Page 19

ІГНАТІЙ МИХАЙЛИН. М і с т о . (Шкіц).

Кохаю тебе, велике камінне місто! Весь шал і запал моєї юнацької криштальової любови безоглядно віддав я тобі, стихіє міста. Ось прагну обняти палко тебе, упитись твоїми контрастами, забутись у вирові твого життя, що невпинно клекоче, як каламутний бурун оскаженілих вод, що несподівано вино­ сить на недосяжну височінь і неощадно тро­ щить в тріски, як розбурхане море свої кораблі. Ось хочу я розіп’ятися останнім своїм поцілунком над твоїм велитенським комашником, щоб зрозуміти його, влити отруту людського розумовання і примусити тебе пере­ скочити через себе, оголений, смердячий, за­ пашний пишний, але вічно напружений, зденервований вавілон сучасности. Як би хотів я пережити всі дрібниці твоєї надприродної дізгармонії, перейти з самих верхів аж до чорних незримих глибин твого лябірінту, щоб охопити твоє божевілля, щоб стати тобою, мій вистражданий, укоха­ ний одвічний шукачу! Ось дивлюся жагуче на тебе, як на свого улюбленця, дивлюся весь час не переставаючи, не маючи змоги відірвати свого зачарованого погляду від твоїх велетенських камяниць, від блискучих ресторацій, фойє театрів, від метушливих вулиць з сірими натовпами лю­ дей, від брудних задвірків, обшарпаних хлоп­ чаків, старців і старчих, таємничих бульварів, занедбаних, незадоволених, консервативних церков, згвалтованих вокзалів і пристанів, похмурих комашників—заводів-глитаїв, від ро­ бітниць і робітників, панянок і панів… Стежу за тобою з одвічно напруженими нервами, не можу залишитись без тебе, відби­ ваю в собі всі найменьші зміни твого життя. Кохаю тебе, велике камінне місто! Поважне і сиве як старий дідуган, місто, здавалося застигло в тьмі морозної зімової ночі Коли з ясно освітлених театрів і кавярнів зникали останні постаті людей і пога15 =

сали вогні в останніх вікнах, будівлі міста починали жити. Вони сходились, радились і наводили порядки у себе в місті. На розі великих вулиць дві камяниці, пишаючись під білим сніговим серпанком, розповідали одна одній про події минулого дня у людей. Товстий будинок-банк, проходячи мимо, ввіч­ ливо їм уклонився, доторкнувшись до свого блискучого білого ціліндру, але призирливо відвернувся від поганенької, старенької хатки, що простягши руку жебрачила на вулиці. Віла-дача вкупі з палацом-графа пронеслись верхи на мійському манежі за місто, а цер­ ковця, побачивши їх, молитовно зашепотіла і прискорено захрестилась. Будівлі околиць здебільшого нудьгували, иноді палили люль­ ки, пускаючи з своїх димарів поганенький дим та спльовуючи в бік. Заводи й фабрики витягти вгору свої руки-димарі загрожували кулаками чорному північному небосхилові, иноді посилаючи йому голосні прокльони. МІСТО жило своїм ос обливим, інтензивним життям, а коли на світанку починали пору­ шитись люде, кожен з будинків знову ставав на своє місце і німів.

І ніхто з людей не знав про це життя міста,—таке значне і повне змісту. А через те що не знав, не розумів міста, не закоху­ вавсь у нього. В руїнах місто?! Велич їх непереможно вабить тебе… З божевільними палаючими очима біжу я по зруйнованих вулицях, спотикаючись на зламах каміння, гарячково перестрибую через трупи й зволоки, забігаю в розбиті, запорохнявілі, й порожні будинки без шиб у вік­ нах, з висадженими дверима, поламаними меб­ лями і розграбованими, розкиданими речами… Радісно свищу собакам, що обгризають щось на смітниках бувших мійських скверів. Був грохіт, тремтіння, зойк і жах. На брукові розсипалась суха, сіро-вапниста кров міста, на тротуарах брязчали шкляні сльози вікон-очей.

Profile for Aleksey Yankovskiy

1919 01 mystetstvo  

Мистецтво : літературно-мистецький тижневик. — 1919. — Ч. 1. — травень. — 38 с.

1919 01 mystetstvo  

Мистецтво : літературно-мистецький тижневик. — 1919. — Ч. 1. — травень. — 38 с.

Advertisement