Page 1

1/2014

«Назар Стодоля»

«ПОТВОРА» «Чого хочуть жінки?» «Янгольська комедія» «Дами і гусари»

Post Scriptum Року Верді

«Жінка і чиновник» «Вечеря з дурнем»

дмитро богомазов. театр як виклик андрій крітенко. зараз важлива особистість на сцені анджей вайда. амфітеатр історії олександр книга. берегти вогонь театру вітольд мрозек. питання естетики – це питання політики


Вже сьогодні журнал можна придбати: – У мережі книгарень «Є» (а це – Київ, Харків, Львів, Івано-Франківськ, Вінниця, Тернопіль, Володимир-Волинський) http://book-ye.com.ua А також: Київ – Музичний кіоск при Національній музичній академії України імені Петра Чайковського (вул. Архітектора Городецького, 1-3/11); – Книгарня «Наукова думка» (вул. Грушевського, 4); – Книгарня при Києво-Могилянській академії (вул. Григорія Сковороди, 2);

– Книгарня «Смолоскип» (вул. Межигірська, 21); – Книгарня «Сяйво» (вул. Червоноармійська, 6); Львів – Книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка (проспект Шевченка, 8); Одеса – «Книгарня-кав’ярня» (вул. Катерининська, 77); Ви завжди можете придбати «Український театр» безпосередньо у видавництві за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1, (Тел.: (044) 498-23-64).

Сцена з вистави «Веселі пригоди Незнайки» М. Носова Харківського театру для дітей та юнацтва. Фото Владлени Святаш


1/2014

Журнал, який читають не тільки в антракті

Рік заснування — 1917 НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ Засновники МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ СПІЛКА ТЕАТРАЛЬНИХ ДІЯЧІВ УКРАЇНИ Видавець ДП «НАЦІОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО» 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38 (044) 498-23-65. Портал «Культура»: http://uaculture.соm Генеральний директор – Олеся БІЛАШ Головний редактор Надія СОКОЛЕНКО Заступник головного редактора Анастасія ГАЙШЕНЕЦЬ Художній редактор Григорій ОСІПОВ Більд-редактор Оксана ЖЕНЖЕРА Видавнича рада Олеся Білаш (голова), Віктор Пасак, Максим Бударін, Віктор Вечерський, Олена Воронько, Оксана Іонова, Євгенія Крутоголов, Іван Мечков, Лариса Нікіфоренко, Лариса Петасюк, Світлана Фоменко, Людмила Чумакова, Михайло Швед, Оксана Гайдук, Людмила Гнатюк, Ольга Голинська, Надія Соколенко Адреса редакції 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38 (044) 498-23-67. E-mail: teatr.ua@gmail.com Розповсюдження, передплата, реклама: +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63 Реєстрація Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 953 від 25.08.1994 Виходить що два місяці ______________________ Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд Усі права застережено © УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР, 2014 Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмового дозволу видавця Друкарня ТОВ «МЕГА-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12/14, м. Київ, 04073; тел. +38 (044) 581-68-15; e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua Наклад 700 Ціна договірна

Передплатний індекс у Каталозі видань України 74501

Пам’яті Небесної Сотні

Ц

е число «Українського теат­ру» далося невимовно тяжко. І навіть розтиражоване виправдальне гасло «show must go on» звучало якось по-блюзнірськи, коли за вікном, здавалося б, у ХХІ столітті й у центрі Європи, гинули люди. Гинули за свободу, за нашу з вами свободу, за наше з вами майбутнє. Чесно кажучи, якось не до театру в такий час. Принаймні, не до конвенційного. Майдан виявився тією особливою оптикою, крізь яку з надзвичайною чіткістю окреслилася глибина прірви, в якій опинилася наша країна за роки незалежності, хоча процес почався значно раніше. В усіх вимірах. В усіх галузях. І в сфері культури так само. Попереду довга, серйозна і наполеглива праця, яка саме розпочалася. Особливо, сподіваюся, нарешті, й у сфері культури, що досі була такою собі небажаною донькою у бюджетній родині. Спільна праця, прозора для громадськості. І беручись до неї зі щирим серцем, пам’ятаймо, що важливо не «злити» Майдан, не зрадити пам’яті Героїв. Ось так розпочався Рік Шевченка. І Майдан несподівано і по-своєму виправдав і всі кількарічні приготування до 200-річчя поета, пророка. Хоча ще півроку тому здавалося, що ця тема буде незворотно комерціалізованою і баналізова-

ною, «злитою». Однак Шевченко, здається, переміг. Достатньо подивитися лише відео, як один із загиб­ лих на Майдані, вірменин Сергій Нігоян (якому так і не судилося стати актором) читає уривок з «Кавказу» – проект «Мій Шевченко» Сергія Проскурні. Ми ж, відмовившись чи не вперше від локальної «теми номера», знайомимо із першими ластівками-виставами Року Шевченка. Власне, саме тема Кобзаря, а також розуміння становлення чи пробудження особистості, невідворотність потреби змін і стали червоною ниткою, яка так чи інакше простежується в усіх матеріалах. Із болем і смутком висловлюємо співчуття родинам і близьким загиблих Героїв України, серед яких є і люди театру. Ми пам’ятатимемо. Надія Соколенко, головний редактор


зміс т авансцена

30 Ігор Матіїв: «Хочеться, аби глядач приходив у театр думати»

4 КЛАСИКА МАЙБУТНЬОГО

Ірина Чужинова, Надія Соколенко

Ельвіра ЗАГУРСЬКА

32 АНДРІЙ КРІТЕНКО: «ЗАРАЗ ВАЖЛИВА

6 НЕЗНАЙКА У КРАЇНІ СТИЛЯГ

ОСОБИСТІСТЬ НА СЦЕНІ»

Маргарита КОРНЮЩЕНКО

Анастасія ГАЙШЕНЕЦЬ

8 ГРА В ДУРНЯ

36 ОКСАНА КОЗАКЕВИЧ: «ГОЛОВНЕ – ЦЕ ШЛЯХ»

Дмитро КІРІЧЕНКО

Агата ЛІНЕЦЬ

10 БАГАТІ ТА ВРОДЛИВІ

persona grata

Анастасія ГАЙШЕНЕЦЬ

38 ЛИЦАР ФРАНКІВСЬКОЇ СЦЕНИ

12 УРОКИ ТАНЦЮ

Аліна МАРЧЕНКО

Ангеліна КРІХЕЛІ

14 DON CARLOx2

idea.teatr

Аделіна ЄФІМЕНКО

форум

18 КУРС СМІХУ

40 ВІТОЛЬД МРОЗЕК: «ПИТАННЯ ЕСТЕТИКИ ЗАВЖДИ Є ПИТАННЯМ ПОЛІТИКИ»

Марія ЯСІНСЬКА

42 АНДЖЕЙ ВАЙДА. АМФІТЕАТР ІСТОРІЇ

Ірина ЧУЖИНОВА

Анна Р. БУЖИНСЬКА

дійові особи

22 ТЕАТР ЯК ВИКЛИК Марія ЦИГИЛИК

46 КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ 47 ТЕАТРАЛЬНИЙ КАЛЕНДАР

26 БЕРЕГТИ ВОГОНЬ ТЕАТРУ Галина ЦИМБАЛ

ТЕАТР ЯК ВИКЛИК Розмова Марії Цигилик із ювіляром, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитром Богомазовим. Певно, найкращий подарунок з такої нагоди Дмитро Богомазов зробив собі сам: наприкінці лютого у Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра відбулася прем’єра «Веселье сердечное, или Кепка с карасями», інсценізація за збіркою оповідань Юрія Коваля «Чистий Дор».

ексклюзив

стор.

22


стор.

32

стор.

стор.

стор.

10

40

4

стор.

стор.

18

30


авансцена Текст: Ельвіра Загурська Фото надані театром

Класика майбутнього 2014 рік, рік 200-ліття Тараса Шевченка – особливий для усієї культурної української спільноти, і не лише в нашій державі

Т

ак, ми ще не повністю відмовились від традицій минулого, коли до святкувань ювілеїв Великого Кобзаря, Великого Каменяра, Чи Не Одинокого Мужчини на всю Новочасну Соборну Україну усі заклади культури мусили підготувати захід на кшталт того, що Сергій Жадан влучно назвав «Вишиваними рушничками». Але на 200-ліття від дня народження Тараса Григоровича Шевченка деякі театри України відгукнулися зовсім не тому, що «хіба хочеш – мусиш», а з поклику душі – хоч як би дивно це видавалося сьогодні. Серед цих театрів – Волинський академічний обласний український «Назар Стодоля» музично-драматичТараса Шевченка Волинський академічний ний театр імені Таобласний український раса Шевченка, музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка Режисер – Петро Ластівка Прем’єра – 8 січня 2014

4

український театр

який «розпочав» театральне українське святкування ювілею свого патрона виставою з «ємною» назвою: «Різдвяна містерія-бурлеск про сватання на колядування двох женихів до одної дівки, доч­ ки багатого сотника, або Хорунжий Назар Стодоля та його любовні поневіряння». Драматургія Шевченка за життя автора була практично невідомою, хоча уривок з п’єси «Никита Гайдай» побачив світ у журналі «Маяк» у 1842 р., а «Назар Стодоля» був вперше поставлений аматорським театром Петербурзької Медико-хірургічної академії наприкінці 1844 р. На кін Александрінського театру, для якого, власне, п’єса призначалася, вона не потрапила, хоча Шевченко мріяв побачити її саме на професійній сцені. Проте життя довело, що зі спадщини української драматургії першої половини XIX ст. найбільш життєвими виявилися дві п’єси: «Наталка Полтавка» і – «Назар Стодоля». Ролі у виставі за «Назаром Стодолею» завжди були привабливими для українських акторів. Більше того, для деяких вони стали символічними, а через них – знаковими для всього українського театру (взяти хоча б одного з корифеїв, Івана Карпенка-Карого). Та далеко не всі мають можливість «увійти в історію», бо у п’єсі, по суті, 7 героїв (включаючи сліпого кобзаря) та маса №1/2014

селянства – жиди-музиканти, молоді козаки та дівчата і свати від чигиринського полковника. А маса – це «велика група людей та множина “усереднених” обивателів». У виставі Волинського театру задіяно 38 акторів (а з другим складом – 41), частина перебуває у декількох іпостасях і, що цікаво, усі вони аж ніяк не створюють «масу селянства», а чітко індивідуалізовані. Ось Дмитро Репюк – бурсак-вертепник, який грає ролі господині вечорниць, чорта та москаля-стрільця. Ось також бурсак-вертепник Сергій Басай грає Назара, тоді як сам Назар Стодоля (Вячеслав Погудін) продовжує тривати в просторі прописаного Шевченком конфлікту. Ось Олена Ластівка – зовсім не подібна до образу Труффальдіно з комедії Карло Гольдоні «Слуга двох панів», як про її героїню Стеху полюбляють писати шевченкознавці. Яскрава, вродлива, натхненна, вона, видається, обвиває своєю присутністю і музик, і бурсаків-вертепників, і сватів полковника, і сотника Хому Кичатого (н. а. України Олександр Якимчук), і увесь цей динамічний сплав лялькового, драматичного та музичного начала. Петро Ластівка дав можливість доторкнутися до історії заледве не всій трупі (а Першому свату та лірнику Дмитру Мельничукові – навіть по-


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


авансцена Текст: Маргарита Корнющенко Фото: Владлена Святаш

НЕЗНАЙКА У КРАЇНІ СТИЛЯГ Сьогодні афіша театрів для дітей та юнацтва охоплює усі вікові категорії. Але якщо для відділу продажів найпроблемнішим є вечірній репертуар, то для творчо-постановчої групи найскладнішим завданням, на мою думку, залишаються постановки з категорії «для сімейного перегляду». Дійсно, як врахувати інтереси одразу декількох поколінь, створити яскраву, але зі смаком, змістовну, але доступну (не перевантажену філософією) дитячу виставу, яка при цьому дійсно зацікавила б усю родину і не перетворила б похід дорослих до театру винятково на виконання батьківських обов’язків та прослуховування вкотре тексту зачитаної «до дірок» казки?

П

рикладом вдалої, дійсно універсальної сімейної вистави може бути остання прем’єра Харківського театру для дітей та юнацтва «Веселі пригоди Незнайки», створена за мотивами казкової повісті Миколи Носова «Пригоди Незнайки та його друзів». Над реалізацією цього проекту працювала команда, з якою критика пов’язує творчий ренесанс театру: режисер Олександр Ковшун, художник Олександр Абманов та балетмейстер Олена Приступ. Вже збагативши репертуарну афішу молодіжною постановкою «Капітан Фракас» (яка, до речі, перемогла у декількох номінаціях на IV Відкритому фестивалі театрів для дітей та юнацтва «ТЮГ-2013» у м. Макіївка) та виставою для дорослих «Вбивство на вулиці Лурсін», митці нарешті адресували свої творчі пошуки безпосередній аудиторії Харківського ТЮГу – дітям. Сюжетно дотримуючись літературного першоджерела, режисер дофантазовує йому власну зав’язку, аби закцентувати актуальну сьогодні проблему тотальної комп’ютеризації та «гаджетизації» життя дітей. Певна прямолінійність прийому лише підкреслює те, наскільки легко відчути усю повноту життя, пережити веселі пригоди, знайти нових друзів – варто лише відірвати погляди від екранів/моніторів/дисплеїв та озирнутися навколо себе. Звичайний хлопчик Коля (Дмитро Герасимчук) потрапляє «у полон» на дачу до своєї бабусі (Ольга Лисенко). Позбавлений зв’язку з зовнішнім світом (тобто ноутбука й інтернету), він від нудьги бере до рук стареньку книгу М. Носова та зачитується настільки, що перетворюється на головного героя, Незнайку, потрапляє до країни ко-

«Веселі пригоди Незнайки» М. Носова Харківський театр для дітей та юнацтва Режисер – Олександр Ковшун Прем’єра – 21.12.2013

6

український театр

Гусля – Богдан Шапкін

№1/2014


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


авансцена Текст і фото: Дмитро Кіріченко

Гра в дурня Однією з особливостей Севастопольського драматичного театру імені Бориса Лавреньова Чорноморського флоту РФ є той факт, що це єдиний театр іншої держави, який територіально відноситься до України. Випущена під завісу 2013 року прем’єра «Вечері з дурнем» стала приводом заявити про себе на театральній мапі нашої країни

«Вечеря з дурнем» Ф. Вебера Севастопольський драматичний театр імені Б. Лавреньова Чорноморського флоту РФ Режисер – Юрій Маковський Прем’єра – 14.12.2013

8

український театр

С

южет п’єси, що належить перу Франсіса Вебера, простий і комічний. Успішний видавець, що переситився радощами богемного життя, П’єр Брошан (Євген Черніков), розважає себе званими вечерями з невдахами і простаками. Однак його чергова гадана жертва глузувань – незграбний клерк Франсуа Піньйон (Віталій Максименко), по-своєму корегує «вечерю» Брошана, кардинально відмінно розставляючи акценти: сказати напевне, хто саме тут «дурень», стає складно – розумні різко дурнішають, а спершу пришелепуваті, навпаки, демонструють себе з ліпшого боку. Це мабуть перша робота, в якій театр імені Бориса Лавреньова робить боязкі спроби наблизитися до сучасних реалій: починаючи зі сценографічного рішення, елементи якого відтворюють інтер’єр європейського пентхаусу, і закінчуючи текстом, що звучить «без купюр» і нафталінових еквівалентів «незручних» слів – все тут пізнаване і злободенне. Режисерська партитура вистави (режисер – заслужений діяч мистецтв АР Крим Юрій Мако№1/2014

вський) дає підстави припускати, що «Вечеря з дурнем» «дозріватиме» з кожним новим показом. Складається враження, що розподіляючи ролі, Ю. Маковський думав не про амплуа, а, в першу чергу, про особисті якості виконавців: в акторів з’явилася можливість показати себе з несподіваного для глядачів боку. Режисер уникає навішування ярликів, залишаючи «простір» для імпровізації та інтерактивних реприз із глядачами, яким відведено роль суду присяжних. П’єр Брошан, який претендує на роль гордовитого гравця людськими долями, в перших сценах виглядає більш ніж штучно: корчиться, імітуючи біль у спині. Але завдяки надмірній турботі його дивакуватого гостя Франсуа Піньйона, біль відходить на другий план. Дочекавшись цього моменту, актор не лише випростується, а й розправляє крила натхнення. Закладений режисером у виставі ступінь сценічної свободи дозволяє акторам розкрити увесь емоційний діапазон своїх персонажів. Іноді зриваючись у буфонаду і гіперболу (що є досить виправданим в рамках запропоновано-


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


авансцена Текст: Анастасія Гайшенець Фото: Євген Чекалін

Баг аті та вро д л и в і

Постановка «Потвора» молодого режисера Валентини Сотніченко попри легковажність сценічної оповіді звернена до серйозної проблеми – втрати сучасною людиною ідентичності

Вистава «Потвора» Маріуса фон Маєнбурга. Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра Режисер – Валентина Сотніченко Прем’єра – 25.04.2013

10

український театр

№1/2014

З

п’єсою німецького драматурга Маріуса фон Маєнбурга київська публіка вже мала нагоду познайомитися – до останнього часу вистава за цим текстом з незмінним успіхом ішла у ЦСМ «ДАХ» (припинив своє існування у серпні минулого року). Незважаючи на те що п’єсу зараховано до категорії гостросоціальних, цей факт часто є запорукою злободенного звучання, але недовготривалого художнього життя – актуальність «Потвори» з часом лише зросла. На жаль, реалії сучасного світу перетворюють використані драматургом сатиричні гіперболи на елементи ландшафту сьогодення: написаний як абсурдистський (на межі плакатності) трагіфарс, цей текст з кожним днем все більше уподібнюється до життя за вікном. Чи то навпаки: реальність перетворюється у створену Маєнбургом карикатуру... Хоча не можна не помітити відчутного впливу постановки Владислава Троїцького 2010 року на постановку у театрі драми і комедії, робота Валентини Сотніченко далека від епігонства. Беручи з інтерпретації Влада Троїцького (камерний простір, в якому реалізовано обидві вистави, до того спонукає) найбільш вдалі рішення, молодий режисер майстерно домислює «Потвору». Недарма вистава вже встигла отримати свою першу нагороду «за кращу режисерську роботу» на першому молодіжному форумі-фестивалі «Не­а­ поль. Сквозное действие» в Сімферополі. Головний герой Летте (Владислав Писаренко) – успішний інженер – готується їхати на престижну конференцію з метою презентації винайденого ним диво-штекера, що має стати щасливим квитком у швидкісному кар’єрному ліфті для нього особисто та золотою жилою для його компанії. Але в останню мить Летте дізнається, що на конференцію їде його асистент (Віталій Ажнов). У процесі «слідчого дізнання» керманич Летте (Олександр Соколов) повідомляє герою несподівану та неприємну для нього інформацію: виявляється він надзвичайно потворний. При чому його бридкість настільки вражаюча, що може звести нанівець увесь комерційний потенціал перспективного винаходу. Не в змозі повірити у масштаби окресленої шефом катастрофи, Летте йде до дружини (Вероніка Літкевич). Але та, виявляється, вже кілька років поспіль дивиться йому лише у ліве око. Отже, він справді потворний. До вирішення цієї «технічної» проблеми Летте підходить прагматично, як істинний інженер. Не витрачаючи часу на зайві рефлексії, він іде до пластичного хірурга, з-під ножа якого встає вже красенем. Після цього життя героя кардинальним чином змінюється – шалений успіх має і штекер, і він сам. Летте потрапляє у новий для нього світ «багатих і вродливих», де вже не треба винаходити жодних штекерів абощо. Треба просто користатися своїм становищем улюбленця долі. І все було б чудово – гроші, жінки, успіх, богемне


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


авансцена Текст: Ангеліна Кріхелі Фото надані театром

Уроки танцю

Віддавна танець і музика загалом славилися своїм званням найкращих провідників поміж суспільством і станом душі творця. За їхньою допомогою висловлювали найрізноманітніші почуття та емоції. А режисери використовували їх, аби підкреслити той чи інший момент у виставі, позначити його. У цьому спектаклі музика і танець є природною складовою, а девізом стали честь, гідність і любов...

Л

опе де Вега – автор більш як двох тисяч п’єс, однак лише 425 дійшло до наших днів, де їх із розкритими обіймами зустріло багато сучасних режисерів. За ними й глядачі. Одні постановники оповивали сюжети туманом інтриг, інші прикривали обгорткою вульгарності. Василь Цимбал, який вже три роки працює головним режисером Миколаївського обласного театру ляльок, вклав у виставу базові поняття про людяність, наділивши її ніжністю і гармонією. Тут ожила класична театральна казка про кохання, здатне відродити ніжність і чуттєвість молодої генерації, нагадати про потребу, навіть спраглість душі зберігати честь і гідність. Спільними зусиллями режисера, акторів, художника-постановника Надії Темерової, художника з костюмів Ірини Хаїтової, балетмейстера Олени Лисенко та завдяки точному музичному оформленню Ірини Азімової та Ігоря Гордєєва на сцені розгорнулася історія, що відбулася в 17 столітті: пані та їхні кавалери, плетиво інтриг, честь та істинне кохання... І так багато, відверто й легкими натяками, сказано у такій простій для сприйняття постановці!.. Дві дії пролетіли на одному диханні. Переповнена зала сміялася і переживала за героїв так, начебто глядачі особисто були співучасниками та винуватцями сценічних подій. Що там було? Альдемаро (Руслан Коваль) зустрів прекрасну Флорелу (Марину Васильєву) і закохався. Домагаючись її прихильності, він хитрощами, вдаючи себе за вчителя танців, увіходить до її дому. Батько Флорели, Альберіго (заслужений артист України Альберт Вербець ), приймає Альдемаро як рідного. Водночас до Флорели починає залицятися Вандаліно (Олександр Заруба), утім до нього панночці байдуже. Проте її сестрі – Фелісьяні (Катерина Черноліченко) – аж надто кортить опинитися із Вандаліно на самоті. Задля цього вона вплутує молодшу сестру до своїх інтриг. Чоловік Фелісьяни – Тевано (Алекс Межурецький) – ледь не тріскається од ревнощів. І в перервах між попоїжками ходить за дружиною назирці, сповнений поганих передчуттів. Допомагати своїм закоханим господарям беруться їхні вірні слуги: Белардо (Микола Коваленко), Тельо (Ігор Ворогушин), Лісена (Тетяна Маджук) та Корнехо (заслужений артист України Андрій Жила). Альде-

«Учитель танців» Лопе де Веги Миколаївський академічний художній російський драматичний театр Режисер – Василь Цимбал Прем’єра – 06.12.2013

12

український театр

№1/2014


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


авансцена Текст: Аделіна Єфіменко Фото надані фестивалями

DON CARLOx2 Post Scriptum до року Верді. Мюнхен / Зальцбург 2013

Невідомо, як розгорталися б у подальшому перипетії творчої долі великого романтика, якби Джузеппе Верді пройшов конкурс і отримав постійний статус церковного музиканта. Можливо в історії музики місце великого оперного реформатора зайняв би блискучий органіст і реформатор церковної музики XIX століття, а трагічну долю митця осяяла б щаслива зірка, як це сталося в ХХ столітті з вірним католиком Олів’є Мессіаном. Утім протягом усього життя роль католицької церкви композитор з’ясовував саме у світських жанрах. Хоча останнім його духовним мініатюрам циклу Quattro pezzi sacri, а також Реквієму притаманна наскрізна «інтонація питання», що демонструє різке розмежування божественної і людської образних сфер

П

ошук визначення вердіївської релігійності наштовхується на протиріччя між його католицьким вихованням і рішучим антиклерикалізмом активного захисника просвітницьких ідей Рісорджименто. Верді відкрито заперечував консенсус церкви і демократії, папства і національної держави. Різко критикуючи священний синод, у листі до Вінченцо Луччарді 1871 р. Верді проголошував: «Ваші священики – це безумовно священики, але не християни». Критика церкви як інституту влади яскраво втілена композитором в монументальній історичній опері «Дон Карлос». Католицизм і його тіньова роль в державному управлінні виступили провідним конфліктним стрижнем опери. Для католицької Італії ХІХ століття критичні настрої Верді відображали сучасну історичну ситуацію протистояння офіційної церкви демократичним ідеалам Рісорджименто. У жанровому відношенні «Дон Карлос» маніфестує відновлення традицій французької grand-opéra. Утім оновити застарілий жанр Верді не вдалося, натомість він створив новий жанровий гібрид, що поєднав риси політичної опери, мелодрами і модного, але в контексті історичної опери чужорідного матеріалу opéra fantastique. У лібрето «Дон Карлоса» включені відсутні в літературних першоджерелах події і образи, розраховані на ефектну сценічну реалізацію opéra fantastique: мотиви містичного зв’язку фігури монаха з Духом померлого короля Карла V, голос ангела у сцені аутодафе. Події реального історичного конфлікту розгортаються на тлі особистої трагедії головних героїв. Тема любовного трикутника між інфантом Карлосом (сином), іспанським королем Філіпом ІІ (батьком) і французькою принцесою (потім королевою Іспанії) Єлизаветою Валуа (коханою сина, дружиною короля) насичує події історії мелодраматич-

«Дон Карлос» Дж. Верді 1. Зальцбурзький оперний фестиваль Диригент – Антоніо Папано, Режисер – Петер Штайн, Сценограф – Фердинанд Вьоґербауер, Костюми – Аннамарія Гайнрайх. Прем’єра – 13 серпня 2013 2. Мюнхенський оперний фестиваль Диригент – Зубін Мета, Режисура, Сценографія, художник по костюмах і світлу – Юрґен Розе Прем’єра – 1 липня 2000, відновлено до фестивалю 28 липня 2013

14

український театр

№1/2014


ними рисами. Перенасиченість драматургії розвитком різних сюжетних ліній стала причиною складної театральної долі опери. Прем’єра «Дон Карлоса» у Парижі (11.03.1867) не увінчалася успіхом. Подальші постановки опери супроводжувалися скороченнями партитури. Під впливом нової театральної естетики Верді був змушений викреслити не лише окремі фрагменти, а цілий акт у Фонтенбло. Проте жодна з нових редакцій опери не задовольнила маестро. У 80-х роках Верді перекомпонує партитуру «Дон Карлоса», повернувшись до початкової французької версії. Визнані в усьому світі метри сучасного музичного театру Юрген Розе і Петер Штайн, режисери мюнхенської і зальцбурзької постановок, звернулися також до п’ятиактної версії опери, однак до сценічної реалізації підійшли саме крізь призму персональної режисури – сучасного теат­рального феномена, що укорінився в театрах Європи і реформував виконавську практику оперного жанру. Сімейний конфлікт головних героїв (Карлос / Єлизавета / Філіп) розвивається в обох виставах як наслідок політичних зіткнень різних владних структур. Проте Петер Штайн трактував приватну трагедію героїв як складову конфлікту влади і народу. Монархія і церква, король Філіп ІІ і Великий Інквізитор виступають союзниками, підтримують один одного, приймають спільні рішення. У Юргена Розе – конфлікт короля і Великого Інквізитора сягає глибини особистісного конфлікту. У зальцбурзькій виставі (режисер Петер Штайн) події розвиваються горизонтально, за законами історичного часу. Містичний елемент вкраплений фрагментарно і не вражає фатальністю, притаманною поста-

новці Юргена Розе. Юрген Розе наголошує на психологічному аспекті сприйняття сцени аутодафе. Моторошний натуралізм оголених, скривавлених фігур єретиків (статисти), реальне вогнище є центром, серцевиною сценічного простору. Поділу на передній і задній плани не існує взагалі. З метою візуально представити внутрішній розкол церкви

Мюнхенська версія Юргена Розе

журнал, який читають не тільки в антракті

15


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


форум Текст: Ірина Чужинова Фото: Валерія Ландар, Віола Соколан, Ірина Сомова, Євген Чекалін

Репертуарні афіші українських театрів, якби з них вилучити усі разом вистави з жанровим маркуванням «комедія», назагал скоротилися б, щонайменше, утричі. І це, повірте, досить компліментарний підрахунок. Якщо вдивлятися в репертуар кожного окремого театру, думаю, ці пропорції суттєво збільшилися б на користь легкого жанру. Проте такий жорстокий експеримент призвів би, напевно, до масштабних і вельми болючих для «закладів мистецтва» збитків і дефолту на театральній «біржі». Однак і тотальна «комедіалізація» української сцени аж ніяк не свідчить про те, що життя театрів стало веселішим, ситішим, забезпеченим і саме від цього неприховано радісним...

Курс сміху

Я

кось так (історично чи астрологічно) склалося, що життя українського театру нерозривно пов’язане саме з комедією. Пожовклі книжки переконують, що і сам наш театр народився зі сміху – зі сміху тих перших глядачів, які реготали над україномовними інтермедіями до польської драми Якуба Ґаватовича. Пізніше боки рвали од хитрощів жінки, замаскованих для вайлуватого чоловіка під магію, у «Москалі-чарівникові», вдоволено хихотіли над відмовою Возного силувати дівчину до шлюбу у «Наталці Полтавці». Згодом давилися реготом, спостерігаючи особливості українського залицяння у «Сватанні на Гончарівці» та ритуал національного діловодства у «По ревізії»... Мабуть, немає потреби довго розводитися про те, що цей сміх протягом майже сторіччя був, як кажуть, крізь сльози. Імперські утиски і обмеження нашої культури спричинилися до того, що національними героями стали не трагедійні едіпи і гамлети, а Стецько і Голохвастов, Калитка і Пузир. Така типологічна особливість українського театру, тобто вільний чи невільний ухил у водевільно-комедійний бік весь час давався взнаки. І вже у 1920-ті роки до пантеону «сміхової слави» увійшли двоє колоритних «блазнів» української сцени – Народний Малахій та Мина Мазайло, які постали най із гіркого, саркастично-філософського, але сміху. Хоча комедія вважається жанром «легким», ба навіть «легковажним», таким, що забезпечує релакс не тільки глядачеві, але й театру, тим не менш, у більшості найкращих своїх взірців вона демонструє неодмінне додаткове «навантаження», свідоме й послідовне уярмлення себе ж пудовими гирями супутніх завдань. Скажімо, за часів театру корифеїв водевіль був частиною усе тієї ж широкомасштабної програми збереження української культури як феноменологічної цілісності, а заразом, хай і дозовано, дозволяв критикувати негативні явища соціуму. У 1920-х роках комедія стає зручним «полігоном», на якому розгортаються найрізноманітніші «вчення», починаючи з

18

український театр

№1/2014

відточування акторської техніки аж до межі циркової акробатики і закінчуючи селекційним пошуком нової театральної мови та стилю доби. У соціалістичній країні в часи «застою» цей жанр, попри абсурдний лозунг-вимогу «комедія має бути серйозною!», вже рятував мільйони глядачів від одноманіття виробничих драм і давав змогу короткочасної втечі до карнавальносвяткового «іншого», себто зарубіжного, життя чи дарував радість спостереження за романтичними стосунками ліричних героїв. І, зрозуміло, окрім усіх цих «надзавдань» комедія завжди була і залишається синонімом слів «каса» та «аншлаг». Адже які б часи були, сміх незмінно виконує роль стабільної театральної валюти, яка через продані квитки конвертується у прибуток і виконання фінплану. Сьогодні, в умовах «економічної цензури» (визначення Є. Русаброва), себто мізерного державного фінансування, український театр робить ставку саме на цей комерційний потенціал комедії. І як будь-яка закономірність, ця «комедіалізація» (відтак комерціалізація) є явищем біполярним, без однозначних ярликів «гарно/ погано», до того ж нерозривно пов’язаним із загальною ситуацією в теат­ ральному мистецтві, що вже більше десятиліття зависає у сутінках – між минулим і майбутнім. Спалахи поодиноких «досвітніх вогнів», себто алогічних феноменів різних форматів (фестивалів, акцій, вистав, видань), не в змозі побороти густий присмерк цілої театральної галузі. Тож сміятися доводиться інколи через силу. За кілька місяців на афішах київських театрів одна за одною з’явилися кілька комедій – «Дами і гусари» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), «Жінка і чиновник» (Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки), «Янгольська комедія» (Київський академічний Молодий театр), «Чого хочуть жінки?» (Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра). Ці несхожі між собою спектаклі, тим не менш, дозволяють завважити принципові і, як мені зда-


Праксагора –Анастасія Карпенко, Кінесій – Валентин Томусяк. «Чого хочуть жінки?»

Сцена з вистави «Чого хочуть жінки?»

ється, нерозвинені можливості, нерозв’язані завдання, які так чи інакше є системними для більшості українських комедій 2000-х. У спектаклі «Чого хочуть жінки?» літературним матеріалом править майстерно зроблена аплікація із чотирьох п’єс Аристофана. Режисер Андрій Білоус і художник Олег Луньов продумали конструктивну інверсію часу і простору, тож дія розгортається на тлі іржавого масивного крейсера і прилеглої чи то військової частини, чи то корабельних доків. Тут вам і море, і вигадливо «замасковані» елементи античної архітектури, і алюзії на революційні події за участі «плавзасобів» якого завгодно року. Власне, недомовленості й вельми умовне розуміння історичної доби дає глядачам простір для вгадування і розмірковування, авторам – для монтування строкатого бриколажу. Що далі, то більше у виставі, немов у ревю, з’являється

Олена Нещерет і Станіслав Бобко. «Жінка і чиновник»

низка дивертисментних номерів з вельми широкою палітрою цитованих маскультівських знакових явищ – тут і болівудські штампи, і кабаретний джаз-стайл і пісня Мерлін Монро «I wanna be loved by you». Комедія до певної міри узаконює таке режисерське свавілля, до того ж дозволяє розширити і формальні межі жанру, додавши кілька фарсових сцен. Оминемо роздуми про те, що й антична комедія була не такою цнотливою, як комусь може зараз видаватися, нас цікавить інший аспект. Кілька сороміцьких сцен: відвідування нетерплячим юнаком гетер і майстерні тортури і шантаж жінкою свого надміру збудженого чоловіка – як і належить справжньому фарсові, побудовані виключно довкола «тілесного низу». Зрозуміло, що і гумор цих епізодів з уявним маркуванням «18+», адже містить значний домішок жартів про особливості сильної статі (хоча, заради справедливості, потрібно зазначити: режисер намагається застосувати карнавальну амбівалентність символу – і притиснутий до причинного місця товстий куль зрештою виявляється малям у сповитку). Але важливо зазначити: фарс у цьому спектаклі продовжує лінію інших численних прикмет масової культури – тієї території, яку автори вистави окреслюють стовідсотково спільною для себе і для глядача. Саме в цій низовій культурній ніші і реалізовано більшість сміхових моментів вистави. І це свідчить не стільки про падіння моралі, скільки про неможливість (або невміння) театру знай­ ти з широким глядачем альтернативне, обов’язково єдине для обох, поле для жартів. Соціологи, виносячи за дужки художні якості того чи іншого твору, стверджують, що загалом комедія вельми корисна, адже посилює інтенсивність колективних реакцій глядачів, змушує їх витрачати не тільки гроші, але й накопичену енергію, а також об’єднує їх у спільному (бажано голосному й афективному) реготі, себто дозволяє кожному відчути себе частиною спільноти. Остання функція напрочуд важлива. Але на практиці виявляється – що ширше коло глядачів, то все нижче лінії поясу опускаються жарти. Красномовне підтвердження – наше схиблене на рейтингах телебачення. Адже засміятися повинен кожний (хіба за винятком кількох войовничих естетів), хто придбав квиток чи ввімкнув телевізор. І найлегше цього досягти, вдавшись до універсальних схем фарсу, гіньолю, буфонади, аніж до більш витончених прийомів пародії чи гротеску, карикатури чи сатири. Інтелек­ туальний гумор вимагає передовсім інтелектуального масового глядача, якщо ці епітети взагалі не є антонімічними. Адже відомо, що сміх народжується в голові того, хто слухає жарт, що у «кресленні» є закодованою, але доконечно в неповному вигляді конкретною пізнаваною для обох ситуацією, що потребує передовсім здійснення, оцінки і лиш після цього реакції... Словом, гумор – це відповідальна справа. Щойно ми заговорили про спільні для театру і глядачів «території сміху», неминуче потрапляємо на мінні поля соціальних, політичних, релігійних, гендерних і т. д. тем, якими українські театри, в масі своїй вельми помірковані й

журнал, який читають не тільки в антракті

19


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


дійові особи Текст: Марія Цигилик Фото: Євген Чекалін та з архіву Д. Богомазова

виклик

Театр як

Коли наші нащадки вивчатимуть історію українського театру кінця ХХ – початку ХХІ століть, то одним з репрезентантів епохи напевно що буде Дмитро Богомазов. Кожна його нова вистава – це подія театрального світу. Але, перш за все, це серйозна щира розмова про сокровенне. Про те, про що ти сам не здогадувався, але можливо бачив десь уві сні. Із вправністю та обережністю нейрохірурга торкається він до найбільш вразливих та проблемних зон особистості, персони, нації. Вистави Богомазова – це завжди щільна нова реальність, інколи більш реальна та правдива, ніж оточуючий світ. Напевно він знає якийсь секрет. Знає як розчулити циніка, вибити з-під ніг скептика ґрунт недовіри, розсмішити П’єро та дібрати ключі до зашкарублої та замкненої на три замки людської душі. Адже його вистави – це завжди небанальна естетична форма, що (за пізнаваності почерку) ніколи не повторюється та завжди сповнена тонкого відчуття дива, розлитого у світобудові. 14 лютого Дмитру Михайловичу Богомазову виповнилося 50 років. Вітаємо!

В

аша перша режисерська робота зроб­ лена у студентські роки, зараз ви лау­ реат Національної премії України іме­ ні Тараса Шевченка, визнаний режисер. Як крізь призму часу Дмитро Богомазов за­ раз дивиться на себе молодого? Чи хотіли б щось змінити, зробити інакше, переграти? Насправді, театром цікаво займатися тоді, коли займаєшся ним щоразу, наче вперше. Кожного разу я повинен знайти цей театр – у різних текстах, з різними акторами, в різному просто-

22

український театр

рі. І ніколи не знаєш, яким саме він буде. Це своє­ рідний метод, але для мене він цікавий тим, що я завжди молодий, я хочу щось відкрити, і в кожній виставі це наче вперше. Часто за матеріал для вистав ви оби­ раєте прозові тексти, зокрема новели. Що визначає їхню сценічність, драматичність, придатність для сценічного втілення? Передусім, відчуття театру, його потенції. У професійно написаній п’єсі темп театру вже закладений, і мені не надто цікаво це робити. №1/2014

Мені подобається працювати над тим, що я не знаю, як зробити. А проза дає ще більше шансів відкрити щось нове. Її ніколи не знаєш як поставити, тому постійно перебуваєш в пошуку театру. Зараз ставлю новели Юрія Коваля, які взагалі нетеатральні, але якщо вдасться їх поставити, то це буде велика радість. Це навіть більше наукова робота, вона постійно пошукова, дослідницька. А як вдалося на початку XXI століття в центральній Україні поставити Василя Сте­ фаника так, щоб він прозвучав, попри свою скупу сценічну історію та локальну специ­ фіку? Бо він геніальний. Так, я інколи беру улюблених авторів. Я хотів, щоб ще хтось побачив і переконався в його геніальності. У ньому є можливості для театру, він єдиний так писав, наче виймав себе, як автора, із тексту, не виявляючи власної рефлексії у творі. Це унікально. Бо, наприклад, у новелах Коваля автор присутній у тексті, все проходить крізь нього. І «видалити» фігуру автора з тексту, пройти повз нього – непросто. У Стефаника все написано дуже об’єктивно, тому для театру в ньому шансів навіть більше. Тим більше, що в нього є і трагічне, і комічне начала, які вкупі дають театральність, адже драма – це і є пропорція цих двох речей.


«Войцек. Карнавал плоті»

Ваші вистави – наче перенесення тексту на сцену, без зміни законів його існування – дивовижні своїм проникненням і проекці­ єю на сцену твору як системи. Яке місце на сцені відводиться автору? Театральний текст – дуже специфічний, бо він озвучується. Не кожен текст може бути озвученим, бо для цього йому необхідний імпульс. Якщо я бачу, що цей імпульс є, я починаю його діставати і розвивати, і лише після цього текст заговорить. Це одне з основних понять у певній системі для мене – текст або говорить, або він мовчить. Може бути, що актор говорить, щось звучить, але сам текст ні. Треба знайти таке місце, такий простір, таку якість гри, щоб текст почав говорити. Це особлива театральна задача. Побутує думка (хоча це не так), ніби слід правильно розібрати текст – знайти надзавдання, завдання, конфлікт – і тоді буде вистава. Якщо ти працюєш з текстом, то треба читати текст. Чи можна залишати актора сам на сам з роллю? Все залежить від актора. Є ті, кого можна. Буває потрапляння в роль, буває, що текст підбираєш під актора, тобто в ньому вже бачиш персонажа. Тоді він сам інтуїтивно починає шукати. А інші починають підлаштовуватись. Інколи всі активно шукають. Буває по-різному. Від актора, насправді, залежить багато. Актор в театрі – це головна фігура. З художником Олександром Другано­ вим у вас тривала, міцна та успішна співп­ раця. У ньому ви, напевне, знайшли «свого художника». Так, з ним дуже добре працюється в тандемі. Він мій дуже близький партнер саме в театрі, бо він нетеатральний художник. Саша сприймає театр не як сюжет, а як можливість творчості у просторі. Ми не відштовхуємося від понять образу вистави чи середовища. Тому саме з ним можна займатись пошуком театру. У цьому театрі, в цьому місті, з цими акторами. Бо вистава – дуже індивідуальна річ. В цьому місті вона

така, а в іншому – зовсім інакша. Саша в цьому плані дуже чутливий художник, дуже добре відчуває все, він бачить і чує, тому з ним приємно мати справу. Про відчуття середовища, часу, міс­ ця... «Украдене щастя», «Едіп», «Шантрапа», «Гамлет» – як зійшлись ці п’єси з Одесою?

«Контекст» і «процес» – це два слова, які в Словнику сучасного українського театру практично відсутні Запросивши мене на першу постановку, керівництво Одеського театру імені Василя Василька попросило обрати класику. Я запропонував «Украдене щастя» Івана Франка. Це найкраща українська п’єса, і ми із задоволенням над нею працювали. Виставу назвали «Щастя поруч». «Едіпа», античну класику, ми запропонували вже самі.

Місто Одеса – античне саме по собі, на березі моря, у шумі хвиль чується щось таке величне. А щодо Павла Саксаганського і п’єси «Шантрапа», яку ми назвали «Що їм Гекуба?», то ми змінили сюжет «Шантрапи». Актори в ній репетирують «Гамлета», а не ті тексти, що в авторському варіанті. Тоді ми сказали, що зараз робимо виставу, як актори репетирують «Гамлета», а потім зробимо «Гамлета». Так і вийшло дві вистави. У вашому режисерському репертуа­ рі дуже різні автори та тексти загалом: анти­ чна драматургія, Шекспір, Стефаник. Що їх об’єднує, що ставить в один ряд? Є проза, яка провокує тебе на пошуки театру, бо там начебто театру немає. А є тексти, про які ти точно знаєш – там театр є. Шекспір, Софокл, Мольєр. Вони є одними з найбільших віх в історії театру. Знаєш напевне, що театр там є, але він не хоче тобі відкриватись, заховався і чекає дії. Це теж виклик – ці автори «дихають» історією, потенціал там шалений, але як ти зможеш його відкрити, обійти повтори, те, що вже було, минути чужі двері і знайти свої в цю історію, в ці тексти? Цей пошук власних дверей – ювелірна робота, скрупульозна і тонка. Це також пошук, дослідження, але дещо іншого роду, що для мене також є дуже цінним. Ти доторкаєшся до історії театру, чуєш дихання часу... Наведу приклад. Я дуже люблю сучасне візуальне мистецтво. Одного разу в художньому музеї Будапешта (а потім і у Відні повторилося те саме) я ішов шукати сучасне мистецтво і, проходячи повз залу середньовічного живопису, я зазирнув туди і вже не зміг звідти піти. Я відчув, що ці роботи для мене, наче п’єса Шекспіра, оскільки написані людьми, які тонко й тотально переживали свою зустріч з божественним. Я дуже люблю Брейгеля Старшого, люблю переглядати альбоми з його репродукціями. Але у віденському музеї вони не

«Трохи вина, або 70 обертів...»

журнал, який читають не тільки в антракті

23


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


дійові особи Текст: Галина Цимбал Фото з архіву театру

Берегти вогонь театру Мабуть, дуже символічно, що день народження Олександра Книги – генерального директора– художнього керівника Херсонського обласного академічного музичнодраматичного театру імені Миколи Куліша – збігся із Днем театру. А цьогоріч він у Олександра Андрійовича ще й ювілейний – 55-й. У ці дні в нього ще один ювілей – 25 років як він очолює Херсонський театр. І сьогодні це південне місто без перебільшення можна назвати театральним. Позаяк це єдиний у країні театр, який започаткував і ось уже 16-й рік проводить великий міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Про свій театр Олександр Андрійович може говорити годинами, а в самому театрі кажуть, що Книга як собі не дає пауз і послаблень, так і всіх інших тримає в постійному творчому неспокої

25

років у театрі як один день. Адже час тягнеться, коли людина не знає, чим зайнятися, і їй нецікаво. А тут дійсно так багато зроблено... Але це палаюче багаття і туди постійно треба підкидати дрова, тоді вогонь не згасне. Вже мої діти дорослі, а їх у мене п’ятеро, онуки з’явилися, а я не пам’ятаю, як вони так швидко виросли. Це добре, що є ще маленька донечка, і я їй віддаю те, що, можливо, не віддав старшим дітям. Але, з іншого боку, я розумію, що тільки це дає мені змогу постійно йти вперед і вести за собою інших. Ми порахували, що за цей період змінилося 10 міністрів культури, а губернатор області – 14-й. Так і шарахаємося в різ-

26

український театр

ні сторони: то скорочують театри, то кажуть оптимізувати штати, то наїжджають на репертуарний театр... А звідки в сільського хлопчини був такий потяг до театру і мистецтва? Від мами, яка, маючи інші життєві обставини, стала б напевно великою актрисою. У неї потрясаючий голос. Я ж народився в малесенькому рибальському селі на березі Чорного моря. Тато, професійний рибалка, все життя пропрацював у морі. А у мами були ми з братом, гектар городу і сільський будинок культури. І я теж там вперше вийшов на сцену. Мене в школі навіть прозивали «Артистом». Ніколи й не думав, що здобуду №1/2014

спочатку татову професію. Та наприкінці десятого класу мене викликали у воєнкомат і направили до Херсонської морської школи. Потім служив в армії і мав ступінь майстра по радіоспорту. Вже в армії готувався вступати до Владивостоцького теат­рального інституту, але треба було допомагати вдома. А потім зустрів свого педагога, який сказав: «Тут у Херсоні є своє культосвітнє училище з режисерським факультетом. Це ж те саме, що артист, тільки по-іншому». Закінчив його з червоним дипломом і вже потім був київський інститут культури. Ваш шлях від директора сільського бу­ динку культури до великого обласного


театру – доволі короткий. Що ви таке наро­ били, що вам доручили достатньо велике теат­ральне господарство? На останньому курсі училища я одружився, але нам не було де жити. Тому з червоними дипломами ми поїхали працювати у Виноградівський будинок культури, бо там нам це житло запропонували. Я – директором, дружина – художнім керівником. Тоді цей сільський будинок культури за розміром був майже такий, як сьогодні наш театр, бо належав колгоспу-мільйонеру. Уявіть: зали на 700 і 300 місць, дві бібліотеки, музична школа, спортивний комплекс, музей і гуртки. Ще була величезна зала, де одночасно могли розміститися 400 чоловік, і яку ми перетворили за сьогоднішніми мірками на нічний клуб. Ми з братом самі розмальовували стіни. Перші завіси були... з яєчних лотків. Грошей не було, а було господарство, де вирощували курей. Ми їх красиво пофарбували, зчепивши між собою, і вийшли потрясні завіси, які також виконували роль звукоізоляції. Знаєте, в селі так – або тебе приймуть, або ні. Пам’ятаю, як у перший рік роботи до 9 Травня ми вирішили зробити програму не про самих ветеранів, а про вдів. Таких жіночок виявилося дуже багато. Серед них і моя бабуся, у якої чоловік теж загинув на війні, сама виховала чудових чотирьох дітей. Я був у них вдома, зібрав про них матеріал, а потім запросив у будинок культури на святковий вечір. Я також запросив до будинку культури усіх сільських умільців – ми творили такі речі, що через два роки про нас писали усі спеціалізовані журнали Радянського Союзу. До мене приїжджали навіть із Москви, з міністерства культури. Наш досвід узагальнювали і вивчали.

Створив я там і драматичний гурток. І першою моєю виставою, зробленою разом з товаришем, були «А зорі тут тихі», яку потім довго згадували. Зрештою і для мене це село стало рідним, бо й досі я вважаюсь «виноградівським», хоча пропрацював лише 7 років. То були такі університети! У ті часи ініціативних і талановитих, хоч як дивно, помічали. І вас теж покликали на значне кар’єрне підвищення? Так, тоді все чітко відстежувалося. Село було зразково-показовим. Мене вже знали в області. Раптом викликають і кажуть: «Із завтрашнього дня ви – заввідділу культури Цюрупинської райради». А я вже заочно закінчував інститут, у мене

в селі все гриміло. Стільки планів! – «День на роздуми. Ви ж людина партійна, все зрозуміли?». А через рік у моєму житті з’явився Херсонський обласний музично-драматичний театр... І це в 30 років? Коли прийшов у театр, на худрадах не мав права навіть слово сказати, бо, по-перше, дуже молодий, а по-друге, я нібито закінчив непрофільний для театру інститут – культури, а не театральний імені Карпенка-Карого. А в тогочасних театрах це дуже жорстко регламентувалося. І пам’ятаю, як на худраді, на самому початку на мене визвірилися народні й заслужені за якесь слово. А я намагався лише сказати, що в театрі

Сцени з вистави «Дивна місіс Севідж» (Реж. С. Павлюк)

журнал, який читають не тільки в антракті

27


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


дійові особи Текст: Ірина Чужинова, Надія Соколенко Фото: В’ячеслав Пащук

Ігор Матіїв: «Хочеться, аби глядач приходив у театр думати» Ігор Матіїв – один з генерації молодої режисури, учень Едуарда Митницького. Він дебютував у Київському обласному театрі імені Панаса Саксаганського спектаклем «Доньки-Матері» Олександра Марданя. Згодом – «Лісова пісня» Лесі Українки в ІваноФранківську, «Двоє на гойдалці» Вільяма Гібсона в Черкасах. Молодого перспективного режисера запросив у штат Донецький національний український музичнодраматичний театр, на сцені якого І. Матіїв поставив кілька самобутніх спектаклів, серед них «Холостяки і Холостячки» Ханоха Левіна, «Тьотя Мотя прієхала...» за «Миною Мазайлом» Миколи Куліша, «Помри – я одружусь!» за «Філумено Мортурано» Едуардо де Філіппо. У березні в Донецькій муздрамі відбудеться ще одна прем’єра. Про цю постановку і взагалі про мистецтво і місце молодої режисури в системі координат української культури далі в розмові

С

аме тобі доручили постановку до Шевченківських свят. Що ти обрав? В основу положено компіляцію двох редакцій Шевченкової поеми «Сліпий» і «Невольник», а також п’єсу Марка Кропивницького «Невольник», і все це в обрамленні музики Олександра Злотника – опера-дума «Сліпий» на лібрето Володимира Грипича. Ці три джерела я спробував поєднати в одній виставі. Як свого часу Дмитру Богомазову у його «Чарівниці», мені хотілося б насамперед уникнути «українського співочого театру». Сьогодні це вже кіч.

30

український театр

№1/2014

Так. Я прагнув тоншого психологічного опрацювання, відмінного від звичайного існування в цій драматургії. Хоча, все одно, іноді і мене тягне на такі «типово українські» рішення. А хотілося б зробити щось глибше, гостріше. На якій території – сценічна мова, інтерпретація твору? Хочеться все загострити. І в інтерпретації твору, і в мові, і в поведінці самих героїв, і в рішенні мізансцен. Адже у наших класиків, які працювали переважно в жанрі мелодрами, все вибудувано на крайніх точках. Важливо просто знайти манеру гри, щоб виразити це правильно. Насправді мені хочеться передусім адекватної вистави, щоб все виглядало органічно. Щоб це не було надто театрально, а було по-справжньому. Зрештою, якщо шукати, що є в українській культурі, то в ній є все. Інша справа, як ми до цього ставимося. Як ми самі вибудовуємо свою систему координат. Це буде костюмована вистава? Я не думаю, що справжність слід шукати саме в сучасних костюмах. Про що твій «Сліпий»? Кропивницький у свою драму ввів цікавого, але не до кінця зрозумілого персонажа – Недобитого, такого собі козака-характерника, мабуть, відголосок образу Козака Мамая, ідеолога козацтва. Це людина, яка не махає шаблею, а пропагує з кобзою в руках. Саме він рятує з неволі головного героя Степана і передає йому свою місію. І якщо в Шевченка все закінчується на щасливому поверненні на батьківщину, до коханої дівчини, то в мене у фіналі до Степана прийде Недобитий із мертвими козаками, нагадуючи про його місію, його долю. А доля, мені видається, є ключовою дефініцією у Шевченка. І тут питання – чи ти вибираєш долю, чи доля вибирає тебе. Від долі все одно не втечеш. Маєш виконати свою місію.


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


дійові особи Текст: Анастасія Гайшенець Фото: Марія Корольова

Андрій Крітенко: «Зараз важлива особистість на сцені» Режисер Андрій Крітенко вже багато років поспіль живе і працює на дві країни – Україну та Німеччину. Про те, як це йому вдається і, головне, навіщо потрібно, ми дізналися в Андрія, скориставшись як нагодою прем’єрою його нової вистави «Енді Уорхол. Вигадка», реалізованої в проектному київському театрі КРОТ (абревіатура на позначення Київського Революційного О*уєнного Театру)

32

український театр

№1/2014


Сцена з вистави «Енді Уорхол. Вигадка»

Г

учно і вдало заявивши про себе в Україні (наші старші колеги про ці роки вашої кар’єри постійно згадують і складають легенди), ви майже усе своє свідоме життя живете і працюєте у Німеччині. Чи ідентифікуєте ви себе з Україною? Дякую вам за теплі слова. Власне, я тут «по роботі», і ніколи свою самоідентифікацію не змінював. Але вона скоріше пов’язана з Києвом, я киянин. Україна ж дуже велика та різна. Хоча я працював в різних містах, але коли повертався до Києва, завжди незабутнім моментом було дивовижне відчуття, коли метро виїжджало з тунелю на станцію «Дніпро». Був якийсь спалах. І я опалений їхав далі. Так склалося, що зараз я прилітаю, але ті відчуття залишились назавжди. Ви затребувана у професійному сенсі персона в Німеччині? Як саме склалася там, за кордоном, ваша професійна кар’єра? Чому ви маєте потребу продовжувати роботу в Україні? Я в Німеччині з 1994 року, приїхав сюди, отримавши дворічну стипендію Академії Шлосс Солітюд. За цей час я поставив декілька вистав та наприкінці терміну навчання отримав запрошення від театру, де і пропрацював режисером та актором 10 років. Потім, з 2006 року, перейшов на «вільні хліба». Таким чином, зараз я постійно викладаю на акторському факультеті, іноді ставлю вистави, іноді граю як актор. Про кар’єру я ніколи не думав, ви ж знаєте, що творчі професії – найменш певні з усіх можливих. Узагалі, мені це питання видається дивним. Творча робота завжди пов’язана з такими чинниками, як доля, випадок, уміння чекати і вірити. Це ж метафізика та таїна. Ваше запитання прагматичне, а в мене з цим складно. Мене цікавлять люди. На мій погляд, «акторська майстерність» – це атрибут позавчорашнього театру, на сцені має бути особистість. Є, звичайно, усілякі «прийомчики», але особистість цього не потребує. Щодо «потреби», то, на мою думку, потреба має бути не моя, а щоби потреба була в мені. А де, в Україні, Росії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Казахстані, Люксембурзі, де йшли або йдуть мої вистави, – не має значення. Моя професія – приходити зранку на репетицію, коли це є – це моменти великої радості, коли ні, то можна проводити репетицію в голові. Кар’єра – це бажання результату, а не процесу. Процес –

журнал, який читають не тільки в антракті

33


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


дійові особи Текст: Агата Лінець Фото: Марта Швець

Оксана Козакевич: «Головне – це шлях» Молода актриса Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса Оксана Козакевич дебютувала в ролі Мавки у виставі Андрія Приходька «Лісова пісня». Для неї ця роль стала можливістю здійснити свою мрію – стати актрисою саме цього театру. Про її шлях до цієї мрії та про роботу в «Лісовій пісні» далі в розмові

З

чого почалося ваше акторське життя? Чому ви обрали саме театр імені Леся Курбаса? Того року, коли я вступала до університету, був саме набір на курс Володимира Кучинського. На той момент я й гадки не мала, що є такий театр. Тобто мій вибір професії і майстра, який би мене навчив, був цілком несвідомим. Але, думаю, що десь на інтуїтивному рівні я все розуміла. Почалось усе зі вступних іспитів. Якби я зараз узяла до рук ту програму, з якою я прийшла вступати, то сказала б, що ця дівчина повна нездара. Тоді я на це все дивилась зовсім іншими очима. Тобто віршик – коротенький, проза – більше і сльозу обов’язково пустити. Я саме тоді з хлопцем розійшлась, це було мені на руку: як згадаю, то одразу у сльози. Але я чітко знала, що маю вступити до університету і стати актрисою. Які перші ролі? Перші ролі – це ті практичні заняття, які проводилися з нами ще з першого курсу. Вся теорія за партами в аудиторії займала першу частину дня, а решту часу в нас були практичні заняття в театрі. Із матеріалом, над яким працювали, обов’язково виходили на сцену. Це був великий подарунок для нас, оскільки на сцену ми вийшли оразу. Наприклад, на сценмову ми робили поему Овідія «Метаморфози», тож працювати над словом ми почали з гекзаметру. З цих монологів народилася вистава, яка стала на певний час репертуарною. Це був десь другий курс. Потім були байки Езопа, з яких також було створено виставу. Наші викладачі прагнули, аби наша робота не була лише оцінкою в заліковці. Тобто вас як студентів не залучали до масовки?

36

український театр

Такого поняття, як масовка, в театрі Курбаса в принципі не існує. В нас є поняття хору, наприклад у виставі «Апокрифи». Але це не означає, що там задіяні лише одні студенти. Хор існує повноцінно, і в ньому може брати участь будьякий актор. Тож після закінчення університету вас не взяли до театру? По закінченні навчання Володимир Степанович зробив оголошення, що якщо хтось має бажання працювати в театрі – дати йому знати. Нам це тоді видалося смішним, адже всі хотіли потрапити саме сюди і не уявляли себе без театру Курбаса. Я пам’ятаю кабінет, де сидить Володимир Кучинський – художній керівник театру і Олексій Кравчук – директор театру, які ще зовсім недавно були для мене викладачами. І Володимир Степанович питає, чи я прослуховувалася в інших театрах. Це запитання прозвучало на кшталт, чи зрадила я театр. У мене не виникало навіть бажання йти або їхати деінде. Я знала, що хочу залишитись у театрі Курбаса. Але на той момент мені відмовили, довелося шукати інше. Та все одно я приходила до театру, згодом попросилася на епізодичну роль у виставі «Хвала Еросу» абсолютно на добровільній основі. Потім я репетирувала у Миколи Берези у ви№1/2014

ставі «Репетиція в театрі злочину». Я приходила, репетирувала, і це було потрібно лише мені. Я довбала, довбала, довбала аж поки одного разу Андрій Приходько взяв мене на роль Мавки у виставу «Лісова пісня». Так моя мрія втілилася у життя, і я стала актрисою театру Курбаса. Але перш ніж безпосередньо перейти до «Лісової пісні», розкажіть про акторські тренінги та майстер-класи, які проходи­ ли. Адже театр Леся Курбаса відомий тим, що його актори багато уваги приділяють здобуттю нового досвіду. Чи стосується це і вас? Майстер-класи самі «приходять» до нас у театр. Володимир Кучинський, напевно, сканує і відсіює їх, і зрештою те, що він сам вважає за корисне, потрапляє до нас. Я вважаю, що це дуже важливо. Так, наприклад, до нас приїздив Томаш Базан. Але те, що ми бачили як готовий продукт, і те, що ми пробували – це як зі Львова до Києва пішки. Було дуже складно і все, що ми могли – це опанувати якісь початкові навички. Особисто мені цей досвід не вдалося отримати. Один із найяскравіших і найважливіших для себе досвідів я отримала, коли ще в студентські роки працювала з режисером Євгеном Худзи-


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


persona grata Текст: Аліна Марченко Фото з фондів Київського державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України

«Лицар франківської сцени» З нагоди 90-річчя одного з видатних українських акторів ХХ століття Михайла Задніпровського в Київському державному музеї театру, кіно і телебачення України з 24 січня до 14 лютого експонувалася виставка «Лицар франківської сцени»

В

експозиції виставки представлені фотографії з колекції музею та домашнього архіву родини, які відображають життєвий і творчий шлях митця. Є в нашій історії такі імена, які неможливо забути, адже з них, немов з цеглин, складене минуле, яке уможливило наше з вами теперішнє і майбутнє. До таких належить, зокрема, Михайло Задніпровський – видатний актор, народний артист УРСР, справжній лицар української сцени. Народився Михайло Олександрович 9 січня 1924 року у славній Кам’янці, що на Черкащині, у родині сільських інтелігентів. Сімнадцятирічним юнаком 1941 року пішов добровольцем на фронт, служив у розвідці. Дивом лишився живий, був тричі поранений. Воював до 45-го, брав участь у боях за Будапешт і Бухарест. Війну закінчив у Празі. Ще рік після перемоги дослужував в ансамблі пісні і танцю Кавказького військового округу. Демобілізувавшись, приїхав до Києва та вступив до Київського інституту теат­рального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого на курс Бориса Вільнера. На вступному іспиті Михайло Задніпровський сміливо заявив про себе, зачитавши монолог Неофіта-раба з драми Лесі Українки «В катакомбах». Найбільш знакові у житті Задніпровського події датуються 1950 роком. Саме тоді він бере шлюб зі своєю однокурсницею Юлією Ткаченко, з якою проживе усе своє життя. Цього ж року він закінчує інститут і влаштовується у трупу Українського драматичного театру імені Івана Франка, що йому митець також присвятить усе життя. На жаль, Михайло Олександрович досить рано пішов з життя, далися взнаки поранення часів війни, – у неповних 56 років, віддавши театру 30 із них. Він був знаковою постаттю в мистецтві, зіграв велику кількість різнопланових ролей. Знімався в кіно. Викладав у студії при театрі. Як актор Михайло Задніпровський не мав певного амплуа, перевтілюючись в образ, він був однаково органічним і в ліричних, і в комедійних, і в героїчних ролях. Так, галерея портретів актора в ролях презентує його творче сходження та різноплановість. На сцені театру імені Івана Франка він створив глибоко філософську роль Марка у «Правді і кривді» за романом Михайла Стельмаха; роль Чіпа у «Свіччиному весіллі» Івана Кочерги; комедійну роль Часника у п’єсі Олександра Корнійчука «В степах України»; роль Гната в «Безталанній» Івана Карпенка-Карого та ін. В репертуарі актора чимало ролей було переважно з сучасної драматургії. П’єси радянського періоду, написані передусім з огляду на ідеологію і «вчення» партії, на сьогоднішній день сприймаються досить суперечливо. Спо-

38

український театр

№1/2014

Гнат Карий – М. Задніпровський. «Назар Стодоля» Т. Шевченка Реж. А. Бучма, Л. Дубовик. Худ. А. Петрицький. 1951 р.

стерігаючи соцреалізм на сцені, часто можна побачити, що саме завдяки досконалим акторським роботам, філософській, не суто ілюстративній сценографії п’єси ставали цікавими для глядача. Задніпровському надзвичайно влучно, цікаво та правдиво вдавалося створювати на сцені характери своїх персонажів. У ті роки в репертуарі було багато малопримітних, кон’юнктурних, прохідних одноденок. У них доводилося грати і Михайлу Олександровичу, але талант і чарівність актора завжди «витягували», рятували такі твори. І керівниц­ тво часто цим користувалось. Певною мірою, ролі у виставах за радянською драматургією були доленосними для актора. Наприклад, за роль Максим Максимовича у виставі «Пам’ять серця» О. Корнійчука Михайло Олександрович (разом із драматургом, режисером і ще чотирма акторами) у 1971 році отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка. Та хоч які б ролі доводилося грати Михайлу Задніпровському, він завжди проникав у психологію, у внутрішній світ своїх персонажів. У комедійних ролях Задніпровський ніколи не ховався за «штучками», в його акторській природі був присутній внутрішній гумор. Йому достатньо було ледь змінити тон, трішки підняти брову – і глядачам усе ставало ясно. Михайло Олександрович у багатьох нестандартних ситуаціях був джерелом життєвого досвіду (можливо тому, що був на фронті), філософськи мислив, був поетично багатою, обдарованою людиною. Володимир Дальський про Задніпровського писав: «Вміння вибирати з баченого, пережитого най­ істотніше, ось звідки сценічна переконливість Михайла Задніпровського». Народна артистка України Юлія Ткаченко розповідала про чоловіка: в дитинстві Михайло Задніпровський дуже любив малювати та мріяв стати художником, але доля склалась інакше. Утім малювання він не покинув, і тексти його ролей всі були списані персонажами, як він їх уявляв, їхній грим, різні профілі. Крім яскравого акторського таланту Михайло Олександрович мав унікальну здатність приваблювати до себе людей. Він був душею компанії, непере-


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


idea.teatr Текст: Марія Ясінська Фото: Марек Ласик

Вітольд Мрозек: «Питання естетики завжди є питанням політики»

П

ід час гострих дебатів з приводу скан­ далу в Старому театрі, прозвучала думка, що ці події мають політичний контекст. Чим це обґрунтовано? Контекст справді політичний. Уже третій рік поспіль на День Незалежності польські націоналісти під час маршу влаштовують вуличні бійки і підпали. Цього року відбулася атака на посольство РФ, було спалено інсталяцію «Веселка» на площі Збавителя – символ рівноправності сексуальних меншин. Кілька днів по тому було пошкоджено виставку в Центрі сучасного мистецтва «Замек Уядзовські», яка, на думку правих, ображала релігійні почуття. Ще через два дні у «Старому театрі» було зірвано виставу «До Дамаску» за А. Стріндбергом. Ця постановка не є найрадикальнішою роботою Яна Кляти й «Старого театру» ні з політичної, ні з естетичної точки зору. Цілком очевидно, що люди, які під час вистави «До Дамаску» кричали: «Ганьба! Це національний театр!», хотіли вписатися в контекст варшавських подій і підтримати атмосферу культурної війни, розпочатої 11 листопада. Чому об’єктом провокацій став саме «Ста­ рий театр» і вистава Яна Кляти? Адже його не можна назвати лівацьким художником.

40

український театр

Скандали з приводу призначення нових художніх керівників та директорів для України не дивина. При цьому інтенсивність сценічного життя часто є блідою тінню пристрастей та інтриг, пов’язаних з подібними «кадровими змінами». Специфіка українського театру полягає в тому, що драми ці зазвичай відбуваються у вузькому колі, не перетворюючись на предмет відкритої публічної дискусії. Ця підкреслена взаємна байдужість: театру до суспільства та суспільства до театру, як відомо, не належить до ознак здорового громадянського суспільства. Проте набагато цікавішим є інший аспект проблеми – так звана аполітичність українського театру. Український театр не цікавиться політикою. А політика не цікавиться українськими театром. Чи так? Інтерв’ю з театральним оглядачем однієї з провідних польських газет «Газета Виборча» – театрознавцем Вітольдом Мрозеком – оповідає про драматичний інцидент, який стався кілька місяців тому на одній з найстаріших та найбільш шанованих національних польських сцен – Старому театрі у Кракові, і дає можливість познайомитися з досвідом сусідньої театральної спільноти – досвідом болісним, але корисним своєю граничною відмінністю. Одна з визначних рис театру Польщі – його виразна політичність у всіх її можливих вимірах. Тут ідеться не лише про теми певних вистав, але й про роль, яку інституція «театр» відіграє у великому театрі суспільного життя. Промовиста відмінність з Україною в тому, що це справжня велика сцена – сцена гри, ставки якої – культурне та політичне обличчя країни. Сподіваюся, що ця публікація, присвячена подіям у Польщі, спровокує дискусію «політика і театр», таку широку («політика в театрі», «театральна політика», «театр політики») і таку занедбану Самого Кляту – ні. Він скоріше анархіст, може навіть консервативний анархіст, вистави якого відсилають до католицької метафізичної традиції, хоч і доволі провокаційним чином. Однак у «Старому театрі» під керівництвом Кляти і Себастьяна Маєвського виникли такі умови для роботи, що дозволяють створювати найрадикальніші речі. Противники Кляти звинувачують його в поширенні «сумнівної естетики» і на­ зивають руйнівником «великої тради­ ції національного театру». Яку роль в цьо­ му конфлікті відіграють питання естетики і традиції? Питання естетики завжди є питанням політики. Зараз у польському театрі склалася ситуація, коли вже можна говорити на певні теми, але спроби занадто сміливих пошуків форми ігноруються як фестивалями, так і багатьма театрами. №1/2014

Що особисто для вас означають слова «традиція “Старого театру”»? «Старий театр» засновано ще 1781 року. У ХХ ст. тут працювали Й. Шайна, Є. Яроцький, К. Свинарський, А. Вайда, К. Люпа та інші. Тож його історія ділиться на різні періоди, і, звичайно, щоразу має місце зміна певних усталених традицій. Водночас, традицією взагалі польського театру однозначно можна назвати його політичність. Польський театр – це місце, де можливі сильні висловлювання, де формується, принаймні формувалася, колективна самосвідомість. Більше, ніж деінде. У Львові я спілкувався з Павлом Юровим, який робив для фестивалю «Драма.UA» читку п’єси «Веселкова трибуна» Павела Демірського. І П. Юров сказав, що якби його так цікавила політика, як вона цікавить Демірського, він би давно сам став політиком, а не займався теат-


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


idea.teatr Текст: Анна Р. Бужинська Переклад з польської: Марія Ясінська Фото: Войцех Плевіньський

Анджей Вайда. Амфітеатр історії

Сцена з вистави «Hamlet IV», 1989 р.

42

український театр

№1/2014


Анджей Вайда (р. н. 1926) – єдиний у польському театрі випадок кінорежисера, якому, попри відсутність театральної освіти, вдалося досягти однакового успіху на кіноекранах та сценічних майданчиках. Театр став не так розвитком, як доповненням його роботи у кіно. В обох сферах своєї діяльності Вайда звертається до схожих проблем, використовує аналогічні мотиви та алюзії, однак цілком іншою є форма, в якій формулюються ці питання, та спосіб, в який вони апелюють до глядача. Як кінорежисера Вайду цікавить те, що характерне для кіно, як театрального постановника – те, що є типовим для театру

Сцена з вистави «Hamlet IV», 1989 р.

Сцена з вистави «Hamlet IV», 1989 р.

журнал, який читають не тільки в антракті

43


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


Поштовий індекс

74501

Повністю матеріал можна прочитати у друкованій або передплаченій електронній версії журналу «Український театр» № 1 за 2014 рік

Передплатити науково-популярний журнал «Український театр»

можна у будь-якому поштовому відділенні України Вартість передплати на рік— 136,50 грн. (за 6 номерів) Вартість передплати на півроку — 68,85 грн. (за 3 номери) З питань придбання чи передплати окремих номерів минулих років чи 2014 року звертайтеся до ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» за тел. +38-044-498-23-64, +38-050-310-56-63, поштова адреса відділу розповсюдження: nvu.kultura.sale@gmail.com Електронну версію видання можна придбати на сайті http://presspoint.ua


книжкова полиця 10 театрознавчих заповідей Євгенія Русаброва

Текст: Надія Соколенко

Русабров Е. Т. Творческое наследие. Вспоминания современников. – Х., 2014. – 558 с.

46

український театр

№1/2014

17 січня цього року на театральному факультеті Харківського державного університету мистецтв імені Івана Котляревського відбулася низка заходів, присвячених пам’яті театрознавця, провідного театрального критика України і педагога Євгенія Теодоровича Русаброва. Пройшла науково-практична конференція «Роль критика в культурному просторі міста», було вручено премію «Театронік» та показано виставу «Прості історії Антона Чехова» Харківського державного академічного театру ляльок імені Віктора Афанасьєва у постановці Оксани Дмитрієвої. А найголовніше, саме в цей день було презентовано величезний том обсягом у 558 сторінок – «Русабров Є. Т. Творчий спадок. Спогади сучасників». Серед матеріалів цієї книги як праці самого Євгенія Теодоровича, так і спогади театрознавців, театральних діячів. Усі праці, вміщені у книзі, організовані відповідно до 10 заповідей театрознавця, чи то серйозно, чи то жартома, вигаданими Є. Русабровим – а скоріше, як відображення його театрального і людського світобачення. Ось вони, заповіді Вчителя (саме так з великої літери пишуть харківські театрознаці): 1. Театр – Бог твій, і хай не буде в тебе інших богів перед ним; 2. Не вбий поривання до істини і краси ні в собі самому, ані в інших; 3. Не чини перелюбу з голою логікою, принади її облудні; 4. Не вкради чужі думки, май та цінуй свої; 5. Будь вільним у своїх міркуваннях, адже ти народжений вільним; 6. Поважай думки братів своїх старших і молодших; 7. Поважай вчителів своїх і знай все, ними створене; 8. Не роби собі різьби і всякої подоби ні на сцені, ні в житті, ні в думках своїх; 9. Не лести і не будь упередженим, поважай себе і тих, про кого міркуєш; 10. Незанепадай духом, і хай живе в тобі усе живе і думається все, що надається до міркувань!!! Ця фундаментальне видання було підготовлене учнями Євгенія Русаброва – концепція Юлії Коваленко, упорядник Марія Прево, дизайн Олександра Стогнія, бібліографія Юліани Полякової. Книга вмістила більш як сто наукових і критичних публікацій Євгенія Русаброва, три його п’єси, розшифровки його усних рецензій на вистави всеукраїнських та регіональних фестивалів, авторські програми курсів, а також більш як п’ятдесят нарисів спогадів про Євгенія Русаброва – театрознавця і просто людину (автори не лише з України, а й Росії, Польщі, Німеччини та Ізраїлю). У виданні уміщено також великий корпус фотографій.


Графіті у Харкові. Світлина Андрія Водічева

ISSN 0207-7159 Український театр. – 2014. – №1. – С. 1–48 Індекс 74501

"Український театр" №1 2014  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you