Issuu on Google+

Культурний

тиждень

передплатний індекс 27865

№ 1 23-30 березня 2013

Дайджест: культурні події весни В Україні

У світі

21 березня, у четвер, відбудеться спектакль за романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» постановки МХТ імені Чехова режисера Яноша Саса.

З 20 березня до 6 квітня в Ризі проходить музичний фестиваль Windstream. Його ініціатор - професійний духовий оркестр «Рига», який вже четвертий рік поспіль зустрічає весну серією концертів.

30 березня, у суботу, о 19:00 у клубі Stereo Plaza відбудеться концерт українського гурту «Бумбокс», присвячений виходу вінілової платівки «Срібний вік».

23 березня, у суботу, до столиці Хорватії Паризький музей привезе 56 картин і скульптур, створених найвідомішим майстром 20-го століття, основоположником кубізму Пікассо. Відкриття відбудеться в загребському музеї Klovićevi Dvori.

2 квітня, у вівторок, стартує фестиваль «Французька весна». Цього року він розпочнеться в ботанічному саду імені Гришка. Фестиваль, на якому традиційно показують новинки французького театру, кіно, музики та літератури, десятий раз пройде в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі та Харкові.

З 26 січня по 14 квітня в Лондоні пройде перша портретна ретроспектива Едурда Мане - Королівська Академія мистецтв, яка зібрала портрети із Європи, Азії та Америки. На виставці будуть представлені 50 картин художника.

5 квітня, у п’ятницю, відкриється виставка Іоанна Георга Пінзеля – з Лувру у Мистецький Арсенал. Наймасштабніша виставка робіт уславленого скульптора, зібрана із різних музеїв України, матиме назву «Код Пінзеля».

З 2 березня до 6 липня у паризькому Hotel de Ville проходить виставка The Swarovski Paris Haute Couture Exhibition, до якої увійшли сто робіт будинків моди: Christian Dior, Yves Saint Laurent і Lanvin.

З 24 травня до 1 червня у Мистецькому Арсеналі пройде ІІІ Міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал", який порадує читачів сузір’ям українських і світових літераторів та насиченою програмою подій.

З 23 березня до 28 липня лондонський музей Вікторії і Альберта перетвориться на храм Девіда Боуї. На ретроспективній виставці «David Bowie Is» продемонструють унікальний архів рукописів, аудіо- та відеозаписів, музичних інструментів і обкладинок альбомів героя світу музики 70-х.

Читайте в цьому номері: * Особистості *

Микола Гоголь

Він залишався нерозгаданим за життя і став ще більшою загадкою після смерті. Докладніше на с. 2

* Літературно *

Фреш

Відкривайте для себе молодих українських авторів та знайомтеся з їхніми творами разом із нами на с. 6

*

Місто

*

Чернівці

Перлина Буковини, або місто різнобарвних будинків. Про найкрасивіший університет Європи та інші чернівецькі принади на с. 8


2

Культурний тиждень

* Особистості *

№ 1 ○ 23-30 березня

Микола Гоголь: вкрадене ребро, пристрасть до макаронів і життя після смерті

В

ін залишався нерозгаданим за життя і став ще більшою загадкою після смерті.

Багато хто досі сперечається, чи не захоронили славетного прозаїка живцем. Некрасивого й неохайного – його не помічали і проходили повз, а сучасники називали жадним, брехливим і готовим на все заради слави. Він ніколи не був одруженим і не мав дітей, зате з усією силою налягав на макарони і солодощі. Сором’язливий і непривітний – він ховався в кутку класу і ні з ким не розмовляв. Але за його «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» та багато інших безсмертних творів ми повинні пробачити його гріхи, адже кожен геній має свої дивацтва.

Як великий письменник боявся людей Про неохайність Гоголя ходили легенди. Мовляв, він ходив у брудній білизні і одязі. Він рідко коли вмивався зранку і завжди ходив з давно не розчесаним брудним волоссям. Викладачі ніколи не подавали йому руку, а товариші обходили десятою дорогою. А про те, щоб позичити у молодого Гоголя

А коли до нього приходили гості, міг легко втекти через вікно. І ніхто не міг подумати, дивлячись на невродливого брудного юнака, що саме він колись прославить їхню батьківщину.

Рай на землі або життя в Італії Багато хто, читаючи твори Гоголя, уявляє собі письменника таємничою і примарною людиною або нелюдом. Але життя Гоголя було повне щасливих моментів. Приїхавши в Італію, він знайшов свій особистий рай. Чудове повітря, прекрасні італійські пейзажі зігрівали і живили його душу. Сам імператор присилав йому гроші, а коли засоби вичерпались, письменника підтримували друзі. Близько десяти років Гоголь прожив на вулиці Щасливій і саме таким словом можна охарактеризувати цей період його життя. Він обожнював макарони – готував сам і ласував у ресторанах. Міг замовляти подвійні порції, а коли бачив когось знайомого, апетит пробуджувався і Гоголь, як ні в чому не бувало,

через брак коштів Гоголь залишає Італію.

Таємниця “Мертвих душ” На відпочинку в Італії Гоголь підхватив малярійну лихорадку. Він ослаб, а Петербурзька сирість не сприяла одужанню. Цілими днями -Гоголь стояв на колінах і молився, очікуючи смерті. Він міг намотувати тисячі кілометрів, не виходячи з дому, писав стоячи, а спав сидячи, причиною чого стала малярія. А 12 лютого 1852 року сталась загадкова подія. До третьої ночі Гоголь молився, а потім знайшов портфель, вийняв звідти якісь листки і кинув їх у вогонь, після чого сів і застогнав. Вважається, що саме тоді був спалений другий том «Мертвих душ», хоча потім дослідження показали, що рукопис цього твору був знайдений. Так відкривається ще одне питання – що спалив Гоголь і чому так страждав від цього?

“Заповідаю тіла мого не хоронити до тих пір, поки не з’являться явні ознаки розкладу” І тут з’являється найбільш таємнича легенда про Гоголя – його «смерть після смерті». Внаслідок хвороби у Гоголя часто зупинявся пульс і дихання. В XIX столітті впасти в летаргічний сон було дуже страшно – хворих часто примали за мертвих і хоронили живцем. Звідти й страх Гоголя і його дивний заповіт. Ще досі залишається невідомим, що стало причиною смерті письменника. За життя йому чого тільки не приписували – і шизофренію, і психоз. А дехто стверджував, що Гоголь просто втомився жити. Лікарі називали письменника абсолютно психічно здоровим і при ясному розумі, а інші подейкували, що настирлива думка про смерть до кінця життя перетворила Гоголя в божевільного.

Як Гоголя ділити будемо?

книгу, взагалі не могло бути й мови. Будучи відторгнутим людьми, він запевнив себе у своїй потворності й уникав нових знайомств і зустрічей.

замовляв ще. Життя текло безтурботно і Гоголь казав, що «немає нічого кращого, як померти в Римі». Але все хороше колись закінчується і

Але найдивніші події сталися після смерті прозаїка. Коли через 79 років після його смерті Свято-Данилівське кладовище мали закривати, останки Гоголя вирішили перехоронити. Свідками події було біля 30

людей. Але під пам’ятником могили не виявилось. Почали копати далі і коли труна булла знайдена і відкрита, присутні були вражені картиною – тіло лежало на боку, а черепа не було.Столиця здригнулась – Гоголя похоронили живцем. Але посмертна маска, на якій були явні ознаки розкладу, доказувала протилежне – Гоголь не перевертався в могилі. Куди ж пропав череп письменника? Як стало відомо згодом, багатий колекціонер антикваріату Бахрушин заплатив могильникам і дістав у свою колекцію голову славнозвісного письменника. Одна річ залишається невиясненою – після смерті Бахрушина череп Гоголя безслідно пропав. При відкритті гробу Гоголя мало не розібрали «на сувеніри». Лідін взяв кусок жилета Гоголя, Іванов – ребро письменника, а практичний Аракчєєв – чоботи. Але містичне почалось лише після приїзду додому. Задоволений Іванов зайшов у дім, намацав у кишені плаща ребро і, повісивши одяг в коридорі, гукнув гостям: «Зараз побачите, що у мене тут є!» А через хвилину, опустивши руку в карман, зрозумів, що ребра… немає! Погано довелось і Аракчєєву. Свій здобуток він поставив в кімнаті, в надії, що колись їх одягне. Але кожної ночі його навіду-

вав один сон – Гоголеві чоботи оживали і душили його. Лідін порадив тому похоронити чоботи за Гоголевою могилою. Аракчєєв так і зробив – і нічні кошмари його покинули. Лідін же потім гордовито заявляв, що кусочок жилета письменника вставив в окантоване залізом перше видання «Мертвих душ».

*** Здавалося б, усе розставлено на свої місця. Покійний Гоголь, правда ж таки – не в повному складі, вічним сном спить у могилі. Але легенди не покидають його. Все ж, я схиляюсь до думки, що геніальний творець помер таки власною смертю. А легенда про летаргічний сон виникла лише на основі Гоголівського страху бути похованим живцем. Так би мовити, великий прозаїк сам перетворив свою смерть в ходячу таємницю і дав родючий грунт для народження загадок. Але по сьогодні залишається багато питань – куди пропало ребро Гоголя з кармана літератора Іванова, куди зник череп після смерті колекціонера і чому радянська влада, яка булла непричетною до кражі голови письменника, приховала цей факт від громадськості?

Аліна Вірстюк


*

Особистості

*

№ 1 ○ 23-30 березня

Культурний тиждень

3

Євгеній Мамут. «Хижак» родом з України

Є

вгеній Мамут – відомий на весь світ кінотехнік, лауреат престижної премії Scientific and Technical Academy Award (науково-технічна нагорода американської кіноакадемії «Оскар»). Твор��ий шлях українця в Голівуді

Євгеній Мамут народився у місті Харків. Здобув освіту інженера-електрика, працював на студії ХПІ-фільм, а у 1978 році емігрував у США. На батьківщині Євген вважався «зрадником вітчизни», тому його ім’я вирізали навіть з аматорських фільмів. А от в Америці справи потихеньку налагоджувались, так, спочатку чоловікові довелося заробляти собі на хліб очищенням кіноплівок, але згодом йому доручили роль оператора, потім – кінотехніка. За три десятки років праці на кіностудії Євген створював спец ефекти для таких відомих картин

як «Брудні танці», «Матриця»,» Блакитна лагуна», «Куди приводять мрії», але заповітну статуетку отримав за винахід «еластик-ефекту», що був використаний у фільмі «Хижак». Цей небачений для тих часів ефект був досягнутий за допомогою 1200 смужок -«масок», які у відповідний момент перекривали кадр. У результаті, загальний план лишався без змін, а певний об’єкт в кадрі починав розтягуватися й зникати. Так американська студія «ХХ століття Фокс» отримала істоту, що наводила жах на глядачів, раптово щезаючи й з’являючись.

Щодо «Матриці», то це саме Євген винайшов той дивовижний спец ефект, що змушував героїв робити величезні граючі стрибки й «зависати» у повітрі. Це вдалося зробити завдяки комп’ютерним технологіям і 122 камерам, розташованим навколо об’єкта, що знімали його по черзі. Євген – один з п’яти українців, що спромоглися здобути «Оскар», і, хоча зараз він офіційно громадянин США, але про батьківщину не забув, у травні минулого року кіномеханік навідався у своє рідне місто. Анна Якутенко

* Цитата тижня * Бувають в житті такі моменти, коли найвищою чеснотою і найбільшим моральним вчинком є звільнити оточуючих від своєх присутності, такі речі розуміти треба. Сергій Жадан, “Депеш Мод”


4

Культурний тиждень

* Розмова *

№ 1 ○ 23-30 березня

Останній романтик Інтерв’ю з фотографом Олександром Хоменко

“Б

ільша частина нашого життя – це серія картинок. Вони пролітають повз нас, як міста по шосе. Але іноді момент приголомшує нас і ми розуміємо, що цей момент, кожна його частинка буде жити вічно.” Зберегти кожен момент не лише у пам’яті, а й на фотографії, передати справжні почутття закоханих сердець, закарбувати красу життя та кохання не тільки на фотопапері, а я на душах людей – саме такі цілі ставить перед собою молодий київський фотохудожник Олександр Хоменко. будьскажи -Саша, ласка, що привело тебе до фотографії? -Насправді почалось все з того моменту, коли я дізнався, що у однієї дівчини був фотоапарат і цікавість до фотографії. От я і вирішив, що освоєння фотокамери було би моїм першим кроком до неї і так я зміг би привернути до себе її увагу. -А для себе багато знімаєш? -Відверто кажучи, немало. На прогулянку чи відпочинок з друзями без фотокамери не виходимо. Навіть якщо є певна ідея, яку я хотів би реалізувати - спочатку з друзями перевіряємо її, а потім можна і більш художньо підійти. -Чому серед багатьох стилів ти вибрав саме жанровий портрет? -Люблю акцентувати увагу на очах, посмішці, волоссі, руках із додаванням пейзажності. Все це робить не просто приємну картинку, а й викликає в уяві багато приємних асоціацій. -Свою першу роботу пам'ятаєш? -Я пам'ятаю першу роботу, над якою я дуже довго працював. Я вловив момент, "історію", але з якістю не склалось. Якщо називати роботою ту, яку я показав ширшому колу, ніж друзі, - це фотографія випадкового дідуся в метро. А взагалі таких "перших робіт" можна згадувати дуже багато. -Як відносишся до критики і чи критикуєш сам? -До критики відношусь дуже позитивно, але вона має бути конструктивною. Мені не достатньо вказати лише на мінуси. Потрібно розказати, як уникнути того чи іншого огріху. Сам я намагаюсь не критикувати нікого. Я ще не досяг того рівня, коли можу критикувати і невідомо коли досягну, тому що кожного разу підіймаю планку вище. -Зараз у багатьох людей з’явилась манія підпису-

вати свої фотороботи. На твоїх же фото копірайти відсутні. Чим це можеш пояснити? -Копірайт - це більшою мірою реклама в даному випадку. Я не ставлю за мету себе рекламувати, згадуючи, чому я почав займатись фотографією. -Своїм роботам ти даєш назви пісень. Коли з’явилась така ідея і яку роль у твоєму житті відіграє музика? -Музичний супровід - куди ж без нього. Колись міг засинати з навушниками у вухах. Я думаю, у кожного, хто слухає пісню, в уяві постає якась картинка. Часто вже дивлячись на фото я міг слухати музику і підбирати назву. -Більшість твоїх робіт у квадратному кадруванні. Чому саме такий вибір? -Квадрат люблю за композиційну зручність і повноту. А ще, напевно, просто подобається і все.

-Були такі моменти, коли хотілось просто взяти тайм-аут? -Мабуть в кожного такі моменти були, тільки для когось вони були крапкою, а для когось - тимчасовими. І часом груба критика, якась неприязнь до мене таки змушували брати тайм-аут, але з тим, що я змінив своє ставлення до цього, змінилась і моя реакція. Більше причин

для цього не було і не потрібно. -На твоїх фотографіях люди і на даху 25-поверхівок і в легкому одягу на льоду. Скажи, під час таких зйомок за моделей не страшно? -В певній мірі страшно,але ж ніхто не знає, що на 25-му поверсі дівчина сидить не на самому краю, а взимку модель лежить не на самому льоду, та й не більше кількох секунд. Я не піду на те, щоб будь-якими методами реалізувати якусь ідею. Якщо я знаю, що це зашкодить моделі, значить ідея – недопрацьована. -Можеш пригадати найситуацію, безглуздішу яка трапилась з тобою під час зйомок? -Найбезглуздішу, мабуть, тяжкувато згадати. Нещодавно проводив весільну зйомку, однією з ідей якої був символічний обмін обручками на природі. Вийшовши із РАГСу, молодята відкоркували пляшку шампанського, розлили по бокалам і випили. Тут до нареченого причепилась оса. Він почав відмахуватись і та його вжалила прямо в той палець, де була обручка. В результаті палець напух так, що обручку вони до вечора не могли зняти. Таких ситуацій завжди вистачає – без них би було нецікаво. моделей -Змушуєш грати в кадрі чи надаєш перевагу живим фотографіям і справжнім почуттям? -Люблю живі кадри. Звісно, що без гри не обходиться, але вона не розповсюджується до такої міри, що «нехай все замре, бо я фотографую». -Тобі довелось фотографувати багато людей. В кожного свої почуття, переживання чи страхи. Як знаходиш підхід до моделей? -Дивлячись про що йде мова. Що стосується весільних фото чи лав-сторі - там трішки тяжче, тому що бувають різні випадки і за

віком, і за характером, і за бажаннями. Але достатньо просто послухати людей, щоб побачити, на що вони готові і що хочуть бачити в результаті. А при монопортретній зйомці достатньо продумати та обговорити все, а в роботі забудуться усі супроводжуючі нюанси. -Що має бути на фотографії, щоб закохатись у неї з першого погляду? -Мабуть, сюжет - це найперше, що має бути обов'язково продуманим. Моделі це вже питання другого плану, хоча в усьому має бути гармонія. Мені подобається, коли в фотографії гра кольору, світла і тіні, екстер'єру та настрою сюжету зливається в одну картинку, яку хочеться неодноразово переглядати. -Багато кому довелось мати справу із «проблемними» клієнтами. В кожного свої «фішки» і методи «виведення» фотографа. Тобі з такими доводилось працювати? -Звичайно не без цього! Були, і не раз. Просто потрібно з усіма знаходити спільну мову, а її знайти можливо, якщо вже ви разом вирішили щось зробити. . Нехай це буде довше чи виснажливіше, але, "набивши руку" на кількох випадках, вже легше довести свою точку зору або врахувати чужу. -Буває з тобою таке, що в один момент в голову «стукне» якась божевільна ідея і бажання втілити її в життя не дає спати по ночам? -Так, буває. Часом доходить навіть до того, що я просто

прокидаюсь, беру олівець, аркуш паперу і вимальовую композиційно, як все має бути, обдумую час і місце для кращої зйомки. А потім, в кінці кінців, весь день проводиш в процесі реалізації завийшло аби думки, якнайкраще! Але це цікаво придумати щось непросте, а потім все-таки втілити ідею в життя. -Шум вітру, легкий аромат парфуму, солодкий смак поцілунку – як думаєш, усе це залишається на готовому фото? -Глянувши на фото маєш відчути всю атмосферу. І кожен, переглядаючи одну і ту ж роботу, побачить щось своє. Це дуже добре, коли почуття на фото оживають, коли з фотографій на тебе дивляться не просто пластмасові обличчя, коли щира усмішка оживає, глибокі очі так і заманюють потонути в них, а теплі обійми зі сфотографованих перетворюються на справжні. Коли дивишся на роботи цього талановитого фотохудожника, мимоволі починаєш вірити в те кохання, що бачиш у фільмах. І кожна фотографія – це окремий хеппі енд, а далі – титри, і «жили вони довго і щасливо». Напевно, щоб створювати такі роботи, треба вміти любити по-справжньому і бути, не побоюсь цього слова, останнім романтиком. Аліна Вірстюк


*

Хроніка подій

*

№ 1 ○ 23-30 березня

"Якби навіть Шевченку дали премію, то запитали б: "За що?" - Вергеліс

М ніша.

истецький оглядач пояснив, чому цьогорічна Шевченківська премія найоб'єктив-

"Я оцінюю цю премію, як спробу чесності і об'єктивності в сенсі проходження процедури відбору, тому що є певна етапність голосувань член��в комітету. Є два етапи голосування і враховуючи ту кількість голосів, які набрали конкретні митці, ми й вирішили зупинитися й не займатися підтасовуванням, голосувати 55 раз, щоб витягнути когось. Мені приємно за Дмитра, бо я за нього вболівав, - сказав Олег Вергеліс. - Як не дивно, кожного разу премія викликає певне емоційне збудження. І поет, і художник заслужили свою премію не за вислугу літ. Мені дуже шкода, що не пройшли люди більш модерні — такі як Москалець. От в минулому році дісталося поету Мідянці, який є повним контрастом Горлачу — Мідянка поет автентичний, діалектичний, образний, тому виходячи з того, що один рік дали такому майстру вишуканої модерної діалектичної мови. А Горлач поет більш традиційного напряму — хіба це має бути при-

водом до лайки? Навпаки, це привід, щоб говорити: є різні напрями, а він людина талановита. Знаєте, якби навіть Шевченку дали цю премію, аби він воскрес, сказали б: та шо це він написав? Шо це він під владу кує? - з усмішкою сказав мистецький оглядач. На його переконання, якби сучасні письменники, зокрема Оксана Забужко, Юрій Андрухович презентували себе на премію, мали б великі шанси отримати нагороду. "Це залежить виключно від них. Але ж вони ці кроки не зробили самі. У них не було бажання висунути свої твори на премію. Чому вони так зробили? Це їхні особисті проблеми. Але вони люди публічні, їх не можна зупинити. Вони завжди активно пишуть. Якби вони подали себе на премію, пройшли б 100 відсотків. Я сам голосував би. Але в них цьому плані є певна гра — вони такий образ створюють, ніби понад або збоку державних нагород".

Марія Вівдич

Культурний тиждень

5

Ось такая Масляна

Н

а величезній території Національного комплексу «Експоцентр України» (у народі ВДНГ) 16 та 17 березня проводилась масове народне гуляння проводів зими та зустрічі весни.

Одна з наймолодших станцій Київського метрополітену «Виставковий центр», мабуть, ще ніколи не була такою повнолюдною. Від натовпу аж в очах рябіло. Усі небайдужі кияни та гості столиці «підтягувались» до місця всенародного гуляння. Масляна, вона ж Колодій, Масниці – хоч і не православне свято (має язичницьке коріння), однак широко шанується і весело святкується в Україні. Наша ж Масляна була позначена справжнім протистоянням двох пір року. Хурделиця упереміш із сонячним промінням, лютий мороз та щирі посмішки глядачів. Хто отримає перемогу? Прочекавши півгодини біля входу на територію, весела юрба ринула хто куди. Хлопчаки побігли за дозою адреналіну – спуститись з п’ятнадцятиметрової гірки, юні модниці із захватом в очах та проханнями «Тату, купи!» розглядали коштовні каміння та прикраси на ярмарці. А там було де душі розігнатись! Все, що забажаєш – від книг, вишиванок, рушників та старовинних обере-

Стартував 32-й Ukrainian Fashion Week

гів аж до традиційного частування у вигляді чаю, глінтвейну, шашликів, смаженої картоплі. Звичайно ж, куди в таке свято без найголовнішої страви – млинчиків. Їх тут було чимало. Охопило враження, ніби маленька частина Києва перенеслася на кілька століть тому. Повсюди стояли плетені коні-статуї зі справжньої соломи (фотографуйся на пам’ять), навіть звичні білі колони експоцентру перевдягнулись у шатри з мішковини. Люд розважали веселі «сонечка» - прибрані парубки та дівчата, які за просто так водили хороводи, співали пісень, дарували позитив на гарний настрій. І от, коли публіка вже зачекалася початку дійства, на одну зі сцен вийшов ведучий свята Дмитро Танкович. Публіка відразу оживилась, побачивши такі знайомі обличчя улюблених зірок проектів каналу СТБ: Віктора Романченка, Аїди Ніколайчук, Влада Курасова, Юлії Кувшинової та Людмили Борисюк. Натовп глядачів постійно жартував, мовляв, провалить сцену, на якій стоїть. Так уже весело було

слухати, підспівувати та підтанцьовувати! Із кулінарами-аматорами спеціальний гість свята, відомий шеф-повар, суддя шоу «МастерШеф» та ведучий «Кулінарної династії» Ектор Хіменес-Браво щедро поділився своїми секретами та унікальними рецептами млинчиків. Ніколи б не могла подумати, що начинка буває такою різноманітною! Ось що думає про саме свято пан Ектор: «Разом з СТБ ми створюємо традицію сімейного святкування фестивалю «Нова Масляна»!. Сподіваюсь, із року в рік люди приїздитимуть до Києва, щоб у колі сім’ї на яскравому, веселому, смачному кулінарному святі проводити зиму. Ми продумали масштабну розважальну програму. Мені дуже цікаво побачити реакцію людей на незвичайні млинці за формою, смаком та начинкою, які ми для них приготували! Гості ситі, а головне – веселі та задоволені. Зимі урочисто сказали «До зустрічі!», весну ж зустріли теплими обіймами.

Наталя Зміюк

Щоденники Олександра Довженка розсекречено

(Тиждень української моди)

У

Києві 6 березня стартував 32-й Ukrainian Fashion Week. Відкрила перший день показів український дизайнер Лілія Пустовіт. Головним майданчиком показів став Мистецький Арсенал. Колекція POUSTOVIT сезону осіньзима 2013 виконана в стриманих відтінках синього, зеленого і червоного, благородного сірого. Принти – поєднання гороху і сітки. Силуети, характерні для кінця 60-х і початку 70-х рр. минулого століття. Матеріали: шовк, кашемір і джерсі. Взуття було створено у співпраці з брендом Braska. На запитання журналістів, чому все взуття на низькій платформі, Лілія Пустовіт відповіла: «Це вже стало фірмовою фішкою бренду». Як розповіла дизайнер на пресконференції після показу, на створення колекції її надихнула поїздка у Тбілісі, де їй пощастило стати гостею домашнього музичного вечора за участю нащадків знаменитих творчих прізвищ і наповненого романсами і джазовими імпровізаціями.

Що стосується продажів колекцій, то Пустовіт відповіла, що з цим у неї "стабільно і все добре". "І я рада, тому що, коли все добре з продажами, то ми можемо сконцентруватися на тому, що робимо, знаючи, що колекція десь там продається ...",- сказала дизайнер. За шість днів свої колекції осіньзима 2013/14 представить 51 український дизайнер. На третій день Ukrainian Fashion Week, 8 березня, в Мистецькому арсеналі модою правил чорний колір. Крім молодих дизайнерів, в цей день свої колекції сезону осінь-зима 2013/14 представили такі відомі бренди, як DOMANOFF, Ksenia KIREEVA, Olena DATS ', kamenskakononova, LITKOVSKAYA і ANDRE TAN.

Наталія Березій

28

лютого 2013 року в Києві відбулася презентація раніше засекречених щоденників письменника і кінорежисера Олександра Довженка.

Збірка "Щоденникові записи" Олександра Довженка є першою повною науковою публікацією щоденникових записів письменника за період з 1939 по 1956 роки. До недавнього часу щоденники знаходилися на закритому зберіганні у фондах російських архівів. Цього вимагав заповіт вдови митця Юлії Солнцевої. Але термін закритого зберігання заповітів збіг у квітні 2010р. Над створенням «Щоденникових записів» Довженка українська та російська команди працювали 5 років. Як результат – на сторінках книги можна віднайти не лише події з особистого життя митця, але і відображення ним різноманітних історичних подій, серед яких: приєднання Західної України до СРСР, початок війни, відступ армії та окупація України німецькими військами, визволення

України (зокрема Харкова та Києва), післявоєнні роки, а також смерть Сталіна і зміни у житті країни. «Ми показали його у цих «Щоденниках» в роздумах, пошуках, у філософії, що ж таке життя, де воно правильне, а де – ні, а де, можливо, фальшиве. Це робота двох держав над можливістю показати нашим громадянам, яких людей земля народжує і що серед нас вони є», – розповіла голова української Державної служби архівів Ольга Гінзбург. Директор видавництва «Фоліо», яке надрукувало книгу, зауважує, що «Щоденники» є лише основою для подальших досліджень життя митця. Тож ймовірно, що за 2-3 роки, світ може побачити продовження книги: з доповненнями та новими документами.

Ольга Броскова


6

Культурний тиждень

* Літературно *

№ 1 ○ 23-30 березня

Фреш:

молоді українські автори Щастя в кредит

Ти кажеш, щастя в дрібницях? Нещастя теж. І коли ти нещасливий, в кожній деталі ти бачиш те, що заважає відчути щастя. Кажеш, забудеш? Але забути не означає пробачити. Щастя – найнестійкіше поняття. В один момент воно виникає несподівано, а потім раз – і немає. І ти ходиш, шукаєш в маленьких речах чогось, від чого тобі стане легше. Коли ти щасливий – ти просто щасливий, і все. Коли ти нещасний, ти нещасний вдвічі більше. Просто ти так звик, що тобі легко, просто, що сприймаєш це як належне. А потім раз – і всього цього немає. А знаєш, як важко падати, коли так високо злетів? Знаєш, як важко забувати те, що робило тебе щасливим? Але доводиться, бо якщо раз зробили погано, де гарантія, що не зроблять вдруге? Ти готовий закластися, що твоє щастя не зникне так само моментально, як і з’явилось? Це не стан, це відчуття. Це не як любов, дружба і навіть не стійкий багатоповерховий будинок. Воно як холод, дощ, тремтіння чи спалах сонця. В один момент тобі холодно, потім стає тепліше, і ти ніколи не знаєш, як раптово зможе закінчитись злива і вигляне сонце. Щастя не можна вмістити в поняття «завжди». Нічого не триває завжди. Я б хотіла позичити в когось щастя. Сказати: «Дякую, друже. Я завтра поверну назад», а самій втекти подалі і ніколи не ��овертатись, бути завжди щасливою. Не думати про те, що я винна комусь щастя. Ціле щастя, уявляєте! Іноді здається, що я взяла його в кредит. Я знаю, воно моє, я плачу за нього, але воно ще не повністю у мене. Знаю, колись воно таки стане моїм, а зараз треба викуповувати його, розплачуватись за нього щомісяця, щодня, щогодини. Я втомлююсь платити за річ, яка не моя. Ще не моя. Погано розуміти, що кредит цей ти взяв на все життя. Ще гірше – не знати, коли твоє суб’єктивне відчуття щастя зникне. Не знати, коли тебе зрадять, залишать, проміняють, зроблять боляче. Ти можеш звикнути тільки до щастя. Мабуть тому сприймаєш його як звичайний стан. Може тому так боляче отримувати удари, коли деякі речі, вчинки, слова виїдають не нутрощі, а душу. Потріпане серце не так сприймає щастя. Тоді воно в сотні разів дорожче, цінніше. Бо за нього заплатили сповна. А я не хочу платити. Не хочу шукати продавця, який запропонує вигіднішу ціну. Хіба ти не хочеш бути просто щасливим? Не почуватись, а бути. Сьогодні на вулиці лютий мороз. Завтра буде відлига. Щойно ти був не

щасливим. Згодом відчуєш приплив щастя. Наше суб’єктивне відчуття щастя виникає раптово, з дрібниць, із нічого, щоб не дозволити втопитись у постійному стані нещасливого. Щастя не приходить просто так. Воно стукає у твої двері, як гість. І ти обережно підходиш до дверей, запитуєш: «Хто там?» І заходить воно теж як гість. Ти кажеш: «Почувайся, як вдома!» Але в чужому домі гість завжди чужий! І ти навіть не замикаєш двері, бо знаєш, що, як будь-який гість, щастя теж колись піде, і йому буде байдуже на твої зачинені двері. А як іноді хочеться зробити скріншоти життя, тих найщасливіших моментів, додати туди хороших спогадів, приємних згадок, зробити з усього цього фільм, де ти будеш головним героєм, і все життя не покидати його! Щастя приходить моментами, щоб ми могли забути, які насправді нещасливі. Воно побуде поруч і піде. Бо хорошого не буває багато, і до хорошого не треба звикати. І в найгірші моменти, коли біль паралізує, ти кожною клітиною своєї душі шукаєш щастя. Ти шукаєш його в усмішці перехожого, в дитячих голосах, у ввічливих словах касира в супермаркеті. Ти йдеш вулицями, намагаючись знайти бодай когось щасливого, щоб на секунду-дві втопитись у його щасті, вгамувати свій біль. І найчастіше щастя – це просто вміти забути про те, що ти нещасливий, не звикнути до болю, не розчаруватись у людях повністю. Сьогодні ти забудеш про те, що зробило тобі боляче вчора, що ранить завтра, що залишатиме шрами усе життя. Сьогодні ти усміхнешся так, наче сміятимешся завжди, хоч знаєш, що обманюєш самого себе. Сьогодні ти не заплачеш – залишиш трохи сліз на завтра. Сьогодні ти забудеш про все, так, наче тобі ніколи не робили боляче. Але забути не означає пробачити. І стоячи біля каси, гуляючи нічним містом, порожніми парками, галасливими вулицями, ти знову шукатимеш щастя в чужих очах. Сьогодні ти захочеш відчути себе щасливим. А платити? Ти не хочеш цього. Тобі ще й так довго розплачуватись. Ти взяв щастя в кредит. На усе життя.

Аліна Вірстюк

Із широко заплющеними очима Коли закриваєш очі, починаєш бачити більше. І з широко розплющеними очима та закритим на замок серцем ми ходимо, як сліпці. Ти любиш розглядати людей? А я люблю розглядати під мікроскопом їх душі. Останнім часом скельця мікроскопу викривились, і все, як у кривому дзеркалі, перевернулось з ніг на голову. Люди не такі, якими їх бачу я. І ти їх бачиш не такими. Ми занадто віримо першим враженням. І те, що відкрилось сьогодні одним, завтра стане докорінно іншим… Що ти скажеш про мене, коли вперше глянеш мені у вічі? Коли почуєш мій голос? Хіба глянувши в темну глибину очей, ти скажеш, як сильно я люблю море, щирість і альтернативний рок? Хіба за спокійним непорушним голосом ти побачиш те, що роз’їдає мене з середини і те, від чого я щасливіша усіх на світі? Ти відкриєш мене і закриєш, залишивши, як недочитану книгу. Залишиш, так і не набравшись сил, щоб перегорнути наступну сторінку. Тобі не сподобається вступ, ти кинеш на початку, так і не дізнавшись, що найцікавіше тебе чекатиме попереду. І я вже закрила для себе сотні людей: як недочитані книги, вони залишились позаду. Перші враження настільки сильні, що ти закриваєш очі на правду. Не шукаєш часу і можливості відкрити більше. Зніми з людини фантик і подивись в душу. Там все по-іншому. Королі виявляються нищими, за вечірніми сукнями – убоге ганчір’я, розкішні карети перетворюються в гарбузи. Гарне на вигляд яблуко всередині гниле, свіжий на перший погляд хліб – черствий. А люди, яким ми повірили з першого разу, згодом зрадили. Нудний початок в книзі переростає в цікавий сюжет. Людина, яку ти не полюбив після першої зустрічі, стає згодом твоїм кращим другом. Обманливі перші враження вбивають краще, що могло з нами статись. Перші неправдиві судження заплутують у лабіринті, з якого хочеш чим швидше вибратись, але не знаходиш виходу. Упередження і стереотипи стирають те, що уже вимальовувалось від самого початку. Ти стираєш людей із свого життя, наче олівець гумкою, бо перші враження «не ті». Ти не знайшов «чогось особливого», «фішки», він тобі «відразу не сподобався». Ти здаєшся спочатку, навіть не знаючи, що могло чекати на тебе попереду. Ти оцінив начинку, навіть не розгорнувши фантик. Сказав, що не хочеш спілкуватись, бо перше враження не було таким бурхливим, як ти очікував. Ти так довго йшов вперед, і зупинився, майже дійшовши до завітного повороту. Ти забрав людей зі свого життя, бо вони не виправдали твоїх надій, хоча ти їм так і не надав такого шансу. Хочеш не судити за першим враженням, а сам і далі оцінюєш начинку, не знявши фантика. Хочеш впустити людей у свою душу, а сам і далі викреслюєш їх із життя, мов у кросворді судоку. Ти хочеш побачити більше, але з відкритими очима і закритим серцем ти не бачиш нічого.

Аліна Вірстюк

Довго лежати на ліжку і говорити хочу, слова для поета,напевно,багацько значать кохатися - це як квіткового гостя почерк, а вірші - водою для їх пожиттєвої варти. Це лише так. на мить. але я повірю,що тільки лиш справжнє спроможне зростати в квіти, тіло моє застигає за осені стінами, прошу паперу тривкого для слово-кліток. Довго лежати і тішитись,мовчки боротись, не кожному вдасться у тиші слова розчути,говорити - це добре,та грушевого джему, хочеш? і погодитись мушу,бо квітень невідворотний.

Ірина Шостак

Дівчинко-пташко, еквелібристко пропаща, мініколібрі,лелекою стань для мене, крилами ми розпрощались,а ти зненацька ти не у вирій, а поверни до кленів. Стань хоч синицею,крихто,чи червоногрудим, тим,що все долі своєї ніяк не позбувся, засніжені клени візьмуть тебе в свої пальці, а я лиш, пташино, тихенько собі усміхнуся.

Ірина Шостак


*

Я так бачу

*

№ 1 ○ 23-30 березня

Культурний тиждень

Around the globe, або фото-подорож

Ц

ього тижня ми пропонуємо вам переглянути світлини Таїсії Куденко - киянки, студентки Інституту журналістики, яка не уявляє життя без подорожей та намагається не лише закарбувати яскраві спогади у своїй пам’яті, а й зафіксувати їх на фотографіях. Таїсія мріє про навколосвітню подорож, упродовж якої вона зможе зробити багато чудових знімків.

7


8

Культурний тиждень

* Місто *

№ 1 ○ 23-30 березня

Чернівці:

унікальність в розмаїтті

“Ч

ернівці — на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою — були таємною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень" — такі слова викарбувані поруч із входом в Інститут розвитку міста Чернівці, і саме вони якнайкраще відображають душу цього міста: європейську, самобутню, культурну.

Приїхавши до колишньої частини Австро-Угорщини і нинішньої перлини української Буковини, у першу чергу звертаєш увагу на розмаїття кольорів, яке з усіх боків тебе оточує. Кожна будівля — неважливо, чи це споруда адміністративного характеру, чи релігійного, чи просто чиясь оселя — приваблює своєю барвистістю. У Чернівцях можна натрапити на зелений театр, яскраво-рожевий собор або ж звичайне подвір'я, де гармонійно поєднуються усі кольори веселки. Буквально через кілька годин прогулянок цими чарівними, немов у казці, вулицями помічаєш, що просто не можеш усміхатися. Побувати в місті, не відвідавши його найважливої пам'ятки, просто не можна. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича відомий не лише якісною освітою, а й багатою історією своїх центральних корпусів. Побудовані у другій половині ХІХ століття чеським архітектором Йозефом Главкою, вони спершу слугу-

вали Резиденцією православних мирополитів Буковини і Далмації. На купол церкви — частини архітектурного ансамблю — неможливо дивитися, не затамувавши подих; хочеться просто стояти під ним і отримувати естетичну насолоду. Також вражають своєю ошатністю та красою оздоблення Мармурова та Червона зали, розташовані всередині головного корпусу, а також студентський парк на території університету. Подейкують, раніше тут можна було побачити оленів, а у фонтанах та штучних мініставках плавали незвичайні риби. Наразі, навіть незважаючи на відсутність таких див, парк є чудовим місцем для відпочинку студентів та викладачів ЧНУ. У 2011 році архітектурний ансамбль цього закладу був включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Більш того, університет було визнано найкрасивішим у Європі та одним із найгарніших у світі. Чи це не привід нам, українцям, пишатися нашими Чернівцями, як ан-

глійці своїми Оксфордом і Кембріджем? Щодо інших принад, якими Черновіц (Czernowitz — нім. назва міста — ред.) може зачарувати туристів, так це, безумовно, різноманітні православні собори та католицьких костели, театр ім. Ольги Кобилянської, однойменна пішохідна вулиця, Соборна, Театральна, Центральна площі тощо. Про ці місця можна прочитати в будь-якому путівнику, а от відчути атмосферу по-справжньому ви зможете лише за власним бажанням. Задля цього хотілося б дати тим, хто збирається відвідати Чернівці, декілька порад із власного досвіду з позиції людини, яка за три дні встигла закохатися в це місто. Якщо ви як слід пізнаєте Чернівці, то просто не зможете в нього не закохатися. Це місто найкрасивішого вишу Європи, місто, де птахи черкають береги неба з якоюсь буковинською чарівністю, місто, де кожна будівля — справді самобутня. Куденко Таїсія

Поради для тих, хто хоче відчути атмосферу Чернівців 1) Подорожуйте пішки! Насолоджуйтеся чудовою архітектурою та звертайте увагу на абсолютно унікальні двері та вікна: таку красу в столиці мало де побачиш. 2) Почніть свою подорож із Центральної площі. Звідси можна роздивитися ратушу, пам'ятник Тарасу Шевченку, а також легко потрапити на вулицю Ольги Кобилянської, або ж, наприклад, зазирнути до художнього музею. 3) Соборну площу ви легко впізнаєте завдяки вже згаданій вище споруді яскраво-рожевого кольору — це кафедральний собор Святого Духа. 4) На вулиці Ольги Кобилянскої витратьте кілька хвилин на те, щоб просто посидіти на лавці: поспостерігайте за буковинцями, послухайте чудову музику, що лунає з розташованої неподалік музичної школи, розляньте старі балкони, брами. 5) Пийте віденську каву, вона тут неперевершена, і їжте різні смаколики: у Чернівцях можна скушувати однаково смачні українські вареники та млинці і австрійські торти й тістечка. Редколегія: Таїсія Куденко, Анастасія Пінчук Над номером працювали: Анастасія Пінчук, Таїсія Куденко, Аліна Вірстюк, Анна Якутенко, Ірина Шостак, Наталя Зміюк, Ольга Броскова, Наталія Березій, Марія Вівдич Телефони для довідок: 093 161 01 014; 066 396 10 88

Культурний тиждень

передплатний індекс 27865


Культурний тиждень