Issuu on Google+

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С.КОСТЮКА НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ТОВАРИСТВО МОЛОДИХ ВЧЕНИХ І СПЕЦІАЛІСТІВ ВСЕУКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ ЛІКАРІВ-ПСИХОЛОГІВ» ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНА АСОЦІАЦІЯ» КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ БУДИНОК ВЧИТЕЛЯ

«МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ: здобутки, розвиток та перспективи»

МАТЕРІАЛИ Першої міжнародної науково-практичної конференції 2-3 листопада 2012 року м.Київ, Україна

Київ - 2012


УДК 616.89+159.9 БКК 88.48 Наукове видання Медична психологія: здобутки, розвиток та перспективи. Матеріали Першої міжнародної науково-практичної конференції (м.Київ, 2-3 листопада 2012 р.)/ За наук. ред. С.Д.Максименка, Б.С.Божука, Т.А.Тамакової. – К., 2012. – 128 с. Редакторська група: С.Д.Максименко – академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор, директор Інституту психології імені Г.С.Костюка, декан медикопсихологічного факультету Національного медичного університету імені О.О.Богомольця Б.С.Божук – кандидат медичних наук, президент Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація лікарів-психологів», викладач кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця Т.А.Тамакова – виконавчий директор Громадської організації «Арттерапевтична асоціація», викладач кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

У збірнику представлені тези доповідей та концепції майстер-класів Першої міжнародної науково-практичної конференції «Медична психологія: здобутки, розвиток та перспективи» (м.Київ, 2-3 листопада 2012 р.), які відбивають сучасний стан теоретичних та практичних аспектів медичної психології, нових можливостей у наданні допомоги людям, що її потребують. Для лікарів-психологів, психіатрів, психотерапевтів, організаторів системи охорони здоров’я, практичних психологів та всіх хто цікавиться передовими досягненнями та перспективами медичної психології.

Відповідальність за добір та викладення фактів у матеріалах несуть автори. © Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація лікарів-психологів», 2012

2


ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦІЇ Голова організаційного комітету: Максименко Сергій Дмитрович – директор Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, декан медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, академіксекретар відділення психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України, доктор психологічних наук, професор. Голова програмного комітету: Москаленко Віталій Федорович – ректор Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, віце-президент НАМН України, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор; Заступники голови організаційного комітету: Божук Богдан Степанович – президент Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація лікарів-психологів», кандидат медичних наук; Логінова Ірина Олександрівна – заступник декана медико-психологічного факультету, доцент кафедри педіатрії №2, кандидат медичних наук; Мороз Владислав Владиславович – голова Ради товариства молодих вчених і спеціалістів НМУ імені О.О.Богомольця; Тамакова Тетяна Анатоліївна – виконавчий директор ГО «Арт-терапевтична асоціація». Заступники голови програмного комітету: Коваль Ірина Андріївна – доцент кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, кандидат психологічних наук; Максименко Ксенія Сергіївна – доцент кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, кандидат психологічних наук; Чабан Олег Созонтович – професор кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, доктор медичних наук; Хаустова Олена Олександрівна – доцент кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, доктор медичних наук; Члени організаційного комітету к.мед.н. Касьянова А.Ю., к.психол.н. Тертична Н.А., Бачурін І.О., Божук О.А., Болтянський В.В., Васильченко О.Ю., Вовк В.В., Вознесенська О.Л., Волошин М.В., Габрель Р.Т., Глушко А.С., Кривоносова Л.М., Лазуренко О.О., Литвин С.В., Поповичев К.М., Піщемуха А.В., Пуйо К.М., Сімонов П.В., Ткачишин О.В., Трачук Л.Є., Челак Р.О., Чепурна А.М., Удод М.О.. 3


Електронна адреса конференції: ualip-conf@yandex.ua Інформація на сайті: www.ualip.org.ua Регламент: Доповідь на пленарному засіданні до 15 хв. Запитання – до 5 хв. Доповідь на секційному засіданні до 7 хв. Запитання – до 3 хв.

Секційні засідання: 1. Теоретико-методологічні засади медичної психології. Особистість, як предмет медичної психології. Медична психологія в системі охорони здоров’я України: - Медична психологія в соматичній медицині; - Медична психологія в психіатрії; - Медична психологія в педіатрії; - Медична психологія в роботі з пацієнтами з особливими потребами; - Психопатологія в роботі лікаря; - Психофармакотерапія в роботі лікаря-психолога. 2. Молодіжний погляд на питання медичної психології.

Місце проведення: 1. Київський міський будинок учителя: вул. Володимирська, 57 (найближчі станції метро: Театральна, Золоті ворота, Університет); 2. Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки НМУ імені О.О.Богомольця: вул. Пушкінська, 22 (найближча станція метро: Театральна).

4


Почесні гості конференції (за згодою): Богатирьова Раїса Василівна Бойчук Тарас Миколайович

Віце-прем’єр-міністр України – Міністр охорони здоров’я України, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор

Бондаренко Олександр Федорович

Завідувач кафедри психології Київського національного лінгвістичного университету, член-кореспондент НАПН України, доктор психологічних наук, професор

Бурлачук Леонід Фокович

Завідувач кафедри психодіагностики та клінічної психології Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор

Данилюк Іван Васильович

В.о. декана психологічного факультету Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, завідувач кафедри загальної психології, доктор психологічних наук, доцент

Дзюба Олександр Миколайович

Заступник директора Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії і наркології НАМН України, доктор медичних наук, професор

Зільберблат Геннадій Михайлович

Генеральний директор КЗКОР "Обласне психіатричнонаркологічне об'єднання", Головний психіатр та нарколог Головного управління охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації, Заслужений лікар України

Кришталь Євген Валентинович

Завідувач кафедри сексології і медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти, Головний психіатр та сексолог Головного управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, доктор медичних наук, професор

Маркова Маріанна Владиславівна

Учений секретар Вченої ради Харківської медичної академії післядипломної освіти, професор кафедри сексології і медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти, академік АН ВШ України, доктор медичних наук, професор

Заступник директора з наукової роботи ДУ "Інститут Марута Наталія Олександрівна неврології, психіатрії і наркології АМН України, Головний

позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю "психіатрія", доктор медичних наук, професор

5


Михайлов Борис Володимирович

Завідувач кафедри психотерапії Харківської медичної академії післядипломної освіти, Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальностями "психотерапія" та "медична психологія", доктор медичних наук, професор

Моляко Валентин Олексійович

Завідувач лабораторії психології творчості Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, академік НАПН України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор психологічних наук, професор

Напрєєнко Олександр Костянтинович

Завідувач кафедри психіатрії та наркології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

Пшук Наталія Григорівна

Завідувач кафедри медичної психології та психіатрії з курсом післядипломної освіти Вінницького національного медичного університу імені М.І.Пирогова, доктор медичних наук, професор

Соколова Лариса Іванівна

Завідувач кафедри неврології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, доктор медичних наук, професор

Табачніков Станіслав Ісакович

Директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії і наркології НАМН України, доктор медичних наук, професор

Хвисюк Олександр Миколайович

Ректор Харківської медичної академії післядипломної освіти, доктор медичних наук, професор

Чекман Іван Сергійович

Завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, член-кореспондент НАН та НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

Чуприков Анатолій Павлович

Професор кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

6


ПОРЯДОК РОБОТИ КОНФЕРЕНЦІЇ 2 листопада, Київський міський будинок учителя (вул. Володимирська, 57) 9.00 – 10.00

Реєстрація учасників

10.00 – 10.20

Урочиста церемонія відкриття

10.20 – 13.00

Пленарне засідання

13.00 – 14.30

Перерва

2 листопада, Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки НМУ імені О.О.Богомольця (вул. Пушкінська, 22) 14.30 – 16.55

Засідання секцій конференції

16.55– 17.00

Перерва

17.00 – 18.00

Круглий стіл: «Сучасний стан та перспективи розвитку медичної психології в Україні».

18.00 –

Культурно-масова програма для учасників конференції

3 листопада, Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки НМУ імені О.О.Богомольця (вул. Пушкінська, 22) 10.00 – 11.30

Майстер-класи

11.30 – 11.45

Перерва

11.45 – 13.15

Майстер-класи

13.15 – 13.30

Перерва

13.30 – 14.30

Закриття конференції. Вручення сертифікатів учасника. Виступ Київського плейбек-театру “Déjà vu plus”

7


2 листопада 2012 року ВІДКРИТТЯ КОНФЕРЕНЦІЇ Київський міський будинок учителя (вул. Володимирська, 57) 10.00 – 10.20 Вітальне слово Голови організаційного комітету Максименка Сергія Дмитровича – директора Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, декана медико-психологічного факультету НМУ імені О.О.Богомольця, академіка НАПН України, професора; Вітальне слово Голови програмного комітету Москаленка Віталія Федоровича – ректора Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, віце-президента НАМН України, академіка НАМН України, доктора медичних наук, професора; Вітальні слова почесних гостей та співорганізаторів конференції. ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ Київський міський будинок учителя (вул. Володимирська, 57) 10.20 – 13.00 ПЕРЕЖИВАНИЕ КАК СИСТЕМООБРАЗУЮЩИЙ ФАКТОР СОВРЕМЕННОЙ ОБЩЕЙ И МЕДИЦИНСКОЙ ПСИХОЛОГИИ Максименко Сергей Дмитриевич - Академик Национальной АПН Украины, академик-секретарь отделения психологии, возрастной физиологии и дефектологии Национальной АПН Украины, доктор психологических наук, профессор, директор Института психологии имени Г.С. Костюка НАПН Украины, декан медико-психологического ф-та Национального медицинского университета имени А.А.Богомольца,Иностранный член РАО, действительный член Европейской академии естественных наук (ФРГ, Ганновер),г.Киев, Украина. СТАТУС И ПРИТЯЗАНИЯ В КОНСУЛЬТАТИВНОЙ ПСИХОЛОГИИ В СТРАНАХ ЗАПАДА И ВОСТОКА Бондаренко Александр Федорович – член-кореспондент Национальной АПН Украины, доктор психологических наук, профессор, заведующий кафедрой психологии Киевского национального лингвистического университета, научный руководитель Центра консультативной психологии, г.Киев, Украина. МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ МЕДИЧНОГО ЗНАННЯ Кришталь Євген Валентинович - доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри сексології і медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти, головний лікар Харківського обласного психоневрологічного диспансеру, Головний психіатр та сексолог Головного 8


управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, Україна. ЕМОЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ОСОБИСТІСНОГО РЕСУРСУ СПРИЙНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ПАЦІЄНТІВ НАРКОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ Маркова Маріанна Владиславівна - доктор медичних наук, професор, Академік Академії наук вищої школи України, професор кафедри сексології і медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти, учений секретар Вченої ради Харківської медичної академії післядипломної освіти, м.Харків, Україна. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ІНТЕНСИВ ЯК ФОРМА ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ» Поліщук Олександр Юрійович - кандидат медичних наук, доцент, керівник медико-психологічного центру Буковинського державного медичного університету, доцент кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини, м.Чернівці, Україна. ЧОТИРИ ПЕРСПЕКТИВИ СПЕЦІАЛІСТА З МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АБО «КОМУ ПОТРІБЕН ЛІКАР-ПСИХОЛОГ?» Кравченко Юрій Євгенович – майстер-тренер по позитивній психотерапії міжнародної сертифікації WAPP-EFCPP-WIAP, член Ради Української асоціації позитивної психотерапії, член Української спілки психотерапевтів, м.Київ, Україна. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФАХУ ЛІКАРЯ-ПСИХОЛОГА В УКРАЇНІ Божук Богдан Степанович – кандидат медичних наук, президент ВГО «Українська асоціація лікарів-психологів», викладач кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, м.Київ, Україна. ТЕЛЕСНО-ОРИЕНТИРОВАННЫЙ ПОДХОД КАК ПРОФИЛАКТИКА ПСИХОСОМАТИЧЕСКИХ ЗАБОЛЕВАНИЙ Мова Людмила Викторовна - к.психол.н., доцент кафедры современной хореографии КНУКиМ, руководитель Центра психологии движения и творческого самовыражения «Maluma&Takete» (г.Киев), член правления ОО «Арт-терапевтическая Ассоциация», член АТДТ (г. Москва). 9


СЕКЦІЙНІ ЗАСІДАННЯ Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки НМУ імені О.О.Богомольця (вул. Пушкінська, 22) 14.30 – 16.45 А. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. ОСОБИСТІСТЬ, ЯК ПРЕДМЕТ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ.

(ауд.306, 3 поверх) Головують: академік НАПН України,д.психол.н., проф.Максименко С.Д., д.мед.н., проф.Чабан О.С., Тамакова Т.А. 1. Агишева Н.К. Механизмы развития супружеских конфликтов 2. Алексєєнко О.М. Психосоматична проблема бронхіальної астми у підлітків 3. Коваль І.А. Сучасний комплексний медико-психологічний підхід до процесу лікування соматичних пацієнтів 4. Поладко Г.О. Дослідження особливостей психопатологічних проявів у жінок із постабортним синдромом 5. Королюк Т.И. Отечественные традиции психотерапии в работе с этическими переживаниями 6. Трачук Л.Є., Сахно С.Г. Підвищення комплаєнсу при проведенні антигіпертензивної терапії за допомогою психокорекційної тренінгової програми особистісної спрямованості 7. Кужель И. Р. Научное обоснование и основные положения медикопсихологической помощи лицам, осуществляющим уход за инкурабельными онкологическими больными в условиях паллиативной медицины 8. Лазуренко О.О. Емоційна складова у системі особистісних характеристик майбутніх медичних психологів 9. Москаленко Л.С. Коучінг здоров’я у роботі медичного психолога 10. Пивень Н.Д. Способ стимуляции запоминания учебного материала для детей с задержкой развития 11. Рогожинська Н.О. Роль медичного психолога в роботі з девіантними підлітками 12. Саляев Н.Г., Климова А.В. Способы психотерапевтической коррекции сна 13. Синіцька Т.В. Аналіз якісної структури аддиктивної поведінки у студентів вузів м. Києва 14. Сосновский П. О.Рисование песком, как новый подход в коррекции школьной тревожности 15. Степанова Н.М. Психологічні особливості осіб, схильних до адиктивної форми поведінки

10


16. Тамакова Т. А. К вопросу профессиональной идентичности медицинских психологов 17. Тертична Н.А Рефлексія як компонент готовності до професійної діяльності медичного психолога 18. Червинська О.М. Психосоматика як міждисциплінарний науковий напрямок. Психосоматичні розлади Б. МОЛОДІЖНИЙ ПОГЛЯД НА ПИТАННЯ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. (ауд.202, 2 поверх) Головують: к.психол.н., доц.Максименко К.С., к.мед.н. Божук Б.С., Мороз В.В. 1. Коломієць С.І. Особливості внутрішньої картини хвороби у дітей хворих на сколіоз 2. Божук О.А. Материнська ідентичність як психотерапевтична мішень у роботі лікаря-психолога в лікувально-профілактичних закладах акушерськогінекологічного профілю 3. Вовк В. В., Вовк Ю. В., Рибачук А.В., Пуйо К.М. Дослідження об’єктивного та суб’єктивного «я» у хворих із черепно-щелепно-лицевими травмами 4. Касьянова А.Ю. Материнська депривація або синдром госпіталізму у дітей: способи корекції та профілактики 5. Гоженко А. В. Життєстійкість як особистісний ресурс у хворих на шизофренію 6. Клименко І. О. Організаційні чинники виникнення професійного вигорання у вчителів сільських шкіл 7. Волосовець А.О. Значення психологічного контакту між лікарем та пацієнтом 8. Науменко Г.М. Мішені медико-психологічної корекції хворих з фіброміомою матки в ранній післяопераційний період 9. Тімохіна Т.О. Страх перед стоматологічними втручаннями протягом життя, як перешкода до задовільного стану ротової порожнини під час вагітності 10. Ціленко О.Л., Цимбалістий О.В. Психологічні аспекти роботи лікарястоматолога під час прийому пацієнтів 11. Глушко А. С. Алекситимія як фактор ризику розвитку артеріальної гіпертензії (теоретичний аналіз) 12. Кривоносова Л.М. Пригнічення емоцій, як один з предикторів артеріальної гіпертензії 13. Лобанова А. Універсальне значення емоцій як складових особистості 14. Проскурня А.С. Перфекционизм, как детерминанта возникновения расстройств аффективного спектра 15. Скиба Ю.В. Партнерські пологи, як спосіб запобігання післяродової депресії 16. Яковенко А.В. Соціально-психологічні проблеми хворих з епілепсією

11


3 листопада 2012 року Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки НМУ імені О.О.Богомольця (вул. Пушкінська, 22) ПЕРША ЛІНІЙКА МАЙСТЕР-КЛАСІВ 10.00 – 11.30 1. Гундертайло Юлия «ЗЕРКАЛЬНЫЙ МИР РИСУНКА» 2. Заболотна Н. Л. «ХВОРОБА – ЦЕ ЗДОРОВА РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМУ НА НЕЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ» 3. Коломієць Соломія, Філь Світлана «РЕЦЕПТ «ГЕШТАЛЬТ» І СПОСОБИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ» 4. Мова Л.В. ЭЛЕМЕНТЫ ЛАБАН-АНАЛИЗА КАК ВОЗМОЖНОСТЬ РОБОТЫ С РАЗВИТИЕМ ВНУТРЕННЕГО ПОТЕНЦИАЛА ЛИЧНОСТИ. ДРУГА ЛІНІЙКА МАЙСТЕР-КЛАСІВ 11.45 – 13.15 1. Бачурин И. А., ЛитвинС.В. ПРИЙОМИ ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ПРАКТИЦІ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА 2. Загорський В.М. «ГРА “КАРАКУЛІ”» 3. Иванов Владимир, Фирсель Алина «Я И ДРУГОЙ – 2 ГОСУДАРСТВА» 4. Скнар О.Н. «ИЗ ЧЕГО ЖЕ, ИЗ ЧЕГО ЖЕ, ИЗ ЧЕГО ЖЕ СДЕЛАНЫ НАШИ ДЕВЧОНКИ?... СДЕЛАНЫ НАШИ МАЛЬЧИШКИ?» 5. Тамакова Татьяна, Закорчена Наталья ПРОФЕССИЯ И ЛИЧНОСТЬ: СОВМЕСТНЫЙ ПУТЬ ИЛИ ПОИСКИ ДРУГ ДРУГА?

12


ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ ТА СТАТТІ 1. ПЕРЕЖИВАНИЕ КАК СИСТЕМООБРАЗУЮЩИЙ ФАКТОР СОВРЕМЕННОЙ ОБЩЕЙ И МЕДИЦИНСКОЙ ПСИХОЛОГИИ Максименко С.Д. / S.D.Maximenko Академик Национальной АПН Украины, академик-секретарь отделения психологии, возрастной физиологии и дефектологии Национальной АПН Украины, доктор психологических наук, профессор, директор Института психологии имени Г.С. Костюка НАПН Украины, декан медикопсихологического ф-та Национального медицинского университета имени А.А.Богомольца,Иностранный член РАО, действительный член Европейской академии естественных наук (ФРГ, Ганновер), г.Киев, Украина Теоретико-категориальное устройство современной психологии с учетом развития психологической практики и необходимым пересмотром общих методологических установок нуждается в глубоких, содержательных понятиях, релевантных внутреннему миру человека. Когда Вильгельм Дильтей впервые поставил задачу – понять психику в ее целостности через феномен переживания, это выглядело весьма привлекательно, но методологически было не осуществимо. С тех пор судьба и перипетии этого феномена, оказавшегося на стыке ряда смежных дисциплин и в центре человеческого страдания, навсегда оказалась связана с проблемами общей, медицинской психологии и, естественно, психотерапии. Фундаментальные проблемы, с которыми сталкивается в очерченном поле исследования как психолог так и психотерапевт (возникновение переживания, двойственность его, экстериоризация/воплощение, личностные трансформации в переживании и т.п.) ведут к разгадке тайны рождения ценностно-смысловых структур сознания и личности прежде всего в реконструктивной психотерапии. Категории – это те основания, на которых строится любая методологически отрефлексированная наука. В советской психологии такой категорией была деятельность, которая сыграла значительную роль в развитии психологической науки. В разные периоды развития психологии на роль основоположной категории претендовали душа, сознание, бессознательное, гештальт, поведение, деятельность, когнитивные процессы, личность. На протяжении многих столетий основным категориальным фундаментом психологии, развивавшейся в пределах философии, была душа. Гераклит, первый диалектик, вводит понятие психеи (души), и давшей название психологической науке. Само же понятие «психология» было введено в конце XVI века Р. Гоклениусом. Однако душа как категориальное основание психологии была ограничена неопределенностью содержания, куда, например, по Р. Декарту, могли входить «страсти души» - все, что человек думает, чувствует, переживает, ощущает, воображает. В античные времена существование души признавалось и у камней – если камень (магнит) движет железо, то у него есть душа, понимавшаяся как источник активности. 13


Следующим категориальным основанием психологии стало сознание. Исследовать сознание возможно было методом интроспекции, критика которого в конце XIX века сделала возможным создание многих направлений и школ психологии – от структурализма и функционализма до психоанализа. В психоанализе основоположной категорией стало бессознательное. Но в то же время и для понятия переживания в психоанализе нашлось место. Так, ранние переживания предопределяют собой более поздние, а в более поздних переживаниях психоаналитик может найти следы раньше пережитого. Тем не менее, сама категория бессознательного, обогатив психологию расширением горизонтов психического, не могла быть основополагающей категорией, так как, по меткому выражению Л.С. Выготского, кроме „глубинной”, есть еще „вершинная” психология, и это нужно учитывать. В гештальтпсихологии основоположным стало понятие гештальта (целостного единства). Начав с исследований феноменов восприятия, гештальтпсихологи перенесли законы гештальта та всю сферу психического. Несмотря на то, что замирание гештальтпсихологии как научного направления связано скорее с социально-политическими (переезд М. Вертгеймера, В. Келера, В. Коффки в Америку из нацистской Германии), а не сугубо методологическими причинами, следует признать, что вряд ли категория гештальта стала бы основополагающей в психологии. Схожую логику мы найдем, если возьмем любую из предложенных ранее категорий. Правомерно использованная для частной области психических явлений, категория становится непригодной, если ее использовать для всего категориально-теоретического аппарата психологии. Однако тем не менее, научная мысль должна двигаться дальше, и в этом движении неоценимую роль должно сыграть определение основополагающей категории современной общей и медицинской психологии. Развитие психологии шло зигзагами, делая подчас шаг вперед и два шага назад. Тем не менее, на сегодняшний день мы имеем веер возможностей, конгломерат гипотетических категориальных основ психологии. Но теоретическая рефлексия, экспериментальные исследования и практика говорят о том, что категориальной основой современной общей и медицинской психологии может выступить переживание. Именно о переживании писал Л.С. Выготский в своих поздних работах, переживание было водоразделом для объяснительной и описательной психологии у В. Дильтея, к категории переживания обращались и психоаналитики (З. Фрейд, К.Г. Юнг и другие), и экзистенциальные психологи (Л. Бинсвангер, Р. Мэй и др.). Как писал Л.С. Выготский в работе «Исторический смысл психологического кризиса», практика и философия – это тот «камень, который презрели строители», но который должен стать «во главу угла». Психологическая практика ежедневно и ежечасно сталкивается с миром человеческих переживаний. И именно методологическая отрефлексированность категории «переживание» позволит на качественно новом уровне взаимодействовать с личностью в процессе оказания психологической помощи. 14


В этой же работе Л.С. Выготский доказывал и обосновывал необходимость создания общей психологии. К сожалению, общая психология в понимании Л.С. Выготского так и не была создана, а в психологии господствует изменившийся в формах, но неизменный в своей сущности методологический кризис. „Из такого методологического кризиса, из осознанной потребности отдельных дисциплин в руководстве, из необходимости – на известной ступени знания – критически согласовать разнородные данные, привести в систему разрозненные законы, осмыслить и проверить результаты, прочистить методы и основные понятия, заложить фундаментальные принципы, одним словом, свести начала и концы знания, - из всего этого и рождается общая наука” [3; с. 292], - писал Л.С. Выготский. По нашему мнению, современная психология находится в затяжном кризисе, и как никогда актуальна общая наука, о которой мечтал Л.С. Выготский и Г.С.Костюк. В этой общей науке – общей психологии – и была бы прояснена и определена такая категория, как переживание. И тогда категория переживания стала бы одной из констинуант понимания внутреннего мира личности. О таком понимании писал В. Дильтей, критикуя объяснительную психологию: «Объяснительная психология, привлекающая к себе в настоящее время столь значительную долю внимания и труда, устанавливает систему причинной связи, предъявляющую притязание на то, чтобы сделать понятными все явления душевной жизни. Она хочет объяснить уклад душевного мира, с его составными частями, силами и законами, точно так, как химия или физика объясняют строение мира телесного» [4]. В частности, благодаря работам В. Дильтея мы подходим к категории переживания как комплексному явлению, в которое включены разные уровни и структуры и которое объемлет внутренний опыт, будучи связанным с «постижением внутренних состояний» [4]. В частности, А.В. Петровский и М.Г. Ярошевский писали про эту проблему так: «Однако, полагая, будто, используя общенаучные средства, ум бессилен перед полнотой человеческой психики, Дильтей выводил переживание «по ту сторону» объективных жизненных встреч реального организма с предметным миром, преобразуемым с приходом человека в мир, исполненный смыслов и значений» [10; с. 211]. Л.С. Выготский же преодолел дихотомию объяснительной и понимающей психологии В. Дильтея, обосновывая тезис о том, что именно благодаря объяснению психология возможна как наука. Неоднократно возвращался Л.С. Выготский к проблеме методологии психологии: «Какая будет это методология и скоро ли она будет, мы не знаем, но что психология не двинется дальше, пока не создаст методологии, что первым шагом вперед будет методология, это несомненно» [3; с. 422-423]. По общей психологии написано много учебников и пособий, но следует признать, что методологически общая психология на сегодняшний день не является единой наукой, в ней скорее присутствует описание психологических механизмов, процессов, явлений и функций. А.Я. Анцупов, С.Л. Кандыбович, В.М. Крук, Г.Н. Тимченко, А.Н. Харитонов проанализировали 1050 докторских диссертаций за более чем 15


70 лет и пришли к выводу, что „отечественная психология находится в скрытом, затяжном, достаточно глубоком методологическом кризисе” [1]. От частных категорий, таких, как переживание, возможно построить систему общей методологии психологической науки. Переживание может стать той единицей, из анализа которой мы сможем понять сложные перипетии внутреннего мира человека. Методологические проблемы общей психологии в равной степени относятся и к психологии медицинской. При этом следует отметить, что если в общей психологии существовал целый ряд понятий, претендовавших на роль основополагающих категорий, то в медицинской психологии этот методологический процесс только начинает оформляться. И поэтому мы гипотетически предлагаем на роль такой фундаментальной категории переживание. Медицинская психология принадлежит к междисциплинарной, пограничной отрасли исследований. Она исходит из психологических теорий и психологических методов, разработанных на основе этих теорий, главная роль которых состоит в разрешении научных и практических проблем, актуальных для медицины. Методологическая рефлексия теоретических и прикладных проблем медицинской психологии с необходимостью приводит к категориальным основаниям психологической науки, одним из которых может стать многогранно осмысленное понятие переживания. Особенности переживаний, психических состояний, внутреннего мира больного человека вообще, по нашему глубокому убеждению, могут быть поняты и вместе с тем использованы в практически-психологической работе только при условии, если они рассматриваются как «индивидуальный вариант развития» (В.Н. Мясищев) здоровой, полноценно существующей личности. Для В.Н. Мясищева основной категорией психологического познания была категория отношения: «Изучая человека с позиции его отношений, мы устанавливаем его содержательные связи с окружающей общественной действительностью» [7]. Категория отношения была положена В.Н. Мясищевым и в основу медицинской психологии, в частности при разработке автором концепции неврозов. Категория отношения тяготеет к социальности, к социально-психологическим переменным. С помощью категории отношения сложно изучать индивидуально-психологические особенности больного человека. Категория отношения не позволяет в полной мере описать внутреннюю картину болезни пациента. В целом категория отношения ближе к социальной психологии. И в то же время практика оказания медикопсихологической помощи людям свидетельствует о том, что категория переживания оказывается ближе к жизненному миру человека (пациента). По поводу теории отношений В.Н. Мясищева в русле формирования личности в детском возрасте Л.И. Божович писала следующее: «Ведь совершенно ясно, что никакое отношение само по себе не может ничего определить в формировании личности ребенка, если в результате этого отношения не изменится весь образ жизни ребенка, его права и обязанности, требования, которые к нему предъявляют окружающие, а вместе с тем и его 16


собственные притязания, его собственные намерения и стремления» [2; с. 146]. Итак, категория переживания может выступить системообразующей не только для общей, не только для медицинской психологии, но и для тесно связанной с ними возрастной психологии, что еще раз подчеркивает фундаментальность данного понятия для разных областей психологического знания. Добавим к этому, что «возрастное развитие может быть представлено как история переживаний формирующейся личности». На современном этапе развития науки необходимы фундаментальные теоретико-экспериментальные исследования, направленные на поиск закономерностей, определяющих качественные изменения психики при различных соматических заболеваниях. Каждая длительная тяжелая болезнь, ослабляя организм, приводит к нарушениям физиологических систем, обеспечивающих психические процессы, создавая фон, на котором значительно легче возникают невротические реакции. Тем самым болезнь отображается в переживаниях больного, формируя внутреннюю картину болезни, структура которой зависит от индивидуальных особенностей личности, интеллектуального и культурного уровня пациента. Проблема переживания – это ключевая проблема современной медицинской психологии. Но и теоретическая психология не стоит в стороне от этого вопроса. Так, А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский предложили такие базисные категории психологии: категория образа, действия, мотива, отношения, переживания. К метапсихологическим категориям авторы относят категория личности, деятельности и общения [10]. Итак, мы согласны в том, что переживание является одним из ключевых категорий современной психологии. Эта позиция видных теоретиков и методологов науки поддерживает нашу мысль о том, что переживание можно считать категориальным основанием психологии, и, в частности, из категории переживания выстраивать содержание психологической теории, эмпирии и практики. Зависимость переживания от личностного контекста (в то время как знания – от контекста предметного) подчеркивал С.Л. Рубинштейн: «Переживанием психическое образование является, поскольку оно определяется контекстом жизни индивида. В сознании переживающего индивида этот контекст выступает как связь целей и мотивов» [11; с. 11]. С.Л. Рубинштейн рассматривал два уровня (или типа) переживаний: непосредственно испытываемые субъектом состояния («Переживания, мысли, чувства субъекта – это его мысли, его чувства, его переживания – кусок его собственной жизни, в плоти и крови его» [11; с. 10]) и события внутренней жизни человека. Таким образом, концепция переживания у С.Л. Рубинштейна тесно связывает переживание и знание, а в самом переживании выделяет два уровня (типа). Начало разработки проблемы переживания как категории в психологии было положено В. Дильтеем, а в отечественной психологии – Л.С. Выготским. Позднее проблему переживания изучали С.Л. Рубинштейн, Б.М. Теплов, Л.И. Божович, Ф.Е. Василюк и другие. Проблема переживания исследовалась также 17


и украинскими психологами. В частности, А.Ф. Бондаренко, Н.В. Папуча и К.С. Максименко изучали личностное переживание [9], а также индивидуальность переживания художественного произведения [8]. Нашими психологами был осуществлен ряд экспериментальных исследований, например, опрос авторов художественных произведений с последующим контент-анализом данных. Один из выводов, который можна утверждать, гласит: „Произведение искусства, когда оно создается, переживается автором как отдельный, существующий в его психике, живой одухотворенный субъект (квазисубъект)” [8; с. 231]. К другим эмпирическим исследованиям относятся лонгитюдное исследование и изучение переживания в ситуации квазитворчества. Мы считаем, что переживания проявляются в трех процессах: «Вопервых, в процессе превращения внешнего и отстраненного мира в мой мир вокруг меня. Во-вторых, через создание собственного внешнего (лика личности), и, в-третьих, в процессе создания собстенного внутреннего Я (индивидуация)» [6,8,9]. Таким образом, можно выявить архитектонику категории переживания, проанализировать переживание и его движущие силы, как призывала Л.И. Божович. А что же за переживанием? За переживанием загадка человеческой личности, загадка внутреннего мира человека, вбирающего в себя всю Вселенную, «загадка человеческого Я». За переживаниями скрывается драма человеческого существования. Человек – это форма существования природы, природного, в которой оно тесно переплетено с социо-культурным и представляет собою совершенно особый, неповторимый сгусток биосоциального саморефлексирующего единства. Человеческая жизнь, существование личности каким-то совершенно неимоверным, чудесным образом вмещает в себя все – не только природу как естество – весь мир. Он не просто природен – он сама природа, сам мир в бесконечности потенций и направлений, глубин и вершин существования. Так создается особая ткань целесообразности мира, в которую вплетена жизнь человека. Так возникает онтология его существования – драма. Чтобы попытаться понять ее, надо преодолеть редукционизм, осознать, что набор любого, в принципе – даже неисчислимого, количества отдельных эмпирических фактов ничего не даст нам в понимании этой драмы. Методологически осмысление драмы человеческого существования становится возможно благодаря введению понятия переживания, в котором, как в капле воды, отражается весь мир – внешний и внутренний, мир прошлого и возможного, потенциального и реального. Психологические исследования проблемы переживания как общеметодологического, так и прикладного уровня засвидетельствовали значительный потенциал этого понятия как возможной категории общей и медицинской психологии. Переживание соединяет в себе внутренние условия и внешние воздействия (С.Л. Рубинштейн), можно предположить, что именно через переживание внутреннее воздействует на внешнее и тем самым изменяет себя (А.Н. Леонтьев). Л.И. Божович писала: «Переживание, с точки зрения Выготского, есть такая «единица», в которой в неразрывном единстве 18


представлены, с одной стороны, среда, то есть то, что переживается ребенком, а другой – субъект, то есть то, что вносит в это переживание сам ребенок и что, в свою очередь, определяется уже достигнутым им ранее уровнем психического развития» [2; с. 133]. Таким образом, переживание может предположительно выступить одной из категориальных основ современной психологии. Для такого допущения имеются теоретико-методологические рефлексии, эмпирические данные и, что немаловажно, запросы и феноменология психологической практики. Переживание сущностно наполнено психологическими процессами, но не сводится к ним. Можно согласиться с Л.С. Выготским, считавшим переживание «единицей» психического. А это значит, что переживание представляет собой целостную неделимую сущность, в которой отражены генетические основы существования личности. Переживание – это та психологическая реальность, изучая которую, современная общая и медицинская психология может существенно и методологически глубоко обогатить свое содержание. Summary: The imporatance of the category of experience for the contemporary psychological science is substantiated in the article. The methodological fundamentals of the category of experience are analyzed. The conclusion is made that experience is the psychological reality studying which the modern general and medical psychology can significantly and methodologically deeply enrich its content. Литература: 1. Анцупов А.Я. Проблемы психологического исследования. Указатель 1050 докторских диссертаций. 1935 – 2007 гг. / Анцупов А.Я., Кандыбович С.Л., Крук В.М., Тимченко Г.Н., Харитонов А.Н. / Под ред. профессора Анцупова А.Я. – М.: Студия «Этника», 2007. – 232 с. 2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л.И. Божович. – СПб.: Питер, 2009. – 400 с. 3. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т. 1. Вопросы теории и истории психологии / Л.С. Выготский / Под ред А.Р. Лурия, М.Г. Ярошевского. – М.: Педагогика, 1982. – 488 с. 4. Дильтей В. Описательная психология / В. Дильтей. - СПб.: „Алетейя”, 1996. – 160 с. 5. Максименко С.Д. Генетическая психология. - М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. - 319 с. 6. Максименко С.Д. Генезис здійснення особистості. - К.: Вид-во ООО «КММ», 2006, – 240 с. 7. Мясищев В.Н. Психология отношений / В.Н. Мясищев. Под ред. А.А. Бодалева / Вступительная статья А.А. Бодалева. - М.: Изд-во "Институт практической психологии", Воронеж: НПО "МОДЭК", 1995. – 400 с. 8. Папуча М.В. Індивідуальність переживання художнього твору (до постановки проблеми) / М.В. Папуча // Актуальні проблеми психології: 19


Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. – К: Нора-Друк, 2001. – Вип. 21. – С. 226-235. 8-а. Максименко К.С.Переживання негативних психічних станів особистістю/ Методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: КММ, 2011. – 184 с. 9. Папуча М.В. Особистісне переживання як предмет психологічного дослідження / М.В. Папуча // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – т. ІІІ, ч. І. – С. 76-80. 10. Петровский А.В. Основы теоретической психологии / Петровский А.В., Ярошевский М.Г. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 528 с. 11. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2000. – 720 с. 2. МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ МЕДИЧНОГО ЗНАННЯ MEDICAL PSYCHOLOGY AS A BRANCH OF MEDICAL KNOWLEDGE Кришталь Є. В./ E.Kryshtal доктор медичних наук, професор, Маркова М. В./ M.Markova доктор медичних наук, професор, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, м.Харків, Україна Сучасна медична психологія – галузь клінічної медицини, що представляє собою систему міждисциплінарних наукових знань і практичної діяльності, об’єднаних загальною метою вивчення психічного здоров’я, причин та умов розвитку його порушень і девіацій, розробки ефективних методів його діагностики, лікування, психокорекції, психопрофілактики, судовопсихологічної експертизи, а також проблем психогігієни психічного здоров’я та організації медико-психологічної допомоги. Медична психологія базується на медичних, психологічних, соціологічних знаннях і, відповідно, пов’язана як з медичними дисциплінами (психіатрією, неврологією, терапією та ін.), так і з загальною, соціальною психологією і соціологією. До складу медичної психології входять загальна медична психологія, клінічна психологія і судова психологія. Предмет загальної медичної психології – вивчення біологічного, соціального, психологічного та соціально-психологічного забезпечення психологічного здоров’я, яке слід визначати не тільки як відсутність якихнебудь хворобливих змін в організмі людини, що можуть призводити до зниження психологічних функцій, але як інтегральний комплекс взаємодіючих компонентів психологічного здоров’я – біологічного, соціального, психологічного, соціально-психологічного, що забезпечує можливість 20


оптимальної психологічної адаптації до особистісної гармонії відповідно до норм соціальної й особистої моралі. Міждисциплінарний характер медичної психології визначає системний, інтегративний підхід до норми і порушень поведінки, до діагностики, лікування та профілактики порушень психологічного здоров’я. Такий методологічний підхід дає можливість виявити роль негативних соціальних, психологічних, соціально-психологічних і біологічних чинників у ґенезі порушень і девіацій психологічного здоров’я і на цій основі розробити диференційовані ефективні методи діагностики, корекції, профілактики, а також психогігієни. Інтегративний характер медичної психології обумовлює доцільність ознайомлення фахівців з основами суміжних клінічних дисциплін (генетики, імунології, ендокринології та ін.), знання яких необхідні для правильної діагностики, лікування і профілактики порушень психологічного здоров’я. Діагностика порушень психологічного здоров’я повинна виходити з багатомірності його забезпечення. На цих принципах і заснований системноструктурний аналіз психологічного здоров’я, що передбачає оцінку стану соціального, психологічного, соціально-психологічного та біологічного його компонентів. Лікування розладів психологічного здоров’я має бути етіотропним, патогенетичним і симптоматичним. 3. РЕСУРС АРТ-ТЕРАПИИ В РАБОТЕ КЛИНИЧЕСКОГО ПСИХОЛОГА RESOURCES OF ART THERAPY IN THE CLINICAL PSYCHOLOGIST'S WORK Лебедева Л.Д. / L.Lebedeva доктор педагогических наук, професор, Институт позитивных технологий и консалтига г.Москва, Российская Федерация Исследование выполнено при финансовой поддержке РГНФ в рамках научно-исследовательского проекта РГНФ «Экопсихологическая модель эмоциональной адаптации больных раком молочной железы в процессе восстановительной арт-терапии», проект № 11-06-00480а В клинической психологии выделяют, по меньшей мере, два основных направления профессиональной деятельности: 1) исследование психического здоровья и психофизиологических проблем; 2) психологическая коррекция и психотерапия. Очевидно, что эффективность специалиста в работе с людьми, имеющими отклонения и нарушения физического здоровья, предполагает освоение разнообразных форм психологической помощи, включая экстренную арт-терапевтическую помощь в эмоционально-трудных жизненных ситуациях. Психотерапевтический ресурс арт-терапевтических игр, упражнений, арт-техник основан на безопасной и естественной для человека изобразительной деятельности, которая становится в клинической психологии своеобразным «транзитным пространством», более защищенным, нежели вербальные формы взаимодействия с субъектом. Невербальные средства наиболее аутентичны для выражения и прояснения травмирующего 21


эмоционального состояния. Находясь в трудной, стрессовой ситуации, человек, сам того не замечая, спонтанно рисует линии, «каракули», заполняет пространство листа бумаги, чертит палкой по песку... Как правило, данный процесс не контролируется сознанием, это – так называемые свободные рисунки, «почеркушки» как неосознанный способ вынести травмирующие переживания вовне, освободиться от переизбытка эмоций и чувств [2]. В трудной жизненной ситуации известный психотерапевт Натали Роджерс «... рисовала каракули, "выпускала пар" или же играла красками без заботы о результате. ...Так я заметила, что нахожу успокоение с помощью рисунков». По словам Н. Роджерс (1997), «когда мы используем различные виды искусства для самооздоровления или в терапевтических целях, то не беспокоимся относительно красоты произведений, грамматической или стилистической правильности текста или гармоничности звучания песни. Мы используем искусство в целях ��ысвобождения, выражения, облегчения» [3]. Как известно, травматичный опыт запечатлевается в образной форме. Поэтому именно процесс художественного творчества является эффективным средством его преодоления: акт художественного творчества сопровождается зачастую очень сильными чувствами и ведет к катарсису (В. Эпплтон, 2001; Г. Хульбут, 2002) [4]. Творчество отвлекает от психотравмирующих воспоминаний и переживаний, облегчает эмоциональную боль, позволяет по-новому увидеть и осознать проблему. Иными словами, изобразительная деятельность, специально организованная клиническим психологом в контексте арт-терапии, обладает ярко выраженным позитивным ресурсом, и в ситуациях экспресскоррекции сравнима с плацебо-эффектом. Согласно теории Л.С. Выготского (1968), эмоциональная связь действительности с воображением проявляется двойным образом. Всякое чувство стремится воплотиться в определенные образы и как бы подбирает себе соответствующие впечатления.… [1]. Однако существует и обратная связь воображения с эмоцией, когда образы воображения порождают чувства, приводят к эмоциональному переключению. Таким образом, методы арт-терапии конгруэнтны в работе с больными с соматическими расстройствами, происхождение и картина течения которых связаны с психологическими факторами. К сфере психосоматики относят симптомы, которые нарушают здоровье субъекта в процессе переживания острой и хронической психической травмы, а также при онкологических заболеваниях. В проведенном нами исследовании по проекту № 11-06-00480а, поддержанному грантом РГНФ, участвовали женщины с установленным диагнозом «рак молочной железы». Было подтверждено, что сложные механизмы патогенеза болезни акцентируют психоэмоциональную составляющую в комплексном лечении на всех этапах (извещение о диагнозе, подготовка к операции, реабилитация). Обоснование ресурса арт-терапии в клинической практике с такой группой больных опирается на объективные показатели биохимических процессов в организме, в частности: качественные и количественные 22


результаты измерений уровня окислительного (оксидантного) стресса и цитокинов как прогностических индикаторов динамики положительных изменений в нейроэндокринной системе респондентов из исследуемой и контрольной групп. Арт-терапевтические сессии в период комплексного лечения онкозаболевания, особенно на клинической стадии в стационаре, помогают занять пациенток, ослабить концентрацию внимания на проявлениях болезни и сместить фокус с негативных переживаний в сторону эстетических впечатлений. К тому же пациентки, увлеченные творческим самовыражением, свободным от рационального контроля и критической оценки, могут управлять настроением (создавать его) и контролировать самоощущение. Их эмоциональная устойчивость возрастает. Художественная деятельность не только отвлекает от боли и неприятных ощущений на фоне лечебных процедур, но и повышает сопротивляемость организма, улучшает показатели иммунной системы, создает мотивацию к скорейшему выздоровлению. Специфика арт-терапевтической сессии для онкобольных состоит в необходимости оказывать экспресс-коррекцию актуального состояния и за период одного сеанса помочь женщине отреагировать, ослабить или преодолеть в социально приемлемой форме сильные негативные переживания, получить эмоциональную разрядку, приобрести субъективный опыт оперативной самопомощи. Для этого создаются максимально комфортные условия с высокой степенью психологической защищенности, поскольку эмоционально травмированные люди требуют особенно бережного, тактичного подхода. Другая особенность состоит в том, что каждая арт-сессия с онкобольными завершается созданием художественного образа с позитивным ресурсным содержанием. Его визуализация, вербализация способствуют саморефлексии и принятию осознанного решения, что становится триггером улучшения общего психологического самочувствия, а в долговременной перспективе обеспечивает позитивную динамику эмоциональной адаптации. Заключение. В целом, возможности арт-терапии необычайно широки. В числе задач, которые могут разрешаться в арт-терапевтической работе – содействие развитию спонтанности, рефлексии, проявлению истинных чувств, а также расширение ролевого репертуара и ролевой гибкости; психопрофилактика негативных эмоциональных переживаний и их проявлений; эмоциональное переключение; гармонизация эмоционального состояния как потенциала для преодоления деструктивных изменений личности; помощь в осознании ценности собственной личности, развитии образа «Я», самопринятии и, как результат, - осознание конструктивных способов преодоления кризисных ситуаций и формирование психологической устойчивости. Именно творческая работа с изобразительными материалами способствует высвобождению чувств раздражения, гнева, обиды, вины, стыда. Терапевтические отношения с клиническим психологом (арт-терапевтом) создают атмосферу психологической защищенности и облегчают клиенту осознание смыслов визуальных образов. Это в свою очередь способствует 23


пониманию и постепенному преодолению собственных внутрипсихических конфликтов. Литература 1. Выготский Л.С. Психология искусства / [Предисл. А.Н. Леонтьева; Ред. В. Иванов].-2-е изд., испр. и доп. – М.: Искусство, 1968. – 576 с. 2. Лебедева Л.Д., Никонорова Ю.В., Тараканова Н.А. Энциклопедия признаков и интерпретаций в проективном рисовании и арт-терапии. – СПб.: Речь, 2006. – 336 с. 3. Роджерс Н. Путь к целостности: человеко-центрированная терапия на основе экспрессивных искусств. – http://trialog.ru/library/scipubl/951132.htm 4. Хульбут Г. Укрощение бури: интермодальная арт-терапия в качестве инструмента преодоления чувств гнева и стыда у перенесшихэмоциональные травмы пациентов. –http://profy.mental.ru/download/art/hurlbut.doc 4. ЕМОЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ОСОБИСТІСНОГО РЕСУРСУ СПРИЙНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ПАЦІЄНТІВ НАРКОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ Маркова М. В./ M.Markova доктор медичних наук, професор, Гапонов К. Д./ K.Gaponov кандидат медичних наук Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер», м. Харків, Україна В останні роки різко зріс інтерес дослідників до соціального (у тому числі, інтерперсонального) контексту проблеми алкогольної залежності (АЗ). У профілактиці цього захворювання, лікуванні та реабілітації хворих важливу роль відіграють психо- та соціотерапевтичні впливи, що реалізуються через соціально-підтримуючі мережі, до яких відносяться сім'я, друзі, так звані «значущі інші» (колеги, керівники по роботі, родичі і т.д.), терапевтичні товариства, групи само- та взаємодопомоги. Проте, на сьогодні, у вітчизняній наркологічній практиці, на жаль, відсутня єдність поглядів на облігатність поєднання фармако- та різноманітних психо- та соціотерапевтичних впливів, а також застосування терапевтичних підходів, які мають реальну доказову базу їх ефективності, що робить можливим використання невиправданих з точки зору доказової медицини методів лікування, яке у таких випадках зводиться до так званої «плацебо-терапії». Сучасні підходи до комплексної терапії та реабілітації хворих на АЗ в даний час гостро потребують інтеграції. Інтегруючою парадигмою більшості визнаних психосоціальних підходів є поняття соціальної підтримки. Саме така підтримка – як необхідна складова психотерапевтичного процесу і соціальної 24


взаємодії у разі її недостатності – є каменем спотикання на шляху ефективного подолання АЗ. Однак, навіть наявність соціальної підтримки, не завжди викликає суб’єктивну задоволеність реципієнта. Це залежить від здатності людини її сприймати, так як ефект впливу соціальної підтримки залежить не тільки від розвитку соціальних мереж, але і від особистісного ресурсу її сприйняття. Чим більше відповідності між рівнями розвитку соціальних мереж і сприйняття соціальної підтримки, тим вище ефект. Здатність людини до сприйняття соціальної підтримки обумовлюється двома факторами: наявністю, власне, ресурсу соціального оточення щодо різних рівней соціальної підтримки в житті конкретного індивідуума, та можливістю цю підтримку ідентифікувати та прийняти. Остання характеристика обумовлена комплексом індивідуально-психологічних особливостей, які можна узагальнити як «особистісний ресурс сприйняття соціальної підтримки», що залежить, в першу чергу, від комунікативноемоційної компетентності особи. Між тим, наявність соціальної підтримки та комунікаційна-емоційна компетентність, що забезпечує рівень її сприйняття, є важливими чинниками, які необхідно враховувати при виборі терапевтичної тактики та розробки конкретних заходів лікувально-реабілітаційного супроводу пацієнтів з АЗ, з огляду на різні мішені психотерапевтичних впливів та інформацію щодо доказової бази ефективності різних психотехнік в залежності від стану вищезазначених характеристик хворих. З огляду на вищенаведене, для встановлення особливостей соціальної підтримки та здатності її сприйняття, з метою подальшої роз��обки заходів лікувально-реабілітаційного супроводу в світлі оптимізації комплексного лікування осіб з АЗ, з урахуванням психологічних та психосоціальних властивостей хворих та з огляду на дані доведеної ефективності певних терапевтичних впливів, за умови інформованої згоди з дотриманням принципів біоетики та деонтології, на базі Харківського обласного наркологічного диспансеру було обстежено 120 чоловіків, хворих на АЗ, з діагнозом F10.24 – вживання алкоголю на теперішній час, активна залежність (основна група). Тривалість АЗ до 3-х років була притаманна 35 особам (29,2±4,5%), від 4 до 5 років – 45 пацієнтам (37,5±4,8%), від 6 до 9 років – 40 хворим (33,3±4,7%). Групу порівняння склали 50 практично здорових чоловіків. Дослідження сприйняття соціальної підтримки проводили за допомогою шкали соціальної підтримки MSPS, що була розроблена G. D. Zimet та адаптована Н. О. Сиротою та В. М. Ялтонським. Вивчення здатності сприйняття соціальної підтримки здійснювали в декілька етапів. Спочатку, для ідентифікації базових особистісних характеристик – особистісних властивостей обстежених як преморбідного тла для розвитку та прогредієнтності АЗ, використовували 16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттела (форма С). Потім, для ідентифікації наявності та вираженості комунікаційно-емоційної компетентності, оцінювали аффіліацію (котру розуміли як потребу в спілкуванні, дружбі, любові та здатність до них), яка є важливішим соціогенним копінг-ресурсом, що дозволяє встановлювати емоційно довірливі 25


стосунки з оточуючими, високий ступінь розвитку якої обумовлює наявність високого дистрес-редукуючого потенціалу особистості (за допомогою опитувальника А. Мехрабіана в модифікації М. Ш. Магомед-Емінова), та алекситимію, як якість, полярну аффіліації, яка проявляється труднощами у визначенні та вербалізації емоцій, а також визначенні відмінностей між почуттями і тілесними відчуттями, бідністю уяви, що обумовлює бідність міжособистісних зв'язків таких людей, зазвичай, з тенденцією до патологічної залежності або перевагою самотності, униканням спілкування з іншими (з використанням Торонтської шкали алекситимії (TAS) (Taylor G.J. зі співавт., в адаптації Ересько Д.Б. зі співавт.). Отримані дані свідчили про вихідну слабкість здатності сприйняття соціальної підтримки у осіб з залежністю від алкоголю, що обумовлювалося компроментацією емоційно-вольових та когнітивних властивостей особистості та низькою комунікаційно-емоційною компетентністю, які складають особистісний ресурс сприйняття соціальної підтримки, а також негативну динаміку вищезазначеного феномену у хворих на АЗ із прогресуванням захворювання. Встановлений факт обумовлює необхідність врахування стану та реорганізації системи соціальної підтримки у даного контингенту осіб. Отже, ідентифіковані специфічні особливості здатності сприйняття соціальної підтримки, маркером якої є стан комунікаційно-емоційної компетентності особи, та її негативна динаміка в залежності від стажу зловживання алкоголем, потребує визначення як критерій диференціації вибору змісту та об’єму заходів лікувально-реабілітаційного супроводу хворих на АЗ, з урахуванням наявності доказової бази щодо зв’язку між наявністю і здатністю сприйняття соціальної підтримки та ефективністю лікування пацієнтів з хворобами залежності, а також щодо необхідності диференціації застосування психотерапевтичних впливів з огляду на стан як окремих складових здатності сприйняття соціальної підтримки, так і феномену в цілому. 5. ДЕЯКІ НОРМАТИВНІ ПИТАННЯ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. SOME REGULATORY ISSUES OF MEDICAL PSYCHOLOGY IN THE HEALTH SECTOR.

Михайлов Б.В. / B.V.Mikhailov Доктор медичних наук, профессор, Харківська медична академія післядипломної освіти, кафедра психотерапії, м.Харків, Україна Останнім часом в галузі охорони здоров’я проводиться певна робота щодо виконання діяльності фахівців з медичної психології. Відповідно до наказу МОЗ України від 12.03.2008 року №122 «Про внесення змін до Наказу МОЗ України від 23.02.2000 року №33» посада «медичний психолог» має визначатися (замінена у всіх додатках Наказу), як «лікар-психолог» або «практичний психолог» відповідно до профілю закладу охорони здоров’я та його функцій. 26


Це визначає, що зарахування на відповідну посаду фахівця з базовою медичною або психологічною освітою здійснюється керівництвом закладу охорони здоров’я відповідно до чинного законодавства виходячи з виробничої необхідності. Виробнича необхідність має визначатися відповідно до професійно змістовної діяльності практичних психологів, лікарів-психологів і інших фахівців, яка регламентується Наказом МОЗ України від 3.04.2008р. №199 «Про порядок застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу», де визначається, що поряд з психодіагностичними методами, вони застосовують методи психологічного і психотерапевтичного впливу. «6.1. Обсяг застосування методів психологічного впливу як професійної діяльності психолога в лікувально-профілактичних закладах: визначення, корекція, реабілітація, профілактика порушень взаємин з оточуючим соціальним середовищем людини (соціально-психологічна корекція, профілактика, реабілітація). 6.2. Обсяг застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу як професійної діяльності лікаря-психолога: діагностика, корекція психічного стану людини, її особистості, реабілітація, профілактика психічних розладів (медико-психологічна діагностика, корекція, профілактика, реабілітація). 6.3. Обсяг застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу як професійної діяльності лікаря-психотерапевта: діагностика, лікування, профілактика, реабілітація розладів психіки і поведінки, кризових станів, соматичних розладів, в походженні яких провідним чинником є психологічний». Листом МОЗ України від 26.08.2008 №10.03.67/1373 уточнюється, що «Працівників, які працюють на посадах психологів та мають повну вищу педагогічну освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та пройшли спеціалізацію з практичної психології, мають бути переведені на посади практичних психологів. На посади лікарів-психологів призначаються фахівці, які мають повну вищу освіту за напрямком підготовки «Медицина» та спеціалізацію за фахом «Медична психологія»». Листом МОЗ України від 19.06.2008 №10.03.67/971 визначається порядок підвищення та доплат практичним психологам. 6. МЕХАНИЗМЫ РАЗВИТИЯ СУПРУЖЕСКИХ КОНФЛИКТОВ DEVELOPMENT OF MARITAL CONFLICTS Агишева Н.К./ N.Agisheva Кандидат психологических наук, доцент Харьковская медицинская академия последипломного образования, г.Харьков, Украина Конфликты представляют собой неизбежное явление в разных сферах жизни и деятельности человека, особенно в семейной жизни. Сам по себе конфликт не является сугубо отрицательным феноменом: он может играть и 27


положительную, конструктивную роль, способствуя развитию супружеских взаимоотношений, но деструктивный конфликт разрушительно действует на них. Однако при всех обстоятельствах любой конфликт требует умения управлять его развитием и правильного, адекватного в каждом случае разрешения. Для достижения этих целей необходимо знать причины возникновения и механизмы развития супружеских конфликтов, детерминирующие их факторы. Причины возникновения супружеских конфликтов разнообразны. На конфликтность супружеских отношений оказывают влияние не только внутрисемейные и микросоциальные факторы, но и изменения, происходящие в обществе. В возникновении и развитии супружеских конфликтов большую роль играет психологическая несовместимость супругов. Возникающее при этом острое противоречие может иметь разные причины и проявления. При этом конфликты сопровождаются сильными отрицательными эмоциями, а постконфликтная ситуация отличается напряженностью. Форма, диапазон действия и продолжительность таких конфликтов колеблется в очень широких пределах. Часто конфликты между супругами возникают из-за неудовлетворенности их потребностей. Конфликтность отношений связывают, кроме того, с кризисными периодами развития семьи. Поведение супругов может поддерживать или нивелировать развитие конфликтов. Поводом для обращения супругов за психологической помощью обычно служат нарушения взаимопонимания, супружеская измена либо угроза развода. Психокоррекционная работа осуществляется с помощью специальных психологических тренингов, целью которых является повышение уровня конфликтологической компетентности супругов, которая является непременным условием конструктивного разрешения конфликтов. Summary: Reasons and development of marital conflicts are identified.The author shows the importance of the psychocorrection work with the couple to raise their level of conflictological competence.

7. ПСИХОСОМАТИЧНА ПРОБЛЕМА БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ПІДЛІТКІВ PSYCHOSOMATIC PROBLEM OF ASTHMA IN ADOLESCENTS Алексєєнко О. М. / O. Alekseenko Миколаївська обласна психіатрична лікарня №1, Миколаївський обласний осередок ВГО «Українська асоціація лікарів – психологів», Психолого – консультаційний центр «Палітра життя», м. Миколаїв, Україна Вимоги, що висуваються сучасним життям до підлітка, постійно зростають. Соціальні, культурні та економічні трансформації вимагають від нього мобілізації особистісних, емоційних та когнітивних ресурсів. Перенапруга та психологічна конфліктність, як зовнішня, так і внутрішня є 28


повсякденністю сучасного підлітка. Все це є причиною значного підвищення числа захворювань бронхіальною астмою серед підлітків. За останні 20-25 років поширеність бронхіальної астми збільшилась як серед дорослих, так і серед дітей. За статистичними даними хворіють 5-7 % населення світу. Показники бронхіальної астми та смертність від неї продовжують зростати, незважаючи на значне число робіт присвячених механізмам розвитку цієї патології і наявності нових засобів лікування. Бронхіальна астма є найвідомішим психосоматичним захворюванням. У механізмі виникнення цього захворювання реакція нервової системи відіграє важливу роль. А емоційний конфлікт найчастіше є пусковим механізмом чергового загострення або навіть виникнення астматичного статусу. Підліткам з бронхіальною астмою притаманні такі риси: - Він вічно сумнівається, скрупульозно перетравлює різні обставини, велика схильність до самокопання. - Нервовий і примхливий. Не вміє скидати стрес, заганяє його вглиб, що й провокує напади задишки і задухи. - Не вміє спілкуватися і вирішувати конфліктні ситуації. Зовні приймає точку зору інших, а всередині дотримується зовсім іншої думки. - Не вміє відкрито висловити свою точку зору, копить образу, що служить причиною виникнення внутрішнього конфлікту. - Дуже вразливий, не вміє прощати. - У глибині душі вважає себе істиною в останній інстанції, а свою точку зору – єдино правильною. - Хоче, щоб усе було так, як він бажає, а коли це не виходить, привертає до себе увагу астматичним «свистом». Психологічний чинник бере участь не лише в патогенезі захворювання, але змінює всю соціальну ситуацію розвитку підлітка. Ситуація хвороби змінює спосіб життя і самосвідомість людини, що може приводити до формування аномальних і егоцентричних установок, захисних і компенсаторних особових утворень, які посилюють перебіг захворювання і перешкоджають ефективному лікуванню. Останнім часом багато дослідників визнають, що більшість соматичних симптомів підлітка викликані афектними або особовими порушеннями, багато в чому обумовленими їх стосунками в сім'ї. Тому психологічної допомоги і корекції потребує не лише хворий підліток, але і вся сім'я в цілому. Таким чином, розробка цілісного підходу до вивчення психологічних чинників дитячих психосоматичних розладів і розробка психокорекційного підходу є важливим завданням клініко-психологічних досліджень. Summary: This material disclosed psychosomatic problem of asthma in adolescents.

29


8. ПЕРЕЖИВАННЯ ВИНИ У ОСІБ З НЕВРОТИЧНИМИ РОЗЛАДАМИ THE EXPERIENCE OF GUILT BY PEOPLE WITH NEUROTIC DISORDERS Ананова І.В./ I.Ananova Науковий керівник: канд. психол. н., доц. С.В. Васьківська Київський національний університет імені Тараса Шевченка Кафедра психодіагностики та клінічної психології м. Київ, Україна Феномен переживання вини привертає все більше уваги вітчизняних дослідників (Короткова, 2002; Бєлік, 2006; Малєєва, 2007; Софіна, 2009). За результатами їх досліджень виражена здатність до переживання вини пов’язана з рисами „невротичного” характеру. На значущість феномену вини в структурі невротичних порушень вказують К.Хорні, Х.Льюіс, Г.Ушаков, Л.Юрьєва. Мета дослідження полягає у встановленні відмінностей переживання вини особами з різними нозологічними формами невротичних розладів. Дослідження проводилось на базі Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1. Вибірка представлена нозологічними групами: тривожно-фобічний розлад (F40), тривожно-депресивний розлад (F41.2), неврастенія (F48.0). У якості емпіричних методів використано авторську методику визначення особливостей переживання вини, методику дослідження самоставлення С.Пантилєєва, опитувальник визначення механізмів захисту “Я” Р.Плутчека, опитувальник для виявлення та оцінки невротичних станів К.Яхіна, Д.Менделєвича; як методи обробки даних – факторний аналіз. В результаті у хворих з невротичними розладами виділено п’ять способів переживання вини: захисне самозвинувачення, тривожне жалкування, совістлива вимогливість, вегетативне витіснення вини, егоцентрична невинуватість. Виявлено відмінності у переживанні вини особами з різними формами неврозу. Для тривожно-фобічних розладів властиві „захисне самозвинувачення” – конфліктне ставлення до себе, що забезпечується дією реактивного утворення, раціоналізації, компенсації та проекції; „тривожне жалкування” – жалкування і відкрите сприйманні себе, відсутність проявів депресії, що забезпечуються механізмами заміщення, регресії, компенсації, проекції. Хворим на неврастенію властиві „совістлива вимогливість” – відсутність проявів переживання вини за рахунок раціоналізації, висока самоповага, орієнтація на соціально-схвалювану самооцінку щодо соціальнонормативних критеріїв; „вегетативне витіснення вини” – нездатність переживати вину, позитивне емоційне самоставлення за рахунок витіснення, заперечення і проекції. Хворим з тривожно-депресивним розладом властива „егоцентрична невинуватість” – відсутність страху покарання, виражене почуття прихильності до себе, прагнення підтримувати соціально-схвалюваний „образ Я”, що забезпечується механізмами реактивного утворення, раціоналізації, заперечення і компенсації. Summary: The study reveals differences in the nature of experiencing the feeling of guilt by people with various neurotic patterns. People with anxiety disorders express 30


neurotic feelings of guilt through self-accusation, while people with asthenic disorders do it through denial and displacement of their own guilt-experience.

9. ДО ПИТАННЯ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ПАЦІЄНТІВ З СЕЧОКАМ’ЯНОЮ ХВОРОБОЮ TOWARDS MEDICAL- PSYCHOLOGICAL SUPPORT OF PATIENTS WITH UROLITHIASIS Балка Л. О./ L.Balka Харківська медична академія післядипломної освіти, кафедра сексології та медичної психології Донецьке територіально-медичне об’єднання, мм.Харків-Донецьк, Україна Проблема лікування сечокам'яної хвороби, одного з найбільш розповсюджених захворювань сечової системи, є найбільш актуальною в сучасній урології. Як свідчать останні дані, захворюваність і смертність від сечокам'яної хвороби має тенденцію до зростання з 0,92 на 100 000 населення до 1,3, тобто в 1,4 рази. Вкрай складні і остаточно невирішені питання розвитку сечокам’яної хвороби не дозволяють розробити ефективних заходів не тільки її лікування, але і профілактики рецидиву. Уявлення про сечокам'яну хворобу як клініку емоціонального або психічного стресу (ефекти короткочасно чинного психічного стресу і, особливо, закономірності проявів довгостроково існуючого психічного стресу, який має місце при затяжній соціальній кризі) залишаються найменш дослідженими. Між тим, на даний час стає очевидним, що застосування тільки апаратної (дистанційної літотрипсії) і медикаментозної терапії, у лікуванні сечокам'яної хвороби не вирішує питань профілактики рецидиву каменеутворення. Звідси стає зрозумілим інтерес клініцистів і психологів урологічного відділення до вивчення впливу індивідуально-психологічних, патопсихологічних та психосоціальних особливостей хворого на клінічні прояви сечокам'яної хвороби, її перебіг і результат, якою мірою ті чи інші особливості особистості можуть визначати прогноз перебігу захворювання, що приносить дана патологія в особистість. Все це є надзвичайно важливим для цілей патогенетичної діагностики і психотерапії. У науковій літературі є деякі дані про психологічні особливості пацієнтів, які страждають енурезом, уретритом, циститом, порушеннями водно-сольового балансу (Л. Ф. Шестопалова; Г. І. Акінщікова; В. І. Гарбузов; Н. Пезешкіан). Описано психосоматичні аспекти стану хворих, що знаходяться на гемодіалізі (Н. Н. Петрова; С. Пирков, О. Виговська). Однак у науковій літературі та реальній клінічній практиці відсутні системні дослідження, спрямовані на всебічне вивчення проблеми медико-психологічних аспектів виникнення та перебігу сечокам’яної хвороби, що унеможливлює створення ефективних лікувальних та профілактичних програм, що враховують особистісні та психосоціальні ресурси пацієнтів. 31


З огляду на вищенаведене, нами, в рамках виконання дисертаційного дослідження, здійснюється робота з вивчення індивідуально-психологічних, патопсихологічних та психосоціальних особливостей хворих на сечокам’яну хворобу, на основі чого буде розроблена система специфічних заходів їх медико-психологічного супроводу.

10. ОСОБЛИВОСТІ АВТОБІОГРАФІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ У ХВОРИХ НА ПАРАНОЇДНУ ШИЗОФРЕНІЮ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПСИХОКОРЕКЦІЙНИХ ЗАХОДІВ FEATURES AUTOBIOGRAPHICAL MEMORY IN PATIENTS WITH PARANOID SCHIZOPHRENIA AND THEIR SIGNIFICANCE FOR PSYCHOLOGICAL CORRECTION MEASURES Безсмертний О.В./ O.Bezsmertniy Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, м.Харків, Україна У сучасній медичній (клінічній) психології прийнято говорити про зміни психіки душевнохворих, які складають патопсихологічні регістр-синдроми й враховуються при постановці клінічного лікарського (психіатричного) діагнозу. Серед основних маркерів психічних розладів шизофренного кола на перший план виходять зміни у сферах мислення, емоцій та волі. Маловивченими залишаються питання патопсихології пам’яті таких хворих. Патопсихологічна практика вимагає поглиблених досліджень мнестології через те, що в останні десятиріччя отримали свій розвиток парадигма психотерапії, заснована на феноменології пам’яті й почуття часу (В.В. Чугунов, 2008 – 2010) і культурно-історична концепція автобіографічної пам’яті (АБП) (В.В. Нуркова, 2010). Розробка цих питань може доповнити практику психодіагностики і принципи психокорекції внутрішньої картини хвороби (ВКХ). Мета – на підставі психологічних вивчень хроно-динамічних особливостей АБП та її функцій, патоперсонології і феноменології ВКХ розробити модифіковану методику психодіагностики АБП і рівнів ВКХ для хворих на шизофренію. Основними завданнями нашої дослідницької роботи було: 1. Здійснити аналіз проблеми і визначити спектр компетенції; 2. Вивчити хроно-динамічні особливості АБП і її функцій; 3. Вивчити особливості патоперсонології і феноменології ВКХ; 4. Проаналізувати дані і розробити модифіковану методику психодіагностики автобіографічних спогадів і ВКХ в катамнезі у хворих на шизофренію. Були використані: анамнестичний метод, метод спостереження, наративного інтерв’ю, психодіагностичний, соціально-демографічний метод, 32


контент-аналіз, теоретичного моделювання, методи описової математичної статистики. З метою реалізації психодіагностичного методу використано: методику «Психологічна автобіографія» (Л.Ф. Бурлачук, 1998); методику «Лінія життя» (В.В. Нуркова, 2000); опитувальник «Функції автобіографічної пам’яті» (К.М. Василевська, 2008) ; опитувальник «Тип ставлення до хвороби» (Л.І. Вассерман, 2005); схему «Катамнез внутрішньої картини хвороби при шизофренії» (Н.П. Татаренко, 1947, 2001); методика «Піктограма» (О.Р. Лурія, 1962). За період 2009 – 2012 років в умовах психіатричних відділень Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3, Центральної клінічної лікарні «Укрзалізниці» (м. Харків), Запорізької обласної клінічної психіатричної лікарні здійснено комплексне обстеження 150 пацієнтів (110 чоловіків і 40 жінок) хворих на параноїдну шизофренію. Середній вік обстежених пацієнтів – 29 +7 років. Отримані наступні результати. Вивчені особливості АБП та її функцій у хворих на параноїдну шизофренію, свідчать про утруднення життєвих спогадів, небажаність суб’єктивної оцінки подій, підвищений середній час антиципації й знижений час ретроспекції. Їх психологічна автобіографія була обмежена сумними спогадами про хворобливий стан з притаманними особистісно-психологічними, міжособистісними та соціальними темами. Підтверджено зниження емоційного балансу, зниження проробки й гармонізації спогадів на суб’єктивному відчутті часу оперативного теперішнього і майбутнього, недостатня повнота й оригінальність, пасивність, виснажливість спогадів щодо внутрішнього життя, рекреаційних та історичних подій. Доведено значне зниження фактично всіх функцій (прагматичної, саморегуляції, комунікативної, екзистенційної) АБП та їх зрілості. Для них були характерними негативні спогади, недостатність саморегуляції психічних станів, специфічна мрійливість, дефіцитарність соціальних контактів й загального спілкування, зменшена кількість спогадів з вузьким репертуаром життєвих тем. У підсумку дослідження нами розроблена модифікована графічна методика «Я і пам’ять про хворобу», що дозволяє за короткий термін на початку катамнезу здійснити психодіагностику мнестичних особливостей пацієнтів з шизофренією і виявити ресурси для психологічної корекції їх ставлення до хвороби й антиципаційних можливостей. Ефективність її застосування для формування комплайентних відносин досягає 84%.

33


11. КВАЗІПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПЕРЕДУМОВА УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИ (на прикладі студентів-психологів) QUASI-PROFESSIONAL ACTIVITY OF PERSONALITY AS A PREREQUISITE FOR SUCCESSFUL PROFESSIONAL ACTIVITY (for example students of psychology) Богданов Г.О. / G. Bogdanov Київський національний університет культури і мистецтв, м.Київ, Україна Будь-який напрямок професiйної діяльності, зокрема в галузі психології, задає змiстовнi характеристики свiдомостi особи, тим самим забезпечуючи специфiку її дiяльностi взагалі. Професійна діяльність створює iнформаційно насичене навчальне середовище, в межах якого формуються уявлення студентів, зокрема студентів-іноземців, про об’єкт та суб’єкт їх майбутньої працi, її цiлi та завдання, способи одержання знань та засвоєння необхiдних навичок, вимоги професії i т. iн. (1: 440). Перехiд вiд учбової дiяльностi до професiйної є aктуальною проблемою вищої психологiчної освiти. Проблема полягає в тому, що в межах одного типу дiяльностi необхiдно виростити принципово iнший, бо вiдрив навчання від майбутньої практичної дiяльностi та неможливість перенесення практики в стiни вищих навчальних закладiв (ВНЗ) призводять до необхiдності створення окремої ланки мiж учбовою та професійною дiяльнiстю психологiв – „Квазiпрофесiйної дiяльності“, що являє собою „...вбудовану до навчального процесу iмiтацiйну динамiчну модель, яка є узагальненим варiантом майбутньої професiйної дiяльностi“ (1: 441), окрему форму дiяльності студентiв, зокрема студентів-психологів, „…яка передбачає моделювання (як правило, в iгровiй формi) змiсту та структуру реальної професійної ситуації“ (2: 38) і т. ін. Студенти-психологи повиннi розумiти, iнтерпретувати, оцiнювати та прогнозувати ситуації професiйної дiяльностi на основi професiйного досвiду, що поданий в системi особистiстних конструктiв і «…змінюється в залежності від суспільно-історичної ситуації (соціальних й технічних змін) та структури суспільства (групи за інтересами)» (3: 463). Умовами формування професiйної свiдомостi психологiв у ВНЗ є соцiальна практика взаємодії, безпосереднє одержання професiйного досвiду, дiалогiчний пiдхід у взаємодії викладачiв та студентiв, що забезпечує поєднання емоцiйно-цiннiсного та професiйно-особистiстного досвiду їх носіїв (1: 441). Summary: A quasi-professional activity is a component of study in the high schools. The objects of researche are the students (of faculty of the psychology), problems of their professional attitude formation and main requirements to them as the future professionals. Література: 1. Cамойлова А.Г. Квазiпрофесiйна дiяльнiсть як засiб формування професiйної дiяльностi майбутнiх психологiв// Актуальнi проблеми психології: Т. 10. 34


Психологiя навчання. Генетична психологiя. Медична психологiя: Ч.5. – К., 2008. – с. 439-445. 2. Чепелєва Н.В. Внесок Г.С. Костюка у розвиток психологiчної теорiї розумiння// Психологія: Зб. наук. Праць: Вип. 3 (6). – К.: НПУ, 1999. – с. 38. 3. Griese H. M. Jugend// Handbuch soziale Probleme/ Hrsg. v. G. Albrecht u. a. – Opladen: Westdt. Verlag, 1999. – S. 462-486. 12. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФАХУ ЛІКАРЯ-ПСИХОЛОГА В УКРАЇНІ PROSPECTS OF PROFESSION DOCTOR-PSYCHOLOGIST IN UKRAINE Божук Б.С./ B.Bozhuk Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, кафедра загальної і медичної психології та педагогіки, Всеукраїнська громадська організація «Українська асоціація лікарівпсихологів», м.Київ, Україна Важливим етапом в реформуванні системи охорони здоров’я України стало впровадження медико-психологічної допомоги населенню. Для забезпечення високого рівня її надання, за ініціативою академіка НАПН України, д.психол.н., професора Максименка С.Д. була створена та затверджена професія лікаря-психолога та почата підготовка таких спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах нашої країни. Такий формат підготовки медичних психологів є найбільш раціональним, оскільки вже починаючи з першого року підготовки, студенти вивчають як медичні так і психологічні дисципліни, що забезпечує комплексність їх професійного становлення, тобто спеціаліст, який здобув кваліфікацію “лікар-психолог”, поєднує досконалу підготовку з лікарської справи та підготовку в галузі практичної медичної психології. Лікарі даної спеціальності можуть всебічно обстежувати особистість пацієнта у взаємозв’язку з фізіологічним функціонуванням його організму, як у нормі так і під впливом хвороби. А відповідно є вкрай необхідними в системі охорони здоров’я, особливо в швидкоплинних умовах життя сучасної людини. Однак, не зважаючи на багаторічну ефективну професійну діяльність лікарів-психологів, на сьогодні залишається низка негативних явищ у даній галузі: • Суспільна думка щодо “психо-“ спеціальностей, пов’язана з сприйняттям їх в контексті психіатрії, з стигматизацією психічних розладів і існуванням в суспільній свідомості негативних стереотипів про психічні захворювання і про людей, які ними страждають. • Незначна інформованість суспільства, практикуючих лікарів, керівників системи охорони здоров’я щодо можливостей медико-психологічної допомоги. • Недостатність законодавчого забезпечення діяльності лікарів-психологів, обмеження їх фахових прав та можливостей. Зокрема, в Україні відсутнє 35


положення про організацію медико-психологічної допомоги на державному рівні, нечітко визначені штатні нормативи щодо лікарівпсихологів, відсутнє нормування тривалості прийому на одного пацієнта, рівня навантаження і т.п. Окремим питанням стоїть обмеження права лікаря за спеціальністю «медична психологія» отримувати вторинну спеціалізацію за напрямками «психотерапія», «психофізіологія», «сексологія», «наркологія». В��ажаємо дане обмеження малообґрунтованим, враховуючи той факт, що з наукової точки зору психотерапія є скоріше спеціальною галуззю медичної психології, аніж видом психіатричної допомоги і рівень підготовки лікаря-психолога є достатнім для отримання спеціалізації в даних галузях. • Значна кількість осіб, які в своїй діяльності порушують Порядок застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу затверджений Наказом МОЗ України від 15 квітня 2008 р. №199 та відсутність дієвих механізмів впливу на порушників. Особливо небезпечним для пацієнта і дискредитуючим фах лікаря-психолога і психотерапевта є використання цих методів особами без спеціальної вищої освіти, котрі мають “сертифікат психотерапевта” виданий окремими громадськими організаціями або взагалі не мають навіть елементарної психологічно-психотерапевтичної підготовки. • Слабка тенденція лікарів-психологів до об’єднання з метою спільного досягнення становлення та захисту фахових прав та інтересів. Виходячи з вищезазначеного, маємо змогу визначити основні напрямки подальшого розвитку фаху лікаря-психолога в Україні: 1. Об’єднання лікарів-психологів та інших спеціалістів в галузі медичної психології у громадську організацію, діяльність якої спрямована на задоволення та захист спільних інтересів, сприяння розвитку медичної психології та фаху лікар-психолог. Саме такою організацією є Українська асоціація лікарів-психологів. 2. Залучення спеціалістів такої організації до вирішення питань, що стосуються діяльності лікаря-психолога та медичного психолога на усіх рівнях. 3. Створення інформаційного осередку з метою внутрішнього обміну інформацією між спеціалістами, доведення даних до суспільства та зміцнення престижу медичної психології в Україні. 4. Введення посади Головного позаштатного спеціаліста з медичної психології в усіх органах управління системою охорони здоров’я з метою забезпечення діяльності медико-психологічної служби та здійснення контролю за нею. 5. Вдосконалення існуючої та створення нової нормативно-правової документації для розвитку фаху лікаря-психолога. Розробка Програми вдосконалення психотерапевтичної і медико-психологічної допомоги населенню України. 36


6. Розширення кількості вакантних посад лікаря-психолога у закладах охорони здоров’я нашої держави. 7. Забезпечення правового поля для вільного отримання лікарями за фахом «медична психологія» вторинної спеціалізації за напрямками «психотерапія», «психофізіологія», «сексологія», «наркологія». 8. Створення “чорного списку” осіб, що практикують психотерапію і медичну психологію без отримання вищої освіти та організацій, що видають їм “сертифікати психотерапевта”. Summary: The author draws attention to the possible ways of development of the specialty of the doctor-psychologist in Ukraine. 13. МАТЕРИНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА МІШЕНЬ У РОБОТІ ЛІКАРЯ-ПСИХОЛОГА В ЛІКУВАЛЬНОПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДАХ АКУШЕРСЬКО-ГІНЕКОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ MATERNAL IDENTITY AS PSYCHOTHERAPEUTIC TARGET IN DOCTOR-PSYCHOLOGISTS WORK IN OBSTETRICS AND GYNECOLOGY DEPARTMENTS OF HEALTH CARE SETTINGS Божук О. А. / O. Bozhuk Науковий керівник: академік НАПН України, д.психол.н., професор Максименко С.Д. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки, м. Київ, Україна У зв’язку з гестацією відбуваються зміни у психічному функціонуванні жінки та її поведінці. Рефлексія стосовно нового положення супроводжується певним емоційним забарвленням, яке названо “афект усвідомлення себе вагітною”. Н. В. Боровикова вважає, що навіть бажана вагітність викликає у жінки протиріччя емоцій, одночасне співіснування радості та смутку, оптимізму та страху тощо. Таким чином, жінка, для якої вагітність являється небажаною, проте прийняте рішення про її збереження, переживає значне психічне перенавантаження, яке може призвести до розвитку психічних порушень. Ставлення жінки до своєї вагітності формується на основі власних уявлень про майбутнє материнство, реакції близького оточення, установок щодо виношування дитини, пологів, виховання, стереотипів, що закладені ще з нуклеарної сім’ї. Сукупність даних уявлень формує когнітивний компонент про материнство загалом та новий феномен – “Я–майбутня мати”. Материнська ідентичність є центральним утворенням материнської потребнісномотиваційної сфери, соціально-психологічним результатом когнітивноемоційних та ціннісних процесів ідентифікації жінки з роллю матері. Враховуючи, що питання материнства є найбільш актуальним для жінок раннього та середнього зрілого віку, можна вважати, що материнська ідентичність є центральною серед матриці ідентичностей. В структурі материнської ідентичності прийнято виділяти когнітивний, афективний та 37


поведінковий компоненти. Для формування материнської ідентичності жінка повинна мати уявлення про функції матері, основи догляду за дитиною, досвід взаємодії із власною матір’ю та уявлення себе в ролі матері (когнітивний компонент), певне емоційне ставлення до себе у ролі матері, самоцінність материнства в житті (емоційний компонент), поведінку, в якій має проявлятися реалізація материнства та всіх умінь, дій, навичок (поведінковий компонент) та ціннісну оцінку вищезазначеного. Поведінковий компонент залежний від когнітивного та емоційного стану матері. Враховуючи, що певні знання жінка має, залежність є від її сприйняття дитини та відчуттів себе у ролі матері, переживань певних емоцій. Материнська ідентичність залежить від ставлення жінки до гестації - оптимальне, тривожне, ейфоричне, депресивне чи гіпогестогнозичне - несе відбиток в структурі “Я-мати”. Визначення психологічного компоненту гестаційної домінанти є важливим через можливість діагностувати відхилення від норми та вчасно провести психокорекцію. Ставлення матері до гестації відображується у ставленні до пренейта та стосунках у діаді “мати-дитя”. Усвідомлене батьківство та формування тріади “батько-пренейт-мати” сприяє кращій самоідентифікацій майбутньої матері та продуктивній трансформації особистісної, професійної, сексуальної, гендерної, тілесної та інших ідентичностей. Оптимальний перебіг вагітності передбачає своєчасне відвідування жіночої консультації, врахування психофізіологічних особливостей організму при плануванні режиму праці та відпочинку, відвідування курсів допологової підготовки. Сучасне суспільство в певній мірі ще не готове прийняти той спектр психологічної допомоги, яку вже можна отримати в нашій країні (активно розвиваються перинатальні центри, психологічні консультації в акушерсько-гінекологічних закладах). Враховуючи вищезазначене, постає актуальність надання медико-психологічної допомоги в лікувально-профілактичних закладах даному контингенту пацієнтів та їх родичам. Summary: With knowledge of the stages of motherhood, the factors that influence it, you can define the style of a woman experiences her pregnancy and attitude to her pregnancy. These data support the need to develop and implement psycho programs. 14. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА SOCIAL PSYCHOLOGICAL ANALYSIS OF CONTRADICTIONS IN THE PROCESS OF PROFESSIONAL BECOMING OF THE FUTURE MEDICAL PSYCHOLOGIST Борисюк А. С. /A. Borysiuk Доктор психологічних наук, Буковинський державний медичний університет, кафедра психології та соціології м. Чернівці, Україна Специфіка професійного становлення майбутнього медичного психолога 38


пов’язана як з особливостями самого фаху, так і з соціально-психологічними умовами, що супроводжують запровадження нової спеціальності (слабкою диференційованістю медичної психології як фаху на тлі інших соціономічних професій, відсутністю вітчизняних професійних традицій, несформованістю професійної спільноти медичних психологів тощо). Процес становлення фахівця нового типу загалом та його професійної ідентичності зокрема супроводжується наявністю низки суперечностей: між соціальною детермінацією появи медичних психологів та соціальною перцепцією з боку потенційних споживачів їхніх послуг; між суспільною потребою, задекларованою керівними органами, відображеною в медіа та сформованою у суспільній свідомості, та конкретними діями щодо створення умов для роботи медичних психологів; між визнанням провідної ролі професійної ідентифікації в підготовці та особистісно-професійному розвитку майбутнього фахівця і недостатньою увагою до вивчення проблеми становлення професійної ідентичності студентів – майбутніх медичних психологів у навчальному процесі; між усвідомленням необхідності реалізації цілеспрямованих заходів задля оптимізації соціально-психологічного тла для становлення професійної ідентичності студентів – майбутніх медичних психологів і відсутністю розроблених плану та моделі таких заходів; між потребою у включенні до професійної спільноти та отриманні зразків для ідентифікації фахівцямипочатківцями і відсутністю об’єднаних у чітку структуру професійної групи авторитетних спеціалістів із досвідом роботи та відповідним професійним і суспільним статусом; між браком соціально-психологічних умов для особистісного розвитку майбутніх медичних психологів у процесі навчання та вимогами практики до особистості медичного психолога; між індивідуальними стратегіями особистісно-професійного розвитку медичних психологів і наявними соціально-психологічними умовами навчання, тобто недостатньою кількістю адекватних моделей навчання, спрямованих на підготовку медичного психолога як суб’єкта соціального буття загалом і професійної діяльності зокрема. Вважаємо, що органічне поєднання теоретичних та практичних компонентів професійної освіти в умовах інтегративного навчального середовища сприятиме професійному становленню медичного психолога як висококваліфікованого і конкурентоспроможного фахівця. Summary: The process of professional becoming of the future medical psychologist has its contradictions due to the peculiarities of the profession itself and due to social-psychological conditions of the new profession's introduction process.

39


15. ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ТЕСТОВОЇ БАТАРЕЇ К-АВС (KAUFMAN-ASSESSMENT BATTERY FOR CHILDREN) ДЛЯ ОЦІНКИ КОГНІТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ТА ІНТЕЛЕКТУ ДІТЕЙ З ОРГАНІЧНИМ УРАЖЕННЯМ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ EXPERIENCE OF USAGE OF THE TEST BATTERY K-ABC (KAUFMANASSESSMENT BATTERY FOR CHILDREN) TO ASSESS COGNITIVE ABILITIES AND INTELLIGENCE OF CHILDREN WITH ORGANIC LESIONS OF THE NERVOUS SYSTEM Бошко Н.Б., Паламар Л.Г. / N.Boshko, L.Palamar Науковий керівник: к.мед.н., Паламар Л.Г КУ Обласний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, м. Чернівці, Україна Детальна оцінка когнітивних здібностей, набутих навичок та інтелекту дітей є невід’ємною складовою на всіх етапах комплексної медико-соціальної реабілітації дітей. Психодіагностика когнітивних здібностей у дітей з органічним ураженням нервової системи має свої особливості. По-перше, вона повинна носити не тільки одноразовий діагностичний характер, а й регулярно проводитись для оцінки динаміки розвитку та успішності досягнутих результатів реабілітації. По-друге, тестовий матеріал повинен бути доступним для сприйняття дітей, які мають обмежені можливості здоров’я. По-третє, результати повинні бути достатньо достовірними, оскільки на їх підставі планується об’єм і спрямування психокорекційних реабілітаційних заходів. В Чернівецькому обласному центрі медико-соціальної реабілітації дітей на ряду з іншими методиками ми використовуємо тестову батарею К-АВС для оцінки інтелекту та когнітивних здібностей дітей віком від 2,6 до 12,5 років. Цей діагностичний інструмент широко використовується для психологопедагогічної оцінки дітей з різного ступеня зниженням рівня інтелекту та з відставанням в психомовленнєвому розвитку в США та країнах Західної Європи. В цьому інструменті враховані теоретичні основи когнітивного розвитку і нейропсихологічні засади. За півтора роки з допомогою К-АВС нами було первинно обстежено 48 дітей, та повторно 22 дитини віком від 3 до 12,5 років. Метою було виявити та оцінити ступінь важкості когнітивних порушень у дітей та спостерігати за динамікою змін під час проходження курсів медико-соціальної реабілітації в нашому Центрі. Oбстежені діти мали когнітивні порушення та/або відставання в психомовленнєвому розвитку внаслідок органічного ураження нервової системи та спадкових синдромів. В 78% результатів відзначаються нижчі показники розвитку по шкалі конкретного мислення у порівнянні з шкалою загального мислення; в 87% нижчі показники рівня вербального інтелекту по відношенню до невербального. Рівень IQ за даними цього ж інструменту у дітей був різним в діапазоні від 58 до 105. При повторних тестуваннях, проведених через рік, в більшості випадків відзначаються позитивні зміни: зростають показники по 40


обох шкалах конкретного і загального мислення, виражено зростає показник вербального інтелекту. Використання тестової батареї К-АВС допомагає виявити особливості когнітивних порушень у дітей, спланувати та оцінити успішність психокорекційних реабілітаційних заходів в центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Summary: The article describes the results and peculiarities of the assess cognitive abilities and intellect of children with organic lesions of nervous system and with genetic syndromes with К-АВС (Kaufman-Assessment Battery for Children) in rehabilitation centre. Use the K-ABC test helps reveal the peculiarities of cognitive impairment of children, plan and evaluate the success of rehabilitation measures.

16. ДОСЛІДЖЕННЯ ОБ’ЄКТИВНОГО ТА СУБ’ЄКТИВНОГО «Я» У ХВОРИХ ІЗ ЧЕРЕПНО-ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВИМИ ТРАВМАМИ INVESTIGATION OF OBJECTIVE AND SUBJECTIVE "I" IN PATIENTS WITH CRANIO-MAXILLO-FACIAL INJURIES Вовк В. В., Вовк Ю. В., Рибачук А. В., Пуйо К.М./ V. Vovk, Y. Vovk, A. Ribachuk, K. Puyo Наукові керівники: д. психол. н. професор Максименко С. Д., д. м. н. професор Маланчук В. О., к. психол. н. доц. Максименко К. С., Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Кафедра загальної медичної психології та педагогіки Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії м. Київ, Україна Запропонована тема вбачається нам актуальною через все зростаючу кількість черепно-щелепно-лицевих травм різного профілю, середній показник частоти цих травм складає 0,3 випадки на 1000 населення, та безупинно збільшується. Кількість хворих із травмами голови у стаціонарах щелепнолицевих відділень доходить до 30-40%. В той же час в Україні гостро стоїть питання про адекватну медикопсихологічну підтримку пацієнтів даного профілю, існує нагальна потреба у створенні універсальної методики для діагностики психоемоційних розладів у постраждалих після черепно-щелепно-лицевих травм, яка в той же час повинна бути короткою та легкою у проходженні для пацієнта (експрес-методика). Метою даної роботи є теоретично обґрунтувати та експериментально довести ефективність запропонованої нами батареї методик, об’єднаних у одну експрес-методику. Поведінка хворих цього профілю має наступні особливості: замкнутість, недовіра до персоналу, небажання відкриватися лікарю, взагалі вступати в контакт. Тому, на нашу думку, доцільно використовувати тести, що мають високу інформативність, в той же час не забираючи багато часу та не навантажуючи свідомість хворого. Також можна використовувати проективні методики, що дозволяють діагностувати зміни у безсвідомому хворого. 41


В ході наших клінічних досліджень на базі (Київської міської клінічної лікарні №12, відділення челепно-лицевої хірургії №2), було продіагностовано 16 пацієнтів, за допомогою батареї методик, що складалася із восьмикольорового тесту Люшера та методики «Особистістний дифференціал» (ОД). Восьмикольоровий тест Люшера є всесвітньо відомою та визнаною вченими проективною методикою за допомогою якої ми діагностуємо зміни об’єктивного «Я». Методика «Особистістний дифференціал», була адаптована працівниками Психоневрологічного інституту ім. В М. Бехтерєва, використовується нами для дослідження змін суб’єктивного «Я». Тестування кожного пацієнта проходить у три стадії: Перше випробування тестом Люшера Заповнення анкети «Особистісного диференціалу» Повторне випробування тестом Люшера При проведенні дослідження були помічені наступні особливості: при випробуванні методикою «ОД», хворим найскладніше було визначитись із смисловими парами-антагоністами: «Слабый – Сильный», «Обаятельный – Непривлекательный», «Справедливый – Несправедливый», що на нашу думку свідчить про негативні зміни самооцінки та наявність захисних компенсацій. При дослідженні тестом Люшера, найчастіше на перше місце стають кольори, характеризуючі незадоволені потреби та депресивні стани. Отже, спираючись на отримані нами результати можна говорити, що запропонована нами методика має помітну діагностичну ефективність, але потребує в доповненні ще однією, «фіксуючою» методикою для підвищення валідності, точності та широти діагностичних можливостей. Що і є метою нашої подальшої дослідницької роботи. Summary: The aim of this research is theoretically justified and experimentally prove the effectiveness of our proposed battery of metodics, combined in one express procedure. 17. ОСОБЛИВОСТІ КОНФЛІКТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ – МЕДИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ FEATURES KONFLYKTNOY COMPETENCE STUDENTS - MEDICAL PSYCHOLOGISTS Войтович М.В. / M.V.Voytovych Науковий співробітник лабораторії вікової психофізіології Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України м. Київ, Україна Професія лікаря-медичного психолога накладає великі психологічні навантаження на особистість студента - майбутнього фахівця. У контексті цього особливої ваги набуває конфліктна компетентність, найважливішою серед складових якої бачимо суб’єктну позицію студентів у конфлікті, яка базується на їх емпатійно-рефлексивній культурі та культурі саморегуляції. 42


Метою роботи є розкриття особливостей конфліктної компетентності у студентів – майбутніх лікарів-психологів на етапі професійної підготовки. Завдання - аналіз результатів експериментального дослідження конфліктної компетентності у студентів НМУ ім. О.О. Богомольця, що навчаються за спеціальністю «медична психологія» (всього 56 студентів). До блоку методик дослідження конфліктної компетентності ми включили наступні методики: «Анкету студента»; визначення основних стратегій поведінки в конфлікті Томаса-Кілмена; діагностики готовності до переговорів і розв’язання конфліктів; визначення розвинутості емпатійних тенденцій; визначення рівня агресивності Асінгера; дослідження особистісної та ситуативної тривожності Ч. Спілбергера. Отримані результати розкривають особливості розвитку конфліктної компетентності у студентів - медичних психологів. Найчастіше студенти у конфліктах обирають такі стилі поведінки, як компроміс (20,8%), однаково часто – відхід від конфлікту та боротьба (по 16,7%). Трохи рідше обирають співробітництво (12, 5%), а найрідше поступливість (8,3%). Насторожує з огляду на зміст майбутньої професії низький відсоток тих, хто готовий поступитися власними інтересами задля вирішення конфлікту (8,3%). Студенти мають досить непогані знання про конфлікт, його природу, про способи розв’язання конфлікту тощо: трохи вище від середніх знань визначили у себе 37,6% студентів, середній рівень мають 20,8% , вищими за середній рівень вважають свої знання 16,7%, і вважають, що мають високий рівень знань про конфлікти 20,8% студентів. Уміння студенти суб’єктивно визначили приблизно на такому ж рівні, як знання. Здібності до розв’язання конфліктів назагал студенти діагностують у себе на досить високому рівні. Тривожність у студентів має середній (58,3%) та високий (41,7%) рівні вираженості. Агресивність - середнього (79,2%) та низького (20,8%) рівня вираженості. Цікавими є результати, отримані за методикою діагностики рівня емпатії: у студентів - 100% рівень емпатії. Такий результат потребує перевірки і обережного трактування. Аналіз результатів дослідження наводить на думку про необхідність створення спеціальної корекційно-розвивальної програми. Особистісний і професійний розвиток у студентів взаємозумовлені: розвиток конфліктної компетентності є важливою складовою формування особистісної зрілості і неодмінною умовою успішного професійного становлення студента майбутнього лікаря-медичного психолога. Summary:The article describes the results of studies of conflict competence in students of medical psychology at the stage of professional adaptation in the process of becoming a specialist such as «person-person». Uncover ways to optimize the development of conflict competence under professional training.

43


18. ЗНАЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНТАКТУ МІЖ ЛІКАРЕМ ТА ПАЦІЄНТОМ IMPORTANCE OF PSYCHOLOGICAL CONTACT BETWEEN PHYSICIAN AND PATIENT Волосовець А.О. / Volosovets A.O. Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра неврології м. Київ, Україна Проблема психологічної допомоги пацієнтам завжди була актуальним питанням в медичній практиці, оскільки психологічний стан хворого та його мотивованість щодо одужання значною мірою залежать від лікуючого лікаря. З моменту першої зустрічі між лікарем та пацієнтом формується особливий психологічний зв'язок, характер якого має виражений вплив не тільки на особистісні відносини між ними, але й на ефективність лікувального процесу загалом [1]. Саме тому вкрай важливим є момент формування такого зв’язку. Треба зазначити, що відповідальність за формування психологічного контакту несуть як медик, так і пацієнт, проте враховуючи вразливість положення хворого та його залежність від професійності лікуючого лікаря, основний тягар в цьому аспекті лягає саме на плечі лікаря. Образно такий контакт можна порівняти з містком, який будується через прірву недовіри з боку пацієнта та заклопотаності і немотивованості – з боку медичного працівника. Тому необхідно, щоб підґрунтям для появи правильного та глибокого психологічного контакту були позитивне налаштування, надія та впевненість у своєму лікуючому лікарі зі сторони пацієнта і тактовність, професійність та співчуття зі сторони клініциста. Переваги від формування таких відносин між лікарем та пацієнтом включають в себе позитивне налаштування пацієнта, яке дозволяє значно прискорити процес одужання. Подібна тенденція відмічалася ще медиками сивої давнини, адже недарма відомий арабський лікар та вчений Абу Сіна (Авіценна) казав своїм хворим: «Ми тут втрьох – ти, я і хвороба. Чию сторону ти обереш – той і переможе». Впевненість хворого у професіоналізмі лікаря та довіра до тверджень останнього дозволяє сформувати плацебо-ефект навіть в тому випадку, якщо самі ліки не мають достатньої ефективності [2]. Крім того, довіра пацієнта дає можливість лікарю зібрати більш детально анамнез хвороби та життя хворого, що може значною мірю вплинути на діагностичний процес. Отже, встановлення психологічного контакту між лікарем та хворим відіграє велику роль клінічній роботі і значною мірою впливає на ефективність лікувального процесу та психологічний комфорт як медика, так і пацієнта. Summary: In this article is described Importance of implementation of psychological contact between physician and patient. Література: 1. Деонтология в медицине: в 2 т. / Под ред. Акад. Б.В. Петровского. Т. 1, Москва: Медицина. 1988. – 352 с. 2. Шушляпин О.И. Сердце можно лечить только сердцем. / Новости медицины и фармации. – 2009. - № 11-12. С. 22 44


19. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В УКРАЇНІ PROSPECTS OF MEDICAL PSYCHOLOGY IN UKRAINE Деяк А. Й., Герев Е. І. / A. Deyak, E. Gerev Ужгородський національний університет Кафедра соціології та соціальної роботи м. Ужгород, Україна Статтю присвячено розгляду перспектив розвитку медичної психології в Україні та ролі медичної психології в роботі соціального працівника. Ключові слова: лікар-психолог, медична психологія, коучінг здоров'я. Лікар-психолог – це спеціаліст з повною вищою освітою (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки “Медицина”. Він має спеціалізацію за фахом “Медична психологія ”. Тобто він повинен мати сертифікат лікаря-спеціаліста. Його обов’язки визначаються чинним законодавством України про охорону здоров’я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління і закладів охорони здоров’я. Лікар-психолог здійснює психопрофілактику серед людей груп ризику, психодіагностику та лікування хворих соматичного і психічного профілю спільно з відповідними лікарямиспеціалістами, психологічну реабілітацію із застосуванням спеціальних методик. Медична психологія – галузь науки, яка вивчає загальні й окремі психологічні закономірності змін і відновлювання психічної діяльності за різних патологічних станів, при аномаліях розвитку та дезадаптаціях і їх психодіагностику, психотерапію, психокорекцію, реабілітацію та психопрофілактику. Традиційно медична психологія визначалася як міжгалузева дисципліна, що знаходиться на перетині медицини та психології, поділяється на загальну медичну психологію, що вивчає психологічні закономірності хворої людини, психологію медичного працівника, психологію спілкування в системі «лікар – пацієнт» та часткову медичну психологію, присвячену психологічним аспектам різних хвороб. В Україні медична психологія є галуззю психологічної науки, що вивчає психологічні особливості людей із різними видами захворювань, взаємодію пацієнта та медичного персоналу, психокорекційні та психотерапевтичні методи допомоги хворим [3]. Натепер в Австралії активно розвивається коучінг здоров'я (health coaching) – міждисциплінарна галузь, що поєднує засади психології здоров'я та психологію коучінгу. Фахівці з коучінгу здоров'я працюють не тільки з громадою в цілому, а з окремими індивідами. Як свідчить практика, коучінг здоров'я ефективніше впливає на формування здорового способу життя та профілактику хронічних хвороб, ніж традиційна медична модель інформування і директивні поради лікарів. Зазвичай коучінг здоров'я проводять медичні сестри та волонтери без психологічної освіти. Професійні психологи лише навчають їх психологічних основ здорової поведінки. Зокрема, коучери повинні знати ознаки готовності людини до змін, теорії мотивації, різновиди психологічних бар'єрів і шляхи їх подолання, а також засоби саморегуляції та самокерівництва. 45


Я навчаюся на кафедрі соціальної роботи. В якості волонтера я приймала участь в роботі із клієнтами із так званих груп – ризику (діти з психічними та фізичними вадами). В своїй роботі ми використовували психологічні та соціальні методи, що тісно перепліталися з терапевтичними. Тобто, було очевидно, що робота соціального працівника має багато спільних питань з діяльністю медичного психолога щодо покращення психолого-соціальної адаптації хворої людини, а також щодо покращення якості життя всіх людей (як складова частина профілактики захворюваності взагалі). Тож очевидно, ми будемо проводити дослідження в цьому напрямку і надалі, щоб надавати хворій людині комплексну медико-психолого-соціальну допомогу. Список використаної літератури: 1. Медична психологія / за ред. С.Д.Максименка, М.В.Папучі. – К.; Ніжин: Вид-во НДУ, 2007. – 157 с. 2. Тодд Дж. Основы клинической и консультативной психологии / Тодд Дж., Богарт А.К. – СПб.: Сова; М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 768 с. 3. Зміст понять «Клінічна / Медична психологія» у вітчизняній та зарубіжній науці С.О.Лукомська.

20. ДО ПРОБЛЕМИ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ПАРТНЕРСЬКОЇ ПАРИ ЗА УМОВИ ВІЛ-ІНФІКУВАННЯ ОДНОГО З ПАРТНЕРІВ THE PROBLEM OF MEDICAL AND PSYCHOLOGICAL SUPPORT TO AFFILIATE STEAM WHEN ONE OF PARTNERS IS HIV INFECTED Габрель Р. Т./ R.Gabrel Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології Київський центр профілактики та боротьби зі СНІДом Київської міської клінічної лікарні № 5, мм. Київ-Харків, Україна Станом на 01.01.2010, в Україні проживає 360 000 ВІЛ-позитивних громадян. Кількість зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції складає біля 20 тисяч на рік. За оцінками спеціалістів ЮНЕЙДС, реальні масштаби епідемії значно більші й сягають 1% дорослого населення. Ін’єкційні наркомани все ще залишаються ��ередовищем, де триває активне розповсюдження ВІЛ. Мабуть, саме тому, в науковій літературі та клінічній практиці існує значна кількість робіт, присвячених вивченню епідеміологічних, соціальних аспектів та питань клініки, психотерапії та психопрофілактики в комплексному лікуванні хворих із залежністю від опіоїдів, інфікованих ВІЛ (А. К. Сервецький, 2007; В. І. Вовк, 2008; Б. А. Баркалов, 2009; С. О. Лобанов, 2012). Проте, на сьогодні завдяки масивному впровадженню заходів превенції розповсюдження ВІЛ-інфікування серед 46


споживачів ін’єкційних наркотиків, спостерігається тенденція до відсутності зростання кількості осіб з парентеральним шляхом інфікування ВІЛ, в той час як серед загальної кількості випадків інфікування ВІЛ збільшується питома вага епізодів, пов’язаних зі статевим шляхом передачі вірусу. Психологічний контекст, в якому реалізується поведінка, пов’язана із ігноруванням чи, навпаки, уникненням ризику статевого інфікування через сексуальні стосунки, зумовлюється багатьма взаємопов’язаними чинниками, серед яких одне з провідних місць займає питання життєдіяльності родини або партнерської пари, в якій один із партнерів інфікований ВІЛ. Факт інфікування ВІЛ, крім негативного впливу на макросоцум, має вагомий патологічний вплив на мікросоціальному рівні внаслідок виникнення питомої ваги соціальнопсихологічних проблем конкретних індивідуумів: розвитку психологічних, емоційних, міжособистісних негараздів, які призводять до порушень життєдіяльності партнерської пари, що, в свою чергу, обтяжує й без того вагомий медико-соціальний суспільний тягар хвороби. Між тим, за останні роки накопичено значний обсяг даних, що вказують на те, що хронічний стрес і нездоровий спосіб життя несприятливо позначаються на стані імунної системи (A. D. Futterman et al., 1996; J. K. Kiecolt-Glaser et al., 1999 – 2011; H. Anisman et al., 2002, 2009). Зарубіжними дослідниками встановлено, що життєві стреси мають несприятливий вплив на стан здоров’я ВІЛ-інфікованих, майже в чотири рази збільшуючи ймовірність прискореного розвитку СНІДу (D. L. Evans et al., 1997; A. N. Dentino et al., 1999; L. C. Howland et al., 2000), а наявність депресивного стану на початковому етапі ВІЛ-інфекції пов’язано зі зростанням ризику прогресування хвороби та наближенням ризику летального результату (M. Maes et al., 1999 – 2010). Разом з тим, аналіз даних літератури демонструє розрізненість досліджень, спрямованих на розв’язання проблеми збільшення тривалості та покращення якості життя осіб, інфікованих ВІЛ. Це обумовлене складністю і полімодальністю досліджуваних феноменів, серед яких провідне місце повинно займати питання психоемоційного стану та психологічних ресурсів ВІЛінфікованих, що складаються з джерел індивідуально-особистісних властивостей індивіда та міжособистісної, насамперед, сімейної взаємодії. Спроба аналізу індивідуально-психологічних особливостей ВІЛ-інфікованих з точки зору їх впливу на можливість пригальмування патологічного процесу була здійснена у 2009 р. в Санкт-Петербурзі (А. І. Зінченко, 2009), а розробка стратегії і тактики медико-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованої партнерської пари до теперішнього часу не знайшла свого вирішення й впровадження в клінічну практику, що значно знижує ефективність медикопсихологічної допомоги даній категорії пацієнтів та членам їх родин. Враховуючи вищенаведене, в рамках виконання дисертаційного дослідження нами здійснюється розробка системи медико-психологічного супроводу, що включає в себе вирішення задач психодіагностики, психокорекції та психопрофілактики порушення життєдіяльності партнерської пари за умови інфікування одного з партнерів на ВІЛ. 47


21. АЛЕКСИТИМІЯ ЯК ФАКТОР РИЗИКУ РОЗВИТКУ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ (ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ) ALEXITHYMIA AS RISK FACTOR FOR ARTERIAL HYPERTENSION DEVELOPMENT (THEORETICAL ANALYSIS) Глушко А. С./ A. Hlushko Науковий керівник: к. мед. н. Божук Б. С. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна На сьогоднішній день, медицина все більшу увагу приділяє ролі психічних чинників у виникненні різноманітних соматичних захворювань. Одним з таких чинників є алекситимія – нездатність людини усвідомлювати та називати власні або чужі емоції, вербалізувати їх. Вперше даний термін був запропонований у 1973 році американським вченим Пітером Сіфнеосом (Peter Sifneos). Явище алекситимії характеризується певними психічними особливостями: 1) складностями у проведені диференціації між емоційними переживаннями і тілесними відчуттями; 2) зниженням здатності до символізації; 3) фокусуванням особистості в більшій мірі на зовнішніх подіях, ніж на внутрішніх переживаннях. Актуальність даного дослідження полягає у високій розповсюдженості алекситимії серед дорослого населення (близько 5-23%) та її значній ролі у розвитку психосоматичних розладів, зокрема артеріальної гіпертензії. Мета: на основі аналізу теоретичних джерел та результатах практичних досліджень визначити роль алекситимії у розвитку артеріальної гіпертензії. Об’єкт: явище алекситимії в медичній психології. Предмет: алекситимія у хворих на артеріальну гіпертензію. На основі вивчених джерел, можна зробити висновок, що характерологічні і психічні особливості людини, які визначають переважний тип емоційного реагування, відіграють важливу роль у розвитку артеріальної гіпертензії. Так, психічна напруга призводить до скорочення кругового м'яза артерії, тим самим сприяючи підвищенню артеріального тиску, що за звичайних умов є корисною пристосувальною реакцією. Якщо за певних причин (у тому числі і у разі алекситимії) відреагування накопиченого емоційного напруження не відбувається, спастичний стан судин зберігається і тиск крові залишається підвищеним. За тривалих стресових впливів і відповідної схильності це може призводити до хронізації процесу з подальшим розвитком захворювання. Summary: Alexithymia is quite common phenomenon which occurs in 5-23% of healthy adults (according to WHO). Long-standing emotional stress, caused by alexithymia, increases the risk of arterial hypertension development significantly.

48


22. ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНИЙ РЕСУРС У ХВОРИХ НА ШИЗОФРЕНІЮ VIABILITY AS A PERSONAL RESOURCE IN PATIENTS WITH SCHIZOPHRENIA Гоженко А. В./ A. Gozhenko Науковий керівник: канд. психол. н., доц. С. В. Васьківська Київський національний універститет імені Т. Шевченка Кафедра психодіагностики та клінічної психології м. Київ, Україна Сучасні умови життя є стресогенними й вимагають від людини неабияких адаптаційних ресурсів. Нездатність або невміння людини впоратися зі стресом є основою для погіршення здоров'я, якості життя в різних сферах. Особливо ця проблема актуальна для хворих на шизофренію, чиї адаптаційні ресурси традиційно вважаються зниженими внаслідок формування апатікодисоціативного дефекту, який зачіпає потребнісно-мотиваційну й емоційновольову сферу людини, що призводить до соціальної дезадаптації, ізоляції, втрати сенсу життя. У вітчизняній психології спроби цілісного осмислення особистісних характеристик, відповідальних за успішну адаптацію та подолання життєвих негараздів робилися Л. А. Александровою, Л. Н. Гумільовим, Л. В. Дробіною, Д. О. Леонтьєвим, А. Г. Маклаковим та ін. У зарубіжній психології С. Кобейса, С. Мадді, П. Тілліх та ін. Феноменологію, що відображає різні аспекти особистісного потенціалу, в різних підходах в зарубіжній і вітчизняній психології позначали такими поняттями, як воля, сила Его, внутрішня опора, локус контролю, орієнтація на дію, воля до сенсу та ін. Найбільш повно, з точки зору Д. А. Леонтьєва (2007), поняттю особистісний потенціал в зарубіжній психології відповідає поняття «hardiness» - «життєстійкість», введене С. Мадді. Життєстійкість характеризує міру здатності особистості витримувати стресову ситуацію, зберігаючи внутрішню збалансованість і не знижуючи успішності діяльності. Мета роботи: дослідити таку особистісну диспозицію як життєстійкість у хворих на шизофренію на прикладі їх порівняльного аналізу зі студентамипсихологами. Для досягнення мети був використаний такий психологічний інструментарій: варіант адаптації опитувальника Hardiness Survey, розробленого американським психологом Сальваторе Мадді. Автори даної модифікації - Д. А. Лєонтьєв та Е. І. Расказова, «Тест життєстійкості». Вибірка складала 2 групи досліджуваних. Перша група - хворі на шизофренію на базі КМКПНЛ № 1імені Павлова віком від 18 до 30 років , 20 осіб ( 11 осіб - жінки, 9 - чоловіки), 10 з них мають виражений апатікодисоціативний дефект. Друга група - студенти-психологи КНУ імені Т. Шевченка віком від 18 до 22 років ( 10 осіб - жінки, 10 - чоловіки). На підставі результатів, отриманих у ході дослідження та статистичної обробки даних ( описові статистики та непараметричний критерій МаннаУітні) були сформульовані наступні висновки: 49


Життєстійкість як унікальний особистісний ресурс, який допомагає адаптуватись до складних життєвих обставин у хворих на шизофренію є значно нижчим у порівнянні зі здоровими досліджуваними і стандартизованою нормою. З них, статистично значимі відмінності представлені у факторах включеності й загальній життєстійкісті ( критерій Манна Уітні, за фактором включеності p=0,004, загальна життєстійкість p=0,009). В хворих на шизо��ренію внаслідок формуванняя апатіко-дисоціативного дефекту, який зачіпає потребнісно-мотиваційну й емоційно-вольову сферу людини, що призводить до соціальної дезадаптації, соціальної відчуженості і взагалі зникнення як сфери інтересів соціальних контактів, цілком закономірним явищем є низька включеність і взагалі низький показник життєстійкості. "Включеність" (commitment) - важлива характеристика по відношенню до себе і навколишнього світу, а також характеру взаємодії між ними, яка дає сили і мотивує людину до реалізації, лідерства, здорових думок і поведінки. Вона дає можливість відчувати себе значущим і достатньо цінним, щоб повністю включатися в рішення життєвих завдань, не дивлячись на наявність стресогенних факторів і змін. Життєстійкість, «як мотивуюча сила всередині кожного» - це задача особистісного росту. У випадку хворих на шизофренію даний конструкт може бути цікавим в сфері психосоціальної реабілітації. Перспектива даного дослідження - запровадження конкретних методівпідвищення рівня життєстійкост у психосоціальній реабілітації хворих на шизофренію. 23. САНОГЕНЕТИЧНИЙ ПІДХІД ТА ТРИ ВИМІРИ ЗДОРОВ’Я У РОБОТІ ЛІКАРЯ-ПСИХОЛОГА ТА ПСИХОТЕРАПЕВТА Карікаш В.І. / V.Karikash кандидат психологічних наук, Кравченко Ю.Є. / , Y.Kravchenko Українська Спілка Психотерапевтів, м.Київ, Україна Одне зіпсуте яйце пам’ятається краще, ніж 1.000 свіжих яєць. Східна приказка Сучасна медицина та психологія знаходяться під сильним впливом патогенетичного бачення людини та її природи, коли набагато більше уваги привертається хворобам та розладам, аніж здоров’ю, благополуччю та потенціалу виздоровлення. Насамперед, це пов’язано з історією як медицини, так і психології. Європейська медицина - а потім з неї і вся північно-західна медична традиція виникала на тлі бажань та прагень європейців подолати епідемічні трагедії та проблеми, що тяглися ще з середньовіччя. Тобто сама сучасна медицина вже по своїй суті є відповіддю хворобі. Медицина прагне побороти хворобу та хворобливість - і відтак має «дуже 50


добре знати ворога в обличча». Це і заклало в основи медицини патоцентрований нозологічний підхід. Сучасна психологія станом на кін.ХХ – поч.ХХІ ст. вже менш «зачарована» стражданнями та розладам людини. І це багато у чому стало можливим завдяки гуманістичній революції та працям видатних гуманістівпсихологів (А.Маслоу, К.Роджерс, Р.Мей, Н. Пезешкіан, С.Максименко та ін.). Сьогодні психологія (через такі свої напрями як психологія особистості, соціальна психологія, психологія здоров’я тощо) робить спробу зробити одночасно два важливі кроки: 1) закласти саноцентровані основи своєї методології задля подальших досліджень та філософських наробок, 2) практично втілити саногенетичний підхід у практичну дільяність психологів. Одним з прикладів розробки та втілення саногететичного підходу є позитивна психотерапія Н.Пезешкіана, яка, на відміну від популярної «позитивної психології», акцентує увагу на наступних саногенетичних аспектах: 1) слово «позитивний» походить від лат. positum, що означає «данний», «фактичний», «той, що має місце»; тобто здоров’я та здібності людини посилюються та розвивають не від втечі від реальності лише в хороші, приємні аспекти – а від зустрічі з реальністю; це перегукується з сучасними відкриттями психонейроімунології щодо тренування імунного здоров’я реальністю; 2) людина є здібною істотою за своєю природою, і збалансований розвиток здібностей є основою психічного, психосоматичного та соматичного здоров’я; Саногенетичний підхід повинен мати конретне методологічне, методичне та практичне втілення, - щоб бути ефективно реалізованим у професійній діяльності практичним психологом, лікарем-психологом, психотерапевтом, коуч-консультантом з питань здоровья Таким конкретним втіленням саногететичного підходу може бути тривимірна модель здоров’я (Ю.Кравченко, О.Сакало), в якій ми розглядаємо: 1. Об’єктивний вимір здоров’я 2. Суб’єктивний вимір здоров’я 3. Поведінковий вимір здоров’я. Введення такої моделі робить очевидним наступне: 1) лікар традиційної (патоцентрованої, нозологічної) медицини (в т.ч. психіатр) працює вздовж вісі об’єктивного здоров’я, 2) психотерапевт сучасної європейської традиції («психотерапія – як наука про суб’єктивне» А.Прітц, О.Фільц, А.Лєнглє, В.Карікаш) працює вздовж вісі суб’єктивного здоров’я 3) спортивний тренер, лікар ЛФК, представник поведінкової (біхевіоральної) медицини, соціальний працівник – працюють з поведінковим здоров’ям. † В реальній практиці всі три вісі пропрацьовуються – проте це роблять різні спеціалісти, що локалізовані у різних інституціях, і що сповідують різні – не завжди саногенетині – 51


засади своєї здоров’я-охоронної діяльності. І власне, це є ключовим механізмом протирічь та низької ефективності охорони та підсилення здоров’я. † Відтак, подальше введення саногенетичного підходу в сучасну традицію охорони здоров’я може бути «міжвісевою» інтердисциплінароною мовою, яка зблизить спеціалістів та сфокусує їх навколо реального предмету їх роботи – здоров’я. † Сучасні саногенетично-орієнтовані психотерапевти європейскої традиції та лікарі-психологи є тими провідниками, через яких саногенетичний підхід може стверджуватись та поширюватись в сучасному світі охорони здоров’я. 24. МАТЕРИНСЬКА ДЕПРИВАЦІЯ АБО СИНДРОМ ГОСПІТАЛІЗМУ У ДІТЕЙ: СПОСОБИ КОРЕКЦІЇ ТА ПРОФІЛАКТИКИ MATERNAL DEPRIVATION SYNDROME OR HOSPITALIZM: CORRECTION AND PREVENTION Касьянова А.Ю./ A. Kasianova Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Актуальність. Відомо, що мати для дитини перших років життя є джерелом численних сенсорних стимулів (тактильних, зорових, слухових), необхідних для нормального розвитку психічних функцій. Поняття ж соціальної депривації досить широке, оскільки включає в себе також і педагогічний дефіцит. Перші описи несприятливих наслідків ранньої материнської депривації відносяться до початку минулого століття. Відомий австро-американський педіатр і психолог Рене Шпітц в монографії «Госпітализм» серед причин малюкової смертності поряд з гострими респіраторними захворюваннями та кишковими інфекціями згадує важке психофізичне виснаження. Гіпотрофії зазвичай передували відмова від їжі, блювання, а також повна втрата інтересу до чого-небудь, млявість, пасивність, безсоння, відставання у фізичному і психічному розвитку. Автор пов'язував причину смерті немовлят з відсутністю «стимулюючого» впливу матері. Мета. Підвіщення ефективності догляду за дітьми грудного віку в умовах стаціонарного лікування. Матеріали. Літературний аналіз проблематики материнської депривації в монографіях науковців, а саме: З.Фройда, А.Фройд, Р. Шпітца, М. Кляйн, Дж. Боулбі, Д. Віннікота, Дж. Дугласа, Л. Яроу. Результати. Розлучення дитини з матір'ю у віці 4 - 8 місяців більше, ніж на три місяці, в більшості випадків, призводить до виникнення у дитини депресивного стану, що супроводжується плаксивістю, дратівливістю, безучасністю, зануренням у себе. У такому стані дитина може страждати безсонням, відмовлятися від їжі і бути схильною до простудних та інфекційних 52


захворювань. Розлучення ж з матір'ю або зі значущим дорослим більше, ніж на 6 місяців різко підвищує ризик виникнення госпіталізму. Висновки. Вчасно виявлені ознаки анаклітичної депресії у дітей, під час стаціонарного лікування, допоможуть нівелювати дефіцит уваги та емоційної підтримки у дітей та уникнути незворотніх психоемоційних розладів у пацієнтів. Summary Identifying signs of anaclitic depression in children would help to provide emotional support and to avoid irreversible psychoemotional disorders in patients during inpatient treatment. 25. СУЧАСНИЙ КОМПЛЕКСНИЙ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОЦЕСУ ЛІКУВАННЯ СОМАТИЧНИХ ПАЦІЄНТІВ MODERN MEDICAL AND PSYCHOLOGICAL APPROACH TO SOMATIC PATIENT’S TREATMENT Коваль І.А./I.Koval Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Мета: обґрунтування необхідності подолання тенденції однобічного соматизму та доцільності застосування комплексного медико-психологічного підходу у процесі лікування соматичних хворих. Сучасне поняття здоров’я (ВООЗ) як стану повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювання чи фізичних вад, охоплює динаміку захворювання та психологічну взаємодію з мікро- і макросоціумом, власне ставлення до себе й інших, можливості самореалізації, повноцінне соціальне функціонування, що особливо важливе для психічного здоров’я. Зважаючи на поширення біопсихосоціальної концепції в медицині загальної практики все актуальнішим стає питання взаємодії фармакологічних і психотерапевтичних методів лікування у єдиній системі. На сьогодні у зв’язку з розвитком психотерапії і психосоціальної реабілітації найбільш актуальною і сучасною стає проблема співвідношення психологічних та біологічних методів впливу на пацієнтів. І тут на передній план виступає медична психологія, що належить до міждисциплінарної, межової галузі досліджень, оскільки виходить з психологічних теорій і психологічних методів, розроблених на їх підставі, головна роль котрих полягає у вирішенні наукових і практичних проблем, актуальних для медицини. Сучасний комплексний підхід до лікування хворої людини повинен поєднувати три основні види терапевтичної діяльності: біологічний, психологічний та соціальний. До процесу лікування як соматичних так і психічних хворих потрібно якомога більш широко залучати медичних психологів, які не лише допомагають діагностувати психосоматичні розлади і визначити 53


особистісний психологічний профіль пацієнта, а й виявити ознаки психічних розладів, долучитися до процесу встановлення діагнозу основного і супутніх захворювань, спільно з лікуючим лікарем розробити план обстеження і лікування, застосувати до пацієнта методи психокорекційного та психотерапевтичного впливу, що дасть змогу підвищити ефективність лікування, знизити тривалість непрацездатності пацієнта, знизити ризик хронізації захворювання і зменшити рівень тривожності, агресивності або пригніченості. Тому дуже важливо на даному етапі підготовки сучасних лікарів є запровадження комплексного підходу до вивчення усіх медичних дисциплін, яке поєднувалося б з глибоким розумінням психологічної та соціальної складових виникнення та перебігу захворювань, що дасть змогу застосовуючи комплексний підхід до курації пацієнтів, лікувати не хворобу, а хворого. Summary: The study to overcome of tendencies in unilateral somatism in approach to treatment of somatic patients and the grounding for a comprehensive complex medical and psychological research in the treatment of somatic patients 26. ПСИХОЛОГО-ЧАСОВІ ІНДИКАТОРИ ПЕРЕБІГУ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ PSYCHOLOGICAL – TEMPORAL INDICATORS OF THE COURSE OF ISCHEMIC HEART DISEASE Кокун О.М. / O.Kokun, доктор психологічних наук, професор Cавенкова І.І. / I.Savenkova, кандидат психологічних наук Інститут психології імені Г.С.Костюка НАПН України, лабораторія вікової психофізіології м. Київ, Україна Оскільки кількість індивідів, які страждають на хвороби серцевосудинної системи в людській популяції залишається відносно постійною, то ймовірно припустити, що є індивіди (або група індивідів), у яких переважають серцево-судинні захворювання. Якщо такі персоналії і групи, «переважальників» серцево-судинної хвороби справді існують, то й так звані фактори ризику цієї хвороби у початкових формах можна легко виявити в осіб цього психотипу задовго до їх вірогідної дії. Тому метою дослідження стало виокремлення психолого-часових індикаторів прогнозування перебігу ішемічної хвороби серця. Методи дослідження - метод відтворення тривалості на слух за допомогою електронного хроноскопу. Прийнято вважати, що одним із головних факторів, що призводять до ішемічної хвороби серця (ІХС), є артеріальна гіпертонія. Логічно припустити, що артеріальна гіпертонія виникає на основі гіпертонічної тенденції, яка повинна спостерігатися і у здорових індивідів. Можливість існування гіпертонічної тенденції перевірялась на вибірці із 976 чоловіків та жінок віком від 19 до 26 років. У кожного індивіда за результатами відтворення тривалості 54


визначався «τ-тип» та вимірювався систолічний артеріальний тиск (САТ) та діастолічний артеріальний тиск (ДАТ). Результати дослідження переконують, що у безперервному спектрі «τ типів» функції САТ та ДАТ зазнають розриву та змінюють напрямок у тих самих критичних точках (τ = 0,8 с; τ = 0,9 с; τ = 1,0 с), в яких відбувається його поділ на чотири типологічні групи. У холероїдній (0,7 с ≤ τ < 0,8 с) і флегматоїдній (1,0 с < τ ≤ 1,1 с) групах знаходяться індивіди з гіпотонічною тенденцією, а в сангвіноїдній (0,8 с ≤ τ < 0,86 с) та в меланхоїдній (0,94 с < τ ≤ 1,0 с) – із гіпертонічною тенденцією відносно середньостатистичної норми (ρ = 120 ⁄ 70 мм.рт.ст.). Якщо додати значення САТ і ДАТ усіх індивідів вибірки та поділити на їх кількість, то отримаємо середньостатистичну норму ρ = 120⁄70 мм.рт.ст., яка відповідає «рівноважному» індивіду (τ = 0,9с). Наявність двох груп «τ - типів» з гіпертонічною тенденцією дає змогу припустити, що ймовірно саме у цих межах повинні розташовуватися індивіди, які переважно хворіють на ІХС та таку її клінічну форму, як інфаркт міокарда. Перевірка цього припущення здійснювалась у терапевтичному відділенні Первомайської ЦМБЛ. У 1240 хворих на ІХС зі стенокардією та інфарктом міокарда перед випискою із лікарні за результатами відтворення тривалості підраховувався їх «τ-тип». Усі обстежені хворі за «τ-типом» розподілились на чотири групи, але «переважаючими» стали дві групи. У діапазоні 0,8 с ≤ τ < 0,86 с знаходяться 14% хворих на ІХС зі стенокардією та 23% хворих на ІХС з інфарктом міокарда. А у діапазоні 0,94 с < τ ≤ 1,0 с, - навпаки, 23% хворих на ІХС зі стенокардією та 14% хворих на ІХС з інфарктом міокарда. Порівнюючи цей розподіл, неважко переконатись, що хворі на ІХС чітко попали у ті зони, у яких у здорових «τ - типів» має місце гіпертонічна тенденція. Як видно, самі хворі чітко окреслили дві межі (τ = 0,8 с та τ = 1,0 с) у безперервному спектрі «τ – типів», в яких відбувається стрибкоподібний перехід від гіпотонічної тенденції до гіпертонічної. Тобто, результати дослідження переконують: ІХС локалізується у межах переважно двох типологічних груп індивідів, для яких вона є «переважаючою», та за межі цих груп практично не виходить. Виходячи з результатів дослідження, можна стверджувати, що ішемічна хвороба серця з інфарктом міокарда узгоджується із гіпертонічною тенденцією у здорових індивідів за локалізацією у безперервному спектрі «τ-типів». Це надасть змогу прогнозувати перебіг хвороби серця задовго до її клінічних проявів, а відповідно і попередити її загострення. Summary: Conference proceedings present the results of predicting the course of ischemic heart disease from the standpoint of psychology of time. Symptoms of ischemic heart disease have been proven to be consistent with individual unit of time.

55


27. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЧИННИКИ ВИНИКНЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ВЧИТЕЛІВ СІЛЬСЬКИХ ШКІЛ ORGANIZATIONAL FACTORS OF BURNOUT IN TEACHERS OF RURAL SCHOOLS Клименко І. О. / I. Klymenko Науковий керівник: к.психол.н., доцент Юрчинська Г.К. Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка, м.Київ, Україна Проблема професійного вигорання вчителів сільських шкіл гостро постає перед сучасним суспільством. Скорочення робочих місць, низька заробітна платня, висока конкуренція в професіях сфери «людина – людина» (популярність «розумових», а не «виробничих» професій) впливають не лише на продуктивність педагогічної діяльності, а й на фізичний та психологічний стан вчителів. Синдром професійного вигорання - це несприятлива реакція на робочі стреси, що включає в себе психологічні, психофізіологічні та поведінкові компоненти. Вигорання - основний фактор професійної деморалізації, ухиляння від роботи, низької продуктивності, конфліктності в сім'ї і на роботі, фізичної хвороби і дистресу. Як зазначає В. І. Ковальчук, серед організаційних факторів «вигорання» виділяються наступні: надмірний рівень напруги і обсяг роботи, особливо при нереальних термінах її виконання; монотонність роботи внаслідок занадто великої кількості повторень; вкладання в роботу великих особистісних ресурсів і брак визнання та позитивної оцінки; фізичне виснаження, недостатній відпочинок або відсутність нормального сну; робота без подальшого професійного вдосконалення; напруженість і конфлікти в міжособистісних відношеннях; недостатня підтримка з боку колег; емоційна насиченість або когнітивна складність комунікації та ін. Наше дослідження проводилось на вибірці вчителів з України, що складала 30 респондентів. За відсутності об’єктивних методик дослідження організаційних чинників вигорання ми використовували такі емпіричні методи збору інформації як спостереження, бесіда та анкетування. В ході застосування цих методів ми отримали наступні результати: вчителі із сільських шкіл відчувають напруженість, спустошеність та фізичне безсилля на фоні дії наступних чинників: велика конкуренція за робоче місце (72%); час, що витрачається на роботу (89%); конкуренція та напружені стосунки пов’язані з підготовкою та результатами отриманими в ході проведення ЗНО та іншого контролю (55%); невизначеність у майбутньому вчителів, що викликана низькою заробітною платнею (62%); позашкільна праця (69%) (домашня діяльність – обробіток земельної ділянки, присадибних ділянок, догляд за домашніми тваринами тощо). Summary: The problem of professional burnout of teachers in rural schools acutely confronts modern society. Burnout syndrome - is unfavorable reaction to 56


work stress, which includes psychological, physiological, and behavioral components. Список літератури: 1. Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. – СПб.: Питер, 2005. – 336 с. 2. Орел В.Е. Феномен "выгорания" в зарубежной психологии: эмпирические исследования// Психол. журн.- 2001 3. Форманюк Т.В. Синдром "эмоционального" сгорания как показатель профессиональнойдезадаптации учителя// Вопр. психол. – 1994. - №6. – С.  

28. ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ КАРТИНИ ХВОРОБИ У ДІТЕЙ ХВОРИХ НА СКОЛІОЗ FEATURES OF INTERNAL PICTURE OF DISEASE IN CHILDREN WITH SCOLIOSIS Коломієць С.І./S.Kolomiets Національний медичний університет імені О.О.Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Сучасне суспільство є зацікавленим у тому, щоб зберегти та покращити здоров’я людей, а зокрема дітей. Сколіоз, або викривлення хребта є одним із найбільш частих захворювань опорно-рухового апара��у у дітей. На жаль, дана патологія останніми роками має тенденцію до прогресування і до закінчення росту дитячого організму може досягнути вищого ступеню. Згідно з даними різних авторів розповсюдженість цього важкого захворювання серед дітей та підлітків становить від 3-5% до 33%. Окрім негативного впливу на різні системи дитячого організму сколіоз, а особливо тяжкі ступені, де кут викривлення становить більш, ніж 50 0С, має негативний вплив на психіку дитини. Такі діти часто переживають за свій зовнішній вигляд, що зумовлено візуальною асиметрією тулуба, випинанням лопаток, появою «горба», вимушеним положенням дитини, обмеженням рухливості. Все це призводить до депресивних станів, дитина перестає спілкуватись з однолітками, стає неконтактною, замикається в собі, у неї понижується самооцінка, погіршується ефективність адаптації у соціальних колективах. При сколіозі у дітей, навіть зовні для них непомітному, з моменту щойно встановленого фахівцем діагнозу у хворих виникають певні переживання, що впливають на формування ставлення до себе та свого захворювання. Ці переживання, в подальшому, і стають одним із компонентів формування внутрішньої картини хвороби. Внутрішня картина хвороби являє собою комплекс переживань хворого, що пов’язані із його захворюванням (загальне самопочуття, сприйняття, уявлення про хворобу). Хвороба, як патологічний процес, бере участь у побудові внутрішньої картини хвороби. З одного боку – у вигляді тілесних проявів, а з іншого – формуючи ставлення до свого захворювання. 57


Актуальність даної теми пов’язана із зростанням розповсюдженості даного захворювання. Також, слід відмітити, що психологічний підхід до проблеми вивчення внутрішньої картини хвороби у дітей із сколіозом потребує вдосконалення у застосуванні теоретичних підходів та методів дослідження. Варто зазначити, що проблема сколіозу залишається актуальною проблемою сучасної ортопедії. Однак, комплексні дослідження соціальних, психоемоційних, психофізіологічних та медико-психологічних особливостей дітей із сколіозом лише зароджуються. Вивчення психологічних особливостей дітей, хворих на сколіоз, становить важливу передумову розробки індивідуальної комплексної програми медичної реабілітації для дитини для досягнення максимально ефективного результату лікування, зниження рівня інвалідності, успішній інтеграції дитини в соціальному просторі. Summary: Scoliosis is a one of most frequent diseases of locomotorium. Lately, this pathology has a tendency to progress. Disease, as a pathological process, takes part in the construction of internal picture of disease. Thus, a study of psychological features of children with scoliosis is the important stage in development of the complex program of medical rehabilitation of these children. 29. ОТЕЧЕСТВЕННЫЕ ТРАДИЦИИ ПСИХОТЕРАПИИ В РАБОТЕ С ЭТИЧЕСКИМИ ПЕРЕЖИВАНИЯМИ RUSSIAN TRADITIONS OF THERAPY, RELATED TO ETHICAL FEELINGS Королюк Т.И. / T. Кorolyuk Научный руководитель: д. психол. н., проф. А. Ф. Бондаренко Киевский национальный лингвистический университет Кафедра психологии и педагогики г. Киев, Украина Несмотря на огромное количество разнообразных методов и приемов, используемых в психотерапевтической и консультативной работе современного практикующего психолога, по-прежнему, остается актуальной и малоизученной проблема использования отечественных психотехник в практике оказания психологической помощи, исследование которых и является целью нашей работы. Согласно современным данным, отображающим анализ обращений за психологической помощью, в содержании жалоб лиц, нуждающихся в непосредственно таковой «…преобладает спектр психологических переживаний, вызванных травмой отношений (обида, унижение, беспомощность, ощущение тупика, душевная боль и т.п.) (Бондаренко А.Ф., 2012, с.369). Иными словами, эти переживания можно обозначить как «этические переживания», которые, согласно результатам нашего исследования, становятся психотехническим предметом как светских, так и христианских подходов в психотерапии и консультировании, большинство из которых ориентированы на работу с определенным типом клиентов (с 58


дефензивными чертами характера (М. Е. Бурно), с нарушенным равновесием ощущений (А. Ф. Ермошин) или строго нуждающимися в духовно-религиозной поддержке (Ф. Е. Василюк). Вместе с тем, непосредственно обращенной к чистому предмету психологической помощи: переживаниям, связанным с травмой отношений, является психотерапевтическая модальность «этический персонализм», разрабатываемая А. Ф. Бондаренко, в которой инокультурная схема «клиент – проблема – контракт – процесс» заменяется концептуальной моделью: «страдание – жалоба – диагноз – исцеление», а применение метода предполагает строгое разграничение сфер психотерапии и ее границы с соматической медициной и психиатрией. Кроме того, необходимо подчеркнуть: этический персонализм, восстанавливая отечественные традиции в психотерапии, является направлением, вытекающим из антропологической и содержательносмысловой концепции человека, разработанной в русской культуре. Summary: the peculiarities of the ethical experiences therapy within the native psychotherapeutic tradition are being analyzed. 30. ЧОТИРИ ПЕРСПЕКТИВИ СПЕЦІАЛІСТА З МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АБО «КОМУ ПОТРІБЕН ЛІКАР-ПСИХОЛОГ?» Кравченко Ю.Є./ Y.Kravchenko Українська Спілка Психотерапевтів, м.Київ, Україна Ключові слова: міждисциплінарний підхід, health care professional, мультипрофесіональні команди спеціалістів з охорони здоров’я, три сектори суспільства, психологізація охорони здоров’я, психологія здоров’я, коучінг здоров'я, психотерапія здорових. Сучасний світ глобалізації, клієнт-центрованої технологізації та кроскультурних перетинів характеризується також і тим, що давно усталені науки та практики виходять за межі своїх парадигм та концепцій. Наукові дослідження, наукові практики, прикладні професії стають дедедалі міждисциплінарнішими. Світ перестає бути «світом у клітинку» і стає схожим на «рибячу луску, де один елемент обов’язково накладається на інший» (І.Адізес). Особливо, це виразно для людино-центрованих професій. Людина – цілісна істота у єдності своїх біологічних, психологіних, соціальних та духовних вимірів (М. Вернадський, Н. Пезешкіан та ін.) – і тому дедалі більше вимагається бачити людину цілісну – як «Тіло, Душу та Дух», а не «розтягувати її на шматки» (Ф.Перлз) у окремі комірки окремих наук. Відтак поява такої професії як лікар-психолог є надзвичайно акуальною та показовою. Щоправда, поява такої міждисциплінарної професії часто-густо ставить представників традиційних професій в глухий кут. Мовляв, для чого ще лікаріпсихологи – якщо є лікарі, психологи, психіатри, психотерапевти? 59


На нашу думку, відповідь на це питання криється у 4-х перспективах: Перспектива 1. Зростання запитів та вимог суспільства до появи якомога більшої кількості мобільних та компетентних «професіоналів з охорони здоров’я» (дослівний переклад широкоуживанного в економічно-розвинутих країнах «health care professional, HCP») у тому числі і у нових якостях (наприклад, у мультипрофесіональних сервісних командах з охорони здоров’я). При цьому лікар-психолог потрапляє у вигідну позицію саме таких сучасних HCP, що можуть працювати у всіх трьох секторах суспільства: у державному, у приватному, у громадському. Перспектива 2. Психологізація багатьох процесів у традиційних царинах охорони здоров’я. А саме: † комунікативні проблеми між лікарем та пацієнтом; † психологічний супровід при хронічних захворюваннях; † онкологія та клінічна психологія у онкології, онкопсихологія; † хоспісна та палеативна психологія; † профілактична медицина; † поведінкова медицина; † охорона системного сімейного здоров’я тощо Очевидно, що з багатьох з цих питань традиціний лікар не є компетентим через відсутність певних психологічних знань, умінь та навичок, а з іншого – традиційний психолог через аналогічний дефіцит знань та компетенцій з боку лікарняної справи та практики. Відтак, роль лікаря-психолога у вирішенн цих задач є першочерговою, та, іноді, виключно-унікальною. Перспектива 3. Зміщення інтересів традиційної психології, практичної психології, психотерапії та медицини в бік сано-центрованих підходів, а сааме: 1) психології особистості та соціальної психології – у напрямку психології здоров’я; 2) психотерапії та практичної консультативної психології – у напрямку ресурс-орієнтованих методів, психотерапії здорових та психотерапевтичного коучінгу здоров’я, психологічного та психотерапевтичного консультування (counselling) з питань здоров’я; 3) медицини – у напрямку поведінкової та профілактичної клієнтцентрованої (у т.ч. сімейно-центрованої) медицини та системного HCPсупроводу. Однак, побудувати місток між траційними підходами та такими новаційними сано-центрованими тенденціями задача непроста, і багато у чому – інтердисицплінарна та крос-культурна. І лікар-психолог, з його кроспрофесійними та міждисциплінарними уявленнями, установками та компентенціями, - може стати провідним спеціалістом у цьому важливому процесі. Перспектива 4. Запит сфери приватної та системно-організованої психологоконсультативної, психотерапевтичної, коучінгової практики на спеціалістів, що мають і медичну, і психологічну освіту водночас. 60


При цьому, важливим пост��є питання про практичну готовність (та відповідно, допідготоку у разі потреби)лікаря-психолога до надання ним консультативних послуг у сфері психотерапії та охорони здоров’я. Одна з позицій, яку ми маємо намір конфронтувати, полягає у тому що лікар-психолог занадто далеко стоїть від готовності до психотерапевтичної та психолого-консультативної практики. Така позиція, дійсно, є правдивою у тому, що лікарю-психологу після завершення університету, де він отримує чималий багаж теоретичних знань, - потрібно ще: 1) здобути мінімальний особистий досвід в певному методі психотерапії (самому побути клієнтом психотерапевта) щоб бути емоційно, екзистенційно та особистісно готовим до зустрічі вже зі своїми психотерапевтичними клієнтами; 2) мати непервний супервізійно-теоретичний (методичний) супровід своєї практики у певному методі чи методах психотерапії та/або консультативної (коучінгової) психології; Однак, з другого, що стосується базової теоретичної підготовки лікаряпсихолога, то вона є фундаментальної і є хорошим підгрунтям для особистісної та супервізійної допідготовки до рівня психотерапевта, консультанта чи коучконсультанта. Лікар-психолог вивчає цілий ряд дисциплін у достатньому теоретичному обсязі, що максимально наближують його до освітніх норм сучасного психотерапевта у теоретичній площині (матеріали взяті з дійсних навчальних планів підготовки лікарів-психологів за спеціальністю «медична психлогія») , а саме: • Психологія особистості • Патопсихологія • Психологія сім'ї • Психіатрія і наркологія • Основи психосоматики • Внутрішня медицина з клінічною психологією • Вікова та педагогічна психологія • Нейропсихологія • Психологія життєвої кризи особистості, вмирання та смерті • Медико-психологічна експертиза • Психотерапія Також є ряд дисциплін, що закладають теоретичний фундамент роботи у сфері коучінгу здоров’я та медико-психологічного консультування з питань здоров’я, а саме: • Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я • Психологічне консультування та психокорекція • Основи психотренінгу • Соціальна психологія • Психологія спілкування • Гігієна та екологія 61


• Фізична реабілітація, спортивна медицина • Спеціальна психологія та дефектологія • Педіатрія, дитячі інфекції з клінічною психологією • Хірургія, дитяча хірургія з клінічною психологією • Акушерство і гінекологія з клінічною психологією • Онкологія з клінічною психологією • Психофізіологія Відтак, сучасна професія лікаря-психолога є, по-перше, сильною самостійною перспективою у сфері охорони здоров’я, а по-друге, є надійною основю для допідготовки у професійній консультативній практиці суміжних професій – сучасної психотерапії та та практичної консультивної психологїї. 31. ПРИГНІЧЕННЯ ЕМОЦІЙ, ЯК ОДИН З ПРЕДИКТОРІВ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ INHIBITION OF EMOTIONS AS ONE OF THE PREDICTORS OF ARTERIAL HYPERTENSION Кривоносова Л.М./ Kryvonosova L. Науковий керівник: к.мед.н. Божук Б.С. Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Наше суспільство вимагає, щоб людина повністю контролювала свої емоційні прояви. При цьому деякі люди придушують свою здатність виражати емоційні тенденції сильніше, ніж інші. Відповідно, вони живуть у стані хронічного придушення емоцій. Виникає тривале і надмірне психоемоційне напруження, провідну роль в патогенезі якого відіграє перекисне окислення ліпідів мембран різних клітин, яке веде до формування “застійного” збудження в корі головного мозку і стійкого порушення механізмів саморегуляції артеріального тиску (АТ). Метою даної роботи є вивчення психологічних аспектів у виникненні артеріальної гіпертензії та дослідження індивідуальних копінг-стратегій хворих з даним захворюванням. Основні завдання: 1. вивчення основних факторів виникнення артеріальної гіпертензії; 2. вивчення основних копінг-стратегій та взаємозв’язку методів подолання стресу з виникненням проявів артеріальної гіпертензії; 3. оцінка та інтерпретація результатів дослідження за допомогою методики визначення індивідуальних копінг-стратегій Е.Хайма. При аналізі літературних джерел було виявлено, що хронічно пригнічувані емоційні імпульси, які часто пов'язані з тривогою, мають значний вплив на регуляцію артеріального тиску. Під час психоемоційного збудження відбувається викид у кров'яне русло катехоламінів, зокрема адреналіну, що 62


призводить до порушення діяльності симпатичної нервової системи, а згодом і саморегуляції артеріального тиску. Оскільки на рівень артеріального тиску впливає психоемоційне збудження, тобто регуляція залежить від адаптації до стресових ситуацій, дослідження проводилося серед хворих з артеріальною гіпертензією (30 осіб) за допомогою методики визначення індивідуальних копінг-стратегій Е.Хайма. Методика призначена для виявлення індивідуального стилю подолання стресових ситуацій. Стратегії подолання стресу розподіляють на три підгрупи – когнітивну, поведінкову та емоційну – вони можуть бути продуктивними, відносно продуктивними і непродуктивними. Було встановлено, що у хворих на артеріальну гіпертензію, а саме у 56,7%, найбільш типовою виявилася непродуктивна копінг-стратегія пригнічення емоцій. Люди, котрі використовують непродуктивні стратегії подолання стресу мають низький рівень адаптації до стресу, а відповідно під його впливом може зростати психоемоційне напруження. Висновки. Пригнічення емоційних проявів може виступати одним з предикторів артеріальної гіпертензії. При зустрічі зі стресором використання непродуктивної копінг-стратегії пригнічення емоцій веде до зростання психоемоційного напруження, збільшення пресорної активності та призводить до порушення регуляції артеріального тиску. Summary. Inhibition of emotional impulses is one of the factors in the development of hypertension. When meeting with stressors use of unproductive coping-strategies of emotion suppression leads to increased emotional intensity, increased pressor activity and leads to dysregulation of blood pressure. 32. ПЕРВИЧНАЯ СУПРУЖЕСКАЯ ДЕЗАДАПТАЦИЯ КАК ФАКТОР ФОРМИРОВАНИЯ НЕВРОТИЧЕСКИХ РАССТРОЙСТВ У ЖЕНЩИН PRIMARY DYSADAPTATION OF SPOUSES AS A FACTOR OF FORMATION DISORDERS IN WOMEN Кришталь Т.В./ T. Krishtal Харьковская медицинская академия последипломного образования, г.Харьков, Украина Феномен супружеской дезадаптации остается весьма актуальной медицинской, медико-психологической и социальной проблемой. Но малоизученной остается проблема первичной дезадаптации как причины формирования невротических, соматизированного и аффективных расстройств у женщин. Системное комплексное обследование 150 супружеских пар показало, что дезадаптация супружеской пары при первичной сексуальной дисфункции у женщин может проявляться в разных клинических формах – сексуальноэротической, полоролевой, социокультурной, коммуникативной, конституциональной. Каждая из форм дезадаптации, обусловившей развитие невротического, соматизированного или аффективного расстройства у женщин, 63


имеет свои причины, патопластические, усугубляющие дезадаптацию факторы и специфические проявления. При всех формах супружеской дезадаптации основным проявлением сексуальной дисфункции у женщин была оргазмическая дисфункция, отмечавшаяся у всех женщин и выражавшаяся в резком снижении оргастичности или в отсутствии оргазма. У их мужей наблюдалась психосексуальная неудовлетворенность. Проведенный нами анализ позволил выявить зависимость развития у женщин невротических, соматизированного и аффективных расстройств от форм первичной супружеской дезадаптации. Существующие определенные закономерности развития невротических, соматизированных и аффективных расстройств при первичной супружеской дезадаптации у женщин необходимо учитывать при клиническом анализе нарушения сексуального здоровья и разработке системы психотерапевтической коррекции дезадаптации супружеской пары. Summary: A mechanism of the formation of neurotic, somatization and affective disorders in women, who suffer primary dysadaptation of spouses. The dependence of the disorders on the clinical form of dysadaptation. 33. НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ МЕДИКО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ ЛИЦАМ, ОСУЩЕСТВЛЯЮЩИМ УХОД ЗА ИНКУРАБЕЛЬНЫМИ ОНКОЛОГИЧЕСКИМИ БОЛЬНЫМИ В УСЛОВИЯХ ПАЛЛИАТИВНОЙ МЕДИЦИНЫ SCIENTIFIC BASIS AND SIGNIFICANT MEDICAL-PSYCHOLOGICAL ASSISTANCE TO CAREGIVERS FOR INCURABLE CANCER PATIENTS IN PALLIATIVE MEDICINE Кужель И. Р./ I.Kuzhel кандидат медицинских наук, Харьковская медицинская академия последипломного образования, кафедра сексологии и медицинской психологии Киевский городской клинический онкологический центр, гг. Киев-Харьков, Украина В результате исследования 150 родственников инкурабельных онкологических больных, из них 63 – в паре с пациентом, и 42 медицинских работников, осуществленного с позиций системного подхода, определены закономерности развития психической дезадаптации у родственников онкологического больного на терминальной стадии заболевания и профессиональной дезадаптации медицинского персонала, оказывающего медицинскую помощь и осуществляющего уход за инкурабельными онкологическими пациентами. Изучены особенности психоэмоционального состояния и дистресса: высокий уровень психического дистресса и его высокая интенсивность, ��ирокий диапазон проявления и лабильность невротической и аффективной 64


симптоматики, тематичность переживаний, тенденция отреагирования негативных эмоций в соматической сфере, интрапсихические и поведенческие паттерны инкурабельных онкологических больных и членов их семьи. Определены деструктивные и стабилизирующие интрапсихические и поведенческие паттерны инкурабельных онкологических больных и членов семьи, их взаимосвязь в аспекте формирования дезадаптации у родственника. Определено, что патогенетическими факторами нарушения адаптации является характер связи между членами семьи (тесная или, наоборот, слабая) и степень изменчивости семейной системы под влиянием стрессора (гибкость или ригидность), доминирующей причиной психологической травматизации – неадекватное чувство вины, которое выступает одним из базовых психотравмирующих факторов на этапе стационарного лечения и «после потери», и в дальнейшем затрудняет процесс горевания. Выделены основные факторы профессиональной дезадаптации медицинского персонала: пребывание в повышенно стрессогенной и психоэмоционально напряженной ситуации; сочетание трудоемкости труда и особенностей ухода за больными; необходимость контроля за выражением собственных эмоциональных реакций; отрицательные эмоции при «невозможности помочь»; постоянная встреча со «страданием и смертью»; сложность принятия решения в напряженной ситуации и / или ограниченным ресурсом. Систематизированы типы взаимодействия в системе «больной – родственник – медработник – медицинский психолог» и выделены четыре типа взаимодействия – «сотрудничество», «противостояние», «психологическая дезадаптация родственника», «психологическая дезадаптация пациента». Разработан алгоритм медико-психологической помощи для лиц, осуществляющих уход за онкологическими больными на терминальной стадии заболевания, который включает психодиагностику, психоэдъюкативные мероприятия и психокоррекцию. На основе полученных данных сформулирована концепция медикопсихологической помощи лицам, осуществляющим уход за инкурабельными онкологическими больными, научно обоснована, разработана и внедрена в клиническую практику система медико-психологической помощи, дифференцированная в зависимости от психопатологических, психологических и психосоциальных причин формирования дездаптивных состояний у родственников и факторов профессиональной дезадаптации медицинского персонала, которая включает мероприятия психоэдьюкации и психокоррекции с последующей оценкой их эффективности.

65


34. ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ КОРРЕКЦИЯ СЕМЕЙНЫХ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ ИНВАЛИДОВ, ЛИКВИДАТОРОВ АВАРИИ НА ЧЕРНОБЫЛЬСКОЙ АЭС. PSYCHOTHERAPEUTIC CORRECTION DISABLED FAMILY RELATIONSHIPS, THE LIQUIDATORS OF THE CHERNOBYL ACCIDENT. Культенко В.П./V. Kultenko Научный руководитель: академик НАПН Украины, д.психол.н., проф. С. Д. Максименко Институт психологии им. Г.С.Костюка, г.Киев, Украина Цель: организовать и провести групповые занятия с семьями ликвидаторов аварии на ЧАЭС. Повысить уровень адаптивности травмированной личности, а также улучшить взаимоотношения между членами семьи, и инвалидом. Адаптивность семьи во многом зависит от личностных особенностей каждого члена семьи, а также состояния психического и соматического здоровья. Известно, что у большинства мужчин, участвовавших в ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС, наблюдаются те или иные соматические, невротические, сексуальные нарушения, которые не могут не отражаться на их взаимоотношениях с женами и детьми. У мужчин отмечались в основном астеническая, ипохондрическая и депрессивная формы невроза. Кроме того, экспериментально-психологическое обследование мужчин показало, что стрессовая ситуация вызвала у них заострение или декомпенсацию преморбидных характерологических черт личности, обусловливающих дезадаптивные формы поведения. Преобладали гипертимный и возбудимый типы акцентуаций характера, реже встречались дистимический, застревающий, тревожный, педантический, в единичных случаях – демонстративный, эмотивный, циклотимический тип. У женщин ликвидаторов аварии на ЧАЭС характерен истерический и депрессивный невроз, неврастения, реже наблюдался ипохондрический невроз и невроз страха. Жёны ликвидаторов аварии испытывали выраженное психоэмоциональное напряжение, отрицательно сказывающееся на взаимоотношениях с мужем и детьми. С помощью диагностических рисунков, цветового теста отношений и целенаправленного анкетирования, изучались взаимоотношения детей в семье. Как результат, отрицательное эмоциональное отношение детей к родителям, которое связано с такими личностными чертами характера, как возбудимость, раздражительность, агрессивность, с конфликтом отношений отца и матери, с алкоголизацией отца. Система семейной психотерапии, направленная на нормализацию взаимоотношений в семье, состоит из четырех компонентов - социального, психологического, социально-психологического и биологического. При проведении семейной психотерапии должны учитываться личностные особенности каждого члена семьи, имеющиеся у них невротические расстройства, уровень адаптации всех членов семьи, включая детей, без нарушения функций семьи. 66


Также использовались такие психотерапевтические методы, как рациональная психотерапия, гетеро- и аутосуггестия, ролевой и коммуникативный тренинг, парная (супружеская) и групповая психотерапия. Принимая во внимание частоту невротических расстройств у детей ликвидаторов аварии на Чернобыльской АЭС, мы включили в систему семейной психотерапии разработанную методику психотерапевтического театра. Вывод: в ходе проведённой работы были поставленные цели повышения уровня личностной адаптации, у ликвидаторов аварии на ЧАЭС, а также у членов семьи. В ходе груповой терапии, были предложенные коррекционные методы и способы адаптации личности в социуме. Summary: in the course of this work were set targets for increased personal adaptation, the liquidators of the Chernobyl accident, as well as family members. During group therapy have been proposed corrective techniques and methods of adaptation of the individual in society. 35. ЕМОЦІЙНА СКЛАДОВА У СИСТЕМІ ОСОБИСТІСНИХ ХАРАКТЕРИСТИК МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ THE EMOTIONAL CONSTITUENT IN THE FUTURE MEDICAL PSYCHOLOGISTS PERSONALITY DESCRIPTIONS SYSTEM Лазуренко О.О./ Olena O. Lazurenko Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м.Київ, Україна Емоційні особливості представляють одну з важливих характеристик особистості студентів. Найбільш дослідженими є окремі прояви негативної емоційності студентів, переважно в зв‘язку з типовими для вузівської психології проблемами. І все ж такі, емоційність студентів може бути віднесена до маловивченої галузі знань. Тісний зв‘язок емоцій з процесом психічного розвитку обумовлює те, що особливості емоційної сфери розглядаються як показники формування особистості. Студентський вік як етап емоційного розвитку характеризується розвитком вищих емоцій, серед яких виділяються моральні, інтелектуальні та естетичні. Структура емоційних переживань студентів, що впливають на формування їх особистості, перебудову поглядів і відношень до дійсності, надзвичайно складана, вона динамічна і залежить від зовнішніх явищ, діяльності людини та її індивідуально-типологічних властивостей. До відмітних особливостей емоційних процесів студентів, в першу чергу, відносять: велику інтенсивність переживань (особливо інтелектуальних почуттів), їх розмаїття, достатню емоційну стійкість. Так, за даними Р. Кеттела, віковий пік тривожності припадає на період двадцяти років, в той самий час відзначається і підвищена емоційна напруженість студентів. Характерними рисами емоційності в цей період є емоційна сприйнятливість, відкритість новим враженням, яка виражається в тому, що 67


предметом емоційних хвилювань стають міжособистісні стосунки, сенситивність до переживань інших людей. Ще однією особливістю юнацького віку є більша (порівняно з підлітками) здатність контролювати прояви емоційної сфери, заснована на можливості прогнозувати розвиток подій, стриманість в прояві почуттів. До кінця юнацького віку емоційна сфера стає врівноваженою, основні компоненти емоційної регуляції (вибірковість і адекватність ситуації) виявляються повністю сформованими, однак має місце гіпертрофована і трохи абстрактна незадоволеність життям, собою, іншими. Позитивний вплив емоцій на діяльність пов‘язаний з регулюючої функцією емоцій. Породжуючись діяльністю, емоції не тільки стають її необхідним компонентом, а й починають виконувати функцію її регуляції. Однак можливий вплив негативних емоцій, що створюють стресові стани, знижують інтелектуальну діяльність і загальну активність. Крім того, негативні емоції, сполучаючись з невизначеністю мотивації, знижують успішність навчальної діяльності, впливають на механізми саморегуляції і посилюють дезадаптацію. Відзначається тісний зв‘язок емоцій з мотивацією навчальної діяльності, яка виступає функцією потреб, когнітивних процесів і емоцій. При цьому емоції розподіляють енергію у напрямку найбільш значимих для особистості явищ, виражаючи реакцію на існуючу ситуацію у відповідності з цілями, установками і нормативами. Встановлено, що студенти з малою регулярністю занять відрізняються низьким рівнем показників емоційної стійкості та високим показником тривожності і нейротизму. При тенденції до нейротизму у студента змінюється емоційна сфера і формується індивідуальний стиль діяльності. Емоційні фактори досліджуються нами в зв‘язку з проблемою адаптації. При цьому виділяються три основні компоненти адаптації: до соціальної культури вузівського життя, до функцій студентства і до майбутньою професії. Характеристики емоційної сфери розглядаються як показник успішності проходження адаптації. З проблемою адаптації тісно пов‘язана проблема психічного здоров‘я студентів. Емоційні характеристики розглядаються як важливий чинник психічного здоров‘я. Узагальнюючи вказане вище, можемо зробити висновок, що емоційність представляє собою складне утворення, яке характеризується не тільки інтраструктурними зв‘язками, а й зв‘язками з іншими системами і властивостями особистості. Розвиток емоційних особливостей студентів представляє собою один з аспектів процесу формування особистості. Емоційні особливості впливають на навчальну діяльність, групову динаміку і адаптаційні процеси, що обумовлює необхідність їх врахування при організації різних форм психодіагностичної, консультативної та корекційної роботи психологічної служби вищого навчального закладу освіти , а також при організації навчально-виховного процесу на різних його етапах. 68


Summary: The article deals with the psychological peculiarities of person’s formation of a specialist, especially it reveals the problem of formation of professional competence of a medical psychologist taking into consideration modern achievements of the psychological and pedagogical theory. 36. УНІВЕРСАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙ ЯК СКЛАДОВИХ ОСОБИСТОСТІ THE UNIVERSAL SIGNIFICANCE OF EMOTIONS AS PERSONALITY COMPONENTS Лобанова А./ A.Lobanova Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка, м.Київ, Україна Кожна людина по-різному сприймає предмети і явища оточуючої дійсності. Ставлення відображається в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Всі ці переживання ми й називаємо емоціями. Вони супроводжують людину все життя, тому їх значення важко переоцінити. В умовах соціально-економічних змін актуально постає потреба у вивченні проблем емоційної сфери. Людство вступило в епоху надзвичайних стресових станів та емоційних навантажень. Ми можемо протистояти цьому, навчившись керувати емоціями і розумно долати різні стреси. Виходячи з-під контролю свідомості, емоції людей заважають здійсненню намірів, порушують міжособистісні стосунки, не дозволяють певним чином виконувати службові і сімейні обов’язки, ускладнюють відпочинок і погіршують здоров’я. Часто у факторах емоційної природи виявляються труднощі у встановленні нормальних відносин між індивідом і групою. В таких випадках говорять, що причиною є людська заздрість, ревнощі, ворожість, байдужість. Коли вихователі чи батьки незадоволені поведінкою дитини, то інколи також виявляється, що ускладнення викликані нездатністю контролювати власні емоції (злість, образу, страх) чи неможливості відчувати тих, яких від неї очікують ( сором, співчуття, гордість). Виходячи з вище сказаного, стає зрозумілим, щоб подолати складнощі міжособистісного характеру та сприяти гармонійному зростанню окремої особистості, необхідно, перш за все, пізнати ті явища, якими це обумовлено. Філософ Б. Спіноза вважав, що для певної свободи волі людина має пізнати не лише зовнішні обставини свого буття, а й власні афекти і пристрасті. Такі пізнання передбачають не усунення пристрастей, а владу над ними. Згадаймо відоме висловлення, що потоки пристрастей змили більше міст і поселень і коштували більших людських жертв, ніж потоки стихій і ураганів. Саме тому, якщо людина вміє розбиратися у своєму психічному світі їй значно легше розв'язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, добиватися їхньої допомоги і уваги. 69


У житті людини емоції виконують ряд необхідних функцій. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функції організму, сигналізують про корисні або шкідливі впливи, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Серед них важливою стає оцінка того смислу, який мають або ж матимуть для довколишніх і самого індивіда певні ситуації його життя. Вони сигналізують індивідові про світ, у якому він живе, який відтворює у формі образу і який певним чином переживає, регулюючи свою поведінку. Це вже не біологічні, а соціальні та власне психологічні емоції. Значення має те, що вони захоплюють особистість загалом. Враховуючи всі різновиди переживань людини – від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції. Емоції супроводжують нас усе наше життя. Вони впливають на людину вцілому і кожна емоція впливає на суб'єкт по-різному. Життя людини без емоцій не можливе. Втрата емоцій - це втрата специфічних для людини рис. Гармонійне життя повинне бути емоційно насиченим з переважанням позитивних емоцій. Список використаної літератури 1. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. – Санкт-Петербург, Москва – Харьков – Минск, 2001г. – 752с. 2. Кэррол Е. Изард К. Эмоции человека. Перевод с английского – М: Издательство Московского ууниверситета, 1980 г. – 464с. 37. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ДО МАТЕРИНСТВА У ЖІНОК ДО ПЕРШОГО РОКУ ПІСЛЯ ПОЛОГІВ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТА ПСИХОСОЦІАЛЬНИХ ФАКТОРІВ FEATURES OF PSYCHOLOGICAL ADAPTATION TO MOTHERHOOD IN WOMEN BEFORE FIRST YEAR AFTER CHILDBIRTH DEPENDING ON THE INDIVIDUAL AND PSYCHOSOCIAL FACTORS Лобойко Л.О./ L.Loboyko Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, м.Харків, Україна Сучасні медико-психологічні напрямки досліджень психоемоційного стану вагітних жінок в достатній мірі доповнено заходами щодо підтримки їх у ситуації до пологів. Однак залишаються неохопленими в повній мірі питання вивчення психологічної адаптації материнства у ранньому післяпологовому періоді. У більшості закладів практичної охорони здоров’я не враховується первинність аспектів адаптації до материнства, не досліджується індивідуально-психологічний й психосоціальний ресурс молодої матері, а також не приділяється певна увага системі «мати – дитина» в залежності від виду вигодовування. 70


Вказані особливості відображуються в широкому сенсі не просто на стан емоційних взаємин матері та дитини, а й у стані сімейної адаптації взагалі. Тому розробка систем медико-психологічної допомоги для жінок до першого року після пологів вимагає більш гострої уваги до психоемоційного стану матерів з урахуванням особливостей психологічної адаптації, стосунків матері з дитиною, фізичного та психомоторного розвитку дитини, засобу вигодовування. Метою даного дослідження є – за результатами дослідження психоемоційного стану, індивідуально-психологічного й психосоціального ресурсу материнства, особливостей психологічної адаптації в системі «мати – дитина» в залежності від виду вигодовування розробити систему медикопсихологічної допомоги для жінок першого року після пологів. Обрана мета була реалізована у наступних завданнях дослідження: 1. Вивчити психоемоційний стан та особливості первинної психологічної адаптації до материнства жінки у ранньому післяпологовому періоді; 2. Вивчити індивідуально-психологічний й психосоціальний ресурс матерів; 3. Вивчити особливості психологічної адаптації в системі «мати – дитина» на підґрунті фізичного та психомоторного розвитку дитини; 4. Вивчити особливості психологічної адаптації в системі «мати – дитина» в залежності від виду вигодовування; 5. Проаналізувати результати та розробити заходи медико-психологічної допомоги для жінок першого року після пологів. За період 2010 – 2012 років на базах кафедр Харківської медичної академії післядипломної освіти нами було обстежено 154 молоді жінки, які спостерігались нами до першого року після пологів. Середній вік обстежених склав – 26 років. Обстеження виконувались за допомогою: клінічного інтерв’ю, спостереження, анкетування, опитування, психодіагностичного методу, методів вивчення фізичного та психомоторного розвитку дитини, методів описової математичної статистики. Етапність дослідження відповідала послідовності вищевказаних завдань. Так, в період перед випискою зі стаціонару вивчався психоемоційний стан жінок. Враховувались особливості бажаності/небажаності вагітності, ресурси соціальної підтримки, сімейні відносини, персонологія матерів. Через 3 місяці нами проводилось дослідження психологічної адаптації до материнства в залежності від індивідуально-психологічних особливостей матері та психосоціальних (сімейних) факторів. Ще через 3 місяці проводилось дослідження психологічної адаптації матерів в залежності від дитячо-материнських стосунків, фізичного та психомоторного розвитку дитини. Наприкінці етапу було відібрано 68 матерів, в яких відмічалися проблеми за вказаними параметрами. Контингенти було розподілено на дві групи, в яких материнське вигодовування реалізовувалось як природно, так і штучно. 71


Медико-психологічні заходи у вигляді індивідуальних і групових психологічних корекційних й психопрофілактичних (поведінкових, релаксаційних, гіпносугестивних) впливів були реалізовані в одній з обраних підгруп ризику (36 жінок), інша група була контрольною (32 жінки). Наприкінці виявлено й підкреслено залежність порушень психологічної дезадаптації, психоемоційного стану матерів не від типу вигодовування дитини та не від її фізичних й психомоторних особливостей, а від особливостей чинників бажаності/небажаності вагітності, ресурсу соціальної підтримки, сімейних відносин та психологічної готовності до материнства. 38. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОТЕРАПІЇ НАРКОЗАЛЕЖНИХ FEATURES PSYCHOTHERAPY OF DRUG ADDICTS Максимов М.В. / M.Maximov кандидат психологічних наук, старший викладач Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Аналіз програм реабілітації наркозалежних показав, що більшість з них спрямовані на когнітивну сферу пацієнтів або на випрацювання в них навичок асертивної поведінки в ситуаціях ризику. Проте, пацієнти далеко не завжди засвоюють зазначену корисну інформацію та навички. Це пояснюється особливостями їх особистісного розвитку. Наші дослідження показали, що особистість наркозалежного має такі показники: небажання будувати свої життєві плани та прогнозувати власну поведінку, відсутність суб’єктності, бажання позбутися реальних життєвих проблем та перешкод, неповажне ставлення до власного «Я», неможливість рівня самоусвідомлення та рефлексії, непослідовність кроків у діяльності, особливо у разі виникнення перешкод. Зважаючи на зазначені особливості наркозалежних, вплив на їх самосвідомість в ході психотерапії не може дати значний позитивний ефект. Необхідно шукати інші засоби та підходи, які дадуть змогу запобігти актуалізації психологічної готовності до вживання наркотиків. Наші дослідження показали, що існують певні параметри щодо психологічної готовності вживання психотропних речовин: відсутність досвіду психологічного захисту особистості; створення умов або ситуацій, які заважають розвитку психологічного захисту особистості; труднощі у пошуку шляхів вирішання актуальних власних соціальних потреб. Таким чином особливості психотерапії наркозалежних полягають у зсуві акцентів із традиційних для роботи з іншими категоріями клієнтів (когнітивна, біхевіоральна, клієнт-центрована терапія тощо) на роботу з емоційною сферою. При цьому, спершу матеріалом для роботи з емоціями має бути не особистий життєвий досвід пацієнта (оскільки болісні переживання можуть спровокувати «зрив», тобто повернення до нарковживання), а художні твори: література, живопис, музика тощо. 72


Надалі, поступово, досвід естетичних переживань дасть змогу перейти й до рефлексії власних емоцій. 39. ГРАНИЦЫ ВОЗМОЖНОСТЕЙ (ИЗ ОПЫТА РАБОТЫ) BORDERS OF ABILITY (FROM EXPERIENCE) Мова Л.В./ L.Mova к.психол.н., доцент Центр психологии движения и творческого самовыражения «Maluma&Takete», ОО «Арт-терапевтическая Ассоциация», Киевский национальный университет культуры и искусств, кафедра современной хореографии, г.Киев, Украина Чего человек хочет и может достичь в своей жизни? Каковы факторы, влияющие на формирование целей, желаний и веры в свои возможности? Какие факторы и жизненные ситуации способствуют развитию и желанию идти дальше, а что может послужить ограничением, не пускающим дальше? И вообще, болезнь – это возможность или ограничение? В своей работе мы часто используем упражнение, когда группе предлагается начать ходить по залу, осваивая или знакомясь с пространством, в котором находимся (даже, если это знакомое пространство). Задач несколько: 1. Обращать внимание на свое тело и чувства, которые возникают вовремя передвижения по пространству зала: • как ставятся в пол стопы во время ходьбы, вес тела распределяется на всю стопу или есть завал на внешнюю или внутреннюю сторону стопы; • какова степень подвижности и осознанности использования суставов; • есть ли ощущение центра и взаимосвязей в теле. 2. Быть внимательным и видеть других людей в пространстве (поскольку на первом этапе движения, как правило, у большинства участников взгляд направлен в пол). 3. Стараться удерживать баланс пространства, а это возможно лишь при условии осознанного и точного выбора траектории собственного передвижения. 4. Точность и ясность намерений, используя различные направления и рисунки перемещения, пробуя быстрые смены (на первом этапе очень часто движение переходит в вариант движения по кругу, если не акцентировать внимание на расширение возможных вариантов и уход от стереотипов). В зависимости от акцента на одну из данных задач, дальнейшее развитие упражнения может быть различным. Как правило, далее мы предлагаем 73


обратить внимание, что перемещение возможно не только в верхнем ярусе, а можно перемещаться на пол (использовать нижний ярус) и средний (промежуточный между полом и привычным движением на ногах) яруса. При этом находить наиболее природные варианты перемещения из яруса в ярус, продолжая свое путешествие в пространстве. Точность и ясность намерений всегда позволяет быть свободным, точным, креативным, так как решение принимается самостоятельно, и ограничений фактически нет. Но, как показывает опыт, именно этот фактор наличия максимальной свободы, становится самым ограничивающим на первых этапах работы. Участники группы очень часто говорят о том, что не понимают что нужно (можно) делать и как должно быть, как правильно действовать. Им трудно, поскольку нет определенных критериев их оценки, что в данном случае правильно, а что – нет. И это естественно, поскольку и в школе, и в студенчестве, человек ориентирован на оценивание и это есть мотивом развития в том числе. А если не понятно, что будет оцениваться, то возникает вопрос что и, главное, зачем делать? Момент доверия к себе, своему выбору очень важен. И далеко не всегда это доверие развито. Поэтому, когда для человека важно контролировать любую ситуацию, видеть в зеркале как он выглядит, и ориентироваться на то, как его оценивают другие, то требуется время для того, что бы произошли перемены. И тогда глаза (во время движения с закрытыми глазами) станут приоткрываться реже, открыв глаза, появится желание не только смотреть, но и видеть, возможность настаивать, или хотя бы предлагать свои истории, говорить «нет» или «да» в соответствии со своими внутренними ощущениями станут обычной реакцией на различные ситуации. Тогда болезнь в принципе будет не уместна. Summary. Person's perception of their capabilities and limitations, the clarity and precision of intentions, awareness of choice as the basis for health and endless possibilities. 40. КОУЧІНГ ЗДОРОВ’Я У РОБОТІ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА HEALF-COACHING IN MEDICAL PSCYCHOLOGIST’S WORK Москаленко Л.С./ L.S.Moskalenko Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка Кафедра психології м.Полтава, Україна У практиці медичної допомоги існує ряд психологічних труднощів, з якими стикаються як лікарі, так і пацієнти. Так, досягнення лікувального ефекту вимагає від людини не просто виконання низки медичних процедур, а зміни способу життя, корекції звичок харчування, режиму праці й відпочинку, фізичних навантажень тощо. Реалізація людиною здорового способу життя залежить від її відчуття самоефективності (К.Роджерс, А.Бандура, Ш.Тейлор ін.). У таких сферах як спорт та бізнес довели свою ефективність коучінгові технології (Т.Голві, Е.Грант, Дж.Грін, Ф.Сендал, А.Сінаматі, Л.Уітворт ін.), які 74


дозволяють максимізувати потенціал особистості в ефективній постановці та досягненні цілей. Мета дослідження: обґрунтувати можливості застосування технологій коучінгу здоров’я в практиці медичного психолога. Коучінг здоров’я – це спосіб комплексного міждисциплінарного коучінгконсультування у питаннях здоров’я, здорового способу життя, розкриття потенціалу здоров’я і комплексного благополуччя особистості, родини, робочого колективу, організації (Ю.Кравченко, О.Сакало. В.Карикаш, Л.Москаленко ін.). Він базується на позитивній кросс-культурній психотерапії (Н.Пезешкіан) і характеризується інтеграційним поєднанням коучінгових технологій цілепокладання, самомотивації та самоменеджменту (коучінгова складова), саногенетичної балансної моделі здоров’я (саногенетична складова), трирівневої моделі диференційного аналізу ресурсів особистості (позитивнопсихотерапевтична складова) та 5-крокової моделі консультативного процесу (процесуальна складова). Коучінг здоров’я передбачає консультування за 5кроковою трирівневою змістовною моделлю (Ю.Кравченко, О.Сакало): спостереження та усвідомлення, інвентаризація та диференційний аналіз, активізація ресурсів особистості, вербалізація та когнітивно-поведінкові зміни, розширення системи цінностей. На кожному з кроків фокусовано активізуються особистісно-психологічні ресурси на рівнях самоідентичності, актуальних когнітивних і емоційно-вольових здібностей, поведінки, в результаті чого каталізуються прийняття рішень щодо зміни стилю свого життя у бік більшої психоемоційної та поведінкової конструктивності та втілення їх у життя. В Україні є позитивний досвід впровадження технологій коучінгу здоров’я у навчанні лікарів-ендокринологів взаємодії із хворими на цукровий діабет, у навчанні практичних психологів та лікарів за програмою «Health Coaching» під супервізією Вісбаденської академії психотерапії та Всесвітньої асоціації позитивної психотерапії (Ю.Кравченко, О.Сакало, Л.Москаленко ін.). Summary: Health Coaching based on Positive Psychotherapy by N.Peseshkian is an integrative effective technology for medical psychologist helping to teach patients health behaviors skills. 41. МІШЕНІ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ ХВОРИХ З ФІБРОМІОМОЮ МАТКИ В РАННІЙ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД TARGETS MEDICAL AND PSYCHOLOGICAL TREATMENT OF PATIENTS WITH UTERINE FIBROIDS IN THE EARLY POSTOPERATIVE PERIOD Науменко Г.М./ G. Naumenko Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, О.С. Чабан Національний медичний університет імені О.О.Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м.Київ, Україна Фіброміома матки – є доброякісною гормонозалежною пухлиною матки. Це захворювання виявляється майже у 60% жінок різного віку, що ставить їх в 75


психологічно особливі життєві умови. Хворі відчувають загрозу для життя, страх перед можливою соціальною ізоляцією і розпадом сім'ї. Перед кожною такою хворою постає завдання пристосування до нової життєвої ситуації і формування адекватного відношеннaя до власної особи і до свого здоров'я. Наявність високих показників тривоги, депресії і механізмів психологічного захисту, сприяють формуванню дезадаптивних варіантів копінг-стратегій у пацієнтів з фіброміомою матки, що свідчать про порушення психічної адаптації і про те, що ця категорія хворих вразлива до будь-яких стресових факторів. Наявні в літературі дані про психоемоційний стан жінок після гістеректомії свідчать про різноманітність цих станів — від психологічного благополуччя до глибокої психічної дезадаптації. Тому вивчення факторів, які впливають на виникнення дезадаптивних станів у жінок, є нагальною задачею. Мета: дослідження механізмів психологічного захисту та копінгстратегій у жінок, рівень тривоги та депресії в ранній післяопераційний період. Завдання: дослідження взаємозв’язку провідних механізмів психологічного захисту та подолаючої поведінки, показників тривоги, депресії та алекситимії на формування психічної дезадаптації у жінок в ранній післяопераційний період. Методи: теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, тестова методика визначення тривожності Спілбергера-Ханіна, Індекс життєвого стилю Келлерман-Плутчик (визначення МПЗ), Копінг-тест Лазаруса, Мінесотський багатоаспектний особистісний опитувальник (ММРI) Результати. „ Таким чином, за результатами наукових досліджень можна зробити такі висновки. У гінекологічних хворих шкала надконтролю являється ведучою, після неї йде емоційна лабільність, яка в ситуації стресу оперативного втручання формує психологічну тривогу. „ По методиці копінг-стратегій Лазаруса, переважаючими стратегіями для хворих жінок являється пошук соціальної підтримки та самоконтроль, так як для їх типу особистості характерна залежність від соціальних норм, оточення та надконтроль. „ У цілому адаптація до нового якісного стану як жінки без матки, забезпечується завдяки дії великого спектру механізмів психологічного захисту (регресія, проекція, компенсація, раціоналізація). Висновки. Своєчасна психологічна діагностика та оптимальна програма медикопсихологічної корекції хворих жінок в ранній післяопераційний період, сприятиме швидкій реадаптації, ресоціалізації та реабілітації хворих з фіброміомою матки. Таким чином, психологічна корекція повинна бути направлена в першу чергу на навчання емоційному відреагуванню, подоланню стереотипів. „ - гармонізація емоційної сфери. „ - формування адекватної внутрішньої картини хвороби. „ - формування позитивного образу «я в майбутньому». 76


Summary: Timely psychiatric diagnosis and optimal application of medical and psychological adjustment of patients with women in the early postoperative period, facilitate rapid readaptation, resocialization and rehabilitation of patients with uterine fibroids. Thus, psychological correction should be aimed primarily at teaching emotionally reacting, overcoming stereotypes. - harmonization emotional sphere - to establish an adequate internal picture of disease. - creating a positive image of "me in the future”

42. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ТИПОЛОГІЯ АДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ SOCIAL-PSYCHOLOGICAL FEATURES AND TYPOLOGY OF ADAPTIVE BEHAVIOR OF MEDICAL STUDENTS Осипенко В.А./V.Osypenko Буковинський державний медичний університет Кафедра психології та соціології м. Чернівці, Україна Актуальність проблеми адаптивної поведінки студентів-медиків обумовлена тим, що під час навчання у ВУЗі закладаються основи професіоналізму, формується потреба і готовність до самовдосконалення і саморозвитку. При аналізі даної проблеми враховується універсальний характер тенденції до встановлення рівноваги між компонентами реальних систем (умовами навчання та якостями самої особистості студента-медика). За типами особистості можна виокремити наступні групи: І. Суспільно-цілісна спрямовані з високим рівнем розвитку особистості. Такі студенти спроможні у ситуації вибору надати перевагу спільним інтересам, їм властиві значна зацікавленість професією лікаря, прагнення до зростання, інтелігентність, вони в змозі об'єктивно оцінювати оточуючий світ, спрямовані на конструктивне розв'язання найскладніших проблем. 2.Студенти з переважаючою споживацькою спрямованістю особистості. У таких студентів споживацькі ідеали визначають активну цілеспрямованість діяльності з метою їх задоволення. Для багатьох характерним є прагнення до «веселого» студентського життя з мінімальним напруженням. 3.Студенти з прагненням вирішувати власні проблеми за рахунок інших. Адаптивна поведінка передбачає здатність суб’єкта адаптації взяти „уроки ” з минулого адаптивного досвіду школи, гуртків тощо і побудувати нову поведінку, що відповідає вимогам навчання у ВУЗі. Вона може бути: ситуаційною та стратегічною. За умови ситуаційної - студент є у „вільному плаванні”; приймає, у відповідності до обставин, оригінальне рішення. 77


Стратегічна поведінка, навпаки, передбачає більш чітко прописаний керунок до мети. В адаптивних процесах велике значення має психічна переорієнтація особистості - вироблення таких оцінок і розуміння ситуацій, які відповідають ціннісним орієнтаціям і прийнятим зразкам поведінки нової групи. При цьому адаптивна поведінка може обмежуватися лише психічною переорієнтацією на рівні цілеспрямованого конформізму. Основний зміст адаптивної поведінки студентів молодших курсів складає: відношення до професії; засвоєння нових навчальних прийомів і самостійної роботи; пристосування до нового навчального колективу і нових умов побуту у гуртожитку, до нових зразків "студентської" культури. Отже, вибір успішної стратегії адаптивної поведінки студентів-медиків залежить від двох основних факторів: особистісних характеристик індивіда та особливостей учбового середовища. Summary: Adaptive behavior is a complex and multifactorial process as part of personal and professional development of medical students. The successful strategy of adaptive behavior of medical students depends on two main factors: personal characteristics and individual characteristics of the educational environment.

43. САМОПОЧУТТЯ, АКТИВНІСТЬ ТА НАСТРІЙ У ХВОРИХ НА ІШЕМІЧНУ ХВОРОБУ СЕРЦЯ (ІХС): ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ WELLBEING, ACTIVITY AND MOOD IN PATIENTS WITH CORONARY HEART DISEASE (CHD): PSYCHOLOGICAL ASPECTS Осипенко В.А., Вовчок М.А./ V.Osypenko, M.Vovchok Кафедра психології та соціології науковий керівник – викладач кафедри Осипенко В.А. Буковинський державний медичний університет м. Чернівці,Україна ІХС відноситься до найбільш відомих соматичних захворювань, що пов’язані з психологічним впливом і проявляються крім соматичних ще й психічними симптомами. Часто виникають такі емоційні порушення, як тривога, пригніченість, фіксація на своїх болісних переживаннях і відчуттях, що пов’язані зі страхом смерті, втратою самоідентичності, почуття власного “Я”. Обстежено 46 хворих на ІХС віком від 40 до 70 років (середній вік 55,0±1,39 року). Використовувались наступні методики: САН (тест диференційної самооцінки функціонального стану), тест Спілбергера (шкала особистісної тривожності). Контрольну групу становили 20 осіб без серцевої та психічної патології. За результатами методики САН у чоловіків, хворих на ІХС, показник самопочуття - 3,32±0,72, активності – 3,89±0,83, настрою – 3,56±0,925. У жінок: 78


самопочуття – 3,09±0,16, активність 3,73±0,79, настрій 4,27±0,89, тобто, жінки оцінюють своє самопочуття гірше, ніж чоловіки, а настрій – краще. Активність представники обох статей оцінювали приблизно однакова. При аналізі вираженості особистісної тривожності у хворих на ІХС, за тестом Спілбергера -77% хворих мають високий рівень особистісної тривожності, середній рівень у 23%. Контрольна група - 76,2 % - середній рівень тривожності, високий рівень тривожності виявлено у 23,8% осіб. Низьких рівнів тривоги не виявлено в обох групах. При встановленні рівнів особистісної тривожності залежно від статі: 91% жінок виявили високий рівень тривожності, у 9% - середній. Серед чоловіків високий рівень тривожності - 69%, середній – у 31%. Тобто, відсоток жінок із високим рівнем тривожності переважає . Отже, активність і самопочуття мають гендерний розподіл. Чоловіки сприймають ситуацію захворювання і госпіталізації більш врівноважено і раціонально, а жінки – більш емоційно, водночас намагаючись це приховати. Більшість хворих на ІХС мали високий рівень особистісної тривожності, у той же час як більшість представників контрольної групи – середній. У жінок високі рівні особистісної тривожності значно переважали в порівнянні з чоловіками. Окрім того, дослідження психологічного стану хворих на ІХС дасть можливість оптимізувати схему лікування даної складної групи пацієнтів та оптимізувати, в тому числі і немедикаментозний, підходи до лікування. Summary: Аctivity and being have a gender distribution. In CAD patients experienced higher levels of anxiety compared to the control group. Most patients with coronary artery disease had a high level of personal anxiety at the same time as most of the control group - average. In women, high levels of trait anxiety predominated in comparison with men.

44. РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ THE DEVELOPMENT OF PROFESSIONAL MEDICAL PSYCHOLOGY STUDENT MOTIVATION Панасенко Н.М. / N.M. Panasenko Канд. психол. наук, доцент кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця м. Київ, Україна Професія медичного психолога вимагає від студента оволодіння як професійними лікарськими знаннями, так і вміннями й навичками практичного психолога, а це ускладнює процес професійного становлення студентамедичного психолога. Зазначимо, що розвиток складових професійної мотивації є невід'ємною складовою частиною розвитку особистості студента як майбутнього фахівця, а 79


структура мотивів студента, сформована у час навчання, стає стержнем особистості майбутнього фахівця. Метою дослідження є виявлення, на основі теоретичного та експериментального досліджень, особливостей розвитку професійної мотивації студентів-медичних психологів. Для досягнення мети дослідження були поставлені завдання: теоретичне обґрунтування концептуальних засад емпіричного дослідження, його проведення, аналіз та інтерпретація. Емпіричне дослідження проводилося серед студентів медикопсихологічного факультету НМУ імені О.О. Богомольця з використанням спеціально підібраного комплексу психодіагностичних методик. Було визначено, що професійна мотивація є процесом наповнення смислами найбільш значущих стимулів праці, в результаті чого виникає структура у вигляді ієрархії смислоутворюючих мотивів, яка здатна здійснювати зворотній вплив на трудову поведінку особистості. Отримані результати емпіричного дослідження вказують на те, що 61,1 % студентів медико-психологічного факультету здебільшого орієнтовані на працю в системі «людина-людина», що підтверджується й тим, що серед студентів нашої вибірки соціальний тип мають 68,5 %, артистичний – 12,9%, інтелектуальний – 11,1%, а підприємницький – 7,5 %. Виявлено, що високий рівень розвитку у студентів мають саме професійні мотиви - 81,5%, мотиви творчої самореалізації – 75,9 %, та учбовопізнавальні мотиви – 50 %. Також звертає на себе увагу те, що мотиви уникнення мають на високому рівні 18,5 % студентів нашої вибірки. Після проведення кореляційного аналізу з’ясовано, що мотиви самоствердження в праці переважно сформовані в студентів, які схильні працювати у системі «людина-людина» та в студентів, які мають артистичний тип особистості. Показники мотивів власної праці пов’язані з показниками за шкалою предметної ергічності, тобто у тих студентів, які зацікавлені лише у власній праці, здебільшого низька потреба в освоєнні предметного світу, а також такі студенти є більш пасивними у професійній діяльності. Показники мотивів власної праці негативно корелюють з показниками пластичності особистості та темпу, тобто, чим більша зацікавленість студента у своїй власній праці, тим менш пластичним та швидким він буде в майбутній професійній діяльності. Тобто, саме ці студенти здебільшого схильні до більш монотонної праці, яка не потребує відповідальності та прийняття швидких рішень. Було з’ясовано, що високий рівень розвитку соціальних мотивів та пластичність як властивість особистості впливатимуть на емоційну стійкість та зменшуватимуть конформні прояви. Також було виявлено, що високий рівень сформованості мотивів соціальної значущості праці мають саме студенти, які схильні працювати у системі «людина-людина», до якої саме і належить професія медичного психолога, а таких серед нашої вибірки більшість. 80


З вищенаведеного робимо висновок, що виявлені особливості структурних компонентів професійної мотивації студентів-медичних психологів дають можливість для розроблення рекомендацій щодо методів забезпечення становлення майбутнього фахівця з достатньо високим рівнем сформованості внутрішньої професійної мотивації. Тобто, можна говорити про необхідність застосування спеціальної тренінгової програми для студентівмедичних психологів. Summary: Research is devoted to the study of the development of professional motivation of students and medical psychologists conducted on medical and psychological faculty O.O. Bogomolets National Medical University.

45. КЛЮЧОВІ ПИТАННЯ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В СФЕРІ ДИТЯЧОЇ ПСИХООНКОЛОГІЇ KEY ISSUES MEDICAL- PSYCHOLOGICAL AID IN THE FIELD OF PEDIATRIC PSYHOONCOLOGY Піонтковська О. В. /O.Piontkovska кандидат медичних наук, доцент Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології КЗОЗ «Обласна дитяча клінічна лікарня №1» м. Харків, Україна Різноплановість проблем у дитячій психоонкології обумовлює і багаторівневість та різносторонність психологічної та психосоціальної допомоги і психореабілітації дітей та членів їх родини. Основними завданнями психологічної допомоги дітям, які хворіють на онкологічне захворювання є: • нормалізація психоемоційного стану дитини; • виявлення та корекція чинників психологічної та психосоціальної дезадаптації; • психологічна адаптація до ситуації хвороби та потреби у лікуванні; • робота зі специфічними страхами у разі госпіталізації (маніпуляції, ін’єкції, діагностичні дослідження); • підтримання та сприяння нормальному віковому психічному розвитку дитини; • актуалізація внутрішнього потенціалу дитини; • сприяння психосоціальній адаптація після виписки зі стаціонару. Основними завданнями психологічної допомоги членам родини дітей, які хворіють на онкологічне захворювання є: • нормалізація психоемоційного стану та навчання способам його саморегуляції; • гармонізація дитячо-батьківських стосунків; • гармонізація подружніх стосунків; 81


• сприяння адаптивному функціонуванню сімейної системи у стресовій ситуації; • підвищення комунікативної компетентності та навчання адаптивним способам копінгу; • сприяння психосоціальній адаптації під час лікування та після виписки зі стаціонару. Важливими етапами, на яких психологічна допомога особливо необхідна, є період діагностики, госпіталізація, перебування у стаціонарі та період виписки, рецидив хвороби, також психологічний супровід дітей та їх родин під час ремісії або ж надання допомоги батькам дітей «після втрати». Основними принципами психологічної допомоги у дитячій психоонкології є послідовність, системність, методичність, комплексність, а також урахування вікових особливостей дітей та тісна взаємодія зі значимим оточенням дитини. Таким оточенням звичайно є батьки, сибси (брати та сестри) та члени розширеної родини (дідусі та бабусі), а також медичні працівники, волонтери, соціальні працівники, психологи, які тісно залучені до допомоги у даній сфері. У роботі з дітьми найбільш застосовуваними є арт-терапія, музикотерапія, казкотерапія, які виявили себе як доступні, прості та ефективні методи у вирішенні основних психологічних проблем онкохворих дітей. Тоді як для роботи з батьками проводяться, окрім вищеназваних, психоосвітні програми і інші види психотерапії в залежності від напряму професійної підготовки спеціаліста, який надає психологічну або психотерапевтичну допомогу. Психоосвітні програми, комунікативні тренінги, балінтовські групи – форми допомоги медичному персоналу. У зарубіжній практиці стандартна медична допомога доповнюється потужним психосоціальним компонентом – включенням благодійних, громадських організацій та волонтерського руху до допомоги хворим дітям та їх сім’ям. Щодо ситуації з приводу психологічної та психосоціальної допомоги дітям та членам їх родини з онкологічною патологією в Україні, варто зазначити відсутність чітких стандартів та алгоритмів надання подібної допомоги, що виражається, у тому числі, у недостатній кількості або часто відсутності спеціалістів з психічного здоров’я (психологів, лікарів-психіатрів, лікарів-психотерапевтів) у лікувально-профілактичних та профільних закладах, недостатньою залученістю психосоціального компоненту допомоги (громадські організації, волонтери). Таким чином, широкий спектр психологічних проблем у дитячій психоонкології та значимість збереження та підтримання фізичного і психічного здоров'я дитини і членів її родини, високої якості життя та можливості повноцінного функціонування, обумовлюють актуальність подальших досліджень у даній області і розробку ефективних програм та стандартів медико-психологічної допомоги і психореабілітації.

82


46. СПОСОБ СТИМУЛЯЦИИ ЗАПОМИНАНИЯ УЧЕБНОГО МАТЕРИАЛА ДЛЯ ДЕТЕЙ С ЗАДЕРЖКОЙ РАЗВИТИЯ METHOD OF STIMULATION OF MEMORIZING OF EDUCATIONAL MATERIAL FOR CHILDREN TIME-LAGGED DEVELOPMENT Пивень Н.Д. / Piven N.D. Открытый международный Университет развития человека «Украина», кафедра психологии. г. Н.Каховка, Украина. Цель исследования. Определить с помощью теста Люшера цветапредпочтения, что даст нам возможность «правильно» оформить книги и стимульный материал, который предназначен для обучения детей с задержкой развития. В свою очередь это позволит нам влиять на эмоциональную сферу таких детей. Так же с помощью цвета-предпочтения мы сможем задержать их внимание на обучающем материале, что в свою очередь увеличит объем запоминания материала. Метод исследования. Для определения цвета-предпочтения, который выбирают дети с задержкой психического развития взят за основу цветовой тест Люшера. В современной психологии «недостает» одной важной категории - категории предпочтения. Порой человек, сам того не подозревая, «свидетельствует» о тех или иных склонностях, тенденциях и скрытых мотивах собственного поведения, просто совершая выбор и предпочитая один из нескольких стимулов. При правильном же подходе к анализу предпочтений можно получить достаточные объемы информации о структуре, динамике и развитии состояний бессознательного как на физиологическом, так и психодинамическом уровне. Результаты исследования. Проведя ряд эмпирических исследований, мы смогли определить цветопредпочтения детей с диагнозом «олигофрения», что дает нам возможность улучшить процессы запоминания для этой группы детей. Внедрив книги и стимульный материал в цвете предпочтений в обучающий процесс, можно добиться более эффективной социализации умственно отсталых детей. Резюме. Исследование предпочтений - замечательный диагностический метод, позволяющий грамотно и обоснованно выбирать действительно полезный, подлинно эффективный режим влияния на организм с целью коррекции психического состояния. Summary: Research is a preferences-remarkable diagnostic method, allowing correctly and grounded to choose the indeed useful, really effective mode of influence on an organism with the purpose of correction of mental condition.

83


47. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОПАТОЛОГІЧНИХ ПРОЯВІВ У ЖІНОК ІЗ ПОСТАБОРТНИМ СИНДРОМОМ RESEARCH FEATURES OF PSYCHOLOGICAL MANIFESTATIONS IN WOMEN WITH POST ABORTION SYNDROME Поладко Г.О. / G.Poladko Науковий керівник: академік НАПН України, д.психол.н., професор С.Д. Максименко Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра загальної і медичної психології та педагогіки, м. Київ, Україна Актуальність. Проблема штучного переривання вагітності як основна складова збереження репродуктивного здоров’я протягом кількох десятиліть стає все актуальнішою в Україні. Штучні аборти та їх наслідки є надзвичайно важливою проблемою не лише в акушерсько-гінекологічній, але і в психологічній практиці. За статистичними даними рівень абортів у нашій країні коливається від 170 до 280 тис. щорічно. При такому поширенні штучних переривань вагітності в нашій країні рівень післяабортних ускладнень також сягає високих показників. На здоров’я жінки після штучного переривання вагітності впливає не лише фізичне самопочуття, але й психологічний стан жінки. Адже психологічні прояви можуть завадити не лише відновленню здоров’я, але й суттєво вплинути на якість її подальшого життя. Останнім часом, в цьому аспекті, увагу вчених привертають дослідження постабортного синдрому як посттравматичного стресового розладу, що характеризується розвитком симптомів, викликаних певними емоційними реакціями на отриману внаслідок аборту фізичну та емоційну травму. Мета: визначення характеру психопатологічних проявів постабортного синдрому у жінок із штучному перериванні вагітності. Завдання: дослідження взаємовпливу психопатологічних проявів із штучним перериванням вагітності. Методи: теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, характерологічний тест Леонгарда-Шмішека, шкала рівня тривожності Спілберга-Ханіна, шкала для оцінювання депресії Зунге та Гамільтона (HDRS), клінічний опитувальник для виявлення та оцінки невротичних станів (К.К. Яхін, Д.М. Менделевич). Висновки. Штучне переривання вагітності належить до найбільш актуальних проблем сучасного акушерства. Дослідження психологічних факторів постабортного синдрому у жінок із штучним перериванням вагітності може допомогти розумінню психопатологічних проявів, підвищити профілактику та дати можливість спрогнозувати їх соматичне та фізичне здоров’я, керуючись сучасними тенденціями медичної та психологічної наук. Summary: According to the World Health Organization, every year forty to sixty million abortions are performed. For many of the woman the abortion is a cause 84


of many physical and psycho-social dysfunctions (Post Abortion Syndrome). In many cases the woman don’t associate the symptoms with the past abortion. The psychical consequences of abortion (it is confirmed 80% from one hundred polled women) are carried far heavier than physical, they do not almost respond to treatment. Thus, for the treatment and prevention of complications in women with induced abortion are important diagnostic psychological characteristics of these women. 48. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ІНТЕНСИВ ЯК ФОРМА ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ» PSYCHOLOGICAL INTENSIVE AS A FORM OF PRACTICAL TRAINING STUDENTS "MEDICAL PSYCHOLOGY” Поліщук О.Ю., Пендерецька О.М. / Polishchuk O.Y., Penderetska O. M. Медико-психологічний центр, Буковинський державний медичний університет, м.Чернівці, Україна Сім років поспіль на базі відпочинку Буковинського державного медичного університету (БДМУ) у с.Репужинці медико-психологічним центром проводиться тижневий психологічний інтенсив для студентів та випускників спеціальності “Медична психологія”. Початково інтенсив задумувався як складова виробничої практики і був орієнтований винятково на студентів-майбутніх медичних психологів БДМУ. Проте досить швидко стало зрозуміло, що таке обмеження є штучним. Цікавість до інтенсивну невпинно зростала серед студентів інших навчальних закладів та спеціальностей: Чернівецького Національного університету імені Ю.Федьковича, Вінницького Національного медичного університету імені М.Пірогова, Національного медичного університету імені О.Богомольця. Серед бажаючих взяти участь у роботі інтенсивну з’явились практикуючі психологи та психотерапевти, лікаріпсихіатри та представники інших медичних спеціальностей, люди, для яких психологія була лише хобі, а інтенсив – можливістю присвятити час самопізнанню та самовдосконаленню. За сім років психологічний інтенсив у Репужинцях перетворився на подію з розряду тих, які нині називають edutainment (education+entertainment), вказуючи на конструктивне поєднання освіти та відпочинку. Крос-форматне навчання, під час якого лекції, майстер-класи, семінари та тренінги проводяться у невимушеній обстановці, поєднуються з розвагами, іграми, заняттями спортом та творчістю, довело свою високу ефективність та по праву стає все більш популярним у світі. Окремо слід відзначити, що психологічний інтенсив традиційно виконує ще одну важливу функцію: створення простору та умов для невимушеного, відкритого спілкування між студентами та фахівцями, представниками різних психологічних шкіл та напрямів, різних вікових груп, міст, регіонів, закладів тощо. Таке спілкування забезпечує продуктивний обіг інформації, обмін досвід, встановлення ділових та особистих зв’язків, 85


створюючи таким чином професійну спільноту, наявність якої є надзвичайно важливим чинником розвитку професії загалом та кожного окремого професіонала зокрема. У роботі інтенсивну традиційно беруть участь знані фахівці з різних міст України та закордонні спеціалісти. За роки проведення психологічного інтенсиву студенти та молоді лікаріпсихологи мали змогу ознайомитись із багатьма сучасними напрямками психологічної корекції та психотерапії: системна сімейна терапія, психодрама, піскова терапія, тілесно-орієнтована, танцювальна, інтерперсональна, арттерапія, психоаналіз, гештальт-терапія, групи Балінта. Summary: This work includes the experience of leading temporary psychological intensity. It holds with students, who specialize in “medical psychology”, during practice in summer. 49. ПЕРФЕКЦИОНИЗМ, КАК ДЕТЕРМИНАНТА ВОЗНИКНОВЕНИЯ РАССТРОЙСТВ АФФЕКТИВНОГО СПЕКТРА PERFECTIONISM, AS A DETERMINANT OF OCCURRENCE DISORDERS AFFECTIVE SPECTRUM. Проскурня А.С./ A.Proskurnia Научный руководитель: к. п. н., доц. Завязкина Н.В., Киевский национальный университет имени Т.Г. Шевченка, Кафедра психодиагностики и клинической психологии. г.Киев, Украина Перфекционизм сейчас «в моде» – все больше людей стремятся добиться наилучшего результата во всех начинаниях, но такая популярность имеет и обратную сторону: распространение депрессивных расстройств, причина возникновения которых в тесной связи с культом успеха и достижений, культом силы и конкурентоспособности, культом рациональности и сдержанности. Все это характерная и одна из неотъемлемых черт современной культуры. Современная научная психология до сих пор не может дать однозначного ответа на вопросы: «Что такое перфекционизм, какие его базовые компоненты и источники происхождения»? Американский клинический психолог М. Холендер был одним из первых, кто дал определение перфекционизму как личностной особенности предъявления к себе требований высшего уровня качества выполнения деятельности, чем того требуют об��тоятельства. М. Холендер отводил перфекционизму ведущую роль в происхождении депрессии и указывал на его тесную связь со спектром ценностей личности и с контекстом семейного воспитания [1]. Согласно эмпирическим данным, полученным в результате исследование выборки людей страдающих депрессией, были получены результаты, что акцентируют внимание на связи высокого уровня перфекционизма и доминирующей стратегии воспитание в семье. При авторитарном стиле семейного воспитания высокие родительские требования и ожидания в области 86


достижений и обусловленный этим высокий уровень контроля, запретов, критики и страх физических наказаний, выступают источником негативных эмоций в семье. У испытуемых с высоким уровнем перфекционизма и преобладанием индифферентной стратегии воспитание, преобладает мотивация на достижение успеха. В данном случае проблемы воспитания не являются наиболее важными для родителей, карьера и личные приоритеты ставятся выше собственной семьи. В основном невротический перфекционизм, который выступает одним из факторов депрессивных и тревожных расстройств, вытекает из детского опыта взаимодействия с родителями, чья любовь всегда условна и зависит от результатов деятельности ребенка и его достижений [2]. Обобщая идеи М. Хамачека, Д. Блатт обращает внимание на то, что таким детям не удается выработать концепцию «умеренно хорошего результата». Ребенок вынужден добиваться наивысших успехов, чтобы удовлетворить родительские ожидания и избежать критики. Маленький перфекционист продолжает бороться за родительское внимание и одобрение, руководствуясь мотивом: «Если я стану лучше - мои родители будут любить меня больше» [1]. Имея представление о себе как о собственном идеале, перфекционист начинает жестко критиковать себя, если находит то, что может противоречить базовой установке. В этом случае он подвергает себя уничтожающей самокритике, презрению, сомнениям в полезности своего существования, а иногда и суицидальным намерениям [3]. Современные исследования показывают, что перфекционизм является одним из важнейших личностных факторов расстройств аффективного спектра. Эмпирические исследования связи перфекционизма, как личностной черты, с различными видами психопатологии остаются актуальными и на сегодняшний день. Экспериментальные исследования являются весьма перспективными в плане постановки новых психотерапевтических задач и развития методов психокоррекции. Summary: Modern research show that perfectionism is one of the most important personal factors of affective spectrum disorders. Experimental researches are very promising in terms of setting a new psychotherapeutic targets and the development of psychological correction. Литература 1. Гаранян Н.Г. Перфекционизм и психические расстройства (обзор зарубежных эмпирических исследований) // Терапия психических расстройств, 2006. №1. 2. Гаранян Н.Г., Холмогорова А., Юдеева Т. Перфекционизм, депрессия и тревога //Московский психотерапевтический журнал. 2001. № 4 3. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. М.: Прогресс, 1993.

87


50. ВИВЧЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ У СТУДЕНТІВПЕРШОКУРСНИКІВ STUDY OF THE LEVEL OF ANXIETY IN FIRST-YEAR STUDENTS Ревякіна О.Г/ Е. Revyakina, кандидат біологічних наук, Науковий консультант: д.псих.н., проф. О.І. Бондарчук Університет менеджменту освіти, м. Київ Кафедра психології управління м. Київ, Україна Цьока С.А./S. Tsoka Ужгородський національний університет Кафедра госпитальної терапії м. Ужгород, Україна Особливості юнацького віку роблять молодих людей особливо сенситивними до фруструючиx впливів середовища, «провокуючи» виникнення ситуацій підвищеної тривожності. Якщо розуміти «фрустрацію» як «руйнування досвіду звичного контактування і реагування», то стає можливим визначити період початку навчання у вищій школі як саме фруструючий період. Вступивши до вищого навчального закладу, молоді люди опиняються в новій для себе навчальній ситуації, до якої у них ще не з'явилося певного ставлення, не склалися когнітивні й емоційні зв'язки, відсутнє суб'єктивне уявлення про якісні характеристики цього середовища. Особливу складність являє собою тот факт, що, з одного боку, першокурсники отримують більшу свободу в різних сферах діяльності, з іншого - студент повинен бути більш самостійним, йому необхідно навчитися самому контролювати й організовувати свій навчальний процес. Таке протиріччя неминуче призводить до розвитку негативних станів у студентів, таких як: стреси, підвищена невротизація і висока тривожність. Для вивчення рівня тривожності у студентів-першокурсників ми у своїй роботі використовували тест Спілбергера «Дослідження тривожності». У психологічних дослідженнях зазвичай застосовуються два різновиди шкали тривожності Спілбергера: особистісна і ситуативна (реактивна), кожна з яких має свої сфери застосування. В експерименті брали участь 87 студентів І курсу від 17 до 19 років. Виявилося, що в обстеженій популяції зустрічалися студенти як з високою, так і з низькою особистісною тривожністю, що первісно визначало їх реакції на початок навчального процесу. Якщо виходити з прийнятого на сьогодні трактування поділу людей за рівнями тривожності (Марищук В.Л. і співавт., 1984), виходить, що 17% обстежених студентів мали знижену особистісну тривожність (менше 35 балів), 28% середню - від 35 до 55 балів, а майже 56% студентів мали високі показники особистісної тривожності (вище 55 балів), причому показники особистісної тривожності були вище у дівчат порівняно з юнаками (р <0.01). Отримані результати свідчать про необхідність психологічної допомоги студентам-першокурсникам для успішної адаптації до умов навчання у вищій 88


школі, оскільки зниження тривожності є важливим чинником їхнього повноцінного особистісного зростання і успішності освіти в цілому. Summary: We studied the level of anxiety in first-year students. These results indicate the need for psychological help first-year students for successful adaptation to learning in higher education, as the reduction of anxiety is an important factor in their full personal growth and success of education in general. 51. РОЛЬ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА В РОБОТІ З ДЕВІАНТНИМИ ПІДЛІТКАМИ ROLE OF MEDICAL PSYCHOLOGISTS IN WORK WITH DEVIANT TEENAGERS Рогожинська Н.О./ N. Rogodzinskaya Науковий керівник: д. псих. н., проф. Болтівець С.І. Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Кафедра загальної та медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Психологічна допомога в медичній практиці - це клініко-психологічне дослідження й оцінка стану пацієнта, аналіз психологічних і психосоматичних аспектів хвороби та психологічна допомога із застосуванням сучасних аспектів психотерапії, психопрофілактики, психогігієни. Девіантну поведінку, можна позначити в розумінні системи вчинків чи окремих вчинків, що суперечать нормам суспільства, як у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді відхилення від морального і естетичного контролю за власною поведінкою [2]. Серед причин підліткової девіантності частіше зустрічаються причини пов’язані із: психічними і психологічними розладами; соціально – психологічного характеру; віковими кризами. Сучасний розвиток суспільства, створив певні проблеми, результатом яких стали: втрата ідеалів, відсутності впевненості в майбутньому та соціальній захищеності. Останнє, в свою чергу вплинуло на розвиток та становлення особистості дитини формуванні агресивності, злості, тривожності тощо. Велика кількість досліджень свідчить про тенденцію зростання девіантних поведінкових реакцій [1] (погіршення психічної та соціальної адаптації підлітка, схильність до нездорового способу життя, суїцідальності, зростання «груп підвищеного поведінкового ризику»). Саму девіантність можна трактувати, як, психологічний (безпосередньо девіантність), так і психопатологічний (поведінковий) розлад. Проаналізувавши сучасні положення у сфері вивчення поведінкових розладів [3], можна зробити висновок про те, що поведінкові розлади і девіації поведінки, відрізняються етіопатогенетично, маючи подібність і ідентичність. У межах девіантної поведінки можуть поєднуватися психологічні і психопатологічні механізми, у сфері надання допомоги даному контингенту осіб слід поєднувати психофармакотерапію з психотерапією. Вирішення проблеми можливе при підготовці спеціалістів на спеціалізованих медико89


психологічних факультетах медичних університетів, де студенти отримають ґрунтовну підготовку як із загально медичних дисциплін, так і психіатрії та психології. Summary: An attempt to study the work of medical psychology in the field deviantolohiyi. and the need to use psychopharmatherapy and psychotherapy n dealing with deviant. 1. Картавцев Р. Л. Поведение подростков как фактор риска заражения болезнями, передающимися половым путем / Р. Л. Картавцев, Г. А. Слабкий // Медико-соціальні проблеми сім’ї. – 2004. – Том 9, № 3. – С. 111–116. 2. Косырев В. Н.. Клиническая психология. Учебно – методическитй комплекс для преподавателей и студентов факультета психологии. Тамбов, 2008. 3. Менделевич В.Д. - Психология девиантного поведения, Изд –во «Речь», 2005 52. КОУЧИНГ ЗДОРОВЬЯ НА ОСНОВЕ ПОЗИТИВНОЙ ПСИХОТЕРАПИИ Н.ПЕЗЕШКИАНА, МЕДИЦИНСКОЙ ПСИХОЛОГИИ И ПСИХОЛОГИИ ЗДОРОВЬЯ КАК СОВРЕМЕННЫЙ КОНСУЛЬТАТИВНЫЙ РЕЗУЛЬТАТ-ОРИЕНТИРОВАННЫЙ ПОДХОД ВО ВЗАИМОДЕЙСТВИИ С ПАЦИЕНТАМИ Сакало Е.А./ E.Sakalo, кандидат мед��цинских наук, Карикаш В.И./ V.Karikash, кандидат психологических наук, Кравченко Ю.Е./ Y.Kravchenko Международный Институт позитивной кросс-культурной психотерапии и коучинга здоровья, г.Киев, Украина Здоровье редко падает водопадом. Обычно его собирают по каплям и бережно хранят. Древняя восточная мудрость Коучинг здоровья – это одна из форм системного приложения метода позитивной кросс-культурной психотерапии Н.Пезешкиана в сфере охраны и усиления здоровья, с привлечением знаний, концепций и моделей из классического коучинга, медицинской психологии, психологии здоровья, поведенческой медицины, эндокринологии и психонейроиммунологии. Содержательно, мы рассматриваем феномен здоровья как многогранный и многомерный феномен, выделяя: 1. Объективное здоровье и субъективное; 2. Поведенческое измерение здоровья; 3. Ментальное и эмоциональное здоровье (как два полюса психического здоровья); 4. Здоровье психонейроэндокриноимунной (ПНЭИ) системы; 5. Энергетическое здоровье; 6. Экзистенциальное здоровье; 90


7. Экологическое здоровье. Методически, мы сфокусировано работаем на следующих трёх уровнях: 1. Коучинг АКТИВНОСТИ (поведенческое измерение: наработки поведенческой медицины, позитум-подхода позитивной психотерапии, коучинга и психологии здоровья); 2. Коучинг СПОСОБНОСТЕЙ (психолого-характерологическое измерение: наработки психологии личности, дифференциального анализа позитивной психотерапии, медицинской психологии); 3. Коучинг ИДЕНТИЧНОСТИ (психодинамическое измерение: наработки глубинной психологии, позитивной психотерапии и других психодинамических методов); Методологически, все феномены и механизмы болезни и здоровья мы рассматириваем в системе координат трёх осей: 1. Поведенческая ось; 2. Объективная ось; 3. Субъективная ось. Это дает возможность соединить диагностику, лечение, профилактику, психологическую помощь - что особенно актуально в работе с хроническими эндокринологическими пациентами. Процессуально, коучинг здоровья может осуществляться различными алгоритмами, ориентироваными на ресурсы. Но наиболее зарекомендовавшей себя в нашей практике является 5-ступенчатая модель Н.Пезешкиана. Диагностически, в коучинге здоровья, мы используем Висбаденский опросник и дифференциально-аналитический опросник (Н.Пезешкиан), а также европейскую систему ОПД-2 (операционализированная психодинамическая диагностика). С 2007 г. коучинг здоровья был представлен в России, Украине, Латвии, Молдове, Венгрии, Турции, Кипре, Грузии, Азербайджане, Австралии. Наши наработки были представлены коллегам в рамках таких конгрессов: 1) Международный Когресс по Позитивной психотерапии PositumCyprus (Кипр, Фамагуста, октябрь 2007); 2) Международный Конгресс по медицине, психологии и обучению пациентов Therapeutic Patient Education (Венгрия, Будапешт, ноябрь 2008); 3) Международный Конгресс по Позитивной психотерапии (Стамбул, Турция, октябрь 2010); 4) Мировой Конгресс по психотерапии Всемирного Совета Психотерапии (Сидней, Австралия, август 2011). В Украине в 2007-2011 г.г. более 1500 специалистов (из них около 800 врачей) были ознакомлены с этим методом и многие начали активно практиковать его. С 2012 по 2015 год в Украине стартует очередной этап обучения медицинских работников коучингу здоровья. Планируется в течение трёх лет ознакомить с этим подходом порядка 1000 врачей и системно обучить ему – 200 из них. Приглашаем коллег к сотрудничеству и диалогу. 91


53. СПОСОБЫ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧЕСКОЙ КОРРЕКЦИИ СНА METHODS PSYCHOTHERAPEUTICAL CORRECTION OF SLEEP Саляев Н.Г., Климова А.В./ M.Saliaiev, A.Klimova Дніпропетровська обласна лікарня імені І.І.Мечникова, Обласний центр психосоматичної патології, м.Дніпропетровськ, Україна В настоящее время проблема нарушений сна достаточно актуальна. Ввиду значительного повышения в обществе количества стрессогенных факторов, увеличения количества людей, ненормированно работающих, создаются предпосылки для возникновения бессонницы, синдрома хронической усталости, других расстройств. Как считал И.П. Павлов, большинство процессов, происходящих в организме можно объяснить взаимодействием процессов возбуждения и торможения. Бессонница, как известно, является одним из первых признаков возбуждения нервной системы. И также известно, что нормализация сна – это краеугольный камень в лечении многих расстройств психики и тела. В современной психотерапии существует целый арсенал техник, усиливающих процессы торможения в мозге, тем самым способных позитивно влиять на сон, качество отдыха, степень выраженности тревожных состояний, уровень раздражительности человека, коммуникативные способности и т.д. В нашей стране помощь при бессоннице осуществляется в основном медикаментозно. С целью использования других возможностей была создана психотерапевтическая методика для нормализации сна и восстановления ресурсов организма после психо-эмоциональной и интеллектуальной нагрузок. Особенностями данной методики является то, что она представляет собой сочетание двух видов техник, сдвигающих баланс в организме в сторону преобладания процессов торможения. С одной стороны техники для достижения максимальной релаксации мышц тела, снятия мышечных зажимов, что даёт значительный седативный эффект; с другой стороны техники, используемые в гипнотерапии для достижения пациентом изменённого состояния сознания, которое легко переходит в обычный сон. Для этих целей в методике использованы приёмы Эриксоновской гипнотерапии, телесно ориентированной терапии, аутотренинга. Таким образом осуществляется максимально полное влияние на организм человека, как на физическом, так и на психическом уровне. В процессе изучения методики клиент осознаёт и осваивает принципы релаксации и принципы возникновения изменённого состояния сознания, приобретает умения их использования. Хочется надеяться, что технологии, дающие людям возможность использовать собственные внутренние ресурсы для собственного блага, займут причитающееся им место и будут приносить пользу наряду с другими, уже существующими подходами.

92


54. АНАЛІЗ ЯКІСНОЇ СТРУКТУРИ АДДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У СТУДЕНТІВ ВУЗІВ М. КИЄВА ANALYSIS OF QUALITATIVE STRUCTURE OF ADDICTIVE BEHAVIOR AT KIEV'S STUDENTS Синіцька Т.В./ Т. Synitska Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології м. Харків, Україна Сьогодні проблема аддикції є чи не найзаплутанішою і важкою серед тих, що стоять перед людством. Залежність в широкому сенсі слова - це та чи інша форма рабства, що обмежує можливості людини і применшує її здатність до саморозвитку. Науковий інтерес до проблем студентської молоді обумовлений тим, що студентство представляє особливу групу, що розглядається як інтелектуальний ресурс нашого суспільства, його кадровий потенціал. В якості потенційних цілей дослідження були обрані актуальні в сучасному студентському середовищі пристрасті і залежності, для дослідження яких використовувався метод комплексної оцінки аддиктивного статусу індивіда і популяції за допомогою системи audіt-подібних тестів (І.В. Лінський та ін.). Було обстежено 116 студентів (55 чоловіків і 61 жінка) ВНЗ м. Києва. Використовувалися audіt-подібні тести для виявлення розладів, пов'язаних з вживанням алкоголю, тютюну, психостимуляторів (хімічні аддикції) і надмірної захопленості Інтернетом, сексом та їжею (нехімічні аддикції). Отримані результати показали, що серед хімічних аддикцій превалювала схильність до алкогольної залежності – 70 (60,34%) опитаних, з яких 40 (72,73%) чоловіків, та 30 (49,19%) жінок; на другому місці – схильність до тютюнової залежності. Це в своїх відповідях зазначили – 55 (47,41%) студентів, з яких 37 (67,27%) особи чоловічої статі, та 18 (29,51%) жіночої відповідно. Схильність до залежності від психостимуляторів виявлено у 2 (1,72%) студентів. Це були чоловіки (3,64% від числа опитаних студентів чоловічої статі). Що стосується нехімічних аддикцій, то серед них слід зазначити Інтернет-аддикцію, схильність до якої спостерігалося у 102 (87,93%) студентів (у 52 (94,54%) чоловіків та 50 (81,97%) жінок відповідно). На другому місці – схильність до сексуальної аддикції, яку у своїх відповідях відмітили 96 (82,76%) опитаних, з яких 44 (80%) чоловіка, та 52 (85,25%) жінки. Стосовно схильності до залежності від їжі отримані такі дані – 57 (49,14%) студентів, серед яких 17 (30,91%) чоловіків та 41 (67,21%) жінка. На основі системного підходу до вивчення психологічних пре дикторів аддиктивної поведінки сучасної молоді, а також психосоціальних особливостей та аддиктивної схильності, буде розроблено комплекс заходів щодо її психопрофілактики, психокорекції, та буде оцінено ефективність впровадження даного комплексу заходів. Summary: This publication provides a qualitative analysis of the structure of addictive behavior in students 93


55. ПАРТНЕРСЬКІ ПОЛОГИ ЯК СПОСІБ ЗАПОБІГАННЯ ПІСЛЯРОДОВОЇ ДЕПРЕСІЇ PARTNER LUING-INS AS A METHOD IS PREVENTION OF DEPRESSION AFTER LUING-INS Скиба Ю.В./Skyba Y. Науковий керівник: к.психол.н., доцент Коваль І.А. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця Кафедра Загальної медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Пологи — вкрай потужний емоційний і фізіологічний акт, що викликає гормональний струс організму жінки та серйозну психологічну перебудову її особ��стості. За оцінками вчених з Оксфордського університету, до 85% породілей переживають післяпологовий стрес. Від «нормального» післяпологового стресу депресія відрізняється насамперед інтенсивністю симптомів і їх тривалістю. У 2020 році, за прогнозами ВООЗ, депресії будуть займати друге місце після ішемічної хвороби серця, випередивши навіть онкозахворювання. Ця недуга прогресує з рівнем розвитку суспільства. До суттєвих чинників ризику післяпологової депресії належать: небажана вагітність або ускладнення під час виношування дитини чи самих пологів (кесарів розтин, передчасні пологи), серйозний стрес, пережитий під час вагітності. Мета: Дослідити вплив партнерських пологів на психоемоційний стан жінки. В дослідженні використовувались: опитувальник Спілберга-Ханіна, шкала депресивності Бехтєрєва, малюнок сім’ї. Дослідження проводилось на базі ЦРП Дарницького району м.Києва. Вибірку склали 14 жінок від 19 до 36 років, середній вік - 25 років. В результаті дослідження було виявлено: Рівень ситуативної тривожності у жінок які народжували у звичних пологах високого рівня ситуативної тривожності не виявлено – у 56% породіль виявлено середній, у 43% - низький і 7% - дуже низький рівень тривожності. Тривожність як риса особистості в високому ступені також не була простежена в нашим досліджуваних. Середній рівень тривожності притаманний 36%, а низький - 64% породіль. Рівні стану депресивності. У дослідженні породіллі мали нагоду висловитися про роль підтримки під час пологів. Думки опитуваних розділилися так: 14% погодилися з думкою, що підтримка під час пологів необхідна; 57% вважають, що підтримка потрібна не завжди; 29% вважають, що вона зайва. Жінкам, які народжували без підтримки близької людини в середньому притаманний вищий рівень тривожності, який пов’язаний з показником ситуативної тривожності і з рівнем депресивного стану. Висновки. Рівень ситуативної тривожності нижчий у групи досліджуваних, які народжували у сімейних (спільних) пологах. В результаті проведеного порівняльного аналізу ми отримали підтвердження нашої гіпотези. Досліджуючи стан дапресивності у породіль двох груп, гіпотеза про те, що стан 94


депресивності досягає нижчого рівня у породіль в сімейних пологах, також підтвердилися. Summary: To one of basic hypotheses we admitted that the level of situation anxiety below, in the groups of investigated that bore in domestic (compatible) luing-ins. As a result of the conducted comparative analysis we got confirmation of our hypothesis. Investigating the state of two groups, hypothesis that the state of depressed arrives at more subzero level for women in domestic luingins, confirmed also.

56. РИСОВАНИЕ ПЕСКОМ, КАК НОВЫЙ ПОДХОД В КОРРЕКЦИИ ШКОЛЬНОЙ ТРЕВОЖНОСТИ DRAWING WITH SAND, AS A NEW APPROACH TO THE CORRECTION OF SCHOOL ANXIETY Сосновский П. О./ P. Sosnovskyy Открытый международный университет развития человека «Украина» г.Н.Каховка, Украина Ключевые слова: школьная тревожность, эмоциональные нагрузки, метод рисования песком, коммуникативные навыки, социально-психологический фактор, стимулирование познавательной активности. Практическая значимость. Педагогические и психологические аспекты использования песка – это замечательный сенсорный материал, непревзойдённая предметно-игровая среда, материал для изобразительной деятельности, экспериментирования, конструирования. Применение песочной терапии дает нам возможность преодолевать школьную тревожность. Она выражается в волнении, повышенном беспокойстве в учебных ситуациях. Ребенок чувствует собственную неадекватность, неполноценность, неуверен в правильности своего поведения, своих решений. В силу больших эмоциональных нагрузок у ребенка возрастает риск возникновения психосоматических заболеваний. Подсвеченная рабочая поверхность песочницы создает особую обстановку, дает ощущение безопасности, удобства, побуждает к действию и помогает преодолеть внутренние страхи, высвобождает новые движущие силы для раскрытия творческого потенциала. Играя, ребенок испытывает удовольствие и готов к новым открытиям и изобретениям. Во время занятий используется тихая музыка, затемняется освещение, что позволяет детям легче и глубже погрузиться в состояние игры и сказки, стать более открытым новому опыту, познанию, развитию. Цель исследования. Одна из главных задач этого метода - помощь детям справится с высоким уровнем тревожности, страхами, зажимами, эмоциональным напряжением, восстановлению или формированию коммуникативных навыков, социализации таких детей. В том числе песочная терапия развивает ручную моторику ребёнка, сенсорно-перцептивную сферу, познавательную сферу, рефлексию; 95


формирует творческий потенциал; совершенствует коммуникативные навыки, эмоциональный и социальный интеллект; стабилизирует эмоциональное и волевое состояние; избавляет от страха ошибок, стрессогенных факторов. Анализ исследования: После проведения психодиагностической экспертизы, направленной на выявления уровня тревожности – «Диагностика уровня школьной тревожности» Филлипса, были отобраны дети, с которыми проводятся коррекционные занятия, с применением метода рисования песком, песочной анимации на световых песочницах Art&Play™. Данный метод является действительно полезным и эффективным, что подтверждается в процессе коррекционной работы. Предлагаемый метод может быть использован многими направлениями психотерапии, в организационном консультировании и глубинной психотерапии, в индивидуальной и групповой работе, как с детьми, так и взрослыми. Summary: Specificity Counseling in the family relations and the individual in the family matters. Education ¾ Master of Psychology, International University «Ukraine». ¾ Certificate «Family therapy and counseling», Society of practicing psychologists «Gestalt - approach». Development ¾ Author of improved model «Mobile developmental sandbox with light » for the art therapeutic purposes. Project leader Art & Play ™.

57. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСІБ, СХИЛЬНИХ ДО АДИКТИВНОЇ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ PSYCHOLOGICAL FEATURES OF PERSONS PRONE TO ADDICTIVE BEHAVIORS Степанова Н.М. / N.Stepanova Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України Актуальність. Особливу тривогу за останні 10-15 років викликає зростання ігрової та алкогольної залежностей серед контингенту молодого покоління. За даними ВООЗ у світі понад 15 % страждають на алкогольну, наркотичну, ігрову та інші залежності. В Україні серед дорослих осіб 0,7 % є схильними до адиктивної поведінки, а серед осіб молодого віку цей показник становить 6-7 %. Мета роботи - проаналізувати психологічні особливості осіб, схильних до адиктивної форми поведінки (на прикладі ігрової та алкогольної залежностей). Матеріали та методи. Об’єктом нашого дослідження були особи, у яких визначалася залежність від алкоголю та азартних ігор. У 2011 р. було 96


обстежено 96 осіб, схильних до адиктивної форми поведінки. Серед них 46 осіб з ігровою та алкогольною залежністю, контрольну групу склали 50 здорових осіб. Результати та висновки дослідження. В ході дослідження виявлено, що для основної групи характерними були змішані типи акцентуацій особистості: гіпертимний (13,3±3,4 %), демонстративний (11,1±3,7 %), збудливий (12,9±3,4 %) та циклотимний (12,9±3,2 %) типи (p<0,001). У осіб, схильних до адиктивної форми поведінки відмічалося постійне почуття тривоги, невпевненість в собі, підвищена помисливість, в силу цього взаємини з близькими були нестійкими, часто конфліктними, в той же час, вони характеризувалися демонстративністю, підвищеною здатністю до витіснення та високим рівнем домагань. Характерними мотивами адиктивної поведінки визначено: втеча від «тяжкої» реальності, переживання невдач у школі, конфлікти з батьками, вчителями, однолітками, почуття самотності, втрата сенсу життя, незатребуваність у майбутньому. У свою чергу, особистісним підґрунтям високого ризику розвитку адиктивної поведінки є: імпульсивність, екстраверсія, почуття провини та підвищений рівень агресивності. Виявлено, що з високою достовірністю адиктивна поведінка поєднується з низьким рівнем адекватності та самодисципліни, а також із синдромом недостатньої уваги та гіперактивності, антисоціальними вчинками, зниженням адаптації. Крім того, клініко-динамічними особливостями поєднаної ігрової та алкогольної залежностей є домінування підвищеного рівня реактивної та ситуаційної тривожності з надцінною ідеєю бути в грі, порушенням здатності контролювати гру, явищ депресивного спектру, формальністю суджень. Таким чином, тривожність у осіб з ігровою та алкогольною залежностями - це не тільки причина і наслідок тривалого й регулярного захоплення азартною грою та зловживання алкоголем, але й така особистісна характеристика, яка є свого роду каталізатором формування та посилення психологічної залежності, будь то хімічна або нехімічна адикції. Резюме. Психологічні особливості осіб, схильних до адиктивної форми поведінки є суттєвою передумовою формування залежності від хімічної та нехімічної адикції. Дисгармонійний комплекс провідних типологічних характерологічних й особистісних тенденцій осіб з ігровою та алкогольною залежностями перешкоджає адекватному і конструктивному функціонуванню індивіда, його соціальній адаптації та вимагає певного типу психокорекційних заходів.

97


58. К ВОПРОСУ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ МЕДИЦИНСКИХ ПСИХОЛОГОВ QUESTION OF PROFESSIONAL IDENTIFICATION OF MEDICAL PSYCHOLOGISTS Тамакова Т.А./ T.Tamakova Нацио��альный медицинский университет имени А.А.Богомольца Кафедра общей и медицинской психологии и педагогики г. Киев, Украина Модернизация системы здравоохранения Украины, социальноэкономические процессы, сопровождающие развитие нашей страны, техногенные и природные катаклизмы, нарушающие привычное течение жизни мирных жителей, обусловили увеличение потребности социума в квалифицированной медико-психологической помощи и создание новой специальности – врача-психолога. Адекватным ответом на запрос украинского сообщества стало создание в 2001 году в Национальном медицинском университете имени А.А.Богомольца медико-психологического факультета. Общество предъявляет высокие требования к уровню подготовки медицинского психолога. Профессия врача-психолога является еще достаточно молодой (11 лет для профессии – это не возраст!), находится в состоянии социально-психологического становления и имеет свою специфику, которая обусловлена целью и задачами профессиональной деятельности, а также местом профессии в современном социально-психологическом контексте. На сегодняшний день профессия – это не только источник материального дохода, сколько реализация глубинных потребностей и стремлений личности, что тесно связано с отношением к себе как к профессионалу, к профессиональной деятельности как форме самореализации, ценностям и традициям профессионального сообщества в целом, т.е. развитием профессиональной идентичности. Профессиональная идентичность присуща той категории людей, у которых стержневой основой идентификации является профессиональная деятельность, что выступает как фактор их психологического благополучия. Личностное и профессиональное очень тесно связаны. Средством познания другого человека и оказание ему помощи, является личность специалиста, что предполагает высокую степень ответственности за результаты своих действий, а также предъявляет высокие требования к развитию личности, профессиональному мировоззрению и самосознанию. «Помогающие профессии», к представителям которых относятся врачи-психологи, предусматривают частый контакт с чужой душевной и физической болью и сопровождаются психоэмоциональными нагрузками, что, в свою очередь, может привести к синдрому профессионального эмоционального выгорания. В последнее время витает в воздухе идея о том, что эмоциональное выгорание в среде специалистов, оказывающих психотерапевтическую, психокоррекционную, развивающую поддержку населению является проявлением профессиональной непригодности и отсутствием профессиональной идентичности специалиста. Необходима более глубокая 98


дифференциация медицинской психологии как профессии, четкие стандарты профессиональных компетенций профессии, профотбор в рамках профессии, развитие отечественных профессиональных традиций сообщества медицинских психологов и другие мероприятия по формированию профессиональной идентичности специалистов. Мы предполагаем, что развитие осознанности и углубление профессиональной идентичности медицинских психологов, врачей-психологов будет создавать условия для повышения адаптивности в профессиональной деятельности и способствовать профилактике эмоционального выгорания. Summary. The creation of the profession of a medical psychologist is a requirement and necessity of modern Ukrainian community. Profession is in a stage of formation and needs the development of activities of professional identity, professional traditions and standards. 59. РЕФЛЕКСІЯ ЯК КОМПОНЕНТ ГОТОВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА REFLECTION AS A COMPONENT OF PREPAREDNESS FOR PROFESSIONAL MEDIСAL PSYCHLOGIST Тертична Н.А./Tertichna N. Кандидат психологічних наук, доцент Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Професійна взаємодія в системі «лікар-психолог – пацієнт» передбачає не тільки забезпечення психотерапевтичного компоненту, а й вміння психолога пізнавати себе та пацієнта як активних суб’єктів такої взаємодії і вже з урахуванням цього здійснювати психологічний супровід та допомогу. Звідси готовність майбутнього лікаря-психолога до професійної діяльності повинна визначатись не стільки рівнем знань, мірою сформованості спеціальних умінь та навичок, скільки наявністю та сформованістю більш суттєвих особистісних компонентів. До них ми, в першу чергу, відносимо адекватні медикопсихологічній практиці мотиваційні структури та рефлексію. Остання виступила в якості предмета дослідження. Під особистісною рефлексією ми розуміємо дослідницький акт, спрямований людиною на саму себе як на суб’єкта життєдіяльності. Особливою характеристикою рефлексії є те, що особистості завжди необхідно децентрувати пристрасність власної позиції, щоб отримати про себе як про особистість нові знання. Саме цей факт відрізняє рефлексію від інтроспекції (самоспостереження, самоспоглядання). Якщо інтроспекція лише допомогає зрозуміти, усвідомити саму наявність переживань, внутрішнього світу людини, то рефлексія допомагає уяснити який він цей світ. Тому сформованість рефлексії у майбутніх лікарів-психологів є одним із показників готовності до професійної діяльності. Саме рефлексія забезпечує можливість психологу 99


аналізувати як власні, так і переживання та думки пацієнта, що виникають в процесі психотерапії та управляти ними. Дослідження рефлексії серед студентів третього курсу медикопсихологічного факультету показало, що елементи рефлексії проявляються лише у третини студентів. Решта учасників не проявили децентрації в сприйманні навколишнього і самих себе. Аналіз запропонованих ситуацій вони зводять лише до її опису та констатації переживань та вражень. Тобто вони проявляють досить яскраво виражену егоцентричну позицію, що заважає прояву рефлексії. Безперечно, дані дослідження потребують перевірки та уточнення, проте виявлені тенденції не викликають сумнівів. Формування рефлексії як компонента готовності до професійної діяльності можливе через включення студента у відповідну діяльність в процесі навчання. Для цього це питання слід виділити як окрему навчально-виховну задачу в підготовці майбутнього медичного психолога. Summary: The problem of the reflection as a basic component of preparedness for professional work are discussed in the thesis. Analyzing the results of empirical research and the plans for further work according to this issue. 60. СТРАХ ПЕРЕД СТОМАТОЛОГІЧНИМИ ВТРУЧАННЯМИ ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ ЯК ПЕРЕШКОДА ДО ЗАДОВІЛЬНОГО СТАНУ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ FEAR OF DENTAL INTERVENTIONS THROUGHOUT LIFE AS AN OBSTACLE TO THE SATISFACTORY CONDITION OF THE MOUTH DURING PREGNANCY Тімохіна Т.О. / T.Timokhina Науковий керівник: д.мед.н., професор А.В.Борисенко Національний медичний університет імені О.О.Богомольця Кафедра терапевтичної стоматології, м.Київ, Україна Серед всіх видів медичної допомоги, стоматологічна є обов’язковою на всіх етапах охорони матерів та дітей. Визначено, що терапевтичної стоматологічної допомоги потребують 94,7 % вагітних, ортопедичної – у 56,1 %, екстренні хірургічні втручання необхідні у 2,2 % вагітних. Мета: дослідити число вагітних, яким страх перед стоматологічним лікуванням протягом життя зашкодив уникненню проблем стоматологічного характеру під час вагітності. Матеріали та методи дослідження: Проведено анкетне опитування 327 вагітних, що знаходились на поліклінічному обстеженні в КДП НДСЛ «Охматдит» та кафедрі терапевтичної стоматології НМУ імені О.О.Богомольця. Всім вагітним надана необхідна стоматологічна допомога. Результати: Анкетне опитування дозволило виявити, що найрозповсюдженішою причиною незадовільного стану ротової порожнини є саме страх перед стоматологічним лікуванням протягом життя (84,3%). Ані відсутність коштів на якісне протезування (7%), ані поінформованість 100


пацієнток про безкоштовне надання послуг поліклінічних відділень лікарень за місцем проживання (74,8%), ані факт відсутності больових відчуттів при якісному знеболенні (56,2%), а саме впевненість в отриманні негативних відчуттів при стоматологічному лікуванні. Стало відомо, що 63,1% жінок терпіли або не зважали на різний характер болю та інші ускладнення від розвитку захворювань твердих тканин зубів, слизової оболонки порожнини рота та тканин пародонта. Висновки: Профілактична допомога та освітнє навчання лікарямистоматологами є недостатньою ланкою в поясненні необхідності своєчасного лікування захворювань ротової порожнини населенню міста. Необхідне вдосконалення та впровадження в освітню програму шкіл інформації про безболісність та високий рівень якості надання стоматологічних послуг на сучасному етапі. Резюме. Проведен анкетированный опрос 327 беременных женщин. Определено, что страх перед стоматологическим лечением является главной причиной плохого состояния полости рта во время беременности. Summary: Conducted a questionnaire survey of 327 pregnant women. Determined that fear of dental treatment is the main cause of poor oral health during pregnancy. 61. ПІДВИЩЕННЯ КОМПЛАЄНСУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ ТРЕНІНГОВОЇ ПРОГРАМИ ОСОБИСТІСНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ IMPROVEMENT OF COMPLIANCE TO ANTIHYPERTENSIVE THERAPY BY DINT OF PERSONALITY DIRECTED PSYCHOCORRECTIVE TRAINING PROGRAM Трачук Л.Є., Сахно С.Г./ L.Trachuk, S. Sakhno Науковий керівник: академік НАПН України, д.психол.н., професор С.Д. Максименко Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра загальної і медичної психології та педагогіки, м. Київ, Україна Актуальність. Значна поширеність артеріальної гіпертензії і низького комплаєнсу у пацієнтів з даним захворюванням обумовлює пошук шляхів підвищення ефективності лікування, направлених на оптимізацію комплаєнсу, оскільки саме низька прихильності до терапії сприяє розвитку ускладнень, погіршує прогноз, сприяє інвалідизації населення. Однак стандартні методи підвищення комплаєнсу не враховують індивідуально-психологічних особливостей пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Мета: підвищення комплаєнсу при антигіпертензивній терапії шляхом впливу на психологічні чинники особистості пацієнтів за допомогою розробки та впровадження психокорекційної програми особистісної спрямованості. Методи: теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, клініко-діагностична бесіда із заповненням карти клінічного та експериментально-психологічного обстеження пацієнта з артеріальною 101


гіпертензією; шкала прихильності до лікування Morisky (MMAS); методики визначення тривожності Спілбергера-Ханіна; «Рівень суб’єктивного контролю»; Мінесотський багатоаспектний особистісний опитувальник (ММРІ). Результати. При проведенні першого етапу дослідження на базі кардіологічних відділень Олександрівської клінічної лікарні м. Києва (обстежено 80 пацієнтів з артеріальною гіпертензією) встановлено, що більш високий рівень комплаєнсу відмічається у пацієнтів з екстернальним типом контролю, високою особистісною тривожністю і типами особистості, які характеризуються конформністю (р<0,05). Для підвищення рівня комплаєнсу нами було розроблено «Психокорекційний тренінг для людей, що хворіють на артеріальну гіпертензію», направлений на корекцію типу реагування на хворобу із наближенням його до нормонозогнозії. Пілотне проведення тренінгу підтвердило його ефективність щодо підвищення прихильності до терапії. Висновки. Домінуючі риси особистості визначають внутрішню картину хвороби та установку на лікування. Позитивна динаміка, виявлена при апробації розробленого тренінгу, є підставою для подальшого впровадження програми «Психокорекційний тренінг для людей, що хворіють на артеріальну гіпертензію» на базі поліклініки № 2 Шевченківського району м. Києва для адекватної корекції психосоматичного статусу та досягнення оптимального комплаєнсу з метою підвищення ефективності терапії та покращення прогнозу даного захворювання. Summary: Uncontrolled blood pressure increases the risk of complications and lead to disability among the patients with arterial hypertension. Patient noncompliance with prescribed treatments is a central reason for the failure to control hypertension in those receiving therapy. We designed the "Training for psychocorrection people suffering from arterial hypertension", based on the identified psychological factors associated with poor compliance. Pilot implementation of created training confirmed the efficiency for improvement of compliance to antihypertensive medications. 62. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА ПІД ЧАС ПРИЙОМУ ПАЦІЄНТІВ PSYCHOLOGICAL ASPECTS OF THE DENTIST WHEN RECEIVING PATIENTS Ціленко О.Л., кандидат медичних наук, доцент, Цимбалістий О.В. Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, кафедра хірургічної стоматології, м. Київ, Україна «Если больному после разговора с врачом не стало легче, то это не врач.» В. Бехтерев Стоматофобія (Дентофобія) – страх перед стоматологом та лікуванням зубів, він найчастіше пов’язаний з власним негативним досвідом під час 102


попередніх прийомів стоматологом. Проблема на сьогоднішній день є досить актуальною з огляду на те, що вона самим безпосереднім чином впливає на епідеміологію карієсу зокрема та стоматологічних захворювань в загальному. Страх перед візитом до стоматолога – добре відома річ всім людям. Боязнь стоматологічного втручання займає досить високе місце в ієрархії людських страхів. Мабуть, жодна лікарська дія не викликає стільки негативних емоцій. Багатьом достатньо тільки нагадати в розмові про стоматолога, як настрій у таких людей може бути зіпсованим на цілий день. В сьогоденні боязнь перед стоматологічним лікуванням повинна назавжди піти в минуле. Цьому сприяють: високі досягнення фармацевтичної промисловості (безболісність втручання завдяки сучасним анестетикам), сучасні технології лікування (наприклад використання лазеру), використання сучасних інтер’єрів стоматологічних кабінетів . З огляду на конкретну клінічну ситуацію пацієнта, лікар повинен забезпечити психологічний підхід в залежності від об’єму втручання. Якщо пацієнт звернувся з метою видалення зуба – він очікує агресивного процесу під час якого в нього буде кровотеча, а сама процедура видалення буде болісною, таке втручання може супроводжуватися активацією симпато-адреналової системи. У випадку терапевтичного лікування пацієнт часто відкладає візит з метою відтермінування неприємного втручання, як наслідок він виснажений соматично, що ускладнює процес лікування. Коли мова йде про дитячий прийом, ситуація взагалі вимагає дуже чуйної психологічної роботи, з метою попередження виникнення стоматофобії або її усунення у випадку, коли у дитини вже є негативний досвід лікування. Що робити? Підсумовуючи зазначене, з метою забезпечення ефективного високоякісного лікування нам необхідно досягнути високої взаємної довіри між пацієнтом та лікарем. Цьому може сприяти багато факторів. Перш за все довіра може бути сформована ще до знайомства пацієнта з лікарем завдяки рекомендації від знайомих, які вже проходили лікування конкретно у цього спеціаліста. Надалі дуже важливо не втратити отриманий кредит довіри і досягнути позитивних емоцій при первинному психологічному контакті з пацієнтом. Цьому може сприяти охайність зовнішнього вигляду лікаря та медперсоналу, а також клінічного кабінету. Ввічливість та доброзичливість лікаря є запорукою успішного налагодження взаєморозуміння. Це все має вплив на перші враження, а далі робота! На цьому етапі також можна допуститися деяких помилок. Тож, для збереження отриманого порозуміння досить важливо проводити консультативну роботу з пацієнтом в ракурсі конкретно його клінічної ситуації. Для цього важливо не використовувати медичну, не зрозумілу, термінологію, проводити деякі аналогії, прогнозувати в міру можливості результат лікування. Під час лікування зовсім не є необхідним «залякувати» пацієнта своїми маніпуляціями. Зокрема досить значні негативні психологічні ефекти притаманні деяким маніпуляціям: демонстрація шприца або скальпеля перед очима пацієнта, демонстративне одягання латексних рукавичок, розмахування, вихваляння видаленим зубом (з якого капає кров!), демонстрація 103


«пульсуючого» нерва на інструменті. В деяких випадках такі ситуації супроводжуються полегшеним зітханням пацієнта, але в більшості вони справляють негативний вплив на психологічний стан. Таким чином, якщо лікар турбується про психологічний стан пацієнта, він буде винагороджений прихильністю пацієнта, який в свою чергу надалі буде проводити лікування в більш спокійних умовах, або позбудеться стоматофобії взагалі. Як наслідок він може передати своє відношення до Вас, людям в черзі під кабінетом та рекомендувати Вас як гарного чуйного спеціаліста. Резюме: Страх перед лікуванням зубів є давньою проблемою актуальною до сьогоднішнього дня. Але при використанні в роботі елементарної ввічливості та деяких психологічних прийомів від стоматофобії можна позбутися раз і назавжди. Summary. Fear of dental treatment is an ancient problem, relevant to today. But when used in the elementary courtesy and some psychological techniques from dental phobia can get rid once and for all. 63. ПСИХОСОМАТИКА ЯК МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ НАУКОВИЙ НАПРЯМОК. ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ PSYCHOSOMATICS AS AN INTERDISCIPLINARY SCIENTIFIC DIRECTION. PSYCHOSOMATIC DISORDERS. Червинська О.М./Chervynska O. Науковий керівник: Академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор С.Д.Максименко Інститут психології імені Г.С.Костюка НАПН України м. Київ, Україна «Причини безсоння зазвичай психічно - соматичні, проте кожна життєва сфера може сама по собі бути достатньою для нього підставою» (І.Хайнрот) За даними ВООЗ, від 38 до 42% всіх пацієнтів, які відвідують кабінети соматичних лікарів, відносяться до групи психосоматичних хворих. Мета роботи: розкрити основи психосоматики як міждисциплінарного напрямку. Завдання роботи: проаналізувати суть поняття і основні аспекти історії психосоматики; визначити положення психосоматики в психології та медицині; розглянути види психоматичних розладів, патогенез, метод лікування. Проблема психосоматичних співвідношень - одна з найбільш складних проблем сучасної медицини, незважаючи на те, що вивчається з часів Гіпократа і Арістотеля. У 1818 р. німецький лікар з Лейпцига Хайнрот ввів термін «психосоматичний». У 1822 р. німецький психіатр М. Якобі ввів поняття «соматопсихічне» як протилежне і в той же час доповнення по відношенню до «психосоматичного» Термін «психосоматичний» остаточно прижився в медицині завдяки віденським психоаналітикам (Deutsch, 1953), і з цього часу психосоматична медицина позначилася як «прикладний психоаналіз в медицині». Дойч, емігрувавши в сорокові роки в США, разом з колегами 104


Фландерс Данбар, Францем Александером та іншими викликав інтерес до психосоматичних проблем, і вже до кінця 50-х років в американській науковій літературі було опубліковано близько 5000 статей з соматичної медицини очима психологів. Серед тих, хто розвивав цей напрямок, слід назвати таких відомих аналітиків, як Адлер, Сонді. У Росії найближче до цього напрямку підійшли вчені школи І. П. Павлова при розробці методу експериментального неврозу Незважаючи на те що слово «психосоматика» вживається дуже часто як в побуті, так і в науковій літературі, на сьогоднішній день не існує єдиного визначення цього терміна. Загалом його значення випливає зі слів, які в нього входять (душа і тіло). В даний час психосоматика є міждисциплінарним науковим напрямком: • вона служить лікуванню захворювань і, отже, знаходиться в рамках медицини; • досліджуючи вплив емоцій на фізіологічні процеси, вона є предметом дослідження фізіології; • як галузь психології вона досліджує поведінкові реакції, пов'язані із захворюваннями, психологічні механізми, що впливають на фізіологічні функції; • як розділ психотерапії вона шукає способи зміни деструктивних для організму способів емоційного реагування та поведінки; • як соціальна наука вона досліджує поширеність психосоматичних розладів, їх зв'язок з культурними традиціями і умовами життя. За сучасними уявленнями, до психосоматичних захворювань і розладів відносять: 1.Конверсійні симптоми. Симптом має символічний характер, демонстрація симптомів може розумітися як спроба розв'язання конфлікту. Конверсійні прояви зачіпають в більшій частині довільну моторику і органи чуття. Прикладами є істеричні паралічі і парестезії, психогенна сліпота і глухота, блювота, больові феномени. 2.Функціональні синдроми. Часто у таких хворих є тільки функціональні порушення окремих органів або систем; будь-які органічні зміни, як правило, не виявляються. Александер описав і позначив їх органними неврозами (Александер, 2002). 3.Психосоматози - психосоматичні хвороби в більш вузькому сенсі. В основі їх - первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов'язана з морфологічно встановлюваними змінами і патологічними порушеннями в органах. Відповідна схильність може впливати на вибір органу. Спочатку виділяли 7 психосоматозів («holy seven»): бронхіальна астма, виразковий коліт, есенціальна гіпертонія, нейродерміт, ревматоїдний артрит, виразка дванадцятипалої кишки, гіпертиреоз. Пізніше цей список розширився - до психосоматичних розладів відносять туберкульоз, онкологічні, інфекційні та інші захворювання. Патогенез психосоматичних розладів надзвичайно складний і визначається 105


(Д.Н Ісаєв): 1) неспецифічною спадковістю та вродженими соматичними порушеннями і дефектами; 2) спадковою схильністю до психосоматичних розладів; 3) нейродинамічними зрушеннями (порушеннями діяльності ЦНС); 4) особистісними особливостями; 5) психічним і фізичним станом під час дії психотравмуючих подій; 6) фоном несприятливих сімейних та інших соціальних факторів; 7) особливостями психотравмуючих подій. При постановці психосоматичного діагнозу у розпорядженні психотерапевта є дві основні методики – діагностична бесіда і психологічне тестування. Основним методом психосоматичного лікування є психотерапія. Використовуються такі напрямки : арт-терапія, символдрама, гештальт-терапія, психодинамічна терапія, психодрама, казкотерапія , інтегративний підхід. Отже, психосоматика – напрямок в медицині та психології, який займається вивченням впливу психологічних( в першу чергу психогенних) факторів на виникнення та подальшу динаміку соматичних захворювань. Згідно основному постулату цієї науки, в основі психосоматичного захворювання лежить реакція на емоційне переживання, що супроводжується функціональними змінами та патологічними порушеннями в органах. Психосоматика є надзвичайно актуальною і вимагає подальшого вивчення та впровадження в практику сучасного лікаря-психолога. Summary: Therefore, Psychosomatics is a direction in medicine and psychology that studies the impact of psychological (primarily psychogenic) factors on the occurrence and subsequent dynamics of somatic diseases. According to the basic postulates of this science, the background of psychosomatic disease is a reaction to the emotional experience, accompanied by functional changes and pathological abnormalities in organs. Psychosomatics is an extremely important and requires further study and introduction to practice of modern doctor-psychologist. 64. МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДИКЦІЙ В СТРУКТУРІ ПСИХІЧНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ОСІБ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ В УМОВАХ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ MEDICAL AND PSYCHOLOGICAL FEATURES ADDICTIONS IN THE STRUCTURE OF MENTAL DISADAPTATION PERSONS WORKING IN FIRE SAFETY CONDITIONS Чистікова О. І./ O.Chystikova Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, м.Харків, Україна Сучасне суспільство на Україні характеризується зростанням кількості непсихотичних психічних розладів серед професійної ланки, задіяної для роботи у небезпечних умовах. В останній час фахівцями психотичного профілю вже зроблено перші кроки стосовно медико-психологічної реабілітації 106


осіб, задіяних до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Однак не розкритою повністю залишається специфіка всіх професій, робота яких відзначається підвищеною небезпекою, летальністю постраждалих, особливою стресорністю й фрустрованістю поведінки. Однією з таких є професія пожежника. Несприятливі фактори життєдіяльності робітників охорони пожежної безпеки відображують характер їх соціальної взаємодії, міжособистісного спілкування, адаптації їх особистості до нових труднощів на роботі та поза її межами, а також зміни у компенсаторних поведінкових стратегіях. Інколи річ йде про окремі випадки відхиленої поведінки, при падаючої до аддиктологічних спостережень. Вказані причини обумовлюють формулювання нових гіпотез щодо оптимізації якості життя даних контингентів та створення спеціалізованих програм експрес-психодіагностики та психокорекції. Метою нашого дослідження було – вивчити особливості психічної адаптації і дезадаптації у осіб, які працюють в умовах пожежної безпеки та розробити базові принципи їх психодіагностики, психопрофілактики та психокорекції. Основними завданнями дослідницької медико-психологічної роботи було: 1. Здійснити аналіз проблеми психічної адаптації та дезадаптації пожежників; 2. Вивчити клініко-психопатологічні характеристики обстежених; 3. Вивчити індивідуально-психологічні якості обстежених контингентів; 4. Визначити соціально-психологічні якості та визначити аддиктологічні прояви поведінкових патернів обстежених; 5. Проаналізувати дані і розробити сучасні засоби експреспсиходіагностики, психопрофілактики та психокорекції проявів психічної дезадаптації пожежників. З урахуванням актуальності та поставленої мети на базі науководослідного інституту профілактичної медицини (м. Харків) за період 2009 – 2011 років нами було обстежено 320 пожежників, які працювали за фахом в середньому 5 років. Використовувались методи: клініко-психопатологічний, психодіагностичний, соціально-демографічний та статистичні методи дослідження. Дослідження виконувалось в чотири основні блоки: первинний клінікопсихологічний (проводилось визначення соціально-демографічних відмінностей та маркерів психічної адаптації і дезадаптації); клінікопсихопатологічний (дослідження психопатологічних характеристик); індивідуально-психологічний (виявлення диференційованих патоперсонологічних й поведінкових особливостей); аддиктологічний (задля відображення характеристик відхилень у поведінці). На підґрунті отриманих результатів за методиками та проведеним клінічним інтерв’ю нами підкреслено існування феноменології психічної дезадаптації у більшості пожежників (66,8%). Психопатологічні феномени 107


прослідковувались у поодиноких проявах астенічного (11,6%), афективного (5,4%) й психосоматичного спектру (24,5%). Індивідуально-психологічні характеристики відображено нестійким рівнем самооцінки у більшості обстежених (78%), порушенні вектору пошуку екстремальних відчуттів (56,6%), неспроможності правильно реагувати у ситуації ризику (47,6%) та виснаженням поведінкових стратегій в стресових умовах (68,7%). Аддиктологічний статус був насичений підвищеним рівнем вживання алкоголю (67,5%), надмірною захопленістю азартними іграми (34,4%), вживання седативно-снодійних засобів (24,7%), вживання тютюнових виробів (82,3%). Після поглибленого аналізу отриманих результатів було створено скринінгову експрес-психодіагностичну методику вивчення психічної адаптації/дезадаптації та аддиктивних станів для пожежників. Вона містила три вектори: психопатологічний, індивідуально-психологічний та поведінковий. Також було розроблено спеціалізовану ефективну трьохрівневу систему психопрофілактики та психологічної корекції контингентів, засновану на постулатах поведінкової, нейрофізіологічної та групової парадигм психотерапії. 65. ОСОБЕННОСТИ ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО СОПРОВОЖДЕНИЯ РОДСТВЕННИКОВ БОЛЬНЫХ, ПЕРЕНЕСШИХ ИНСУЛЬТ PECULIARITIES OF PSYCHOLOGICAL SUPPORT RELATIVES OF PATIENTS WITH STROKE Шабаева А.Д./ A.Shabaieva Харьковская медицинская академия последипломного образования, г.Харьков, Украина Инсульт – вторая из основных причин смерти в мире и основная причина приобретенной инвалидности среди взрослого населения. На ход лечения и дальнейшего восстан��вление пациента после инсульта большое влияние оказывает терапевтический альянс пациента, врача и родственников больного. Родственники пациента, от которых во многом зависит исход заболевания, сталкиваются с множеством проблем связанных не только с физическими нарушениями, но и изменениями психической сферы больных, изменениями их личности. Хотя физические проблемы ухода за больными с инсультом очень тяжелы, зачастую именно психологические и поведенческие проблемы больных оказывают стрессовое воздействие на их родственников. Родственники больных, перенесших инсульт, нередко находятся в состоянии постоянного психического перенапряжения, вызванного как физическими перегрузками и недосыпанием, так и с переживаниями по поводу судьбы близкого человека, с новыми заботами и нарушениями прежних жизненных планов, с изменением привычного образа жизни, финансовыми трудностями. Родственники часто боятся возможного ухудшения состояния больного или же его смерти, и находятся в группе высокого риска развития депрессии и различных осложнений хронического стресса. Психическое перенапряжение 108


родственников отрицательно сказывается и на их собственном здоровье, и на судьбе самого больного. Немаловажной составляющей успеха реабилитации пациентов с инсультом является психологическое сопровождение их родственников, составляющими которого должны быть предоставление информации о природе, прогнозе и последствиях инсульта, психологическая поддержка и психологическая коррекция неадекватного эмоционального реагирования, что приведет к созданию эффективного терапевтического альянса с лечащим врачом. Доказана эффективность привлечения к процессу лечения и реабилитации медицинских психологов и психотерапевтов для оказания психологической поддержки и проведения психокоррекционной работы с больными инсультом и их близкими. Summary: Components of psychological support relatives of patients with stroke are shown. The author concludes about the necessity to create effective therapeutic alliance. 66. ДЕПРЕСІЯ ТА ТРИВОГА У КАРДІОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ DEPRESSION AND ANXIETY DISORDERS IN CARDIOLOGIC PATIENTS Юрценюк О. С. / O. Yurtseniuk, кандидат медичних наук, Поліщук О.Ю. / O. Polischuk, кандидат медичних наук, доцент, Кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка Буковинсьий державний медичний університет м. Чернівці, Україна Проблема депресивних розладів є однією з основних у сучасній психіатрії. Спеціалісти вважають, що депресію та ішемічну хворобу серця (ІХС) не варто розглядати як дві незалежних патології, між ними існує певний взаємозв’язок. Питома вага депресивних розладів у структурі загальної патології збільшується в усіх країнах. В Україні за останні десятиріччя кількість випадків депресивних розладів збільшилася з 2,27% до 3,8%. Наявність депресії або тривоги негативно відбивається на функціональному статусі хворих на ІХС. З метою вивчення депресивних та тривожних розладів у хворих на ІХС, обстежено 130 хворих, що знаходились на стаціонарному лікуванні в терапевтичному в відділенні Сторожинецької центральної районної лікарні. Ретельно проводився збір анамнезу. При цьому враховувались особистіснотипологічні, психопатологічні, сомато-неврологічні та соціальні фактори. Рівень тривожності та депресії встановлювався за допомогою шкали особистісної та реактивної тривожності Спілбергера-Ханіна та шкали депресії Ч. Гамільтона. Встановлено, що серед обстежених хворих основної групи більшість становлять особи з високим рівнем особистісної тривожності (ВРОТ) – 59,0±4,9%, пацієнти з середнім рівнем особистісної тривожності (СРОТ) траплялись в 38,0±4,9% випадків, низький рівень тривожності (НРОТ) виявлено у 3,0±1,7% обстежених хворих. У статевому розподілі в чоловіків частини 109


пацієнтів із СРОТ 56,2% значно вищі порівняно з 39,6% пацієнтів з ВРОТ та 4,2% з НРОТ, на відміну від жінок, у групі яких переважали особи з ВРОТ (76,9% проти 21,2% з СРОТ та 1,9% з НРОТ). Виявлено прямий кореляційний зв'язок між ВРОТ та жіночою статтю (r=0,50, р<0,05). Прикметно, що в підгрупах з ВРОТ та СРОТ абсолютні значення також були вищими в жінок, ніж у чоловіків – (57,73±4,38) проти (49,33±3,74) балів (р<0,05) для ВРОТ, та (37,66±4,15) проти (36,0±3,54) (р<0,05) для середнього рівня. Рівень ситуативної тривоги (РСТ) більше виражений у чоловіків (41,6% проти 25,0%) на відміну від жінок, у яких високою була особистісна тривожність (76,9% проти 39,6%). Очевидно, це може бути пояснено вищим рівнем розвитку адаптивних здатностей у жінок, який виявляється, зокрема, в тому, що навіть при вищому рівні особистісної тривожності їм вдається ефективніше і за коротший термін пристосовуватися до психотравмуючої ситуації. Отже, рівень особистісної тривожності є впливовим чинником розвитку депресивних та тривожних розладів у кардіологічних хворих і може розцінюватись як підсилююча компонента традиційних факторів ризику. Оцінка рівня тривожності дозволяє правильно оцінити стан хворого та повинна враховуватися при плануванні профілактичних, терапевтичних та реабілітаційних заходів. Summary: The distribution of the clinical structure of depressive and anxiety disorders in patients with coronary heart disease (CHD) has shown that the predominant share belongs to a mild depressive episode (F 32.0) – 38.0 %, a mixed anxiety-depressive disorder (F 41.2) – 32.0 % and a moderate depressive episode (F 32.1) – 30.0 %. 67. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ХВОРИХ З ЕПІЛЕПСІЄЮ SOCIAL AND PSYCHOLOGICAL PROBLEMS OF PATIENTS WITH EPILEPSY Яковенко А.В./ A.Yakovenko Науковий керівник: к.мед.н., А.Ю.Касьянова Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки м. Київ, Україна Актуальність. Більше ніж 50 мільйонів людей у світі страждає від епілепсії, 80% з яких живе у розвинених країнах. Незважаючи на досягнення в сфері фармакотерапії, значна кількість пацієнтів має ряд психологічних та соціальних проблем, що значно погіршує якість життя хворих. Мета дослідження. Визначення комплексу соціально-психологічних проблем пацієнтів з епілепсією задля того, щоб підвищити ефективність медико-психологічного супроводу в періоді їх реабілітації. Матеріали і методи. Проведений літературний огляд 60 статей за 2010 – 2012 рр. передових медичних журналів з порталу Pub Med. Ключові слова пошуку: епілепсія, соціально-психологічні проблеми, стигма, період 110


реабілітації, якість життя, психологічна допомога. Відповідно до ключових слів було відібрано 40 статей, з них 20 було проаналізовано відповідно до принципів рандомізації та валідності досліджень. Результати дослідження. Основними соціально-психологічними проблемами були виявлені: відсутність належного лікування у 75% хворих в країнах з низьким економічним розвитком та у 50% хворих в країнах, що розвиваються. В той же час, у високорозвинутих країнах не отримують лікувальної допомоги менше 10% хворих. В значній кількості літературних джерел відмічається кореляція між стигматизацією захворювання та віком, статтю, освітою, безробіттям, низьким доходом, поганим комплаєнсом. Крім того, відзначаються негативні установки у вчителів та медичних працівників по відношенню до хворих з епілепсію, що, частіше, зумовлено недостатньою проінформованістю. Висновок. Виявлення соціально-психологічних проблем хворих з епілепсією дозволить започаткувати та впровадити програму по усуненню стигматизації по відношенню до хворих з епілепсією, сприятиме підвищенню якості життя хворих, через використання скринінгових опитувальників, проведення груп підтримки, поширення останніх тенденцій в лікування серед лікарів загальної практики та проведення роз’яснювальних бесід з вчителями. Summary: Identification of psychosocial problems of patients with epilepsy would help to implement a program of elimination of stigma against patients with epilepsy, also through the using of screening questionnaires, conducting support groups, spreading the latest trends in treatment among general practitioners would help to increase the quality of life for patients.

111


СТЕНДОВІ ДОПОВІДІ 1. Абдряхімова Ц. Б. (УНДІССПН МОЗУ, м. Київ). Непсихотичні психічні розлади у пацієнтів з частковою втратою зору травматичного ґенезу. 2. Байгузіна І. Ч. (ВНМУ ім. М. І. Пирогова МОЗУ, м. Вінниця). Аспекти перинатальної психології у доказовій медицині. 3. Балка Л. О. (ДОКТМО, м. Донецьк, ХМАПО МОЗУ). Медикопсихологічні особливості психоемоційного стану хворих із сечокам’яною хворобою в до- та після- операційному періоді. 4. Бессмертный А. В. (ХМАПО МЗУ, г. Харьков). Изучение катамнеза внутренней картины болезни шизофрении в аспекте анализа автобиографических воспоминаний пациентов. 5. Бєляєва О. Е. (ДУ «ІОЗДП НАМНУ», м. Харків). Психогенно обумовлені фактори розвитку ожиріння у підлітків. 6. Вербовий П. П. (ДРЦМД, м. Донецьк, ХМАПО МОЗУ). Порушення життєдіяльності сім’ї при безплідді у чоловіків. 7. Веньовцева Н. Ю. (ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Соматоформна вегетативна дисфункція серцево-судинної системи у дітячому віці. 8. Габрель Р. Т. (КМЦПБ зі СНІДом КМКЛ № 5, м. Київ, ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Індивідуально-психологічні особливості ВІЛ-інфікованих осіб та їх подружжів. 9. Горшкова К. А. (ООПД, м. Одеса, ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Сучасні психоосвітні програми у межах сімейної психотерапії хворих на параноїдну шизофренію. 10.Гринько Н. В. (БДМУ МОЗУ, м. Чернівці). Особистісні характеристики жінок з пізнім гестозом у до- та післяпологовому періоді. 11.Кашуба Д. О. (МФМСЕК ХОЦМСЕ, м. Харків, ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Психотерапевтична корекція хворих на вперше діагностований туберкульоз легенів: загальні засади та специфічні особливості. 12.Книш Н. В. (МКЛ № 5, м. Суми, ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Психокорекція порушення сімейної взаємодії в родинах, де жінка перенесла ішемічний інсульт. 13.Кутова Н. В. (ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Психологічна підтримка чоловіків, які страждають на хронічний панкреатит алкогольної етіології. 14.Моргун В. В. (ВДНЗ «УМСА МОЗУ», м. Полтава). Терапевтичні тактики щодо передчасної еякуляції у чоловіків як причини порушення здоров'я сім'ї 15.Лобойко Л. І. (ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Індивідуально-психологічні особливості матерів протягом першого року життя дитини, в залежності від виду годування дитини. 16.Піонтковська О. В. (КЗОЗ ОДКЛ № 1, м. Харків). Психодіагностична та психокорекційна допомога в сфері дитячої онкології.

112


17.Погорелко О. В. (ПОПНЛ ім. О. Ф. Мальцева, м. Полтава, ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Сучасні заходи превенції аутоагресивної поведінки у дітей та підлітків. 18.Продан М. І. (БМК, м. Берегове, УНДІССПН МОЗУ, м. Київ). Клінічні прояви дезадаптації середнього медичного персоналу, працюючого із хворими на особливо небезпечні інфекційні захворювання. 19.Пшук Є. Я. (ВНМУ ім. М. І. Пирогова МОЗУ, м. Вінниця). Підтримка сімейного оточення хворих, які страждають на параноїдну шизофренію. 20.Рахман Л. В. (ЛНМУ ім. Данила Галицького МОЗУ, м. Львів). Психологічні і соціальні аспекти сучасного патоморфозу терапевтично резистентних депресій. 21.Синицька Т. В. (УНДІССПН МОЗУ, м. Київ). Аддиктивний статус у студентської молоді з позицій доказової медицини. 22.Усков О. О. (ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Медико-психологічні особливості проведення психосоціальної реабілітації осіб з атопічним дерматитом. 23.Царенко О. М. (ВОПЛ № 2, м. Вінниця). Терапевтичне середовище при формуванні дезадаптації у хворих в умовах примусового психіатричного лікування. 24.Чистікова О. І. (ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Психодіагностика, психопрофілактика та психокорекція психічної дезадаптації осіб, працюючих в умовах пожежної небезпеки. 25.Чистова О. О. (ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Патоперсонологічні особливості жінок з порушенням подружньої взаємодії внаслідок генітального ендометріозу. 26.Шкода К. В. (ХОПНД, ХМАПО МОЗУ, м. Харків). Психосоціальна підтримка сімейних відносин родичів з психічно хворим родичем.

113


АНОТАЦІЇ МАЙСТЕР-КЛАСІВ МАСТЕР-КЛАСС «ЗЕРКАЛЬНЫЙ МИР РИСУНКА» Гундертайло Юлия / J.Gundertailo г.Киев, Украина Мастер-класс является презентацией авторского учебного курса «Рисунок в психологическом консультировании и психотерапии», который направлен на развитие знаний и навыков в этой области. Как известно, рисунок широко используется во всех сферах психологической и консультативной работы. Рисунок завораживает нас своей глубиной и многогранностью. Мы часто используем его и как средство диагностики, и как средство терапии. Но умеем ли мы заглянуть в это зазеркалье и правильно расшифровать послание от бессознательного к сознанию? Какие основные принципы работы рисунка в терапии? Что важно учитывать при работе с рисунком? Как использовать ресурсы рисунка для решения проблемы клиента? Какие меры безопасности следует соблюдать в этом процессе? Мастер-класс будет полезен тем, кто: - обучается на психологических специальностях; - использует рисунок в работе только интуитивно; - стремится к самопознанию. МАЙСТЕР-КЛАС: «ХВОРОБА – ЦЕ ЗДОРОВА РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМУ НА НЕЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ» Заболотна Н. Л. / N.Zabolotna м.Київ, Україна Усі ми прагнемо жити щасливо та отримувати задоволення від нашого сьогодення. Та час від часу ми хворіємо тілом або ж душею. Що ж ми таке робимо в своєму житті, як ми так його організовуємо, що у нас з‘являються «хвороби»? Що ж потрібно знати та вміти психологу, який хоче допомогти людині змінити своє життя на краще? На майстер-класі відбудеться аналіз способів створення такого життя з точки зору гештальт-терапії: що впливає на особистість, яка робить вибір у бік руйнуючого способу існування, чому так відбувається у її житті, які механізми в цьому задіяні? Учасники майстер класу зможуть познайомитися із деякими «стилями» організації свого життя, і, можливо, прийняти рішення про ризик їх змінити. Також ми зупинимося на принципах організації здорового способу життя.

114


МАСТЕР – КЛАСС «Я И ДРУГОЙ – 2 ГОСУДАРСТВА» Иванов Владимир, Фирсель Алина г.Киев, Украина Где заканчивается мое «Я» и начинается «Другой» со своими интересами и желаниями? Как найти баланс между сохранением собственных границ и стремлением удовлетворить потребности другого? Что бывает, когда всегда говоришь «НЕТ» себе и всегда «ДА» - другому? Или, когда мы не умеем говорить «НЕТ» и слышать «НЕТ»? К чему приводят слишком размытые и слишком жесткие рамки? И, наконец, как это все не только в жизни, но и в терапии с клиентом?

МАЙСТЕР-КЛАС «ГРА “КАРАКУЛІ”» WORKSHOP «SQUIGGLE GAME» Загорський В.М. / Zagorskyi V. Чернівецька обласна психіатрична лікарня м. Чернівці, Україна Пропонується ознайомитись з малювальною технікою «гра “каракулі”» (Д. Віннікотт) на власному досвіді в парній роботі. На майстер-класі висвітлені деякі практичні та теоретичні аспекти застосування цієї техніки. Техніка придатна до застосування в психокорекційній та психотерапевтичній роботі як з дітьми, так і з дорослими. Д. Віннікотт розвинув в своїй роботі в якості дитячого психоаналітика техніку комунікації з дітьми, з якими він працював, за допомогою якої за якомога коротший час можна отримати доступ до релевантних конфліктів своїх маленьких пацієнтів. Разом з цим, як й у всій своїй психоаналітичній роботі, він наголошував на елемент гри в обміні між пацієнтом та терапевтом та назвав цю техніку «Squiggle game» - «гра каракулі». Терапевт пропонує дитині малювальну гру. Інструкція звучить приблизно так: «Я закриваю свої очі та малюю якусь каракулю на папері, а потім ти можеш на цьому намалювати щось своє, що завгодно. Потім ти малюєш каракулю на іншому аркуші, а я малюю щось своє на цьому і так далі». Терапевт обговорює з дитиною значення малюнків. Діагностичне інтерв’ю базується на ідеї перевірки терапевтичної відповіді. Summary: The squiggle was Donald Winnicott's technique of communicating with children through drawing, in psychotherapeutic consultation. First he would make a "squiggle," a twisted or wriggly line spontaneously drawn on a piece of paper. The child then adds elements to the drawing, and the analyst and child comment on its meaning. The analyst then transforms the child's drawing, and the analyst and child further comment on the drawing. This interview diagnostic is based on the idea of testing a therapeutic response. 115


МАЙСТЕР-КЛАС «РЕЦЕПТ «ГЕШТАЛЬТ» І СПОСОБИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ» Коломієць Соломія, Філь Світлана м.Київ, Україна Що таке гештальт-терапія? Поняття «здоров’я» у гештальт-терапії? Які можливості використання гештальт-терапії у медичній практиці? Чи можна застосовувати гештальт-терапію у клінічній практиці? У вас виникають такі запитання, коли ви чуєте слово «гештальт»? Тоді давайте обговоримо їх разом! Гештальт-терапія дає змогу успішно вирішувати проблеми найрізноманітнішого рівня в індивідуальній та груповій психотерапії дітей і дорослих у різних сферах життя. Гештальт-терапія, як і інші психотерапевтичні методики, дає можливість допомогти людям, що страждають психосоматичними розладами, а також пацієнтам та їх родичам, що опинились у гострій кризовіпсихологічній ситуації у житті (горе, втрата, страх, тривога). Крім цього, гештальт розглядають як один із найефективніших методів корекції різних труднощів соціально-психологічного функціонування людини (наприклад, тривожних, фобічних, депресивних станів), що пов’язано з наявністю «внутрішніх блоків». На майстер-класі ви зможете ознайомитись з основними принципами та теоретичними засадами гештальт-підходу, а також можливостями його застосування в клінічній практиці.

МАСТЕР-КЛАСС: ЭЛЕМЕНТЫ ЛАБАН-АНАЛИЗА КАК ВОЗМОЖНОСТЬ РОБОТЫ С РАЗВИТИЕМ ВНУТРЕННЕГО ПОТЕНЦИАЛА ЛИЧНОСТИ. Мова Л.В./ L.Mova г.Киев, Украина В своей работе сочетаю психологические знания и опыт современного танца. Дыхание, динамическое выстраивание оси скелета, взаимосвязей в теле, артикуляционная работа частей тела, работа с центром и периферией, ярусностью, работа над ощущением объема внутри тела и тела в пространстве, баланс-контрбаланс, звук, энергия, эмоции – все это важные составляющие осознанной жизни человека. Лабан-анализ и Основы Бартениефф вижу как универсальную гармонично развивающую систему личности. Активно использую в своей работе, комбинируя с различными техниками терапии творческим самовыражением.

116


МАСТЕР-КЛАСС: ПРОФЕССИЯ И ЛИЧНОСТЬ: СОВМЕСТНЫЙ ПУТЬ ИЛИ ПОИСКИ ДРУГ ДРУГА? Тамакова Татьяна, Закорчена Наталья Вопрос выбора профессии всегда актуален, когда речь идет о реализации личностного потенциала человека, определении сущностного направления его деятельности, выбора жизненного пути и развития через профессиональную самореализацию. Личностное и профессиональное очень тесно связаны, особенно у представителей «помогающих профессий»: медицинских и социальных работников, психологов, педагогов. «Помогающая профессия» сопровождается значительными психоэмоциональными нагрузками, что может привести к синдрому профессионального эмоционального выгорания. Идея мастер-класса состоит в том, что развитие осознанности и углубление пр��фессиональной идентичности, особенно у представителей «помогающих профессий», будет создавать условия для повышения адаптивности в профессиональной деятельности и способствовать профилактике эмоционального выгорания. Для реализации нашего замысла были использованы методы арт- и телесно-ориентированной терапии. Знание основных механизмов взаимосвязи тела и психики лежит в основе профилактики и коррекции «эмоционального выгорания», а выбор профессии является определяющим условием личностной реализации и успешности жизненного пути. Будем рады найти этот путь вместе! МАЙСТЕР-КЛАС «ИЗ ЧЕГО ЖЕ, ИЗ ЧЕГО ЖЕ, ИЗ ЧЕГО ЖЕ СДЕЛАНЫ НАШИ ДЕВЧОНКИ?... СДЕЛАНЫ НАШИ МАЛЬЧИШКИ?» Скнар О.Н. / O. Sknar Описание мастер-класса. Арт-терапия. Начиная с советских времен, особенности человека как представителя определенного пола обесценивались: введение так называемого равноправия, по сути, привело к формированию «унисекса», в результате чего женщины постепенно все больше утрачивали свою женственность, а мужчины, соответственно, – мужественность. Возможно, именно поэтому наши современники зачастую переживают кризис, безрезультатно пытаясь найти Настоящего мужчину и Истинную женщину. Очевидно, именно эти аспекты личности (ущемленное, подавленное женское и мужское) наиболее нуждаются в восстановлении и развитии. На мастер-классе с помощью арт-терапии мы поисследуем, какие качества присущи современным мужчине и женщине, а каких – не хватает. Поищем ресурсы раскрытия своего потенциала женственности (обаяния, привлекательности, чувственности, мягкости) и мужественности (уверенности, ответственности, инициативности) и наметим пути их развития. Приходите! 117


МАЙСТЕР-КЛАСС: ПРИЙОМИ ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ПРАКТИЦІ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА Бачурин Ілля Олександрович, Литвин Сергій Віталійович Мета: розвиток уміння отримувати інформацію про співрозмовника та вміння впливати на його переконання і поведінку. Цільова аудиторія: медичні психологи, психотерапевти, психологи. Загальна тривалість: 2 години. Кількість учасників: до 26. Завдання майстер-класу: 1. З’ясувати уявлення про типового медичного психолога та уявлення про типового клієнта/пацієнта. 9 Вправа «Анамнез»; 9 Збір інформації про типового медичного психолога та типового клієнта/пацієнта (методика «Тест діагностичних відносин); 2. Розвинути навички встановлення довірливого контакту з клієнтом/пацієнтом. 9 Модель встановлення рапорту; 9 Вправи на калібровку («Калібровка деталей поведінки», «Монетка»); 9 Вправа на підстройку через модальності сприймання; 9 Вправа на ведення; 3. Сформувати навички оцінки міри щирості висловлювання та виявлення ознак приховуваної інформації. 9 Вербальні та невербальні «симптоми» обману та приховування інформації; 9 Вправа «Оцінка щирості опису фото»; 4. Сформувати навички застосування уточнюючих запитань при зборі анамнезу. 9 Патерни метамоделі (видалення, узагальнення, викривлення); 9 Вправа на збір інформації за допомогою метамоделі.

118


Володимир Савінов, керівник Київського плейбек-театру “Déjà vu plus” http://kyivpbplus.fo.ru/ http://www.facebook.com/playbackplus http://vk.com/playbackplus

Київський плейбек-театр “Déjà vu plus” – театр-студія, заснована у листопаді 2008 року. Працює в напрямку плейбек-театру – сучасної соціальнопсихологічної практики, що поєднує елементи сценічного та вуличного театру, інтерактивного мистецтва (хепенінгу, перформансу), психологічного шоу та психодраматичних постановок. До основного складу “Déjà vu plus” входять 8 плейбек-акторів, які проходили спеціальну підготовку в міжнародних та вітчизняних навчальних програмах з даного напрямку. За час свого існування результати творчої праці команди “Déjà vu plus” було представлено у понад 100 виступах, в тому числі гастрольних (АР Крим, Санкт-Петербург, Одеса), багатьох майстер-класах на психологічних фестивалях та конференціях. Театр брав участь в Міжнародному фестивалі плейбек-театрів (серпень 2009), виступає співорганізатором Української школи підготовки спеціалістів плейбек-театру (з квітня 2010). Перформанс плейбек-театру являє собою структуровану та композиційно завершену послідовність сценічних мініатюр за мотивами глядацьких історій. Ведучий звертається до присутньої аудиторії із проханням поділитися своїми почуттями, настроєм чи розповісти історію з власного життя. Після нетривалого діалогу ведучого з глядачем актори, що знаходяться на сцені, імпровізовано та без жодних домовленостей втілюють запропонований сценарій за допомогою спеціальних технік (форм). Цінність перформансу плейбек-театру полягає як в естетиці події сучасного мистецтва, так і в психологічних змінах окремих глядачів (зняття емоційного перенапруження, відкриття внутрішніх та ситуаційних ресурсів) й аудиторії (покращення соціально-психологічного клімату). Плейбек-театр – мистецтво театралізованого пізнання внутрішнього світу сучасної людини через розкриття поглядів найсучаснішого автора – самого Глядача! Це Ваша можливість стати автором сценарію театральної мініатюри! Що з цього вийде? … Давайте подивимось!!! На нашому перформансі на закритті Конференції Ви зможете поділитися своїми емоціями та почуттями, розповісти ситуацію чи історію з власного життя і миттєво подивитись, яка театральна мініатюра з цього вийде! Плейбектеатр дає можливість усвідомлювати життєві сценарії, виражати та приймати свої почуття й стани, які, безперечно, переповнюють в процесі насиченої конференції! 119


ДЛЯ НОТАТОК: ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________

120


ДЛЯ НОТАТОК: ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________

121


ДЛЯ НОТАТОК: ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________

122


ДЛЯ НОТАТОК: ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________

123


ЗМІСТ Програма конфереції

3

Тези доповідей та статті

13

1. Максименко С.Д. Переживание как системообразующий фактор современной общей и медицинской психологии 2. Кришталь Є. В.,Маркова М. В. Медична психологія як галузь медичного знання 3. Лебедева Л.Д. Ресурс арт-терапии в работе клинического психолога 4. Маркова М. В., Гапонов К. Д. Емоційно-комунікаційна компетентність як складова особистісного ресурсу сприйняття соціальної підтримки пацієнтів наркологічного профілю 5. Михайлов Б.В. Деякі нормативні питання медичної психології в галузі охорони здоров’я. 6. Агишева Н.К. Механизмы развития супружеских конфликтов 7. Алексєєнко О. М. Психосоматична проблема бронхіальної астми у підлітків 8. Ананова І.В. Переживання вини у осіб з невротичними розладами 9. Балка Л. О. До питання медико-психологічного супроводу пацієнтів з сечокам’яною хворобою 10. Безсмертний О.В. Особливості автобіографічної пам’яті у хворих на параноїдну шизофренію та їх значення для психокорекційних заходів 11. Богданов Г.О. Квазіпрофесійна діяльність особистості як передумова успішної професійної діяльності особи (на прикладі студентів-психологів) 12. Божук Б.С. Перспективи розвитку фаху лікаря-психолога в Україні 13. Божук О.А. Материнська ідентичність як психотерапевтична мішень у роботі лікаря-психолога в лікувальнопрофілактичних закладах акушерсько-гінекологічного профілю 14. Борисюк А.С. Соціально-психологічний аналіз суперечностей процесу професійного становлення майбутнього медичного психолога 15. Бошко Н.Б., Паламар Л.Г. Досвід використання тестової батареї к-авс (kaufman-assessment battery for children) для оцінки когнітивних здібностей та інтелекту дітей з органічним ураженням нервової системи 16. Вовк В.В., Вовк Ю.В., Рибачук А.В., Пуйо К.М. Дослідження об’єктивного та суб’єктивного «я» у хворих із черепно-щелепно-лицевими травмами 124

13 20 21 24 26 27 28 30 31 32 34 35 37

38 40

41


17. Войтович М.В. Особливості конфліктної компетентності студентів – медичних психологів 18. Волосовець А.О. Значення психологічного контакту між лікарем та пацієнтом 19. Деяк А. Й., Герев Е. І. Перспективи розвитку медичної психології в Україні 20. Габрель Р.Т. До проблеми медико-психологічного супроводу партнерської пари за умови віл-інфікування одного з партнерів 21. Глушко А.С. Алекситимія як фактор ризику розвитку артеріальної гіпертензії (теоретичний аналіз) 22. Гоженко А. В. Життєстійкість як особистісний ресурс у хворих на шизофренію 23. Карікаш В.І., Кравченко Ю.Є. Саногенетичний підхід та три виміри здоров’я у роботі лікаря-психолога та психотерапевта 24. Касьянова А.Ю. Материнська депривація або синдром госпіталізму у дітей: способи корекції та профілактики 25. Коваль І.А. Сучасний комплексний медико-психологічний підхід до процесу лікування соматичних пацієнтів 26. Кокун О.М., Cавенкова І.І. Психолого-часові індикатори перебігу ішемічної хвороби серця 27. Клименко І.О. Організаційні чинники виникнення професійного вигорання у вчителів сільських шкіл 28. Коломієць С.І. Особливості внутрішньої картини хвороби у дітей хворих на сколіоз 29. Королюк Т.И. Отечественные традиции психотерапии в работе с этическими переживаниями 30. Кравченко Ю.Є. Чотири перспективи спеціаліста з медичної психології або «кому потрібен лікар-психолог?» 31. Кривоносова Л.М. Пригнічення емоцій, як один з предикторів артеріальної гіпертензії 32. Кришталь Т.В. Первичная супружеская дезадаптация как фактор формирования невротических расстройств у женщин 33. Кужель И.Р. Научное обоснование и основные положения медико-психологической помощи лицам, осуществляющим уход за инкурабельными онкологическими больными в условиях паллиативной медицины 34. Культенко В.П. Психотерапевтическая коррекция семейных взаимоотношений инвалидов, ликвидаторов аварии на чернобыльской АЭС 35. Лазуренко О.О. Емоційна складова у системі особистісних характеристик майбутніх медичних психологів 36. Лобанова А. Універсальне значення емоцій як складових особистості 37. Лобойко Л.О. Особливості психологічної адаптації до 125

42 44 45 46 48 49 50 52 53 54 56 57 58 59 62 63 64

66 67 69 70


38. 39. 40. 41. 42. 43. 44. 45. 46. 47. 48.

49. 50. 51. 52.

53. 54. 55. 56. 57.

материнства у жінок до першого року після пологів в залежності від індивідуальних та психосоціальних факторів Максимов М.В. Особливості психотерапії наркозалежних Мова Л.В. Границы возможностей (из опыта работы) Москаленко Л.С. Коучінг здоров’я у роботі медичного психолога Науменко Г.М. Мішені медико-психологічної корекції хворих з фіброміомою матки в ранній післяопераційний період Осипенко В.А. Соціально-психологічні особливості та типологія адаптивної поведінки студентів-медиків Осипенко В.А., Вовчок М.А. Самопочуття, активність та настрій у хворих на ішемічну хворобу серця (іхс): психологічний аспект Панасенко Н.М. Розвиток професійної мотивації студентів медичних психологів Піонтковська О.В. Ключові питання медико-психологічної допомоги в сфері дитячої психоонкології Пивень Н.Д. Способ стимуляции запоминания учебного материала для детей с задержкой развития Поладко Г.О. Дослідження особливостей психопатологічних проявів у жінок із постабортним синдромом Поліщук О.Ю., Пендерецька О.М. Психологічний інтенсив як форма практичної підготовки студентів спеціальності «медична психологія» Проскурня А.С. Перфекционизм, как детерминанта возникновения расстройств аффективного спектра Ревякіна О.Г., Цьока С.А. Вивчення рівня тривожності у студентів-першокурсників Рогожинська Н.О. Роль медичного психолога в роботі з девіантними підлітками Сакало Е.А., Карикаш В.И., Кравченко Ю.Е. Коучинг здоровья на основе позитивной психотерапии н.пезешкиана, медицинской психологии и психологии здоровья как современный консультативный результат-ориентированный подход во взаимодействии с пациентами Саляев Н.Г., Климова А.В. Способы психотерапевтической коррекции сна Синіцька Т.В. Аналіз якісної структури аддиктивної поведінки у студентів вузів м. Києва Скиба Ю.В. Партнерські пологи як спосіб запобігання післяродової депресії Сосновский П. О. Рисование песком, как новый подход в коррекции школьной тревожности Степанова Н.М. Психологічні особливості осіб, схильних до адиктивної форми поведінки 126

72 73 74 75 77 78 79 81 83 84 85

86 88 89 90

92 93 94 95 96


58. Тамакова Т.А. К вопросу профессиональной идентичности медицинских психологов 59. Тертична Н.А. Рефлексія як компонент готовності до професійної діяльності медичного психолога 60. Тімохіна Т.О. Страх перед стоматологічними втручаннями протягом життя як перешкода до задовільного стану ротової порожнини під час вагітності 61. Трачук Л.Є., Сахно С.Г. Підвищення комплаєнсу при проведенні антигіпертензивної терапії за допомогою психокорекційної тренінгової програми особистісної спрямованості 62. Ціленко О.Л., Цимбалістий О.В. Психологічні аспекти роботи лікаря-стоматолога під час прийому пацієнтів 63. Червинська О.М. Психосоматика як міждисциплінарний науковий напрямок. психосоматичні розлади 64. Чистікова О. І. Медико-психологічні особливості адикцій в структурі психічної дезадаптації осіб, які працюють в умовах пожежної безпеки 65. Шабаева А.Д. Особенности психологического сопровождения родственников больных, перенесших инсульт 66. Юрценюк О.С., Поліщук О.Ю. Депресія та тривога у кардіологічних хворих 67. Яковенко А.В. Соціально-психологічні проблеми хворих з епілепсією Стендові доповіді

98 99 100 101

102 104 106 108 109 110 112

Анотації майстер-класів

114

Київський плейбек-театр “Déjà vu plus”

119

Для нотаток

120

Зміст

124

127


Матеріали конференції 2012