Page 27

Хоч би як кому кортіло—не закрасу­ ється орхідея на півночі—не буде артист творцем зовні тих сфер, які єдині годні вико­ хати його натхнення… Сениця і досі—по за межами України. Ного особисті прохання як і колективні за­ ходи не мали жадних наслідків-артиста зали­ шено в Москві, звідки про його й чутки нема.

У нас відібрано живу артистичну силу і заборонено повернути її рідному краєві. Раді Мистецтва й нікому иншому нале­ жить поклопотатися в цій справі й добитися повороту нашого музики на Вкраїну, а крім того перевести в життя якийсь плян матеріяльного забезпечення всих творчих арти­ стичних сил.

В. КОРЯК.

Мак червоний. (Фрагменти спогадів про Андрія Заливного). Посадіть, о атенці, троянди на моїм гробку, троянди гіахущі й розквітлі… …Солодко буде мені тамо, над Ахероном, снити, що збіль­ шила щастя. (К. Тетмаєр, Епітафія).

Душа юнака зійшла у Геданос! Хай буде тихоНе треба жалю! Він поляг на полі бою. Із темними силами життя. Він бивсь за Мрію. За Царство Казки. Тихо, побожно й урочисто згадаємо. Киньмо все лахміття часу й обставин „всі буденні наші сварки“, всю гризоту і поглянь­ мо просто на душу юнака. — Sub speciae aeternitatis. Аудіторія. Сидять байдужні, холодні люде. Апатично слухають. Але ось сидить молодюсенький студен­ тик. Цілий—увага. Пильно, пильно вслухає­ ться і лагідна посмішка освітлює чоло, а очі горять і сиплять блискавки. Це була сама божественна Молодість. Ціле буяння життя в постаті, виразі обличчя, очах. Це було їцастєм: бачити в людині таке пробудження весняних творчих сил, що ось-ось вибруньковуються і виявлять себе—завтра. Такі об­ личчя не забуваються і кидаються ввічі серед тисячного натовпу. Серед Майдану.

Губерніяльна тюрма. Одиночка. Про­ гулка. Грюкають засови, розчиняються об­ шиті залізом двері. Виходе юнак… Таж сама радісна посмішка. Ті ж очі. З якою цікавістю, з яким довіррям безмеж­ ним поглядають вони на світ! Як цікаво жити! Яка чарівна, прекрасна таємниця — Життя! Краса і загадка. І юнацька душа снує пасмо своїх думок—химер. Палких надій. Сподіва­ нок… Мрій… І ви тут? — І я… Читаєте? Так, Оскара—Уальда. — Познайомимось. Ми десь уже бачилися. Я пригадую… — Дуже радий. Андрій Заливчий. Спільна камера і спільні прогулки. Біль­ шість камери—українці. Почали вчити польську мову—перекла­ дати „Меланхолію“ Тетмаєра. Але нудно ставало од вічного читання, од „прінціпіяльних діскусій“ з росіянами, які навіть там, в камері, на час діскусій одхо­ дили в куток, утворюючі окрему „фракцію“. Ж аль було за волею, за близькими, рідними і такими далекими… Часом щось „находило“ на цілу камеру. Ставало тихо. Тоскно. І от зненацька з кутка починалася розмова двох „дядьків“:

Profile for Aleksey Yankovskiy

1919 01 mystetstvo  

Мистецтво : літературно-мистецький тижневик. — 1919. — Ч. 1. — травень. — 38 с.

1919 01 mystetstvo  

Мистецтво : літературно-мистецький тижневик. — 1919. — Ч. 1. — травень. — 38 с.

Advertisement