«Червоний гірник» №59 (21582) Вівторок, 18 cерпня 2015 року
www.girnyk.com.ua
Архіваріус 9
На фронтових перехрестях
Рятівний портсигар
Розвідники стали не за статутом. Утворили напівколо. Вдарили один одного по плечу. Легенько, щоб всі живими з пошуку повернулися. Пострибали. Це вже не традиція, а необхідність, аби нічого «шумового» не взяти у таємничий пошук слідопитів. Командував цими бійцями у добротних маскхалатах лейтенант Леонід Донцов. Він і за віком старший. Окрім нувся і тут же підвівся на старшини-велетня. Той взагалі ноги. Бійці від несподіровесник віку. Ножі кидав на ванки аж завмерли. Леозаздрість усім. Коли видавалася нід Донцов набрав повні хвилинка-друга просто перепо- легені повітря. На очах чити від походів, боїв і взагалі від онімілих розвідників дісвійни, хлопці обступали літнього тав з кишені, що над серстаршину і буквально благали цем, понівечений портподілитися секретами вправ з сигар. Виявляється, що фінками. Старшина вже не одно- ворожа снайперська куля го німецького вартового таким зачепила сталь портсигаспособом «зняв». Розвідник щось ра, пробила першу полоЛеонід Гаврилович бубонів у сивину вусів, мовляв, вину, а потім рикошетом Донцов «зелень», а все ж інструктор з ледь не зачепила вухо лейтенанта. Всі пораділи за ко- провця Олександра нього непоганий виходив. Лейтенант Донцов за звичкою мандира. Пошук продовжився. Матросова. Саме там він здійснив подвигпровів правицею по кишені. Все «Язика» привели балакучого… Ще в юності Льоня Донцов самопожертву. З тих на місці. Час виступати на позиції, поки ще місяць десь заспав за пішов із села на Миколаївщині часів усіх, хто своїм обрієм. То легка темна хмарин- долю свою шукати. Знайшов на тілом закривав амбразуру дота, ка його затримала. Швидше б «лісах» Дніпрогесу. Там хлопчи- називають матросовцями. Десь у тих місцях ходив по розвідники найстрашнішу смугу на швидко опанував науку буперетнули, а там, може, одразу й дівельного теслярства. Жолоби тилах гітлерівців лейтенант «язика» схоплять. Конче потрібен для бетону майстрував. Від них Донцов. Якось взяв і переслав він старшим командирам. Око піднімалася дамбова височина той рятівний для нього портсирозвідника помітило, що до шта- легендарного Дніпрогесу. А ще гар у музей Матросова. Під час Курської битви Лебу їхнього полку кілька генералів Леонід Гаврилович й на іншій недавно навідалося. І полк, і ди- річці свої навички випробував. онід Донцов ротою командувізія мали ту ж саму нумерацію Тільки тепер у Сталінграді зво- вав. Бився поруч з відомою на дився такий же легендарний весь світ Прохоровкою. За мі– 46-ті гвардійські… Спеціальними різаками наші тамтешній тракторний завод. На сяць лютих боїв рота знищила проробили прохід у «колючці». Волзі Леонід Донцов ще й педа- до сорока хрестатих танків, а Хутко працюючи ліктями, на- гогічні курси успішно закінчив. зі 160 ротних багнетів у строю залишилося лише сорок гвартренованим ланцюжком З тих часів мало хто дійців. опинилися на нейтральному осмілювався називати Там лейтенант Донцов пробоці протистояння двох арйого інакше, як Леонідом вів унікальний пошук чергового мій. По-пластунськи здолали Гавриловичем. «язика». Спостерігачі засікли, сплячу першу лінію німецької оборони. В траншеях нікого Кабінет свій мав, бо директо- що в невеличкому будинку німне виявилося. Далі пішли слід у ром школи в Сталінграді при- ці влаштували лазарет. Наші слід. Раптом пролунав постріл, і значили. І так до самого початку пішли на хитрість. Деталі розлейтенант схопився за груди та війни. Добровольцем пішов до робив ротний. Він дістав форвпав на спину. Якщо порівняти військкомату. Педагога пореко- му солдатів вермахту. Надів з рингом – смертельний нокаут. мендували у військове учили- офіцерський мундир, санітари Після цього не те що поєди- ще. У квітні 1942 року потрапив перев’язали його в кількох міснок припиняється, а мова йде на фронт. Першим для нього цях. Два сержанти перетворипро кінець боксерської кар’єри став Воронезький. А та приго- лися на «фельдфебелів». «Повзагалі. Мисливці за «язиком» да із пострілом фашистського ранений» ліг на ноші, ті двоє кинулися до командира. Вони снайпера і портсигаром трапи- понесли його до передової. розуміли, що їхня допомога, ма- лася на Калінінському фронті, Саме тоді заговорила наша арбуть, уже не знадобиться. Пряме під Великими Луками. Фрон- тилерія. Так домовилися заздавлучення майже під серце. І… товик уже після війни дізнався, легідь. Трійка «винахідників» диво! Лейтенант Донцов ворух- що там відкрили музей придні- і, прямо скажемо, відчайдухів
Правоохоронці
встигла перетнути лінію оборони і за кілька хвилин опинилася у ворожій гущі. Йшли рішуче, вдаючи втому. Ніхто з фашистів й уваги на них не звертав. Так і дійшли. Шпиталь прифронтовий, сортувальний. Там ніхто тривалий час не затримувався. Сержанти, тобто «фельдфебелі», обережно поклали ноші з «пораненим» «обер-лейтенантом» і зосереджено стали чекати команди. Лейтенант Донцов озирнувся, побачив німецьких солдатів, котрі обідали. Швидко підвівся і вигукнув «Хенде хох!» Спантеличив гітлерівців. Один їжу з полумиска прямо на коліна вилив. А поруч лежав справжній німецький обер-лейтенант з перев’язаною рукою. Наставлені автомати свою роль виконали. У зворотному напрямку вже йшли вшістьох. Правда, одного несли на ношах. Того самого пораненого в руку арійця з позначками обер-лейтенанта на погонах. Ноші тримали німці, які так і не встигли поїсти. Вигадані «фельдфебелі» вдавали, що допомагають нести пораненого офіцера. За цю операцію командир 46-го гвардійського полку на радостях особисто вручив розвідникам Донцова медалі «За відвагу». А свій бойовий шлях старший лейтенант Донцов закінчив під Кенігсбергом. З полів своєї ратної слави Леонід Гаврилович повернувся з важким пораненням (чудом вижив!) та контузією. Фронтовик закінчив педінститут у далекому Кургані, багато років викладав у Криворізькому металургійному технікумі, а потім у СПТУ №27 (колишнє технічне училище №6). Слово вихованцю Донцова, депутату Верховної Ради України ІІ скликання, заслуженому працівнику промисловості України Дмитру Степанюку: – Пам’ятаю ту страшну мить. Коли в грудні 1995 року мені зателефонували, все тут же відклав і поїхав за вінком. Для любого Леоніда Гавриловича…
Медаль за місто Будапешт Це рядок із відомої пісні. Її слова лягли на ноти через багато років після війни. Ті фронтовики, котрі брали штурмом містофортецю Будапешт, не могли стримати сльозу. И на груди его сияла Медаль за город Будапешт. То й про нього, Павла Тихоновича Воробйова. При своїх повних дев’ятнадцяти роках хлопець із приміської Мар’янівки взяв на плече бойову гвинтівку. А ще місяць тому в оселю, де з батьками мешкав Павло, вдерлася ціла купа німецьких автоматників. Втомлені, неголені, в незвично для арійців забруднених уніформах. Від них тхнуло полум’ям бою, з якого вони щойно вийшли. Під дулами автоматів юнака забрали в кінний обоз. За умов зимової негоди в степи машини та будь-яка інша техніка пройти не могли. Тільки коні просувалися в снігах та багнюці. В ті дні вони змінювали одна одну: то заметіль, то незвична для лютого плюсова температура... Забуяла весна сорок четвертого. Війна тривала ще цілий рік. Вистачить горя та випробувань і цим новобранцям. Їх відбили у фашистів, і тут же всі стали бійцями армії-визволительки. Павло Воробйов – ще Павло Тихонович й гвардійцем. Кмітливий Воробйов парубок швидко опанував (1945, 1985 рр.) міномет. Стріляв з нього на диво влучно й холоднокровно. Одразу зарахували до складу окремої мінометної роти 194-го гвардійського стрілецького полку 64-ї гвардійської стрілецької дивізії. Вже в червні вийшов наказ по полку про нагородження мінометника і за сумісництвом кулеметника Павла Воробйова за те, що «при стриманні контратаки противника з особистої зброї знищив 4 німецьких солдатів»… За це мар’янівець одержав свою першу медаль «За відвагу». Друга така з’явилася на гімнастерці Воробйова за бої в Прибалтиці за м. Валга і на острові Езель.Там Павло Тихонович був важко поранений. На передову повернувся вже в розпал битви за Будапешт, де одержав ту саму пам’ятну медаль. Додому дістався тільки в 1946 році. Майже чверть століття віддав тому, аби криворіжці пили чисту й прозору воду. Слюсар підприємства «Кривбаспромводопостачання», фронтовий мінометник і кулеметник Павло Воробйов заслужив суто мирний орден – Трудового Червоного Прапора, який, на жаль, в листопаді 1993 року рідні несли на траурній розетці…
У колі рідному
У кінному строю
Кажуть, це фото самого Едуарда Фукса. Що ж, тим приємніше воно сприймається. Кінний загін криворізьких жандармів з польових навчань повертається. Дехто з городових навіть посміхається. Завтра всі вони вийдуть на патрулювання вулиць гірничого містечка. Порядок – гарантують!..
Вітали Георгіївського кавалера На цьому фото родина кавалера двох Георгіївських хрестів, а значить, героя Першої світової війни Топоркова зібралася разом. У дідуся та батька День янгола. Від синів і дочок до правнуків приймав солдат-окопник поздоровлення. Знімок датується 2 травня 1952 року. Публікується вперше. Володимир БУХТІЯРОВ. Телефон 097-2801876