Issuu on Google+

Спочатку була Нокіа ;) Ти до мене Nokia conecting people Ти помітила, що моя нокія вперто не хоче сприяти нашому спілкуванню? Можливо, вона веде боротьбу з озвченими в голос дурницями, а можливо в неї просто немає маленької чернігівської подружки і вона мені тупо заздрить.. Ну що ж її можна зрозуміти і певно потрібно пробачити, адже я сама собі іноді заздрю. Заздрю, коли до мене несподівано приїжджає з Чернігова парочка ще теплих круасанів, або дві дивовижні тарілки, або кудись раптово зникає брудний посуд. Або на все ж ту нокію дзвонить персональний психолог і погрожує вислати з Чернігова групу найкращих санітарів - спеціалістів з вправляння розуму та спеців в установленні стандартних, заводських налаштувань мозку. Не знаю на скільки болісною може виявитися така перепрошивка, але свою нокію я все ще шкодую, хоч вона і не сприяє нашому, такому необхідному спілкуванні. К. Потім жарке літо.. Я про тб 2 $ i вінтілятор Цю історію мала написати моя колєжанка Катюха. Але оскільки вона зараз зайнята й не пише прози, то цим займусь я! Так от. Ця історія про пригоди, які завше знаходились на Катюхіни другі 90, тобто попу  Ранковий інтерактив з перехожими почався доволі не очікувано. Київ. Чигірі. Треба забрати посилку й заплатити за неї. У жовтому гаманці є трохи кешу. Вся надія на кредитку й банк або банкомат десь неподалік, аби роздобути кешу. Але ж то чигірі! Там банкоматів немає! що робити? посилку тре забрати конче й прямісінько зараз! у гаманці є 2 долари, які лежать там з якохось добрих міркувань й на щастя. от цієї суми як раз й не вистачає. Катюха (так звати мою колєжанку) довго не думала. Дівчинка не розгубилась й почала просити перехожих розміняти їй 2 доллари! Місцеві жителі


лякались пропозиції як неандертальці мобільного телефону. Але чувіха не втрачала надії й продовжувала пропонувати свої 2 доллари за місцевим курсом валют. Знайшовся таки добродій, якій обміняв іноземну банкноту на українські гривні. Не просто обміняв, а ще й на гривню більше! вау! о-О Чувіха помчала забирати посилку й доставляти її адресанту! Літо. Чувіха їде в маршрутці з пар. Співчуваю, маршрутка... Катюха дістає зошита й починає "ганяти" вітерець, аби було більше кисню. тут до неї підходить дівчинка й проситься постояти поруч. Їй також жарко, як вияснилось потім. А біля чувіхі краще. Вони почали розмовляти. Тут з іншого боку тьотінька підходить з надією, що й на неї потрапить чудо вітерець від чудо зошита-кондиціонера. На мить моїй колєжанке схотілось взяти фіксовану суму з ПДВ за постугу "прєвращєнія зошита у вєнтілятор". Але я не певна, чи то були мої думк, чи мої. Бо якби вона брала гроші, не бігала б по чигирях з проханням розміняти 2 долари "на удачу". Отака у мене чувіха живе за 160 км від мене :) Вона завше знайде пригоди на свої другі 90 :) Т. Потім було це… 4K... 4K... 4кання... Між подругами часто виникають змагання, ще частіше на любовному полі битви. Ось і зараз ми зіткнемося в своїй несамовитій любові. Ми ділитимемо його. Ми ділитимемось нею. Ми тягтимемо його в різні боки – ти тягнутимеш в один бік, а я в інший. І таким чином ми розтягнемо весь світ. Для них, для коханих, ми дещо поступатимемося принципами, ми жалітимемося на життя… і знов ж таки одна одній. Не дивлячись на всі перипетії, на всі невблаганні погляди, підводні каменюки та затонувші кораблі, ми будемо борсатися в цьому напівболоті, напівболоті задоволення. Ми будемо перешіптуватись і приховувати секрети, ми будемо сперечатись і радитись, намагатись обійти одна одну на поворотах, і перегнати на фініші. А він – той дивний і дикий світ шоубізу буде дивитись на нас страшними і великими очима, бо великі очі у страху, а він же ж буде нажаханий несамовитістью наших забаганок.


Та кожна все одно протягне в нього свою любов, ти - даруватимеш серце, шукатимеш кутки і велетенські зали для Неба для себе, а я вдихатиму захоплення і дмухатиму натхненням на Долоні. І завадити двом подругам, які вирішили поборотись за свою любов зможе хіба що землетрус, і то навряд… Ти згодна? К. Тобі Твої 4К... 4К... Мої чекання. Твої розумні слова. Моя дорога 4ернігів-Київ. Дорога до ТБ. Коли зриває дах, як у казці про трьох поросят, яка закінчується тим, шо 4ервона Шапочка на швидку руку сушить своє волосся (коли їй телефонує останній хрюша з епопеї "астатца в живих") й біжить рятувати його, а з вовка робить собі сьют-кейс. То до чого я? А до того шо, коли отак зриває дах, я їду до ТБ. Ти вправляєш мізки, коли я мию гору твого брудного посуду. Ти любиш мене за це ще більше. А я випускаю пар цим. Інколи чисто випадково б’ю твій посуд. Потім привожу тобі новий. Вправка мізків триває недовго. Ти за 5 хв розставляєш всі крапки над І. Снабжаєш мене серіалами на твою флешку (вона у мене вже пів року, соррі дуд ;)). Ніколи Ми знайомі майже два роки, а я досі не знайома з твоєю мамою.. Ми знайомі майже два роки, а ніколи удвох не проводили час разом в моєму місті.. Ніколи не каталися на ковзанах разом, хоча планували..

Ти кажеш Ти кажеш, що "ми тягтимемо його в різні боки – ти тягнутимеш в один бік, а я в інший". Ти так кажеш про музику, про світ. Кажеш, шо "дикий світ шоубізу буде дивитись на нас страшними і великими очима, бо великі очі у страху, а він же ж буде нажаханий несамовитістью наших забаганок." Ти кажеш це у той час, коли маєш працювати. Я отримую це у той час, коли маю працювати. Ти майже не кажеш слів українською.. Ти кажеш, аби я займалася ділом.. Їжа, кухня і ми


Перша річ, яка приходить мені у голову - це кєфір! Були часи, коли я не могла нічого їсти, і пила у тб тільки кєфір. Трохи не в тєму, але я пам’ятаю твій гігантський опік на лівій нозі. І як ти досі їси супи і готуєш їсти опісля такої травми?! Ти - гєрой!

А пам’ятаєш? А пам’ятаєш той адреналін на аеродромі й прижок із парашутом з максимально високої точки чогось-то там? А пам’ятаєш, як ми у машині співали "Крихітку - Прима" на два голоси? А як прибирали зів’яле листя на дачі твоїх друзів? А пам’ятаєш, коли ми грали у Мафію на твій ДН, я вбила ТБ за те, шо моя кава була з цукром? Ніхто не здогадався, шо то була я. А пам’ятаєш, коли я приїхала до ТБ зі словами "дуд, а от і я. Я ж тепер блондинка"? А пам’ятаєш, коли я приїхала до ТБ зі словами "дуд, а от і я. Я ж тепер брюнетка знову"? Ти мене любиш з будь-яким кольором волосся. Зараз Зараз я слухаю твій плей-ліст... Музика - це часточка нас. Тож ми зараз у якому смислі разом. Зараз я буду вчити іспанську, а після повторювати Deutsch. Зараз я десь біля гір, у маленькому містечку, де завше йдуть дощі. Хоч, зараз і літо, але тут холодно і цілими днями зливи. Парасолі і дощовики не рятують. У мене куча маєчєк і шортіков. У мене одні джинси і кофта якась. Але знаєш, коли дощ перестає йти хоч на 5 хв, бачиш як парують гори... З мого вікна неперевершений вид! Тут холодно без ТБ. Шкода. Змерзла. Сильно. Думаю, може поїхати на Південь завтра? Там кажуть +40 по Цельсію. Але якщо я зателефоную тобі й озвучу цю ідею, то ти швидко вправиш мізки і скажеш, що у ТБ в місті також +40 по Цельсію. Я заїду до ТБ на годинку погрітися, бо у ТБ важлива робота. Але годинка переросте у цілий день. Ти будеш працювати за своїм кампом у своїй кімнаті. Я буду на твоєму балконі пити холодну воду з льодом і намагатися також працювати з Маком.


Ми будемо весь день переписуватися меседжами в он-лайні і дивитися комедійний серіал. Хоча, спочатку я планувала побути у ТБ годинку. А потім працювати у різних кімнатах. Зараз я піду збирати речі. Шукати зарядку для телефону. Поїду туди, куди будуть квитки. 29.10.10 Т. Іноді мені здається , що я зовсім з’їхала з глузду. Скільки разів вертатись у своїх думках до тебе, скільки разів пірнати у твої обійми у снах. Це ніби якийсь наркотик, що дарує короткочасний кайф і шкоди якого ти не здатен збагнути. Ось тепер мені здається, що я вже на стільки тю-тю звідси, що могла б завести собі бложик і викласти туди увесь цей брухт за весь час , що ми провели разом в моїх думках. Просто перебрати все ______ навіть не зберігаючи хронології, бо яка там хронологія у психів , у них то і відчуття часу не завжди є. Видрукувати все, навіть не чекаючи полегшення і просто кинути тобі лінк, сподіваючись , що твій e-mail ненавидить мене менше за тебе і не помітить вхідне моє повідомлення. Вкинути все як сміття в твою пошту ніби кидаючи снігову кульку в твоє обличчя, так сильно щоб на щоці залишився слід, а мокрий сніг набився у твоє волосся. Просто тому, що не знаю, досі не знаю як ставлюсь до тебе... “От любви до ненависти один шаг” Цікаво, а в зворотній бік пропорція зберігається? А можливо ти мене надурив просто? Ти ж просто говорив недо слів про любов, а я додавала туди вигуків, я потім просто повелася на це як школярка, на морозиво і піднесений до під’їзду портфель.


Кожного разу я сама _____ в своїй уяві те, чого не було, не буде, а головне не має ! Моїх майже дипломованих мізків не вистачає на те, щоб жити сьогоднішнім днем і цінувати інші 1000-чі слів. Знаєш,після нашої весни пройшов дощ. Вибач, то я його викликала . Тепер вже довго світить сонце твоїх і моїх нових стосунків. Проте, де-не-де трапляються калюжі й я втрапляю в них. Вони почались з маленької крапельки, а тепер я тону в них, в калюжах наших неіснуючих стосунків. Ці калічні сни , калюж- міркування заманюють мене під свою поверхню. І в них дні моїх стосунків я борсалася в них розуміючи, що промокша настільки , що не висохну і за день під новим палким сьогоднішнім сонцем. Але я пірнаю все глибше бо знаєш, русинки - русалки співають там блюзи. Це продовжується доти доки я не довбаюсь головою об асфальт під калюжею і не усвідомлюю, що я вже зовсім , “приїхали ”, як то кажуть, тоді я виринаю. І намагаюсь знайти спосіб скоріше висохнути . Серед останніх спроб забути тебе __ _____ _____ _____. -

яскраві спогади про колишнього і свій ____ приговорювання в

голо с ___ ___. -

- і оці всі писали.

Викладаючи все на папір я ніби відходжу від тебе і вже пишу не про тебе і не до тебе, і взагалі тебе це все не стосується, це все між нами дєвочками. Жадан пробачить Навіть якби я покинула ті місця, де народилось наше кохання і лишалась чекати , де я закохувалась в риси твого обличчя і де ми самі будували географічні карти . Навіть вживаючи чужі слова, торкаючись чужих плечей і чужих губ я повертаюсь туди , куди мало хто запливе. повертаюсь, хоч хто би мені не (радив )? ( ридав)...


Тікаючи від власних слів від власних думок по подвір’ї до сонце в ____.

страничка 1-2 отдельно А ще я вмію мислити більш прозаїчно, зовсім у іншій площині. Цю площину я б назвала купуй і заробляй. Іноді, я справді хочу кинути це все тобі в пику, підірвати твій мозок, зґвалтувати твої думки, кинути собою в тебе, залізти в твій мозок зі своїми валізами ідіотизму, зайняти вільні кімнати твоєї свідомості. Можливо тоді ти мене зрозумієш, порадиш щось вдале, наприклад, гарного психіатра. А можливо ти знову скажеш що я неймовірна. __ _________ ____________


to you