Issuu on Google+


Міжнародний Фонд "Відродження" Обласний Центр народної творчості Х арківський державний інститут культури Товариство української мови "Просвіта” ім.Т.Г. Шевченка

Матеріали фольклорно-етнографічної експедиції "Муравський шлях - 97" (по селах Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів Упорядники:

Красиков Михайло Михайлович Олійник Наталя Петрівна Осадча Віра Миколаївна Семенова Мирослава Олександрівна

Х Д ІК

Х арків 1998


Б Б К 63.5 ( 4 У К Р - 4 Х А Р ) 82.3 ( 4 У К Р - 4 Х А Р ) У Д К 30098 ( 477.54 )

М уравський ш лях - 97: М атеріали комплексної ф ольклорно етнограф ічної експедиції / Упор. Красиков М ., Олійник Н., Осадча В., Семеном М . - Харків: 1998.-

Видання здійснене за допомогою Міжнародного Фонду «Відроджен­ ня», Харківського обласного Центру народної творчості. Збірка е першим науковим виданням комплексних польових дослід­ жень традиційної народної культури Слобожанщини, зокрема сіл Богодухівського, Краснокутського, Валківського та Нововодолазького районів Харківської області. У книзі читач знайде інформацію про календарне коло свят, родинні обряди та звичаї, будівництво хати та хатнє життя, господарчу магію, народну медицину, традиційну кухню, народну топоніміку, ігри та розваги дітей та молоді, легенди, перекази, обрядові пісні (тексти і нотації) та інші матеріали, які можуть зацікавити не тільки вчених, студентів і учнів, а й всіх, хто хоче мати уявлення про культуру й побут Слобожанщини - одного з малодосліджених у фольклорно-етнографічному відношенні регіонів Украї­ ни. ЇБ В Н 9 6 6-701-01-3

^

0 5 05000000 г

*

-----------------без обьяв. Х Д І К 98

© М . М . Красиков, Н. П. Олійник, В. М . Осадча, М .О . Семенова, упорядкування, 1998. © В .Ф . Титинюк, художнє оформлення, 1998.

© Харківський Девжавний Інститут Культури 2


ПІДЕМО М УРАВ СЬКИМ ШЛЯХОМ.,, Кілька слів від упорядників Муравський шлях - давній тракт, яким ходили чумаки, давно не існує. Давно не риплять чумацькі мажари... Однак спитайте старих людей з тих сіл, повз які проходив цей шлях, і вам одразу вкажуть його напрямок. Т ак хіба можна сказати, що Муравський шлях не існує, якщо він залишився у нам'яті, у душах людей, став невід'ємною скла­ довою частиною їхнього буття у певному історичному часі і просторі. Так і традиційна народна кулыура: сучасна цивілізація її відтісняє, а то й безжалісно знищує, однак старовинні піст, обряди, звичаї й досі відлунюють у серцях та пам’яті тих, для кого ця культура - їхня бать­ ківщина та материзна. М и, учасники експедиції «Муравський шлях - 9 7 », обрали цей напрямок заради того, щоб теж відчута подих історії, увібрати у себе і донести до інших неоціненну народну спадщину. На сьогодні збирання і є тим вивченням фольклору та звичаї» люду Слобожанщини, яке аж ніяк не можна назвати задовільним. .1Іісля серії грунтовних праць дореволюційних етнографів та фольклористів, таких як А.Метлинський, І .Срезневський, В.і Іассек, Ї.Манжура, Б.Грінченко, Д.Яворницький, І І.Єфименко. О.Потебня, М.Сумцов, Л.Іванов, В.Іванов та деяких інших, майже за століття не з ’явилося жодної збірки фольклорно-етнографічних матеріалів, у якій була б хоч спроба дати більш-менш повну картину світобачення слобожанського селянина. Відсутність таких праць цілком зрозуміла: народне світосп­ рийняття надто не збігалося із сприйняттям світу «гегемоном» та «умом, честью и совестью нашей епохи». Лише одна тояенка збірочка слобо ­ жанських народних пісень, які зібрав О.Стебляико, вийшла друком за радянських часів і одна пісенна збірка, що була упорядкована Л .Н ов и ­ ковой),- у пострадянський період нашої історії. Звичайно, співробітни­ ки Харківського обласного центру народної творчості, викладачі та студенти Харківського державного університету, інституту культури, інституту мистецтв та педагогічного інституту (і серед них, до речі, автори цих рядків) вели збирацьку та дослідницьку роботу, однак результати цієї праці так досі й не вилилися в щось подібне до фундаментальної збірки 11.Іванова «Ж изнь и поверья крестьян Куганекого уезда Х а р ь­ ковской губернии» (1907р.) або тисячосторінкового першого тому роз­ відки «Ж изнь и творчество крестьян Харьковской губернии: Очерки по етнографии края», що вийшов за редакцією В .В .Іванова у 1898р.

3


У серпні 1995 р. наша дослідницька група під проводом Василя Скуратівського вирушила в експедицію «Муравський шлях- 95». Маршрут її проходив по селах Зміївського, Золочівського та Валківського районів Харківської області. З а тиждень було зібрано чимало фольклорних та етнографічних матеріалів, з яких, на жаль, виданий був у вигляді брошури невеликим тиражем лише «Етнографічний опис та фольклорні матеріли с.Лиман Зміївського району Харківської області.» Правда, частину фольклорних текстів надруковано у журналі «Береги­ ня» (1995, № 3-4), а деякі етнографічні дані було використано збирача­ ми у власних наукових статгях (див. напр., праці М.Красикова: Оберега вагітної жінки: психологія програмування майбутнього (за матеріала­ ми етнографічних досліджень Слобожанщини) / / Актуальні проблеми сучасної психології. Особистість та суспільство: Мат-ли других міжнар. психол. читань, Харків, 1995; Слобожанские поверья // Доброе утро: Альманах для родителя. 1996; Чи є пасивне побутування фольклору ознакою занепаду? // ІУ Гончарівські читання.К.,1997.) Друга наша мандрівка Муравським шляхом відбулася у серпні 1997р. і тривала 10 днів. Були також додаткові виїзди у вересні та жовтні цього ж року. Д о складу експедиції входили: Н А Т А Л Я О Л І И Н И К - керівник експедиції, етнограф, фолькло­ рист, спеціаліст управління культури Харківського міськвиконкому; В І Р А О С А Д Ч А - етномузиколог, зав. лабораторією фольклору Харківського обласного центру народної творчості, старший викладач Харківського державного інституту культури; член дослідницько-ви­ конавського іурту «Муравський шлях»; М И Р О С Л А В А С Е М Е Н О В А - фольклорист, етнограф, вчитель української гімназії № 6 м.Харкова, член дослідницько-виконав­ ського гурту «Муравський шлях», керівник етнокультурного центру гімназії № 6, керівник фольклорно-етнографічного гуртка «М е р е ж ­ ка»;

О М И Х А И Л О К Р А С И К О В - ({юльклорист, етнограф,кандидат філо­

логічних наук, доцент Харківського політехнічного університету, дирек­ тор етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г.Хоткевича кафедри етики, естетики та історії культури Х Д П У . У селах Кадниці та Полковій Микитівці разом з нами була дочка Гната Хоткевича п. Галина Хоткевич, яка зараз мешкає у м. Греноблі (Франція). 4


Експедиція проходила по селах і хуторах Богодухівського, Краснокугського, Валківського та Нововодолазького районів. Було обстеже­ но 22 населених пункти, проведено 157 сеансів. Запис здійснювався па магнітофонну плівку, паралельно велися польові щоденники. У книгу, яку ви тримаєте у руках, увійшли всі зібрані етнографічні дані, прозовий фольклор та обрядові пісні. На жаль, обсяг’ видання не доз­ волив надрукувати вагому частину наших матеріалів - необрядові жан­ ри музичного фольклору, а також подати нотації усіх обрядових пісень. Д о матеріалів 1997 р. додано деякі матеріали з попередніх експе­ дицій М.Красикова (1977р.) по селах Кадниці, Сінному, М ар’їному, Крисиному Богодухівського району а також записи М . С'еменової в с.Братениці Богодухівського р-ну та с. Бірках Нововодолазького рай­ ону, оскільки напрямок цих експедицій збігався з маршрутом експе­ диції 1997р. Принциповим положенням нашої дослідницької групи є тс, що ми вважаємо за доцільне давати виклад етнографічної інформації знач­ ною мірою мовою самих інформантів, зберігаючи, зрозуміло, усі діалектні особливості. Жанр даної праці не передбачав розлогих наукових коментарів та широких узагальнень, які можуть і мають бути зроблені на підставі того, про що йдеться у цій книзі. Добірка етнографічних матеріалів починається річним колом свят. Розпочали ми нашу розповідь із Стріте ніш - свята на межі зими і весни, оскільки за давніми віруваннями слов’ян початком року вважалася саме весна. У наступному розділі опис родинно-побутових обрядів та звичаїв побудований за принципом «від колиски до могили»- так, як розгортається життя людини. Далі міститься великий блок, матеріалів, пов язаних з хатою, яка для людини традиційної народної культури була не просто житлом, а справжнім, космосом, у якому кожна річ мала не тільки фізичні параметри та утилітарне призначення, а й безліч куль­ турних смислів. У добірці читач також знайде деякі відомості про одяг, їжу, напої, народну медицину, звичаєве право, ігри та розваги слобожан; більш повно представлено інформацію про народну топоніміку населених пунктів, У яких ми побували, а також відомості про господарчу магію, демонолопю, повір я, вуличні прізвиська селян. Прозові фольклорні жанри (легенди, перекази, казки та ін.) склада­ ють окремі розділи; текста ж обрядових пісень подаються у першому та Другому розділах книги серед етнографічних матеріалів. 5


Наспіви календарно-обрядових та весільних пісень в нотному додатку у другій частині книги, де також подано деякі малюнки, в яких ми спробували відтворити весільні хліби та деякі атрибути за допомогою розповідей. Календарно-обрядові пісні систематизовано згідно з обря­ довим колом свят; весільні пісні згруповано за типами наспівів, які представлено п’ятьма музичними формулами (наспівами, на які вико­ нується кілька текстів). Особливістю нашої збірки є прагнення доне­ сти до читачів якомога більшу кількість варіантів кожного з типових пісенних наспівів та тексту, наприкінці кожного пісенного тексту у дуж­ ках вказано номер сеансу та літеру « Н » , якщо до тексту є нотація. Всі матеріали документовано. Інформацію про наших співрозмовників ви знайдете в описі сеансів. М и вдячні долі за те, що на Муравському шляху нам зустрілися люди, які зберегли у своїй пам’яті традиційний фольклор та народні звичаї. Низько вклоняємося нашим співбесідникам, зичимо їм доброго здоро­ в’я і кожному' з них дякуємо за те, що відчинили щиросердечно нам скарбницю своєї пам’яті, а власне - свою душу. Велика подяка Міжнародному Ф он ду «Відродження» за фінансу­ вання як самої експедиції, так і видання цієї збірки фольклорноетнографічних матеріалів (директор - Моросовський Олександр М и ­ колайович). Щ иро дякуємо Харківському обласному центру народної творчості (директор - Жогленко А лл а Іванівна) за організаційно-ме­ тодичне забезпечення експедиції, а також фінансову допомогу у виданні її матеріалів. Товариству «Просвіта» (голова - Кіндратенко Анатолій Миколайович) за сприяння та допомогу у організації та проведенні експедиції. Х отілось би висловити почуття вдячності за увагу до нас та нашої праці розуміння її необхідності, оперативне вирішення безлічі організа­ ційно-технічних проблем завідуючим районними відділами культури Таран Любов Михайлівні, Молодцовій Ользі Іванівні, Холодному Олек­ сандру Миколайовичу, Стародубу Анатолію Васильовичу, а також на­ шим добрим иомічниким - працівникам районних та сільських зак­ ладів культури і іншим сільським інтелігентам, які допомогли нам знай­ ти справжніх носіїв народних традицій: Волошиній Ніні Андріївні, Грець Л ілії Олексіївні, Дяченко Ніні Василівні, Жигилію Володимиру Леонідовичу, Зягун Ірині Володи­ мирівні, Іванченко Олександрі Михайлівні, Касьяненко Вірі Олександрівні, Коломієць Валентині Василівні, Колодяжній Наталі Анатоліївні, Мошні Олександру Володимировичу, Г Іоліщуку Олександру Васильовичу, По-

6


номаренко Наталі Олександрівні, Гарану Віктору Петровичу, Тимченко

Галині Степанівні, Хижняк Надії Олександрівні. Окрема наша подяка Світлані Сергіївні Ляшенко та її родині за гостинність і технічну допомог}/ нашій експедиції.

М и також щиро вдячні редакторові цієї збірки, українському поету Віктору Степановичу Бойку за те, що він поставився до нашої роботи з вимогливістю і водночас тактовністю, з великою увагою до кожного слова у цій книзі. Слова вдячності адресуємо Валентині Федорівні Т и тинюк , художнику, яка майстерно спробувала відтворити весільне печиво, короваї, калачі, світильники, гільця, керсетки з розповідей наших співрозмовників. Сподіваємося, що наша книга стане у при: оді всім, хто не байдужий до народної культури і здатен сприймати її не як більш-менш цікавий історичний релікт, а як сутність буття мільйонів людей.

УМ ОВНІ П О ЗН АЧЕ Н Н Я ( 24 )

- арабські цифри у дужках означають номер сеансу (див. І Іокажчик сеансів);

(5 ,Г .К .)

- літери, що ідуть за номером колективного сеансу, позна­ чають ініціали інформанта;

/

- слова у косих дужках, які введені в цитати, належать упорядникам;

/

(...)

- у пісенних текстах - літера, якої немає у нормативній лексиці;

[ ......] Н

- пісенний текст, який не співали;

Ф 1

- музична формула у весільних піснях;

- до пісенного тексту зроблена нотація;

- нота, від якої починався аутентичний спів; - глісандо.

7


Р ІЧ Н Е

КОЛО

СВЯТ

В Е С Н Я Н О - Л ІТ Н І

СВЯТА

Стрітення (2 / 15 лютого) Стрітення - одне з головних церковних свят. У церкві проходить служба. Селяни знають, що Стрітення означає зустріч: «Діва Марія на 40 день принесла сина в церкву. її зустрічали святий Симеон та пророчиця А н н а »(5 5 ). З а народними віруваннями, на Стрітення зима з літом зустрічаються (51). Згадуют ь, що в давнину «батько возив дітей по полю, щоб зиму вигоняти»(83). Н а Стрітення примічали: Я к півень на порозі нап’ється, Т о й віл у дорозі напасеться (4 6 ); Я к півень води нап’ється, то буде рання весна (5 5 ). Хоча вода, посвячена на Хрещення, більше цінувалася (4 6 ), стрітенська вода також мала лікувальні властивості. Вензель З .М . розповідала, що на Стрітення була хворою і в церкві зомліла. Жінки попросили священика «покропити на неї». Вензель З .М . повернулася додому , заснула, «і де тільки хвороба ділась! Допомогла стрітенська вода! Потім невістка приїжджала з Харкова і захворіла». Так я скоріш цієї води бризнула дуже, щоб вона аж злякалась,- і відразу все пройш ло»(8). Стрітенську воду використовували пасічники, коли святили вулики (95). Стрітенські свічки мали магічну силу. Якщо повінь чи пожежа, вики­ дали свічку на вулицю (105). Масляна Це свято називали ще М ’ясопуст, Сиропуст, Піст (105), Масниця (80). На Масляну м’ясного не їли, варили вареники з сиром, їли їх з маслом,


сметаною. Пили горілку, мед, наливку. Гуляли цілий тиждень. Варили

не тільки вареники, а й варяниці. «Варяниця кругла , як пряничок, а вареник ліплений»(8). Д о вареників примовляли: Вареники - великомученики, Велику муку терпіли, В окропі кипіли, Сиром боки понапихані, Маслом очі позаливані, Я вас, вареники, величаю І з сметану вмочаю.

(8 0 )

Варили вареники із картоплею, капустою (71). Вареники для сміху начиняли сіллю, борошном, навіть попелом (122). Робили і млинці (71). В давнину на Масляну в понеділок збиралися жінки в’язати колодку нежонатим хлопцям (40,46.54,153), щоб вони швидше женилися(І). Цей день так і називають «К оло д о в ’язний понеділок»(116). Жінки збирались у когось, пили горілку, святкували (4 0 ), казали: «Піш ли ко­ лодку ставить!» (3 6 ) або «П іш ли колодку в’язать» (34,116). Чіпляли один день, а іуляли на Масляну цілий тиждень(132.54). У селі Сніжкові гуляли, розважались у понеділок, а «колодку» йшли в’язати на другий день Масниці(80). Буває, що цілий тиждень «ходять в’язати колод­ ку». В ’язали колодку з краю до краю вулиці (105). Колодка - це «добряча дровина», колода, пеньок або дерев’яне кругле, спеціально витесане поліно, як цурпалок (50.80), велика цурка (8 ). Чіпляли чи на вірьовці, чи на рушникові до ноги або до руки, чи на шию (8 7 ). Колодку в язали і дівчині, але тільки тій, яку приходили сватати, а вона відмовила. Дівчині, яку не сватали, не мали права прив’язувати колодку(122). Д о однієї прийшли , а вона: « А ти мені жениха приводив, що ти прийшов чіпляти? Якби привів, а я одказалась...» (132). «К оли колодку прив’язали, вони її одкуповують, так не роз’язували. Запрошує в дім, ставе могорич, закуску, обов’язково вареники з сиром» (122).

9


« В ’язали колодку не тільки тим хлопцям, що вчасно не оженилися. Наприклад, хлопця, який зустрічався з дівчиною, а то/й «відкинувся від неї», спіймали та прив’язали колодку. Ручка Л .М . згадує, що це був справжній добрячий пеньок, ще «на лєнточці мило, намисто» прив’яза­ ли та повісили на шию. Він поставив могорич (146). У X X столітті в’язання колодки перетворилось на гуляння молоді. Чіпляли колодку нежонатим хлопцям, дівчатам, навіть 16- річним. Хлопцям прив’язували з 20 років, дівчатам з 16 років - раніше 16 заміж не виходили(117). Нестеренко В.І. згадувала: «Я к дівчатам 20 год, вішають колодку, прив’язують до ноги. І хлопцям. І хай горілку ще купують, гроші він повинен за неї дати. А потім разом пили з тим, кому прив’язували» (8 6 ). Ігнатенко С.В. розповідала: «Колодки до сих пор в’яжуть на Масляну. На заводі то дошку, то пресформу (200 кг) холостякам причеплять - і він обіцяє могорич, а жінкам шоколадки купити. Щ а с в’яжуть колодки в віді подарка - одеколон на лєнточці повісять на шию - щоб одкупився. Шоферам скат чіпляли, щьоти - товаровєду»(19). «Чіпляють носки, рубашку, матерії кусок, кашне, перчатки, штани, чоботи, а тоді: «Ч о м у ти не женишся? Вже пора жениться». А дівча­ там, які заміж не йдуть - хустку, матерію. Цілий тиждень ходять в’яза­ ти. П о хатах ходять - аби випити 100 грам» (34,139). «Прийдуть, ще лежить у постелі, прив’язали до ноги, все! (він ще сонний). Раз ! - і лежить з пеньком» (123). «Дівчатам у понеділок почеплять низку бубликів на шию, а вже їм півлітру ставити» (123). «М огли попередити, що прийдуть в’язати колодку. Хлопцю могли прив’язати бутилку до руки чи до ноги, а він тоді відкупляється. А дівчатам в’язали хустку, носовик - тоді вона вже угощає» (8 ). Прив’язаним до руки «подарком» могли бути: рушник, духи (46,146). Навіть сірники кидали. Кинуть і кажуть: «О ц е тобі колодку пов’язали! Відкупляйся!» (3 8 ,3 9 ).

«М о гл и просто возити на санях і у хлопця

вимагати горілку. А той вже з бутилкою - ото тобі вся в’ язка!»(117) «їздять у гості до всіх по черзі, батьків могло цілий тиждень дома не бути, поки черга не дійде до їхньої хати» (139). Н а Масляну зять їхав до тещі, вона готувала на стіл (137). Зяті везли з собою гостинці «як теща заслужила», але обов’язково брали з собою хлібину та горілку(І). 10


На Масляну і бешкетують, буває. «І старі поб’ються, як нап’ ються»(7 1 ). Хлопці знімали хвіртки з воріт дворів, де жили дівчата (126). На Масляну діти та молодь катались на санках. Гірок було багато. З в ’язували санчата попарно або робили «п о їзд » - одне

за одним

їхали(146). У Ясеновому на Валківщині на Масляну «в понеділок компанія зби­ рається в одній хаті, варять вареники, гуляють, а після обіду запрягають коней в ріжнаті сани (прості) або глапці (такі, як пани раніш їздили), оздоблені візерунками, з дзвіночками, і їдуть кататися по вулицях. Коли накатаються вволю, тоді одружені чоловіки, жінки беруть ріжнаті сани , сідають всі разом і спускаються з гірки, перекидаються» (8 0 ). Серед ставка ставили карусель. Забивали стовп. Були кінні каруселі, а були і такі, що хлопці крутили перекладину: « Хлопці перекладину розкачують, а дівчата попадають. Сміху!» (146 ) Гуляли і старі і малі, влаштовували гойдалки, каруселі, колиски(80). Каталися на ковганках (ковзанках) (117). Закінчувалося «багате свято»(122), « Масляна полизуха»(1). Н а ­ ставала Прощенна неділя (4 6 ) , бо «перед Постом треба прощення прохати»(55). Вона називалася заговинами на П іс т (4 6 ). Сходилися до когось у хату (вся рідня), пили, гуляли, а завтра - Гііст». В неділю у всіх просили пробачення (46, 122). Один до одного тричі казали: «П р о ­ сти мене!» Д о кого зверталися, той відповідав: «Х а й Бог тебе простигь»(137). Прощаючись з Масляною, примовляли: 1. Масляна, Масляна, Яка ти ладна ! Якби тебе сім неділь, А Посту одна.

(122,Н )

Ж иляний понеділок А б о Жилявий(54,55,137) понеділок - перший день І Іосту. В цей день пекли пісні коржики з житнього борошна - жилякики(27), жилявики( ІІ1), або житники ( «довгастенькі такі») вони і продавались, і самі - —

(116). Тісто для жиляників: борошно, вода, олія, сіль(5 4 ).

иляники їли з олією, хроном, «цибулю нажарять і мастять їх » (9 9 ).

11


Пекли жиляники із гречаного борошна(27) або робили житиі пампушки(46). Натирали в макітру хрін, цибулю, наливали туди олію, потім у макітру складали пампушки і підкидали їх - «перетьохкували»(84). їли жиляники з хроном, з квасом(122). Мама Ручки А .М . на початку Посту пекла плескачі. «Я к на капустяному листочку, то получалися як хліб. їли їх з пісним борщ ем »(46) . їли з борщем і тому, «щоб менше олії сходило». «Вмочали жиляники у хрін з олією, борщу туди сипали »(1 2 6 ). Варили вареники з картоплею, капустою і «сліпі вареники без нічого». їли їх із хроном, який називали «дикою сметаною»(Ю 7). Коли діти просили вареники з сиром, мати говорила: «їжте хрін, редьку, а то все на вербу полізло» (153). Н а перший день Посту варили гречані галушки(27). «Заколотять в мисці і ложкою кидали у кип’яток». їли гречаники шпичками, які вирі­ зували з вишні всім однакові. «В миску як насиплять, а ми шпичками - гречаники з капустою, картошкою і з хроном»(124). В перший день Посту хлопці або мужики вітали з Постом, «лучче до восхода сонця. 7 ак і зараз у нас робиться. На Піст, як і на Новий год, треба, щоб перший зайшов мужик. Кажуть, що як перву жінку, то лучче собаку»(38). У Жилявий понеділок «бабам нельзя ходить, сидять дом а»(84), бо жінка не повинна була прийти першою до хати(46), можна, «цуцика завести в хату або півня, аби жінка не зай ш ла»(8 4 ,9 9 ). Я к жінка першою зайде у хату, «будеш цілий рік хворіти»(27). «К оли сь наша сусідка пішла в Новій Водолазі до однієї - так та її в спину витурила. Чого ти зайшла сьогодні ? Х іба можна сьогодні йти! Цілий год буде скверне житгя, убитки якісь»(133). Я к зайде першим чоловік поздоровляти з Постом, йому наливали чарку(ІЗЗ), «тож кожний біжить: «А га , побіжу до Горгшни або до Орини! Н аллє ж чарочку!» Заходить - йому ж наливають чарочку, угощають, а як дитина - то щось дитині дадуть»(9 9). « З Жиляного понеділка не можна спати чоловіку з жінкою цілий тиждень» (133).

12


Під час Посту заборонялося налити(139). Явдохи. (1 / 14 березня) Вважали, що весна починається з 1 березня(43). Селяни відзначали день мучениці Євдокії(83). Примічали, «як на Явдоху тепло, то весна буде теплою, як холодно - весна буде протяжна, холодна» (149). Весну закликали веснянками, наприклад: 2. Я к вийду я, та крикну я, а ти догадайся Сідлай коня вороного, сюда поспішайся. Чи він сіє, чи він оре, чи дома немає, Чи в глибокім Дунаєчку коня напуває ? Ой вийду я на вулицю та сяду на призьбі, Не займайте мене, хлопці, - в червонім намисті. Я к вийду я на вулицю та сяду в куточку, Не займайте мене, хлопці, - порвала сорочку. (4 4 ,Н ) 3. Весняночка - паняночка, Нерублене поле, Н е ходила на вулицю, Н е піду ніколи . Я к вийду я на вулицю, Сяду я на призьбі, Н е займайте мене, хлопці, Я в червонім намисті.

(30,Н )

13


Сорок святих (9 / 22 березня) «Вважалося, що у цей день »сорока принесла 40 паличок на гніздо» (122). «Якщ о на 40 святих витяпгути з погреба картоплю, буде 40 картохлин у кущ і»(149). «Треба витягнуги з погреба 40 картохлин, щоб про­ ростити, щоб хорошо родила»(19). «Н а 40 святих ламається 40 морозів. Я к мороз на свято, то вважа­ лося, що великих морозів уже не буде, бо лопнув мороз. Будуть замо­ розки, але не такі сильні»(122). Н а це свято пекли з тіста «сор ок» (40,107,122,131,137,138,153) або «жайворонків» (19,24,30,40,46,51,55,112) ще і бублики (24,117). «Бублики варили, а потім сажали в піч»(112). У селі Знам’янці Нововодолазького району пекли по 40 «жайво­ ронків» та 40

бубликів (125)

або 40 «сорок» (137). Тісто для

«пташ ок» було біле,солодке здобне(46, 131).Т істо замішували на молоці, додавали сметану, масло, цукор, горілку(153). Спостерігається два типи «пташ ок»: з однієї качалочки або двох. «Розкачували тісто в одну стьожку і зав’язували в вузол, розрізали «хвостик», робили «голівку», а «о ч і» вставляли з горошинок. Така «пташка» була без «крилець»(1). А б о робили «пташку» з двох качалочок тіста. «К ла ли їх навхрест. «Крильцями» обмотували «ту лу б », витягали «носик», ножем надрізали «крильця», «хвіст». «О ч і» робили з чорного горош ку»(30,46) або гречки(46), з кісточок вишні(122). У «жайворонків» укладали гроші - кому попадеться, той щасливий буде(46,83). « А нам бабуся понапиха, щоб кожне не обідилося»(46). «С ор ок » відрізняють від «жайворонків» більшим розміром. «С о р о ­ ка була довга з великим дзьобом, дзьоб вставляли з палочки, з вуглинки очі, розрізали ножем крильця, хвостик, це називалася «сорока трудова», вона принесла 40 паличок. А жайворонків пекли маленькими, дзьобик робили з тіста»(12 2). «Сорок ліпили з двох стьожок тіста: товстої і тоншої і перекручували на перехрестя, крильця, хвіст надрізали ножем. З дикої сухої смородини вставляли очі»(153), з вишні або терну(Ю7), а дзьоб сороки робили з буряка( 138). «С орок» роздавали дітям, сусідам(125), підкидали догори(30,137), 14


щоб сороченята вилупилися швидше, щоб швидше пташки прилітали(137). в Дівчата приказували, підкидаючи «жаивороївсів»: «Весна, весна, при­ ходь до нас, красна ! На щастя, на здоров’я !»(1 1 7 ) Діти на вулиці підкидали «пташок» догори і ловили(30,40), рахували, хто більше вло­ вить «Печиво натикали на палицю і виносили на вгород і ставили т а м » (4 0 ). Діти грались «жайворонками», пригощали ними пташок, які

вже прилітали (ЗО). Середохрестя Середохрестя означало, що пройшла половина Посту, в цей день пекли з прісного тіста хресги(107), ще й бублики(87), коржі(Ю І). Робили хрести великі і маленькі. «Здоровий хрест, його називали «хрестець», залишали до посівної, брали в поле, як їхали сіяти, там їли» (101,110,116,117). Зустрічаються хрести двох типів: з двох качалок тіста, або «ліпили пампушечки, зверху накладали хрест, і цей хрест поміщали в коло обводили стьожкою тіста»(153). Хрестів напікали повну піч(1,122), одні їли їх тільки ь своїй сім’ї (71), інші роздавали людям(31), худобі давалк(97), а один обов’язково зберігали до посівної, казали: «Оставляйте на борону! »(117). З цим хрестом виїздили в поле сіяти. Х рест для посівної клали на сволок (30,32,46,54) або зберігали у коморі в зерні(46,55,122). Сізба Перед сівбою ввечері хазяїн купався, одягав чисту сорочку. Вставав раненько, бо сіяти треба починати перед сходом сонця(146). Колись виїздили в поле сіяти селом, брали з собою хліб-сіль, хрести(97). В середині ниви ставили хрест, обволочували це міс.це(32). Піп правив молитву, щоб родив хліб, жито, пшениця, всяка пашниця(97). Перед сівбою з хрестом обходили поле(30,46). Як починали воло­ чиш, клали хрест на борону, під час обходу хрест з ’їдали(117). ,

ісля сівби влаштовували у полі спільний обід, встановлювали стіл, али і хреста. А б о в полі трохи попрацюють, а потім хрест різали і їли

15


(30,83,137), а «кусничок (шматочок) закопували в землю, щоб добре родило жито чи пшсниця»(40), ще «птичкам розкидали, залишали на полі» (125). Вважали, що треба з ’їсти на полі хрест, щоб був добрий врожай (71). Теплого Олексія (17 / ЗО березня) Якщо в цей день капле з стріхи і півень води нап’ється, то буде тепла і рання весна. Коли зранку холодно, а після обіду тепло, то буде пізня весна. А коли ввесь день похмурий, то вважалося, що весна буде сира і пізня(122). Можливо, весняні відлиги спричинили до виникнення жартівливих примовок: «Явдоха - п’яниця, Льошка - гулящий»(149). Благовіщення (2 5 березня / 7 квітня) На Благовіщення не можна працювати, навіть «ніяка пташка гнізда не в’є » (146 ). На Благовіщення не можна нести до хати «ніякої палки - гадюка може покусати худобу, вони якраз вилазять на Благовіщення» (149). Благовісник (2 6 березня/8 квітня) Другий день після Благовіщення, також не можна працювати(149). Вербна неділя У суботу перед Вербною неділею несли багато гілочок верби до церкви святити. Часто це робили діти. « А в неділю батюшка святив і роз��авав людям (97,122,137). Свя­ ченою вербою б’ють кожного, примовляють: Н е я б ’ ю, верба б ’є. Н е вмирай, дожидай: 16


Через тиждень Великдень, Ось недалечко червоне яєчко. З цією

Ж

примовкою хльостали( 122,141) вербою по голові і додава­

ли: « Щ о б голова не б о ліла !»(1 2 4 ) Так же промовляли, коли вдома свяченою вербою хльостали дітей чи членів сім’ї (106).

Свячена верба в хаті була рік на покуті, а потім її прибирали на г о р и щ е ,

бо вона зберігає хату від пожежі(141), вербу ставили і на покуті:

«Щ о б молнія хати не запалила»(51). Вербові брунечки зривали та розкидали по городу, щоб був урожай­ ний (122). З понеділка починався страсний(149), страшний або Вели}.'одній тиж­ день - останній тиждень перед Великоднем(55), його називали ще Білим тижнем(149). Чистий четвер Д о четверга чисто прибирали у хаті, на подвір’ї, а в четвер до сходу сонця вся родина мала скупатися(122). Запарювали гілочки верби, звичайної та свяченої, і в цій воді обми­ валися всі члени сім’ї, щоб не хворіти. Данильченко М .Н . розповідала: « У Чистий четвер до схід сонця (рано, щоб ще лягти спати) голову миють, купаються. « Я в цей год , хоч і нездорова, кажу : «Давай, дід, уставай!» Покупалися, зноз лягли спати. А тоді вже встали. Свячену вербу кидають у теплу воду, щоб голова не боліла»(10і). Купіль виливали в садок під дерево, де не ходять люди (106,137), або в глухий кут(51). Бувало, що після купання ночви тягли в сарай, а потім виливали воду під фруктове дерево(29). с. спостереження, що в Чистий четвер до схід сонця виходили на смітник і бризкали на себе водою, особливо ті люди, що хворіли(ІОб). У четвер починали пекти паски, могли почати і з середи(51), пекли і в п ягницю, але вважалося, що треба їх пекти у четвер(51,122). Паски Для пасок робили здобне тісто з великою кількістю яєць і випікали 17


їх у формочках- «череп’яних тазках»(55,84). « В основному пекли з тіста звичайні паски. А у кого були корови, робили й сирні, як, напри­ клад, у селі Полковій Микитівні Богодухівського району. Д ля сирної паски брали два десятки яєць, сиру, ізюму, змішували, заповнювали тазик для паски у формі конуса». Борошно в сирну паску не додається(146). Здобним тістом заповнювали формочки. На найбільшу паску «звер­ ху з тіста накладали хрестик, який приколювали гілочкою свяченої верби, «щоб не пішов набік верх», як випікатимуть(ІОЗ). Приколювали верх і на звичайних пасках без хреста, «щоб не зірвався» (51). Я к верх паски

«ізпав», казали: «шапка спала!»(101). Могли приколоти свяче­

ною вербичкою шишечку(130,137,138). Гілочку свяченої верби встромляли в паску, «щ об загнітила­ ся». (97,9,101). «Я к посадять в пічку паски, так гнітять вербою, палять її, щоб загнітилася паска. Коли горить свячена верба, кажуть: «Хорошо гнітиться п аска!»(98) Паски, на яких не було хреста чи шишечки, обмазували зверху зби­ тими білками з цукром(15,137), а «зверху посипали червоним цукром, який робили самі - на цукор додавали трішки компоту»(137). Могли прикрасити паску зверху хрестом, викладеним із цукерок (15). Паски випікали у печі. Коли з ’явилися плити, раз на рік для пасок топили піч, хоча все інше пекли у духовці(126). «Коли мати саджала у піч паски, то на кожній стіні (а їх у хаті чотири), лопаткою, якою садила паски, писала навперехрестя і казала: »Таргани, стоноги! Геть з хати, а ви, дівки, - заміж! »(141). Випікали багато пасок різного розміру. Свячена найбільша паска з хрестом стояла на столі до кінця Великодня, її з ’їдали останньою. Траплялося, що велику паску різали на Вознесіння(122). Дехто вважає: «Я кщ о паска пуста всередині, то хтось в сім’ї вмре»(137). Інші не вважають це поганою прикметою і жартома ка­ жуть про порожнину в тісті: « Ц е Бог полазив!»(101).

Страсна («с т р а ш н а ») п’ятниця 1 Іісля сповіді говіли(91). З «страстів» треба було принести додому запалену свічку і на покуті 18


/.• v n « випалити хрест(51). Випалювали хрест на сволоці(19, 133,137) біля ІКОН ВШ Габо два хрести( 14) чи д ек ільк а (іл). Свічку зберігали на покуті. Вважали, що страсну свічку треба мати в омі «на якесь нещастя», наприклад, на сильний дощ(54). Як находила гроза, запалювали страсну свічку(51). Коли людина хворіла, то давали їй страсну свічку, щоб зникла хворо­ бу Казали: «Дай їй страсну свічку, може, пройде»(137). У

цей день не пряли. « Н е можна робити. Н е можна було жінці

спати з чоловіком на Страсну пятницю»(133). Крашанки Д о Великодня у суботу робили крашанки- Частіше за все яйця фарбували в лушпайках цибулі, використовували і барвники - порошки, які купували на базарі. А ще до яйця клеїли листочки, опускали в барвники, те місце не фарбувалося (137), або вирізували фігурки та прикладали перед зану­ рюванням у барвник (122). На крашанках голочкою малювали хрести. Використовуючи кра­ сиві, соковиті кольори, робили писанки(125). Готуючись до великодніх ігор з яйцями, могли зробити «муляж яйця-обманку». Ц е яєчко з дерева, пофарбошне, як звичайна крашанка. Великдень Увечері їхали до церкви святити паску, яйця та інші харчі. О бов’яз­ ково брали найбільшу паску з хрестом. Вдома вона стоятиме на столі до кінця Великодня. На великодньому столі стояла також миска, в яку заздалегідь наси­ пали землі, посіяли зерна пшениці, вони проросли і утворили зелений килим. В цю миску накладали крашанок (51). ^ 3 суботи нічого не їли, поки з церкви не поверталися додому( 125). ЛИ пРих°ДИли з церкви, все свячене ставили на стіл: паски, хліб, сіль,

овбаеу, м ясо, яйця(19). Велику паску обкладали крашанками(122). истосались всі з яєчком, просили пробачення, бажали щастя на рік, Увалися і обмінювалися крашанками» (122). ли сідали їсти, «первим долгом з ’їдали крашанку»(51) або «роз19


гівлялися паскою»(134). «Паска - це родинне свято, треба, щоб доїда­ ла худоба, що не доїли лю ди»(19). Лушпайки з крашанок давали кур­ чатам, курочкам, щоб неслися (1 2 5 ).Шкаралупи не викидали надвір, казали: « Т о буде летюча миша». їх давали курям(51,137), кидали в плшу, щоб згоріли, але щоб «шкаралупинку не з ’їла миша»(51). А ще ховали шкаралупи з свячених яєць »коло комина в закапелок - хай лежать, вони пригодяться»(125). Шкаралупи з крашанок збира­ ли годувати птицю(122). На Великдень радили молодим дівчатам умиватися водою з свяче­ ною крашанкою, щоб красивими бути(Ю 5,131,137). «Д л я цього най­ красивішу крашанку клали у воду і вмивались нею /водили крашанкою по обличчю/, потім не витирались, а чекали, коли само висохне,- це ж краса»(122, 133). Крашанками хлопці «грали навбитки»: крашанками стукали(бО) чия крашанка швидше розіб’ється(24,51). Бувало, що батько зробить «обманку з дерева (з груші, бо це м’яке дерево), розукрасе - іди! І то ж ідеш: ну давай! Тіки: лусь! В мене ціле. Поки аж розузнають. Н о ніхто ні на кого не сердився, не обіжався»(125). Зранку на Великдень хлопчаки ходили по хатах поздоровляти із святом, христосували(читали величальні вірші). Христосувати ходили тільки хлопці, маленьким хлопчикам давали за це копійки, а частіше крашанку. Христос воскрес, я сам вознес, Мати Марія під хрестом стояла, Сина дожидала Син іскупитель, ізбавитель. - Чудо, чудо, - анголи поють, Нам радости дають, М и радість получаем, З празничком поздоровляєм. * * * Я - маленький хлопчик, З ліз на стовпчик, У дудочку граю, Хреста забавляю. Хрест похилився, 20

(153)


Я низенько поклонився, З празничком!

(153,154) Д о Великодня

Робили колиски. «Д л я колиски ставили триніг з одного боку і з іншого на них клали дрючок. Від поперечного дрючка вішали «батоги» з дубка Молоді дубки парили на вогнищі, заплітали колом, зав’язували, щоб не ламалися. Потім колихалися»(139). «А б о на двох триногах бревно дебеле, а «батоги.» з берестів вирубу­ в а л и ,

запарювали. Каталися удвох, високо підлітали, народ збирався,

гармонь грала» (115). «Я к ідеш на колиску, треба нести крашанку •рощот з тим, хто організував». Ставили колиски на вигоні або на вулиці. Прикрашали їх квітами. Найсміливіші «крутилися через сволок»(верхню перекладину). Більшість каталися стоячи, хоча можна було і сидіти. «Г І о шість чоловік ставали - дівчата і хлопці. Біля колиски стояла велика череп’яна миска. Кра­ шанку поклав? Ставай колихатись! Каталися по черзі, ото наколишуть­ ся всі... А крашанок - повні відра!

Всіх же не переїсти». Ввечері

збиралися на вулиці, їли яйця, гралися крашанками(125). Колиски стояли тиждень. Потім ті, хто робив їх, розбирали. А бувало, що колиски стояли до Трійці. «Селяни старалися дома все зробити, худобу попорати раніше і всі разом ішли до колисок - і малі ї старі, одні на колисках колишуться,другі танцюють, діти її ігри грають. Старі сідають на колоди. Н е було лавок, іменно на колодах»(149). П роводи (П о м и н и ) Іерез тиждень після Великодня в понеділок - Проводи. Біля десяЮ1 РанкУ селяни йшли на кладовище. Брали з собою паски, крашанки, пиріжки, пляшку горілки, пряники, цукерки тощо. Раніше шили на І Ірооди всім селом. І « батюшка» був гам. За радянських часів на Р ВОДИ ходили у неділю, бо понеділок робочий день У понеділок ходили старі люди. ни

изівці на Проводи збиралися селом зранку, розпалювали, вог-

гп ^

молочну кашу. Жінки пили бражку, чоловіки Кі

* кисіль був на Проводах(ІЗО), і капуста(21). Старенькі

21


бабусі «співали божественних пісень»(131). На гробик ставили паску, крашанки; скільки гробиків, стільки кра­ шанок. Ставили чарочку з горілкою. «Треба трішки вилити на гробик з чарочки, щоб він випив(!26) і сказати: «Царство небесне»(98). Рідні сідали поминати. А б о поминали селом: стелили рядно на траву і кожен виставляв, що гіриніс(126). Приходила півча, співала, брала щось собі(21). Людей пригощали вареною. Ц е напій варили з сушки з додаваням гіркого перцю(51)». Д ля жінок готували мариновку. її варили з м’яти та цукру, потім проціджували». На могилках залишали пряники, цукерки, крашанки (хлопці та баби потім розбирали) і півлітри залишали, казали: «Х а й вони вип’ю тьі»(87), печиво з ’їдали пташки. На Проводах перев’язували хрести рушниками та хустками: рушник - чоловікові, хустку - жінці(15,32,34.51,137), «буває, і три хусточки, і п’ять(одна прийшла - перевязала, друга, третя). «Зам ість рушника могли пов’язати носовик, нову сорочку,, які в ділі не б ули »(126 ), або матерію метрів 2-3, з якої можна пошити сорочку(98). Хустки, рушники вважаються подарунками померлим родичам. Коли на Поминах вішають щось на хрест, то це є знаком того, що померлого родича пам’ятають. Знімають подарунки чужі лю ди (32). «Н ащ о їм висіти? Х ай користуються за царство небесне»(131). В селі Просівці такий порядок: «Вішають каждий на своїх хрестах ніхто не трогає. Посідали, пообідали - так і цвіте кладовище. Тоді сама рідня бере з хреста і роздає людям» (9 8 ). Повинно хоч годину провисіти. Коли забирають рушник, це добре, бо будуть втиратись і поминати покійника. Х устку знімають і зав’язують голову, щоб вона не боліла(97). На І Іоминальний тиждень на стовпах воріт клали пироги, щоб пташ­ ка узяла (4 6 ). ІО рія (Я го рія) (23 квітня / 6 травня) Як є трава, то виганяють худобу на пасовище раніше, як нема, то вперше виганяють на Ягорія. «К оли мама перший раз весною вигонила корову з сараю, то хльос22


-- і дочкою свяченої верби. Корову обсилали сіллю, давали лив. ч Вважається, що тоді ніяка лиха людина корові нічого пуги СІЛЬ р.у * ^ .. 1Є вробить»(122). Присолювали корові х л іб и , ). «Н а хвіртці корову К9Л

п ер евод и ли

через косу,

щ об

через- неї корова переступила. К осу на

*-лпли без держака. « Ц е робили для того, щоб відьма до корови землю КЛсіли 1 ' не підходила, щоб корова не портилася»(129). На Ю рія виганяють скотину, щоб запаслася, щоб не боліла, щоб гладка була худоба, щоб корова багато давала молока. Казали: «Ю р к о­ ва роса лучча вівса!»(126) Я к не випускали пасти на Ягорія, то рвали росяну траву до схід сонця, щоб корова з хліві з ’їла(129). У кого боліли очі, треба було росою, зібраною на Юрія, їх промива­ ти. До схід сонця зранку проводили хусточкою по росі, потім викручу­ вали її - збирали росу(153). Йшли до церкви, святити воду. 1 Іоверталися додому , сіяли дикі, гарбузи, огірки. Треба було хоч два кущі посадити, щоб «рясні були»(27,124,125,127,129). На Юрія «робити не можна». Жінка здумала прати, пішла по воду, в цей час її керогаз загорівся, ледве цією водою та ганчірками загаси­ ла. А сусідка їй: « Я тобі казала - не роби. А ти почала робити»(2 7 ).

Вознесшкя (4 0 «й день після В йаикєдйи) На Вознесіння кажуть: «Бога підсаджують». Вважалося, що після Великодня шість тижнів ходить по землі Христос, а потім він па небеса йде, і його підсаджують. Варять кашу молочну, збираються(хто що винесе), гуляють, співають пісень(97). А ще кажугь: «Треба підсаджувати Бога, хай /азе вгору і розпоряджаєт ься, і нам здоров я дає - ото ми так його просили і по манюній •арочці винили- ото наше гуляшія». Казали: «Вознесися, Господи, на небеса!» І в церкві так співають цього дня (97,127). На Вознесіння жінки виносили харчі, казали: «Будемо Бога підсадУВЙ‘ и на небо». їли разом , потім говорили: «Підсадили Бога, пішов Ьог на небо»(51). З

° ВЯТО °^ ов язково з маленькою випивкою. Пили тільки вино,

алося, що го кров Христа, казали: «Допомагаю Богові зійти на небеса» ( 122 ).


Майова каша (1/14 травня) 14 травня варили кашу по вулицях. Кашу варили,«як кріп новий наросте», з пшона, м яса, яєць, картоплі, сала Ставили довгі столи, всі сідали. «Старики так робили, і ми так роби м о»(149). Традиційною була каша з курятиною(122). В наш час цей звичай зберігся, але цс можуть робити 1, 9 або 14 травня. Н а 1 та 9 травня виїздили на природу, брали з собою все для каші,»на окраї лісу сиділи до самого вечора, співали»(33). «Спочатку збиралися жінки, варили кашу, а потім і мужики приплехають»(106). Симона Зілоти(Семейзола) (10 /23 травня) Симона 3олота(34,35). Раніше на Симона Зілота ходили збирати трави. Збирали лікарські рослини - «молоду траву»(34,35,124). Царигряда (Царяград а, Царя гряда ) Я к згадували селяни, це свято припадає на 24 травня(ІЗО). «Н а це свято не можна робити на городі. Х т о поле в цей день, град може вибити городину»(13,14,27,35,126,130,132). «Т р е б а попразнувати, до церкви на да поїхати, а то град пооббиває»(117). Трійця «Субота звалася квічальною - ламали всяке квічало, прикрашали в хаті, дворі»(153). Д о Зеленої неділі квітів у хаті не було(105). Святку­ вали в неділю. Називали Зеленою неділею, Клечальною неділєю(127). В понеділок - Трійця. У вівторок тако:к святкували, в середу почина­ ли працювати(141). На Трійцю ламали гілля. Маленькими гілочками прикрашали в хаті, вішали на воротях, в сінях(149), а великі - вкопували біля порога - це могли бути гілочки липи, кленка(153). «Перед вх'одом у хату закопували по 3 гілки дерева: три з одного боку, три - з другого»(138). А бо по три 24


ясенка, липи, кленка. їх поливали, щоб зелені були(105).У всіх ПЛІгіедиційних районах спостерігається липа, клен, осика. В окремих ЄК\ах використовували дуб, ясен, вербу,калину. В суботу квітчали хату. Вішали гілляки липи, клена широколистого, тополі(122,141). Добре, .О мвіт«' Потім, коли вона висохне, пили цілющий троїцький коли липа чай(86). У Гонтовому Яру переважала біла тополя. «Ввечері вона шелестить, приємно на вулиці» (8 6 ).

У Краснокутському районі прив’язували до воріт гілочки дубочків, їх заносили і в хату, в хату також несли гілочки гополі, липи, клена(55,66). Використовували ясенок(5_)).

У Нововодолазькому районі використоьували липу, кленки, ясенки(Ю5,135,152). Осику чіпляли на воротях(137). Вербою квітчати не можна було, бо верба вважається гнилим деревом, не можна і дубком, «бо воно тверде»(152). У селі Княжному «ясенок не чіпляли, бо це негарне дерево»(137). У селі Братениці на Зелену неділю несуть у хату гілки лити, дуба, верби, калини. «О б о в ’язково вішають над кроваттю. Тр и дні стоять вєтки, вони забирають всю хворобу, нечисту силу їх спалюють - і спалюють хворобу»(19). Мати замовляє: «Ідіть клечання хорошого ламайте!» Ламали бере­ сток, клен, липу, дуб, осику. Осику чіпляли на двері. Гілки потім палили(27). Причому липку, ясенок, клен несли в хату; тополю надворі вішали, ясеиок на воротах»(101). Квітчали і хлів ясенком, кленком, липою. «В оно стоїть, поки опаде листячко, у х лів і»(9 7 ).П отім гілочки викидали надвір до дров - «і колись воно згорить»(131). Осику встромляли у ворота, «від відьм»(124,131), «щоб вона у двір не заходила»(126), «щоб не лякала дітей»(29). Вішали осику на воротних стовпах(141), на воротях(158), щоб до скотини ніяка нечисть не підходила(153). «Ставили осику і знаружі хати, там, де ікони, у тім вуглі, щоб нечиста сила не підібралася до хати»( 131). іку ставили під вивід, біля димаря широкою, де з печі дим іде, щоб не було пожежі (149). сику ставили і на глухий кут(107,147), у коровнику(8б,131).На вішали гілочку осики, її зберігали після свят(122,141). дуже цілюще дерево(40). Осика, що стояла у дзорі на 25


Трійцю, мала лікувальні властивості(147). Осикою малим дітям «виверчують переполох»(141). Коли у дитини зляк, забивали у дірочку в одвірку в зріст дитини кілочок троїцької осики(122,141, 149). Вважали, що клен, липу можна заносити у хату, а осику - тільки на вулиці(б). А ле могли занести гілку осики, поставити в кугок і намітити гілочку для кожного члена сім’ї. Якщо листочки пов’януть на якійсь гілочці, то людина буде хворіти(138). «Якщо на листочках з’являться руденькі плямочки, або листя не зелене, або осика в хаті почорніє, то хтось в сім’ї умре»(154). Осика може підказати, хто є відьма. «Гілочки осики треба порубати і запалітги, а на сковороду линути молока і пекти. Тоді прийде та баба, яка наврочила худобині, щось просити. її треба вигнати і нічого не дати»(153). Якщо у когось з димаря на хаті виглядала гілочка осики, то казали, що «її ставе відьма», тобто у цій хаті вона живе(122). У суботу ввечері проти Трійці квітчають травою, трусять у хаті(ІЗІ). Рвати траву було обов’язком дівчат(86). Плели вінки(ІЗІ). Запашні трави ставили на покугі. «Обсипали травичкою долівк у »(1 0 7 ). Долівку підмазували, підводили жовтою глиною (40). На долівку сипали «явір пахучий»/аїр/(55). Він же лепеха(29), лепішник або його ще називали татарське зілля, росло по болотах. Зверху при­ трушували чебрецем, любистком(29,55,141). Різали осоку у суботу та на долівці «викладали сосонкою» (4 0 ). Несли в хату м’яту, васильки, полин, любисток, канупер(97,149). М ’яту, полин в хаті «кладуть за занавески, за картини»(86). Розсипали полин по долівці або клали у куточку хати від нечистої сили(107). Полин також несуть в хату, «щоб комахи не заводилися, щоб бліх не б у л о »(8 6 ). Я к на І рійцю цвіте бузок, заносили у хату(55). « В лісі рвали траву ясенець - цвіте дрібними синенькими квіточками, як у конвалії. Вона пахуча, але, як по росі збирати, то на руках з ’являються пухирі»(54). «Трава лежала в хаті три дні. В середу треба прибрати її до схід сонця(122), бо людині негарно буде - дріматиметься у всякій роботі»(153), виноси��и, «щ об не хотілося ледачому спати»(105). У Мурафі тиждень у хаті не прибирали квітчання, потім його викидали, палили(32,51) або зберігали на горищі(141,152), підвішували там. Через декілька років, як не використали, то палили(141). Я к хтось захворіє, заварювали траву і пили(152). Чебрець заварювали, купали хворих дітей(54).

26


6истоК довго зберігали, дівчата мили у його відварі голови, «тоді хлопці

л ю

б и т и м у т ь » (1 2 2 ).

А б о щоб красивими бути, щоб «волос

б л и щ а в » (1 3 ).

Після Трійці любисток настоювали у воді, «і в ньому вся сім я дол­ атися, він хворі з людей знімає»(19). У любистку на Трійцю І^ГаГидш-ину, щоб її всі любили(32Д49). ' На Трійню лякали дітей русалками, що живуть у воді. В річці, у ставках. Щ об діти без дозволу туди не ходили, щоб русалка не залоскотала(149). На Трійню та мати, в якої дитина померла, нікуди не ходить, щоб русалки не залоскотали. Казали: «М ене мати породила, Нехрещену в ямочку положила»(147). В неділю ходили до церкви. Н а покуті горіла лампадка. Купалися в річці в суботу, а на Трійцю не купалися,- празник(137). Коли на Зелену неділю йшли до церкви, то, повертаючись із церкви, брали з собою траву, якою була посипана підлога у церкві, приносили додому і, не заходячи до хати , кидали в погріб, щоб не заводилися жаби, миші, всяка нечисть(152). Петрівка На Петрівку готували діжку оселедців, картоплю варили. А ж до Петра і Павла молока і м’яса не їли. Казали: «О й пришла Петрівочка голодівочка»(96). ГІетрівский піст був несуворий, тому хлопці та дівчата гуляли з музикою(96,129).

Івана Купала ( 6 - 7 липня) [V]

^али~'я святкування Івана Купала не однакова в різних селах на

в -

вськомУ шляху. Крім місцевих особливостей, на хід свята впливав

учасників - в залежності від того, святкувала молодь чи дорослі робили свято для дітей. віночки ^ ^ ИВаЛ° Два дн*- В перший день (6 липня) дівчата плели КИ Плели на луках або, назбиравши букети квітів, робили 27


віночки дома ввечері. Вінок - головний атрибут свята. Мали переваїу вінки з польових квітів. Садову ружу набирали на голку(Ю і). Віночки плели з ромашок, сокирок, васильків, дзвоників, волошок(17,101 116,130,146),смолок - /це дика гвоздика/(146), для маленьких дівча­ ток вінки плели матері(27,46,116). Святкували Купала на вулиці, вигоні, біля кладовища(141), на пере­ хресті доріг(140), на березі річки. Ц е залежало від віку учасників, а також від того, чи є біля села річка, ставок або копанка в городі. Найчастіше малеча та підлітки святкували на вулиці, молодь ішла до води. Діти святкували вдень, дорослі - ввечері. Переважало спільне святкування хлопців та дівчат, хоча є спогади, що раніш хлопці і дівчата святкували окремо(80), «хлопці - собі, дівчата - собі»(15). Звичайно, що у хлопців та дівчат могли бути різні розваги. Так, дівчата стрибали через кропиву, хлопці - через вогнище(124). Д о свята Івана Купала 6 липня вирубували дерево або гілку(40). Часто це робили хлопці. Для дітей дерево готував чоловік(122). Дерево могло складатися з багатьох гілок, як кущ (43). Таке дерево називали Маринкою(46,76,82,141,146), Уляпою(138), Купалом(84,152), Іва­ ном Купалом(42,43,149), квітчалом(54). У Нововодолазькому районі селяни ставили кленок або «чорнок­ лен» (клен татарський )(122,130,154), вишню(154), вербиченьку(149), осику(138). У Валківському районі ставили переважно клен татарський, який називали М аринкою (84-86,92), або Купалом(122), ставили також будяк(98,101), вишню і ясенок(105). У Краснокутському р-ні згадують вишню, яку називали квітчало(55). У Богодухівському районі зустрічаються: чорноклен, який називали Маринкою (41,42, 146), вишня - Купалом(147), будяк - Маринкою(28). Дерево прикрашали віночками, свічками, квітами польовими(40), стрічками, цукерками(4 3 ). Н а гілки вішали парні вишеньки(149,153). Прикрашали і чорноклен. У цей час крилечки (насіння) червоніють, і дерево стоїть, як наряджене. Гаке дерево чи гілку носили вулицями села, співали купальські пісні (4 0 ). В інших селах гілку не носили, а закопували в ямку. Сідали кругом дерева або поряд з деревом, простилали рядно, пригощалися, співали(75,82,122). В усіх селах спостерігається звичай братися за руки, 28


гом дерева, співати. Д о свята у лісі рубали чорноклен, закоХОД-

нГвигоні або робили Купала проти двору(8 4 -8 6 ,9 2 ). Дерево

" УВа; ; о бул0 височеньке - 2-3 метри(86). Готуючись до свята., казали: «Будемо грати в Івана К у га л а »< 8 4 ): В селі Червоному Прапорі ставили гілку або купальське дерево, яке називали квтчало(54). ; А в Бідилі копали коло, ставили гілляки, м яту, квіти. У колі викопу­ вали

« с т іл ь ц і» (7 6 ).

М ’яту носили святити до церкви(51).

У Минківці з полудня на горі закопували ясенок, називали його К у ­ палом. Віночки несли в руках, як ішли на свято. Надівали їх біля

Купала(Юб). У Кобзарівці закопували на вигоні рясний будяк, кругом якого ходи­

ли, співали, перестрибували через нього(95). В селі Братениці купальський будяк називали Маринкою, прикрашали його ягодами вишні, квітами рожі(28), а ще нагортали купу землі, саджали кропиву,»це називалось Купайло»(28). В Знам’янці на вигінку перестрибували високу кропиву, десь метра півтора, співали: «Купався !ван; доведеться і нам»(124). У Княжному деревце Улянку прикрашали квітами(трояндами), «обкрасимо кругом, а потім стрибаємо»(138).

Дівчата до свята наряджались. Усі були в вишитих сорочках, віноч­ ках, 6осоніж(122). Часто серед дівчат обирали дівку Маринку. Одягали на неї довгу білу сорочку, підперізували червоною стрічкою(76). її саджали всере­ дину викопаної ями «копанки»(51), плели їй великий вінок. Маринка тримала в руках гілку дерева. Навколо неї ходили, співали сідали в коло , частувалися вишнями, коли вже достигли(51,76). Або наряджали дівчину як молоду (5 4,55). Під дерево могли поса­ дити і маленьку дівчинку у віночку, яку теж називали Маринкою(84). У Княжному нам ятають, що, крім гілки чорноклена, яку називали ляною, обирали дівчинку, яку прикрашали в квіти, хлопці приносили, а Дівчата ч т л я л и (138). Співали:

• Сьогодні Купала, а завтра Івана, Там наша Уляна гуляла. Уляна в річку впала, Намисто порвала, 23


Черевички покаляла. Будемо завтра Уляну купати, Черевички обмивати.

(131,138,152)

5. На Иваиа Купала Уляна в річку впала, Треба витягатиЧеревики обмивати.

(154)

У багатьох селах до свята робили з ганчірок ляльку, яку називали Маринкою (140,141), Маренкою(79), з нею 6 липня ходили по селу(79), носили до води та поверталися додому(83), «мили у воді їй ножки»(79), ляльку саджали під дерево(43) або прив’язували до дерева(146). Могли зробити декілька ляльок Маринок, як діти збиралися з різних вулиць(147). Ручка Л . М . згадує, що молодь, яка жила на околиці Полкової Микитівни, святкувала Купала разом із гутнянською молоддю. Всі збиралися біля річки Мерло, яка протікала неподалік села. «Д о свята робили з трави та ганчірок дві ляльки(розміром як семирічна дитина): Івана та Маринку. Н а Маринку надівали вінок, намисто; на Івана ~ штани»(40,146). На березі вкопували поряд два дерева. «Д о чорноклена Маринки, прив’язували ляльку Маринку, до п’ятирчатого клена - Івана»(146). Ляльок робили різних розмірів. Зручною конструкцією була хре­ стовина, на яку надівали одежу, замотували ганчірками. Жінки згаду­ ють, як наряджали таку ляльку з півметра заввишки. Прикрашали на­ мистом, стрічками. Носили Маринку по селу по черзі, щоб у кожній у руках побувала, потім несли до ставка. Коли несли по вулиці, співали та вигукували: 6. Дівка Маринка воду брала, Воду брала, Івана купала. О Купала на Ивана. Купався Іван, доведеться і нам. Купала на Ивана„

ЗО

(79,Н .)


7

Ой і чий же то льон та заріс бур'яном?

А й Маринчин льон та й заріс бур’яном. Д й Маринка молода та й не виполола. Купала на Иван(а).

-

Чом ти, Маринко, та й не виполола? Т о за тим, то за цим, за Іваном молодим. о Купала на Иван(а). Ішли дівоньки по ягідоньки, А молодиці та й по полуниці Купала на Иван(а).

(41,46,Н)

8. Ой на Івана та на Купала Віночок плела, на воду клала, На воду клала та приказувала: «Пливи, віночок, за водою, Не попадайся чужому, Попади у руки милому».

(4 0 )

9. Маринка - новинка В Купалі купалася, У річці втопилася.

(4 2 )

10. А ти, дядько Денис, На колоді завис. Івана Купала. А ти, Петро, упав у відро Догори ногами. 11. Сьогодні Купала, Завтра Івана.

(8 2 )

12. На Івана Купала Та й у воду упала.

(Ю 7)

З- Купався Іван, доведеться і нам Купався на Івана. (Ш ї

31


14. Івана Купала, Маринку втомляла.

(2 8 )

15. Купавсь Іван та й воду упав. На Івана хліб саджала, На Петра вибирала.

(85)

16. О й на Івана та й на Купала Там дівчинонька вінок в’язала, Вона в’язала, на воду клала: «Пливи, віночку, та й не вертайся, Нікому в руки не попадайся. А попадися, хто мене любить, Нехай він мене та й пршх>лубить».

(144)

17. Я на Ивана хліб саджала, А на Петра вибирала. Купала на Иван(а).

(46,95,149,154,Н )

18. Купався Іван у ставочку, Скинув штани ще й сорочку. СЭ Купала на Ивана.

*

Купався Денис Т а й на кладці завис.

(42,46,Н )

19. А Іван Купала в морі потопає, Т а й на поміч Бога призиває: «О й ти, Боже, Свягий Отче, Поратуй мене, небожа, о Купала на Иван(а)».

(46,Н )

Хлопці намагалися відбирати Маринку. «Дівчат було більше, чим хлопців, доженугь, чуба намнуть, Маринку заберугь!»(79). На другий день, 7 липня, ляльку Маринку кидали у воду(41,42,43), купали Улянку(154). Ляльку, що робили з ганчірок і соломи, кидали)' ставок, ішли - не оглядалися(87). Коли лялька Маринка була привЯ' зана до дерева, то топили разом і дерево, і ляльку, але з дерева облаМУ' 32


иал�� пл

^

несли ЇХ додому. «Наставляли на огірки, щоб родили»(146). ^ дві дядьки - Маринка та Іван, то зранку, як сонечко

/іа , ояніше тим краще), ляльку Івана кидали у вогонь, Марину зійде (чим раніше, '^ 'у Губарівці велике опудало Івана палили, а гілку Маринку топили у ставку (146). Ляльку треба було потопити чи поховати, одначе, коли лялька була е красива, а діти маленькі, то ляльку зберігали для них. «Робили дві \яльки Маринки, одну з тряпок топили, другу з магазину, хорошу, зберіга ли» Ляльок Маринок із ганчірок дівчата ховали в садку у бур’яні, малині. Засипали іхлистям, травою. Там вони і залишалася. Хлопці намагалися відшукати. Я к поховають, сідали вечеряти. Співали: «Івана Купала, Маринку ховала»(147).

«Була у нас кукла Маринка. Робили її з тряпок, прикрашали. М и її спочатку купали, а потім ховали - закопували на пастьбі. М огилку обкладали цвітами. Дівчата плакали. Потім сидимо, поминаємо» (2 2 ). Ляльку Маринку могли спочатку кинути у воду, потім дістати та поховати. Для цього копали ямку, клали в ящичок Маринку і хоронили. «Н а другий день бігали дивитися, чи вона там лежить, чи ні» ( 2 8 ) . «Маринку несли до річки мити ножки, садовили там, сідали кругом, співали, потім пускали віночки. Після свят Маринку забирала та дівчи­ на, яка більше всього витратила на неї спідниці, хустки»(79). На свято Купала обов’язковим було перестрибувати через купи колючок, дерева, вогонь. «Біля річки ставили купину - вкопували різне колюче зілля: кропиву, будяки, щоб вийшла стінка довжиною 2 м. Вона була схожа на продовгуватий овальний горб. Ввечері приходили хлопці перестрибувати через те купиння впоперек, щоб не пожалити, не поко­ лоти ноги» (146). 1ілку вишні встромляли коло річки, хто не може перестрибнуги, да­ вали «хлепанця»(55). Закопували будяк і вишню з ягодами на відстані один метр. Хлопці ( стрибували через будяк так, щоб не зачепити вишню. 7 липня їх викопувалИ( 105). або 7 ^ СТ^И^ вали чеРез будяки, кропиву, дерева, вогонь (або ввечері, Ва ^

1151пеРеЛ тим, як топити дерева чи ляльок). «Звечора вкопуР

иву в пісок, перестрибували»(55) або через купи кропиви

33


(30,42,54,55,). «Ставили здорові, шишкаті будяки, плигали ЧерЄз них»(22,82,83). Як стрибали хлопець і дівчина, що подобалися одне одному, в0„ и міцно трималися за руки. Я к руки не розірвуться, значить і сім’я у цИх буде гарна. А коли розірвались або хтось із них падав, то говорили«Н ехай краще і не женяться»(1 2 2 ). В більшості сіл стрибали через купи будяків. У Знамянці дівчата стрибали через будяки, хлопці - через вогни-

ще(124,125). Треба було вище стрибати. Хлопці казали: «Плигни - відьму поба­ чиш! Ззаду вдарять тебе палкою, то відьма вдарила»(149). Стрибали через гілляку клен-дерева (131). «Стрибали через паліччя, купу хмизу, а хтось кленком або кропивою жалкою по ногах - стрибай повище»(107). « Х т о зачепиться, турне гілля з осики - той грішний» (138). Стрибали через Купало. Х т о зіб’є, того били цим деревцем(152). Будяк, через який перестрибували, спалювали через 2-3 дні, коли він висохне, бо, коли дівчата перестрибували, на ньому зачеплялося все лихе, негарне(125), або кидали будяк у воду(ЗО). У багатьох селах розпалювали вогнище та перестрибували через нього. Плигали до півночі (141). Згадують, що «стрибали через вогонь на середохресній д орозі»(1 3). Через вогнище стрибали хлопці, кому випаде( 141), в деяких селах стрибали дівчата (27,51). Перед тим як стрибати через вогнище, стрибали через гілочки, встромлені в дорогу. Кричали: «Івана Купала! В річку упала»(133). Вогнище разпалювали також на перехресті доріг недалеко від кладо­ вища. Наносили хмизу, розводили вогонь(140). « Н е можна було ос­ тавляти ні одної дровиночки, щоб не згоріла на Купала. Н е дозволя­ лось брати в руки жарину - треба залити вогнище водою і затоптати ногами »(2 7 ). Стрибання через вогонь вважалося необхідним на свято.«Приїхали онучки. Покупались вони, я запалила вогнище, заставила їх стрибати через вогонь, плигайте через вогонь і гукайте : Івана Купала! Івана Куп а л а !»( 116).

«Кажуть, як плигнеш через багаття, то пройдеш очищення, а то на тобі яка гадость висить - все воно згине, і колючого все боїться, як пере' плигнути, то все погане там лишиться»(125). 34


оимпі колеса з воза Запалені колеса пускали з гори у «Палили мазниць 30 Я

»(4 0 ). святі пригощалися. їли разом, сидячи кругом дерева(54) або

3 Марини(42). В залежності від того, де проходило свягго і скільки дівчини два дні, пригощались або вдень, ввечері 6 липня воно тривало, а *1 • а або обідали в садку в кінці свята, чи У липня варили кашу на оере

у

на вигоні(15,76,98,101), пекли картоплю (138). . «і

Сідали їсти кашу, вареники після того, як утоплять ляльку Марин -

Каша була зварена з пшона . Пили вишнівку, дорослі заливали вишні ' кою для дітей вишні товкли і заливали водою »(1 4 6 ). «Вино з вишень було обов’язковим на святі » (5 4 ) . Робили і узвар з вишень(55). Дорослі пили наливку, горілку(ЗІ). «Я к поспіли вишні, на­ в’язували кийки з вишень»(51), 'їх ще називали «качалочки з вишень»(54). До свята пекли коржики, пироги(122). їли яєчню, вареники(54). Опівночі молодь ішла топити у ставок вишню. А б о встромляли в мул дерева, а їх було декілька з різних вулиць, дивилися, чиє довше простоїть. Гуртом чіплялися на дерево, щоб глибше встромити. Іноді прив’язували цеглину, щоб краще стояло. Дерева могли стояти у воді і тижнень, і два, поки погонять корів чи коней купати (147). Гулянки продовжувалися до ранку. Я к дерево було вкопане на вулиці, його несли топити до річки, ставка чи копанки (85,122). »Т а м купались, кидали дерево у річку» (138). Хлопці жартували, вони ламали дерево на гілки; дівчата «прали» ганяли їх мокрими гілками »(1 3 8 ). Несли до річки і гілки, і ляльку Маринку. Співали:«На Петра хліб пекла, на Івана вибирала »(5 4 ). Пізно ввечері чи зранку гілочки від деревця Маринки носили на город, щоб огірки рясно родили(40,146). р-

їлочки з клена татарського та п’ятирчатого(клен гостролистий), іких були прив язані ляльки Маринки та Івана, обламували, зв’язу^парою, вдома становили їх на покуті як обереги »(1 4 6 ). І

Г - * ходили шукати цвіт папороті, яка цвіте раз на рік - у ніч на Купала (79,122,138).

показувати^ . ^ ТЄ оп’вночь На да іти по одному в ліс. Щ о йому буде Р°зріж і може зляк

СЯ Іі >° Гат’ ’ * б« Р ° п - не оглядайся. Розцвіте - зривай його, ХаИ ^ будеш магією руководите;»(1 4 9 ). Людина «споргитися», коли на неї щось плигає (149).


Ходили шукати і скарби в лісі. «Багаті закопували клади, і де закопаний (клад), повинна горіти свічка»(Ю 5). Взагалі на Купала з ’являється всяка нечисть. «Н а Івана Купа\а баби-яги гуляють. Ввечері на Івана Купала (батько і мати розказува ли): ідуть , дивляться - йде щось без голови і ще й світиться,- і потікади додому» (5 8 ). 7 липня до схід сонця набирали непочату воду(7 9 ). Треба буд0 скупатися в непочатій воді, хоч обмитися, щоб до тебе «разна гадость це пристала» (105). Д о схід сонця вмивалися купальською росою(122) Щ о б бути красивими, щоб хлопці залицялися, бо «купальська роса - це здоров’я і краса»(76). «О ч і росою вмивали»(149). Дівчата з річки набирали в роти води. Треба було донести додому д0 грядки та полити огірки(42). Хлопці дівчат смішили. «Бувало, донесе до грядки та чмихне - не видерже» (146). Літні жінки вдосвіта збирали купальське зілля (122,146). «Збирали трави на кладовищі - і ото були лічебн і»(79). З плетіння віночків починалося свято, діями з вінками воно часто і завершувалося. На віночках ворожили. «К оли зовсім стемніє, запалювали соснові скалочки, які встромляли серед квітів у вінок (одна скалочка на вінок) і пускали по річці Мерлі. Свічок чи не по карману, чи не прийнято було» (146). «Дивилися, куди попливе, туди і заміж іти »(82,83). Хлопці намага­ лися впіймати(40, 106). « У віночок ставили тоненьку свічку, як в церкві, і пливли вони. І в кого вінок потопав або ,не дай Бог, свічка гасла, то погана була ознака. Дівчина могла померти, життя неудачне сімейне буде»(125). Вінки пускали на воду 7 липня. В річці вінки пливли за течією. В ставку доля дівчини залежала від вітру. «Далеко пливе - далеко заміж іти, близько - близько.А як тоне, то вже вмирати скоро» (27). Жінки згадують: «Купаємося у вінках, а тоді покидаємо всі заразом і пустили на воду - хай пливе, куди заміж іти... А вітер несе - вони всі в одне місце»(124). «Дівчата ідуть до копанки та тихенько кладуть вінок. Я к далеко поплив - дівчині далеко заміж іти, якої вбік - значить на той бік іти, з якої на місці стоїть - значить заміж не вийти»(13). Я к вінок крутиться на місці, «скверно будеш ж ити»(55). У однієї дівчини на місці крутився вінок - ні туди, ні сюди. Інші 36


иходили,

НОВ

яких вінки попливли далеко, а вона так і не виходила

У я

заміж(96 •

хлоПці

ворожили - «робили кожен собі лодочки з бума-

пускали віночки, а хлопці човники(98). ги»

Одні дівчата пускали вінки на воду, інші закидали на гілки дерева, яке

, росло на оер • пець дістан

Хлопці намагалися дістати вінки з дерева. Якщо хло« л , пне вінок дівчини, яка йому подобається, то буде його судже-

на(122)Піс\я свята вінки несли додому, вони засихали. Коли капуста почи­ нала в’язатись у головки, клали на капусту, щоб не заводилася тля(51), щоб головки в язалися. Іноді вінки виймали з ставка несли додому, кидали на горище(138), також кидали на хату через голову (9 6 ), щоб голова не боліла (107,116). Щ об хвороби не приставали(186 ). Щ о б грім не розбив хату(107). Вінок ��а даху береже хату від вогню (122). Вінки також вішали на горищі. «Я кщ о захворіє дитина, то можна було варити вінки і купати дітей»(153). З купальського вінка «лікарство робили, щоб ноги не боліли» (9 6 ). Тільки в одному селі оповідачка сказала, що «ввечері, перед тим як іти додому, дівчата кидали вінки у вогонь»(15). «Н а Івана Купала робили колиску. Закопували здорових два сто­ впи, чіпляли метрів по 4 дрючки, на них колихалися. Ц е було герой­ ство, як один парубок стане з дівкою, так розжене, щоб окрутнугись кругом» (110). На свято Івана Купала в селі Минківці був ярмарок, дві каруселі з Валок привозили

(101).

Петра і Павла (2 9 червня/12 липня) а Негра і Павла «скоромне готували - розгівлялися, варили борщ етуха, молошну кашу, а найголовніше - пекли коржики, які називали •мандрики»(126 9М О ґ ... . . . Вал ’ * °оили на оли або на смальці: на тісто відтоплюМЛІІ В ИВали ЯИЙЛ- Окремо розтирали мак з медом, вмочали в них ма'ідрики і їли(5і \ Дрики»(9б) Д 1^Є 1СУС)ДІВ та родичів запрошували: «Ідіть на ман‘ з нової Петра і Павла в Бірках «зжинали первий сніп пшениці 1-Уки пекли перший мандрик»(149). 37


На

свято

к а з а л и :«Н а

П етр а

зозуля

мандриком

вдаВіі

л а с ь »(1 2 6 ,1 4 9 ). А б о «З о з у л я галушкою вдавилася»(5 1 ), бо д0 Петра вона кує, а після Петра - ні. День Петра і Павла святкували як початок жнив. Цього дня трЄба було зжати перший сніп. На зажинки всі одягалися святково, головни“ косар одягав білу сорочку і підв’язувався вишитим поясом. На косу чіпляв стрічку(2 9 ). Коли йшли на зажинки, несли з собою на рущци кові хлібину. Перший укіс робив батько. Із зжатих колосків робили зажинковий снігі(40). Перший сніп берегли до останнього обжинкового снопа (122). У Княжному починали косити перед Петром. Перший покіс мав пройти чоловік, а жінці треба було швидко зв’язати сніп(137), щоб і врожай швидко зібрати.

Жнива Після Петра жнива йшли повним ходом. Жати починали в суботу, бо понеділок важкий день(77). У перший день, як косили святий хліб, згадує бабуся Уляна: «Н а полі кашу варили в казанках, а як прийдеш додому з поля, бабуся чи мати заріжуть курча в борщ. У перший день, як закон, борщ із м’ясом »(77). У селі Минківці Валкі вського району існувала прикмета: «якщо під час жнив усі снопи складали в копи(60 снопів) та полукіпки(30 снопів) і не залишилося жодного зайвого снопа, то в сім’ї хтось помре»(105)Коли всі снопи склали в копи, тоді брали землю, кидали через себе і просили Бога, щоб він повернув їм усю ту силу, що вони витратили на жнивах(122). На Богодухівщині теж робили обжинковий сніп, його прикрашали стрічками, квітами і зберігали на покуті (4 0 ). А б о під час жнив збирали колосся жита, пшениці, зв’язували у снопи, навіть прикрашали у вигляді якогось діда (2 9 ). У Нововодолазькому районі теж в’язали обжинковий сніп, його перев’язували двома перевеслами вище і нижче. О бов’язково це б}'8 сніп з жита(122). Останній сніп несли додому, клали в клуню і він там лежав до молотьби. Перший зажинковий і останній обжинковий сноп* треба було молотити першими. А на покуті зберігали віночок з к° лосків урожаю(137). 38


Укін ц іж н и вн ап олі залишали жмут незжатих колосків, їх зв’язували док уп и ти , н а з и в а л и б о р о д о ю . Пізніше ту бороду зжинали, а колоски збе-

р іг а л и н а п о к у т і ( 1 3 7 ) .В аколоски так і залишали незжатими, щоб і на наступний л е с х и ш ін рік вродило (40). Казали: «Оставили Іллі на 6 о р о д у »(9 6 ) або «Н а в с я к о г о д о л ю . 3 часом обряд втратив своє попереднє значення і тепер, хто не встиг викосити ниву, про нього кажуть: «.Лишив Іллі на бороду" або "

Х іба то хазяїн, Іллі на бороду оставив!»(77).

Я к п очинали косити ячмінь, переставав щебетати соловейко - каж уть «ячменем удавився»(149). Був звичай під час жнив допомагати

толокою, хто нездужає, казали: «Треба підти пособити, вона ж незду­ жає робити». Викосять, зв’яжуть, змолотять. Господиня пригощає помічників, якщо є чим. А як нема - вийде, вклониться і подякує всім(96).

ОСІННЬО-ЗИМОВІ СВЯТА Ілля (2 0 липня/2 серпня) Ілля як прийшов, уже все - кінець купанню. Вважалося: хто ку­ пається після Іллі, то - топленики(122). Кажуть: «Ілля в воду нассяв, ніззя купатися на Іллю - із задниці верба виросте»(33). Деякі селяни уявляють Іллю в жіночому образі, кажуть: «Н е ходіть купатися - Ілля в воду иассяла». Ц е можна співста­ вити з текстом посівання: «Х оди ла Ілля та на Василя». «Н е можна було купатися після Іллі, бо будуть хвороби всякі»(9 9 ). Ілля - празник великий і карательний(116). Доля Г.П . з села Станичного розповіла: «Н а Іллю приїхав до свекра кум та й каже: «К ум е , у мене погріб завалився, треба завтра приїхати- зруб зробити». А свекор же. <Та ладно, приїдеш, забереш мене». На низу було скошене сіно, а ік свекор пішов і згріб копичку сіна на Іллю, прийшов додому, ліг спати, а надругий день хвалиться: « М ені сон снився скверний - наче якась бочка їхала і щос ь мужик і наче в ярок спускалися, і я наче з тією бочкою і тим конем і взяв у той ярок». Приїхав кум, забрав батька і поїхали. Тільки батько почав зруб виставляти - шарахнув у погріб. Привіз його кум додому, а незабаром батько і помер. Так він, як умирав іскількинележав,казав: «Діти, скільки житимете, у свято на Іллю39


пророкія ніколи нічого не робіть - це празник карательний»(117). Раніше казали: « Д о Іллі хмари ідуть за вітром, після Іллі - куди схочуть»(123). Пантелеймона (27 линня/9 серпня) У народі це свято називають ГІантелея(42), Гіаликопа, Палія, Пан­ телеймона З ц ілителя(ІЗ ). В цей день не можна нічого робити, люди йшли в церкву, несли айстри, гвоздики( 18). «Пантелеймон Зцілитель здоров’я людям хорошо ізціля»(15). « Д о Пантелеймона закінчували жнива, а коли Пречиста, так щоб і руки помити»(77). У цей день не можна нічого робити. «О ди н чоловік позвозив на Пантелеймона снопи із поля, а на другий день увечері вдарив грім у стіг і попалив усі снопи»(13,1.5,87,91). «Н а Пантелеймона не робили,щоб коїш не згоріли, щоб хліб не згорів на полі. Бувало з грозою і копи горять, і нива займається»(71). «Тітчин чоловік, - згадує іМельник Б .Г.,- поїхав на своє поле і накосив дві копи жита на Пантелеймона, а тут хмара найшла, і він приїхав додому, а йому з двору видно поле. Спостерігає, а хмари такі великі йдуть, як загримить! - і запалило ті копи. Всі копи стоять, а ті дві згоріли»(99). « Н а Паликопа як будеш робити - щось займеться» (126). «О д н а стара баба робила на свято, загорілася проводка і згоріла кухня » (2 7 ). Крім пожежі, може скоїтися якесь нещастя.«У одного чоловіка була чорна болєзнь (епілепсія) і він на Палія хату планкував - упав і по­ мер» (3 3 ). « А один чоловік у цей день відрізав собі пальці циркуляркою, хоча його попереджали, що в цей день не можна робити»(130). Маковія (1/14 серпня) На свято пекли пісні коржі з маком, замішані на воді. Називали і* маківчани(96), маковинки(87,105,129), пекли також пироги(ЮІ), буб' лики(90), шуляки(126), медовики(27). Все це печиво їли з медом та м’ятим маком. 40


У

т

р о з п о в ід а л а :

« Коржі на свято пекли пісненькі, на воді

Ц ь° ма_ називгьли шулики, ДО коржів варили юшку з маком. Казали: замішані, _ іпити» , Кидали в миску з медом чи з узваром їли. Иди шулики кр .. /пп\ -■ - день мучеників, скоромного не іли( / /).

А

^ ^ к і в с ь к о м у районі пекли круглі коржі, з маком з трьома рисочка_ : воздавали їх людям . Х т о бере, перехреститься і скаже: ми від центру, г ” зо небесне твоїм рідним», з коржиками давали ще цукерки, « .за Ц“Р печиво(97). На Маковія йшли до церкви святити мак, мед, воду, також святили -

и’ майори чорнобривці і васильки, з яких робили кропило. Квіти

зберігали на покуті під образами. Якщо малі діти хворіли, то з васильків робили купіль і купали дітей, вважалося, що васильки від усякої хворо­ би 3 чорнобривців і майорів брали пелюстки, заварювали чай і напува\и хворого. Разом з квітами святили полин, він вважався оберегом від усякої нечисті, його клали в сараях, у коморі, в хаті»(122). «Щ о б горобці на городі не «випивали» насіня з соняшників, треба взяти свячену(на Маковія) воду, обійти тричі навколо ділянки і посвя­ тити водою» (152). Спаса (6/19 серпня) Люди казали: «спасівочка - ластівочка»(96). До Спаса яблук не можна було їсти, а особливо тим жінкам, у яких діти мерли(9). Либа К. ГІ. розповідала: «Я блук я до Спаса не їла. а то на тім світі по дадуть моїм дітям яблучка. Тим усім є, а моїм нема. А воно сидить а й плаче, бо мама поїла його яблучка. Так я й не їла. Уж е й яблук ціало білого налива... Навіть пирогів з яблуками і тих не їм »(125). взагалі ніхто не повинен їсти яблука, поки їх не освятили в Церкві» ( 122). за де(1ьСПаСа яблука носили>як вечерю; а мед є - то й мед носили. Я Давали» ^ ОЗНосю всім - тьоткам, дядькам, - бо вони ?к копійки Б ідила(77) аД^ВаЛа П(Х) своє Дитинство 95-річна бабуся Уляна з села

41


І оловосіха. Усікновення голови ІошШ

Х реститель

(2 9 серпня / 11 вересн я) Головосіка - називають цей день у народі- Він вважався пісним б нічого не варили(ІЗІ). Н е можна різати капусту, чистити цибулю к-г топлю. Борщ не варять, а як варять, то готують все звечора(33,59 Ножа до рук намагалися не брати: хліб в цей день ламали(13.71) И це свято не можна грати весілля, бо це пісний день(21). Був такий випадок.У день Головосіка жінка каже чоловікові: «Пі»., зарубай півня, а я наварю борщу». Чоловік вийшов рубати півня, взд£ за ноги, як рубнув - півень побіг, а вій три пальці відрубав. Чи так 8+е йому вдалося, чи то кара була у той день»(13). М ихайлове Ч уд о ( 6 / 1 9 кересяя) «Н а Михайлове Чудо нічого не робили, щоб Господе» не покарав» (15). « А як хто робив у той день, получав травми, а чи од того, чи не од того, я не зн а ю »(7 2 ). Навколо цього свята склалося безліч оповідок, пере­ казів та легенд. « Н а Михайлове Чудо одна жінка мазала хату, а до неї сусідка прийшла, та й каже: « Т и б сьогодні не мазала хату - Михайлове ж Ч удо!» А та: « О г як помалу, то й буде чудно». І ільки сказала, кажуть упала і вбилась»(13). «Одна жінка, кажуть, ішла копати картоплю на Михайлове Чудо. А хтось каже: «Т а сьогодні ж Михайлове Чудо, чого ти ідеш копати:'1»А вона й каже: «Я к викопаю картоплю, то

і

буде чудно» І

з а б о л іл а

ви«:

нога, згодом одрізали ногу (про Одарку так казали - на дерев яда ходила)»(34). «Н а Михайлове Ч удо,- розповіда Животченко О .Н ., - Це ‘іЄ:: батько розказував, я знаю цю бабусю - заходилася золити сорочккзалила сорочки в жлукто, кип’ятить воду, залива...А кума ж зо°ь-‘ прийшла та й каже: - Кума, сьогодні ж празник великий такий, карательный, - МяхаІіл0 ве Чудо. - Еге, буде чудно! Я к ііозолю, поперу, та поїду ще й бакші иазбир* то і буде чудно.


Запряг ,*и’язала, з іприв а

{з воза - достати віжки, а коса здорова, так воно косу

колеСО і з віжками, потягло з воза бабу та й задавило. О т

к о лес о .

яК '

кобилу, сіла на воза і їде - ніколи! Віжки взяла, за ногу стаЛа косу чесати. А віжки впали і замоталися у

я знаі0; що таке Михайлове Ч удо»(116). плин дядько поїхав орати, а йому й кажуть: « Т а сьогодні «Як раннє один ^ М и х а й л о в е Чудо!» А він:«Ото зорю гектара два, і буде чудно». Му

^ 0СИВ же дома. А ранче прядиво мняли. Діти грались, грались -

а з,па лили. Діти згоріли, згоріла й хата. О т і Ч у д о »(2 3 ). <Було в селі Караван. Один чоловік зібрався сіяти. А Меланка, •інка його, вийшла та й каже: «Олексію, ось ти сьогодні можеш перебу­ ти? Сьогодні - Михайлове Ч уд о». А він: « Т о як посію, то й буду сміятися». Та як посіяв, пішов на базар і ногу йому одрізало»(107). Один чоловік зібрався у свято сіяти. Узяв борону і поніс - спіткнув­ ся, упав і пробив бік. А сусід йому:«Я ж тобі казав - гріх робити!» «Оцей гіразник такий, дуже грозливий, він наказує»(217).

На М и ­

хайлове Чудо колись давно, осіння сівба була, якийсь чоловік каже : «Та я поїду і поле забороню, та ото і почудю». « І Іоїхав, коні поносили його, за борону потягли і вбили» (5 9 ). П ро смерть під час сівби у це свято розповідають і інші селяни(57, 73, 99, 133). Одному шевцю в день Михайлового Чуда казали, що не можна шити. А він : «Пошию - і буде чудо мені». 1 а як проколов долоню шилом наскрізь! «Н іззя - гріх великий»(107). Один дядько на Михайлове Чудо виїхав сіяти, а йому другий і каже: "Куди і и ідеш?» - «Сіяти». - « 7 и що, дурний? Сьогодні ж Михайлове

Іудо!» А він каже: « Як посію, то і буде чудно!» І поїхав. І Приїхав у поле, зняв з воза боронку і так ходив до вечора з боронкою, а ввечері аж пустило. Він іде, а той дядько каже: « Н у що посіяв?» - «П осіяв...» д ПоДІбний сюжет зустрічається і в інших селах(27,34,107,126,130). хайло '

^

31аДУЄ'

я їду? С ™ ” і* каже- «П

казав про Михайлове Чудо. їхав М и -

СТОгТЬ та **каже: «К ум , куди ти їдеш?» - « Т а куди

И >>

сьогодн* ж празник, Михайлове Ч уд о». А він

Та як взяв б ' 10 К

ДЄ ЧуДИО>>'

каже>ж приїхав він туди, на ниву,

У І оігтово^0^ ' Т° П° СЮ П° РУ НОСЄ ЦЮ б ° Р ° » У » ( П 7 )-

а °Дна іпггає

[ П~ ^°ЗПОБ1Дали таке: «Н а Михайлове '“Іудо жінка мазала, ° т На такий празник робиш? 1 и {юби на такий день...»

43


А та відмахнулась. І ак у неї хлопчик, кажуть, як почав сміятись сміється... » (8 9 ).

аК'

Крім людських каліцтв т а смертей, могло ще бути і так, як розп0 • дав Мельник І. П.: «О дна жінка, в селі Ліскогони, посіяла пщениц^ цей день, а баби кажуть:

« Щ о ж ти, Меланко, робиш? Сьогодні '

великий празник!» А вона питає:

«Я к и й ?» - «М ихай л о в е Ч у д 0ч

«О т о і буде чудо, посію жито та й усе». Щ о ж ви думаєте? Вир0с^ жито, стало наливатися, а воно - пусті колосочки. О то і Михайлове Чудо таке наробило » (9 8 ). «Н а Михайлове Чудо можна чекати любого чуда. Поїхали м якось у цей день по гриби і в один ліс, в другий - і за весь день Не знайшли ні одного гриба. Ввечері зустріли своїх односельців - і в них та сама історія: три гриби за день. Причому, перед цим днем і після нього всі з грибами верталися з лісу» (19). Іллюха М Л . розповідав, що на хуторі Іллюхівка, поблизу Гонтового Яру» на Михайлове Чудо наряжали чоловіка в драну одіж, розфарбову­ вали обличчя, вуса чіпляли . Бачив, як цей мужик біга, баб щупа, танцює, співає - викорзинюєтьс.я. Чудить та й усе . І Іотім збиралися компа­ ніями, чоловіка по три, випивали. Якщо дід, чи батько, чи прадід був Михайло, то казали: « У мене колись дід був Михайло, ходім, у мене горілка єсть...»(8 7 ). Отак і проходило це свято, у кожного по-різному. Воздвижения (14 / 27 вересня) «Н а 3 движения не можна ходити в ліс, лазити в погріб, він має бути закритий, щоб не налізли жаби, гадюки, миші» (19). «Н а Воздвиження, кажуть, усі черви зійдуть у землю - усе воздй житься в зем лю »(101). V

селі Знам’янці кажуть: «Гадюки зладяться в точку на Воздвижен'

ня, злазяться в одне місто - у ліси, у болота. Дядько пішов

у

цей ДеН-

в інше село, так казав - гадюк багато» (124). Були випадки, ЩовЦеІ день гадюки нападали на людей. У селі Рябухияому ходить така легенд « Т а гадюка, яка вкусила людину, не злазиться, її як би інші не при*®1 ють до гурта, на Воздвиження вона дуже сердита і може вкуситип1*"' 44


Покрова (1 /1 4 жовтня) п крови закінчувались усі польові роботи. Згадували, що за Д°

° Касів строк найму робітників закінчувався на Покрову(122).

п а н ськи х

^

святкували, ходили до церкви. Д о Покрови парубки

~ ~ЄИ сватів *оятів д ло дівчат. Дівку, яка була на виданні, треба було засзасилали ватаги до Покрови(122,127). К ж уть‘ « Н а П окрову - реве дівка як к ор ова»- що заміж не вииа після Покрови казали: «Х о ч би за старця, аби не остаться». З а кого батьки віддадуть, за того дівка й вийде зам іж (122).

«На Покрову треба садити горіх, дерева»(127). Дмитра (2 6 жовтня / 8 листопада) Либа К. П. згадує: «П ісля Покрови в Поминальну суботу з білої пшеничної муки пекли гарний хліб - пишний - і розносили отим бабам, що пупи в’язали - за роботу і за помин. Нехай поминають усіх покійників»(124). Катерини

{ 2 листопада / 7 грудня ) Вирізали гілочки вишні, кожен собі помічав і ставили у воду, на О . овии рік дивилися: чия не зацвіте, тому вмирати, а чия зацвіте, тому жити(ІОІ). Н

Андрія (ЗО листопада / 13 грудня) свято>після якого молодь починає ходити на вечорниці, папі реї

Ставили вишневі гілочки у воду. Н а кожну гілочку чіпляли

щ° кіЛЬКа

ЯМ Члена с*м ‘(34,9/,126,130). Бабак Н. У. розповідала,

Час стала

т°му поставила 4 гілочки на косячок, а через деякий Хати 1помітила, що 3 гілочки з бруньками зелененьки­

45


ми, а одна - пі . Господи, - кажу, - розквітне і пагшна і Л ід ИНа Галинина - ні . А вона : «Папа! Скоріш зніми оте. Всі будете

'

я умру!» Т а вона як схватила, то поламала на щепочки»(55). С олов’єнко Н . А . з села Мирного розповідала: «Дядька засуди ложно і посадили в тюрму. Тітка гукнула мене,щоб я на хазяйст побула, поки вона до дядька з ’їзде. А якраз це на Андрія буд0 ^ нарізала вишні і понамічала, на свою 'гітку Наталку, на маму, на себе н дядька Василя,на всіх,на всіх, на всіх... Ч е ^ з деякий час приїхала тітз тюрми і каже: «Слабий-слабий Василь». Усі гілочки розцвіли, а дядь*. Василя засохла. Коли вскорості і дядько Василь помер»(57). Н а Андрія ворожили . Н а вечорниці пускали (м олодь) ради того щоб щось принесли. В празник сон лускали, в будні дні пряли, виціиваліХлопці обов язково били вікна. «Б або Метре, сьогодні будемо бити вікно, що у дворі» - « Е ні, хлопці, це недавно вставили, оте старе бийте» А хлопці по розміру замовлять у плотника. Тільки розіб’ють і вже ставляють. Налускають насіння повну хату. Потім сміття палили в грубці » (5 4 ). Хлопці бешкетували в тих хатах, де дівчата, знімали хвірки та заки­ дали на дах(96). Варвари (4/17 груд н я) В цей день кажуть: «Варвара ночі украла»(19,32), або «Варварз ночі урвала » (9 6 ). М нколая (6 / 1 9 грудня) В цей день не працювали(ЗЗ), гучно не святкували, а якщо в родів® є чоловік з таким ім’ям, - відзначали(96). В селі Дорофіївці Валкін і­ кого району дітям дарували подарунки(83). Гаїшнне зачатт» (9/22грудня) Ганни, кажугь частіше в народі. 46


не можна нічого робити, а то будуть вовки ганятися. В Це^ Д . І

Г - іН Н У

іе у вовків, вони тічкують»(101). А мотати пряжу

Т іЧ К а

}

«^ а лЛ/бки щоб тоді ткати що було(71). „•+аіа на клУоки’ . ^50/Мати приказува „ 0,,,!Яла дітям, щ об вони не виходили надвір, а то вовки оть ся В купи і «табунами ход ять»(2/ ). з0І1Р . « е слуЖба,«це ж батюшка почитує святого Якима і Ганну, ^ !' Є^ " песвяту Блогородицю», розповідали в селі Станичному(117). які зачали пре Свиридона (2 5 грудня) На Свиридона зрізали гілочки вишні. В селі Мурафі гілочки назидн <<дубчиками» (51) і кожен член сім»ї намічав свою за допомогою ниточки. Чи папірці писали. Гілочки ставили у воду на стіл, а стіл на покуті стояв. Через 12 днів, на Різдво, гілочки повинні зацвісти, якщо чиясь гілочка не зацвіла - це погана прикмета, людина вмре (116,122,133,151). У дівчат на виданні було своє ворожіння. Н а гілоч­ ках загадували про майбутнє заміжжя. Якщо розцвіте гілочка, вийде дівчина заміж, а хлопець жениться(124). Як зацвіте вишня, то і життя дівчини цвістиме(137). Від Свирида також примічали погоду. Кожен день від Свирида до Різд��а відповідав місяцю нового року. Наприклад, якщо день соняч­ ний, такий буде і відповідний місяць(ІЗЗ). Рано-вранці до сходу сонця господарі ходили в садок лякати дерева, які не родять. Для цього готували перевесла з осоки та сіна(152), брали з собою сокиру і йшли в садок. Дерево підперізували перевеслом,обуХом сокири стукали по стовбурі й говорили: «Якщ о не будеш родити, то врубаю»(131,137,151,154) або «Будеш родити - не буду рубати. А

не

УДеш родити - буду рубаги»( 122). « А щоб дерево родило, треба ще

.>ло на другий день до сходу сонця розперезати його»(152). осонівці згадують: «Н а Свиридона садок лякали, щоб садок роУреи валяли, щоб квочки були. Коли полякають дерева, ідуть до

курей. ку^

-

К уп

"Ри сидять на сідалі, бабушка наша йде і кочергою зачіпає Виляє з сідала, щоб квохтала. Скільки звалить, стільки і квочок

°УДе. І я так

КВо

л

с Робила, штурляла кочергою, щоб рано квочки почали

в°ни р, ' Раненьі<о підсипати, щоб раненько курчатка були. А то У®а>і до середини літа не квохчуть»(131). 47


Різдво (2 5 грудня/7 січня) Святковий період з 6 по 19 січня за н.ст. має народні назви: Р^ святки(8) та інші, в селі Кобзарівці Різдвяними святками назцв^' період 3 6 ПО 14 СІЧНЯ, а другий тиждень СВЯТ 3 14 по 19 - тиждень Водохреща» (9 6 ). Готувалися до свят заздалегідь, обов’язково різали порося (4') , ' /’«Щоб на столі м ясо було» , заготовляли наїдків до різдвяного столу Святвечір (Свята вечеря), готували 12 пісних страв, «нічого м’ясною на стіл не ставили»(122)..

«Ставили рибу, картоплю, гщроги»(79)

Пироги були з картоплею, капустою, горохом, квасолею, риба в’ялена сметана, хлібина - «паляниця», сіль, також ставили борщ з квасолек, кисіль робили. Різдво - то

був «урочистий час». Перед Різдво1 .'

обов’язково вимазували хати, пахло свіжою крейдочкою. « Вистірув;,. ли шторочки, розвішували рушники. їх у нас. було, мабуть, сім». Хазяйка вдосвіта сама розпалювала вогонь, щоб приготувати голові:, обрядові страви - кутю та узвар ( озвар). Здебільшого їх варили 5-го. звечора, бо треба 6-го, вдосвіта, поставити кутю на покуть. Або рановранці (122). Кутю робили звичайно з ячменю - ячної крупи або перловки, добре натовченої в ступі, а також - із пшениці. Пізніше ( мабуть, за анало­ гією з поминальним « кануном») закріпилася в традиції рисова кут*

(31). Кутю спочатку варили в печі, а потім ставили на припічок, щоб доходи(122). Для страв на Святу вечерю брали не чавуни, а горщики. Д о куті варили узвар із сушки. Цукру не було, а узвар мав буг> солодким, для чого звичайно вибирали гарні сушені фрукти - яблук* груші (або варили узвар на відварі з цукрових буряків). Відчутгя' урочистості та бережного ставлення до приготовления Святоі ве1^ сповнені спогади з села Знам’янки на Нововодолажчиш: «1 ГРУ№ ' яблука - ото узвар такий. Самі луччі сорта груш спеціально сушили- У кажуть, на Святий вечір, буде на узвар. Так просто... любі груш' иШ" а то здорові, солодкі, тоді, як їх зварили, вони такі великі, гар», то - пригостити, хто прийде. Даже в когось просили: «Дайте, щоб узвар, бо свої там чи маленькі, чи не дуже на смак гарні, а м°?ке когось немає» (125). 48

)


К р ім

куті

і у зв а р у , п и р о гів , о б о в ’я з к о в о п е к л и

СВЯТКОВИЙ

х л іґ V

Сосонівці пекли великим хліб з п ш е н и ч н о г о б о р о ш н а СЄЛІ >а,п.\яниця». Половинка О. І. згадує, « Що п е к л и т а * ***" Називали - — ^ в а л и п о сковороді. Пекли пироги У ° Г ^ 3 Ж И ТІІЬоі'

»роги. Хл,6 пекли „а капу«и розплескували по \исті його нанизували на нитку і сушили на горищі,

СІЯНОМУ та к л ен о в о ї

у

л0 на чому хліб п е к ти »(1 1 2 ). Ш° ° У ОоГ^уиному Каравані Нововодолазького району зберегла0 селах Ня ухи > ппп тоадиційну прикрасу на Р ізд в о - теремки, і еремки г а 11дм ять Р ‘ £ ^ • ^ггпіьпї соломи, нанизуючи на нитку, «робили великого куба, добили 13 ЖИТІ , ™ „лггах додавали ще менші», вузли перев язували червоними а ПОТІМ

по куіал

дллч,

^

,

ічками паперовими квітками. 1еремки підв язували до сволока на игку Легка споруда гойдалася під теплим духом свічок, виблискувала в їх мерехтливому світлі»(110,122). ІІІЛ час свят не можна було палити. «Діди, які курили люльки, то закидали їх на піч - не курили» (139).

Як наготують страв і впораються зі скотиною, «накривали на святу вечерю», що супроводжувалося магічними діями та обрядами. Спочат­ ку ставили купо на покутя, але до того «хазяїн сіно клав на покутя або на стіл перед образами, не на голе»(31), за окремими свідченнями, сіно могла вносити в хату мати(126), дід(87), звичайно старший в родині. І осподар заносив у хату оберемок сіна, стукав у двері: -А що ви несете? - запитувала дружина. -Ягнички, телички, баранчики, - відповідав хазяїн та клав сіно на

покутя(115). Несе хазяїн сіно, стука у двері: -Відчини. - Хто там? - запитує хазяйка,

а р-

ідчини, несу корові - телятко, овечкам - ягнятко, курочкам П- а’" 'иПоРосятка ' починає він і всього казати, хоч і немає. '’мтько вн^ ЗВИЧай згадУє Г оловаш М . І. з села Княжного: «К о л и ягнята

СШ0' Т^°ХИ кидав на Долівку, діти качалися по ньому, щоб

Ручка Д М пучечок сін ’ Внчаи такий-

? “

КЛаВ Ш покЗггя>>( ^ 3 8 ) .

Я СЄЛа ^ 0ЛК0В01 Микитівни згадує: «Заносили в хату К^

В° Н° ^ОЖественно пахло!»(1 4 4 ) . Раніше був

Хоча ц хазяйств' В°Я ° Ш ** НЄ СЯДЄ " н^хто нічого не їв до вечора, нічого не їлн до ^Л° ВСе " * яйце, і кабана кололи , а ми скоромного разника. Звичай требує, щоб у хаті була святкова 49


тиша. Діти бігали по хаті, грали в жмурка, то мама й крикнемовчіть! Т а перестаньте, та дайте спокій у хаті!»(79). Я к покладе господар сіно, хазяйка несе кутю на покуть г-р.,,. • сіна, • • п гніздечко із або на оберемочок сіна. 1 Іри цьому приказує: «ІдцВИт«,Е на покугя, а узвар на базар» або «К во, кво, кво, кутя на покутя»(|р У селі Ясеновому на Валківщині купо на покуть ставив чолові. батько або дід - старійшина роду(7 9 ). У селах Богодухівського та Нововодолазького районів зафіКсо„ ний рідкісний для нашого краю звичай -■ ставити на покутя разом сіном і кугею снопик з колосків пшениці або жита, який називали, як і всій Україні, «дідухом». Заносили в хату снопик, перевитий перевесу з червоною стрічкою. За перевесло затикали ромашки, волошки, маноголовки. Здається, називали снопик дідухом»(1 4 6 ).«В однім посьо• ку сміялися - «Максимові дідугу занесли!»

Зробили я соломи, зверт^

руки, ноги, наділи сорочку, штани на нього * і заносили до хати»(87) «Н а покугя ставили дідуха з колосків пшениці, жита, навіть прикра­ шали у вигляді якогось діда. З колосків чіпляли вуса. Він був господ;, рем хати, охороняв від злих духів. Господарі просили його, щоб даі урожай. Д о нього ставили кутю, вішали рушники»(29). «Дідуха зберігали до нового врожаю. Здається, перед Пасхою аг відносили на горище»(1 4 6 ). За народною уявою, щоб добре неслися кури і квочки сідали, госп: диня, як ставила кутю на покуті, сама трішки сунула по лаві і сиділа.: потім скубла дітей за чуба і квоктала: «Кво, кво, кво, - і казала дітям сідайте, щоб квочки сідали». І діти присідали . З а іншим, свідчення” треба заганяти дітей під стіл, скубти, примовляти «щоб чубатенькі 6у курчата», також збирали вершечок з куті і на другий день віддав?-’ курям, щоб квочки сідали і кури неслися»(111).

З у с т р іч а є т ь с я

звнч.--

коли мати на другий день після Святвечора вранці саджала Дітеі1 порозі і за волосся скубла, а вони квоктали (9 8 ). «Н а Різдвом3 саджала дітей під стіл на покуті і вони квоктали, а вона приказуй «Лупіться, чубатенькі і рябенькі, і сивенькі, і біленькі!» Чубатень плодючі, але красивенькі»(117). Антоненко Ф . А . з села СосоШ згадує приказку про те, щоб свині плодились». Мати, як купо стан0® сунула по лаві до сіна і казала: «Куві - ноги не криві, щоб свині плод*1 кво - кво - кво, щоб курчата чубатенькі були» (129).

50

г


З в и ч а й носити вечерю

НОСИЛИ

хрещеним батькові, матері, а також старим бабам

Стари*1Л" ул/гточку куті, пирогів, казали: «Н еси вечерю діду!», г> їм давали в хуы^ ] _ вечерюХодили до родичів, сусідів, казали : «^5 святим вечоабо '<ХрЄЩЄ^ д 0роВі! Принесли вам від тата і мами вечерю». Вони ром^будьте вечерять. Кутю пробують і дають із собою (своєї), приймають, /до\ Хоеигені батько або мати не тільки міняють пиріжки міняють^ )■ у ^ • даруіоть хрещеникові традиции пряники, дають сорочку або

ВСЧЄрЮ’ 1 я6о тоошки грошей. Жигилій В. Л . та Либа К. П . з села на сорочку, аии * . З ам’янки згадують : «Давали дівчатам «барині», а хлопцям «конів», їз " или спеціально на базар і купували. Т а які ж вони були вкусні... Приказували: «Щ о б ти був скорий на ноги, щоб все скоро робив, коня тобі даю, рости здоровий!»А дівчині: «Будь здорова, щаслива і гарна, як ця бариня! А вона розписана ж такими кольорами різними - розове, зелене, всяке. Щ е були канхвети, оті довгі, з стрьопами»(125). «Раніше такі були пряники - кінь, бариня, з красними полосками»- згадує Ков­ тун Л. Я. з села Братениці(27). Родина Антоненків з села Сос.онівки зберегла в пам’яті згадку про те, що вечерю, крім бабусі, дідуся і хреще­ них. носили ще бабі, яка пологи приймала. Серед страв, які носили вечірники були: куті мисочка, дві рибинки смажені, два пиріжки і кисіль. Мати казала: «Несіть бабам вечерю!»(131). В селі Станичному, крім пряників, також давали вечірникам великі бублики (112). Свята вечеря кожній хаті обов язково у цей вечір горіла лампадка під образааке тепло, таке торжество від неї йшло, якась така загадочность, на ■ ^ кось легко, якось приятно... Перед вечерею світили лампадку, ,0 сте ^

. ИСЯ’ гато пеРшим починає їсти. Тричі підкидав купо ложкою а3аВ ' <<Госп°Ди, благословляй». Підкидали кутю ложкою до

Гк>Див»(1 37Т ' ГЩ° б '/(Э° Жа^ ^^/в’ добре жилося» (8 0 ). « Щ о б садок йшов на • пР°^Увавши куті, хазяїн відкладав вершок в миску і За>>( 117) з| (з хати не в

Г^кати Мороза вечеряти(22), або «закликати М ороКаЛИ ^ ° ^ ЮЗа тРичі> частіше на порозі відчинивши двері але зустрічалися випадки, коли хазяїн сидів за 51


столом і стукав у шибку, при цьому він промовляв: «Мороз, ]\/[ до нас вечеряти!» або «М ор озе, М орозе, йди разом з нами ти»(125).

“'"'й-

Жигилій В. Л . згадує, що «...раніше накладали з общої ка/у і\П • ’ ®Т(і нам, а то - Морозові у горшок, клали ложечку, виносили і став призьбу: хай буде Морозові - повечеряє, бо може, його тут зараз * . . о . . . . . . . НЄ!Ч £ де, далі пішов, а итиме - горшочок стоїть, вш поїсть і далі піде а буде ласкавий, нічого на вгороді не поморозе»(123). Коли кличуть Мороза, обов’язково вимовляють спочатку : «]Ц М орозе, йди до нас вечеряти!» А далі господар каже вільний тс наприклад : «Морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь ні цицдя-*. коровки!»(3 1 ), або : «М ороз, хороший дядько, заходь купо їсти, шс/ зморозив ягнятка, овечки, курятка». В селі Станичному, господар пе тим, як кликати Мороза вечеряти, брав кутю в горшочок або макітер ставив на підвіконня і кликав через вікно: «М орозе, Морозе йди до. вечеряти, а не йдеш вечеряти, то не йди й морозити ні куряг, ні качат. ягнят, ні телят. Не йди до нас, Морозино, а йди геть з Богом!» Медяник К. П. з села Бідила згадує:«Доки батько не перехреиг кутю, страви, не покличе М ороза вечеряти, ніхто до столу ке сіл? Кликати Мороза виходили на поріг, говорили : «М орозе, Морозе. зморозь моїх дітей ні в полі, ні в дорозі, ні коней, ні мене, ні волів моїх»(я Перед Святою вечеряю, коли засвічували свічки і лампадку на поху та молилися, обов’язково затоплювали свічечку для душ померлих.,. померлих членів роду та тих, хто в далекій дорозі, лишали місце, № та миску. «Я к бабуся померла, дідусь накладав кутю з узваром.'бабусі і дітей померших»(146). Після вечері вершечок з куті збир кидали курям, щоб добре неслися, плодилися. Посуд з-під куп та ложки лишали немитими на столі, насипали куті, навколо клали ложки ямкою вниз, а одна ложка була встр<» • в кутю (122). Вважалося, що померлі родичі прийдуть вечеряти(Щ е казали, що хліб краще родитиме в полі (7 6 ). Примічали на Н“ний ранок: чия ложка перевернеться, той швидко помре (іШ Щ е ворожили на кутю дівчата. Мати збирала верш ечок з . с? • і ложку, давала дівчині і наказувала йти за поріг або на поріг. •

(«кликати долю », «слухати д о л ю »). Звідки задзвенить або с загавка - туди дівчині йти заміж. 52


чному господар до вечері обходив з кутею по сараях, і > СЄЛІ давав

Сі^куп

к о ж н ій х у д о б и н і ( 1 1 2 ) .

і щИКИ з-під куті та страв, то помиї виливали тільки ^ ^ робили з кутею на перший (багатий) і третій

трошк

Коли мили

„оросяті ( ^ вятвсчір Як розповідає Головаш М . І. з села Княжного, (голодний

в миску на Святий вечер, а потім у цю кутю

в

„Вершено ^ щечоК куті на Водосвята. Коли приходили з посвяченою д о даВаЛІ^

тили всЄ) що було на столі, в хаті, на подвір’ї, скотину, а потім

ВОЛ° Ю’

.дм куоям» ( 142). Магічні дії справджуються і зараз. «Я к

К\ТІО ВИНОСИЛИ

\

починаєш їсти кутю, збираєш і несеш курям, щоб квочки були. С -сінна казала : «Н е було, не було квочок». А тоді хтось, мати, вроді, зала- «Збери кутю і винеси!» - так вони чуть не всі квочки були»(117). Примічали за Святою вечерею, якщо хто-небудь із дітей чхне, то парували йому чи ягнятко, чи телятко. Хлопці, знали, щоб як чхати, то треба брати табаку. «Табачку у ніс усуне - воно ж і чхає»(101). За згадкою Солов’єнко Н . А . з села Мирного, за Святою вечерею вершки з куті знімав старий дід, кидав угору. Діти намагалися впіймати у жменю зерна -«ухватити щастя»(54).

Кутю, як сідають вечеряти, треба курям викинути..., щоб неслися»(51,78). ! !а нразники хату ніколи не мели, щоб на вгороді кури не греблися. І нікуди сміття не викидали, лише на 4 -5 день виносили і палили в саду(78).

Пахолкування стого опівночі, а частіше сьомого зранку кожна оселя дожидала%

° ГО ^ 0Лазника- Треба було, щоб першим на Різдво в хату

>;о\куваиня°В'К' К^аі^Є’ ХЛОГІЧИК- М алі хлопці бігали пахолкувати. П а ..;иеЧУ -уНазиваі°ться різдвяні вітальні вірші, за які обдаровували Крксии 'Х Називади <<в*ршувальниками». Вензель М . А . з села '»■"«'.иного згадує- «ІП мс-два ночі ( остого вечерю як о дно сили , а протів сьомого в и віршувальники. Ходили віршувати діти до 15-16 20. Маленький пахольчик Л13 на стовпчик,

53


У дудочку грає, З Різдвом поздравляє.

(8 )

21. Я, маленький хлопчик, Заліз на стовпчик Одягаю ковпачок, Дайте, дядьку, п’ятачок, А ви, тітко, гривню, А то вікно виб’ ю.

(8 )

22. Маленький хлопчик З ліз на стовпчик На скрипочку грає, Христа забавляє.

(8 3 )

23. Маленький пахольчик Народився в вівторчик, А в середу рано Й ого в школу дано, А він іде, плаче, Дорожки не баче. Т ільки на порігЙому дають ячний пиріг, І Іиріг він приймає, Із празничком поздоровляє.

(8 3 )

24. Я , маленький хлопчик, З ліз на стовпчик У дудочку граю, Христа забавляю, Вас із празником поздоровляю.

(51)

25. Маленький хлопчик З ліз на стовпчик, А з стовпчика на солому: «Дайте, бабо, самогону».

54

(107)


26.

Маленький хлопчик

З ліз на стовпчик, Положив кулачок: «Дайте, тьотю, п ятачоК».

( Ш /)

27 Я,маленький хлопчик,

Зліз на стовпчик У дудочку граю, Христа звеселяю. Ісус Христос лежав, Увесь світ держав, Анголи літали, Весело співали,

Вас з празником поздоровляли.

(30,Н )

28. Я, маленький пахолок, Родився в вівторок, У середу рано До школи дано. Послала мене мати Рибки купувати, А я не купив Та так ухватив, А чумачок нагнав Та чубчик нам’яв, А я йду плачуСтежечки не бачу, Двері відкриваю,

На поріг ступаю, З празничком поздоровляю Та з Різдвом, будьте здорові. (54,122,131,137,138,139,140)

29 я •

*1 ,маленький пахолок,

аР°ДИВСЯ в вівторок, ^ в сеРеду рано Д ° школи дано. 55


Послав мене дячок рибки зловити, А я рибки не вловив, а так ухопив. Дячок нагнав, чубчик нам’яв. Іду, плачу, стежки не бачу, Двері одкриваю, з гіразничком поздравляю! ЗО. Я , маленький хлопчик, Родився в вівторчик, А в середу рано В школу оддано. А збуки - буки, Дайте копієчку в руки, Я за ту копієчку Т а куплю сопілочку, На сопілочку буду грати Христа забавляти, Вас з празником поздоровляти.

(51)

П о всіх селах розповсюджені тексти дитячих колядок «Коляді: колядин», «Коляд, коляд, колядниця». Д о колядок, на наш погляд, с. віднести й тексти типу « Я - маленька дівочка», за структурою близ:пахолкуванням: 31. Я - маленька дівочка, Як у полі квіточка. В мене красний хвартушок. Дайте, тьотю, пиріжок.

(82,107)

32. Я - маленька дівочка, Я к у полі квіточка. Я не вмію ні читати, ні писати, 1 ільки знаю « а з » та «буки ». Дайте копієчку в руки.

(107)

33. Колядин, колядин, А я в батька один. Д е живу, не питайте, 56 і


Дковбасу дайте. Д НС даси ковбасу, То і хату рознесу.

(107)

34 . Коляд, коляд, колядниця! Добра з маком паляниця, Д пісна не така. Дайте, дядьку, п’ятака.

Як не дасте п’ятака, Візьму бика за рога,

А телицю за ... Та й поведу на базар...

(8 2 )

Водили «к озу» Людину переодягали в козу, робили ріжки, хвостик куценький, ще й крутила вона тим хвостичком. Одягали вивернутий кожух, шили на ,>\кн на вигляд копитець»(122). В селі Ясеновому Валківського району зберігся опис колядування з козою». «Увечері ходили колядники, жінки і чоловіки. Водили «козу»нивертали кожух, робили ріжки. Біля порога запитували, чи можна козу іі

хату ввести? І осподарі запрошували . «К о з а » лякала. Співала: 35. Де коза ходе, Там жито роде. А де не буває, Там вилягає.

олядок вдячні господарі кидали в міх колядникам сало, ковН а ї к К.ТО' Пляшечку даДУт*>»(80). Шіетрцй

' \3 ССЛа ^ няжного ЗІ'адує, що водили козу «на щедрівку» ^ <<'^ав°Дили в хату, коза падала, вони просили козі пити,

вона не здохла Н !-ст. Коза хода, 3 ХЛОП^я °Дягали вивернутий кожух, чіпляли іа четвереньках, а як далеко йти, то йде на двох»(142).

57


Вертеп Дідусь Ручки Л . М . розповідав їй у дитинстві про вертеп. Він сам був учасником цього дійства приблизно до 20- х років X X ст. Розка­ зував він і про «козу», яка захворіла, вже здихає, але рагггом з ’являвся «лік а р », після його промови і лікування «к о за » оживала. Промова лікаря : 36. Я єсть лєкарь, голландський аптєкарь, Жив у болоті, вчився в сіноді. Рвав зілля не просте - од пранців, од корости. Вреди вирізаю, болячки оставляю, Ставлю ушки на макушки. Ко мнє приходять на ногах, Отправляю на костилях. На тот свєт запіски посилаюI там мнє благодарят.

(146)

37. Н е треба мені письом писать, Доктора-лєкаря визивать. Я є сам доктор, лєкарь, Київський аптєкарь. З города Москви, З-під кам’яної стіни. Кров вливаю, кров виливаю, Нові і старі болячки вставляю. ГІозапрошлий рік, у вівторок, Заболів полковник. Я його злічив, шаблю, медаль гюлучив, Привели й його сина з гарячки. Я відправив його на той світ рачки, Другого привели на костилях, Я відправив на той світ його на дровнях, Давай, старий хрін, козу вилічу, Щ о в награду получу?

58

(146)


Ходити зо Звіздою Чоловіки та великі хлопці носили «зв ізд у» (122), побутувала назва « зВі3дувати>> , «ходити із звіздою » (9 8 ). «З в ізд у робили з сита або версті на 5 кутів (рогів), кожен ріг іншого кольору. З красної бомаги, голубої, робили 5 квіток, до кожного рогу по одній, а всередині св��чечка горить. Я к крутнеш - стрьопи летять з квіток (порізано так, лєнточк и ) » ( 9 8 ) .

В

селі Рябухиному «на довгу жердину чіпляли колесо, зроб-

\ене з паперу і малювали на ньому сонце. З цим колесом ходили і «як би світла бажали і несли в хату» (122).

За свідченням Ш ейко О . П . і Минко О . П . з села Минківки, та ватага, яка носила звізду - звіздувала, інші ходили - рожествували, вітали з святами, але без звізди. Тим, що ходили із звіздою, господарі більше давали гостинців, бо вони співали і «Рож еств о» («Р ож еств о

твоє, Христе Боже наш»- тропар) і «З в із д у » (« Ід е звізда чудна»). Коли співали «З в ізд у», то засвічували в зірці свічку»(Ю 6). «Співали «Рожество твоє» дуже гучно - так співають, аж хата розлягається» (142).

«Приходили із звіздою хлопці, співали: «Звізда ясна возсіяла, троїм царям путь вказала». Звізда була червона, блискуча»(96). Із

зафіксованих описів різдвяної зірки цікавими є варіант із села

Станичного.«Носили звізду, вона мала шість кутів, їх розфарбовували. Коли заходили у хату, світили всередині свічку, співали «Рож ество твоє...»(111,112). Старослов’янською мовою, пристосованою до місце­ вої вимови. В селі Братениці, як згадує Богдан О .В ., »Д іди співали «Рожество твоє, Христе Боже наш» і крейдою на дверях малювали кола, не повертаючись до дверей обличчям». Малюнок кіл нагадував спіраль(28). Рідкісний, оригінальний за змістом спів із звіздою записа­ но в селі Бідилі Краснокутського району : 38. Над вертепом звізда ясна обсіяла Христа. Там йшло три царі, несли Христу дарі, А їх Ірод зустрічає, «К уд и йдете?»- він питає. «М и к рожденному йдемо, Богу дар ми несемо». «В и к рожденному ідіть, і мене ви навістіть». «М и другим путьом пішли, но к Іроду не зайшли». 59


Цар же Ірод розгнівився ~ Ісус Христос народився. Усіх слуг він розсилає, Христа вбити він шукає. Н е найшов він Христа вбити, мусив діток погубити. Били, били, погубили десять тисяч ще й чотири. Плаче мати ще й ридає -Ірод діток убиває. Т а вбив сина свого з злості, розлетілись його кості. ( 75) Цьома У .Т . згадує, що коли ходили із зіркою, то співали також: «О н у вертепі нова новина, Пречиста Діва сина зродила» (7 7 ). У селі Дорофіївці Валківського району ззізду теж робили на п’ять кутів. «Р ізн ого кольору, на палці, свічечку запалюють. «В хату зайдуть - світла нема, а вони світять. Красиво»(82). Свічку запалюва­ ли, коли співали тропар «Рож ество твоє, Христе Боже наш». У Валківському районі зустрічається канонічний текст співу із звіздою: 39. Іде звізда чудна З восток на полудня, Над вертепом осіяла Щ е й трьом царям путь являла. Щ е й три царі ко Христу зібрались, Цар Ірод пригласив. «К уд и йдеш?»- він спросив. «М и йдем к рожденому...»

(106,140,141)

У селі Княжному хлопці співали на Різдво зранку: Звізда ясна На весь світ возсіяла 40. Нині Христос народивсяІрод-цар засмутився. Три царі прийшли з востокаХотіли Христа Бога знати, Стали Ірода питати: «Скажи нам, цар Ірод, Де народився Спаситель, 60

(1 2 4 ,Ъ 9 )


Всьому мирові іскупитель? На востоці звізду видали, Н а небесах анголи співали, На землі мир человєчеськийПастушкам велике веселье. Прийшли к ним в градБил, бил всяк рад». Прислали вифлеємськії, вої, Щ о били - вбивали малії дєті. Т а казали вбивать двох і трьох лет, А ти, Ірод безумний, що ти наробив? 14 тисяч неповинних младенців побив. Т а хотіли знайти Христа Бога. Несла його в Єгипет дорога, А ми раді веселиться, Христу рожденному поклониться З Христом Рожеством, з празничком! (152) Колядування Колядувати ходили хлоп’ячими та дівочими ватагами. Хлопці ходи­ ли 7 січня ввесь день, а дівчата - ввечері, а більше - 8 січня, в Богородичний день (5 4 ). Колядки співали переважно «божественні», в яких ідеться про народження Ісуса Христа. Вони

являють собою

народний переказ євангельських сюжетів. Співи без носіння звізди також називали рожествуванням. У селі Сінному хлопці рожеству вали: 41.

Звізда ясна, Марія прекрасна-

Сина спородила, в ясла положила. Ісус Христос лежав, весь вік держав, Анголи літали, весело співали, Вимовляли: Вас з празником поздоровляли! (З О .Н ) д

, . . в пам яті селян збереглося багато колядок - побажань доброї

*°лі господарям хати, окремі колядки (на долю дівчини, хлопця), які 61


мають дохристиянське походження. І ак, Бабак Н .І. з села Мурафи пригадує, що дівчині співали колядку «П асла І алочка чотири вола», хлопцю «їхав Іванко... до раю». 42. ї Іасла Галочка чотири воли, І іриспів: 1 Іід бором, 1іід бором, бором, Під зелененьким раненько. Вона, пасучи, та й погубила. Приспів. Зустріла вона сімсот козаків. Приспів. Колядка хлопцеві починалась інакше: 43. їхав Іванко /з великой/ війни Приспів: Д о раю, Д о раю, раюТам зелененько раненько.

(55)

Вензель М . А . з села Крисиного згадує: «7-го ще я ходив, парубком застав. Хлопці з дівчатами, чоловік 15, вивчали колядку, звізду робили, ходили з звіз дою... Часів у два збирались, казали: « Н а яку вулицю підемо?» М и обично ходили по Тавритах. Виділяємо, хто мішок буде нести, того звали «міхоноша». «Атоманом у нас була Ліда Сидорівна» СЭ

(8 ). Його дружина Вензель 3 . В. згадує, що раніше колядувати ходи­ ли тільки хлопці, їм за це «давали канхвеги, пряники» (8 ). Хлопці ро­ жеству вали: 44. Рожество твоє, Христе Боже наш, Воссія миру свєт разума! Небо звіздоїо служащей, звіздою учахуися.

62


і тебе відєвши з висоти востока, Господі, слава тебе! Традиційний тропар на Різдво Христове виконувався селянами церковнослов’янською мовою, яка при розучуванні на слух привела до деяких змін у канонічному тексті. На другий день Різдва в селі Бідилі ходили з колядкою: 45. І Іану хазяїну, вставай з постелі, Приспів: Славен єси... Славен єси, наш милий Боже, На небеси*. Вставай з постелі, накривай столи, Приспів. Застеляй столи, клади калачі, Клади калачі з ярої пшениці, Буде до тебе ж три гості разом. Приспів: Славен воїн... Славен воїн - наш пан хазяїн Перед царем**. Щ о первий гость -• ясне сонечко, Приспів.

Ц е й текст п р и сп ів у використовується за кож ним рядком (до четвертого в клю ч н о ). Ц е й те кст п р и с п ів у ви ко р и сто в ується п ісл я п ’ятого рядка.

63


А другий же гость - ясен місяцю, А третій же гость - дробен дощичок. Як я ізійду рано на зорі, і возрадується весь люд на землі.

А як я зійду рано звечора, Возрадується весь скот в загоні А як упаду тричі на маю, І возрадується жито, пшениця. Жито, пшениця, всяка пашниця.

(75)

Виголошують: « З празником!» Відгомін дохристиянської колядки про сонце, місяць та дощик відчу­ вається в фрагменті тексту з села Княжного : 46.Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір! А в полі, полі Т а м три дороги, А гіерва дорога Іде до... ... а дощик каже: «Я к упаду я В неділю рано. Озеленю я Жито-пшеницю 0 И всяку пашницю». 47.

(140,Н )

А в полі, в полі там три доріжки.

1 Іриспів: Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на ввесь вечір!*

* Ц е й п р и сп ів ви ко нув ав ся п ісл я ко ж н о го рядка.

64


Там зібралися три товариша. 1 Іервий товариш - ясне сонечко, Другий товариш - ясненький місяць, Третій товариш - дрібненький дощик. А сонце каже: «Я к зійду я в неділю рано», А дощик каже: «Я к упаду я у маї тричі, Возрадуються люди старій, дітки малії».

(1 4 9 ,Н )

48. Ой гула, гула крутая гора. Ой дай, боже! Ой гула, гула крутая гора. Т а й не вродила шовкова трава. Ой дай, Боже! Т а й не вродила шовкова трава. А уродило та й гірке вино, Ой дай, Боже! А уродило та й гірке вино. Нам цього вина дівка зберегла. Ой дай, Боже! Нам цього вина дівка зберегла.

(149,Н )

49. О й чи дома, чи дома Господар, чи нема? А я бачу, що дома, Сидить він край стола, Н а ньому шуба нова Щ е й золотий каптан...

(146)

В селі Бідилі побутувала також відома по Україні колядка, де зга­ дується святий Миколай. Цьома М . А . згадує текст приспіву, який збігається із зафіксованими в інших селах зразками:

65


50. ...А ти, святий Микола й. Н а всякий час помагай! Миколаю!

(77,149)

Розваги на Різдв яні С в я т к и Протягом Різдвяних Святок не працювали. О бов ’язково влашто­ вувалися розваги, ігри; робили своєрідні каруселі. В селі Крисиному «на річці чи ставку у дерев’яне колесо встромляли дрючок, забивали...у лід. Мотузками до колеса прив’язували інший дрючок, а до його краю чіпляли санки. Два-три хлопці розкручували, а один на санях. Х то довше вдержиться» (10). «Взимку, на Святки, забивали у лід на ставку прикорінь, натягали товсту вірьовку, на неї накидали кізячок, заливали його водою (він получався, як шар) на нього сідали і крутив хтос.ь»(75). «... І ще була така гра - вони крутять, а через цей дрюк треба переплигнути, а як не вспів - як дасть, так летиш...»(1 2 3 ) «Сани треба було кріпиш добре, а то, як відв'яжуться від дрючка, то летиш хтозна - куди!»(126) «Робили стовп високий, на стовп лазили і босі, і роздягалися, хто в чому... »(126,133) Ночовка П . В. згадує : «Н а Різдво, 7 січня, у цурки грали, щоб свипі плодилися, одна компанія должна одбить цурку у іншої - вулиця з вулицею грали »(32). Іноді ватага хлопців шуткувала, лякала дівчат. «Гарбуз надівали /на палицю/, робили йому очі, свічечку ставили всередину»(82).

НОВИЙ

РІК. Щ Е Д Р И Й

В Е Ч ІР .

Щ Е Д Р ІВ К И , М Е Л А Н К И

(31 грудня - І січня)/(13 » 14 січня) За вечором перед старим Новим роком 13 січня за н. ст. усталилася назва Щедрий вечір(2,55), щедрівки, меланки(1,8,30). Вона сходить­ ся з назвою новорічних обрядових пісень. Щедрувати ходили і дівчата і хлопці. Щедрували до півночі, а меланкували - після 12 години ночі. В селі Крисиному щедрувати ходили і хлопці, але окремо від дівчат(8)-

66


ріа меланку збиралися лише дівчата. Том у в більшості сіл на хлоп’ячі ватаги казали -«хлопці пішли щедрувати». «Дівчата ходили меланкуваТи »(2 ,8 ). Щ едрували часто під вікном, просили дозволу зайти до хати- Щедрували, за традицією, спочатку господареві. 51. А чи дома, дома, пан-господарю? А ми знаєм, що він дома, Щ о він сидить в кінці стола, А на ньому шуба люба, А в тій шубі калиточка, А в калиточці сто золотих, А поміж них казна червоних. Щ астя бажаємо дому цьому. Дайте червоний та й по всьому.

(122,Н )

52. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір! А в тому домку, як у вінку, А там діточки, як квіточки. Щ едрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір!

(9 6 )

53. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір! Чи дома , дома пан господар? А я знаю , що він дома, Сидить же він в кінці стола, А на ньому шуба люба, А на шубі калиточка, А в калиточці сім шеляжечків* Сьому-тому по шеляжечку,

^ аР-:

А в к а л и то чц і сім селезнів С ь о м у -т о м у по селезню , А нам дайте по пиріжечку!

(78 )

67


Вигукують: А нам дайте по вареничку!*

(1,2,44,46,51Н.) Тексти «Щедрівочка щедрувала», « Щедрик-ведрик» виголошува­ лися частіше дітьми. .Діти щедрували під вікнами : 54. Щедрик-ведрик, Дайте вареник, Грудочку кашки, Кільце ковбаски. Дайте ковбасу, Я додому однесу.

(10)

55. Щедрик-ведрик, Дайте вареник, А як не дасте, Го самі з’їсте.

(96)

56. Щедрик-ведрик, Дайте вареник, Г руд очку кашки, Кільце ковбаски. Я к не дасте ковбасу, Я вам хату рознесу, Дайте кишку Скинут вишку.

(8)

В селі Сінному хлопці ходили «шендрувати» : 57. Шендрики-вендрики, Дайте вареники, Грудочку кашки, Кільце ковбаски. Щ е цього мало,

*Вар.: Д ай, Боже, вечір добрий!

(32,33)


Дайте кусок сала. Дайте ковбасу, Я додому понесу, У сундук сховаю, Нікому не покажу.

( ЗО,Н )

58. Шендрики-вендрики, Дайте вареники... ....Дайте кишкуСкину на вишку. ...А не дасте ковбасу, Я вам хату рознесу.

(ЗО)

59. Щедрівочка щедрувала, Д о віконця припадала: « Щ о ти, тьотю, наварила, Щ о ти, тьотю, напекла, Неси мені до вікна. Мені цього мало, Неси кусок сала. А якщо не дасте, Т о самі із’їсте».

(З О Л )

60. Щедрівочка щедрувала, Під віконце заглядала*: « Щ о ти, тьотю, наварила, Щ о ти, тьотю, напекла, Неси мені до вікна**, Бо я ручки не впекла. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір!»

(107,Н )

61. Щедрівочка щедрувала Д о віконця припадала: ^ аР-: « П ід віко н це н ід б іг а л а » (9 6 ). **П

.

и

/пґ\

° аР-: » А як донесу - дайте к о в 6 а с у »(9 6 ).

69


« Щ о ти, бабо, наварила, Щ о ти бабо напекла, Неси швидко до вікна. Неси до вікна каші, ковбаси, А як не даси, то сама з’їси.

(146)

Щедрівникам виносили: хто коржі, хто карамельок, хто жменьку на­ сіння. На Новий рік жінки пекли пряники. « Ц е була така гордість отримати пряник, ми їх не їли. Приносили, додому, вони зберігалися майже рік. Тоді розмочували»(146). Солов’єнко Н. А . згадує, що в селі Мирному ходили окремо дівчат­ ка і хлопчики. їм у торбинки давали ячні, гречані млинці. 62. Меланки ходили, Васильки носили: «Василечку, батьку, Пусти нас у хатку. М и жито не жали, Чесний хрест держали». Молітеся, люди, Христітеся, люди, О сь вам Христос буде! Богу свічу ставте, А нам по вареничку дайте.

(124)

63. Меланка ходила, Василька просила: «Василечку, татку, Пусти мене в хатку. Я жито не жала, Чесний хрсст держала, Золоту кадильницю клала». Ой радуйтесь, люди, Христос до вас буде, Богу свічку ставте, А нам пиріг дайте. 70

(84,107,Н ,122,Н )


Чадиш А . Т . пригадує, що в селі Рябухиному «М елан к у» співали господині. Дівчат пригощала господиня, а хлопців господар(122). ]3 селі Лисичій щедрували хлопці та дівчата окремими гуртами. Про дівчат казали : «Ходили М еланки»(55).

Водіння Меланки У селі Ясеновому зберігся обряд водіння Меланки (так називали хлопця, переодягнутого в дівоче вбрання). «В се на ньому було довге, широке, запинали хусткою. Меланка перша просилася, чи можна зайти. «Пустіть до хати погрітися!», чи можна потанцювати, чи можна по­ співати. Танцювала сама Меланка, крутилася» (8 0 ). У селі Станичному водили Меланку. «Наряжали хлопця в бабське і водили. «М елан к а» був із сумкою. Підходили до вікна, стукали і примовляли: «В еліть щедрувати!» А господар відповідав : «Н іч ого д а т и !»

Якщо давали згоду щедрувати, то з Меланкою просилися у

хату»(111). Тексти «М еланки ходили», а також щедрівки «Щ едри к - ведрик, О

щедрівочка», «О й на річці, на Йордані» широко розповсюджені і мають багато варіантів. Записано кілька варіантів відомої « А в Єрусалимі рано задзвонили» та раніш не зафіксовану щедрівку « А первое Рож е­ ство усім празник принесло». Варіанти тексту водіння Меланки : 64. Меланка ходила, васильки носила: «Василечку, татку*, пусти мене в хатку. А я жито жала, каділля держ ала**». Кадітеся, люди, ось вам Господь буде***. З празником!

Вар.: В а с и л ь к у , мій б атьку.

(2,3 ,8,78 ,Н )

(4 6 .Н .8 4 .Н )

Вар.: М и ж и то не ж а л и , че сни й хрест держ али. Кадітеся, лю ди, до вас Х р и с т о с буде! або

А я ж ито ж а л а , че сни й хрест держ ала. •Золоту кадильницю. Вар.: К а д іт е с я , лю д и , завтра п р а зн и к буде.

(4 5 ) (8 2)

71


65. Меланка ходила, васильки носила: «Васильку, мій батьку, пусти мене в хатку, А я жито жала, чесний хрест держала, Золоту кадильницю». Кадітеся люди, до вас Христос буде, Богу свічку ставте, а нам пиріг дайте. З руками, з ногами, Щ об бігав за нами!

(44,30,Н)

66. Меланка ходила, васильки носила: «Василечку, татку, пусти мене в хатку, А я жито жала, чесний хрест держала». Радуйтеся, люди, хто в церковці буде. Коні на припоні, люди на угорі. Варенички варять, щедрівничкам дарять. І Іриказують: Вечір добрий! Нес.іті> пиріг довгий! (51.77.Н ) Кодлубай Н. О. з села Дорофіївки згадала, що щедрували в селі під вікном, кричали: «М ож на щедрувати?» їм одповідали: «Щ едруйте!». Вона вчила щедрувати своїх синів: 67. Місяцю наш, братику наш, Вийди рано, постій мало, Поки ми бички позапрягаєм, Жито-пшенкцю позасіваєм. Роди, Боже, жито-пшениця, Жито-пшениця, всяка пашниця Без куколю, без метлиці. І Іримовляли: Дай, Боже, вечір добрий! Варіант щедрівки, записаний у селі Лисичій: 68. Місячику, мій братику, Вийди, вийди, постій рано,

72

(83)


Поки я бички позапрягаю, Жито, пшеницю позасіваю Без куколю, без метлиці. Сиві баранці - на жупанці, Чорні ягниці - на рукавиці. Приказували: Добрий вечір, виносьте млинці!

(6 6 )

69. Ластівочка-матіночка Прилетіла до віконця, Викликала господаря: «Вийди, вийди, господарю, Поглянь, поглянь на кошару, Чи лежать бички в три рядочки, А телички в чотири рядочки?» Виголошують: Дай, Боже, вечір добрий! Дайте пиріг без рук без ніг. З руками, з ногами, Щ о б бігав за нами.

(40,41,Н)

Варіанти тексту з села Бідила. Цьома М . А . згадує, що це колядка хлоп’яча: 70. Ластівочка-щебетушечка Щ ебетала на кошару, А в кошарі лежать воли, Лежать воли й у три ряди, А корови у чотири, Бички, телички у три рядочки.

(77)

71. Щедрик-ведрик, щедрівочка, 1Ірилетіла ластівочка, Стала вона щебетати, Господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, 73


Подивися на кошару Гам овечки покотились, А ягнятка народились». Л хазяїн наш хороший Буде мати копу грошей*. А то гроші, не полова, В тебе жінка чорноброва. Щ едрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір!

(82,107,Н )

Приказують: «Несіть поїсти!» Цікаво, що в селах Мурафі, Червоно­ му Прапорі ці тексти згадуються як щедрівки (6 6 ). Варіант тексту «Щ едрівочка ластівочка»(6 6 ). 72. Ластівочка - матіночка Прилетіла до віконечка, Стала господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару, Чи лежать ягнички у три рядочки, А бички у чотири рядочки. Подивися, господарю, Чи ягнички покотилися, А телички народилися». Вигукували: Дай, Боже, вечір добрий!

(146)

У селах Богодухівського та Валківського районів, селі Мирному Краснокутського району хлопці та дівчата ходили щедрувати окремо (146). Варіант Ночовки В. Ф . із села Полкової Микитівки : 73. Ластівочка-матіночка Прилетіла до віконця,

*Вар.: Буде мати мішок грошей.

74

(8 )


Викликала господаря: «Вийди, вийди, господарю. Поглянь, поглянь на кошару, Ч и лежать бички у три рядочки, А телички у чотири рядочки». Говорять: Дай, Боже, вечір добрий!

(33,34)

О 74. Ой на річці, на Йордані, Там Пречиста ризи прала * Прала, прала, не допрала, Повісила на калину**, На калину, на малину, На червону ягодину. Д е взялися янголята Взяли ризи на крилята*-** Т а й понесли під небеси. Усі чисто розтворились, Усім святим поклонились. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на весь вечір! Вигукували: 3 празничком поздровляєм.

(82,80,Н ) (129)

хВар.: Т а м М а р ія р и зи прала, А поправши, повішала Н а калині, на малині.... ...Т а й понесли під небеси А небеси й розтворились

( 10 1)

х*Вар.: П о в іс и л а на к а л и н і, Н а калині, на малині, Н а червоній поясині.

(7 4 )

**Вар.: ..Д е в зяли ся ян го лята Д а л и ризи на крилята, Полетіли під небесами. Небеса розтворились, В с і святі поклонились.

75


75. Ой на річці, на Ордамі, Щедрий вечір, добрий вечір,

Приспів:

Добрим людом на ввесь вечір!* Там Меланка ризи прала На калині вибивала. На ялині вивішала. Д е не взялись янголята, Взяли ризи на крилята, Т а й понесли під небеса. А небеса розтворились, Усім святим поклонились. Кажуть: Вечір добрий!

76.

(41,46,Н )

Ой у Русалимі рамо задзвонили.

Приспів:

Щедрий вечор(и), доброй( і) вечір -Та й добрим людям на й здоров» (я)*'!

Щ е ��е так рано, як не світало, Діва Марія сина зродила**. Дали йому м’я святого Ілля. Вона Ілля не злюбила, анголів дурила. Дали йому ім’я святого Петра. Вона Петра не злюбила, анголів дурила. Дали йому ім’я Ісуса Христа. Вона Ісуса злюбила, анголів дарила. 77. А первеє - Рожество, усім празник принесло.

* П о в т о р ю є т ь с я за ко ж н им рядком. * * В а р .: Д є в а М а р ія син а спородила В о на спородила, всіх святих зізвала. С т а л и думати, гадати, яке йому ім ’я дати. Д а л и йому ім ’я святого Ілля. Іл л я не злю б ила і святого не дарила. Д а л и йому ім ’я Ісуса Х р и с т а . Вона полюбила і святого подарила»

76

(7 5 )


Щедрий вечір та й добрий вечір! Ой застеляй, пане, столи килимами*. А второго - Василя, що всіх людей звеселя. А третій - Іван Хреститель, усі води охрестив, по всім світі розпустив. Кажуть: 3 празником! Будьте здорові!

(107)

Під Новий рік, на Щедрий вечер, теж влаштовували спільну вечерю всієї родини, але вже у скоромну. Назва цього вечора «багата кутя»(50), «голодний Святвечір»(122). Вечеряти сідали, як пощедрують, тут мала бути вся сім’я вкупі. Вважалося, що вся сім’я буде жива-здорова і всі будуть вкупі. Зранку треба було, щоб до хати зайшов чоловік. Хлопці і маленькі хлопчики ходили посівати, починаючи з 4-5 години ранку, до схід сонця.

«Сонце повернуло на весну - дерева господар перев’язував пере­ веслами, бажаючи їм добра»(122),- розповіла Чалиш Л .Т . з села Рябухиного. Дійсно, багато повір’їв повязано саме з Щ едрим вечором і Новим роком. У цей час сміття, яке не вимітали весь різдвяний тиж­ день з хати, а мели гад припічок, виносили в садок і палили між деревами. У селі Станичному сміття палили в садку, щоб діда гріти до схід сонця(112).Про це казали - палити діда(124), смолити діда(123), гріти дідові ноги(112,130,138,152), дідам та бабам ноги гріти(153,154). «Лякали дерева, щоб родили»(127). Дерева лякали сокирою і казали: «Роди, а то зрубаю». Ручка Л .М . згадувала, що під Новий рік пішов дідусь із сокирою до сливки, яка почала всихати. Він тричі обходив дерево і тричі казав: «Сливо,сливо, якщо не будеш родити, я тебе під корінь буду рубати!»(146). Вона ж згадує, що лякали дерева і на Хрещення, частіше це робив батько : «В ін стукав обухом по дереві і приказував - Роди, бо зрубаю! »(1 4 6 ) «Із цим звичаєм пов’язане повір’я, що від Різдва до Нового року (Василя), не виносили сміття з хати, а як виносили - то в таке місце, що по ньому не ходили. В хаті стояло у куточку на совку, в піддувалі більше» (8 ). Жигилій В. Л . розповідав : « У нас 20 років груша не родила, а *п

повторюється за ко ж н им рядком.

77


дерево велике, добра груша, ото одна впаде - попробували, гарна. Ка­ жуть, треба її злякати па Новий рік, прийти і тюкнути її легенько ц0 стовбуру тричі і сказати: «Я кщ о не вродиш, то зрубаю, на те тебе я лякаю». Тричі я тюкнув - по весні так зацвіла, треба встигнути до півночі полякати »(1 2 3 ). Доля Г .П . згадує : «П ер ев ’язували яблуні. Було, свекор встає до схід сонця, бере сокиру, нав’язані перевесла із соломи і до кожної дере­ вини підходе, перев’язує перевеслом і лякає : «Дай, Боже, а то зрубаю»(117). У селі Кияжному, коли палили сміття в садку, казали: «Дідові та бабі ноги гріти»(153,154). Головаш М .І. розповідала: «Зранку на Новий рік із соломи робили верчики, йшли в садок і палили під вишнею, під яблу­ нею, під грушею. Верчики кругили з соломи, як перевесло, а на кінці зв’язували у вузлик, казали: «Дідові та бабі ноги гріти ».Ц е як закон був. Верчики ставили під дерево і палили, бо раніше покійників ховали в садках. Мій дідусь і бабуся були поховані на кладовищі, а гріли нош під яблунею» (154). Цікавий звичай повідомила Набок К .Н . : «1 ріли дідові ноги» • ро­ били солом’яного діда, ходили кругом нього, молитву якусь читали, щоб садок не вимерзав, щоб «дід глядів» садок, від морозу. А потім цього діда розривали і розкидали по садку або палили»(152). Ворожіння У селі Бірках на Новий рік ворожили на кугі. Кажуть: «Мішай кашу і вибігай з ложкою, слухай, куди заміж вийдеш’. У якім краї оабака загавка, на той край і вийдеш». «К ого зустрінеш, спитай, як його звати (чоловіка), так твого чоловіка будугь звати». « І їід подушку зроби місточок. Поряд блюдечко з водою постав. Греба, щоб приснилося: хго переведе через місток, буде твій жених»(149). Під Новий рік загадували сни. Ручка А . М . розповідала, що жили вони на краю Москалівни, а колодязь був у Гугах. Перед північчю треба було іти до колодязя через сосновий ліс. Вона сходила, набрала в миску води, поставила під ліжко в головах, а на миску поклала дві гілочки. Загадують, щоб приснився той, хто переведе дівчину через кладочку, - той і візьме заміж. їй приснилося, що дійшла вона до середини 78


стка, кладка переломилася, вона упала у воду. «Т а к мені судилося, так і в житті полупилося»(146). У селі Кобзарівці ворожили дівчата, виходили з горщиком куті «долі слухати», ч°б ‘т кидали. Ворожили з півнем. «Хлопцям казали : «Вулиці

це буд е!»' але вони знали , що ми будемо ворожити. Внесли петуха, поставили чобіт, вугілля, води, пшениці, дзеркало. На стіл тільки півня

внесли - а хлопці застукали у вікно, і не стали ворожить. Ворожили на вдачу майбутнього нареченого. Я к півень до води - жених п»яниця буде, до хліба - хлібороб» (9 6 ). Чалиш Л .Т . згадує, що дівчата ворожили і під Різдво, і під Новий рік,

і під Хрещення. Бігали під вікна хат слухати, що скажуть у хаті. Рахували кілочки на тину. Якщо буде парне число - дівчина вийде в цьому році заміж, а якщо кілок в корі - то жених буде багатий. На босу ногу

одягали чобіт, виходили на вулицю, ставали біля воріт і кидали з ноги чобіт так, щоб перелетів через ворота. Дівчина, коли гадала, лягала спати на дерев’яному дивані, під ліжко ставила миску з водою і клала місточок з гілочок, на місточок клала пиріжок. Лягала спати і приказувала :

«Боже, поможи! Нехай присниться той, хто переведе через місточок, то і буде мій чоловік»(122). Господині ворожили також на погоду. Ш ість цибулин розрізали навпіл, виходило дванадцять половинок. «Видовбували ямочку, поси­ пали сіллю. Кожна цибулина означала місяць. Якщо зранку сіль буде мокра - дощовий буде місяць, а як суха - дощу не б у д е »(2 8 ). А ще «пекли дванадцять пампушок, а зранку дивилися: під якою пампушкою буде мокро, в тому місяці буде дощ, а коли під пампушкою сухо, то не буде дощу» (2 8 ).

Посипання 14 січня зранку хлопці ходили посипати. Заходили в хату, сипали 3ерном, приказували. «Раніш посипали до десятого класу. Сійчас і здоР°ві, жонаті хлопці ходять посипати по 3-4 чоловіка - їм півлітра Дають. Вони кажуть: На щастя, на здоров’я Роди, Боже, жито, пшеницю, 79


Всяку пашницю! З Новим Роком!

(10)

«Раніш е і мужики приходили, зараз дітей запрошують. Приходьте посипати!»(5) «П ісля посипання хазяйка сама сідає і сама квокче: кво - кво - кво! Від цього заводяться квочки. Ночовка Н .С . згадує: «О д . на мені казала ...о, у мене 7 квочок заквоктало!» ( 3 4 ) Цікаво, що посипальники, отримавши гостинці від господині, повинні були покачатися в снігу, за те що вона «пригостила» (3 3 ). «Якщ о хазяйка не пускала посипати - лавочки зривали, зав’язували двері і хвіртки знімали з воріт»(10). 14зранку, до схід сонця, хлопці виголошували: 78. Ходила Ілля та й до Василя, Носила муку і житню й таку. Куди не махне, пшениця росте. Гуди махне, там жито росте. На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю! З празником Вас поздоровляєм!

(107,Н )

79. Ходила Ілля та на Василя, Носила полу житяную. Куди не махне - там жито росте, А в полі зерно, а в домі добро. Роди, Боже, жито, пшеницю, Всяку пашницю! Виголошували: На щастя, на здоров’я, на Новий год ! Будьте здорові з празником, із Васильками! (9 6 ) У селі Ясеновому, коли зранку 14 січня посипали, приказували: 80. Сію, вію, посипаю, З Новим годом поздравляю. На добро, на щастя, 80


І на жито, і на пшеницю, І на всяку пашницю ! Дай, Бог, вам здоров’я, з Новим роком! (8 0 ) «Зерно, яким посипали, змітали і віддавали курям» (81). У селі Сінному посипали хлопці: і 81. Ой у полі плужок оре, А за тим плужком сам Бої' ходе, А дєва Марія їсти носила, Бога просила: «Сій, Боже, роди, Боже, жито-пшеницю, Всяку пашницю !» Здрастуйте! З Новим роком! З Меланками!

(ЗО)

Голодний Святвечір (5/18 січня) На голодний Святвечір - 18 січня, знов варили кутю і узвар, ставили на покугь. Ворожили на кутю, кликали Мороза - все так, як на Свят­ вечір 6 січня. « ї Іоки води не посвятять - ніхто не їв. Я к попили води свяченої, сідали їсти. Стукали у вікно ложкою, хто старший в сім’ї: «Морозе,Морозе, іди до нас вечеряти!» Запрошували Мороза, щоб не заморозив огородину»(130). Н а голодний Святвечір стіл пісний, «навіть без пирогів» (124). Х рещ ен н я (6 / 1 9 січня) Святкували два дні, 18 січня називали «голодний Святвечір», бо Теж не їли до вечері, яка, як і перед Різдвом, була суворо пісною. В селі р

о

Станичному 18 січня називали Хрещення. 19 січня називали Иордань

(112). 1озувалися до свята всією громадою. Н а ставку робили Иордансьпий хрест із льоду, заливали водою, щоб вік змерзся. Х рест обливали буряковим квасом (112). 81


1 вердохліб К .Г. з села Сніжкова розповідала : « У Йорданському колодязі святили воду, пускали голубів, стріляли в повітря. Н а другий день Хрещеніє - святили колодізь, там люди набирали воду. Ц е нази­ валася хрещенська вода, а то, йорданська вода. У пан: Задонської був ставок, там проводили богослужемє, пробивали рівчаки, святили воду. Х рест вирубували з двома перекладинками, вища •• перпендикулярно основі, а нижча - права, сторона вища, а ліва » нижча. Lie коли людина хреститься, щоб знала, на яку сторону треба класти хрест (справа наліво).. Дівчата набирали в пригорщі води, відверталися, щоб їх ніхто не бачив, і вмивалися, щоб бути красивими.Коли приходили з богослуженія, все святили в господарстві, в хаті і нарисовували крейдою хрести над дверим а »(7 9 ). О

«Йорданська вода вважалося цілющою. Н ею кропили святкову їжу, кути в хаті, двері, сараї, худобу, коли людині наврочено, то бабки призивали йорданську воду на допомогу» (122). «Я к посвятять водою, на сволоках крейдою писали хрести, а ще по вікнах і по дверях. Я к сідали їсти, - згадує далі Підбуцька У .П .,сипали купо, батько каже, треба покликати Мороза вечеряли. На поріг виходила мати чи дитина і. казала : «М ор оз, М ороз, іди до нас вечеря­ ти. Н е морозь нам телят, ке морозь нам поросягг, не морозь курят і не морозь малих дітей. З собою виносила кутю, свячену воду для Мороза»(51). З а час Різдвяних Святок кутю готували тричі: на багатші Свят­ вечір, на Щ едрий вечір, і на голодний Святвечір (Хрещ ення), також повторювалася і дія закликання Мороза до вечері, що зафіксовано ще в селах. У селі Каравані «писали на голодний Святвечір хрести не тільки в хаті, але і на ставнях, в корови на дверях» (107). П ід час Водосвяття дівчата не тільки вмивалися і витиралися чер­ воним, щоб красивими бути, а також купалися хворі або хто

забаж ає.

Вензель А .К . з села Крисиного згадувала: «К ож ух скидає, без одежі пірнув, вискочив, встрибнув у кожух, в сани - і додому?» ( 8 ) Геращенко Д .М . згадував: « За місяць перед Водохрещем у ставку не дозволялося нікому прати, щоб вода була чиста, і Ііп святив воду, яку люди набирали в глечики, бо вода в ньому вважалася найчистіша. Коли воду понабирали в глечики, дівчата вмивалися, обливали х£>ещенською водою коней, хлопці обливали один одного. Робили каруселі біля став­

82


ка ІУІолодь вбиралася на «вечоринки» для розваг. Х т о був багатий, влаштовували катання на конях, а хто бідний - каталися ка санках. Всі були святково одягнені, як глянеш, усе цвіте на санках » (2 9 ).

V багатьох селах на Хрещення хлопці співали щедрівку «О й на річці, О на Йордані». В селі Кобзарівці співали на Иордан: о 32. Ой на річці, на Йордані, Гам Марія ризи прала. Прала, прала, не допрала, Повісила на калині. Д е взялися янголята, Взяли ризи на крилята Т а понесли під небеса. А небеса розтворились, Усім людям поклонились. 1Іриказували: Будьте здорові, з празником!

(9 6 )

Гетзь» кутя з покута Після святкування Хрещення на наступний ранок (2 0 січня) або ввечері 19 січня виганяли кутю. Ц е робили так. Х то сь із чоловіків виходив з хати і стукав макогоном по тому куп, де знаходився покуть, примовляючи : «Геть кугя із покутя, а узвар на базар»(112). Цікаво співставляти цей звичай із згадкою Ручки Л .М . з села Полкової Микитівни: «К оли проважають зиму, стукають по забору, воротях ко­ цюбами (кочергами)»(1 4 4 ). В хуторі Шейки, поблизу села Кобзарівки, кутю виганяли так: ставили горщика на хвіртці на стовпі, приходив хлопець з палицею і розбивав горщик. Виганяли кутю під вечір (9 6 ). Перед тим як виганяти кутю -• їли пиріг. «К о л и господиня пекла пироги, то перший пиріг випікала здоровий. Коли увечері 19 січня повечеряли, господар різав великий пиріг на всіх членів сім’ї, чекали, коли старший із сім’ї почне їсти, тоді вже їли усі останні»(4 3 ). Данильченко М .М . згадувала : «Два дні кутя на покуті, на сіні, а на третій день її виганяли (прибирали). Казали, що пора її уже макогоо

Ном виганяти: «Иди, кутя, з покутя, а узвар на базар». Макогін не брали, тільки казали»(101). 83


Магічними властивостями сіна з-під куті теж користувалися. Вва­ жали, що його необхідно віддавати корові (78,79,111,Ш -1 2 2 ) або овеч­ кам, щоб плодилися. Ц е робили під кінець Різдвяних Святок,

К О ЛИ

Ви­

ганяли кутю. «Р а н о вставали і сіно з-під куті виносили на гніздо курям »(9 6 ). Вензель М .А . згадував: «Бачив, як мати цс сіно, що на покуті було на Різдво, збирала у вузольчик і до весни держала десь у сараї. З бабою підуть весною у садок, заш лю ть і ходять підкурювати по яблунях, по сливах» (8 ). Храм Якщ о в селі була церква, особливо урочисто святкували храмове свято - Храм. Наприклад, у Сосошвш була церква І Іетра і І іавла. І у цей день було свято. Після служби молодь розважалась.«Каруселю робили, у ряд два. коники, шдюгаечки пороблені, дітвора сідає і катаєте­ ся »(1 3 0 ). Н а Нововодолажчині в селі Новоеелівці було храмове свято на Воздвиження, а в селі Каравані - ка і Іречисту. Д О З В ІЛ Л Я

М ОЛОДІ

Вулиці «Вулиця - як празник»(149). Навесні, коли на вулиці було тепло, і до осені дівчата та хлопці зби­ ралися або, як іноді казали, «тирлувалися» на вулиці. Вулиці ще нази­ вали «сходинка»(2 4 ), казали: «Х одім о на тичок або на колодки». Ко­ лодки - якщо колоди лежали з якогось дерева» там добре посидіти, насіння полускати. Місце, де збиралися, витопчуть танцюльками. Або збиралися у кого під вишнями чи десь коло ставка або на л у к .а х (Ш ). В народі кажуть: «Я к знайдеш підкову - ш щастя, а як закопаєш и біля двору - буде вулиця збиратися» (1 ). Н е всіх пускали матері дівчат на вулицю - то мала, то ще з якоїсь причини, а то в сім’ї є 2-3 дівчини, і котрому сподобалась дівчина, а мати не пускає, то хлопець навмисне закопував підкову гад лавочку, щоб біля того двору вулиця сходилася(ЗЗ). 8 4


« А шоб дівчині щастило на сходинах, треба було знайти підкову і ГІрийти з нею, або притягти на мотузці, або «приїхати верхи» до того двору. Де збиралася вулиця»(105). Якщо на вулицю приходили хлопці з інших вулиць або сіл, то їм <бііли пики», щоб не ходили на чужу вулицю, або дражнили, наприклад: <]УЇоскалівських парубків на копійку пара!» (3 3 ). Якщо дівчина відмовляла хлопцеві гуляти з

к р ім ,

а гуляла з іншим, то

парубок говорив:«А ми тобі зробимо, раз ти зі мною не хочеш». М іг хвіртку зняти, колючок понавішувати на ворота, а ще гірше - ворота ум а за т и дьогтем - так ото вже нічого не зробиш - ворота спали! Уж е

Не вимиєш,не вишкребеш,не зафарбуєш, все рівно виступе. Отаке хлопці робили з-за дівчини!»(1 0 0 ). «Якщ о дівчина була гуляща, їй теж обмазували ворота дьогтем. Одній навіть відро на голову наділи, у нас завод був спиртовий,брага була, так їй на голову наділи відро з брагою. Казали на неї «мальонка», отак її розрисували, і ворота розрисували, і на голову наділи» (2 4 ). Крім розваг1та гулянок, хлопці та дівчата допомагали одне одному. Досвітки - називали, тому що вставали удосвіта й гуртом ходили ро­ сою в’язати просо(бо воно не висипається), «прядиво брали»- плоскінь рвали. І помагають одна одній, і хлопці приходили на досвітки»(117). «Ходили сон (соняшники) вибивати. Раніше насівали еону багато. Ходили ми звечора, удень же ніколи, а ноччю... Буряки начистимо гуртом, хтось каже: «Дівчата,давайте підемо сьогодні до тієї, допоможе­ мо». Тепер такого немає»(101). Вечоріш ці З настанням холодів дівчата і хлопці збиралися на вечорниці або на Досвітки.На вечорниці ходили з 16 років, збиралися дівчата гуртом душ 6-7, брали з собою прядки. Наймали пай-матку, що жила бідненько без господаря. Дівчата приносили хліб, пироги, сало,яйця. Все це назива­ лося складня(124,127). Хлопці - пшеницю. Пряли з понеділка до четверга, а в п’ятницю вишивали(15,34) рушники, сорочки, кохти - у Гладь і в хрестик, іноді з словами: «Н а долгую пам’ять Галі» або прост°»Н а долгую пам’ять». Вишивали весільні рушники з одинаковим °РНаментом, квітами. « їх два одинакових вишивали - молодій і молоД°му>>(Ю і). 85


«Н а вечорниці збирались увечері,- згадує Д оля Г. П .,- як мати натіпала прядиво, всі м’яли. Усі кумою у однієї сьогодні, у другої завтра у третьої післязавтра - подруги. Х лоп ц і теж пособляли м’яти. Горілку ке пили, а потім іуляли, співали, поки півня не почують. Зараз, як співає - то напився, а раніше яке було..., а люди співали. А сійчас не>,!3 співів.. .»(117). У Сосонівці прядиво несли на вечорниці в хату до вдови.«Берем прядиво і ото у хаті душ так 20 - тнемо, хлопці і дівчата - курява, страшне було! Каганчик поганенький освітлював хату. А топили: листя на­ т р у т ^ спеціально гребли осінню листя) і топили, як вигорне жар із плити(груба називали), а попіл летить у хаті,..» (135). У будні працювали, а в суботу, неділю та свята - гуляли.Вечорниці могли збиратись і у стариків. Дівчата та хлопці зносили харчі, хто що може, хлопці приносили дровець, запрошували музик. А б о саля фали на музичних інструментах, в основному на гармошку, бубон, гітару(15,67,133). Танцювали: бариню,яблучко, козачок, далъку*юиру, польку, краков’як; в ігри грали: в платочка, у жмурки, у карти, у кольца, у буталочку, у долоні, у вівса або, казали, « у вільщ а»(і5; 34,135). На вечорницях серед хлопців вибирали найстаршого. « Я був главнкй на вечорницях, - згадує Золотько ї. С.,~ .мене боялись усі, в мене було 99 кілограм вєсу»(135). Данильченко П .П . згадує про свої перші вечорниці, а було це так: «Я к починаєш гуляти - дрючком поганяють. Сусіда мета і каже, парубок років на 5 старший, буде у нас складчина, будемо в одну хату зносити, тамичко хлібину, сала кусочок, курку принесем, дівчата приготують, а та - четверть горілки щоб було. А я думаю, де ж я візьму? Чорті... і реба ж грошей на це д��ло. А жили добре, зерна було багато. Батько і мата поїхали на базар конем, одна тільки сестра вдома була. Я тоді набрав на горищі 2 мішки пшениці, за клуню відніс, сховав їх. Вечором ідуть ь парубки сусіда, я кажу: я вже приготував два мішки. Вони взяли принесли, четверть горілки(5 літрів). А тоді на складчину принесли, все підготували і мене погукали вже у компанію. Тепер мене хто-небудь зачепе - за мене оступаються, вже я їхній, в їхній штат увійшов. Мене не трогали, а наоборот, ще я ганяв. Називалось це вечорниці»(100)Якщ о у дівчат були хлопці і вони думали побратися, то паніматка посилала парубків за соломою. Солом и нанесуть ~ і покотом лягали спати. Цілувалися(15,26,135).

86


На в е ч о р н и ц і до дівчат приходили хлопці. Хлопці складали вірші. Співали під гітару. А у баби Варьки хата • А ж під зав’язку напхата. Всіх гармошка розважає, А на нерви М уся грає. М оя мила на вуглі, А моя ізкраю. Я к получиш гарбуза, Більш не називаю. А згадаю ще одне Я к ходили у Княжне. А шо там тоді творилось, Н е скажу, щоб не приснилось. Місяць сходе, місяць сходе, М ороз з Шарівки виходе. П ід рукою паляниця, А в Лисичу йдуть жениться. Іще довше б ми гуляли, Так поліція прогнала. І прийшлося ночувати Проти тещиної хати. В тещі хата під залізом В тещі дочок повна піч. Як і ми 'іуди залізем, Х оть гуляй і цілу ніч (6 7 ).

87


В Е С ІЛ Л Я В якому віці віддати дочку заміж, залежало від батьків. «Якш)0 батькам жених не подобався, то говорили, що дочка ще мала і нехай підросте, а якщо батькам подобався майбутній зять, то віддавали, не дивилися: чи погоджується донька, чи н і»(122). Батьки також радила донькам за кого йти заміж: «З а Івана йди заміж, він тихонький, а того шилихвіста Платонового і не думай»(1І1). Весілля грали, як не було великої роботи, «ми поставили свадьбу, коли жнива кончилися»(127).. В основному «весілля справляли восе­ ни, коли підправилися з роботою» (106). «Раніш е виходити заміж можна було і до 18 років»,, розповідала Чумаченко В .А .(5 5 ). «Дівчата на виданні, коли йшли до церкви, на­ дівали віночок - от уже хлопці знали, що гуди треба сватів за силати» (133). Весіллю передували вечорини, на яких молодь знайомклася(81). Взимку свати приходили після Водосвяття, к о л и в ід с я я їи а и воду(80). Договоригш Спочатку хлопець ішов до дівчини з братом питати дозволу на заси­ лання сватів(52), або парубок говорив батькові: <•-Гаїу, я буду жениш­ ся. Підіть до батьків, побалакайте - коли і як»(.52). Батько йшов до майбутніх сватів питати, коли можна приходити з хлібом. З батьком могла ходити і мати. Така дія називалася «зговорини» (122) , «договорини»(84,93) або «договорщини»(98). «Договоринамн, зговорииами називали ще звичай після сзатання, коли батьки молодого їхали до батьків молодої домовлятися про весілля». Нестеренко М . Л згадує: вона була сиротою і заміж її віддавав старший брат, «Спочатку прий­ шов свекор і свекруха. Свекор мене питає, чи согласна? Свати ж прийшли на другий день»(9 2 ). Частенько було й так. Батьки знайомилися на ярмарку, з розмові виявлялося, що у одного є дочка на виданні, а в другого син, жому треба жснитис.я(40). «Батьки домовлялися, а молоді одне одного і не бачи­ ли». Спершу приходили свати /без хліба/, щоб молоді подивилися одне на одного, а потім домовлялися, коли приходити а хлібом(80). Про '&> що прийдуть свати, батькам могла сказати і сама донька(40).


Іноді було і так: «Дивляться батьки, що парубок підріс - пора жени­ ся Набалакають батько і мати, гукають свата. Думають, до кого ж -лР Як багатий жених, до багатої дівчини, а якщо дівчина дуже

цЄСТИ-

бідНЗг то бідного й ведуть та скверного»(140). Сватання {-{арешті йшли свати. Сватати йшли в п’ятницю, суботу чи неділю. Сватати йшли увечері вдвох: староста і жених(81,106). Н а Краснокуг-

нні молодий і дружко(52,66, 7 5 ).В основному сватати ходили два свати.їх називали: староста /літній чоловік/, підстароста та моло­ д

и

й

^

,

28,84,105,124). Брали з собою хлібину на рушнику, горілку,

староста ішов з костуром(52,66,75,81). « В старости брали дотепного

чоловіка, щоб міг домовитися. Вдома у молодого сватів частували, щоб вони навеселі йшли робити своє д іло »(4 0 ). Мати молодого перев’язу­ вала сватів рушниками(141). «Господи, допоможи нам хліб перемінити»,- говорили сзати(124). Свати підходили до хати, де живе дівчина, стукали у вікно чи двері, молода «ховалася» в іншу кімнату. Мати відчиняла двері: - Т и диви, а чого це ви? - Впускайте, ми скажемо.(Мати пускала сватів на поріг). - Ми прийшли Химку сватати. - Вам що, не було дня, що ви ввечері прийшли?(111) Свати заходили до хати, а молодого залишали в сінях, і починали розмову про те, що вони заблукали(40), загубили теличку(1,149), купу­ ють телицю(41), порося(28,52), що шукають куницю(122), голубку(149). Наводимо приклади розмов при сватанні. «М и ось ішли та із стежки збилися, та ось кажуть, що у вас куниця є: а у нас добрий молодець. М и хочемо у вас куницю купити»(!22). А б о «М и охотники, йдемо по сліду куниці, і ось сюди веде слід до красної дівиці»(140). «М и ходимо тут шукаємо, голубка летіла, а ми загубили. У вас немає ГолУбки? А у нас голуб є » . Телицю також шукали(149). * У вас продажньої телички немає?- питає сват. • Я к мати скаже, чи продавати, Ідіть, спитайте, що мати буде казати^-відповідає батько, а мати: « Є така. Я к продавати, так і продавати»

Або так:

89


- М и прийшли до вас по телицю, ~ каже дружко. - А нащо вам телиця? - питає батько.

- Иу, возьмем красну спідницю, - відповідає дружко. - Т а к забирайте, - батько йому в одвіт, а дружко: - Т а ні, нам теличку давайте (7 5 ). і іри розмові з сватами батько кликав дочку. Вона стояла і «колупала комин, бо соромно б у л о »(3 ). Про те, як сватали, згадує Богдан О .В . «Свати запитували: -

У

вас нема ніякої худоби продажньої: поросяти чи телиці?

- Є ! - відповідали батьки. - А скільки ви хочете? - М и дорого хочемо.. Порося не гоже, а телиця скоро і на вулицю бігатиме. - М и до вас прийшли сватати. - Т а ще й молода вона, та ще, мабуть, і не піде. - А я піду, - відповідала дівчина. - А чи вміє молода мазати? « Вміє, - відповідала мати. - вона довбе, а завтра й помаже»(2 8 ). П ро своє сватання згадує Чумаченко В .А . «Свати агукали і .захо­ дили в хату: - Здрастуйте. ГІрийміть нас у хату. - Пожалуста, входьте. Так, а шо ви за люди? - М и чули, що у вас тьолка продажная, чи можете ви продати? - Т а хтозна. чи понаравиться, чи не понаравиться. Заходять у хату, балакають і добалакались до того, що не тьолка, а, получається дочка. Вона стісняється перед сватами, пічку ковиря. ІІ пкггакугь: - Ч и підеш, чи не підеш? - 1 а хтозна, як батьки оддадугь (а сама думаю, як же я не піду, я ж тоді остануся). - Як, ти согласна? ~ Т а п ід у » (5 5 ). Молодій влаштовували випробування. «Я кщ о з сватами приходила і сваха, то могла кинути на долівку голку.. Якщо молода зразу її підніме, то вважалося, що в неї добрі очі і вона моторна. Сваха готувала щ*" «каверзи», перевіряючи, чи гарна буде молода, чи добре чує...»(122). В кінці розмови свати запитували батьків: « Н у то що, віддасте, чи нехай ще підросте?» ( 3 ) Батьки відповідали: « Щ е в нас. не поспіла»-

90


й відмовити зовсім, якщо щось було не по-їхньому»(5 2 ). воє сватання згадує Ч уб В .А . з села Крисиного: «М арко був

солоДУшКУ 3 буряків варили. « О , господи, - каже Марко,- це ти й не нагодУєШ 1!> ходім далі». Ідем, світиться, дівчина на машинку шиє портна була. « О , це,- каже,- і штани будуть, і рубашка». Так що ж, не схотіла. Гарбуза дала»(140). Коли молода була згодна вийти заміж і батьки не проти, з сіней кл ика ли

парубка (122). «Заходе жених, представляється, відкіль він»(55).

С ватів запрошували до столу і обмінювали хліб. Мати говорила: «Дочко, бери розв’язуй хліб, а свій зав’яжи» (137). Дівчина у старости брала хліб, загорнутий у рушник або зав’язаний у хустку, а свій клала (1 3 7 ). А б о сват клав хліб на стіл, а мати віддавала свій(3,15,28, 4 1 ,'іИ ,1 5 3 ).У Валківському районі у сватів хліб брав батько, цілував і

говорив дочці: «Давай сватам рушнички, а молодому хустку».. Молода в’язала сватів рушниками, а молодого вишитою хусткою (1,3,40,105,106, 141) «та ще й з стрьопами»(80). Чалиш Л .Т . згадує, що молода в’язала старостів рушниками, а мо­ лодого хусткою тоді, коли батько чи мати дасть каманду виносити рушники. Спочатку молода в’яже хустку молодому, а потім рушники сватам(122). Рушники в’язали через праве плече, її питали: «Руїнників навишивала?»(55) або казали: «М олода не гуляла - рушників надбала»(149). В Мурафї молодому до руки в’язали шовкову хустку(52). Вся ця дія у селі Будилі називалася - «пов’язати руки» (7 6 ). У селі Крисиному сват брав рушник і зв’язував молодим руки, гово­ рив: «О ц е ви тепер молодий та молода»(11,141). Дуже цікаво про сватання розповіла Либа К .П .: «Розстелили сіряк перед столом, заставили на коліна становитися, поклони бити. Тричі ми поклони били, кланялися до долівки. Тоді почали хліб переміняти, і той

Дядько, що прийшов сватати, віддав свою хлібину, а мама йому - свою. Рушниками чи двома платками сватів перев’язували навхрест. Т о д і посідали, по чарці випили...» (1 2 4 ).М олоді кланялися батькам - «як Ганялися, нас хрестили паляницею» (9 2 ). Всі сідали за стіл, ставили пляшку (у селі Рябухиному казали «могоРич»)(122), вечеряли. Домовлялися коли «свайбу грати»(81), який буде

«поїзд» (5 5) і коли будугь « зговорини»( 111,153). Хлібину, яку поміня91


ли, парубок ніс додому, казали: «Іван поміняв хліб - це значить жени­ тися б уд е»(5 0 ). Якщо хліб не міняли, то молода не згодна йти заміж(81). Коли молода чи батьки не погоджувалися на шлюб, свати і молодий з своїм хлібом ішли додому, казали: «Гарбуза дали»(112), або «Гарбуза піднесли»(133). У Богодухівському районі «молода виносила гар­ б уз» (128). «М олода як не схотіла, хоч ти вмри. 1 оді того хлопця гак і звуть «гарбуз»(140). «Якщ о хлопцеві не сподобалася дівчина, він шепче сватам - додому поїхали» (1.29). У Богодухівському районі після сватання молодий мав право зали­ шатися ночувати у м олодої(І). Якщ о дівчина виходила заміж за хлопця з іншого села» то «свої» хлопці просто так це діло не лишали, а вимагали викуп - 5-6 літрів самогону(З). Оглядини Через деякий час після сватання батьки молодої їхали до молодого на оглядіти, щоб пересвідчитися: чи бідний» чи багатий майбутній зять, чи варто за нього віддавати свою дочку. Батьки домовлялися про весілля, кому і що дарувати(1,28,41,80).

Зговорнин У Нововодолазькому районі зберігся і такий звичай як «договорин и »(1 4 9 ) або казали «зговорони», на які їхав молодий з батьками до батьків молодої зговоритися, коли буде весілля, коли вшчания(153). У Краснокутському районі договорный були через тиждень після сватання. Батьки домовлялися, на який день буде весілля(53,76), коли буде вінчання - чи обідні, чи утрені, що дарувати. Молода обов’язково в’язала свекра рушником чи сорочкою, а свекруху хусткою чи ткани­ ною на спідницю(50,66).

92


Обрядові хліби Д о весілля і в молодого і в молодої пекти обрядові хліби понимали ’з четверга або з п’ятниці. Жінок, яких запрошували ліпити та пекти ^іби, називали «коровайниці». «Кликали жінок з доброї сім’ї, щоб Я^нка нє була вдовою чи розведена, щоб у сім’ї не було сварки»(122,149) і щоб були діти(125). «Ш иш ки не могла пекти удовиця, щоб горя не було в сім ’ї» (133). «Вдів взагалі намагалися на весілля не запрошува­ т и » ^ ^ ) . Бо «вдови (ті, що розведені або вдруге заміжні) нікуди не годяться, ні свашкою, їїі коровай пекти, ні шишки в піч саджати»(8 0 ). У селі Минківці Валківського району лі пита хліб запрошували п’ять жінок('ЮІ), у Краснокутському районі чотири, п’ять або шість жінок(76). Співали: 83. Ви, сусіди, ви, голубочки. /Двічі/ 1 а й прибудьте до мене. Т а й прибудьте до мене, /Двічі/ Т а й до мого дитя/ти/. Т а й до мого дитяти - /Двічі/ Поможіте коровай зібра/ти/.

(Ф З ,4 ,9 2 ,Н )

В четвер першою пекли хлібину з хрестом(148). Коровай Головним обрядовим хлібом на весільному столі - К О Р О В А Й . Коровай мав круглу і прямокутну форму. Пекли по одному або по два короваї. У Валківському районі коровай був круглий, великий, рясно вкритий Дрібними шишечками:«Щоб шишечки не розпадалися, «підперізува­ ли»- обводили стьожкою з тіста»(8 5 , 104). Н а короваї ще викладали По ТРИ шишечки разом(92,93), поряд з шишечками викладали колосочКи( 8 і ). Посередині була велика шишка, в яку або під яку запікали гРощі(92,93,104).

Сніжкові коровай пекли з шишок. «Р оби ли шишки, притуляли °ДНа

до одної на сковорідці, а потім обводили готовий коровай по-

Яс°чком /стьожкою із тіста/. Посередині саджали здорову шишку»(79). 93


П о випеченому короваю можна взнати долю молодих: «як коровай трісне - сім’я розпадеться»(8 5 ) або «як тріснув коровай - молода, нечесна»(1.01). Випечений коровай у селі Ясеновому перев’язували на„ хрест червоногю стрічкого(81). У Нововодолазькому районі в основному пекли короваї круглої форми. « П о краю обов’язково прикрашали колосочками тіста, по сере, дині - квіти або пара лебедів. В коровай обов'язково запікали гроші Коли різали коровай, то середину вирізали і віддавали молодим, молоді розламлювали її - в кого в руках буде більший шматок, той буде старший у сім’ї» (122). У селі Станичному ввесь коровай уквітчували шишечками або «ко­ ровай покривали сіткою з тіста, а в квадратики розміщали шишечка. Посередині була велика шишка»(112). «К о л и коровай спечеться., при­ мазували яйцем, розкладали цукерки»(!11). Пекли короваї прямокутні і квадратні(137,138). « П о вутлая, встром­ ляли колосочки з жита для життя хорошого» (124). Зверху коровай прикрашали фарбованим цукром (152). Як саме випікали коровай, розповідала Богун М .В . з села Княжного: «Викачали паляницю, обвили її навколо стьожкою тіста, на паляницю насаджали шишечок, навколо шишечок теж обводили стьожкою тіста, посередині саджали велику шишку. Стьожки з однієї сторони надріза­ ли можем. В тісто обов’язково додавали горілку» щоб воно пахло і не черствіло. Якщ о в тісто додається горілка, то воно само себе гріє. Готовий коровай обливали сумішшю з яєць, цукру, молока, олії, потім коровай блищав на всю хату» (153). У Краснокутському районі короваї пекли в основному прямокутної форми, а в селі Лисичій «коровай був круглий, косою обплетений. Посередині велика шишка. Дрібні шишечки фарбували харчовими барвниками»(67). Н а короваї могли, викладати з тіста імена молодих(71). В селі Бідилі молодій коровай пекли

з

кіс. «П л ели окремо три

КОСИ,

посередині коса була товста, а по боках тонші.. 11о вуглах запікали гроші, щоб молода багата була» (7 5 ). У

селі Мурафі коровай теж пекли з трьох кіс. «П р и випіканні вони

підходять і заповнюють всю поверхню. Зверху по вуглах по дві шишки .для батьків, дві шишки для хрещених батьків, в кожний вутол запикалЯ ще дрібні грош і»(51). « Щ о б молода була грошова» (5 0 ), а посереди®* 94


була велика шишка, під яку теж запікали гроші, їх забирав дружко, коли краяв коровай. Ввесь коровай був усланий дрібними шишечками(55), п - г а ш к а м и (5 1 )

ко р ов ай

або шишечками і пташками(52). У Мурафі молодому

з тьох кіс не пекли. Коровай був звичайний, його прикрашали

пташками та шишечками(52). У селі Мирному коровай був прямокутної форми, прикрашений ш и­ шечками маленькими, великі шишки були посередині та по вуглах, і весь обплетений косою. Пекли по два короваї. Один ділили в неділю, а другий в понеділок(55). У Богодухівському районі коровай пекли і прямокутної, і круглої ф0рми(9, 11,28,141). Коровай прикрашали шишечками, гггашками, лис­ точками, «плетенням з тіста»(40)„ У селі Полковій Микитівці та у селі

Крисиному пекли по два короваї, один ділили на перший день весілля, а другий на другий день, коли батьки молодого ішли в свати(ІЗ) Н а ­ вколо коровай обводили стьожкою тіста. П о кутах прямокутного ко­ роваю накладали тісто у вигляді підків /4шт./ (11). Зверху коровай фарбували в червоний колір (15,28). «Стрічками з тіста робили всякі викрутаси, щоб красивий був»(141). У селі Полковій Микитівці по кутах саджали 4 великі шишки: батькам рідним та хрещеним. їх вир­ ізали і дарували батькам на другий день весілля. Велика шишка посе­ редині - для молодих, в неї заткали гроші(28,41). Коли пекли коровай у молодого, обводили «порізаними ободочками», а у молодої «обвитий косою». Коровай був теж прикрашений дрібними шишечками, квітами, листочками з т іс г а (І). Готовий коровай у молодої перев'язували на­ вхрест червоною стрічкою, прикрашали калиною(9,141).

Калач Крім короваїв, пекли калачі. У Валківському районі пекли, як коро­ вай,- круглої форми, але менший за розмірами і ввесь «втиканий ши­ шечками» (104,105 ). Нестеренко В.І. називає калачем велику шишку з «хвостиком» У1°рі(8б). 1аку шишку на 2 -й день весілля, коли з боку молодого йшли <(У свати», то свашка несла шишку - калач, віддавала матері молодої з такими словами: «Н а тобі, свахо, калач, та за дочкою не плач»(Ю б). ^ Нововодолазькому районі на калачі були маленькі шишечки і хрест 13Тіста, кругом калача обводи строчкою з тіста(125). У селі Книжному 95


калач пекли лише в молодого. Н а другий день весілля, коли батьки молодого ішли в свати, то брали з собою калач, піддавали матері моло_ дої і говорили: «Н а тобі, свахо, калач, та за донькою не плач». Калач давали на рушнику. «Н а весіллі нічого голого не давали тільки на рушникові чи на тарілці» (153). Калач у селі Бірках прикра­ шали гілочками калини(149). У Краснокугському районі в Мирному та Лисичій «калач круглий високий, як паска. Зверху ввесь обсаджений дрібненькими шишечками. Встромляли букетик калини й ж и та»(55,71). В калач встромляли дві свічки(4,67). Калач пекли із однієї сплетеної коси(51,52).. В селі Бідилі ще зверху клали смужечку тіста і розрізали її, «мало вигляд, як колосочки жита». В калач теж обов’язково запікали грош і(76). Калач випікали круглої форми діаметром 25см.. Зверху вія був густо обсаджений «вугликами»- косячками з тіста, тому «був колюченький, як травичка торчить». Калач ставили на стіл на дві тарілки, зверху клали дві дерев’яні ложки, зв’язані червоною заполоччю. Калач прикрашали гілочками калики, зв'язаними докупи *.яірвонок> стрічкою, парними стеблами жита, зв'язаними червоною зап олоччю (І). Калач прикрашали шишечками(40). У селі Сінному посередині в калач уст­ ромляли гілочку, обмотану тістом, тісто пофарбоване в червоний колір харчовим барвником. Калач молода брала з собою, а в понеділок роз­ різали і роздавали(ЗО). У селі Крисиному калач «мережаний» кругом(зубчики), посередині саджали велику шишку, а в шишку встромляли 5 прутиків з гілочки вигині. І Ірутики обкручували стьожкою тіста, пофарбованого в черво­ ний колір і понадрізуваного ножем. Такий калач повинен стоя ти ц іл и й рік, через рік збирали гостей, розламували калач і давали всім по шма­ точку ( 11,140,141). Д ивен ь Аналогічної форми у селі Полковій МикитЗвці виткали дивень». На гілочки, які встромляли в дивень, на кожну гілочку чіпляли квіточку або цукерку, їх роздавали найближчим родичам» (4 0 ). Дивень пекли і у Валківському районі, у селі Минківцр дивень був, >* калач, тільки високий(104). «Д ивень називали тому, що молода на нього дивилася» (9 6 ). 96


У переваж ній більшості сіл Нововодолазького району теж пекли дивень. Дивень - «красивий, дивний був, було на що подивитися»,-

згадує Либа

К.п.(124).

Дивень пекли круглої форми, прикрашали

шишками за розмірами він був менший від короваю "

(1 1 1 ,1 3 7 ,1 5 3 ).

3 тіста плели косу і скручували у коло. Дивень - значить диво».

«Дивень був чепурненький» ( 1 ром ( ! 5

2 5 ),

зверху прикрашали фарбованим цук-

Пекли лише у молодої і ставили на стіл, коли молоді при -

2 ) .

їжджали з церкви. М олода схилялася, дивилася на дивень, дружки співали 1 вай( І З

5 2 ).

Дружко прибирав його і роздавали, коли ділили коро-

З ) .

О брядове печиво У селі Рябухиному дивень не пекли, а пекли «підкоровайник».. Підкоровайник - дві великі разом спечені шишки, обов’язково перев’язані червоною стрічкою. «М о ло д а на весіллі не мала права роздивлятися по сторонах на гуляючих, вона повинна дивитися на коровай та підко­ ровайник. Коли молода їхала до молодого, то забирали підкоровайник»(122). Для рідних та хрещених батьків випікали калачі, великі шишки, ба­ рильця, сови, борони. У селі Бідилі Краснокутського району* випікали калачики. « В неве­ личкий череп’яний тазик клали 4 шишки. Посередині кожної пальцем робили заглиблення і саджали маленьку шишечку, а потім ще маленькі шишечки навхрест»(7 6 ). Коли калачики спечуться, навхрест клали червону покрасу( 75,76). У селі Мурафі іноді теж для батьків рідних та хрещених окремо випікали великі шишки(ЗО). «В ОДЇіу шишку з кісточок вишні встром­ ляли «о ч і» - це С О В А

матері молодої, а батькові - Б О Ч О Н О К ,

підперезаний посередині стьожкою тіста»(51). У селі Мирному «борону» для матері - «дочку забрали, а мати боро­ ною хай огород тягає». Печуть, як «настоящу борону з колючками». «Бочку» матері од молодого. « О д молодого матері бочку за хорошу Д°чку». Ведмедя батькові «голова з вухами, очима обмотується, як крильцями. Схожий на пташку» (5 5 ). ^ Богодухівському районі для обдаровування батьків пекли шишки, 97


або барильця- Барильця, або великі шишки дарували в перший день батькам. Барильця робляться з качалочки тіста /як на вареника/ трошки розплескуються. Зверху впоперек накладаються стрічки різа­ ного і нерізаного тіста. 4 великих шишки, або барильця, дарують рідним та хрещеним батькам у перший день( 40,41). У Бо годухівському районі і з молодого і в молодої пекли невеличкі калачики, в які було встромлено свічки. їх світили, коли молоді сідали за стіл(28,42). У всіх селах на весілля пекли маленькі шишечки, потім роздавали усім гостям. «Ш иш ок напікали повно, щоб усім хватило»(101). Якщо людей багато на весіллі, то пекли біля 300 шишок. Шишка .. скручена стрічка тіста, яка з одного краю порізана н ож ем (І). Частіше за все їх випікали у суботу(6 6 ). Коли поліпили обрядові хліби, порожню діжку у селі Полковій Микитівці обносили навколо столу(41). « Щ о б добре підійшло тісто, діжу підкидали до стелі» (5 0 ). « Щ о б коровай удався, треба всіх, налякати. Одна коровайниця кри­ чить: «Х а та горить!» Всі злякалися і вибігли з хати»(5 5 ). Кричали: «П уж ар,пуж ар!»(50). «Господиня брала воду і йшла тушити пожар »тобто частувати коровайниць горілкою(51,75,76), Спечений коровай, калач ставили не стіл, а на другий день дружки прикрашали калиною, на верх клали колосочки жига, зв’язані червоною стрічкою ( 51,5 2 ). Д о весільного столу у суботу пекли також пирога з яблуками, слива­ ми, квасоляю, маком, капустою, картоплею, м ясом (46). Після роботи жінок-коровайниць саджали до столу, частували, за роботу дарували тканину, «хустку чи підшальник з стрьопами, яшшки»(1.25). Д о весільного стілу готували: борщ на буряковому квасі з курятиною , холодець, локшину, картоплю, на весільному столі була сметана, квас в солодких буряків, самогон з патоки(46). Запрошення Далеких родичів молода ходила кликати на весілля я і ; ятнишо(82), в субоїу в першій половині дня. «К оли молода йшла кликати, то на столі вже повинен стояти коровай»(7 5 ). «Гукати» на весілля молода ходи-

98


вдвох із старшою друж кою (86,104,122,138,148) або з старшою і а л

меншою дружками. М олода і старша дружка були у вінках(122), з молодою могли ходити і декілька дружок(82,153,181). « У молодої віночик був білий в о с к о в и й »(8 0 ,1 4 9 ), на вінок ще казали лц в іто к » ( 82 , 86 ).

У молодої і дружки на голові однакові вінки, кісники(52), але у мо­ лодої «2 цвіточки». Вінок називали цвіток , а 2 квітки - вінком. У селах Мурафі, Мирному війок, цвіток надівали тільки на хустку. .Мо­ лода ніколи не була простоволоса. Раніше хустки буди шовкові, роби­ ли 2 ріжки. П ов’язували і «шерстяні хустки з пацьорками, як холод­ н о »^ ). Молода і старша дружка були підперезані кролевецькими рушника­ ми, які називали: королинковими(55), королкевими( 148) або королевськими. «Молода одягала червону атласну або шерстяну зелену спідницю, хромові чоботи, жакет /тоді мода така була/» (6 6 ). Мати перев’язувала

дочку квітчастою хусткою через плече(80) або на руку в’язала «здоро­ вий платок». Дружки теж були перев’язані х.устками(82). Старшу дружку молода сама перев’язувала хусткою через праве плече(51,55). Старша дружка ходила з паличкою(82,137). « І Іаличка у дружки червоною стрічкою перев’язана»(50,55,76) або «палку обмотували золотою бумагою » (6 7 ). Молодій мати давала у полотняній вишитій хустці спеціально спече­ ну хлібину, зверху насипали сіль. Краї хустки були перекинуті один на один(80) або зав’язували у вузлик(Г). Хустка могла бути і чисто білою(бб). Х ліб-с іль несли і на рушникові. Замість хлібини брали і ш и ш ку(96,137,152). У селі Мурафі Краснокутського району молода

несла шишки тільки свекру, свекрусі та хрещеним батькам(50,51,52). У селі Бідилі молода роздавала шишки і літнім людям, які не мали змоги приити на весілля(79). Дуже цікавий звичай повідомила нам ДмитріЄВа А.І. з села Лисичої: «Спочатку молода з дружкою йдуть у двір, де Живуть люди, що розпорядилися дітьми /віддали заміж чи оженили»(66). «Коли молода з дружкою йшли по вулиці, то кожному зустрічному низько кланялися»(81). В хату заходила молода і старша дружка, віта­ лись із господарями, кланялися. М олода держала шишку на руш ниКУ(28), клала на стіл(137,152) і запрошувала на весілля такими словаМи‘ «Просили тато і мама і я прошу, приходьте до нас на весіл99


л я » ( 5 2 , 6 6 , 137,152) або « І Іросили мама і тато і я просю - до соли д0

короваю, приходьте до мене на св а й бу»(7 6 ), запрошували ще й так«Здрастуйте, з суботою будьте здоровії Клякали тато і мама, кя просіл - до столу, до хліба, до короваю, приходьте на весілля!» ( 5 0 ) . Господарі цілували хліб. Дружка знову замотувала шишку в рушник і клала під ліву руку(28). Н а весілля молода кликали і своїх подруг - дружок, щоб співали весільних пісень(ЗЗ). У селі Мурафі, коли молода запрошувала на весілля, хрещена мати, тітки, рідня перев’язували її хустками. «Якщ0 молода перев’язана багатьма хустками, то казали, що це ж вона гарна, багата, бо є кому перев’язувати» (53). К оли йшли вулицями села, дружки співали: 84. Колесом, колесом сонечко вгору йде. Молода Галечка з двору йде. З золотими вінками з молодими дружечками.

(144)

85. К е вій, вітре, в росу, А вій по морозу. Розвій мою косу П о срібнім волосу. Розбери по волосочку, Як жито по колосочку.

(Ф 2 ,4 4 )

86. Н е вій, вітре, з рожі, Не вій, вітре, з рожі, Повій по дорозі, Розвій русу косу П о срібнім поясу, Розбери по волосочку. Як жиго по колосочку.

( Ф 2.46,)

87. Вимітайте двори, /Двічі/ Застеляйте столи, Вже сонце низенько, Дружечки близенько.

100

(Ф 2,40)


88. Вимітайте двори, Застеляйте столи, Змотуйте клубочки, Як ідуть дружочки.

(Ф 2,44)

{З останню чергу йшли запрошувати на весілля майбутню свекруху

і свекра. Співали:

89. О й брязнули ключі, /Двічі/ Від батенька йдучи, На білім помості До свекрухи в гості.

(Ф 2,4 6,Н )

Біля двору молодого співали, щоб почула свекруха: 90. О й матінко-вутко, /Двічі/ Ворочайся прудко, Ворочайся швиденько, Дружечки близенько.

(Ф 2 ,1,31,44)

91. Добрий вечір сьому, /Двічі/ А хто в сьому домі: Старому, малому, Богові свягому.

(Ф 2.47)

92. Ой вийди, матінко, проте нас, Поглянь, матінко, на усіх нас, Краща Галочка від усіх нас

(Ф'1,47)

У Богодухівському районі біля хати молодого дружка ламала палиЩо і перекидала її через хату(43,54). «Я к перелетить палка через хату, значить я тут остануся, а як вертається назад - то все, розвод буде, брак буде недовгий» (31). «Молода підходила до порога або у хату, їй треба було поцілувати СВекра та свекруху і назвати батьком і маті’р ю »(5 4 ). Савченко А.В. згадує: «Прийшли, а свекрух)' .заховали навмисне, щоб м°Аода покликала її, чи назве мамою, чи ні. Вона каже: « А де мама?», 101


шукає: «М а м о, мамо». їй кажуть: « А де ж та мама;-1Гукай дужче!» Гукає. А свекруха: « Я осьде!» - виходе»(5 0 ). Майбутніх свекруху ^ свекра молода називала мамою і татом, запрошувала на весілля, свек руха перев’язувала молоду червоною квітчастою хусткою, за п р ош у, ла за стіл, давала їсти (51,53,55,66). «Старша дружка пригощалася, а молода - ні, а то свекруха буде її їсти. Яєчню жарену навіть у руки не бери»(5 5 ). Якщо весілля грали взимку, то дружкам холодно було стояти на вулиці, співали: 93.О й поки ми стоятимем, /Двічі/ Сиру землю топтатимем Чорними чобітками, Золотими підківками.

(Ф 2 ,31,47,Н )

У селі Бідилі Краснокутського району, коли виходили з хати дружка та молода, «дружка кидала палку на верх, щоб молода верх брала» (75). Палицю дружка могла кинута через хату і в молодої вдома(Уб) В селі Мурафі цю дію пояснювали так : « ї Іалку перекидають, щоб жилося гарно»(50). М олода разом з дружками йшли до своєї хати вити гільце. Коли доходили до хати, співали: 94. О й день добрий сьому, /Двічі/ А хто в цьому домі: Малому, старому, Б

о іх >в і

святому.

(Ф2,41)

Д о себе на весілля молодий ходив запрошувати з старшим боярином( 122,153). «Н а грудах у нього був вінок - купований цвіток з воску» (86). ї іридаке

У суботу забирали майно молодої до молодого, яке називали прида­ не ( З 0 ,8 1 ),

посаг (1 0 4 ,1 4 9 ),

сун д ук (5 0 ,5 2 ,8 0 ,9 6 ,1 0 6 ),скри'

ня(85,152,153) і постіль (55,66), увечері відвозили до молодого.

102


95. Нашей неньці та й полегшало, { Д о б коморі та й поменшало, А свекрусі та й погіршало, Щ о в коморі та й побільшало.

(Ф 2 .4 7 )

96. Нашій матері полегшало, Худобоньки та й поменьшало, А свекрусі та й погіршало, Худобоньки та й побільшало.

(Ф 2 ,30,42,44)

«Дівчата їхали до молодого убирати х а т у »(2 8 ). У Валківському районі молода їхала з молодіш, або йшла з дружками «убирати хату», або кланятися свекрові та свекру. Мати в’язала дочці хустку через плече. Молода «убирала хату» - і свекруха в’язала її хусткою через друге плече(80,81,92,106), старшу дружку свекруха теж перев'язувала хусткою(81). «Коли молода кланялася батькові та матері, їй слали кожух вовною догори, вона ставала на коліна і кланялася тричі богові, тричі матери тричі батькові. Свекруха давала їй за це платок»(104). У скрині у молодого вдома дружки викидали все: рядна, одяг.... Щ о б Усі бачили і рахували, скільки всього є(152). Ось як про цю дію згадує Набок К .П . із села Княжного: «Дружки йшли до молодого убирати хату. Примовляли: «Стіна дубова, гвіздок ІІе "'изе>давай примочки». Дають «примочки»- наливають горілку. Друж­ ин вішали рушники, клали подушки, застеляли стіл. « А люди пооблі­ плювали вікна і дивляться, які в молодої рушники, одяг, підзори, настільники чи скатерті». На стіл слали всі скатерті, настільники, щоб усі ^чили скільки в молодої їх є. Настільники були з стрьопами, ткалися валом. З а всім приданим слідкували, щоб ніхто нічого не вкрав, бо, 103


можливо, хтось має поганий намір на молодого чи молоду, щоб їм ^ нескверне б уло»(1 5 3 ). У селі Кобзівці «сундук та подушки везли в п’ятницю, а в суС0-^. вряжали хату » (9 6 ). Придане ще могли забирати і в перший день весілля. « В селі Рябухиному молода не мала права йти до свекрухи до Ті! пір, поки її не привезуть у перший день весіллям(122).

Д ів и ч - в е ч ір Гільце Увечері дружки збиралися у молодої робити або доробляти квіти щоб квітчати або вити гільце. Цей вечір називався дівич-ве«яр(85,151) «вечорини»(81,122). У селі Братениці цей день називали «дружебняй день»(2 8 ). Па Валківщині було так: «М олода запрошувала своїх под­ руг вити гільце. Вони сходилися в п’ятницю робили квіти з різноко­ льорового паперу, КВІТИ робити протягом ДВОХ ДНІВ, ДО КОЖНОЇ КВІ’ГХіі прив’язували стрічки з паперу»(81.82,85,92,93,10і). «Гільце йшли руба ти молодий і буярин»(85). .Гільце було з сосни та з вишні. «М олодий зрубає соску, привезе, щоб молода наряджала. Як гільце велике, його встромляли в хрестовину»(8 5 ) або робили отвір у дошці. « Щ о б с.осна не впала, прив'язували верхівку мотузкою до свол о к а »(9 3 ). Сосна могла бути заввишки їм 20см - їм 50см. Гільце встромляли і в цеберку з житом, і в горщик з ,ніском(90).. «Хрестовину обмотували рушником. Гільце прикрашали паперовими квітами. їх було більше сотні, щоб усім вистачило.. Квітів так багато, що вони закривали все гільце, стрічки висіли донизу « з пащьорками». Як гільце з

вишні,

гілк и

о б м о т ув а ли

стрічкам и

к о л ь о р о в о г о пане-

Ру » (8 0 ,82,85,92,93,101).' « В суботу сходилися хлопці і дівчата квітчати гільце» (106).

д°

кожної квітки або окремо чіпляли «врожай»: цукерку, бублик., печиво, яблуко, казали: «Врожайна нівєста б у д е »(80,104,105). На верхівку гільця чіпляли велику квітку (8 0 ). Гільце вили і в молодого, і в молодої. Коли вили гільце, співали: 97. І гільце вили, І водицю пили.

104


Горілочки нітрішечки Нам не дали.

(Ф2,92,Н)

[Уіолодій дружки плели вінок. І Іосередині була велика квітка, по <ах менші, далі іще менші і т. д. Біля вінка були стрічки. Н а весілля лода одягала вінок, а зверху була зап’ята білою шерстяною хусткою. Дружки співали:

98. М и гілечко вили, М и горілочку пили, Сплели собі по віночку З зеленого барвіночку.

(Ф 2 ,8 0 ,Н )

Крім цього, на дівич-вечорі співали ті самі пісні, що й на весіллі. П о закінченні роботи всі сідали вечеряти.

У Нововодолазькому районі дівич-вечір) називали «вечорини». У суботу в молодої іуляли дружки, бояри. М олодий не мав права сидіти біля нареченої, поряд сидів старший боярик і не підпускав моло­ дого, а після гуляння дівчата залишалися і прикрашали гільце. Гільце в селі Рябухиному було з ялинки(122). В інших селах Нововодолазького району гільце робили з вишні. «В мене гарне гільце було,-згадує Аиба К.П., - і більше метра - під стелю. Ставили в спеціальний дерев’яний кружок, закріплювали на столі. Білу чисту бомажечку розрізали, щоб стьожки були і обмотували гілочки, скільки гілочок - всі їх обмотували»(124). Гільце ще ставили в хрестовину(112,1Г7), в хлібину або в посудину з зерном(111). « Я поставила гільце у глечик з водою, а мені кажуть - нащо ти ставиш в воду, чоловік п’яниця б уд е»(1 4 9 ). І ільце прикрашали: квітами, цукерками, яблуками, колосочками, калиною(11!,112,149). Н а верхівку чіпляли одну велику червону квітку з Червоної стружки(133,137,152,153). У Станичному «чіпляли три квітки, ~е ' Пара і дитя»(117) або букет квітів. «Гільце було таке красиве, що Ндосі мені вздрівається»(149). Р; ІЛЬЦе теж робили і в молодої, і в молодого (137). ^ «Л І

Княжному на дівич-вечорі молода робила з червоної стрічки

1ГКУ>^

на весіллі пришивали молодому до картуза(151). Квітку чіпляли

’°ЛоЛІЙ

до грудей (152). У селі Станичному віночок (квітку) приши-

али Д о

вінка молодої, а на весіллі відрізали і пришивали молодо105


му(112). З квітів дружки плели вінок молодій, у якому вона йшла д0 в ін ц я(ІИ ). Дружки прикрашали і коровай. З паперу робили дві квітки, називали ще віночки, зв’язували червоною стрічкою і клали на коровай(Ці) У суботу дружки одягали молоду, щоб подивитися, яка вона буде їївесіллі і співали пісень(137). «К о л и я йшла заміж, - згадує Чалиш Л . Г.,- то одягла ту фату 1Тоі* вінок, що моя бабуся вінчалася. Весільний одяг передавався з поко­ ління в покоління. Фатою та весільним одягом прикривали діток, коли вони хворіли»(122). У Краснокутському районі, в селі Бідилї, коли дружки заходили до хати молодої, співали: 99. Матінко моя, не лякайся.. Д о себе дружечок сподівайся. Щ о б була куриця вареная, Щ о б була рибка жареная, Щ о б були наші дружечки не голодні. (Ф 2 ,7 5 ) У селі Лисичій гільце робили з гілки, яку як стовбур встромляли в горщик з зерном (пізніше встромляли в «цвітошник» г землею - горщик для кімнатних, квітів). Д о стовбура в’язали квіти або різки з квітами. Я к виходили, з-за столу, молода роздавала квіточки або відлом­ лювала різочки. Різки кріпили «навскоси», як у сосни. Гільце нагаду­ вало великий квітучий сговпчик(67). У селі Лисичій зустрічається гільце іншої форми. Дівчата у суботу ввечері робили різки довжиною 50-70 см з лози. Н а них МІДНИМИ дротинками нав’язували багато квітів з стружок. Ц і різки встромляли у спеціально випечений коровай.. Вищі різки були в центрі, по краях низенькі(6 6 ). Іноді гільце було більше метра в висоту і більше метра з ширину (71). У селі Мирному довгу лозу «згинали в коло», до неї при» язуваля різки. П ід час весілля гільце розбиралося на різочки. На кожній різочЦ! - непарна кількість квітів 3 - 5 . Я к молода багата, у неї багато на різках квіток: 5 -7,багато і різок. Н а кінці кожної різки велика квітка, молода брала непарну кількість різок(55).

106


у селі Мурафі «гільце було на 12,18,19 різок - дивлячись скільки -о бути дружок та близьких родичів»(51). «Д ля гільця різали «дубці», ^ били квіти в різнокольорового паперу і чіпляли на верхівку. Різки ^ г.рсмляли у хлібину у вигляді «веера», по центру була висока, навколо

еї менші і т.Д- Всі різки встромлялися з центру». В селі Бідилі на маленьких різках було по 2 квітки, на більших по 3 (7 6 ), або по 3 на маленьких та по 5 на здорових(7 5 ).Кожну різку прив’язували до ос­ новної - найбільшої, щоб не порозпадалися(50,76). Гільце ще ставили і у цеберку з пшеницею(53,75). «П ер ед тим як чіпляти квіти, кожну гілочку обмотували стружками. Д о гільця чіпляли ще цукерки»(7 5 ). У молодого теж робили гільце. Ц е була сосна, прикрашена квітами, оукерками(55). Коли вили гільце, співали:

100. Щ о ми тобі, та Ганнечко, Гільце вили, Гей, та всі лужечки виходили, Червоною калиною виламали, ї Іопід гайочками Чорними галочками.

(Ф1,75,Н)

На дівич-вечір дівчата за роботою співали весільних пісень - «тре­ нувалися на весілля»(50). Дружки з стрічок робили два віночки, один пришивали молодому. «Два цвітка: один чіпляли молодій на голову, а друшй дружні, у дружки цвіток був менший за розміром. Л єк т ззаді було хтозна скільки»(7 5 ). Увечері дружки одягали молоду в весільне вбрання так, як вона буде одягнена на весілля(52). Приходив молодий з боярином, всіх саджали До столу, частували(50,52, 55,75). Коли дружки йшли додому, співали: 101.Прощай,прощай,та й Марійко, Бо ми вже йдемо. І воє гуляннячко С об беремо.

(Ф5,67)

К

ли молодий ішов додому, йому давали хлібину під руку (6 7 ). У Р °огодухівському районі гільце вили в молодого і в молодої з сосни Чи вишні, заввишки 70см - їм. 107


Гільце прикрашали також квітами, цукерками,стрічками, гілочки об. кручували иапером(28). «Шуткували ще: в папірець від цукерок замо­ тували шматочок хрону»(4 2 ). Я к робили гільце, згадує Ночовка Н .С . «Роби ли з бумаги квітку, одна квітка за одную в’язали на паличку, встромляли у круглу хлібину. І квіти, і листячко робили самі». Гільце нагадувало стовпчик заввишки 50 - 70см. Потім це гільце світилка везла до молодого». Квітів було так багато, що воно було аж кругле. » У молодого також робили гільце, але з сосни. Гілку уквітчували родичі молодого «конфетами, квітами, стрічками, бубликами» (3 4 ). У селі Крисиному гільце робили майже так само, тільки знизу квітів чіпляли дуже багато, вище - менше, ще вище - ще менше. Ц е вигля­ дало, як піраміда, а зверху була велика червона квітка(141). А б о робили гільце з 4-х різок, або з 6, обмотували тістом. Й о го встромляли в хлібину. Н а різки навішували квіти з стружок. Чотири різки зверху з ’єднували. Виходило красиве, пишне дерево. Воно довго стояло, його забирали до молодого. Гільце можна було поставити у віконце(42,54). Гільце робили у молодої і ставили на стіл у жито, «щ об житія було добре»(3,15), молодий забирав молоду до себе додому, то гільце заби­ рав старший боярин, піднімав високо, щоб хлопці не відняли, «б о квітка символізувала чесність м о л о д о ї»(іЗ ). «К о л и хлопці заберуть, боярин повинен за любу ціну викупити його»(3,11,1.41). В селах Сінному га Кадниці гільце розбирали в понеділок(3 ,3 0 ). Іільце везли до молодо­ го, коли забирали молоду. Зверху на гільце чіпляли найбільшу квітку. Якщо крали велику чер­ вону квітку, то вимагали за неї могорич(ЗО). «Боярин повинен обері­ гати її. Н е дай боже, хто гільце вкраде, особливо червону квітку, якщо хтось вхопе квітку, то буде з молодими щось не з порядку»(141). Пізніше гільце купували на базарі(28,42), воно було s проволоки, заввишки 50-80см, ставили в хлібину або в ж и т о »(3 4 ). А ще прода­ вали великий букет з паперових квітів у вазоні., казали: «О ц е молода д ів ує»(9 ). У селі Кадниці Богодухівського району зафіксовано цікавий звичаи. У суботу молода з дружками їхали до молодого на «шишки». Мати молодого саджала їх за стіл, пригощала. Після застілля дружки молоду ставили в центр, ходили навколо неї, взявшись за руки, і співали пісні, а потім в коло до молодої вводили молодого і співали йому(З). 108


У селі Полковій Микитівкці жінки згадували: «Увечері в суботу мо-

0да з дружками приходила до хати молодого поспівати свекрусі ісень»(31) та квітчати гільце(42). На дівич-вечорі дружки співали весільних пісень, які потім співали на весіллі:

102. Щ о в суботоньку під неділеньку Розтворилося небо, А на тім небі хрести золоті Щ е й присіановилися.

(28)

103. Зелененький барвіночок і синенький цвіт, Ного в тебе, Катюша, Невеселий рід? Н е так батько, не так мати, Я к старша сестра. Продай, продай, батечку, Сестру із двора.

(124)

Ю4.Не доходила, Н е догуляла, Світ собі зав’язала. З ав ’язала світ Із молодих літ Дівкою молодою. Дівки гуляють Кос ьми мають, Мене не приймають. 105.1змий, мамо, та й головоньку

(47,148) /Двічі/

У послідній раз у суботоньку. Бо я же вам надокучила.

/Двічі/

П о вашому двору ходячи. 109


) Іо вашому двору ходячи,

/Двічі/ (Ф 3,44)

-За собою дівчат водячи. 106. Летять галочки у три рядочки, Полетю і я з вами. Полетю, впаду в батенька в саду Н а гіллі на калині. Вийде ж (а ) матуся

Водицю брати ще й галочок пужати. /Двічі/ Я й не Галочка, я й не чорная, Я й твоя дочка Паня.

/Двічі/

(Ф 5 ,6 7 )

107. Ви, сестриці., ви, подружечки, /Двічі/ Собирайтеся й докупочки. Т а й скопайте в саду стежечку, /Двічі/ Ту д а йтиме та й батечко. Він ітиме, промовлятиме, /Двічі/ Дитя своє споминатиме. «Д итя моє та й кохане, /Двічі/ Я к ти в мене та й кохалось!»

108.Та й сонце вгору йде, Т а й Гакнечка 1 а й до батенька На пораду йде. На пораду йде: «1 а й порадь, порадь, М ій батенько, Порадь же мені.

110

(Ф З Д 0 4 )


Т а й же порадь же мені. 1 а як я же прийду З вінчання, Ч и приймеш мене?» «Відрізана скиба Т а й не притулю. Як прийдеш з-під вінчання, Т о я й не прийму»

(Ф1,75)

109.Прощай, прощай, гюдружечко, Сестро наша, Тепер ти не наша. Н е раз, не два М ій батенько та й згадає, Я к ітимуть подружечки Т а із саду Т а й нестимуть по квіточці винограду. Винограду... Т а й не будуть та й до хати привертати, Т а й не будуть в віконечко викликати. 110.

(® 5 ,92)

Я к ходила та Галочка

ГІо крутій горі. П о крутій горі... А за нею та їванко На сивім коні. Н а сивім коні... «Постой, постой, та й Галочка, Бо вже ти моя. 111


Бо вже ж ти моя...» Вона стала та й сказала: «Б о я не твоя. Бо я не твоя... Ш ук а й собі паняночку.

Я к я й молода. Я к я й молода...» « Я й виїздив, я й виходив Села й города. Села й города... Т а й не знайшов же пашшочки Я к ти й молода».

111. А в батенька донька на одході, А Галочка в неньки й на одході Посадила оріх в огороді. «Рости, рости, та й орішечку, М оїй ненці на утішечку, Нашому батеньку на потішечку. Рости, рости, та й укоренися. М оя ненько, за мной не журися! Кохай собі меншую й такую, Н е забувай мене, молодую». «Н е вкохаю меншої, такої, Н е забуду тебе м олодої».

(СРЗ,40,41,4 7 Н Л 4 3 Д 5 7 )

112. А я в батька та й на одході, Посадила оріх в огороді.

112


«Рости, рос ти та й укорінися, Я к ти, ненько, та й не журися* Коли наважилася мене дати, П озволь нене та й намалювати И у хатині та й на картині, У сінечку та й на одвірочку. Х т о не йтиме, та й на мене гляне. Х то не стане, та й мене згада.

(Ф 3 .3 0 Н )

Т а й викохай другую такую. Забудь, забудь мене, молодую

(86)

113. А я в неньки та й на в ід (и )ход і** Посадила оріх на вгороді. Рости ж, рости та й укоренися, А ти, ненько, не плач, не журися. Т а викохай другую такую, Забудь, забудь мене, молодую. О й як мені другую кохати, Якщо прийшлось даром віддати? Я к удасться твій милий ревнивий, А до того ще й п’ яниченька, П роп’є твою всю худобоньку, Н а б ’є тобі ще й головоньку. О й піду я стиха під віконце Гїодивлюся, що свекруха робе. А свекруха вечеряти варе, А свекорко дубиночку паре. Вар.: А ти, м ати, ие п л а ч , не ж ур ися. К ож ний н е п а р н и й рядок п о вто р ю ю ться дв ічі.

113


Парся, парся, сирая дубинка, Начувайся, чужая долинка

(0 3 ,8 5 Н ,92Н)

114. У батенька та й на відході, /Двічі/ Посадила горіх у городі. Рости, рости, та н горішеньку, /Двічі/ Батенькові та й на вишеньку. Росте собі другую такую,

/Двічі/

К оли віддав мене молодую. О й там гора кам’янистая,

/Двічі/

Т а м свекруха норовистая. Вона ж тобі норови покаже:

/Двічі/

X.а'«у мажеш, вона перемаже; Постіль стелеш, вона перестеле;

/Двічі/

З а стіл сядеш, вона косо гляне.

(Ф3.122Н

115. Я к підійду стиха під віконце /Двічі/ Т а й подивлюся, що свекруха робе, А свекруха вечеряти варе,

/ Двічі/

А свекорко дубиночку паре. Парся, парся сирая дубина,

/Двічі/

И начувайся, й чужая дитина. Якби ж моя ненька то. й узнала,

/Двічі/

Вона б мені вечерю прислала Х о ч братиком, хоч сестрицею, Х о ч місяцем, хоч зірницею.

/Двічі/


А братика дома немає,

/Двічі/

А сестриця дорожку не знає. А хоч буду та й так привикати,

/Двічі/

Щ о б не знали ні батько ні мати. (Ф З ,8 0 Н ,8 1 Н ,Ю 4 Н ) Коли молоді сідали за столом, дружки співали: 116. Летять галочки у два рядочки, А зозуля попереду. їдуть дружечки у два рядочки, А Маруся попереду. Усі дружечки по лавках сіли,. А Маруся на посаді. Усі дружечки та й заспівали, А Маруся заі їлакала.

(Ф3,96,106)

117. А я в батька та й на відході, Посадила й оріх на вгороді. Рости, рости та й укоренися, А ти, ненько, не плач, ке журися. Т а й викохуй другую такую, Я к Г алочка, та й молодую. Я к піду я тихо під віконце, Подивлюся, що свекруха робе. А свекруха вечеряти варе, А свекорко дубиночку паре. Парся, парся, сирая дубина, Начувайся, чужая дитина, їсти хочу, аж серденько в’яне. Х ліба вріжу - свекруха погляне. Коли б моя рідна ненька знала, Вона б мені вечерю прислала Х о ч місяцем, хоч зірницею, Х о ч братиком, хоч сестрицею. 115


А братика та й. немає, А сестричка доріжки не знає. Мабуть, мені так-сяк привикати, Щ о б не знали ні батько не мати.

(Ф З ;96)

118. О й братику мій ріднесенький. О й братику мій ріднесенький, Снився мені сон милесенький. Снився мені сон милесенький, Снилась мені свекрова хата: Чорним шовком двір обведен/ин/. Чорним шовком двір обведений, Калиною та й обсаджений. Калиною ж (е ) та й обсаджений. Жовтим піском та й посиланий. О й то ж не сон, а то правдонька. Чорний шовк же - то коса твоя? Чорний шовк же - то коса твоя, Калинонька - то краса твоя. Калинонька - то краса твоя, Жовтий пісок - то тоска твоя. 119. Куди доню собирается, Щ о раненько умиваєшс/ся/? Ч и між гори кременистії, Д о свекрухи норовистої? А свекруха всі норови знає, Вона ж тобі норови покаже.

116

Ф З ,143,144)


Вона ж тобі норови покаже, Вона тобі правдоньки не скаже. Щ о не зробиш, вона переробе; Щ о не скажеш, вона перескаже.

(Ф З ,47И ,1 43)

120. Даєш мене, ненько моя, сама бачиш Н е раз, не два ти й за мною та й заплачеш. Т и заплачеш... Я к вишневії садочки все цвістимуть, Все цвістимуть, А дівочки же у садочки все ітимуть. Все ітимуть... Вони будуть та й до хати привертати, Привертати. У моєї та й Галочки все питати*, Все й питати, О й чи дома та й Галочка, чи немає. Ч и немає... Ч и з іншими подружками п’є, гуляє. П ’є й гуляє... Ч и її Іваночко та й не пускає.

(Ф З ,4 1 Н ,144,145)

121. Даєш мене, моя ненько, та й од себе, Зостається рута-м’ята все у тебе.

Варіант: М о л о д о ї І а л о чки все п и т а т и

117


Даєш мене, моя ненько, сама знаєш Н е раз, не два ти за мною та й заплачеш. Я к ітимуть подружечки мимо х а т . Вони будуть легесенько споминати.

( Ф 5 ,143)

122. Даєш мене, моя ненько. Т а й сама знаєш •• Т а й не раз, не два Т а й за мною заплачеш. Я к ітимуть та й подружечки У садочок, А ти будеш, моя ненько, Виглядати. Оддала швачку, Оддала прачку, О д печі кухарочку. Важко топити, Важко прати, Важко воду і юсига.

(05,11,141)

о 123. И а й по морю та й рибонька грає, Золотими та й перами мас, И а й Марійка здивувалася,

/Двічі/

Щ о в батенька й нагуляла/ся/. А й не жалі» мені та й батенька свого, Н е жаль мені та й батенька свого, Т а й жаль мені хорошого двору. О й жаль мені хорошого двору, Щ о нікому ходити по йому.

/ Двічі/

, /Двічі/


Одна була робітниця в хаті,

/Двічі/

Т а й ту беруть до людей робити. Т а й ту беруть до людей робити -

/Двічі/

Свекрові, свекрусі годига.

(Ф З ,9 2 Н )

124. Ч ом жоржина та й не квіточка, Ч ом Марійка та й не дівочка?* Сріблом-золотом та й обведена, Ш овком коса та й заплетена. Наїхали та й пишні бояри, Срібло -злото та й обібрали. Срібло-злото та й обібрали, А в Вашоші коня підкували. А в Ванюші конкк вороненький Перескочив у гай зелененький. А в Марусі коник вороніший Перескочив у гай зеленіший.

(Ф 3,9 2)

Коли дівчина була сиротою, співали: 125. Т а ходила та Галочка по крутій горі, Т а ганяла селезня по тихій воді: «Пливи, пливи, та селезню, тихо по воді. Прибудь, прибудь, мій батечку, прибуть ік мені, Т а й дай мені порадоньку, бідній сироті».

ВаР*: и Чом ж е Н ім а та Й не д іво чка, Ч о м ж е в н еї та й не кісо чк а?

(10 6 )

119


«О й рад би я , моя доню, прибути к тобі, І а зліпилися віченьки навіки мої».

( Ф 5 , 141,144)

126 Я к ходила та й Галочка П о городу Т а й ганяла сизу утку Все на воду... Все на воду... «Пливи, пливи ж (е), сиза вуїко, Тихо по воді. Тихо по воді... Прибудь, прибудь, моя.ненько, Тепер ти к мені. Тепер ти к мені...» «О й рада б я же, моя доню. Прибути к тобі. Г Ірибути К 'Гобі,.. Насипано сирой землі На нога мої».

(Ф 5,47Н ,92Н )

127. О й Боже ж мій та й милостивий, Спусти мене з неба на землю Т а й подивитись на своє дитятко: Чи хороше воно ізряжене, Чи парою та й посажене? Ізряжене, як та квіточка, Сидить само, як сиріточка. Зряжене воно, як паненятко, Сидиш воно, як сирогягко.

120

(Ф З ,92Н )


Підготовка до весілля /Неділя/ Одягання Молоду у недолю зранку одягали дружки(28,51.153) або баби( 50,75) ^ома У молодої або старшої дружки. « В неділю зранку молоду б у­ дила старша дружка, вела до своєї хати, де молоду наряджали дружкИ»(8 0 ). М олодій плели одну косу, одягали вінок(4 0 ), підв’язували кролевецьким рушником( 15,25,28)Одна з жінок розповідала: «Привели мене до дружки. 1ам сиділи всі дружки, бабусі. Накрили стіл, бабушки отвали, а в мене аж сльози котилися» (8 2 ). .В є с і а ї ь ї ш

й

г т їз д

Вдома у молодого штували весільний поїзд. .Дуги обмагували руш­ никами, прикрашали стрічками, квітами. Взимку квіти робили з паперу «Вішали дзвоники, щоб було чути всім, що їдуть молоді»(7 5 ). Кількість осіб у весільному поїзді мала буш непарною - 5,7,9,11. «Коли заберуть молоду до церкви їхати, щоб вона була з парою». Д о поїзда молодого входили: молодші, дружко, шдаружий, старшин боярин, менший боярин, світилка, свашка. У селі Бідилі до складу весільного поїзда могло ввійти дві світилки(75). Дружко - одружений старший брат чи дядько молодого. ГІіддружий - помічник дружка,«жонатий чоловік». Боярин - товариш молодого ГУ Валківеїікому районі казала «шафер»/. Світилка - молодша сестра молодого ми племінниця. Сзашка - тітка чи якась родичка. Кожен весільний чин виконував свою справу. Дружко керував усім весіллям. «Слідкував за порядком, розливав горілку, увечері коро­ вай краяв»(153). У селі Бідилі згадують: «Друж ко їхав тільки з хлібиною, як тільки прийшов від молодого до молодої - тут хлібину міняють. Дружко без хлібини не ходив, тільки з хлібиною. Свайба йшла, і хліб безперестану Міняли»(7 5 ). «М олодим міняли хліб для жизні»<76). іддружий допомагав дружкові та «управляв кіньми»(8 1 ). Кіньми Управляти міг і інший чоловік.


Дружко і піддружий були перев’язані рушниками навхрест: від моло­ дої з правої на ліву сторону, і від молодого з лівої на праву.Рушники були 2,5метра завдовжки(137,153). Свашка - із рушника їй шили торбу, в якій вона привозила шищ. ки(105), подарунки сватам - «відала шишками та подарунками»(152). Свашку теж перев’ язували навхрест хустками(137,153). Світилка - носила «світильник». Світильник - букет із паперових квітів узимку і живих улітку(81). У селах Минківці та Нестеренках Валківського району букет із квітів називали «ш абля». Всередині букета було дві свічки. Квіти в букет «викладали у вигляді конуса»(105,106). У Нововодолазькому районі букет квітів перев’язували хусткою або червоною стрічкою(153), всередині була свічка(111,122,149). У селі Знам’янці букет квітів називали «м іч», «а в квітах було дві свічки, товсті такі, гарні, вони і в церкві горіли і дома. Туди старались додавати фар­ бовану шовкову траву» (125 ). У Краснокутському районі в селі Лисичій згадують: « У руках у світилки завжди був світильник. Дві свічки. А навколо квіти з ласковиці, чор­ нобривців (6 5 ,6 6 ). У селі Мирному «квіти були засушені, колючі. В світильник устромляли дерев’яну шаблю, лезом вниз, ручка обмотува­ лася платочком »(5 5 ). Цікаві відомості повідомила з села Бідила Медяник К . П . : « У світилки була здорова свічка, яка була встромлена в невеліїчку хлібину. З дерева витесували меч і встромляли біля свічки. Хлібина з свічкою та мечи­ ком були туго обв’язані квітами» (7 6 ). «Усьом у поїзду пришивали червоні стрічки»(75). У селі Минківці «мати молодого перев’язувала весільний поїзд, рушниками чоловіків і хустками жінок». Коли весільний поїзд приїжджав до молодої, «всю братву, яка приїжджала, мати молодої перев’язувала на другу сторон у»(106). І Іроводжаючи весільний поїзд до молодої, «мати молодого одягала вивернутий кожух, у пелену фартуха насипала жито, горіхи, дрібні гроші, цукерки, сон/насіння соняшника/, ходила навколо сина від сходу сонця і обсипала його»(40), коли обсипала, приказувала: «Н а щастя, на здоров’я »(2 8 ,4 2 ,7 6 ). Простежити хід весілля можна за такою схемою:

122


[ М о л о д и й їде до молодої, забира і Ідуть до церкви вінчатися. П іс л я ц еркви :

а) ЇДУІХ> Л° молодої, а потім до молодого; б)

ЇДУТЬ

до молодого, потім до молодої, знову до молодого,

в) молодий молоду завозить до її батьків, а сам їде до своїх, через еяки й

час забирає молоду і везе до сег>е додому.

II. Молодий викупає молоду, їх саджають за стіл, а потім молоді їдуть до церкви. У Богодухівському районі весільний поїзд вирушав по молоду. В селі Полковій Микитівні «молода ховалася за трьома дверима, а на

трьох дверях стояли родичі І 'Гребували викуп з молодого» (4 0 ). М оло­ дий давав викуп, відшукував наречену. їхав або йшли до церкви окре­

мо, а з церкви разом. Є свідчення, що в. Кяднизді та Криоишму молодих саджали за стіл, а після зас/гілля їхали вінчатися, коли вінчання в обідню (3,140). Проводжаючи до церкви, мати молодої осипала дрібни­ ми грішми, цукерками, житом(140).

П ісля вт ч а н н я Після вінчання виходили з церкви. Дружки, які чекали біля церкви, співали: 128. О й були ми в церкві,

/Двічі/

Молилися Богу. Ой дай, Боже, долю Нашому молодому.

(55)

Коли молоді їхали з церкви, треба, щ об ніхто не перейшов дороги. «Коли весільному поїзду зустрінеться першим чоловік -• добре, а баба - погана прикмета. Я к дві свадьби в перший день, коли гуляють поїзди, встрінуться - погана прикмета, не житимуть або ті, або ті»~ ьважали у селі Полковій Микитівні!31). У селі Братениці: «після церкви молоді заїжджали на кладовище провідати родичів», а потім їхали до молодого, від молодою до молодої. Коли вдруге їхали до молодого, то везли придане м олодої(28).


У селах Полковій Микитівці, Крисиному, Кадниці після вінчання молоді їхали до молодої. Батьки зустрічали їх біля воріт з калачем прикрашеним калиною, сіллю зверху(9), перед ними слали дорожку, на доріжку - рушник, «ставили одного вартового, щоб піхто з гостей не став на рушник, крім молодих. З молодих хто стане перший на рушник, той буде командувати і не останеться вдівцем»(2 2 ). У Валківському районі у церкві, коли вінчалися, світили свічки, при . мічали, чия довше горітиме, той довше ЖИТИМЄ(1 0 5,106).

П ісля вінчання, коли весілля зустрічало на дорозі «стрічного» . людину, яка йшла назустріч, поїзд зупинявся, людині наливали чарку, давали шишку. «Д обр е, коли першим зустрінеться чоловік»(80,106). У селах Ясеновому, Мииківці після вінчання молоді їхали до батьків молодої. Батьки зустрічали їх хлібом-сіллю, слали ткану доріжку, на яку ставало молоде подружжя. М олодих пригощали вином(81,101). М о­ лодий залишав молоду вдома, а сам їхав до своєї хати. М олода обо­ в’язково йшла на кладовище відвідати родичів, особливо, коли хтось був похований з батьків. К оли молода йшла на кладовище, співали: «Л етя ть галочки у два рядочки»(96,Ю 6). Коли молодан їхав забирати молоду до себе додому, мати обсипала сина грішми, житом, цукерка��и(ІОб). Коли їхав весільний поїзд, співали: «Чом жоржина та й не квіточк а »(9 6 ). «Б іля двору молодої вже стояла ватага хлопців, які стерегли ворога. Щ о б зайти у двір, треба було платити грошима, а частіше горілкою. Гості заходили у двір, до хати їх не запрошували, вони починали співати: «О й доки ми та й стоятимем». Виходив батько молодої і запрошував гостей до хати»(1 0 6 ). У Ново водолаз ькому районі, коли молодий приїжджав до двору молодої з поїздом, щоб їхати до вінця, «їх у двір не пускали, тр е б ув ал и викуп»(152). Після викупу молодих саджали до столу. Перед ними на стіл свашка у жито ставила дві свічки, перев’язані червоною стрічкою. Посидівши за столом, молоді їхали до церкви вінчатися(111,122)Мати молодої в'язала зятеві на ліву руку підшальник(152) або молода - хустку(153). К оли молодих виряджали до церкви, то давали ДВ1 свічки, їх віддавали батюшці(152). У селі Сосонівці ці свічки обрамляли маленькими букетиками квітів(ІЗЗ). Поряд з молодими на підводу саД'

124


алИ світилку (153). У церкві свічки світили і примічали, як горітимуть г іч к и . «Чия свічка горітиме хорошо - добре, а чия тухкутимс - сквер-

буде- У нас тут одні женилися після війни, так кажуть, її свічка горить, а його тухне й тухне, ну вік і. втопився»(133). Після вінчання молоді їхали до молодого. Коли молоді їхали по вулиці, їх люди зупиняли, ставили стілець, хліб-сіль, вітали. Дружки і сзаШка частували людей горілкою, шишками та пирогами - ця дія називалася «перейма»(153}. «Дороги переходити не можна, бо життя

буде нещасливе у молодих» (133). Батьки молодого зустрічали дітей хлібом-сіллю, слали рядно або руш ник(149). молоді ставали на нього, «м а-і и одягала вивернутий кож ух(137), ходила кругом і обсипала їх вівсом., житом, грішми, горіхами,

цукерками, гарбузовим насінням(138,152). Обсипати починала із східної сторони, обходила навколо тричі. Всі присутні хватали горіхи, цукерки,

гроші. Дівчата рахували, щоб кількість монет була парною»(153). В селі Бірках молода дотримувалася певних звичаїв. Якщ о зона першою стане на рушник, тоді буде старшою; а як заводять її у хату до

молодого, має сказати собі, щоб ніхто не чув:«Ваша хата а мій верх»(149). Молодих до хати за рушник заводив батько(ІЗЗ) або мати(122Д32). Трошки посиділи за столом і їхали до молодої. У селі Станичному після церкви молоді їхали до молодої. Батьки зустрічали молодих хлібом-сіллю. Мати обсипала дітей горіхами, грішми, зерном, цукерками. Першими до хати шили батьки, а за нами молода з меншим братом, який заводив сестру на посуд, а молодий залишався на вулиці. Над поїздом молодого глузували, співали : «М и думали, що ви їхали»(112,122). Коли молода та дружки сідали за стіл, тоді заходив молодий('138,152). У Краснокугському районі, в селі Мурафі, коли молодий приїжджав брати молоду до вінця, на воротях стояли родичі молодої, вимага ли викуп. «Частіше платили горілкою, 3-5 літрів перед ворітьми і більше бувало»(55). «М олодих могли посадити за стіл, а потім виряджати до шнця, мати обсипала їх житом, цукерками»(5 2). «Д о церкви брали ікони, хліб та рушник під ноги. Коли їхали до Церкви, то не співали і музика не грала. К оли молода входила в Церкву, зр а зу світили св іч к у »(7 6 ,7 7 ). Н а вінчанні молода стояла Лів°руч від молодого(55).

Коли молоді їхали з церкви, то дружки співали, грали музики(76). 125


З у с т р іч пяолодих Батьки молодої зустрічали молодих, підносили хліб-сіль, горілку . «поштували». «М олодий виливав горілку за себе, а молода вверх - ііа щастя»(52,53). Батько говорив: «Заходьте, діти, в мій курінь!»- підпер, тався і йшов. Менший брат заводив сестру в хату на посад за хусточ­ к у ^ , 55,81,85,92,109) або за рушник, яким була підперезана молод а (4 2 ). «К о л и брат заводив сестру, родичі молодої зачиняли ворота і нікого без викупу не впускали, дивилися, щоб ніхго не переліз»(47). Перед там як зайш у хату, зіадуюгь у селі Дорофиші, молода повинна тричі вклонитися весільному поїздові. « Я три1« вклонилася, і брат мене повів у хату. Жениха не впускають, він торгується, щоб ввійти у хату» (8 2 ). «Я к щ о викуп не брали /не вимагали/, то молода нічого не стояла»(5 0 ,7 6 ), Коли молодий залишав молоду вдома, а сам їхав до­ дому на деякий час, то торгувалися, коли він приїде забирати молоду(55). Брат тричі обводив сестру навколо столу, їм тричі співали: 129. О й брат сестру за стіл веде. «Сестра моя, Краса хмоя, Хвали Бога».

(44,47)

130. Щ о брат сестру за стіл веде. «Сестро моя, сестро моя, Коса твоя, хвала моя». Він, ведучи, питається: « А що тобі, сестро, мається? Щ о тобі, сестро, наймилішеє? Мені се..., мій братику, М ій братику, соловеєчку, Щ о в садочку.

126

(75,Н )


Обвівш и тричі навколо столу, брат саджав сестру на посад. «К оли

молодазаходила за стіл, баби заставляли її смикати дівчат за коси., щоб іж м а зіш л и » (8 2 ). «К о л и молода сідала на посад, на коровай клали навхрест покрасу» (76). Молода сідала на застелену лаву.. «Раніш е клали кожух вовною догори» (4 4 ,11,112). « Щ о б багата була »(1 5 3 ). «Братик сідав з лівої руки. Поряд сідали дружк.и»(122). Поки молодий торгувався, щоб увійти у хату, молодій співали весіль­ них пісень: 131, Забувай, дівонько, забувай. Галочко,

/Двічі/

Кого вірно любила. Люби одною Іванка свого,

/Двічі/

Бог тобі судив його. Щ о Бог, то Бог, то добрії люди, Т о в вас парочка буде.

/Двічі/ (Ф 4у47)

132, О й матінко-вишня, Чи я в тебе лишня, Щ о ти мене туди оддала, Д е я не привична.

(Ф2,143)

133, Прийди, ненько, та й до столоньку, Пригладь доньці та й головоньку. Гладка, донько, твоя головонька, А Бог знає, яка буде доленька. Як удасться твій милий ревнивий, А до того та ще й пяниченька.


Проп’є твою та й доленьку*, Наб’є тобі та й головоньку.

(8 0 )

Торги А на вулиці торгувалися, щоб зайти до хати.«Бувало, що хлопці билися, гризлися, але платили гроші, давали горілку, закуску». Співали: 134. Ой на хаті зілля, А в хаті весілля. Надворі буяри. Як мак процвітали.

( Ф2,17Н )

135. Ой свату наш, свату, П усти нас у хату. Полізем на хаіу, А на хаті зілля, А в хаті весілля. Надворі бояри, Як мак процвітали.

(Ф 2 ,4 0 )

Коли довго стоять, а їх до хати не запрошують, співали: 136. Чи довго ми стоятимем, Сиру землю та й топтатимем Ніжками, чобітками. Золотими підківками.

(Ф 2 ,4 0 )

Родичі молодої відспівували: 137. М и думали, що приїхали, А вони пішки прийшли, Молодого у мішку принесли, * В а р .:

Г Ір о п ’е ко ня ще й сіделечко , Н а б ’є тобі та й серденечко.

128

( Ф 3 ,5 0 ,6 7 )

/Двічі/


Свашку у торбині*, Щ о б не з'їли свині.

(0 2 ,4 1 ,1 4 0 )

або Свашку у корзині, Щ о б не з ’їли свині.

(4 4 )

або С-вашку у мішку ПрИНССЛИ, Світилку в торбині, Щ о б не з ’їли свині.

(4 0 )

або Світилку в холоші, Щ о б не вкрали воші.

(51,65)

З боку молодого знову співали: 138. Пусти, свате, в хату, І ут нас небагато: Четверо та п’ятеро Т а всіх дев’ятеро.

(Ф 2 ,4 1 )

139. О й свату, свату, Пуста нас у хату, Нас небагато: семеро, Сім по семеро о И хату перевернемо. Нарешті виходив батько чи мати молодої і запрошували до хати.

Щ о б не з ’їл и коні. С в а ш к у у заполі,

123


Викуп місця Першою до хати заходила світилка з світильником чи «шаблею» у руках, в яких горіли свічки, щоб «просвітити дорогу молодому» (52,66,92) Світилці співали: 140. Світилочка, паня, Здоровкайся з нами, З нами, дружечками.

(92)

141 Світилочка, пані, Здо[ЮВкайся з нами.

Н е будь така пишна, Я к у саду вишня, А будь така гожа, Я к у саду рожа.

(Ф 2,75,80)

Із запаленими свічками світилка виходила надвір. Старша дружка нахиляла молоду на калач(28,5.5,71,92,93Д06), дивень(82,104)г зверху накривали хусткою. «М олода нахилялась на калач, щось шептали, вона плакала» (71). 142. Схилилася, Галочко, на калач, Карими очима та й заплач. Нехай Іванко підведе, Д о свого серденька призведе.

(Ф 1 ,2 8 ,4 7 Н )

Жінки з села Минківки згадують: «М о ло д а дивилася на дивень, доки не прийде молодий, не підведе і не поцілує її, тоді вона дивиться на нього»(104). Після світилки до хати заходив дружко або староста і питав дозволу зайти всьому весільному поїзду до хати. Дружки співали:

130


143. Перші ввійшли

пішли.

/Двічі/

Га не вміли говорити, Ні шапочки зняти, Н і рученьки дати. Рученька прибита*, Шапочка пришита.

(Ф 2 ,9 2 )

V Богодухівському районі першим до хати заходив молодий, .за ним світилка, старший боярин, дружко, свашка, бояри. Дружки співали:

144. Світилка-ворона

/Двічі/

Стоїть край порога: Руки розставила, Рота роззявила. Н е веліла мати** Рота роззявати, Щ о великі зуби Висять через губи.

( Ф 2 ,50,52,55,75,92)

На покуті біля молодої сидів брат і тримав у руках кийка із реп’яхів, або, казали, «куль реп’яхів»(55,81,85.92,106). Кийок - це палиця, на кінці якої насаджені реп’яхи у вигляді кулі. Щ об молодому сісти на посад біля молодої, треба було спочатку викупити місце, на якому сидів брат молодої. «М олодий повинен зап­ латити за місце стільки, скільки скаже братик»(51.52,55,75,76). У селі Сніжкові Валлійського району 1 вердохліб К .Г . згадує, що молодий викупав косу молодої. «Т іль к и дружко та молодий зайшли в хату, а брат тримає косу сестри, вимагає за неї гроші, як не дадуть, то міг відрізати»(7 9 ). Дружки підбадьорювали братика піснями: 145. Братику, не лякайся, Братику, постарайся,

Н а м , пом агай Б іг , сказати ® аР -і

Во ро на летіла І в рота влетіла.

(4 0 .4 1,4 4 )


Н е віддай сестри З а півчетвертного, А проси золотого З зятя МОЛОДОГО.

(Ф 2 ,1 2 2 Н )

146. Братику, не лякайся,

/Двічі/

Братику, постарайся, Проси червоного, золотого Від зятя молодого.

(Ф 2 ,9 2 )

147. Брат сестрицю продає. Н е ��іддавай дешевше!

(9 6 )

Г оргуватися молодому допомагав дружко, йому співали: 148. Дружко пелехатий

/Двічі/

Біга кругом хати З великою ломакою З а скаженою собакою*.

(Ф2.,122)

Братика вмовляли звільнити місце, давали цукерки, горіхи, а він вимагав іроші: « Я стріху рвав та сестру годував, а ви мені скільки платите». Торгується, поки не візьме те, що хоче(3,28,137,149,152,153). Коли дали викуп, брат звільняв місце. Співали: 149. А братик-татарин Віддав сесгру даром**.

/Двічі/ (Ф 2 ,1 2 2 )

Щ о б пройти до молодої, треба щоб дружки підвелися з лави. ДрУж' кам співали:

150. Ви, дружечки, пані, Піднімайтеся з лави * В а р .:З а сірою собакою.

( 5 0 ,5 2 ,7 5 )

* В а р .: П р о д а в сестр у за галяр Т а взяв за вдачу квіточку.

132

(9 2)


Т а й дайте дорогу

Панові молодому.

(Ф 2 ,9 2 ,9 3 )

151. Дружечки •• панянки, Підведіться з лавки Т а й дайте дорогу Г Іанові молодому.

(Ф 2 ,8 0 )

Дружки підводилися і молодий по лаві проходив до молодої{ .50,92}.. Дружки співали:

152. О й глянь, Марійко, крізь калач, Карими очима та й заплач.

(5 5 )

О сь він іде, розмай косу. Розвій росу. Зав’язав світ тобі.

(Ф 1 ,9 2 Н )

153. Н е сиди, Марусе, прямо,

/Двічі/

Н е підводь головки сама. Нехай той підведе, Щ о КОЛО тебе: сяде..

(9 2 )

Посад Молодий знімав з молодої хустку або край рушника, яким вона була підперезана, цілував і сідав поряд (3 1 ,9 2 ,1 2 2 ). «М оло д а нахилена на калач. Він її розхиляє, знімає рушничок, яким вона була накрита. Ц е край рушника, яким вона підперезана»(55). Після цього свої місця займав увесь весільний поїзд.: світилка, свашка, Дружко, піддружий, бояри. Молоді «соромилися», їм співали:

154. Н е сідай, Іванко, боком, *

Ц е ж тобі ненароком,

/Двічі/


Ц е ж тобі вік вікувати*, Всю правду казати.

(СР2,44Н)

153. Н е сиди, Ганнуптко, боком,

/Двічі/

Ц е ж тобі ненароком. Присунься близенько, Ц е ж твоє серденько.

(Ф 2 ,4 0 )

Либа К .П . згадує: «Я к молодий сів за стіл, ми обоє цілували калач»(124).»Свічки в світильнику горіли, поки всі не сіли за с:пл»(105).К.оли свічки стояли на столі, свашка їх туш ила(ІЗЗ). «Я к щ о свічки горять гарно, значить хорошо обом буде»(133). «М олоді на весіллі ні до чого не касалися, за них все робили»(122). Весільний стіл Н а весільному столі перед молодими стояло: гільце, коровай, калач або дивень, дві великі шишки, перев’язані червоною стрічкою. «Н а ко­ ровай зверху клали в ін о ч о к »(9 ),

«на калач червону покрасу

/стрічку/» (7 5 ). Дві свічки, дві пляшки вишневого вина, яке називали «варьохою »(122). В пляшку з червоним вином встромляли гілочку калини, достиглі колоски жита прив’язували до пляшок(141). Пляшки з в ’язували докупи червоною стрічкою

- «вісім кою »(3,11,15,

30,44,50,65,68). Дві тарілки, на які клали дві ложки, зв’язані червоною стрічкою(5, ЗО,80,85,106,141,153). В селі Бідилі колоски ставили на стіл і окремо(76). В селі Ясено­ вому в букет із колосків жита встромляли декілька квіток маку, «щоб життя було. 1акий букет стояв на столі і у молодого»(8 0 ). З а харчування під час весілля відповідала «капустяна баба»- голов­ на кухарка. Називали її так, тому що на весіллі головна їжа - капусняк з кислої капусти, м’яса, пшона, картоплі.

* В а р .: П р и с у н ь с я б л изе н ько , Ц е ж твоє серденько.

( Ф 2 , 5 0 ,5 5 ,7 5 Н )

або * * С я д ь собі прям есенько, Я к щ о лю биш вірнесенько.

134

(9 2Н )


ї ї ришиваикй Квітки р|а головний убір молодого треба пришити квітку.! Іеред цим співали: 156. М ає кісонька, має, А в нашого молодого Віночка немає.

(4 4 )

С е с т р а молодої ставала на стільчик посеред хати або на лаву чи

лежанку, дружки співали: 157. Приїхала евістя з мста, А в неї пучки біленькі, А в неї ручки тоненькі. Н е жаль їй дати Вінка пришивати.

(Ф 2,4 1,44)

У молодої на вінку дві червоні квітки. Одну ш&ш на тарілку і пере­ давали сестрі молодої, щоб вона пришила молодому до картуз. Коли молодий входив до хати, шапку або картуз знімав і передавав старшому боярину. Картуз передавали на ?аріл|р через стіл сестрі молодої(52,75,76,149) або картуз клали в сито, заслане хусжою{122). Квітку пришивали на праву сторону(149). Сестра молодої співала:

158. ї Іодай, мати, голку

/Двічі/

Щ е й ниточку шовку Пришити віночок Із правого боку. 159.

(Ф 2 )

Я тобі вінок пришиваю» ї обі свою сестру доручаю. Сестрице, я тебе доручаю, В чужії руки довіряю.

135


Сестро моя, тебе відряджаю, На чужую сторонку одкликаю. 160. Із Києва швачка.

( 152)

/Двічі/

Багацька дочка /отецька дочка./

(75,77)

В неї ручки тоненькі, В неї ручки біленькі. Н е жаль їй дати Вінка пришивати.

(Ф 2,5 5 ,6 7)

161. Із Києва швачка Вінок пришиває, Подарунок визиває.

(2 8 )

Я к квітка пришита, сестра надівала картуз, «красувалася» (55), кла­ нялася молодому (5 2 ). Підстрибувала високо, аж до стелі, щоб зять гарний викуп дав(111,112,152). Дружки співали: 162. Віко тороточе.

/Двічі/

Ч о го воно хоче? Коня вороного З зятя молодого.

(Ф 2 .1 2 2 Н )

Сестра співала: 163. Глянь, зятю, на мене.

/Двічі/

Свістя краща в тебе В зеленому барвіночку, В сестриному віночку.

(Ф 2 , 50,55Н ,75)

164. Чи я тебі, зятю, не така, Щ о не даєш п’ятака? Давай мені гроші Т а купуй калоші.

(5 0 )

165. Я к тобі, зятю, не стидно, Щ о у тебе вустілку видно?

136

/Двічі/


Сестру мою любиш, Подарка не купиш.

(Ф 2 ,5 5 )

166. Стану, скачу, свесто,

/Двічі/

З а рідную сестру. В сестриному віночку З зеленого барвіночка.

(1.41)

Дружки співали: 167. Скаче свістя, скаче. Чого ж вона хоче? Х оч е вона червоною * О д зятя молодого.

(Ф 2 .4 7 )

Сестра молодої співала: 168. Я й на зятя не дивлюся Плечима, очима одвернуся. Д о дверей очима, Д о зятя плечима.

(Ф 2 ,8 )

169. Н е дивися, зятю, на мене,

А дивися в кишешо, Бери грошей жменю, Клади на тарілку За Галочку дівку.

(Ф 2 ,4 1,141)

170. Н е дивися, зятю, в землю, А дивися в кишеню. Витягай грошей жменю, Клади на тарілку, Викупай собі дівку.

п

аР-- І іодарка нового гад зятя молодого.

(4 4)

(Ф 2.141)


За роботу сестрі передавали на тарілці подарунок - хустку, шищку чарку. «Я кщ о мало, сестра могла потребувати з зятя п л а т у »(5 і). 171. Ч и я тобі, зятю, не така, Щ о ти мені дариш п’ятака? Я к не даси рублів шість, Т о ти мені не зять, А

Я

тобі не

С В ІС Т Ь .

(Ф 2 ,5 0 ,5 5 И )

172. Чи я тобі, зятеньку, не така, Щ о та даєш, зятеньку, п’ятака? Я ж тобі, хзятеньку, перва свість, Дай мені, зятеньку7, рублів шість. 173. Я к тобі, зятю, не стидно,

(Ф 1 ,7 5 Н )

/Двічі/

Щ о вустілку видно? М ою сестру любиш, Подарка не купиш.

(55)

174. Я к тобі, зятю., не стидно, Я к тобі, зятю, не бридно? М ою сестру любиш, Подарка не купиш.

(8,28).

175. Зять ка мене та й ке дивиться,

/Двічі/

Він мені іспротивився, Він мене думкою лає, Хай Бог йому помагає.

(Ф 2 Д 4 1 )

З а квіїку зять /давав ще або гроші, або хустку(2 8 ). Сестрі передава­ ли гроші. Сума була обумовлена на договорах(55). Картуз забирала свашка і передавала молодому(51). В селі Нестеренках не було звичаю пришивати кві'іку молодому картуза, тому у молодого квітка була пришита на грудях(92).

138

Д°


Весільні жарти Дружкн починали: 176. Хвалився Іванко,

/Двічі/

Щ о буяри молоді будуть. А вони вусаті, Я к миші хвостаті.

(Ф 2 .7 5 )

177. Старший буярик красивий,

/Двічі/

Другий голошиїй, А третій курносий, На обоє очі косий.

(Ф 2 ,4 1 )

178. Здвигнулися лави, Я к сіли бояри, Щ е дужче здвигнуться Я к пива напЧься.

(Ф 2 ,5 5 )

179. Здвигнулися ослони,

/Двічі/

Я к сіли маслони, Щ е дужче здвигнуться, Я к пива нап’ються.

(Ф 2.5 0,73,122Н }

За столом бояри сідали напроти дружок.«І їоки вони всілкся, друж­ ки ложки покрали» (122). Співали: 180. О й ви, хлопці та чужосторонці, Т а й не беріть по повній ложці, А беріть по половині.

(8 0 )

Боярам дали випити, а закусити нічим. Дружки лсжки покрали. Дружки співали : 181. Від стола до порога

/Двічі/

Втоптана дорога 139


Бояри втоптали, Помиї хлебтали.

(Ф 2 ,1 2 2 )

Старший боярин не напився, В помийниці втопився.

(4 0 )

Бояри співали дружці, яка заспівувала. її називали «початушкоіо». 182. На комині кружка стояла, Туди кішка нассяла. Подайте ту кружку М и напоїм початушку.

(Ф 2 ,4 7 )

183. А в нашого свата

/Двічі/

С олом ’яна хата, Сволоки з осики Дівчата зассики.

(Ф 2 ,4 7 )

Дружки відповідали і співали: 184. Щ о старший боярин, як болван. Витріщив очі, як баран: Обручем голова збита, Мочалою голова зашита, А очі в клоччі, Голова в пір’ї, Ніс у реміїші, Личком підперезався В бояри прибрався.

( Ф 1 ,75 Н )

185. В старшого буярина

/Двічі/

Обручами голова збита, С олом ’яна свита, Личком підперзався В бояри прибрався.

140

(Ф 2 ,7 3 )


186. А бояри їли, їли ,

/Двічі/

Ц ілого вола з'їли, На столі ні кісточки, П іл столом ні рісочки.

■ (Ф 2 .9 2 Н )

187 А бояри ііли, їли,

/Двічі/

Ц ілого голуба з ’їли, На столі не рісочки, Під столом ні кісточки.

(Ф 2 ,1 0 4 )

188. Воярин патлатей, Д о стелі прип’ятий, Гвіздочком прибитий, Щ о б не був сердитий.

(Ф 2,:52)

Бояри у відповідь співали: 189. А дружечки їли, їли,

/Двічі/

1Іівголуба з ’їли, П о столі качаючи, В маслечко вмочаю(чи).

(Ф 2 ,9 2 )

190. Перва дружка стружка,

/Двічі/

Друга дружка коробочка, і ретя дружка колодочка, А четверта проста Т а й на тілі короста.

(Ф 2 ,7 5 )

191. Старша дружка коса. Наїлася проса. Сидить вона, усміхається, З неї просо висипається.

(Ф 2 ,4 0 )

192. Вибігло порося з груби Т а посрало дівчатам губи.

141


Вони не співають Т а губи втирають.

(Ф 2 ,52,77)

193. Бігла сучка яром

/Двічі/

Обмотана валом. Дружки думали, що маги, Т а й побігли її лизата.

(Ф2,44,122)

194. Бігла сучка яром,

/Двічі/

А за нею дружки рядом. Думали, що мати, Т а й почали сучку ссати.

(Ф 2 ,4 1 )

А потім дружки бралися за ввесь весільний поїзд, починаючи з світилки: 195. Свггилочка, пані,

/Двічі/

Говори із нами. Н е веліла мати Рота роззявляти, Бо великі зуби Висять через губи.

(Ф 2 ,4 1 )

196. Світилочка ласа Т а впопала кусок м’яса: Т а якби ж не Петро, її б запекло, Якби не Данило, Її б задавило.

(Ф 2 ,5 0 ,6 5 )

197. Світилка-шпилька при стіні, Н а ній сорочка не її. Прийшов сусіда, штовхає: «Скидай сорочку, смеркає». Я к світилка бідова була, відповідала: 142

(Ф1,ЗН,92,105,122,Н)


198. Брешете, дружечки, Я к свині. В мене сорочок Дві скрині * Мені матуся нашила**, Щ о б я їх носила.

(Ф 2 ,1 2 2 )

Коли дружки помиряться із світилкою, співають: 199. Світилка маленька, Головка гладенька.

(Ф 2 ,2 8 )

200. Світилочка - паня,

/ Двічі/

Вечеряй із нами. З нами, дружечками.

( Ф 2,92 )

Над дружком теж насміхалися: 201. Тобі, дружко, не дружкувати,

/Двічі/

Гобі свиней пасти. З довгою ломакою За рябою собакою.

( Ф 2 , 11,44,67)

201. Було б тобі, дружко, не дружкувати,

/Двічі/

Було б тобі свиней пасти. З великою ломакою, З сірою собакою.

(Ф 2 .7 5 )

202. Дружко поглядає на піч скоса, Ч и немає н'а печі проса,

^ аР-: Т р и с кр и н і. ^ четверта непо вна, Н а мені шовкова. ** М о

(28 )

‘ » ієні мамка нашила,

А би я ходила.

( 9 2 ,10 5 )

143


Щ о б скоріше втекти, Щ о б не заставили товкти.

(Ф 2 Д 0 5 )

203. О й ти, дружко, дружко,

/Двічі/

Великий заслужко. 1 обі той рушник дано, Щ о лави стирано.

(Ф 2 Д 5 .4 7 )

Коли помиряться, то співали: 204. Наш дружко - великий заслужко /Двічі/ Той тобі рушник дали, Щ о золотом ткали.

(Ф 2 ,1 5 ,4 7 )

Нарешті черга доходила і до свашки. Співали: 205. В'їхала сванечка в суточки Га й поламала саночки, Т а й розгубила шишечки. Чим будеш дарувати дружечки? (Ф 1 ,9 2 Н ) 206.Свашка - неліпашка

/Двічі/

Ш иш ок не ліпила, Дружок не дарила. Одну ізліпила З зеленого сіна Та

й ту сама з’їла.

(8,28,50.67,75,81,92,104,122,141)

Трошки не доїла, Д о столу прибила. Бояри глитали, Зуби поламали.

( Ф 2 , 11,15,41,44,73)

П ісля такої пісні свашка частувала шишками дружок та родичів молодої. «Свашці не можна було бути вдовою »(75). «Свашка і дружко слідкували, щоб у свашки ніхто не вкрав торбу 3 шишками. І оді свашці треба було викупати її» (8 6 ).

144


Після першого застілля всі виходили танцювати на вулицю, їх чека­ ні музики, до складу яких входили: скрипка, гармошка, 6убон{ 149,153). Танцювали : гопак, краков’як, бариню, сербіяночку, яблучко, коробейни­ ки, просту польку, польку~птимку, «страданія», «Дєвочка Н адя», «В о саду лі» (8,149). У Краснокутському районі після першого столу батько молодої ка~ зав: «Вилазьте, будемо сундук давати»(53). Всі виходили на вулицю. Тих, що приїхали за сундуком, молода перев’язувала рушниками. Ви­ носили по чарці, по шишці. Брат молодої стояв із кийком з реп’яхами«продавав сундук»(53,76). Якщо молода багата, то з сундука все ви­ кидали і рахували, скільки жакетів, ряден(53,75), Сундук можна забирати, коли молоді ще не сідали на посад,(51).

Другий стіл Співали весільних пісень. Весільні пісні у селі І іолковій Микитівні називали «молодецькими». У селі Мурафі друге застілля починали з пісні: 207.

Ой у суботу гад неділеньку

/Двічі/

Мела Іалечкасіни. Вона, метучи, та й заплакала.,

/Двічі/

Рушничком утерлася. Ой сіни мої возрублеїш,

/Двічі/

Чи будете метені? Хоч у свекорка з лози сплетені, Щодня будуть метені.

/Двічі/

(Ф 4 ,5 0 Н )

208. « О й ти, криниця, холодна водиця,

/Двічі/

Чом рано замерзаєш?» « Ой як же мені не замерзати,

/ Двічі /

Не хотять води брати!

145


Ні води брати, ні виливати, Ні піском обсипати...».

/Двічі/

(Ф 4 ,9 2 )

209. Зайшла Ганнечка За нові столи,

/Двічі/

Сіла та й заплакала. «О й чого плачеш, Чого жалуєш,

/Д вічі /

Молодая Ганнечка? Ой чи жалко тобі Батенька свого,

/Двічі/

Чи подвір’ячка його?» « Т а й не жалко мені Батенька свого

/Двічі /

І подвір’ячка його. А тільки жалко мені Русої коси

/Двічі/

Т а дівочої краси». 210.

(50,55).

О й крокіс, крокіс П о вікнах поріс -

/Двічі/

Нікуди (й )і проглянути. Т а й не проглянути, Ні продивитися,

/Двічі/

Я к сиріточка плаче. Т а й сирітка плаче, Важко здихає, Щ о порядку немає.

/Двічі/ (Ф 4 ,50,51Н,55Н)


Т а й нема порядку З самого ранку,

/Двічі /'

Н е буде до вечора. Т а й батенька нема. А чужий не зна -

/Двічі/

І им порядку немає.

(50)

Т а й пошлю соловейка, Х оч маленького,

//Ы*а/

Г Іо рідного батенька. 1 а (й )і зозулегіьку Н а Вкраїноньку

/Двічі/

П о ріділу рОДКНОКЬКу. Нема соловейка, Нема з гаю,

/Двічі/

Н і родиноньки з раю.

(Ф 4 ,7 5 )

В селі Бідилі два сюжети (2 0 9 і 210) об'єднані п одну пісню. Співайл ь с я на одну музичну формулу. 211. Добре, добре, моя матінко, З а мною вино пити. О й добре ж, добре, моя матінко. За мною вино пити. А як прийдеться, моя матінко,

/Двічі/

М о є діло робити: Т а й сорочки прати, та й покачати,

/Двічі/

В світлоньці прибрати. Т а й щоб у світлоньці, як у віночку,

/Двічі/

Рушничок на кілочку.

14 (


Т а й кілочки сяють, рушнички мають, А Ганнечки немає. Рушнички мають, кілочки сяють, А Гакнечки нема(й).

( Ф 4 ,7 5 Н )

212. Ой у суботу під неділеньку Вийшла Марійка заміж... 213.

(52).

О й летять галочки у два рядочки,

А (й ) зозуля й попереду. О й ідуть дружечки у два рядочки І Настуша попереду. О й сидять дружечки у два рядочки І Настуша (й ) на посаді. 214.

(Ф 4 ,9 2 Н

Ой на вгороді, там(и) василечки,

Який не вирвеш - пахне. О й у Марійки аж (и ) два братики, З яким не стане - плаче. Ой я ж тобі казав, сестрице моя, Н е йди далеко заміж, Бо в чужій стороні всі гори круті, Глибокі колодязі. Свекрова сім’я вечерять сіда, А мене посилають по воду. П о водицю йшла, повненькі брала, Вечері (й ) не застала.

148


Ой тікк (і)зійш ла на серед двора. Брязнули ложки з столу. О й тіки ( і) зійшла ка присінечки, Брязнули й тарілочки. Свекрові дала - не така вода. Десь із-під лугу брала. Свекрусі дала - не така вода, Десь із криниці брала.

(Ф 4 ,9 2 Н )

215.О й у бору, там криниченька,

/Двічі/

Там холодная та водиченька. Там Галочка набирала,

/Двічі/

Н а сторону та й поглядала, Чи не видно та й родиноньки,

/Двічі/

Х о ч малої та к дитиноньки. Ой я б йому щось переказала*

/'Двічі/

Щ о б мати вечерять прислала Х о ч місяцем, хоч зірницею,

/Двічі/

Х о ч братиком, хоч сестрицею. І о я б йому щось переказала,

/Двічі/

Щ о тут роблять не по-нашому. Щ о тут роблять не по-нашому.

(4 7 Н ) /Двічі/

Борщ ізварять, а звуть кашею.

*V

Деяких селях пісня має продовження, але- перший рядок кожного куплена

Р‘05іо ріоєтся.

149


Борщ ізварять та й звуть кашею. Щ о не зробиш, вона й переробе, Щ о не скажеш, вона косо гляне. « Щ е ж ти, дошо, в мене не робила,

/Двічі/

А вже кусок хліба одломила». Ляжеш спати, вона й заговорить: «Сонливая, дрімливая невістка моя, Д о роботи лінивая, невістка моя».

(Ф 3 ,1 4 3 )

216. Віддала мене матінка моя З а далекії гори, Заказала та й заговорила, Щ о б 7 год додому не ходила. Н е ходила год, не ходила два, А на треті скучила. Сіла в батен&ка в садку На солодкій яблуні.

(Ф 4 ,2 8 )

Батькам молодої співали : 217. Кажуть люди -• батько не п’яниця, Пропив свою та й дитиночку. Пропив свою та й дитиночку З а чарочку, за горілочку. Матері так само співають: Кажуть люди - мати не п’яниця... Коли виряджали молодих до молодого, співали: 218.

Ой там гора кам’янистая,

1 ам свекруха норовистая. 150

/Двічі/


Вона ж тобі норови покаже:

/Двічі/

Хату мажеш, вона перемаже, І Іосгіль стелеш, вона.перестеле,

/Двічі/

З а стіл сядеш, вона косо гляне.

(Ф З , 122)

«На п е р в и й день весілля дружко перекидав материн чобіт через ха'іу- Дивилися, я к він упаде, з «знали», як молоді житимуть, хто першим народиться - хлопчик чи дівчинка. Дружко клав чобіт на тарілку, так

як він упав, і йшов у хату показувати. Було, що і задом ішов, бо чобіт так упав»(80). П одарунки батькаш На весіллі зять дарував тезці чоботи, які вимовляли на сватанні. Вона взувала їх, ставала на ослін чи стільчик, пританцьовувала і співала: 219.Чоботи, чоботи ви мої, Чом діла не робите ви мені? Оце ж тії чоботи, що зять дав, А за ції чоботи дочку взяв. Чобота, чобота, ви з бичка, Чом діла не робите, як дочка?

(1 !Н ,52,106,140,141)

Батькові свашка дарувала випечену «бочку», а матері «квочку»(7 5 ). У селі Мурафі матері дарували «сову»{51). Хрещеним батькам дарува­ ли великі шишки(76).

Роздача гільця У Краснокутському районі перед роздачею гільця дружко святив н°го свяченою водою, в яку вмочав колосочки ш па, що стя ли на столі. 1бризкав ними на іільце.

Молода «різала» гільце і роздавала. подругам


та родичам(76,51,52). Після роздачі гільця «дружок виганяли з .3а столу, вже вони не нуж иі»(52). З молодою залишалася старша дру>к, ка. Вона теж їхала до молодого. Коли дружки виходили з-за столу співали: 221. Прощай, прощай, та й Манічка, Бо ми вже йдемо, Л ми вже твоє дівуваннячко Собі беремо.

(Ф 5 ,5 0 )

Разом з подругами виходила старша дружка, яка «намагалася забра­ ти з собою молоду. Молодий як проі'аве, то платать викуп дружкгім»(51). Н а Валківщині різали або ламали гілочки. Ц е робила старша друж­ ка чи дружки, складаючи на столі під гільцем. Квітку, яка була на верхівці, не чіпали. Всім присутнім, що сиділи за столом, підносили на тарілці по квітці. Квітки ще «продавали»: квіточку брали, а на тарілку клали гроші(80,82,92,101,105,10б), «продавали гільц е»(9 6 ). Разом з квіткою підносили чарку горілки та давали шишку. Спочатку рідним батькам та хрещеним, дружкам, родичам(Ю5). Коли роздавали квіти, то люди, яких на весілля не запрошували, а вони стояли та дивилися за порогом, кричали: «Давай запорожцям! Запорожцям давай! »(8 0 ). «А якщо ти не приніс квітку з свайби, то ти не був на свайбі»- вважають у селі Минківці(і04). У Нововодолазькому районі верхівку гільця відламували і віддавали молодим. «Бояри чи дружки слідкували за гільцем, щоб ухватити квітку на вершечку і віддати м олодій��( 137,153). Коли верхівку відломили і віддали молодим, тоді дружки розламували г іл ь ц е (Ш ). Кожному на тарілку клали гілочку, шишку і ставили чарку горілки, за гілочку платили гроші(111,124,149). Дружкам співали: 222. Старша дружечко, Відкрий віконечко*, Поглянь на сонечко, * З а м іс т ь д р уго го і третього ряд ка м огли с п ів а т и й так: П о гл я н ь в віконечко.

152

(4 1)


Чи рано, чи пізно. Розійдемось різно.

(Ф 2,47)

Дружки виходили з-за столу, співали:

223. Брала Маня льон, льон. Виганяла дружок вон, нон. Нащо було брати, Я к тепер виганяти?

(Ф 2 ,9 2 )

«Дружки становилися перед молодою. зідїїлаіщоізалися»(153) і співали: 224.

Прощай, прощай, та й і алочка,

Сестра наша, Бо ми тепер та й не твої, 1 и не наша. Т и не наша... Бо ми ж твоє ( ж е) гуляннячко Собі беремо. Собі беремо... Молодого Иванка Гобі даримс».

(Ф 5 .4 7 И )

Коли поламали гільце І роздали квіти, молодь виводила з хати і більше не заходила - це позивалося «вигнали дружок з хати»(105,106). У селі Княжному це було так : «д е не брався «п'яний», хватав стовбур гільця /верхівку відламали і віддали молодим/і починав «ви­ ганяти» ним дружок (стовбур називали «вжаняйлом») (152). І Прика­

зували: «Л етя ть дружки, як галушки»(153). І

ільцс

в деяких селах не ламали в молодої, а везли до молодого і

наступного дня, у понеділок, ламали його. Стовбур гільця з квітами на ВеР»вці після весілля закидали на горище(80,81.101,104,124) або ви­ ждали на вулицю(117,131). У селі Ясеновому «через рік після весілля "І0лоде подружжя приходило до батьків молодої, запрошували гостей,

153


святкували. Брали квітку з гільця і, коли народиться дитина, то квітку кидали в купіль»(8 0 ).

Кожен, хто отримував квітку на весіллі, вдома її чіпляв на стіну «Квітка повинна рік провисіти»(71). «М о л о д ь - іде танцювати. Музики свої. Х т о на гармошку, хто на сопілку. Танцювали краков’як, гопак, козачка, метелицю, комаринську Бариня - гіервий танець. Вона каблучками вицьохкує, витрахкує . треба вміти. Полька проста - ввесь час парами кулішняються. А полька-птичка - половина танцю парою, а половину - дівчина кру­ житься» (9 2 ). З а третій стіл сідали тільки родичі, сусіди та знайомі. Коровай у деяких селах ділили за другем столом, тоді дружок та бояр пригощали шматочками короваю. Р о зп од іл К ороваю Підходив час ділити коровай, який стояв на столі перед молодими. У селі Лисичій «коровай на рушникові вносила мати »(6 7 ). Перед тим як різати коровай, дружко звертався до людей: «Добрі люди, дозвольте коровай розкраяти?» - питав тричі (51). Хрестився і говорив: «Н а мир бож ий!»(140). У селі Знам’янці перед тим як ділити коровай, молоді цілували його(124), співали: 225. Світи, Боже, з раю

/ Двічі

Нашому короваю. Різати дрібнесенько, Щ о б було рівнесенько.

(Ф 2 Д 4 0 ) О

Дружко краяв коровай, і забирав собі велику шишку(92). Йому співали: 226. Дружко коровай крає,

/ Двічі/

Семеро дітей має Т а всі з кошелями*, Ввесь коровай забрали. (Ф 2 ,11,15,28,50,55,75,85,92Н,96,104) * В ар .: Т а всі з торбинками. 15 4

( 11 1,11 2 ,14 1 )


227. Дружко пелехатий

/Двічі/

Біга кругом хати З великою ломакою З а рудою собакою*.

,

(Ф 2,Г1)

228. Дружко коровай крає,

/ Двічі/

Назад поглядає. О

Й ого жона стоїть, Семеро дітей держить. Т а всі з кошелями Ввесь коровай забрали.

(Ф 2 ,41,44,47)

Якщо коровай ділили, коли дружок з-за столу ще не виганили, співали: 229. Дружко коровай ріже, Ч ерез губу сопляк лізе, Дружечки втирати, Б о нічого давати.

(0 2 , 2 8 )

Боярам співали так: 230. Чи ти ке бачиш, дружко, Щ о бояри коровай крадуть 1 а в міх ховають. У міх та в відлогу** Собі на дорогу.

(Ф 2/Ю 5)

Коровай роздавали по шматочку, спочатку батькам, родичам, а потім усім присутнїм( 140). Коли роздали коровам, молодь виходила з-за столу.

Вар,: З а чо р н о ю собакою. Но

.

і 9 6 ,1 0 4 ; .

оар.: і а в м іх , та в р у к а в и ц і,

'

Д івчатам на вечірниці. ( 9 2 )

155


Обдарування молодих Дарували лише одружені люди, молодь ішла на вулицю. У Богоду.. хівському районі перед тим як дарувати молодих, свашка і дружко дава­ ли великі шишки батькам рідним і хрещеним(28,140). Коли дарували молодих, «дружко разом із свашкою ніс графин, на тарілці дві чарки і дві шишки /попарно/. Лю ди дарували молодих і брали по чарці та по ш иш ці»(28,40,140). У Валківському районі молоді підносили кожному по шматочку коро­ ваю, по чарці, люди «дарували молодих». Подарунки свашка збирала в торбу (67,92,105,122,137).У селі Сніжкові коровай роздавали разом з «варьохою», коли в пляшці залишалося небагато, кричали: «Дружко горлохватий, дай варьохи хоч трохи »(79). Коли у шматочку короваю будуть дрібні монети, це значило, «що у людини ввесь вік будуть грош і»(51). Коли «дарували молодих, дрібні гроші не давали,- то, кажуть, неща­ стя». А коли «дарили дрібні гроші, молода до рук намагалася не брата, а кидала в куток, де стояли кочерги »(76). Після роздачі короваю гармоністам або музикантам несли спідку від короваю, бо «до кінця коровай не дорізали, а залишали низ - спідку. Го, кажугь, буде гармоністові. Т а ще й чарку наллють»(80,111). «Якщо гра сподобалася, то спідку несли зрізаною частиною догори, ще накла­ дуть зверху чогось, а якщо ні - догори низом, а вона ще й горіла іноді буває»(1 0 3 ). В останню чергу свашка пригощала «запорожців», бо, крім торби з шишками, вона носила і кухлик

з

квасом, який був накритий с п е ц іа л ь н о

спеченою шишкою. Прощ ання м олодої з домівкою Перед виходом молодих з-за столу в селі Бідилі співали: 231 . Т а й ходе, ходе Га й Іванко У тестя по двору. Т а й кличе ж, 156


1 а й кличе 1 а й Ганночку: «Ходім додому».

(Ф 5 ,7 6 Н )

У селі Княжному молоді виходили »-за столу «на сторону молодо*,»(152). У селі І Іолковій Микшівці вважали: «г» яку сторону заходили за стіл, в таку треба й виходити, щоб не розлучатися»(31). У селі Минківці говорили: «М олода заходила за стіл з однієї сторони, а вийти повинна

з другої»(1 0 6 ). М олодих з-за столу за хусточку виводив дружко (81,111,122,153). У селі Бідилі виводила мати за «руков'язнии» кролеведький рушник (7 5 ). Гості виходииі на вулицю. Батьки благослов­

ляли молодих хлібом-сіллю, іконами, з якими вони віталися,. М о ло д и « слали кожух, на якому вони ставали на коліна. Спочатку благое ловляв батько, а потім мати. Благословляли іконами навхрест такими словами: «Бог благословить, і я благословляю» (4 6 ), а потім цілували дітей .1 віддавали ікони(52,55,76,111,122/153). Молоді тричі кланялися(ЗО). Мати давала дочці «дві паляниці з шишками зверху» ( 2 8 ) або «дві хлібини, загорнуті в рушник»(137), або калач(30,47) чи підкоровайиик(122); рушник «даровським» називали в селі Знам’янці «Рушник святили в церкві, коли святили паски і воду»(123). Коли молоді виходили з-за столу, свашка брала ЗІ столу і везла до молодою: дві пляшки з вином, зв’язані червоною стрічкою, дві тарілки, дві ложки(30,47,76), різки для свекра, свекрухи та тіток молодого (51). У селі Лисичій три різки забирала старша дрз'жка І везла до молодого. Одну різку залишала для себе, а дві для молодик. Дві різки зв’язували докупи і вішали на стіні(71), або зберігали за іконами рік(112, 152). Було, що гільце забирали до молодого. «Старший боярин брав пльце і піднімав високо, щоб ніхто не забрав його.

І ут охрана, а ті

віднімають, та як заведуться битися... Я к украдуть гільце, то треба викупати»(140).

Коли гільце привозили до молодого, тс ставили в

*иго на столі, «щоб ж и т добре»(15). «Поряд з гільцем ставили світильНик» а в понеділок розбирали»- роздавали всім гостям^30,34). «К о л о ­ сочки жита забирала молода, подвір’я й хату молодого обсипала зер­ нятками, бо їй тут жити»(122). Як збиралися виходиш з хати, то сваха з боку молоде« зверталася до дРУЖка, коли він одягав верхній одяг: «А н у, підожди, свате, я перевірю,

157


чи ти нічого не вкрав?» А сама «понакладала в кармани то іребішкіц то ще щ о». А, тоді і: « О , диви, понабирав, хіба ж так можна?» Д каже: « А що ж мені робити? Я й так витратився». - « О , цього свата не злякаєш»(1 4 0 ). Мати виводила дочку за хусточку «аж за самі ворота»(46,76), співали: 232. Ой, ви, вороги,

/Двічі/

И е переходьте дороги, Хай перейде родина, Щ о б була щаслива година. (13) М олода ставала на підводу чи сани, кланялася на чотири сторони і хрестилася(83,111,122,153). У селі Мурафі мати проводжала дочку з хлібом(51,53). Дружки співали: 234. Вигрібай, мата, жар, жар,

/ Двічі/

Коли тобі дочки жаль, жаль, Кидай у піч дрова, Зоставайсь здорова *,

(Ф 2 ,44,47,50,53,55Н,85,92,112)

Кидай у піч тріски**, Покотилися слізки. (80,104) З молодою прощалися, мата плакала. Свашка давала матері дві шиш­ ки, які називали ще калачами, і говорила: «Н а іобі калач, та за дочкою не п лач »(8 6 ). Таку дію виконували і на другий день весілля, коли з боку молодого йшли у свати. Проводжаючи дочку, мати обсипала поїзд житом, горіхами, грошима - «дорогу посинала»(8б,98). «М о л о д у треба було увозити». Хоча у Нестеренко М .Л . молодий жив проти її двору, він віз її «далекою дорогою», - п о к а т а т и с я (9 2 ). Молоді, коли їхали, ікони тримали перед собою(153).

*

Вар.: їд ь до свекра здорова.

або

Щ о б була здорова.

(9 6 ) (5 2 )

* * В а р .: К и д а й у п іч т р іс к и , Дожидай невістки.

158

(44)


Зустріч Молодих

В есільн и й ■ереба

поїзд б іл я двору молодого зустрічали

ЙОШИЩйМ,

через яке

було п е р е їх а т и кіньми в с ій « с в а к 6 ї » ( 133Д49). Вогнище, розпа-

д,0вали і п о вулиці, щоб викуп горілкою давали(9 2 ). «Якщ о коні пере­ їдуть гарно, то молоді добре жишмугь, а як комі розпряж уся, то ЙЖГГ5І буде не л а д н е » (122). У селі Станичному розповіли такий виподок: «коні злякалися ��огнища і рвонули, молоді перекинулися з підводою. М оло­ дий уп ав, а поверх нього - молода. Л ю ди казали - ні, вони довго не яигнмуть, він

уперед десь дін еться. Так і

ви й ш ло; й о го

забрали в армію,

там він і з а г и н у в » (1 1 1 ).

У селі Ккяжному багаття на вулиці палили для всього весільного поїзда,

а для молодих - на воротях, молоді «перескакували» або моло­

дий переносив молоду на руках (153). Вогнище палили, «щ об молода не навезла їм корости, болєзні»(117). « Щ о б усе лихе перейшло через

вогонь, погоріло, а лишилося все хороше»(152). У Краснокутському районі «розводили вогнище і молотили ціпами»(52). «Д руж ко повинен затушити вогнище, а потім переходили молоді» (51). Біля порога «лякали» молоду, перевіряли, чи боязка. Наприклад, стріляли з рушниці. Можна було «лякати» у дорозі або у дворі(ЗЗ). Біля двору співали: 235. Відкривай, матінко, новий двір. Іде до тебе синок твій З молодою жоною, З невісткою молодою.

(75)

Свекруха вивергала кожух, одягала н о го і в такому в и г л я д і зустрічала сина та невістку з хлібом-сіллю на рушнику , танцювала, цілувала моло­ дих (51,76), «пригощала горілкою, пирогами»(4 0 ), Разом з матір»к> молодих зустрічав і батько (9 6 ). Коли молоді вставали з підводи, їм слали рядно до порога, вони ставали на коліна, кланялися батькам. Свекруха цілувала невістку, а потім сина. Дружко заводив молодих ла ^іл хусточкою чи рушником(80).

153


« У селі Рябухиному перед молодими «слали кожух, вивернутий вовною догори, вони ставали (на кожух) на коліна і тричі кланялися бать­ кам» (122). «В ід кожуха до хати було простелено доріжку, по якій вони йшли». На посад заводив дружко(13,71) або мати(122) чи боярин(7б) Мати навчала дочку: «Я к заходиш у хату, біжи - будеш передня. Хто первий зайде у хату - молодий чи молода, той буде старшим у сім’ї» Том у молода намагалася «шмигнути первою »(55). Застілля «Я к молоду заводили за стіл, вона казала: «Спасибі батькові й ма­ тері» і дарувала їм ш иш ки»(50). Гільце роздавав старший боярин, молоді виходили на вулицю, а гості сідали за стіл. Коли підходив час обдаровування, «молодий наливав чарки, а молода підносила»(105). «К оли дарили, то драли комин кочергою, щоб молода мазала»(80). « Щ о б молодій було що робити, чаплією драли стіни»(117,122). Обдарувавши, з молодої знімали вінок і одягали очіпок(112,149), старша дружка допомагала молодій(152). У селі Бідилі «очіпок мо­ лодій одягали на третій чи четвертий д е н ь »(7 6 ). У Богодухівському районі свашка «розбирала» молоду: розплітала косу, «завивала закрутку» (47), напинала хусгку(9,44). Д о хусжи свашка пришивала квітку, переодягала молоду в іншу одіж (40). « У селі Нестеренках сестра молодого розібрала молоду: зняла з го­ лови цвіток, напнула хустку.Свекруха каже: « М и сядемо за стіл, а ви. дітки, подавайте на стіл». Пішла молода з ятровкою ( невісткою стар­ шою) подавали на стіл, підносили, її утиральник повісили. Треба, щоб їм утерлася вся сім’я. Головне, щоб утерлися батько й м атір»(92). « У Краснокутському районі молоду спочатку «розбирали», а потім обдаровували. «М о л о д у розбирали, знімали цвіток /вінок/, тоді вже вона молодиця(52). Вінок ще називали «він чи к»(55). «М олодих да­ рили». Кількість подарунків записували / «драли »/ на комині. « М о ­ лода на другий день замазувала, що надрали»(5,13). « У перший день весілля, коли молоду забирали, родичі молодої одягалися в стареньке /кожухи/ і йшли до молодого. Стукали у вікно, просилися в хату. Таких людей називали «гарячі».Вони могли Щ° завгодно зробити і вкрасти когось із родичів молодого, а потім викуп 160


загали- їх не дуже й приймали,бо вони були п’яні; могли і не впу­ стити в хату молодого. А коли впускали, всі одягнені сідали до столу. Тоді свекруха давала їм на хустці спеціально спечену велику шишку кала4 називали, прохала передати свасі і сказати: Матінко -ластівко, Н а тобі калач, Т а за донькою не плач. Донька твоя буде І тебе не забуде. Любитиме нас, Любитиме вас. І з ’їжте оцей калач Від нас. Мати молодої вдома зустрічала гостей, плакала, а вони віддавали їй калач і передавали слова свахи»(80).

Комора Увечері молодих дру?кко відводив спати в комору або холодну хатину(105), несли хліб, «куди молоді йшли й несли з собою х л іб »(8 0 ). У селі Нестеренках свашка чекала, «поки молодий справиться», тоді брала сорочку і показували всім: чесна молода чи ні (9 2 ). У комору молодих відводила сваха(122) або староста , який брав свічку(137), відводив спочатку молоду, а потім молодого(152). У селі Станичному колись побутував звичай, що « з молодою повинен переспа­ ти дружко, а тоді приходив молодий»(122). У Богодухівському районі свашка і дружко вели молоду ночувати до родичів чи сусідів або у клуню (42,47), комору(1.5,ЗО,44,140). Потім «перевіряли, чи чесна молода» (4 0 ). У давнину молодого підміняли Д руж ком . Ч уб В .А . розповідав: «Раніш е у всіх були комори. Коли

привозили молодих до молодого, старший дружко вів молоду у комору, Перевіряв, чи чесна вона, чи н і»(!4 0 ). «К оли молоду заводили в комору, Щоб пересвідчитися, чи чесна, то молодого заміняв дружко - дивилися, Чесна чи нечесна. 7 оді міняли постіль»(4 4 ). 161


Вмивання водою На другий день зранку молода обов’язково йшла по воду, ц}є водою вмивали всіх людей, які приходили на в е о л л я {7 6 ). Моли» вішала і свій рушник, щоб втиралися. Лю да за це давали грсшхі(75,І05) У селах Крисиному та Полковій Микитівці «молоді раненько вста вали, ходили по воду, щоб умити свекрух}- та свекра»(47), молода вли­ вала воду на руки свекрові та свекрусі і втирала своїм рушником( 13,28) М олодих зранку могли розбудити два с.тарости{28) або свашка і дружко(47,140,149), вносили воду і вмивали їх(15,80,81). Коли буди, ли молодих, співали: 236. А нас мати рано побудила, В черепочку каші наварила: «Ідіть, діти, пообідайте....»

(4 4 )

Коли молода чесна Н а другий день, коли будили молодих, знали: чесна молода чи ні. «Свекрусі треба показати сорочку»(105), сорочку підносили на блюді. Якщ о молода чесна, вивішували високо червоний прапор /хлаг/ шматок червоної тканини (51,75,149,152). Щ е називали «покраса» (55,65,66,67). «Вішали хлаг, а потім за той хлаг «воюються», хто зніме. Зняти було неможливо, бо біля нього чіпляли відро з попелом і, як хтось лізе, то дьоргали його за мотузку , а попіл сипався на обличчя. Х ла г треба було вкрасти, щоб він був у молодого. Вішали

в молодого і в моло­

дої» (7 5 ). У селі Мурафі червоний прапор вішали і у батьків молодої, «а старший боярин повинен його зняти і принести молодому»( У І) З а «покрасу» давали викуп(55). « І Іокрасою» також могла буги пляшка з червоним вином, яку вішали на дерево на червоній сгрічці('И) або до димаря на даху(З). «Ш а ф ер » повинен дістати її. « Четвергу ш^У стерегла «охорона». Якщ о молода нечесна, то немає тієї червоної стрічки і в четвертушці була горілка»(140). А ще «йшли в садок, клали на сгільчик маленький коровай, дві ложки, пироги, четаеріушку і підві^У' вали, а потім знімали і гуляли» (4 2 ). 162


«Я к молода чесна, вішали варьоху високо, ленту рвали на стьожки, чіпляли на о д я г»(9 2 ). Молодій до руки в’язали червону стрічку(ІЗЗ),

і всім гостям в’язали стрічку, і на столі все прикрашали калиною(122). «М олодому з червоної стрічки робили квітку і чіпляли до картуза, а молодій - до грудей»(15). «М о л о д і сідали снідати разом з батьками молодого. Н а сніданок обов'язкові яйця - це, як молода чесна» Коли молоде подружжя йшло до батьків молодої, то «покрасу» чіпляли на довгу палицю - жердину, її ніс боярин, щоб усі бачили,що молода чесна(55,65,66,67,68,124). «Грали музики, співали»(40).

К о л и молода нечесна В селі Минківці розповідали: «Дівчина виходила заміж і була нечес­ на, коли йшла в комору з молодим спати, то в сорочку встромила свячену голку, щоб поховати сліди, бо треба ж було на другий день матері сорочку показати. ї молодий - не згодився. Н а другий день спати з молодою послали дружка і той не згодився. Тоді дружко здогадався, що молода нечесна » (105 ). Коли молода нечесна , ставили жлукто і «заставляли носити воду»(111,133) в макітру без д н а(Ю і), або «розсохшу» діжку(Ю 5), «а вода витікала й витікала»(65). « А де ж дінешся? Треба носити, як заробила»(116). «Н оси ть до тих пір, поки люди не змилуються над нею» (4 7 ). « Щ е копали серед хати яму, наливали воду, стяіали з крова'гі найкращі простині і давай прати по стінах. Такий звичай б ув »(1 0 3 ). «Рудою глиною комин обмазували»(101), «чаплією стіни та стелю дряпали(92),щоб молодій була робота»(1 5 2 ).Ворота дьогтем обмазували( 149).«К оли молода нечесна, то молодий відривав квітку від картуза»(140). «Покраса нечесної молодої була синя, чорна, біла» (4 7 ). «К оли йшли у свати до батьків молодої, робили гільце : вирубували плку, на яку начіплювали шматочки сирої картоплі, і трусили нею в хаті по столах. А б о ще й було таке: стручок гіркого перцю уматували у бомажку і запалювали під столом, де сиділа мати, - так вона як закаш­ лялася - та хотіла через стіл, а її ке пустили...»(1 5 ). « В горщик набирали попелу і розбивали в хаті, коли родичі сиділи за столами, або батька підкидали до стелі так, що стелю оббивали»(3 0 ).

163


Я к молода нечесна, хомут матері чіпляли(44). «Матері хомут наді,^ ли, наколотять воду з попелом та обіллють молоду»(55,65,68). «Бать кам одягали хомути, що дочку не вчили»(1 0 5 ). У селі Крисиному розповідали: « З прядива батькам плели як вінок п зверху - посередині, щоб стирчало, і одягали на голо��у. Батьків вела п0 вулиці. Щ е робили з терну хомути, обв’язували соломою і одягали на батьків’ (111). Коли молода не чесна, то батьків молодої саджали на возик, в якай на спід клали солому, везли за село, викидали солому, палили її і через вогнище переводили чи пересаджували батьків(ВО). «Я кщ о молода не чесна, то співали непристойних пісень. Спів суп­ роводжували биттям у драні відра...»(4 0 ). Снідання молодій Перед двором молодого розпалювали вошище{92 J, на паркан ставили горщики з попелом, били їх, щоб свати не йшли в вороте. 1 реба було загілатити(б7). Така ж дія відбувалася і біля воріт молодої, коли молоді їхали до батьків снідати(68). Зранку приходили свата, приноси­ ли молодій снідати, але їх у двір яе пускали, поки чарки не каллють(111,122,140,152), співали «О й поки ж ми та й стоятимем» (85,92,105). 237.

О й поки ми тут стоятимем,

Сиру землю та й топтатимем? О й де ж наша весільная мати? Обіщала по чарочці дати. (122) Обіщала по повнесенькій, Х о ч би дали по малесенькій.

(Ф 2 ,8 5 )

238. О й поки ми та й стоятимем, Сиру землю та й топтатимем?

164


О й поки ми та й не підемо, Поки її та й не вип’ємо,

(Ф 2 ,9 2 )

Поснідали у молодого і йшли до батьків молодої ^»(111,122,140,152).

«Й ш ли в свати до батьків молодої, коли вона чесна» (4 0 ). А б о молоді йшли кланятися батькам. Дружко ніс хлібину (7 5 ), з собою

брали шишки, пироги з картоплею, капустою, квасолею, гречкою. В пироги з гречкою кришили варене яйце і додавали пересмажане сало(153). Коли приходили до сватів, співали:

239. А в нашого свата

/Двічі /

З верби-лози хата, Дубові одвірки. Дай, свате, горілки. ). А в нашого свата

(Ф 2 ,4 4 )

/Двічі/

Нерублена хата, Сволока з берези*. М и прийшли тверезі.

(Ф 2 ,4 0 )

Мати виходила, виносила горілку, всіх частувала, а свати перев'язу­ вали її, «хто чим може» (122). М олоді ставали (на кожух) на коліна і тричі кланялися батькам(112,137). Молода просила у батьків вибачен­ ня: « Може, чим не вгодила, простіть, тато і мати»,- І цілувала їх(5 2 ). У Валківському районі, коли молода чесна, то вона йшла в вінку( а якщо ні, то без вінка), біля вінка було дві квітки: червона і біла(105), на Дрючок ще чіпляли червону квітку, (а коли нечесна, то ж о в іу)(80 ,96). Свашка матері молодої несла сорочку, а мати показувала всім гостям, Що дочка чесна, і всім гостям чіпляла червоні стрічки, благословляла Дочку(ЮЗ). Вар.: Д р о в н і поліна Ставай на коліна.

(9 )

165


Коли молода приходила від батьків, свекруха знімала з неї віц0|( вона переодягалася(81). У селі Полковій Микитівці в дарунок матері молодої запікали гус.к Гусці підпираючи голову, щоб не падала. Навколо обкладали пирог^ц Мати роздавала всім присутнім(40). «М олода залишалася у батьків молодий їхав за своїми батьками. 1Іогуляли, потім ішла гуляти 0 батьків молодого » (7 6 ). «К о л и теща йшла до зятя, то її втирали червоною хусткою, якщо? дочка була чесна» (ЗО). «К оли йшли у свати батьки молодої, то біля двору молодого розво дили вогнище і обходити не давали, требували викуп. Х то був моло,п. ший, перескакував через вогнище, брали палки і забивали його, тоді череч нього переходили всі »(1 3 ). На другий день, як свати приходили. «Н аловив в’юнів у копану, понакладав у полумисочки і поставив: їжте в’юкикк жарені! А потім як сипне сіллю - вони почали ворушиться, вистрибувати » було крику, тікали, думали, що гадюки. А то забив колишки, верьовочки до них, притрусив соломкою у дворі. А на вулиці поставив трубу, зарядив її попелом і, як входять, робив хлопки, салют з попелу. Т і тікагш у двір, а там посновано, напинають падати одне на одне

такі причуди були. Або у

хату заходять, запрошують за стіл і закривають віконниці: сидять на тьомну! Був « журавель» /голову вирізали/. Надів кожух, і голова торчить і палками дзьоб клаца - ганявся, щоб укусити»(16, М .К .).

Р я д ж є їя і

Другого дня весілля в Богодухівс.ькому районі і в молодої і в моло­ дого були ряджені «ц и га н и »(3 0 ). «Б іл я воріт стояла охрана, так не ввійдеш у двір- Плати гроші, тебе вмивають, витирають»(!40). «Ц игани» бродили по селу і крали у людей курей (ЗО, 46). У понеділок рядилися циганами. «51 солдатом була, з наганом охо­ роняла циганський табір. З прядива зробила коси, ватні штани наділ2’ бурки драні - була циганкою. Козами наряджалися, кожух вивертай, роги робили». «Ц и ган и » йшли од молодої до молодого. Н а воротах розкладав вогонь(9). Патрулі стояли(46). «М олоти ли жито» - розводили воі нище і били по ньому ціпами»(28).

166


П риходять дві «кухарки» умивати гостей. Стають на хвіртці, в руках рушник, шкрябниця й мазило, дьоготь. «М олодих умивають » . У моло­ дого свої «цигани», у молодої - свої. Поряд з кухаркою стоїть «палікмахтер». Інше й гроші заплатить, тільки б не робили йому нічого(46). Гуляючі перевдягалися в циган. «Ц и ган » на воротях сидить, «підковує всіх гуляючих», а як кують, то треба платити(67,122,149) «П ри в’язували червоні стрічки, вмивали гостей і брали за це гр о ш і»(5 2 ,8 1 ). З а ворожіння теж брали гроші. «Цигани де що не

вкрадуть, несуть на свайбу»(149). Гуляючі несли подарунки: курку, гуску чи качку(122). Батьків на возику катали(13,128), «саджали на колючі гілляки і тягли, де більше груддя, або до води»(128). Якщо батьки останню дитину віддають чи женять - купали(149). Батьків везли до ставка чи річки, а молоді бігли попереду з графином - «напували коней», тобто викупа­ л и ^ ). Катали у візочку батька і матір(92), «капустяну бабу» на гілці з терну На бабу одягали вивернутий кож ух(80). «Ч асто везуть у ставок або туди, де місять глину» ( 9 , 4 6 ) . «Капустяну бабу» катали на возику, тоді вона всіх пригощала капустою(52.53). « Н а бабу надягали багато одежі, кожух, обквітчували і возили до річки чи ставка купати»(51), взимку «ба б у» катали на санках(76). У селі Бідилі «капустяну бабу» тягали на глодині /колюча гілляка з глоду чи тернику/, « у баби в пелені півлітра і закуска була»(75). Коровай на другий день краяли і в молодої, і в молодого(31,46,141). «На другий день у молодого ділили коровай»(46,133,137). «Калач, який стояв ввесь час на столі, роздавали в понеділок»(51). Була курятина(112), варили вареники(52). Н а тарілки розкладали сир(137). « Н а другий день, у понеділок, подавали сир, перетертий з яйцем та маслом і порізаний шматочками, варили вареники, зв’язані по Два. А л е основною стравою була капуста, варили з м’ясом, картоплею, затирали пшоном». Співали: 241. Із-за гори гуска летіла, З перцем каїгуста кипіла, З перцем не з перцем, Аби 3 щирим серцем.

(Ф 2 ,8 0 ,104,120) 167


І в молодого, і в молодої «прали рядно». Насипали попіл» вилщ^ відро води(152) або в якійсь калюжі мочили(ІЗЗ), молоді танцк>вади ІІа ньому, а гості кидали гроші, а потім молоді збирали, рахували» х т о б і * ^ назбирає. «Рядно прали так, щоб бризки на всіх леті.ли»( 122). здорові ДЯДЬКИ, ТО ЯК ВІЙНІТЬ ТИМ рядном, то не ВИДНО, З ЧОГО Прийдец з того «прання», тобто оббризкають грязю кою(!52). Після «прад^ рядно вішали високо, щоб не дістали, знімали на третій день, коли йоп.висохне( 122), або рядно знімали через тиждень - « і знову гулі»(1 2 7 ,133,152,153). Т р е т ій день

весілля /вівторок/

« Н а третій день молода невістка повинна вставати з свекрухою і робити, її гуляння закінчилося. Вже вона не молода, а господиш»(122). «Н ічого їй прошевелюватися»(152). Увечері на третій день « горох молотили», цим і заробляли випивку ї закуску(80). Н а третій день «молотили жито». їдуть з ціпами, граблями, сиплять на долівку солому, ллють воду - чудягь(46), «посилають одну людину на горище нести це жито /пучок соломи, трошки зерна в мішок кидають/. Зносе він, а там хюсь заховався, і ллє воду на нього - так для см іху»(38). Приходили в основному кухарки та близькі родичі(38). «П ісля весілля свекруха вивіряла у невістки, що вона вміє робити, як її мати навчила варити, мазати, прибирати»(105). Д о неділі молода не мала права відвідати своїх батьків(152). Х т о був багатий, грав весілля тиждень. « О д середи до середи хоч на призьбі сиди», бо для весілля хліб починали пекти в середу. « В перву неділю» молоді мають прийги до батьків молодої «молоду найняти ». Всі сходяться за стол ом ( 5 5). Треба, щоб вино і калач стояли рік, а через рік розпивали вино, роз­ діляли калач(141). «Віночки молодої і молодого должні хранитися /і досі ВІН У Ме8Є є/. 1 реба їх у подушку позашивати, щоб вони там і були, - хай життя буде укупі, щоб не розривалось»(31). А б о віночки заводили в ікониблагословення.

168


РОДИННІ О БРЯДИ П о в ір ’ я, пов’ язані з вагітністю Вагітна жінка мусила усвідомлювати особливість свого стану і уваж ­

но стежити за собою, щоб не порушити усталені морально та соціальнопобутові норми, а також численні спеціальні «правила поведінки для вагітних», які передавалися з покоління в покоління. Про дитину май­ бутня мала піклуватися більше ніж про себе, бути врівноваженою. Старші люди наказували вагітним: «... Щ о б не лаялися, себе держали

скромно, не нервнічали»(71) або «все на дитині ограж ається»(34). «Лаяться ніззя, особенно в чотних. Кажуть: на дитині окотиться -

буде щось за із’я н »(5 4 ). Вагітній треба бути обережною у відносинах з предметами і тварина­ ми, які можуть вплинути на характер або зовнішність майбутньої дити­ ни. «Вагітним жінкам не можна було красти, навіть ягоду зірвати»(81). «Як жінка вагітна щось вкраде, дитина буде зоровковита, брехлива, ракло б у д е »(124 ). «Н ізз я кота бити вагітній,навіть якщо він шкоду зробив: у дитини волосся на тілі буде багато(13,55,84,105,127,128), а як волосся багато, її вагітну ізжога сильно иече»(127). Вагітній взагалі не можна бити тварин(93), але особливо небезпечно - котів та собак(15,71). «Щ об у дитини не було на спині шерсті, а то дитина вроді йоржиться, як народиться, иго вроді то-то їй все міша. Я к купали, казали: «А н у, поди­ вись, чи шерсті нема на пельонці?»(71). «Я к вдарив кота чи собаку, то на котові шерсть - буде і на дитині. Я к проведеш по спині, так і чуствуєш шерсть» (101). Не можна, щоб кішка проходила між ногами вагітної. Животченко

о.н. розповідала: «Я своїй онуці казала: Боже тебе сохрани, не то шо тобі між ногами /кішка проходила/, а щоб ти не дригала. Вона перву Девочку як привела, так воно таке в шерсті було - страшне! А любила

■х /кошенят/,ото тягала - ніззя! Вагітній женщині ніззя тягати ні со ­ баки, ні кошеняти. А вона лягала спати і кошеня до себе». Потім Животченко О .Н . викачувала шерсть гарячим х ліб о м (И б ). « Щ о б зійшла шерсть, також купати у попелі» (149 ). Вважалося, що дитина Може народитися з чорною плямою на тілі, якщо вагітна колись вдариЛа ногою кішку(55). 169


«Вагітній казали: у свято не робіть, щоб дитина не калічка б у л а »( 7^ « І в празник вобще ніззя робити /шити/, а беремекній .

'

болі»(105,127). «М ати говорила, як будеш шити на празник, буду* палінні наривати» (127). Ночовка Н .С . розповідала, що у її дочки на попере ці «буяа квітка», і пояснювала її походження так: «В якийсь празник /не зцякий/ в’язала я чоловіку прошви - і в дитини воно схватилоск отут»(34) А ось свідчення Жигилія В .А .: «Ял бувало? Т і жінки, які в празщ» вишивали, - на дитині родиме п’ятно, і точ-в-точ передавався узор. І Іе даже я бачив. Кажуть, не вишивай ніколи, не бери голку в руки в свята І в мене сестра двоюрідна є. Мати її вишивала в празник рушник і вишивала дубовий листочок з жолудями. О то вона скільки вишила стільки на Дусі і осталося нижче плеча, на спині: дубовий листочок і жолудь. М и зрівнювали отак з рушником - точно, передано - ко­ пія! »(1 2 3 ). Досить поширене серед людей старшого віку переконання, що вагітній тому не треба шита на свято, що «можна пришити якусь частину тіла / то лі ножку, то лі ручку, то лі язичок, то лі вушко/»(5 9 ). Якщо у господарстві є вагітні свійські тварини, господарям краще не брати до рук голку у цей день: на свято хазяїн щось пришивав -- свино­ матка привела поросят, «і всі позшивані»(34). Взагалі категорична заборона працювати у свята поширюється і на чоловіків вагітних жінок. « Н а Різдво батько /майбутньої дитини/ вийшов порубати дрова. М аги виходе: «Семен, що ж ти робиш? Мо­ лодиця он яка ходе, а ти на Різдво, на такий празник рубаєш дрова!»А він: « А , нічого не буде!» Коли народився хлопчик, і ось поки /до плеча/ нема руки - права рука одру6ана!»(124). « Н і в якому разі чоловікові і самій вагітній у свята ніззя мазати и красити. Я к мазатиме на празник - як шльопок на тілі /дитини/ буде, а як краситиме - будуть плями уроджені»(2 2 ,5 9 ). П р о те, що буває внаслідок порушення цієї заборони, є безліч розповідей. Наприклад: «ішла на 1 роїцю вагітна і туфель тернула чорним, саножною щьоткою - і пляма, як щьотка, у сина почтальйонші» (2 2 ). Взагалі вагітній у будьякий день «не можна чистити кремом чоботи на ногах, бо у дитини на тілі буде чорна спина» (105). Часто сама мати після народження дитини з плямою, 170

с п ів с т а в л я ю ч й


цоДІЇ* доходила висновку щодо походження цих плям. Так, одна жінка 3 села Полкової Микитівни, по-вуличному Настя Вечорчиха, зізналася

\\ С- Ночовці, що на ній лежить гріх - провина перед сином Мишком, який народився з великою чорною длямою на руці. «... І от сьогодні 3цаК>, яка причина. Каже Клим у Великодну суботу, перед Паскою: «Дай мені, я помажу чоботи». Н у і дала, ще й приказала: « Т а не нада ж...»~ «Та дай, я хоч трохи...»Родився хлопчик - чорна рука о д н а »(3 4 ). Д ось розповідь самої Ночовки Н .С .: «Н а Водохреще, як була вагі­ тною, у хаті примазувала і кусочок зостався. А кума прийшла і каже: « Т а сьогодні ж празник!»! я ото тернула - і у дитини на шиї біла пляма осталася, таке п’ятенечко, а тіки ж тернула оту латочку глиною! » (3 4 ).

У свято вагітній не можна вбивати ніяку живу істоту. Жорнкк О .Н . розповідала: «Н а Пречисту мати., як вагітною була, курку різала,- і на руці в мене, як кров побігла, - розовое п’ятко» (2 2 ). У старшого покоління, більшою частиною людей віруючих, спосте­ рігається негативне ставленїш як до тих жінок, які роблять аборти, так і до тих людей, як» не вважають це особливим гріхом. «Н іззя радити в гріхові - заставляти дитину вбивати,- вважає Солов’єнко Н А . , - отого ніззя людям совітувати. Боже сохрани, бо то на тобі окошиться. О сь у нас у вчительки племінник - бідненький: вже хлопець, а ручка детська» (5 ? )Вагітній не можна лякатися, «б о дитина буде боязка»(8 5 ) ..Розпов­ сюдженим є уявлення про те, що «на мертвяка ніззя дивитися беременній- на дитину вредитем е»(84). «О д н а жінка, як вагітною була, вбиту дівчинку побачила і перелякалася - і перейшло на ту дитину, так та дитина ненормальна, страшна дитина, не поніма ж нічого, без пам’ яті»(124). «Я к похорон де-небудь, туди і правда що кеззя іти /вагітній/, бо всігда якась несуразиця з ’являється на дитині. Щ о б не злякалася нічого особенного, щоб не бралася ні за себе, ні за шо. Не дивились щоб на то погане, щоб дитина не погана була, красива»(13). Частіше зуст­ річається таке пояснення: «Вагітній взагалі ніззя ходити на кладовище, Щоб дитина не вмерла»(34,59). Усякі негаразди повинні обминати ваггогу жінку. « І на пожар щоб не ходила - щоб не було красного п’ятна»(13,55,59,71,84,149). Вважали також: якщо вагітна від переляку на пожежі візьметься за щоку, у дитини буде темна пляма на обличчі(93). « І нам приказували матері: туди тобі не нужно іти. Ну, раз не нужно, то не нуж но»(71). 171


Щ о б майбутня дитина не страждала потім на якісь хвороби, вагЬцмусила пам’ятати про деякі пересторога, наприклад: «ніззя п ерем ірсміття через поріг, води виливати - буде блювати дитина»(13,10і,іЗ(А або «буде слюнява, соплива»{57). Взагалі ж народне ставлення до вагітних накраще відбилося у повір’ї що «вагітним ніззя одказувати ні в чому»(15,85,123.149), а той, хто відмовить, буде покараний /про це кажуть здебільшого яапзажа^гпвливо: «М иш і все переїдять, нападуть на хазяйство»/ (123,149), Хоча є інше тлумачення цього повір’я: «дитина буде жадна»(105).

Народшш Д о пологів у родині готувались, але є випадки, коли в гарячу пору року, особливо в жнива, жінка, яка мала народити, не припиняла праці: «... поїхали батько і мати в’язати снопи - а мати на полі разродилася, привела сина Семена. Батько взяв путо, розмотав,- воно з коноплі,- і перев’язав пуп. Мати положила дитину і в’язала до вечора. Поїхали вдвох, а приїхали втрьох»(96). Особливою повагою користувалася в селі «баба-повитуха», або ба* ба, яка пологи приймає ( 8 ) , або «баба, яка пупи в’я ж е»(124). Нема свідчень про те,що з нею попередньо домовлялися. Бабу кликали, як починалися пологи. Хоча у важких випадках знаходили можливість їхати або йти до баби. «... Баба Соринчиха у нас була... невістка водила /мене/ за три кілометри - пішки йшли, в мене схватки були. А вона веде - кричу, покричу,- посидимо і далі» ( 4 і). С олов’яненко H .A . згадує, що її мати, М отря Василівна І орденко(!879-1966р.р.), була повитухою, і до неї звергалися навіть уночі: «... побігла в самій полотняній сорочці. Приходе, каже: «Х л оп ч и к а впіймала! »(5 7 ). Спогади про бабів, які «пупи в’яжуть», - дуже шанобливі, свідчать про високу майстерність і знання ціх жінок. « У селі повитуха приймала пологи. Вона приймала дуже легко. Я родила в больниці важче,-» Під час пологів намагалися зменшити муку породіллі: «1 реба поодкривати все /двері, шкафи/, щоб лехше рожати, серьожки зшгя»(і49)> «баба-повитуха розчісувала породіллі волосся, щоб їй лехше було»($6)Я к жінка народить , дитині в’язали пупа прядивом, купали у н°‘?зй>" 172


сповивали

і клали на піч. Бабку, що сповила дитину, «дарили» - давали

на платгя. «Бабка-повитуха читає, гладе по животі породіллю. Пуп зв’язує, ниточку бере сурову. І Іороділлю і дитину купали у шаплику, потім

дитину - на піч», - згадує Антоненко Ф .А . «Т р и дні ходила бабка

купати. Н а

третій день дають їй гостинчиків - матерії два метри, за те

що вона мене порала»(129). «Пуповину перев’язували прядивом. Дівча­ там - мотузкою, хлопцям - гхлоскіницею, треба, щоб прядиво було дебеле,

м’яке/з коноплі/».

Після цього обов’язково парили породіллю, купали дитину: «Ж інку парять, гріють воду в ночвах»(96), «дитину обмотують, загорнугь і на піч к л а д у т ь » (9 2 ). К о л і ї

купають дитину, у воду кидають любисток, щоб її

всі любили, чебрець, щоб не хворіла. В череді купали, щоб золотухи не було. Воду виливали зранку, в вечір воду не виносять. «Виливають, де ніхто не ходить»(149). Були і повір’я, магічні дії під час пологів. Я к дитина народиться, її дають матері в пелену, щоб дитина лзобила матір (9 2 ). Усанова К.В. згадує: «П ісл я пологів вона /бабка/ приносила свя­ чену воду, давала мені руки мити (я стояла на полу), щось читала за молебень.У цей день дарили їй на плаття матерії» (7 2 ). Потім дитину влаштовували в колиску, колиску на 4-х мотузках підвішували до сволока. «Замотаєш тканиною, щоб муха не влетіла, і колишеш»(84). Х р е с т и н и .З вичаї кумування Похрестити дитину намагалися найближчим часом після її народ­ ження, бо боял��ся, що вмре нехрещеною. Вибирали кумів, «за п и т у в а ­ ли бабу, яка пупи в’яза ла»(9 6 ). «Якщ о дитина не хворіє, то 2-3 тижні не хрестили, а як хворіє, - днів через п’ять»( 15). При хворобі або втраті батьків хрещені батьки допомагали доглядати дитину. Тому, за звичаєм, кУми родичалися - ходили в гості, святкували разом, були дійовими °собами на весіллі. На вибір кумів існували повір’я.

В куми запро­

дували або родичів, або близьких друзів (15). «К ум ів вибирають - як Хт° скаже, що буде кумою, не можна відмовляти»(1 4 9 ). «К оли в сім’ї ^Ти мерли, то брали зустрічних кумів, щоб діти не вмирали»(154). «Я к Дитина хворіє, її передають через вікно одна кума другій»- рідна мати 173


- хрещеній матері дитини(149).. «Коли дитину хрестили » церкві, а вона все одно хворіє, то її треба було «перепродати»-поміняти кумів.Б а р ли інших кумів і їхали в церкву перехрещувати» (81). А ле це, мабуть крайній випадок, тому що більшість селян вважають» що міняти кумів дуже небезпечно. « В давнину кого первого пострічає - той і буде кумом. І е тпер кумів береш, хто тобі нравиться. Кумів не можна міняти - гріх, Боже сохрани!»(1 5 4 ). В селі Книжному брали зустрічних кумів, щоб більше дітей не було. К оли в сім’ї багато дітей, то казали: «Б ери стрічного кума, не буде дітей» (137). В день, як домовляться з батюшкою хрестити» запрошували кумів і бабу, яка пуп в’язала(124). Коли кума йде хрестите - «треба,щоб кума була чиста, - менструації не б у л о »(9 3 ). Ш іс т ь тижнів після пологів мати не ходила до церкви, поки не буде чиста (105). Хрещена мати брала з собою тканину-полотно, яке мало бути на зріст хрещеної, тобто, довжина дорівнювала зросту. І канина називалося крижмо, в неї за­ мотували дитину, як виймали із купелі, і Потім необхідно щось пошити дитині з цього полотна, в нього замотували немовля, якщо воно хворіє. «Я к хрестять, кума оддає батькам крижмо •• на сорочки, платтячко, пелюшки»(131). Гакож хрещена дарувала повивач - тканину завдов­ жки два метри і нитку завширшки в два пальці, якою сповивали дитину(152). Якщ о в сім’ї є бабуся, то вона сповива дитину їхати на хрестини до церкви. Дитину віддавали батькові, він - хрещеним батькам. Коли батьки віддавали кумам дитину, то казали: «Віддаємо вам нехрещене, щоб принесли хрещене»(105). Перед хрестинами, дитину клали на кожух, «щ об багатий б у в »(1 4 9 ). « Я к несуть хрестити, треба, щоб куми не здоровкалися .ні до кого /а як з церкви - вже можна/, щоб дитина не плаксива була»(131). Їхали хрестити немовля тільки кум і кума. Ім’я дитині раніше давав піп. Холодовська Є.Г. розповіла: «П іп , як мало йому дали, він ім'я Аає скверне. Я питала: «Ч ом у батько в тебе Варфилемей і брат Варфилемей?» - « А це батюшка розсердився»(149 ). Коли приїдуть із церкви, куми передають дитину спочатку батькові, а батько передає матері (-5)При цьому кума каже: «М и у вас брали нехрещеного і немолитвенного, а принесли вам хрещеного і молитвеного»(42);»хрещене,молитвене, прий -

174


^ай, мамо!» (9 5 ). Кумів і бабу, що приймала пологи, пригощали. «Н а хрещенні збиралися родичі, готували урочистий обід, треба було дару­ вати хрещених батьків» (8 4 ). «Кож ен із гостей обов’язково приносив хлібину... Хрещена мати віддавала крижмо та якусь одіж, а хрещений батько дарував гроші. Бабу-повитуху мати обдаровувала тканиною. На другий день приходили похмеляться»(15).

Виховання дитини до ріжу, Пострижини До року дитина перебувала в центрі уваги родини. «Д итину до півроку мотузали - і ручки, і ніжки умотували. Поки не научиться сидіти, лежало зв’язане»(149).

Коли дитина довго не ходила, то казали: «переріж їй п уга»- треба було ножем провести між ніжками(153). «Перерізували гіута ножем поміж ногами, щоб дитина швидше ходила»(1 0 5 ). В селі Крисиному спочатку проводили ножем між ніжками, а потім навхрест (15). На пострижини, стрижини(38), стрижбини(82), стркжки(137) та­ кож запрошували хрещених батька і матір, хрещені батько й мати вис­ тригали дитині волосся хрестом на голові(38,52,82,93) або був звичай дитину зовсім постригти(84). В селі Княжому хрещений батько посе­ ред голови з волосся вистригав хрестиком, а погім стригли все підряд(137). «Волосся, яке вистрижене хрестиком, зберігали, а такаж хрестик, яким хрестили»(51). «В олосся клали у вузолочки, в скриню » ( 8 4 ) . В селі Крисиному «волосся закопували у вуглі на покуті»(1 5 ). За допомогою цього волосся можна було вилікувати диттіу. «51к дитина хворіє, то на роковини треба волосся закрутити в дірку в кутку, щоб дитя переросло»(9 3 ). Я к переросте, зникне і хвороба. Часто для цього користувались осиковим кілком. У селі Станичному волосся зберігали Довгий час. Животченко О .Н . розповідала, що вона постригла дочку, коли їй виповнився рік, а як вона заміж ішла, то віддала їй волосся(Иб). На пострижинах ворожили на долю дитини, хрещені батько і мати в Цей день дарували дитині. У рік дитину саджали на кожух вовною Догори(105), перед неї ставляли книжку, гроші, чарку з горілкою(84), ложку, зерно(85). Дивилися, що дитина візьме. «Хрещ ений батько і мати в цей день дарували це дитині», «... а потім клали коло неі 175


все - книжку, гроші, воду. Книжку візьме - учений буде, гроші - баї'ат,^ буде. А стакан з водою - п’яниця буд е»(8 2 ). «Н а кожух клали ї’роцц хліб, воду - куди потягнеться. У нас девочка книжку взяла - б уд (! вчитися » (1 4 9 ). «... після першого стола дитину садовили на к о а ^ накидали гроші, ручки, цигарки, стопку - для сміху. Як потягне аа стопку - буде ПрОГЮЙЦяі»(38). «СтрИЖЧИНИ, ЯК день народження - рік проходить. Кум, кума, родичі. Книжку, ключі, ножиці кладугь •• г1ї0 вибере». Звичайно,

стрижчини ■- свято сімейне, негучне, і. люди мо­

жуть осудити, коли цей обряд стає приводом для великої »улянки « У нас якось собралися на стрижчини і три дні пили. А сусід і питає« Щ о у вас. за дитина така, що три дні стрижуть? » (3 8 ). Традиційними предметами, які раніше клали перед дитиною, були: зерно, вода, гроші і робочий інструмент. Тепер, коли ворожать на долю дитини, перед нею можуть покласти книжку, шматок хліба, олівець, чарку з водою та інше.

Розв’язування розуму Т ак називається сімейний звичай - розв’язувати, пов’язаний, з пу­ повиною. Либа К.ІГЇ. згадує, що, як оддаде пуповина, то її «сховають у сухе місто, у сундук можна. Я к дитина виросте і той пуп як розв’язати, то буде розумна. Це можна в 10 год, а можна і менше. Мати мені не давала розв’язувати, А хто поніма, той так і р о б е »(1 2 4 ). Пуповину зберігали до того, як дитина досягне 17 років(ІЗ), потім віддавали, щоб розв’язувала сама, нехай все вміє робити, багато знає. «Д ай І я пупик оставлю, як дитина виросте, в школу піде, щоб воно розв’язало: як буде вчитися - буде розв’язувати всеЬ>(133). Існує звичай зберігати пупо­ вину після пологів і віддавати її дитині через декілька років, щоб розв­ ’язала.

Проводи в арміш Коли Коваль

В .В .

проводжала сина в армію, співала: « В полі береза,

в полі кудрява». «Раніш е було платочками його обвішували, рушниками - чіпляли кругом, пристібали. Дівчата - платочка, а мати крьосиа. - подаруйсь

176


такі- Стільки отих подарунків - скільки на йому висить, і з гармошкою проводжають його до самого воеикомату. Музика грає, танці. О д ма­ тері бере він рушник, од нєвєсти - платочок чи бритву, од крьосної хрестик і так їде до армії» (13). «Н а проводи в армію дарували вишитий рушник або платочок /і від кого - одна буква, ініціали, щоб він пам’ятав про н еї/ »(8 7 ). П О Х О Р О Н Н А О Б Р Я Д О В ІС Т Ь Прикмети на скору см ерть. Н іч до похорон Серед прикмет, що віщують скору смерть людині, показовим є незви­ чайна поведінка тварин та птахів. Перед смертю когось із родини - без

причини виє собака (5 6 ). «Я к плаче сич. то не к добру. Він зна, де буде похорон, і буде сидіти і кричати, поки людина не вм ре»(6). Обряди, яких дотримувалися по смерті людини, будувалися на віру­ ваннях, за якими душа покійника не лишає відразу своєї домівки. З а християнським каноном, обряди шани до небіжчика, поваги до його душі, полегшення їй шляху до зічного спочинку припадають на 3-й, 9-й та 40-й дні від дня смерті, які ще називають «дев’ятини» та «сорокови­ ни». Вони мають на меті полегшити страждання рідних і близьких небіжчика. З а традицією, не треба дуже плакати за покійником. ГІісня така є, півча співає: «Н е плачте, родниє, то мнє тяжко»(31). Доля Г.П . розповідала: « В мене мати рано умерла, я дуже плакала за матір’ю. А мені казали, що плакати ніззя дуже і матері плохо на тім світі, вона лежатиме в купелі, у воді. Богу треба молитися за неї»(1'17). Я к умре людина, обов’язково запалювали свічку, ставили її в ж ито(126), на вікні або біля вікна вішали рушники, щоб душа сідала, ставили на підвікон­ ня склянку води, яку доливали до 40-го дня - душа прилітає попити (133). «Я к умре людина, одразу треба свічку запалювати - і в жито, вона погорить трохи, потім тушать, оп’ять засвічують, ... там, де він лежить, ст°їть свічка в стакані з житом на столі. Вона до 40 день повинна стояти, а горіти тільки на дев’ятини і на сороковини. Щ е на год зберіГа!°ть - хай і тоді погорить. Тоді, як год відправляєш, свічку несеш на КлЗДовище, зариєш її у гробик і все»(116). 177


Я к умре людина, в той день ставили на підвіконня склянку води(6,124). «Кажуть, душа прилетить, п’є воду, і до дев'ята день ^ водичка стоїть. А після дев’яти день душа, кажуть, не прилітає. Д потім цю воду несуть у стаканчику на кладовище і там ставлять «а гробик коло хреста. Потім до 40 днів ходять ще воду доливати у це£ стаканчик». У селі Кадниці є звичай залишати склянку з водою на підвіконні до 40 днів і «пустий стакан остається - чи виггаровупається вода, чи душа випиває - Бог знає, ніхто не з н а є »(6 ). За звичаєм, усі обряди до покійника виконувалися чужими людьми, не ріднею. Сусіди, баби, якщо кликали, ночувати за покійником, читали канонічні християнські тексти, співали псалми. їх пригощали обідом. «Д ес ь о десятій приходять бабушки і сидять до дванадцятої. Одна чигає, а потім співають. А дівчата на кухні готовлять вечеряти. Потім кажуть: «...Закривайте одягалом мерця». Приходять і мужики вечеря­ ти. Хвіртка одчинена і світло горить ідлу ніч, як хто ум ер »{2 0 ). У селі Крисиному згадують, що «півчим після вечері роздають хустки всігда, потім посидимо, ще трошки поспіваємо і тоді ідем додому»(8). У перший день по смерті існував звичай віддавання шани покійнику та запобігання смерті в родині, шкоди від небіжчика. « І Іокїйника не купають, тільки обмивають лице і коги. ї Іереадягають підштаники, со­ рочку спідню. Намагаються в нове одягнути: заслужив чоловік, полу­ чив своє

багатство» (9 8 ). К оли клали з трун у, подушку звичайно

набивали чебрсцем(І41). У труну покійнику клали гроші, замотані в хустинку, «щ об він собі місце купив у рак>»(72,98). «Грош і клали під праву руку, щоб на тім світі було за що місце к уп и ти »(І5). «Коли помирала дівчина неодружена, їй одівали весільний вінок, як заміж ід е»(2 0 ). «Часи кладуть, гроші, горілку навіть І папиросу, цього раніше не б у л о »(6 0 ,9 8 ). «О б о в ’язково запинають дзеркало, телевізор, у бу­ феті. А також дзеркало на машині, коли везуть на кладовище, «щоб покійник не дивився і щоб його не бояться»(8,117,1.26). Похорон Ховали покійника на наступний день, але «на великі свята

Новий

Рік/Василія/, Паску, Різдво покійників не ховали», ж згадують у сел Сінному(ЗО). 178


Коли виносили труну з покійником із хата, розсипали по підлозі жито, в якому стояла свічка(б), обов’язково «сипле родичка»(20). Тільки винесли - зачиняли двері, слідкували, щоб ніхто не зайшов у хату, поки не винесуть померлого з двору(6,31,116). Виносили домовину «ногами зперед, ніби сам ід е »(6 ). П ісля цього не мели підлогу, не вимітали с м іт т я ,

але відразу мили її(127,133), хату обов’язково « скурювали:

палили газету по кутах хати »(98). За християнським звичаєм, по мож-

дивості по смерті людини запрошували батюшку, який читав за по­ кійником, а коли труну виносили, кадилом обкурював хату. Мельник Ц І. згадує: «Дідок, годів 90, читав за батюшку/батюшки тоді ж не було/ ходив по всіх і мене, хлопця, заставляв палити газету»(9 8 ). З двору труну з покійником виносили через ворота, а «люди виходили у хвіртку, за гробом ніхто! »(20,31 )«Я к винесли домовину, то треба ворота зачинити, а в хвіртку вий­ дуть, щоб не в скоросгі ж умирати. О то примхи такі. Батюшка покро­ пив двір, тоді виносять мертвого з двору». Як винесли труну за ворота, їх швидко зачиняють. «М ертвяк як виїжджає, сиплять конфета на дорогу, дітвора біга, собіра /кажуть, що це Богу угодно так/ » (9 8 ). На кришку домовини стелили покрівчик /матерія розміром така, щоб тільки покрила кришку/, під неї або замість неї скатертину настильник, поверх у головах небіжчика - хліб і сіль на рушнику(116). По кутах кришки клали по хустці в селі Княжому, які жінки потім забирали (146). Людям, які несли вінки, на руки чіпляли носовики. А б о самі вінки несли через хустку або рушничок. Ц і речі залишалися у тих людей, які брали участь у поховальному обрядові. На хрест також гюв’язувсіли рушник, якщо ховають чоловіка, або шерстяну хустку, як ховають жінку. Всі ці речі потім чужі люди можуть забрати додому. « Підшалниками, іиатками пов’язують тих, шо несугь. А як несуть хрест, вік перев’язаний рушником, вишитим спеціально Для цього, або підшалником. Х о ч і махровий повісять» (117). Х л іб або Розділяли між людьми, або віддавали священику. «Х л іб , який розда­ ють усім, кожен замотує в платочок і несе додому, і дає корові, скотині /самі нейїдять/»(116). «О дна там казала: Дайте мені кусочок, в мене Коровка, я корові дам. А деякі їдять цей хліб на кладовищі»(117). З а свідченням Животченко О .Н ., зокрема в селах Княжному, Бідилі: 179


«... хліб на кладовищі віддають батюшці. А як без батюшки ховак>Ть ламають і людям роздають - люди, його їдять, щоб зуби ке боліди>> (116). « Р аньче було - коржики пекли, у миску накладають, на кладок«^ роздають ці коржики. Коржі я маком - оце поминай! Н е те, що тепер конхвета, печення» ( 101). З а більшістю свідчень процесія похорон дотримувалася суворого порядку: першим іде батюшка, з іконою, потім чоловік, який несе хрест з рушником,

ПОТІМ Ж ІН К И , ЯКІ

несуть кришку Труни 3 хлібом та

с іл л ю

«Одні ставлять солонку, інші дірочку вирізають /в хлібі/ і кладуть»(116) Почім несуть вінки: їх або тримають за хустки, або перев’язують руки хустками чи носовиками. В селі Крисиному порядок інший. «1. Іеред покійником несуть Хрест якщо чоловік, то хрест перев’язували рушником, а якщо жінка, то шер­ стяною хусткою. Голого хреста не несли. За хрестом ішов чоловік і ніс під рукою хліб, умотаний у рушничок. Н а кладовищі хліб розламували і роздавали всім по шматочку»(1 5 ). «Х л іб , який несли на кладовище, не можна було різати, а тільки лупати /ламати/» (8 0 ). 7 руну опускали в яму на рушниках. Н а труну треба покласти хлібин}' з сіллю на рушнику. «Я к опустили, на кршіжу поклали хліб, сіль, руш­ ничок. Так мені сказали. А інші розламують і дають тим, що яму копа­ ли». Рушники, на яких труну спускали в яму, теж забирали копачі(96). Кожен із тих, хто прийшов на кладовище, мусить тричі кинути грудку землі на домовину - «попрощаться». Грець Л .О . зазначає, що при цьому не можна, «щ об земля попала на одежину»(19). В селі Крыси­ ному згадують, що «десь і полотенце к ладут на дорогах, і хлібину несуть - у нас такого не б у л о »( 8 ). Особливими звичаями супроводжувався похорон дітей, які вмерли нехрещеними, або самогубців. «Я кщ о діти вмерли «схрещеними, то їх ховали на кладовищі, але хрест ставити не можна було» ( 122 ). «В сараї або в садочку ховали дітей нехрещених»(3 3 ), « Х т о наклав на себе руки, того на кладовищі не можна було ховати»( 122 ). 1 их, хто покінчив життя самогубством: «... удавився, втопився, повісився, то їх ховали в канаві, якою було обкопано кладовище. Т аку людину називали антихрист,і піп не дозволяв ховати на загальному кладовищі. Н а такій могилі клали камінь або вкопували стовп, саджали деревину» (2 9 )-

180


Поминки. О береги від покійника Коли верталися з кладовища, йшли на «поминки». В хаті обов'язкоп сТавили таз, воду в ковшику, вішали рушник, щоб помити руки(8 ). «Коли приходили з кладовища, то припасалися за комин, щоб не вважався покійник»(2 0 ). «(Свекруха казала, що, як прийдеш із похорон, тричі об комин руками торкнись і скажи: «Царство небесное тому, хто уМЄР» ( Ш ) . На поминки, коли накривали стіл, виделок не клали, казали, що «очі „овиштрикуєш, мертвому ширятимеш виделкою»(1 1 6 ),«пирога не можна

різати, тільки ламають» (117) . На поминках спочатку обов’язково куштували обрядову страву «канун». За більшістю свідчень, «канун - печення, покришене у солодку воду, та рисова каша в полумисках, які обкладаються навхрест вишеньк а м и »(7 2 ).

Раніше заметь печива коржики з маком. «Н е те, що тепер

. конфета. А коржі з маком - це поминки» (101). »Прийшли додому, співають божественное. Спершу їдять канун» (101). «Треба, щоб спо­ чатку покуштували його найближчі родичі: мати, якщо померла дочка, чоловік, як - дружина. Канун брали однією ложкою (або кожен своєю), перед першою хрестилися»(1 2 6 ). « 7 ри рази ложечкою брали і три кусочки їли. Кожен повинен з ’їсти канун, тричі перехрестяться і кажугь: «Царство небесноє»(116). На кінець поминок подавали червоний кисіль і «як червоний кисіль - з-за столу руш». 1 о вже по кисельові знають, що треба вставати. Виміта з-за столу, кажуть: вишибайло по/дали. І оді «встают і дают милостиною: платочки або грош і»(98). Рештки кануну не можна було віддавати собаці - той обов’язково покус.ає(127).

Сніданок Поминання на «дев’ятини», «сороковини», «годовщини». Ц і обряди, Затрадиційними віруваннями, полегшують рідним покійника горе від йтРат, а душі небіжчика допомагають знайти спокій. Іванченко Г.С. з села Крисиного згадує: «Утром другого дня сходиА!1Ся родичі і несли покійникові снідати: горілка, закуска, сідали коло 'Р°бика поминати» (15). Дончик Т . Ф . з того ж села розповідає, що «на де’ятий день розда­

181


ють поминання - пироги печать або печенье та конфета. Тільки р0э дають. На сороковий лень багато людей кличуть. Ідуть на кладовище поминають. ї Іотім кличуть до хати копачів, тих, що співали, сусіді» рідню. На рік панихидку справляли, годовини справли, і в се»( 8 ). « П 0_ минали дев’ятини - не так, тільки на сороковий день гукали людей Годовини, півгоду справляють»(9 6 ). «Н а 40-й день ходили ка гробик виливати навхрест воду /яка стояла на підвіконні з дня смерті/ - там, де хрест. Х р ест у ногах ставлять кажуть, що покійник, устає Богу молиться. Я к буде Страшний суд воскресіння з мертвих, будуть молиться до цього хреста. Н а 40-й день і на год, як і на поминки, вішають на хрест /' померлих/: чоловікам рушники, носовички; жінкам •• платочки. Х т о візьме - буде вспоминати за царство небесне. Казали: візьму платок,, щоб голова не боліл а » (!3 3 ). Згадують, що одна жінка не стала сама знімати, попросила, щоб їй зняли рідні небЬкчика(127).

182


О С Е Л Я , Х А Т А , ЇЇ Б У Д О В А Т и к и хат «Строяли, в кого пір’я, у кого який достаток. У багатих хати були дерев’я н і»(6 4 ) - «рублені». Будували їх «тільки з дуба»(66,84,Г10). «Фундамента не понімали»(13). « Я к камні були - ложили підвалину, а як не було - дерев’яні стояни /з півметра товщиною/ к л а л и »(9 9 ). «Стояни ці закопують у землю, а потім кладуть обв’язку»(6 4 ). «Р о б и ­ ли хати - ні одного гвіздка не заб’є. У підвалину клали деревину з дірками і тиблі /чопи/ заганяли»(13). Теслі тешуть дерево, «пилкою продовжньою розпилюють напополам, пластини тоді протісують, в’я­ жуть в у гл и »( 8 ). Рублену хату планкували(20) або клинцювали(87) «оббивали тонким хворостом, щоб добре держалась глина» ( 122 ), а потім обмазували ззовні та зсередини глиною з половою (54), кізяками та тирсою (8 4 ) - тому ці хати також називали «мазанками» ( 122 ). Другий тип хат - глиняна(31,64,90,132), або глинобитна(29). Різно­ види цього типу: сторчовка(90,99), хворостянка(91), лита хата(132), топтана(64,87,132). Лобойко В .Ф . розповідав: «Большинство у селі у нас було глиняних хат, саманних, топтали» (8 4 ). «К оли використовували глину і солому називається топтана»(26,64,87). Казали, «стоптали х ату»(26 ,28, 31,87,126), «стоптав сарай»(б 8 ,М .Н .). «Л и то ю » називали хату, зроб­ лену тільки із глини. Будують глиняні хати так: роблять опалубку, роблять дерев’яну ко­ робку, а потім кладуть глину і солому - тепло воно держить взимку(6 4 ), а влітку - прохолоду (2 9 ). Щ о б це краще зберігалося - тепло в хаті, зсередини її обмощували очеретом, а потім обмазували(29). А щоб около не мазати, у останні десятиріччя стали обгортати стіни знадвору толем, рубероїдом, «а то в І Іолтаві дощ, а в нас потекло»(54). І линобитні хати «робилися толокою / це гурт людей: родичі, сусіди/. Викопували сантиметрів 20 у глибину площу, в яку звозили глину, солому, добавляти води і топтали кіньми. Коли глина псретоіпу^алася, брали дві дошки, збивали, а між ними натоптували глини. Якщо господар жив у достатку, то робили каркас майбутньої хати і глину топтали по каркасу. Коли витоптували / їм 80с.м - 2м

б

висоту/,

Робили стелю» (2 9 ). 183


Я к і для рубленої хати, для глиняної «основу клали з каміння а и каміння клали підвалини з дуба. Потім ставили стовпи, робили о 6 ’н3ь і сторчок /сторнували стіни/»(1 2 2 ), « Д е с.тав.адгть соху /стовп/„ сторчовка(99). Перед тим як мазати, стіни «клинцювали»(122). Будували саманові хати, але їх було мало (13/110). «Саманові бу\и тільки хліви, а хати робили з дерева»(1 3 ). Колесник 8 .Ф . казав: « р а, ніше хати були рублені, а це я зробив саманну . Накопав чорнозему на вигоні, соломою замісив... роблять саман і із глини.»( 110). «Кярпичних хат не було до війни»(33). Конструктивні особливості оселі «П ризьби були топтані. Стояни ставили, на них клали підвалини, а тоді робили п ризьби»( 8 ). «Стоян клався на землю ~ до стояна рівня­ лась призьба: частокіл забивався, зверху мазали глиною - оце і була призьба» (123). «Долівка засипалась із землею на одному рівні. І ‘о-руському - про­ гони, а у нас - підвалини,, на них засипали землю на рівень долоні, щоб тепліше б у л о »( 8 ). Стіни хати «ліпилися в долоню знаружі і зн ут р і»{ 8 ). Стелю робили так: на сволоки клали дошки, які змазували глиною(29). Приміщення планували «на три, на дві. хати - хата з хатяиою»($). Та найчастіше «хата була на дві половини: здорові сіни, по одну сторону сіней - велика хата, а по другу - менша хата /хатина/»(1 2 2 ). Вздовж хати часто робили піддашок: дах утворював навіс / приблизно 70см/, який підтримували стовпи(54). Були хати з припусницями - дах спускався додолу, утворюючи сарайчик(54), який називали суточками, або пошткою(8 ). Там, « п ід на­ вісом , хранилися вози, ввесь реманент - плуг, борона, ц ш и »( 8 ). Але суточки не обов’язково були при хаті. Я к правило, у дворі будували «сарай длінний, соломою вкритий, з кількох відділів: корова, сіно, а послідисугочки, повітка». Окремо стояла комора, де зберігалося зерно(о)-

184


Вибір часу будівництва « У високосний рік раньче строїтися не починали і свадьбів не грали. ]}е год необикновешшй, і всяке може бути /неудача/» (6 4 ). Семененко р} ф .; з села Мирного, згадував: «Будують хати. Іде чоловік з Хрущ о­ вої Микитівни: « А що ви хату починаєте? високосний год! У нас у високосний не починають». - «Ч о го ? » - «Умре хазяїн, не буде жить». „ « А у нас байдуже, не придержуються цього». - « У нас в Микитівні той начинав, робив,- його вже нема, той умер і той...»(6 0 ). Зважали на фази місяця(36,37,38), «Я к зовсім повний місяць, треба починати діло, не на молодик» (14,33). Треба було не помилитись у визначенні дня закладання будинку. Лубенська ['.А . розповідала: «Заклав син хату, а сусідка і каже, шо в такий день закладаєш, що ця хата не буде тут стояти /а от не сказала, в який день/. Уж е і крокви, і все стояло, а вона , будівля, й гахнулась, упала»(126 Г .Л .). Відомо, що «хату в празник не починали робити»(33), але є свідчен­ ня, що у когось хату «на Паску за лож и ли »(3 7 ). У більшості сіл « у понеділок ніколи не починали будувати»(4Д 4,33,36,37,38,64): це «важкий день», але деінде(наприклад, у селі Мирному Краснокутського району та у Печенізькому районі) деякі люди саме в понеділок починали таку важливу роботу (6 4 ). Не

почи н али

б уд ув а т и

й у ч е т в е р (1 4 ,3 6 , 3 7 , 3 8 ) , н е д і­

лю ^,14,33,36,37,38,64). Суботу дехто вважав сприятливим днем для такої праці(64), а дехто - навпаки(ЗЗ). «Починали будувати головним чином у вівторок або середу»(3 3 ). В и бір місця

«1 ут дуже не вибирали, бо землі було мало. Т о , де кусок був,там і ставили»(9 1 ). « І Іо ярах большинство строїлись, де якась невдобка Не те що невдобка, а не на рівному. Який Яхонтов був пан, а в яру г,°стро'тся! Не так, як щас, - на рівному вистроїли і все. А тоді хорошу Землю не займали» (8 7 ). «Намагалися будувати, щоб город йшов на низ, до річки, щоб поливати»(97). «Н е прийнято, щоб хата була збудована упоперек городу»(110). 185


«Х а та ставилася на узвиш ині»(20,123). «Сам а площина вирівні0й., лась, звичайно, щоб не було там нахилу. Гіідрівняли земельку /зещц нас тверда/. Яма не рилась. Хата виходила на висоті з півмегра, а бу3іае і з метр /дивлячись який схил/. Хату будували, щоб двері відчинялис на схід. Щ о б сонечко сходило - світло у двері, а заходило - світло у ш кна»(123). «Б ільш е передком ставили до сонця, на схід, щоб у це вікно сонце сходило, а у те заходило, щоб світла була все врш ’я хата На північ - стіна глуха»(128). «Великі кімнати ставили на усонні • як сонце сходе і заходе, щоб було світло»( 8 ). Д уж е важливо було вибирати сухе місце для розташування май­ бутньої хати. Вибирали його по-різному. Животченко О .Н . розпові­ ла: «Запомнилось мені. Ц е мені було два або два з половиною года. На тім місці, де мічтали строїтися, тато сковороду перевернули. Я к сково­ рода буде мокра на ніч, як піднімуть утром, - знач не стройся: вода мілко, буде підходити під хату. А як сухе дно - стройся»(І16). А Доля Г .П . запам’ятала інший спосіб, про який їй батько казав: «Х о т ь коло­ дязь копати, хоч хату робити. Візьми, у вовну яйце замотай і, де ти думаєш колодязь копати чи хату ставити, положи те яйце у маленьку ямку, щоб воно лягло. Наутро піди подивися: як росою узялося оте все /яйце мокре/ - колодязь копай, а хати не став /там буде вода/»(117). Вважалося недобрим будувати хату на місці або поблизу старого кладовища чи якоїсь могили. Про це є розповідь. «іУІені одна бабушка розказувала, що один дядько построїв десь біля кладовища, на могилці прямо /її не видно було/ якусь будівлю, і йому ноччю сниться - там вроді девочка лежить і каже йому: «Дядя, приберіть цей дом, бо мені на ногу давите!» Він проснувся утром і думає: що ж це таке? А ЦІ /будівельники/ вроді кажуть, що вони ноччю робили і вроді стон девочки чули. І тому чоловіку на другу ніч те саме сниться. Він тоді прибрав *іу будівлю, зніс, а потім йому сниться - вона йому каже: «Спасібо, дядя, ви прибрали мені з ноги, мені тепер не болить нічого»(56). В селах, які були панськими, «хати були построен* до красної Ліни - хоть забора, понад вулицею - вікна, щоб не загороджували нічого. Осавул як їде, він не заходив у двір нікуди - у вікно постукав з вулиці і каже: «Одарко, /чи там Палажко, чи і рицько. чи і їетро/, тобі отуДИ> отуди, отуди». Загадав наряд і поїхав. Отакий план 6ув »{б 0 ,б 2 ). У селі М ар’їному «пан' наказував будувати хворостяні халупи заПОД'

186


ліцо з дорогою, щоб, коли буде загадувати дворовий /так називали управителя/, він зразу міг стукати у вікно»(157).

різняться погляди селян на те, чи можна будувати хату на місці старої-

Б агато свідчень,

що

«р о б и л и

хату на старому ха-

т0щЬ>(14,20,59,62,64,123,126,136). Цвіренко П .П . у 1958 році буду­ вав свою хату «на батьківщині - на старому фундаменті». Стара хата стояла

на стоянах - на старому хатищі і будував(4). І інші селяни ста­

вили хату на старих стоянах. Лубенська Г .А . розповідала: « Я на старо­ му хатищі будувала - як погоріла, то/й на тім місці і ставили». Мешканка села

Крисиного Куля Г .П . стверджує: «Увесь посьолок на пожарищі

строївся, бо з війну погоріло. Нічого не було. Старе хатищс розрівню­ вали,

розгладжували і будували на ньому» (5 ).

Однак значна частина інформантів вважає, що «на старому хатищі не годиться будувати хати»(9 7 ). Антоненко I.A . зауважував: « Н е примічав, щоб хата на хаті будувалася. Казали, що на старому ніззя»(128). Пояснення цьому дають різні. « Н е будували на старому хатищі, особ­ ливо, як згоріла хата. Кажуть, довго не житимуть. А б о хтось хату продав і, якщо новий хазяїн заходив, вже він на тому місці не строїв: будуть якісь неприятності /можуть захворіти мешканці хати, калікою можеш бути, сімейні роздори можуть бути/ - примічали старі лю ди»(99). «На старім місці поставили /хату/, а люди кажуть: на старому місці не положено. На старому місці нїззя - чи комашка заводиться-.. Була й комашка в моїй хаті»(1 2 ). « Н е будували на старому хатищі: рушена земля - посунеться» (7 2 ). Часто будували хату на місці старої, але більшу, « бо більше місця треба було», якщо сім’я зростала(91,130,134). Однак робили хату «трохи здвинуто» із старого хатища не тільки задля потреби у додатковій площі. Слідкували, щоб не було стріхи на стрісі. Казали, що не годиться будувати хату, щоб із стріхи капало на те місце, де із старої хата, а то у них /мешканців нової хати/ невдачі будуть у сім’ї, не буде родить земля... Ц е у Низівці так казали(ІЗО). В ибір будівельних матеріалів «Теслі вибирали деревину по прикметах усяких: з якому місці треба Зрізати, яка погода: сонце коли там і полнолуніє чи на вищербі місяць. 187


Більш такі знающі плотники знали, що ольха деформироваться троц.^, може, но засохне - вона дебеліша од дуба, її і сокира не бере. Сосну ч осені заготовляли; треба, щоб вона немолода була, вистояна, коли з^ е смолу пускає - смолиста, буде вс.тойчива. Н а повному місяці, мабуть різали сосн у»(33). Дерево вибирали, коли нема руху соків - з половини грудня до лютого, «і не вспівали заготовлять для строительства на літо. Тому те дерево, яке зрізали потім, просушували, ставляли штабелями з пере, кладкою, щоб його не крутило, не гнуло. Кривину не зрубували. В строительство сухе дерево не ставили; те, шо молнія попала, - не го­ диться »(36,37 ,38). «Деревину вибирали хорошу, не сухостой,замочу­ вали... А зараз сухостой, березу бере. Березу на етррчовку ніззя - гкщ і на кришу шззя її - од сощуі її погне, покруте»( 13). «К літку як кладуть уже, якусь деревину - не осику, з берези! - треба першу положити на покліт, щоб хата не мокріла»(117). Д ля стоянів «камінь вибирали •• твердий, піщаний, і іід вугли дуже велике камінга десь шукали. У нас туг /біля села Знам ’янки/ є зак­ лади піщаника червоного і жовтого. І ото вирубували, привозили» (123). Однак, якщо каміння поблизу не було, стяни робили і дерев’ягі. «На стояни, підвалини - тільки д у б » (5 П.К.,8,29,33,64). «Н а стояни різали дуби, де коріння хорош е»( 8 ). «Д у б ішов і на сволоки»(5 Г .К .,13,99), «а той сволок, що впоперек /на який хліб кладали/ - липовий» (99). С'волоки робили й із тополі(13,29) та верби(29). «Д л я будови /каркасу/ верба вважалася найкраща. Дерево з осики

гл

^

не клали в будову, бо, кажуть, відьми заводитимуться в господі- ■б осики робили тільки сараї, паркан»(29). Однак, за свідченням Куц Г.П., є хати, де «верх, окладкна - осика; на складину піде й осика: вона не г н и є »(5 ). Часто « з вільхи роблять зруб, стелю »(6 4 ), Для стелі використовували й топ олю (29). Н а дах брали тополю (2 9 ) або сосну(54). Закладщшш Початок будівництва, що супроводжувався низкою обряді», назива­ ли закладщинами(33,36,37,38,62,122,135), або закладчинами!20)188


Коли в цей день приходили майстри, давали їм сніданок. «Поснідали, тоді вони виходили на те місце, де буде хата. Кожен перехрестився па д сонця, і починали роботу»(123). «Батюшку раньче, як починали строїти, кликали н а закладщини: ка­ жуть, Це місце обізатєльно должно посвятиться. А коли батюшків не стало, тоді самі святили»(62). «Найстарший у хазяйстві, дід, хрестиком на си п ав жито у чотирьох кутах майбутньої хати (вугол як намічав перехрестив і пішов). А плотники зразу -годі кладуть дерево і начинають ст р о ї т и » ( 9 9 ) .

А л е святити місце могла й господиня: «Хазяйка входе і

на всі чотири сторони, по всіх чотирьох вуглах сипе і прикопує трошки гкита, і просе Бога, щоб Господь поміг построїти, щоб воно було: «Дай, Господи, благополучно у цій хаті пожити»(117). «Ж и то сиплять, щоб

жизня була»(117), «щоб родило»(87). Іноді сипали й пшеницю, причому тільки «під підвалини, де буде п окугь»(87 ). Вензель А .М . розповідав, що, коли вік закладав хату, до нього «при­ ходив сусід, приносив бугнлку, жита, мєлочі (серебра, міді). Прийшов,

поздоровив, що хату закладають, сказав: « У тім вуглі, що на схід сонця, видовбіть дірку і задовбіть жито; жито і серебро - це для вас усе». Дід плотником був, з Вільшани, оце він видовбав дірку долотом у дубовій підвалині, ми заклали і могорич запили, і зробили хату»( 8 ). «Я к поло­ жили гроші, то вже хата щитається» (101). У багатьох селах, коли клали підвалини, «видовбували ямку і клали гроші на покуті - у південносхідному куп майбутньої хати»(33,62,87,91,101,122,135), але іноді «гроші клали на всіх вуглах ф ундамеиту»(99). «Грош і клали під стояни, під каждий по рублю, а раніш - золото (5 або 10 золотих рублів царських)»(20). Однак «рублі кидали, хто багатий»(33), а бідні - дрібні гроші: 3,5,10,15,20 копійок (33,60*87,122). Дехто вважає, що гроші могли бути срібні або мідні (8,91), а дехто стверджує, що «закладали обов’яз­ ково мідні грош і»(72). Були й такі «примхи»: «монети для закладання Змагались узяти того року,

к о л ії

будували хату,- так казали»(б 8 О .М .);

«треба було знати, яким боком кладуть монетку в яму - орел чи решКа»(7 3 ). Клали монети на стоян, під підвалину або у фундамент - «на Щастя»(60). Навіть «коли погріб заливали, клали монетку»(68 М .Н .). ^н°ді «бугилку на покуті ховали - гроші туди і записку, хто буде жити» (25). Снував і такий звичай: «коли починали стругати дерево і летіли перші ріски, то з господині гребували яєчню»( 122 ), 189


«Н а закладчинах бригадиру ( « заводилу») рушник дарили •- за -Ге що плотників привів із собою »( 2 0 ). П ісля закінчення роботи у цей день обов’язково могорич*-. ють(99,122). Кроватщгша Коли «зводили той вугол, де будуть стояти хроваті, 'гребували мо­ горич». Ц е звалося кроватщина( 122). Сволоковщина «Я к вирублять стіни, положуть обв'язку верхню,

-

стягають

СВОДО..

к а »(6 2 ).К у ц Г.ї І. розповідала: «Вигнали основу /зробили/ - тоді сво­ локи кладуть. Ц е зветься сволоковщина. «Е , готов» хазяїн» могорич», кажуть плотники. Зроблять, сволоки положать <кажуть: « І матері щоб було на сволоковщину!» їм подають наверх горілку, наллють по чарці, а потім вони злазять усі, їдять, п’ють » ( 5 Г .К .). Назва «сволоковщина» досить поширена (5,33,8/,122). Кажуть також :

«с т я г а т и

сволоки »

(5

Г .К .,

3 3 ,3 7 ,6 2 ,9 1 ,9 9 ,

101,124,131,134.135,136), «тягти (затягати) сволоки»(12,34,91), «підіймати сволоки»(87), «ставити сволоки» (6 8 О М .,8 8 ), «привести св о ло к и »(6 2 ), «садити сволоки»(1 2 4 ), «сволокову запивати»(101). «К літку зв’яжуть ото - обв’язку, а тоді сволоки через хату складають. Так і казали: «Приходь, поможеш скинута сволоки». Оце саолскокщина , могорич» (8 7 ). «Стягли сволоки, покоти клали, дві покотини. Загнав деревину (сволока) •• і все. тоді могорич: сволокову запиваєм»( 101). Стягали 2 , а іноді - 4 сволоки (117,134).. «Сволоки тягли на верьовках, а хто багатий, - на рушниках»(5 Г .К .,12,43,91,99,136). Взагалі ж, зв и ч а й

вим агав

п ід ій м а т и

сволок

т іл ь к и

на

руш н иках

(26,33,34,60,62,91,97,101,122). Кальницький Л .М , зауважував «Тягли на полотні ранниковому - на такому, як у гроб опускати: треба було показати людям (як дівка ще є), що 'хуг полотна багато. А зз моєї пам’яті, як ми строїлися, люди голі були, голодали, налогами уже так все випродали, уже так ті рушники витріпали, що вже верьовками тягли»(91). Рушники були домоткані ( з коноплі)(91),. метрів >, не ви­ шиті (91,97,101). Стягали сволоки • « у кого полотно яке було або

190


мануфактура, називається все одно - «на рушниках» (6 2 ). «Рушники забирали мастера, які робили»(62,97). Рушниками або полотном сво­

локи не тільки стягали, а й «замотували» (2 6 ,3 3 ). «К о л и підіймали сволок, то на нього прив язували рушник, {{а якому був вишитий півень, щоб він будив господарів, вони працювали і не жили в бідності» ( 122 ).

«Великими вишитими розцяцькованими рушниками в’язали на каж­ дому с.волош по краях»(117), перш ніж підіймати. А іноді, «як сволоки поставлять, тоді рушник зав’язують» на сволоці( 8 8 ), «вже потім на­ верху» (9 9 ). У деяких селах, «коли підіймали сволок, обв язували його рушника­ ми і обмотували кожухом, мєхом наверх»(6 0). Животченко О .Н . свідчить: «Хустки в язали на сволоки - не бачила, щоб голими підійма­ ли. Мати перев’язувала кожний сволок новою хусткою»(116). З уст­ річається і такий звичай: «коли ставили першу крокву, то обов’язково обв’язували її рушником і підіймали на рушникові»( 122 ). Ц і рушники та хустки призначалися майстрам' коли сволоки вже лежать, «хлопці вибирають рушники (скільки хлопців, стільки і руш­ ників)» (117). У старих хатах часто «на одному сволоку був видовбаний / виріза­ ний/ хрест»(134,5 Г .К .,14,29,37,91,117,123,124) або пташок (2 9 ), ставили дату забудови хати (29,91,117,123,124,68 О .М .,90,91,123), а також вирубували стамесочкою і побажання щасливої долі, і свої прізви­ ща - там, де були двойні сволоки»(123 ), «на первому' (середньому) сволоку»(117). Кальницький Л .Ж . розповідав: «Т о й сволок, що проходив нижче, називали матицею, а ті - просто сволоки. Він не стелю держав, а переходив нижче стелі. Н а нього й хліби ставили, і торбинку з сіллю. Якщо у баби був сахарь (головка, з кулак) - і той лежав на матиці »(т о бабуся возьме, відколе по кусочку, чай заваре, в миску наллє, і

ми

ложкою чай п’ємо...). Писали дату на цих сволоках; у дєда було напи­ сано: «1911 год». Сволоки такі розписані були, там цілі ікони були, різьба така, написи божественні, наприклад: «1 Іом’яни, Господи, царя Давида, ьяудрость Соломона і всю кротость єго» - у сусіда на сволоку було, як в яззю написано, і хреста з обох боків вирізані »(9 1 ). А ось розповідь Жигилія В .А.: «Наш а сусідка жила у старій хап, і там у неї я бачив такий сволок - він був, як одшліфовании, бо

вічно

на

191


ньому стояв хліб (його в ряд виставляли), і цей сволок був не забілений - дерево, яке воно є. І там було написано, хто ту хату збудував і з якого дня починалася будуватися,- «літа такого-то, дня такого-то...»(123) Коли підіймають цей сволок, на нього «кладуть хлібину під рушник, і ото хлібина лежить, поки покладуть всі чотири сволоки. А тоді її розріж, ють, благословляють, їдять»(117). Якщ о хрест не вирубували, то, як стягали перший сволок, клали на нього посередині! хрест купований (124).

1 Іеред тим як підіймати сволок, до вирізаного хреста чіпляли пода­ рунки майстрам: «рушником прив’язували хлібину з випивкою і закус­ кою, подарки - кому рубашку, кому ще щось (хазяїн казав, що . ком у) » (3 7 ).

П одарун кам и

б ули рушники, м атерія, хустки

(131,132,135,136). У багатьох селах хліб /або хліб з сіллю/ прив’язували рушником до сволока (37, 124,131,134,135), як і пляшку горілки (5 1 ЛС,37.62), Але в деяких місцевостях, «коли вже підводили хату під вінця, виганяли короб, туди вносили на рушнику хліб - це вжа хата (ж ила частина) вважалася побудованою. Х л іб ставили на вінця майстрам на рушнику, а тоді піднімали їм туди по чарці»( 9 9 ,123). Іноді хлібину виносила господиня теслям вже внизу (9 У ). Коли сво­ лок уложать, теслі «ур а !» кричать, «дають знати ж » (9 9 ). «Сволоки стягли - й зап и ли »(91). Деякі господарі майстрам після закінчення роботи «наверх горілку не подавали», пригощали внизу (2 0 .9 7 ), але у переважній більшості «як «зсадили сволоки - теслі шїлй по чарці» (1 2 4 ), саме нагорі казали: «д ля крєпості - щоб стеля стояла, щоб в хазяїна спина не б о л іл а »(9 І); як прилили сволок

«примочили», щоб

він не потріскався» (6 2 ). У цей день більше не працювали. «С волок як уложили - всьо, не стукни, роботи не питай: хай сволок улежиться (д о завтрашнього дня, хоч і з утра). І - гулянка»(62)..

Укривання даху «К о л и вже зводили дах (поставили стропила, крокви - це вже зробили повністю, залишалося тільки вкрита), тоді на стропилах, на саМУ ж самісіньку верхівку, на фронтоні ставили букет квітів (якщо були колоски - з колосками)»(123).

192


«Крили хату 3-4 дні. Сусідів, родичів гукали допомагати»(8 М .В .)». Цоловік 5-15 збиралися крити дах. Н а одробіток людей гукали, ніхто ;м не платив» (3 3 ). Обов’язково були: один крильщик, два солому перебирають грабля­ ми /на даху/, а інші «журавльом» наверх солому подають»(12). Крили ^тньою соломою (8 М .В .,33,62,99), а там, де були луки, - очеретом. «Крепко стоїть з очерету»(9 9 ), і під соломою хати стояли 20-30 років

(8 М-В.,33): «і не текло, і тепленько б уло»(33). Однак «очеретом хати майже не крили - більше соломою» (13). Товщина даху була до метра

(8 М .В .). Укривали дах таким чином: подавали вгору солому вилами та «журавлем». На ліщата («д в і палки зв язані, і тоді така петля надіва­ л а с ь » ) нанизували солому. «О ц е валок наложили солому, петлею на­

кинули зверху і беруть. Якщо це перший ряд ложуть, подавали вилами з довгим держаком, а як під верх іде - ставили «журавель» довгий, що ходив кругом .хати: один бере нанизує, чіпляє, а другий •• з верьовкою

«журавель» тягає, подає на хату, а третій, який стоїть на даху, укладає»

(8 М .В .). Вкривали по-різному. Наприклад, так: « П о кроквах прибивали лата по основах хати. Д о першої і другої лати знизу «сперва обв’язують кулями, а тоді уже, коли криють, солому поливають /розчином глини/, перебирають граблями у валки»(8 М .В .). А б о вкривали так: «кровельщик бере солому і рівно, сантиметрів 2 0 . вкладає і розчісує (кажуть: «всі граблі до себе гребуть» - а у кровельщика граблі од себе гребугь). Глиною обмазували, а потім прикривали (обв’язували) звер­ ху куликами (прив’язували їх соломою). Підрівнювали солому соки­ рою. Н у, а потім - м огорич»(33). «Верхня частина на даху хати називалась кінь; з двох боків кріпили або півнів, або вітрячки»(2 9 ). Заможні крили дах бляхою (за лізо м )» (29). Вставляння накой та дверей «Батько, як вставляв вікна і двері, сокирою робив хрест і приказував: «Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа, дай, Боже, пожити благополучн о !»(Ц 7 ).

«Х а зя їн і плотник /обидва/ топором робили хрест, як вставляли вікна і двері, - щоб жисть 6ула»(124).

193


Мазання Поряд з виразом «мазати хату»(5,37,64,84,87,89,В. K;;9Q,9l 90 117,124,125) поширений вираз «ліпити хату» ( 5 ,6 А .Т .,'20,59 СЦ', Мазали хату переважно влітку, часто з серпні, щоб до зими вона

,

висохнути(123). «М азали толокою »(2 1 ) - «гуртам строїли, більще гукали, іде одиниці - самі ліпили»(64). «Ходила хазяйка і зал^ющу^^, «Приходьте хату помагати мазати»( 6 А . 1.). Іноді кількість людей, які приходили, не перевищувала 13-ти осіб* «Ц ю хату мазали 4 баби, 2 мужики місили ногами глину, солому, кізик« опилки»(8 4 ). «Ліпили хату 7 баб, 6 мужиків місили г.лину ~ 2 свої 2 куми. 2 чужі» (2 0 ). Однак часто гукали д у щ 30-40 ( 6 А . Т ,64). (\/{а. зання хати «носило характер святковий не тільки для сім’ї, а і для села* було оновлення в цьому якесь - оце ж і мазали її всім село?,?»(123) «Я к мазати зібралися всі люди, зійшлись: «Н у , ліпили хату будем давайте по чарці!» Хазяєва наллють. Лю ди помажуть, зароблять обід - знову по чар ц і»(5 Г .К .). Спочатку «виривали яму здорову - на весь двір» (101) •• «у діаметрі метрів шість, сантиметрів сорок глибини»(3 7 ). А б о піском обсипали у вигляді кола ділянку дво р у ( 8 ). Завозили глину. Вензель М.В. розпо­ відав: «Н а мою хату пішло 8 самосвалш глини. І лина своя, поблизу в кар’єрі брали, і пісок є » ( 8 ). «М іш али глину з солом ою »(101). «Глей місили биками, кіньми, заганяли їх, щоб вони розбивали глину, а потім люди місили ногам и»( 8 ,101). «К оли хата ще не вкрита, накладали горище. Г Іочикаля мазати його з святого вутла - східного кута хати»(6 4 ,1 2 2 ). У селі Рябухиному, за старим звичаєм, «в святий вугол перший вальок глини пови нн а була приліпити господиня і покласти під вальок шматочок кожуха вовною вниз /щоб у хаті зберігалося тепло/, також живу квітку, щоб сім я була здорова та квітуча»( 122 ). «У селі Станичному на горищі* щитаи но покуті, де ікони будуть висіте, гроші замазували, хтось із рідних - не мати, не батько»(116). Однак у більшості сіл гроші на горищі «примазували чужі жінки, а господиня їм лише подавала монети»(1 9 ,С Л . ;20 ,84,89, В .К .;97,99,115,117,124,132). «Дві-три баби гукають хазяйку: «Дзиай жито, давай гроші!» І зразу туди подають бутилку, гроші і ж и р о » (64), і господиня наливає всім но чарці (5 Г .К .). fa к було заведено в селах 194


]у1йрН°мУ> Братениці, Кадниці, але в інших селах у цей момент мазиль^

не частували. \\а г о р и щ і «вмазували р у б » (2 0 ) або копійки(59,97), «щ об була

_ сТЬ і були гроші всігда у хаті»(97Д 24). За виразом Ігнатенко С.В., (1роШІ

замазували і подавали на горище могорич, щоб хата була неви­

черпною

чашею» (1 9 ). У деяких селян не було заведено вмазувати на

горищі гроші, там тільки замілювали жито - «щ об жилося» (5 Г .К .).

У цьому випадку гроші вмазували у святому куті в самій хаті (51 Ж .,36,37,

38,66 ,9 9 ,117, 123 ,131). Іноді вмазували їх по всіх кутах(84). Вважа­ вся, Щ° гроші потрібні тільки мідні - п’ятак або три копійки(5 Г.К .,66,123). «Кричать бабі : «П олож и монети в лівий кут!» Прихожалим ілі отхожалим дають пі грош і»(36,37,38). Буває « у той вугольчик, де ікони, жігга сиплять і у жито кладуть г р о ш і»

(124 ). У селі Знам’янці на закладщинах жита не насипали, а

«коли вже хату мазали, у той куток, де мала висіти ікона, заліпляли три житні колоски і дрібні грош і»(123). Іноді «хрестик маненький дерев’яний закладували у святому вуглі в хаті»(1 3 0 ). Коли господиня подавала на горище гроші та горілку і почастувала мазальниць, «баби начинають співати веселих пісень - на жисть, щоб весела ж хата б у л а »(64,122). Однак часто жінки починали співати й до частування. «Співали веселих пісень: «О й ти, Грицю», «П оза гаєм, гаєм, гаєм зелененьким...», «Випрягайте, хлопці, коней», після війни «Катюшу» співали»(9 9 ). « Ц е тепер перестали співати, а раніше, мазка поки не кончиться, співають. І потому й судили: о, весела хата буде весь день співали! А там щось сумна хата буде - майже, майже не співали. Зовсім ке співали не могли. Все рівно баби заведуть. їх сотнями співалось...»(91,131). «Як омажуть хату, тоді у димарі «топ лять»(99). « У димар кладуть солому і запалюють - вона горить, дим іде з димаря, а усі : « І орить хата! Гуши! Туш и!» І тоді хазяйка подає закуску, випивку наверх»(97). «Все Цс' швидко випивали, швидко закушували, бо робота не повинна ж була стояти, лили крапельку горілки, щоб воно потухло /там малесеньке Огнище було, чисто символічне/, а тоді брали сиру глину і все це залі­ пляли /цей попіл/, щоб хата ніколи не горіла, щоб Господь її беріг від 3л°Г 0

всього, щоб грім її не би в»(123).

195


Д оля Г .П . згадувала : « Я к доходять до верха, жінки начмнаю-г вигадувати - «щ об верх не валився, не сипался», могорич тре6увй/и «Дівай, хазяйко, а то запалимо верх!» І то як запалять у верей у ��им^ /верхи ж тоді були хворостяні/, іде хазяїн, ще по драбині з буталкою або грахвином, з чарками, пирогами: нате, ке палітьі»(117). Іноді жінки після закінчення помазки палали верчик соломи не у димарі, а прямо на горищі, на стелі(123). Іноді й зовсім не палили а тільки стукали та кричали: «П ож арі Горить у версі!»(131Д32). Д §0 казали, що сидітимуть на горищі, поки господи*«* їх не почастує,», поіро. жували спалити хату( 122 ). «Долівка /з глини і соломи/ в цей же день робиться» (6 4 ). «Як помажуть долівку, посиплять травою - і запах у хаті » ( 101). «К о л и все помажуть, квіти ставлять на вікна - щоб життя було квітучим, щоб весела хата була, щоб вона квітла»(89,В-К..,99,123\ Брали польові квіти, робили вазу з глини і. ставили їх туди( 8 8 ), Іноді «брали вальочок, туди квіточку - раз! - і до стіни прилтляли, і ці квіти так і стояли /воно ж волога - стіна, глина; і довго-довго держали/, а тоді ж потихеньку засихали. І як хату поновляли, все це знімали »(1 23). Закінчивши працю, люди «нош, руки, цеберки помили і тоді дивлять­ ся, як би хазяїнів упіймати /а ті вже, як знають, тікають/, піймали їх і потовкмачили у глину. А вони ж відкуп дають. Я к на свадьбі. катають батьків, і біжить дочка або хто - відкуп дає, так і т у т »(117). У багатьох селах господарів купали одразу після закінчення робіт. «Я к кончают мазку, ловлять хазяїна та хазяйку і кидають у ту ковбаню, у глину - вимажуть! Кажуть: «скільки даєш могоричу? М и ж тобі діло зробили!» Ставили трьохлітрову банку - люди сидять до півночі, п'ють, пісні співають»( 8 ). Однак деінде люди після мазання одразу сідали обідати. «Я к дивляться, мало горілки - хазяїнів у рядно, колишуть, тоді тіки - гуп! У заміс, у глину, і оді їх витягають, вони вилазять, шукають у себе могорич людям. А буває, що й могоричу багато, та здуру: давайте покупаєм хазяїнів, щоб довго ж и ти »(5 Г .К .). Я к правило, господиня знає, що її будуть купати, і тому «надіває лахманину я к усь»(6 4 ). У заміс могли кидати, а обливали рідкою гли­ ною з відра або з горщиків (64,91,123). «Вибирали момент і прямо на голову лили хазяйці, яка це повинна була сприймати як должне. Бона йшла, милася, переодягала новий одяг і йшла далі готувати»( 122 ). 196


Ч асто господарів «мокрих, у глині, на возику везуть хто й

■ -»на куди. оезуг» до ставка або до магазину, щоб там щось купили»(97,124) ^зяїв, бувало, «саджали у возик з глиною і возили. Всіх родичів перео3яП> на тім возику - і в калюжу! Вони одкупалися: «Літр хва-ііт?»(31) а еЛьник Б.Г. розповідав: « У Минківці господарів на льогсову машину, зверху на кабіну положили. А б о дрючки ззаді до машини прив’язали і ■азяїв до них /ще й цвіти причепили до машини/ - і потаскали на ставок. Перекинули їх там у воду... » ( 9 9 ) . Іноді просто «на гілляку

посадять мужика і бабу і тягнуть,а вони на гілляці лежать» (9 0 ). «Купали хазяїв, щоб жили гарно в хаті, багатства, здоров’я бажаш»(124). Приказували: «Н а щастя вам, на здоров’я, щоб ви пожили благополучно і щоб нічого не случилося: і не боліло, і не горіло!»(117),

..Щоб здорові були! Щ о б хвороба не бралася!» (91). Після того, як покупали у глині, жінки іноді самі мили господарів: «води теплої баби підготовлят, щоб нагрілась на сонці, і обмивают»(91). Хоча «купали хазяїнів, щоб могорич ставили»( 8 8 ), але більше це ро­ билося «для весеління людей, для розрядки» (9 1 ). Купання у глині майже скрізь вважалось обов’язковим: «Ц е обізатєльне - та дурастика є » ( 6 4 ) .

О днак іноді «хазяїв не купа-

л и »(5 К .М . 115,132). Я к згадує Немилостива К . Н . , її господаря «в зя­

ли у рядно і колихали: давай ще горілки! » ( 5 ) . Сосонна М .А . розповіла: «Помазали, злізли, як берут, прив’язуют мого хазяїна до стовпа -■біжить мій хлопець і кричит : «О й рятуйте, батька прив’язали, рятуйте, шо ж роботи?!» Таке воно - шутка. Н е кидали глину, не обмазували. Дали їм горілки - одв’язали і все»(132 ). Наприкінці роботи і після її закінчення «ті, що мазали, перекидалися маленькими вальками, а хлопці брали та й більшими: відгадай, хто ж то кинув? Все це проходило з шумом, і з сміхом»(123). Все закінчувалося застіллям, люди сиділи, спізали, довго не розходилися. У деяких селах був ще звичай «дякувати хазяїнові:на другий або на третій день після мазки, після, іульбів приходять знов - похмеляють« » (9 9 ).

Поновлення та побілка «Як висохла хата - тоді її поновляли. Дивлячись яке літо: якщо іЄПле - то скоро /але раніш ніж через місяць ніхто не поновляв : мазали 197


товсто, і треба, щоб висохло гарно, вхопилося за деоево/. Спеція* .

.

г-г

.

.

..У‘і-А Ь И о

г л и н у ж т о д і м іс и ли , і ір и х о д и л и т а к і в ж е м о л о д и ц і б ід о в і, як каж уть

яких і око, і руки посноровнстіш, і натирали хату, уже рівняли, під пері " побілку готували» (123). Часто «натирали» хату /підмазували, підправляли/ «сама хазямк та її родичі /наприклад, племінниця і сестра/. Вони ж самі білили хату вапном /без крейди/» (5 К .Н .). «Перш у побілку старалися робити з житньою мукою, вона схвачув& лася доб/>е, склеювала оце все, щоб не розтиралось при побілці»(123) Помста будівельників Робітники, які будують хату, можуть помотатися господарям, якщо «не ладять з ними, або не зійдуться в ірні /бувало й таке, що .за одну ціну сходяться, тоді господар /дає меншу/, або відчувають до себе- »неваж­ ливе ставлення»(123). Данильченко М .М . розповідала: « Н а вред - підсиплпть солі; як сирость, на сиру погоду - буде хата мокра. 7 и бачиш, як сіль чуствує, коли стоїть на столі, вона мокра - значить погода буде така. Робили на вред, як хазяїн поводився скверно. Я забула, в кого мазали, - підкидали сіль. А він вредпий був, скупий, і йому таке зробили»(101). «С о лі як насиплять - то мокрітиме» (123). Цей засіб помста відомий багатьом селянам. «С іль кладут під підвалину, униз, там, де сіль растворяється, - щоб вугли були мокрі» (6 2 ). А л е зробити стіни мокрими могли й іншими засобами. « У Михайла Захаровича було: як щикотурили, мила туди впустили, і тоді /стіна/ стала мокра. Щ о не зробе - мокра. Стіни зсередини тоді деревом о б б и в »( 101). «Каменщики можуть між стінами накидать цементу •- і воно мокре буде» (3 4 ). Лобойко В .Ф . розповідав: « Я чув, як Микола з 7 имохою у Шарївщ робили, а їм скверно заплатили. Так він каже: «Іди, Миколо, сюди- -~а те, шо вони з нами отак розщитались, давай у цей вугол напісжм? Ц ей вугол мокрий буде, поки й житимуть». А чи він мокрий був, ЧИ НІ, ' не знаю» (6 2 ). Крім природних засобів помсти, були й надприродні, магічні, мето10

198


'ЦХ

було дошкуляти якійсь певній особі, що відбилося у розповіді

р]0човки Н .С . : « Я ходила часто до куми своєї, і у них там баба жила.

І 0ІІя стіна - ну, хлюща! Т ек ло із стін попід вікнами, шторки всігда ідсунугі. Тіки баба умерла: що гаке? - стіни сухі! Така хазяйка була, значить!» (3 4 ). Користується популярністю і такий засіб помсти: «Закладають денебудь яйце в стіні, дірочку проколюють / зверху/, воно потім тухне, загниває і воняє»(37,62,87,99,123).

Поширеним є також такий вид помсти, коли роблять цегляні стіни: «У вугол або у кілька купв вставляють бутилку шийкою на край, щоб не видно було, і вітер дме, а вона гуде - і в голові гуде»(37), «гуде в хаті, як еамошедчик»(99), «виє..., а хазяїн дума: шо там таке?»(101). Ображені майстри «замки можуть неправильно зробити - хата буде роз’їжджаться, не буде мати тії міці, єдності, може десь дах поїхати»(123). О друбщ иии Коли закінчували основні роботи на будівництві хата, пригощали тих, по її будував. Називали це одрубщ ини(20). Взагалі,«кінець лю бої важкої великої роботи: уборка картошки, буря1псу, скиртування, сінокісназивається одрубщина ( 12 ). Входини /уходшш/ Хоча є свідчення, що, перед тим як заносити речі у нову хату, тварин спершу не запускали( 2 0 ), більшість наших співрозмовників стверджує, Що спочатку «обж ити» хату мусить тварина. А л е яка саме і як треба тлумачити її поведінку - тут погляди розходяться. Є звичаї першими запускати: кішку або кота(8,12,СД.;36,64,Ю2/І22), кішку або собаку (29), собаку або півня(5Г.К.), кішку або півня(34,99,123), кішку та півня(123), кішку, або собаку, або півня(115). « А в Росії Гаракана і кішку запускали» (3 6 ). Існує точка зору, що треба запускати собаку або півня, бо «кішка ^хороша, вредна» (5 Г .К .). «Т о м у кота не впускали» (124). Т і ж, хто ВпУекали, примічали: «де кіт ліг спати, там кровать с т а в л я ть»(3 6 ,6 4 ). 199


А л е дехто вважає, що саме там ліжка ставити не можна(.38,64). Вважалося також, що півень або кішка мусять обов’язково перено­ чувати у новій хаті. «Ц е щоб не на зло. а на добро, для щасгя, благопо­ луччя. М и так робили у 1953 році»,- казала Ночовки Н .С .(3 4 ). Був і такий архаїчний звичай: «півня пускали на входини. Залишали на а вранці ловили й рубали»(1 2 4 ). Іноді «не запускали півня чи кішку . зарізали петуха на входини»(128). А ле у цьому випадку переночувати у новій хаті мав сам хазяїн. Антоненко І.Д. згадував: «М ен і казали; йди початі, а тоді вже ми зайдем. Кажуть, що спочатку повинен переночува­ ти господар /не женщина/ - що присниться.... А я випив добре... « Щ о тобі снилось?» Нічого...»(1 2 8 ). У багатьох селах після того, як запустили когось і.з тварин, « з хлібомсіллю заходив хазяїн»(5Г.К.;12,С.1.;34,124) або дід (2 9 ). іноді пер­ шим «входив господар, вносив стіл, накритий скатертиною /бо «голо­ го» стола занести не можна було - сім’я буде небагата/, а на стіл клала хліб і сіль»(122Д37). Є свідчення, що «на входинах жінка вносила хліб у хату»(134). «Однак найчастіше господиня в хату заходила з і��оною і заносила віник, щоб у хаті завжди було чиего»( 122 ). Вносили ті образи, з якими господарі вінчались у церкві, або подаровані батьками ка входини. К у ц Г .П . згадує: «К о л и я вимазала хату, дала нам мати іконку, повісили» (5 Г. К .). П ро те, як заносили меблі, запускали кота або півника, або того і другого. Першим котик, за ним. півник заходио, за ним господарі зайш­ ли. Дивляться, як котик себе веде: якщо кін спокійно ходе, жштя буде в хаті тихе і мирне, а якщо такий зляканий, то щось не так, треба хату освятити. Півник походив: як спокійно, не шарахається - будуть гроші водиться, буде нормально. А тоді вже , як котика і півника сопроводили, так і все, тоді заносили ікону / «М ап р Бож у» прийнято нести жінці, а «Спасителя»- чоловікові/. Заносила мати «М атір Бож у»

б

той вугол,

де ліпили колоски і гроші, вішали, і зразу вішала рушник, а тоді вже заносили все (123). Вважалося, що нову хату треба обов’язково посвятити. За звичаєм це робив батюшка (5 Г .К ., 115,117,137). «Н а входини гукали певчих, батюшку, він свяченою водою кропив. Святили хату., щоб сатана не вбрався»(12). Однак, «коли церкви разрушили, .люди самі брали святу воду і бризкали у вугли. Мати бризкала вугли зсередини і зн а р у ж і»(і2 3 )-

200


Буває, що на входинах гості «випили по чарці-дві і розходяться»(115)> але частіше: збираються родичі, знайомі, куми - і обикновсмная п’янка, гульби»(5Г.К.), « сходяться, хто шо принесе, ну, й гулякягь»(99). Навіть кажуть: « Ц е - та ж сама свадьба»(3 6 ). І (он язакі гульби тим, що на входини був звичай запрошувати всіх тих, хто 6 ;>ав участь у будівнишаі хати(64). На святковий обід «першими йдуть родич/, к у м и »(3 9 ,С .Т .). «Н а ВХОДИНИ

приносят

ЛЮДИ

подарки

Д ЛЯ НОВОГО Ж Й АЛ Я ,

хто посуду, хто

мебель, хто гуртом куплять щось дорож че»(3 8 ,С Л \ ;6 4 ). Тимченко С.К. згадував: «М о їй матері на входини подарили ткацький верстат це була дуже сильна машина /мама ткала не тільки собі, а й кумі, другій кумі/, я цей верстат після війни розкидав., спалив»(2 8 ,С .Т .). П ізн іш е поновлення хати Називається це - «перекидати», або «пересипати» хату( 6 6 ). О б ­ новляють хату, обрізаючи, обпилюючи підпилі деревини(8 4 ). Солов’ єнко згадує, що, коли «пересипали» її хату, то стіни «розібрали, зрізали підгнилі кути, докупили сосну, зробили дубову стіну од улиці, а ззаду соснову »(5 4 ).

Х А ТН Є Ж И Т ТЯ К о л и і як біли ли та. підмазувала хату Перед І Іаскою і Різдвом білили хату всередині. 1 Іеред Різдвом І .(ре­ чистої «білили около». Хазяйки додавали у крейду синьки. «Х а ти стояли білі, голубі, навіть сині

красиво б у л о »( І44).

«Долівка - глина і кізяк. Я к дітвора - пилюга в хаті! І кажної суботи підмазувала - глину з кізячком». А хату підмазувала двічі на рік - на зиму /восени/ і навесні ( 6 ,В .Ц .). «Долівку підмазували просто глиною, зеленою травичкою посипали. Я к субота - нсігда змазували. А на низ підеш, нарвеш травички душисгої, як посипеш - пахне, свіжо ходити по тій траві...»(1 3 ). Посипали чебрецем, «щ об пахло», полиномЩоб блох не б уло( 8 ). «І Іолів раньче не було - вже у 50-х -■60-х роках еони з ’явили сь»(64).

201


Як прикрашали хату У хаті часто робили шпалери. Вичавлювали сік із кропиви для зеде ного кольору, «кирпич натирали» для червоного. «Щ іт к у у червоне то рози, а з соку кропиви - листочки». Часто додавали синю мережеч ку. П о стінах малювали окремі квіти, а на комині - горщик із квіта ми(144). «Комини мазалися вгорі білим або голубим, а внизу такі вохряники вохра була жовіувата: половина комина біла, а половина - жовта»(13) Я к прикрашали скриню «Сундук розмальовували з трьох сторін різними квітами, кришку не розмальовували. Сундук застилали в будні скатертиною з валом, а на света - вишитою /квіти були вишиті по вуглах і посередині/»(ЗО). Покуть «Я кщ о на іконі рушник загиджений, мухами засиджений, то щиталось, що хазяйка, видно, й Богу не вірить або з відьмою знається - на божниці рушник такий загиджений!» «Ч и говіти ходила, чи ходе вона в церкву?» - « А ш о?» - «Я бачила у неї іконі такий рушник мухами засиджений, наче вона 20 год його не прала». Д о образів повертатися задом /стояти раком/ ніззя. Чи там хазяйка долівку маже, чи там посуду миє, чи пере /поставила корито дерев'яне/ - нахилитися ніззя, щиталось неприлічним, грішним»(91). Від старших діти постійно чули , що Бог завжди спостерігає за ними. Усе лякали : «Бозя битиме, Бозя битиме! » А один хлопець пішов та їй очі повиколював, іконі. «У ж е,- каже, - Бозя не битиме> вона не баче - я їй очі повиколював! »(1 3 3 ). К оли мести хату і мити иосуд «Н а ніч треба хату замітати, щоб чисто було: кажугь, Бог буде при­ ходити»^ Г.К .). «Щ о б анголи ходили, треба замітати ігід вечір»(31,57)«М ама все казали: обізатільно на ніч треба хату замести. І за посуд

202


казали - щоб чистим був. А інші думають, що ке можна на ніч .намітати і мити посуд. Я. як приїхала в Київську /область/ заміж, так свекруха; « Щ о ж у тебе за мати, що не вивчила, що на ніч ніззя замітати?» С к іл ь к и

сміття на ніч,-кажу.- і о бабські примхи! Ото тобі і слухай...»(57).

Дійсно, дехто переконаний, що «увечері хати не можна замітата»(80), а дехто - що «підмітати треба на ніч» (9 7 ).

«Ч у ла на Просяному, щоб ке мили ложки в вечері, - кажуть, Доля прийде вечеряти. Х о ч \миски пусті, а Доля прийде...»(1 2 4 ). « Х т о миє на ніч посуд, а хто каже: «Х а й Доля вечеря!» У Ш убах старі жінки не миють посуд на ніч»(2 2 О .М .). « ї іоки чужа людина в хаті, ніколи не замітай, цього не можна робити: та: я*-; би вимітаєш чоловіка у хаіи»(116). «П обули гості. І щоб гості ще їздили,, не старайся одразу замітати і йол мити. Хай пройде врем’я. Коли гості .за хвіртку, багато хто посуд перемиває, замітає - це прикмета погана. Х ай і хата побуде кеметека і посуд побуде» (28,33). Ч и миють діж у? «Д іж і не треба вимивати, її треба вискрібати. Ц е мати мені завжди казала. Я і макітру не мию: вискребла її, витерла, перевернула,..»(3 4 ). « Н е удався в однієї хазяйки хліб. Гукнули батюшку, щоб прийшов посвятити діжу. А він прийшов, подивився, ходе і приговорює' «Діж адіжа, для тебе треба віхтя та ножа!» { а жінка дума: « Н у що ж таке? Щ о то за молитва?» А він: «Діж а-діж а, для тебе треба віхтя та ножа..,» Вона й догадалася»(3 3 ). Ч и м змітати зі столу? «Руками не можна сміття з стола /змітати/ - скандал в хат* буде, обов’язково ганчіркою або рушником»(127 Н . Х . ) . Руш ник тарілковий У »краєзнавчому музеї Знам’янського Будинку культури висить «рушник тарілковий». Коли завідуючий Будинком культури Жигилій В.Л. брав цей експонат до музею, він спи гав у власників рушника,чому 203


вік називається «тарілковий», і почув таку розповідь: « М и ним ніколи не користувалися отак. М и його не вішали на стіну, ми його не віщалі1 до ікон. Він у нас висів біля мисника. Гам зберігався святковий посуд або такий, який тільки прикрашав кімнату або хату, і рушник цей там постійно висів. М и його випрали - знову туди повісили. Ну, і ще ми цИм користувалися, як приходили дуже поважні, гості (чи там батюшка зай­ де), і, як їх пригощали, могли цей рушник покласти їм на коліна, а потім він знову відправлявся до мисника». Жигилій В .Л . зауважує: «Рущ_ ник цей такий величенький, обрамлювали ним мисник, як ікону. Він був окрасою хати і в той же час виконував свою побутову функцію »(123). Я ки м був посуд? Животченко О .Н . згадує: «М иски були полив’яні, череп'ям. Лож­ ки були дерев’яні. Остались у мене од мами на пам’ять дві ложки красні. Я коли хазяїна похоронила,то обідали, батюшка, як побачив оті ложки - удивився. Ц е моя материнщина. Тарілка у мене мамина є, на ній

написано: «Г д є Бог, там і любов, гдє любов - там і Б ог». Т а той батюшка як попом’яв ту тарілку, трохи в торбу не впхав. Ц е мамина пам’ять»(116). Н іж і ножиці «Н іж на ніч не залишається на столі, потому шо він же страшний»(117,133), «казали: гріх. Н іж клали у шафу д е р е в ’я н у »(1 1 6 ). «І мата моя прибирає ніж, каже: щоб скандали в домі не були»(127 Н.К.). «Н іж ніззя залишати на столі: може нечиста сила зайти, ніж той взяти й зарізати»(129). «Зайшла нечиста сила у хату (який-то бандит), а на столі ніж - він може тебе зарізати. Щитається, щ о злодієм руководить нечиста сила, не свій розум »(130).

«1 реба щоб на столі ніж не лежав і ножиці (все, що кололось і різалось): домовий буде граться. Мені було годів 12, у мене п одруга була, Галькою звали, у неї тіх /тиф/ був, гарячка. Галька

с х в а т и л а с ь

і

побігла, а на столі забула ножиці. А наугро встають - ножиці лежать, і в неї плаття порізане. Отже, воно - домовий порізав плаття. Ніж 1 ножиці треба класти у стіл, у ящичок»(124). 2 0 4


Ночки «Б ули дерев’яні ночви ( з метр) і Підситок. Брали совочком муку і сіяли у ті » ( 1 2 6 ) . н о ч б и

Х л іб ка столі Селяни вважали, треба, «щоб хліб н і столі буї* завжди, накидкою накритий або рушником» (2 2 О .Ж .1 2 4 ). «М ож е, ноччю хтось прийде поїсти» (124). Ч о го не гаожиа робити т е л я заходу стщя «Увечері не можна було врізати хліб, хоч і голодний спати лягай, бо урізається хліб - урізається врожай»(9 0 ). Раніше вважали: «нічого позичати не можна, як сонце зайде»- з тепер даю ть»(124). « Я к сонце зайшло, молока і грошей ке давай - не буде»(22 О .Ж .). «П ід вечір нічого з двору не полагається виносити, вимітать у дворі; остав його до угра » (5 Г .К .). Зокрема «сміття з хагга не виносять після заходу сонця»(14,22 О .М .,97,124), а збирають його у цеберку(14). «Н ізз я спати лягати, поки сонце не зайшло, - голова болітиме. І дит��ну не треба вкладати с ш т и »(3 2 ). «Я кщ о заходе сонце, сідає / ховається/, спати ніззя, щоб голова не боліла і щоб малярія не напала. Гак змалечку ще нам казали» (126). «Ввечері, як покупалися, навіть ноги помили, не виливайте на той день воду: болізь напинається /ілі сип, ілі якийсь вивих прийде/ через зливки» (117). Щ о робити »* зляшкаммг «Вообще на вулицю, яа дорогу не нада оцього виливати»{ і І /,130)«неси його у навоз,вилий. Зливки, купіль не можна виливати там. де люди ходять. Кажуть: еге, це ж я десь уступила у щось. Наша Манька тіки грішить, не те шо десь у щось уступила: з ногами мучиться виразки на них різні. І де вона не була, врачі нічого зробити ке мо­ 205


жуть»(117). « З двору не винось воду, коли купаєшся, у хазяйегві вц^ вай. Мама моя казала - під стовп, де ворота, щоб люди не тощ-а ли »(12 4). У чому купалися? « Купалися у шаплику (у каждій хаті було таке) - як здорова бочка напополам. Удобно в ньом у»(126). Ч о м у зранку треба вмиватись? «Бабушка казала мені: треба зранку вмиватись, бо кого невмитим побачиш, того в ... цілуватимеш на тому світі»(69). Я к спати « Н е лягали простоволосі спати - очіпок надягали. М ій дід (на Золочівщині) надягав шапочку, як ішов спати»(22 О .М .). «Дітям каза­ ли: голому не можна лягати у постіль, надінь сорочку. Бозя прийде з ціпом і буде молотити, думатиме, що хліб. Всякими манерами лякали, навчали, щоб були не розпутні»(116). Щ о б мати не вм ерла «К а за л и , що ніззя в однім черевикові ходити, а то мати вмре»(116т13,23,126 Г Л . , 5 Г .К .). Я к поводитися біля вікна «Н е знаю, щоб хто плював з вікна - воно ж нехорошо»(33). «Кішку викидати з хати надвір через вікно не можна»(21 Г .Р .). «Я к сонце зайде, не можна дивитись у вікно» (2 2 О .М .). Д е не можна лаятись «Н іззя лаятись коло води: вона жива, вона вернеться, як круговорот» вернеться т о б і»( 6 ).

206


« У хаті ніззя лаятися - цс гріх. Показували- оч » 1А . lW, . ол оовя свариться. І ми боялись»(116). «М ама казала: «Маріє, ну чого ти так скажено лаєшся?

Ну чого ти на дітвору кричиш?» Т а й дід казав: «Н е лайся!» А я - то «зараза», то «чорт»! О т у мене така привячка, не можу, забуваю я. А мама: « Ш о ти чорниш? Н е чорни! Паска в печі!» О го вже знаєш, що матюхатись ніззя. Ц е не на Паску, а взагалі; мається на увазі,' шо матюхатись при старих та малих не м ож на»( 10 і ). Вважалося також, що не можна сваритися, стукати біля печі бо під піччю живе домовий(146). П рац я а свято «П о празниках не можна було ні робити, їй шити, ні прати, ні мазати, ні мести. В хаті вимітали перед празником»(8 1 ). Вважалося, що у свято можна тільки погодувати худобу вранці, «б о вона жива, їсти хоче, але ніколи не роби, без чого можна обійтись. Не треба» (123). Поріг «Кажуть, треба, щоб була у кожному дворі підкова»(97). «Підкову закопують біля порога, щоб люди ходили»(61). Дмитрієва А Л . згаду­ вала, що коли у 1966р. будували її хат}', закопали дві підкови під поро­ гом, щоб люди не забували ( 6 6 ). А про хату Солов’єкко Н .А ., Коломієць В.В. казали: «М ож е, й закопана підкова туї' десь є, бо- стара хата, і нема того дня, щоб до цієї жінки ніхто не заходив»(6 ‘і ). Ночовка

м.п. згадував:

« У нас три підкови є: на воротах (де хвіртка зачи­

няється) - щоб гості не виводились, на стовпі - щоб гості принаджува­ лися, під порогом - щоб гості йшли у хату, щоб люди провідували» (33). На східцях (на вертикальній частині першої знизу сходинки, посере­ дині) «підкову прибивають - кажуть, щоб хазяїн дозго ж и в»(98). Н а порозі не можна: «стояти, як гроза / й д е / »(1 2 6 Г . Л . ) , пити і їсти (5 Г .К .), «щ об роззявою не б ув »(3 3 ). Через поріг не можна: «здоровкаться - к скандалу»(6 Ь.Ц-)> давати Щось - «гріх, старі казали: переступи через поріг чи з хати, чи в хату»(ІіО;, виливати щось (6 В .Ц .), перемітати - «казали: гр іхН ^ ^ )Вагітній «ніззя через поріг вимітати: народиться дитина і б>де збльовувати, як п оїсть»(13). «Я к підмітати? Від печі до порога стоптана


дорога! Підмітати треба від печі до порога, але не перемітати. Всі д0 порога підмітають і збирають сміття на совочок або у цеберку^

(6 В .Ц .,97,116,124,126 г.Л .,1 3 0 ). «Я к вив’язують бородавку, під поріг кладуть мотузочку»(6 В.Ц ) Щ о б сирота не тужила за батьками, її одразу після того, як повер­ нулися з кладовища, саджали на поріг і давали з ’їсти хліб із сіллю. Д0ля Г.П. запам’ятала: «Дитиною була, як мама вмерла. Саджали на поріг, посадила бабушка одна, дала мені кусочок хлібця, солі і каже: не плач, не плач!»(117). «К о л и дитина тільки народилася - і вмерла /або народилася нежи­ ва/, то її ховали перед порогом хата, щоб через неї переступали всі і щоб у сім’ї більше такого не б уло» ( 122 ). Існували також прикмети, пов’язані з порогом. «М ед у багато буде, як петух нап’ється води на порозі весною, коли розтає сніг, зі стріхи капає. Я к петух заспіва на порозі - буде гість. Я к ластівка гніздо в’є біля порога - це к щастю » (6 В .Ц .). п іч

Спорудження «Г Ііч просто ніхто не зложе - тільки пічники: треба правильно по­ ложити зводи, щоб пекла. К оло пічника помічники були і вчилися»(8 М .В .). «Я к робили піч, вмазували в неї 5 копійок і ладан, коли був»(15). «Димарі були хворостяні. Частина труби, що виходила, була прокла­ дена кругом в хаті, всередині, вздовж стін ішла, як призьба (розмірами з табуретку), замість стільця було зліплено - і топили. Ввесь димохід грів це діло - воно виходило в сіни, і димар був зроблений з сіней нагору. У грубі топиться, а в димохід іде» (8 М .В .). «Димар, який стояв у сінях, плели з лози або хмизу і обмазували глиною »(29,130). «Брали чотири жердини, між ними ставили глиці (жердини) вертикально і заплітали хмизом»(40). «Шириною /димар/ був метр - метр двадцять, виводився під кришу, і там кріпилася трУ' б а »(2 9 ). «Димар /на даху/ господар міг прикрасити: чи з дерева, чи з заліза» (122). «В димарі зсередини були кілки, щоб можна на них ста­ вати і мазати. Кожний рік господиня обов’язково повинна була потру'

208


сити сажу і помазати димар»(122). « Щ о б хата не ;*п>оіла „ 1 ’ »«сто лазили сажу вимітати і мазали верх, якии закривався і тдкриаавея»Г ВОЛ V* '

* \ОЛИСЬ

«в димарі батьки ховали своїх дочок від ворогів » ( 122 ). Помста пічників «Я к , може, хазяїн договорився платити більше, а заплатив менше пічники могли на вред зробити. Казали, щ о вони робили п а к о с т і» (91). «Пічник, якщо невдоволенй /було, ке ставили могоричу/, малий ход зробе або перекладе, чуть-чуть тїки пусте - були спеціалісти на вред робити»(57). «П ічник може зробити на вред неправильні димоходи. Він зробе назло: спочатку піч горить добре, я через деякий час, як начне - і курить, і курить»(87). «Пічник, буває, небагацько труби не докладе зверху на хаті. Н у шо - нема таги, курит, хоть ти шо хоч! - ото у Гребенюків було. А у нас у селі такий хороший пічник був. Покликав дядько його: «Прийди, ти ж спеціаліст, у мене ке горить, нема тяги». Ш о не робив , скрізь облазив - все наче правильно, димоходи пороблені правильно. Прийшов додому, думав думав , не спав. Ш о ж таке, це ж він позвав його анулірувати... і Іігаов, підщот зробив, висоту, яка, зна­ чить, тяга, а потом задумавсь: стой, добавлю труби трошки! Добавив, каже, трубу, запалилось - стугонит... Невелике діло, а...» (9 9 ). «Пічник кирпич поставе : і тяга вроді е, а не горить. І його через два дні гукають: не горить - іди поправ! Він приходе, кирпичину втягне: «О , тепер горітиме, тепер гори ть!»А йому ще каллю т»(37). «Пічник скло в димар може вставити - тяги немає. Бува, що пічник кине солі /як мішає/ - і піч сира б у д е »( 101 ). «Пічник - там же секрет такий: десь цеглину не так зробив - з оуде все куріти, піч не буде пекти, плита не буде варити. Ьува: замурував там якийсь хід - тяга неправильна, і весь дим - на хазяйку. А б о - на швхати комини. Можна їх зробити компакнї. а то розведе таку піч...»(1 2 ). «В коминах устра'івают пір'їну вверху»(57,60, ї2&), «вона крупггься - і тяги немає» ( 3 7 ), «курить або свистить у комині, звук одда^ якийсь»(1 2 8 ) - «вітер же тягне і свистить, ану, як у хаті і^м,

»а тікай

з хати!»(б 0 ). г\г ■ ■ . . . . « .лцин’ «у комин закладали Ображені пічники іноді навіть ішли на злочии. ртугь у пляшці - і сім’я вимирала» (91). 20Э


І Іерша розгонка При перший розтопці

Н О В О Ї

печі

Ч О Л О В ІК

В Н О С И В

С Н ІП

о к о л о т у

/молоченої пшениці або жита/, пічник хрестив піч, потім кидав це^ околот, запалював. « А другий /сніп/,- каже, - намочіть». Кинув це£ околот у піч, а там - диму повно. « Ну, дивіться!»- каже. Потягло вгору дим, а не на хату. З тих пір і не перекидали піч(5Г.К .). Пічник «зробе: давайте дровєць, тільки сухеньких! Дрова розтоплю, вали в перший раз або соняшником сухеньким. Зразу: вуу-у!..- потягл о »(5 7 ). «Перший раз, як запалюют піч, положат дві чи три гілочки свяченої верби, запалюют сірниками і кажуть: «Господи, поможи, храни!»( И7). Ч и м топили «Большинство печей були построєні на таку топку: солома, кукуруд­ зиння, соняшниння, гілки, шишки, пеньки - це все було на захват. У тих посадках, отих лісах хвойних, все було виметено, вигрібали. Отого ку­ старника, отих зарослів, вальожника - нічого не було. Такі гілки, як палець, і ті позбирані були. Весною, як сходе барвінок, - так, як ковйор лежить: ніде ні палички нема, нічого, позбирано все, отак бідно жили» (62). «Р об и ли «кирпич» із гною коров’ячого і кінського - топили «кир­ пичом», на дрова клали, і бур’яном сухим топили. Л іс не вирубували: дядьківське було /чиєсь/»(1 3 4 ). П рикмети та повір»я> пов’язані з піччю «Вискочила жарина з печі - при��дуть гості»(13,5Г .К .). «Дітям гово­ рили: не плюй на плиту /як плита горить/ - може вогник напаст и »(5 Г .К .,1 3 0 ), «губи поп ри щ е»(5Г.К .). «Н а огонь ніззя плювать вогник сяде. Кажуть: не кагаскай вогнем!»(13). Треба, «щ об пуста піч не була! Я к топиш, як уже кончиш, загребеш жар - треба кидати дрова (поліно чи двоє), щоб було по чому в РаИ переходити»(126 Г .Л .). Поширеним є уявлення про те, що за допомогою печі можна повер­ нути додому мешканців хати, які десь заблукали. 210


«Б уло вкрадено кішку, пропало кішка. Мати розпалила піч і каже; «Дим угору, а кішка додому!» Щ о ж ти думаєш? - і принесло Ш »(13), «Батько поїхав у командировку на Дальній Восток і не вернувся (должен уже повернутись, а його нема), і мені мама каже: <^Я розтоплю піч, а ти сядь і кричи: «дим угору, а тато - додому!» Кликали «під перший дим». Відкривали ( дверці - пічну або грубну задвижку) і тричі кричали»(3 5 ). «Гукали уверх - як должно прийти, а його немає. Т о д і виходять (а верхи були раньче здорові, широкі, у сіни виходили, закривалися криш­ кою; і димохід на кришу - прямо в сіни), одкриють кришку у димохід, погукають " вш почує і прийде»(130). Серед пояснень цієї магічної властивості печі є й такі: «Димар мав висоту 6 -8 метрів, і якщо у когось загубилося теля чи ще щось, то господар чи господиня підходили до димаря і гукали «пропажу» худобина поверталася, тому що внизу атмосфера забруднена, а вгорі ні, худобина чула і верталася додому» (2 9 )

Лікувальна скла

печ»

«Кидали у піч волосся: «поки волосся горить - поки голова болить» - щоб голова не б о л іла »(.5 Г.К.,126,131). « Я к стрижуть, кидати не можна волосся - ховати треба, палити, бо його вітер рознесе І в коло­ дязь укине - для гігієни ніззя»(131). І якщо людина кинула його десь, «а птичка захватила на гніздо, буде к голові, як птичка літає» (5 Г .К .). Дехто поводиться з волоссям інаюле: «волосся дитини не палять - у навоз закопують»(13), «щ об чорнявий був»(131). «В ід бешихи з бовдура тряпки знімали і підкурювали під н и «»(5 7 ).

ПОВСЯКДЕННІ СТРАВИ ТА НАПОЇ Вшіікаипя хлюа « У любий день пекли хліб і пироги, але більше - у неділю» (116). «Пекли по 5 хлібин і вони ніколи не черствіли, ніколи не цвіли, цілий тиждень були...»(1 3 ). Скільки випікали хліба, не мало значення. В и т ­ кали 6 -8 хлібин (14).


Кожна господняя знала, що тісто в печі погано реагує на протяги «не спечеться», бо піч «вихолоня, як рипати хату туди-сюди»(130) Багато жінок запам’ятали, як їх навчали в дитинстві матусі та бабусі коли пекли хліб і вигрібали жар із печі: «не йди на голу піч!»(5 Г.К.) «Н е рипайтесь з хати в хату: я хліб буду саджати! Н е рипайтесь, поки я хліб не посадю!»(116). Пояснювали це тим, що «хліб присяде» - « То правда: тіки одкриєш - зразу присідає» (13). Коли витягали хліб із печі, водою його «примочували,щоб одм’я-. к а в »(2 7 ). Коваль В.В. запам’ятала, як її бабуся Мотря, вийнявши з печі хліби, казала: «И д и до колодязя, набирай водички свіжої - будем хліб умішати». «О т о ми витягнем з нею відеречко на лаву, вмиєм ручки, хліб поставимо на полотно, повмиваємо /водичку наливаєш і прямо миєш, умиваєш/. 1 зверху рушником накривали. Х л іб же одходе, ато він твердий такий»(13). « Х л іб гарячий, тільки з печі, не можна було різати»(80). К В А Ш А . Переважно варили в піст. Запарювали житнє борошно, іноді додавали гречане («гречаної муки хоч одну пригірщ»). Треба було вміти запарити. Робили це по-різному. Наприклад: запарювали перший раз гаряченькою водою, аби палець вдержати, а тоді, через де­ кілька хвилин, кип'ятком запарювали(126 К .А .). А ле найчастіше робили так: чавуном гарячої води запарювали житнє борошно, і це стояло приблизно добу в теплім місці на печі, вигравало, всолодувало, поки «бульбочки не покажуться, як намистечко», тоді додавали чавун холодної води, пшона, його треба затерти качалкою, щоб було, як борошно (9 2 ), і варили. Кваша ставала червоною. Клали у неї дрібні сухі фрукти: вишні, сливи-угорки (46),54, 92, 146). Дехто варив квашу з солодушкою (відваром цукрових буряків) (54). На смак кваша кисло-солодка, «аж пощипує язик»; густа, як кисільЖінки згадують: «Яка ж вкусна кваша, змалечку так їли її!»(126 К-А)Нестеренко М .Л . варила на сім’ю відерний казанок кваші - «так вони виїдять, аж захурчить» (9 2 ). Х т о хоче нашкодити (посміятися), вкине у квашу трішки солі., коли вона виграє на печі» - тоді кваша вся на піч вибіжить (46,126). СереД сільських жартів згадують випадок. « У одного дядька хтось вкинув У квашу кошенятко. Діти заглянули у горщик, а там серед бу льб а ш о к о41 кошеняти. - «М ам о, мамо, кваша дивиться!» (4 6 ).

212


Ц У К Р О В І Б У Р Я К И . їх варили або пекли у грубці та їли з соло­ вими огірками (8 4 ). Л О К Ш А ( Л О К Ш И Н А ) . В піст її робили на йоді, в інші дні на молоці з яйцями, содою:

т іс т о

замішували, розкачували 'тонкими шарами,

підсушували в пічці, розрізали на смужечки, і «вони довго зберігалися . цупкі такі» (46,146). Додавали локш у в «кавдьор»- рідку пшоняну кашу (9 4 ). Б О Р Щ . У піст варили з квашених (кислих) столових б у р я к ів , кар­ т о п л і,

квасолі, капусти, цибулі, засмаженої на олії (46.54,84 .92). Д о

війни помідорів майже не було, «росли дрібненькі». Д ля борщу «п о ­ мідори різали кружечками та сушили в п іч ц і»(4 6 ,8 4 ). К У Л ІШ . Варили з пшона, картоплі, запускали туди розколочені яйщі (146). Л Е М І Ш К А . Варили із запареного кукурудзяного борошна (5 7 ). І Ї Е Л Ю С Т К И . Шаткували капусту, а тоді розрізали капустину наягал і клали у діжку, і вона укисає разом з шаткованою капустою. С К О Л О Т Я Н А К А Ш А . Мас.ло колотили із сметани; рідину, яка залишалася, називали околотина. Із сколотини варили пшоняну кашу. Д Е Р У Н И . «Картоплю натирали па тертушці., додавали іуди яєчко і смажили на маслі чи смальці»(126). Б А Б К А (Бабочка). Так називали товчену картоплю. Додавали молоко, масло(59). О Ч Е Р В О Н И И К И С ІЛ Ь . Варили з ягід і ставили в кінці застілля. Гості розуміли: «вигакяйло поставили», треба йти до дому ( /1). К Е Н Д Ю Х . Свинячий шлунок, начиняли жирним свинячим м ясом, варили. К И Ш К И . Начиняли кашею, підсмажували, Н АП О Ї

Н А Л И В К А . « В бутилку накидали ягід, сахарем пересипали - воно сок пускає. Постоїть на сонці, переграє - п'янке і солодке». С Л И В ’ Я Н К А . Робили з слив, виймали кісточки (130). С О Л О Д У Ш К А . Солодка юшка з цукрових бур*яків (8 4 ). О З В А Р (У З В А Р ) . Варили з кислиць, які збирали в лісі. Смдчний °звар з лісових груш (І4б). С И Р ІВ Е Ц Ь . Кисло-солодкий напій, який часто брали на жнива. 213

і


Д ля закваски запарювали житнє борошно, додавали сухар}, житц тісто(126). Б Р А Ж К А . «Робили з вишень юшку солодку і дрожжями підкладе і то вона переграє - вкусно пити, солодке»(130). Г О Р І Л К А . «Настоювали на звіробої» (126). Про злиденне ЖИТТЯ збіднілих селян у різні роки збереглися спогади « В маси першої світової війни у пана Леопольда Кеніга на обід селяни, що працювали у панській економії, виносили ваганку (таз овалі) ної форми з двома вухами) з юшкою на 12 душ, в яку іноді кухарка кидала декілька кісток, на яких було трошки м’яса, їх називали газеликами.Ой! Щ о тоді робилося! Всі дванадцятеро раптом кидалися д 0 ваганки ловити «газелики», бо вдома м'яса не 6 у л о »(7 ). « У хліб мішали і ту бабочку, як останеться, і борщ... Х ліба у нас большинство не хватало од врожаю до врожаю. Щ е тільки півжитини, а вже ходять коло того колосочка і цюпають, аби скорій поспіло. Та аби на кандьор який надрати. Ц е перед війною було» (6 2 ). Коваленко Г .П . згадував про те, що їли селяни у голодні роки. «У 1921 році голод був. Матері пекли нам «матражаники» - товчена кора з просяною шелухою, замішаною з вареною нечищеною картоплею»(7). У

Полковій Микитівці нечищену картоплю називали «нелу-

п а »(3 6 ,37,38,39). В И ГОТО ВЛ Е Н Н Я Т К А Н И Н И Т А

ОДЯГ

На Слобожанщині тканину робили з конопель - «вирощували пряди­ в о » ^ ) . «Л ь о н у сіяли мало, погано ріс». Л ьон домішували до «пря­ дива», вирощували його для лікування домашньої худоби(149). Сад­ жали матірну і плоскінь /жіноча та чоловіча особини конопель/«П лоскінь вибирали рано - під час жнив. Коли вона цвіте, насіння немає»(54). Восени матірку «зрубували, а тоді до копанки і м

о ч и л и

те

прядиво до самих заморозків, потім витягали і розставляли, як трикут­ ники невеличкі»(13). Я к через село протікала річка, « у кожного був свій участок на річці, і її чистили, і там мочили пряди во»(124). Щ о б очистити волокна висушених конопель, стебла м’яли на терниці - «т іп а л и »(5 4 ). «П іс л я Покрови починали роботи з прядивом- Вал мотали на веретено, все інше на гребінь та на прядку»(54). 214


Солов емко Н .С . згадувала: «М о я мати бідова була на прядиво, на тканину. Я к я виходила заміж, 48 сорочок було в скрині»(54). Про трудомісткість роботи з прядивом Жигидію В .Л . розповідала ЙОГО бабуся Домаха, Домна Яківна /1876-1964/, таку легенду. «Ж ила

вдова, і була у неї дочка. Жили вони дуже бідно, хоча трудилися із ранку до пізнього вечора і ночей не досипали. Якось захворіла маги, померла, поховали її, а дочка лишилася одна на всьому білому світі. Плаче вона та й плаче. Одного разу стара жінка підійшла до сироти та спитала, чого # вона так убивається. Дівчина й розповіла про своє горе, про те, що дуже хоче побачити матір, щоб та їй щось порадила. « Т и дуже хочеш свою матір побачити?» - « А хто ж не хоче свою матір побачити після смерті?» - « Т о йди вночі до церкви». - « А як же я попаду до церкви вночі, вона ж зак��ита?» - « А ти візьми та, як буде служба Божа та всі із церкви будуть виходити, і заховайсь». Дівчина так і зробила. «О п ів­ ночі самі собою одкрилися церковні двері, і шили померлі в церкву, і йшла ЇЇ мати. Мати побачила дочку, ухопила за сорочку і каже: « А чого ж ти, доцю, сюди прийшла?»-« І а вас хотіла побачити, щоб ви порадили, як мені далі у світі жиги...» - «Недобре ти, доню, зробила, що прийшла, говорить мати, - бо з цього дня ти будеш разом з нами, між покійниками, вже живою на світ ми тебе не випустимо, тутя тобі буду радити, туг я тобі допомагатиму». А донька: «М ам о, та я жити хочу». - «Ь,. ні», - каже мати та тягне її за сорочку до себе. «М ам о, та не рвіть же сорочку, бо вона, знаєте, як мені дісталась?»- «Знаю, доню. Оце як розкажеш, як ти цю сорочку набула, то, може, я тебе і відпущу». Почала дівчина розповідати: «М амо, та ми ж з вами ниву, знаєте, як тяжко орали? Т а знаєте, як повесні ми її боронували важко, та як ми й засікали, і як те прядиво росло, і як ми його збирали, і як ми його возили до річки, і як ми його мочили, і як додому забирали, і як ми його м’яли, тіпали, і як ми його сукали, і як ми його пряли, і як ми його таали?...» Ц я розповідь була аж до самого ранку, і от, коли дочка сказала: « ї ви, мамо, оцю сорочку хочете з мене зняти і мене до себе забрати?»

третій півень прокричав, і все

зникло. Мати пішла, а дочка осталася»(1 2 3 ). На верстаті ткали рядна, полотно тонке та грубіше. Найтонша тка­ нина і дев’ятка / 9 пасом/, ще тонша - десятка /десять пасом/ ткали й одинадцятку. Вал пряли на веретенах, для полотна нитку робили на самопрядках(54 ). «Нитки мотали на мотовило, з мотовила на клубки, на витушку» (5 4 ). 215


Полотно ткали в 2 підніжки, рядна - у чотири, щоб утворити узор « в йолочку, клетками», «снували, накачували, лядою при6ивали»(54,92) Верстат стояв у хаті. Він був досить громіздким, тому зрозумілі побоюваня чоловіка, до якого кума перевозила свій скарб. «їхала кума д0 кума, перевозила ткацький верстат /до нього ж грамузди багато/, а свата, каже, забула. Сват - це невеличка паличка, яка у човник встав­ ляється, і цівка на нього надівається. 1 ак кум і каже: «О й , Боже, у тебе скіки там того, а як у свата ще стільки, то де я з ним дінуся? >>(126, Г.Д.) Щ е й після війни ткали на всрстатах(54,97). Пізніше, у 60-і роки полотно вже не ткали, виробляли доріжки з прядива, «драли недоходки старі, красили, перетикали»- виходили смугасті доріжки(97). « У війну з валу робили лапті. Вони були колючі і бистро рвалися: день поплентає­ шся - і н ем а»(25). Полотно вибілювали на сонці, його мочили і вивішували або розсте­ ляли на траві. «Ч и м більше вмочиш і чим більше воно бува на сонці, тим воно біліш е»(1 23). Фарбували тканину рослинними барвниками та «купованими крас­ ками» (5 4 ). Кора вільхи давала коричневий к олір (92). Кора чорнок­ лена - «темно-вишневий»(30), «коричневий, аж чорнуватий»(54). Яго­ дами бузини фарбували тканину в синій колір(ЗО). Прали білизну біля копанки. «Праником били по рядну, щоб не терти. Коли мила не було, крейдою намазували сорочки»(31). «Мокру білизну закладали в жлукто, пересипали попелом», гріли воду в чавунах, проливали її на білизну. Ж лукто робили з м’якого дерева, видовбуючи середину. Товщина стінок жлукта біля 5 см, висота - до метра. «Білизна вибілюється, робиться не марка, пореться після цього вона хорошо. Практично селяни обходилися без мила. П ісля війни цього вже не було» (3 3 ). Раніше жіночим натільним одягом була домоткана сорочка. Рукава сорочок вишивали червоною та чорною заполоччю «хрестиком», лВ гладь», «робили вирізування»(5 4 ). Поверх сорочки надівали керсетку, безрукавку, яка схожа на кер­ сетку. її обробляли смугою червоного кумачу, обшивали горловину, рукава. «Керсетка була обкладена зеленим п ли сом »(138). Н а спині робили 5,7 «хвантів» - складок. Жінки носили фарбовані спідниці, білий фартух(54). Полотняні сгпднйЙ? « переплітали» вишивали так, що утворювалися зубці(3 0 ).

216


Ю бка - верхній плисовий жіночий оляг „п Ю см, «устрочена на ваті».

™ РУКавами нижче колін на

Черкеска - зимовий верхній п л и с о в и й ж ін о ч и й <■ ^ * *!Дяг ч вусами, оздоб" лении смугою чорного плису, з бавовняної тканирм . ./СЛ . . 1 ^«шни, на ваті(5 4 ). Раніше жінки носили очиюк. Ц е - голодный .. ~ лоании уыр заміжніх жінок«Н а край очіпка пришивали зубчики, збирали очкур :

*,»(106.138). Спереду була оборочка, а зв’язували іасьмомкок,'сікр=д у , на лобі(ЗО).

Пізніше головним убором ж ін о к с т а л а х у с т к а . Б у л и п о ш и р е н і х у с ТКИ

з вовняної фабричної т к а н и н и - черкесину. Ч а с т о в о н а була

сірою і з смугою понизу. П а саморобних «полотняных п л а т к а х в и ш и в а ­ ли кайму, обстрьопували, щоб пацьорочкя були» ( 54 ). П ід фартухом господиня носила «карман», який «шився з трьох пальців, вони напівкруглі знизу» ( 122 ). На кармані квадратному угорі було 3 зубдо. Н а ньому вишивали квіти. Й ого носили під спідницею, там зберігали гроші(ЗО).

НАРОДНА

М

Е

Д

И

Ц

И

Н

А

О п о в ід і п ро знахарську практику У селян є досить чіткі уявлення про те, якою має буги поведінка людини, що звертає шся до знахарки, а також як себе поводить людина, яка дійсно може допомогти хворому. «Зараз развелось багато бабок, які не допомагають, а заробляють на цьому гроші: вона возьме своє, а чи помогло чи не помогло - її не касається. Людина, яка не каже ціну зразу, яка нічого не требує, - тільки та людина може допомогла» (19). Бабці обов’язково треба щось примести /можна па другим або третій раз/. «Н ік оли

в

житті не треба жаліти.. По-перше, треба вірити, що

поможе, а по-друге, що тобі в голову збрело понести - гроші чи фартух, чи що /скільки ти думав/- ніколи не жалій. «Снасібо» знахурц» ніззя казати. їй кажуть: «Х а й вас Бог береже», а зона: «Х а й Бої помлгає»(19). Знахарська практика оточена певною таємничістю. ^апиеа ги за г чи? с

Т й К

Мовлянкя дуже важко, але не тільки тому» що вони е, * ■

ОИ

М ОН И 7 И у

«професійною таємницею» знахарок. Кілька замовлянь в»Д сто знають і «звичайні» бабусі, але поширеним. є переконання, Л

2 іі


«бабушка розкаже, як заговорювати зуби, у неї не буде помагать»(19) тобто замовляння вже не матиме сили. Т о м у на запитання, чи знає хтось замовляння, доводиться чути відповідь: «Вам ніхто цього не скаже, бо не буде в тієї людини помагатися, як передаси. Гак у народі к аж уть»(5). Н е дивно, що під час: експедиції вдалося записати лище одне замовляння - від зубного болю: «М ісяць на небі, олень у лісі, цар на землі, мертві у гробі - коли вони зійдуться докупи, то будуть боліти мої зуби»- три рази проказати, плюнути тричі через праве плече, тоді через ліве. Казати треба, як місяць на сході(44). Люди, які зверталися до знахарок, так описують їхні дії. «Знахурка торкається гострим кінцем /ножа / до тіла і читає молитву: матір Божу і Миколая Угодника просить - поможи, С цілитель, каже, і від чого помогти»(117). «Бабушка лічила від бешихи, виливала пе(зеполох, заговорювала зуби. Я к зуби болять, читала молитву, прикладала ніж до щоки, до опухолі, навхрест»(123). «З у би заговорюють так: палиться ватка, нею хрестять лице і читається молитва, зв’язана з кістками»(1 9 ). «Я к младенчеське нападає, шегпуха встає перед ніччю, шепче молит­ ву. Дитина переспить - проходе»(5 ). «Я к заринипі /як понапухає у горлі, тепер «ангіна» називається/, бабку гукають, що вміє ворожити. Вона руками даве, продавляє, молит­ ву читає - і проходе. Син - років п’ять назад гланди понапухали і температура - поїхав з утра до бабки у Княжне, вона пошептала - і температури не стало, і так нічого не робили тим гландам, і так Бог милує це годів п’я т ь »(130 ). Данильченко М .М . згадувала, що якось запорошила око. « А зять каже: « Мамо, ідіть до баби Сусанни». - « Н е піду я ». - «Ідіть». А я вже глазом не бачу. Пішла. Вона мені язиком провела двічі - розвид­ нилось. А то уже і глаз опух, і я нічого не зроблю »(101). Колісник В .Ф . розповідав: «Д ід був знайомий з чорною магією. Вмів кров замовляти. О дного разу батько розрубав ногу сокирою. Вона аж через гі’яту вийшла. Я біжу, кричу: «Батько ногу розрубав! »ДіД каже: «А н у, виходьте всі з хати!» Тільки мені дозволив. Він щось про­ шептав, сіулив ногу, обвіяв пилком /з гриба-дощовика зрілого пилок мурбха - для дезинфекції/, обмотав рушником, положив на кроватьКров і не капнула. Через тиждень батько ходив з паличкою»(!Ю)218


М а гія у запобіганні та лікуванні дИ!киж

о6

Я к захиститись від зур оч ен ь, від «««в е р н о г о гла в у » Вважається, що «врічлиюсть» дається людині від „ рироди і носій феї властивості може Ьути сам не радий своєму дарові. С олов’енко казала: «В оно родиться таке - врічлизе. ! еслі женщина зиа, що вода врічлива. вона вже .і на дитину не гляне, 5-а на кого»(61). З а згадкою Грець А О . , її « крьосний був глазливим - так він ніколи не заходи» у чужий сарай»(19). Однак серед «врІчливих» є багато тих, хто навмисно робить людям зло, бажає їм недобре. Коломієць В.В. розповіла, як двічі її зурочили: « Я малою ще була, в 6 -й клас ходила. Н у, пішла - свадьба була. Я стою собі там, де піддашок, отак об стовпчик обіперлася /а мені мама купила чорний цвітастий платок з бахромою/, закуталась платком і стою /а сама ж - чепурненька така, невеличка., коси були/. І я стою, на оту бабку раз глянула /глазами з нею зустрілась/, я одвела свій взгляд. Другий раз глянула - вона на мене давиться /«п ’ять я з нею глазами зу��трілася/. Далі я свадьби не помию. В мене голова закрутилася, слина підперла, мене іоішшть і в яалгсгп круге отакої, наче кишечник там перевертається; і я елі додибала додому. Я прийшла, лягла. А мама: « Ш о ж таке? Йшла благополучно іуди ж, кіде ж нічого, не поїла нічого, шо ж такое? Отак, отак, кажу, я з отією бабою глазами зустрі­ лася. « А ну все т о д і...»А про неї прочу вали, шо вона така щось хтозна шо вона була таке. І тоді я лягла, переспала, зробилася я мокрамокра, переспала, переспала - все пройшло, нічого. Огак перем ялось»(61). « А другий раз /врочения було/ од /баби/ Васьки /як ховали Павла Божка/. В цей день теж у селі було весілля. М и прийшли, ждемо - нема молодого з молодою. А хтось каже: « 1 а пішли ж похорон, пішли подивимось. Та я тіки на поріг ступнула, а та Васька мене в плече - отак кульговк: «В такому платку на похорон приходи­ ти!» /Знову ж той платок!/ Я далі не пішла вже. Я отетеріла так... /ік потерпли ноги, судомини якісь, я вже ні свадьби не бачила, ніде я не була, я прийшла додому...»(61). Є спосіб дізнатися - врічлива людина чи ні. і рєць А Х . розповіла. «М ені розказували, як провірять, чи погана жінка на зі лаз, чи може вона поробити. Треба загнати іголку в мокрий слід, як вона пройшла. 219


Єслі ця жінка обернеться /вона почуствує боль/, то значить вона може поробити »(1 9 ). Люди знають, що з врічливими людьми треба бути дуже обережни­ ми. «Дивись, щоб тебе ніхто не брав за спину, може поробити»(19) Краще не торкатися речей і не їсти продуктів харчування, які тобі дає людина, що вважається врічливою, бо зі лаз може передатися через хліб або вона тобі дає яблуко, а воно заговорено на якусь хворобу

(19).

«В ід уронів чіпляють булавочку уверх, хусточку навивають»(13) Однак багато хто вважає, що булавка не може врятувати, бо вона «застебнута», і «треба голку встромляти, щоб голка при тобі всігда була під бортовничком . А б о треба «шпильку носити, щоб ж ало»(61), на грудях, на споді, звивороіу, і не видно її(124). Існує звичай захищати від уронів молодять. «М олодим вішають голку: в жениха на спині голка в костюмі - через підкладочку наскрізь підколена »(6 1 ). Щ о б не було шкоди від «скверного глазу», «х'олки, булавки ложили під ощип /посліднє поліно на хаті, як хату зробили, під кроквою/ підкладали від нечистого глазу /на покуті або на любім вуглі/. Плотник каже : «Давай голку, я отут положу, і з тієї сторони не загляне, щоб не наврочив». М ожуть і на всіх вуглах положити»(8 7 ). Б ід п ереп олоху Осику, яку чіпляли на воротях на Зелену неділю, зберігали. І якщо у дигини був переполох, на її зріст провірчу вали дірку в одвірку /який ще називається «надвірком», «наготкою», «луткою »/, відрізали трохи во­ лосся, іноді й нігтиків, а то й трішки трусиків, сорочки( 147), закладали іуди і забивали наглухо кілком з троєчної осики. При цьому приказу­ вали: «Господи, поможи!» М огли нічого не казати. Через якийсь час міряли: як переросте дитина хоч трохи той кілок - буде здорова, «хво­ роба мине» (28, 57,88,147). Найчастіше це робили самі батьки дитини або родичі, бабусі. Або багато хто звертався за допомогою до знахарок. «Було, хлопець зля­ кався чого-то - забалакуватися став. Повели до бабки-шептухи. Вона шерсть відрізала на головці навхрест / несколько штук/, провертіла дірочку, забила - де й ділося, дитина нормальна стала»(99). «Іноді у одвірку над головою дитини свердельчиком провірчують дірочку і затовчують іуди віск із церковної свічки»( 100 ,101).

220


Переполох також можна «затоптати.». Нігтики, волосся затирають у долівку біля порога - будуть люди ходити і затопчуто(147). Добре відоме селянам і «виливання переполоху». «Лю дина сідає, бабка читає молитву /молитва зв’язана з кістками, із тілом; вона при­ говорю є за руки, за ноги/. Потім розплавляється віск у маленькій

мисочці, ставлять її на голову дитині, наливають у мисочку воду ї знову

читають молитву. Віск должен определить степень ісиуга / сильний

чи

ці/ і чим злякалася дитина /собакою чи чим/ - віск виливаається в формі цього» (19). Вилікувати переполох від собаки легше, ніж від лю ­ дини. «Собака - то вишвкаєть, а від дядька...

1 рудно од мужика вили-

кувати переляк »(101).

Доля Г.П . розповіла: «Переполох виливали мені; віск, я носила, тоді свічечку вона /знахурка/ світила,, віск той розтопляли на воду і воно виливалось точно: мущина і коні - отого, шо я злякалася, те воно й долучилося, і от /у добрий час сказати, в лихий мовчати/ я дев'ять раз ходила до неї /три рази по три положено виливати/•• і помогло. Н е на молодику виливають переполох, а на сповні та на ущербі»(117). В ід наросту на т їл ї « У моєї подруг и на лобі шишечка виросла, нарост, і стара людина їй сказала: то ти десь покійнику дорогу перейшла. Вона каже: я знаю, шо ніззя переходити, - ніде не переходила, ну, може, так, шо не знала. Я к вилікувати, сказала: як буде похорон стружечку з труни візьми і до лоба, до тії шишечки приложи - і должно пройти» (1 2 7 ). Щ о б М іся ц ь Ш підсвітив Немовля оберігали від прямого місячного світла, бо «місяць може «підсвітити»- животик у дитини може боліти, надвір може ходити зе­ леним. У нас казали: під люльку ложи ніж! »(1 3 ). Щ о б спина не боліла «Кочергу, рогачі, хлібну лопату викидали, як град, до аг іде. Ц е - щоб спина не боліла»(8 7 ).

221


«К оли почують перший раз грім, то треба було обов’язково давити поясницю. Становилися до одвірка, якщо вдома, а коли в полі, -Го обпиралися об сапу, - то ніколи не буде боліти спина. Від першого Г|х>му людина брала здоров’я » ( 12.2 ). Вважалося, що, «коли почуєш перший раз грім, треба спиною притулишся до чогось прямого» (51), або «підпер тися під вугол»(117), або «о б щось дерев’яне треба обіпертися - тули, лися до дерева»(126,129), «щ об спина не боліла, як полоти»(129). Багато літніх жінок і зараз дотримуються цього звичаю. Доля Г'.Гі казала: « Я всігда, як первий грім гримить, підпираю вугол»(117). Я к вив’ язували гузки С олов’єнко H .A . розповідала: «М ам а гузки вив’язувала. Як хто прийде - оце скільки гузок на руці, на щоках, на повіках ~ і скрізь гузки. Тоді сировою ниткою /із прядива/ на кожній гузці в’яжуть вузольчик /мама, коли вив’язувала, щось шептала/, тоді іскручують, і в глухім краї свого двора викопують ямочку, закопують ту нитку, і тоді ходять туди мочиться, поки та ниточка не згниє. Т а вскорості і гузки пропада­ ють» (5 7 ). Данильченко П.Г 1. згадував: « У мене на руках здорові гузиряки були. А у нас робив /при непові це було/ Корній Наумович, шив кожухи, в овчарні /у нас вівці держали та різали, чинили кожі та шили кожухи/, а він був портним. У хаті шиє у нас, поба^шв мене, каже: «Ш о то у хлопця отаке?» - « Т а гузки в його». - «А н у , дай сирову нитку!» Сирову нитку / вона із прядива, крєпка дуже / взяв, над кожною гузкою вузличок раз зав’язав /а може, й тричі - байдуже/, а тоді дав мені цю нитку, ізмотав і каже: « П ід помийницю положи» /там, де поросятам дають їсти/. Вона згнила - і гузки пропали». «В мого сина були гузки на руках. Ну, йому сказали: встань обов’язково до сходу сонця.. Ід еї»' потри об росу. ! він іде кажноє утро на рибалку, потре об росу, і-Де ділося, не стало. Днів три-чотири ходив»(Ю 0). «Т іль к и на молодих, можна вивести гузки »(59). Свячена вода «Свячена вода, особенно трьохгодична, дуже хароша. Вона не зава-

222


дасться: така, наче вчора налита, стоїть. І ото як , * , , . /Сг7Ч ш^-неоудь /забо­ лить /, хльобнеш ...»рУ). Інші лікувальні та профілактичні засоби Захворюиани горла «К о л и боліло горло, терли його керосиком»(5). Хвороба очей « І реба градом /градиною/ плаза промивати, щоб не боліло» ( 101 ). «Вранці треба росою глава промивати, щоб не слабнув зір. Д ля цього йшли на низ, до ставка»(Ю 0 ).

Кровоспинний засіб «Я к кровоспинне використовували листя і кору липи - прикладали їх до того місця, де йшла кров »('І49 ). Лікуватдо лвтая Данильченко П .П . розповідав: «Н апало отуїечки - біли рота. Спучить і слизить усе. Ц е воно «лиш ай» називається. А тут, у Минківці, жив циган. Дудуряка - його фамилія була. А ходила циганка до моєї матері. Гак привикла все: .як, так у неділю - прийде. Т а каже: « Ш о то у хлопця таке?» - «Т а к ото лишай у його, чи шо, тече воно». Вона тілько:«Давай тарілку /не миску, а тарілку/, бомаги сірої». Мата дала, узяла вона, сірником підпалила бомагу, попілець остався, а тамечко мокре. Вона тим промазала, а тоді цим папірцем притоптала все. Д е й ділося за тиждень - загоїлось усе» ( 100 ). Дезинфікуючий засіб «іДопішник», «татарське зілля», «а їр »- ри' по болотах. «Таїар и ро­ били набіги на село Сінне, жили там, і де вони не були, завжди возили за собою коріння або насіння лопішника. Висаджували його в вологих 223


місцях. Він був як дезинфікуючий засіб. Вони напували коней і Не боялися, що там є мікроби чи ще щ о сь »(2 9 ). Лікувальні відвари « З чебрецем і м’ятою пили чай від каш лю »(122). «П и л и липовий чай, бо липа - лікарська рослина: цвіт липи лікує серце, простуду»(149) Непочата вода Вважалося, що непочата вода добре впливає на стан здороз’я лю­ дини. Пила цю воду вся родина. «К ож ен тиждень у четвер набирали непочату воду. Коли ідеш по воду, не можна говорити, оглядатися. Коли підходять до колодязя, говорять: Здрастуй, земля Тетяна, Вода Уляна, колодязь Яків! Дай мені непочатої води О д усякої біди!(122). «К оли вже перевалило за північ, тоді людина йшла набирати воду». Використовували цю воду і для приготування ліків(29). В ід позіхання « Я к позіхається, треба перехрестити рот і сказати: « Позіх- позіх, пе­ рейди на всіх!» Від гикавки Важалося, щ о„ як гикавка нападає, треба сказати: Г икалка-гикалка, Іди до води, Кого хоч напади: Х о ч коня, хоч корову,

224


Х о ч дівчину чорноброву.* Усе це тричі сказати і. не дихати(126К

ХАТН І О БЕРЕГИ В ід пож еж і

«Ікона «Неопалина купина» в хаті •• від пожежі »(2 0 ).. Ходили з цією іконою,«коли пожар був »(2 1 ,І І.Л .), «щ об не розгорявся, щоб вітер повернув»( 2 2 , О . Ж ) . Також, «як пожар, - Пантелеймона

ік о н у

винос ять » ( 2 2 ,0 . М .). «Казала мені покійна свекруха, щоб був свячений рушник, - паску як святять /коли до Паски йдеш/, положи полотенце наверху, і те полотенце щоб висіло під стріхою ціле літо -• тоді блискавка не вдарить. Кажуть так, а Бог знає... У нас всігда висіло те полотенце, А тепер вже не ложу. Х ай Бог береже!» (5 Г.К . ). У Вербну неділю свячену вербу «на горище кладуть попід стріхою, в кладовках»(21,П. А.131). Ставлять її і «у свяченому вутлі» під обра­ зами (5,7,117,131) або «за карточкою»(!>7), «щ об хата не зайнялась, щоб грім не спалив» (131). «Я к блискавка - мати заставляла Богу молиться, хреститься» (2 7 ). «Я к пожар - попа кличуть, він «О тче наш» назад читає, щоб огонь не роспространявся, щоб горіло те,що зайнялось»( 2 0 ). Н а віч «М ати прочитає перед сном «О тче наш», перехресте юлову, постіль і лягає»(97 ). Мати «на ніч заставляла подушку., одіяло хрестити. *-_чма вона на ніч хрестила вікна, двері»(2 7 К Могли це робили ба.ько(ЗЬ) С <--■ і ■ 91). Головаш М .і. або баоуся /вона хрестила також дітей * оьукш/ -ч ^ _ г , . щоб НІЧОГО не казала: «Хрестити вікка і читати молитву на ні і л ввижалося. Молитва така:

"В а р .: Х о ч пария чорноброва.

225


Хрестом христюсь, Хрестом молюсь, Хрестом загородюсь! Ангели-хранителі, Храніть мою душу З вечора до півночі, А з півночі до світа, Нема конця і віка. Після цього треба тричі перехреститися. Коли хрестили вікна, при­ казували: Ангели-хранителі, Сідайте на віконце, звеселіть мій дім! »(1 5 4 ). Рева Г .М . на ніч хреститься «два маса: один - надворі, один ~ у хаті». «Хрестю сь так: Сус Христос у ногах, Мати Божа на грудях, Ангели-хранителі по боках, Ангели-хранителі, храніть /мене/ З вечора до півночі, А з півночі до утра. Спати лягати В головах Божая Мати, Ангели по боках, Сус Христос на грудях, Весело .лягати Радісно вставати. Господи! Дай мені, Господи, сон,

/Двічі/

Щ о б я спала - не хворала! Спаси мене, Господи, й сохрани! Всі спасителі, всі хранителі,

226

/Двічі/


Спаси мене, Господи, й сохрани. Г осподиі Подай мені, Господи, сон, Щ о б я спала - не хворала, Спаси мене, І осподи, й сохрани! Спаси, Господи, й сохрани! Матір Божа, спасительна, Дай

м є їп ,

Господи, сон,

Щ о б я спала - не хворала, Спаси мене. Господи, й сохрани, Спаси, Господи, й сохрани! І мене спас.и, і мою хату, І двір, і хлів, і кухню. Спаси. Господи, й сохрани! Один раз надворі примовляю цю молитву, а в хаті три рази. Хрестю надворі все і в хаті - постіль, вікна, двері. Всі спасителі, хранителі, Спасіть мою хату І не допустіте до хати Ніякого врага. Кажу і хрестю усе. А одну ніч не ночувала дома • вскочила якась банда і позабирали усе: і те, що опускати мене, і навіть оірники»(2ІІ ’.Р.). Вибір МІСЦІ* для колодязя «Колодязі копали там, де ухабинка, де земля, як просіда, де подорож­ ник росте. Там слоілова вода, не родни.коаа. А родникова - то вибиває родник по ярах, на склонах»(8 7 ). «Криницю копали на тому місці, де близько підходила вода. Якщо росте кущ осоки заввишки з метр, там близько мала бути 8сда: осока любить сирі місця»(29). Визначали місце для колодязя ще в такий спосіб: обгортали яйце 227


вовною і клали його у ямку. Якщо вранці воно буде мокрим - туг мойу1а копати колодязь( 117). «Коли копається колодязь, то жінкам не можна підходити і загля. дати» ( 122 ). «Коли криницю викопали, кликали попа, щоб освятив, а потім брадц воду»(29,137).

М Е Ш К А Н Ц І П О Д В ІР ’Я В уж «Вуж должен бути в кожній сім’ї, це правда. Так воно з природи создано»(38). «Вуж - хазяїн, у кажнім дворі є. Я колись полізла в погріб. Глянула на картошку, на закром, а він лежить. Щ е Домка жила тутечко. Я тоді як вискакую з погреба та: «Домка, Домка, в мене гадюка в погребі!» « Т а яка там гадюка, чого ти кричиш, чого ти злякалася!» Прийшла: «Давай цеберку!» Цеберку, паличку взяла тоненьку. Улізла, у цеберку кинула: «1 и ж й о т не неси за двір, бо це хазяїн твій, це вуж. Так і знай. Він безуредний»(57). « У кожному дворі живе вуж, то це господар дому.. Він як би оберігав оселю. Казали: де живе вуж, то не нападе ніяка муха ні на скотину, ні на рослину. Якщ о в дворі жив вуж, то він жаб виловлював»(122).

Ж аба «Якщо в колодязі живе жаба, то вона очищає: воду. Таку жабу звали «джерелянка», бо вона жила там, де джерельна вода. І, де жила дже­ релянка, була сама чиста вода. Щ о б молоко в глечику не скисало, то кидали джереляночку. Коли йшли на косовицю, і, щоб вода в глечику була холодна, то теж кидали джереляночку. «Якщо на подвір’ї або в погребі багато жаб, то це, казали, «наслано». Тоді треба було взяти одну жабу і до сад сонця вийти на хрестову дорогу, кинути жабу і сказати: «Відкіль прийшла - туди і йди, нам таких гостей не треба». І вважалося, що вони підуть до того, хто їх наслав. Якщо в хату зайде жаба, то поганий вісник»( 122 ).

228


Ласка Ласку в народі часто називають «ласточкою ». «Д обре, коли вона живе на подвір’ї » (110,137). « А якщо погані люди, недобрі, то про них кажуть, що таги і ласка не живе» (137). А л е більшість селян перекона­ на, що «в каждім дворі єсть ласточка і в каждім дворі масть не однако-

Ва »(6 2 ,101). Кажуть: « Є ласка і там, де худоби нем ає»(62). Ласточка «довгастенька», «як крисо., але чепурніша, ніж криса», «ми­ шей лове, живе у дровах, які довго лежать, у сараї, у скирїах»(33), у норах, « б подпольє, під сіном, під мусором, але вибира такі міси», де сухо і чисто. Вона така культурна, чистуха»(б2). Буває вона руда, рябенька, чорна, сірувата, червоно-біла... « Я свою бачила - риженькі латочки, п’ятнушка. І красива - та й хггозна як. Бувають: і біленькими, з латочками рябенькими, і які вони тікн не є » (5 7 ). Х в іст у неї пухнастий. Ласка ховається від людини, «трудно її побачити»(101). « М и построились, і на другий год я тіки побачив ласточку» (6 2 ). Дехго вважає ласку « д о ­ мовим» (146 ). О с двору - на по д в ор у « І корова, і кіт, і собака по двору усе

ЇС Т Ь

д о л ж н а

буть. Яка масть. Я к корова

І обходиться хорошо, І Д О Ї Т Ь С Я хорошо - по двору, а то бушує,

бігає - не по двору, замічали уже. Коли брикалась корова, згадували, яка була у діда. Знали, що була у батьків рижа, - і со бі» (8 7 ). «Я к молока мало, корова худая - не по двору.,. ка ж уть»{ 6 ). «Вона не хоче і в двір іти, вона і біжит, вона і дригається, вона І молока ке віддає, і кажуть: ну, не двором нам ня корова! і Іродаси - перейшла через рукитам і доїться, і в двір заходе...»(1 2 3 ). Данильченко П .П . згадував: « У мене було дві. корови - не по двору і все! Одну на базарь відвів, продав. Другу - хароша й корова, років п’ять, - не дає молока і все. Т о ж е продав її і більше не держав»(100 ). Всі інформанти вважають, що Щаслива або нещаслива доля тварини на подвір’ї залежить саме від масті. «Б ув кіт чорний, хазяїн був, і в хаті жив - і не стало: не по двору. І ще оДин - чорний з білим - і не ста ло »(102). Визначали «дворову» масть по-різному. «Я к щ о кіт прижився чор­ ний /чорно-рябий/ і він здоровий, не хворий, то і корова повинна буш

229


така. По коту замічали м а сть»(3 6 ). Кажуть: «Я ка /корова/ по дй0_ р у ? »-«Т а мені чорна». О сь у мене самої кішка чорна тіки живе, а такі, ні, пропадають(117). Т а значно більше поширений інший спосіб визначення «дворової» масті - по ласці. «Я ка масть ласточки, отака і корова у дворі должна буть. А якщо у ласточки одна масть, а у корови друга, вона ї{ /ласточка - корову/ залоскоче. Кажуть: не по двору. У нас рижа ласточка з білим була - і така й корова»(3 3 , 110,122 ). «Ласточка - це дворова хазяйка. Д о скотини. І єслі ти купиш корову не по своїй ласточці /ти побачиш ласточку свою/, то вже діла не буде з тії корови. Одкриєш сарай - мокра стоїте корова, як скупана. І ото тоді мордується, і молока немає - е, це не по двору! Треба нам отака масть. П о ласточці коні, воли раньче підбирали» (57). Деякі селяни ділилися власним гірким досвідом: «П о ласточці і підбирають корову. Т о у нас, примерно, краснобіла. 1 Іоки ми підбирали з білішим - все було гаразд. А купили в Шарівці рижу корову: хороша, молока дає багато. Н у так шо ж? Три годи побула - і захворала. Кидає, наче параліч б’є, і вона таке: йде-йдестала, обмине двір, тоді одумається, вертається. А б о тебе не слуха. Пришилось збувати - не по двору!» ( 6 2 ) . Якщо ласці - «домовому» - подобається масть коня, корови, кози, вона буде їх оберігати. Коли вона «усім довольна», коли любить коня, може кіски йому позаплітати, стрічечку вплести (98,100,122,146), вночі «гриву заплете так, шо косу сплете,

тройником» (8 7 ).

А як не любить, вранці «лошадь мокра: вона ж її щекоче»(Ю0), може «залоскотати скотину»(8 7 ), «вивести

вночі коня, заїздити

його» (146).

ГОСПОДАРЧА МАГІЯ Щ о б морози пом'якш али «Я к морози лихі давили, сідали лисих щитати. Нащитати т р е б а в окружності 30 лисих мужиків, щоб мороз пересівся, щоб він м енш им став. Ну от: Сидір - лисий, Михайло - лисий, Микита - лисий. І Щ°6 ^ нащитати. Я к нащитали - на другий день должна оітєпєль п о ча ти ся , поменшати м ороз»(9 1 ).

230


Щ о б гр��д /дощ/ перестав «К оли на вулиці грім, гроза, то па подвір’я викидають кочергу, рогач, совок, або щось із кухні»( 137). А ле найчастіше ці речі , а також чаплію,

коли град лускається - щоб він перестав або «пішов мимо»(21.г.Р.;22,0 .М .;2 7 ,31,71,91,97,122,126,Г.Л .;133). Більшість жінок, з якими ми розмовляли, і сьогодні дотримуються цього звичаю, хоча ставлення до нього буває різним. «П ід е гряд. Бува такий крупний піде. А я дивлюся, що він іде, та шукаю желізо. Я зразу беру рогачі, викидаю надвір: кажуть, викидати, щоб перестав град. І Ісресгавав. А хто його знає - чи оттого, що викинув, чи сам перестав»(1 4 ). «Лопатку, рогачі, кочергу викидають: кажуть, щоб град вимітавсь. Як у нас раз був ідей юд такий град, а я взяла та повикидала надвір, кажу: нехай! Гіерестав»(101). Ручка Л .М . розповідала: «Колись, и ш магаю, ще маленькою була: дощі та дощі - так зарядили... Т у г треба косиш

ж и то

,

а тут дощі ідуть.

А в мене дідусь був маленький - по-вуличному звали його Корольокну. а мій Корольок - добра душа, а як розсердиться - держись, і великий! Він як хапає ці кочерги і рогачі, виходе і по? розкує ними комусь, дивлячись у небо: « Т а поки ж т литимеш?!» Я злякалась /маленька ж!/: - «Діду, а кого ви лякаєте?» - «Саваодга!» А ви знаєте, днів через два перестали дощі, солнишко... А дід і каже мамі: «Бач, Душо, якби я не полякав отсіх> бородатого, оце б і досі лив» (146). М агія у т в а р и н н и ц т в іт ’ажішшіргві та борот&ба з ш кідли в и м и К0№Ш'ЖЙІЙ!Й

Існувало багато різних магічних дій, метою яких було зробити так, щоб худоба з двору не виводилась, «Я к заріжуть худобину /теля/, хвіст устромляють у щось на подвір’ї, щоб не виводилось» ( 5 Г. К . ). «Відрізається у корови хвоста трохи, шерегі з кінчика, кидають на гори­ ще, приговарівают. Ц е в якийсь празник - чи на Рожество,чи на Новий год, це не в кажний ден ь»(8 7 ). «Підкову прибивали на стовпі коло воріт /на тому, що біля хвіртки/ або закопували на воротях, щоб худоба була, щоб люди ходилн»(124). Жорник

О.н. розповідала: «Батько у війну, як побачив у Германії, що у німців підкови висять на стіні, і собі прибив у сараї, щоб їк>дилсся» (2 2 ,0 . Ж .).

231


Магічні дії супроводжували купівлю та продаж худоби. «Я к корову продаєш, не положено обрізати хвоста, - не піде в руки, повернеться той хазяїн може одсгавита і повернути корову, і гроші позабирати»( 5 Г. К..) «Купити корову треба рано і привести додому до схід сонця, щоб люди не бачили»(127,Н.Х.,129,153). «К о л и її приводили додому /на на ли ­ гачі господиня веде і тримає його хвартухом/, на хвіртці треба прослати рушник або хустку, щоб корова перейшла через неї»(153). Коли корову вели для спарювання з биком, дотримувалися таких звичаїв. «Я к до бика ведеш - ніззя здоровкаться, щоб удача була»(129). «Я к корову треба на вивозку /виводку/ до бика, сторониться, щоб люди менше бачили. Ведеш корову - не здоровкаєшся, і вони не ображаються, розуміють. Вела я телицю, так чоловік каже: « 7 и ж ні до кого не здоровкайся!» Раненько ж веду, в 6 утра, йдемо ж, і йдуть люди - ке здоровкаємося, і до нас ніхто не здоровкається»(127,Н . Х . ). Є прикмета: якщо, коли ведеш корову до бика, першим зустрінеться чоловік, то буде бичок, а якщо жінка - теличка(127,Н .Х.). Особливо турбувалися господині про те, щоб у корови не пропало молоко. «Я к корову доят і хтось прийшов, він не должен здоровкаться з хазяйкою: корова може молока не оддати. А б о як вона подоїла, вий­ шла і йде з відром молока, вона проходе - ке здоровкається, бо корова не буде віддавати все молоко. М олоко поставе, вийде - тоді здоров­ кається, балакає...»('127,Н .Х .). «Корову, як здоять, молоко, кажуть, не віддавай усе чужим людям, а то не буде»(101). «Я к сонце зайде, ніззя давати молока, - не буде» (2 2 ,0 . Ж . ,101,124). «Я к продаєш молоко, треба трохи його підсолити /хоч крихітку/. Кажуть - так воно заведено»(101). «Я к молоко збіжит- з коровою погане діло, і сіль зразу сипали, щоб дійки не тріска­ лися. Всігда бережеш, щоб не збігло»(101). Проте більшість селянок кидає сіль на плиту в цьому випадку, «щ об не воняло, не ч а д іл о » ( 22 , 0 Ж ,5 Г .К .Д 2 6 ,П Л І1 ).

«К о л и переводять худобу у новий хлів, освятять його свяченою ВО" д о ю »(5 Г .К .). « Н а будь-який празник у хлів до скотини повинен першим ввіити чоловік»(81). «Завжди, коли

господиіія

навесні первий раз коров гонила, - свяче­

ною вербою їх прихльоскувала»(131). 232


О б е р е г и в ід врочеш ш І ВІДЙОМ

«Є сть такі люди: на скотиняку гляне - скотину наврочить. О то тобі і б’ється, мордується і молока не да€. їзломи трошки жала /гостро оце/, тропіки його надщипни, нкгочку в голку »строми і ь хвіст зав'яжи корові - ніхто не наврочить. Ц е я в хазяїнів була в наймах / в Шарізці/

і таке робили. J ото вона,корова, не бере прочення. А як вже наврочили , поки аж перейде., Водою свяченою бризкають. О сь у Шведихи: як родились поросятка - свиня ж розрива їх. І П о не роблю., каже, розрива і все. Вона приходе до мене: «Антонівно, у вас є свячена вода?»-

«Є с т ь ». В мене всігда свячена вода єсть. Я їй налила у півлітрову баночку, тіки Шведиха побризкала свиню - зразу, каже, наче не вона й була! » (5 7 ). «К о л и вже знають, яка людина зурочлива, то, якщо переганяють скотину, а ця людина стоїть і дивиться, всігда, як Ідуть понад тим двором . пастухи, в кармані дулю держать» (3 3 ). Ге саме-вони робили, коли проходили повз той двір, де жила жінка, яку вважали відьмою(Зб). « f i a Клечальній неділі вішають тополю на хвіргку, на воротях, у корови на сараї, щоб захищатися від

я їд ь о м » ( 1

3 },

Живодченко О .Н . розповідала: «Відьма споргнла корову: молока не дає, кров'ю доїться - страшне! Страда скотина дуже. Н а мою думку, як я винувата, так ти мене чи побий, чи полай, а скотина ж тобі нічого не винна, що ж ти робиш, шо скотина страдає»(116). Щ о б вилікувати корову, оповідачка ходила до ворожки, а та призивала, ворожила : «щось шептала, вим’я розтирала, хрестиком нашийним натискувала»(116). Колісник В .Ф . розповідав про подію, яка сталася у 1933-му році. У його сусіда була корова, яка захворіла. Сусід прийшов до діда оповіда­ ча з цеберкою молока, червоного від крові. ї Іриїйс хлібину, масла, пляпь ку горілки. « Дядьку, у мене біда, допоможіть! » Сіли кони за стіл і дід каже онуку: « А ти, Васько, постав на триножиш сковороду. Я к буде шкварчати, скажеш». Він на сковороду вилив те молоко, подививсь: «Диви, - каже, - сволоч, не знав, шо вона така... Н у ладно, більше не робитиме. /Я там, зазначає Колісник В .Ф , нічого не побачив/. Вась­ ко, клади, щоб загорілося те молоко». « Я підкладав дров, щоб загоріло ся. Д ід каже сусіду: « У тебе дома є таке молоко?» « « Є » . -• «Х а й жінка виллє в казан, поставить на вогонь і топе, поки загориться все.

233


Х т о б до тебе не прийшов, що б не просив: ігі води напитися, пі сірни^ не давай нічого. А ви пийте молоко і дітям давайте, більш не буце НІЧОГО».

Сусід прийшов додому, все Зробив,

ЯК ДІД

велів. Н а другий День

прийшов з хлібиною, маслом, горілкою - подякувати»(104). «Щ о б кури неслися, не віддавай до останнього яєчка»(22,О.Ж.;10і) « Ц е й дітвора приїздить. Ви, кажу, оставте хоч одне, а то останусь без яєць: кури не нестимуться» (101). «Ш каралупу від крашонок давали курям, казали: свячененької курям треба дата, щоб неслися лучче»(13і)) не клювали дзьобом (22,О .Ж .). «В той день, як «підсилаєш» квочку /яйця підкладаєш/, ніззя нічо­ го з двору давати. Хтось прийшов позичиш хліб чи шо - ніззя давать, тому що курчат не буде» (127, Н .К .). «Я к скотина іде додому / женуть череду/ з пасьби, так тоді треба «підсипати» квочку, щоб вона вела курчат додому, а не з дому. Мої батьки так робили, і я так роблю »(116). «Курчатам миють ноги там, де вони сідають, щоб не губилися, щоб знали свій двір» (3 3 ). Вважалося, що позбутися тарганів можна таким чином: «Таргана у шо-небудь замотати таке інтересне, щоб людина завліклася /у гаманець який-небудь/, і винести на перехресну дорогу, і положити, щоб хтось підняв. Я к він підніме, то тоді вийдуть таргани, - вони до його п ід угь»(126 ,Г.Л .). ГО РО Д Н И Ц ЬКА

М А Г ІЯ

«Посадити треба соняшник, коли сонце заходить, коли темно, як уже горобці спати полягали, - щоб не їли п отім »(127 ,Н .Х .). « Я к капусту сіють, насіння, потопчуться задницею - щоб були, як заднипя. А гарбузи /на Юрія/ садять з підситка, щоб здорові були, як підситок»(33). Ночовка М .П . та Ночовка Н .С . вважають, що не можна садити городину вранці, коли всі сплять. Рясні будугь овочі, якщо садити не рано, а коли є рух по вулиці, розмова, - щоб «все превратилось в

движеніє»(31). «Н а Івана Купала казали: несіт на огірки віночки, щоб огірки в язали сь!»(1 3 3 ). «Я к просят комнатное растєніє, його, щоб прийнялось, кажуть, треба

234


украсти /щоб ніхто не бачив/, тоді буде рости хорошо. А от таку культуру - хоть картоплю, хоть помідор /нові с о р т / кіззя боаги, хоч копійку треба дати, щоб не переводився r-ofV„ г ‘

Ä

ч

Н^

КОГО береш »( i Z / , r i . i \ . ) .

**

-ПР° С ° WK

ß *ni ЛЮДИНИ, в

Нам повідомили про такі магічні засоби бооогьбя а г-%«« • 1“ л АГродні МИ ЩКЗДНИ-

ками. «Н а вгороді ніззя їсти, щоб нічо не їло на вгороді /жуки, миші/» (3 3 ). « Щ о б стоноги пропали, разні жуки, шо лазять, поцохли’ треба торкатися комина, як вертаються з кладовтца»( 126 Г Л ) Антоиенко М . С розповіла, що й зараз, після того як спекли паски на Великдень, золу зберігаюгь, і, коли «на капусту нападає нечисть всяка, черви, всяка гадосгь,трусять тоді уіром рано, по росі, тим попелом /у ямочку або в марлеч��у/, щоб мушка прояадала»(131).

Ф

А

З

И

М ІС Я Ц Я

І

ГО СП О Д АРЧІ СПРАВИ

. «Садити городину краще на повний місяць»(15). «Третій день нема місяця! Кажуть: нема місяця - чорний день,

с и д р і,

ке иада нічого роби­

ти» (3 5 ). «Молодика немає, от шо! Він проти п’ятниці родився, уже тиждень, а його не бачим, навіть якщо небо чисте, І ввечері уже так слідимо його побачити! О то задача! Щ о за притча така! Картошку начиняти

копати, усе взимку треба заготовляти на молодику»(5Г.K .). Були різні погляди на те, коли треба шаткувати капусту. «Капусту квасити треба на повний місяць; на молодик» на ущербі, кажуть, буде капуста не така м’яка»(15,126, К . .Л.). « А нам казала баба Олена /стара баба О лен а/ : на молодиці шаткувати капусту з діжку. Н у, ми так і робили. Добра була» (126). « Н а молодик можна квасити капусту, но не на ущербі » (3 5 ).

«Н а молодиці ніззя солити помідори, огірки, яблука заливати. Прой­ де 2-3 дні - можна»(116).

П рикмети, пов’язані з городництвом «Казали баби, що, як хороший урожай на яблука, поганий на і ород.> (6 8 ,О .М .). «іюнь - хоч сій, хоч плюнь», - кажуть, не посшвагд.

.■

(97)

«Старий обичай: раньче Спаса не наминали копати карьяі*кз V 1

1

23 5


П О Г О Д НІ

ПРИКМ ЕТИ

Н а дощ , на ясну погоду «Н а поросяті мокра щетина - буде дощ »(101). «К ур и обскубають­ ся - дощ буде»(117). «Ластівки літають, шурхаються, над землею - на дощ » (123,124). «Я к високо - на годину»(124). «Я кщ о мурашки бігають дуже і по­ відкривали свої хатки - буде гарна погода, а якщо одна або дві хатки одкриті, буде дощ, та ще й великий».«Якщо корова мокра стоїть, потіє, роса на ній виступає, - на дощ ». «Якщ о горобець гребеться, пилюкою себе обкида - це на якусь непогоду, він чує». «Я кщ о кури вилазять на тин або на якусь жердину, або на гілля лізугь і скубуться, - значить, на вітер і на дощ». «Сильно пахне липа /якщо цвіте/ - на д ощ »(123). «Ч ер в ’ячок вириває копички - на дощ ». «Увечері горить зоря - на вітер, а утром горить зоря - на д ощ »(1 24). «Я к сонце заходе за великі хмари - на дощ або сніг». «Ворони каркають - на дощ». «Собака качається по землі - на дощ або на віхолу взим ку»(127,К ). «Я к роси немає - дощ буде, як роса здорова - дощу ке буде»(101Д 17,127,Н .К). Більш ість інформантів свідчать, що це «за р а з не співпадає»(1 2 7 ,Н .К .). «Перекрутили природу»(117,123). «Я к тріщать дрова в печі - на дощ ». «Дивилися: дощовий чи не дощовий молодик»(5Г.К.). «Я к відро удержиться на кінечку місяця - дощовий, а як не вдер­ житься - дощу не буде»(5,13). «Він должен обмитися, як молодий» (13,). «Дощовий місяць ■* як рівний, як лежить - то сухий»(117). «Бабуся казала: місяць в тумані /кругом нього, як туман/ - через день-два дощ. Буває ц е »(123). З якої сторони загримить перший грім, звідти ціле літо будуть дощі(51). Н а перем іну погоди «Я к півень співає цілий день - то на перемєну погоди»(124).

236


Н а м ороз /холод/ - на відлигу « Я к ліс темний /коли він аж чорний стоїть/ зимою - на відлигу. Якщо двері скриплять -- то на мороз. Якщо під ногами сніг скрипить / дуже гол осі ію так/

то на мороз, а якщо м яко шурхотить /ідеш, як по

крохмалю/ - то на відлигу. Л ід тріщить, як ідеш, - на мороз. Горобці ховаються в стріхи рано - на великий мороз, сонце дуже ч е р в о н е сідає, багряне, - на мороз, та ще й з вітром. Якщо качки або гуси ховають носи під крило - то на холод обов’язково»(123). « Я к із плити вигорнеш попіл, він лежить у хаті і збивається у кучу воно на мороз» (135). «Я к погана тяга - буде одлижно. а як горить гарно груба - на мороз»(5 1 .К .). «Н а сиру погоду - плоха тяга, дим тягне, погано груба

горить. А як буде мороз, так воно на сушу, добре горить» (8 7 ).

ІН Ш І П О В І Р 'Я , П Р И К М Е Т И , З А С Т Е Р Е Ж Е Н Н Я , ЗАБО РО Н И « Я к стоїть стовп і пасинок до нього, не пролазь поміж ними: оста­ нешся удівцем. А ще кажуть: голова болітиме»(2 2 G .M .). «Каж уть, що, як. попа зустрічаєш, так /щоб нічого не трапилось/ держи дулі в карманах»(36). «К іт умивається - гості будуть. І Ивеяь співає - гостей склика»(47). «Коли кішка умивається з-за вушка, гість буде здалеку» ( 6 ,В .Ц .). Я к пташка постука у вікно із східної сторони - добра прикмета, можуть гості прийти, а як постука в західне віконце - погана прикмета: може хтось померти. Олійник Т .М . пам’ятає, що горобець постукав у західне віконце, і її погнали в Германік>(144). «Добре, коли ластівка в’є гніздо біля хати»(4 7 ). «К о л и жінці присниться, що вона лове рибу, народиться дівчинка»(127). «Я кщ о грім загримів на дерева, що не розвилися /немає листя/, то погано, а якщо не на голі - добре»(51).

237


ОТО ЧУЮ ЧИ Й

С В ІТ

ПТАХИ Весною «журавлі крючком летять». Прилітають чорногузи або ле­ леки, гуси /переважає назва чорногузи/. Весною вівсянка співає: «Кидай сани, бери віз та й поїдем по рогіз» «Покинь віз, бери сани та й поїдем до О к са н и »(4 6 ). Перепелиця каже: «П іт ь пойдьом», «пать подьом». Перепел каж е: «Ховай, ховай!» Раніше багато було перепелів у полі(46 ). Перепел: «П іт ь подьом!» Перепілка: «Спать подьом!»(146). Одуд казав так, що одні чули «Ч у д о туї !», а інші - «Х у д о тут!». Сорока: « Ч и кисле?» - «К и с л е !» Граки кричать.: «Х а р ч !»(1 4 6 ). Обережно ставились до деркачів, бо «деркач дере - вогонь кладе». Як зруйнуєш гніздо деркача, він може помститися, підпалити хату, спа­ лити її. Треба обережно косити, щоб не викосити гнізда, яйця. Соловей співа: «П ід полом, під, полом, заховав, заховав. Тюр, тюр, тюр, пор, тюр!» Ш паківня була в кож ному д в ор і і не одна « В прошлом году /1996р./ білі лебеді прилетіли - 5 штук. Тепер нема. Знаєте, які люди, - наче рибу ловите, плавали на човні, та повби­ вали білих лебедів»(149). ТВАРИНИ « У Бірках було багато білок. Білка збирає гриби, нанизує на то­ неньку вєточку. Гриб - шляпкою вверх, а масляк - шляпкою вниз, - і на таку вєточку, що туди ніхто не полізе. Вона собі на зиму заготовляє. Не дай, Боже, тронути!»(149). РО СЛИ Н И Я к з ’являлися перші квіти, примовляли: « 1 опчу, топчу ряст, Бог здоров’я дасть, буду топтати, щоб і на той рік діждати». 238


Рястом, ряскою називають бузкові квіти., що розцвітають після пролісків /рослина, назва хохлатка/ (4 6 ).

ЗВ И ЧАЄ В Е

П РАВ О

З ем ельн а власність

« У 1677 році уманський полковник Микита Ханенко набрав в Умані козаків і посполитих і оселився тут, заснував село Полкову Микитівну. Це козацьке село, кріпаків у ньому ке було. Софіївка, Козіївка, Губарівка - були панськими селами. Якщ о якийсь котолуп утік у Полкову Микитівну і застовбив тує земельку /чотири стовби закопав і. сарайчик ще без криші збудував/, а пан узнав, де він дівся, приїхав - і він його вже розкріпощ ав»(38,С .Т). Т у т була у Микиті віу «волость така, в якій участували зажюочш люди /куркулі, як їх називали по тому врелші/, і, як урожай убирати ілі сіять, вони обізатільно в Д уму собірались і рішали... Землю ділили тут по мужському полу їдоків, і земля школи не за­ кріплялась за одним чоловіком, а нарізалась отдельно; .земля для жилля, 2ЄМЛЯ д л я

огороду, земля д л я сінокосу, земля для випасу»(36).

«Каж дий дядько залишав клаптик землі / хто пївгектара, а хто й гектар/, від кожного потроху /там, де наділи сходились, -М .К ./ , щоб було де насти. Називали цю спільну землю «толокою». Казали: «о с ­ тавлю землю під толо к у»(115). Колективну допомогу, «коли гуртом робили», називали «толокою »(29,36,91,96,123). З асоби громадського кюкараиия Золотько П . К . розповідала: «М о я ятрозка жила в Каравані і розка­ зувала: за старих часів була одна дівчина гуляща, розпутна, так їй поди зав'язали на голові і ведуть вулицею - розказуй, давай людям одчот, за шо тебе так покарали...»(1 3 3 ). «Б ула баба і дуже крала. Раз її впіймали та й постригли. Половику голови постригли - і все. І хустку забрали, і відпустили. «О так мене постригли, - каже, - отака стада Маринка, що не взнає мене й Химка!» ( 4 4 , 0 . В .). 239


НАРО ДН А

Т О П О Н ІМ ІК А

Про те, наскільки усталеними є народні назви місцевостей, добре сказав мешканець села Мирного Лобойко В .Ф .: «Є ст ь у нас хутір Башкретівка - дід був Башкрет, так його називали. Е$ін там перший построїв хату. 1 епер вона Башкретівка - хоть переіменовуй, хоть ні. Її переіменували - вулиця Вишнева, а у нас ■ Башкретівка»(6 4 ).

м. Богодухів У цій місцевості було багато балочок, де ріс очерет. «Розбійники людей ловили, вбивали - там люди Богу душу віддавали»(12).

с. Кадкиця Назва походить від річки Кадішщ (7). Куги села: Л атівка - «Л а гт о х перший поселитеся»(4 ), «дядька дражнили «Лапт ю к »( 6 ); Мусійки- «М у сій построївся перший»( 6 ); Диканька - провулок, 4 хати /віддалеки ніби «дике» поселення/; Я р - знаходиться унизу; Слобода - центр; Загребля - за ставком(4).

с, Криниці Золота криниця - татари нібито кинули золото. Німецька криниця - якись німець жив, і у нього сітиртниця /виннии завод був/, і він воду качав з цієї кршшці(4). Ліси поблизу села: Селянський, Мокіїв, Печерьчний, Ковалівськии

(7). с. Крисине «Л ю д и жили в землянках, як криси»(12). «Каж уть, що фамилія 240


^оміщика була Криса»(15). «Крисиме - так називається тому, що, как проїздила Катерина, вона побачила сирі, напіврозрушені хати - землян­ ая і спитала: «Ч т о ето за криси здесь живут?»(17). Кути села та навколишні хутори «Сюди три мужики приїхали. О т один і каже: «Т и будеш по цім краю, по дорозі, за дорогою житемеш /дорога ще на Харків/, от ти будеш Задорожній. А ти будеш за річкою - як не жити - Нєжид». Так і зараз ці краї зв у т ь »(13). Задорожній - «по фамилії Задорожній»(1 2 ). Хутори Гавриші, Юрченки, Петрики, Кузьмичі / «якийсь - то К узь­ мич построївся, так воно і піш ло»/, Лаврики /якийсь Лаврентій був/, Чуби / «якись Ч уб був, много їх б уло»/ , Бабинки, Ковалі / «може, якийсь зажиточний коваль жив»/, Равлики ( 8 ,12 ). Бальви - сім’я була, так їх звали, тепер нема, а куток називаюгь(іб).

с. Братениця «Братениця - тому що першими поселенцями були два брати»(22). «Були три брати - поміщики»(2 0 ). Кути села: Ляхів - ляхи-пани жили, а потім їх вирядили; Котелевська - народна назва вулиці, офіційна назва - Широка; жили вихідці з Котельви /вже їх нема/, а зараз кажуть: «Т а до Котелевських пішла»/на цю вулицю/; Бочанівка - ніби «збочен е» поселення - бідні жили на тім боці, Ходили робите до пана; Причепилівка - як причепилися до села; Проточилівка - як проточилася / вулиця/; Старовіри - жили старовіри на виселках; Близнюки - пан Близнюк жив з братом; Гузир - як ставок широкий, а потім звужується(2 0 ); «кінець ставка ТаК називається» ( 2 2 ); «тому що одірвано од села, ярок одірвав «°го»(18); Сахалін - за Гузирем, далеко од села - ЗО хат. « У войну було. 241


Прийшли наші. « Дід, а де тут живе поліцай?» - «Н а Сахаліні» «Т уд и йому і дорога!»(20).

с. Шуби «Ж ив один дядько, шив шуби, так і осталося село Ш у б и »(2 5 ). Кути села: Рубани, Луки(25). с. С ін н е Назва села походить від невеличкої річки Сіннячки, що витікає з Сінштнського колодязя('156). « В Сінне їздили по сіно, цей край нази­ вали «Сінний край»: заготовляли сіно, грузили на плоти і переправляли по річці Мерлі, по Ворсклі. Було багато худоби, кон ей »(29). Навколишні хутори: М ала Сіннянка, Велика Сіннянка, П'яний хутір - на хуторі жив бондар, плотник, «вечно воки п’янствували, і тому в народі /його/ нази­ вають ГГяний хутір». П о традиції як пішло - так там п'ють, і п’ють, і п’ють. с.

Кршшця

« В селі була здорова криниця, її називали «Сіннянкою».. с. Ставок « В селі був ставок, його називали «Чернецьким» - біля нього бук Чернецький монастир /чоловічий/» (2 9 ). Со П олкова Микитівка «Заснував село полковник Микита Ханенко» (3 8 ). «Б ув п о л к о в о ­ дець Микита, тому називається Полкова Микитівка. Колись тут шисько стояло» (4 6 ).

242


Кути села [VIоскалі вка - «якийсь москаль ж и в»(31), «то центр села, жили ^оскалі»(4 6 ). З а розповіддю Ручки Л .М ., село починалося звідси: са^е сюди прийшла група москалів. Далі йти не могли. Збудували рублену хату /без цвяхів, російського типу/. З часом москалі «переже­ н и ли ся

з місцевими дівчатами, обукраїнилися»(146)„

Кімликівка /Колмиківка/ - жили люди на прізвище Колмик(31,46).

Ситниківка - «там було багато людей на прізвище Ситник, і зараз воНИ є »(3 1 ,4 6 ); «на тій вулиці робили си та »(4 0 ). Ревівка /Реївка/ ~ «Р ев а ж и в»(31); «було багато молоді, співали 0Сі - тому «Ревівка» (4 6 ); «туди, на край села, виганяли худобу пастихудоба р ев ла »(4 0 ).

Гончарівка - «там гончарі виробляли гончарні вироби» (4 0 ). Кривузівка - «довга та крива вулиця»(46); «вулиці там були криві, розгалужені /з провулками/»(3 1 ). Кораблівка - «жили Кораблі /прізвище/» (4 6 ). Гриняківка - жив Григорій /Гринько/. Бойків

«бойкі хлопці були, билися, бідові »(3 1 ).

Иосипівка(38). Навколиш ні хутори Собачий хутір/Голосранівка/ - хутір, який знаходився далеко від села(46), це «одна вулиця, 10 хат». Одержав назву, «потому что от­ дельно, як люди-дикарі, як собаки, а може, більше собак держали - під лісом ж и ли »(31). Дев’ятибратове - хутір, ЗО хат, 9 братів заснували з Полкової М икитівки, дали наділи їм. Копанки - був хутір, тепер нема, у кожного була копанка. « У К уп ’євасі /село недалеко від Полкової Микитівки/ є хутір Єгорівка - Василь /Ігорович на хутір виходив, по отчеству назва­ ли» (33). Яри; Дзюбановий - жив Дзюба; Карячин - по прізвищу; Москалів(4 6 ), Розкопань(31). 243


С тавки:

Карячин, Москалів, Розкопань(31,46). с,

М а р ’ ше

«С е л о було назване ім’ям поміщиці М ар’ї Яківни Добровольської у 1830-ті роки» (157). села М ураф а і М и р н е Мурафа - од Муравського шляху /татарське ім’я/, то трави~мура„ ви(59). Мирне - називається тому, що в ньому примирилися чи граф, чи князь(55). «С ю да /люди/ забралися аж із Запада - Муравія гам якась єсть, чи що. Т а м І Іольша притіеняла, поляки іздівалися - і вони /селяни/ сюда втекли і жити, зробили собі отут як крепость. Т у т власті не було, потому що тут ліс. І заселились в М ураф і Вона була буйна, Мурафа то ракли, билися добре. Н у хай при непові, а то дальше було: з Красного Кута їдуть - неділею Мурафою проїхати трудно: най' ютьої /їх же багато, гусго було/ - даже проїхати страшно було. А Мирне - воно тому і Мирне, що тут було тихіш. Мурафа багатіша. А т уї жили бідніші, мирні люди, не було такої бучі» (6 0 ). К ути М ураф и Птлерівка - у війну, під час німецької окупанії, люди будувалися. Причепилівка - пізніше добудовувалось село і цей кут, як « п р и ч е ­ пився» до нього(59). Ц е козацьке село,

боно

і з а р а з поділене на сотні

/їх 11, у кожній - 20-25 вулиць/, так і кажуть: «Ж иве на третій сотні», але є й інші назви кугів села. К ути М ирного Тичок /Тічок/ - «там небагато, душ 5 є » ( 6 0 ); «нижча вулиця, може, текло?»(5 9 ). Низ - вулиці на низ ведугь, тих, хто там живе, називають «низянами»Новоселівка - будувалися пізніше, були новоселами.

244


Довжик - була Довжанська економія. Башкретівка - «чоловіка дражнили «Баш крет»- простенький, незначітельний дядько був, по ньому і прозвали» (6 0 ). Чабарня — «там була панська економія, мале хазяйство, самі вівц і»(60,64). Свисгунівка, Вакумівка, Стара гребля(60,64). Я ри: Сидоренків - Сидоренко жив; Мусіїв - М усій жив, казали: «П ід у до Мусія в ярок». « У Мирному - мурафівські імена. Мирне - вихідці звідти /з Мурафи - біднота/. На лузі у нас /у Мирному/ є острів Дорошенків /це Мурахвівська хвамилія/, за Мурахвою яр первий, у лісі - Дорошенків •гоже. Дорошенко жив на межі Мирного, він багатий б у в »(6 0 ).

Л іс и ; Довжанський - від Довжанської економії; Богомолів - належав Богомолу; Полтавець - у Мурафі /Полтавський ліс/(6 0 ).

с. Червоний П р ап о р та навколишні села «С ело Червоний Прапор стало так називатись із 1930-х років, коли гут була створена сільрада. А до того воно називалось Княжа Долина, а ще раніше - Лисиче. Мабуть, Лисиче - перша назва, бо на цій території було багато лисиць. І зараз вони водяться у ярках за селом. Княжа Долина - це було зв'язано з тим, що річка Княжа протікає. І те, шо ми Бідило звемо, називалося раніш Княжа. Коли сюда вступили німці, то в паспортах писали Княжа Долина». Кути села: Фезика, Головки, Рашівка, Семчуки. Село Бідило - назвали зовсім недавно, у 1960-х роках.

245


Н авколиш ні хутори: Медяники, Бідило. Березівка, Сахалін. Коли виселяли з Мурафи, то брали наділи і виселялися /то бу _ землі мурафівські/ і за першими поселенцями і називалися ці хутор; Бідило (Іван), Медяник - прізвища. Сахалін - бо дуже далеко. Дубина - там і сьогодні рештки дубового лісу. Віднога - мабуть, далеко. Спочатку було - Медяники, а потім стало - Бідило, Медяник повний Георгіївський кавалер, відзначений іменною зброєю . У 1916 році прийшов з війни і взяв наділ. С ело Олексіївка - перший пан був Алексеев. С ело Павлівна - пан Павло був. Ж уки - хутірець був. Ліси: Дублянський, Дублянка - був пан Дубляиський; Хмілівський, або Високопільський - Х м іль був першим поселенцем, вихідцем із села Високопілля, яке раніше називалося Хмілівське; Шарівськии - ближче був до Шарівки ( 6 8 ). Я р и та балки: Галанщина, Галанчина - Галани жили; П ’ятихатка - хутір стояв з 5 хат, тепер .ярок, так зовуть; Світлична, Березки - ярок, беріз багато (7 0 ). м. Валки Посуньки - частина Валок, зробили місток через греблю - і Валки наче посунулися, туди, коли за містком почали селитися люди (8 9 ).

с. Г о т ів Я р «Б уло спочатку Гонтів Яр. Т у т росли липи, і криші робили дерев яшгонтові. З липи били клепку на бочки, гоктот оббивали чумацькі / в о зи »(9 1 ). «Казали, що саме під тим терном /у яру, біля дороги/ ночував Гонта, Гонга і Залізняк туг були »(9 0 ). «Кажуть, І онта, козак,

246


ф/вав, знаходивсь временно, от тому і 1онггів Я р »(8 9 ). Найбільш імо\рноі° веРс^єю походження назви села є переказ про те, що вонг ‘ оЧОд .ггь від імені козака Гонти, який жив у яру, де був колодязь(85,8б) \{ути та хутори Ярок - «знаходиться унизу, оце тут Г онтів Я р почався»(91). В одоп ій - «тут була криниця, напували худобу»(90). «Ч ерез Гоніів

люди їхали до Полтави з Валок по І Полтавській дорозі. У Валках „ідкрився базарь, і люди з їжджалися з усіх сіл. Після базарю вони р0з’Іжджалися по домах півдня /а на базарь вони їхали ще звечора/ їхали вони і питалися: « А де ж переночуємо?» - « Га давай коло водопою ».

А тут був ~ колодязь, от люди тут розташовувалися, ночу­

вали, варили ш о хоч. Від цього і пішла назва - Водопій. І чужаки йшли , була хороша вода, от вони тут і зупинялися». Старий Водопій - де кладовище(89). Німещина - «жив німець, ловив собак, у нього був такий барабан, шо собака вибігала гола, уже без шкури, - і в ставок, а м’ясо - на мило чи куди там іспользувалось»(89). Перелісок - навколо був ліс віковий, а тут таке було - лощина, перелісок, перешийочок /то там кущ росте, то там, то ке ліс/. А потім хати тут побудували. Ц е як хутір був. А зараз це вулиця Переліщанська(89,91). Попівка - жив піп(85,8б). Стара - «повідіму, старе поселення було ще раніш» (89,91). Пилипков(89), або Пилипеньків, І Іилипівка(85,8б). Багато назв країв села «похвамільно пішли»; Білецьківка/Білецькі жили/, Ковянцівка /від прізвища Кованець/, Корсунівка Перша та Друга /Корсуни жили/, Олійниківка/жил�� Олійники/, Тарапатівка/ 'Досі є там фамилія Тарапата/, Бобирка/ «Б оби р був - то лі він Одинокий був, то лі хвамилія б ула »/ (89,90,91 ), Джванівка - Джвани «яли, Палюхівка - поселився Палюха, як його називали /це трансфор­ мація імені Ілгоха - Олюха - П а лю ха / (8 5 ,8 6 ). «Калимбетівка - фа­ милія Калимбет, татарського чи турецького походження. Тут були і Османи, хоч вони і в Валках єсть. Ц е із турецьких воєнн°Плєкних. Коли у 1876 - 1878 освобождєніє Болгарії було, війна ||цла і на Кавказі, в Закавказзі з турками, то у Валки /а Валки був 247


ВО ЄН Н И Й

городок/ завезли / Х Т О

ЇХ

ВІВ? - ВОНИ СЮДИ ПІШКИ

йії

турецьких плєнних. М оя бабуся жила у Валках на цій вулиці,

г

лагерь воєнноїілєнних турків, і їх давали для роботи в економію пан ^ ку. У людей вони колодязі копали /оце ось на Гонтів Ярі колодя коло траси - турками викопаний/. Коли вже війна кончилась ; одправляли додому в 1 уреччину чи куди, то часть із них охрести д^' осталися тут. І отут у Корсуновому оті Османн жили, ну і оті Калимбетц /Калимбек чи Калимбед, но у нас кажуть Калимбет/ - це із Тйх турецьких

В О Є Н Н О П Л Є Н Н И Х .

Тепер це вулиця Поштова. Вже й Тих

Калимбетів немає, а ми кажемо - Калимбетівка» (91). Назви навколишніх сіл та місцевостей Село Сніжків - «С н іг лежав там дуже довго, до середини літа со х р а н я й с я .

О то чумаки к а ж у т ь : «Д е волів остановим© на відпочи­

нок?» - « Т а де сніги лежать, біля с н і ж к о б » . 1 а підуть того снігу наберуть, натоплять, к а ш у зв а р я г..; Сніжки, сніжки... Від

С

н іж к ів

пішов

Сніжків. Н ого ще називали Базилевщиною. Така то лі офіціальна назва, потому ш о пани були Базилевські». Село Морозів Я р - «від того, шо довго там сніги лежали. Т у т 7ЄЕЛ0, а там ще мороз у яру. Там зараз пастбище, угіддя колхозие. і оді ж, ж 50 гектарів лісу було високого, - як нанесе снігу 3-4 метри, спресує, з степу подує, то і лежить він до середини літа. І Іобіля лісу того їдеш, а воно холодом пронизує вже пізньої весни, перед літом, поки аж розта­ не. А тепер воно нічого нема. Село Кантакузівка - «бу ло дано імєніє князю Кантакузову., а далі Левендалівка - то барон Левендал /видно, з прибалтійських німців/» (9 1 ).

с. Н естерен ки Колись поселився дід Нестір. Багато мешканців села і зараз мають прізвище Нестеренко.

Кути: Бочаяі.вка, Деркачі (9 2 ).

248


с. Коломак Вважається, що там люди «жили коло м аку»(146)

с. Минківка «Недалеко кошари були - чумаки ос.танавлювались, заганяли туди ^иків, пасли їх. Т у т водопій був, чумаки стояли на вигоні, оддихали. Т у т иосто хороше: поле було і ліс. Чумак один - М ш к о - остався і. поселивсЯ< І назвалося село М ииківк а»(99). Кути й навколишні хутори та села «Чумаки сіль возили, і оце вони поселялися. Діди розказували, що чумаки заснували і Шаповалівку - Шаповал якийсь поселився, і зай­

шло - Шаповалівка. На Рудому Байраку - рудий якийсь козак посе­ лився. Ч и хвамилія Рудник, чи як. Чумак на прізвище Кобзар посе­ лився - став хутір Кобзарівка»(98,100). Від прізвищ або імен першопоселенців пішли також назви хуторів: Семківка - від імені Семко, Семка, Семен; Курилівка - від Курила; Пацигівка - від Пациги / і зараз там є це прізвище/; Манили - від прізвища Манойло; Гребінники - від прізвища Гребінник; Грушова від прізвища Груш; Кадигрібівка - від прізвища Кадигріб(98,100) У М инківц і є ще краї: Бульбашівка - Бульбаші жили і живуть /їх прізвище Минко, а це по-вуличному/ ; Харченківка - Харченки жили(ЮО). Село Голдівка - «чумак Голда поселився»(99). Село Кобзарівка має такі кути: -Зайцівка, Довжик, Шийчине; побли­ зу хутори - Данильчин Кут, Ш ийки(96). « У селі Просівці є кугок /вулиця тепер/ - Федівка, дід Ф едо пер­ шим поселився»(98). Інші місцеві назви: Грушівський - ставок знаходиться поблизу хутора І рушова. Сідьовка /Сідьовки/ - «полукругло поле, язиком виходе, сюди гора ІТУди гора, як сідло » (9 8 ). 249


с. Станичне Раніше називалося Станиця(114). «Станичне

тому що ^

возили сіль на Москву, і у них тут була станція - осганавлювались В постоялий двір» (113). К р а ї села і навколишні хутори;. Євдокимівка - «Євдокименко поселився»(1 1 4 ), Явдокимівка - «Явдокими жили» (1 1 5 ), Кадмівка - вона ж Гаврилівна, Москальцівка( 115); Пріхнівка /Прихнівка/ -- від прізвища і Іріхка (113,114); Ц я ц ь к ів к а - від п р ізви щ а Ц я ц ь к а ( И в ) ;

Кустанай - віддалений від центру(1І4); Хутори /нині це в с е входить до Станичного/: Ковалівна - Коваль поселився/прізвище/; Коваленки жили; Не­ чітка - Печій /прізвище/; Білоусівка - Б ілоус /прізвище/; Ляшівка

Ляшенко поселився; Деїтярка - Д егтярь поселився /ще Станич­

ного не було, був цей х ут ір / (!1 4 ); Винники - «Винник був, і зараз много таких фамилій»(116). Л и х о в е - х у т ір п о б л и з у во н и п е р е їж д ж а л и ч е р е з

те б о л о т о і застряли возами. Стали витягати -

н у , н ія к н е в и їд у т ь і ь с ь о , і б о л о т о з а т я г у є їх н іх

Станичного. «їх а ли чумаки, було болото,

як не п ід н ім а л и , а воно грузнеть і грузнете, у

коней і бри ч к и . О т

так ли х о , о т ли х о так

б о к и ходять і

каж уть:

«О т лихо

ли хо!» Т а к воно і. осталося - Лихове» (118).

Інш і місцеві назви: Бедївський ліс - пак Беда був /нема його зараз/(115); Громів Я р - там грім людей п о б и в (І Іб ).

«Назва Караван походить від того, щ о йшла велика валка з волами. Був ліс, прорубали, тут зупинилися і заснували с е л о » (1 0 7 ). «Село на­ зивається Караван, бо чумацькі вози останавлювалися»(113)-

250


Кути села Топильце - їхав караван, сильне було болото плт™ т„ ’ по топилася підвода. Так провулок і звався - 1 опилка. Болото вже висохло а назва є ЦІереметівка - жили самі Шеремети. Пендиківка - жили самі Пендики, /по-вулишному/, їх прізвище Синдецькі.

Яловий - хутір жартома назвали, там було багато дітей Красна горка - за селом. Головнівка (10 7 ). Суботівка - «тут жив знаменитий дід Субота»(110) с. М уравлиика «Назва, можливо, походить від Муравського шляху, який проходив неподалеку» (107 ). с. Бірки Кути села: Розкаряківка - теперішня вулиця Куйбишева; Гончарівка - теперішня вулиця Кірова; Ярок - теперішня вулиця Будьонного; Іванівна - теперішня вулиця Леніна; Гіркий хутір - теперішня вулиця Чапаева; Карапета - теперішня вулиця Свердлова(149). с. З н а м ’ янка «Д о 1903 року село називалось Івани. Коли переселяли сюди у 17 столітті людей з Польщі, кажуть, прийшла сюди купа людей, і був у них за ватажка Іван на прізвище Голий. І отут протікає річка Івани - їі зараз нема, вона неширока була, а глибоченька, а зараз замулилась і так тече собі /люди називають Канава, пішли на Канаву, кажуть/

вона

впадає в М ж у. Ч и від Івана, чи то вже назва від річки - стало село Івани. А Знам’янка - тому що знамення було десь тоді- чи на і . 1*771 поні Було знамення Щось у селі сталося - коли церква построена, у и / 1 ■’ 251


Божої матері, і празнкк 10 грудня Знамеиеько; Божої маг К уги села: Бурти - бурти були; Ссикунівка - самі ссикуни там жили; Видряика - Видрі /прізвище / там живугь(126). СоССШВКа

« У 1995 році селам Сосонівці, Бражникам, їзашківкці було 325 років. В цих місцевостях жили три брати чи три князі багатих /може, просто багаті, а не князі/ , у яких були прізвища Сосонний, їйашхо і Бражник. У Сосонного були сини, і до с.их пір б селі живуть люди й прізвищем Сосонний; а у Бражника та Івашка були дочка, і тому ці прізвища загубились»(127). « У Бражниках дві вулиці: Колодяжншкз - Колодяжиі жкак, і Затребелівка - за греблею живуть. А є ще Заяржка -- живуть за яром, це до Бражників»(134). Н азви навколишній поселень: село Моськівка - Моськи жили; село Низівка - «воно в яру, низина, б о ло т о »(127 ), Василенківка - хугір біля Сосонівки, може, Василь або Василенко жив; Голопузівка - хутір(ІЗЗ); Високе. - кажуть: «1 Ііти на Високе», у Сосонівці на горі був хутір, а тепер ліс - називають Високе» (127). с. Княж не «Каж уть, що княжа земля була. Жив князь, поселив тут лю дей, які в нього працювали»(127). С е ла та навколишні хутори: Кадуківка - Кадук жив /прізвище /; Цвіркунівка - Цвіркун жив;

252


Довгалівка - довга і рівна вулиця; Шийкуин - дід шив, латав взуття; Гнидява - болото, верби, вільха росте, гооолтг v о / , '^ у -^Деи донизу йдуть /

сирість / ;

Бишкінь; Р іг - вулиця загинаться рогом: йде рівне, а потім «заковирка»; Кислівка - Кислий жив /прізвище/; Гребінниківка - Гребінник жив /прізвище /; Пестинівка - від імені жінки - Пестина; Носівка - як звужується носом / був/; Головин Р іг /Головнівка/ - тепер вулиця, вона нагорі, а всерединініби голова і роги(127). Ставки: Домашин - баба Домаха жила., хутір був; Семененків - був хутір Семененків - Семененко жив(127). ІСТО РИ ЧН І П ЕРЕК А ЗИ М уравський шлях Муравський шлях - це не тільки дорога, а й напрямок. Він пролягав по вододілу Дону і Дніпра. «Муравський шлях - дуже давній тракт. А ж до прокладання залізниць він був основним торговельним шляхом, по якому чумаки везли на Русь рибу, сіль та інші товари від Чорного й Азовського морів аж до 1 ули, Москви, Володимира. Він брав свій початок від Бахчисараю, на півночі Криму, ішов через усю територію України і центральні губернії Росії. Муравський шлях проходив по узвишшию, яке було тридцять погонних саженів заввишки. Чумаки на ньому пасли худобу, ночували в заїжджих дворах, якщо це було взимку, або прямо на шляху влітку. Саме на цьому шляху виникла стародавня народна пісня «Ішли чумаченьки, воли попасали...» Муравськии шлях було переорано в районі села Кадпиці аж до п о в о р о ту з селом Макси­

мівно^ вже у наш час

/1960-ті - 1970-ті р.р-/ за наказом колишнього

голови колгоспу Б абенкаП .О .»(7).

253


Кадниця Селу понад 870 років. «З а декілька років перед реформою 186і ро^ сталося взимку під час молотьби ціпами хліба поміщикові така подія Панський осавул Сіренко Степан перед цим побив декількох жінок спізнення на робочу /тоді треба було вночі натерти та зварити їсти дітям і, вчасно залишивши дітей вдома, прийти затемна на молотьбу д0 пана/. Умовившись між собою, жінки-молотильниці під проводом в»щКо-і ко Марени та Немилостивої 1 Іріськи, «помолотили» панського осавула, який через 5 днів оддав Богу душу. Новий осавул, прдоначеїшй паном, уже не намагався бити кріпаків. Коли в село виїхав у справі Сіренка урядник з волості, то всі відмовилися від показань, а забрати всіх молотильників було неможливо. Гак відплатили панському по­ сіпаці. Арештували тільки Квартника Омелька, який не скинув перед урядником шапку і не вклонився -• відсидів, як тоді казали,»в кабурці» тиждень» (7 ). Гаврило І Іетрович Коваленко розповів їїро свого діда - Івана Ва­ сильовича Коваленка /по-вуличному - Семидоцького/, який «був так званим «земським начальником»: умів добре /чесно/ розміряти і роз­ поділити землю, і багаті не могли обманути, за що вони його й ненави­ діли, а біднота була цілком на його б о ц і»( 7 ) Реформа 1861р., звільнивши селян від влади поміщиків, «звільнила їх і ві д землі. У кадничан залишилося дві третини того, що було перед реформою. Решта, третина, перейшла до поміщика, причому тепер селя ­ нам відрізали яри та узгір'я, а поміщикові діставалася вся земля на рівнині і найкращі луки. У другій половині X I X століття господарем поміщицьких земель і маєтку в Кадниці став Гордієнко Степан, а в останній чверті /століття/- його син Я гор Степанович, який сам жив у Харкові /Гордієнкова Левада/. Щ е студентом Ягор під впливом демократич­ них ідей у 1884 році збудував у Кадниці школу, в яку ходили з Макси­ мівни, Кленового та з хуторів. Ставши статським радником при Харківській губернській управі, Ягор домігся від земства взяти школу на своє утримання»(7 ). Коваленко Г.П . запам’ятав вивіску: «Кадничанское начальное зем­ ское училище имени статского советника Егора Степановича I ордиенка». 254


«Перш им учителем був Павло Федорович /прізвища ніхто не па­ м'ятає/. Через деякий час його заарештували за зв’язок з „еволюиіонерами. У 1885 році Ягор Гордієнко збудував собі в Кадщщі чудовий одноповерховий особняк в паркетною підлогою /тепер там клуб/. Після сМерті Ягора маєток перейшов його сину Михайлу, але він скоро помер «за доп ом огою » своєї дружини Ольги Никтономівни Герцованової. В 1910 році вона здала орну землю і луки в оренду землевласникукапіталісту Леопольду Кенігу. За нею залишилися лише ліси, сад і бу­ динок. 1905 рік теж зачепив Кадницю. П ід впливом Харківського комітету Р С Д Р П в Кадниці було створено група, в яку входили ко­ лишній шахтар Микола Харченко, брати Цілові - Ягор, Олексій і Архип. Вони переховували у Кадниці пропагандистів, які привозили з Харкова листівки. Влітку 1905 року, якраз у жнива, селяни оголосили страйк. Жоден косар і в’язальниця не вийшли на роботу. Під проводом Миколи Антоновича Харченка та Ягора Трохимовича Цілового селя­ ни з косами і граблями, з червоним прапором рушили до панського особняка і відкрили мітинг, на якому зачитали прокламацію. Поміщиця таємно послала у волость. Заарештували Ягора, рік просидів до суду у тюрмі, а після - на два роки в Сибір. Серед села стояла сільська управа, яку після подій 1905 року почали звати «Розправа». Н а всю Великорогозянську волость був один «фельшер»- служив колись в армії санітаром. З початку війни 1914 року у панській економії з ’явились робітники з війсковополонених, мадяри на чолі з своїм унтер-офіцером, якии був багатий, бо непогано знав російську мову. Д о своїх солдатів був звірю­ кою - звали ми його «Степан - вусатий - собака». Пізніше прибули і румуни - багато хороших, з ними ми ділилися всім, чим могли»(7 ). Коваленко згадував, що під час першої світової' війни йому «дово­ дилося писати під диктовку листи на фронт приблизно такого змісту. «Кланяємося тобі, синку, від білого лиця до сирої землі! Щ е кланяєть­ ся тобі твій брат Микола від білого лиця до сирої землі. Хай тебе, синку, там Бог береже. А за нас не турбуйся, ми, як і всі, живемо вдома, хоч і важко, але що ж зробиш - війна...» ( 7 ) . « У 1929р. були перегини: приїхав у п о в н о в а ж е н и й рай ком у Гераси м ен ко

і запропонував негайно провести суспільну к о л е к т и в із а ц ію 255


основі ліквідації куркульства як класе та усуспільнення ремзнег робочої худоби. Н е тільки розкуркулювали, а » «розсорсднячуяа і навіть «розбіднячували» тих, хто не хотів вступати в колгосп П; статті Сталіна /»Г оловокрз'жение от успехов»/ колгосп розпався»(7 ^ « У 20-х роках в школу було призначено вчителями Діаконових Олексія Михайловича /до революції був дяком десь у церкві/ т його дружину Маріамну Олександрівну. У селі було організовано лікнег /ліквідацію неписьменності/ для дорослого населення віком до 4 ^ років, а в школі відкрито 4-й клас. За допомогою Діаконових у шко\і були організовані драмгурток і співочий гурток, поставили п'єсу «Бо­ ротьба» про громадянську війну, та більшість п’ єс було з старого /дореволюційного/ репертуару, нового не було. « І ІО ревізії», «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «Н азар Стодоля». У Скоаородинівці був також хороший хор під проводом вчителя Олексія Васи­ льовича Капусника » ( 7 ) . М ар’же Село було засноване в 1830-х роках. Пан Добровольський купував селян невеликими партіями з різних країв Росії та Білорусії. Багато мешканців села були завезені з Західної Білорусії, С ело переважно російське, але в ньому є й українці. Багато росіян співають українські пісні. У говірці селян зустрічаються діалектні російські та білоруські слова: «рабити», «умьорли», «лчжить», «замахоренний пареньок», «во­ рочаюсь», «ослобонить», «не рябейте» та ін. і їро старі часи збереглися такі перекази, як була панщина, «робили чотири дня на пана, а два - себе», але оскільки землі у селян було мало і вдома їм «работать било нечего», то деякі селяни працювали і ці два дні на пана, тобто весь тиждень - тільки для того, щоб одержати раз па день галушки. 1

Іан Добровольський був свавільним. Церкви в селі не було, і пан

узяв на себе обов’язки попа. Молодий і молода приходили до пана, ї він вінчав їх, як хотів, за що селяни на нього дуже ображалися, о с к іл ь к и в обряді вінчання переважав комедійний елемент над церковним. Пан Же й хрестив дітей. Деяких селян пани одружували «п о злобі». 1 ак, бариня М ар я, 256


побачивши

11

ЯКОСЬ, ЯК Ї Ї ЧОЛОВІК СТОЯВ ПООУЧ ч

... ^ вродливою ДІВЧИНОЮ, д у ю ч и сь и вродою, жорстоко покарала кріпачку. Того ж дня у стайні ;й дали двадцять п ять р.зок, обстригли косу, „ аМазали і „„валяли у пуху. П.сля цього була розіграна комедія одруження її з Хомкою-дурнем, панськии робітником. Бариня казала: «О т тебе 18 і бМу 18. О т я вас і повенчаю». А

В

той час у пана працювали полонені австрійці. Один із них

покохав цю дівчину. Вона втекла разом із цим полоненим в Австрію, там одружилася з ним, мала двох дітей. І звідти писала односельцям листи, у яких сповіщала, що живе добре. Бариня злостилась і до кінця життя не могла їй забути цього, все збиралася поїхати і забрати свою «ріпачку, та померла(157). Сінне Село виникло у 1601р. як військове поселення Охтирського полку, яке потім стало називатися «Сіннянським воєводством». Спочатку була військова фортеця з валом, сліди якого збереглися дотепер. Є перекази про те, що під час монголо-татарської навали 60 меш­ канців села загарбники узяли в полон /головним чином дівчат/, а також «були розрушення, угнано худобу». Село було козацьким. П од іл села на сотні зберігався до часів ко­ лективізації - 1929-1930р.р.(29,156). «Лю ди були багаті, оброками і налогами не обкладалися, панщини не було - були вільні. Вони нікому не шдкорювалися - ні панові, ні державі, тільки своєму воєводству»(29). У селі було 4 винокурні, на 11 котлах виготовляли горілку. Налічу­ валося 26 вітряків. Був склад зерна, кожного другого року в амбарах зерно міняли. У селі була Троїцька церква, біля якої стояла чавунна гармата як символ військової сили. Н а Трійцю було храмове свято і ярмарок. Церква була кам’яна, стіни товщі одного метра. Була окремо дзвіниця, окремо - молільня для парафіян. Перед /Великою Вітчизня­ ною/ війною церкву зруйнували, щоб вимостити шлях на Вратеницю, по якому возили спирт до села. Хрест був 2м80см. Церква була обне­ сена залізною огорожею. Біля села був Чернецький монастир /чоловічий/, який пізніше виїхав у село Малижине. Тричі в Сінне приїздив Григорій Сковорода, Жив по декілька тижнів»(2 9 ).


Полкова Микитівна «Селові 320 років було у 1997р.Це село полковнику Микиті ПОДару вала Катерина 11» ( 4 0). /П ро заснування села та громадський устрій у ньому дивитися розділи «Звичаєве право», «Нар. топоніміка»/. Про одного з мешканців села зберігся такий переказ, записаний нами від Тимченко Г.С.: «Баби розказували про діда Барана. Возили сахарь з Пархомівки на місто возами. Оцей дядько виходе на дорогу, валиться лежить - прямо йому так погано, так погано, ну, не знає, куди йому дітися. Іде обоз, передні останавлюютьс��, ідуть до нього, а він удає, щ0 в нього припадок, і каже: «Я кби мені вудила погризти... Я як погризу вудила, так припадок пройде...» Всі дядьки, ті, що ззаду їхали, йшли інтересуваться, чого передні остановилися. А він договарювався з раклами... 1 поки всі ті дядьки до нього прибудугь, ракли з тих возів тягнули сахарь мішками. Пососав вудила. Питають його: «П олегш ало?» - «Полегшать-то полегшало...» / А воно коням полегшало/. Чудний отакий б у в »(3 8 ). М ураф а та М и р н е Про заснування цих сіл та характер їх мешканців дивитися у розділу «Народна топоніміка». Серед селян села Мирного збереглася пам’ять про володаря Шарівки у 2-й пол. Х У ІІІс т . пана Ольховського, який «уславився» своїми розбійницькими нападами на мешканців сусідніх сіл: «М ураф а ж вільна була. А пан Ольховський набере охотників хароших. Поїде чоловік, на полі робе - одлуплять його: іди до мене роби, а не своє роби. Власть таку мав...» (6 0 ). Коломієць В.В. розповідала: «М ирне - кріпацьке село, а Мурафа козацька слобода. М іж ними була канава. Х т о перейде з мирян б ’ють. Кріпацьке село - вузенькі вулиці, а козацьке - широкі. Мурафа і зараз поділена на сотні /їх 11, у кожній - 20-25 вулиць/, так і кажуть: живе на третій сотні. У селі було три церкви /одна з них - Михайлі­ вська/. Н а кожній сотні - своє кладовище. Село Мирне - було за­ білюйте. Миряни казали на мешканців Мурафи - «пани»/там ходили у полотняних сорочках із вишиваними рукавами ще у 1950-х роках/. Кажуть: мурафівці такі, що їх і Махно не взяв. Коли Махно у І9і8р-

258


наступав на Красний Кут, мурафівці, що прийшли з війни, захопивши з собою зброю, поставили нагорі, на 5-й сотні, гармати і обстрілювали всіх, здо наближався, - стріляли і в красних, і в зелених, і в махновців... Хотіли зробити самостійну республіку. В Мурафі народ бойовий, підтримують одне одного»(5 9 ). « У Мирному була церква, присвячена 40 святим»(5 0 ) У Мирному збереглися перекази про те, яким у 2-й пол. X I X ст. - на початку X X ст. був національний склад ремісників Богодухівщини. Семененко П.СІЗ. розповідав. «Н аш дід при панських правах одданий був колеса робити, і він тут був за мастєра. справляв тарантаси /тут і пошта була/ - колісником був, плотником /робив двері, вікна/, бонда­

рем /діжки робив/. Колісниками робили й брати батька,а батько був сапожником» ( 60). Однак майстрів-українців було небагато. Значно більше серед ре­ місників було євреїв та росіян. «Д ід казав: євреї мудріші, бо їх горе заставило вчитися: він і сапож­ ник, він же і портний, і столяр. А чого українець буде мудрий, якщо він воли запріг, сів і спить, у нього голова не розвита. У нас було: на поле приїхав - що, бики стали, що таке? А вони своє поле знають, чого ж мудрість буде? А єврей - йому ламать голову нада... У Богодухові були євреї - хароші мастєра, торговці: тухлі заготовляли, картузи, кожухи шили»(60). «Своїх мастеров дуже мало було: селяни робили на землі, не вчились нічого, невучі були, а мастеров наймали. Наєзжі мастєра були руські. В Мурафі плотники селились без землі: тіки тим, шо він мастер, заробля, він щитав, що він прож иве»(62). З н а м ’ янка «Церква у селі була з 1771 року. О це в районі нашому, в окрузі, старішої церкви не було. А в 1830 році її перебудували. Архітектор Лукомський, який у червні 1914 року з графом Клейміхелем приїжджа­ ли сюди, фотографували старовинну садибу /зберег лася, в ній школа зараз/, вони написали у книзі: це церква унікальна, і дуже при перебудові План старий зберігся. А в 1943 році її зруйнували. Може, частково німці /може стрілянина була, щось туди попало/, а тоді люди вже 259


розібрали її /вона була дерев’яна повністю, складена без єдиного гвоздя/ Час важкий був, не було чим палити, ніхто ж не знав, що то архітек­ турна пам’ятка. Причому церква була ще своєрідним центром в ансамблюі де був ще некрополь - там поховані перші поміщики ДуніниБарковські /предок цих Дуніних був наближеним польського короля вони вихідці з Польщ і/. Одинадцять членів сім’ї були бальзамовані лежали під склом. У свята відкривався мавзолей, люди могли зайти подивитися. А під час революції все було пограбовано, бо там було що взяти. А пізніше й каміння розібрали. Н а цім місці побудували нову вулицю. Л ю ди розказували: той, хто лазив на купол церкви /Левко його звали/ знімати хрест - його якась сила відтіль кинула... Все одно зруйнували. У церкві зберігались унікальні видання церковні - Євангеліє і Відпустна, і частково ще зберігалися у підвалах церкви якісь архіви князя Г оліцина. У поміщицькому маєтку була ікона / вона вважалася чудотворною/ Охтирської Божої матері. М ала дорогоцінне каміння і серебряний оклад 1730-го року»(123). Лихове «Б уло кладовище поблизу села Лихового, знесли його, зробили до­ рогу по трасі Москва - Сімферополь. І з тих пір на цьому затяжному повороті: десять аварій за 2 місяці. Чортове, прокляте місце, кажуть. Х т о знає це місце, не ж ене»(118). Княжне « У селі була Петропавлівська церква, яку збудували приблизно в 1884 році»(127,Н. X . ). «Н а церкві було 5 шпилів :4 по боках і одингюсередині. З а радянських часів з церкви зробили клуб. Зрізали з церкви дзвони і кудись вивезли, а всі церковні книги вивозили і палили»(1 3 9 ). У війну німці спалили церкву. « В неї зігнали людей і закрили, а церковний ключник випустив

їх. Я к він це зробив, ніхто не знає.

Церкву німці спалили без лю дей»(127,Н .К.).

260


ЛЕГЕНДИ

П р о скарби «М іж селами Рябухиним і Кленовим V лігі „ „ у є гора, в в якої три сТороии «несходимі»- дуже круті, як обрубані і на .. . _ ’ их грава не росте, чоча і буз чорнозем, а по четвертій можна було зійти - тг • • *«ти. І ору цю називали «Довбишева». Колись давно в ці місця приходив Довбуш турків ганя­ ти. Ходить легенда, що турки на тій горі загубили золоту шапку, де було озерце, а навколо озерця ріс дуже великий папоротник. Сміливці ходи­ ли в ніч на Івана Купала шукати цвіт папороті, яка цвіте раз на рік. А ле папороть охороняло якесь страховисько, що ганялося за ними, і хлопці вимушені були тікати з гори. Тепер це озерце заросло травою» ( 122 ). •к 1с *

«Біля села Княжного проходить турецький вал, який насипали шап­ ками наші козаки від турків. Люди кажуть, що десь тут захована золота турецька шапка. І турок прийде шукати ї ї » (138). * к і; «Батько розказував : «П еревал - турки шапками насипали. Т у т вони десь оставили золото. І колись

по це золото і по цю шапку

прийдуть». Й ого розорювали скільки разів, а все,..»(85.В.К.). к к к

«Козаки ховали свої скарби на перехресті доріг, десь у полі, єсть таке повір’я. Н о їх можна взяти тільки тоді, коли знаєш, як вони його заклинали, цей скарб. Щ о б відгадати. Годі тільки людина може тими грошима попользуватись. А так: копай, не копай - нічого не візьмеш. Або, як раптом знайдеш, ти від них пропадеш /так бабушка розказува­ ла/, вони тобі в користь не підуть абсолютно, бо навіть були такі закли­ нання: «чия рука цей скарб загрібає, хай ця рука й вигрібає». Гак як козаки робили? Коли цей дядько помер, який закопав гроші, то його Мертвого взяли і його рукою відгрібали. У нас тут єсть одне мі^це між яРКами - кажуть, що у великі свята - у ніч на Івана Купала а о у Пасхальну ніч - якщо побачиш, шо у цім місці горить вогник , ^ Сйічка/> сам по собі /звідки він там береться, я не знаю/,- отам сі р^ і !°там копай. І люди бачили, хтось бачив, що щось горіло на Ць°-

^

Страшно ж, хто його знає... Оце ж треба підійти, означити мі 261


замітити в цей день, що тут горіло. Ц і скарби, кажугь, можна брати, рад ти сам побачив. І ще казали так : якщо ти скарб викопав і на нього побудував храм, а щось там трохи взяв собі, то це піде тобі ка користь, а щоб так викопав і взяв собі •• но! У Станичному церква непогана така була, дерев’яна, побудована на кошти селянина. Ц е єдина така, може, церква. Щ о кажуть?* Щ о він десь бачив цей вогник і викопав скарб і побудував на нього цю церкву. Н у, я вірю, шо в селянина побудувати церкву звідки ж гроші,..,» (123). л * « У царській армії якийсь чоловік бур казначеем. Коли він отримав золота для оплати солдатам, то втік. Сам був родом з Сіннянської О місцевості. В Сінному сховав /скарб/ у копанку. Й ого наздогнали і десь убили. Клад шукали, але нічого не знайшли» (2 9 ). П р о свитиж Георгій Побідоиосеар» «Д ід усь мені розповідав про Теорія Гіобідоносця. Георгій вірив у єдиного Бога і казав: «Вірю в єдиного Бога, Господа, а ваші бозі надіваю на нозі і топчу, як схочу». За те звелів цар їрод, який був язичником, колесувати Георгія. Загинув Георгій. Т а ось з'явився у царстві страш­ ний змій, він почав пожирати молодь. 1 вже багато з’їв. Випав жеребок і на царську дочку. Вивів цар її за браму, заплакав гіркими сльозами, попрощався з єдиною любою донечкою. А ж ось і змій виходить з озера. Цар злякався, сховався за браму. Раптом г неба полилось сяйво, і на білому коні з ’явився Георгій такий, який був при житті. Він заколов чудовисько списом, розтоптав його копитами»(146), П р о К аш а та А в еля «Н а місяці - то Каїн А веля тримає на вилах. Т о його Бог покарав за те, що брат підняв руку на брата»(146).

262.


М иколай Угодник « Я і своїй дітворі розказувала. Миколай Угодник - чого він угодив­

ся і чого його називають «великий чудотворець і помощник?» О це «шкапці» /баптисти/, так баптист і каже моєму свекру: «Ваш Миколай

Угодник нашого А веля убив». А свекор і каже: « А ти знаєш, як воно долучил��ся? Авель і Миколай зійшлись у церкві на Покрову /а мира в церкві повно/. Миколай Угодник і каже : «Давай вийдемо до входу в церкву і іспитаєм, чия вєра правильна - чи наша, чи ваша!» А А вель і

каже: «О ц е у мене книжка і в тебе книжка. Єслі я тебе ударю по лобу цією книжкою і ти впадеш - значить наша вєра правильна, а єслі ти мене вдариш і я впаду - значить ваша вєра правильна». Узяв же це Авель цю книжку, Євангелію, і вдарив цього Миколая по лобі. І Миколай стоїть невредимий, ніде нічого. А Миколай узяв та А веля вдарив - А в ель упав і зразу ж отам же, при всіх людях, черви його начали точити. 1 оді ж, значить, Миколай Угодник і Чудотворець, який чудо сотворив, яко принародно він доказав, що то вєра у вас неправильна, зєра христи­ янська правильна - значить він угодив і вєру цю спас»(117). П р о ікони « У Сковородинівці, кажуть, виходила ікона у криниці»(6 ). П р о зозулю «З о зуля була колись матір’ ю та побоялася втратити свою красу, здобуваючи дітям їжу, і підкинула дітей багатодітній вдові. 7 яжко бідувала вдова та годувала і своїх, і підкинутих. А ті з ’їдали все, не залишаючи нічого своїм братикам та сестричкам. А коли нічого стало >сти, вони повели в ліс найменших вдовиних діток і залишили їх там Умирати. А коли зозуленята виросли, прийшла їхня стара мати, стала Розшукувати дітей та просити, щоб догодували її до смерті. А діти й Догнали її. З горя вона втратила мову, посивіла, виросли замість рук кРила. Тепер вона все тужить: ку-ку!, ку-ку! (146).

263


Д Е М О Н О Л О Г ІЯ

ПЕРЕКАЗИ

П Р О В О Р О Ж О К Т А Ч А К Л У Н ІВ

«Вона, бува -• калдуниця /чаклунка/» ( 7 2 ) . «Раньче були такі люди як чаклуни. Він прийде на весілля, що йому там, подивиться - і коні не підуть. Поки він їм не розрішить »(3 1 ). Грець Л .О . розповідала: «М о я прабабка Улитка була ворожкою. М огла корову лічити. Одного разу їй сусідка зглазила корову, і вона посварилася з сусідкою. Пішла ця жінка по воду, ще з коромислом, а вона перейшла дорогу і стоїть. Т а сусідка упирається в стінку невидиму і падає, переливаються відра, і вона не може перейти до своєї хата через дорогу. І на колінах просила прощення у цієї У ли г к й , Була у неї ще сусідка, яка теж мала силу, і тому вони трошки сперечалися своїми силами, но бабушка все ж таки була сильніша». Казали, що Улитка дуже важко умирала. Сокирою треба було пробивати стелю (19). «К о л и ховають покійника, батюшка сам розв'язує верьовку, якою зв’язують нош /небіжчику/, і сам кидає у труну їді в яму, а інші жінки хватают цю мотузку і ворожуть - то перев’язують, то зав яьуюп>, то ще щось наколочують» (117). «Ворож ка молитву читає - Бога прося, щоб він їй поміг зробити лихо, наслати якусь заразу, і та молитва тоді нападає на людину. Верьовочку цю кидають під порогом чи під воротьми: ворожка ж на траві щось поробила і верьовочкою перев’язувала. Людина переступає чи наступає - і голова начинає в кого боліти, в кого - руки, ногв»

(117).

Одна жінка розповідала Долі Г .П ., що побалакала з ворожкою, їй щось погано і вона сказала: « А я, каже, вірите, після того, як алкоголік: і все на мені труситься, і руки трусяться...» Одній ще похвалилась, а вона і каже: « А ти б їй сказала: твої речі - тобі в плечі!»(117). Колісник В .Ф . розповідав: «їздили цигани, ставили іиатро, ходили ворожити, а там;або курку вкрадуть, або що-небудь». Колісник В .Ф . хлопчиком гуляв на вигоні, побачив гадюку, злякав­ ся: «О й , діду, гадю ка!»А він діжки набивав у дворі, вийшов, - я кого таким ніколи не бачив, був злий. «У - у , сволочі, хотіли мені дитину перелякати!» Пішов до циган, обійшов кругом їхніх підвід. « М и поди-

264


рилися - гадюки нема. Він повернувся, робе своє лілл Т тг і Г' - • і уг у двір лізе оачки циган: «Ьатьку, прости! Ьільш не буду'» tп л ^

ґ

-

-І D

.

Щ , ° 6 я НІКОЛИ

НЄбачив НІ вас, ні ваших дітей! Ви мені хотіли дитину перелякати

А

зробив так, що у кожної циганської дитини на шиї „ *’ . . . ^улй іадюка. і о циган умів робити, а дід був сильнішим. І о здається шс і... '

/ А Л г \\

*4 1

HeMa€»vIluj. В ІД Ь М И Т А

* ^ Д Ю К с І,

с і 11

В ІД Ь М А Р ї

Люди старшого та середнього віку, з якими ми спілкувалися, порізному ставляться до відьом. Існує, звичайно, погляд на них як на витвір народної фантазії. А л е досить поширеним є погляд, згідно з яким, відьми - це реальність. «Відьма єсть, ходить, корів д оїть»(9 9 ). «Воно, балакають, шо єсть. Побєждає чоловіка, шо ти не поймеш шо воно таке » (9 8 ). «В ідьм у пізнати можна - в неї хвостик є. Па Зайцівці (кут села Кобзарівки) жінка - ніколи не роздягалася, а як померла, в неї на позвоночнику хвостик (побачили)» (9 5 ). Солов’єнко H .A . розповіда­ ла: «Відьми були. У нас по сусідству отутечки баба була. І все ж казали: баба Векла - відьма. Н у, вона жила-жила, а тоді ж йшла од нас, впала і забила руку. Забила руку - йой-йой-ой-йой-ой! - і вмерла (уже ста­ ренька баба). І гукнули дочки одну бабусю і маму - наряжати. А мама і кажуть: «Н у , тепер узнаємо точно: у відьми хвіст є, отут на кінчику...» Еге, прийшла дочка та каже: «Ідіть, баби, додому. Ми свою матір самі нарядимо». І не дали наряжати. І не взнали точно - чи відьма...» (5 7 ) Либа К .П . згадувала, що у них в селі Знам’янці була жінка, яку вважали відьмою,а в неї була дочка, і у дочки дівчата питали: «Харитино, твоя мати - відьма?», а вона: « Я не знаю. А в неї хвостик отакий є?» ( 1 2 4 ) П ро те, що хвіст - неодмінна ознака відьми, розповідали и інші інформанти (97,98,99,105). Взнати, хто є відьмою, можна було й таким чином. «У ЦСРКВ1 ТР °Є Дверей. На Паску всі відкриваються, а один вхід закритий - ілухі двер». Та хлопці слідили коло замка: оце як відьма, то прийде цілуват замок на Паску /протів Паски, на Всюношній/. І казали, Щ° (ІР! і Цілували»(126).

й

Відьма здатна перетворюватися на б у д ь -ко го аоо г;

.

на будь-щ о .

/може и на му ‘ *

«оувають таю женщини, що вона тиждень мужиком /^


ка обертатися/, тиждень бабою »(9 9 ). Відьма «може перекидатися у що хочеш. Ідеш по дорозі - колесо котиться. І собакою зробиться і кіш кою »(95). Відьми часто « собаками робляться»(14/124). Була випадки: дядько собаці лапи поодрубував, прийшов потім до однієї баби, «а в неї пальці поодрубуваш»(14). Жишлій В.Л. згадував: « Ц е мені бабушка розповідала: в Маиуйлові була баба - відьма, і вдарив її чоловік по руці- Воно як було? Корову підуть доїти, а молока нема - це тільки відьма ходе дое... Він сів за бороною, як його направили, а його ж направили з молитвою якоюсь І от приходе собака велика, підходе до корови цієї..... Він зірвав /сокиру/ - по лапі попав. А на другий день і кажуть: у баби Ягоди перебита рука, баба забинтована і больна лежить. 1Питали невістку, а вона каже: «Н е знаю, прийшла вечором, рука перев’язана, кров тече, а де вона була...» Знач' вона перетворилася в собаку»(123). Було таке, що підстерігали. Був «відьмарь» у Дмшрівіу. Прийшов чоловік на своє подвір’я, а там «чужа собака - він вдарив чнм-то і перебив їй ногу. Собака побігла. Оказується» перебив ноги відьмарьо в і»(3 6 ). Холодовська Є.Г. розповідала: « Щ е не була на пенсії, шила з поїзда, з другої зміни. М ені одній іти коло лісу. Доходжу до ставка, три часа ночі. Я к наче, Бог його знає відкіля,- собачка, лащиться до мене. Не було - і де взялася?! Я іду і вона за мною. «Н у , одсташз, ну, шо тобі нада?» - Іде, не одстає. - « Т а іди ж ти!» Ішла до самого двору. Я заходю в двір, беру каменюку... - « Т а іди ж ти, шо тобі нада?» Вона одійшла і стоїть посеред дороги. - «Т и , відьма, шо ти причепилася?» Я заходжу в хату - на мені все труситься. Т о відьма, шаче ніяк пояснити»(14 9). Відьма «собачкою зробиться або голкою пролізе куди хоч і може робити шо хоче»(133 ). Т а один з найулюбленіших її об­ разів - кішка. Вважається, що «відьма на чорного кота перетворюєтися» (123). Чимало інших переказів. «Н а вулиці гуляли. Біжить кішка - 1хтото там ударив її. Приходе парубок додому, а воно: його мати лежит у постелі - прибита»(101). «Вечерами пізно йдеш і біжить за тобою кішкз. удариш її - вона зашкандиба, а на другий день побачиш, що суаА*“

шкандиба /а перед цим ходила нормально/- значить,

в ід ь м а »

Данильченко Г.К. запам’ятала розповідь батька: «Кошгъся, яккШ# >

266


попереду мене, я взяв, підняв камінь,ударив, воно заняв чало Приходю додому, матері розказав усе. Коли приходить баба М «Х тось мене побив, ой поперек болить!»Значить тп

аРинка:

б у л а »(1 4 7 ).

«П о сусідству була хата. Помітили сусіди, що у корови

д в а д н і м о лока не було, а ввечері чули, що барани товклися, собакаа гк в

-

. Х азяїн сховався в сараї. Входе здорова кішка. Він сидить. Вона п о чала доїти. Він схватив відьму за чуба та відрубав пальці сокирою, хоча вона просилася : «Кумику, не рубай!» Сусідки, які довго не бачили бабусю почали питати, де вона. їм сказали: пальці обморозила»(4 8 ) Семененко П .Ф . розповідав: «... Було товаришу моєму. З колхоза Йшли. Іду, каже, з напівзруйнованої хати /драння, порозворошуване/ вискакує більше од кота, кудлате таке, - і до мене. Я його пужиув воно туди ще. Пройшов трішки - воно вгі’єть до мене. Я ще. Разів три каже, його пужнув, а потім у двір і на поріг. Хата ж заперта: «Одкоивайте!»Тільки одкривати хату, а воно на поріг. «Стойте, не одаривай­ те!» А ті ж не знають, що це. Я одганяю, а воно оп’ять, - і разів три так. Одігнав і вскочив. Н у, шо це? О д кота більше, а то - нерешонний вопрос і є » (6 0 ). Відьма може перетворитись і на свиню. « Ц е мама розказували. Та шо таке: піде хазяйка корову доїти, а мо��ока нема, дійки пуспі і корова аж мокра, та шо таке? Н у, хазяїн же взяв вилка та ліг у яслах і сіном прикрився. А раньче ж сараї не запирали, ніяких замків не було, одкривали на ніч, щоб же ж скотині воздух був. Коли йде свиня до корови - вичмокала, вичмокала, виссала ту корову. 1 ак він не вилка сокирою на одній нозі ратицю надрубав свині. Я к схватив! А недалеко баба жила і балакали, шо вона - відьма. Пішов він, а вона лежить на печі без пальців. «Е х, бабусю, бабусю! Я к вам не стидно, шо ви отаке роби­ ли. Та ви б же ж прийшли, я б же ж вам дав молока!» Т а висрамив и, авона мовчит, нічого не каже...»(5 7 ). Семененко П .Ф . розповідав: « Ц е в революційне врем я було. ПаРУбки /а вони герої були: один з шаблею, один з наганом/ ішлк веч°" Р°м. І як убігла свиня між ними - це відьма! Розігнала їх, і той нагс.і вкинув, і шабля там осталась. Розбіглись - відьма! Свиня - а вона за КнУрами така - помітна. Ц е послі вони догадуються: ву,то свиня, '^Умали, що то відьма. Ц е ж раньче так і казали: ну, баба якась превра 267


щається у свиню, у шо-небудь. Волшебство - воно- гое. Розказував свиня вбігла - кочергами виганяли, отак-отак попідбивали, а тоді другий день кажуть: баба - отак попідбивано. А це вона відьмою була* А чи воно так, чи ... А було, це розказують» ( 6 0 ) . Можливо, уявлення про перевтілення відьом у свійських твари,, відбилося у такій розповіді: «... Хвости відьмам одру бували. Вона як прийде, кажуть, доїти /корову/, одрубали його. Коли, кажугь, піїшщ / а вона й сусідка ще була/, а у неї й пальці поодрубувані» (13). Щ е одна з відьомських личин - клубок. « І Іро відьом казали, що вони клубком котятся»(1 6 ), і «людей возили» (9 5 ). «... Клубок ко­ титься, а шо таке - хто й зна. Хлопці і дівчата; то, абось, відьма покотнлась!»(101 ). Клубки могли бути різні. Ручка Г .Ю . запам’ятала роз­ повідь батька. «Старшого відьма не бере ніколи. Іду я з товаришем, куча соломи шелестить, шелестить - і до товариша. А він і каже: «іди, стерво, а то не знаю щас, шо зроблю!» Вона втекла, і іокотився соломи к л у б о к »(4 8 ). А дідусь Ручки Л .М . розповідав онуці, як колись по­ вертався додому трошки напідпитку. Раптом перед ним щось чорне вискочило та: то до нього покотиться, то від нього. Він не знав, куди бігти. « Т а й завело мене в яму. Я к шарахнув! Дивлюсь, помацав на дні - ще лежить щось. Чорт? Зранку прокинувся, а то к о з е л »(і4 6 ). З а словами Реви Є .Ф ., и «чоловіка - брат, водило. Він ішов на сторожування, а воно ще - клубок котяться, і завів - стала кругом вода, ставок став і все. Н а півдорозі - ставок. І куди не йдеш - ставок.! не сторожував. Ц іл у ніч ходив, він за нею погнався, а вона йому зроби­ ла» (9 5 ). Мельник Н І . розповідав таку бувальщину: «М ен і було: клубок по­ переду тебе котиться. Вроді сіре. Н атн еш - оп’ять відкотится далеко. Вночі йду: шо воно путається поперед тебе? Кіт? - я питаю - наче и на кота не похоже... У п ’ять приблизюсь - тіка, підійду - тіка, а тоді и де ділося. А то провело вулицею далеко. Вроді показує мені... Чорті шо воно» (9 8 ). Однак іноді «поведінка» клубка буває індиферентною до людейВідьма «на клубок перетворюється: котиться з села в село собі і всьо. Людина йде - він починає і далі котиться, сам по собі. Воно таке сіре, як нитка з прядива, і вдень було» (125). Солов’єнко H .A . згадувала: «...Отутечко була дівка, дівувала!0#'

268


якТа баба /на яку казали «відьма»/ була. Ішла іюччю з «вули ц і» і сама /то всігда, каже, якись хлопець проведе, а то сама/.їду, кажеотакий,

як чавунок, клубок жару котиться попереду мене, котиться, ко-

ТІггься, котиться - і до Сударів у хвіртку, покотився. Тепер -точно я знаю, кагке> шо баба Векла - відьм а»(57). Про подібні зустрічі оповідали й інші інформанти. «Бачили, що до баби, яку вважали відьмою /бо в неї виявилися одрубані пальці після того, як у хліві надрубали ратицю свині/, в димар ЇЇ хати /димарі тоді широкі були/ улітало таке, як вогняний шар - шух! Т о , кажуть, до неї прилітало щось: чи, може, друга відьма у такій формі, чи, може, якась с и ла »

(123 ). «Б ув случай до війни. Т у т жив Микола Скарбенко, він

розповідав: я йшов вулицею, а воно назустріч - два метри в вишину, усе вбілому. Я став тікать, добіг до перехрестя, а його нема. М и з хлоп­ ами пішли, а воно, як футбол, /м’яч/, - вогонь котиться, раз!- до баби Гирихи під ворота! Т о - відьм а»(149).

Відьма вночі особливо агресивна до парубків. «Кажуть, як хлопці з «вулиці ідуть, відьма ганя того хлопця - тіки так!»(133). «К лубо к біжит попід ногами, б’є по ногах - розсердилася на них!»(129). Щ е один з улюблених образів відьми - колесо. «Гналося колесо втікали; кажуть, це колесо - відьм а»(129). «З р о б е відьма, шо їде дядько, снопи везе, - колесо впало, покотилося, а люди кажуть - відьма! А воно - колесо в дядька спало /чули, що відьма котиться, колесом зробиться/»(126). «О д и н дядько вислідив відьму, як вона колесом вкочувалася в сарай до корови, і кинув у нього /колесо/ коляку. Незабаром люди почали говорити, що бабка дуже захворіла, казали: Мабуть, під коровою впіймалася»(137). Золотько І.С. розповів про випадок, свідком якого був: «Х одив я Додівчини в Голопузівку /зараз його вже нема/, ліс був страшнии, в час ілі два ночі йшов, а воно - колесо від воза то за мною, то попереду пене. А йшов я через болота, так там трава так і розвівається, де колесо біта. Ну, а потім - де д ілось»(1 3 5 ). Переказують також, що відьма «копицею сіна обертається: копиця С 1на йде дорогою - ота відьма така» (123). Відьма здатна, за р о зп о в ід я м и селян, впливати на погодні умови, кладовище, казали,відьма хлопців і дівчат водила - закручу3^ 1> •л*ан робила, чи вітер, чи дим, щоб закрутити»(126). Лубен ськ а 269


розповіла, яка сталася пригода з її чоловіком, коли він ще парубку^ «Б ула якась баба отут у хуторі, шо як розсердиться на кого, то нанос шо-небудь. А дід каже: « А хно такое, ще й боятися!»Так йо\п/ зробилося? Іде через річку /він до дівчини ходив, до Марфи/, а воно случилося - буря, вітер, прямо туман.... Ну, не баче, куди йта, круї-щ ^ і отс вона йому наробила, ото відьма така.. Такс було дідові за те, щ0 ^ її лаяв» (1 2 6 ). Помститися могла відьма й іншим чином. « Ц е ожин дядько розка­ зував, яка йому притча була /може, йому так учувалось/. Полаявся з сусідкою, а казали, шо вона відьма. ї на, вона мені отомстила: ішов у полі - як сіла верхом на плечі і мене ногами б ’є і б ’є по грудях, і гнала мене до самого двору, аж біля двору встала і де ділась... Важка мечі така показалась - насилу доніс.»(129). М огла відьма і просто так «пошуткувати» з парубком. Мельник Б.Г. згадує: « У сорок першім мені годі» 17 було. Я к ішов з «вулиці», там така копанка, верба здорова стоїть, а понизу річечка тече. А воно було під осінь, глибокої осені. Н у, я став перескакувати через річку, не перестрибнув і впав у річку... вимазався увесь. Я к ехвачуюся, а гам тернисто, під терником, - треба йти угору. Т а к воно як уліпило отак і не боляче нічого - дало мені по щоці ляпас! Я крутнувся отак - нема ніде нікого. ї пішов додому. Наутро запухло все - і глазами не видно, опух весь. Мати мене повезла а Галдївку, бабка пошептала і каже: це вас відьма зачепила » (9 9 ) . Т а найбільше шкодили відьми тим, що могли «сгюртити» корову. «Відьма на глаза плоха. Вона подивиться на корову - корова перестає доїться і нема молока! А б о сказиться корова, або одна за одну хвостами замотаються - шкура злазить, або рогами зачепляться - роги лама­ ються» (149 ). О ск іл ь молоко - улюблений відьмовський напій /особливо вночі /, відьма «ходе корову доїть. Я к молока нема у корови - значить, відьма...»(9 7 ,9 9 ). « Я прочув таке, - казав Доля В.О., - відьма наізолшебніча на корову, находе її і доїть» (115). У тому, щ о саме відьма «відбирає» молоко у корів, переконана більшість наших інформантів, особливо жінок. За їхніми спогадами, раніш люди часто «жалілися, Щ° відьма видоїла молоко у корови»(16). Мельник Б.Г. розповідав: «О т о у нас Оксана живе і каже - з тиж­ день, було, молока у корови немає; піду під вечір доїти - і страх бере, не 270


ссидю, тікаю з сараю: наказали, шо відьма сидить десь за вуглом»Г9 9 ї Р навіть прикмета: якщо корова, як собака, виє то пгл * °/сА\ ’ 1ю°лизості відьма ходе»Р°/Розповідають про випадки, коли «господиня чула, що х т о с ь корову, господар відчинив двері - нікого нема і корова здоєна»(Ю5) Тобто відьма здатна робитися невидимою. Т ому «за бороною треба сидіти, щоб її побачити. Кажугь, ставлять борону зубками до неї, і вона вас не баче, коли ви за бороною сидите. А ви її бачите, і вона нічого

Не може зробить»(123). Однак борона допомагає далеко не завжди. Огир Г.А . розповіла: «Входе дід в хату: «Андрій, та знаєш, шо? Баба каже, що корова доїться стала погано і. не підпускає». А він каже: «О сь

я засяду...»Поставив у хлів борону, сів за борону і сидить. А хлів же зачинив і защепив на крючок. А це тільки сів - чір-чір-чір! Корова доїться, а не видно нічого, нікого. Видоїлась корова, і ні рук не видно, ніде нічого. Бере отак, як руками, кізяків -- і крізь борону йому межі очі!

Він уходе у хату, а баба: « А що, ж та к е?»~ «Н у, що ж таке? Отак я вловив відьму... А де вона, а яка вона, я не з н а ю »(2 6 ). Про неспроможність звичайної людини побачити відьму є й інші оповіді. «Відьма прийде - подоє корову. « Н у , сукина доч, я ж тебе впіймаю!»- дума хазяїн. Дедушка хотів її піймати і ліг спати на г о ­ рищі. Так вона прийшла, відкрила двері, подоїла, пішла, а вони її й не побачили. І на полі було: пасугь корів, у компанії сидять, а вона прийшла, подоїла і пішла, хоть би ш о » ( 101). « € повір’я: як відьма ходе доїти корову, хазяїн може її відвадити, якщо засяде коло корови і відьмі кізяка дасть» (9 5 ). А л е часто бувало навпаки. «М и ще малими були, розказували /старші/: захватали відьму, а вона схватила кізяк сухий: на тобі, каже, гречаника! - і побігла»(125) Проте «колись було багато таких, що шептали», і вони могли допо­ магати господині позбутися відьми і вилікувати корову. У селі Кобзарівці на Зайцівпі така жінка була, яка вміла відвадити відьму(9„)). А коли вдавалося вловити відьму, то « відваджували» її і без допо­ моги магії. Лубенська Г .А . розповідала: «Сваха моя була - та казали, шо відьма.А сусід як піймав її та полупив: верни молоко! І, каже, вернула - стала корова доїтися хорош о»(126). Якщо відьму впіймають «на гарячому», то їй «шо-небудь зроблять то ногті понадрізують або ще щось, щоб усі знали, що вона така»(147). 271