Page 1

13 квітня 2010 року

№2 (1324)

Вітаємо всіх із 90-річчям Альма-матер! Події Певна річ, усім вам уже відомо, що 24 березня поточного року відбулася видатна подія, яка стала неабияким подарунком на честь святкування ювілею нашого університету. За постановою Кабінету Міністрів України Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля надано статус національного самоврядного (автономного) дослідницького вищого навчального закладу. Не хочу робити гучних заяв про те, що нібито цей статус докорінно змінить наше життя. Сенс – в іншому. Такий статус є найвищим статусом для університетів нашої країни (для прикладу: раніше самий високий статус був вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, потім – національний університет, сьогодні – той, що ми одержали). І цей новий статус, як новий щабель розвитку нашого освітнього закладу, додає нам, зокрема, кожному викладачеві й студентові, відповідальності, бо тепер вдвічі вагомішим стає кожен наш крок, кожне наше рішення. Але я не можу не сказати про те, як довго ми йшли до отримання такого статусу. Немає сенсу розписувати усі наші спроби, падіння,

Вельмишановні далівці! злети й успіхи. Хочу лише пригадати останні події, що мали місце на початку поточного року – освітянські виставки. Так, на виставці „Сучасна освіта в Україні – 2010”, що пройшла 24 – 26 лютого у місті Києві, діяльність університету відзначено золотою медаллю у номінації „Упровадження здобутків педагогічної науки в освітню практику” та дипломом за високі творчі досягнення в інноваційному оновленні національної системи освіти. Більше того, Далівський університет удостоєний Почесного звання „Лідер сучасної освіти” за багаторічну інноваційну педагогічну діяльність з модернізації освіти в Україні. На Міжнародній виставці „Сучасні навчальні заклади – 2010”, організованій Міністерством освіти і науки України та Національною Академією педагогічних наук України, (17 – 19 березня, Київ), цього року ми отримали цілий комплекс нагород. Так, університет нагороджено дипломом „За вагомий внесок у модернізацію національної системи освіти”. Крім того, сьогодні ми не просто знову удостоєні звання „Лідер вищої

освіти України”, а й відзначені Гран-прі у цій номінації. Як університет-переможець конкурсу вшановані ми й Кришталевою стелою, золотими, срібними та бронзовими медалями. У номінації „Застосування інноваційних педагогічних технологій при підготовці фахівців у ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації” Далівський університет нагороджено золотою медаллю. Особисто мені приємно було отримати Почесну грамоту „За творчу організаторську роботу по розвитку сучасної національної системи освіти”. Усі ці перемоги – лише невеликі, але дуже важливі кроки уперед, які зіграли свою роль у отриманні нами статусу національного самоврядного (автономного) дослідницького вищого навчального закладу. Наразі надання нам такого статусу – найвищий прояв визнання ДАЛІВСЬКОГО університету як освітньо-науково-виховного центру, адже ми стали чотирнадцятим вищим навчальним закладом в Україні, (чотирнадцятим серед трьохсот ВНЗ), удостоєним такої честі. І головне – це свідчення того,

що ми цілком відповідаємо ознакам найкращих університетів Європи та світу. До таких університетів належать ті, які обов’язково поєднують підготовку студентів, освіту і наукову діяльність в єдиному інтегральному процесі. Статус національного самоврядного (автономного) дослідницького вищого навчального закладу – висока нагорода для нас. Таке визнання результатів нашої роботи свідчить про те, що університет надає студентам освіту вищої якості, а потужний науковопедагогічний потенціал є запорукою сталого розвитку й постійного самовдосконалення нашого освітнього закладу. І я переконаний, що ми будемо гідно нести це звання і робитимемо все можливе задля розквіту університету й виконання нашого головного завдання – підготовки майбутньої еліти України! Від усього серця дякую усім ДАЛІВЦЯМ за їх натхненну працю, за те, що усі разом ми робимо одне діло – готуємо професійно й національно свідому молодь – майбутнє України! Дякую! З повагою, ректор О.Л. Голубенко

Не пером пишут, умом. В.И. Даль


13 квітня 2010 року, №2 (1324) Події

„На творчість надихає життя…” для такої творчості. „На творчість надихає життя… – ділиться Микола Миколайович. – У житті є той бік, який для нас закритий. Це та сторона, якої треба прагнути, сторона красива, сторона висока, натхненна, що підносить нас. Бердяєв колись сказав: „Я пізнав смак творчості не той, який виправдовують, а той, який виправдовує”. Звичайно, устигнути все важко, та все ж вдається і вдається добре. Насправді, я дуже люблю наш університет… Люблю всі напрямки моєї творчості: музику, живопис, науку. Любов – рушійна сила для людини, адже Бог є любов.” Не менш цікаві роботи інсталювали й інші викладачі. Зокрема, Олександр Петрович Кравченко, декан факультету систем автомобільних комунікацій, представив картини кримської тематики. Краєвиди Лівадії навіювали думки про море, ніжний бриз, пурпурово-рожевий захід сонця і водночас

На честь святкування ювілею Далівського університету й Міжнародного дня аматорів народного мистецтва в Інституті духовного розвитку людини розпочалася робота виставки митців викладацького складу СНУ ім. В.Даля. Свої роботи зокрема представили Чурсін М.М., Кравченко О.П., Шевердін К.М. та інші. Відкривала виставку проректор з навчально-виховної роботи Щедрова Г.П.: „На створення такої виставки мене надихнула зустріч з Олександром Петровичем, Миколою Миколайовичем, Костянтином Миколайовичем та іншими митцями. Це люди потужної творчої сили, яка сьогодні виявилася в їхньому художньому сприйнятті світу. Нам дуже приємно, що ця виставка проходить напередодні великого свята для нашої Альма-матер – 90-річчя університету!

про імператорські часи, коли тими місцями прогулювалася царська родина. Роботи Костянтина Миколайовича Шевердіна, доцента кафедри педагогіки, відрізняються неординарністю погляду в майбутнє й своєрідним розумінням Всесвіту. Це картини космічно-урбаністичної тематики, що вражають фантастичною проникливістю та яскравістю, розмаїттям барв та композиційною цілісністю малюнку. Виставка не залишила байдужим жодного відвідувача. Щире здивування та повагу викликає розуміння того, що людина, яку ми звикли бачити лише з одного боку, розкривається з іншого – у творчому образі. Захоплення читалося в очах студентів та викладачів, які по декілька разів уважно розглядали експозиції тим часом, як художники скромно ділилися один з одним творчими планами на майбутнє.

Роботи наших художників не залишать вас байдужими; а останні обов’язково дадуть вам свій автограф!” Як це не парадоксально, але картини аматорів вражають своєю майстерністю. Пейзажі рідного Луганська впізнаються в роботах доцента кафедри філософії культури та культурології Чурсіна М.М. Ось старий завод, а он, зовсім неподалік, церква, поруч із якою в’юниться голубою стрічкою Лугань. У цих, здавалося б, простих полотнах відчувається неприхована щира любов до рідного міста. Робота викладача не з легких і потребує багато часу та ретельної підготовки, до речі, як і робота художника. Ми поцікавилися в Миколи Миколайовича, як йому вдається реалізовувати два творчі покликання у своєму житті та що є джерелом натхнення

Кращі з кращих

« Хорошее образование – это важно!»

Дадонова Виктория, студентка факультета компьютерных наук – Виктория, расскажите о себе. – Я студентка 5 курса факультета компьютерных наук, специальности «Компьютерноинтегрированные технологические процессы и производства». С 1 курса являюсь старостой группы, а также членом студсовета факультета. Учусь на «отлично», активно участвую в культурной и общественной жизни факультета и кафедры. Постоянно принимаю участие в конференциях; в соавторстве с преподавателями нашей кафедры публикую статьи. Также принимаю непосредственное участие в организации и контроле учебной работы студентов. В 2009 году стала студенткой года в номинации «Студенческая

наука». – Скажите, что повлияло на выбор профессии? – Современный мир уже сложно представить без компьютерных и информационных технологий, поэтому мне хотелось овладеть знаниями в этой области. Учась в 11 классе, я пришла в День открытых дверей на факультет (тогда ещё) компьютерных технологий и автоматики. Я практически сразу определилась со специальностью. Нам рассказывали о дисциплинах и направлениях, по которым осуществляют подготовку на факультете, потом демонстрировали компьютерные классы, мультимедийные аудитории и лаборатории на кафедре. С каждым годом моя кафедра и факультет в целом совершенствуются. Лекции проходят с использованием новейших технологий, существует возможность пользоваться WiFi-связью, хорошо организована система информационной рассылки новостей, объявлений, использование электронной зачётки студентами, бесплатной электронной библиотеки и т.д. Всё это создаёт условия для хорошего овладения будущей профессией в данной области. – Как расставлены приоритеты в Вашей жизни сегодня? – Для меня всегда было важно получить хорошее образование, чтобы потом можно было найти престижную работу, получить признание в обществе. Я очень ценю свою семью, в будущем хочется создать такую же, потому что семья и любимая работа – самое главное в жизни для человека. Ещё не могу без своих друзей, без них мне было бы пло-

хо.

– Согласны ли Вы с изречением о том, что тот, кто хорошо умеет работать, хорошо умеет и отдыхать? Как отдыхаете Вы? – В принципе, согласна. Но сейчас, кто хорошо работает, у того времени на отдых обычно уже не остаётся. Своё свободное время провожу с друзьями (прогулки, кино, другие виды развлечений), занимаюсь фитнесом, а когда на улице уже достаточно тёплая погода, то с родными и близкими мне людьми отдыхаем на природе, а летом – на берегу моря. – Кого Вы считаете настоящим другом, есть ли у Вас такой? И кто для Вас главные люди в жизни сегодня? – Для меня настоящий друг – это человек, который в трудную минуту будет рядом, который всегда готов придти на помощь в любой ситуации, с которым мне легко, которому я могу доверять, с которым я могу быть просто самой собой. И я очень рада, что у меня есть такой человек в жизни, он всегда меня поддерживает. А главные люди в моей жизни сегодня – это, конечно, мои родители и мой братик. Без них я – никуда, я их очень люблю и уважаю. Без них я была бы не я, они очень мне помогают, они всегда со мной, я благодарна им за это и очень люблю их. – Какими качествами должен обладать человек, какие цели должен перед собой ставить, чтобы овладеть такой специальностью, как у Вас? Ваши советы и пожелания абитуриентам и студентам. – Всем абитуриентам и студентам хочется, в первую очередь, пожелать настойчивости и

2

упорства в достижении поставленных целей. Овладеть моей специальностью, в принципе, может каждый, главное – желание и стремление к этому. Университет – как стержень, на котором базируются профессиональные успехи, наиболее значимые события жизни, здесь формируются и развиваются основные жизненные и нравственные принципы. Поэтому желаю абитуриентам найти себя, стать на правильный жизненный путь и определиться с выбором своей профессии. – В этом году нашему университету исполнилось 90 лет. Поделитесь Вашим самым ярким впечатлением за время учёбы. Что Вы пожелаете нашей Альма-матер в юбилейный год? – Я очень рада, что попала на этот факультет. Пять лет пролетели очень быстро, мне будет жаль расставаться с преподавателями, однокурсниками и другими дорогими мне людьми. Очень запомнилась подготовка к различным университетским мероприятиям, сами мероприятия, КВН, конкурсы, ведь культурная жизнь нашего университета очень богатая и насыщенная. Ещё запомнились поездки в Карпаты от нашего студенческого профкома, потому что приобрела много новых знакомых. У нашего родного университета есть богатая история, славные традиции. Хочу пожелать нынешним преподавателям и студентам, чтобы они смогли сохранить и приумножить славу нашей Альма-матер, а также дальнейшего процветания и совершенствования, чтобы все студенты и выпускники могли всегда гордиться нашим ВУЗом! Беседовала Катерина Чаус


13 квітня 2010 року, №2 (1324) Студентське життя

Народні танці й пісні по-Далівськи

Знову весна… Новий сплеск творчості, що пробуджує ця пора року, завжди відрізняється гармонічністю, певною винятковістю. Адже весна – це щоразу нове життя! У Далівському університеті стартувала Студентська весна-2010. Студенти всіх факультетів готують щось незвичайне, різнопланове, щоб не залишитись поза увагою журі та глядачів. Та є в нашому рідному університеті студенти, які, готуючись вийти на сцену, завжди пам’ятають, що їм захищати та відстоювати честь Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Це учасники наших творчих колективів народного ансамблю народного танцю „Світоч” та народного ансамблю козачої пісні „Вольниця”. Цього року юнаки та дівчата готували нові програми танців та співів, адже 24 березня вони мали втретє підтвердити високе звання „Народний самодіяльний колектив”.

Святковий захід відбувався у приміщенні Академічного обласного російського драматичного театру. Артистів прийшли підтримати студенти-далівці, викладачі та просто любителі творчості цих чудових ансамблів. У такий відповідальний для творчих колективів день їх прийшли привітати представники міської ради та управлінь обласної державної адміністрації. Зокрема, начальник управління культури й туризму Луганської обласної державної адміністрації Ірина Григор’єва зазначила: „У Далівському університеті завжди приділяється увага духовному та естетичному вихованню студентської молоді. Тож, сьогодні ми станемо учасниками цілого дійства, тому що зараз на цій сцені демонструватимуть свою виконавчу майстерність два найкращих колективи Луганщини. І я впевнена, що сьогодні вони в

черговий раз підтвердять свої звання „народних”. Хочеться щиро подякувати художнім керівникам та їхнім вихованцям за творчість, що вони дарують нам!” Продумана до дрібниць програма у режимі нон-стоп, майстерне виконання народних танців та козачих пісень свідчило про високий професіоналізм художніх керівників творчих колективів: Заслуженого працівника культури Людмили Бобкової („Світоч”) та Лариси Коротун („Вольниця”). Їхні колективи в цей святковий день були нагороджені подяками Луганського міського голови „За плідну працю, високий професіоналізм, вагомий внесок у розвиток національної культури та з нагоди 90-річчя від дня створення університету”. Почесними грамотами „За високі творчі досягнення” також було нагороджено студентів, учасників ансамблів, що є цьогорічними випускниками нашої Альмаматер. Організаторами було враховано й тема-

виконує майже вікову, але таку знайому нам маршову пісню „Прощання слов’янки”. У переддень найрадіснішого для нас свята – 65-ої річниці з Дня Перемоги – ця мелодія торкає найуразливіші струни слов’янської душі. Важко передати словами відчуття гордості та захоплення цими невтомними трудівниками мистецтва, юнаками та дівчатами, танцівниками та вокалістами, на чолі яких такі харизматичні, віддані своїй роботі керівники. Безперечно, вельмишановне журі виголосило очікуваний вердикт: народний ансамбль народного танцю „Світоч” та народний ансамбль козачої пісні „Вольниця” успішно підтвердили свій статус. Із теплими словами привітання звернувся до колективів та всіх присутніх ректор СНУ ім. В.Даля професор Голубенко О.Л.: „Вітаю! Це дійсно найкращі колективи! Я пишаюсь тим, що я – далівець. Я отримав великий заряд бадьорості та позитивних

те, що злиття науки та творчості в єдине ціле відчувалося сьогодні. Зараз дуже важливо, аби молодь не зациклювалася на якійсь одній меті: меті освіти, професійного росту тощо. Адже найголовніше – це людяність. А участь у таких колективах розвиває інше естетичне сприйняття світу та самого життя. Творчість підносить людину. За останній час обидва колективи зробили неабиякий якісний стрибок. Це, в першу чергу, говорить про ставлення ректора Олександра Голубенка, проректора з навчальнопедагогічної роботи Галини Щедрової, всього професорсько-викладацького складу до своєї роботи, свого покликання. Історію творять особистості. Тому тут, у Далівському університеті, енергійність, наполегливість, прагнення до вдосконалення таких особистостей, перш за все, керівників університету стає чудовим ґрунтом для розвитку творчої самодіяльності. У вашому університеті діє

емоцій, насолоджуючись виступами наших студентів. Щиро вітаю наші колективи, наших талановитих студентів із цим безумовним успіхом!” Ректор нагородив почесними грамотами учасників колективів та їх чудових художніх керівників Бобкову Людмилу Федорівну та Коротун Ларису Семенівну. Також грамотами було нагороджено хореографа народного ансамблю „Світоч” Мирошніченка Тимура Миколайовича та багатьох учасників творчих колективів за їхній вагомий внесок у розвиток творчої самодіяльності університету. Концерт подарував чудовий, піднесений настрій не тільки глядачам, але, звичайно, членам високоповажного журі. Своїми враженнями поділився Василь Михайлович Яровий – співголова атестаційної комісії, директор Обласного центру народної творчості, Заслужений працівник культури України: „Мене переповнює почуття гордості через

близько 15 творчих колективів, серед яких і оркестр народних інструментів, і хорова капела, й ансамблі естрадного та народного вокалу, і хореографічні студії, і студентський театр... Спектр вибору прояву себе як творчої особистості в цьому ВНЗ доволі широкий. Хочу побажати Далівському університету лише процвітання. Я впевнений, що статус дослідницького, який ви нещодавно отримали, – не останнє високє визнання такого потужного університету на сході України. Щиро вітаю!” Дійсно, таким колективам хочеться аплодувати стоячи. Браво! А Студентська весна-2010 триває. Невдовзі буде визначено найкрасивішу та найрозумнішу студентку. Наприкінці квітня не пропустіть загальноуніверситетський конкурс „Міс університет – 2010”.

тику виступів. Наприклад, чоловічий танець обов’язково передував серйозній чоловічій пісні або навпаки. А от ніжні дівочі хороводи доповнювалися справжніми жіночими співами про кохання, терпіння та надію. Тим часом у залі вирували емоції. Публіка була в захваті від такого професійного, наповненого духом справжньої весняної творчості, концерту. На сцені кружляють дівчата та хлопці у вирі російського жвавого танцю. Біло-зелені сарафани, відблиски сріблястих паєток – точно весняні ранні проліски в краплинках ранкової дзеркально чистої роси, у якій відбивається перший несміливий промінчик уже теплого сонечка. А ось і стрункі гуцули ніби спустилися із верховин, і принесли чисту й холодну воду гірських потоків, що котять стрімко свої хвилі навесні. Дійство на сцені вражає! А тепер „Вольниця” у повному складі під диригуванням Лариси Коротун

3

Катерина Чаус


13 квітня 2010 року, №2 (1324)

Наш взгляд на мир 1 АПРЕЛЯ

:-)

:-)

Ну, с Днём защитника отечества, сынок! – Мам, пап, ну что вы в самом деле, может я ещё поступлю! Если студент не хочет у читься, з нач и т, плохо работает военкомат.

:-)

Один студент говорит другому: –Если ты ещё раз будешь колоть орехи моими носками, я сломаю твою простыню! Объявление: Помогу похудеть! Беру на себя ваши обеды и ужины. Студент Петров. - Вася, что случилось??? - Да из института отчислили... - Не плачь, Вася! Солдаты не плачут! Чтобы прослыть гурманом в общаге, достаточно положить в варящиеся пельмени лавровый лист. Да здравствует студенческая молодёжь: утром не добудишься, ночью не найдёшь!

:-)

:-)

Грузин пишет письмо домой: - Мама, учусь в институте. Все ездят на занятия в автобусе, а я в такси. Мать пишет ответ сыну: - Сынок, зачем выделяться? Купи автобус и езди, как все. - Вот если бы экзамены сдавать на Луне! - Зачем? - А там все предметы в шесть раз легче...

:-) :-)

Ты откуда так хорошо армянский язык знаешь? - У нас в школе учитель английского был армянин. Хорошо – это когда экзамен сдан на «три». Отлично – это если с первого раза.

:-) :-)

Не спи на лекциях!!! Проснёшься в армии.

:-)

И будет день. И будет ночь. И наступит сессия. И живые позавидуют мёртвым.

:-)

Ещё одна вещь, на которую можно смотреть вечно – это как принтер печатает твою курсовую... Старая студенческая традиция: каждый год мы с друзьями ходим на сессию. Ну и паримся там...

:-)

Профессор истории, объясняя студентам, как меняется идеал красоты со временем, привёл следующий пример: - Мисс Америка 1921 была метр шестьдесят ростом и весила семьдесят три килограмма. Как вы думаете, победила бы она сегодня на конкурсе красоты? - Вряд ли, – сказал один из студентов, – слишком уж она старая.

:-)

- Когда я утром слышу звук будильника, мне кажется, что в меня выстрелили. - И ты вскакиваешь? - Не-а, лежу как убитый!

:-)

4

:-)

Засновник і видавець: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. Реєстраційне свідоцтво серії ЛГ №31 видано Луганським облуправлінням з питань друку 24.12.1993. Адреса редакції: кв. Молодіж- ний, 20а, корпус 1, к. 306, Луганськ, Україна, 91034. Редакційна колегія, т.: 41-42-67.

Улыбнитесь: это правда

:-)

дальше. В том, что что-то будет, она не сомневалась. Интуиция! Или женская наивность? В этот раз смс пришлось ждать несколько дольше, но то, что Марина прочла, её очень заинтриговало: «Очень рад знакомству! Как проходит день юмора? Как Ваше настроение? Какие приоритеты в жизни? Любимое занятие? Стиль жизни?» «Ого! Это серьёзно! Что же он задумал? «Приоритеты» впечатляют! Ну и? Что теперь отвечать? Как я ему в одной смске всё расскажу? Денег жаль! Вот чувствуют же некоторые, когда я счёт пополняю! Так, ладно, сейчас чего-нибудь придумаем! Ну, скажем, так...А что? Неплохо получилось: «Настроение не очень. Приоритет – учёба. Люблю читать, слушать музыку. Жизнь не очень динамична, если не заставляют! Лентяйка. Но никто в это не верит! Есть собака. Ваша очередь!» «О! Вот это смс! Я прямо горжусь собой! Главное – я ничего не приукрасила! Молодчина! Ну что же он так долго не отвечает, а? Я уже нервничать начинаю!» От переживаний Марину отвлекла мама: – Доченька, я же тебя жду! Иди, помоги мне скорее! Дочка помчалась на кухню, оставив телефон сиротливо лежать на столе... – Да, мам. Я тут. Что ты хотела? – Значит, смотри: подметёшь, сваришь суп и помоешь печку, поняла? – Так точно! Разрешите идти? – шутливо козырнула Марина. – Куда? А работать кто будет? – Ну, мам, ну я на секундочку! Ну, пожалуйста! Мне только телефон взять! – Нет, вы поглядите на неё! Взрослая двадцатилетняя девица уже, а всё никак не наиграется! При этом «взрослая» девица с двумя хвостиками на голове смотрела на маму огромными просящими глазами. – Ладно уж! Работай! Я сама принесу! Кстати, а ты выяснила, кто то был? – Пока нет, мам! Но там, похоже, всё так закручено! – «закручено», «накручено»! Что за молодёжь такая пошла: житья не представляет без этих цацок! Ну, давай, ты чисть картошку, а я принесу. – Жду! Буквально через несколько секунд мама возвратилась, неся телефон Марины: – Доця, он там на столе крутился шибко, ну, я взяла да и нажала что-то. Только не поняла: что это за Анатолий такой? Ты где его взяла? Ишь какой деловой: на гитаре он играет! – Как, мама? Ты ещё и читала? – Ну а я про что: нажала что-то. Я не хотела! – Ну, понятно. Давай, я посмотрю, чего он там пишет! Это тот, который с утра звонил. – И испортил моей девочке настроение! Безобразие! – О! «Вы приятный собеседник!» Вообще-то, собеседница, но ничего и так нормально! «Приоритет – спорт, музыка. Играю на гитаре, читать не очень люблю. Тоже лентяй, но если что-то делаю, то делаю на совесть. Есть собака и кошка, была белка! Характер скверный, не женат». Впечатляет! Мама, заглядывавшая через плечо Марины, начала деловито комментировать: – Так. Ты ему нравишься. У него, однозначно, свой дом. Он... – Это ещё почему? – Что почему? – Я про дом. – Доця, в квартирах белок не держат. Иначе это не квартира, а зверинец! Понятно? – Ага. Логично. – Дальше. Дочура, а что там про спорт? Он кто? – Да не знаю. – Надеюсь, не боксёр. Они все тупые! – Мама! Этот не такой! – Ну, гитара – это не достоинство... – Мама, это так романтично! – Романтично, когда денег прилично! А всё остальное приложится! – Спорт... Что-то мне это напоминает... – В смысле? – А... ладно! Лучше скажи: как отреагировать на это его «не женат» – Пр, это можно легко исправить! – Ну да, если я так напишу, он ещё подумает, что я на что-то намекаю! – Ну, пиши, как знаешь! – Надо подумать... Ага! Есть идея! Примерно так: «Спасибо за комплимент! По поводу «не женат» – жизнь это исправит! А кто дал Вам мой номер, если не секрет?» Ну как? Годится? – Нормально. – Мам, как ты думаешь, он скажет правду? – А бог его знает! Как Марина волновалась, получив его ответ. Ей так не терпелось узнать правду! «Я рылся у коллеги в

записной книжке и нашёл Ваш номер. Решил позвонить. Насчёт «жизнь исправит» – это предложение?» Стоп! У кого он мог «рыться»? Коллега... Кто из моих знакомых работает? И чья работа тянет на «коллег»? Спорт... Работа... Коллега... Спорт... – Мариночка, это ты сейчас с кем разговариваешь? – Э... Сама с собой! Не обращай внимания, мама. Я пытаюсь связать ниточки... Знаешь, что? Отправлюка я смску Диме, полюбопытствую насчёт номера. Чем чёрт не шутит! Заодно и пупсика своего, милого «мартовского котика» с праздником веселья поздравлю! Вот: «Димуля, солнце, привет! С праздником! А я соскучилась. Ты случайно этот номер не знаешь? Люблю. Целую. Жду ответа. Мариша». Здорово! Так и отправляем! Блин, да что ж все смс по частям отправляются? Хорошо, хоть бонусные есть! Мам! – Чего? – Мам, а, мам... – Ну не мычи! – Я не мычу! Я печку мыть не хочу! У меня же маникюр! Вдруг я ноготь сломаю? – Ну ладно, бери тряпку и дуй вытирать пыль. А с печкой я сама разберусь. – Ага. Ликующая Марина цапнула мобильный и побежала в зал искать тряпку. Она её вечно теряла! То в цветочном горшке забудет, то на люстре оставит, то за диван уронит. В общем, пока Марина искала тряпку, телефон радостным гудением оповестил её о доставке новой смски: «Да, знаю. А ты его откуда знаешь?» «Упс! Супер! Тогда понятно! Так это Димкин «коллега»!!! Ну всё, щас он у меня получит! Видали мы таких «коллег»!» – подумала Марина. – Значит, надо накнопать смс Диме и Толе. Так, пишем Диме: «Приколист Анатолий целое утро меня веселит! Но ты не бей его, а?» Ой, ещё одна смска! Ага, от Толика. Ну, и чё пишем? Ах, что вы, что вы! «Коллегу зовут Дима...» Ну, хоть честно признался. Дальше: «Только он не знает, что я переписал Ваш номер. Конечно, можете ему сказать, но лучше не надо» Ха, уже знает. Толя, поезд ушёл! Я уже всё сказала. И очень этим довольна! Пусть теперь сами разбираются! – Доча, ну что ты кота за хвост тянешь?! Сколько раз тебе говорить: раз-раз, тряпочкой помахала, стёрла всю пыль, и свободна! Ленуся скоро придёт, опять умчитесь куда-то, а мне потом всё за тебя доделывать! – Всё-всё! Работаю! Вот, видишь, даже тряпку нашла. Сейчас помою и пойду махать! Так, надо Толю предупредить, что его последняя электричка уже сбежала. Пусть завещание пишет. «Поздно. Он уже в курсе. Надеюсь, не побьет Вас. Извините. Я сказала ему до того, как получила Ваше смс». Нормально! Отправляем! О, как быстро! И чё тут у нас? Ага. «Не побьет» Вот и замечательно. Или нет? Ладно, проехали! А почему не побьет? Ого! Повезло же мне! «Я выше его на двадцать сантиметров и тяжелее на тридцать килограммов». Нда, какой же там «качок»? Два метра ростом! Не слабо! «Ну и хорошо! А то я переживала. В качестве моральной компенсации можем перейти на «ты»! А?» Ой, от Димочки сообщение: «Я его знаю, а ты откуда знаешь? А то он морозится, что-то я вас не понимаю». Замечательно! Будто бы я понимаю! А, ну их, пусть сами разбираются! Где тут моя тряпка с пылью? В смысле, пыль для тряпки? Тьфу! То есть тряпка и пыль. Короче, понятно. Начинаем активно работать. Так, ладно, последняя смска – Диме-то нужно ответить. Что-нибудь в духе: «Димуля, котик, ты не обиделся? Я сама ничего не понимаю. Спрашивай у своего оригинала! Цём!» Всё! Теперь работать! Работать со спокойной совестью! О, боже, а звонит кто это и зачем? Толик... Чудесненько. Достал! Но зато весело! Алло? – Марина, только не бросайте трубку. – Да уж не буду, – проворчала Марина. – Действительно можно на «ты»? – А что, не верится? – Честно? Да! Кстати, Дима передаёт тебе привет! – Что??? Он что, рядом с тобой? – Да! – Ладно. Вечером получите оба. – За что? – За розыгрыш. – Он тут ни причём! Это я всё затеял! Он ничего не знал! – Кто бы сомневался! Ты же за его спиной хотел всё прокрутить! Дудки! Поэтому вечером проштрафившиеся покупают тортик, приносят гитару, и мы празднуем знакомство и первое апреля. Возражения имеются? – Никаких! Всё будет исполнено! – Чао! – и потом, обращаясь к маме, – мам, а ко мне сегодня гости придут. – И кто же? – О! Мишутка Тоша со своей спутницей гитарой и мой мартовский котик Димуся, ну и Ленчика позову! Да, мобильная связь – великая вещь! Тем более, первого апреля! Яни Корбинь

:-)

«Сегодня первое апреля! Я помню! Помню! День шуток! Хорошо, я готова! Вот сейчас встану, приду в себя, и у меня будет прекрасное настроение, такое, что не по силам испортить ни одному моему «доброму» другу! Так, ладно, пора вставать! Уже солнце светит... Значит, явно не половина седьмого... А жаль! Да ладно, зато выспаться удалось! Ага, пятнадцать минут одиннадцатого! Нет, ну что за люди вокруг! Разбудить трудно было, что ли? Весь день насмарку! Настроение испортили! Так, я спокойна! Всё хорошо, всё прекрасно! Жаль, не у меня! А, чёрт с ними, встаю!» – Мариночка, солнышко, вставай! Я уже завтрак приготовила: картошечка мяточка и яичко. Кефирчика не забудь выпить! Да, а чего к тебе Леночка в половину девятого заходила? Суббота же, люди ещё спят! – У, мама! Мы с Ленкой... Чёрт, бассейн! Мы же договаривались в бассейн с ней пойти! – Ну, ничего, завтра сходите! Она, кажись, и не пошла без тебя никуда! – Да, Ленка меня теперь точно убьёт! – Золотце, не расстраивайся! Лучше вставай, горяченького поешь... – Мама! Ну какое «горяченькое»! Я же на диете! – Доченька, ну какие диеты в твоём-то возрасте?! Ой, телефон твой бурчит! Да поставь же ты его на звонок! Он разрывается, а ты и не слышишь! – Мама! Телефон не «бурчит», а вибрирует! Он на вибрации стоит! – Какая разница, на чём он стоит! Ты трубку братьто будешь, или нет? Так я выключу его! – Нет, стой! Марина вскочила с постели и подлетела к телефону, включила связь, даже не посмотрев, кто звонит. – Алло? - спросонья её голос звучал ниже, чем обычно. Мама вытянулась в струнку, напряжённо прислушиваясь и пристально вглядываясь в лицо дочери, пытаясь понять, с кем и о чём она говорит. – Алло! Привет! – Привет! – машинально отреагировала Марина. Её сонное сознание подключилось немного позже, когда до Марины начало доходить, что она не знает, кто с ней разговаривает. Полупроснувшееся сознание начало судорожно перебирать в памяти голоса всех её знакомых, надеясь отыскать там имя владельца этого голоса. – Чем занимаешься? – Э... – сознание на помощь не спешит, и механическая память выдаёт первое, что вспоминается, – э... Учусь. – Учишься? Так ты студентка? – А... Да... – сознание опять тормозит, зато рефлексы не дремлют, и палец уверенно нажимает клавишу отбоя. – Ну что, доця? Кто это был? – А... Не знаю, мам. Кто-то из знакомых прикалывается. Ладно, пойду умоюсь. Да и завтрак, наверное, уже остыл. – Ничего, я разогрею! Иди, дочка! – Ага. Когда Марина вернулась в комнату, сияющая утренней свежестью и довольством (сказался завтрак), она обнаружила в телефоне непрочитанную смску. Тот же номер. «Ну что, друг-клоун, тебя сейчас послать или сам догадаешься? А всё-таки, что там написано? Может, извинения? Прочту!» В смске же значилось следующее: «Я, конечно, не знакомый Вам человек, но трубку бросать не культурно!» Это так возмутило Марину! «Что??? Какой-то умник звонит, прикалывается по утрам, а потом я же ещё и виноватой остаюсь! Ууу, редиска! Сейчас он у меня получит! Сейчас он навсегда заречётся так шутить! А, впрочем, мне ещё ни разу не приходило такой грамотно составленной смски! А вдруг, это – женщина? Ага, а кто со мной по телефону тогда разговаривал? А я утром злая была, похоже, обидела его... Но он тоже хорош: чё звонит незнакомым девушкам? На грубость нарывается, причём, явно! Вот сейчас он её и получит! Или нет? Интересно же, кто это! Ладно, я знаю, как ответить! Напишу-ка я вот что: «Смиренно прошу прощения, но неприлично звонить незнакомым и не представляться! Ха, это будет ему уроком!» Марина не ожидала ответа, однако он не замедлил появиться, причём его лаконичность несколько удивляла: «Извините. Анатолий Андреевич. Вас как величать?» Марина даже растерялась: она не была готова к такому повороту событий. Этот Анатолий явно жаждал познакомиться с ней! «Может, всё-таки, его послать? Но тогда я не узнаю, кто дал ему мой номер. А ведь интересно! К тому же, кажется, я его приструнила! Он обращается ко мне на «вы»! Да ещё с каким подчёркнутым уважением! И ни одной грамматической ошибки! Слова, что ли, лёгкие подбирает? Ну ладно, моё величество снизойдёт до ответа!» Недолго думая, девушка послала Анатолию ещё более краткую смску, чем его: «Марина Михайловна». Теперь она с замиранием сердца ждала, что же будет

Редактор: І. Бурцева. Дизайн та верстка: О. Пугачова. Над випуском працювали: І. Бурцева, К. Чаус. Обсяг: 1 друк.арк. Наклад: 500 прим.

Університетський Вісник (квітень 2010)  

Перше друковане видання „Університетського вісника” Луганського машинобудівного інституту датується десятим вересня 1967 року. Трохи менше п...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you