Page 1

УКРАЇНА П Р И Р О Д А ТРАДИЦІЇ КУЛЬТУРА

Видавництво “Балтія-Друк”


УКРАЇНА

Герб України є державним символом України. Головним елементом Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого

Україна складається з 24 областей, 2 міст республіканського підпорядкування (Київ, Севастополь) і Автономної Республіки Крим. Столиця України — місто Київ

Державний Прапор України є державним символом України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів


ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ГЕОГРАФІЯ

Україна — держава на півдні Східної Європи. За територією Україна посідає перше місце серед країн Європи. У сучасних кордонах територія України становить 603700 кв. км. Більша частина території країни — простора рівнина з окре­мими височинами, що підносяться до 300 м над рівнем моря. На заході України розташовані Карпатські гори, де знаходиться найвища точка країни — гора Говерла (2 061 м). На південному узбережжі Криму розташовані Кримські гори, висотою до 1 545 м (гора Роман-Кош). Найнижча точка України знаходиться на дні Чорного моря (2245 м).

ДЕРЖАВНІ УСТАНОВИ Основи державного ладу визначаються Конституцією України. Україна є республікою. Глава держави — Президент. Глава уряду — Прем’єр-міністр. Законодавчий орган — Верховна Рада.

Майже всі внутрішні ріки України течуть на південь і належать басейнам Чорного та Азовського морів. В Україні майже 4 тис. річок довжиною більше 10 км. Найбільші з них: в центрі — Дніпро (загальна довжина — 2201 км, у межах України — 981 км), на сході — Сіверський Дінець (загальна довжина — 1053, по Україні — 672 км), на заході — Південний Буг (806 км) і Дністер (1362 км), на півдні — Дунай (загальна довжина — 2850, по Україні — 174 км). На північ тече лише Західний Буг (загальна довжина — 834, по Україні — 401 км), який на території Польщі впадає у Віслу. КЛІМАТ Територія України розташована переважно у помірному кліматичному поясі, лише південний берег Криму — у субтропічному. Середні температури січня від –8 оС на сході та півночі до +2 оС на півдні Криму; середні температури липня від +17 оС на заході та півночі до +25 оС на півдні. Кількість атмосферних опадів поступово зменшується з півночі на південь: в Карпатах приблизно 1500 мм на рік, на Чорноморському узбережжі — менше 300 мм на рік. НАЙБІЛЬШІ МІСТА

Київ — 2611 тис. Харків — 1470 тис. Дніпропетровськ — 1065 тис. Одеса — 1029 тис. Донецьк — 1016 тис. Запоріжжя — 815 тис. Львів — 733 тис. НАСЕЛЕННЯ Населення України налічує 48457 тис. чол. (за даними перепису населення 2001 року). За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після ФРН, Італії, Великобританії, Франції) і 22 місце в світі. Міське населення складає 67%, сільське — 33%. Середня густота населення — 81/1 кв. км. Статева структура: чоловіків — 46%, жінок — 54%. Середня тривалість життя — 66 років. ЕТНІЧНИЙ СКЛАД На території України майже 130 ет­носів. Українці — 78% Росіяни — 17% Білоруси — 0,6% Молдовани — 0,5% Кримські татари — 0,5% Болгари — 0,4%

мешкають

представники

Поляки — 0,3% Угорці — 0,3% Румуни — 0,3% Греки — 0,2% Євреї — 0,2% Інші — 1,7%

РЕЛІГІЯ Православні — 72% Греко-католики — 18% Протестанти — 5% Католики — 4% Інші — 1% Державна мова — українська. Грошова одиниця — гривня = 100 копійок. Національне свято — 24 серпня (День Незалежності). Поясний час: +2 год. з Гринвічем. 1 Прогулянка 2 Географічна колона біля Центрального Поштамта. Київ

4 /5


ПРИРОДА Природа цієї землі овіяна особливим поетичним колоритом. У ній немає нічого пістрявого, різкого, але стільки ласкавого і принадливого! М’який клімат, щедре сонце, соковита зелень, різноманітність ландшафтів здавна захоплюють мандрівників, поетів і художників. Французький письменник Оноре де Бальзак називав Україну “царством квітів і зелені”. Давні міфи донесли до нашого часу уявлення про Україну як одну з найкращих в світі землю, де ріки течуть молоком і медом, де над полями і лісами лине чудовий пташиний спів, де сплітаються земні й небесні дива. В межах України компактно розташувалися три основні природні зони: ліс, лісостеп і степ. Їхні неповторні пейзажі, маючи незмінну композицію, подібні варіаціям однієї музичної теми.

Зона лісів — Українське Полісся — займає північ України (25 % загальної площі держави). На заході до Полісся географічно примикає Волинь. Темні луги, соснові бори, розтоплене срібло річок — природа ніби розмотує багатобарвні нитки, снуючи плетеницю краєвидів. Колись цю територію вкривав льодовик. Зледеніння залишило по собі виразні сліди. Куди не кинь оком, скрізь заболочена рівнина. Над топкими болотами де-не-де піднімаються 5 “Китайський місток” в парку “Олександрія” 6–7 Краєвиди Криму 8 Зимовий пейзаж 9 Листопад


ПАРКИ І ЗАПОВІДНИКИ Природні ландшафти України значною мірою були змінені в результаті господарської діяльності людини. Наприклад, за таким показником, як відношення площі орних земель до загальної площі сільськогосподарських угідь, Україна перевершує Німеччину, Францію, Італію, США та Японію. Через це, а також малу кількість лісів (лише 13 % всієї території країни) Україна не має можливості створювати чисельні й великі за площею заповідні об’єкти. Захищена площа складає лише 4% її території. У мальовничому куточку Волинського Полісся знаходиться Шацький національний природний парк, створений 1986 р. П’яту частину території парку займають знамениті Шацькі озера (всього понад 30). Вода в них чиста і придатна для пиття. В озерах живе 28 видів риб. Шацьке поозер’я — єдиний в Україні район розведення і вилову вугрів, батьківщиною яких є води теплого Саргасового моря в Атлантичному океані. На берегах озер розміщені бази відпочинку, санаторії, спортивні та дитячі табори. Виділені ділянки для туристських стоянок, вилову риби. Відвідування парку залишає незабутнє враження від мальовничих краєвидів, чистого повітря, гостинності поліщуків. У заболоченій частині Волинського Полісся в 1999 р. було створено Рівненський природний заповідник, у якому представлені всі типи поліських боліт. На території заповідника знаходиться найбільше в Україні торфовище — Крем’яне — з максимальною потужністю торфового шару понад п’ять метрів. У центральній частині Полісся, у верхів’ях річки Уборть, знаходиться створений у 1968 р. Поліський природний заповідник. Значна територія його вкрита болотами, де ростуть лишайники і зелені мохи. Великі площі вкриті чорницею, брусницею, вересом. Фауна заповідника представлена 40 видами звірів. Біля річок живуть рідкісні в Україні видри і бобри, в лісових хащах водяться рисі, гніздуються чорні лелеки і глухарі. На східному прикордонні Полісся (Новгород-Сіверське Полісся) в 1999 р. було створено Деснянсько-Старогутський національний природний парк. Господарями місцевих лук, боліт, заплав там почуваються бобри, видри, горностаї. Невелику територію на крайньому заході Українського Лісостепу займає природний заповідник “Розточчя”. Назва походить від його розташування на головному європейському вододілі, звідки беруть початок (розтікаються) багато річок. Неповторні за розмаїттям ландшафти об’єднують лісові, водні, лугові та болотні екологічні системи. Тут охороняються дерева, вік яких перевищує століття. Поширені земноводні й плазуни. У рельєфі Подільської височини чітко виступає вузьке горбисте пасмо — Товтри. Заліснена частина горбів багата на медоносні рослини, звідси назва створеного в 1990 р. природного заповідника “Медобори”. Тут збереглися праліси дуба, 21 Шацькі озера 22 “Ластівчине гніздо” поблизу Ялти


бука, граба. Налічується понад тисячу видів рослин. Водяться заєць, лисиця, козуля, лось, олень. Найбільшу в Україні площу — 261,3 тис. га — займає Національний природний парк “Подільські Товтри”, створений у 1996 р. на території Хмельницької та сусідніх областей. Унікальною пам’яткою природи є долина Дністра з його лівими притоками. Глибоко врізаючись у вапнякові товщі гір, ріки течуть звивистими меандрами між каньйоноподібними схилами. Особливу гордість парку становлять історико-культурні ком­ плекси старовинного міста Кам’янця-Подільського: фортеця, вірменська церква, францисканський та домініканський монастирі, кафедральний католицький собор з турецьким мінаретом, увінчаним християнською Мадонною. Для турис­ тів діють маршрути: піші, кінні, водні, лижні, автомобільні, велосипедні. Вони передбачають відвідування скельного Бакотського монастиря, печер, парків, мінеральних джерел, лісових дач.

У центральній частині Придніпров’я, вздовж правого берега Дніпра простягаються Канівські гори. Протягом тисячоліть на цих територіях органічно поєднувалися історія природи та народу. Унікальною пам’яткою природи є відшарування давніх геологічних епох з рештками вимерлої флори і фауни. На затінених північних схилах трапляються реліктові рослини, які збереглися з льодовикових часів. Місцева дібро­ва завершує просування на схід європейських грабових лісів. З 1923 р. тут діє Канівський природний заповідник. Унікальність рельєфу, неповторна краса ландшафтів, біологічне різноманіття, яке дивом збереглося в центрі густонаселеної країни, приваблює численних гостей. Найважливішим заповідним об’єктом є священна для кожного українця Чернеча (Тарасова) гора, де покоїться прах вели-

23–26 У дендропарку “Олександрія”

20 / 21


Найбільший — Карпатський національний природний парк (50,3 тис. га). Становлення його тривало майже півстоліття, завершившись у 1980 р. Парк зосереджує близько 60 % усієї флори Українських Карпат. У лісах можна побачити володаря карпатських гір — бурого ведмедя. Туристів зачаровують печери Довбуша, 12-метровий водоспад “Прибій” у Яремчі, гуцульські дерев’яні церкви XVI– XVIII ст. Другим за величиною є національний природний парк “Синевир”, розташований у величному гірському масиві Горганів на висоті 600–700 м. Тут збереглися незаймані праліси з багатою флорою і фауною. У водоймах водиться форель. Назву парку дало високогірне озеро, яке уособлює долю двох легендарних закоханих — Сині та Вира. Озеро нагадує око, що дивиться в синє небо: водне дзеркало — очне яблуко, острівець — зіниця, пухнасті смереки — вії. Помилуватися цим чудовим витвором природи приїжджають звідусіль. Озеро знаходиться на висоті 989 м над рівнем моря. Колись давно гірський обвал загатив тут невеликий потік. Площа озера становить 4 га, найбільша глибина — 24 м. Вода має сталу температуру + 11 оС. По Чорній Річці в минулому столітті плотогони сплавляли ліс з гір у долину. Тут розмістився єдиний у Європі музей лісосплаву, в якому експонуються знаряддя праці відважних лісорубів і плотогонів. У 1968 р. у Східних Карпатах створено Карпатський біосферний заповідник. До його складу входять 5 окремих гірських лісових масивів і унікальна рівнинна долина нарцисів. Дикі праліси служать сховищами для багатьох рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. У 1995 р. на Буковині засновано Вижницький національний природний парк. Окрасою парку є урвища Дністровського каньйону, сріблясті плеса й галасливі водоспади бурхливих Прута й Черемоша, смарагдові шати й таємничі підземні підземелля Хотинської та Чернівецької височин. У заповідних букових та ялицевих лісах бродять дикі звірі. “Якщо б Господь Бог вирішив провести свою відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для цього Буковину” — ця стара говірка влучно характеризує принадність довкілля благословенного краю. Серед темних лісів і крутих схилів розкинувся національний природний парк “Сколівські Бескиди”, створений 1999 р. Непрохідною стіною стоять вікові чисті букові, смерекові і ялицеві ліси, в яких водяться дикі звірі. В 1965 р. з Біловезької Пущі сюди завезено 10 зубрів, які добре прижилися і дають потомство. Візитною карткою парку є зображення трембітаря біля дороги. Це край талановитих народних умільців, самобутні вироби яких (різьблені дерев’яні речі, вишивки, килими, намиста, кераміка) цінуються далеко за межами Карпат. Таємничі чари Бескид приваблюють численних туристів. У горах збереглися залишки унікальної фортеці IХ–ХIII ст. Тустань, 15-метрові 37 У Карпатах взимку 38 Карпатський музей лісосплаву


стіни якої піднімалися з 50-метрової скелі. Тут діяли загони опришків Олекси Довбуша. У 1998 р. організовано Міжнародний заповідник “Східні Карпати”, куди входять природоохоронні об’єкти України, Польщі й Словаччини.

Парки Криму Найбільшим є Кримський природний заповідник, історія якого налічує понад 90 років. Ще в 1913 р. в малодоступній частині гірського Криму був створений заказник імператорських ловів, де демонструвалися дикі тварини, завезені з Кавказу, “Асканії-Нова” та Біловезької Пущі. Нині заповідник включає гірсько-лісову частину та Лебедині острови в Каркінітській затоці. На цій території зустрічаються 30 видів рідкісних тварин. Другим за величиною є Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, створений у 1973 р. Він простягається довгою (близько 40 км) вузькою смугою вздовж Південного берега Криму. За числом рідкісних видів заповідник унікальний в Україні. Тут ростуть кипариси, платани, вічнозелені кущі. Створений у 1979 р. Карадазький природний заповідник розміщений у північно-східній частині Кримських гір. Непов­ торна екзотична краса Карадагу значною мірою зумовлена його вулканічним походженням. В повітрі пурхають 1650 видів метеликів, серед різнотрав’я можна побачити рідкісних рептилій. У центральній частина Південного берега Криму, поблизу Ялти, у 1973 р. організовано невеликий (240 га) природний заповідник “Мис Мартьян”. Фактично він є продовженням території Нікітського ботанічного саду. Шлейф, розсічений балками і яругами, тягнеться від гірського хребта до моря, обриваючись високими уступами. Тут ростуть типові середземноморські рослини, що зимують з відкритими бруньками. З рептилій мешкає рідкісний гекон кримський, жовтопуз та леопардовий полоз. На Керченському півострові у 1998 р. створено Опукський природний заповідник площею 1592 га. Тут гніздяться рідкісні птахи — баклан, сокіл-сапсан. На мисі Казантип, який омивається водами Азовського моря, у 1998 р. організовано Казантипський природний заповідник (450 га). Раритетний генофонд заповідника налічує 58 видів рослин і тварин.

39 Руїни Херсонесу 40 Паркова алея 41 Ялтинська набережна 42 У Масандрівському парку

32 / 33


АРХІТЕКТУРА

За свою багатовікову історію українці виявили себе народом творчим і водночас чутливим до сторонніх культурних впливів. Представники найдавніших цивілізацій залишили свої сліди на українській землі. І сьогодні вражають уяву дивні, майже фантастичні поховальні споруди — кургани, давніші за піраміди Єгипту. За чотири тисячоліття до Різдва Христового на Україні існували поселення-гіганти, у яких налічувалося біля кількох тисяч будинків, включаючи двоповерхові. Дивують розміри Більського городища VI–IV ст. до Р. Х., на території якого вільно могли розміститися його знамениті сучасники — Троя, Вавилон і Афіни. На узбережжі Чорного й Азовського морів збереглися руїни античних міст, заснованих грецькими переселенцями. Маючи надмір лісу, предки українців не силувалися вибором будівельного матеріалу. Без жодного цвяха, за допомогою сокир, молотків, тесал, доліт, пилок півтори тисячі років тому зводили майстри міста (гради), укріплення (дитинці), палати вельмож (хороми), скромні житла соціальних низів (хати), культові будівлі (капища). У старокняжу добу (Х–ХIII ст.) під впливом християнської культури на Україні розгортається кам’яне будівництво. Насамперед камінь використовувався при спорудженні храмів. Фундаменти будівель укладалися з буту, стіни клали з тонких цеглин (плінфи). Зв’язуючим розчином слугувала терта цегла з вапном. Долівки вимощувалися з мармурових плит. Найстаріші типи мурованих церков були запозичені з Візантії. Православний храм вирізнявся з-поміж інших споруд наявністю бані — сферичного даху, що нагадував шолом. Кількість бань могла бути різною, але в плані будова завжди мала форму хреста. Всередині храм був поділений на частини (нави), відокремлені колонами або аркадою. В умінні перекривати великі простори арками тогочасні майстри досягли досконалості. Цікаво, що українська церква виглядає вищою, ніж є насправді. Ця ілюзія створювалася поступовим зменшенням поверхів, ритмічним повторенням ліній і оздоб. Усередині храми прикрашалися зображеннями, які слугували Біблією для неписьменних. Собори були скарбницями, бібліотеками, місцем поховання знатних осіб, а під час війни перетворювалися на фортеці. Чільне місце серед споруд доби княжої України займає кафедральна церква Св. Софії у Києві. Як колись Парфенон у Афінах, Софійський собор збудовано на відзнаку перемоги над зовнішним ворогом: на цьому місці київський князь Ярослав Мудрий завдав нищівного удару кочовикам-печенігам. Золоті верхи собору видно здалеку з усіх пагорбів сучасного Києва. Приміщення собору має п’ять навів. Основний об’єм споруди оточено двома рядами галерей; їхні відкриті арки зв’язують будову з навколишнім простором. Угорі будова завершується тринадцятьма банями з високим центральним куполом. 43 Скельні укріплення Кам’янця-Подільського 44 Петропавлівська церква Густинського Свято-Троїцького монастиря 45 Успенський собор Києво-Печерської лаври 46 Софійський собор

34 / 35


Італійські майстри залучалися також до будівництва знаменитого ханського палацу в Бахчисараю, який й досі залишається однією з найекзотичніших кримських пам’яток архітектури XVI–XVIII ст. Справжнього розквіту українська архітектура досягла у XVII– XVIII ст., коли по кривавих днях визвольної війни козацька Україна здобула власну державність. Амбітні прагнення гетьманів цілком задовольняв бароковий стиль, що панував на той час у Європі. Під впливом західних традицій в Україні виникає стиль, відомий в історії архітектури як “українське бароко”. Його виняткова пишність виявилася у величних храмах, які символізували численні перемоги козацької зброї. Стіни будов прикрашалися вертикальними декоративними смугами, що створювали враження рельєфних рушників, або суціль укривалися орнаментами й символічними зображеннями, нагадуючи кам’яні килими. Щедрість української землі втілювалася в квітяних і листяних гірляндах. Особливою декоративною пишністю вирізнялися будівлі, споруджені за часів гетьмана Івана Мазепи. У Гетьманській Україні церкви стали предметом піклування й суспільного самолюбства. Кожна міська й сільська громада вважала за почесний обов’язок спорудити у себе церкву, і то найкращу. Внаслідок цих зусиль на периферії з’являлися архітектурні шедеври, які викликали заздрість у столицях: церква в Сорочинцях на Полтавщині, фундатором якої був гетьман Данило Апостол, Троїцький собор Густинського монастиря на Чернігівщині, Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен на Полтавщині, Покровський собор у Харкові. Перехід від буйного й пишного бароко до легкого і безтурботного рококо, який відбувався наприкінці XVII – на по­чат­ку XVIII ст., репрезентують дзвіниця та брама в огорожі собору Св. Софії, збудовані німецьким архітектором Йоганом Шеделем. Найвищим у прямому й переносному значенні мистецьким досягненням Шеделя стала дзвіниця Печерської лаври. За висотою (96 м) вона не має собі рівних в Україні. Першим на українському грунті твором чистого рококо стала Андріївська церква у Києві, побудована за проектом придворного царського архітектора Бартоломео Растреллі. Легкістю своїх форм і пропорцій церква нагадує швидше парковий павільйон, ніж культову споруду. Зведена на високій кручі над Дніпром, вона ніби буяє в повітрі. Розкішними декоративними порталами, фронтонами, брамами, орнаментованими вікнами й дверима запам’ятовується Маріїнський палац у Києві. Одним із творців цього шедевру був український учень Шеделя — Іван Григорович-Барський. У кам’яних спорудах Правобережжя й Західної України переважало західноєвропейське бароко, але й тут найвидатніші пам’ятки — ансамблі Почаївської лаври на Волині та собору Св. Юра у Львові — позначені національними рисами. На період існування Гетьманської держави припадає розквіт дерев’яного культового будівництва. Дерев’яні храми й 51 Інтер’єр Володимирського собору 52 Оперний театр у Львові 53 Маріїнський палац у Києві 54 Михайлівська площа у Києві з висоти пташиного польоту

38 / 39


МОВА Українська мова, якою розмовляють сьогодні у світі близько 45 млн. людей, належить до слов‘янської групи індоєвропейських мов. Українська мова, як російська та білоруська, розвинулася на основі діалектів давньоруської мови. Найважливіші фонетичні, граматичні та лексичні особливості української мови зародилися ще за часів Київської Русі. Праслов‘янських лексем, що збереглися без змін, налічується близько 2000, а розбудованих на цій основі слів та запозичень з чужих мов — близько 150000. Водночас у складі української лексики чимало слів, невідомих іншим слов’янським мовам. Предки українців опанували письмо ще у VI– VIII ст. Вони мали дві азбуки: глаголицю і кирилицю. Після запровадження християнства утвердилася кирилична система. Найдавніші зразки української мови дійшли до нас у численних піснях і думах та козацьких літописах. 1643 року було складено першу граматику давньої української мови (“Граматика

слов’янська” Івана Ужевича). Початок становлення нової української літературної мови поклав поет і драматург, зачинатель української драматургії Іван Котляревський, а основоположну роль у її формуванні відіграв Тарас Шевченко. Національний український поет не обмежувався якимсь одним діалектом, а добирав з народної мови найтиповіші слова та граматичні конструкції. Крім того, він широко використовував кращі риси давньої української мови, поповнював словниковий склад необхідними новотворами, іншомовними словами. Заслуга розробки українського алфавіту належить українському письменнику та політичному діячеві Пантелеймону Кулішу. Вперше вжитий 1856 р., пізніше

68 Нестор-літописець 69–71 Сторінки стародруків

46 / 47


ПРАДАВНІ ВІРУВАННЯ

Віра належить до фундаментальних основ буття, вона з’явилась разом з самою людиною, допомагаючи їй стати собою. Наші предки не вирізняли себе з навколишнього світу, просто шукали у ньому своє місце, а з тим, що протистояло чи було чужим, намагались домовитись: включити у власний простір, залагодити взаємини через жертвоприношення, ритуали, обряди, слово. Так, об’єктами поклоніння наших пращурів — древніх слов’ян — були природні стихії: вогонь, вітер, вода, земля; небесні світила — сонце, зорі і місяць; рослини і дерева, звірі та птахи. Український фольклор, обрядово-звичаєва культура донесли до наших днів уламки того давнього світогляду. Збереглись замовляння до комах і звірів, місяця, дощу, громові ритуали. Християнські літописці іронічно зауважували про язичників, що вони “вірять в чих і воронячий грай”. І дійсно, численні середньовічні рукописні збірники корисних порад з описами магічно-містичних дій, різних чудес, так звані Вертогради (Громники, Молніянники) переписувались і побутували в народі до початку ХХ століття. Ще донедавна, зустрічаючи схід сонця, на Житомирщині примовляли: “Слава Богу, розсвіло”, — радіючи з появи сонця на небі, новому дню, що наступив, і можливості продовжувати життя. Фронтони поліських хат на Волині і досі прикрашають сонечка; його зображення ніби захищає оселю від усякого зла. З цією ж метою раніше на сволоку традиційної української хати вирізьблювали його зображення, інколи поруч з зображенням місяця і зірок, пізніше — хреста. Взимку природа спить, сонце не гріє та й світить скупо, тому на майбутнє було добре домовитись з бурею, сніговіями, щоб не шкодили. Для цього на Різдво запрошували мороз та бурю “куті їсти”, сподіваючись, що власкавлені таким чином, вони не з’являться навесні та влітку. Літописи згадують про поклоніння джерелам, струмкам. Без води земля стає пустелею, тому і досі кожна криничка в Україні впорядковується, прикрашається зрубами, або стоїть над нею журавель, птах, також колись шанований предками. За народними повір’ями, птахи, що повертались з вирію, приносили на своїх крилах в рідну землю тепло, весну. На Поліссі і досі вітаються з лелеками, журавлями, дикими гусьми, і підкидаючи вгору жмут соломи чи сіна, бажають: “Нате вам на гніздечко, а нам на тепле літечко”. У народній поезії людину часто порівнюють з рослиною, деревом: дівчина гарна як квітка, струнка як тополя, козак міцний як дуб, дитина росте як верба. Уявлення про Світове дерево, чиї корені під землею, а верхівка на небі, як своєрідну модель світу відомі не лише у слов’ян, але й у інших народів світу. Всі тут єдині — померлі, що вже відійшли в світ нижній, живі люди з серединного, видимого світу і боги з небесної височіні. Зображення Світового дерева, що усвідомлювалось і як дерево роду, поширене в народній вишивці (полтавські “кілкові рушники”), декорі житла — подільський хатній розпис (спрощеним варіантом світового дерева є зображення так званих вазонів).

За уявленням нашого предка, разом з ним цей світ населяли різні духи, зазвичай невидимі людині. У лісах жили мавки, лісовики, чугайстри, у воді — водяники, красні та білі пан­ни — русалки, які також могли ходити по полю, в оселях жив домовик. Неписаний кодекс звичаїв регламентував стосунки з представниками цього таємничо-невидимого світу; дотримуючись їх, можна було уникнути небажаних контактів. Так, наприклад, не можна було рубати в лісі “головного дерева”, скидати у воду сміття, на Трійцю ходити в поле, класти на стіл сірники тощо. Поетичні уявлення наших предків про природу, збережені дотепер в народній поезії та звичаєвій культурі, є свідченням

певної екологічності народної культури, головним законом якої була особиста відповідальність за погані вчинки, що, за народним світоглядом, могли призвести до стихійного лиха. Славлячи природу — творіння Боже, — люди так уславляли самого Творця, дякуючи Йому за дощ і сонце, за красу молодого місяця, за новий день, що наступав.

76 Збручанський ідол із зображеннями поганських богів: Мокоші, Велеса, Перуна та Лади 77 Язичницький жертовник

50 / 51


НАРОДНІ СВЯТА Й ОБРЯДИ

Народні звичаї, традиції й обряди невидимою ниттю духовності зв’язують етнос у просторі й часі, не даючи йому зникнути, розчинившись серед інших культур і народів. Календарні обряди й свята, покликані до життя практичними потребами землеробів, позначали особливі стани природи в дні сонцестоянь та сезонних змін. Містична сила слова, музики, танцю, ритуальні дії повинні були подолати зло, забезпечити людині здоров’я, добробут. З прийняттям християнства народні свята увійшли до церковного календаря, набувши суттєвих змін. Новий рік колись в Україні припадав на початок польових робіт і його святкували навесні. Починався новий сезон землеробства від Стрітення (2 лютого за старим стилем; далі — ст. ст.). Вважали, що зима у цей день зустрічається з весною. Відлига у цей день обіцяла ранню весну і гарний випас. На Стрітення у церкві освячували свічу (“громовицю”), яку запалювали під час грози. Весну “закликали” ліричними веснянки, веселими хороводами, які мали розбудити землю, привернути до неї тепло. Провісниками весни були птахи. Їх повернення з вирію очікували 24 лютого за ст.ст. До зустрічі птахів випікали спеціальне печиво: на “сорок святих” (9 березня за ст.ст.) — “жайворонків”; на Благовіщення — “галепу”, маленьку булочку у вигляді пташиної лапки. Наприкінці лютого — на початку березня святкували Масляну. Розкладали багаття, на якому спалювали солом’яне опудало — уособлення зими. По всіх хатах готували млинці, які за формою та кольором нагадували сонце. Молодь з музикою гуляла “колоду”: неодруженим парубкам прив’язували до руки колодку (пізніше її замінили на хустину або стрічку), ті відкупалися могоричем.

Поганські Зелені свята стали Трійцею. Відзначали її на П’ятидесятницю, у день сходження Святого Духа на апостолів. Напередодні свята оселю прикрашали кленовими, березовими галузками, на подвір’ї як оберіг від нечистої сили втикали осику. Дівчата бавилися — “водили Тополю”: найгарнішу дівчину, прикрашену вінком, з піснями водили по хатах, бажаючи щастя господарям. На Трійцю слід було берегтися русалок, мавок, що ходять по луках та лісах.

За народним повір’ям, кожного року на Благовіщення (25 березня за ст. ст.) Бог благословляє землю, рослини і “всіляке дихання”. За гуцульськими віруваннями, він вкладає голову у землю, щоб розігріти її, і від цього пробуджується все живе, що спало у ній. До свята працювати на землі заборонялося. Прийняття християнства подарувало нашим предкам надію на безсмертя через Воскресіння Христове. У дохристиянську добу Великдень був святом весняного воскресіння природи. Великоднім святам передував Великий піст — період духовного та тілесного очищення людини. У Вербну (Клечальну) неділю у церквах освячували вербу і били нею одне одного з побажанням здоров’я і щастя. Вербу втикали на подвір’ї біля колодязя, на городі. Освяченою лозиною вперше виганяли худобу на випас. Напередодні Великодньої неділі випікали паску — особливий святковий хліб, фарбували яйця — крашанки, писанки. В радості весняного пробудження єднався цілий світ. Родичі навідувались один до одного, хрещені батьки несли гостинці хрещеникам, дітлахи бігали по хатах, вітаючи рідню, сусідів. 78 Масляна — проводи зими 79 Дівчина-веснянка 80 Очищувальна сила купальського багаття

54 / 55


НАРОДНА КУЛЬТУРА

Щедра обдарованість українського народу завжди привертала увагу дослідників, які відзначали добре розвинуте почуття прекрасного. На це впливало напрочуд красиве природне оточення, а також ритуалізоване життя, коли обрядові дійства були тісно пов’язані з природою й порами року. Своєрідними п’єсами в кількох діях були родинні та громадські обряди. Діти змалку засвоювали моделі світобудови й поведінки. Найважливішим обов’язком батьків було навчити дітей “звичаю”. Не зробити цього — великий гріх, як і гріх не молитися Богові. Словесні формули і ритуальні дії передавалися з покоління в покоління. Події з життя природи відбивалися у свідомості, породжуючи багату народну творчість. Одвічний потяг до краси виявлявся у повсякденному побуті. З поширенням християнства до первісного природного стрижня додався ще один — церква. Могутню культурну будову похитнули катаклізми ХХ ст.: три революції, дві війни, штучні голодомори, організовані комуністичним режимом, сталінські репресії. Традиційне українське поселення нині можна побачити тільки в музеях народної архітектури та побуту під відкритим небом, яких нині в Україні п’ять — у Києві, Львові, Ужгороді, Переяславі-Хмельницькому і Чернівцях. Колись поселення розташовувалися у захищених від вітру долинах річок і балках. У затінку зелених розкішних дерев і кущів, розсипаних на схилах гори, біліли знамениті українські хати — мазані будиночки під стріхою. Хата для українців була не просто життєвим простором. Вона втілювала світоглядний космос народу. Стеля і дах відображали небесний духовний світ; стіни, вікна, двері символізували земне реальне життя й людське спілкування; підлога, поріг уявлялися як межа земного й підземного світів. Зовні і всередині хата оздоблювалася: білилася, обводилася внизу кольоровою фарбою, розмальовувалася квітковими орнаментами. Окрім естетичного, це мало магічне значення: замкнене коло оберігало родину від злих духів та різних напастей. Закладення житла, його будівництво, новосілля були окремими обрядами. Сакральним місцем у хаті було родинне вогнище — піч. До печі ставилися як до живої істоти, що дарувала родині тепло, затишок, добробут. У куті обличчям до сонця розміщували домашню божницю — покуть. Під іконами ставили стіл. На цьому місці садовили найпочеснішого гостя, наречених. На світ хата дивилася “очима” — вікнами. Шибки спочатку робили з волових міхурів, пластинок слюди, а потім із скла. Символом початку і закінчення хати був поріг. Йому віддавали шану, йдучи до вінця чи вирушаючи в останню путь. На порозі або над дверима прибивали кінську підкову, яка, за повір’ям, приносила щастя в родину. Розмовляти чи передавати щось через поріг вважалося поганою ознакою. 85 Біля колодязя… 86 Сільська церква 87 Традиційна українська хата 88 Домашня божниця — покуть

58 / 59


Найбільшого поширення орнамент набув у вишивальному мистецтві й килимарстві. Оздоблення знаменитих українських сорочок-вишиванок, рушників, килимів залишається невичерпною скарбницею народної фантазії. Стилізована жіноча постать із зведеними вгору руками втілювала образ Берегині — заступниці життя. Хвиляста гілка, навколо якої розміщені стилізовані качки, павичі, півні, голуби, символічно зображувала Дерево життя. Мотив “Барвінок” є символом немеркнучого життя. Узор “Яблучне коло” (чотири сектори, протилежні частини яких виконані в одному кольорі) символізує кохання. Символічне призначення рушників — благословляти й охороняти, зберігати пам’ять про близьку людину. Рушники вивішували на почесних і визначних місцях: на покуті, над іконами, сімейними портретами, дверима й вікнами. За традицією, на вишитому рушнику і сьогодні підносять гостям хліб-сіль, із ним входять в нову оселю, ним сповивають немовля, поєднують наречених. На рушниках опускають труну в могилу, ними обв’язують рамена хрестів, застилають надгробок на поминках.

Для страв і напоїв виготовлявся мистецький посуд. Миски, ложки, кухлі, ополоники робилися з міцних і візерунчастих деревних порід: берези, липи, груші. Вироби вистругували, точили, шліфували, потім фарбували у золотавий та темночервоний кольори, розписували стилізованими візерунками. Вишуканістю форм та оздоблення визначався мальований керамічний посуд, виготовлений на гончарному крузі: горшки, миски, глечики, макітри, барильця, куманці. В давніші часи на Україні існувало багато осередків гончарного виробництва, але до наших днів дожили лише кілька. Традиційну кераміку (посуд, декоративну скульптуру, дитячі іграшки) виробляють в Опішні на Полтавщині. 94 Як хочеш плести, то перш вузлика зав’яжи 95 Гончарі 96 Різьблені дерев’яні вироби 97 Домашня прядка

62 / 63


співають без усякої науки, послуговуючись вродже­ним музичним слухом. Особливо поширений спів без інструментального супроводу — a capella. Найхарактернішими народними інструментами є кобза й бандура. Вони мають довгі (басові) струни, натягнуті вздовж ручки, і короткі приструнки над декою. В Західній Україні поширена трембіта — розширена на кінці дерев’яна труба (до 2,5 м завдовжки) з цільної деревини, обгорненої березовою корою. Трембіта дає тужний і сильний звук, який чути за 10 км. Бубон — це широкий обруч, обтягнений шкурою. У прорізи вставляються металеві тарілочки, а всередину — навхрест натягнутий дріт з брязкальцями. Грають на бубоні рукою, вибиваючи такт долонею й пальцями. Бубон зі скрипкою й басолею (різновид віолончелі) складають тріо — “троїсту музику”, що грає на святах. У давнину виконанням хорових музичнопісенних обрядів, календарних та весільних пісень супроводжувалося кожне природне явище й кожен виробничий процес. За княжої доби складалися билини — епічні пісні на честь подвигів легендарних героїв-богатирів. В козацькі часи з’явилися думи — ліро-епічні твори про боротьбу з татарами, турками, поляками та іншими поневолювачами України. Парадоксально, але у думах майже немає бойових, кровопролитних сцен. У журливих мотивах чується уболівання за руйнації та прославляється нескореність, сила духу, поклик до волі та щастя. Через століття думи передавалися кобзарями. Посліплені ворогами співці супроводжували військо, розносили козацьку славу по всій Україні. Думи не співалися, а виконувалися речитативом у супроводі музичного акомпанементу кобзи чи бандури. Кожен виконавець складав власні мелодії. Пісня й досі підтримує українську національну самосвідомість. В різних регіонах країни проводяться пісенні фес­тивалі. Українське народне малярство уславила на весь світ картина “Козак Мамай”. Починаючи з XVIII ст., її малювали на стінах хат, дверях, скринях, посуді, полотні. Картина зображує козака, що сидить з кобзою на тлі пейзажу. Поряд стоїть вірний товариш — кінь. Віршований напис розповідає про ко­зацькі подвиги.

111 Старий кобзар 112 Козак Мамай 113 Грай, музика, грай…

Улюбленими місцями святкового дозвілля залишаються українські ярмарки. Щороку в серпні на батьківщині великого письменника-містифікатора ХIХ ст. Миколи Гоголя відбувається знаменитий Сорочинський ярмарок. Як і століття тому, на нього з’їжджаються з усіх усюд продавці й покупці. Тут можна купити потішне керамічне звірятко і живу свиню, солом’яну хлібницю і сучасний комбайн. Проте нинішній Сорочинський ярмарок — це ще й своєрідний музей і театр під відкритим небом. Незрівнянний колорит давноминулих гоголівських часів відтворюють чистенькі вибілені хатинки із солом’яними стріхами, ідилічні млини-вітряки, вкриті очеретом комори. На цьому фоні розгортаються театралізовані дійства, виступають численні фольклорні колективи.


ТРАДИЦІЙНА КУХНЯ

В народі побутує думка, що той, хто добре їсть, той добре й працює. Традиційні українські страви, які не втратили своєї популярності й донині, налічують близько 70 назв. Головною щоденною поживою українців був і залишається хліб. З хлібом уперше входили до нової оселі, зустрічали дорогих гостей, проводжали молодих до шлюбу. За гріх уважалося не доїсти шматок хліба, кинути його на землю. Хліб уживали здебільшого житній, а пшеничний пекли в урочистих випадках. Повсякденний хліб зветься паляниця. Паляниці випікали із заквашеного тіста в гаряче натопленій печі, підкладаючи під хлібини капустяні листки. Печений хліб залишався м’яким та духмяним протягом кількох тижнів. Традиційний спосіб випікання хліба зберігся деінде в селах до сьогодні. На українському весіллі завжди можна побачити обрядовий хліб — коровай. Він значно більший за паляницю, випікається із кращих сортів борошна, зверху оздоблюється символічними візерунками з тіста. Інший вид обрядового хліба — солодку паску — випікають раз на рік — до Великодня. Звичною для кожної української родини стравою є вареники. Ця національна страва відома в Україні з ХVI ст. Справжні вареники готують з прісного вареного тіста, начинюючи його м’ясом, капустою, сиром, квасолею, вишнями, яблуками, сливами, маком, калиною. Якщо до вареників із сиром, фруктами чи ягодами додати сметани або меду, кращої страви й бажати не треба. “Купатися, мов вареник у сметані” — зрозуміла для кожного українця алегорія заможного й безтурботного життя. Іншою улюбленою стравою українців є галушки — шматочки тіста, зварені на воді або у юшці. Їх заправляють засмажкою і їдять разом із рідиною. Галушки в Україні чомусь асоціюються з Полтавським регіоном. Можливо, на це вплинула пригода часів російсько-шведської війни початку XVIII ст., коли полтавки за лічені години нагодували галушками цілу армію царя Петра I. “Другим хлібом” в Україні й донині називають картоплю, яка стала поширюватись з другої половини XVIII ст. Картоплю споживають печеною, смаженою, вареною, як самостійну страву і в поєднанні з іншими. Загальновідома пристрасть українців до такого продукту як сало. Зазвичай його вживають із хлібом, додають до інших страв. Сало є обов’язковим складником так званої козацької каші — кулешу, що традиційно готується з пшона. Достаток сала на столі вважався у народі ознакою справжнього добробуту: “Якби мені паном бути, то я б сало їв і салом закусював”. Проте символом української кухні був і залишається борщ. Приготування борщу вимагає неабиякого хисту й майстерності, а також великої кількості продуктів (близько 20). Різновидів цієї страви багато. Найпопулярніший червоний борщ готу114 Попрацюй до поту, то й поїси в охоту 115–117 Страви до свята: кутя на Святвечір, вареники до новорічного столу та Великодні паски

72 / 73


ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА Театр

Український театр зародився в глибинах народної творчості і ввібрав у себе своєрідний романтизм українського світовідчуття. Він пройшов складний шлях еволюції від театру доби бароко до формування професійного театру часів бурхливого розвитку драматургії наприкінці ХIХ ст. У його становленні велику роль відіграла творчість режисерів Йосипа Стадника, Миколи Садовського та Леся Курбаса. Сучасне театральне життя України є досить багатим. Діапазон театральних дійств охоплює найрізноманітніші напрямки та жанри: від класичної комедії та трагедії, авангардних пошуків початку століття, театру абсурду і аж до сучасних постмодерних драм. В репертуарі драматичних театрів Києва, Львова, Одеси, Дніпропетровська та інших міст України вистави за творами як закордонних митців (Е. Олбі, Т. Манна, С. Беккета, А. Че­ хова, О. Островського, В. Набокова, Я. Гашека, Дж. Джойса, Л. Пі­ранделло, Е. Йонеско та ін.), так і вітчизняних авторів (І. Франка, В. Стефаника, Л. Українки, Г. Сковороди, В. Стуса, Л. Костенко тощо). Особливістю українського експериментального театру сьогодення є його тяжіння до далекосхідних ремінісценцій (що проявляється у чутливості до метафізики, медитації, до заглиблення у “вище”, до таїни) у поєднанні з європейськими стильовими моделями. Любителям вишуканої гри та досконалої акторської майстерності завжди до смаку відвідини вистав “театру одного актора” творчого об’єднання “Театр у кошику” у Львові. Незабутнє враження справляють і моновистави Київського театру “Актор”. Львівський духовний театр “Воскресіння” вбачає мету своєї діяльності в підживлюванні сакральної функції театрального мистецтва. Тут ставляться вистави за творами Кальдерона, Байрона, Стрінберга тощо, що спонукають до роздумів про взаємини духовного і художнього на сцені. Українські театральні трупи беруть активну участь в українських та міжнародних фестивалях театрального мистецтва.

Кіно

Ще на початку ХХ ст. в Україні було здійснено перші спроби у створенні національного кінематографу. Однак світової слави вітчизняне кіно набуло завдяки творчості кінорежисера Олександра Довженка (20– 30-ті рр. ХХ ст.). У 60–70-ті роки XX ст. українське кіно здобуває успіхів на міжнародній арені (15 фестивальних нагород дістав фільм видатного режисера Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, Головний приз отримав фільм “Білий птах з чорною ознакою”

122 Сцена з вистави Дніпропетровського театру опери і балету 123 Пам’ятник Довженку на батьківщині митця


Ельзи”, “Мандри” та ін. 2004 року українська співачка Руслана стала переможницею міжнародного пісенного конкурсу “Євробачення”. Це сприяло популяризації української музичної культури за межами України і довело відповідність сучасної української поп-музики світовим стандартам.

Образотворче мистецтво З Х ст. після запровадження князем Володимиром християнства на землях Київської Русі починає розвиватись іконопис. Візантійські традиції іконопису стають взірцем для місцевих майстрів. З часом формуються свої, цілком незалежні та оригінальні школи іконописного мистецтва. Найбільш вишуканою та рафінованою серед них була київська. На жаль, більшість витворів малярства доби раннього середньовіччя було втрачено. Лише літописи зберегли спогади про чудодійні твори видатних іконописців, зокрема монаха КиєвоПечерського монастиря Аліпія.

Серед пам’яток монументального малярства найвизначнішими є мозаїки і фрески Софійського собору в Києві. Створений за часів правління князя Ярослава Мудрого, цей собор став одним з перших оригінальних пам’ятників давньоруського мистецтва. Після татаро-монгольської навали і занепаду давньоруської держави спадкоємцем мистецьких традицій Київської Русі стає Галицько-Волинське князівство. Саме з Волині походить шедевр тієї доби — ікона “Волинської Богородиці”. 128 Ікона “Волинська Богородиця”. XIII ст. 129 Ікона “Юрій Змієборець”. Початок XVI ст. 130 Портрет Михала Потоцького. Художник Міріс 131 Портрет Вікторії Поцей. Художник Ф. Павлікович

84 / 85


НАУКА І ТЕХНІКА

Найвизначніші науково-технічні досягнення в Україні до недавнього часу були пов’язані з військовою промисловістю. Проте з точки зору культури, підготовки кадрів, застосування інтелектуальних сил, впливу на науково-технічне середовище підприємства воєнно-промислового комплексу становили частину української науки й промисловості як цілого. Серед сьогоднішніх спадкоємців найбільших науково-виробничих комплексів — підприємства авіаційної техніки, ракетнокосмічної техніки, кораблебудування й суднобудування, електротехніки, приладобудування, радіотехніки, зв’язку, інформатики, обчислювальної техніки, машинобудування, енергетики тощо. Українські авіаційно-конструкторські центри дали світовій техніці шерег неповторних розв’язань, особливо в галузі транспортної авіації; ці досягнення належать колективу КБ Антонова, що після війни організоване в Києві. Славетні “Руслани” і “Мрії” відомі всьому світові як літаки № 1 при виконанні унікальних транспортних операцій. Останнім проектом АНТК ім. Антонова, в якому окрім України беруть участь провідні фірми Росії, Франції, Німеччини, Великобританії, США, Італії, Швейцарії, є новий реактивний лайнер Ан-148. Найсучасніше обладнання дозволяє використовувати цей літак, який відповідає найвищим європейським вимогам, на повітряних трасах будь-якої складності. Цілком природно склалася космічна доля України. Інтерес романтичної молоді до підкорення космічних просторів реалізувався в роботах вчених 30-х років ХХ ст. Піонером ракетної справи був Олександр Шаргей, який, щоб уникнути політичних переслідувань, жив за документами Юрія Кондратюка. Його праця “Завоювання міжпланетних просторів” (1929 р.) була використана американськими вченими при плануванні посадки на Місяць, де за їх ініціативою й увічнено ім’я українського вченого. Одесит Валентин Глушко ще на початку 30-х років створив шерег ракетних двигунів. Успіхами в освоєнні космосу наприкінці 50-х — на початку 60-х років Радянський Союз зобов’язаний видатному українському авіаконструктору Сергію Корольову. В СКБ “Південне”, яке очолював Михайло Янгель, створювались стратегічні ракети, а на їх основі — і штучні супутники Зем­ ­лі — “Космос”, “Циклон”, “Зеніт”.

тури. В Україні працювали й працюють тисячі геологів, інженерів-гірників, металургів, мостобудівників, енергетиків, хіміків тощо. Зокрема, українські вчені та інженери добилися великих успіхів у галузі матеріалознавства, особливо в електрозварюванні, порошковій металургії, виробництві синтетичних алмазів та інструментів до них. Українські наукові центри виявились причетними до найпередовіших ділянок фундаментальних наук про Всесвіт. Київ став одним із визнаних міжнародних центрів теорії нелінійностей і турбулентності, де формувалися нові підходи і до фізики макросвіту, і до космології. Впродовж ХХ ст. Україна зробила величезний ривок у галузі освіти, науки й техніки. На сьогодні Україна — одна з чотирьох провідних держав світу (поряд із США, Росією та Китаєм) в космічній техніці і технології. Україна, її майже 50‑мільйонне населення — це колосальні можливості прогресу цивілізації, адже в масі своїй це добре підготовлені фахівці, світлі голови й золоті руки.

Фактично побічним продуктом військової промисловості стала й атомна енергетика. На більшості конструкцій АЕС, які будувалися в Україні після 1971–1975 рр., застосовувалися ядерні силові установки, створені для атомних підводних човнів під керівництвом академіка Анатолія Александрова. В історії з атомною енергетикою, яка всі ці роки невблаганно йшла до Чорнобильської трагедії, ясно видно вади принципів, на яких грунтувався науково-технічний прогрес у тоталітарному і посттоталітарному суспільстві. Звичайно, науково-технічні досягнення, пов’язані з військовою промисловістю, становили лише ядро індустріальної куль-

144 Випробувальний політ нових АН-148 145 АН-225 під завантаженням у Кабулі 146 Музей космонавтики у Житомирі

94 / 95


СПОРТ

Спортивне життя країни — явище особливе. І не тому, що атлетів країни знають у всьому світі, а тому, що витоки такої слави криються у талановитості нації. Найпопулярнішим, як майже в усьому світі, в Україні є футбол. Левова частка успіхів у цьому виді спорту належить київському клубу “Динамо”, що веде свою історію з 1924 року. Команда зі столиці тодішньої Радянської України стала найбільш титулованою з усіх у вищій лізі СРСР, 13 разів виборовши титул чемпіонів країни. “Динамо” двічі вигравало Кубок володарів кубків (1975, 1986) та одного разу Суперкубок УЄФА (1975). Пов’язані ці успіхи насамперед з ім’ям легендарного футболіста і тренера Валерія Лобановського, три вихованці якого — Олег Блохін, Ігор Бєланов та Андрій Шевченко — стали володарями “Золотого м’яча”. За часів незалежності мало що змінилось — кияни продовжують переможні традиції і вже 11 разів вигравали в чемпіонатах країни. Однак було б невірним, говорячи про український футбол, обмежитись оповіддю лише про один клуб — окрім нього, є ще декілька серйозних представників у нашій країні. Насамперед, це дніпропетровській “Дніпро” та донецький “Шахтар”. Досить впевнено виступає і національна збірна країни. Подальшим важливим кроком у розвитку футболу стане чемпіонат Європи-2012. Є в Україні й колектив, занесений до Книги рекордів Гінеса, — це жіночій гандбольний клуб “Спартак”, який 20 разів поспіль здобував титул чемпіона СРСР та 13 сезонів перемагав у Кубку європейських чемпіонів. Перемоги ці пов’язані з ім’ям ще однієї видатної постаті на тренерському містку — Ігоря Турчина. А його дружину — Зінаїду Турчину — було визнано кращою гандболісткою XX сторіччя. Та й зараз в Україні є ціла плеяда талановитих спортсменок, які вибороли на Олімпіаді в Афінах бронзові нагороди, перегравши у поєдинку за третє місце дійсних чемпіонок світу з Франції. Велика увага в державі приділяється і розвитку індивідуальних видів спорту, а всіх українських спортивних зірок перелічити просто неможливо. Імена боксерів Віталія та Володимира Кличків, один з яких є чемпіоном світу серед професіоналів за версією WBC, а інший — олімпійським чемпіоном, не сходять зі сторінок внутрішньої та закордонної преси. Вже увійшла до олімпійського літопису й українська плавчиха Яна Клочкова — єдина в історії Олімпіад спортсменка, яка здобула нагороди найвищого ѓатунку на двох однакових дистанціях — 200 та 400 м — на двох Олімпійських іграх поспіль. Молодість Яни і надалі не дозволяє її суперницям зітхнути з полегшенням. Чимало клопоту завдають своїм конкуренткам і вихованки Школи з художньої гімнастики Альбіни ті Ірини Дерюгіних. Київські спортсменки вже багато років є законодательками 147 Яна Клочкова — чотириразова олімпійська чемпіонка з плавання 148 Улюбленець футбольних фанів Андрій Шевченко

96 / 97


ББК 26.89(4УКР) У45

Загальні відомості 5 Важливі історичні події 6 Природа 9 Парки і заповідники 19 Архітектура 35 Мова 47 Прадавні вірування 51

ЗМІСТ

Народні свята й обряди 55 Народна культура 59 Традиційна кухня 73 Професійна культура 79 Наука і техніка 95 Спорт 97

УКРАЇНА Художнє видання Рецензент Мирослав Попович Автор тексту Олександр Білоусько Фотохудожники: Юрій Бусленко, Людмила Буханська, Андрій Денискін, Євген Дерлеменко, Олександр Задирака, Святослав Колесников, Ігор Кропивницький, Віталій Машков, Роман Михайлюк, Андрій Мосієнко, Андрій Совенко, Вадим Соловський , Костянтин Стародуб, Володимир Фалін, Олег Федоренко, Віктор Хмара, Олександр Чапцев

Генеральний директор Рута Малікєнайте Головний редактор Віргініюс Строля Відповідальний редактор Олена Кір’ятська Макет і художнє оформлення Віталія Машкова Верстка і підготовка до друку Ігоря Артеменка Випущено за підтримки Національної туристичної організації

Видавництво “Балтія-Друк”, вул. А. Барбюса, 51/ 2, Київ, Україна 03150 тел. +380(44)502 1047 e-mail: baltija@ukr.net www.baltia.com.ua Свідоцтво про внесення суб 'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників та розповсюджувачів видавничої продукції: серія ДК № 643 від 23.10.2001, видане Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України Формат 60 × 90/ 8. Папір крейдований. Гарнітура Latinsky Всі права захищені. Жодна частина видання не може бути відтворена в будь-якій формі без письмового дозволу власника авторських прав У45

© Видавництво “Балтія Друк”, 2005. Україна: Природа. Традиції. Культура / Фотохудож.: Ю. Бусленко та ін.; Авт. тексту О. Білоусько. – К.: Балтія-Друк, 2005. – 100 с.: іл. ISBN 966-8137-18-3 ББК 26.89(4УКР)

Україна:природа, традиції,культура  

This publication will acquaint you with the luxuriant nature, rich architecture, the peculiarities of the national cuisine, old beliefs and...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you