__MAIN_TEXT__
feature-image

Page 1

Ігор Гайдай

Igor Gaidai

РАЗОМ.UA Колективна енергія RAZOM.UA Collective energy Сучасне мистецтво Фотографи України

Contemporary art Photographers of Ukraine

#01 02

Bolhe Znat


РАЗОМ.UA Колективна енергія 2


RAZOM.UA Collective energy 3


Мета проекту: створення соціально-значущої події, що має на меті сприяння гуманізації суспільства через акумуляцію позитивності, духовності, особистісної та суспільної гідності, сили єднання, гордості за свою історію. У проекті засобами сучасної фотографії буде фіксуватися колективна портретна енергія, що складається з сяючих, яскравих особистісних енергій, які взаємодіють і створюють колективний портрет сучасної історичної миті України, епохи. Ідея проекту: У 2003 році відомий український фотограф Ігорь Гайдай (www.foto-gaidai.com), автор фото-книги «Українці. Початок третього тисячоліття», розпочав роботу над безпрецедентним фото-проектом «РA3OM.UA» - проектом візуальної фіксації проявів колективної енергії.

Життєдайна сила колективного духу руйнувала тоталітарні режими, перемагала у війнах, будувала та відновлювала святині. Уявіть собі 1 00, 200, 1 000 осіб разом на одному фотознімку. Коли люди вільно розташовані на природному ландшафті, у міському середовищі, на пагорбі поблизу сільської церкви, робітники заводу біля своїх цехів, будівельники у вікнах великого будинку, священослужителі, політики, лікарі, професори, студенти, спортсмени, актори...

Завдання проекту скористатися мистецтвом фотографії в її первісній площині, коли фотографія має статус правдивої фіксації одухотвореної реальності. Композиція проекту будується за принципом, коли персонажі на фото об’єднані спільною справою або ідеєю. Наприклад, серед знімків проекту фотографії особистого складу військової частини, Генштабу України, вихованців дитячого будинку зі своїми наставниками, колективні портрети пожежної команди, карпатського села, команди байкерів. Опис проекту: Створення 50-ти крупномасштабних (950х2900) панорамних колективних фотографічних портретів великих груп людей (від 1 00 осіб), які будуть розташовані на ландшафтах і визначних (історичних, соціальних, природних, промислових) об’єктах нашої країни. Нас багато, ми різні, ми талановиті, ми разом, і ми повинні це побачити! «РАЗОМ.UA»!

Учасники проекту «фіксують» цю енергію. Об’єднують наші енергії разом.

Ігор Гайдай

Нас багато, ми різні, ми талановиті, ми разом, і ми повинні це побачити. Що таке колективна енергія? Чи бували ви коли-небудь на військовому параді? На стадіоні під час футбольного матчу? На рок-концерті? Чи відчували ви дивовижний настрій, особливе піднесення, силу єднання під час цих подій? Це вивільнюється так звана колективна енергія: кількість індивідуальних енергій учасників переходить у нову якість – колективну енергію.

Чому саме фотографія - як механізм, засіб і шлях здійснення події? Традиційне мистецтво фотографії полягає у тому, щоби зафіксувати щось неповторне, індивідуальне, інтимне, а головне, реальне. Коли розглядаєш старі знімки, зокрема колективні сільські світлини або великі сімейні портрети, отримуєш істину насолоду та неповторне відчуття миттєвості.

4


The Purpose of the project: creation of a socially meaningful event, the purpose of which is to humanize the society via accumulation of positivity, spirituality, individual and social dignity, power of joining in, feeling of pride for one’s history. The social collective portrait energy is going to be captured with contemporary photo tools. Such energy will consist of shining, bright individual energies that in interaction create a portrait of a contemporary historical moment of Ukraine, its era.

The idea of the project: In 2003 a Ukrainian photographer Igor Gaidai (www.photogaidai.org), the author to a photo books “Ukrainians. The beginning of the third millennium” and “9+3”, commenced working on an outstanding photoproject “RAZOM” - the project of a visual capturing of collective energy demonstration.

The lively power of collective spirit has crashed totalitarian regimes, won wars, built and recreated

The task of the project is to use the art of photography in its true dimension, when a photo has a status of a true fixation of a spiritualized reality. Composition of the project is based on a concept of individual participants of a photo being untied by the same activity or idea. For instance, among those are photos of individuals composing a military unit, the General Headquarters of Ukraine, inmates of a children home with their tutors, collective portrait of a

relics. Imagine 1 00, 200, 1 000 people in one photo. When people are freely scattered on a landscape, in a city, on a hill near a countryside church, plants workers near their workshops, construction workers in the windows of a newly built house, priests, politicians, doctors, professors, students, sportsmen, actors… Participants of the project deliver this energy. Unite these energies together. There are many of us, we are firemen unit, Carpathian village, a group of bikers. The description of the project: Creation of large scale panorama photos (950х2950 cm) representing collective portraits of large groups of people (stating at 1 00 individuals), located in landscapes and meaningful places of our country (historical, social, natural and industrial).

What is collective energy? Have you ever visited a military parade, or a football game, or a rock concert? Have you ever felt this very special lifting mood, the power of integration during such events? This is deliverance of a so called collective energy: a collection of individual energies of participants shining with the same idea, transforming into a new quality – collective energy.

that is non repetitive, individual, intimate, but what’s most important real. One enjoys a special taste of history when looking at old photographs, especially family portraits.

different, talented, we are one and we have to see it. Why photography was chosen as a tool, mechanism and a way of creation of the event? Traditional art of photography is about fixing something

There are lots of us, we are different, we are talented, we are one and we have to see it. «RAZOM.UA»! Igor Gaidai

5


Ігор Гайдай є заповзятим та послідовним фотографом. Далекий від гонитви за кожним кадром в намаганні ухопити мить, що минає, цей невеликого зросту, спокійний чоловік в окулярах нагадує скоріше архітектора. Маючи перед собою чітко окреслену мету, він спочатку розробляє проект, визначає його матеріальні сторони, а потім вже переходить до реалізації самого задуму – робіт, що складаються з циклу фотографій. Кожна світлина Гайдая не є історією певної миті, вона радше відображає конкретний момент якоїсь події.

міністерство, село - Ігор Гайдай, як і попередньо, фотографує своїх співвітчизників, але вже разом. Вони опиняються разом через роботу, релігійні вірування, життєві обставини, однакову пристрасть. В єдності сила.

Власне в такій спосіб він замислив та здійснив свій перший довготривалий проект, який можна порівняти з далеким плаванням – це цикл світлин «Українці». Протягом кількох років він їздив по своїй країні та фотографував співвітчизників, кожного на однаковому тлі, але як тому заманеться. Чудова робота, яка дуже гарно представлена: сила «Українців» в їхній різноманітності. Проект «РАЗОМ.UA», над яким Ігор Гайдай працює вже протягом майже десяти років, є полярним доповненням попередньої роботи, можна сказати, що це доповнення «навпаки». Ідея «РАЗОМ.UA» в цьому проекті виступає на передній план - фотограф об’єднує безліч індивідуальностей. Це може бути весілля, мотоклуб, група працівників шахти чи заводу,

цю мить «разом» і зрозуміти її унікальність для кожної особистості з сотен людей, яких ми побачимо на світлині. Стає очевидним, що колектив – це більше ніж проста арифметична сума цих особистостей. Ігорю Гайдаєві вдається ухопити спільну енергію, яка випромінюється кожним загалом, який він фотографує.

Він використовує принцип класного чи сімейного фото (коли ми позуємо перед об’єктивом), але помножений на кількість осіб, представлених на фотографії. Ігор Гайдай «перевертає навпаки», наче млинець, значення цього слова «разом» за часів радянської епохи, коли воно уособлювало поняття «колективне та обов’язкове». Жан-П’єр Тібода Формат кожної світлини - три метри на один обумовлює масштаб цього проекту. Проте, залишається найважливіше – втілення самого проекту. Це, без сумніву, дуже складна та копітка праця, коли йдеться про те, щоб зібрати разом увесь завод. Фільм, що демонструє підготовчий процес, дозволяє побачити перед об’єктивом саме

6


Igor Gaidai is an obstinate and methodical photographer. Far from being a snapshot hunter tracking the ephemeral instant, this calm little man with glasses is more like an architect. He designs a project, establishing its material aspects with a clear idea in mind of the goal he is pursuing.

Then he goes on to carry out the actual work through a series of photographs. With Gaidai a photograph is less about capturing the instant than about holding on to one moment of a journey. It is in this manner that he conceived and created his first long haul work « The Ukrainians ». For years, he travelled throughout his country to photograph his fellow Ukrainians but always on one and the same backdrop. The result is superb and its testimony magnificent: Ukrainians’ strength lies in their diversity.

The project « RAZOM.UA » (Together) at which Gaidai has been working for close to ten years, acts as

an inverse counterpart to his first work. Here the group comes first, and unites a multitude of identities. Let it be a wedding, a biker club, the workers of a mine or a factory, or a ministry, the neighbors of a village - Igor photographs his compatriots together. They are joined through their work, a belief, circumstances, or a common passion. United, they are strong.

The size of each print – 3 by 1 meter- creates the base for the project’s magnitude. As for its realization, it is as complex as one can imagine when bringing together the staff of a whole factory. A film showing the preparations involved also reveals to what extent this moment of « togetherness » in front of the lens is unique for each one of the hundreds of persons present on the picture. One actually sees that a group is more than the sum of the individuals it holds.

Working with each group, Gaidai seizes the collective energy they exhale.

The principle of the project is that of a class or family portrait (where one poses for the camera), then multiplied by number. But Gaidai also flips around the collective and mandatory elements that the Soviet epoch of « togetherness » implies. In other words, Gaidai restores the word « together » in all its genuine splendor. Jean-Pierre Thibaudat

7


Гайдай: Портрети обіцяної землі Ігор Гайдай - своєрідний герой. Найбільш відомий фотограф в Україні, Гайдай - один із небагатьох, які для своєї країни здобувають визнання в світі культури. Став відомим завдяки проекту «Українці» (1 998 - 2003) - велична серія 1 00 портретів нинішніх українців з усіх суспільних верств - його репутація розвивається, а разом із тим присутність на міжнародній сцені. Ця виставка присвячена його найновішому проекту RAZOM.UA (TOGETHER.UA) в дебюті у Лондоні. Виставка налічує 1 0 надшироких панорамфотографій, в яких зображені групи не менше 1 00 осіб на кожній фотографії з усієї України, TOGETHER.UA. Фотографії - не тільки художні твори, але і відображення щоденного життя українця. Кожна картина в серії зосереджує свої предмети в контексті, в якому вони збираються в спільному завданні, дії чи «інтересі»: працівники титанового цеху перед своїм заводом в Криму, безліч красивих модельок на горі, чи ціла пожежна бригада навколо літака Антонова. Релігійні, громадські, промислові, історичні - не пропускають знамениті місця у новому проекті, яким автор вивчає колективну ідентичність в Україні.

Двигун, який зрушив проект з планування до виконання, - це тверда вимога Гайдая. Він може зловити те, що багатьом здається неможливим -

спіймати атмосферу. Під «атмосферою» він не має на увазі шумний гамір чи тиху нервову атмосферу, а радше непереборне відчуття, знайоме кожній людині, яку фотографують - саме основу їхнього буття як особистість, як колектив та як громадян власної країни, це в чому їм було відмовлено до розвалу Радянського Союзу. Відтоді, при постійних пошуках значення своєї нової незалежності, репутація України змінюється. Колись відома за такі лиха, як вибух Чорнобильського АЕС, окупація фашистами, за незлічені страти за часів Сталіна, Україна починає себе знаходити. На місце трагічних коментаріїв приходить глибоке почуття оптимізму, та твориться позитивна картина нації, значно інша ніж до якої звикли після радянського спустошення. Фотографії Гайдая - це не лише етюди групових фотографій, а делікатні портрети оптимістичної, модерної України, яка нарешті виходить із тіні свого минулого.

Проект, який продовжується, дуже відрізняється від творів сучасників Гайдая. Старші на покоління праці Бориса Міхайлова ілюструють сцену до періоду новіших творів Гайдая; сцена, на якій «сьогодні» окреслюється в умовах страждання, радше гордості. У своїй точній формі соцреалізму Міхайлов безжальний у графічних показах деформації та страждання бездомних. Віддаючи належне тій частині України, яка ще не поборена,

почуття людей здається перейшли від брутального Міхайловского коментаря до цілеспрямованої рішучої праці Гайдая, яка чекає на майбутнє з оптимізмом радше, ніж невпевненістю.

Естетично більш однозвучним з Гайдаєм є фотограф Сергій Братков, який як і багато українських художників проявляє бажання оптично документувати швидкоплинуче суспільство. Праця Браткова складається з портретів людей у своєму щоденному житті, що подібне на серію Гайдая «Українці». Багаті забарвленням та неминучим почуттям вистави, в його творах панує почуття театральної відокремленості, що можливо виникає у зв’язку з його переїздом з України до Москви 2000 року. Хоча відстань може бути подарунком, який може надавати нові обрії, але в той самий час розумним буде зрозуміти, що коли людина покидає свій дім, вона перестає бути інтимно сполучена з новим пережитим; їх можна тільки уявити. Тому що він ніколи не емігрував, довір’я до Гайдая як суспільного коментатора є безперервним, а його фотографії позначують його особисте поєднання з сирим життям нації та розвиваються з народом. Вони можливо спотворенні пам’яттю, і точно винуваті в його особистому бажанні, щоб нація розвивалася теперішнім темпом - але чи це не відображенням бажанням та досвідом кожної людини, яка фотографувалася?

8


В творі «Будівельний майдан в Коцюбинському», будівельники розкинуті в недобудованій напівструктурі – це коментар як про консолідацію нового режиму так і про тріщини минулого. Сміло товпитися через цілу картину в манері подібні на «Водну вежу» Берна та Гіла Бехерів (в якій 1 6 промислових фотографій нібито множаться на очах), промислова решітка не оставляє фізчного знаку, що вона закінчується в одної чи другої сторони, наводячи, що вона продовжується без кінця, напів-викінчена, заповнена працівниками. Ця широчінь, яка добудовується, але заселена тими, які хотять її довести до завершення, творить влучний метафор для України. Дальше, вона викликає в оглядача бажання побачити його добудування, щоб відчути завершення повноцінної картини. Викликаючи таке завз’яття у його публіки, Гайдай заставляє нас хотіти відчути таке саме відчуття прогесу, як і його предмети. Найбільш прониклива картина – це фотографія монахів в Лаври, монастирі в столиці України, Києві. Поставлені в два ряди, на сонці, ці монахи, відомі за побожний та ізольований спосіб життя, появляються разом та зфотогафовані і як чоловіки Божі та як чоловіки України. Найбільш істотна причина для успіху Гайдая в зображенні унікальної атмосфери в країні, яка переповнена безпрецедентною вірою в своє майбутнє – це простодушність та наполегливість з якими готується проект. Часто ставиться питання як можливо створити портрет нації, а особливо цієї. Типічно впадає на думку більш радикальні ідеї: зібрати вклад від кожного громадянина; створити колаж мільйони фотографій; використати повітряні фотографії; але кожний з цих підходів був би узагальнюючим. Підхід Гайдая – використання чимраз більшу групу сьогоднішніх українців із різних суспільних пластів обережно поєднує амбітну вимогу велико-маштабного проекту разом з інтимністю, надана його походженням та ніжним підходом. Відмовляючи від використання цифрової технології чи фотоманіпуляції на користь скромного

заняття, того, що автор називає «чистою фотографією», в кожній фотографії проявляється щирість, яка не натякає на велику кількість часу та зусилля, і тому кожна фотографія містить автентичність незапланованої фотографії, яка була зроблена із групи друзів чи колег. Залишаючись вірним більш випадковим, людським підходами до групових фотографій, Гайдай зумів зловити почуття єдності та товариства, незважаючи на амбітний розмір кожної фотографії.

дальшого розвитку як телефільм та для дальших показів, де твори будуть відтворенні щоб можна було побачити чітко обличчя кожного учасника. Коли він це зробить, Гайдай планує показати колективне переживання сучасної України цілому світу – логічний наступний крок в кар’єрі художника, якого місце на міжнародній сцені стає постійно більш визначним. Потреба консолідованої ідеї для спільної цілі та ідентичності відчуваються найбільш гостро при народженні незалежності. Нації збудовані та знищені успіхом чи провалом таких цінностей. Ця виставка відзначує упевнене ствердження Гайдая, як архітектора колективної ідентичності його нації. Остаточно, TOGETER.UA це портрет оптимістичної модерної України, яка нарешті виходить із за тіні свого минулого – подарований одним із значних культурних коментаторів нашої ери. Ці праці не є соціальними монументами = вони є портретами обіцяної землі.

Автор – Дона Говард, редактор Віл Лунн з нагоди виставки TOGETHER.UA. Куратор Катрін Зінгер і Галерея Сумаріа Лунн при Європейському банку реконструкції та розвитку, Лондон, 9 – 30 березня 2011 року. Дона Говард закінчила престижний Художній інститут Куртаулд в Лондоні, регулярно дописує до художніх видань, як друкованих так і он-лайн, та пише для декілька галерей в Лондоні. Віл Лунн таксамо закінчив Художній інститут Куртаулд та разом з Вішал Сумаріа є співдиректором Галереї Сумаріа Лунн в Лондоні .

Початок цієї виставки не завершує цей проект – а навпаки. TOGETHER.UA планувалося для

9


Gaidai: Portraits of the Promised Land

recent work, the stage in which ‘the present’ is outlined in terms of suffering rather than pride. A precise form of social realism, Mikhailov is unrelenting in his graphic depictions of deformity and the everyday struggle of the homeless. A tribute to a part of Ukraine that has by no means been conquered, the feeling of its people does, however, seem to have shifted forward from this brutalist Mikhailovian commentary towards Gaidai’s purposeful, more decisive work which anticipates the future with optimism rather than unease.

Igor Gaidai has become a hero, of sorts. The most famous photographer in Ukraine, Gaidai is hailed as one of few figures to successfully earn his country its cultural stripes. Having become renowned for his project “The Ukrainians (1 998 - 2003)” - a grand series of 1 00 portraits of contemporary Ukrainians across the social classes - Gaidai’s reputation has continued to bloom, as has his presence on the international stage.

The occasion of this exhibition is to celebrate his latest project: RAZOM.UA (TOGETHER.UA) in what will be his London debut. Consisting of a selection of 1 0 super-wide-angle panorama photographs which bring together groups of at least 1 00 people per photograph from across Ukraine, RAZOM.UA is designed to exist not merely as an artwork, but as a social experience. Every image within the series locates its respective subjects in a context that makes reference in each instance to a common cause, interest or purpose: the employees of titanium works in front of their factory in Crimea, an array of exquisite models upon a hilltop, or an entire fire brigade surrounding the Antonov aircraft. Religious, social, industrial, historical, natural: no location of significance has been overlooked in this groundbreaking exercise in exploring cases of collective identity in Ukraine.

The catalyst which propelled the project from planning to realisation has been Gaidai’s firm insistence that he can achieve that which many believe impossible: to capture an atmosphere. By 'atmosphere' he does not refer to mere excited clamour, or mild nervous energy, but the overwhelming experience common to every single person photographed. The very basis of their identity both as individuals, as a collective, and as citizens of a county - their nationhood, something denied to the country until the collapse of the Soviet Union only 20 years ago. Since then, having steadily come to terms with its new-found independence, the reputation of Ukraine has been transformed. A nation once renowned for disasters such as the nuclear explosion at Chornobyl, Nazi occupation and the countless executions under Stalin, Ukraine is coming into its own. Tragic commentary has been replaced with a profound sense of optimism; welcome publicity of a very different kind to which the Soviet-ravaged nation has been accustomed. As such, Gaidai’s panoramas are not mere exercises in group photography, but sensitive portraits of an optimistic, modern Ukraine finally having emerged from the shadows of its past. Still ongoing, the project is markedly different to work produced by Gaidai’s contemporaries. A generation older but still active, the work of Boris Mikhailov illustrates the stage before that of Gaidai’s

More aesthetically in tune with Gaidai is photographer Serhiy Bratkov, who, like many Ukrainian artists, harbours the desire to visually document the rapidly changing society. Consisting of portraits akin to Gaidai’s earlier series The Ukrainians, Bratkov’s work documents individuals as they exist in their daily lives. Rife with colour and an unmistakable sense of performance, there exists in his photographs a sensation of theatrical detachment which is in no small part the result of his move away from Ukraine to Moscow in 2000. Whilst distance is a gift in that it can enlighten new perspectives, by the same token it is prudent to consider that once a person has left their home, one is no longer intimately privy to new experiences; they can only ever be imagined. Having never relocated, Gaidai’s credence as a social commentator is uninterrupted, his photographs

10


marking the raw channelling of personal experience as his work develops in step with his nation. Marred with memories they may be, and certainly guilty of a personal desire for the nation to proceed at its current momentum, but does this not resonate with the hopes and experience of each and every individual photographed?

In “Building Site at Kotsiubynske”, construction workers are spread throughout a skeletal half-structure which is as much a comment on the consolidation of the new regime as it is of its fractured past. Boldly swarming across the entire frame in a manner akin to Bern and Hilla Becher’s Watertowers (in which 1 6 industrial photographs of the subject appear to multiply before one’s very eyes) the industrial grid leaves no physical indication that it ceases at either side, suggesting instead that it continues endlessly, half finished and teaming with workers. This vast expanse, mid way through development but populated by those eager to see it through forms an apt metaphor for Ukraine. Furthermore it stirs a desire in the viewer to see the structure finished in order for the image to feel complete. By drawing this eagerness out of his audience Gaidai forces us to recognise that we desire the same sense of progress as his subjects. The most profound image in the project is, however, the photograph depicting the Monks of Lavra, a monastery based in Ukraine’s capital city, Kyiv. Arranged in two sunlit lines outside the medieval

cave monastery, these monks - renowned for their devout and isolated lifestyles - are brought together and photographed both as men of God, and men of Ukraine. The most significant reason for Gaidai's success at capturing the unique atmosphere of a country brimming with unprecedented hope for its own future, is because of the simplicity and perseverance with which the project has been pursued. Often the question of how one could possibly create a portrait of a nation, particularly this one, has been raised. Typically, one would automatically consider more radical ideas: gather contributions from every citizen; collage millions of photographs; employ aerial photography, but each of these would have suffered through generalisation. Gaidai’s tactic of employing an ever increasing cross-section of contemporary Ukrainians from across the social strata has carefully reconciled the ambitious necessity of a large-scale project, with the intimacy provided by his own background and subtle approach. Refusing the use of digital technology or photo-manipulation in favour of the humble pursuit of what the artist calls “pure photography”, there is an honesty in each photograph which belies the terrific amount of time and effort entailed, such that each panorama has some of the authenticity of a candid shot taken at a gathering of a group of friends or colleagues. In staying true to more casual, humanising methods of approaching group photography, Gaidai has managed to capture a sense of unity and camaraderie, despite each photographs ambitious scale. The launch of this exhibition does not mark the end of the project - far from it. RAZOM.UA is ultimately designed to expand into a televised film and further exhibition in which the works are reproduced such that one can clearly view the face of every single participant. In so doing, Gaidai plans to extend the collective experience of contemporary Ukraine, to the world at large - the logical next step in the career of an artist whose presence is becoming increasingly acute on the international stage. The need for a consolidated idea of common

purpose and identity is never so keenly felt than at the birth of independence. Nations are built and undone by the success or failure of such values, and this exhibition marks Igor Gaidai’s confident assertion of his position as his nation’s architect of collective identity. Ultimately, RAZOM.UA is a portrait of an optimistic, modern Ukraine finally having emerged from the shadows of its past, from one of the most significant cultural commentators of our time. These works are anything but social cenotaphs; they are portraits of the promised land.

Written by Donna Howard and edited by Will Lunn for the occasion of the exhibition “RAZOM.UA” curated by Kathrin Singer and Sumarria Lunn Gallery at The European Bank for Reconstruction and Development, London, 9th 30th of March 2011 . Donna Howard is a graduate of the prestigious Courtauld Insititute of Art in London, a regular contributor to arts publications both printed and online, and writes for several London galleries. Will Lunn is also a graduate of the Courtauld Insititute of Art and with Vishal Sumarria, codirects Sumarria Lunn Gallery, London.

11


Добровольчий батальйон "Азов". Маріуполь, 201 5 Volunteer Battalion "Azov". Mariupol, 201 5 Люди на цій фотографії допомагають нам не втратити віру і надію в найскладніші для країни часи. Вони добровільно прийшли з різних куточків країни, щоб захищати Україну. Вони щохвилини піддають своє життя смертельній небезпеці заради миру і можливості всім іншим, хто в тилу, бути вільними, сміятися, любити, творити. Про них складають легенди, про них співають пісні, про них пишуть романи і знімають фільми. Я радий продовжити мій проект «РАЗОМ. UA »фотографіями нової країни, нових героїв, нових можливостей і надій.

People in this photo help us not to lose faith and hope in the most difficult times for the country. They voluntarily came from different parts of the country, to defend Ukraine. They continually put their lives in danger of death for the sake of peace and the possibility of the rest of those in the rear, to be free, to laugh, to love, to create. On these legends about them sing songs about them write stories and make films. I am pleased to continue my project "RAZOM. UA »photographs of the new country, new characters, new opportunities and hopes.

Слава Україні! Героям Слава!

Glory to Ukraine! Glory to the Heroes!

12


13


Як я встиг на літак, я не знаю. У мене таке вперше, не в сенсі спізнюватися, а така пригода, коли місцевий таксист-шумахер віз мене більше двохсот кілометрів з середини Польщі в варшавський аеропорт. І як він це робив, треба було бачити. У Польщі їздити швидко по місцевих дорогах неможливо. По-перше, вони проходять по безлічі маленьких селищ, по-друге, навіть між селищами швидкість обмежена. Але мій Станіслав знав усю польову і службові доріжки в цьому регіоні, всі стаціонарні камери фіксування швидкості і домчав мене хвилина в хвилину. Як в кіно, точнісінько. Це зараз я на борту Swisair попиваю біле з газованою водою і серце б'ється рівно, а півгодини назад все було інакше. Почну з того, що що моя фотографічна життя направила мене і Ніну на фетіваль МОСТ, що під Фракфурта-на-Одері (через міст знаходиться польський Слубіце) на відкриття власної виставки та подальших куштування фестивальних задоволень. До речі, на україно-польському кордоні

митник не повірив, що ми на фестиваль їдемо, через відсутність горілки. Так і сказав "а в чому сенс?" Проїхали на автобусі вже половину шляху або близько того, і тут мені телефонує Гена Курочка. Ця людина постійно причетний до дуже важливих подій в нашій державі, хоча і не є чиновником. Так ось, Гена готував і організовував мою фотозйомку незвичайних для нас людей. Це перші справжні поліцейські в нашій багатостраждальній від ментів батьківщині. Виявилося, що завтра єдиний день, кагда вони буду все разом, тобто РАЗОМ.UA. Вони будуть давати присягу нашому українській спільноті і відразу в бій, але не на схід, а до Києва. Тут багато роботи. Це сюжет для мого проекту. Цікаві відчуття, моя половинка на ім'я Ніна зараз рухається на захід, а я лечу в протилежному напрямку. Ніч. 2 години, я йду повз залізничних колій біля вокзалу, куди приїхав на автобусі з аеропорту.

Дивлюся на потяги і ловлю себе на дивній думки. В будь-які події є змістовна картина, яка пояснює смисл, а ще буває картина географічна. Дивина я відчуваю від географії останньої доби. Тобто я йду, нарешті, по Києву, повз поїздів на вокзалі і розумію, що добу тому ми звідси виїжджали. Після багатьох пересадок з поїзда на маршрутку, на автобус, на кілька таксі і літаків, я опинився в тій же точці. Це ж якийсь сюрреалізм. Не розумію, чому багатьох тягне до фентезі, адже реальність крутіше. Реальність життя завжди перевершить будь-яку вигадку. Реальність життя це тренування психіки людини, і це подарунок для фотографа. Сфотографуй що-небудь, збільш і розглянемо, удивися в деталі, можеш відкрити дещо нове для себе. Навчися бачити це регулярно і передавати ці відкриття іншим. А відкриєш нове іншим - отримаєш однодумців і опонентів. Це має сенс.

As I had a plane, I do not know. I have the first time, not in the sense of being late, and such an adventure when a local taxi driver, Schumacher drove me more than two hundred kilometers from the center of Poland in Warsaw Airport. And as he did, he had to be seen. In Poland, the ride quickly on local roads impossible. First, they pass through many small villages, secondly, even between villages speed is limited. But my Stanislav knew all the field offices and the tracks in the region, all fixed speed cameras and fixing domchal me the minute. Like in the movies, exactly in exactly. It is only now I Swisair sipping white board with soda and heart bёtsya exactly, but half an hour ago it was different. To begin with, that my photographic life sent me and to Nina fetival BRIDGE that in Frakfurte Oder (across the bridge is the Polish Slubice) to the opening of the exhibition and its own subsequent eating of festival pleasures. By the way, on the Ukrainian-Polish

border customs officer did not believe that we're going to the festival, due to the lack of vodka. And I said, "but what's the point?" We drove on the bus already half way or so, and then calls me Gene Hen. This man is constantly involved in very important events in our country, although it is not official. So, Gene prepare and organize my photographing unusual for us humans. This is the first true cops in our suffering homeland from cops. It turned out that tomorrow is the only day kagda they will all together, that is, RAZOM.UA. They will give the oath of our Ukrainian community and once in the fight, but not to the east, and in Kiev. There are a lot of work. This is the plot for my project. Interesting feeling, my half named Nina is now moving to the west, and I was flying in the opposite direction. Night. 2:00, I go past the railroad tracks near the

station, where he arrived by bus from the airport. I look at the train and find myself on a strange thought. In any event there is a meaningful picture, explaining the meaning of what is happening, but still is a geographic pattern. I feel the strangeness of the geography of the last days. That is, I am going, finally, in Kiev, by train at the station and I understand that the day before we leave. After many transplants from train to bus, bus, taxi and a few planes, I was at the same point. It's some kind of surrealism. I do not understand why many people are drawn to fantasy, because reality is steeper. The reality of life is always surpass any fiction. The reality of life - is training the human psyche, and it is a gift for a photographer. Take a picture of anything, to increase and consider, look into the details, you can discover something new. Learn to see it on a regular basis and share these discoveries to others. And open your new friend - get like-minded opponents. It makes sense.

Нова поліція. Київ, 201 5 New police. Kyiv, 201 5

14


15


Києво-Могилянська академія. Київ, 201 5 Kiev-Mohyla Academy. Kyiv, 201 5

16


17


Зброя. "Вільні люди мають зброю". УАВЗ. Бровари, Спортивно-стрілецький комплекс "Сапсан", 201 4 Weapon. "Free people have weapons." UAVZ. Brovary, sport-shooting complex "Sapsan", 201 4

18


19


Міністерство закордонних справ. Київ, 201 4 Ministry of Foreign Affairs. Kyiv, 201 4

20


Французький ліцей Анни Київскої. Київ, 201 3 French Lyceum Anne of Kyiv. Kyiv, 201 3

22


23


«АН-225» - найбільший вантажний літак у світі. Зроблено в Україні. «АН-2» - найпопулярніший та функціональний літак в світі (більше ніж 65 років виробництва). «АN-225» - largest cargo plane in the world. Made in Ukraine. «АN-2» - the most popular and functional airplane in the world (more than 65 years of production).

24


25


1 00 років Пласту. Львів, 201 2 1 00 years of the Plast. Lviv, 201 2

26


27


Стройка "Лейпциг". Київ, 201 2 Construction "Leipzig". Kyiv, 201 2

28


Завод "Veolia". Анже, Франція, 2011 Factory "Veolia". Angers, France, 2011

30


31


Вишиванки. 20 років Незалежності. Київ, 2011 Embroideries. 20 years of Independence. Kyiv, 2011

32


33


Військово-Повітряні Сили України. В/Ч 451 5. Бельбек. Крим, 2011 Air Force of Ukraine. Belbek. Crimea, 2011

Вранці подзвонив Дмитро Муравський і забрав мене зі студіі з фотокамерою. В авто я переодягнувся у військовий одяг. Ми під"іхали прямо до літака ВійськовоПовітряних Сил Украіни. В Криму ми підготували місце з"йомки та наступного ранку зробили це.

In the morning, Dmytro Muravskyi called and picked me up from the studio with my camera. In the car I changed into a military uniform. We drove up directly to a plane of the Ukrainian Air Force. In Crimea, we prepared a place for a photo session, and the next morning we did it.

34


35


«Шахтар». Донецьк, 2011 «Shachtar». Donetsk, 2011

36


37


Стадіон «Олімпійський». Київ, 2011 Stadium «Оlympic». Kyiv, 2011

Будівельники Національного Спортивного Комплексу. Цілих два місяці шукали ту, єдину годину, коли вдалося призупинити будівельний процес та зафіксувати історичний момент саме будівництва та реконструкції головного стадіону країни.

Construction workers of the National Sport Center. Two long months we were waiting for these only hours when were able to stop the construction and to capture the historic moment of the building and reconstruction of the main stadium of the country. 38


39


Фестиваль "Passages". Метц, 2011 The festival "Passages". Metz, 2011

40


ТРК «Україна». Київ, 2011 ТRК «Ukraine». Кyiv, 2011

Один з самих дисциплінованих колективів, які доводилось знімкувати. Ретельна підготовка, потім результат, той, що ви бачите. Особисто я задоволений. One of the most disciplined team I ever photographed. Careful preparation resulted in what you see on the photo. Personally, I am satisfied.

42


43


Вертеп. Шпитьки, 201 0 Nativity Play. Shpitki, 201 0 На сцені стояли Цар Ірод та інші герої Різдвяного Вертепу, а в залі сиділи дітлахи та дорослі – жителі села Шпитьки, що під Києвом. Усе було, як насправді. Після вистави я попросив всю громаду залишитися і стати (сісти) на фотку. У селі саме клуб – місце головних подій. Zar Herod and other heroes of the Christmas Den stood on the stage. Kids and adults – the habitants of Shpyt'ki village, near Kyiv, sat in the hall. All was as actual fact. After the performance I asked all of them to stay (or sit down) for the photo. Club is the place of main events in every village.

44


45


Посольство Німеччини. Київ, 2009 German Embassy. Kyiv, 2009

46


Зоопарк. Київ, 2009 Zoo. Kyiv, 2009

48


49


Клініка “Ісіда”. Київ, 2009 Clinic "Isida". Kyiv, 2009

Ці лікарі, мабуть, найщасливіші з медиків. Вони свідки початку нового життя. Я працював з ними, коли робив свій фотопроект “9 місяців + 3 дні”. Зараз мої знімки “працюють” усюди камертонами настрою любові. These doctors are presumably the happiest among physicians. They are witnesses of a new life beginning. I worked with them shooting my photoproject “9 months + 3 days”. Now my pictures “work” everywhere as the tuning forks of the mood of love.

50


51


Українська Греко-Католицька Церква. Київ, 2009 Ukrainian Greek Catholic Church. Kyiv, 2009

Святі отці на сходах Храму, який ще лише будується. Вони сповнені вірою, що незабаром добудують Храм. Греко-Католицька Церква була за радянських часів заборонена. Сьогодні в них – віра у майбутнє. І ще вони мають за лідера таку Людину - Любомира Гузара.

Fathers are on the stairs of a yet not built church. They are full of a faith that they will finish to build their Temple soon. Greek-Catholic Church was forbidden during the Soviet time. Today they have faith in their future. And they also have for the leader such a Man as Lubomyr Husar. 52


53


Хор дітей з вадами зору. Київ, 2009 Сhoir of children with vision problems. Kyiv, 2009

Констанція приїхала з Америки та за тиждень навчила дітейінвалідів зору співати в хорі поліфонію. А тепер вони дають концерт на Європейській площі Києва. Диво. Constance arrived from America and during a week taught the children with vision impairments to sing polyphony in choir. And now they give a concert on the European Square in Kyiv. Miracle.

54


55


Велодень. Київ, 2009 Day of cycle rasing. Kyiv, 2009 Неділя. Холодно. Страшенний дощ. Гадали, ніхто не прийде, або замало буде людей. Все ж фантастична річ – захоплення. Кожен із цих людей, що на нашому фото, дуже любить велорух, будьте впевнені! Sunday. Cold. Heavy rain. We believed nobody would come or there could not be enough people. However, what a fantastic thing capture. Each of these people on our photo loves cycling, for sure! 56


57


Ветерани Другої Світової війни. Конча-Заспа, 2009 Veterans of World War II. Zaspa, 2009

Це фото сумне двічі. Перший сум іде від спогадів про війну, про невідновні втрати. Другий – це втрата цих людей, яких з кожним роком самих стає усе менше. Ветеранів не залишиться зовсім, а усієї правди про останню війну ми ще так і не дізналися.

That photo is sad twice. The first sadness goes from flashbacks about War, about final losses. The second sadness is the loss of these people who become fewer with every year. Veterans pass away while we yet did not know all the truth about the last War. 58


59


Сільська школа. Ставки, Радомишль, 2009 Country scool. Stavky, Radomyshl, 2009 Ця школа існує вже багато років, у ній усе залишилося з позаминулого століття. Орест Романович – не просто директор, а й батько школи, так дбає про свою дерев’яну скарбничку та дітлахів! Подібних шкіл, вже мабуть, і не залишилося у країні. This school exists many years already. Everything in it remained from the Century before last. Orest Romanovych is not just a director he also is the father of that school. He so cares of the wooden treasure and his pupils! Presumably, there are no similar schools remain in our country.

60


61


Готель «Прем’єр Палац». Київ, 2008 Hotel «Premier Palace». Кyiv, 2008

62


Молодість. Кінофестиваль. Київ, 2009 Molodist. Film Festival. Kyiv, 2009

64


65


Аіда. Національна Опера України. Київ, 2008 Aida. The National Opera of Ukraine. Kyiv, 2008

66


67


Семінарісти Києво-Печерської Лаври. Київ, 2008 Seminarians of Kiev-Pechersk Lavra. Kyiv, 2008

Печерська Лавра – дійсно культове місце для православ’я. Окрім того, це місце сили природної. Хотів зняти тут монастирську братію, та не вдалося. Зате зняли семінаристів. Раніше в Лаврі був також кінофакультет, де я навчався і працював. Для мене це місце – рідне.

Pechersk Lavra is indeed a cult place for the Orthodoxy. Except for that, it is the place of natural power. I wanted to shoot conventual community here, still failed. We made a picture of seminarians instead. There was also our University cinema faculty in Lavra earlier. I studied and worked there. This place is native for me.

68


69


Хор дітей-сиріт. Оперний театр. Одеса, 2008 Choir of children-orphans. Opera. Odessa, 2008

70


71


Проща. Крехів, 2008 Pilgrimage. Krekhiv, 2008

Проща. У мене це вперше в житті – бути на Прощі. Тисячі людей зібралися біля Крехівського монастиря. Ніч, холодно дуже, а настрій святковий. Усю ніч співали, молились, молодь танцювала щоб зігрітися, а вранці знову молились та слухали проповідь. Ходили по воду до святого джерела в лісі. Наприкінці нас запросили до трапези. І ще важлива річ – ми познайомилися з отцем Даміаном.

Pilgrimage. For the first time in my life I was on Pilgrimage. Thousands of people gathered near the Krekhiv monastery. It is night. The air is very cold, yet, our mood is festive. All the night long people were singing, made their prayers, young people had danced to get warm, and in the morning again they prayed and were listen a sermon. We all took water from the sainted source in forest. Finally we were invited for the collective meal. And one more important thing – there we became acquainted with Father Damian.

72


Дріжджевий завод. Інгулець, 2008 Leaven factory. Ingulets, 2008

Треба було здійснити зйомку до початку роботи, тому піднялися дуже рано, знайшли місце, яке потім усіх здивувало, бо то були “задвірки”. Але для фото – найкраще. Цей завод належить французам. Вони зробили з нього взірець. (Либонь, у Франції у них усе - таке). Пам’ятаю їдальню – чистота, краса, їжа як удома, і тітоньки дуже рідненькі, обгортають тебе теплом і посмішкою.

We had to shoot before the working time. That is why we got out of bed very early. Then we found a place which later surprised all because there were “backyards”. But for the photo one could not find a better place. This factory belongs to Frenchmen. They made a standard out of it. (Probably in France everything is like this). I remember their dining-room which was clean and nice. The meal was like home-made and the women there were all radiant of warmth and smile. 74


75


Будівництво. Коцюбинське, 2007 Building. Kotsyubinske, 2007

Дуже цікаво спостерігати, як люди самі розміщуються, шукають собі місце, блукають будівлею. Це може бути окремим фільмом. Я роблю фіксацію, коли всі вже зупиняються, побачивши мене на сусідній будівлі. Вони роз’єднані приміщеннями, а я їх з’єдную однією миттю секунди в одному кадрі.

It is very interesting to observe people as they take their places, search for their place wandering. It can be a separate film. I make the first shoot when all are already stopped noticing me on the nearby building. They are disconnected by apartments and I connect them in one instant second in one shot.

76


77


Військові навчання. 2007 Military training. 2007

Це найтихіше та найспокійніше місце – на пагорбі, де офіцери, журналісти, спостерігачі. Бо навкруги земля стає дибки – йдуть військові маневри, досить масштабні. Гелікоптери, літаки, танки, вибухи й таке інше... Такі маневри бувають лише раз на 11 років, щоб не забути, що ми маємо армію.

It is the most quiet and the easiest place – on the hill top, where military officers, journalists, observers are. Because ground tremble all around – military manoeuvres on a scale take place. Helicopters, airplanes, tanks, explosions and all of a kind... Such manoeuvres take place only once every 11 years. For us not to forget that we have our own Army. 78


79


Регата. Балаклава. Крим, 2007 Regatta. Balaklava. Crimea, 2007

80


81


Полк Президента України. Київ, 2007 Regiment of President of Ukraine. Kyiv, 2007

З боку організації – найкраща зйомка. Але як знайти композицію? Знайшли дах і зняли тисячу зразкових вояків на тому плацу, де вони зазвичай шикуються. Трішечки підрівнявши під кадр. Після останнього дубля подякували в мегафон, а вони раптом усією тисячею відповіли... оплесками. Оце так відчуття колективної енергії! Аж горло стиснуло. Дякуємо.

From the point of organization it was the best shooting. But how could we find a composition? We found a roof and made a picture of a thousand exemplary soldiers on the same square where they line up usually. We just bit trim them for the shot. After the last take we thank them through megaphone and they suddenly answered... with applauses. What a feeling of collective energy! There were lumps in our throats. Thank you.

82


83


Атомна станція. Чорнобиль, 2007 Nuclear Station. Chernobyl, 2007 Ми мали одинадцять хвилин. Саме стільки часу дали керівники, аби не зашкодити цим людям. Саме вони забезпечують зараз нашу безпеку. За їхніми спинами руїни четвертого блоку, де ще й досі ховається “мирний” атом. Це теж історія моєї країни.

We had eleven minutes sharp. Exactly that time gave us their leaders for not to harm these people. Namely they provide our safety life presently. Behind their backs there are the ruins of block #4, where the “peaceful” atom is hidden until now. It is the history of my country also. 84


85


Писанкарі. Фестиваль. Космач, 2007 Pysankari – Easter egg decorators. Festival. Kosmach, 2007

86


87


Весілля. Шешори, 2007 Wedding. Sheshory, 2007 Ми жили в цьому селі, за чотири хати. Три ночі не спали через музику, на четверту пішли з’ясовувати стосунки. Домовилися. Шикарне весілля, як у цих краях і заведено. 400 гостей. Усі прийшли та приїхали – родичі, друзі, сусіди. Гуляють тиждень. Люблю це свято у селі.

We lived in this village, just four houses farer. During three nights we were not able to sleep because of music. The fourth night we went to find out relations. We reached agreement. Chic wedding, as they usually do in this country. 400 guests invited. All came and arrived: relatives, friends, neighbors. They celebrate during a week. I love this village holiday.

88


89


Водохреща. Криворівня, 2007 Epiphany. Kryvorivnia, 2007

Цієї зими на Водохрещу зовсім не було снігу, для Карпат це дивина. Хрест зробили із криги з високогірного озера та привезли вночі до Криворівні, на берег річки. На ранок з’ясувалося – вода знесла хрест, довелося швидко робити інший - з берези. Йшов дощ, усі посміхалися, бо то ж сама вода. От і розумієш – свято не зовні, а в душі.

This winter on Water Christening there was no snow. For the Carpathians this is nonsense. Cross was made of ice from an alpine lake and they brought it at night to the river bank in Kryvorivnia village. In the morning they noticed that water washed that cross away. They had to make another one of birch quickly. It was raining then and all kept smiling because there was the same water. Here one becomes to understand – holiday is not around you, it is in your soul. 90


91


Шахта «Глибока». Шахтарськ, 2006 Coal mine «Deep». Shakhtarsk, 2006

Це було нелегко. Керівники сприяли, але шахтарі – зовсім інша справа. Після зміни, виснажені, не причепурені, піднялися на світло й чекали на другу зміну понад 40 хвилин, потім ішли пагорбами на місце, що я знайшов. Ці обличчя... Я їм дуже вдячний. Це один з найулюбленіших сюжетів. Найглибша шахта в Україні. Моя мати родом з Донбасу.

It was not easy. Leaders promoted us, but miners are quite another business. After their shift, exhausted, not washed, they walked up to the light and waited for another shift over 40 minutes, then they went hills to the place that I found. These faces... I am very thankful to them. It is the one of my favorite plots. The deepest mine in Ukraine. My Mother was born in Donbas.

92


93


Вчителі. Верховина, 2006 Teachers. Verkhovyna, 2006

94


95


Байкери. Севастополь, 2006 Bikers. Sevastopol, 2006 Ця команда байкерів приїхала до Криму з різних куточків України. Вони здійснили колективний показовий проїзд із Симеїза до Севастополя, і тут на Графській пристані ми їх сфотографували під військовий оркестр. Вони збираються так декілька разів на рік. Яскраве видовище.

This flock of bikers arrived to Crimea from different corners of Ukraine. They made a collective model ride from Simeiz to Sevastopol. Here on the Count pier we took picture of them followed by the military orchestra music. They are going so several times a year. What a bright show. 96


Аверс. Київ, 2006 Avers. Kyiv, 2006

Це співробітники компанії, у якій повний порядок у будь-якому кутку. Коли готували майданчик для зйомки, витратили безліч часу, бо все готували для розміщення працівників біля складського корпусу, який сам по собі був майже стерильним, тобто для фотографії майже не придатним. Прийшли люди й усі стали на фотку, кожен на своє персональне місце, за 1 0 хвилин. Знято.

Those are employees of a company in which complete order mastered in every corner. When we prepared a ground for shooting, we spent much time, because everything was prepared for placing workers near a warehouse building which itself was almost sterile, that means almost useless for a picture. People came and all stood on photo, each into his or her personal place in 1 0 minutes. It was taken.

98


99


Пора. Київ, 2006 Pora. Kyiv, 2006

1 00


1 01


Татари, Курбан Байрам. Старий Крим, 2006 Tatars, Kurban Bairam. Stary Krym, 2006

Татарську громаду ми сфотографували у старовинному місті Старий Крим, де була розташована перша Ханська Ставка. Хотілося взяти в кадр мечеть, вона найдавніша у країні. Місця було замало, тому знімкував широким кутом. Вдалося зібрати татарів завдяки великому святу – Курбан Байрам.

We photographed Tatar society in the age-old town Old Crimea, where the first Khan Headquarters were located those days. I wished to take a mosque to the shot. The mosque is the oldest in our country. There was not enough room that is why I shoot with wide angle. We succeeded to bring Tatars together due to a large holiday – Kurban Bayram. It was minus 1 5 degrees Celsius. Pretty cold as for the Southern region.

1 02


1 03


Завод «Титан». Армянськ, Крим, 2005 Factory "Titan". Armyansk, Crimea, 2005

Коли я побачив ці реактори, і сонце, і небо, я одразу попросив якнайшвидше зібрати якнайбільше робітників. Заступник директора відповів, що це неможливо, бо зйомку призначено на наступний ранок, коли зустрінуться дві зміни. Тоді я сказав, що зателефоную Дмитрієву і вирішу це питання. “Ні, тільки не це! Не треба турбувати генерального! Спробуємо...” Вийшло... Вражаюче...

When I saw these reactors and the sun, and the sky, I immediately asked them as quick as possible to collect as many workers as possible. The director’s deputy answered that this is impossible, because our shooting was appointed for the next morning, when two shifts meet. So, I said that I might call Mr. Dmitriev and resolve the problem. “No, just not that! We should not disturb our director general! We will try...” We succeed... Striking...

1 04


1 05


Сучасний балет "А-6". Київ, 2005 Modern ballet "A-6". Kyiv, 2005

1 06


1 07


Футбол. Діти. Вишневе, 2005 Football. Children. Vyshneve, 2005

1 08


1 09


Фрегат "Гетьман Сагайдачний", Севастополь, Крим, 2005 Frigate "Hetman Sahaidachny", Sevastopol, Crimea, 2005

11 0


111


Караїми. Чуфут-Кале, Крим, 2005 Karaimes. Chufut-Kale, Crimea, 2005

Цей народ можна швидко порахувати – у всьому світі близько двох тисяч залишилося. Ми сфотографували величезну їхню частину, мабуть, десяту, у самісінькому серці їхньої Батьківщини, старовинному Чуфут-Кале на півострові Крим.

One could easily to count this people – there are approximately two thousands of them left in the whole World. We took picture of their enormous part, there are presumably a tenth part of their Nation, in the heart of their Motherland, age-old Chufut-Kale on the Crimea peninsula.

11 2


11 3


Дитячий будинок-інтернат для дітей-інвалідів. Цюрупинськ, 2005 Children's home-school for disabled-children. Tsyurupinsk, 2005 Ми хотіли та боялися водночас, коли їхали цілісіньку ніч до цього дитбудинку. Хотіли, щоб цей бік життя не заховався у нашій історії. Боялися побачити на власні очі лихо. Побачили ясні очі, яскраву та невгамовну цікавість до життя й усього, що в ньому. Коли закінчили зйомку, не могли полишити цих дітей, попередньо не обійнявши кожного. Стільки щастя вони вилили на нас, стільки гарних емоцій ми відчули! Дійсно кажуть – якщо Бог щось забрав у людини, то чимось іншим обдарував сповна. Лише знайди в собі – що? Світлі діти.

We were eager and we were afraid at the same time, driving the whole night long toward this orphanage. We wanted this side of life was not hidden in our history. We were afraid to see misfortune by our own eyes. We saw instead clear eyes, bright and indefatigable interest for life and all connected with it. When we finished shooting, we could not leave these children without hugging each of them. So much happiness they outpoured on us, so much beautiful emotions we met there! Verily they say – if God took away something from a man, then He endowed that man something other in full. Only find it in yourself – what? Light kids.

11 4


11 5


Студенти. Театральний університет. Київ, 2005 Students. Theatrical University. Kyiv, 2005

11 6


11 7


Моделі агенції "Карін". Київ, 2005 Models agency "Karin". Kyiv, 2005

11 8


11 9


Генеральний Штаб Міністерства Оборони України. Київ, 2005 General Staff of the Department of Defense of Ukraine. Kyiv, 2005

Довго чекали, дочекалися і рівненько розсадили по стільцях. Усе акуратненько вийшло. Звичайнісінька фотографія, але – фотографія.

Department of Defense, Army General Headquarters. We expected long, after wait we made them all seated on their chairs in line. We did it correct. Most ordinary picture, but it is the picture.

1 20


1 21


Бетонний завод. Київ, 2005 Concrete Factory. Kyiv, 2005

Було важко переконати директора цього бетонного заводу зробити таку фотографію. Коли зібралися всі, кого вдалося відірвати від процесу, відчули святковий настрій від дійства. Ми ж бо це знаємо. А тепер і вони.

It was hard to convince the director of this concrete factory to make such a picture. When there gathered all who we succeeded to torn off the industrial process, we had a festive mood from that action. Still we know that. And they will know from now on. 1 22


1 23


Пасха. Розтоки, Карпати, 2005 Easter. Roztoky, Carpathians, 2005

Розтоки. Ми виїхали з Києва рано вранці, заїхали за пані Марією Влад, і по обіді вже були на місці. На Великдень Ніна захворіла і залишилась у хаті, а мені довелося знімати громаду самотужки, що для мене дуже важко.

Roztoky. We went out of Kyiv early in the morning then picked up Ms. Maria Vlad and in the afternoon we already reached the place. On Easter Nina became ill and remained home. I had to take picture of society all by myself. It was rather hard for me. 1 24


1 25


Управління пожежної безпеки, завод «Антонов». Київ, 2005 Department of Fire Safety, Antonov Factory. Kyiv, 2005

Командир спеціальної пожежної частини Сергій Окатов, мабуть, проклинав мене, але тільки до початку фотографування. Чому? По-перше, це була вже друга спроба. По-друге, я змусив притягти до кадру майже усі речі та техніку, що використовують у пожежній справі. Коли ми все це зібрали до купи, інсталювали в кадрі, поставили бійців – відчули повну сатисфакцію. І мороз із завірюхою вже не видавалися такими страшними.

Chief commander of the special fire brigade Serhij Okatov, presumably, damned me, but only till the beginning of photographing. Why? First, this was already our second attempt. Second, I compelled to draw to the shot almost all things and all the equipment they use dealing with fire. When we collected all of that to the heap, installed in a shot, put firefighters – we felt complete satisfaction. And frost with then snow-storm already did not seem to be so frightful. 1 26


1 27


Помаранчева революцiя. Київ, 2004 Orange revolution. Kyiv, 2004

1 28


1 29

Profile for Bolshe Znat

Ігор Гайдай. РАЗОМ.UA. Колективна енергія. Igor Gaidai. RAZOM.UA. Collective energy  

Сучасне мистецтво. Фотографи України. Ігор Гайдай. РАЗОМ.UA. Колективна енергія. Contemporary art. Photographers of Ukraine. Igor Gaidai. RA...

Ігор Гайдай. РАЗОМ.UA. Колективна енергія. Igor Gaidai. RAZOM.UA. Collective energy  

Сучасне мистецтво. Фотографи України. Ігор Гайдай. РАЗОМ.UA. Колективна енергія. Contemporary art. Photographers of Ukraine. Igor Gaidai. RA...

Advertisement

Recommendations could not be loaded

Recommendations could not be loaded

Recommendations could not be loaded

Recommendations could not be loaded