Issuu on Google+

Пристрасті за сміттяркою. Ідеальної ділянки досі немає, мерія розглядає можливі варіанти l 03 twitter.com/lvivskagazeta

Батькові «Ватри». У Львові постане пам’ятник Ігореві Білозору. Оксана тримає інтригу l 04

Пам’ятник на пам’ять. Своєрідний реєстр львівських зразків монументальної скульптури l 08-09

f facebook.com/lvivskagazeta

www. gazeta.lviv.ua 8 серпня 2013 року 32 (733) Читай своє! Рекомендована ціна — 1 грн. 50 коп.

Обережно: благодійність l 06 СУСПІЛЬСТВО реклама

Шоколадний тест Росію «умили» партнери з Митного союзу, не підтримавши блокаду українських цукерок l Ірина Гамрищак

У

возити в Росію продукцію кондитерської фірми Roshen заборонили ще 29 липня. І хоча сумнівів у політичній вмотивованості цього рішення ні в кого не було, ця ситуація мала шанси перерости в глобальну економічну війну, де єдиним фронтом проти України виступить Митний союз. Отож перевіряти українські цукерки розпочали також Білорусь, Казахстан, Молдова й Таджикистан. Вочевидь, у такий спосіб Україні хотіли продемонструвати ймовірні втрати від «хибного» крокування у бік Євросоюзу, тоді як під боком можна втратити багаті ринки країн Митного союзу. Однак з «глобальністю» не склалося: всі партнери Росії зробили заяви, що претензій до українських цукерок не мають і забороняти їх увозити не планують. Демонстрація потуг Митного союзу як

єдиної потужної організації зазнала краху. Росія не вперше застосовує щодо України економічні санкції, переслідуючи суто політичні мотиви. «Молодша сестра» уже забороняла ввозити на свою територію сир, м’ясо, молоко та цукор. На думку українських експертів, мета сьогоднішньої солодкої війни — зірвати підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, особиста помста власникові Roshen Петрові Порошенку, який часто критикує Митний союз, а також — завуалювати неефективність розвитку Митного союзу. Жодна з цих цілей результату не дала. Понад те — реакція країнчленів Митного союзу лише наголосила на політичній вмотивованості російських економічних санкцій. На думку політолога Олександра Палія, у тому, що Білорусь, Казахстан, Молдова та Таджикистан не підтримали шоколадну

війну Росії, є кілька причин, й основна з них — напруження у самому Митному союзі. «Зараз ці держави, особливо Казахстан, намагаються демонструвати власну позицію. Назарбаєв нещодавно оголосив, що про жодний політичний союз не може навіть йти мова. Щось схоже, але менш відверто, говорить і Лукашенка. Це — цілком логічно: він, по суті, здав усе, що можна було, і його країна зараз у доволі вразливий ситуації. За даними Євразійської економічної комісії, в Білорусі підсумки п’яти місяців цього року такі: 35% зниження експорту й 10% падіння внутрішньої торгівлі. У Казахстані ситуація краща — ця країна сама на себе заробляє, однак без Митного союзу заробляла краще: за 5 місяців цього року падіння експорту становило 7%.

l 02 АКТУАЛЬНО


02 АКТУАЛЬНО

8 cерпня 2013 року 32 (733)

«Бізнес» на дитячих путівках Прокуратура розпочала розслідування за фактами порушень під час скерування неповнолітніх на оздоровлення. Зокрема, було виявлено випадки, коли органи місцевого самоврядування неправомірно надавали дітям із забезпечених сімей путівки за бюджетний кошт у дитячий центр «Артек», повідомили в прес-службі прокуратури Львівської області. Крім того, виявлено факти підроблення працівниками закладів охорони здоров’я документів про перебування неповнолітніх на диспансерному обліку. Згодом на підставі цих довідок незаконно виділяли пільгові путівки на оздоровлення у центр «Молода гвардія».

Шоколадний тест l Закінчення. Поч. — с.1

К

азахстан і Білорусь опинилися в ситуації, коли вони перетворилися на донорів Митного союзу, але натомість отримують тільки проблеми. То за що ці держави мають його хвалити? Не дивно, що нині вони демонструють певну фронду щодо Митного союзу. Своєю реакцією на українські цукерки ці країни продемонстрували, що не гратимуть за російськими правилами — в них є власна позиція і реакція. Тим паче, що на ринках Середньої Азії українська кондитерська продукція стоїть дуже міцно. І якщо звідти витиснути якогось українського виробника, то це автоматично означатиме серйозне підвищення цін на відповідну продукцію», — пояснює експерт у коментарі «Газеті». Не сприяє «дружбі» Росії з її найближчими партнерами й традиційна політика, яку Олександр Палій називає політикою батога. «У Росії у відносинах з партнерами нема майбутнього. В неї є лише батіг. І надуживання цим бато-

tupian.baike.com

гом ні до чого доброго не приводить, а лише девальвує російську потужність на євразійському просторі. Якщо Росія нічого не пропонує цим державам — ні спільного бачення, ні доданої вартості, — а вимагає лише шикуватися струнко, то очевидно, що охочих підписуватися під таким алгоритмом буде щоразу менше. Крім того, Росія зловживає політичними

рішеннями. Адже ніхто не сумнівається, що рішення про українські кондитерські вироби суперечить угодам про Світову організацію торгівлі, всупереч угоді про зону вільної торгівлі в межах СНД і є лише політичним. Але якщо постійно використовувати цей інструмент, то його ефективність знижується. Бо торгівля — це така річ, яку з політичною метою треба використовувати дуже обережно. Натомість у Митному союзі відбуваються просто анекдотичні речі. До прикладу: Гєннадій Оніщєнко, очільник Росспоживнагляду, якось заявляв, що робітники з Таджикистану живуть у жахливій антисанітарії, хворіють, переносять хвороби, тому їх треба терміново або виселяти з Росії, або вживати якісь заходи. І все це було підведено під переговори про російську військову базу в Таджикистані. Коли ж на переговорах дійшли компромісу, сенс цієї теми зійшов нанівець — через кілька секунд усі таджики на території Росії стали здоровими й чистими. Комедія та й годі», — каже він.

Якщо ж говорити про Україну, то глобально Росія програла не лише шоколадну війну, а й впритул підійшла до закінчення інструментів для подальшого тиску. «Станом на сьогодні засоби тиску Росії на Україну значною мірою вичерпано. Експорт української продукції в Росію у січні-травні цього року становив лише 23% усього експорту. Тобто 77% йде не в Росію. Крім того, є такі товари, від яких РФ може відмовитися — цукерки, сир тощо, — а є такі, від яких вона відмовитися ніяк не може: вертолітні двигуни чи турбіни. Бо тоді перестане існувати російська вертолітна промисловість. Тому максимум, на що Росія може тиснути, то це близько 10% експорту, який вона може відносно без проблем для себе викинути зі свого ринку», — каже Олександр Палій. Але врешті, впевнений експерт, Україна від цієї ситуації лише виграє: адже перманентні економічні санкції Росії стануть своєрідним поштовхом для наших бізнесменів, які не матимуть інших варіантів, аніжполіпшуватиефективність та раціоналізовувати свої економічні зв’язки. Ірина Гамрищак

реклама

Повідомлення ПАТ «Львівобленерго» 05.08.2013 року аварійно вимикалися в електромережах ПАТ «Львівобленерго»: Галицький РЕМ, м. Львів: l 1 кабельна лінія 6 кВ, унаслідок чого з 09.30 до 12.00 на час переключення на резервне живлення вимикалися повністю 3 трансформаторні підстанції (ТП), які забезпечують електропостачання на вул.

Краківській, Вірменській та прилеглих до них. Причина: пошкодження кабельної лінії. l 1 кабельна лінія 10 кВ, унаслідок чого з 23.58 до 00.17 06.08.2013 р. вимикалися повністю 4 ТП, які забезпечують електропостачання на вул. Сихівській, просп. Червоної Калини (частково) та прилеглих до них. Причина: пошкодження кабельної лінії. 06.08.2013 року аварійно вимикалися в

електромережах ПАТ «Львівобленерго»: Шевченківський РЕМ, м. Львів: l 1 повітряна лінія 35 кВ, унаслідок чого з 20.34 до 21.33 вимикалися повністю 18 ТП, які забезпечують електропостачання у смт Брюховичі на вул. Львівській, Січових Стрільців та прилеглих до них. Причина: пошкодження повітряної лінії. Просимо з розумінням поставитися до тимчасових незручностей!

79008, Львів, пл. Соборна, 12 Тел./факс: 297-52-00; reklama.lvivgazeta@gmail.com

Директор і головний редактор

Ігор Гулик

Комерційний директор:

Оксана Заяць (тел./факс: 297-52-04);

Арт-директор:

Оксана Кристиняк (тел./факс 297-52-03) (reklama.lvivgazeta@gmail.com) Христина Слюсарчук (297-52-00)

Відділ реклами, промоція Бухгалтерія:

Марія Пінтоха (297-52-01)

Повідомлення ПАТ «Львівобленерго» 14.08.2013 року, з 08.00 до 17.00, буде тимчасово припинено електропостачання у Городоцькому районі побутовим споживачам у с. Галичани, с. Речичани, с. Лісновичі, с. Братковичі, с. Родатичі, с. Тучапи, а також споживачам: школа, сільрада у с. Галичани; школа, сільрада в с. Речичани; школа, ПП Рубай О. П. у с. Лісновичі; ТзОВ «Україна», школа, сільрада в с. Братковичі; школа, сільрада, магазин, ощадкаса в с. Родатичі; школа, сільрада в с. Тучапи. Городоцький РЕМ проводитиме ремонтні роботи на трансформаторній підстанції 35/10 кВ №162 «Галичани». Просимо з розумінням поставитися до тимчасових незручностей.

Ірина Гамрищак, Ігор Берчак Гліб Ваколюк Олександр Сирцов Ярина Коваль Олександра Баландюх Мар’яна Вербовська Мирослава Іваник

(заступники головного редактора, 297-52-06) («Спорт», 297-52-07) («Львівські новини», 297-52-06) («Культура», 297-52-07) («Соціальні проблеми», 297-52-07) («Екологія», «Освіта», 297-52-07) («Місцеві новини», 297-52-07)

Наталя Цапик, Андрій Кононов Марта Волошанська, Юлія Тімошина

(відділ дизайну, 297-52-07) (літературне редагування, 297-52-02)

Єврокидок Чемпіонат з футболу досі не оплачено. Донецькі боргують львівським перевізникам 5 мільйонів гривень l Олександр Сирцов

В

ісім фірм із Львівської та ІваноФранківської областей, які виступали в ролі субпідрядника під час будівництва нового термінала Львівського аеропорту, досі не можуть домогтися повернення заборгованих за роботу коштів. Про це 5 серпня під час прес-конференції заявили керівники цих фірм: Іван Боднар, Михайло Михальський та Роман Демчина. Вони кажуть, що проблеми і в їхніх компаній, і в колег аналогічні, тож ті уповноважили їх провести спільну зустріч із представниками масмедіа. Фабула така: всі три приватні підприємці, які виступили на пресконференції, надають транспортні послуги, зокрема перевозять сипучі матеріали. Під час будівництва Львівського аеропорту вони виступали субпідрядником «Донецької будівельної компанії» (БУ №8 ТОВ «Дорожнє будівництво «Альтком»). І хоча свої зобов’язання виконали повністю, з ними досі не розрахувалися за роботу. Загалом донеччани заборгували їхнім фірмам 4,8 млн. грн. Отож тепер фірми готові вдатися до радикальних дій, зокрема пікетувати Львівський аеропорт, щоправда, поки що не розкривають таємниці, як саме мають намір це робити. Ну а поки не дійшло до крайніх заходів, вони сподіваються, що їх почують керівники держави й таки змусять неакуратних підрядників розрахуватися зі своїми субпідрядниками.

Передплата на 2013 рік: Індекс 96201

1 міс. 5,50

Один із підприємців — Роман Демчина — розповів, що через борги за Євро-2012 тепер його фірмі загрожує банкрутство. Ще один — Іван Боднар — заявив, що це є справжнє «кидалово», до того ж угоду про субпідряд написано так, щоб максимально ускладнити можливість звернутися до суду. Тільки для того, щоб подати позовну заяву в Господарський суд, треба заплатити заставу — 40 тис. гривень. І це при тому, що ці фірми мають чималі проблеми з банками: сподіваючись на пристойний заробіток, вони взяли кредити, однак нині мусять боротися за виживання. Також через фінансові негаразди компанії покидають найбільш кваліфіковані фахівці, шукаючи краще оплачувану роботу за кордоном. Іван Боднар зауважив, що його фірма працювала й на будівництві стадіону, однак там жодних клопотів з оплатою не виникло. Його водії працюють і на місці ремонту автодороги Київ – Чоп, який проводить італійська фірма, — проблем із розрахунками немає. Субпідрядники вже надіслали листи з проханням про допомогу президентові України, прем’єр-міністру, у ВРУ та Львівську ОДА. «Сподіваємося, що влада вплине на вирішення цієї ситуації, — зазначено в заяві. — Адже наша сумлінна робота стала запорукою того, що Євро-2012 в Україні відбулося. Проте очікуваного розрахунку за це ми так і не отримали. Тепер наші працівники готові до проведення акцій протесту біля Львівського аеропорту».

3 міс. 16,50

Номер підписано до друку о 14.00. Друк: ПрАТ «Видавничий дім « Високий Замок» 79040, м. Львів, вул. Городоцька, 367/3 тел.: (0322) 295-70-19, Тираж: 113 тис.

6 міс. 12 міс. 33,00 66,00

Газета виходить щочетверга. Свідоцтво про реєстрацію: КВ №13128-2012ПР, видане 07.09.2007 р. Передрук будь-яких текстових чи візуальних матеріалів, надрукованих у цьому числі газети, можливий лише з письмового дозволу редакції. При цитуванні посилання на «Львівську газету Вісник міста» обов’язкове. У разі публікації редакція зберігає за собою право скорочувати і редагувати надіслані матеріали. © Видавець — ТзОВ «Львівська газета Вісник міста»


8 cерпня 2013 року 32 (733)

АКТУАЛЬНО

03

Приватизація провалилася Надходження від приватизації в Україні в січні-липні 2013 року становили 182,3 млн. грн., або 1,67% встановленого на цей рік плану, повідомили УНІАН у прес-службі Фонду державного майна України. За інформацією прес-служби, надходження від оренди держмайна, за підсумками січня-липня становили 617,3 млн. грн. (73,9% плану). Нагадаємо, всього 2013-го планують отримати від приватизації 10 млрд. 900 млн. грн., від оренди держмайна — 835 млн. грн. За підсумками 2012 року надходження від приватизації становили 6 млрд. 763 млн. грн., — 67,6% річного плану.

ЗАПИТУЄТЕ — ВІДПОВІДАЄМО

Фото: архів

Ідеальної ділянки досі немає l Мар’яна Вербовська

У

міськраді розглядають відразу кілька варіантів ділянки для сміттєзвалища. Щоправда, навіть якщо її знайдуть протягом кількох наступних тижнів, грибовицьке сміттєзвалище остаточно закриють лишень через сім років. Такі оптимальні плани технічного обґрунтування закриття ділянки. Нині чиновники намагаються підібрати найбільш вдалий варіант.

реробний комплекс. Голова райради озвучив деякі пропозиції. Я ці території оглянув, а зараз опрацьовуємо їх на відповідність вимогам потенційних інвесторів. Аналізуватимемо вимоги законодавства до влаштування сміттєпереробного комплексу», — пояснює «Газеті» Сергій Кіраль, начальник управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій Львівської міськради. За результатами попередньої оцінки, в мерії

Мерія розглядає можливі варіанти землі для майбутнього сміттєзвалища «Ділянка повинна бути не менша ніж 30 гектарів, розташована не далі ніж 40 км від міста, в ідеалі — 15 км. Це зумовлено економічною вигодою для тих, хто вивозитиме сміття. Ґрунт має бути щільний, бажано глинистий. Також важливою умовою є залягання підземних вод — на глибині не менше ніж 5 метрів. Найкращий варіант — відпрацьований кар’єр у формі чаші. Я відвідав Жовкву, ми обговорили співпрацю щодо земельних ділянок під сміттєпе-

планують влаштувати зустрічі зі селянами, а також з інвесторами, щоб продемонструвати їм досвід реалізації подібних проектів за кордоном і зняти побоювання і застереження. Далі будуть практичні кроки з реалізації проекту. Закриття грибовицького сміттєзвалища можливе лише за умови термінового виділення землі під сміттєпереробний комплекс у Львівській області. Депутати Львівської міськради 18 липня проголосували за пропозицію звернутися

до голови Львівської ОДА Віктора Шемчука через проблеми сміттєзвалища біля Львова. Вони просили створити робочу групу спільно з представниками міської та обласної влади для пошуку ділянки під сміттєпереробний завод на Львівщині. Львівська міська рада наразі не отримувала офіційної пропозиції щодо ідеальної ділянки під будівництво заводу. Цікаво, що, за словами Сергія Кіраля, від обласної адміністрації досі не надійшов лист зі списком потенційних ділянок, хоч його нібито надіслали кілька тижнів тому. Наразі найреальнішою виглядає пропозиція з Жовківського району. Тут радять знайти інвестора й з реальною пропозицією приїхати у район, а на місці населення вирішуватиме, будувати щось чи ні. «У нас тверда позиція: ми можемо запропонувати землю лише для побудови сміттєпереробного заводу. Полігону з відходами не хочемо. Тому ми просимо, щоб інвестор приїхав до нас, розповів про свій проект: люди мають бути впевнені, що все безпечно. Я навіть на-

полягаю на тому, щоб кілька місцевих фахівців відвідало подібні об’экти за кордоном. Знаю, що сміттєпереробний завод є у центрі Відня. Якщо технологія буде безпечною, люди не будуть проти», — розповів «Газеті» Тадей Швай, голова Жовківської районної ради. Тадей Швай також зазначив, що наразі не оголосить координати ділянки, щоб наперед не спровокувати бунт населення. Щоб зустріч з інвестором відбулася спокійно, він радить приїхати в район з реальною пропозицією. Нагадаємо, 19 березня на розроблення комплексного проекту з рекультивації полігону в Грибовичах депутати Львова виділили 286,2 тис. грн. Кошти передбачено на фінансування природоохоронних заходів 2013 року. Для завершення комплексного проекту рекультивації грибовицького сміттєзвалища потрібно 1,8 млн. грн. Як заявляв міський голова Андрій Садовий, Львів профінансував 1,2 млн. грн. на розроблення цього проекту, ще 1,8 млн. грн. має дати Львівська обласна рада.

Нова оздоровниця на Азові «Це — один з найважливіших соціальних об’єктів», — Олександр Вілкул l Марта Дац

«У

рамках державноприватного партнерства в Херсонській області вже створюють оздоровчий комплекс InterMedicalEcoCity», — сказав віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул під час робочої наради на об’єкті в м. Генічеську. «Проект екологічного містечка InterMedicalEcoCity розроблено на основі най-

кращих світових і вітчизняних практик для підвищення якості реабілітаційних медичних послуг громадянам. Це — один з найважливіших соціальних об’єктів Херсонщини та, зрештою, всієї України. Він зможе приймати на лікування, реабілітацію та оздоровлення до 1000 пацієнтів щодня», — розповів Олександр Вілкул. Екомістечко розбудовують у регіоні Арабатської стрілки на площі 450 га землі, яка багата на природні

лікувальні грязі озера Сиваш, родовища термальних мінеральних вод, сприятливих природно-кліматичних умов Азовського моря, степового повітря. Екомістечко спеціалізуватиметься на наданні допомоги дорослим і дітям, хворим на дитячий церебральний параліч, хронічні захворювання нервової системи, опорно-рухового апарату, гінекологічні хвороби, безпліддя, постраждалим внаслідок ��портивних

травм, які потребують реабілітації після інсультів та інфарктів, політравм. В екомістечку планують створити діагностичні й наукові центри, приймальні відділення, поліклініку, лікувальний парк. Окрім того, будуватимуть санаторії для батьків з дітьми й дитячі реабілітаційні центри, розраховані орієнтовно на 2 тис. місць, курортні та туристичні готелі — на 1,2 тис. місць, пансіонати — на 3,5 тис. місць.

«Наскільки я знаю, в Україні повинні забезпечувати житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Чи виконують цю норму? В який спосіб діти-сироти можуть отримати помешкання від держави?» Марія Г-к, Пустомитівський район Львівської області Консультує т. в. о. начальника служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації Роман Хлопецький

П

роблема забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні є дуже нагальною. Адже лише у Львівській області є 2794 дитини-сироти, з яких 183 не мають житла. Відповідне запитання було поставлено президенту України Вікторові Януковичу в рамках проекту «Діалог з країною», і відразу ж було сформульовано завдання та доручення регіонам для поступового вирішення цієї проблеми. Іще в березні цього року у Львівській обласній раді було затверджено Регіональну програму забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Згідно з нею, забезпечення помешканнями відбуватиметься за рахунок добудови незавершених житлових будинків, придбання за державний кошт квартир у введених в експлуатацію багатоквартирних будинках, а також — нового будівництва чи реконструкції. На ці цілі в обласному бюджеті на 2013 рік передбачено 600 тисяч гривень. За ці кошти, а також гроші, які виділятимуть з районних бюджетів, ми плануємо до кінця року забезпечити житлом більш ніж 12 дітей у Золочівському, Мостиському, Жовківському, Городоцькому та Дрогобицькому районах. Ці райони, а також Кам’янкаБузький і Самбірський, уже ухвалили районні програми із забезпечення житлом дітей-

сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. В інших районах відповідні програми ще перебувають на стадії розроблення чи розгляду місцевих рад. Зазначу, що в Турківському районі програму затверджено розпорядженням голови РДА, а не сесією районної ради — на жаль, коштів на її реалізацію не передбачено. Також відповідну програму поки що не ухвалили у Львові. Але не всі діти-сироти позбавлені житла — деякі мають помешкання чи на праві власності, чи на праві користування. Тому в районах і містах обласного значення створено інвентаризаційні комісії, які проводять інвентаризацію такого житла та перевіряють стан його збереження. Якщо помешкання в поганому стані чи не придатне для проживання, комісія складає план заходів з усунення недоліків. Станом на 1 серпня вже відбулося 2475 перевірок. За їх результатами в органи місцевого самоврядування було скеровано клопотання про виділення коштів на ремонт, планують також залучити підприємців — і для проведення ремонтних робіт, і для придбання житла, якщо помешкання не підлягає ремонту. Щодо того, як отримати житло дитині-сироті та дитині, позбавленій батьківського піклування, то насамперед потрібно мати відповідний статус. Окрім того, коли дитині виповнюється 16 років, слід звернутися до місцевої служби у справах дітей із заявою про встановлення її на квартирний облік за місцем походження. Згідно із законодавством, такі діти мають право на позачергове отримання житла. Якщо дитина не має помешкання або воно не придатне для проживання, служба у справах дітей подає відповідні документи в органи місцевого самоврядування. Тобто проблему поступово розв’язують, і маємо надію, що за кілька років ми повністю її вирішимо.


12

04 ЛЬВІВЩИНА

8 серпня 2013 року 32 (733)

5 мільйонів євро на енергозбереження Львів отримає грант від міністерства охорони навколишнього середовища Німеччини в розмірі 5 млн. євро на впровадження заходів з енергозбереження. Планують, що кошти місто отримає вже в листопаді цього року. Їх скерують на утеплення окремих житлових будинків у Сихівському районі. За словами начальника управління зовнішньоекономічної діяльності та інвестицій ЛМР Сергія Кіраля, здобуттям цього гранту Львів завдячує ЄБРР, який раніше надав «Львівтеплоенерго» кредит на суму 20 млн. євро на модернізацію системи централізованого теплопостачання. «ЄБРР став тим магнітом, який «притягнув» до Львова ще й цей грант», — зазначив Сергій Кіраль.

У Львові постане пам’ятник Ігореві Білозору Розмова з Оксаною Білозір, народною артисткою України

У

середині серпня Львів віддасть шану Ігореві Білозору — співаку та композитору, який жив, творив і тут загинув. Головною подією має стати урочисте відкриття пам’ятника цій легендарній людині. Своїми планами з «Газетою» ділиться дружина композитора Оксана Білозір. — Яким буде пам’ятник Ігореві Білозору, яка його концептуальна ідея? — Ми 10 років думали над тим, яким він має бути, і не мали чіткого та зрозумілого бачення. Але все в житті стається в якусь мить: ти відчуваєш, що має бути саме так. Коли Андрій Білозір, син Ігоря, очолив Фонд імені Ігоря Білозора, ми з ним дійшли спільної думки, що треба зробити концептуально цікавий пам’ятник. Я не розповідатиму, яким саме він буде, бо ми тримаємо інтригу й хочемо, щоб це стало сюрпризом. Скажу лише: це буде унікальний витвір мистецтва, який створюють львівські скульптори. Андрій Білозір особисто їздив в Італію на кар’єр, щоб вибрати камінь: пам’ятник планують виготовити з білого італійського мармуру. Розмір каменя 2 на 2 метри — це дуже великий шматок, до того ж він повинен

l Мирослава Іваник

В

ідучора й до кінця жовтня у Львові реставруватимуть вежу ратуші. На цей час вхід для туристів на будівлю буде перекрито. За три місяці споруду обіцяють цілковито оновити — від кольору штукатурки до позолоти стрілок годинника. — Управління капітального будівництва є замовником ремонтно-реставраційних робіт на вежі ратуші. Плануємо виконати чимало робіт: підсилити нижній оглядовий майданчик, замінити конструкції на верхньому, замінити дахові конструкції, відреставрувати шпиль та циферблати годинника, — розповів в. о. начальника міського УКБ Ігор Фалюта. Чиновник розповів, що після реставрації вежа ратуші буде такого ж кольору, як і весь будинок, — піщаножовтого. З міського бюджету 2013 року на реставрацію

мати конусну форму. Натомість постамент (а він уже рік як готовий) зроблено в Житомирі з українського граніту. Я хотіла, щоб увесь матеріал був українським, але, на жаль, білого мармуру в нас нема. Проте Ігор заслужив такий пам’ятник. Унікальність Ігоря Білозора в тім, що його пісні сконцентровані на людській душі. Вони сповнені любов’ю до родини й збереження наших традицій. Той слід, який він залишив, сформував для майбутніх поколінь певний пласт української народної музики. Ігор ніколи не гнався за модою, завжди брав глибокі тексти, цікаві образи. І саме тому був особливим й унікальним. — Чия ідея встановити пам’ятник? — Це не ідея, а обов’язок родини. А ось концепція пам’ятника — сина Андрія і моя. — Чи хтось допомагав? — Так, наприклад, у Житомирі нам дуже допомогли з пошуком граніту. Тут теж була цікава історія. Ми задумали пам’ятник білим, а гранітний постамент хотіли зелений, щоб був гарний контраст і цікаве поєднання. Але той кар’єр, де в Україні

commons.wikimedia.org

Золотий дзиґар Вежу міської ратуші на три місяці закрили для туристів мають виділити 1,2 млн. грн. З них 100 тисяч використають на позолоту циферблатів годинника. — Колись вони були позолоченими. Тепер ми лише повертаємо годиннику первісний вигляд, адже це оздоблення втрачено, — говорить Ігор Фалюта. Однак виділених цьогоріч коштів на завершення всіх робіт буде недостатньо. За словами І. Фалюти, загалом реставрація вежі коштуватиме два мільйони гривень. Решту коштів, сподівається чиновник, удасться виділити у вересні, під час перегляду бюджету, або закласти в бюджет 2014 року. Щоправда, за ці два мільйони не передбачено відновлення внутрішніх сходів, якими нині всі туристи підslavs.org.ua

видобувають граніт зеленого кольору, викупили росіяни й законсервували його. Тож люди, які працюють у кар’єрах, де видобувають лише сірий і білий граніт, доклали максимум зусиль, щоб знайти тих росіян, відтак домовлялися з ними, щоб вони дозволили попрацювати там хоча б три дні, щоб зібрати потрібні для постаменту брили. Також ми проводили акції, вечори пам’яті Ігоря Білозора, під час яких зібрали приблизно 25 тисяч гривень. Гроші, які зібрала громада, буде залучено до подальших заходів: плануємо випустити подарунковий набір «Золота колекція України» — чотири диски з піснями «Ватри», видамо книгу й фотоальбом. І плануємо зробити хронікодокументальний музичний фільм — своєрідний портрет Ігоря Білозора, стрічку про його долю і слід на землі. До речі, наша акція так і називається — «Слід на землі». Але для мене головне, звичайно, крім пам’ятника, — працюватиме Фонд імені Ігоря Білозора. І першим кроком діяльності фонду стало започаткування на Одеському кінофестивалі премії імені Ігоря Білозора «Всі ми діти твої, Україно». — Коли відбудеться відкриття пам’ятника? — 19 серпня, на Личакові, приблизно о 14.00

ДОВІДКА

Сучасну будівлю міської ратуші побудували в 1830-1835 роках. Створено її в стилі віденського класицизму. Ратушу споруджено з цегли, вона чотириповерхова, квадратна в плані, має внутрішній дворик. В її приміщенні є 159 різних кімнат і до 50 залів. Сучасна вежа львівської ратуші має висоту 65 метрів, що прирівнюють до 12-поверхового будинку. Спершу вона мала купольне завершення, але після пожежі 1848 року з міркувань безпеки зробили нинішнє завершення вежі. Щоб піднятися нагору, потрібно подолати приблизно 350 сходинок, але туристів це не лякає. За інформацією прес-служби ЛМР, торік ратушанську вежу відвідали 180 тисяч осіб. 

чи 16.00 (ще остаточно не знаю). Участь візьмуть представники міської та обласної влад, також будуть відомі особистості. Окрім відкриття монумента, того дня проведемо вечір пам’яті композитора в Театрі імені Марії Заньковецької. Чому саме тут? Бо Ігор писав дуже багато симфонічної музики, для театральних вистав. І в нашому концерті буде кілька виступів, які покажуть творчість Ігоря саме з цього боку. — Хто виступатиме на концерті? — Сьогодні впевнено можу сказати, що братиме участь «Піккардійська терція». Я їм дуже вдячна, тому що так, як вони зробили «Джерело», — це шедевр. Також виступатимуть Ніна й Тоня Матвієнко. Антоніна дуже гарно на телепроекті заспівала пісню Ігоря «Коханий». Вестиме вечір Анжеліка Рудницька, яку ми знаємо ще з проекту «Територія – А». І буде сюрприз: гурт «Ватра» заспіває у початковому складі, 1979 року, — це та «Ватра», з якою Ігор починав. А потім виступатиме «Ватра» в тому складі, з яким Ігор працював свої останні дні. Крім того, будуть виконавці, які співали Ігореві пісні тут, у Львові, люди, які товаришували з Ігорем. Розмовляла Уляна Вербицька

німаються на ратушанську вежу. За словами начальника управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілії Онищенко, частина з них у поганому стані й потребує заміни або реставрації. Скільки коштуватиме місту таке задоволення, чиновниця наразі не знає. — Останню повноцінну реставрацію вежі ратуші проводили десь після 1848 року, коли в неї потрапив артилерійський снаряд. Після цього була лише реставрація певних елементів. У радянський час вежу перемалювали в дивний рожевий колір під червоний прапор. Але це не був її історичний колір. Традиційно вежа й сама ратуша мали один колір. Важливо нині відновити кам’яні консолі, які нібито виглядають добре, але насправді є в поганому стані, огорожу балкона, а також історичні дерев’яні жалюзі на вікнах, — розповіла Лілія Онищенко.


№ № 222 222 (81) (81)

8 серпня 2013 року 32 (733)

ЛЬВІВЩИНА 05

Серед контрабанди — м’ясо й цигарки Упродовж липня працівники Львівської митниці Міндоходів виявили й припинили 388 порушень митних правил, вартість предметів правопорушень становила понад 2,5 млн. грн. Більшість справ (322) було зафіксовано під час переміщення товарів на митну територію України, повідомили в прес-службі ГУ Міндоходів у Львівській області. Серед промислових товарів найбільше затримано побутової техніки та товарів легкої промисловості, серед продуктів харчування — алкогольних напоїв, м’яса та виробів із нього. Під час вивезення з України найчастіше фіксували незаконне переміщення тютюнових виробів.

реклама

l Володимир Дубас

Н

ещодавно на базі спортивного комплексу Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Львівській області відбулися обласні змагання з пожежно-прикладного спорту. За перемогу боролися 32 найкращі команди вогнеборців, які представляли районні та міські пожежно-рятувальні підрозділи Львівщини. У програмі змагань — подолання сто-

Вогнеборці, вперед!

Фото: Володимир Дубас (4)

метрової смуги з перешкодами, підйом штурмовою драбиною на четвертий поверх навчальної пожежної вежі та на третій поверх за допомогою висувної драбини. Але найзахопливішим видовищем були естафета з гасінням вогню та бойове розгортання команди пожежного автомобіля. Як й очікували, чемпіонами стала команда державної пожежної рятувальної частини міста Борислава, у складі якої виступав сам керівник, підполковник служби цивільного захисту, майстер спорту Олег Кобилецький.

реклама


06 СУСПІЛЬСТВО

8 cерпня 2013 року 32 (733)

Українці не тримаються за робоче місце Тільки за цей рік 13% українських працівників поміняли працедавця, решта — в активному пошуку. Кожен третій українець робить усе для того, щоб швидше знайти нову роботу, а кожен другий готовий змінити місце праці, щойно отримає привабливу пропозицію. Про це свідчать результати опитування, яке провела компанія HeadHunter, інформує часопис «Сегодня». Більшість (68%) опитаних респондентів активно розглядає всі без винятку вакансії та варіанти працевлаштування, що з’являються в мас-медіа й інтернеті, а звільнення бояться тільки 6% опитаних. Лише кожен п’ятий працівник повністю задоволений своєю роботою.

ДЛЯ «ГАЗЕТИ»

Андрій Гнида, юрист

deti.zp.ua

Обережно: благодійність l Анастасія Мозгова

Л

ьвів побілів, і в цьому не було б нічого дивного, якби на календарі був січень. Місто Лева забарвилося у білий ще у червні. Якщо ви хоч раз гуляли центром міста, то не могли не помітити підлітків у білій формі, які збирають кошти для хворих діток: Еріка Мосійчука та Каріни Кузнєцової. Одні перехожі дають їм гроші та дякують за допомогу, інші називають шахраями та звинувачують у наживанні на чужому горі. Тож хто вони насправді? «Люди в дії» — як вони самі себе називають, чи «Люди сумнівної дії» — як називають їх інші?

«

Тож хто вони насправді? «Люди в дії» — як вони самі себе називають, чи «Люди сумнівної дії» — як називають їх інші?

Виманювання грошей під маскою доброчинності — давно вигаданий велосипед. Біда може спіткати кожного, але коли її жертвою стає малюк — серце стискається, мороз іде по шкірі, рука сама тягнеться до гаманця, а в голові пульсує думка: «Що для мене одна чи п’ять гривень? А дитину

це може врятувати». Але чи насправді у такий спосіб чинимо добро, і якщо — так, то краще запитати: для кого? Таку діяльність ми не змогли залишити поза увагою, адже так активно кошти на вулицях Львова ще не збирали. Саме тому йдемо на площу Ринок, де й зустрічаємо благодійників: троє підлітків років чотирнадцяти упевнено стверджують, що просто так виглядають, а насправді давно вже мають паспорти (тобто досягли шістнадцятирічного віку). За угодою, волонтером може бути лише повнолітня особа (18 років) або 16-річна, але для цього потрібен дозвіл батьків. Розповідають, що знайшли оголошення про набір волонтерів на сайті, за допомогою якого шукали роботу, а також через соціальну мережу. Документи показують без проблем. Майже у кожному реченні є слова: «безкорисно», «добровільно», «безоплатно», «безкоштовно» тощо. На запитання, чи не шкода їм витраченого часу — все ж таки літні канікули, — стверджують, що ні. Усім відомо, що за «дякую» ніхто не палає бажанням щось робити. Як з’ясувалося, і волонтери просто так добра не чинять: кожен отримує грошову компенсацію — «на проїзд, поповнення мобільного рахунка та харчування», але суми

ніхто не називає, лише пролітає незрозуміле: «Ми підписували контракт». Прямуємо площею далі й зустрічаємо ще одного представника «Людей у дії». Хлопець відмовляється розмовляти. Прохання — «Надайте мені інформацію як людині, яка хоче пожертвувати гроші. Я маю право знати, в чому беру участь» — він відхилив у доволі неприємній формі. Коли ж постає питання про те, що в контракті чітко прописано про важливий обов’язок волонтера — надавати необхідну інформацію та відповідати на всі запитання людей, — хлопець мовчки йде геть.

«

Якщо вони попросять за день гривень 50 чи 70, то ми дамо їм. Я телефоную президентові фонду, називаю суму, він мені її надсилає

Телефонуємо до Олександри Сисловець — волонтера, яка очолює філію фонду у Львові. «До волонтерів звертаються люди просто на вулиці, розповідають про проблеми, й ми збираємо для них кошти. В однієї волон-

терки були проблеми зі сестричкою, вона попросила про допомогу, й ми зібрали 2500 грн. і віддали їй. На кожне місто виділяють дитину, для якої збираємо кошти. Точної необхідної суми не знаю. Дитині потрібні гроші на операцію, реабілітацію тощо. Якщо людина хоче дати більшу суму, ми телефонуємо мамі, вона називає банківський рахунок чи номер картки й отримує кошти — все. Тільки-но дитині зробили операцію, усе нормально, грошей вистачило, тоді перестаємо збирати. Якщо допомога потрібна й надалі, знову збираємо. Навіть не обговорюємо: скільки зберемо — стільки зберемо. Якщо все буде добре, то незабаром збиратимемо гроші для дитини зі Львова. Батьки звернулися давно, але черга велика. За два тижні потрібно зібрати чималу суму. У фонді зараз є двоє діток: Ерік і Каріна, для яких збираємо гроші. Але якщо потрібно зібрати кошти на термінову операцію, наприклад на пересадження органів, то ми можемо розпочати вже. У Львові працюємо від початку червня». Щодо грошової компенсації волонтерам Олександра розповідає неохоче, але все-таки каже: «Якщо вони попросять за день гривень 50 чи 70, то ми дамо їм. Я телефоную президентові

В Україні є Закон «Про благодійництво та благодійні організації», ухвалений ще 1997 року, щоправда, відтоді до нього внесено безліч змін. Згідно з цим законом, «Благодійництво — добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні матеріальної, фінансової, організаційної та іншої допомоги. Благодійна діяльність — добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків». Кожен благодійний фонд повинен мати свідоцтво про державну реєстрацію і бути включеним до єдиного реєстру. Якщо це фонд місцевого значення, то його розпорядником державного реєстру є виконавчий комітет міської ради. Якщо це — загальноукраїнський фонд, він повинен бути зареєстрований у Києві. Особливо важливою ознакою волонтерства є праця чи допомога, але без фінансової винагороди! Це може бути надання доступу до інтернетресурсу тощо, але в жодному разі не гроші. Якщо люди в якійсь організації виконують роботу чи надають послуги й отримують за це грошову винагороду, то це однозначно — оплата праці, яка не має нічого спільного з волонтерством. Засновники й члени благодійного фонду не мають права отримувати жодних коштів, але можуть найняти людей, і тоді певний відсоток зібраної суми залишається на підтримання структури самого фонду, відповідно до його програми: утримання виконавчого директора, людей, які адмініструють виконання благодійності. Але у такому разі фонд повинен створити річний план діяльності, в якому зазначено видатки.

фонду, називаю суму, він мені її надсилає» — «Це виглядає так, ніби вони прийшли, попросили, й ви дали?» — «У нас така ситуація з волонтерами… Всі одне одного добре знають, ми їх знаємо… Вони попросили — ми дали». Як стало зрозуміло пізніше — фонд має певний секрет молодості: Олександрі — 16 років, понад те, до Львова вона приїхала з Києва, проте пояснила: «У нас є кілька осіб, які виглядають, як діти. Якби ви мене побачили, то також були б здивовані. Але волонтерство у нас лише від 16 років: для реєстрації потрібен оригінал паспорта і його копія». Каже, що батьки її відпустили за кілька сотень кілометрів для доброї справи. Дуже вдячна і навіть не уявляє свого життя без допомоги фонду мама хворої Каріни Ганна Кузнєцова з Кривого Рогу. «Кожного дня вони мені допомагають, перераховують гроші, і вже доволі велику суму зібрали. Загальна сума на лікування — 23 тисячі гривень, які необхідні для перебування в українському санаторії, а ще додаткові витрати. Що два місяці дівчинці потрібно робити ін’єкцію «Церебракуліну» — ліків, які коштують аж 5 тисяч гривень. Більшу частину грошей, які я отримую від держави через інвалідність Каріни, витрачаю на памперси. Нещодавно фонд привіз мені сім пачок підгузків, порошок. Я йому дуже вдячна». Протягом тижня фонд перерахував 4400 грн. Натомість від держави протягом року вона отримала тільки 200 грн. допомоги. За підрахунками загальної суми чеків, які розміщено на сайті фонду, від початку своєї діяльності до 12 липня «Люди в дії» переказали такі суми: для Еріка Мосійчука — 53 717,1 грн.; для Каріни Кузнєцової — 4879,82 грн.; закуплено підгузків на суму 1089,66 грн. Однак інформації про те, яка сума потрібна для лікування цих дітей і в яких саме клініках, на сайті фонду так і не вдалося знайти. До речі, після 12 липня інформацію про зібрану суму на сайті не було оновлено. Фонд активно діє на вулицях Львова, але чомусь міська рада нічого про це не знає. Прокоментував ситуацію начальник відділу громадського партнерства Юрій Лукашевський: «А хіба для того, щоб збирати на вулиці гроші, потрібен дозвіл?»


ПОЛІТИКА 07

8 cерпня 2013 року 32 (733)

Кожному міліціонерові — по жетону У парламенті зареєстровано законопроект, яким пропонують запровадити для правоохоронців персональні нагрудні знаки. Також мають намір заборонити використання масок чи інших предметів, що приховують обличчя, під час проведення зборів, мітингів та інших мирних зібрань. «Це не перешкоджатиме працівникам міліції використовувати захисні шоломи з прозорими незатонованими забралами», — стверджують автори законопроекту. За їхніми словами, ініціативу підготовлено для того, щоб унеможливити використання спецпідрозділів міліції та внутрішніх військ для обмеження чи припинення мирних зібрань і порушення прав їхніх учасників.

Не хто голосує, а хто рахує Розмова з Назаром Бойком, керівником моніторингово-аналітичної групи «Цифра»

В

исокий рейтинг кандидата на ту чи іншу посаду — чи президентську, чи депутатську — в нашій країні не є гарантією перемоги. Таємниця проста, і полягає вона не в рейтингу, а в тому, хто рахує голоси кандидатів. Суто технічне питання перетворилося на політичне, однак, попри очевидність проблеми, довести це фактами було доволі складно. Втім політологи з аналітично-моніторингової групи «Цифра» задумалися над таким питанням: чи можливо факт технічності партії довести за допомогою математичних методів. Вони розробили методологію, яку випробували, аналізуючи підсумки парламентських виборів у чотирьох мажоритарних округах Львівської області. Зараз, за словами керівника групи Назара Бойка, експерти опрацьовують матеріали, які стосуються усієї України. І тенденції, які вони помітили, є вельми цікавими та свідчать про те, що технологія технічних кандидатів та партій може мати навіть дуже конкретне застосування на наступних президентських виборах. — Назаре, якою була ваша стартова позиція, яку дату вибрали як годину Х? — «Нульова точка» — це момент формування ДВК, а остаточний зріз — день голосування. Спілкуючись із членами ОВК у Львові, ми визначили, що під час формування дільниць відбувалося багато змін, і це негативно впливало на роботу комісій: люди не приходили на засідання, часто не було кворуму чи необхідної мінімальної кількості людей для того, щоб відбулося засідання. Другий негатив — через постійні заміни у день голосування в комісіях опинялися люди з малим досвідом, без розуміння специфіки роботи. Під час моніторингу виявили, що в деяких львівських округах рішення про заміну членів ДВК ухвалювали ще в день голосування. Коефіцієнт корисної дії такого члена ДВК, зрозуміло, — мінімальний. — Це все у Львові, а в Україні яка склалася ситуація?

— Аналогічна. Розповім, як це відбувалося у Львові. У кожній ОВК ми брали склад ДВК, через тиждень знову просили список членів ДВК. Загалом протягом місяця ми мали чотири зрізи складу всіх ДВК. В Україні маємо тільки дві бази даних — на момент формування та на день голосування. Натомість проміжних даних у нас, на жаль, немає. Через це не можемо з упевненістю назвати відсоток замін, які відбулися в Україні. — Крім зміни прізвищ членів ДВК, чи були ще якісь процеси, наприклад, щодо зміни партійності? — Ми це зауважили у Львові і зараз опрацьовуємо українські дані — був певний набір політичних партій, які в перший тиждень після формування ДВК міняли до 100% своїх членів на дільницях. З одного боку, це свідчить, що ці партії були технічними, а з іншого — їх використовували інші політичні сили, щоб мати більшість у ДВК. У Львові це — «Братство», «Русь єдина» тощо, загалом їх було шість. Деякі партії навіть зуміли поміняти по 110-115% членів ДВК, тобто 2-3 рази одну людину. — То так забезпечувала собі більшість Партія регіонів, як це виходило? — Якщо у комісії формується більшість, то певні рішення ухвалюють на користь конкретної політичної сили. Це спостерігаємо в деяких проблемних округах, у яких так і не обрали депутатів. До прикладу: був бюлетень з голосом за певного кандидата, а також на ньому була ще якась позначка, і комісія голосувала за те, щоб визнати бюлетень недійсним. — Чи були такі процеси у всій Україні? — 2012 рік показав, що вони мали характер систематичний і центральнокерований. Це не були спонтанні прояви, вони однаково проявлялися на всій території, для цього, вочевидь, залучили колосальні ресурси. Я навіть не бачу способу цьому протидіяти. — Партії поділяються на ті, які мають представництво в парламенті, і ті, які його не мають.

Фото: особистий архів Назара Бойка

Своєю чергою, ті партії, які представлено в парламенті, поділяються на провладні та опозиційні. До перших належить Партія регіонів. Чи вона має більшість у ДВК, чи формально її представлено на рівні з іншими політичними партіями? — За законом, у кожній ДВК 2012 року кожна парламентська фракція претендувала на одного представника: Партія регіонів, Блок Литвина, КПУ, «Батьківщина», «Наша Україна». Також свого представника в ДВК має кандидат-мажоритарник від цієї партії. Крім того, в кожній комісії ці партії могли отримати ще одну квоту. Тож загалом така політична сила могла розраховувати на двохтрьох представників у кожній ДВК. Максимальна чисельність ДВК — 24 члени.

— А як представлено партії, що мають у парламенті одного-двох кандидатів, наприклад, Партія захисників Вітчизни? — Така партія могла мати свого представника в ДВК лише у двох випадках: якщо вона подала своїх кандидатів, які в результаті жеребкування отримали місце в конкретній ДВК, і якщо вона мала свого кандидатамажоритарника. — Ми підходимо до найцікавішого: звідки у ДВК є представники таких екзотичних, принаймні для Львова, партій, як «Русь єдина», «Союз»? — 2012 року використовували дуже чітку схему: було зареєстровано до 50 політичних партій, кожна з яких брала участь у жеребкуванні під час формування дільничних виборчих комісій. Це автоматично збільшувало

кількість людей, які провладна партія могла завести в ДВК. Якщо вони вигравали жеребкування, то під ці квоти заводили своїх людей. Дослідження, які ми проводимо, можуть з науковою точністю прив’язати технічні партії до Партії регіонів. Ми зафіксували випадки, коли спочатку особа була, скажімо, членом «Регіонів», а потім опинялася в Козацькій партії. Наприклад, є дільниця №1, на якій ПР, за підсумками жеребкування, має свою людину, однак посада голови комісії попадає на квоту Козацької партії. Врешті людина від фракції Партії регіонів опиняється на посаді голови комісії, але від Козацької партії. Це свідчить про те, що, за умови наявності квоти в Козацької партії, ПР відкликає свою людину з посади члена комісії, однак вона лояльна до партії і подає її в ту саму комісію на посаду голови від Козацької партії. — Хіба такі самі фокуси з партіями-сателітами не можливі з боку опозиції? — Звичайно, можливі, адже закон це передбачає, і кожен користується. І коли ми завершимо дослідження, то побачимо подібні рокіровки з боку і провладних, й опозиційних партій. Однак суттєва відмінність полягає у системності цієї технології. Опозиційні партії могли робити такі заміни спорадично, натомість ПР робить це системно. — Можливо, наступне запитання виходить за межі вашого дослідження, однак без нього не обійтися. Фактично українське законодавство допускає створення технічних партій. Адже у нас роками може існувати партія, яка не має жодних успіхів на більш-менш серйозних виборах, а всю її діяльність зосереджено у виборчих комісіях. Які критерії технічності партії? Адже та сама партія «Союз» у Львові є технічною, натомість у Криму вона має досить потужне представництво. — У нашій політиці доволі суттєве значення має регіональний чинник. У нас чимало партій має міцне регіональне коріння. Наприклад, ще два-три роки тому такими були «Свобода», «Єдиний центр», «Союз». Це — регіональні партії, і це нор-

мально. Однак конфлікт виходить на національному рівні: чи може така партія претендувати на місця в ДВК у всій Україні? Дивно, але факт — екзотичні партії мали своїх представників у всій Україні, натомість УДАР чи «Свобода» не мали представництва. Не думаю, що система жеребкування є найкращим методом формування комісій. Глибина питання лежить у механізмі реєстрації політичної партії — її можна реєструвати тільки на національному рівні. У нас була пропозиція: потрібно зробити жорсткішим контроль за використанням партіями свого права формувати ДВК. Якщо партія своїх квот чи не використовує, чи замінює протягом певного часу 50% членів ДВК, то до неї потрібно застосовувати санкції. Парадокс полягає у тому, що партія, висунувши одного кандидата в мажоритарному окрузі, мала право брати участь у формуванні виборчих комісій у всій Україні. І були випадки, коли партія вигравала ці квоти. — Усе-таки, яке є визначення технічної партії, як її відрізнити? — Насамперед це питання повинен вирішувати Мін’юст, мають бути певні критерії. Для того, щоб партію зареєстрували, вона повинна мати певну мережу, брати участь у виборах на визначеному рівні, набрати мінімальну кількість голосів, щоб пройти перереєстрацію. Критерій технічності полягає у тому, наскільки ця партія може виконати свої зобов’язання. — Отож ми маємо чимало технічних партій, які можуть суттєво вплинути на перебіг майбутніх президентських виборів. Як конкретно це може вплинути на підсумки президентської кампанії? — Наразі ситуація у «підвішеному» стані, зважаючи на чимало факторів. Іще ніхто не брався за нову редакцію виборчого закону. З огляду на те, що ці технології використовували на парламентських виборах, то це робитимуть і на президентських. Владі доведеться зареєструвати якомога більше технічних кандидатів і заповнити місця в комісіях своїми людьми. Розмовляв Олександр Сирцов


08 ТЕМА

8 cерпня 2013 року 32 (733)

Пам’ятник на пам’ять П l Галина Копровська

ам’ятники — елементи, які часто творять міський простір. Вони зберігають дух історії, нагадують нам про визначних людей та історичні події, надихають й іноді навіть здійснюють бажання. Львів, центральна частина якого належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, має чимало неповторних скульптур. До речі, саме в місті Лева на початку XVIII століття було встановлено перший пам’ятник в Україні — монумент гетьману Станіславові Яблоновському, який знесено 1944 року. Поряд зі старими пам’ятниками щоразу встановлюють нові. Як повідомили «Газету» у відділі художнього архітектурного оформлення міста, у Львові зареєстровано близько 90 пам’яток монументального мистецтва. Кожна з них — по-своєму унікальна, та є серед них навіть пам’ятникирекорди.

→ Пам’ятники з префіксом «най» «Газета» вирішила знайти серед різноманіття львівських пам’ятників ті, які відрізняються від інших своїм віком і розмірами. Згідно з інформацією, яку нам надали у відділі художнього архітектурного оформлення міста, найвищою пам’яткою монументального мистецтва у Львові є пам’ятник у комплексі Степанові Бандері. Сама скульптура має висоту сім метрів, а от колони позаду — аж 30 м. Іншими великими монументами є пам’ятники Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Хвиля національного відродження. Тривалий час титул найменшого пам’ятника належав бронзовій усмішці, яку встановили на вулиці Вірменській. Він має вигляд усміхненої риби з пальцями замість плавників і заввишки близько метра. Його відкрили 2001-го, й тепер змінюють кожні сім років. Однак нещодавно усмішка змушена була поступитися місцем: на вулицях міста встановили маленькі скульптури львівських батярів. Наразі їх у Львові «оселилося» п’ятеро, найменший — біля кафе «Кентавр» — має 25 см, найбільший — 50 см. Найстаріший пам’ятник у місті є на Личаківському

кладовищі. Проте немає однозначних думок про те, на чиїй саме могилі його встановлено. У міській раді повідомили, що найдавнішим є монумент на могилі Северина Гощинського, встановлений 1880 року. А директор ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар» Михайло Нагай запевнив, що найстарішим є датований 1790-ми роками пам’ятник зі скульптурним зображенням у стилі рококо на гробі родини графів Понінських-Каліновських. Щороку у Львові з’являються нові пам’ятки монументального мистецтва. 2011 року відкрили пам’ятники вбитим львівським професорам і Володимирові Івасюку. Торік завершили спорудження монумента в комплексі Степанові Бандері, на вулиці Дорошенка з’явився пам’ятник наплічнику. Цьогоріч на проспекті Чорновола відкрили фонтанпам’ятник львівським закоханим Ромуальдо та Палагні. Скульптурою, яку встановлено на найбільшій висоті, є пам’ятник львівському сажотрусу на даху будинку на вулиці Староєврейській, 48. Його автор — скульптор Володимир Цісарик — створив іще кілька відомих львівських пам’ятників: Леопольду фон Захер-Мазоху, Пабло Пікассо, винахідникам гасової лампи Ігнатію Лукасевичу та Яну Зеґу й іншим.

→ Кладовище — музей скульптур Однак найбільше пам’ятників у Львові є не на вулицях міста, а на Личаківському цвинтарі, який засновано 1786 року. Від перших років його існування там ховали знатних осіб і видатних діячів. Могили прикрашали роботи відомих митців-скульпторів, і з часом кладовище перетворилося на справжній музей. Там поховано людей різних національностей, а їхні поховання вражають витонченістю надгробних монументів та епітафій. Нині Личаківський цвинтар — музей просто неба площею понад 42 гектари, на якому спочивають близько 400 тисяч людей і стежками якого проводять екскурсії. Серед найцікавіших називають «сплячу красуню» на гробниці Регіни Марковської, яка, за легендою, померла на театральній сцені. Збереглася

тільки частина скульптури, колись у голові красуні сидів величезний крилатий ангел. Цікавим є пам’ятник зі собаками на могилі львівського містянина, який був мисливцем: після смерті господаря мисливські пси померли від туги на його гробі. Ще один популярний надгробок — на могилі єпископа. За легендою, на 75-му році життя він почувався недобре й замовив собі проект гробниці. Усипальницю зробили, а сам чоловік іще 28 років жив, приходив на цвинтар її доглядати й помер аж 103-річним. За словами Михайла Нагая, поряд зі старими скульптурами з пісковику та вапняку, встановленими наприкінці XVIII — у XIX столітті, з 2000-х років почали встановлювати нові цікаві пам’ятники з граніту та бронзи. Нині, зокрема, виготовляють скульптуру на могилу композитора Миколи Колесси. «Цікавих пам’ятників на цвинтарі є сотні, — говорить Михайло Нагай. — І в кожного своя історія. Але багато з них є поза екскурсійними маршрутами, і рідко хто з туристів до них доходить».

→ Покажіть нам Мазоха! Пам’ятники — невід’ємний елемент екскурсії. Біля них обов’язково фотографуються, їх затирають до блиску та загадують поряд із ними бажання. Надія Шалай, львівський екскурсовод з 20-річним стажем, поділяє пам’ятники на дві категорії. «Перша категорія — ті, які встановили за радянських часів: наприклад, пам’ятники Іванові Франку й Іванові Федорову, — розповідає «Газеті» пані Надія. — Це так звана радянська гігантоманія. Серед туристів навіть існує байка про нашого «прохача-жебрака» на вулиці Підвальній, який стоїть з простягненою рукою. Наскільки мені відомо, треба було терміново встановити монумент, грошей не було, взяли радянського воїна, швиденько переробили в першодрукаря — і готово. Друга категорія — паркові пам’ятники — маленькі, лицем до туриста, які більше пасують нашому місту. Вони малопомітні, часто малодоступні, але прикрашають Львів». Е к с к у р с о в од у п е в н е на: сприйняття туристами пам’яток монументального

мистецтва залежить насамперед від гіда, від того, що той розповість про конкретний пам’ятник, як представить його. Відповідно, він може зробити якусь скульптуру улюбленою для гостей міста або, навпаки, небажаною. «Зазвичай туристи не знають, що є у Львові, — продовжує Надія Шалай. — Вони для того і їдуть, щоб щось побачити, і кажуть екскурсоводу: покажіть нам найцікавіше. Переважно ми маємо часове обмеження — три години. За цей час показати Львів нереально, тому сам гід вибирає щось, на його думку, найцікавіше. Маршрут обмежується центральною частиною міста й тими пам’ятниками, які в ній є. Але іноді туристи приходять зі своїми намірами: не бажають чути ні однієї дати чи хочуть тематичну екскурсію кнайпами, храмами чи нічним цвинтарем. Багато хто просить: «Покажіть нам Мазоха!», бо він доволі розрекламований в інтернеті». Серед інших популярних скульптур пані Надія називає пам’ятники усмішці та художнику Никифорові Дровняку. Про любов гостей міста до останнього свідчать натерті до блиску палець, ніс і коліно статуї. Туристи самі складають історії та байки. Кажуть, якщо потерти палець — здійсниться бажання. «Часто запитують, чому натертий іще й ніс, — розповідає екскурсовод. — Річ у тім, що, коли пам’ятник встановили, почалися шкільні канікули, діти лізли до пальця, не діставали і трималися за ніс. Отож вирішили придумати байку ще й для носа: хто за нього потримається, той добре сесію складе. З одного боку, це — дурниці, але туристам подобається, бо сухі факти та цифри — це не для відпочинку». Гості з Польщі, звісно, люблять монумент Адамові Міцкевичу, бо він є одним із найкращих, а може, і найкращим пам’ятником польському поетові у світі. Дітям найбільше подобаються пам’ятники-фонтани. І в кожного львів’янина, мабуть, також є своя улюблена скульптура. «Екскурсоводи завжди радіють новим пам’яткам монументального мистецтва, — каже насамкінець Надія Шалай. — Ми завжди готові вчитися, відкривати Львів поновому й показувати це нове туристам».

8

н уЛ

Топ


86

№ № 222 222 (81) (81)

пам’ятників нині є на обліку Львівській міській раді

ТЕМА 09

8 cерпня 2013 року 32 (733)

Найстаріший монумент у Львові — пам’ятник Янові Кілінському в Стрийському парку. Його спорудили 1894 року. Ян Кілінський — герой польського повстання 1794 р., полковник у війську Т. Костюшка. Автор пам’ятника — львівський скульптор Юліан Марковський.

п-5 найвищих пам’ятників Львова

Найновіший пам’ятник встановили в травні 2012 року. Тоді у Львові відкрили перший у світі пам’ятник наплічнику. Майже двометровий монумент розмістили у дворику географічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Найдавніші пам’ятники Львова, які не збереглися до наших днів У 1752—1754 роках у Львові встановили монумент гетьману Станіславу Яблоновському. Він став першим пам’ятником західноєвропейського зразка в Україні. Однак до наших днів постамент не дійшов: він безслідно зник 1944 року з центральної площі міста (нині площа Яворського). 1862 роком датується статуя Богородиці, яка стояла там, де нині можна побачити пам’ятник Міцкевичу. Її подарувала місту графиня Северина, дружина багатого графа Бадені, яка вирішила залишити після себе у Львові добру пам’ять. Вона купила у Мюнхені гарну і величну фігуру Богоматері, виготовлену з білого мармуру, і встановила її на цьому місці. Після цього площа, яка мала назву площі Фердинанда (на честь намісника Галичини), стала називатися Марійською. На початку XX століття польська громада Львова вирішила поставити пам’ятник Адамові Міцкевичу. Найоптимальнішим місцем для нього виявилося його теперішнє, але ж тут неподалік стояла Матір Божа. Тож останню перенесли туди, де й нині стоїть Богородиця. У зв’язку з цією подією у львівській пам’яті виникла гірка фраза: «Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде!». 1897 року на площі Академічній у Львові встановили пам’ятник Александрові Фредро. Після Другої світової війни пам’ятник перевезли до Польщі та 15 липня 1956-го встановили на пл. Ринок у Вроцлаві. Але, як то кажуть, святе місце порожнім не буває. 1994 року на місці пам’ятника відомому польському письменнику поставили пам’ятник Михайлові Грушевському. Цікаво, що обидва постаменти дуже схожі між собою за іконографією.

Інфографіка: фографіка: Наталія Цапик Цапик. «Львівська газета газета. Вісник міста» ©.


10 ЦЕРКВА

8 cерпня 2013 року 32 (733)

На Львівщині відкриють іконописну школу У понеділок, 12 серпня, у давній святині села Лаврів Старосамбірського району — монастирі святого Онуфрія, який засновано у XIII столітті, — відкриють літню іконописну школу, повідомляє РІСУ. Навчання триватиме два тижні. За цей час учнів ознайомлять з технологією іконописання, історією створення ікон в українській і візантійській традиції. Цьогоріч до занять зголосилося близько 40 хлопців і дівчат із Львівщини й інших регіонів України. Особливістю навчання є чернечий спосіб життя: окрім навчання, учні братимуть участь у Богослужіннях і реколекціях; після вечірньої молитви дотримуватимуться священного мовчання, яке триватиме аж до ранку наступного дня.

Розмова з Андрієм Юрашем, релігієзнавцем

Ц

ерква, з одного боку, повинна нести своїм вірним духовність, дбати про їхнє спасіння. З іншого — це структура з нерухомістю, людьми, які всім цим управляють. Саме це часто стає причиною конфліктів і непорозумінь. Останній з них не стосується конкретних храмів, хоча може зачепити і їх. Ідеться про надання Церкві статусу юридичної особи. До безпосередніх конфліктів на рівні окремих парафій це поки що не призводило: суперечка точиться серед ієрархів. Отож керівники УПЦ МП домагаються надання Церкві як структурі статусу юридичної особи. Натомість їхнім головним опонентом є клір УПЦ КП. Вони вважають надання такого статусу недоцільним і навіть шкідливим. Логічно виникає запи-

ка до американської, де так само кожна громада має статус юридичної особи. Натомість у Росії і в Канаді статус юридичної особи має релігійна організація загалом. Тож цілком зрозуміло, чому є різні позиції УПЦ МП та УПЦ КП щодо зміни стану: УПЦ МП прагне до закріп лення юридичної особи за структурою. Соціологія свідчить, що кожного року відсоток тих, хто хоче бачити в Україні Церкву, яку побудовано на засадах помісності та автокефалії, зростає: їх уже більшість. Число тих, хто й надалі хоче залишатися в юрисдикції Московсько-

Боротьба за статус « «

journ.lnu.edu.ua

тання: чому ця проблема виникла саме зараз, і які аргументи кожної Церкви? Це ми з’ясовували в розмові з релігієзнавцем Андрієм Юрашем.

Керівники УПЦ МП домагаються надання Церкві як структурі статусу юридичної особи. Натомість їхнім головним опонентом є клір УПЦ КП. Вони вважають надання такого статусу недоцільним і навіть шкідливим

— Пане Андрію, хотілося б дізнатися про актуальний стан справ. Яке юридичне становище Церкви як інституції є в Україні зараз? — Українське законодавство дає визначення, хто є юридичною особою. Нею є конкретна парафія, монастир, братство. Тобто Церква як інституція, що об’єднує всі ці одиниці, не є юридичною особою. Ця модель близь-

го патріархату, потрохи зменшується, зараз це співвідношення близьке до 2 проти 1. У цій ситуації для УПЦ МП вигідно закріпити теперішній статус і масштаб її поширення в Україні. Бо за сучасних реалій захочуть парафії Волинської області перейти до Київського патріархату чи до УАПЦ, чи створити нову Церкву — вони це зроблять, перереєструються і перейдуть. Натомість за надання статусу юридичної особи всій церковній структурі, громада добровільно вже не зможе її залишити. Хоча, звісно, створювати нові громади можна буде, але вона не претендуватиме ні на храм, ні на статус, який був у цієї громади. У тій же комбінації, але з протилежних позицій, виходить УПЦ КП, яка заявляла, що не хоче надання статусу юридичної особи Церкві як структурі. Адже сприятлива ситуація означає для УПЦ КП, що відкритим залишається питання для тих парафій Московського патріархату, які не побачили себе у цій Церкві. — Пане Андрію, яка є тенденція переходів між

різними номінаціями. Адже, в принципі, можливі переходи в УПЦ МП?

Натомість у Росії і в Канаді статус юридичної особи має релігійна організація загалом. Тож цілком зрозуміло, чому є різні позиції УПЦ МП та УПЦ КП щодо зміни стану: УПЦ МП прагне до закріплення юридичної особи за структурою

— Мінімум років 15 в Україні не відбувалося глобальних чи значущих переходів між конфесіями. Наприклад, 1992 року частина Московського патріархату об’єдналася з УАПЦ та утворила УПЦ КП, потім УАПЦ відроджувалася, ще кілька разів дробилася. Зараз є неве-

ликі міграції, викликані не стільки теологічними чинниками, скільки особистісними. Посварився священик з єпископом — він переходить в іншу Церкву, переконує вірян, і вже завтра вони реєструються у новій конфесії. Зараз навіть немає переходів єпископів. Тобто ситуація є відносно стабільною, але це не означає, що в майбутньому не можуть скластися обставини, які стимулюють процес не просто на рівні однієї-двох громад. Наприклад, кілька років тому один священик з міста Макарова, що поблизу Києва, перевів ціле благочиння в УПЦ МП. Але і в одній церкві, і в іншій предстоятелі в дуже поважному віці. Й, дай Боже, щоб вони жили довше. Однак рано чи пізно постане питання Першоєрарха. Тоді цілком можливо, що не всі будуть задоволені вибором, і може скластися ситуація, що з однієї Церкви в іншу перейдуть єпископи. Саме на це було скеровано останню зміну в статуті Київського патріархату, за якою вибирають намісника патріарха з правами очолювати Церкву в разі важкої хвороби чи

смерті патріарха, й не вказано чіткого терміну скликання собору. В УПЦ МП такого немає і невідомо, чи може бути. Там є різні групи, які борються за предстоятельство. Наприклад, кілька років тому збиралося духовенство УПЦ МП на Закарпатті та Волині й декларувало, що не хоче надалі належати до Московського патріархату. Щоправда, ці заяви не було доведено до логічного завершення, хоча на Волині 25-м храмам дозволено служити українською. Духовенство Закарпаття хотіло приєднатися до Константинопольського патріархату, тим паче, що у міжвоєнний період воно належало до нього. Якщо буде закон про юридичну особу, то священики можуть переходити з однієї конфесії в іншу, однак при цьому храми залишатимуться за попередньою. — Як на цю ситуацію впливає той факт, що теперішній президент публічно декларує свою приналежність та підтримку УПЦ МП? — Існують особисті переконання президента, які той публічно декларує, що він є вірним УПЦ МП. Але, на велике щастя, жодного реального кроку, який би свідчив, що відбувається переформатування державної політики, не сталося. Спочатку не було зустрічі з членами Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій, але тепер вони є регулярними. Навіть під час святкування 1025-ліття хрещення України-Русі було видно, що держава визнає поліконфесійність. Держава не може допустити розбалансування внутрішнього вектора міжконфесійних відносин. Тому В. Янукович, декларуючи свою вірність УПЦ МП у законодавчій площині, не наважився на кроки, які призвели б до збільшення конфліктності та нових вогнищ протистояння у боротьбі за храми. До речі, напередодні святкування Україна опинилась у дуже складній ситуації: патріарх Кірілл хотів домінувати й визначати, й держава зайняла компромісну позицію. З одного боку, вона приймає православних патріархів, і тут було залучено чималі ресурси й дипломатичні, й фінансові, щоб залучити 9-х з 14 православних патріархів. Однак держава організувала до святкувань усі свої внутрішні заходи. З іншого боку — не порушила усталених традицій.

— Чи ситуація з наданням статусу юридичної особи вплине на користування храмами, зокрема такими знаковими, як Києво-Печерська лавра? — Однозначно. Проте поки що немає такого закону. Чи зафіксують теперішню ситуацію, чи вимагатимуть реституції? Мінімум, який можуть закладати ініціатори,— фіксація теперішнього стану, і тоді Києво-Печерська лавра залишатиметься за УПЦ МП. Як діє цей закон, покажу на прикладі Канади й США. Там є Українські православні церкви. І коли вони захотіли належати до УПЦ КП, у США через суд вийшли з юрисдикції Константинопольського патріархату, й зараз УПЦ КП там має 8 чи 9 парафій. Натомість у Канаді цього не вдалося зробити: Церкви навіть не зверталися до суду, бо результат був очевидний — вони не зберегли б за собою храм. Звісно, людина може виходити, але тоді треба заснувати нову громаду, будувати нову церкву.

«

Мінімум, який можуть закладати ініціатори,— фіксація теперішнього стану, і тоді Києво-Печерська лавра залишатиметься за УПЦ МП

— Все ж таки, чи вистачить в УПЦ МП як основного прихильника цього закону можливостей та потужності, щоб домогтися його ухвалення? — Думав, що будуть серйозні намагання до 1025-річчя хрещення Русі провести принаймні правки до цього закону. Однак я не бачив, щоб хтось подав його як цілісний документ. Теоретично його, звісно, можуть утілити, якщо буде пресинг, будуть зацікавлені в цьому особи чи структури. Думаю, що УПЦ МП має потенціал цього домогтися, але чи вона справді цього хоче, чи цього домагаються в Москві — в цьому зараз питання. Якби вона цього хотіла, то вже були б законодавчі ініціативи та обговорення у парламенті. Можна робити заяви або нічого не робити для їх утілення. Розмовляв Олександр Сирцов


КУЛЬТУРА 11

8 cерпня 2013 року 32 (733)

Унікальна цитадель у Перу Нові фігурні рельєфи відкрили археологи на стінах цитаделі стародавнього міста Чан-Чан у Перу. Вважають, інфорформують Факти ICTV, що цим зображенням на фризах понад 500 років. Чан-Чан був центром культури чиму й столицею лицею ею державного утворення під назвою Чимор, яке досягло розквіту в XV ст., а потім його захопила імперія інків. Руїни и стародавнього міста, що займають площу приблизно 28 квадратних кілометрів, розташовані на тихоокеанському му узбережжі неподалік міста Трухильйо. Цю археологічну зону ЮНЕСКО занесло до реєстру світової спадщини.

особливо сучасне мистецтво. Бо в Україні маємо дивну ситуацію: поняття «сучасне мистецтво» розтягується до початку ХХ століття, хоча світ вважає сучасним тільки те, що створено впродовж останніх 15-20 років. Я багато перечитав зокрема польською мовою), побував на багатьох виставках і впродовж років займався тим, що, власне, і є сучасним мистецтвом. Однак мені складно пояснити, чому не написав цієї книги раніше. Доволі несподівано для мене той матеріал, який нагромадив, склався у струнку систему. І я зрозумів, як воно було, що з нас зробили й що ми самі повинні сьогодні робити. — На чому ця система базується і що ми повинні сьогодні робити?

менти йшли від розписів подільської хати, де він народився. Знаменитий Володимир Татлін прекрасно грав на бандурі й ходив у вишиванці. Існує чимало схожих прикладів і щодо інших митців. Хоча долі їхні складалися по-різному: від світового визнання до репресій та фізичного знищення. У цьому сенсі найяскравіший приклад — життєві шляхи Олександра Архипенка та Михайла Бойчука, які мали діаметрально протилежні позиції в мистецтві. Один виїхав з Батьківщини й не піддався спокусам (хоча його запрошувала радянська влада викладати в Київському художньому інституті), інший залишився тут, і за мистецькі переконання його разом з родиною та

не дійшли до завершальної стадії модернізму. А для того, щоб виник постмодернізм, треба, щоб модернізм завершився. Фактично завершальною стадією модернізму був експресіоністичний абстракціонізм, найвідоміший представником якого є Джексон Поллок. Але ми цю стадію не пройшли. У нас відразу почали утверджувати соцреалізм, і так тривало аж до середини 1980-х. Тому сьогодні в Україні складно знайти митців, для яких постмодернізм був би природною потребою їхнього творчого процесу. Переважно це — імітатори (інколи дуже епатажні, на межі скандалу), твори яких подекуди межують з антиестетикою, бо купують, це — модно. З іншого боку

— Дуже суперечливе явище. Й невдячними є прогнози, як воно розвиватиметься. Приблизно років 6-8 тому на Заході дуже активно говорили, що живопис як такий помер і нікому не потрібний. Однак час минув, і повернення до зображальності знову актуальне. Й не просто актуальне, а спостерігаємо, що найбільше зараз цінують живопис, за допомогою якого автор зумів передати свій внутрішній світ і стати неповторним. Нині більшість філософів та теоретиків схиляється до того, що пост — це щось тимчасове перед тим, що виникне пізніше. І тому до цього треба ставитися притомно й реалістично. Вважаю, що нам не треба наслідувати й по-

Притомність і шлях Розмова з Орестом Голубцем, доктором мистецтвознавства

К

Фото: архів Ореста Голубця

нига «Мистецтво ХХ століття: Український шлях» доктора мистецтвознавства, завідувача кафедри кераміки Львівської національної академії мистецтв, професора Ореста Голубця є одним з перших, якщо не першим вітчизняним дослідженням на тему українського мистецтва протягом ста років аж до наших днів із позицій людини, яка чудово орієнтується в сучасних мистецьких процесах. Відтак видання, яке вже репрезентували у Львові та Києві і найближчим часом представлять в Одесі, має шанси стати настільним не лише для фахівців, а й усіх, хто цікавиться вітчизняною творчістю. Поставивши собі за мету запропонувати сучасникам своєрідний теоретичний каркас, на який можна монтувати додаткові факти, події та імена, автор спрямовує власні зусилля передовсім на виявлення основоположних те��денцій, рухів та явищ і порівнює їх з процесами, що відбуваються у світовому мистецтві. І такий підхід

не лише демонструє, які ми серед інших, а й робить книгу неймовірно притягальною. — Пане Оресте, ідея написати книгу про основні мистецькі явища, що мали вирішальне значення для розвитку новітнього українського мистецтва, виникла спонтанно чи їй щось передувало? — Коли 1991 року я вперше побував на виставці світового авангардного мистецтва в Касселі (на той час уже мав захищену кандидатську дисертацію, кілька серйозних публікацій та переконання, що справді знаю, що таке мистецтво), то був геть дезорієнтований. За три дні перебування на виставці не побачив жодного твору, який би я зрозумів, чи такого, до сприйняття якого міг би знайти ключі. Тому мав два варіанти: або вважати, що всі автори представлених робіт — дурні, або що зі мною щось негаразд. Я вибрав другий варіант, і фактично це стало початком мого пізнання, що таке мистецтво ХХ століття і

— По-перше, у нас був дуже потужний український авангард, який довгі десятиліття з нашого культурного надбання намагалися вилучити. Напевно, це — головна позиція системи, попри те, що й надалі до нього немає належної уваги. Уявіть, у 2000-х роках у світі відбулася низка виставок авангардного мистецтва. Однак головні — у Чикаго та Нью-Йорку — присвячено саме українському авангардному мистецтву 1910-1930 років. Чому головні? Бо стали чи не найбільшим потрясінням, як для Америки, так і Росії. Адже виставка показала, що більшість художників, яких досі вважали російськими, є українськими. Архипенко, Малевич, Екстер, Бурлюк, Татлін та чимало інших знакових фігур світового мистецтва — насправді українці. І належать Україні не лише територіально (тобто за місцем народження), а й частогусто ментально, відверто визнаючи власну причетність до української культури та мистецьких традицій і активно використовують це у власних творчих пошуках й експериментах. Скажімо, Малевич акцентував, що його авангардні експери-

найближчими друзями фізично знищили. Якщо уявити, що школа Бойчука існувала б до сьогодні, то ми мали б цілком інше сучасне мистецтво. Інша, не менш важлива, складова моєї системи — нонконформізм, який є породженням відлиги кінця 1950-х — початку 1960 років і гарантом, що наш мистецький процес не зупинився. Адже паралельно існували два прошарки: з одного боку, офіційне мистецтво у вигляді соцреалізму, а з іншого — нонконформізм, який, щоправда, виявлявся по-різному. Бо художників, які могли б усе відкинути і працювати тільки для себе, було дуже мало: влада блокувала всі можливі засоби для існування. Тому більшість художників роздвоювалася. І третя суперважлива складова — мистецтво після середини 1980-х років, те, яке воно є сьогодні. — Нині називають його терміном «постмодернізм». Чи погоджуєтеся? — Тут не в терміні проблема. Насправді постмодернізм зароджувався у світі в середині 1960-х — на початку 1970 років як природна реакція на модернізм. У нас же цієї потреби не існувало, бо

— щоб щось заперечувати чи критикувати, потрібно знати, що воно таке. Зараз багато суперечок про арт-центр Пінчука в Києві, мовляв, там чимало сумнівних авторів і чимало сумнівних творів. Але цей центр робить дуже велику справу — показує, що відбувалося тоді, коли ми ще не знали, що воно таке. Інший бік медалі — нам надзвичайно складно постмодернізм сприймати, бо ми звикли, що мистецтво — це серйозна сфера діяльності, естетика у формі, те, що несе добро. А особливість постмодернізму — гра, іронія, гротеск, спроможність покепкувати і над собою і над світом. І водночас заангажованість у суспільні процеси. Тобто творчість художника-постмодерніста переважно існує в певному контексті. А наша публіка звикла, що мистецтво є добре, коли воно зображальне. Однак у теорії мистецтва період наслідування зображальності закінчився ще наприкінці ХІХ століття. — Але фахівці зараз активно стверджують, що повертаємося до мистецьких пленерних робіт, до зображальності. Що таке, на Ваш погляд, мистецтво сьогодні?

вторювати те, що було в постмодернізмі. Бо Україна, яка мала свій шлях розвитку мистецтва, несхожий на жоден інший, має унікальний шанс — увійти у світовий простір саме в той момент, коли світ повертається від найбільш антиестетичних брутальних мистецьких форм до реальних мистецьких цінностей — тільки на іншому рівні. І маємо що запропонувати. Бо насправді духовність нашого мистецтва, до того ж не у вимірі традиційному, а в широкому мистецькому розумінні емоцій та художніх образів, дуже висока. Потрібно грамотно організовувати виставки, створювати музеї сучасного мистецтва, змінити підхід до культури структур найвищого рівня, які мали б за цю культуру відповідати. Зрештою, і появу цієї книги зумовила потреба подолання хаосу, який панує в сучасному українському мистецтві й суспільстві загалом, неможливість існування в ньому творчих особистостей, для яких епатаж, авантюризм і самореклама є ментально чужими. Розмовляла Ярина Коваль


12 КУЛЬТУРА

8 серпня 2013 року 32 (733)

Визначено В и презентантаУкраїни на дитячому «Євробаченні’13» На дитячому На ди міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення», яке відбудеться 30 листопада в Києві, Україну представлятиме 12-річна Софія Тарасова, Тар Та ра асо яка брала участь у проекті «Голос. Діти» у команді Тіни Кароль і підкорила слухачів виконанням пісні We Are One, інформує ТСН. Загалом лом у події взяли участь 53 конкурсанти. «Я дуже щаслива, що перемогла у відборі й зроблю все, щоб представити нашу країну гідно», — заявило ла ла юна юн співачка. Нагадаємо, Україна отримала право провести дитяче «Євробачення» завдяки перемозі минулого року Анастасії Петрик з піснею «Небо». «Н « Неб ебо На проведення конкурсу в державному бюджеті передбачено 25 мільйонів гривень.

Лінія і час l Ірина Чорненька

«О

брані часом» — це видатні українці, портрети яких художник Володимир Слєпченко запрезентував днями у Львівському палаці мистецтв. Серед зображених: Богдан Ступка, Борис Возницький, Ліна Костенко, Данило Галицький та інші. Цей проект налічує наразі 19 портретів. Однак, за словами художника, постійно оновлюється.

Фото: Ірина Чорненька (8)

А загалом на виставці представлено 60 творів Володимира Слєпченка, які виконано в автор-

ській техніці арт-лайн — мистецтво лінії. «Цю техніку продиктовано вимогою часу. Намагаюся передати живописними засобами його швидкоплинність. Часові лінії постійно змінюються самі й змінюють нас, але залишаються в мистецьких образах і нашій пам’яті, — розповідає художник. — Техніка справді складна, картини неможливо повторити». Крім проекту «Обрані часом», живописець представив іще серії робіт: «Рожаниця», «Відлуння прадавніх часів України» та «Мелодії старого міста». «Ця виставка — продукт складного еволюційного шляху художника у роздумах над долею України, історичними постатями, над сучасністю та роллю персоналій у тих чи інших поворотах нашої історії», — зауважив мистецтвознавець Роман Яців. Що цікаво: це друга персональна виставка народного художника України у Львові після п’ятнадцятирічної перерви. «Я ностальгійно люблю Львів за його надзвичайність та неповторність, — зауважив Володимир Слєпченко. — А ще — дуже по-особливому за те, що саме тут я став художником…»

Екзистенція «Дороги» l Ірина Чорненька

Д

о 30 серпня у Львівському палаці мистецтв експонуватимуть виставку творів видатного сучасного польського художника Марека Вавро «Дорога. Куб. Інцидент. Скрута». Останній період творчості кєльцеського митця визначає входження усе глибше у свою сутність — «інтер’єр» — сферу інтим-

Фото: Ірина Чорненька (2)

ного простору. «Дорога» — інсталяція, яку митець створив 2005 року й поєднав з метафорою дороги свого власного життя. «Куб» — малярсько-фотографічно-кінематографіч-

на розповідь про реальне життя митця, своєрідна квінтесенція поняття дому, ізольованого від хаосу зовнішнього світу. «Інциденти» — всі випадкові мікроподії, що проникають

у стабільність людини, а «скрути» — те, що завихрює потік щоденного життя у вузли труднощів. Мистецтвознавці відзначають досконалість матерії, кольору та ком-

позиції творів Марека Вавро, що робить їх естетику справді цікавою. У поєднанні з глибиною авторського осмислення тієї чи іншої теми та індивідуальною манерою викладу думок ця естетика вабить до себе як неофітів, так і досвідчених шанувальників прекрасного. «Пан Марек має талант небагатослівно, але влучно сформулювати певну ідею кожного свого твору й донести її так, що глядач

її зрозуміє, вона буде для нього цікавою і майже завжди спровокує подальші роздуми», — зазначив мистецтвознавець Роман Яців. Марек Вавро займається живописом, графікою, рисунком, сатиричним рисунком, арт-відео й фотографією. Свої праці він представляв на 42-х персональних виставках, на багатьох групових у Польщі й за кордоном, а також брав участь у багатьох мистецьких пленерах.


СПОРТ 13

8 серпня 2013 року 32 (733)

Сергій Бойко — серед елітних арбітрів Європи 2-4 вересня в Ньйоні (Швейцарія) відбудуться літні збори елітних суддів УЄФА, в яких від України візьме участь Сергій Бойко (Київська обла��ть), повідомляє офіційний сайт комітету арбітрів ФФУ. С. Бойко вперше опинився в когорті елітних рефері континенту. При цьому він тільки 2011 року потрапив у список арбітрів ФІФА. 2012-го вже проводив матчі групового раунду Ліги Європи та відбірні поєдинки ЧС-2014, а в червні українця делегували на молодіжне Євро-2013, де той заслужив право на півфінал Іспанія — Норвегія. Цього сезону на рахунку Сергія Бойка — ігри другого та третього кваліфікаційних раундів Ліги чемпіонів.

Фоменкові не до експериментів

Розмова з Олександром Косенком, головним тренером футзальної «Енергії»

Л

ьвівська футзальна «Енергія» в період літнього міжсезоння затіяла кадрові пертурбації. Керівництво клубу вирішило не продовжувати контракти з групою гравців. Новобранцями «зелено-білих» стали добре відомі львівським уболівальникам виконавці: Андрій Пітуля та Тарас Кузь (обоє перейшли в «Енергію» з луганської ЛТК), Олександр Бондар (останній клуб — «Кардинал-Рівне»), Михайло та Микола Грицини (в Екстра-лізі ще не виступали). Першим серйозним іспитом для оновленої «Енергії» стане домашній міжнародний турнір

Екс-футболіст Павло Шкапенко впевнений, що новачків в основі «синьо-жовтих» не буде l Роман Бойко

Г

оловний тренер збірної України Михайло Фоменко оголосив список з 25 гравців, яких викликали на контрольний матч з Ізраїлем, що відбудеться 14 серпня на НСК «Олімпійський» у Києві. Найбільше представництво в національній команді мають «Дніпро» й «Шахтар» — по шість

колишній гравець національної збірної та київського «Динамо» Павло Шкапенко. — Я знаю Михайла Івановича, він може запросити в збірну тих, хто себе проявив у перших турах чемпіонату. Збірній уже давно необхідна свіжа кров. Але нині потрібен результат, тому з основою наставник не експериментуватиме. Навіть якщо Михайло Іванович запросить когось нового

energia.lviv.ua

Придбання дорогого футболіста ще не гарантує результату Михайло Фоменко. Фото: sport-xl.net

«Кубок Львівщини». Про зміни в команді «Газеті» розповів головний тренер «Енергії» Олександр Косенко. — Олександре Петровичу, наскільки Ви задоволені комплектацією команди? — Про це можна буде говорити після перших ігор, результатів. Наразі ж робити висновки зарано. Адже невідомо, як проявлять себе новачки, чи зможуть порозумітися зі старожилами. Взагалі, у цій справі має важливе значення багато факторів. Придбання дорогого футболіста ще не гарантує результату. Важливо, щоб гравці знайшли спільну мову, мали індивідуальну майстерність. — Брати Грицини — це придбання на перспективу? Чи вони вже

цього сезону будуть готові підсилити «Енергію»? — Усе залежатиме тільки від них: від їхнього прогресу, від того, як вони себе проявлять і конкуруватимуть. Нікого не списую з рахунків, хто сильніший — той і гратиме. — Уже знаєте склад четвірок чи визначатиметеся під час товариських турнірів? — Певні думки є, але остаточний варіант іще не оформився. Шанс показати себе матимуть усі. Матчів багато, подивимося, хто і як готовий до сезону. — Запросивши Андрія Пітулю, воротарську позицію в «Енергії» «закрили»? — Знову ж таки, усе залежатиме від кожно-

го гравця та воротаря. Якщо людина добре виконуватиме свою роботу, то не буде потреби щось змінювати. Якщо ж виникнуть клопоти, хтось не впорається, тоді вирішуватимемо проблему. В кожному разі на місці не тупцюватимемо. Якщо знайдемо гравця, готового відразу нам допомогти, сильнішого за решту, — запросимо його. — Говорячи, що всі матимуть шанс показати себе, Ви мали на увазі товариські турніри чи офіційні матчі чемпіонату? — Щоб грати в офіційних іграх, потрібно проявити себе в товариських зустрічах або бодай на тренуваннях. Просто давати шанс, якщо людина не демонструє досягнень, — неправильно.

— Отож на відмовки підопічних про втому від зборів в іграх «Кубка Львівщини» не зважатимете? — Якщо не буде результату, то які можуть бути відмовки? Усе побачимо в іграх, кожен повинен відповідати за свої дії, за свою ділянку роботи. — Щодо «Кубка Львівщини», то з ким із запрошених команд хочете зіграти найбільше? — Ус і к ол е к т и в и хороші. Вирізняється «Газпром» — досвідчена команда з бразильськими легіонерами. З росіянами хотілося б зіграти найбільше. Зрештою, й інші команди — «Тулпар», «Нікарс», «Спартак» — теж цікаві. Розмовляв Гліб Ваколюк

ДОВІДКА

У цьогорічному турнірі LVIV OPEN CUP візьмуть участь вісім команд із Польщі, Росії, Казахстану, Латвії та, звісно, України. Змагання відбудуться 14 — 17 серпня у львівському палаці спорту «Галичина». За нагороди LVIV OPEN CUP

— 2013 змагатимуться: «Енергія» (Львів, Україна — чинний володар Кубка України, бронзовий призер Екстра-ліги-2013), «Нікарс» (Рига, Латвія — чинний чемпіон і володар Кубка Латвії, учасник основного раунду Кубка УЄФА-2013), «Спартак»

(Москва, Росія — дебютант Вищої ліги Росії — 2013/14), «Тулпар» (Караганда, Казахстан — віце-чемпіон Казахстану, учасник основного раунду Кубка УЄФА-2013), «Ураган» (Івано-Франківськ, Україна — віце-чемпіон Екстра-ліги-2013),

«Газпром-Югра» (Югорськ, Росія — віцечемпіон Суперліги-2013), «Рекорд» (БєльськоБяла, Польща — володар Кубка Польщі — 2013), ЛТК (Луганськ, Україна — фіналіст Кубка України, четверте місце Екстраліги-2013).

гравців. Київське «Динамо» цього разу представляють п’ять футболістів. Двох гравців делегує в збірну України харківський «Металіст», по одному — маріупольський «Іллічівець», донецький «Металург», полтавська «Ворскла», луганська «Зоря», санктпетербурзький «Зєніт» і ФК «Севастополь». У нинішньому складі «синьо-жовтих» є один новачок: уперше отримав виклик у національну команду гравець луганської «Зорі» Дмитро Хомченовський. 23-річний півзахисник провів 13 ігор за молодіжну збірну України, забивши при цьому один м’яч. Зазначимо, що вдруге отримали запрошення до національної команди нещодавні дебютанти Олександр Ковпак, який двічі виходив на заміну (в матчах проти Камеруну й Чорногорії), та Денис Дедечко, якому завадила вийти на поле травма. «Поки є результат, жоден тренер не починатиме в команді перебудову, він довірятиме тим самим футболістам, — прокоментував «Газеті» вибір М. Фоменка

в збірну, в стартовому складі новачків не буде». Склад збірної України Воротарі: Андрій П’ятов («Шахтар», Донецьк), Максим Коваль («Динамо», Київ), Рустам Худжамов («Іллічівець», Маріуполь). Захисники: В’ячеслав Шевчук, Олександр Кучер, Ярослав Ракицький (усі — «Шахтар»), Євген Хачеріді, Євген Селін (обидва — «Динамо»), Віталій Мандзюк, Артем Федецький (обидва — «Дніпро», Дніпропетровськ). Півзахисники: Олег Гусєв, Андрій Ярмоленко (обидва — «Динамо»), Євген Коноплянка, Руслан Ротань (обидва — «Дніпро»), Микола Морозюк («Металург», Донецьк), Тарас Степаненко, Дмитро Гречишкін (обидва — «Шахтар»), Едмар Галовський («Металіст»), Денис Дедечко («Ворскла», Полтава), Анатолій Тимощук («Зєніт», СанктПетербург, Росія), Дмитро Хомченовський («Зоря», Луганськ), Олександр Ковпак («Севастополь»). Нападники: Євген Селезньов, Роман Зозуля (обидва — «Дніпро»), Марко Девіч («Металіст»).


14 GALICIA INCOGNITA

«

8 серпня 2013 року 32 (733)

Цитата сторінки

На теренах, які ввійшли до складу УРСР, утворили дві нові [області], зі столицями в Дрогобичі й Рівному. Що було вирішальним в авансі Дрогобича, точно не відомо. Ймовірно, на перший план захотіли висунути центр робітничого класу (Дрогобицько-Бориславський басейн), а до того ж відмежувати його від Львова — центру польськості й міста буржуазно-інтелігентного характеру. (…) За польським переписом 1931 р., Дрогобицьку область загалом замешкувало 1 102 800 осіб, і займала вона 11 142 кв. км. W. Bonusiak. Rzady radzieckie w Drohobyczu – aparat okupacyjny // Drohobycz – miasto wielu kultur. Rzeszow, 2005. S.129.

Дрогобицька область l Леонід Тимошенко

П

«

ро існування в минулому Дрогобицької області найчастіше згадують сучасні мешканці Львівщини. Водночас скупими й сухими на інформацію є короткі енциклопедичні гасла: у радянський час вони пістрявіли повідомленнями про перемоги соціалізму на Прикарпатті, під сучасну пору заледве наводять сяку-таку статистику. Пригадую, як з кінця 80-х рр. минулого століття заїжджі кандидати в депутати регулярно обіцяли повернути дрогобиччанам область, але обіцянки так і залишалися обіцянками. Дрогобицьку область утворено 4 грудня 1939 р. у результаті приєднання до УРСР західноукраїнських земель. Станом на лютий 1940 р. область було поділено на 30 районів: Дрогобицький, Добромильський, Боринський, Бірчанський, Ліськівський, Перемишльський, Журавненський, Жидачівський, Дублянський, Комарнівський, Крукеницький, Меденицький, Медиківський, Миколаївський, Мостиський, Нижанковицький, Нижньо-Устрицький, Новострілищанський, Підбузький, Рудківський, Самбірський, Сколівський, Славський, Старосамбірський, Стрийський, Стрілківський, Судово-Вишнянський, Турківський, Хирівський, Ходорівський. Межі області кілька разів змінювалися. У березні

Якщо абстрагуватися від теперішньої моди однобічного погляду на минуле, то варто визнати, що 1939 рік приніс на Прикарпаття й багато нового, а радянський період став одним із найсуперечливіших в історії

1945-го до Польщі, згідно з радянсько-польським договором, відійшли Бірчанський і Ліськівський райони, а також західна

ДЛЯ «ГАЗЕТИ»

Леонтій Войтович, завідувач кафедри історії середніх віків Львівського національного університету ім. Івана Франка

Пам’ятник жертвам Другої світової війни. Фото: Л. Тимошенко (2)

Припускаю, що рішення утворити Дрогобицьку область було невипадковим. Якщо подивитися на карту, то неможливо не зауважити, що її контури приблизно відтворюють середньовічну Перемиську землю; а точніше, ту її частину, яка опинилася в складі УРСР разом з частиною самого Перемишля. Тож гадаю, що, плануючи Дрогобицьку область, більшовики просто врахували регіональний фактор Перемишля як традиційного локального центру. Натомість розмістити в цьому місті обласну адміністрацію було недоцільно через те, що, як я уже казав, кордон між СРСР і Райхом пройшов через квартали Перемишля. Відтак новим локальним центром регіону став Дрогобич, який до того ж розташований посередині нової області.

Пам’ятник-гармата генералу І. Васильєву (1944). Стояв під ратушею, тепер біля Вічного вогню — як нагадування про епоху

частина Перемишльського з містом Перемишль. У травні 1948 р. до Польщі відійшов Медиківський район, а в 1951-му — Нижньо-Устрицький. На момент скасування область складалася із 20 районів і чотирьох міст обласного підпорядкування (Дрогобич, Борислав, Самбір, Стрий). Однією з прикмет тогочасних реалій був високий рівень урбанізації: 1956-го у Дрогобичі проживало 37 тис. мешканців, у Стрию — 36 тис., у Бориславі — 30 тис., порівняно великими були також Самбір, Трускавець, Моршин. Близькість трьох міст — Дрогобича, Борислава й Трускавця — та бурхливий повоєнний розвиток спричинили у 1960-1970-х рр. чутки про проект їх об’єднання в єдине місто Прикарпатське, дорогами якого мав курсувати тролейбус. Проект, звісно, не реалізували, але про нього згадують дотепер.

Якщо абстрагуватися від теперішньої моди однобічного погляду на минуле, то варто визнати, що 1939 рік приніс на Прикарпаття й багато нового, а радянський період став одним із найсуперечливіших в історії. Адже заперечити економічний розквіт Дрогобицько-Бориславського промислового району (з потужними нафтовидобувною і нафтопереробною галузями) у повоєнні роки неможливо. Війна зруйнувала промисловість області. Нафтопереробні підприємства розбомбили німці ще 10 вересня 1939 р. Дрогобицький завод «Польмін» тоді палав близько місяця. Нацисти підпалили газові свердловини в Дашаві й Угерському, зруйнували газорозподільні станції і газопроводи, мости через річки Стрий і Дністер, розграбували матеріальні цінності. А наприкінці червня 1944 р. Дрогобиччину бомбила

американська авіація, що базувалася поблизу Миргорода на Полтавщині. Як свідчать спогади американського пілота Б. Шора (після війни — маршала), бомбардування відбулося 25 червня 1944 р., у ньому брало участь близько сотні літаків, які далі полетіли до Італії. «Польмін» бомбили 26 літаків. Усього скинули 140 тонн бомб. Рафінерія згоріла, загинули 120 осіб, кількасот поранено. Розповідають, що вогонь жеврів і на початку серпня, під час визволення міста. Література стверджує, що відбудову господарства області провели в стислі терміни, що є свідченням нечуваної самопожертви простих людей. Дашавський газ, як відомо, пустили на потреби Києва й Москви. 1956-го Стрийський газопромисел, Опарське та Угерське родовища давали 13,5 млн. куб. м газу. Опарське газове родовище, оснащене новою технікою, постачало газ Дрогобичу,

Самбору, Бориславу, Трускавцю, а також у сусідню Польщу. Варто зауважити, що й знаменитий Миколаївський цементний завод був на території Дрогобицької області. З 1951-го до 1956 року виробництво цементу на ньому збільшилося удвічі. На базі старих лісопильних заводів у Дрогобичі, Самборі, Стрию, Добромилі, Скольому створено великі, оснащені передовою технікою, деревообробні комбінати. Уведено в дію картонно-паперовий комбінат у Жидачеві. Найбільшим підприємством харчової промисловості на території області був Ходорівський цукровий завод. 1956 р. запрацював великий цукровий завод у Самборі. Швидко розвивалася також галузь освіти. 1940 — 1941 рр. у школах області навчалося понад 193 тис. дітей, відкрито низку спеціальних закладів: школу для сліпих (с. Калинів), технікум механізації сільського господарства (Стрий), зоотехнікум (с. Бережниця), електромеханічний та нафтовий технікуми в Дрогобичі, торговельний технікум у Самборі. Зрештою, 1940 р. відкрито перший вищий навчальний заклад регіону — Дрогобицький учительський інститут. 1 вересня 1940 р. на три факультети (фізико-математичний, мовно-літературний та історичний) він прийняв на навчання 480 осіб, переважно з незаможних верств населення. Після війни 94,3% дітей шкільного віку сіло за шкільні парти. 1956 — 1957 навчального року в області працювали 776 загальноосвітніх шкіл. Однак у пам’яті сучасників відклалися зовсім інші події. Зокрема, про жертви у дрогобицькій катівні НКВС нагадує сьогодні меморіал, відкритий улітку 2012 р. у дворі одного з корпусів Дрогобицького педагогічного університету на вул. Стрийській. З території області в 1940 р. було депортовано 11 тис. мешканців, 1944 — 1946 рр. — 14,5 тис. осіб (головно поляків, а також німців), 1951-го — 5,2 тис. Краєзнавець Петро Сов’як розповідає про цікаві реалії повоєнного життя обласного центру. У ратуші після війни був обком партії (тепер тут

міська адміністрація). Його коридори прикрашали шедеври живопису, які вивезли з музеїв та замків Німеччини, Чехії, Пруссії, Угорщини. Люди досі пам’ятають, що обкомівські працівники користувалися телефонами заледве не з кабінетів Райхстаґу. Однак після ліквідації області шедеври розікрали партійці. Перший секретар обкому Олексенко, який мешкав у Дрогобичі, прихопив найбільше. Відомо, що 1970 рр. Олексенко продавав (частково роздаровував) свою колекцію. Ще одна легенда перших повоєнних років — червоний партизан, генерал Сабуров, який очолював тут НКВС. 21 травня 1959 р. Дрогобицьку область ліквідували та включили до складу Львівської, а Дрогобич здеградував до рівня районного центру, міста обласного підпорядкування. Тож сучасний Дрогобицький район охоплює 113 населених пунктів, серед яких є аж три міста обласного підпорядкування: Дрогобич, Борислав, Трускавець. З огляду на перманентну економічну кризу, масове безробіття (нещодавно в Дрогобичі зупинилося останнє велике підприємство, потужний колись 2-й нафтопереробний завод), зубожілість населення, трудову еміграцію за кордон, період Дрогобицької області може видатися трохи не раєм. Ще гірша ситуація у Бориславі, Самборі та більшості міст і сіл регіону. А розвиток курортів Трускавця, Моршина й Східниці за роки незалежності, на жаль, є винятком. Применшуючи Дрогобич до рівня районного міста, центральна влада все ж не наважилася ліквідувати культурну структуру обласного центру. Зокрема, згідно з радянськими канонами, кожний обласний центр мусив мати виш і театр. Театр успішно функціонує й досі — Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Ю. Дрогобича, а вчительський інститут розрісся до формату Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Тож Дрогобич — єдиний районний центр Львівської області, який зараз може похвалитися університетом і театром.


АФІША 15

8 серпня 2013 року 32 (733)

Театри

Гороскоп

→ Львівський академічний театр імені Леся Курбаса

12 — 18 серпня

Вул. Леся Курбаса, 3 Тел.: 272-48-24

10, субота «Так казав Заратустра», за текстами Ніцше та Кліма, 19.00

11, неділя «Так казав Заратустра», за текстами Ніцше та Кліма, 19.00

Кадр із мультфільму «Смурфики-2». Фото: planeta-kino.com.ua

Вул. Фредра, 6 Тел.: 261-31-25; 261-21-27

«Одного разу в Африці…», Х. Гюнтер, 12.00

→«На межі тисячоліть»

10 серпня

Фестиваль української пісні на підтримку Підгорецького замку

Літературно-музична композиція «Сім смертельних мов душі», 18.00

Виставки

11, неділя «Руденький Їжачок», О. Новохацький за п’єсою С. Бєлова та С. Куваєва, 12.00, 14.00

Фестивалі

→ Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького

До 1 вересня, пл. Ринок, пл. Арсенальна, вул. Староєврейська

→ Львівський історичний музей Пл. Ринок, 6

V Міжнародний фестиваль єврейської музики, пісні і танцю, який відроджує музичну культуру євреїв, зокрема тих, які мешкали в Галичині.

→ Музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай»

Виставка українських народних музичних інструментів

Пл. Ринок, 2

Виставка скляних виробів художників з 20-ти країн світу

→ Культурномистецький центр «Львівський палац мистецтв»

Виставка робіт іконописця та мозаїциста Святослава Владики «Частина цілого»

→ Галерея «Ґердан» Вул. Руська, 4

Вул. Вірменська, 7

Виставка робіт Лілії Студницької «Очима маленького чуда»

Не перевантажуйте себе зайвими клопотами. Не форсуйте подiї i не намагайтеся виконувати десять справ одночасно. В п’ятницю імовірні нові знайомства.

Терези будуть схильнi до творчого пiдходу у вирiшеннi будь-якої проблеми. У шляхетному поривi зробити життя прекраснiшим i свiт досконалішим ви можете забути про повсякденну роботу, що може обернутися неприємностями.

Виставка живопису Миколи Могилата

→ Ресторан імпровізацій «Грушевський cinema jazz»

Пл. Ринок, 13

Виставка живопису Вікторії Телетьєн «Натура in. та ex.» реклама

Просп. Шевченка, 28

Персональна виставка робіт Анатолія Якубця

Вул. Коперника, 17

Виставка робіт польського авангардиста Марека Вавро

Виставка «Живопис»: роботи Максима Мазура, Дмитра Легерка, Михайла Турпетка, Максима Кісільова

→ Музей ідей Вул. Валова, 18-а

Цього тижня доведеться чимало часу присвятити роботi, можливi цiкавi змiни в особистому життi. Пожинаючи плоди своєї працi, не розслабляйтеся.

БЛИЗНЮКИ → Галерея «Щось цікаве»

→ Галерея сучасного мистецтва «Зелена канапа»

Утрачене свідоцтво платника ПДВ №200004570 від 06.10.2011 р. ПП «Смак плюс» вважати недійсним.

Персональна виставка малярства Володимира Слєпченка «Обрані часом»

→ Італійський дворик

вул. Чернеча Гора, 1

10-11 серпня

→ Музей скла

Вул. Стефаника, 3

Виставка «Майстер Пінзель — легенда і реальність»

→ LvivKlezFest

ТЕРЕЗИ

ТЕЛЕЦЬ

→ Театр естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»

10, субота

ОВЕН

Виставка робіт польського митця, живого класика Анджея Струмілло

На початку тижня будьте дуже уважнi, пiдписуючи папери. У суботу вам знадобляться відпочинок і новi враження, інакше ризикуєте опинитися в депресивному стані.

РАК Проявiть розумну обережнiсть, спiлкуючись із дiловими партнерами: доведеться вiдстоювати актуальнiсть ваших задумiв. У четвер хорошi новини пiдбадьорять вас. Вихiднi проведіть на природi.

ЛЕВ → Галерея сучасного сакрального мистецтва ICONART Вул. Вірменська, 26

БУДИНОК ОРГАННОЇ ТА КАМЕРНОЇ МУЗИКИ 10 і 11 серпня, поч. о 17.00 Вечір інструментальної музики У програмі: Й. С. Бах, А. П’яццола, Р. Вагнер та румунські народні мелодії Ігор Мацелюх – флейта Пана Олена Мацелюх – орган

По горизонталi: 1. Кiнцiвка людини. 5. Рiчка в Росiї. 8. Плiт. 9. Рiчка в Нiмеччинi. 11. Густина. 12. ...-Плата. 14. Огорожа. 15. Скандинавськi епiчнi сказання. 18. Персонаж «Енеїди». 21. Старовинна французька монета. 22. Марка лiтака. 23. Геометрична фiгура. 25. Дух природи. 27. Визначена, невiдворотна доля. 30. Бог вiтру (Єгипет). 31. Бог Сонця. 32. Шифр. 33. Арабський титул. 35. Група суддiв. 36. Технiчна культура. По вертикалi: 2. Українське телебачення. 3. Замiнник шкiри. 4. Карликовий бик. 5. Аеропорт у Парижi. 6. Вiдомий французький актор. 7. Рiчка в Росiї. 10. Англiйська дiвчина. 13. Багатiй в Азiї. 16. Вулкан на Фiлiппiнах. 17. Неясний шум. 19. Рiчка в Африцi. 20. Густе англійське пиво. 23. Бiльярдний ударник. 24. Податковий рай. 25. Зовнiшня частина зуба. 26. Сухий теплий вiтер. 28. Авто Нiмеччини. 29. Рiчка в Росiї. 32. Слово з «Кiн-дза-дза». 34. Супутник Юпiтера. Вiдповiдi на кросворд у №31: По горизонталi: 1. Дiод. 3. Хата. 5. Тимiн. 7. Драп. 9. Алла. 11. Ка. 12. Ахо. 14. Ор. 15. Гак. 16. Жор. 17. Лор. 19. Уфа. 22. Iл. 24. Сад. 25. Ак. 26. Вiче. 28. Морс. 29. Кашне. 30. Адью. 31. Даун. По вертикалi: 1. Дудка. 2. ДТП. 3. Хна. 4. Азарт. 6. Муха. 8. Ра. 10. Ло. 12. Агрус. 13. Оклад. 18. Лiвша. 20. Фарш. 21. Аксон. 23. Лi. 25. Ар. 27. Екю. 28. Мед.

Вас супроводжуватиме удача в просуваннi нових iдей та розробок. Прихильна увага начальства i колег вам гарантована. Побережiть добрi стосунки з близькими людьми вiд образ i непорозумiнь.

ДIВА Ви ще не у вiдпустцi? Дарма, час уже серйозно поставитися до вирiшення цього питання. Початок тижня — сприятливий для бiзнесу. У вихiднi не вiдмовляйтеся вiд поїздки до друзiв на дачу — не пошкодуєте.

СКОРПIОН Цього тижня справ у Скорпiонiв буде безлiч, доведеться добряче попрацювати. Ви успiшнiше завершите тиждень, якщо вiвторок присвятите повсякденним питанням.

СТРIЛЕЦЬ Вам необхiдно накреслити чiткi орiєнтири, впевнено просуватися до досягнення своєї мети. Не звалюйте на себе чужий клопiт i проблеми.

КОЗЕРIГ Цього тижня Козерогам доведеться проявити витримку й такт на зустрiчах з колегами по роботi, в розмовах з начальством i пiд час переговорiв. У недiлю добре відпочиньте.

ВОДОЛIЙ Варто завершити всi справи в понедiлок, тодi вiвторок ви зможете присвятити складанню планiв на майбутнє. Вам потрібне оновлення вражень, яке може подарувати цікава подорож.

РИБИ Не будьте надто амбiтнi, щоб не викликати гнiв начальства. У вiвторок дайте простiр своїй фантазiї, i вашi мрiї реалізуються. Не вiдмовляйтеся вiд задуманих планiв, проявiть терпiння, i на вас чекає успiх.


12 16 РЕКЛАМА

8 cерпня 2013 року 32 (733)

«Пора до школи» У Львові для дітей із багатодітних і малозабезпечених родин стартувала благодійна акція «Пора до школи». Протягом місяця підприємці матимуть змогу допомогти незаможним сім’ям підготувати їхніх дітлахів до нового навчального року, безплатно даруючи малятам необхідне канцелярське приладдя та інші речі, які знадобляться школярам. Про це повідомили в прес-службі Львівської міської ради. Благодійна акція «Пора до школи» відбувається у Львові вже четвертий рік поспіль, 2012-го 32 львівські підприємці спільними зусиллями зібрали шкільні портфелі для дітей зі 140 багатодітних і малозабезпечених сімей.

соціальна реклама

«НАШІ ГЕРОЇ»

Час на Вашу історію телеканал НТА неділя 18.15 вівторок, четвер 11.00

nashigeroi@gmail.com


Nomer 32 2013