Містечковий бомонд
– А ти, часом, не забув, що я заміжня? Бо я пам’ятаю, який ти бабій. – Щодо шлюбу. Не думаю, що твій чоловік при всій своїй любові може гідно забезпечити тебе. Може, час змінити партнера? Я налаштований серйозно. Як дружина ти мене влаштовуєш більше, ніж коханка. – Що, застара для коханки? – Я не казав цього. Просто в першому варіанті легше вирішуються питання з поїздками, а я довго вдома не сиджу. Та й з рештою документів мороки менше. – Дякую, Олеже, за привабливу пропозицію, але я не можу зрадити чоловіка. – Взагалі, чи саме зараз і саме зі мною? – Якщо відверто, то не можу саме зараз, будь з ким. Не в тобі справа. Якби мій Алекс зараз був на коні, не виключено, що могла б замислитися. Але тепер, коли у нього не все гаразд, а він стільки зробив для мене, моєї доньки, я не можу вчинити з ним підло. Ми з ним надто багато подолали за ці роки. Він для мене більше, ніж чоловік, – він мій єдиний вірний друг. – Заздрю я йому… Але не відмовляйся від моєї допомоги, хоча б заради того, щоб полегшити життя йому. – А це вже стає цікавим... – Він же страждає через те, що не має достатньо коштів, аби тобі допомогти. – Ну, і як я поясню, звідки взялися гроші? – Скажеш, картини продала. – Я не буду брехати. От якщо продам… А в цьому ти обіцяв допомогти. Пам’ятаєш? – Авжеж. Але тоді ми маємо ще не раз зустрітися. Мені потрібні фотографії твоїх робіт. Тож зустрінемось? – він узяв її за підборіддя і, примружившись, поцілував. – Обіцяєш? – Обіцяю. Але зараз маю їхати додому. – Гаразд, я відвезу. – Не треба, доберуся маршруткою. 205