Page 1

3-5 (34-36) 06-09/2013

I SSN1996707-1

9 7 7 1 9 96 7 0 7 00 6

Архітектура радянського неомодернізму: Ада Рибачук і Володимр Мельніченко, Йосип Каракіс, Михайло Буділовський, Павло Нірінберг, Флоріан Юр’єв; ART KYIV Contemporary 2013; Олег Тістол; Виставка номінантів на премію Pinchuk Art Prize; Діалог кураторів Третьої Одеської бієнале; Українці в галереї Саатчі; Перша київська резиденція для молодих художників Kyiv Air

34


50

128

26

42


зміст

Перший план Олег Тістол: «У художника робочий орган – голова» 08 Інга Естеркіна Олег Тістол і проблема кубізму 16 Олена Мартинюк Art Globus Світові новини 22 Арсеній Князьков Ремейк та реконструкція: нові старі виставки 26 Катерина Філюк Неможливе можливе: українське мистецтво в Saatchi Gallery 32 Наталія Маценко panorama.ua Новини України 36 Ганна Циба Восьмий Міжнародний форум ART KYIV Contemporary 2013 42 Ганна Васик Самоврядування: діалог 50 Мирослав Кульчицький, Михайло Рашковецький PinchukArtPrize 2013: єдність незалежних 58 Ася Баздирєва Інкубатор інноваційних ідей 64 Слава Дебатенко Перегони з часом: музейний експеримент-репетиція 68 Оксана Баршинова Тихий протест: між традицією та новаторством 72 Оксана Баршинова Розлучитися з мистецтвом 74 Марія Ланько Stedley Art Foundation — благородний друг музеїв та молодих мистецтвознавців 78 Ганна Васик Конкурс серед молодих художників Grant UART 80 Срібне століття Коктебелю 82 Олена Костенко Тема Номера Радянський неомодернізм: незакінчений проект 86 Йосип Каракіс 92 Ася Баздирєва Михайло Буділовський 102 Ася Баздирєва Флоріан Юр'єв 110 Ася Баздирєва Павло Нірінберг 120 Катерина Стукалова Ада Рибачук Володимир Мельніченко 128 Ася Баздирєва Інтерв'ю Барбара Ландон: «На популярність саунд-арту впливає технологізація суспільства» 138 Ганна Циба Іван Козленко: «Символічно, що саме німі фільми маніфестують дислексію, яка властива українській культурі» 142 Ганна Циба Репліка Косий капонір: трансформація пам’яті 146 Тетяна Кочубінська Art Ринок Чому в Україну нескоро прийдуть світові аукціонні будинки? 150 Денис Белькевич Пілігрим Анонси мистецьких подій у світі 154 Олена Костенко Виставки Анонси мистецьких подій в Україні 160 Книги Огляд друкованих новинок 164 Ася Баздирєва, Катерина Стукалова, Ганна Васик


Олег Тісто л: «У худо жника робочий о рган — голова»

НАЦПРОМ (Олег Тістол, Микола Маценко). Голова. 2002


І н г а Е с т ер к і н а

Творча історія Олега Тістола і художників його покоління — політ без можливості спуститися на тверду землю. Тому що нескінченне болото ідеологічного догмату не припускало перепочинку. І подальший венозний застій поновлення крові не передбачає. А справа художника — точку за точкою, піксель за пікселем, шар за шаром переносити різноманітний світ на площину, перетворювати тривимірне в двомірне, робити умовне достовірним. Мистецтвом, актом творіння, що відбувається тут і зараз, змінювати минуле. Плоть роз'ятих ідеологем збирає художник в нові конструкції. Звідси така поезія догляду — пальми, що велично схиляються з полотна на глядача, обрана автором точка зйомки — «проекція зверху вниз, проекція душі в «точку» тіла» (Дельоз) — у дусі необароко. Олег Тістол А ти знаєш, що художники за радянським КЗПП були пролетарями?

Інга Естеркіна А як же вища освіта?

ОТ Ми вважалися висококваліфікованим пролетаріатом, ми ж руками працюємо. Виробляємо матеріальні цінності. Порівняй місце митця у суспільстві за всю історію людства. Художники були, як сказано у одного класика марксизму, «пролетарською аристократією».

ІЕ Типу зварника вищої кваліфікації, який може робити високотехнологічні шви, як на транс­ форматорах?

ОТ Так-так-так. Пролетар такий, з якимись унікальними здібностями. Подивися, навіть якщо художник — мультимільйонер, зовні він все одно нагадує пролетаря. Одягається, живе, як пролетар. Ремісники, цеховики, як у середні віки.

ІЕ Зовсім недавно знайшла фрагмент зі спогадів Вільяма Морріса про те, як вони фарбували тканину. Фарбувальники при ньому фарбували, йому довірили вчинити деякі операції. І Вільям Морріс, великий художник, предтеча промислового дизайну, з таким ентузіазмом про цю ручну роботу розповідає...

ОТ Така наша робота. Пікассо — найбагатша людина, яка фінансувала комуністичну партію Франції, так, для приколу, яка вирішувала, хто з художників буде знаменитим, а хто — мудак. Приймав рішення на рівні політичної системи. Але після цього йшов у майстерню. Полотно, олія, підрамник. Ручками працював. Це важливо розуміти, для початку. Навіть Корбюзьє, маючи цілі бюро, все одно приходив, малював фломастером. Зараз доктор руку мою лікував, каже: як же так, права рука, робочий орган. Я відповідаю, що зайвий раз переконався, що у художника робочий орган — голова. Коли я чую від художників, що вони себе до еліти суспільства зараховують — мені моторошно смішно. Історію згадай — так не було ніколи. Чим художник скромніше, чим менше його цікавить його місце в пристойному суспільстві, в історії, тим більше, — тим ближче він до еліти. Еміль Золя, ненависний мені письменник, припинив спілкуватися з геніальним художником Полем Сезанном, другом дитинства, із соціальної причини — він став його соромитися.


Во с ь м и й Міжнародний форум ART KYIV C o n t e m p o rary 2013 1 С ергій Бра тк ов . Ki s s M yG o o g l e. 2 0 1 3 / 2 Ок са на Чеп е л и к. К ола йдер. 2 0 1 3

1

г а н н а васик

З 13 по 24 листопада в «Мистецькому Арсеналі» увосьме відбудеться ART KYIV Contemporary 2013, котрий цього року постає форумом актуального проектного висловлювання, що свідчить про ускладнення традиційного виставкового формату цього заходу. Такі зміни пояснюються тим, що ART KYIV Contemporary відслідковує досвід минулих років і ситуацію у сучасному світі для змістовних трансформацій, взявши у 2013-му собі за мету подолати недостатнє відображення повної картини мистецького процесу.


М 2

іжнародна традиція проведення арт-ярмарків має тривалу історію та надзвичайно широку географію. Нам відомі ярмарки, що проводяться в Токіо та Сингапурі, Брюселі та Мадриді, Гонконзі та Нью-Йорці тощо. Цей перелік може зайняти не один рядок і не один тиждень, якщо хтось візьме собі за мету відвідати їх усі, або хоча б найважливіші з них. Для людини, що вважає себе фахівцем у сфері мистецтва давно стало необхідністю вміння орієнтуватись у ключових учасниках і подіях таких визначних ярмарків, як Frieze Art Fair, Vienna Art Fair та ABC Berlin. Деякі з них вже навіть зафіксувалися у народній творчості прислів’ями на кшталт: «Побачив у Венеції — купив у Базелі», оскільки наймасштабніший ярмарок Art Bazel відбувається через тиждень після Венеційської бієнале, що з очевидністю демонструє пов’язаність двох головних виставкових форматів міжнародного рівня. Останнім часом приємною тенденцією стала участь україн-

ських художників у європейських ярмарках, що свідчить про актуалізацію нашого мистецтва у світі. Проте, одночасно з участю українських художників у закордонних подіях, важливою складовою інтеграції України в міжнародний художній процес у ролі рівноправного гравця є організація власного повноцінного міжнародного ярмарку, що дотримується всіх світових стандартів та водночас відбувається на власний особливий національний манер. Такою подією в Україні є Міжнародний форум ART KYIV, що вже восьмий рік поспіль знайомить глядачів з актуальним образотворчим мистецтвом великого кола галерей не лише Києва, а й регіонів України та інших країн-учасниць. Із 2010 року ART KYIV Contemporary відбувається у музейному комплексі «Мистецький Арсенал», і вже тоді у спеціальних проектах учасниками стали 38 митців з України, Росії, Німеччини, Швейцарії, Франції.


Олег Тістол. К н и г а . 2 0 1 3 А р се н С ав адов. І з с е рі ї C o m m e d i a d e ll Ar te: Арлекін і П'є ро в Криму. 2 0 1 2


Наступного року в ART KYIV Contemporary 2011 була представлена спеціальна програма, що містила три міжнародних спецпроекти: японський «We are boys!» — ретроспектива групи японських художників «Група 1965», французький спецпроект Марі Ренерт, який включав відео, інсталяцію та перформанс, і проект Польського інституту в Україні «Подорож на Схід». Поворотним моментом для існування ART KYIV Contemporary став минулий 2012 рік, коли ярмарок було вперше репрезентовано у форматі арт-форуму, що зосередив свою увагу на концептуальних проектах і розширив коло своїх завдань з урахуванням динаміки та запитів культурного життя країни. ART KYIV Contemporary 2012 представив проекти від 20 українських і закордонних галерей, зокрема з Києва, Москви, Берліну, Відня та Парижу. Така суттєва зміна у бік формату форуму є відповіддю на цілком очевидні виклики сучасності, що легко зчитуються уважним і мислячим спостерігачем. Адже ні для кого не є таємницею певні економічні процеси, що відбуваються сьогодні у світі, й Україна — не є винятком із цих тенденцій. Комерційне спрямування ярмарків не задовольняє нинішньої ситуації, однак такі зміни не мають поставити під сумнів доцільність проведення мистецьких заходів зазначеного формату. Одним із варіантів підлаштування до нових умов є об’єднання під спільним брендом різних майданчиків, подекуди навіть у різних частинах світу. Наприклад, створення у 2013 році філії Art Bazel у Гонконзі — так Базельский ярмарок забезпечив свою присутність у азійському регіоні. За схожою траєкторією рухається потужний Frieze Art Fair, розширившись з європейського ярмарку міжнародного формату, заснованого у Лондоні, у світовий бренд, що охоплює і Європу, і Америку завдяки створенню Frieze Art Fair New York. Своєю чергою, найбільш послідовним рішенням ситуації, що склалася у світі, для ART KYIV contemporary обрано вектор


Сам оврядування в діалозі

Васи л ь Ц аг олов. Банкі р. 2013

Одним із основних завдань, які ставили перед собою співкуратори ІІІ Одеської бієнале, Мирослав Кульчицький та Михайло Рашковецький, була дискусія у мистецькому середовищі. Початковий задум цього заходу — не виставка досягнень «художнього господарства», а своєрідне дослідження, котре загострило одне з найактуальніших питань сьогодення — проблему самоврядування.


Мирослав Кульчицький Після третьої Одеської бієнале минуло вже досить часу, щоб підбивати підсумки й обговорювати, що вдалося, а що — ні, чи виправдалися наші очікування як співкураторів основного проекту бієнале тощо. Михайло Рашковецький Так, для цього треба згадати, які завдання ми ставили перед собою, коли погоджувалися на пропозицію стати співкураторами основного проекту бієнале. Напевно, перше, що було необхідно робити в Одесі, — це робити помітну подію. Потім ми почали міркувати, як і яку сформулювати проблему, щоб вона, по-перше, була цікавою нам, а по-друге, могла зацікавити художників.

Я за підсумками перших днів роботи бієнале виділив для себе три основні групи мистецьких творів: до першої якраз належіть ті, що містять конструктивні пропозиції, висувають альтернативні соціальні моделі — саме ті альтернативи неутопічного характеру, до вироблення яких ми закликали потенційних учасників у нашому call for proposals. МК

МР

Це найскладніше...

МК Безумовно. До цієї групи я відношу й проект Марини Напрушкіної «Self-governing», і мій проект «No Third Way», і «Black & White Lesson» Дана Перьйовши, і «Уряд напрокат» Лучезара Бояджієва, і «Натуральний обмін» Стаса Жалобнюка. Усе це — спроби висунути альтернативні моделі соціальної поведінки, більш чи менш продуктивні. У другій, найчисленнішій групі — критичні художні висловлювання стосовно інститутів неоліберального суспільства, спроби, так би мовити, відповісти не так на запитання «Що робити?», як «Хто винен?». І третя група — роботи, які демонструють опозиційність чи індиферентність не лише заявленій проблематиці самоврядування, а й стосовно соціально ангажованого мистецтва загалом. Звісно, це доволі умовний поділ, багато робіт поєднують у собі різні позиції, але,як на мене, взаємозв’язки між названими групами задали конфігурацію всього проекту бієнале.

Щодо третьої групи, то мені дуже сподобалося, як було сформульовано концепцію проекту «Слабкість» під кураторством Максіма Ковальчука. МР

МК І спецпроект «Слабкість» у галереї «ХудПромо», і низка робіт в експозиціях Музею сучасного мистецтва Одеси та галереї «Жовті велетні» Художнього музею, та й «Бактерії» у галереї «NT-Art» сформували таку собі внутрішню опозицію. МР Якщо говорити про невелику кількість «конструктивних» робіт, спроба такої пропозиції, як на мене, пролунала і в роботі Нікіти Кадана та Лади Наконечної «Ентузіазм». Ідеться про дуже інтересну властивість людини — її зацікавлення творчістю. ЇЇ творче начало не регламен-

тується інститутами неоліберального суспіль­ства. Потреба у творчості взагалі не вимірюється грошима чи статусами. Це занадто людське, воно не вкладається в прокрустове ложе будь-якої системи, а існує в зазорах або просвітах мереж «системних адміністрацій». Друге питання, чи переконливою є спроба колективізувати суто індивідуальний ентузіазм? В іншому часі та художньому просторі ця проблема розглядалася в «Репетиції оркестру» Фелліні. МК Можу тільки частково з тобою погодитися. Під «альтернативними моделями» я мав на увазі моделі існування та дії, моделі соціальної поведінки. А в цій робо­ті, як на мене, фокус усе-таки зміщено в бік критичної репрезентації. Адже нас цікавили різні погляди, точки перетину й опозиції. Коли ми ще замислювали цей проект, мені думалося, що він зрештою вийде «чистішим», якщо не геть рафінованим. Цілком сфокусованим на презентації соціально інформованого, нонспектакулярного мистецтва. Проте, дискутуючи, ми зійшлися на складнішій конструкції, основним елементом якої є не одиничні висловлювання, а опозиції та взаємозв’язки між роботами, увиразнені експозиційними рішеннями. При цьому ми вважали за необхід­не представити досить широкий спектр як медіа, так і художніх підходів, дати розгорнуту картину. Не з міркувань відповідності загальноприйнятому бієнальному формату, але з метою глибше копнути нашу основну проблематику. МР Ще раз наголошу: це не просто «картина». Сам цей проект — певний процес. Щось було заплановано, а щось виникло доволі спонтанно, і, думаю, ця спонтанність не порушила загальної логіки, загальної спрямованості проекту, а навпаки — посилила. МК Деякі взаємозв’язки, як на мене, дуже вдалі. Наприклад, невелика зала в приміщенні МСМО на Французькому бульварі, де були розміщені роботи групи Р. Е. П. («Суперпропозиція»), проект Юрія Альберта «Допомога по дому» та відео Міліци Томіч «Мікроб». Мені здається дуже продуктивною ця зв’язка, цей полілог між роботами, коли вони, з одного боку, тематично вторують одна одній, а з другого — конфліктують між собою.

Свідчення цього — критика на нашу адресу, зокрема стосовно цієї зали. МР

МК Завваж, що критика звучить і з «правого» боку, і з «лівого»...

Абсолютно точно. Така критика лише підтверджує одну з основних проблем самоврядування. Уміти, залишаючись різними, об’єднуватися для чогось — велика проблема. Особливо у нас. МР

Я відзначив таку закономірність. Майже всі роботи першої групи, яку ми умовно виділили як конструктивну, містять партисипативну складову. І проект Напрушкіної, МК


Pinchuk Art Pri z e 20 13: єдніст ь н езалежних

Ж ан н а Кад ир ова. Мо ну ме нт альна п роп аг анда. 2 0 1 3


П Ася Баздирєва

Виставка номінантів на премію PinchukArtCentre Prize відкрилася утретє, але за нетривалий час свого існування встигла стати очікуваною подією. На це є кілька причин.

Ф о т о г р аф і ї н ад ан і Pi nc h uk A r t C e n t r e . Ф о т о г р аф С е р г і й І ллін

о-перше, хоч як би не критикували PAC за створення виставок художників із «зірковим» статусом, ця інституція залишається найбільш відвідуваною з усіх, що презентують сучасне мистецтво в Україні. Відтак, кожен, хто бере участь у її проектах, автоматично додає бонусів до своєї кар’єри або, менш прозаїчно, — має змогу донести своє висловлювання до широкого кола глядачів. По-друге, серед тих, хто регулярно подається на участь у премії є представники ліво-орієнтованого мистецтва, які займають критичну позицію щодо інституцій або їх засновників-капіталістів. Так, зокрема, переможцем PinchukArtCentre Prize 2012 став Микита Кадан, за яким вже закріплена слава неформального лідера лівих інтелектуалів. На усі закиди щодо грошей олігархів, що їх отримують учасники виставок у PAC або на створення робіт, або як винагороду переможців, Микита в одному з численних інтерв’ю вичерпно постулював: «Наше висловлювання є незалежним, — а ви, олігархи, якщо хочете, можете фінансувати виготовлення або показ наших робіт, але це не дасть вам жодного права впливати на їх зміст». Тож, яким буде висловлювання цього разу та наскільки воно вийде «незалежними»? PinchukArtCentre зумів створити ситуацію, коли відкритий протест неможливий: якщо тобі не подобається інституція чи принципи її роботи — просто не подавай заявку на участь у програмі. Якщо журі обрало тебе в шорт-лист — грай за правилами. Зрештою, так працює будь-яка успішна західна інституція: дає змогу художнику щось критикувати-протестувати, але в межах заданого куратором вектору. Так і PinchukArtCentre Prize — лише за зовнішніми ознаками є збіркої незалежних висловлювань. Насправді ж, вона видається більш логічною як кураторська

робота художнього керівника інституції Бйорна Гельдхофа. Цілком виправдано, що для створення цієї виставки Гельдхоф керується експозиційною логікою. Він виокремлює кілька ключових для його бачення проблем Східної Європи, з якими й працюють представники її художньої сцени. «Подумайте ще» — каже він художнику, аж поки не отримає задовільний результат. Без натуги щодо долі країни, в якій він тимчасово перебуває, Бйорн Гельдхоф зосереджений на питаннях мистецтва, яке хоча й виявляє інколи болючі місця на тілі нації, не повинно відволікати глядача від факту проведення в PAC іще однієї крутої виставки. Якщо подивитися на кураторську інтенцію Гельдхофа, зрозуміло, що власної мети він досягнув. Куратор слідкував за діяльністю учасників проекту і був зацікавлений у тому, щоб побачити на цій виставці ріст художніх практик кожного з них. Розвиток у межах певних тематичних ліній, що їх може легко простежити глядач. Протягом останніх років ми вже з’ясували: молодий художник нерідко є (повинен бути?) громадським активістом, покликаний мислити критично та відстоювати демократичні засади будь-якого цивілізованого суспільства. Проте на зміну образу митця-людини з транспарантом, прийшов такий, що свій протест виражає не прямою політичною дією, а прихованою — через тонку гру продукування змістів. Відтак, наскрізною ідеєю, що прочитується в тілі виставки є інтелектуальний протест і пробудження громадянської свідомості. Група молодих архітекторів Івана Мельничука й Олександра Бурлаки звернулися до площини сучасного мистецтва, щоб зобразити поступовий занепад міст, в яких вирішальну силу мають лише кошти замовника.


арх не о мо д е р ні з м у

тур


і тек а ра д я н сь к о го

19 60 ТІ

Н а фото Спортив ний к омплек с М етеор П івд енног о маш инобудів ного за в оду ім. О . М . М акаров а , Дніпропетров ськ , 1 9 8 0 р

19 80 РР


– – – –––––––––––––– –––––––––––––––––––––––––– – – – – – – – – –

АдА Рибачук Володимир Ме льніче нко

– – – –––––––––––––– –––––––––––––––––––––––––– – – – – – – – – –

T 2

Ася Баздирєва

ворчий дует Ади Рибачук і Володимира Мельніченка (АРВМ) у київському художньому середовищі завжди був чимось на зразок міфу. Митці вирізнялися вільнодумством і небажанням визнавати межі системи. З-поміж багатьох художників-монументалістів їм першим вдалося стати рівноправними авторами архітектурного проекту, а не лише його декораторами, як то було прийнято в СРСР. Так у Києві з’явився беспрецедентний твір — монументальна абстрактна скульптура, перетворена на функціо­нальний архітектурний об’єкт: зали прощання на Байковому цвинтарі. Цей твір мав стати ще унікальнішим завдяки Стіні пам’яті — масштабним барельєфам, створенню яких художники присвятили сім років, і які було знищено невдовзі після завершення. Як і численні їхні сучасники-митці, Ада та Володимир стали жертвами бороть-

би з проявами модернізму, до якої на загальному ідеологічному тлі домішувалися антисемітизм і «викорінення космополітизму». У часи свого студентства АРВМ поїхали на Північ писати дипломи, які згодом захищали персональною виставкою масштабних полотен, що стало першим прецедентом за всю історію інституту. Тоді ж Ада написала картину «Юнга», яку подала на VI Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Молодіжний виставком картини не пропустив, але художники домоглися її участі. Робота отримала призове місце та була представлена на експозиціях по всій Європі. Утім, цей перший опір художників системі не лишився непоміченим: 1959 року в «Правді України» вийшла стаття «Мистецтво не терпить галасу», в якій АРВМ звинувачували в бойчукізмі. Їхніх робіт більше не приймали на виставки, замовлення на ілюстрування книжок не надходили — фактично митців ізолювали від професійної діяльності, залишивши тільки можливість працювати в майстерні. Один із найуспішніших на той час архітекторів Авраам Мілецький неодноразово запрошував АРВМ до спільної роботи. Так було створено Центральний автовокзал (1958–1961), Палац школярів та юнацтва (1962–1965), для яких Ада та Володимир розробили дизайн і мозаїки, а також Парк пам’яті (1968–1981), що згодом став причиною розриву відносин між архітектором і художниками.

1 А . Р иба чук та В. Мельніченко біля Зали Прощання. 1 9 7 9 / 2 Е с кі з розпису к омпозиції Три вог а. Го л о в а жінк и, що черпа є в оду. 1 9 7 4


Ці б у д і в л і пови н н і с т а т и зараз п а м ´ я т к а м и архіте к ту р и , а л е ж це с у п е р е ч и т ь самом у ї х н ь о м у духу

І нтер'єр за ли Будинк у Художн и ка . А рхітек тори: А . В. Добров ольс ки й , А . С . Ма к ухіна . К иїв . 1 9 7 7 . Фото з а рхів у ДНА ББ ім. В. Г . З а бо л о т н о г о


Ринок н а 5 72/ 412 міс ць. Рівне . 1967-1973. Т ипо в и й п р о е к т . А рхітектори: А. Аніщенко, Г. О л е к с ан д р о в а, K. Гуменюк, С. Фе с ик. Ф о то з ар х і в у Д Н А Б Б ім. В. Г. Заболотног о

ART UKRAINE 3-5 (34-36)  

ART UKRAINE magazine published in Kyiv, Ukraine

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you