Page 1


Видано з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета

На Великдень: вірші, казки, оповідання. [Для молод­шого та середнього шкільного віку]/ Упор. Ю. Березенко, худож. С. Балух. — К., 2013.

Видання підготоване з ініціативи Київського молодіжного православного братства святих князів-страстотерпців Бориса та Гліба Великодня пора — це час, коли трапляються мале­н ь­к і та великі дива. Час, коли полохливий враз стає сміли­вим, бурлака нарешті знаходить дім, а камінь оживає! “На Великдень” — це збірник світлих і теплих історій від сучасних українських письменників про найрадісніше свято всіх християн. Книжка допоможе дітям глибше і пов­ ніше зрозуміти сенс Христового Воскресіння. Видання розраховане на родинне читання, однак ста­ не в пригоді вчителям на уроках української літератури, християнської етики та в недільних школах. © Березенко Ю., упорядкування, 2013 © Балух С., художнє оформлення, 2013 © Братське, макет, 2013


Наталка Малетич

Вхід Господній у Єрусалим (Розповіли Рут і віслючок Хамі) Розповідь Рут Я звуся Рут, нещодавно мені сповнилося шість років. Ми з батьками живемо на околиці Єрусалима, і я вже допомагаю їм по господарству. Тато з мамою дуже добрі до мене, проте не все мені дозволяють, наприклад боронять кататися на моєму улюблено­ му віслючкові. Щоразу вони кажуть, або що я зама­ ла, або що він замалий. Думаю, мама просто пере­ живає, аби я не впала з віслючка. Та я знаю, що він ніколи б мене не скинув, бо Хамі — справжній друг, я доглядала його від малятка.

Розповідь Хамі Мене звуть Хамі, і в мене є найкращий друг — господарева дочка Рут. Вона завжди приносить мені окраєць хліба — то справжні ласощі. Я знаю, Рут хоче, щоб я покатав її трохи на спині, я і сам мрію про це, та мене чомусь не пускають далі двору. А я так мрію помандрувати разом із Рут! Вона ж бо най­ гарніша й найдобріша дівчинка у світі, щоправда, інших я не бачив зблизька. Коли Рут гладить мене і чухає, її духмяні чорні коси в’ються і лоскочуть мене.

3


Володимир Чернишенко

Шкабатурчин Великдень Цю історію знає кожне курча у світі. Та чи чули її люди? Розказую її вам, як сам почув від однієї чубаточки. Діялося то майже дві тисячі років тому... Шкабатурка діловито греблася на узбіччі кур­ ної дороги, що вела із Ейн Карема* до Єрусалима. Був теплий ранок, сонце ще не зіпнулося над па­ горб Ора, але його тепле весняне проміння уже зі­­ грівало холодне з ночі повітря. Шкабатурці було чим пишатися — ще б пак, адже їй знову вдалося те, чого не вміла жодна курка на увесь Єрусалим. Цьо­­го ранку вона знову знесла старому Хаїмові яєч­ ко, і не просте, а… — Фіалкове! А бий тебе сила Божа, фіалко­ ве! — лементував у дворі старий. — Де таке бачено, щоб кури несли фіалкові яйця?! Ой-вей! Хаїм аж увесь почервонів від обурення і розпа­ чу. Він вискочив на дорогу, вимахуючи перед Шка­ батуркою яскраво-фіалковим, ще теплим яєчком, і почав голосно лаятися давньоєврейською. Він завж­ ди лаявся давньоєврейською, бо ця мова, як жодна інша, пасує до доброї лайки. * Колись старовинне місто неподалік Єрусалима, а з 1961 року його західний район.

17


23


Надійка Гербіш

Радісний ранок Було ще зовсім рано, коли Цвірінько проки­ нувся, протер крильцями сонні оченята, потягнувся, а тоді розтулив дзьоба й проспівав свою першу сві­ танкову пісню. На сонний сад густо падало сонячне проміння, неначе хтось його там, нагорі, просіював через дрібне сито кучерявих хмаринок. Цвірінько звик прокидатися першим — пер­ шим потягатися, протирати очі, виглядати надвір, наспівувати ранкову пісню, вітатися з сонечком, ле­ тіти на сусіднє дерево і, зручно собі вмостившись, спостерігати звідтіля, як родичі, друзі, сусіди та зна­ йомі виглядають зі своїх хатинок, мружаться, чис­ тять крильця і починають новий день. Але сьогодні, тільки-но горобчик прокинувся, він одразу відчув, що хтось устав раніше за нього! У повітрі царювала якась особлива, незвична, урочис­ та радість. Така щільна й велична, що, здавалося, її можна було відчути на дотик! Тож Цвірінько зало­ потів крильцями, захитав головою туди-сюди, зату­ пав лапками, неначе силкуючись скупатися у цій ра­ дості, мовби то була садова посудина з прохолод­ ною дощовою водою. Йому здавалося, що радість із його пір’їнок розлітається бризками в повітря, а коли на неї потрапляють сонячні промені, вона пе­ ретворюється на веселку.

25


Цвірінько радів не так, як люди, яких йому до­ водилося бачити. Йому для радості не треба було ні особливих приводів, ні святкувань, ні навіть праз­ никових смаколиків. Звісно, він усе те любив, навіть дуже: і сонячні ранки, і гучні святкування, і (особли­ во!) празникові смаколики. Але навіть у дні, коли ні­ чого з того не було, радості горобчику не бракува­ ло. Він тішився, що Бог про нього дбав, що зійшло сонечко, що він міг весело тріпотіти крильцями, що вмів літати… Саме тому Цвірінько і заливався радіс­ ними піснями з ранку до ночі, прокидаючись рані­ ше за інших, а доспівував сонним голосом приспів улюбленої пісеньки вже тоді, коли всі довкола дав­ но принишкли й поснули. Цвірінько жив у саду, де заможний єврейський пан зробив собі в скелі гробницю. Чоловік часто приходив сюди, неначе хотів собі нагадати, що зем­­ не життя швидкоплинне. Тут він молився і часто роздумував про щось. А Цвірінько співав йому пі­ сень, аби трохи розважити і нагадати, що земне життя, може, й коротке, але зі смертю не закінчу­ ється! Два дні тому до гробниці прийшла дуже ко­ ротка поховальна процесія. Чоловіки поклали за­ горнуте в пелени тіло до гробу, а жінки плакали не­ подалік. Горобчик ще ніколи не бачив, щоби люди плакали так гірко. Серед них було стільки смутку, що Цвірінько не міг нічим зарадити. Він співав їм

26


Наталка Малетич

Як Мартуся з Мишкою писанки писали — Привіт, Мартусю! А що ти робиш? А чому тут так гарно пахне? А чи надовго Мурчик пішов з хати? Несподівано заскочена зливою запитань, Мар­ та — русява дівчинка років восьми — зронила на яйце велетенську воскову ляпку. — Ти мені писанку зіпсувала! — сердито ки­ нула вона сіренькій Мишці, яка невідомо й звідки вигулькнула майже перед її носом. Дівчинка ані­тро­ хи не здивувалася, що та розмовляє, адже в улюб­ле­ них “Хроніках Нарнії” теж були речисті звірі. Насварена Мишка похнюпилася, тож Мартуся, відклавши писачок і біленьке яйце з ляпкою, запи­ тала примирливо: — Звідки ти знаєш, як мене звати? — Я чула, як мама і тато кличуть тебе! — відповіла та вже веселіше. — А чому ти раніше ніколи не показувалася? — Атож, покажешся тут, коли Мурчик по кут­ ках нишпорить: мама заборонила мені, — поважно відповіла маленька Мишка. Дівчинка вмить згадала, що і їй мама не до­ зволяла самій брати сірники, а вона все ж запали­

30


ликий пень. І тут звідусіль посунули звірята. Всі вони несли кошики із крашанками та писанками. Яких тільки не було тут яєчок! І великі, й маленькі, і червоні, і зелені, і в цяточку, і помережані візерун­ ками — що й казати: краса! Привітали звірята одне одного із Великоднем і почали святкувати, веселитися, співати пісень. А зайчики схопили частину кошиків із яєчками та й пострибали до села. У селі ж на великій галявині поблизу церкви діти саме водили гаївки, співали веснянок — раді­ ли святу Воскресіння Христового. Повиймали тоді зай­­чики свої крашанки та й ну спускати їх із горба до діточок. — Дивіться, дивіться! — загукав маленький хлопчик, показуючи на кольорові яєчка, що стрім­ ко котилися вниз. Діти радісно побігли їм назустріч. Кожен брав яєчко, яке йому до вподоби, — і гайда з ним назад на горбок! Та дітлахи побачили тільки заячі хвос­­ тики, які мелькали над молодою травичкою у на­ прямку до лісу. — Дякуємо! — загукали дружно. — З Вели­код­ нем вас, дорогі звірята! А самі почали пускати крашанки донизу. Відтоді щоразу діти на Великдень граються у всілякі забавки з крашанками та спускають їх із горбочка. А зайчики досі розносять їм великодні дарунки.

40


41


Наталя Трохим

Святкове *** Сьогодні у місті вмостились дива: приїхав заквітчаний цвітом трамвай, замаяний зéлом веселий трамвай, що в ньому все скрипка співала: — грай-грай! — прийшов у крисані чудний чоловік, що в нього в дорозі злетів черевик; злетілись всілякі голубки-зозульки — собі влаштували під брамою гульки; знайшовся рудий пелехатий собака, що в парку Франка танцював краков’яка; зібрались докупи дорослі і діти, щоб вкупі собі досхочу порадіти! А вітер у небі розбовтав сметанку, щоб стало усім смакувати до ранку!

50


Валентина Вздульська

Візьми мене за руку Починався новий день, хоча днем це було важ­ ко назвати. Низьке небо купчилося суцільною не­ пробивною завісою. На обрії то світлішало, то зно­ ву темніло. Дув пронизливий вітер. Скелі довкруг раз по раз стогнали. Десь на віддалі торохнуло, аж здригнулася земля. Рун вибіг надвір. — Куди ти? — покликав його Табар. — Ти ж знаєш, що коли гримить, не можна. — Я на хвильку. До вітру! — гукнув Рун, і тіль­ ки його й бачили. — Мені теж треба, — пробурмотіла Ата й ви­ бігла слідом із печери. — Обережно там! — Табар уже відвернувся й почав перекладати їхні скупі припаси на сухіше міс­ це. Але від вологи було важко вберегтися. Ата роззирнулася. Ліворуч на овиді шугали блискавки. Сьогодні вони були більші, ніж учора й позавчора. Набагато більші. Ата здригнулася й об­ хопила себе за плечі від холоду. Рун побіг праворуч і зайшов за “бабу”. Це була крутобока скеля, що до­ бре ховала від чужого ока. Ата розвернулася й по­ бігла у протилежний бік. До блискавок. Кроків за двісті від їхньої печери стояв “па­ лець”. Він приріс одним боком до більших і мен­

64


73


— Маємо час попити чаю, — мовила мама, ставлячи чайник. — Любі мої сороки, що ви там скрекочете? Смієтеся? А я думала, будете плакати... — Плакати? Чому? Навіщо? — здивувалися се­ стрички. — Ну як же, ми ж ідемо Басю проводжати... Я боялася, доведеться її не на потяг саджати, а на па­ роплав — стільки сліз ви наридаєте, що буде ціле море. А ви он радісні такі... — Ми радіємо за Басю — вона їде додому, до своїх батьків і друзів, яких не бачила давно, їде до рідного міста! — усміхнулася Оля. — Ми, може, сплакнемо потім трішки, але нині ми дуже раді за неї! Вона наш друг — отже, її радість і наша також. — А ще ми вручимо їй сьогодні наші пода­ рунки, які так довго готували, — додала Оленка. — Уявляємо, як вона розгорне їх і втішиться... І буде знати, що ми її дуже любимо. Тато допив свою чашку чаю: — Ну, мені вже час виходити! Треба допомог­ ти Басі винести з квартири валізи й перевезти їх... Мама з дівчатками помили чашки й рушили до вокзалу пішки — що там іти, якихось три квартали. — Як добре, що Бася нам писатиме! — мови­ ла Оля. — Так, вона обіцяла! Обіцяла писати не лише на електронну скриньку, але й паперові листи! —

88


89


радісно додала Оленка. — Тепер так цікаво буде че­ кати на поштарку: а раптом там лист для нас? Вони йшли навпростець через приватний сек­ тор... У багатьох дворах починали цвісти троянди. Було гарно, тихо й справді святково. Мама несла коробку з пирогами, Оля — кошичок черешень, Оленка — їхній із сестрою пакунок із подарунками. Ось уже й залізничний вокзал... Вручено гостинці. Занесено до купе всі сумки й валізи. Останні обійми та цілунки. Двері зачиня­ ються. Потяг рушає, Бася махає їм з вікна... Оля притуляється до сестриного вуха й ше­ поче: — Знаєш, а я щойно зрозуміла, чому Возне­ сін­ня — свято... Оленка витирає сльозу й пошепки відповідає: — І я...


Зміст Наталка Малетич Вхід Господній у Єрусалим............................................3 Оксана Радушинська Котики................................................................................8 Ярина Черняк “Вербові котики...”.........................................................16 Володимир Чернишенко Шкабатурчин Великдень.............................................17 Зоряна Живка “Привіт, горобчику!”.....................................................24 Надійка Гербіш Радісний ранок................................................................25 Ірина Команець Рано в неділю..................................................................29 Наталка Малетич Як Мартуся з Мишкою писанки писали..................30 Людмила Юрченко Заячий Великдень..........................................................38 Дмитро Чередниченко Великдень.........................................................................42

91


Галина Кирпа Світ красний, як писанка..............................................43 Валентина Вздульська Пес.....................................................................................46 Наталя Трохим Святкове...........................................................................50 Зоряна Живка Великоднє послання із падолисту.............................52 Зоряна Живка Ранок.................................................................................63 Валентина Вздульська Візьми мене за руку........................................................64 Віра Вовк Воскресіння.....................................................................74 Галина Ткачук Дванадцять.......................................................................75 Ірина Хомин Услід за Ісусом................................................................79 Галина Манів Вознесіння........................................................................84 Зоряна Живка Бася їде вечірнім потягом... ........................................85

92


Літературно-художнє видання

На Великдень: вірші, казки, оповідання Упорядкування

Юлія Березенко

Редагування

Юлія Березенко, Зоя Жук

Коректура

Ольга Савинська

Художнє оформлення та обкладинка

Світлана Балух

Верстка

Юлія Березенко

Чекаємо на ваші відгуки, зауваження та пропозиції: agape.kyiv@gmail.com Замовити книжки можна, зателефонувавши 098-435-53-10, 095-010-35-45 або написавши на таку електронну адресу: agape.kyiv@gmail.com Формат 60х90/16. Наклад 1000 прим. Гарнітура Garamond.


Profile for Bratske Publishers

Na Velikden  

This is a book of very warm and inspiring stories for children about Easter.

Na Velikden  

This is a book of very warm and inspiring stories for children about Easter.

Profile for bratske
Advertisement