Page 1

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Лютий 2012 № 4 (302)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua НАШІ СВЯТИНІ

НОВИНИ, ПОДІЇ, КОМЕНТАРІ

Острів Валаам — північний Афон

Живий досвід стояння за віру

Свята обитель вважається пам’яткою зодчества і є одним із найважливіших духовних центрів Православ’я

Київські свідки правди. Спадщина священика Анатолія Жураковського

с. 8–9

с. 11

ПАЛОМНИЦТВО

ДУХОВНИЙ ВИМІР

Хітон Спасителя: незвичайна подорож святині

Нині — час умилостивлення, — не пропустімо ж слушної нагоди; час покаяння у гріхах — поспішімо ж скористатися цією благодаттю. Будемо утримуватися від їжі, а насамперед — від гріхів: звільнення від зла — перше з благ.

Прощена неділя

Паломництво до хітона відбудеться навесні 2012 р.

Цей день має назву Прощеної неділі й згадує про Адамове вигнання

с. 12

с. 14–15

МАСЛЯНА НА ПОДОЛІ

(Святитель Іоанн Златоуст. «Про піст») Закінчення на с. 2

ВЕЛИКОПІСНЕ ПОСЛАННЯ

Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви, архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Української Православної Церкви

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ 21 лютого у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. Відповідно до пунктів 16 і 17 розділу IV Статуту про управління Української Православної Церкви, засідання пройшло під головуванням старшого за архієрейською хіротонією постійного члена Священного Синоду УПЦ митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела. У засіданні взяли участь наступні члени Священного Синоду: митрополити Луганський і Алчевський Іоанникій, Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Донецький і Маріупольський Іларіон, Вишгородський і Чорнобильський Павел, Сімферопольський і Кримський Лазар, архієпископи Хустський і Виноградівський Марк, Білоцерківський і Богуславський Митрофан (Керуючий справами УПЦ), Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, єпис-

копи Бердянський і Приморський Єлисей, Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. Перед засіданням члени Священного Синоду Української Православної Церкви відвідали Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в лікарні, де він проходить реабілітацію. Архіпастирі побажали Предстоятелю УПЦ якнайшвидшого одужання. У словівідповіді Митрополит Володимир подякував членам Священного Синоду за молитви і допомогу в управлінні Українською Православною Церквою. Його Блаженство також благословив ієрархів на подальші труди, побажавши їм всесильної допомоги Божої. Закінчення на с. 4

19 лютого на території столичного Іллінського храму відбулося святкування Масляної, організатором якого виступило благочиння м.  Києва. До  участі у  святі були запрошені духовенство та парафіяни столичних храмів, вихованці недільних шкіл, а також усі охочі. Святкуванню передував молебень, який очолив тимчасово керуючий Київською єпархією митрополит Вишгородський і  Чорнобильський Павел. Його Високопреосвященству співслужили єпископи Макарівський Іларій та Васильківський Пантелеімон. На  богослужінні був присутній голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. У  рамках святкування були представлені: концертна

програма військового духового оркестру, виступ вихованців столичних недільних шкіл та студентів Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва, численні ігрові конкурси, виставка дитячих малюнків та ін.


2

№ 4 (302),  лютий 2012 ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УПЦ

8 лютого тимчасово керуючий Київською єпархією митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел відвідав Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, який проходить курс реабілітації в  одній із клінік м. Києва. Митрополита Павла супроводжували: секретар Предстоятеля УПЦ архі­ єпископ Переяслав-Хмельницький і  Вишневський Олександр, єпископ Макарівський Іларій та секретар Київської Митрополії, благочинний м. Києва прото­ ієрей Віталій Косовський.

Владика Павел поінформував Його Блаженство про збори благочинних м. Києва та Київської єпархії, що відбулися напередодні, 7 лютого, і про питання, які там  обговорювалися. Митрополит Володимир висловив задоволення станом церковних справ у столиці та Київській єпархії. Під час спілкування Блаженніший Владика привітав протоієрея Віталія Косовського з днем тезоіменитства, що відзначався напередодні. На  завершення зустрічі митрополит Павел побажав Його Блаженству якнайшвидшого одужання. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира у  лікарні відвідав голова Харківської обласної державної адміністрації Михайло Добкін. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира у  лікарні відвідав намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври архієпископ Почаївський Володимир. Задовольняючи прохання Духовного собору Почаївської Лаври, Його Блаженство благословив звернутися до  правлячих архієреїв Української Православної Церкви щодо збору підписів на підтримку повернення УПЦ культових будівель монастиря.

У Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 9690 від 12 січня 2012 р., який передбачає повернення Українській Православній Церкві розташованих у  Києво-Печерській та Почаївській Лаврах і  Кременецькому Богоявленському жіночому монастирі об’єктів (за радянських часів вони були відібрані у  Церкви державою й оголошені її власністю). Цей законопроект викликав бурхливу реакцію з боку деяких релігійних конфесій і  різних політичних сил на  території Тернопільської області, які розгорнули кампанію з метою його блокування. Пред’являються вимоги про повернення Почаївської Лаври до складу Кременецького заповідника, з якого її було виведено в 2003 р.; оголошено збір підписів жителів Тернопільської області проти повернення лаврських споруд Православній Церкві. На Духовному соборі Почаївської Лаври було прийнято рішення звернутися до  Предстоятеля Української Православної Церкви для захисту монастиря.

православна газета

офіційно Закінчення. Початок на с. 1

ВЕЛИКОПІСНЕ ПОСЛАННЯ Н аближення днів Великого посту спонукає Нас звернутися до Нашої возлюбленої пастви зі словами повчання й заклику до виконання сокровенної суті святої Чотиридесятниці. Великий піст даний нам Богом як найсильніший засіб зміни нашого життя, яке має у собі домішки гріха, що затьмарює його і спотворює мету нашого існування. Святий піст, що в нього ми входимо, є благодатним горнилом, з якого людина виходить новою і очищеною, являючи собою коштовність перед Господом. Преподобний Авва Дорофей, повчаючи своїх чад, каже про святу Чотиридесятницю: «Бог дав ці святі дні для того, щоб, якщо хто постарається з уважністю і смиренномудрістю подбати про себе і покаятися у гріхах своїх, — він очистився від гріхів, які вчинив протягом усього року». Господь Своїм прикладом установив Чотиридесятницю як універсальні ліки для всіх вірних чад Церкви. Це те духовне лікування, звертаючись до якого людина отримує зцілення тіла і душі, для життя вічного. У ці дні ми особливо покликані до старанних духовних трудів: до приборкання своїх пристрасних бажань та гріховних помислів, ухилення від вчинків, не гідних християнина, утримання від лихослів’я і заздрості. Ми повинні не лише утримуватися від гріха, а й усіма силами прагнути не спокушати братів наших, не спонукати їх до гріха, а, навпаки, бути прикладом благочестя і покаяння, доброго сумління, що зберігається в дусі миру та союзі любові. Бо, за словом Господа: «Горе такій людині, через яку спокуса приходить» (Мф. 18: 7). Вступаючи у подвиг Великого посту, ми повинні зробити головне діяння, необхідне для його проходження: відкрити двері свого серця, аби туди міг увійти Христос. А це відбувається лише через особисте покаяння і щире прощення образ, завданих нам нашими ближніми. Про це добре говорить давній аскет і подвижник преподобний Єфрем Сирін: «Якщо ти, людино, не прощаєш всякого, хто согрішив проти тебе, то не обтяжуй себе постом і молитвою. Якщо

брату своєму, на якого за щось гніваєшся, не прощаєш провини його, то зовсім марно постиш і молишся, — Бог не прийме тебе». Звертаючись до Повноти Української Православної Церкви, щиро дякую всім за молитви про Наше здоров’я. Ми постійно відчуваємо вашу гарячу молитовну підтримку, завдяки якій Господь підводить Нас від одра хвороби. Зараз, завдяки Богу й молитвам Церкви, Ми поступово відновлюємо Наші сили, що вселяє в Нас віру в можливість повернутися до повноцінного виконання обов’язків Предстоятеля Української Православної Церкви найближчим часом. Сьогодні Святу Церкву терзають секулярні віяння та розколи, спровоковані князем віку цього. Це ніяк не сприяє цілям і завданням, які стоять перед кожним православним християнином у його служінні правді Христовій. Але всіма своїми силами будемо прагнути до миру, заповіданого нам Христом Спасителем. Возлюблені у Христі брати архіпастирі, чесні отці, боголюбиві ченці та черниці, дорогі брати та сестри! Вступаючи у дні святої Чотиридесятниці, закликаю на вас Боже благословення, прошу святих молитов за Наше здоров’я, і про одне молю Господа — нехай утвердиться мир між вами. Гідно несіть подвиг Великого посту, пам’ятаючи, що він звершується через приниження себе, смирення своєї гордині й служіння далеким і близьким із християнською любов’ю, спов­ неною милосердя. Євангельське світло нехай буде вам маяком, що вказує шлях до тихої пристані життя нашого — Воскреслого Христа Спасителя. Прошу пробачити мені мої гріхи і закликаю на вас Боже благословення.

Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

´Другий Всеукраїнський конкурс програм, сценаріїв, проектів православних педагогівª З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Відділ релігійної освіти та катехізації при Священному Синоді УПЦ спільно з громадською організацією «Україна Православна» оголосили конкурс. Його мета: стимулювання творчості вітчизняних педагогів у поширенні кращих практик та обміну досвідом між дитячими недільними школами, загальноосвітніми, дошкільними та спеціалізованими навчальними закладами. Завдання конкурсу: • зміцнення православного освітнього простору; • підвищення ролі та значимості недільних шкіл для Православ’я в Україні (через приклади успішної роботи); • підвищення престижу вихователів недільної школи, загальноосвітніх, дошкільних та спеціалізованих навчальних закладів; • активізація міжпарафіяльної взаємодії з обміну досвідом та з проведення спільних творчих проектів; • відбір і популяризація у православному освітньому просторі найбільш ефективних моделей, методик, проектів, сценаріїв і прикладів духовноморального виховання дітей та молоді; • формування бази даних та популяризація в електронних та друкованих ЗМІ робіт усіх переможців конкурсу; • формування з боку Синодального відділу релігійної освіти і катехізації УПЦ пропозицій з інформаційнометодичної підтримки недільних шкіл різних типів. Конкурс проводиться з січня до листопада 2012 р.: I етап: з 1 січня до 1 червня — оголошення конкурсу та отримання робіт; II етап: 1 червня – 1 жовтня — розгляд складом журі отриманих матеріалів, виявлення кращих за номінаціями; Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

III етап: листопад — оголошення та нагородження переможців конкурсу (в рамках V Покровських міжнародних місіонерськопросвітницьких читань). Основними критеріями відбору робіт учасників є: • ідейний християнський зміст; • оригінальність задуму програми/проекту; • кількість задіяних у проекті дітей, підлітків та молоді; • можливість популяризації проектів серед інших недільних шкіл, загальноосвітніх, дошкільних та спеціалізованих навчальних закладів України. До конкурсу можуть подаватися роботи за наступними номінаціями: • програми з віронавчальних дисциплін; • програми виховної роботи з підростаючим поколінням; • проект соціального, місіонерського служіння недільної школи; • сценарії до православних свят; • методичні розробки світських навчальних закладів. Переможцям конкурсу будуть урочисто вручені дипломи і цінні подарунки. Матеріали конкурсантів приймаються до 1 червня 2012 р. Про умови конкурсу, вимоги до оформлення матеріалів, документи, що необхідні для участі в конкурсі, основні критерії відбору та іншу інформацію можна дізнатися на сайті Відділу релігійної освіти та катехізації при Священному Синоді УПЦ: www.rokim.org.ua та на сайті громадської організації «Україна Православна»: www.orthodoxfund.org, а також за телефонами: (097) 4111662; (066) 0285778 (Іван Ружицький, співробітник ГО «Україна Православна», координатор проведення конкурсу). Роботи надсилати на електронну адресу: orthodoxkonkurs@ukr.net або на поштову адресу: 03150, Київ–150, а/с 38

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 ігумен Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 23.02.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн. Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpgazeta.blogspot.com/, http://orthodoxy.org.ua/tn/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою.


православна газета

прав о слав н и й кале н дар

ЗНАРЯДДЯ БОЖЕСТВЕННОГО ПРОМИСЛУ хліб у святого. Коли хліб був принесений, виявилося те саме, що говорив перший брат. Тоді ігумен послав до святого попросити хліба від його благословення. «Йдучи від нього, — сказав ігумен, — візьміть таємно й інший хліб». Коли хліби були принесені, взятий таємно хліб змінився перед ними і став чорним, як земля, і гірким, як полин, а хліб, взятий з рук преподоб­ ного, був солодкий, як мед. Сталося, що з причини між­ усобних негараздів купці з Галича і Перемишля не могли дістатися до Києва, щоб привезти туди товари, зокрема сіль. Київські купці скористалися цим і підняли на свою сіль ціни, так що простий люд не в змозі був її купувати. Почувши про це, Прохор велів набрати в мішки золу із братських келій. Зола перетворилася на сіль, яку стали роздавати безкоштовно. Злі купці донесли князеві на блаженного: «Прохор, чорноризець Печерського монастиря, відібрав у нас великі гроші: усіх невідступно привернув до себе за сіллю, а ми, платячи тобі податки, не можемо збути своєї солі та через нього розорилися». Князь же вирішив забрати цю сіль та через своїх людей продати за високою ціною. «Заради вас пограбую ченця», — відповів він крамольникам. Коли забрані мішки було доставлено на княжий двір, у них виявилася зола. Князь, протримавши її до трьох днів і не отримавши нічого, крім

Благовірна княгиня Анна Новгородська (день пам’яті — 23 лютого за н. ст.)

попелу, наказав вночі висипати. Але попіл, що був висипаний, знову перетворився на сіль. Дізнавшись про це, Святополк засоромився своєї справи, пішов у Печерський монастир і примирився з ігуменом Іоанном. Раніше він мав із ним ворожнечу, оскільки ігумен викривав князя у ненаситній жадібності й у скривдженні народу. За це князь заточив його в Турові, але, побоюючись гніву благочестивого князя Володимира Мономаха, незабаром повернув його з честю до Печерського монастиря. Відтоді Святополк запалав любов’ю до Пресвятої Богородиці та до преподобних отців Антонія і Феодосія Печерських. А з блаженним Прохором вони стали друзями. Преподобний Прохор, передбачаючи свою кончину, послав за князем Святополком, який знаходився у військовому поході проти половців, перед­ рікши йому перемогу над ворогами. Князь прибув до монастиря і разом із братією переніс тіло покійного святого в печери. А коли повернувся до військ, здобув у битві перемогу.

УЛЮБЛЕНИЙ ПОДВИЖНИК ХРИСТОВИЙ Священномученик Власій, єпископ Севастійський (день пам’яті — 24 лютого за н. ст.) За благочестиве життя і чесноти Власій був поставлений єпископом м. Севастії Каппадокійської. Гоніння Діоклетіана, а потім Ліцинія змусили святителя сховатися в гірську печеру. До його притулку часто приходили дикі звірі, які покірно чекали закінчення молитви Божого угодника, щоб отримати у нього зцілення від хвороб і благословення. Але ось місцевий правитель наказав своїм ловчим зібрати якнайбільше диких тварин, за допомогою яких він збирався мучити гнаних християн. Ловчі помітили дивне скупчення звірів біля однієї печери. Зайшовши в неї, вони побачили Власія, який звершував молитовний подвиг. Коли про це повідомили правителю, той велів привести Власія до нього. Ловчі повернулися і наказали Власію вийти. Він з радістю підкорився, сказавши, що цієї ночі Господь тричі закликав його словами: «Встань і принеси Мені жертву, як належить тобі за званням єпископа». Дорогою до Севастії Власій творив різні чудеса, заклика-

ючи Ім’я Христове. Він зцілював людей і допомагав усім, чим міг. В однієї жінки був єдиний син, у якого під час їжі риб’яча кістка засіла в горлі, і він був при смерті. Помолившись Богу, Власій витягнув кістку і врятував її сина. Також до нього прийшла бідна вдова, у якої вовк поцупив єдине порося. Святий заспокоїв її та сказав, що все буде добре. Через деякий час вовк у зубах приніс живе порося назад до вдови. У Севастії Власія було піддано жорстоким тортурам, якими місцевий правитель намагався навернути його в язичництво. Дивуючись вірі святого, вдова заколола своє порося, зварила його і віднесла мученикові в темницю, де він був ув’язнений. Власій прийняв скромний дарунок, скуштував їжі та сказав такі слова: «Жінко, таким чином здійснюй щороку мою пам’ять, тоді ніщо з потрібного в домі твоєму не зникне, якщо ж хто інший уподібниться тобі й шануватиме мою пам’ять, той отримає в достатку дари Божі, і благословення Господа буде на ньому всі дні його життя».

3

«ІЗ ЗАХОДУ ЗАСЯЯВШИ»

Преподобний Прохор Лoбoдник (день пам’яті — 23 лютого за н. ст.) Милосердний Бог допускає зло на рід людський, щоб таким чином привернути його до здорового глузду і спонукати на добрі справи. Але, караючи, Господь неодмінно милує. У роки свого князювання в Києві (1093–1113) Святополк Ізяславич багато заподіяв насильства народу, за що Бог і попустив руйнівні набіги половців та міжусобиці. У ці дні прийшов із Смоленська в Печерський монастир блаженний Прохор і прийняв ангельський образ. Він привчив себе до великої стриманості, відмовившись від звичайного хліба. Святий збирав траву лободу й робив із неї хліб. Крім проскури в церкві, не їв ніколи навіть овочів, а тільки лободу, і не пив нічого, крім води. Тому прозвали його «лободник». Під час чергового голоду Господь примножив кількість лободи, тож блаженний Прохор дедалі більше трудився, роздаючи хліб незаможним і тим, хто помирав від голоду. Деякі також почали робити хліб із лободи, але не могли їсти від гіркоти. Один із братів таємно взяв у блаженного хліб. Він виявився гірким понад міру. Брат соромився зізнатися в цьому блаженному і просити у нього хліб з благословенням. Але, страждаючи від голоду, прийшов до ігумена Іоанна і розповів йому, що сталося, вимолюючи прощення. Ігумен, не повіривши, наказав іншому братові взяти таємно

№ 4 (302),  лютий 2012

Праведниця була старшою дочкою шведського короля Олафа Шoтконунга і носила ім’я  Інгігерда. Сучасники відзначали її розум, сміливість, великий вплив на  оточуючих. Вона повинна була вийти заміж за  короля Норвегії Олафа II, щоб гарантувати мир між Швецією та Норвегією. Восени 1018 р. Олаф II прибув на кордон для  побачення з нареченою та її батьком, але їх там не виявилося. Послані до Швеції гінці привезли невтішну звістку: ще влітку до  Олафа Шотконунга прибули посли від «конунга Ярицлейва» (Ярослава Муд­рого), і  шведський король віддав свою дочку за сина Київського князя Володимира. Ярослав на  той час княжив у Новгороді. Принцеса Інгігерда прибула до  Новгорода влітку 1019 р., отримавши у  придане м.  Альдейгаборг (тепер с. Стара Ладога) з прилеглими землями, які на  Заході отримали з того часу назву Інгерманландії («землі Інгігерди»). Право­ слав’я  Інгігерда прийняла з ім’ям Ірина. Будучи великою княгинею, вона усі свої сили віддала новій батьківщині, ставши вірною помічницею та порадницею чоловіка в  його справах. Коли варязька дружина князя попросила Ірину стати посередницею в  їхній суперечці з Ярославом, то вона погодилася, але попередила, що відстоюватиме інтереси чоловіка. Іншим разом, коли проти Київського князя виступив його брат Мстислав Тмутораканський, Ірина запропонувала вирішити спір військовим поєдинком особисто з нею, на що Мстислав відповів, що з жінками він боротися не звик, — і поступився Ярославу. Великий вплив Ірина мала на  відносини Русі з країнами Північної Європи. Вона дала притулок у  Києві вигнаним синам англійського короля Едмунда  — Едвіну й  Едуарду, а  також малолітньому принцу Магнусу Норвезькому. Відомо, що велика княгиня заснувала у  Києві монастир в  ім’я  своєї небесної покровительки — свя-

тої великомучениці Ірини та, за звичаєм того часу, не тільки дбала про монастир, а й управляла ним. Праведниця стала матір’ю сімох синів та трьох дочок. Серед її синів особливо прославилися святий благовірний князь Володимир Новгородський, великий князь Ізяслав Київський, князі Святослав Чернігівський і Всеволод Переяславський (батько Володимира Мономаха). Дочки ж Ірини стали королевами: Анна — французькою, Марія — угорською, Єлизавета  — норвезькою. У  1045 р.  княгиня вирушила до  Новгорода на  закладку собору на  честь Святої Софії, Премудрості Божої. Там  же Ірина прийняла чернечий постриг з ім’ям Анна. Померла преподобна у  Новгороді 23 лютого 1056 р. і була похована в  Софійському соборі. Церковне шанування благовірної Анни було встановлено у 1439 р.  Підготував Андрій Гор

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМЕТЬСЯ ПАМ’ЯТЬ:

Після чергового допиту правитель наказав утопити священномученика Власія в озері. Перехрестивши воду, єпископ пішов по ній, як по суші. На пропозицію мученика піти за ним по воді відгукнулося 68 слуг правителя. Зайшовши в озеро, вони усі потонули. Після цього явився Ангел, який закликав священномученика Власія: «Сповнений Божої благодаті архієрей, зійди із води і прийми вінець, уготований тобі від Бога». Пригнічений втратою своїх слуг, правитель наказав негайно усікти Власію голову. Це сталося близько 316 р. Нині частиці мощей священномученика Власія Севастійського зберігаються в багатьох країнах Європи.

25 лютого — всіх преподобних отців, у подвигу просіявших; Іверської ікони Божої Матері; преподобного Піора, затворника Печерського, у Дальніх печерах; святителя Олексія, митрополита Київського (Московського) і всієї Русі, чудотворця; святителя Мелетія, архієпископа Харківського; 27 лютого — преподобного Ісаакія, затворника Печерського, і дванадцяти греків, будівничих соборної Успенської церкви Києво-Печерської Лаври, у Ближніх печерах; перенесення мощей благовірного князя Михаїла Чернігівського та боярина його Феодора; 28 лютого — преподобного Пафнутія, затворника Печерського, у Дальніх печерах; 29 лютого — святителя Макарія Московського; 1 березня — преподобного Феодора мовчазного, Печерського, у Дальніх печерах; священномученика Єрмогена, патріарха Московського і всієї Русі, чудотворця; 3 березня — великомученика Феодора Тирона; 4 березня — благовірного князя Ярослава Мудрого; преподоб­ного Агафона Печерського, у Дальніх печерах; 8 березня — перше та друге знайдення глави Іоанна Предтечі; преподобного Єразма Печерського, у Ближніх печерах.


4

№ 4 (302),  лютий 2012 ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УПЦ

9 лютого Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира у столичній лікарні, де він проходить реабілітацію, відвідав тимчасово керуючий Харківською єпархією архієпископ Ізюмський Онуфрій, який доповів Його Блаженству про  стан справ у єпархії. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир прийняв у лікарні митрополита Черкаського і  Канівського Софронія, якому рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 26 січня 2012 р. (журнал №  7) доручено здійснювати контроль над ходом будівництва та фінансуванням столичного Свято-Воскресенського кафедрального собору та Духовно-просвітницького центру УПЦ. Блаженніший Владика вручив митрополиту Софронію відповідний указ. Митрополит Софроній доповів Його Блаженству про хід будівельних робіт і попросив благословення на  подальші труди з будівництва собору й Духовнопросвітницького центру. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира відвідав голова Синодального відділу УПЦ у  справах молоді єпископ Обухівський Іона, який доповів Його Блаженству про  роботу Синодального молодіжного відділу і  попросив благословення на  здійснення нового соціального проекту з профілактики підліткової наркоманії «Жити здорово!» і проведення всеукраїнського фестивалю православних журналів «Сімейні читання». 10 лютого Блаженнішого Митрополита Володимира у  лікарні відвідав єпископ Житомирський і  Новоград-Волинський Никодим, який доповів Його Блаженству про стан справ у Житомирській єпархії. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира відвідав настоятель парафії в  ім’я  святителя Амвросія Медіоланського м. Мілан (Італія) ієромонах Амвросій (Макар). Під час бесіди отець Амвросій розповів Його Блаженству про сучасне життя православних парафій в Італії. 13 лютого Блаженніший Митрополит Київський і  всієї України Володимир у  співслужінні архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра звершив Літургію в столичній лікарні, де проходить курс реабілітації. 17 лютого Предстоятеля УПЦ у  лікарні відвідав єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, який доповів Його Блаженству про стан справ у ввіреній йому єпархії.

Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир прийняв у лікарні директора видавництва «Дух і Літера» Костянтина Сігова. Під час зустрічі Костянтин Сігов передав Його Блаженству примірник книги священика Анатолія Жураковського «Ми спасаємося Його життям», яку було видано з благословення Предстоятеля УПЦ на початку 2012 р.

православна газета

офіційно Закінчення. Початок на с. 1

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УПЦ

ЖУРНАЛ № 20 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Іларіона, митрополита Донецького і Маріупольського, про  відкриття в  м. Жданівка Донецької області Свято-Успенського скиту жіночого монастиря на  честь Касперівської ікони Божої Матері (Донецька єпархія). УХВАЛИЛИ благословити відкриття в  м. Жданівка Донецької області Свято-Успенського скиту жіночого монастиря на  честь Касперівської ікони Божої Матері (Донецька єпархія). ЖУРНАЛ № 21 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського, про відкриття Свято-Покровського чоловічого монастиря в с. Ворочово (урочище «Калинкув Горб») Перечинського р-ну Закарпатської області та про  затвердження намісником (ігуменом) монастиря архіманд­ рита Григорія (Вендт). УХВАЛИЛИ: 1.  Благословити відкриття СвятоПокровського чоловічого монастиря в  с. Ворочово (урочище «Калинкув Горб») Перечинського р-ну Закарпатської області. 2. Намісником (ігуменом) СвятоПокровського чоловічого монастиря в  с. Ворочово (урочище «Калинкув Горб») Перечинського р-ну Закарпатської області затвердити архімандрита Григорія (Вендт). ЖУРНАЛ № 22 СЛУХАЛИ рапорт Преосвященного Євлогія, єпископа Сумського і  Охтирського, про  затвердження намісником (ігуменом) Троїцького

Охтирського чоловічого монастиря Сумської єпархії архімандрита Симеона (Гагатіка). УХВАЛИЛИ затвердити архімандрита Симеона (Гагатіка) намісником (ігуменом) Троїцького Охтирського чоловічого монастиря Сумської єпархії. ЖУРНАЛ № 23 МАЛИ МІРКУВАННЯ щодо діяльності Преосвященного Олександра (Драбинка), архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського, вікарія Київської Митрополії, голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви. Довідка: члени Священного Синоду Української Православної Церкви із вдячністю Богові констатують, що Господь поступово відновлює сили Його Блаженства Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира після тяжкої недуги, та закликають вірних Української Православної Церкви і  надалі сугубо молитися, щоби Лікар душ і тілес підняв Його Блаженство з одра хвороби «цела и всесовершенна». Разом із тим члени Священного Синоду УПЦ змушені звернути увагу на смуту, яку вносить у життя Української Православної Церкви діяльність Преосвященного Олександра (Драбинка), архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського, вікарія Київської Митрополії, голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви, осоДУХОВНІ ШКОЛИ

Того ж дня Блаженнішого Митрополита Володимира відвідали ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія архімандрит Віктор (Бедь) та проректор УУБА архімандрит Гавриїл (Кризина). Отець Віктор передав Його Блаженству перший примірник факсимільного видання Пересопницького Євангелія, здійсненого УУБА з благословення Предстоятеля УПЦ. Того ж дня Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира в лікарні відвідав керуючий Броварським вікаріатством Київської єпархії єпископ Броварський Феодосій. Разом з владикою Феодосієм Його Блаженство провідали благочинні округів, секретар і  духівник вікаріатства. Єпископ Феодосій розповів Блаженнішому Владиці про  стан справ у  Броварському вікаріатстві, про діалог з державною владою та заплановану на цей рік реставрацію столичного Воскресенського («афганського») храму, настоятелем якого є владика Феодосій.

бистого секретаря Предстоятеля УПЦ. Його деструктивні дії та недостойна поведінка, інтриганство і спосіб життя сіють смуту і підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед вірян. Користуючись посадою секретаря Предстоятеля УПЦ, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви і  голови ВЗЦЗ УПЦ, він дозволяє собі в  ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без  того ставляться до  нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на  соборний розум Церкви і  хулою на  Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфіденційних церковних документів, призначених для  ознайомлення виключно членам Священного Синоду. Численні спроби братського напоумлення з боку членів Священного Синоду УПЦ та спів­ братів-архієреїв не мали на­лежного результату. УХВАЛИЛИ: 1.  Звільнити Преосвященного Олександра (Драбинка), архієпископа Переяслав-Хмельницького і  Вишневського, вікарія Київської Митрополії, з посади голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви та з посади головного редактора офіційного сайта Української Православної Церкви. 2.  Вивести Преосвященного Олександра (Драбинка), архієпископа Переяслав-Хмельницького і  Вишневського, вікарія Київської Митрополії, зі складу постійних членів Священного Синоду Української Православної Церкви. 3.  Головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви призначити Преосвященного Антонія, архієпископа Бориспільського, вікарія Київської Митрополії, ректора КДАіС. 4. Головним редактором офіційного сайта Української Православної Церкви призначити протоієрея Георгія Коваленка з підпорядкуванням його діяльності Керуючому справами УПЦ.

8 лютого в Київській духовній академії відбулося засідання Навчального комітету при  Священному Синоді Української Православної Церкви, яке очолив ректор Київських духовних шкіл архієпископ Бориспільський Антоній.

У засіданні взяли участь ректори семінарій УПЦ. Одним iз головних питань порядку денного стало обговорення процесу реалізації реформи духовної освіти. У  своїй доповіді архієпископ Бориспільський Антоній наголосив на  необхідності синхронізації структури всіх духовних навчальних закладів, яка важлива для інтеграції досвіду методичного забезпечення навчального процесу. Присутні підтримали ідею створення єдиного зразка диплома про  отримання богословської освіти та обговорили питання, пов’язані з її реалізацією. Ректор Волинської духовної семінарії протоієрей Сергій Ющик поділився досвідом реалізації кредитномодульної системи навчання. Він зазначив, що у даної форми організації навчального процесу є як позитивні, так і негативні сторони. Разом iз тим методичне планування семінарів стимулює студентів до активної участі в навчальному процесі. У заключному слові голова Учбового комітету архієпископ Бориспільський Антоній зазначив, що реформа духовної освіти, яка нині проводиться, повин­на мати головною метою виховання пастирів. kdais.kiev.ua


православна газета

н о в и н и, п од і ї, ко ме н тар і

БОГОСЛУЖІННЯ, СВЯТКУВАННЯ 12 лютого, в Неділю про  блудного сина, намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і  Чорнобильський Павел звершив Літургію в  монастирському Трапезному храмі на  честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. lavra.ua

№ 4 (302),  лютий 2012

5

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УПЦ 18 лютого, у Вселенську батьківську суботу, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію в  столичній лікарні, де він проходить курс реабілітації. Його Блаженству співслужили архієпископ Переяслав-Хмельницький і  Вишневський Олександр, єпископ Город­ ницький Олександр та духовенство Київської єпархії.

15 лютого, в день свята Стрітення Господнього, намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел звершив Літургію в  монастирському Трапезному храмі на  честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Його Високопреосвященству співслужили єпископ Васильківський Пантелеімон і братія обителі у священному сані. Того ж дня єпископ Васильківський Пантелеімон очолив служіння Літургії та панахиду в Трапезному храмі на  честь преподобних Антонія і  Феодосія Печерських Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Того ж дня ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію і панахиду в академічному храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. sobor.in.ua, lavra.ua, kdais.kiev.ua

Того ж дня ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію в  академічному храмі на  честь Різдва Пресвятої Богородиці. lavra.ua, kdais.kiev.ua 17 лютого, в  день пам’яті преподобного Ісидора Пелусіотського, у  приділі столичного Введенського чоловічого монастиря, освяченому на честь цього святого, відбулося престольне святкування. Літургію звершив вікарій Київської Митрополії єпископ Городницький Олександр у  співслужінні намісника монастиря архімандрита Даміана (Давидова), братії та гостей обителі у  священному сані. Після закінчення Літургії єпископ Олександр звершив читання канону перед чудотворною іконою Божої Матері «Призри на  смирення» та молебень. vvedenskiy.com.ua

19 лютого, в Неділю про  Страшний Суд, у  Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Києво-Печерської Лаври намісник обителі митрополит Вишгородський і  Чорнобильський Павел звершив Літургію. Його Високопреосвященству співслужили: архієпископи Переяслав-Хмельницький і  Вишневський Олександр, Бориспільський Антоній, єпископи Макарівський Іларій та Васильківський Пантелеімон, а  також братія обителі у  священному сані. Після закінчення богослужіння намісник Лаври привітав скарбника монастиря архімандрита Варсонофія (Столяра) з днем тезоіменитства. lavra.ua

За богослужінням молилися голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов, народні депутати України, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Вікторія Ліснича, співробітники медустанови. На  Літургії було піднесено сугубі молитви за  спочилих, а також за здоров’я всіх, хто перебуває на одрі хвороби. Після богослужіння Блаженніший Владика звернувся до присутніх з Архіпастирським словом і поспілкувався з журналістами. Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир прийняв у  лікарні Апостольського нунція в  Україні архієпископа (РКЦ) Томаса Едварда Галліксона. Того ж дня відбулася зустріч Блаженнішого Митрополита Володимира з Генеральним консулом України у  Стамбулі Богданом Яременком. Під час зустрічі дипломат передав Його Блаженству побажання якнайшвидшого одужання від Святішого Патріарха Константинопольського Варфоломія I. 20 лютого Блаженнішого Митрополита Володимира в  лікарні відвідав архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор. Під час зустрічі з Предстоятелем УПЦ архієпископ Феодор передав Його Блаженству частицю мощей святителя Іоанна Милостивого, патріарха Олександрійського (†620), яку 11 жовтня 2011  р. Українській Православній Церкві передала громада рим������������������������������������� c������������������������������������ ько-католицького собору святого Мартіна м. Братислава (Словаччина). Архієпископ Феодор також доповів Блаженнішому Владиці про стан справ у ввіреній йому єпархії. orthodox.org.ua

18 лютого, у Вселенську батьківську суботу і в день пам’яті святителя Феодосія Чернігівського, тимчасово керуючий Київською єпархією митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел очолив служіння Літургії та панахиду у  столичному Всіхсвятському храмі на території будівництва Воскресенського кафедрального собору. ПРИВІТАННЯ Згідно з Наказом міністра культури України №  60/0/17-12 від 23.01.2012 р. на посаду генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника призначено Вікторію Миколаївну Лісничу. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир привітав Вікторію Лісничу із призначенням на посаду. У своєму листі Його Блаженство побажав новому генеральному директору Києво-Печерського заповідника успіху в працях і висловив впевненість, що взаємодія між Міністерством культури України, музейними установами та Українською Православною Церквою буде

плідною (текст листа опубліковано на офіційному сайті УПЦ). 8 лютого Указом Президента України Віктора Януковича міністром оборони України був призначений Дмитро Альбертович Саламатін. Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир направив Дмитру Саламатіну привітання з призначенням на посаду міністра оборони, побажавши йому Божої допомоги в трудах і висловивши надію на співпрацю та взаєморозуміння.

СПІВРОБІТНИЦТВО лися збори благочинних київських благочинь. З головою Видавничого відділу Української Православної Церкви протоієреєм Володимиром Савельєвим, якого запросив отець Віталій, було обговорено питання про перспективу співробітництва між благочинням м. Києва та Видавничим відділом. Благочинні також обговорили ряд дисциплінарних питань і познайомилися з новим бухгалтером кафедрального собору на честь Воскресіння Христового. orthodox-church.kiev.ua

13 лютого під головуванням секретаря Київської Митрополії, благочинного м. Києва протоієрея Віталія Косовського у столичному Іллінському храмі відбу-

18 лютого в Києві відбулася зустріч голови Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякона Сергія Косовського з ректором Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія архімандритом Віктором (Бедем). У зустрічі взяв участь секретар Київської Митрополії, благочинний храмів м. Києва протоієрей Віталій Косовський. Сторони обговорили спільні проекти участі студентів і молоді в соціальних програмах, що їх реалізує Відділ. orthodox.org.ua

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

11 лютого виповнилося п’ять років від дня архієрейської хіротонії єпископа Макіївського Варнави, вікарія Донецької єпархії.

14 лютого виповнилося 30 років служіння у священному сані архієпископа Сарненського і Поліського Анатолія.

22 лютого виповнилося 25 років від дня ієрейської хіротонії архієпископа Херсонського і Таврійського Іоанна.


6 КОМАНДИР ПРАВОСЛАВНИЙ — ЦЕ ІНШИЙ КОМАНДИР і н т ерв’ю

№ 4 (302),  лютий 2012

Н

а сьогоднішній день у  нашому суспільстві відповідь на  питання «Потрібні в армії священики чи ні?» для більшості звучить однозначно — «Так, потрібні». Однак які, в  такому разі, функції та повноваження капелана, як організувати духовне окормлення військовослужбовців, яким внутрішнім та зовнішнім критеріям має відповідати військовий священик?.. На ці та інші запитання ми попросили відповіс­ти секретаря Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України Віктора Степановича Кулакевича.

зобов’язаний дати пастирю можливість поспілкуватися. А далі все залежить від того, чи зможе священик завоювати довіру військовослужбовців. Але, зазвичай, наші священики, які звертаються з подібним проханням, дуже добре підготовлені та мають величезний авторитет.

—  Розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Як Ви вирішили стати військовим, де навчалися, служили? —  Із дитинства у  мене була велика мрія стати моряком, хоча я  народився на  Рівненщині та моря ніколи не бачив. До своєї мрії йшов поступово. Служив у  ракетних військах стратегічного призначення: спочатку в  Прибалтиці, потім на  Байконурі. Прослужив рік і  написав рапорт, що хочу стати моряком. Мене направили в  Київ. Так я  став курсантом Київського військово-морського політичного училища. Після закінчення навчання служив у  Чорноморському флоті на протичовнових кораблях. Бойову службу ніс у  Середземному морі. В  запас пішов у  званні капітана першого рангу (по‑сухопутному  — полковника).

—  Чи є різниця в тому, як зустрічали священика в  армії 15 років тому і  як зустрічають сьогодні? —  Колосальна різниця. Церквою був зроблений прорив. Сьогодні поява священика в  армії не  є чимось дивним. Хоча якихось десять років тому це було чимось неймовірним, і  десь навіть боялися спілкування зі священиком. Тепер більшість військових розуміють, хто такий священик, яка його роль.

—  Це був радянський період. Ви вже тоді вірили в Бога чи прийшли до віри пізніше? —  Я  народився у  віруючій родині. Християнське виховання у нас було від бабусі, яка прожила 93 роки. Мій батько обов’язково чотири рази на рік причащався. Оскільки він закінчив (ще за  Польщі) церковнопарафіяльну школу, то був у релігійному плані освіченим. Всі знання про  віру ми отримали від батька. Мати була менш релігійною, але разом із батьком ходила на  службу в храм, що знаходився за 12 км від нашої оселі. Мені з дитинства добре запам’ятався радісний стан, коли на Великдень ми з нетерпінням чекали батьків з освяченими пасками, щоб розговітися. Це, а  також військова служба визначили моє ставлення до  віри, незважаючи на  партійну належність тощо. Знаєте, і в  ті часи у  моряків була приказка: «Хто в  море не ходив, той Богу не молився». —  Який зараз моральний клімат в армії? —  Як і в  суспільстві  — дуже непростий. Але мене втішає Виникнення терміну «капелан» пов’язано iз життям святого Мартiна, архі­єпископа Турського (317–397 рр.). Коли він ще був офіцером на військовій службі в Галлії, якось узимку йому зустрівся жебрак і почав благати дати щось із одягу. Мартін розрізав навпіл свій військовий плащ — «капу» — й одну половину віддав жебракові. Цей жебрак потім явився йому уві сні в образі Іісуса Христа. Друга половина капи святого Мартіна стала предметом шанування у французь-

і радує те, що кількість віруючих людей зростає, причому аж ніяк не через «моду». Приходять хлопці, які стали православними ще до  призову на  службу. Нещодавно архіманд­рит Лука (Винарчук) почав служіння в президентському полку (там  зараз йде будівництво храму). І під час звершення першої Літургії (я йому допомагав —���������� ����������� був паламарем) було близько 80‑ти причасників, зокрема й заступник командира з виховної частини. А вже на наступних службах було до 200 осіб, хоча в  наказовому порядку ми нікого туди не кличемо. —  Очевидно, не  усі призов­ ники є членами нашої Церкви? —  Чимало людей, на  жаль, не  розуміють, що таке канонічна Церква. Іноді в Міністерстві оборони кажуть, що, мовляв, призовників, які конфесійно належать до  так званого «Київського патріархату», більше, ніж представників канонічної Української Православної Церкви. А коли починаєш запитувати у самих призовників, кого з патріархів поминають на службі в їхньому храмі, відповідають: «Патріарха Кирила. Кого ж іще?».

—  Дехто запитує: навіщо священик, якщо є заступник командира з виховної роботи та військовий психолог? —  І ті, й інші потрібні. Вони працюють в  одному напрямі, але у  них різні завдання. Вони виховують солдатів, допомагають вирішувати їхні внутрішні проблеми, але ні заступник командира з виховної роботи, ні психолог не можуть звершувати богослужіння, сповідувати. А  Сповідь, Причастя  — це, на  сьогоднішній день, духовна потреба багатьох військових.

—  Які повноваження священика — він може працювати з усім особовим складом або тільки з тими, хто сповідує православну віру? —  Міністерство оборони видало документ «Директива Міністра оборони України №  Д-25». У  ньому сказано, що до  військової частини священик може приходити на  прохання військовослужбовців. Вони звертаються до  командування з проханням, що їм потрібен священик. Виховна служба методом опитування визначає статистику  — скільки віруючих та до  яких конфесій вони належать. Священик може підійти до  командира частини і  попросити дозволу поговорити з православними воїнами. У  цьому разі командир

—  Скільки священиків працює у нашій армії, і яку роботу вони проводять? —  У  наших Збройних силах задіяно понад 200 священиків. Організовано катехізаторські курси, проводяться паломницькі поїздки. Це, до  речі, дуже сильна місіонерська форма роботи. Нещодавно ми возили до  Єрусалима 72 особи  — офіцерів та членів їхніх сімей. Багато хто спочатку їхав як у  туристичну подорож. Але десь 80 % із них причастилися на  Святій Землі. Люди повернулися вже іншими. Ми возимо курсантів до  Почаєва, нас там дуже добре приймають. Архієпископ Почаївський Володимир особисто зустрічається із курсантами, підтримує, допомагає. Священики готують групу до паломництва: знайомлять з історією обителі, пояснюють сенс чернечого життя, церковних традицій. Наш Відділ шукає матеріальні кошти. Ось,

кій армії. Для неї було створено похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у цьому храмі, почали нази-

вати «капеланус» (лат. capellanus (капелан)). У кожному легіоні імператора Римської імперії Костянтина I Великого була похідна церква (окремий намет) із християнським священиком. У 742–743 рр. у м. Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі (Consilium Germanicum) було ухвалено рішення про участь священиків у військовій службі із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі в бойових діях.

православна газета

Архієпископ Львівський і Галицький Августин вітає курсантів Академії МВС, які приймають присягу

нещодавно возили курсантів Академії МВС.

віки, і в них закладений інтерес до військової справи.

—  Чи має священик моральне право працювати із солдатами, якщо сам не служив в армії? —  Усе залежить від особистості священика. Йому не обов’язково служити в армії. Я  знаю безліч прикладів, коли священики не  служили, але виявилися дуже хорошими пастирями у  середовищі військових. Адже їхнє завдання інше — духовна допомога солдатам. У нас, щоправда, більшість священиків служили в  армії. Наприклад, у Вінниці колишній льотчик, майор у  відставці, ієрей Віктор Парандюк очолює єпархіальний військовий відділ. Добре освічений як священик і військовий, він має великий авторитет. Наш відділ двічі на рік проводить зі священиками заняття на  базі Міністерства оборони та Академії МВС, де ми знайомимо їх з умовами життя солдатів, особливостями служби в тих чи інших військових формуваннях.

—  А питання про  форму одягу капелана ставилося? —  Так, і  думки розділилися. Поки зупинилися на  тому, що нічого придумувати не  треба. Солдата дисциплінує, коли він бачить священика в  духовному одязі. І це показав досвід роботи в гарячих точках, під час проведення миротворчих операцій. Але якщо є особлива необхідність, то під час бойових дій священик може надіти й камуфляж.

—  Чи існують при духовних навчальних закладах спеціальні курси підготовки священиків до роботи в армії? —  На  сьогоднішній день, на жаль, ми не ведемо спільної роботи з духовними навчальними закладами. Однак це питання вже обговорювалося: академія та семінарія готові, але поки не готові військові. —  Запитують читачі: чи має право священик брати в  руки зброю і на  навчаннях стріляти по мішенях? —  Якщо по  мішенях, то  так. Щоб сам він міг відчути специфіку військової служби. А якщо добре стріляє, то  може бути і  прикладом для  солдатів. Ми бачимо, що майже всі священики виявляють інтерес до військової техніки, бойового оснащення, деякі спеціально виходять у плавання або стрибають з парашутом. Чоловіки є чоло-

—  У Києві введено посаду гарнізонного священика… —  Два останніх роки День Збройних сил (6 грудня, коли святкується пам’ять святого благовірного князя Олександра Невського) ми відзначали за  богослужінням. Спершу в  храмі було близько 500 військовослужбовців, половина з них постилися. Наступного разу було близько 700 осіб. Також ми побачили, що в  Києві багато військових храмів, тому є необхідність ввести посаду гарнізонного священика. Священноначаліє вирішило, що поки рано відкривати спеціальне благочиння. На  сьогоднішній день відпрацьовуємо відповідне положення. Крім того, Блаженніший Митрополит Володимир благословив розпочати роботу з повернення Церкві Микільського храму при  Інституті фізики (біля ботанічного саду). Ми хочемо зробити його нашим головним військовим собором. —  Хто має оплачувати працю капелана  — Церква чи держава? —  Принцип фінансування ми пропонуємо змішаний. Нами підготовлено Концепцію душпастирської опіки у Збройних силах України. Відповідно до  цієї Концепції ми підрахували, що нам потрібно всього лише 60 священиків. За нашим задумом, там, де в частині служить 1200 осіб, уже потрібно вводити штатного священика.


православна газета Якщо менше, то за погодженням з єпархіями призначати священика на добровільно-громадських засадах. Фінансова підтримка, яку може забезпечити держава,  — дуже маленька, тому єпархія також повинна фінансувати капелана. Наприклад, на  початковому етапі забезпечувати богослужбовим начинням. —  Які актуальні завдання стоять перед Вашим Відділом? —  Держава дає право Церкві окормляти військово­ службовців. Міністерство оборони просить Церкву допомогти в  духовному вихованні, покращити морально-етичний клімат в армії. І тут ми повинні розробити механізми реалізації наших спільних планів. Наприклад, є таке поняття, як «задоволення релігійних потреб». Але його трактування і обсяг в різних релігійних громадах різні. Комусь досить короткої молитви і  читання духовних книг, а  комусь важливі ретельна підготовка до богослужіння, піст, тривала молитва. Природно, виникає питання, як узгодити це з військовим режимом. У  зв’язку із цим ми тісно співпрацюємо з виховними службами, які розуміють важливість використання релігійного чинника у  вихованні. Радує, що тут ми мали порозуміння і підтримку з боку колишнього начальника Генерального штабу генерал-полковника Григорія Миколайовича Педченка. Він сам віруюча людина, зустрічався з Блаженнішим Митрополитом Володимиром. Сподіваємося, таке ж взаєморозуміння буде у нас і з новим начальником. —  Які, на  Ваш погляд, особистісні риси повинен мати капелан? —  Це відкритість, сміливість. Потрібно любити людей, потрібна увага до  людей. Військова служба пов’язана з постійним ризиком, багато зустрічається жорстокості. Взагалі, дуже багато проблем. Солдати шукають розуміння і співчуття. Іноді приходять із найбезглуздішими запитаннями. І тут від священика потрібно багато терпіння і  такту. Я  вважаю, що роль капелана полягає також і в тому, щоб дещо пом’якшити жорстку армійську систему — підказати командирам, навчити їх батьківської любові до  солдатів. Адже командир православний �������������������������� —������������������������� це інший командир. Християнська любов, батьківська турбота ніколи не дозволять йому підводити товаришів по  службі, принижувати солдатів. Ніколи православний офіцер не  буде лихословити та вести себе по‑хамськи. Де є священик, там відчувається, що й клімат у колективі інший. —  В яких регіонах найактивніша робота священиків із військовими? —  Якщо переглянути наш офіційний сайт, то можна побачити, що майже усі наші єпископи, так чи інакше, задіяні в роботі із силовими структурами. Церква приділяє цьому величезне значення. Особливо хочеться відзначити такі регіони, як Крим, Одеса, Полтава, Харків, Вінниця. Треба розуміти, що ці священики в  частині позаштатні, це додаткове навантаження до їхньої парафіяльної діяльності. До речі, нещодавно у Криму проходили великі навчання, і на службі в польовому храмі (яку очолив голова нашого Синодального відділу архі­єпископ Львівський і  Галицький Августин) зібралося близько 600 осіб. У цьому, звичайно, заслуга Кримської єпархії — однієї з найактивніших у  цьому плані роботи. Там практично кожну військову частину окормляє священик. —  Ваш син  — військовий. Що спонукало його обрати таку професію? —  Я хотів, щоб він після закінчення школи вступив до  міліцейської академії. Кадровик РВВС посадив його у себе в кабінеті й дав заповнювати документи для  вступу. При  цьому двері було відчинено. А  навпроти знаходилася кімната попереднього ув’язнення. Син, поки заповнював документи, надивився на те, що в ній відбувалося, і, коли повернувся додому, сказав, що вирішив не йти в міліцію, а стати військовим. «Ти  — каже,  — військовий, і  дід, і  двоє дядьків (обидва полковники)». Зараз він військовий юрист, старший лейтенант. —  Він теж віруючий? —  Усі в нашій сім’ї люди віруючі. Моя рідна сестра — активна парафіянка у  себе на  парафії. А  почалося з того, що, коли вона хрестила племінника, священик провів з нею духовну бесіду. Тепер вона бере участь у  всіх службах, буває в  паломництвах. Проте основу всьому заклала моя бабуся. Вона була простою людиною, без  освіти, але дуже мудрою, глибоко віруючою. В  селі над  нею іноді жартували, та вона не  звертала уваги. Мені запам’яталася її розповідь про те, що її лише раз в  житті благословив єпископ — біля Почаївської Лаври. І сьогодні я розумію цінність того благословення. —  Традиційно — побажання нашим читачам. —  Газета затребувана. У ній завжди можна знайти щось цікаве, а головне — корисне для духовного життя. Я  хочу запросити читачів до  діалогу на  сторінках газети, щоб вони частіше надсилали свої листи із запитаннями, ділилися досвідом парафіяльного життя. Бесіду вів ігумен Лонгин (Чернуха)

н о в и н и, п од і ї, ко ме н тар і

№ 4 (302),  лютий 2012

7

ЦЕРКВА, СУСПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА 10 лютого у виставковому залі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (корпус № 4) відбулося урочисте відкриття Міжнародного благодійного фонду «Повернення», діяльність якого спрямована на  повернення в  Україну культурних та історичних пам’яток, що їх з різних причин було вивезено за кордон. На презентації Фонду були присутні представники Української Православної Церкви: секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і  Вишневський Олександр та голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Георгій Коваленко.

У рамках заходу перший віце-президент Фонду «Повернення» Олексій Шереметьєв передав на зберігання Національному Києво-Печерському історикокультурному заповіднику документи, листівки, фотографії та листи, що висвітлюють історію діяльності Православної Церкви в еміграції (у США та Європі). Ці документи датовані 1920–1973 рр. і повернені Фондом із приватних зарубіжних колекцій. kplavra.kiev.ua, orthodox.org.ua 12 лютого голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді, вікарій Київської Митрополії єпископ Обухівський Іона очолив відкриття першої акції в рамках інформаційно-профілактичної кампанії з профілактики наркоманії серед підлітків та молоді «Жити здорово!», ініційованої вищезазначеним Синодальним відділом. Під час акції, що відбулася у  столичній галереї «Майстер-клас», відомі українці писали картини під керівництвом досвідчених художників. В  акції взяли участь наступні міні-колективи: співачки Ніна та Антоніна Матвієнко, телеведучі Світлана Рижук і  Соломія Вітвіцька, дизайнер Діана Дорожкіна і каскадер Назар Майборода, стронгмен Сергій Конюшок та телеведуча Лілія Ребрик, шоумени Єгор Крутоголов та Євген Сморигін, а також скульптор Олег Пінчук. Написані ними картини того ж дня було продано на  благодійному аукціоні. Зібрані кошти будуть спрямовані на  профілактику наркоманії у школах, а саме на зйомки документального фільму про  згубність наркотиків, а також — реабілітаційному центру для наркозалежних у Чернігівській області.

15 лютого, в 23‑тю річницю виведення радянських військ із Афганістану та День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, у Києві відбулася спільна нарада представників Уряду України, Української Православної Церкви, громадських організацій воїнів-інтернаціоналістів та їхніх сімей. Очолив нараду Прем’єр-міністр України Микола Азаров, Українську Православну Церкву представляв голова Синодального відділу УПЦ у  справах пастирської опіки воїнів-інтернаціоналістів єпископ Броварський Феодосій. У  ході наради були підняті питання про  відновлення доплат сім’ям загиблих в  Афганістані воїнів, виділення квартир сім’ям ветеранів, виділення коштів на ремонт пам’ятників воїнам-інтернаціоналістам. Розглядалося також питання про остаточну реставрацію пам’ятника архітектури — столичного Воскресенського храму на Печерську, який після його повернення Церкві 20 років тому і по сьогоднішній день є храмом-пам’ятником жертвам війни в  Афганістані і місцем молитви ветеранів-інтернаціоналістів. За  словами Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, усі питання, які піднімалися на нараді, зокрема про реставрацію Воскресенського храму, будуть вирішені Урядом цього року. orthodox.org.ua 16 лютого, в день післясвята Стрітення Господнього, педагогічний колектив загальноосвітньої школи I–III ступенів с. Коржі Баришівського р-ну Київської області на чолі з начальником відділу освіти Баришівської райдержадміністрації Тетяною Луценко відвідав Києво-Печерську Лавру. Педагоги оглянули пам’ятки Верхньої Лаври, на території Нижньої Лаври помолилися в  монастирських храмах, відвідали Ближні печери монастиря. Потім у  будинку намісника відбулася зустріч із митрополитом Вишгородським і  Чорнобильським Павлом. Під час зустрічі митрополит Павел вручив Тетяні Луценко і  керівництву школи ордени Почаївської ікони Божої Матері, а іншим педагогам — Грамоти Української Православної Церкви. lavra.ua

14 лютого виповнилося 20 років від дня створення Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України. В урочистостях з нагоди ювілею, які відбулися в  актовому залі Національного університету оборони України, взяв участь голова Синодального відділу УПЦ по  взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архі­ єпископ Львівський і  Галицький Августин. Начальник інституту генерал-лейтенант Ігор Романченко був удостоєний грамоти Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, ряд співробітників установи — грамот голови Синодального військового відділу.

ПРОСИМО МОЛИТОВ ЗА ЗДОРОВ’Я ВЛА ДИКИ ІРИНЕЯ

13 лютого вранці митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней був екстрено госпіталізований. Спочатку стан здоров’я  владики було оцінено лікарями як важкий. 13 лютого вдень у  Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Дніпропетровська вікарій Дніпропет­

ровської єпархії єпископ Новомосковський Євлогій відправив молебень за болящих, під час якого була піднесена сугуба молитва про зцілення владики Іринея. Після закінчення богослужіння єпископ Євлогій закликав віруючих молитися про  одужання правлячого архієрея Дніпропетровської єпархії. 15 лютого, в  день свята Стрітення Господнього, митрополит Іриней у  клініці, де він перебуває на  лікуванні, причастився Святих Христових Таїн. Владика Іриней також подякував усім за молитви. За  повідомленням прес-служби Дніпропетровської єпархії (eparhia.dp.ua), стан здоров’я  архіпастиря нормалізується, прогнози лікарів обнадіюють, але прохання сугубо молитися за  його одужання залишається актуальним. За  розпорядженням канцелярії Дніпропетровського єпархіального управління у храмах і парафіях єпархії щодня відправляються молебні піснеспіви про  зцілення правлячого архієрея. Ім’я  владики також сугубо поминають за Літургією.


8

№ 4 (302),  лютий 2012

наші святині

православна газета

ОСТРІВ ВАЛААМ — Існують на землі місця, ніби особливо призначені для прославлення Творця, нагадуючи про первісну красу світу. Одним із них є Валаам — архіпелаг у Ладозькому озері, площею 36 кв. км, із розташованим на ньому Спасо-Преображенським чоловічим монастирем. Свята обитель вважається пам’яткою руського зодчества і  є одним із найважливіших духовних центрів Православ’я на півночі Росії. Валаам благословив сам апостол Андрій Первозванний. За  переданням, він прибув із Києва до  Новгорода, а потім вирушив на Валаам, де зруйнував поганські капища і встановив кам’яний поклінний хрест. ПЕРШІ ВРА Ж ЕНН Я

ПРЕПОДОБНІ СЕРГІЙ І ГЕРМАН, ВА ЛА АМСЬКІ ЧУДОТВОРЦІ

( ДНІ ПАМ’ЯТІ — 11 ЛИПНЯ І 24 ВЕРЕСНЯ ЗА Н. СТ.)

вяті Сергій і Герман були грецькими свяС щенноіноками, які прийшли в  XІV ст. до  Великого Новгорода разом з іншими

православними місіонерами. Преподобні Сергій і Герман оселилися на Валаамському острові в 1329 р. У Софійському сувої (кінець XVI ст.) записано: «У рік 6837 (1329) старець Сергій прийшов на  Валаамів острів». Преподобні своїми повчаннями і  життям чимало сприяли поширенню та утвердженню православної віри в Карелії. Зібране ними братство стало світочем Православ’я в  цьому краї. Карели почали знову з довірою ставитися до християнства, авторитет якого був підірваний у  XIII ст. шведами, що мечем насаджували католицизм. Заснована преподобними Сергієм і  Германом Спасо-Преображенська обитель була досить велелюдною, і для  неї вони встановили повне спільножительство. «На  Валаамі, — писали валаамські іноки, — здавна, тільки-но став монастир, начальники Валаамського монастиря Сергій і  Герман встановили общину, полотняний одяг та взуття давали кожному…» Валаамські наставники відійшли до  Господа близько 1353 р. Валаамський монастир часто зазнавав руйнувань від шведів, тому мощі преподоб­ них Сергія і  Германа не  раз переносили з обителі до  Новгорода і  назад (oдне з таких перенесень і святкується 24 вересня). Написання ікони преподобних Сергія і  Германа відбулося близько 1401 р. На початку XVIII ст., коли за Ништадтським миром Валаам знову відійшов до Росії, їхні мощі було перенесено на острів, де вони нині спочивають у Преображенському храмі. У  XVIII ст. митрополит СанктПетербурзький Гавриїл (Петров) викликав, з благословення Святішого Синоду, старця Назарія і призначив його ігуменом Валаамської обителі. При  ньому було влаштовано скити на  невеликих острівцях, розкиданих навколо Преображенського монастиря, і відроджено старецтво. Служба Валаамським чудотворцям раніше звершувалася за Загальною Мінеєю. Засновник Коневського монастиря архіманд­рит Іларіон (Кирилов) склав їм особливу службу, яку, після розгляду Святішим Синодом, у  1817  р. було надруковано. У  1819  р. Святіший Синод ухвалив день пам’яті 28 червня (11 липня за н. ст.) і день перенесення мощей преподобних Сергія і  Германа 11 (24 за  н. ст.) вересня внести в усі друковані місяцеслови. Від мощей преподобних Сергія і Германа Валаамських, милістю Божою, постійно звершується багато чудес.

У м. Приозерську, що під СанктПетербургом, нашу групу паломників чекав невеличкий катер «Миколай Угодник». Накрапував дощ, ставало по‑осінньому холодно, хоча за  календарем був липень. Паломники розташувались у  каютах, аби було де голови притулити, втім, бадьорості духу не  втрачали. За плечима  — 1700 км подоланого шляху. Розраду у  п’ятигодинному плаванні по  Ладозі нам надали білокрилі красуні-чайки, які зграєю летіли за катером і весело гомоніли. Птахи сміливо брали хліб прямо із рук паломників — ми швидко згодували їм цілий буханець. До  речі, Ладозьке озеро вважається найбільшим у  Європі. Погода тут змінюється кожні дві години — у  будь-який час може розпочатися шторм: хвилі сягають шести метрів. Утім, Господь бачив благі наміри паломників і, як завжди, був багатомилостивим до нас, грішних… І ось перед нами величний острів, що здіймається на  висоту 60 м над рівнем Ладоги. Поклінні хрести, каплиці, куполи соборів видно здалеку  — у  гармонійному єднанні перебувають монастир і природа. На  той час Валаам буяв у  зелені дубів, кленів, піхт, ковдрою стелилися чорниця та брусниця. Цвіла шипшина, у  повітрі стояв аромат бузку. На  острові нас привітно зустріло літнє сонечко.

Т ИС ЯЧОЛІТ Н Я ІС ТОРІЯ

Усамітнені монастирські скити розташовано по всьому архіпелагу. Щоб їх обійти, треба чимало часу, тож деякі з них ми об’їхали на маршрутному таксі. Багато цікавого розповів нам екскурсовод — послушник Ростислав. Історія Валаамського монастиря нараховує понад 1000 років. Острів розташовано на  кордоні країни, і  розквіту монастиря заважали постійні набіги шведів, які

Валаамський монастир

приходили з вогнем та мечем понад 80 разів. Вони грабували, руйнували святу обитель, літописи горіли у полум’ї пожеж. Біля витоків створення монастиря стоять преподобні Сергій та Герман  — Валаамські чудотворці. Ця земля є місцем їхніх подвигів. Нині мощі святих подвижників перебувають під спудом у  Свято-Преображенському соборі Валаамської обителі. На  ігуменському цвинтарі увагу паломників привернула могила схимонаха Григорія (шведський король Магнус), який упокоївся 1371  р. Як розповів гід, цей король вів війну з Росією і вирішив стерти з лиця землі Валаам, але Господь беріг свою святиню. На Ладозькому озері раптово розпочався шторм такої сили, що шведський флот був повністю розбитий. Врятувався лише один король, хвилею його принесло на  дошці до  Валаамського берега. Вбачаючи у  цьому Промисл Божий, він повністю змінив свій світогляд. На  Валаамі король прийняв православну віру і  залишився тут назавжди, а  шведам заповідав ніколи не воювати із Росією. Багато видатних осіб любили відвідувати Валаам, сподіваючись отримати там  духовну допомогу. Як простий паломник побував на архіпелазі імператор Олександр  I.  Тоді він переміг Наполеона і  здобув земну славу. Але Ладога показала свій підступний характер — того дня озеро штормило. Наближені до імператора особи умовляли його перечекати негоду. Цар залишався невблаганним і  наполягав на  своєму. Із двома помічниками на невеличкому риболовецькому човні він вирушив на Валаам. Цар ледь залишився живим, але все‑таки дістався архіпелагу, де його зовсім не чекали у такий шторм. Він навіть мав доводити, що є імператором, адже супроводжуючої свити при ньому не було.

Царя настільки вразила небезпечна подорож, що він цілу ніч простояв на богослужінні у храмі, майже біля самого входу, зі сльозами на очах та з молитвою на вустах. До речі, у ті часи показником соціального рівня людини вважалося місце, де вона стоїть у  храмі: чим ближче до вівтаря — тим знатніша особа. Але на Валаамі цар сам себе смиряв… Після цієї події Олександр I щедро обдарував монастир. Царі Василь III, Іоанн Грозний жертвували на  Валаам дорогі оправи для  ікон, церковне начиння, книги тощо.

ПРА Ц Я З МОЛИТВОЮ

У царській Росії вважалося великим благом віддати дорослого сина на один рік у Валаамський монастир. Юнак проходив тут велику школу життя, набував необхідних навичок, і йому можна було одружуватись. Будь-який талант на  Валаамі був поміченим. Таким особам за  кошти обителі надавали необхідну освіту у  Санкт-Петербурзі. Недивно, що саме на  Валаамі були найкращі медичні спеціалісти того часу, які лікували безплатно. У  ченців діяла митна служба: вони оглядали кораб­лі, що припливали на  острів, адже на  архіпелаг заборонялося завозити тютюн та спиртне. Особливу увагу паломників привернули монастирські сади, що збереглися до  нашого часу. На  цьому скельному архіпелазі товща ґрунтового шару становить усього 10 см.  Колись монахи спеціально доставляли чорнозем із Великої землі, і  тоді діяло правило: всі, хто прибував на  Валаам, повинні були привезти хоча  б невеличкий мішечок землі. Отже, з часом на  голих скелях розцвіли чудові сади. Першими вродили яблуні. У  1824  р. монах Паїсій виростив на  острові кавуни завважки 8 кг, за  що Валаам отримав почесний диплом Паризької сільськогосподарської виставки. Тут виростали дині завважки 4 кг,

Паломники з Білої Церкви у Гефсиманському скиту, о. Валаам


православна газета

н аш і св я т и н і

ПІВНІЧНИЙ АФОН Стояли білі ночі, і день розтягнувся у  часі. Приємно бачити красиві місця, чудову природу, вдихати аромати карельського лісу. Можна було пройти стежкою самотнього монаха: у  тиші лип та дубів ними ходили ченці й вичитували вечірнє правило. Ми відчули себе повністю на острові: відключено мобільні телефони — і  всі життєві проб­ леми залишилися так далеко. Легко й радісно на душі…

ДУ ХОВНИЙ ЗВ’ЯЗОК З АФОНОМ

У храмі Воскресенського скита

гарбузи завважки 33 кг тощо. Одних яблунь у садах було вирощено 60 сортів. І зараз тут ростуть груші, вишні, сливи, аґрус, малина. Щороку збирають до 50 т плодів та ягід. Монастир ріс та багатів, і міцніла віра. У XIV–XVI ст. Валаам вважався найбільшим (тут подвизалися 1200 монахів) та найкрасивішим монастирем на  Русі. Його називали «Великою Лаврою». Вихідці з Валаама — святитель Ігнатій (Брянчанінов), преподобні Олександр Св��������������������������� і�������������������������� рський, Савватій Соловецький, Арсеній Коневський та ін.

РУСЬКИЙ ЄРУС А ЛИМ

Нинішні забудови на острові — XVIII–XIX ст. Зазвичай, це двоповерхові споруди, адже клімат на острові суворий — висока вологість повітря, сильні вітри, і  обігріти храм досить складно. У  верхній частині служба правиться о теплій порі року, в нижній — узимку. Ми, паломники з Білої Церкви, залишились у  захопленні від Гефсиманського скиту  — дерев’яний красень-храм зведено 1911 р. у стилі традиційної північної архітектури. Воскресенський скит називають Руським Єрусалимом. Він розташований на місці кам’яного

хреста Андрія Первозванного. Внутрішня частина храму нагадує святі місця Палестини: Кувук­л ія із Гробом Господнім, камінь помазання, приділ Ангела… Світлі відтінки роблять храм величним та красивим, створюють урочистий настрій. Звідси не хочеться нікуди йти. Із 1917  р. Валаам входив до  складу Фінляндії, і  це врятувало його від репресій 1920– 1930 рр. У  радянські часи на  острові розташовувалися будинок інвалідів війни та школа боцманів. Відродження обителі почалося у  1989  р. Нині тут несуть свій молитовний подвиг 260 ченців (окрім них на Валаамі мешкають 300 цивільних осіб). Слава про  святу обитель розноситься по  всьому світу  — це особ­ливо шановане паломниками місце. У  храмах чується фінська, шведська, англійська мови. Паломники побували на вечірньому богослужінні у Спасо-Преображенському соборі, який є центром обителі. Запам’яталися особливі, незрівнянні валаамські розспіви. У  храмі міститься одна зі святинь обителі — чудотворна Валаамська ікона Божої Матері. Після служби нас чекала смачна монастирська трапеза.

Напередодні Пасхи у Преображенському соборі

Наступного дня, рано-вранці, паломники припливли на чернечий острів Коневець, що знаходиться на  Ладозькому озері за 60 км від Валаама. Він доступний лише влітку. Тут розташовано Коневський Різдво-Богородичний чоловічий монастир, заснований у  XIV ст. Арсенієм Коневським, уродженцем Новгорода. Якийсь час він ніс чернечий подвиг на Святій Горі Афон. Йому було явлено, що він має стати засновником монастиря на  півночі Русі. Преподобний вирушив на  пошуки відповідного місця. Його човен двічі прибивало хвилями на  острів Коневець, і  Арсеній прийняв це як знак Божий — залишився тут назавжди. Тутешні мальовничі місця вражають своєю природною красою. Багата рослинність, переважають соснові та ялинові ліси. На  острові розкидані гранітні валуни. Найбільший із них  — Кінь-камінь, завважки понад 750 т, який за  формою нагадує голову скакуна. На  ньому зведено каплицю  — місце усамітненої молитви ченців. У  храмі паломники вклонилися мощам Арсенія Коневського. Особливу Божу благодать тут відчуває кожен. Краса островів Валаама та Коневця заспокоює серця, свідчить про  велич Творця, спонукає до  молитви та нагадує про вічність. Тамара Зозуленко, член Спілки журналістів України

Каплиця на острові Коневець

№ 4 (302),  лютий 2012

9

ПРО ВА ЛА АМСЬК У ІКОНУ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ей образ трохи відЦ різняється від інших відомих і  прославлених

у Церкві ікон Богородиці. На  Валаамській іконі Богоматір зображена у зріст, на хмарі, у темносиньому гіматії та яскраво-червоному мафорії. Вона підтримує Богонемовля прихованою під мафорієм рукою з н и з у, а   д ру го ю, в  поручі,  — спереду. Стопи Богоматері відкриті і без  взуття. Богонемовля в білому гіматії, Його права рука благословляє, у лівій  — держава, увінчана хрестом. У  Візантії таке зображення Богоматері називали Нікопея («Перемоготворна»). Явлення Валаамського образа надзвичайно глибоке за  своїм змістом, бо ним Божа Матір Сама засвідчила Свій покров острову на Ладозі, його духовне достоїнство (найменування «Північний Афон» стало другою назвою Валаама). Тому Богородиця постає на іконі як Велика Матір, Ігуменя всіх ченців, Настоятелька Валаамська. Про  історію Валаамської ікони Божої Матері оповідає записане ченцями «Сказання про знайдення образа Пресвятої Богородиці, який іменується “Місцева Валаамська”». У  1878  р. одна благочестива жінка (Наталія Андріївна Андреєва з Петербурга) сильно застудилася, у  неї розвинувся гострий ревматизм рук і ніг. Коли вона вже перебувала на  межі відчаю, якийсь внутрішній голос сказав їй: «Їдь на Валаам, одужаєш!». На останні гроші вона купила квиток, проте напередодні поїздки її здолали сумніви. І ось уночі Наталії Андріївні було видіння: До  її ліжка підійшла висока на  зріст Жінка в  одязі з малинового оксамиту із Дитятком на руках; уся Вона була оповита якимсь дивовижним світлом. «У мене промайнула думка: невже це Матір Божа! — розповідала Наталія Андріївна. — Але назвати Її так вголос я не наважилась. Я хотіла доторкнутися до Неї, але Вона відступила і каже: “Не плач, Спаситель по дорозі і Я по дорозі тобі! Ти Мене побачиш на Валаамі”, — і зникла». Проте перший приїзд на  Валаам лише зміцнив надію, але не приніс повного одужання. Стражденна жінка сподобилася впізнати свою Відвідувачку в Успенській церкві — в  іконі на  лівій колоні. Але цієї ж миті пролунав свисток на  готовому до  відплиття пароплаві. Наталія Андріївна ледве тільки встигла поставити свічку. Проте, повернувшись до Петербурга, вона відчула значне полегшення. Тоді жінка дала обіцянку обов’язково невдовзі приїхати ще раз і віддячити Богові і Його Пречистій Матері перед явленою іконою. Її другий приїзд у 1896 р. виявився невдалим: вона не знайшла ікону на місці. Але на третій раз, на свято преподобних Сергія і Германа в 1897 р., зцілення було повним. Перед цим Наталія Андріївна зі сльозами гаряче молилася перед мощами Валаамських чудотворців про  знай­ дення ікони Божої Матері. І було їй ще два благодатних сни: у першому старець у камилавці (найімовірніше, преподобний Сергій Валаамський) сказав їй: «Зажди, знайдеш Царицю Небесну!», у другому, вже готуючись до Причастя, вона виразно побачила, як знайдену ікону заносять у собор. І після ранньої Літургії бачена нею картина здійснилася в усіх деталях: за вказівкою Андреєвої образ дійсно знайшли у коморі в кутку, загорнутий у полотно. У хворої звідки й сили взялися: вона, яка ледве ходила, разом з усіма майже побігла до  собору, де на  столі вже стояла ікона. «Гаряче я  подякувала Господу за  невимовну Його милість! — каже свідок чуда. — Мені налили святої води у пляшечку. Як напилася я святої води, відразу відчула, що сили до  мене повертаються. Взявши олії з лампадки, я, повернувшись до себе, помастила руки і ноги, біль і ломота стихли, і за стільки років я вперше заснула спокійно». Після знайдення з’ясували, що цю ікону в  1878  р. (тоді, коли Наталія Андріївна сильно застудилася) написав отець Аліпій, Валаамський ізограф. Зараз явлена ікона перебуває у  Преображенському соборі Ново-Валаамського монастиря у Фінляндії. На старому ж Валаамі залишився список цієї ікони. У 2000 р. розпочалося будівництво першого храму на честь шанованої і  чудотворної Валаамської ікони Божої Матері, причому на тому місці, де її було знайдено. Того ж року було встановлено святкування іконі Божої Матері «Валаамська» (у  першу неділю після дня пам’яті преподобних Сергія і Германа, Валаамських чудотворців). Священик Олександр Іонов, за матеріалами сайта «Ікона, іконографія, іконошанування»


10

№ 4 (302),  лютий 2012 ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ

ГОРЛІВКА. 7 лютого при Свято-Миколаївському кафедральному соборі м. Горлівки Донецької області відкрилася православна бібліотека. У ній зібрано книги з біблеїстики, догматичного і морального богослов’я, сектознавства, агіографії, патрології, літургіки, церковного права, історії Церкви. У бібліотеці є художня література для дітей та дорослих, а також понад 30 найменувань вітчизняних і зарубіжних періодичних видань. Новими публікаціями бібліотека поповнюватиметься щомісяця. www.ortodox.donbass.com

н о в и н и, п од і ї, ко ме н тар і

православна газета

ПОЧУТТЯ ЄДНАННЯ

Правда про нас — у документальному кіно

КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 9 лютого, у день спомину перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив першу Літургію у тимчасовому храмі в ім’я великомученика Димитрія Солунського м. Бровари Київської області. 11 лютого, у день спомину перенесення мощей священномученика Ігнатія Богоносця (107), єпископ Феодосій звершив Літургію у храмі, що будується на честь Покрову Пресвятої Богородиці у смт Калинівка Броварського р-ну Київської області.

12 лютого, у Неділю про блудного сина, єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію у новому храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця с. Русанів Броварського р-ну Київської області. brovary-orthodoxy.org.ua ДОНЕЦЬК. 10 лютого у Медико-психологічному центрі м. Донецька відбулася конференція на тему «Православна терапія», в якій взяли участь фахівці в галузі психотерапії та медичної психології, а також представники духовенства Донецької єпархії. Відкрив конференцію настоятель храму в ім’я святителя Ігнатія

(Брянчанінова) протоієрей Олександр Намоконов. Його доповідь була присвячена духовній складовій психіатрії, психології та психотерапії. www.ortodox.donbass.com КРИВИЙ РІГ. 10 лютого, у день пам’яті преподобного Єфрема Печерського, єпископа Переяславського (бл. 1098), і тезоіменитства архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема, у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Кривий Ріг було звершено Літургію. Богослужіння очолив постійний член Священного Синоду УПЦ, намісник СвятоУспенської Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, якому співслужили митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней, архіє­пископ Криворізький і Нікопольський Єфрем, єпископи Дніпродзержинський і Царичанський Володимир, Кременчуцький і Лубенський Миколай. Після Літургії та святкового молебню митрополит Павел передав архі­єпископу Єфрему привітання від Предстоятеля УПЦ та братії Києво-Печерської Лаври. eparhia.com.ua

27—29 січня у Дніпропетровському кінотеатрі «Правда -Кіно » пройшла III  М іжнародна кіно­асамблея на Дніп­рі–2012. Кінопроект отримав благословення митрополита Дніпропет­ ровського і  Павлоградського Іринея. Як повідомляє сайт Центру православної культури «Ліствиця», девіз форуму ось уже третій рік залишається незмінним: «Правда про  нас — у  документальному кіно». Цього разу для  фестивалю актуальною стала тема зв’язку часів — адже країна, де немає документального кіно, нагадує сім’ю, в  якій немає фотоальбому . В ідповідь на питання про  те, чому для  свого кінофоруму організатори вибрали документальне кіно, а  не  художні фільми, очевидна. Ці фільми — об’єктивний погляд на наше реальне життя. Цього року глядачів чекали захоп­люючі кінострічки — протягом трьох днів була можливість побачити творчі роботи майстрів-документалістів із Росії, України, Білорусі та Грузії. Програма асамблеї включала 13 документальних картин, серед них — шість прем’єр. «Кіноасамблея — це не кінофестиваль. Тут немає конкурсу, немає змагання… Тут живе привітність, бажання пожертвувати собою й  об’єднатися з глядачем. Режисер віддає себе глядачеві, а глядач приймає це кіно та дякує Богові за  радісне почуття єднання  — у  мистецтві, у  красі та премудрості Божій»,  — зазначив на  відкритті виконавчий директор кіноасамблеї, заслужений працівник культури України протоієрей Ігор Собко. Справжньою подією кінофоруму стала прем’єра чотирисерійного документального фільму А.  Столярова «Пан прем’єр-міністр»  — про Петра Аркадійовича Столипіна, інформує Седмиця.Ru. У  телевізійному ефірі його планують показати на  телеканалі «Культура» у  квітні. Дніпропетровцям пощастило  — вони стали першими, хто побачив цей фільм. Значний інтерес глядачів викликав фільм «Острови. Валерій Чигинський», присвячений чудовому режисерові науково-популярного кіно, який за  радянських часів зні-

мав фільми про мікросвіт живих клітин. Завдяки знайомству з унікальними біологічними фактами документаліст прийшов до віри в Бога. В  основу сценарію іншої прем’єрної картини  — «Історія одного дзвону» режисера Є.  Лобачової-Дворецької з Ярославля  — лягла розповідь із книги відомого православного письменника протоієрея Миколая Агафонова. Документальна оповідь про одну із сільських церковних дзвіниць і  долю, що спіткала її дзвони, стала наоч­ ною ілюстрацією до непростих зламів історії нашої країни. В  художньому та музичному оформленні фільму взяли участь юні вихованки притулку жіночого Миколо-Сольбінського монастиря. З великим натхненням гості та учасники кіноасамблеї зустріли дві нові роботи білоруського режисера Г.  Адамович «Чоловіча справа» і  «Намальований Рай». Ім’я  цього майстра кінодокументалістики вже добре знайоме православному глядачеві, а  створений нею фільм «Черниця», показаний на  дніпровському кінофорумі торік, багатьох пройняв до  глибини душі. Серед численних міжнародних та вітчизняних нагород режисера (а  їх вже близько 40) є диплом «За  глибоке проникнення в повсякденне життя», і ця фраза, безсумнівно, є символічною для всієї творчості документаліста. Нагадаємо, що на Київському православному кінофестивалі «Покров-2011» фільм «Черниця» визнано кращим у своїй номінації. Ще однією прем’єрою «Кіно­ асамблеї на  Дніпрі» став «Літопис у променях світла» режисера кіностудії «Білорусфільм» Ю.  Горулєва. Створивши власну кіностудію «Стоп-кадр», він знімає фільми і  програми православної тематики. За  майстерно зроблені роботи Ю.  Горулєва удостоєно численних призів і  нагород, він є лауреатом премії «За  духовне відродження» і  вже багато років очолює Міжнародний кінофестиваль «Магніфікат», який щороку проходить у Білорусі. «Для  мене, згідно з євангельськими принципами, — любов перш за  все. Якщо я не  люблю свого героя, то кіно не вийде. Навіть якщо

його герой негативний, усе одно його треба полюбити», — сказав Юрій Горулєв, виступаючи на прем’єрі фільму. «Літопис у променях світла» — це історія фотохудожниці Софії Хоментовської, яка свого часу багато знімала свої рідні місця — Полісся і  Пінськ. Героїня народилася на  початку минулого століття в  аристократичній родині й  вже у  дитинстві серйозно захопилася фотографією. Зроблені юною любителькою знімки публікувалися у Варшаві нарівні з роботами професіоналів. На початку 1930‑х років Софія Хоментовська емігрувала, забравши за  океан і  свій чималий фотоархів. Фільм нагадує про долю цієї талановитої жінки, про минуле мешканців Полісся, побут яких вона зуміла зафіксувати. Фільм ішов мовою оригіналу  — білоруською, але, вочевидь, був зрозумілий усім глядачам. Справжнім відкриттям для  багатьох став документальний фільм «О,  Пресвята Богородице…» грузинського режисера Р. Борашвілі — про  земний шлях Богородиці та його відображення у грузинській карбованій іконі. Завершила «Кіно­асамб­лею–­2012» прем’єра ще однієї роботи режисера А.  Столярова «Знаки пунктуації»  — про  вихованців недільної школи «Ліствиця» м. Дніпропетровська. Семирічна міська недільна школа, де навчається 200 дітей, діє при  міському центрі православної культури «Ліствиця» з 1997 р.  Сьогодні тут працюють дев’ять викладачів з вищою педагогічною та духовною освітою. Про  свої надії та сподівання, проблеми і досягнення на  непростому шляху духовноморального становлення юної людської особистості вони розповіли з кіноекрана разом зі своїми учнями та з їхніми батьками. Як повідомили організатори, проведення кіноасамблеї стало можливим завдяки спільним зусиллям Центру православної культури «Ліствиця», кінотеатру «ПравдаКіно», мецената Андрія Шипка, Дніпропетровської обласної держадміністрації та Дніпропетровської облради. Підготував Олег Карпенко


православна газета

н о в и н и, п од і ї, ко ме н тар і

ЖИВИЙ ДОСВІД СТОЯННЯ ЗА ВІРУ КИЇВСЬКІ СВІДКИ ПРАВДИ. СПА ДЩИНА СВЯЩЕНИК А АНАТОЛІЯ Ж УРАКОВСЬКОГО 6 лютого у галереї «Соборна» пройшов круглий стіл, присвячений виходу нової книги відомого київського пастиря-новомученика ковського тям».

Анатолія Жура«Ми спасаємося Його жит-

До видання

увійшли проповіді

та вибрані статті отця Анатолія. Велику частину

матеріалів

опубліковано

вперше (за рукописами духовних чад новомученика). За  словами директора

«Дух і Літера» КостянСігова, ідея видати таку книгу виникла у Магдал��� и�� ни�� Олексіївни ����������� Гла ��-� голєвої, яку свого часу хрестив отець Анатолій. видавництва тина

Священик Анатолій Жураковський (1898–1937) — новомученик, богослов, духовний письменник. Його творча спадщина маловідома, але залишається актуальною й досі. Він був учнем видатних київських філософів і  богословів В.  В.  Зеньковського, В.  І.  Екземплярського та П.  П.  Кудрявцева, активним діячем Київського релігійно-філософського товариства. У  розпал більшовицьких гонінь на Церкву Анатолій Жураковський прийняв священний сан і  заснував молодіжну громаду, яку за  інтенсивністю духов­н ого життя і  значенням для  суспільства порівнювали з

«Якщо тоді зароджувався войовничий атеїзм, який лише починав діяти і досяг свого апогею у  30‑ті роки XX ст., то  зараз ми також бачимо, як довкола зароджується войовничий секуляризм  — нова іпостась атеїзму,  — сказав отець Георгій. — Нині чуємо голоси, які сміються над Церквою, фактично бачимо намагання витіснити Церкву на  периферію суспільного життя, й іноді християнин уже сьогодні має робити той самий вибір, що його колись робили новомученики та сповідники. Маючи таких свідків і  такі приклади реальних людей, які жили не так давно, ми маємо вчитися самі і вчити своїх дітей свідчити про  Христа, незважаючи на  ситуацію довкола нас. І свідчити не  тільки словами, а  й власним життям. Тому що дуже багато хто з нас вміє красиво говорити, але ці слова треба ще й підтверджувати своїм життям». Настоятель парафії святого Амвросія в Мілані ієромонах Амвросій (Макар) закликав наслідувати приклад новомучеників і «ставати в ряди борців за правду Божу, за  Церкву і духовне життя». Невипадково Господь нам дав цей сонм новомучеників, вважає священик, бо без  їхньої допомоги і  підтримки нам буде дуже важко боротися із секулярним світом.

Глаголєвої, дружини протоієрея Олексія Глаголєва. Присутні довідалися про те, які по‑сімейному теплі стосунки панували у  церковній общині отця Анатолія Жураковського. Головний редактор «Церковної православної газети» ігумен Лонгин (Чернуха) підкреслив важливість вивчення спадщини одного з найвідоміших київських сповідників віри XX ст., щоб мати можливість долучитися до живого досвіду стояння за віру. Ігумен Лонгин розповів, що знайомство з біографією

№ 4 (302),  лютий 2012

11

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ ДОНЕЦЬК. 11 лютого, у день п’ятиріччя від дня архієрейської хіротонії вікарія Донецької єпархії єпископа Макіївського Варнави, у Свято-Георгіївському соборі м. Макіївки Донецької області було звершено Літургію. Богослужіння очолив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, якому співслужили єпископи Горлівський і Слов’ян­ ський Митрофан, Макіївський Варнава та духовенство собору. На честь п’ятиріччя архієрейської хіротонії та за працю на благо Церкви владику Варнаву нагородили пам’ятною панагією. www.ortodox.donbass.com ВІННИЦЯ. 12 лютого, у день пам’яті святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста, митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Симеон звершив Літургію у Спасо-Преображенському кафе-

дральному соборі м. Вінниці. Після Літургії митрополит Симеон звершив закладку Трьохсвятительського храму на території Вінницького національного аграрного університету. Будівництво храму ініціював ректор вишу, народний депутат України Григорій Калетник. orthodox.vinnica.ua ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ. 12–13 лютого у м. Ковелі Волинської області (Володимир-Волинська єпархія) пройшла духовно-освітня конференція на тему «Окультизм і магізм як виклики духовній безпеці суспільства». Участь у форумі взяли єпископ Володи-

московською громадою священиНа презентацію завітала Зінаїда ків Олексія та Сергія Мєчових. Пальян, донька Магдалини ОлексіПісля першого арешту і  заслання ївни Глаголєвої. Вона ознайомила (1923–1924 рр.) отця Анатолія присутніх із щоденниковими запизнову за­а рештували 1930  р. і сами своєї бабусі, Тетяни Павлівни у  1937  р. розстріляли в  таборі за  вироком «трійки». Учасники круглого столу ділилися своїми враження від знайомства з духовною спадщиною київського сповідника віри і  розмірковували над  тим, як у  наш час можна наслідувати його приклад. Розповідаючи про  видання, Костянтин Сігов зізнався, що, відкриваючи сторінки цієї книги, не  можна не  відчути дотик до  вогню. Це найвищий рівень не просто церковної гомілетики, а власне особистого свідчення всім своїм життям. Дуже важливо, щоб ця традиція відновилася і продовжувалася. Прес-секретар Предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко у своєму виступі висловив думку про те, що нинішня ситуація у  суспільстві нагадує часи новомуче- Отець Анатолій і Ніна Сергіївна Жураковські з дівчатами ників. з молодіжної громади, 1920-ті рр., м. Київ

й творчістю отця Анатолія вчить нас говорити про Церкву мовою, вільною від консерватизму. «Всередині своєї общини ми можемо спілкуватися, використовуючи архаїку. Але, виходячи у світ, ми повинні розуміти, що люди зможуть сприйняти нашу проповідь лише тоді, коли вона лунатиме зрозумілою мовою. Проповіді отця Анатолія якраз і  написані мовою, що не  застаріла і в  наш час», — зауважив ігумен Лонгин. Під час круглого столу також виступили секретар Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Миколай Данилевич, клірик київського храму в  ім’я  священномученика Макарія протоієрей Богдан Огульчанський та заступник голови Синодального відділу у  справах сім’ї протоієрей Олег Мельничук. Книгу «Ми спасаємся Його життям» можна придбати у  видавництві «Дух і  Літера» за  адресою: м. Київ, вул. Волоська, 8 / 5, корпус 5, к. 209–211 (тел.: 050–425–60–20, 044–425– 60–20). Олег Карпенко

мир-Волинський і Ковельський Володимир, архієпископ Львівський і Галицький Августин, міський голова Ковеля Олег Кіндер, народний депутат України Юрій Болдирев та ін. vv-orthodox.org ЗАПОРІЖЖЯ. 13 лютого архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив освячення молитовної кімнати в ім’я святителя Луки Кримського в лікарні м. Енергодар Запорізької області. hram.zp.ua


12

православна газета

П АЛ О М НИЦТ В О

№ 4 (302),  лютий 2012

ХІТОН СПАСИТЕЛЯ: НЕЗВИЧАЙНА ПОДОРОЖ СВЯТИНІ …Спекотного дня 3 серпня 326 р., ближче до полудня, коли сонце в  Єрусалимі перебувало практично в зеніті, у місті спостерігалося незвичне для цього часу велелюддя. Ніхто не поспішав сховатися в рятівну тінь. Загальне напруження — і  ось уже чути крики: «Дивіться, он там, несуть!». Невелика група людей виставила на  загальний огляд предмет, що викликав у  більшості жителів Римської імперії мимовільний трепет і  навіть жах. Це був хрест для страти кримінальних злочинців. Навколо нього зібралися нечисленні представники Єрусалимської християнської громади на чолі з патріархом Макарієм. Біля патріарха стояла немолода жінка з гарним, незважаючи на  роки, обличчям і  благородною поставою. Її знали геть усі присутні того дня люди. Мати імператора Костянтина цариця Єлена спеціально відвідала Єрусалим, щоб знайти святині Страстей Господніх і вклонитися їм. Майже три століття тому на  цьому хресті було розіп’яте Джерело Життя — Господь і Спаситель світу Іісус Христос. Але Він не  тільки помер за  гріхи світу як Досконала Людина, але й воскрес як Істинний Бог, заклавши початок нового світу… Вже у  найперших, ще слабких і  розрізнених християнських громад ми бачимо шанування не  тільки Животворящого Хреста Господнього — «Бо слово про  хрест для  тих, хто гинуть, то  глупота, а для  нас спасаємих — сила Божа» (1 Кор. 1: 18), — але й інших святинь, пов’язаних із життям, смертю і  воскресінням Спасителя. Євангелія оповідають нам про  святині Страстей Христових — терновий вінець, хітон та похоронні пелени Господа.

НОВЕ ЖИТ ТЯ СВЯТИНЬ У ЄВРОПІ

Зараз ці святині перебувають у Європі. Терновий вінець — у  Парижі, похоронні пелени — у Турині, хітон Господа — у місті, що було колись однією із чотирьох столиць Римської імперії, — Трірі. До них кілька разів на  століття, коли святині відкрито для поклоніння, відбувається паломництво. У  2012  р. таке паломництво буде в Трірі до хітона Господнього. …У  306 р. Костянтин став правителем Західної Галлії  — Белгіки. Столицею цієї частини імперії було велике, красиве римське місто Аугуста Треверорум — нині Трір. До Костянтина тут правив його батько Констанцій Хлор (293–306). У Трір часто приїжджала і  довго тут жила свята Єлена, мати майбутнього імператора Римської імперії.

СВОБОДУ ХРИСТИЯНАМ!

У 313 р. , перебуваючи в  Мілані, Костянтин видав едикт, що дарував християнам можливість відкрито сповідувати свою віру. Після цієї події, що докорінно змінила становище Церкви, почали будувати християнські храми. Перші три — храм Різдва Христового у Віфлеємі, храм Гробу Господнього в  Єрусалимі і  собор в ім’я святого апостола Петра у Трірі — безпосередньо з наказу імператора Костянтина. Сталося це після паломництва святої Єлени на  Святу Землю. Собор в  ім’я  святого апостола Петра у  Трірі було зведено для  благочестивого зберігання хітона Господнього. Землю під будівництво храму подарувала християнській громаді Тріра особисто свята Єлена. Це місто Костянтин і  Єлена розглядали як можливий варіант столиці вже не тільки Галлії, але й усієї Римської імперії. Костянтин, будучи реформатором, хотів будувати імперію не на  язичницьких, а на  цілковито інших  — християнських засадах. Більш того, він мріяв про торжество світової христи-

янської цивілізації. І тому його мати, яка утвердилась на той час у  любові до  Христа, допомагала своєму синові у  всіх справах і  здійснила паломництво в Єрусалим.

мощі святої Єлени було перенесено в Рим, а  значна їхня частина у  V ст. опинилася у  Франції, проте глава рівно­ апостольної цариці Єлени спочиває у Трірі до цього дня.

ХІТОН ГОСПОДНІЙ

З УСІХ КІНЦІВ ЗЕМЛІ

Християнські громади, які після століть гонінь сприймали все, що відбувалося, як чудо, з радістю відкрили для святої Єлени святині (їх вдалося збе-

Частина хітона Господнього зберігалась у київському Софійському соборі, дві частини — у Санкт-Петербурзі (одна — в церкві на честь Спаса Нерукотворенного образа, що знаходиться у Зимовому палаці, друга — у соборі на честь первоверховних апостолів Петра і Павла Петропавлівської фортеці). У 2002 р. одну з частин хітона було знайдено в Ярославському музеїзаповіднику. Із 1 грудня 2007 р. її покладено для поклоніння у московському храмі Христа Спасителя. регти під час переслідувань), пов’язані з життям Спасителя, Божої Матері та апостолів. Свята Єлена знайшла в  Єрусалимі хітон Господа, який дістався воїнам біля Хреста Спасителя (див.: Ін. 19: 23–24). Цю велику святиню, а  також частину мощей апостола Матфія (одного і�������������������� ��������������������� з 70‑ти) вона направила у  Трір. Хітон Христа з радістю зустріли християни міста, благоговійно поклавши його в заснований за розпорядженням святого Костянтина храм в ім’я апостола Петра. Пізніше, щоб краще зберегти святиню, її зусібіч обшили (у  вигляді тканого ковчега). Історичним документом, що розповідає про  цю подію, є літопис «Augusta Treverorum» XI ст. Професор Трірського університету доктор Кетенхофен датує документ ще більш раннім часом. Відомі чудеса, що відбулися після молитов біля святині. Їх записано в окремий літопис. Свята Єлена відійшла у вічність 328 р. За свідченням Євсевія Памфіла, вона померла на  руках свого сина — святого Костянтина. Оскільки Костянтин на  той час перебував у Трірі, найімовірніше, ця подія сталася в  цьому місті. Пізніше

У V ст. уся Західна Європа пережила навалу варварських народів. Святиню надійно сховали, а для Тріра настав тривалий занепад. У  Х ст. почалося відродження міста. Дещо пізніше — у ХІІ ст. — на фундаменті старого храму, заснованого святими Костянтином і Єленою, було зведено величний собор романської архітектури. Там, з ХІІ ст. і до сьогодні, у закритому ковчегу зберігається хітон Господа. (Ця традиція — зберігати святині в  закритому вигляді — утвердилася на Заході в період середньовіччя. Так зберігаються й мощі святителя Миколая у  м. Барі, й похоронні пелени Господа у Турині.) У 1512 р., коли в Європі розпочалася Реформація, у  Трір здійснив паломництво імператор Священної Римської імперії Максиміліан. На  його наполегливе прохання святиню відкрили й урочисто виставили для  загального поклоніння. Ця подія стала відома всій Європі. Відтоді хітон Господа нечасто, але все ж відкривають. У 1810 р. перед святинею молилося 200 тисяч паломників, у  1844  р. — понад мільйон, а в  1933  р.  — понад два мільйони прочан. У  1891  р. дослідженням хітона займався професор Віллемс. Досвідчені фахівці вивчали

Хітон Спасителя

його також у 70‑х роках минулого століття. За  словами хранителя хітона професора Франца Роніга, досліджувати найдавнішу частину святині, щільно обшиту в тканий ковчег, дуже важко. Проте багато фактів, зокрема й історичного порядку, свідчать про  хітон у  граді Трірі як про  справжній одяг Іісуса Христа, що був на Ньому під час Страстей Господніх. До  святинь Тріра здійснюють регулярні паломництва не тільки західні християни, а й православні з Росії. Початок цьому поклав митрополит Никодим (Ротов), який 1973  р. відвідав Трір та молився біля хітона Господа. Зараз, коли кордони відкрито, велика кількість людей приїздить у м. Трір помолитися. Паломники зупиняються в готелі святого апостола Фоми, у  приміщенні якого будується домовий храм православної громади м. Тріра.

Тепер паломництво до західних святинь починається з Літургії. Паломники вклоняються мощам рівноапостольної цариці Єлени, апостола Матфія, мученикам знаменитого Фівейського легіону та хітону Господньому (підходять до капели, де він зберігається, моляться, стоячи біля воріт). Паломництво до хітона, коли буде можливість не  тільки молитися, але й бачити святиню Страстей Господніх (востаннє її відкривали у  1996  р.), відбудеться навесні 2012  р. Очікується більше мільйона віруючих з усього світу. Через те, що цю святиню (так само як і  Туринську плащаницю) відкривають не  частіше чотирьох разів на  століття, особливо сильною буде молитовна радість для паломників, які знайшли час і  можливість відвідати її. Тимофій Кітніс

ПАЛОМНИЦТВО ДО ХІТОНА ГОСПОДНЬОГО «...Хітон же був не зшитий, а весь зітканий зверху, і сказали один одному: не будемо роздирати його, а киньмо жереб про нього, чий буде, — щоб справдилося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою і про одежу Мою кидали жереб. Так воїни і зробили». (Ін. 19: 23–24)

У IV ст. свята рівноапостольна цариця Єлена привезла xітон Спасителя у м. Трір (Німеччина). Лише кілька разів на століття святиню відкривають для поклоніння віруючих. У найближчому майбутньому це відбудеться навесні 2012 р. Паломницький центр при Відділі зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви запрошує вклонитися святині Страстей Господніх, здійснивши паломництво у Трір. Під час поїздки Ви зможете помолитися також біля тернового вінця Спасителя, плата Пресвятої Богородиці, глави Іоанна Хрестителя, мощей святої рівноапостольної цариці Єлени та інших християнських святинь.

Дати поїздок:

Перелік необхідних документів:

17–24 квітня (Німеччина — Бельгія — Голландія, авіапереліт)

23–30 квітня (Німеччина — Франція, авіапереліт)

• письмове благословення священика; • оригінал міжнародного паспорта (і ксерокопії усіх його сторінок); • ксерокопії усіх сторінок українського паспорта; • фотографія, зроблена не раніше ніж за шість місяців до подання документів (3,5х4,5 см, 2 шт.);

1–8 травня (Німеччина — Франція, авіапереліт)

28 квітня — 11 травня (Польща — Німеччина — Франція — Бельгія, автобус)

• довідка з місця роботи із зазначенням посади та розміру зарплати за останні шість місяців; • для пенсіонерів — копія пенсійного посвідчення; • фінансові гарантії (виписка з поточного рахунку, тревел-чеки, копії документів на майно).

Україна, Київ, Залізничне шосе, 3 тел.: +38-044-383-04-11, +38-044-383-04-22, +38-044-383-04-12; факс: +38-044-529-02-92 www.pilgrims.in.ua, e-mail: pilgrimsua@gmail.com


православна газета

духо в н и й в и м і р

К

риза середнього віку — стерео типна назва складного стану людини, якій за 30. Що це означає ? К оли немає сил зрозуміти себе , бракує душевної здатності прийняти розбіжність життя з уявленнями про  нього, немає бажання зіштовхуватися зі своїм власним розчаруванням в  собі — ми кажемо «криза середнього віку». І стає трохи легше. Бо ж ми пояснили свій стан. І хоча стан від цього не  змінився, проте ми можемо залишатися впевненими у своїй здатності розуміти себе і життя. Розуміти, але не впливати. Розуміти і при  цьому часто-густо відчувати до   нього неприязнь . Б о ж воно часом буває не таке…

НЕБЕСНЕ І ЗЕМНЕ

Митрополит Антоній Сурозький глибокодумно розмірковує про те, що, приходячи у  храм, ми бачимо Розп’яття і на ньому — Іісуса Христа. У  цьому місці символізм зустрічається з естетизмом, і  ми можемо насолоджуватися художньою майстерністю, палітрою барв… І рідко згадуємо, який це мало вигляд насправді: розірвані м’язи, кров, стогони, терновий вінець, що впинається у  шкіру… Так, спостерігаючи красиве���������������������������� ��������������������������� оздоблення храму, яке, звичайно ж, має свій сенс і значення, ми вирішуємо, що Бог якось пов’язаний в  основному з красою, мистецтвом, естетикою, комфортом, порядком. І���������������������������������   коли �������������������������������� в  житті ми зустрічаємо хвороби, руйнацію, горе, то  запитуємо: «Де ж Бог?». Звичайно, Бог не  створював хвороб, але Він показав нам, що існує єдиний спосіб їх зцілення — терпіння. У зв’язку з цим дозволю собі знову звернутися до  спогадів матушки

13

ЄПАРХІА ЛЬНЕ ЖИТ ТЯ КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 15 лютого, у день свята Стрітення Господнього, вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій звершив Літургію у Свято-Архангело-Михайлівському храмі смт Бородянка Київської області. orthodox.org.ua

ПОД ЯК А КОЖ НОМ У ДНЮ

Матушка Іуліанія Шмеман у пролозі до своїх спогадів «Моє життя з отцем Олександром» написала: «Я  зустрічаю кожен��������������� день �������������� як благословення. Щоранку я  відчуваю себе щасливою, що в  моєму житті є ще один день. У моєму віці тіло немічне, але мені пощастило більше, ніж багатьом. Я  люблю життя». Як людина, яка чимало бачила на  своєму віку, здається, вона знає, що говорить, коли порівнює свій стан «з багатьма» — людьми з дужим тілом, які не зазнали бідності еміграції, але не люблять це життя. Виявилося, що це непросто  — зустрічати з вдячністю кожен день своєї історії. Стан подяки не  типовий. Зазвичай, наш сучасник розпочинає новий день із запитань: «Чого мені бракує для щастя?», «Що ще я повинен сьогодні встигнути?», «Як їм довести, що саме я …?». Цей стан бере����������� свій ���������� початок з того, що ми відчуваємо гостру нестачу чогось іще, незадоволеність, а отже й невдоволення. Іноді нам здається (навіть несвідомо), що наші сили і  здібності великі, і  наші звершення значимі, наш потенціал масштабний. І ми озираємося навколо і розуміємо, що немає на світі іншого такого велетня, здатного гідно оцінити велич наших звершень і  можливостей. І тоді ми записуємо себе в  «до  кінця не�����   ���� оцінені», «нелюбимі», «незначущі». А  хіба може радіти життю людина, яка опинилася в такому стані? Невже їй є за що дякувати? Люди, незадоволені своїм життям, деруться по  скелях доль з надією досягти вершини успіху, знайти те, чого у них�������������������������� немає. ������������������������� Деякі з них зриваються, деякі зачинають сутички одне з одним, деяким вдається досягти, відкрити, пізнати. І — о, жах! — іноді навіть це не задовольняє і не насичує. Трагічно, нестерпно, але скільки талановитих, відомих, знаменитих так і не  змогли полюбити життя і  зірвалися. Іноді у  хвилини������� ������ випробувань, іноді на  піку слави. У  них були різні відносини з Богом. Хоча звернення душі до  Творця зовсім не  гарантує любові до  життя і  віри у Промисл Божий.

№ 4 (302),  лютий 2012

ЛЮБИТИ ЖИТТЯ Іуліанії Шмеман. Описуючи юнацькі роки свого������������������������ ����������������������� чоловіка, вона розповідає, як, навчаючись у Парижі в�������  ������ російському кадетському корпусі, Олександр Шмеман потоваришував із директором корпусу, генералом Римським-Корсаковим. Це був дуже добрий, мудрий сивочолий чоловік. Він любив поезію і  часто запрошував до себе Олександра в кабінет, де читав йому вірші Пушкіна, Тютчева, розповідав про стару Росію. Генерал знайомив свого учня і  з історією релігійної думки. Але от  генерал помер. Олександру, його братові Андрію та іншим вихованцям доручили перенести тіло генерала з його кімнати до  церкви. «Їм потрібно було пройти вузьким коридором, і тіло генерала, що���������������� ��������������� вже почало пахнути, дуже важке, висіло на  руках хлопців. Олександр, сповнений любові і  горя, вперше зіткнувся з жахом і  потворністю смерті… Він часто розповідав мені про ті удари, що їх нанесла його вірі та світогляду ця перша зустріч зі смертю, і про те, яких величезних зусиль довелося докласти, щоб за потворністю смерті побачити реальність і красу Царства Божого». Так у  нашому житті небесне завжди сусідить із земним. Краса, невагомість, пахощі Божого світу крокують пліч-о-пліч із хворобою, каліцтвом, болем. Господь прийшов, щоб зцілити і  втішити. Але втіха не  пов’язана із втечею від руйнувань, вона залежить від можливості йти до кінця.

М А М А РД А ШВІ ЛІ, ДІРК А І БУ Б ЛИК

Ні, Мераб Костянтинович, відомий філософ, нічого не писав про  дірку від бублика. «Дірка і бублик» — моя метафора, що означає погляд, який одразу помічає якісь негаразди, але проходить повз достоїнства. Дуже часто можна чути подружній діалог, який я  також відтворю у  вигляді метафори: —  Чому ти не зробила ще й…? —  Але я ж виконала пп. 1, 2, 3, 4, 5, а 6‑й не встигла. —  З 1‑го по 5‑й — це твоя норма, і  ніхто не  буде тобі за  це дякувати. А  ось те, що не  зроблено, — просто жахливо. Це робить наше сімейне життя нестерпним. Чи варто говорити, що, коли виконується п. 6, основним тут  же стає п.  7, а  п.  6 переходить у  розряд норми. Так, у  того, хто намагається догодити, швидко опускаються руки, ним постійно незадоволені, а у того, хто висував вимоги, виникає стан праведного гніву і  незадоволеності. Чимало з нас встигають декілька разів за  день почати гру «Дірка і бублик». Вихід із цієї «захоплюючої» (люди грають в  неї з великою����������� ���������� самовіддачею) гри, яка призводить до  сумних наслідків, можна пошукати в працях людей, які не  бояться мислити. Наприклад, висновки Мамардаш-

вілі… Це також є відповіддю на запитання, що часто-густо ставлять: «Як можна любити хворобу?». Я  б сказала, що Мераб Костянтинович відповів на  запитання: «Що можна любити у хворобі?». Він вважав, що у  хвилини випробувань сама здатність мислити для  нього вже є радісною. Особливо якщо є можливість мислити чесно і  ясно, тобто не  ідеалізувати, не  знецінювати, а  бачити складну дійсність. Адже здатність мислити — це здатність вибудовувати своє зріле ставлення до  цього життя; здатність перерости залежність від чужого способу сприйняття; здатність прийняти рішення. Навіть якщо це буде: «Я������������������������������   безсилий. ����������������������������� Мені потрібна допомога». Це буде ваше рішення про те, що ви себе вичерпали і  потребуєте підтримки. Дуже багато людей вірять, що незалежність здобувається у������   ����� сварках і конфліктах. Однак основа незалежності  — здатність самостійно мислити: осмислювати свій досвід, аналізувати дійсність, робити висновки, але розуміти, що це лише відносні висновки. Можливо, настане час, і  їх треба буде розвивати далі. Тому жодну психологічну або іншу систему поглядів не  можна зробити підґрунтям замість особистого мислення. Це є всього лише додатковим способом для  спроб осмислити життя і своє місце в ньому. Ефективний спосіб зцілення від зосередженості виключно��������� на  �������� «дірках» пропонує і  митрополит Антоній Сурозький: «…мене навчили від с а м о го д и т и н ст в а цінувати маленькі, дрібні речі; …це було диво, це була радість, і  це можна було цінувати роками… і за  це я  дуже вдячний, тому що я  вмію радіти найдрібнішій речі в  момент, коли вона приходить, і не���������  �������� знецінювати її ніколи». І це «не  знецінювати ніколи» дуже перегукується з думкою про  те, що ми повинні невпинно дякувати. «А  як дякувати, коли на  душі суцільне невдоволення тим, що маєш?»  — запитає читач. Знайдіть у своїй душі місце, де ви задоволені хоча б чимось. Відчуйте, згадайте те, що вас щиро втішає. Навіть якщо це здається вам незначущим, все одно відшукайте. І почніть дякувати з малого, з того, чим����������������� ���������������� задоволені! Можливо, ви згадаєте, що є ще хтось, за  кого ви можете подякувати Творцю. Той, хто хоча б іноді вас����� вті���� шає, хто ставиться до  вас щиро. Так ваше «коло подяки» зростатиме з кожним днем. І у вас з’явиться можливість побачити «бублик» у вашому житті і  вибратися з «діри��������� невдово�������� лення». Подяка  — це й основа любові, і  її наслідок. І тоді будь-яка криза перетвориться на  досвідченість, невдоволеність — на терпіння, а  розчарування у собі — на тверезу оцінку своїх можливостей. Анастасія Бондарук

ВІННИЦЯ. 15 лютого в актовому залі при Хрестовоздвиженському храмі м. Вінниці відбулася зустріч митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Симеона з учасниками вінницьких православних молодіжних організацій, присвячена Всесвітньому дню православної молоді. У зустрічі взяли участь представники шести вінницьких «молодіжок»: «Молодість online», «МНС» (Молоді Небайдужі Серця), молодіжних груп Стрітенського храму і Спасо-Преображенського кафедрального собору, а також православного турклубу «Синай» та «Православної кают-компанії». Під час зустрічі владика Симеон, зокрема, закликав молодь брати участь у церковному місіонерському та соціальному служінні. Представники «молодіжок», у свою чергу, розповіли владиці про власну діяльність. orthodox.vinnica.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 15 лютого архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив освячення молитовної кімнати на честь ікони Божої Матері «Всецариця» у Запорізькій обласній клінічній дитячій лікарні. hram.zp.ua ЛУЦЬК. 15 лютого у Палаці культури м. Луцька відбувся З’їзд православної молоді Волині. Форум було організовано молодіжним відділом Волинської єпархії УПЦ і приурочено до Все­ світнього дня православної молоді. orthodox.lutsk.ua ОДЕСА. 16 лютого, з благословення митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, благочинний храмів Березівського округу Одеської єпархії протоієрей Петро Ляшик освятив місце під будівництво Іллінського храму в с. Розквіт. В основу церкви було закладено капсулу з пам’ятною грамотою та частицею мощей священномученика Сергія Василівського. pravoslav.odessa.net ЗАПОРІЖЖЯ. 17 лютого архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука освятив молитовну кімнату в жіночій консультації пологового будинку № 9 у Хортицькому р-ні м. Запоріжжя. hram.zp.ua КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 18 лютого, у Вселенську батьківську (м’ясопусну) суботу, вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію і панахиду в найвіддаленішій парафії Броварського вікаріатства — в ім’я апостола Луки — в с. Рагівка Поліського р-ну Київської області. Після богослужіння єпископ Феодосій відвідав колишній районний центр Поліське у зоні радіаційного відчуження, де мав спілкування з людьми, які не захотіли покинути рідні місця після Чорнобильської трагедії, і відправив заупокійну літію. 19 лютого, в Неділю про Страшний Суд, єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію в Покровському храмі с. Літки Броварського р-ну Київської області. brovary-orthodoxy.org.ua БЕРДЯНСЬК. 19 лютого відбулося освячення — після масштабної реконструкції — оновленого кафедрального собору на честь Різдва Христового м. Бердянськ. Чин освячення звершили митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, архієпископи Рівненський і Острозький

Варфоломій, Запорізький і Мелітопольський Лука, єпископи Горлівський і Слов’янський Митрофан, Бердянський і Приморський Єлисей. eparhiya.com.ua


14

православна газета

духо в н и й в и м і р

№ 4 (302),  лютий 2012

ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ

Ц

Прощеної неділі й згадує про Адамове вигнання. Ім’я Адам означає людину в — «взятий із червоної глини». В деяких східних мовах Адам, власне, і означає «людина». Наш праотець згрішив і породив нас у вигнанні. Сам він був створений Богом із райської землі й жив у раю. А потім за гріх свій був вигнаний, як фальшивий бог. Адам хотів бути богом — і не став. Сказав змій Єві: «будете, як боги» (Бут. 3: 5) — і обманув. І ось цих фальшивих богів, які скуштували заборонений плід, буквально в шию вигнали геть з місця раю. Так ми всі народилися у вигнанні. ей недільний день має назву її ніби первинному сенсі

...У тяжкі роки сталінських репресій безліч дітей народжувалося в тюрмах. Були діти війни, діти таборів, яких зачинали й народжували невідомо де — у бліндажах і бараках, на етапах, — а отже, у випадкових зв’язках. І народжувалися, і виростали там. І ми всі з вами в духовному сенсі діти табору й тюрми. Тому що нас народили у вигнанні. Ми і своїх дітей народили теж у вигнанні. І тільки тепер прагнемо до Небесної Батьківщини. умати про Адама треба тому, що він дуже пов’язаний із Христом. Христос — це новий Адам. Ми скоро поставимо серед храму Розп’яття, Хрест Спасителя. І  там, під Хрестом, на якому висів розіп’ятий Син Божий, лежить череп. Це череп Адама. Новий Адам на Хресті, ветхий — кістками в землі. Христос прийшов з небес, як новий Адам, щоб спокутувати ветхого Адама, який у пеклі. А діти Адамові — на землі. Класична православна іконографія Воскресіння зображує зішестя Христа у пекло, таїнство Великої Суботи. Господь сходить у пекло для того, щоб визволити усіх, хто чекав на Нього. І кого Він першими вивів з пекла, кого Він тягне за руки? Це Адам і Єва, перші люди. Матір Божа — нова Єва, яка послухом Богові зцілила Євин непослух. А Христос — новий Адам, Який Своєю чистотою і безгрішністю веде нас до Отця і гріхи наші підносить на хресне дерево. Христос і Адам, повторююсь, дуже пов’язані. У світі було лише дві людини без гріха. Перший — це Адам, який був безгрішний і втратив цю безгрішність. Другий — Христос, Який чистий, безгрішний і безгрішності не втратив. І ось Христос виправляє гріхопадіння першої людини. ристос навіки святий і безсмертний. Над Ним не мають влади ні хвороба, ні смерть, ні гріх. Він — справді Отець нового людства. Всі інші люди, так чи інакше, причетні до зарази гріха. Повторюю, оскільки Адам, будучи безгрішним, втратив безгрішність, він породив осквернене, грішне, хворе потомство. Власне, споглядання всієї цієї трагедії згодом було для нього великою мукою. дам був узятий Богом із землі. Батька й матері у нього не було. Деякі люди, які сумніваються в таїнстві народження Христа без участі чоловіка, говорять: «Ну як може Діва, Яка не знала чоловіка, Яка зберегла невинність, прийняти в утробі, а потім ще й народити, зберігши невинність?». На це ми відповідаємо, що й життя наше теж почалося з чуда. Господь Бог створив Адама із землі. Перша людина теж не була зачатою, виношеною в утробі, вигодуваною груддю. Перша людина була створена одразу «готовою». Це — велике чудо, створене Божими руками

Д

Х

А

без батька й матері. І Христос теж народився чудесно, як новий Адам. І Єва була чудесно створена не із землі, але із ребра. І в неї теж не було ні батька, ні матері. Її теж не носили в утробі, але вона народилася «готовою», цілою, вийшовши з тіла свого чоловіка. І тому мала в особі Адама і чоловіка, і батька. Тому така прихильність у жінки до чоловіка, бо Єва дивилася на чоловіка як на пана одвіку, ще до гріха. А після гріхопадіння Бог підкорив її чоловікові: «до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою» (Бут. 3: 16). Єва відчуває, що вона з ребра, вона прагне увійти в своє тіло, прагне сховатися в Адамі, прагне знайти своє місце біля його серця. Адам прожив тяжке життя. І все життя його після гріхопадіння називалася одним словом — покаяння. Ми не можемо уявити собі життя нашого праотця до гріхопадіння, тому що ми — грішні. А грішні безгрішне життя уявити не можуть. Ми не можемо уявити собі те, чого

Є дві смерті. Є смерть фізична, коли з тіла йде душа. А є смерть душі, коли душа забула Бога або відірвалася від Бога, згрішила. немає в нашому досвіді. Чоловік не може зрозуміти, як народжує жінка, його організм інший. Людина, яка не воювала, не знає, що таке війна. Той, хто не голодував, — не знає, що таке голод. Спромогтися уявити, напружуючи свідомість, можна, — але до кінця зрозуміти неможливо. І, що значить не мати гріхів, ми, на жаль, теж уявити не можемо. ким був наш праотець до гріхопадіння? Він був сукупністю всіх красот і всіх переваг, що є в людстві. Тому що все людство — це одна величезна сім’я. Краса пензля Рафаеля, наприклад, і тонкість музики Моцарта, і стрункість шедевра Растреллі або Гауді — все це було в Адамі. Він був геніальний. Він був безсмертний, блаженний, надзвичайно мудрий, красивий. Узагалі, він був божественний. Це був маленький бог на землі. Він не мав, до речі, жодного страху — ні перед смертю, бо смерть ще не увійшла у світ, ні перед хворобою, тому що він був безсмертний. Він нікого і нічого не боявся. Ми теж не можемо цього уявити, оскільки постійно чогось боїмося і остерігаємося. Знаком влади Адама над природою було те, що тварини приходили до нього і слухалися його. Великі звірі, скажімо, слони або жирафи, і маленькі звірі, які-небудь хом’ячки або комашки — усі вони приходили до Адама як до пана. Вони вклонялися йому, і він давав їм імена. Як каже Платон, одна з найяскравіших постатей в історії, дати правильне ім’я означає у

Я

найкращому сенсі скористатися всією силою розуму, оскільки розум виявляється при правильному називанні імен. Дати ім’я — значить пізнати сутність. Адам розумів навколишній світ. Він знав мову трави й вітру. Він чув голоси птахів і розумів, про що вони співають. Він знав усе, що можна знати людині, і міг знати більше. Він повинен був стати богом по благодаті. Він повинен був очолити увесь цей світ, розплодитися без гріха в раю, а не на землі вигнання, — привести нових людей у світ, створити нове людство. Він цього не зробив. І потім усе життя своє він ридав. Він вив і плакав. Усе життя його було безперестанним виттям. Це не був плач, це був крик. наєте, як страшно втратити те, що ти мав раніше? Легко підніматися вгору, від «Запорожця», наприклад, до «Жигулів», від «Жигулів» — до «БМВ», потім до «Майбаха». А от від «Майбаха» до «Запорожця» спускатися нестерпно. Із власного будинку переселитися до притулку для безхатченків — можна повіситися, та багато хто й вішається, Боже збав. Тому що підніматися вгору відносно легко, а от падати — важко. А що означає впасти із раю у світ? Бути з Богом — і стати смертним... Адам і Єва змінилися. Вони одразу відчули, що померли. Тілом вони жили ще 900 з гаком років, вони були фізично дуже витривалі, красиві, сильні. Проте душа у них померла одразу після вигнання з раю. Є дві смерті. Є смерть фізична, коли з тіла йде душа. Людина починає смердіти, гнити, і потрібно якнайшвидше її в землю поховати, тому що вона втратила людську подобу. І ми навіть з любові ховаємо її в землю, бо не можемо дивитися на її гнильні зміни. А є смерть душі, коли душа забула Бога або відірвалася від Бога, згрішила. Як тоскно буває людині, яка згрішила, знає кожен із нас. Це гниття душі. Це запах смертної гнилі всередині людини. Не ззовні, а всередині. Душа болить, коли нагрішить людина. Так ось, Адам помер одразу ж. Нагрішив і помер. Єва нагрішила й померла. І вони одразу ж відчули себе відірваними від благодаті. Їм стало соромно, що вони голі. Вони помітили свою наготу і зшили собі з листя одяг у вигляді широких поясів. Їм стало соромно майбутнього потомства, яке народиться з цих стегон, яке буде такими ж грішниками, якими стали вони. А потім Адам усе життя плакав. Він плакав тому, що втратив рай. Він плакав тому, що думав, що скоро повернеться назад. Як людина, що потрапила в біду, думає: ну, ще трошки, і я вийду звідси. Але «трошки» не закінчується. Воно триває і триває. А потім вона поступово розуміє, що це ніколи не закінчиться, це вже назавжди.

З

початку Адам з Євою С хотіли потомства і жадали Спасителя, щоб народився

хтось, хто поверне їх у рай. Ось народився первісток. Вони сказали: «Ось, ми знайшли сина від Господа» (див.: Бут. 4: 1), — і назвали його Каїн — «придбання». Перші пологи у Єви, дорога перша дитинка... І хто ж з неї виріс? Виріс вбивця. Ось перший плід подружжя після гріхопадіння. Потім народився Авель, і брат убив брата. Адам і Єва вперше ховали дитину. На першому похороні на землі батьки ховали дітей, а не навпаки. Це сьогодні, в основному, діти ховають батьків, і якщо трапляється навпаки — то це жах. Але на початку саме ненормальність і була нормою, й Адам і Єва вперше ховали свого сина, убитого іншим сином. Одна єврейська агада (оповідь) пише, що земля не хотіла пити кров Авеля. Коли пролилася ця перша кров, вона скипілася на

Великий піст — це можливість всередині свого особистого досвіду спробувати виправити гріх нашого праотця, і загартувати свою волю, і послабити свою плоть, яка із землі взята і до землі міцно прив’язана. поверхні землі і засохла. Земля вперше повинна була увібрати кров людську, а це не її справа, вона не повинна її пити. Вона може пити воду, дощ, талий сніг, але не кров. Батьки не знали, що робити із сином, оповідається далі. Ворон підлетів, почав дзьобом землю длубати біля небіжчика. Вони зрозуміли, що треба його ховати в землю. Адже Бог сказав: «порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3: 19). Такий був перший похорон. Так розпочалася історія людства. отім народжувалися інші діти. Батьки їм розповідали, де вони були, як з’явилися на світ, що вони бачили, що

П

знали. Книг тоді не було. Адам схожий на Христа ще й тому, що Христос не писав книг. Христос нікуди із Палестини не виїжджав, з військовими походами не ходив, багатий не був, у палацах не жив. Він не зробив нічого, чим сьогодні хваляться багаті, сильні, відомі люди. Але, нічого не написавши, Христос перевернув світ. За ним записали по пам’яті, як підказав Дух Святий, Його учні, вже після Воскресіння, після П’яти­ десятниці. Адам теж не писав книг. Він був сам жива книга — жив 960 років. Як колоністи, які потрапили в полон й через те розплодилися далеко від батьківщини, говорять: «Ми повинні повернутися, не тут наш дім, він в іншому місці», — так і Адам говорив своїм дітям про їхню райську батьківщину. Але разом із тим він бачив, що діти його не слухають. Діти, які не знали раю, полюбили землю. Вони почали садити городи, стали добувати залізо, кувати зброю, їм стало ще легше вбивати одне одного. Вони стали грати на дудках і сопілках, будувати міста, обживаючи цю землю. Адам-бо думав, що скоро все це закінчиться, і буде повернення в рай. Але діти слухали його — і не розуміли. Адам трохи не дожив до Всесвітнього Потопу. Уявіть, що протягом 960 років десятки поколінь могли приходити до нього, живого праотця, і запитувати, як усе було, чому ми зараз живемо так, а не інакше, який Господь, чому Він нас покарав... Усе це можна було почути із вуст найпершої людини. Але тих, хто запитував, було мало. В основному у людей були свої заняття: вони починали, повторюю, воювати і будувати, орати і сіяти тощо. Рай їх цікавив дедалі менше. І Адам розумів з кожним роком все ясніше, що цей жах ще дуже довго не закінчиться, що він тільки почався. Тому він усе життя плакав. Плакав по собі, тому що він перший грішник, і плакав по всіх тих, хто народиться від нього, бо він передав їм у спадок жахливе життя.


православна газета им жахливим житЦ тям, між іншим, живемо й ми. Якби не

Христос — новий Адам, Який прийшов з небес і подарував надію, віру, запалив у нас, як вогник, бажання іншого життя, — то це життя було б повним кошмаром і для ситого, і для голодного, і для молодого, і для старого, і для багатого, і для бідного. Ми й живемо в кошмарі. Ми втратили рай, і ось сьогодні ми повинні шкірою, серцем відчути те, що відчував Адам, коли втратив рай Божий — вийшов з нього геть, дивився на нього здалеку і плакав. и повинні жити іншим жит тям. Для цього нам Бог дає піст. Перша заповідь, що була дана людині, — не їж, не куштуй, не чіпай. Усе їж, одного тільки не їж. І людина не зробила того, що Бог їй сказав. Тому, коли ми, постуючи, виконуємо заповідь «не їж», ми виправляємо помилку Адама. Великий піст — це можливість всередині свого особистого досвіду спробувати виправити гріх нашого праотця, і загартувати свою волю, і послабити свою плоть, яка із землі взята і до землі міцно прив’язана. Ми земні люди. Ми — прах, прах та попіл. Авраам про себе Богу сказав: «я порох і попіл» (Бут. 18: 27). А ми й поготів. Якщо Авраам прах і попіл, то хто ми такі? Прах скував нашу душу, і, щоб вона була вільна, потрібно, щоб плоть була в поневоленні. І Великий піст — це можливість поневолити своє тіло. Не дбати про прах, а дати душі більше свободи, для того щоб більше зрозуміти, відчути, прочитати, запам’ятати, помолитися. ож, дорогі християни, майте на увазі, що ми живемо життям грішного Адама. Але у світ вже прийшов новий Адам, Господь з небес, і Він вселився в нас. Тобто в нас живуть дві людини: ветхий Адам, який нас породив по плоті, і новий Адам — Христос, Який вселяється в нас через Хрещення, через слово Своє, через Причастя, через виконання заповідей. І ці два Адами повин­ні між собою боротися. І вони борються, причому ветхий повинен слухатися нового. Подивіться на ікону Воскресіння. Що там робить новий Адам, а що — ветхий? Останній з благанням дивиться знизу вгору, а новий з милістю приходить, щоб підняти його з пекла. І потрібно, щоб наш ветхий Адам у внутрішній боротьбі слухався нового. Щоб старе підпорядковувалося молодому, грішне перетворювалося на безгрішне. Ось для цього ми й увійдемо в святу Чотиридесятницю. Щоб у кінці цього довгого моста засяяло нам усім світло Воскреслого Господа. Щоб ми всі викупа-

М

Т

Сміливо і з радістю, з юнацьким запалом кидайтеся в піст — постувати, читати Псалтир, не дивитися телевізор, не говорити зайвого, полюбити храм, подавати милостиню. Все це для того, щоб душа окрилилася. лися в цьому Нетварному Світлі, Фаворському світлі. Щоб душі наші хоч трохи відчули майбутню радість. овторюю, немає в цьому житті справжніх радостей, крім радості істинної віри і крім благодаті, яку Бог дає душі смиренній, віруючій, тій, що кається. Тому кидайтеся в піст, як молодий плавець пірнає в холодні хвилі. Сміливо і з радістю, з юнацьким запалом кидайтеся в піст — постувати, читати Псалтир, не дивитися телевізор, не говорити зайвого, полюбити храм, подавати милостиню. Все це для того, щоб душа окрилилася. Людина — істота духовно крилата. Вона не повинна бути подібна до курки. У курки є крила, але літати вона не може. Вона смішна, коли намагається літати. Ми поки що — такі ось курки, з крилами, але без польоту. А піст повинен усіх нас окрилити. осподь сьогодні дає нам ще один шанс стати кращими, стати небесними громадянами, повернутися туди, звідки ми впали, і навіть більше, тому що Адам був у земному раю, а нам подарують інший рай, уже не земний, а небесний град Єрусалим, уготований, що сходить згори, як наречена, прикрашена для свого нареченого. Це побачив тайновидець євангеліст Іоанн і розповів нам у своєму Одкровенні. Так що ми — громадяни небесного Єрусалима, і ми повинні бути гідні цієї небесної прописки. Тому давайте візьмемося за себе, змінимося на краще, Великдень зустрінемо, зрадіємо та звеселимося, наповнимося Духом Святим і порадуємо Адама, нашого отця. Його кістки в землі давно змішалися з прахом, а душу взяв на небо Христос. І праотець тепер дивиться з небес на землю найуважнішим чином: хто ж із його дітей живе правильно, а хто неправильно. Звеселімо ж нашого праотця, зробимо йому приємне. Нехай він з небес помітить хоча б ще одну душу, яка почала змінюватися на краще, молитися, каятися і прагнути до майбутнього, нетлінного і нескінченного Христового Царства. І нехай сьогоднішня його радість у Царстві Божому з часом стане і нашою радістю.

П

Г

Протоієрей Андрій Ткачов

Со ц і ал ь н е служ і н н я

№ 4 (302),  лютий 2012

15

«ГНІЗДЕЧКО » Д ЛЯ ДІТЕЙ ПРО ПОЇЗДКУ ДО ВІННИЦІ Й НЕМИРОВА

Н

а початку грудня група у  складі священика та 11 волонтерів братства преподобного Іони Київського, які відвідують дитячі будинки, на  запрошення ієрея Віктора Парандюка , настоятеля храму в   ім ’ я   Олександра Невського, вирушила до Вінницької єпархії.

М А ЙС ТЕР - К Л АСИ ЯК СПІ ЛК У ВА НН Я

На зустрічі з молоддю у Хрестовоздвиженському храмі при  православному центрі у  м.  Вінниця ігумен Валеріан (Головченко) розповідав про  нашу «молодіжку», відповідав на  запитання про  Православ’я  просто й  зрозуміло. Волонтери у свою чергу поділилися досвідом роботи з дітьми. Після теоретичної частини київська група разом із зацікавленою вінницькою братією вирушила до  дитячого будинку «Гніздечко», щоб на ділі показати свою роботу. І ось ми на  порозі дитячого будинку. В  коридорі нас зустріли дещо насторожені вихователі. Вони подумали, що ми, як чергові гості, будемо їхнім вихованцям щось розповідати, тому радили розділити дітей на  вікові групи, щоб з молодшими можна було пограти, а  зі старшими — поговорити. Як тільки-но  ми розподілилися на групи, всім стало зрозуміло, що ми не  прийшли «щось розповідати», хоча без  розмов, ясна річ, не  обійшлося. Адже головним нашим завданням було — позай­ матися з дітьми, налагодити контакт. Особливістю цієї поїздки був широкий вибір майстер-класів. Ми привезли як суто «дівочі» заняття, так і  суто «чоловічі». Цього разу волонтери разом з дітьми створювали оригамі, картини з різних круп, клеїли газети «Ручки» й  «Ангели», плели браслети, шили ялинкові іграшки, вирізали з дерева зірки. Крім того, хлопці вчилися азам електротехніки. Ці майстер-класи для  хлопчиків особливо порадували. За  словами вихователів, хлопцям якраз не  вистачає «чоловічих» занять. Мені цього разу також хотілося провести якийсь майстер клас, і ось

за ніч до  поїздки було освоєно шиття ялинкових іграшок. І  вже на  вихідних ми разом з вихованками середніх класів шили шкарпетки, ялинки, м’які іграшки. Сподіваємося, вінницьке небайдуже юнацтво зможе ще багато чого корисного й цікавого навчити діток. В  усякому разі, самі майбутні волонтери (ми так сподіваємося) заявили про  готовність відвідувати цей дитячий будинок регулярно. Допомога й  підтримка священика у  таких поїздках дуже важлива. Отець Валеріан в нашій компанії вперше. Багато цікавого й  повчального почули від нього діти за ці вихідні.

СПІ ЛЬНІ ЕКСК У Р СІЇ

Після завершення роботи на нас чекав теплий прийом у  Браїлівському жіночому монастирі. Вкотре ми усі дивувалися смаку монастирської трапези. Потім — вечірні молитви й міцний сон. Зранку  — служба у  храмі на честь Антонія і Феодосія Печерських. Після обіду  — екскурсія по обителі. Її для нас провела черниця, яка подвизалася на  Вінниччині вже кілька десятків років. І знову переїзд, екскурсія в садибі Пирогова. Як багато цікавого дізналися ми про  життя та труди цього чудового лікаря: перше застосування наркозу в  польових умовах, перші гіпсові пов’язки, принципи розподілу хворих по  відділеннях, сестринство у воєнних умовах…

СПІВТВОРЧІС ТЬ У НЕМИР ОВІ

Потім ми вирушили до Немирова. Директор дитячого будинку сам вийшов нам назустріч, запрошуючи поспілкуватися з дітьми. У  великій їдальні зібралося близько 80 дітей, які з цікавістю розглядали приїжджих гостей.

Незабаром всі розійшлися по майстер-класах. Переміщаючись за  годинниковою стрілкою від однієї дитини до іншої, я ледь встигала розповідати про  принципи плетіння стрічкових браслетів, робити викрійки для іграшок і нанизувати бісер. Діткам вочевидь подобалися наші заняття. Наприкінці для дітей було організовано «солодкий» конкурс. Всі дружно взялися за створення картин з насіння, горіхів, зефіру, родзинок та інших ласощів. Спочатку багато хто з малечі пішли за  стандартною схемою, і на  столах можна було побачити суцільні смайлики. Після попередження Аліни (куратора поїздки), що смайлики сьогодні не  приймаються, що це не  цікаво й не  оригінально, діти дійсно почали творити. Вони самі створювали картини, придумували їм назви і  презентували свої шедеври: «Квітка щастя», «Дари осені», «Млин», «Храм» та ін. Солодкий конкурс у  дитячому будинку плавно перетік у вечерю. На  ходу доїдаючи бутерброди, діти прощалися з нами, запрошуючи приїхати до них ще раз… Ольга Хоменко, волонтер благодійної організації «Молодість небайдужа»

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

ЛЮБА ЯКОВЕНКО ПОТРЕБУЄ ВАШОЇ УЧАСТІ!

У серпні 2011 р. у Люби збільшилися лімфовузли, потім з’явилася припухлість на  шиї та в  ділянці щелепи. Батьки звернулися до обласної лікарні, де їхній доньці зробили УЗД, але лікарі не змогли визначити причину виникнення пухлини. Потім дівчинку повезли на обстеження до Охматдиту. Зробивши всі аналізи і  встановивши діагноз, лікарі направили Любу на лікування до дитячого відділення Національного інституту раку. Надійшла дівчинка у важкому стані  — не могла ні їсти, ні розмовляти, годували через крапельницю, було постійне слиновиділення, яке промокали серветками, кожні дві години кололи знеболювальний препарат. «Я думала, що помру», — зізналася Люба мамі після проходження першого блоку хіміотерапії, так їй було важко. Але потім препарати почали діяти, і  стало набагато легше. На  сьогодні вже пройдено п’ять блоків хіміотерапії. Пухлина підда-

ється лікуванню і майже повністю зникла з обличчя. Але підключилися інші проблеми. Любі 14 років, вона дівчинка вже доросла, все розуміє, і їй дуже тяжко морально. Найкраще для  неї зараз — просто тихенько сидіти і  переглядати фільми (раніше вона любила читати енциклопедії, а  зараз дивиться науково-популярне кіно). До  того ж Люба інвалід дитинства. У першому класі в неї було виявлено катаракту, і  довелося робити операцію із заміни кришталика. Сім’я  живе у  невеликому селі в  Тернопільській області. Мама не  може працювати, бо доглядає дитину. Харчуються тільки з городу, тому Люба з дитинства звикла допомагати по  господарству. Тато не живе з ними вже два роки, але зараз перебуває поруч із донькою, підтримує. На  лікування мама позичала гроші, де тільки могла, і тепер не  знає, як і  коли віддаватиме ці борги. До  закінчення лікування залишилося пройти три блоки хіміотерапії. Основні препарати у  відді-

ленні надаються, але іноді доводиться купувати те, чого бракує. Також потрібні кошти на харчування. Зараз дівчинці та її батькам дуже потрібна ваша підтримка і  допомога. Нехай це буде навіть зовсім невеличка сума, але вона вкрай важлива саме зараз! Також просимо молитися за  Любочку та її батьків. БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ ДЛЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ: Приватбанк р / р 29244825509100 МФО 305299 ОКПО 14360570 Номер карткового рахунку: 4405 8850 1753 8353 Одержувач: Яковенко Надія Василівна, інд. код 2869905145. КОНТАКТИ: Тел. мами: 096–808–37–33, Надія. Тел. волонтера: 098–441–88–74, Надія Попко. Інформацію надано Українською відкритою асоціацією організацій, груп та осіб, що працюють з дітьми, які страждають на онкозахворювання (www.donor.org.ua).


16

православна газета

запитання–відповідь

№ 4 (302),  лютий 2012

«Мій добрий знайомий, людина віруюча, але не церковна, до церкви ходить тільки на великі свята і, як правило, в храми т. зв. «Київського патріархату». Я намагалася йому пояснити, що не слід цього робити, але він каже, що все скрізь однакове, тільки мова різна, та й, взагалі, він ходить до Бога, а Господь скрізь Один і Той Самий. Підкажіть, як правильно розповісти людині про істинність, канонічність, законність Церкви?» Олена, м. Київ

Відповідає протоієрей Миколай Баранов:

лютий

27

березень

28

29

1

2

3

4

АПОСТОЛЬСЬКЕ ПРИЄМСТВО, АБО ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ ЦЕРКВА

С 5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18 НЕДІЛЯ

19

20

21

22

23

24

25

квітень

26

27

28

29

30

1

31

велике стояння

БЛАГОВІЩЕННЯ

2

9

3

10

4

11

5

12

6

13

7

14

8

15

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ МІРА ПОСТУ, ПЕРЕДБАЧЕНА ЦЕРКОВНИМ УСТАВОМ? Устав про їжу один, проте міра його виконання залежить від ряду чинників. По-перше, від статусу християнина — священик він, чернець чи мирянин. По-друге, від рівня духовного досвіду — новоначальний чи достатньо воцерковлений. Від  віку — чи це дитина, юна, зріла або немолода людина. Від стану здоров’я — чи потребує людина спеціальної дієти, спеціального режиму харчування, чи ні. Від роду трудової діяльності (важка фізична праця, шкідлива робота, відрядження тощо). У жінок, окрім сказаного, при встановленні міри посту враховується вагітність і період годування груддю. Бувають й інші, більш індивідуальні, причини пом’якшення суворості уставу. Про  все це краще наперед поговорити зі священиком і взяти в нього благословення, щоб не порушити душевного миру і не згрішити самочинством. Устав про піст є плодом життя подвижників духу. Він вказує нам на певний ідеал подолання залежності від матеріального світу і плотських пристрастей, а також допомагає побачити нашу духовну недосконалість, навчає смирення й того, щоб не дуже багато про себе думати. Уставом не можна нехтувати, але підходити до нього потрібно розсудливо.

Воскресіння з мертвих Так, Господь каже: «…йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я  Отця і  Сина і  Святого Духа, навчаючи їх додержуватися всього, що Я  заповів вам» (Мф. 28: 19—20), при цьому «хто увірує і охреститься, буде спасений; а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16: 16). Під час одного з явлень Спаситель звертається до  апостолів: «мир вам! як послав Мене Отець, так і Я  посилаю вас. Сказавши це, Він дихнув, і  говорить їм: прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться; на  кому зоставите, зостануться» (Ін. 20: 21—23). При  Вознесінні на небо Христос обіцяє учням: «ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і  будете Мені свідками в  Єрусалимі та по  всій Іудеї та Самарії та аж до  краю землі» (Діян. 1: 8). вяте

Письмо

повідомляє , що

Христос

після

затверджує апостолів в особливому служінні .

АПОСТОЛЬСЬКЕ С ЛУ ЖІННЯ Після зішестя Святого Духа апостоли вирушили з Єрусалима з євангельською проповіддю, про що пророчо говорить Псалтир: «по всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселеної слова їх» (Пс. 18: 5). Відвідуючи міста та країни, учні Господа засновували християнські громади, ставлячи єпископів та залишаючи їх своїми приємниками. Про  це нам розповідає книга Діянь святих Апостолів: «Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолились з постом і  передали їх Господеві, в Котрого увірували» (Діян. 14: 23). Апостоли заповіли передавати через таїнство єпископського рукоположення всю повноту благодатних дарів церковної ієрархії: «…нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у  тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1: 6), причому «рук ні на  кого не  клади поспішно…» (1 Тим. 5: 22). Апостол Павел, звертаючись до Тита, прямо говорить: «для  того я  залишив тебе на  Криті, щоб ти довершив недокінчене і  поставив у  всіх містах пресвітерів, як я  тобі наказував» (Тит. 1: 5).

ОТЦІ ЦЕРКВИ ПРО АПОС ТОЛЬСЬКЕ ПРИЄМС ТВО

Про апостольське приємство говорять отці давньої Церкви. Так, священномученик Іриней Ліонський у другій половині II ст. свідчить: «Ми можемо перерахувати тих, хто від апостолів поставлений єпископами в  Церквах, і  їхніх наступників навіть до  нас». Священномученик Климент Римський у  95 р.  пише: «І апостоли наші знали через Господа нашого Іісуса Христа, що буде розбрат про єпископське достоїнство. З цієї самої причини вони, отримавши передбачення, поставили вищезазначених служителів, і  потім додали закон, щоб, коли вони відійдуть до Господа, інші випробувані мужі брали на себе їхнє служіння». Апостольське приємство є однією з ознак Церкви. Ран­ньо­ християнський теолог Тертуліан каже: «Нехай покажуть (єретики) основи своїх церков, розкриють послідовність своїх єпископів, що йде від початку через приємство, і  так, щоб перший мав наставником і  попередником своїм когонебудь з апостолів, або мужів апостольських (але такого, який

перебував з апостолами постійно). Бо апостольські Церкви саме таким чином доводять своє становище». Святитель Філарет (Дроздов) у своєму «Катехізисі» говорить, що Церква «безперервно та незмінно зберігає від Апостолів і  вчення, і  приємство дарів Святого Духа через священне рукоположення».

ЗБЕРІГАТИ ВІРНІС ТЬ АПОС ТОЛЬСЬКОМУ ПЕРЕ Д АННЮ

Важливо, що такий спосіб збереження та передачі ієрархічного служіння не був нововведенням. Протопресвітер Миколай Афанасьєв у  своїй праці «Церква Духа Святого» пише: «Ідея приємства служінь та осіб, які їх виконують, була дуже поширеною в стародавньому світі, як язичницькому, так і іудейському. У нас немає жодних підстав вважати, що його не  було від самого початку в Церкві. Основою життя первісної Церкви була традиція. «Бо я від Господа прийняв те, що й вам передав…» (1 Кор. 11: 23). «Бо я передав вам спочатку те, що й сам перейняв…» (1 Кор. 15: 3). Приємство традиції було звичної думкою для  Павла, оскільки він сам до навернення був вихований біля ніг Гамаліїла (див.: Діян. 22: 3). Ідея приємства традиції включає у  себе ідею приємства осіб, які є хранителями традиції». Враховуючи особливу важливість єпископського служіння, протоієрей Олег Давиденков у своєму «Катехізисі» зазначає: «Церква завжди ретельно стежила, щоб зберігалося приємництво єпископату, висхідне до  апостолів, щоб не було самовисвячення». Слід сказати, що апостольське приємство виражається не  тільки у  безперервному ланцюжку єпископських хіротоній. «Православна енциклопедія» повідомляє, що воно включає в себе «вірність церковної ієрархії апостольським Переданням у навчанні, в священнодійстві та в канонічному влаштуванні Церкви». Тільки в цих умовах хіротонія буде дійсною і законною та може бути гарантією збереження апостольського приємства. Святитель Василій Великий каже, що «хоча початок відступу відбувся через розкол, але ті, хто відступили від Церкви, вже не  мали на  собі благодаті… Бо збідніло преподання благодаті, тому що припинилося законне приємство». Богослов XX ст.  патріарх Сергій (Страгородський) пише: «Церква

Зішестя Святого Духа. Московський Кремль. Благовіщенський собор. Іконостас. I пол. XV ст.

під апостольським приємством, безсумнівно, розуміє не одну зовнішню, механічну передачу самого акту рукоположення, а й віру, що з’єднується з цим актом, тобто збереження у  даному суспільстві апостольського вчення про благодать священства». «Православна енциклопедія» визначає апостольське приємство як богоустановленний спосіб збереження та передачі ієрархічного служіння в Церкві від святих Апостолів через Таїнство Священства.

ЧИ МОЖ ЛИВЕ АПОС ТОЛЬСЬКЕ ПРИЄМС ТВО ПОЗА ЦЕРКВОЮ?

Апостольське приємство однозначно не може повноцінно існувати поза Православною Церквою. Патріарх Сергій (Страгородський) пише: «Величезна перевага іновірних товариств, які зберегли в себе апостольське приємство, у тому, що Церква вважає їх ще “церковниками”, “ще не чужими Церкві”, вона ще зберігає з ними “певне правило спілкування”, на  кшталт того, яке вона має із пропащими та тими, хто несе єпитимію. Однак, якщо це недосконале та ненадійне спілкування не  завершиться повним єднанням з Церквою в  єдиній Євхаристії, всі переваги таких іновірних товариств пропадають без користі». На  завершення відзначимо, що апостольське приємство є однією з умов того, що Церква благодатна. Все те суттєве, що мала при  апостолах заснована Христом Церква, завжди в  ній через це приємство зберігається. І в цій Церкві дійсно звершуються Таїнства, а  значить, вона виконує своє призначення вести людей до спасіння. На підставі сказаного постарайтеся пояснити Вашому знайомому, що Церква важлива саме тим, що в ній люди можуть отримати благодать Святого Духа і  з’єднатися з Богом. А благодатною є та християнська громада, яка бере свій початок від апостолів (історично це можна простежити по ланцюжку єпископських хіротоній) і яка зберігає вірність вченню Церкви, тобто не впадає в єресь або розкол.

Cerkovna_Gazeta_2012_4_302_UA  

Official edition of the Ukrainian Orthodox Church