.94.

Художній редактор: Н. Леущенко Комп'ютерний набір та верстка: В. Максименко (mavik@ua.fm) Оригінал-макет та друк: "Український Центр духовної культури", 01001, Київ, вул. Софіївська, 10. E-mail: usdk@kievweb.com.ua Газетно-журнальне видавництво Міністерства культури і мистецтв України, 01001, Київ-1, Прорізна, 2. Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. За точність викладених фактів відповідальність несе автор. Рукописи не повертаються.

PI

ФЕСТИВАЛІ. КОНКУРСИ Імені М и к о л и Л и с е н к а

2

Т. О Л Е К С І Є Н К О . М а й с т е р х о р о в о ї м у з и к и

7

ВИКОНАВСТВО А. Д Е Г Т Я Р Ь О В . Німецька гастроль Романа К о ф м а н а

... 8

Л. КИЯНОВСЬКА. Ювілей "Українських акварелей"

. 10

H. Д И К А . Вечір з о р к е с т р о м Л е с і Д е р к а ч

11

А. Т У Л Я Н Ц Е В . С п о д і в а й м о с я

12

З ІСТОРІЇ А. М О К Р Е Н К О . С п о г а д п р о д р у г а

14

МУЗИЧНІ ТВОРИ I. Ш А М О . П і с н я с и в о г о л е б е д я

16

ТЕАТРАЛЬНІ ОБРІЇ Ю. С Т А Н І Ш Е В С Ь К И Й .

Парадокси

балетного постмодернізму

19

Г. Ч У Д У Т О В А . " О п е р а — це х р а м д у ш і . . . "

22

ОСВІТА Б. М О Ч У Р А Д . А в т о р с ь к а ш к о л а В л а д и с л а в а Ш в е ц я Н. Н Е К Р А С О В А . В ш а н о в у ю ч и ю в і л я р а

. . 24 26

ПУБЛІКАЦІЇ Г. Д У Т Ч А К . С п р а в а М и х а й л а Д о н ц я

27

ЕСТРАДА Ю. Т О К А Р Є В . С т и л ь н і х л о п ц і — " к о б з а р і "

30

ПАНОРАМА ПОДІЙ

32

На 1-й стпор. обкладинки: колаж "Музиці"-80' """ Фото

Ю.

ШКОДИ.

На IV-й стор.

обкладинки:

вокально-інструментальнии ансамбль

"Кобза".

Фото Ю.

ШКОДИ.


мир

Кожуха,

дуй M V 3 H V / ,

Ганна

Пирожкова

і Віктор

Здоренко,


ФССЖи/ММ.

к о н т с и

ІМЕНІ МИКОЛИ ЛИСЕНКА Музичний конкурс імені Миколи Лисенка, заснований 40 років тому як національний, а з 1992 року — міжнародний, ще раз підтвердив, що Україна багата талановитими музикантами та співаками. Свого часу він дав путівку на велику сцену визнаним сьогодні майстрам: піаністам Людмилі Марцевич та Етеллі Чуприк, скрипалям Ользі Рівняк та Олесю Семчуку, віолончелістам Івану Кучеру та Ганні Нужі, співакам Лідії Забілястій, Володимиру Гришку, Миколі Шопші, Андрію Шкургану та ін. Престиж будь-якого змагання завжди визначає склад журі, а цього разу він був справді міжнародним, адже серед його членів всесвітньо відомі музиканти та педагоги. Можливо, це єдиний конкурс в Україні, який має яскраве національне спрямування (як П.Чайковського в Росії чи Ф.Шопена в Польщі). У програмах учасників поряд з класичним репертуаром обов'язково звучали твори М.Лисенка та інших українських композиторів. На Другому міжнародному конкурсі імені Миколи Лисенка, що проходив у Києві, у чотирьох номінаціях — фортепіано, скрипка, віолончель та сольний спів — виступило близько 130 учасників з Росії, Казахстану, Білорусі, Таджикистану, Молдови, Німеччини, Китаю і найбільше — з України.

I

а с

ЩБаї

і-

Марія СТЕФЮК, голова журі вокалістів, народна артистка України, солістка Національної опери України

— Я вперше у такій іпостасі. Звичайно, шкода, що мало приїхало іноземних учасників, можливо їх злякала складність І виконання арій та романсів мовою оригіналу. На конкурсах завжди є переможці і переможені. Останні, звісно, залишилися незадоволені. Та конкурс — важка боротьі і і ^ ^ Ш ^ ^ ш Я ^ ^ ^ ^ Ш к ба, треба мати величезну силу волі, характер бійця, щоб вийти на сцену і показати себе .з найкращого боку. Не всі учасники змогли продовжити змагання на другому й третьому турах. Дехто починав досить вдало, а потім на другому турі, не витримавши навантаження, "сходив з дистанції". Чимало гарних виконавців не дотягли до лауреатства. Дуже сподобалася журі Оксана Дика, моя молода колега по Київській опері. Бог дав їй все: красу, голос, талант. Прекрасні вокальні дані у баса Віктора Дударя — соліста Львівської опери, який продовжує навчання в аспірантурі у професора І.Кушплера. Коли він заспівав "Реве та стогне Дніпр широкий", у мене мороз по шкірі пройшов. Вважаю, що його виступ — вершина камерного виконання. Чудово співав камерні твори соліст Харківської опери тенор Максим Пастер, нагороджений дипломом. Слід відзначити і переможця конкурсу тенора Маріана Талабу, соліста Національної опери. Упродовж двох турів усі учасники багато співали, і це позначилось на завершальному етапі — мабуть стомилися. Тому журі оцінювало співаків за сумою балів і враженнями від усіх конкурсних днів. Тим вокалістам, які цього разу не пройшли до фіналу, не слід впадати у відчай, а треба працювати, і наступного разу успіх обов'язково прийде до них. Першої премії удостоєні Оксана Дика — студентка IV курсу Національної музичної академії України ім. П.Чайковського (клас М.Кондратюка, стажистка НОУ), та Маріан Талаба — соліст Національної опери України. Другу премію вибороли Тетяна Ганіна — стажистка НОУ, Віктор Дудар (бас) — соліст Львівського театру опери та балету та Іван Носик (тенор) — соліст Національної опери України; третю премію поділили Інга Мартинова (сопрано) — солістка Одеського театру опери та балету та Наталя Тимченко (сопрано) — випускниця Музичної академії Болгарії (клас К.Вачкової), а серед чоловіків — Андрій Бенюк (баритон) — соліст •С^фщЯшЦ '

З


Львівського театру опери та балету, Дмитро Гришин (баритон) — соліст Національної опери України та Сергій Ковнір (бас) — студент другого курсу Національної музичної академії України (клас Є.Мірошниченко). Дипломами відзначені Олена Кістеньова (Одеса), Валентина Андреева (Київ), Максим Пастер (Харків) та Гаррі Сет'ян (Одеса). У номінації "сольний спів" виступило найбільше конкурсантів (67). Але, на жаль, їх кількість у даному випадку не перейшла в якість. Слухаючи учасників третього туру, які співали на сцені Національної опери України арії у супроводі симфонічного оркестру під керуванням народного артиста України Володимира Кожухаря, спадало на думку, що яскравих і несподіваних відкриттів, нових імен конкурс не дав. Більшість лауреатів і дипломантів — стажисти чи солісти Національної опери України. Це також підтвердила і професор Національної музичної академії України Євгенія Мірошниченко, яка уважно стежила за виступами конкурсантів і переконана, що члени журі повинні були суворіше оцінювати виконання учасників, адже це — насамперед змагання. Тут вокаліст має показати свою майстерність, артистичний талант, а не лише прекрасні голосові дані. До складу журі увійшли провідні оперні співаки України — Валентина Арканова, Роман Майборода, Василь Навроцький та Маті Пальм (Естонія), Михайло Мунтяну (Молдова), Юрій Григор'єв (Росія), Людмила Колос (Білорусь), Браніслав Ятич (Югославія). "...Шкода, що лауреати перших премій Оксана Дика та Маріан Талаба не показали того рівня виконання, який має бути у переможців, — вважає Є.Мірошниченко. — Бо крім вокальної техніки необхідно продемонструвати артистичність, музикальність, культуру співу, силу і красу голосу. На конкурсі вони тільки заявили про себе, так би мовити, "засвітилися", а далі мають удосконалювати майстерність. На жаль, не було безсумнівної перемоги, і цей факт залишає певну гіркоту від конкурсу". Побажаємо всім лауреатам та дипломантам, щоб конкурс імені М.Лисенка став для них тим стартовим майданчиком, з якого почався злет багатьох сьогодні відомих співаків, котрі презентують Україну на кращих сценах світу.

1

О

О

1і г

X НуиИг

Володимир КРАИНЄВ, голова журі піаністів, народний артист України, професор Вищої школи музики і театру в Ганновері (Німеччина)

— Мене конкурс розчарував. Хоча заявок надійшло більше тридцяти, у змаганнях виступило всього десять піаністів. МожШ ливо, організатори конкурсу — Міністерство культури і мистецтв і / ж України та Український державний центр культурних ініціатив — плекали надію, що учасниками стануть багато українських музиУШ кантів, а вони, напевно, злякалися такого висококомпетентного журі, адже до нього увійшли заслужені артисти України Аріадна Лисенко (професор Національної музичної академії України) та Етелла Чуприк (доцент Львівської музичної академії), композитор, народний артист України Володимир Золотухін (професор Харківського інституту мистецтв), професор Національної консерваторії в Парижі Жак Рув'є (Франція), віцепрезидент і професор Шанхайської консерваторії Лі Мін Чан (Китай), професор Пол Поллей (США), професор Вищої школи музики і театру в Ганновері Бернд Гетцке (Німеччина), професор Московської консерваторії Наум Штаркман (Росія). Якщо журі було міжнародним, то сам конкурс, я вважаю, став суто національним. Адже росіянка Олена Коренева, відзначена спеціальною премією, навчається на другому курсі Харківського інституту мистецтв, лауреат першої премії китаєць У Цунь— студент п'ятого курсу Одеської музичної академії. Невелику кількість учасників можна пояснити ще й незадовільною роботою організаторів змагання, які лише за півроку розіслали буклети з програмою конкурсу. Через обмаль часу для підготовки складного репертуару чимало піаністів не приїхало. Вважаю також, що варто переглянути і саму програму турів. Не можна перевантажувати піаністів українською музикою. Твори М.Лисенка обов'язково мають звучати на конкурсі його імені, але не в такій великій кількості. Необхідно більше уваги приділити класиці та музиці сучасних композиторів. Якщо цього не зробити, конкурс може залишитися суто національним. На жаль, загальний виконавський рівень піаністів був досить низьким. Можливо, тільки У Цунь, який одержаз першу премію, та Михайло Данченко (Україна), котрий завоював срібну нагороду, продемонстрували чудову гру. Обидва різні, але яскраві індивідуальності, талановиті музиканти. М.Данченко — вже майстер зі своїм ставленням до виконуваного твору. Він закінчив Київську спеціальну музичну школу ім. М.Лисенка по класу Н.Гриднєвої та Вищу школу музики і театру у Ганновері. Сьогодні він — аспірант цієї школи, лауреат кількох міжнародних конкурсів. У Цуню — лише двадцять років. Він вчиться в Одеській консерваторії в класі Г.Попової. На конкурсі привернув увагу журі і слухачів своєю безпосередністю, природністю виконання. У Цунь блискуче виступив у фіналі, виконавши Перший концерт Ф.ЛІста та першу частину Концерту Л.Ревуцького. Саме третій тур вирішив долю першої премії.


Розрив між переможцями — лауреатами першої та другої премій — та іншими конкурсантами був таким великим, що їх перемога ні в кого не викликала сумнівів. Саме тому третє місце ми взагалі не присудили, відзначивши лише трьох конкурсантів дипломами: студенток третього курсу Марію Пухлянко (Національна музична академія України, клас В.Козлова) та Олену Кореневу (Харківський інститут мистецтв, клас Н.Мельникової), Андрія Кутасевича (старшого викладача кафедри спеціального фортепіано Національної музичної академії України). Піаністи на третьому турі грали з Національним симфонічним оркестром України під керуванням заслуженого діяча мистецтв України Володимира Сіренка. Чим пояснити таку невелику кількість учасників? Можливо, причина не тільки в недоробках оргкомітету конкурсу. Може, педагоги не хотіли показувати своїх талановитих учнів, боячись, що професор В.Крайнев їх запросить у свій клас до Ганновера (як це він робив не раз, забираючи з України до Німеччини найбільш обдарованих і добре підготовлених українськими педагогами юнаків та дівчат). Вважаємо, що журі конкурсу ім.М.Лисенка має очолювати український музикант, як було на минулих змаганнях. • - а

ЇХЗ

О ^ О с а

Іван КУЧЕР, голова журі віолончелістів, заслужений артист України, завідуючий кафедрою струнно-смичкових інструментів НМАУ — Мені випадало брати участь у цьому конкурсі як конкурсанту, був і в журі багатьох музичних змагань. Тож упевнений, що їх хід і наслідки завжди (об'єктивно!) мають... суб'єктивний характер. Недарма ж зазвичай говорять щодо упередженості журі, неч» ч Л ^ м і й і ^ Н справедливо розподілених місць, хоча насправді то не так, бо, як * дНРВНЦ правило, про це свідчить успішна подальша творча діяльність більшості лауреатів. ^ ШШШШ Основні передумови такого, зрештою, уявного суб'єктивізму, на мою думку, дві. По-перше, сприятливий або несприятливий для конкурсанта збіг обставин (його фізичний, психоемоційний стан, вибір репертуару, якість інструмента, сценічно-акустичні умови, злагодженість із супроводом, взаємодія з диригентом оркестру тощо). По-друге, склад суддівської ради, вектор її художніх уподобань, суто особистісні взаємини та пріоритети, а головне — специфічні умови праці, фактично неприродні для можливостей людського сприйняття естетичної інформації. Адже арбітри змушені кілька днів поспіль годинами слухати, в нашому разі, десятки варіантів часто одного твору чи однієї музичної форми, зокрема, у третьому турі — тричастинний концерт для віолончелі з оркестром, побудований за сталими законами жанру. Отже, визначальне завдання соліста — привернути до свого виконання увагу не лише вправністю відтворення завченого тексту, а насамперед його своєрідним інтерпретуванням, індивідуальною виконавською манерою, якщо хочете, всім тим, з чого складається неповторна особистість митця. Щодо перемог і поразок... Музикантові, я впевнений, украй необхідно брати участь у конкурсах. Хоча б задля набуття досвіду виступів, без перебільшення, в екстремальних умовах концертування, заради загартування себе як артиста, для самоствердження на тернистому шляху в мистецтві. Та й лауреатське звання на афіші не завадить. Митець відзначив загальний високий професіональний рівень конкурсантів. Не без прикрості, правда, Іван Йосипович додав, що переможцями цього разу не стали його студентки Наталя Квітко (V курс) та Юлія Обабка (III курс), на яких він покладав чималі надії. Натомість за підсумками голосування журі відзначило дипломом іншого його учня — Олександра Госачинського. У розмові з нами визнаний концертант і педагог, соліст Національного Будинку органної та камерної музики, завідувач кафедрою струнно-смичкових інструментів НМАУ Іван Кучер, який, до речі, має свій постійний майстер-клас у місті Крагуєвац (Югославія), торкнувся і проблеми еміграції українських музикантів. Часто випускники наших музичних вузів намагаються продовжити навчання на Заході, аби потім оселитися там назавжди. Одним з трамплінів для такого життєвого стрибка є й лисенківський конкурс. Його лауреат 1978 року, колишня киянка Юлія Пантелят, наприклад, на цьому змаганні вже як член журі представляла... Австрію. Конкурсантів оцінювали відомі музиканти професор Гданьської музичної академії Єжі Вуйтевич (Польща), професор Стамбульської музичної академії Амінбай Сапаєв (Туреччина), генеральний директор Центральної спеціальної музичної школи при Московській консерваторії ім.П.Чайковського Сергій Усанов (Росія). З двадцяти двох учасників ПЕРША ПРЕМІЯ присуджена Ганні Пирожковій (випускниця Одеської музичної академії ім. А.Нежданової, клас В.Балон-Римашевської), яка сьогодні навчається у Вищій музичній школі імені Ханса Ейслера в Берліні. Лишається тільки простежити, в які краї з України згодом виїдуть (чого дуже не хотілося б!) наші молоді музиканти, що удостоєні ДРУГОЇ ПРЕМІЇ — Роман Самостроков (Львів) та Юрій Погорецький (Київ). Володарем ТРЕТЬОЇ нагороди став Ваге Ростомян (Вірменія), ДИПЛОМАМИ нагороджені Лаура Откелбаєва (Казахстан) та Олександр Госачинський (Україна). 5


Богодар КОТОРОВИЧ, голова журі скрипалів, народний артист України, професор Національної музичної академії імені П.Чайковського — Я нещодавно був на конкурсі ім. Н.Паганіні в Генуї і повинен зазначити, що виконавський рівень наших лідерів — А.Пилатюк, К.Шарапова та інших — вищий, ніж у зарубіжних музикантів. Зараз у світі все яскравіше виявляється тенденція щодо індивідуальності у трактуванні музичного твору. Раніше домінувала традиція — конкурсанти грали так, як їх вчили у школі. "Школа", відповідність усталеним інтерпретаціям класичного репертуару були обов'язковою умовою. Нині ми бачимо розквіт виконавських індивідуальностей. Молоді музиканти демонструють справжній артистизм, оригінальність трактовок, високий художній рівень гри. І це при тому, що переважна більшість учасників нашого конкурсу — молоді люди: учні старших класів середніх спеціальних музичних шкіл, студенти ІІ-ІІІ курсу консерваторій. Індивідуальність трактовки виразно виявилася у виконанні обов'язкового твору — "Слов'янського капричіо" Левка Колодуба. І переможцем в цьому змаганні став студент V курсу Одеської музичної академії ім. А.Нежданової Цюй Ке (Китай, клас В.Кузикова). Хочу підкреслити, що в роботі журі погодився взяти участь визнаний лідер світової музичної педагогіки Захар Брон (Німеччина-Росія), народний артист Росії, професор Кельнської музичної академії та Школи музики Королеви Софії у Мадриді, він також викладає в Новосибірську, консерваторіях Роттердама і Токіо, лондонській Королівській академії. Його участь у роботі конкурсу імені М.Лисенка — свідчення зростаючого престижу наших змагань у світі. Кожний український член журі — народні артисти України А.Баженов, І.Пилатюк, заслужений діяч мистецтв України Б.Каськів — представляв національну скрипкову школу і я з гордістю можу констатувати, що київська і львівська школи відповідають світовому рівню. В роботі журі також брали участь Р.ВІнчі (Італія) та Дюсен Касеїнов (Казахстан) — відомі у світі музиканти і педагоги. Прекрасно показала себе Марія Ткачик (клас І.Пилатюка), але сталася справжня трагедія — після II туру у дівчини зламалася скрипка. Великі виконавські здібності продемонстрували всі учасники фіналу. Лауреатами першої премії стала Анастасія Пилатюк — студентка IV курсу Львівської музичної академії ім.М.Лисенка (клас Б.Которовича) та І курсу Вищої музичної школи в Кельні (клас З.Брона), другої — Кирило Шарапов, студент III курсу Національної музичної академії України ім.П.Чайковського (клас Б.Которовича та В.Овчаренко), третьої — Федеріко Касік з Німеччини, студент І курсу Львівської музичної академії ім.М.Лисенка (клас І.Пилатюка). Дипломами відзначені Лідія Футорська (Львів), Андрій Фесюк (Київ), Олександр Будников (Росія). Другий міжнародний конкурс відбувся. Найголовніша з перемог — це переконливий успіх українських молодих виконавців, тріумф національних шкіл, які нині повною мірою визначають світове музичне мистецтво. Серед побажань, що найчастіше звучали на адресу дирекції та організаторів конкурсу, — необхідність кращого планування всіх його етапів. Адже для слухачів, які хотіли почути всіх учасників, графік турів виявився вкрай незручним. Можливо, доцільно це свято, що відбувається раз на 4 роки, зробити в кількох містах України. Зокрема, скрипалі могли б змагатися у Львові. Тоді і музиканти, і слухачі всієї України мали б уявлення про сучасний рівень виконавства. Надія НЕКРАСОВА,

час закриття

конкурсу,

Юрій ТОКАРЄВ, Тетяна ШВАЧКО


МАЙСТЕР ХОРОВОЇ МУЗИКИ До 125-річчя

, - у м'я М.Леонтовича золоти( £ ми літерами вписане на Я скрижалі історії музичного к мистецтва України. Саме йому судилося на світанку XX століття відкрити невичерпні багатства нашої пісні, продовжити класичні традиції М.Лисенка і стати класиком нової доби. Рідкісна багатогранність — характерна риса митця, який був не лише прекрасним композитором, а й блискучим хормейстером, педагогом, громадським діячем і активним збирачем музичного фольклору. Крізь усе своє недовге життя, що трагічно обірвалося в січні 1921 року, він проніс палку любов до рідної культури, свого народу, України. Тонко відчуваючи природу і неповторну стилістику народної пісні, її жанрові особливості й емоційний зміст, М.Леонтович підносив фольклорні зразки до вершин європейського мистецтва. Понад двісті пісенних шедеврів залишив він вдячним нащадкам, це "Дударик", "Пряля", "За городом качки пливуть", "Женчичок-бренчичок", "Над річкою, бережком", "Із-за гори кам'яної", "Козака несуть", "Гра в зайчика", "Мак", незавершена фантастична опера "На русалчин Великдень", яка в редакції М.Скорика прикрасила репертуар Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Шевченка в блискучій режисерській інтерпретації І.Молостової, масштабні, багатопланові хорові поеми "Легенда", "Моя пісня", "Літні тони" і героїчний, сповнений мужності "Льодолом". Народившись на Вінниччині в родині священика й закінчивши в 1899 році духовну семінарію в Кам'янці-Подільському, він склав іспит на звання регента в Петербурзькій Придворній хоровій капелі, брав уроки композиції у славетного теоретика Б.Яворського. Музикант працював учителем співу на Поділлі, на Донбасі, в Тульчині, викладав у Київській консерваторії та Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка в Києві, організував перший український симфонічний оркестр і хорову капелу. Де б він не працював, всюди створював хорові колективи, писав для них власні композиції, розучував зразки класики й українські

від дня народження

пісні. Щоденна виконавська практика була мистецькою лабораторією, де формувався неповторний стиль, метод і мистецький почерк Миколи Дмитровича. Його значення в розвитку національної музичної культури важко переоцінити. Спадщина М.Леонтовича благотворно вплинула на творчість Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, П.Козицького, М.Вериківського. Митці України високо цінують і дбайливо зберігають традиції і композиторський доробок М.Леонтовича, перлини якого, за справедливим твердженням А.Авдієвського, належать до вершин світової музики. На честь ювілею композитора Міністерство культури і мистецтв України та Національна Всеукраїнська музична Спілка разом з Хоровим товариством ім. М.Леонтовича успішно провели IV Всеукраїнський хоровий конкурс, осяяний світлим ім'ям незабутнього митця. Д о складу журі, очолюваного A.Авдієвським, увійшли Л.Дичко, Є.Савчук, М.Гринишин, П.Муравський, О.Тимошенко, В.Палкін. У творчих змаганнях взяли участь двадцять кращих чоловічих, жіночих та мішаних колективів з усіх регіонів України. Перші премії вибороли хор Одеської музичної академії ім.А.Нежданової (керівник— Г.ЛІознов), хор Рівненського музичного училища (керівник — О.Тарасенко), камерний хор "Відродження" Криворізького музичного училища (керівники — Л.Красильникова та B.Заволгін), жіночий камерний хор "Благовіст" Луганського коледжу культури і мистецтв (керівник — Н.Князева), чоловічий камерний хор "Боян Дрогобицький" з Дрогобича Львівської області (керівник — М.Бурбан). Другі премії присуджені хору студентів Київського національного університету культури і мистецтв (керівник — Д.Радик), камерному хору "Оранта" Свято-Троїцького кафедрального собору м. Луцька (керівник — В.Мойсіюк), жіночому хору Харківського музичного училища ім.Б.Лятошинського (керівник — О.ЛІньков), жіночому хору Київського педагогічного коледжу ім. К.Ушинського "ВВЕУІБ" (керівник — А.Юдін), чоловічій хоровій капелі "Сурма" Івано-Франківської медичної академії (керівник — Б.Волосянко). Третьою премією нагороджені академічна хорова капела Сумського педагогічного університету ім. А.Макаренка (керівник — І.Заболотний), народна хорова капела ім. П.Чубинського села Велика Олександрівка Бориспільського району Київської об-

Миколи

Леонтовича

ласті (керівник — О.Зюзькін), хорова група ансамблю пісні і танцю "Черемош" Львівського національного університету ім. І.Франка (керівник — В.Коваль), мішаний хор "Молодь Січеслава" Дніпропетровського музичного училища ім. М.Глінки (керівник — В.Таран). Четвертий Всеукраїнський конкурс імені М.Леонтовича засвідчив, що славні традиції Метра національної хорової музики сьогодні продовжують жити, розвиватися і збагачуватися. " Щ е д р и к " М.Леонтовича вже давно став своєрідною емблемою української хорової культури. Адже немає в нашій країні хору, в репертуарі якого не було б цієї пісенної перлини. Тетяна ОЛЕКСІЄНКО


ш щ м

К

олись у молодості Роман Кофман с к л а в с п и с о к о п е р , я к і б він х о т і в п о с т а в и т и . У н ь о м у б у л и як п о п у лярні творіння класиків італійської та ф р а н ц у з ь к о ї о п е р и , так і н е в і д о м і ш и р о к і й аудиторії твори. Вже всесвітньо відомим д и р и г е н т о м , з я к и м в и с т у п а ю т ь такі г р а н д и к л а с и ч н о ї с ц е н и , як Г і д е о н К р е м е р , Наталія Гутм а н , С е р г і й С т а д л е р та і н ш і з і р к и , К о ф м а н н і к о л и не з а б у в а в п р о п о с т а в л е н е с о б і з а в д а н н я . Як г о в о р и т ь м у з и к а н т , він к е р у в а в с я не а м б і ц і й н и м и м о т и в а м и , а м о ж л и в і с т ю в д и х нути щ о с ь н о в е у к л і ш о в а н у , р е г л а м е н т о в а н у і н а б р и д л у від ц ь о г о д р а м а т у р г і ю в і д о м и х о п е р . Однак для того, щ о б робити такі сміливі к р о к и і не з а л е ж а т и від " с т о в п і в в і т ч и з н я н о г о мистецтва", треба мати великий авторитет, який Роману Кофману вдалося завоювати. Сьогодні музикант репрезентує своє диригентське м и с т е ц т в о у багатьох країнах світу. Географія його гастрольних маршрутів така ш и р о к а , щ о навіть в а ж к о о с я г н у т и . Він г р а є з о р к е с т р а м и В е л и к о г о т е а т р у Росії, М ю н х е н с ь ким філармонійним, Національним симфонічним о р к е с т р о м Бельгії, ще з к і л ь к о м а д е с я т ками симфонічних колективів. Дає концерти 8

у Відні, Т о к і о , К е й п т а у н і . . . Ч о т и р и р о к и т о м у у Києві відбувся фестиваль "Роман Кофман і й о г о д р у з і " , в р а м к а х я к о г о на с ц е н і Національної ф і л а р м о н і ї в и с т у п и л и відомі с о л і с т и . Р о м а н К о ф м а н н е л и ш е м у з и к а н т . Він — щ е й поет (свого часу в Україні в и й ш о в збірник його віршів), прозаїк: протягом двох років сторінки його "Книги небуття" публікувала одна з українських газет. Важливим етапом у житті Кофмана стала п о с т а н о в к а о п е р и Ж.Бізе " К а р м е н " . Тоді у версії маестро, з д і й с н е н і й в Оперній студії Національної музичної академії імені П.Чайковського, знайшлося багато і прихильників і противників. Перші хвалили д и р и г е н т а за с в і ж е п р о ч и т а н н я к л а с и к и , інші д и в у в а л и с я з приводу занадто "сучасної" постановки. Така ж р е а к ц і я б у л а і на д р у г у о п е р н у в и с т а в у — " П а я ц и " Р . Л е о н к а в а л л о . Не к о ж е н с п е ц і а л і с т , вихований в дусі академізму, міг сприйняти, наприклад, Кармен-білявку, контрабандистів у шкіряних куртках або Арлекіна, який спуск а є т ь с я на л і т а ю ч і й т а р і л ц і , у " П а я ц а х " . О д н а к с а м п о с т а н о в н и к не в в а ж а є с е б е " р е в о л ю ц і о н е р о м від м и с т е ц т в а " , а л и ш е п р о п о нує, наприклад, почитати першоджерело "Кармен" — новелу Проспера Меріме, звернутися до жанрової основи — комедії "сіє 1_'агІе" —- в " П а я ц а х " . В п е в н е н и й у т о м у , що він р о б и т ь , Р о м а н К о ф м а н п р о д о в ж у є працювати лише над тим, що йому посправжньому цікаво. О т о ж , ця н о в и н а м о ж е з д и в у в а т и б а г а т ь о х . З п е р ш о г о серпня 2003 року Роман Кофман з а с т у п а є на п о с а д у х у д о ж н ь о г о к е р і в н и к а і головного диригента об'єднаного оркестру Боннської опери і боннського симфонічного о р к е с т р у . Він в и г р а в к о н к у р с , у я к о м у б р а л и участь кілька с о т е н ь д и р и г е н т і в . І в о с т а н н ь о м у турі змагання, коли з а л и ш и л о с я л и ш е три претенденти, оркестр одноголосно проголос у в а в за К о ф м а н а . Т а к и м ч и н о м , обличчя о д н о го з н а й в і д о м і ш и х н і м е ц ь к и х к о л е к т и в і в , д о деякої міри усього о п е р н о - с и м ф о н і ч н о г о мистецтва Німеччини найближчі п'ять років буде


/зиконл/зсжво

ШЇЇРОАЬ т ш м визначати д и р и г е н т з України. І хоча к о н т р а к т п і д п и с а н о на 2 0 0 3 - 2 0 0 8 р о ки, в ж е з а р а з К о ф м а н у т р е б а в и р і ш и ти, з я к и м и с о л і с т а м и н е з а б а р о м г р а т и м е о р к е с т р , які о п е р и с т а в и т и на с ц е н і Б о н н с ь к о г о т е а т р у . Як г о в о р и т ь маестро, йому надзвичайно приємно, що з а п р о с и л и працювати у місті, де народився Людвіг Бетховен і помер Р о б е р т Ш у м а н . П р о т е він п о с т а в и в одну умову, за якою протягом усього т е р м і н у к о н т р а к т у о р к е с т р не б у д е с к о р о ч е н о ні на о д н у л ю д и н у . З а т в е р дження цього пункту розглядалось у міністерстві фінансів землі Північної Рейн-Вестфалії, а також голосувалось у муніципалітеті, який, власне, і запросив диригента. Саме тепер Роман Кофман зможе здійснити свою мрію. Адже за умовам и к о н т р а к т у п р о т я г о м п ' я т и р о к і в він повинен поставити десять опер. Першою роботою нашого диригента у Німеччині б у д е " Л у л у " А л ь б а н а Б е р г а . Причому здійснити постановку треба за м і с я ц ь . З а с л о в а м и К о ф м а н а , такі т е м п и ц і л к о м р е а л ь н і . "У Н і м е ч ч и н і ставлення співаків до роботи дещо інше, ніж у нас. Т а м п р и х о д я т ь на п е р шу р е п е т и ц і ю з в и в ч е н и м и п а р т і я м и . У нас ж е це п о к и щ о не п р а к т и к у є т ь ся",— д і л и т ь с я в р а ж е н н я м и д и р и г е н т . На з а п и т а н н я , чи н е м а є у м а е с т р о б а ж а н н я н а з а в ж д и в и ї х а т и за к о р д о н , Роман Кофман відповів: " М е н е багато разів п і д ш т о в х у в а л и на т а к и й к р о к — чи то я в н о , чи п р и х о в а н о , д а ю ч и з р о зуміти, що я чужий. Однак якщо б у мене в и н и к л о к о л и - н е б у д ь таке баж а н н я , т о м и б з в а м и с ь о г о д н і не розмовляли. Адже м о ж л и в о с т е й було більше, ніж д о с т а т н ь о . Т а я з н а ю , щ о мій д і м т у т — в У к р а ї н і , в К и є в і " . Артем ДЕГТЯРЬОВ

КОФШМ


Україні" або й просто — "Перше виконання", а також цікавими експериментальними формами інтерпретації. Спеціально для них писали свої твори Валентин Сильвестров, Валентин Бібік, Юрій Іщенко, Мирослав Скорик, Леся Дичко, Геннадій Ляшенко, Володимир Губа та багато інших відомих українських митців. Тож закономірно, що ювілей такого яскравого творчого колективу повинен був викликати загальне зацікавлення. Автором проекту та художнім керівником святкового концерту виступила професор Національної музичної академії ім. П.Чайковського Ірина Боровик. Відомі музиканти не просто ще раз вийшли разом на сцену і представили чергову програму — вони передали естафету своїм учням, довівши, що добром засіяне зерно зійде знов і знов, їх високу майстерність, захоплення сучасною музикою, тяжіння до постійного пошуку у такій традиційно філософсько-інтелектуальній сфері, як камерне виконавство, підхопили і розвинули талановиті молоді музиканти, заслужені артисти України: піаністка Анна Середенко, скрипаль Олесь Семчук, віолончеліст Іван Кучер та Людмила Войнаровська.

Ю<В1Л<ЕЙ

акфарежй"

У

грудні 2002 р. у залі Київської Національної філармонії відбувся символічний концерт: свій двадцятирічний ювілей святкувало відоме в Україні і далеко за її межами фортепіанне тріо "Українські акварелі". Організований 20 років тому талановитими музикантами Іриною Боровик (фортепіано), Едуардом Ідельчуком (скрипка) та Віталієм Боровиком (віолончель), камерний колектив одразу сміливо заявив про себе, привабивши широке коло слухачів не тільки високопрофесійною і художньо переконливою манерою гри, а й програмами, що часто містили ремарку: "Вперше в

10

Для ювілейного вечора вони обрали монографічну програму з творів Дмитра Шостаковича — одного з найбільш пристрасних і різнобічних музичних мислителів XX ст.: неймовірно трагічну Сонату для скрипки і фортепіано ор. 134, присвячену Давиду Ойстраху, напружене і динамічне Фортепіанне тріо пам'яті Івана Солертинського ор. 67, буфонно-епатуючий вокальний цикл на вірші Саші Чорного "Сатири". Завершувався концерт теж твором, в певному сенсі "знаковим" як для діяльності уславленого тріо, так і для сучасного сприйняття музики Шостаковича: камерним циклом на тему "ОБСН", присвяченим пам'яті Д.Шостаковича, створеним українськими композиторами. В 1982 р., якраз 20 років тому, В.Бібік, Ю.Іщенко, Г.Ляшенко, М.Скорик, В.Губа, Л.Дичко, В.Сильвестров написали на спеціальне замовлення ансамблю "Українські акварелі" камерний цикл, який умовно можна було б назвати "Сім діалогів з Шостаковичем". В концерті прозвучало п'ять із них — Прелюдія для фортепіано Скорика, Фуга для скрипки і віолончелі Іщенка, Монолог для сопрано соло Дичко, Фортепіанне тріо Губи і Постлюдія для сопрано, скрипки, віолончелі та фортепіано Сильвестрова. І тут доводиться з сумом визнати, що слова безсилі, щоби передати всю повноту естетичних вражень, які отримуєш на такому концерті. Можна описати окремі виконавські деталі, які особливо вдались музикантам: ідеальну єдність ансамблювання, розумно розраховану динамічну палітру, фактурну об'ємність і відчуття музичного простору, бездоганно вибудувану форму (про технічну досконалість і віртуозність в цьому контексті навіть якось незручно писати, це начебто


само по собі зрозуміло). Можна відтворити драматургійну послідовність цього музичнофілософського дійства — від пронизливого болю, який волає з кожної ноти Скрипкової сонати, попри дивовижну волю до життя, contra spem spero, струмуючих з Тріо, попри саркастичну насмішку над собою і світом у солоспівах, аж до захоплюючих у своїй різноманітності п'яти поглядів українських композиторів на монограму "DSCH". Але ніякими поетичними метафорами чи науковими термінами не передати наелектризованої атмосфери залу, тремтіння безтілесних, зникаючих у вишині звуків скрипки в останніх тактах Сонати, танцювального вихору у фіналі Тріо, вітальності Прелюдії Скорика чи м'якого зворушливого ореолу Постлюдії Сильвестрова... Проте маємо право сміливо стверджувати, що кожен з виконавців розкрився в концерті як яскрава і неповторна особистість, а разом вони напрочуд гармонійно доповнювали один одного в ансамблі. Піаністка Анна Середенко, безперечно, стала міцною вольовою опорою всієї програми — не тільки тому, що вона єдина була на сцені від першої до останньої хвилини концерту, але передусім завдяки прекрасному вмінню вибудовувати каркас композиції, відчути логічну цілісність форми і окремих фраз. Показово, що саме вона, учениця Ірини Боровик, немовби перейняла від своєї вчительки роль "мозгового центру" ансамблю, і недаремно професор Боровик зі сцени говорила про щастя мати таких учнів. Скрипаль Олесь Семчук — творча особистість більш романтичного плану, дивовижно витончений і емоційно чутливий. Той, хто хоч раз чув його піанісимо, не зможе забути цього ніколи. Легендарний Ієгуді Менухін, до якого він потрапив на майстер-клас, невипадково захотів поговорити з ним про філософію музики. Філософсько-рефлексивна сутність камерної творчості Шостаковича близька їм, хоча, як видається, по-різному: під девізом "Я мислю — значить я існую" для Анни, з епіграфом "Я страждаю— значить творю" для Олеся (це зовсім не означає, що Анна не переживає, а Олесь не осмислює цієї музики — просто кожна артистична індивідуальність мусить мати свої пріоритети). Багате сопрано співачки Людмили Войнаровської відоме меломанам віддавна, проте в циклі "Сатири" вона розкрилась передусім як потрясаюча актриса, її "характерним сценам" могла б позаздрити будь-яка зірка драматичного театру. Свої вдалі ролі у "інструментальній драмі" відіграли й обидва віолончелісти — ветеран ансамблю Віталій Боровик у камерному циклі "DSCH" та Іван Кучер у Фортепіанному тріо. Як сказав академік Олег Тимошенко: "Цей концерт був справді елітарним в найкращому сенсі цього слова. Він міг би відбутись і в Парижі, і у Відні, і в Берліні, і в Москві, але відбувся у Києві, і це свідчить про те, що принаймні в духовному, мистецькому плані ми можемо похвалитись найвищими досягненнями і здобутками". Любов

З оркестр Лесі

ож

Юер/^ач

Н

езабутнє враження у львівських шанувальників камерно-інструментального мистецтва залишив вечір-зустріч у залі Органної музики з оркестром, яким упродовж тридцяти років (1959-1990) керувала Леся Деркач. Щоб скласти бодай уявну картину про рейтинг мистецької акції, яка набула такого широкого резонансу і, безсумнівно, в подальшому займе свою нішу в історії Львівського камерного оркестру, слід звернути увагу на той факт, що колектив, перебуваючи у статусі навчального, завжди складався із студентів Львівської консерваторії, і тому постійно оновлювався, оскільки на зміну випускникам приходило нове покоління студентства. Мистецька справа, започаткована на початку 60-х років XX століття Лесею Деркач та музикантами-ентузіастами, і сьогодні має послідовників — Камерний оркестр Вищої державної музичної академії ім. М.В.Лисенка під керівництвом професора Мирослава Скорика (концертмейстер — Артур Микитка). Тому особливо приємною була участь у вечорі-зустрічі музикантів, котрі впродовж тридцяти років складали творче ядро колективу: незмінного концертмейстера та соліста оркестру Матіса Вайцнера, скрипалів Володимира Заранського, Артура Микитки, віолончелістки Харитини Колесси, контрабасиста Адріана Фединського. Саме вони пліч-о-пліч із Лесею Деркач торували нелегкі шляхи до вершин камерноінструментального ансамблевого виконавства. Львівський камерний оркестр двічі (1971,1978) репрезентував своє мистецтво на міжнародній арені, а в 1983 році здобув звання лауреата Першої премії на конкурсі камерних оркестрів і ансамблів (м.Київ).

КИЯНОВСЬКА 11


ткокА/зсжво

Д

Концертна п р о г р а м а оркестру була детально продумана. Цінність виконуваних творів різних епох і стилів набула особливої ваги, оскільки в свій час вони вивчалися і шліфувалися під керівництвом Лесі Деркач. Натхненно прозвучали твори Г.Ф.Телемана, В.А.Моцарта, Едварда Елгара. Запам'яталися опуси українських композиторів В.Барвінського і М.Колесси. Звісно, артисти не могли не порадувати шанувальників камерного музикування прем'єрою. Отож, вперше у Львові прозвучала "Сюїта" Леоша Яначека, інтерпретація якої зачарувала публіку тонким відчуттям стилю, гнучкістю фразування, відшліфованістю кожної мелодичної лінії, блискучою ансамблевою технікою, оксамитовим тембром звучання оркестру. Не зраджуючи попередній традиції, "камералісти" і цього разу грали без диригента. Виконавство вирізнялося глибоким осмисленням художньо-естетичних вимог щодо прочитання творів та їх художньо-образного змісту. Характер інтерпретації авторського тексту був виразно позначений чуттєво-емоційним особистісним сприйняттям кожного музиканта. У їхньому виконанні віддзеркалились душевні переживання, відчувалися ностальгічні нотки, зі сцени звучали слова щирої вдячності і шани Олександрі Пилипівні Деркач. Даруючи галицькій публіці очікувану насолоду від спілкування з музикою, переповненою вишуканою образністю та інтелектуальністю, виконавці ще раз засвідчили престиж львівської школи камерноінструментального ансамблевого виконавства, духовність її талантів, котрі завжди вирізнялися майстерністю, оригінальністю мислення і невичерпністю творчих ідей. Найяскравішим свідченням високого реноме Львівського камерного оркестру стала присутність у переповненому залі патріарха української композиторської школи Миколи Колесси, видатних художників сучасності Любомира Медвідя, Володимира Патика, Богдана Сороки, Генріетти Левицької, письменників, поетів, журналістів... Вечір-зустріч став чи не найціннішим дарунком друзів-музикантів своїм ювілярам: Харитині Колессі і Матісу Вайцнеру. Альтист Мирон Пуцентела, відомий скрипковий майстер (освіту здобував у м.Кремоні), із вдячності за роки спільного музикування подарував Матісу Вайцнеру скрипку власної роботи. Щодо організаторів цієї мистецької акції, то слід наголосити, що вона відбулася завдяки ентузіазмові, волі й енергії її ініціатора — Матіса Вайцнера та його друзів. Ніна ДИКА Львів 12

ніпропетровщина — здавна була не тільки форпостом могутньої індустрії, а й значним художньо-музичним центром. Тут працювала Катеринославська консерваторія, яку закінчили видатні оперні співаки Іван Паторжинський та Марія Сокіл, робітничий оперний театр, де починав свою кар'єру балетмейстер Павло Вірський та співак Олексій Кривченя, симфонічний оркестр обласної філармонії, вокально-хореографічний ансамбль "Дружба". Символом сучасної музичної культури міста є театр опери та балету. Його окрасою були співаки Нонна Суржина, Микола Полуденний, диригент Борис Афанасьев, балерини Ольга Загуменникова, Ганна Дорош, художник В.Ареф'єв... Та існує прекрасна історія і сумна дійсність. Що ж відбувається нині на берегах Борисфена — в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі? Відсутність у обласному центрі консерваторії або філіалу вузу мистецтв з оркестровим та вокальним факультетами — справжня трагедія. Тому, наприклад, у трупу Дніпропетровського театру опери та балету, який в 2002 році отримав статус академічного, приймаються ті, хто має житло в місті або на його околиці, кому не пощастило влаштуватися у столиці. Можливо тому спектаклі, на жаль, не стають художнім відкрит-, тям, не приносять радість зустрічі з мистецтвом. Хоча, звичайно, є окремі вокально-акторські перемоги: Олена Гетало — Азучена ("Трубадур" Дж.Верді), Світлана Сошнєва — Кармен з однойменної опери Ж.БІзе, Олексій Сребницький — Герцог ("Ріголетто" Дж.Верді), Елла Некрасова — Абігаїль ("Набукко" Дж.Верді), Олександр Сергеев — Ф і г а р о ("Весілля Фігаро" В.А.Моцарта), Зоя Каіпова (сольний концерт із творів європейської класики). Багато зусиль докладають диригенти Микола Шпак та Володимир Гаркуша, щоб утримати вистави театру на професійному рівні. Перший — невтомний пропагандист національного мистецтва, другий вірить в те, що у Дніпропетровську неодмінно з'являться цікаві оперні прем'єри... А поки що головний режисер театру Юрій Чайка "розривається", власне, між постановочною роботою над виставами та святковими концертами, гастрольними проектами. Дніпропетровці досить часто "Vіиаі-квартет" щ р д а м ц

з

Дніпропетровська.


Сподіваймося... виїздять за кордон — переважно виступають у провінційних містах Італії. Можна говорити, що це певною мірою деморалізує трупу, негативно впливає на людську гідність артистів, але в таких поїздках вони заробляють за місяць турне набагато більше, ніж у себе вдома. Головний балетмейстер Олександр Соколов також опинився в складному становищі. Десять років тому при театрі відкрилася хореографічна школа, її викладачі — колишні артисти балету, зокрема провідна солістка Леонора Еллінська. Ці подвижники, наче атланти, тримають на своїх плечах хореографічний небосхил краю. Учні школи беруть активну участь в "Лебединому озері", "Сплячій красуні", "Лускунчику" П.Чайковського, "Дон Кіхоті" Л.МІнкуса, "Марній пересторозі" П.Гертеля. Школа виховала багато учнів. Та досі ніхто з них не залишився танцювати на дніпропетровській сцені: поїхали шукати свою долю в інші краї, туди, де балет має крім художньої ще й матеріальну цінність. І серце нікому не болить, що випускники хореографічних відділень театральнохудожнього коледжу, училища культури і не планують пов'язувати своє майбутнє з театральним колективом, адже є кафе-шантани, вар'єте, де попит на молодь величезний. Обласна філармонія — як бідна родичка, всім чомусь заважає, і в 1999 році її офіційно (визначивши в документах фінансовим банкротом) ліквідували. Оркестр влаштував страйк. Подіяло — його тимчасово розташували в приміщенні музичного училища імені М.Глінки. Не дивно, що за три роки на посаді головного диригента побувало чимало музикантів. Нарешті філармонію знову офіційно відновили у 2002 році, та... об'єднали з новоутвореною організацією "Дніпроконцерт". Функції останнього — контролювати виступи естрадних "зірок" та антрепризних груп. Здогадуєтесь, що вийде з такого гібриду?.. Аналізуючи сьогоднішній творчий стан колективів Дніпропетровщини, можна відзначити ординарність режисерського і акторського мислення, усталені десятиріччями рішення, що негативно позначились на мистецькому житті. Та найстрашніше для акторів, музикантів— втратити довір'я публіки. Дніпродзержинський російський музично-драматичний театр імені Лесі Українки розпочав свою нелегку боротьбу з сірістю та одноманітністю. Перш за

все адміністрація міста виділила кошти для підготовки в театрально-художньому коледжі власного акторського курсу: а що робити, коли ніхто не їде працювати в цей промисловий район? Тепер молода генерація дніпродзержинської трупи уміє все — співати, танцювати, грати. Як? Це — вже тема окремої розмови. Нині до коледжу набрано хореографічний курс. Кривий Ріг — уніфіковане пострадянське місто. Його російський театр драми та музичної комедії імені Т.Г.Шевченка вже відсвяткував своє 70-річчя. Митці не отримали жодного почесного звання, хіба що грамоти міської ради. На його сцені йдуть оперети "Сільва", "Маріца", "Містер Ікс" І.Кальмана. Кожного сезону з'являються нові назви музичних комедій. І це радує. Художнє керівництво театру очолює Володимир Полубоярцев. Коли у назві театру є прикметник "музичний", завжди цікаво: скільки фахівців з консерваторською освітою працює в трупі? Це, мабуть, не дивно, адже такий колектив має великий оркестр, солістів-вокалістів, хор. Відрадно, що до криворіжців-шевченківців повернувся працювати головним диригентом Юрій Алексєєв, людина творча, цілеспрямована, для якої музика — це релігія. Та в театрі лише він має консерваторський диплом! Не їдуть сюди висококласні фахівці. А в ім'я яких перспектив? Попри все Кривий Ріг сьогодні — це і муніципальний театр музичнопластичних мистецтв "Академія руху". В його репертуарі — пластичні замальовки "Червоні вітрила", "Краплина меду", "Лісова пісня", мюзикли "Стійкий олов'яний солдатик", "Золотий ключик", "Муха-цокотуха". Керівник Олександр Бельський та його трупа успішно виконують просвітницько-виховну роботу, сприяють духовному розвитку молоді. Плідно працює й Дніпропетровський Будинок органної та камерної музики. Тут відбуваються міжнародні фестивалі, постійно виступають українські та зарубіжні інструменталісти. Місцеві колективи — "Класик-тріо", квінтет "Престиж", камерний оркестр "Дивертисмент", хор хлопчиків, "\/Іуа1-квартет", вокалісти Анатолій Бойко, Ніна Черепенько, Ольга Школа мають незмінний успіх у слухачів. І все ж попри всі негаразди, мої слова глибокої вдячності і поваги до митців, чия творчість, незважаючи на труднощі, на Дніпропетровщині створює ту ауру Духовності, яка допомагає не загубити свою душу. п . Дніпропетровськ

Андрій ТУЛЯНЦЕВ

13


з

і с т о т

СПОГАД ПРО ДРУГА Завмерли нот ясні коралі, Дивлюсь на них, і туманіє зір. А на вишневому роялі, Немов солдат на п'єдесталі, Страждає незакінчений клавір. Дмитро Л У Ц Е Н К О

20 років тому в розквіті творчих сил пішов із життя один з видатних українських композиторів XX століття, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Ігор Наумович Ш А М О < 1 9 2 5 - 1 9 8 2 ) . Він народився в Києві, закінчив сім класів спеціальної музичної школи-десятирічки ім. М.В.Лисенка. Після навчання у військовомедичному училищі направлений до діючої армії. У складі військ Першого Українського фронту у роки Другої світової війни воєнфельдшер Ігор Шамо пройшов від Волги до Берліна, був поранений. 1951 року з відзнакою закінчив Київську консерваторію імені П.Чайковського, клас композиції професора Бориса Лятошинського. Ігор Шамо працював у різних жанрах. Його чудова музика та пісні здобули всенародне визнання. Він — автор понад 3 0 0 пісень, які з любов'ю співали Євгенія Мірошниченко, Лариса Руденко, Бела Руденко, Діана Петриненко, Ніна Місіна, Елеонора Яроцька, Марія Стефюк, Ніна Матвієнко, Олександр Таранець, Дмитро Гнатюк, Ю р і й Гуляєв, Микола Кондратюк, Борис Гмиря, Анатолій Кочерга, Роман Майборода, Василь Бокач, Петро Ретвицький, Йосип Кобзон, Муслім Магомаєв. Збираючи спогади сучасників про Ігоря Шамо для майбутньої книги, хочу запропонувати читачам розповідь народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, професора Анатолія Юрійовича Мокренка про спільну працю з композитором. Дмитро 14

ЧЕРВІНСЬКИЙ

П

існі багатьох композиторів України складали моє пісенне виконавство, проходячи крізь серце та супроводжуючи десятиріччя життя. Однак у свідомості виокремилася велика трійця: Платон Майборода, Олександр Білаш та Ігор Шамо. Вони були різні. Вони були талановитішими за інших, гостріше відчували час, любили свою землю, її співучий народ, котрий тільки-но пройшов горнило страшної світової бойні. Повніше від інших сприймали радість мирного життя, красу рідної природи, поривання чутливої душі. Я знав, що Ігор Наумович був на війні, мав поранення. Повернувшись у благенькій шинельці з фронту до Києва, одразу поринув у творчість. Уперше він полонив мене "Зачарованою Десною". Я тоді лише починав серйозно займатися співом. Знаючи, що Ігор Шамо — не етнічний українець, щиро дивувався, як треба перейнятися українським мелосом і яку мати любов до того, що оспівуєш, щоб відтворити таку розкіш саме українського чуття. Я завжди цінував у людях сильний патріотичний поклик, і з цього часу, з цікавістю вслухаючись у записи творів композитора по радіо, пройнявся щирою симпатією до людини, з якою не був знайомий і яку навіть ніколи не бачив. Минав час. Нарешті мене запросив Ігор Наумович до співробітництва, і я пишався цим, адже знав, як прискіпливо він відбирає виконавців. Якщо, крім Юрія Гуляєва, він обрав ще одного баритона — це щось означало, отже, почесно. Людина напрочуд глибока, поетично чутлива, він ніколи не розмінювався на поетичну поверховість. Як і з виконавством пісень, у нього було дуже обмежене коло поетів, з якими він співпрацював. Тандем з Дмитром Луценком у цьому сенсі — показовий. Епохальна пісня "Києве мій" зробила композитора Ігоря Шамо та поета Дмитра Луценка знаменитими. Саме завдяки їхній співтворчості я й познайомився з Дмитром Омеляновичем, адже з Ігорем Наумовичем ми поєдналися піснею раніше.


З глибокою повагою згадую обох, бо як відділити поета від композитора у пісні? Це — єдиний духовний сплав, духовна спорідненість. За таким же принципом добирається й співак-виконавець. Ми не часто зустрічалися на квартирі Ігоря 111амо, що знаходилася поблизу Володи мирської гірки, звідки так широко бачився світ і вдалину, і в глибочінь історії нашої. Тема війни, захисту землі отчої, тема солдата — це моя тема. Ось чому товариство двох фронтовиків з поетичним баченням реалій було мені близьке, їх обох я дуже шанував, як шанував свого батька-ветерана. Саме з ними мені пощастило працювати у близькій моєму виконавству тематиці минулої війни. Вона ятрила їхні душі, а фронти пройшли крізь серця. їхні "Балада про братерство" і "Фронтовики" разом з думою "Кров людська — не водиця" Платона Майбороди — особлива сторінка моєї пісенної творчості, де співаєш не голосом, а серцем, поринаючи в "червоні тумани" страшного минулого. Хотілося б згадати твори Ігоря НІамо, присвячені пам'яті загиблих: "Баладу про безсмертя" на слова Льва Смирнова та "Баладу про Невідомого солдата" на слова Анатолія Слісаренка, які мені теж пощастило виконувати. "Фронтовики" визрівали під час наших зустрічей удома в Ігоря Наумовича. Мені було зовсім непросто відійти від свого молодого оперного голосу, щоб передати глибинні переживання фронтовика-ветерана, в якому війна лишилася назавжди "солдатськими шрамами" на серці... Та Ігор Наумович допоміг. Знаю, цю пісню люблять ветерани як відлуння воєнної молодості та суворої

чоловічої дружби. А ще я вдячний обом авторам, бо вони створили одну з найяскравіших саме українських пісень про минулу війну. І мій понівечений війною батько, і мільйони фронтовиків-українців своїх, українських, пісень про ті роки практично не мали. Знаємо безліч воістину прекрасних пісень про ті криваві сорокові, та написані вони російською мовою. Я пережив Велику Вітчизняну школяриком: був під фронтами та окупаціями, зростав на піснях війни, але — російських, бо українських не було. Тому сповнені правдою війни "Фронтовики" та "Балада про братерство" стали для мене одкровенням. Ось чому Ігор Наумович Шамо лишається в моєму вдячному серці назавжди як видатний український композитор творчої честі та великої синівської любові до України. Минають десятиліття, а пісня і нині звучить над дніпровськими схилами серед тиші Меморіалу минулої світової війни, як душа двох уславлених майстрів, двох митців-побратимів, вірних лицарів України, двох її ніжних синів. Особливе місце в моєму репертуарі посів твір композитора Ігоря Шамо та поета Дмитра Луценка "Україна — любов моя". Цією чарівною піснею — однією з найкращих— автори освідчилися Батьківщині в щирій любові. Вже багато років, що минули з часу першого виконання пісні, освідчуюся в любові до України й я разом з ними: "Як матір свою не можу забути, в серці ношу тебе я". Свого часу це був виклик офіційній цензурі на пісенному просторі: освідчуватись Україні у любові було негласно заборонено. Це асоціювалося з українським націоналізмом. Порушував це табу Дмитро Гнатюк. Порушував його й я згаданою піснею. На офіційну сцену її не пускали. А я її дуже любив... Була в Ігоря Наумовича старенька сива-сива мати, і не міг к о м п о з и т о р з таким великим та ніжним серцем не вигукнути у світ: "Мамо, я Вас люблю! Спасибі Вам за все"! Разом з поетом Леонідом Ковальчуком він пише пісню "Руки твої — два крила". Тема матері свята для кожного, і саме мені доручили автори виконання цього твору у Всеукраїнському телевізійному конкурсі на кращу пісню року. Вона стала переможницею, викликавши великий інтерес телеглядачів, який ми і задовольнили в окремій передачі разом з авторами — композитором та поетом. Невимовна втрата для нас, що Ігор Наумович Шамо так рано пішов із життя. Скільки чарівної музики, прекрасних, а, може, й геніальних пісень не полетіло в Україну та світи з шляхетного серця Маестро. Анатолій МОКРЕНКО 15


16


MO Ні

Fyb,

не-начЕ

ЗЄМ^'

ииЄ$У-4о

17


І 1 І

1 І

1 я и

Щ

01 І

І

І

18

и

РУКОПИС

АВТОРА. І

І І

І день мине, і ніч сумна розтане, І відлетять літа, мов журавлі... Боюсь, коли мене не стане, Щ о б не казали люди, не казали, Щ о вік прожив я марно на землі.

А ще скажіть, що не цурався друзів І не соромивсь сліз, коли пекло. Я з вами був, брати мої і друзі, Я з вами був і в радості і в тузі, Так тихо був, неначе й не було.

Скажіть річкам, степам скажіть, дібровам, Скажіть хто був зі мною в трудну мить, Щ о я не встиг тоді любові, Щ о я не встиг великої любові І серце поміж вами розділить.

І вірю я, як лебедина зграя Над вами свою пісню просурмить, Хтось із людей мене згадає, Хтось із людей мене колись згадає Я з вами був і буду кожну мить.

1 і


ж г л ж р л и ь ю

_^ ^

Н

аша малокомпетентна балетна критика не припиняє дорікати керівництву Національної опери України, що в діючому репертуарі столичного театру надто багато традиційних, переважно класичних, балетів і майже зовсім немає модерну, такого поширеного й модного на Заході. Недолугі журналісти, котрі наважуються писати про хореографічне мистецтво, не розуміючи його природи та не помічаючи сучасних здобутків, наївно вважають саме модерн панацеєю від усіх проблем київської трупи, запорукою її дальшого поступу. Мабуть, під впливом цих критичних зауважень театр вирішив освіжити афішу модерновими виставами, запросивши на постановку двох одноактних балетів "Картинки з виставки" на музику М.Мусоргського та "Весна священна" І.Стравінського молодого молдавського х о р е о г р а ф а Раду Поклітару, к о т р и й у своїх неординарних і суперечливих експериментах орієнтується на зразки найсучаснішого західноєвропейського танцювального мистецтва, на творчість метрів хореографічного авангарду, що одержала у світовому балетознавстві назву "постмодерну". Митець, б е з п е р е ч н о , здібний, цікавий і, на відміну від багатьох сьогоднішніх напівпрофесійних балетмейстерів, широко ерудований, д о б р е знайомий з новітніми нап р я м к а м и с в і т о в о г о балету, з о к р е м а Іржі Кіліана та Вільяма Форсайта. Проте панівним у його неординарних і часто дуже екстрава-

ОКРІЇ

гантних е к с п е р и м е н т а х є вплив ш о к у ю ч и х опусів с у ч а с н и х " п е р е л и ц ь о в о к " класичних шедеврів, з о к р е м а " Ж і з е л і " шведського постмодерніста Матса Ека, винахідливі композиції та л е к с и к у я к о г о х о р е о г р а ф щедро запозичує, іноді творчо переосмислюючи, а то й прямолінійно цитуючи. Раду Поклітару у с п і ш н о закінчив як класичний танцівник Пермське хореографічне училище і працював у білоруському балеті, навчаючись паралельно у В.Єлізар'єва в Мінській консерваторії, він — лауреат міжнародних конкурсів балету ім.С.Лифаря (1999 та 2002) та Міжнародного конкурсу артистів балету і хореографів у Москві (2001)... Зустріч з балетною трупою Національної о п е р и України — відповідальний т в о р ч и й іспит для молодого митця і незвична постановочна робота для колективу, який звернувся до постмодерну. Щоправда, столична трупа вже зустрічалася з м о д е р н о м в и с о к о г о класу в оригінальній виставі "Чи почуєш ти мене?", створеній австрійським хореографом і п е д а г о г о м Алексом Урсуляком. Та якщо в основі цієї вистави була класика, майстерно п е р е о с м и с л е н а в світлі сучасних течій модерн-балету, то в двох постановках Р.Поклітару панує бажання розвінчати, спотворити, зруйнувати канони класичного танцю.

Сцена з балету "Картинки на музику М.

з виставки" Мусоргського.

19


Постмодернізм, за визначенням відомих західних к у л ь т у р о л о г і в , це " р е а к ц і я на тотальну к о м е р ц і а л і з а ц і ю к у л ь т у р и , на з а с к н і л і т р а д и ц і ї і набридлі п р и й о м и , соціально-культурна конфронтація офіційному мистецтву", с п р о б а "усунення новими а г р е с и в н и м и формами історичної свідомості і п р а к т и к и ш о у - к у л ь т у р и у с ь о г о д е н н о м у театралізованому суспільстві". Ці філософські тези ідеологів постмодерну є основою балетмейстерських пошуків М.Ека, В . Ф о р с а й т а , І.Кіліана, які намагаються кожний п о - с в о є м у утверджувати "антикласичні" танцювальні форми. Поклітару з а п р о п о н у в а в а р т и с т а м к и ї в с ь к о г о колективу п р и н ц и п о в о нову, незнайому їм, аванг а р д и с т с ь к у і теж " а н т и к л а с и ч н у " пластику. Про величезні т р у д н о щ і її з а с в о є н н я і в и к о н а н н я на в и с о к о м у п р о ф е с і о н а л ь н о м у рівні м о ж н а р о з повідати багато. Але на п р е м ' є р і с к л а д н о с т е й а к т о р с ь к о г о втілення б а л е т м е й с т е р с ь к и х витівок і химерних к о м п о з и ц і й ніхто не помітив, бо к о р д е балет і солісти танцювали не просто п р о ф е с і й н о і технічно в п р а в н о , а неначе в и к о н у в а л и п о с т м о дерністські викрутаси давно, з удаваною легкістю й артистизмом, довівши свою високу майстерність і відкритість усім найсучаснішим х о р е о графічним напрямкам, течіям і стилям. Задум б а л е т м е й с т е р а - п о с т а н о в н и к а підхопили і досить вдало р о з в и н у л и , теж в стильових тенденціях с ц е н о г р а ф і ч н о г о п о с т м о д е р н і з м у , здібні художники А.Злобін та Г.Іпатьєва. Симфонічний о р к е с т р театру під о р у д о ю В . К о жухаря у проникливій інтерпретації партитури "Весни священної" І.Стравінського та " К а р т и н о к з в и с т а в к и " М . М у с о р г с ь к о г о звучав з в е л и ч е з н о ю е м о ц і й н о ю н а с н а г о ю . А як ж е ці к о м п о з и т о р с ь к і шедеври втілені на столичній балетній сцені? Я к щ о глядачі с п о д і в а л и с я п о б а ч и т и т а н ц ю вальні і л ю с т р а ц і ї с л а в н о з в і с н и х о р к е с т р о в а н и х М.Равелем фортепіанних " К а р т и н о к з виставки", то вони п о м и л и л и с я . І л ю с т р а т и в н і с т ь і у м о глядність, як і наслідування відомих т р а д и ц і й н и х рішень, не с у м і с н і з е к с п е р и м е н т а м и п о с т м о д е р н і з м у . Р.Поклітару с т в о р ю є е к с т р а в а г а н т н и й балет-дефіле, дія я к о г о р о з г о р т а є т ь с я в сучасній арт-галереї, де поряд із в и с т а в к о ю п о с т м о д е р н о ї скульптури відбувається якась містична д е м о н с т рація надто п р е т е н з і й н и х м о д , я к о ю керує зловісний і підступний К у т ю р ' є . За балетмейстерським задумом кожний епізод роздвоюється на саму картинку та її сучасне відображення. Присутні на вернісажі гості на це порізному реагують. Серед пластичних замальовок є більш або менш вдалі номери, які іноді відповідають, а часом і суперечать музиці. Окреслені постановником персонажі контрастні й досить виразні, наділені гумористичними й іронічними пластичними інтонаціями. Поруч з б р и д к и м Тролем — вилощений Красень (Н.Терада та С.Сидорський). У му20

Танець пташенят.

"Картинки

з

виставки".

зичній картинці "Тюїльрійський сад" зустрічаються Д а м а (Н.Якушкіна) із С и н о м - п і д л і т к о м (К.Ступак) з часів Л ю д о в и к а XV та з а к л о п о т а н и й Інтелігент XX століття ( С . Л и т в и н е н к о ) з м а н і р н о ю Д о ч к о ю (Н.Ятченко). На музику картинки "Два євреї, багатий і бідний" свою "силу демонструють" Культурист ( В . Ч у п р и н ) та Атлет ( Ю . К о р о б ч е в с ь к и й ) з цирку шапіто. Єдина сценічна картинка співпадає з композиторською: веселий і дотепний балет невилуплених пташенят (О.Льозова, Н.Солдатенко, М.Ткаленко). На величаву і патетичну музику картинки " Б о г а т и р с ь к і ворота. В стольному граді во Києві" на сцені метушиться самотній К у т ю р ' є (М.Чепік). П а р а д о к с и і несподіванки на грані епатажу — характерні р и с и постановки, в якій, на жаль, мало, власне, танцю, а дефіле моделей в іноді прет е н з і й н о н е з г р а б н и х , с т р о к а т и х і часто позбавлених с м а к у строях ( х у д о ж н и ц я Г.Іпатьєва) х о р е о графічно не в и р і ш е н о . С т в о р ю ю ч и свої, сповнені натяків та а с о ц і а ц і й , пластичні о б р а з и - с и м в о л и , х о р е о г р а ф в обох балетах часто в и к о р и с т о в у є аксесуари, побутові деталі, які не стільки д о п о в н ю ють, скільки з б і д н ю ю т ь танець. У с а м о с т і й н і й х о р е о г р а ф і ч н і й версії " В е с н и с в я щ е н н о ї " танцю значно більше, ніж у " К а р т и н ках". Тут він не такий ілюстративний та умоглядний, а б а г а т о м а н і т н и й і п і д п о р я д к о в а н и й чіткому б а л е т м е й с т е р с ь к о м у задумові, що грунтується на оригінальному прочитанні партитури І.Стравінського. В цій роботі Р.Поклітару відмовився від досвіду п о п е р е д н и к і в і традицій, з о к р е м а Вацлава Н і ж и н с ь к о г о , я к и й р о з г о р н у в у 1913 році у виставі д я г і л е в с ь к о г о " Р о с і й с ь к о г о балету" весняне язич-


ницьке дійство, та Моріса Бежара, к о т р и й в абстрактних к о м п о з и ц і я х з о б р а з и в конфлікт двох начал — чоловічого і ж і н о ч о г о . Він в і д м о в и в с я від л і б р е т о І . С т р а в і н с ь к о г о та М . Р е р і х а і с т в о р и в власне, б а ж а ю ч и р о з п о в і с т и про п р а г н е н н я маленької л ю д и н и до о с о б и с т о г о щастя, на шляху д о якого виникає а г р е с и в н е , ж о р с т о к е с е р е д о в и щ е . Гостро драматичні події розгортаються у фантасмагоричному учбовому закладі, де учні в зеленій уніформі з п о г о л е н и м и головами, б е з л и к і і ж о р стокі, вороже налаштовані до будь-яких проявів незалежності і щирих почуттів окремої особистості. Підступний, безжалісний і хтивий учитель-неофашист, що уособлює систему антигуманного фізичного й духовного гноблення людини, владно керує с в о ї м и вихованцями, з а о х о ч у ю ч и п і д л а б у з н и к і в , провокаторів... К о ж н о г о , хто р о б и т ь спробу вирізнитися, розлючений натовп знищує. І коли між Дівчиною і Юнаком навесні раптом народжується щире кохання, сюрреалістична юрба на чолі з обу-

Тетяна Білецька (Дівчина) та Артем Дацишші (Юнак). "Весна священна" І. Стравінського. реним Учителем і нахабним Ватажком (в лібрето його названо Суперником) знищують закоханих, які наважилися порушити усталені системою закони. Масові танці учнів, їх динамічні пересування з партами на коліщатах, в яких відчувається л ю д и ноненависницька сила і жорстокість, вражають своєю е к с п р е с і є ю , що руйнує і вбиває високі почуття, л ю д я н і с т ь і п о р я д н і с т ь . Тут п р о г л я д а ю т ь давно знайомі п р и й о м и метрів п о с т м о д е р н у , але використані вони переважно дуже вдало,

своєрідно й винахідливо. Створено з б і р н и й пластичний о б р а з з о м б о в а н о ї юрби, щ о скаженіє, виявляючи тваринні інстинкти і войовничу з а з д р і с т ь до всього чистого, п р е к р а с н о г о , о с я я н о г о д о б р о тою і ніжністю. Хореограф і б л и с к у ч и й актор Д.Клявін правдиво і чітко о к р е с л и л и символічну постать Вчителя, злодійкуватого нелюда, для якого учні лише гвинтики в керованій ним машині. П о - р і з н о м у , але однаково п е р е к о н л и в о виконують роль б е з ж а л і с н о г о й а м б і т н о г о С у п е р н и к а І.Буличов та М . М о т к о в . Зворушливі образи закоханих створюють досвідчені м а й с т р и і з о в с і м юні артисти, з п о в н о ю е м о ц і й н о ю віддачею і в и с о к о ю п р о ф е с і й н о ю культ у р о ю в і д т в о р ю ю ч и глибокі п е р е ж и в а н н я героїв, н а р о д ж е н н я п е р ш о г о почуття і в і д ч а й д у ш н у б о ротьбу за с в о є кохання. Н а д з в и ч а й н о складні танцювальні дуети, в яких відчутний вплив шедеврів І.КІліана, а р т и с т и зігрівають власними емоціями. Визнана класична балерина Т.Боровик (Дівчина) неначе повністю злилася з о б р а з о м , і з невим у ш е н о ю л е г к і с т ю долає всі труднощі вигадливих п о с т м о д е р н и х к о м п о з и ц і й , а її п а р т н е р а р т и с т С . С и д о р с ь к и й (Юнак) вдало підхоплює ліричні інтонації е к с п р е с и в н о г о д у е т н о г о танцю. З о в с і м новий х о р е о г р а ф і ч н и й стиль п о с т м о д е р н і с т с ь к и х е к з е р с и с і в Р.Поклітару, й о г о н а д з в и ч а й н о ускладнену, п о - с в о є м у віртуозну танцювальну л е к с и к у , п о б у д о в а н у на н а й н о в і ш и х з д о б у т к а х з а х і д н о г о балету, блискуче опанувала м а й с т е р к л а с и ч н о г о танцю Т.Білецька (Дівчина), яка р а з о м із м о л о д и м с о л і с т о м А . Д а ц и ш и н и м ( Ю н а к ) н а г о л о ш у є не стільки ліричні, скільки вольові, е м о ц і й н о наснажені риси пластичних характерів головних героїв. Д л я в с ь о г о к о л е к т и в у та в и к о н а в ц і в с о л ь н и х партій нова вистава — п е р е к о н л и в и й д о к а з високого професіоналізму трупи. В постановках Р.Поклітару примхливо й парадоксально поєднані п е р е о с м и с л е н і академічні традиції, н а й с м і л и в і ш і з д о б у т к и п о с т м о д е р н у з його елітарним п р е з и р с т вом д о м и н у л о г о і е л е м е н т и м а с - к у л ь т у р и та відвертого естрадного шоу. В них чимало оригінальних знахідок, неординарних пластичних образів. Але його балетним п а р а д о к с а м ще не вистачає художньої цілісності та драматургічної завершеності. Наш с т о л и ч н и й театр с т в о р ю є для р о б о т и запрошених балетмейстерів набагато кращі умови, ніж для своїх постановників (згадаймо хоча б стислі строки випуску п р е м ' є р и "Корсара"), не шкодуючи чималих коштів на примхи "гостей" — 16 дерев'яних парт у "Весні священній" або на с п р а в ж н є "авто" в стилі ретро у " В і д е н с ь к о м у вальсі". Проте гості, на жаль, п о к и що не з б а г а т и л и наш репертуар висококласними, дійсно вартісними постановками. І в цьому теж с у м н и й п а р а д о к с б а л е т н о г о життя столиці. Юрій СТАНІШЕВСЬКИЙ Фото Олександра ПУТРОВА 21


Ми йшли на дипломний оперний спектакль випускників консерваторії. Зазвичай, нічого особливого: сценічні недоречності, завчені рухи ("не знаю, куди подіти руки"), хоча й яскраві, сильні голоси... Проте той спектакль — "Кармен" у постановці Романа Кофмана з Анжеліною Швачкою у головній ролі — кияни-театрали пам'ятають і досі. На сцену вийшла спокуслива вродлива співачка з голосом рідкісної краси. Сьогодні, майже п'ять років по тому, Анжеліна Швачка — визнана оперна співачка, заслужена артистка України, лауреат і дипломант багатьох міжнародних вокальних конкурсів (мецо-сопрано), солістка Національної опери України. В її репертуарі — партії Кармен ("Кармен" Ж.Бізе), Любаші ("Царева наречена" М.Римського-Корсакова), Еболі ("Дон Карлос" Дж.Верді) та багато інших. Анжеліна — цікава особистість, з тонким почуттям гумору, з особливим смаком до життя. Вона виглядає однаково природною і у розкішному, вишуканому вбранні на відомих театральних сценах та прийомах у президентів (дуже любить хутро, замовляє ексклюзивні речі у власного модельєра), і в джинсах на рибалці з чоловіком чи в компанії з друзями. Ми зустрілися з Анжеліною вдома і розмовляли, звичайно ж, про головне в її житті — творчість. А "підспівувало" хазяйці її улюблене цуценя Кларічче (пригадуєте: "Любов до трьох апельсинів" ?).

Антені на ШВАЧКА

"Опера ТЕМПЕРАМЕНТ — В Аджарії, —розповідає Анжеліна Швачка, — до цього часу зберігся бабусин будинок, де вже в городі починається море й ростуть екзотичні фрукти... Мама в профіль справжня Венера. В моєму роду були і греки і українці — звідси гаряча кров і той темперамент! Змалку знала, що моє життя буде пов'язане з музикою. У п'ять років мама купила мені іграшкове червоне піаніно. І я одразу заграла дитячу пісеньку. Вона була у захопленні від здібностей дочки (вундеркінд!) і записала мене в музичну школу. Дитинство закінчилося: я співала в хорі, у вокально-інструментальному ансамблі, виступала з народним оркестром... Іноді не встигала навіть поїсти, а ввечері ледве могла дійти до ліжка... В училищі пропонували стати вокалісткою, проте я чомусь вагалася і вирішила йти на д и р и гентський факультет. На прослуховуванні один з професорів сказав: "Вам не можна нехтувати таким голосом, це ж Божий дар!" Після таких слів впевнено поїхала вступати на вокальний факультет Київської консерваторії. Мене застерігали: "Куди ти їдеш?! Там треба платити великі гроші, на вокальний — 50 претендентів на місце!". Та я була впевнена в собі, не звертала уваги на конкурентів, і нітрохи не здивувалася, коли успішно склала вступні екзамени — інакше й бути не могло...

ВЕЛИКЕ ПЛАВАННЯ — Я щаслива, що одразу потрапила в клас д о відомої української співачки Галини Туфтіної. Мабуть, такий як у неї голос — теплий, оксамитового тембру — зустрічається раз на сто років. Галина Афанасіївна — прекрасний педагог, який добре знає 22

иє храм класичну італійську вокальну школу, — навчила мене не лише вокальної майстерності, а й як поводитись у різних житейських ситуаціях — ніколи не панікувати. Якщо не вдається сьогодні — спокійно і наполегливо працюй, і успіх не забариться. Вже з першого курсу консерваторії я за контрактом співала невеликі партії в Національній опері, а після дипломного спектаклю мене взяли у штат. І лише тоді я збагнула — все тільки починається... Велика сцена, сольні партії — це зовсім інша школа. Д е стояти, аби найкраще звучав голос, як рухатися, аби виглядати природно й виразно — цьому треба вчитися і вчитися... У житті трапляються і негаразди, буває поганий настрій, біда... Варто лише почати накладати грим — і мене одразу починає огортати невимовна хвиля радості, якесь дивовижне передчуття... Це така фантастична напруга емоцій, ніби ти — за крок перед стрибком з парашутом, таке збудження, що перехоплює дух! Д о речі, я займалася біоенергетикою, можу відчувати енергію людини, навіть вмію лікувати. Та одна цілителька сказала: "Дитинко, це не твоє, у т е б е інша дорога в житті". Тож для мене опера, спів — це своєрідне зцілення, храм душі...

КАРМЕН — Кармен — моя перша серйозна оперна партія, дипломна робота з відомим д и р и г е н т о м Романом Кофманом. Роман Ісакович одразу сказав: "Анжело, роби все як ти відчуваєш". Він дозволив нам, молодим співакам, триматися вільно і дав повну свободу самовираження. Прем'єру "Кармен" в Національній опері готував з нами м о с к о в с ь к и й о п е р н и й р е ж и с е р М и к о л а Кузнєцов. Це була кропітка робота, з точним, навіть


математичним розрахунком кожного руху, погляду й побудови мізансцени. Я категорично не погоджуюсь, коли режисери інколи нав'язують вульгарне трактування образу. Кармен — багатогранна героїня з тонкою, артистичною натурою. Сенс її життя — кохання, вона свідомо йде на смерть, адже далі життя для неї неможливе: "Ні з тобою, ні без тебе". Я відчуваю стан її душі — колись подібні почуття були в мене... Працюю над цією партією вже п'ять років, з р і з н и м и режисерами, в багатьох зарубіжних театрах — в Казані (на ш а л я п і н с ь к о м у фестивалі), в А н к а р і , Вільнюсі, А м с т е р дамі, Баку... Саме за цю роль в 2001 році на "Київській пекторалі" я вперше с е р е д оперних співаків названа кращою драматичною а к т р и с о ю року. Пощастило попрацювати і з всесвітньо відомим голлівудським кінорежисером Лехом Валевським. Це — п е р ш и й його досвід постановки опери в Вільнюсі, де моїм партнером був відомий російський тенор Сергій Ларін. Валевський запропонував цікаві творчі знахідки — у нього нестандартне "кіношне, кадрове" мислення. Хоча мені, можливо, і не вистачило саме оперної масштабності, органічності жанру. Я обожнюю свою героїню, хоча Кармен — у чомусь фатальна для мене роль. На гастролях постійно відбуваються якісь негаразди: то землетрус, то туман, якого вже сто років не було, — на крок нічого не видно... Серед інших оперних ролей люблю партії Даліли (опера "Самсон і Даліла" К . С е н - С а н с а ) , Еболі ( " Д о н К а р л о с " Верді), Амнеріс ("Аїда" Верді). Захоплююсь партіями Л ю баші з "Царевої нареченої" — це справжня російська душа, сильна, глибока натура (хоча, можливо, я сама ніколи б не благала чоловіка про кохання!), владної полячки Марини Мнішек ("Борис Годунов" Мусоргського)... Для мене надзвичайно важливий і концертний жанр. З колегами Олександром Востряковим і Іриною Семененко досить часто ви-

ДУШІ...

" с т у п а є м о у філармонії. Репертуар п і д б и р а ю р і з н о м а н і т н и й . Це спірічуелси, д ж а з , класичні р о м а н с и , акапельні народні пісні — італійські, українські...

СМАК ДО ЖИТТЯ — Вдома я відпочиваю д у ш е ю (хоча, на жаль, це вдається не часто). Як каже мій чоловік: "Це вона вдає, ніби така собі жінкавамп — Кармен. А в житті — нормальна людина!" Так, я дуже домашня, люблю куховарити, дивитися телевізор, і щоб поряд був улюблений пес. Собаки — моє велике захоплення, я навіть перед відповідальними спектаклями обов'язково дивлюсь на фотографію мого "вихованця". Ці створіння послані нам Богом, аби вберегти нас від самотності... А ще — обожнюю рибалити, коли щось вловлю — радію, як дитина! Скажу відверто: сьогодні я комфортно почуваюся в нашому театрі. Звичайно, як у кожному творчому колективі, не обходиться без недолугих розмов і заздрості. Найкращі ліки від цього — робота. Повертаючись із гастролей, особливо гостро відчуваю: у нас і небо блакитніше, і сонце яскравіше, і людей таких, як тут, немає більше ніде... У чому ж магія мистецтва Анжеліни Швачки? Безперечно в унікальному голосі: з пристрасними, первісно-звабливими "низами" та іскристими, світло-ліричними "верхами", що врівноважує піднесене й земне. А ще — у фантастичній енергетиці, яку випромінює співачка. Вона має яскраве акторське обдарування, створює на сцені характери сильні, драматичні, фатальні. Мабуть, у своєму попередньому житті Анжеліна — з класичною еллінською красою — грала в давньогрецьких трагедіях... А нині в театрі на нас чекає зустріч з талановитою і самобутньою акторкою і співачкою Національної опери Анжеліною Швачкою. Ганна

ЧУДУТОВА 23


о с ю ш

/Зіиані/вашш ювилріа

У

національній музичній академії імені П. Чайковського, якаготується відзначити своє 90-річчя, відбувся урочистий вечір з нагоди 70-річчя ректора цього навчального закладу, академіка, народного артиста України Олега Семеновича Тимошенка. Більше сорока років триває творчий зв'язок митця з його "Апьма Матер", куди він юнаком прийшов вчитися на запрошення Івана Паторжинського і де сформувався як високопрофесійний диригентхормейстер, став визнаним лідером колективу та щирим другом студентської молоді. Академічний за художнім рівнем, елегантний за стилем ювілейний концерт став "музичним приношенням" вихованців рідному вузу та його керівникові. Випускники консерваторії 70-80 років — солісти уславлених колективів: Президентського духового оркестру під керуванням А. Молотая, Національної академічної капели "Думка" на чолі з її художнім керівником Є. Савчуком, молоді музиканти камерного ансамблю "Київські солісти", створеного Б. Которовичем, переможці найпрестижніших

24

конкурсів В. Буймистер, В. Сіренко, В. Гришко, Т. Штонда, 0 . Безбородько, студентський камерний оркестр, який очолює І. Андрієвський, та унікальний ансамбль флейтистів, керований В. Антоновим, гідно презентували всі виконавські школи академії. Престиж і авторитет НМАУ імені Чайковського невпинно зростає, набуваючи світового визнання. Яскравим свідченням цього є підписання угод між НМАУ і культурними центрами Німеччини, Італії, Франції, Швейцарії, Південної Кореї. Під керівництвом О.Тимошенка академія першою і поки що єдиною серед вищих навчальних закладів пострадянських країн стала членом Європейської асоціації консерваторій, академій та Вищих музичних шкіл. Талант керівника-організатора, який щасливо поєднується у О.Тимошенка з розумінням сучасного музичного процесу, плідно "працює" і на розвиток української музичної науки. Він мріє про створення на базі НМАУ потужного наукового інституту, активно підтримує прогресивні починання своїх колег. В академії протягом останніх десяти років відкрито Центр музичної україністики, міжнародний центр кобзарського мистецтва, науково-дослідну лабораторію фольклору, кафедри теорії та історії культури, старовинної музики, музично-інформаційних технологій, оперної режисури, музичної педа-

гогіки. Сам викладач з великим досвідом, О. Тимошенко розуміє значення набутого, нагальну потребу зберігати надбання музичної педагогіки, традиції непересічних національних шкіл виконавства та музичної науки. Вихователь високопрофесіональних фахівців, зокрема Є. Савчука, І. Шилової, В. Петриченка, Г. Сорокопуда, які сьогодні працюють з провідними колективами України, він створив власну хорову школу. Багатогранний портрет Митця і Людини відтворено у книзі О. Малозьомової та Т. Гусарчук "Покликання" (Київ, "Музична Україна", 2002) у відгуках колег, друзів, учнів Олега Семеновича Тимошенка. За значний особистий внесок у розвиток музичного мистецтва, багаторічну творчу діяльність та з нагоди 70-річчя Тимошенка Олега Семеновича нагороджено почесною відзнакою Президента України — орденом "За заслуги" III ступеня, вручено Почесну грамоту Верховної Ради України, Почесну відзнаку Міністерства культури і мистецтв України, численні почесні грамоти і нагороди надійшли від зарубіжних музичних академій, товариств та громадських організацій. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет вручив ювіляру Орден Святого Володимира. Надія НЕКРАСОВА


Минуло /20 [ібісів від дня народження вис/стіною співака, народного артиста України, одного з фундаторів національного оперного іпеаіїіру Михайла Івановича 2) О Я ЦЯ (/883~/94/). Лро життя і творчість Михайла 2)онця можна прочила/пи у книжи/ М .Сгііефановича "Михайло Іванович 2)онеи,ь " (№., 7965. — 40 с.) та у збірнику "Спогади, листи, матеріали " /983. — 263 с. Упорядник М. /кагарлицький). Уїроіїіе бага/ііо років не відомо, АК обірвалося жшіапя вида/Иного майстра. Нещодавно у Центральному державному архіві громадських об'єднань України знайдено справу про співака під назвою "Справки, сообщения УКЪ ЯК/32) УССР, личные письма об ашнисове&ских настроениях украинской ишнеллигенции, наличие компроментирующих материалов на партийных работников, членов ЦЯК УССР XIII созыва и других лии, " (Ф./, оп. 20, спр.725/, арк.Ч8~5/), яка проливає світло на и/о трагічну подію. У ' и,ій же справі є "довідка " на Легііра Ланча, Максима Рильського, Юрія Лновського та багатьох інших визначних діячів куль/кури. Тзільиааііь з них складені і підписані начальником четвертого відділу У2)7> ЯК/ЗС У ТС? майором Хагііеневером і зроблені вони у першій половині /938 року. Основні дані, зібрані у "довідці" про Михайла 2)онця, увійшли до постанови від 2 червня /9і// року про ареиин артиста.

я

МИХАЙЛА доннії

народився у 1883 році в Києві, у бідній родині робітника нині Червонопрапорного заводу, — починає свою біографію, написану у 1935 році, Михайло Донець. — Батько був безземельний селянин Васильківського повіту Київської губернії. Сім'я була дуже велика і тому мені довелося з восьми років стати професіональним півчим". Вчився Михайло у прекрасних педагогів — О.Сантагано-Горчакової (освіту одержала в Італії, виховала багато оперних співаків і серед них Л.Собінова) та М.Бочарова. Сценічну майстерність опановував у М.Соловцова. Почав свою кар'єру в

и

оперному театрі Зиміна у Москві (1907-1913), був одним із засновників українського музично-драматичного гуртка "Кобзар" (1909). У 1913 році дебютував у Києві в партії Мельника в опері О.Даргомижського "Русалка". Попереду його чекала цікава творча робота. Та в 1914 році почалася перша світова війна. Михайла Івановича одразу мобілізували як військового фельдшера, але головний лікар Київського госпіталю Вануєв, давній шанувальник таланту Донця, дізнавшись, що його улюбленому артисту, можливо, доведеться залишити місто, а отже й оперний театр, клопотався про направлення Донця до свого госпіталю.

25


Михайло Іванович працював з шостої ранку до шостої години вечора у лікарні, а потім військовий фельдшер Донець як артист Донськой поспішав до театру на спектаклі чи репетиції. У 1919 році в Києві було організовано Театр музичної драми. Відомий режисер Лесь Курбас, який мав ставити в цьому театрі "Тараса Бульбу" М.Лисенка, запросив Михайла Івановича на партію Тараса. Співак з радістю погодився. На жаль, музична драма не встигла здійснити постановку "Тараса Бульби": тимчасова окупація Києва денікінцями припинила діяльність колективу. Сезон 1922/23 року Михайло Іванович працював у Житомирській опері як співак-гастролер і режисер, а з 1923 по 1927 рік — у Харкові та Свердловську. У 1927 році єдина дирекція трьох оперних театрів України здійснила обмін солістами Харкова, Києва та Одеси. М.Донець переїхав до рідного міста і з того часу вже ніколи не розлучався з київською оперною сценою. 15 жовтня 1927 року в київському оперному театрі відбулася прем'єра — перша постановка в Києві опери М.Лисенка "Тарас Бульба". Після вистави Михайлу Івановичу вручили лавровий вінок з написом "Від українського громадянства міста Києва першому Тарасу". Він створив образ "величний і справді трагедійний... Довіку не забути потрясаючої сцени покарання зрадника Андрія у виконанні Михайла Донця", — писав Максим Рильський. "Він не вмів, — наголошував поет, — йти на компроміси, він завжди був прямий, інколи різкий у висловах, коли йшлося про долю рідного радянського мистецтва. І таким він залишився в пам'яті своїх товаришів і друзів..." М.Донець органічно поєднував у своїй творчості обдарування драматичного актора з прекрасним вокальним виконанням, неперевершено володіючи мистецтвом сценічного перевтілення. Тому в його репертуарі були партії драматичні, трагедійні, ліричні, комедійні, гострохарактерні. До національної скарбниці увійшли його Тарас Бульба, Виборний в "Наталці Полтавці", Карась у "Запорожці за Дунаєм", Захар Беркут в "Золотому обручі", партії Бориса Годунова, Пимена, Варлаама в "Борисі Годунові", Досифея у "Хованщині", Кочубея у "Мазепі", Мефістофеля у "Фаусті", Дона Базіліо в "Севільському цирульнику"... Михайло Донець — людина, яка завдяки своєму таланту та майстерності увійшла до історії національного оперного театру як його фундатор та визначний музично-театральний діяч.

Донца, Хвыля мне ответил, что Донец хороший работник и им таких людей нужно побольше. В частых беседах с Донцом я видел, что он антисоветски настроен, высказываясь в национальном духе. Когда начались аресты участников троцкистской организации. Донец часто говорил мне, что аресты производятся неправильно, возмущался этим и соглашался со мной, что У знайденій особовій справі Михайла Донця, яка мол об этом громко говорить нельзя. налічує 85 аркушів, записано, що артиста можна характеризувати як ворожу особистість: у вузькому Донец часто заявлял, что украинцев обижаколі людей він критикує заходи партії і уряду, пропают, что все те награды, которые даны украгує антирадянські пасквільні анекдоти. Це не могло инскому театру, по сути являются насмешкой. залишитися безкарним... Посмотрите, говорил Донец, сколько наградили работников Большого театра в Москве и сколько работников Украинского театра. Нам бросили награждение, как подачку. Наша заСПРАВКА слуга гораздо больше. Все это потому, что мы украинцы. Донец Михаил Иванович, 1883 года рождения, уроженец гор. Киева, украинец, народный арЭти настроения Донца я полностью поддертист республики, награжден орденом Трудовоживал, приближал его к себе с расчетом вого знамени, артист Киевского ордена Ленина влечения в антисоветскую националистическую Государственного театра оперы и балета [_.] . организацию. Мне известно, что Донец сам был в близких отношениях с Хвылей и вполне воз...Показания дал осужденный бывш. директор можно, что о существовании националистичесКиевского государственного театра оперы и кой организации Донец был посвящен непосредбалета — Яновский. ственно Хвылей. Донец Михаил Иванович известен как антисоветски настроенная личность. В период перебиО принадлежности к украинской контрревования петлюровских частей в Киеве встречал их люционной националистической организации с хлебом-солью, вывешивался петлюровский флаг. Донца показал осужденный по делу 'Весна* ПеКогда я впервые рассказал Хвыле о личности ченев Михаил Эдуардович и осужденный в 1932 26


Захар Беркут. "Золотий обруч" Б. Лятошинського.

году по делу "УНЦ" активный участник организации Колиух Дмитрий Викторович. Агентурными данными устанавливается, что Донец является активным украинским националистом, лично был связан с Любченко П.П. и Хвылей A.A. и [с] другими активными участниками организации, а в последнее время Донец связан с Рыльским, Балацким и другими участниками украинского националистического подполья. Благодаря Любченко и Хвыле Донцу было присвоено звание народного артиста, был награжден орденом и выдано 30 тысяч рублей на постройку собственного дома. По тем же данным Донец был связан с польским консульством в лице Курницкого и ныне чешским консульством. Работники польского и чешского консульства часто бывали у него на дому. В 1937 году чешский консул лично привез ему из-за кордона посылку. Близкие родственники Донца проживают в Чехословакии и Польше, с которыми он ведет систематическую переписку . Донец оказал материальную поддержку семье осужденного активного члена "УВО" бывш. директора Киевского театра оперы и балета — Христового, с которым он был тесно связан. Во время процесса Бейлиса Донец заявил: "Я русский человек, люблю царя... да... я убежденный монархист*. В 1918 году во время прихода в Киев петлюровцев , на почве невыплаты антрепренером жалования артистам оперы, была объявлена забастовка и артисты намеревались разойтись по домам:, совершенно неожиданно были задержаны вошедшими в театр гайдамаками, согнавшими артистов на сцену и заставивших последних играть. Тогда же стало известно, что это дело рук Донца, ибо в тот вечер должен был состояться его бенефис, узнав о срыве вечера, он сообщил по телефону в штаб Петлюри, прося оказать содействие. В 1919 году во время деникинщины Донец принимал активное участие в спектакле, устроенном в пользу Добровольской армии и сборе средств для деникинцев. В 1927 году в день открытия сезона в опере Донцу был преподнесен лавровый венок с желто-блакитной лентой и надпись на ней 'Від українського громадянства м.Києва першому Тарасу". Донец ведет переписку с знакомыми и родственниками за границей. В одном из писем от 24 февраля 1930 года на имя Е.С.Бердяевой пишет: "Я мечтаю увидеть всех друзей снова вместе и дружно заняться стройкой настоящей высокохудожественной оперной культуры в "украинской державе". В последующие годы он высмеивает наши темпы, ... "бригады", "срочно* и т.д. Отец жены Донца, проживающей с ним М.Э.Тессеер ведет переписку антисоветского содержания с неким Яном Шмидт, проживающим в Польше. Агентурными и следственными материалами устанавливается, что Донец у себя на квартире содержит в качестве обслуживающего персонала 3-х беспаспортных монахов и монашек. Начальник IV отдела УГБ НКВД УССР Майор государственной безопасности Хатеневер. (Далі буде) Матеріал підготувала Галина ДУТЧАК Від редакції: Мова та орфографія документа збережена. 27


ОСВША. виповнилося та 4О років та ударних імені

другої

діяльності

інструментів

Львівської

З• Аисенка

якого

світової плекання проніс

війни,

незрадливу

П

і творчу

Т>оля

ліолоді.

любов

творчої

касредри

духових

ліузичної

академії

соліста

'Ща через

оптиліізлі

школи

ЬіАТ^ЄІ^Я, гри

просресора

в себе

до труби,

зберігати

60 років

Олександровича

львівської

працю

ерше знайомство зчарівним с в і т о м м у з и к и відбулося в 1936 році у самодіяльному духовому оркестрі Будинку піонерів Запоріжжя. В цьому колективі здібний юнак не лише осягнув ази виконавства на трубі, а й вперше прилучився д о взірців класичної м у з и к и : у репертуарі о р к е с т р у були т в о р и М.Глінки, П.Чайковського, С.Прокоф'єва, М.Лисенка, Ф . Л е г а р а . За з г а д к а м и п р о ф е с о р а Владислава Ш в е ц я , с а м о д і я л ь н і і н с т р у м е н тальні а н с а м б л і с п р и я л и в и к о н а в с ь кому росту молодих музикантів, охороняли їх від з г у б н о г о впливу вуличн о г о с е р е д о в и щ а . Саме ці к о л е к т и в и для багатьох видатних духовиків стали п е р ш и м к р о к о м у світ п р о ф е с і й н о ї музики. У 1943 році В.Швець — солдат Червоної Армії. З боями він п р о й ш о в півЄ в р о п и , був п о р а н е н и й , і аж у Відні зустрів Перемогу. Після війни закінчує культосвітній технікум та Л ь в і в с ь к у державну консерваторію по класу труби О.В.Жубра. Завдяки високому професіоналізму студента В.Швеця запрошують солістом о р к е с т р у Львівського театру о п е р и та балету і м . І . Ф р а н к а (тепер — і м . С . К р у ш е л ь н и ц ь к о ї ) . Працює з багатьма диригентами, зокрема, з Л . Б р а г і н с ь к и м , І . З а к о м , І.Паїним, Н.Рахліним, Ю . Л у ц і в и м , С . Т у р ч а к о м , Я.Вощаком, С.Арбітом, І.Лацаничем та іншими. Він виконує соло труби в багатьох виставах. Поряд з роботою в оркестрі В . Ш в е ц ь в и с т у п а є і як с о л і с т . Саме він вперше у Львові виконав такі " п е р ли" для труби, як " Л е г е н д а " Д ж . Е н е ску, "Соната" П.Хіндеміта, " К о н ц е р т поема" С . В а с и л е н к а та інші твори. З 1961 року музикант — викладач та з а с т у п н и к д и р е к т о р а Львівської середньої спеціальної музичної ш к о л и інтернату ім.С.Крушельницької, а з 28

державної

Т$она ввібрала

талановитої

понині

історія

сХ-сХ. століття.

і багатогранна.

просресора

ї$ладислава

повязана

половини

складна

від дня народження,

педагогічної

М-

з іменем

75 років

котра

на О.

і лихоліття

трубі ЬіЛвеця Т)ругої

різних

оркестрів,

все своє

життя

дополіагає

та енергію

йоліу

і він й

молодості.

1966 року — п е д а г о г , а з г о д о м доцент к а ф е д р и д у х о в и х та у д а р н и х інструментів Л ь в і в с ь к о ї д е р ж а в н о ї к о н с е р ваторії і м . М . В . Л и с е н к а . Клас п р о ф е с о р а В . Ш в е ц я з а к і н ч и л о б і л ь ш е ста випускників, котрі працюють у симф о н і ч н и х та д у х о в и х о р к е с т р а х , викладачами шкіл, музичних училищ та к о н с е р в а т о р і ї . Г о р д і с т ю митця є з а служені а р т и с т и України В . Д а в и д е н к о , В.Копоть, В . К ш и ж е в с ь к и й , Р.Наконечний, заслужені а р т и с т и Росії Б.Панько, М . Ш а д ю к . Владислав О л е к с а н д р о в и ч неоднор а з о в о був ч л е н о м та г о л о в о ю ж у р і р е с п у б л і к а н с ь к и х та міжнародних конк у р с і в в и к о н а в ц і в на мідних духових і н с т р у м е н т а х , д і л и в с я д о с в і д о м на конференціях в Москві, Ленінграді, Вільнюсі, Єревані, Кишиневі та інших містах. Він — один з ініціаторів с т в о р е н н я В с е у к р а ї н с ь к о ї гільдії т р у б а ч і в - п р о ф е с і о н а л і в ( 1 9 9 7 р.). Як н а й а в т о р и т е т н і ш о г о фахівця с в о є ї с п р а в и в 1999 р о ц і й о г о п р и й м а ю т ь у члени Є в р о п е й с ь к о ї гільдії трубачів-професіоналів. У п р о ц е с і т в о р ч о ї та п е д а г о г і ч н о ї р о б о т и В . О . Ш в е ц я в и р о б и л и с я ті основні постулати, котрі й стали підвалинами його оригінальної методики викладання г р и на трубі, тобто й о г о авторської школи. Д а в с я взнаки багатий д о с в і д р о б о т и в оркестрі о п е р н о го театру, який позначився п е р е д у с і м на с а м о м у п р о ц е с і з в у к о в и д о б у в а н н я : легкістю дихального апарату, "вокальністю" т е м б р у , с т р о г і с т ю у ставленні д о штриха. Важливе місце в процесі підготовки д о з а н я т ь в і д в о д и т ь с я р о з м и н ц і . Н а г о л о ш у ю ч и на необхідності п р и в е дення м'язів амбушюру в робочий стан, п р о ф е с о р п р о в о д и т ь аналогію зі спортсменом, котрий обов'язково р о з м и н а є т ь с я п е р е д тренуванням. Як-


що в м у з и ч н і й ш к о л і р е к о м е н д у є т ь с я н и з х і д н и й п і в т о н о в и й п о с т у п по т р и з в у к а х , то в п о д а л ь ш о му о с н о в о ю р о з м и н к и с т а ю т ь к в а р т о - к в і н т о в і п о будови, починаючи з "до"2. Наступним етапом щоденних занять є виконання " в и т р и м а н и х " з в у к і в . С а м е ця в п р а в а д о з воляє к о н т р о л ю в а т и п р о ц е с видиху, п о с т а н о в к и а м б у ш ю р у , з б і л ь ш у в а т и в и т р и м к у апарату. Р е к о мендується грати "довгі" ноти в розхідному варіанті, від " д о " 2 а б о "сі" 1 . Це с п р и я є в и р о б л е н ню у т р у б а ч а б е з п о м и л к о в о г о відчуття п о з и ц і й кожного звуку, а почергове виконання звуків р і з н и х р е г і с т р і в о б е р і г а є а п а р а т в и к о н а в ц я від виснаження. Характерною особливістю школи В . Ш в е ц я є п о р а д а т р и м а т и " д о в г у " ноту не д о повного закінчення струменя повітря, а лише д о т и х пір, п о к и з в у к є т е м б р о в о з а б а р в л е н и м , інтонаційно стійким. В е л и к е з н а ч е н н я в класі Ш в е ц я н а д а є т ь с я роб о т і н а д г а м а м и як о б о в ' я з к о в о м у п і д ґ р у н т ю віртуозної майстерності, що включає швидкість пальців, к о о р д и н а ц і ю р о б о т и я з и к а та пальців, правильний розподіл дихання. Варіантів виконання г а м б а г а т о : р і з н и м и т р и в а л о с т я м и , ш т р и хами, включаючи і тризвуки, і малий мажорний с е п т а к о р д в м а ж о р і та з м е н ш е н и й с е п т а к о р д в мінорі з оберненнями тощо. П р и вивченні е т ю д і в В л а д и с л а в О л е к с а н д р о вич є н а д з в и ч а й н о п о с л і д о в н и м . Р е г у л я р н о п е ревірячии д о м а ш н є завдання в класі, поряд з вже вивченими етюдами п р а ц ю є над н о в и м и , з м а л к у в и х о в у ю ч и в учнів н а в и ч к и ч и т а н н я з л и ста. Не п р о п у с к а є т ь с я ж о д е н з е т ю д і в Ж . А р б а н а , A.Іогансона, В.Брандта, Е.Троньс, М.Бердисва та і н ш и х авторів. С а м е під час р о б о т и над і н с т р у к т и в н и м матеріалом розвивається система виконавських засобів, що дозволяє оволодіти концертним реп е р т у а р о м р і з н и х е п о х та с т и л і в . П р и п і д б о р і п р о г р а м и В . О . Ш в е ц ь о б о в ' я з к о в о враховує фахові м о ж л и в о с т і к о ж н о г о учня, не п е р е в а н т а ж у ю чи й о г о , щ о м о г л о б п р и в е с т и д о з р и в у під час а к а д е м к о н ц е р т у . І, як н а с л і д о к , д о п с и х о л о г і ч н о ї т р а в м и , к о м п л е к с у н е п о в н о ц і н н о с т і та с т р а х у сцени. В и м а г а ю ч и від с т у д е н т а т о ч н о г о д о т р и м а н н я а в т о р с ь к о г о т е к с т у , й о г о ш т р и х о в и х та с т и л і с тичних особливостей, Владислав Олександрович д б а й л и в о р о з в и в а є т в о р ч у і н д и в і д у а л ь н і с т ь виконавця, вміння о с м и с л и т и художній зміст т в о р у , " п р о п у с т и т и " й о г о ч е р е з власні д у м к и та е м о ц і ї . Я к щ о учень в і д р а з у я с н о р о з у м і є і д е ю твору, викладач не в т р у ч а є т ь с я в п р о ц е с і н т е р претації. О с о б л и в о це п о з н а ч а є т ь с я на т р а к т у ванні к а д е н ц і й в к о н ц е р т а х . П р о ф е с о р вміє підняти учня над д р і б н и м и п р о б л е м а м и с у т о т е х н о л о г і ч н о г о плану. А к ц е н т р о б и т ь с я на в і р н о м у ф р а з у в а н н і , щ о д о з в о л я є у малому побачити загальне, повніше розкрити зміст твору. Спонукаючи вихованців до сам о с т і й н о г о м и с л е н н я , В. Ш в е ц ь з а с т е р і г а є від надмірної емоційності, форсування динаміки, що могло б з а ш к о д и т и сприйняттю твору слухачем. О р г а н і з о в а н і с т ь та п р о д у м а н і с т ь н а в ч а л ь н о г о процесу — характерні риси педагогічного стилю B.Швеця. Вимагаючи щоденної копіткої роботи студентів, він н а г о л о ш у є , щ о п р о д у к т и в н і с т ь з а л е ж и т ь не від ч а с о в о ї т р и в а л о с т і , а від с в і д о м о го с а м о к о н т р о л ю п і д час р о б о т и над х у д о ж н і м репертуаром. Розуміючи силу прикладу в педаг о г і ч н і й д і я л ь н о с т і , п р о ф е с о р Ш в е ц ь у с в о ї 75 років щ о д е н н о з а й м а є т ь с я на трубі, а д е м о н с т -

Владислав

Швець.

рація н и м на у р о к а х н а й с к л а д н і ш и х ф р а г м е н т і в є традицією. Виховання сучасного музиканта-трубача в класі В . О . Ш в е ц я не о б м е ж у є т ь с я с у т о ф а х о в и м и проблемами. Усвідомлюючи величезне значення рівня з а г а л ь н о к у л ь т у р н о г о т а і н т е л е к т у а л ь н о г о р о з в и т к у , п р о ф е с о р п о с т і й н о з в е р т а є у в а г у на успішність навчання з інших предметів, овол о д і н н я м у з и к о з н а в ч о ю та х у д о ж н ь о ю л і т е р а т у р о ю . Він є а в т о р о м р я д у м е т о д и ч н и х р о з р о б о к : "Формування сучасного репертуару для труби", "Деякі питання роботи виконавця над матеріалом К о н ц е р т у - п о е м и для труби з о р к е с т ром С.Н.Василенка", "Система щоденних занять с т у д е н т а - т р у б а ч а " та р я д у і н ш и х . В і д д а м о н а л е ж н е не л и ш е п е д а г о г і ч н и м п р и н ц и п а м В . О . Ш в е ц я , а й й о г о п о г л я д а м на п с и х о логію молодого виконавця. Для того, щоб зрозуміти, а значить якомога ширше розкрити і н д и в і д у а л ь н і с т ь учнів. В ч и т е л ь в и в ч а є о с о б л и вості х а р а к т е р у к о ж н о г о з них, ц і к а в и т ь с я п о б у том, с і м ' є ю своїх вихованців. Щ и р о опікується т и м и , хто ж и в е в і н т е р н а т і . Л ю д и н а щедрої душі та високої моралі, проф е с о р з г у р т о в у є своїх в и п у с к н и к і в , д а р у ю ч и ї м р а д і с т ь в з а є м о п і д т р и м к и , відчуття п р о ф е с і й н о ї солідарності. Постійно спілкуючись з молодцю, він не с т а р і є д у ш е ю . Це щ е р а з п і д т в е р д и л и у р о ч и с т о с т і на ч е с т ь ювілею п р о ф е с о р а Владислава Олександровича Швеця. Отож, з р о с и і води Вам, Професоре! Богдан

МОЧУ РАД

Львів

29


eCMPJ2)J

щ

Я/Л "Кти":

р

ш

*•».

Валерій Ііавловський, Микола Правдивий, % Володимир Солдатенко, Петро Коваленко та Євген Коваленко. В центрі — продюсер колективи Андрій Толчанов.

Ra se з Roland

СТИЛЬНІ

хлопш -

" К О Б З А Р І "

Н

арешті, на 31-му році творчої діяльності, в Національному Палаці "Україна" дав "ювілейний концерт" найстарший з - п о м і ж українських естрадних колективів — вокально-інструментальний ансамбль "Кобза". Цей виконавський жанр посучасному, мабуть, назвали б просто "гурт" чи "група". А тоді, в 1971 році, кількість радянських естрадних колективів поповнилася черговим, але своєрідним, а головне — цілком професіональним вокально-інструмен-

30

тальним ансамблем. Адже до його складу ввійшли переважно вихованці Київської консерваторії. Серед них — такі тепер визнані, відзначені почесними званнями митці, як бандуристи Кость Новицький, Володимир Кушпет. Лідером першого "призову" був вокаліст і професійний художник Валерій Вітер. Ш к о л у " К о б з и " пізніше проходили також нині відомий к о м п о з и т о р Геннадій Татарченко, засновник і художній керівник популярної р о к - г р у п и "Галактика" Всеволод Татаренко, дует "Два кольори" (заслу-

жені артисти України Л ю д м и л а Гримальська та світлої пам'яті Олег Ледньов). Перший д и с к гігант на тодішній В с е с о ю з н і й фірмі "Мелодия" 1973 року було записано за протекцією й участю зірки української естради 7 0 - 8 0 років Валентини Купріної. Нагадаємо, що ВІА " К о б з а " мав точно визначене творче спрямування — з а с о б а м и естрадного мистецтва пропагувати український фольклор. Насправді це означало впроваджувати одну з генеральних ідеологічних засад м а р к с и с т с ь к о -


ленінської естетики про "народність мистецтва". Цим начебто забезпечувалося протиставлення культури радянської (демократичної, гуманістичної) культурі буржуазній (антинародній, бездуховній) з її таким " п о т в о р н и м " явищем, як "маскультура", нібито покликаним одурманювати трудящі маси, відволікаючи їх від класової боротьби. З огляду на те, що на початку 60-х років завдяки групам "ІІІедоуз", "Бітлз", "Роллінг Стоунз", "Біч Бойз" та ін. у поп-музиці почалася експансія вокальноінструментального виконавства, країни "народної демократії", незважаючи на "залізну завісу" холодної війни, не лишалися осторонь цієї світової моди. Ідеологи ж будівників комунізму, змушені з тим примиритись, намагалися форму ВІА наповнити "новим" змістом від мистецтва соцреалізму. Доцільним було визнано використання таких (також "не наших"!) стилістичних напрямків поп-музики, як "фольк-рок" і "кантрі-мюзік". На виконання згаданої ідеологічної настанови майже в кожній обласній філармонії створили свій ВІА, як правило, рекрутований безпосередньо з художньої самодіяльності. На їхньому тлі "Кобза" вирізнялася саме фаховістю музикантів. З д р у г о г о боку — явним академізмом аранжувань і виконавської манери, що певною мірою суперечило засадам фольклорного музичення. Ось чому, ніде правди діти, "Кобза" не мала такої шаленої популярності, як лідери вітчизняної фольк-поп-музики ВІА "Смерічка", "Світязь", пізніше — "Медобори". Коли в 1975 році до "Кобзи" прийшов і невдовзі очолив ї'і випускник Житомирського музичного училища і Ростовської консерваторії Євген Коваленко, то він зробив усе, аби усталити колись обрану колективом орієнтацію на професіоналізм. З урахуванням цього прагнув уникати включення до репертуару тих фольклорних зразків, які при трансформуванні за шаблонами поп-музики неминуче підлягали б прилаштуванню до евфонії та евритмії, тобто могли бути спо-

твореними, позбавленими автентичності. По-друге, освічений музикант, він ефективно застосовував знання з етно-фольклористики, поєднуючи в аранжуваннях засади класичної гармонії, оркестровки та народної музики (підголоскова, акордова поліфонія, характерні с о н о р и с тичні ефекти тощо). По-третє, знаходив такі темброзвукові модулі електронних інструментів, які б органічно з'єднувалися із звучанням народних, акустично доповнюючи їх. Досвідчений аранжувальник і виконавець, залюблений у джаз, Євген Коваленко тактовно вводив до партитур складні гармонії, альтеровані акорди-грона, а в процесі сценічного відтворення — імпровізаційність, яка передусім і споріднює фольклорну музику з джазовою. Так і сформувалися власні стиль, виконавська манера, самобутній саунд "Кобзи". Поряд з народними співанками в репертуарі колективу за традицією сусідять авторські твори. Деякі не втрачають художньої вартості й з плином десятиліть: "Ой, поїхав за снопами", "Три трембіти" М.Скорика, "Ой, ти, річенько, чарівниченько" А.Пашкевича та Д.Луценка, "Ой, у полі рута-рута" К.Стеценка (молодшого), "Біля річки, біля озера" І.Шамо та Л.Каширіної. Навіть авторство популярної пісні "Не сходило вранці сонечко", записаної Ніною Матвієнко в супроводі "Кобзи", належить відомому кінорежисеру Вячеславу Криштофовичу (фільм "Два гусари", "Самотня жінка бажає познайомитись", "Ребро Адама" та ін.). Віхи творчої біографії " К о б зи" — участь і перемоги в численних міжнародних конкурсах і фестивалях, гастролі в СІ1ІА, Канаді, Великій Британії, Франції, ФРН, Японії (тричі), Єгипті, Фінляндії, Нідерландах, Бельгії, Данії, Люксембургу, Греції, Італії, на Кубі... Як на батьківщині, так і за к о р д о н о м випущено кілька платівок, магнітоальбомів. Невдовзі вийдуть два к о м п а к т - д и с к и : перший — із записами народної музики, на другому під загальною назвою " П р е м ' є р и крізь роки" зібрано фонограмні оригінали та

рімейки кращих авторських зразків. Д о речі, активізація творчої діяльності " К о б з и " сталася завдяки зусиллям продюсера і генерального директора студії "Династія" Андрія Толчанова. Нині, крім народного артиста України, художнього керівника ансамблю Євгена Коваленка, до його складу входять заслужені артисти України Микола Правдивий (соло-вокал, малі ударні), Петро Коваленко (вокал, кобза, сопілки), а також Валерій Павловський (вокал, цимбали, гітара, сопілки, клавішні), Володимир Солдатенко (бас-гітара), Олександр Муренко (ударні). Як і багато років тому, без перебільшення, нині вже легендарний ВІА " К о б з а " приваблює дбайливим ставленням до народних першоджерел, що дотепер живлять його творчість, майстерним виконанням (злагоджене вокальне повнозвуччя, вправна гра), видовищними програмами, стильним сценічним іміджем, мобільним оновленням репертуару, вірністю, як показує час, правильно обраним художнім п р и н ц и п а м збагачення національного естрадно-музичного мистецтва. Та, на жаль, час невблаганний, і незалежно від нашого бажання настане пора, коли від " К о б з и " залишиться тільки назва. А також записи, телефільми, кліпи та, ясна річ, спогади сучасників різних поколінь, їх представників змусив зустрітись, зокрема, з г а д а н и й на початку цих нотаток святковий концерт-звіт з п р о м о в и с т о ю назвою " К о б з а " збирає друзів". Ювілярів привітали народні артисти України Ніна Матвієнко, Мирослав Скорик, Микола М о з г о в и й , Тетяна Цимбал, Володимир Засухін, а також учасники "Кобзи" різних складів. Знаменно, що до кола друзів, радше завзятих шанувальників, приєдналися суто молодіжні попгрупи "Гайдамаки" і "Танок на майдані Конго (ТНМК)", які теж, але по-своєму, інтерпретують український фольклор. Саме він, зрештою, й зближує ці такі різні ансамблі. Отже, є гідна зміна... Юрій

ТОКАРЄВ 31


>

о

ЛАУРЕАТІВ СТАЛО БІЛЬШЕ Премія імені В.Косенка — чи не наймолодша серед музичних відзнак в Україні. Започаткували її Міністерство культури та мистецтв України та Національна Спілка композиторів України у 2001 році на честь видатного композитора Віктора Косенка. Першим лауреатом цієї високої нагороди став Валерій Подвала, а наступним — композитор, піаніст і викладач музичних дисциплін Геннадій Сасько. ЗАПОЧАТКОВАНО "НОВЕ ВИКОНАВСТВО" Дев'ять днів у Рівному тривав І Міжнародний фестиваль "Нове виконавство" за участю митців Литви, Росії, України. А втім, як засвідчив цей захід (найактивніші його ініціатори — диригент Петро Товстуха та координатор проекту Олена Михайлова), таку братність можна і надалі підтримувати і живити засобами культури. Адже організаторам пощастило залучити для виступів яскравих виконавців — Київський ансамбль традиційного співу під керуванням Євгена Єфремова, гурт фольклорної музики "Козаче коло" на чолі з Володимиром Скунцевим (Москва), піаніста Йожефа Єрміня (Львів), литовського диригента і композитора Шарунаса Накаса, чий творчий вечір став мало не центральною подією фестивалю. Крім них виконавську майстерність демонстрували скрипаль Сергій Охримчук, співачки Інна Галатенко, Наталя Половинка, лютніст Анатолій Шпаков, камерний оркестр Рівненської філармонії. Композиторську творчість було представлено музикою Вівальді, Моцарта,

32

Баха, Мессіана, Шнітке, Сильвестрова, а також молодих українських митців, зокрема, Алли Загайкевич, Олександра Грінберга, Вікторії Польової. "ЗОЛОТА КОРОНА" В Одесі пройшов П'ятий міжнародний фестиваль о п е р н о г о мистецтва. Він відкрився гала-концертом на Театральній площі міста, в якому виступили співаки з різних країн — Італії, Японії, Росії, Молдови, Німеччини, Польщі, Китаю, Румунії та України. До програми фестивалю було включено п'ять опер італійських композиторів (виконувалися мовою оригіналу): "Мадам Баттерфлай" Дж.Пуччіні, де в заголовній партії виступила японська співачка Манамі Хама, Пінкертона співав Павло Скаруба (Польща); "Тоска", в якій партію Скарпіо виконував соліст Марийського і Тель-Авівського театрів Віктор Чорноморцев, та солісти Одеської опери Людмила Ширіна (Тоска) і Анатолій Капустін (Каварадоссі); у "Севільському цирульнику" Дж.Россіні у партії Фігаро виступив соліст із Санкт-Петербурга Олександр Гергалов; заголовну партію в опері Дж.Верді "Ріголетто" проспівав соліст "Ла Скала" Мауріціо Августіні, заголовну партію в опері Г.Доніцетті "Лючія ді Ламмермур" виконала Олена Герман (Молдова), Едгара — соліст Національної опери України Ігор Борко. Один із засновників фестивалю директор і диригент Одеської опери Василь Василенко повідомив, що наступна "Золота корона" відбудеться у дні святкування 125-річчя Енріко Карузо; будуть запрошені кращі тенори світу.

АНСАМБЛЬ "БРАТИ" з Тульчина д о б р е відомий на Вінниччині. Керує ним заслужений артист України Станіслав Городинський. Жодна мистецька подія не відбувається без участі цього самобутнього колективу. Своє м и с т е ц т в о він радо д а р у є з е м л я к а м , за що вони шанують артистів і з н е т е р п і н н я м чекають нових зустрічей з ними. МУЗИКАНТМЕЦЕНАТ У Колонному залі ім. В.Лисенка з великою концертною програмою виступив а в с т р і й с ь к и й гітарист Л е о Вітошинський. Українець за походженням, він багато часу віддає розвитку та з м і ц н е н н ю австрійсько-українських зв'язків. За плідну громадськомузичну діяльність йому присвоєно почесне звання заслуженого артиста України. Свій досвід та майстерність Л .Вітошинський передає учням Вищого музичного коледжу у Відні та студентам Львівської музичної академії імені М.Лисенка. У його репертуарі багато творів сучасних українських композиторів, зокрема, "Гуцульська рапсодія" та "Шепіт хвиль" А.Андрюшко. П'ять років тому Лео Вітошинський започаткував свою премію в галузі музичного мистецтва, яку вже отримали композитори В.Ракочі, О.Козаренко, Л.Самодаєва, співак Р.Вітошинський, д и р е к т о р Львівської опери Т.Едер, а цього рок у — солістка Одеського театру опери та балету І.Красиліна.


Лауреати Міжнародного конкурсу піаністів % Щ "Горовицьдебют".


Журнал "Музика". - 2003. - № 1-2.  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you