Page 1


Сержик, це книжка - мій подарунок тобі. Немов і своїми руками, наче і те що ти любиш. Насолоджуйся, паперова книга завжди краще електронної=) Я не вмію вітати дорогих мені людей, а ти,навіть за тий невеликий час, що ми знайомі, встиг стати частиною кожного мого дня. І це надзвичайно. І чим довше це триватиме, тим краще. Залишайся таким самим «занадто милим», теплим і уютним. Мішка=) Фор ю, бейби. Для єдиного екземпляра - єдиний екземпляр. п.с. Навіть у мене такого немає...=)

Типу як у Львові, пам*ятаєш? =) Чудове місто, де ми познайомились. І дякую йому за це.


ст.1

Через грязное стекло, с подтеками и размокшей рамой я смотрела на мир, в котором падает снег. Падает на грешные головы рядовых граждан, которые спешат по своим будничным, пустым делам. Спешат и не замечают меня, сидящую по ту сторону стекла. Забавные люди, бегут и забывают смотреть на небо. А если бы я могла как они, бегать, я никогда – никогда не забывала бы про небо. И никогда – никогда не смотрела бы себе под ноги. Я бы летала. А я может и буду скоро действительно летать, там, в небе. Очень, очень далеко от вас, люди. Даже лучшие из вас не знаю что со мной и почему моя душа вянет, руки холодеют, а сердце с каждым днем все неспокойней. Зато, возможно, я скоро попаду на небо. А хотя… Если бы не этот недуг, я бы сейчас танцевала со снежинками там, за окном, я бы громко смеялась на улице и заглядывала людям в глаза. Я бы грела руки о щеки, рисовала картины, большие такие. Метр на метр. Но я только тихо кашляю, и смотрю сквозь стекло на людей, которые все бегут мимо, замечая только слякоть под ногами, и не замечая невест - снежинок, которые кружат в своем последнем танце. Люди, зачем вы существуете, если не живете?

ст.2

Здається ти лише вчора спробував. Почав легенько. Низькоградусна проза, що швидко вивітрювалась. Потім легка, але вже терпкіша поезія. Вона затуманювала мозок і збивала з життя пилюку, та лиш на короткий проміжок часу. Далі – більше. Тобі були потрібні настояні роками поеми, та високо градусні романи. А потім і цього стало мало. І ти вирішив створити власне Слово. Ти довго підбирав звуки, настоював сенс, додав краплину сарказму, та розвів емоцією вищого ґатунку. Ти створив найміцніший у світі алкоголь\наркотик – власний твір. І тепер він теплом розливається по твоїм жилам. Тепер ти,такий як і ми – словесний залежний.


ст.3

А тебе коли не будь нудило від … страху? було таке, що за одну мить, ти втрачав все, що мав. Перетворюючись лише у один великий Біль. Це так, ніби 40 років проживши у темряві ти виходиш сонячного сніжного дня на вулицю. Тебе сліпить твій страх. Ти не пам*ятаєш, що ти робив секунду назад. Ти напружуєш усі сили,аби втримати щось нематеріальне. Вдихаєш, і молишся, що б цей подих був не останнім. Ти коли не будь відчував таке? Якщо ні, ти не знаєш страху. Коли вже все ніби і минулось, а ти стоїш, і дивишся в одну точку, і тебе починає лихоманити, крутиться голова і нудить. нудить від страху,що щойно уважно заглянув тобі в душу. І ти не бачиш нічого іншого крім його уважних,великих, чорних очей. Таке буває, коли ти просинаєшся о другій ночі і розумієш – ти не забудеш цього ніколи. Але краще просто – не знай.

ст.4

Я хочу кохати тебе. у темній кімнаті,де стукіт мого серця заглушить розриваюча музика твого тіла. І я буду кохати тебе. Всього,від краю до краю. А потім… а потім я розкажу тобі секрет. Я розкажу тобі кого кохала минулого тижня \ місяця \ життя. Тобі сподобається. Тобі повинно подобатись все те, що я тобі говоритиму! Якщо ні – я кохатиму тебе ще дужче! Я виїм тобі печінку своєю любов’ю, тобі забракне повітря, я відкушу тобі пальці, я поїтиму тебе власної слиною. А тобі все це подобатиметься. У перервах, я розповідатиму як кохала своїх подруг та твоїх друзів. о так, я розповім тобі це. Нехай половина з того буде чиста моя фантазія, але я кохатиму тебе так, що б тобі було все одно. тобі буде подобатись. Ти задихнешся, але попросиш ще…


ст.5

Ідеальний момент Ми сиділи на склі і говорили про вічне. Ми сиділи на бетоні і сперечались про кохання. Ми сиділи на землі і не могли відірватись один від одного. Ми говорили, ми мовчали, ми чули, ми відчували. Відчували його. Цей світ. Світ, що давив на нас. На тебе і на мене. Ми бачили його, ми говорили з ним. Сиділи на краю прірви одні. Навколо всесвіт і ми. Ми і слова. Слова і емоції. Жодної фальші,жодного зайвого звука з твоїх вуст. Лише перебір досконалих акордів з під твоїх ідеальних пальців. Дощ найніжніших звуків у моїй голові. Найкраще , що я чула, я слухала зараз. Вірші, занадто дорослі для тебе, виходили з твоєї свідомості. Ти сидів поряд зі мною і був десь там, далі ніж у всесвіті. Я протягувала до тебе руки і ніяк немогла доторкнутись до твоєї душі. Моя загадка без відповіді.

ст.6

Я читаю про тебя. Ты читаешь про меня. Только мы это не знаем что друг про друга читаем. Ты мне снишься каждые 5 минут. Каждую ночь. Каждую жизнь. А я тебе нет. Тебе ничего не сниться. Зато тебе известны мои сны. И смеешься..ну и смейся, смейся! Зато тебе известно как я тебя помню...может догадываешся как ты мне нужен. Очень нужен. Очень помню. Теплые губы- помню. Руки- бьют током - помню. Спросишь- откуда? Да ..да!!Чёртовы сны. В них такие горячие губы. В них такие..


ст.7 Після сексу ми зазвичай слухали щось з перших альбомів Земфіри чи Мумі Троль. Бувало і таке що твій настрій закидав тебе аж до зовсім вже олдскульний бітлів, але це бувало рідко. Мені було взагалі все одно на будь які сторонні шуми окрім твого голосу. А ти знав це і вмикав все, що тобі хотілось, згідно твого ідеального смаку. Ти натискав кнопку стереосистеми, потім повертався до мене,обіймав і брав за руку. І мовчав. Або запалював сигарету. Просто ти постійно кидав палити. Тримався по 2 – 3 місяці, і знову зривався. За весь час, що я знаю тебе, це єдиний твій недолік. Єдина твоя слабкість – тютюновий дим. Якщо ти закурював, дим одразу намагався заплутатись якнайдужче у твоє волосся. Клята напівпрозора зміюка знала, як я його люблю і ніби постійно нагадувала – дивись він любить мене сильніше за тебе. \ здається це кохання доходить до абсурду. Ревнощі до диму – не остання стадія,ні?\ Коли ти в черговий раз кидав, і в домі не було жодного сліду тютюну , ти робив музику гучніше і міцніше притискав мене о себе. \ тоді я була щаслива \ Інколи ти дивися на мене так, ніби бачив десь далі,під шкіру. Ніби бачив серце,легені,нирки,все. Бачив як кров спішить по венам і капілярам,а найголовніше бачив моє кохання. Твої очі грілись у світлі його тепла, ти напивався його енергією. Я люблю щось тобі віддавати. Спочатку я

ст.8 віддала тобі свою посмішку. Пізніше серце, тіло і ось,нарешті я можу годувати тебе своєю енергією. Тобі все мало, але я старатимусь. Я відкрию у собі всі сили цього життя,цієї землі і віддам тобі все. Одного разу мені наснився сон, що ти обійняв мене,запалив сигарету… і чим більше ти видихав дим, тим розпливчастіше ставали твої обриси. Тим не ясніше ти ставав, тим далі від мене. І здавалось що разом з собою ти забирав моє тепло. Тебе ставало менше, і моє тіло стрімко хололо. Коли я розповіла тобі про цей сон ти лише засміявся. Ну звичайно. Я ще наївна дитина, а ти дорослий і розумний. Але одне я прошу тебе – не покидай мене. Адже ти – моє тепло.

*здається все таки присвячується*


ст.9

Спали собі губи лимонним соком,за те,що цілуєш не мене. Спали собі очі яскравим сонцем,за те, що дивишся у бік. Спали собі горло міцним алкоголем, за пусті слова,що я чую щодня. Спали собі руки,що торкались мене, спали собі ноги, що бігли до мене. Лише серце залиш. Воно не винне. воно не знало, що ти брешеш. воно взагалі нічого не відчувало. То було мозкове кохання. Кохання,коли за кожен поцілунок підраховуєш прибуток в міжнародній валюті, додаючи цифри із швидкістю машини. Ти думаєш я не відчувала? Ти думаєш був такий перший? Наївний ти не-мій-хлопчик. Я досі пам*ятаю як в тебе сяяли очі, коли я згадувала що до мене зайдуть подруги. Ти був ніби живий манекен. Ти обожнював бути у світлі захоплених очей, гріючи свою красу під світлом софітів. Маленький фарфоровий хлопчик, витончений та дорогий,ти думаєш я не розіб*ю тебе?

ст.10

Що буде, якщо ти зможеш? Якщо відкинеш всі вагання і просто зробиш це? Не боячись, не цураючись, не втрачаючи віри в себе. Знайди у собі сили для ривку вперед. Сили, що б полишити позаду все інше, все те, що заважало твоєму майбутньому. І ти зможеш. Так просто. Хоча і не просто. Ти проллєш літри крові, перш ніж знайдеш у собі сили; ти не будеш спати ночами зважуючи всі за і проти; ти не будеш їсти, а лише думати – чи варто воно всіх цих втрат. А потім… Потім ти скажеш собі «Так». Ти нарешті станеш на полосу зльоту і випустиш крила. І все буде, лише коли ти це зробиш?


ст.11

Поржавіла кров. Все що залишиться на згадку від мене. Кольору тьмяного помаранчу. Тягнуча, і точно з вмістом градусу. Така, що б від краплини хотілось жити, від двох вмерти, а від трьох – вбивати. Поржавіла кров, це все що я зараз бачу. Знаєш, що я подарую тобі на новий рік? Краплини її так важко вимиваються з душі. Вважай її рудою отрутою. Чи як ти там мене ще називав… Поржавіла кров. Просто давно не чищене металеве серце дає про себе знати. Пам*ятаю хтось тут обіцяв про нього турбуватись. Ну ну. Ти знаєш, мені подобається навіть. Ця кров ніби артхаусна. Як ти любиш. Не для всіх. Не як у всіх. Що б холодна і справжня. Ось тобі, повна філіжанка моєї поржавілої крові. Пригощайся, падлюка. Приємно тобі захлинутися.

ст.12

Просто ти не оплатила своє вічне дитинство. Ти немов той Пітер Пен, що загубився у Київському метро. Лялька, що працює продавцем у секс-шопі. Чарівна фея, що потрапила до поганої казки. Але ти вирішила, що все можна виправити. Ти віддаєш гігабайти думок в заміну на 5 хвилин синтетичного щастя. Кажуть так дорослішають. Можливо… Та тобі все одно. Прагматизм має місце у всьому, що ти робиш. Тому що ти знаєш, що так МАЄ бути. Десь у душі ти маєш валізу, в яку складаєш час. Хвилинка до хвилинки. Це час, коли світ був на одній хвилі з тобою. це час змін, емоцій та боротьби. час запалу, адреналіну та крові. та валіза ще майже пуста, адже попереду ще все життя. Все попереду: досягнення, мрії, здобутки. Лише на фініші ти віддаси цю валізу в обмін на чек з одним лише словом – «Оплачено».


ст.13

Чому в тебе трясуться руки,хлопчику? Ти так хвилюєшся,немов все це в тебе в перший раз. Заспокойся і підійди поближче. Тсс. Краще мовчи, не розчаровуй мене. Дозволь мені зробити все самі. Сьогодні я твоя матуся. Ти будеш покірний,хлопчику? Так. Кажи це голосніше! Так! Я бачу іскри в твоїх очах, тобі подобається ця гра,так? Чому б і ні. Хто сказав,що чоловіки не можуть бути слабкими? Якби ні – ти не був би зараз у моїй владі. Плювати, що завтра стелитись вже буду я. Сьогодні ти слабкий,хлопчику. Мій нікчемний, мізерний хлопчик. Але ти ще всьому навчишся. Присвячується)

ст.14 Це була битва всесвіту.Здавалось,всі планети вистроїлись подивитись на це. І це було надзвичайно. це було вище людей. Не просто вище, а за межами їх сприйняття, розуму, свідомості. Зійшлися сили,про які людини навіть не здогадувались. Якщо б хоч хтось підняв голову,на цій бісовій Землі, і здогадався придивитись до неба,то вони б побачили… хоча.. можливо і не побачили б. люди сліпі,абсолютно сліпі до таких подій. Можливо маленький Жозеф з Австрії і побачив яскраві вогні у небі, та його очі були застиланні сльозами, він не хотів йти до садочку. Лати блищали,пір*я у шоломах вигиналось назустріч ворогу, в могутніх руках була зброя всіх галактик. Люсі готувала вечерю для Жака. Вона хоті повідомити йому чудову,довгоочікувану новину - вона вагітна! Час від часу вона замріяно виглядала у вікно, і єдине ,що могла помітити - те які яскраві сьогодні зорі. Перший удар був мов грім, мов блискавка,нелюдської сили і над людської ненависті. Меч пройшовся по латах у гарячому танці війни, і розпочалась та битва. Не за життя і не за смерть - богам нема чого втрачати,вони не помруть,їх не знищити. Битва була за людей..за їх життя та за їх смерть. Ваня ніс санчата додому. Він майже плакав від безсилля, адже у самий відповідальний


ст.15 момент,коли він уже хотів було покатать Машу, з 4 під*їзду, у санчат відпав один ковзан. це був позор на весь дитячий майданчик. Так соромно йому ще не було. Але вдома тато сказав що горю можна завадити, і швидко все повернув на місце.А зорі тим часом, загадково підморгували у височині. коні гризли одне одного, їхні господарі вбивали одне одного пострілами золотих стріл. Мечі з небесного металу виблискували у височині та опускались на голови богам. Сам бог війни боявся такого, боявся та насолоджувався. Сріблясті краплі крові відлітали і падали донизу… Марі і Джозеф вечерялина веранді. Пили каву,говорили про те про се. А небо над їх головами було казкове - надзвичайної краси зорепад. Марі сміялась і казала, що не встигає загадувати бажання. А Джо лише зачаровано дивився на неї. Ций удар прозвучав як останній акорд найвеличнішої симфонії війни. Меч розрізав шолом супротивника як масло. Хтось хотів допомогти,але це була битва двох. переплетіння добра і зла. Повне їх втілення. Без шолому у того,хто був у чорних латах було не багато шансів. Але перш ніж поринути донизу, у свою палаючу безодню, він востаннє подивився на Землю. Від його погляду стався землетрус,десь там, в Австралії. Добро перемогло. Земля жити ме далі.. Сонячний промінчик полоскотав тобі вії, і ти відкрив очі. Я б все віддала за твій от такий заспа-

ст.16 ний погляд. Я не спала всю ніч, я бачила небо. Ми врятовані. Розпочалось 22грудня 2012 року.


ст.17

Забавно, когда взгляд пропадает в кольцах дыма. Тает как снег, в марте. Тот взгляд, который снимает одежду с тела и застегивает душу на все пуговицы. тяжелый, темный, томный, сильный, твой взгляд. я думала что некогда такой не полюблю. темные, карие очи. а всегда в фетише были голубые. светлые, прозрачные. где я видела дно, где я знала что будет дальше. а теперь дым скрывает от меня твой колючий взгляд, а я наклоняюсь ближе, что бы глубже вдохнуть дурман, что бы лучше видеть тебя, что бы сердце пронзил, что бы душу рассколол. внимательно смотришь, не задавая вопросов. такой сильный, и такая слабая. зачем все это? что бы быть ближе к тебе. знаешь, это похоже на влечение. На дым, что меж нами. такого не может быть, ведь в меня влюблен твой друг, и я, вроде, отвечаю ему взаимность. что же тогда происходит? может просто виноват дым?

ст.18

Ти спостерігав, слідкував та не давав жодної підказки. Я шукала вірний шлях, блукала у твоїх лабіринтах та клялась у коханні. Я обіцяла вічну вірність, а ти не вірив. Через тебе пройшли вже тисячі таких як я. Всі вони казали що люблять тебе, а потім самі ж калічили. Не всі такі, це факт. Багато хто зробив тебе кращім,але як не мало твоїх надій не виправдали. Ти звик не вірити. Хто знає, що буде завтра. Чи повернусь до тебе чи ні. Але я зроблю так що б ти мені повірив, і дав ключ до твого серця. Разом ми підкоримо весь світ. Я полюбила тебе з першого погляду. Мій \ чужий Києве....


ст.19

Ти і я. більше схожих людей немає. Те що я бачу у дзеркалі, я бачу у своїй постілі. Таке ніжно-котяче. Таке скажено-гарне і таке.. жіночне. Витончені лінії, плавні переходи, вигини. Ніжна шкіра, запнутий димкою пристрасний погляд. Ми однакові. Ти і я. можливо саме це і тягне нас одна до одної. Ти і я. я бачу у твоїх очах віддзеркалення власного бажання. Я бачу у твоїх витончених руках усі мої сили, які ти, одним лише рухом коралових губ, то забираєш в мене , то повертаєш назад.Ти схожа на ідеальну фарфорову ляльку. Але теплу. Ні, навіть не теплу. Палаючу. Кожна клітинка наших тіл хоче злитись у пристрасному танці кохання. Кожен атом у мені. Кожен атом у тобі. Ти і я. ми зливаємось в єдину емоцію. Ти і я. ми… Сил немає. Ти випила мене до дна. Я можу лише захоплено дивитись на тебе. Ти - моя славетна королева. Кожен твій рух викарбовується у мені. Моя королева.

ст.20

Ти питаєш мене як він виглядав? Як впевнена в собі акула, як айсберг, що побачив перед собою Титанік, як вовк, що став на чолі зграї. Він холодний і впевнений. Він Чоловік з великої літери. Чоловік з пронизливим поглядом. З очима кольору холодного північного моря, в яке я готова була пливти з ним тієї ж миті як він сказав перше своє слово до мене. Чоловік з профілем Цезаря і усмішкою Казанови. Легка неофіційність і зневажливість у тоні та одязі. Легка іронія у погляді і слові. Він знав, що він на голову вищій від усіх. Він забув мене, щойно я прибрала мікрофон. Сотні таких самих інтерв*ю є , було і буде в його житті. Тисячі людей,що заворожено прислухаються до кожного його слова. Його посада і його стиль, все досконало. Таким і має бути чоловік. Я повинна була сказати щось інше, але я сказала «дякую» і забрала мікрофон. Він пішов, але залишив мені ідеал. Тепер я знаю як він виглядає. І не треба питати мене який він.


ст.21

Привіт любий. Привіт мій особистий трофей моєї особистої війни. Я бачу лише тіні від ліхтаря за вікном на твоєму обличчі. Ти щось говориш. О боги,навіщо? Знімай вже свою сорочку, та йди до мене. Чому лише я не можу тобі цього сказати?О,так ти говориш. Я вже казала що з твоїм голосом можна йти або в секс по телефону або на гарячу лінію для самогубців. Ти заспокоюєш та розпалюєш,розумієш? Голос гріє та обпалює. Певно це талант. Так можеш лише ти. Але не можна відволікатись. Ми просто говоримо. Час від часу ти береш мене за руку чи заглядаєш в очі. А навколо темрява та лише червоно – жовте світло ліхтаря. Так близько твій подих... А потім відходиш. Починаєш щось пояснювати, розповідати, сміятись. А я лише слухаю та час від часу погоджуюсь. Ти це не любиш,знаю. Але ж ти знаєш, я так люблю тебе слухати. - Я так люблю тебе. - Що? Тсс.. Тиша зробила світло яскравішим, а тебе ближчім. Це було від серця, розумієш? Неконтрольована емоція. Ось твої губи, ось твоя шия. Ось я. Мої руки і очі. Ти розумієш, що має відбутись? Ти розумієш чому я тут? - Нічього, продовжуй, я задумалась. Як багато на твоїй сорочці ґудзиків. Певно легше буде просто порвати. Хоча,ти будеш проти. Ти не любиш такого полум*я. Ти ніжний і м*який. І

ст.22 я тану від цього. Хочеться забути всі ті фантазії, покласти голову тобі на груди та замуркотіти. Щоб ти пестив волосся і говорив. Не перестаючи говорив. Твій голос мов якісь ліки. Як сироп від кашлю чи пігулки від болю. Заспокоює, знімає напругу,втішає. І так добре зразу. - Чому ти мовчиш? - Тому що ти мовчиш. Щось не так? Ну як тобі пояснити що не так. За моїм розкладом ми вже мали кохатись десь під он тим столом, чи принаймні я б вже розстібала застібку на твоїх джинсах. А ми досі в одязі, п*ємо чай та розмовляємо. Вдвох,вночі. - Нічого. Я тебе просто уважно слухаю. До речі, пам*ятаю ти обіцяв мені розповісти про... Нехай твій голос навіки буде у моїй голові, навіть якщо лікарі скажуть що це – шизофренія. Певно це буде найкраща хвороба – твій голос. Він розтікається по тілу прохолодним струмочком, примушуючи виступати мурашок на моїй шкірі. А потім він змішується з моєю кров*ю і тий палаючий вогонь всередині примушує мене роздягатись. От такі справи,любий. Хм, треба сісти ближче,а он бачу у нього є вино...


ст.23

Прийшов час нарешті запитати – «хто ти?». Ти, той що так уважно дивиться на мене з дзеркала. Ти, той що ламає мене,примушує і використовує. Ти живеш десь поряд і постійно ходиш по моїх слідах. А інколи ти навіть попереду мене. Ти, говори моїми словами не свої думки. Примушуєш любити тебе, підкоряєш волі та вбиваєш блиск у очах. Через тебе моя посмішка стає хижою, а думки – звірячими. Я відчуваю себе первісною людиною яка вийшла на полювання і в мозку пульсує лише одне слово – «вбити!». Проливати кров та шматувати м*ясо. Але це все в думках. Насправді зберігати льодяний спокій та морально нищіти суспільство. Гнити разом з ним і голосно кричати про всесвітнє зло. Хоча моє всесвітнє зло – це ти. Тож хто ти? А відображення у дзеркалі лише повторить рухи.

ст.24 Кажуть, що кожен вбивця повертається до місця вбивства. Певно так і є,адже не просто так це місце там манило її. Щодня вона ставала на крок ближче до нього. Щодня вона звертала із звичного маршруту, на крок,два. Але щось її стримувала. Вона знала,що коли прийде туди знову, все зірветься. Вся та ідеальна поведінка, всі ті, «правильні» думки які вона так довго виховувала після цього. Але у всього є строк, і у її витримки він збігав. Це не так було вже й боляче – просто повернутись туди. Сісти на тий пісок, побачити тий горизонт. Зараз він інший. Світлий, яскраві кольори,тиха блакить води. А тоді був пурпуровий захід сонця, а поряд був він. Вона так і не згадала, що примусило її тоді вбити його. Чи то якраз закінчувались строки її реабілітації,а дози ліків ставали все меншими. А можливо вона не вірила йому. Він знав все, але довіряв, вірив їй. Чисті голубі очі завжди дивились на неї з тихим теплом та долею співчуття. Це і було помилкою. Співчуття вбивало її більше ніж оті ліки,що їй давали у лікарні. Його ідеальний профіль у сідаючому сонці був останньою краплею. Наступного ранку місто гуло про вбивство одного з лікарів місцевою психлікарні. Колеги по роботі не могли прийти в себе, він був доброю людиною – його любили всі. Молода дружина була вагітна першою дитиною, нещодавно він отри-


ст.25 мав підвищення та виграв грант на дослідження соціопатії. Здавалось у нього не було ворогів. Він міг домовитись з найбуйнішим хворим. Всі тривоги зникали від одного лиш погляду отих блакитних очей. А в неї очі були мутно – зеленими. Неначе каламутна вода в болоті. Лікарі жалілись, що її погляд пустий. А він все бачив в тих очах, все те що вона ховала від тих недоумків у білих халатах. Підозра падала на багатьох,і до неї також заходив слідчий. Але більш ніж односкладових відповідей ніхто нічого не зміг почути. За рік слідства міліція закрила справу, списавши все на невідомих наркоманів чи бомжів, що вбивали заради грошей. Такі випадки вже бували, тому вирок взагалі мало кого здивував. Молода вдова поїхала з країни, забравши з собою грант, його кабінет зайняв інший науковець, а її за місяць по закриттю справи виписали визнавши здоровою. Вона пройшла повний курс лікування, і за всіма можливими тестами вона виявилась здатною до життя в суспільстві. Клініка виділяла їй кімнату в гуртожитку місцевого медичного університету та підшукувало місце роботи. В її 25 життя починалось знову. І навіть з кращих позицій. Вже не було матері – алкоголічки і не потрібно було щодня молитись лише для того, що б просто прокинутись наступного ранку. Та вона туди повернулась. Сіла під те саме дерево, вдихнула повітря, що досі для неї пахло кров’ю.

ст.26 Тут ніколи не буває людей. Та й вони зайшли сюди випадково, під час їх звичної профілактичної прогулянки. Лише з ним вона могла вільно говорити. Він знав її до дна. Можливо він навіть здогадувався до чого може привести всі її зізнання,але наука і дослідження були для нього на першому місці. Вона не знає звідки знайшла сили для того удару. Просто підняла цеглину і кинула. Влучила трошки нижче потилиці. Він лише схлипнув,впав і затих. Чомусь не було страшно. Вона взяла цеглину та закинула далі в воду. А потім повернулась до пансіону. Ввечері зайшла стурбована медсестра та поцікавилась коли вони з лікарем повернулись. Вона відповіла, що поверталась сама,адже тоді чергування у лікаря закінчувалась раніше, а отже вони розпрощались на зворотній від парку дороги і він пішов. Їй вже давно дозволялось ходити по вулицям самій. Тож це нікого не здивувало. В журналі вона відмітила що повернулась о 14.30, а дружина лікаря сказала, що о 14.15 він дзвонив і питав, що купити додому. Вона все це знала,як і те,що ніхто нічого не зможе довести. А зараз її життя почалось знову. Вона вдихнула знову і відчула як всередині легшає. Сонце пробивалось через зелень крони і ніжно лоскотало її волосся. Вона взяла собі його життя, їй було необхідне нормальне існування, а от його напевно очікувало горе – занадто все добре скла-


ст.27 далось. Вона кохала його сильніше ніж він думав. Її очі бачили глибше ніж він вважав. І вона зробила так, що б він назавжди залишився на самій вершині життя і ніколи не пізнав гіркоти тих, хто падав з тих вершин. Вона востаннє подивилась на це місце і пішла не оглядаючись. Тепер вона повинна жити за двох, жити достойно. І це життя передати дітям. Подвійне життя,завдяки якому у неї все буде гаразд. А для початку вона більше ніколи не повернеться сюди.

ст.28

Я купила тобі апельсиновий сік. Він корисний, у ньому стільки вітамінів. Він як апельсин, тільки рідкий. Так, я мелю дурниці. Просто я прийшла до тебе, а ще купила тобіі апельсиновий сік. Може він буде нагадувати тобі мене. Як мені тебе нагадують трамваї.ю розумієш? Я хочу що б ти повсюду бачив згадки про мене. Лише про мене. Я хочу потрапити нарешті до твого світу. Тому я купила тобі апельсиновий сік. Дотого ж він дуже смачний. Смаку літа, у ньому стільки сонця і любові, як у тобі. А ще я його просто дуже люблю, як тебе. І хочу що б і ти його полюбив. Як мене. Давай ти вип*єш апельсиновий сік,який я тобі купила і полюбиш мене?


ст.29

Ти сутінковий хлопчик, ти як завжди в тіні, ти ніколи не бачив сонячного світла. Ти все життя чекаєш смерті, твої крила чорним помахом розрізають навпіл ніч. Ніч.. кожну ніч ти десь над містом, смоляно чорні крила, біло-молочне тіло. Весь ти. Мій ангел. Тебе народила Ніч і Вітер, Місяць і Зима, Лід і Зорі. В тобі замість крові перетікає бурляче срібло, а від твого погляду замерзають пальці. Мій Ангел, ти знаєш який ти порочний, ти знаєш яка я чиста. Ти не чіпаєш мене,мій Ангеле, але я бачу, я відчуваю. Твої холодні пальці зачепили моє серце. Твій погляд виніс мою свідомість за межі. Ти один такий мій. В тебе так добре поміж крил. В тебе так добре у руках. Я така маленька у твоєму житті, мій Ангел. Я така, у тебе.

ст.30

Останній вранішній лучик сковзнув по стіні дома. Ранок розпочався. Все більше світла, все більше людей і все більше сигаретного диму. А у неї в кімнаті ще темно. Зашторені вікна і темні думки не пускають в кімнату ані промінчику. не можна,сонце,ні. Залиш її саму. В неї і так забагато думок в гостях. Ти ж знаєш. On-line життя,що не засипає ані на мить, оn-line думки, оn-line емоції. Вона вже перетворилась на електронну версію себе, справжньої. Вона не хоче знати, не хоче пам*ятати, не хоче відчувати. Забагато минулого, замало майбутнього. Можливо все це істерично і неосмислено, але так легше. Їй. Так вона забуває всіх своїх жертв і свого єдиного вбивцю. Того, з ким пішов останній промінчик світла у цій кімнаті. Закінчилась ера, закінчився ранок, закінчилось мартіні.. На екрані «булькав» скайп, хтось вже ображався, що вона не відповідає. А вона вже не чула, не бачила. Вона вже холола… Останній вранішній лучик сковзнув по стіні. Ранок розпочався.


ст.31

Це неперевершено. Кожна молекула тіла вибухає знов і знов. В голові- тайфун,цунамі. Перед очима- феєрверки яких ще не бачив світ. На губах сочиться кров, яку ти, краплина за краплиною,ніжно знімаєш язиком. Серце спішить до твого, не хоче сидіть у грудях. Йому тісно, воно за все життя не переживало таких потрясінь. Скажений..що ти зі мною робиш?! Ти випиваєш мене до краплі, доводиш до хрипів, немов здираєш з мене шкіруповільно, по троху, з якимось садистським задоволенням. І все це – неймовірно ніжно. Так, що аж тремтять коліна. Напівприкривши очі, ти весь ідеал в моїй уяві. Але ці очі. Це було перше, що я в тобі помітила і це буде останне через що я від тебе піду. Скажений, що ти робиш зі мною? Доводиш до сказу, примушуєш робити те,що хочеш. Здається, я буду ідеальною рабою. Закрий очі- я твоя.

ст.32 У Новому році я буду не такою, мене не впізнають бо я… Нарешті зніму цей шар пилюки із свого «Я» і.. вийду звідси. Звичайно мене не впізнають - всі ці люди мене майже ніколи не бачили. О, моя поява буде фурором, це точно… Лікар казав що я вже готова почати спілкуватись з іншими пацієнтами.Так, я також відчуваю що вже можу. Я навіть пообіцяла що не буду плюватись в отого дідугана що представився Наполеоном. Так, і не буду швирятися вазою в жіночку що собі вигадала що вона літак. Навіть постараюсь не взбивать людину-подушку. Так я сумувала за ними. Але більш за все я скучила за нею. Вона зрозуміла мене одразу, буквально з першого погляду, з першого нашого знайомства. Так, мабуть трошки через неї я потрапила у закритий бокс і рік лікувалась від агресії. Але це не зовсім вона винна. Не треба було цьому товстозадому Наполеону тулити свою п*яту точку на неї! Ніхто не сміє займати мою софу! А Наполеон їй також не сподобався. Ми з нею вирішили що чоловік-хризантема з 45-ї палати вельми милий… -Лікарю, а де…вона?! -Вибач, нам довелось її прибрати. Вона була вже стара і потерта. Замість неї є нові крісла.. знайомся Гоша і Таня. Боже, вона пішла від мене. Я не знаю як я це переживу, але я в себе вірю.. Добрий день, Гоша.. привіт, Таня.. Мені буде важко без неї, але я справлюсь.. чоловік-хризантема мені допоможе.. та й цей Бонапарт не такий вже й поганий…


ст.33

-«Одже крила?..» Питання порушило морозну тишу, що запала між нами. -«Так,крила.. і п*ять років, лише п*ять. Вистачить.» Кучерявий дим вилетів у порізане небо,за вікно. -«Але..» -«Ні, ніяких але.. ти ж знаєш, ти ж розумієш!» Так, знаю. Так, можливо навіть розумію. Але ти.. розгублений хлопчик, білобрисий Ангел, що загубився у у цьому бентежному світі. Пішов з неба, забувши крила. Ще один клуб диму вилетів у вікно. Слів не вистачало. Мені. Ти говорив, ти відкривався, пояснював, згадував. А я… а я не могла відірвати погляду. Очі в яких тонуло мільйони сердець, губи які були покусані в кров, такими фанатками, як я. Як я, перед тобою. Клуби диму розбивались об стіни, не знаходили виходу, розчиняли слова, розчинялись в емоціях. Ти хочеш крила. І ти їх отримаєш, знайдеш. Знайдеш, це точно. Через п*ять років. У той самий день. І тоді Ангел повернеться додому... і забере з собою цей чортів дим. Дим ,що розбиває думки. Дим ,що закриває тебе. Цей дим…

Присвячується.

ст.34


ст.35

Я бачу як на сонці тане шоколад.. І такою приємною, теплою масою стікає з пальців. І так і хочеться обмазатись ним і танцювати з тобою дикі танці народів Австралії. Уявляєш, лише ти, я і шоколад між нами?! Поістині, солодка мрія… Та зараз шоколад лише вимазав мої щоки, а ти (от бешкетник) їж його просто з моїх губ. А шоколад все тане.. і я разом з ним – ніби позбавлена волі просто стікаю в твої руки - роби що хочеш, сьогодні я - твій шоколад.

ст.36

Космічний пил розпорошився по землі , перетворивши все і всіх на .. Безтелесу купку слів та емоцій. Космічний пил знищив брехню та недовіру, дволикість та маски. Одразу бачиш навіть потаємні думки та враження. Люди стають.. справжніми. можливо так краще, а можливо.. інколи так не хочеться одразу бачити ставлення до себе, а інколи навпаки.. космічний пил вбив брехню, але чи потрібно це було..?


ст.37

Йдеш по вулиці і ловиш погляди. Кидаєш їх, ігноруєш їх. Погляди. Ренген за 5 секунд. Один погляд. ним тебе засуджують, обговорюють, жаліють і закарбовують у пам*яті. Знаю ці погляди. Погляди , що ти в житті не забудеш, і ті, що забуваєш вже за крок. Їх мільйони, вони різні, і ми їх знаєм. Лише погляд і ти знаєш все про всіх. Почуття, емоції, думки. Міні-ренген. Озирнись. Всі знають все. І не дивись так на мене. Я знаю цей погляд.

ст.38 Ти знову мене обманув. Тут немає ані раю ані аду. Тут немає нічого. Пустка. Дзвеняча тиша, запаморочлива темнота, і нічого. Пусто. Ти знову обманув мене. Ти обіцяв, що коли ми підемо, то потрапимо до аду. На рай ми і не сподівались - немає чого там самогубцям робить. Ти обіцяв піти сюди зі мною. Але ти там. Так, до речі. Коли ти знайдеш мене - не лякайся. Знаю і без тебе, моє і так не надто привабливе обличчя не стало кращім від трупних плям. І ще, я там тобі вже писала, так що нагадую - не забудь забрати мою морську свинку. І добре за нею дивись. Вона полюби тебе. Як я. о, і не пускай її близько до аптечки, або наїсться якихсь ще пігулок. Як я, знов таки. Так, ковтати усіляку барбітуру було не найкращім виходом, я знаю. Але зрозумій,надзвичайно важко жити у світі ,де є лише ти. І все. А тут ти обіцяв мені ад. Кажуть в аду забирають найдороще. От і я тут,без тебе. Але це ще не пекло, хоч і стає вже нестерпним. Тиша збиває мене з пантелику. Таке відчуття, що я ,маленька, просто встала вночі попити води,заходжу на кухню - а там така сама страшна тиша. І відчуття чогось. Страшного такого. Ця темрява вже видушує мої очі. Не чути навіть стукоту серця. Тьфу,що за звичка прислуховуватись до серця. Дурепа,ти що, забула що ти померла?!


ст.39 На плече лягла рука. Опа,у нас гості. - Привіт. Я чекала тебе. - Знаю. Я ж не міг тебе обманути. Я прийшов. І свинка тепер в хороших руках. А тепер пішли, нас зачекались у пеклі.

ст.40 - Давай,ми зможемо це. Зробимо,зможемо! Так,ми ж разом,давай! Ми вирішили зробити це. Я і ти. Ти знаєш як тобі буде боляче,ми знаємо. Але ми вирішили. Це твоя мрія, і я допоможу тобі з цим. Зціпивши зуби ти хитнув головою. - Давай. Розпочнімо це. Губи до губ. Ближче, солодше. Ти відлинув і скривився від болю. - Що,це і повинно бути так боляче?! - Так любий,але тримайся. Давай, у нас є справа! По серцю пройшов холодок. А що, як ти не витримаєш. Але ні, ми вже розпочали,не зупиняймося. Твої губи такі солодкі. Ближче ,дужче. Ти такий болісно-смачний, ейфорично - запаморочливий … такий.. - Ооо,ні ! я не можу! - Треба..давай… Шепіт розбивається об стіни. Я силою притискаю тебе до себе, і цілую,цілую. Довше,сильніше.. - Останній крок. Давай,скажи це. Залишилось так мало. Піт стікає з твого чола. Ти через силу стримуєш крик, до крові закусуєш губи і з хрипом видихаєш. - Я не знав ,що це буде так важко. Але я повинен. Я зможу..зачекай,зараз… Так, я готова чекати цих слів вічність. І ще, я вірю в тебе. Ти зможеш. Ти мій,а разом ми зробимо це.


ст.41

- Я .. Я тебе.. Я тебе люблю.. Я тебе люблю! Крила з шурхотом розгорнулись в тебе за спиною. Перший промінь вранішнього сонця пронизав їх. Сніжно-білі, найідеальніші. Такі, як в мене. Ти посміхнувся. Я подарувала тобі твою мрію. - Летимо. У нас тепер весь світ під ногами…

ст.42

Ми сиділи на склі і говорили про вічне. Ми сиділи на бетоні і сперечались про кохання. Ми сиділи на землі і не могли відірватись один від одного. Ми говорили, ми мовчали, ми чули, ми відчували. Відчували його. Цей світ. Світ, що давив на нас. На тебе і на мене. Ми бачили його, ми говорили з ним. Сиділи на краю прірви одні. Навколо всесвіт і ми. Ми і слова. Слова і емоції. Жодної фальші,жодного зайвого звука з твоїх вуст. Лише перебір досконалих акордів з під твоїх ідеальних пальців. Дощ найніжніших звуків у моїй голові. Найкраще , що я чула, я слухала зараз. Вірші, занадто дорослі для тебе, виходили з твоєї свідомості. Ти сидів поряд зімною і був десь там, далі ніж у всесвіті. Я протягувала до тебе руки і ніяк немогла доторкнутись до твоєї душі. Моя загадка без відповіді.

твое  

бла бла бла