Галина Невінчана
– А ще я не розумію, чому вони приймають до себе старих євреїв-пенсіонерів, замість того щоб розкрити обійми для російських німців та їхніх нащадків. Принаймні це молоді, здорові, працездатні люди, – висловив своє обурення Вільгельм. – Ага, до того ж ще й біляві та блакитноокі. То ти прагнеш поїхати, аби покращити генофонд, Віллі? – Завжди ти блазнюєш… Нікуди я не збираюся. Мій дім тут, у Росії. – Авжеж, серед алтайської тайги. Цілий день і навіть по закінченні робочого дня розмови у барі точилися навколо цієї теми. – Все, баста! Набридло! – обурився Фрідріх. – Нікому не здається, що дванадцяти годин роботи вистачить? Треба ж якось розслабитися. Пропоную решту дня провести цікавіше. – Ти маєш рацію, – підтримав його Валентин. – Пійла у барі вдосталь, музика непогана. Можна потанцювати. – А може, в сауну підемо, знімемо напругу? – вставив і свої п’ять копійок білявчик. – Хлопчики праворуч, дівчатка ліворуч? – поцікавилася Павлина. – Боюсь, що мені одній там буде дуже просторо, але не надто весело. А з тими гарпіями я в парну не піду, бо вони з мене барбекю зроблять. – А хто каже, що підемо порізно? Я пропоную zusammen21. – А наш Віллі розпусник! – Ліна замахнулася на нього серветкою. – Ні в якому разі, я незайманий, – ухилився Вільгельм, сміючись. – Ти ж купальник захопила? – Так, але zusammen буде іншого разу. Є справа більш нагальна. Треба спробувати налагодити стосунки з рештою. – І як це ти собі уявляєш? – Ви, чарівні принци, маєте приділити трішечки уваги Разом, спільно
21
76