Issuu on Google+

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Листопад 2012 № 22 (320)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­но­му сайті УПЦ — www.ort­ho­dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

ПАЛОМНИЦТВО

Преподобна Матрона; преподобний Феодор Студит; апостол і євангеліст Матфей

с. 3

НАШІ СВЯТИНІ

Святині Чернігівщини

Довженковими стежками

Православна Черкащина

Невимовною красою приваблює до себе церква на честь Різдва Богородиці та святих первоверховних апостолів Петра і Павла, що у с. Загребеллі

с. 8–9

с. 11

ПАРАФІЯЛЬНЕ ЖИТТЯ Працею та молитвою На перехресті двох київських доріг — Лісового проспекту й вулиці Маршала Жукова — посеред клумби стоїть невеликий макет храму

с. 13

ПРЕДСТОЯТЕЛЮ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ — 77 РОКІВ!

23 листопада, у свій День народження, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив служіння Літургії ������������������������� в������������������������ соборному храмі столичного Пантелеймонівського монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили ієрархи УПЦ і духовенство Київської єпархії. Під час богослужіння у соборі перебували Єрусалимська Плащаниця Пресвятої Богородиці й точний список Володимирської (Вишгородської) ікони Божої Матері.

За Літургією Предстоятель УПЦ висвятив на священика студента ІІІ курсу Київської духовної академії диякона Віталія Коцабу. Після Літургії було звершено молебень, наприкінці якого Блаженніший Митрополит Володимир вклонився Плащаниці Пресвятої Богородиці. Наостанок Його Блаженство подякував усім за спільну молитву й підкреслив важливість єдності з Богом і єдності в Бозі, досягти яких нам допомагає Свята Церква.

Із 77-річчям від дня народження Блаженнішого Митрополита Володимира, зокрема, привітали Президент України Віктор Янукович (зустріч відбулася у резиденції Митрополита в Пантелеймонівському монастирі) та Святіший і Блаженніший КатоликосПатріарх усієї Грузії Ілія II, у вітальному посланні якого зазначається, що Його Блаженство — «приклад мудрого й самовідданого служіння у Православній Церкві».

ІС ПОЛ ЛА ЕТІ, ДЕСПОТА! 12 листопада виповнилося 80 років від дня народження архієпископа (на спокої) Василія (Златолинського), першого правлячого архієрея заснованої в 1992 р. Запорізької єпархії УПЦ.

16 листопада виповнилося п’ять років від дня архієрейської хіротонії вікарія Київської Митрополії архієпископа Яготинського Серафима.

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 19 листопада виповнилося 50 років від дня народження архієпископа Луганського і Алчевського Митрофана, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви.

22 листопада Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у  своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії, на увагу до церковних заслуг у сумлінному несенні архіпастирського служіння та  з  нагоди 20-річчя Предстоятельського  служіння Його Блаженства, звів у  сан архієпископа єпископів Ізюмського і  Куп’янського Єлисея та Білгород-Дністровського Олексія.  


2

№ 22 (320),  листопад 2012

7 листопада Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв Особистого Представника та сина Президента Палестини Ясіра Махмуда Аббаса та Надзвичайного і Повноважного Посла Палестини в Україні Мохаммеда АльАсаада. Від Української Православної Церкви, крім Предстоятеля, у зустрічі взяли участь секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олек-

православна газета

П Р Е ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

сандр та співробітник Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Захарія Керстюк. Ясір Махмуд Аббас передав Блаженнішому Митрополиту Володимиру привітання від Президента Палестинської автономії Махмуда Аббаса і запросив Його Блаженство відвідати Палестину. Сторони обговорили питання можливої​​ співпраці, зокрема у сфері організації паломницьких поїздок з України до святинь палестинської землі. На завершення зустрічі її учасники обмінялися пам’ятними подарунками.

7 листопада Блаженніший Митрополит Володимир надіслав листа Блаженнішому Патріарху Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофілу  III, в якому висловив тривогу щодо повідомлення ЗМІ, а також відповідальних осіб Єрусалимської Патріархії про те, що, за певних обставин, під загрозою припинення доступу для віруючих виявилося найсвятіше для усього християнського світу місце — Храм

Воскресіння Христового і святині, що знаходяться під його покровом (прим. ред.: йшлося про проблеми, що виникли у зв’язку із виставленим однією ізраїльською компанією рахунком за комунальні послуги). У документі також міститься прохання «для підтримки Святої Єрусалимської Церкви в скрутну для Неї хвилину прийняти від віруючих Української Православної Церкви благодійну матеріальну допомогу».

9 листопада, у день пам’яті  небесного покровителя Київських духовних шкіл преподоб­ного Нестора Літописця, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир очолив служіння Літургії в Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських КиєвоПечерської Лаври. Його Блаженству співслужили: архієпископи Бориспільський Антоній (ректор Київської духовної академії і семінарії), Яготинський Серафим, Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф, Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (секретар Предстоятеля УПЦ), єпископи Ніжинський і Прилуцький Іриней, Івано-Франківський і Коломийський Пантеле-

імон, Броварський Феодосій, Ірпінський Климент, Бородянський Варсонофій, Вознесенський і Первомайський Олексій, викладачі, студенти та гості КДАіС у священному сані. За Літургією Блаженніший Митрополит Володимир висвятив на священника студента I курсу КДА Ігоря Підлеснюка і на диякона випускника КДА Миколая Попеску. Під час звершення Літургії у храмі перебувала ікона «Собор святих Київської духовної академії», написана з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви до 20-річчя відродження Академії й освячена 7 листопада ректором КДАіС архієпископом Бориспільським Антонієм (див.: № 21 «ЦПГ»).

9 листопада Блаженніший Митрополит Володимир очолив присвячений 20-річчю відродження Київської духовної академії святковий акт, що відбувся в Києво-Печерській Лаврі. Звертаючись до присутніх, ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній зазначив, що 2012-й — рік ювілеїв, особливо важливих для Української Православної Церкви, але усі вони пов’язані з 20-річчям Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Потім із вітальним словом виступив Блаженніший Митрополит Володимир, який сказав про преподобного Нестора Літописця як про приклад для наслідування в науці, молитві, церковному служінні. У рамках святкового акту Блаженніший Митрополит Володимир вручив дипломи про присвоєння вченого звання професора і вче-

ного звання доцента ряду педагогів КДАіС. Відбулося також вручення грамот про присвоєння стипендій Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та стипендій імені Георгія Кірпи кращим вихованцям та студентам КДАіС і церковних орденів співробітникам Київських духовних

шкіл, які в поточному році відзначили свої ювілеї. Урочистий акт завершився виступом хору Київських духовних шкіл під керуванням архімандрита Романа (Підлубняка). Хор виконав піснеспіви композиторів — випускників КДАіС. Детальніше про святковий акт читайте на сайті КДАіС (kdais.kiev.ua).

Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській  Києво-Печерській Лаврі

прийняв художнього керівника дитячого вокально-естрадного ансамблю «Забава» Дар’ю Кириченко і, за заслуги перед

Українською Православною Церквою, нагородив її орденом УПЦ святої рівноапостольної княгині Ольги.

ковський і всієї Русі Кирил. Серед архієреїв, які співслужили Його Святості за Літургією в новоосвяченому храмі, був секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський  Олександр, через якого

Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир передав у дар монастирю ковчег із частицями мощей преподобних отців Києво-Печерських, старців Глинських і святих Київської землі.

11 листопада, у неділю 23-тю після П’ятидесятниці, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію в соборному храмі Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ архієпископ Бориспільський Антоній, архієпископ Яготинський Серафим, єпископ Ірпінський Климент, духовенство м. Києва. За богослужінням молився митрополит Самарський і Сизранський Сергій. Під час Літургії Предстоятель УПЦ висвятив на диякона вихованця 4-го класу Київської духовної семінарії Олександра Кузовського.

12 листопада в Горненсько��у жіночому монастирі в Єрусалимі відбулося освячення престолу головного собору обителі на честь Усіх святих, що в землі Руській просіяли. Чин освячення очолив Святіший Патріарх Мос-

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р. Наша адреса: 01015, Київ, Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, вул. Лаврська 15, корп. 39, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото диякона Максима Брусники тел./факс: 254–48–63 Газета віддрукована у типографії Шефредактор ТОВ «Новий Друк», архієпископ Олександр (Драбинко) 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, Головний редактор тел.: 536–15–28 архімандрит Лонгин (Чернуха) Свідоцтво про реєстрацію Відповідальний секретар Олена Головіна КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Редагування і коректура: Підписано до друку 23.11.2012 р. Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде, Наклад 20 000 прим. Олена Скринник, Аліна Кудлай

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Передплата на рік — 39, 36 грн. Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою


православна газета

п ра в о с л а вн и й кален д а р

ЦІЛИТЕЛЬКА ДУШ ЛЮДСЬКИХ

Преподобна Матрона (день пам’яті — 22 листопада за н. ст.)

Б

удучи вже глибокою старицею, вона удостоїлася незвичайного видіння: їй були відкриті райські оселі, а в них — уготоване для неї місце за 75-річний подвиг чернечого служіння. Преподобна Матрона прославила Бога своїм доброчесним життям у Візантії в далекому V ст. Вона вийшла заміж за заможного чоловіка на ім’я Дометіан. Коли у подружжя народилася дочка, вони вирішили переїхати з м. Перги (Мала Азія) у Константинополь. Полюбивши молитву, Матрона стала часто відвідувати храмові богослужіння, де гаряче молилася, оплакуючи свої гріхи. У віці 25 років вона познайомилася із двома старицями, Євгенією та

Сусанною, які з юності подвизалися при церкві у трудах і молитвах. Матрона почала наслідувати подвижниць у їхніх чеснотах: постувала, утримувалася від веселощів, посилено молилася, за що зазнавала нападок від свого чоловіка. Вона все більше стала замислюватися про чернече життя і просила Господа відкрити їй, чи угодний Йому такий намір. Одного разу в легкому сні Матрона побачила себе, а потім Дометіана, який гнався за нею, але наздогнати так і не зміг, оскільки вона встигла сховатися у натовпі ченців, які проходили, і чоловік не помітив її. Подвижниця сприйняла цей сон як Божу вказівку, віддала дочку на виховання одній зі стариць,

УЧИТЕЛЬ БЛАГОЧЕСТЯ

Преподобний Феодор Студит (день пам’яті — 24 листопада за н. ст.)

Д

осконале ораторське мистецтво, вільне володіння термінологією та логікою філософів і, найголовніше, глибоке знання букви й духу Святого Письма незмінно приносили йому перемогу в диспутах з єретиками. Здобувши блискучу світську і богословську освіту, преподобний Феодор Студит улаштувався на державну службу в Константинополі. У другій половині VIII ст. корабель Православної Церкви Візантії розгойдувала єресь іконоборства, що мала підтримку імператора Костянтина Копроніма. Такий стан речей не відповідав переконанням юного Феодора, і він звільнився зі служби. (У цей самий час із обопільної згоди батьки праведника залишили мирське життя і пішли в

монастир.) Святий взяв активну участь у вуличних диспутах і невдовзі прославився як талановитий захисник чистоти християнського вчення. Коли імператорський трон посіла благочестива цариця Ірина, то з її ініціативи було зібрано VII Вселенський Собор, що однозначно засудив іконоборство як єресь. Серед учасників Собору був і блаженний Платон, який запропонував своїм племінникам, зокрема й Феодору, разом віддатися чернечим подвигам недалеко від гори Олімп у Греції. З часом кількість братії там стала збільшуватися. Так виник монастир, ігуменом якого був обраний блаженний Платон. Феодор же продовжив вивчати Святе Письмо, твори святих отців, не­ухильно виконуючи при цьому

обстриг­ла волосся і попрямувала до чоловічого монастиря, щоб Дометіан не зміг її знайти. Видавши себе за євнуха Вавилу, праведниця була прийнята в обитель. Щоб не розкрити себе, вона постійно перебувала в мовчанні та в багатьох трудах. Одного разу, працюючи із братією на збиранні винограду, нещодавно пострижений чернець на ім’я Варнава запитав у Матрони, чому в неї проколені мочки вух. «Треба, брате, землю всі, навіть найважчі послухи, віддаючись у вільний час молитві й богомисленню. Коли ігумен Платон пішов на спочинок, братія одностайно обрала Феодора настоятелем. Новий правитель Візантії, імператор Костянтин VI, своєю неповагою до церковних канонів щодо християнського шлюбу порушив спокій чернечих келій. Преподобний розіслав по всіх монастирях імперії послання, в яких оголосив правителя відлученим від Церкви. Незабаром Феодор був відправлений у заслання в м. Солунь (суч. Салоніки). Коли цариця Ірина повернула собі престол, то звільнила праведника з ув’язнення і дала йому в управління спорожнілий за Копроніма Студійський монастир. Трудами Божого угодника кількість братії досягла тисячі осіб. Саме в цей час розквітнув талант святого Феодора як творця церковних піснеспівів, за що блаженний Феостирикт

ПІШОВШИ ЗА ХРИСТОМ

ком. Пішовши на заклик Христа, він прийняв Господа у себе вдома як кращого гостя. Опинившись в оточенні таких самих людей, як і Матфей, Спаситель викликав нарікання й ремствування з боку законників та фарисеїв, які вважали митарів останніми грішниками. Під час спілкування із Христом Матфей настільки перемінився, що по­обіцяв Господу віддати кожному скривдженому ним учетверо більше. Решту майна митар роздав нужденним і пішов за своїм Учителем, ставши свідком незліченної кількості чудес, страждань, смерті й Воскресіння Спасителя, а також Його славного Вознесіння на небо. У день П’ятидесятниці апостол Матфей разом з іншими учнями удостоївся сходження Святого Духа. Вісім років поспіль праведник проповідував Христа в межах Палестини, а потім вирушив до Сирії, Мідії, Персії, Парфії. Святий апостол закінчив свій проповідницький труд у Ефіопії, де збудував храм у м. Мірмени й поставив єпископом нової християнської общини свого вірного супутника Платона. Матфей ревно благав Спасителя допомогти йому позбавити ефіопів від оман язичництва. Одного разу під час молитви йому

3

обробляти, а не на чужі обличчя дивитися, це не личить ченцю», — відповіла свята. Незабаром праведницю запросив до себе ігумен монастиря і запитав: чи правда, що вона жінка, оскільки уві сні він отримав одкровення, що це так. Матрона зізналася йому і, обливаючись слізьми, розповіла свою історію. Ігумен спочатку був стурбований тим, що жінка проникла в обитель, а потім, переконавшись у щирості слів Матрони, направив її в жіночий монастир у м. Ємес. Там подвижниця провела багато років у молитвах, пості та трудах. За високі чесноти сестри обрали її своєю ігуменею. Слава про незвичайну настоятельку, яка має дар зцілення, поширилася округою. Дізнався про неї і Дометіан. Коли преподобна почула про те, що чоловік прийшов до монастиря і хоче її бачити, вона таємно залишила обитель і попрямувала до Єрусалима, потім на гору Синай,

звідти у Беріт, де поселилася в покинутому язичницькому храмі. Городяни незабаром дізналися про подвижницю, яка прийшла в їхнє місто, і стали відвідувати її. Багатьох свята переконала залишити ідолопоклонство і звернутися до Єдиного Правдивого Бога, Якому вона поклоняється і служить. З часом у неї з’явилися послідовниці — так виник жіночий монастир. Отримавши одкровення про те, що їй необхідно йти до Константинополя, Матрона вирушила в путь. Там вона дізналася про смерть чоловіка й отримала благословення у свого духівника на облаштування нового жіночого монастиря, куди згодом перебралися сестри з Берітської обителі. Монастир преподобної Матрони уславився строгістю чернечого уставу і доброчесним життям черниць. Близько 492 р., у віці 100 років, праведниця тихо відійшла до Господа.

назвав його «полум’яним учителем Церкви». Цариця Ірина поступилася престолом імператорові Никифору. Той же, користуючись своєю владою, прилучив до Церкви відлученого раніше пресвітера. Такі дії василевса викликали різку критику преподобного, і незабаром він знову

опинився у засланні. За два роки Феодор був звільнений імператором Михайлом, який змінив убитого на війні Никифора, як і передбачав преподобний. Пізніше, щоб уникнути кровопролиття в боротьбі за владу, Михайло поступився престолом своєму воєначальнику Льву Вірменину. Той проявив себе як прихильник іконоборчої єресі. У відповідь святий Феодор організував хресний хід із високо піднятими іконами навколо обителі. Імператор відправив сповідника у заслання спочатку до Іллірії (Балкани), а потім в Анатолію (Мала Азія) і Смірну. Однак, навіть страждаючи від хвороб, отриманих при тортурах ран, спраги й голоду, подвижник творив чудеса і продовжував проповідувати. Передбачивши час своєї кончини, Феодор Студит у 826 р. відійшов до Господа. Через 19 років його мощі було урочисто перенесено до Константинополя.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ТАКОЖ ВІДЗНАЧАТИМУТЬСЯ СВЯТА:

Апостол і євангеліст Матфей (день пам’яті — 29 листопада за н. ст.) «Іісус Христос є істинний Месія й іншого вже не буде!» — такою є одна з головних ідей Євангелія, написаного святим апостолом Матфеєм. Ця книга з’явилася на світ у Палестині в 42  р. і була написана єврейською мовою для іудеїв, які все ще жили очікуванням пришестя Месії. У Євангелії від Матфея можна виділити три розділи, що відповідають трьом сторонам служіння Христа: як Пророка і Законодавця, Царя над видимим і невидимим світом і Первосвященика, Який приносить Себе в Жертву за гріхи всіх людей. Після написання Євангелія праведник вирушив із проповіддю до язичників. «Іди за Мною», — ці слова Спасителя стали вирішальними в житті Матфея. Христос звернувся до людини, яка не тільки не мала авторитету у своєму місті Капернаумі, а й, навпаки, була зневаженою в іудейському середовищі як грішник і зрадник інте­ ресів своєї країни. До того як стати найближчим послідовником Господа, одним із 12-ти Його учнів, Матфей збирав податки на користь Риму (у І ст. Ізраїль був частиною Римської імперії). Збирачі податків, митарі, як правило, зловживали повноваженнями, наживаючись на своїх співгромадянах. Матфей не був винят-

№ 22 (320),  листопад 2012

явився Христос у вигляді юнака і дав жезл, повелівши увіткнути його в землю навпроти входу до храму, після чого із жезла мало вирости дерево, а з його коренів — забити джерело. Коли Господь став невидимий, апостол попрямував із жезлом до храму. Дорогою він зустрів дружину й сина правителя країни Фулвіана, які були одержимі злим духом. Після чуда зцілення багато язичників прийняли Хрещення, але сам Фулвіан виявився супротивником вчення апостола. Близько 60 р. святого схопили й кинули у багаття. Однак полум’я не нашкодило сповідникові, а, навпаки, обпалило мучителів і 12 ідолів, що стояли навколо багаття. Фулвіан просив Матфея пощадити його, і полум’я вщухло. Тіло праведника залишилося неушко-

26 листопада — святителя Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського; 27 листопада — апостола Филипа; заговини на Різдвяний (Филипів) піст; 28 листопада — преподобного Паїсія Величковського; 2 грудня — преподобного Варлаама, ігумена Печерського, у Ближніх печерах; святителя Філарета, митрополита Московського; священномученика Порфирія, єпископа Сімферопольського, і всіх новомучеників Кримських; преподобного Олексія Карпаторуського; 4 грудня — Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії; 5 грудня — благовірного Ярополка, у Святому Хрещенні Петра, князя ВолодимирВолинського; священномученика Іоасафа, єпископа Могильовського;

дженим, а сам апостол відійшов до Господа. Тієї ж ночі апостол явився в сонному видінні єпископу Платону й повелів разом із кліром вийти на берег моря і знайти його тіло. До них приєднався і Фулвіан, який невдовзі після цього прийняв Хрещення з

6 грудня — благовірного великого князя Олександра Невського, у схимі Олексія; святителя Митрофана, у схимі Макарія, єпископа Воронезького; 7 грудня — великомучениці Єкатерини; преподобного Меркурія, посника Печерського, у Дальніх печерах; 8 грудня — священномученика Климента, єпископа Римського; 9 грудня — святителя Інокентія, єпископа Іркутського; 10 грудня — іконі Божої Матері, іменованій «Знамення»; блаженної Домніки Олешківської; 11 грудня — священномученика митрополита Серафима; 12 грудня — преподобного Нектарія Печерського, у Ближніх печерах; 13 грудня — апостола Андрія Первозванного.

ім’ям Матфей, а потім, залишивши правління, — сан священика. Після смерті єпископа Платона Фулвіан прийняв архієрейський сан, продовжуючи справу свого небесного покровителя. Підготував Андрій Гор


4

№ 22 (320),  листопад 2012

П Р Е ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц

православна газета

Блаженнішому Митрополиту Володимиру виповнюється 77 років. З багатьох публікацій та інтерв’ю ми маємо можливість дізнатися про нього як про людину і  Предстоятеля Церкви, про його церковну та громадську діяльність. Життя Владики сповненe безліччю цікавих подій і зустрічей. У Його Блаженства, який володіє величезним духовним і життєвим досвідом, завжди є чого повчитися і що почерпнути. Сьогодні «Церковна православна газета» звернулася із запитанням до тих, хто багато років знає Предстоятеля Української Православної Церкви і трудиться під його керівництвом:

«Що для себе особисто Ви почерпнули зі спілкування з Блаженнішим Митрополитом Володимиром?». Митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври: — У ці дні, коли не тільки Українська Православна Церква, але й уся Повнота Руської Церкви та Вселенського Православ’я святкує День народження Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира, через «Церковну православну газету» хочу подякувати Його Блаженству, перш за все, за той безцінний духовний досвід, який маю можливість черпати завдяки спілкуванню із нашим Первосвятителем. Я можу багато говорити про обдарування цієї прекрасної, не побоюся сказати — святої, людини, яка благовістить світу про спасіння, але особливо хотів би відзначити силу молитви Владики. 40 років тому, у 1972 р., разом із тодішнім Предстоятелем Американської Церкви, Блаженнішим Митрополитом Феодосієм, Митрополит Володимир,

будучи ще в сані єпископа, відвідав територію КиєвоПечерського заповідника. На руїнах Успенського собору він молився про те, щоб на цій священній землі знову відродився монастир — Свята Лавра. За його молитвами й молитвами багатьох і багатьох людей, з волі Божої, відродилася обитель, уславлена ​​подвигами преподобних Антонія, Феодосія і всіх преподоб­ них отців Печерських.

Скільки людських душ спасається у Святій Лаврі! Люди приходять до Христа, присвячують своє життя служінню Богу. . . З часу Предстоятельського служіння Його Блаженства на кафедрі Київських митрополитів кількість храмів в Україні збільшилася з півтори тисячі до 12 тисяч. Сьогодні наша Українська Церква налічує понад 200 монастирів, молодь має можливість навчатися в д у хо в н и х навчальних закладах, які тепер є практично в усіх єпархіях, при храмах відкрито недільні школи для дорослих і дітей. Коли 1994 р. я був призначений н а м і с н и ко м Лаври, у нас було всього три храми, а нині в монастирських храмах щодня звершується три Літургії, а щонеділі та у свята — шість, а іноді й вісім Літургій, і усі храми переповнені. У Великий Четвер раніше причащалися 30–40 парафіян, а тепер близько двох тисяч приступають до Євхаристії цього великого дня.

Я був свідком молитов Блаженнішого Митрополита Володимира у Святій Землі, коли проходили прези­ дентські вибори 2004 р. і в  народі українському почався розбрат. Блаженніший, стоячи на колінах у Кувуклії Храму Гробу Господнього, зі сльозами на очах вимовив такі слова: «Господи, нічого для себе не прошу, тільки не попусти пролитися крові між рідними братами, які живуть на нашій землі». Дійсно, усі ми рідні, а розділяють нас тільки гріхи. Як сказано в молитві преподобним отцям Печерським, ми розділені не стільки відстанню, скільки нашою гріховністю. Тому нам потрібно прислухатися до голосу Первосвятителя, який молиться за свою паству, за свій народ, і тоді наша земля і наш народ будуть помилувані Господом. Цього року, як ніколи, Господь випробовує мене хворобами. Коли я при­ ходжу за благословен­ ням  на  ті чи інші медичні процедури, Блаженніший

Архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, секретар Предстоятеля УПЦ: — Нести послух у Його Блаженства Господь сподобив мене з 1998 р. Тоді я  щойно закінчив Московську духовну семінарію і, з благословення Митрополита Володимира, прибув у Київ. Спочатку це був іподияконський послух, а потім, коли я вже був у священному сані, послух особистого секретаря. Багаторічне спілкування з Блаженнішим наклало благодатний відбиток на все моє життя,

оскільки спілкування з такою неординарною особистістю, як Предстоятель нашої Церкви, не могло не

позначитися на моєму формуванні. Людина багатогранна, наш Предстоятель, вийшовши з радянської епохи й органічно увійшовши в епоху пострадянську, у вже, власне, іншу державу, незалежну Україну, сприйняв природно все те, що для інших — архіпастирів, пастирів, мирян — було переломним, незрозумілим, складним і, на думку деяких, тимчасовим. Для мене, народженого уже в новий час, таке органічне сприйняття обставин, що змінюються, зіграло важливу позиціонуючу роль у житті.

Митрополит — Вихователь, який, маючи величезний багаж життєвого досвіду, показує, як необхідно поводитися; він для мене приклад Людини з великої літери. Владика гармонійно суміщає багато рис, що поєднують віру та свободу, християнські цінності та різностороннє бачення процесів, що відбуваються. Саме це вважаю найголов­ нішим з того, що вдалося почерпнути. Блаженніший Митрополит Володимир є всім для всі��, задля того щоб, як каже апостол, спаслися ті, хто наслідує його приклад.

Єпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней: — Наприкінці 80-х, коли я був насельником Почаївської Лаври, Блаженніший Митрополит Володимир, будучи керуючим справами Московської Патріархії, приїхав до нас, щоб розібратися в питаннях, пов’язаних з активізацією в цьому регіоні діяльності уніатів. Пам’ятаю, Блаженніший служив Літургію у храмі в ім’я преподобного Іова Почаївського, і мене вразило те, з якою

зосередженістю він звершував богослужіння. Жодних різких рухів, окриків чи зауважень. У вівтарі панувало умиротворення. Коли ж я став благочинним Києво-Печерської Лаври, мені довелося служити з Митрополитом Володимиром практично в усі недільні та святкові дні, а іноді й у будні, протягом 15 років. Спочатку обитель ще тільки відроджувалася, ще тільки встановлювався богослужбовий порядок, тому присутність Блаженнішого

Протоієрей Георгій Коваленко, голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ: — Для мене Блаженніший Митрополит Володимир — приклад мудрого керівника, який живе високим духовним життям і водночас обіймає найвищу

посаду в Церкві. Він уміє це поєднувати: християнські чесноти і вміння керувати. Його стиль управління може бути названий християнським. Що це означає? Насамперед — відкритість, чесність, терпіння, довіра і, безумовно, любов до оточуючих. Сподівання не на власне розуміння того, як має вирішуватися якась

Митрополит завжди говорить: «Владико, усе буде добре!». Це велика втіха — отримати Первосвятительське благословення і сподіватися на милість Божу. Я відчув на собі силу молитви Його Блаженства, тому знову і знову не втомлюся повторювати, що його

люблять Господь, Матір Божа і преподобні отці Печерські. Ми з братією обителі по-синівському за все дякуємо Блаженнішому Владиці й молимося, щоб Господь беріг нашого Священноархімандрита, тому що його молитвами живе Свята Лавра.

за богослужінням, його особистий приклад молитовного предстояння були дуже важливі для нас. Незабутні також Літургії в печерах, коли в тиші й, можна сказати, усамітненні, порівняно з урочистими соборними службами, Блаженніший служив з дивовижною простотою. Мене завжди вражало, яку величезну кількість імен Митрополит Володимир на пам’ять згадує на сугубій ектенії та під час Херувимської. Він пам’ятає про людей, молиться про них.

Юлія Комінко, відповідальний редактор порталу «Православіє в Україні»: — Чимало з нас схильні розглядати людину на предмет — «своя» вона нам або ж «чужа», чи «наших» поглядів. І якщо вона не «своя», то намагаємося «відсікти» її. Ми не тільки квапимось розділитися, а й тримаємося за цей поділ, дорожимо ним, придумуємо йому обґрунтування і виправдання. Як не дивно, в церковній огорожі подібний поділ також присутній. Навіть у нечисленному православному медіасередовищі й то це є... І Блаженніший Митрополит Володимир для мене в цьому відношенні — дивовижний і приголомшливий приклад того, як одна людина може об’єднувати. Поруч із ним не хочеться воювати ні з ким, тим паче зі своїм одновірцем. Скільки разів я бачила, як примирялися навколо нього ворогуючі. Протиборчі сторони знаходили взаєморозуміння. Таке відчуття, що у присутності Його Блаженства будь-які докази, що розділяють, втрачають свою силу. Як у храмі, перед обличчям Бога...

Про Предстоятеля часто образно кажуть, що йому вдалося зберегти церковний корабель, утримавши його на хвилях бурхливого житейського моря. У Блаженнішого Владики немає своїх і чужих, у нього всі — свої, всі — Христові. Це дійсно пастир, для якого важлива кожна вівця. А якщо ми всі такі важливі йому, нашому Предстоятелю, то невже не так само повинні бути важливі й одне одному? Я постійно тримаю перед очима приклад Владики. Ми всі — Христові. І ніщо не варте того, щоб нам розділятися.

справа, а надія на Бога. Коли Блаженніший дає благословення, я розумію, що він щиро просить, аби Господь допоміг у твоїй справі. І коли Блаженніший відмовляє у благословенні — це теж привід задуматися: а чи у той бік ти збирався рухатися. Владика вміє спілкуватися із представниками

засобів масової інформації та завжди орієнтований на проповідь. Саме він першим у Церкві став давати інтерв’ю, підходити до камер, навіть під час хресного ходу, навіть на сходинках храму перед початком Божественної літургії. Коли його зустрічали тисячі людей, він помічав журналістів і підходив до них,

даючи точний і короткий коментар. Блаженніший — та людина, яка цінує слово, проповідь, цінує тих, хто доносить це слово людям. Я  завжди пам’ятаю слова, що їх наш Предстоятель постійно говорить духовенству: «Отці, поки є час, проповідуйте!». Ось у цьому Блаженніший є для мене прикладом.


православна газета

Черниця київського Флорівського Вознесенського монастиря Євтропія (Бобровнікова), редактор Видавничого відділу Київської Митрополії:

—�������������������� Мені пощастило працювати з Блаженнішим Митрополитом Володимиром як редактору його текстів. Головний урок, який я винесла зі спілкування з Владикою, —��������������� ���������������� урок апостольський: підкоряючись один одному, одягніться покорою, тому що Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (1 Пет. 5: 5). Митрополит Володимир — один із найнеамбіційніших авторів, з якими мені довелося пра-

цювати. Робота з ним вкотре підтвердила відому істину: чим більше в людини достоїнств, тим менше в неї амбіцій. У видавничій роботі мені не раз доводилося стика-

П Р Е ДСТО Я Т Е Л Ь У П Ц тися з тим, що називається «авторським гонором». І це природно, оскільки автор ставиться до свого тексту, як до власного дітища, а рідко який батько покірливо сприймає критику на адресу власної дитини. Працювати ж із Митрополитом як з автором було дуже приємно, але це не означає, що він погоджувався абсолютно з усіма правками. Якщо Владика бачив, що р ед а к то р с ь к а правка робить текст яснішим і кращим, то із вдячністю приймав її; якщо вважав, що правка не потрібна, делікатно, з великою повагою до праці редактора, дуже ясно й чітко пояснював, чому не погоджується з

виправленням. В останньому випадку часто вдавалося знайти якийсь інший варіант, що задовольняв і  автора і редактора. Мені здається, що одна з голов­ них рис Митрополита Володимира, яка робить його особистість такою чарівною,  — це його делікатність, шанобливе ставлення до людей, до праці, незалежно від їхнього становища. Владика незмінно уважний і ввічливий з кожною людиною —����������������� ������������������ чи то прибиральниця, водій, монастирський послушник чи посадова особа. Це дуже виняткова у наш неспокійний чи риса, і  цього, як мені здається, треба вчитися в нашого Предстоятеля.

Жанна Шевченко, заступник голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ:

— У масштабах особисто мого життя Блаженніший — не тільки мудрий шеф, який має почуття гумору, але й глибока особистість, патріот, люблячий син, лагідна людина, добрий чарівник. Пам’ятаю урок смиренності, викладений Владикою у перший рік моєї роботи в Митрополії. На Світлій седмиці, йдучи по Лаврі рано-вранці на роботу, я зустріла кілька людей, кожен з яких у відповідь на моє світське «Доброго ранку» повчально виправляв мене: «Треба говорити: “Христос Воскрес!�������������������������������� ”������������������������������� ». Один, другий, третій... Четвертим був Блаженніший, який на моє вітання «Доброго ранку, Ваше Блаженство!» тихо, з посмішкою відповів: «Доброго ранку, Жанно...». А те, що Блаженніший — чарівник, я переконалася на собі. Одного разу, на мій день народження, ми з колегами на кухні Митрополії їли торт, і хтось побачив у вікно Блаженнішого, який прогулювався на подвір’ї. Я одразу ж запросила його до нас. «Буду через п’ять хвилин!» — відповів Владика. І, дійсно, через п’ять хвилин прийшов. З квітами

та цукерками. Сказав тост, пригубив вина, розповів анекдот... Незабаром усі розійшлися, і я почала збирати подарунки і букети. Дивлюся: поряд із коробкою цукерок лежить конверт. З цікавістю заглядаю в нього, а там —

Олена Миколаївна Рєзнікова:

— Головне, що дало мені спілкування з Блаженнішим — впевненість у реальності чуда й милості Божої. Одного разу під час паломництва до мощей святителя Миколая член екіпажу нашого літака дізнався, що його дружині, яка залишилася в Києві, потрібна термінова медична допомога. Блаженніший тільки запитав її ім’я і пішов молитися. А ми поки вирішували питання відправлення нашого штурмана іншим літаком. Та через годину він дізнався, що навіть у лікарню її везти не довелося — чудесним чином усе нормалізувалося «само собою». Господь почув нашого Блаженнішого, але ми тоді ще не розуміли, скільки вузликів зав’язано на одному цьому чудовому зціленні. Ми пораділи, навіть не розуміючи, яку роль має зіграти цей самий штурман

Олена Головіна, відповідальний секретар «Церковної православної газети»:

— Мене, людину, яка прийшла зі світської журналістики, дуже здивувала і, сподіваюся, чогось навчила, тактовність і, можна навіть сказати, бережність, Блаженнішого Митрополита Володимира у його поводженні з журналістами. Він ніколи не обурювався, не підвищував голос, навпаки, бачачи зніяковілість людини або її образу, вмів тонко, з почут-

за кілька днів, щоб наш літак зміг вилетіти із засніженої Італії раніше за сотню інших відкладених рейсів. А ми не просто поспішали додому: з нами терміново добирався на відспівування матері протоієрей Миколай Макар. Тонкі ниточки невипадкових збігів, події, що стають реальністю через його благословення, дивовижна любов до людей, іноді в майже короткочасних тям гумору згладити складну ситуацію, розрядити обстановку. В авторські тексти вносив мінімум правки — тільки найнеобхідніше та найважливіше. Крім того, мене завжди вражала сила слова Блаженнішого: здається, що сказано просто, а доходить до самого серця. Кілька років тому, в перший день Великого посту, у своїй проповіді Блаженніший закликав нас не брати на себе тягарів непосильних (див.: Лк. 11: 46), не «подвижничати» без міри, а зробити

рівно та сума, якої мені бракувало (а взяти було ніде) для першої в житті поїздки на Святу Землю. Думаю, Його Блаженство досі не знає, що допоміг здійснити мою, здавалося б, нездійсненну мрію.

зустрічах і кількох фразах Блаженнішого Митрополита Володимира... Кілька років тому йду коридором повз його кабінет, чую — гукає тихенько. Радісно заходжу до нього (а відчинені у його кабінет двері — явище для нього звичайне, таке саме як і відкрита нам назустріч душа...) й отримую в подарунок пляшечку олії від мощей святителя Іоанна Шанхайського — «змащуй шрам чоловікові». Хвиля тепла захлеснула від усвідомлення, що серед тисяч найрізноманітніших важливих справ і питань Владика тримає в пам’яті суто особисті, малі наші проб­леми та потреби. І згадала, як ще кілька років тому ми відбирали сувеніри зі зразків, а Блаженніший, який мигцем глянув на нашу метушню, призупинився, взяв у руки копійчаний годинник із великими цифрами і на

наші здивовані погляди пояснив: тут одна старенька часто приходить, усе питає — котра година, їй ці цифри буде видно, добре б подарувати... Як для нас усіх знаходиться місце в його серці? Провідавши його у Феофанії після операції на суглобі, я почула: «Найважче зараз — це не служити. Сенс мого життя — Літургія». А за кілька днів на сайті УПЦ уже була інформація про Літургію, яку він очолив! Багато з тих, хто навідував Предстоятеля в лікарні, зізнавалися, що, як і я, відчували одне почуття — після зустрічі з ним піти неможливо, хочеться залишатися поруч, повертатися ще і ще. Так завжди важко їхати з Єрусалима... Ми щасливі люди: нам випало щодня бачити чудо — як Господь береже людину, яка живе й молиться заради нас.

бодай щось одне, мале або, навпаки, щось некорисне не зробити, відмовитися від чогось у цей піст, і досить із нас. Це настільки надихнуло мене, що той піст пролетів як один день і багато допоміг усвідомити.

І ще вражає сила духу Владики. Нещодавно, влітку цього року, коли Блаженніший уперше після хвороби звершував Літургію на площі перед Успенським собором Лаври, я дивилася, як він служить під палючим сонцем, і... плакала. Я тут знемагаю від спеки, молюся ледь-ледь, а Владика служить, молиться і благословляє всіх нас, багато з яких у сто разів здоровіші за нього. Оце справді пастир, який душу свою покладає за паству!

№ 22 (320),  листопад 2012

Сергій Олександрович Риков, головний офтальмолог Міністерства охорони здоров’я України, доктор медичних наук, професор:

—���������������������� Із Блаженнішим Митрополитом Володимиром я познайомився 11 років тому, коли при Зимненському Свято-Успенському монастирі було створено кабінет по боротьбі зі сліпотою, оснащений новітнім обладнанням. Відтоді там щорічно приймають до трьох тисяч хворих, зокрема й у вихідні дні. Ще один такий само кабінет створено в Головчинському жіночому монастирі (Летичівський район Хмельницької області). Цікаво, що обладнано його у тій кімнаті, де майбутнього Владику хрестили в чотиримісячному віці. Його сім’я жила в селі Марківці, якраз навпроти монастиря. У нашого Предстоятеля я навчаюсь насамперед терпіння і, сподіваюся, мудрості. Свого часу я звернувся до Блаженнішого з такою диле-

5

мою: хотів навчатися в Київській семінарії, щоб отримати духовну освіту, а з іншого боку, треба було написати книгу про дитячу офтальмологію, адже в Україні усього 715 дитячих лікарів цієї спеціалізації. Владика сказав: «Лікарю, займайтеся своєю справою». І ось на сьогодні книгу написано. Сподіваюся, вона буде підмогою для лікарів. Одного разу у мене трапилися неприємності на роботі, я пішов до Митрополита Володимира за благословенням змінити роботу. А він порадив все витерпіти, витримати. І, дякувати Богу, все налагодилося. Блаженніший Владика є зразком синівської любові. Він поминає вже спочилу матір Феодосію Марківну не тільки в день її пам’яті, а й у всі свята, служби. Коли вона жила в Києві, він, приїжджаючи до неї, завжди служив молебень за здоров’я, а тепер, коли ми приїжджаємо до нього на батьківщину, насамперед йдемо на кладовище, де Владика служить літію по батьках.

Диякон Максим Брусника, особистий фотограф Блаженнішого Митрополита Володимира:

— Для мене Митрополит Володимир є зразком світлої та щирої, святого життя людини. Із Блаженнішим Владикою я знайомий з 2004 р. Спілкуючись із ним, завжди відчуваєш його любов і турботу, глибоке розуміння і величезний життєвий досвід. Предстоятель нашої Церкви — це зразок непохитної віри, смирення, самовідданості й відповідальності за свої справи, вчинки. До нашого Владики завжди можна звернутися за мудрою духовною порадою.

Я хотів би висловити особ­ливі слова подяки Його Блаженству за ті молитви, що їх він підносить біля престолу Божого за кожного з нас.

Максим Сидоренко, іподиякон Митрополита Володимира, редактор офіційного сайта УПЦ:

— Господь сподобив мене протягом багатьох років допомагати Блаженнішому Митрополиту Володимиру на богослужіннях. Я мав можливість постійно слухати і вчитися у нього. Нескінченно довго можна було б перераховувати усі ті риси, за які люди люблять нашого Владику. Згадаю лише про його скромність, твердість духу, тонке почуття гумору, глибоку віру, любов до Бога і людей. Цього повинен вчитися кожен із нас. Мені пригадується випадок, як одного вечора в Академічному храмі вихованцями Київських духовних шкіл звершувалося вечірнє богослужіння. Відчинилися двері, до храму увійшов чоловік. Не привертаючи уваги, парафіянин став у кутку храму й почав молитися. Через якийсь час, при-

дивившись, вихованці помітили, що це — Предстоятель, і стали підходити до нього за благословенням... Напередодні Дня народження Блаженнішого Митрополита Володимира хочеться побажати, щоб Господь зміцнив його фізичні сили, і ще багато років Предстоятель наставляв усіх нас своїм життєвим прикладом, як любити Бога, людей і свою землю.


6

№ 22 (320),  листопад 2012

н о в и н и, п од ії, ко мен та рі

православна газета

ПРЕ ДС ТОЯТЕ ЛЬ У ПЦ 12 листопада відбулася телефонна розмова між Блаженнішим Митрополитом Володимиром та Святішим Патріархом Кирилом. Його Блаженство подякував Святішому Патріарху за благосло-

вення на участь у богослужіннях і заходах, що відбулися в рамках офіційного візиту Предстоятеля РПЦ у Святу Землю, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра. Святіший

Патріарх Кирил відзначив важливість участі представника Його Блаженства у заходах і запевнив, що постійно підносить молитви про Митрополита Володимира у святих місцях, які відвідує.

Настоятелька Горненського жіночого монастиря Руської Духовної Місії в Єрусалимі ігуменя Георгія (Щукіна) направила Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру вдячність за пере-

дані в Горненську обитель святині, за святительські молитви і пам’ять про неї та про сестер монастиря. Ігуменя Георгія також запевнила Предстоятеля УПЦ: «Біля Святого Живоносного Гробу Господнього і в усіх,

дорогих Вашому серцю, святих місцях Палестини молимося, щоб Господь зміцнював Ваші духовні й тілесні сили. Завжди з радістю чекаємо Вас, Ваше Блаженство, на Святій Землі і в нашій Горненський обителі».

14 листопада відбулася телефонна розмова Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з Блаженнішим Патріархом Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофілом ІІІ. Митрополит Володимир подякував Предстоятелю і Священному Синоду Єрусалимської Церкви за перебування протягом двох місяців в єпархіях Української Право-

славної Церкви чудотворного образа — Плащаниці Пресвятої Богородиці, принесеного з Єрусалима. За цей час святині змогли вклонитися мільйони православних віруючих. Блаженніший Митрополит Володимир також подякував Патріарху Феофілу за його любов і за молитви усіх вірних чад Єрусалимської Церкви за здоров’я Предстоятеля УПЦ, зазначивши,

що Блаженніший Патріарх Феофіл відвідував його під час хвороби. З огляду на святкування 23  листопада 77-річчя від дня народження Блаженнішого Митрополита Володимира Предстоятель Єрусалимської Церкви благословив продов­ жити перебування Плащаниці Пресвятої Богородиці в межах УПЦ.

16 листопада Блаженніший Митрополит Володимир звершив Літургію в Трапезному храмі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських Святої Успенської КиєвоПечерської Лаври. Його Блаженству співслужили вікарні архієреї Київської Митрополії: Керуючий справами Україн-

ської Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ ПереяславХмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Макарівський Іларій, Васильківський Пантелеімон, Ірпінський Климент і Бородянський Варсонофій. За Літургією Блаженніший

Владика висвятив на священика випускника Київської духовної академії диякона Миколая Попеску. Перед початком богослужіння Предстоятель молитовно вклонився Плащаниці Пресвятої Богородиці (ікона прибула вранці цього дня до Києва після відвідування єпархій УПЦ).

18 листопада, у Неділю 24-ту після П’ятидесятниці, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Божественну літургію у столичному храмі на честь Усіх святих (на території будівництва Воскресенського кафедрального собору), де в даний час — до 25 листопада — перебуває Єрусалимська Плащаниця Пресвятої Богородиці. Його Блаженству співслужили Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмель-

ницький і Вишневський Олександр, духовенство храму. По закінченні Літургії було звершено молебень, після якого

Предстоятель УПЦ молитовно вклонився Плащаниці та звернувся до віруючих із проповіддю.

Генеральний директор Державного підприємства «Національний культурно-мистецький та музейний комплекс “Мистецький Арсенал”» Наталія Заболотна звернулася до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з проханням благословити перепоховання на території столичного Флорівського монастиря людських

останків, які було знайдено при археологічних дослідженнях, що проводилися на території комплексу протягом 2005–2008 рр. Як зазначено у зверненні, в 2012 р. виповнюється 300 років із часу переселення у Флорівську обитель черниць Печерського Вознесенського жіночого монастиря, на місці якого й розташовується нині «Мистецький Арсе-

15 листопада Предстоятель Української Православної Церкви у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії нагородив директора Державного підприємства «Зал офіційних делегацій» (входить до структури міжнародного аеропорту «Бориспіль») Антона Алфер’єва орденом благовірного князя Ярослава Мудрого.

нал». На думку керівництва комплексу, доцільно було б перепоховати останки спочилих (усього виявлено 350 поховань XVII–XVIII ст.) і звести пам’ятний хрест на території Флорівського (Вознесенського) монастиря як правонаступника Печерської Вознесенської обителі. Повний текст звернення опубліковано на офіційному сайті УПЦ.

Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир також направив наступні привітання та поздоровлення: — вітальне слово до організаторів і учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Україна на шляху до побудови національної держави: історична спадщина, суспільно-політична реальність і соціокультурна перспектива», що відбулася 7–11 листопада в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатському університеті імені Августина Волошина;

— поздоровлення архієпископу (на спочинку) Василію (Златолинському) з 80-річчям від дня народження (відзначалося 12 листопада); — привітання коптському єпископу Тавадросу (Феодору), якого обрано 4 листопада Предстоятелем Коптської Церкви (прим. ред.: не перебуває у спілкуванні з Помісними Православними Церквами); — привітання Блаженнішому Митрополиту Тихону, якого 13 листопада обрано Предстоятелем Православної Церкви в Америці. За матеріалами офіційного сайта УПЦ (orthodox.org.ua)

НОВИНИ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ 8 листопада, в день пам’яті великомученика Димитрія Солунського, звершивши Літургію і молебень у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці парафії Різдва Христового у столичному масиві Березняки, перший вікарій Київської Митрополії архієпископ Бориспільський Антоній очолив збори духовенства першого Дарницького благочиння, на якому був представлений новопри­ значений благочинний протоієрей Василій Біляк. 10 листопада, в день пам’яті преподобного Іова, ігумена Почаївського, та великомучениці Параскеви, архієпископ Бориспільський Антоній звершив Літургію в столичному храмі на честь Вознесіння Христового на Деміївці, після якої провів збори духовенства Голосіївського благочиння.

12 листопада у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з кліриками столичного Солом’янського благочиння, яким представив нового благочинного — протоієрея Ярослава Шовкеника. У ході зустрічі владика Антоній підкреслив важливість ініціативності столичних священиків у впровадженні нових проектів, що стосуються парафіяльного соціального та духовно-просвітницького служіння. 17 листопада архієпископ Антоній очолив служіння Літургії у  храмі на честь Трьох святителів Святошинського благочиння м. Києва.

19 листопада в КиєвоПечерській Лаврі архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з кліриками столичних Печерського та Дніпровського благочинь, яким представив нових благочинних: благочинного Печерського району прото­ ієрея Павла Поваляєва та благочинного Дніпровського району протоієрея Олександра Дробязка. У ході зустрічі владика Антоній, зокрема, відзначив потребу у створенні в Києві нових общин, у будівництві нових церков, у активізації місіонерської діяльності православних священиків.


православна газета

н о в и н и, п од ії, ко мен та рі

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

№ 22 (320),  листопад 2012

7

ОСВЯЧЕННЯ

4–5 листопада, із благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та на запрошення митрополита Доростольського Амвросія, вікарій Київської Митрополії єпископ Фастівський Даміан відвідав м. Сілістра (Болгарія), де взяв участь в  урочистостях з нагоди

100-річчя від дня народження першого архієрея відновленої Доростольської єпархії Болгарської Православної Церкви приснопам’ятного митрополита Іларіона (Цонєва, † 2009). 4 листопада владика Даміан співслужив митрополиту Амвросію і собору архієреїв за Літургією в кафедральному

Петро-Павлівському храмі м. Сілістра. Після Літургії архієреї звершили панахиду біля могили святителя Іларіона. Того ж дня єпископ Даміан взяв участь у науковій конференції, присвяченій життю і творчості митрополита Іларіона (Цонєва). vvedenskiy.com.ua

9 листопада, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира та на запрошення Надзвичайного і Повноважного Посла Респуб­ ліки Болгарія в Україні Краси-

мира Мінчева, Болгарське посольство відвідав вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій. Від імені Предстоятеля Української Православної Церкви єпископ Феодосій зробив

пам’ятний запис у книзі співчуттів із приводу кончини Святішого Патріарха Болгарського Максима, який спочив у Господі 6 листопада цього року (див.: № 21 «ЦПГ» за 2012 р.).

У ніч на 11 листопада Блаженніший Патріарх Святого града Єрусалима і всієї Палестини Феофіл III та Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил (який з 9 до 14 листопада перебував із

візитом у Святій Землі) звершили Літургію у Храмі Воскресіння Христового в Єрусалимі. Серед архієреїв, які співслужили Предстоятелям двох Церков, був секретар Предстоятеля УПЦ архі­

єпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, який перебував у Святій Землі з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. 12 листопада архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр був серед архієреїв, які співслужили Святішому Патріарху Кирилу за Літургією в новоосвяченому соборі Горненського монастиря в Єрусалимі й, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, передав у дар обителі ковчег із частицями мощей преподобних отців Києво-Печерських, преподобних старців Глинських і святих Київської землі (див.: с. 2).

12 листопада секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр був прийнятий Блаженнішим Патріархом Святого града Єрусалима і всієї Палестини Феофілом III у його резиденції в Єрусалимі. Сторони обговорили питання, пов’язані з поверненням в Єрусалим Плащаниці Пресвятої Богородиці — чудо­ творної ікони, що перебуває в межах Української Православної Церкви з 19 вересня. Архієпископ Олександр передав Блаженнішому Патріарху вітання від Предстоятеля УПЦ. Патріарх Феофіл, передавши через владику Олександ­ра добрі

побажання Блаженнішому Митрополиту Володимиру, запевнив, що завжди підносить

молитви про нього біля єрусалимських святинь. orthodox.org.ua

14 листопада в Епіне-суСенар відбулися урочистості з  нагоди триріччя Руської духов­ної семінарії у Франції. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Волод��мира та на запрошення єпископа Корсунського Нестора, в них взяв участь ректор Київської духов­ ної академії і семінарії архі­ єпископ Бориспільський Антоній, член опікунської ради французької православної семінарії. Цього дня відбулося велике освячення домового семінар-

ського храму на честь святителя Мартіна Сповідника і преподобної Женев’єви Паризької. З благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, чин освячення і служіння Літургії в новоосвяченому храмі очолив архі­ єпископ Єгор’євський Марк, керівник Управління Московської Патріархії із закордонних установ. Після завершення богослужіння в конференц-залі семінарії відбувся святковий прийом, під час якого архієпископ

Антоній подарував ректору французької духовної семінарії ієромонаху Олександру (Синякову) ікону з Києво-Печерським образом Пресвятої Богородиці та видання Київських духовних шкіл. Від Української Православної Церкви в урочистостях також взяв участь голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба. Cайт КДАіС (kdais.kiev.ua), ru.seminaria.fr

20 листопада у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулося освячення хреста, який було встановлено на Південну вежу, що в південно-західній частині монастирських оборонних стін. Освячення, в присутності генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповід-

ника Любомира Михайлини зі  співробітниками, звершили секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр та єпископ Васильківський Пантелеімон. Роботи з  реставрації Південної (Годинникової) вежі, зведеної в 1698–1701  рр. , почалися у вересні цього року.

ЦЕРКВА, ДЕРЖ АВА, С УСПІЛЬС ТВО 7 листопада у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі Керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Бориспільський Антоній зустрівся з начальником Головного управління культури Київської міської державної адміністрації Світланою Зоріною і радником начальника Управління у справах національностей та релігій КМДА Анатолієм Лисенком. У зустрічі взяв участь секретар по м. Києву Київської єпархії протоієрей Віктор Іващук. У ході зустрічі було обговорено актуальні питання цер-

ковно-державних відносин в Україні та визначено перспективні напрями співпраці, а саме: спільна організація заходів з нагоди великих православних свят, підтримка православних громад з боку КМДА при реєстрації парафій і виділенні їм земельних ділянок, здійснення місії духовної просвіти і соціального служіння в м. Києві. На завершення зустрічі владика Антоній висловив надію на подальшу співпрацю та подарував гостям останні видання Київської духовної академії.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ 18 листопада, на 77-му році життя, мирно відійшов до Господа клірик Києво-Святошинського благочиння Київської єпархії, штатний священик храму на честь Казанської ікони Божої Матері с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського р-ну Київської області протоієрей Анатолій Шереметьєв. 20 листопада вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій, у співслужінні благочинного Києво-Святошинського округу протоієрея Василія Р������������������������� �������������������������� усінки й духовенства благочиння, звершив заупокійну Літургію та відспівування протоієрея Анатолія. ЦЕРКВА І МЕ ДИЦИНА 20 листопада вікарій Київ- їни — міністр охорони здоров’я ської Митрополії єпископ України Раїса Богатирьова, Броварський Феодосій благо- співробітники Міністерства словив закладку капсули з охорони здоров’я та Націопам’ятною грамотою на місці нального інституту раку, будівництва й освятив фунда- секретар по м. Києву Київмент майбутньої клініки кон- ської єпархії протоієрей сервативного лікування пух- Віктор Іващук, настоятель лин Національного інституту Космо-Даміанівського храму раку. У заході взяли участь при НДІ онкології ієрей Євгевіце-прем’єр-міністр Укра- ній Мілєшкін.


8 СВЯТИНІ ЧЕРНІГІВЩИНИ № 22 (320),  листопад 2012

Г

осподь щедро обдарував цей благословенний край. Намолена земля пам’ятає великих святих, подвижників віри, славних князів, які зміцнювали православну віру, будували храми, відкривали монастирі.

СВЯТИНІ СЕ ЛА ПОЛОНКИ Село Полонки розташоване на відстані 30 км від м. Прилуки і немов загубилось у густих чернігівських лісах. Через це, мабуть, і стара козацька церква, освячена в ім’я Архістратига Божого Михаїла, ніколи не закривалася, хоча й зведено її 1660 р. У ній зберігаються великі святині — чудо­ творна ікона Божої Матері «Віднайдення загиблих» та десниця святителя Димитрія Ростовського, відомого духовного письменника та проповідника,— саме та рука, яка писала житія святих. Майбутній святитель народився 1651 р. у містечку Макарів, що під Києвом. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі — найпрестижнішому на той час навчальному закладі Києва. Батьки його були глибоко віруючими православними християнами, опікували монастирі. У сім’ї виховувалось 12  дітей. Не дивно, що у майбутньому більшість із них стали особами духовного звання. Зокрема, одна із сестер Димитрія була ігуменею. Юнак у 17 років вступив до Кирилівського монастиря у Києві. Він майстерно володів пером, швидко став відомий як проповідник Божого слова. У  сан ієромонаха його висвятив архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович) у Густинському монастирі. Димитрій Ростовський написав 12 томів своїх творінь за 20 років. Це титанічна, колосальна робота, адже у ній простежувалися житія святих від I до XVII ст.! Писав святитель переважно у монастирях Чернігівщини, де він жив на той час. Уперше його рукописи були надруковані у Києво-Печерській Лаврі. Димитрій Ростовський залишив після себе велику творчу спадщину: він складав вірші, писав музику, був автором віршованих вистав тощо. Певний час святитель жив у  Єлецькому монастирі (Чернігівська область), у НовгородСіверській обителі. Останнє місце служіння — Ростов Великий (Ярославська область). У 1709 р. він помер і був похований, як і заповідав, в одному з монастирів Ростова. Через 50 років його причислили до лику святих: мощі Димитрія Ростовського виявилися нетлінними. Коли піднімали кришку домовини, то відпала частина руки. На прохання чернігівських священнослужителів її передали у с.  Полонки, де тривалий час перебував святитель. Мощі зберігалися в Михайлівській церкві у красивому срібному ковчезі. Після революції, у 1920 р., його забрали безбожники, як і інші дорогоцінні церковні речі. Майже 70 років десниця святителя зберігалася у людей, передавалася із покоління в покоління. У 1990 р. її повернули церкві.

православна газета

Паломництво

На околиці села є джерело Архістратига Михаїла. Воно дуже давнє, у селі вже ніхто не пам’ятає, коли воно з’явилося. Вода цілюща, через те й ідуть сюди люди звідусіль. Джерело тече з-під пагорба, а нижче нього зроблено невеличку закриту споруду — купіль. Хоча й була того дня холодна осіння погода, але всі паломники скупались у джерелі, занурившись кожен тричі з головою. До речі, ніхто потім не захворів. Нижче купелі тече річка Удай, яка колись була судноплавна, а нині обміліла. Всі ці місця завжди опікали козаки. Нині у с. Полонки життя ледь жевріє: ми бачили не одну покинуту хату. Щоправда, є там страусина ферма: ці красиві великі птахи люблять простір, а його у селі достатньо...

ХРАМИ ТА СОБОРИ ПРИЛУ К Невеличке містечко Прилуки розташовано на березі р. Удай. Воно вперше згадується у літописах у 1086 р., коли тут була фортеця для захисту Київської Русі від набігів кочових племен печенігів та половців. У XVI– XVII ст. ці місця належали православним князям Вишневецьким. На той час у їхньому володінні перебувало понад 50 міст із майже 100 тисячами населення. Центральна частина Прилук — городище — височить на пагорбі. Тут розташувалися чотири величні храми, а поряд із ними — монумент літописця, який пише повчання. На цих землях Володимир Мономах із дружиною воював із половцями. Літописець так увіковічнив ці події: «...коли ми їхали до міста Прилуки, то зустріли нас зненацька половецькі князі, 8 тис. воїнів, і хотіли ми з ними битися, та зброю одіслали попереду на підводах, і ми увійшли у місто». Були часи, коли у Прилуках стояла полкова сотня. Паломники мали нагоду побачити

Густинський монастир. Свято-Троїцька церква

кам’яницю Гната Галагана — прилуцького полковника. У цій будівлі зберігалися зброя, порох, розміщувалась полкова канцелярія. Поряд із кам’ян ­ ицею уціліла до наших днів могила невідомого козака XVIII ст. Найвеличнішою та найдавнішою спорудою Прилук є СпасоПреображенський  собор, який освячено 1720 р. Він є взірцем кам’яної архітектури доби українського бароко. Зводили його усім миром. П’ять куполів храму є символами Господа нашого Іісуса Христа та чотирьох євангелістів. У цьому соборі хвалу Господу віддавав святитель Іоасаф, єпископ Білгородський (в  миру — Іоаким Горленко). Він народився під Прилуками 1705  р. і був охрещений у цьому храмі. За безбожної влади собор пограбували, священнослужителі були репресовані. Нині Спасо-Преображенський собор є діючим, все в ньому відновлено у первісній

Десниця святителя Димитрія Ростовського та чудотворна ікона «Віднайдення загиблих», с. Полонки

величній красі. Головна святиня — чудотворна ікона Божої Матері «Скорботна». Поряд із собором розташована церква в ім’я святителя Миколая Чудотворця. Колись вона вважалася центральною сторожовою вежею міста. Старовинна церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці нині належить «Київському патріархату». Четвертий храм городища — Стрітенська церква — є діючим скитом Густинського монастиря.

Г УСТИНСЬКИЙ ТРОЇЦЬКИЙ МОНАСТИР Свята обитель заснована у 1600 р. ієромонахом КиєвоПечерської Лаври Іоасафом. Він шукав у чернігівських лісах тихе місце, зручне для молитви та чернечого життя, і зупинився на острові Густинь, що на р.  Удай. Острів був укритий густим дрімучим лісом. Звідси й назва монастиря — Густинський. Ці землі належали православному князю Михайлу Вишневецькому. У 1615 р. він дарував монастирю грамоту на володіння островом, орними землями, лісовими угіддями тощо. Дружина М. Вишневецького, Ірина Могиляк (із родини Петра Могили), всіляко сприяла будівництву цієї обителі та створенню двох її скитів: Мгарського та Ладинського. З роками на острові Густинь виник великий монастирський комплекс. Ззовні його оточували високий кам’яний насип та рів, заповнений водою. Все це мало вигляд неприступної фортеці і збереглося до наших днів. Щедрі пожертви на будівництво храмів — Успенського, Петро-Павлівського та Микільського — вносили Іван Мазепа, князі Вишневецькі та РепніниВолконські, Лазар Горленко (дідусь Іоасафа Білгородського). Найбільшу ж церкву — Троїцьку — у 1674–1675 рр. збудував на власні кошти гетьман Іван Самойлович. Кам’яна, п’ятиглава, вона існує і досі та є взірцем нашого старовинного храмобудівництва. Наслідуючи приклад благодійників — гетьманів та князів,

й інші особи різних рангів та станів жертвували на монастир. Були часи, коли Густинській обителі належали понад три тисячі десятин землі та майже три тисячі душ селян, і він вважався найбагатшим з усіх наших монастирів. Надалі він тричі закривався, кілька разів його спалювали — стирали з лиця землі, але він все одно відроджувався. Великих руйнувань зазнала свята обитель після революції 1917 р. — у ньому розташували комуну для безпритульних підлітків. Відродження монастиря розпочалося 1993 р., коли його настоятелькою стала ігуменя Віра (за свою благодійну діяльність на славу Святої Церкви вона нагороджена орденами княгині Ольги II та III ступенів). Того суботнього дня білоцерківські паломники приїхали до монастиря надвечір і побачили ігуменю Віру за послухом на свічному ящику. Монастир повністю реконструйований — чудові величні храми нікого не залишають байдужим. До наших днів під Троїцьким храмом збереглася усипальниця благодійників монастиря — родини Горленків, а під Успенською церквою — князів Репніних-Волконських. Нині обитель відчинена для всіх. Із року в рік люди несуть сюди свої радощі та горе, просять Божої допомоги. Спокійне монастирське життя тече своєю чередою. Статут суворий: тут ніхто не сидить без діла. Є у монастирі земельні угіддя, пасіка, пекарня, готель для паломників та ін. Головна святиня монастиря — Густинська чудотворна ікона Божої Матері нового письма (зберігся лише список оригінала). Люди отримують від неї благодать Божу, і це підтверджується фактами зцілень та допомоги при вирішенні життєвих проблем. Чотириста років стоїть Густинський монастир — величний та непорушний, і несе він любов і віру всім православним християнам та дарує надію на милість Божу до нас, грішних. Тамара Зозуленко


православна газета

П ал о мн и цт в о

№ 22 (320),  листопад 2012

9

ПРАВОСЛАВНА ЧЕРКАЩИНА

С

онячного недільного дня група паломників із Білої Церкви, смт. Володарка та с. Шкарівка відвідала святині Черкащини. До складу групи ввійшли люди різного віку, різних професій та уподобань, але православна віра з’єднала всіх в одну сім’ю. Ми залишили мирські клопоти і прагнули прилучитися до вічних цінностей.

ХРАМ У МОШНА Х — СПА ДЩИНА ГРАФА ВОРОНЦОВА Перший храм, який ми відвідали, — Преображенська церква с. Мошни. Вона вражає своєю красою, нагадуючи величний корабель на фоні сонячного неба...

Преображенська церква, с. Мошни

Як свідчить історія, побудовано храм з наказу графа М. С. Воронцова у 1840 р. Автор проекту — архітектор м. Одеси Джорджо Торрічеллі. Зведено церкву у стилі романтизму з елементами готики. Точну копію — двійника — храм має у Франції, під Парижем. Граф М. С. Воронцов став власником Мошно-Городищенського маєтку у 1819 р. Він чимало зробив для розвитку цього краю: тут осушували болота, було прокопано 60 км каналів, побудовано перші наші пароплави «Бджілка» та «Надія». М. С. Воронцов залишив після себе найбільший у Європі парк англійського типу в Мошногорах. Руйнівна хвиля більшовизму знищила чимало архітектурних ансамблів і цей парк, перетворивши його на ліс. Преображенська церква чудом уціліла до наших днів. Паломники старенькими сходами піднялися на високу дзвіницю. Саме у той час дзвонар скликав людей на недільне богослужіння.

ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИК МАКАРІЙ КАНІВСЬКИЙ

У Свято-Михайлівському кафедральному соборі м. Черкаси паломники молились на недільній Літургії. Того дня її  звершував митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Запам’яталася його проповідь: жива, побудована на простих життєвих прикладах. Кожен присутній у храмі відчував, що ці слова звернені до нього. Владика Софроній закликав усіх до щирого покаяння. Він зазначив, що у наш час багато людей рветься до влади, прагнуть керувати іншими. Але вони не враховують, що це є тяжкий хрест і треба буде давати відповідь за свої дії... На паломників велике враження справив новий кафедральний собор, зведений за вісім років (освячений 2002 р.). Цей найвищий храм в Україні (заввишки 72 м) може вмістити 12 тисяч віруючих. Того недільного дня серед парафіян переважала молодь, співали два хори, один із них — дитячий. Головною святинею храму вважаються мощі преподобномученика Макарія Канівського, архімандрита Овруцького, Переяславського. (Вони спочивають у срібній раці, яку встановлено нещодавно. Як розповіли жінки за свічним ящиком, гроші для неї збирали усім миром майже десять років.) Преподобномученик народився 1605 р. у м. Овруч (Житомирська область). Ще юнаком прийняв чернецтво в Овруцькому Успенському монастирі. Згодом став настоятелем цієї обителі. У ті часи монастир потерпав від нападів та пограбувань з боку уніатів. Отцю Макарію доводилося підтримувати братію, надихаючи її на захист монастиря. Одного разу обитель обступили татари. Після молитви ченці, взявши корогви та ікони, виступили за монастирські стіни. Татарам здалося, що йде велике військо, і вони кинулися навтьоки, залишивши навіть своїх хворих. Отець Макарій тривалий час був настоятелем Канівського монастиря, де уславився своїми чудесами та даром прозорливості. У 1678 р. басурмани заволоділи цим козацьким містом, спустошивши його. Тоді багато людей замкнулися у великому кам’яному храмі, сподіваючись на порятунок. Коли через два дні вороги вдерлися до храму, їх із хрестом у руках безстрашно зустрів архіманд­ рит Макарій. Вони схопили старця, били та знущалися над ним. Після тривалих катувань преподобний Макарій мученицьки скінчив своє земне життя. Православні християни, які вціліли, вночі занесли його тіло в монастирський храм і зачинилися там. Татари підпалили церкву. Коли вороги залишили Канів, люди прийшли на згарище шукати тіла свої близьких. «Хоча і багато було тіл, — говорить передання, — але жодне не залишилося в цілості, тіло ж преподоб­ ного знайдено у волосяниці, з хрестом на грудях і в руках... тіло його було неначе живе».

Іллінська церква. Родовий хутір Богдана Хмельницького, с. Суботів

Паломники біля Михайлівського кафедрального собору, м. Черкаси

І нині православні християни, з вірою та надією вклоняючись мощам цього святого, отримують тілесні та духовні зцілення, допомогу у вирішенні життєвих проблем.

ЧИГИРИН — СТОЛИЦ Я ГЕТЬМАНЩИНИ На цій землі 1595 р. народився майбутній гетьман Богдан Хмельницький. Він мав шляхетське походження, володів п’ятьма іноземними мовами. Його шанували як великого полководця, блискучого дипломата, визначного державного діяча. Гетьман був православним християнином і жодної справи не розпочинав без молитви. Він будував церкви, з його наказу козацька зброя обов’язково освячувалася у храмах. Паломники оглянули дворище гетьмана — комплекс споруд, оточених огорожею та міцними воротами. У центральній частині — палац, зведений у стилі бароко. Все виглядає просто й не вирізняється помпезністю. У палаці приймали іноземних послів і разом із тим тут жив Богдан Хмельницький з родиною. У кімнатах — дерев’яні лави, стіни прикрашені особистою зброєю гетьмана. Була й потаємна кімната для переговорів віч-

Резиденція Богдана Хмельницького

на-віч із послом, кімната для зберігання трофеїв тощо. Поблизу палацу гетьмана розташована церква на честь первоверховних апостолів Петра і Павла. З роками її було зруйновано, а зараз на її місці відбудували нову, і вона вважається окрасою сучас��ого Чигирина. Понад 30 років Чигирин вважався столицею Гетьманщини. Це козацьке місто має природну кам’яну скелю, на якій зручно розташувалася фортеця. Її залишки збереглися до наших днів. Богдан Хмельницький заповів поховати себе в Іллінській церкві родового хутора Суботів, що неподалік Чигирина. У цьому храмі й досі збереглася усипальниця гетьмана. Перед польською навалою невідомі люди зробили підкоп під церкву і таємно винесли тіло гетьмана, щоб над ним не поглумилися каральні загони. Де перепоховали Богдана Хмельницького — невідомо. За роки існування м. Чигирин було кілька разів знищено вщент. Нині Національний історико-культурний заповідник «Чигирин» поступово відроджується. Того дня паломники поверталися додому, відпочивши душею, зміцнившись у православній вірі та пізнавши цікаві сторінки історії нашої країни. Тамара Зозуленко


10

№ 22 (320),  листопад 2012 СОЦІА ЛЬНЕ С ЛУ ЖІННЯ

8–9 листопада в м. Києві, в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, відбулася Перша Всеукраїнська на­уковопрактична конференція «Актуальні питання надання паліативної та хоспісної допомоги». Вітальне слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира до організаторів, учасників та гостей форуму оголосив голова Сино-

православна газета

н о в и н и, п од ії, ко мен та рі

дального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякон Сергій Косовський. На конференції також виступив із доповіддю співробітник Відділу Геннадій Таранюк, який відзначив роль духовних цінностей у справі служіння невиліковно хворим і внесок Української Православної Церкви у розвиток паліативної допомоги в Україні.

12 листопада в КиєвоПечерській Лаврі відбулася зустріч голови Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякона Сергія Косовського із членом Комітету з питань со­ціальної політики м. СанктПетербург, директором СанктПетербурзького державного бюджетного стаціонарного

закладу соціального обслуговування «Будинок-інтернат ветеранів війни і праці “Червона зірка”» (Російська Федерація) Едуардом Григоренком. Сторони обговорили актуальні питання допомоги літнім людям та інвалідам, співпраці державних і церковних установ соціального спрямування в Україні та РФ тощо.

13 листопада в Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч голови Синодального відділу з благодійності та соціального служіння УПЦ архідиякона Сергія Косовського із представниками Міжконфесійної місії «Християнське соціальне служіння» (Республіка Білорусь) Анастасією Кривицькою і свя-

щеником Сергієм Шейком. На зустрічі обговорювалися питання церковного соціального служіння, зокрема у сфері роботи з ВІЛ-інфікованими, малозабезпеченими та нужденними людьми. Було відзначено позитивний приклад залучення студентів духовних шкіл до соціальної роботи.

ЦЕРКВА І ЗМІ «Сирія: війна і віра» — показ документального фільму за такою назвою відбувся 3 листопада в актовому залі Києво-Печерської Лаври. Фільм зроблено телекомпанією НТН (входить до складу UA Inter Media Group) у співпраці з Відділом зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви. Як повідомляє пресслужба ВЗЦЗ УПЦ, фільм розповідає про сучасну ситуацію в Сирії, про роль релігійного чинника у збройному протистоянні, а також про ставлення звичайних сирійців до військових дій у країні, які, на їхній погляд, нав’язуються ззовні. orthodox.org.ua

СВЯТИНІ Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: №№ 20, 21 за 2012 р.), із 20 жовтня до 5 листопада в Києві перебувала чесна глава великомученика і цілителя Пантелеймона. 5 листопада ввечері офіційна делегація УПЦ на чолі з архі­ єпископом Чернігівським та Новгород-Сіверським Амвросієм та єпископом Броварським Феодосієм доставила святі мощі великомученика Пантелеймона у місце їхнього постійного перебування — Руський на Афоні Свято-Пантелеймонів монастир. Святиню біля пристані урочистим хресним ходом зустрічала численна братія монастиря на чолі з духівником ієромонахом Макарієм (Макієнком). У головному соборі обителі перед чесною главою було звершено молебень. У ніч на 6 листопада в Покровському храмі монастиря архієреями УПЦ на чолі з

митрополитом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм було звершено Літургію, за якою молилися члени офіційної делегації, монастирська братія і численні паломники. 6 листопада, після повернення в Україну, архієпископ

Чернігівський і НовгородСіверський Амвросій та єпископ Броварський Феодосій в і д в і д а л и Б л а же н н і ш о го Митрополита Київського і всієї України Володимира зі звітом про поїздку, що відбулася.

8 листопада, в рамках Все­ українського хресного ходу військовими частинами, ікона рівноапостольного князя Володимира (проголошеного небесним покровителем Збройних сил України) та мощі священ-

номученика Володимира (Богоявленського), митрополита Київського і Галицького, відвідали Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Заступник голови Синодального відділу УПЦ по взаємодії

зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архімандрит Лука (Винарчук) очолив у ліцеї молебень, у якому взяли участь понад 600 віруючих військовослужбовців.

ПЛАЩАНИЦЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В УКРАЇНІ Як уже повідомляло наше видання, з 19 вересня в межах Української Православної Церкви перебуває Плащаниця Пресвятої Богородиці — ікона, принесена в Україну з Єрусалима. У період із 7 до 15 листопада святиня відвідала Сарненську, Волинську, Володимир-Волинську єпархії, Зимненський ставропігійний монастир, Мукачівську, ІваноФранківську та Хмельницьку єпархії. Після телефонної розмови Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира з Блаженнішим Патріархом Святого Града Єрусалима і всієї Палестини Феофілом ІІІ (див.: с. 6), що відбулася 14 листопада, зважаючи на святкування 23 листопада 77-річчя від дня народження Предстоятеля УПЦ,

термін перебування Плащаниці в Україні знову було продовжено. 16 листопада вранці святиня прибула в Київ і перебувала у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври за Літургією, служіння якої очолив Блаженніший Митрополит Володимир (див.: с. 6). Того ж дня Плащаницю Пресвятої Богородиці було перенесено з Києво-Печерської Лаври в столичний храм на честь Усіх святих на території будівництва Воскресенського кафедрального собору УПЦ. Святиню доставив секретар Предстоятеля УПЦ і настоятель Усіхсвятського храму а рх і є п и с ко п П е р е я сл а в Хмельницький і Вишневський Олександр. Після перенесення та зустрічі Плащаниці архієпископ Олександр звершив

перед нею молебень із читанням акафісту. 17 листопада архієпископ Олександр звершив у Всіхсвятському храмі (де Плащаниця Пресвятої Богородиці перебуває до 25 листопада) Літургію. 18 листопада у храмі на честь Усіх святих було звершено Літургію, служіння якої очолив Предстоятель УПЦ (див.: с. 6). Того ж дня вікарій Київської Митрополії єпископ Бородянський Варсонофій звершив у Всіхсвятському храмі молебень перед Плащаницею, за яким молилися вихованці столичних недільних шкіл. 23 листопада, в день народження Предстоятеля УПЦ, святиня відвідала соборний храм столичного Пантелеймонівського монастиря у Феофанії (див.: с. 1).

Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 20 за 2012 р.), 12 жовтня в межі Української Православної Церкви було принесено точний список Володимирської (Вишгородської) ікони, освячений біля самої святині Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом. 14 жовтня образ було перенесено з Києва до Вишгорода, звідки він вирушив у хресний хід Київською областю. Під час хресного ходу біля ікони відбувалися богослужіння, зокрема такі: 11 листопада вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон зустрів точний список Володимирської (Вишгородської) ікони і звершив Літургію у Свято-Миколаївському соборі м.  Васильків. Після Літургії перед іконою було відслужено акафіст. 13 листопада вікарій Київської Митрополії єпископ Макарівський Іларій очолив зустріч Вишгородсько-Володимирського образа і звершив Літургію та молебень у Покровському храмі м. Фастів. 15 листопада відбулася зустріч точного списку Володимирської ікони у смт Бородянка. Хресним ходом, який

очолив єпископ Макарівський Іларій, ікону було доставлено у храм в ім’я Архістратига Божого Михаїла, де відбувся молебень із читанням акафісту перед образом Пресвятої Богородиці. 16 листопада ВишгородськоВолодимирський образ прибув до храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці смт Іванків, де вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію. 18 листопада, в Неділю 24-ту після П’ятидесятниці, ікону було принесено в Покровський храм колишнього районного центру

Поліське (входить у зону радіаційного відчуження Чорнобильської АЕС), де єпископ Броварський Феодосій звершив Літургію. За богослужінням молилися жителі зони відчуження («самосели», які не захотіли покинути рідні місця після Чорнобильської трагедії), а також виселенці, які приїхали в Поліське спеціально до цього дня, і жителі сусідніх сіл. Після закінчення Літургії відбувся молебень перед Вишгородсько-Володимирською іконою Божої Матері. За матеріалами офіційного сайта УПЦ


православна газета

н а ші с вя т и ні

№ 22 (320),  листопад 2012

ДОВЖЕНКОВИМИ СТЕЖКАМИ Невимовною красою приваблює до себе церква на честь Різдва Богородиці та святих первоверховних апостолів Петра і Павла, що у с. Загребеллі. Це і є той храм, про який з любов’ю та співчуттям писав наш славетний земляк, всесвітньо відомий геній кіномистецтва й літератури Олександр Петрович Довженко у кіноповісті «Зачарована Десна».

«КОЛИ РЯТ УВА ЛИ МИ З БАТЬКОМ ЛЮДЕЙ НА ВЕЛИКДЕНЬ…»

На юну долю майбутнього митця випала благородна робота — разом із батьком припливти сюди у великому, «на всю губернію», човні й рятувати людей під час весняної повені на Великдень. «Вода дійшла до церкви, до самих царських врат. Затонуло все село»,— згадує О. П.  Довженко про свій «дошкільний героїзм», коли допомагав людям, які сиділи на стріхах із приготованими для освячення пасками. Осяяні ранковим сонцем і підбадьорені піснеспівом священика та причту, які у маленькому човні плавали поміж затопленими оселями, «підтримуючи моральний дух парафії». З величезною художньою силою невичерпного таланту Олександр Довженко зобразив велич свята Воскресіння Христового, якому раділи, незважаючи на стихійне лихо, і люди, і сама природа: «Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка… Весна красна…». Цей світ дитячих захоплень, цю чистоту він носив у своєму серці все життя. «Сідаймо ще раз у вербові човни, прошу вас, — писав на схилі літ, згадуючи велич рідного Наддесення. — Візьмемо весла ясенові і вернімося ще раз на Десну, на веселі води того року, коли рятували ми з батьком людей на Великдень». Глибоке почуття шани до Довженкової спадщини знайшло свій вияв у президентському Указі «Про відзначення 120-річчя з дня народження Олександра Довженка». У цьому документі вказана чітка програма дій щодо підготовки і достойного вшанування пам’яті видатного українського письменника, класика світового кінематографа. І ми, пройшовши Довженковими стежками й побувавши в описаних ним місцях та дорогій святині, ділимося враженнями, що їх відчули у своїх серцях і душах.

НА ПРЕСТОЛЬНОМУ СВЯТІ

У день святих первоверховних апостолів Петра і Павла тут все особливо вражало своєю урочистістю і чудесами. Прибули до храму Божого не тільки загреб­ляни: було чимало людей із навколишніх сіл. «Спаси, Господи, люди Твоя и благослови достояние Твое…» — підійшовши до церк­ви, почули мелодійні голоси хору. Набравши у свої посудини освяченої джерельної води, окрилені чудовим церковним піснеспівом, ми піднялися високими східцями й опинилися в древньому храмі. Про те, що храм цей старовинний, засвідчують літописи. Як зазначено в «Додатку до Чернігівських Єпархіальних вістей», метрики велися з 1721 р., а священик, який ще раніше звершував служби, «відомий за грамотою 1657 р.». Нова дерев’яна церква споруджена в 1870 р. Старожили ще пам’ятали капличку — це верхня частина купола поперед­ньої церкви.

У книзі «Чернігівщина. Енциклопедичний довідник» (К.,  1990), на с. 765, по Сосницькому району серед пам’яток архітектури зазначено: «Різдва Богородиці церква в Загребеллі (1870)». В іншому документі вказано: «У церкві є три чудотворні ікони». Ще при вході в храм ми почули, що три дні тому на іконостасі почав мироточити образ Пресвятої Богородиці. Людей у церкві було багато. Здаля вдивляємося в ікону Божої Матері. При світлі панікадила бачимо краплі й ледь помітні блискучі сріблясті струмочки. У газеті «Вісті Сосниччини» від 14 липня цього року надруковано повідомлення під заголовком «Прояв Божої благодаті» за підписом Валентини Трейтя-

хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика. Я любив її так, і так жадав, як хіба Ангели жадають церковного хору на Паску». Чому написано, що «перед Петром і Павлом»? Саме після цього свята починалася косовиця придеснянських луків.

ВІДРОДЖЕННЯ

У храмовий день не можна було не звернути уваги, що біля церкви не стояли, як це іноді буває, автомашини: доїхати сюди важко. З цього приводу варто навести зміст одного рішення. Ще тоді, коли сосницька громада піклувалась про відкриття у райцентрі храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці, люди писали в різні інстанції. З виконкому районної ради діс-

Храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці у с. Загребеллі

ченко. «Миро схоже на краплини дощу», — зазначає автор. І це дійсно так. Після Божественної літургії та акафіста настоятель храму протоієрей Віталій Шульга виголосив проповідь, під час якої розповів про згадане вище чудо. Люди по черзі підходили і прикладалися до мироточивої ікони, благаючи Божу Матір подати душевне й тілесне зцілення. Усім роздавали стрічки з хустини, якою батюшка протирав ікону, вбираючи з неї миро. Ми також були свідками ще одного чуда: мироточила ікона святителя Феодосія Чернігівського. Після богослужіння був щедрий святковий обід на спеціально встановлених біля церкви столах. Чимало з приготовленого залишилося, тож батюшка роздавав гостинці людям, щоб почастували домашніх та сусідів, які не змогли прийти. У згаданій кіноповісті Олександра Довженка є й такі рядки: «Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під

тали таку відповідь: «Про заяву віруючих смт Сосниця. Розглянувши заяву віруючих смт  Сосниця про реєстрацію православного релігійного об’єднання в селищі й про передачу їм для богослужінь колишнього культового бу­дин­ку, ви­кон­ ком районної Ради народних депутатів вважає: передавати його віруючим для проведення богослужінь недоцільно у зв’язку з тим, що приміщення старе, збудоване в 1724 р., потребує капітального ремонту. Для проведення робіт з його відновлення треба понад 300 тис. рублів. Віруючі мають можливість задовольнити свої релігійні потреби в найближчій церкві с.  Загребелля, що розташоване від смт Сосниця на відстані 5 км, і в перспективі тут планується будівництво дороги з твердим покриттям». Далі йдеться: «1. Вважати недоцільним реєстрацію православного релігійного об’єднання у смт Сосниця, оскільки віруючі мають можливість задовольнити свої релігійні потреби в церкві с. Загребелля.

Пам’ятник О. П. Довженку

2. Відмовити в клопотанні віруючих про передачу колишнього культового будинку у смт Сосниця. 3. Просити виконком обласної Ради народних депутатів підтримати це рішення перед відповідними органами». Відповідь надійшла на адресу Марії Макарівни Дронової, від імені якої надсилалися листи. Та попри все, завдяки наполег­л ивому клопотанню сосничан, 1989 р. церква на честь Покрову Пресвятої Богородиці була відкрита. Тепер, милістю Божою, завершується її відродження. ...Вечірній телефонний дзвінок. Говорила Марія Макарівна Дронова. Вона розповіла, що з інтересом прочитала в районній газеті розповідь про явлення чудотворної ікони святої великомучениці Параскеви, заодно згадала, що переносили ікону із загребельської церкви в сосницьку під її керівництвом (тоді із Загребелля у Покровську церкву перенесли 40 ікон). Передавала ікони староста церкви Ганна Степанівна Адаменко. «Мені ж, — сказала Марія Макарівна, — допомагали Ганна Іванівна Волощук, Валентина Макарівна Пархоменко, Ганна Семенівна Кобицька». Виносили ікони з підвалу, де вони зберігалися від часу, коли церкву закривали. Ікона святої Параскеви була в церкві. І її перенесли згадані в газеті малоустенські благодійниці. Ще співрозмовниця просила неодмінно написати про тих людей, які активно допомагали у підготовці храму до проведення в ньому богослужінь. Це Петро Іванович Нирковський, Георгій Сидорович Довженко, брати Іван Григорович і Сергій Григорович Кузьменки, Олександр Іванович Кобицький, Марія Овсіївна Номеровська, Андрій Панасович Степаненко, Катерина Іванівна Жукоцька та багато інших, хто, не рахуючись із часом, впорядковував і храм, і його територію. А Наталія Федорівна Решодько не тільки допомагала писати звернення, а й їздила до Києва з проханням до ігумені Покровського монастиря допомогти сосниць-

Довженкова хата, смт Сосниця

11

кій церкві необхідними богослужбовими книгами та начинням для проведення богослужінь. Привезли Євангеліє, Апостол, Мінеї, акафісти, Житія святих, облачення для священика. А щодо зазначеної у вищезгаданому рішенні п’яти­ кілометрової дороги, то, очевидно, малося на увазі збудувати її від Сосниці до самої церкви. Загребляни ж просять спорудити дорогу хоча б від гори до церкви — це менше кілометра, а насамперед зробити місток через озеро Ковбань та кладки через річку Убідь, що потрібні і для загреблян, і для сосничан.

ЗГА ДАЙМО І СКИДАНОВУ СОСНУ

У вересні 1992 р., з нагоди 1000-річчя Сосниці та у зв’язку з увічненням одного з найвідоміших її героїв — захисника українського народу козацького полковника Якова Карповича Скидана (сина гетьмана запорізьких нереєстрових козаків Карпа Павловича Скидана), на місці страти героя встановлено хрестпам’ятник та посаджено молоді сосни, як символ невмирущості козацької слави. Століттями передавалися із вуст в уста сказання про те, як з наказу польського короля Яна Казимира полковник прийняв жахливу кару: його прив’язали до сосни, яку разом із ним підпалили. Відтоді цю місцевість називали Скиданове поле, а недогоріле дерево — Скидановою сосною. Дослідники стверджують, що Яків Скидан — прототип гоголівського Тараса Бульби, про якого написав кіносценарій Олександр Довженко. Нещодавні гості зі Львова Василь і Лариса Яремій (дівоче прізвище Лариси — Гоголь) приїхали шукати коренів своїх предків на прізвище Гоголь. Привезли цінні документи і фотографії, що підтверджують спорідненість із великим письменником. Місцевий благочинний допоміг знайти людей, які пам’ятають, що в Сосниці на Замості жила родина Гоголів. Отже, можливо, Микола Васильович Гоголь гостював у своїх родичів у Сосниці і знав про описану згодом подію. Напередодні престольного свята могилу народного героя Скидана прикрасили квітами, на хрест-пам’ятник поставили ікону та наділи новий рушник. Є думка загребельську церкву і хрест-пам’ятник на честь козацького полковника включити в маршрут екскурсій для шанувальників світлої пам’яті Ол е кс а н д р а Петровича Довженка. Парафіяни загребельської церкви та гості свята Фото Віктора Шевченка, Інеси Фтомової


12

№ 22 (320),  листопад 2012

православна газета

н а ші с вя т и ні

РУДОСІЛЬСЬКЕ ЧУДО У

мальовничому Рудому Селі, що у Володарському районі на Київщині, з його левадами та гаями, в оточенні дерев, на пагорбі височить церква. Її історія пов’язана з історією села та чудотворною іконою Божої Матері — Рудосільською. Аби вклонитися шанованому образу, звідусіль сходяться люди до Рудого Села.

ЯВЛЕННЯ ІКОНИ Перші відомості про цей образ з’явилися наприкінці XVIII����������������������������� ст. У центрі села, в розкішному маєтку жив граф Станіслав Залєсський, поляк за походженням, католик за віросповіданням. Він був багатою людиною, але страждав на тяжку хворобу — астму. Аби вилікуватися, часто їздив до Польщі у м.  Ченстохов. Якось купив на ярмарку ікону Божої Матері, велику за розмірами, оригінальну за своїм художнім виконанням. Знавець іконопису, граф вважав, що цей образ — робота Галицько-Волинської школи живопису. Він часто молився перед іконою, благаючи про зцілення. Невдовзі граф одужав і повернувся до маєтку. Проте зцілення від хвороби пан Станіслав приписав майстерності лікарів, а не дії благодаті Божої, яка сходила від образа Пресвятої Богородиці. Ікону він із собою не забрав. Після приїзду граф вирішив влаштувати бенкет. Коли накривали столи, старша служниця пішла по продукти до погреба. Однак вона прибігла звідти налякана і сказала, що там стоїть ікона Божої Матері, і від неї іде світло. Граф сам спустився у погріб і... побачив ту саму ікону, яку залишив у Польщі. Вона виявилася настільки важкою, що зрушити її з місця було неможливо. Тільки після того, як відслужили молебень, ікону легко підняли сільські дівчатка, винесли з погреба й поставили на гарно вбраного воза. Святиню перевезли до тогочасної дерев’яної церкви. Ця подія настільки зворушила графа, що він розпочав у селі будівництво православного храму. Робив це досить уміло, адже був талановитим архітектором. До того ж він мав власний цегельний завод, то й церква зводилась не проста, а з декоративним оздобленням. Сучасні професіонали відносять храм до неповторних за своєю довершеністю і красою споруд. Так 1825 р. була закладена Свято-Троїцька церква. Втім, через два роки граф помер.

Будівництво продовжили його брати та племінниця, а завершило богуславське дворянство. В 1841 р. храм освятили. У ньому, ліворуч від іконостаса, і перебувала чудотворна ікона.

ЗЦІЛЕННЯ ВІД НЕ ДУГ Рудосільська ікона Божої Матері уславилася чудесними випадками зцілень. Жителі села часто брали ікону у свої хати до хворих. Немічні йшли до неї з вірою, зверталися з молитвою й отримували допомогу. За переданням, одна віруюча дісталася до цього храму на милицях. Щиро молилася, і через тиждень залишила милиці у храмі, повернувшись додому пішки. Вони стояли у церкві до 1962 р. (поки її не закрили) як свідчення чуда Божого. Інший випадок стосувався 15-річної дівчини Соломії, мешканки одного із сіл Тетіївського району, єдиної доньки заможних батьків. Вона тяжко хворіла, і лікарі врешті-решт зійшлися на тому, що їй треба відрізати ногу. Однієї ночі батькові приснився сон, що дочка одужає лише після молитов біля Рудосільської ікони Рудосільська ікона Божої Матері Божої Матері. Спочатку чоловік не надав цьому зна- все село, і на нього не впало чення. Та, коли сон повторився, жодної бомби. Місцеві жителі сім’я поїхала на Володарщину. вбачають у цьому особливе Поставили у храмі свічки, заступництво Матері Божої. помолилися біля ікони, замоВеликих гонінь зазнали правили молебень. Невдовзі вославні християни у хрущовдівчині стало легше, і згодом ські часи. Святиню переховувона повністю одужала. вали по хатах, передаючи з рук Соломія прожила 92 роки, в руки. мала дітей, онуків і правнуків. Тоді вкотре знищували Щороку вона приїжджала до храми. Зняли хрести, скинули Рудого Села на храмове свято і купол і з Троїцької церкви. Зророзповідала про чудо, яке тра- бити це було нелегко, адже пилося із нею. споруда досить висока, майже 30 м. Довелося безбожникам У ЧАСИ ГОНІНЬ ЗА ВІРУ зсередини на стелі випилювати коло. Селяни, спостерігаючи це, Після перевороту 1917 р. плакали. храм не раз закривали. У роки Тяжку кару понесли ті, хто Великої Вітчизняної війни він творив наругу над святинею: став діючим. Слід зазначити, голова колгоспу закінчив життя що, коли розпочалися бойові у психіатричній лікарні; рапдії, селяни обійшли з іконою тово померли і двоє виконавців — одного вдарило струмом, інший загинув у автомобільній катастрофі.

ПРО СВЯТЕ І ГРІШНЕ

Свято-Троїцький храм у Рудому Селі

У всі часи для рудосільців чудотворна ікона була неоціненним скарбом, тож і не давала спокою зловмисникам, які хотіли заробити на старовині. Святиню тричі викрадали, та марно — щоразу вона чудесним чином поверталася до села. Вперше це сталося, коли до Рудого Села приїхав художник, який перемалював ікону, але невміло. Почепив свій витвір на стіну, а оригінал прибрав до рук. Селяни помітили підміну, вдарили на сполох — ікону повернули.

«Явлення Рудосільської ікони» (розпис Свято-Троїцького храму)

Вдруге святиню викрали під час її переховування по хатах. Потім сталося так, що комусь із селян на очі потрапила газета, де писали про подвиг прикордонника, який на станції Чоп не про­пустив конт­ рабандистів. Вони вивозили антикваріат, і серед інших речей згадувалася старовинна ікона Божої Матері. Рудосільці зацікавилися публікацією, зателефонували до редакції, зустрілися з прикордонником. Так і знайшлася їхня ікона. Вона проходила по суду як речовий доказ злочину. Селяни чергували у приміщенні суду, аби її знову не викрали. Ось так образ повернувся у Руде Село. Востаннє святиню викрали кілька років тому. Недільного дня Літургія звершувалася у приватному будинку, оскільки церкву реставрували. Вночі злочинці вибили скло, відігнули ґрати й винесли ікону через двері. Було порушено кримінальну справу. Через п’ять місяців одна із парафіянок повідомила, що Рудосільська ікона з’явилася у церкві села Гореничі КиєвоСвятошинського району. З���������������������������� ’��������������������������� ясувалося, що її купив бізнесмен, який колекціонував старовину. І ночами йому почала снитися Божа Матір, Яка зі сльозами благала повернути святиню до церкви. Чоловік відніс ікону до найближчого храму, а потім вона знову повернулася до Рудого Села. Чудотворна ікона вже побувала на Волині, в Одесі, у Сумській, Кіровоградській, Житомирській областях. Найчастіше її можна бачити у столичному Введенському монастирі.

ЧУДЕС А НАШИХ ДНІВ Кілька років тому тяжка хвороба спіткала рабу Божу Ольгу. Вона занедужала на водянку. Лікарі нічим не могли допомогти жінці... Залишалася одна надія — на Бога. Ольга моли-

лася перед чудотворною Рудосільською і­коною, яку дуже шанувала. Одного разу їй наснилася Матір Божа, Така, як на іконі. Вона наказала пити чай із трави нечуйвітер. На заперечення Ольги, що вона не знає цю траву, Матір Божа повела її на берег і показала цілющу рослину. Ольга зцілилася. Ця подія стала відома на всю округу. Хворі з таким самим діагнозом зверталися до неї по допомогу, і Ольга охоче всім розповідала, яка це трава, і де її знайти. Кілька років тому чудо­ творну ікону привезли до храму в ім’я цілителя Пантелеймона, що у Залізничному селищі у Білій Церкві. Прийшла на поклоніння молода жінка, яка не могла завагітніти. Вона почула голос від ікони: «Не так просиш! Говори: хай дитина, яка народиться, буде мені на втіху, а Тобі на прославлення!». Білоцерківчанка стала так молитися. Згодом вона народила немовля... Щороку люди по вірі та молитві зцілюються від тяжких хвороб. Усі випадки записує настоятель Троїцького храму протоієрей Ігор Безоглюк. Уже шостий рік день явлення ікони — 11 серпня — святкується у селі по-особливому: приїздять численні гості, звершується Літургія, йде хресний хід. (Цей день вважається і Днем села.) За висновками експертів Києво-Печерської Лаври, ��удосільська ікона написана 300– 350 років тому й раніше була оздоблена сріблом, залишки якого помітні на ній і досі. Графський маєток поки що стоїть у руїнах. За попередніх часів у ньому разміщувались дитячий садок, контора тощо. Після пожежі багато було втрачено, але й тепер можна побачити красу й оригінальність цієї споруди. У Троїцькій церкві закінчується реставрація (кошти доводилося збирати по всій Україні). Поряд із нею зводиться дзвіниця заввишки 27 м. Реставрується погріб — місце явлення ікони. Йому прагнуть надати первісний вигляд, а зверху планується звести каплицю. Тамара Зозуленко


православна газета

ПА РАФ І Я Л Ь Н Е Ж ИТТ Я

№ 22 (320),  листопад 2012

13

ПРАЦЕЮ ТА МОЛИТВОЮ

Н

а перехресті двох київських доріг — Лісового проспекту й вулиці Маршала Жукова — посеред клумби стоїть невеликий макет храму. Його поставили за ідеєю настоятеля храму на честь мучеників Адріана і Наталії протоієрея Романа Матюшенка. «Люди проходять або проїжджають, — говорить батюшка, — а це зображення нагадує їм про Божий дім, про молитву, про духовне життя».

«Років 12 тому, — згадує він, — коли храм ще будувався, ми служили у приміщенні міського центру радіаційного захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На даху встановили дзвін. Одна наша парафіянка, яка тоді ще не ходила в церкву, через сімейні проблеми, що на неї навалилися, у відчаї готова була здійснити непоправний крок. Проходячи повз лікарню, вона раптом почула дзвін, що її дуже здивувало, бо тоді на Лісовому масиві не було храму. Вона пішла на цей дзвін. У церкві почула слова втіхи, що і вберегло її від біди. Тому зайве нагадування людям про Бога не завадить». Цікаво, що в Україні існує тільки два храми на честь мучеників Адріана і Наталії — у Києві та Одесі. І якщо храм в Одесі (на Французькому бульварі) має багату історію (з 1897 р.), пов’язану з такими знаменитими людьми, як архієпископ Херсонський і Одеський Никон (Петін), академік В. П. Філатов, архітектор О. О. Бернардацці, грецький меценат М. Т. Маврокордато, Предстоятель нашої Церкви Блаженніший Митрополит Володимир,������������������� —����������������� то храм на Лісовому масиві у Києві ще дуже молодий, проте життя цієї парафії вельми різноманітне. Вівтарників у настоятеля аж 40 хлопців — віком від восьми до 20 років. Усього при храмі (а це і проскурня, і недільна школа, і богословські курси, і крилас) несуть послух близько 100 осіб. До уваги читачів — інтерв’ю з отцем Романом. — Батюшко, як Вам вдалося згуртувати такий дружний колектив і підтримувати таку багатосторонню діяльність? — Працею та молитвою. Думаю, що парафіяни, бачачи наше щире бажання створити для них якомога кращі умови для духовного життя, самі стали активніше допомагати парафії. Зараз зі мною служать ще два священики. Ми намагаємося залучати більше людей. Так, наприклад, у недільній школі і в літньому спортивному таборі працюють студент Київської духовної академії та випускники богословських курсів. У проскурні трудиться моя мама. Нашу діяльність підтримують районна адміністрація і керівництво «чорнобильської» лікарні. Спільно з адміністрацією Деснянського району ми реалізуємо соціальні проекти. Знайшлися і благодійники. Люди приходять до церкви та пропонують свою допомогу, допомагають і залишаються з нами, що дуже радує. На Різдво й Пасху у нас є традиція за святковою трапезою вручати подарунки. Я намагаюся ставитися

до усіх з однаковою увагою, нікого не виділяючи, й вирішувати суперечки в колективі відкрито, а не за спиною. Люди це цінують. — А чому обрали саме такий архітектурний стиль? — Сам я киянин. Навчаючись у Київській духовній семінарії та академії, дуже любив молитися у Хрестовоздвиженській церкві Лаври і співав там на криласі. Саме за подобою цього храму Божим Промислом вдалося побудувати нашу церкву. Тільки у нас п’ять куполів і ще є нижній храм, освячений на честь святої мучениці Татіани. — У Вашій парафії багато молодих сімей з дітьми... —���������������������������� Cвяті Адріан і Наталія традиційно вважаються покровителями сім’ї. Особливу увагу ми приділяємо роботі з дітьми. Біля церкви встановили дитячий майданчик, а навколо — лавочки й навіть фонтан, біля якого влітку збирається чимало дітлахів. Є задумка встановити для діточок фігури звіряток із бетону, бо у пластмасових звірят

діти швидко обривають вуха (сміється). Хочеться, щоб молоді мами, гуляючи на майданчику, заходили з дітками в церкву помолитися, поставити свічку (маємо встановлений свічник для діток на їхній зріст). Діє наша недільна школа. Ми також опікуємося трьома дитсадочками на Лісовому масиві. Приходимо до дітей за поперед­ ньою домовленістю із завідуючими, наприклад на Пасху, Різдво, Покров, день святого Миколая та ін. Діти готують святковий концерт. Дуже важливо, на мій погляд, щоб вони змалку бачили священика. На жаль, майже усі діти —�������������� ��������������� з невоцерковленних сімей, але це не повин­но їх позбавляти можливості спілкуватися зі священиком. Їм корисно послухати розповіді про Бога і приємно отримати від нас подарунки: не тільки солодощі, але й іконки, хрестики, дитячі молитвослови. Це запам’ятовується надовго. Якось один хлопчик, трьох-чотирьох років, після наших відвідин на Пасху, розповів своєму дідові, нашому парафіянину, що до них приходив цар із хрестом на гру-

дях. Іноді діти ставлять запитання на кшталт: «А чи правда, що ви живете на небі?». Нерідко через діток воцерковляються батьки. — Як ведеться робота в недільній школі? — Працюють три вікові групи. Ми повністю забезпечуємо дітей навчальними посібниками. На щастя, кількість діток у недільній школі щороку зростає. Влітку, вже третій рік поспіль, ми оздоровлюємо дітей безкош­ товно або за мінімальну плату в православному спортивному таборі «Дозвiлля» у Кончі-Заспі за рахунок благодійників. У цьому таборі щодня проводяться заняття із Закону Божого, а щонеділі звершується Літургія. Діти мають можливість займатися спортом і знайомитися із Православною вірою одночасно. — Як Ви думаєте, що важливо враховувати, працюючи над воцерковленням людей, над їхнім духовним зростанням? — Важливо пробуджувати в людях живу, діяльну віру.

Потрібно, щоб люди зрозуміли, що Православ’я — віра не закомплексованих похмурих людей, якими, наприклад, вважають нас сектанти, але людей радісних і відкритих до спілкування. Для цього слід обов’язково проводити попередні роз’яснювальні бесіди перед Таїнством Хрещення і  давати можливість людям виявляти свою віру в конкретних справах. Наприклад, у нас на парафії зусиллями парафіян, за підтримки благодійників, працює відділ добрих справ. За словами апостола Якова, віра, коли не має діл, сама по собі мертва (Як. 2: 17). На жаль, у наш час багато людей опиняються у скорботних ситуаціях. У таких випадках дуже важливо підставити людині плече, втішити, надати фінансову та молитовну допомогу. —����������������������� А як проходить спілкування з людьми, які вже воцерковилися? — Тут, мені здається, крім парафіяльних турбот потрібно виїжджати в паломництва. Ми не тільки відвідали чимало святих місць України та Росії, але й побували на Святій Землі, в Італії біля мощей мучениці Наталії, частицю яких нам благословив настоятель міланської парафії архімандрит Амвросій (Макар). Тепер у парафіян храму є можливість прикластися до мощей нашої святої покровительки. — Які плани на майбутнє? — Кожен день ставить нові завдання. Зупинятися на досягнутому не будемо. З Божою допомогою хочемо побудувати братський корпус із просторими класами для дитячої школи, трапезною для чаювань за духов­ною бесідою, як це вже існує в Іонинському монастирі. Хочеться, щоб люди мали можливість і духовно вдосконалюватися, і відпочити душею. На сайті храму xpam.kiev.ua Ви зможете ознайомитися із життям парафії на честь святих мучеників Адріана і Наталії, дізнатися розклад богослужінь, прочитати газету «Адріан і Наталія».

Настоятель храму на честь мучеників Адріана і Наталії протоієрей Роман Матюшенко з учнями недільної школи

Наталя Міненкова


14

№ 22 (320),  листопад 2012

міжн а род ні н о в и н и

ЦЕРКОВНІ ЖУРНАЛИ ЧАСІВ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ ТЕПЕР ДОСТУПНІ В ІНТЕРНЕТІ

У Мережі опубліковано електронну версію номерів «Журналу Московської Патріархії» за період із 1943 до 1954 р., повідомляє сайт foma.ru. Офіційний друкований орган Руської Православної Церкви побачив світ у самий розпал

Великої Вітчизняної війни і довгі роки залишався єдиним дозволеним церковним виданням у країні. У першому номері журналу, що вийшов у вересні 1943 р., відразу за редакційною статтею розміщене повідомлення

про зустріч Сталіна й місцеблюстителя Патріаршого престолу митрополита Сергія (Страгородського). Журнал повідомляє, що «під час бесіди Митрополит Сергій довів до відома Голови Раднаркому, що в керівних колах Православної Церкви є намір найближчим часом скликати Собор єпископів для обрання Патріарха». Зазначено також, що Сталін «співчутливо поставився до цих пропозицій і заявив, що з боку уряду не буде цьому перешкод». Вважається, що ця зустріч відкрила новий етап у відносинах Православної Церкви та радянської держави. На тлі воєнної обстановки вперше за довгі роки влада не стала перешкоджати обранню Патріарха, дозволила відкрити духовні навчальні заклади, надала Церкві права юридичної особи. Гоніння тривали й надалі, проте їхній пік залишився позаду. Оцифровку і публікацію архіву «Журналу Московської Патріархії» планується продовжувати. Видання доступні за адресою http://archive.jmp.ru

ПАРЛАМЕНТ ЧЕХІЇ СХВАЛИВ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО ПОВЕРНЕННЯ ЦЕРКОВНОГО МАЙНА До к у м е н т п е р ед б а ч а є повернення церквам раніше конфіскованої власності, загальна сума якої сягає кількох мільярдів доларів, передає Седмица.Ru з посиланням на чеське телебачення. За законопроект вислови-

лися 102 депутати нижньої палати парламенту із 200. У підсумку верхня палата парламенту не змогла накласти на нього вето й законопроект було затверджено. Реформа, прихильником якої є прем’єр-міністр Чехії Петр

Нечас, вбачає передачу церквам земель і майна, а також виплату грошової компенсації на загальну суму 7 млрд доларів. Церковні землі та майно були конфісковані державою в 1948 р.

В ІРЛАНДІЇ ЗА П’ЯТЬ РОКІВ ПОДВОЇЛАСЯ КІЛЬКІСТЬ ПРАВОСЛАВНИХ Понад 45 тисяч осіб спові­ дують Православ’я в Ірландії, свідчать останні дані перепису населення 2011 р. Це вдвічі більше, ніж 2006  р., і в чотири рази більше, ніж 2002 р. Таким чином, за офіційними даними, Право­ слав’я є найбільш швидкозростаючою релігією в Ірландії, повідомляє Седмица.  Ru з посиланням на сайт Russianireland.com. Найбільшим центром Православ’я в країні є м. Свордс на півночі графства Дублін — там, за даними на 2011 р., жили 1168 православних.

Перепис також показав, що більшість православних в Ірландії — румуни за національністю (26  %). Далі йдуть громадяни Ірландії (20  %) і Латвії (12,5 %). «В Ірландії Православ’я не є чимось новим або чужим — воно завжди тут було. Як відомо, до XI ст. ірландське християнство вельми схоже на наше. Але після захоплення Ірландії англійцями цю своєрідність було навмисно усунено Римом. Напевно, тому багато ірландці сприймають

Православ’я як щось своє, рідне», — заявив настоятель Патріаршого подвір’я Руської Православної Церкви в Дубліні священик Михаїл Насонов. За його словами, в Ірландії вже працюють сім парафій Московського Патріархату. Найпоширенішою релігією в Ірландії залишається католицизм (3,86 млн осіб, 84,2  % населення), а потім ідуть протестантство (понад 134 тисячі осіб) та іслам (понад 49 тисяч осіб).

ВІДБУЛОСЯ ЗАСІДАННЯ АСАМБЛЕЇ ПРАВОСЛАВНИХ ЄПИСКОПІВ НІМЕЧЧИНИ Збори відкрилися 1 листопада в парафіяльному центрі при грецькій православній громаді Трьох святителів у Ганновері і продовжилося 2 листопада в єпископії Сербської Православної Церкви в Хільдесхаймі. Про це повідомила Седмица.Ru з посиланням на грецьке агентство новин Amen і французький православний сайт Оrthodoxie. Асамблея розглянула підсумки роботи комісії з перекладу німецькою мовою Божественної літургії та інших літургійних текстів, питання організації факультативних уроків православного катехізису німецькою мовою у федеральних землях Німеччини, активізації діяльності православної молоді та проведення загаль-

ного Конгресу кліриків усіх православних єпархій. У зустрічі взяли участь: митрополит Німецький, екзарх Центральної Європи

Августин (Константинопольський Патріархат), голова Асамблеї; архі­ єпископ Берлінський і Німецький Феофан (Московський Патріархат); архієпископ Берлінський і Німецький Марк (Руська Православна Церква Закордоном); єпископ Аріанзький Варфоломій (Константинопольський Патріархат ); єпископ Пальмірський Іоанн (Антіохійський Патріархат); єпископ Штутгартський Агапіт (Руська Православна Церква Закордоном); єпископ ЗахідноЄвропейський Костянтин (Сербський Патріархат). Також на форумі були присутні клірики й миряни різних православних єпархій Німеччини.

православна газета

У БРАЗИЛІЇ ПРОЙШЛИ УРОЧИСТОСТІ З НАГОДИ СТОРІЧЧЯ ПЕРШОГО ПРАВОСЛАВНОГО ХРАМУ

Їх проводила община церкви в ім’я святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова м. Кампіна-дас-Міссоес (Бразилія) за підтримки місцевої влади. Пам’ятні заходи, присвячені 100-річчю існування руського храму, проводилися впродовж усього 2012 р., повідом­ ляє офіційний сайт Московського Патріархату. 14 жовтня в м. Кампіна-дасМіссоес — колисці російської еміграції у Бразилії — на площі Святого рівноапостольного князя Володимира було звершено молебень. Після нього відбулося відкриття п’яти­ метрової арки, увінчаної куполом і хрестом на честь 100- річчя руського Православ’я в латиноамериканській країні. 21 жовтня у храмі на честь святих первоверховних апостолів Петра і Павла (Московський Патріархат) м. Санта Рози настоятелем храму священиком Діонисієм Казанцевим було звершено Божественну літургію. Після закінчення богослужіння в міській залі засідань у присутності представників адміністрації та жителів міста відбулося урочисте закриття святкувань, приурочених до 100-річчя парафії святого

апостола і євангеліста Іоанна Богослова. У церемонії взяли участь благочинний Бразильського округу протоієрей Анатолій Топала, голова міста А. Недель, Надзвичайний і Повноважний Посол Росії у Бразилії Сергій Акопов, настоятель Троїцького храму м. Обера ігумен Варфоломій (Овієдо), настоятель храму в ім’я Іоанна Богослова м. Кампіна-дас-Міссоес священик Діонисій Казанцев. Потім в і д бу в с я організований силами парафіян обід, на якому були присутні близько тисячі осіб. Перший руський православний храм у Бразилії було побудовано 1912 р. у м. Кампінадас-Міссоес прибулими сюди емігрантами з Росії. Храм було освячено в ім’я святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова. У період Другої світової війни церква горіла; через суперечки, що почалися між російськими й німецькими емігрантами, було вирішено побудувати нову будівлю храму за десять кілометрів від центру міста. Наразі парафіянами храму є 40 сімей — нащадки перших російських переселенців.

В АВСТРІЇ ПРОЙШЛА ПЕРША ЗУСТРІЧ ПРАВОСЛАВНОЇ МОЛОДІ Близько 500 делегатів форуму із православних парафій Австрії і сусідніх країн зібралися на території студентського містечка Церковної педагогічної вищої школи Відня — Кремса, повідом­ ляє Седмица.Ru з посиланням на KATHweb. Очолив зустріч керуючий Австрійською Митрополією Константинопольського Патріархату, екзарх Угорщини митрополит Арсеній (Кардамакіс). Він оголосив про створення організації православної молоді Австрії. В рамках зустрічі пройшли семінари з іконопису, церковного співу, літургіки, таїнств покаяння та шлюбу. Семінар «Світ у кризі» був присвячений критиці зростаючого матеріалістичного ставлення до життя в сучасній Європі. Круглий стіл «Православ’я і екуменізм» займався питаннями, актуальними для багатьох молодих

православних християн в Австрії, чиї друзі, родичі або знайомі є членами інших християнських Церков. Православ’я в Австрії має давню історію. На території Австро-Угорської імперії здавна жили народи, які сповідують Православ’я: українці Галичини й Буковини, серби й румуни. У 1967 р. австрійський парламент прийняв «Федеральний закон про православних», який визначив офіційний статус православних парафій різних юрисдикцій. Руська Православна Церква представлена ​​на території країни Віденською та Австрійською єпархією. У XIX ст. у Відні було зведено величний пам’ятник архітектури — Миколаївський собор. На 2011 р. кількість православних в Австрії налічувала близько 352 тисяч осіб, що складає 4,2 % населення країни.

ЖИТЕЛІ ФІНЛЯНДІЇ ВІДРІКАЮТЬСЯ ВІД ЦЕРКВИ ЧЕРЕЗ ПОДАТОК НА ТБ У 2013 р. у Фінляндії починає діяти новий податок YLE, що замінить абонентську плату за перегляд телебачення. Введення цього збору стало причиною частіших фактів відречення від Церкви, передає Благовіст-Інфо. За словами близько 4 % жителів країни, вони не можуть собі дозволити платити і цер-

ковний, і телевізійний податки водночас. Тільки цього року через сайт Eroakirkosta.fi від Церкви відреклося понад 20 тисяч осіб, пише Росбалт із посиланням на MIGnews. За прогнозами, кількість тих, хто покинув Церкву, до кінця року подвоїться. Підготував Олег Карпенко


православна газета ЛЬВІВ. 6 листопада єпископ Львівський і Галицький Філарет освятив церкву на честь Почаївської ікони Божої Матері на території Личаківської виправної колонії № 30 у м. Львові. upc.lviv.ua ХАРКІВ. 7 листопада ректор Харківської духовної семінарії архі­ єпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій освятив новий комп’ютерний клас ХДС. eparchia.kharkov.ua ОДЕСА. 8 листопада, в день пам’яті великомученика Димитрія Солунського, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив освячення престолу та першу Літургію у храмі в ім’я великомученика Димитрія с. Кам’янка Біляївського р-ну Одеської області. eparhiya.od.ua КІРОВОГРАД. 8 листопада, з благословення архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа, в газеті Кіровоградської обласної ради та обласної державної адміністрації «Народне слово» з’явилася нова щомісячна рубрика «Православна Єлисаветградщина». Вона міститиме короткі огляди найбільш значущих подій церковного життя Кіровоградської єпархії, статті про основи християнського віровчення, антисектантські публікації, матеріали, що роз’яснюють сенс церковних священнодійств. orthodox-kr.org.ua ХАРКІВ. 8 листопада архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій відвідав с. Шуби Богодухівського р-ну Харківської області, де освятив новий храм в ім’я великомученика Димитрія Солунського. eparchia.kharkov.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 9 листопада, в рамках благодійного проекту Запорізької єпархії «Любов милосердствує», архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука передав у дар Запорізькій міській багатопрофільній дитячій лікарні № 5 бронхоскоп, який дозволить лікарям виявляти патології дихальної системи на ранніх стадіях і надавати дітям більш кваліфіковану допомогу. hram.zp.ua ЛУГАНСЬК. 9 листопада, в день пам’яті преподобного Нестора Літописця, архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан та вікарій Луганської єпархії єпископ Ровеньківський Никодим звершили освячення храму в ім’я рівноапостольного великого князя Володимира при православному Навчальнопросвітницькому центрі м. Алчевська. eparhia.lg.ua, alblago.lg.ua МУКАЧЕВЕ. Від 9 листопада, за ініціативи Інформаційного відділу Мукачівської єпархії, на порталі YouTube розпочав роботу «SinopsisTV» — офіційний відеоканал Мукачівської єпархії Української Православної Церкви (www. youtube.com/user/sinopsistv). m-eparchy.org.ua ВОЛИНЬ. 10 листопада митрополит Волинський і Луцький Нифонт освятив у м. Луцьку храм на честь Трьох святителів. orthodox.lutsk.ua ЖИТОМИР. 10 листопада у с.  Нова Котельня Андрушівського р-ну Житомирської області відбулося освячення відновленого після пожежі Покровського храму. Чин освячення звершив архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. zhytomyr-eparchy.org

Є ПА РХ І АЛ Ь Н Е Ж ИТТ Я

ЛЬВІВ. Від 10 листопада до 10 грудня 2012 р., перед днем пам’яті святителя Миколая Чудотворця і святом Різдва Христового, проводиться благодійна акція «Зігрій теплом свого серця», організаторами якої виступили Духовно-просвітницький центр на честь святих праведних богоотців Іоакима і Анни відділу у справах сім’ї Львівської єпархії Української Православної Церкви та Служба у справах дітей Львівської облдержадміністрації. В рамках акції оголошено збір іграшок, солодощів та зимового одягу для дітей, що проживають у сім’ях, які опинилися в складних життєвих обставинах, та дітей, які перебувають в інтернатних закладах Львівської області. upc.lviv.ua ЧЕРКАСИ. 10 листопада митрополит Черкаський і Канівський Софроній освятив в ім’я Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна престол у нижньому приділі храму на честь святих новомучеників і сповідників Черкаських с.  Хутори Черкаського р-ну Черкаської області. cherkasy-orthodox.com.ua БІЛА ЦЕРКВА. 11 листопада, у неділю 23-тю після П’ятидесятниці, за згодою архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина, Літургію у Спасо-Преображенському кафедральному соборі м. Біла Церква звершив єпископ Серафим (Залізницький) (схиєпископ Сергій), у минулому (до 31 травня 2007 р.) — правлячий архі­ єрей Білоцерківської єпархії. bc-eparchy.org.ua ВІННИЦЯ. 12 листопада митрополит Вінницький і МогилівПодільський Симеон звершив освячення Параскевинського храму с. Тютьки Вінницького р-ну Вінницької області. orthodox.vinnica.ua ЗАПОРІЖЖЯ. 12 листопада в Андріївському кафедральному соборі м. Запоріжжя архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука привітав із 80-річчям архі­ єпископа (на спочинку) Василія (Златолинського) — першого правлячого архієрея Запорізької єпархії. У вітальному слові владика Лука, зокрема, сказав: «Що таке архієрейське служіння? Це не тільки будівництво й освячення нових храмів, рукоположення нових священиків. Бути архієреєм — це, насамперед, щодня і щогодини залишатися прикладом для своєї пастви, бути гідним наставником для своїх духов­ них чад. Ним Ви були й залишаєтеся досі. Ваше самовіддане архієрейське служіння — це свідчення милості Божої, яка не закінчується ніколи». Після цих слів архієпископ Лука вручив владиці Василію, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, орден святого рівно­ апостольного князя Володимира I ступеня і побажав ювіляру духов­ них і тілесних сил. hram.zp.ua БІЛА ЦЕРКВА. 13 листопада архієпископ Білоцерківський і  Богуславський Августин освятив новозбудований Успенський храм с. Зікрачі Ржищівського благочиння Білоцерківської єпархії. Храм зводився ув’язненими Кагарлицької виправної колонії № 115, розташованої у вищеназваному селі. bc-eparchy.org.ua ВОЛИНЬ. 14 листопада митрополит Волинський і Луцький Нифонт передав у дар Музею книги м.  Луцька факсимільне видання Луцького Євангелія XIV ст. orthodox.lutsk.ua

КРИВИЙ РІГ. 14 листопада. Із благословення архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема та під патронатом голови Дніпропетровської облдержадміністрації Олександра Вілкула, вийшов у світ перший випуск православного духовно-патріотичного журналу «За други своя». Засновник журналу — Місіонерський відділ Криворізької єпархії. Видання розповсюджуватиметься безкоштовно по бібліотеках шкіл, дитячих будинках, читальних залах бібліотек і лікарнях м. Кривого Рогу; також його можна буде придбати в церковних крамницях храмів єпархії. eparhia.com.ua ВОЛИНЬ. 15–16 листопада в м. Луцьку відбулася третя науковопрактична конференція «Історія та сучасність Православ’я на Волині», участь в якій взяли викладачі та студенти Волинської духовної семінарії, а також світських вишів. orthodox.lutsk.ua БІЛА ЦЕРКВА. 17 листопада архієпископ Білоцерківський і Богу­ славський Августин освятив каплицю на честь 40 мучеників Севастійських у с. Малий Букрин Миронівського р-ну Київської області (Білоцерківська єпархія). bc-eparchy.org.ua ВОЛИНЬ. 17 листопада митрополит Волинський і Луцький Нифонт звершив освячення Георгіївського храму смт Олика Ківерцівського р-ну Волинської області. orthodox.lutsk.ua ЧЕРКАСИ. 17 листопада митрополит Черкаський і Канівський Софроній освятив новий храм в ім’я великомучениці Катерини в с. Катеринівка Кам’янського р-ну Черкаської області, облаштований у приміщенні недіючого дитячого садка. cherkasy-orthodox.com.ua БЕРДЯНСЬК. 18 листопада єпископ Бердянський і Приморський Єфрем відвідав м. Токмак Запорізької області (Бердянська єпархія), де освятив придорожню каплицю в ім’я святителя Миколая Чудотворця, побудовану за ініціативою байкерів. eparhiya.com.ua ЛЬВІВ. 18 листопада єпископ Львівський і Галицький Філарет освятив храм в ім’я апостола Андрія Первозванного у смт Східниця Львівської області, а також десять антимінсів для парафій Львівської єпархії. upc.lviv.ua ЛУГАНСЬК. 19 листопада, в день 50-річчя від дня народження архі­ єпископа Луганського і Алчевського Митрофана, у Володимирському кафедральному соборі м. Луганська відбулося соборне богослужіння. Служіння Літургії, в якому взяли участь 24 архієреї (зокрема ієрархи із Греції та Молдови) та духовенство благочинницьких округів Луганської єпархії, очолив митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил привітав владику Митрофана телеграмою й удостоїв Його Високопреосвященство ордена святителя Інокентія Московського II ступеня. Вітальний адрес від імені Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира зачитав митрополит Вінницький і МогилівПодільський Симеон. Із благословення Предстоятеля УПЦ, владику Митрофана було нагороджено орденом святителя Петра Могили. Від імені керівництва міста та області владику привітав голова Луганської облради Валерій Голенко. eparhia.lg.ua

№ 22 (320),  листопад 2012

15

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

ПІДТРИМАЙТЕ СЕРГІЯ ЯШИНА

«Доброго дня! Пише вам Сергій. Я від усієї душі вдячний людям, які відгукнулися на публікацію про мене в “Церковній православній газеті”. Завдяки їхній допомозі я зміг пройти необхідні обстеження в Одеській обласній клінічній лікарні, от р и м а т и потрібне лікування і відчув себе краще! Я народився, як уже писав, 1979 р., живу в маленькому містечку Кілія Одеської області, в бідній родині з трьох осіб — мати, батько і я. З 18-ти років почав хворіти на хронічні захворювання травної системи, став інвалідом. Мої батьки вийшли на пенсію за віком, і у нас почали зростати грошові борги. Живемо у приватн о м у, наполовину чужому, напівзруйнованому будиночку, на відновлення якого немає коштів. Фінансова криза КОНТАКТИ: Стаціонарний телефон: +38–04843–40698 Мобільний телефон: +38–068–818–29–58

ще більше погіршила наше становище. Мама захворіла на астму, а у батька стався інсульт. У даний момент потребую дорогої операції з видалення конкременту (каменя) в жовчному міхурі зі збереженням останнього, бо без жовчного міхура з моїми хворобами жити буде дуже складно! За вищезгаданої причини прошу вас допомогти мені у вирішенні цієї основної і, напевне, останньої проблеми!». РЕКВІЗИТИ ДЛЯ НАДАННЯ ДОПОМОГИ:

Для переказу по Україні у гривнях, номер гривневої картки ПриватБанку:

4149 4377 0704 1842 Адреса: Яшин Сергій Іванович Яшин Сергій Іванович, WebMoney: вул. Комсомольська, 16, Z406664077936 м. Кілія-3, Одеська U317825608277 область, Україна, Yandex гроші: 68303. 410011160689792 *** Тел. волонтера: 098–441–88–74, Надія Попко. Інформацію надано православним молодіжним рухом «Молодість не байдужа» (www.molodost.in.ua). ПА ЛОМНИЦТВО ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР ПРИ ВІДДІЛІ ЗОВНІШНІХ ЦЕРКОВНИХ ЗВíЯЗКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЗАПРОШУЄ ЗВЕРШИТИ ПАЛОМНИЦТВО ДО СВЯТИНЬ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ НОВИЙ РІК У ДИВЄЄВО 29.12.12 – 04.01.13 (від 1850 грн.) КАНІКУЛИ В ЗАКАРПАТТІ 29.12.12 – 09.01.13 (від 2500 грн.) ПСКОВСЬКІ ПЕЧОРИ ñ САНКТ-ПЕТЕРБУРГ 03–09.02.13 (від 3100 грн.) ОПТИНА ПУСТИНЬ 23–25.02.13 (від 1500 грн.) ЗОЛОТЕ КІЛЬЦЕ РОСІЇ (Москва, Дивєєво) 01–11.03.13 (від 4500 грн.) ТРИ УКРАЇНСЬКІ ЛАВРИ (Святогірськ – Київ – Почаїв, 1685 грн.) ПОЧАЇВ (350 грн.)

ПАЛОМНИЦЬКІ ПОЇЗДКИ У ДАЛЕКЕ ЗАРУБІЖЖЯ ІЗРАЇЛЬ 03–10.12.12, 30.12.12 – 05.01.13, 02–09.01.13, 13–20.01.13 (від 950 дол.) ІСПАНІЯ 03–12.12.12 (від 950 євро) МІСЦЯМИ ДИНАСТІЇ РОМАНОВИХ (Німеччина — Бельгія) 17–21.12.12 (750 євро) ДО ТЕРНОВОГО ВІНЦЯ СПАСИТЕЛЯ (Франція — Німеччина) 05–13.12.12, 28.01 – 05.02.13, 27.02 – 07.03.13 (1200 євро) НА СВЯТО СВТ. МИКОЛАЯ Італія 13–26.12.12 (автобус, 870 євро) Італія – Греція 14– 23.12.12 (1200 євро)

АДРЕСА

Свята Візантія 14–21.12.12, 08–15.03.13 НОВИЙ РІК У БРЮССЕЛІ — РІЗДВО У ПАРИЖІ 28.12.12 – 09.01.13 (автобус, 950 євро) НОВИЙ РІК У ПЮХТИЦІ (Прибалтика — Фінляндія) 29.12.12 — 04.01.13 (850 євро) НОВИЙ РІК В ЕФІОПІЇ 30.12.12 – 09.01.13 РІЗДВО У ПАРИЖІ (Німеччина – Франція) 02.01.13 – 10.01.13 (1300 євро) ШВЕЙЦАРІЯ 02–09.01.13, 06–12.03.13 (1200 євро) СВЯТИНІ АМЕРИКИ 08–17.03.13 (від 3300 дол.)

01103, Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: + 38 (044) 383–04–11, + 38 (044) 383–04–22 + 38 (050) 265–55–42, + 38 (097) 545–42–55 Факс: + 38 (044) 529–02–92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua


16

№ 22 (320),  листопад 2012

православна газета

зверніть увагу

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви

ПРОХ АННЯ ПРО ДОПОМОГ У

ДОРОГІ БРАТИ Й СЕСТРИ!

« ЦЕРКОВНА ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА » запрошує вас до кола своїх читачів та авторів

У НАШІЙ ГАЗЕТІ ВИ ЗНАЙДЕТЕ МАТЕРІАЛИ НА ТАКІ ТЕМИ: новини, події, коментарі; історія та віровчення Церкви; основи духовного життя; релігієзнавство — православний погляд; життя видатних людей, події культурного життя; Вселенське Православ’я; наші святині; соціальне служіння; церковний календар; сім’я, здоров’я; літературна сторінка. передплатний індекс україномовного видання:

96145

передплатний індекс російськомовного видання:

96137

Вартість передплати на рік: 42 грн. 46 коп.; на 6 місяців: 21 грн. 18 коп. УВАГА: з лютого 2013 р. ціну буде збільшено. Поспішайте передплатити зараз!

Оформити передплату на наше видання на 2013 р. можна в будь-якому відділенні зв’язку. Крім того, Ви можете передплатити газету також для своїх близьких та знайомих.

ПІДТРИМАЙТЕ МАКСИМКA ВАХНЮКА!

Коли на початку року у дев’ятирічного Максима почала боліти нога, батьки не стали відразу бити на сполох. Адже це хлопчик — легко міг забитися, та й сам він приховував біль, щоб не змусили лікуватися. Але наприкінці січня хлопчик почав кульгати, а нога над коліном опухла. Зробивши в районній лікарні рентген, лікарі визначили, що це остеомієліт, і призначили лікування антибіотиками, яке полегшення не принесло. Після обстеження в обласній лікарні його направили в Київський Національний інститут раку. У дитячому відділенні в дитини взяли біопсію, встановивши діагноз: «остеогенна саркома лівої великої гомілкової кістки». З березня 2012 р. почалося лікування. У Максима відразу ж виникли серйозні проблеми зі шлунком. Хлопчик практично нічого не їв, втрачав вагу, в нього розвинулася депресія. Мама разом із сином не їла й не спала, переживала, пла-

кала. Але щоразу, розповідаючи про ці труднощі, вона посміхається і вірить, що з Божою допомогою вони все подолають. А коли стає зовсім не під силу, вони запрошують в гості тата, який перебуває вдома по догляду за маленькою дитиною, молодшим братиком Максима. Артемчик за цей час уже встиг призабути свою маму Таню, яка понад усе на світі мріє вилікувати Максима і швидше повернутися додому. Маму часто можна побачити в лікарняному храмі на честь святих Косми і Даміана, і вона дуже шкодує, що у них із Максимом досі не було можливості відвідати святині Києва. Тетяна постійно молиться про сина, і Господь дає їй сили долати труднощі й не втрачати віру. Максим Вахнюк витримав 15 блоків хіміотерапії та операцію з ендопротезування ноги. До кінця лікування залишилося пройти ще два блоки хіміотерапії. Однак за цей час у батьків закінчилися усі можливі фінансові ресурси. Підтримайте, будь ласка, Максимка і його маму! Тел.: 067–197–02–95, Тетяна (мама); 098–441–88–74, Надія (волонтер). Реквізити: Приватбанк р/р 29244825509100 МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570 Призначення платежу: поповнення картки № 6762 4620 5658 4680 Одержувач: Вахнюк Тетяна Миколаївна. Інформацію надано православним молодіжним рухом «МОЛОДІСТЬ НЕ БАЙДУЖА».


Cerkovna_Gazeta_2012_22_320_UA